Ѓгница твоS, ї}се, є3катерjна зовeтъ вeліимъ глaсомъ: тебE, женишE м0й, люблю2, и3 тебE и4щущи страдaльчествую, и3 сраспинaюсz и3 спогребaюсz крещeнію твоемY, и3 страждY тебє2 рaди, ћкw да цrтвую въ тебЁ, и3 ўмирaю за тS, да и3 живY съ тоб0ю: но ћкw жeртву непор0чную пріими1 мz, съ люб0вію пожeршуюсz тебЁ: тоS мlтвами, ћкw млcтивъ, сп7си2 дyшы нaшz.
Агниця Твоя, Ісусе, взиває великим гласом: «Тебе, Жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю, і співрозпинаюся, і співпогрібаюся в хрещенні Твоїм, і страждаю Тебе ради, щоб царювати з Тобою, і вмираю за Тебе, щоб жити з Тобою; прийми ж мене, як жертву непорочну, що з любов’ю принесла себе в жертву Тобі». Її молитвами, яко Милостивий, спаси душі наші.
Добродётельми, ћкw лучaми с0лнечными, просвэти1ла є3си2 невBрныz мудрецы2. И# ћкоже пресвётлаz лунA ходsщымъ въ нощи2, невёріz тмY tгнaла є3си2, и3 цари1цу ўвёрила є3си2, вкyпэ же и3 мучи1телz њбличи1ла є3си2, бGозвaннаz невёсто, бlжeннаz є3катерjно, желaніемъ востеклA є3си2 въ нбcный черт0гъ, къ прекрaсному женихY, хrтY, и3 t негw2 цaрскимъ вэнцeмъ вэнчaласz є3си2: є3мyже со ѓгGлы предстоsщи, за ны2 моли1сz, творsщыz пречестнyю пaмzть твою2.
Чеснотами, як промінням сонячним, просвітила ти невірних мудреців; і, як світлий місяць, тим, що ходять уночі, темряву невір’я розігнала, і царицю привела до віри, разом же і мучителя посоромила, богозвана невісто, блаженна Катерино, жаданням піднялася ти до небесного чертога — до величного Жениха, і від Нього царським вінцем вінчалася; перед Ним же з ангелами стоїш, молися за нас, що святкуємо святу пам’ять твою.
Ли1къ честнhй бжcтвеннэ м§николю1бцы воздви1гните нhнэ, почитaюще всемyдрую є3катерjну: сіs бо въ три1знищи хrтA проповёда, и3 ѕмjz попрA, ри1торwвъ рaзумы ўкроти1вши.
Хор чесний божественно, складіте мучениколюбці, і почитайте премудру Катерину, бо вона на місці тризни Христа проповідала і змія потоптала, та присмирила мудрість промовців.