Завантаження...
Зміст
Старий Заповіт

• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.

• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.

• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.

• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.

• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.

Новий Заповіт

• Мф. • Мк. • Лк. • Ін.

• Діян.

• Як. • 1 Пет. • 2 Пет. • 1 Ін. • 2 Ін. • 3 Ін. • Іуд.

• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • Кол. • 1 Сол. • 2 Сол. • 1 Тим. • 2 Тим. • Тит. • Фил. • Євр.

• Одкр. • Мф.

Порівняти:

Євангеліє від Матфея
Євангеліє від Матфея
Глава 1
Глава 1
1
1
(Зач. 1) Кни́га родства́ Ісу́са Христа́, Си́на Дави́дова, Си́на Авраа́мля. Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового.
2
2
Авраа́м роди́ Ісаа́ка. Ісаа́к же роди́ Іа́кова. Іа́ков же роди́ Іу́ду і бра́тію єго́. Авраам породив Ісаака; Ісаак породив Якова; Яків породив Іуду та братів його;
3
3
Іу́да же роди́ Фаре́са і За́ру от Фама́ри. Фаре́с же роди́ Есро́ма. Есро́м же роди́ Ара́ма. Іуда породив Фареса і Зару від Фамари; Фарес породив Есрома; Есром породив Арама;
4
4
Ара́м же роди́ Амінада́ва. Амінада́в же роди́ Наассо́на. Наассо́н же роди́ Салмо́на. Арам породив Аминадава; Аминадав породив Наасона; Наасон породив Салмона;
5
5
Салмо́н же роди́ Воо́за от Раха́ви. Воо́з же роди́ Ови́да от Ру́фи. Ови́д же роди́ Ієссе́я. Салмон породив Вооза від Рахави; Вооз породив Овида від Руфи; Овид породив Єссея;
6
6
Ієссе́й же роди́ Дави́да царя́. Дави́д же цар роди́ Соломо́на от Урі́їни. Єссей породив Давида царя; Давид цар породив Соломона від дружини Урієвої;
7
7
Соломо́н же роди́ Ровоа́ма. Ровоа́м же роди́ Аві́ю. Аві́я же роди́ А́су. Соломон породив Ровоама; Ровоам породив Авию; Авия породив Асу;
8
8
А́са же роди́ Іосафа́та. Іосафа́т же роди́ Іора́ма. Іора́м же роди́ Озі́ю. Аса породив Іосафата; Іосафат породив Іорама; Іорам породив Озію;
9
9
Озі́я же роди́ Іоафа́ма. Іоафа́м же роди́ Аха́за. Аха́з же роди́ Єзекі́ю. Озія породив Іоафама; Іоафам породив Ахаза; Ахаз породив Єзекію;
10
10
Єзекі́я же роди́ Манассі́ю. Манассі́а же роди́ Амо́на. Амо́н же роди́ Іосі́ю. Єзекія породив Манассію; Манассія породив Амона; Амон породив Іосію;
11
11
Іосі́я же роди́ Ієхо́нію і бра́тію єго́, в преселе́ніє вавило́нськоє [Ст. 11 в ні́кіїх греч.: Іосі́я же роди́ Іоаки́ма і бра́тію єго́. Іоаки́м же роди́ Ієхо́нію в преселе́ніє вавило́нськоє]. Іосія породив Іоакима; Іоаким породив Єхонію та братів його до переселення вавилонського.
12
12
По преселе́нії же вавило́нстім, Ієхо́нія роди́ Салафі́їля. Салафі́їль же роди́ Зорова́веля. По переселенні ж вавилонському Єхонія породив Салафиїла; Салафиїл породив Зоровавеля;
13
13
Зорова́вель же роди́ Авіу́да. Авіу́д же роди́ Єліаки́ма. Єліаки́м же роди́ Азо́ра. Зоровавель породив Авиуда; Авиуд породив Єлиакима; Єлиаким породив Азора;
14
14
Азо́р же роди́ Садо́ка. Садо́к же роди́ Ахи́ма. Ахи́м же роди́ Еліу́да. Азор породив Садока; Садок породив Ахима; Ахим породив Еліуда;
15
15
Єліу́д же роди́ Єлеаза́ра. Єлеаза́р же роди́ Матфа́на. Матфа́н же роди́ Іа́кова. Еліуд породив Єлеазара; Єлеазар породив Матфана; Матфан породив Якова;
16
16
Іа́ков же роди́ Іо́сифа, му́жа Марі́їна, із Нея́же роди́ся Ісу́с, глаго́лемий Христо́с. Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від Якої народився Ісус, названий Христом.
17
17
Всіх же родо́в от Авраа́ма до Дави́да ро́дове четирена́десяте; і от Дави́да до преселе́нія вавило́нськаго ро́дове четирена́десяте; і от преселе́нія вавило́нськаго до Христа́ ро́дове четирена́десяте. Отже, всіх поколінь від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення вавилонського чотирнадцять родів; і від переселення вавилонського до Христа чотирнадцять родів.
18
18
(Зач. 2) Ісу́с Христо́во Рождество́ си́це бі: обруче́нній бо би́вши Ма́тері Єго́ Марі́ї Іо́сифові, пре́жде да́же не сни́тися і́ма, обрі́теся іму́щи во чре́ві от Ду́ха Свя́та. Різдво Ісуса Христа було так: по зарученні Матері Його Марії з Йосифом, перш ніж зійтися їм, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого.
19
19
Іо́сиф же муж Єя́, пра́веден сий і не хотя́ Єя́ обличи́ти, восхоті́ тай пусти́ти ю. Йосиф же, чоловік Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів потай відпустити Її.
20
20
Сія́ же єму́ поми́слившу, се а́нгел Госпо́день во сні яви́ся єму́, глаго́ля: Іо́сифе, си́не Дави́дов, не убо́йся прия́ти Маріа́м жени́ твоєя́, ро́ждшеєбося в ней, от Ду́ха єсть Свя́та. Та щойно він помислив це, як ось ангел Господній з’явився йому уві сні, промовляючи: Йосифе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, жону твою, бо зачате в Ній є від Духа Святого.
21
21
Роди́ть же Си́на, і нарече́ши і́м'я Єму́ Ісу́с, той бо спасе́ть лю́ди Своя́ от гріх їх. Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх.
22
22
Сіє́ же все бисть, да сбу́деться рече́нноє от Го́спода проро́ком, глаго́лющим: Це ж усе сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить:
23
23
се, Ді́ва во чре́ві при́йметь і роди́ть Си́на, і нареку́ть і́м'я Єму́ Емману́їл, є́же єсть сказа́ємо: с на́ми Бог. ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог.
24
24
Воста́в же Іо́сиф от сна, сотвори́ я́коже повелі́ єму́ а́нгел Госпо́день, і прия́т жену́ свою́, Прокинувшись, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній, і прийняв жону свою.
25
25
і не зна́яше Єя́, до́ндеже роди́ Си́на Своєго́ пе́рвенця, і нарече́ і́м'я Єму́ Ісу́с. І не знав Її, поки й породила Сина Свого первістка, і він нарік ім’я Йому: Ісус.
Глава 2
Глава 2
1
1
(Зач. 3) Ісу́су же ро́ждшуся в Вифлеє́мі Іуде́йстім во дні І́рода царя́, се, волсви́ от восто́к прийдо́ша во Ієрусали́м, глаго́люще: Коли ж Ісус народився у Вифлеємі Юдейському у дні царя Ірода, волхви* зі сходу прийшли до Єрусалима, кажучи:
2
2
гді єсть рожде́йся Цар іуде́йський? Ви́діхом бо звізду́ Єго́ на восто́ці і прийдо́хом поклони́тися Єму́. де є народжений Цар Юдейський? Бо ми бачили зірку Його на сході і прийшли поклонитися Йому.
3
3
Сли́шав же І́род цар смути́ся, і весь Ієрусали́м с ним. Почувши це, Ірод цар стривожився, й увесь Єрусалим з ним.
4
4
І собра́в вся первосвяще́нники і кни́жники людські́я, вопроша́ше от них: гді Христо́с ражда́ється? І, зібравши всіх первосвящеників і книжників народних, питав у них: де мав би народитися Христос?
5
5
Они́ же реко́ша єму́: в Вифлеє́мі іуде́йстім, та́ко бо пи́сано єсть проро́ком: Вони ж сказали йому: у Вифлеємі юдейському, бо так написано пророком:
6
6
і ти, Вифлеє́ме, земле́ Іу́дова, ні чи́мже ме́нші єси́ во влади́ках іу́дових: із тебе́ бо ізи́деть Вождь, І́же упасе́ть лю́ди моя́, Ізра́їля. і ти, Вифлеєме, земле Іудина, нічим не менший від інших володінь Іудиних; бо з тебе вийде Вождь, Який упасе народ Мій, Ізраїля.
7
7
Тогда́ І́род тай призва́ волхви́, і іспи́товаше от них вре́м'я я́вльшияся звізди́, Тоді Ірод, потайки покликавши волхвів, вивідав від них час з’явлення зірки
8
8
і посла́в їх в Вифлеє́м, рече́: ше́дше іспита́йте ізві́стно о Отроча́ті; єгда́ же обря́щете, возвісті́те мі, я́ко да і аз шед поклоню́ся Єму́. і пославши їх до Вифлеєма, сказав: підіть, старанно розвідайте про Немовля і, коли знайдете, сповістіть мене, щоб і мені піти поклонитися Йому.
9
9
Они́ же послу́шавше царя́, ідо́ша. І се, звізда́, ю́же ви́діша на восто́ці, ідя́ше пред ни́ми, до́ндеже прише́дши ста верху́, іді́же бі Отроча́. Вони, вислухавши царя, пішли. І ось зірка, яку бачили вони на сході, йшла перед ними, аж поки, нарешті, прийшла і зупинилась над місцем, де було Немовля.
10
10
Ви́дівше же звізду́, возра́довашася ра́достію ве́лією зіло́, Побачивши зірку, вони зраділи радістю вельми великою.
11
11
і прише́дше в хра́мину, ви́діша Отроча́ с Марі́єю Ма́терію Єго́, і па́дше поклони́шася Єму́; і, отве́рзше сокро́вища своя́, принесо́ша Єму́ да́ри, зла́то і лива́н і сми́рну. І, увійшовши в дім, побачили Немовля з Марією, Матір’ю Його, і, впавши, поклонилися Йому; і, відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, ладан і смирну*.
12
12
І вість приє́мше во сні не возврати́тися ко І́роду, іни́м путе́м отидо́ша во страну́ свою́. І, одержавши уві сні одкровення не повертатися до Ірода, іншою дорогою відійшли до країни своєї.
13
13
(Зач. 4) Отше́дшим же їм, се, а́нгел Госпо́день во сні яви́ся Іо́сифу, глаго́ля: воста́в поіми́ Отроча́ і Ма́тер Єго́, і біжи́ во Єги́пет, і бу́ди та́мо, до́ндеже реку́ ті, хо́щеть бо І́род іска́ти Отроча́те, да погуби́ть Є. Коли ж вони відійшли, то ангел Господній уві сні з’явився Йосифові, говорячи: устань, візьми Немовля і Матір Його та біжи в Єгипет і будь там, доки не скажу тобі, бо хоче Ірод шукати Немовля, щоб погубити Його.
14
14
Он же воста́в, поя́т Отроча́ і Ма́тер Єго́ но́щію, і оти́де во Єги́пет, Він же, вставши, узяв Немовля і Матір Його вночі та й пішов у Єгипет
15
15
і бі та́мо до уме́ртвія І́родова, да сбу́деться рече́нноє от Го́спода проро́ком, глаго́лющим: от Єги́пта воззва́х Си́на Моєго́. і був там до смерти Іродової, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: з Єгипту покликав Я Сина Мого.
16
16
Тогда́ І́род ви́дів, я́ко пору́ган бисть от волхво́в, разгні́вася зіло́ і посла́в ізби́ вся ді́ти су́щия в Вифлеє́мі і во всіх преді́ліх єго́, от двою́ лі́ту і нижа́йше, по вре́мені, є́же ізві́стно іспита́ от волхво́в. Тоді Ірод, побачивши себе осміяним волхвами, дуже розгнівався і послав повбивати усіх немовлят у Вифлеємі і в усіх околицях його, — від двох років і менше — за часом, про який вивідав у волхвів.
17
17
Тогда́ сби́сться рече́нноє Ієремі́єм проро́ком, глаго́лющим: Тоді збулося сказане через пророка Єремію, який говорить:
18
18
глас в Ра́мі сли́шан бисть, плач і рида́ніє і вопль мног; Рахи́ль пла́чущися чад свої́х і не хотя́ше уті́шитися, я́ко не суть. голос в Рамі чути, плач і ридання та голосіння велике; Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися, бо нема їх.
19
19
Уме́ршу же І́роду, се, а́нгел Госпо́день во сні яви́ся Іо́сифу во Єги́пті, Як помер Ірод, то ангел Господній уві сні з’явився Йосифові в Єгипті
20
20
глаго́ля: воста́в поіми́ Отроча́ і Ма́тер Єго́ і іди́ в зе́млю Ізра́їлеву, ізомро́ша бо і́щущії душі́ Отроча́те. і говорить: устань, візьми Немовля і Матір Його та йди в землю Ізраїлеву, бо вже померли ті, що шукали душу Немовляти.
21
21
Он же воста́в, поя́т Отроча́ і Ма́тер Єго́ і при́йде в зе́млю Ізра́їлеву. Він же, вставши, узяв Немовля і Матір Його і прийшов у землю Ізраїлеву.
22
22
Сли́шав же, я́ко Архела́й ца́рствуєть во Іуде́ї вмі́сто І́рода, отця́ своєго́, убоя́ся та́мо іти́; вість же приє́м во сні, оти́де в преді́ли Галіле́йськія. Почувши ж, що Архелай царює в Юдеї замість Ірода, батька свого, побоявся йти туди; а, одержавши уві сні одкровення, пішов у землю Галилейську.
23
23
І прише́д всели́ся во гра́ді нарица́ємім Назаре́т, я́ко да сбу́деться рече́нноє проро́ки, я́ко Назоре́й нарече́ться. І, прийшовши, оселився в місті, яке зветься Назарет, щоб збулося сказане через пророків, що Він Назореєм наречеться.
Глава 3
Глава 3
1
1
(Зач. 5) Во дні же о́ни при́йде Іоа́нн Крести́тель, пропові́дая в пусти́ні Іуде́йстій У ті дні приходить Іоан Хреститель і проповідує в пустелі Юдейській,
2
2
і глаго́ля: пока́йтеся, прибли́жибося Ца́рствіє Небе́сноє. і каже: покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне.
3
3
Сей бо єсть річе́нний Іса́єм проро́ком, глаго́лющим: глас вопію́щаго в пусти́ні: угото́вайте путь Госпо́день, пра́ви творі́те стезі́ Єго́. Бо Він є Той, про Якого сказав пророк Ісая: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому.
4
4
Сам же Іоа́нн ім'я́ше ри́зу свою́ от влас вельблу́ждь, і по́яс усме́н о чреслі́х свої́х, снідь же єго́ бі пру́жіє і мед ди́вій. Сам же Іоан мав одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх, а їжею його були акриди* та мед дикий.
5
5
Тогда́ ісхожда́ше к Нему́ Ієрусали́ма, і вся Іуде́я, і вся страна́ Іорда́нськая, Тоді виходили до нього Єрусалим, і вся Юдея, і вся околиця Йорданська;
6
6
і креща́хуся во Іорда́ні от Него́, іспові́дающе гріхи́ своя́. І хрестилися в Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої.
7
7
Ви́дів же (Іоа́нн) мно́гі фарісе́ї і саддуке́ї гряду́щия на креще́ніє Єго́, рече́ їм: рожде́нія єхи́днова, кто сказа́ вам біжа́ти от бу́дущаго гні́ва? А побачивши багато фарисеїв і саддукеїв, що йшли до нього хреститися, Іоан сказав їм: поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву?
8
8
сотворі́те у́бо плод досто́їн покая́нія, Створіть же плід, достойний покаяння.
9
9
і не начина́йте глаго́лати в себі́: отця́ і́мами Авраа́ма. Глаго́лю бо вам, я́ко мо́жеть Бог от ка́менія сего́ воздви́гнути ча́да Авраа́му; І не починайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог може з каміння цього звести дітей Авраамові. Вже й сокира біля кореня дерева лежить:
10
10
уже́ бо і сіки́ра при ко́рені дре́ва лежи́ть; вся́ко у́бо дре́во, є́же не твори́ть плода́ добра́, посіка́ємо бива́єть і во огнь вмета́ємо; бо всяке дерево, що не приносить доброго плоду, рубають і кидають в огонь.
11
11
аз у́бо креща́ю ви водо́ю в покая́ніє, Гряди́й же по мні крі́плій мене́ єсть, Єму́же нісьм досто́їн сапоги́ понести́; Той ви крести́ть Ду́хом Святи́м і огне́м; Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто гряде після мене, Сильніший за мене; я недостойний понести взуття Його; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем;
12
12
Єму́же лопа́та в руці́ Єго́, і отреби́ть гумно́ своє́, і собере́ть пшени́цю Свою́ в жи́тницю, пле́ви же сожже́ть огне́м негаса́ющим. Його лопата* в руці у Нього, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю Свою в житницю, а полову спалить вогнем невгасимим.
13
13
(Зач. 5) Тогда́ прихо́дить Ісу́с от Галиле́ї на Іорда́н ко Іоа́нну крести́тися от него́. Тоді приходить Ісус з Галилеї на Йордан до Іоана хреститися від нього.
14
14
Іоа́нн же возбраня́ше Єму́, глаго́ля: аз тре́бую Тобо́ю крести́тися, і Ти ли гряде́ши ко мні? Іоан же стримував Його і говорив: мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?
16
16
І крести́вся Ісу́с взи́де а́біє от води́; і се, отверзо́шася єму́ небеса́, і ви́ді Ду́ха Бо́жия сходя́ща, я́ко го́луб'я, і гряду́ща на Него́. І, охрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води, — і ось розкрилися Йому небеса, і побачив Іоан Духа Божого, Який сходив, мов голуб, і спускався на Нього.
15
15
Отвіща́в же Ісу́с рече́ к нему́: оста́ви ни́ні, та́ко бо подоба́єть нам іспо́лнити вся́ку пра́вду. Тогда́ оста́ви Єго́. Але Ісус сказав йому у відповідь: облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду. Тоді Іоан допускає Його.
17
17
І се, глас с небесе́ глаго́ля: Сей єсть Син Мой возлю́бленний, о Не́мже благоволи́х. І ось голос лунає з неба, який говорить: Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління.
Глава 4
Глава 4
1
1
(Зач. 7) Тогда́ Ісу́с возведе́н бисть Ду́хом в пусти́ню іскуси́тися от дия́вола, Тоді Ісус виведений був Духом у пустелю, щоб спокушав Його диявол.
2
2
і пости́вся дній чети́редесять і но́щій чети́редесять, посліди́ взалка́. І постився сорок днів і сорок ночей, наостанку зголоднів.
3
3
І присту́пль к Нему́ іскуси́тель рече́: а́ще Син єси́ Бо́жий, рци, да ка́меніє сіє́ хлі́би бу́дуть. І, приступивши до Нього, спокусник сказав: якщо Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це хлібами стало.
4
4
Он же отвіща́в рече́: пи́сано єсть: не о хлі́бі єди́нім жив бу́деть челові́к, но о вся́цім глаго́лі ісходя́щем ізо уст Бо́жиїх. Він же сказав йому у відповідь: написано: не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих.
5
5
Тогда́ поя́т єго́ дия́вол во святи́й град, і поста́ви єго́ на крилі́ церко́внім, Тоді узяв Його диявол до святого міста і поставив Його на крилі храму,
6
6
і глаго́ла єму́: а́ще Син єси́ Бо́жий, ве́рзися ни́зу, пи́сано бо єсть: я́ко а́нгелом Свої́м запові́сть о Тебі́ (сохрани́ти Тя), і на рука́х во́зьмуть Тя, да не когда́ преткне́ши о ка́мень но́гу Твою́. та й каже Йому: якщо Ти є Син Божий, кинься вниз, бо написано: ангелам Своїм заповість про Тебе, щоб оберігали Тебе, і на руки візьмуть Тебе, щоб не спіткнувся об камінь ногою Твоєю.
7
7
Рече́ (же) єму́ Ісу́с: па́ки пи́сано єсть: не іску́сиши Го́спода Бо́га Твоєго́. Сказав же йому Ісус: написано також: не спокушай Господа Бога твого.
8
8
Па́ки поя́т єго́ дия́вол на гору́ високу́ зіло́, і показа́ єму́ вся ца́рствія ми́ра і сла́ву їх, Знову бере Його диявол на дуже високу гору і показує Йому всі царства світу і славу їхню,
9
9
і глаго́ла єму́: сія́ вся Тебі́ дам, а́ще пад поклони́шимися. та й говорить Йому: це все Тобі дам, якщо, впавши, поклонишся мені.
10
10
Тогда́ глаго́ла єму́ Ісу́с: іди́ за Мно́ю, сатано́: пи́сано бо єсть: Го́споду Бо́гу Твоєму́ поклони́шися і Тому́ Єди́ному послу́жиши. Тоді Ісус говорить йому: відійди від Мене, сатано, бо написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи.
11
11
Тогда́ оста́ви Єго́ дия́вол, і се, а́нгели приступи́ша і служа́ху Єму́. Тоді залишив Його диявол, і ось ангели приступили й служили Йому.
12
12
(Зач. 8) Сли́шав же Ісу́с, я́ко Іоа́нн пре́дан бисть, оти́де в Галіле́ю, Коли ж почув Ісус, що Іоан відданий під варту, пішов до Галилеї.
13
13
і оста́вль Назаре́т, прише́д всели́ся в Капернау́м в помо́ріє, в преді́ліх Завуло́них і Неффали́млих, І, залишивши Назарет, прийшов і оселився в Капернаумі приморському, в краях Завулонових і Неффалимових,
14
14
да сбу́деться рече́нноє Іса́єм проро́ком, глаго́лющим: щоб збулося сказане пророком Ісаєю, який говорить:
15
15
земля́ Завуло́ня і земля́ Неффали́мля, путь мо́ря об он пол Іорда́на, Галіле́я язи́к, земле Завулонова і земле Неффалимова, за Йорданом на шляху приморському, Галилеє язичників.
16
16
лю́діє сідя́щії во тьмі ви́діша світ ве́лій, і сідя́щим в страні́ і сі́ні сме́ртній, світ возсія́ їм. Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло їм.
17
17
Отто́лі нача́т Ісу́с пропові́дати і глаго́ати: пока́йтеся, прибли́жися бо Ца́рство Небе́сноє. Відтоді почав Ісус проповідувати й говорити: покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне.
18
18
(Зач. 9) Ходя́ же при мо́рі Галіле́йстім, ви́ді два бра́та, Си́мона, глаго́лемаго Петра́, і Андре́я, бра́та єго́, вмета́юща мре́жі в мо́ре, бі́ста бо ри́баря; Проходячи ж біля моря Галилейського, Він побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, брата його, які закидали сіті в море, бо вони були рибалками.
19
19
і глаго́ла ї́ма: гряді́та по Мні, і сотворю́ ви ловця́ челові́ком. Та й каже їм: ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей.
20
20
О́на же а́біє оста́вльша мре́жі, по Нем ідо́ста. І вони зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним.
21
21
І преше́д отту́ду, ви́ді і́на два бра́та, Іа́кова Зеведе́єва і Іоа́нна, бра́та єго́, в кораблі́ с Зеведе́йом, отце́м єю́, зав'язу́юща мре́жі своя́, і воззва́ я. І, відійшовши звідтіля, побачив інших двох братів: Якова Зеведеєвого та Іоана, брата його, у човні із Зеведеєм, батьком їхнім, які лагодили сіті свої, і покликав їх.
22
22
О́на же а́біє, оста́вльша кора́бль і отця́ своєго́, по нем ідо́ста. Вони, одразу ж покинувши човен і батька свого, пішли за Ним.
23
23
І прохожда́ше всю Галіле́ю Ісу́с, учя́ на со́нмищах їх і пропові́дая Єва́нгеліє Ца́рствія, ісціля́я всяк неду́г і вся́ку я́зю в лю́дех. І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи в синагогах їхніх і проповідуючи Євангеліє Царства, зціляючи всяку недугу і всяку неміч у людях.
24
24
І ізи́де слух Єго́ по всей Сирі́ї; і приведо́ша к Нему́ вся боля́щия, разли́чними неду́ги і страстьми́ одержи́ми, і бі́сни, і мі́сячния, і разсла́бленния (жи́лами) — і ісціли́ їх. І розійшлася чутка про Нього по всій Сирії; і приводили до Нього всіх немічних, хворих на всілякі недуги, й одержимих, і біснуватих, і сновид, і розслаблених — і Він зціляв їх.
25
25
(Зач. 10) І по Нем ідо́ша наро́ди мно́зі от Галиле́ї і десяти́ град, і от Ієрусали́ма і Іуде́ї, і со о́наго по́лу Іорда́на. І йшло за Ним багато народу з Галилеї, і з Десятиграддя, і з Єрусалима, і з Юдеї, і з іншого боку Йордана.
Глава 5
Глава 5
1
1
Узрі́в же наро́ди, взи́де на гору́; і сі́дшу Єму́, приступи́ша к Нему́ ученици́ Єго́. Побачивши народ, Він зійшов на гору; і, коли сів, приступили до Нього ученики Його.
2
2
І отве́рз уста́ Своя́, уча́ше їх, глаго́ля: І, відкривши уста Свої, навчав їх, промовляючи:
3
3
блаже́нні ни́щії ду́хом, я́ко тіх єсть Ца́рствіє Небе́сноє. Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.
4
4
Блаже́нні пла́чущії, я́ко ті́ї уті́шаться. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.
5
5
Блаже́нні кро́тції, я́ко ті́ї наслі́дять зе́млю. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю.
6
6
Блаже́нні а́лчущії і жа́ждущії пра́вди, я́ко ті́ї наси́тяться. Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться.
7
7
Блаже́нні ми́лостивії, я́ко ті́ї поми́ловані бу́дуть. Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.
8
8
Блаже́нні чи́стії се́рдцем, я́ко ті́ї Бо́га у́зрять. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.
9
9
Блаже́нні миротво́рці, я́ко ті́ї Си́нове Бо́жії нареку́ться. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
10
10
Блаже́нні ізгна́ні пра́вди ра́ди, я́ко тіх єсть Ца́рствіє Небе́сноє. Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.
11
11
Блаже́нні єсте́, єгда́ поно́сять вам і іждену́ть, і реку́ть всяк зол глаго́л на ви лжу́ще — Мене́ ра́ди: Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи — Мене ради.
12
12
ра́дуйтеся і веселі́теся, я́ко мзда ва́ша мно́га на Небесі́х; та́ко бо ізгна́ша проро́ки, і́же (бі́ша) пре́жде вас. Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах. Так гнали і пророків, які були до вас.
13
13
Ви єсте́ соль землі́; а́ще же соль обуя́єть, чим осоли́ться? Ні во что́же бу́деть ктому́, то́чію да ізси́пана бу́деть вон і попира́єма челові́ки. Ви — сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям.
14
14
(Зач. 11) Ви єсте́ світ ми́ра: не мо́жеть град укри́тися верху́ гори́ стоя́: Ви — світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори.
15
15
ніже́ вжига́ють світи́льника і поставля́ють єго́ под спу́дом, но на сві́щниці, і сві́тить всім, і́же в хра́мині (суть). І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, — і світить всім у домі.
16
16
Та́ко да просвіти́ться світ ваш пред челові́ки, я́ко да ви́дять ва́ша до́брая діла́ і просла́в'ять Отця́ ва́шего, І́же на Небесі́х. Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного.
17
17
(Да) не мні́те, я́ко прийдо́х разори́ти Зако́н іли́ Проро́ки: не прийдо́х разори́ти, но іспо́лнити. Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати.
18
18
Амі́нь бо глаго́лю вам: до́ндеже пре́йдеть не́бо і земля́, йо́та єди́на, іли́ єди́на черта́ не пре́йдеть от Зако́на, до́ндеже вся бу́дуть. Бо істинно кажу вам: доки існуватимуть небо і земля, жодна йота чи жодна риска не перейде із закону, поки не здійсниться все.
19
19
І́же а́ще разори́ть єди́ну за́повідій сих ма́лих і научи́ть та́ко челові́ки, мній нарече́ться в Ца́рствії Небе́снім; а і́же сотвори́ть і научи́ть, сей ве́лій нарече́ться в Ца́рствії Небе́снім. Отже, якщо хто порушить одну з цих заповідей найменших і навчить того людей, той найменшим назветься в Царстві Небесному; а хто виконає і навчить, той великим назветься в Царстві Небесному.
20
20
(Зач. 12) Глаго́лю бо вам, я́ко а́ще не ізбу́деть пра́вда ва́ша па́че кни́жник і фарісе́й, не вни́дете в Ца́рствіє Небе́сноє. Кажу бо вам, якщо праведність ваша не перевершить праведности книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного.
21
21
Сли́шасте, я́ко рече́но бисть дре́внім: не убіє́ши, і́же (бо) а́ще убіє́ть, пови́нен єсть суду́. Ви чули, що було сказано древнім: не вбивай, а хто уб’є, підлягає суду.
22
22
Аз же глаго́лю вам, я́ко всяк гні́ваяйся на бра́та своєго́ всу́є пови́нен єсть суду́; і́же бо а́ще рече́ть бра́ту своєму́: рака́, пови́нен єсть со́нмищу; а і́же рече́ть: уро́де, пови́нен єсть геє́нні о́гненній. Я ж кажу вам, що всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду; а хто скаже на брата свого: «рака»*, підлягає синедріону*; а хто скаже: «потвора», підлягає геєні вогненній.
23
23
А́ще у́бо принесе́ши дар твой ко олтарю́ і ту пом'яне́ши, я́ко брат твой і́мать ні́что на тя, Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе,
24
24
оста́ви ту дар твой пред олтаре́м і шед пре́жде смири́ся с бра́том твої́м, і тогда́ прише́д принеси́ дар твой. залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди й принеси дар твій.
25
25
Бу́ди увіщава́яся с сопе́рником твої́м ско́ро, до́ндеже єси́ на путі́ с ним, да не преда́сть тебе́ сопе́рник судії́, і судія́ тя преда́сть слузі́, і в темни́цю вве́ржен бу́деши; Мирися з суперником твоїм швидко, доки ти в дорозі з ним, щоб суперник не віддав тебе судді, а суддя не віддав би тебе слузі, і не вкинули б тебе у в’язницю.
26
26
амі́нь глаго́лю тебі́: не ізи́деши отту́ду, до́ндеже возда́си послі́дній кодра́нт. Істинно кажу тобі: ти не вийдеш звідти, поки не віддаси останній кодрант*.
27
27
(Зач. 13) Сли́шасте, я́ко річе́но бисть дре́внім: не прелюби́ сотвори́ши. Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу.
28
28
Аз же глаго́лю вам, я́ко всяк, і́же воззри́ть на жену́ ко є́же вожделі́ти єя́, уже́ любоді́йствова с не́ю в се́рдці своє́м; А Я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму.
29
29
а́ще же о́ко твоє́ десно́є соблажня́єть тя, ізми́ є і ве́рзи от себе́: у́не бо ті єсть, да поги́бнеть єди́н от уд твої́х, а не все ті́ло твоє́ вве́ржено бу́деть в геє́нну (о́гненную); Якщо ж праве око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе, бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, аніж щоб усе тіло твоє було ввергнуте в геєну вогненну.
30
30
і а́ще десна́я твоя́ рука́ соблажня́єт тя, усіци́ ю і ве́рзи от себе́: у́не бо ті єсть, да поги́бнеть єди́н от уд твої́х, а не все ті́ло твоє́ вве́ржено бу́деть в геє́нну. І коли правиця твоя спокушає тебе, відсічи її та кинь від себе: бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, аніж щоб усе тіло твоє було ввергнуте в геєну.
31
31
Рече́но же бисть, я́ко і́же а́ще пу́стить жену́ свою́, да дасть єй кни́гу распу́стную. Сказано також: коли хто розводиться з жінкою своєю, нехай дасть їй лист про розлучення.
32
32
Аз же глаго́лю вам, я́ко всяк отпуща́яй жену́ свою́, ра́зві словесе́ любоді́йнаго, твори́ть ю прелюбоді́йствовати; і і́же пущени́цю по́йметь, прелюбоді́йствуєть. А Я кажу вам: хто розведеться з жінкою своєю, хіба що через її любодійство, призводить її до перелюбства, і хто візьме шлюб з розлученою, той перелюбствує.
33
33
(Зач. 14) Па́ки сли́шасте, я́ко річе́но бисть дре́внім: не во лжу клене́шися, возда́си же Го́сподеві кля́тви твоя́. Ще чули ви, що було сказано древнім: не клянися неправдиво, а виконуй перед Господом клятви твої.
34
34
Аз же глаго́лю вам не кля́тися вся́ко: ні не́бом, я́ко престо́л єсть Бо́жий; А Я кажу вам — не клястися зовсім: ні небом, бо воно є престолом Божим;
35
35
ні земле́ю, я́ко подно́жіє єсть нога́ма Єго́; ні Ієрусали́мом, я́ко град єсть вели́каго Царя́; ні землею, бо вона є підніжжям ніг Його; ні Єрусалимом, бо це місто великого Царя.
36
36
ніже́ главо́ю твоє́ю клени́ся, я́ко не мо́жеши вла́са єди́наго бі́ла іли́ че́рна сотвори́ти; І головою твоєю не клянися, бо не можеш жодної волосини білою або чорною зробити.
37
37
бу́ди же сло́во ва́ше: єй — єй; ні — ні, ли́шше же сею́ от неприя́зні єсть. Нехай буде слово ваше: так — так; ні — ні, а що зверх цього, те від лукавого.
38
38
Сли́шасте, я́ко річе́но бисть: о́ко за о́ко і зуб за зуб. Ви чули, що було сказано: око за око і зуб за зуб.
39
39
Аз же глаго́лю вам не проти́витися злу; но а́ще тя кто уда́рить в десну́ю твою́ лани́ту, обрати́ єму́ і другу́ю; А Я кажу вам не противитися злу. Але якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу.
40
40
і хотя́щему суди́тися с тобо́ю і ри́зу твою́ взя́ти, отпусти́ єму́ і срачи́цю; І тому, хто захоче судитися з тобою і верхній одяг твій взяти, віддай йому і сорочку.
41
41
і а́ще кто тя по́йметь по си́лі по́прище єди́но, іди́ с ним два. І хто примусить тебе іти з ним одне поприще, іди з ним два.
42
42
(Зач. 15) Прося́щему у тебе́ дай, і хотя́щаго от тебе́ зая́ти не отврати́. Тому, хто просить у тебе, дай; і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся.
43
43
Сли́шасте, я́ко річе́но єсть: возлю́биши і́скренняго твоєго́ і возненави́диши врага́ твоєго́. Ви чули, що було сказано: люби ближнього твого і ненавидь ворога твого.
44
44
Аз же глаго́лю вам: любі́те враги́ ва́ша, благослові́те клену́щия ви, добро́ творі́те ненави́дящим вас, і молі́теся за творя́щих вам напа́сть і ізгоня́щия ви, А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас,
45
45
я́ко да бу́дете cи́нове Отця́ ва́шего, І́же єсть на Небесі́х; я́ко со́лнце Своє́ сія́єть на зли́я і благі́я і дожди́ть на пра́ведния і на непра́ведния. щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних.
46
46
А́ще бо лю́бите лю́б’ящих вас, ку́ю мзду і́мате? Не і митарі́ ли то́жде творя́ть? Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять?
47
47
І а́ще цілу́єте дру́ги ва́ша то́кмо, что ли́шше творите́? Не і язи́чници ли тако́жде творя́ть? І коли ви вітаєте тільки друзів ваших, що особливого робите? Чи не так само і язичники чинять?
48
48
Бу́діте у́бо ви соверше́нні, я́коже Оте́ць ваш Небе́сний соверше́н єсть. Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий.
Глава 6
Глава 6
1
1
(Зач. 16) Внемлі́те ми́лостині ва́шея не твори́ти пред челові́ки, да ви́димі бу́дете ї́ми: а́ще ли же ні, мзди не і́мате от Отця́ ва́шего, І́же єсть на Небесі́х. Стережіться, не творіть милостині вашої перед людьми для того, щоб вони бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного.
2
2
Єгда́ у́бо твори́ши ми́лостині, не воструби́ пред собо́ю, я́коже лицемі́ри творя́ть в со́нмищих і в сто́гнах, я́ко да просла́в'яться от челові́к. Амі́нь глаго́лю вам, восприє́млють мзду свою́. Отже, коли твориш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою.
3
3
Тебі́ же творя́щу ми́лостині, да не уві́сть шу́йця твоя́, что твори́ть десни́ця твоя́, У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя,
4
4
я́ко да бу́деть ми́лостиня твоя́ в та́йні; і Оте́ць твой, ви́дяй в та́йні, Той возда́сть тебі́ я́ві. щоб милостиня твоя була потаємною; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.
5
5
І єгда́ мо́лишися, не бу́ди я́коже лицемі́ри, я́ко лю́б'ять в со́нмищих і в сто́гнах путі́й стоя́ще моли́тися, я́ко да яв'я́ться челові́ком. Амі́нь глаго́лю вам, я́ко восприє́млють мзду свою́. І, коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися у синагогах і на перехрестях, зупиняючись, щоб бачили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою.
6
6
Ти же, єгда́ мо́лишися, вни́ди в кліть твою́ і, затвори́в две́рі твоя́, помоли́ся Отцю́ твоєму́, І́же в та́йні, і Оте́ць твой, ви́дяй в та́йні, возда́сть тебі́ я́ві. Ти ж, коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.
7
7
Моля́щеся же не ли́шше глаго́літе, я́коже язи́чници; мнять бо, я́ко во многоглаго́ланії своє́м усли́шані бу́дуть; А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів’ї своєму почуті будуть.
8
8
не подо́бітеся у́бо їм; вість бо Оте́ць ваш, ї́хже тре́буєте, пре́жде проше́нія ва́шего. Не уподібнюйтесь їм, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше за ваше прохання до Нього.
9
9
Си́це у́бо молі́теся ви: О́тче наш, І́же єси́ на Небесі́х, да святи́ться і́м'я Твоє́; Моліться ж так: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє;
10
10
да при́йдеть Ца́рствіє Твоє́; да бу́деть во́ля Твоя́, я́ко на Небесі́, і на землі́. нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.
11
11
Хліб наш насу́щний даждь нам днесь; Хліб наш насущний дай нам сьогодні;
12
12
і оста́ви нам до́лги на́ша, я́ко і ми оставля́єм должнико́м на́шим; І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим;
13
13
і не введи́ нас в напа́сть, но ізба́ви нас от лука́ваго. Я́ко Твоє́ єсть Ца́рствіє, і си́ла, і сла́ва во ві́ки. Амі́нь. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь.
14
14
(Зач. 17) А́ще бо отпуща́єте челові́ком согріше́нія їх, отпу́стить і вам Оте́ць ваш Небе́сний; Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний.
15
15
а́ще ли не отпуща́єте челові́ком согріше́нія їх, ні Оте́ць ваш отпу́стить вам согріше́ній ва́ших. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших.
16
16
Єгда́ же постите́ся, не бу́діте я́коже лицемі́ри сі́тующе; помрача́ють бо ли́ця своя́, я́ко да яв'я́ться челові́ком постя́щеся. Амі́нь глаго́лю вам, я́ко восприє́млють мзду свою́. Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою.
17
17
Ти же постя́ся пома́жи главу́ твою́, і лице́ твоє́ уми́й, Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє,
18
18
я́ко да не яви́шися челові́ком постя́ся, но Отцю́ твоєму́, І́же в та́йні; і Оте́ць твой, ви́дяй в та́йні, возда́сть тебі́ я́ві. щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, — Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.
19
19
Не скрива́йте себі́ сокро́вищ на землі́, іді́же черв і тля тлить, і іді́же та́тіє подко́пивають і кра́дуть; Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть.
20
20
скрива́йте же себі́ сокро́вище на Небесі́, іді́же ні черв, ні тля тлить, і іді́же та́тіє не подко́пивають, ні кра́дуть; Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть,
21
21
іді́же бо єсть сокро́вище ва́ше, ту бу́деть і се́рдце ва́ше. бо де скарб ваш, там буде й серце ваше.
22
22
(Зач. 18) Світи́лник ті́лу єсть о́ко. А́ще у́бо бу́деть о́ко твоє́ про́сто, все ті́ло твоє́ сві́тло бу́деть; Світильником тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим;
23
23
а́ще ли о́ко твоє́ лука́во бу́деть, все ті́ло твоє́ те́мно бу́деть. А́ще у́бо світ, і́же в тебі́, тьма єсть, то тьма кольми́? коли ж око твоє буде нечистим, то і все тіло твоє темним буде. Отже, якщо світло, що в тобі, є темрявою, то яка ж тоді темрява?
24
24
Нікто́же мо́жеть двіма́ господи́нома рабо́тати: лю́бо єди́наго возлю́бить, а друга́го возненави́дить, іли́ єди́наго держи́ться, о друзі́м же неради́ти на́чнеть. Не мо́жете Бо́гу рабо́тати і мамо́ні. Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні*.
25
25
Сего́ ра́ди глаго́лю вам: не пеці́теся душе́ю ва́шею, что я́сте, іли́ что піє́те, ні ті́лом ва́шим, во что облече́теся. Не душа́ ли бо́льші єсть пи́щі, і ті́ло оде́жди? Задля цього кажу вам: не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися. Чи душа не більша за їжу, а тіло — за одяг?
26
26
Воззрі́те на пти́ці небе́сния, я́ко не сі́ють, ні жнуть, ні собира́ють в жи́тниці, і Оте́ць ваш Небе́сний пита́єть їх. Не ви ли па́че лу́чші їх єсте́? Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не набагато кращі за них?
27
27
Кто же от вас пеки́йся мо́жеть приложи́ти во́зрасту своєму́ ла́коть єди́н? Та й хто з вас, турбуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть?
28
28
І о оде́жди что пече́теся? Смотрі́те крин се́льних, ка́ко расту́ть: не тружда́ються, ні пряду́т; І про одяг чого піклуєтесь? Подивіться на лілеї польові, як вони ростуть: не трудяться і не прядуть;
29
29
глаго́лю же вам, я́ко ні Соломо́н во всей сла́ві своє́й облече́ся, я́ко єди́н от сих; кажу ж вам: що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них;
30
30
а́ще же сі́но се́льноє, днесь су́ще і у́трі в пещ вмета́ємо, Бог та́ко одіва́єть, не мно́го ли па́че вас, малові́ри? якщо ж траву польову, що сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так зодягає, то хіба не набагато краще зодягне вас, маловіри!
31
31
(Зач. 19) Не пеці́теся у́бо, глаго́люще: что я́ми, іли́ что піє́м, іли́ чим оде́ждемся? Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися?
32
32
Всіх бо сих язи́ци і́щуть; вість бо Оте́ць ваш Небе́сний, я́ко тре́буєте сих всіх. Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому.
33
33
Іщі́те же пре́жде Ца́рствія Бо́жия і пра́вди Єго́, і сія́ вся приложа́ться вам. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам.
34
34
Не пеці́теся у́бо на у́трей, у́треній бо собо́ю пече́ться; довлі́єть дне́ві зло́ба [попече́ніє] єго́. Отже, не піклуйтеся про завтрашній день, бо завтра саме за себе піклуватиметься. Досить кожному дневі своїх турбот.
Глава 7
Глава 7
1
1
(Зач. 20) Не суді́те, да не суди́мі бу́дете; Не судіть, щоб і вас не судили;
2
2
і́мже бо судо́м су́дите, су́дять вам; і в ню́же мі́ру мі́рите, возмі́риться вам. бо яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам.
3
3
Что же ви́диши суче́ць, і́же во о́ці бра́та твоєго́, бервна́ же, є́же єсть во о́ці твоє́м, не чу́єши? І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш?
4
4
Або ка́ко рече́ши бра́ту твоєму́: оста́ви, да ізму́ суче́ць із очесе́ твоєго́, і се, бервно́ во о́ці твоє́м? Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм?
5
5
Лицемі́ре, ізми́ пе́рвіє бервно́ із очесе́ твоєго́, і тогда́ у́зриши із'я́ти суче́ць із очесе́ бра́та твоєго́. Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого.
6
6
Не даді́те свята́я псом, ні помета́йте би́сер ва́ших пред свинія́ми, да не поперу́ть їх нога́ми свої́ми і вра́щшеся расто́ргнуть ви. Не давайте святого псам і не кидайте перлів ваших перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми і, обернувшись, не пороздирали й вас.
7
7
(Зач.) Просі́те, і да́сться вам; іщі́те, і обря́щете; толці́те, і отве́рзеться вам; Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам;
8
8
всяк бо прося́й приє́млеть, і іщя́й обріта́єть, і толку́щему отве́рзеться. бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють.
9
9
Або кто єсть от вас челові́к, єго́же а́ще воспро́сить син єго́ хлі́ба, єда́ ка́мень пода́сть єму́? Чи є між вами така людина, яка, коли син її попросить у неї хліба, подала б йому камінь?
10
10
Або а́ще ри́би про́сить, єда́ змію́ пода́сть єму́? І коли попросить риби, подала б йому змію?
11
11
А́ще у́бо ви, лука́ві су́ще, умі́єте дая́нія бла́га дая́ти ча́дом ва́шим, кольми́ па́че Оте́ць ваш Небе́сний дасть бла́га прося́щим у Него́. Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте дари добрі давати дітям вашим, тим паче Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього.
12
12
(Зач. 21) Вся у́бо, єли́ка а́ще хо́щете, да творя́ть вам челові́ци, та́ко і ви творі́те їм: се бо єсть зако́н і проро́ци. Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, — бо в цьому є Закон і Пророки.
13
13
Вни́діте у́зькими врати́; я́ко простра́нная врата́ і широ́кий путь вводя́й в па́губу, і мно́зі суть входя́щії ім; Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними.
14
14
что у́зькая врата́ і ті́сний путь вводя́й в живо́т, і ма́ло їх єсть, і́же обріта́ють єго́. А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх.
15
15
(Зач. 22) Внемлі́те же от лжи́вих проро́к, і́же прихо́дять к вам во оде́ждах о́вчих, внутр же суть во́лци хи́щници; Остерігайтеся лжепророків, які приходять до вас в одежі овечій, а всередині — вовки хижі.
16
16
от плод їх позна́єте їх. Єда́ об'ємлютю от те́рнія гро́зди, іли́ от ре́пія смо́кви? По плодах їхніх пізнаєте їх. Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків?
17
17
Та́ко вся́ко дре́во до́броє плоди́ добри́ твори́ть, а зло́є дре́во плоди́ зли твори́ть; Так усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить.
18
18
не мо́жеть дре́во добро́ плоди́ зли твори́ти, ні дре́во зло плоди́ добри́ твори́ти. Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити.
19
19
Вся́ко у́бо дре́во, є́же не твори́ть плода́ добра́, посіка́ють є і во огнь вмета́ють. Всяке дерево, що не дає плоду доброго, зрубують і у вогонь кидають.
20
20
Ті́мже у́бо от плод їх позна́єте їх. Тож за їхніми плодами пізнаєте їх.
21
21
(Зач. 23) Не всяк глаго́ляй мі: Го́споди! Го́споди! — вни́деть в Ца́рствіє Небе́сноє; но творя́й во́лю Отця́ Моєго́, І́же єсть на Небесі́х. Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного.
22
22
Мно́зі реку́ть мні во он день: Го́споди! Го́споди! Не в Твоє́ ли і́м'я проро́чествовахом, і Твої́м і́менем бі́си ізгони́хом, і Твої́м і́менем си́ли мно́гі сотвори́хом? Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили?
23
23
І тогда́ іспові́м їм: я́ко ніколи́же знах вас, отиді́те от Мене́, ді́лающії беззако́ніє. І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня.
24
24
(Зач. 24) Всяк у́бо, і́же сли́шить словеса́ Моя́ сія́ і твори́ть я, уподо́блю єго́ му́жу му́дру, і́же созда́ хра́мину свою́ на ка́мені; Отже, всякого, хто слухає ці слова Мої і виконує їх, уподібню мужеві мудрому, який збудував будинок свій на камені;
25
25
і сни́де дождь, і прийдо́ша рі́ки, і возві́яша ві́три, і нападо́ша на хра́мину ту; і не паде́ся, основана́ бо бі на ка́мені. І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і ринули на будинок той, і він не впав, бо був збудований на камені.
26
26
І всяк сли́шай словеса́ Моя́ сія́, і не творя́ їх, уподо́биться му́жу уро́диву, і́же созда́ хра́мину свою́ на пісці́; А всякий, хто слухає ці слова Мої і не виконує їх, уподібниться мужеві нерозумному, який збудував будинок свій на піску;
27
27
і сни́де дождь, і прийдо́ша рі́ки, і возві́яша ві́три, і опро́шася хра́мині той, і паде́ся; і бі разруше́ніє єя́ ве́ліє. І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і налягли на будинок той; і він упав, і руйнування його було велике.
28
28
І бисть єгда́ сконча́ Ісу́с словеса́ сія́, дивля́хуся наро́ди о уче́нії Єго́; І коли Ісус скінчив слова ці, народ дивувався вченню Його,
29
29
бі бо учя́ їх я́ко власть імі́я, і не я́ко кни́жници (і фарисе́є). бо Він учив їх, як Той, Хто має владу, а не як книжники і фарисеї.
Глава 8
Глава 8
1
1
Сше́дшу же Єму́ с гори́, вслід Єго́ ідя́ху наро́ди мно́зі. Коли ж Він зійшов з гори, слідом за Ним пішло багато народу.
2
2
І се, прокаже́н прише́д кла́няшеся Єму́, глаго́ля: Го́споди, а́ще хо́щеши, мо́жеши м'я очи́стити. І ось підійшов прокажений і, кланяючись Йому, сказав: Господи, коли хочеш, можеш мене очистити.
3
3
І просте́р ру́ку Ісу́с, косну́ся єму́, глаго́ля: хощу́, очи́стися. І а́біє очи́стися єму́ прока́за. Ісус, простягши руку, доторкнувся до нього і сказав: хочу, очисться. І він у ту ж мить очистився від прокази.
4
4
І глаго́ла єму́ Ісу́с: виждь, ні кому́же пові́ждь, но шед покажи́ся ієре́йові і принеси́ дар, єго́же повелі́ (в зако́ні) Моїсе́й, во свиді́тельство їм. І говорить йому Ісус: гляди ж, нікому не розповідай, але піди покажися священикові і принеси дар, який повелів у законі Мойсей, на свідчення їм.
5
5
(Зач. 25) Вше́дшу же Єму́ в Капернау́м, приступи́ к Нему́ со́тник, моля́ Єго́ А як увійшов Ісус до Капернаума, підійшов до Нього сотник і благав Його:
6
6
і глаго́ля: Го́споди, о́трок мой лежи́ть в дому́ разсла́блен, лю́ті стражда́. Господи, слуга мій вдома лежить розслаблений і тяжко страждає.
7
7
І глаго́ла єму́ Ісу́с: Аз прише́д ісцілю́ єго́. І говорить йому Ісус: Я прийду і зцілю його.
8
8
І отвіща́в со́тник, рече́ (Єму́): Го́споди, нісьм досто́їн, да под кров мой вни́деши; но то́кмо рци сло́во, і ісцілі́єть о́трок мой; Сотник же у відповідь сказав: Господи! Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій.
9
9
і́бо аз челові́к єсьм под вла́стію, іми́й под собо́ю во́їни, і глаго́лю сему́: іди́, і і́деть; і друго́му: прийди́, і прихо́дить; і рабу́ моєму́: сотвори́ сіє́, і сотвори́ть. Бо і я — людина підвладна, але, маючи під собою воїнів, кажу одному: іди, і йде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: зроби це, і зробить.
10
10
Сли́шав же Ісу́с, удиви́ся і рече́ гряду́щим по Нем: амі́нь глаго́лю вам: ні во Ізра́їлі толи́ки ві́ри обріто́х. Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри.
11
11
Глаго́лю же вам, я́ко мно́зі от восто́к і за́пад при́йдуть і возля́гуть со Авраа́мом, і Ісаа́ком, і Іа́ковом во Ца́рствії Небе́снім; Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному;
12
12
си́нове же ца́рствія ізгна́ні бу́дуть во тьму кромі́шнюю: ту бу́деть плач і скре́жет зубо́м. А сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів.
13
13
І рече́ Ісу́с со́тнику: іди́, і я́коже ві́ровал єси́, бу́ди тебі́. І ісцілі́ о́трок єго́ в той час. І сказав Ісус сотникові: іди, і, як вірував ти, нехай буде тобі. І одужав слуга його в ту ж мить.
14
14
(Зач. 26) І прише́д Ісу́с в дом Петро́в, ви́ді те́щу єго́ лежа́щу і огне́м жего́му, Прийшовши до Петрової господи, Ісус побачив тещу його, що лежала в гарячці,
15
15
і прикосну́ся руці́ єя́, і оста́ви ю огнь; і воста́ і служа́ше Єму́. і доторкнувся до руки її, і гарячка покинула її; і вона встала і слугувала Йому.
16
16
По́зді же би́вшу, приведо́ша к Нему́ бі́сни мно́гі; і ізгна́ ду́хи сло́вом і вся боля́щия ісціли́; Коли ж настав вечір, привели до Нього багатьох біснуватих, і Він вигнав духів словом і зцілив усіх недужих,
17
17
да сбу́деться річе́нноє Іса́єм проро́ком, глаго́лющим: Той неду́ги на́ша прия́т і болі́зні понесе́. щоб справдилося сказане пророком Ісаєю, який говорить: Він узяв на Себе недуги наші і поніс хвороби.
18
18
Ви́дів же Ісу́с мно́гі наро́ди о́крест Себе́, повелі́ (ученико́м) іти́ на он пол. А як побачив Ісус довкола Себе багато народу, звелів ученикам відпливти на другий бік.
19
19
І присту́пль єди́н кни́жник, рече́ Єму́: учи́телю, іду́ по Тебі́, а́може а́ще і́деши. Тоді один книжник, підійшовши, сказав Йому: Учителю, я піду за Тобою, куди б Ти не пішов.
20
20
Глаго́ла єму́ Ісу́с: ли́си я́звини і́муть, і пти́ці небе́сния — гні́зда, Син же челові́чеський не і́мать гді глави́ подклони́ти. І каже йому Ісус: лисиці мають нори і птахи небесні — гнізда, Син же Людський не має де голови прихилити.
21
21
Други́й же от учени́к Єго́ рече́ Єму́: Го́споди, повели́ мі пре́жде іти́ і погребсти́ отця́ моєго́. Інший же з учеників Його сказав Йому: Господи! Дозволь мені перше піти і поховати батька мого.
22
22
Ісу́с же рече́ єму́: гряди́ по Мні і оста́ви ме́ртвих погребсти́ своя́ мертвеці́. Але Ісус сказав йому: іди за Мною і залиш мертвим ховати своїх мерців.
23
23
(Зач. 27) І влі́зшу Єму́ в кора́бль, по Нем ідо́ша ученици́ Єго́. І як увійшов Він у човен, за Ним пішли ученики Його.
24
24
І се, трус вели́к бисть в мо́рі, я́коже кораблю́ покрива́тися волна́ми; Той же спа́ше. І ось піднялися хвилі великі на морі, аж човен покривало; Він же спав.
25
25
І прише́дше ученици́ Єго́ возбуди́ша Єго́, глаго́люще: Го́споди, спаси́ ни, погиба́єм. Тоді ученики Його, підійшовши до Нього, розбудили Його і сказали: Господи, рятуй нас, гинемо.
26
26
І глаго́ла їм: что страшли́ві єсте́, малові́ри? Тогда́ воста́в запрети́ ві́тром і мо́рю, і бисть тишина́ ве́лія. І говорить їм: чого ви такі боязкі, маловіри? Відтак, уставши, заборонив вітрам і морю, і настала велика тиша.
27
27
Челові́ци же чуди́шася, глаго́люще: Кто єсть Сей, я́ко і ві́три і мо́ре послу́шають Єго́? Люди ж, дивуючись, говорили: Хто Цей, що і вітри, й море слухають Його?
28
28
(Зач. 28) І прише́дшу Єму́ на он пол, в страну́ Гергеси́нськую, сріто́ста Єго́ два бі́сна от гроб ісходя́ща, лю́та зіло́, я́ко не мощи́ нікому́ мину́ти путе́м тім. І коли Він прибув на другий бік, до країни Гергесинської, Його зустріли двоє біснуватих, що вийшли з гробниць, дуже люті, так що ніхто не міг пройти тією дорогою.
29
29
І се, возопи́ста глаго́люща: что на́ма і Тебі́, Ісу́се Си́не Бо́жий? прише́л єси́ сі́мо пре́жде вре́мене му́чити нас. І ось вони закричали: що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас.
30
30
Бя́ше же дале́че от нею́ ста́до свині́й мно́го пасо́мо. А віддалік паслося велике стадо свиней.
31
31
Бі́си же моля́ху Єго́, глаго́люще: а́ще ізго́ниши ни, повели́ нам іти́ в ста́до свино́є. І біси благали Його: якщо виженеш нас, то пошли нас у стадо свиней.
32
32
І рече́ їм: іді́те. Они́ же ізше́дше ідо́ша в ста́до свино́є; і се, (а́біє) устреми́ся ста́до все по бре́гу в мо́ре, і утопо́ша в вода́х. І Він сказав їм: ідіть. І вони, вийшовши, пішли у стадо свиней. І ось усе стадо кинулося з кручі в море і втопилось у воді.
33
33
Пасу́щії же біжа́ша, і ше́дше во град, возвісти́ша вся, і о бісно́ю. Пастухи ж побігли і, прийшовши у місто, розповіли про все і про те, що було з біснуватими.
34
34
І се, весь град ізи́де в срі́теніє Ісу́сові; і ви́дівше Єго́, моли́ша, я́ко да́би преше́л от преді́л їх. І ось усе місто вийшло назустріч Ісусові; і, побачивши Його, просили, щоб Він відійшов від їхнього краю.
Глава 9
Глава 9
1
1
(Зач. 29) І вліз в кора́бль, пре́йде і при́йде во Свой град. Тоді Він, увійшовши в човен, переплив назад і прибув до Свого міста.
2
2
І се, принесо́ша Єму́ разсла́блена (жи́лами), на одрі́ лежа́ща; і ви́дів Ісу́с ві́ру їх, рече́ разсла́бленному: дерза́й, ча́до, отпуща́ються ті грісі́ твої́. І ось принесли до Нього розслабленого, що лежав на постелі. І, побачивши віру їхню, Ісус сказав розслабленому: дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої!
3
3
І се, ні́ції от кни́жник рі́ша в себі́: Сей ху́лить. При цьому деякі з книжників говорили собі: Він богохульствує.
4
4
І ви́дів Ісу́с помишле́нія їх, рече́: вску́ю ви ми́слите лука́вая в сердця́х свої́х? Ісус же, бачачи помисли їхні, промовив: навіщо ви думаєте лукаве в серцях своїх?
5
5
что бо єсть удо́біє рещи́: отпуща́ються ті грісі́, іли́ рещи́: воста́ни і ходи́? Бо що легше — сказати: прощаються тобі гріхи, чи сказати: встань і ходи?
6
6
но да уві́сте, я́ко власть і́мать Син Челові́чеський на землі́ отпуща́ти гріхи́; тогда́ глаго́ла разсла́бленному: воста́ни, возьми́ твой одр і іди́ в дом твой. Та щоб знали ви, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи. Тоді говорить розслабленому: встань, візьми постіль твою та йди у дім твій.
7
7
І воста́в, (взем одр свой,) і́де в дом свой. І той устав, узяв постіль свою і пішов у дім свій.
8
8
Ви́дівше же наро́ди чуди́шася і просла́виша Бо́га, да́вшаго власть такову́ю челові́ком. Народ же, побачивши це, здивувався і прославив Бога, Який дав таку владу людям.
9
9
(Зач. 30) І преходя́ Ісу́с отту́ду, ви́ді челові́ка сідя́ща на ми́тниці, Матфе́я глаго́лема; і глаго́ла єму́: по Мні гряди́. І воста́в по Нем і́де. Проходячи звідти, Ісус побачив чоловіка, що сидів на митниці, на ймення Матфей, і каже йому: іди за Мною. І той устав і пішов за Ним.
Глава 10
Глава 10
1
1
І призва́ обана́десять ученики́ Своя́, даде́ їм власть на ду́сіх нечи́стих, я́ко да ізго́нять їх, і ціли́ти всяк неду́г і вся́ку болі́знь. Прикликавши дванадцять учеників Своїх, Він дав їм владу над нечистими духами, щоб виганяли їх і зціляли всяку недугу і всяку неміч.
2
2
Двана́десятих же апо́столов імена́ суть сія́: пе́рвий Си́мон, і́же нарица́ється Петр, і Андре́й, брат єго́; Іа́ков Зеведе́єв і Іоа́нн, брат єго́; Дванадцяти ж апостолів імена такі: перший Симон, що зветься Петром, і Андрій, брат його, Яків Зеведеїв та Іоан, брат його,
3
3
Фили́пп і Варфоломе́й; Фома́ і Матфе́й мита́р; Іа́ков Алфе́єв і Левве́й, наріче́нний Фадде́й; Филип і Варфоломій, Фома і Матфей-митар, Яків Алфеїв і Леввей, прозваний Фадеєм,
4
4
Си́мон Канані́т і Іу́да Іскаріо́тський, і́же і предаде́ Єго́. Симон Кананіт та Іуда Іскаріотський, який і зрадив Його.
5
5
Сія́ обана́десять посла́ Ісу́с, запові́да їм, глаго́ля: на путь язи́к не іді́те і во град самаря́нський не вни́діте; Цих дванадцятьох послав Ісус і заповів їм, промовляючи: на путь до язичників не ходіть і в місто самарянське не входьте;
6
6
іді́те же па́че ко овця́м поги́бшим до́му Ізра́їлева; а йдіть краще до овець загиблих дому Ізраїлевого;
7
7
ходя́ще же пропові́дуйте, глаго́люще: я́ко прибли́жися Ца́рствіє Небе́сноє; ходячи ж, проповідуйте, кажучи, що наблизилося Царство Небесне;
8
8
боля́щия ісціля́йте, прокаже́нния очища́йте, ме́ртвия воскреша́йте, бі́си ізгоня́йте; ту́не прия́сте, ту́не даді́те. хворих зціляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте: задарма одержали, задарма давайте.
9
9
(Зач. 35) Не стяжі́те зла́та, ні сребра́, ні мі́ді при поясі́х ва́ших, Не беріть з собою ні золота, ні срібла, ані міді у пояси свої,
10
10
ні пи́ри в путь, ні двою́ ри́зу, ні сапо́г, ні жезла́; досто́їн бо єсть ді́латель мзди своєя́. ні торбини на дорогу, ні двох одежин, ні взуття, ані посоха, бо той, хто трудиться, достойний нагороди своєї.
11
11
В о́ньже а́ще (коли́ждо) град іли́ весь вни́дете, іспита́йте, кто в нем досто́їн єсть, і ту пребу́діте, до́ндеже ізи́дете; В яке б місто або селище не ввійшли ви, довідуйтесь, хто в ньому достойний є, і там залишайтесь, доки не вийдете;
12
12
входя́ще же в дом цілу́йте єго́, глаго́люще: мир до́му сему́; а входячи в дім, привітайте його, кажучи: мир дому цьому.
13
13
і а́ще у́бо бу́деть дом досто́їн, при́йдеть мир ваш нань; а́ще ли же не бу́деть досто́їн, мир ваш к вам возврати́ться. І якщо буде дім достойний, то мир ваш зійде на нього; якщо ж не буде достойний, то мир ваш до вас повернеться.
14
14
І і́же а́ще не при́йметь вас, ніже́ послу́шаєть слове́с ва́ших, ісходя́ще із до́му іли́ із гра́да того́, оттрясі́те прах ног ва́ших; А коли хто не прийме вас і не послухає слів ваших, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох з ніг ваших.
15
15
Амі́нь глаго́лю вам: отра́дніє бу́деть землі́ содо́мстій і гомо́ррстій в день су́дний, не́же гра́ду тому́. Істинно кажу вам: відрадніше буде землі Содомській і Гоморрській у день судний, аніж місту тому.
16
16
(Зач. 36) Се, Аз посила́ю вас я́ко о́вці посреді́ волко́в; бу́діте у́бо му́дрі, я́ко змія́, і ці́лі, я́ко го́лубіє. Ось Я посилаю вас, як овець поміж вовків: отже, будьте мудрі, як змії, і лагідні, як голуби.
17
17
Внемлі́те же от челові́к: предадя́ть бо ви на со́нми, і на собо́рищих їх бію́ть вас, Остерігайтеся ж людей: бо вони видаватимуть вас на судилища і в своїх синагогах битимуть вас,
18
18
і пред влади́ки же і царі́ веде́ні бу́дете Мене́ ра́ди, во свиді́тельство їм і язи́ком. і поведуть вас до правителів і царів заради Мене на свідчення їм та язичникам.
19
19
Єгда́ же предаю́ть ви, не пеці́теся, ка́ко іли́ что возглаго́лете; да́стьбося вам в той час, что возглаго́лете; Коли ж видаватимуть вас, не турбуйтеся, як або що говорити; бо в той час дано буде вам, що сказати,
20
20
не ви бо бу́дете глаго́лющії, но Дух Отця́ ва́шего глаго́ляй в вас. бо не ви будете говорити, а Дух Отця вашого говоритиме у вас.
21
21
Преда́сть же брат бра́та на смерть, і оте́ць ча́до; і воста́нуть ча́да на роди́телі і убію́ть їх; Видасть же брат брата на смерть і батько сина; і повстануть діти на батьків і уб’ють їх;
22
22
і бу́дете ненави́дими всі́ми і́мене Моєго́ ра́ди; претерпі́вий же до конця́, той спасе́н бу́деть. і будуть вас ненавидіти всі за ім’я Моє; а хто витерпить до кінця, той спасенний буде.
23
23
(Зач. 37) Єгда́ же го́нять ви во гра́ді сем, бі́гайте в други́й. Амі́нь бо глаго́лю вам: не і́мате сконча́ти гра́ди Ізра́їлеви, до́ндеже при́йдеть Син Челові́чеський. Коли ж гнатимуть вас в одному місті, біжіть у інше. Бо істинно кажу вам: не встигнете обійти ще міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський.
24
24
Ність учени́к над учи́теля (своєго́), ніже́ раб над господи́на своєго́; Учень не вищий за вчителя і слуга не вищий за господаря свого.
25
25
довлі́єть ученику́, да бу́деть я́ко учи́тель єго́, і раб я́ко госпо́дь єго́. А́ще господи́на до́му Веєльзеву́ла нареко́ша, кольми́ па́че дома́шнія єго́? Досить для учня, щоб він був як учитель його, і для слуги, щоб він був як господар його. Якщо господаря дому назвали Вельзевулом, то чи не тим більше — домашніх його?
26
26
Не убо́йтеся у́бо їх, нічто́же бо єсть покрове́нно, є́же не откри́ється, і та́йно, є́же не уві́діно бу́деть. Отже, не бійтесь їх, бо нема нічого прихованого, що не відкрилося б, і потайного, що не стало б відомим.
27
27
Є́же глаго́лю вам во тьмі, рці́те во сві́ті; і є́же во у́ші сли́шите, пропові́діте на кро́віх. Що кажу вам у темряві, говоріть при світлі, і що чуєте на вухо, проповідуйте на покрівлях.
28
28
І не убо́йтеся от убива́ющих ті́ло, душі́ же не могу́щих уби́ти; убо́йтеся же па́че могу́щаго і ду́шу і ті́ло погуби́ти в геє́нні. І не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити; але бійтесь більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні.
29
29
Не дві ли пти́ці ціни́тіся єди́ному асса́рію? І ні єди́на от них паде́ть на землі́ без Отця́ ва́шего. Чи не дві малі пташки продаються за один асарій*? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого;
30
30
Вам же і вла́си главні́ї всі ізочте́ні суть. у вас же і волосся на голові все полічено;
31
31
Не убо́йтеся у́бо: мно́зіх птиць лу́чші єсте́ ви. не бійтеся ж: ви дорожчі за багатьох малих пташок.
32
32
(Зач. 38) всяк у́бо і́же іспові́сть М'я пред челові́ки, іспові́м єго́ і Аз пред Отце́м Мої́м, І́же на Небесі́х; Отже, кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним.
33
33
а і́же отве́ржеться Мене́ пред челові́ки, отве́ргуся єго́ і Аз пред Отце́м Мої́м, І́же на Небесі́х. А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним.
34
34
Не мні́те, я́ко прийдо́х воврещи́ мир на зе́млю; не прийдо́х воврещи́ мир, но меч; Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч.
35
35
прийдо́х бо разлучи́ти челові́ка на отця́ своєго́, і дщер на ма́тер свою́, і неві́сту на свекро́в свою́. Бо Я прийшов розлучити сина з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку із свекрухою її.
36
36
І вразі́ челові́ку дома́шнії єго́. І вороги людини — домашні її.
37
37
(Зач. 39) І́же лю́бить отця́ іли́ ма́тер па́че Мене́, ність Мене́ досто́їн; і і́же лю́бить си́на іли́ дщер па́че Мене́, ність Мене́ досто́їн; Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене;
38
38
і і́же не при́йметь креста́ своєго́ і вслід Мене́ гряде́ть, ність Мене́ досто́їн. і хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене.
39
39
Обріти́й ду́шу свою́ погуби́ть ю; а і́же погуби́ть ду́шу свою́ Мене́ ра́ди, обря́щеть ю. Хто зберігає душу свою, загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, збереже її.
40
40
І́же вас приє́млеть, Мене́ приє́млеть; і і́же приє́млеть Мене́, приє́млеть Посла́вшаго М'я; Хто вас приймає, той Мене приймає, а хто приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене;
41
41
приє́мляй проро́ка во і́м'я проро́чо, мзду проро́чу при́йметь; і приє́мляй пра́ведника во і́м'я пра́ведничо, мзду пра́ведничу при́йметь; хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить винагороду пророка; і хто приймає праведника в ім’я праведника, одержить винагороду праведника.
42
42
і і́же а́ще напої́ть єди́наго от ма́лих сих ча́шею студени́ води́ то́кмо, во і́м'я ученика́, амі́нь глаго́лю вам, не погуби́ть мзди своєя́. І хто напоїть одного з малих цих чашею холодної води, тільки в ім’я ученика, істинно кажу вам, не втратить нагороди своєї.
Глава 11
Глава 11
1
1
І бисть, єгда́ соверши́ Ісу́с запові́дая обімана́десяте ученико́ма Свої́ма, пре́йде отту́ду учи́ти і пропові́дати во граді́х їх. І сталося, коли Ісус закінчив наставляти дванадцятьох учеників Своїх, то пішов звідти, щоб учити й проповідувати в містах їхніх.
2
2
(Зач. 40) Іоа́нн же сли́шав во узи́лищі діла́ Христо́ва, посла́ два от учени́к свої́х, Іоан же, почувши у в’язниці про діла Христові, послав двох з учнів своїх
3
3
рече́ Єму́: Ти ли єси́ Гряди́й, іли́ іно́го ча́єм? запитати Його: чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?
4
4
І отвіща́в Ісу́с рече́ ї́ма: ше́дша возвісти́та Іоа́ннові, я́же сли́шита і ви́діта; І сказав їм Ісус у відповідь: підіть та розкажіть Іоанові, що чуєте і бачите:
5
5
сліпі́ї прозира́ють і хро́мії хо́дять, прокаже́ннії очища́ються і глусі́ї сли́шать, ме́ртвії востаю́ть і ни́щії благовіству́ють; сліпі прозрівають і криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві воскресають і убогі благовістять;
6
6
і блаже́н єсть, і́же а́ще не соблазни́ться о Мні. і блаженний той, хто не спокуситься через Мене.
7
7
Ті́ма же ісходя́щема, нача́т Ісу́с наро́дом глаго́лати о Іоа́нні: чесо́ ізидо́сте в пусти́ню ви́діти? Трость ли ві́тром коле́блему? Коли ж вони відійшли, Ісус почав говорити людям про Іоана: на що дивитися ходили ви в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише?
8
8
Но чесо́ ізидо́сте ви́діти? Челові́ка ли в мя́гкі ри́зи облече́нна? Се, і́же м'я́гкая нося́щії, в домі́х ца́рських суть. На що ж дивитися ходили ви? Чи на людину, вдягнену в м’який одяг? Ті, що носять м’який одяг, у палацах царських живуть.
9
9
Но чесо́ ізидо́сте ви́діти? Проро́ка ли? Єй, глаго́лю вам, і ли́шше проро́ка. На що ж дивитися ходили ви? На пророка? Так, кажу вам, більш як пророка.
10
10
Сей бо єсть, о не́мже єсть пи́сано: се, Аз посила́ю а́нгела Моєго́ пред лице́м Твої́м, і́же угото́вить путь Твой пред Тобо́ю. Цей бо є той, про якого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує дорогу Твою перед Тобою.
11
11
Амі́нь глаго́лю вам, не воста́ в рожде́нних жена́ми бо́лій Іоа́нна Крести́теля; мній же во Ца́рствії Небе́снім бо́лій єго́ єсть. Істинно кажу вам: не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя; але найменший у Царстві Небесному більший за нього.
12
12
От дній же Іоа́нна Крести́теля досе́лі Ца́рствіє Небе́сноє ну́диться [с ну́ждею восприє́млеться], і ну́ждници восхища́ють є; Від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його,
13
13
всі бо проро́ци і зако́н до Іоа́нна прореко́ша. бо всі пророки і закон провіщали до Іоана.
14
14
І а́ще хо́щете прия́ти, той єсть Ілія́ хотя́й прийти́; І коли хочете знати, він є Ілля, що має прийти.
15
15
імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
16
16
(Зач. 41) Кому́ же уподо́блю род сей? Подо́бен єсть ді́тем сідя́щим на то́ржищих і возглаша́ющим друго́м свої́м Кому ж уподібню рід цей? Він подібний до дітей, що сидять на вулиці і, звертаючись до своїх товаришів,
17
17
і глаго́лющим: писка́хом вам, і не пляса́сте; пла́кахом вам, і не рида́сте. кажуть: ми грали вам на сопілках, та ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, та ви не ридали.
18
18
При́йде бо Іоа́нн ні яди́й, ні пія́й; і глаго́лють: бі́са і́мать. Бо прийшов Іоан, який не їсть, не п’є; і кажуть: біса має.
19
19
При́йде Син Челові́чеський яди́й і пія́й; і глаго́лють: се челові́к я́дця і винопи́йця, митаре́м друг і грі́шником. І оправди́ся прему́дрость от чад свої́х. Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і кажуть: цей чоловік, який любить їсти й пити вино, митарям друг і грішникам. І виправдалась премудрість від синів своїх.
20
20
(Зач. 42) Тогда́ нача́т Ісу́с поноша́ти градово́м, в ни́хже би́ша мно́жайшия си́ли Єго́, зане́ не пока́яшася; Тоді почав Ісус докоряти містам, у яких явлено було найбільше чудес Його, за те, що вони не покаялися.
21
21
го́ре тебі́, Хорази́не, го́ре тебі́, Вифсаї́до! Я́ко а́ще в Ти́рі і Сидо́ні би́ша си́ли би́ли би́вшия в вас, дре́вле у́бо во вре́тищі і пе́пелі пока́ялися би́ша; Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Вифсаїдо! Бо якби у Тирі та Сидоні сталися чудеса, що явлені були у вас, то вони давно покаялися б у веретищі й попелі.
22
22
оба́че глаго́лю вам: Ти́ру і Сидо́ну отра́дніє бу́деть в день су́дний, не́же вам. Але кажу вам: Тиру й Сидону відрадніше буде в день судний, ніж вам.
23
23
І ти, Капернау́ме, і́же до небе́с вознеси́йся, до а́да сни́деши; зане́ а́ще в Содо́міх би́ша си́ли би́ли би́вшия в тебі́, преби́ли у́бо би́ша до дне́шняго дне; І ти, Капернауме, що до небес піднісся, до пекла зійдеш, бо якби в Содомі сталися чудеса, що явлені були в тобі, то зостався б він до сьогоднішнього дня.
24
24
оба́че глаго́лю вам, я́ко землі́ Содо́мстій отра́дніє бу́деть в день су́дний, не́же тебі́. Але кажу вам, що землі Содомській відрадніше буде в день судний, ніж тобі.
25
25
В то вре́м'я отвіща́в Ісу́с рече́: іспові́даютіся, О́тче, Го́споди небесе́ і землі́, я́ко утаї́л єси́ сія́ от прему́дрих і разу́мних і откри́л єси́ та младе́нцем; Продовжуючи далі, Ісус сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам.
26
26
єй, О́тче, я́ко та́ко бисть благоволе́ніє пред Тобо́ю. Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління.
27
27
(Зач. 43) Вся мні предана́ суть Отце́м Мої́м; і нікто́же зна́єть Си́на, то́кмо Оте́ць; ні Отця́ кто зна́єть, то́кмо Син, і Єму́же а́ще во́лить Син откри́ти. Усе Мені передано Отцем Моїм, і ніхто не знає Сина, тільки Отець; і Отця ніхто не знає, тільки Син, і той, кому Син схоче відкрити.
28
28
Прийді́те ко Мні всі тружда́ющіїся і обремене́ннії, і Аз упоко́ю ви; Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас;
29
29
возьмі́те і́го Моє́ на себе́ і научі́теся от Мене́, я́ко кро́ток єсьм і смире́н се́рдцем; і обря́щете поко́й душа́м ва́шим; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим;
30
30
і́го бо Моє́ бла́го, і бре́м'я Моє́ легко́ єсть. бо ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий.
Глава 12
Глава 12
1
1
(Зач. 44) В то вре́м'я і́де Ісу́с в субо́ти сквозі́ сі́янія; ученици́ же Єго́ взалка́ша і нача́ша востерза́ти кла́си і я́сти. У той час проходив Ісус у суботу засіяними ланами; ученики ж Його зголодніли і почали зривати колоски та їсти.
2
2
Фарисе́є же ви́дівше рі́ша Єму́: се ученици́ Твої́ творя́ть, єго́же не досто́їть твори́ти в субо́ту. Фарисеї ж, побачивши це, сказали Йому: ось ученики Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу.
3
3
Он же рече́ їм: ні́сте ли чли, что сотвори́ Дави́д, єгда́ взалка́ сам і су́щії с ним? Він же сказав їм: хіба ви не читали, що зробив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним?
4
4
ка́ко вни́де в храм Бо́жий і хлі́би предложе́нія сніде́, ї́хже не досто́йно бі єму́ я́сти, ні су́щим с ним, то́кмо ієре́єм єди́ним? Як він увійшов у храм Божий і їв хліби принесення, яких не можна було їсти ні йому, ні тим, що з ним були, а тільки одним священикам?
5
5
іли́ ні́сте чли в зако́ні, я́ко в субо́ти свяще́нници в це́ркві субо́ти скверня́ть і непови́нні суть? Або хіба ви не читали в законі, що по суботах священики в храмі порушують суботу, однак невинні?
6
6
глаго́лю же вам, я́ко це́ркве бо́лі єсть зді; Говорю ж вам, що тут Той, Хто більший від храму.
7
7
а́ще ли би́сте ві́дали, что єсть: ми́лости хощу́, а не же́ртви, ніколи́же у́бо би́сте осужда́ли непови́нних; Коли б ви знали, що значить: милости хочу, а не жертви, то не осуджували б невинних.
8
8
госпо́дь бо єсть і субо́ти Син Челові́чеський. Бо Син Людський є господарем і суботи.
9
9
(Зач. 45) І преше́д отту́ду, при́йде на со́нмище їх. І відійшовши звідти, прийшов Він до їхньої синагоги.
10
10
І се челові́к бі ту, ру́ку іми́й су́ху. І вопроси́ша Єго́, глаго́люще: а́ще досто́їть в субо́ти ціли́ти? Да на Него́ возглаго́лють. І ось був там чоловік, що мав суху руку, і спитали Його, чи дозволено зціляти в суботу, щоб звинуватити Його.
11
11
Он же рече́ їм: кто єсть от вас челові́к, і́же і́мать овча́ єди́но, і а́ще впаде́ть сіє́ в субо́ти в я́му, не і́меть ли є і і́зметь? Він же сказав їм: чи є між вами людина, яка, маючи одну вівцю, якщо вона впаде в суботу в яму, не візьме і не витягне її?
12
12
кольми́ у́бо лу́чші єсть челові́к овча́те? Ті́мже досто́їть в субо́ти добро́ твори́ти. Наскільки ж людина краща за вівцю! Отже, дозволено в суботу добро творити.
13
13
Тогда́ глаго́ла челові́ку: простри́ ру́ку твою́. І простре́; і утверди́ся ціла́, я́ко друга́я. Тоді каже чоловікові тому: простягни руку твою. Той простягнув, і стала вона здоровою, як і друга.
14
14
(Зач. 46) Фарисе́є же ше́дше сові́т сотвори́ша на Него́, ка́ко Єго́ погуб'я́ть. Ісу́с же разумі́в оти́де отту́ду. Фарисеї ж, вийшовши, радилися проти Нього, як би Його погубити. Але Ісус, дізнавшись, пішов звідти.
15
15
(Зач.) І по Нем ідо́ша наро́ди мно́зі, і ісціли́ їх всіх; І пішло за Ним багато народу, і Він зцілив їх усіх.
16
16
і запрети́ їм, да не я́ві Єго́ творя́ть; І заборонив, щоб не являли Його.
17
17
я́ко да сбу́деться рече́нноє Іса́єм проро́ком, глаго́лющим: Щоб справдилося сказане Ісайєю пророком, який говорить:
18
18
се О́трок Мой, Єго́же ізво́лих, возлю́бленний Мой, На́ньже благоволи́ душа́ Моя́; положу́ Дух Мой на Нем, і суд язи́ком возвісти́ть; це Отрок Мій, Якого Я обрав. Улюблений Мій, до Якого благоволить душа Моя. Покладу Дух Мій на Нього, і Він провістить народам суд.
19
19
не пререче́ть, ні возопіє́ть, ніже́ усли́шить кто на распу́тіїх гла́са Єго́; Не буде ні суперечити, ні кричати, і ніхто не почує на перехрестях голосу Його;
20
20
тро́сти сокруше́нни не прело́мить і ле́на вне́мшася не угаси́ть, до́ндеже ізведе́ть в побі́ду суд; тростини надломленої не переломить, і льону тліючого не загасить, доки не доведе суду до перемоги;
21
21
і на і́м'я Єго́ язи́ци упова́ти і́муть. і на ім’я Його уповатимуть народи.
22
22
Тогда́ приведо́ша к Нему́ бісну́ющася слі́па і ні́ма; і ісціли́ єго́, я́ко сліпо́му і німо́му глаго́лати і гля́дати. Тоді привели до Нього біснуватого — сліпого і німого; і Він зцілив його, так що сліпий і німий став говорити й бачити.
23
23
І дивля́хуся всі наро́ди глаго́люще: єда́ Сей єсть (Христо́с) Син Дави́дов? І дивувався весь народ і говорив: чи не Цей є Христос, Син Давидів?
24
24
Фарисе́є же сли́шавше рі́ша: Сей не ізго́нить бі́си, то́кмо о Веєльзеву́лі, кня́зі бісо́встім. Фарисеї ж, почувши це, сказали: Він виганяє бісів не інакше, як силою Вельзевула, князя бісівського.
25
25
Ві́дий же Ісу́с ми́слі їх, рече́ їм: вся́коє ца́рство разді́льшеєся на ся запусті́єть, і всяк град іли́ дом разділи́вийся на ся не ста́неть. Але Ісус, знаючи думки їхні, сказав їм: усяке царство, що розділилося в собі, запустіє; і всяке місто чи дім, що розділилися у собі, не встоять.
26
26
І а́ще сатана́ сатану́ ізго́нить, на ся разділи́лся єсть; ка́ко у́бо ста́неть ца́рство єго́? І якщо сатана сатану виганяє, то він розділився в собі, як же встоїть царство його?
27
27
І а́ще Аз о Веєльзеву́лі ізгоню́ бі́си, си́нове ва́ші о ком ізго́нять? Сего́ ра́ди ті́ї вам бу́дуть судії́. І якщо Я силою Вельзевула виганяю бісів, то чиєю силою виганяють сини ваші? Тому вони будуть вам суддями.
28
28
А́ще ли же Аз о Ду́сі Бо́жиї ізгоню́ бі́си, у́бо пости́же на вас Ца́рствіє Бо́жиє. Коли ж Я Духом Божим виганяю бісів, то настало для вас Царство Боже.
29
29
Іли́ ка́ко мо́жеть кто вни́ти в дом крі́пкаго і сосу́ди єго́ расхи́тити, а́ще не пе́рвіє св'я́жеть крі́пкаго, і тогда́ дом єго́ расхи́тить? Або як може хто увійти в дім сильного та пограбувати його майно, якщо перше не зв’яже сильного? І тоді розграбує дім його.
30
30
(Зач. 47) І́же ність со Мно́ю, на м'я єсть; і і́же не собира́єть со Мно́ю, расточа́єть. Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той марнує.
31
31
Сего́ ра́ди глаго́лю вам: всяк гріх і хула́ отпу́ститься челові́ком; а я́же на Ду́ха хула́ не отпу́ститься челові́ком; Тому кажу вам: всякий гріх і хула простяться людям, але на Духа хула не проститься людям.
32
32
і і́же а́ще рече́ть сло́во на Си́на Челові́чеськаго, отпу́ститься єму́; а і́же рече́ть на Ду́ха Свята́го, не отпу́ститься єму́ ні в сей вік, ні в бу́дущий. І коли хто скаже слово на Сина Людського, проститься йому, якщо ж хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цьому житті, ні в майбутньому.
33
33
Іли́ сотворите́ дре́во добро́ і плод єго́ добр; іли́ сотворите́ дре́во зло і плод єго́ зол; от плода́ бо дре́во позна́но бу́деть. Або визнайте дерево добрим і плід його добрим; або визнайте дерево поганим і плід його поганим, бо дерево пізнається з плоду.
34
34
Порожде́нія єхи́днова, ка́ко мо́жете добро́ глаго́лати, зли су́ще? От ізби́тка бо се́рдця уста́ глаго́лють. Поріддя єхиднове, як можете добре говорити, злими будучи? Від повноти бо серця говорять уста.
35
35
Благи́й челові́к от блага́го сокро́вища ізно́сить блага́я; і лука́вий челові́к от лука́ваго сокро́вища ізно́сить лука́вая. Добра людина з доброго скарбу* виносить добре, а зла людина зі злого скарбу виносить лихе.
36
36
Глаго́лю же вам, я́ко вся́ко сло́во пра́здноє, є́же а́ще реку́ть челові́ци, воздадя́ть о нем сло́во в день су́дний; Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний:
37
37
от слове́с бо свої́х оправди́шися і от слове́с свої́х осу́дишися. бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений.
38
38
(Зач. 48) Тогда́ отвіща́ша ні́ції от кни́жник і фарисе́й, глаго́люще: Учи́телю, хо́щем от Тебе́ зна́меніє ви́діти. Тоді деякі з книжників і фарисеїв сказали: Учителю, хочемо від Тебе знамення бачити.
39
39
Он же отвіща́в рече́ їм: род лука́в і прелюбоді́й зна́менія і́щеть, і зна́меніє не да́сться єму́, то́кмо зна́меніє Іо́ни проро́ка; Він же сказав їм у відповідь: рід лукавий і перелюбний знамення шукає, та знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка.
40
40
я́коже бо бі Іо́на во чре́ві ки́тові три дні і три но́щі, та́ко бу́деть і Син Челові́чеський в се́рдці землі́ три дні і три но́щі. Бо як був Іона в утробі кита три дні і три ночі, так буде і Син Людський в серці землі три дні і три ночі.
41
41
Му́жіє Ніневі́тстії воста́нуть на суд с ро́дом сим і осу́дять єго́, я́ко пока́яшася про́повідію Іо́ниною; і се бо́лі Іо́ни зді. Мужі ниневійські постануть на суд з родом цим і осудять його, бо вони покаялись після проповіді Іониної; а ось тут Більший за Іону.
42
42
Цари́ця ю́жськая воста́неть на суд с ро́дом сим і осу́дить ї, я́ко при́йде от коне́ць землі́ сли́шати прему́дрость Соломо́нову; і се бо́лі Соломо́на зді. Цариця південна постане на суд з родом цим і осудить його, бо вона прийшла від краю землі послухати премудрість Соломонову; а ось тут Більший за Соломона.
43
43
Єгда́ же нечи́стий дух ізи́деть от челові́ка, прехо́дить сквозі́ безво́дная мі́ста, іщя́ поко́я, і не обріта́єть; Коли ж нечистий дух вийде з людини, то блукає безводними місцями, шукаючи спокою, і не знаходить.
44
44
тогда́ рече́ть: возвращу́ся в дом мой, отню́дуже ізидо́х. І прише́д обря́щеть пра́зден, помете́н і укра́шен; Тоді каже: повернуся в дім мій, звідки я вийшов. І, прийшовши, знаходить його порожнім, заметеним і прибраним.
45
45
тогда́ і́деть і по́йметь с собо́ю седьм і́них духо́в люті́йших себе́, і вше́дше живу́ть ту; і бу́дуть послі́дняя челові́ку тому́ го́рша пе́рвих. Та́ко бу́деть і ро́ду сему́ лука́вому. Тоді йде і бере з собою сім інших духів, лютіших за себе, і вони, ввійшовши, живуть там; і буде для тієї людини останнє гірше від першого. Так буде і роду цьому лукавому.
46
46
(Зач. 49) Єще́ же Єму́ глаго́лющу к наро́дом, се, Ма́ти (Єго́) і бра́тія Єго́ стоя́ху вні, і́щуще глаго́лати Єму́. Коли ж Він ще промовляв до народу, Мати і брати Його стояли надворі, бажаючи говорити з Ним.
47
47
Рече́ же ні́кий Єму́: се Ма́ти Твоя́ і бра́тія Твоя́ вні стоя́ть, хотя́ще глаго́лати Тебі́. І хтось сказав Йому: он Мати Твоя і брати Твої стоять надворі і бажають говорити з Тобою.
48
48
Он же отвіща́в рече́ ко глаго́лющему Єму́: кто єсть Ма́ти Моя́, і кто суть бра́тія Моя́? Він же відповів тому, хто говорив до Нього: хто Мати Моя і хто брати Мої?
49
49
І просте́р ру́ку Свою́ на ученики́ Своя́, рече́: се Ма́ти Моя́ і бра́тія Моя́; І, показавши рукою Своєю на учеників Своїх, сказав: ось мати Моя і брати Мої;
50
50
і́же бо а́ще сотвори́ть во́лю Отця́ Моєго́, І́же єсть на небесі́х, той брат Мой, і сестра́, і ма́ти (Мі) єсть. бо хто творитиме волю Отця Мого Небесного, той брат Мій, і сестра, і мати Моя.
Глава 13
Глава 13
1
1
В день же той ізше́д Ісу́с із до́му, сідя́ше при мо́рі. Того ж дня, вийшовши з дому, Ісус сів біля моря.
2
2
І собра́шася к Нему́ наро́ди мно́зі, я́коже Єму́ в кора́бль влі́зти і сі́сти; і весь наро́д на бре́зі стоя́ше. І зібралось до Нього багато народу, так що Йому довелося ввійти у човен і сісти; а весь народ стояв на березі.
3
3
І глаго́ла їм при́тчами мно́го, глаго́ля: (Зач. 50) се ізи́де сі́яй, да сі́єть; І говорив їм притчами багато, кажучи: ось вийшов сівач сіяти;
4
4
і сі́ющу єму́, о́ва падо́ша при путі́, і прийдо́ша пти́ці, і позоба́ша я; І коли він сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи і поклювали його.
5
5
друга́я же падо́ша на ка́менних, іді́же не імі́яху землі́ мно́ги, і а́біє прозябо́ша, зане́ не імі́яху глубини́ землі́; Інше впало на місця кам’янисті, де небагато було землі, і скоро зійшло, бо земля була неглибока.
6
6
со́лнцю же возсія́вшу присвя́нуша, і зане́ не імі́яху коре́нія, ізсхо́ша; Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, оскільки не мало кореня, засохло.
7
7
друга́я же падо́ша в те́рнії, і взи́де те́рніє і подави́ їх; Інше впало в терня, і виросло терня, і заглушило його;
8
8
друга́я же падо́ша на землі́ до́брій і дая́ху плод, о́во у́бо сто, о́во же шестьдеся́т, о́во же три́десять; інше впало на добру землю і дало плід: одно в стократ, а друге в шістдесят, інше в тридцять разів.
9
9
імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить. Хто має вуха слухати, нехай слухає!
10
10
(Зач. 51) І приступи́вше ученици́ (Єго́) реко́ша Єму́: почто́ при́тчами глаго́леши їм? І, приступивши, ученики сказали Йому: чому притчами говориш їм?
11
11
Он же отвіща́в рече́ їм: я́ко вам дано́ єсть разумі́ти та́йни Ца́рствія Небе́снаго, о́нім же не дано́ єсть; Він сказав їм у відповідь: тому, що вам дано розуміти тайни Царства Небесного, а їм не дано.
12
12
і́же бо і́мать, да́сться єму́ і преізбу́деть (єму́); а і́же не і́мать, і є́же і́мать, во́зметься от него́; Бо хто має, тому дасться і примножиться, а хто не має, у того відніметься і те, що має.
13
13
сего́ ра́ди в при́тчах глаго́лю їм, я́ко ви́дяще не ви́дять, і сли́шаще не сли́шать, ні разумі́ють; Тому говорю їм притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не чують, і не розуміють;
14
14
і сбива́ється в них проро́чество Іса́їно, глаго́лющеє: слу́хом усли́шите, і не і́мате разумі́ти; і зря́ще у́зрите, і не і́мате ви́діти; і збувається над ними пророцтво Ісаї, яке говорить: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима дивитись будете — і не побачите.
15
15
отолсті́ бо се́рдце люді́й сих, і уши́ма тя́жко сли́шаша, і о́чі свої́ смежи́ша, да не когда́ у́зрять очи́ма, і уши́ма усли́шать, і се́рдцем разумі́ють, і обратя́ться, і ісцілю́ їх. Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх.
16
16
Ва́ша же блаже́нна очеса́, я́ко ви́дять, і у́ші ва́ші, я́ко сли́шать; Ваші ж очі блаженні, бо бачать, і вуха ваші, бо чують.
17
17
амі́нь бо глаго́лю вам, я́ко мно́зі проро́ци і пра́ведници вожделі́ша ви́діти, я́же ви́діте, і не ви́діша, і сли́шати, я́же сли́шите, і не сли́шаша. Бо істинно кажу вам, що багато хто з пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, і не бачили, і чути те, що ви чуєте, і не чули.
18
18
Ви же усли́шіте при́тчу сі́ющаго; Ви ж вислухайте значення притчі про сівача.
19
19
вся́кому сли́шащему сло́во Ца́рствія і не разуміва́ющу, прихо́дить лука́вий і восхища́єть всі́янноє в се́рдці єго́; сіє́ єсть, є́же при путі́ сі́янноє. До кожного, хто слухає слово про Царство і не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його — це те, що посіяне при дорозі.
20
20
А на ка́мені сі́янноє, сіє́ єсть сли́шай сло́во і а́біє с ра́достію приє́млеть є; А посіяне на кам’янистих місцях означає того, хто слухає слово і зразу ж з радістю сприймає його,
21
21
не і́мать же ко́рене в себі́, но привре́менен єсть; би́вши же печа́лі іли́ гоне́нію словесе́ ра́ди, а́біє соблажня́ється. але не має кореня в собі, будучи нестійким; коли ж настає скрута або гоніння через слово це, відразу спокушається.
22
22
А сі́янноє в те́рнії, се єсть сли́шай сло́во, і печа́ль ві́ка сего́ і лесть бога́тства подавля́єть сло́во, і без плода́ бива́єть. А посіяне між терням — це той, хто слухає слово, але турботи віку цього і спокуса багатством заглушують слово, і воно буває безплідним.
23
23
А сі́янноє на до́брій землі́, се єсть сли́шай сло́во і разуміва́я; і́же у́бо плод прино́сить і твори́ть о́во сто, о́во же шестьдеся́т, о́во три́десять. Посіяне ж в добру землю — це той, хто слухає слово, і розуміє, і приносить плід, і творить — один у стократ, другий в шістдесят, а інший в тридцять разів.
24
24
(Зач. 52) І́ну при́тчу предложи́ їм, глаго́ля: уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє челові́ку, сі́явшу до́броє сі́м'я на селі́ своє́м; Іншу притчу запропонував їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв добре насіння на полі своїм;
25
25
сп'я́щим же челові́ком, при́йде враг єго́ і всі́я пле́вели посреді́ пшени́ці і оти́де; коли ж люди спали, прийшов ворог його і насіяв кукіль між пшеницею, і пішов.
26
26
єгда́ же прозябе́ трава́ і плод сотвори́, тогда́ яви́шася і пле́веліє. Коли зійшов посів і показався плід, тоді з’явився і кукіль.
27
27
Прише́дше же раби́ господи́на, рі́ша єму́: го́споди, не до́броє ли сі́м'я сі́ял єси́ на селі́ Твоє́м? Отку́ду у́бо і́мать пле́вели? Прийшли раби господаря і сказали йому: господарю, чи не добре насіння ти сіяв на полі твоїм? Звідки ж взявся кукіль?
28
28
Он же рече́ їм; враг челові́к сіє́ сотвори́. Раби́ же рі́ша єму́: хо́щеши ли у́бо, да ше́дше ісплеве́м я? Він же сказав їм: людина-ворог це зробила. А раби сказали йому: чи не хочеш ти, щоб ми пішли і випололи його?
29
29
Он же рече́ (їм): ні; да не когда́ восторга́юще пле́вели, восто́ргнете ку́пно с ни́ми (і) пшени́цю; Але він сказав: ні, бо, вибираючи кукіль, щоб ви не вирвали разом з ним і пшеницю.
30
30
оста́вите расти́ обоє́ ку́пно до жа́тви; і во вре́м'я жа́тви реку́ жа́телем: собері́те пе́рвіє пле́вели і свяжі́те їх в снопи́, я́ко сожещи́ я; а пшени́цю собері́те в жи́тницю мою́. Залиште рости разом те і те до жнив; а в жнива я скажу женцям: зберіть спершу кукіль і зв’яжіть його у снопи, щоб спалити; а пшеницю зберіть у житницю мою.
31
31
(Зач. 53) І́ну при́тчу предложи́ їм, глаго́ля: подо́бно єсть Ца́рствіє Небе́сноє зе́рну гору́шичну, є́же взем челові́к всі́я на селі́ своє́м, Іншу притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке взяв чоловік і посіяв на полі своїм.
32
32
є́же ма́лійше у́бо єсть от всіх сі́мен; єгда́ же возрасте́ть, бо́ліє (всіх) зе́лій єсть і бива́єть дре́во, я́ко прийти́ пти́цям небе́сним і вита́ти на ві́твех Єго́. Воно, хоч і найменше з усіх зерен, але, коли виросте, буває більше за будь-яке зілля і стає деревом, так що птахи небесні прилітають і ховаються у гілках його.
33
33
І́ну при́тчу глаго́ла їм: подо́бно єсть Ца́рствіє Небе́сноє ква́су, єго́же взе́мши жена́ скри в са́тіх тріє́х муки́, до́ндеже вскисо́ша вся. Іншу притчу сказав Він їм: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла і поклала на три мірки борошна, доки все не вкисне.
34
34
Сія́ вся глаго́ла Ісу́с в при́тчах наро́дом, і без при́тчі нічесо́же глаго́лаше к ним; Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм,
35
35
я́ко да сбу́деться рече́нноє проро́ком, глаго́лющим: отве́рзу в при́тчах уста́ моя́; отри́гну сокрове́нная от сложе́нія ми́ра. щоб збулося сказане через пророка, який говорить: відкрию в притчах уста Мої, сповіщу сокровенне від створення світу.
36
36
Тогда́ оста́вль наро́ди, при́йде в дом Ісу́с. (Зач 54) І приступи́ша к Нему́ ученици́ Єго́, глаго́люще: скажи́ нам при́тчу пле́вел се́льних. Тоді Ісус, залишивши людей, увійшов у дім. І, приступивши до Нього, ученики Його сказали: роз’ясни нам притчу про кукіль на полі.
37
37
Он же отвіща́в рече́ їм: сі́явий до́броє сі́м'я єсть Син Челові́чеський; Він же сказав їм у відповідь: Той, Хто посіяв добре насіння, є Син Людський;
38
38
а село́ єсть мир; до́броє же сі́м'я, сі́ї суть Си́нове Ца́рствія, а пле́веліє суть си́нове неприя́зненнії; поле — це світ; добре насіння — це сини Царства, а кукіль — сини лукавого;
39
39
а враг всі́явий їх єсть дия́вол; а жа́тва кончи́на ві́ка єсть; а жа́телі а́нгели суть. ворог, що його посіяв, є диявол; жнива — це кінець світу, а женці — ангели.
40
40
Я́коже у́бо собира́ють пле́вели і огне́м сожига́ють, та́ко бу́деть в сконча́ніє ві́ка сего́; Отже, як збирають кукіль і спалюють вогнем, так буде при кінці світу цього:
41
41
по́слеть Син челові́чеський А́нгели своя́, і соберу́ть от Ца́рствія Єго́ вся собла́зни і творя́щих беззако́ніє пошле Син Людський ангелів Своїх, і зберуть з Царства Його всі спокуси і тих, що чинять беззаконня,
42
42
і вве́ргуть їх в пещ о́гненну; ту бу́деть плач і скре́жет зубо́м. і вкинуть їх у піч вогняну; там буде плач і скрегіт зубів.
43
43
тогда́ пра́ведници просвітя́ться, я́ко со́лнце, в Ца́рствії Отця́ їх. Імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить. Тоді праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього. Хто має вуха слухати, нехай слухає!
44
44
(Зач. 55) Па́ки подо́бно єсть Ца́рствіє Небе́сноє сокро́вищу сокрове́ну на селі́, є́же обрі́т челові́к скри, і от ра́дости єго́ і́деть, і вся, єли́ка і́мать, продає́ть, і купу́єть село́ то. Ще Царство Небесне подібне до скарбу, захованого на полі, який знайшов чоловік і приховав, і на радощах іде й продає все, що має, і купує поле те.
45
45
Па́ки подо́бно єсть Ца́рствіє Небе́сноє челові́ку купцю́, і́щущу до́брих би́серей, Ще Царство Небесне подібне до купця, який шукає добрі перли,
46
46
І́же обрі́т єди́н многоці́нен би́сер, шед продаде́ вся, єли́ка ім'я́ше, і купи́ єго́. і, знайшовши одну коштовну перлину, іде й продає усе, що має, і купує її.
47
47
Па́ки подо́бно єсть Ца́рствіє Небе́сноє не́воду вве́ржену в мо́ре і от вся́каго ро́да собра́вшу, Ще Царство Небесне подібне до невода, закинутого в море, що назбирав усякої всячини;
48
48
і́же єгда́ іспо́лнися, ізвлеко́ша ї на край, і сі́дше ізбра́ша до́брия в сосу́ди, а зли́я ізверго́ша вон. коли ж наповнився, його витягли на берег і, сівши, вибрали добре в посуд, а погане викинули геть.
49
49
Та́ко бу́деть в сконча́ніє ві́ка: ізи́дуть а́нгели і отлуча́ть зли́я от среди́ пра́ведних, Так буде при кінці світу: зійдуть ангели, і відлучать злих від праведних,
50
50
і вве́ргуть їх в пещ о́гненную; ту бу́деть плач і скре́жет зубо́м. і вкинуть їх у піч вогняну: там буде плач і скрегіт зубів.
51
51
Глагола їм Ісу́с: разумі́сте ли сія́ вся? Глаго́лаша Єму́; єй, Го́споди. І каже їм Ісус: чи зрозуміли ви все це? Вони говорять Йому: так, Господи!
52
52
Он же рече́ їм: сего́ ра́ди всяк кни́жник, научи́вся Ца́рствію Небе́сному, подо́бен єсть челові́ку домови́ту, і́же ізно́сить от сокро́вища своєго́ но́вая і ве́тхая. Він же сказав їм: ось тому кожен книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до господаря, який виносить із свого скарбу нове й старе.
53
53
(Зач. 56) І бисть, єгда́ сконча́ Ісу́с при́тчи сія́, пре́йде отту́ду. І, коли скінчив Ісус притчі ці, пішов звідти.
54
54
І прише́д во оте́чествіє своє́, уча́ше їх на со́нмищи їх, я́ко диви́тися їм і глаго́лати: отку́ду сему́ прему́рость сія́ і си́ли? І, прийшовши до Своєї батьківщини, вчив їх у синагозі їхній, так що всі дивувалися й говорили: звідки в Ньому премудрість ця і сили?
55
55
не Сей ли єсть текто́нов син? Не Ма́ти ли Єго́ нарица́ється Маріа́м, і бра́тія Єго́ Іа́ков і Іосі́й, і Си́мон і Іу́да? Чи Він не син теслі? Чи не Його Мати зветься Марією і брати Його Яків та Іосія, і Симон, та Іуда?
56
56
і сестри́ Єго́ не вся ли в нас суть? Отку́ду у́бо Сему́ сія́ вся? І сестри Його чи не всі між нами? Звідки ж у Нього це все?
57
57
І блажня́хуся о Нем. Ісу́с же рече́ їм: ність проро́к без че́сти, то́кмо во оте́чествії своє́м і в дому́ своє́м. І спокушалися Ним. Ісус же сказав їм: не буває пророка без честі, хіба що тільки на батьківщині своїй і в домі своїм.
58
58
І не сотвори́ ту сил мно́гих за неві́рство їх. І не створив там багатьох чудес через невір’я їхнє.
Глава 14
Глава 14
1
1
(Зач. 57) В то вре́м'я усли́ша І́род четвертовла́стник слух Ісу́сов У той час почув Ірод четвертовладник чутку про Ісуса
2
2
і рече́ отроко́м свої́м: Сей єсть Іоа́нн Крести́тель; Той воскре́се от ме́ртвих, і сего́ ра́ди си́ли ді́ються о Нем. і сказав прислужникам своїм: це Іоан Хреститель; він воскрес із мертвих, і тому чудеса діються ним.
3
3
І́род бо єм Іоа́нна, связа́ єго́ і всади́ в темни́цю, Іродіа́ди ра́ди, жени́ Фили́ппа, бра́та своєго́; Бо Ірод узяв Іоана, зв’язав його і посадив у в’язницю через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого,
4
4
глаго́лаше бо єму́ Іоа́нн: не досто́їть ті імі́ти єя́. тому що Іоан говорив йому: не личить тобі мати її.
5
5
І хотя́щь єго́ уби́ти, убоя́ся наро́да, зане́ я́ко проро́ка єго́ імі́яху. І хотів убити його, та побоявся народу, бо вважали його пророком.
6
6
Дню же би́вшу рождества́ І́родова пляса́ дщи Іродіа́дина посреді́ і угоди́ І́родові; Коли був день народження Ірода, дочка Іродіади танцювала посеред зібрання і догодила Іродові,
7
7
ті́мже і с кля́твою ізрече́ єй да́ти, єго́же а́ще воспро́сить. тому він поклявся дати їй, чого б вона не попросила.
8
8
Она́ же нава́ждена ма́терію своє́ю, даждь мі, рече́, зді на блю́ді главу́ Іоа́нна Крести́теля. Вона ж, з намови матері своєї, сказала: дай мені тут на блюді голову Іоана Хрестителя.
9
9
І печа́лен бисть цар; кля́тви же ра́ди і за возлежа́щих с ним, повелі́ да́ти (єй) І засмутився цар; але, заради клятви і тих, що возлежали з ним, звелів дати їй.
10
10
і посла́в усі́кну Іоа́нна в темни́ці. І послав відсікти голову Іоана у в’язниці.
11
11
І принесо́ша главу́ єго́ на блю́ді і да́ша діви́ці; і отнесе́ ма́тері своє́й. І принесли голову його на блюді і дали дівчині, а та віднесла матері своїй.
12
12
І присту́пльше ученици́ єго́ взя́ша ті́ло (єго́) і погребо́ша є; і прише́дше возвісти́ша Ісу́сові. Ученики ж його, прийшовши, взяли тіло і поховали його; пішли і сповістили Ісуса.
13
13
І сли́шав Ісу́с оти́де отту́ду в кораблі́ в пу́сто мі́сто єди́н [осо́б]; і сли́шавше наро́ди по Нем ідо́ша пі́ши от градо́в. І, почувши про те, Ісус відплив звідти на човні у безлюдне місце один; а народ, довідавшись, пішов за Ним з міст пішки.
14
14
(Зач. 58) І ізше́д Ісу́с ви́ді мног наро́д, і милосе́рдова о них, і ісціли́ неду́жния їх. І, вийшовши, Ісус побачив багато людей, змилосердився над ними і зцілив недужих їхніх.
15
15
По́зді же би́вшу, приступи́ша к Нему́ ученици́ Єго́, глаго́люще: пу́сто єсть мі́сто, і час уже́ мину́; отпусти́ наро́ди, да ше́дше в ве́сі ку́п'ять бра́шна себі́. Як настав вечір, приступили до Нього ученики Його і кажуть: місце тут пустинне і час уже пізній; відпусти людей, нехай підуть у селища і куплять собі що їсти.
16
16
Ісу́с же рече́ їм: не тре́бують отити́; даді́те їм ви я́сти. Ісус же сказав їм: не треба їм іти, дайте ви їм їсти.
17
17
Они́ же глаго́лаша Єму́: не і́мами зді то́кмо п'ять хліб і дві ри́бі. Вони ж кажуть Йому: у нас тут тільки п’ять хлібів і дві рибини.
18
18
Он же рече́: принесі́те Мі їх сі́мо. Він сказав: принесіть їх Мені сюди.
19
19
І повелі́в наро́дом возлещи́ на траві́, і приє́м п'ять хліб і о́бі ри́бі, воззрі́в на не́бо, благослови́ і преломи́в даде́ ученико́м хлі́би, ученици́ же наро́дом. І звелів народові возлягти на траву і, взявши п’ять хлібів і дві рибини, підняв очі на небо, благословив і, переломивши, дав ученикам хліби, а ученики — народові.
20
20
І ядо́ша всі і наси́тишася; і взя́ша ізби́тки укру́х, двана́десять ко́ша іспо́лнь; І їли всі і наситились; і набрали залишків дванадцять повних кошиків;
21
21
яду́щих же бі муже́й я́ко п'ять ти́сящ, ра́зві жен і діте́й. а тих, що їли, було близько п’яти тисяч чоловіків, крім жінок та дітей.
22
22
(Зач. 59) І а́біє пону́ди Ісу́с ученики́ Своя́ влі́зти в кора́бль і вари́ти Єго́ на о́ном полу́ [предити́ Єму́ на он пол], до́ндеже отпу́стить наро́ди. І зараз же звелів Ісус ученикам Своїм сісти в човен і пливти раніше за Нього на той бік, поки Він відпустить людей.
23
23
І отпусти́в наро́ди, взи́де на гору́ єди́н помоли́тися; по́зді же би́вшу, єди́н бі ту. І, відпустивши народ, Він зійшов на гору помолитися на самоті; і ввечері залишився там один.
24
24
Кора́бль же бі посреді́ мо́ря вла́яся волна́ми; бі бо проти́вен вітр. А човен був уже на середині моря, і било його хвилями, бо вітер був супротивний.
25
25
В четве́ртую же стра́жу но́щі і́де к ним Ісу́с, ходя́ по мо́рю. У четверту ж сторожу ночі пішов Ісус до них, ідучи по морю.
26
26
І ви́дівше Єго́ ученици́ по мо́рю ходя́ща, смути́шася, глаго́люще, я́ко призра́к єсть; і от стра́ха возопи́ша. І ученики, побачивши, що Він іде по морю, стривожились і говорили: це привид. І зі страху закричали.
27
27
А́біє же рече́ їм Ісу́с, глаго́ля: дерза́йте; Аз єсьм, не бо́йтеся. Але Ісус зараз же заговорив до них і сказав: заспокойтесь! Це Я, не бійтеся.
28
28
Отвіща́в же Петр рече́: Го́споди, а́ще Ти єси́, повели́ мі прийти́ к Тебі́ по вода́м. Он же рече́: прийди́. Петро сказав Йому у відповідь: Господи! Якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді.
29
29
І ізлі́з із корабля́ Петр, хожда́ше по вода́м, прийти́ ко Ісу́сові; Він же сказав: прийди. І, вийшовши з човна, Петро пішов по воді, щоб підійти до Ісуса.
30
30
ви́дя же вітр крі́пок, убоя́ся, і наче́н утопа́ти, возопи́, глаго́ля: Го́споди, спаси́ м'я. Побачивши ж сильний вітер, злякався і, коли почав тонути, закричав: Господи, спаси мене!
31
31
І а́біє Ісу́с просте́р ру́ку, ят єго́ і глаго́ла єму́: малові́ре, почто́ усумні́лся єси́? Ісус зараз же простяг руку, підтримав його і говорить йому: маловіре! Чого ти засумнівався?
32
32
І влі́зшема ї́ма в кора́бль, преста́ вітр. І, як увійшли вони в човен, вітер стих.
33
33
Су́щії же в кораблі́ прише́дше поклони́шася Єму́, глаго́люще: воі́стину Бо́жий Син єси́. Ті, що були в човні, підійшли, вклонилися Йому і сказали: воістину Ти Син Божий.
34
34
І преше́дше прийдо́ша в зе́млю Геннисаре́фськую. Переправившись, вони прибули в землю Генісаретську.
35
35
(Зач. 60) І позна́вше Єго́ му́жіє мі́ста того́, посла́ша во всю страну́ ту, і принесо́ша к Нему́ вся боля́щия; Жителі того міста, впізнавши Його, дали знати по всій тій околиці, і принесли до Нього всіх недужих,
36
36
і моля́ху Єго́, да то́кмо прико́снуться вскри́лію ри́зи Єго́; і єли́ці прикосну́шася, спасе́нні би́ша. і благали Його, щоб тільки доторкнутися до краю одежі Його; і ті, що доторкалися, зцілялися.
Глава 15
Глава 15
1
1
Тогда́ приступи́ша ко Ісу́сові і́же от Ієрусали́ма кни́жници і фарисе́є, глаго́люще: Тоді приступають до Ісуса єрусалимські книжники та фарисеї і говорять:
2
2
почто́ ученици́ Твої́ преступа́ють преда́ніє ста́рець? Не умива́ють бо рук свої́х, єгда́ хліб ядя́ть. чому ученики Твої порушують передання старців? Бо не миють рук своїх, коли їдять хліб.
3
3
Он же отвіща́в рече́ їм: почто́ і ви преступа́єте за́повідь Бо́жию за преда́ніє ва́ше? Він же сказав їм у відповідь: чому і ви порушуєте заповідь Божу, заради передання вашого?
4
4
Бог бо запові́да, глаго́ля: чти отця́ і ма́тер; і; і́же злосло́вить отця́ іли́ ма́тер, сме́ртію да у́мреть. Бо Бог заповідав: шануй батька й матір; і хто лихословить на батька чи матір, нехай смертю помре.
5
5
Ви же глаго́лете: і́же а́ще рече́ть отцю́ іли́ ма́тері: дар, і́мже би от мене́ по́льзовался єси́, А ви говорите: якщо хто скаже батькові або матері: дар Богові те, чим би ти від мене скористався,
6
6
і да не почти́ть отця́ своєго́ іли́ ма́тере [ма́тере своєя́]; і разори́сте за́повідь Бо́жию за преда́ніє ва́ше. той може і не шанувати батька свого або матір свою. Таким чином, і ви порушили заповідь Божу переданням вашим.
7
7
Лицемі́ри, до́брі проро́чествова о вас Іса́я, глаго́ля: Лицеміри! Добре пророкував про вас Ісая, кажучи:
8
8
приближа́ються мні лю́діє сі́ї усти́ свої́ми і устна́ми чтуть М'я; се́рдце же їх дале́че отстої́ть от Мене́; наближаються до Мене люди ці устами своїми, й устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене;
9
9
всу́є же чтуть М'я, уча́ще уче́нієм, за́повідем челові́чеським. але марно шанують Мене, навчаючи вченням і заповідям людським.
10
10
І призва́в наро́ди, рече́ їм: сли́шіте і разумі́йте; І, покликавши людей, сказав їм: слухайте і розумійте!
11
11
не входя́щеє во уста́ скверни́ть челові́ка, но ісходя́щеє ізо уст — то скверни́ть челові́ка. Не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст, оскверняє людину.
12
12
(Зач. 61) Тогда́ присту́пльше ученици́ Єго́ рі́ша Єму́: ві́си ли, я́ко фарисе́є сли́шавше сло́во соблазни́шася? Тоді ученики Його, приступивши, сказали Йому: чи знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися?
13
13
Он же отвіща́в рече́: всяк сад, єго́же не насади́ Оте́ць Мой Небе́сний, іскорени́ться; Він же сказав у відповідь: усяка рослина, яку не насадив Отець Мій Небесний, викоріниться.
14
14
оста́віте їх; вожді́ суть слі́пі сліпце́м; сліпе́ць же сліпця́ а́ще во́дить, о́ба в я́му впаде́тася. Облиште їх: вони — сліпі вожді сліпців, а коли сліпець веде сліпця, то обидва впадуть в яму.
15
15
Отвіща́в же Петр рече́ Єму́: скажи́ нам при́тчу сію́. Петро ж, відповідаючи, сказав Йому: поясни нам притчу цю.
16
16
Ісу́с же рече́ їм: єдина́че [єще́] ли і ви без ра́зума єсте́? Ісус сказав: невже і ви ще не розумієте?
17
17
не у ли разуміва́єте, я́ко вся́ко, є́же вхо́дить во уста́, во чре́во вміща́ється і афедро́ном ісхо́дить? Чи ще не зрозуміли, що все, що входить в уста, проходить у черево і виходить геть?
18
18
ісходя́щая же ізо уст, от се́рдця ісхо́дять, і та скверня́ть челові́ка; А те, що з уст виходить, від серця виходить; це і оскверняє людину,
19
19
от се́рдця бо ісхо́дять помишле́нія зла́я, уби́йства, прелюбодія́нія, любодія́нія, татьби́, лжесвиді́тельства, хули́; бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула.
20
20
сія́ суть скверня́щая челові́ка; а є́же неумове́ннима рука́ма я́сти — не скверни́ть челові́ка. Це те, що оскверняє людину, а немитими руками їсти — не оскверняє людину.
21
21
(Зач. 62) І ізше́д отту́ду Ісу́с, оти́де во страни́ Тирськия і Сидо́нськия. І, вийшовши звідти, Ісус пішов у землі Тирські і Сидонські.
22
22
І се, жена́ ханане́йська, от преді́л тіх ізше́дши, возопи́ к Нему́ глаго́лющи: поми́луй м'я, Го́споди, Си́не Дави́дов, дщи моя́ злі бісну́ється. І ось жінка-хананеянка, вийшовши з тих місць, закричала Йому: помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується.
23
23
Он же не отвіща́ єй словесе́. І присту́пльше ученици́ Єго́, моля́ху Єго́, глаго́люще: отпусти́ ю, я́ко вопіє́ть вслід нас. Але Він не відповідав їй ні слова. І підійшли ученики Його і благали Його: відпусти її, бо кричить нам услід.
24
24
Он же отвіща́в рече́: нісьм по́слан, то́кмо ко овця́м поги́бшим до́му Ізра́їлева. Він же сказав у відповідь: Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого.
25
25
Она́ же прише́дши поклони́ся Єму́, глаго́лющи: Го́споди, помози́ мі. А вона, підійшовши, вклонилася Йому і каже: Господи, допоможи мені.
26
26
Он же отвіща́в рече́: ність добро́ от’я́ти хлі́ба ча́дом і поврещи́ псом. Він же сказав у відповідь: недобре взяти хліб у дітей і кинути псам.
27
27
Она́ же рече́: єй, Го́споди; і́бо і пси ядя́ть от крупи́ць па́дающих от трапе́зи господе́й свої́х. Вона сказала: так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх.
28
28
Тогда́ отвіща́в Ісу́с рече́ єй: о, же́но, ве́лія ві́ра твоя́; бу́ди тебі́, я́коже хо́щеши. І ісцілі́ дщи єя́ от того́ часа́. Тоді Ісус сказав їй у відповідь: о жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш. І зцілилася дочка її у ту ж мить.
29
29
(Зач. 63) І преше́д отту́ду Ісу́с, при́йде на мо́ре Галіле́йськоє, і возше́д на гору́, сі́де ту. Ісус пішов звідти і прийшов до моря Галилейського, і, зійшовши на гору, сів там.
30
30
І приступи́ша к Нему́ наро́ди мно́зі, іму́ще с собо́ю хроми́я, сліпи́я, німи́я, бі́дния і і́ни мно́гі, і приверго́ша їх к нога́ма Ісу́совима; і ісціли́ їх. І приступило до Нього багато народу, маючи з собою кривих, сліпих, німих, калік і багато інших, і клали їх до ніг Ісусових; і Він зцілив їх.
31
31
я́коже наро́дом диви́тися, ви́дящим німи́я глаго́люща, бі́дния здра́ви, хроми́я ходя́щя і сліпи́я ви́дящя; і сла́вляху Бо́га Ізра́їлева. І народ дивувався, бачачи, що німі говорять, каліки стають здоровими, криві ходять і сліпі бачать, і славив Бога Ізраїлевого.
32
32
(Зач. 64) Ісу́с же призва́в ученики́ Своя́, рече́ (їм): милосе́рдую о наро́ді (сем), я́ко уже́ дні три присідя́ть Мні і не і́муть чесо́ я́сти; і отпусти́ти їх не я́дших не хощу́, да не ка́ко ослабі́ють на путі́. Ісус же, покликавши учеників Своїх, сказав їм: шкода Мені людей, що вже три дні перебувають зі Мною і нічого їм їсти; відпустити ж їх голодними не хочу, щоб не ослабли в дорозі.
33
33
І глаго́лаша Єму́ ученици́ Єго́: отку́ду нам в пусти́ні хлі́би толи́ці, я́ко да наси́титься толи́к наро́д? Говорять Йому ученики Його: де ж нам у пустелі взяти стільки хліба, щоб нагодувати стільки народу?
34
34
І глаго́ла їм Ісу́с: коли́ко хлі́би і́мате? Они́ же рі́ша: седьм і ма́ло ри́биць. Говорить їм Ісус: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім, і трохи риби.
35
35
І повелі́ наро́дом возлещи́ на землі́, Тоді звелів народові возлягти на землю.
36
36
і приє́м седьм хлі́би і ри́би, хвалу́ возда́в преломи́ і даде́ ученико́м Свої́м, ученици́ же наро́дом. І, взявши сім хлібів та рибу і віддавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, а ученики — народові.
37
37
І ядо́ша всі і наси́тишася; і взя́ша ізби́тки укру́х, седьм ко́шниць іспо́лнь; І їли всі і наситились; і набрали сім повних кошиків залишків,
38
38
я́дших же бя́ше чети́ре ти́сящі муже́й, ра́зві жен і діте́й. а тих, що їли, було чотири тисячі чоловіків, не рахуючи жінок та дітей.
39
39
І отпусти́в наро́ди, влі́зе в кора́бль і при́йде в преді́ли Магдали́нські. І, відпустивши народ, Він сів у човен і прибув у межі Магдалинські.
Глава 16
Глава 16
1
1
(Зач. 65) І приступи́ша (к Нему́) фарисе́є і саддуке́є, іскуша́юще проси́ша Єго́ зна́меніє с небесе́ показа́ти їм. І приступили до Нього фарисеї і саддукеї і, спокушаючи Його, просили показати їм знамення з неба.
2
2
Он же отвіща́в рече́ їм: ве́черу би́вшу, глаго́лете: ве́дро, чермну́єтьбося не́бо; Він же сказав їм у відповідь: увечері ви говорите: буде погода, бо небо червоне;
3
3
і у́тру: днесь зима́, чермну́єтьбося дряселу́я не́бо. Лицемі́ри, лице́ у́бо небесе́ умі́єте разсужда́ти, зна́меній же времено́м не мо́жете (іскуси́ти). А вранці: сьогодні негода, бо небо багряне. Лицеміри! Розпізнавати лице неба ви вмієте, а знамення часу не можете.
4
4
Род лука́в і прелюбоді́йний зна́менія і́щеть, і зна́меніє не да́сться єму́, то́кмо зна́меніє Іо́ни проро́ка. І оста́вль їх, оти́де. Рід лукавий і перелюбний знамення шукає, і знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка. І, залишивши їх, відійшов.
5
5
І преше́дше ученици́ Єго́ на он пол, заби́ша хлі́би взя́ти. Переправившись на той бік, ученики Його забули взяти хлібів.
6
6
(Зач. 66) Ісу́с же рече́ їм: внемлі́те і блюді́теся от ква́са фарисе́йська і саддуке́йська. Ісус сказав їм: пильнуйте і стережіться закваски фарисейської та саддукейської.
7
7
Они́ же помишля́ху в себі́, глаго́люще: я́ко хлі́би не взя́хом. Вони ж розмірковували над цим і говорили: ми ж хлібів не взяли.
8
8
Разумі́в же Ісу́с рече́ їм: что ми́слите в себі́, малові́ри, я́ко хлі́би не взя́сте? Зрозумівши те, Ісус сказав їм: що помишляєте про себе, маловіри, що хлібів не взяли?
9
9
не у ли разумі́єте, ніже́ по́мните п'ять хлі́би п'яти́м ти́сящам, і коли́ко кош взя́сте? Хіба ще не розумієте і не пам’ятаєте про п’ять хлібів на п’ять тисяч, і скільки кошиків ви зібрали?
10
10
ні ли седьм хлі́би чети́рем ти́сящам, і коли́ко ко́шниць взя́сте? Ані про сім хлібів на чотири тисячі, і скільки кошиків ви зібрали?
11
11
ка́ко не разумі́єте, я́ко не о хлі́біх ріх вам внима́ти, (но) от ква́са фарисе́йська і саддуке́йська? Як не розумієте, що не про хліб сказав Я вам: стережіться закваски фарисейської та саддукейської?
12
12
Тогда́ разумі́ша, я́ко не рече́ храни́тися от ква́са хлі́бнаго, но от уче́нія фарисе́йська і саддуке́йська. Тоді вони зрозуміли, що Він говорив їм стерегтися не хлібної закваски, а вчення фарисейського та саддукейського.
13
13
(Зач. 67) Прише́д же Ісу́с во страни́ Кесарі́ї Фили́ппови, вопроша́ше ученики́ Своя́, глаго́ля: кого́ М'я глаго́лють челові́ци би́ти*, Си́на Челові́чеськаго? Коли Ісус прийшов у землі Кесарії Филипової, то спитав учеників Своїх: за кого люди вважають Мене, Сина Людського?
14
14
Они́ же рі́ша: о́ві у́бо Іоа́нна Крести́теля, іні́ї же Ілію́, друзі́ї же Ієремі́ю іли́ єди́наго от проро́к. Вони відповіли: одні — за Іоана Хрестителя, другі — за Іллю, інші — за Єремію або за одного з пророків.
15
15
Глагола їм (Ісу́с): ви же кого́ М'я глаго́лете би́ти*? Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте?
16
16
Отвіща́в же Си́мон Петр рече́: Ти єси́ Христо́с, Син Бо́га Жива́го. Симон же Петро, відповідаючи, сказав: Ти є Христос, Син Бога Живого.
17
17
І отвіща́в Ісу́с рече́ єму́: блаже́н єси́, Си́моне, вар Іо́на, я́ко плоть і кров не яви́ тебі́, но Оте́ць Мой, І́же на небесі́х; Тоді Ісус сказав йому у відповідь: блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров* відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах;
18
18
і Аз же тебі́ глаго́лю, я́ко ти єси́ Петр, і на сем ка́мені сози́жду Це́рков Мою́, і врата́ а́дова не одолі́ють єй; і Я кажу тобі: ти Петро*, тобто «камінь», і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її.
19
19
і дам ті ключі́ Ца́рства Небе́снаго; і є́же а́ще св'я́жеши на землі́, бу́деть св'я́зано на небесі́х; і є́же а́ще разріши́ши на землі́, бу́деть разріше́но на небесі́х. І дам тобі ключі Царства Небесного; і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах.
20
20
(Зач. 68) Тогда́ запрети́ Ісу́с ученико́м Свої́м, да ні кому́же реку́ть, я́ко Сей єсть Ісу́с Христо́с. Тоді Ісус наказав ученикам Своїм, щоб нікому не говорили, що Він є Ісус Христос.
21
21
Отто́лі нача́т Ісу́с ска́зовати ученико́м Свої́м, я́ко подоба́єть Єму́ іти́ во Ієрусали́м і мно́го пострада́ти от ста́рець, і архієре́й, і кни́жник, і убіє́ну би́ти, і в тре́тій день воста́ти. З того часу Ісус почав відкривати Своїм ученикам, що Йому належить іти до Єрусалима і багато постраждати від старійшин і первосвящеників і книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.
22
22
І поє́м Єго́ Петр, нача́т преріца́ти Єму́ глаго́ля: милосе́рд Ти, Го́споди; не і́мать би́ти Тебі́ сіє́. І, відізвавши Його, Петро почав заперечувати Йому: будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою!
23
23
Он же обра́щся рече́ Петро́ві: іди́ за Мно́ю, сатано́, собла́зн Мі єси́; я́ко не ми́слиши я́же (суть) Бо́жия, но челові́чеськая. Він же, обернувшись, сказав Петрові: відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське.
24
24
(Зач. 69) Тогда́ Ісу́с рече́ ученико́м Свої́м: а́ще кто хо́щеть по Мні іти́, да отве́ржеться себе́ і во́зьметь крест свой і по Мні гряде́ть; Тоді Ісус сказав ученикам Своїм: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною.
25
25
І́же бо а́ще хо́щеть ду́шу свою́ спасти́, погуби́ть ю; і і́же а́ще погуби́ть ду́шу свою́ Мене́ ра́ди, обря́щеть ю; Бо хто хоче душу* свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її.
26
26
Ка́я бо по́льза челові́ку, а́ще мир весь приобря́щеть, ду́шу же свою́ отщети́ть? Іли́ что дасть челові́к ізмі́ну за ду́шу свою́? Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?
27
27
прийти́ бо і́мать Син Челові́чеський во сла́ві Отця́ Своєго́ со а́нгели Свої́ми, і тогда́ возда́сть кому́ждо по дія́нієм єго́; Бо прийде Син Людський у славі Отця Свого з ангелами Своїми і тоді віддасть кожному за ділами його.
28
28
амі́нь глаго́лю вам, (я́ко) суть ні́ції от зді стоя́щих, і́же не і́муть вкуси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дять Си́на Челові́чеськаго гряду́ща во Ца́рствії Своє́м. Істинно кажу вам: є деякі з тих, що стоять тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Сина Людського, що гряде в Царстві Своїм.
Глава 17
Глава 17
1
1
(Зач. 70) І по днех шести́х поя́т Ісу́с Петра́, і Іа́кова, і Іоа́нна, бра́та єго́, і возведе́ їх на гору́ високу́ єди́ни, Коли минуло шість днів, Ісус взяв Петра, Якова та Іоана, брата його, і вивів їх на високу гору одних,
2
2
і преобрази́ся пред ни́ми; і просвіти́ся лице́ Єго́, я́ко со́лнце, ри́зи же Єго́ би́ша біли́, я́ко світ. і преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло.
3
3
І се, яви́стася їм Моїсе́й і Ілія́, с Ним глаго́люща. І ось явилися їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з Ним.
4
4
Отвіща́в же Петр рече́ (ко) Ісу́сові: Го́споди, добро́ єсть нам зді би́ти; а́ще хо́щеши, сотвори́м зді три сі́ни, Тебі́ єди́ну, і Моїсе́йові єди́ну, і єди́ну Ілії́. При цьому Петро сказав Ісусові: Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі.
5
5
Єще́ (же) єму́ глаго́лющу, се, о́блак сві́тел осіни́ їх; і се, глас із о́блака глаго́ля: Сей єсть Син Мой возлю́бленний, о Не́мже благоволи́х. Того́ послу́шайте. Поки він говорив це, ясна хмара осінила їх, і ось голос з хмари говорить: Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте.
6
6
І сли́шавше ученици́ падо́ша ни́ці і убоя́шася зіло́. І, почувши, ученики впали ниць і дуже полякались.
7
7
І присту́пль Ісу́с прикосну́ся їх і рече́: воста́ніте і не бо́йтеся. Але Ісус підійшов, доторкнувся до них і сказав: встаньте і не бійтеся.
8
8
Возве́дше же о́чі свої́, ні кого́же ви́діша, то́кмо Ісу́са єди́наго. Звівши ж очі свої, вони нікого не побачили, тільки одного Ісуса.
9
9
І сходя́щим їм с гори́, запові́да їм Ісу́с, глаго́ля: ні кому́же пові́діте виді́нія, до́ндеже Син Челові́чеський із ме́ртвих воскре́снеть. І коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: нікому не говоріть про це видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих.
10
10
(Зач. 71) І вопроси́ша Єго́ ученици́ Єго́, глаго́люще: что у́бо кни́жници глаго́лють, я́ко Ілії́ подоба́єть прийти́ пре́жде? І спитали Його ученики Його: чому ж книжники говорять, що Іллі належить прийти раніш?
11
11
Ісу́с же отвіща́в рече́ їм: Ілія́ у́бо при́йдеть пре́жде і устро́їть вся; Ісус сказав їм у відповідь: так, Ілля прийде раніш і все приготує;
12
12
глаго́лю же вам, я́ко Ілія́ уже́ при́йде, і не позна́ша єго́, но сотвори́ша о нем, єли́ка восхоті́ша; та́ко і Син Челові́чеський і́мать пострада́ти от них. але кажу вам, що Ілля вже прийшов, і його не впізнали, і зробили з ним, як хотіли. Так і Син Людський має постраждати від них.
13
13
Тогда́ разумі́ша ученици́, я́ко о Іоа́нні Крести́телі рече́ їм. Тоді ученики зрозуміли, що він говорив їм про Іоана Хрестителя.
14
14
(Зач. 72) І прише́дшим їм к наро́ду, приступи́ к Нему́ челові́к, кла́няяся Єму́ Коли вони прийшли до народу, то підійшов до Нього чоловік і, ставши перед Ним на коліна,
15
15
і глаго́ля: Го́споди, поми́луй си́на моєго́, я́ко на но́ви мі́сяці бісну́ється і злі стра́ждеть; мно́жицею бо па́даєть во огнь і мно́жицею в во́ду; сказав: Господи! Помилуй сина мого; бо він на новий місяць біснується і тяжко страждає, бо часто кидається в огонь і часто у воду.
16
16
і приведо́х єго́ ко ученико́м Твої́м, і не возмого́ша єго́ ісціли́ти. Я приводив його до учеників Твоїх, та вони не змогли зцілити його.
17
17
Отвіща́в же Ісу́с рече́: о, ро́де неві́рний і развраще́нний, доко́лі бу́ду с ва́ми? Доко́лі терплю́ вам? Приведі́те мі єго́ сі́мо. Ісус же, відповідаючи, сказав: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами, доки терпітиму вас? Приведіть його до Мене сюди.
18
18
І запрети́ єму́ Ісу́с, і ізи́де із него́ біс; і ісцілі́ о́трок от часа́ того́. І заборонив йому Ісус, і біс вийшов з нього; і отрок зцілився у ту ж мить.
19
19
Тогда́ присту́пльше ученици́ ко Ісу́су на єди́ні, рі́ша: почто́ ми не возмого́хом ізгна́ти єго́? Тоді ученики, приступивши до Ісуса на самоті, сказали: чому ми не змогли вигнати його?
20
20
Ісу́с же рече́ їм: за неві́рствіє ва́ше; амі́нь бо глаго́лю вам: а́ще і́мате ві́ру я́ко зе́рно гору́шно, рече́те горі́ сей: прейди́ отсю́ду та́мо, і пре́йдеть; і нічто́же невозмо́жно бу́деть вам; Ісус же сказав їм: через невір’я ваше. Бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас.
21
21
сей же род не ісхо́дить, то́кмо моли́твою і посто́м. Цей же рід виганяється тільки молитвою і постом.
22
22
Живу́щим же їм в Галиле́ї, рече́ їм Ісу́с: пре́дан і́мать би́ти Син Челові́чеський в ру́ці челові́ком, Під час перебування їх у Галилеї, Ісус сказав їм: Син Людський буде виданий в руки людям,
23
23
і убію́т Єго́, і в тре́тій день воста́неть. І ско́рбні би́ша зіло́. і уб’ють Його, і на третій день воскресне. І вони дуже засмутилися.
24
24
(Зач. 73) Прише́дшим же їм в Капернау́м, приступи́ша приє́млющії дідра́хми к Петро́ві і рі́ша: Учи́тель ваш не дасть ли дідра́хми? Коли ж вони прийшли до Капернаума, то підійшли до Петра збирачі дидрахм* і сказали: чи не дасть Учитель ваш дидрахми?
25
25
Глаго́ля: єй. І єгда́ вни́де в дом, предвари́ єго́ Ісу́с, глаго́ля: что ті мни́ться, Си́моне? Ца́ріє зе́мстії от ки́їх приє́млють да́ні іли́ кинсо́н? От свої́х ли сино́в, іли́ от чужи́х? Він говорить: так. І коли увійшов він у дім, то Ісус, випередивши його, сказав: як тобі здається, Симоне, царі землі з кого беруть мито або податки: зі своїх синів чи з чужих?
26
26
Глаго́ла єму́ Петр: от чужи́х. Рече́ єму́ Ісу́с: у́бо свобо́дни суть си́нове; Петро говорить Йому: з чужих. Ісус сказав йому: отже, сини вільні;
27
27
но да не соблазни́м їх, шед на мо́ре, ве́рзи у́дицю, і, ю́же пре́жде і́меши ри́бу, возьми́; і отве́рз уста́ єй, обря́щеши стати́р*; той взем даждь їм за М'я і за ся. але, щоб нам не спокусити їх, піди до моря, закинь вудку, і першу спійману рибу візьми, відкрий їй рот і знайдеш статир*, візьми його і віддай їм за Мене і за себе.
Глава 18
Глава 18
1
1
(Зач. 74) В той час приступи́ша ученици́ ко Ісу́су, глаго́люще: кто у́бо бо́лій єсть в Ца́рствії Небе́снім? У той час ученики приступили до Ісуса і кажуть: хто більший у Царстві Небесному?
2
2
І призва́в Ісу́с отроча́, поста́ви є посреді́ їх Ісус, покликавши дитя, поставив його посеред них
3
3
і рече́: амі́нь глаго́лю вам, а́ще не обратите́ся і бу́дете я́ко ді́ти, не вни́дете в Ца́рство Небе́сноє; і сказав: істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне.
4
4
і́же у́бо смири́ться я́ко отроча́ сіє́, той єсть бо́лій во Ца́рствії Небе́снім; Отже, хто упокориться, як дитя це, той і більший у Царстві Небесному.
5
5
і і́же а́ще при́йметь отроча́ таково́ во і́м'я Моє́, Мене́ приє́млеть; І хто прийме одне таке дитя в ім’я Моє, той Мене приймає;
6
6
а і́же а́ще соблазни́ть єди́наго ма́лих сих, ві́рующих в М'я, у́не єсть єму́, да обі́ситься же́рнов осе́льський на ви́ї єго́, і пото́неть в пучи́ні морсті́й. а хто спокусить одного з малих цих, що вірують у Мене, тому краще було б, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопили його в морській глибині.
7
7
Го́ре ми́ру от собла́зн; ну́жда бо єсть прийти́ собла́зном; оба́че го́ре челові́ку тому́, і́мже собла́зн прихо́дить. Горе світові від спокус, бо потрібно, щоб прийшли спокуси; але горе такій людині, через яку спокуса приходить.
8
8
А́ще ли рука́ твоя́ іли́ нога́ твоя́ соблажня́єть тя, отсіци́ ю і ве́рзи от себе́; добрі́йше ті єсть вни́ти в живо́т хро́му іли́ бі́дну [без руки́], не́же дві ру́ці і дві но́зі іму́щу вве́ржену би́ти во огнь ві́чний; Якщо рука твоя чи нога твоя спокушає тебе, відсічи її і кинь від себе: краще тобі ввійти в життя без руки чи без ноги, ніж, дві руки і дві ноги маючи, бути вкинутим у вогонь вічний.
9
9
і а́ще о́ко твоє́ соблажня́єть тя, ізми́ є і ве́рзи от себе́; добрі́йше ті єсть со єди́нім о́ком в живо́т вни́ти, не́же дві о́ці іму́щу вве́ржену би́ти в геє́нну о́гненную. Коли око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе: краще тобі з одним оком у життя увійти, аніж з двома очима бути вкинутим у геєну вогненну.
10
10
(Зач. 75) Блюді́те, да не пре́зрите єди́наго (от) ма́лих сих; глаго́лю бо вам, я́ко а́нгели їх на небесі́х ви́ну ви́дять лице́ Отця́ Моєго́ Небе́снаго. Стережіться, щоб ви не зневажили жодного з цих малих: бо кажу вам, що ангели їхні на небесах повсякчас бачать лице Отця Мого Небесного.
11
11
При́йде бо Син Челові́чеський (взиска́ти і) спасти́ поги́бшаго. Бо Син Людський прийшов знайти і спасти загибле.
12
12
Что вам мни́ться? А́ще бу́деть ні́коєму челові́ку сто ове́ць, і заблу́дить єди́на от них, не оста́вить ли де́в'ятьдесят і де́в'ять в гора́х і шед і́щеть заблу́ждшия? Як вам здається, коли буде в якогось чоловіка сто овець, і одна з них заблукає, чи не покине він у горах дев’яносто дев’ять і не піде шукати ту, що заблукала?
13
13
і а́ще бу́деть [приключи́ться] обрісти́ ю, амі́нь глаго́лю вам, я́ко ра́дується о ней па́че, не́же о дев'яти́десятих і дев'яти́ не заблу́ждших. І якщо трапиться знайти її, істинно кажу вам, він радіє за неї більше, ніж за дев’яносто дев’ять, що не заблукали.
14
14
Та́ко ність во́ля пред Отце́м ва́шим Небе́сним, да поги́бнеть єди́н от ма́лих сих. Так само немає волі Отця вашого Небесного, щоб загинув один з малих цих.
15
15
А́ще же согріши́ть к тебі́ брат твой, іди́ і обличи́ єго́ между́ тобо́ю і тім єди́нім; а́ще тебе́ послу́шаєть, приобрі́л єси́ бра́та Твоєго́; Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і викрий його між тобою і ним одним. Якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого.
16
16
а́ще ли тебе́ не послу́шаєть, поїми́ с собо́ю єще́ єди́наго іли́ два, да при усті́х двою́ іли́ тріє́х свиді́телей ста́неть всяк глаго́л; Якщо ж тебе не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося кожне слово.
17
17
а́ще же не послу́шаєть їх, пові́ждь це́ркві; а́ще же і це́рков преслу́шаєть, бу́ди тебі́ я́коже язи́чник і мита́р. Якщо ж не послухає їх, скажи церкві; якщо ж і церкви не послухає, то нехай він буде тобі як язичник і митар.
18
18
(Зач. 76) Амі́нь (бо) глаго́лю вам: єли́ка а́ще св'я́жете на землі́, бу́дуть св'я́зана на небесі́; і єли́ка а́ще разрішите́ на землі́, бу́дуть разріше́на на небесі́х. Істинно кажу вам: що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі.
19
19
Па́ки амі́нь глаго́лю вам, я́ко а́ще два от вас совіща́єта на землі́ о вся́цій ве́щі, єя́же а́ще про́сита, бу́деть ї́ма от Отця́ моєго́, І́же на Небесі́х; Істинно також кажу вам: якщо двоє з вас дійдуть згоди на землі просити про всяку річ, то, чого б вони не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного;
20
20
іді́же бо єста́ два іли́ тріє́ со́брані во і́м'я Моє́, ту єсьм посреді́ їх. бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них.
21
21
Тогда́ присту́пль к Нему́ Петр рече́: Го́споди, колькра́ти а́ще согріши́ть в м'я брат мой, і отпущу́ ли єму́ до седьм крат? Тоді Петро підійшов до Нього і сказав: Господи, скільки разів прощати брату моєму, який згрішить проти мене? Чи до семи разів?
22
22
Глаго́ла єму́ Ісу́с: не глаго́лю тебі́: до седьм крат, но до се́дьмдесят крат седмери́цею. Ісус говорить йому: не кажу тобі — до семи, але до сімдесяти разів по сім.
23
23
(Зач. 77) Сего́ ра́ди уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє челові́ку царю́, і́же восхоті́ стяза́тися о словесі́ с раби́ свої́ми. Тому Царство Небесне подібне до царя, який захотів порахуватися з рабами своїми;
24
24
Наче́ншу же єму́ стяза́тися, приведо́ша єму́ єди́наго должника́ тьмо́ю тала́нт; коли він почав рахуватися, привели до нього одного боржника, який винен був йому десять тисяч талантів*;
25
25
не іму́щу же єму́ возда́ти, повелі́ ї госпо́дь єго́ прода́ти, і жену́ єго́, і ча́да, і вся, єли́ка імі́яше, і отда́ти. а оскільки він не мав чим заплатити, то господар звелів продати його, і жінку його, і дітей, і все, що він мав, і віддати.
26
26
Пад у́бо раб той, кла́няшеся єму́, глаго́ля: го́споди, потерпи́ на мні, і вся ті возда́м. Тоді раб той упав і, кланяючись йому, говорив: господарю, потерпи мені, і все тобі віддам.
27
27
Милосе́рдовав же госпо́дь раба́ того́, прости́ єго́ і долг отпусти́ єму́. Господар змилосердився над рабом тим, простив його і борг відпустив йому.
28
28
Ізше́д же раб той, обрі́те єди́наго (от) клевре́т свої́х, і́же бі до́лжен єму́ стом пі́нязь; і єм єго́ давля́ше, глаго́ля: отда́ждь мі, і́мже (мі) єси́ до́лжен. Раб же той, вийшовши, зустрів одного з товаришів своїх, який був винен йому сто динаріїв*, і, схопивши його, душив і казав: віддай мені, що винен.
29
29
Пад у́бо клевре́т єго́ на но́зі єго́, моля́ше єго́, глаго́ля: потерпи́ на мні, і вся возда́м ті. Тоді товариш його впав до ніг його, благав його і говорив: потерпи мені, і все віддам тобі.
30
30
Он же не хотя́ше, но вед всади́ єго́ в темни́цю, до́ндеже возда́сть до́лжноє. Але той не захотів, а повів і посадив його у в’язницю, доки не віддасть боргу.
31
31
Ви́дівше же клевре́ти єго́ би́вшая, сжа́лиша си зіло́ і прише́дше сказа́ша господи́ну своєму́ вся би́вшая. Товариші його, побачивши таке, дуже засмутилися і, прийшовши, розповіли своєму господареві все, що сталося.
32
32
Тогда́ призва́в єго́ господи́н єго́, глаго́ла єму́: ра́бе лука́вий, весь долг он отпусти́х тебі́, поне́же умоли́л м'я єси́; Тоді господар покликав його і каже: рабе лукавий! Весь той борг я простив тобі, бо ти ублагав мене.
33
33
не подоба́ше ли і тебі́ поми́ловати клевре́та твоєго́, я́коже і аз тя поми́ловах? Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе?
34
34
І прогні́вався госпо́дь єго́, предаде́ єго́ мучи́телем, до́ндеже возда́сть весь долг свой. І, розгнівавшись, господар віддав його мучителям, доки не віддасть йому всього боргу.
35
35
Та́ко і Оте́ць мой Небе́сний сотвори́ть вам, а́ще не отпустите́ ки́йждо бра́ту своєму́ от серде́ць ва́ших прегріше́нія їх. Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його.
Глава 19
Глава 19
1
1
І бисть, єгда́ сконча́ Ісу́с словеса́ сія́, пре́йде от Галиле́ї і при́йде в преді́ли Іуде́йськия об он пол Іорда́на. Коли Ісус скінчив слова ці, то вийшов з Галилеї і прийшов у землі Юдейські, що за Йорданом.
2
2
І по Нем ідо́ша наро́ди мно́зі, і ісціли́ їх ту. За Ним пішло багато людей, і Він зцілив їх там.
3
3
(Зач. 78) І приступи́ша к Нему́ фарисе́є іскуша́юще Єго́ і глаго́лаша Єму́: а́ще досто́їть челові́ку пусти́ти жену́ свою́ по вся́цій вині́? І приступили до Нього фарисеї і, спокушаючи Його, говорили Йому: чи за всяку провину дозволено чоловікові розводитися з жінкою своєю?
4
4
Он же отвіща́в рече́ їм: ні́сте ли чли, я́ко сотвори́вий іскони́, му́жеський пол і же́нський сотвори́л я єсть? Він сказав їм у відповідь: чи не читали ви, що Той, Хто створив на початку, чоловіком і жінкою створив їх?
5
5
І рече́: сего́ ра́ди оста́вить челові́к отця́ (своєго́) і ма́тер і приліпи́ться к жені́ своє́й, і бу́дета о́ба в плоть єди́ну, І сказав: заради цього залишить чоловік батька свого й матір і з’єднається з жінкою своєю, і будуть обоє однією плоттю.
6
6
я́коже ктому́ ні́ста два, но плоть єди́на; є́же у́бо Бог сочета́, челові́к да не разлуча́єть. Тож вони вже не двоє, але одна плоть. Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає.
7
7
Глаго́лаша єму́: что у́бо Моїсе́й запові́да да́ти кни́гу распу́стную і отпусти́ти ю? Вони кажуть Йому: чому ж Мойсей заповідав дати розвідний лист і відпустити її?
8
8
Глаго́ла їм: я́ко Моїсе́й по жестосе́рдію ва́шему повелі́ вам пусти́ти жени́ ва́ша; ізнача́ла же не бисть та́ко; Він говорить їм: Мойсей через жорстокість серця вашого дозволив вам розводитися з жінками вашими; а спочатку не було так.
9
9
глаго́лю же вам, я́ко і́же а́ще пу́стить жену́ свою́, ра́зві словесе́ прелюбоді́йна, і ожени́ться іно́ю, прелюби́ твори́ть; і женя́йся пущени́цею прелюби́ ді́єть. Я ж кажу вам: хто розведеться з жінкою своєю, за винятком вини перелюбу, і візьме шлюб з іншою, той перелюбствує; і хто одружиться з відпущеною, той чинить перелюб.
10
10
Глаго́лаша Єму́ ученици́ Єго́: а́ще та́ко єсть вина́ челові́ку с жено́ю, лу́чше єсть не жени́тися. Ученики Його говорять Йому: якщо така повинність чоловіка перед жінкою, то краще не женитись.
11
11
Он же рече́ їм: не всі вміща́ють словесе́ сего́, но ї́мже дано́ єсть; Він каже їм: не всі сприймають це слово, а кому дано.
12
12
суть бо скопці́, і́же із чре́ва ма́терня роди́шася та́ко; і суть скопці́, і́же скопи́шася от челові́к; і суть скопці́, і́же іскази́ша са́мі себе́ Ца́рствія ра́ди Небе́снаго; моги́й вмісти́ти да вмісти́ть. Бо є скопці, що з утроби матері народилися такими; і є скопці, які оскоплені людьми; і є скопці, котрі самі себе зробили скопцями заради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить.
13
13
Тогда́ приведо́ша к Нему́ ді́ти, да ру́ці возложи́ть на них і помо́литься; ученици́ же запрети́ша їм. Тоді привели до Нього дітей, щоб Він поклав на них руки і помолився, ученики ж не дозволяли їм.
14
14
Ісу́с же рече́ їм: оста́віте діте́й і не возбраня́йте їм прийти́ ко Мні; такови́х бо єсть Ца́рство Небе́сноє. Але Ісус сказав: облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне.
15
15
І возло́жь на них ру́ці, оти́де отту́ду. І, поклавши на них руки, пішов звідти.
16
16
(Зач. 79) І се, єди́н (ні́кий) присту́пль рече́ Єму́: Учи́телю Благи́й, что бла́го сотворю́, да і́мам живо́т ві́чний? І ось хтось, підійшовши, сказав Йому: Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?
17
17
Он же рече́ єму́: что М'я глаго́леши бла́га? Нікто́же благ, то́кмо єди́н Бог; а́ще ли хо́щеши вни́ти в живо́т, соблюди́ за́повіді. Він же сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. Якщо ж хочеш увійти в життя вічне, дотримуйся заповідей.
18
18
Глаго́ла Єму́: кі́я? Ісу́с же рече́: є́же, не убіє́ши; не прелюби́ сотвори́ши; не укра́деши; не лжесвиді́тельствуєши; Говорить Йому: яких? Ісус же сказав: не вбивай; не чини перелюбу; не кради; не лжесвідчи;
19
19
чти отця́ і ма́тер; і: возлю́биши і́скренняго твоєго́, я́ко сам себе́. шануй батька й матір; і люби ближнього твого, як самого себе.
20
20
Глаго́ла Єму́ ю́ноша: вся сія́ сохрани́х от ю́ности моєя́; что єсьм єще́ не доконча́л? Юнак говорить Йому: все це я зберіг від юности моєї; чого ще не вистачає мені?
21
21
Рече́ єму́ Ісу́с: а́ще хо́щеши соверше́н би́ти, іди́, прода́ждь імі́ніє твоє́ і даждь ни́щим; і імі́ти і́маши сокро́вище на небесі́; і гряди́ вслід Мене́. Ісус сказав йому: коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною.
22
22
Сли́шав же ю́ноша сло́во, оти́де скорб'я́; бі бо імі́я стяжа́нія мно́га. Почувши слово те, юнак відійшов у скорботі, бо мав багато добра.
23
23
Ісу́с же рече́ ученико́м Свої́м: амі́нь глаго́лю вам, я́ко неудо́б бога́тий вни́деть в Ца́рствіє Небе́сноє; Ісус же сказав ученикам Своїм: істинно кажу вам, що тяжко багатому ввійти у Царство Небесне.
24
24
па́ки же глаго́лю вам: удо́біє єсть вельбу́ду сквозі́ іглині́ у́ші пройти́, не́же бога́ту в Ца́рствіє Бо́жиє вни́ти. І ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти.
25
25
Сли́шавше же ученици́ Єго́, дивля́хуся зіло́, глаго́люще: кто у́бо мо́жеть спасе́н би́ти? Почувши це, ученики Його дуже здивувались і сказали: так хто ж може спастися?
26
26
Воззрі́в же Ісу́с рече́ їм: у челові́к сіє́ невозмо́жно єсть, у Бо́га же вся возмо́жна. Ісус, поглянувши, сказав їм: людям це неможливо, Богові ж усе можливо.
27
27
Тогда́ отвіща́в Петр рече́ Єму́: се, ми оста́вихом вся і вслід Тебе́ ідо́хом; что у́бо бу́деть нам? Тоді Петро, відповідаючи, сказав Йому: ось ми залишили все і пішли слідом за Тобою, що ж нам буде?
28
28
Ісу́с же рече́ їм: амі́нь глаго́лю вам, я́ко ви ше́дшії по мні, в пакибитіє́, єгда́ ся́деть Син Челові́чеський на престо́лі сла́ви Своєя́, ся́дете і ви на двоюна́десяте престо́лу, судя́ще обімана́десяте колі́нома Ізра́їлевома; Ісус же сказав їм: істинно говорю вам, що ви, які пішли за Мною, при відновленні світу, коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих.
29
29
і всяк, і́же оста́вить дом, іли́ бра́тію, іли́ сестри́, іли́ отця́, іли́ ма́тер, іли́ жену́, іли́ ча́да, іли́ се́ла, і́мене Моєго́ ра́ди, стори́цею при́йметь і живо́т ві́чний наслі́дить; І всякий, хто залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, одержить у стократ і успадкує життя вічне.
30
30
мно́зі же бу́дуть пе́рві послі́днії, і послі́дні пе́рвії. І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими.
Глава 20
Глава 20
1
1
(Зач. 80) Подо́бно бо єсть Ца́рствіє Небе́сноє челові́ку домови́ту, і́же ізи́де ку́пно [зіло́] у́тро ная́ти ді́лателі в виногра́д свой, Царство Небесне подібне до господаря дому, який вийшов рано вранці наймати робітників для свого виноградника.
2
2
і совіща́в с ді́лателі по пі́нязю на день, посла́ їх в виногра́д свой. І, домовившись з робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника.
3
3
І ізше́д в тре́тій час, ви́ді і́ни стоя́щя на то́ржищі пра́здни, А коли вийшов він близько третьої години, то побачив інших, що стояли на торгу без діла.
4
4
і тім рече́: іді́те і ви в виногра́д мой, і є́же бу́деть пра́вда, дам вам. Они́ же ідо́ша. І сказав їм: ідіть і ви до мого виноградника, і, що належатиме, дам вам. Вони пішли.
5
5
Па́ки же ізше́д в шести́й і дев'я́тий час, сотвори́ та́коже. А як вийшов він знову близько шостої і дев’ятої години, зробив так само.
6
6
Во єдинийжена́десять час ізше́д, обрі́те другі́я стоя́щя пра́здни і глаго́ла їм: что зді стоїте́ весь день пра́здні? Нарешті, вийшовши об одинадцятій годині, він знайшов інших, що стояли без діла, і говорить їм: чого тут стоїте цілий день без діла?
7
7
Глаго́лаша єму́: я́ко нікто́же нас ная́т. Глаго́ла їм: іді́те і ви в виногра́д (мой), і є́же бу́деть пра́ведно, при́ймете. Вони кажуть йому: ніхто нас не найняв. Він говорить їм: ідіть і ви до виноградника мого і, що належатиме, одержите.
8
8
Ве́черу же би́вшу, глаго́ла господи́н виногра́да к приста́внику своєму́: призови́ ді́лателі і даждь їм мзду, наче́н от послі́дніх до пе́рвих. Коли ж настав вечір, господар виноградника говорить управителеві своєму: поклич робітників і віддай їм плату, почавши з останніх і до перших.
9
9
І прише́дше і́же во єдинийна́десять час, прия́ша по пі́нязю. І ті, що прийшли об одинадцятій годині, одержали по динарію.
10
10
Прише́дше же пе́рвії мня́ху, я́ко вя́щше при́ймуть; і прия́ша і ті́ї по пі́нязю; Ті ж, які прийшли першими, гадали, що вони одержать більше, але й вони одержали по динарію.
11
11
приє́мше же ропта́ху на господи́на, І, одержавши, стали дорікати господареві
12
12
глаго́люще, я́ко сі́ї послі́днії єди́н час сотвори́ша, і ра́вних нам сотвори́л їх єси́, поне́сшим тяготу́ дне і вар. і говорили: ці останні попрацювали одну годину, і ти зрівняв їх з нами, що перетерпіли денний тягар і спеку.
13
13
Он же отвіща́в рече́ єди́ному їх: дру́же, не оби́жу тебе́; не по пі́нязю ли совіща́л єси́ со мно́ю? Він же сказав у відповідь одному з них: друже, я не скривдив тебе; чи не за динарій ти домовився зі мною?
14
14
возьми́ твоє́ і іди́; хощу́ же і сему́ послі́днему да́ти, я́коже і тебі́; Візьми своє та йди. Я ж хочу і цьому останньому дати те ж, що і тобі.
15
15
іли́ ність мі літь сотвори́ти, є́же хощу́, во свої́х мі? А́ще о́ко твоє́ лука́во єсть, я́ко аз благ єсьм? Хіба я не вільний по-своєму робити те, що хочу? Чи око твоє заздрісне через те, що я добрий?
16
16
Та́ко бу́дуть послі́днії пе́рві, і пе́рвії послі́дні; мно́зі бо суть зва́ні, ма́ло же ізбра́нних. Так будуть останні першими, і перші — останніми; бо багато покликаних, та мало обраних.
17
17
(Зач. 81) І восходя́ Ісу́с во Ієрусали́м, поя́т обана́десяте ученика́ єди́ни [осо́б] на путі́ і рече́ їм: Ідучи до Єрусалима, Ісус узяв дванадцять учеників окремо, і дорогою сказав їм:
18
18
се, восхо́дим во Ієрусали́м, і Син Челові́чеський пре́дан бу́деть архієре́єм і кни́жником; і осу́дять Єго́ на смерть, ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський буде виданий первосвященикам і книжникам, і вони засудять Його на смерть;
19
19
і предадя́ть Єго́ язи́ком на поруга́ніє, і біє́ніє, і проп'я́тіє; і в тре́тій день воскре́снеть. і віддадуть Його язичникам на ганьбу, і побиття, і розп’яття; і на третій день воскресне.
20
20
Тогда́ приступи́ к Нему́ ма́ти си́ну Зеведе́йову с сино́ма свої́ма, кла́няющися і прося́щи ні́что от Него́. Тоді підійшла до Нього мати синів Зеведеєвих з синами своїми і, вклоняючись, просила чогось у Нього.
21
21
Он же рече́ єй: чесо́ хо́щеши? Глаго́ла Єму́: рци, да ся́дета сія́ о́ба си́на моя́, єди́н одесну́ю Тебе́ і єди́н ошу́юю (Тебе́) во Ца́рствії Твоє́м. Він сказав їй: чого ти хочеш? Вона говорить Йому: скажи, щоб ці два сини мої сіли в Тебе один з правого боку, а другий з лівого у Царстві Твоїм.
22
22
Отвіща́в же Ісу́с рече́: не ві́ста, чесо́ про́сита; мо́жета ли пи́ти ча́шу, ю́же Аз і́мам пи́ти, іли́ креще́нієм, і́мже Аз кре́ща́юся, крести́тися? Глаго́ласта Єму́: мо́жева. Ісус сказав у відповідь: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я маю пити, і хреститись хрещенням, яким Я хрещуся? Вони кажуть Йому: можемо.
23
23
І глаго́ла ї́ма: ча́шу у́бо Мою́ іспіє́та, і креще́нієм, і́мже Аз креща́юся, і́мате крести́тися; а є́же сі́сти одесну́ю Мене́ і ошу́юю Мене́ — ність Моє́ да́ти, но ї́мже угото́вася от Отця́ Моєго́. І говорить їм: чашу Мою будете пити, і хрещенням, яким Я хрещусь, будете хреститися; а дати сісти від Мене праворуч і ліворуч — не від Мене залежить, а кому уготоване Отцем Моїм.
24
24
І сли́шавше де́сять, негодова́ша о обою́ бра́ту. Почувши це, інші десять учеників обурились на обох братів.
25
25
Ісу́с же призва́в їх, рече́: ві́сте, я́ко кня́зі язи́к госпо́дствують ї́ми, і вели́ції облада́ють ї́ми; Ісус же, підізвавши їх, сказав: ви знаєте, що князі народів панують над ними, і вельможі володіють ними.
26
26
не та́ко же бу́деть в вас; но і́же а́ще хо́щеть в вас в'я́щший би́ти, да бу́деть вам слуга́; Не так буде у вас: але хто хоче між вами бути більшим, нехай буде вам слугою.
27
27
і і́же а́ще хо́щеть в вас би́ти пе́рвий, бу́ди вам раб; І хто хоче між вами бути першим, нехай буде вам рабом.
28
28
я́коже Син Челові́чеський не при́йде, да послу́жать Єму́, но послужи́ти і да́ти ду́шу Свою́ ізбавле́ніє за мно́гих. Так само Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох.
29
29
(Зач. 82) І ісходя́щу Єму́ от Ієрихо́на, по Нем і́де наро́д мног. І коли виходили вони з Єрихона, за Ним ішло багато народу.
30
30
І се, два сліпця́ сідя́ща при путі́, сли́шавша, я́ко Ісу́с мимохо́дить, возопи́ста, глаго́люща: поми́луй ни, Го́споди, Си́не Дави́дов. І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що Ісус наближається, почали кричати: помилуй нас, Господи, Сину Давидів!
31
31
Наро́д же преща́ше ї́ма, да умолчи́та; о́на же па́че вопія́ста, глаго́люща: поми́луй ни, Го́споди, Си́не Дави́дов. Народ же примушував їх мовчати; але вони ще голосніше почали кричати: помилуй нас, Господи, Сину Давидів!
32
32
І воста́в Ісу́с возгласи́ я і рече́: что хо́щета, да сотворю́ ва́ма? Ісус, зупинившись, підізвав їх і сказав: що хочете, щоб Я зробив вам?
33
33
Глаго́ласта Єму́: Го́споди, да отве́рзетіся о́чі на́ю. Вони говорять Йому: Господи, щоб відкрились очі наші.
34
34
Милосе́рдовав же Ісу́с прикосну́ся о́чію ї́ма; і а́біє прозрі́ста ї́ма о́чі, і по Нем ідо́ста. Ісус же, змилосердившись, доторкнувся до їхніх очей; і в ту ж мить прозріли очі їхні, і вони пішли за Ним.
Глава 21
Глава 21
1
1
(Зач. 83а) І єгда́ прибли́жишася во Ієрусали́м і прийдо́ша в Вифсфагі́ю к горі́ Єлео́нстій, тогда́ Ісу́с посла́ два ученика́, І коли наблизились до Єрусалима і прийшли у Виффагію до гори Елеонської, тоді Ісус послав двох учеників
2
2
глаго́ля ї́ма: іді́та в весь, я́же пря́мо ва́ма; і а́біє обря́щета осля́ прив'я́зано, і жреб'я́ с ним; отріши́вша приведі́та Мі; і сказав їм: підіть у село, що прямо перед вами, і зразу знайдете прив’язану ослицю і з нею осля; відв’яжіть і приведіть до Мене.
3
3
і а́ще ва́ма кто рече́ть что, рече́та, я́ко Госпо́дь єю́ тре́буєть; а́біє же по́слеть я. І якщо хто скаже вам що-небудь, відповідайте, що вони потрібні Господеві; і одразу ж відішле їх.
4
4
Сіє́ же все бисть, да сбу́деться рече́нноє проро́ком, глаго́лющим: Усе ж це було, щоб збулося сказане пророком, який говорить:
5
5
рці́те дще́рі Сіо́нові: се Цар Твой гряде́ть тебі́ кро́ток, і всід на осля́ і жреб'я́, си́на под'яре́мнича. скажіть дочці Сионовій: ось Цар твій гряде до тебе лагідний, сидячи на ослиці й осляті, синові під’яремної.
6
6
Ше́дша же ученика́ і сотво́рша, я́коже повелі́ ї́ма Ісу́с, Ученики пішли і зробили так, як сказав їм Ісус:
7
7
приведо́ста осля́ і жреб'я́; і возложи́ша верху́ єю́ ри́зи своя́, і всі́де верху́ їх. привели ослицю й осля і поклали на них одяг свій, і Він сів поверх нього.
8
8
Мно́жайшії же наро́ди постила́ху ри́зи своя́ по путі́; друзі́ї же рі́заху ві́тві от древ і постила́ху по путі́. Безліч людей розстилали одяг свій по дорозі, а інші різали гілки з дерев і стелили по дорозі.
9
9
Наро́ди же предходя́щії (Єму́) і вслі́дствующії зва́ху, глаго́люще: оса́нна Си́ну Дави́дову! Благослове́н Гряди́й во і́м'я Госпо́днє! Оса́нна в ви́шніх! Люди ж, що йшли попереду і слідом, виголошували: осанна* Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!
10
10
І вше́дшу Єму́ во Ієрусали́м, потрясе́ся весь град, глаго́ля: Кто єсть сей? І коли увійшов Він у Єрусалим, все місто заворушилось і заговорило: Хто це такий?
11
11
Наро́ди же глаго́лаху: сей єсть Ісу́с, Проро́к, І́же от Назаре́та галиле́йська. Народ же говорив: Цей є Ісус, Пророк із Назарета галилейського.
12
12
(Зач. 83б) І вни́де Ісу́с в це́рков Бо́жию і ізгна́ вся продаю́щия і купу́ющия в це́ркві, і трапе́зи торжнико́м іспрове́рже і сіда́лища продаю́щих го́луби, І увійшов Ісус у храм Божий і вигнав усіх, що продавали і купували в храмі, і поперевертав столи міняйл і лави тих, що продавали голубів.
13
13
і глаго́ла їм: пи́сано єсть: храм Мой храм моли́тви нарече́ться; ви же сотвори́сте ї верте́п разбо́йником. І сказав їм: дім Мій домом молитви назветься; а ви зробили його вертепом розбійників.
14
14
І приступи́ша к Нему́ хро́мії і сліпі́ї в це́ркві; і ісціли́ їх. І приступили до Нього в храмі сліпі й криві, і Він зцілив їх.
15
15
Ви́дівше же архієре́є і кни́жници чудеса́, я́же сотвори́, і о́троки зову́щя в це́ркві і глаго́лющя: оса́нна Си́ну Дави́дову, негодова́ша А первосвященики і книжники, побачивши чудеса, які Він створив, і дітей, які виголошували в храмі: осанна Синові Давидовому, обурились
16
16
і рі́ша Єму́: сли́шиши ли, что сі́ї глаго́лють? Ісу́с же рече́ їм: єй; ні́сте ли чли ніколи́же, я́ко із уст младе́нець і ссу́щих соверши́л єси́ хвалу́? і сказали Йому: чи чуєш, що вони говорять? Ісус відповів їм: так, невже ви ніколи не читали: з уст немовлят і дітей Ти створив хвалу?
17
17
І оста́вль їх, ізи́де вон із гра́да в Вифа́нію і водвори́ся ту. І, залишивши їх, вийшов геть з міста у Вифанію і пробув там ніч.
18
18
(Зач. 84) У́тру же возвра́щся во град, взалка́; Вранці ж, повертаючись у місто, зголоднів.
19
19
і узрі́в смоко́вницю єди́ну при путі́, при́йде к ней, і нічто́же обрі́те на ней, то́кмо ли́ствіє єди́но, і глаго́ла єй: да ніколи́же от тебе́ плода́ бу́деть во ві́ки. І а́біє і́зсше смоко́вниця. Побачивши біля дороги одну смоковницю, підійшов до неї і, нічого не знайшовши на ній, крім самого листя, говорить їй: нехай не буде надалі від тебе плоду повік. І смоковниця відразу всохла.
20
20
І ви́дівше ученици́ диви́шася, глаго́люще: ка́ко а́біє і́зсше смоко́вниця? Побачивши це, ученики здивувались і говорили: як це — відразу ж всохла смоковниця?
21
21
Отвіща́в же Ісу́с рече́ їм: амі́нь глаго́лю вам: а́ще і́мате ві́ру і не усумните́ся, не то́кмо смоко́вничноє сотворите́, но а́ще і горі́ сей рече́те: дви́гнися і ве́рзися в мо́ре, бу́деть; Ісус же сказав їм у відповідь: істинно кажу вам, якщо будете мати віру і не засумніваєтеся, то не тільки зробите те, що сталося із смоковницею, але, якщо і горі цій скажете: піднімись і кинься в море, буде;
22
22
і вся, єли́ка а́ще воспро́сите в моли́тві ві́рующе, при́ймете. і все, чого не попросите в молитві з вірою, одержите.
23
23
(Зач. 85) І прише́дшу Єму́ в це́рков, приступи́ша к Нему́ уча́щу архієре́є і ста́рці людсті́ї, глаго́люще: ко́єю вла́стію сія́ твори́ши? І кто Ті даде́ власть сію́? І коли Він прийшов у храм і навчав, приступили до Нього первосвященики і старійшини народу і сказали: якою владою Ти це робиш? І хто Тобі дав таку владу?
24
24
Отвіща́в же Ісу́с рече́ їм: вопрошу́ ви і Аз сло́во єди́но: є́же а́ще рече́те Мні, і Аз вам реку́, ко́єю вла́стію сія́ творю́; Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, коли про те скажете Мені, то і Я вам скажу, якою владою це роблю.
25
25
креще́ніє Іоа́нново отку́ду бі? С небесе́ ли, іли́ от челові́к? Они́ же помишля́ху в себі́, глаго́люще: а́ще рече́м, с небесе́, рече́ть нам: почто́ у́бо не ві́ровасте єму́? Хрещення Іоанове звідки було: з небес чи від людей? Вони ж міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже нам: чому ж ви не повірили йому?
26
26
а́ще ли рече́м, от челові́к, бої́мся наро́да; всі бо і́муть Іоа́нна я́ко проро́ка. А якщо сказати, що від людей, то боїмось народу, бо всі мають Іоана за пророка.
27
27
І отвіща́вше Ісу́сові рі́ша: не ві́ми. Рече́ їм і Той: ні Аз вам глаго́лю, ко́єю вла́стію сія́ творю́. І відповіли Ісусові: не знаємо. Сказав їм і Він: і Я вам не скажу, якою владою це роблю.
28
28
(Зач. 86) Что же ся вам мнить? Челові́к ні́кий ім'я́ше два си́на, і прише́д к пе́рвому, рече́: ча́до, іди́ днесь, ді́лай в виногра́ді Моє́м. А як вам здається? В одного чоловіка було два сини; і він, підійшовши до першого, сказав: сину, піди сьогодні попрацюй у винограднику моєму.
29
29
Он же отвіща́в рече́: не хощу́; посліди́ же раска́явся, і́де. Але той сказав у відповідь: не хочу. Але згодом, розкаявшись, пішов.
30
30
І присту́пль к друго́му, рече́ та́коже. Он же отвіща́в рече́: аз, го́споди (іду́); і не і́де. І, підійшовши до другого, він сказав те саме. Цей сказав у відповідь: іду, господарю, — та не пішов.
31
31
Кий от обою́ сотвори́ во́лю о́тчу? Глаго́лаша Єму́: пе́рвий. Глагола їм Ісу́с: амі́нь глаго́лю вам, я́ко митарі́ і любоді́йці варя́ють ви в Ца́рствії Бо́жиї; Котрий з цих двох виконав волю батька? Кажуть Йому: перший. Ісус говорить їм: істинно кажу вам, що митарі і блудниці поперед вас йдуть у Царство Боже.
32
32
при́йде бо к вам Іоа́нн (Крести́тель) путе́м пра́ведним, і не ві́ровасте єму́, митарі́ же і любоді́йці ві́роваша єму́; ви же ви́дівше, не раска́ястеся посліди́ ві́ровати єму́. Бо прийшов до вас Іоан Хреститель дорогою праведности, і ви не повірили йому, а митарі та блудниці повірили йому; ви ж, і бачивши це, не розкаялися і потім, щоб повірити йому.
33
33
(Зач. 87) І́ну при́тчу сли́шите. Челові́к ні́кий бі домови́т, і́же насади́ виногра́д, і опло́том огради́ єго́, і іскопа́ в нем точи́ло, і созда́ столп, і вдаде́ ї ді́лателем, і оти́де. Вислухайте іншу притчу. Був якийсь господар дому, який посадив виноградник і обніс його огорожею, викопав у ньому виностік, збудував башту і, віддавши його виноградарям, від’їхав.
34
34
Єгда́ же прибли́жися вре́м'я плодо́в, посла́ раби́ своя́ к ді́лателем прия́ти плоди́ єго́; Коли ж наблизився час плодів, він послав своїх слуг до виноградарів узяти свої плоди.
35
35
і є́мше ді́лателе рабо́в єго́, о́ваго у́бо би́ша, о́ваго же уби́ша, о́ваго же ка́менієм поби́ша. Виноградарі, схопивши слуг його, кого побили, кого вбили, а кого побили камінням.
36
36
Па́ки посла́ і́ни раби́ мно́жайша пе́рвих; і сотвори́ша їм та́коже. Знову послав він інших слуг, більше, ніж перше; і з ними зробили так само.
37
37
Посліди́ же посла́ к ним си́на своєго́, глаго́ля: усрам'я́ться си́на моєго́. Наостанок послав він до них свого сина, кажучи: посоромляться сина мого.
38
38
Ді́лателе же ви́дівше си́на, рі́ша в себі́: сей єсть наслі́дник; прийді́те, убіє́м єго́ і удержи́м достоя́ніє єго́. Але виноградарі, побачивши сина, сказали один одному: це спадкоємець, ходімо уб’ємо його і заволодіємо спадщиною його.
39
39
І є́мше єго́ ізведо́ша вон із виногра́да і уби́ша. І, схопивши його, вивели геть з виноградника і вбили.
40
40
Єгда́ у́бо при́йдеть господи́н виногра́да, что сотвори́ть ді́лателем тім? Отже, коли прийде господар виноградника, що він зробить з цими виноградарями?
41
41
Глаго́лаша Єму́: злих злі погуби́ть їх, і виногра́д преда́сть і́ним ді́лателем, і́же воздадя́ть єму́ плоди́ во времена́ своя́. Говорять Йому: злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно.
42
42
Глагола їм Ісу́с: ні́сте ли чли ніколи́же в Писа́ніїх: ка́мень, єго́же не в ряду́ сотвори́ша [небрего́ша] зи́ждущії, сей бисть во главу́ у́гла? От Го́спода бисть сіє́, і єсть ди́вно во о́чію ва́шею [на́шею]. Ісус говорить їм: невже ви ніколи не читали в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем? Це від Господа, і дивне в очах наших.
43
43
(Зач. 88) Сего́ ра́ди глаго́лю вам, я́ко оти́меться от вас Ца́рствіє Бо́жиє і да́сться язи́ку творя́щему плоди́ єго́; Тому кажу вам, що відбереться від вас Царство Боже і дане буде народові, який буде приносити плоди його.
44
44
і пади́й на ка́мені сем сокруши́ться; а на не́мже паде́ть, сотри́єть ї. І той, хто впаде на камінь цей, розіб’ється, а на кого він упаде, того розчавить.
45
45
І сли́шавше архієре́є і фарисе́є при́тчі Єго́, разумі́ша, я́ко о них глаго́леть; І, слухаючи притчі Його, первосвященики і фарисеї зрозуміли, що Він про них говорить.
46
46
і і́щуще Єго́ я́ти, убоя́шася наро́да, поне́же я́ко Проро́ка Єго́ імі́яху. І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо Його мали за Пророка.
Глава 22
Глава 22
1
1
(Зач. 89) І отвіща́в Ісу́с, па́ки рече́ їм в при́тчах, глаго́ля: Ісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав:
2
2
уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє челові́ку царю́, і́же сотвори́ бра́ки си́ну своєму́ Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв весілля синові своєму.
3
3
і посла́ раби́ своя́ призва́ти зва́нния на бра́ки; і не хотя́ху прийти́. І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля; і не схотіли прийти.
4
4
Па́ки посла́ і́ни раби́, глаго́ля: рці́те зва́нним: се обі́д мой угото́вах, юнці́ мої́ і упита́нная ісколе́на, і вся гото́ва; прийді́те на бра́ки. Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля.
5
5
Они́ же небре́гше отидо́ша, ов у́бо на село́ своє́, ов же на ку́плі своя́; Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги.
6
6
про́чії же є́мше рабо́в єго́, досади́ша їм і уби́ша їх. Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх.
7
7
І сли́шав цар той разгні́вася, і посла́в во́я своя́, погуби́ уби́йці о́ни і град їх зажже́. Почувши про це, цар розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє.
8
8
Тогда́ глаго́ла рабо́м свої́м: брак у́бо гото́в єсть, зва́ннії же не би́ша досто́йнії; Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а покликані не були достойні.
9
9
іді́те у́бо на ісхо́дища путі́й, і єли́ціх а́ще обря́щете, призові́те на бра́ки. Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля.
10
10
І ізше́дше раби́ о́ни на распу́тія, собра́ша всіх, єли́ціх обріто́ша, злих же і до́брих; і іспо́лнися брак возлежа́щих. І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми.
11
11
Вшед же цар ви́діти возлежа́щих, ви́ді ту челові́ка не оболче́на во одія́ніє бра́чноє, Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг.
12
12
і глаго́ла єму́: дру́же, ка́ко вшел єси́ сі́мо не іми́й одія́нія бра́чна? Он же умолча́. І каже йому: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав.
13
13
Тогда́ рече́ цар слуга́м: св'яза́вше єму́ ру́ці і но́зі, возьмі́те єго́ і вве́рзіте во тьму кромі́шнюю; ту бу́деть плач і скре́жет зубо́м. Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів.
14
14
мно́зі бо суть зва́ні, ма́ло же ізбра́нних. Бо багато покликаних, та мало обраних.
15
15
(Зач. 90) Тогда́ ше́дше фарисе́є, сові́т восприя́ша, я́ко да обольстя́ть Єго́ сло́вом. Тоді фарисеї пішли і радились, як би впіймати Його на слові.
16
16
І посила́ють к Нему́ ученики́ своя́ со іродіа́ни, глаго́люще: Учи́телю, ві́ми, я́ко і́стинен єси́, і путі́ Бо́жию воі́стину учи́ши, і неради́ши ні о ко́мже; не зри́ши бо на лице́ челові́ком; І посилають до Нього своїх учнів з іродіанами, кажучи: Учителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу.
17
17
рци у́бо нам, что Ті ся мнить? Досто́йно ли єсть да́ти кинсо́н ке́сареві, іли́ ні? Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні?
18
18
Разумі́в же Ісу́с лука́вство їх, рече́: что М'я іскуша́єте, лицемі́ри? Ісус же, знаючи їхнє лукавство, сказав: чого спокушаєте Мене, лицеміри?
19
19
покажі́те Мі злати́цю кинсо́нную. Они́ же принесо́ша Єму́ пі́нязь. Покажіть Мені монету, якою платиться податок. Вони принесли Йому динарій.
20
20
І глаго́ла їм: чий о́браз сей і написа́ніє? І говорить їм: чиє це зображення і напис?
21
21
(І) глаго́лаша Єму́: ке́сарев. Тогда́ глаго́ла їм: воздаді́те у́бо ке́сарева ке́сареві, і Бо́жия Бо́гові. Кажуть Йому: кесаря. Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові.
22
22
І сли́шавше диви́шася; і оста́вльше Єго́ отидо́ша. Почувши це, вони здивувалися і, залишивши Його, відійшли.
23
23
(Зач. 91) В той день приступи́ша к Нему́ саддуке́є, і́же глаго́лють не би́ти воскресе́нію, і вопроси́ша Єго́, В той день приступили до Нього саддукеї, які говорять, що не існує воскресіння, і запитали Його:
24
24
глаго́люще: Учи́телю, Моїсе́й рече́: а́ще кто у́мреть не іми́й чад, (да) по́йметь брат єго́ жену́ єго́ і воскреси́ть сі́м'я бра́та своєго́; Учителю! Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого.
25
25
бі́ша же в нас седьм бра́тія; і пе́рвий оже́нься у́мре, і не іми́й сі́мене, оста́ви жену́ свою́ бра́ту своєму́; Було в нас сім братів; перший, одружившись, помер і, не маючи дітей, лишив жінку свою братові своєму.
26
26
тако́жде же і втори́й, і тре́тій, да́же до седьма́го; Так само і другий, і третій, навіть до сьомого.
27
27
посліди́ же всіх у́мре і жена́; А після всіх померла і жінка.
28
28
в воскресе́ніє у́бо, кото́раго от седьми́х бу́деть жена́? Всі бо імі́ша ю. Отже, після воскресіння, котрого з семи буде вона жінкою? Бо всі мали її.
29
29
Отвіща́в же Ісу́с рече́ їм: прельща́єтеся, не ві́дуще Писа́нія, ні си́ли Бо́жия; Ісус сказав їм у відповідь: помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої.
30
30
в воскресе́ніє бо ні же́няться, ні посяга́ють, но я́ко а́нгели Бо́жії на небесі́ суть; Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах.
31
31
о воскресе́нії же ме́ртвих ні́сте ли чли рече́ннаго вам Бо́гом, глаго́лющим: А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом:
32
32
Аз єсьм Бог Авраа́мов, і Бог Ісаа́ков, і Бог Іа́ковль? Ність Бог Бог ме́ртвих, но (Бог) живи́х. Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих.
33
33
І сли́шавше наро́ди дивля́хуся о уче́нії Єго́. І, чуючи, народ дивувався вченню Його.
34
34
(Зач. 92) Фарисе́є же сли́шавше, я́ко посрами́ саддуке́ї, собра́шася вку́пі. А фарисеї, почувши, що Він посоромив саддукеїв, зібралися разом.
35
35
І вопроси́ єди́н от них законоучи́тель, іскуша́я Єго́ і глаго́ля: І один з них, законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи:
36
36
Учи́телю, ка́я за́повідь бо́льші (єсть) в зако́ні? Учителю, яка заповідь найбільша в законі?
37
37
Ісу́с же рече́ єму́: возлю́биши Го́спода Бо́га твоєго́ всім се́рдцем твої́м, і все́ю душе́ю твоє́ю, і все́ю ми́слію твоє́ю; Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю.
38
38
сія́ єсть пе́рвая і бо́лшая за́повідь; Це є перша і найбільша заповідь.
39
39
втора́я же подо́бна єй: возлю́биши і́скренняго твоєго́, я́ко сам себе́; Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе.
40
40
в сію́ обою́ за́повідію весь Зако́н і Проро́ци ви́сять. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки.
41
41
Собра́вшимся же фарисе́йом, вопроси́ їх Ісу́с, Коли зібралися фарисеї, Ісус спитав їх:
42
42
глаго́ля: что вам мни́ться о Христі́? Чий єсть Син? Глаго́лаша Єму́: Дави́дов. що ви думаєте про Христа, чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів.
43
43
Глаго́ла їм: ка́ко у́бо Дави́д Ду́хом Го́спода Єго́ нарица́єть, глаго́ля: Говорить їм: то як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи:
44
44
рече́ Госпо́дь Го́сподеві моєму́: сіди́ одесну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твої́ма? сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх.
45
45
а́ще у́бо Дави́д нарица́єть Єго́ Го́спода, ка́ко син єму́ єсть? Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?
46
46
І нікто́же можа́ше отвіща́ти Єму́ словесе́; ніже́ смі́яше кто от того́ дне вопроси́ти Єго́ ктому́. І ніхто не зміг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не смів запитувати Його.
Глава 23
Глава 23
1
1
(Зач. 93) Тогда́ Ісу́с глаго́ла к наро́дом і ученико́м Свої́м, Тоді Ісус промовив до народу і учеників Своїх,
2
2
глаго́ля: на Моїсе́йові сіда́лищі сідо́ша кни́жници і фарисе́є; кажучи: на Мойсеєвому сидінні сіли книжники та фарисеї.
3
3
вся у́бо, єли́ка а́ще реку́ть вам блюсти́, соблюда́йте і творі́те; по діло́м же їх не творі́те; глаго́лють бо і не творя́ть; Отже, все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть; а за ділами їхніми не робіть, бо вони говорять і не роблять.
4
4
св'язу́ють бо бремена́ тя́жка і бі́дні носи́ма, і возлага́ють на плеща́ челові́чеська, пе́рстом же свої́м не хотя́ть дви́гнути їх. Зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть зрушити їх.
5
5
Вся же діла́ своя́ творя́ть, да ви́дими бу́дуть челові́ки; разширя́ють же храни́лища своя́ і велича́ють воскри́лія риз свої́х; Всі ж діла свої роблять так, щоб їх бачили люди: розширюють пов’язки* свої і подовжують край одежі своєї.
6
6

лю́б'ять же преждевозлега́нія на ве́черях, і преждесіда́нія на со́нмищих,

Також люблять возлежати на перших місцях на вечерях і сидіти на перших місцях у синагогах;
7
7
і цілова́нія на то́ржищих, і зва́тися от челові́к: учи́телю, учи́телю! і вітання на торжищах, та щоб люди звали їх: учителю, учителю!
8
8
Ви же не нарица́йтеся учи́тєліє; єди́н бо єсть ваш Учи́тель — Христо́с; всі же ви бра́тія єсте́; Ви ж не називайтесь учителями, бо один у вас Учитель — Христос; усі ж ви — браття.
9
9
і отця́ не зові́те себі́ на землі́; єди́н бо єсть Оте́ць ваш, І́же на небесі́х; І отцем не називайте собі нікого на землі, бо один у вас Отець, Який на небесах.
10
10
ніже́ нарица́йтеся наста́вници; єди́н бо єсть Наста́вник ваш — Христо́с. І не називайтесь наставниками, бо один у вас Наставник — Христос.
11
11
Бо́лій же в вас да бу́деть вам слуга́; Більший же з вас нехай буде вам слугою.
12
12
і́же бо вознесе́ться, смири́ться; і смиря́яйся вознесе́ться. Бо хто підносить себе, той принижений буде, а хто понижує себе, той піднесеться.
13
13
(Зач. 94) Го́ре вам, кни́жници і фарисе́є, лицемі́ри, я́ко затворя́єте Ца́рствіє Небе́сноє пред челові́ки; ви бо не вхо́дите, ні входя́щих оставля́єте вни́ти. Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти.
14
14
Го́ре вам, кни́жници і фарисе́є, лицемі́ри, я́ко сніда́єте до́ми вдови́ць, і вино́ю дале́че моли́тви творя́ще [і лицемі́рно на до́лзі моли́тви творите́]; сего́ ра́ди ли́шшеє при́ймете осужде́ніє. Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що поїдаєте доми вдовиць, напоказ довго молитесь: за те ще більший осуд приймете.
15
15
Го́ре вам, кни́жници і фарисе́є, лицемі́ри, я́ко прехо́дите мо́ре і су́шу, сотвори́ти єди́наго прише́льця; і єгда́ бу́деть, творите́ єго́ си́на геє́нни сугу́бійша вас. Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що обходите море і сушу, щоб навернути хоч одного; і коли це станеться, робите його сином геєни, удвічі гіршим за вас.
16
16
Го́ре вам, вожді́ сліпі́ї, глаго́лющії: і́же а́ще клене́ться це́рковію, нічесо́же єсть; а і́же клене́ться зла́том церко́вним, до́лжен єсть. Горе вам, вожді сліпі, які говорять: якщо хто поклянеться храмом, то нічого, а якщо хто поклянеться золотом храму, той винний.
17
17
Бу́ї і сліпі́ї, что бо бо́ліє єсть, зла́то ли, іли́ це́рков, святя́щая зла́то? Безумні і сліпі! Що більше: золото чи храм, який освячує золото?
18
18
І: і́же а́ще клене́ться олтаре́м, нічесо́же єсть; а і́же клене́ться да́ром, і́же верху́ єго́, до́лжен єсть. І ще, коли хто поклянеться жертовником, то нічого, а якщо хто поклянеться даром, що на ньому, той винний.
19
19
Бу́ї і сліпі́ї, что бо бо́ліє, дар ли, іли́ олта́р, святя́й дар? Безумні і сліпі! Що більше: дар чи жертовник, який освячує дар?
20
20
І́же у́бо клене́ться олтаре́м, клене́ться ім і су́щим верху́ єго́; Отже, хто клянеться жертовником, клянеться ним і всім, що на ньому.
21
21
і і́же клене́ться це́рковію, клене́ться є́ю і Живу́щим в ней; І хто клянеться храмом, клянеться ним і Тим, Хто живе в ньому.
22
22
і клени́йся небесе́м клене́ться престо́лом Бо́жиїм і Сідя́щим на нем. І хто клянеться небом, клянеться Престолом Божим і Тим, Хто сидить на ньому.
23
23
(Зач. 95) Го́ре вам, кни́жници і фарисе́є, лицемі́ри, я́ко одеся́тствуєте м'я́тву, і копр, і ки́мин, і оста́висте вя́щшая зако́на, суд, і ми́лость, і ві́ру; сія́ (же) подоба́ше твори́ти і о́ніх не оставля́ти. Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину* з м’яти, кропу і кмину, а облишили те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати.
24
24
Вожді́ сліпі́ї, оціжда́ющії комари́, вельблу́ди же пожира́юще. Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте!
25
25
Го́ре вам, кни́жници і фарисе́є, лицемі́ри, я́ко очища́єте вні́шнеє сткля́ниці і блю́да, внутру́ду же суть по́лні хище́нія і непра́вди; Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовні чаші і блюда, тоді як усередині вони повні злодійства і неправди.
26
26
фарисе́є сліпи́й, очи́сти пре́жде вну́треннеє сткля́ниці і блю́да, да бу́деть і вні́шнеє ї́ма чи́сто. Фарисею сліпий, очисть перше всередині чаші і блюда, щоб чистими були і зовні вони.
27
27
Го́ре вам, кни́жници і фарисе́є, лицемі́ри, я́ко подо́битеся гробо́м пова́пленим, і́же вніу́ду у́бо явля́ються красни́, внутру́ду же по́лні суть косте́й ме́ртвих і вся́кия нечистоти́; Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтесь розмальованим гробам, які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти.
28
28
та́ко і ви, вніу́ду у́бо явля́єтеся челові́ком пра́ведні, внутру́ду же єсте́ по́лні лицемі́рія і беззако́нія. Так і ви на вигляд здаєтесь людям праведними, а всередині повні лицемірства і беззаконня.
29
29
(Зач. 96) Го́ре вам, кни́жници і фарисе́є, лицемі́ри, я́ко зи́ждете гро́би проро́чеськия, і кра́сите ра́ки пра́ведних, Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що будуєте гробниці пророкам і оздоблюєте пам’ятники праведникам,
30
30
і глаго́лете: а́ще би́хом би́ли во дні оте́ць на́ших, не би́хом у́бо о́бщници їм би́ли в кро́ві проро́к; і говорите: якби ми були у дні батьків наших, то не були б спільниками їхніми у проливанні крови пророків.
31
31
Ті́мже са́мі свиді́тельствуєте себі́, я́ко си́нове єсте́ ізби́вших проро́ки; Тим ви самі свідчите проти себе, що ви сини тих, які вбивали пророків.
32
32
і ви іспо́лните мі́ру оте́ць ва́ших. І ви доповнюєте міру зла батьків ваших.
33
33
Змія́, порожде́нія єхи́днова, ка́ко убіжите́ от суда́ (огня́) геє́нськаго? Змії, поріддя єхиднове! Як утечете ви від суду вогню геєнського?
34
34
Сего́ ра́ди, се, аз послю́ к вам проро́ки, і прему́дри, і кни́жники; і от них убіє́те і ра́спнете, і от них біє́те на со́нмищих ва́ших, і ізжене́те от гра́да во град; Тому ось Я посилаю до вас пророків, і мудрих, і книжників. І ви одних уб’єте і розіпнете, а інших будете бити в синагогах ваших і гнати з міста до міста.
35
35
я́ко да при́йдеть на ви вся́ка кров пра́ведна, пролива́ємая на землі́, от кро́ве А́веля пра́веднаго до кро́ве Заха́рії, си́на Варахі́їна, єго́же уби́сте между́ це́рковію і олтаре́м. Нехай прийде на вас уся кров праведна, пролита на землі, від крови Авеля праведного до крови Захарії, сина Варахії, якого вбили між храмом і жертовником.
36
36
Амі́нь глаго́лю вам: (я́ко) при́йдуть вся сія́ на род сей. Істинно кажу вам, що все це прийде на рід цей.
37
37
Ієрусали́ме, Ієрусали́ме, ізби́вий проро́ки і ка́менієм побива́яй по́сланния к Тебі́, колькра́ти восхоті́х собра́ти ча́да твоя́, я́коже собира́єть ко́кош птенці́ своя́ под крилі́, і не восхоті́сте? Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням побиваєш посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не схотіли!
38
38
Се, оставля́ється вам дом ваш пуст. Ось лишається вам дім ваш пустий.
39
39
Глаго́лю бо вам: (я́ко) не і́мате Мене́ ви́діти отсе́лі, до́ндеже рече́те; Благослове́н Гряди́й во і́м'я Госпо́днє. Бо кажу вам: не побачите Мене віднині, доки не скажете: благословен, Хто йде в ім’я Господнє!
Глава 24
Глава 24
1
1
(Зач. 97) І ізше́д Ісу́с ідя́ше от це́ркве. І приступи́ша (к Нему́) ученици́ Єго́ показа́ти Єму́ зда́нія церко́вная. І, вийшовши, Ісус пішов від храму; і підійшли до Нього ученики Його, щоб показати Йому будівлі храму.
2
2
Ісу́с же рече́ їм: не ви́діте ли вся сія́? Амі́нь глаго́лю вам, не і́мать оста́ти зді ка́мень на ка́мені, і́же не разори́ться. Ісус же сказав їм: чи бачите все це? Істинно кажу вам: не залишиться тут каменя на камені, все буде зруйновано.
3
3
(Зач. 98) Сідя́щу же Єму́ на горі́ Єлео́нстій, приступи́ша к Нему́ ученици́ на єди́ні, глаго́люще: рци нам, когда́ сія́ бу́дуть? І что єсть зна́меніє Твоєго́ прише́ствія і кончи́на ві́ка? Коли ж сидів Він на горі Елеонській, то приступили до Нього ученики на самоті і спитали: скажи нам, коли це буде і яке знамення Твого пришестя і кінця віку?
4
4
І отвіща́в Ісу́с рече́ їм: блюді́те, да нікто́же вас прельсти́ть; Ісус сказав їм у відповідь: стережіться, щоб хто не спокусив вас,
5
5
мно́зі бо при́йдуть во і́м'я моє́, глаго́люще: аз єсьм Христо́с; і мно́гі прельстя́ть. бо багато хто прийде під іменем Моїм і казатиме: «я Христос», і багатьох спокусять.
6
6
Усли́шати же і́мате бра́ні і сли́шанія бра́нем. Зрі́те, не ужаса́йтеся, подоба́єть бо всім (сим) би́ти; но не тогда́ єсть кончи́на. Також почуєте про війни і чутки про війни. Глядіть, не жахайтесь, бо належить усьому тому бути, та це ще не кінець.
7
7
Воста́неть бо язи́к на язи́к, і ца́рство на ца́рство; і бу́дуть гла́ди і па́губи і тру́си по мі́стом; Постане бо народ на народ, і царство на царство; і будуть голод, моровиці і землетруси у різних місцях;
8
8
вся же сія́ нача́ло болі́знем. усе ж це — лиш початок хвороб.
9
9
Тогда́ предадя́ть ви в ско́рбі і убію́ть ви; і бу́дете ненави́димі всі́ми язи́ки і́мене Моєго́ ра́ди. Тоді видаватимуть вас на муки і вбиватимуть вас; і вас зненавидять усі народи через ім’я Моє.
10
10
І тогда́ соблазня́ться мно́зі, і друг дру́га предадя́ть, і возненави́дять друг дру́га; І тоді багато хто спокуситься, і видаватимуть один одного, і зненавидять один одного;
11
11
і мно́зі лжепроро́ци воста́нуть і прельстя́ть мно́гія; і багато лжепророків з’явиться і багатьох спокусять;
12
12
і за умноже́ніє беззако́нія ізся́кнеть люби́ мно́гих. і через збільшення беззаконь охолоне любов у багатьох.
13
13
(Зач. 99) претерпі́вий же до конця́, той спасе́ться. Хто ж витерпить до кінця, той спасеться.
14
14
І пропові́сться сіє́ Єва́нгеліє Ца́рствія по всей вселе́нній, во свиді́тельство всім язи́ком; і тогда́ при́йдеть кончи́на. І буде проповідане це Євангеліє Царства по всьому світу, на свідчення усім народам; і тоді прийде кінець!
15
15
Єгда́ у́бо у́зрите ме́рзость запусті́нія, рече́нную Даниї́лом проро́ком, стоя́щу на мі́сті свя́ті, — і́же чтеть, да разумі́єть, — Отже, коли побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоїть на святому місці, — хто читає, нехай розуміє, —
16
16
тогда́ су́щії во Іуде́ї да біжа́ть на го́ри; тоді, хто буде в Юдеї, нехай біжить у гори.
17
17
(і) і́же на кро́ві, да не схо́дить взя́ти я́же в дому́ єго́; І хто на покрівлі, той нехай не сходить взяти що-небудь з дому свого;
18
18
і і́же на селі́, да не возврати́ться всп'ять взя́ти риз свої́х. і хто на полі, той нехай не вертається взяти одяг свій.
19
19
Го́ре же непра́здним і доя́щим в ти́я дні. Горе ж вагітним і матерям-годувальницям у ті дні!
20
20
Молі́теся же, да не бу́деть бі́гство ва́ше в зимі́, ні в субо́ту. Моліться ж, щоб не сталася втеча ваша взимку або в суботу,
21
21
Бу́деть бо тогда́ скорб ве́лія, якова́же не била́ от нача́ла ми́ра досе́лі, ніже́ і́мать би́ти. бо тоді буде велика скорбота, якої не було від початку світу донині і не буде.
22
22
І а́ще не би́ша прекрати́лися дні́є о́ни, не би у́бо спасла́ся вся́ка плоть; ізбра́нних же ра́ди прекратя́ться дні́є о́ни. І якби не вкоротилися ті дні, то не спаслась би ніяка плоть; але заради обраних скоротяться ті дні.
23
23
Тогда́ а́ще кто рече́ть вам: се, зді Христо́с, іли́ о́нді — не імі́те ві́ри; Тоді, якщо хто скаже вам: ось тут Христос, або: отам, не йміть віри.
24
24
воста́нуть бо лжехри́сти і лжепроро́ци і дадя́ть зна́менія ве́лія і чудеса́, я́коже прельсти́ти, а́ще возмо́жно, і ізбра́нния. Бо встануть лжехристи і лжепророки і покажуть великі знамення і чудеса, щоб звабити, якщо можливо, і обраних.
25
25
Се, пре́жде ріх вам. Ось Я наперед сказав вам.
26
26
А́ще у́бо реку́ть вам: се, в пусти́ні єсть, — не ізиді́те; се, в сокро́вищих, — не імі́те ві́ри; Отже, коли скажуть вам: «ось Він у пустелі», — не виходьте; «ось Він у потаємних кімнатах», — не йміть віри.
27
27
(Зач. 100) я́коже бо мо́лнія ісхо́дить от восто́к і явля́ється до за́пад, та́ко бу́деть прише́ствіє Си́на Челові́чеськаго; Бо, як блискавиця виходить зі сходу і з’являється аж до заходу, так буде пришестя Сина Людського.
28
28
іді́же бо а́ще бу́деть труп, та́мо соберу́ться орли́. Бо де буде труп, там зберуться орли.
29
29
А́біє же, по ско́рбі дній тіх, со́лнце поме́ркнеть, і луна́ не дасть сві́та своєго́, і зві́зди спаду́ть с небесе́, і си́ли небе́сния подви́гнуться; І враз, після скорботи тих днів, сонце померкне, і місяць не дасть світла свого, і зірки спадуть з неба, і сили небесні захитаються.
30
30
і тогда́ яви́ться зна́меніє Си́на Челові́чеськаго на небесі́; і тогда́ воспла́чуться вся колі́на земна́я і у́зрять Си́на Челові́чеськаго гряду́ща на о́блаціх небе́сних с си́лою і сла́вою мно́гою; І тоді з’явиться знамення Сина Людського на небі; і заплачуть всі племена земні і побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних з силою і славою великою.
31
31
і по́слеть а́нгели Своя́ с тру́бним гла́сом ве́ліїм, і соберу́ть ізбра́нния Єго́ от чети́рех вітр, от коне́ць небе́с до коне́ць їх. І пошле ангелів Своїх з сурмою гучноголосою; і зберуть обраних Його від чотирьох вітрів, від краю небес до кінця їх.
32
32
От смоко́вниці же научі́теся при́тчі: єгда́ уже́ ва́їя єя́ бу́дуть мла́да, і ли́ствіє прозя́бнеть, ві́діте, я́ко близ єсть жа́тва; Від смоковниці навчіться притчі: коли гілля її стає вже м’яким і пускає листя, то знаєте, що близько літо.
33
33
та́ко і ви, єгда́ ви́діте сія́ вся, ві́діте, я́ко близ єсть, при две́рех. Так само і ви: коли побачите все це, знайте, що близько, при дверях.
34
34
(Зач. 101) Амі́нь глаго́лю вам, не мимоі́деть род сей, до́ндеже вся сія́ бу́дуть; Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це буде.
35
35
не́бо і земля́ мимоі́деть, словеса́ же Моя́ не мимоі́дуть. Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть.
36
36
(Зач. 102) О дні же том і часі́ нікто́же вість, ні а́нгели небе́снії, то́кмо Оте́ць Мой єди́н; Про день же той і годину ніхто не знає, ні ангели небесні, а тільки Отець Мій один.
37
37
я́коже (бо бисть во) дні Но́єви, та́ко бу́деть і прише́ствіє Си́на Челові́чеськаго; Але, як було у дні Ноя, так буде і в пришестя Сина Людського;
38
38
я́коже бо бі́ху во дні пре́жде пото́па яду́ще і пію́ще, женя́щеся і посяга́юще, до него́же дне вни́де Но́є в ковче́г, бо, як у дні перед потопом їли, пили, женились і виходили заміж аж до того дня, як увійшов Ной у ковчег,
39
39
і не уві́діша, до́ндеже при́йде вода́ і взят вся; та́ко бу́деть і прише́ствіє Си́на Челові́чеськаго; і не думали, поки не прийшов потоп і не забрав усіх, — так буде і в пришестя Сина Людського.
40
40
тогда́ два бу́дета на селі́: єди́н поє́млеться, а други́й оставля́ється; Тоді з двох, що будуть у полі, одного буде забрано, а другого залишено;
41
41
дві ме́лющі в же́рнова: єди́на поє́млеться, і єди́на оставля́ється. дві, що мелють на жорнах: одну буде забрано, а другу залишено.
42
42
(Зач. 103) Бді́те у́бо, я́ко не ві́сте, в кий час Госпо́дь ваш при́йдеть. Отже, пильнуйте, бо не знаєте, в яку годину Господь ваш прийде.
43
43
Сіє́ же ві́діте, я́ко а́ще би ві́дал до́му влади́ка, в ку́ю стра́жу тать при́йдеть, бділ у́бо би і не би дал подкопа́ти хра́ма своєго́. Але це ви знайте, що, якби знав господар дому, у яку сторожу прийде злодій, то пильнував би і не дав би підкопати дому свого.
44
44
Сего́ ра́ди і ви бу́діте гото́ві; я́ко, в о́ньже час не мните́, Син Челові́чеський при́йдеть. Тому і ви будьте готові, бо в ту годину, про яку й не думаєте, прийде Син Людський.
45
45
Кто у́бо єсть ві́рний раб і му́дрий, єго́же поста́вить господи́н єго́ над до́мом свої́м, є́же дая́ти їм пи́щу во вре́м'я (їх)? Хто ж є вірним і мудрим рабом, якого господар його поставить над слугами своїми, щоб давати їм їжу вчасно?
46
46
блаже́н раб той, єго́же, прише́д господи́н єго́, обря́щеть та́ко творя́ща; Блажен той раб, господар якого, прийшовши, знайде, що він робить так.
47
47
амі́нь глаго́лю вам, я́ко над всім імі́нієм свої́м поста́вить єго́. Істинно кажу вам, що над усім добром своїм поставить його.
48
48
А́ще ли же рече́ть злий раб той в се́рдці своє́м: косни́ть господи́н мой прийти́, Якщо ж раб той, будучи злим, скаже в серці своїм: не скоро прийде господар мій,
49
49
і на́чнеть би́ти клевре́ти своя́, я́сти же і пи́ти с пія́ницями, — і почне бити товаришів своїх, їсти й пити з п’яницями, —
50
50
при́йдеть господи́н раба́ того́ в день, в о́ньже не ча́єть, і в час, в о́ньже не вість, то прийде господар раба того в той день, в який він не сподівається, і в годину, про яку не знає.
51
51
і расте́шеть єго́ полма́, і часть єго́ с неві́рними положи́ть; ту бу́деть плач і скре́жет зубо́м. І розсіче його і визначить йому одну долю з лицемірами; там буде плач і скрегіт зубів.
Глава 25
Глава 25
1
1
(Зач. 104) Тогда́ уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє десяти́м ді́вам, я́же прия́ша світи́льники своя́ і ізидо́ша в срі́теніє жениху́; Тоді уподібниться Царство Небесне десятьом дівам, які, взявши світильники свої, вийшли назустріч женихові.
2
2
п'ять же бі от них мудри́ і п'ять юро́диви. П’ять з них були мудрі, а п’ять — нерозумні.
3
3
Юро́дивия же, приє́мша світи́льники своя́, не взя́ша с собо́ю єле́я; Нерозумні, взявши світильники свої, не взяли з собою оливи.
4
4
му́дрия же прия́ша єле́й в сосу́діх со світи́льники свої́ми; Мудрі ж взяли оливи в посудинах разом із світильниками своїми.
5
5
косня́щу же жениху́, воздрема́шася вся і спа́ху. А оскільки жених забарився, то всі задрімали і поснули.
6
6
Полу́нощі же вопль бисть: се жени́х гряде́ть, ісході́те в срі́теніє єго́. Опівночі ж почувся крик: ось жених іде, виходьте назустріч йому.
7
7
Тогда́ воста́ша вся ді́ви ти́я і украси́ша світи́льники своя́. Тоді встали всі діви та й приготували світильники свої.
8
8
Юро́дивия же му́дрим рі́ша: даді́те нам от єле́я ва́шего, я́ко світи́льниці на́ші угаса́ють. Нерозумні ж сказали мудрим: дайте нам вашої оливи, бо світильники наші гаснуть.
10
10
Іду́щим же їм купи́ти, при́йде жени́х; і гото́вия внидо́ша с ним на бра́ки, і затворе́ни би́ша две́рі. Коли ж пішли вони купувати, прийшов жених, і ті, які були готові, ввійшли з ним на весілля, і двері зачинилися.
11
11
Посліди́ же прийдо́ша і про́чия ді́ви, глаго́лющя: го́споди, го́споди, отве́рзи нам. Пізніше прийшли й інші діви і говорять: Господи! Господи! Відчини нам.
12
12
Он же отвіща́в рече́ їм: амі́нь глаго́лю вам: не вім вас. Він же сказав їм у відповідь: істинно кажу вам: не знаю вас.
13
13
Бді́те у́бо, я́ко не ві́сте дне ні часа́, в о́ньже Син Челові́чеський при́йдеть. Отже, пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде.
14
14
(Зач. 105) Я́коже бо челові́к ні́кий отходя́ призва́ своя́ раби́ і предаде́ їм імі́ніє своє́; Так само один чоловік, відходячи, покликав своїх рабів і передав їм майно своє:
15
15
і о́вому у́бо даде́ п'ять тала́нт, о́вому же два, о́вому же єди́н, кому́ждо проти́ву си́ли єго́; і оти́де а́біє. одному дав п’ять талантів, другому два, іншому ж один, кожному за спроможністю його, і відразу ж виїхав.
16
16
Шед же приє́мий п'ять тала́нт, ді́ла в них і сотвори́ другі́я п'ять тала́нт; Той раб, який одержав п’ять талантів, пішов і використав їх на діло, і набув інші п’ять талантів.
17
17
тако́жде і і́же два, приобрі́те і той друга́я два; Так само і той, який одержав два таланти, набув інші два.
18
18
приє́мий же єди́н, шед вкопа́ (єго́) в зе́млю і скри сребро́ господи́на своєго́. А той, який одержав один талант, пішов і закопав його в землю, і заховав срібло господаря свого.
19
19
По мно́зі же вре́мені при́йде господи́н раб тіх і стяза́ся с ни́ми о словесі́. Коли минуло багато часу, приходить господар рабів тих і вимагає від них звіту.
20
20
І присту́пль п'ять тала́нт приє́мий, принесе́ другі́я п'ять тала́нт, глаго́ля: го́споди, п'ять тала́нт мі єси́ пре́дал; се другі́я п'ять тала́нт приобріто́х ї́ми. Підійшов той, який одержав п’ять талантів, приніс інші п’ять талантів і сказав: господарю, п’ять талантів ти дав мені; ось ще п’ять талантів, які я здобув на них.
21
21
Рече́ же єму́ госпо́дь єго́: до́брі, ра́бе благи́й і ві́рний; о ма́лі бил єси́ ві́рен, над мно́гими тя поста́влю; вни́ди в ра́дость го́спода твоєго́. Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого.
22
22
Присту́пль же і і́же два тала́нта приє́мий, рече́: го́споди, два тала́нта мі єси́ пре́дал; се друга́я два тала́нта приобріто́х ї́ма. Підійшов також і той, який одержав два таланти, і сказав: господарю, два таланти ти дав мені; ось інші два таланти, що я здобув на них.
23
23
Рече́ (же) єму́ госпо́дь єго́; до́брі, ра́бе благи́й і ві́рний; о ма́лі (мі) бил єси́ ві́рен, над мно́гими тя поста́влю; вни́ди в ра́дость го́спода твоєго́. Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого.
24
24
Присту́пль же і приє́мий єди́н тала́нт, рече́: го́споди, ві́дях тя, я́ко же́сток єси́ челові́к, жне́ши, іді́же не сі́ял єси́, і собира́єши іді́же не расточи́л єси́; Підійшов і той, який одержав один талант, і сказав: господарю! Я знав тебе, як жорстоку людину, жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав;
25
25
і убоя́вся, шед скрих тала́нт твой в землі́; (і) се і́маши твоє́. і, побоявшись, пішов і заховав талант твій у землю; ось тобі твоє.
26
26
Отвіща́в же госпо́дь єго́ рече́ єму́: лука́вий ра́бе і ліни́вий, ві́діл єси́, я́ко жну, іді́же не сі́ях, і собира́ю, іді́же не расточи́х; Господар його сказав йому у відповідь: лукавий рабе і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав;
27
27
подоба́ше у́бо тебі́ вда́ти сребро́ моє́ торжнико́м, і прише́д аз взял бих своє́ с ли́хвою; тоді треба було тобі віддати срібло моє купцям, і я, прийшовши, одержав би моє з прибутком.
28
28
возьмі́те у́бо от него́ тала́нт і даді́те іму́щему де́сять тала́нт; Отже, візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів.
29
29
іму́щему бо везді́ дано́ бу́деть і преізбу́деть; от неіму́щаго же, і є́же мни́ться імі́я, взя́то бу́деть от него́; Бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має.
30
30
і неключи́маго раба́ вве́рзіте во тьму кромі́шнюю; ту бу́деть плач і скре́жет зубо́м. Сія́ глаго́ля возгласи́: імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить. А негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. Сказавши це, проголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає!
31
31
(Зач. 106) Єгда́ же при́йдеть Син Челові́чеський в сла́ві Своє́й і всі святі́ї а́нгели с Ним, тогда́ ся́деть на престо́лі сла́ви Своєя́, Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї,
32
32
і соберу́ться пред Ним всі язи́ци; і разлучи́ть їх друг от дру́га, я́коже па́стир разлуча́єть о́вці от ко́злищ; і зберуться перед Ним усі народи; і відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів.
33
33
і поста́вить о́вці одесну́ю Себе́, а ко́злища ошу́юю. І поставить овець праворуч Себе, а козлів — ліворуч.
34
34
Тогда́ рече́ть Цар су́щим одесну́ю Єго́: прийді́те, благослове́ннії Отця́ Моєго́, наслі́дуйте угото́ванноє вам Ца́рствіє от сложе́нія ми́ра; Тоді скаже Цар тим, які праворуч від Нього: прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу.
35
35
взалка́хся бо, і да́сте Мі я́сти; возжада́хся, і напої́сте М'я; стра́нен біх, і введо́сте Мене́; Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене;
36
36
наг, і оді́ясте М'я; бо́лен, і посіти́сте Мене́; в темни́ці біх, і прийдо́сте ко Мні. був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене.
37
37
Тогда́ отвіща́ють Єму́ пра́ведници, глаго́люще: Го́споди, когда́ Тя ви́діхом а́лчуща, і напита́хом? Іли́ жа́ждуща, і напої́хом? Тоді скажуть Йому праведники у відповідь: Господи!
38
38
Когда́ же Тя ви́діхом стра́нна, і введо́хом? Іли́ на́га, і оді́яхом? Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? Або нагим, і зодягли?
39
39
Когда́ же Тя ви́діхом боля́ща, іли́ в темни́ці, і прийдо́хом к Тебі́? Коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе?
40
40
І отвіща́в Цар рече́ть їм: амі́нь глаго́лю вам, поне́же сотвори́сте єди́ному сих бра́тій Мої́х ме́нших, Мні сотвори́сте. І Цар скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили.
41
41
Тогда́ рече́ть і су́щим ошу́юю (Єго́): іді́те от Мене́, прокля́тії, во огнь ві́чний, угото́ванний дия́волу і а́ггелом єго́; Тоді скаже й тим, які ліворуч від Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його.
42
42
взалка́хся бо, і не да́сте Мі я́сти; возжада́хся, і не напої́сте Мене́; Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене;
43
43
стра́нен біх, і не введо́сте Мене́; наг, і не оді́ясте Мене́; бо́лен і в темни́ці, і не посіти́сте Мене́. був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене.
44
44
Тогда́ отвіща́ють Єму́ і ті́ї, глаго́люще: Го́споди, когда́ Тя ви́діхом а́лчуща, іли́ жа́ждуща, іли́ стра́нна, іли́ на́га, іли́ бо́льна, іли́ в темни́ці, і не послужи́хом Тебі́? Тоді й вони скажуть Йому у відповідь: Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим, чи подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці і не послужили Тобі?
45
45
Тогда́ отвіща́єть їм, глаго́ля: амі́нь глаго́лю вам, поне́же не сотвори́сте єди́ному сих ме́нших, ні Мні сотвори́сте. Тоді скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили.
46
46
І і́дуть сі́ї в му́ку ві́чную, пра́ведници же в живо́т ві́чний. І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне.
Глава 26
Глава 26
1
1
(Зач. 107) І бисть, єгда́ сконча́ Ісу́с вся словеса́ сія́, рече́ ученико́м Свої́м: Коли Ісус скінчив усі ці слова, то сказав ученикам Своїм:
2
2
ві́сте, я́ко по двою́ дню Па́сха бу́деть, і Син Челові́чеський пре́дан бу́деть на проп'я́тіє. ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Людський виданий буде на розп’яття.
3
3
Тогда́ собра́шася архієре́є, і кни́жници, і ста́рці людсті́ї во двор архієре́йов, глаго́лемаго Кая́фи, Тоді зібралися первосвященики, і книжники, і старійшини народу у дворі первосвященика на ім’я Каяфа,
4
4
і совіща́ша, да Ісу́са ле́стію і́муть і убію́ть; і радились, щоб узяти Ісуса підступом і вбити.
5
5
глаго́лаху же: но не в пра́здник, да не молва́ бу́деть в лю́дех. Але говорили: тільки не у свято, щоб не було заворушення в народі.
6
6
(Зач. 108) Ісу́су же би́вшу в Вифа́нії, в дому́ Си́мона прокаже́ннаго, Коли ж Ісус був у Вифанії, в домі Симона прокаженого,
7
7
приступи́ к Нему́ жена́, сткля́ницю ми́ра іму́щи многоці́ннаго, і возлива́ше на главу́ Єго́ возлежа́ща. підійшла до Нього жінка з посудиною дорогоцінного мира і зливала Йому, що возлежав, на голову.
8
8
Ви́дівше же ученици́ Єго́ негодова́ша, глаго́люще: чесо́ ра́ди ги́бель сія́ (бисть)? Побачивши це, ученики Його ремствували і говорили: для чого таке марнотратство?
9
9
можа́ше бо сіє́ ми́ро продано́ би́ти на мно́зі і да́тися ни́щим. Бо можна було б це миро продати за велику ціну і роздати вбогим.
10
10
Разумі́в же Ісу́с рече́ їм: что тружда́єте жену́? Ді́ло бо добро́ соді́ла о Мні; Ісус же, зрозумівши це, сказав їм: навіщо бентежите жінку? Вона добре діло зробила для Мене.
11
11
всегда́ бо ни́щия і́мате с собо́ю, Мене́ же не всегда́ і́мате; Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте.
12
12
возлія́вши бо сія́ ми́ро сіє́ на ті́ло Моє́, на погребе́ніє М'я сотвори́; Зливши миро це на тіло Моє, до погребіння Мене приготувала.
13
13
Амі́нь глаго́лю вам: іді́же а́ще пропові́дано бу́деть Єва́нгеліє сіє́ во всем ми́рі, рече́ться і є́же сотвори́ сія́, в па́м'ять єя́. Істинно кажу вам: де тільки буде проповідане Євангеліє це по всьому світу, сказано буде про те, що вона зробила, в пам’ять її.
14
14
Тогда́ шед єди́н от обоюна́десяте, глаго́лемий Іу́да Іскаріо́тський, ко архієре́йом, Тоді один з дванадцятьох, званий Іудою Іскаріотом, пішов до первосвящеників
15
15
рече́; что мі хо́щете да́ти, і аз вам преда́м Єго́? Они́ же поста́виша єму́ три́десять сре́бреник; і сказав: що хочете дати мені, — і я вам видам Його? Вони запропонували йому тридцять срібників.
16
16
і отто́лі іска́ше удо́бна вре́мене, да Єго́ преда́сть. І відтоді він шукав нагоди, щоб видати Його.
17
17
В пе́рвий же день оприсно́чний приступи́ша ученици́ ко Ісу́су, глаго́люще Єму́: гді хо́щеши угото́ваем Ті я́сти Па́сху? Першого ж дня опрісноків ученики приступили до Ісуса і сказали Йому: де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти паску?
18
18
Он же рече́: іді́те во град ко о́нсиці і рці́те єму́: Учи́тель глаго́леть: вре́м'я Моє́ близ єсть; у тебе́ сотворю́ Па́сху со ученики́ Мої́ми. Він сказав: підіть у місто до такого-то і скажіть йому: Учитель говорить: час Мій близько; у тебе справлю Пасху з учениками Моїми.
19
19
І сотвори́ша ученици́, я́коже повелі́ їм Ісу́с, і угото́ваша Па́сху. Ученики зробили, як звелів їм Ісус, і приготували паску.
20
20
Ве́черу же би́вшу, возлежа́ше со обімана́десяте ученико́ма; Коли ж настав вечір, Він возліг з дванадцятьма учениками.
21
21
і яду́щим їм, рече́: амі́нь глаго́лю вам, я́ко єди́н от вас преда́сть М'я. І коли вони їли, сказав: істинно кажу вам, що один з вас зрадить Мене.
22
22
І скорб'я́ще зіло́, нача́ша глаго́лати Єму́ єди́н ки́йждо їх: єда́ аз єсьм, Го́споди? Вони дуже засмутились і почали говорити Йому, кожен з них: чи не я, Господи?
23
23
Он же отвіща́в рече́: омочи́вий со Мно́ю в соли́ло ру́ку, той М'я преда́сть; Він же сказав у відповідь: хто вмочить зі Мною руку в блюдо, той зрадить Мене.
24
24
Син у́бо Челові́чеський і́деть, я́коже єсть пи́сано о Нем: го́ре же челові́ку тому́, і́мже Син Челові́чеський преда́сться; добро́ би би́ло єму́, а́ще не би роди́лся челові́к той. Син же Людський іде, як писано про Нього, але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій.
25
25
Отвіща́в же Іу́да предая́й Єго́, рече́: єда́ аз єсьм, Равві́? Глагола єму́: ти рекл єси́. При цьому Іуда, що зрадив Його, сказав: чи не я, Учителю? Ісус говорить йому: ти сказав.
26
26
Іду́щим же їм, приє́м Ісу́с хліб і благослови́в преломи́, і дая́ше ученико́м, і рече́: приймі́те, яді́те, сіє́ єсть Ті́ло Моє́. І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє.
27
27
І приє́м ча́шу і хвалу́ возда́в, даде́ їм, глаго́ля: пи́йте от нея́ всі; І, взявши чашу та воздавши хвалу, подав їм і сказав: пийте з неї всі,
28
28
сія́ бо єсть Кров моя́, Но́ваго Заві́та, я́же за мно́гія ізлива́єма во оставле́ніє гріхо́в. бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів.
29
29
Глаго́лю же вам, я́ко не і́мам пи́ти отни́ні от сего́ плода́ ло́знаго, до дне того́, єгда́ є пію́ с ва́ми но́во во Ца́рствії Отця́ Моєго́. Кажу ж вам, що віднині не буду пити від цього плоду виноградного до того дня, коли питиму з вами його новим у Царстві Отця Мого.
30
30
І воспі́вше ізидо́ша в го́ру Єлео́нську. І, проспівавши, пішли на гору Елеонську.
31
31
Тогда́ глаго́ла їм Ісу́с: всі ви соблазните́ся о Мні в нощ сію́; пи́сано бо єсть: поражу́ па́стиря, і рази́дуться о́вці ста́да; Тоді говорить їм Ісус: всі ви спокуситеся через Мене в цю ніч, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці отари.
32
32
по воскресе́нії же Моє́м варя́ю ви в Галиле́ї. По воскресінні ж Моїм випереджу вас у Галилеї.
33
33
Отвіща́в же Петр рече́ Єму́: а́ще і всі соблазня́ться о Тебі́, аз нікогда́же соблажню́ся. Петро сказав Йому у відповідь: якщо і всі спокусяться Тобою, то я ніколи не спокушусь.
34
34
Рече́ єму́ Ісу́с: амі́нь глаго́лю тебі́, я́ко в сію́ нощ, пре́жде да́же але́ктор не возгласи́ть, трикра́ти отве́ржешися Мене́. Ісус сказав йому: істинно кажу тобі, що в цю ніч, перше ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене.
35
35
Глаго́ла єму́ Петр: а́ще мі єсть і умре́ти с Тобо́ю, не отве́ргуся Тебе́. Та́кожде і всі ученици́ рі́ша. Говорить Йому Петро: хоч би мені довелось і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Подібне говорили і всі ученики.
36
36
Тогда́ при́йде с ни́ми Ісу́с в весь, нарица́ємую Гефсима́нія, і глаго́ла ученико́м: сіді́те ту, до́ндеже шед помолю́ся та́мо. Потім приходить з ними Ісус у місцевість, що зветься Гефсиманією, і говорить ученикам: посидьте тут, поки Я піду та помолюся там.
37
37
І поє́м Петра́ і о́ба си́на Зеведе́йова, нача́т скорбі́ти і тужи́ти. І, взявши з Собою Петра і обох синів Зеведеєвих, почав сумувати й тужити.
38
38
Тогда́ глаго́ла їм Ісу́с: приско́рбна єсть душа́ Моя́ до сме́рти; пожді́те зді і бді́те со Мно́ю. Тоді говорить їм Ісус: сумна душа Моя смертельно; почекайте тут і пильнуйте зі Мною.
39
39
І преше́д ма́ло, паде́ на лиці́ Своє́м, моля́ся і глаго́ля: О́тче Мой, а́ще возмо́жно єсть, да мимоі́деть от Мене́ ча́ша сія́; оба́че не я́коже Аз хощу́, но я́коже Ти. І, відійшовши трохи, упав Він долілиць, молився і говорив: Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти.
40
40
І прише́д ко ученико́м, і обрі́те їх сп'я́щих, і глаго́ла Петро́ві: та́ко ли не возмого́сте єди́наго часа́ побді́ти со Мно́ю? І приходить до учеників, і знаходить їх сплячими, і говорить Петрові: то не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною?
41
41
Бді́те і молі́теся, да не вни́дете в напа́сть; дух у́бо бодр, плоть же немощна́. Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна.
42
42
Па́ки втори́цею шед помоли́ся, глаго́ля: О́тче Мой, а́ще не мо́жеть сія́ ча́ша мимоіти́ от Мене́, а́ще не пію́ єя́, бу́ди во́ля Твоя́. Знову відійшовши, вдруге молився, кажучи: Отче Мій! Якщо не може чаша ця обминути Мене, щоб Мені не пити її, нехай буде воля Твоя.
43
43
І прише́д обрі́те їх па́ки сп'я́щих; бі́ста бо їм о́чі отяготі́ні. І, прийшовши, знаходить їх знову сплячими, бо в них очі обважніли.
44
44
І оста́вль їх, шед па́ки, помоли́ся трети́цею, то́жде сло́во рек. І, залишивши їх, знову відійшов і помолився втретє, сказавши те саме слово.
45
45
Тогда́ при́йде ко ученико́м Свої́м і глаго́ла їм: спі́те про́чеє і почива́йте; се прибли́жися час, і Син Челові́чеський предає́ться в ру́ки грі́шников; Тоді приходить до учеників Своїх і говорить їм: ви все ще спите і відпочиваєте; ось наблизився час, і Син Людський видається в руки грішників.
46
46
воста́ніте, і́дем; се прибли́жися предая́й М'я. Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто зраджує Мене.
47
47
І єще́ Єму́ глаго́лющу, се Іу́да, єди́н от обоюна́десяте, при́йде, і с ним наро́д мног со ору́жієм і дреко́льми, от архієре́й і ста́рець людськи́х. І, коли Він ще говорив, ось прийшов Іуда, один з дванадцятьох, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і старійшин людських.
48
48
Предая́й же Єго́ даде́ їм зна́меніє, глаго́ля: Єго́же а́ще лобжу́, Той єсть; імі́те Єго́. Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є, беріть Його.
49
49
І а́біє присту́пль ко Ісу́сові, рече́: ра́дуйся, Равві́. І облобиза́ Єго́. І, відразу ж підійшовши до Ісуса, сказав: радуйся, Учителю! І поцілував Його.
50
50
Ісу́с же рече́ єму́: дру́же, (твори́,) на не́же єси́ прише́л [дру́же, на сіє́ ли прише́л єси́?]. Тогда́ присту́пльше возложи́ша ру́ці на Ісу́са і я́ша Єго́. Ісус же сказав йому: друже, для чого ти прийшов? Тоді підійшли, наклали руки на Ісуса і взяли Його.
51
51
І се, єди́н от су́щих со Ісу́сом, просте́р ру́ку, ізвлече́ нож свой, і уда́ри раба́ архієре́йова, і урі́за єму́ у́хо. І ось один з тих, що були з Ісусом, простягнувши руку, вихопив меч свій і, вдаривши раба первосвященика, відсік йому вухо.
52
52
Тогда́ глаго́ла єму́ Ісу́с: возврати́ нож твой в мі́сто єго́; всі бо приє́мшії нож ноже́м поги́бнуть; Тоді Ісус говорить йому: поверни меч твій на його місце, бо всі, хто візьме меч, від меча і загинуть;
53
53
іли́ мни́ться ті, я́ко не могу́ ни́ні умоли́ти Отця́ Моєго́, і предста́вить Мі вя́щше не́же двана́десяте легео́на а́нгел? чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені більш як дванадцять легіонів ангелів?
54
54
Ка́ко у́бо сбу́дуться писа́нія, я́ко та́ко подоба́єть би́ти? Як же тоді збудуться Писання, що так повинно бути?
55
55
В той час рече́ Ісу́с наро́дом: я́ко на разбо́йника ли ізидо́сте со ору́жієм і дреко́льми я́ти М'я? По вся дні при вас сіді́х учя́ в це́ркві, і не я́сте Мене́. Тоді сказав Ісус до народу: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб узяти Мене; кожного дня сидів Я з вами, навчаючи в храмі, і ви не брали Мене.
56
56
Се же все бисть, да сбу́дуться писа́нія проро́чеськая. Тогда́ ученици́ всі оста́вльше Єго́ біжа́ша. Це ж усе сталося, щоб збулися Писання пророків. Тоді всі ученики, покинувши Його, розбіглися.
57
57
(Зач. 109) (Во́їни) же є́мше Ісу́са ведо́ша к Кая́фі, архієре́йові, іді́же кни́жници і ста́рці собра́шася. А воїни, які взяли Ісуса, повели Його до Каяфи, первосвященика, де зібралися книжники і старійшини.
58
58
Петр же ідя́ше по Нем іздале́ча до двора́ архієре́йова; і вшед внутр, сідя́ше со слуга́ми, ви́діти кончи́ну. Петро ж ішов за Ним здаля, до двору первосвященика; і, ввійшовши всередину, сів із слугами, щоб бачити кінець.
59
59
Архієре́є же, і ста́рці, і сонм весь іска́ху лжесвиді́тельства на Ісу́са, я́ко да убію́ть Єго́, Первосвященики і старійшини, і весь синедріон* шукали лжесвідчення проти Ісуса, щоб убити Його,
60
60
і не обріта́ху; і мно́гим лжесвиді́телем присту́пльшим, не обріто́ша. По́сліжде же приступи́вша два лжесвиді́теля, і не знаходили; і, хоч багато лжесвідків приходило, не знайшли. Але, наостанок, прийшли два лжесвідки
61
61
рі́ста: Сей рече́: могу́ разори́ти це́рков Бо́жию і треми́ де́ньми созда́ти ю. і сказали: Він говорив: можу зруйнувати храм Божий і за три дні збудувати його.
62
62
І воста́в архієре́й рече́ Єму́: нічесо́же ли отвіщава́єши, что сі́ї на Тя свиді́тельствують? І, вставши, первосвященик сказав Йому: чому ж нічого не відповідаєш, що вони проти Тебе свідчать?
63
63
Ісу́с же молча́ше. І отвіща́в архієре́й рече́ Єму́: заклина́ю Тя Бо́гом Живи́м, да рече́ши нам, а́ще Ти єси́ Христо́с, Син Бо́жий? Ісус мовчав. І первосвященик сказав Йому: заклинаю Тебе Богом Живим, скажи нам, чи Ти Христос, Син Божий?
64
64
Глаго́ла єму́ Ісу́с: ти рекл єси́; оба́че глаго́лю вам: отсе́лі у́зрите Си́на Челові́чеськаго сідя́ща одесну́ю Си́ли і гряду́ща на о́блаціх небе́сних. Ісус говорить йому: ти сказав; але скажу вам: віднині побачите Сина Людського, Який сидить праворуч Сили і гряде на хмарах небесних.
65
65
Тогда́ архієре́й растерза́ ри́зи своя́, глаго́ля, я́ко хулу́ глаго́ла; что єще́ тре́буєм свиді́телей? Се ни́ні сли́шасте хулу́ Єго́! Тоді первосвященик роздер одяг свій і сказав: Він богохульствує! Навіщо нам ще свідки? Ось тільки що ви чули хулу Його!
66
66
Что вам мни́ться? Они́ же отвіща́вше рі́ша: пови́нен єсть сме́рті. Як вам здається? Вони ж сказали у відповідь: повинен смерті.
67
67
Тогда́ заплева́ша лице́ Єго́ і па́кості Єму́ ді́яху [і по лани́тома бія́ху Єго́]; о́вії же за лани́ту уда́риша [зауша́ху Єго́], Тоді плювали Йому в лице і знущалися з Нього, а деякі били Його по щоках
68
68
глаго́люще: прорци́ нам, Христе́, кто єсть ударе́й Тя? і говорили: проречи нам, Христе, хто вдарив Тебе?
69
69
Петр же вні сідя́ше во дворі́. І приступи́ к нему́ єди́на раби́ня, глаго́лющи: і ти бил єси́ со Ісу́сом Галиле́йським. Петро ж сидів у дворі. І підійшла до нього одна служниця і сказала: і ти був з Ісусом Галилейським.
70
70
Он же отве́ржеся пред всі́ми, глаго́ля: не вім, что глаго́леши. Він же відрікся перед усіма, кажучи: не знаю, що ти говориш.
71
71
Ізше́дшу же єму́ ко врато́м, узрі́ єго́ друга́я, і глаго́ла су́щим та́мо: і сей бі со Ісу́сом Назоре́йом. Коли ж він виходив за ворота, побачила його інша і говорить тим, що були там: і цей був з Ісусом Назореєм.
72
72
І па́ки отве́ржеся с кля́твою, я́ко не зна́ю челові́ка. І він знову відрікся з клятвою: не знаю Цього Чоловіка.
73
73
Пома́лі же приступи́вше стоя́щії, рі́ша Петро́ві: воі́стину і ти от них єси́, і́бо бесі́да твоя́ я́ві тя твори́ть. Трохи згодом підійшли ті, що стояли там, і сказали Петрові: справді і ти з них, бо і мова твоя викриває тебе.
74
74
Тогда́ нача́т роти́тися і кля́тися, я́ко не зна́ю челові́ка. І а́біє пі́тель возгласи́. Тоді він почав божитися й клястися, що не знає Цього Чоловіка. І раптом заспівав півень.
75
75
І пом'яну́ Петр глаго́л Ісу́сов, рече́нний єму́, я́ко пре́жде да́же пі́тель не возгласи́ть, трикра́ти отве́ржешися Мене́. І ізше́д вон пла́кася го́рко. І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж проспіває півень, тричі зречешся Мене! І, вийшовши геть, плакав гірко.
Глава 27
Глава 27
1
1
(Зач. 110) У́тру же би́вшу, сові́т сотвори́ша всі архієре́є і ста́рці людсті́ї на Ісу́са, я́ко уби́ти Єго́; Коли ж настав ранок, усі первосвященики і старійшини людські зібрали раду на Ісуса, щоб убити Його.
2
2
і св'яза́вше Єго́ ведо́ша і преда́ша Єго́ Понті́йському Пила́ту, іге́мону. І, зв’язавши Його, відвели і видали Його Понтію Пилату, правителю.
3
3
(Зач. 111) Тогда́ ви́дів Іу́да преда́вий Єго́, я́ко осуди́ша Єго́, раска́явся возврати́ три́десять сре́бреники архієре́єм і ста́рцем, Тоді Іуда, що зрадив Його, побачивши, що Він засуджений, і розкаявшись, повернув тридцять срібників первосвященикам та старійшинам,
4
4
глаго́ля: согріши́х преда́в кров непови́нную. Они́ же рі́ша: что єсть нам? Ти у́зриши. кажучи: згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? Гляди сам.
5
5
І пове́рг сре́бреники в це́ркві, оти́де; і шед удави́ся. І, кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився.
6
6
Архієре́є же приє́мше сре́бреники, рі́ша: недосто́йно єсть вложи́ти їх в корва́ну, поне́же ціна́ кро́ве єсть. Первосвященики ж, взявши срібники, сказали: не дозволено класти їх у скарбницю церковну, тому що це ціна крови.
7
7
Сові́т же сотво́рше, купи́ша ї́ми село́ скуде́льничо, в погреба́ніє стра́нним; І, скликавши раду, купили за них землю гончареву для погребіння подорожніх.
8
8
ті́мже нарече́ся село́ то село́ кро́ве, до сего́ дне; Тому і зветься земля та «землею крови» до цього дня.
9
9
Тогда́ сби́сться рече́нноє Ієремі́єм проро́ком, глаго́лющим: і прия́ша три́десять сре́бреник, ці́ну Ціне́ннаго, Єго́же ціни́ша от сино́в Ізра́їлев, Тоді збулося сказане пророком Єремією, який говорить: і взяли тридцять срібників, ціну Оціненого, Якого оцінили сини Ізраїля,
10
10
і да́ша я на село́ скуде́льничо, я́коже сказа́ мні Госпо́дь. і дали їх за землю гончареву, як сказав мені Господь.
11
11
Ісу́с же ста пред іге́моном. І вопроси́ Єго́ іге́мон, глаго́ля: Ти ли єси́ Цар Іуде́йський? Ісу́с же рече́ єму́: ти глаго́леши. Ісус же став перед правителем. І питав Його правитель: Ти Цар Юдейський? Ісус сказав йому: ти говориш.
12
12
І єгда́ Нань глаго́лаху архієре́є і ста́рці, нічесо́же отвіщава́ше. І коли звинувачували Його первосвященики і старійшини, Він нічого не відповідав.
13
13
Тогда́ глаго́ла Єму́ Пила́т: не сли́шиши ли, коли́ка на Тя свиді́тельствують? Тоді говорить Йому Пилат: чи не чуєш, скільки свідчать проти Тебе?
14
14
І не отвіща́ єму́ ні к єди́ному глаго́лу, я́ко диви́тися іге́мону зіло́. І не відповідав йому ні на жодне слово, так що правитель вельми дивувався.
15
15
На (всяк) же пра́здник оби́чай бі іге́мону отпуща́ти єди́наго наро́ду св'я́зня, єго́же хотя́ху; На свято ж Пасхи правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого хотіли.
16
16
ім'я́ху же тогда́ св'я́зана наро́чита, глаго́лемаго Вара́вву; Був тоді у них відомий в’язень, званий Вараввою.
17
17
собра́вшимся же їм, рече́ їм Пила́т: кого́ хо́щете (от обою́) отпущу́ вам: Вара́вву ли, іли́ Ісу́са глаго́лемаго Христа́? Отже, коли вони зібралися, Пилат сказав їм: кого хочете, щоб я відпустив вам — Варавву чи Ісуса, названого Христом?
18
18
Ві́дяше бо, я́ко за́висти ра́ди преда́ша Єго́. Бо знав, що видали Його через заздрощі.
19
19
Сідя́щу же єму́ на суди́щі, посла́ к нему́ жена́ єго́, глаго́лющи: нічто́же тебі́ і Пра́веднику Тому́; мно́го бо пострада́х днесь во сні Єго́ ра́ди. Коли ж він сидів на судилищі, жінка його послала йому сказати: не роби нічого Праведникові Тому, бо я багато потерпіла сьогодні уві сні через Нього.
20
20
Архієре́є же і ста́рці наусти́ша наро́ди, да іспро́сять Вара́вву, Ісу́са же погуб'я́ть. Але первосвященики і старійшини підмовили народ просити за Варавву, а Ісуса погубити.
21
21
Отвіща́в же іге́мон рече́ їм: кого́ хо́щете от обою́ отпущу́ вам? Они́ же рі́ша: Вара́вву. Тоді правитель спитав їх: кого з двох хочете, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву.
22
22
Глаго́ла їм Пила́т: что у́бо сотворю́ Ісу́су глаго́лемому Христу́? Глаго́лаша єму́ всі: да ра́сп'ят бу́деть. Пилат говорить їм: що ж мені робити з Ісусом, нареченим Христом? Кажуть йому всі: хай буде розіп’ятий.
23
23
Іге́мон же рече́: ко́є у́бо зло сотвори́? Они́ же і́злиха вопія́ху, глаго́люще: да про́п'ят бу́деть. Правитель сказав: яке ж зло вчинив Він? Та вони ще дужче кричали: нехай буде розіп’ятий.
24
24
Ви́дів же Пила́т, я́ко нічто́же успіва́єть, но па́че молва́ бива́єть, приє́м во́ду, уми́ ру́ці пред наро́дом, глаго́ля: непови́нен єсьм от кро́ве Пра́веднаго Сего́; ви у́зрите. Пилат, побачивши, що ніщо не допомагає, а заворушення зростає, взяв води, і вмив руки перед народом, і сказав: не винний я в крові Праведника Цього; дивіться ви.
25
25
І отвіща́вше всі лю́діє рі́ша: кров Єго́ на нас і на ча́діх на́ших. Увесь народ, відповідаючи, сказав: кров Його на нас і на дітях наших.
26
26
Тогда́ отпусти́ їм Вара́вву; Ісу́са же бив предаде́ (їм), да Єго́ про́пнуть. Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття.
27
27
(Зач. 112) Тогда́ во́їни іге́монови, приє́мше Ісу́са на суди́ще, собра́ша Нань все мно́жество во́їн; Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторії*, зібрали на Нього багато воїнів
28
28
і совле́кше Єго́, оді́яша Єго́ хлами́дою червле́ною; і, роздягнувши Його, наділи на Нього багряницю;
29
29
і спле́тше віне́ць от те́рнія, возложи́ша на главу́ Єго́, і трость в десни́цю Єго́; і покло́ншеся на колі́ну пред Ним руга́хуся Єму́, глаго́люще: ра́дуйся, Царю́ Іуде́йський. і, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і дали Йому в праву руку тростину; і, стаючи перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: радуйся, Царю Юдейський!
30
30
І плю́нувше Нань, прия́ша трость і бія́ху по главі́ Єго́. І плювали на Нього, і, взявши тростину, били Його по голові.
31
31
І єгда́ поруга́шася Єму́, совлеко́ша с Него́ багряни́цю і облеко́ша Єго́ в ри́зи Єго́; і ведо́ша Єго́ на проп'я́тіє. А коли наглумилися з Нього, зняли з Нього багряницю і вдягли Його в одяг Його й повели на розп’яття.
32
32
Ісходя́ще же обріто́ша челові́ка кирине́йська, і́менем Си́мона; і сему́ заді́ша понести́ крест Єго́. Виходячи, вони зустріли одного чоловіка киринейського на ім’я Симон; і примусили цього нести хрест Його.
33
33
(Зач. 113) І прише́дше на мі́сто нарица́ємоє Голго́фа, є́же єсть глаго́лемо Кра́нієво мі́сто, І коли прийшли на місце, яке зветься Голгофа, що значить Лобне місце,
34
34
да́ша Єму́ пи́ти о́цет с же́лчію смі́шен; і вкуш, не хотя́ше пи́ти. дали Йому пити оцет, змішаний з жовчю; і, покуштувавши, не схотів пити.
35
35
Распе́ншії же Єго́ разділи́ша ри́зи Єго́, ве́ргше жре́бія; Ті ж, що розіп’яли Його, поділили одяг Його, кидаючи жереб;
36
36
і сідя́ще стрежа́ху Єго́ ту; І, сидячи, стерегли Його там.
37
37
і возложи́ша верху́ глави́ Єго́ вину́ Єго́ напи́сану: Сей єсть Ісу́с, Цар Іуде́йський. І поставили над головою Його напис провини Його: Цей є Ісус, Цар Юдейський.
38
38
Тогда́ расп'я́ша с Ним два разбо́йника: єди́наго о десну́ю, і єди́наго о шу́юю. Тоді розіп’яли з Ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч.
39
39
Мимоходя́щії же ху́ляху Єго́, покива́юще глава́ми свої́ми Ті, що проходили мимо, лихословили на Нього, киваючи головами своїми
40
40
і глаго́люще: разоря́яй це́рков і треми́ де́ньми созида́яй, спаси́ся Сам; а́ще Син єси́ Бо́жий, сни́ди со креста́. і кажучи: Ти, Який руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе Самого; якщо Ти Син Божий, зійди з хреста.
41
41
Та́кожде же і архієре́є руга́ющеся с кни́жники і ста́рці (і фарисе́ї), глаго́лаху: Так само і первосвященики з книжниками та старійшинами і фарисеями, глузуючи, говорили:
42
42
іни́я спасе́, Себе́ ли не мо́жеть спасти́? А́ще Цар Ізра́їлев єсть, да сни́деть ни́ні со креста́, і ві́руєм в Него́; інших спасав, а Себе Самого не може спасти; якщо Він Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього;
43
43
упова́ на Бо́га; да ізба́вить ни́ні Єго́, а́ще хо́щеть Єму́. Рече́ бо: я́ко Бо́жий єсьм Син. уповав на Бога, нехай тепер порятує Його, якщо Він угодний Йому. Бо Він казав: Я — Син Божий.
44
44
То́жде же і разбо́йника расп'я́тая с Ним поноша́ста Єму́. Також і розбійники, розіп’яті з Ним, ганьбили Його.
45
45
От шеста́го же часа́ тьма бисть по всей землі́ до часа́ дев'я́таго; З шостої ж години настала темрява по всій землі до години дев’ятої.
46
46
о дев'я́тім же часі́ возопи́ Ісу́с гла́сом ве́ліїм, глаго́ля: Ілі́, Ілі́! Ліма́ савахфані́? Є́же єсть: Бо́же мой, Бо́же мой! Вску́ю М'я єси́ оста́вил? А близько дев’ятої години Ісус викрикнув гучним голосом: Ілі, Ілі! Лама савахфані! Що значить: Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?
47
47
Ні́ції же от ту стоя́щих сли́шавше глаго́лаху, я́ко Ілію́ глаша́єть Сей. Деякі з тих, що стояли там, почувши це, говорили: Він кличе Іллю.
48
48
І а́біє тек єди́н от них, і приє́м гу́бу, іспо́лнив же о́цта, і вонзе́ на трость, напая́ше Єго́. І зараз же один з них побіг, взяв губку, намочив оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити.
49
49
Про́чії же глаго́лаху: оста́ви, да ви́дім, а́ще при́йдеть Ілія́ спасти́ Єго́. А інші говорили: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля спасти Його.
50
50
Ісу́с же, па́ки возопи́в гла́сом ве́ліїм, іспусти́ дух. Ісус же, знову скрикнувши гучним голосом, віддав дух.
51
51
І се, заві́са церко́вная раздра́ся на дво́є с ви́шняго кра́я до ни́жняго; і земля́ потрясе́ся; і ка́меніє распаде́ся; І ось завіса храму роздерлася надвоє, зверху донизу;
52
52
і гро́би отверзо́шася; і мно́га тілеса́ усо́пших святи́х воста́ша; і земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли
53
53
і ізше́дше із гроб, по воскресе́нії Єго́, внидо́ша во святи́й град і яви́шася мно́зім. і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли у святе місто і явилися багатьом.
54
54
Со́тник же і і́же с ним стрегу́щії Ісу́са, ви́дівше трус і би́вшая, убоя́шася зіло́, глаго́люще: воі́стину Бо́жий Син бі Сей! Сотник же і ті, що стерегли з ним Ісуса, побачивши землетрус і все, що сталося, злякались дуже і говорили: воістину Він був Син Божий.
55
55
Бя́ху же ту і жени́ мно́гі іздале́ча зря́щя, я́же ідо́ша по Ісу́сі от Галиле́ї, служа́щя Єму́; Там було також багато жінок, що дивилися здалеку; вони йшли за Ісусом з Галилеї, слугуючи Йому;
56
56
в ни́хже бі Марі́я Магдали́на і Марі́я, Іа́кова і Іосі́ї ма́ти, і ма́ти си́ну Зеведе́йову. між ними були Марія Магдалина і Марія, мати Якова та Іосії, і мати синів Зеведеєвих.
57
57
По́зді же би́вшу, при́йде челові́к бога́т от Аримафе́я, і́менем Іо́сиф, і́же і сам учи́ся у Ісу́са; Коли ж настав вечір, прийшов багатий чоловік з Аримафеї на ім’я Йосиф, який також вчився в Ісуса.
58
58
сей присту́пль к Пила́ту, проси́ тілесе́ Ісу́сова. Тогда́ Пила́т повелі́ да́ти ті́ло. Він, прийшовши до Пилата, просив тіло Ісуса. Тоді Пилат звелів віддати тіло.
59
59
І приє́м ті́ло Іо́сиф, обви́т є плащани́цею чи́стою І, взявши тіло, Йосиф обгорнув чистою плащаницею
60
60
і положи́ є в но́вім своє́м гро́бі, єго́же ізсіче́ в ка́мені; і возвали́в ка́мень ве́лій над две́рі гро́ба, оти́де. і поклав Його в новому своєму гробі, який він витесав у скелі, і, приваливши великий камінь до дверей гробу, відійшов.
61
61
Бі же ту Марі́я Магдали́на і друга́я Марі́я, сідя́щі пря́мо гро́ба. Були ж там Марія Магдалина й інша Марія, які сиділи навпроти гробу.
62
62
(Зач. 114) Во у́трій же день, і́же єсть по п'ятці́, собра́шася архієре́є і фарисе́є к Пила́ту, Наступного ранку, що після п’ятниці, зійшлися первосвященики і фарисеї до Пилата
63
63
глаго́люще: го́споди, пом'яну́хом, я́ко льстець он рече́, єще́ сий жив: по тріє́х днех воста́ну; і говорили: правителю! Ми згадали, що той обманщик, коли ще був живий, сказав: через три дні воскресну.
64
64
повели́ у́бо утверди́ти гроб до тре́тьяго дне, да не ка́ко прише́дше ученици́ Єго́ но́щію укра́дуть Єго́ і реку́ть лю́дем: воста́ от ме́ртвих; і бу́деть послі́дняя лесть го́рша пе́рвия. То звели охороняти гріб до третього дня, щоб ученики Його, прийшовши вночі, не вкрали Його і не сказали народові: воскрес з мертвих; і буде останній обман гірше першого.
65
65
Рече́ же їм Пила́т: і́мате кустоді́ю; іді́те, утверді́те, я́коже ві́сте. Пилат сказав їм: маєте сторожу; підіть, охороняйте, як знаєте.
66
66
Они́ же ше́дше утверди́ша гроб, зна́менавше ка́мень с кустоді́єю. Вони пішли і поставили біля гробу сторожу і наклали на камінь печать.
Глава 28
Глава 28
1
1
(Зач. 115) В ве́чер же субо́тний [по ве́чері же субо́тнім], свита́ющи во єди́ну от субо́т, при́йде Марі́я Магдали́на і друга́я Марі́я ви́діти гроб. Після ж суботнього вечора, на світанку першого дня після суботи, прийшли Марія Магдалина та інша Марія подивитися на гріб.
2
2
І се, трус бисть ве́лій: а́нгел бо Госпо́день, сшед с небесе́, присту́пль, отвали́ ка́мень от две́рій гро́ба і сідя́ше на нем; І ось стався великий землетрус, бо ангел Господній, який зійшов з неба, приступивши, відвалив камінь від дверей гробу і сів на ньому.
3
3
бі же зрак єго́ я́ко мо́лнія, і одія́ніє єго́ біло́ я́ко сніг. Вигляд його був як блискавка, і одежа його біла, як сніг.
4
4
От стра́ха же єго́ сотрясо́шася стрегу́щії і би́ша я́ко ме́ртві. Зі страху перед ним ті, що стерегли, затремтіли і стали як мертві;
5
5
Отвіща́в же а́нгел рече́ жена́м: не бо́йтеся ви; вім бо, я́ко Ісу́са расп'я́таго і́щете; Ангел же, звернувшись до жінок, сказав: не бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого.
6
6
ність зді; воста́ бо, я́коже рече́; прийді́те, ви́діте мі́сто, іді́же лежа́ Госпо́дь, Його нема тут — Він воскрес, як сказав. Підійдіть, погляньте на місце, де лежав Господь.
7
7
і ско́ро ше́дші рці́те ученико́м Єго́, я́ко воста́ от ме́ртвих і се, варя́єть ви в Галиле́ї; та́мо Єго́ у́зрите; се, ріх вам. І підіть швидше, скажіть ученикам Його, що Він воскрес з мертвих і попередить вас у Галилеї; там Його побачите. Ось я сказав вам.
8
8
І ізше́дші ско́ро от гро́ба со стра́хом і ра́достію ве́лією, теко́сті возвісти́ти ученико́м Єго́. І, вийшовши поспішно з гробу, вони зі страхом і великою радістю побігли сповістити учеників Його.
9
9
Єгда́ же ідя́сті возвісти́ти ученико́м Єго́, і се, Ісу́с срі́те я, глаго́ля: ра́дуйтеся. Оні́ же присту́пльші я́стіся за но́зі Єго́ і поклони́стіся єму́. Коли ж вони йшли сповістити учеників Його, ось Ісус зустрів їх і сказав: радуйтеся! Вони ж, приступивши, припали до ніг Його і вклонилися Йому.
10
10
Тогда́ глаго́ла ї́ма Ісу́с: не бо́йтеся; іді́те, возвісті́те бра́тії Моє́й, да і́дуть в Галіле́ю і ту м'я ви́дять. Тоді говорить їм Ісус: не бійтеся; підіть сповістіть братів Моїх, щоб ішли до Галилеї, і там вони побачать Мене.
11
11
Іду́щема же ї́ма, се, ні́ції от кустоді́ї прише́дше во град, возвісти́ша архієре́йом вся би́вшая. Коли ж вони йшли, то дехто зі сторожі, прийшовши до міста, сповістив первосвящеників про все, що сталося.
12
12
І собра́вшеся со ста́рці, сові́т сотвори́ша, сре́бреники дово́льни да́ша во́їном, І вони, зібравшись із старійшинами, скликали раду, дали чимало грошей воїнам
13
13
глаго́люще: рці́те, я́ко ученици́ Єго́ но́щію прише́дше украдо́ша Єго́, нам сп'я́щим; і сказали: говоріть, що ученики Його, прийшовши вночі, украли Його, коли ми спали.
14
14
і а́ще сіє́ усли́шано бу́деть у іге́мона, ми утоли́м єго́ і вас безпеча́льни сотвори́м. І якщо чутка про це дійде до правителя, ми переконаємо його і вас від неприємностей визволимо.
15
15
Они́ же приє́мше сре́бреники, сотвори́ша, я́коже науче́ні би́ша. І промче́ся сло́во сіє́ во іуде́єх да́же до сего́ дне. Вони, взявши гроші, зробили, як були навчені; і пронеслося слово це між юдеями, навіть до цього дня.
16
16
(Зач. 116) Єди́нії же на́десяте ученици́ ідо́ша в Галіле́ю, в го́ру, а́може повелі́ їм Ісу́с; А одинадцять учеників пішли в Галилею, на гору, куди звелів їм Ісус.
17
17
і ви́дівше Єго́, поклони́шася Єму́; о́ви же усумні́шася. І, побачивши Його, поклонилися Йому, а деякі засумнівались.
18
18
І присту́пль Ісу́с, рече́ їм, глаго́ля: даде́ся Мі вся́ка власть на Небесі́ і на землі́; І, наблизившись, Ісус сказав їм: дана Мені всяка влада на небі і на землі.
19
19
ше́дше у́бо научі́те вся язи́ки, крестя́ще їх во і́м'я Отця́, і Си́на, і Свята́го Ду́ха, Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,
20
20
уча́ще їх блюсти́ вся, єли́ка запові́дах вам; і се, Аз с ва́ми єсьм во вся дні до сконча́нія ві́ка. Амі́нь. навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь.

Старий Заповіт

• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.

• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.

• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.

• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.

• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.

Новий Заповіт

• Мф. • Мк. • Лк. • Ін.

• Діян.

• Як. • 1 Пет. • 2 Пет. • 1 Ін. • 2 Ін. • 3 Ін. • Іуд.

• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • Кол. • 1 Сол. • 2 Сол. • 1 Тим. • 2 Тим. • Тит. • Фил. • Євр.

• Одкр. • Мф.