Перша частина Закону Божого викладає початкові поняття про Всесвіт, пізнання Бога, Його властивості, молитву, гріх, хресне знамення, поклони, храм, священні ікони та шанування святих.
Усе, що ми бачимо навколо себе: небо, сонце, місяць, зірки, хмари, землю, на якій живемо, повітря, яким дихаємо, і все, що на землі: траву, дерева, гори, річки, моря, рибу, птаство, звірів, тварин, і, нарешті, людей, тобто нас самих, — усе це сотворив Бог. Світ є творіння Боже.
Ми бачимо світ Божий і розуміємо, як гарно і мудро його збудовано.
Ось ми на луках. Над нами розкинулося наметом блакитне небо з білими хмаринками. А на землі буяє зелень, усе в квітах. У різнотрав’ї чути, як скрекочуть комахи, а над квітами пурхають метелики, гудуть бджоли, копошиться мошва. Уся земля тут немов великий гарний килим. Та жоден килим, зітканий руками людини, не зрівняється з красою Божої луки.
Пройдімося лісом. Там ми побачимо багато різноманітних на вигляд і за будовою дерев. Там і могутній дуб, і струнка ялина, і кучерява береза, і духмяна липа, і висока сосна, і густий ліщинник. Там є і галявинки з кущами і найрізноманітнішими травами. Скрізь чути голоси птахів, дзижчання і скрекотіння комах. А скільки усяких звірів живе в лісі! А скільки там ягід, грибів та квітів! Це велике лісове царство.
А ось і річка. Вона плавно несе свої води, виблискуючи на сонці, серед лісів, ланів і лук. Як у ній приємно скупатися! Навколо задуха, а у воді прохолодно і легко. І скільки в ній усілякої риби, жаб, водяних жуків та іншої живності! Там теж своє життя, свій світ.
І яке величне море, що має величезний і багатий підводний світ живих істот.
А які красиві гори, що здіймаються своїми вершинами, покритими вічним снігом і льодом, високо за хмари.
Дивний світ у своїй земній красі, і все в ньому наповнене життям. Неможливо перелічити всі рослини і всіх тварин та комах, що населяють землю, — від найменших, невидимих для наших очей, до найбільших. Вони живуть усюди: на суші й у воді, в повітрі й у ґрунті, і навіть глибоко під землею. І все це життя світу дав Бог.
Багатий і різноманітний світ Божий! І в цій величезній розмаїтості панує дивний і гармонійний порядок, встановлений Богом. Люди часто називають це «законами природи». Всі рослини і тварини розселені по землі згідно з цим порядком. І кому чим встановлено годуватися, тим і годуються. Все має відповідний і розумний сенс. Все у світі народжується, росте, старіє і помирає — одне змінюється іншим. Усьому Бог дав свій час, місце і призначення.
Тільки людина живе всюди на землі і над усім царює. Бог обдарував її розумом і безсмертною душею. Він дав людині особливе, велике призначення: пізнавати Бога, уподібнюватися Йому, тобто ставати все кращою і добрішою та успадковувати вічне життя.
За расами люди поділяються на білих, чорних, жовтих і червоношкірих, але всі вони однаково мають розумну і безсмертну душу. Через цю душу люди підносяться над усім тваринним світом і уподібнюються Богу.
А тепер подивимося у безхмарну темну ніч із землі на небо. Скільки планет і зірок, розсіяних по ньому, ми там побачимо! Їх безмежна кількість! Все це окремі світи. Чимало таких, як наша сонячна система, а є і зірки, набагато більші за сонце, але знаходяться вони так далеко від Землі, що здаються нам маленькими світлими краплинами. Всі вони гармонійно і злагоджено рухаються визначеним шляхом одне навколо одного. І наша планета Земля у цьому небесному просторі здається маленькою світлою краплиною.
Великий і безмежний світ Божий! Неможливо ні обчислити, ні виміряти його, а знає усьому міру, вагу і число тільки Сам Бог, Який створив усе.
Увесь цей світ Бог створив для життя і на користь людям — для кожного з нас. Так безмежно любить нас Бог!
І якщо ми будемо любити Бога та жити за Його законами, то багато незрозумілого в світі нам стане зрозумілим і ясним. Ми полюбимо світ Божий і житимемо в любові і радості, в злагоді з усіма.
Тоді ця радість пануватиме завжди і скрізь, і ніхто не відбере її, тому що Сам Бог буде з нами.
Але щоб пам’ятати, що ми належимо Богу, бути ближче до Нього і любити Його, тобто виконати своє призначення на землі та успадкувати вічне життя, нам потрібно більше знати про Бога, знати Його святу волю, тобто Закон Божий.
ЗАПИТАННЯ: Хто створив світ і дав йому життя? Хто встановив у світі стрункий лад, або, як це часто називають, «закони природи», і в чому полягає ця злагодженість? Яке призначення Бог дав людині? Для кого Бог створив світ? Для чого нам необхідно знати Закон Божий?
Бог створив увесь світ з нічого, одним Своїм словом. Він може зробити все, що забажає. Бог — найвища сутність. Йому немає рівного нікого і ніде, ні на землі, ні на небі. Ми, люди, своїм розумом цілком збагнути Його не можемо. І самі ми нічого не могли б дізнатися про Нього, якби Сам Бог не відкрив нам про Себе. Що ми знаємо про Бога, все це відкрито нам Ним Самим. Коли Бог створив перших людей — Адама і Єву, — то являвся їм у раю і відкривав їм про Себе, як потрібно вірувати в єдиного істинного Бога і як виконувати Його волю.
Це вчення Боже спочатку передавалось усно з роду в рід, а потім, за спонукою Божою, було записане Мойсеєм та іншими пророками у священні книги.
Нарешті Сам Син Божий, Ісус Христос, з’явився на землю і доповнив усе, що треба знати людині про Бога. Він відкрив людям велику таємницю, що Бог один, але триєдиний в Особах. Перша Особа — Бог Отець, друга Особа — Бог Син, третя Особа — Бог Дух Святий.
Це не три Боги, а один Бог у трьох Особах, Тройця, єдиносущна і нероздільна.
Усі три Особи мають однакове Божественне достоїнство, нема між ними ні старшого, ні молодшого; як Бог Отець є істинний Бог, так і Бог Син є істинний Бог, так і Дух Святий є істинний Бог.
Відрізняються Вони лише тим, що Бог Отець ні від кого не народжується і не сходить; Син Божий народжується від Бога Отця, а Дух Святий сходить від Бога Отця.
Ісус Христос через розкриття таїни Пресвятої Тройці навчив нас не тільки істинно поклонятися Богу, але й любити Бога, бо всі три Особи Пресвятої Тройці, — Отець, Син і Святий Дух, — вічно перебувають Один з Одним у безперервній любові і складають Собою одну Істоту (Сутність). Бог є найдосконаліша Любов.
Велику таїну, яку відкрив нам Бог про Себе, — таїну Святої Тройці, наш слабосилий розум не може вмістити, збагнути.
Святий Кирило, вчитель слов’ян, намагався так пояснити таїну Пресвятої Тройці. Він казав: «Бачите на небі круг блискучий (сонце), і від нього народжується світло і виходить тепло? Бог Отець, як сонячний круг, без початку і кінця. Від Нього вічно народжується Син Божий, як від Сонця — світло; і, як від Сонця разом зі світлим промінням іде й тепло, виходить Дух Святий. Кожен розрізняє окремо і круг сонячний, і світло, і тепло, але це не три Сонця, а одне Сонце на небі. Так і Свята Тройця: три в ній Особи, а Бог єдиний і нероздільний.»
Св. Августин каже: «Ти бачиш Тройцю, якщо бачиш любов». Це означає, що таїну Пресвятої Тройці швидше можна зрозуміти серцем, тобто любов’ю, аніж нашим слабким розумом.
Вчення Ісуса Христа, Сина Божого, було записано Його учениками у священну книгу, яка називається Євангелієм. Слово «Євангеліє» означає блага (або добра) звістка.
А всі священні книги, складені в одну книгу, називаються Біблією. Це слово грецьке, українською означає книги.
ЗАПИТАННЯ: Чи можемо ми цілком збагнути розумом своїм, хто такий Бог, і самі дізнатися про Нього? Звідки ми дізналися про Бога і що Він Творець світу? Хто доповнив учення про Бога, що Він один, але в трьох Особах? Як називаються Особи Святої Тройці? Чим відрізняються між собою Особи Святої Тройці? Що таке Євангеліє і що таке Біблія?
Бог відкрив нам про Себе, що Він — безтілесний і невидимий Дух (Див.: Ін. 4:24). Це означає, що Бог не має ні тіла, ні кісток (як ми маємо), і нічого не має в Собі такого, з чого складається наш видимий світ, а тому ми Його бачити не можемо. Щоб пояснити, наведемо приклад з нашого земного світу. Ми не бачимо повітря, але бачимо його дії та прояви: рух повітря (вітер) має велику силу, здатну рухати великі кораблі і складні машини; ми відчуваємо і знаємо, що повітрям ми дихаємо і без нього не можемо жити. Так і Бога ми не бачимо, але дії Його й ознаки, мудрість і силу Його ми бачимо скрізь у світі і відчуваємо в cамих собі.
Але невидимий Бог, з любові до нас, інколи являвся деяким праведним людям у видимий спосіб — у подобі чи немовби у відображеннях Своїх, тобто в такому вигляді, в якому вони Його могли бачити, інакше вони загинули б від Його величі та слави.
Бог сказав Мойсеєві: «Людина не може побачити Мене і залишитися живою» (Вих. 33:20). Якщо сонце засліплює своїм блиском і ми не можемо дивитися на це Боже творіння, щоб не осліпнути, то тим більше — на Бога, що створив його. Адже Бог є світло, і нема в Ньому ніякої темряви (Див.: Ін. 1:5), і живе Він у світлі неприступному (Див.: Тим. 6, 16).
Бог вічний (Див.: Пс. 89:3; Вих. 40:28).
Все, що ми бачимо у світі, колись почалося, народилося, колись і закінчиться, помре, зруйнується. У цьому світі усе недовговічне — усе має свій початок і свій кінець.
Колись не було ні неба, ні землі, ні часу, а був тільки один Бог, тому що Він початку не має. А не маючи початку, Він і кінця не має. Бог завжди був і завжди буде. Бог — поза часом.
Бог завжди є.
Тому Він називається вічним.
Бог не змінюється (Див.: Як. 1:17; Мал. 3:6).
Нічого у світі немає постійного і незмінного, усе невпинно змінюється — росте, старіє, знищується; одне змінюється іншим.
Тільки один Бог постійний, у Ньому немає ніякої переміни, Він не росте, не старіє, ні в чому і ніколи не змінюється. Яким Він був завжди, таким є тепер і таким залишиться навіки.
Бог завжди однаковий. Тому Він називається незмінюваним.
Бог всемогутній (Див.: Бут. 17; Лк. 1:37).
Людині, якщо вона захоче щось зробити, потрібен якийсь матеріал, без якого вона неспроможна зробити нічого. За допомогою фарб на полотні людина може написати прекрасну картину; з металу може зробити складну і корисну машину, та ніяким чином не може створити, приміром, Землю, на якій ми живемо, Сонце, яке світить і гріє, і багато іншого.
Тільки для одного Бога нема нічого неможливого, нема нічого такого, чого Він не міг би зробити. Він захотів створити світ і створив його, з нічого, одним Своїм словом.
Бог може зробити все, що забажає.
Тому Він називається всемогутнім.
Бог всюдисущий (Див.: Пс. 138:7-12).
Бог завжди, в будь-який час знаходиться скрізь. Нема такого місця у світі, де Його не було б. Ніхто і ніде не може сховатися від Нього.
Бог — усюди.
Тому Він називається всюдисущим (Див.: 1Ін. 3:20; Євр. 4:13) (Який скрізь перебуває).
Бог всезнаючий (Див.: 1Ін. 3:20; Євр. 4:13).
Людина може багато чого навчитися, багато про що дізнатися, та всього знати людина не може. Окрім того, людина не може знати майбутнє, не може все чути і все бачити.
Тільки один Бог знає все, що було, що є і що буде. Для Бога немає різниці між днем і ніччю: Він у будь-який час усе бачить і все чує. Знає кожного з нас, і не тільки те, що ми робимо і кажемо, але й те, що ми думаємо і чого жадаємо.
Бог завжди все чує, все бачить і все знає.
Тому Він називається всезнаючим (всевідаючим).
Бог всеблагий (Див.: Мф. 19:17).
Люди не завжди бувають добрими. Часто буває, що людина когось не любить.
Тільки Бог любить нас усіх, і любить так, як ніхто з людей. Він дає все, що нам потрібно для життя. Все, що ми бачимо на небі і на землі, Господь створив для блага та користі людей.
Ось як про це сказав один богослов: «Хто дарував нам життя? Господь! Від Нього ми отримали розумну душу, здатну міркувати і пізнавати, від Нього ж ми отримали серце, здатне любити… Нас оточує повітря, яким дихаємо і без якого не можемо жити. Ми скрізь маємо воду, яка необхідна нам, як і повітря. Ми мешкаємо на землі, яка дає нам усіляку їжу, необхідну для підтримки і збереження нашого життя. Нас освітлює світло, без якого ми нічого не могли б здобути собі. Ми маємо вогонь, яким можемо зігріти і зігріваємо себе під час негоди і з допомогою якого готуємо собі їжу. І все це є дар Бога. Ми маємо батька, матір, братів, сестер, друзів; як багато вони приносять нам радощів, допомоги і втіхи! Та нікого з них ми не мали б, якби Господу не вгодно було дарувати нам їх».
Бог завжди готовий дати нам усяке добро, усяке благо і турбується про нас більше, ніж найдобріший батько про своїх дітей.
Тому Бог називається всеблагим чи всемилостивим (дуже добрим).
І ми називаємо Бога нашим Отцем Небесним.
Бог всеправедний (Див.: Пс. 7:12,10:7).
Люди часто кажуть неправду і бувають несправедливими. Бог же найвищою мірою справедливий. Він завжди береже правду і справедливо судить людей. Він не карає без причини праведника і не залишає людини без покари за кожен поганий вчинок, якщо лише людина сама не виправить своє життя каяттям та добрими вчинками. Тому Бог називається всеправедним і всеправосудним.
Бог усезадоволений (Див.: Діян. 17:25).
Тільки один Бог усе має і Сам для Себе нічого не потребує, а навпаки, Сам дає всім і все.
Тому Він називається усезадоволеним.
Бог всеблаженний (Див.: Тим. 6, 15).
Бог не тільки усезадоволений, але завжди має в Самому Собі найвищу радість — повне блаженство чи, як ми кажемо, найвище щастя.
Тому Бог називається всеблаженним.
І ми ніколи і ніде не можемо знайти собі істинної радості в житті (щастя), а тільки в Богові.
Бога ми називаємо Творцем, тому що Він створив усе видиме і невидиме.
Бога ми також називаємо Вседержителем, Владикою і Царем, тому що він Своєю всемогутньою волею все, що створив, тримає у Своїй силі і владі, над усім владарює, царює і всім керує.
Промислителем ми називаємо Бога тому, що Він про все піклується, про все турбується.
ЗАПИТАННЯ: Які властивості Божі? Чому ми називаємо Бога Духом, вічним, незмінюваним, усемогутнім, всюдисущим, усезнаючим, усеблагим, усеправедним, усезадоволеним і всеблаженним? Чому ми називаємо Його Творцем Вседержителем, Владикою, Царем і Промислителем?
Бог любить своє творіння, любить кожного з нас. «І буду вам Отцем, і ви будете Моїми синами і дочками», — говорить Господь Вседержитель (Див.: 2Кор. 6:18). А тому ми так само, як до свого рідного батька чи рідної матері, можемо завжди, в будь-який час, звертатися до Бога — до нашого Отця Небесного. Звертанням же нашим до Бога є молитва.
Отже, молитва — це бесіда чи розмова наша з Богом. Вона необхідна для нас так само, як повітря чи їжа. У нас усе від Бога і нема нічого свого: життя, здібності, здоров’я, їжа і все інше дається нам Богом; «без Бога — ні до порога», — каже українське прислів’я.
Тому і в радості, і в печалі, і коли щось нам потрібно, ми повинні звертатися до Бога з молитвою. А Господь дуже добрий і милостивий до нас; і якщо від щирого серця, з вірою і ревністю проситимемо Його про вдоволення своїх потреб, Він неодмінно виконає наші бажання і дасть усе, в чому ми маємо потребу. При цьому потрібно цілковито покластися на Його святу волю і терпляче чекати, тому що тільки один Господь знає, що і коли нам дати — що нам корисно і що шкідливо.
Погано робить той, хто ліниво молиться Богу: він віддаляється від Бога і Бог від нього.
А без молитви людина перестає любити Бога, забуває про Нього і не виконує свого призначення на землі, тобто чинить гріх.
ЗАПИТАННЯ: Що означає молитися Богу? Чи потрібно молитися Богу? Коли Бог виконає нашу молитву? Чи добре чинять люди, які не моляться Богу?
Гріх, або зло, є порушення закону Божого; беззаконня чи, іншими словами, гріх, є переступ волі Божої. Як же люди почали грішити, і хто першим порушив волю Божу? До створення видимого світу і людини Бог створив ангелів. Ангели — це духи безтілесні, невидимі і безсмертні. Всіх ангелів було створено добрими, і Бог їм дав повну свободу — чи бажають вони самі любити Бога, чи ні; а це означає: чи забажають вони самі жити з Богом, чи без Бога.
Один із найсвітліших і найдужчих ангелів не забажав любити Бога і виконувати волю Божу, а захотів сам стати як Бог. Цей ангел перестав слухатися Бога, в усьому чинив опір Богу, зробився ворогом Божим. Він потяг за собою і деяких інших ангелів.
За такий спротив Богу всі ці ангели були позбавлені даного їм світла і блаженства (тобто радості) і зробилися злими, темними духами.
Усі ці темні, злі духи називаються тепер бісами, демонами і дияволами. А найголовніший диявол, що був найсвітлішим ангелом, називається сатаною, тобто противником (ворогом) Бога.
Диявол навчив і людей не слухатися Бога — грішити. Він спокусив, тобто хитрощами й обманом навчив перших створених Богом людей — Адама і Єву — порушити волю Божу.
Всі ми, люди, походимо від Адама і Єви, які згрішили, і тому ми народжуємось у гріховному стані. Постійно переходячи з покоління в покоління, гріх охопив усіх людей і всіх підкорив собі. Всі люди (одні більше, інші менше) — грішні.
Гріх же завжди віддаляє людину від Бога і веде до страждань, хвороб та вічної смерті. Тому всі люди стали страждати і вмирати. Самі люди, власними силами, вже не могли подолати зло, яке поширилось у світі, і знищити смерть.
Але Бог, з милосердя Свого, допоміг людям у цьому, пославши на землю Свого Сина, Спасителя нашого, Ісуса Христа.
ЗАПИТАННЯ: Що таке гріх? Хто перший порушив волю Божу? Хто такий диявол, чи сатана? Хто такі ангели і коли вони створені? Хто такі злі духи і як вони називаються? Хто і як навчив людей грішити? Чому всі ми, люди, народжуємось грішними? Від Кого гріх віддаляє людей, до чого він призводить і чому всі люди вмирають? Чи можуть самі люди своїми силами перемогти зло і знищити смерть? Як Бог допоміг людям перемогти зло і вічну смерть?
Ми називаємося християнами, тому що віруємо в Бога так, як навчив нас Сам Син Божий, Господь наш Ісус Христос. Ісус Христос не тільки навчив нас правильно вірувати в Бога, але й спас нас від влади гріха та вічної смерті. Син Божий, Ісус Христос, з любові до нас, грішних, зійшов з небес і, як звичайна людина, постраждав замість нас за наші гріхи, був розіп’ятий, помер на хресті і на третій день воскрес.
Так безгрішний Син Божий хрестом Своїм (тобто стражданнями і смертю на хресті за гріхи всіх людей, усього світу) подолав не тільки гріх, але й саму смерть — воскрес із мертвих, і зробив хрест знаряддям Своєї перемоги над гріхом і смертю.
Як переможець смерті — воскреслий на третій день — Він спас і нас від вічної смерті. Він воскресить усіх нас, померлих, коли настане останній день світу, воскресить для радісного, вічного життя з Богом.
Хрест є знаряддя чи знамено перемоги Христової над гріхом і смертю.
Один учитель, щоб краще пояснити учням, як Ісус Христос міг хрестом Своїм подолати зло у світі, навів такий приклад:
Довгий час швейцарці боролися проти своїх ворогів — австрійців. Нарешті обидва ворожі війська зустрілися в одній долині, щоб там дати рішучий бій. Австрійські воїни, вдягнені в залізні панцирі, виставивши вперед списи, утворили щільні лави, і швейцарці, розмахуючи своїми палицями, безуспішно намагалися прорвати лави неприятеля. Декілька разів швейцарці кидалися вперед на ворога з надзвичайною відвагою, та щоразу відкочувалися назад. Вони були неспроможні прорвати частокіл списів.
Тоді один із швейцарських воїнів Арнольд Вінкельрід, жертвуючи собою, вибіг уперед, схопив обома руками кілька виставлених навпроти списів і дав їм устромитися собі в груди. Завдяки цьому шлях швейцарцям було відкрито, вони увірвалися в лави австрійців і здобули вирішальну й остаточну перемогу над ворогами.
Так герой Вінкельрід, пожертвувавши своїм життям, помер, але дав можливість своєму народові перемогти ворога.
Подібно до цього і Господь наш Ісус Христос страшні й нездоланні для нас списи гріха й смерті прийняв Своїми грудьми, помер на хресті, але воскрес, як переможець гріха і смерті, і цим відкрив нам шлях до вічної перемоги над злом і смертю, тобто відкрив шляхи до вічного життя.
Тепер усе залежить від нас самих: якщо ми хочемо позбутися влади зла, — гріха і вічної смерті, — то ми повинні йти за Христом, тобто вірувати у Христа, любити Його і виконувати Його святу волю, в усьому слухатися Його (жити з Христом).
Ось чому, щоб засвідчити нашу віру в Христа, Спасителя нашого, ми носимо на тілі хрест, а під час молитви зображуємо на собі правою рукою знак хреста, тобто осіняємо себе хресним знаменням (хрестимося).
Для хресного знамення ми складаємо пальці правої руки так: три пальці (великий, вказівний і середній) складаємо разом пучками рівно, а два інші (безіменний і мізинець) пригинаємо до долоні.
Складені три перші пальці разом засвідчують нашу віру в Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого, як у Єдиносущну і нероздільну Тройцю, а два пальці, пригнуті до долоні, означають, що Син Божий, після зішестя Свого на землю, будучи Богом, став людиною, тобто означають Його дві природи — Божу і Людську.
Осіняючи себе хресним знаменням, ми кладемо складені так пальці на лоб — для освячення нашого розуму, на черево (живіт) — для освячення наших внутрішніх почуттів, потім на праве і на ліве плечі — для освячення наших сил тілесних.
Хресне знамення дає нам велику силу відганяти та перемагати зло і творити добро, але ми повинні пам’ятати, що хрест слід покладати правильно і неквапливо, інакше буде не зображення хреста, а звичайні помахи рукою, від чого біси тільки радіють. Недбало чинячи хресне знамення, ми показуємо свою непошану до Бога — грішимо, гріх цей називається блюзнірством.
Осіняти себе хресним знаменням, чи хреститися, слід на початку молитви, а також при наближенні до усього святого: входячи в храм, прикладаючись до хреста, до ікони тощо. Хреститися слід і в усіх важливих випадках нашого життя: в скруті, в горі, в радості тощо.
Коли ми хрестимося не під час молитви, то подумки, про себе, кажемо: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, амінь», засвідчуючи цим нашу віру у Пресвяту Тройцю і наше бажання жити і трудитися на славу Божу.
Слово «амінь» означає: істинно, правда, хай буде так.
ЗАПИТАННЯ: Що ми засвідчуємо, покладаючи на себе хресне знамення? Як ми складаємо пальці для хресного знамення і що це означає? Осіняючись хресним знаменням, для чого покладаємо його на лоб, живіт і плечі? Чому хресне знамення потрібно покладати правильно і неквапливо? Коли потрібно покладати на себе хресне знамення (хреститися)? Що називається гріхом?
Щоб засвідчити Богу наше благоговіння перед Ним і шану до Нього, ми під час молитви стоїмо, а не сидимо: тільки хворим і дуже старим дозволяється молитися сидячи.
Усвідомлюючи свою гріховність і недостойність перед Богом, ми, на знак нашого смирення, супроводжуємо нашу молитву поклонами. Вони бувають поясні, коли нахиляємося до пояса, і доземні, коли кланяючись і стаючи навколішки, торкаємось головою долівки.
ЗАПИТАННЯ: Чому під час молитви слід стояти, а не сидіти? Для чого потрібні поклони під час молитви? Які бувають поклони?
Якщо ми і наші близькі при доброму здоров’ї і гаразді, у нас є де жити, є у що вдягнутись, є що їсти, то ми повинні славити Бога і дякувати Йому в наших молитвах.
Такі молитви називаються хвалебними і подячними. Якщо з нами трапиться якесь нещастя, чи то хвороба, чи біда, чи нужда, ми повинні просити у Бога допомоги.
Такі молитви називаються прохальними.
А якщо ми зробимо щось погане (вчинимо гріх) і провинимося перед Богом, ми повинні просити у Нього прощення — каятися.
Такі молитви називаються покаянними.
Оскільки ми грішимо перед Богом (постійно грішимо), то з цієї причини ми повинні завжди, перш ніж просити щось у Бога, спочатку покаятися, а тоді вже просити Бога щодо наших потреб. Отже, покаянна молитва завжди мусить передувати прохальній молитві.
ЗАПИТАННЯ: Що ми повинні висловлювати Богу, коли він посилає нам благодіяння? Як називаються молитви, коли хвалимо Бога чи дякуємо Йому? Що ми висловлюємо Богу в молитві, коли з нами трапляється нещастя або коли чинимо щось погане?
Перед молитвою ми повинні спершу примиритися з тими, кому ми заподіяли зло, і навіть з тими, хто ображається на нас, а потім уже з побожністю та увагою стати до молитви. Під час молитви свій розум ми повинні скерувати так, щоб ми ні про що побічне не думали, щоб серце наше жадало лише одного: як ліпше помолитися і вгодити Богу. Якщо ж ми молитимемося, не помирившись з ближніми, поспіхом, під час молитви розмовлятимемо чи сміятимемося, тоді наша молитва буде неугодна Богу, такої молитви Бог не буде слухати («не почує нас») і навіть може покарати.
Для ретельної та посиленої молитви і доброго благочестивого життя встановлені пости.
Піст — це такі дні, коли ми мусимо більше думати про Бога, про свої гріхи перед Богом, більше молитися, каятися, не дратуватися, нікого не кривдити, а навпаки, усім допомагати, читати Закон Божий тощо. А щоб легше було це виконати, потрібно насамперед менше їсти — зовсім не їсти м’яса, яєць, молока, тобто «скоромну їжу», а їсти тільки «пісну» їжу, тобто рослинну: хліб, овочі, фрукти, бо ситна «скоромна» їжа викликає у нас бажання не молитися, а поспати, чи ж, навпаки, розважатися.
Найбільший і найдовший піст буває перед Великоднім святом. Він називається Великим постом.
ЗАПИТАННЯ: Коли ми можемо надіятися на Бога, що Він почує нашу молитву? Що потрібно зробити, щоб наша молитва була благоговійна і сердечна? Чи почує Бог молитву, якщо молитимемося поквапом і неуважно? Що встановлено для старанної і посиленої молитви? Що таке піст?
Молитися Богу можна скрізь, тому що Бог перебуває всюди: і вдома, й у храмі, і на шляху. Християнин зобов’язаний молитися щоденно, вранці і ввечері, перед їжею і після неї, перед початком і після завершення будь-якої справи.
Така молитва називається домашньою, чи приватною.
У недільні та святкові дні, а також у будні, коли ми вільні від своїх занять, ми для молитви повинні ходити в храм Божий, куди збираються такі як ми християни; там ми молимося спільно, всі разом.
Така молитва називається громадською, або церковною.
ЗАПИТАННЯ: Де можна молитися Богу? Чому можна молитися Богу скрізь? Як називається молитва, коли ми молимось у храмі?
Храм (церква) — особливий дім, присвячений Богу,— дім Божий, в якому проводяться богослужіння. У храмі перебуває особлива благодать, чи ласка Божа, яка подається нам через тих, хто відправляє богослужіння — священнослужителів (єпископів і священиків).
Зовнішній вигляд храму відрізняється від звичайної споруди тим, що над храмом підноситься баня, яка зображує небо. Баня закінчується вгорі главою, на якій ставиться хрест, у славу глави Церкви — Ісуса Христа. Над входом до храму, як правило, будується дзвіниця, тобто вежа, на якій висять дзвони. Б’ють у дзвони для того, щоб скликати віруючих на молитву — до богослужіння — і сповіщати про найважливіші моменти служби, що здійснюється у храмі.
При вході у храм іззовні влаштовується паперть (майданчик, ґанок). Усередині храм ділиться на три частини: 1) притвор, 2) власне храм, чи середня частина храму, де стоять віруючі, і 3) вівтар, де священиками проводяться богослужіння і знаходиться найголовніше місце в усьому храмі — святий престіл, на якому здійснюється Таїнство святого причастя.
Вівтар відокремлений від середньої частини храму іконостасом, що складається з декількох рядів ікон і має троє врат; середні врата називаються царськими, тому що через них Сам Господь Ісус Христос, Цар слави, невидимо проходить у святих дарах (у святому причасті). Тому через царські врата нікому не дозволяється проходити, крім священнослужителів.
Читання і співання молитов за особливим чином (порядком) у храмі, на чолі зі священнослужителем, називається богослужінням.
Найважливіше богослужіння — літургія, чи обідня (вона відбувається до обіду), під час неї згадується все земне життя Спасителя і звершується Таїнство причастя, яке встановив Сам Христос на Тайній вечері.
Таїнство причастя полягає в тому, що в ньому благодаттю Божою хліб та вино освячуються — робляться істинним тілом та істинною кров’ю Христовою, залишаючись на вигляд хлібом та вином, і ми під виглядом хліба та вина приймаємо істинне тіло й істинну кров Спасителя, щоб увійти в Царство Небесне і мати вічне життя.
Оскільки храм — велике святе місце, де з особливою ласкою невидимо присутній Сам Бог, то саме тому ми повинні входити в храм з молитвою і поводитись у храмі тихо і благоговійно. Під час богослужіння не можна розмовляти, а тим більше сміятися. Не можна повертатися спиною до вівтаря. Кожен повинен стояти на своєму місці і не переходити з одного місця на інше. Тільки у випадку нездужання дозволяється сісти і відпочити. Не слід іти з храму до закінчення богослужіння. До святого причастя слід підходити спокійно і без поспіху, схрестивши на грудях руки. Після причастя поцілувати чашу, не хрестячись, щоб випадково не штовхнути її.
ЗАПИТАННЯ: Що таке храм? Який його зовнішній вигляд? Як храм розділяється всередині? Що таке іконостас? Де знаходяться царські двері (врата)? Що таке святий престіл і що на ньому здійснюється? Яке найважливіше богослужіння? Що згадується за літургією? Що таке Таїнство причастя? Як слід поводитися у храмі?
Священнослужителі (тобто особливо посвячені люди, що здійснюють богослужіння) — наші духовні отці: єпископи (архиєреї) і священики (ієреї) — осіняють нас хресним знаменням. Таке осінення називається благословенням.
Коли священик благословляє нас, то він складає пальці так, що вони зображують літери: Іс Хс, тобто Ісус Христос. Це означає, що через священика благословляє нас Сам Господь наш Ісус Христос. Тому благословення священнослужителя ми повинні приймати з благоговінням. Коли ми в храмі чуємо слова спільного благословення: «мир усім» та інші, то у відповідь на них повинні вклонитися, без хресного знамення. А щоб отримати окремо для себе благословення від єпископа чи священика, потрібно складати руки хрестом: праву на ліву, долонями вгору. Отримавши благословення, ми цілуємо руку, що благословляє нас, — цілуємо немовби невидиму руку Самого Христа Спасителя.
ЗАПИТАННЯ: Хто осіняє нас знаменням хреста? Як це осінення називається? Як священик складає руку для благословення? Що це означає? Як потрібно складати руки, коли підходимо під благословення? Що потрібно робити, отримавши благословення?
У храмі — в іконостасі і на стінах, і у нас вдома — на покуті — знаходяться святі ікони (образи), перед якими ми молимось.
Іконою, чи образом, називається зображення Самого Бога, чи Божої Матері, чи ангелів, чи святих угодників. Зображення це неодмінно освячується святою водою: через це освячення іконі подається благодать Святого Духа, й ікона вшановується нами як свята. Бувають ікони чудотворні, через які благодать Божа, яка перебуває в них, проявляється навіть чудесами, наприклад, зцілює хворих.
Сам Спаситель дав нам своє зображення. Вмившись, Він утер пречистий лик Свій рушником і чудесно зобразив його на цьому рушнику для хворого князя Авгаря. Коли хворий князь помолився перед цим нерукотворним зображенням (образом) Спасителя, то зцілився від хвороби своєї.
Молячись перед іконою, ми повинні пам’ятати, що ікона — не Сам Бог чи угодник Божий, а лише зображення Бога чи угодника Його.
Тому не іконі ми повинні молитися, а Богу чи святому, який на ній зображений.
Святий образ є те саме, що священна книга: у священній книзі ми благоговійно читаємо Божі слова, а на святій іконі благоговійно споглядаємо святі лики, які, як і Боже слово, піднімають наш розум до Бога і Його святих і запалюють наше серце любов’ю до нашого Творця і Спасителя.
ЗАПИТАННЯ: Що називається святою іконою (oбразом)? Де ставляться святі ікони вдома й у храмі? Чому вони називаються святими іконами? Хто освятив використання святих ікон Своїм прикладом? Що ми повинні пам’ятати, коли молимося перед святими іконами? Який образ Спасителя називається нерукотворним?
Бог — Дух невидимий, але Він являвся святим людям видимим чином. Тому на іконах і зображаємо Бога в тому вигляді, в якому Він являвся. Пресвяту Тройцю ми зображуємо у вигляді трьох ангелів, які сидять за столом. Це тому, що у вигляді трьох ангелів Господь явився колись Авраамові. Щоб наочніше відобразити духовність тих, хто з’явився Авраамові, ми зображуємо їх іноді з крилами. Кожна з Осіб Пресвятої Тройці окремо зображується так: Бог Отець — у вигляді старця, тому що Він так з’являвся деяким пророкам.
Бог Син зображується у тому вигляді, яким Він був, коли для нашого спасіння зійшов на землю і став людиною: Немовлятком на руках у Божої Матері; Учителем народу і Творцем чудес, Який преображається, страждає на хресті; лежить у гробі, воскресає і возноситься.
Бог Дух Святий зображується у вигляді голуба: так Він явив себе під час хрещення Спасителя в Йордані від Іоана Хрестителя; й у вигляді вогненних язиків: так Він зійшов видимим чином на святих апостолів у п’ятдесятий день після воскресіння Ісуса Христа.
ЗАПИТАННЯ: Якщо Бог — невидимий Дух, то чому Він зображується на святих іконах видимим чином? Як ми зображуємо Пресвяту Тройцю на святих іконах і чому саме так зображуємо? Як зображуємо на святій іконі Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого і чому саме так зображуємо?
Окрім Бога, ми зображуємо на святих іконах Божу Матір, святих ангелів і святих людей. Та молитися їм повинні не як Богу, а як близьким до Бога, що догодили Йому своїм святим життям. Вони з любові до нас моляться за нас перед Богом. І ми повинні просити їхньої допомоги і заступництва, тому що Господь, заради них, швидше почує і наші грішні молитви.
Гідне уваги й те, що образ Божої Матері, написаний учнем Господа Лукою, зберігся до нашого часу. Існує переказ, що Мати Божа, побачивши Своє зображення, сказала: «Благодать Сина Мого буде з цією іконою». Ми молимося Матері Божій, тому що Вона ближче за всіх до Бога, і разом з тим близька також і до нас. Заради Її материнської любові і Її молитви Бог багато чого нам прощає і часто допомагає. Вона велика і милосердна заступниця за всіх нас.
ЗАПИТАННЯ: Крім Бога, кого ми зображуємо на святих іконах? Як ми повинні молитися Божій Матері, святим ангелам і святим людям? Хто перший написав образ Божої Матері? Чому ми переважно перед усіма святими молимося Божій Матері?
На початку, коли ще не було ні світу, ні людини, Бог сотворив святих ангелів. Ангели — духи безтілесні (тому невидимі) і безсмертні, як і наші душі; але їх Бог обдарував силами та здібностями, вищими за людські. Розум у них досконаліший за наш. Вони завжди виконують волю Божу, вони безгрішні, і тепер благодаттю Божою так утвердились у здійсненні добра, що й грішити не можуть.
Багато разів ангели з’являлися видимим чином, приймаючи на себе тілесний вигляд, коли Бог посилав їх до людей сказати чи сповістити Свою волю. І слово «ангел» означає «вісник».
Кожному християнинові Бог дає при хрещенні ангела-охоронителя, який невидимо охороняє людину в усьому її земному житті від бід та напастей, застерігає від гріхів, оберігає в страшну годину смерті, не залишає і після смерті.
Ангели зображуються на іконах у вигляді вродливих юнаків, на знак їхньої духовної краси. Їхні крила означають, що вони швидко виконують волю Божу.
ЗАПИТАННЯ: Коли створені святі ангели? Хто такі ангели? Якою силою і здатністю обдарував їх Бог? Чи можуть святі ангели грішити? Коли ангели з’являлись у видимий спосіб і що означає слово «ангел»? Як називається святий ангел, якого Бог дає нам при нашому хрещенні? Чому святі ангели зображуються у вигляді юнаків і з крилами?
На іконах ми зображуємо також і святих людей чи угодників Божих. Так ми їх називаємо тому, що вони, живучи на землі, догодили Богу своїм праведним життям. А тепер, перебуваючи на небі з Богом, вони моляться за нас Богу, допомагаючи нам, усім, хто живе на землі.
Святі мають різні назви: пророки, апостоли, мученики, святителі, преподобні, безсрібники, блаженні і праведні.
Пророками ми називаємо тих святих Божих, які за натхненням Святого Духа передбачали майбутнє, і переважно про Спасителя; вони жили до пришестя Спасителя на землю.
Апостоли — це найближчі учні Ісуса Христа, яких Він під час Свого земного життя посилав на проповідь; а після зішестя на них Святого Духа вони проповідували по всіх країнах християнську віру. Їх спочатку було дванадцять, а потім — ще сімдесят.
Двоє з апостолів, Петро і Павло, називаються первоверховними, оскільки вони більше за інших потрудились у проповіді Христової віри.
Чотири апостоли: Матфей, Марк, Лука та Іоан Богослов, що написали Євангеліє, називаються євангелістами.
Святі, які подібно до апостолів поширювали віру Христову в різних місцях, називаються рівноапостольними, як, наприклад: Марія Магдалина, першомучениця Фекла (Текля), благовірні царі Константин і Єлена, благовірний князь київський Володимир, св. Ніна, просвітителька Грузії та ін.
Мученики — ті християни, які за віру в Ісуса Христа прийняли жорстокі муки і навіть смерть. Якщо ж після зазнаних ними тортур вони помирали мирно, то їх ми називаємо сповідниками.
Перші, хто постраждав за Христову віру, були: архидиякон Стефан і св. Фекла (Текля), і тому вони називаються першомучениками.
Ті, хто помер за святу віру після особливо важких (великих) страждань, яких зазнавали не всі мученики, називаються великомучениками, як, наприклад: св. великомученик Георгій (Юрій), святі великомучениці Варвара і Катерина та інші.
Сповідники, яким мучителі писали на обличчі лайливі слова, називаються начертанними.
Святителі — єпископи чи архиєреї, що догодили Богу своїм праведним життям, як, наприклад: св. Миколай чудотворець, св. Алексій (митрополит Московський) та ін.
Святителі, що зазнали мук за Христа, називаються священномучениками.
Святителі Василій Великий, Григорій Богослов та Іоан Золотоустий називаються вселенськими учителями, тобто учителями християнської Церкви.
Преподобні — праведні люди, які йшли від світського життя і догодили Богу, не вступаючи у шлюб, перебуваючи в пості і молитві, живучи в пустелях та монастирях, наприклад: Сергій Радонезький, Серафим Саровський, преподобна Анастасія та інші.
Преподобні, які перетерпіли муки заради Христа, називаються преподобномучениками.
Безсрібники служили ближнім безкорисливо, тобто без ніякої плати зціляли хвороби, як тілесні, так і душевні, як, наприклад: Косьма і Даміан, великомученик і цілитель Пантелеймон та інші.
Праведники провадили праведне, угодне Богу життя, живучи подібно до нас у світі, будучи сімейними людьми, наприклад, св. праведні Іоаким і Анна та ін.
Перші праведники на землі: родоначальники (патріархи) людського роду, називаються праотцями, як, наприклад: Адам, Ной, Авраам та ін.
ЗАПИТАННЯ: Кого зображують на святих іконах, крім Бога, Божої Матері і святих ангелів? Які вони мають назви? Кого ми називаємо пророками, апостолами, мучениками, святителями, преподобними, безсрібниками і праведниками?
Навколо голів Спасителя, Божої Матері, святих угодників та угодниць Божих на іконах і картинах зображується сяйво чи світле коло, яке називається німбом.
У німбі Спасителя іноді ставлять три літери ОWN. Це грецьке слово у перекладі українською означає Сущий, а завжди існує тільки один Бог.
Над головою Божої Матері ставлять літери МРΘY. Це перші й останні літери грецьких слів, які означають: Матір Бога, чи Божа Мати.
Німб є зображення сяйва світла і слави Божої, які перетворюють і людину, що з’єдналася з Богом.
Це невидиме сяйво світла Божого інколи буває видиме й іншим людям.
Так, наприклад, св. пророк Мойсей мусив затуляти своє обличчя покривалом, щоб не осліпити людей світлом, яке виходило від нього.
Так Господь прославляє святих угодників Своїх сяйвом світла слави Своєї ще тут, на землі.
ЗАПИТАННЯ: Як називається світле коло, що зображується навколо голови Спасителя, Божої Матері і святих? Що таке німб?
Ми називаємося православними християнами, тому що віруємо в Господа нашого Ісуса Христа; віруємо так, як викладено у Символі віри, і належимо до заснованої Самим Спасителем на землі єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, яка під керуванням Духа Святого незмінно, правильно і славно береже учення Ісуса Христа, тобто належимо до православної Христової Церкви.
Усі інші християни, які сповідують віру у Христа неоднаково зі святою православною Церквою, не належать до неї. До них відносяться: католики (Римо-Католицька Церква), протестанти (лютерани), баптисти та інші конфесії.
ЗАПИТАННЯ: Як ми називаємось і чому? Як називаються інші християни, які не належать до святої православної Церкви?