|
Главa G
|
Глава 3
|
|
1
|
1
|
| И# бhсть сл0во гDне ко їHнэ втори1цею гlz: | І було слово Господнє до Іони вдруге: |
|
2
|
2
|
| востaни и3 и3ди2 въ нінеvjю грaдъ вели1кій, и3 проповёждь въ нeмъ по пр0повэди прeждней, ю4же ѓзъ гlахъ тебЁ. | встань, йди в Ниневію, місто велике, і проповідуй у ній, що́ Я повелів тобі. |
|
3
|
3
|
| И# востA їHна и3 и4де въ нінеvjю, ћкоже гlа гDь. Нінеvjа же бsше грaдъ вели1къ бGу, ћкw шeствіz пути2 тріeхъ днjй. | І встав Іона і пішов у Ниневію, за словом Господнім; Ниневія ж була містом великим у Бога, на три дні ходи. |
|
4
|
4
|
| И# начaтъ їHна входи1ти во грaдъ, ћкw шeствіе пути2 днE є3ди1нагw, и3 проповёда и3 речE: є3щE три2 дни6, и3 нінеvjа преврати1тсz. | І почав Іона ходити по місту, скільки можна пройти в один день, і проповідував, говорячи: ще сорок днів, і Ниневія буде зруйнована! |
|
5
|
5
|
| И# вёроваша мyжіе нінеvjйстіи бGови, и3 заповёдаша п0стъ, и3 њблек0шасz во врє1тища t вели1ка и4хъ дaже до мaла и4хъ. | І повірили ниневитяни Богу, й оголосили пост, і вдяглися у веретища, від великого з них до малого. |
|
6
|
6
|
| И# д0йде сл0во ко царю2 нінеvjйскому, и3 востA съ прест0ла своегw2 и3 свeрже ри6зы сво‰ съ себє2, и3 њблечeсz во врeтище и3 сёде на пeпелэ. | Це слово дійшло до царя Ниневії, і він устав із престолу свого, і зняв із себе царське облачення своє, й одягся у веретище, і сів на попелі, |
|
7
|
7
|
| И# проповёдасz и3 речeно бhсть въ нінеvjи t царS и3 вельм0жъ є3гw2 глаг0лющихъ: человёцы и3 ск0ти, и3 вол0ве и3 џвцы да не вкyсzтъ ничесHже, ни да пасyтсz, нижE воды2 да пію1тъ. | і повелів проголосити і сказати у Ниневії від імені царя і вельмож його: «щоб ні люди, ні худоба, ні воли, ні вівці нічого не їли, не ходили на пасовище і води не пили, |
|
8
|
8
|
| И# њблек0шасz во врє1тища человёцы и3 ск0ти и3 возопи1ша прилёжнw къ бGу, и3 возврати1сz кjйждо t пути2 своегw2 лукaвагw и3 t непрaвды сyщіz въ рукaхъ и4хъ, глаг0люще: | і щоб покриті були веретищем люди і худоба і сильно волали до Бога, і щоб кожен навернувся від злого шляху свого і від насильства рук своїх. |
|
9
|
9
|
| кто2 вёсть, ѓще раскaетсz и3 ўмолeнъ бyдетъ бGъ, и3 њбрати1тсz t гнёва ћрости своеS, и3 не поги1бнемъ; | Хто знає, можливо, ще Бог змилосердиться і відверне від нас розпалений гнів Свій, і ми не загинемо». |
|
10
|
10
|
| И# ви1дэ бGъ дэлA и4хъ, ћкw њбрати1шасz t путjй свои1хъ лукaвыхъ, и3 раскazсz бGъ њ ѕлЁ, є4же гlаше сотвори1ти и5мъ, и3 не сотвори2. | І побачив Бог діла їхні, що вони навернулися від злого путі свого, і пожалів Бог щодо біди, про яку сказав, що наведе на них, і не навів. |
Зміст ▼
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
