1
2
|
Глава 4
|
Глава 4
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 175) Сего́ ра́ди іму́ще служе́ніє сіє́, я́коже поми́ловані би́хом, не стужа́єм сі; | Тому, маючи з милости Божої таке служіння, ми не сумуємо, |
|
2
|
2
|
| но отреко́хомся та́йних сра́ма, не в лука́вствії ходя́ще, ні льстя́ще словесе́ Бо́жия, но явле́нієм і́стини представля́юще себе́ ко вся́цій со́вісті челові́честій, пред Бо́гом. | але, відкинувши приховані ганебні вчинки, не вдаючись до хитрості та не перекручуючи слова Божого, а відкриваючи істину, доручаємо себе совісті кожної людини перед Богом. |
|
3
|
3
|
| А́ще ли же єсть покрове́нно благовіствова́ніє на́ше, в ги́бнущих єсть покрове́нно, | Якщо ж і закрите благовістування наше, то закрите для тих, що гинуть. |
|
4
|
4
|
| в ни́хже бог ві́ка сего́ осліпи́ ра́зуми неві́рних, во є́же не возсія́ти їм сві́ту благовіствова́нія сла́ви Христо́ви, І́же єсть о́браз Бо́га неви́димаго. | Для невіруючих, у яких бог віку цього засліпив розум, щоб для них не засяяло світло благовістя про славу Христа, Який є образ Бога невидимого. |
|
5
|
5
|
| Не себе́ бо пропові́даєм, но Христа́ Ісу́са Го́спода; себе́ же самі́х рабо́в вам Ісу́са (Го́спода) ра́ди; | Бо ми не себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, а ми — раби ваші заради Ісуса, |
|
6
|
6
|
| (Зач. 176) я́ко Бог реки́й із тьми сві́ту возсія́ти, і́же возсія́ в сердця́х на́ших, к просвіще́нію ра́зума сла́ви Бо́жия о лиці́ Ісу́с Христо́ві. | тому що Бог, Який звелів, щоб із темряви засяяло світло, осяяв наші серця, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої в особі Ісуса Христа. |
|
7
|
7
|
| І́мами же сокро́вище сіє́ в скуде́льних сосу́діх, да премно́жество си́ли бу́деть Бо́жия, а не от нас; | Але скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили була Божою, а не нашою. |
|
8
|
8
|
| во всем скорб'я́ще, но не стужа́юще сі; неча́ємі, но не отчаява́ємі; | Hас звідусіль тиснуть, але ми не стисненi; ми в безвихідних обставинах, але не втрачаємо надії; |
|
9
|
9
|
| гони́мі, но не оставля́ємі; низлага́ємі, но не погиба́юще; | нас гонять, але ми не покинутi; повалені, але не погублені. |
|
10
|
10
|
| всегда́ ме́ртвость Го́спода Ісу́са в ті́лі нося́ще, да і живо́т Ісу́сов в ті́лі на́шем яви́ться. | Завжди мертвість Господа Ісуса носимо в тілі, щоб і життя Ісусове відкрилося в тілі нашому. |
|
11
|
11
|
| При́сно бо ми живі́ї в смерть предає́мся Ісу́са ра́ди, да і живо́т Ісу́сов яви́ться в ме́ртвенній пло́ті на́шей; | Бо ми живі безперестанно віддаємося на смерть заради Ісуса, щоб і життя Ісусове відкрилося у смертній плоті нашій, |
|
12
|
12
|
| ті́мже смерть у́бо в нас ді́йствуєть, а живо́т в вас. | тому-то смерть діє в нас, а життя у вас. |
|
13
|
13
|
| (Зач. 177) Іму́ще же тойже дух ві́ри, по пи́санному: «Ві́ровах, ті́мже возглаго́лах», — і ми ві́руєм, ті́мже і глаго́лем, | Але, маючи той же дух віри, як написано: «Я вірував і тому говорив», — і ми віруємо, тому й говоримо, |
|
14
|
14
|
| ві́дяще, я́ко Воздви́гий Го́спода Ісу́са, і нас со Ісу́сом воздви́гнеть, і предпоста́вить с ва́ми. | знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить через Ісуса і нас і поставить перед Собою з вами. |
|
15
|
15
|
| Вся бо вас ра́ди, да благода́ть умно́жившаяся, мно́жайшими благодаре́нії ізби́точествить в сла́ву Бо́жию. | Бо все для вас, щоб благодать‚ примножившись‚ тим більшу викликала в багатьох вдячність на славу Божу. |
|
16
|
16
|
| Ті́мже не стужа́єм сі; но а́ще і вні́шній наш челові́к тлі́єть, оба́че вну́тренній обновля́ється по вся дні. | Тому ми не сумуємо; але якщо зовнішній наш чоловік і тліє, то внутрішній день у день оновлюється. |
|
17
|
17
|
| Є́же бо ни́ні ле́гкоє печа́лі на́шея, по преумноже́нію в преспі́яніє тяготу́ ві́чния сла́ви соді́ловаєть нам, | Бо короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу, |
|
18
|
18
|
| не смотря́ющим нам ви́димих, но неви́димих; ви́димая бо вре́менна, неви́димая же ві́чна. | коли ми дивимось не на видиме, але на невидиме: бо видиме — дочасне, а невидиме — вічне. |
1
2
