Це короткий і точний виклад 12-ти основних істин (догматів) християнської віри, складений і затверджений на 1-му (325 р.) та 2-му (381 р.) Вселенських Соборах.
Хто ці істини не приймає, той не може бути православним християнином.
1. Вірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.
2. І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця рожденного перше всіх віків.
3. Світло від Світла, Бога Істинного від Бога Істинного, рожденного, несотворенного, єдиносущного з Отцем, через Якого все сталося.
4. Він для нас, людей, і для нашого спасіння з небес зійшов, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався людиною.
5. І розп'ятий був за нас при Понтії Пилаті, і страждав, і був похований.
6. І воскрес на третій день, як було написано.
7. І вознісся на небо і сидить праворуч Отця.
8. І знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.
9. І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославленний, що говорив через пророків.
10. В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.
11. Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів.
12. Чекаю воскресіння мертвих і життя будочого віку.
Вірую в Єдиного Бога, Який славиться в Тройці: в Отця ненародженого, безпочаткового, безконечного; в Сина народженого, теж безпочаткового і безконечного; в Духа Святого, Який виходить із Отця і являється в Сині, теж безпочаткового і рівного Отцю і Сину; в Тройцю Єдиносущну, але роздільну лицями, Тройцю іменами, але Єдиного Бога. Не зливаю розділення, ані єдности не розділяю, бо єднаються Вони несумісно і розділяються нероздільно. Отець тому так називається, що ненароджений; Син - що народжений; Дух же Святий — що виходить, не одходячи. Не буває ані Отець Сином, ані Син Отцем, ані Дух Святий — Кожному своє, несумісно суще, крім Божества. Бо єдине Божество в Тройці, єдине владицтво Його, єдине Царство Його; спільно Трисвяте Воно для херувимів, спільний поклін Йому од ангелів і людей, єдина Йому слава і дяка од всього світу.
Того Єдиного Бога відаю і в Того вірую. В Його ж ім'я і охрестився, в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. І що прийняв од писань святих отців, того й навчився. І вірую, і визнаю, що Син, благоволінням Отця і Святого Духа хотінням, зійшов на землю спасти рід людський, від небес і Отця не одлучився, і Святого Духа отіненням вселився в утробу Діви Марії, і зачався, як Сам тільки знає, і народився без сімені чоловічого, Матір Дівою зберігши, як і годиться Богу, — і при народженні, і перед народженням, і по народженні, синівства не одкинувши.
Визнаю, що на небесах Він був без Ма тері, а на землі без Отця, вигодувався як людина і виховувався, і був людиною істинною, не привидом, а істинно в нашій плоті, сповна Бог і сповна людина, у двох єствах і хотінні волі. Од того, що було, не одступився, а те, чого не було, взяв на Себе, і постраждав плоттю як людина заради мене, і, без страсті перебувши, вмер, безсмертний, аби мене, мертвого, оживити; зійшов у пекло, аби прадіда мого Адама визволити і обо жити, а диявола зв'язати, постав як Бог, вийшов з-між мертвих як переможець, Христос, Цар мій, триденно, і, з'явившись багато разів ученикам Своїм, зійшов на небеса до Отця, од Якого невідлучним був, і сів праворуч од Нього. Сподіваюся, що Він знову прийде з небес, але не таємно, як раніше, а в славі Отчій, з небесними воїнами. І мертві на голос ангельський зустрічати Його вийдуть. І буде Він судити живих і мертвих і віддавати кожному за ділами його.
Вірую ж і в сім Соборів православних святих отців. Того, кого вони одкинули, і я одмітаю; того, кого вони прокляли, і я проклинаю, а що на письмі вони передали нам, те я приймаю. Святу ж і Преславну Діву Марію Богородицею нарікаю, шаную і з вірою поклоняюся їй, і на святій іконі її Господа мого Немовлям на лоні її бачу і веселюся; розп'ятого Його бачу і радуюся; на воскреслого Його, і як восходить на небеса, дивлячись, здіймаю руки і поклоняюся Йому. Також і угодників Його святих ікони бачачи, славлю Того, Хто спас їх, мощі їхні з любов'ю і вірою цілую, і чудеса їхні проповідую, і зцілення од них приймаю.
До Кафоличної й Апостольської Церкви прилучаюсь, з вірою входжу, з вірою мо люся, з вірою виходжу.
Так, вірую! І не посоромлюся, і перед народами визнаю, і заради визнання душу свою покладу!
Слава ж Богу за все — Він дбає про мене понад силу мою! І моліться за мене, чесні вчителі і владики Руської землі. Амінь.
Бог є Єдиний, що все створив, всім керує, про все піклується і все тримає в правиці Своїй.
Бог є в трьох особах: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. Всі три Особи є в Святій Тройці Єдині.
Син Божий, Ісус Христос, родився від Пренепорочної і Пречистої Діви Марії, від Неї прийняв людське тіло і став чоловіком. Страждав і помер на хресті за нас і за наші гріхи, був похований у гробі і воскрес на третій день, а після сорока днів вознісся на небо.
Дух Святий, що походить від Отця, зійшов на апостолів і животворить Святу Христову Церкву.
Для осягнення спасіння потрібні: благодать Божа, віра і добрі діла.
Після смерті душі людські перебувають в оселях святих, уготованих від віків Отцем Небесним, або в місці, приготованому дияволові і слугам його.
Церква, яку заснував Ісус Христос на землі і що Він керує нею, як її Глава, дією благодаті Духа Святого через єпископів і священиків, є Єдина, Свята, Соборна і Апостольська.
Українська православна Церква, як і всі помісні православні Церкви, є Єдина Свята Соборна Апостольська Церква.
1. Мудрість
2. Розум
3. Рада
4. Мужність
5. Знання
6. Побожність
7. Страх Божий
1. Любов
2. Радість
3. Спокій
4. Довготерпіння
5. Добротливість
6. Милосердя
7. Віра
8. Покірливість
9. Стриманість
1. Хрещення
2. Миропомазання
3. Сповідь
4. Причастя
5. Шлюб
6. Священство
7. Єлеосвячення
1. Смерть
2. Суд Божий
3. Вічне блаженство
4. Або вічні муки
(Мт. 6, 9-13)
9 Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім'я Твоє; 10 нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. 11 Хліб наш насущний дай нам сьогодні; 12 і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; 13 і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь.
(Мт. 5, 3-12)
3 Блаженні убогі духом, бо їх є Царство Небесне. 4 Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться. 5Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю. 6 Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться. 7 Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть. 8 Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать. 9 Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. 10 Блаженні гнані за правду, бо їх є Царство Небесне. 11 Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів'я та наклепи - Мене ради. 12 Радійте і веселіться, бо велика нагорода вам на небесах. Так гнали і пророків, які були до вас.
1. Голодного нагодуй
2. Спраглого напої
3. Нагого зодягни
4. Ув'язненого відвідай
5. Недужого відвідай
6. Подорожнього прийми в дім
7. Померлого поховай
1. Грішника напоум
2. Нерозумного навчи і допоможи пізнати правду
3. Тому, хто сумнівається, дай добру пораду
4. За живих і померлих помолися
5. Засмученого втіш
6. Особисту кривду терпеливо знось
7. Заподіяну кривду щиросердно прости
1. Віра
2. Надія
3. Любов
4. Мудрість
5. Справедливість
6. Терпіння
7. Стриманість
| Гріхи | Чесноти |
|---|---|
| 1. Гординя | 1. Скромність, смиренність |
| 2. Скнарість, жадібність | 2. Щедрість |
| 3. Перелюб, блуд (нечистота тілесна та духовна) | 3. Вірність, цнотливість (чистота тілесна та духовна) |
| 4. Заздрість | 4. Доброзичливість |
| 5. Нестриманість, об'їдання, пияцтво | 5. Стриманість, поміркованість, тверезість |
| 6. Гнів, дратівливість | 6. Лагідність, доброта |
| 7. Лінощі | 7. Працелюбність |
1. Нерозкаяність у гріхах аж до смерти.
2. Свідоме протистояння Богові.
(Вих. 20, 1-17)
1. Я є Господь Бог твій. Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене!
2. Не роби собі ідола і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що в воді та під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм.
3. Не згадуй імені Господа Бога твого марно.
4. Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий - для Господа, Бога твого.
5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, які Господь, Бог твій, дає тобі.
6. Не вбивай.
7. Не чини перелюбу.
8. Не кради.
9. Не свідчи неправдиво проти свого ближнього.
10. Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони його, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що є у ближнього твого.
(Мт. 22, 36-40)
1. Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю.
2. Люби ближнього твого, як себе самого.
1. Установлені свята святкуй.
2. В неділю та свята на службі Божій обов'язково бувай.
3. Установлених постів дотримуйся.
4. Сповідайся та причащайся святих і Божественних Таїн Христових.
5. Розваги з музикою і весілля в заборонені дні і в дні посту не справляй.
1. Постійно нагадувати собі, що ти стоїш перед Вседержителем і благаєш Його простити безліч твоїх гріхів, за які, можливо, доведеться дати відповідь вже сьогодні – адже нам не відомий кінець нашого життя.
Св. Єфрем Сирін говорить: «Підлягаючи відповідальності за стільки поганих вчинків, коли й на молитві стою, боюся, щоб не зійшов з неба вогонь і не знищив мене. Але не впадаю у відчай, уповаючи на милість Божу», - ось зразок угодної Богу молитви.
2. Стояти рівно, не розслаблювати своє тіло, не спиратися, відганяти дрімоту. Хреститися й чинити поклони акуратно, уникаючи недбалости й автоматичності.
3. Не звертати увагу на різні тілесні й господарські проблеми, які майже завжди можна вирішити і після молитви.
4. Відкидати всякі земні думки, які відволікають нас від молитви. Якщо ж від немочі тебе все ж захопить щось земне, то, схаменувшись, проси у Бога прощення за те, що ти, залишивши бесіду з Ним, став розмовляти з нечистими духами, які не хочуть, щоб ти молився щиро.
5. Всіляко уникати почуттів самозадоволення, радісного захоплення, мрійливости, а також зовсім не звертати уваги на будь-які видіння, навіть якщо здається, що з'являється Сам Христос. Це – бісівські спокуси, і сприяння їм призводить до тяжкої душевної хвороби.
6. Якщо душа забажає молитися своїми словами, відклади молитовник і молися без нього.
7. Просити Господа, щоб Він Сам навчив і врозумив нас, як треба Йому молитися.
1. Надмірність у їжі, питті та сні.
2. Марні розмови і сміх, а також пристрасть до розваг, зокрема телебачення, музики, світської літератури та ін. Все це, сприйняте у великій кількості, спустошує душу, робить її байдужою і нечутливою до духовних цінностей.
3. Злопам'ятність і гнівливість.
4. Захоплення роботою, господарством та іншими турботами. Думки про них займають людину цілий день, у тому числі й ті декілька хвилин, які вона віддає для молитви.
5. Поблажливе ставлення до тілесної похоті.
6. Взагалі всякі малі і великі гріхи, особливо якщо вони не загладжені щирим покаянням. Всі вони віддаляють нас від Бога і дають владу над нами демонам.
1. Читання Біблії (кожного дня) і творів св. отців, у яких говориться про те, яким має бути життя християнина.
2. Життя за заповідями Божими. Адже для того, щоб Він вислухав нас, нам треба самим слухати Його.
3. Роздуми наприкінці кожного дня – чим сьогодні прогнівив Бога і яку зробив кривду ближньому. 4. Чиста сповідь і причастя Св. Таїн.
5. Піст.
6. Діла милосердя до ближніх, які роблять Бога милосердним до нас.
7. Постійна і безкомпромісна боротьба з пристрастями, тобто з гріховними схильностями душі. Св. отці налічують 8 головних пристрастей: любов до їжі; тілесна похіть; любов до грошей і матеріальних благ; гнів; печаль, викликана життєвими проблемами; духовна розчарованість і недбалість; любов до людської слави; гордість.
1. Хрестимось правою рукою. Для цього три пальці з'єднуємо разом, а два (безіменний та мізинець) притискаємо до долоні. Трьома з'єднаними пальцями торкаємося чола, живота, правого і лівого плеча, зображаючи на собі хрест, і, опустивши руку, кланяємось.
2. З'єднання трьох пальців символізує нашу віру в Святу Тройцю: Бога Отця, Бога Сина та Бога Духа Святого. Два притиснуті пальці символізують віру в Сина Божого Ісуса Христа: що Він має два єства – є Бог і людина, і для нашого спасіння зійшов з неба на землю.
3. Під час хрещення руку покладаємо на чоло, щоб освятити наш розум і наші думки; на живіт – щоб освятити наші внутрішні почуття; на плечі – щоб освятити сили нашого тіла і щоб благословення Боже було на наших вчинках.
4. Хреститись треба зі словами: «В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа», або «Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові…».
5. Хреститись треба побожно, без поспіху. Не можна хреститись без потреби і поспішно.
| н.ст./ст.ст. | Свято |
|---|---|
| Не раніше 04.04./22.03. і не пізніше 08.05./25.04. | Світле Христове Воскресіння (Пасха Господня, Великдень) – найголовніше свято року. |
(дванадцять найбільших свят року)
| н.ст./ст.ст. | Свято |
|---|---|
| За тиждень до Пасхи | Вхід Господній в Єрусалим (Вербна неділя) |
| На 40-й день після Пасхи | Вознесіння Господнє |
| На 50-й день після Пасхи | День Святої Трійці, або П'ятидесятниця. Зішестя Святого Духа на апостолів |
| 07.01./25.12. | Різдво Христове |
| 19.01./06.01. | Хрещення Господнє. Богоявлення |
| 15.02./02.02. | Стрітення Господнє |
| 07.04./25.03. | Благовіщення Пресвятої Богородиці |
| 19.08./06.08. | Преображення Господнє |
| 28.08./15.08. | Успіння Пресвятої Богородиці |
| 21.09./08.09. | Різдво Пресвятої Богородиці |
| 27.09./14.09. | Воздвиження Хреста Господнього |
| 04.12./21.11. | Введення в храм Пресвятої Діви Марії |
| н.ст./ст.ст. | Свято |
|---|---|
| 14.01./01.01. | Обрізання Господнє; свт. Василія Великого, архієп. Кесарії Каппадокійської (379 р.); свт. Петра Могили, митрополита Київського і Галицького та всієї Руси (1647 р.) |
| 07.07./24.06. | Різдво Іоанна Предтечі |
| 12.07./29.06. | Святих першоверховних апостолів Петра і Павла |
| 11.09./29.08. | Усікновення голови Іоанна Предтечі |
| 14.10./01.10. | Покров Пресвятої Богородиці |
| н.ст./ст.ст. | Свято |
|---|---|
| 12.02./30.01. | Трьох святителів: Василія Великого, Іоана Золотоустого та Григорія Боголова |
| 07.05./23.04. | Святого великомученика Юрія (Георгія) Переможця |
| 28.07./15.07. | Святого рівноапостольного князя Володимира |
| 14.08./01.08. | Перенесення Чесного Древа Хреста Господнього; хрещення Руси-України; семи мчч. Маккавеїв, матері їхньої Соломонії та учителя Єлеазара |
| 11.09./29.08. | Усікновення голови Іоанна Предтечі |
| 08.11./26.10. | Святого великомученика Дмитра Солунського |
| н.ст./ст.ст. | Піст |
|---|---|
| За 7 тижнів до Пасхи | Великий піст, або Чотиридесятниця (6 тижнів посту і Страсний тиждень) |
| 28.11./15.11. | Різдвяний піст (Пилипівка) |
| Через 7 дн. після П'ятидесятниці до 12.07./29.06. | Петрів піст (Петрівка) |
| 14.08./01.08. | Успенський піст (Спасівка) |
| н.ст./ст.ст. | Піст |
|---|---|
| 27.09./14.09. | Воздвиження Хреста Господнього |
| 19.01./06.01. | Йорданський Святвечір |
| 11.09./29.08. | Усікновення голови Іоанна Предтечі |
| Щотижня | Середа і п'ятниця (впродовж усього року, за винятком загальниць і Різдвяних свят) |
(період, коли немає посту в ср. і пт.)
Різдвяний період (святки) – з 07.01./25.12. по 17.01./04.01.
Неділя митаря і фарисея – тиждень після неділі митаря і фарисея (за три тижні до Великого посту).
Сиропусна неділя (масляниця) – тиждень перед Великим постом.
Пасхальна (Світла) – тиждень після Пасхи.
Троїцька – тиждень після П'ятидесятниці.
Як християнину поєднати обов'язок захищати свою Батьківщину з заповіддю любити своїх ворогів?
Молімося за напоумлення людей, які розпочали війну проти України, за всіх, хто хоче цієї трагедії і хто прийшов до нас зі зброєю. Маємо молитися за їх покаяння і навернення до Бога-Любові. А якщо таке покаяння і навернення не відбудеться, то просити, щоб Господь поклав край їхньому беззаконню і захистив людей від небезпеки. Така молитва потрібна і для нас і для них, бо якщо буде вислухана, дасть можливість всім спасатися у Господі й не озвіріти. Ми не повинні плекати у собі ненависті до ворогів, проте, поклавшись на волю Божу, можемо молитися, працювати, чинити милостиню і, якщо потрібно, на полі битви захистити Христову віру, свої родини, свою Україну.
Всяка оборонна війна на своїй території є справедливою, а вбивства загарбників у чесному бою – вимушеним і за цих складних та трагічних обставин – припустимим.
Не даваймо духу помсти оселитися в наших серцях. Для українського воїна-християнина зґвалтування, мародерство, приниження гідності людини (мирної, воїна-ворога, полоненого) є неприпустимими.
З повагою ставмося до смерті кожного. За можливості віддаваймо тіла всіх загиблих землі.
Пам'ятаймо, що Бог вислуховує молитви праведних людей. Потрібно каятися і нам. Можливо, Господь дає Україні ці випробовування, щоб ми задумалися над гріхами. Серед наших найбільших гріхів – відпадання від Христової віри, а відтак, захланне накопичення або бажання накопичення матеріальних благ і злодійство, святотатство, яке проявляється у блудному житті, через що розпадаються сім'ї, поширюються хвороби, вбиваються абортами мільйони наших дітей. Ми – народ пияків. Самі п'ємо, а якщо не п'ємо, то споюємо інших. Багато хто з нас займається окультизмом у різних формах. Часто ми лихословимо, а значить, проклинаємо. Багато священиків та єпископів грішить через торгівлю таїнствами і байдужість. Не було в наших школах віри, у політиці – чесності, в армії – патріотизму, на державі – благословення Божого. Маємо покаятися, щоб Господь Бог вислухав нас, відвів біду і дав благословення.
Що неможливо людині, те можливо для Бога. Щира і гаряча молитва є набагато сильнішою за політику, дипломатію чи армію, бо допомагає людям спілкуватися з Творцем, який, за своєю милістю, може зробити чудо. Бог допомагає змінювати наше серце і розум на краще. Будемо змінюватися за євангельським духом – буде справедлива політика, будуть мовчати гармати.
Піст і молитва творять чудеса. У дні війни за волю України посильмо говіння та молитву за мир і збереження Української держави. Причому просімо Бога не тільки за недоторканість кордонів, але й за те, щоб наш народ не відвернувся від православної віри і щоб при владі були справді віруючі люди та українські патріоти. Такі чесні та жертовні люди, як показав час, у нас є. От тільки чи допустять їх до влади і чи будуть вони керувати без натиску і впливу світових безбожників, залишається питанням відкритим. Щоб закрити це питання, треба знати, що кожен з нас покликаний бути воїном Христовим.
Чим для нас, християн, є сповідь і причастя
Треба пам'ятати християнам про важливість причастя Тіла і Крові Господніх під виглядом хліба і вина на кожній Літургії (перекладається з грецької як спільне служіння всіх присутніх у храмі християн).
Літургія – це продовження Таємної Вечері, на ній відбувається таїнство безкровної жертви Євхаристії (з грецької – подяка Богові за все, що він зробив для нас) (докладніше про це у розділі «Анафора»).
Незмірним є значення Таїнства Євхаристії, осягнути яке нашим розумом неможливо. Воно єднає нас з Богом, а через Бога один з одним у Церкву, яка є зібранням віруючих людей. Причастя запалює в нас Христову любов, підносить до Бога серце, зароджує в ньому чесноти, стримує напади на нас темних сил, дарує стійкість проти спокус, оживляє душу й тіло, зцілює їх, дає їм силу, зрощує чесноти — відновлює в нас ту чистоту душі, яка була у первородного Адама до гріхопадіння.
Друкуючи ці матеріали, ми хочемо, по-перше, нагадати собі про те, що треба підходити достойно до причастя, щоб воно не стало нам в суд і в осуд, і по-друге, вкотре хочемо нагадати про одну з найбільших проблем нашої Церкви – занепад євхаристичної свідомості у більшості її членів, як духовенства, так і вірних.
Проявляється це в тому, що парафіяни причащаються лише декілька разів на рік, а про зміст Євхаристії та її місце в Літургії духовенство людям не розповідає. От і виходить так, що у Великий піст храми переповнені сповідниками і причасниками, але значна частина цих людей до кінця не усвідомлює змісту Таїнства.
Причина цього – занепад євхаристичної свідомості, яка залежить від інтенсивності і правильності внутрішньої праці в боротьбі з пристрастями. Якщо це внутрішнє духовне життя слабшає, людина перестає відчувати необхідність частої участі у Таїнстві Євхаристії. Якщо не дотримано норму церковного життя – часте причастя і повну молитовну участь християнина у Літургії – то послаблення євхаристичної свідомості зміщує Євхаристію з центру духовного життя на периферію, а до центру духовного життя з периферії приходять такі речі, як, наприклад, церковно-політична боротьба «канонічних» і «неканонічних» патріархатів, обрядовірство, пристрасть до зовнішнього блиску і церковних нагород, а звідси майнові тяганини в парафіях і єпархіях тощо. Людина починає жити ні Христом, ні Церквою, ні працею заради спасіння, а речами навколоцерковними.
Достойно на освячення причаститися означає, по-перше, належним чином підготуватися, а по-друге, жити у відповідності до прийнятої в Таїнстві великої благодаті Святого Духа. А недостойно (в осуд) причаститися – приступити без підготовки, без віри і страху Божого та після причащання провадити гріховне життя – це ось буде на суд і в осуд. Перешкоди для частого причащання такі ж самі, як і взагалі для будь-якого причащання. Пасхи не буває без Розп'яття і Страсної седмиці. І причащання не буває без морального євангельського життя, чистої совісті та справжнього покаяння, без постійної внутрішньої боротьби з пристрастями та плекання в собі чеснот.
Підготовка до причащання буває внутрішньою і зовнішною. Зовнішня відбувається через виконання благочестивих приписів: очищення совісті через сповідання гріховних вчинків та помислів у Таїнстві Сповіді; більша участь у богослужіннях та менша у розвагах; піст, виконання додаткового молитовного правила, додаткові аскетичні вправи тощо.
Для внутрішньої підготовки перше і найголовніше – бажання причаститися, жага Бога, живе відчуття неможливості жити без Христа та поза Христом, відчуття того, що, з'єднуючись з ним у Таїнстві, ми знаходимо життя, – і нездоланне прагнення до цього єднання.
Спираючись на ці визначення, можна сказати, що перепоною до причащання може бути неготовність людини прийняти Христа, і вона може проявлятися в наступному:
Серйозне нерозуміння суті таїнства, коли людина чітко не усвідомлює, куди і для чого вона прийшла – якщо вона приходить не для того, щоб прийняти вечерю Господню на освячення та очищення гріхів, а для того, щоб виконати релігійний обряд або взяти участь у цікавому «театралізованому» дійстві. Дорослий християнин покликаний Церквою бути розсудливим і свідомо приймати Таїнства.
Відсутність бажання запричаститися або нещире, лицемірне бажання, що виникло під впливом неправдивої поради, обставин та іншого, коли людина не має щирого бажання поєднатися з Христом.
До чаші можна підходити лише з чистою совістю. Існують речі, несу-місні з Євхаристією: це блуд, жорстоке чи байдуже ставлення до людей і таке інше. Слід докласти зусиль, щоб не було у нас подвійного життя: участь у Євхаристії та паралельне життя у гріху. У цьому небезпека для людини: «Через це багато з вас немічних і недужих, а багато і помирає» (1 Кор. 11, 30). Взагалі всі Таїнства, а особливо Євхаристія, вимагають відповідного життя, тут не до жартів.
Стан ворожнечі та ненависті проти будь-кого за відсутності бажання цей стан загасити або вилікувати. Зрозуміло, що в житті бувають різні обставини, котрі часом нам непідвладні, але, як говорить апостол: «Якщо це можливо і залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми» (Рим 12, 18), тобто наскільки це можливо, маємо примиритися з усіма.
Номінальне членство в Церкві, тобто свідома відмова від духовного життя, життя церковного. Отримавши зернину вічного життя в цьому Таїнстві, людина повинна зростити її, а не занедбати.
Явне перебування людини поза Церквою. Головні умови участі у Євхаристії – хрещення, віра і життя відповідно до заповідей Христових. Для того, щоб перебувати у Церкві, людина не може порушувати церковних канонів і морального життя, тому що благодать дарується тим, хто не порушує кордонів віри і не переступає передання отців (Послання до Діогнета).
За матеріалами книги ігумена Петра Мещерінова «Чашу життя вкусіте»
Пишете про свої страждання у ворожому полоні: Ваша історія дуже повчальна. Вас тричі вели на шибеницю й тричі скасовували страту без будь-якої видимої причини. Поза всяким сумнівом, на те були причини невидимі, приховані в Тому, Хто сотворив Вас, і у Вашій молитві до Нього. У ці страшні хвилини Ви молилися до Нього в серці своєму: Помилуй мене, Боже, помилуй мене, бо на Тебе уповає душа моя, і на покров крил Твоїх надіюся, допоки мине беззаконня (Пс. 56, 2).
Імператор-аріанин Валент тричі брав до руки перо, щоб підписати вирок про заслання святого Василія Великого, і тричі перо ламалося в його руці: вражений імператор порвав вирок і дав святому спокій. Читайте Євангеліє, читайте цю Книгу життя й навчіться істини, і багато таємниць відкриються Вам. Згадується там і Ваш випадок: озлоблені євреї шукали вбити Господа Ісуса Христа, але не змогли взяти Його. Чому? Бо не прийшла ще година Його (Ін. 8, 20). Що може зробити людина людині, якщо Господь не допустить? Нічого. Тому й Ваші кати не змогли стратити Вас, хоча тричі вели на шибеницю й ніщо, як здавалося, не перешкоджало їм, але перешкоджав Той, у владі Якого увесь світ і кожна людина. Не забувайте ж про те, що зробив для Вас Всевишній, розповідайте про це Вашим і дітям, і онукам, щоб і вони поклали на Нього все сподівання своє.
З Вашого листа я зрозумів, що Ви схильні визнавати за політикою якусь особливу мораль, відмінну від загальнолюдської моралі. Це означає тільки одне, хоча висловилися Ви обережно й тонко: те, що непорядне у звичайних людських стосунках, у політиці порядне; те, що у звичайних людських стосунках неприпустиме, у політиці допускається. Ця небезпечна тенденція породжена не вчора й не Вами; на жаль, люди дійсно стали вважати політичну мораль особливою мораллю, тобто аморальністю. Хіба нам з Вами не доводилося чути таку думку: “Невже ти думаєш, що він говорить правду? Ні, він просто політик”.
Бачите, яка прірва розділяє Вашу теорію й думку народу? Вашу особливу, політичну мораль народ називає просто неправдою й обманом. А Ви повинні зважати на народну думку, тому що політика в кращому своєму змісті — справа народна, велике служіння народові. Я розумію, чого Ви хочете. Ви хотіли б знайти якийсь особливий спосіб правління, щоб і народ процвітав, і держава розвивалася. І цей особливий спосіб, що неминуче нагадує рулетку, Ви називаєте політичною мораллю. Я не сумніваюся в шляхетності Ваших намірів, але все, що Ви говорите, перебуває поза поняттям моралі, поза християнством, поза культурою. Це давно відомі ігри сильного зі слабким, загравання, у яких, коли не допомагають штучні посмішки, в хід ідуть зуби, пазурі, і навпаки. Народ говорить так: правдою земля стоїть. Якщо Ви зневажаєте цю непорушну народну аксіому, як “неуцтво”, послухайте, що стверджують цивілізовані англійці: “Чесність — найкраща політика”. Були часи в політичній історії Англії, коли вони думали інакше, але досвід навчив їх тому, що чесність воістину найкраща політика.
Якийсь відомий американський державний діяч сказав: “Якби американці йшли в парламент з тими ж думками й почуттями, з якими йдуть до церкви, тоді держава наша була б міцною і народ щасливим”. Навіть серед давніх язичників на Балканах найбільше прославилися ті правителі, які й у державних справах, і в приватних дотримувалися одинакових моральних правил. Згадайте, як вчинив праведний Арістид, коли голосували за вигнання його з батьківщини. Одна незнайома безграмотна людина попросила Арістида написати на черепку: “Вигнати Арістида!”. І Арістид не вагаючись написав слова, які були йому на шкоду.
Християнська віра, як ніщо й ніколи раніше, оголосила й затвердила єдність моралі. Однією з головних причин нинішніх смут і нещасть невеликого європейського континенту є подвійна мораль. Одна мораль застосовується в приватному житті, інша – у суспільному. Про те, що подвійна мораль не приводить народ до добра, свідчать нам ставлення ізраїльських старійшин до Христа й подальша історія народу Ізраїлю. Страчуючи лжесвідків у своєму народі, первосвященики самі шукали лжесвідків для суду над Христом. Між собою вони говорили, що Він на боці римлян (Ін. 11, 48), а перед римлянином Пілатом — що Ісус проти римлян і кесаря, тому що Сам Себе царем робить (Ін. 19, 12), додаючи лицемірно: нема в нас царя, крім кесаря. Ось подвійна мораль. Ось політична мораль, якою юдейські політики, бажаючи врятувати свій народ, згубили його. Бачачи всі ці тенета, всю цю аморальну фарисейську метушню навколо Себе, Господь прорік: «Ось дім ваш залишиться вам порожнім». Ось Вам плід політичної моралі. Ось страшний урок всім народним лідерам, які роздирають мораль надвоє, віддаляючись від народної аксіоми: правдою земля стоїть.
Мир Вам і здоров'я від Господа.
Один чоловік упав у криницю і не міг звідти вибратись.
Хтось, хто мав добре серце, проходив там і сказав: «Мені дуже прикро, що з тобою таке трапилося. Від душі співчуваю». Політик, заклопотаний суспільними справами, минаючи криницю, прорік: «Це логічно, бо рано чи пізно хтось таки мусив туди впасти».
Побожний чоловік сказав: «Лише недобрим людям трапляється впасти в криницю».
Учений замислився над тим, у який спосіб чоловік опинився у криниці.
Політик-опозиціонер вирішив виступити з оскарженням супроти уряду.
Журналіст постановив наступного тижня написати полемічну статтю для газети.
Чоловік практичний спитав, чи треба платити податки за криниці.
Сумна особа ствердила: «Моя криниця ще гірша!»
Гуморист засміявся: «Напийся кави. Це підніме тобі настрій!»
Оптиміст повідомив: «З тобою могло статися ще гірше».
Песиміст докинув: «Скоро зсунешся на саме дно».
Ісус побачив чоловіка в криниці, подав йому руку і витягнув звідти.
Чого світ потребує найбільше?
Трішки більше привітності, трішки менше користолюбства.
Трішки більше дарувати, трішки менше вимагати.
Трішки більше посмішки, трішки менше гримас.
Трішки більше «ми», трішки менше «я».
Трішки більше сміху, трішки менше плачу.
Трішки більше квітів на дорозі життя, трішки менше на гробах.
Одного разу двоє друзів-хлоп'ят каталися на ковзанах на малому замерзлому ставку. Був похмурий холодний вечір. Діти їздили обережно, але раптом лід проламався і один із хлопчиків упав у воду.
Ставок був неглибокий, але вода в ополонці почала замерзати, закриваючи отвір.
Другий хлопчик повернувся на берег, узяв найбільший камінь, який вдалося знайти, і побіг туди, де провалився його малий друг. Почав щосили вдаряти каменем об лід, аж врешті-решт розбив його. Схопивши друга за руку, допоміг йому вибратися з води…
Коли прийшли рятувальники і побачили, що сталося, здивувалися: «Як це йому вдалося? Як хлопчик зміг розбити такий грубий і щільний шар льоду?»
Дідусь, який проходив поблизу, сказав:
– Знаю, як він це зробив!
– Як? – спитали вони.
Дідусь відповів:
– Не було поруч нікого, хто б застеріг: «Це тобі не вдасться…».
Маємо дивовижні сили, але так легко забуваємо про них!
У забутому гірському храмі зберігалася ікона Богородиці, на зворотному боці якої була написана одна молитва - молитва усиновлення. Ось вона:
Господи, допоможи мені бути приятелем усіх. Приятелем, що чекає і не нудиться, що приймає з добротою, що вислуховує без зусилля, що дякує з радістю. Приятелем, якого завжди можна знайти. Допоможи мені пропонувати іншим безкорисливу дружбу, випромінюючи радісний мир, Твій мир, Господи. Вчини так, щоб я був готовий підтримувати і приймати насамперед найслабших і покривджених. Таким чином я зможу помагати іншим відчувати Твою близькість, Господи ніжності.