Порівняти Біблія церковнослов'янською з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Товит

Тwвjт*	Книга Товита*
	* Перекладена з грецької.
Главa №	Глава 1

1	1
Кни1га словeсъ тwвjта, сhна тwвіи1лева, сhна ґнаніи1лева, сhна ґдуи1лева, сhна гаваи1лева, t сёмене ґсіи1лева, t плeмене нефfалjмлz,	Книга сказань Товита, сина Товиїлового, Ананіїлового, Адуїлового, Гаваїлового, з племені Асиїлового, з коліна Неффалимового,
2	2
и4же плэнeнъ бЁ во дни6 є3немессaра сaра царS ґссmрjйска t fjсвы, ћже є4сть њдеснyю кmдjа нефfалjмлz въ галілeи вhше ґси1ра. Ѓзъ тwвjтъ путeмъ и4стины ходи1хъ и3 прaвды вс‰ дни6 животA моегw2	який у дні Ассирійського царя Енемессара взятий був у полон з Фисви, що знаходиться праворуч від Кидія Неффалимового, у Галилеї, вище Асира. Я, Товит, у всі дні життя мого ходив путями істини і правди,
3	3
и3 ми1лwстыни мнHги твори1хъ брaтіи моeй и3 kзыку моемY, шeдшымъ со мн0ю во странY ґссmрjйскую въ нінеvjю:	і робив багато благодіянь братам моїм і народу моєму, які прийшли разом зі мною у країну Ассирійську, в Ниневію.
4	4
и3 є3гдA бёхъ во странЁ моeй въ земли2 ‡}левэ, ю3нёи3шу ми2 сyщу, всe плeмz нефfалjма nтцA моегw2 tступи2 t д0му ‡еrли1млz, и3збрaннагw t колёнъ ї}левыхъ, є4же жрeти всBмъ колёнwмъ: и3 њсвzщeнъ бhсть хрaмъ њбитaніz вhшнему и3 создaнъ бhсть во вс‰ р0ды вёка:	Коли я жив у країні моїй, у землі Ізраїля, будучи ще юнаком, тоді усе коліно Неффалима, батька мого, перебувало у відпадінні від дому Єрусалима, обраного від усіх колін Ізраїля, щоб усім їм приносити там жертви, де освячений храм оселі Всевишнього й утверджений на всі роди повіки.
5	5
и3 вс‰ колBна кyпнw tступи6вшаz жрsху ваaловэ ю4ницэ, и3 д0мъ нефfалjма nтцA моегw2:	Як усі коліна, що відокремилися, приносили жертви Ваалу, юниці, так і дім Неффалима, батька мого.
6	6
ѓзъ же є3ди1нъ хождaхъ мн0гажды во їеrли1мъ въ прaздники, ћкоже пи1сано є4сть всемY ї}лю въ повелёніи вёчнэ, начaтки и3 десzти6ны плодHвъ и3 первострижє1ніz и3мёzй,	Я ж один часто ходив у Єрусалим на свята, як приписано всьому Ізраїлю установленням вічним, з початками і десятинами плодів землі і початками вовни овець,
7	7
и3 даsхъ \| ‡ерeємъ сынHмъ ґарw6нимъ ко nлтарю2: t всёхъ плодHвъ десzти1ну даsхъ сынHмъ леv‡инымъ служaщымъ во ‡еrли1мэ, и3 вторyю десzти1ну продаsхъ, и3 хождaхъ и3 и3ждивaхъ \| во ‡еrли1мэ на к0еждо лёто,	і віддавав це священикам, синам Аароновим, для жертовника: десятину всіх плодів давав синам Левіїним, які служили у Єрусалимі; іншу десятину продавав, і щороку ходив і витрачав її у Єрусалимі;
8	8
трeтію же даsхъ, и4мже подобaше, ћкоже заповёда деввHра мaти nтцA моегw2,занE си1ръ њстaхъ t nтцA моегw2.	а третю давав, кому належало, як заповіла мені Деввора, мати батька мого, коли я після батька мого залишився сиротою.
9	9
И# є3гдA бhхъ мyжъ, поsхъ ѓнну женY t сёмене nтeчества нaшегw, и3 роди1хъ t неS тwвjю.	Досягнувши чоловічого віку, я взяв дружину Анну із батьківського нашого роду, і породив від неї Товію.
10	10
И# є3гдA плэнeни бhхомъ въ нінеvjю, вс‰ крaтіz мо‰ и3 и5же t р0да моегw2 kд0ша t хлёбwвъ kзhческихъ:	Коли я відведений був у полон у Ниневію, усі брати мої та єдиноплемінники мої їли від споживи язичницької,
11	11
ѓзъ же соблюд0хъ дyшу мою2 є4же не ћсти,	а я утримував душу мою і не їв,
12	12
ћкw пaмzтствовахъ бGа всeю душeю моeю.	тому що я пам’ятав Бога всією душею моєю.
13	13
И# дадE вhшній благодaть и3 добр0ту пред8 є3немессaромъ, и3 бhхъ є3гw2 купeцъ:	І дарував мені Всевишній милість і благовоління в Енемессара, і я був у нього постачальником;
14	14
и3 и3д0хъ въ мидjю и3 вдaхъ гаваи1лу брaту гаврjеву въ рaгахъ мидjйскихъ сребрA дeсzть тал†нтъ.	і ходив у Мідію, і віддав на збереження Гаваїлу, братові Гаврія, у Рагах Мідійських, десять талантів срібла.
15	15
И# є3гдA ќмре є3немессaръ, воцари1сz сеннахирjмъ сhнъ є3гw2 вмёстw є3гw2, и3 путіE є3гw2 непостоsнни бhша, и3 ктомY не возмог0хъ и3ти2 въ мидjю.	Коли ж помер Енемессар, замість нього став царем син його Сеннахирим, шляхи якого не були постійними, і я уже не міг ходити у Мідію.
16	16
И# во днeхъ є3немессaра ми1лwстыни мнHги твори1хъ брaтіи моeй:	У дні Енемессара я робив багато благодіянь братам моїм:
17	17
хлёбы мо‰ даsхъ ѓлчущымъ и3 њдэsніе наги6мъ, и3 ѓще к0его t р0да моегw2 ви1дэхъ ўмeрша и3 и3звeржена внЁ стэны2 ніеvjи, погрбaхъ є3го2:	голодним давав хліб мій, нагим — одяг мій і, якщо кого з племені мого бачив померлим і викинутим за стіну Ниневії, ховав його.
18	18
и3 ѓще к0его ўбивaше сеннахирjмъ цaрь, є3гдA пріи1де бэжaй t їудeи, погребaхъ и5хъ w4тай: мн0гихъ бо ўби2 въ ћрости своeй: и3 и3скHма бывaху t царS тэлесA, и3 не њбрэтaхусz.	Таємно ховав я і тих, яких убивав цар Сеннахирим, коли, змушений втікати, повернувся з Юдеї. А він багатьох умертвив у люті своїй. І шукав цар трупи, але їх не знаходили.
19	19
Шeдъ же є3ди1нъ t сyщихъ въ нінеvjи, сказA царю2 њ мнЁ, ћкw погребaю и5хъ. И# скрhхсz. Ўёдавъ же, ћкw и4щутъ мS ўби1ти, ўбоsвсz tид0хъ:	Один з ниневитян пішов і доніс цареві, що я погребаю їх; тоді я сховався. Довідавшись же, що мене шукають, щоб убити, від страху втік з міста.
20	20
и3 разгрaблєна бhша вс‰ и3мёніz мо‰, и3 не њстaсz ми2 ничт0же, кромЁ ѓнны жены2 моеS и3 тwвjи сhна моегw2.	І було розкрадено усе моє майно, і не залишилося в мене нічого, крім Анни, дружини моєї, і Товії, сина мого.
21	21
И# не преид0ша днjе пzтьдесsтъ, донeлэже ўби1ста є3го2 двA сы6на є3гw2 и3 бэжaста въ г0ры ґрарґтскіz: и3 воцари1сz сахердaнъ сhнъ є3гw2 вмёстw є3гw2, и3 постaви ґхіaхара ґнаи1ла, сhна брaта моегw2, над8 всёмъ сочислeніемъ цaрствіz своегw2 и3 над8 всёмъ ўстроeніемъ.	Але не минуло п’ятдесяти днів, як два сини його убили його й втекли в гори Араратські. І став царем замість нього син його Сахердан, який поставив Ахиахара Анаїла, сина брата мого, над усією рахунковою частиною царства свого і над усім домоправлінням.
22	22
И# проси2 ґхіaхаръ њ мнЁ, и3 пріид0хъ въ нінеvjю. Ґхіaхаръ же бЁ віиочeрпчій и3 над8 пeрстнемъ, и3 ўправи1тель и3 сочисли1тель, и3 постaви є3го2 сахердaнъ вторhмъ: бё же сhнъ брaта моегw2.	І клопотався Ахиахар за мене, і я повернувся у Ниневію. Ахиахар же був і виночерпій і хранитель персня, і домоправитель і скарбник; і Сахердан поставив його другим після себе; він був сином брата мого.
Главa в7	Глава 2

1	1
Е#гдa же пріид0хъ въ д0мъ м0й, и3 tданA бhсть мнЁ ѓнна женA моS и3 тwвjа сhнъ м0й, въ прaздникъ пzтьдесsтницы, и5же є4сть с™ъ сeдмь седми1цъ, бhсть њбёдъ д0бръ мнЁ, и3 возлег0хъ, є4же ћсти.	Коли я повернувся у дім свій, і були повернуті мені Анна, дружина моя, і Товія, син мій, у свято п’ятдесятниці, у святу седмицю седмиць, приготований був у мене гарний обід, і я возліг їсти.
2	2
И# ўзрёхъ снBди мнHги и3 рёхъ сhну моемY: и3ди1 и3 приведи2, є3г0же ѓще њбрsщеши t брaтіи нaшеz ни1щаго, и4же п0мнитъ гDа, и3 сE, њжидaю тебE.	Побачивши багато страв, я сказав синові моєму: піди і приведи, кого знайдеш, бідного з братів наших, який пам’ятає Господа, а я зачекаю на тебе.
3	3
И# пришeдъ речE: џтче, є3ди1нъ t р0да нaшегw ўдавлeнъ повeрженъ є4сть на т0ржищи.	І прийшов він і сказав: батьку мій, один із племені нашого задушений і кинутий на площі.
4	4
И# ѓзъ, прeжде нeже вкуси1ти ми2, взsхъ є3го2 въ нёкій д0мъ, донeлэже зaйде с0лнце:	Тоді я, раніше ніж став їсти, поспіхом вийшов, прибрав його в одне житло до заходу сонця.
5	5
и3 возврати1всz ўмhхсz и3 kд0хъ хлёбъ м0й въ ск0рби,	Повернувшись, зробив обмивання і їв хліб мій у скорботі.
6	6
и3 помzнyхъ пр?\ор0чество ґмHса, ћкоже речE: њбратsтсz днjе вaши въ плaчь, и3 вс‰ весє1ліz в†ша въ сётованіе:	І згадав я пророцтво Амоса, коли він сказав: свята ваші перетворяться на скорботу, і всі утіхи ваші — на плач.
7	7
и3 плaкахсz: и3 є3гдA зaйде с0лнце, поид0хъ и3 и3скопaвъ погреб0хъ є3го2.	І я плакав. Коли ж зайшло сонце, я пішов і, викопавши могилу, поховав його.
8	8
Бли1жніи же посмэвaхусz, глаг0люще: є3щE не бои1тсz ўбіeнъ бhти за дёло сіE: и3 бэжA, и3 сE, пaки погребaетъ мє1ртвыz.	Сусіди насміхалися з мене і говорили: ще не боїться він бути убитим за цю справу; бігав уже, і ось знову ховає мертвих.
9	9
И# въ тY н0щь, є3гдA погреб0хъ, возврати1хсz и3 лег0хъ w4сквернeнъ при стэнЁ дворA, и3 лицE моE tкровeно бЁ:	У цю саму ніч, повернувшись після поховання і будучи нечистим, я ліг спати за стіною двору, і лице моє не було покрите.
10	10
не ви1дэхъ же, ћкw вр†біz на стэнЁ сyть, и3 nчесeмъ мои6мъ tвє1рстымъ сyщымъ, и3спусти1ша вр†біz тeплое на nчесA мо‰, и3 бhша бёльма на nчесёхъ мои1хъ: и3 и3д0хъ ко врачє1мъ и3 не п0льзоваша мS: ґхіaхаръ же питaше мS, д0ндеже tид0хъ во є3лmмаjду.	І не помітив я, що на стіні були горобці. Коли очі мої були відкриті, горобці випустили тепле на очі мої, і зробилися на очах моїх більма. І ходив я до лікарів, але вони не допомогли мені. Ахиахар доставляв мені їжу, доки не вирушив у Елимаїду.
11	11
Ґ женA моS ѓнна в0лну прzдsше въ домёхъ жeнскихъ	А потім дружина моя Анна у жіночих відділеннях пряла вовну
12	12
и3 посылaше госп0діємъ: даsху же є4й и3 nни2 мздY, придaвше и3 козлS.	і посилала багатим людям, які давали їй платню, й одного разу на додачу дали козеня.
13	13
Е#гдa же пріи1де ко мнЁ, начA вопи1ти: и3 рёхъ є4й: tкyду козлS; не ўкрaдено ли є4сть; tдaждь є5 госп0діємъ: не бо2 лёпо є4сть ћсти крaденое.	Коли принесли його до мене, воно почало бекати; і я запитав дружину: звідки це козеня? чи не крадене? віддай його, кому воно належить! бо не дозволено їсти крадене.
14	14
Nнa же речE: дaръ дадeсz ми2 над8 мздY. И# не вёровахъ є4й и3 глаго2лахъ tдaти є5 госп0діємъ, и3 стыдsхсz пред8 нeю. Nнa же tвэщaвши речE ми2: гдЁ сyть ми1лwстыни тво‰ и3 пр†вды тво‰; сE, вёдwма вс‰ съ тоб0ю.	Вона відповіла: це подарували мені зверх платні. Але я не вірив їй і наполягав, щоб віддала його, кому воно належить, і розгнівався на неї. А вона у відповідь сказала мені: де ж милостині твої і праведні діла? ось як усі вони виявилися на тобі!
Главa G	Глава 3

1	1
И# њпечaливсz плaкахъ, и3 моли1хсz съ болёзнію, глаг0лz:	Засмутившись, я заплакав і молився зі скорботою, говорячи:
2	2
првdнъ є3си2, гDи, и3 вс‰ дэлA тво‰, и3 вси2 путіE твои2 млcть и3 и4стниа, и3 сyдъ и4стиненъ и3 првdнъ ты2 сyдиши во вёкъ:	праведний Ти, Господи, і всі діла Твої і всі путі Твої — милість і істина, і судом істинним і правим судиш Ти повіки!
3	3
помzни2 мS и3 при1зри на мS да не tмщaеши ми2 грэхи2 мо‰ и3 невBдэніz мо‰ и3 nтє1цъ мои1хъ, и4миже согрэши1ша пред8 тоб0ю:	Пом’яни мене і зглянься на мене: не карай мене за гріхи мої й омани мої і батьків моїх, якими вони згрішили перед Тобою!
4	4
преслyшаша бо зaпwвэди тво‰ и3 дaлъ є3си2 нaсъ въ расхищeніе и3 плэнeніе и3 смeрть и3 въ при1тчу поношeніz всBмъ kзhкwмъ, въ нsже расточи1хомсz:	Бо вони не послухали заповідей Твоїх, і Ти віддав нас на розкрадання і полон і смерть, і на притчу ганьблення перед усіма народами, між якими ми розсіяні.
5	5
и3 нн7э мнHги судбы6 тво‰ сyть и3 и4стинны, твори1те со мн0ю њ грэсёхъ мои1хъ и3 nтє1цъ мои1хъ, ћкw не сотвори1хомъ повелёній твои1хъ, не бо2 ходи1хомъ во и4стинэ пред8 тоб0ю:	І, воістину, многі і праведні суди Твої — робити зі мною за гріхи мої і гріхи батьків моїх, тому що не виконували заповідей Твоїх і не робили за правдою перед Тобою.
6	6
и3 нн7э, ћкоже ўг0дно пред8 тоб0ю, сотвори2 со мн0ю: повели2 tsти дyхъ м0й, ћкw да разрэшyсz и3 бyду землS, понeже ќне є4сть ми2 ўмрeти, нeжели жи1ву бhтн, занE поношeніz лжи6ва слhшахъ, и3 печaль є4сть мн0га во мнЁ: повели2 tрэши1тисz ми2 t нyжды ўжE на вёчное мёсто, да не tврати1ши лицA твоегw2 t менє2.	Отже, твори зі мною, що Тобі благоугодно; повели взяти дух мій, щоб я спочив і повернувся у землю, бо мені краще померти, ніж жити, оскільки я чую неправдиві докори, і глибока скорбота в мені! Повели звільнити мене від цієї тяготи в оселі вічні і не відверни лиця Твого від мене.
7	7
Въ т0йже дeнь случи1сz дщeри рагуи1левэй сaррэ бо є3кватaнэхъ мидjи, и3 т0й поноси1мэй бhти t рабhнь nтцA є3S:	У той самий день трапилося і Саррі, дочці Рагуїловій, в Екбатанах Мідійських терпіти докори від служниць батька свого
8	8
ѓкw бsше данA седми2 мужє1мъ, и3 ґсмодeй лукaвый дeмwнъ ўби2 и5хъ, прeжде дaже бhти и5мъ съ нeю ћкw съ женaми: и3 рёша є4й: не разумёеши ли ўбивaющи твои1хъ мужeй; ўжE сeдмь и3мёла є3си2, и3 ни є3ди1нагw и4хъ нареклaсz є3си2:	за те, що її віддавали за сімох чоловіків, але Асмодей, злий дух, умертвляв їх раніше, ніж вони були з нею як з дружиною. Вони говорили їй: хіба тобі не совісно, що ти задушила чоловіків твоїх? Уже сімох ти мала, але не назвалася ім’ям жодного з них.
9	9
что2 нaсъ біeши; ѓще и3змр0ша, и3ди2 съ ни1ми, да не ви1димъ твоегw2 сhна и3ли2 дщeре во вёкъ.	Навіщо нас бити за них? Вони померли: йди і ти за ними, щоб нам не бачити твого сина або дочки повіки!
10	10
Сі‰ слhшавши њпечaлисz ѕэлw2, ћкw ўдави1тисz, и3 речE: є3ди1на ќбw є4смь nтцY моемY: ѓще сотворю2 сіE, ўкори1зна є3мY бyдетъ, и3 стaрость є3гw2 ннзведY съ болёзнію во ѓдъ.	Почувши це, вона дуже засмутилася, так що зважилася було позбавити себе життя, але подумала: я одна в батька мого; якщо зроблю це, нечестя йому буде, і я зведу старість його із сумом у пекло.
11	11
И# молsшесz при nк0нцы и3 речE: блгcвeнъ є3си2, гDи б9е м0й, и3 блгcвeно и4мz твоE с™0е и3 чтcн0е во вёки: да блгcвsтъ тS вс‰ дэлA тво‰ во вёкъ:	І стала вона молитися біля вікна і говорила: благословенний Ти, Господи Боже мій, і благословенне ім’я Твоє святе і славне навіки: нехай благословляє Тебе все творіння Твоє повіки!
12	12
и3 нн7э, гDи, џчи мои2 и3 лицE моE ко тебЁ дaхъ:	І нині до Тебе, Господи, звертаю очі мої й лице моє;
13	13
рёхъ да разрэши1ши мS t земли2 и3 да не слhшу ѓзъ ктомY поношeніz:	благаю, візьми мене від землі цієї і не дай мені чути ще докори!
14	14
ты2 вёсн, гDи, ћкw чистA є4смь t всsкагw грэхA мyжнz	Ти знаєш, Господи, що я чиста від усякого гріха з чоловіком
15	15
и3 не њскверни1хъ и4мене моегw2 ннжE и4мене nтцA моегw2 въ земли2 плэнeніz моегw2: є3динор0дна є4смь nтцY моемY, и3 нёсть є3мY ?џтрочища, и4же наслёдитъ є3го2, нижE брaта бли1жнzгw, нижE сyщагw є3мY сhна да соблюдy мz томY въ женY: ўжE погиб0ша ми2 сeдмь: вскyю ми2 жи1ти; и3 ѓще не ўг0дно є4сть тебЁ ўби1ти мS, повели2 призрёти на мS и3 поми1ловати мS, да не ктомY слhшу поношeніе.	і не знечестила імені мого, ні імені батька мого в землі полону мого; я єдинородна у батька мого, і немає в нього сина, який міг би успадкувати після нього, ні брата близького, ні сина братового, якому я могла б зберегти себе за дружину: уже семеро загинули в мене. Для чого ж мені жити? А якщо неугодно Тобі умертвити мене, то благозволи зглянутися на мене і помилувати мене, щоб мені не чути більше докору!
16	16
И# ўслhша гDь моли1тву nбои1хъ пред8 слaвою вели1кагw рафаи1ла,	І почута була молитва обох перед славою великого Бога, і був посланий Рафаїл зцілити обох:
17	17
и3 п0сланъ бЁ и3зцэли1ти nбои1хъ, тwвjту њчи1стити бёльма и3 сaрру дщeрь рагуи1леву дaти тwвjи сhну тwвjтову въ женY, и3 свzзaти ґсмодeа лукaваго дeмwна, занE тwвjи подоaетъ наслёдити ю5. Въ то2 врeмz возврати1всz тwвjтъ, вни1де въ д0мъ св0й, ґ сaрра дщи2 рагуи1лева сни1де t г0рницы своеS.	зняти більма в Товита і Сарру, дочку Рагуїлову, дати за дружину Товії, синові Товита, зв’язавши Асмодея, злого духа; тому що Товії призначено успадкувати її. — І в один і той самий час Товит, після повернення, ввійшов у дім свій, а Сарра, дочка Рагуїлова, вийшла зі світлиці своєї.
Главa д7	Глава 4

1	1
Въ дeнь w4нъ воспомzнY тwвjтъ њ сребрЁ, є4же вдадE гаваи1лу въ рaгахъ мидjйскихъ,	У той день згадав Товит про срібло, яке віддав на збереження Гаваїлу в Рагах мідійських,
2	2
и3 речE въ себЁ: ѓзъ проси1хъ смeрти, что2 не зовY тwвjи сhна моегw2, да є3мY њб8zвлю2, прeжде дaже ўмрeти ми2;	і сказав сам собі: я просив смерти; чому ж не покличу сина мого Товію, щоб оголосити йому про це, поки я не помер?
3	3
И# призвaвъ є3го2 речE: чaдо, ѓще ўмрY, погреби1 мz, и3 да не презирaеши мaтере твоеs: чти2 ю5 вс‰ дни6 животA твоегw2 и3 твори2 є4же ўг0дно є4й, и3 да не њпечалsеши є3S:	І покликавши його, сказав: сину мій, коли я помру, поховай мене і не залишай матері своєї; шануй її в усі дні життя твого, роби угодне їй і не завдавай їй смутку.
4	4
помzни2, чaдо, ћкw мнHга бBдстгвіz ви1дэ њ тебЁ во чрeвэ: є3гдA ќмретъ, поогреби2 ю5 при мнЁ во є3ди1нэмъ гр0бэ:	Пам’ятай, сину мій, що вона мала багато скорбот через тебе ще під час чревоношення. Коли вона помре, поховай її поряд зі мною в одному гробі.
5	5
вс‰ дни6, чaдо, гDа бGа нaшего п0мни, и3 да не пох0щеши согрэшaти и3 преступaти зaпwвэди є3гw2: прaвду твори2 вс‰ дни6 животA твоегw2, и3 да не х0диши путeмъ непрaвды,	В усі дні пам’ятай, сину мій, Господа Бога нашого і не бажай грішити і переступати заповіді Його. В усі дні життя твого чини правду і не ходи путями беззаконня,
6	6
занE творsщу ти2 и4стину благопоспёшєства бyдутъ въ дёлэхъ твои1хъ и3 всBмъ творsщымъ прaвду:	бо, якщо ти будеш робити за істиною, у справах твоїх буде успіх, як у всіх, хто чинить за правдою.
7	7
t и3мёній твои1хъ твори2 ми1лостыню, и3 да не зaзритъ твоE џко, внегдA твори1ти ти2 ми1лостыню: да не tвращaеши лицA твоегw2 t всsкагw ни1щагw, и3 t тебє2 не tврати1тсz лицE б9іе:	Із майна твого подавай милостиню, і нехай не шкодує око твоє, коли будеш творити милостиню. Ні від якого убогого не відвертай лиця твого, тоді і від тебе не відвернеться лице Боже.
8	8
ћкоже тебЁ бyдетъ по мн0жеству, твори2 t ни1хъ ми1лостыню: ѓще мaло тебЁ бyдетъ, по мaлому да не бои1шисz твори1ти ми1лостыню:	Коли в тебе буде багато, твори з того милостиню, і коли у тебе буде мало, не бійся творити милостиню і потроху;
9	9
зал0гъ бо д0бръ сокр0вищствуеши тебЁ на дeнь нyжды,	ти запасеш собі багатий скарб на день нестатку,
10	10
занE ми1лостынz t смeрти и3збавлsетъ и3 не њставлsетъ и3ти2 во тмY:	бо милостиня спасає від смерти і не попускає зійти в темряву.
11	11
дaръ бо д0бръ є4сть ми1лостынz всBмъ творsщымъ ю5 пред8 вhшнимъ:	Милостиня є багатий дар для усіх, хто творить її перед Всевишнім.
12	12
внемли2 себЁ, чaдо, t всsкагw блудодэsніz, и3 женY пeрвэе поими2 t сёмеие nтє1цъ твои1хъ: да не п0ймеши жены2 чуждjz, ћже нёсть t плeмене nтцA твоегw2, занE сhнове прbр0кwвъ є3смы2: нHе, ґвраaмъ, їсаaкъ, їaкwвъ nтцы2 нaши t вёка: помzни1, чaдо, ћкw сjи вси2 поsша жєны2 t брaтіи свои1хъ и3 благословeни бhша въ чaдэхъ свои1хъ, и3 сёмz и4хъ наслёдитъ зeмлю:	Бережися, сину мій, усякого виду розпусти. Візьми собі дружину із племені батьків твоїх, але не бери дружини іноземної, яка не з коліна батька твого, бо ми сини пророків. З давнини батьки наші — Ной, Авраам, Ісаак і Яків. Пам’ятай, сину мій, що усі вони брали дружин із середовища братів своїх і були благословенні у дітях своїх, і нащадки їхні успадковують землю.
13	13
и3 нн7э, чaдо, люби2 брaтію твою2 и3 не возноси1сz сeрдцемъ твои1мъ пaче брaтій твои1хъ и3 сынHвъ и3 дщeрей людjй твои1хъ, поsти тебЁ t ни1хъ женY, занE въ гордhни поги1бель и3 развращє1ніе мн0го, и3 въ непотрeбствэ ўмалeніе и3 ўб0жество вели1ко, и4бо непотрeбство мaти є4сть глaда:	Отже, сину мій, люби братів твоїх і не підносся серцем перед братами твоїми і перед синами і дочками народу твого, щоб не від них узяти тобі дружину, тому що від гордости — погибель і велике безладдя, а від непотребства — зубожіння і руйнування: непотребство є мати голоду.
14	14
мздA всsкагw человёка, и4же ѓще раб0тати бyдетъ ў тебє2, да не премeдлитъ, но tдaждь є3мY ѓбіе: ѓще послyжиши бGу, воздaстсz тебЁ: внемли2 тебЁ, чaдо, во всёхъ дёлэхъ твои1хъ и3 бyди накaзанъ во всeмъ житіи2 твоeмъ,	Платня найманця, який буде працювати в тебе, нехай не переночує в тебе, а віддавай її негайно: і тобі воздасться, якщо будеш служити Богу. Будь обережний, сину мій, у всіх учинках твоїх і будь розсудливим у всій поведінці твоїй.
15	15
и3 є4же ненави1диши, да ни комyже твори1ши: вінA въ піsнство да не піeши и3 да не х0дитъ съ тоб0ю піsнство въ п{ти1 твоeмъ:	Що ненависне тобі самому, того не роби нікому. Вина до сп’яніння не пий, і пияцтво нехай не ходить з тобою на путі твоїй.
16	16
t хлёба твоегw2 дaждь ѓлчущему и3 t њдsній твои1хъ наги6мъ: всE, є4же ѓще преизбyдетъ тебЁ, твори2 ми1лостыню, и3 да не зaзритъ твоE џко, внегдA твори1ти ти2 ми1лостыню:	Давай голодному від хліба твого і нагим від одягу твого; від усього, у чому в тебе надлишок, твори милостині, і нехай не шкодує око твоє, коли будеш творити милостиню.
17	17
и3ждивaй хлёбы тво‰ при гр0бэ првdныхъ, грёшникwмъ же да не дaси:	Роздавай хліби твої біля гробу праведних, але не давай грішникам.
18	18
совёта ў всsкагw премyдрагw и4щи2, и3 да не небрежeши њ всsцэмъ совётэ полeзнемъ:	У всякого розсудливого проси поради, і не нехтуй порадою корисною.
19	19
и3 на всsкое врeмz благослови2 гDа бGа и3 t негw2 проси2, ћкw да путіE твои2 прaви бyдутъ, и3 вс‰ стєзи2 и3 совёти твои2 да благоуспёютъ, занE всsкъ kзhкъ не и3мётъ совёта, но сaмъ гDь даeтъ вс‰ бlг†z, и3 є3г0же ѓще восх0щетъ, смирsетъ, ћкоже х0щетъ: и3 нн7э, чaдо, помzни2 зaпwвэди мо‰, и3 да не и3зглaдzтсz t сeрдца твоегw2:	Благословляй Господа Бога повсякчас і проси в Нього, щоб путі твої були праві й усі діла і наміри твої благоуспішні, бо жоден народ не владний в успіху починань, але Сам Господь посилає усе благе і, кого хоче, принижує з Своєї волі. Пам’ятай же, сину мій, заповіді мої, і нехай не згладяться вони із серця твого!
20	20
и3 нн7э њб8zвлsю тебЁ дeсzть тал†нтъ сребрA, ±же вдaхъ гаваи1лу сhну гаврjину въ рaгахъ мидjйскихъ:	Тепер я відкрию тобі, що я віддав десять талантів срібла на збереження Гаваїлу, синові Гаврієвому, в Рагах мідійських.
21	21
и3 не б0йсz, чaдо, ћкw њбнищaхомъ: сyть тебЁ мнHга, ѓще ўои1шисz бGа и3 tстyпиши t всsкагw грэхA и3 сотвори1ши, є4же ўг0дно пред8 ни1мъ.	Не бійся, сину мій, що ми зубожіли: у тебе багато, якщо ти будеш боятися Господа і, віддаляючись від усякого гріха, чинити угодне перед Ним.
Главa є7	Глава 5

1	1
И# tвэшaвъ тwвjа, речE є3мY: џтче, сотворю2 вс‰, є3ли6ка заповёдалъ є3си2 ми2:	І сказав Товія у відповідь йому: батьку мій, я виконаю все, що ти заповідаєш мені;
2	2
но кaкw возмогY взsти сребро2, ґ не знaю є3гw2;	але як я можу одержати срібло, не знаючи тієї людини?
3	3
И# дадE є3мY рукописaніе и3 речE є3мY: и3щи2 себЁ человёка, и4же п0йдетъ съ тоб0ю, и3 дaмъ є3мY мздY, д0ндеже жи1въ є4смь, и3 шeдъ возми2 сребро2.	Тоді батько дав йому розписку і сказав: знайди собі людину, що супроводжувала б тебе; я дам йому платню, поки ще живий, і йдіть за сріблом.
4	4
И# и4де и3скaти человёка, и3 њбрёте рафаи1ла, и4же бЁ ѓгGлъ, и3 не вёдzше:	І пішов він шукати людину і зустрів Рафаїла. Це був ангел, але він не знав
5	5
и3 речE є3мY: могy ли пойти2 съ тоб0ю въ р†ги мид‡искіz, и3 и3звёстенъ ли є3си2 њ мёстэхъ;	і сказав йому: чи можеш ти йти зі мною в Раги мідійські і чи знаєш ці місця?
6	6
И# речE є3мY ѓгGлъ: пойдY съ тоб0ю, и3 пyть вёмъ, и3 ў гаваи1ла брaта нaшегw живsхъ.	Ангел відповів: можу йти з тобою і дорогу знаю; я вже зупинявся в Гаваїла, брата нашого.
7	7
И# речE є3мY тwвjа: пожди2 мS, и3 рекY nтцY моемY.	І сказав йому Товія: почекай мене, я скажу батькові моєму.
8	8
И# речE є3мY: и3ди2 и3 не косни2.	Той сказав: іди, тільки не барися.
9	9
И# вшeдъ речE nтцY: сE, њбрэт0хъ, и4же п0йдетъ со мн0ю сeй же речE: пригласи2 є3го2 ко мнЁ, да ўвЁмъ, к0егw плeмене є4сть, и3 ѓще вёренъ є4сть, є4же и3ти2 съ тоб0ю.	Він, прийшовши, сказав батькові: ось я знайшов собі супутника. Батько сказав: запроси його до мене; я довідаюся, з якого він коліна і чи надійний супутник тобі.
10	10
И# призвA є3го2: и3 вни1де, и3 привётствоваста дрyгъ дрyга.	І покликав його, і він увійшов, і привітали один одного.
11	11
И# речE є3мY тwвjтъ: брaте, t к0егw плeмене и3 t к0егw nтeчества є3си2 ты2; скажи1 ми.	Товит запитав: скажи мені, брате, з якого ти коліна і з якого роду?
12	12
И# речE є3мY: плeмене и3 nтeчества ты2 и4щеши; и3ли2 наeмника, и4же спутьшeствуетъ съ сhномъ твои1мъ; И# речE є3мY тwвjтъ: хощY брaте, вёдати р0дъ тв0й и3 и4мz.	Він відповів: коліна і роду ти шукаєш, чи найманця, який пішов би із сином твоїм? І сказав йому Товит: брате, мені хочеться знати рід твій і ім’я твоє.
13	13
Џнъ же речE: ѓзъ ґзарjа ґнанjи вели1кагw t брaтіи твоеS.	Він сказав: я Азарія, з роду Ананії великого, із братів твоїх.
14	14
И# речE є3мY: блaгw пришeлъ є3си2, брaте, и3 на мS да не гнёваешисz, ћкw взыскaхъ плeмz твоE и3 nтeчество твоE ўвёдати, и3 ты2 є3си2 брaтъ м0й t добрA и3 блaга р0да: знaхъ бо ѓзъ ґнанjю и3 їwнаfaна сынHвъ семeа вели1кагw, ћкw ходи1хомъ кyпнw во їеrли1мъ клaнzтисz, прносsще перворHднаz и3 десzти6ны плодHвъ, и3 не заблуди1ша въ заблуждeніи брaтіи нaшеz: t к0рене вели1кагw є3си2, брaте:	Тоді Товит сказав йому: брате, йди благополучно, і не гнівайся на мене за те, що я запитав про коліно і рід твій. Ти доводишся братом мені, з чесного і доброго роду. Я знав Ананію та Іонафана, синів Семея великого; ми разом ходили у Єрусалим на поклоніння, з первородними і десятинами земних плодів, бо не захоплювалися оманою братів наших: ти, брате, від доброго кореня!
15	15
но рцы2 мнЁ, кyю тебЁ и4мамъ мздY дaти; дрaхму на дeнь и3 н{жднаz тебЁ ћкоже и3 сhнови моемY:	Але скажи мені: яку платню я повинен буду дати тобі? Я дам тобі драхму на день і все необхідне для тебе і для сина мого,
16	16
и3 є3щE приложY тебЁ над8 мздY, ѓще здрaви возвратитeсz.	і ще додам тобі зверх цієї платні, якщо благополучно повернетеся.
17	17
И# благоизв0листа тaкw. И# речE къ тwвjи: гот0въ вyди къ пути2, и3 да благоспэши1тсz вaма. И# ўгот0ва сhнъ є3гw2, ±же къ пути2. И# речE є3мY nтeцъ є3гw2: и3ди2 съ человёкомъ си1мъ: њбитazй же на нб7си2 бGъ бlгоустр0итъ пyть вaшъ, и3 ѓгGлъ є3гw2 да спутьшeствуетъ вaма. И# и3зыд0ста џба tити2, и3 пeсъ џтрочища съ ни1ма.	Так і домовилися. Тоді він сказав Товії: будь готовий у дорогу, і вирушайте благополучно. І приготував син його потрібне для дороги. І сказав йому батько: йди з цією людиною; Бог, Який живе на небесах, благоупорядкує шлях ваш, і ангел Його нехай супроводжує вас! — І вирушили обоє, і собака юнака з ними.
18	18
Плaкасz же ѓнна мaти є3гw2 и3 речE къ тwвjту: почто2 tпусти1лъ є3си2 чaдо нaше; и3ли2 не жeзлъ руки2 нaшеz є4сть, внегдA входи1те є3мY и3 и3сходи1ти пред8 нaма;	Анна, мати його, заплакала, і сказала Товиту: навіщо відпустив ти сина нашого? Чи не він був опорою рук наших, коли входив і виходив перед нами?
19	19
сребро2 сребр0мъ да не возврати1тсz, но ўмeты сhна нaшегw да бyдетъ:	Не віддавай переваги сріблу над сріблом; нехай воно буде, як сміття, у порівнянні із сином нашим!
20	20
ћкw бо дадeсz нaма жи1ти t гDа, сіE дов0лно є4сть нaма.	Тому що, скільки Господом визначено нам жити, на це у нас є достатньо.
21	21
И# речE є4й тwвjтъ: не печaлисz, сестро2, здрaвъ пріи1детъ, и3 џчи твои2 ќзрzтъ є3го2:	Товит сказав їй: не засмучуйся, сестро; він прийде здоровим, і очі твої побачать його,
22	22
ѓгGлъ бо блaгъ спутьшeствовати бyдетъ є3мY и3 благоуспёетсz пyть є3гw2, и3 возврати1тсz здрaвъ.	тому що його буде супроводжувати добрий ангел; дорога його буде благоуспішною, і він повернеться здоровим.
Главa ѕ7	Глава 6

1	1
И# престA плaкати.	І перестала вона плакати.
2	2
Џна же шє1дша путeмъ, пріид0ста въ вeчеръ ко тjгру рэцЁ и3 пребhста тaмw.	А подорожні ввечері прийшли до ріки Тигру і зупинилися там на ніч.
3	3
Џтрочнщь же сни1де њмытисz и3 и3зскочи2 рhба t рэки2 и3 хотsше пожрeти џтрочища.	Юнак пішов помитися, але з ріки показалася риба і хотіла поглинути юнака.
4	4
ЃгGлъ же речE є3мY: возми2 рhбу. И# ћтъ рhбу џтрочищь и3 и3звeрже ю5 на зeмлю.	Тоді ангел сказав йому: візьми цю рибу. І юнак схопив рибу і витяг на землю.
5	5
И# речE є3мY ѓгGлъ: разрёжи рhбу, и3 взsвъ сeрдце и3 пeчень и3 жeлчь, положи2 сохрaннw.	І сказав йому ангел: розріж рибу, візьми серце, печінку і жовч, і збережи їх.
6	6
И# сотвори2 џтрочищь, ћкоже речE є3мY ѓгGлъ: рhбу же и3спє1кша, снэд0ста: и3 и3д0ста џба, донeлиже прили1жистасz ко є3кватaнwмъ.	Юнак так і зробив, як сказав йому ангел; рибу ж спекли і з’їли; і пішли далі і дійшли до Екбатан.
7	7
И# речE џтрочищь ѓгGлу: ґзарjа брaте, что2 є4сть сeрдце и3 пeчень и3 жeлчь рhбіz;	І сказав юнак ангелові: брате Азаріє, для чого ця печінка і серце і жовч із риби?
8	8
И# речE є3мY: сeрдце и3 пeчень, ѓще кого2 смущaетъ дeмwнъ и3ли2 дyхъ ѕ0лъ, си1мъ подобaетъ кури1ти пред8 человёкомъ и3ли2 жен0ю, и3 ктомY не бyдетъ смущaтсиz:	Він відповів: якщо кого мучить демон або злий дух, то серцем і печінкою слід курити перед таким чоловіком або жінкою, і більш уже не буде мучитися;
9	9
жeлчь же, помaзати человёка, и4же и4мать бёльма на nчесёхъ, и3 и3зцэлёетъ.	а жовчю помазати людину, яка має більма на очах, і вона зцілиться.
10	10
Е#гдa же прибли1жистасz ко рaгэ,	Коли ж наближалися до Раг,
11	11
речE ѓгGлъ џтрочищу: брaте, днeсь пребyдемъ ў рагуи1ла, и3 џнъ ср0дникъ тв0й є4сть, и3 є4сть є3мY дщeрь є3динор0дна и4менемъ сaрра:	ангел сказав юнаку: брате, нині ми переночуємо в Рагуїла, твого родича, у якого є дочка, на ім’я Сарра.
12	12
возглаг0лю њ нeй, є4же дaтисz тебЁ є4й въ женY, занE тебЁ надлежи1тъ наслёдіе є3S, и3 ты2 є3ди1нъ є3си2 t р0да є3S: nтрокови1ца же краснA и3 ўмнA є4сть:	Я поговорю про неї, щоб дали її тобі за дружину, бо тобі призначена спадщина її, тому що ти один з роду її; а дівчина прекрасна і розумна.
13	13
и3 нн7э послyшай мS, и3 возглаг0лю nтцY є3S, и3 є3гдA возврати1мсz t рaгъ, сотвори1мъ брaкъ: понeже вёмъ рагуи1ла, ћкw не дaстъ є3S мyжу и3н0му по зак0ну мwmсeову, и3ли2 пови1ненъ бyдетъ смeрти, занE наслёдіе тебЁ подобaетъ пріsти, нeжели всsкому человёку.	Так послухайся мене; я поговорю з її батьком і, коли ми повернемося із Раг, звершимо шлюб. Я знаю Рагуїла: він ніяк не віддасть її чоловіку чужому всупереч закону Мойсеєвому; інакше повинен буде вмерти, тому що спадщину слід одержати тобі, а не іншому кому.
14	14
ТогдA речE џтрочищь ѓгGлу: ґзарjа брaте, слhшахъ ѓзъ, ћкw nтрокови1ца данA бЁ седми2 мужє1мъ, и3 вси2 въ невёстницэ погиб0ша:	Тоді юнак сказав ангелові: брате Азаріє, я чув, що цю дівчину віддавали семи чоловікам, але усі вони загинули в шлюбній кімнаті;
15	15
и3 нн7э ѓзъ є3ди1нъ є4смь nтцY и3 бою1сz, да не вшeдъ ўмрY ћкоже и3 прeждніи, понeже дeмwнъ лю1битъ ю5 и4же не вреди1тъ ни ког0же рaзвэ приходsщихъ къ нeй: и3 нн7э ѓзъ бою1сz да не ўмрY и3 низведY жив0тъ nтцA моегw2 и3 мaтере моеS съ печaлію њ мнЁ во гр0бъ и4хъ, и3 сhнъ другjй нёсть и4ма, и4же погребeтъ \|.	а я один у батька і боюся, як би, увійшовши до неї, не померти подібно до попередніх; її любить демон, який нікому не шкодить, крім тих, хто наближається до неї. І тому я боюся, як би мені не померти і не звести життя батька мого і матері моєї сумом за мною в гріб їхній; а іншого сина, який поховав би їх, немає у них.
16	16
Речe же є3мY ѓгGлъ: не п0мниши ли словeсъ, ћже заповёда тебЁ nтeцъ тв0й, њ є4же взsти тебЁ женY t р0да твоегw2; и3 нн7э послyшай мS, брaте, понeже тебЁ бyдетъ въ женY, ґ њ дeмwнъ ни є3ди1ныz мhсли и3мёй, занE въ н0щь сію2 дaстсz тебЁ nнA въ женY:	Ангел сказав йому: хіба ти забув слова, які заповів тобі батько твій, щоб ти взяв дружину з роду твого? Послухай же мене, брате: їй слід бути твоєю дружиною, а про демона не турбуйся; у цю ж ніч віддадуть тобі її за дружину.
17	17
и3 ѓще вни1деши въ невёстникъ, в0змеши жерaтокъ fmміaмный, и3 возложи1ши t сeрдца и3 t пeчени рhбныz и3 покури1ши:	Тільки, коли ти ввійдеш у шлюбну кімнату, візьми курильницю, вклади в неї серце і печінку риби, і покури;
18	18
и3 њбонsетъ дeмwнъ, и3 tбэжи1тъ и3 не возврати1тисz во вёкъ вёка: є3гдa же пріи1деши къ нeй, востaните џба и3 возопjйте къ млcтивому бGу, и3 сп7сeтъ вaсъ и3 поми1луетъ: не б0йсz, занE тебЁ сіS ўгот0вана є4сть t вёка, и3 ты2 ю5 спасeши, и3 п0йдетъ съ тоб0ю, и3 непщyю, ћкw тебЁ бyдутъ t неS ч†да. И# ћкw ўслhша тwвjа сі‰, возлюби2 ю5, и3 душA є3гw2 прилэпи1сz ѕэлw2 є4й. И# пріид0ста во є3кватaны.	і демон відчує запах і відійде, і не повернеться ніколи. Коли ж тобі потрібно буде наблизитися до неї, встаньте обоє, воззовіть до милосердного Бога, і Він спасе і помилує вас. Не бійся; бо вона призначена тобі від віку, і ти спасеш її, і вона піде з тобою, і я знаю, що у тебе будуть від неї діти. Вислухавши це, Товія полюбив її, і душа його міцно приліпилася до неї. І прийшли вони у Екбатани.
Главa з7	Глава 7

1	1
И# пріид0ста въ д0мъ рагуи1левъ: сaрра же срёте и5хъ и3 рaдостнw привётствоваше и5хъ, ґ џна ю5: и3 введE и5хъ въ д0мъ.	І підійшли до дому Рагуїла. Сарра зустріла і вітала їх, і вони її, і ввела їх у дім.
2	2
И# речE рагуи1лъ є4днэ женЁ своeй: к0ль под0бенъ ю4ноша тwвjту сhну брaта моегw2;	І сказав Рагуїл Едні, дружині своїй: як схожий цей юнак на Товита, сина брата мого!
3	3
И# вопроси2 и5хъ рагуи1лъ: tкyду є3стE, брaтіz; И# рёста є3мY: t сынHвъ нефfалjмлихъ плэнeнныхъ въ нінеvjю.	І запитав їх Рагуїл: звідки ви, брати? Вони відповіли йому: ми із синів Неффалима, полонених у Ниневію.
4	4
И# речE и4ма: знaета ли тwвjта брaта нaшего; Џна же рёста: знaема. И# речE и4ма: здрaвствуетъ ли;	Ще запитав їх: чи знаєте брата нашого Товита? Вони відповіли: знаємо. Потім запитав: чи здоровий він? Вони відповіли: живий і здоровий.
5	5
Џна же рёста: и3 жи1въ є4сть и3 здрaвствуетъ. И# речe тwвjа: nтeцъ м0й є4сть.	А Товія сказав: це мій батько.
6	6
И# и3зскочи2 рагуи1лъ, и3 њблобызA є3го2, и3 плaкасz,	І кинувся до нього Рагуїл і цілував його і плакав.
7	7
и3 благослови2 є3го2, и3 речE є3мY: д0брагw и3 благaгw человёка сhнъ. И# слhшавъ, ћкw тwвjтъ погуби2 џчи свои2, ск0рбенъ бhсть и3 плaкасz:	І благословив його і сказав: ти син чесної і доброї людини. Але, почувши, що Товит утратив зір, засмутився і плакав;
8	8
и3 є4дна женA є3гw2 и3 сaрра дщeрь є3гw2 плaкастэсz. И# пріsша и4хъ ўсeрднw,	плакали й Една, дружина його, і Сарра, дочка його. І прийняли їх дуже радо
9	9
и3 заклaша nвнA t nвeцъ, и3 предложи1ша снBди мн0жайшыz. Речe же тwвjа рафаи1лу: ґзарjа брaте, рцы2, њ ни1хже глаг0лалъ є3си2 на пути2, и3 да соверши1тсz дёло.	і закололи барана, і запропонували багату їжу. Товія ж сказав Рафаїлу: брате Азаріє, переговори́, про що ти говорив на дорозі; нехай влаштується ця справа!
10	10
И# соwбщи2 сл0во рагуи1лу. И# речE рагуи1лъ къ тwвjи: ћждь, пjй и3 благодyшествуй, тебё бо дост0итъ дётище моE взsти: nбaче њб8zвлю2 тебЁ и4стину:	І він передав цю розмову Рагуїлу, а Рагуїл сказав Товії: їж, пий і веселися, бо тобі належить узяти мою дочку. Втім, скажу тобі правду:
11	11
вдавaхъ дётище моE седми2 мужє1мъ, и3 є3гдA вхождaху къ нeй, ўмирaху под8 н0щь: но нн7э благодyшествуй. И# речE тwвjа: не вкушY ничт0же здЁ, д0идеже постaвите и3 совэщaетесz со мн0ю. И# речE рагуи1лъ: поими2 ю5 tнн7э по њбhчаю: ты2 бо брaтъ є3си2 є3S, и3 nнA твоS є4сть, млcтивъ же бGъ да бlгопоспэши1тъ вaма во бlг†z.	я віддавав свою дочку семи чоловікам і, коли вони входили до неї, у ту ж ніч помирали. Але ти нині будь веселим! І сказав Товія: я нічого не буду тут їсти доти, доки не зговоритеся і не домовитеся зі мною. Рагуїл сказав: візьми її тепер же за правом; ти брат її, і вона твоя. Милосердний Бог нехай влаштує вас щонайкраще!
12	12
И# призвA сaрру дщeрь свою2, и3 є4мь рyку є3S, предадE ю5 тwвjи въ женY и3 речE: сE, по зак0ну мwmсeову поими2 ю5 и3 tведи2 ко nтцY твоемY И# благослови2 и5хъ.	І прикликав Сарру, дочку свою, і, взявши руку її, віддав її Товії за дружину і сказав: ось, за законом Мойсеєвим, візьми її і веди до батька твого. І благословив їх.
13	13
И# призвA є4дну женY свою2, и3 взeмъ кни1гу, написA пнсaніе и3 запечатлЁ.	І покликав Едну, дружину свою, і, взявши сувій, написав договір і запечатав.
14	14
И# начaша ћсти.	І почали їсти.
15	15
И# призвA рагуи1лъ є4дну женY свою2 и3 речE є4й: сестро2, ўгот0ви и4нъ черт0гъ и3 введи2 ю5.	І покликав Рагуїл Едну, дружину свою, і сказав їй: приготуй, сестро, іншу спальню і введи її.
16	16
И# сотвори2, ћкоже речE: и3 введE ю5 тaмw и3 плaкасz: и3 воспріsтъ слeзы дщeре своеS и3 речE є4й:	І зробила, як він сказав; і ввела її туди, і заплакала, і прийняла взаємно сльози дочки своєї і сказала їй:
17	17
ўповaй, чaдо, гDь нб7сE и3 земли2 да дaстъ тебЁ рaдость вмёстw печaли твоеS тоS: ўповaй, дщи2.	заспокойся, дочко; Господь неба і землі дасть тобі радість замість суму твого. Заспокойся, дочко моя!
Главa }	Глава 8

1	1
Е#гдa же њкончaша вeчерю, введ0ша тwвjю къ нeй.	Коли закінчили вечерю, ввели до неї Товію.
2	2
Џнъ же и3дhй помzнY словесA рафаи1лwва, и3 взS жерaтокъ fmміaмный, и3 возложи2 сeрдце рhбіе и3 пeчень, и3 покури2:	Він же, йдучи, згадав слова Рафаїла і взяв курильницю, і поклав серце і печінку риби, і курив.
3	3
є3гдa же њбонS дeмwнъ воню2, tбэжE въ вы6шнzz є3гЂпта, и3 свzзA є3го2 ѓгGлъ.	Демон, відчувши цей запах, утік у верхні країни Єгипту, і зв’язав його ангел.
4	4
Е#гдa же заключє1на бhста џба, востA тwвjа t л0жа и3 речE: востaни, сестро2, и3 пом0лимсz, да поми1луетъ ны2 гDь.	Коли вони залишилися в кімнаті удвох, Товія встав з постелі і сказав: встань, сестро, і помолимося, щоб Господь помилував нас.
5	5
И# начA тwвjа глаг0лати: блгcвeнъ є3си2, б9е nтє1цъ нaшихъ, и3 блгcвeно и4мz твоE с™0е и3 слaвное во вёки, да блгcвsтъ тS нб7сA и3 вс‰ созд†ніz тво‰:	І почав Товія говорити: благословенний Ти, Боже батьків наших, і благословенне ім’я Твоє святе і славне повіки! Нехай благословляють Тебе небеса і всі творіння Твої!
6	6
ты2 сотвори1лъ є3си2 ґдaма и3 дaлъ є3си2 є3мY пом0щницу є4vу ўтверждeніе женY є3гw2: t тёхъ роди1сz человёческое сёмz: ты2 рeклъ є3си2: не добро2 бhти человёку є3ди1ному, сотвори1мъ є3мY пом0щницу под0бную є3мY:	Ти створив Адама і дав йому помічницею Єву, підпорою — дружину його. Від них народився рід людський. Ти сказав: недобре бути чоловікові одному, створимо помічника, подібного до нього.
7	7
и3 нн7э, гDи, не блудодэsніz рaди ѓзъ поeмлю сестрY мою2 сію2, но по и4стинэ: повели2 поми1ловану ми2 бhти и3 съ нeю состарётисz.	І нині, Господи, я беру цю сестру мою не для задоволення похоті, але воістину як дружину: благоволи ж помилувати мене, і дай мені постаріти з нею!
8	8
И# речE съ ни1мъ: ґми1нь.	І вона сказала з ним: амінь.
9	9
И# спaста џба н0щію, И# востaвъ рагуи1лъ п0йде и3 и3скопA гр0бъ, глаг0лz:	І обоє спокійно спали у цю ніч. Тим часом Рагуїл, уставши, пішов і викопав могилу,
10	10
є3дA и3 т0й ќмре;	говорячи: чи не помер і цей?
11	11
И# пріи1де рагуи1лъ въ д0мъ св0й	І прийшов Рагуїл у дім свій
12	12
и3 речE є4днэ женЁ своeй: посли2 є3ди1ну t рабhнь, и3 да ви1дитъ, ѓще жи1въ є4сть: ѓще же ни, да погребeмъ є3го2, и3 да никт0же ўвёсть.	і сказав Едні, дружині своїй: пошли одну зі служниць подивитися, чи живий він; якщо ні, поховаємо його, і ніхто не буде знати.
13	13
И# вни1де рабhнz tвeрзши двeрь, и3 њбрёте nбои1хъ спsщихъ,	Служниця, відчинивши двері, ввійшла і побачила, що обоє вони сплять.
14	14
и3 и3зшeдши возвэсти2 и5мъ, ћкw жи1въ є4сть.	І, вийшовши, оголосила їм, що він живий.
15	15
И# благослови2 рагуи1лъ бGа, глаг0лz: блгcвeнъ є3си2 ты2, б9е, во всsцэмъ бlгословeніи чи1стэмъ и3 с™ёмъ: и3 да блгcвsтъ тS с™jи твои2 и3 вс‰ созд†ніz тво‰, и3 вси2 ѓгGли твои2 и3 и3збрaнни твои2: да блгcвsтъ тS во вёки:	І благословив Рагуїл Бога, говорячи: благословенний Ти, Боже, усяким благословенням чистим і святим! Нехай благословляють Тебе святі Твої, і всі творіння Твої, і всі ангели Твої, і всі обрані Твої, нехай благословляють Тебе повіки!
16	16
блгcвeнъ є3си2, ћкw возвесели1лъ мS є3си2, и3 не бhсть ми2, ћкоже непщевaхъ, но по ми0зэй млcти твоeй сотвори1лъ є3си2 съ нaми:	Благословенний Ти, що звеселив мене, і не сталося зі мною так, як я думав, але сотворив з нами з великої Твоєї милости!
17	17
блгcвeнъ є3си2, ћкw поми1ловалъ є3си2 двои1хъ є3динор0дныхъ: сотвори2 и4ма, вLко, млcть, соверши2 жив0тъ и4хъ во здрaвіи съ весeліемъ и3 млcтію.	Благословенний Ти, що помилував двох єдинородних! Доверши, Владико, милість над ними: дай їм закінчити життя в здоров’ї, з веселощами і милістю!
18	18
Повелё же рабHмъ засhпати гр0бъ,	І наказав рабам своїм закопати могилу.
19	19
и3 сотвори2 и5мъ брaкъ днjй четыренaдесzть,	І зробив для них шлюбний бенкет на чотирнадцять днів.
20	20
И# речE є3мY рагуи1лъ, прeжде дaже соверши1тисz днє1мъ брaка, съ клsтвою, да не и3зhдетъ, ѓще не и3сп0лнzтсz четыренaдесzть днjе брaка:	І сказав йому Рагуїл із клятвою раніше закінчення днів шлюбного бенкету: не йди, доки не сповняться ці чотирнадцять днів шлюбного бенкету;
21	21
и3 тогдA взeмъ п0лъ и3мёній свои1хъ да п0йдетъ со здрaвіемъ ко nтцY: прHчаz же, є3гдA ўмрY и3 женA моS.	а тоді, взявши половину майна, благополучно вирушай до батька твого: інше ж одержиш, коли помру я і дружина моя.
Главa f7	Глава 9

1	1
И# призвA тwвjа рафаи1ла и3 речe є3мY:	І покликав Товія Рафаїла і сказав йому:
2	2
ґзарjа брaте возми2 съ соб0ю џтрока и3 двA велблю6да, и3 пойди2 въ р†ги мид‡искіz ко гаваи1лу, и3 принеси2 ми2 сребро2, и3 самого2 приведи2 ми2 на брaкъ,	брате Азаріє, візьми із собою раба і двох верблюдів і сходи у Раги мідійські до Гаваїла; принеси мені срібло і самого його приведи до мене на шлюб;
3	3
понeже заклS рагуи1лъ не и3сходи1ти ми2,	бо Рагуїл зобов’язав мене клятвою, щоб я не йшов;
4	4
ґ nтeцъ м0й сочислsетъ дни6, и3 ѓще премeдлю мн0гw, скорбёти бyдетъ ѕэлw2.	тим часом батько мій рахує дні і, якщо я набагато затримаюся, він буде дуже уболівати.
5	5
И# и4де рафаи1лъ, и3 пребhсть ў гаваи1ла, и3 дадE є3мY рукописaніе: џнъ же и3знесE мэшцы2 съ печaтьми и3 вдадE є3мY.	І пішов Рафаїл і зупинився в Гаваїла і віддав йому розписку; а той приніс мішки з печатками і передав йому.
6	6
И# њбyтреневаста кyпнw и3 пріид0ста на брaкъ. И# благослови2 тwвjа женY свою2.	І рано-вранці встали вони разом і прийшли на шлюб. І благословив Товія дружину свою.
Главa ‹	Глава 10

1	1
И# тwвjтъ nтeцъ є3гw2 сочислsше кjйждо дeнь: и3 є3гдA и3сп0лнишасz днjе пути2, и3 не прихождaху,	Товит, батько його, рахував кожен день. І коли виповнилися дні подорожі, а він не приходив,
2	2
речE тwвjтъ: є3дA кaкw посрaмлени сyть; и3ли2 нeгли ќмре гаваи1лъ, и3 никт0же є3мY даeтъ сребрA;	Товит сказав: чи не затримали їх? або чи не помер Гаваїл, і нема кому віддати їм срібло?
3	3
И# скорбsше ѕэло2.	І дуже сумував.
4	4
Речe же є3мY женA є3гw2: поги1бе ?џтрочищь, понeже ўмeдли. И# начA плaкастисz є3гw2 и3 речE:	Дружина ж його сказала йому: загинув син наш, тому і не приходить. І почала плакати за ним і говорила:
5	5
нёсть попечeніz мнЁ, чaдо, понeже лиши1хсz тS свёта џчію моє1ю.	ніщо не займає мене, сину мій, тому що я відпустила тебе, світло очей моїх!
6	6
Тwвjтъ же глаг0летъ є4й: молчи2, не печaлисz, здрaвъ є4сть.	Товит говорить їй: мовчи, не тривожся, він здоровий.
7	7
И# речE є3мY молчи2, не прельщaй менE, поги1бе џтрочищь м0й. И# и3схождaше на всsкъ дeнь на пyть внЁ, и4мже tи1де: и3 во дни6 хлёба не kдsше, въ н0щехъ же не преставaше плaчущисz тwвjи сhна своегw2, донeлэже скончaшасz четыренaдесzть днjе брaка, въ нsже заклS рагуи1лъ пребhти є3мY тaмw. Речe же тwвjа рагуи1лу: tпусти2 мS, занE nтeцъ м0й и3 мaти моS не ктомY надёютсz ви1дэти мS.	А вона сказала йому: мовчи ти, не обманюй мене; загинуло дитя моє. — І щодня ходила за місто на дорогу, якою вони вирушили; вдень не їла хліба, а ночами не переставала плакати за сином своїм Товією, поки не закінчилися чотирнадцять днів шлюбного бенкету, які Рагуїл закляв його провести там. Тоді Товія сказав Рагуїлу: відпусти мене, тому що батько мій і мати моя не сподіваються вже побачити мене.
8	8
Речe же є3мY тeсть є3гw2: пребyди ў менє2, и3 ѓзъ послю2 ко nтцY твоемY, и3 возвэстsтъ є3мY, ±же њ тебЁ.	Тесть же сказав йому: побудь у мене; я пошлю до батька твого, і сповістять його про тебе.
9	9
И# тwвjа речE: ни2, но tпусти2 мS ко nтцY моемY.	А Товія говорить: ні, відпусти мене до батька мого.
10	10
Востaвъ же рагуи1лъ, дадE є3мY сaрру женY є3гw2 и3 п0лъ и3мёній, рабы6 и3 скоты2 и3 сребро2,	І встав Рагуїл і віддав йому Сарру, дружину його, і половину майна, рабів і худоби і срібла,
11	11
и3 благослови1въ \| tпусти2, глаг0лz: да бlгопоспэши1тъ вaмъ, ч†да, бGъ нб7сE прeжде нeже ўмрeти ми2.	і, благословивши їх, відпустив, і сказав: діти! нехай благопоспішить вам Бог Небесний, раніше ніж я помру.
12	12
И# речE дщeри своeй: чти2 свeкрwвъ твои1хъ, тjи нн7э роди1теліе твои2 сyть, да слhшу њ тебЁ слyхъ д0бръ. И# њблобызA ю5. И# є4дна речE ко тwвjи: брaте возлю1бленне, да возврати1тъ тS гDь нб7сE и3 да дaстъ ми2 ви1дэти тво‰ ч†да t сaрры дщeре моеS, да возвеселю1сz пред8 гDемъ: и3 сE, вдаю2 тебЁ дщeрь мою2 въ зал0гъ, и3 да не њпечалsеши є3S.	Потім сказав дочці своїй: шануй твого свекра і свекруху; тепер вони — батьки твої; бажаю чути добру чутку про тебе. І поцілував її. І Една сказала Товії: улюблений брате, нехай восставить тебе Господь Небесний і дарує мені бачити дітей від Сарри, дочки моєї, щоб я зраділа перед Господом. І ось, віддаю тобі дочку мою на збереження; не засмучуй її.
13	13
По си1хъ tи1де тwвjа благословS бGа, ћкw бlгопоспэши2 пyть є3гw2: и3 благословsше рагуи1ла и3 є4дну женY є3гw2, и3 и3дsше, дондеже прибли1житисz и5мъ къ нінеvjи.	Після того вирушив Товія, благословляючи Бога, що Він благовпорядкував путь його, і благословляв Рагуїла й Едну, дружину його. І продовжував шлях, і наблизилися вони до Ниневії.
Главa №i	Глава 11

1	1
И# речE рафаи1лъ ко тwвjи: не вёси ли, брaте, кaкw њстaвилъ є3си2 nтцA твоего2;	І сказав Рафаїл Товії: ти знаєш, брате, в якому становищі ти залишив батька твого;
2	2
предтецeмъ пред8 жен0ю твоeю и3 ўгот0ваимъ д0мъ:	ходімо вперед, раніше дружини твоєї, і приготуємо приміщення;
3	3
возми1 же въ рyку жeлчь рhбію. И# поид0ста, и3 кyпнw и4де пeсъ в8слёдъ и4хъ.	а ти візьми у руку і жовч риб’ячу. І пішли; за ними побіг і собака.
4	4
Ѓнна же сэдsше њбзирaющи на пути2 сhна своего2.	Тим часом Анна сиділа, виглядаючи на дорозі сина свого,
5	5
И# ўсмотри2 є3го2 грzдyща и3 речE nтцY є3гw2: сE, сhнъ м0й грzдeтъ и3 человёкъ пошeдый съ ни1мъ.	і, помітивши, що він іде, сказала батькові його: ось, іде син твій і людина, яка вирушила з ним.
6	6
Ґ рафаи1лъ речE: вёмъ ѓзъ, тwвjе, ћкw tвeрзетъ џчи nтeцъ тв0й:	Рафаїл сказав: я знаю, Товіє, що в батька твого відкриються очі;
7	7
ты2 ќбw помaжи жeлчію на nчесeхъ є3гw2, и3 ўгрызeнъ њтрeтъ, и3 tвeрзетъ бёльма, и3 ќзритъ тS.	ти тільки помасти жовчю очі його, і він, відчувши їдкість, обітре їх, і спадуть більма, і він побачить тебе.
8	8
И# притeкши ѓнна нападE на вhю сhна своегw2 и3 речE є3мY: ви1дэхъ тS, чaдо,tн}э да ўмрY. И# плaкастасz џба.	Анна, підбігши, кинулася на шию сина свого і сказала йому: побачила я тебе, дитя моє, — тепер мені хоч померти. І обоє заплакали.
9	9
Тwвjтъ же и3схождaше ко двeремъ и3 преткнyсz. Сhнъ же є3гw2 притечE къ немY	А Товит пішов до дверей і спіткнувся, але син його поспішив до нього, і підтримав батька свого,
10	10
и3 под8S nтцA своего2 и3 посhпа жeлчь на nчесA nтцA своегw2, глаг0лz: дерзaй, џтче.	і приклав жовч до очей батька свого, і сказав: підбадьорся, батьку мій!
11	11
Е#гдa же њгрызє1на бhша, њтрE џчи свои2,	Очі його защеміли, і він обтер їх,
12	12
и3 tрт0шасz t ќглwвъ nчeсъ є3гw2 бёльма, и3 ви1дэвъ сhна своего2, нападE на вhю є3гw2	і знялися з країв очей його більма. Побачивши сина свого, він упав на шию його
13	13
и3 плaкасz и3 речE: блгcвeнъ є3си2, б9е, и3 блгcвeно и4мz твоE во вёки, и3 блгcвeни вси2 с™jи твои2 ѓгGли,	і заплакав і сказав: благословенний Ти, Боже, і благословенне ім’я Твоє повіки, і благословенні всі святі ангели Твої!
14	14
ћкw наказaлъ є3си2 и3 поми1ловалъ є3си2 мS: сE, ви1жду тwвjю сhна моего2. И# вни1де сhнъ є3гw2 рaдуzсz, и3 возвэсти2 nтцY своемY вели6чіz бы6вшаz є3мY въ мидjи.	Тому що Ти покарав і помилував мене. Ось, я бачу Товію, сина мого. — І ввійшов син його радісно і розповів батькові своєму про дивовижні діла, які були з ним у Мідії.
15	15
И# и3зhде тwвjтъ во срётеніе невёстки своеS рaдуzсz и3 благословS бGа, ко вратHмъ нінеvjи. И# чудsхусz ви1дzщіи є3го2 грzдyща, ћкw прозрЁ.	І вийшов Товит назустріч невістці своїй до воріт Ниневії, радіючи і благословляючи Бога. Ті, які бачили, що він іде, дивувалися, як він прозрів.
16	16
И# тwвjтъ и3сповёдашесz пред8 ни1ми, ћкw поми1лова є3го2 бGъ. И# є3гдA прнбли1жисz тwвjтъ къ сaррэ невёстцэ своeй, благослови2 ю5, глаг0лz: пріиди2 здрaва, дщи2: блгcвeнъ бGъ, и4же приведE тS къ нaмъ, и3 nтeцъ тв0й и3 мaти твоS. И# бhсть рaдость всBмъ сyщымъ въ нінеvjи брaтіzмъ є3гw2.	І Товит сповідав перед ними, що Бог помилував його. Коли підійшов Товит до Сарри, невістки своєї, благословив її і сказав: здрастуй, дочко моя! Благословенний Бог, Який привів тебе до нас, і благословенні батько твій і мати твоя! Зраділи і всі брати його в Ниневії.
17	17
И# пріи1де ґхіaхаръ, и3 насвaсъ сhнъ брaта є3гw2,	І прийшов Ахиахар і Насвас, племінник його,
18	18
и3 бhсть брaкъ тwвjи съ весeліемъ днjй сeдмь.	і весело святкували шлюб Товії сім днів.
Главa в7i	Глава 12

1	1
И# призвA тwвjтъ тwвjю сhна своего2 и3 речE є3мY: промhсли, чaдо мздY человёку ходи1вшему съ тоб0ю: и3 приложи1ти є3мY подобaетъ.	І покликав Товит сина свого Товію і сказав йому: приготуй, сину мій, платню чоловіку, який ходив з тобою; йому потрібно ще додати.
2	2
И# речE: џтче, не бyду њби1жденъ дaвъ є3мY п0лъ, ±же принес0хъ,	Він відповів: батьку мій, я не матиму збитку, якщо віддам йому половину всього, що приніс;
3	3
понeже приведE мS тебЁ здрaва и3 женY мою2 и3зцэли2, и3 сребро2 моE принесE, и3 тебE тaкожде ўврачевA.	тому що він привів мене до тебе здоровим і дружину мою зцілив, і срібло моє приніс і тебе також зцілив.
4	4
И# речE стaрецъ: прaведно є4сть є3мY.	Старець сказав: так і слід йому.
5	5
И# призвA ѓгGла и3 речE є3мY: возми2 п0лъ всёхъ, ±же принес0сте, и3 пойди2 здрaвъ.	І покликав ангела і сказав йому: візьми половину всього, що ви принесли, і йди з миром.
6	6
ТогдA призвaвъ nбои1хъ тaйнw, речE и4ма: блгcви1те бGа и3 томY и3сповёдайтесz, и3 вели1чіе дади1те є3мY, и3 и3сповёдайтесz є3мY пред8 всёми живyщими њ си1хъ, ±же сотвори2 съ вaма: добро2 є4же блгcви1ти бGа и3 возноси1ти и4мz є3гw2, словесA дёлъ б9іихъ благочeстно сказyюще: и3 да не лэнитeсz и3сповёдатисz є3мY:	Тоді, відкликавши обох їх окремо, ангел сказав їм: благословляйте Бога, прославляйте Його, визнавайте велич Його і сповідуйте перед усіма живими, що Він зробив для вас. Добре діло – благословляти Бога, звеличувати ім’я Його і благоговійно проповідувати про діла Божі; і ви не лінуйтеся прославляти Його.
7	7
тaйну царeву добро2 храни1ти, дэлa же б9іz tкрывaти слaвнw: добро2 твори1те, и3 ѕло2 не њбрsщетъ вы2:	Таємницю цареву пристойно зберігати, а про діла Божі сповіщати похвально. Робіть добро, і зло не осягне вас.
8	8
блaго моли1тва съ пост0мъ и3 ми1лостынею и3 прaвдою: блaго мaлое съ прaвдою, нeжели мн0го съ непрaвдою: добро2 твори1ти ми1лостыню, нeжели сокр0виществовати злaто,	Добре діло – молитва з постом і милостинею і справедливістю. Краще мале зі справедливістю, ніж багато чого з неправдою; краще творити милостиню, ніж збирати золото,
9	9
ми1лостынz бо t смeрти и3збавлsетъ и3 тaz њчищaетъ всsкъ грёх: творsщіи ми1лwстыни и3 пр†вды и3сп0лнzтсz жи1зни,	бо милостиня від смерти спасає і може очищати всякий гріх. Ті, що творять милостині і діла правди, будуть довго жити.
10	10
согрэшaющіи же врази2 сyть своегw2 животA:	Грішники ж є вороги свого життя.
11	11
не ўтаю2 t вaсъ всsкагw словесE, рёхъ бо: тaйну царeву храни1ти добро2, дэлa же б9іz tкрывaти слaвнw:	Не приховаю від вас нічого; я сказав уже: таємницю цареву пристойно зберігати, а про діла Божі оголошувати похвально.
12	12
и3 н}э, є3гдA моли1лсz є3си2 ты2 и3 невёстка твоS сaрра, ѓзъ приношaхъ пaмzть моли1твы вaшеz пред8 с™aго, и3 є3гдA погребaлъ є3си2 мє1ртвыz, под0бнэ присyтствовахъ тебЁ,	Коли молився ти і невістка твоя Сарра, я підносив пам’ять молитви вашої до Святого, і коли ти ховав мертвих, я також був з тобою.
13	13
и3 є3гдA не лэни1лсz є3си2 востaти и3 њстaвити њбёдъ тв0й, да tшeдъ покрhеши мeртваго, не ўтаи1лсz є3си2 менє2 благотворsй, но съ тоб0ю бёхъ:	І коли ти не полінувався встати і залишити обід свій, щоб піти і прибрати мертвого, твоя добродійність не втаїлася від мене, але я був з тобою.
14	14
и3 нн7э послa мz бGъ и3зцэли1ти тS и3 невёстку твою2 сaрру:	І нині Бог послав мене зцілити тебе і невістку твою Сарру.
15	15
ѓзъ є4смь рафаи1лъ, є3ди1нъ t седми2 с™hхъ ѓгGлwвъ, и5же прин0сzтъ мwли1твы с™hхъ и3 вх0дzтъ пред8 слaву с™aгw.	Я — Рафаїл, один із семи святих ангелів, які возносять молитви святих і піднімаються перед славою Святого.
16	16
И# смzт0стасz џба и3 пад0ста на лицE, занE ўбоsстасz.	Тоді обоє знітилися й упали лицем на землю, тому що були у страху.
17	17
И# речE и4ма: не б0йтесz, ћкw ми1ръ вaма бyдетъ, бGа же благослови1те во вёкъ:	Але він сказав їм: не бійтеся, мир буде вам. Благословляйте Бога повік.
18	18
ћкw не своeю си2 благодaтію, но в0лею бGа нaшегw пріид0хъ, сегw2 рaди благослови1те є3го2 во вёкъ:	Бо я прийшов не з своєї волі, а з волі Бога нашого; тому і благословляйте Його повік.
19	19
вс‰ дни6 kвлsхсz вaма, и3 не kд0хъ, нижE пи1хъ, но видёніе вы2 зрsсте:	Усі дні я був видимий вами, але я не їв і не пив, — тільки поглядом вашим уявлялося це.
20	20
и3 нн7э и3сповёдайтесz бGу, занE восхождY къ послaвшему мS, и3 напиши1те вс‰, ±же соверши1шасz, въ кни1гу.	Отже, прославляйте тепер Бога, тому що я відходжу до Того, Хто послав мене, і напишіть усе, що звершилося, в книгу.
21	21
И# востaста и3 не ктомY ви1дэста є3го2:	І встали вони і більш уже не бачили його.
22	22
и3 и3сповёдаста дэлA вє1ліz и3 ч{днаz б9іz, и3 кaкw kви1сz и4ма ѓгGлъ гDень.	І стали розповідати про великі і дивні діла Божі, і як явився їм ангел Господній.
Главa Gi	Глава 13

1	1
И# тwвjтъ написA моли1тву въ рaдость и3 речE: блгcвeнъ бGъ живhй во вёки и3 цrтво є3гw2,	У радості Товит написав молитву в цих словах: благословенний Бог, що вічно живе, і благословенне Царство Його!
2	2
занE џнъ наказyетъ и3 ми1луетъ, низв0дитъ во ѓдъ и3 возв0дитъ, и3 нёсть и4же и3збэжи1тъ руки2 є3гw2:	Бо Він карає і милує, зводить до пекла і возводить, і немає нікого, хто уник би руки Його.
3	3
и3сповёдайтесz є3мY, сhнове ї}левы, пред8 kзы6ки, занE т0й разсёz нaсъ въ ни1хъ,	Сини Ізраїлеві! прославляйте Його перед язичниками, бо Він розсіяв нас між ними.
4	4
тaмw kвлsйте вели1чіе є3гw2, возноси1те є3го2 пред8 всsкимъ живyщимъ, ћкw т0й гDь нaшъ и3 бGъ, т0й nц7ъ нaшъ во вс‰ вёки,	Там сповіщайте про велич Його, звеличуйте Його перед усім живим, бо Він Господь наш і Бог, Отець наш в усі віки:
5	5
и3 накaзовати и4мать нaсъ въ непрaвдахъ нaшихъ, и3 пaки поми1луетъ и3 соберeтъ ны2 t всёхъ kзhкwвъ, и3дёже ѓще расточeни бyдете въ ни1хъ:	покарає нас за неправди наші, і знову помилує і збере нас із усіх народів, де б ви не були розсіяні між ними.
6	6
ѓще њбратнтeсz къ немY всёмъ сeрдцемъ вaшимъ и3 всeю душeю вaшею твори1ти пред8 ни1мъ и4стину, тогдA њбрати1тсz къ вaмъ и3 не скрhетъ лицA своегw2 t вaсъ, и3 ќзрите, ±же сотвори1тъ съ вaми: и3 и3сповёдайтесz є3мY всёми ўсты6 вaшими, и3 благослови1те гDа прaвды и3 возноси1те цRS вэкHвъ: ѓзъ въ земли2 плэнeніz моегw2 и3сповёдаюсz є3мY и3 сказyю крёпость и3 вели1чіе є3гw2 kзыку грёшникwвъ: њбрати1тесz, грBшницы, и3 твори1те прaвду пред8 ни1мъ: кто2 вёсть, ѓще бlговоли1тъ њ вaсъ и3 сотвори1тъ млcть вaмъ;	Якщо ви будете звертатися до Нього всім серцем вашим і всією душею вашою, щоб чинити перед Ним за істиною, тоді Він повернеться до вас і не сховає від вас лиця Свого. Побачите, що́ Він зробить з вами. Прославляйте Його всіма словами вуст ваших і благословляйте Господа правди і звеличуйте царя віків. У землі полону мого я прославляю Його і проповідую силу і велич Його народу грішників. Наверніться, грішники, і робіть правду перед Ним. Хто знає, може, Він благозволить щодо вас і зробить вам милість?
7	7
бGа моего2 возношY, и3 душA моS цRS нбcнаго, и3 возвесели1тсz њ вели1чіи є3гw2:	Звеличую я Бога мого, і душа моя — Небесного Царя, і радіє величі Його.
8	8
да возглаг0лютъ вси2 и3 да и3сповёдzтсz є3мY во ‡еrли1мэ:	Нехай усі сповіщають про Нього і прославляють Його у Єрусалимі.
9	9
їеrли1ме, грaде с™hй, накaжетъ тS за дэлA сынHвъ твои1хъ и3 пaки поми1луетъ сhны првdныхъ:	Єрусалиме, місто святе! Він покарає тебе за діла синів твоїх і знову помилує синів праведних.
10	10
и3сповёдайz гDеви блaгw и3 блгcви2 цRS вэкHвъ, да пaки ски1ніz є3гw2 сози1ждетсz въ тебЁ съ рaдостію, и3 да возвесели1тъ въ тебЁ плэнє1нныz, и3 да возлю1битъ въ тебЁ бBдныz во вс‰ р0ды вёка:	Слав Господа щиро і благословляй Царя віків, щоб знову була споруджена скинія Його в тобі з радістю, щоб Він звеселив серед тебе полонених і полюбив у тобі нещасних в усі роди навіки.
11	11
kзhцы мн0зи tдалeча пріи1дутъ ко и4мени гDа бGа, дaры въ рукaхъ и3мyще и3 дaры цRю2 нб7сE, р0дове родHвъ восхвaлzтъ тS и3 дадyтъ рaдованіе:	Багато народів здалеку прийдуть до імені Господа Бога з дарами в руках, з дарами Царю Небесному; роди родів звеличать тебе з вигуками радісними.
12	12
пр0клzти вси2 ненави1дzщіи тS, блгcвeни бyдутъ вси2 лю1бzщіи тS во вёкъ:	Прокляті всі ненависники твої, благословенні будуть повік усі, що люблять тебе!
13	13
рaдуйсz и3 весели1сz њ сынёхъ првdныхъ, занE соберyтсz и3 возблгcвsтъ гDа првdныхъ:	Радуйся і веселися за синів праведних, тому що вони зберуться, і будуть благословляти Господа праведних.
14	14
Q=^, бlжeни лю1бzщіи тS, возрaдуютсz њ ми1рэ твоeмъ: бlжeни, є3ли2цы скорвёша њ всёхъ наказaніихъ твои1хъ, занE њ тебЁ возрaдуютсz, ви1дzще всю2 слaву твою2, и3 возвеселsтсz во вёкъ:	О, блаженні ті, що люблять тебе! вони зрадіють миру твоєму. Блаженні скорботні за всі біди твої, бо вони будуть радіти тобою, коли побачать усю славу твою, і будуть веселитися вічно.
15	15
душA моS да блгcви1тъ бGа цRS веи1каго,	Нехай благословляє душа моя Бога, Царя великого,
16	16
ћкw наздaнъ бyдетъ їеrли1мъ сапфjромъ и3 смарaгдомъ и3 кaменемъ честнhмъ, стёны тво‰ и3 столпи2 и3 забр†ла злaтомъ чи1стымъ,	бо Єрусалим буде відбудований із сапфіра і смарагда і з коштовних каменів; стіни твої, вежі й укріплення — із чистого золота;
17	17
и3 стHгны їеrли1мскіz вирЂлломъ и3 ґнfрaxомъ и3 кaменіемъ t суфjра ўтeлютсz,	і площі єрусалимські будуть вистелені берилом, анфраксом і каменем з Офира.
18	18
и3 рекyтъ вс‰ стHгны є3гw2: ґллилyіа и3 восхвaлzтъ, глаг0люще: блгcвeнъ бGъ, и4же вознесE во вс‰ вёки.	На усіх вулицях його буде лунати: алилуя, — і будуть славословити, говорячи: благословенний Бог, Який звеличив Єрусалим, на всі віки.
Главa д7i	Глава 14

1	1
И# престA и3сповёдаzсz тwвjтъ.	І закінчив Товит славослів’я.
2	2
И# бЁ лётъ nсми1десzти nсми2, є3гдA погуби2 зрaки, и3 по лётэхъ nсми2 прозрЁ: и3 творsше ми1лwстыни, и3 приложи2 боsтисz гDа бGа и3 и3сповёдатисz є3мY:	Він був вісімдесяти восьми років, коли втратив зір, і через вісім років прозрів. І творив милостині, і продовжував бути благоговійним перед Господом Богом і прославляти Його.
3	3
ѕэлH же состарёсz, и3 прнзвA сhна своего2 и3 шeсть сынHвъ є3гw2 и3 речE є3мY: чaдо, возми2 сhны тво‰, сE, состарёхсz и3 при и3схождeніи t житіS є4смь:	Врешті він дуже постарів, і покликав сина свого і шість синів його, і сказав йому: сину мій, візьми синів твоїх; ось я постарів і вже при кінці життя мого.
4	4
пойди2 въ мидjю, чaдо, ўвёрихсz бо, є3ли6ка глаг0ла їHна прbр0къ њ нінеvjи, ћкw разори1тсz, въ мидjи же бyдетъ ми1ръ пaче дaже до врeмене, и3 ћкw брaтіz н†ша на земли2 расточaтсz t благjz земли2, и3 їеrли1мъ бyдетъ пyстъ, и3 д0мъ б9ій въ нeмъ сожжeнъ бyдетъ и3 пyстъ бyдетъ до врeмене:	Вируш у Мідію, сину мій, бо я впевнений, що Ниневія буде зруйнована, як говорив пророк Іона; а у Мідії буде спокійніше до часу. Брати наші, які знаходяться на вітчизняній землі, будуть розсіяні з цієї доброї землі; Єрусалим буде пустелею, і дім Божий у ньому буде спалений і до часу залишиться пустим.
5	5
и3 пaки поми1луетъ и5хъ бGъ и3 возврати1тъ и5хъ въ зeмлю, и3 сози1ждутъ д0мъ, не kк0въ пeрвый, д0ндеже и3сп0лнzтсz временA вёка: и3 по си1хъ возвратsтсz t плэнeній и3 сози1ждутъ їеrли1мъ чeстнw, и3 д0мъ б9ій въ нeмъ сози1ждетсz во вс‰ р0ды вёка здaніемъ слaвнымъ, ћкоже глаг0лаша њ нeмъ прbр0цы:	Але знову Бог помилує їх і поверне їх у землю; і спорудять дім Божий, не такий, як колишній, доки не сповняться часи віку. І після того повернуться з полону і побудують Єрусалим чудово, і дім Божий буде відновлений у ньому на всі роди віку, — споруда велична, як говорили про неї пророки.
6	6
и3 вси2 kзhцы њбратsтсz и4стиннw боsтисz гDа бGа и3 њпровeргнутъ јдwлы сво‰,	І всі народи навернуться і будуть істинно благоговіти перед Господом Богом і скинуть ідолів своїх;
7	7
и3 возблгcвsтъ вси2 kзhцы гDа, и3 лю1діе є3гw2 и3сповёдzтсz бGу, и3 вознесeтъ гDь лю1ди сво‰, и3 возрaдуютсz вси2 лю1бzщіи гDа бGа во и4стинэ и3 прaвдэ, творsще ми1лость брaтіи нaшей:	і всі народи будуть благословляти Господа. І Його народ буде прославляти Бога, і Господь піднесе народ Свій; і всі, що істинно і праведно люблять Господа Бога, будуть радуватися, творячи милість братам нашим.
8	8
и3 нн7э, чaдо, tиди2 t нінеvjи, ћкw всsчески бyдутъ, ±же глаг0ла прbр0къ їHна:	Отже, сину мій, вийди з Ниневії, бо неодмінно сповниться те, що говорив пророк Іона.
9	9
тh же сохрани2 зак0нъ и3 повелBніz и3 бyди любоми1лостивъ и3 прaведенъ, да тебЁ блaго бyдетъ:	Ти ж дотримуйся закону і повелінь і будь любомилостивим і справедливим, щоб добре було тобі.
10	10
и3 погреби2 мS д0брэ, и3 мaтерь твою2 со мн0ю, и3 да не ктомY пребyдете въ нінеvjи: чaдо, ви1ждь, что2 сотвори2 ґмaнъ ґхіaхару корми1вшему є3го2, ћкw t свёта tведE є3го2 во тмY, и3 є3ли6ка воздадE є3мY: и3 ґхіaхаръ ќбw спасeсz, томy же воздаsніе воздадeсz, и3 т0й сни1де во тмY: манассjа сотвори2 милосeрдіе и3 спасeсz t сёти смeртныz, ю4же потчE є3мY: ґмaнъ же падE въ сёть и3 поги1бе:	Поховай мене пристойно, і матір твою зі мною, і потім не залишайтеся в Ниневії. — Сину мій, дивися, що́ зробив Аман з Ахиахаром, який виховав його: як він із світла привів його у пітьму, і як віддано йому. Ахиахар урятований, а той одержав гідну відплату — зійшов у пітьму. Манассія творив милостиню, і був спасений від смертної сіті, яку розставили йому; Аман же упав у сіті і загинув.
11	11
и3 н}э, ч†да, вёждьте, что2 ми1лостынz твори1тъ и3 прaвда и3збавлsетъ. И# сі‰ глаг0лz, и3спусти2 дyшу свою2 на nдрЁ: бё же лётъ стA пzти1десzти nсми2. И# погребE є3го2 слaвнw.	Отже, діти, знайте, що́ робить милостиня і як спасає справедливість. — Коли він це сказав, душа його залишила його на ложі; було ж йому сто п’ятдесят вісім років, і син з честю поховав його.
12	12
И# є3гдA ќмре ѓнна, погребE ю5 со nтцeмъ свои1мъ. Tи1де же тwвjа съ жен0ю своeю и3 съ сынми2 свои1ми во є3кватaны ко рагуи1лу тeстю своемY,	Коли померла Анна, він поховав і її з батьком своїм. Після того Товія з дружиною своєю і дітьми своїми вирушив у Екбатани до Рагуїла, тестя свого,
13	13
и3 состарёсz чeстнw, и3 погребE тeстєвъ свои1хъ слaвнw, и3 наслёди и3мёніе и4хъ и3 тwвjта nтцA своегw2:	і досяг чесної старости, і поховав пристойно тестя і тещу своїх, і одержав у спадщину майно їхнє і Товита, батька свого.
14	14
и3 ќмре (сhй) лётъ стA двaдесzти седми2 во є3кватaнэхъ мидjйскихъ:	І помер ста двадцяти семи років в Екбатанах мідійських.
15	15
и3 слhша, прeжде нeже ўмрeти є3мY, погублeніе нінеvjи, ю4же плэни2 навуходон0соръ и3 ґсуи1ръ: и3 возрaдовасz, прeжде нeже ќмре, њ нінеvjи.	Але перш ніж помер, він чув про загибель Ниневії, яку полонив Навуходоносор і Асуїр, і зрадів перед смертю щодо Ниневії.

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт