Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового.

(Зач. 1) Кни́га родства́ Ісу́са Христа́, Си́на Дави́дова, Си́на Авраа́мля.

Авраам породив Ісаака; Ісаак породив Якова; Яків породив Іуду та братів його;

Авраа́м роди́ Ісаа́ка. Ісаа́к же роди́ Іа́кова. Іа́ков же роди́ Іу́ду і бра́тію єго́.

Іуда породив Фареса і Зару від Фамари; Фарес породив Есрома; Есром породив Арама;

Іу́да же роди́ Фаре́са і За́ру от Фама́ри. Фаре́с же роди́ Есро́ма. Есро́м же роди́ Ара́ма.

Арам породив Аминадава; Аминадав породив Наасона; Наасон породив Салмона;

Ара́м же роди́ Амінада́ва. Амінада́в же роди́ Наассо́на. Наассо́н же роди́ Салмо́на.

Салмон породив Вооза від Рахави; Вооз породив Овида від Руфи; Овид породив Єссея;

Салмо́н же роди́ Воо́за от Раха́ви. Воо́з же роди́ Ови́да от Ру́фи. Ови́д же роди́ Ієссе́я.

Єссей породив Давида царя; Давид цар породив Соломона від дружини Урієвої;

Ієссе́й же роди́ Дави́да царя́. Дави́д же цар роди́ Соломо́на от Урі́їни.

Соломон породив Ровоама; Ровоам породив Авию; Авия породив Асу;

Соломо́н же роди́ Ровоа́ма. Ровоа́м же роди́ Аві́ю. Аві́я же роди́ А́су.

Аса породив Іосафата; Іосафат породив Іорама; Іорам породив Озію;

А́са же роди́ Іосафа́та. Іосафа́т же роди́ Іора́ма. Іора́м же роди́ Озі́ю.

Озія породив Іоафама; Іоафам породив Ахаза; Ахаз породив Єзекію;

Озі́я же роди́ Іоафа́ма. Іоафа́м же роди́ Аха́за. Аха́з же роди́ Єзекі́ю.

Єзекія породив Манассію; Манассія породив Амона; Амон породив Іосію;

Єзекі́я же роди́ Манассі́ю. Манассі́я же роди́ Амо́на. Амо́н же роди́ Іосі́ю.

Іосія породив Іоакима; Іоаким породив Єхонію та братів його до переселення вавилонського.

Іосі́я же роди́ Ієхо́нію і бра́тію єго́, в преселе́ніє вавило́нськоє [Ст. 11 в ні́кіїх греч.: Іосі́я же роди́ Іоаки́ма і бра́тію єго́. Іоаки́м же роди́ Ієхо́нію в преселе́ніє вавило́нськоє].

По переселенні ж вавилонському Єхонія породив Салафиїла; Салафиїл породив Зоровавеля;

По преселе́нії же вавило́нстім, Ієхо́нія роди́ Салафі́їля. Салафі́їль же роди́ Зорова́веля.

Зоровавель породив Авиуда; Авиуд породив Єлиакима; Єлиаким породив Азора;

Зорова́вель же роди́ Авіу́да. Авіу́д же роди́ Єліаки́ма. Єліаки́м же роди́ Азо́ра.

Азор породив Садока; Садок породив Ахима; Ахим породив Еліуда;

Азо́р же роди́ Садо́ка. Садо́к же роди́ Ахи́ма. Ахи́м же роди́ Еліу́да.

Еліуд породив Єлеазара; Єлеазар породив Матфана; Матфан породив Якова;

Єліу́д же роди́ Єлеаза́ра. Єлеаза́р же роди́ Матфа́на. Матфа́н же роди́ Іа́кова.

Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від Якої народився Ісус, названий Христом.

Іа́ков же роди́ Іо́сифа, му́жа Марі́їна, із Нея́же роди́ся Ісу́с, глаго́лемий Христо́с.

Отже, всіх поколінь від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення вавилонського чотирнадцять родів; і від переселення вавилонського до Христа чотирнадцять родів.

Всіх же родо́в от Авраа́ма до Дави́да ро́дове четирена́десяте; і от Дави́да до преселе́нія вавило́нськаго ро́дове четирена́десяте; і от преселе́нія вавило́нськаго до Христа́ ро́дове четирена́десяте.

Різдво Ісуса Христа було так: по зарученні Матері Його Марії з Йосифом, перш ніж зійтися їм, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого.

(Зач. 2) Ісу́с Христо́во Рождество́ си́це бі: обруче́нній бо би́вши Ма́тері Єго́ Марі́ї Іо́сифові, пре́жде да́же не сни́тися ї́ма, обрі́теся іму́щи во чре́ві от Ду́ха Свя́та.

Йосиф же, чоловік Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів потай відпустити Її.

Іо́сиф же муж Єя́, пра́веден сий і не хотя́ Єя́ обличи́ти, восхоті́ тай пусти́ти Ю.

Та щойно він помислив це, як ось ангел Господній з’явився йому уві сні, промовляючи: Йосифе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, жону твою, бо зачате в Ній є від Духа Святого.

Сія́ же єму́ поми́слившу, се а́нгел Госпо́день во сні яви́ся єму́, глаго́ля: Іо́сифе, си́не Дави́дов, не убо́йся прия́ти Маріа́м жени́ твоєя́, ро́ждшеєбося в ней, от Ду́ха єсть Свя́та.

Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх.

Роди́ть же Си́на, і нарече́ши і́м'я Єму́ Ісу́с, Той бо спасе́ть лю́ди Своя́ от гріх їх.

Це ж усе сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить:

Сіє́ же все бисть, да сбу́деться рече́нноє от Го́спода проро́ком, глаго́лющим:

ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог.

се Ді́ва во чре́ві при́йметь і роди́ть Си́на, і нареку́ть і́м'я Єму́ Емману́їл, є́же єсть сказа́ємо: с на́ми Бог.

Прокинувшись, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній, і прийняв жону свою.

Воста́в же Іо́сиф от сна, сотвори́ я́коже повелі́ єму́ а́нгел Госпо́день, і прия́т жену́ свою́,

І не знав Її, поки й породила Сина Свого первістка, і він нарік ім’я Йому: Ісус.

і не зна́яше Єя́, до́ндеже роди́ Си́на Своєго́ пе́рвенця, і нарече́ і́м'я Єму́ Ісу́с.

Коли ж Ісус народився у Вифлеємі Юдейському у дні царя Ірода, волхви^* зі сходу прийшли до Єрусалима, кажучи:

(Зач. 3) Ісу́су же ро́ждшуся в Вифлеє́мі Іуде́йстім во дні І́рода царя́, се волсви́ от восто́к прийдо́ша во Ієрусали́м, глаго́люще:

де є народжений Цар Юдейський? Бо ми бачили зірку Його на сході і прийшли поклонитися Йому.

гді єсть рожде́йся Цар Іуде́йський? Ви́діхом бо звізду́ Єго́ на восто́ці і прийдо́хом поклони́тися Єму́.

Почувши це, Ірод цар стривожився, й увесь Єрусалим з ним.

Сли́шав же І́род цар смути́ся, і весь Ієрусали́м с ним.

І, зібравши всіх первосвящеників і книжників народних, питав у них: де мав би народитися Христос?

І собра́в вся первосвяще́нники і кни́жники людські́я, вопроша́ше от них: гді Христо́с ражда́ється?

Вони ж сказали йому: у Вифлеємі юдейському, бо так написано пророком:

Они́ же реко́ша єму́: в Вифлеє́мі Іуде́йстім, та́ко бо пи́сано єсть проро́ком:

і ти, Вифлеєме, земле Іудина, нічим не менший від інших володінь Іудиних; бо з тебе вийде Вождь, Який упасе народ Мій, Ізраїля.

і ти, Вифлеє́ме, земле́ Іу́дова, ні чи́мже ме́нші єси́ во влади́ках Іу́дових: із тебе́ бо ізи́деть Вождь, І́же упасе́ть лю́ди Моя́, Ізра́їля.

Тоді Ірод, потайки покликавши волхвів, вивідав від них час з’явлення зірки

Тогда́ І́род тай призва́ волхви́, і іспи́товаше от них вре́м'я я́вльшияся звізди́,

і пославши їх до Вифлеєма, сказав: підіть, старанно розвідайте про Немовля і, коли знайдете, сповістіть мене, щоб і мені піти поклонитися Йому.

і посла́в їх в Вифлеє́м, рече́: ше́дше іспита́йте ізві́стно о Отроча́ті; єгда́ же обря́щете, возвісті́те мі, я́ко да і аз шед поклоню́ся Єму́.

Вони, вислухавши царя, пішли. І ось зірка, яку бачили вони на сході, йшла перед ними, аж поки, нарешті, прийшла і зупинилась над місцем, де було Немовля.

Они́ же послу́шавше царя́, ідо́ша. І се, звізда́, ю́же ви́діша на восто́ці, ідя́ше пред ни́ми, до́ндеже прише́дши ста верху́, іді́же бі Отроча́.

Побачивши зірку, вони зраділи радістю вельми великою.

Ви́дівше же звізду́, возра́довашася ра́достію ве́лією зіло́,

І, увійшовши в дім, побачили Немовля з Марією, Матір’ю Його, і, впавши, поклонилися Йому; і, відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, ладан і смирну^*.

і прише́дше в хра́мину, ви́діша Отроча́ с Марі́єю, Ма́терію Єго́, і па́дше поклони́шася Єму́; і, отве́рзше сокро́вища своя́, принесо́ша Єму́ да́ри, зла́то і лива́н і сми́рну.

І, одержавши уві сні одкровення не повертатися до Ірода, іншою дорогою відійшли до країни своєї.

І вість приє́мше во сні не возврати́тися ко І́роду, іни́м путе́м отидо́ша во страну́ свою́.

Коли ж вони відійшли, то ангел Господній уві сні з’явився Йосифові, говорячи: устань, візьми Немовля і Матір Його та біжи в Єгипет і будь там, доки не скажу тобі, бо хоче Ірод шукати Немовля, щоб погубити Його.

(Зач. 4) Отше́дшим же їм, се а́нгел Госпо́день во сні яви́ся Іо́сифу, глаго́ля: воста́в поіми́ Отроча́ і Ма́тер Єго́, і біжи́ во Єги́пет, і бу́ди та́мо, до́ндеже реку́ ті, хо́щеть бо І́род іска́ти Отроча́те, да погуби́ть Є.

Він же, вставши, узяв Немовля і Матір Його вночі та й пішов у Єгипет

Он же воста́в, поя́т Отроча́ і Ма́тер Єго́ но́щію, і оти́де во Єги́пет,

і був там до смерти Іродової, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: з Єгипту покликав Я Сина Мого.

і бі та́мо до уме́ртвія І́родова, да сбу́деться рече́нноє от Го́спода проро́ком, глаго́лющим: от Єги́пта воззва́х Си́на Моєго́.

Тоді Ірод, побачивши себе осміяним волхвами, дуже розгнівався і послав повбивати усіх немовлят у Вифлеємі і в усіх околицях його, — від двох років і менше — за часом, про який вивідав у волхвів.

Тогда́ І́род ви́дів, я́ко пору́ган бисть от волхво́в, разгні́вася зіло́ і посла́в ізби́ вся ді́ти су́щия в Вифлеє́мі і во всіх преді́ліх єго́, от двою́ лі́ту і нижа́йше, по вре́мені, є́же ізві́стно іспита́ от волхво́в.

Тоді збулося сказане через пророка Єремію, який говорить:

Тогда́ сби́сться рече́нноє Ієремі́єм проро́ком, глаго́лющим:

голос в Рамі чути, плач і ридання та голосіння велике; Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися, бо нема їх.

глас в Ра́мі сли́шан бисть, плач і рида́ніє і вопль мног; Рахи́ль пла́чущися чад свої́х і не хотя́ше уті́шитися, я́ко не суть.

Як помер Ірод, то ангел Господній уві сні з’явився Йосифові в Єгипті

Уме́ршу же І́роду, се а́нгел Госпо́день во сні яви́ся Іо́сифу во Єги́пті,

і говорить: устань, візьми Немовля і Матір Його та йди в землю Ізраїлеву, бо вже померли ті, що шукали душу Немовляти.

глаго́ля: воста́в поіми́ Отроча́ і Ма́тер Єго́ і іди́ в зе́млю Ізра́їлеву, ізомро́ша бо і́щущії душі́ Отроча́те.

Він же, вставши, узяв Немовля і Матір Його і прийшов у землю Ізраїлеву.

Он же воста́в, поя́т Отроча́ і Ма́тер Єго́ і при́йде в зе́млю Ізра́їлеву.

Почувши ж, що Архелай царює в Юдеї замість Ірода, батька свого, побоявся йти туди; а, одержавши уві сні одкровення, пішов у землю Галилейську.

Сли́шав же, я́ко Архела́й ца́рствуєть во Іуде́ї вмі́сто І́рода, отця́ своєго́, убоя́ся та́мо іти́; вість же приє́м во сні, оти́де в преді́ли Галиле́йськія.

І, прийшовши, оселився в місті, яке зветься Назарет, щоб збулося сказане через пророків, що Він Назореєм наречеться.

І прише́д всели́ся во гра́ді нарица́ємім Назаре́т, я́ко да сбу́деться рече́нноє проро́ки, я́ко Назоре́й нарече́ться.

У ті дні приходить Іоан Хреститель і проповідує в пустелі Юдейській,

(Зач. 5) Во дні же о́ни при́йде Іоа́нн Крести́тель, пропові́дая в пусти́ні Іуде́йстій

і каже: покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне.

і глаго́ля: пока́йтеся, прибли́жибося Ца́рствіє Небе́сноє.

Бо Він є Той, про Якого сказав пророк Ісая: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому.

Сей бо єсть річе́нний Іса́єм проро́ком, глаго́лющим: глас вопію́щаго в пусти́ні: угото́вайте путь Госпо́день, пра́ви творі́те стезі́ Єго́.

Сам же Іоан мав одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх, а їжею його були акриди^* та мед дикий.

Сам же Іоа́нн ім'я́ше ри́зу свою́ от влас вельблу́ждь і по́яс усме́н о чреслі́х свої́х, снідь же єго́ бі пру́жіє і мед ди́вій.

Тоді виходили до нього Єрусалим, і вся Юдея, і вся околиця Йорданська;

Тогда́ ісхожда́ше к нему́ Ієрусали́ма, і вся Іуде́я, і вся страна́ Іорда́нськая,

І хрестилися в Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої.

і креща́хуся во Іорда́ні от него́, іспові́дающе гріхи́ своя́.

А побачивши багато фарисеїв і саддукеїв, що йшли до нього хреститися, Іоан сказав їм: поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву?

Ви́дів же (Іоа́нн) мно́гі фарисе́ї і саддуке́ї, гряду́щия на креще́ніє єго́, рече́ їм: рожде́нія єхи́днова, кто сказа́ вам біжа́ти от бу́дущаго гні́ва?

Створіть же плід, достойний покаяння.

сотворі́те у́бо плод, досто́їн покая́нія,

І не починайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог може з каміння цього звести дітей Авраамові. Вже й сокира біля кореня дерева лежить:

і не начина́йте глаго́лати в себі́: отця́ і́мами Авраа́ма. Глаго́лю бо вам, я́ко мо́жеть Бог от ка́менія сего́ воздви́гнути ча́да Авраа́му;

бо всяке дерево, що не приносить доброго плоду, рубають і кидають в огонь.

уже́ бо і сіки́ра при ко́рені дре́ва лежи́ть; вся́ко у́бо дре́во, є́же не твори́ть плода́ добра́, посіка́ємо бива́єть і во огнь вмета́ємо;

Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто гряде після мене, Сильніший за мене; я недостойний понести взуття Його; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем;

аз у́бо креща́ю ви водо́ю в покая́ніє, Гряди́й же по мні крі́плій мене́ єсть, Єму́же нісьм досто́їн сапоги́ понести́; Той ви крести́ть Ду́хом Святи́м і огне́м;

Його лопата^* в руці у Нього, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю Свою в житницю, а полову спалить вогнем невгасимим.

Єму́же лопа́та в руці́ Єго́, і отреби́ть гумно́ Своє́, і собере́ть пшени́цю Свою́ в жи́тницю, пле́ви же сожже́ть огне́м негаса́ющим.

Тоді приходить Ісус з Галилеї на Йордан до Іоана хреститися від нього.

(Зач. 5) Тогда́ прихо́дить Ісу́с от Галиле́ї на Іорда́н ко Іоа́нну крести́тися от него́.

Іоан же стримував Його і говорив: мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?

Іоа́нн же возбраня́ше Єму́, глаго́ля: аз тре́бую Тобо́ю крести́тися, і Ти ли гряде́ши ко мні?

Але Ісус сказав йому у відповідь: облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду. Тоді Іоан допускає Його.

Отвіща́в же Ісу́с рече́ к нему́: оста́ви ни́ні, та́ко бо подоба́єть нам іспо́лнити вся́ку пра́вду. Тогда́ оста́ви Єго́.

І, охрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води, — і ось розкрилися Йому небеса, і побачив Іоан Духа Божого, Який сходив, мов голуб, і спускався на Нього.

І крести́вся Ісу́с взи́де а́біє от води́; і се, отверзо́шася Єму́ небеса́, і ви́ді Ду́ха Бо́жия сходя́ща, я́ко го́луба, і гряду́ща на Него́.

І ось голос лунає з неба, який говорить: Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління.

І се, глас с небесе́ глаго́ля: Сей єсть Син Мой возлю́бленний, о Не́мже благоволи́х.

Тоді Ісус виведений був Духом у пустелю, щоб спокушав Його диявол.

(Зач. 7) Тогда́ Ісу́с возведе́н бисть Ду́хом в пусти́ню іскуси́тися от дия́вола,

І постився сорок днів і сорок ночей, наостанку зголоднів.

і пости́вся дній чети́редесять і но́щій чети́редесять, посліди́ взалка́.

І, приступивши до Нього, спокусник сказав: якщо Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це хлібами стало.

І присту́пль к Нему́ іскуси́тель рече́: а́ще Син єси́ Бо́жий, рци, да ка́меніє сіє́ хлі́би бу́дуть.

Він же сказав йому у відповідь: написано: не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих.

Он же отвіща́в рече́: пи́сано єсть: не о хлі́бі єди́нім жив бу́деть челові́к, но о вся́цім глаго́лі ісходя́щем ізо уст Бо́жиїх.

Тоді узяв Його диявол до святого міста і поставив Його на крилі храму,

Тогда́ поя́т Єго́ дия́вол во святи́й град, і поста́ви Єго́ на крилі́ церко́внім,

та й каже Йому: якщо Ти є Син Божий, кинься вниз, бо написано: ангелам Своїм заповість про Тебе, щоб оберігали Тебе, і на руки візьмуть Тебе, щоб не спіткнувся об камінь ногою Твоєю.

і глаго́ла Єму́: а́ще Син єси́ Бо́жий, ве́рзися ни́зу, пи́сано бо єсть: я́ко а́нгелом Свої́м запові́сть о Тебі́ (сохрани́ти Тя), і на рука́х во́зьмуть Тя, да не когда́ преткне́ши о ка́мень но́гу Твою́.

Сказав же йому Ісус: написано також: не спокушай Господа Бога твого.

Рече́ (же) єму́ Ісу́с: па́ки пи́сано єсть: не іску́сиши Го́спода Бо́га твоєго́.

Знову бере Його диявол на дуже високу гору і показує Йому всі царства світу і славу їхню,

Па́ки поя́т Єго́ дия́вол на гору́ високу́ зіло́, і показа́ Єму́ вся ца́рствія ми́ра і сла́ву їх,

та й говорить Йому: це все Тобі дам, якщо, впавши, поклонишся мені.

і глаго́ла Єму́: сія́ вся Тебі́ дам, а́ще пад поклони́шиміся.

Тоді Ісус говорить йому: відійди від Мене, сатано, бо написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи.

Тогда́ глаго́ла єму́ Ісу́с: іди́ за Мно́ю, сатано́, пи́сано бо єсть: Го́споду Бо́гу твоєму́ поклони́шися і Тому́ єди́ному послу́жиши.

Тоді залишив Його диявол, і ось ангели приступили й служили Йому.

Тогда́ оста́ви Єго́ дия́вол, і се, а́нгели приступи́ша і служа́ху Єму́.

Коли ж почув Ісус, що Іоан відданий під варту, пішов до Галилеї.

(Зач. 8) Сли́шав же Ісу́с, я́ко Іоа́нн пре́дан бисть, оти́де в Галиле́ю,

І, залишивши Назарет, прийшов і оселився в Капернаумі приморському, в краях Завулонових і Неффалимових,

і оста́вль Назаре́т, прише́д всели́ся в Капернау́м в помо́ріє, в преді́ліх Завуло́них і Неффали́млих,

щоб збулося сказане пророком Ісаєю, який говорить:

да сбу́деться рече́нноє Іса́єм проро́ком, глаго́лющим:

земле Завулонова і земле Неффалимова, за Йорданом на шляху приморському, Галилеє язичників.

земля́ Завуло́ня і земля́ Неффали́мля, путь мо́ря об он пол Іорда́на, Галиле́я язи́к,

Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло їм.

лю́діє сідя́щії во тьмі ви́діша світ ве́лій, і сідя́щим в страні́ і сі́ні сме́ртній, світ возсія́ їм.

Відтоді почав Ісус проповідувати й говорити: покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне.

Отто́лі нача́т Ісу́с пропові́дати і глаго́лати: пока́йтеся, прибли́жися бо Ца́рство Небе́сноє.

Проходячи ж біля моря Галилейського, Він побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, брата його, які закидали сіті в море, бо вони були рибалками.

(Зач. 9) Ходя́ же при мо́рі Галиле́йстім, ви́ді два бра́та: Си́мона, глаго́лемаго Петра́, і Андре́я, бра́та єго́, вмета́юща мре́жі в мо́ре, бі́ста бо ри́баря;

Та й каже їм: ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей.

і глаго́ла ї́ма: гряді́та по Мні, і сотворю́ ви ловця́ челові́ком.

І вони зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним.

О́на же а́біє, оста́вльша мре́жі, по Нем ідо́ста.

І, відійшовши звідтіля, побачив інших двох братів: Якова Зеведеєвого та Іоана, брата його, у човні із Зеведеєм, батьком їхнім, які лагодили сіті свої, і покликав їх.

І преше́д отту́ду, ви́ді і́на два бра́та, Іа́кова Зеведе́єва і Іоа́нна, бра́та єго́, в кораблі́ с Зеведе́йом, отце́м єю́, зав'язу́юща мре́жі своя́, і воззва́ я.

Вони, одразу ж покинувши човен і батька свого, пішли за Ним.

О́на же а́біє, оста́вльша кора́бль і отця́ своєго́, по Нем ідо́ста.

І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи в синагогах їхніх і проповідуючи Євангеліє Царства, зціляючи всяку недугу і всяку неміч у людях.

І прохожда́ше всю Галиле́ю Ісу́с, учя́ на со́нмищах їх і пропові́дая Єва́нгеліє Ца́рствія, ісціля́я всяк неду́г і вся́ку я́зю в лю́дех.

І розійшлася чутка про Нього по всій Сирії; і приводили до Нього всіх немічних, хворих на всілякі недуги, й одержимих, і біснуватих, і сновид, і розслаблених — і Він зціляв їх.

І ізи́де слух Єго́ по всей Сирі́ї; і приведо́ша к Нему́ вся боля́щия, разли́чними неду́ги і страстьми́ одержи́ми, і бі́сни, і мі́сячния, і разсла́бленния (жи́лами) — і ісціли́ їх.

І йшло за Ним багато народу з Галилеї, і з Десятиграддя, і з Єрусалима, і з Юдеї, і з іншого боку Йордана.

(Зач. 10) І по Нем ідо́ша наро́ди мно́зі от Галиле́ї і десяти́ град, і от Ієрусали́ма і Іуде́ї, і со о́наго по́лу Іорда́на.

Побачивши народ, Він зійшов на гору; і, коли сів, приступили до Нього ученики Його.

Узрі́в же наро́ди, взи́де на гору́; і сі́дшу Єму́, приступи́ша к Нему́ ученици́ Єго́.

І, відкривши уста Свої, навчав їх, промовляючи:

І отве́рз уста́ Своя́, уча́ше їх, глаго́ля:

Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.

блаже́нні ни́щії ду́хом, я́ко тіх єсть Ца́рствіє Небе́сноє.

Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.

Блаже́нні пла́чущії, я́ко ті́ї уті́шаться.

Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю.

Блаже́нні кро́тції, я́ко ті́ї наслі́дять зе́млю.

Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться.

Блаже́нні а́лчущії і жа́ждущії пра́вди, я́ко ті́ї наси́тяться.

Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.

Блаже́нні ми́лостивії, я́ко ті́ї поми́ловані бу́дуть.

Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.

Блаже́нні чи́стії се́рдцем, я́ко ті́ї Бо́га у́зрять.

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.

Блаже́нні миротво́рці, я́ко ті́ї Си́нове Бо́жії нареку́ться.

Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.

Блаже́нні ізгна́ні пра́вди ра́ди, я́ко тіх єсть Ца́рствіє Небе́сноє.

Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи — Мене ради.

Блаже́нні єсте́, єгда́ поно́сять вам і іждену́ть, і реку́ть всяк зол глаго́л на ви лжу́ще — Мене́ ра́ди;

Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах. Так гнали і пророків, які були до вас.

ра́дуйтеся і веселі́теся, я́ко мзда ва́ша мно́га на небесі́х; та́ко бо ізгна́ша проро́ки, і́же (бі́ша) пре́жде вас.

Ви — сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям.

Ви єсте́ соль землі́; а́ще же соль обуя́єть, чим осоли́ться? Ні во что́же бу́деть ктому́, то́чію да ізси́пана бу́деть вон і попира́єма челові́ки.

Ви — світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори.

(Зач. 11) Ви єсте́ світ ми́ра; не мо́жеть град укри́тися верху́ гори́ стоя́;

І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, — і світить всім у домі.

ніже́ вжига́ють світи́льника і поставля́ють єго́ под спу́дом, но на сві́щниці, і сві́тить всім, і́же в хра́мині (суть).

Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного.

Та́ко да просвіти́ться світ ваш пред челові́ки, я́ко да ви́дять ва́ша до́брая діла́ і просла́в'ять Отця́ ва́шего, І́же на Небесі́х.

Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати.

(Да) не мні́те, я́ко прийдо́х разори́ти Зако́н іли́ Проро́ки: не прийдо́х разори́ти, но іспо́лнити.

Бо істинно кажу вам: доки існуватимуть небо і земля, жодна йота чи жодна риска не перейде із закону, поки не здійсниться все.

Амі́нь бо глаго́лю вам: до́ндеже пре́йдеть не́бо і земля́, йо́та єди́на, іли́ єди́на черта́ не пре́йдеть от Зако́на, до́ндеже вся бу́дуть.

Отже, якщо хто порушить одну з цих заповідей найменших і навчить того людей, той найменшим назветься в Царстві Небесному; а хто виконає і навчить, той великим назветься в Царстві Небесному.

І́же а́ще разори́ть єди́ну за́повідій сих ма́лих і научи́ть та́ко челові́ки, мній нарече́ться в Ца́рствії Небе́снім; а і́же сотвори́ть і научи́ть, сей ве́лій нарече́ться в Ца́рствії Небе́снім.

Кажу бо вам, якщо праведність ваша не перевершить праведности книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного.

(Зач. 12) Глаго́лю бо вам, я́ко а́ще не ізбу́деть пра́вда ва́ша па́че кни́жник і фарисе́й, не вни́дете в Ца́рствіє Небе́сноє.

Ви чули, що було сказано древнім: не вбивай, а хто уб’є, підлягає суду.

Сли́шасте, я́ко рече́но бисть дре́внім: не убіє́ши, і́же (бо) а́ще убіє́ть, пови́нен єсть суду́.

Я ж кажу вам, що всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду; а хто скаже на брата свого: «рака»^*, підлягає синедріону^*; а хто скаже: «потвора», підлягає геєні вогненній.

Аз же глаго́лю вам, я́ко всяк гні́ваяйся на бра́та своєго́ всу́є пови́нен єсть суду́; і́же бо а́ще рече́ть бра́ту своєму́: рака́, пови́нен єсть со́нмищу; а і́же рече́ть: уро́де, пови́нен єсть геє́нні о́гненній.

Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе,

А́ще у́бо принесе́ши дар твой ко олтарю́ і ту пом'яне́ши, я́ко брат твой і́мать ні́что на тя,

залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди й принеси дар твій.

оста́ви ту дар твой пред олтаре́м і шед пре́жде смири́ся с бра́том твої́м, і тогда́ прише́д принеси́ дар твой.

Мирися з суперником твоїм швидко, доки ти в дорозі з ним, щоб суперник не віддав тебе судді, а суддя не віддав би тебе слузі, і не вкинули б тебе у в’язницю.

Бу́ди увіщава́яся с сопе́рником твої́м ско́ро, до́ндеже єси́ на путі́ с ним, да не преда́сть тебе́ сопе́рник судії́, і судія́ тя преда́сть слузі́, і в темни́цю вве́ржен бу́деши;

Істинно кажу тобі: ти не вийдеш звідти, поки не віддаси останній кодрант^*.

амі́нь глаго́лю тебі́: не ізи́деши отту́ду, до́ндеже возда́си послі́дній кодра́нт^*.

Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу.

(Зач. 13) Сли́шасте, я́ко річе́но бисть дре́внім: не прелюби́ сотвори́ши.

А Я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму.

Аз же глаго́лю вам, я́ко всяк, і́же воззри́ть на жену́, ко є́же вожделі́ти єя́, уже́ любоді́йствова с не́ю в се́рдці своє́м;

Якщо ж праве око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе, бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, аніж щоб усе тіло твоє було ввергнуте в геєну вогненну.

а́ще же о́ко твоє́ десно́є соблажня́єть тя, ізми́ є і ве́рзи от себе́: у́не бо ті єсть, да поги́бнеть єди́н от уд твої́х, а не все ті́ло твоє́ вве́ржено бу́деть в геє́нну (о́гненную);

І коли правиця твоя спокушає тебе, відсічи її та кинь від себе: бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, аніж щоб усе тіло твоє було ввергнуте в геєну.

і а́ще десна́я твоя́ рука́ соблажня́єт тя, усіци́ ю і ве́рзи от себе́: у́не бо ті єсть, да поги́бнеть єди́н от уд твої́х, а не все ті́ло твоє́ вве́ржено бу́деть в геє́нну.

Сказано також: коли хто розводиться з жінкою своєю, нехай дасть їй лист про розлучення.

Рече́но же бисть, я́ко і́же а́ще пу́стить жену́ свою́, да дасть єй кни́гу распу́стную.

А Я кажу вам: хто розведеться з жінкою своєю, хіба що через її любодійство, призводить її до перелюбства, і хто візьме шлюб з розлученою, той перелюбствує.

Аз же глаго́лю вам, я́ко всяк отпуща́яй жену́ свою́, ра́зві словесе́ любоді́йнаго, твори́ть ю прелюбоді́йствовати; і і́же пущени́цю по́йметь, прелюбоді́йствуєть.

Ще чули ви, що було сказано древнім: не клянися неправдиво, а виконуй перед Господом клятви твої.

(Зач. 14) Па́ки сли́шасте, я́ко річе́но бисть дре́внім: не во лжу клене́шися, возда́си же Го́сподеві кля́тви твоя́.

А Я кажу вам — не клястися зовсім: ні небом, бо воно є престолом Божим;

Аз же глаго́лю вам не кля́тися вся́ко: ні не́бом, я́ко престо́л єсть Бо́жий;

ні землею, бо вона є підніжжям ніг Його; ні Єрусалимом, бо це місто великого Царя.

ні земле́ю, я́ко подно́жіє єсть нога́ма Єго́; ні Ієрусали́мом, я́ко град єсть вели́каго Царя́;

І головою твоєю не клянися, бо не можеш жодної волосини білою або чорною зробити.

ніже́ главо́ю твоє́ю клени́ся, я́ко не мо́жеши вла́са єди́наго бі́ла іли́ че́рна сотвори́ти;

Нехай буде слово ваше: так — так; ні — ні, а що зверх цього, те від лукавого.

бу́ди же сло́во ва́ше: єй — єй; ні — ні, ли́шше же сею́ от неприя́зні єсть.

Ви чули, що було сказано: око за око і зуб за зуб.

Сли́шасте, я́ко річе́но бисть: о́ко за о́ко і зуб за зуб.

А Я кажу вам не противитися злу. Але якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу.

Аз же глаго́лю вам не проти́витися злу; но а́ще тя кто уда́рить в десну́ю твою́ лани́ту, обрати́ єму́ і другу́ю;

І тому, хто захоче судитися з тобою і верхній одяг твій взяти, віддай йому і сорочку.

і хотя́щему суди́тися с тобо́ю і ри́зу твою́ взя́ти, отпусти́ єму́ і срачи́цю;

І хто примусить тебе іти з ним одне поприще, іди з ним два.

і а́ще кто тя по́йметь по си́лі по́прище єди́но, іди́ с ним два.

Тому, хто просить у тебе, дай; і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся.

(Зач. 15) Прося́щему у тебе́ дай, і хотя́щаго от тебе́ зая́ти не отврати́.

Ви чули, що було сказано: люби ближнього твого і ненавидь ворога твого.

Сли́шасте, я́ко річе́но єсть: возлю́биши і́скренняго твоєго́ і возненави́диши врага́ твоєго́.

А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас,

Аз же глаго́лю вам: любі́те враги́ ва́ша, благослові́те клену́щия ви, добро́ творі́те ненави́дящим вас і молі́теся за творя́щих вам напа́сть і ізгоня́щия ви,

щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних.

я́ко да бу́дете cи́нове Отця́ ва́шего, І́же єсть на Небесі́х; я́ко со́лнце Своє́ сія́єть на зли́я і благі́я і дожди́ть на пра́ведния і на непра́ведния.

Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять?

А́ще бо лю́бите лю́б’ящих вас, ку́ю мзду і́мате? Не і митарі́ ли то́жде творя́ть?

І коли ви вітаєте тільки друзів ваших, що особливого робите? Чи не так само і язичники чинять?

І а́ще цілу́єте дру́ги ва́ша то́кмо, что ли́шше творите́? Не і язи́чници ли та́кожде творя́ть?

Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий.

Бу́діте у́бо ви соверше́нні, я́коже Оте́ць ваш Небе́сний соверше́н єсть.

Стережіться, не творіть милостині вашої перед людьми для того, щоб вони бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного.

(Зач. 16) Внемлі́те ми́лостині ва́шея не твори́ти пред челові́ки, да ви́димі бу́дете ї́ми: а́ще ли же ні, мзди не і́мате от Отця́ ва́шего, І́же єсть на Небесі́х.

Отже, коли твориш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою.

Єгда́ у́бо твори́ши ми́лостині, не воструби́ пред собо́ю, я́коже лицемі́ри творя́ть в со́нмищих і в сто́гнах, я́ко да просла́в'яться от челові́к. Амі́нь глаго́лю вам, восприє́млють мзду свою́.

У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя,

Тебі́ же творя́щу ми́лостині, да не уві́сть шу́йця твоя́, что твори́ть десни́ця твоя́,

щоб милостиня твоя була потаємною; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.

я́ко да бу́деть ми́лостиня твоя́ в та́йні; і Оте́ць твой, ви́дяй в та́йні, Той возда́сть тебі́ я́ві.

І, коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися у синагогах і на перехрестях, зупиняючись, щоб бачили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою.

І єгда́ мо́лишися, не бу́ди я́коже лицемі́ри, я́ко лю́б'ять в со́нмищих і в сто́гнах путі́й стоя́ще моли́тися, я́ко да яв'я́ться челові́ком. Амі́нь глаго́лю вам, я́ко восприє́млють мзду свою́.

Ти ж, коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.

Ти же, єгда́ мо́лишися, вни́ди в кліть твою́ і, затвори́в две́рі твоя́, помоли́ся Отцю́ твоєму́, І́же в та́йні, і Оте́ць твой, ви́дяй в та́йні, возда́сть тебі́ я́ві.

А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів’ї своєму почуті будуть.

Моля́щеся же не ли́шше глаго́літе, я́коже язи́чници; мнять бо, я́ко во многоглаго́ланії своє́м усли́шані бу́дуть;

Не уподібнюйтесь їм, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше за ваше прохання до Нього.

не подо́бітеся у́бо їм; вість бо Оте́ць ваш, ї́хже тре́буєте, пре́жде проше́нія ва́шего.

Моліться ж так: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє;

Си́це у́бо молі́теся ви: О́тче наш, І́же єси́ на Небесі́х, да святи́ться і́м'я Твоє́;

нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

да при́йдеть Ца́рствіє Твоє́; да бу́деть во́ля Твоя́, я́ко на Небесі́, і на землі́.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні;

Хліб наш насу́щний даждь нам днесь;

І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим;

і оста́ви нам до́лги на́ша, я́ко і ми оставля́єм должнико́м на́шим;

І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь.

і не введи́ нас в напа́сть, но ізба́ви нас от лука́ваго. Я́ко Твоє́ єсть Ца́рствіє, і си́ла, і сла́ва во ві́ки. Амі́нь.

Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний.

(Зач. 17) А́ще бо отпуща́єте челові́ком согріше́нія їх, отпу́стить і вам Оте́ць ваш Небе́сний;

А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших.

а́ще ли не отпуща́єте челові́ком согріше́нія їх, ні Оте́ць ваш отпу́стить вам согріше́ній ва́ших.

Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою.

Єгда́ же постите́ся, не бу́діте я́коже лицемі́ри сі́тующе; помрача́ють бо ли́ця своя́, я́ко да яв'я́ться челові́ком постя́щеся. Амі́нь глаго́лю вам, я́ко восприє́млють мзду свою́.

Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє,

Ти же постя́ся пома́жи главу́ твою́, і лице́ твоє́ уми́й,

щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, — Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.

я́ко да не яви́шися челові́ком постя́ся, но Отцю́ твоєму́, І́же в та́йні; і Оте́ць твой, ви́дяй в та́йні, возда́сть тебі́ я́ві.

Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть.

Не скрива́йте себі́ сокро́вищ на землі́, іді́же черв і тля тлить, і іді́же та́тіє подко́пивають і кра́дуть;

Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть,

скрива́йте же себі́ сокро́вище на Небесі́, іді́же ні черв, ні тля тлить, і іді́же та́тіє не подко́пивають, ні кра́дуть;

бо де скарб ваш, там буде й серце ваше.

іді́же бо єсть сокро́вище ва́ше, ту бу́деть і се́рдце ва́ше.

Світильником тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим;

(Зач. 18) Світи́лник ті́лу єсть о́ко. А́ще у́бо бу́деть о́ко твоє́ про́сто, все ті́ло твоє́ сві́тло бу́деть;

коли ж око твоє буде нечистим, то і все тіло твоє темним буде. Отже, якщо світло, що в тобі, є темрявою, то яка ж тоді темрява?

а́ще ли о́ко твоє́ лука́во бу́деть, все ті́ло твоє́ те́мно бу́деть. А́ще у́бо світ, і́же в тебі́, тьма єсть, то тьма кольми́?

Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні^*.

Нікто́же мо́жеть двіма́ господи́нома рабо́тати: лю́бо єди́наго возлю́бить, а друга́го возненави́дить, іли́ єди́наго держи́ться, о друзі́м же неради́ти на́чнеть. Не мо́жете Бо́гу рабо́тати і мамо́ні.

Задля цього кажу вам: не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися. Чи душа не більша за їжу, а тіло — за одяг?

Сего́ ра́ди глаго́лю вам: не пеці́теся душе́ю ва́шею, что я́сте, іли́ что піє́те, ні ті́лом ва́шим, во что облече́теся. Не душа́ ли бо́льші єсть пи́щі, і ті́ло оде́жди?

Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не набагато кращі за них?

Воззрі́те на пти́ці небе́сния, я́ко не сі́ють, ні жнуть, ні собира́ють в жи́тниці, і Оте́ць ваш Небе́сний пита́єть їх. Не ви ли па́че лу́чші їх єсте́?

Та й хто з вас, турбуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть?

Кто же от вас пеки́йся мо́жеть приложи́ти во́зрасту своєму́ ла́коть єди́н?

І про одяг чого піклуєтесь? Подивіться на лілеї польові, як вони ростуть: не трудяться і не прядуть;

І о оде́жди что пече́теся? Смотрі́те крин се́льних, ка́ко расту́ть: не тружда́ються, ні пряду́т;

кажу ж вам: що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них;

глаго́лю же вам, я́ко ні Соломо́н во всей сла́ві своє́й облече́ся, я́ко єди́н от сих;

якщо ж траву польову, що сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так зодягає, то хіба не набагато краще зодягне вас, маловіри!

а́ще же сі́но се́льноє, днесь су́ще і у́трі в пещ вмета́ємо, Бог та́ко одіва́єть, не мно́го ли па́че вас, малові́ри?

Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися?

(Зач. 19) Не пеці́теся у́бо, глаго́люще: что я́ми, іли́ что піє́м, іли́ чим оде́ждемся?

Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому.

Всіх бо сих язи́ци і́щуть; вість бо Оте́ць ваш Небе́сний, я́ко тре́буєте сих всіх.

Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам.

Іщі́те же пре́жде Ца́рствія Бо́жия і пра́вди Єго́, і сія́ вся приложа́ться вам.

Отже, не піклуйтеся про завтрашній день, бо завтра саме за себе піклуватиметься. Досить кожному дневі своїх турбот.

Не пеці́теся у́бо на у́трей, у́треній бо собо́ю пече́ться; довлі́єть дне́ві зло́ба [попече́ніє] єго́.

Не судіть, щоб і вас не судили;

(Зач. 20) Не суді́те, да не суди́мі бу́дете;

бо яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам.

і́мже бо судо́м су́дите, су́дять вам; і в ню́же мі́ру мі́рите, возмі́риться вам.

І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш?

Что же ви́диши суче́ць, і́же во о́ці бра́та твоєго́, бервна́ же, є́же єсть во о́ці твоє́м, не чу́єши?

Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм?

Іли́ ка́ко рече́ши бра́ту твоєму́: оста́ви, да ізму́ суче́ць із очесе́ твоєго́, і се, бервно́ во о́ці твоє́м?

Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого.

Лицемі́ре, ізми́ пе́рвіє бервно́ із очесе́ твоєго́, і тогда́ у́зриши із'я́ти суче́ць із очесе́ бра́та твоєго́.

Не давайте святого псам і не кидайте перлів ваших перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми і, обернувшись, не пороздирали й вас.

Не даді́те свята́я псом, ні помета́йте би́сер ва́ших пред свинія́ми, да не поперу́ть їх нога́ми свої́ми і вра́щшеся расто́ргнуть ви.

Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам;

(Зач.) Просі́те, і да́сться вам; іщі́те, і обря́щете; толці́те, і отве́рзеться вам;

бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють.

всяк бо прося́й приє́млеть, і іщя́й обріта́єть, і толку́щему отве́рзеться.

Чи є між вами така людина, яка, коли син її попросить у неї хліба, подала б йому камінь?

Іли́ кто єсть от вас челові́к, єго́же а́ще воспро́сить син єго́ хлі́ба, єда́ ка́мень пода́сть єму́?

І коли попросить риби, подала б йому змію?

Іли́ а́ще ри́би про́сить, єда́ змію́ пода́сть єму́?

Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте дари добрі давати дітям вашим, тим паче Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього.

А́ще у́бо ви, лука́ві су́ще, умі́єте дая́нія бла́га дая́ти ча́дом ва́шим, кольми́ па́че Оте́ць ваш Небе́сний дасть бла́га прося́щим у Него́.

Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, — бо в цьому є Закон і Пророки.

(Зач. 21) Вся у́бо, єли́ка а́ще хо́щете, да творя́ть вам челові́ци, та́ко і ви творі́те їм: се бо єсть зако́н і проро́ци.

Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними.

Вни́діте у́зькими врати́; я́ко простра́нная врата́ і широ́кий путь вводя́й в па́губу, і мно́зі суть входя́щії ім;

А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх.

что у́зькая врата́ і ті́сний путь вводя́й в живо́т, і ма́ло їх єсть, і́же обріта́ють єго́.

Остерігайтеся лжепророків, які приходять до вас в одежі овечій, а всередині — вовки хижі.

(Зач. 22) Внемлі́те же от лжи́вих проро́к, і́же прихо́дять к вам во оде́ждах о́вчих, внутр же суть во́лци хи́щници;

По плодах їхніх пізнаєте їх. Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків?

от плод їх позна́єте їх. Єда́ об'ємлютю от те́рнія гро́зди, іли́ от ре́пія смо́кви?

Так усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить.

Та́ко вся́ко дре́во до́броє плоди́ добри́ твори́ть, а зло́є дре́во плоди́ зли твори́ть;

Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити.

не мо́жеть дре́во добро́ плоди́ зли твори́ти, ні дре́во зло плоди́ добри́ твори́ти.

Всяке дерево, що не дає плоду доброго, зрубують і у вогонь кидають.

Вся́ко у́бо дре́во, є́же не твори́ть плода́ добра́, посіка́ють є і во огнь вмета́ють.

Тож за їхніми плодами пізнаєте їх.

Ті́мже у́бо от плод їх позна́єте їх.

Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного.

(Зач. 23) Не всяк глаго́ляй мі: Го́споди! Го́споди! — вни́деть в Ца́рствіє Небе́сноє; но творя́й во́лю Отця́ Моєго́, І́же єсть на Небесі́х.

Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили?

Мно́зі реку́ть мні во он день: Го́споди! Го́споди! Не в Твоє́ ли і́м'я проро́чествовахом, і Твої́м і́менем бі́си ізгони́хом, і Твої́м і́менем си́ли мно́гі сотвори́хом?

І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня.

І тогда́ іспові́м їм: я́ко ніколи́же знах вас, отиді́те от Мене́, ді́лающії беззако́ніє.

Отже, всякого, хто слухає ці слова Мої і виконує їх, уподібню мужеві мудрому, який збудував будинок свій на камені;

(Зач. 24) Всяк у́бо, і́же сли́шить словеса́ Моя́ сія́ і твори́ть я, уподо́блю єго́ му́жу му́дру, і́же созда́ хра́мину свою́ на ка́мені;

І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і ринули на будинок той, і він не впав, бо був збудований на камені.

і сни́де дождь, і прийдо́ша рі́ки, і возві́яша ві́три, і нападо́ша на хра́мину ту; і не паде́ся, основана́ бо бі на ка́мені.

А всякий, хто слухає ці слова Мої і не виконує їх, уподібниться мужеві нерозумному, який збудував будинок свій на піску;

І всяк сли́шай словеса́ Моя́ сія́, і не творя́ їх, уподо́биться му́жу уро́диву, і́же созда́ хра́мину свою́ на пісці́;

І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і налягли на будинок той; і він упав, і руйнування його було велике.

і сни́де дождь, і прийдо́ша рі́ки, і возві́яша ві́три, і опро́шася хра́мині той, і паде́ся; і бі разруше́ніє єя́ ве́ліє.

І коли Ісус скінчив слова ці, народ дивувався вченню Його,

І бисть єгда́ сконча́ Ісу́с словеса́ сія́, дивля́хуся наро́ди о уче́нії Єго́;

бо Він учив їх, як Той, Хто має владу, а не як книжники і фарисеї.

бі бо учя́ їх я́ко власть імі́я, і не я́ко кни́жници (і фарисе́є).

Коли ж Він зійшов з гори, слідом за Ним пішло багато народу.

Сше́дшу же Єму́ с гори́, вслід Єго́ ідя́ху наро́ди мно́зі.

І ось підійшов прокажений і, кланяючись Йому, сказав: Господи, коли хочеш, можеш мене очистити.

І се, прокаже́н прише́д кла́няшеся Єму́, глаго́ля: Го́споди, а́ще хо́щеши, мо́жеши м'я очи́стити.

Ісус, простягши руку, доторкнувся до нього і сказав: хочу, очисться. І він у ту ж мить очистився від прокази.

І просте́р ру́ку Ісу́с, косну́ся єму́, глаго́ля: хощу́, очи́стися. І а́біє очи́стися єму́ прока́за.

І говорить йому Ісус: гляди ж, нікому не розповідай, але піди покажися священикові і принеси дар, який повелів у законі Мойсей, на свідчення їм.

І глаго́ла єму́ Ісу́с: виждь, ні кому́же пові́ждь, но шед покажи́ся ієре́йові і принеси́ дар, єго́же повелі́ (в зако́ні) Моїсе́й, во свиді́тельство їм.

А як увійшов Ісус до Капернаума, підійшов до Нього сотник і благав Його:

(Зач. 25) Вше́дшу же Єму́ в Капернау́м, приступи́ к Нему́ со́тник, моля́ Єго́

Господи, слуга мій вдома лежить розслаблений і тяжко страждає.

і глаго́ля: Го́споди, о́трок мой лежи́ть в дому́ разсла́блен, лю́ті стражда́.

І говорить йому Ісус: Я прийду і зцілю його.

І глаго́ла єму́ Ісу́с: Аз прише́д ісцілю́ єго́.

Сотник же у відповідь сказав: Господи! Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій.

І отвіща́в со́тник, рече́ (Єму́): Го́споди, нісьм досто́їн, да под кров мой вни́деши; но то́кмо рци сло́во, і ісцілі́єть о́трок мой;

Бо і я — людина підвладна, але, маючи під собою воїнів, кажу одному: іди, і йде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: зроби це, і зробить.

і́бо аз челові́к єсьм под вла́стію, іми́й под собо́ю во́їни, і глаго́лю сему́: іди́, і і́деть; і друго́му: прийди́, і прихо́дить; і рабу́ моєму́: сотвори́ сіє́, і сотвори́ть.

Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри.

Сли́шав же Ісу́с, удиви́ся і рече́ гряду́щим по Нем: амі́нь глаго́лю вам: ні во Ізра́їлі толи́ки ві́ри обріто́х.

Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному;

Глаго́лю же вам, я́ко мно́зі от восто́к і за́пад при́йдуть і возля́гуть со Авраа́мом, і Ісаа́ком, і Іа́ковом во Ца́рствії Небе́снім;

А сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів.

си́нове же ца́рствія ізгна́ні бу́дуть во тьму кромі́шнюю: ту бу́деть плач і скре́жет зубо́м.

І сказав Ісус сотникові: іди, і, як вірував ти, нехай буде тобі. І одужав слуга його в ту ж мить.

І рече́ Ісу́с со́тнику: іди́, і я́коже ві́ровал єси́, бу́ди тебі́. І ісцілі́ о́трок єго́ в той час.

Прийшовши до Петрової господи, Ісус побачив тещу його, що лежала в гарячці,

(Зач. 26) І прише́д Ісу́с в дом Петро́в, ви́ді те́щу єго́ лежа́щу і огне́м жего́му,

і доторкнувся до руки її, і гарячка покинула її; і вона встала і слугувала Йому.

і прикосну́ся руці́ єя́, і оста́ви ю огнь; і воста́ і служа́ше Єму́.

Коли ж настав вечір, привели до Нього багатьох біснуватих, і Він вигнав духів словом і зцілив усіх недужих,

По́зді же би́вшу, приведо́ша к Нему́ бі́сни мно́гі; і ізгна́ ду́хи сло́вом і вся боля́щия ісціли́;

щоб справдилося сказане пророком Ісаєю, який говорить: Він узяв на Себе недуги наші і поніс хвороби.

да сбу́деться річе́нноє Іса́єм проро́ком, глаго́лющим: Той неду́ги на́ша прия́т і болі́зні понесе́.

А як побачив Ісус довкола Себе багато народу, звелів ученикам відпливти на другий бік.

Ви́дів же Ісу́с мно́гі наро́ди о́крест Себе́, повелі́ (ученико́м) іти́ на он пол.

Тоді один книжник, підійшовши, сказав Йому: Учителю, я піду за Тобою, куди б Ти не пішов.

І присту́пль єди́н кни́жник, рече́ Єму́: учи́телю, іду́ по Тебі́, а́може а́ще і́деши.

І каже йому Ісус: лисиці мають нори і птахи небесні — гнізда, Син же Людський не має де голови прихилити.

Глаго́ла єму́ Ісу́с: ли́си я́звини і́муть, і пти́ці небе́сния — гні́зда, Син же челові́чеський не і́мать гді глави́ подклони́ти.

Інший же з учеників Його сказав Йому: Господи! Дозволь мені перше піти і поховати батька мого.

Други́й же от учени́к Єго́ рече́ Єму́: Го́споди, повели́ мі пре́жде іти́ і погребсти́ отця́ моєго́.

Але Ісус сказав йому: іди за Мною і залиш мертвим ховати своїх мерців.

Ісу́с же рече́ єму́: гряди́ по Мні і оста́ви ме́ртвих погребсти́ своя́ мертвеці́.

І як увійшов Він у човен, за Ним пішли ученики Його.

(Зач. 27) І влі́зшу Єму́ в кора́бль, по Нем ідо́ша ученици́ Єго́.

І ось піднялися хвилі великі на морі, аж човен покривало; Він же спав.

І се, трус вели́к бисть в мо́рі, я́коже кораблю́ покрива́тися волна́ми; Той же спа́ше.

Тоді ученики Його, підійшовши до Нього, розбудили Його і сказали: Господи, рятуй нас, гинемо.

І прише́дше ученици́ Єго́ возбуди́ша Єго́, глаго́люще: Го́споди, спаси́ ни, погиба́єм.

І говорить їм: чого ви такі боязкі, маловіри? Відтак, уставши, заборонив вітрам і морю, і настала велика тиша.

І глаго́ла їм: что страшли́ві єсте́, малові́ри? Тогда́ воста́в запрети́ ві́тром і мо́рю, і бисть тишина́ ве́лія.

Люди ж, дивуючись, говорили: Хто Цей, що і вітри, й море слухають Його?

Челові́ци же чуди́шася, глаго́люще: Кто єсть Сей, я́ко і ві́три і мо́ре послу́шають Єго́?

І коли Він прибув на другий бік, до країни Гергесинської, Його зустріли двоє біснуватих, що вийшли з гробниць, дуже люті, так що ніхто не міг пройти тією дорогою.

(Зач. 28) І прише́дшу Єму́ на он пол, в страну́ Гергеси́нськую, сріто́ста Єго́ два бі́сна от гроб ісходя́ща, лю́та зіло́, я́ко не мощи́ нікому́ мину́ти путе́м тім.

І ось вони закричали: що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас.

І се, возопи́ста глаго́люща: что на́ма і Тебі́, Ісу́се Си́не Бо́жий? прише́л єси́ сі́мо пре́жде вре́мене му́чити нас.

А віддалік паслося велике стадо свиней.

Бя́ше же дале́че от нею́ ста́до свині́й мно́го пасо́мо.

І біси благали Його: якщо виженеш нас, то пошли нас у стадо свиней.

Бі́си же моля́ху Єго́, глаго́люще: а́ще ізго́ниши ни, повели́ нам іти́ в ста́до свино́є.

І Він сказав їм: ідіть. І вони, вийшовши, пішли у стадо свиней. І ось усе стадо кинулося з кручі в море і втопилось у воді.

І рече́ їм: іді́те. Они́ же ізше́дше ідо́ша в ста́до свино́є; і се, (а́біє) устреми́ся ста́до все по бре́гу в мо́ре, і утопо́ша в вода́х.

Пастухи ж побігли і, прийшовши у місто, розповіли про все і про те, що було з біснуватими.

Пасу́щії же біжа́ша, і ше́дше во град, возвісти́ша вся, і о бісно́ю.

І ось усе місто вийшло назустріч Ісусові; і, побачивши Його, просили, щоб Він відійшов від їхнього краю.

І се, весь град ізи́де в срі́теніє Ісу́сові; і ви́дівше Єго́, моли́ша, я́ко даби́ преше́л от преді́л їх.

Тоді Він, увійшовши в човен, переплив назад і прибув до Свого міста.

(Зач. 29) І вліз в кора́бль, пре́йде і при́йде во Свой град.

І ось принесли до Нього розслабленого, що лежав на постелі. І, побачивши віру їхню, Ісус сказав розслабленому: дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої!

І се, принесо́ша Єму́ разсла́блена (жи́лами), на одрі́ лежа́ща; і ви́дів Ісу́с ві́ру їх, рече́ разсла́бленному: дерза́й, ча́до, отпуща́ються ті грісі́ твої́.

При цьому деякі з книжників говорили собі: Він богохульствує.

І се, ні́ції от кни́жник рі́ша в себі́: Сей ху́лить.

Ісус же, бачачи помисли їхні, промовив: навіщо ви думаєте лукаве в серцях своїх?

І ви́дів Ісу́с помишле́нія їх, рече́: вску́ю ви ми́слите лука́вая в сердця́х свої́х?

Бо що легше — сказати: прощаються тобі гріхи, чи сказати: встань і ходи?

что бо єсть удо́біє рещи́: отпуща́ються ті грісі́, іли́ рещи́: воста́ни і ходи́?

Та щоб знали ви, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи. Тоді говорить розслабленому: встань, візьми постіль твою та йди у дім твій.

но да уві́сте, я́ко власть і́мать Син Челові́чеський на землі́ отпуща́ти гріхи́; тогда́ глаго́ла разсла́бленному: воста́ни, возьми́ твой одр і іди́ в дом твой.

І той устав, узяв постіль свою і пішов у дім свій.

І воста́в, (взем одр свой,) і́де в дом свой.

Народ же, побачивши це, здивувався і прославив Бога, Який дав таку владу людям.

Ви́дівше же наро́ди чуди́шася і просла́виша Бо́га, да́вшаго власть такову́ю челові́ком.

Проходячи звідти, Ісус побачив чоловіка, що сидів на митниці, на ймення Матфей, і каже йому: іди за Мною. І той устав і пішов за Ним.

(Зач. 30) І преходя́ Ісу́с отту́ду, ви́ді челові́ка сідя́ща на ми́тниці, Матфе́я глаго́лема; і глаго́ла єму́: по Мні гряди́. І воста́в по Нем і́де.

І коли Ісус возлежав у домі, прийшло багато митарів і грішників і возлежали з Ним і з учениками Його.

І бисть Єму́ возлежа́щу в дому́, і се мно́зі митарі́ і грі́шници прише́дше возлежа́ху со Ісу́сом і со ученики́ Єго́.

Побачивши те, фарисеї сказали ученикам Його: чому Учитель ваш їсть і п’є з митарями і грішниками?

І ви́дівше фарисе́є, глаго́лаху ученико́м Єго́: почто́ с митарі́ і грі́шники Учи́тель ваш ясть і піє́ть?

Ісус же, почувши це, сказав їм: не здорові потребують лікаря, а недужі,

Ісу́с же сли́шав рече́ їм: не тре́бують здра́вії врача́, но боля́щії;

підіть та навчіться, що означає: милости хочу, а не жертви. Бо Я прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння.

ше́дше же научі́теся, что єсть: ми́лости хощу́, а не же́ртви? Не прийдо́х бо призва́ти пра́ведники, но грі́шники на покая́ніє.

Тоді приступають до Нього ученики Іоанові і кажуть: чому ми і фарисеї постимо багато, Твої ж ученики не постять?

(Зач. 31) Тогда́ приступи́ша к Нему́ ученици́ Іоа́ннови, глаго́люще: почто́ ми і фарисе́є пости́мся мно́го, ученици́ же Твої́ не постя́ться?

І сказав їм Ісус: чи можуть весільні друзі сумувати, поки з ними жених? Але настануть дні, коли відберуть у них жениха, і тоді поститимуть.

І рече́ їм Ісу́с: єда́ мо́гуть си́нове бра́чніі пла́кати, єли́ко вре́м'я с ни́ми єсть жени́х? При́йдуть же дні́є, єгда́ оти́меться от них жени́х, і тогда́ постя́ться.

Ніхто ж бо на старий одяг не накладає латки з нової тканини, бо відірветься від старого, і дірка буде ще гірша.

Нікто́же бо приставля́єть приставле́нія пла́та небі́лена ри́зі ве́тсі; во́зьметь бо кончи́ну свою́ от ри́зи [отто́ргнеть бо приставле́ніє єго́ от ри́зи (ні́что)], і го́рша дира́ бу́деть.

Не вливають також вина молодого в старі міхи, а інакше прорвуться міхи, і вино витече, і міхи пропадуть; але вливають вино молоде в нові міхи, і зберігається те і друге.

Ниже́ влива́ють вина́ но́ва в мі́хи ве́тхі; а́ще ли же ні, то просадя́ться мі́сі, і вино́ проліє́ться, і мі́сі поги́бнуть; но влива́ють вино́ но́во в мі́хи но́ви, і обоє́ соблюде́ться.

Коли Він говорив їм це, підійшов до Нього якийсь начальник і, кланяючись Йому, сказав: дочка моя нині померла, але Ти прийди, поклади на неї руку Свою, і буде жива.

(Зач. 32) Сія́ Єму́ глаго́лющу к ним, се князь ні́кий прише́д кла́няшеся Єму́, глаго́ля, я́ко дщи моя́ ни́ні у́мре, но прише́д возложи́ на ню ру́ку Твою́, і оживе́ть.

І, вставши, Ісус за ним пішов, і ученики Його.

І воста́в Ісу́с по нем і́де, і ученици́ Єго́.

І ось жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одягу Його,

І се жена́ кровоточи́ва двана́десяте літ, присту́пльши созади́, прикосну́ся воскри́лію ри́зи Єго́,

бо вона казала сама собі: як тільки доторкнусь до одягу Його, одужаю.

глаго́лаше бо в себі́: а́ще то́кмо прикосну́ся ри́зі Єго́, спасе́нна бу́ду.

Ісус же, обернувшись і побачивши її, сказав: дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе. І одужала жінка з того ж часу.

Ісу́с же обра́щся і ви́дів ю, рече́: дерза́й, дщи, ві́ра твоя́ спасе́ тя. І спасе́нна бисть жена́ от часа́ того́.

Прийшов Ісус до господи начальника і побачив сопілкарів та людей, що голосили.

І прише́д Ісу́с в дом княж і ви́дів сопці́ і наро́д мо́лв'ящ,

І сказав їм: відійдіть, бо не вмерла дівчина, а спить. І глузували з Нього.

глаго́ла їм: отиді́те, не у́мре бо діви́ця, но спить. І руга́хуся Єму́.

Коли ж людей було випроваджено, Він, увійшовши, взяв її за руку, і дівчина встала.

Єгда́ же ізгна́н бисть наро́д, вшед ят ю за ру́ку, і воста́ діви́ця.

І рознеслася чутка про це по всій землі тій.

І ізи́де вість сія́ по всей землі́ той.

Коли йшов Ісус звідтіля, за Ним слідом ішли двоє сліпих і кричали: помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів!

(Зач. 33) І преходя́щу отту́ду Ісу́сові, по Нем ідо́ста два сліпця́, зову́ща і глаго́люща: поми́луй ни, (Ісу́се) Си́не Дави́дов.

Коли ж Він увійшов у дім, сліпі приступили до Нього. І говорить їм Ісус: чи віруєте, що Я можу це зробити? Вони говорять Йому: так, Господи!

Прише́дшу же Єму́ в дом, приступи́ста к Нему́ сліпця́, і глаго́ла ї́ма Ісу́с: ві́руєта ли, я́ко могу́ сіє́ сотвори́ти? Глаго́ласта Єму́: єй, Го́споди.

Тоді він доторкнувся до очей їхніх і сказав: за вірою вашою нехай буде вам.

Тогда́ прикосну́ся о́чію їх, глаго́ля: по ві́рі ва́ю бу́ди ва́ма.

І відкрилися очі їхні; і сказав їм Ісус суворо: пильнуйте ж, щоб ніхто не довідався.

І отверзо́стася о́чі ї́ма: і запрети́ ї́ма Ісу́с, глаго́ля: блюді́та, да нікто́же уві́сть.

Вони ж, вийшовши, прославляли Його по всій землі тій.

О́на же ізше́дша просла́виста Єго́ по всей землі́ той.

Коли ж ті виходили, то привели до Нього чоловіка німого, біснуватого.

Ті́ма же ісходя́щема, се, приведо́ша к Нему́ челові́ка ні́ма бісну́єма.

І коли біса було вигнано, німий почав говорити. І народ, дивуючись, казав: ніколи не було такого в Ізраїлі.

І ізгна́ну бі́су, проглаго́ла німи́й. І диви́шася наро́ди, глаго́люще, я́ко ніколи́же яви́ся та́ко во Ізра́їлі.

Фарисеї ж говорили: силою князя бісівського виганяє Він бісів.

Фарисе́є же глаго́лаху: о кня́зі бісо́встім ізго́нить бі́си.

І ходив Ісус по всіх містах і селах, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства і зціляючи всякі недуги і всяку неміч у людях.

І прохожда́ше Ісу́с гра́ди вся і ве́сі, учя́ на со́нмищих їх, і пропові́дая Єва́нгеліє Ца́рствія, і ціля́ всяк неду́г і вся́ку я́зю в лю́дех.

Бачачи безліч людей, Він змилосердився над ними, бо вони були зморені й розпорошені, як вівці, що не мають пастиря.

(Зач. 34) Ви́дів же наро́ди, милосе́рдова о них, я́ко бя́ху см'яте́ні і отве́ржені, я́ко о́вці не іму́щия па́стиря.

Тоді говорить до учеників Своїх: жнива багато, а женців замало.

Тогда́ глаго́ла ученико́м Свої́м: жа́тва у́бо мно́га, ді́лателей же ма́ло.

Тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє.

Молі́теся у́бо Господи́ну жа́тви, я́ко да ізведе́ть ді́лателі на жа́тву Свою́.

Прикликавши дванадцять учеників Своїх, Він дав їм владу над нечистими духами, щоб виганяли їх і зціляли всяку недугу і всяку неміч.

І призва́ обана́десять ученики́ Своя́, даде́ їм власть на ду́сіх нечи́стих, я́ко да ізго́нять їх, і ціли́ти всяк неду́г і вся́ку болі́знь.

Дванадцяти ж апостолів імена такі: перший Симон, що зветься Петром, і Андрій, брат його, Яків Зеведеїв та Іоан, брат його,

Двана́десятих же апо́столов імена́ суть сія́: пе́рвий Си́мон, і́же нарица́ється Петр, і Андре́й, брат єго́; Іа́ков Зеведе́єв і Іоа́нн, брат єго́;

Филип і Варфоломій, Фома і Матфей-митар, Яків Алфеїв і Леввей, прозваний Фадеєм,

Фили́пп і Варфоломе́й; Фома́ і Матфе́й мита́р; Іа́ков Алфе́єв і Левве́й, наріче́нний Фадде́й;

Симон Кананіт та Іуда Іскаріотський, який і зрадив Його.

Си́мон Канані́т і Іу́да Іскаріо́тський, і́же і предаде́ Єго́.

Цих дванадцятьох послав Ісус і заповів їм, промовляючи: на путь до язичників не ходіть і в місто самарянське не входьте;

Сія́ обана́десять посла́ Ісу́с, запові́да їм, глаго́ля: на путь язи́к не іді́те і во град самаря́нський не вни́діте;

а йдіть краще до овець загиблих дому Ізраїлевого;

іді́те же па́че ко овця́м поги́бшим до́му Ізра́їлева;

ходячи ж, проповідуйте, кажучи, що наблизилося Царство Небесне;

ходя́ще же пропові́дуйте, глаго́люще: я́ко прибли́жися Ца́рствіє Небе́сноє;

хворих зціляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте: задарма одержали, задарма давайте.

боля́щия ісціля́йте, прокаже́нния очища́йте, ме́ртвия воскреша́йте, бі́си ізгоня́йте; ту́не прия́сте, ту́не даді́те.

Не беріть з собою ні золота, ні срібла, ані міді у пояси свої,

(Зач. 35) Не стяжі́те зла́та, ні сребра́, ні мі́ді при поясі́х ва́ших,

ні торбини на дорогу, ні двох одежин, ні взуття, ані посоха, бо той, хто трудиться, достойний нагороди своєї.

ні пи́ри в путь, ні двою́ ри́зу, ні сапо́г, ні жезла́; досто́їн бо єсть ді́латель мзди своєя́.

В яке б місто або селище не ввійшли ви, довідуйтесь, хто в ньому достойний є, і там залишайтесь, доки не вийдете;

В о́ньже а́ще (коли́ждо) град іли́ весь вни́дете, іспита́йте, кто в нем досто́їн єсть, і ту пребу́діте, до́ндеже ізи́дете;

а входячи в дім, привітайте його, кажучи: мир дому цьому.

входя́ще же в дом цілу́йте єго́, глаго́люще: мир до́му сему́;

І якщо буде дім достойний, то мир ваш зійде на нього; якщо ж не буде достойний, то мир ваш до вас повернеться.

і а́ще у́бо бу́деть дом досто́їн, при́йдеть мир ваш нань; а́ще ли же не бу́деть досто́їн, мир ваш к вам возврати́ться.

А коли хто не прийме вас і не послухає слів ваших, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох з ніг ваших.

І і́же а́ще не при́йметь вас, ніже́ послу́шаєть слове́с ва́ших, ісходя́ще із до́му іли́ із гра́да того́, оттрясі́те прах ног ва́ших;

Істинно кажу вам: відрадніше буде землі Содомській і Гоморрській у день судний, аніж місту тому.

Амі́нь глаго́лю вам: отра́дніє бу́деть землі́ содо́мстій і гомо́ррстій в день су́дний, не́же гра́ду тому́.

Ось Я посилаю вас, як овець поміж вовків: отже, будьте мудрі, як змії, і лагідні, як голуби.

(Зач. 36) Се, Аз посила́ю вас я́ко о́вці посреді́ волко́в; бу́діте у́бо му́дрі, я́ко змія́, і ці́лі, я́ко го́лубіє.

Остерігайтеся ж людей: бо вони видаватимуть вас на судилища і в своїх синагогах битимуть вас,

Внемлі́те же от челові́к: предадя́ть бо ви на со́нми, і на собо́рищих їх бію́ть вас,

і поведуть вас до правителів і царів заради Мене на свідчення їм та язичникам.

і пред влади́ки же і царі́ веде́ні бу́дете Мене́ ра́ди, во свиді́тельство їм і язи́ком.

Коли ж видаватимуть вас, не турбуйтеся, як або що говорити; бо в той час дано буде вам, що сказати,

Єгда́ же предаю́ть ви, не пеці́теся, ка́ко іли́ что возглаго́лете; да́стьбося вам в той час, что возглаго́лете;

бо не ви будете говорити, а Дух Отця вашого говоритиме у вас.

не ви бо бу́дете глаго́лющії, но Дух Отця́ ва́шего глаго́ляй в вас.

Видасть же брат брата на смерть і батько сина; і повстануть діти на батьків і уб’ють їх;

Преда́сть же брат бра́та на смерть, і оте́ць ча́до; і воста́нуть ча́да на роди́телі і убію́ть їх;

і будуть вас ненавидіти всі за ім’я Моє; а хто витерпить до кінця, той спасенний буде.

і бу́дете ненави́дими всі́ми і́мене Моєго́ ра́ди; претерпі́вий же до конця́, той спасе́н бу́деть.

Коли ж гнатимуть вас в одному місті, біжіть у інше. Бо істинно кажу вам: не встигнете обійти ще міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський.

(Зач. 37) Єгда́ же го́нять ви во гра́ді сем, бі́гайте в други́й. Амі́нь бо глаго́лю вам: не і́мате сконча́ти гра́ди Ізра́їлеви, до́ндеже при́йдеть Син Челові́чеський.

Учень не вищий за вчителя і слуга не вищий за господаря свого.

Ність учени́к над учи́теля (своєго́), ніже́ раб над господи́на своєго́;

Досить для учня, щоб він був як учитель його, і для слуги, щоб він був як господар його. Якщо господаря дому назвали Вельзевулом, то чи не тим більше — домашніх його?

довлі́єть ученику́, да бу́деть я́ко учи́тель єго́, і раб я́ко госпо́дь єго́. А́ще господи́на до́му Веєльзеву́ла нареко́ша, кольми́ па́че дома́шнія єго́?

Отже, не бійтесь їх, бо нема нічого прихованого, що не відкрилося б, і потайного, що не стало б відомим.

Не убо́йтеся у́бо їх, нічто́же бо єсть покрове́нно, є́же не откри́ється, і та́йно, є́же не уві́діно бу́деть.

Що кажу вам у темряві, говоріть при світлі, і що чуєте на вухо, проповідуйте на покрівлях.

Є́же глаго́лю вам во тьмі, рці́те во сві́ті; і є́же во у́ші сли́шите, пропові́діте на кро́віх.

І не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити; але бійтесь більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні.

І не убо́йтеся от убива́ющих ті́ло, душі́ же не могу́щих уби́ти; убо́йтеся же па́че могу́щаго і ду́шу і ті́ло погуби́ти в геє́нні.

Чи не дві малі пташки продаються за один асарій^*? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого;

Не дві ли пти́ці ціни́тіся єди́ному асса́рію? І ні єди́на от них паде́ть на землі́ без Отця́ ва́шего.

у вас же і волосся на голові все полічено;

Вам же і вла́си главні́ї всі ізочте́ні суть.

не бійтеся ж: ви дорожчі за багатьох малих пташок.

Не убо́йтеся у́бо: мно́зіх птиць лу́чші єсте́ ви.

Отже, кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним.

(Зач. 38) всяк у́бо і́же іспові́сть М'я пред челові́ки, іспові́м єго́ і Аз пред Отце́м Мої́м, І́же на Небесі́х;

А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним.

а і́же отве́ржеться Мене́ пред челові́ки, отве́ргуся єго́ і Аз пред Отце́м Мої́м, І́же на Небесі́х.

Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч.

Не мні́те, я́ко прийдо́х воврещи́ мир на зе́млю; не прийдо́х воврещи́ мир, но меч;

Бо Я прийшов розлучити сина з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку із свекрухою її.

прийдо́х бо разлучи́ти челові́ка на отця́ своєго́, і дщер на ма́тер свою́, і неві́сту на свекро́в свою́.

І вороги людини — домашні її.

І вразі́ челові́ку дома́шнії єго́.

Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене;

(Зач. 39) І́же лю́бить отця́ іли́ ма́тер па́че Мене́, ність Мене́ досто́їн; і і́же лю́бить си́на іли́ дщер па́че Мене́, ність Мене́ досто́їн;

і хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене.

і і́же не при́йметь креста́ своєго́ і вслід Мене́ гряде́ть, ність Мене́ досто́їн.

Хто зберігає душу свою, загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, збереже її.

Обріти́й ду́шу свою́ погуби́ть ю; а і́же погуби́ть ду́шу свою́ Мене́ ра́ди, обря́щеть ю.

Хто вас приймає, той Мене приймає, а хто приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене;

І́же вас приє́млеть, Мене́ приє́млеть; і і́же приє́млеть Мене́, приє́млеть Посла́вшаго М'я;

хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить винагороду пророка; і хто приймає праведника в ім’я праведника, одержить винагороду праведника.

приє́мляй проро́ка во і́м'я проро́чо, мзду проро́чу при́йметь; і приє́мляй пра́ведника во і́м'я пра́ведничо, мзду пра́ведничу при́йметь;

І хто напоїть одного з малих цих чашею холодної води, тільки в ім’я ученика, істинно кажу вам, не втратить нагороди своєї.

і і́же а́ще напої́ть єди́наго от ма́лих сих ча́шею студени́ води́ то́кмо, во і́м'я ученика́, амі́нь глаго́лю вам, не погуби́ть мзди своєя́.

І сталося, коли Ісус закінчив наставляти дванадцятьох учеників Своїх, то пішов звідти, щоб учити й проповідувати в містах їхніх.

І бисть, єгда́ соверши́ Ісу́с запові́дая обімана́десяте ученико́ма Свої́ма, пре́йде отту́ду учи́ти і пропові́дати во граді́х їх.

Іоан же, почувши у в’язниці про діла Христові, послав двох з учнів своїх

(Зач. 40) Іоа́нн же сли́шав во узи́лищі діла́ Христо́ва, посла́ два от учени́к свої́х,

запитати Його: чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?

рече́ Єму́: Ти ли єси́ Гряди́й, іли́ іно́го ча́єм?

І сказав їм Ісус у відповідь: підіть та розкажіть Іоанові, що чуєте і бачите:

І отвіща́в Ісу́с рече́ ї́ма: ше́дша возвісти́та Іоа́ннові, я́же сли́шита і ви́діта;

сліпі прозрівають і криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві воскресають і убогі благовістять;

сліпі́ї прозира́ють і хро́мії хо́дять, прокаже́ннії очища́ються і глусі́ї сли́шать, ме́ртвії востаю́ть і ни́щії благовіству́ють;

і блаженний той, хто не спокуситься через Мене.

і блаже́н єсть, і́же а́ще не соблазни́ться о Мні.

Коли ж вони відійшли, Ісус почав говорити людям про Іоана: на що дивитися ходили ви в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише?

Ті́ма же ісходя́щема, нача́т Ісу́с наро́дом глаго́лати о Іоа́нні: чесо́ ізидо́сте в пусти́ню ви́діти? Трость ли ві́тром коле́блему?

На що ж дивитися ходили ви? Чи на людину, вдягнену в м’який одяг? Ті, що носять м’який одяг, у палацах царських живуть.

Но чесо́ ізидо́сте ви́діти? Челові́ка ли в мя́гкі ри́зи облече́нна? Се, і́же м'я́гкая нося́щії, в домі́х ца́рських суть.

На що ж дивитися ходили ви? На пророка? Так, кажу вам, більш як пророка.

Но чесо́ ізидо́сте ви́діти? Проро́ка ли? Єй, глаго́лю вам, і ли́шше проро́ка.

Цей бо є той, про якого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує дорогу Твою перед Тобою.

Сей бо єсть, о не́мже єсть пи́сано: се, Аз посила́ю а́нгела Моєго́ пред лице́м Твої́м, і́же угото́вить путь Твой пред Тобо́ю.

Істинно кажу вам: не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя; але найменший у Царстві Небесному більший за нього.

Амі́нь глаго́лю вам, не воста́ в рожде́нних жена́ми бо́лій Іоа́нна Крести́теля; мній же во Ца́рствії Небе́снім бо́лій єго́ єсть.

Від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його,

От дній же Іоа́нна Крести́теля досе́лі Ца́рствіє Небе́сноє ну́диться [с ну́ждею восприє́млеться], і ну́ждници восхища́ють є;

бо всі пророки і закон провіщали до Іоана.

всі бо проро́ци і зако́н до Іоа́нна прореко́ша.

І коли хочете знати, він є Ілля, що має прийти.

І а́ще хо́щете прия́ти, той єсть Ілія́ хотя́й прийти́;

Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!

імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить.

Кому ж уподібню рід цей? Він подібний до дітей, що сидять на вулиці і, звертаючись до своїх товаришів,

(Зач. 41) Кому́ же уподо́блю род сей? Подо́бен єсть ді́тем сідя́щим на то́ржищих і возглаша́ющим друго́м свої́м

кажуть: ми грали вам на сопілках, та ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, та ви не ридали.

і глаго́лющим: писка́хом вам, і не пляса́сте; пла́кахом вам, і не рида́сте.

Бо прийшов Іоан, який не їсть, не п’є; і кажуть: біса має.

При́йде бо Іоа́нн ні яди́й, ні пія́й; і глаго́лють: бі́са і́мать.

Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і кажуть: цей чоловік, який любить їсти й пити вино, митарям друг і грішникам. І виправдалась премудрість від синів своїх.

При́йде Син Челові́чеський яди́й і пія́й; і глаго́лють: се челові́к я́дця і винопи́йця, митаре́м друг і грі́шником. І оправди́ся прему́дрость от чад свої́х.

Тоді почав Ісус докоряти містам, у яких явлено було найбільше чудес Його, за те, що вони не покаялися.

(Зач. 42) Тогда́ нача́т Ісу́с поноша́ти градово́м, в ни́хже би́ша мно́жайшия си́ли Єго́, зане́ не пока́яшася;

Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Вифсаїдо! Бо якби у Тирі та Сидоні сталися чудеса, що явлені були у вас, то вони давно покаялися б у веретищі й попелі.

го́ре тебі́, Хорази́не, го́ре тебі́, Вифсаї́до! Я́ко а́ще в Ти́рі і Сидо́ні би́ша си́ли би́ли би́вшия в вас, дре́вле у́бо во вре́тищі і пе́пелі пока́ялися би́ша;

Але кажу вам: Тиру й Сидону відрадніше буде в день судний, ніж вам.

оба́че глаго́лю вам: Ти́ру і Сидо́ну отра́дніє бу́деть в день су́дний, не́же вам.

І ти, Капернауме, що до небес піднісся, до пекла зійдеш, бо якби в Содомі сталися чудеса, що явлені були в тобі, то зостався б він до сьогоднішнього дня.

І ти, Капернау́ме, і́же до небе́с вознеси́йся, до а́да сни́деши; зане́ а́ще в Содо́міх би́ша си́ли би́ли би́вшия в тебі́, преби́ли у́бо би́ша до дне́шняго дне;

Але кажу вам, що землі Содомській відрадніше буде в день судний, ніж тобі.

оба́че глаго́лю вам, я́ко землі́ Содо́мстій отра́дніє бу́деть в день су́дний, не́же тебі́.

Продовжуючи далі, Ісус сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам.

В то вре́м'я отвіща́в Ісу́с рече́: іспові́даютіся, О́тче, Го́споди небесе́ і землі́, я́ко утаї́л єси́ сія́ от прему́дрих і разу́мних і откри́л єси́ та младе́нцем;

Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління.

єй, О́тче, я́ко та́ко бисть благоволе́ніє пред Тобо́ю.

Усе Мені передано Отцем Моїм, і ніхто не знає Сина, тільки Отець; і Отця ніхто не знає, тільки Син, і той, кому Син схоче відкрити.

(Зач. 43) Вся мні предана́ суть Отце́м Мої́м; і нікто́же зна́єть Си́на, то́кмо Оте́ць; ні Отця́ кто зна́єть, то́кмо Син, і Єму́же а́ще во́лить Син откри́ти.

Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас;

Прийді́те ко Мні всі тружда́ющіїся і обремене́ннії, і Аз упоко́ю ви;

візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим;

возьмі́те і́го Моє́ на себе́ і научі́теся от Мене́, я́ко кро́ток єсьм і смире́н се́рдцем; і обря́щете поко́й душа́м ва́шим;

бо ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий.

і́го бо Моє́ бла́го, і бре́м'я Моє́ легко́ єсть.

У той час проходив Ісус у суботу засіяними ланами; ученики ж Його зголодніли і почали зривати колоски та їсти.

(Зач. 44) В то вре́м'я і́де Ісу́с в субо́ти сквозі́ сі́янія; ученици́ же Єго́ взалка́ша і нача́ша востерза́ти кла́си і я́сти.

Фарисеї ж, побачивши це, сказали Йому: ось ученики Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу.

Фарисе́є же ви́дівше рі́ша Єму́: се ученици́ Твої́ творя́ть, єго́же не досто́їть твори́ти в субо́ту.

Він же сказав їм: хіба ви не читали, що зробив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним?

Он же рече́ їм: ні́сте ли чли, что сотвори́ Дави́д, єгда́ взалка́ сам і су́щії с ним?

Як він увійшов у храм Божий і їв хліби принесення, яких не можна було їсти ні йому, ні тим, що з ним були, а тільки одним священикам?

ка́ко вни́де в храм Бо́жий і хлі́би предложе́нія сніде́, ї́хже не досто́йно бі єму́ я́сти, ні су́щим с ним, то́кмо ієре́єм єди́ним?

Або хіба ви не читали в законі, що по суботах священики в храмі порушують суботу, однак невинні?

іли́ ні́сте чли в зако́ні, я́ко в субо́ти свяще́нници в це́ркві субо́ти скверня́ть і непови́нні суть?

Говорю ж вам, що тут Той, Хто більший від храму.

глаго́лю же вам, я́ко це́ркве бо́лі єсть зді;

Коли б ви знали, що значить: милости хочу, а не жертви, то не осуджували б невинних.

а́ще ли би́сте ві́дали, что єсть: ми́лости хощу́, а не же́ртви, ніколи́же у́бо би́сте осужда́ли непови́нних;

Бо Син Людський є господарем і суботи.

госпо́дь бо єсть і субо́ти Син Челові́чеський.

І відійшовши звідти, прийшов Він до їхньої синагоги.

(Зач. 45) І преше́д отту́ду, при́йде на со́нмище їх.

І ось був там чоловік, що мав суху руку, і спитали Його, чи дозволено зціляти в суботу, щоб звинуватити Його.

І се челові́к бі ту, ру́ку іми́й су́ху. І вопроси́ша Єго́, глаго́люще: а́ще досто́їть в субо́ти ціли́ти? Да на Него́ возглаго́лють.

Він же сказав їм: чи є між вами людина, яка, маючи одну вівцю, якщо вона впаде в суботу в яму, не візьме і не витягне її?

Он же рече́ їм: кто єсть от вас челові́к, і́же і́мать овча́ єди́но, і а́ще впаде́ть сіє́ в субо́ти в я́му, не і́меть ли є і і́зметь?

Наскільки ж людина краща за вівцю! Отже, дозволено в суботу добро творити.

кольми́ у́бо лу́чші єсть челові́к овча́те? Ті́мже досто́їть в субо́ти добро́ твори́ти.

Тоді каже чоловікові тому: простягни руку твою. Той простягнув, і стала вона здоровою, як і друга.

Тогда́ глаго́ла челові́ку: простри́ ру́ку твою́. І простре́; і утверди́ся ціла́, я́ко друга́я.

Фарисеї ж, вийшовши, радилися проти Нього, як би Його погубити. Але Ісус, дізнавшись, пішов звідти.

(Зач. 46) Фарисе́є же ше́дше сові́т сотвори́ша на Него́, ка́ко Єго́ погуб'я́ть. Ісу́с же разумі́в оти́де отту́ду.

І пішло за Ним багато народу, і Він зцілив їх усіх.

(Зач.) І по Нем ідо́ша наро́ди мно́зі, і ісціли́ їх всіх;

І заборонив, щоб не являли Його.

і запрети́ їм, да не я́ві Єго́ творя́ть;

Щоб справдилося сказане Ісайєю пророком, який говорить:

я́ко да сбу́деться рече́нноє Іса́єм проро́ком, глаго́лющим:

це Отрок Мій, Якого Я обрав. Улюблений Мій, до Якого благоволить душа Моя. Покладу Дух Мій на Нього, і Він провістить народам суд.

се О́трок Мой, Єго́же ізво́лих, возлю́бленний Мой, На́ньже благоволи́ душа́ Моя́; положу́ Дух Мой на Нем, і суд язи́ком возвісти́ть;

Не буде ні суперечити, ні кричати, і ніхто не почує на перехрестях голосу Його;

не пререче́ть, ні возопіє́ть, ніже́ усли́шить кто на распу́тіїх гла́са Єго́;

тростини надломленої не переломить, і льону тліючого не загасить, доки не доведе суду до перемоги;

тро́сти сокруше́нни не прело́мить і ле́на вне́мшася не угаси́ть, до́ндеже ізведе́ть в побі́ду суд;

і на ім’я Його уповатимуть народи.

і на і́м'я Єго́ язи́ци упова́ти і́муть.

Тоді привели до Нього біснуватого — сліпого і німого; і Він зцілив його, так що сліпий і німий став говорити й бачити.

Тогда́ приведо́ша к Нему́ бісну́ющася слі́па і ні́ма; і ісціли́ єго́, я́ко сліпо́му і німо́му глаго́лати і гля́дати.

І дивувався весь народ і говорив: чи не Цей є Христос, Син Давидів?

І дивля́хуся всі наро́ди глаго́люще: єда́ Сей єсть (Христо́с) Син Дави́дов?

Фарисеї ж, почувши це, сказали: Він виганяє бісів не інакше, як силою Вельзевула, князя бісівського.

Фарисе́є же сли́шавше рі́ша: Сей не ізго́нить бі́си, то́кмо о Веєльзеву́лі, кня́зі бісо́встім.

Але Ісус, знаючи думки їхні, сказав їм: усяке царство, що розділилося в собі, запустіє; і всяке місто чи дім, що розділилися у собі, не встоять.

Ві́дий же Ісу́с ми́слі їх, рече́ їм: вся́коє ца́рство разді́льшеєся на ся запусті́єть, і всяк град іли́ дом разділи́вийся на ся не ста́неть.

І якщо сатана сатану виганяє, то він розділився в собі, як же встоїть царство його?

І а́ще сатана́ сатану́ ізго́нить, на ся разділи́лся єсть; ка́ко у́бо ста́неть ца́рство єго́?

І якщо Я силою Вельзевула виганяю бісів, то чиєю силою виганяють сини ваші? Тому вони будуть вам суддями.

І а́ще Аз о Веєльзеву́лі ізгоню́ бі́си, си́нове ва́ші о ком ізго́нять? Сего́ ра́ди ті́ї вам бу́дуть судії́.

Коли ж Я Духом Божим виганяю бісів, то настало для вас Царство Боже.

А́ще ли же Аз о Ду́сі Бо́жиї ізгоню́ бі́си, у́бо пости́же на вас Ца́рствіє Бо́жиє.

Або як може хто увійти в дім сильного та пограбувати його майно, якщо перше не зв’яже сильного? І тоді розграбує дім його.

Іли́ ка́ко мо́жеть кто вни́ти в дом крі́пкаго і сосу́ди єго́ расхи́тити, а́ще не пе́рвіє св'я́жеть крі́пкаго, і тогда́ дом єго́ расхи́тить?

Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той марнує.

(Зач. 47) І́же ність со Мно́ю, на м'я єсть; і і́же не собира́єть со Мно́ю, расточа́єть.

Тому кажу вам: всякий гріх і хула простяться людям, але на Духа хула не проститься людям.

Сего́ ра́ди глаго́лю вам: всяк гріх і хула́ отпу́ститься челові́ком; а я́же на Ду́ха хула́ не отпу́ститься челові́ком;

І коли хто скаже слово на Сина Людського, проститься йому, якщо ж хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цьому житті, ні в майбутньому.

і і́же а́ще рече́ть сло́во на Си́на Челові́чеськаго, отпу́ститься єму́; а і́же рече́ть на Ду́ха Свята́го, не отпу́ститься єму́ ні в сей вік, ні в бу́дущий.

Або визнайте дерево добрим і плід його добрим; або визнайте дерево поганим і плід його поганим, бо дерево пізнається з плоду.

Іли́ сотворите́ дре́во добро́ і плод єго́ добр; іли́ сотворите́ дре́во зло і плод єго́ зол; от плода́ бо дре́во позна́но бу́деть.

Поріддя єхиднове, як можете добре говорити, злими будучи? Від повноти бо серця говорять уста.

Порожде́нія єхи́днова, ка́ко мо́жете добро́ глаго́лати, зли су́ще? От ізби́тка бо се́рдця уста́ глаго́лють.

Добра людина з доброго скарбу^* виносить добре, а зла людина зі злого скарбу виносить лихе.

Благи́й челові́к от блага́го сокро́вища ізно́сить блага́я; і лука́вий челові́к от лука́ваго сокро́вища ізно́сить лука́вая.

Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний:

Глаго́лю же вам, я́ко вся́ко сло́во пра́здноє, є́же а́ще реку́ть челові́ци, воздадя́ть о нем сло́во в день су́дний;

бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений.

от слове́с бо свої́х оправди́шися і от слове́с свої́х осу́дишися.

Тоді деякі з книжників і фарисеїв сказали: Учителю, хочемо від Тебе знамення бачити.

(Зач. 48) Тогда́ отвіща́ша ні́ції от кни́жник і фарисе́й, глаго́люще: Учи́телю, хо́щем от Тебе́ зна́меніє ви́діти.

Він же сказав їм у відповідь: рід лукавий і перелюбний знамення шукає, та знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка.

Он же отвіща́в рече́ їм: род лука́в і прелюбоді́й зна́менія і́щеть, і зна́меніє не да́сться єму́, то́кмо зна́меніє Іо́ни проро́ка;

Бо як був Іона в утробі кита три дні і три ночі, так буде і Син Людський в серці землі три дні і три ночі.

я́коже бо бі Іо́на во чре́ві ки́тові три дні і три но́щі, та́ко бу́деть і Син Челові́чеський в се́рдці землі́ три дні і три но́щі.

Мужі ниневійські постануть на суд з родом цим і осудять його, бо вони покаялись після проповіді Іониної; а ось тут Більший за Іону.

Му́жіє Ніневі́тстії воста́нуть на суд с ро́дом сим і осу́дять єго́, я́ко пока́яшася про́повідію Іо́ниною; і се бо́лі Іо́ни зді.

Цариця південна постане на суд з родом цим і осудить його, бо вона прийшла від краю землі послухати премудрість Соломонову; а ось тут Більший за Соломона.

Цари́ця ю́жськая воста́неть на суд с ро́дом сим і осу́дить ї, я́ко при́йде от коне́ць землі́ сли́шати прему́дрость Соломо́нову; і се бо́лі Соломо́на зді.

Коли ж нечистий дух вийде з людини, то блукає безводними місцями, шукаючи спокою, і не знаходить.

Єгда́ же нечи́стий дух ізи́деть от челові́ка, прехо́дить сквозі́ безво́дная мі́ста, іщя́ поко́я, і не обріта́єть;

Тоді каже: повернуся в дім мій, звідки я вийшов. І, прийшовши, знаходить його порожнім, заметеним і прибраним.

тогда́ рече́ть: возвращу́ся в дом мой, отню́дуже ізидо́х. І прише́д обря́щеть пра́зден, помете́н і укра́шен;

Тоді йде і бере з собою сім інших духів, лютіших за себе, і вони, ввійшовши, живуть там; і буде для тієї людини останнє гірше від першого. Так буде і роду цьому лукавому.

тогда́ і́деть і по́йметь с собо́ю седьм і́них духо́в люті́йших себе́, і вше́дше живу́ть ту; і бу́дуть послі́дняя челові́ку тому́ го́рша пе́рвих. Та́ко бу́деть і ро́ду сему́ лука́вому.

Коли ж Він ще промовляв до народу, Мати і брати Його стояли надворі, бажаючи говорити з Ним.

(Зач. 49) Єще́ же Єму́ глаго́лющу к наро́дом, се, Ма́ти (Єго́) і бра́тія Єго́ стоя́ху вні, і́щуще глаго́лати Єму́.

І хтось сказав Йому: он Мати Твоя і брати Твої стоять надворі і бажають говорити з Тобою.

Рече́ же ні́кий Єму́: се Ма́ти Твоя́ і бра́тія Твоя́ вні стоя́ть, хотя́ще глаго́лати Тебі́.

Він же відповів тому, хто говорив до Нього: хто Мати Моя і хто брати Мої?

Он же отвіща́в рече́ ко глаго́лющему Єму́: кто єсть Ма́ти Моя́, і кто суть бра́тія Моя́?

І, показавши рукою Своєю на учеників Своїх, сказав: ось мати Моя і брати Мої;

І просте́р ру́ку Свою́ на ученики́ Своя́, рече́: се Ма́ти Моя́ і бра́тія Моя́;

бо хто творитиме волю Отця Мого Небесного, той брат Мій, і сестра, і мати Моя.

і́же бо а́ще сотвори́ть во́лю Отця́ Моєго́, І́же єсть на небесі́х, той брат Мой, і сестра́, і ма́ти (Мі) єсть.

Того ж дня, вийшовши з дому, Ісус сів біля моря.

В день же той ізше́д Ісу́с із до́му, сідя́ше при мо́рі.

І зібралось до Нього багато народу, так що Йому довелося ввійти у човен і сісти; а весь народ стояв на березі.

І собра́шася к Нему́ наро́ди мно́зі, я́коже Єму́ в кора́бль влі́зти і сі́сти; і весь наро́д на бре́зі стоя́ше.

І говорив їм притчами багато, кажучи: ось вийшов сівач сіяти;

І глаго́ла їм при́тчами мно́го, глаго́ля: (Зач. 50) се ізи́де сі́яй, да сі́єть;

І коли він сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи і поклювали його.

і сі́ющу єму́, о́ва падо́ша при путі́, і прийдо́ша пти́ці, і позоба́ша я;

Інше впало на місця кам’янисті, де небагато було землі, і скоро зійшло, бо земля була неглибока.

друга́я же падо́ша на ка́менних, іді́же не імі́яху землі́ мно́ги, і а́біє прозябо́ша, зане́ не імі́яху глубини́ землі́;

Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, оскільки не мало кореня, засохло.

со́лнцю же возсія́вшу присвя́нуша, і зане́ не імі́яху коре́нія, ізсхо́ша;

Інше впало в терня, і виросло терня, і заглушило його;

друга́я же падо́ша в те́рнії, і взи́де те́рніє і подави́ їх;

інше впало на добру землю і дало плід: одно в стократ, а друге в шістдесят, інше в тридцять разів.

друга́я же падо́ша на землі́ до́брій і дая́ху плод, о́во у́бо сто, о́во же шестьдеся́т, о́во же три́десять;

Хто має вуха слухати, нехай слухає!

імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить.

І, приступивши, ученики сказали Йому: чому притчами говориш їм?

(Зач. 51) І приступи́вше ученици́ (Єго́) реко́ша Єму́: почто́ при́тчами глаго́леши їм?

Він сказав їм у відповідь: тому, що вам дано розуміти тайни Царства Небесного, а їм не дано.

Он же отвіща́в рече́ їм: я́ко вам дано́ єсть разумі́ти та́йни Ца́рствія Небе́снаго, о́нім же не дано́ єсть;

Бо хто має, тому дасться і примножиться, а хто не має, у того відніметься і те, що має.

і́же бо і́мать, да́сться єму́ і преізбу́деть (єму́); а і́же не і́мать, і є́же і́мать, во́зметься от него́;

Тому говорю їм притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не чують, і не розуміють;

сего́ ра́ди в при́тчах глаго́лю їм, я́ко ви́дяще не ви́дять, і сли́шаще не сли́шать, ні разумі́ють;

і збувається над ними пророцтво Ісаї, яке говорить: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима дивитись будете — і не побачите.

і сбива́ється в них проро́чество Іса́їно, глаго́лющеє: слу́хом усли́шите, і не і́мате разумі́ти; і зря́ще у́зрите, і не і́мате ви́діти;

Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх.

отолсті́ бо се́рдце люді́й сих, і уши́ма тя́жко сли́шаша, і о́чі свої́ смежи́ша, да не когда́ у́зрять очи́ма, і уши́ма усли́шать, і се́рдцем разумі́ють, і обратя́ться, і ісцілю́ їх.

Ваші ж очі блаженні, бо бачать, і вуха ваші, бо чують.

Ва́ша же блаже́нна очеса́, я́ко ви́дять, і у́ші ва́ші, я́ко сли́шать;

Бо істинно кажу вам, що багато хто з пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, і не бачили, і чути те, що ви чуєте, і не чули.

амі́нь бо глаго́лю вам, я́ко мно́зі проро́ци і пра́ведници вожделі́ша ви́діти, я́же ви́діте, і не ви́діша, і сли́шати, я́же сли́шите, і не сли́шаша.

Ви ж вислухайте значення притчі про сівача.

Ви же усли́шіте при́тчу сі́ющаго;

До кожного, хто слухає слово про Царство і не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його — це те, що посіяне при дорозі.

вся́кому сли́шащему сло́во Ца́рствія і не разуміва́ющу, прихо́дить лука́вий і восхища́єть всі́янноє в се́рдці єго́; сіє́ єсть, є́же при путі́ сі́янноє.

А посіяне на кам’янистих місцях означає того, хто слухає слово і зразу ж з радістю сприймає його,

А на ка́мені сі́янноє, сіє́ єсть сли́шай сло́во і а́біє с ра́достію приє́млеть є;

але не має кореня в собі, будучи нестійким; коли ж настає скрута або гоніння через слово це, відразу спокушається.

не і́мать же ко́рене в себі́, но привре́менен єсть; би́вши же печа́лі іли́ гоне́нію словесе́ ра́ди, а́біє соблажня́ється.

А посіяне між терням — це той, хто слухає слово, але турботи віку цього і спокуса багатством заглушують слово, і воно буває безплідним.

А сі́янноє в те́рнії, се єсть сли́шай сло́во, і печа́ль ві́ка сего́ і лесть бога́тства подавля́єть сло́во, і без плода́ бива́єть.

Посіяне ж в добру землю — це той, хто слухає слово, і розуміє, і приносить плід, і творить — один у стократ, другий в шістдесят, а інший в тридцять разів.

А сі́янноє на до́брій землі́, се єсть сли́шай сло́во і разуміва́я; і́же у́бо плод прино́сить і твори́ть о́во сто, о́во же шестьдеся́т, о́во три́десять.

Іншу притчу запропонував їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв добре насіння на полі своїм;

(Зач. 52) І́ну при́тчу предложи́ їм, глаго́ля: уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє челові́ку, сі́явшу до́броє сі́м'я на селі́ своє́м;

коли ж люди спали, прийшов ворог його і насіяв кукіль між пшеницею, і пішов.

сп'я́щим же челові́ком, при́йде враг єго́ і всі́я пле́вели посреді́ пшени́ці і оти́де;

Коли зійшов посів і показався плід, тоді з’явився і кукіль.

єгда́ же прозябе́ трава́ і плод сотвори́, тогда́ яви́шася і пле́веліє.

Прийшли раби господаря і сказали йому: господарю, чи не добре насіння ти сіяв на полі твоїм? Звідки ж взявся кукіль?

Прише́дше же раби́ господи́на, рі́ша єму́: го́споди, не до́броє ли сі́м'я сі́ял єси́ на селі́ Твоє́м? Отку́ду у́бо і́мать пле́вели?

Він же сказав їм: людина-ворог це зробила. А раби сказали йому: чи не хочеш ти, щоб ми пішли і випололи його?

Он же рече́ їм; враг челові́к сіє́ сотвори́. Раби́ же рі́ша єму́: хо́щеши ли у́бо, да ше́дше ісплеве́м я?

Але він сказав: ні, бо, вибираючи кукіль, щоб ви не вирвали разом з ним і пшеницю.

Он же рече́ (їм): ні; да не когда́ восторга́юще пле́вели, восто́ргнете ку́пно с ни́ми (і) пшени́цю;

Залиште рости разом те і те до жнив; а в жнива я скажу женцям: зберіть спершу кукіль і зв’яжіть його у снопи, щоб спалити; а пшеницю зберіть у житницю мою.

оста́вите расти́ обоє́ ку́пно до жа́тви; і во вре́м'я жа́тви реку́ жа́телем: собері́те пе́рвіє пле́вели і свяжі́те їх в снопи́, я́ко сожещи́ я; а пшени́цю собері́те в жи́тницю мою́.

Іншу притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке взяв чоловік і посіяв на полі своїм.

(Зач. 53) І́ну при́тчу предложи́ їм, глаго́ля: подо́бно єсть Ца́рствіє Небе́сноє зе́рну гору́шичну, є́же взем челові́к всі́я на селі́ своє́м,

Воно, хоч і найменше з усіх зерен, але, коли виросте, буває більше за будь-яке зілля і стає деревом, так що птахи небесні прилітають і ховаються у гілках його.

є́же ма́лійше у́бо єсть от всіх сі́мен; єгда́ же возрасте́ть, бо́ліє (всіх) зе́лій єсть і бива́єть дре́во, я́ко прийти́ пти́цям небе́сним і вита́ти на ві́твех Єго́.

Іншу притчу сказав Він їм: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла і поклала на три мірки борошна, доки все не вкисне.

І́ну при́тчу глаго́ла їм: подо́бно єсть Ца́рствіє Небе́сноє ква́су, єго́же взе́мши жена́ скри в са́тіх тріє́х муки́, до́ндеже вскисо́ша вся.

Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм,

Сія́ вся глаго́ла Ісу́с в при́тчах наро́дом, і без при́тчі нічесо́же глаго́лаше к ним;

щоб збулося сказане через пророка, який говорить: відкрию в притчах уста Мої, сповіщу сокровенне від створення світу.

я́ко да сбу́деться рече́нноє проро́ком, глаго́лющим: отве́рзу в при́тчах уста́ моя́; отри́гну сокрове́нная от сложе́нія ми́ра.

Тоді Ісус, залишивши людей, увійшов у дім. І, приступивши до Нього, ученики Його сказали: роз’ясни нам притчу про кукіль на полі.

Тогда́ оста́вль наро́ди, при́йде в дом Ісу́с. (Зач 54) І приступи́ша к Нему́ ученици́ Єго́, глаго́люще: скажи́ нам при́тчу пле́вел се́льних.

Він же сказав їм у відповідь: Той, Хто посіяв добре насіння, є Син Людський;

Он же отвіща́в рече́ їм: сі́явий до́броє сі́м'я єсть Син Челові́чеський;

поле — це світ; добре насіння — це сини Царства, а кукіль — сини лукавого;

а село́ єсть мир; до́броє же сі́м'я, сі́ї суть Си́нове Ца́рствія, а пле́веліє суть си́нове неприя́зненнії;

ворог, що його посіяв, є диявол; жнива — це кінець світу, а женці — ангели.

а враг всі́явий їх єсть дия́вол; а жа́тва кончи́на ві́ка єсть; а жа́телі а́нгели суть.

Отже, як збирають кукіль і спалюють вогнем, так буде при кінці світу цього:

Я́коже у́бо собира́ють пле́вели і огне́м сожига́ють, та́ко бу́деть в сконча́ніє ві́ка сего́;

пошле Син Людський ангелів Своїх, і зберуть з Царства Його всі спокуси і тих, що чинять беззаконня,

по́слеть Син челові́чеський А́нгели своя́, і соберу́ть от Ца́рствія Єго́ вся собла́зни і творя́щих беззако́ніє

і вкинуть їх у піч вогняну; там буде плач і скрегіт зубів.

і вве́ргуть їх в пещ о́гненну; ту бу́деть плач і скре́жет зубо́м.

Тоді праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього. Хто має вуха слухати, нехай слухає!

тогда́ пра́ведници просвітя́ться, я́ко со́лнце, в Ца́рствії Отця́ їх. Імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить.

Ще Царство Небесне подібне до скарбу, захованого на полі, який знайшов чоловік і приховав, і на радощах іде й продає все, що має, і купує поле те.

(Зач. 55) Па́ки подо́бно єсть Ца́рствіє Небе́сноє сокро́вищу сокрове́ну на селі́, є́же обрі́т челові́к скри, і от ра́дости єго́ і́деть, і вся, єли́ка і́мать, продає́ть, і купу́єть село́ то.

Ще Царство Небесне подібне до купця, який шукає добрі перли,

Па́ки подо́бно єсть Ца́рствіє Небе́сноє челові́ку купцю́, і́щущу до́брих би́серей,

і, знайшовши одну коштовну перлину, іде й продає усе, що має, і купує її.

І́же обрі́т єди́н многоці́нен би́сер, шед продаде́ вся, єли́ка ім'я́ше, і купи́ єго́.

Ще Царство Небесне подібне до невода, закинутого в море, що назбирав усякої всячини;

Па́ки подо́бно єсть Ца́рствіє Небе́сноє не́воду вве́ржену в мо́ре і от вся́каго ро́да собра́вшу,

коли ж наповнився, його витягли на берег і, сівши, вибрали добре в посуд, а погане викинули геть.

і́же єгда́ іспо́лнися, ізвлеко́ша ї на край, і сі́дше ізбра́ша до́брия в сосу́ди, а зли́я ізверго́ша вон.

Так буде при кінці світу: зійдуть ангели, і відлучать злих від праведних,

Та́ко бу́деть в сконча́ніє ві́ка: ізи́дуть а́нгели і отлуча́ть зли́я от среди́ пра́ведних,

і вкинуть їх у піч вогняну: там буде плач і скрегіт зубів.

і вве́ргуть їх в пещ о́гненную; ту бу́деть плач і скре́жет зубо́м.

І каже їм Ісус: чи зрозуміли ви все це? Вони говорять Йому: так, Господи!

Глагола їм Ісу́с: разумі́сте ли сія́ вся? Глаго́лаша Єму́; єй, Го́споди.

Він же сказав їм: ось тому кожен книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до господаря, який виносить із свого скарбу нове й старе.

Он же рече́ їм: сего́ ра́ди всяк кни́жник, научи́вся Ца́рствію Небе́сному, подо́бен єсть челові́ку домови́ту, і́же ізно́сить от сокро́вища своєго́ но́вая і ве́тхая.

І, коли скінчив Ісус притчі ці, пішов звідти.

(Зач. 56) І бисть, єгда́ сконча́ Ісу́с при́тчи сія́, пре́йде отту́ду.

І, прийшовши до Своєї батьківщини, вчив їх у синагозі їхній, так що всі дивувалися й говорили: звідки в Ньому премудрість ця і сили?

І прише́д во оте́чествіє своє́, уча́ше їх на со́нмищи їх, я́ко диви́тися їм і глаго́лати: отку́ду сему́ прему́рость сія́ і си́ли?

Чи Він не син теслі? Чи не Його Мати зветься Марією і брати Його Яків та Іосія, і Симон, та Іуда?

не Сей ли єсть текто́нов син? Не Ма́ти ли Єго́ нарица́ється Маріа́м, і бра́тія Єго́ Іа́ков і Іосі́й, і Си́мон і Іу́да?

І сестри Його чи не всі між нами? Звідки ж у Нього це все?

і сестри́ Єго́ не вся ли в нас суть? Отку́ду у́бо Сему́ сія́ вся?

І спокушалися Ним. Ісус же сказав їм: не буває пророка без честі, хіба що тільки на батьківщині своїй і в домі своїм.

І блажня́хуся о Нем. Ісу́с же рече́ їм: ність проро́к без че́сти, то́кмо во оте́чествії своє́м і в дому́ своє́м.

І не створив там багатьох чудес через невір’я їхнє.

І не сотвори́ ту сил мно́гих за неві́рство їх.

У той час почув Ірод четвертовладник чутку про Ісуса

(Зач. 57) В то вре́м'я усли́ша І́род четвертовла́стник слух Ісу́сов

і сказав прислужникам своїм: це Іоан Хреститель; він воскрес із мертвих, і тому чудеса діються ним.

і рече́ отроко́м свої́м: Сей єсть Іоа́нн Крести́тель; Той воскре́се от ме́ртвих, і сего́ ра́ди си́ли ді́ються о Нем.

Бо Ірод узяв Іоана, зв’язав його і посадив у в’язницю через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого,

І́род бо єм Іоа́нна, связа́ єго́ і всади́ в темни́цю, Іродіа́ди ра́ди, жени́ Фили́ппа, бра́та своєго́;

тому що Іоан говорив йому: не личить тобі мати її.

глаго́лаше бо єму́ Іоа́нн: не досто́їть ті імі́ти єя́.

І хотів убити його, та побоявся народу, бо вважали його пророком.

І хотя́щь єго́ уби́ти, убоя́ся наро́да, зане́ я́ко проро́ка єго́ імі́яху.

Коли був день народження Ірода, дочка Іродіади танцювала посеред зібрання і догодила Іродові,

Дню же би́вшу рождества́ І́родова пляса́ дщи Іродіа́дина посреді́ і угоди́ І́родові;

тому він поклявся дати їй, чого б вона не попросила.

ті́мже і с кля́твою ізрече́ єй да́ти, єго́же а́ще воспро́сить.

Вона ж, з намови матері своєї, сказала: дай мені тут на блюді голову Іоана Хрестителя.

Она́ же нава́ждена ма́терію своє́ю, даждь мі, рече́, зді на блю́ді главу́ Іоа́нна Крести́теля.

І засмутився цар; але, заради клятви і тих, що возлежали з ним, звелів дати їй.

І печа́лен бисть цар; кля́тви же ра́ди і за возлежа́щих с ним, повелі́ да́ти (єй)

І послав відсікти голову Іоана у в’язниці.

і посла́в усі́кну Іоа́нна в темни́ці.

І принесли голову його на блюді і дали дівчині, а та віднесла матері своїй.

І принесо́ша главу́ єго́ на блю́ді і да́ша діви́ці; і отнесе́ ма́тері своє́й.

Ученики ж його, прийшовши, взяли тіло і поховали його; пішли і сповістили Ісуса.

І присту́пльше ученици́ єго́ взя́ша ті́ло (єго́) і погребо́ша є; і прише́дше возвісти́ша Ісу́сові.

І, почувши про те, Ісус відплив звідти на човні у безлюдне місце один; а народ, довідавшись, пішов за Ним з міст пішки.

І сли́шав Ісу́с оти́де отту́ду в кораблі́ в пу́сто мі́сто єди́н [осо́б]; і сли́шавше наро́ди по Нем ідо́ша пі́ши от градо́в.

І, вийшовши, Ісус побачив багато людей, змилосердився над ними і зцілив недужих їхніх.

(Зач. 58) І ізше́д Ісу́с ви́ді мног наро́д, і милосе́рдова о них, і ісціли́ неду́жния їх.

Як настав вечір, приступили до Нього ученики Його і кажуть: місце тут пустинне і час уже пізній; відпусти людей, нехай підуть у селища і куплять собі що їсти.

По́зді же би́вшу, приступи́ша к Нему́ ученици́ Єго́, глаго́люще: пу́сто єсть мі́сто, і час уже́ мину́; отпусти́ наро́ди, да ше́дше в ве́сі ку́п'ять бра́шна себі́.

Ісус же сказав їм: не треба їм іти, дайте ви їм їсти.

Ісу́с же рече́ їм: не тре́бують отити́; даді́те їм ви я́сти.

Вони ж кажуть Йому: у нас тут тільки п’ять хлібів і дві рибини.

Они́ же глаго́лаша Єму́: не і́мами зді то́кмо п'ять хліб і дві ри́бі.

Він сказав: принесіть їх Мені сюди.

Он же рече́: принесі́те Мі їх сі́мо.

І звелів народові возлягти на траву і, взявши п’ять хлібів і дві рибини, підняв очі на небо, благословив і, переломивши, дав ученикам хліби, а ученики — народові.

І повелі́в наро́дом возлещи́ на траві́, і приє́м п'ять хліб і о́бі ри́бі, воззрі́в на не́бо, благослови́ і преломи́в даде́ ученико́м хлі́би, ученици́ же наро́дом.

І їли всі і наситились; і набрали залишків дванадцять повних кошиків;

І ядо́ша всі і наси́тишася; і взя́ша ізби́тки укру́х, двана́десять ко́ша іспо́лнь;

а тих, що їли, було близько п’яти тисяч чоловіків, крім жінок та дітей.

яду́щих же бі муже́й я́ко п'ять ти́сящ, ра́зві жен і діте́й.

І зараз же звелів Ісус ученикам Своїм сісти в човен і пливти раніше за Нього на той бік, поки Він відпустить людей.

(Зач. 59) І а́біє пону́ди Ісу́с ученики́ Своя́ влі́зти в кора́бль і вари́ти Єго́ на о́ном полу́ [предити́ Єму́ на он пол], до́ндеже отпу́стить наро́ди.

І, відпустивши народ, Він зійшов на гору помолитися на самоті; і ввечері залишився там один.

І отпусти́в наро́ди, взи́де на гору́ єди́н помоли́тися; по́зді же би́вшу, єди́н бі ту.

А човен був уже на середині моря, і било його хвилями, бо вітер був супротивний.

Кора́бль же бі посреді́ мо́ря вла́яся волна́ми; бі бо проти́вен вітр.

У четверту ж сторожу ночі пішов Ісус до них, ідучи по морю.

В четве́ртую же стра́жу но́щі і́де к ним Ісу́с, ходя́ по мо́рю.

І ученики, побачивши, що Він іде по морю, стривожились і говорили: це привид. І зі страху закричали.

І ви́дівше Єго́ ученици́ по мо́рю ходя́ща, смути́шася, глаго́люще, я́ко призра́к єсть; і от стра́ха возопи́ша.

Але Ісус зараз же заговорив до них і сказав: заспокойтесь! Це Я, не бійтеся.

А́біє же рече́ їм Ісу́с, глаго́ля: дерза́йте; Аз єсьм, не бо́йтеся.

Петро сказав Йому у відповідь: Господи! Якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді.

Отвіща́в же Петр рече́: Го́споди, а́ще Ти єси́, повели́ мі прийти́ к Тебі́ по вода́м. Он же рече́: прийди́.

Він же сказав: прийди. І, вийшовши з човна, Петро пішов по воді, щоб підійти до Ісуса.

І ізлі́з із корабля́ Петр, хожда́ше по вода́м, прийти́ ко Ісу́сові;

Побачивши ж сильний вітер, злякався і, коли почав тонути, закричав: Господи, спаси мене!

ви́дя же вітр крі́пок, убоя́ся, і наче́н утопа́ти, возопи́, глаго́ля: Го́споди, спаси́ м'я.

Ісус зараз же простяг руку, підтримав його і говорить йому: маловіре! Чого ти засумнівався?

І а́біє Ісу́с просте́р ру́ку, ят єго́ і глаго́ла єму́: малові́ре, почто́ усумні́лся єси́?

І, як увійшли вони в човен, вітер стих.

І влі́зшема ї́ма в кора́бль, преста́ вітр.

Ті, що були в човні, підійшли, вклонилися Йому і сказали: воістину Ти Син Божий.

Су́щії же в кораблі́ прише́дше поклони́шася Єму́, глаго́люще: воі́стину Бо́жий Син єси́.

Переправившись, вони прибули в землю Генісаретську.

І преше́дше прийдо́ша в зе́млю Геннисаре́фськую.

Жителі того міста, впізнавши Його, дали знати по всій тій околиці, і принесли до Нього всіх недужих,

(Зач. 60) І позна́вше Єго́ му́жіє мі́ста того́, посла́ша во всю страну́ ту, і принесо́ша к Нему́ вся боля́щия;

і благали Його, щоб тільки доторкнутися до краю одежі Його; і ті, що доторкалися, зцілялися.

і моля́ху Єго́, да то́кмо прико́снуться вскри́лію ри́зи Єго́; і єли́ці прикосну́шася, спасе́нні би́ша.

Тоді приступають до Ісуса єрусалимські книжники та фарисеї і говорять:

Тогда́ приступи́ша ко Ісу́сові і́же от Ієрусали́ма кни́жници і фарисе́є, глаго́люще:

чому ученики Твої порушують передання старців? Бо не миють рук своїх, коли їдять хліб.

почто́ ученици́ Твої́ преступа́ють преда́ніє ста́рець? Не умива́ють бо рук свої́х, єгда́ хліб ядя́ть.

Він же сказав їм у відповідь: чому і ви порушуєте заповідь Божу, заради передання вашого?

Он же отвіща́в рече́ їм: почто́ і ви преступа́єте за́повідь Бо́жию за преда́ніє ва́ше?

Бо Бог заповідав: шануй батька й матір; і хто лихословить на батька чи матір, нехай смертю помре.

Бог бо запові́да, глаго́ля: чти отця́ і ма́тер; і; і́же злосло́вить отця́ іли́ ма́тер, сме́ртію да у́мреть.

А ви говорите: якщо хто скаже батькові або матері: дар Богові те, чим би ти від мене скористався,

Ви же глаго́лете: і́же а́ще рече́ть отцю́ іли́ ма́тері: дар, і́мже би от мене́ по́льзовался єси́,

той може і не шанувати батька свого або матір свою. Таким чином, і ви порушили заповідь Божу переданням вашим.

і да не почти́ть отця́ своєго́ іли́ ма́тере [ма́тере своєя́]; і разори́сте за́повідь Бо́жию за преда́ніє ва́ше.

Лицеміри! Добре пророкував про вас Ісая, кажучи:

Лицемі́ри, до́брі проро́чествова о вас Іса́я, глаго́ля:

наближаються до Мене люди ці устами своїми, й устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене;

приближа́ються мні лю́діє сі́ї усти́ свої́ми і устна́ми чтуть М'я; се́рдце же їх дале́че отстої́ть от Мене́;

але марно шанують Мене, навчаючи вченням і заповідям людським.

всу́є же чтуть М'я, уча́ще уче́нієм, за́повідем челові́чеським.

І, покликавши людей, сказав їм: слухайте і розумійте!

І призва́в наро́ди, рече́ їм: сли́шіте і разумі́йте;

Не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст, оскверняє людину.

не входя́щеє во уста́ скверни́ть челові́ка, но ісходя́щеє ізо уст — то скверни́ть челові́ка.

Тоді ученики Його, приступивши, сказали Йому: чи знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися?

(Зач. 61) Тогда́ присту́пльше ученици́ Єго́ рі́ша Єму́: ві́си ли, я́ко фарисе́є сли́шавше сло́во соблазни́шася?

Він же сказав у відповідь: усяка рослина, яку не насадив Отець Мій Небесний, викоріниться.

Он же отвіща́в рече́: всяк сад, єго́же не насади́ Оте́ць Мой Небе́сний, іскорени́ться;

Облиште їх: вони — сліпі вожді сліпців, а коли сліпець веде сліпця, то обидва впадуть в яму.

оста́віте їх: вожді́ суть слі́пі сліпце́м; сліпе́ць же сліпця́ а́ще во́дить, о́ба в я́му впаде́тася.

Петро ж, відповідаючи, сказав Йому: поясни нам притчу цю.

Отвіща́в же Петр рече́ Єму́: скажи́ нам при́тчу сію́.

Ісус сказав: невже і ви ще не розумієте?

Ісу́с же рече́ їм: єдина́че [єще́] ли і ви без ра́зума єсте́?

Чи ще не зрозуміли, що все, що входить в уста, проходить у черево і виходить геть?

не у ли разуміва́єте, я́ко вся́ко, є́же вхо́дить во уста́, во чре́во вміща́ється і афедро́ном ісхо́дить?

А те, що з уст виходить, від серця виходить; це і оскверняє людину,

ісходя́щая же ізо уст, от се́рдця ісхо́дять, і та скверня́ть челові́ка;

бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула.

от се́рдця бо ісхо́дять помишле́нія зла́я, уби́йства, прелюбодія́нія, любодія́нія, татьби́, лжесвиді́тельства, хули́;

Це те, що оскверняє людину, а немитими руками їсти — не оскверняє людину.

сія́ суть скверня́щая челові́ка; а є́же неумове́ннима рука́ма я́сти — не скверни́ть челові́ка.

І, вийшовши звідти, Ісус пішов у землі Тирські і Сидонські.

(Зач. 62) І ізше́д отту́ду Ісу́с, оти́де во страни́ Тирськия і Сидо́нськия.

І ось жінка-хананеянка, вийшовши з тих місць, закричала Йому: помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується.

І се, жена́ ханане́йська, от преді́л тіх ізше́дши, возопи́ к Нему́ глаго́лющи: поми́луй м'я, Го́споди, Си́не Дави́дов, дщи моя́ злі бісну́ється.

Але Він не відповідав їй ні слова. І підійшли ученики Його і благали Його: відпусти її, бо кричить нам услід.

Он же не отвіща́ єй словесе́. І присту́пльше ученици́ Єго́, моля́ху Єго́, глаго́люще: отпусти́ ю, я́ко вопіє́ть вслід нас.

Він же сказав у відповідь: Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого.

Он же отвіща́в рече́: нісьм по́слан, то́кмо ко овця́м поги́бшим до́му Ізра́їлева.

А вона, підійшовши, вклонилася Йому і каже: Господи, допоможи мені.

Она́ же прише́дши поклони́ся Єму́, глаго́лющи: Го́споди, помози́ мі.

Він же сказав у відповідь: недобре взяти хліб у дітей і кинути псам.

Он же отвіща́в рече́: ність добро́ от’я́ти хлі́ба ча́дом і поврещи́ псом.

Вона сказала: так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх.

Она́ же рече́: єй, Го́споди; і́бо і пси ядя́ть от крупи́ць па́дающих от трапе́зи господе́й свої́х.

Тоді Ісус сказав їй у відповідь: о жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш. І зцілилася дочка її у ту ж мить.

Тогда́ отвіща́в Ісу́с рече́ єй: о, же́но, ве́лія ві́ра твоя́; бу́ди тебі́, я́коже хо́щеши. І ісцілі́ дщи єя́ от того́ часа́.

Ісус пішов звідти і прийшов до моря Галилейського, і, зійшовши на гору, сів там.

(Зач. 63) І преше́д отту́ду Ісу́с, при́йде на мо́ре Галіле́йськоє, і возше́д на гору́, сі́де ту.

І приступило до Нього багато народу, маючи з собою кривих, сліпих, німих, калік і багато інших, і клали їх до ніг Ісусових; і Він зцілив їх.

І приступи́ша к Нему́ наро́ди мно́зі, іму́ще с собо́ю хроми́я, сліпи́я, німи́я, бі́дния і і́ни мно́гі, і приверго́ша їх к нога́ма Ісу́совима; і ісціли́ їх.

І народ дивувався, бачачи, що німі говорять, каліки стають здоровими, криві ходять і сліпі бачать, і славив Бога Ізраїлевого.

я́коже наро́дом диви́тися, ви́дящим німи́я глаго́люща, бі́дния здра́ви, хроми́я ходя́щя і сліпи́я ви́дящя; і сла́вляху Бо́га Ізра́їлева.

Ісус же, покликавши учеників Своїх, сказав їм: шкода Мені людей, що вже три дні перебувають зі Мною і нічого їм їсти; відпустити ж їх голодними не хочу, щоб не ослабли в дорозі.

(Зач. 64) Ісу́с же призва́в ученики́ Своя́, рече́ (їм): милосе́рдую о наро́ді (сем), я́ко уже́ дні три присідя́ть Мні і не і́муть чесо́ я́сти; і отпусти́ти їх не я́дших не хощу́, да не ка́ко ослабі́ють на путі́.

Говорять Йому ученики Його: де ж нам у пустелі взяти стільки хліба, щоб нагодувати стільки народу?

І глаго́лаша Єму́ ученици́ Єго́: отку́ду нам в пусти́ні хлі́би толи́ці, я́ко да наси́титься толи́к наро́д?

Говорить їм Ісус: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім, і трохи риби.

І глаго́ла їм Ісу́с: коли́ко хлі́би і́мате? Они́ же рі́ша: седьм і ма́ло ри́биць.

Тоді звелів народові возлягти на землю.

І повелі́ наро́дом возлещи́ на землі́,

І, взявши сім хлібів та рибу і віддавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, а ученики — народові.

і приє́м седьм хлі́би і ри́би, хвалу́ возда́в преломи́ і даде́ ученико́м Свої́м, ученици́ же наро́дом.

І їли всі і наситились; і набрали сім повних кошиків залишків,

І ядо́ша всі і наси́тишася; і взя́ша ізби́тки укру́х, седьм ко́шниць іспо́лнь;

а тих, що їли, було чотири тисячі чоловіків, не рахуючи жінок та дітей.

я́дших же бя́ше чети́ре ти́сящі муже́й, ра́зві жен і діте́й.

І, відпустивши народ, Він сів у човен і прибув у межі Магдалинські.

І отпусти́в наро́ди, влі́зе в кора́бль і при́йде в преді́ли Магдали́нські.

І приступили до Нього фарисеї і саддукеї і, спокушаючи Його, просили показати їм знамення з неба.

(Зач. 65) І приступи́ша (к Нему́) фарисе́є і саддуке́є, іскуша́юще проси́ша Єго́ зна́меніє с небесе́ показа́ти їм.

Він же сказав їм у відповідь: увечері ви говорите: буде погода, бо небо червоне;

Он же отвіща́в рече́ їм: ве́черу би́вшу, глаго́лете: ве́дро, чермну́єтьбося не́бо;

А вранці: сьогодні негода, бо небо багряне. Лицеміри! Розпізнавати лице неба ви вмієте, а знамення часу не можете.

і у́тру: днесь зима́, чермну́єтьбося дряселу́я не́бо. Лицемі́ри, лице́ у́бо небесе́ умі́єте разсужда́ти, зна́меній же времено́м не мо́жете (іскуси́ти).

Рід лукавий і перелюбний знамення шукає, і знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка. І, залишивши їх, відійшов.

Род лука́в і прелюбоді́йний зна́менія і́щеть, і зна́меніє не да́сться єму́, то́кмо зна́меніє Іо́ни проро́ка. І оста́вль їх, оти́де.

Переправившись на той бік, ученики Його забули взяти хлібів.

І преше́дше ученици́ Єго́ на он пол, заби́ша хлі́би взя́ти.

Ісус сказав їм: пильнуйте і стережіться закваски фарисейської та саддукейської.

(Зач. 66) Ісу́с же рече́ їм: внемлі́те і блюді́теся от ква́са фарисе́йська і саддуке́йська.

Вони ж розмірковували над цим і говорили: ми ж хлібів не взяли.

Они́ же помишля́ху в себі́, глаго́люще: я́ко хлі́би не взя́хом.

Зрозумівши те, Ісус сказав їм: що помишляєте про себе, маловіри, що хлібів не взяли?

Разумі́в же Ісу́с рече́ їм: что ми́слите в себі́, малові́ри, я́ко хлі́би не взя́сте?

Хіба ще не розумієте і не пам’ятаєте про п’ять хлібів на п’ять тисяч, і скільки кошиків ви зібрали?

не у ли разумі́єте, ніже́ по́мните п'ять хлі́би п'яти́м ти́сящам, і коли́ко кош взя́сте?

Ані про сім хлібів на чотири тисячі, і скільки кошиків ви зібрали?

ні ли седьм хлі́би чети́рем ти́сящам, і коли́ко ко́шниць взя́сте?

Як не розумієте, що не про хліб сказав Я вам: стережіться закваски фарисейської та саддукейської?

ка́ко не разумі́єте, я́ко не о хлі́біх ріх вам внима́ти, (но) от ква́са фарисе́йська і саддуке́йська?

Тоді вони зрозуміли, що Він говорив їм стерегтися не хлібної закваски, а вчення фарисейського та саддукейського.

Тогда́ разумі́ша, я́ко не рече́ храни́тися от ква́са хлі́бнаго, но от уче́нія фарисе́йська і саддуке́йська.

Коли Ісус прийшов у землі Кесарії Филипової, то спитав учеників Своїх: за кого люди вважають Мене, Сина Людського?

(Зач. 67) Прише́д же Ісу́с во страни́ Кесарі́ї Фили́ппови, вопроша́ше ученики́ Своя́, глаго́ля: кого́ М'я глаго́лють челові́ци би́ти^*, Си́на Челові́чеськаго?

Вони відповіли: одні — за Іоана Хрестителя, другі — за Іллю, інші — за Єремію або за одного з пророків.

Они́ же рі́ша: о́ві у́бо Іоа́нна Крести́теля, іні́ї же Ілію́, друзі́ї же Ієремі́ю іли́ єди́наго от проро́к.

Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте?

Глагола їм (Ісу́с): ви же кого́ М'я глаго́лете би́ти^*?

Симон же Петро, відповідаючи, сказав: Ти є Христос, Син Бога Живого.

Отвіща́в же Си́мон Петр рече́: Ти єси́ Христо́с, Син Бо́га Жива́го.

Тоді Ісус сказав йому у відповідь: блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров^* відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах;

І отвіща́в Ісу́с рече́ єму́: блаже́н єси́, Си́моне, вар Іо́на, я́ко плоть і кров не яви́ тебі́, но Оте́ць Мой, І́же на небесі́х;

і Я кажу тобі: ти Петро^*, тобто «камінь», і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її.

і Аз же тебі́ глаго́лю, я́ко ти єси́ Петр, і на сем ка́мені сози́жду Це́рков Мою́, і врата́ а́дова не одолі́ють єй;

І дам тобі ключі Царства Небесного; і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах.

і дам ті ключі́ Ца́рства Небе́снаго; і є́же а́ще св'я́жеши на землі́, бу́деть св'я́зано на небесі́х; і є́же а́ще разріши́ши на землі́, бу́деть разріше́но на небесі́х.

Тоді Ісус наказав ученикам Своїм, щоб нікому не говорили, що Він є Ісус Христос.

(Зач. 68) Тогда́ запрети́ Ісу́с ученико́м Свої́м, да ні кому́же реку́ть, я́ко Сей єсть Ісу́с Христо́с.

З того часу Ісус почав відкривати Своїм ученикам, що Йому належить іти до Єрусалима і багато постраждати від старійшин і первосвящеників і книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.

Отто́лі нача́т Ісу́с ска́зовати ученико́м Свої́м, я́ко подоба́єть Єму́ іти́ во Ієрусали́м і мно́го пострада́ти от ста́рець, і архієре́й, і кни́жник, і убіє́ну би́ти, і в тре́тій день воста́ти.

І, відізвавши Його, Петро почав заперечувати Йому: будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою!

І поє́м Єго́ Петр, нача́т преріца́ти Єму́ глаго́ля: милосе́рд Ти, Го́споди; не і́мать би́ти Тебі́ сіє́.

Він же, обернувшись, сказав Петрові: відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське.

Он же обра́щся рече́ Петро́ві: іди́ за Мно́ю, сатано́, собла́зн Мі єси́; я́ко не ми́слиши я́же (суть) Бо́жия, но челові́чеськая.

Тоді Ісус сказав ученикам Своїм: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною.

(Зач. 69) Тогда́ Ісу́с рече́ ученико́м Свої́м: а́ще кто хо́щеть по Мні іти́, да отве́ржеться себе́ і во́зьметь крест свой і по Мні гряде́ть;

Бо хто хоче душу^* свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її.

І́же бо а́ще хо́щеть ду́шу свою́ спасти́, погуби́ть ю; і і́же а́ще погуби́ть ду́шу свою́ Мене́ ра́ди, обря́щеть ю;

Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?

Ка́я бо по́льза челові́ку, а́ще мир весь приобря́щеть, ду́шу же свою́ отщети́ть? Іли́ что дасть челові́к ізмі́ну за ду́шу свою́?

Бо прийде Син Людський у славі Отця Свого з ангелами Своїми і тоді віддасть кожному за ділами його.

прийти́ бо і́мать Син Челові́чеський во сла́ві Отця́ Своєго́ со а́нгели Свої́ми, і тогда́ возда́сть кому́ждо по дія́нієм єго́;

Істинно кажу вам: є деякі з тих, що стоять тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Сина Людського, що гряде в Царстві Своїм.

амі́нь глаго́лю вам, (я́ко) суть ні́ції от зді стоя́щих, і́же не і́муть вкуси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дять Си́на Челові́чеськаго гряду́ща во Ца́рствії Своє́м.

Коли минуло шість днів, Ісус взяв Петра, Якова та Іоана, брата його, і вивів їх на високу гору одних,

(Зач. 70) І по днех шести́х поя́т Ісу́с Петра́, і Іа́кова, і Іоа́нна, бра́та єго́, і возведе́ їх на гору́ високу́ єди́ни,

і преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло.

і преобрази́ся пред ни́ми; і просвіти́ся лице́ Єго́, я́ко со́лнце, ри́зи же Єго́ би́ша біли́, я́ко світ.

І ось явилися їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з Ним.

І се, яви́стася їм Моїсе́й і Ілія́, с Ним глаго́люща.

При цьому Петро сказав Ісусові: Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі.

Отвіща́в же Петр рече́ (ко) Ісу́сові: Го́споди, добро́ єсть нам зді би́ти; а́ще хо́щеши, сотвори́м зді три сі́ни, Тебі́ єди́ну, і Моїсе́йові єди́ну, і єди́ну Ілії́.

Поки він говорив це, ясна хмара осінила їх, і ось голос з хмари говорить: Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте.

Єще́ (же) єму́ глаго́лющу, се, о́блак сві́тел осіни́ їх; і се, глас із о́блака глаго́ля: Сей єсть Син Мой возлю́бленний, о Не́мже благоволи́х. Того́ послу́шайте.

І, почувши, ученики впали ниць і дуже полякались.

І сли́шавше ученици́ падо́ша ни́ці і убоя́шася зіло́.

Але Ісус підійшов, доторкнувся до них і сказав: встаньте і не бійтеся.

І присту́пль Ісу́с прикосну́ся їх і рече́: воста́ніте і не бо́йтеся.

Звівши ж очі свої, вони нікого не побачили, тільки одного Ісуса.

Возве́дше же о́чі свої́, ні кого́же ви́діша, то́кмо Ісу́са єди́наго.

І коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: нікому не говоріть про це видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих.

І сходя́щим їм с гори́, запові́да їм Ісу́с, глаго́ля: ні кому́же пові́діте виді́нія, до́ндеже Син Челові́чеський із ме́ртвих воскре́снеть.

І спитали Його ученики Його: чому ж книжники говорять, що Іллі належить прийти раніш?

(Зач. 71) І вопроси́ша Єго́ ученици́ Єго́, глаго́люще: что у́бо кни́жници глаго́лють, я́ко Ілії́ подоба́єть прийти́ пре́жде?

Ісус сказав їм у відповідь: так, Ілля прийде раніш і все приготує;

Ісу́с же отвіща́в рече́ їм: Ілія́ у́бо при́йдеть пре́жде і устро́їть вся;

але кажу вам, що Ілля вже прийшов, і його не впізнали, і зробили з ним, як хотіли. Так і Син Людський має постраждати від них.

глаго́лю же вам, я́ко Ілія́ уже́ при́йде, і не позна́ша єго́, но сотвори́ша о нем, єли́ка восхоті́ша; та́ко і Син Челові́чеський і́мать пострада́ти от них.

Тоді ученики зрозуміли, що він говорив їм про Іоана Хрестителя.

Тогда́ разумі́ша ученици́, я́ко о Іоа́нні Крести́телі рече́ їм.

Коли вони прийшли до народу, то підійшов до Нього чоловік і, ставши перед Ним на коліна,

(Зач. 72) І прише́дшим їм к наро́ду, приступи́ к Нему́ челові́к, кла́няяся Єму́

сказав: Господи! Помилуй сина мого; бо він на новий місяць біснується і тяжко страждає, бо часто кидається в огонь і часто у воду.

і глаго́ля: Го́споди, поми́луй си́на моєго́, я́ко на но́ви мі́сяці бісну́ється і злі стра́ждеть; мно́жицею бо па́даєть во огнь і мно́жицею в во́ду;

Я приводив його до учеників Твоїх, та вони не змогли зцілити його.

і приведо́х єго́ ко ученико́м Твої́м, і не возмого́ша єго́ ісціли́ти.

Ісус же, відповідаючи, сказав: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами, доки терпітиму вас? Приведіть його до Мене сюди.

Отвіща́в же Ісу́с рече́: о, ро́де неві́рний і развраще́нний, доко́лі бу́ду с ва́ми? Доко́лі терплю́ вам? Приведі́те мі єго́ сі́мо.

І заборонив йому Ісус, і біс вийшов з нього; і отрок зцілився у ту ж мить.

І запрети́ єму́ Ісу́с, і ізи́де із него́ біс; і ісцілі́ о́трок от часа́ того́.

Тоді ученики, приступивши до Ісуса на самоті, сказали: чому ми не змогли вигнати його?

Тогда́ присту́пльше ученици́ ко Ісу́су на єди́ні, рі́ша: почто́ ми не возмого́хом ізгна́ти єго́?

Ісус же сказав їм: через невір’я ваше. Бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас.

Ісу́с же рече́ їм: за неві́рствіє ва́ше; амі́нь бо глаго́лю вам: а́ще і́мате ві́ру я́ко зе́рно гору́шно, рече́те горі́ сей: прейди́ отсю́ду та́мо, і пре́йдеть; і нічто́же невозмо́жно бу́деть вам;

Цей же рід виганяється тільки молитвою і постом.

сей же род не ісхо́дить, то́кмо моли́твою і посто́м.

Під час перебування їх у Галилеї, Ісус сказав їм: Син Людський буде виданий в руки людям,

Живу́щим же їм в Галиле́ї, рече́ їм Ісу́с: пре́дан і́мать би́ти Син Челові́чеський в ру́ці челові́ком,

і уб’ють Його, і на третій день воскресне. І вони дуже засмутилися.

і убію́т Єго́, і в тре́тій день воста́неть. І ско́рбні би́ша зіло́.

Коли ж вони прийшли до Капернаума, то підійшли до Петра збирачі дидрахм^* і сказали: чи не дасть Учитель ваш дидрахми?

(Зач. 73) Прише́дшим же їм в Капернау́м, приступи́ша приє́млющії дідра́хми к Петро́ві і рі́ша: Учи́тель ваш не дасть ли дідра́хми?

Він говорить: так. І коли увійшов він у дім, то Ісус, випередивши його, сказав: як тобі здається, Симоне, царі землі з кого беруть мито або податки: зі своїх синів чи з чужих?

Глаго́ля: єй. І єгда́ вни́де в дом, предвари́ єго́ Ісу́с, глаго́ля: что ті мни́ться, Си́моне? Ца́ріє зе́мстії от ки́їх приє́млють да́ні іли́ кинсо́н? От свої́х ли сино́в, іли́ от чужи́х?

Петро говорить Йому: з чужих. Ісус сказав йому: отже, сини вільні;

Глаго́ла єму́ Петр: от чужи́х. Рече́ єму́ Ісу́с: у́бо свобо́дни суть си́нове;

але, щоб нам не спокусити їх, піди до моря, закинь вудку, і першу спійману рибу візьми, відкрий їй рот і знайдеш статир^*, візьми його і віддай їм за Мене і за себе.

но да не соблазни́м їх, шед на мо́ре, ве́рзи у́дицю, і, ю́же пре́жде і́меши ри́бу, возьми́; і отве́рз уста́ єй, обря́щеши стати́р^*; той взем даждь їм за М'я і за ся.

У той час ученики приступили до Ісуса і кажуть: хто більший у Царстві Небесному?

(Зач. 74) В той час приступи́ша ученици́ ко Ісу́су, глаго́люще: кто у́бо бо́лій єсть в Ца́рствії Небе́снім?

Ісус, покликавши дитя, поставив його посеред них

І призва́в Ісу́с отроча́, поста́ви є посреді́ їх

і сказав: істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне.

і рече́: амі́нь глаго́лю вам, а́ще не обратите́ся і бу́дете я́ко ді́ти, не вни́дете в Ца́рство Небе́сноє;

Отже, хто упокориться, як дитя це, той і більший у Царстві Небесному.

і́же у́бо смири́ться я́ко отроча́ сіє́, той єсть бо́лій во Ца́рствії Небе́снім;

І хто прийме одне таке дитя в ім’я Моє, той Мене приймає;

і і́же а́ще при́йметь отроча́ таково́ во і́м'я Моє́, Мене́ приє́млеть;

а хто спокусить одного з малих цих, що вірують у Мене, тому краще було б, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопили його в морській глибині.

а і́же а́ще соблазни́ть єди́наго ма́лих сих, ві́рующих в М'я, у́не єсть єму́, да обі́ситься же́рнов осе́льський на ви́ї єго́, і пото́неть в пучи́ні морсті́й.

Горе світові від спокус, бо потрібно, щоб прийшли спокуси; але горе такій людині, через яку спокуса приходить.

Го́ре ми́ру от собла́зн; ну́жда бо єсть прийти́ собла́зном; оба́че го́ре челові́ку тому́, і́мже собла́зн прихо́дить.

Якщо рука твоя чи нога твоя спокушає тебе, відсічи її і кинь від себе: краще тобі ввійти в життя без руки чи без ноги, ніж, дві руки і дві ноги маючи, бути вкинутим у вогонь вічний.

А́ще ли рука́ твоя́ іли́ нога́ твоя́ соблажня́єть тя, отсіци́ ю і ве́рзи от себе́; добрі́йше ті єсть вни́ти в живо́т хро́му іли́ бі́дну [без руки́], не́же дві ру́ці і дві но́зі іму́щу вве́ржену би́ти во огнь ві́чний;

Коли око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе: краще тобі з одним оком у життя увійти, аніж з двома очима бути вкинутим у геєну вогненну.

і а́ще о́ко твоє́ соблажня́єть тя, ізми́ є і ве́рзи от себе́; добрі́йше ті єсть со єди́нім о́ком в живо́т вни́ти, не́же дві о́ці іму́щу вве́ржену би́ти в геє́нну о́гненную.

Стережіться, щоб ви не зневажили жодного з цих малих: бо кажу вам, що ангели їхні на небесах повсякчас бачать лице Отця Мого Небесного.

(Зач. 75) Блюді́те, да не пре́зрите єди́наго (от) ма́лих сих; глаго́лю бо вам, я́ко а́нгели їх на небесі́х ви́ну ви́дять лице́ Отця́ Моєго́ Небе́снаго.

Бо Син Людський прийшов знайти і спасти загибле.

При́йде бо Син Челові́чеський (взиска́ти і) спасти́ поги́бшаго.

Як вам здається, коли буде в якогось чоловіка сто овець, і одна з них заблукає, чи не покине він у горах дев’яносто дев’ять і не піде шукати ту, що заблукала?

Что вам мни́ться? А́ще бу́деть ні́коєму челові́ку сто ове́ць, і заблу́дить єди́на от них, не оста́вить ли де́в'ятьдесят і де́в'ять в гора́х і шед і́щеть заблу́ждшия?

І якщо трапиться знайти її, істинно кажу вам, він радіє за неї більше, ніж за дев’яносто дев’ять, що не заблукали.

і а́ще бу́деть [приключи́ться] обрісти́ ю, амі́нь глаго́лю вам, я́ко ра́дується о ней па́че, не́же о дев'яти́десятих і дев'яти́ не заблу́ждших.

Так само немає волі Отця вашого Небесного, щоб загинув один з малих цих.

Та́ко ність во́ля пред Отце́м ва́шим Небе́сним, да поги́бнеть єди́н от ма́лих сих.

Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і викрий його між тобою і ним одним. Якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого.

А́ще же согріши́ть к тебі́ брат твой, іди́ і обличи́ єго́ между́ тобо́ю і тім єди́нім; а́ще тебе́ послу́шаєть, приобрі́л єси́ бра́та Твоєго́;

Якщо ж тебе не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося кожне слово.

а́ще ли тебе́ не послу́шаєть, поїми́ с собо́ю єще́ єди́наго іли́ два, да при усті́х двою́ іли́ тріє́х свиді́телей ста́неть всяк глаго́л;

Якщо ж не послухає їх, скажи церкві; якщо ж і церкви не послухає, то нехай він буде тобі як язичник і митар.

а́ще же не послу́шаєть їх, пові́ждь це́ркві; а́ще же і це́рков преслу́шаєть, бу́ди тебі́ я́коже язи́чник і мита́р.

Істинно кажу вам: що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі.

(Зач. 76) Амі́нь (бо) глаго́лю вам: єли́ка а́ще св'я́жете на землі́, бу́дуть св'я́зана на небесі́; і єли́ка а́ще разрішите́ на землі́, бу́дуть разріше́на на небесі́х.

Істинно також кажу вам: якщо двоє з вас дійдуть згоди на землі просити про всяку річ, то, чого б вони не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного;

Па́ки амі́нь глаго́лю вам, я́ко а́ще два от вас совіща́єта на землі́ о вся́цій ве́щі, єя́же а́ще про́сита, бу́деть ї́ма от Отця́ Моєго́, І́же на Небесі́х;

бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них.

іді́же бо єста́ два іли́ тріє́ со́брані во і́м'я Моє́, ту єсьм посреді́ їх.

Тоді Петро підійшов до Нього і сказав: Господи, скільки разів прощати брату моєму, який згрішить проти мене? Чи до семи разів?

Тогда́ присту́пль к Нему́ Петр рече́: Го́споди, колькра́ти а́ще согріши́ть в м'я брат мой, і отпущу́ ли єму́ до седьм крат?

Ісус говорить йому: не кажу тобі — до семи, але до сімдесяти разів по сім.

Глаго́ла єму́ Ісу́с: не глаго́лю тебі́: до седьм крат, но до се́дьмдесят крат седмери́цею.

Тому Царство Небесне подібне до царя, який захотів порахуватися з рабами своїми;

(Зач. 77) Сего́ ра́ди уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє челові́ку царю́, і́же восхоті́ стяза́тися о словесі́ с раби́ свої́ми.

коли він почав рахуватися, привели до нього одного боржника, який винен був йому десять тисяч талантів^*;

Наче́ншу же єму́ стяза́тися, приведо́ша єму́ єди́наго должника́ тьмо́ю тала́нт;

а оскільки він не мав чим заплатити, то господар звелів продати його, і жінку його, і дітей, і все, що він мав, і віддати.

не іму́щу же єму́ возда́ти, повелі́ ї госпо́дь єго́ прода́ти, і жену́ єго́, і ча́да, і вся, єли́ка імі́яше, і отда́ти.

Тоді раб той упав і, кланяючись йому, говорив: господарю, потерпи мені, і все тобі віддам.

Пад у́бо раб той, кла́няшеся єму́, глаго́ля: го́споди, потерпи́ на мні, і вся ті возда́м.

Господар змилосердився над рабом тим, простив його і борг відпустив йому.

Милосе́рдовав же госпо́дь раба́ того́, прости́ єго́ і долг отпусти́ єму́.

Раб же той, вийшовши, зустрів одного з товаришів своїх, який був винен йому сто динаріїв^*, і, схопивши його, душив і казав: віддай мені, що винен.

Ізше́д же раб той, обрі́те єди́наго (от) клевре́т свої́х, і́же бі до́лжен єму́ стом пі́нязь; і єм єго́ давля́ше, глаго́ля: отда́ждь мі, і́мже (мі) єси́ до́лжен.

Тоді товариш його впав до ніг його, благав його і говорив: потерпи мені, і все віддам тобі.

Пад у́бо клевре́т єго́ на но́зі єго́, моля́ше єго́, глаго́ля: потерпи́ на мні, і вся возда́м ті.

Але той не захотів, а повів і посадив його у в’язницю, доки не віддасть боргу.

Он же не хотя́ше, но вед всади́ єго́ в темни́цю, до́ндеже возда́сть до́лжноє.

Товариші його, побачивши таке, дуже засмутилися і, прийшовши, розповіли своєму господареві все, що сталося.

Ви́дівше же клевре́ти єго́ би́вшая, сжа́лиша си зіло́ і прише́дше сказа́ша господи́ну своєму́ вся би́вшая.

Тоді господар покликав його і каже: рабе лукавий! Весь той борг я простив тобі, бо ти ублагав мене.

Тогда́ призва́в єго́ господи́н єго́, глаго́ла єму́: ра́бе лука́вий, весь долг он отпусти́х тебі́, поне́же умоли́л м'я єси́;

Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе?

не подоба́ше ли і тебі́ поми́ловати клевре́та твоєго́, я́коже і аз тя поми́ловах?

І, розгнівавшись, господар віддав його мучителям, доки не віддасть йому всього боргу.

І прогні́вався госпо́дь єго́, предаде́ єго́ мучи́телем, до́ндеже возда́сть весь долг свой.

Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його.

Та́ко і Оте́ць мой Небе́сний сотвори́ть вам, а́ще не отпустите́ ки́йждо бра́ту своєму́ от серде́ць ва́ших прегріше́нія їх.

Коли Ісус скінчив слова ці, то вийшов з Галилеї і прийшов у землі Юдейські, що за Йорданом.

І бисть, єгда́ сконча́ Ісу́с словеса́ сія́, пре́йде от Галиле́ї і при́йде в преді́ли Іуде́йськія об он пол Іорда́на.

За Ним пішло багато людей, і Він зцілив їх там.

І по Нем ідо́ша наро́ди мно́зі, і ісціли́ їх ту.

І приступили до Нього фарисеї і, спокушаючи Його, говорили Йому: чи за всяку провину дозволено чоловікові розводитися з жінкою своєю?

(Зач. 78) І приступи́ша к Нему́ фарисе́є іскуша́юще Єго́ і глаго́лаша Єму́: а́ще досто́їть челові́ку пусти́ти жену́ свою́ по вся́цій вині́?

Він сказав їм у відповідь: чи не читали ви, що Той, Хто створив на початку, чоловіком і жінкою створив їх?

Он же отвіща́в рече́ їм: ні́сте ли чли, я́ко сотвори́вий іскони́, му́жеський пол і же́нський сотвори́л я єсть?

І сказав: заради цього залишить чоловік батька свого й матір і з’єднається з жінкою своєю, і будуть обоє однією плоттю.

І рече́: сего́ ра́ди оста́вить челові́к отця́ (своєго́) і ма́тер і приліпи́ться к жені́ своє́й, і бу́дета о́ба в плоть єди́ну,

Тож вони вже не двоє, але одна плоть. Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає.

я́коже ктому́ ні́ста два, но плоть єди́на; є́же у́бо Бог сочета́, челові́к да не разлуча́єть.

Вони кажуть Йому: чому ж Мойсей заповідав дати розвідний лист і відпустити її?

Глаго́лаша єму́: что у́бо Моїсе́й запові́да да́ти кни́гу распу́стную і отпусти́ти ю?

Він говорить їм: Мойсей через жорстокість серця вашого дозволив вам розводитися з жінками вашими; а спочатку не було так.

Глаго́ла їм: я́ко Моїсе́й по жестосе́рдію ва́шему повелі́ вам пусти́ти жени́ ва́ша; ізнача́ла же не бисть та́ко;

Я ж кажу вам: хто розведеться з жінкою своєю, за винятком вини перелюбу, і візьме шлюб з іншою, той перелюбствує; і хто одружиться з відпущеною, той чинить перелюб.

глаго́лю же вам, я́ко і́же а́ще пу́стить жену́ свою́, ра́зві словесе́ прелюбоді́йна, і ожени́ться іно́ю, прелюби́ твори́ть; і женя́йся пущени́цею прелюби́ ді́єть.

Ученики Його говорять Йому: якщо така повинність чоловіка перед жінкою, то краще не женитись.

Глаго́лаша Єму́ ученици́ Єго́: а́ще та́ко єсть вина́ челові́ку с жено́ю, лу́чше єсть не жени́тися.

Він каже їм: не всі сприймають це слово, а кому дано.

Он же рече́ їм: не всі вміща́ють словесе́ сего́, но ї́мже дано́ єсть;

Бо є скопці, що з утроби матері народилися такими; і є скопці, які оскоплені людьми; і є скопці, котрі самі себе зробили скопцями заради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить.

суть бо скопці́, і́же із чре́ва ма́терня роди́шася та́ко; і суть скопці́, і́же скопи́шася от челові́к; і суть скопці́, і́же іскази́ша са́мі себе́ Ца́рствія ра́ди Небе́снаго; моги́й вмісти́ти да вмісти́ть.

Тоді привели до Нього дітей, щоб Він поклав на них руки і помолився, ученики ж не дозволяли їм.

Тогда́ приведо́ша к Нему́ ді́ти, да ру́ці возложи́ть на них і помо́литься; ученици́ же запрети́ша їм.

Але Ісус сказав: облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне.

Ісу́с же рече́ їм: оста́віте діте́й і не возбраня́йте їм прийти́ ко Мні; такови́х бо єсть Ца́рство Небе́сноє.

І, поклавши на них руки, пішов звідти.

І возло́жь на них ру́ці, оти́де отту́ду.