|
Книга Екклезiаста, або Проповідника
|
Книга Екклезiаста, або Проповідника
|
|
Глава 1
|
Глава 1
|
|
1
|
1
|
| Глаго́ли Екклесіа́ста, си́на Дави́дова, царя́ Ізра́їлева во Ієрусали́мі. | Слова Екклезіаста, сина Давидового, царя в Єрусалимі. |
|
2
|
2
|
| Суєта́ су́єтствій, рече́ Екклесіа́ст, суєта́ су́єтствій, вся́чеськая суєта́. | Суєта суєт, сказав Екклезіаст, суєта суєт, — усе суєта! |
|
3
|
3
|
| Ко́є ізоби́ліє челові́ку во всем труді́ єго́, і́мже труди́ться под со́лнцем? | Що користи людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем? |
|
4
|
4
|
| Род прехо́дить і род прихо́дить, а земля́ во вік стої́ть. | Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки. |
|
5
|
5
|
| І восхо́дить со́лнце і захо́дить со́лнце і в мі́сто своє́ влече́ться, сіє́ возсіява́я та́мо. | Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить. |
|
6
|
6
|
| І́деть к ю́гу і обхо́дить к сі́веру, обхо́дить о́крест, і́деть дух і на кру́ги своя́ обраща́ється дух. | Іде вітер до півдня, і переходить до півночі, кружляє, кружляє на шляху своєму, і повертається вітер на кола свої. |
|
7
|
7
|
| Всі пото́ци і́дуть в мо́ре, і мо́ре ність насища́ємо; на мі́сто, а́може пото́ци і́дуть, та́мо ті́ї возвраща́ються іти́. | Всі ріки течуть у море, але море не переповнюється: до того місця, звідки ріки течуть, вони повертаються, щоб знову текти. |
|
8
|
8
|
| Вся словеса́ тру́дна, не возмо́жеть муж глаго́лати; і не наси́титься о́ко зрі́ти, ні іспо́лниться у́хо сли́шанія. | Усі речі — у труді: не може людина переказати всього; не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням. |
|
9
|
9
|
| Что би́ло, то́жде єсть, є́же бу́деть; і что би́ло сотворе́ноє, то́жде і́мать сотвори́тися; | Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. |
|
10
|
10
|
| і нічто́же но́во под со́лнцем. І́же возглаго́леть і рече́ть: се, сіє́ но́во єсть; уже́ бисть в ві́ціх би́вших пре́жде нас. | Буває щось, про що говорять: «дивись, ось це нове»; але це було вже у віках, які були раніше за нас. |
|
11
|
11
|
| Ність па́м'ять пе́рвих, і послі́дним би́вшим не бу́деть їх па́м'ять с бу́дущими на послі́док. | Немає пам’яті про минуле; та й про те, що буде, не залишиться пам’яті у тих, які будуть опісля. |
|
12
|
12
|
| Аз Екклесіа́ст бих цар над Ізра́їлем во Ієрусали́мі | Я, Екклезіаст, був царем над Ізраїлем у Єрусалимі; |
|
13
|
13
|
| і вдах се́рдце моє́, є́же взиска́ти і разсмотри́ти в му́дрості о всіх бива́ющих под небесе́м; я́ко попече́ніє лука́во даде́ Бог сино́м челові́чеським, є́же упраждня́тися в нем. | і віддав я серце моє тому, щоб дослідити і випробувати мудрістю все, що робиться під небом: це важке заняття дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися в ньому. |
|
14
|
14
|
| Ви́діх вся́чеськая сотворе́нія сотворе́нная под со́лнцем; і се, вся су́єтство і проізволе́ніє ду́ха. | Бачив я всі діла, які чиняться під сонцем, і ось, усе — суєта і томління духу! |
|
15
|
15
|
| Развраще́нноє не мо́жеть іспра́витися, і лише́ніє не мо́жеть ізчи́слитися. | Криве не може зробитися прямим, і чого нема, того не можна рахувати. |
|
16
|
16
|
| Глаго́лах аз в се́рдці моє́м, є́же рещи́: се, аз возвели́чихся і умно́жих му́дрость па́че всіх, і́же би́ша пре́жде мене́ во Ієрусали́мі, | Говорив я із серцем моїм так: ось, я звеличився і придбав мудрости більше за всіх, які були раніше мене над Єрусалимом, і серце моє бачило багато мудрости і знання. |
|
17
|
17
|
| і се́рдце моє́ вдах, є́же ві́діти прему́дрость і ра́зум; і се́рдце моє́ ви́ді мно́гая, прему́дрость і ра́зум, при́тчі і хи́трость; уразумі́х аз, я́ко і сіє́ єсть проізволе́ніє ду́ха: | І віддав я серце моє тому, щоб пізнати мудрість і пізнати безумство і глупоту: дізнався, що і це — томління духу; |
|
18
|
18
|
| я́ко во мно́жестві му́дрости мно́жество ра́зума, і приложи́вий ра́зум приложи́ть болі́знь. | тому що у великій мудрості багато печалі; і хто примножує пізнання, примножує скорботу. |
|
Глава 2
|
Глава 2
|
|
1
|
1
|
| Реко́х аз в се́рдці моє́м: прийди́ у́бо, да тя іскушу́ в весе́лії, і виждь во бла́зі; і се, тако́жде сіє́ су́єтство. | Сказав я у серці моєму: «дай, випробую я тебе веселощами, і насолодися добром»; але і це — суєта! |
|
2
|
2
|
| Смі́ху реко́х: погріше́ніє, і весе́лію: что сіє́ твори́ши? | Про сміх сказав я: «дурість!», а про веселощі: «що вони роблять?» |
|
3
|
3
|
| І разсмотри́х, а́ще се́рдце моє́ повлече́ть а́ки вино́ плоть мою́, і се́рдце моє́ наста́ви м'я в му́дрості, і є́же удержа́ти весе́ліє, до́ндеже уви́жду, ко́є бла́го сино́м челові́чеським, є́же творя́ть под со́лнцем в число́ дній живота́ Своєго́. | Надумав я у серці моєму насолоджувати вином тіло моє і, тим часом, як серце моє керувалося мудрістю, дотримуватися і глупоти, доки не побачу, що добре для синів людських, що повинні вони були б робити під небом у недовгі дні життя свого. |
|
4
|
4
|
| Возвели́чих творе́ніє моє́: созда́х мі до́ми, насади́х мі віногра́ди, | Я почав великі справи: побудував собі доми, посадив собі виноградники, |
|
5
|
5
|
| сотвори́х мі вертогра́ди і сади́ і насади́х в них древе́с вся́каго плода́, | влаштував собі сади і гаї і насадив у них усякі плодючі дерева; |
|
6
|
6
|
| сотвори́х мі купі́ли водни́я, є́же напая́ти от них прозябе́ніє древе́с; | зробив собі водойми для зрошення з них гаїв, що вирощують дерева; |
|
7
|
7
|
| притяжа́х раби́ і раби́ни, і домоча́дці би́ша мі; і стяжа́ніє скота́, і стад мно́го мі бисть, па́че всіх би́вших пре́жде мене́ во Ієрусали́мі; | придбав собі слуг і служниць, і домочадці були у мене; також великої і дрібної худоби було у мене більше, ніж у всіх, що були раніше за мене у Єрусалимі; |
|
8
|
8
|
| собра́х мі зла́то і сребро́ і імі́нія царе́й і стран, сотвори́х мі пою́щих і пою́щия, і услажде́нія сино́в челові́чеських, виноче́рпці і виноче́рпиці. | зібрав собі срібла і золота і коштовностей від царів і областей; завів у себе співців і співачок і насолоду синів людських — різні музичні інструменти. |
|
9
|
9
|
| І возвели́чихся, і приложи́хся му́дрості па́че всіх би́вших пре́жде мене́ во Ієрусали́мі; і му́дрость моя́ преби́сть со мно́ю. | І зробився я великим і багатим більше за всіх, що були раніше за мене у Єрусалимі; і мудрість моя була зі мною. |
|
10
|
10
|
| І все, єго́же проси́ста о́чі мої́, не от'я́х от них і не возбрани́х се́рдцю моєму́ от вся́каго весе́лія моєго́, я́ко се́рдце моє́ возвесели́ся во вся́цім труді́ моє́м. І сіє́ бисть часть моя́ от всего́ труда́ моєго́. | Чого б очі мої не побажали, я не відмовляв їм, не забороняв серцю моєму ніяких веселощів, тому що серце моє раділо в усіх трудах моїх, і це було моєю часткою від усіх трудів моїх. |
|
11
|
11
|
| І призрі́х аз на вся творе́нія моя́, я́же сотвори́сті ру́ці мої́, і на труд, і́мже труди́хся твори́ти. І се, вся суєта́ і проізволе́ніє ду́ха, і ність ізоби́ліє под со́лнцем. | І оглянувся я на всі діла мої, які зробили руки мої, і на працю, якою трудився я, виконуючи їх: і ось, усе — суєта і томління духу, і немає від них користи під сонцем! |
|
12
|
12
|
| І призрі́х аз ви́діти му́дрость, лесть і безу́міє; я́ко кто челові́к, і́же по́йдеть вслід сові́та, єли́ка сотвори́ в нем? | І звернувся я, щоб глянути на мудрість і безумство і глупоту: бо що може зробити людина після царя понад те, що вже зроблено? |
|
13
|
13
|
| І ви́діх аз, я́ко єсть ізоби́ліє му́дрости па́че безу́мія, я́коже ізоби́ліє сві́та па́че тьми; | І побачив я, що перевага мудрости над глупотою така сама, як перевага світла над темрявою: |
|
14
|
14
|
| му́драго о́чі єго́ во главі́ єго́, а безу́мний во тьмі хо́дить; і уві́діх і аз, я́ко слу́чай єди́н случи́ться всім їм. | у мудрого очі його — в голові його, а нерозумний ходить у темряві; але дізнався я, що одна доля осягає їх усіх. |
|
15
|
15
|
| І ріх аз в се́рдці моє́м: я́коже слу́чай безу́мнаго, і мні случи́ться: і вску́ю умудри́хся? Аз тогда́ ізли́шше глаго́лах в се́рдці моє́м, я́ко і сіє́ суєта́, поне́же безу́мний от ізби́тка глаго́леть. | І сказав я у серці моєму: «і мене осягне та сама доля, як і нерозумного: для чого ж я зробився дуже мудрим?» І сказав я у серці моєму, що і це — суєта; |
|
16
|
16
|
| Я́ко ність па́м'яти му́драго с безу́мним во вік, зане́ уже́ во днех гряду́щих вся забве́на би́ша; і ка́ко у́мреть му́дрий с безу́мним? | тому що мудрого не будуть пам’ятати вічно, як і нерозумного; у грядущі дні все буде забуто, і на жаль! мудрий помирає нарівні з нерозумним. |
|
17
|
17
|
| І возненави́діх живо́т, я́ко лука́вно мні сотворе́ніє сотворе́нноє под со́лнцем, поне́же вся́чеськая суєта́ і проізволе́ніє ду́ха. | І зненавидів я життя, тому що противні стали мені діла, які робляться під сонцем; тому що все — суєта і томління духу! |
|
18
|
18
|
| І возненави́діх аз вся́чеськая ми́ра і труд мой, і́мже аз тружда́юся под со́лнцем, я́ко оставля́ю єго́ челові́ку бу́дущему по мні. | І зненавидів я весь труд мій, яким трудився під сонцем, тому що повинен залишити його людині, яка буде після мене. |
|
19
|
19
|
| І кто вість, мудр ли бу́деть іли́ безу́мен? І облада́ти ли і́мать всім трудо́м мої́м, і́мже труди́хся і і́мже му́дрствовах под со́лнцем? І сіє́ же суєта́. | І хто знає: чи мудра буде вона, чи нерозумна. А вона буде розпоряджатися всіма трудами моїми, якими я трудився і якими показав себе мудрим під сонцем. І це — суєта! |
|
20
|
20
|
| І обрати́хся аз отрещи́ся се́рдцю моєму́ о всем труді́, і́мже труди́хся под со́лнцем. | І звернувся я, щоб навіяти серцю моєму зректися усіх трудів, якими я трудився під сонцем, |
|
21
|
21
|
| я́ко єсть челові́к, єго́же труд в му́дрості і в ра́зумі і в му́жестві, і челові́к, і́же не потруди́ся о нем, дасть єму́ часть свою́. І сіє́ суєта́ і лука́вство ве́ліє. | тому що одна людина трудиться мудро, зі знанням і успіхом, і повинна віддати все людині, яка не трудилася в тому, що є ніби частиною її. І це — суєта і зло велике! |
|
22
|
22
|
| Я́ко бива́єть челові́ку во всем труді́ єго́ і в проізволе́нії се́рдця єго́, і́мже той тружда́ється под со́лнцем, | Бо що буде мати людина від усіх трудів своїх і турботи серця свого, що трудиться вона під сонцем? |
|
23
|
23
|
| я́ко всі дні́є єго́ болі́зней і я́рости попече́ніє єму́, і́бо в нощі́ не спить се́рдце єго́. І сіє́ же суєта́ єсть. | Тому що всі дні її — скорботи, і труди її — неспокій; навіть і вночі серце її не знає спокою. І це — суєта! |
|
24
|
24
|
| Ність бла́го челові́ку, но (ра́зві) є́же ясть і піє́ть і є́же пока́жеть душі́ своє́й бла́го в труді́ своє́м. І сіє́ ви́діх аз, я́ко от руки́ Бо́жия єсть. | Не підвладне людині і те благо, щоб їсти і пити й насолоджувати душу свою від труда свого. Я побачив, що і це — від руки Божої; |
|
25
|
25
|
| я́ко кто ясть і піє́ть кромі́ Єго́? | тому що хто може їсти і хто може насолоджуватися без Нього? |
|
26
|
26
|
| Я́ко челові́ку бла́гу пред лице́м Єго́ даде́ му́дрость і ра́зум і весе́ліє, согріша́ющему же даде́ попече́ніє, є́же прилага́ти і собира́ти, во є́же да́ти благо́му пред лице́м Бо́жиїм. Я́ко і сіє́ суєта́ і проізволе́ніє ду́ха. | Бо людині, яка є доброю перед лицем Його, Він дає мудрість і знання і радість; а грішнику дає турботу збирати і накопичувати, щоб потім віддати тому, хто добрий перед лицем Божим. І це — суєта і томління духу! |
|
Глава 3
|
Глава 3
|
|
1
|
1
|
| Всім вре́м'я і вре́м'я вся́цій ве́щі под небесе́м. | Усьому свій час, і час усякій речі під небом: |
|
2
|
2
|
| Вре́м'я ражда́ти і вре́м'я умира́ти, вре́м'я сади́ти і вре́м'я історга́ти сажде́ноє, | час народжуватися, і час помирати; час насаджувати, і час виривати посаджене; |
|
3
|
3
|
| вре́м'я убива́ти і вре́м'я ціли́ти, вре́м'я разруша́ти і вре́м'я созида́ти, | час убивати, і час лікувати; час руйнувати, і час будувати; |
|
4
|
4
|
| вре́м'я пла́кати і вре́м'я смія́тися, вре́м'я рида́ти і вре́м'я ликова́ти, | час плакати, і час сміятися; час ремствувати, і час танцювати; |
|
5
|
5
|
| вре́м'я размета́ти ка́меніє і вре́м'я собира́ти ка́меніє, вре́м'я обима́ти і вре́м'я удаля́тися от обима́нія, | час розкидати каміння, і час збирати каміння; час обіймати, і час ухилятися від обіймів; |
|
6
|
6
|
| вре́м'я іска́ти і вре́м'я погубля́ти, вре́м'я храни́ти і вре́м'я отрі́яти, | час шукати, і час втрачати; час зберігати, і час кидати; |
|
7
|
7
|
| вре́м'я раздра́ти і вре́м'я сши́ти, вре́м'я молча́ти і вре́м'я глаго́лати, | час роздирати, і час зшивати; час мовчати, і час говорити; |
|
8
|
8
|
| вре́м'я люби́ти і вре́м'я ненави́діти, вре́м'я бра́ні і вре́м'я ми́ра. | час любити, і час ненавидіти; час війні, і час миру. |
|
9
|
9
|
| Ко́є ізоби́ліє творя́щаго, в ни́хже сам труди́ться? | Яка користь тому, хто працює, від того, над чим він трудиться? |
|
10
|
10
|
| Ви́діх попече́ніє вся́чеськоє, є́же даде́ Бог сино́м челові́чеським, є́же пещи́ся в нем. | Бачив я цю турботу, яку дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися у тому. |
|
11
|
11
|
| Вся́чєская, я́же сотвори́, добра́ (суть) во вре́м'я своє́, і́бо вся́кий вік дал єсть в се́рдце їх, я́ко да не обря́щеть челові́к сотворе́нія, є́же сотвори́ Бог от нача́ла і да́же до конця́. | Усе створив Він прекрасним у свій час, і вклав мир у серце їх, хоча людина не може осягнути діл, які Бог чинить, від початку до кінця. |
|
12
|
12
|
| Уразумі́х, я́ко ність бла́го в них, но то́кмо є́же весели́тися і є́же твори́ти бла́го в животі́ своє́м. | Пізнав я, що немає для них нічого кращого, як веселитися і чинити добре в житті своєму. |
|
13
|
13
|
| І́бо всяк челові́к, і́же ясть і піє́ть і ви́дить благо́є во всем труді́ своє́м, сіє́ дая́ніє Бо́жиє єсть. | І якщо яка людина їсть і п’є, і бачить добре у всякій праці своїй, то це — дар Божий. |
|
14
|
14
|
| Разумі́х, я́ко вся, єли́ка сотвори́ Бог, сія́ бу́дуть во вік. К тім ність приложи́ти і от тіх ність от’я́ти, і Бог сотвори́, да убоя́ться от лиця́ Єго́. | Пізнав я, що все, що чинить Бог, перебуває повік: до того нічого додавати і від того нічого віднімати, — і Бог робить так, щоб благоговіли перед лицем Його. |
|
15
|
15
|
| Би́вшеє уже́ єсть, і єли́ка і́муть би́ти, уже́ би́ша, і Бог взи́щеть гони́маго. | Що було, те і тепер є, і що буде, те вже було, — і Бог воззове минуле. |
|
16
|
16
|
| І єще́ ви́діх под со́лнцем мі́сто суда́, та́мо нечести́вий, і мі́сто пра́веднаго, та́мо благочести́вий. | Ще бачив я під сонцем: де мала б бути правда, там кривда; де мало б бути правосуддя, там беззаконня. |
|
17
|
17
|
| І ріх аз в се́рдці моє́м: пра́веднаго і нечести́ваго су́дить Бог, я́ко вре́м'я вся́цій ве́щі і на вся́цім сотворе́нії та́мо. | І сказав я у серці своєму: «праведного і нечестивого буде судити Бог; тому що час для всякої речі і суд над усякою справою там». |
|
18
|
18
|
| Ріх аз в се́рдці моє́м о глаго́ланії сино́в челові́чеських, я́ко разсу́дить їх Бог, і є́же показа́ти, я́ко сі́ї ско́ти суть. | Сказав я у серці своєму про синів людських, щоб випробував їх Бог, і щоб вони бачили, що вони самі по собі тварини; |
|
19
|
19
|
| І́бо і тім я́коже слу́чай сино́в челові́чеських і слу́чай ско́тский, слу́чай єди́н їм. Я́коже смерть того́, та́ко і смерть сего́, і дух єди́н во всіх. І что ізли́шше і́мать челові́к па́че скота́? Нічто́же, я́ко вся́чеськая суєта́. | тому що доля синів людських і доля тварин — доля одна: як ті вмирають, так вмирають і ці, і одне дихання у всіх, і немає в людини переваги над худобою, тому що все — суєта! |
|
20
|
20
|
| Вся і́дуть во єди́но мі́сто. Вся би́ша от пе́рсти і вся в персть возвраща́ються. | Усе йде в одне місце: все було створено з пороху і все повернеться у порох. |
|
21
|
21
|
| І кто вість дух сино́в челові́чеських, а́ще той восхо́дить горі́, і дух ско́тский, а́ще низхо́дить той до́лу в зе́млю? | Хто знає: дух синів людських чи сходить угору, і дух тварин чи сходить униз, у землю? |
|
22
|
22
|
| І ви́діх, я́ко ність бла́го, но то́кмо є́же возвесели́ться челові́к в творе́ніїх свої́х, я́ко сія́ часть єго́. Поне́же кто приведе́ть єго́ ви́діти то, є́же бу́деть по нем? | Отже, побачив я, що немає нічого кращого, як насолоджуватися людині справами своїми: тому що це — доля її; бо хто приведе її подивитися на те, що буде після неї? |
|
Глава 4
|
Глава 4
|
|
1
|
1
|
| І обрати́хся аз і ви́діх вся оклевета́нія бива́ющая под со́лнцем. І се, сле́зи оклевета́нних, і ність їм утіша́ющаго, і от руки́ клеве́щущих на ня крі́пость, і ність їм утіша́ющаго. | І обернувся я і побачив усякі утиски, які чиняться під сонцем: і ось сльози пригноблених, а утішителя у них немає; і в руках гнобителів їхніх — сила, а утішителя у них немає. |
|
2
|
2
|
| І похвали́х аз всіх уме́рших, і́же умро́ша уже́, па́че живи́х, єли́ци жи́ви суть досе́лі. | І ублажив я мертвих, які давно померли, більше за живих, які живуть досі; |
|
3
|
3
|
| І благ па́че обої́х сих, і́же єще́ не бисть, і́же не ви́ді вся́каго сотворе́нія лука́ваго сотворе́ннаго под со́лнцем. | а блаженніший за них обох той, хто ще не існував, хто не бачив злих діл, які чиняться під сонцем. |
|
4
|
4
|
| І ви́діх аз весь труд і вся́ко му́жество сотворе́нія, я́ко сіє́ ре́вность му́жа от по́друга своєго́. І сіє́ суєта́ і проізволе́ніє ду́ха. | Бачив я також, що всякий труд і всякий успіх у ділах викликають між людьми взаємну заздрість. І це — суєта і томління духу! |
|
5
|
5
|
| Безу́мний об'я́т ру́ці свої́ і сніде́ пло́ті своя́. | Нерозумний сидить, склавши свої руки, і з’їдає плоть свою. |
|
6
|
6
|
| Бла́го єсть ісполне́ніє го́рсти поко́я, па́че ісполне́нія двою́ го́рстію труда́ і произволе́нія ду́ха. | Краще жменя зі спокоєм, ніж пригорщі з трудом і томління духу. |
|
7
|
7
|
| І обрати́хся аз і ви́діх су́єтство под со́лнцем. | І обернувся я і побачив ще суєту під сонцем; |
|
8
|
8
|
| Єсть єди́н, і ність втора́го, ні си́на, ніже́ бра́та ність єму́, і ність конця́ всему́ труду́ єго́, ніже́ о́ко єго́ насища́ється бога́тства. І кому́ аз тружда́юся і лиша́ю ду́шу мою́ от благости́ні? І сіє́ суєта́ і попече́ніє лука́вно єсть. | чоловік самотній, і іншого немає; ні сина, ні брата немає у нього; а всім трудам його немає кінця, і око його не насичується багатством. «Для кого ж я працюю і позбавляю душу мою блага?» І це — суєта і недобра справа! |
|
9
|
9
|
| Бла́зі два па́че єди́наго, ї́мже єсть мзда бла́га в труді́ їх. | Двом краще, ніж одному; тому що у них є добра винагорода у праці їх: |
|
10
|
10
|
| Я́ко а́ще паде́ться єди́н от них, воздви́гнеть други́й прича́стника своєго́, і го́ре тому́ єди́ному, єгда́ паде́ть і не бу́деть втора́го воздви́гнути єго́. | тому що коли впаде один, то іншій підніме товариша свого. Але горе одному, коли впаде, а іншого немає, який підняв би його. |
|
11
|
11
|
| І а́ще у́снета два, тепло́ ї́ма бу́деть, а єди́н ка́ко согрі́ється? | Також якщо лежать двоє, то тепло їм; а одному як зігрітися? |
|
12
|
12
|
| І а́ще укріпи́ться єди́н, два ста́нета проти́ву єму́, і вервь треплете́на не ско́ро расто́ргнеться. | І якщо стане переборювати хто-небудь одного, то двоє встоять проти нього: і нитка, утроє скручена, не скоро порветься. |
|
13
|
13
|
| Благ о́трок нищ і мудр, па́че ста́ра царя́ і безу́мна, і́же не разумі́ внима́ти єще́. | Краще бідний, але розумний юнак, ніж старий, але нерозумний цар, який не вміє приймати поради; |
|
14
|
14
|
| Я́ко із до́му ю́зников ізи́деть ца́рствовати, поне́же і в ца́рстві своє́м роди́ся нищ. | бо той з в’язниці вийде на царство, хоча народився у царстві своєму бідним. |
|
15
|
15
|
| Ви́діх всіх живу́щих, ходя́щих под со́лнцем, с ю́ним втори́м, і́же воста́неть вмі́сто єго́. | Бачив я всіх, хто живе, які ходять під сонцем, з цим іншим юнаком, який займе місце того. |
|
16
|
16
|
| Ність конця́ всім лю́дем, всім, і́же пред ни́ми би́ша, і́бо послі́днії не возвеселя́ться о нем, я́ко і сіє́ суєта́ і проізволе́ніє ду́ха. | Не було числа всьому народу, що був перед ним, хоч пізніші не радітимуть ним. І це — суєта і томління духу! |
|
17
|
17
|
| Сохрани́ но́гу твою́, єгда́ а́ще і́деши в дом Бо́жий, і близ (бу́ди) є́же слу́шати. Па́че дая́нія безу́мних же́ртва твоя́, поне́же не ві́дять, я́ко творя́ть зло. | Спостерігай за ногою твоєю, коли йдеш у дім Божий, і будь готовий більше до слухання, ніж до жертвоприношення; бо вони не думають, що зле чинять. |
|
Глава 5
|
Глава 5
|
|
1
|
1
|
| Не скор бу́ди усти́ твої́ми, і се́рдце твоє́ да не ускоря́єть ізноси́ти сло́во пред лице́м Бо́жиїм. Я́ко Бог на небесі́ горі́, ти же на землі́ до́лу, сего́ ра́ди да бу́дуть словеса́ твоя́ ма́ла. | Не поспішай язиком твоїм, і серце твоє нехай не поспішає вимовити слово перед Богом; тому що Бог на небі, а ти на землі; тому слова твої нехай будуть скупі. |
|
2
|
2
|
| Я́ко прихо́дить со́ніє во мно́жестві попече́нія, та́ко і глас безу́мнаго во мно́жестві слове́с. | Бо, як сновидіння бувають при великій кількості турбот, так голос нерозумного пізнається при великій кількості слів. |
|
3
|
3
|
| А́ще обіща́єши обі́т Бо́гу, не уме́дли отда́ти єго́. Я́ко ність хоті́нія в безу́мних, ти у́бо, єли́ка а́ще обіща́єши, отда́ждь. | Коли даєш обітницю Богу, то не барися виконати її, тому що Він не благоволить до нерозумних: що обіцяв, виконай. |
|
4
|
4
|
| Бла́го тебі́ є́же не обіщава́тися, не́жели обіща́вшуся тебі́, не отда́ти. | Краще тобі не обіцяти, ніж обіцяти і не виконати. |
|
5
|
5
|
| Не даждь устна́м твої́м є́же во гріх ввести́ плоть твою́, і да не рече́ши пред лице́м Бо́жиїм, я́ко неві́дініє єсть, да не прогні́вається Бог о гла́сі твоє́м і растли́ть творе́нія рук твої́х. | Не дозволяй вустам твоїм вводити у гріх плоть твою, і не говори перед ангелом [Божим]: «це — помилка!» Для чого тобі робити, щоб Бог прогнівався на слово твоє і зруйнував справу рук твоїх? |
|
6
|
6
|
| Я́ко во мно́жестві со́ній і су́єтствія, (та́ко) і словеса́ мно́га, ті́мже Бо́га бо́йся. | Бо у безлічі сновидінь, як і в безлічі слів, — багато суєти; але ти бійся Бога. |
|
7
|
7
|
| А́ще оби́ду ни́щаго і расхище́ніє суда́ і пра́вди уви́диши во страні́, не диви́ся о ве́щі. Я́ко висо́кий над висо́ким надзира́тель, і висо́ції над ни́ми, | Якщо ти побачиш у якійсь області пригнічення бідного і порушення суду і правди, то не дивуйся цьому: тому що над високим наглядає вищий, а над ними ще вищий; |
|
8
|
8
|
| і ізоби́ліє землі́ над всім єсть цар села́ возді́ланна. | зверхність же над країною в цілому має цар, який піклується про країну. |
|
9
|
9
|
| Люб'я́й сребро́ не наси́титься сребра́. І кто наслади́ться во мно́жестві єго́ плода́? І сіє́ суєта́. | Хто любить срібло, той не насититься сріблом, і хто любить багатство, тому немає користи від того. І це — суєта! |
|
10
|
10
|
| Во мно́жестві бла́га умно́жишася яду́щії є. І ко́є му́жество іму́щему є? Я́ко нача́ло є́же ви́діти очи́ма свої́ма. | Примножується майно, примножуються і ті, що споживають його; і яке благо для того, хто володіє ним: хіба тільки дивитися своїми очима? |
|
11
|
11
|
| Сон сла́док рабо́тающему, а́ще ма́ло або мно́го сність. А наси́тившагося бога́тство не оставля́єть усну́ти. | Солодкий сон у того, хто працює, чи мало, чи багато він з’їсть; але пересичення багатого не дає йому заснути. |
|
12
|
12
|
| Єсть неду́г, єго́же ви́діх под со́лнцем, бога́тство храни́мо от стяжа́теля во зло єму́, | Є болісна недуга, яку я бачив під сонцем: багатство, яке зберігається володарем його на шкоду йому. |
|
13
|
13
|
| і поги́бнеть бога́тство о́но в попече́нії лука́вні, і роди́ си́на, і ність в руці́ єго́ нічто́же. | І гине багатство це від нещасних випадків: породив він сина, і нічого немає в руках у нього. |
|
14
|
14
|
| Я́коже ізи́де із чре́ва ма́тере своєя́ наг, возврати́ться іти́, я́коже і при́йде, і нічто́же во́зьметь от труда́ своєго́, да понесе́ть в руці́ своє́й. | Як вийшов він нагим з утроби матері своєї, таким і відходить, яким прийшов, і нічого не візьме від праці своєї, що міг би він понести у руці своїй. |
|
15
|
15
|
| І сіє́ зол неду́г. Я́коже бо при́йде, та́ко і оти́деть, і ка́я по́льза єму́, я́ко труди́ться на вітр? | І це тяжка недуга: яким прийшов він, таким і відходить. Яка ж користь йому, що він трудився на вітер? |
|
16
|
16
|
| І́бо всі дні́є єго́ во тьмі і пла́чі і в я́рості мно́зі, і в неду́зі і во гні́ві. | А він у всі дні свої їв у потемках, у великому роздратуванні, у прикрості і досаді. |
|
17
|
17
|
| Се, ви́діх аз благо́є, є́же єсть ізря́дно, є́же я́сти і пи́ти і ви́діти благости́ню во всем труді́ своє́м, і́мже труди́лся би под со́лнцем, в число́ дній живота́ своєго́, я́же дал єсть єму́ Бог, я́ко сіє́ часть Єго́. | Ось ще, що я знайшов доброго і приємного: їсти і пити і насолоджуватися добром у всіх трудах своїх, якими хто трудиться під сонцем у всі дні життя свого, які дав йому Бог; тому що це його доля. |
|
18
|
18
|
| і́бо вся́кому челові́ку, єму́же дал єсть Бог бога́тство і імі́нія, і власть даде́ єму́ я́сти от того́ і прия́ти часть свою́ і возвесели́тися о труді́ своє́м, сіє́ дар Бо́жий єсть. | І якщо якій людині Бог дав багатство і майно, і дав їй владу користуватися ними і брати свою частку і насолоджуватися від праці своєї, то це дар Божий. |
|
19
|
19
|
| Я́ко не мно́го па́м'ятствовати і́мать дні живота́ своєго́, поне́же Бог облага́єть єго́ попече́ньми в весе́лії се́рдця єго́. | Недовго будуть у нього в пам’яті дні життя його; тому Бог і винагороджує його радістю серця його. |
|
Глава 6
|
Глава 6
|
|
1
|
1
|
| Єсть лука́вствіє, є́же ви́діх под со́лнцем, і мно́го єсть над челові́ком. | Є зло, яке бачив я під сонцем, і воно часто буває між людьми: |
|
2
|
2
|
| Муж, єму́же дасть Бог бога́тство і імі́ніє і сла́ву, і ність лиша́яй душі́ своє́й от всіх, ї́хже вожделі́єть, і не дасть єму́ Бог вла́сти от него́ я́сти, я́ко чуждь муж я́сти і́мать от него́. І сіє́ суєта́ і неду́г зол єсть. | Бог дає людині багатство і майно і славу, і немає для душі її нестачі ні в чому, чого не побажала б вона; але не дає їй Бог користуватися цим, а користується тим чужа людина: це — суєта і тяжка недуга! |
|
3
|
3
|
| А́ще роди́ть муж сто (чад) і лі́та мно́га поживе́ть, і мно́зі бу́дуть дні́є літ єго́, і душа́ єго́ не наси́титься от благости́ні, і погребе́нія не бисть єму́, ріх: благ па́че єго́ і́зверг, | Якби якийсь чоловік породив сто дітей, і прожив багато років, і ще примножилися дні життя його, але душа його не насолоджувалась би добром і не було б йому і погребіння, то я сказав би: викидень щасливіший за нього, |
|
4
|
4
|
| я́ко в суєті́ при́йде і во тьму і́деть, і во тьмі і́м'я єго́ покри́еться, | тому що він марно прийшов і відійшов у темряву, і його ім’я покрите мороком. |
|
5
|
5
|
| і со́лнця не ви́ді, ніже́ разумі́, поко́й сему́ па́че того́. | Він навіть не бачив і не знав сонця: йому спокійніше, ніж тому. |
|
6
|
6
|
| І поживе́ ти́сящу літ сугу́бо, і благости́ни не ви́ді, єда́ не во єди́но мі́сто вся і́дуть? | А той, хоча б прожив дві тисячі років і не насолоджувався добром, чи не усе піде в одне місце? |
|
7
|
7
|
| Весь труд челові́ч во уста́ єго́, і душа́ єго́ не іспо́лниться. | Усі труди людини — для рота її, а душа її не насичується. |
|
8
|
8
|
| Я́ко ко́є ізоби́ліє (челові́ку) му́дрому па́че безу́мнаго? Поне́же нищ позна́ ходи́ти проти́ву живота́. | Яка ж перевага мудрого перед нерозумним, яка — у бідняка, що вміє ходити перед живими? |
|
9
|
9
|
| Бла́го виді́ніє о́чію па́че ходя́щаго душе́ю. І се су́єтствіє і проізволе́ніє ду́ха. | Краще бачити очима, ніж бродити душею. І це — також суєта і томління духу! |
|
10
|
10
|
| А́ще что бисть, уже́ іменова́ся і́м'я єго́, і позна́ся, є́же єсть челові́к і не возмо́жеть суди́тися с кріпча́йшим па́че себе́. | Що існує, тому вже наречене ім’я, і відомо, що це — людина, і що вона не може сперечатися з тим, хто сильніший за неї. |
|
11
|
11
|
| Я́ко суть словеса́ мно́га умножа́ющая суєту́. | Багато таких речей, які примножують суєту: що ж для людини краще? |
|
Глава 7
|
Глава 7
|
|
1
|
1
|
| Что ізли́шше челові́ку, я́ко кто вість, что бла́го челові́ку в животі́ (єго́) число́ дній живота́ су́єтства єго́? І сотвори́ я в сі́ні. Я́ко кто возвісти́ть челові́ку, что бу́деть по нем под со́лнцем? | Добре ім’я краще за дорогу масть, і день смерти — за день народження. |
|
2
|
2
|
| Бла́го і́м'я па́че єле́я бла́га, і день сме́ртний па́че дня рожде́нія єго́. | Краще ходити у дім плачу за мертвим, ніж ходити у дім бенкету; бо такий кінець усякої людини, і живий прикладе це до свого серця. |
|
3
|
3
|
| Бла́го ходи́ти в дом пла́ча, не́жели ходи́ти в дом пи́ра, поне́же сіє́ коне́ць вся́кому челові́ку, і живи́й дасть бла́го в се́рдці єго́. | Сумування краще за сміх; тому що при печалі лиця серце стає кращим. |
|
4
|
4
|
| Бла́га я́рость па́че смі́ха, я́ко во зло́бі лиця́ ублажи́ться се́рдце. | Серце мудрих — у домі плачу, а серце нерозумних — у домі веселощів. |
|
5
|
5
|
| Се́рдце му́дрих в дому́ пла́ча, а се́рдце безу́мних в дому́ весе́лія. | Краще слухати викривання від мудрого, ніж слухати пісні дурних; |
|
6
|
6
|
| Бла́го є́же сли́шати преще́ніє прему́дра, па́че му́жа сли́шащаго піснь безу́мних. | тому що сміх нерозумних те саме, що тріскотіння тернового хмизу під казаном. І це — суєта! |
|
7
|
7
|
| Я́коже глас те́рнія под котло́м, та́ко сміх безу́мних. І сіє́ суєта́. | Утискуючи інших, мудрий стає дурним, і подарунки псують серце. |
|
8
|
8
|
| Я́ко клевета́ льстить му́драго і погубля́єть се́рдце благоро́дствія єго́. | Кінець справи краще за початок її; терплячий краще зарозумілого. |
|
9
|
9
|
| Бла́га послі́дняя слове́с па́че нача́ла єго́, благ терпіли́вий па́че висо́каго ду́хом. | Не будь духом твоїм поспішним на гнів, тому що гнів гніздиться у серці нерозумних. |
|
10
|
10
|
| Не тщи́ся в ду́сі своє́м яри́тися, я́ко я́рость в ні́дрі безу́мних почи́єть. | Не говори: «чому це минулі дні були кращими за нинішні?», тому що не від мудрости ти запитуєш про це. |
|
11
|
11
|
| Да не рече́ши: что бисть, я́ко дні́є пре́жднії бі́ша бла́зі па́че сих? Я́ко не в му́дрості вопроси́л єси́ о сем. | Гарна мудрість зі спадщиною, і особливо для тих, які бачать сонце: |
|
12
|
12
|
| Бла́га му́дрость с наслі́дієм, па́че же ви́дящим со́лнце. | тому що під сінню її те саме, що під сінню срібла; але перевага знання в тому, що мудрість дає життя тому, хто володіє нею. |
|
13
|
13
|
| Я́ко в сі́ні єго́ му́дрость, я́коже сінь сребра́, і ізоби́ліє ра́зума прему́дрости оживля́єт, і́же от нея́. | Дивися на дію Божу: бо хто може випрямити те, що Він зробив кривим? |
|
14
|
14
|
| Виждь творе́нія Бо́жия. Я́ко кто мо́жеть украси́ти, єго́же а́ще Бог преврати́ть? | У дні благополуччя користуйся благом, а у дні нещастя розмірковуй: те й інше створив Бог для того, щоб людина нічого не могла сказати проти Нього. |
|
15
|
15
|
| В день благости́ні (єго́) живи́ во бла́зі і виждь в день зла. Виждь, і с ним согла́сно сіє́ сотвори́ Бог, о глаго́ланії, да не обря́щеть челові́к за ним нічто́же. | Усього надивився я у суєтні дні мої: праведник гине в праведності своїй; нечестивий живе довго у нечесті своєму. |
|
16
|
16
|
| Вся́чєская ви́діх во днех су́єтствія моєго́. Єсть пра́ведний погиба́яй во своє́й пра́вді, і єсть нечести́вий пребива́яй во своє́й зло́бі. | Не будь занадто суворим, і не виставляй себе занадто мудрим; навіщо тобі губити себе? |
|
17
|
17
|
| Не бу́ди правди́в вельми́, ні мудри́ся ізли́шше, да не когда́ ізуми́шися. | Не віддавайся гріху, і не будь безумним: навіщо тобі помирати не у свій час? |
|
18
|
18
|
| Не нече́ствуй мно́го і не бу́ди же́сток, да не у́мреши не во вре́м'я своє́. | Добре, якщо ти будеш триматися одного і не віднімати руки від іншого; тому що хто боїться Бога, той уникне всього того. |
|
19
|
19
|
| Бла́го ті єсть держа́тися сего́, і от сего́ не оскверни́ руки́ твоєя́, я́ко боя́щимся Бо́га поспіша́ться вся. | Мудрість робить мудрого сильнішим за десятьох володарів, які у місті. |
|
20
|
20
|
| Прему́дрость помо́жеть му́дрому па́че десяти́ облада́ющих во гра́ді. | Немає людини праведної на землі, яка робила б добро і не грішила б; |
|
21
|
21
|
| Я́ко ність челові́к пра́веден на землі́, і́же сотвори́ть благо́є і не согріши́ть. | тому не на всяке слово, яке говорять, звертай увагу, щоб не почути тобі раба твого, коли він лихословить на тебе; |
|
22
|
22
|
| І во вся словеса́, я́же возглаго́лють нечести́вії, не вложи́ се́рдця своєго́, да не усли́шиши раба́ своєго́ клену́ща тебе́, | бо серце твоє знає багато випадків, коли і сам ти лихословив на інших. |
|
23
|
23
|
| я́ко мно́гажди возлука́внуєть на тя, і обхожде́нії мно́гими озло́бить се́рдце твоє́, я́коже і ти клял єси́ іни́я (мно́гія). | Усе це випробував я мудрістю; я сказав: «буду я мудрим»; але мудрість далека від мене. |
|
24
|
24
|
| Вся сія́ іскуси́х в му́дрості. Ріх: умудрю́ся, і сія́ удали́ся от мене́ | Далеко те, що було, і глибоке — глибоко: хто осягне його? |
|
25
|
25
|
| дале́че па́че не́же біх, і бе́здни глубина́, кто обря́щеть ю? | Звернувся я серцем моїм до того, щоб пізнати, дослідити і знайти мудрість і розум, і пізнати нечестя глупоти, неуцтва і безумства, |
|
26
|
26
|
| Обидо́х аз, і се́рдце моє́, є́же разумі́ти, є́же разсмотри́ти, і є́же взиска́ти му́дрость і ра́зум, і є́же разумі́ти нечести́ваго безу́міє і ожесточе́ніє і лесть. | і знайшов я, що гіркіша за смерть жінка, тому що вона — сіть, і серце її — тенета, руки її — окови; добрий перед Богом спасеться від неї, а грішник буде впійманий нею. |
|
27
|
27
|
| І обріто́х аз ю, і реку́ горча́йшу па́че сме́рти жену́, я́же єсть лови́тва, і сі́ті се́рдце єя́, у́зи в руку́ єя́. Благи́й пред лице́м Бо́жиїм ізи́меться от нея́, а согріша́яй ять бу́деть от нея́. | Ось це знайшов я, сказав Екклезіаст, випробовуючи одне за іншим. |
|
28
|
28
|
| Се, сіє́ обріто́х, рече́ екклесіа́ст, єди́ну єди́ною є́же обрісти́ по́мисл, є́же взиска́ душа́ моя́, і не обріто́х. | Чого ще шукала душа моя, і я не знайшов? — Чоловіка одного з тисячі я знайшов, а жінки між усіма ними не знайшов. |
|
29
|
29
|
| І челові́ка єди́наго от ти́сящ обріто́х, а жени́ во всіх сих не обріто́х. | Тільки це я знайшов, що Бог створив людину правою, а люди пустилися у безліч помислів. |
|
30
|
|
| Оба́че се, сіє́ обріто́х, є́же сотвори́ Бог челові́ка пра́ваго, і сі́ї взиска́ша помисло́в мно́гих. Кто уві́ді му́дрость? І кто вість разріше́ніє глаго́ла? | |
|
Глава 8
|
Глава 8
|
|
1
|
1
|
| Му́дрость челові́ка просвіти́ть лице́ єго́, а безсту́дний возненави́дін бу́деть лице́м свої́м. | Хто — як мудрий, і хто розуміє значення речей? Мудрість людини просвітлює лице її, і суворість лиця її змінюється. |
|
2
|
2
|
| Уста́ царе́ва сохрани́, і о словесі́ кля́тви Бо́жия не скор бу́ди. | Я говорю: слово царське бережи, і це заради клятви перед Богом. |
|
3
|
3
|
| От лиця́ Єго́ по́йдеши, не ста́ни во словесі́ лука́вні, я́ко все, є́же (а́ще) восхо́щеть, сотвори́ть, | Не поспішай відходити від лиця його, і не наполягай у злій справі; тому що він, що захоче, все може зробити. |
|
4
|
4
|
| я́коже цар облада́яй, і кто рече́ть єму́: Что твори́ши? | Де слово царя, там влада; і хто скаже йому: «що ти робиш?» |
|
5
|
5
|
| Храня́й за́повідь не уві́сть глаго́ла лука́вна, і вре́м'я суда́ вість се́рдце му́драго, | Хто додержується заповіді, той не зазнає ніякого зла: серце мудрого знає і час і устав; |
|
6
|
6
|
| я́ко вся́цій ве́щі єсть вре́м'я і суд, я́ко ра́зум челові́ка мног (єсть) на нем, | тому що для всякої речі є свій час і устав; а людині велике зло від того, |
|
7
|
7
|
| я́ко ність ві́дящаго, что бу́дущеє, зане́ я́коже бу́деть, кто возвісти́ть єму́? | що вона не знає, що буде; і як це буде — хто скаже їй? |
|
8
|
8
|
| Ність челові́ка владу́щаго ду́хом, є́же возбрани́ти ду́ху. І ність владу́щаго в день сме́рти, і ність посла́ в день бра́ні, і не спасе́ть нече́стіє су́щаго в нем. | Людина не владна над духом, щоб утримати дух, і немає влади у неї над днем смерти, і немає визволення у цій боротьбі, і не врятує нечестя нечестивого. |
|
9
|
9
|
| І все сіє́ ви́діх, і вдах се́рдце моє́ во все сотворе́ніє, є́же сотворе́но єсть под со́лнцем, вся, во єли́ких облада́н єсть челові́к над челові́ком, є́же озло́бити єго́. | Усе це я бачив, і звертав серце моє на всяку справу, яка чиниться під сонцем. Буває час, коли людина панує над людиною на шкоду їй. |
|
10
|
10
|
| І тогда́ ви́діх нечести́вия во гро́би внесе́ни, і от свята́го, і ідо́ша і похвале́ни би́ша во гра́ді, я́ко си́це сотвори́ша. І сіє́ суєта́. | Бачив я тоді, що ховали нечестивих, і приходили і відходили від святого місця, і їх забували у місті, де вони так чинили. І це — суєта! |
|
11
|
11
|
| Я́ко ність преріка́нія бива́ющаго творя́щим лука́воє вско́рі. Сего́ ра́ди уві́рися се́рдце сино́в челові́чеських в них, є́же сотвори́ти лука́воє. | Не швидко звершується суд над злими вчинками; тому і не страшиться серце синів людських чинити зло. |
|
12
|
12
|
| І́же согріши́, сотвори́л єсть лука́воє, отто́лі, і от долготи́ їх. І́бо і вім аз, я́ко єсть бла́го боя́щимся Бо́га, да боя́ться от лиця́ Єго́. | Хоч грішник сто разів чинить зло і заклякає у ньому, але я знаю, що благо буде тим, хто боїться Бога, хто благоговіє перед лицем Його; |
|
13
|
13
|
| І не бу́деть бла́го нечести́вому, і не продолжи́ть дній в сі́ні, і́же ність боя́йся от лиця́ Бо́жия. | а нечестивому не буде добра, і, подібно до тіні, недовго протримається той, хто не благоговіє перед Богом. |
|
14
|
14
|
| Єсть суєта́, я́же сотворе́на єсть на землі́, я́ко суть пра́веднії, на ни́хже постиза́єть я́ко творе́ніє нечести́вих, і суть нечести́вії, на ни́хже постиза́єть я́ко творе́ніє пра́ведних. Ріх, я́ко і сіє́ суєта́. | Є і така суєта на землі: праведників осягає те, чого заслуговували б діла нечестивих, а з нечестивими буває те, чого заслуговували б діла праведників. І сказав я: і це — суєта! |
|
15
|
15
|
| І похвали́х аз весе́ліє, я́ко ність бла́го челові́ку под со́лнцем, но то́кмо є́же я́сти і пи́ти і є́же весели́тися, і то приби́ток єму́ в труді́ єго́ во днех живота́ єго́, ї́хже дал єсть єму́ Бог под со́лнцем. | І похвалив я веселощі; тому що немає кращого для людини під сонцем, як їсти, пити і веселитися: це супроводжує її у трудах у дні життя її, які дав їй Бог під сонцем. |
|
16
|
16
|
| В ни́хже дах се́рдце моє́, є́же разумі́ти му́дрость і є́же ві́діти попече́ніє сотворе́ноє на землі́, я́ко і во дні і в нощі́ сна во о́чію своє́ю ність ви́дяй. | Коли я звернув серце моє на те, щоб осягнути мудрість і розглянути діла, які чиняться на землі, і серед яких людина ні вдень, ні вночі не знає сну, — |
|
17
|
17
|
| І ви́діх вся творе́нія Бо́жия, я́ко не мо́жеть челові́к ізобрісти́ творе́ніє сотворе́ноє под со́лнцем. Єли́ка а́ще потруди́ться челові́к обрісти́, і не обря́щеть. І єли́ка а́ще рече́ть му́дрий уразумі́ти, не возмо́жеть обрісти́. Ті́мже все сіє́ вдах в се́рдце моє́, і се́рдце моє́ все сіє́ ви́ді. | тоді я побачив усі діла Божі і знайшов, що людина не може осягнути діла, які чиняться під сонцем. Скільки б людина не трудилася у дослідженні, вона усе-таки не осягне цього; і якби якийсь мудрець сказав, що він знає, він не може осягнути цього. |
|
Глава 9
|
Глава 9
|
|
1
|
1
|
| Я́ко пра́веднії і му́дрії і ді́ланія їх в руці́ Бо́жієй, і любве́ же і не́нависті ність ві́дяй челові́к. Вся пред лице́м їх, суєта́ во всіх. | На все це я звернув серце моє для дослідження, що праведні й мудрі і діяння їхні — у руці Божій, і що людина ні любови, ні ненависти не знає у всьому тому, що перед нею. |
|
2
|
2
|
| Слу́чай єди́н пра́ведному і нечести́вому, благо́му і зло́му, і чи́стому і нечи́стому, і жру́щему і не жру́щему. Я́коже благи́й, та́ко согріша́яй. Я́коже клени́йся, та́ко боя́йся кля́тви. | Усьому й усім — одне: одна доля праведнику і нечестивому, доброму і [злому], чистому і нечистому, тому, хто приносить жертву і хто не приносить жертви; як доброчесному, так і грішнику; як тому, хто клянеться, так і тому, хто боїться клятви. |
|
3
|
3
|
| Сіє́ лука́во во вся́цім сотворе́нім под со́лнцем, я́ко слу́чай єди́н всім. І се́рдце сино́в челові́чеських іспо́лнися лука́вствія, і пре́лесть в сердця́х їх і в животі́ їх, і по сих к ме́ртвим. | Це ж бо і погано в усьому, що чиниться під сонцем, що одна доля всім, і серце синів людських сповнене зла, і безумство в серці їх, у житті їх; а після того вони відходять до померлих. |
|
4
|
4
|
| Поне́же кто єсть, і́же приобща́ється ко всім живи́м? Єсть наде́жда, я́ко пес живи́й, той благ па́че льва ме́ртва. | Хто знаходиться між живими, тому є ще надія, оскільки і псу живому краще, ніж мертвому леву. |
|
5
|
5
|
| Поне́же живі́ї разумі́ють, я́ко у́мрут, ме́ртвії же не суть ві́дущії нічто́же. І ктому́ ність їм мзди, я́ко забве́нна єсть па́м'ять їх, | Живі знають, що помруть, а мертві нічого не знають, і вже нема їм відплати, тому що і пам’ять про них піддана забуттю, |
|
6
|
6
|
| і любо́в їх і не́нависть їх і рве́ніє їх уже́ поги́бе, і ча́сти ність їм ктому́ во ві́ки во вся́цім творе́нії под со́лнцем. | і любов їх і ненависть їх і ревнощі їх уже зникли, і нема їм більше частки повіки ні в чому, що відбувається під сонцем. |
|
7
|
7
|
| Прийди́, яждь в весе́лії хліб твой і пий во бла́зі се́рдці вино́ твоє́, я́ко уже́ уго́дна Бо́гу творе́нія Твоя́. | Отже, йди, їж з веселощами хліб твій, і пий у радості серця вино твоє, коли Бог благоволить до справ твоїх. |
|
8
|
8
|
| Во вся́ко вре́м'я да бу́дуть ри́зи твоя́ бі́ли, і єле́й на главі́ твоє́й да не оскуді́єть. | Нехай буде повсякчас одяг твій світлим, і нехай не зменшується єлей на голові твоїй. |
|
9
|
9
|
| І виждь житіє́ с жено́ю, ю́же возлюби́л єси́, во вся дні живота́ ю́ности твоєя́, да́нния ті под со́лнцем, вся дні су́єтствія твоєго́, я́ко сіє́ часть твоя́ в животі́ твоє́м і в труді́ твоє́м, і́мже ти труди́шися под со́лнцем. | Насолоджуйся життям із дружиною, яку любиш, у всі дні суєтного життя твого, і яку дав тобі Бог під сонцем на всі суєтні дні твої; тому що це — доля твоя у житті й у трудах твоїх, якими ти трудишся під сонцем. |
|
10
|
10
|
| Вся, єли́ка а́ще обря́щеть рука́ твоя́ сотвори́ти, я́коже си́ла твоя́, сотвори́, зане́ ність сотворе́ніє і помишле́ніє і ра́зум і му́дрость во а́ді, а́може ти і́деши та́мо. | Усе, що може рука твоя робити, за силами роби; тому що у могилі, куди ти підеш, немає ні праці, ні роздумів, ні знання, ні мудрости. |
|
11
|
11
|
| Обрати́хся і ви́діх под со́лнцем, я́ко ні ле́гким тече́ніє, ніже́ си́льним брань, ніже́ самому́ му́дрому хліб, ніже́ разу́мним бога́тство, ніже́ ві́дущим благода́ть, я́ко вре́м'я і слу́чай случи́ться всім сим. | І обернувся я, і бачив під сонцем, що не прудким дістається успішний біг, не хоробрим — перемога, не мудрим — хліб, і не розумним — багатство, і не майстерним — прихильність, але час і випадок для всіх них. |
|
12
|
12
|
| Я́ко у́бо не разумі́ челові́к вре́мене своєго́. Я́коже ри́би уловля́єми во мре́жі злі, і а́ки пти́ці уловля́єми в сі́ті, я́коже сія́, уловля́ються си́нове челові́честії во вре́м'я лука́во, єгда́ нападе́ть на ня внеза́пу. | Бо людина не знає свого часу. Як риби попадаються у пагубну сіть, і як птахи заплутуються у тенетах, так сини людські уловлюються в час біди, коли вона несподівано находить на них. |
|
13
|
13
|
| І сіє́ ви́діх, му́дрость под со́лнцем, і вели́ка єсть во мні. | Ось ще яку мудрість бачив я під сонцем, і вона здалася мені важливою: |
|
14
|
14
|
| Град мал, і муже́й в нем ма́ло, і при́йдеть нань цар вели́к і о́крест обля́жет єго́, і соді́лаєть на него́ остро́ги ве́лія, | місто невелике, і людей у ньому небагато; до нього підступив великий цар і обложив його і зробив проти нього великі облогові роботи; |
|
15
|
15
|
| і обря́щеть в нем му́жа ни́щаго му́дра, і сей спасе́ть град му́дростію своє́ю, і челові́к не воспом'яну́ му́жа ни́щаго о́наго. | але в ньому знайшовся мудрий бідняк, і він урятував своєю мудрістю це місто; й однак же ніхто не згадував про цю бідну людину. |
|
16
|
16
|
| І ріх аз: блага́ му́дрость па́че си́ли, і му́дрость ни́щаго унічиже́на, і словеса́ єго́ не суть послу́шаєма. | І сказав я: мудрість краща за силу, й однак же, мудрість бідняка зневажається, і слів його не слухають. |
|
17
|
17
|
| Словеса́ му́дрих в поко́ї сли́шаться, па́че кли́ча облада́ющих в безу́мії. | Слова мудрих, вимовлені спокійно, вислуховуються краще, ніж крик володаря між нерозумними. |
|
18
|
18
|
| Блага́ му́дрость па́че ору́дій ра́тних, і согріша́яй єди́н погуби́ть благости́ню мно́гу. | Мудрість краща за військову зброю; але один, що згрішив, погубить багато доброго. |
|
Глава 10
|
Глава 10
|
|
1
|
1
|
| Му́хи уме́ршія згноя́ють єле́я сла́дость. Че́стно ма́лоє му́дрості па́че сла́ви вели́ки безу́мія. | Мертві мухи псують і роблять смердючою запашну масть мироварника: те саме робить невелика глупота шанованої людини з її мудрістю і честю. |
|
2
|
2
|
| Се́рдце му́драго одесну́ю єго́, се́рдце же безу́мнаго ошу́юю єго́. | Серце мудрого — на праву сторону, а серце нерозумного — на ліву. |
|
3
|
3
|
| І в путь єгда́ безу́мний і́деть, се́рдце єго́ лиша́ється, і я́же помишля́єть, вся безу́міє суть. | Якою б дорогою не йшов нерозумний, у нього завжди бракує глузду, і всякому він висловить, що він нерозумний. |
|
4
|
4
|
| А́ще дух владі́ющаго взи́деть на тя, мі́ста твоєго́ не оста́ви, я́ко ізціле́ніє утоли́ть гріхи́ вели́кі. | Якщо гнів начальника запалає на тебе, то не залишай місця твого; тому що покірливість покриває і великі провини. |
|
5
|
5
|
| Єсть лука́вство, є́же ви́діх под со́лнцем, а́ки нево́льно ізи́де от лиця́ владі́ющаго. | Є зло, яке бачив я під сонцем, це — ніби погрішність, яка йде від володаря: |
|
6
|
6
|
| Вдан безу́мний в висоти́ вели́кі, а бога́тії во смире́нних ся́дуть. | невігластво ставиться на велику висоту, а багаті сидять низько. |
