|
Книга Екклезiаста, або Проповідника
|
Книга Екклезiаста, або Проповідника
|
|
Глава 1
|
Глава 1
|
|
1
|
1
|
| Глаго́ли Екклесіа́ста, си́на Дави́дова, царя́ Ізра́їлева во Ієрусали́мі. | Слова Екклезіаста, сина Давидового, царя в Єрусалимі. |
|
2
|
2
|
| Суєта́ су́єтствій, рече́ Екклесіа́ст, суєта́ су́єтствій, вся́чеськая суєта́. | Суєта суєт, сказав Екклезіаст, суєта суєт, — усе суєта! |
|
3
|
3
|
| Ко́є ізоби́ліє челові́ку во всем труді́ єго́, і́мже труди́ться под со́лнцем? | Що користи людині від усіх трудів її, якими трудиться вона під сонцем? |
|
4
|
4
|
| Род прехо́дить і род прихо́дить, а земля́ во вік стої́ть. | Рід проходить, і рід приходить, а земля перебуває повіки. |
|
5
|
5
|
| І восхо́дить со́лнце і захо́дить со́лнце і в мі́сто своє́ влече́ться, сіє́ возсіява́я та́мо. | Сходить сонце, і заходить сонце, і поспішає до місця свого, де воно сходить. |
|
6
|
6
|
| І́деть к ю́гу і обхо́дить к сі́веру, обхо́дить о́крест, і́деть дух і на кру́ги своя́ обраща́ється дух. | Іде вітер до півдня, і переходить до півночі, кружляє, кружляє на шляху своєму, і повертається вітер на кола свої. |
|
7
|
7
|
| Всі пото́ци і́дуть в мо́ре, і мо́ре ність насища́ємо; на мі́сто, а́може пото́ци і́дуть, та́мо ті́ї возвраща́ються іти́. | Всі ріки течуть у море, але море не переповнюється: до того місця, звідки ріки течуть, вони повертаються, щоб знову текти. |
|
8
|
8
|
| Вся словеса́ тру́дна, не возмо́жеть муж глаго́лати; і не наси́титься о́ко зрі́ти, ні іспо́лниться у́хо сли́шанія. | Усі речі — у труді: не може людина переказати всього; не насититься око зором, не наповниться вухо слуханням. |
|
9
|
9
|
| Что би́ло, то́жде єсть, є́же бу́деть; і что би́ло сотворе́ноє, то́жде і́мать сотвори́тися; | Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем. |
|
10
|
10
|
| і нічто́же но́во под со́лнцем. І́же возглаго́леть і рече́ть: се, сіє́ но́во єсть; уже́ бисть в ві́ціх би́вших пре́жде нас. | Буває щось, про що говорять: «дивись, ось це нове»; але це було вже у віках, які були раніше за нас. |
|
11
|
11
|
| Ність па́м'ять пе́рвих, і послі́дним би́вшим не бу́деть їх па́м'ять с бу́дущими на послі́док. | Немає пам’яті про минуле; та й про те, що буде, не залишиться пам’яті у тих, які будуть опісля. |
|
12
|
12
|
| Аз Екклесіа́ст бих цар над Ізра́їлем во Ієрусали́мі | Я, Екклезіаст, був царем над Ізраїлем у Єрусалимі; |
|
13
|
13
|
| і вдах се́рдце моє́, є́же взиска́ти і разсмотри́ти в му́дрості о всіх бива́ющих под небесе́м; я́ко попече́ніє лука́во даде́ Бог сино́м челові́чеським, є́же упраждня́тися в нем. | і віддав я серце моє тому, щоб дослідити і випробувати мудрістю все, що робиться під небом: це важке заняття дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися в ньому. |
|
14
|
14
|
| Ви́діх вся́чеськая сотворе́нія сотворе́нная под со́лнцем; і се, вся су́єтство і проізволе́ніє ду́ха. | Бачив я всі діла, які чиняться під сонцем, і ось, усе — суєта і томління духу! |
|
15
|
15
|
| Развраще́нноє не мо́жеть іспра́витися, і лише́ніє не мо́жеть ізчи́слитися. | Криве не може зробитися прямим, і чого нема, того не можна рахувати. |
|
16
|
16
|
| Глаго́лах аз в се́рдці моє́м, є́же рещи́: се, аз возвели́чихся і умно́жих му́дрость па́че всіх, і́же би́ша пре́жде мене́ во Ієрусали́мі, | Говорив я із серцем моїм так: ось, я звеличився і придбав мудрости більше за всіх, які були раніше мене над Єрусалимом, і серце моє бачило багато мудрости і знання. |
|
17
|
17
|
| і се́рдце моє́ вдах, є́же ві́діти прему́дрость і ра́зум; і се́рдце моє́ ви́ді мно́гая, прему́дрость і ра́зум, при́тчі і хи́трость; уразумі́х аз, я́ко і сіє́ єсть проізволе́ніє ду́ха: | І віддав я серце моє тому, щоб пізнати мудрість і пізнати безумство і глупоту: дізнався, що і це — томління духу; |
|
18
|
18
|
| я́ко во мно́жестві му́дрости мно́жество ра́зума, і приложи́вий ра́зум приложи́ть болі́знь. | тому що у великій мудрості багато печалі; і хто примножує пізнання, примножує скорботу. |
|
Глава 2
|
Глава 2
|
|
1
|
1
|
| Реко́х аз в се́рдці моє́м: прийди́ у́бо, да тя іскушу́ в весе́лії, і виждь во бла́зі; і се, тако́жде сіє́ су́єтство. | Сказав я у серці моєму: «дай, випробую я тебе веселощами, і насолодися добром»; але і це — суєта! |
|
2
|
2
|
| Смі́ху реко́х: погріше́ніє, і весе́лію: что сіє́ твори́ши? | Про сміх сказав я: «дурість!», а про веселощі: «що вони роблять?» |
|
3
|
3
|
| І разсмотри́х, а́ще се́рдце моє́ повлече́ть а́ки вино́ плоть мою́, і се́рдце моє́ наста́ви м'я в му́дрості, і є́же удержа́ти весе́ліє, до́ндеже уви́жду, ко́є бла́го сино́м челові́чеським, є́же творя́ть под со́лнцем в число́ дній живота́ Своєго́. | Надумав я у серці моєму насолоджувати вином тіло моє і, тим часом, як серце моє керувалося мудрістю, дотримуватися і глупоти, доки не побачу, що добре для синів людських, що повинні вони були б робити під небом у недовгі дні життя свого. |
|
4
|
4
|
| Возвели́чих творе́ніє моє́: созда́х мі до́ми, насади́х мі віногра́ди, | Я почав великі справи: побудував собі доми, посадив собі виноградники, |
|
5
|
5
|
| сотвори́х мі вертогра́ди і сади́ і насади́х в них древе́с вся́каго плода́, | влаштував собі сади і гаї і насадив у них усякі плодючі дерева; |
|
6
|
6
|
| сотвори́х мі купі́ли водни́я, є́же напая́ти от них прозябе́ніє древе́с; | зробив собі водойми для зрошення з них гаїв, що вирощують дерева; |
|
7
|
7
|
| притяжа́х раби́ і раби́ни, і домоча́дці би́ша мі; і стяжа́ніє скота́, і стад мно́го мі бисть, па́че всіх би́вших пре́жде мене́ во Ієрусали́мі; | придбав собі слуг і служниць, і домочадці були у мене; також великої і дрібної худоби було у мене більше, ніж у всіх, що були раніше за мене у Єрусалимі; |
|
8
|
8
|
| собра́х мі зла́то і сребро́ і імі́нія царе́й і стран, сотвори́х мі пою́щих і пою́щия, і услажде́нія сино́в челові́чеських, виноче́рпці і виноче́рпиці. | зібрав собі срібла і золота і коштовностей від царів і областей; завів у себе співців і співачок і насолоду синів людських — різні музичні інструменти. |
|
9
|
9
|
| І возвели́чихся, і приложи́хся му́дрості па́че всіх би́вших пре́жде мене́ во Ієрусали́мі; і му́дрость моя́ преби́сть со мно́ю. | І зробився я великим і багатим більше за всіх, що були раніше за мене у Єрусалимі; і мудрість моя була зі мною. |
|
10
|
10
|
| І все, єго́же проси́ста о́чі мої́, не от'я́х от них і не возбрани́х се́рдцю моєму́ от вся́каго весе́лія моєго́, я́ко се́рдце моє́ возвесели́ся во вся́цім труді́ моє́м. І сіє́ бисть часть моя́ от всего́ труда́ моєго́. | Чого б очі мої не побажали, я не відмовляв їм, не забороняв серцю моєму ніяких веселощів, тому що серце моє раділо в усіх трудах моїх, і це було моєю часткою від усіх трудів моїх. |
|
11
|
11
|
| І призрі́х аз на вся творе́нія моя́, я́же сотвори́сті ру́ці мої́, і на труд, і́мже труди́хся твори́ти. І се, вся суєта́ і проізволе́ніє ду́ха, і ність ізоби́ліє под со́лнцем. | І оглянувся я на всі діла мої, які зробили руки мої, і на працю, якою трудився я, виконуючи їх: і ось, усе — суєта і томління духу, і немає від них користи під сонцем! |
|
12
|
12
|
| І призрі́х аз ви́діти му́дрость, лесть і безу́міє; я́ко кто челові́к, і́же по́йдеть вслід сові́та, єли́ка сотвори́ в нем? | І звернувся я, щоб глянути на мудрість і безумство і глупоту: бо що може зробити людина після царя понад те, що вже зроблено? |
|
13
|
13
|
| І ви́діх аз, я́ко єсть ізоби́ліє му́дрости па́че безу́мія, я́коже ізоби́ліє сві́та па́че тьми; | І побачив я, що перевага мудрости над глупотою така сама, як перевага світла над темрявою: |
|
14
|
14
|
| му́драго о́чі єго́ во главі́ єго́, а безу́мний во тьмі хо́дить; і уві́діх і аз, я́ко слу́чай єди́н случи́ться всім їм. | у мудрого очі його — в голові його, а нерозумний ходить у темряві; але дізнався я, що одна доля осягає їх усіх. |
|
15
|
15
|
| І ріх аз в се́рдці моє́м: я́коже слу́чай безу́мнаго, і мні случи́ться: і вску́ю умудри́хся? Аз тогда́ ізли́шше глаго́лах в се́рдці моє́м, я́ко і сіє́ суєта́, поне́же безу́мний от ізби́тка глаго́леть. | І сказав я у серці моєму: «і мене осягне та сама доля, як і нерозумного: для чого ж я зробився дуже мудрим?» І сказав я у серці моєму, що і це — суєта; |
|
16
|
16
|
| Я́ко ність па́м'яти му́драго с безу́мним во вік, зане́ уже́ во днех гряду́щих вся забве́на би́ша; і ка́ко у́мреть му́дрий с безу́мним? | тому що мудрого не будуть пам’ятати вічно, як і нерозумного; у грядущі дні все буде забуто, і на жаль! мудрий помирає нарівні з нерозумним. |
|
17
|
17
|
| І возненави́діх живо́т, я́ко лука́вно мні сотворе́ніє сотворе́нноє под со́лнцем, поне́же вся́чеськая суєта́ і проізволе́ніє ду́ха. | І зненавидів я життя, тому що противні стали мені діла, які робляться під сонцем; тому що все — суєта і томління духу! |
|
18
|
18
|
| І возненави́діх аз вся́чеськая ми́ра і труд мой, і́мже аз тружда́юся под со́лнцем, я́ко оставля́ю єго́ челові́ку бу́дущему по мні. | І зненавидів я весь труд мій, яким трудився під сонцем, тому що повинен залишити його людині, яка буде після мене. |
|
19
|
19
|
| І кто вість, мудр ли бу́деть іли́ безу́мен? І облада́ти ли і́мать всім трудо́м мої́м, і́мже труди́хся і і́мже му́дрствовах под со́лнцем? І сіє́ же суєта́. | І хто знає: чи мудра буде вона, чи нерозумна. А вона буде розпоряджатися всіма трудами моїми, якими я трудився і якими показав себе мудрим під сонцем. І це — суєта! |
|
20
|
20
|
| І обрати́хся аз отрещи́ся се́рдцю моєму́ о всем труді́, і́мже труди́хся под со́лнцем. | І звернувся я, щоб навіяти серцю моєму зректися усіх трудів, якими я трудився під сонцем, |
|
21
|
21
|
| я́ко єсть челові́к, єго́же труд в му́дрості і в ра́зумі і в му́жестві, і челові́к, і́же не потруди́ся о нем, дасть єму́ часть свою́. І сіє́ суєта́ і лука́вство ве́ліє. | тому що одна людина трудиться мудро, зі знанням і успіхом, і повинна віддати все людині, яка не трудилася в тому, що є ніби частиною її. І це — суєта і зло велике! |
|
22
|
22
|
| Я́ко бива́єть челові́ку во всем труді́ єго́ і в проізволе́нії се́рдця єго́, і́мже той тружда́ється под со́лнцем, | Бо що буде мати людина від усіх трудів своїх і турботи серця свого, що трудиться вона під сонцем? |
|
23
|
23
|
| я́ко всі дні́є єго́ болі́зней і я́рости попече́ніє єму́, і́бо в нощі́ не спить се́рдце єго́. І сіє́ же суєта́ єсть. | Тому що всі дні її — скорботи, і труди її — неспокій; навіть і вночі серце її не знає спокою. І це — суєта! |
|
24
|
24
|
| Ність бла́го челові́ку, но (ра́зві) є́же ясть і піє́ть і є́же пока́жеть душі́ своє́й бла́го в труді́ своє́м. І сіє́ ви́діх аз, я́ко от руки́ Бо́жия єсть. | Не підвладне людині і те благо, щоб їсти і пити й насолоджувати душу свою від труда свого. Я побачив, що і це — від руки Божої; |
|
25
|
25
|
| я́ко кто ясть і піє́ть кромі́ Єго́? | тому що хто може їсти і хто може насолоджуватися без Нього? |
|
26
|
26
|
| Я́ко челові́ку бла́гу пред лице́м Єго́ даде́ му́дрость і ра́зум і весе́ліє, согріша́ющему же даде́ попече́ніє, є́же прилага́ти і собира́ти, во є́же да́ти благо́му пред лице́м Бо́жиїм. Я́ко і сіє́ суєта́ і проізволе́ніє ду́ха. | Бо людині, яка є доброю перед лицем Його, Він дає мудрість і знання і радість; а грішнику дає турботу збирати і накопичувати, щоб потім віддати тому, хто добрий перед лицем Божим. І це — суєта і томління духу! |
|
Глава 3
|
Глава 3
|
|
1
|
1
|
| Всім вре́м'я і вре́м'я вся́цій ве́щі под небесе́м. | Усьому свій час, і час усякій речі під небом: |
|
2
|
2
|
| Вре́м'я ражда́ти і вре́м'я умира́ти, вре́м'я сади́ти і вре́м'я історга́ти сажде́ноє, | час народжуватися, і час помирати; час насаджувати, і час виривати посаджене; |
|
3
|
3
|
| вре́м'я убива́ти і вре́м'я ціли́ти, вре́м'я разруша́ти і вре́м'я созида́ти, | час убивати, і час лікувати; час руйнувати, і час будувати; |
|
4
|
4
|
| вре́м'я пла́кати і вре́м'я смія́тися, вре́м'я рида́ти і вре́м'я ликова́ти, | час плакати, і час сміятися; час ремствувати, і час танцювати; |
|
5
|
5
|
| вре́м'я размета́ти ка́меніє і вре́м'я собира́ти ка́меніє, вре́м'я обима́ти і вре́м'я удаля́тися от обима́нія, | час розкидати каміння, і час збирати каміння; час обіймати, і час ухилятися від обіймів; |
|
6
|
6
|
| вре́м'я іска́ти і вре́м'я погубля́ти, вре́м'я храни́ти і вре́м'я отрі́яти, | час шукати, і час втрачати; час зберігати, і час кидати; |
|
7
|
7
|
| вре́м'я раздра́ти і вре́м'я сши́ти, вре́м'я молча́ти і вре́м'я глаго́лати, | час роздирати, і час зшивати; час мовчати, і час говорити; |
|
8
|
8
|
| вре́м'я люби́ти і вре́м'я ненави́діти, вре́м'я бра́ні і вре́м'я ми́ра. | час любити, і час ненавидіти; час війні, і час миру. |
|
9
|
9
|
| Ко́є ізоби́ліє творя́щаго, в ни́хже сам труди́ться? | Яка користь тому, хто працює, від того, над чим він трудиться? |
|
10
|
10
|
| Ви́діх попече́ніє вся́чеськоє, є́же даде́ Бог сино́м челові́чеським, є́же пещи́ся в нем. | Бачив я цю турботу, яку дав Бог синам людським, щоб вони вправлялися у тому. |
|
11
|
11
|
| Вся́чєская, я́же сотвори́, добра́ (суть) во вре́м'я своє́, і́бо вся́кий вік дал єсть в се́рдце їх, я́ко да не обря́щеть челові́к сотворе́нія, є́же сотвори́ Бог от нача́ла і да́же до конця́. | Усе створив Він прекрасним у свій час, і вклав мир у серце їх, хоча людина не може осягнути діл, які Бог чинить, від початку до кінця. |
|
12
|
12
|
| Уразумі́х, я́ко ність бла́го в них, но то́кмо є́же весели́тися і є́же твори́ти бла́го в животі́ своє́м. | Пізнав я, що немає для них нічого кращого, як веселитися і чинити добре в житті своєму. |
|
13
|
13
|
| І́бо всяк челові́к, і́же ясть і піє́ть і ви́дить благо́є во всем труді́ своє́м, сіє́ дая́ніє Бо́жиє єсть. | І якщо яка людина їсть і п’є, і бачить добре у всякій праці своїй, то це — дар Божий. |
|
14
|
14
|
| Разумі́х, я́ко вся, єли́ка сотвори́ Бог, сія́ бу́дуть во вік. К тім ність приложи́ти і от тіх ність от’я́ти, і Бог сотвори́, да убоя́ться от лиця́ Єго́. | Пізнав я, що все, що чинить Бог, перебуває повік: до того нічого додавати і від того нічого віднімати, — і Бог робить так, щоб благоговіли перед лицем Його. |
|
15
|
15
|
| Би́вшеє уже́ єсть, і єли́ка і́муть би́ти, уже́ би́ша, і Бог взи́щеть гони́маго. | Що було, те і тепер є, і що буде, те вже було, — і Бог воззове минуле. |
|
16
|
16
|
| І єще́ ви́діх под со́лнцем мі́сто суда́, та́мо нечести́вий, і мі́сто пра́веднаго, та́мо благочести́вий. | Ще бачив я під сонцем: де мала б бути правда, там кривда; де мало б бути правосуддя, там беззаконня. |
|
17
|
17
|
| І ріх аз в се́рдці моє́м: пра́веднаго і нечести́ваго су́дить Бог, я́ко вре́м'я вся́цій ве́щі і на вся́цім сотворе́нії та́мо. | І сказав я у серці своєму: «праведного і нечестивого буде судити Бог; тому що час для всякої речі і суд над усякою справою там». |
|
18
|
18
|
| Ріх аз в се́рдці моє́м о глаго́ланії сино́в челові́чеських, я́ко разсу́дить їх Бог, і є́же показа́ти, я́ко сі́ї ско́ти суть. | Сказав я у серці своєму про синів людських, щоб випробував їх Бог, і щоб вони бачили, що вони самі по собі тварини; |
|
19
|
19
|
| І́бо і тім я́коже слу́чай сино́в челові́чеських і слу́чай ско́тский, слу́чай єди́н їм. Я́коже смерть того́, та́ко і смерть сего́, і дух єди́н во всіх. І что ізли́шше і́мать челові́к па́че скота́? Нічто́же, я́ко вся́чеськая суєта́. | тому що доля синів людських і доля тварин — доля одна: як ті вмирають, так вмирають і ці, і одне дихання у всіх, і немає в людини переваги над худобою, тому що все — суєта! |
|
20
|
20
|
| Вся і́дуть во єди́но мі́сто. Вся би́ша от пе́рсти і вся в персть возвраща́ються. | Усе йде в одне місце: все було створено з пороху і все повернеться у порох. |
|
21
|
21
|
| І кто вість дух сино́в челові́чеських, а́ще той восхо́дить горі́, і дух ско́тский, а́ще низхо́дить той до́лу в зе́млю? | Хто знає: дух синів людських чи сходить угору, і дух тварин чи сходить униз, у землю? |
|
22
|
22
|
| І ви́діх, я́ко ність бла́го, но то́кмо є́же возвесели́ться челові́к в творе́ніїх свої́х, я́ко сія́ часть єго́. Поне́же кто приведе́ть єго́ ви́діти то, є́же бу́деть по нем? | Отже, побачив я, що немає нічого кращого, як насолоджуватися людині справами своїми: тому що це — доля її; бо хто приведе її подивитися на те, що буде після неї? |
|
Глава 4
|
Глава 4
|
|
1
|
1
|
| І обрати́хся аз і ви́діх вся оклевета́нія бива́ющая под со́лнцем. І се, сле́зи оклевета́нних, і ність їм утіша́ющаго, і от руки́ клеве́щущих на ня крі́пость, і ність їм утіша́ющаго. | І обернувся я і побачив усякі утиски, які чиняться під сонцем: і ось сльози пригноблених, а утішителя у них немає; і в руках гнобителів їхніх — сила, а утішителя у них немає. |
|
2
|
2
|
| І похвали́х аз всіх уме́рших, і́же умро́ша уже́, па́че живи́х, єли́ци жи́ви суть досе́лі. | І ублажив я мертвих, які давно померли, більше за живих, які живуть досі; |
|
3
|
3
|
| І благ па́че обої́х сих, і́же єще́ не бисть, і́же не ви́ді вся́каго сотворе́нія лука́ваго сотворе́ннаго под со́лнцем. | а блаженніший за них обох той, хто ще не існував, хто не бачив злих діл, які чиняться під сонцем. |
|
4
|
4
|
| І ви́діх аз весь труд і вся́ко му́жество сотворе́нія, я́ко сіє́ ре́вность му́жа от по́друга своєго́. І сіє́ суєта́ і проізволе́ніє ду́ха. | Бачив я також, що всякий труд і всякий успіх у ділах викликають між людьми взаємну заздрість. І це — суєта і томління духу! |
|
5
|
5
|
| Безу́мний об'я́т ру́ці свої́ і сніде́ пло́ті своя́. | Нерозумний сидить, склавши свої руки, і з’їдає плоть свою. |
|
6
|
6
|
| Бла́го єсть ісполне́ніє го́рсти поко́я, па́че ісполне́нія двою́ го́рстію труда́ і произволе́нія ду́ха. | Краще жменя зі спокоєм, ніж пригорщі з трудом і томління духу. |
|
7
|
7
|
| І обрати́хся аз і ви́діх су́єтство под со́лнцем. | І обернувся я і побачив ще суєту під сонцем; |
|
8
|
8
|
| Єсть єди́н, і ність втора́го, ні си́на, ніже́ бра́та ність єму́, і ність конця́ всему́ труду́ єго́, ніже́ о́ко єго́ насища́ється бога́тства. І кому́ аз тружда́юся і лиша́ю ду́шу мою́ от благости́ні? І сіє́ суєта́ і попече́ніє лука́вно єсть. | чоловік самотній, і іншого немає; ні сина, ні брата немає у нього; а всім трудам його немає кінця, і око його не насичується багатством. «Для кого ж я працюю і позбавляю душу мою блага?» І це — суєта і недобра справа! |
|
9
|
9
|
| Бла́зі два па́че єди́наго, ї́мже єсть мзда бла́га в труді́ їх. | Двом краще, ніж одному; тому що у них є добра винагорода у праці їх: |
|
10
|
10
|
| Я́ко а́ще паде́ться єди́н от них, воздви́гнеть други́й прича́стника своєго́, і го́ре тому́ єди́ному, єгда́ паде́ть і не бу́деть втора́го воздви́гнути єго́. | тому що коли впаде один, то іншій підніме товариша свого. Але горе одному, коли впаде, а іншого немає, який підняв би його. |
|
11
|
11
|
| І а́ще у́снета два, тепло́ ї́ма бу́деть, а єди́н ка́ко согрі́ється? | Також якщо лежать двоє, то тепло їм; а одному як зігрітися? |
|
12
|
12
|
| І а́ще укріпи́ться єди́н, два ста́нета проти́ву єму́, і вервь треплете́на не ско́ро расто́ргнеться. | І якщо стане переборювати хто-небудь одного, то двоє встоять проти нього: і нитка, утроє скручена, не скоро порветься. |
|
13
|
13
|
| Благ о́трок нищ і мудр, па́че ста́ра царя́ і безу́мна, і́же не разумі́ внима́ти єще́. | Краще бідний, але розумний юнак, ніж старий, але нерозумний цар, який не вміє приймати поради; |
|
14
|
14
|
| Я́ко із до́му ю́зников ізи́деть ца́рствовати, поне́же і в ца́рстві своє́м роди́ся нищ. | бо той з в’язниці вийде на царство, хоча народився у царстві своєму бідним. |
|
15
|
15
|
| Ви́діх всіх живу́щих, ходя́щих под со́лнцем, с ю́ним втори́м, і́же воста́неть вмі́сто єго́. | Бачив я всіх, хто живе, які ходять під сонцем, з цим іншим юнаком, який займе місце того. |
|
16
|
16
|
| Ність конця́ всім лю́дем, всім, і́же пред ни́ми би́ша, і́бо послі́днії не возвеселя́ться о нем, я́ко і сіє́ суєта́ і проізволе́ніє ду́ха. | Не було числа всьому народу, що був перед ним, хоч пізніші не радітимуть ним. І це — суєта і томління духу! |
|
17
|
17
|
| Сохрани́ но́гу твою́, єгда́ а́ще і́деши в дом Бо́жий, і близ (бу́ди) є́же слу́шати. Па́че дая́нія безу́мних же́ртва твоя́, поне́же не ві́дять, я́ко творя́ть зло. | Спостерігай за ногою твоєю, коли йдеш у дім Божий, і будь готовий більше до слухання, ніж до жертвоприношення; бо вони не думають, що зле чинять. |
|
Глава 5
|
Глава 5
|
|
1
|
1
|
| Не скор бу́ди усти́ твої́ми, і се́рдце твоє́ да не ускоря́єть ізноси́ти сло́во пред лице́м Бо́жиїм. Я́ко Бог на небесі́ горі́, ти же на землі́ до́лу, сего́ ра́ди да бу́дуть словеса́ твоя́ ма́ла. | Не поспішай язиком твоїм, і серце твоє нехай не поспішає вимовити слово перед Богом; тому що Бог на небі, а ти на землі; тому слова твої нехай будуть скупі. |
|
2
|
2
|
| Я́ко прихо́дить со́ніє во мно́жестві попече́нія, та́ко і глас безу́мнаго во мно́жестві слове́с. | Бо, як сновидіння бувають при великій кількості турбот, так голос нерозумного пізнається при великій кількості слів. |
|
3
|
3
|
| А́ще обіща́єши обі́т Бо́гу, не уме́дли отда́ти єго́. Я́ко ність хоті́нія в безу́мних, ти у́бо, єли́ка а́ще обіща́єши, отда́ждь. | Коли даєш обітницю Богу, то не барися виконати її, тому що Він не благоволить до нерозумних: що обіцяв, виконай. |
|
4
|
4
|
| Бла́го тебі́ є́же не обіщава́тися, не́жели обіща́вшуся тебі́, не отда́ти. | Краще тобі не обіцяти, ніж обіцяти і не виконати. |
|
5
|
5
|
| Не даждь устна́м твої́м є́же во гріх ввести́ плоть твою́, і да не рече́ши пред лице́м Бо́жиїм, я́ко неві́дініє єсть, да не прогні́вається Бог о гла́сі твоє́м і растли́ть творе́нія рук твої́х. | Не дозволяй вустам твоїм вводити у гріх плоть твою, і не говори перед ангелом [Божим]: «це — помилка!» Для чого тобі робити, щоб Бог прогнівався на слово твоє і зруйнував справу рук твоїх? |
|
6
|
6
|
| Я́ко во мно́жестві со́ній і су́єтствія, (та́ко) і словеса́ мно́га, ті́мже Бо́га бо́йся. | Бо у безлічі сновидінь, як і в безлічі слів, — багато суєти; але ти бійся Бога. |
|
7
|
7
|
| А́ще оби́ду ни́щаго і расхище́ніє суда́ і пра́вди уви́диши во страні́, не диви́ся о ве́щі. Я́ко висо́кий над висо́ким надзира́тель, і висо́ції над ни́ми, | Якщо ти побачиш у якійсь області пригнічення бідного і порушення суду і правди, то не дивуйся цьому: тому що над високим наглядає вищий, а над ними ще вищий; |
|
8
|
8
|
| і ізоби́ліє землі́ над всім єсть цар села́ возді́ланна. | зверхність же над країною в цілому має цар, який піклується про країну. |
|
9
|
9
|
| Люб'я́й сребро́ не наси́титься сребра́. І кто наслади́ться во мно́жестві єго́ плода́? І сіє́ суєта́. | Хто любить срібло, той не насититься сріблом, і хто любить багатство, тому немає користи від того. І це — суєта! |
|
10
|
10
|
| Во мно́жестві бла́га умно́жишася яду́щії є. І ко́є му́жество іму́щему є? Я́ко нача́ло є́же ви́діти очи́ма свої́ма. | Примножується майно, примножуються і ті, що споживають його; і яке благо для того, хто володіє ним: хіба тільки дивитися своїми очима? |
|
11
|
11
|
| Сон сла́док рабо́тающему, а́ще ма́ло або мно́го сність. А наси́тившагося бога́тство не оставля́єть усну́ти. | Солодкий сон у того, хто працює, чи мало, чи багато він з’їсть; але пересичення багатого не дає йому заснути. |
|
12
|
12
|
| Єсть неду́г, єго́же ви́діх под со́лнцем, бога́тство храни́мо от стяжа́теля во зло єму́, | Є болісна недуга, яку я бачив під сонцем: багатство, яке зберігається володарем його на шкоду йому. |
|
13
|
13
|
| і поги́бнеть бога́тство о́но в попече́нії лука́вні, і роди́ си́на, і ність в руці́ єго́ нічто́же. | І гине багатство це від нещасних випадків: породив він сина, і нічого немає в руках у нього. |
|
14
|
14
|
| Я́коже ізи́де із чре́ва ма́тере своєя́ наг, возврати́ться іти́, я́коже і при́йде, і нічто́же во́зьметь от труда́ своєго́, да понесе́ть в руці́ своє́й. | Як вийшов він нагим з утроби матері своєї, таким і відходить, яким прийшов, і нічого не візьме від праці своєї, що міг би він понести у руці своїй. |
|
15
|
15
|
| І сіє́ зол неду́г. Я́коже бо при́йде, та́ко і оти́деть, і ка́я по́льза єму́, я́ко труди́ться на вітр? | І це тяжка недуга: яким прийшов він, таким і відходить. Яка ж користь йому, що він трудився на вітер? |
|
16
|
16
|
| І́бо всі дні́є єго́ во тьмі і пла́чі і в я́рості мно́зі, і в неду́зі і во гні́ві. | А він у всі дні свої їв у потемках, у великому роздратуванні, у прикрості і досаді. |
|
17
|
17
|
| Се, ви́діх аз благо́є, є́же єсть ізря́дно, є́же я́сти і пи́ти і ви́діти благости́ню во всем труді́ своє́м, і́мже труди́лся би под со́лнцем, в число́ дній живота́ своєго́, я́же дал єсть єму́ Бог, я́ко сіє́ часть Єго́. | Ось ще, що я знайшов доброго і приємного: їсти і пити і насолоджуватися добром у всіх трудах своїх, якими хто трудиться під сонцем у всі дні життя свого, які дав йому Бог; тому що це його доля. |
|
18
|
18
|
| і́бо вся́кому челові́ку, єму́же дал єсть Бог бога́тство і імі́нія, і власть даде́ єму́ я́сти от того́ і прия́ти часть свою́ і возвесели́тися о труді́ своє́м, сіє́ дар Бо́жий єсть. | І якщо якій людині Бог дав багатство і майно, і дав їй владу користуватися ними і брати свою частку і насолоджуватися від праці своєї, то це дар Божий. |
|
19
|
19
|
| Я́ко не мно́го па́м'ятствовати і́мать дні живота́ своєго́, поне́же Бог облага́єть єго́ попече́ньми в весе́лії се́рдця єго́. | Недовго будуть у нього в пам’яті дні життя його; тому Бог і винагороджує його радістю серця його. |
|
Глава 6
|
Глава 6
|
|
1
|
1
|
| Єсть лука́вствіє, є́же ви́діх под со́лнцем, і мно́го єсть над челові́ком. | Є зло, яке бачив я під сонцем, і воно часто буває між людьми: |
|
2
|
2
|
| Муж, єму́же дасть Бог бога́тство і імі́ніє і сла́ву, і ність лиша́яй душі́ своє́й от всіх, ї́хже вожделі́єть, і не дасть єму́ Бог вла́сти от него́ я́сти, я́ко чуждь муж я́сти і́мать от него́. І сіє́ суєта́ і неду́г зол єсть. | Бог дає людині багатство і майно і славу, і немає для душі її нестачі ні в чому, чого не побажала б вона; але не дає їй Бог користуватися цим, а користується тим чужа людина: це — суєта і тяжка недуга! |
