|
Євангеліє від Марка
|
Євангеліє від Марка
|
|
Глава 1
|
Глава 1
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 1) Зача́ло Єва́нгелія Ісу́са Христа́, Си́на Бо́жия, | Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого. |
|
2
|
2
|
| я́коже єсть пи́сано во проро́ціх: се, Аз посила́ю а́нгела Моєго́ пред лице́м Твої́м, і́же угото́вить путь Твой пред Тобо́ю. | Як написано у пророків: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою. |
|
3
|
3
|
| Глас вопію́щаго в пусти́ні: угото́вайте путь Госпо́день, пра́ви творі́те стезі́ Єго́. | Глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому. |
|
4
|
4
|
| Бисть Іоа́нн крестя́й в пусти́ні і пропові́дая креще́ніє покая́нія во отпуще́ніє гріхо́в. | Явився Іоан, який хрестив у пустелі і проповідував хрещення на покаяння для відпущення гріхів. |
|
5
|
5
|
| І ісхожда́ше к нему́ вся Іуде́йськая страна́ і Ієрусали́мляне; і креща́хуся всі во Іорда́ні ріці́ от него́, іспові́дающе гріхи́ своя́. | І виходили до нього з усієї країни Юдейської і єрусалимляни; і всі хрестилися в річці Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої. |
|
6
|
6
|
| Бі же Іоа́нн оболче́н власи́ вельблу́жді, і по́яс усме́н о чреслі́х єго́, і яди́й акри́ди і мед ди́вій. | Іоан же носив одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх і їв акриди* та дикий мед. |
|
7
|
7
|
| І пропові́даше, глаго́ля: гряде́ть Крі́плій мене́ вслід мене́, Єму́же нісьм досто́їн прекло́нься разріши́ти реме́нь сапо́г Єго́; | І проповідував, кажучи: гряде Сильніший за мене слідом за мною, Якому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінь взуття Його. |
|
8
|
8
|
| аз у́бо крести́х ви водо́ю, Той же крести́ть ви Ду́хом Святи́м. | Я хрестив вас водою, а Він хреститиме вас Духом Святим. |
|
9
|
9
|
| (Зач. 2) І бисть во о́ніх днех, при́йде Ісу́с от Назаре́та Галиле́йськаго і крести́ся от Іоа́нна во Іорда́ні. | І сталось у ті дні, прийшов Ісус із Назарета галилейського і хрестився від Іоана в Йордані. |
|
10
|
10
|
| І а́біє восходя́ от води́, ви́ді разводя́щася небеса́ і Ду́ха, я́ко го́луба, сходя́ща Нань. | І коли виходив з води, зараз же побачив Іоан небеса, що розкривалися, і Духа, Який, мов голуб, сходив на Нього. |
|
11
|
11
|
| І глас бисть с небесе́: Ти єси́ Син Мой возлю́бленний, о Не́мже благоволи́х. | І голос був з небес: Ти Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління. |
|
12
|
12
|
| І а́біє Дух ізведе́ Єго́ в пусти́ню. | Негайно після того Дух веде Його в пустелю. |
|
13
|
13
|
| І бі ту в пусти́ні дній чети́редесять, іскуша́єм сатано́ю, і бі со звірми́; і а́нгели служа́ху Єму́. | І пробув Він там у пустелі сорок днів, спокушуваний сатаною, і був із звірами; і ангели служили Йому. |
|
14
|
14
|
| По преда́нії же Іоа́ннові, при́йде Ісу́с в Галіле́ю, пропові́дая Єва́нгеліє Ца́рствія Бо́жия | Після того ж, як виданий був Іоан, прийшов Ісус до Галилеї, проповідуючи Євангеліє Царства Божого |
|
15
|
15
|
| і глаго́ля, я́ко іспо́лнися вре́м'я і прибли́жися Ца́рствіє Бо́жиє: пока́йтеся і ві́руйте во Єва́нгеліє. | і кажучи, що настав час і наблизилося Царство Боже: покайтеся і віруйте в Євангеліє. |
|
16
|
16
|
| (Зач. 3) Ходя́ же при мо́рі Галиле́йстім, ви́ді Си́мона і Андре́я, бра́та (того́) Си́мона, вмета́юща мре́жі в мо́ре, бі́ста бо ри́баря. | Проходячи ж біля моря Галилейського, побачив Симона і Андрія, брата Симонового, що закидали неводи в море, бо вони були рибалками. |
|
17
|
17
|
| І рече́ ї́ма Ісу́с: прийді́та вслід Мене́, і сотворю́ вас би́ти ловця́ челові́ком. | І сказав їм Ісус: ідіть за Мною, і Я зроблю, що ви будете ловцями людей. |
|
18
|
18
|
| І а́біє оста́вльша мре́жі своя́, по Нем ідо́ста. | І вони відразу ж, покинувши свої сіті, пішли за Ним. |
|
19
|
19
|
| І преше́д ма́ло отту́ду, узрі́ Іа́кова Зеведе́йова і Іоа́нна, бра́та єго́, і та в кораблі́ стро́яща мре́жа; | І, пройшовши звідтіля трохи, Він побачив Якова Зеведеєвого і Іоана, брата його, які також були у човні, лагодили сіті; |
|
20
|
20
|
| і а́біє воззва́ я. І оста́вльша отця́ своєго́ Зеведе́я в кораблі́ с нає́мники, по Нем ідо́ста. | і зараз же покликав їх. І вони, залишивши батька свого Зеведея в човні з наймитами, пішли за Ним. |
|
21
|
21
|
| І внидо́ша в Капернау́м; і а́біє в субо́ти вшед в со́нмище, уча́ше. | І приходять до Капернаума; і незабаром у суботу увійшов Він у синагогу і навчав. |
|
22
|
22
|
| І дивля́хуся о уче́нії Єго́; бі бо учя́ їх, я́ко власть іми́й, і не я́ко кни́жници. | І дивувалися вченню Його; бо Він учив їх, як Такий, що має владу, а не як книжники. |
|
23
|
23
|
| (Зач. 4) І бі в со́нмищі їх челові́к в ду́сі нечи́сте, і воззва́, | І був у синагозі їхній чоловік, який мав у собі духа нечистого, і закричав: |
|
24
|
24
|
| глаго́ля: оста́ви, что нам і Тебі́, Ісу́се Назаряни́не? Прише́л єси́ погуби́ти нас; вім Тя, кто єси́, — Святи́й Бо́жий. | облиш, що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас! Знаю Тебе, хто Ти, — Святий Божий. |
|
25
|
25
|
| І запрети́ єму́ Ісу́с, глаго́ля: умолчи́ і ізи́ди із него́. | І заборонив йому Ісус, кажучи: замовкни і вийди з нього. |
|
26
|
26
|
| І стрясе́ єго́ дух нечи́стий, і возопи́ гла́сом вели́ким, і ізи́де із него́. | І стряс його дух нечистий і, скрикнувши гучним голосом, вийшов з нього. |
|
27
|
27
|
| І ужасо́шася всі, я́коже стяза́тися їм к себі́, глаго́лющим: что єсть сіє́? (і) что уче́ніє но́воє сіє́, я́ко по о́бласті і духово́м нечи́стим вели́ть, і послу́шають Єго́? | І вжахнулися всі так, що один одного питали: що це, що це за нове вчення, що Він владно і духам нечистим наказує, і вони слухаються Його? |
|
28
|
28
|
| Ізи́де же слух Єго́ а́біє во всю страну́ Галиле́йську. | І враз розійшлися про Нього чутки по всій країні Галилейській. |
|
29
|
29
|
| (Зач. 5) І а́біє із со́нмища ізше́дше, прийдо́ша в дом Си́монов і Андре́йов, со Іа́ковом і Іоа́нном. | Вийшовши невдовзі з синагоги, прийшли до господи Симона і Андрія, з Яковом та Іоаном. |
|
30
|
30
|
| Те́ща же Си́монова лежа́ше огне́м жего́ма; і а́біє глаго́лаша Єму́ о ней. | Теща ж Симонова лежала в гарячці; і зразу сказали Йому про неї. |
|
31
|
31
|
| І присту́пль воздви́же ю, єм за ру́ку єя́; і оста́ви ю огнь а́біє, і служа́ше їм. | І, підійшовши, Він підняв її, взявши її за руку; і гарячка зараз же залишила її, і вона почала слугувати їм. |
|
32
|
32
|
| По́зді же би́вшу, єгда́ захожда́ше со́лнце, приноша́ху к Нему́ вся неду́жния і бісни́я. | Надвечір, коли заходило сонце, приносили до Нього всіх недужих і біснуватих. |
|
33
|
33
|
| І бі весь град собра́лся к две́рем. | І все місто зібралося біля дверей. |
|
34
|
34
|
| І ісціли́ мно́гі злі стра́ждущия разли́чними неду́ги; і бі́си мно́гі ізгна́, і не оставля́ше глаго́лати бі́си, я́ко ві́дяху Єго́ Христа́ су́ща. | І Він зцілив багатьох, що страждали всякими недугами; вигнав багатьох бісів, і не дозволяв бісам говорити, що вони знають, що Він Христос. |
|
35
|
35
|
| (Зач. 6) І у́тро, но́щі су́щей зіло́, воста́в ізи́де, і і́де в пу́сто мі́сто, і ту моли́тву ді́яше. | А вранці, ще затемна, вставши, вийшов і пішов у безлюдне місце і там молився. |
|
36
|
36
|
| І гна́ша Єго́ Си́мон і і́же с Ним; | І поспішили за Ним Симон і ті, що були з Ним, |
|
37
|
37
|
| і обрі́тше Єго́, глаго́лаша Єму́, я́ко всі Тебе́ і́щуть. | і, знайшовши Його, кажуть Йому: всі Тебе шукають. |
|
38
|
38
|
| І глаго́ла їм: і́дем в бли́жнія ве́сі і гра́ди, да і та́мо пропові́м; на сіє́ бо ізидо́х. | Він говорить їм: ходімо в найближчі села та міста, щоб Мені і там проповідувати; бо Я для того прийшов. |
|
39
|
39
|
| І бі пропові́дая на со́нмищих їх, во всей Галиле́ї, і бі́си ізгоня́. | І Він проповідував у синагогах їхніх по всій Галилеї і виганяв бісів. |
|
40
|
40
|
| І при́йде к Нему́ прокаже́н, моля́ Єго́ і на колі́ну припада́я пред Ним, і глаго́ля Єму́, я́ко, а́ще хо́щеши, мо́жеши м'я очи́стити. | Приходить до Нього прокажений і, благаючи Його та падаючи перед Ним на коліна, говорить Йому: якщо хочеш, можеш мене очистити. |
|
41
|
41
|
| Ісу́с же милосе́рдовав, просте́р ру́ку, косну́ся єго́, і глаго́ла єму́: хощу́, очи́стися. | Ісус, змилосердившись над ним, простягнув руку, доторкнувся до нього і сказав йому: хочу, очисться. |
|
42
|
42
|
| І ре́кшу єму́, а́біє оти́де от него́ прокаже́ніє, і чист бисть. | І як тільки сказав, зараз же зійшла з нього проказа, і він став чистим. |
|
43
|
43
|
| І запре́щ єму́, а́біє ізгна́ єго́; | І, заборонивши йому, негайно відіслав його. |
|
44
|
44
|
| і глаго́ла єму́: блюди́, нікому́же нічесо́же рци; но шед покажи́ся ієре́єві і принеси́ за очище́ніє твоє́, я́же повелі́ Моїсе́й, во свиді́тельство їм. | І сказав йому: гляди ж, нікому нічого не кажи, але піди покажись священикові і принеси за очищення твоє, що повелів Мойсей, — на свідчення їм. |
|
45
|
45
|
| Он же ізше́д нача́т пропові́дати мно́го і проноси́ти сло́во, я́коже ктому́ не мощи́ Єму́ я́ві во град вни́ти; но вні в пусти́х мі́стіх бі. І прихожда́ху к Нему́ отвсю́ду. | А він, вийшовши, почав розголошувати і розповідати про подію, яка сталася, так що Ісус не міг уже явно ввійти до міста, але перебував зовні, в безлюдних місцях. І приходили до Нього звідусіль. |
|
Глава 2
|
Глава 2
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 7) І вни́де па́ки в Капернау́м по днех; і сли́шано бисть, я́ко в дому́ єсть. | Коли через кілька днів знову прийшов до Капернаума, пішла чутка, що Він у домі. |
|
2
|
2
|
| І а́біє собра́шася мно́зі, я́коже ктому́ не вмеща́тися ні при две́рех; і глаго́лаше їм сло́во. | Зразу ж зібралося багато людей, так що вже не вміщалися біля дверей, і Він говорив їм слово. |
|
3
|
3
|
| І прийдо́ша к Нему́ нося́ще разсла́бленна [жи́лами], носи́ма чети́рми; | І прийшли до Нього з розслабленим, якого несли четверо. |
|
4
|
4
|
| і не могу́щим прибли́житися к Нему́ наро́да ра́ди, откри́ша покро́в, іді́же бі, і прокопа́вше сві́сиша одр, на не́мже разсла́бленний лежа́ше. | І, не маючи можливости наблизитись до Нього через народ, розкрили покрівлю дому, де Він був, і, розібравши її, спустили постіль, на якій лежав розслаблений. |
|
5
|
5
|
| Ви́дів же Ісу́с ві́ру їх, глаго́ла разсла́бленному: ча́до, отпуща́ються тебі́ грісі́ твої́. | Ісус, побачивши віру їхню, говорить розслабленому: чадо, відпускаються тобі гріхи твої. |
|
6
|
6
|
| Бя́ху же ні́ції от кни́жник ту сідя́ще і помишля́юще в сердця́х свої́х: | Були там деякі з книжників, що сиділи і помишляли в серцях своїх: |
|
7
|
7
|
| что Сей та́ко глаго́леть хули́? Кто мо́жеть оставля́ти гріхи́, то́кмо єди́н Бог? | чому Цей так богохулить? Хто може прощати гріхи, крім одного Бога? |
|
8
|
8
|
| І а́біє разумі́в Ісу́с ду́хом Свої́м, я́ко та́ко ті́ї помишля́ють в себі́, рече́ їм: что сія́ помишля́єте в сердця́х ва́ших? | Ісус, відразу зрозумівши духом Своїм, що вони так помишляють у собі, сказав їм: навіщо так помишляєте в серцях ваших? |
|
9
|
9
|
| Что єсть удо́біє? Рещи́ разсла́бленному: отпуща́ються тебі́ грісі́? Іли́ рещи́: воста́ни, і возьми́ одр твой і ходи́? | Що легше — сказати розслабленому: прощаються тобі гріхи? Чи сказати: встань, візьми постіль свою і ходи? |
|
10
|
10
|
| Но да уві́сте, я́ко власть і́мать Син Челові́чеський на землі́ отпуща́ти гріхи́; глаго́ла разсла́бленному: | Та щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, — говорить розслабленому: |
|
12
|
12
|
| І воста́ а́біє, і взем одр, ізи́де пред всі́ми, я́ко диви́тися всім і сла́вити Бо́га, глаго́лющим, я́ко ніколи́же та́ко ви́діхом. | Він зараз же встав і, взявши постіль, вийшов перед усіма, так що всі дивувались і прославляли Бога, кажучи: ніколи ще такого ми не бачили. |
|
13
|
13
|
| (Зач. 8) І ізи́де па́ки к мо́рю; і весь наро́д ідя́ше к Нему́, і уча́ше їх. | І вийшов Ісус знову до моря; і весь народ пішов до Нього, і учив їх. |
|
14
|
14
|
| І мимогря́дий ви́ді Леві́ю Алфе́йова, сідя́ща на ми́тниці, і глаго́ла єму́: по Мні гряди́. І воста́в вслід Єго́ і́де. | Проходячи, побачив Він Левія Алфеєвого, що сидів на митниці, і сказав йому: йди за Мною. І той, вставши, пішов за Ним. |
|
15
|
15
|
| І бисть возлежа́щу Єму́ в дому́ єго́, і мно́зі митарі́ і грі́шници возлежа́ху со Ісу́сом і со ученики́ Єго́; бя́ху бо мно́зі, і по Нем ідо́ша. | І коли Ісус возлежав у господі його, возлежали з Ним і ученики Його і багато митарів та грішників; бо багато їх було, і вони йшли за Ним. |
|
16
|
16
|
| І кни́жници і фарисе́є, ви́дівше Єго́ яду́ща с митарі́ і грі́шники, глаго́лаху ученико́м Єго́: что я́ко с митарі́ і грі́шники ясть і піє́ть? | Книжники й фарисеї, побачивши, що Він їсть з митарями і грішниками, говорили ученикам Його: як це Він їсть і п’є з митарями і грішниками? |
|
17
|
17
|
| І сли́шав Ісу́с глаго́ла їм: не тре́бують здра́вії врача́, но боля́щії; не прийдо́х призва́ти пра́ведники, но грі́шники на покая́ніє. | Почувши це, Ісус говорить їм: не здорові потребують лікаря, але хворі; Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння. |
|
18
|
18
|
| (Зач. 9) І бя́ху ученици́ Іоа́ннови і фарісе́йстії постя́щеся. І прийдо́ша і глаго́лаша Єму́: почто́ ученици́ Іоа́ннови і фарисе́йстії постя́ться, а Твої́ ученици́ не постя́ться? | Учні Іоанові та фарисейські постили. Приходять до Нього і кажуть: чому учні Іоанові та фарисейські постять, а Твої ученики не постять? |
|
19
|
19
|
| І рече́ їм Ісу́с: єда́ мо́гуть си́нове бра́чнії, до́ндеже жени́х с ни́ми єсть, пости́тися? Єли́ко вре́м'я с собо́ю і́муть жениха́, не мо́гуть пости́тися; | І сказав їм Ісус: чи можуть постити гості весільні, коли з ними жених? Доки з ними жених, не можуть постити. |
|
20
|
20
|
| при́йдуть же дні́є, єгда́ оти́меться от них жени́х, і тогда́ постя́ться в ти́я дні; | Прийдуть же дні, коли заберуть від них жениха, і тоді поститимуть у ті дні. |
|
21
|
21
|
| і нікто́же приложе́нія пла́та небі́лена пришива́єть к ри́зі ве́тсі: а́ще ли же ні, во́зьметь коне́ць єго́ но́воє от ве́тхаго [отто́ргнеть приставле́ніє єго́ но́воє (ні́что) от ве́тхаго], і го́рша дира́ бу́деть: | І ніхто не пришиває латки з нової тканини до старої одежі: інакше нове відірветься від старого, і ще гірша дірка буде. |
|
22
|
22
|
| і нікто́же влива́єть вина́ но́ва в мі́хи ве́тхі: а́ще ли же ні, просади́ть вино́ но́воє мі́хи, і вино́ проліє́ться, і мі́сі поги́бнуть; но вино́ но́воє в мі́хи но́ви влія́ти [подоба́єть]. | І ніхто не вливає вина молодого в міхи старі: інакше молоде вино прорве міхи, і вино витече, і міхи пропадуть; але вино молоде треба вливати в міхи нові. |
|
23
|
23
|
| (Зач. 10) І бисть мимоходи́ти Єму́ в субо́ти сквозі́ сі́янія, і нача́ша ученици́ Єго́ путь твори́ти, востерза́юще кла́си. | І довелося Йому в суботу проходити через посіви, і ученики Його дорогою почали рвати колоски. |
|
24
|
24
|
| І фарисе́є глаго́лаху Єму́: виждь, что творя́ть в субо́ти, єго́же не досто́їть? | І фарисеї сказали Йому: дивись, що вони роблять у суботу, чого не слід робити. |
|
25
|
25
|
| І Той глаго́лаше їм: ні́сте ли ніколи́же чли, что сотвори́ Дави́д, єгда́ тре́бованіє імі́ і взалка́ сам і і́же с ним? | Він сказав їм: невже ви ніколи не читали, що зробив Давид, коли мав потребу, бо зголоднів сам і ті, що були з ним? |
|
26
|
26
|
| Ка́ко вни́де в дом Бо́жий при Авіафа́рі архієре́ї, і хлі́би предложе́нія сніде́, ї́хже не достоя́ше я́сти то́кмо ієре́єм, і даде́ і су́щим с ним? | Як увійшов він у дім Божий за первосвященика Авиафара і їв хліби принесення, яких не повинен їсти ніхто, крім священиків, і дав тим, що були з ним? |
|
27
|
27
|
| І глаго́лаше їм: субо́та челові́ка ра́ди бисть, а не челові́к субо́ти ра́ди; | І сказав їм: субота для людини, а не людина для суботи; |
|
28
|
28
|
| ті́мже госпо́дь єсть Син Челові́чеський і субо́ті. | тому Син Людський є господар і суботи. |
|
Глава 3
|
Глава 3
|
|
1
|
1
|
| І вни́де па́ки в со́нмище; і бі та́мо челові́к, су́ху іми́й ру́ку. | І знов увійшов до синагоги. І там був чоловік, який мав усохлу руку. |
|
2
|
2
|
| І назира́ху Єго́, а́ще в субо́ти ісціли́ть єго́, да Нань возглаго́лють. | І стежили за Ним, чи не зцілить його в суботу, щоб звинуватити Його. |
|
3
|
3
|
| І глаго́ла челові́ку су́ху іму́щему ру́ку: ста́ни посреді́. | Він же говорить чоловікові, котрий мав усохлу руку: стань посередині. |
|
4
|
4
|
| І глаго́ла їм: досто́їть ли в субо́ти добро́ твори́ти, іли́ зло твори́ти? Ду́шу спасти́, іли́ погуби́ти? Они́ же молча́ху. | А їм говорить: чи годиться в суботу добро робити, чи зло робити — душу спасти чи загубити? Вони ж мовчали. |
|
5
|
5
|
| І воззрі́в на них со гні́вом, скорб'я́ о окамене́нії серде́ць їх, глаго́ла челові́ку: простри́ ру́ку твою́. І простре́; і утверди́ся рука́ єго́ ціла́, я́ко друга́я. | І, глянувши на них з гнівом, засмучений закам’янілістю сердець їхніх, каже чоловікові: простягни руку твою. Він простягнув, і стала рука його здорова, як друга. |
|
6
|
6
|
| (Зач. 11) І ізше́дше фарисе́є, а́біє со іродіа́ни сові́т творя́ху Нань, ка́ко Єго́ погуб'я́ть. | Фарисеї, вийшовши, зразу ж радилися з іродіанами проти Нього, як би погубити Його. |
|
7
|
7
|
| Ісу́с же оти́де со ученики́ Свої́ми к мо́рю; і мног наро́д от Галиле́ї по Нем і́де, і от Іуде́ї, | Але Ісус з учениками Своїми відійшов до моря; і за Ним пішло багато народу з Галилеї, Юдеї, |
|
8
|
8
|
| і от Ієрусали́ма, і от Ідуме́ї, і со о́наго по́лу Іорда́на. І от Ти́ра і Сидо́на мно́жество мно́гоє, сли́шавше, єли́ка творя́ше, [і] прийдо́ша к Нему́. | з Єрусалима, Ідумеї, з-за Йордану; та з Тира й Сидона, почувши, що Він робив, йшли до Нього у великій кількості. |
|
9
|
9
|
| І рече́ ученико́м Свої́м, да кора́бль бу́деть у Него́ наро́да ра́ди, да не стужа́ють Єму́. | І сказав ученикам Своїм, щоб приготували для Нього човен, через багатолюдність, аби не тіснилися до Нього. |
|
10
|
10
|
| Мно́гі бо ісціли́, я́коже напада́ти на Него́, да Єму́ прико́снуться, єли́ці імія́ху ра́ни. | Бо багатьох Він зцілив, тому ті, які мали рани, кидалися до Нього, щоб торкнутися Його. |
|
11
|
11
|
| І ду́сі нечи́стії, єгда́ ви́дяху Єго́, припада́ху к Нему́ і зва́ху, глаго́люще, я́ко Ти єси́ Син Бо́жий. | І духи нечисті, коли бачили Його, падали перед Ним і кричали: Ти Син Божий. |
|
12
|
12
|
| І мно́го преща́ше їм, да не явле́на Єго́ сотворя́ть. | Та Він суворо забороняв їм, щоб не робили Його відомим. |
|
13
|
13
|
| (Зач. 12) І взи́де на гору́ і призва́, ї́хже хотя́ше Сам; і прийдо́ша к Нему́. | Потім зійшов на гору і покликав до Себе, кого Сам хотів; і прийшли до Нього. |
|
14
|
14
|
| І сотвори́ двана́десяте, да бу́дуть с Ним, і да посила́єть їх пропові́дати, | І обрав з них дванадцять, щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь, |
|
15
|
15
|
| і імі́ти власть ціли́ти неду́ги і ізгони́ти бі́си; | і щоб вони мали владу зціляти від недуг і виганяти бісів. |
|
16
|
16
|
| і нарече́ Си́мону і́м'я Петр, | І поставив Симона, давши йому ім’я Петро, |
|
17
|
17
|
| і Іа́кова Зеведе́йова, і Іоа́нна, бра́та Іа́ковля: і нарече́ ї́ма імена́ Воанерге́с, є́же єсть си́на гро́мова, | Якова Зеведеєвого та Іоана, брата Якова, давши їм імення Воанергес, тобто «сини громові», |
|
18
|
18
|
| і Андре́я, і Фили́ппа, і Варфоломе́я, і Матфе́я, і Фому́, і Іа́кова Алфе́йова, і Фадде́я, і Си́мона Канані́та, | Андрія, Филипа, Варфоломія, Матфея, Фому, Якова Алфеєвого, Фадея, Симона Кананіта |
|
19
|
19
|
| і Іу́ду Іскаріо́тськаго, і́же і предаде́ Єго́. | та Іуду Іскаріотського, який і зрадив Його. |
|
20
|
20
|
| (Зач. 13) І прийдо́ша в дом; і собра́ся па́ки наро́д, я́ко не мощи́ їм ні хлі́ба я́сти. | Приходять у дім; і знову збирається народ, так що їм неможливо було і хліба їсти. |
|
21
|
21
|
| І сли́шавше і́же бя́ху у Него́, ізидо́ша, да і́муть Єго́, глаго́лаху бо, я́ко неі́стов єсть. | І, почувши, ті, хто був у Нього, пішли взяти Його, бо говорили, що Він не при собі. |
|
22
|
22
|
| І кни́жници, і́же от Ієрусали́ма низше́дшії, глаго́лаху, я́ко Веєльзеву́ла і́мать і я́ко о кня́зі бісо́встім ізго́нить бі́си. | А книжники, які прийшли з Єрусалима, говорили, що Він має в Собі Вельзевула і що силою бісівського князя виганяє бісів. |
|
23
|
23
|
| І призва́в їх, в при́тчах глаго́лаше їм: ка́ко мо́жеть сатана́ сатану́ ізгони́ти? | І, покликавши їх, говорив їм притчами: як може сатана виганяти сатану? |
|
24
|
24
|
| І а́ще ца́рство на ся разділи́ться, не мо́жеть ста́ти ца́рство то; | Якщо царство розділиться само в собі, не може встояти царство те. |
|
25
|
25
|
| і а́ще дом на ся разділи́ться, не мо́жеть ста́ти дом той; | І якщо дім розділиться сам у собі, не може встояти дім той. |
|
26
|
26
|
| і а́ще сата́на воста́ на ся сам і разділи́ся, не мо́жеть ста́ти, но коне́ць і́мать. | І якщо сатана повстав сам на себе і розділився, не може встояти, але прийшов кінець його. |
|
27
|
27
|
| Нікто́же мо́жеть сосу́ди крі́пкаго, вшед в дом єго́, расхи́тити, а́ще не пе́рвіє крі́пкаго св'я́жеть, і тогда́ дом єго́ расхи́тить. | Ніхто, ввійшовши в дім сильного, не може пограбувати речей його, якщо раніш не зв’яже сильного, і тоді розграбує дім його. |
|
28
|
28
|
| (Зач. 14) Амі́нь глаго́лю вам, я́ко вся отпу́стяться согріше́нія сино́м челові́чеським, і хуле́нія, єли́ка а́ще восхуля́ть; | Істинно кажу вам: простяться синам людським усі гріхи та хули, якими б вони не хулили; |
|
29
|
29
|
| а і́же восху́лить на Ду́ха Свята́го, не і́мать отпуще́нія во ві́ки, но пови́нен єсть ві́чному суду́. | хто ж хулитиме Духа Святого, тому не буде прощення довіку, але підлягає він вічному осуду. |
|
30
|
30
|
| Зане́ глаго́лаху: ду́ха нечи́стаго і́мать. | Бо ж говорили: в Ньому нечистий дух. |
|
31
|
31
|
| Прийдо́ша у́бо Ма́ти і бра́тія Єго́, і вні стоя́ще посла́ша к Нему́, зову́ще Єго́. | Прийшли Мати і брати Його і, стоячи надворі, послали до Нього покликати Його. |
|
32
|
32
|
| І сідя́ше наро́д о́крест Єго́. Рі́ша же Єму́: се Ма́ти Твоя́ і бра́тія Твоя́ [і сестри́ Твоя́] вні і́щуть Тебе́. | Навколо Нього сидів народ. І сказали Йому: ось Мати Твоя і брати Твої і сестри Твої надворі, шукають Тебе. |
|
33
|
33
|
| І отвіща́ ім, глаго́ля: кто єсть ма́ти Моя́, іли́ бра́тія Моя́? | І відповів їм: хто мати Моя і брати Мої? |
|
34
|
34
|
| І согля́дав о́крест Себе́ сідя́щия, глаго́ла: се, ма́ти Моя́ і бра́тія Моя́; | І, поглянувши довкола Себе на тих, що сиділи, сказав: ось мати Моя і брати Мої; |
|
35
|
35
|
| і́же бо а́ще сотвори́ть во́лю Бо́жию, сей брат Мой і сестра́ Моя́ і ма́ти (Мі) єсть. | бо хто творитиме волю Божу, той брат Мій, і сестра Моя, і мати Моя. |
|
Глава 4
|
Глава 4
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 15) І па́ки нача́т учи́ти при мо́рі; і собра́ся к Нему́ наро́д мног, я́коже Самому́ влі́зшу в кора́бль, сіді́ти в мо́рі; і весь наро́д при мо́рі на землі́ бя́ше. | І знову почав навчати біля моря; і зібралося до Нього багато народу, так що Він увійшов у човен і сидів на морі; а весь народ був біля моря на землі. |
|
2
|
2
|
| І уча́ше їх при́тчами мно́го і глаго́лаше їм во уче́ніії Своє́м: | І багато вчив їх притчами, і в навчанні Своєму говорив їм: |
|
3
|
3
|
| сли́шіте: се, ізи́де сі́яй сі́яти; | слухайте, ось вийшов сівач сіяти; |
|
4
|
4
|
| і бисть єгда́ сі́яше, о́во паде́ при путі́, і прийдо́ша пти́ці, і позоба́ша є; | і, коли сіяв, трапилося, що одне зерно впало при дорозі, і налетіли птахи і видзьобали його. |
|
5
|
5
|
| друго́є же паде́ при ка́мені, іді́же не ім'я́ше землі́ мно́ги, і а́біє прозябе́, зане́ не ім'я́ше глубини́ земни́я: | Інше ж упало на кам’янисте місце, де небагато було землі; і скоро зійшло, бо земля була неглибока. |
|
6
|
6
|
| со́лнцю же возсія́вшу присвя́де, і зане́ не ім'я́ше ко́рене, і́зсше; | Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, не маючи коріння, засохло. |
|
7
|
7
|
| і друго́є паде́ в те́рнії, і взи́де те́рніє, і подави́ є, і плода́ не даде́: | Ще інше впало в терня; і виросло терня, і заглушило зерно, і воно не дало плоду. |
|
8
|
8
|
| і друго́є паде́ на землі́ до́брій, і дая́ше плод восходя́щ і расту́щ, і припло́доваше на три́десять, і на шестьдеся́т, і на сто. | А інше впало на добру землю і дало плід, який зійшов і виріс; і вродило в тридцять, в шістдесят і в стократ. |
|
9
|
9
|
| І глаго́лаше: імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить. | І сказав їм: хто має вуха слухати, нехай слухає! |
|
10
|
10
|
| (Зач. 16) Єгда́ же бисть єди́н, вопроси́ша Єго́, і́же бя́ху с Ним, со обімана́десяте о при́тчі. | Коли ж залишився на самоті, то ті, що були з Ним разом з дванадцятьма, запитали Його про притчу. |
|
11
|
11
|
| І глаго́лаше їм: вам єсть дано́ ві́дати та́йни Ца́рствія Бо́жия, о́нім же вні́шним в при́тчах вся бива́ють, | І сказав їм: вам дано знати тайни Царства Божого, а тим, зовнішнім, усе буває в притчах, |
|
12
|
12
|
| да ви́дяще ви́дять, і не у́зрять; і сли́шаще сли́шать, і не разумі́ють; да не когда́ обратя́ться, і оста́в'яться їм грісі́. | так що вони своїми очима дивляться, і не бачать; своїми вухами чують, і не розуміють, та й не навернуться, щоб відпустились їм гріхи. |
|
13
|
13
|
| І глаго́ла їм: не ві́сте ли при́тчі сея́? І ка́ко вся при́тчі уразумі́єте? | І говорить їм: не розумієте цієї притчі? Як же вам зрозуміти всі притчі? |
|
14
|
14
|
| Сі́яй, сло́во сі́єть. | Сівач слово сіє. |
|
15
|
15
|
| Сі́ї же суть, і́же при путі́, іді́же сі́ється сло́во, і єгда́ усли́шать, а́біє прихо́дить сатана́ і оте́млеть сло́во сі́янноє в сердця́х їх. | Посіяне при дорозі означає тих, у яких сіється слово, але, як тільки почують слово, зараз же приходить сатана і забирає слово, посіяне в серцях їхніх. |
|
16
|
16
|
| І сі́ї суть тако́жде і́же на ка́менних сі́ємії, і́же єгда́ усли́шать сло́во, а́біє с ра́достію приє́млють є; | Так само і посіяне на камені означає тих, які, коли почують слово, зразу з радістю сприймають його, |
|
17
|
17
|
| і не і́муть коре́нія в себі́, но привре́менні суть; та́же би́вшей печа́лі іли́ гоне́нію словесе́ ра́ди, а́біє соблажня́ються. | але не мають у собі кореня і непостійні; а потім, коли настане скорбота або гоніння за слово, відразу спокушаються. |
|
18
|
18
|
| А сі́ї суть, і́же в те́рнії сі́ємії, сли́шащії сло́во; | Посіяне між терням означає тих, що слухають слово, |
|
19
|
19
|
| і печа́лі ві́ка сего́, і лесть бога́тства, і о про́чих по́хоті входя́щия подавля́ють сло́во, і безпло́дно бива́єть. | але в яких турботи віку цього, спокуси багатством та інші пожадання, увійшовши в них, заглушують слово, і воно безплідним буває. |
|
20
|
20
|
| І сі́ї суть, і́же на землі́ до́брій сі́яннії, і́же сли́шать сло́во і приє́млють, і пло́дствують на три́десять, і на шестьдеся́т, і на сто. | А посіяне на добрій землі означає тих, що слухають слово і приймають, і приносять плід один у тридцять, другий в шістдесят, інший в стократ. |
|
21
|
21
|
| І глаго́лаше їм: єда́ світи́льник прихо́дить [вжига́ють], да под спу́дом положа́ть єго́ іли́ под одро́м? Не да ли на сві́щниці положе́н бу́деть? | І сказав їм: чи для того приносять світильник, щоб поставити під посудину або під ліжко? Чи не для того, щоб поставити на свічнику? |
|
22
|
22
|
| ність бо та́йно, є́же не яви́ться, ніже́ бисть потає́но, но да при́йдеть в явле́ніє; | Нема нічого таємного, що не стало б явним, і нічого не буває захованого, що не виявилося б. |
|
23
|
23
|
| а́ще кто і́мать у́ші сли́шати, да сли́шить. | Коли хто має вуха слухати, нехай слухає! |
|
24
|
24
|
| (Зач. 17) І глаго́лаше їм: блюді́те что сли́шите: в ню́же мі́ру мі́рите, возмі́риться вам, і приложи́ться вам сли́шащим; | І сказав їм: дотримуйтесь того, що чуєте: якою мірою міряєте, такою відмірено буде вам, тим, що слухають. |
|
25
|
25
|
| і́же бо а́ще і́мать, да́сться єму́, а і́же не і́мать, і є́же і́мать, оти́меться от него́. | Бо хто має, тому дасться; а хто не має, у того відніметься і те, що має. |
|
26
|
26
|
| І глаго́лаше: та́ко єсть [і] Ца́рствіє Бо́жиє, я́коже челові́к вмета́єть сі́м'я в зе́млю, | І сказав: Царство Боже подібне до того, як коли чоловік кине насіння в землю; |
|
27
|
27
|
| і спить, і востає́ть но́щію і дні́ю, і сі́м'я прозяба́єть і расте́ть, я́коже не вість он; | і чи спить, чи встає вночі та вдень, а насіння сходить і росте, а як — не знає він. |
|
28
|
28
|
| от себе́ бо земля́ плоди́ть пре́жде траву́, пото́м клас, та́же ісполня́єть пшени́цю в кла́сі; | Земля бо сама з себе родить спочатку стебло, потім колос, далі повне зерно в колосі. |
|
29
|
29
|
| єгда́ же созрі́єть плод, а́біє по́слеть серп, я́ко наста́ жа́тва. | Коли ж достигне плід, негайно посилає серп, бо настали жнива. |
|
30
|
30
|
| І глаго́лаше: чесому́ уподо́бим Ца́рствіє Бо́жиє? Іли́ ко́єй при́тчі приложи́м є? | І сказав: до чого уподібнимо Царство Боже? Або якою притчею зобразимо його? |
|
31
|
31
|
| я́ко зе́рно гору́шично, є́же єгда́ всі́яно бу́деть в землі́, мні́є всіх сі́мен єсть земни́х; | Воно — мов зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, дрібніше за всяке насіння на землі. |
|
32
|
32
|
| і єгда́ всі́яно бу́деть, возраста́єть, і бива́єть бо́ліє всіх зе́лій, і твори́ть ві́тві ве́лія, я́ко мощи́ под сі́нію єго́ пти́цям небе́сним вита́ти. | А коли посіяне, сходить і стає більше від усякого зілля та дає таке велике гілля, що під тінню його можуть укриватися птахи небесні. |
|
33
|
33
|
| І такови́ми при́тчами мно́гими глаго́лаше їм сло́во, я́коже можа́ху сли́шати. | І такими багатьма притчами проповідував їм слово, скільки вони могли слухати. |
|
34
|
34
|
| Без при́тчі же не глаго́лаше їм словесе́; осо́б же ученико́м Свої́м сказа́ше вся. | Без притчі ж не говорив їм; а ученикам на самоті пояснював усе. |
|
35
|
35
|
| (Зач. 18) І глаго́ла їм в той день, ве́черу би́вшу: пре́йдем на он пол. | І сказав їм увечері того ж дня: переправимось на той бік. |
|
36
|
36
|
| І отпу́щше наро́ди, поя́ша Єго́ я́коже бі в кораблі́; і іні́ї же кораблі́ бя́ху с Ним. | І, відпустивши народ, узяли Його, як Він був у човні; і з Ним були інші човни. |
|
37
|
37
|
| І бисть бу́ря ві́трена вели́ка; во́лни же влива́хуся в кора́бль, я́ко уже́ погружа́тися єму́. | І знялась велика буря; хвилі били в човен так, що він уже наповнювався водою. |
|
38
|
38
|
| І бі Сам на кормі́ на возгла́вниці сп'я. І возбуди́ша Єго́ і глаго́лаша Єму́: Учи́телю, не ради́ши ли, я́ко погиба́єм? | А Він спав на кормі на підголівнику. Його розбудили і говорять Йому: Учителю, невже Тобі байдуже, що ми гинемо? |
|
39
|
39
|
| І воста́в запрети́ ві́тру і рече́ мо́рю: молчи́, преста́ни. І уле́же вітр, і бисть тишина́ ве́лія. | І, вставши, Він заборонив вітрові і сказав морю: умовкни, перестань. І стих вітер, і настала велика тиша. |
|
40
|
40
|
| І рече́ їм: что та́ко страшли́ві єсте́? Ка́ко не і́мате ві́ри? | І сказав їм: чого ви такі боязкі? Чому не маєте віри? |
|
41
|
41
|
| І убоя́шася стра́хом ве́ліїм і глаго́лаху друг ко дру́гу: кто у́бо Сей єсть, я́ко і вітр, і мо́ре послу́шають Єго́? | І страх великий напав на них, і говорили між собою: Хто ж Цей, що і вітер, і море слухають Його? |
|
Глава 5
|
Глава 5
|
|
1
|
1
|
| (Зач.19) І прийдо́ша на он пол мо́ря, во страну́ Гадари́нськую. | І прийшли на другий берег моря, в країну Гадаринську. |
|
2
|
2
|
| І ізлі́зшу Єму́ із корабля́, а́біє срі́те Єго́ от гробо́в челові́к в ду́сі нечи́сті, | І коли вийшов Він з човна, зразу зустрів Його чоловік, який вийшов з гробів і мав духа нечистого; |
|
3
|
3
|
| і́же жили́ще ім'я́ше во гробі́х, і ні вери́гами нікто́же можа́ше єго́ св'яза́ти; | він жив у гробах, і ніхто не міг його зв’язати, навіть ланцюгами, |
|
4
|
4
|
| зане́ єму́ мно́гажди пу́ти і у́жі [желі́зни] св'я́зану су́щу, і растерза́тися от него́ у́жем [желі́зним] і пу́том сокруша́тися; і нікто́же можа́ше єго́ уму́чити [укроти́ти]; | бо багато разів він був скований кайданами та ланцюгами, але розривав ланцюги і розбивав залізні кайдани, і ніхто не мав сили приборкати його. |
|
5
|
5
|
| і ви́ну нощ і день во гробі́х і в гора́х бі, вопія́ і толки́йся ка́менієм. | Завжди, вночі та вдень, був він у гробах і в горах, кричав та бився об каміння. |
|
6
|
6
|
| Узрі́в же Ісу́са іздале́ча, тече́ і поклони́ся Єму́, | Побачивши ж Ісуса здаля, прибіг і поклонився Йому. |
|
7
|
7
|
| і возопи́в гла́сом ве́ліїм, рече́: что мні і Тебі́, Ісу́се, Си́не Бо́га Ви́шняго? Заклина́ю Тя Бо́гом, не му́чи мене́. | І, скрикнувши гучним голосом, сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене! |
|
8
|
8
|
| Глаго́лаше бо єму́: ізи́ди, ду́ше нечи́стий, от челові́ка. | Бо Ісус сказав йому: вийди, душе нечистий, з цього чоловіка. |
|
9
|
9
|
| І вопроша́ше єго́: что ті єсть і́м'я? І отвіща́ глаго́ля: легео́н і́м'я мні, я́ко мно́зі єсьми́. | І спитав його: як твоє ім’я? І він сказав у відповідь: легіон ім’я моє, бо багато нас. |
|
10
|
10
|
| І моли́ша Єго́ мно́го, да не по́слеть їх вні страни́. | І благав Його вельми, щоб не висилав їх геть з країни тієї. |
|
11
|
11
|
| Бі же ту при горі́ ста́до свино́є ве́ліє пасо́мо. | Паслось же там біля гори велике стадо свиней. |
|
12
|
12
|
| І моли́ша Єго́ всі бі́си, глаго́люще: посли́ ни во свинія́, да в ня вни́дем. | І благали Його всі біси, кажучи: пошли нас у свиней, щоб нам увійти в них. |
|
13
|
13
|
| І повелі́ їм а́біє Ісу́с. І ізше́дше ду́сі нечи́стії, внидо́ша во свинія́; і устреми́ся ста́до по бре́гу в мо́ре, бя́ху же я́ко дві ти́сящі, і утопа́ху в мо́рі. | Ісус відразу повелів їм. І, вийшовши, духи нечисті увійшли в свиней; і кинулося стадо з кручі в море, а їх було близько двох тисяч; і потонули в морі. |
|
14
|
14
|
| Пасу́щії же свинія́ біжа́ша і возвісти́ша во гра́ді і в се́ліх. І ізидо́ша ви́діти, что єсть би́вшеє. | Пастухи ж свиней побігли і розказали у місті і в селах. І жителі вийшли подивитись, що сталося. |
|
15
|
15
|
| І прийдо́ша ко Ісу́сові, і ви́діша біснова́вшагося сідя́ща і оболче́на і сми́сляща, імі́вшаго легео́н; і убоя́шася. | Приходять до Ісуса і бачать, що біснуватий, в якому був легіон, сидить — і одягнений, і при здоровому розумі; і злякалися. |
|
16
|
16
|
| Пові́даша же їм ви́дівшії, ка́ко бисть бісно́му, і о свинія́х. | Очевидці ж розказали їм про те, як це сталося з біснуватим, і про свиней. |
|
17
|
17
|
| І нача́ша моли́ти Єго́ отити́ от преді́л їх. | І почали благати Його, щоб відійшов від меж їхніх. |
|
18
|
18
|
| І влі́зшу Єму́ в кора́бль, моля́ше Єго́ біснова́вийся, даби́ бил с Ним. | І коли Він увійшов у човен, колишній біснуватий просив Його, щоб бути з Ним. |
|
19
|
19
|
| Ісу́с же не даде́ єму́, но рече́ єму́: іди́ в дом твой ко твої́м і возвісти́ їм, єли́ка ті Госпо́дь сотвори́ і поми́лова тя. | Але Ісус не дозволив йому, а сказав: йди додому до своїх і розкажи їм, що створив з тобою Господь і як помилував тебе. |
|
20
|
20
|
| І і́де і нача́ пропові́дати в десяти́ гра́діх, єли́ка сотвори́ єму́ Ісу́с. І всі дивля́хуся. | І пішов, і почав проповідувати у Десятиградді про те, що сотворив з ним Ісус; і всі дивувалися. |
|
21
|
21
|
| (Зач. 20) І преше́дшу Ісу́су в кораблі́ па́ки на он пол, собра́ся наро́д мног о Нем [к Нему́]. І бі при мо́рі. | Коли Ісус знову переправився в човні на той бік, зібралося до Нього багато народу; Він був біля моря. |
|
22
|
22
|
| І се, при́йде єди́н от архісинаго́г, і́менем Іаі́р, і ви́дів Єго́, паде́ при ногу́ Єго́ | І ось приходить один з начальників синагоги на ім’я Іаїр і, побачивши Його, падає до ніг Його |
|
23
|
23
|
| і моля́ше Єго́ мно́го, глаго́ля, я́ко дщи моя́ на кончи́ні єсть; да прише́д возложи́ши на ню ру́ці, я́ко да спасе́ться і жива́ бу́деть. | і дуже благає Його, кажучи: дочка моя при смерті; прийди і поклади на неї руки, щоб вона видужала і залишилася жива. |
|
24
|
24
|
| І і́де с Ним; (Зач. 21) і по Нем ідя́ху наро́ди мно́зі і угнета́ху Єго́. | Ісус пішов з ним. За Ним йшло багато народу, і тиснули на Нього. |
|
25
|
25
|
| І жена́ ні́кая су́щи в точе́нії кро́ве літ двана́десяте, | Якась жінка, що хворіла на кровотечу дванадцять років, |
|
26
|
26
|
| і мно́го пострада́вши от мног враче́в, і ізда́вши своя́ вся, і ні єди́ния по́льзи обрі́тши, но па́че в го́ршеє прише́дши; | багато потерпіла від багатьох лікарів, і витратила все, що було в неї, і не дістала ніякого полегшення, але їй стало ще гірше, — |
|
27
|
27
|
| сли́шавши о Ісу́сі, прише́дши в наро́ді созади́, прикосну́ся ри́зі Єго́; | почувши про Ісуса, підійшла ззаду в натовпі і доторкнулась до одягу Його, |
|
28
|
28
|
| глаго́лаше бо, я́ко, а́ще прикосну́ся ри́зам Єго́, спасе́на бу́ду. | бо говорила: якщо доторкнусь хоч до одежі Його, то видужаю. |
|
29
|
29
|
| І а́біє ізся́кну істо́чник кро́ве єя́; і разумі́ [ощути́] ті́лом, я́ко ісцілі́ от ра́ни. | І зразу припинилась у неї кровотеча; і вона відчула тілом, що зцілилася від недуги. |
|
30
|
30
|
| І а́біє Ісу́с разумі́ в Себі́ си́лу ізше́дшую от Него́, (і) обра́щся в наро́ді, глаго́лаше: кто прикосну́ся ри́зам Мої́м? | І негайно Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила, звернувся до народу і сказав: хто доторкнувся до одежі Моєї? |
|
31
|
31
|
| І глаго́лаху Єму́ ученици́ Єго́: ви́диши наро́д угнета́ющ Тя, і глаго́леши: кто прикосну́ся Мні? | Ученики сказали Йому: Ти бачиш, що натовп тисне на Тебе, і говориш: хто доторкнувся до Мене? |
|
32
|
32
|
| І обгля́даше ви́діти сотво́ршую сіє́. | Але Він оглядався навкруги, щоб бачити ту, яка зробила це. |
|
33
|
33
|
| Жена́ же убоя́вшися і трепе́щущи, ві́дящи, є́же бисть єй, при́йде і припаде́ к Нему́ і рече́ Єму́ всю і́стину. | Жінка ж, знаючи, що з нею сталося, зі страхом і трепетом підійшла, впала перед Ним і сказала Йому всю правду. |
|
34
|
34
|
| Он же рече́ єй: дщи, ві́ра твоя́ спасе́ тя; іди́ в ми́рі і бу́ди ціла́ от ра́ни твоєя́. | Він же сказав їй: дочко, віра твоя спасла тебе. Іди з миром і будь здорова від недуги твоєї. |
|
35
|
35
|
| Єще́ Єму́ глаго́лющу, (і) прийдо́ша от архісинаго́га, глаго́люще, я́ко дщи твоя́ у́мре; что єще́ дви́жеши Учи́теля? | Коли він ще говорив це, приходять від начальника синагоги і кажуть: дочка твоя померла; чого ще турбуєш Учителя? |
|
36
|
36
|
| Ісу́с же а́біє сли́шав сло́во глаго́лемоє, глаго́ла архісинаго́гові: не бо́йся, то́кмо ві́руй. | Але Ісус, почувши ці слова, зразу говорить начальникові синагоги: не бійся, тільки віруй. |
|
37
|
37
|
| І не оста́ви по Себі́ ні єди́наго іти́, то́кмо Петра́, і Іа́кова, і Іоа́нна, бра́та Іа́ковля. | І не дозволив нікому йти за Собою, крім Петра, Якова та Іоана, брата Якова. |
|
38
|
38
|
| І при́йде в дом архісинаго́гов і ви́ді молву́, пла́чущияся і крича́щия мно́го. | І прийшов у дім начальника синагоги і бачить тривогу і тих, що плакали та дуже голосили. |
|
39
|
39
|
| І вшед глаго́ла їм: что мо́лвите і пла́четеся? Отрокови́ця ність умерла́, но спить. | І, увійшовши, говорить їм: чого тривожитесь і плачете? Дівчина не вмерла, а спить. |
|
40
|
40
|
| І руга́хуся Єму́. Он же ізгна́в вся, поя́т отця́ отрокови́ці і ма́тер, і і́же (бі́ху) с Ним, і вни́де, іді́же бі отрокови́ця лежа́щи. | І глузували з Нього. Він же, виславши всіх, бере з Собою батька й матір дівчини і тих, що були з Ним, і входить туди, де лежала дівчина. |
|
41
|
41
|
| І єм за ру́ку отрокови́цю, глаго́ла єй: таліфа́ ку́мі, є́же єсть сказа́ємо: діви́це, тебі́ глаго́лю, воста́ни. | І, взявши дівчину за руку, каже їй: «таліфа, кумі», що значить: дівчино, тобі кажу, встань. |
|
42
|
42
|
| І а́біє воста́ діви́ця і хожда́ше; бі бо літ двоюна́десяте. І ужасо́шася у́жасом ве́ліїм. | В ту ж мить дівчина встала і почала ходити, бо була років дванадцяти. І всі, хто бачив, жахнулися від дива великого. |
|
43
|
43
|
| І запрети́ їм мно́го, да нікто́же уві́сть сего́, і рече́: даді́те єй я́сти. | І Він суворо наказав їм, щоб ніхто про це не знав, і сказав: дайте їй їсти. |
|
Глава 6
|
Глава 6
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 22) І ізи́де отту́ду і при́йде во оте́чествіє своє́; і по Нем ідо́ша ученици́ Єго́. | І вийшов звідти Він, і прийшов у Свою батьківщину, і за Ним ішли ученики Його. |
|
2
|
2
|
| І би́вшей субо́ті, нача́т на со́нмищи учи́ти. І мно́зі сли́шащії дивля́хуся, глаго́люще: отку́ду Сему́ сія́? І что прему́рость да́нная Єму́, і си́ли такови́ рука́ма Єго́ бива́ють? | Коли настала субота, Він почав навчати в синагозі; і багато з тих, хто слухав, дивуючись, говорили: звідки в Ньому це? Що за премудрість дана Йому, і що за сили в руках Його? |
|
3
|
3
|
| Не Сей ли єсть текто́н, Син Марі́їн, брат же Іа́кову і Іосі́ї і Іу́ді і Си́мону? І не сестри́ ли Єго́ зді (суть) в нас? І блажня́хуся о Нем. | Хіба не тесля Він, син Марії, брат Якова, Іосії, Іуди і Симона? Чи не тут, між нами, Його сестри? І спокушалися через Нього. |
|
4
|
4
|
| Глаго́лаше же їм Ісу́с, я́ко ність проро́к без че́сти, то́кмо во оте́чествії своє́м, і в сро́дстві і в дому́ своє́м. | Ісус же сказав їм: не буває пророка без пошани, хіба тільки на батьківщині своїй, і серед родичів, і в домі своїм. |
|
5
|
5
|
| І не можа́ше ту ні єди́ния си́ли сотвори́ти, то́кмо ма́ло неду́жних, возло́ж ру́ці, ісціли́. | І не міг створити там ніякого чуда, тільки зцілив небагатьох недужих, поклавши на них руки. |
|
6
|
6
|
| І дивля́шеся за неві́рствіє їх; і обхожда́ше ве́сі о́крест учя́. | І дивувався невір’ю їхньому; і обходив села навколишні, і навчав. |
|
7
|
7
|
| (Зач. 23) І призва́ обана́десяте, і нача́т їх посила́ти два два, і дая́ше їм власть над ду́хи нечи́стими. | І покликавши дванадцятьох, почав посилати їх по двоє, даючи їм владу над нечистими духами. |
|
8
|
8
|
|
І запові́да їм, да нічесо́же во́зьмуть на путь, то́кмо жезл єди́н: ні пи́ри, ні хлі́ба, ні при по́ясі міді, |
І заповідав їм нічого не брати в дорогу, тільки один жезл: ні торбини, ні хліба, ні міді в поясі, |
|
9
|
9
|
| но обуве́ні в санда́лія; і не облачи́тися в дві ри́зі. | щоб були взуті у сандалі і не зодягалися у дві одежі. |
|
10
|
10
|
| І глаго́лаше їм: іді́же а́ще вни́дете в дом, ту пребива́йте, до́ндеже ізи́дете отту́ду. | І сказав їм: коли де увійдете в дім, залишайтеся в ньому, доки не підете з того місця. |
|
11
|
11
|
| і єли́ці а́ще не при́ймуть ви, ніже́ послу́шають вас, ісходя́ще отту́ду, оттрясі́те прах, і́же под нога́ми свої́ми, во свиді́тельство їм; амі́нь глаго́лю вам, отра́дніє бу́деть Содо́мом і Гомо́рром в день су́дний, не́же гра́ду тому́. | І коли хто не прийме вас і не послухає вас, виходячи звідти, обтрусіть порох з ніг ваших, на свідчення проти них. Істинно кажу вам: відрадніше буде Содому і Гоморрі в день судний, ніж місту тому. |
|
12
|
12
|
| І ізше́дше пропові́даху, да пока́ються; | Вони пішли і проповідували, щоб покаялися; |
|
13
|
13
|
| і бі́си мно́гі ізгоня́ху; і ма́заху ма́слом мно́гі неду́жния, і ісціліва́ху. | виганяли багатьох бісів і багатьох хворих мазали оливою і зціляли. |
|
14
|
14
|
| (Зач. 24) І усли́ша цар І́род; я́ві бо бисть і́м'я Єго́; і глаго́лаше, я́ко Іоа́нн Крести́тель от ме́ртвих воста́, і сего́ ра́ди си́ли ді́ються о нем. | Цар Ірод, почувши про Ісуса [бо Його ім’я стало відомим], говорив: це Іоан Хреститель воскрес з мертвих, і тому чудеса діються ним. |
|
15
|
15
|
| Іні́ї глаго́лаху, я́ко Ілія́ єсть; іні́ї же глаго́лаху, я́ко проро́к єсть, іли́ я́ко єди́н от проро́к. | Одні говорили, що це Ілля, а інші говорили, що то пророк або один з пророків. |
|
16
|
16
|
| Сли́шав же І́род рече́, я́ко, єго́же аз усі́кнух Іоа́нна, той єсть; той воста́ от ме́ртвих. | Ірод же, почувши, сказав: це Іоан, якому я відсік голову; він воскрес з мертвих. |
|
17
|
17
|
| Той бо І́род посла́в, ят Іоа́нна і связа́ єго́ в темни́ці, Іродіа́ди ра́ди жени́ Фили́ппа, бра́та своєго́, я́ко ожени́ся є́ю. | Бо цей Ірод, пославши, взяв Іоана і посадив його у в’язницю, через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого, з якою він одружився. |
|
18
|
18
|
| Глаго́лаше бо Іоа́нн І́родові: не достої́ть тебі́ імі́ти жену́ [Фили́ппа] бра́та твоєго́. | Бо Іоан говорив Іродові: не годиться тобі мати жінку брата твого. |
|
19
|
19
|
| Іроді́а же гні́вашеся на него́ і хотя́ше єго́ уби́ти; і не можа́ше. | Іродіада ж, гніваючись на нього, бажала вбити його, та не могла. |
|
20
|
20
|
| І́род бо боя́шеся Іоа́нна, ві́дий єго́ му́жа пра́ведна і свя́та, і соблюда́ше єго́; і послу́шав єго́, мно́га творя́ше, і в сла́дость єго́ послу́шаше. | Бо Ірод боявся Іоана, знаючи, що він муж праведний і святий, і охороняв його; багато що робив, слухаючись його, та із задоволенням слухав його. |
|
21
|
21
|
| І приклю́чшуся дню потре́бну [удо́бну], єгда́ І́род рождеству́ своєму́ ве́черю творя́ше князе́м свої́м, і ти́сящником, і старі́йшинам галиле́йським; | І настав нагідний день, коли Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет для вельмож своїх, тисяцьких і старійшин галилейських; |
|
22
|
22
|
| і вше́дши дщер тоя́ Іродіа́ди, і пляса́вши, і уго́ждши І́родові і возлежа́щим с ним, рече́ цар діви́ці: проси́ у мене́ єго́же а́ще хо́щеши, і дам ті. | і увійшла дочка Іродіади, танцювала і догодила Іродові і тим, що возлежали з ним; цар сказав дівчині: проси в мене, чого хочеш, і дам тобі. |
|
23
|
23
|
| І кля́тся єй: я́ко єго́же а́ще попроси́ши у мене́, дам ті, і до пол ца́рствія моєго́. | І клявся їй: чого тільки попросиш у мене, дам тобі, навіть до половини мого царства. |
|
24
|
24
|
| Она́ же ізше́дши рече́ ма́тері своє́й: чесо́ прошу́? Она́ же рече́: глави́ Іоа́нна Крести́теля. | Вона вийшла і спитала у матері своєї: що просити? Та відповіла: голову Іоана Хрестителя. |
|
25
|
25
|
| І вше́дши а́біє со тща́нієм к царю́, прося́ше, глаго́лющи: хощу́, да мі да́си от него́ [а́біє] на блю́ді главу́ Іоа́нна Крести́теля. | Вона відразу ж пішла з поспішністю до царя і просила, кажучи: хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя. |
|
26
|
26
|
| І приско́рбен бив цар, кля́тви [же] ра́ди і за возлежа́щих с ним не восхоті́ отріщи́ єй. | Цар засмутився, але, заради клятви і тих, що возлежали з ним, не захотів відмовити їй. |
|
27
|
27
|
| І а́біє посла́в цар спекула́тора, повелі́ принести́ главу́ єго́. | І негайно, пославши ката, цар звелів принести голову його. |
|
28
|
28
|
| Он же шед усі́кну єго́ в темни́ці, і принесе́ главу́ єго́ на блю́ді, і даде́ ю діви́ці, і діви́ця даде́ ю ма́тері своє́й. | Той пішов, відсік йому голову в темниці, і приніс голову його на блюді, і віддав її дівчині, а дівчина віддала її матері своїй. |
|
29
|
29
|
| І сли́шавше ученици́ єго́, прийдо́ша і взя́ша труп єго́, і положи́ша єго́ во гро́бі. | Учні його, почувши, прийшли і взяли тіло його, і поклали його у гробі. |
|
30
|
30
|
| (Зач. 25) І собраша́ся апо́столи ко Ісу́су і возвісти́ша Єму́ вся, і єли́ка сотвори́ша, і єли́ка научи́ша. | І зібрались апостоли до Ісуса і розповіли Йому все, і що зробили, і чого навчили. |
|
31
|
31
|
| І рече́ їм: прийді́те ви са́мі в пу́сто мі́сто єди́ні [осо́б] і почі́йте ма́ло. Бя́ху бо приходя́щії і отходя́щії мно́зі, і ні я́сти їм бі когда́. | Він сказав їм: підіть ви одні у безлюдне місце і трохи відпочиньте, — бо так багато народу приходило і відходило, що їм ніколи було і їсти. |
|
32
|
32
|
| І ідо́ша в пу́сто мі́сто корабле́м єди́ні. | І вирушили в безлюдне місце в човні одні. |
|
33
|
33
|
| І ви́діша їх іду́щих наро́ди, і позна́ша їх мно́зі; і пі́ші от всіх градо́в стица́хуся та́мо, і предвари́ша їх, і снидо́шася к Нему́. | І побачили їх, як вони вирушали, і багато хто впізнав їх; і сходились туди піші з усіх міст, і випередили їх, і зійшлись до Нього. |
|
34
|
34
|
| І ізше́д ви́ді Ісу́с наро́д мног і милосе́рдова о них, зане́ бя́ху я́ко о́вці не іму́щия па́стиря; і нача́т їх учи́ти мно́го. | Ісус, вийшовши, побачив багато людей і змилосердився над ними, бо вони були як вівці, що не мають пастиря; і почав навчати їх багато. |
|
35
|
35
|
| І уже́ часу́ мно́гу би́вшу, присту́пльше к Нему́ ученици́ Єго́, глаго́лаша, я́ко пу́сто єсть мі́сто, і уже́ час мног, — | І вже минуло багато часу, коли ученики Його приступили до Нього, кажучи: місце тут людне, а час уже пізній, — |
|
36
|
36
|
| отпусти́ їх, да ше́дше во окре́стних се́ліх і ве́сех ку́п'ять себі́ хлі́би; не і́муть бо чесо́ я́сти. | відпусти їх, щоб вони пішли у навколишні селища та села і купили собі хліба; бо їм нічого їсти. |
|
37
|
37
|
| Он же отвіща́в рече́ їм: даді́те їм ви я́сти. І глаго́лаша Єму́: да ше́дше ку́пим двіма́ сто́ма пі́нязь хлі́би і да́ми їм я́сти? | Він сказав їм у відповідь: ви дайте їм їсти. І сказали Йому: чи ми маємо піти купити хліба динаріїв на двісті і дати їм їсти? |
|
38
|
38
|
| Он же рече́ ім: коли́ко хлі́би і́мате? Іді́те і ви́діте. І уві́дівше глаго́лаша: п'ять [хліб], і дві ри́бі. | Але Він сказав їм: скільки у вас є хлібів? Підіть і подивіться. Вони, довідавшись, сказали: п’ять хлібів і дві рибини. |
|
39
|
39
|
| І повелі́ їм посади́ти вся на спо́ди на спо́ди [во окру́г] на траві́ зелені́. | Тоді повелів їм розсадити всіх рядами на зеленій траві. |
|
40
|
40
|
| І возлего́ша на лі́хи на лі́хи [на ку́чи] по сту і по п'яти́десят. | І посідали рядами, по сто і по п’ятдесят. |
|
41
|
41
|
| І приє́м п'ять хліб і дві ри́бі, воззрі́в на не́бо, благослови́ і преломи́ хлі́би, і дая́ше ученико́м Свої́м, да предлага́ють пред ни́ми; і о́бі ри́бі разділи́ всім. | Він взяв п’ять хлібів і дві рибини, звівши очі на небо, благословив і розломив хліби і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали їм; і обидві рибини поділив на всіх. |
|
42
|
42
|
| І ядо́ша всі і наси́тишася; | І всі їли, і наситились. |
|
43
|
43
|
| і взя́ша укру́хи, двана́десяте ко́ша іспо́лнь, і от ри́бу. | І набрали шматків хліба і залишків від риб дванадцять повних кошиків. |
|
44
|
44
|
| Бя́ше же я́дших хлі́би я́ко п'ять ти́сящ муже́й. | Було ж тих, що їли хліби, близько п’яти тисяч мужів. |
|
45
|
45
|
| (Зач. 26) І а́біє пону́ди ученики́ Своя́ вни́ти в кора́бль і вари́ти [предвари́ти] Єго́ на он пол к Вифсаї́ді, до́ндеже Сам отпу́стить наро́ди. | І зразу наказав ученикам Своїм увійти в човен і переправитись раніше за Нього на той бік до Вифсаїди, поки Він відпустить народ. |
|
46
|
46
|
| І отре́кся їм [і отпусти́в я], і́де в го́ру помоли́тися. | І, відпустивши їх, пішов на гору помолитись. |
|
47
|
47
|
| І ве́черу би́вшу, бі кора́бль посреді́ мо́ря, і Сам єди́н на землі́. | Увечері човен був посеред моря, а Він один на землі. |
|
48
|
48
|
| І ви́ді їх стра́ждущих в пла́ванії; бі бо вітр проти́вен їм; і о четве́ртій стра́жі нощні́й при́йде к ним, по мо́рю ходя́й, і хотя́ше мину́ти їх. | І побачив, як вони знемагали у плаванні; бо вітер їм був зустрічний; близько до четвертої сторожі ночі прийшов до них, ідучи по морю, і хотів проминути їх. |
|
49
|
49
|
| Они́ же ви́дівше Єго́ ходя́ща по мо́рю, мня́ху призра́к би́ти і возопи́ша. | Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що це привид, і закричали. |
|
50
|
50
|
| Всі бо Єго́ ви́діша і смути́шася. І а́біє глаго́ла с ни́ми і рече́ їм: дерза́йте! Аз єсьм, не бо́йтеся! | Бо всі побачили Його і стривожилися. І зараз же заговорив з ними і сказав їм: підбадьоріться! Це Я, не бійтеся! |
|
51
|
51
|
| І вни́де к ним в кора́бль; і уле́же вітр. І зіло́ і́злиха в себі́ ужаса́хуся і дивля́хуся. | І увійшов до них у човен; і вітер стих. І вони надзвичайно про себе жахалися і дивувалися, |
|
52
|
52
|
| Не разумі́ша бо о хлі́біх; бі бо се́рдце їх окамене́но. | бо не зрозуміли і чуда з хлібами, тому що серце їхнє було скам’яніле. |
|
53
|
53
|
| І преше́дше прийдо́ша в зе́млю Геннисаре́тську і приста́ша. | І, переправившись, були в землю Генісаретську і причалили до берега. |
|
54
|
54
|
| (Зач. 27) І ізше́дшим їм із корабля́, а́біє позна́ша Єго́, | Коли вони вийшли з човна, відразу жителі, впізнавши Його, |
|
55
|
55
|
| обте́кше всю страну́ ту, нача́ша на одрі́х приноси́ти боля́щия, іді́же сли́шаху, я́ко ту єсть. | оббігли всю околицю ту і почали приносити на постелях недужих туди, де тільки чули, що Він є. |
|
56
|
56
|
| І а́може а́ще вхожда́ше в ве́сі, іли́ во гра́ди, іли́ се́ла, на распу́тіїх полага́ху неду́жния і моля́ху Єго́, да поне́ воскри́лію ри́зи Єго́ прико́снуться; і єли́ці а́ще прикаса́хуся Єму́, спаса́хуся. | І куди тільки не приходив Він, чи в села, чи в міста, чи в селища, на перехрестях клали недужих і просили Його, щоб їм доторкнутись хоч до краю одежі Його; і ті, які доторкалися до Нього, зцілялись. |
|
Глава 7
|
Глава 7
|
|
1
|
1
|
| І собра́шася к Нему́ фарисе́є і ні́ції от кни́жник, прише́дшії от Ієрусали́ма; | Зібрались до Нього фарисеї і деякі з книжників, які прийшли з Єрусалима, |
|
2
|
2
|
| і ви́дівше ні́кіїх от учени́к Єго́ нечи́стими рука́ми, си́річ неумове́ними, яду́щих хлі́би, руга́хуся. | І, побачивши, що деякі з учеників Його їли хліб нечистими, тобто немитими, руками, докоряли їм. |
|
3
|
3
|
|
Фарисе́є бо і всі іуде́є, а́ще не три́юще [до лако́т] уми́ють рук, не ядя́ть, держа́ще преда́нія ста́рець; |
Бо фарисеї і всі юдеї не їдять, не вимивши старанно рук, додержуючись передань предків. |
|
4
|
4
|
| і от то́ржища, а́ще не поку́плються, не ядя́ть. І і́на мно́га суть, я́же прия́ша держа́ти: погруже́нія сткля́ницям, і чва́ном, і котло́м, і одро́м. | І після торжища, доки не обмиються, не їдять. Є і багато іншого, чого у них прийнято дотримуватись: обмивання чаш, кухлів, казанів і лавок. |
|
5
|
5
|
| (Зач. 28) Пото́м же вопроша́ху Єго́ фарисе́є і кни́жници: почто́ ученици́ Твої́ не хо́дять по преда́нію ста́рець, но неумове́ними рука́ми ядя́ть хліб? | Потім питають Його фарисеї і книжники: чому ученики Твої не роблять за переданням предків, а їдять хліб немитими руками? |
|
6
|
6
|
| Он же отвіща́в рече́ їм, я́ко до́брі проро́чествова Іса́я о вас лицемі́ріх, я́коже єсть пи́сано: сі́ї лю́діє устна́ми М'я чтуть, се́рдце же їх дале́че отстої́ть от Мене́, | Він сказав їм у відповідь: добре пророкував Ісая про вас, лицемірів, як і написано: люди ці шанують Мене устами, серце ж їхнє далеко від Мене. |
|
7
|
7
|
| всу́є же чтуть М'я, уча́ще уче́нієм, за́повідем челові́чеським; | Марно ж шанують Мене, навчаючи вчень, заповідей людських. |
|
8
|
8
|
| оста́вльше бо за́повідь Бо́жию, держите́ преда́нія челові́чеськая, креще́нія [омове́нія] чва́ном, і сткля́ницам, і і́на подо́бна такова́ мно́га творите́. | Бо ви, залишивши заповідь Божу, дотримуєтесь передання людського, обмиваєте чаші і кухлі і робите багато іншого, до цього подібного. |
|
9
|
9
|
| І глаго́лаше їм: до́брі отмета́єте за́повідь Бо́жию, да преда́ніє ва́ше соблюдете́; | І сказав їм: чи добре, що відкидаєте заповідь Божу, щоб дотримуватися свого передання? |
|
10
|
10
|
| Моїсе́й бо рече́: чти отця́ твоєго́ і ма́тер твою́; і і́же злосло́вить отця́ іли́ ма́тер, сме́ртію да у́мреть: | Бо Мойсей сказав: шануй батька свого і матір свою; і: хто лихословить на батька або матір, нехай смертю помре. |
|
11
|
11
|
| ви же глаго́лете: а́ще рече́ть челові́к отцю́ іли́ ма́тері: корва́н, є́же єсть дар, і́же а́ще [і́мже би] по́льзовался єси́ от мене́; | А ви кажете: якщо скаже людина батькові чи матері: «корван», тобто дар Богові те, чим би ти скористався від мене, |
|
12
|
12
|
| і не ктому́ оставля́єте єго́ что сотвори́ти отцю́ своєму́ іли́ ма́тері своє́й, | то вже дозволено нічого не робити для батька свого або матері своєї. |
|
13
|
13
|
| преступа́юще сло́во Бо́жиє преда́нієм ва́шим, є́же преда́сте; і подо́бна такова́ мно́га творите́. | Переступаєте слово Боже переданням вашим, яке ви ж і установили; і робите багато чого, до цього подібного. |
|
14
|
14
|
| (Зач. 29) І призва́в весь наро́д, глаго́лаше їм: послу́шайте Мене́ всі і разумі́йте: | І, покликавши весь народ, говорив йому: слухайте Мене всі і розумійте: |
|
15
|
15
|
| нічто́же єсть вніу́ду челові́ка входи́мо в онь, є́же мо́жеть оскверни́ти єго́; но ісходя́щая от него́ — та суть скверня́щая челові́ка; | нічого нема поза людиною, що входило б у неї і оскверняло її; але те, що виходить з неї, — те й оскверняє людину. |
|
16
|
16
|
| а́ще кто і́мать у́ші сли́шати, да сли́шить. | Якщо хто має вуха слухати, нехай слухає! |
|
17
|
17
|
| І єгда́ вни́де в дом от наро́да, вопроша́ху Єго́ ученици́ Єго́ о при́тчі. | І коли Він увійшов у дім від народу, ученики Його спитали Його про притчу. |
|
18
|
18
|
| І глаго́ла їм: та́ко ли і ви неразу́мливі єсте́? Не разумі́єте ли, я́ко все, є́же ізвні́ входи́моє в челові́ка, не мо́жеть оскверни́ти єго́? | Він сказав їм: невже ви такі нерозумні? Невже не розумієте, що все те, що входить у людину ззовні, не може осквернити її? |
|
19
|
19
|
| я́ко не вхо́дить єму́ в се́рдце, но во чре́во, і афедро́ном ісхо́дить, істребля́я вся бра́шна. | Бо входить їй не в серце, а в утробу, і виходить геть, чим очищається всяка їжа. |
|
20
|
20
|
| Глаго́лаше же, я́ко ісходя́щеє от челові́ка, то скверни́ть челові́ка; | Далі сказав: те, що виходить з людини, оскверняє людину. |
|
21
|
21
|
| ізвну́тр бо от се́рдця челові́чеська помишле́нія зла́я ісхо́дять, прелюбодія́нія, любодія́нія, уби́йства, | Бо зсередини, від серця людського, виходять лихі помисли, перелюбства, любодійства, вбивства, |
|
22
|
22
|
| татьби́, лихої́мства, [оби́ди,] лука́вствія, лесть, студодія́нія, о́ко лука́во, хула́, горди́ня, безу́мство, — | злодійство, здирство, лукавство, зради, ганебні вчинки, заздрісне око, богохульство, гордощі, безумство, — |
|
23
|
23
|
| вся сія́ зла́я ізвну́тр ісхо́дять і скверня́ть челові́ка. | все це зло зсередини виходить і оскверняє людину. |
|
24
|
24
|
| (Зач. 30) І отту́ду воста́в, і́де в преді́ли Тирські і Сидо́нські; і, вшед в дом, ні кого́же хотя́ше, да́би єго́ чул; і не мо́же утаї́тися. | І підвівшись, пішов звідти у краї Тирські та Сидонські; і, увійшовши в дім, не хотів, щоб хтось пізнав Його; але не зміг утаїтися. |
|
25
|
25
|
| Сли́шавши бо жена́ о Нем, єя́же дщи ім'я́ше ду́ха нечи́ста, прише́дши припаде́ к нога́ма Єго́; | Бо почула про Нього жінка, в якої дочка мала нечистого духа, прийшла і припала до ніг Його; |
|
26
|
26
|
| жена́ же бі є́ллинська, сирофінікі́сса ро́дом; і моля́ше Єго́, да бі́са ізжене́ть із дще́ре єя́. | а жінка та була язичниця, родом сирофінікіянка; і благала Його, щоб вигнав біса з дочки її. |
|
27
|
27
|
| Ісу́с же рече́ єй: оста́ви, да пе́рвіє наси́тяться ча́да, ність бо добро́ от’я́ти хліб ча́дом і поврещи́ псом. | Ісус же сказав їй: дай перше насититися дітям, бо недобре взяти хліб у дітей і кинути псам. |
|
28
|
28
|
| Она́ же отвіща́вши глаго́ла Єму́: єй, Го́споди; і́бо і пси под трапе́зою ядя́ть от крупи́ць діте́й. | Вона ж сказала Йому у відповідь: так, Господи; але і пси під столом їдять крихти від дітей. |
|
29
|
29
|
| І рече́ єй: за сіє́ сло́во, іди́; ізи́де біс із дще́ре твоєя́. | І сказав їй: за це слово, іди; вийшов біс із дочки твоєї. |
|
30
|
30
|
| І ше́дши в дом свой, обрі́те бі́са ізше́дша і дщер лежа́щу на одрі́. | І, прийшовши до свого дому, вона знайшла, що біс вийшов, і дочка лежить на постелі. |
|
31
|
31
|
| (Зач. 31) І па́ки ізше́д Ісу́с от преді́л Ти́рських і Сидо́нських, при́йде на мо́ре Галиле́йсько, между́ преді́ли Декапо́льскі. | Вийшовши з країв Тирських і Сидонських, Ісус знову пішов до моря Галилейського через околиці Десятиграддя. |
|
32
|
32
|
| І приведо́ша к Нему́ глу́ха і гугни́ва, і моля́ху Єго́, да возложи́ть нань ру́ку. | І привели до Нього глухого й гугнявого, і благали Його, щоб поклав на нього руку. |
|
33
|
33
|
| І поє́м єго́ от наро́да єди́наго [осо́б], вложи́ пе́рсти Своя́ во у́ші єго́ і плю́нув косну́ся язи́ка єго́; | Ісус, одвівши його одного вбік від народу, вклав пальці Свої у вуха його і, сплюнувши, доторкнувся до його язика. |
|
34
|
34
|
| і воззрі́в на не́бо, воздохну́ і глаго́ла єму́: єффафа́, є́же єсть разве́рзися. | І, звівши очі на небо, зітхнув і сказав йому: «єффафа», тобто відкрийся. |
|
35
|
35
|
| І а́біє разверзо́стася слу́ха єго́, і разріши́ся у́за язи́ка єго́, і глаго́лаше пра́во. | І відразу відкрився у нього слух, і розв’язались пута язика його, і почав говорити правильно. |
|
36
|
36
|
| І запрети́ їм, да ні кому́же пові́дять; єли́ко же їм Той запреща́ше, па́че і́злиха пропові́даху. | І наказав їм, щоб нікому не розповідали. Та скільки Він не забороняв їм, вони ще більше розголошували. |
|
37
|
37
|
| І преі́злиха дивля́хуся, глаго́люще: до́брі все твори́ть: і глухи́я твори́ть сли́шати, і німи́я глаго́лати. | І надзвичайно дивувалися, кажучи: все добре робить, — глухим дає чути, і німим — говорити. |
|
Глава 8
|
Глава 8
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 32) В ти́я дні, зіло́ мно́гу наро́ду су́щу, і не іму́щим чесо́ я́сти, призва́в Ісу́с ученики́ Своя́, глаго́ла їм: | У ті дні, коли зібралося дуже багато народу і нічого було їм їсти, Ісус, покликавши учеників Своїх, сказав їм: |
|
2
|
2
|
| милосе́рдую о наро́ді, я́ко уже́ три дні присідя́ть Мні і не і́муть чесо́ я́сти; | жаль Мені людей, що вже три дні знаходяться зі Мною і нічого їм їсти. |
|
3
|
3
|
| і а́ще отпущу́ їх не я́дших в до́ми своя́, ослабі́ють на путі́, мно́зі бо от них іздале́ча пришли́ суть. | Якщо відпущу їх голодними до своїх домів, ослабнуть у дорозі, бо багато з них прийшли здалека. |
|
4
|
4
|
| І отвіща́ша Єму́ ученици́ Єго́: отку́ду сих возмо́жеть кто зді наси́тити хлі́би в пусти́ні? | Ученики Його відповіли Йому: звідки міг би хто нагодувати їх хлібом тут, у пустелі? |
|
5
|
5
|
| І вопроси́ їх: коли́ко і́мате хлі́бов? Они́ же рі́ша: седьм. | І запитав у них: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім. |
|
6
|
6
|
| І повелі́ наро́ду возлещи́ на землі́; і приє́м седьм хлі́бов, хвалу́ возда́в, преломи́ і дая́ше ученико́м Свої́м, да предлага́ють; і предложи́ша пред наро́дом. | Тоді звелів народові сісти на землю; і, взявши сім хлібів і воздавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали; і вони роздали людям. |
|
7
|
7
|
| І ім'я́ху ри́биць ма́ло; і [сія́] благослови́в, рече́ предложи́ти і ти́я. | Мали вони і трохи риби; благословивши, Він звелів роздати і її. |
|
8
|
8
|
| Ядо́ша же і наси́тишася; і взя́ша ізби́тки укру́х, седьм ко́шниць. | І їли, і наситились; і набрали залишків сім кошиків. |
|
9
|
9
|
| Бя́ху же я́дших я́ко чети́ре ти́сящі. І отпусти́ їх. | А тих, що їли, було близько чотирьох тисяч. І відпустив їх. |
|
10
|
10
|
| І а́біє вліз в кора́бль со ученики́ Свої́ми, при́йде во страни́ Далмануфа́нські. | І, відразу увійшовши у човен з учениками Своїми, прибув у краї Далмануфанські. |
|
11
|
11
|
| (Зач. 33) І ізидо́ша фарисе́є і нача́ша стяза́тися с Ним, і́щуще от Него́ зна́менія с небесе́, іскуша́юще Єго́. | Вийшли фарисеї, почали сперечатися з Ним і вимагали від Нього знамення з неба, спокушаючи Його. |
|
12
|
12
|
| І воздохну́в ду́хом Свої́м, глаго́ла: что род сей зна́менія і́щеть? Амі́нь глаго́лю вам, а́ще да́сться ро́ду сему́ зна́меніє. | І Він, тяжко зітхнувши, сказав: чого рід цей вимагає знамення? Істинно кажу вам: не дасться родові цьому знамення. |
|
13
|
13
|
| І оста́вль їх, вліз па́ки в кора́бль, [і] і́де на он пол. | І, залишивши їх, знову увійшов у човен і відбув на той бік. |
|
14
|
14
|
| І заби́ша ученици́ Єго́ взя́ти хлі́би і ра́зві єди́наго хлі́ба не ім'я́ху с собо́ю в кораблі́. | При цьому ученики Його забули взяти хлібів і, крім однієї хлібини, не мали з собою в човні нічого. |
|
15
|
15
|
| І преща́ше їм, глаго́ля: зрі́те, блюді́теся от ква́са фарисе́йська і от ква́са І́родова. | А Він заповідав їм, кажучи: глядіть, стережіться закваски фарисейської і закваски Іродової. |
|
16
|
16
|
| І помишля́ху, друг ко дру́гу глаго́люще, я́ко хлі́би не і́мами. | І, розмірковуючи, один одному говорили, що хлібів немає у них. |
|
17
|
17
|
| І разумі́в Ісу́с, глаго́ла їм: что помишля́єте, я́ко хлі́би не і́мате? Не у ли чу́вствуєте, ніже́ разумі́єте? Єще́ ли окамене́но се́рдце ва́ше і́мате? | Ісус, зрозумівши, говорить їм: чого ви міркуєте про те, що немає у вас хлібів? Чи ще не збагнули і не розумієте? Чи ще окам’яніле у вас серце? |
|
18
|
18
|
| О́чі іму́ще не ви́діте? І у́ші іму́ще не сли́шите? І не по́мните ли, | Маючи очі, не бачите, маючи вуха, не чуєте? |
|
19
|
19
|
| єгда́ п'ять хлі́би преломи́х в п'ять ти́сящ, коли́ко кош іспо́лнь укру́х прия́сте? Глаго́лаша Єму́: двана́десять. | Чи не пам’ятаєте, коли Я п’ять хлібів переломив для п’яти тисяч чоловік, скільки повних кошиків набрали ви залишків? Говорять Йому: дванадцять. |
|
20
|
20
|
| Єгда́ же седьм в чети́ре ти́сящі, коли́ко ко́шниць ісполне́нія укру́х взя́сте? Они́ же рі́ша: седьм. | А коли сім для чотирьох тисяч, скільки кошиків набрали ви того, що залишилося? Сказали: сім. |
|
21
|
21
|
| І глаго́ла їм: ка́ко не разумі́єте? | І сказав їм: як же не розумієте? |
|
22
|
22
|
| (Зач. 34) І при́йде в Вифсаї́ду; і приведо́ша к Нему́ слі́па, і моля́ху Єго́, да єго́ ко́снеться. | Приходить до Вифсаїди; і приводять до Нього сліпого, і благають, щоб доторкнувся до нього. |
|
23
|
23
|
| І єм за ру́ку сліпа́го, ізведе́ єго́ вон із ве́сі; і плю́нув на о́чі єго́, [і] возло́жь ру́ці нань, вопроша́ше єго́, а́ще что ви́дить? | Він, взявши сліпого за руку, вивів його геть із села, і, плюнувши йому на очі його, поклав на нього руки і запитав його, чи бачить що. |
|
24
|
24
|
| І воззрі́в глаго́лаше: ви́жу челові́ки я́ко дре́віє ходя́щя. | Він, глянувши, сказав: бачу, мов дерева, людей, що проходять. |
|
25
|
25
|
| Пото́м [же] па́ки возложи́ ру́ці на о́чі єго́ і сотвори́ єго́ прозрі́ти; і утвори́ся, [і ісцілі́] і узрі́ сві́тло все. | Потім знову поклав руки на очі йому і велів йому прозріти. І він зцілився, і став бачити все ясно. |
|
26
|
26
|
| І посла́ єго́ в дом єго́, глаго́ля: ні в весь вни́ди, ні пові́ждь кому́ в ве́сі. | І послав його додому, кажучи: не заходь у село і нікому в селі не розповідай. |
|
27
|
27
|
| (Зач. 35) І ізи́де Ісу́с і ученици́ Єго́ в ве́сі Кесарі́ї Фили́ппові; і на путі́ вопроша́ше ученики́ Своя́ Глаго́ля їм: кого́ М'я глаго́лють челові́ци би́ти? | І пішов Ісус з учениками Своїми в села Кесарії Филипової. Дорогою Він питав учеників Своїх: за кого вважають Мене люди? |
|
28
|
28
|
| Они́ же отвіща́ша: Іоа́нна Крести́теля; і іні́ї Ілію́; друзі́ї же єди́наго от проро́к. | Вони відповідали: за Іоана Хрестителя, інші ж — за Іллю, а деякі — за одного з пророків. |
|
29
|
29
|
| І Той глаго́ла їм: ви же кого́ М'я глаго́лете би́ти? Отвіща́в же Петр глаго́ла Єму́: Ти єси́ Христо́с. | Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте? Петро сказав Йому у відповідь: Ти є Христос. |
|
30
|
30
|
| (Зач. 36) І запрети́ їм, да ні кому́же глаго́лють о Нем. | І заборонив їм, щоб нікому не говорили про Нього. |
|
31
|
31
|
| І нача́т учи́ти їх, я́ко подоба́єть Си́ну Челові́чеському мно́го пострада́ти, і іскуше́ну би́ти от ста́рець, і архієре́й, і кни́жник, і убіє́ну би́ти, і в тре́тій день воскре́снути. | І почав навчати їх, що Сину Людському належить багато постраждати, і відцураються від Нього старійшини, первосвященики та книжники, і буде вбитий, і на третій день воскресне. |
|
32
|
32
|
| І не обину́яся сло́во глаго́лаше. І приє́м Єго́ Петр, нача́т прети́ти Єму́. | І говорив про це відкрито. Але Петро, відізвавши Його, почав перечити Йому. |
|
33
|
33
|
| Он же обра́щся і воззрі́в на ученики́ Своя́, запрети́ Петро́ві, глаго́ля: іди́ за Мно́ю, сатано́; я́ко не ми́слиши, я́же [суть] Бо́жія, но я́же челові́чеська. | Він же, обернувшись і глянувши на учеників Своїх, заборонив Петрові, кажучи: відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське. |
|
34
|
34
|
| І призва́в наро́ди со ученики́ Свої́ми, рече́ їм: (Зач. 37) і́же хо́щеть по Мні іти́, да отве́ржеться себе́, і во́зьметь крест свой, і по Мні гряде́ть; | І, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. |
|
35
|
35
|
| і́же бо а́ще хо́щеть ду́шу свою́ спасти́, погуби́ть ю, а і́же погуби́ть ду́шу свою́ Мене́ ра́ди і Єва́нгелія, той спасе́ть ю; | Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її. |
|
36
|
36
|
| ка́я бо по́льза челові́ку, а́ще приобря́щеть мир весь і отщети́ть ду́шу свою́? | Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить? |
|
37
|
37
|
| іли́ что дасть челові́к ізмі́ну на душі́ своє́й? | Або що дасть людина взамін за душу свою? |
|
38
|
38
|
| І́же бо а́ще постиди́ться Мене́ і Мої́х слове́с в ро́ді сем прелюбоді́йнім і грі́шнім, і Син Челові́чеський постиди́ться єго́, єгда́ при́йдеть во сла́ві Отця́ Своєго́ со А́нгели святи́ми. | Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими. |
|
Глава 9
|
Глава 9
|
|
1
|
1
|
| І глаго́лаше їм: амі́нь глаго́лю вам, я́ко суть ні́ції от зді стоя́щих, і́же не і́муть вкуси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дять Ца́рствіє Бо́жиє прише́дшеє в си́лі. | І сказав їм: істинно говорю вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже, що прийшло в силі. |
|
2
|
2
|
| (Зач. 38) І по шести́ днех поя́т Ісу́с Петра́ і Іа́кова і Іоа́нна, і возведе́ їх на гору́ високу́ осо́б єди́ни; і преобрази́ся пред ни́ми. | І через шість днів узяв Ісус Петра, Якова та Іоана, і вивів лише їх одних на гору високу, і преобразився перед ними. |
|
3
|
3
|
| І ри́зи Єго́ би́ша блеща́щяся, біли́ зіло́, я́ко сніг, яці́хже не мо́жеть біли́льник убіли́ти на землі́. | Одяг Його став блискучим, дуже білим, мов сніг, як жоден білильник не може вибілити на землі. |
|
4
|
4
|
| І яви́ся їм Ілія́ с Моїсе́єм; і бі́ста со Ісу́сом глаго́люща. | І явилися їм Ілля з Мойсеєм, і розмовляли з Ісусом. |
|
5
|
5
|
| І отвіща́в Петр глаго́ла Ісу́сові: Равві́, добро́ єсть нам зді би́ти; і сотвори́м кро́ви три, Тебі́ єди́н, і Моїсе́єві єди́н, і Ілії́ єди́н. | При цьому Петро сказав Ісусові: Учителю, добре нам тут бути; зробимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один та Іллі один. |
|
6
|
6
|
| Не ві́дяше бо, что ріщи́, бя́ху бо пристра́шні. | Бо не знав, що сказати; тому що страх охопив їх. |
|
7
|
7
|
| І бисть о́блак осіня́я їх; і при́йде глас із о́блака, глаго́ля: Сей єсть Син Мой возлю́бленний, Того́ послу́шайте. | І з’явилася хмара, і осінила їх, і пролунав голос із хмари, кажучи: Цей є Син Мій Улюблений, Його слухайте! |
|
8
|
8
|
| І внеза́пу воззрі́вше, ктому́ ні кого́же ви́діша, то́кмо Ісу́са єди́наго с собо́ю. | І тут же, поглянувши, нікого вже не побачили, крім одного Ісуса з собою. |
|
9
|
9
|
| Сходя́щим же їм с гори́, запрети́ їм, да ні кому́же пові́дять, я́же ви́діша, то́кмо єгда́ Син Челові́чеський із ме́ртвих воскре́снеть. | Коли ж вони сходили з гори, Він наказав їм нікому не розповідати про те, що бачили, доки Син Людський не воскресне з мертвих. |
|
10
|
10
|
| (Зач. 39) І сло́во удержа́ша в себі́, стяза́ющеся, что єсть, є́же із ме́ртвих воскре́снути. | І вони тримали в собі це слово, допитуючись: що то означає, — воскреснути з мертвих. |
|
11
|
11
|
| І вопроша́ху Єго́ глаго́люще: ка́ко глаго́лють кни́жници, я́ко Ілії́ подоба́єть прийти́ пре́жде? | І спитали Його: як же книжники говорять, що раніше належить прийти Іллі? |
|
12
|
12
|
| Он же отвіща́в рече́ їм: Ілія́ у́бо прише́д пре́жде, устро́їть вся; і ка́ко єсть пи́сано о Си́ні Челові́честім, да мно́го постра́ждеть і унічиже́н бу́деть; | Він же відповів їм: Ілля повинен прийти раніш і приготувати все; і як написано про Сина Людського, Йому належить багато постраждати і бути зневаженим. |
|
13
|
13
|
| но глаго́лю вам, я́ко і Ілія́ при́йде, і сотвори́ша єму́, єли́ка хоті́ша, я́коже єсть пи́сано о нем. | Але кажу вам, що Ілля прийшов, і вчинили йому, як хотіли, як написано про нього. |
|
14
|
14
|
| І прише́д ко ученико́м, ви́ді наро́д мног о них [о́крест їх] і кни́жники стяза́ющяся с ни́ми. | Прийшовши до учеників, побачив багато народу біля них і книжників, які сперечалися з ними. |
|
15
|
15
|
| І а́біє весь наро́д ви́дів Єго́ ужасе́ся, і прири́щуще цілова́ху Єго́. | І відразу, побачивши Його, всі люди здивувалися, і, підбігаючи, вітали Його. |
|
16
|
16
|
| І вопроси́ кни́жники: что стяза́єтеся к себі́ [с ни́ми]? | Він запитав книжників: про що сперечаєтеся між собою? |
|
17
|
17
|
| (Зач. 40) І отвіща́в єди́н от наро́да рече́: Учи́телю, приведо́х си́на моєго́ к Тебі́, іму́ща ду́ха ні́ма; | Один з натовпу сказав у відповідь: Учителю, я привів до Тебе мого сина, що має духа німого. |
|
18
|
18
|
| і іді́же коли́ждо і́меть єго́, разбива́єть єго́, і пі́ни тещи́ть, і скреже́щеть зуби́ свої́ми, і оціпеніва́єть; і ріх ученико́м Твої́м, да ізжену́ть єго́, і не возмого́ша. | Де тільки нападе на нього, кидає його на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли. |
|
19
|
19
|
| Он же отвіща́в єму́ глаго́ла: о, ро́де неві́рен, доко́лі в вас бу́ду? Доко́лі терплю́ ви? Приведі́те єго́ ко Мні. | Він же, відповідаючи йому, сказав: о роде невірний, доки буду з вами? Доки буду терпіти вас? Приведіть його до Мене. |
|
20
|
20
|
| І привідо́ша єго́ к Нему́. І ви́дів Єго́, а́біє дух стрясе́ єго́; і пад на землі́, валя́шеся, пі́ни тещя́. | І привели його до Нього. Побачивши Його, дух стряснув його; він упав на землю і валявся, пускаючи піну. |
|
21
|
21
|
| І вопроси́ отця́ єго́: коли́ко літ єсть, отне́ліже сіє́ бисть єму́? Он же рече́: ізді́тська: | Ісус запитав батька його: скільки років, як це сталося з ним? Він сказав: з дитинства; |
|
22
|
22
|
| і мно́гажди во огнь вве́рже єго́ і в во́ди, да погуби́ть єго́; но а́ще что мо́жеши, помози́ нам, милосе́рдовав о нас. | багато разів дух кидав його і в огонь і у воду, щоб згубити його; але, якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами. |
|
23
|
23
|
| Ісу́с же рече́ єму́: є́же а́ще что мо́жеши ві́ровати, вся возмо́жна ві́рующему. | Ісус сказав йому: якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому. |
|
24
|
24
|
| І а́біє возопи́в оте́ць отроча́те, со слеза́ми глаго́лаше: ві́рую, Го́споди! Помози́ моєму́ неві́рію. | І тут же скрикнув батько отрока, зі сльозами говорячи: вірую, Господи! Допоможи моєму невірству. |
|
25
|
25
|
| Ви́дів же Ісу́с, я́ко сри́щеться наро́д, запрети́ ду́ху нечи́стому, глаго́ля єму́: ду́ше німи́й і глухи́й, Аз ті повілева́ю: ізи́ди із него́ і ктому́ не вни́ди в него́. | Ісус, побачивши, що збігається народ, заборонив духові нечистому, сказавши йому: душе німий і глухий! Я тобі повеліваю: вийди з нього і більше не входь у нього. |
|
26
|
26
|
| І возопи́в і мно́го пружа́вся, ізи́де; і бисть я́ко мертв, я́коже мно́зім глаго́лати, я́ко у́мре. | І, закричавши та сильно напружившись, вийшов; і він став наче мертвий, так що багато хто говорив, що він помер. |
|
27
|
27
|
| Ісу́с же єм єго́ за ру́ку, воздви́же єго́; і воста́. | Але Ісус, взявши його за руку, підняв його; і той устав. |
|
28
|
28
|
| І вше́дшу Єму́ в дом, ученици́ Єго́ вопроша́ху Єго́ єди́наго: я́ко ми не возмого́хом ізгна́ти єго́? | Коли Ісус увійшов у дім, ученики спитали Його на самоті: чому ми не змогли вигнати його? |
|
29
|
29
|
| І рече́ їм: сей род нічи́мже мо́жеть ізи́ти, то́кмо моли́твою і посто́м. | І сказав їм: цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту. |
|
30
|
30
|
| І отту́ду ізше́дше, ідя́ху сквозі́ Галіле́ю; і не хотя́ше, да кто уві́сть. | Вийшовши звідти, проходили через Галилею, і Він не хотів, щоб хто довідався. |
|
31
|
31
|
| Уча́ше бо ученики́ Своя́ і глаго́лаше їм, я́ко Син Челові́чеський пре́дан бу́деть в ру́ці челові́чєсті, і убію́ть Єго́; і убіє́н бив, в тре́тій день воскре́снеть. | Бо навчав учеників Своїх і говорив їм, що Сина Людського видано буде до рук людських, і вб’ють Його, і, вбитий будучи, Він на третій день воскресне. |
|
32
|
32
|
| Они́ же не разуміва́ху глаго́ла і боя́хуся Єго́ вопроси́ти. | Вони ж не розуміли цих слів, а запитати Його боялися. |
|
33
|
33
|
| (Зач. 41) І при́йде в Капернау́м; і в дому́ бив, вопроша́ше їх; что на путі́ в себі́ помишля́сте? | Прийшли до Капернаума; і коли був у домі, запитав їх: про що дорогою ви міркували між собою? |
|
34
|
34
|
| Они́ же молча́ху: друг ко дру́гу бо стяза́шася на путі́, кто [єсть] бо́лій. | Вони мовчали, бо дорогою сперечалися між собою, хто більший. |
|
35
|
35
|
| І сід пригласи́ обана́десяте і глаго́ла їм: а́ще кто хо́щеть ста́рій би́ти, да бу́деть всіх ме́нший і всім слуга́. | І, сівши, запросив дванадцятьох і сказав їм: хто хоче бути першим, нехай буде з усіх найменшим і всім слугою. |
|
36
|
36
|
| І прийм отроча́, поста́ви є посреді́ їх; і об'є́м є, рече́ їм: | І, взявши дитину, поставив її посеред них і, обнявши її, сказав їм: |
|
37
|
37
|
| і́же а́ще єди́но такови́х отроча́т при́йметь во і́м'я Моє́, Мене́ приє́млеть; і і́же Мене́ приє́млеть, не Мене́ приє́млеть, но Посла́вшаго М'я. | хто одного з таких дітей прийме в ім’я Моє, той Мене приймає; а хто Мене приймає, той не Мене приймає, але Того, Хто послав Мене. |
|
38
|
38
|
| Отвіща́ єму́ Іоа́нн, глаго́ля: Учи́телю, ви́діхом ні́коєго і́менем Твої́м ізгоня́ща бі́си, і́же не хо́дить по нас; і возбрани́хом єму́, я́ко не послі́дуєть нам. | Відповів Йому Іоан, сказавши: Учителю, ми бачили одного, який Твоїм іменем виганяє бісів, а не ходить за нами; і заборонили йому, бо він не йде слідом за нами. |
|
39
|
39
|
| Ісу́с же рече́: не брані́те єму́; нікто́же бо єсть, і́же сотвори́ть си́лу о і́мені Моє́м, і возмо́жеть вско́рі злосло́вити М'я. | Ісус сказав: не бороніть йому, бо нема нікого, хто сотворить чудо в ім’я Моє і зможе скоро лихословити на Мене. |
|
40
|
40
|
| І́же бо ність на ви, по вас єсть. | Бо хто не проти вас, той за вас. |
|
41
|
41
|
| І́же бо а́ще напої́ть ви ча́шею води́ во і́м'я Моє́, я́ко Христо́ви єсте́, амі́нь глаго́лю вам, не погуби́ть мзди своєя́. | І хто напоїть вас чашею води в ім’я Моє, тому що ви Христові, істинно кажу вам, не втратить своєї нагороди. |
|
42
|
42
|
| (Зач. 42) І і́же а́ще соблазни́ть єди́наго от ма́лих сих ві́рующих в М'я, до́бріє єсть єму́ па́че, а́ще обліжи́ть ка́мень же́рновний о ви́ї єго́ і вве́ржен бу́деть в мо́ре. | А хто спокусить одного з малих цих, віруючих у Мене, тому краще було б, якби повісили йому камінь жорновий на шию і кинули його в море. |
|
43
|
43
|
| І а́ще соблажня́єть тя рука́ твоя́, отсіци́ ю: до́бріє ті єсть бі́днику [без руки́] в живо́т вни́ти, не́же о́бі ру́ці іму́щу вни́ти в геє́нну, во огнь неугаса́ющий, | І якщо спокушає тебе рука твоя, відсічи її; краще тобі калікою ввійти в життя, ніж, дві руки маючи, йти в геєну, в огонь невгасимий, |
|
44
|
44
|
| іді́же черв їх не умира́єть, і огнь не угаса́єть. | де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. |
|
45
|
45
|
| І а́ще нога́ твоя́ соблажня́єть тя, отсіци́ ю: до́бріє ті єсть вни́ти в живо́т хро́му, не́же дві но́зі іму́щу вве́ржену би́ти в геє́нну, во огнь неугаса́ющий, | І якщо нога твоя спокушає тебе, відсічи її; краще тобі кривим увійти в життя, ніж, дві ноги маючи, бути вкинутим у геєну, в огонь невгасимий, |
|
46
|
46
|
| іді́же черв їх не умира́єть, і огнь не угаса́єть. | де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. |
|
47
|
47
|
| І а́ще о́ко твоє́ соблажня́єть тя, істкни́ є: до́бріє ті єсть со єди́нім о́ком вни́ти в Ца́рствіє Бо́жиє, не́же дві о́ці іму́щу вве́ржену би́ти в геє́нну о́гненную, | І якщо око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі з одним оком увійти в Царство Боже, ніж, два ока маючи, бути вкинутим у геєну вогненну, |
|
48
|
48
|
| іді́же черв їх не умира́єть, і огнь не угаса́єть. | де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. |
|
49
|
49
|
| Всяк бо огне́м осоли́ться, і вся́ка же́ртва со́лію осоли́ться. | Бо кожний вогнем осолиться, і всяка жертва сіллю посолиться. |
|
50
|
50
|
| Добро́ соль: а́ще же соль не слана́ бу́деть, чим осоли́ться? Імі́йте соль в себі́, і мир імі́йте между́ собо́ю. | Сіль — добра річ; якщо ж сіль не солона буде, чим осолиться? Майте сіль у собі і майте мир між собою. |
|
Глава 10
|
Глава 10
|
|
1
|
1
|
| І отту́ду воста́в пре́йде в преді́ли Іуде́йськія, [чрез страну́ я́же] об он пол Іорда́на. І снидо́шася па́ки наро́ди к Нему́, і я́ко оби́чай імі́, па́ки уча́ше їх. | Вийшовши звідти, приходить у краї Юдейські, по той бік Йордану. Знову збирається до Нього народ, і, за звичаєм Своїм, Він знову навчав їх. |
|
2
|
2
|
| (Зач. 43) І присту́пльше фарисе́є вопроси́ша Єго́: а́ще досто́їть му́жу жену́ пусти́ти? Іскуша́юще Єго́. | Підійшли фарисеї і запитали, спокушаючи Його: чи дозволено чоловікові розводитися з жінкою? |
|
3
|
3
|
| Он же отвіща́в рече́ їм: что вам запові́да Моїсе́й? | Він сказав їм у відповідь: що вам заповів Мойсей? |
|
4
|
4
|
| Они́ же рі́ша: Моїсе́й повелі́ кни́гу распу́стную написа́ти і пусти́ти. | Вони сказали: Мойсей дозволив написати розвідний лист і розлучатись. |
|
5
|
5
|
| І отвіща́в Ісу́с рече́ їм: по жестосе́рдію ва́шему написа́ вам за́повідь сію́; | Ісус відповів їм: через жорстокосердя ваше написав вам заповідь цю. |
|
6
|
6
|
| от нача́ла же созда́нія му́жа і жену́ сотвори́л я єсть Бог; | На початку ж творіння чоловіком і жінкою створив їх Бог. |
|
7
|
7
|
| сего́ ра́ди оста́вить челові́к отця́ своєго́ і ма́тер | Ось чому залишить чоловік батька свого і матір |
|
8
|
8
|
| і приліпи́ться к жені́ своє́й, і бу́дета о́ба в плоть єди́ну; ті́мже уже́ ні́ста два, но плоть єди́на; | і пристане до жінки своєї, і будуть обоє єдиною плоттю. Так що вони вже не двоє, а одна плоть. |
|
9
|
9
|
| є́же у́бо Бог сочета́, челові́к да не разлуча́єть. | Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає. |
|
10
|
10
|
| І в дому́ па́ки ученици́ Єго́ о сем вопроси́ша Єго́. | У домі ученики Його знову запитали Його про те саме. |
|
11
|
11
|
| І глаго́ла їм: (Зач. 44) і́же а́ще пу́стить жену́ свою́ і оже́ниться іно́ю, прелюби́ твори́ть на ню; | Він сказав їм: хто розведеться з жінкою своєю та ожениться на іншій, той перелюб чинить з нею. |
|
12
|
12
|
| і а́ще жена́ пу́стить му́жа [му́жа своєго́] і пося́гнеть за іно́го, прелюби́ твори́ть. | І якщо жінка розведеться з чоловіком своїм і вийде за іншого, перелюб чинить. |
|
13
|
13
|
| І приноша́ху к Нему́ ді́ти, да ко́снеться їх; ученици́ же преща́ху принося́щим. | Приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них; ученики ж не допускали тих, що приносили. |
|
14
|
14
|
| Ви́дів же Ісу́с негодова́ і рече́ їм: оста́віте діте́й приходи́ти ко Мні і не брані́те їм, таці́х бо єсть Ца́рствіє Бо́жиє; | Побачивши те, Ісус обурився і сказав їм: дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. |
|
15
|
15
|
| амі́нь глаго́лю вам: і́же а́ще не при́йметь Ца́рствія Бо́жия, я́ко отроча́, не і́мать вни́ти в не. | Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього. |
|
16
|
16
|
| І об'є́м їх, возло́ж ру́ці на них, благословля́ше їх. | І, обнявши їх, покладав руки на них і благословляв їх. |
|
17
|
17
|
| (Зач. 45) І ісходя́щу Єму́ на путь, прите́к ні́кий і покло́нься на колі́ну Єму́, вопроша́ше Єго́: Учи́телю благи́й, что сотворю́, да живо́т ві́чний наслі́дствую? | Коли виходив Він у дорогу, підбіг один якийсь, упав перед Ним на коліна і запитав Його: Учителю благий, що мені робити, щоб життя вічне успадкувати? |
|
18
|
18
|
| Ісу́с же рече́ єму́: что М'я глаго́леши бла́га? Нікто́же благ, то́кмо єди́н Бог. | Ісус сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. |
|
19
|
19
|
| За́повіді ві́си: не прелюби́ сотвори́ши, не убі́й, не укра́ди, не лжесвиді́тельствуй, не оби́ди, чти отця́ твоєго́ і ма́тер. | Заповіді знаєш: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, не кривди, шануй батька твого і матір. |
|
20
|
20
|
| Он же отвіща́в рече́ Єму́: Учи́телю, сія́ вся сохрани́х от ю́ности моєя́. | Той же сказав Йому у відповідь: Учителю, всього цього я дотримувався від юности моєї. |
|
21
|
21
|
| Ісу́с же воззрі́в нань, возлюби́ єго́ і рече́ єму́: єди́наго єси́ не доконча́л: іди́, єли́ка і́маши, прода́ждь і даждь ни́щим, і імі́ти і́маши сокро́вище на небесі́; і прийди́ [і] ходи́ вслід Мене́, взем крест. | Ісус, поглянувши на нього з любов’ю, сказав йому: одного тобі не вистачає: піди і все, що маєш, продай і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; тоді приходь та іди вслід за Мною, взявши хрест. |
|
22
|
22
|
| Он же дряхл бив о словесі́ [о словесі́ сем], оти́де скорб'я́, бі бо імі́я стяжа́нія мно́га. | Він же, засмутившись від цього слова, відійшов зі скорботою, бо мав велике багатство. |
|
23
|
23
|
| І воззрі́в Ісу́с глаго́ла ученико́м Свої́м: (Зач. 46) ка́ко неудо́б іму́щії бога́тство в Ца́рствіє Бо́жиє вни́дуть. | І, поглянувши довкола, Ісус сказав ученикам Своїм: як тяжко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже. |
|
24
|
24
|
| Ученици́ же ужаса́хуся о словесі́х Єго́. Ісу́с же па́ки отвіща́в глаго́ла їм: ча́да, ка́ко неудо́б упова́ющим на бога́тство в Ца́рствіє Бо́жиє вни́ти! | Ученики вжахнулись від слів Його. Але Ісус знову говорить їм у відповідь: діти, як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже! |
|
25
|
25
|
| Удо́біє бо єсть вельбу́ду сквозі́ іглині́ у́ші пройти́, не́же бога́ту в Ца́рствіє Бо́жиє вни́ти. | Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже. |
|
26
|
26
|
| Они́ же і́злиха дивля́хуся, глаго́люще к себі́: то кто мо́жеть спасе́н би́ти? | Вони ж надзвичайно здивувалися і говорили між собою: хто ж може спастись? |
|
27
|
27
|
| Воззрі́в же на них Ісу́с глаго́ла: у челові́к невозмо́жно, но не у Бо́га, вся бо возмо́жна суть у Бо́га. | Ісус, глянувши на них, говорить: для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові. |
|
28
|
28
|
| Нача́т же Петр глаго́лати Єму́: се, ми оста́вихом вся і вслід Тебе́ ідо́хом. | І почав Петро говорити Йому: ось ми все залишили і пішли слідом за Тобою. |
|
29
|
29
|
| Отвіща́в же Ісу́с рече́: амі́нь глаго́лю вам: нікто́же єсть, і́же оста́вил єсть дом, іли́ бра́тію, іли́ сестри́, іли́ отця́, іли́ ма́тер, іли́ жену́, іли́ ча́да, іли́ се́ла, Мене́ ра́ди і Єва́нгелія ра́ди; | Ісус же відповів: істинно говорю вам: нема нікого, хто залишив би дім, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи жінку, чи дітей, чи землю ради Мене і ради Євангелія |
|
30
|
30
|
| а́ще не при́йметь стори́цею ни́ні во вре́м'я сіє́, домо́в, і бра́тій, і сестр, і отця́, і ма́тере, і чад, і сел, во ізгна́нії, і в вік гряду́щий живо́т ві́чний; | і не одержав би сторицею вже нині, в час цей, серед гонінь, — домів, і братів, і сестер, і батьків, і матерів, і дітей, і земель, а в грядущому віці — життя вічне. |
|
31
|
31
|
| мно́зі же бу́дуть пе́рвії послі́дні, і послі́днії пе́рві. | І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими. |
|
32
|
32
|
| Бя́ху же на путі́, восходя́ще во Ієрусали́м; і бі варя́я їх Ісу́с, і ужаса́хуся, і вслід іду́ще, боя́хуся. (Зач. 47) І поє́м па́ки обана́десять, нача́т їм глаго́лати, я́же хотя́ху Єму́ би́ти; | Коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалима, Ісус ішов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися. |
|
33
|
33
|
| я́ко, се, восхо́дим во Ієрусали́м, і Син Челові́чеський пре́дан бу́деть архієре́йом і кни́жником, і осу́дять Єго́ на смерть, і предадя́ть Єго́ язи́ком; | Покликавши знову дванадцятьох, Він почав їм говорити про те, що буде з Ним: ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам; |
|
34
|
34
|
| і поруга́ються Єму́, і уя́зв'ять Єго́, і оплю́ють Єго́, і убію́ть Єго́; і в тре́тій день воскре́снеть. | і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне. |
|
35
|
35
|
| І пред Него́ прийдо́ста Іа́ков і Іоа́нн, си́на Зеведе́єва, глаго́люща: Учи́телю, хо́щева, да, є́же а́ще про́сива, сотвори́ши на́ма. | Тоді підійшли до Нього Яків та Іоан, сини Зеведеєві, і сказали: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що попросимо. |
|
36
|
36
|
| Он же рече́ ї́ма: что хо́щета, да сотворю́ ва́ма? | Він сказав їм: що хочете, щоб Я зробив вам? |
|
37
|
37
|
| О́на же рі́ста Єму́: даждь нам, да єди́н о десну́ю Тебе́ і єди́н о шу́юю Тебе́ ся́дева во сла́ві Твоє́й. | Вони сказали Йому: дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй. |
|
38
|
38
|
| Ісу́с же рече́ ї́ма: не ві́ста, чесо́ про́сита; мо́жета ли пи́ти ча́шу, ю́же Аз пію́, і креще́нієм, і́мже Аз кре́ща́юся, крести́тися? | Ісус же сказав їм: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися? |
|
39
|
39
|
| О́на же рі́ста Єму́: мо́жева. Ісу́с же рече́ ї́ма: ча́шу у́бо, ю́же Аз пію́, іспіє́та, і креще́нієм, і́мже Аз кре́ща́юся, крести́тася; | Вони відповіли Йому: можемо. Ісус же сказав їм: чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким Я хрещусь, охреститеся; |
|
40
|
40
|
| а є́же сі́сти о десну́ю Мене́ і о шу́юю, ність Мні да́ти, но ї́мже угото́вано єсть. | але щоб сісти праворуч і ліворуч від Мене — не від Мене залежить, а кому уготовано. |
|
41
|
41
|
| І сли́шавше де́сять, нача́ша негодова́ти о Іа́кові і Іоа́нні. | І, почувши, десять почали гніватись на Якова та Іоана. |
|
42
|
42
|
| Ісу́с же призва́в їх, глаго́ла їм: ві́сте, я́ко мня́щіїся владі́ти язи́ки, соодоліва́ють їм, і вели́ції їх облада́ють ї́ми; | Ісус же, покликавши їх, сказав їм: ви знаєте, що ті, яких називають князями народів, панують над ними, і вельможі їхні володіють ними. |
|
43
|
43
|
| не та́ко же бу́деть в вас: но і́же а́ще хо́щеть в вас в'я́щший би́ти, да бу́деть вам слуга́; | Але між вами нехай не буде так: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою. |
|
44
|
44
|
| і і́же а́ще хо́щеть в вас би́ти ста́рій, да бу́деть всім раб; | І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом. |
|
45
|
45
|
| і́бо Син Челові́чь не при́йде, да послу́жать Єму́, но да послу́жить і дасть ду́шу Свою́ ізбавле́ніє за мно́гі. | Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох. |
|
46
|
46
|
| (Зач. 48) І прийдо́ша во Ієрихо́н. І ісходя́щу Єму́ от Ієрихо́на, і ученико́м Єго́, і наро́ду мно́гу, син Тиме́йов Варти́мей, сліпи́й, сідя́ше при путі́, прося́. | Приходять до Єрихона. І коли Він з учениками Своїми і численним людом виходив з Єрихона, син Тимеїв, Вартимей, сліпий, сидів при дорозі і просив милостиню. |
|
47
|
47
|
| І сли́шав, я́ко Ісу́с Назоряни́н єсть, нача́т зва́ти і глаго́лати: Си́не Дави́дов Ісу́се, поми́луй м'я. | Почувши, що це Ісус Назорей, він почав кричати і говорити: Ісусе, Сину Давидів! Помилуй мене. |
|
48
|
48
|
| І преща́ху єму́ мно́зі, да умолчи́ть, он же мно́жає па́че зва́ше: Си́не Дави́дов, поми́луй м'я. | І примушували його мовчати багато хто, він же ще більше кричав: Сину Давидів, помилуй мене! |
|
49
|
49
|
| І став Ісу́с, рече́ єго́ возгласи́ти. І возгласи́ша сліпця́, глаго́люще єму́: дерза́й, воста́ни, зове́ть тя. | Ісус зупинився і сказав його покликати. Кличуть сліпого і кажуть йому: не бійся, вставай, кличе тебе. |
|
50
|
50
|
| Он же отве́рг ри́зи своя́, воста́в при́йде ко Ісу́сові. | Той скинув з себе верхній одяг, встав і прийшов до Ісуса. |
|
51
|
51
|
| І отвіща́в глаго́ла єму́ Ісу́с: что хо́щеши, да сотворю́ тебі́? Сліпи́й же глаго́ла єму́: учи́телю, да прозрю́. | Відповідаючи йому, Ісус спитав: чого ти хочеш від Мене? Сліпий сказав Йому: Учителю, аби я прозрів. |
|
52
|
52
|
| Ісу́с же рече́ єму́: іди́: ві́ра твоя́ спасе́ тя. І а́біє прозрі́ і по Ісу́сі і́де в путь. | Ісус сказав йому: йди, віра твоя спасла тебе. І відразу він прозрів, і пішов дорогою за Ісусом. |
|
Глава 11
|
Глава 11
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 49) І єгда́ прибли́жи[ша]ся во Ієрусали́м, в Вифсфагі́ю і Вифа́нію, к горі́ Єлео́нстій, посла́ два от учени́к Свої́х | Коли наблизились до Єрусалима, до Виффагії та Вифанії, до гори Елеонської, Ісус посилає двох з учеників Своїх |
|
2
|
2
|
| і глаго́ла ї́ма: іді́та в весь, я́же єсть пря́мо ва́ма; і а́біє входя́ща в ню, обря́щета жреб'я́ прив'я́зано, на не́же нікто́же от челові́к всі́де; отрі́шша є, приведі́та; | і говорить їм: підіть у селище, яке прямо перед вами; і як тільки ввійдете в нього, зараз же знайдете осля прив’язане, на якого ніхто з людей ще не сідав; відв’язавши його, приведіть. |
|
3
|
3
|
| і а́ще кто ва́ма рече́ть: что твори́та сіє́? Рци́та, я́ко Госпо́дь тре́буєть є; і а́біє по́слеть є сі́мо. | І якщо хто скаже вам: що це ви робите, — відповідайте, що Господь потребує його; і відразу ж пошле його сюди. |
|
4
|
4
|
| Ідо́ста же, і обріто́ста жреб'я́ прив'я́зано при две́рех вні на распу́тії, і отріши́ста є. | Вони пішли і знайшли молодого осла, прив’язаного на вулиці біля воріт, і відв’язали його. |
|
5
|
5
|
| І ні́ції от стоя́щих ту глаго́лаху ї́ма: что ді́єта отріша́юща жреб'я́? | І деякі з тих, що там стояли, говорили їм: що робите, навіщо відв’язуєте осля? |
|
6
|
6
|
| О́на же рі́ста їм, я́коже запові́да ї́ма Ісу́с, і оста́виша я. | Вони відповіли їм, як велів Ісус, і ті відпустили їх. |
|
7
|
7
|
| І приведо́ста жреб'я́ ко Ісу́сові, і возложи́ша на не ри́зи своя́, і всі́де на не. | І привели осля до Ісуса; і поклали на нього одяг свій; і сів на нього. |
|
8
|
8
|
| Мно́зі же ри́зи своя́ постла́ша по путі́; друзі́ї же ва́їя рі́заху от дре́вія і постила́ху по путі́. | Багато хто стелив свій одяг по дорозі; а інші різали гілки з дерев і встилали ними дорогу. |
|
9
|
9
|
| І предходя́щії і вслід гряду́щії вопія́ху, глаго́люще: оса́нна, благослове́н Гряди́й во і́м'я Госпо́днє! | І ті, які пішли попереду Нього, і ті, які супроводжували Його, викликували: осанна! Благословен, Хто гряде в ім’я Господнє! |
|
10
|
10
|
| Благослове́нно гряду́щеє Ца́рство во і́м'я Го́спода отця́ на́шего Дави́да! Оса́нна в ви́шніх! | Благословенне Царство отця нашого Давида, що гряде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх! |
|
11
|
11
|
| (Зач. 50) І вни́де во Ієрусали́м Ісу́с і в це́рков; і согля́дав вся, по́зді уже́ су́щу часу́, ізи́де в Вифа́нію со обімана́десяте. | І ввійшов Ісус в Єрусалим і в храм; і, оглянувши все, оскільки час уже був пізній, пішов до Вифанії з дванадцятьма. |
|
12
|
12
|
| І нау́тріє ізше́дшим їм от Вифа́нії, взалка́; | На другий день, коли вони вийшли з Вифанії, зголоднів. |
|
13
|
13
|
| і ви́дів смоко́вницю іздале́ча, іму́щу ли́ствіє, при́йде, а́ще у́бо что обря́щеть на ней; і прише́д к ней, нічесо́же обрі́те, то́кмо ли́ствіє; не у бо бі вре́м'я смо́квам. | І, побачивши здалека смоковницю, вкриту листям, пішов, чи не знайде чого на ній; але, прийшовши до неї, нічого не знайшов, крім листя, бо ще не час був для смокв. |
|
14
|
14
|
| І отвіща́в Ісу́с рече́ єй: да не ктому́ от тебе́ во ві́ки нікто́же плода́ сність. І сли́шаху ученици́ Єго́. | І сказав їй Ісус: віднині нехай довіку ніхто плоду твого не з’їсть. І чули те ученики Його. |
|
15
|
15
|
| І прийдо́ша (па́ки) во Ієрусали́м. І вшед Ісу́с в це́рков, нача́т ізгони́ти продаю́щия і купу́ющия в це́ркві; і трапе́зи торжнико́м і сіда́лища продаю́щих го́луби іспрове́рже; | Прийшли до Єрусалима. Ісус, увійшовши до храму, почав виганяти тих, що продавали і купували в храмі; і столи міняйл, і лави тих, що продавали голубів, поперекидав. |
|
16
|
16
|
| і не дая́ше, да кто мимонесе́ть сосу́д сквозі́ це́рков. | І не дозволяв, щоб хто переніс через храм будь-яку річ. |
|
17
|
17
|
| І уча́ше, глаго́ля їм: ність ли пи́сано, я́ко храм Мой храм моли́тви нарече́ться всім язи́ком? Ви же сотвори́сте єго́ верте́п разбо́йником. | І вчив їх, кажучи: чи не написано: дім Мій домом молитви назветься для всіх народів? Ви ж зробили його вертепом розбійників. |
|
18
|
18
|
| І сли́шаша кни́жници і архієре́є, і іска́ху, ка́ко Єго́ погуб'я́т; боя́хубося Єго́, я́ко весь наро́д дивля́шеся о уче́ніії Єго́. | Почули це книжники і первосвященики і шукали, як би погубити Його, але боялися, тому що весь народ дивувався Його вченню. |
|
19
|
19
|
| І я́ко по́зді бисть, ісхожда́ше вон із гра́да. | Коли ж стало пізно, Він вийшов геть з міста. |
|
20
|
20
|
| І у́тро мимоходя́ще, ви́діша смоко́вницю ізсо́хшу із коре́нія. | Проходячи вранці, побачили смоковницю, що всохла до кореня. |
|
21
|
21
|
| І воспом'яну́в Петр глаго́ла Єму́: Равві́, виждь, смоко́вниця, ю́же прокля́л єси́, у́сше. | І, згадавши, Петро сказав Йому: Учителю, дивись, смоковниця, яку Ти прокляв, усохла. |
|
22
|
22
|
| І отвіща́в Ісу́с глаго́ла їм: | Ісус, відповідаючи, говорить їм: |
|
23
|
23
|
| (Зач. 51) імі́йте ві́ру Бо́жию; амі́нь бо глаго́лю вам, я́ко, і́же а́ще рече́ть горі́ сей: дви́гнися і ве́рзися в мо́ре, і не разми́слить в се́рдці своє́м, но ві́ру і́меть, я́ко є́же глаго́леть, бива́єть, — бу́деть єму́, є́же а́ще рече́ть; | майте віру Божу, бо істинно кажу вам, якщо хто скаже горі цій: посунься і кинься в море, і не сумніватиметься в серці своїм, а повірить, що станеться за його словом, — буде йому, що тільки скаже. |
|
24
|
24
|
| сего́ ра́ди глаго́лю вам: вся, єли́ка а́ще моля́щеся про́сите, ві́руйте, я́ко приє́млете, — і бу́деть вам; | Тому кажу вам: усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите, — і буде вам. |
|
25
|
25
|
| і єгда́ стоїте́ моля́щеся, отпуща́йте, а́ще что і́мате на кого́, да і Оте́ць ваш, І́же єсть на небесі́х, отпу́стить вам согріше́нія ва́ша; | І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші. |
|
26
|
26
|
| а́ще ли же ви не отпуща́єте, ні Оте́ць ваш, І́же єсть на небесі́х, отпу́стить вам согріше́ній ва́ших. | Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не відпустить вам гріхів ваших. |
|
27
|
27
|
| (Зач. 52) І прийдо́ша па́ки во Ієрусали́м. І в це́ркві ходя́щу Єму́, прийдо́ша к Нему́ архієре́є, і кни́жници, і ста́рці | Прийшли знову до Єрусалима. І коли Він ходив у храмі, підійшли до Нього первосвященики, і книжники, і старійшини |
|
28
|
28
|
| і глаго́лаша Єму́: ко́єю о́бластію сія́ твори́ши? І кто Ті о́бласть сію́ даде́, да сія́ твори́ши? | і говорили Йому: якою владою Ти це робиш? І хто дав Тобі владу це робити? |
|
29
|
29
|
| Ісу́с же отвіща́в рече́ їм: вопрошу́ ви і Аз словесе́ єди́наго, і отвіща́йте Мі: і реку́ вам, ко́єю о́бластію сія́ творю́; | Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, відповідайте Мені; тоді і Я скажу вам, якою владою це роблю. |
|
30
|
30
|
| креще́ніє Іоа́нново с небесе́ ли бі, іли́ от челові́к? Отвіща́йте Мі. | Хрещення Іоанове з небес було чи від людей? Скажіть Мені. |
|
31
|
31
|
| І ми́сляху в себі́, глаго́люще: а́ще рече́м, с небесе́, рече́ть: почто́ у́бо не ві́ровасте єму́? | Ті міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому? |
|
32
|
32
|
| Но а́ще рече́м, от челові́к: боя́хуся люді́й, всі бо імі́яху Іоа́нна, я́ко воі́стину проро́к бі. | А сказати, що від людей, — боялись народу; бо всі знали, що Іоан воістину був пророк. |
|
33
|
33
|
| І отвіща́вше глаго́лаша Ісу́сові: не ві́ми. І отвіща́в Ісу́с глаго́ла їм: ні Аз глаго́лю вам, ко́єю о́бластію сія́ творю́. | І сказали у відповідь Ісусові: не знаємо. Тоді Ісус сказав їм у відповідь: і Я не скажу вам, якою владою це роблю. |
|
Глава 12
|
Глава 12
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 53) І нача́т їм в при́тчах глаго́лати: виногра́д насади́ челові́к, і огради́ опло́том, і іскопа́ точи́ло, і созда́ столп, і предаде́ єго́ тяжа́телем [ді́лателем], і оти́де. | І почав говорити їм притчами: один чоловік насадив виноградник і обгородив плотом, і викопав виностік*, і збудував башту, і, передавши все виноградарям, від’їхав. |
|
2
|
2
|
| І посла́ к тяжа́телем во вре́м'я раба́, да от тяжа́тель при́йметь от плода́ виногра́да; | І послав у свій час до виноградарів слугу — одержати від виноградарів плоди з виноградника. |
|
3
|
3
|
| они́ же є́мше єго́ би́ша і отосла́ша тща. | Вони ж, схопивши його, били і відіслали ні з чим. |
|
4
|
4
|
| І па́ки посла́ к ним друга́го раба́; і того́ ка́менієм би́вше, проби́ша главу́ єму́ і посла́ша безче́стна. | Знову послав до них іншого слугу; і тому камінням розбили голову і відіслали з безчестям. |
|
5
|
5
|
| І па́ки іно́го посла́, і того́ уби́ша; і мно́гі і́ни, о́ви у́бо бію́ще, о́ви же убива́юще. | І знову іншого послав, і того вбили; і багатьох інших — одних били, інших вбивали. |
|
6
|
6
|
| Єще́ у́бо єди́наго си́на імі́ возлю́бленнаго своєго́, посла́ і того́ к ним посліди́, глаго́ля, я́ко усрам'я́ться си́на моєго́. | Маючи ж єдиного сина, улюбленого свого, наостанку послав і його до них, кажучи: посоромляться сина мого. |
|
7
|
7
|
| О́ні же тяжа́теле рі́ша к себі́: я́ко сей єсть наслі́дник, прийді́те, убіє́м єго́, і на́ше бу́деть наслі́дствіє. | Але виноградарі сказали один одному: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, і спадщина буде наша. |
|
8
|
8
|
| І є́мше єго́ уби́ша і ізверго́ша єго́ вон із виногра́да. | І, схопивши його, вбили і викинули геть з виноградника. |
|
9
|
9
|
| Что у́бо сотвори́ть госпо́дь виногра́да? При́йдеть і погуби́ть тяжа́телі і дасть виногра́д іні́м. | Що ж зробить господар виноградника? Прийде і покарає виноградарів смертю, і віддасть виноградник іншим. |
|
10
|
10
|
| Ні Писа́нія ли сего́ чли єсте́: ка́мень, єго́же не в ряду́ сотвори́ша зи́ждущії, сей бисть во главу́ у́гла: | Невже ви не читали цього в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем. |
|
11
|
11
|
| от Го́спода бисть сіє́, і єсть ди́вно во о́чію на́шею? | Це від Господа, і дивним є в очах наших. |
|
12
|
12
|
| І іска́ху Єго́ я́ти, і убоя́шася наро́да, разумі́ша бо, я́ко к ним при́тчу рече́; і оста́вльше Єго́ отидо́ша. | І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо зрозуміли, що про них сказав притчу; і, залишивши Його, відійшли. |
|
13
|
13
|
| (Зач. 54) І посла́ша к Нему́ ні́кия от фарисе́й і іродіа́н, да Єго́ обольстя́ть сло́вом. | І посилають до Нього декого з фарисеїв та іродіан, щоб спіймати Його на слові. |
|
14
|
14
|
| Они́ же прише́дше глаго́лаша Єму́: Учи́телю, ві́ми, я́ко і́стинен єси́ і не ради́ши ні о ко́мже: не зри́ши бо на лице́ челові́ков, но воі́стину путі́ Бо́жию учи́ши; досто́їть ли кинсо́н ке́сареві да́ти, іли́ ні? Да́ми ли, іли́ не да́ми? | Вони ж, прийшовши, говорять Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти справедливий і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш на особу, а воістину навчаєш путі Божої. Чи дозволено платити податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати? |
|
15
|
15
|
| Он же ві́дий їх лицемі́ріє, рече́ ім: что М'я іскуша́єте? Принесі́те Мі пі́нязь, да ви́жу. | Але Він, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: чого спокушаєте Мене? Принесіть Мені динарій, щоб Я побачив його. |
|
16
|
16
|
| Они́ же принесо́ша. І глаго́ла їм: чий о́браз сій і написа́ніє? Они́ же рі́ша Єму́: ке́сарев. | Вони принесли. Тоді говорить їм: чиє це зображення і напис? Вони ж сказали: кесаря. |
|
17
|
17
|
| І отвіща́в Ісу́с рече́ їм: воздаді́те ке́сарева ке́сареві і Бо́жия Бо́гові. І чуди́шася о Нем. | Ісус сказав їм у відповідь: віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові. І дивувалися Йому. |
|
18
|
18
|
| (Зач. 55) І прийдо́ша саддуке́є к Нему́, і́же глаго́лють воскресе́нію не би́ти; і вопроси́ша Єго́, глаго́люще: | Потім прийшли до Нього саддукеї, які кажуть, що не існує воскресіння, і запитали Його, кажучи: |
|
19
|
19
|
| Учи́телю, Моїсе́й написа́ нам, я́ко а́ще кому́ брат у́мреть і оста́вить жену́, а чад не оста́вить, да по́йметь брат єго́ жену́ єго́ і воскреси́ть сі́м'я бра́ту своєму́. | Учителю! Мойсей написав нам: якщо в кого помре брат і залишить жінку, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство братові своєму. |
|
20
|
20
|
| Се́дьм бра́тій бі: і пе́рвий поя́т жену́ і умира́я не оста́ви сі́мене; | Було сім братів: перший узяв жінку і помер, не залишивши дітей. |
|
21
|
21
|
| і втори́й поя́т ю і у́мре, і ні той оста́ви сі́мене; і тре́тій тако́жде; | Узяв її другий і помер, і він теж не залишив дітей; і третій так само. |
|
22
|
22
|
| і поя́ша ю седьм і не оста́виша сі́мене; посліди́ же всіх у́мре і жена́. | Брали її за себе семеро і не залишили дітей. Після всіх померла й жінка. |
|
23
|
23
|
| В воскресе́ніє у́бо, єгда́ воскре́снуть, кото́рому їх бу́деть жена́? Седьм бо імі́ша ю жену́. | Отже, в час воскресіння, коли воскреснуть, котрого з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за жінку. |
|
24
|
24
|
| І отвіща́в Ісу́с рече́ їм: не сего́ ли ра́ди прельща́єтеся, не ві́дуще Писа́нія, ні си́ли Бо́жия? | Ісус сказав їм у відповідь: чи не тому ви й помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ані сили Божої? |
|
25
|
25
|
| Єгда́ бо із ме́ртвих воскре́снуть, ні же́няться, ні посяга́ють, но суть я́ко а́нгели на небесі́х; | Бо, коли воскреснуть з мертвих, тоді не будуть ні женитися, ні заміж виходити, а будуть як ангели на небесах. |
|
26
|
26
|
| о ме́ртвих же, я́ко востаю́ть, ні́сте ли чли в кни́гах Моїсе́йових, при купині́ я́ко рече́ єму́ Бог, глаго́ля: Аз Бог Авраа́мов, і Бог Ісаа́ков, і Бог Іа́ковль? | А про мертвих, що вони воскреснуть, хіба не читали ви в книзі Мойсея, як при купині Бог сказав йому: Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова? |
|
27
|
27
|
| Ність Бог ме́ртвих, но Бог живи́х; ви у́бо мно́го прельща́єтеся. | Бог не є Бог мертвих, а Бог живих. Отже, ви дуже помиляєтесь. |
|
28
|
28
|
| (Зач. 56) І присту́пль єди́н от кни́жник, сли́шав їх стяза́ющихся і ви́дів, я́ко до́брі отвіща́ їм, вопроси́ Єго́: ка́я єсть пе́рвая всіх за́повідій? | І приступив один з книжників, що слухав, як вони сперечалися, і бачив, як добре Ісус відповів їм, і спитав Його: яка заповідь перша з усіх заповідей? |
|
29
|
29
|
| Ісу́с же отвіща́ єму́: я́ко пе́рвійши всіх за́повідій: сли́ши, Ізра́їлю, Госпо́дь Бог ваш Госпо́дь єди́н єсть; | Ісус відповів йому: перша з усіх заповідей: слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш є Господь єдиний. |
|
30
|
30
|
| і возлю́биши Го́спода Бо́га твоєго́ всім се́рдцем твої́м, і все́ю душе́ю твоє́ю, і всім умо́м твої́м, і все́ю крі́постію твоє́ю, — сія́ єсть пе́рвая за́повідь. | І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, — ось перша заповідь! |
|
31
|
31
|
| І втора́я подо́бна єй: возлю́биши бли́жняго своєго́, я́ко сам себе́. Бо́льшая сею́ і́на за́повідь ність. | І друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. Більшої за ці заповіді немає. |
|
32
|
32
|
| І рече́ Єму́ кни́жник: до́брі, Учи́телю, воі́стину рекл єси́, я́ко єди́н єсть Бог, і ність ін ра́зві Єго́; | Книжник сказав Йому: добре, Учителю! Ти істину сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього; |
|
33
|
33
|
| і є́же люби́ти Єго́ всім се́рдцем, і всім ра́зумом, і все́ю душе́ю, і все́ю крі́постію; і є́же люби́ти бли́жняго я́ко себе́, бо́лі єсть всіх всесожже́ній і жертв. | і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі всепалення і жертви. |
|
34
|
34
|
| Ісу́с же ви́дів, я́ко сми́сленно отвіща́, рече́ єму́: не дале́че єси́ от Ца́рствія Бо́жия. І нікто́же смі́яше ктому́ Єго́ вопроси́ти. | Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: ти недалеко від Царства Божого. Після того ніхто не насмілився питати Його. |
|
35
|
35
|
| І отвіща́в Ісу́с глаго́лаше, учя́ в це́ркві: ка́ко глаго́лють кни́жници, я́ко Христо́с Син єсть Дави́дов? | Продовжуючи навчати в храмі, Ісус говорив: як це кажуть книжники, що Христос є син Давидів? |
|
36
|
36
|
| Той бо Дави́д рече́ Ду́хом Святи́м: глаго́ла Госпо́дь Го́сподеві моєму́: сіди́ о десну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твої́ма. | Бо сам Давид сказав Духом Святим: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх — підніжжям ніг Твоїх. |
|
37
|
37
|
| Сам у́бо Дави́д глаго́леть Єго́ Го́спода: і отку́ду Син єму́ єсть? І мног наро́д послу́шаше Єго́ в сла́дость. | Отже, сам Давид називає Його Господом — як же Він син йому? І багато народу слухало Його з насолодою. |
|
38
|
38
|
| (Зач. 57) І глаго́лаше їм во уче́ніії Своє́м: блюді́теся от кни́жник, хотя́щих во одія́ніїх ходи́ти, і цілова́нія на то́ржищих, | І говорив їм у вченні Своїм: стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і приймати вітання на народних зібраннях, |
|
39
|
39
|
| і преждесіда́нія на со́нмищих, і первовозлежа́нія на ве́черях: | сидіти спереду в синагогах і возлежати на перших місцях на бенкетах, — |
|
40
|
40
|
| пояда́юще до́ми вдови́ць і непщева́нієм надо́лзі моля́щеся, сі́ї при́ймуть ли́шшеє осужде́ніє. | ції, котрі поїдають доми вдів і лицемірно довго моляться, приймуть найтяжче осудження. |
|
41
|
41
|
| І сід Ісу́с пря́мо сокро́вищному храни́лищу, зря́ше, ка́ко наро́д ме́щеть мідь в сокро́вищноє храни́лище. І мно́зі бога́тії вмета́ху мно́га. | І сів Ісус навпроти скарбниці і спостерігав, як народ кладе гроші в скарбницю. Чимало заможних клали багато. |
|
42
|
42
|
| І прише́дши єди́на вдови́ця убо́га, вве́рже ле́пті дві, є́же єсть кодра́нт. | Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант. |
|
43
|
43
|
| І призва́в ученики́ Своя́, рече́ їм: амі́нь глаго́лю вам, я́ко вдови́ця сія́ убо́гая мно́жає всіх вве́рже вмета́ющих в сокро́вищноє храни́лище, | Покликавши учеників Своїх, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю, |
|
44
|
44
|
| всі бо от ізби́тка своєго́ вверго́ша, сія́ же от лише́нія своєго́ вся, єли́ка імі́яше, вве́рже, все житіє́ своє́. | бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій. |
|
Глава 13
|
Глава 13
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 58) І ісходя́щу Єму́ от це́ркве, глаго́ла Єму́ єди́н от учени́к Єго́: Учи́телю, виждь, каково́ ка́меніє і какова́ зда́нія. | І коли виходив Він з храму, один з учеників Його сказав Йому: Учителю, подивись, які камені і які будівлі! |
|
2
|
2
|
| І отвіща́в Ісу́с рече́ єму́: ви́диши ли сія́ вели́кая зда́нія? Не і́мать оста́ти зді ка́мень на ка́мені, і́же не разори́ться. | Ісус сказав йому у відповідь: бачиш ці великі будівлі? Все це буде зруйноване, так що не залишиться тут і каменя на камені. |
|
3
|
3
|
| І сідя́щу Єму́ на горі́ Єлео́нстій пря́мо це́ркве, вопроша́ху Єго́ єди́наго Петр і Іа́ков, і Іоа́нн і Андре́й: | І коли Він сидів на горі Елеонській проти храму, то Петро, Яків, Іоан і Андрій запитали Його на самоті: |
|
4
|
4
|
| рци нам, когда́ сія́ бу́дуть? І ко́є [бу́деть] зна́меніє, єгда́ і́муть вся сія́ сконча́тися? | скажи нам, коли це буде, і яке знамення, коли все це має скінчитися? |
|
5
|
5
|
| Ісу́с же отвіща́в їм, нача́т глаго́лати: блюді́теся, да не кто вас прельсти́ть. | Відповідаючи їм, Ісус почав говорити: бережіться, щоб ніхто не спокусив вас, |
|
6
|
6
|
| Мно́зі бо при́йдуть во і́м'я Моє́, глаго́люще, я́ко Аз єсьм; і мно́гі прельстя́ть. | бо багато хто прийде під іменем Моїм і говоритиме, що це Я; і багатьох спокусять. |
|
7
|
7
|
| Єгда́ же усли́шите бра́ні і сли́шанія бра́нем, не ужаса́йтеся: подоба́єть бо би́ти; но не у кончи́на. | Коли ж почуєте про війни і воєнні чутки, не жахайтеся: бо належить цьому бути, — але це ще не кінець. |
|
8
|
8
|
| Воста́неть бо язи́к на язи́к, і ца́рство на ца́рство; і бу́дуть тру́си по мі́стом, і бу́дуть гла́ди і м'яте́жі. Нача́ло болі́знем сія́. | Бо постане народ на народ і царство на царство; і будуть землетруси у різних місцях, і будуть голод і заворушення; це — початок хвороб. |
|
9
|
9
|
| (Зач. 59) Блюді́теся же ви са́мі; предадя́ть бо ви в со́нмища, і на собо́рищих біє́ні бу́дете; і пред воєво́ди і царі́ веде́ні бу́дете Мене́ ра́ди, во свиді́тельство їм. | Стережіться ж ви самі, бо вас видаватимуть на судища і битимуть у синагогах, і перед правителями і царями поставлять вас через Мене, на свідчення перед ними. |
|
10
|
10
|
| І во всіх язи́ціх подоба́єть пре́жде пропові́датися Єва́нгелію. | І всім народам раніш повинно бути проповідане Євангеліє. |
|
11
|
11
|
| Єгда́ же поведу́ть ви предаю́ще, не пре́жде пеці́теся, что возглаго́лете, ні поуча́йтеся; но є́же а́ще да́сться вам в той час, се глаго́літе, не ви бо бу́дете глаго́лющії, но Дух Святи́й. | Коли ж поведуть видавати вас, то не турбуйтесь заздалегідь, що вам говорити, і не обдумуйте; але, що дасться вам у той час, те й говоріть, бо не ви будете говорити, а Дух Святий. |
|
12
|
12
|
| Преда́сть же брат бра́та на смерть, і оте́ць ча́до; і воста́нуть ча́да на роди́телі і убію́ть їх. | Видасть же брат брата на смерть, і батько — дітей; і постануть діти на батьків, і уб’ють їх. |
|
13
|
13
|
| І бу́дете ненави́дими всі́ми і́мене Моєго́ ра́ди; претерпі́вий же до конця́, той спасе́н бу́деть. | І ненавидітимуть вас усі за ім’я Моє; хто ж перетерпить до кінця, той спасеться. |
|
14
|
14
|
| (Зач. 60) Єгда́ же у́зрите ме́рзость запусті́нія, рече́нную данії́лом проро́ком, стоя́щу, іді́же не подоба́єть, чтий да разумі́єть, тогда́ су́щії во Іуде́ї да біжа́ть на го́ри; | Коли ж побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоятиме, де не належить, хто читає, нехай розуміє, тоді хто буде в Юдеї, нехай біжить у гори; |
|
15
|
15
|
| і і́же на кро́ві, да не сла́зить в дом, ні да вни́деть взя́ти чесо́ от до́му своєго́; | а хто на покрівлі, той нехай не сходить у дім і не заходить узяти щось з дому свого; |
|
16
|
16
|
| і і́же на селі́ сий, да не возврати́ться всп'ять взя́ти ри́зу свою́. | і хто на полі, нехай не вертається назад взяти одяг свій. |
|
17
|
17
|
| Го́ре же непра́здним і доя́щим в ти́я дні. | Горе ж вагітним і матерям-годувальницям у ті дні! |
|
18
|
18
|
| Молі́теся же, да не бу́деть бі́гство ва́ше в зимі́. | Моліться, щоб не сталася втеча ваша взимку. |
|
19
|
19
|
| Бу́дуть бо дні́є ті́ї скорб, якова́ не бисть такова́ от нача́ла созда́нія, є́же созда́ Бог, дони́ні, і не бу́деть. | Бо в ті дні буде така скорбота, якої не було від початку творіння, яке вчинив Бог, навіть і донині, і не буде. |
|
20
|
20
|
| І а́ще не би Госпо́дь прекрати́л дній, не би у́бо спасла́ся вся́ка плоть; но ізбра́нних ра́ди, ї́хже ізбра́, прекрати́ть дні. | І коли б Господь не вкоротив тих днів, то не спаслась би ніяка плоть; але заради обраних, яких Він обрав, укоротить дні. |
|
21
|
21
|
| Тогда́ а́ще кто рече́ть вам: се, зді Христо́с, іли́: се, о́нді, — не імі́те ві́ри. | Тоді, якщо хто скаже вам: ось, тут Христос, або: ось там, — не йміть віри. |
|
22
|
22
|
| Воста́нут бо лжехри́сти і лжепроро́ци і дадя́ть зна́менія і чудеса́, є́же прельсти́ти, а́ще возмо́жно, і ізбра́нния. | Бо встануть лжехристи і лжепророки і дадуть знамення і чудеса, щоб спокусити, якщо можливо, і обраних. |
|
23
|
23
|
| Ви же блюді́теся; се, пре́жде ріх вам вся. | Ви ж бережіться. Ось, Я наперед сказав вам усе. |
|
24
|
24
|
| (Зач. 61) Но в ти́я дні, по ско́рбі той, со́лнце поме́ркнеть, і луна́ не дасть сві́та своєго́, | Але в ті дні, після тієї скорботи, сонце померкне, і місяць не дасть свого світла, |
|
25
|
25
|
| і зві́зди бу́дуть с небесе́ спа́дающя, і си́ли, я́же на небесі́х, подви́жуться. | і зірки спадуть з неба, і сили небесні похитнуться. |
|
26
|
26
|
| І тогда́ у́зрять Си́на Челові́чеськаго гряду́ща на о́блаціх с си́лою і сла́вою мно́гою. | І тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах, з силою і славою великою. |
|
27
|
27
|
| І тогда́ по́слеть а́нгели Своя́ і собере́ть ізбра́нния Своя́ от чети́рех вітр, от конця́ землі́ до конця́ не́ба. | І тоді Він пошле ангелів Своїх і збере обраних Своїх від чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба. |
|
28
|
28
|
| От смоко́вниці же научі́теся при́тчі: єгда́ уже́ ві́твіє єя́ бу́деть мла́до і ізраща́єть ли́ствіє, ві́діте, я́ко близ єсть жа́тва; | Від смоковниці навчіться притчі: коли гілля її стає вже м’яким і пускає листя, то знаєте, що близько літо. |
|
29
|
29
|
| та́ко і ви, єгда́ сія́ ви́діте бива́юща, ві́діте, я́ко близ єсть, при две́рех. | Так і ви: коли побачите, що все збувається, знайте, що близько, при дверях. |
|
30
|
30
|
| Амі́нь глаго́лю вам, я́ко не і́мать прейти́ род сей, до́ндеже вся сія́ бу́дуть. | Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це буде. |
|
31
|
31
|
| (Зач. 62) Не́бо і земля́ пре́йдуть, словеса́ же Моя́ не пре́йдуть. | Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть. |
|
32
|
32
|
| О дні же том іли́ о часі́ нікто́же вість, ні а́нгели, і́же суть на небесі́х, ні Син, то́кмо Оте́ць. | Про день же той або про годину ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець. |
|
33
|
33
|
| Блюді́те, бді́те і молі́теся: не ві́сте бо, когда́ вре́м'я бу́деть. | Пильнуйте, будьте на сторожі і моліться, бо не знаєте, коли настане час цей. |
|
34
|
34
|
| Я́коже челові́к отходя́ оста́вль дом свой, і дав рабо́м свої́м власть, і кому́ждо ді́ло своє́, і вратарю́ повелі́, да бдить. | Подібно до того, коли чоловік, відходячи в дорогу і залишаючи свій дім, дав владу слугам своїм, і кожному своє діло, і наказав воротареві пильнувати, |
|
35
|
35
|
| Бді́те у́бо: не ві́сте бо, когда́ госпо́дь до́му при́йдеть, ве́чер, іли́ полу́нощі, іли́ в пітлоглаше́ніє, іли́ у́тро; | так і ви: пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде господар дому, ввечері, чи опівночі, чи як півні заспівають, чи вранці. |
|
36
|
36
|
| да не прише́д внеза́пу, обря́щеть ви сп'я́щя. | Щоб, коли він несподівано прийде, ви не спали. |
|
37
|
37
|
| А я́же вам глаго́лю, всім глаго́лю: бді́те. | А що кажу вам, кажу всім: пильнуйте. |
|
Глава 14
|
Глава 14
|
|
1
|
1
|
| Бі же Па́сха і оприсно́ці по двою́ дні́ю; і іска́ху архієре́є і кни́жници, ка́ко Єго́ ле́стію є́мше убію́ть; | Через два дні мало бути свято Пасхи і опрісноків. І шукали первосвященики і книжники, як би взяти Його хитрощами і вбити. |
|
2
|
2
|
| глаго́лаху же: (но) не в пра́здник, єда́ [да не] ка́ко молва́ бу́деть лю́дська. | Але говорили: тільки не в свято, щоб не сталося заворушення в народі. |
|
3
|
3
|
| (Зач. 63) І су́щу Єму́ в Вифа́нії, в дому́ Си́мона прокаже́ннаго, возлежа́щу Єму́, при́йде жена́, іму́щи алава́стр ми́ра на́рднаго пистикі́я многоці́нна; і сокру́шши алава́стр, возлива́ше Єму́ на главу́. | І коли Він був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, і возлежав, — прийшла жінка з алавастровою посудиною мира з нарда чистого, дорогоцінного, і, розбивши посудину, злила Йому на голову. |
|
4
|
4
|
| Бя́ху же ні́ції негоду́юще в себі́ і глаго́люще: почто́ ги́бель сія́ ми́рная бисть? | Деякі обурились і між собою говорили: навіщо така трата мира? |
|
5
|
5
|
| можа́ше бо сіє́ продано́ би́ти в'я́щше тріє́х сот пі́нязь і да́тися ни́щим. І преща́ху єй. | Бо можна було б його продати більш як за триста динаріїв і роздати вбогим. І дорікали їй. |
|
6
|
6
|
| Ісу́с же рече́: оста́віте ю, что єй труди́ даєте́? Добро́ ді́ло соді́ла о Мні. | Ісус же сказав: облиште її, навіщо її бентежите? Вона добре діло зробила для Мене. |
|
7
|
7
|
| Всегда́ бо ни́щия і́мате с собо́ю, і єгда́ хо́щете, мо́жете їм добро́ твори́ти; Мене́ же не всегда́ і́мате. | Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте. |
|
8
|
8
|
| Є́же імі́ [возмо́же] сія́, сотвори́: предвари́ пома́зати Моє́ ті́ло на погребе́ніє. | Вона зробила, що могла: заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння. |
|
9
|
9
|
| Амі́нь глаго́лю вам: іді́же а́ще пропові́сться Єва́нгеліє сіє́ во всем ми́рі, і є́же сотвори́ сія́, глаго́лано бу́деть в па́м'ять єя́. | Істинно кажу вам: по всьому світу, де тільки буде проповідане це Євангеліє, буде сказано на спомин про неї і про те, що вона зробила. |
|
10
|
10
|
| (Зач. 64) І Іу́да Іскаріо́тський, єди́н от обоюна́десяте, і́де ко архієре́єм, да преда́сть Єго́ їм. | І пішов Іуда Іскаріотський, один з дванадцяти, до первосвящеників, щоб видати Його їм. |
|
11
|
11
|
| Они́ же сли́шавше возра́довашася і обіща́ша єму́ сре́бреники да́ти. І іска́ше, ка́ко Єго́ в удо́бно вре́м'я преда́сть. | Вони ж, почувши, зраділи і пообіцяли дати йому срібників. І він шукав, як би в слушний час видати Його. |
|
12
|
12
|
| І в пе́рвий день оприсно́к, єгда́ па́сху жря́ху, глаго́лаша Єму́ ученици́ Єго́: гді хо́щеши, ше́дше угото́ваем, да я́си па́сху? | У перший день опрісноків, коли готували пасхальне ягня, ученики сказали Йому: де хочеш їсти паску? Ми підемо і приготуємо. |
|
13
|
13
|
| І посла́ два от учени́к Свої́х і глаго́ла ї́ма: іді́та во град, і сря́щеть вас челові́к в скуде́льниці во́ду нося́; по нем іді́та, | І посилає двох з учеників Своїх, і каже їм: підіть до міста, і зустрінеться вам чоловік, який нестиме глек води; підіть за ним, |
|
14
|
14
|
| і іді́же а́ще вни́деть, рці́та господи́ну до́му, я́ко Учи́тель глаго́леть: гді єсть віта́льниця, іді́же па́сху со ученики́ Мої́ми снім? | і куди він увійде, скажіть господареві дому того, що Учитель каже — де світлиця, в якій Я споживатиму паску з Моїми учениками? |
|
15
|
15
|
| І той ва́ма пока́жеть го́рницю ве́лію, по́стлану, гото́ву; ту угото́вайта нам. | І він покаже вам велику, прибрану і готову горницю; там приготуйте нам. |
|
16
|
16
|
| І ізидо́ста ученика́ Єго́, і прийдо́ста во град, і обріто́ста, я́коже рече́ ї́ма; і угото́васта па́сху. | І пішли ученики Його, і прийшли до міста, і знайшли, як сказав їм; і приготували паску. |
|
17
|
17
|
| І ве́черу би́вшу при́йде со обімана́десяте. | Як настав вечір, Він прийшов з дванадцятьма. |
|
18
|
18
|
| І возлежа́щим їм і яду́щим, рече́ Ісу́с: амі́нь глаго́лю вам, я́ко єди́н от вас преда́сть М'я, яди́й со Мно́ю. | І коли вони возлежали і їли, Ісус сказав: істинно кажу вам, один з вас, що їсть зі Мною, зрадить Мене. |
|
19
|
19
|
| Они́ же нача́ша скорбі́ти і глаго́лати Єму́ єди́н по єди́ному: єда́ аз? І други́й: єда́ аз? | Вони засмутились і почали говорити Йому один за одним: чи не я? І інший: чи не я? |
|
20
|
20
|
| Он же отвіща́в рече́ їм: єди́н от обоюна́десяте, омочи́вий со Мно́ю в соли́ло. | Він же сказав їм у відповідь: один з дванадцяти, який умочає зі Мною в блюдо. |
|
21
|
21
|
| Син у́бо Челові́чеський і́деть, я́коже єсть пи́сано о Нем: го́ре же челові́ку тому́, і́мже Син Челові́чеський преда́сться; до́бріє би́ло би єму́, а́ще не би роди́лся челові́к той. | Та Син Людський іде, як написано про Нього; але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій. |
|
22
|
22
|
| І яду́щим їм, приє́м Ісу́с хліб, [і] благослови́в, преломи́ і даде́ їм, і рече́: приймі́те, яді́те, сіє́ єсть Ті́ло Моє́. | І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, переламав, дав їм і сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє. |
|
23
|
23
|
| І приї́м ча́шу, хвалу́ возда́в, даде́ їм; і пи́ша от нея́ всі. | І, взявши чашу та хвалу воздавши, подав їм; і пили з неї всі. |
|
24
|
24
|
| І рече́ їм: сія́ єсть Кров Моя́ Но́ваго Заві́та, за мно́гі ізлива́єма; | І сказав їм: це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається. |
|
25
|
25
|
| амі́нь глаго́лю вам, я́ко ктому́ не і́мам пи́ти от плода́ ло́знаго до дне того́, єгда́ є пію́ но́во во Ца́рствії Бо́жиї. | Істинно кажу вам: Я вже не питиму від плоду виноградного до того дня, коли питиму нове вино в Царстві Божому. |
|
26
|
26
|
| І воспі́вше ізидо́ша в го́ру Єлео́нськую. | І, проспівавши, пішли на гору Елеонську. |
|
27
|
27
|
| І глаго́ла їм Ісу́с, я́ко всі соблазните́ся о Мні в нощ сію́, пи́сано бо єсть: поражу́ па́стиря, і рази́дуться о́вці. | І сказав їм Ісус: цієї ночі всі ви спокуситеся через Мене, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці. |
|
28
|
28
|
| Но пото́м, єгда́ воскре́сну, варя́ю ви в Галіле́ї. | По воскресінні ж Моїм буду раніше за вас у Галилеї. |
|
29
|
29
|
| Петр же рече́ Єму́: а́ще і всі соблазня́ться, но не аз. | Петро сказав Йому: хоч і всі спокусяться, але не я. |
|
30
|
30
|
| І глаго́ла єму́ Ісу́с: амі́нь глаго́лю тебі́, я́ко ти днесь в нощ сію́, пре́жде да́же втори́цею пі́тель не возгласи́ть, трикра́ти отве́ржешися Мене́. | І говорить йому Ісус: істинно кажу тобі, що сьогодні, цієї ночі, раніше, ніж двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене. |
|
31
|
31
|
| Он же мно́жає глаго́лаше па́че: а́ще (же) мі єсть с Тобо́ю і умре́ти, не отве́ргуся Тебе́. Та́кожде і всі глаго́лаху. | Він же ще більше запевняв: хоч би мені належало і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Так само і всі говорили. |
|
32
|
32
|
| І прийдо́ша в весь, є́йже і́м'я Гефсима́нія; і глаго́ла ученико́м Свої́м: сіді́те зді, до́ндеже шед помолю́ся. | Прийшли до місця, що зветься Гефсиманія; і Він сказав ученикам Своїм: посидьте тут, поки Я помолюся. |
|
33
|
33
|
| І поя́т Петра́, і Іа́кова, і Іоа́нна с Собо́ю; і нача́т ужаса́тися і тужи́ти. | І взяв з Собою Петра, Якова та Іоана; і почав тужити й сумувати. |
|
34
|
34
|
| І глаго́ла їм: приско́рбна єсть душа́ Моя́ до сме́рти; бу́діте зді і бді́те. | І сказав їм: сумна душа Моя смертельно; побудьте тут і пильнуйте. |
|
35
|
35
|
| І преше́д ма́ло, паде́ на землі́ і моля́шеся, да, а́ще возмо́жно єсть, ми́мо і́деть от Него́ час; | І, трохи відійшовши, впав на землю і молився, щоб, коли можливо, минула Його година ця. |
|
36
|
36
|
| і глаго́лаше: А́вва О́тче, вся возмо́жна Тебі́, ми́мо неси́ от Мене́ ча́шу сію́; но не є́же Аз хощу́, но є́же Ти. | І говорив: Авва, Отче! Все можливе для Тебе, пронеси мимо Мене чашу цю; та не чого Я хочу, а чого Ти. |
|
37
|
37
|
| І при́йде, і обрі́те їх сп'я́щих, і глаго́ла Петро́ві: Си́моне, спи́ши ли? Не возмо́гл єси́ єди́наго часа́ побді́ти? | Повертається і знаходить їх сплячими, і каже Петрові: Симоне, чи ти спиш? Не міг ти пильнувати й однієї години? |
|
38
|
38
|
| Бді́те і молі́теся, да не вни́дете в напа́сть: дух у́бо бодр, плоть же немощна́. | Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна. |
|
39
|
39
|
| І па́ки шед помоли́ся, то́жде сло́во рек. | І знову відійшов і молився, промовивши те саме слово. |
|
40
|
40
|
| І возвра́щся обрі́те я па́ки сп'я́ща; бя́ху бо очеса́ їм тя́готна, і не ві́дяху, что би́ша Єму́ отвіща́ли. | І, повернувшись, знову знайшов їх сплячими; бо очі їхні обважніли, і вони не знали, що Йому відповідати. |
|
41
|
41
|
| І при́йде трети́цею і глаго́ла їм: спі́те про́чеє і почива́йте; приспі́ коне́ць, при́йде час: се предає́ться Син Челові́чеський в ру́ки грі́шником; | І прийшов утретє і каже їм: ви все ще спите і спочиваєте? Годі, прийшов час: Син Людський видається в руки грішників. |
|
42
|
42
|
| воста́ніте, і́дем, се предая́й М'я прибли́жися. | Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто видає Мене. |
|
43
|
43
|
| (Зач. 65) І а́біє, єще́ Єму́ глаго́лющу, при́йде Іу́да, єди́н сий от обоюна́десяте, і с ним наро́д мног со ору́жієм і дреко́льми, от архієре́й і кни́жник і ста́рець. | І зараз же, як Він ще говорив, прийшов Іуда, один з дванадцяти, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і книжників і старійшин. |
|
44
|
44
|
| Даде́ же предая́й Єго́ зна́меніє їм, глаго́ля: Єго́же а́ще лобжу́, Той єсть; імі́те Єго́ і веді́те (Єго́) сохра́нно. | Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є; беріть Його і ведіть обережно. |
|
45
|
45
|
| І прише́д, а́біє присту́пль к Нему́, глаго́ла (Єму́): Равві́, Равві́. І облобиза́ Єго́. | І, прийшовши, відразу підійшов до Нього і каже: Учителю! Учителю! І поцілував Його. |
|
46
|
46
|
| Они́ же возложи́ша ру́ці Свої́ на Него́ і я́ша Єго́. | А вони наклали руки свої на Нього і взяли Його. |
|
47
|
47
|
| Єди́н же ні́кто от стоя́щих ізвле́к нож, уда́ри раба́ архієре́йова і урі́за єму́ у́хо. | Один же з тих, що стояли тут, вихопив меча та вдарив раба первосвященика і відсік йому вухо. |
|
48
|
48
|
| І отвіща́в Ісу́с рече́ їм: я́ко на разбо́йника ли ізидо́сте со ору́жієм і дреко́льми я́ти М'я? | Тоді Ісус сказав їм: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб Мене взяти. |
|
49
|
49
|
| По вся дні біх при вас в це́ркві учя́, і не я́сте Мене́; но да сбу́деться Писа́ніє. | Повсякдень Я бував з вами в храмі і навчав, і ви не брали Мене. Але нехай збудуться Писання. |
|
50
|
50
|
| І оста́вльше Єго́, всі біжа́ша. | Тоді, залишивши Його, всі повтікали. |
|
51
|
51
|
| І єди́н ні́кто ю́ноша і́де по Нем, оді́ян в плащани́цю по на́гу; і я́ша того́ ю́ношу. | Один юнак, загорнувшись покривалом на голе тіло, йшов слідом за Ним; і воїни схопили його. |
|
52
|
52
|
| Он же оста́вль плащани́цю, наг біжа́ от них. | Але він, покинувши покривало, голим утік від них. |
|
53
|
53
|
| І ведо́ша Ісу́са ко архієре́ю; і снидо́шася к нему́ всі архієре́є і кни́жници і ста́рці. | І привели Ісуса до первосвященика; і зібрались до нього всі первосвященики, і книжники, і старійшини. |
|
54
|
54
|
| І Петр іздале́ча вслід Єго́ і́де до внутр во двор архієре́ов; і бі сідя́ со слуга́ми і грі́яся при свіщі́ [при огні́]. | Петро віддалік ішов слідом за Ним аж до середини двору первосвященика; і сидів зі слугами і грівся біля вогню. |
|
55
|
55
|
| Архієре́є же і весь сонм іска́ху на Ісу́са свиді́тельства, да умертвя́ть Єго́; і не обріта́ху. | Первосвященики ж і весь синедріон шукали свідчення на Ісуса, щоб віддати Його на смерть; і не знаходили. |
|
56
|
56
|
| Мно́зі бо лжесвиді́тельствоваху на Него́, і ра́вна свиді́тельства не бя́ху. | Бо багато лжесвідчили на Нього, але ці свідчення не сходились. |
|
57
|
57
|
| І ні́ції воста́вше лжесвиді́тельствоваху на Него́, глаго́люще: | І деякі, вставши, лжесвідчили проти Нього і говорили: |
|
58
|
58
|
| я́ко ми сли́шахом Єго́ глаго́люща, я́ко Аз разорю́ це́рков сію́ рукотворе́ную і треми́ де́ньми і́ну нерукотворе́ну сози́жду. | ми чули, як Він казав: Я зруйную храм цей рукотворний і через три дні зведу інший, нерукотворний. |
|
59
|
59
|
| І ні та́ко ра́вно бі свиді́тельство їх. | Але й таке свідчення їхнє не сходилось. |
|
60
|
60
|
| І воста́в архієре́й посреді́, вопроси́ Ісу́са, глаго́ля: не отвіщава́єши ли нічесо́же? Что сі́ї на Тя свиді́тельствують? | Тоді первосвященик став посередині і спитав Ісуса: чого ж Ти нічого не відповідаєш на те, що вони проти Тебе свідчать? |
|
61
|
61
|
| Он же молча́ше і нічто́же отвіщава́ше. Па́ки архієре́й вопроси́ Єго́ і глаго́ла Єму́: Ти ли єси́ Христо́с, Син Благослове́ннаго? | Він же мовчав і нічого не відповідав. Знову первосвященик спитав Його і сказав Йому: чи Ти Христос, Син Благословенного? |
|
62
|
62
|
| Ісу́с же рече́: Аз єсьм; і у́зрите Си́на Челові́чеськаго о десну́ю сідя́ща си́ли і гряду́ща со о́блаки небе́сними. | Ісус сказав: Я! І ви побачите Сина Людського, Який сидить праворуч сили Божої і йде з хмарами небесними. |
|
63
|
63
|
| Архієре́й же растерза́в ри́зи своя́, глаго́ла: что єще́ тре́буєм свиді́телей? | Тоді первосвященик, розірвавши одяг свій, сказав: для чого ще нам свідки? |
|
64
|
64
|
| Сли́шасте хулу́: что вам мни́ться? Они́ же всі осуди́ша Єго́ би́ти пови́нна сме́рті. | Ви чули богохульство? Як вам здається? Вони ж усі засудили Його до смерти. |
|
65
|
65
|
| І нача́ша ні́ції плюва́ти Нань, і прикрива́ти лице́ Єго́, і му́чити Єго́, і глаго́лати Єму́: прорци́. І слуги́ по лани́тома Єго́ бія́ху. | І деякі почали плювати на Нього і, закриваючи Йому лице, бити Його і говорити Йому: проречи. І слуги били Його по щоках. |
|
66
|
66
|
| І су́щу Петро́ві во дворі́ ни́зу, при́йде єди́на от раби́нь архієре́йових, | Коли Петро був на подвір’ї внизу, прийшла одна із служниць первосвященика |
|
67
|
67
|
| і ви́дівши Петра́ грі́ющася, воззрі́вши на него́, глаго́ла: і ти с Назаряни́ном Ісу́сом бил єси́. | і, побачивши Петра, який грівся, та придивившись до нього, сказала: і ти був з Ісусом Назарянином. |
|
68
|
68
|
| Он же отве́ржеся, глаго́ля: не вім, ніже́ зна́ю, что ти глаго́леши. І ізи́де вон на преддво́ріє; і але́ктор возгласи́. | Але він відрікся, сказавши: не знаю і не розумію, що ти говориш. І вийшов геть на передній двір; і заспівав півень. |
|
69
|
69
|
| І раби́ня ви́дівши єго́ па́ки, нача́т глаго́лати предстоя́щим, я́ко сей от них єсть. | Служниця, побачивши його знову, почала говорити присутнім, що цей з них. |
|
70
|
70
|
| Он же па́ки отмета́шеся. І пома́лі па́ки предстоя́щії глаго́лаху Петро́ві: воі́стину от них єси́, і́бо Галиле́янин єси́, і бесі́да твоя́ подо́биться. | Він знову відрікся. Трохи згодом присутні знову стали говорити Петрові: та й справді ти з них, бо ти галилеянин, і мова твоя схожа. |
|
71
|
71
|
| Он же нача́ роти́тися і кля́тися, я́ко не вім Челові́ка Сего́, Єго́же ви глаго́лете. | Він же почав божитися і клястися: не знаю Чоловіка Цього, про Якого говорите. |
|
72
|
72
|
| І второ́є але́ктор возгласи́. І пом'яну́ Петр глаго́л, єго́же рече́ єму́ Ісу́с, я́ко пре́жде да́же пі́тель не возгласи́ть двакра́ти, отве́ржешися Мене́ трикра́ти. І наче́н пла́кашеся. | Тоді вдруге заспівав півень. І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж двічі проспіває півень, ти тричі відречешся від Мене, і почав плакати. |
