При́тчі Соломо́на, си́на Дави́дова, і́же ца́рствова во Ізра́їлі,

Притчі Соломона, сина Давидового, царя Ізраїльського,

позна́ти прему́дрость і наказа́ніє і уразумі́ти словеса́ му́дрости,

щоб пізнати мудрість і наставляння, зрозуміти слова розуму;

прия́ти же ізви́тія слове́с і разріше́нія гада́ній, уразумі́ти же пра́вду і́стинную і суд ісправля́ти;

засвоїти правила розсудливости, правосуддя, суду і правоти;

да дасть незло́бивим кова́рство, отроча́ті же ю́ну чу́вство же і смисл.

простим дати розважливість, юнаку — знання і розсудливість;

Сих бо послу́шав, му́дрий прему́дріє бу́деть, а разу́мний строї́тельство стя́жеть;

послухає мудрий — і примножить пізнання, і розумний знайде мудрі поради;

Лу́чше і́м'я до́броє, не́же бога́тство мно́го, па́че же сребра́ і зла́та благода́ть блага́я.

Добре ім’я краще за велике багатство, і добра слава краща за срібло і золото.

Бога́т і нищ сріто́ста друг дру́га, обої́х же Госпо́дь сотвори́.

Багатий і бідний зустрічаються один з одним: того й іншого створив Господь.

Худо́г, ви́дів лука́ваго му́чима крі́пко, сам наказу́ється; безу́мнії же мимоше́дше отщети́шася.

Розсудливий бачить біду, і ховається; а недосвідчені йдуть уперед, і караються.

Род прему́дрости страх Госпо́день, і бога́тство і сла́ва і живо́т.

За смиренням іде страх Господній, багатство і слава і життя.

Волчці́ і сі́ті на путе́х стро́потних, храня́й же свою́ ду́шу ізбіжи́ть їх.

Терня і сіті на шляху підступного; хто береже душу свою, віддалися від них.

Бога́тії убо́гими і́муть облада́ти,

Напоум юнака на початку путі його: він не ухилиться від неї, коли і постаріє.

і раби́ свої́м господе́м взайм даду́ть.

Багатий панує над бідним, і боржник робиться рабом позикодавця.

Сі́явий зла́я по́жнеть зла́я, я́зву же діл свої́х соверши́ть.

Хто сіє неправду, пожне біду, і тростини гніву його не стане. [Людину, яка доброхітно дає, любить Бог, і нестачу діл її поповнить.]

Му́жа ти́ха і дая́теля лю́бить Госпо́дь, суєту́ же діл єго́ сконча́єть.

Милосердий буде благословлятися, тому що дає бідному від хліба свого. [Перемогу і честь здобуває той, хто дає дари, і навіть оволодіває душею тих, що одержують їх.]

Ми́луяй ни́щаго сам препита́ється; от свої́х бо хлі́бов даде́ убо́гому. Побі́ду і честь устроя́єть дая́й да́ри, оба́че ду́шу погубля́єть стяжа́вших.

Прожени кощунника, і віддалиться розбрат, і припиняться сварка і лайка.

Сія́ глаго́леть муж ві́рующим Бо́гові, і почива́ю:

Слова Агура, сина Іакеєвого. Натхненні слова, які сказав цей чоловік Іфиїлу, Іфиїлу й Укалу:

безу́мніє бо єсьм от всіх челові́к, і ра́зума челові́чеськаго ність во мні;

справді, я більший невіглас, ніж будь-хто з людей, і розуму людського немає у мене,

Бог же научи́ м'я прему́дрости, і ра́зум святи́х уразумі́х.

і не навчився я мудрости, і пізнання святих не маю.

Кто взи́де на не́бо і сни́де? кто собра́ ві́три в ні́дра? кто возврати́ во́ду в ри́зу? кто обдержа́ вся конці́ землі́? ко́є і́м'я єго́? іли́ ко́є і́м'я си́ну єго́, да разумі́єши?

Хто піднімався на небо і сходив? хто зібрав вітер у пригорщі свої? хто зав’язав воду в одяг? хто поставив усі межі землі? яке ім’я йому? і яке ім’я синові його? чи знаєш?

Вся бо словеса́ Бо́жія раздеже́на; защища́єть же Сам благогові́ющих Єму́.

Усяке слово Бога чисте; Він — щит тим, хто уповає на Нього.

Не приложи́ ко словесе́м Єго́, да не обличи́ть Тя, і лож бу́деши.

Не додавай до слів Його, щоб Він не викрив тебе, і ти не виявився неправдомовцем.

Дво́є прошу́ у Тебе́, не отими́ от мене́ благода́ті пре́жде уме́ртвія моєго́:

Дві речі я прошу в Тебе, не відмов мені, перше ніж я помру:

су́єтно сло́во і ло́жно дале́че от мене́ сотвори́, бога́тства же і нищети́ не даждь мі; устро́й же мі потре́бная і самодово́льная,

суєту і неправду віддали від мене, убогости і багатства не давай мені, годуй мене насущним хлібом,

да не наси́щся лож бу́ду і реку́: кто м'я ви́дить? іли́ обнища́в укра́ду і клену́ся і́менем Бо́жиїм.

щоб, переситившись, я не зрікся Тебе і не сказав: «хто Господь?» і щоб, зубожівши, не став красти і вживати ім’я Бога мого марно.

Моя́ словеса́ реко́шася от Бо́га, царе́во проро́чество, єго́же наказа́ ма́ти єго́;

Слова Лемуїла царя. Наставляння, які дала йому мати його:

что, ча́до, (*соблюде́ши,) что річе́ніє Бо́жиє? перворо́дне, тебі́ глаго́лю, си́не: что, ча́до моєго́ чре́ва? что, ча́до мої́х моли́тв?

що, сину мій? що, сину утроби моєї? що, сину обітниць моїх?

Не даждь жена́м твоєго́ бога́тства і твоєго́ ума́ і житія́ в послі́дній сові́т.

Не віддавай жінкам сил твоїх, ні шляхів твоїх згубницям царів.

С сові́том все твори́, с сові́том пий вино́; си́льнії гнівли́ві суть, вина́ да не пію́ть,

Не царям, Лемуїле, не царям пити вино, і не князям — сикеру,

да напи́вшеся не забу́дуть му́дрости і пра́во суди́ти немощни́м не возмо́гуть.

щоб, напившись, вони не забули закону і не викривили суду всіх пригноблених.

Даді́те сике́ра су́щим в печа́лех і вино́ пи́ти су́щим в болі́знех,

Дайте сикеру тому, хто гине, і вино засмученому душею;

да забу́дуть убоже́ства і болі́зней не воспом'я́нуть ктому́.

нехай він вип’є і забуде бідність свою і не згадає більше про своє страждання.

Си́не, отверза́й уста́ твоя́ сло́ву Бо́жию і суди́ вся здра́во;

Відкривай уста твої за безмовного і для захисту всіх сиріт.

отверза́й уста́ твоя́ і суди́ пра́ведно, разсужда́й же убо́га і не́мощна.

Відкривай уста твої для правосуддя і для справи бідного й убогого.

Жену́ до́блю кто обря́щеть, дража́йші єсть ка́менія многоці́ннаго такова́я;

Хто знайде доброчесну дружину? ціна її вища за перли;

дерза́єть на ню се́рдце му́жа єя́; такова́я до́брих кори́стей не лиши́ться;

упевнене у ній серце чоловіка її, і він не залишиться без прибутку;

ді́лаєть бо му́жу своєму́ блага́я во все житіє́;

вона відплачує йому добром, а не злом, в усі дні життя свого.

обрі́тши во́лну і лен, сотвори́ благопотре́бноє рука́ма свої́ма.

Добуває вовну і льон, і з охотою працює своїми руками.

Бисть, я́ко кора́бль ку́плю ді́я, іздале́ча собира́єть себі́ бога́тство;

Вона, як купецькі кораблі, здалеку добуває хліб свій.

і востае́ть із но́щі, і даде́ бра́шна до́му і діла́ раби́ням.

Вона встає ще вночі і роздає їжу в домі своєму і визначає денну працю служницям своїм.

Узрі́вши село́ купи́, от плодо́в же рук свої́х насади́ стяжа́ніє.

Задумає вона про поле, і придбає його; від плодів рук своїх насаджує виноградник.

Препоя́савши крі́пко чре́сла своя́, утверди́ть ми́шці своя́ на ді́ло,

Підперезує силою стегна свої і зміцнює м’язи свої.

і вкуси́, я́ко добро́ єсть ді́лати, і не угаса́єть світи́льник єя́ всю нощ.

Вона відчуває, що заняття її добре, і — світильник її не гасне і вночі.

Ла́кти своя́ простира́єть на поле́зная, ру́ці же свої́ утвержда́єть на вретено́,

Простягає руки свої до прядки, і персти її беруться за веретено.

і ру́ці свої́ отверза́єть убо́гому, длань же простре́ ни́щу.

Долоню свою вона відкриває бідному, і руку свою подає нужденному.

Не пече́ться о су́щих в дому́ муж єя́, єгда́ гді заме́длить, всі бо у нея́ оді́яні суть.

Не боїться холоду для родини своєї, тому що вся родина її одягнена у подвійний одяг.

Сугу́ба одія́нія сотвори́ му́жу своєму́, от виссо́на же і порфи́ри себі́ одія́нія.

Вона робить собі килими; висон і пурпур — одяг її.

Сла́вен бива́єть во враті́х муж єя́, внегда́ а́ще ся́деть в со́нмищі со старі́йшини жи́тельми землі́.

Чоловік її відомий біля воріт, коли сидить зі старійшинами землі.

Плащани́ці сотвори́ і продаде́ Фінікі́аном, опоя́санія же Ханане́йом.

Вона робить покривала і продає, і пояси доставляє купцям фінікійським.

Уста́ своя́ отве́рзе внима́тельно і зако́нно і чин запові́да язи́ку своєму́.

Сила і краса — одяг її, і весело дивиться вона на майбутнє.

Крі́постію і лі́потою облече́ся, і возвесели́ся во дні послі́днія.

Вуста свої відкриває з мудрістю, і лагідне наставляння на язиці її.

Ті́сни стезі́ до́му єя́, бра́шна же лі́ностнаго не яде́.

Вона спостерігає за господарством у домі своєму і не їсть хліба неробства.

Уста́ своя́ отве́рзе му́дро і зако́нно.

Встають діти й ублажають її, — чоловік, і хвалить її:

Ми́лостиня же єя́ возста́ви ча́да єя́, і обогати́шася; і муж єя́ похвали́ ю;

«багато було дружин доброчесних, але ти перевершила всіх їх».

мно́гі дще́рі стяжа́ша бога́тство, мно́гі сотвори́ша си́лу; ти же предуспі́ла і превознесла́ся єси́ над всі́ми;

Миловидість оманлива і краса суєтна; але дружина, яка боїться Господа, гідна похвали.

ло́жнаго угожде́нія і су́єтния добро́ти же́нськия ність в тебі́; жена́ бо разу́мная благослове́нна єсть; страх же Госпо́день сія́ да хва́лить.

Дайте їй від плоду рук її, і нехай прославлять її біля воріт діла її!

Даді́те єй от плодо́в усте́н єя́, і да хвали́м бу́деть во враті́х муж єя́.