Завантаження...
Зміст

Глава 7
Глава 7
1
1
Єгда́ же сконча́ вся глаго́ли Своя́ в слу́хи лю́дем, (Зач. 29) вни́де в Капернау́м. Коли ж Він скінчив усі слова Свої до людей, що слухали Його, то увійшов до Капернаума.
2
2
Со́тнику же ні́коєму раб боля́ злі, хотя́ше [імі́яше] умре́ти, і́же бі єму́ че́стен. У одного сотника був хворий при смерті слуга, яким той дорожив.
3
3
Сли́шав же о Ісу́сі, посла́ к Нему́ ста́рці іуде́йськия, моля́ Єго́, я́ко да прише́д спасе́ть раба́ єго́. Почувши про Ісуса, він послав до Нього старійшин юдейських просити Його, щоб прийшов зцілити слугу його.
4
4
Они́ же прише́дше ко Ісу́сові, моля́ху Єго́ то́щно, глаго́люще, я́ко досто́їн єсть, єму́же да́си сіє́; І вони, прийшовши до Ісуса, щиро благали Його, кажучи: він достойний, щоб Ти зробив для нього це,
5
5
лю́бить бо язи́к наш, і со́нмище той созда́ нам. бо любить народ наш і збудував нам синагогу.
6
6
Ісу́с же ідя́ше с ни́ми. І уже́ Єму́ не дале́че су́щу от хра́мини, посла́ к Нему́ со́тник дру́ги, глаго́ля Єму́: Го́споди, не дви́жися; нісьм бо досто́їн, да под кров мой вни́деши; Ісус пішов з ними. І коли Він був уже недалеко від дому, сотник послав до Нього друзів сказати Йому: Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти під дах мій увійшов.
7
7
ті́мже ні себе́ досто́йна сотвори́х прийти́ к Тебі́; но рци сло́во, і ісцілі́єть о́трок мой; Тому і самого себе не вважаю я достойним прийти до Тебе; але скажи тільки слово, і одужає слуга мій.
8
8
і́бо і аз челові́к єсьм под влади́кою учине́н, імі́я под собо́ю во́їни; і глаго́лю сему́: іди́, і іде́ть; і друго́му: прийди́, і при́йдеть; і рабу́ моєму́: сотвори́ сіє́, і сотвори́ть. Бо і я, людина підвладна, маючи під собою воїнів, кажу одному: йди, і він іде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: роби те, і робить.
9
9
Сли́шав же сія́ Ісу́с, чуди́ся єму́, і, обра́щся іду́щему по нем наро́ду, рече́: глаго́лю вам, ні во Ізра́їлі толи́ки ві́ри обріто́х. Почувши це, Ісус здивувався йому і, повернувшись, сказав до народу, що йшов за Ним: кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри.
10
10
І возвра́щшеся по́сланії обріто́ша боля́щаго раба́ ісцілі́вша. Посланці, повернувшись у дім, знайшли хворого слугу здоровим.
11
11
(Зач. 30) І бисть посе́м, ідя́ше во град, нарица́ємий Наї́н; і с Ним ідя́ху ученици́ Єго́ мно́зі і наро́д мног. Після цього Ісус пішов до міста, що зветься Наїн; і з Ним ішло багато учеників Його і безліч народу.
12
12
Я́коже прибли́жися ко врато́м гра́да, і се ізноша́ху уме́рша, си́на єдоноро́дна ма́тері своє́й, і та бі вдова́; і наро́д от гра́да мног с не́ю. Коли ж Він підійшов до воріт міста, саме виносили померлого, єдиного сина у матері, а вона була вдова; і чимало народу йшло з нею з міста.
13
13
І ви́дів ю Госпо́дь, милосе́рдова о ней, і рече́ єй: не пла́чи. Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач.
14
14
І присту́пль косну́ся во одр; нося́щії же ста́ша; і рече́: ю́ноше, тебі́ глаго́лю, воста́ни! І, підійшовши, доторкнувся до мар; ті, що несли, зупинилися, і Він сказав: юначе, тобі кажу, встань!
15
15
І сі́де ме́ртвий, і нача́т глаго́лати; і даде́ єго́ ма́тері єго́. І мертвий сів і почав говорити; і віддав його Ісус матері його.
16
16
Прия́т же страх всіх, і сла́вляху Бо́га, глаго́люще: я́ко проро́к ве́лій воста́ в нас, і я́ко посіти́ Бог люде́й свої́х. І всіх охопив страх, і славили Бога, кажучи: великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій.
17
17
(Зач. 31) І ізи́де сло́во сіє́ по всей Іуде́ї о Нем і по всей страні́. Така чутка про Нього розійшлася по всій Юдеї і по всьому тому краю.
18
18
І возвісти́ша Іоа́нну ученици́ єго́ о всіх сих. І сповістили про все те Іоана учні його.
19
19
І призва́в два ні́кая от учени́к свої́х Іоа́нн, посла́ ко Ісу́су, глаго́ля: Ти ли єси́ Гряди́й, іли́ іно́го ча́єм? Іоан, прикликавши двох з учнів своїх, послав до Ісуса спитати: чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати?
20
20
Прише́дша же к Нему́ му́жа рі́ста: Іоа́нн Крести́тель посла́ нас к Тебі́, глаго́ля: Ти ли єси́ Гряди́й, іли́ іно́го ча́єм? Вони, прийшовши до Ісуса, сказали: Іоан Хреститель послав нас до Тебе спитати — чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати?
21
21
В той же час ісціли́ мно́гі от неду́г і ран і дух злих, і мно́гим сліпи́м дарова́ прозрі́ніє. А в той час Він зцілив багатьох від недуг і ран, і від злих духів, і багатьом сліпим дарував прозріння.
22
22
І отвіща́в Ісу́с рече́ ї́ма: ше́дша возвісти́та Іоа́нну, я́же ви́діста і сли́шаста: я́ко сліпі́ї прозира́ють, хро́мії хо́дять, прокаже́ннії очища́ються, глусі́ї сли́шать, ме́ртвії востаю́ть, ни́щії благовіству́ють; І сказав їм Ісус у відповідь: підіть, розкажіть Іоанові, що ви бачили і чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають, убогі благовістять.
23
23
і блаже́н єсть, і́же а́ще не соблазни́ться о Мні. І блаженний той, хто не спокуситься через Мене!
24
24
Отше́дшема же ученико́ма Іоа́нновома, нача́т глаго́лати к наро́дом о Іоа́нні: чесо́ ізидо́сте в пусти́ню ви́діти, трость ли ві́тром коле́блему? А як одійшли учні Іоана, Він почав говорити народові про Іоана: на що ходили ви дивитися в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише?
25
25
Но чесо́ ізидо́сте ви́діти? Челові́ка ли в м'я́гкі ри́зи оді́яна? Се, і́же во оде́жді сла́вній і пи́щі су́щії, во ца́рствії [во дво́ріх ца́рських] суть. На кого ходили дивитися? Чи на людину, одягнену в м’який одяг? Але ті, що одягаються пишно та живуть у розкошах, знаходяться в царських палатах.
26
26
Но чесо́ ізидо́сте ви́діти? Проро́ка ли? Єй, глаго́лю вам, і ли́шше проро́ка. На що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, і більше, ніж на пророка.
27
27
Сей (бо) єсть, о не́мже пи́сано єсть: се Аз послю́ а́нгела Моєго́ пред лице́м Твої́м, і́же устро́їть путь Твой пред Тобо́ю. Це той, про кого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою.
28
28
Глаго́лю бо вам: бо́лій в рожде́нних жена́ми проро́ка Іоа́нна Крести́теля нікто́же єсть; мній же во Ца́рствії Бо́жиї бо́лії єго́ єсть. Бо кажу вам: з народжених жінками немає жодного пророка, більшого за Іоана Хрестителя, але найменший у Царстві Божому більший за нього.
29
29
І всі лю́діє сли́шавше і ми́таріє, оправди́ша Бо́га, кре́щшеся креще́нієм Іоа́нновим; І всі люди, що слухали Його, навіть і митарі, визнавши славу Бога, хрестилися хрещенням Іоановим.
30
30
фарисе́є же і зако́нници сові́т Бо́жий отверго́ша о себі́, не кре́щшеся от него́. Фарисеї ж і законники відкинули волю Божу про себе і не хрестилися від нього.
31
31
(Зач. 32) Рече́ же Госпо́дь: кому́ у́бо уподо́блю челові́ки ро́да сего́, і кому́ суть подо́бні? Тоді Господь сказав: кому уподібню людей роду цього і до кого вони подібні?
32
32
Подо́бні суть о́трочищем сідя́щим на то́ржищих і приглаша́ющим друг дру́га, і глаго́лющим: писка́хом вам, і не пляса́сте; рида́хом вам, і не пла́касте. Вони подібні до дітей, що сидять на торжищах і кличуть одне одного й кажуть: ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, а ви не плакали.
33
33
При́йде бо Іоа́нн Крести́тель ні хлі́ба яди́й, ні вина́ пія́, і глаго́лете: бі́ся і́мать. Бо прийшов Іоан Хреститель, який ні хліба не їсть, ні вина не п’є, і говорите: він біса має.
34
34
При́йде Син Челові́чеський яди́й і пія́, і глаго́лете: сей челові́к я́дця і винопи́йця, друг митаре́м і грі́шником. Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і говорите: ось чоловік, Який любить їсти, пити вино, друг митарям і грішникам.
35
35
І оправди́ся прему́дрость от чад свої́х всіх. І виправдалася премудрість всіма дітьми своїми*.
36
36
(Зач. 33) Моля́ше же Єго́ ні́кий от фарисе́й, да би ял с Ним; і вшед в дом фарисе́йов, возлеже́. Один з фарисеїв просив Його, щоб спожив з ним їжі, і Він, прийшовши в дім фарисея, возліг.
37
37
І се жена́ во гра́ді, я́же бі грі́шниця, і уві́дівши, я́ко возлежи́ть во хра́мині фарисе́йові, прине́сши алава́стр ми́ра, І ось жінка з того міста, яка була грішницею, довідавшись, що Він перебуває в домі фарисея, принесла алавастрову посудину з миром
38
38
і ста́вши при ногу́ Єго́ созади́, пла́чущися, нача́т умива́ти но́зі Єго́ слеза́ми, і власи́ глави́ своєя́ отира́ше, і облобиза́ше но́зі Єго́, і ма́заше ми́ром. і, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обмивати ноги Його слізьми і обтирати волоссям голови своєї, цілувала ноги Його і мастила миром.
39
39
Ви́дів же фарисе́й воззва́вий Єго́, рече́ в себі́, глаго́ля: Сей, а́ще би бил проро́к, ві́діл би кто і какова́ жена́ прикаса́ється Єму́; я́ко грі́шниця єсть. Фарисей же, що запросив Його, побачивши це, сказав сам собі: якби Він був пророком, то знав би, хто і яка жінка доторкається до Нього, бо вона грішниця.
40
40
І отвіща́в Ісу́с рече́ к нему́: Си́моне, і́мам ті ні́что рещи́. Он же рече́: Учи́телю, рци. Звернувшись до нього, Ісус сказав: Симоне, я маю тобі дещо сказати. Він же говорить: кажи, Вчителю.
41
41
Ісу́с же рече́: два должника́ бі́ста займода́вцю ні́коєму; єди́н бі до́лжен п'ятію́сот дина́рії, други́й же п'ятію́десят; Ісус сказав: у одного лихваря було два боржники, один винен був п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят.
42
42
не іму́щема же ї́ма возда́ти, обі́ма отда́ [оста́ви]. Кото́рий у́бо єю́, рци, па́че возлю́бить єго́? Коли ж вони не мали чим віддати, він простив обом. Скажи ж, котрий з них більше полюбить його?
43
43
Отвіща́в же Си́мон рече́: мню, я́ко єму́же в'я́щше отда́ [оста́ви]. Он же рече́ єму́: пра́во суди́л єси́. У відповідь Симон сказав: думаю, що той, якому більше простив. Він сказав: правильно ти розсудив.
44
44
І обра́щся к жені́, Си́монові рече́: ви́диши ли сію́ жену́? Внидо́х в дом твой, води́ на но́зі Мої́ не дал єси́; сія́ же слеза́ми облія́ Мі но́зі і власи́ глави́ своєя́ отре́. І, обернувшись до жінки, сказав Симонові: чи бачиш цю жінку? Я прийшов у дім твій, і ти не дав Мені води на ноги, вона ж слізьми обливала ноги Мої і волоссям голови своєї обтерла.
45
45
Лобза́нія Мі не дал єси́; сія́ же, отне́лиже внидо́х, не преста́ облобиза́ющи Мі но́зі. Ти цілування не дав Мені, а вона, відколи Я прийшов, не перестає цілувати ноги Мої.
46
46
Ма́слом глави́ Моєя́ не пома́зал єси́; сія́ же ми́ром пома́за Мі но́зі. Ти оливою не помастив голови Моєї, вона ж миром намастила ноги Мої.
47
47
Єго́же ра́ди, глаго́лю ті: отпуща́ються грісі́ єя́ мно́зі, я́ко возлюби́ мно́го; а єму́же ма́ло оставля́ється, ме́нше лю́бить. Через те кажу тобі: прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато, а кому мало прощається, той мало любить.
48
48
Рече́ же єй: отпуща́ються тебі́ грісі́. Їй же сказав: прощаються тобі гріхи.
49
49
І нача́ша возлежа́щії с Ним глаго́лати в себі́: кто Сей єсть, І́же і гріхи́ отпуща́єть? Ті, що були з Ним, почали говорити про себе: хто Він, що й гріхи прощає?
50
50
Рече́ же к жені́: ві́ра твоя́ спасе́ тя; іди́ в ми́рі. Він же сказав жінці: віра твоя спасла тебе; йди з миром.