Главa G
|
Глава 3
|
1
|
1
|
(За? н7д7.) Не мн0зи ўчи1тєліе бывaйте, брaтіе мо‰, вёдzще, ћкw б0лшее њсуждeніе пріи1мемъ, | Браття мої, не багато хто ставайте учителями, знаючи, що ми підпадемо під більший осуд, |
2
|
2
|
мн0гw бо согрэшaемъ вси2. Ѓще кто2 въ сл0вэ не согрэшaетъ, сeй совершeнъ мyжъ, си1ленъ њбуздaти и3 всE тёло. | бо всі ми багато грішимо. Хто не грішить словом, той досконала людина, яка може приборкати і все тіло. |
3
|
3
|
Сe (бо и3) к0нємъ ўзды6 во ўстA влагaемъ, да повинyютсz нaмъ, и3 всE тёло и4хъ њбращaемъ: | Ось ми вкладаємо вуздечки в рот коням, щоб вони слухались нас, і керуємо всім тілом їхнім. |
4
|
4
|
сE, и3 корабли6 вели1цы сyще и3 t жeстокихъ вётрwвъ заточaеми, њбращaютсz мaлымъ корми1лцемъ, ѓможе стремлeніе прaвzщагw х0щетъ: | Ось і кораблі, хоч які вони великі і як не носяться сильними вітрами, та невеликим кермом спрямовуються, куди хоче керманич; |
5
|
5
|
тaкожде же и3 љзhкъ мaлъ ќдъ є4сть, и3 вельми2 хвaлитсz. СE, мaлъ џгнь, (и3) к0ль вели6ки вє1щи сожигaетъ. | так само і язик — невеликий член, але багато чинить. Подивись, невеликий вогонь‚ а як багато речей спалює! |
6
|
6
|
И# љзhкъ џгнь, лёпота непрaвды: си1це и3 љзhкъ водворsетсz во ќдэхъ нaшихъ, сквернS всE тёло, и3 палS к0ло рождeніz нaшегw, и3 њпалszсz t геeнны: | І язик — вогонь, прикраса неправди; язик поставлений так між нашими членами, що сквернить усе тіло і запалює круг життя, будучи сам запалюваний від геєни. |
7
|
7
|
всsко бо є3стество2 ѕвэрeй же и3 пти1цъ, г†дъ же и3 рhбъ, ўкрощaетсz и3 ўкроти1тсz є3стеств0мъ человёческимъ, | Бо всяке єство звірів і птахів, плазунів і морських тварин приборкується і приборкане людським єством, |
8
|
8
|
љзhка же никт0же м0жетъ t человBкъ ўкроти1ти: не ўдержи1мо (бо) ѕло2, и3сп0лнь ћда смертон0сна. | а язика приборкати ніхто з людей не може: це — невтримне зло; він повний отрути смертоносної. |
9
|
9
|
Тёмъ благословлsемъ бGа и3 nц7A, и3 тёмъ кленeмъ человёки бhвшыz по под0бію б9ію: | Hим благословляємо Бога і Отця, і ним же проклинаємо людей, створених за подобою Божою. |
10
|
10
|
t тёхже ќстъ и3сх0дитъ благословeніе и3 клsтва. Не подобaетъ, брaтіе мо‰ возлю1бленнаz, си6мъ тaкw бывaти. | З тих самих уст виходить благословення і прокляття: не повинно, браття мої, щоб це так було. |
11
|
11
|
(За? н7е7.) Е#дa ли и3ст0чникъ t є3ди1нагw ќстіz и3сточaетъ слaдкое и3 г0рькое; | Хіба з одного джерела тече солодка і гірка вода? |
12
|
12
|
Е#дA м0жетъ, брaтіе мо‰, смок0вница м†слины твори1ти, и3ли2 віногрaднаz лозA смHквы; тaкожде ни є3ди1нъ и3ст0чникъ слaну и3 слaдку твори1тъ в0ду. | Hе може, браття мої, смоковниця родити маслини або виноградна лоза — смокви. Також і з одного джерела не може виливатися солона і солодка вода. |
13
|
13
|
Кто2 премyдръ и3 худ0гъ въ вaсъ, да покaжетъ t д0брагw житіS дэлA сво‰ въ кр0тости и3 премyдрости. | Хто мудрий і розумний між вами? Доведи це на ділі добрим поводженням з мудрою лагідністю. |
14
|
14
|
Ѓще же зaвисть г0рьку и4мате и3 рвeніе въ сердцaхъ вaшихъ, не хвали1тесz, ни лжи1те на и4стину: | Але якщо у вашому серці ви маєте гірку заздрість і сварливість, то не хваліться і не говоріть неправди проти істини. |
15
|
15
|
нёсть сіS премyдрость свhше низходsщи, но зeмна, душeвна, бэс0вска: | Це не та мудрість, яка сходить зверху, але земна, душевна, бісівська, |
16
|
16
|
и3дёже бо зaвисть и3 рвeніе, тY нестроeніе и3 всsка ѕлA вeщь. | бо де заздрість і сварливість, там безладдя і все лихе. |
17
|
17
|
Ґ ћже свhше премdрость, пeрвэе ќбw чтcA є4сть, пот0мъ же ми1рна, кроткA, бlгопокорли1ва, и3сп0лнь ми1лости и3 плодHвъ бlги1хъ, несумённа и3 нелицемёрна. | А мудрість, яка сходить зверху, по-перше, чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя і плодів благих, неупереджена і нелицемірна. |
18
|
18
|
Пл0дъ же прaвды въ ми1рэ сёетсz творsщымъ ми1ръ. | Плід же правди сіється у світі тими, які зберігають мир. |