Вступ

Термін “Київський ізвод” сьогодні має два значення:

• українська вимова будь-яких церковнослов’янських текстів;
• редакція церковнослов’янських текстів на території України у період приблизно з XIV по XVIII ст.

У назві даного молитвослова Київський ізвод означає саме українську вимову, або транслітерацію, хоча правила цієї транслітерації ґрунтуються зокрема і на прикладах у стародавніх українських богослужбових книгах.

Метою даного молитовника не є реставрувати Київський ізвод у значенні редакції текстів, а надати україномовним вірянам можливість читати звичні молитви у звучанні наближеному до сучасної української мови. Усі молитви транслітеровані з синодальної редакції, що виникла у XVII столітті в результаті реформ патріарха Нікона. Текстами цієї редакції безперервно користуються на території України і до сьогодні. Над нею переважно працювали вихідці з України. Незважаючи на деякі недоліки синодальної редакції, вона стала традиційною для православних українців і навіть для українських греко-католиків. Відмінності між синодальною і київською редакціями насправді дещо перебільшені і стосуються здебільшого деяких наголосів. Наприклад, якщо у “Полууставі” Петра Могили (1643р.) слова Утѣши́телю та имя́ (Утіши́телю, ім'я́) звучать звичніше для української мови, то слова Едина́го і Тво́рца (Єдина́го, Тво́рця) — навпаки. Також у деяких словах синодальної редакції зустрічаємо заміну ъ на ь в іменниках жіночого роду (церковъ - церковь, нощъ - нощь), ѣ та ы на и (прїидѣте - прїидите, рцѣте - рцыте), и на і (херувимъ - херувімъ, вино - віно), однак ці відмінності нівелюються українською вимовою (церков, нощ, прийдіте, рціте, херувим, вино). Коли ми зустрічаємо живу традицію Київського ізводу — це саме українська вимова церковнослов’янських текстів у синодальній редакції, а не читання текстів виданих, наприклад, Петром Могилою у XVII столітті. Реставрація ж київської чи створення нової редакції церковнослов’янських текстів — надскладна задача, якою повинні займатися всі українські Православні юрисдикції, а може навіть і за участі греко-католиків, на високому офіційному рівні.

Українська вимова церковнослов’янських текстів збереглася в неперервній традиції з часів Київської Руси та Козаччини в таких регіонах, як Галичина, Волинь та Закарпаття. На Буковині так молилися ще зовсім недавно, свідки цього ще живі, але українська вимова була насильно витіснена російською, як і в усіх інших частинах України. Адже ще в XIX ст. вся Україна читала церковнослов’янські тексти українською вимовою, а в XVIII ст. її можна було почути навіть на території сучасної РФ (детальніше читайте в книзі “Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстів”). Але українською вимовою сьогодні також моляться люди, що ніколи не чули за Київський ізвод, і завжди проживали в Центрі чи на Сході України. Так, упорядники молитовника не раз були свідками того, як священники чи півчі несвідомо промовляли “Отцю” замість “Отцу”, “святиться” замість “святітся”, “Господи помилуй” замість “Господі помілуй”, тому що це було дуже природно для них — для людей, що не розмовляли в побуті російською, хоча в семінаріях вивчали лише російську вимову синодального ізводу.

При формуванні правил транслітерації упорядники даного молитовника брали до уваги такі джерела:

• Скани оригінальних церковнослов’янських текстів Київського ізводу.
• Православний молитвослов. Видання екзарха всієї України, митрополита Київського і Галицького. — К., 1968. (перший сучасний церковнослов’янський молитовник в українській транслітерації).
• Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстів. Вид. 2-ге, доопрацьоване і значно доповнене. — К.: КЖД «Софiя», 2012.
• Православний молитовник. Сучасна редакція Київського ізводу в українській транслітерації. — 2019.
• Приклади прочитання молитов в класичній українській літературі.
• Сучасні приклади української вимови церковнослов’янських текстів живими людьми.

Навіщо потрібний ще один молитвослов? Справа в тому, що молитовник 1968 р. (і його нещодавнє перевидання в УПЦ з деякими змінами) не передає українського звучання у дуже багатьох випадках. Наприклад, у ньому вживається Отцу, Богородицу, будет, приідет, тощо. Інший молитовник, що виданий Чернівецьким Православним Богословським Інститутом в 2019 р., навпаки змінює деякі церковнослов’янські слова на сучасний лад: многії, а не многая, наші, а не наша, Святого, а не Святаго, займається реставрацією зниклих форм написання церковнослов’янських слів,а також текстів молитв. Наприклад, в молитві “Достойно єсть” замість славнійшую без сравненія серафим упорядники наводять варіант славнійшую без розсужденія серафим, а замість слова рожджую вживають рождейшую. Хоча деякі слова навпаки подані у “незручній” для української вимові формі: прийдет, будет.

Ми ж, упорядники даного молитовника, свідомо подаємо молитви без жодних змін, так, як вони традиційно усталені в церковнослов’янських текстах синодального ізводу, у тому числі і наголоси. Це здійснено, по-перше, для уникнення самодіяльності з нашого боку. По-друге, щоб надати можливість читати церковнослов’янські тексти без громадянського шрифту, зрозумівши і “відчувши” правила транслітерованих тут молитв. Відмінності між цим молитовником і, наприклад, російським чи сербським, стосуються лише вимови, для того, щоб церковнослов’янська “зазвучала”. Якщо порівнювати з російськими правилами прочитання, то деякі приголосні пом'якшені (Отцю, душі, мирськия, возвістять), деякі навпаки передаються твердо (істини, сокровище, Тебі). Ѣ завжди транслітерується як і. Церковнослов’янська И зазвичай як українська и, крім деяких випадків, коли вона стоїться на початку чи кінці слова. ї (і) зазвичай транслітерується як и між приголосними (мир (цс. мі́ръ), Серафим, великий), а перед голосними як українська і, за винятком деяких прикметникових та іменникових закінчень. Наприклад, всякія у випадку називного відмінку множини (укр. всякі), але всякия — для родового відмінку однини (укр. всякої, в Полууставі Петра Могили вся́коя). Після губних приголосних у таких словах, як м'я, расп’ятіє, стоїть апостроф. Розділові знаки подаються згідно із сучасними правилами (двокрапка в церковнослов’янській мові часто означає крапку, кому або крапку з комою). Деякі звуки скорочуються (прийдіте, а не приідіте). Ім'я Господа нашого Ісус пишеться з однією літерою і, бо таке звучання є традиційним для української вимови. Також це загальноприйняте написання на історичних руських землях до “виправлень”, здійснених Петром Могилою на початку XVII століття. У кінцевому підсумку навіть сама РПЦ офіційно визнала допустимість використання “дореформних” редакцій, в тому числі і написання Ісус з однією літерою і. Так само з однією і пишеться Ісус у молитовнику церковнослов’янською мовою в українській транслітерації виданому в 1968 р. і перевиданому в 1990р. з благословення патріарха Московського Пимена і митрополита Київського і Галицького Філарета. Тому тут немає жодної самодіяльності зі сторони упорядників. Слова Отець, Богородиця, конець пишуться з м'якою ц (палаталізованою) не лише через зручність для української вимови і живі приклади використання, але й через прецедент у Луцькому псалтирі 1384 року. Те саме стосується незакінченої форми дієслів однини та множини третьої особи: возвістять, возложать. Щодо дієслів на зразок будеть, прийдеть тощо: 1917 року в Українi вийшов молитовник з церковнослов’янським текстом та паралельним українським перекладом священника А. Геращенка — у вступнiй статтi автор пише: "Закінчення ТЪ в 3 особі одиничного і многого чисел вимовляється мягко — ТЬ. (Напр.: да воскреснеть Бог і расточаться вразі його). Таке вимовляння йде ще, з ХІІ ст". Також пом'якшену літеру т знаходимо в класичній українській літературі (Пам'ятуй, що у отченашi читаєш: да будеть воля твоя, iзбави нас од лукавого! — Григорій Квітка-Основ'яненко, "Маруся”; Отче наш… да будеть воля твоя… — молився хтось із притиском, із чуттям — Михайло Коцюбинський, “Дорогою ціною”). Таку форму також зустрічаємо у посланнях митрополита Андрея Шептицького (...які щиро кожної днини повторяють слова Отченашу: «Да святиться ім'я Твоє, да прийдеть царствіє Твоє» — “Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства”), а також в українських колядках: "Сам смири ся, приобщи ся нам во всем і во всем прибиваєть Бог". Єсмь транслітерується, як єсьм через те, що в українській вимові губна приголосна м завжди тверда у таких випадках, а попередня с навпаки пом'якшується. “Його мисль в моїм слові чути: я єсьм, тому й Він мусить бути” — писав Іван Франко у вірші “Говорить дурень в серці своїм”. Схоже транслітеруються слова возьмем, воньмем тощо: “Достойно — пітая! благаю! Царице неба і землі! воньми їх стону...” — Тарас Шевченко, поема “Марія”. Іменники жіночого роду ІІІ відміни на -ть за другим приголосним у родовому відмінку пишуться так, як і в українській мові згідно з § 25 Харківського правопису (Скрипника): чести, милости, Руси, плоті, Благодаті. Займенники в давальному відмінку мі (мені), ті (тобі) подаємо з і в кінці, а не з и, щоб відрізняти від займенників в називному відмінку ми, ти, хоча в класичній українські літературі і народних піснях вживаються обидва варіанти. Вимовляти мі/ті також радив митрополит Іларіон (Іван Огієнко) у своїй брошурі "Українська вимова церковно-слов'янського богослужбового тексту", 1921р. Така сама форма (мі/ті) вживається в молитовнику Чернівецького Православного Богословського Інституту, а в книзі “Якою мовою молилася давня Україна” є правило транслітерації и в і, за яким має бути мі/ті, але автори зробили для цих займенників винятки.

Детальніше про правила української транслітерації церковнослов’янських текстів можна почитати за поcиланням: https://віра.укр/ізвод/правила, характерні приклади транслітерації і відмінності між різними виданнями: https://віра.укр/ізвод/приклади. Варто також розуміти, що погляди на те, як мають транслітеруватися церковнослов’янські тексти відрізняються не лише серед упорядників молитовників, але і в живих прикладах вживання Київського ізводу. Наприклад, одна парафія на Закарпатті вимовляє “іскушеніє”, інша парафія на Буковині — “іскушениє”, одна парафія вимовляє “прийдеть Царствіє Твоє”, інша — “прийде”. Тому будьмо поблажливими один до одного і зосередьмося на тому, щоб українці мали змогу молитися українською вимовою.

Якщо у читачів виникнуть зауваження, чи Ви помітите помилки — можете надсилати їх на електронну пошту admin.vira@ukr.net.

З повагою, упорядники цього молитвослова.

Подяка

Як автор-упорядник цього молитвослова хочу подякувати перш за все Пресвятій Тройці, Богородиці та святим богоносним отцям нашим. Також висловлюю величезну подяку людям, без яких ця справа не здійснилася б:

З повагою,