Уст твої́х я́коже сві́тлость огня́ возсія́вши благода́ть, вселе́нную просвіти́; не сребролю́бія ми́рові сокро́вища сниска́, висоту́ нам смиренному́дрія показа́. Но твої́ми словеси́ наказу́я, о́тче Іоа́нне Златоу́сте, моли́ Сло́ва, Христа́ Бо́га, спасти́ся душа́м на́шим.
Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху.
Ву́снаў Тваі́х благада́ць, як святло́ агню́, заззя́ўшы, сусве́т асвятлі́ла; не срэ́бралю́бства скарб для све́ту набыла́ яна, а вышыню́ пакораму́драсці нам паказа́ла, але́ Тваі́мі сло́вамі нас навуча́ючы, о́йча Іаа́не Залатаву́сце, малі́ Сло́ва Хрыста́ Бо́га, каб спаслі́ся ду́шы на́шы.
Сла́ва Айцу́, і Сы́ну, і Свято́му Духу.