Великий вхід — звичайний друк

Диякон: Господи́на і отця́ на́шего [ім'я], Блаже́ннійшаго Митрополи́та Ки́євськаго і всея́ Украї́ни [або: Святі́йшаго Архієпи́скопа Константино́поля, Но́ваго Ри́ма, і Вселе́нськаго Патріа́рха^*], і господи́на на́шего високопреосвяще́ннійшаго [ім'я], митрополи́та [або: архієпи́скопа, або: преосвяще́ннійшаго єпи́скопа] [назва кафедри] да пом'яне́ть Госпо́дь Бог во Ца́рствії Своє́м всегда́, ни́ні, і при́сно, і во ві́ки віко́в.

Потім священник: Преосвяще́нния митрополи́ти, архієпи́скопи і єпи́скопи, і весь свяще́нничеський і мона́шеський чин, бра́тію і прихо́жан свята́го хра́ма сего́ [якщо в оби́телі: святи́я оби́телі сея́]:

Всіх вас правосла́вних христия́н да пом'яне́ть Госпо́дь Бог во Ца́рствії Своє́м всегда́, ни́ні, і при́сно, і во ві́ки віко́в.

Хор: Амі́нь.

Диякон входить у вівтар Царськими вратами і стає праворуч, а коли входить священник, то промовляє до нього: Да пом'яне́ть Госпо́дь Бог свяще́нство твоє́ во Ца́рствії Своє́м.

І священник до нього: Да пом'яне́ть Госпо́дь Бог священнодия́конство твоє́ во Ца́рствії Своє́м всегда́, ни́ні, і при́сно, і во ві́ки віко́в.

Священник ставить святу чашу на престол, праворуч на антимінсі. Потім бере дискос із голови диякона, ставить його ліворуч і промовляє:

Благообра́зний Іо́сиф, с дре́ва снем пречи́стоє Твоє́ Ті́ло, плащани́цею чи́стою обви́в, і благоуха́ньми, во гро́бі но́ві покри́в, положи́.

Во гро́бі пло́тськи, во а́ді же с душе́ю я́ко Бог, в раї́ же с разбо́йником і на престо́лі бил єси́, Христе́, со Отце́м і Ду́хом, вся ісполня́яй, Неопи́санний.

Я́ко Живоно́сець, я́ко рая́ красні́йшій, воі́стину і черто́га вся́каго ца́рськаго показа́ся світлі́йшій, Христе́, гроб Твой, істо́чник на́шего воскресе́нія.

Потім священник знімає покрівці з дискоса й чаші та кладе їх на святий престол. Бере воздух із плеча диякона, покадивши його, покриває ним Святині й промовляє:

А далі бере від диякона кадило, тричі кадить святощі і проказує: Ублажи́, Го́споди, благоволе́нієм Твої́м Сіо́на, і да сози́ждуться сті́ни Ієрусали́мськія: тогда́ благоволи́ши же́ртву пра́вди, возноше́ніє і всесожега́ємая, тогда́ возложа́ть на олта́р Твой тельці́.

Віддавши кадильницю та схиливши голову, священник звертається до диякона: Помоли́ся о мні, бра́те і сослужи́телю.

Диякон: Дух Святи́й на́йдеть на тя, і си́ла Ви́шняго осіни́ть тя.

Священник: То́йже Дух соді́йствуєть нам вся дні живота́ на́шего.

І диякон, віддавши кадильницю, схиливши голову й тримаючи орар трьома пальцями правої руки, промовляє до священника:

Пом'яни́ і м'я, влади́ко святи́й.

Священник: Да пом'яне́ть тя Госпо́дь Бог во Ца́рствії Своє́м всегда́, ни́ні, і при́сно, і во ві́ки віко́в.

Диякон: Амі́нь, і цілує праву руку священника, виходить північними вратами і, ставши на звичайному місці, виголошує єктенію.

Святійшого отця нашого (ім’я), Патріарха Київського і всієї Руси-України (або: Владику і отця нашого (ім'я), Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України), і Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври священноархімандрита; і владику нашого (ім’я) преосвященнійшого єпископа (титул), нехай пом’яне Господь Бог у Царстві Своїм завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Коли священник править без диякона, то виголошує це саме, а коли з дияконом, то виголошує далі:

Преосвященних митрополитів, архиєпископів і єпископів православних, священство, дияконство і весь чернечий чин, Богом бережену Україну нашу, владу і військо її, парафіян святого храму цього, вас і всіх православних християн нехай пом’яне Господь Бог у Царстві Своїм завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь. Щоб прийняти Царя всіх, Якого в славі проводять невидимо ангельські чини. Алилуя, алилуя, алилуя.

Коли входить священник, диякон промовляє до нього:

Священство твоє нехай пом’яне Господь Бог у Царстві Своїм.

А Священник до диякона: Священнодияконство твоє нехай пом’яне Господь Бог у Царстві Своєму завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Священник ставить святу чашу на антимінсі праворуч і знімає з неї покрівець. Тоді бере з голови диякона дискос, ставить його на антимінсі ліворуч, теж знімає і відкладає покрівець. Ці дії священник виконує, тихо промовляючи тропарі:

Благообразний Йосиф, із древа знявши пречистеє тіло Твоє, плащаницею чистою обгорнувши і пахощами у гробі новім покривши, поклав.

У гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, в раю ж з розбійником і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний.

Як життєносець, як кращий від раю і воістину світліший від усякої царської палати, явився для нас Гріб Твій, Христе, джерелом нашого воскресіння.

Тоді священник бере воздух з плеча диякона і, обкадивши його, покриває ним Святі Дари і промовляє:

А далі бере від диякона кадило, тричі кадить Святі Дари і промовляє.

Ущаслив, Господи, благоволінням Твоїм Сіон, і нехай збудуються стіни Єрусалимські. Тоді буде угодна Тобі жертва правди, приношення і всепалення, тоді покладуть на жертовник Твій тельців.

Священник віддає кадило дияконові і промовляє, схиливши голову:

Пом’яни мене, брате і співслужителю.

Диякон: Нехай пом’яне Господь Бог священство твоє в Царстві Своєму.

Тоді й диякон, схиливши голову і трьома пальцями правої руки тримаючи орар, промовляє до священика:

Диякон: Помолися за мене, владико святий.

Священник: Дух Святий нехай зійде на тебе, і сила Вишнього нехай осінить тебе (Лк. 1:35).

Диякон: Той же Дух допомогає нам у всі дні життя нашого. Пом’яни мене, владико святий.

Священник: Нехай пом’яне тебе Господь Бог у Царстві Своєму завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Диякон: Амінь.

Диякон, промовивши «Амінь», цілує праву руку священника, виходить північними дверима і, ставши на звичайному місці, виголошує єктенію.