Святійшого отця нашого (ім’я), Патріарха Київського і всієї Руси-України (або: Владику і отця нашого (ім'я), Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України), і Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври священноархімандрита; і владику нашого (ім’я) преосвященнійшого єпископа (титул), нехай пом’яне Господь Бог у Царстві Своїм завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Коли священник править без диякона, то виголошує це саме, а коли з дияконом, то виголошує далі:

Преосвященних митрополитів, архиєпископів і єпископів православних, священство, дияконство і весь чернечий чин, Богом бережену Україну нашу, владу і військо її, парафіян святого храму цього, вас і всіх православних християн нехай пом’яне Господь Бог у Царстві Своїм завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь. Щоб прийняти Царя всіх, Якого в славі проводять невидимо ангельські чини. Алилуя, алилуя, алилуя.

Коли входить священник, диякон промовляє до нього:

Священство твоє нехай пом’яне Господь Бог у Царстві Своїм.

А Священник до диякона: Священнодияконство твоє нехай пом’яне Господь Бог у Царстві Своєму завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Священник ставить святу чашу на антимінсі праворуч і знімає з неї покрівець. Тоді бере з голови диякона дискос, ставить його на антимінсі ліворуч, теж знімає і відкладає покрівець. Ці дії священник виконує, тихо промовляючи тропарі:

Благообразний Йосиф, із древа знявши пречистеє тіло Твоє, плащаницею чистою обгорнувши і пахощами у гробі новім покривши, поклав.

У гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, в раю ж з розбійником і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний.

Як життєносець, як кращий від раю і воістину світліший від усякої царської палати, явився для нас Гріб Твій, Христе, джерелом нашого воскресіння.

Тоді священник бере воздух з плеча диякона і, обкадивши його, покриває ним Святі Дари і промовляє:

Благообразний Йосиф, із древа знявши пречистеє тіло Твоє, плащаницею чистою обгорнувши і пахощами у гробі новім покривши, поклав.

А далі бере від диякона кадило, тричі кадить Святі Дари і промовляє.

Ущаслив, Господи, благоволінням Твоїм Сіон, і нехай збудуються стіни Єрусалимські. Тоді буде угодна Тобі жертва правди, приношення і всепалення, тоді покладуть на жертовник Твій тельців.

Священник віддає кадило дияконові і промовляє, схиливши голову:

Пом’яни мене, брате і співслужителю.

Диякон: Нехай пом’яне Господь Бог священство твоє в Царстві Своєму.

Тоді й диякон, схиливши голову і трьома пальцями правої руки тримаючи орар, промовляє до священика:

Диякон: Помолися за мене, владико святий.

Священник: Дух Святий нехай зійде на тебе, і сила Вишнього нехай осінить тебе (Лк. 1:35).

Диякон: Той же Дух допомогає нам у всі дні життя нашого. Пом’яни мене, владико святий.

Священник: Нехай пом’яне тебе Господь Бог у Царстві Своєму завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Диякон: Амінь.

Диякон, промовивши «Амінь», цілує праву руку священника, виходить північними дверима і, ставши на звичайному місці, виголошує єктенію.