Митрополит Іларіон (Огієнко) писав: «Кожна слов’янська церква вимовляє богослужбовий текст по-своєму, для чого iснують рiзнi вимови богослужбового тексту: болгарська, сербська, українська, росiйська. Маємо багато записiв богослужб ХVI–ХVIII вiкiв латиною, i вони й показують, як вимовляли тодi богослужбовий текст» [1]. Дійсно, існує безліч згадок про українську вимови церковнослов’янської. У 1842 році фiлолог Михайло Максимович зазначав: «Що малороси, йдучи за своєю власною вимовою, букву ѣ вимовляють як гостре i в тому легко пересвiдчитися: досить послухати сiльського дяка, який читає церковну книгу: в книзi написано „во вёки вэк0въ“, а вiн читає „во вiки вiков“... Живо пам’ятаю, як мене, ще шестирiчного хлопчика, привезли iз Згарi до Золотонiського жiночого монастиря на вчення книжне; коли в той же день учителька моя, черниця Варсанофiя... почала повторювати менi аз, буки, вiди... живiте, зiло, а не вєдi, живєтє, зєло» [2].

Ганна Куземська у своїй книзі «Якою мовою молилася давня Україна…» наводить слова російського письменника О. Сумарокова (1717-1777): «... а потому, что все школы ими (українцями. — Г. К.) были наполнены, так сие провинцияльное произношение и вкоренилося, яко... „теби“ (свiдчення того, що ѣ українцi вимовляли як i. — Г. К.), „мья“ (пiдтвердження вживання апострофа пiсля губних. — Г. К.) и протчия малороссийския испорченныя выговоры; а особливо певчия многое преобразили... малороссиянцы вместо „Тебе, Господи“ — „Теби, Господы“ и вместо „Господи, помилуй“ поют... „Господы, помылуй“ и так даляе». «Знатнейшия наши духовныя (тобто архiєпископи, митрополити. — Г. К.) были ко стыду нашему только одни малороссиянцы... от чего все духовныя слепо следуя их неправильному и провинцияльному наречию, вместо „во вѣки“ и протч. говорили „во вики“ и так даляе». Сумароков засвiдчує, що українцi «всегда ѣ как i произносят» .

________________________________

[1] — Огiєнко I. I. Українська Церква, с. 79.
[2] — Цит. за: Нiмчук В. В. Українська мова — священна мова, с. 32.
[3] — Г. Куземська, Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстів. — К. 2012, с. 14 з посиланням на О Правописанiи // Полное собранiе всѣх сочиненiй въ стихахъ и прозѣ... Александра Петровича Сумарокова. Часть Х. Разные проза-
ическiя сочиненiя и переводы. — Москва, 1782, с. 25-28.

Стародавні Євангелія XIст.

Свідчення української вимови в Архангельському Євангелії 1092р. (написане ймовірно в Києві):

- палаталізована (пом'якшена) Ц: О-ць (Отець), О-цю, О-цѧ (також вживається і О-ца), агньць, пьшеницѧ;
- палаталізована Т у дієсловах теперішнього і майбутнього часу (рекуть, с-титьсѧ, будеть, придеть);
- тверда Ы (єри) в кінці таких слів як вѣкы, дълъгы;
- іноді зустрічається йотована а (Ꙗ) в словах мꙖ (м'я), имꙖ (ім'я), хоча слово тѧ (тя) завжди з малим юсом (ѧ).

(Також цс. слова тебѣ і себѣ пишуться як тобѣ і собѣ).

Архангельське Євангеліє, Мф. 6:6

Архангельське Євангеліє, Мф. 6:9-13

Але окрема українська вимова церковнослов’янської — це не лише те, що залишилося в минулих століттях. Це жива традиція, яка досі збереглася в богослужінні на Галичині та Закарпатті. На Буковині ще живі свідки церковного використання української вимови, але, як і в решті регіонів України, вона була штучно витіснена вимовою російською і залишилася лише в деяких селах. На Волині, Поділлі та ін. можна почути українську вимову церковнослов’янської від звичайних парафіян та священників, які ніколи не чули про Київський ізвод (як у значенні редакції церковнослов’янських текстів, так і у більш новітньому значенні цього терміну — української вимови) і навчалися в радянських семінаріях, де вимова, звісно, була лише російська. Але в силу того, що в побуті вони спілкуються лише українською, їхній мовленнєвий апарат сформований так, що вони природним чином читають церковнослов’янську на український лад: «Во ім’я Отця…», «сущую Богородицю», «Господи, помилуй», «Вірую…» тощо.

Різницю у вимовах інших слов’янських народів продемонструємо на прикладі деяких церковнослов’янських слів.

Наприклад, ни1нэ, херувjми, па1мzть читається

по-російськи: нинє, хєрувіми, память,

по-сербськи: нин’є, хєрувiмi, пам’ят,

по-болгарськи: нiне, хєрувiмi, памят;

трbцэ трист7yю пёснь припэвaюще:

по-російськи: Троіце трісвятую пєснь пріпевающє,

по-сербськи: Троїце трiсв’ятую п’єсн прип’єваюшче,

по-болгарськи: Тройце трiсвятую песн прiпеваюште,

по-словацьки: Тройцi трiсв’ятую пiсн прiпiваюшче [4].

А це приклад словацької транслітерації Символу Віри:

«Viruju vo jedinaho Boha Otca, Vsederžiteľa, Tvorca nebu i zemli, vidimym že vsim i nevidimym. I vo jedinaho Hospoda Iisusa Christa, Syna Božija, jedinorodnaho, iže ot Otca roždennaho prežde vsich vik: Svita ot Svita, Boha istinna ot Boha istinna, roždenna, ne sotvorenna, jedinosuščna Otcu, imže vsja Byša. Nas radi čelovik i našeho radi spasenija, sšedšaho s nebes, i voplotivšahosja ot Ducha Svjata i Mariji Divy, i vočelovičšasja… »

Як бачимо, вимова церковнослов’янської кожного слов’янського народу  не відбувається «буква в букву».

_____________________

[4] — Г. Куземська, Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстів. — К. 2012, с. 13.
[5] — https://sk.wikipedia.org/wiki/Nicejsko-carihradsk%C3%A9_vyznanie_viery

Ось приклади російської вимови, коли деякі приголосні пом’якшені, хоча після них іде літера ы, а деякі навпаки вимовляються твердо, хоча їм слідують голосні и чи z:

борю1щыz – борющія (а не борющия);

дyшы нaшz – души наша (а не нашя);

ісaіа – Ісаія (а не Ісаіа);

вLчцэ нaшей бцdэ – Владичіце нашей Богородіце (а не Владичіцє нашєй Богородіцє );

руцЁ – руце (а не руцє);

б9е – Боже (а не Божє);

сн7е б9ій – Синє Божий (а не Божій).

Ганна Куземська стверджує [6], що самі церковнослов’янські тексти змінювалися спеціально під російську вимову. Так, у порівнянні з Полууставом Петра Могили (1643р.), Острозькою Біблієї (1581р.) та іншими старовинними богослужбовими текстами, бачимо наступні зміни в синодальній редакції:

Пріидёте, возмёте [7], поклонёмсz [8] — Пріиди1те, возми1те, поклони1мсz;

съкр0вище бlгhхъ [9] — сокр0вище бlги1хъ тощо.

____________________________

[6] — Г. Куземська, Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстів. — К. 2012, с. 15.
[7] — Острозька Бiблiя 1581 р., Опрацював та пiдготував до друку єрмнх. архiмандрит др. Рафаїл (Роман Торконяк) — Львiв: Українське Бiблiйне Товариство, Благодiйний Фонд «Книга», 2006, Мф. 11:28-29, ст. 1550.
[8] — П. Могила, Полуустав или правило истиннаго християнскаго житія, друкарня Лаври — К. 1643, Полунощница, ст. 316. Варто зауважити, що тут поклонёмсz і поклони1мсz вживаються поряд, що свідчить про однакову вимову цих слів.
[9] — П. Могила, Полуустав, Послѣдованіє От сна воставши, ст. 310.

Також можемо спостерігати зміну самого синодального ізводу. Так, в Єлизаветинській Біблії (1751р.) зустрічаємо тма2 (Пс. 90:6), свидётелство (Ін. 1:7), натомість в сучасній богослужбовій літературі УПЦ ці слова пишуться з м’яким знаком відповідно до сучасної вимови: тьма2 [12], свидётельство [13].

_____________________

[12] — Псалтир, Свято-Успенська Почаєвська Лавра, 2014.
[13] — Святоє Євангеліє, з благословення Митрополита Онуфрія, 2017.