Друк брошурою Виконується верстка сторінок…
Папір A4, альбомна орієнтація, поля «Немає», без колонтитулів. Друкуйте двосторонньо, з переворотом по короткому краю, у масштабі 100%; якщо принтер обрізає край — 98%. Не вмикайте режим «Буклет» у драйвері принтера.

Прикметникові суфікси -ск-, -цк- транслітеруємо з пом'якшеними приголосними с, ц та з як -ськ-, -цьк-.

Приклади:

ґпcльскую - апо́стольськую, мірскaгw - мирська́го, рyсскій - ру́ський (подвоєння сс скорочуємо до одного с), гaлицкаz - га́лицькая.

Обґрунтування:

1) Пом'якшення приголосних с, ц та з у прикметникових суфіксах -ськ-, -цьк- та -зьк- є унікальною рисою української мови і, відповідно, вимови. Ні в російській, ні в білоруській, ні в польській чи інших слов'янських мовах такого пом'якшення не зустрічаємо, за винятком деяких діалектів. Навіть у галицькій та карпаторуській вимовах донедавна переважало вживання цих суфіксів з твердими с, ц та з. Цим фактом пояснюється написання -ск-, -цк- без ь в богослужбових текстах, адже орфографія церковнослов'янської мови завжди зазнавала південнослов'янського впливу, а вимова духовенства — польського та російського. Утім, коли ми говоримо саме про українську вимову, то не можемо відділити від неї таку її питому рису, як пом'якшену вимову згаданих суфіксів.

Варто зазначити, що написання суфікса без ь після свистячих приголосних у давніх текстах не обов’язково відображає тверду вимову. Правопис міг не позначати м’якості, наявної в живому мовленні. Зокрема Тетяна Видайчук відзначає таку невідповідність між письмом і вимовою прикметникового суфікса -ськ- у староукраїнських пам’ятках (Видайчук Т. Л. Варіативність орфографічних та фонетичних норм староукраїнської мови другої половини XVI ст. // Шостий міжнародний конгрес україністів. Кн. 5: Мовознавство. Київ; Донецьк, 2007. С. 215–222).

2) Попри стандарти орфографії усе-таки маємо свідчення написання суфікса -ськ- і в богослужбових текстах як помилки, що можуть свідчити про фактичну вимову переписувача чи друкаря. А саме:

- у Ярославському Часослові XIII ст. написано: искорени льсть идольськѹю. Як бачимо, слово идольськѹю написано з ь після с (арк. 116);

- в документах Київської Руси іноді писався суфікс -ськ-, наприклад, на печатці Новгородського єпископа, датованій між 1163 і 1165 роками, написано: ИЛИА ЕПИСКОПЪ НОВГОРОДСЬКИИ (Янин В. Л. Актовые печати Др. Руси. М., 1970. Т. 1. № 57). Також в Академічному списку «Руської Правди» середини XV ст., що входить до Новгородського першого літопису молодшого ізводу, засвідчено написання: "ПРАВДА РОСЬКАЯ", "Правда оуставлена Роуськои земли" (Руська Правда (Академічний список) / під редакцією Р. Лащенка. Випуск перший. Прага: наклад Українського правничого товариства в Ч. С. Р., 1927. С. 5–6. — (Пам’ятки українського права)).

3) митрополит Іларіон (Іван Огієнко) в своєму критичному коментарі до до православного молитовника, виданого в 1926р. в Вінніпезі, зазначає, що "в українській вимові прийнято -скій вимовляти як -ський: апостольський" («Богослужбова мова в слов’янських церквах», Варшава, 1931., С. 208).