Порівняти Біблія церковнослов'янською з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Ко євреєм

Ко є3врeємъ	Послання до Євреїв святого апостола Павла

Главa №	Глава 1

1	1
(За? ™G.) Многочaстнэ и3 многоwбрaзнэ дрeвле бGъ гlавый nтцє1мъ во прbр0цэхъ,	Бог, Який багаторазово й різноманітно говорив здавна отцям через пророків,
2	2
въ послёдокъ днjй си1хъ гlа нaмъ въ сн7э, є3г0же положи2 наслёдника всBмъ, и4мже и3 вёки сотвори2.	в останні ці дні говорив нам через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього, що Ним і віки створив.
3	3
И$же сhй сіsніе слaвы и3 w4бразъ v3постaси є3гw2, носs же всsчєскаz гlг0ломъ си1лы своеS, соб0ю њчищeніе сотвори1въ грэхHвъ нaшихъ, сёде њ деснyю пrт0ла вели1чествіz на выс0кихъ,	Цей, будучи сяєвом слави і образом іпостасі Його і тримаючи все словом сили Своєї, здійснивши Собою очищення гріхів наших, сів праворуч престолу величі на висотi‚
4	4
толи1кw лyчшій бhвъ ѓгGлwвъ, є3ли1кw преслaвнэе пaче и4хъ наслёдствова и4мz.	ставши настільки кращим від ангелів, наскільки славніше від них успадкував ім’я.
5	5
Комy бо речE когдA t ѓгGлъ: сн7ъ м0й є3си2 ты2, ѓзъ днeсь роди1хъ тS; И# пaки: ѓзъ бyду є3мY во nц7A, и3 т0й бyдетъ мнЁ въ сн7а;	Бо кому коли з ангелів сказав Бог: «Ти — Син Мій, Я нині породив Тебе?» І ще: «Я буду Йому Отцем, і Він буде Мені Сином»?
6	6
Е#гдa же пaки вв0дитъ первор0днаго во вселeнную, гlетъ: и3 да покл0нzтсz є3мY вси2 ѓгGли б9іи.	Також, коли вводить Первородного у всесвіт, промовляє: «І нехай поклоняться Йому всі Ангели Божi».
7	7
И# ко ѓгGлwмъ ќбw гlетъ: творsй ѓгGлы сво‰ дyхи и3 слуги6 сво‰ џгнь палsщь.	Про Ангелів сказано: «Ти твориш духів ангелами Своїми і слугами Своїми вогненне полум’я».
8	8
Къ сн7у же: пrт0лъ тв0й, б9е, въ вёкъ вёка: жeзлъ прaвости жeзлъ цrтвіz твоегw2:	А про Сина: «Престіл Твій, Боже, повік віку: жезл царства Твого — жезл правоти.
9	9
возлюби1лъ є3си2 прaвду и3 возненави1дэлъ є3си2 беззак0ніе: сегw2 рaди помaза тS, б9е, бGъ тв0й є3лeемъ рaдости пaче прич†стникъ твои1хъ.	Ти полюбив правду і зненавидів беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твій єлеєм радости більше, ніж спільників Твоїх».
10	10
(За? ™д7.) И# (пaки): въ начaлэ ты2, гDи, зeмлю њсновaлъ є3си2, и3 дэлA рукY твоє1ю сyть небесA:	Та: «Hа початку Ти, Господи, заснував землю, і небеса — діло рук Твоїх;
11	11
т† поги1бнутъ, тh же пребывaеши: и3 вс‰, ћкоже ри1за, њбетшaютъ,	вони загинуть, а Ти перебуваєш, і всі постаріють, як риза,
12	12
и3 ћкw nдeжду свіeши и5хъ, и3 и3змэнsтсz: тh же т0йжде є3си2, и3 лBта тво‰ не њскудёютъ.	і як одяг згорнеш їх, і зміняться; але Ти Той самий, і літа Твої не скінчаться».
13	13
Комy же t ѓгGлъ речE когдA: сэди2 њ деснyю менє2, д0ндеже положY враги2 тво‰ подн0жіе н0гъ твои1хъ;	Кому коли з ангелів сказав Бог: «Сиди праворуч Мене, доки не покладу ворогів Твоїх до підніжжя ніг Твоїх»?
14	14
Не вси1 ли сyть служeбніи дyси, въ служeніе посылaеми за хотsщихъ наслёдовати спcніе;	Чи не всі вони духи служіння, що їх посилають служити тим, які мають успадкувати спасіння?
Главa в7	Глава 2

1	1
Сегw2 рaди подобaетъ нaмъ ли1шше внимaти слы6шаннымъ, да не когдA tпадeмъ.	Тому ми повинні бути особливо уважні до того, що чули, щоб не відпасти.
2	2
(За? ™е7.) Ѓще бо глаг0ланное ѓгGлы сл0во бhсть и3звёстно, и3 всsко преступлeніе и3 њслушaніе првdное пріsтъ мздовоздаsніе:	Бо коли слово, сповіщене через ангелів, було тверде і всякий злочин і непослух одержували справедливу кару,
3	3
кaкw мы2 ўбэжи1мъ, њ толи1цэмъ неради1вше спcніи, є4же зачaло пріeмь глаг0латисz t гDа, слhшавшими въ нaсъ и3звэсти1сz,	то як ми уникнемо, не подбавши про таке спасіння, яке, будучи спочатку проповідане Господом, ствердилось у нас тими, хто чув від Нього,
4	4
сосвидётелствующу бGу знaменьми же и3 чудесы2, и3 разли1чными си1лами, и3 д¦а с™aгw раздэлeньми, по своeй є3мY в0ли;	при засвідченні Богом знаменнями і чудесами, та різними силами і даруванням Духа Святого з Його волі?
5	5
Не ѓгGлwмъ бо покори2 бGъ вселeнную грzдyщую, њ нeйже глаг0лемъ:	Бо не ангелам Бог підкорив майбутній всесвіт, про який говоримо;
6	6
засвидётелствова же нёгдэ нёкто, глаг0лz: что2 є4сть человёкъ, ћкw п0мниши є3го2; и3ли2 сhнъ человёческій, ћкw посэщaеши и5;	навпаки, хтось десь засвідчив, кажучи: «Що є чоловік, що Ти пам’ятаєш про нього? Або син людський, що Ти відвідуєш його?
7	7
ўмaлилъ є3си2 є3го2 мaлымъ нёчимъ t ѓгGлъ: слaвою и3 чтcію вэнчaлъ є3си2 є3го2 и3 постaвилъ є3си2 є3го2 над8 дёлы рукY твоє1ю,	Hебагато Ти принизив його перед ангелами; славою і честю вінчав його і поставив його над ділами рук Твоїх,
8	8
вс‰ покори1лъ є3си2 под8 н0зэ є3гw2. Внегдa же покори1ти є3мY всsчєскаz, ничт0же њстaви є3мY непокорeно. Нн7э же не u5 ви1димъ є3мY всsчєскаz покорє1на:	усе підкорив під ноги його». Коли ж підкорив йому все, то не лишив нічого непідкореним йому. Hині ж ще не бачимо, щоб усе було йому підкорене;
9	9
ґ ўмaленаго мaлымъ чи1мъ t ѓгGлъ ви1димъ ї}са, за пріsтіе смeрти слaвою и3 чтcію вэнчaнна, ћкw да блгdтію б9іею за всёхъ вкyситъ смeрти.	але бачимо, що за перетерплення смерти увінчаний славою і честю Ісус, Який небагато був принижений перед ангелами, щоб Йому за благодаттю Божою зазнати смерти за всіх.
10	10
Подобaше бо є3мY, є3гHже рaди всsчєскаz и3 и4мже всsчєскаz, привeдшу мнHги сhны въ слaву, начaлника спcніz и4хъ страдaньми соверши1ти.	Бо належало, щоб Той, для Якого все і від Якого все, Той, Хто приводить багатьох синів у славу, вождя спасіння їх зробив довершеним через страждання.
11	11
(За? ™ѕ7.) И# с™sй бо и3 њсщ7aеміи, t є3ди1нагw вси2: є3sже рaди вины2 не стыди1тсz брaтію нарицaти и5хъ, гlz:	Адже Хто освячує і хто освячується, всі — від Єдиного; тому Він не соромиться називати їх браттями, кажучи:
12	12
возвэщY и4мz твоE брaтіи моeй, посредЁ цeркве воспою1 тz.	«Оповіщу ім’я Твоє браттям Моїм, посеред церкви оспіваю Тебе».
13	13
И# пaки: ѓзъ бyду надёzсz нaнь. И# пaки: сE, ѓзъ и3 дёти, ±же ми2 дaлъ є4сть бGъ.	І ще: «Я буду надіятися на Hього». І ще: «Ось Я і діти, яких дав Мені Бог».
14	14
Понeже u5бо дёти приwбщи1шасz пл0ти и3 кр0ви, и3 т0й пріи1скреннэ приwбщи1сz тёхже, да см7ртію ўпраздни1тъ и3мyщаго держaву смeрти, си1рэчь діaвола,	А оскільки діти причетні плоті і крови, то і Він також прийняв те ж саме, щоб смертю позбавити сили того, хто має державу смерти, тобто диявола,
15	15
и3 и3збaвитъ си1хъ, є3ли1цы стрaхомъ смeрти чрез8 всE житіE пови1нни бёша раб0тэ.	і визволити тих, що страхом смерти все життя трималися в рабстві.
16	16
Не t ѓгGлъ бо когдA [вои1стинну] пріeмлетъ, но t сёмене ґвраaмова пріeмлетъ:	Бо не ангелів приймає Він, але приймає сíм’я Авраамове.
17	17
tню1дуже д0лженъ бЁ по всемY под0битисz брaтіи, да млcтивъ бyдетъ и3 вёренъ первосщ7eнникъ въ тёхъ, ±же къ бGу, во є4же њчcтити грэхи2 людск‡z.	Тому Він повинен був у всьому уподібнитися браттям, щоб бути милостивим і вірним первосвящеником перед Богом, для умилостивлення за гріхи народу.
18	18
Въ нeмже бо пострадA, сaмъ и3скушeнъ бhвъ, м0жетъ и3 и3скушaємымъ помощи2.	Бо оскільки Сам Він перетерпів, бувши спокушеним, то може й спокушуваним допомогти.
Главa G	Глава 3

1	1
(За? ™з7.) Тёмже, брaтіе с™†z, звaніz нбcнагw прич†стницы, разумёйте послaнника и3 с™и1телz и3сповёданіz нaшегw ї}са хrтA,	Отже, браття святі, учасники в небесному покликанні, зрозумійте Посланця і Первосвященика сповідання нашого, Ісуса Христа,
2	2
вёрна сyща сотв0ршему є3го2, ћкоже и3 мwmсeй во всeмъ домY є3гw2.	вірного Тому, Хто поставив Його, як і Мойсей, у всьому домі Його.
3	3
Мн0жайшей бо слaвэ сeй пaче мwmсeа спод0бисz, є3ли1кw мн0жайшую чeсть и4мать пaче д0му сотвори1вый є3го2:	Бо Він достойний тим більшої слави перед Мойсеєм, чим більшу честь має в порівнянні з домом той, хто збудував його,
4	4
всsкъ бо д0мъ созидaетсz t нёкоегw: ґ сотвори1вый всsчєскаz бGъ.	бо всякий дім будується ким-небудь; а Той, Хто збудував усе, є Бог.
5	5
(За? ™}.) И# мwmсeй ќбw вёренъ бЁ во всeмъ домY є3гw2, ћкоже слугA, во свидётелство глаг0латисz и3мёвшымъ:	І Мойсей вірний у всьому домі Його, як слуга, для засвідчення того, що належало сповістити;
6	6
хrт0съ же ћкоже сн7ъ въ домY своeмъ: є3гHже д0мъ мы2 є3смы2, ѓще дерзновeніе и3 похвалY ўповaніz дaже до концA и3звёстно ўдержи1мъ.	а Христос, — як Син у домі Його; а дім Його — ми, якщо тільки сміливість і надію, якою хвалимося, твердо збережемо до кінця.
7	7
Тёмже, ћкоже гlетъ д¦ъ с™hй, днeсь, ѓще глaсъ є3гw2 ўслhшите,	Тому, як говорить Дух Святий: «Нині, коли почуєте голос Його,
8	8
не њжесточи1те сердeцъ вaшихъ, ћкоже въ прогнёваніи, во дни2 и3скушeніz въ пустhни,	не зробіть жорстокими сердець ваших, як під час нарікань, у день спокуси в пустелі,
9	9
и3дёже и3скуси1ша мS nтцы2 вaши, и3скуси1ша мS и3 ви1дэша дэлA мо‰ четhредесzть лётъ.	де спокушали Мене батьки ваші, випробовували Мене і бачили діла Мої сорок років.
10	10
Сегw2 рaди негодовaхъ р0да тогw2 и3 рёхъ: пrнw заблуждaютъ сeрдцемъ, тjи же не познaша путjй мои1хъ:	Тому Я розгнівався на той рід і сказав: «Постійно вони блудять серцем, не пізнали вони шляхів Моїх;
11	11
ћкw клsхсz во гнёвэ моeмъ, ѓще вни1дутъ въ пок0й м0й.	тому Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть до спокою Мого».
12	12
(За? ™f7.) Блюди1те, брaтіе, да не когдA бyдетъ въ нёкоемъ t вaсъ сeрдце лукaво, (и3сп0лнено) невёріz, во є4же tступи1ти t бGа жи1ва.	Глядіть, браття, щоб не було в кого з вас серця лукавого і невірного, аби вам не відступити від Бога Живого.
13	13
Но ўтэшaйте себE на всsкъ дeнь д0ндеже днeсь нарицaетсz, да не њжесточи1тсz нёкто t вaсъ лeстію грэх0вною:	Але наставляйте один одного щодня, доки можна говорити «нинi», щоб хто з вас не розлютився, звабившись гріхом.
14	14
прич†стницы бо бhхомъ хrтY, ѓще т0чію начaтокъ состaва дaже до концA и3звёстенъ ўдержи1мъ:	Бо ми зробилися причасниками Христа, якщо тільки розпочате життя твердо збережемо до кінця,
15	15
внегдA гlетъ: днeсь, ѓще глaсъ є3гw2 ўслhшите, не њжесточи1те сердeцъ вaшихъ, ћкоже въ прогнёваніи.	доки говориться: «Нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших, як під час нарікань!»
16	16
Нёцыи бо слhшавше прогнёваша, но не вси2 и3зшeдшіи и3з8 є3гЂпта съ мwmсeомъ.	Бо деякі з тих, які чули, почали нарікати, але не всі, що вийшли з Єгипту з Мойсеєм.
17	17
К0ихъ же негодовA четhредесzть лётъ; Не согрэши1вшихъ ли, и4хже кHсти пад0ша въ пустhни;	Hа кого ж гнівався Він сорок років? Чи не на тих, які згрішили, чиї кістки лягли в пустелі?
18	18
КотHрымъ же клsлсz не вни1ти въ пок0ище є3гw2; Ћвэ, ћкw проти1вльшымсz.	Кому ж клявся, що не ввійдуть до спокою Його, як не тим‚ що спротивлялися?
19	19
И# ви1димъ, ћкw не возмог0ша вни1ти за невёрствіе.	Отже, бачимо, що вони не могли ввійти через невіру.
Главa д7	Глава 4

1	1
(За? ™‹.) Да ўбои1мсz u5бо, да не когдA њстaвлену њбэтовaнію вни1ти въ пок0й є3гw2, kви1тсz кто2 t вaсъ лиши1всz.	Тому біймося, щоб, коли ще лишається обітниця увійти до спокою Його, хтось із вас не запізнився.
2	2
И$бо нaмъ благовэствовaно є4сть, ћкоже и3 w4нэмъ: но не п0льзова џнэхъ сл0во слyха, не растворeнное вёрою слhшавшихъ.	Бо і нам воно сповіщено, як і тим; але не принесло їм користи почуте слово, не з’єднане з вірою тих, що слухали.
3	3
Вх0димъ бо въ пок0й вёровавшіи, ћкоже речE: ћкw клsхсz во гнёвэ моeмъ, ѓще вни1дутъ въ пок0й м0й: ѓще и3 дэлHмъ t сложeніz мjра бhвшымъ.	А входимо до спокою ми, що увірували, бо Він сказав: «Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть до спокою Мого», хоч діла Його були завершені ще на початку світу.
4	4
Речe бо нёгдэ њ седмёмъ си1це: и3 почи2 бGъ въ дeнь седмhй t всёхъ дёлъ свои1хъ.	Бо десь сказано про сьомий день так: «І спочив Бог у день сьомий від усіх діл Своїх».
5	5
И# въ сeмъ пaки: ѓще вни1дутъ въ пок0й м0й.	І ще тут: «Hе ввійдуть до спокою Мого».
6	6
Понeже u5бо лишeни нёцыи [њстаeтсz нBкіимъ] вни1ти въ него2, и3 и5мже прeжде благовэствовaно бЁ, не внид0ша за непослушaніе:	Отже, як деяким залишається ввійти до нього, а ті, яким раніше благозвіщено, не ввійшли до нього за непокірність,
7	7
пaки нёкій ўставлsетъ дeнь, днeсь, въ дв7дэ гlz, по толи1цэхъ лётэхъ, ћкоже прeжде глаг0ласz: днeсь, ѓще глaсъ є3гw2 ўслhшите, не њжесточи1те сердeцъ вaшихъ.	то Він призначає ще якийсь день‚ «нинi», кажучи через Давида, що після такого довгого часу, як раніше сказано: «Нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших».
8	8
Ѓще бо бы џнэхъ ї}съ ўпок0илъ, не бы2 њ и3нёмъ дни2 глаг0лалъ по си1хъ.	Бо коли б Ісус Hавин дав їм спочинок, то не було б сказано після того про інший день.
9	9
U5бо њстaвлено є4сть (и3 є3щE) суббHтство лю1демъ б9іимъ:	Тому для народу Божого залишена ще субота.
10	10
вшeдый бо въ пок0й є3гw2, и3 т0й почи2 t дёлъ свои1хъ, ћкоже t свои1хъ бGъ.	Бо, хто ввійшов до спокою Його, той і сам заспокоївся від діл своїх, як і Бог від Своїх.
11	11
Потщи1мсz u5бо вни1ти во џный пок0й, да не кто2 въ тy же при1тчу противлeніz впадeтъ.	Отже, постараймось увійти до цього спокою, щоб хто за тим самим прикладом не впав у непокірність.
12	12
Жи1во бо сл0во б9іе и3 дёйственно, и3 nстрёйше пaче всsкагw мечA nбою1ду nстрA, и3 проходsщее дaже до раздэлeніz души1 же и3 дyха, членHвъ же и3 мозгHвъ, и3 суди1телно помышлeніємъ и3 мhслемъ сердє1чнымъ.	Бо слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні.
13	13
И# нёсть твaрь неzвлeна пред8 ни1мъ, вс‰ же наг† и3 њб8zвлє1на пред8 nчи1ма є3гw2, къ немyже нaмъ сл0во.	І немає створіння, схованого від Hього, але все оголене і відкрите перед очима Його: Йому дамо звіт.
14	14
(За? ™№‹.) И#мyще u5бо ґрхіерeа вели1ка, прошeдшаго нб7сA, ї}са сн7а б9іz, да держи1мсz и3сповёданіz.	Отже, маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса, Ісуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповідання нашого.
15	15
Не и4мамы бо ґрхіерeа не могyща спострадaти нeмощемъ нaшымъ, но и3скушeна по всsчєскимъ по под0бію, рaзвэ грэхA.	Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха.
16	16
Да приступaемъ u5бо съ дерзновeніемъ къ пrт0лу блгdти, да пріи1мемъ млcть и3 блгdть њбрsщемъ во бlговрeменну п0мощь.	Тому з дерзновенням приступаймо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги.
Главa є7	Глава 5

1	1
Всsкъ бо первосвzщeнникъ, t человBкъ пріeмлемь, за человёки поставлsетсz на сл{жбы ±же къ бGу, да прин0ситъ дaры же и3 жє1ртвы њ грэсёхъ,	Бо кожний первосвященик, який з людей обирається, для людей настановляється на служіння Богові, щоб приносити дари й жертви за гріхи,
2	2
спострадaти могjй невёжствующымъ и3 заблуждaющымъ, понeже и3 т0й нeмощію њбложeнъ є4сть:	який може бути поблажливий до неуків та заблудливих, тому що й сам обкладений неміччю,
3	3
и3 сегw2 рaди д0лженъ є4сть ћкоже њ лю1дехъ, тaкожде и3 њ себЁ приноси1ти за грэхи2.	і тому він повинен як за народ, так і за себе приносити жертви за гріхи.
4	4
(За?.) И# никт0же сaмъ себЁ пріeмлетъ чeсть, но звaнный t бGа, ћкоже и3 ґарHнъ.	І ніхто сам собою не приймає цієї чести, але покликаний Богом, як і Аарон.
5	5
Тaкw и3 хrт0съ не себE прослaви бhти первосщ7eнника, но гlавый къ немY: сн7ъ м0й є3си2 ты2, ѓзъ днeсь роди1хъ тS:	Так і Христос не Сам Собі присвоїв славу бути Первосвящеником, але Той, Хто сказав Йому: «Ти — Син Мій, Я нині породив Тебе»;
6	6
ћкоже и3 и4ндэ гlетъ: ты2 є3си2 сщ7eнникъ во вёкъ по чи1ну мелхіседeкову.	як і в іншому місці говорить: «Ти — Священик повік за чином Мелхиседековим».
7	7
И$же во днeхъ пlти своеS молє1ніz же и3 мlтвы къ могyщему спcти2 є3го2 t смeрти съ в0племъ крёпкимъ и3 со слезaми принeсъ, и3 ўслhшанъ бhвъ t бlгоговёинства,	Він, у дні плоті Своєї, з великим голосінням та сльозами приніс молитви і благання Тому, Хто міг спасти Його від смерти; і був почутим за Своє благоговіння;
8	8
ѓще и3 сн7ъ бsше, nбaче навhче t си1хъ, ±же пострадA, послушaнію,	хоч Він і Син, однак стражданнями звик до послуху,
9	9
и3 соверши1всz бhсть всBмъ послyшающымъ є3гw2 вин0венъ спcніz вёчнагw,	і, вдосконалившись, став для всіх слухняних Йому причиною спасіння вічного,
10	10
нарэчeнъ t бGа первосщ7eнникъ по чи1ну мелхіседeкову.	бувши названим від Бога Первосвящеником за чином Мелхиседековим.
11	11
(За? ™в7‹.) Њ нeмже мн0гое нaмъ сл0во и3 неуд0бь сказaемое глаг0лати, понeже нeмощни бhсте сл{хи.	Про це слід було б говорити багато; але важко витлумачити, бо ви зробилися нездатними слухати.
12	12
И$бо, д0лжни сyще бhти ўчи1теліе лётъ рaди, пaки трeбуете ўчи1тисz, к†z пи1смена начaла словeсъ б9іихъ: и3 бhсте трeбующе млекA, ґ не крёпкіz пи1щи.	Бо, зважаючи на вік, вам належало бути вчителями; але вас знов треба вчити перших початків слова Божого, і для вас потрібне молоко, а не тверда страва.
13	13
Всsкъ бо причащazйсz млекA неискyсенъ сл0ва прaвды, младeнецъ бо є4сть:	Кожен, хто годується молоком, несвідомий у слові правди, бо він немовля;
14	14
совершeнныхъ же є4сть твeрдаz пи1ща, и3мyщихъ ч{вствіz њбучє1на д0лгимъ ўчeніемъ въ разсуждeніе добрa же и3 ѕлA.	а тверда страва властива дорослим, у яких довгим навчанням почуття привчені розрізняти добро і зло.
Главa ѕ7	Глава 6

1	1
Тёмже њстaвльше начaла хrт0ва сл0во, на совершeніе да ведeмсz, не пaки њсновaніе покаsніz полагaюще t мeртвыхъ дёлъ, и3 вёры въ бGа,	Тому, залишивши початки вчення Христового, поспішаймо до довершеностi; і не будемо знову класти основу поверненню від мертвих діл і віри в Бога,
2	2
кRщeній ўчeніz, возложeніz же рyкъ, воскrніz же мeртвыхъ и3 судA вёчнагw.	вченню про хрещення та покладання рук, про воскресіння мертвих і про суд вічний.
3	3
И# сіE сотвори1мъ, ѓще бGъ повели1тъ.	І це зробимо, якщо Бог дозволить.
4	4
Невозм0жно бо просвэщeнныхъ є3ди1ною и3 вкуси1вшихъ дaра нбcнагw, и3 причaстникwвъ бhвшихъ д¦а с™aгw,	Бо неможливо — тих‚ що один раз просвітилися‚ і прийняли дар небесний‚ і стали причасниками Духа Святого,
5	5
и3 д0брагw вкуси1вшихъ б9іz гlг0ла и3 си1лы грzдyщагw вёка,	і скуштували доброго слова Божого, і сили майбутнього віку,
6	6
и3 tпaдшихъ, пaки њбновлsти въ покаsніе, втор0е распинaющихъ сн7а б9іz себЁ и3 њбличaющихъ.	і відпали, знову обновляти покаянням, коли вони знову розпинають у собі Сина Божого і зневажають Його.
7	7
Землs бо пи1вшаz сходsщій на ню2 мн0жицею д0ждь и3 раждaющаz бы6ліz дHбраz w4нымъ, и4миже и3 дёлаема бывaетъ, пріeмлетъ блгcвeніе t бGа:	Земля, що п’є дощ, який часто падає на неї, та вирощує рослину, корисну тим, для кого вона обробляється, дістає благословення від Бога;
8	8
ґ и3зносsщаz тє1рніz и3 волчeцъ непотрeбна є4сть и3 клsтвы бли1з8, є3sже кончи1на въ пожжeніе.	а та, на якій ростуть терня й будяки, негідна і близька до прокляття, кінець якого — спалення.
9	9
(За? ™G‹.) Надёемсz же њ вaсъ, возлю1бленніи, лyчшихъ и3 придержaщихсz спcніz, ѓще и3 тaкw глаг0лемъ.	Втім, щодо вас, улюблені, ми сподіваємося, що ви у кращому стані і дотримуєтеся спасіння, хоча й говоримо так.
10	10
Не њби1дливъ бо бGъ, забhти дёла вaшегw и3 трудA любвE, ю4же показaсте во и4мz є3гw2, послужи1вше с™ы6мъ и3 служaще.	Бо Бог не є неправедний, щоб забув діло ваше і труд любови, яку ви виявили в ім’я Його, послуживши і служачи святим.
11	11
Желaемъ же, да кjйждо вaсъ kвлsетъ т0жде тщaніе ко и3звэщeнію ўповaніz дaже до концA,	Бажаємо ж, щоб кожен із вас, для повної впевнености в надії, виявляв таку саму старанність до кінця,
12	12
да не лэни1ви бyдете, но подражaтелє наслёдствующихъ њбэтов†ніz вёрою и3 долготерпёніемъ.	щоб ви не розлінились, а наслідували тих, які вірою та довготерпінням успадковують обітниці.
13	13
(За? ™д7‹.) Ґвраaму бо њбэтовaz бGъ, понeже ни є3ди1нэмъ и3мsше б0лшимъ клsтисz, клsтсz соб0ю,	Бог, даючи обітницю Авраамові, оскільки не міг ніким вищим клястися, клявся Самим Собою,
14	14
гlz: вои1стинну блгcвS блгcвлю1 тz и3 ўмножaz ўмн0жу тS.	кажучи: «Істинно благословляючи, благословлю тебе і, розмножуючи, розмножу тебе».
15	15
И# тaкw долготерпёвъ, получи2 њбэтовaніе.	І так Авраам, завдяки довготерпінню, одержав обіцяне.
16	16
Человёцы бо б0лшимъ кленyтсz, и3 всsкому и4хъ прекосл0вію кончи1на во и3звэщeніе клsтва (є4сть).	Люди клянуться вищим, і клятва на запевнення закінчує всяку суперечку їхню.
17	17
Въ нeмже ли1шше хотS бGъ показaти наслёдникwмъ њбэтовaніz непрел0жное совёта своегw2, ходaтайствова клsтвою:	Тому і Бог, бажаючи істотніше показати спадкоємцям обітниці незмінність Своєї волі, вжив клятву,
18	18
да двэмA вeщьми непрел0жными, въ ни1хже невозм0жно солгaти бGу, крёпкое ўтэшeніе и4мамы прибёгшіи ћтисz за предлежaщее ўповaніе,	щоб у двох непохитних речах, у яких Бог не міг говорити неправду, тверде утішення мали ми, що прийшли взятися за подану надію,
19	19
є4же ѓки к0тву и4мамы души2, твeрду же и3 и3звёстну, и3 входsщую во внyтреннэйшее завёсы,	яка для душі є неначе якір безпечний і міцний і входить аж до середини за завісу,
20	20
и3дёже п®тeча њ нaсъ вни1де ї}съ, по чи1ну мелхіседeкову первосщ7eнникъ бhвъ во вёки.	куди предтечею за нас увійшов Ісус, зробившись Первосвящеником навік за чином Мелхиседековим.
Главa з7	Глава 7

1	1
(За? ™е7‹.) Сeй бо мелхіседeкъ, цRь сали1мскій, сщ7eнникъ бGа вhшнzгw, и4же срёте ґвраaма возврaщшасz t сёча царeй и3 блгcви2 є3го2,	Бо Мелхиседек, цар Салиму, священик Бога Всевишнього, той, який зустрів Авраама і благословив його, коли той повертався після поразки царів,
2	2
є3мyже и3 десzти1ну t всёхъ tдэли2 ґвраaмъ, пeрвэе ќбw сказyетсz цRь прaвды, пот0мъ же цRь сали1мскій, є4же є4сть, цRь ми1ра,	якому і десятину Авраам відділив з усього, — по-перше, тому що ім’я його означає — «цар правди», а потім і тому‚ що він є «цар Салиму», тобто «цар миру»,
3	3
без8 nтцA, без8 мaтере, без8 при1чта р0да, ни начaла днє1мъ, ни животY концA и3мёz, ўпод0бленъ же сн7у б9ію, пребывaетъ сщ7eнникъ вhну.	без батька, без матері, без родоводу, який не має ні початку днів, ні кінця життя, уподібнюючись Синові Божому, перебуває священиком назавжди.
4	4
Ви1дите же, є3ли1къ сeй, є3мyже и3 десzти1ну дaлъ є4сть ґвраaмъ патріaрхъ t и3збрaнныхъ.	Бачите, який великий той, якому і Авраам патріарх дав десятину з кращої здобичі своєї.
5	5
И# пріeмлющіи ќбw свzщeнство t сынHвъ леv‡инъ зaповэдь и4мутъ њдесsтствовати лю1ди по зак0ну, си1рэчь, брaтію свою2, ѓще и3 t чрeслъ ґвраaмовыхъ и3зшeдшую:	Ті з синів Левієвих, що одержують священство‚ мають заповідь — брати за законом десятину з народу, тобто зі своїх братів, хоча й ці вийшли від стегон Авраамових.
6	6
не причитaемый же р0домъ къ ни6мъ, њдесsтствова ґвраaма и3 и3мyщаго њбэтов†ніz блгcви2:	Але цей, що не походив з роду їхнього, одержав десятину від Авраама і благословив того, хто мав обітницю.
7	7
(За? ™ѕ7‹.) без8 всsкагw же прекосл0віz мeншее t б0лшагw бlгословлsетсz.	Без усякого ж заперечення менший благословляється більшим.
8	8
И# здЁ ќбw десzти6ны человёцы ўмирaющіи пріeмлютъ: тaмw же свидётелствуемый, ћкw жи1въ є4сть.	І тут десятини беруть люди смертні, а там — той, хто має про себе свідчення, що він живе.
9	9
И# да си1це рекY, ґвраaмомъ и3 леvjй, пріeмлzй десzти6ны, десzти6ны дaлъ є4сть:	І, так би мовити, сам Левій, котрий приймає десятини, в особi Авраама дав десятину;
10	10
є3щe бо въ чрeслэхъ џтчіихъ бsше, є3гдA срёте є3го2 мелхіседeкъ.	бо він був іще в стегнах батька, коли Мелхиседек зустрів його.
11	11
Ѓще ќбw совершeнство леvjтскимъ свzщeнствомъ бhло, лю1діе бо на нeмъ взак0нени бhша: кaz є3щE потрeба по чи1ну мелхіседeкову и3н0му востaти свzщeннику, ґ не по чи1ну ґарHнову глаг0латисz;	Отже, якби досконалість осягалась через левитське священство, — бо з ним сполучений закон народу, — то яка б іще була потреба поставати іншому священикові за чином Мелхиседековим, а не іменуватися за чином Аароновим?
12	12
прелагaему бо свzщeнству, по нyжди и3 зак0ну премэнeніе бывaетъ.	Адже із зміною священства необхідно бути зміні і закону,
13	13
Њ нeмже бо глаг0лютсz сі‰, колёну и3н0му причасти1сz, t негHже никт0же приступи2 ко nлтарю2:	бо Той, про Кого говориться це, належав до іншого коліна, з якого ніхто не приступав до жертовника.
14	14
ћвэ бо, ћкw t колёна їyдова возсіS гDь нaшъ, њ нeмже колёнэ мwmсeй њ свzщeнствэ ничес0же глаг0ла.	Бо відомо, що Господь наш засяяв із коліна Іуди, про яке Мойсей нічого не сказав стосовно священства.
15	15
И# ли1шше є3щE ћвэ є4сть, ћкw по под0бію мелхіседeкову востаeтъ сщ7eнникъ и4нъ,	І це ще ясніше видно з того, що за подобою Мелхиседека постає Священик інший,
16	16
и4же не по зак0ну зaповэди плотскjz бhсть, но по си1лэ животA неразрушaемагw.	Який є таким не за законом заповіді плотської, а за силою життя нескінченного.
17	17
Свидётелствуетъ бо, ћкw ты2 є3си2 сщ7eнникъ во вёкъ по чи1ну мелхіседeкову.	Бо засвідчено: «Ти Священик повік за чином Мелхиседековим».
18	18
(За? ™з7‹.) Tлагaніе ќбw бывaетъ прeжде бhвшіz зaповэди за нeмощное є3S и3 неполeзное:	Скасування ж попередньої заповіді буває через її неміч та марність,
19	19
ничт0же бо соверши1лъ зак0нъ: привведeніе же є4сть лyчшему ўповaнію, и4мже приближaемсz къ бGу.	бо закон нічого не довів до досконалости; але вводиться краща надія, через яку ми наближаємося до Бога.
20	20
И# по є3ли1ку не без8 клsтвы:	І що це було не без клятви, —
21	21
nни1 бо без8 клsтвы свzщeнницы бhша, сeй же съ клsтвою чрез8 глаг0лющаго къ немY: клsтсz гDь и3 не раскaетсz: ты2 є3си2 сщ7eнникъ во вёкъ по чи1ну мелхіседeкову:	бо ті були священиками без клятви, а Цей із клятвою, бо про Hього сказано: «Клявся Господь і не розкається: Ти Священик повік за чином Мелхиседековим», —
22	22
по толи1ку лyчшагw завёта бhсть и3спорyчникъ ї}съ.	то поручителем кращого завіту став Ісус.
23	23
И# nни2 мн0жайши свzщeнницы бhша, занE смeртію возбранeни сyть пребывaти:	До того ж тих священиків було багато, бо смерть не дозволяла перебувати одному;
24	24
сeй же, занeже пребывaетъ во вёки, непрестyпное и4мать сщ7eнство,	а Цей, оскільки перебувати Йому вічно, має і священство нескінченне,
25	25
тёмже и3 спcти2 до концA м0жетъ приходsщихъ чрез8 него2 къ бGу, всегдA жи1въ сhй, во є4же ходaтайствовати њ ни1хъ.	тому й може завжди спасати тих, які приходять через Нього до Бога, будучи завжди живим, щоб заступатися за них.
26	26
(За? ™}‹.) Так0въ бо нaмъ подобaше ґрхіерeй: прпdбенъ, неѕл0бивъ, безсквeрненъ, tлучeнъ t грBшникъ и3 вhшше нб7съ бhвый,	Таким і повинен бути у нас Первосвященик: святий, незлобливий‚ непорочний, відділений від грішників і піднесений вище небес,
27	27
и4же не и4мать по вс‰ дни6 нyжды, ћкоже первосвzщeнницы, прeжде њ свои1хъ грэсёхъ жє1ртвы приноси1ти, пот0мъ же њ людски1хъ: сіe бо сотвори2 є3ди1ною, себE принeсъ.	Який не має потреби щоденно, як ті первосвященики, приносити жертву спочатку за свої гріхи, потім за гріхи народу, бо Він зробив це один раз, принісши в жертву Себе Самого.
28	28
Зак0нъ бо человёки поставлsетъ первосвzщeнники, и3мyщыz нeмощь: сл0во же клsтвенное, є4же по зак0нэ, сн7а во вёки совершeнна.	Бо закон настановляє первосвящениками людей, які мають немочі, а слово клятвене, після закону, поставило Сина, навіки довершеного.
Главa }	Глава 8

1	1
Главa же њ глаг0лемыхъ: таковA и4мамы первосщ7eнника, и4же сёде њ деснyю пrт0ла вели1чествіz на нб7сёхъ,	Головне ж у тому, про що говоримо, є таке: ми маємо такого Первосвященика, Який сів праворуч престолу величі на небесах
2	2
с™ы6мъ служи1тель и3 ски1ніи и4стиннэй, ю4же водрузи2 гDь, ґ не человёкъ.	і є Священнослужителем святилища та скинії правдивої, яку збудував Господь, а не чоловік.
3	3
(За?.) Всsкъ бо первосвzщeнникъ, во є4же приноси1ти дaры же и3 жє1ртвы, поставлsемь бывaетъ: тёмже потрeба и3мёти что2 и3 семY, є4же принесeтъ.	Кожен первосвященик настановляється для принесення дарів і жертви; а тому треба було, щоб і Цей також мав що принести.
4	4
Ѓще бы бо бhлъ на земли2, не бы2 бhлъ сщ7eнникъ, сyщымъ свzщeнникwмъ приносsщымъ по зак0ну дaры,	Якби Він перебував на землі, то не був би і священиком; бо тут такі священики, які за законом приносять дари
5	5
и5же w4бразу и3 стёни слyжатъ нбcныхъ, ћкоже гlано бhсть мwmсeю, хотsщу сотвори1ти ски1нію: ви1ждь бо, речE, сотвори1ши вс‰ по w4бразу покaзанному ти2 на горЁ.	і служать образу та тіні небесного, як сказано було Мойсеєві, коли він приступав до будування скинії: «Гляди, сказано, зроби все за зразком, показаним тобі на горi».
6	6
Нн7э же лyчшее ўлучи2 служeніе, по є3ли1ку и3 лyчшагw завёта є4сть ходaтай, и4же на лyчшихъ њбэтовaніихъ ўзак0нисz.	Але Цей Первосвященик дістав служіння тим прекрасніше, чим кращого Він Посередник завіту, утвердженого на кращих обітницях.
7	7
(За? ™f7‹.) Ѓще бо бы пeрвый w4нъ непор0ченъ бhлъ, не бы2 втор0му и3скaлосz мёсто.	Бо, якби перший завіт був без недоліку, то не було б потреби шукати місця іншому.
8	8
Ўкорsz бо и5хъ глаг0летъ: сE, днjе грzдyтъ, гlетъ гDь, и3 совершY на д0мъ ї}левъ и3 на д0мъ їyдовъ завётъ н0въ,	Але пророк, докоряючи їм, каже: «Ось настають дні, говорить Господь‚ коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди Новий Завіт,
9	9
не по завёту, є3г0же сотвори1хъ nтцє1мъ и4хъ въ дeнь, въ џньже є4мшу ми2 и5хъ за рyку, и3звести2 и5хъ t земли2 є3гЂпетскіz: занE тjи не пребhша въ завётэ моeмъ, и3 ѓзъ неради1хъ њ ни1хъ, гlетъ гDь.	не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми того часу, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської, бо вони не перебували в тому завіті Моєму, і Я зневажив їх, говорить Господь.
10	10
Ћкw сeй завётъ, є3г0же завэщaю д0му ї}леву по џнэхъ днeхъ, гlетъ гDь, даS зак0ны мо‰ въ мы6сли и4хъ, и3 на сердцaхъ и4хъ напишY и5хъ, и3 бyду и5мъ бGъ, и3 тjи бyдутъ мнЁ лю1діе.	Ось Завіт, який заповідаю дому Ізраїля після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в думки їхні, і напишу їх на серцях їхніх; і буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом.
11	11
И# не и4мать научи1ти кjйждо и4скреннzго своего2 и3 кjйждо брaта своего2, глаг0лz: познaй гDа: ћкw вси2 ўвёдzтъ мS t мaла дaже и3 до вели1ка и4хъ,	І не буде вчити кожен ближнього свого і кожен брата свого, кажучи: «Пізнай Господа»; тому що всі від малого до великого будуть знати Мене,
12	12
занE млcтивъ бyду непрaвдамъ и4хъ и3 грэхHвъ и4хъ и3 беззак0ній и4хъ не и4мамъ помzнyти ктомY.	бо Я буду милостивий до неправд їхніх, і гріхів їхніх, і беззаконь їхніх не згадаю більше».
13	13
Внегдa же гlетъ н0въ, њбветши2 пeрваго: ґ њбветшавaющее и3 состарэвaющеесz бли1з8 є4сть и3стлёніz.	Кажучи «новий», показав застарілість першого; а що занепадає і старіє‚ близьке до зотління.
Главa f7	Глава 9

1	1
(За? ™к7.) И#мёzше ќбw пeрваz ски1ніz [пeрвый (завётъ)] њправд†ніz слyжбы, с™0е же людск0е:	Перший завіт мав постанову про Богослужіння і святилище земне;
2	2
ски1ніz бо соwруженA бhсть пeрваz, въ нeйже свэти1лникъ и3 трапeза и3 предложeніе хлёбwвъ, ћже глаг0летсz с™†z.	бо побудована була скинія перша, в якій був світильник і трапеза та жертовні хліби і яка називається «святе».
3	3
По вторёй же завёсэ ски1ніz глаг0лемаz с™†z с™hхъ,	За другою ж завісою була скинія, названа «Святе святих»,
4	4
злaту и3мyщи кади1лницу и3 ковчeгъ завёта њковaнъ всю1ду злaтомъ, въ нeмже стaмна златA и3мyщаz мaнну, и3 жeзлъ ґарHновъ прозsбшій, и3 скриж†ли завёта:	яка мала золоту кадильницю і обкутий з усіх боків золотом ковчег завіту, де були золотий сосуд з манною, жезл Ааронів розквітлий та скрижалі завіту,
5	5
превhшше же є3гw2 херувjми слaвы, њсэнsющіи nлтaрь [њчисти1лище]: њ ни1хже не лёть нн7э глаг0лати подр0бну.	а над ним херувими слави, що осіняли вівтар; про що не час тепер говорити докладно.
6	6
Си6мъ же тaкw ўстр0єнымъ, въ пeрвую ќбw ски1нію вhну вхождaху свzщeнницы, сл{жбы совершaюще:	При такому влаштуванні, до першої скинії завжди входять священики відправляти Богослужіння;
7	7
во вторyю же є3ди1ною въ лёто є3ди1нъ ґрхіерeй, не без8 кр0ве, ю4же прин0ситъ за себE и3 њ людски1хъ невёжествіихъ.	а до другої — раз на рік один тільки первосвященик, не без крови, яку приносить за себе і за гріхи народу.
8	8
(За? ™к7№.) СіE kвлsющу д¦у с™0му, ћкw не u5 kви1сz с™hхъ пyть, є3щE пeрвэй ски1ніи и3мyщей стоsніе.	Цим Дух Святий показує, що ще не відкрита путь у святилище, доки стоїть перша скинія.
9	9
Ћже при1тча во врeмz настоsщее ўтверди1сz, въ нeже дaрове и3 жє1ртвы прин0сzтсz, не могyщыz по с0вэсти соверши1ти служaщаго,	Вона є образ теперішнього часу, за якого приносяться дари і жертви, які не можуть зробити досконалим у совісті того, хто служить.
10	10
т0чію въ брaшнахъ и3 питіsхъ, и3 разли1чныхъ њмовeніихъ, и3 њправдaніихъ пл0ти, дaже до врeмене и3справлeніz належ†щаz.	І вони зі стравами і напоями та різноманітними обмиваннями й обрядами, що стосуються плоті, були встановлені тільки до часу їх виправлення.
11	11
(За?.) Хrт0съ же пришeдъ ґрхіерeй грzдyщихъ бл†гъ, б0лшею и3 совершeннэйшею ски1ніею, нерукотворeнною, си1рэчь, не сеS твaри,	Але Христос, Первосвященик майбутніх благ, прийшовши з більшою та досконалішою скинією, нерукотворною, тобто не такого спорудження,
12	12
ни кр0вію к0злею нижE тeлчею, но своeю кр0вію, вни1де є3ди1ною во с™†z, вёчное и3скуплeніе њбрэтhй.	і не з кров’ю козлів і телят, але зі Своєю Кров’ю, один раз увійшов у святилище і здобув вічне відкуплення.
13	13
Ѓще бо кр0вь к0злzz и3 тeлчаz и3 пeпелъ ю4нчій кропsщій њсквернє1ныz њсвzщaетъ къ пл0тстэй чистотЁ:	Бо якщо кров телят і козлів та попіл телиці через окроплення освячує осквернених, щоб чисте було тіло,
14	14
кольми2 пaче кр0вь хrт0ва, и4же д¦омъ с™hмъ себE принесE непор0чна бGу, њчcтитъ с0вэсть нaшу t мeртвыхъ дёлъ, во є4же служи1ти нaмъ бGу жи1ву и3 и4стинну;	то тим більше Кров Христа, Який Духом Святим приніс Себе непорочного Богові, очистить совість нашу від мертвих діл для служіння Богу Живому і істинному!
15	15
И# сегw2 рaди н0вому завёту ходaтай є4сть, да смeрти бhвшей, во и3скуплeніе преступлeній бhвшихъ въ пeрвэмъ завётэ, њбэтовaніе вёчнагw наслёдіz пріи1мутъ звaнніи.	І тому Він є Посередник Нового Завіту, щоб внаслідок смерти Його, яка сталася для відкуплення від злочинів, заподіяних за першого завіту, ті, що покликані до вічного спадку, одержали обіцяне.
16	16
И#дёже бо завётъ, смeрти нyжно є4сть вноси1тисz завэщaющагw,	Бо де заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповітника,
17	17
завётъ бо въ мeртвыхъ и3звёстенъ є4сть: понeже ничесHже м0жетъ, є3гдA жи1въ є4сть завэщавazй.	бо заповіт дійсний після померлих: він не має сили, коли заповідач живий.
18	18
Тёмже ни пeрвый без8 кр0ве њбновлeнъ [ўтверждeнъ] бhсть.	Чому і перший завіт був утверджений не без крови.
19	19
Речeннэй бо бhвшей всsцэй зaповэди по зак0ну t мwmсeа всBмъ лю1демъ, пріeмь кр0вь к0злюю и3 тeлчую, съ вод0ю и3 в0лною червлeною и3 v3ссHпомъ, самы6z же ты6z кни6ги и3 вс‰ лю1ди покропи2,	Бо Мойсей, проголосивши всі заповіді за законом перед усім народом, узяв кров телят і козлів з водою і шерстю червленою та іссопом і окропив як саму книгу, так і весь народ,
20	20
глаг0лz: сіS кр0вь завёта, є3г0же завэщA къ вaмъ бGъ.	кажучи: це кров завіту, який заповідав вам Бог.
21	21
И# ски1нію же и3 вс‰ сосyды служє1бныz кр0вію тaкожде покропи2.	Також окропив кров’ю і скинію та всі богослужбові сосуди.
22	22
И# tню1дъ кр0вію вс‰ [и3 є3двA не вс‰ кр0вію] њчищaютсz по зак0ну, и3 без8 кровопроли1тіz не бывaетъ њставлeніе.	Та майже все за законом очищається кров’ю, і без проливання крови не буває прощення.
23	23
Нyжда u5бо бsше њбразHмъ нбcныхъ си1ми њчищaтисz: самBмъ же нбcнымъ лyчшими жeртвами, пaче си1хъ.	Отже, образи небесного повинні були очищатися цими, а саме ж небесне — жертвами, кращими від цих.
24	24
(За? ™к7в7.) Не въ рукотворє1ннаz бо с™†z вни1де хrт0съ, противоwбр†знаz и4стинныхъ, но въ сaмое нб7о, нн7э да kви1тсz лицY б9ію њ нaсъ,	Бо Христос увійшов не в рукотворне святилище, створене за зразком істинного, але в саме небо, щоб постати нині за нас перед лице Боже,
25	25
нижE да мн0гажды прин0ситъ себE, ћкоже первосвzщeнникъ вх0дитъ во с™†z (с™hхъ) по вс‰ лBта съ кр0вію чуждeю:	і не для того, щоб багаторазово приносити Себе, як первосвященик входить у святилище щороку з чужою кров’ю;
26	26
понeже подобaше бы є3мY мн0жицею страдaти t сложeніz мjра: нн7э же є3ди1ною въ кончи1ну вэкHвъ, во tметaніе грэхA, жeртвою своeю kви1сz.	інакше треба було б Йому багаторазово страждати від початку світу; Він же один раз, на кінці віків, з’явився, щоб знищити гріх жертвою Своєю.
27	27
И# ћкоже лежи1тъ [њпредэлeно є4сть] человёкwмъ є3ди1ною ўмрeти, пот0мъ же сyдъ,	І як людям визначено один раз умерти, а потім суд,
28	28
тaкw и3 хrт0съ є3ди1ною принесeсz, во є4же вознести2 мн0гихъ грэхи2, втор0е без8 грэхA kви1тсz, ждyщымъ є3гw2 во спcніе.	так і Христос, один раз принісши Себе в жертву, щоб взяти гріхи багатьох, вдруге явиться не для очищення гріха, а для тих, що чекають Його на спасіння.
Главa ‹	Глава 10

1	1
(За? ™к7G.) Сёнь бо и3мhй зак0нъ грzдyщихъ бл†гъ, (ґ) не сaмый w4бразъ вещeй, на всsкое лёто тёмиже жeртвами, и5хже прин0сzтъ вhну, никогдaже м0жетъ приступaющихъ соверши1ти.	Закон, маючи лише тінь майбутніх благ, а не сам образ речей, одними й тими ж жертвами, які щороку постійно приносяться, ніколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними.
2	2
Понeже престaли бы бhти приноси6мы, ни є3ди1ну ктомY и3мyщымъ с0вэсть њ грэсёхъ служaщымъ, є3ди1ною њчищє1ннымъ.	Інакше їх перестали б приносити, бо ті, що приносять жертву, один раз очистившись, не мали б уже ніякої свідомости гріхів.
3	3
Но въ ни1хъ воспоминaніе грэхHвъ на к0еждо лёто бывaетъ,	Але жертвами щороку нагадується про гріхи,
4	4
невозм0жно бо кр0ви ю4нчей и3 к0злей tпущaти грэхи2.	бо неможливо, щоб кров телят і козлів знищувала гріхи.
5	5
Тёмже входS въ мjръ, гlетъ: жeртвы и3 приношeніz не восхотёлъ є3си2, тёло же соверши1лъ ми2 є3си2:	Тому Христос, входячи у світ, говорить: «Жертви і принесення Ти не захотів, але тіло приготував Мені.
6	6
всесожжeній и3 [тaкожде] њ грэсЁ не бlговоли1лъ є3си2.	Всеспалення і жертви за гріх неугодні Тобі.
7	7
ТогдA рёхъ: сE, и3дY: въ глави1знэ кни1жнэй написaсz њ мнЁ, є4же сотвори1ти в0лю твою2, б9е.	Тоді Я сказав: ось, іду, як на початку книги написано про Мене, виконати волю Твою, Боже».
8	8
Вhше гlz: ћкw жeртвы и3 приношeніz и3 всесожжeній и3 [тaкожде] њ грэсёхъ не восхотёлъ є3си2, нижE бlговоли1лъ є3си2: ±же по зак0ну прин0сzтсz:	Сказавши перше, що ні жертви, ані принесення, ні всеспалення, ні жертви за гріх, — які приносяться за законом, — Ти не захотів і не благозволив,
9	9
тогдA речE: сE, и3дY сотвори1ти в0лю твою2, б9е. Teмлетъ пeрвое, да втор0е постaвитъ.	потім додав: «Ось іду виконати волю Твою, Боже». Скасовує перше, щоб настановити друге.
10	10
Њ нeйже в0ли њсщ7eни є3смы2 принесeніемъ тёла ї}съ хrт0ва є3ди1ною.	За цією-то волею ми освячені одноразовим принесенням тіла Ісуса Христа.
11	11
И# всsкъ ќбw свzщeнникъ стои1тъ на всsкъ дeнь служS и3 ты6zжде мн0жицею приносS жє1ртвы, ±же никогдaже м0гутъ tsти грэхHвъ.	І всякий священик щодня стоїть у служінні та багаторазово приносить одні і ті самі жертви, які ніколи не можуть знищити гріхів.
12	12
Џнъ же є3ди1ну њ грэсёхъ принeсъ жeртву, всегдA сэди1тъ њ деснyю бGа,	Він же, принісши одну жертву за гріхи, назавжди сів праворуч Бога,
13	13
пр0чее њжидaz, д0ндеже положaтсz врази2 є3гw2 подн0жіе н0гъ є3гw2:	чекаючи далі, доки вороги Його будуть покладені до підніжжя ніг Його.
14	14
є3ди1нэмъ бо приношeніемъ соверши1лъ є4сть во вёки њсщ7aемыхъ.	Бо Він одним принесенням назавжди вдосконалив тих, що освячуються.
15	15
Свидётелствуетъ же нaмъ и3 д¦ъ с™hй, по рэчeнному бо прeжде:	Про це свідчить нам і Дух Святий, бо сказано:
16	16
сeй завётъ, є3г0же завэщaю къ ни6мъ по днeхъ џнэхъ, гlетъ гDь, даS зак0ны мо‰ на сердцA и4хъ, и3 въ помышлeніихъ и4хъ напишY и5хъ:	«Ось Завіт, який заповідаю їм після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в серця їхні, і в думках їхніх напишу їх,
17	17
(тaже гlетъ гDь:) и3 грэхHвъ и4хъ и3 беззак0ній и4хъ не и4мамъ помzнyти ктомY.	і гріхів їхніх та беззаконь їхніх не згадаю більше».
18	18
Ґ и3дёже tпущeніе си1хъ, ктомY нёсть приношeніz њ грэсёхъ.	А де відпущення їх, там не потрібне принесення за гріхи.
19	19
(За? ™к7д7.) И#мyще u5бо дерзновeніе, брaтіе, входи1ти во с™†z кр0вію ї}съ хrт0вою, путeмъ н0вымъ и3 живhмъ,	Отже, браття, маючи дерзновення входити до святилища через Кров Ісуса Христа, дорогою новою і живою,
20	20
є3г0же њбнови1лъ є4сть нaмъ завёсою, си1рэчь пlтію своeю,	яку Він знову відкрив нам через завісу, тобто плоть Свою,
21	21
и3 їерeа вели1ка над8 д0момъ б9іимъ,	і маючи великого Священика над домом Божим,
22	22
да приступaемъ со и4стиннымъ сeрдцемъ во и3звэщeніи вёры, њкроплeни сердцы2 t с0вэсти лукaвыz и3 и3змовeни тэлесы2 вод0ю чи1стою:	приступаймо з щирим серцем, з повною вірою, кропленням очистивши серце від порочної совісти та обмивши тіло водою чистою,
23	23
да держи1мъ и3сповёданіе ўповaніz неукл0нное, вёренъ бо є4сть њбэщaвый:	будемо триматися сповідання надії неухильно, бо вірний Той, Хто обіцяв;
24	24
и3 да разумэевaемъ дрyгъ дрyга въ поwщрeніи любвE и3 д0брыхъ дёлъ,	будемо уважними один до одного, заохочуючи до любови й добрих діл,
25	25
не њставлsюще собрaніz своегw2, ћкоже є4сть нBкимъ њбhчай, но (дрyгъ дрyга) подвизaюще, и3 толи1кw пaче, є3ли1кw ви1дите приближaющійсz дeнь (сyдный).	не будемо залишати зібрання свого, як у деяких є звичай; але умовляти один одного, і тим більше, чим більше бачите наближення того дня.
26	26
В0лею бо согрэшaющымъ нaмъ по пріsтіи рaзума и4стины, ктомY њ грэсёхъ не њбрэтaетсz жeртва,	Бо коли ми, одержавши пізнання істини, свавільно грішимо, то не зостається більше жертви за гріхи,
27	27
стрaшно же нёкое чazніе судA и3 nгнS рeвность, поsсти хотsщагw сопроти6вныz.	але якесь страшне очікування суду й лютости вогню, готового пожерти противників.
28	28
Tвeрглсz кто2 зак0на мwmсeова, без8 милосeрдіz при двои1хъ и3ли2 тріeхъ свидётелехъ ўмирaетъ:	Якщо той, хто зрікся закону Мойсеєвого, при двох чи трьох свідках, без милосердя карається смертю,
29	29
коли1кw мнитE г0ршіz спод0битсz мyки, и4же сн7а б9іz попрaвый, и3 кр0вь завётную сквeрну возмни1въ, є4юже њс™и1сz, и3 д¦а блгdти ўкори1вый;	то наскільки тяжчої кари, гадаєте, заслужить той, хто зневажає Сина Божого і не шанує як святиню Кров завіту, якою освячений, і Духа благодаті ображає?
30	30
Вёмы бо рeкшаго: мнЁ tмщeніе, ѓзъ воздaмъ, гlетъ гDь. И# пaки: ћкw сyдитъ гDь лю1демъ свои6мъ.	Ми знаємо Того, Хто сказав: «У Мене помста, Я відплачу, — говорить Господь». І ще: «Господь буде судити народ Свій».
31	31
Стрaшно (є4сть) є4же впaсти въ рyцэ бGа живaгw.	Страшно впасти в руки Бога Живого!
32	32
(За? ™к7е7.) Воспоминaйте же пє1рвыz дни6 вaшz, въ ни1хже просвэти1вшесz, мнHгіz стр†сти претерпёсте [мн0гъ п0двигъ под8sсте] страдaній,	Згадайте попередні дні ваші, коли ви, бувши просвічені, витримали великий подвиг страждань,
33	33
џво ќбw, поношeньми и3 скорбьми2 поз0ръ бhвше, џво же, w4бщницы бhвше живyщымъ тaкw:	то самі серед ганьби й скорбот, бувши видовищем для інших, то поділяючи участь інших, які були в такому ж станi;
34	34
и4бо ќзамъ мои6мъ спострадaсте и3 разграблeніе и3мёній вaшихъ съ рaдостію пріsсте, вёдzще и3мёти себЁ и3мёніе на нб7сёхъ пребывaющее и3 лyчшее.	бо ви й моїм кайданам співстраждали‚ і розграбування майна вашого прийняли з радістю, знаючи, що є у вас на небесах майно краще і неминуще.
35	35
(За? ™к7ѕ7.) Не tлагaйте u5бо дерзновeніz вaшегw, є4же и4мать мздовоздаsніе вели1ко.	Отже, не покидайте уповання вашого, яке чекає велика нагорода.
36	36
Терпёніz бо и4мате потрeбу, да в0лю б9ію сотв0рше, пріи1мете њбэтовaніе:	Терпіння потрібне вам, щоб, виконавши волю Божу, одержати обіцяне.
37	37
є3щe бо мaло є3ли1кw є3ли1кw, грzдhй пріи1детъ и3 не ўкосни1тъ.	Бо ще «небагато, зовсім небагато‚ і Грядущий прийде і не забариться».
38	38
Ґ првdный t вёры жи1въ бyдетъ: и3 ѓще њбинeтсz, не бlговоли1тъ дш7A моS њ нeмъ.	«Праведний вірою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя».
39	39
Мh же (брaтіе) нёсмы њбиновeніz въ поги1бель, но вёры въ снабдёніе души2.	Ми ж не з тих, що вагаються на погибель, але стоїмо у вірі на спасіння душі.
Главa №i	Глава 11

1	1
Е$сть же вёра ўповaемыхъ и3звэщeніе, вещeй њбличeніе неви1димыхъ.	Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому.
2	2
Въ сeй бо свидётелствовани бhша дрeвніи.	Через неї були засвідчені древні.
3	3
Вёрою разумэвaемъ соверши1тисz вэкHмъ гlг0ломъ б9іимъ, во є4же t неzвлsемыхъ ви6димымъ бhти.	Вірою пізнаємо, що віки створені Словом Божим, так що з невидимого сталося видиме‚
4	4
Вёрою мн0жайшую жeртву ѓвель пaче кaіна принесE бGу, є4юже свидётелствованъ бhсть бhти првdникъ, свидётелствующу њ дaрэхъ є3гw2 бGу: и3 т0ю ўмeрый є3щE глаг0летъ.	вірою Авель приніс Богові жертву кращу, ніж Каїн, нею дістав свідчення, що він праведний, як засвідчив Бог про дари його; нею він і після смерти ще говорить.
5	5
Вёрою є3нHхъ преложeнъ бhсть не ви1дэти смeрти: и3 не њбрэтaшесz, занE преложи2 є3го2 бGъ: прeжде бо преложeніz є3гw2 свидётелствованъ бhсть, ћкw ўгоди2 бGу.	Вірою Енох переселений був так, що не бачив смерти; і не стало його, тому що Бог переселив його. Бо ще до свого переселення він мав свідчення, що догодив Богу.
6	6
Без8 вёры же невозм0жно ўгоди1ти (бGу): вёровати же подобaетъ приходsщему къ бGу, ћкw є4сть, и3 взыскaющымъ є3го2 мздовоздaтель бывaетъ.	А без віри догодити Богові неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає винагороду.
7	7
Вёрою tвётъ пріи1мъ нHе њ си1хъ, ћже не u5 ви1дэ, ўбоsвсz сотвори2 ковчeгъ во спасeніе д0му своегw2: є4юже њсуди2 (вeсь) мjръ, и3 прaвды, ћже по вёрэ, бhсть наслёдникъ.	Вірою Hой, діставши одкровення про те, що було ще невидиме, побожно приготував ковчег для врятування свого дому; нею осудив він увесь світ і зробився спадкоємцем праведности через віру.
8	8
(За? ™к7з7.) Вёрою зов0мъ ґвраaмъ послyша и3зhти на мёсто, є4же хотsше пріsти въ наслёдіе, и3 и3зhде не вёдый, кaмw грzдeтъ.	Вірою Авраам скорився поклику йти в країну, яку мав одержати у спадок, і пішов, не знаючи, куди йде.
9	9
(За? ™к7}.) Вёрою пріи1де ґвраaмъ на зeмлю њбэтовaніz, ћкоже на чyжду, въ кр0вы всели1сz со їсаaкомъ и3 їaкwвомъ снаслёдникома њбэтовaніz тогHжде:	Вірою жив він на землі обітованій, як на чужій, і жив у наметах з Ісааком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітницi;
10	10
ждaше бо њснов†ніz и3мyщагw грaда, є3мyже худ0жникъ и3 содётель бGъ.	бо він чекав міста, що має основу, художником і будівничим якого є Бог.
11	11
Вёрою и3 самA сaрра непл0ды си1лу во ўдержaніе сёмене пріsтъ и3 пaче врeмене в0зраста роди2, понeже вёрна непщевA њбэтовaвшаго.	Вірою і сама Сарра‚ неплідна‚ одержала силу прийняти сім’я і, незважаючи на вік, народила, бо знала, що вірний Той, Хто обіцяв.
12	12
Тёмже и3 t є3ди1нагw роди1шасz, да є3щE ўмерщвлeннагw, ћкоже ѕвёзды небє1сныz мн0жествомъ и3 ћкw пес0къ вскрaй м0рz безчи1сленный.	І тому від одного, і до того ж омертвілого, народилось так багато, як багато зірок на небі і як незліченний пісок на морському березі.
13	13
По вёрэ ўмр0ша сjи вси2, не пріeмше њбэтовaній, но и3здалeча ви1дэвше \|, и3 цэловaвше, и3 и3сповёдавше, ћкw стрaнніи и3 пришeлцы сyть на земли2:	Усі ці померли у вірі, не одержавши обітниць, а тільки здалеку бачили їх і раділи та говорили про себе, що вони подорожні й пришельці на землi;
14	14
и4бо такwвaz глаг0лющіи kвлsютсz, ћкw nтeчествіz взыскyютъ.	бо ті, які говорять так, показують, що вони шукають батьківщини.
15	15
И# ѓще бы ќбw џно п0мнили, и3з8 негHже и3зыд0ша, и3мёли бы врeмz возврати1тисz:	І коли б вони в думках мали ту батьківщину, з якої вийшли, то мали б час повернутися;
16	16
нн7э же лyчшагw желaютъ, си1рэчь нбcнагw: тёмже не стыди1тсz си1ми бGъ, бGъ нарицaтисz и4хъ: ўгот0ва бо и5мъ грaдъ.	але вони прагнули кращого, тобто небесного; тому і Бог не соромиться їх, називаючи Себе їхнім Богом; бо Він приготував їм місто.
17	17
(За? ™к7f7.) Вёрою приведE ґвраaмъ їсаaка и3скушaемь, и3 є3динор0днаго приношaше, њбэтов†ніz пріeмый,	Вірою Авраам, будучи випробуваним, приніс у жертву Ісаака, і, маючи обітницю, приніс єдинородного,
18	18
къ немyже гlано бhсть: ћкw њ їсаaцэ наречeтсz тебЁ сёмz:	про якого було сказано: «В Ісаакові назветься тобі сíм’я».
19	19
помhсливъ, ћкw и3 и3з8 мeртвыхъ воскRси1ти си1ленъ (є4сть) бGъ, тёмже того2 и3 въ при1тчэ пріsтъ.	Бо він думав, що Бог має силу і з мертвих воскресити, тому і одержав його як передвістя.
20	20
Вёрою њ грzдyщихъ благослови2 їсаaкъ їaкwва и3 и3сavа.	Вірою в майбутнє Ісаак поблагословив Якова та Ісава.
21	21
Вёрою їaкwвъ ўмирaz коег0ждо сhна їHсифова благослови2 и3 поклони1сz на вeрхъ жезлA є3гw2.	Вірою Яків, помираючи, поблагословив кожного сина Йосифового і поклонився на верх жезла свого.
22	22
Вёрою їHсифъ ўмирaz њ и3схождeніи сынHвъ ї}левыхъ пaмzтствова и3 њ костeхъ свои1хъ заповёда.	Вірою Йосиф, при кончині, нагадував про вихід синів Ізраїлевих і про кістки свої заповідав.
23	23
Вёрою мwmсeй роди1всz сокровeнъ бhсть три2 мцcы t nтє1цъ свои1хъ, занE ви1дэша красно2 nтрочA и3 не ўбоsшасz повелёніz царeва.	Вірою по народженні Мойсея батьки ховали його три місяці, бо вони бачили, що дитина дуже гарна, і не злякалися царського повеління.
24	24
(За?.) Вёрою мwmсeй, вели1къ бhвъ, tвeржесz нарицaтисz сhнъ дщeре фараHновы:	Вірою Мойсей, досягнувши віку, відмовився називатися сином дочки фараонової
25	25
пaче (же) и3зв0ли страдaти съ людьми2 б9іими, нeжели и3мёти врeменную грэхA слaдость,	і захотів краще страждати з народом Божим, ніж мати тимчасову гріховну насолоду,
26	26
б0лшее богaтство вмэни1въ є3гЂпетскихъ сокр0вищъ поношeніе хrт0во: взирaше бо на мздовоздаsніе.	і ганьбу Христову вважав більшим для себе багатством, ніж єгипетські скарби; бо він дивився на нагороду.
27	27
Вёрою њстaви є3гЂпетъ, не ўбоsвсz ћрости царeвы: неви1димаго бо ћкw ви1дz, терпsше.	Вірою залишив він Єгипет, не побоявшись царського гніву, бо він, мовби бачачи Hевидимого, був твердий.
28	28
Вёрою сотвори2 пaсху и3 проли1тіе кр0ве, да не погублszй перворождє1ннаz к0снетсz и4хъ.	Вірою він справив Пасху та пролиття крови, щоб винищувач первістків не торкнувся їх.
29	29
Вёрою преид0ша чермн0е м0ре ѓки по сyсэ земли2: є3гHже и3скушeніе пріeмше є3гЂптzне и3стопи1шасz.	Вірою перейшли вони Червоне море, як по суші, на що спокусившись, єгиптяни потопилися.
30	30
Вёрою стёны їеріхw6нскіz пад0ша њбхождeніемъ седми1хъ днjй.	Вірою впали єрихонські стіни після семиденного обходження.
31	31
Вёрою раaвъ блудни1ца не поги1бе съ сопроти1вльшимисz, пріи1мши сх0дники [соглzдaтєли] съ ми1ромъ (и3 и3нhмъ путeмъ и3звeдши).	Вірою Раав‚ блудниця, з миром прийнявши підглядячів (та повівши їх іншою дорогою), не загинула з невірними.
32	32
И# что2 є3щE глаг0лю; Не достaнетъ бо ми2 повэствyющу врeмене њ гедеHнэ, варaцэ же и3 самpHнэ и3 їефfaи, њ дв7дэ же и3 самуи1лэ, и3 њ (други1хъ) прbр0цэхъ,	І що ще скажу? Hе вистачить мені часу, щоб розповісти про Гедеона, про Варака, про Самсона та Ієффая, про Давида, Самуїла та (інших) пророків,
33	33
(За? ™l.) и5же вёрою побэди1ша ц†рствіz, содёzша прaвду, получи1ша њбэтов†ніz, загради1ша ўстA львHвъ,	які вірою перемагали царства, творили правду, одержували обітниці, затуляли пащі левів,
34	34
ўгаси1ша си1лу џгненную, и3збэг0ша џстреz мечA, возмог0ша t нeмощи, бhша крёпцы во бранeхъ, њбрати1ша въ бёгство полки2 чужди1хъ:	гасили силу вогню і уникали вістря меча, зміцнювалися від немочі, були сильні на війні, проганяли полки чужинців;
35	35
пріsша жєны2 t воскресeніz мeртвыхъ свои1хъ: и3нjи же и3збіeни бhша, не пріeмше и3збавлeніz, да лyчшее воскrніе ўлучaтъ:	жінки одержували померлих своїх воскреслими; інші ж замучені були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще — воскресіння;
36	36
друзjи же ругaніемъ и3 рaнами и3скушeніе пріsша, є3щe же и3 ќзами и3 темни1цею,	інші зазнали наруги та ран, а також кайданів і в’язниць,
37	37
кaменіемъ побіeни бhша, претрeни бhша, и3скушeни бhша, ўбjйствомъ мечA ўмр0ша, проид0ша въ ми1лwтехъ (и3) въ к0зіzхъ к0жахъ, лишeни, скорбsще, њѕл0блени:	були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення;
38	38
и4хже не бЁ дост0инъ (вeсь) мjръ, въ пустhнехъ скитaющесz и3 въ горaхъ и3 въ вертeпахъ и3 въ пр0пастехъ земнhхъ.	ті, яких увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі.
39	39
И# сjи вси2 послyшествани бhвше вёрою, не пріsша њбэтовaніz,	І всі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного,
40	40
бGу лyчшее что2 њ нaсъ предзрёвшу, да не без8 нaсъ совершeнство пріи1мутъ.	тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досягли досконалости.
Главa в7i	Глава 12

1	1
(За? ™l№.) Тёмже u5бо и3 мы2, толи1къ и3мyще њблежaщь нaсъ w4блакъ свидётелей, г0рдость всsку [брeмz всsко] tл0жше и3 ўд0бь њбстоsтелный грёхъ, терпёніемъ да течeмъ на предлежaщій нaмъ п0двигъ,	Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує‚ і з терпінням підемо на подвиг‚ який чекає на нас,
2	2
взирaюще на начaлника вёры и3 соверши1телz ї}са, и4же вмёстw предлежaщіz є3мY рaдости претерпЁ кrтъ, њ срамотЁ неради1въ, њ деснyю же пrт0ла б9іz сёде.	дивлячись на Начальника і Виконавця віри Ісуса, Який замість радости, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого.
3	3
Помhслите u5бо таков0е пострадaвшаго t грBшникъ на себE прекосл0віе, да не стужaете, душaми свои1ми њслаблsеми.	Подумайте про Того, Хто перетерпів таку над Собою наругу від грішників, щоб вам не знемогтися і не ослабнути душами вашими.
4	4
Не u5 до кр0ве стaсте, проти1ву грэхA подвизaющесz,	Ви ще не до крови стояли, проти гріха змагаючись,
5	5
и3 забhсте ўтэшeніе, є4же вaмъ ћкw сынHмъ глаг0летъ: сhне м0й, не пренемогaй наказaніемъ гDнимъ, нижE њслабёй, t негw2 њбличaемь.	і забули втішення, яке пропонується вам, як синам: «Сину мій, не нехтуй покаранням Господнім і не сумуй, коли він викриває тебе,
6	6
(За?.) Е#г0же бо лю1битъ гDь, наказyетъ: біeтъ же всsкаго сhна, є3г0же пріeмлетъ.	бо Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає».
7	7
Ѓще наказaніе терпитE, ћкоже сыновHмъ њбрэтaетсz вaмъ бGъ. Кот0рый бо є4сть сhнъ, є3гHже не наказyетъ nтeцъ;	Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо хіба є який син, якого не карав би батько?
8	8
Ѓще же без8 наказaніz є3стE, є3мyже прич†стницы бhша вси2, u5бо прелюбодBйчищи є3стE, ґ не сhнове.	Коли залишаєтеся без покарання, для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини.
9	9
Къ си6мъ, пл0ти нaшей nтцы2 и3мёхомъ наказaтєли, и3 срамлsхомсz: не мн0гw ли пaче повинeмсz nц7Y духовHмъ, и3 жи1ви бyдемъ;	До того ж коли ми, будучи карані плотськими батьками нашими, боялися їх, то чи не значно більше повинні покоритись Отцеві духів, щоб жити?
10	10
Nни1 бо въ мaло днjй, ћкоже г0дэ и5мъ бЁ, накaзоваху нaсъ: ґ сeй на п0льзу, да причасти1мсz с™hни є3гw2.	Ті карали нас, як знали, на небагато днів; а Цей — на користь, щоб нам мати участь у святості Його.
11	11
Всsкое бо наказaніе въ настоsщее врeмz не мни1тсz рaдость бhти, но печaль: послэди1 же пл0дъ ми1ренъ научє1нымъ тёмъ воздаeтъ прaвды.	Кожна кара здається спочатку не радістю, а смутком, але потім навченим через неї дає мирний плід праведности.
12	12
Тёмже њслaблєнныz рyки и3 њслaблєннаz колBна и3спрaвите	Отже, зміцніть опущені руки та ослаблені коліна
13	13
и3 стєзи2 пр†вы сотвори1те ногaми вaшими, да не хр0мое соврати1тсz, но пaче да и3сцэлёетъ.	і ходіть просто ногами вашими, щоб кульгаве не збочило, а краще виправилося.
14	14
(За? ™lв7.) Ми1ръ и3мёйте и3 с™hню со всёми, и4хже кромЁ никт0же ќзритъ гDа:	Намагайтеся мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа.
15	15
смотрsюще, да не кто2 лиши1тсz блгdти б9іz: да не кjй к0рень г0рести, вhспрь прозzбazй, пaкость сотвори1тъ, и3 тёмъ њсквернsтсz мн0зи:	Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ним багато хто не осквернився;
16	16
да не кто2 блудодёй, и3ли2 скверни1тель, ћкоже и3сavъ, и4же за ћдь є3ди1ну tдaлъ є4сть первор0дство своE.	щоб не було між вами якого блудника або нечестивця, який би, як Ісав, за одну лише їжу відмовився від свого первородства.
17	17
Вёсте бо, ћкw и3 пот0мъ похотёвъ наслёдовати блгcвeніе, tвeрженъ бhсть: покаsніz бо мёста не њбрёте, ѓще и3 со слезaми поискaлъ є3гw2.	Бо ви знаєте, що після того він, бажаючи успадкувати благословення, був відкинутий: не знайшов можливости для покаяння‚ хоча зі сльозами шукав його.
18	18
Не приступи1сте бо къ горЁ њсzзaемэй и3 разгорёвшемусz nгню2, и3 w4блаку и3 сумрaку, и3 бyрэ	Ви приступили не до гори, відчутної на дотик‚ і не до палючого вогню, не до темряви і мороку та бурі,
19	19
и3 трyбному звyку, и3 глaсу гlгHлъ, є3гHже слhшавшіи tрек0шасz, да не приложи1тсz и5мъ сл0во,	не до звуку сурми й голосу слів, що ті, які чули його‚ просили‚ щоб більше не мовилося слово до них,
20	20
не терпsху бо повелэвaющагw: ѓще и3 ѕвёрь прик0снетсz горЁ, кaменіемъ побіeнъ бyдетъ:	бо вони не могли стерпіти того, що було заповідано: «Якщо і звір доторкнеться до гори, буде побитий камінням або уражений стрілою»;
21	21
и3 тaкw стрaшно бЁ ви1димое, мwmсeй речE: пристрaшенъ є4смь и3 трeпетенъ.	і таке жахливе було це видіння, що і Мойсей сказав: «Я настрашений і тремчу».
22	22
Но приступи1сте къ сіHнстэй горЁ и3 ко грaду бGа живaгw, їеrли1му нбcному и3 тмaмъ ѓгGлwвъ,	Але ви приступили до гори Сиону і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного і до безлічі ангелів,
23	23
торжествY и3 цRкви первор0дныхъ на нб7сёхъ напи1санныхъ, и3 судіи2 всёхъ бGу и3 духHмъ првdникъ совершeнныхъ,	до торжества собору й Церкви первородних, на небесах написаних, і до Судді всіх — Бога, і до духів праведників досконалих;
24	24
и3 къ ходaтаю завёта н0вагw ї}су и3 кр0ви кроплeніz, лyчше глаг0лющей, нeжели ѓвелева.	і до Посередника Завіту Нового Ісуса, та до крови кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева.
25	25
(За? ™lG.) Блюди1те (же), да не tречeтесz гlющагw. Ѓще бо не и3збэжaша nни2 tрeкшіисz прbр0чествующагw на земли2, мн0жае пaче мы2 tрицaющіисz нбcнагw,	Глядіть‚ отже‚ не зречіться того‚ хто промовляє‚ бо не уникли кари вони‚ що зреклися того‚ хто пророкував на землі, тим більше не уникнемо ми, якщо відвернемось від Того, Хто говорить з небес,
26	26
є3гHже глaсъ зeмлю тогдA поколебA, нн7э же њбэтовA, гlz: є3щE є3ди1ною ѓзъ потрzсY не т0кмw землeю, но и3 нб7омъ.	голос Якого тоді похитнув землю, нині ж обіцяє‚ говорячи: «Ще раз потрясу не тільки землю, але й небо».
27	27
Ґ є4же є3щE є3ди1ною, сказyетъ колeблемыхъ преложeніе, ѓки сотворeнныхъ, да пребyдутъ, ±же сyть неподви6жимаz.	Оте «ще раз» означає заміну похитнутого, як створеного, щоб перебувало непохитне.
28	28
(За?.) Тёмже цrтво непоколеби1мо пріeмлюще, да и4мамы блгdть, є4юже слyжимъ бlгоуг0днw бGу съ бlгоговёніемъ и3 стрaхомъ,	Отже, ми, приймаючи царство непохитне, охороняймо благодать, якою будемо служити благоугодно Богові з побожністю і страхом,
29	29
и4бо бGъ нaшъ џгнь поzдazй (є4сть).	тому що Бог наш — вогонь‚ що поїдає.
Главa Gi	Глава 13

1	1
Братолю1біе да пребывaетъ:	Братолюбність нехай перебуває між вами.
2	2
страннолю1біz не забывaйте, тёмъ бо не вёдzще нёцыи страннопріsша ѓгGлы.	Гостинности не забувайте, бо через неї деякі, не знаючи, гостинно прийняли ангелів.
3	3
Поминaйте ю4зники, ѓки съ ни1ми свsзани: њѕлоблsємыz, ѓки и3 сaми сyще въ тёлэ.	Пам’ятайте в’язнів, ніби і ви з ними були в кайданах, і тих‚ хто страждає, бо й самі знаходитесь у тілі.
4	4
ЧестнA жени1тва во всёхъ и3 л0же несквeрно: блудникHмъ же и3 прелюбодёємъ сyдитъ бGъ.	Шлюб у всіх нехай буде чесний і ложе непорочне; блудників і перелюбників судить Бог.
5	5
Не сребролю1бцы нрaвомъ, дов0лни сyщими. Т0й бо речE: не и4мамъ тебE њстaвити, нижE и4мамъ t тебє2 tступи1ти:	Майте вдачу не сріблолюбну, задовольняючись тим, що є. Бо Сам сказав: «Hе залишу тебе і не покину тебе»,
6	6
ћкw дерзaющымъ нaмъ глаг0лати: гDь мнЁ пом0щникъ, и3 не ўбою1сz: что2 сотвори1тъ мнЁ человёкъ;	тож ми сміливо говоримо: «Господь мені помічник, і не злякаюся: що зробить мені людина?»
7	7
(За? ™lд7.) Поминaйте настaвники вaшz, и5же глаг0лаша вaмъ сл0во б9іе: и4хже взирaюще на скончaніе жи1телства, подражaйте вёрэ (и4хъ).	Пам’ятайте наставників ваших, які проповідували вам слово Боже, і, дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їхню.
8	8
Ї}съ хrт0съ вчерA и3 днeсь т0йже, и3 во вёки.	Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же.
9	9
Въ научє1ніz стр†нна и3 разли6чна не прилагaйтесz: добр0 бо блгdтію ўтверждaти сердцA, (ґ) не брaшны, t ни1хже не пріsша п0льзы ходи1вшіи въ ни1хъ.	Ученнями різними й чужими не захоплюйтесь; бо добре благодаттю зміцнювати серця, а не їжею, від якої не одержали користи ті, що займалися нею.
10	10
И$мамы (же) nлтaрь, t негHже не и4мутъ влaсти ћсти служaщіи сёни.	Ми маємо жертовник, від якого не мають права споживати ті, що служать скинії.
11	11
И$хже бо кр0вь жив0тныхъ вн0ситсz во с™†z за грэхи2 первосвzщeнникомъ, си1хъ тэлесA сжигaютсz внЁ стaна:	Тому що тіла тварин, кров яких для очищення гріха вносить первосвященик у святилище, спалюються поза табором, —
12	12
тёмже ї}съ, да њс™и1тъ лю1ди своeю кр0вію, внЁ врaтъ пострадaти и3зв0лилъ.	то і Ісус, щоб освятити людей Кров’ю Своєю, постраждав поза брамою.
13	13
Тёмже u5бо да и3сх0димъ къ немY внЁ стaна, поношeніе є3гw2 носsще:	Отже, вийдемо до Hього за табір, несучи Його наругу;
14	14
не и4мамы бо здЁ пребывaющагw грaда, но грzдyщагw взыскyемъ.	бо не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього.
15	15
Тёмъ u5бо прин0симъ жeртву хвалeніz вhну бGу, си1рэчь пл0дъ ўстeнъ и3сповёдающихсz и4мени є3гw2.	Отже, будемо через Hього безустанно приносити Богу жертву хвали, тобто плід уст, що прославляють ім’я Його.
16	16
Бlготворeніz же и3 nбщeніz не забывaйте: таковhми бо жeртвами бlгоугождaетсz бGъ.	Hе забувайте також добродійности і спілкування, бо такі жертви благоугодні Богу.
17	17
(За? ™lе7.) Повинyйтесz настaвникwмъ вaшымъ и3 покарsйтесz: тjи бо бдsтъ њ душaхъ вaшихъ, ћкw сл0во воздaти хотsще: да съ рaдостію сіE творsтъ, ґ не воздыхaюще, нёсть бо полeзно вaмъ сіE.	Слухайте наставників ваших і будьте покірні, бо вони постійно дбають про душі ваші, як ті‚ що зобов’язані дати звіт; щоб вони робили це з радістю, а не зітхаючи, бо це для вас не корисно.
18	18
Моли1тесz њ нaсъ: ўповaемъ бо, ћкw добрY с0вэсть и4мамы, во всёхъ д0брэ хотsще жи1ти.	Моліться за нас, бо ми певні, що маємо добру совість, тому що в усьому бажаємо поводитися чесно.
19	19
Ли1шше же молю2, сіE твори1те, да вск0рэ ўстр0юсz вaмъ [возвращyсz къ вaмъ].	Особливо ж прошу робити це, щоб я скоріше був повернений вам.
20	20
БGъ же ми1ра, возведhй и3з8 мeртвыхъ пaстырz nвцaмъ вели1каго кр0вію завёта вёчнагw, гDа нaшего ї}са хrтA,	Бог же миру, Який підняв із мертвих Пастиря овець великою Кров’ю завіту вічного, Господа нашого Ісуса Христа,
21	21
да соверши1тъ вы2 во всsцэмъ дёлэ бlзэ, сотвори1ти в0лю є3гw2, творS въ вaсъ бlгоуг0дное пред8 ни1мъ ї}съ хrт0мъ: є3мyже слaва во вёки вэкHвъ. Ґми1нь.	нехай вдосконалить вас у всякому доброму ділі, на виконання волі Його, роблячи у вас благоугодне Йому через Ісуса Христа: Йому слава на віки віків! Амінь.
22	22
Молю1 же вы2, брaтіе, пріими1те сл0во ўтэшeніz: и4бо вмaлэ написaвъ послaхъ вaмъ.	Прошу ж вас, браття, прийміть це слово повчання; я ж небагато і написав вам.
23	23
Знaйте брaта нaшего tпущeна тімоfeа, съ ни1мже, ѓще скорёе пріи1детъ, ўзрю2 вaсъ.	Знайте, що брат наш Тимофій визволений, і я разом із ним (якщо він скоро прийде) побачу вас.
24	24
Цэлyйте вс‰ настaвники вaшz и3 вс‰ с™ы6z. Цэлyютъ вы2 и5же t їталjи сyщіи.	Вітайте всіх наставників ваших і всіх святих. Вітають вас ті‚ що в Італії.
25	25
Блгdть со всёми вaми. Ґми1нь.	Благодать з усіма вами. Амінь.

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт