|
Глава 8
|
Глава́ и҃
|
|
1
|
1
|
|
(Зач. 32) В ти́я дні, зіло́ мно́гу наро́ду су́щу, і не іму́щим чесо́ я́сти, призва́в Ісу́с ученики́ Своя́, глаго́ла їм:
|
|
|
2
|
2
|
|
милосе́рдую о наро́ді, я́ко уже́ три дні присідя́ть Мні і не і́муть чесо́ я́сти;
|
млⷭ҇рдꙋю ѡ҆ наро́дѣ, ꙗ҆́кѡ оу҆жѐ трѝ дни̑ присѣдѧ́тъ мнѣ̀ и҆ не и҆́мꙋтъ чесѡ̀ ꙗ҆́сти:
|
|
3
|
3
|
|
і а́ще отпущу́ їх не я́дших в до́ми своя́, ослабі́ють на путі́, мно́зі бо от них іздале́ча пришли́ суть.
|
и҆ а҆́ще ѿпꙋщꙋ̀ и҆̀хъ не ꙗ҆́дшихъ въ до́мы своѧ̑, ѡ҆слабѣ́ютъ на пꙋтѝ: мно́зи бо ѿ ни́хъ и҆здале́ча пришлѝ сꙋ́ть.
|
|
4
|
4
|
|
І отвіща́ша Єму́ ученици́ Єго́: отку́ду сих возмо́жеть кто зді наси́тити хлі́би в пусти́ні?
|
И҆ ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: ѿкꙋ́дꙋ си́хъ возмо́жетъ кто̀ здѣ̀ насы́тити хлѣ̑бы въ пꙋсты́ни;
|
|
5
|
5
|
|
І вопроси́ їх: коли́ко і́мате хлі́бов? Они́ же рі́ша: седьм.
|
И҆ вопросѝ и҆̀хъ: коли́кѡ и҆́мате хлѣ́бѡвъ; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: се́дмь.
|
|
6
|
6
|
|
І повелі́ наро́ду возлещи́ на землі́; і приє́м седьм хлі́бов, хвалу́ возда́в, преломи́ і дая́ше ученико́м Свої́м, да предлага́ють; і предложи́ша пред наро́дом.
|
И҆ повелѣ̀ наро́дꙋ возлещѝ на землѝ: и҆ прїе́мь се́дмь хлѣ́бѡвъ, хвалꙋ̀ возда́въ, преломѝ и҆ даѧ́ше оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ, да предлага́ютъ: и҆ предложи́ша пред̾ наро́домъ.
|
|
7
|
7
|
|
І ім'я́ху ри́биць ма́ло; і [сія́] благослови́в, рече́ предложи́ти і ти́я.
|
И҆ и҆мѧ́хꙋ ры́бицъ ма́лѡ: и҆ (сїѧ̑) блгⷭ҇ви́въ, речѐ предложи́ти и҆ ты̑ѧ.
|
|
8
|
8
|
|
Ядо́ша же і наси́тишася; і взя́ша ізби́тки укру́х, седьм ко́шниць.
|
Ꙗ҆до́ша же и҆ насы́тишасѧ: и҆ взѧ́ша и҆збы́тки оу҆крꙋ̑хъ, се́дмь ко́шницъ.
|
|
9
|
9
|
|
Бя́ху же я́дших я́ко чети́ре ти́сящі. І отпусти́ їх.
|
Бѧ́хꙋ же ꙗ҆́дшихъ ꙗ҆́кѡ четы́ре ты́сѧщы. И҆ ѿпꙋстѝ и҆̀хъ.
|
|
10
|
10
|
|
І а́біє вліз в кора́бль со ученики́ Свої́ми, при́йде во страни́ Далмануфа́нські.
|
И҆ а҆́бїе влѣ́зъ въ кора́бль со оу҆чн҃ки̑ свои́ми, прїи́де во страны̑ далманꙋѳа̑нски.
|
|
11
|
11
|
|
(Зач. 33) І ізидо́ша фарисе́є і нача́ша стяза́тися с Ним, і́щуще от Него́ зна́менія с небесе́, іскуша́юще Єго́.
|
|
|
12
|
12
|
|
І воздохну́в ду́хом Свої́м, глаго́ла: что род сей зна́менія і́щеть? Амі́нь глаго́лю вам, а́ще да́сться ро́ду сему́ зна́меніє.
|
И҆ воздохнꙋ́въ дх҃омъ свои́мъ, гл҃а: что̀ ро́дъ се́й зна́менїѧ и҆́щетъ; а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, а҆́ще да́стсѧ ро́дꙋ семꙋ̀ зна́менїе.
|
|
13
|
13
|
|
І оста́вль їх, вліз па́ки в кора́бль, [і] і́де на он пол.
|
И҆ ѡ҆ста́вль и҆̀хъ, влѣ́зъ па́ки въ кора́бль, (и҆) и҆́де на ѡ҆́нъ по́лъ.
|
|
14
|
14
|
|
І заби́ша ученици́ Єго́ взя́ти хлі́би і ра́зві єди́наго хлі́ба не ім'я́ху с собо́ю в кораблі́.
|
И҆ забы́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ взѧ́ти хлѣ́бы и҆ ра́звѣ є҆ди́нагѡ хлѣ́ба не и҆мѧ́хꙋ съ собо́ю въ кораблѝ.
|
|
15
|
15
|
|
І преща́ше їм, глаго́ля: зрі́те, блюді́теся от ква́са фарисе́йська і от ква́са І́родова.
|
И҆ преща́ше и҆̀мъ, гл҃ѧ: зри́те, блюди́тесѧ ѿ ква́са фарїсе́йска и҆ ѿ ква́са и҆́рѡдова.
|
|
16
|
16
|
|
І помишля́ху, друг ко дру́гу глаго́люще, я́ко хлі́би не і́мами.
|
И҆ помышлѧ́хꙋ, дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ глаго́люще, ꙗ҆́кѡ хлѣ́бы не и҆́мамы.
|
|
17
|
17
|
|
І разумі́в Ісу́с, глаго́ла їм: что помишля́єте, я́ко хлі́би не і́мате? Не у ли чу́вствуєте, ніже́ разумі́єте? Єще́ ли окамене́но се́рдце ва́ше і́мате?
|
И҆ разꙋмѣ́въ і҆и҃съ, гл҃а и҆̀мъ: что̀ помышлѧ́ете, ꙗ҆́кѡ хлѣ́бы не и҆́мате; не оу҆̀ ли чꙋ́вствꙋете, нижѐ разꙋмѣ́ете; є҆ще́ ли ѡ҆камене́но се́рдце ва́ше и҆́мате;
|
|
18
|
18
|
|
О́чі іму́ще не ви́діте? І у́ші іму́ще не сли́шите? І не по́мните ли,
|
ѻ҆́чи и҆мꙋ́ще не ви́дите; и҆ оу҆́шы и҆мꙋ́ще не слы́шите; и҆ не по́мните ли,
|
|
19
|
19
|
|
єгда́ п'ять хлі́би преломи́х в п'ять ти́сящ, коли́ко кош іспо́лнь укру́х прия́сте? Глаго́лаша Єму́: двана́десять.
|
є҆гда̀ пѧ́ть хлѣ́бы преломи́хъ въ пѧ́ть ты́сѧщъ, коли́кѡ кѡ́шъ и҆спо́лнь оу҆крꙋ̑хъ прїѧ́сте; Глаго́лаша є҆мꙋ̀: двана́десѧть.
|
|
20
|
20
|
|
Єгда́ же седьм в чети́ре ти́сящі, коли́ко ко́шниць ісполне́нія укру́х взя́сте? Они́ же рі́ша: седьм.
|
Є҆гда́ же се́дмь въ четы́ре ты́сѧщы, коли́кѡ ко́шницъ и҆сполнє́нїѧ оу҆крꙋ̑хъ взѧ́сте; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: се́дмь.
|
|
21
|
21
|
|
І глаго́ла їм: ка́ко не разумі́єте?
|
И҆ гл҃а и҆̀мъ: ка́кѡ не разꙋмѣ́ете;
|
|
22
|
22
|
|
(Зач. 34) І при́йде в Вифсаї́ду; і приведо́ша к Нему́ слі́па, і моля́ху Єго́, да єго́ ко́снеться.
|
|
|
23
|
23
|
|
І єм за ру́ку сліпа́го, ізведе́ єго́ вон із ве́сі; і плю́нув на о́чі єго́, [і] возло́жь ру́ці нань, вопроша́ше єго́, а́ще что ви́дить?
|
И҆ є҆́мь за рꙋ́кꙋ слѣпа́го, и҆зведѐ є҆го̀ во́нъ и҆з̾ ве́си: и҆ плю́нꙋвъ на ѻ҆́чи є҆гѡ̀, (и҆) возло́жь рꙋ́цѣ на́нь, вопроша́ше є҆го̀, а҆́ще что̀ ви́дитъ;
|
|
24
|
24
|
|
І воззрі́в глаго́лаше: ви́жу челові́ки я́ко дре́віє ходя́щя.
|
И҆ воззрѣ́въ глаго́лаше: ви́жꙋ человѣ́ки ꙗ҆́кѡ дре́вїе ходѧ́щѧ.
|
|
25
|
25
|
|
Пото́м [же] па́ки возложи́ ру́ці на о́чі єго́ і сотвори́ єго́ прозрі́ти; і утвори́ся, [і ісцілі́] і узрі́ сві́тло все.
|
Пото́мъ (же) па́ки возложѝ рꙋ́цѣ на ѻ҆́чи є҆гѡ̀ и҆ сотворѝ є҆го̀ прозрѣ́ти: и҆ оу҆твори́сѧ [и҆ и҆сцѣлѣ̀] и҆ оу҆зрѣ̀ свѣ́тлѡ всѐ.
|
|
26
|
26
|
|
І посла́ єго́ в дом єго́, глаго́ля: ні в весь вни́ди, ні пові́ждь кому́ в ве́сі.
|
И҆ посла̀ є҆го̀ въ до́мъ є҆гѡ̀, гл҃ѧ: ни въ ве́сь вни́ди, ни повѣ́ждь комꙋ̀ въ ве́си.
|
|
27
|
27
|
|
(Зач. 35) І ізи́де Ісу́с і ученици́ Єго́ в ве́сі Кесарі́ї Фили́ппові; і на путі́ вопроша́ше ученики́ Своя́ Глаго́ля їм: кого́ М'я глаго́лють челові́ци би́ти?
|
|
|
28
|
28
|
|
Они́ же отвіща́ша: Іоа́нна Крести́теля; і іні́ї Ілію́; друзі́ї же єди́наго от проро́к.
|
Ѻ҆ни́ же ѿвѣща́ша: і҆ѡа́нна крⷭ҇ти́телѧ: и҆ и҆ні́и и҆лїю̀: дрꙋзі́и же є҆ди́наго ѿ прⷪ҇рѡ́къ.
|
|
29
|
29
|
|
І Той глаго́ла їм: ви же кого́ М'я глаго́лете би́ти? Отвіща́в же Петр глаго́ла Єму́: Ти єси́ Христо́с.
|
И҆ то́й гл҃а и҆̀мъ: вы́ же кого́ мѧ глаго́лете бы́ти; Ѿвѣща́въ же пе́тръ глаго́ла є҆мꙋ̀: ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ.
|
|
30
|
30
|
|
(Зач. 36) І запрети́ їм, да ні кому́же глаго́лють о Нем.
|
(Заⷱ҇ л҃ѕ҃.) И҆ запретѝ и҆̀мъ, да ни комꙋ́же глаго́лютъ ѡ҆ не́мъ.
|
|
31
|
31
|
|
І нача́т учи́ти їх, я́ко подоба́єть Си́ну Челові́чеському мно́го пострада́ти, і іскуше́ну би́ти от ста́рець, і архієре́й, і кни́жник, і убіє́ну би́ти, і в тре́тій день воскре́снути.
|
И҆ нача́тъ оу҆чи́ти и҆̀хъ, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ сн҃ꙋ чл҃вѣ́ческомꙋ мно́гѡ пострада́ти, и҆ и҆скꙋше́нꙋ бы́ти ѿ ста́рєцъ и҆ а҆рхїерє́й и҆ кни̑жникъ, и҆ оу҆бїе́нꙋ бы́ти, и҆ въ тре́тїй де́нь воскрⷭ҇нꙋти.
|
|
32
|
32
|
|
І не обину́яся сло́во глаго́лаше. І приє́м Єго́ Петр, нача́т прети́ти Єму́.
|
И҆ не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ сло́во гл҃аше. И҆ прїе́мь є҆го̀ пе́тръ, нача́тъ прети́ти є҆мꙋ̀.
|
|
33
|
33
|
|
Он же обра́щся і воззрі́в на ученики́ Своя́, запрети́ Петро́ві, глаго́ля: іди́ за Мно́ю, сатано́; я́ко не ми́слиши, я́же [суть] Бо́жія, но я́же челові́чеська.
|
Ѻ҆́нъ же ѡ҆бра́щьсѧ и҆ воззрѣ́въ на оу҆чн҃кѝ своѧ̑, запретѝ петро́ви, гл҃ѧ: и҆дѝ за мно́ю, сатано̀: ꙗ҆́кѡ не мы́слиши, ꙗ҆̀же (сꙋ́ть) бж҃їѧ, но ꙗ҆̀же человѣ́чєска.
|
|
34
|
34
|
|
І призва́в наро́ди со ученики́ Свої́ми, рече́ їм: (Зач. 37) і́же хо́щеть по Мні іти́, да отве́ржеться себе́, і во́зьметь крест свой, і по Мні гряде́ть;
|
И҆ призва́въ наро́ды со оу҆чн҃ки̑ свои́ми, речѐ и҆̀мъ:
|
|
35
|
35
|
|
і́же бо а́ще хо́щеть ду́шу свою́ спасти́, погуби́ть ю, а і́же погуби́ть ду́шу свою́ Мене́ ра́ди і Єва́нгелія, той спасе́ть ю;
|
и҆́же бо а҆́ще хо́щетъ дꙋ́шꙋ свою̀ спастѝ, погꙋби́тъ ю҆̀: а҆ и҆́же погꙋби́тъ дꙋ́шꙋ свою̀ менє̀ ра́ди и҆ є҆ѵⷢ҇лїа, то́й спасе́тъ ю҆̀:
|
|
36
|
36
|
|
ка́я бо по́льза челові́ку, а́ще приобря́щеть мир весь і отщети́ть ду́шу свою́?
|
ка́ѧ бо по́льза человѣ́кꙋ, а҆́ще прїѡбрѧ́щетъ мі́ръ ве́сь, и҆ ѡ҆тщети́тъ дꙋ́шꙋ свою̀;
|
|
37
|
37
|
|
іли́ что дасть челові́к ізмі́ну на душі́ своє́й?
|
и҆лѝ что̀ да́стъ человѣ́къ и҆змѣ́нꙋ на дꙋшѝ свое́й;
|
|
38
|
38
|
|
І́же бо а́ще постиди́ться Мене́ і Мої́х слове́с в ро́ді сем прелюбоді́йнім і грі́шнім, і Син Челові́чеський постиди́ться єго́, єгда́ при́йдеть во сла́ві Отця́ Своєго́ со А́нгели святи́ми.
|
и҆́же бо а҆́ще постыди́тсѧ менє̀ и҆ мои́хъ слове́съ въ ро́дѣ се́мъ прелюбодѣ́йнѣмъ и҆ грѣ́шнѣмъ, и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй постыди́тсѧ є҆гѡ̀, є҆гда̀ прїи́детъ во сла́вѣ ѻ҆ц҃а̀ своегѡ̀ со а҆́гг҃лы ст҃ы́ми.
|
