|
Глава 7
|
Глава 7
|
|
1
|
1
|
| Коли ж Він скінчив усі слова Свої до людей, що слухали Його, то увійшов до Капернаума. | Єгда́ же сконча́ вся глаго́ли Своя́ в слу́хи лю́дем, (Зач. 29) вни́де в Капернау́м. |
|
2
|
2
|
| У одного сотника був хворий при смерті слуга, яким той дорожив. | Со́тнику же ні́коєму раб боля́ злі, хотя́ше [імі́яше] умре́ти, і́же бі єму́ че́стен. |
|
3
|
3
|
| Почувши про Ісуса, він послав до Нього старійшин юдейських просити Його, щоб прийшов зцілити слугу його. | Сли́шав же о Ісу́сі, посла́ к Нему́ ста́рці іуде́йськия, моля́ Єго́, я́ко да прише́д спасе́ть раба́ єго́. |
|
4
|
4
|
| І вони, прийшовши до Ісуса, щиро благали Його, кажучи: він достойний, щоб Ти зробив для нього це, | Они́ же прише́дше ко Ісу́сові, моля́ху Єго́ то́щно, глаго́люще, я́ко досто́їн єсть, єму́же да́си сіє́; |
|
5
|
5
|
| бо любить народ наш і збудував нам синагогу. | лю́бить бо язи́к наш, і со́нмище той созда́ нам. |
|
6
|
6
|
| Ісус пішов з ними. І коли Він був уже недалеко від дому, сотник послав до Нього друзів сказати Йому: Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти під дах мій увійшов. | Ісу́с же ідя́ше с ни́ми. І уже́ Єму́ не дале́че су́щу от хра́мини, посла́ к Нему́ со́тник дру́ги, глаго́ля Єму́: Го́споди, не дви́жися; нісьм бо досто́їн, да под кров мой вни́деши; |
|
7
|
7
|
| Тому і самого себе не вважаю я достойним прийти до Тебе; але скажи тільки слово, і одужає слуга мій. | ті́мже ні себе́ досто́йна сотвори́х прийти́ к Тебі́; но рци сло́во, і ісцілі́єть о́трок мой; |
|
8
|
8
|
| Бо і я, людина підвладна, маючи під собою воїнів, кажу одному: йди, і він іде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: роби те, і робить. | і́бо і аз челові́к єсьм под влади́кою учине́н, імі́я под собо́ю во́їни; і глаго́лю сему́: іди́, і іде́ть; і друго́му: прийди́, і при́йдеть; і рабу́ моєму́: сотвори́ сіє́, і сотвори́ть. |
|
9
|
9
|
| Почувши це, Ісус здивувався йому і, повернувшись, сказав до народу, що йшов за Ним: кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри. | Сли́шав же сія́ Ісу́с, чуди́ся єму́, і, обра́щся іду́щему по нем наро́ду, рече́: глаго́лю вам, ні во Ізра́їлі толи́ки ві́ри обріто́х. |
|
10
|
10
|
| Посланці, повернувшись у дім, знайшли хворого слугу здоровим. | І возвра́щшеся по́сланії обріто́ша боля́щаго раба́ ісцілі́вша. |
|
11
|
11
|
| Після цього Ісус пішов до міста, що зветься Наїн; і з Ним ішло багато учеників Його і безліч народу. | (Зач. 30) І бисть посе́м, ідя́ше во град, нарица́ємий Наї́н; і с Ним ідя́ху ученици́ Єго́ мно́зі і наро́д мног. |
|
12
|
12
|
| Коли ж Він підійшов до воріт міста, саме виносили померлого, єдиного сина у матері, а вона була вдова; і чимало народу йшло з нею з міста. | Я́коже прибли́жися ко врато́м гра́да, і се ізноша́ху уме́рша, си́на єдоноро́дна ма́тері своє́й, і та бі вдова́; і наро́д от гра́да мног с не́ю. |
|
13
|
13
|
| Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач. | І ви́дів ю Госпо́дь, милосе́рдова о ней, і рече́ єй: не пла́чи. |
|
14
|
14
|
| І, підійшовши, доторкнувся до мар; ті, що несли, зупинилися, і Він сказав: юначе, тобі кажу, встань! | І присту́пль косну́ся во одр; нося́щії же ста́ша; і рече́: ю́ноше, тебі́ глаго́лю, воста́ни! |
|
15
|
15
|
| І мертвий сів і почав говорити; і віддав його Ісус матері його. | І сі́де ме́ртвий, і нача́т глаго́лати; і даде́ єго́ ма́тері єго́. |
|
16
|
16
|
| І всіх охопив страх, і славили Бога, кажучи: великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій. | Прия́т же страх всіх, і сла́вляху Бо́га, глаго́люще: я́ко проро́к ве́лій воста́ в нас, і я́ко посіти́ Бог люде́й свої́х. |
|
17
|
17
|
| Така чутка про Нього розійшлася по всій Юдеї і по всьому тому краю. | (Зач. 31) І ізи́де сло́во сіє́ по всей Іуде́ї о Нем і по всей страні́. |
|
18
|
18
|
| І сповістили про все те Іоана учні його. | І возвісти́ша Іоа́нну ученици́ єго́ о всіх сих. |
|
19
|
19
|
| Іоан, прикликавши двох з учнів своїх, послав до Ісуса спитати: чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати? | І призва́в два ні́кая от учени́к свої́х Іоа́нн, посла́ ко Ісу́су, глаго́ля: Ти ли єси́ Гряди́й, іли́ іно́го ча́єм? |
|
20
|
20
|
| Вони, прийшовши до Ісуса, сказали: Іоан Хреститель послав нас до Тебе спитати — чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати? | Прише́дша же к Нему́ му́жа рі́ста: Іоа́нн Крести́тель посла́ нас к Тебі́, глаго́ля: Ти ли єси́ Гряди́й, іли́ іно́го ча́єм? |
|
21
|
21
|
| А в той час Він зцілив багатьох від недуг і ран, і від злих духів, і багатьом сліпим дарував прозріння. | В той же час ісціли́ мно́гі от неду́г і ран і дух злих, і мно́гим сліпи́м дарова́ прозрі́ніє. |
|
22
|
22
|
| І сказав їм Ісус у відповідь: підіть, розкажіть Іоанові, що ви бачили і чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають, убогі благовістять. | І отвіща́в Ісу́с рече́ ї́ма: ше́дша возвісти́та Іоа́нну, я́же ви́діста і сли́шаста: я́ко сліпі́ї прозира́ють, хро́мії хо́дять, прокаже́ннії очища́ються, глусі́ї сли́шать, ме́ртвії востаю́ть, ни́щії благовіству́ють; |
|
23
|
23
|
| І блаженний той, хто не спокуситься через Мене! | і блаже́н єсть, і́же а́ще не соблазни́ться о Мні. |
|
24
|
24
|
| А як одійшли учні Іоана, Він почав говорити народові про Іоана: на що ходили ви дивитися в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише? | Отше́дшема же ученико́ма Іоа́нновома, нача́т глаго́лати к наро́дом о Іоа́нні: чесо́ ізидо́сте в пусти́ню ви́діти, трость ли ві́тром коле́блему? |
|
25
|
25
|
| На кого ходили дивитися? Чи на людину, одягнену в м’який одяг? Але ті, що одягаються пишно та живуть у розкошах, знаходяться в царських палатах. | Но чесо́ ізидо́сте ви́діти? Челові́ка ли в м'я́гкі ри́зи оді́яна? Се, і́же во оде́жді сла́вній і пи́щі су́щії, во ца́рствії [во дво́ріх ца́рських] суть. |
|
26
|
26
|
| На що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, і більше, ніж на пророка. | Но чесо́ ізидо́сте ви́діти? Проро́ка ли? Єй, глаго́лю вам, і ли́шше проро́ка. |
|
27
|
27
|
| Це той, про кого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою. | Сей (бо) єсть, о не́мже пи́сано єсть: се Аз послю́ а́нгела Моєго́ пред лице́м Твої́м, і́же устро́їть путь Твой пред Тобо́ю. |
|
28
|
28
|
| Бо кажу вам: з народжених жінками немає жодного пророка, більшого за Іоана Хрестителя, але найменший у Царстві Божому більший за нього. | Глаго́лю бо вам: бо́лій в рожде́нних жена́ми проро́ка Іоа́нна Крести́теля нікто́же єсть; мній же во Ца́рствії Бо́жиї бо́лії єго́ єсть. |
|
29
|
29
|
| І всі люди, що слухали Його, навіть і митарі, визнавши славу Бога, хрестилися хрещенням Іоановим. | І всі лю́діє сли́шавше і ми́таріє, оправди́ша Бо́га, кре́щшеся креще́нієм Іоа́нновим; |
|
30
|
30
|
| Фарисеї ж і законники відкинули волю Божу про себе і не хрестилися від нього. | фарисе́є же і зако́нници сові́т Бо́жий отверго́ша о себі́, не кре́щшеся от него́. |
|
31
|
31
|
| Тоді Господь сказав: кому уподібню людей роду цього і до кого вони подібні? | (Зач. 32) Рече́ же Госпо́дь: кому́ у́бо уподо́блю челові́ки ро́да сего́, і кому́ суть подо́бні? |
|
32
|
32
|
| Вони подібні до дітей, що сидять на торжищах і кличуть одне одного й кажуть: ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, а ви не плакали. | Подо́бні суть о́трочищем сідя́щим на то́ржищих і приглаша́ющим друг дру́га, і глаго́лющим: писка́хом вам, і не пляса́сте; рида́хом вам, і не пла́касте. |
|
33
|
33
|
| Бо прийшов Іоан Хреститель, який ні хліба не їсть, ні вина не п’є, і говорите: він біса має. | При́йде бо Іоа́нн Крести́тель ні хлі́ба яди́й, ні вина́ пія́, і глаго́лете: бі́ся і́мать. |
|
34
|
34
|
| Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і говорите: ось чоловік, Який любить їсти, пити вино, друг митарям і грішникам. | При́йде Син Челові́чеський яди́й і пія́, і глаго́лете: сей челові́к я́дця і винопи́йця, друг митаре́м і грі́шником. |
|
35
|
35
|
| І виправдалася премудрість всіма дітьми своїми*. | І оправди́ся прему́дрость от чад свої́х всіх. |
|
36
|
36
|
| Один з фарисеїв просив Його, щоб спожив з ним їжі, і Він, прийшовши в дім фарисея, возліг. | (Зач. 33) Моля́ше же Єго́ ні́кий от фарисе́й, да би ял с Ним; і вшед в дом фарисе́йов, возлеже́. |
|
37
|
37
|
| І ось жінка з того міста, яка була грішницею, довідавшись, що Він перебуває в домі фарисея, принесла алавастрову посудину з миром | І се жена́ во гра́ді, я́же бі грі́шниця, і уві́дівши, я́ко возлежи́ть во хра́мині фарисе́йові, прине́сши алава́стр ми́ра, |
|
38
|
38
|
| і, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обмивати ноги Його слізьми і обтирати волоссям голови своєї, цілувала ноги Його і мастила миром. | і ста́вши при ногу́ Єго́ созади́, пла́чущися, нача́т умива́ти но́зі Єго́ слеза́ми, і власи́ глави́ своєя́ отира́ше, і облобиза́ше но́зі Єго́, і ма́заше ми́ром. |
|
39
|
39
|
| Фарисей же, що запросив Його, побачивши це, сказав сам собі: якби Він був пророком, то знав би, хто і яка жінка доторкається до Нього, бо вона грішниця. | Ви́дів же фарисе́й воззва́вий Єго́, рече́ в себі́, глаго́ля: Сей, а́ще би бил проро́к, ві́діл би кто і какова́ жена́ прикаса́ється Єму́; я́ко грі́шниця єсть. |
|
40
|
40
|
| Звернувшись до нього, Ісус сказав: Симоне, я маю тобі дещо сказати. Він же говорить: кажи, Вчителю. | І отвіща́в Ісу́с рече́ к нему́: Си́моне, і́мам ті ні́что рещи́. Он же рече́: Учи́телю, рци. |
|
41
|
41
|
| Ісус сказав: у одного лихваря було два боржники, один винен був п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. | Ісу́с же рече́: два должника́ бі́ста займода́вцю ні́коєму; єди́н бі до́лжен п'ятію́сот дина́рії, други́й же п'ятію́десят; |
|
42
|
42
|
| Коли ж вони не мали чим віддати, він простив обом. Скажи ж, котрий з них більше полюбить його? | не іму́щема же ї́ма возда́ти, обі́ма отда́ [оста́ви]. Кото́рий у́бо єю́, рци, па́че возлю́бить єго́? |
|
43
|
43
|
| У відповідь Симон сказав: думаю, що той, якому більше простив. Він сказав: правильно ти розсудив. | Отвіща́в же Си́мон рече́: мню, я́ко єму́же в'я́щше отда́ [оста́ви]. Он же рече́ єму́: пра́во суди́л єси́. |
|
44
|
44
|
| І, обернувшись до жінки, сказав Симонові: чи бачиш цю жінку? Я прийшов у дім твій, і ти не дав Мені води на ноги, вона ж слізьми обливала ноги Мої і волоссям голови своєї обтерла. | І обра́щся к жені́, Си́монові рече́: ви́диши ли сію́ жену́? Внидо́х в дом твой, води́ на но́зі Мої́ не дал єси́; сія́ же слеза́ми облія́ Мі но́зі і власи́ глави́ своєя́ отре́. |
|
45
|
45
|
| Ти цілування не дав Мені, а вона, відколи Я прийшов, не перестає цілувати ноги Мої. | Лобза́нія Мі не дал єси́; сія́ же, отне́лиже внидо́х, не преста́ облобиза́ющи Мі но́зі. |
|
46
|
46
|
| Ти оливою не помастив голови Моєї, вона ж миром намастила ноги Мої. | Ма́слом глави́ Моєя́ не пома́зал єси́; сія́ же ми́ром пома́за Мі но́зі. |
|
47
|
47
|
| Через те кажу тобі: прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато, а кому мало прощається, той мало любить. | Єго́же ра́ди, глаго́лю ті: отпуща́ються грісі́ єя́ мно́зі, я́ко возлюби́ мно́го; а єму́же ма́ло оставля́ється, ме́нше лю́бить. |
|
48
|
48
|
| Їй же сказав: прощаються тобі гріхи. | Рече́ же єй: отпуща́ються тебі́ грісі́. |
|
49
|
49
|
| Ті, що були з Ним, почали говорити про себе: хто Він, що й гріхи прощає? | І нача́ша возлежа́щії с Ним глаго́лати в себі́: кто Сей єсть, І́же і гріхи́ отпуща́єть? |
|
50
|
50
|
| Він же сказав жінці: віра твоя спасла тебе; йди з миром. | Рече́ же к жені́: ві́ра твоя́ спасе́ тя; іди́ в ми́рі. |
