И# тaкw tверзaютъ двє1ри с™aгw nлтарS. И# діaконъ, поклони1всz є3ди1ною, пріeмлетъ поти1ръ со бlгоговёніемъ, и3 прих0дитъ во двє1ри, и3 возносS с™hй поти1ръ, показyетъ и5 лю1демъ, глаг0лz:
Со стрaхомъ б9іимъ и3 вёрою приступи1те.
Ли1къ: Бlгословeнъ грzдhй во и4мz гDне, бGъ гDь, и3 kви1сz нaмъ.
Сщ7eнникъ чтeтъ мlтвы: Вёрую, гDи, и3 и3сповёдую...
Вeчери твоеS тaйныz...
Да не въ сyдъ...
Тaже приступaютъ хотsщіи причащaтисz: и3 тaкw и4дутъ є3ди1нъ по є3ди1ному, и3 покланsютсz со всsцэмъ ўмилeніемъ и3 стрaхомъ, согбeннэ рyцэ къ пeрсемъ и3мyще: тaже пріeмлетъ кjйждо бжcтвєнныz т†йны.
Сщ7eнникъ же причащaz є3го2 глаг0летъ:
Причащaетсz рaбъ б9ій [и3ли2: рабA б9іz], [и4м>къ], чcтнaгw и3 с™aгw тёла и3 кр0ве гDа и3 бGа и3 сп7са нaшегw ї}са хrтA, во њставлeніе грэхHвъ свои1хъ и3 въ жи1знь вёчную.
И# діaконъ њтирaетъ є3мY ўстнЁ плaтомъ, и3 цэлyетъ причасти1выйсz с™yю чaшу, и3 поклони1всz tх0дитъ.
И# тaкw причащaютсz вси2.
Ли1къ же поeтъ по nбhчаю: Тёло хrт0во пріими1те, / и3ст0чника безсмeртнагw вкуси1те. Ґллилyіа [три1жды].
По причащeніи же, вх0дитъ їерeй во с™hй nлтaрь, и3 поставлsетъ с™az на с™ёмъ пrт0лэ.
ТогдA пріeмь діaконъ с™hй дjскосъ верхY с™aгw потирS и3 глаг0лz воскrныz пBсни сі‰:
Воскrніе хrт0во ви1дэвше, поклони1мсz с™0му гDу ї}су, є3ди1ному безгрёшному. КrтY твоемY покланsемсz, хrтE, и3 с™0е воскrніе твоE поeмъ и3 слaвимъ: тh бо є3си2 бGъ нaшъ, рaзвэ тебє2 и3н0го не знaемъ, и4мz твоE и3менyемъ. Пріиди1те, вси2 вёрніи, поклони1мсz с™0му хrт0ву воскrнію: сe бо пріи1де кrт0мъ рaдость всемY мjру. ВсегдA бlгословsще гDа, поeмъ воскrніе є3гw2: распsтіе бо претерпёвъ, смeртію смeрть разруши2.
Свэти1сz, свэти1сz, н0вый їеrли1ме, слaва бо гDнz на тебЁ возсіS. Ликyй нhнэ и3 весели1сz, сіHне: тh же, чcтаz, красyйсz, бцdе, њ востaніи ржcтвA твоегw2.
Q пaсха вeліz и3 сщ7eннэйшаz, хrтE! q мyдросте, и3 сл0ве б9ій, и3 си1ло! подавaй нaмъ и4стэе тебє2 причащaтисz, въ невечeрнэмъ дни2 цrтвіz твоегw2.
Тоді відчиняють царські врата, і диякон, вклонившись один раз, бере з престола плат, побожно приймає святу чашу від священника, підходить до царських врат, підносить святу чашу перед народом і виголошує:
Зі страхом Божим, вірою і любов’ю приступіть.
Хор: Благословен, хто йде в ім’я Господнє. Бог Господь і явився нам.
Священник стає в царських вратах лицем до людей і читає молитву «Вірую, Господи, і визнаю...».
Усі причасники проказують за священником молитву «Вірую, Господи…» І, склавши руки навхрест на грудях, один по одному підходять до Причастя. Священник бере від диякона святу чашу, відкриває покрівець і, причащаючи, промовляє:
Священник: Причащається раб Божий (раба Божа або дитя Боже — ім’я) Чесного і Святого Тіла і Крови Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів своїх і на життя вічне.
Під час причастя диякон (або два паламарі) підкладає покрівець під бороду причасників, а по причасті священник витирає уста причасника платом. Причасник, причастившись, цілує край чаші й, відійшовши, приймає антидор (просфору) і теплоту від братчика, запиваючи нею Святе Причастя.