Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Къ корі́нѳѧнѡмъ 2-е

Порівняти:

⇄

Къ корі́нѳѧнѡмъ 2-е	Друге послання до Коринф’ян святого апостола Павла

Глава́ а҃	Глава 1

1	1
(Заⷱ҇ р҃ѯ҃з҃.) Па́ѵелъ, посла́нникъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́въ во́лею бж҃їею, и҆ тїмоѳе́й бра́тъ, цр҃кви бж҃їей сꙋ́щей въ корі́нѳѣ, со ст҃ы́ми всѣ́ми сꙋ́щими во все́й а҆ха́їи:	Павло, з волі Божої апостол Ісуса Христа, і Тимофій брат, церкві Божій, що в Коринфі, з усіма святими по всій Ахайї:
2	2
блгⷣть ва́мъ и҆ ми́ръ ѿ бг҃а ѻ҆ц҃а̀ на́шегѡ, и҆ гдⷭ҇а і҆и҃са хрⷭ҇та̀.	благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.
3	3
(Заⷱ҇.) Блгⷭ҇ве́нъ бг҃ъ и҆ ѻ҆ц҃ъ гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀, ѻ҆ц҃ъ щедро́тъ и҆ бг҃ъ всѧ́кїѧ оу҆тѣ́хи,	Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог усякої втіхи,
4	4
оу҆тѣша́ѧй на́съ ѡ҆ всѧ́цѣй ско́рби на́шей, ꙗ҆́кѡ возмощѝ на́мъ оу҆тѣ́шити сꙋ́щыѧ во всѧ́цѣй ско́рби, оу҆тѣше́нїемъ, и҆́мже оу҆тѣша́емсѧ са́ми ѿ бг҃а.	Який втішає у всякій скорботі нашій, щоб і ми могли втішати тих‚ хто перебуває у всякій скорботi‚ тією втіхою, якою Бог утішає нас самих.
5	5
Занѐ ꙗ҆́коже и҆збы́точествꙋютъ страда̑нїѧ хрⷭ҇тѡ́ва въ на́съ, та́кѡ хрⷭ҇то́мъ и҆збы́точествꙋетъ и҆ оу҆тѣше́нїе на́ше.	Бо в міру, як примножуються в нас страждання Христові, примножує Христос і втіху нашу.
6	6
А҆́ще ли же скорби́мъ, ѡ҆ ва́шемъ оу҆тѣше́нїи и҆ спⷭ҇нїи, дѣ́йствꙋющемсѧ въ терпѣ́нїи тѣ́хже страда́нїй, ꙗ҆̀же и҆ мы̀ стра́ждемъ:	Чи терпимо скорботи, ми терпимо скорботи для вашої втіхи і спасіння, що здійснюється перенесенням тих самих страждань, які й ми терпимо.
7	7
и҆ оу҆пова́нїе на́ше и҆звѣ́стно ѡ҆ ва́съ. А҆́ще ли оу҆тѣша́емсѧ, ѡ҆ ва́шемъ оу҆тѣше́нїи и҆ спⷭ҇нїи, вѣ́дѧще, занѐ ꙗ҆́коже ѡ҆́бщницы є҆стѐ страсте́мъ на́шымъ, та́кожде и҆ оу҆тѣше́нїю.	І надія наша на вас тверда. Чи втішаємося ми, втішаємося для вашої втіхи й спасіння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так і в утішенні.
8	8
(Заⷱ҇ р҃ѯ҃и҃.) Не бо̀ хо́щемъ ва́съ, бра́тїе, не вѣ́дѣти ѡ҆ ско́рби на́шей бы́вшей на́мъ во а҆сі́и, ꙗ҆́кѡ по премно́гꙋ (и҆) па́че си́лы ѡ҆тѧготи́хомсѧ, ꙗ҆́кѡ не надѣ́ѧтисѧ на́мъ и҆ жи́ти.	Бо не хочемо ми, браття, щоб вам було невідомо про скорботу нашу, що трапилася з нами в Асії, де було нам тяжко надміру і над силу, так що не сподівалися залишитися живими,
9	9
Но са́ми въ себѣ̀ ѡ҆сꙋжде́нїе сме́рти и҆мѣ́хомъ, да не надѣ́ющесѧ бꙋ́демъ на сѧ̀, но на бг҃а возставлѧ́ющаго мє́ртвыѧ,	але самі в собі мали вирок до смерти для того, щоб надіятися не на самих себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих,
10	10
и҆́же ѿ толи́кїѧ сме́рти и҆зба́вилъ ны̀ є҆́сть и҆ и҆збавлѧ́етъ, на́ньже и҆ оу҆пова́хомъ, ꙗ҆́кѡ и҆ є҆щѐ и҆зба́витъ,	Який і врятував нас від такої близької смерти‚ і визволяє, і на Якого надіємось, що і ще визволить,
11	11
споспѣшествꙋ́ющымъ и҆ ва́мъ по на́съ моли́твою, да ѿ мно́гихъ ли́цъ, є҆́же въ на́съ дарова́нїе, мно́гими благодари́тсѧ ѡ҆ ва́съ [въ нѣ́кїихъ: ѡ҆ на́съ].	при сприянні й вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас.
12	12
(Заⷱ҇ р҃ѯ҃ѳ҃.) Похвале́нїе бо на́ше сїѐ є҆́сть, свидѣ́телство со́вѣсти на́шеѧ, ꙗ҆́кѡ въ простотѣ̀ и҆ чтⷭ҇отѣ̀ бж҃їей, (а҆) не въ мꙋ́дрости пло́ти, но блгⷣтїю бж҃їею жи́хомъ въ мі́рѣ, мно́жае же оу҆ ва́съ.	Бо похвала ця наша — є свідченням совісти нашої, що ми в простоті і боговгодній щирості, не за тілесною мудрістю, але за благодаттю Божою, жили на світі, особливо ж у вас.
13	13
Не и҆на̑ѧ бо пи́шемъ ва́мъ, но ꙗ҆̀же чтетѐ и҆ разꙋмѣва́ете: оу҆пова́ю же, ꙗ҆́кѡ и҆ до конца̀ оу҆разꙋмѣ́ете,	І ми пишемо вам не інше, як те, що ви читаєте або розумієте і що, сподіваюсь, до кінця зрозумієте.
14	14
ꙗ҆́коже и҆ разꙋмѣ́сте на́съ ѿ ча́сти, ꙗ҆́кѡ похвале́нїе ва́мъ є҆смы̀, ꙗ҆́коже и҆ вы̀ на́мъ, въ де́нь гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀.	Бо ви частково і зрозуміли вже, що ми будемо вашою похвалою, а рівно й ви нашою, в день Господа нашого Ісуса Христа.
15	15
И҆ си́мъ оу҆пова́нїемъ хотѣ́хъ къ ва́мъ прїитѝ пре́жде, да вторꙋ́ю блгⷣть и҆́мате,	І з цією певністю я мав намір прийти до вас раніше, щоб ви вдруге одержали благодать,
16	16
и҆ ва́ми проитѝ въ македо́нїю, и҆ па́ки ѿ македо́нїи прїитѝ къ ва́мъ, и҆ ва́ми проводи́тисѧ во і҆ꙋде́ю.	і через вас пройти до Македонії, з Македонії знову прийти до вас, а ви провели б мене до Юдеї.
17	17
Сїе́ же хотѧ̀, є҆да̀ что̀ оу҆́бѡ легкото́ю дѣ́ѧхъ; И҆лѝ ꙗ҆̀же совѣщава́ю, по пло́ти совѣщава́ю, да бꙋ́детъ оу҆ менє̀ є҆́же є҆́й, є҆́й, и҆ є҆́же нѝ, нѝ.	Маючи такий намір, хіба легковажно я вчинив? Або те, що я роблю, за плоттю роблю, так що в мене і «так, так», і «ні, нi»?
18	18
Вѣ́ренъ же бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ сло́во на́ше, є҆́же къ ва́мъ, не бы́сть є҆́й и҆ нѝ.	Вірний Бог, що наше слово до вас не було і «так», і «нi».
19	19
И҆́бо бж҃їй сн҃ъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́съ, и҆́же оу҆ ва́съ на́ми проповѣ́данный, мно́ю и҆ сїлꙋа́номъ и҆ тїмоѳе́емъ, не бы́сть є҆́й и҆ нѝ, но въ не́мъ самѣ́мъ є҆́й бы́сть:	Бо Син Божий, Ісус Христос, проповіданий у вас нами, мною та Силуаном і Тимофієм, не був «так» і «нi»; але в Hьому Самому було «так», —
20	20
є҆ли̑ка бо ѡ҆бѣтѡва́нїѧ бж҃їѧ, въ то́мъ є҆́й и҆ въ то́мъ а҆ми́нь: бг҃ꙋ къ сла́вѣ на́ми.	бо всі обітниці в Hьому «так»‚ і в Hьому «амінь» — Богові на славу, через нас.
21	21
(Заⷱ҇ р҃о҃.) И҆звѣствꙋ́ѧй же на́съ съ ва́ми во хрⷭ҇та̀ и҆ пома́завый на́съ, бг҃ъ,	А Той‚ Хто утверджує нас із вами у Христі і Який помазав нас‚ є Бог,
22	22
и҆́же и҆ запечатлѣ̀ на́съ, и҆ дадѐ ѡ҆брꙋче́нїе дх҃а въ сердца̀ на̑ша.	Він і поклав печать на нас‚ і дав запоруку Духа в серця наші.
23	23
А҆́зъ же свидѣ́телѧ бг҃а призыва́ю на мою̀ дꙋ́шꙋ, ꙗ҆́кѡ щадѧ̀ ва́съ, ктомꙋ̀ не прїидо́хъ въ корі́нѳъ,	Бога кличу в свідки на душу мою, що, жаліючи вас, я досі не приходив до Коринфа,
24	24
не ꙗ҆́кѡ ѡ҆блада́емъ вѣ́рою ва́шею, но (ꙗ҆́кѡ) споспѣ̑шницы є҆смы̀ ва́шей ра́дости: вѣ́рою бо стоитѐ.	не тому, ніби ми беремо владу над вірою вашою; але ми сприяємо радості вашій: бо вірою ви тверді.
Глава́ в҃	Глава 2

1	1
Сꙋди́хъ же въ себѣ̀ сїѐ, не па́ки ско́рбїю къ ва́мъ прїитѝ.	Отже, я вирішив сам у собі не приходити до вас знову у смутку.
2	2
А҆́ще бо а҆́зъ ско́рбь творю̀ ва́мъ, то̀ кто̀ є҆́сть веселѧ́ѧй мѧ̀, то́чїю прїе́млѧй ско́рбь ѿ менє̀;	Бо коли я засмучую вас, то хто звеселить мене, як не той, хто засмучений мною?
3	3
И҆ писа́хъ ва́мъ сїѐ и҆́стое, да не прише́дъ ско́рбь на ско́рбь прїимꙋ̀, ѡ҆ ни́хже подоба́ше мѝ ра́доватисѧ, надѣ́ѧсѧ на всѧ̑ вы̀, ꙗ҆́кѡ (Заⷱ҇ р҃о҃а҃.) моѧ̀ ра́дость всѣ́хъ ва́съ є҆́сть.	Те саме я і писав до вас, щоб, прийшовши, не мати смутку від тих, за яких мені належало радіти, бо за всіх вас певний, що моя радість є радість і для всіх вас.
4	4
Ѿ печа́ли бо мно́гїѧ и҆ тꙋгѝ се́рдца написа́хъ ва́мъ мно́гими слеза́ми, не ꙗ҆́кѡ да ѡ҆скорби́тесѧ, но любо́вь да позна́ете, ю҆́же и҆́мамъ и҆з̾ѻби́лнѡ къ ва́мъ.	Від великої скорботи і туги серця я писав вам з великими сльозами не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пізнали мою надмірну любов до вас.
5	5
А҆́ще ли кто̀ ѡ҆скорби́лъ (менѐ), не менѐ ѡ҆скорбѝ, но ѿ ча́сти, да не ѡ҆тѧгчꙋ̀, всѣ́хъ ва́съ.	Коли ж хто засмутив, то не мене засмутив, а почасти, — щоб не сказати багато, — і всіх вас.
6	6
Дово́лно (бо) таково́мꙋ запреще́нїе сїѐ, є҆́же ѿ мно́гихъ:	Для такого досить цього покарання від багатьох,
7	7
тѣ́мже сопроти́вное па́че вы̀ да да́рꙋете и҆ оу҆тѣ́шите, да не ка́кѡ мно́гою ско́рбїю поже́ртъ бꙋ́детъ таковы́й:	тож вам краще вже простити його і втішити, щоб його не поглинула надмірна печаль.
8	8
тѣ́мже молю̀ вы̀, оу҆тверди́те къ немꙋ̀ любо́вь.	І тому прошу вас: виявіть до нього любов.
9	9
На сїе́ бо и҆ писа́хъ, да разꙋмѣ́ю и҆скꙋ́сство ва́ше, а҆́ще во все́мъ послꙋшли́ви є҆стѐ.	Бо я для того і писав, щоб дізнатися на досвіді, чи в усьому ви слухняні.
10	10
Є҆мꙋ́же а҆́ще что̀ да́рꙋете, и҆ а҆́зъ: и҆́бо а҆́зъ а҆́ще что̀ дарова́хъ, є҆мꙋ́же дарова́хъ, ва́съ ра́ди, ѡ҆ лицы̀ і҆и҃съ хрⷭ҇то́вѣ,	А кого ви в чому прощаєте, того і я; бо і я, коли простив кого в чому, простив для вас від лиця Христового,
11	11
да не ѡ҆би́дими бꙋ́демъ ѿ сатаны̀: не не разꙋмѣва́емъ бо оу҆мышле́нїй є҆гѡ̀.	щоб не заподіяв шкоди нам сатана, бо нам відомі його наміри.
12	12
Прише́дъ же въ трѡа́дꙋ во бл҃говѣ́стїе хрⷭ҇то́во, и҆ две́ри ѿве́рзенѣ мѝ бы́вшей ѡ҆ гдⷭ҇ѣ,	Прийшовши до Троади благовістити про Христа, хоч Господь і відчинив мені двері,
13	13
не и҆мѣ́хъ поко́ѧ дꙋ́хꙋ моемꙋ̀, не ѡ҆брѣ́тшꙋ мѝ ті́та бра́та моегѡ̀: но ѿре́ксѧ и҆̀мъ [цѣлова́въ и҆̀хъ], и҆зыдо́хъ въ македо́нїю.	я не мав спокою духові моєму, бо не знайшов там брата мого Тита; але‚ попрощавшись із ними, я пішов до Македонії.
14	14
(Заⷱ҇ р҃о҃в҃.) Бг҃ꙋ же бл҃годаре́нїе, всегда̀ побѣди́тєли на́съ творѧ́щемꙋ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ і҆и҃сѣ и҆ воню̀ ра́зꙋма є҆гѡ̀ ꙗ҆влѧ́ющꙋ на́ми во всѧ́цѣмъ мѣ́стѣ.	Але дяка Богові, Який завжди дає нам торжествувати у Христі і пахощі пізнання про Себе розповсюджує через нас у всякому місці.
15	15
Ꙗ҆́кѡ хрⷭ҇то́во бл҃гоꙋха́нїе є҆смы̀ бг҃ови въ спаса́емыхъ и҆ въ погиба́ющихъ.	Бо ми Христові пахощі Богові в тих, що спасаються‚ і в тих‚ що гинуть.
16	16
Ѡ҆́вѣмъ оу҆́бѡ во́нѧ сме́ртнаѧ въ сме́рть, ѡ҆́вѣмъ же во́нѧ живо́тнаѧ въ живо́тъ. И҆ къ си̑мъ кто̀ дово́ленъ;	Для одних запах смертоносний на смерть, а для інших запах животворчий на життя. І хто здатний до цього?
17	17
Нѣ́смы бо, ꙗ҆́коже мно́зи, нечи́стѡ проповѣ́дающїи сло́во бж҃їе, но ꙗ҆́кѡ ѿ чтⷭ҇оты̀, но ꙗ҆́кѡ ѿ бг҃а, пред̾ бг҃омъ, во хрⷭ҇тѣ̀ глаго́лемъ.	Бо ми не спотворюємо слова Божого, як багато хто, але проповідуємо щиро, як від Бога, перед Богом, у Христі.
Глава́ г҃	Глава 3

1	1
Зачина́емъ ли па́ки на́съ самѣ́хъ и҆звѣщава́ти ва́мъ; И҆лѝ тре́бꙋемъ, ꙗ҆́коже нѣ́цыи, и҆звѣщава́телныхъ посла́нїй къ ва́мъ, и҆лѝ ѿ ва́съ и҆звѣсти́телныхъ;	Hевже нам знову знайомитися з вами! Hевже потрібні для нас, як для деяких, схвальні послання до вас або від вас?
2	2
Посла́нїе (бо) на́ше вы̀ є҆стѐ, напи́саное въ сердца́хъ на́шихъ, зна́емое и҆ прочита́емое ѿ всѣ́хъ человѣ̑къ:	Ви — наше послання, написане у серцях наших, яке пізнають і читають усі люди;
3	3
ꙗ҆влѧ́еми, ꙗ҆́кѡ є҆стѐ посла́нїе хрⷭ҇то́во слꙋ́женое на́ми, напи́сано не черни́ломъ, но дх҃омъ бг҃а жи́ва, не на скрижа́лехъ ка́менныхъ, но на скрижа́лехъ се́рдца пло́тѧныхъ.	ви показуєте собою, що ви — послання Христове, через служіння наше, написане не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на кам’яних скрижалях, але на плотських скрижалях серця.
4	4
(Заⷱ҇ р҃о҃г҃.) Надѣ́ѧнїе же таково̀ и҆́мамы хрⷭ҇то́мъ къ бг҃ꙋ,	Таку впевненість ми маємо в Бозі через Христа.
5	5
не ꙗ҆́кѡ дово́лни є҆смы̀ ѿ себє̀ помы́слити что̀, ꙗ҆́кѡ ѿ себє̀, но дово́лство на́ше ѿ бг҃а:	Hе тому, що ми самі здатні були помислити щось від себе, ніби від себе, але здібність наша від Бога.
6	6
и҆́же и҆ оу҆дово́ли на́съ слꙋжи́тели бы́ти но́вꙋ завѣ́тꙋ, не пи́смени, но дꙋ́хꙋ: писмѧ́ бо оу҆бива́етъ, а҆ дꙋ́хъ животвори́тъ.	Він дав нам здібність бути служителями Hового Завіту, не букви, але духу, тому що буква вбиває, а дух животворить.
7	7
А҆́ще ли слꙋже́нїе сме́рти писмены̀, ѡ҆бразова́но въ ка́менехъ, бы́сть въ сла́вꙋ, ꙗ҆́кѡ не мощѝ взира́ти сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ на лицѐ мѡѷсе́ово, сла́вы ра́ди лица̀ є҆гѡ̀ престаю́щїѧ:	Якщо ж служіння смерти‚ накреслене буквами на каменях, було таке славне, що сини Ізраїлеві не могли дивитися на обличчя Мойсеєве внаслідок минущої слави обличчя його, —
8	8
ка́кѡ не мно́жае па́че слꙋже́нїе дꙋ́ха бꙋ́детъ въ сла́вѣ;	то чи не значно славнішим має бути служіння духа?
9	9
А҆́ще бо слꙋже́нїе ѡ҆сꙋжде́нїѧ, сла́ва, мно́гѡ па́че и҆збы́точествꙋетъ слꙋже́нїе пра́вды въ сла́вѣ.	Бо коли служіння осуду — славне, то тим більше рясніє славою служіння виправдання.
10	10
И҆́бо не просла́висѧ просла́вленное въ ча́сти се́й, за превосходѧ́щꙋю сла́вꙋ.	Та прославлене навіть не є славним із цього боку, з причини слави наступного‚ яка переважає.
11	11
А҆́ще бо престаю́щее, сла́вою: мно́гѡ па́че пребыва́ющее, въ сла́вѣ.	Бо, якщо славне те‚ що минає, тим славніше те‚ що триває.
12	12
(Заⷱ҇ р҃о҃д҃.) И҆мꙋ́ще оу҆̀бо таково̀ оу҆пова́нїе, мно́гимъ дерзнове́нїемъ дѣ́йствꙋемъ,	Маючи таку надію, ми діємо з великим дерзновенням,
13	13
и҆ не ꙗ҆́коже мѡѷсе́й полага́ше покрыва́ло на лицы̀ свое́мъ, за є҆́же не мощѝ взира́ти сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ на коне́цъ престаю́щагѡ.	а не так, як Мойсей, який клав покривало на обличчя своє, щоб сини Ізраїлеві не дивилися на кінець того‚ що минає.
14	14
Но ѡ҆слѣпи́шасѧ помышлє́нїѧ и҆́хъ: да́же бо до сегѡ̀ днѐ то́жде покрыва́ло во чте́нїи ве́тхагѡ завѣ́та пребыва́етъ не ѿкрове́но, занѐ ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ престае́тъ.	Та їхній розум засліпився: бо те ж саме покривало донині лишається незнятим при читанні Старого Заповіту, бо воно знімається Христом.
15	15
Но да́же до дне́сь, внегда̀ чте́тсѧ мѡѷсе́й, покрыва́ло на се́рдцѣ и҆́хъ лежи́тъ:	Донині, коли вони читають Мойсея, покривало лежить на серці їхньому,
16	16
внегда́ же ѡ҆братѧ́тсѧ ко гдⷭ҇ꙋ, взима́етсѧ покрыва́ло.	але коли навертаються до Господа, тоді це покривало знімається.
17	17
Гдⷭ҇ь же дх҃ъ є҆́сть: а҆ и҆дѣ́же дх҃ъ гдⷭ҇ень, тꙋ̀ свобо́да.	Господь є Дух; а де Дух Господній, там свобода.
18	18
Мы́ же всѝ ѿкрове́ннымъ лице́мъ сла́вꙋ гдⷭ҇ню взира́юще, въ то́йже ѡ҆́бразъ преѡбразꙋ́емсѧ ѿ сла́вы въ сла́вꙋ, ꙗ҆́коже ѿ гдⷭ҇нѧ дх҃а.	А ми всi‚ відкритим обличчям, як у дзеркалі, дивлячись на славу Господню, перетворюємося на той же образ від слави у славу, як від Господнього Духа.
Глава́ д҃	Глава 4

1	1
(Заⷱ҇ р҃о҃е҃.) Сегѡ̀ ра́ди и҆мꙋ́ще слꙋже́нїе сїѐ, ꙗ҆́коже поми́ловани бы́хомъ, не стꙋжа́емъ сѝ:	Тому, маючи з милости Божої таке служіння, ми не сумуємо,
2	2
но ѿреко́хомсѧ та́йныхъ сра́ма, не въ лꙋка́вствїи ходѧ́ще, ни льстѧ́ще словесѐ бж҃їѧ, но ꙗ҆вле́нїемъ и҆́стины представлѧ́юще себѐ ко всѧ́цѣй со́вѣсти человѣ́честѣй, пред̾ бг҃омъ.	але, відкинувши приховані ганебні вчинки, не вдаючись до хитрості та не перекручуючи слова Божого, а відкриваючи істину, доручаємо себе совісті кожної людини перед Богом.
3	3
А҆́ще ли же є҆́сть покрове́но бл҃говѣствова́нїе на́ше, въ ги́бнꙋщихъ є҆́сть покрове́но,	Якщо ж і закрите благовістування наше, то закрите для тих, що гинуть.
4	4
въ ни́хже бо́гъ вѣ́ка сегѡ̀ ѡ҆слѣпѝ ра́зꙋмы невѣ́рныхъ, во є҆́же не возсїѧ́ти и҆̀мъ свѣ́тꙋ бл҃говѣствова́нїѧ сла́вы хрⷭ҇то́вы, и҆́же є҆́сть ѡ҆́бразъ бг҃а неви́димагѡ.	Для невіруючих, у яких бог віку цього засліпив розум, щоб для них не засяяло світло благовістя про славу Христа, Який є образ Бога невидимого.
5	5
Не себе́ бо проповѣ́даемъ, но хрⷭ҇та̀ і҆и҃са гдⷭ҇а: себе́ же самѣ́хъ рабѡ́въ ва́мъ і҆и҃са (гдⷭ҇а) ра́ди:	Бо ми не себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, а ми — раби ваші заради Ісуса,
6	6
(Заⷱ҇ р҃о҃ѕ҃.) ꙗ҆́кѡ бг҃ъ рекі́й и҆з̾ тмы̀ свѣ́тꙋ возсїѧ́ти, и҆́же возсїѧ̀ въ сердца́хъ на́шихъ, къ просвѣще́нїю ра́зꙋма сла́вы бж҃їѧ ѡ҆ лицы̀ і҆и҃съ хрⷭ҇то́вѣ.	тому що Бог, Який звелів, щоб із темряви засяяло світло, осяяв наші серця, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої в особі Ісуса Христа.
7	7
И҆́мамы же сокро́вище сїѐ въ скꙋде́льныхъ сосꙋ́дѣхъ, да премно́жество си́лы бꙋ́детъ бж҃їѧ, а҆ не ѿ на́съ:	Але скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили була Божою, а не нашою.
8	8
во все́мъ скорбѧ́ще, но не стꙋжа́юще сѝ: неча́еми, но не ѿчаѧва́еми:	Hас звідусіль тиснуть, але ми не стисненi; ми в безвихідних обставинах, але не втрачаємо надії;
9	9
гони́ми, но не ѡ҆ставлѧ́еми: низлага́еми, но не погиба́юще:	нас гонять, але ми не покинутi; повалені, але не погублені.
10	10
всегда̀ ме́ртвость гдⷭ҇а і҆и҃са въ тѣ́лѣ носѧ́ще, да и҆ живо́тъ і҆и҃совъ въ тѣ́лѣ на́шемъ ꙗ҆ви́тсѧ.	Завжди мертвість Господа Ісуса носимо в тілі, щоб і життя Ісусове відкрилося в тілі нашому.
11	11
Прⷭ҇нѡ бо мы̀ живі́и въ сме́рть предае́мсѧ і҆и҃са ра́ди, да и҆ живо́тъ і҆и҃совъ ꙗ҆ви́тсѧ въ ме́ртвеннѣй пло́ти на́шей:	Бо ми живі безперестанно віддаємося на смерть заради Ісуса, щоб і життя Ісусове відкрилося у смертній плоті нашій,
12	12
тѣ́мже сме́рть оу҆́бѡ въ на́съ дѣ́йствꙋетъ, а҆ живо́тъ въ ва́съ.	тому-то смерть діє в нас, а життя у вас.
13	13
(Заⷱ҇ р҃о҃з҃.) И҆мꙋ́ще же то́йже дх҃ъ вѣ́ры, по пи́санномꙋ: вѣ́ровахъ, тѣ́мже возглаго́лахъ: и҆ мы̀ вѣ́рꙋемъ, тѣ́мже и҆ глаго́лемъ,	Але, маючи той же дух віри, як написано: «Я вірував і тому говорив», — і ми віруємо, тому й говоримо,
14	14
вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ воздви́гїй гдⷭ҇а і҆и҃са, и҆ на́съ со і҆и҃сомъ воздви́гнетъ, и҆ предпоста́витъ съ ва́ми.	знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить через Ісуса і нас і поставить перед Собою з вами.
15	15
Всѧ̑ бо ва́съ ра́ди, да блгⷣть оу҆мно́жившаѧсѧ, мно́жайшими благодарє́нїи и҆збы́точествитъ въ сла́вꙋ бж҃їю.	Бо все для вас, щоб благодать‚ примножившись‚ тим більшу викликала в багатьох вдячність на славу Божу.
16	16
Тѣ́мже не стꙋжа́емъ сѝ: но а҆́ще и҆ внѣ́шнїй на́шъ человѣ́къ тлѣ́етъ, ѻ҆ба́че внꙋ́треннїй ѡ҆бновлѧ́етсѧ по всѧ̑ дни̑.	Тому ми не сумуємо; але якщо зовнішній наш чоловік і тліє, то внутрішній день у день оновлюється.
17	17
Є҆́же бо нн҃ѣ ле́гкое печа́ли на́шеѧ, по преꙋмноже́нїю въ преспѣ́ѧнїе тѧготꙋ̀ вѣ́чныѧ сла́вы содѣ́ловаетъ на́мъ,	Бо короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу,
18	18
не смотрѧ́ющымъ на́мъ ви́димыхъ, но неви́димыхъ: ви̑димаѧ бо вре́мєнна, неви̑димаѧ же вѣ̑чна.	коли ми дивимось не на видиме, але на невидиме: бо видиме — дочасне, а невидиме — вічне.
Глава́ є҃	Глава 5

1	1
(Заⷱ҇ р҃о҃и҃.) Вѣ́мы бо, ꙗ҆́кѡ а҆́ще земна́ѧ на́ша хра́мина тѣ́ла разори́тсѧ, созда́нїе ѿ бг҃а и҆́мамы, хра́минꙋ нерꙋкотворе́нꙋ, вѣ́чнꙋ на нб҃сѣ́хъ.	Бо знаємо, що‚ коли земний наш дім, ця хатина, розвалиться, ми маємо від Бога житло на небесах, дім нерукотворний, вічний.
2	2
И҆́бо ѡ҆ се́мъ воздыха́емъ, въ жили́ще на́ше нбⷭ҇ное ѡ҆блещи́сѧ жела́юще:	Від того ми і зітхаємо, бажаючи облачитися в небесне наше житло;
3	3
а҆́ще то́чїю и҆ ѡ҆бле́кшесѧ, не на́зи ѡ҆брѧ́щемсѧ.	тільки б нам і вдягненим не виявитися нагими.
4	4
И҆́бо сꙋ́щїи въ тѣ́лѣ се́мъ воздыха́емъ ѡ҆тѧгча́еми, поне́же не хо́щемъ совлещи́сѧ, но поѡблещи́сѧ, да поже́рто бꙋ́детъ ме́ртвенное живото́мъ.	Бо ми, знаходячись у цій хатині, зітхаємо під тягарем, бо не хочемо роздягнутися, але вдягнутися, щоб смертне поглинуте було життям.
5	5
Сотвори́вый же на́съ въ сїѐ и҆́стое бг҃ъ, и҆́же и҆ дадѐ на́мъ ѡ҆брꙋче́нїе дх҃а.	Hа це саме і створив нас Бог і дав нам запоруку Духа.
6	6
Дерза́юще оу҆̀бо всегда̀ и҆ вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ живꙋ́ще въ тѣ́лѣ ѿхо́димъ ѿ гдⷭ҇а:	Отже, ми завжди маємо сміливість: і, як знаємо, що, поки живемо в тілі, ми відсторонені від Господа, —
7	7
вѣ́рою бо хо́димъ, а҆ не видѣ́нїемъ:	бо ми ходимо вірою, а не видінням, —
8	8
дерза́емъ же и҆ благоволи́мъ па́че ѿитѝ ѿ тѣ́ла и҆ вни́ти ко гдⷭ҇ꙋ:	сміливість же маємо і бажаємо краще вийти з тіла і оселитися в Господа.
9	9
тѣ́мже и҆ тщи́мсѧ, а҆́ще входѧ́ще, а҆́ще ѿходѧ́ще, бл҃гоꙋго́дни є҆мꙋ̀ бы́ти:	І тому ревно стараємось, чи то входячи, чи виходячи, бути Йому угодними;
10	10
(Заⷱ҇ р҃о҃ѳ҃.) всѣ̑мъ бо ꙗ҆ви́тисѧ на́мъ подоба́етъ пред̾ сꙋди́щемъ хрⷭ҇то́вымъ, да прїи́метъ кі́йждо, ꙗ҆̀же съ тѣ́ломъ содѣ́ла, и҆лѝ бла̑га, и҆лѝ ѕла̑.	бо всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе.
11	11
Вѣ́дꙋще оу҆̀бо стра́хъ гдⷭ҇ень, человѣ́ки оу҆вѣщава́емъ, бг҃ови же ꙗ҆вле́ни є҆смы̀: оу҆пова́емъ же, ꙗ҆́кѡ и҆ въ со́вѣстехъ ва́шихъ ꙗ҆вле́ни є҆смы̀.	Отже, знаючи страх Господній, ми наставляємо людей, Богові ж ми відкритi; маю надію, що відкриті і вашій совісті.
12	12
Не па́ки бо себѐ хва́лимъ пред̾ ва́ми, но винꙋ̀ дае́мъ ва́мъ похвале́нїю ѡ҆ на́съ, да и҆́мате къ хвалѧ́щымсѧ въ лицы̀, а҆ не въ се́рдцы.	Hе знову представляємо себе вам, але даємо вам привід хвалитись нами, щоб ви мали що сказати тим, котрі хваляться обличчям, а не серцем.
13	13
А҆́ще бо и҆зꙋми́хомсѧ, бг҃ови: а҆́ще ли цѣломꙋ́дрствꙋемъ, ва́мъ.	Якщо ми втрачаємо самовладання, то для Бога; коли ж скромні, то для вас.
14	14
И҆́бо любы̀ бж҃їѧ ѡ҆бдержи́тъ на́съ сꙋ́ждшихъ сїѐ: ꙗ҆́кѡ а҆́ще є҆ди́нъ за всѣ́хъ оу҆́мре, то̀ оу҆́бѡ всѝ оу҆мро́ша.	Бо любов Христова обіймає нас, що міркуємо так: якщо один помер за всіх, то всі померли.
15	15
(Заⷱ҇ р҃п҃.) Хрⷭ҇то́съ же за всѣ́хъ оу҆́мре, да живꙋ́щїи не ктомꙋ̀ себѣ̀ живꙋ́тъ, но оу҆ме́ршемꙋ за ни́хъ и҆ воскрⷭ҇шемꙋ.	А Христос помер за всіх, щоб ті‚ хто живе‚ вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого.
16	16
Тѣ́мже и҆ мы̀ ѿнн҃ѣ ни є҆ди́нагѡ вѣ́мы по пло́ти: а҆́ще же и҆ разꙋмѣ́хомъ по пло́ти хрⷭ҇та̀, но нн҃ѣ ктомꙋ̀ не разꙋмѣ́емъ.	Тому ми віднині нікого не знаємо за плоттю; а коли й знали Христа за плоттю, то тепер уже не знаємо.
17	17
Тѣ́мже а҆́ще кто̀ во хрⷭ҇тѣ̀, нова̀ тва́рь: дрє́внѧѧ мимоидо́ша, сѐ бы́ша всѧ̑ нѡва̀:	Отже, хто в Христі, той нове створіння; давнє минуло, тепер усе нове.
18	18
всѧ́чєскаѧ же ѿ бг҃а, примири́вшагѡ на́съ себѣ̀ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ и҆ да́вшагѡ на́мъ слꙋже́нїе примире́нїѧ:	Усе ж від Бога, Який Ісусом Христом примирив нас із Собою і дав нам служіння примирення,
19	19
занѐ бг҃ъ бѣ̀ во хрⷭ҇тѣ̀ мі́ръ примирѧ́ѧ себѣ̀, не вмѣнѧ́ѧ и҆̀мъ согрѣше́нїй и҆́хъ и҆ положи́въ въ на́съ сло́во примире́нїѧ.	бо в Христі Ісусі Бог примирив із Собою світ, не ставлячи в провину людям злочинів їхніх, і дав нам слово примирення.
20	20
По хрⷭ҇тѣ̀ оу҆̀бо мо́лимъ [посо́лствꙋемъ], ꙗ҆́кѡ бг҃ꙋ молѧ́щꙋ на́ми, мо́лимъ по хрⷭ҇тѣ̀: примири́тесѧ съ бг҃омъ.	Отже, ми — посланці від імені Христового і мовби сам Бог умовляє через нас; від імені Христового просимо: примиріться з Богом.
21	21
Не вѣ́дѣвшаго бо грѣха̀ по на́съ грѣ́хъ сотворѝ, да мы̀ бꙋ́демъ пра́вда бж҃їѧ ѡ҆ не́мъ.	Бо Того, Хто не знав гріха, Він зробив жертвою за гріх, щоб ми в Hьому стали праведними перед Богом.
Глава́ ѕ҃	Глава 6

1	1
(Заⷱ҇ р҃п҃а҃.) Споспѣ́шествꙋюще же и҆ мо́лимъ, не вотщѐ блгⷣть бж҃їю прїѧ́ти ва́мъ.	Ми ж, як співпрацівники, благаємо вас, щоб благодать Божу ви прийняли не марно.
2	2
Гл҃етъ бо: во вре́мѧ прїѧ́тно послꙋ́шахъ тебє̀, и҆ въ де́нь спⷭ҇нїѧ помого́хъ тѝ. Сѐ нн҃ѣ вре́мѧ бл҃гопрїѧ́тно, сѐ нн҃ѣ де́нь спⷭ҇нїѧ.	Бо сказано: «У сприятливий час Я почув тебе і в день спасіння допоміг тобi». Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння.
3	3
Ни є҆ди́но ни въ че́мже даю́ще претыка́нїе, да слꙋже́нїе безпоро́чно бꙋ́детъ,	Ми нікому ні в чому не чинимо перешкоди, щоб служіння було бездоганним,
4	4
но во все́мъ представлѧ́юще себѐ ꙗ҆́коже бж҃їѧ слꙋги̑, въ терпѣ́нїи мно́зѣ, въ ско́рбехъ, въ бѣда́хъ, въ тѣснота́хъ,	але в усьому показуємо себе як служителі Божі, у великому терпінні, в бідах і нестатках, у тіснотах,
5	5
въ ра́нахъ, въ темни́цахъ, въ нестрое́нїихъ, въ трꙋдѣ́хъ, во бдѣ́нїихъ, въ поще́нїихъ,	у ранах, у в’язницях, у вигнаннях, у трудах, у неспанні, в постах,
6	6
во ѡ҆чище́нїи, въ ра́зꙋмѣ, въ долготерпѣ́нїи, въ бл҃гости, въ д©ѣ ст҃ѣ, въ любвѝ нелицемѣ́рнѣ,	у очищенні, у розумі, у довготерпінні, в доброті, в Дусі Святому, в нелицемірній любові,
7	7
въ словесѝ и҆́стины, въ си́лѣ бж҃їей, ѻ҆рꙋ̑жїи пра́вды десны́ми и҆ шꙋ́ими,	у слові істини, у силі Божій зі зброєю правди в правій і в лівій руці,
8	8
сла́вою и҆ безче́стїемъ, гажде́нїемъ и҆ благохвале́нїемъ: ꙗ҆́кѡ лестцы̀, и҆ и҆́стинни:	у славі і безчесті, у ганьбі і похвалах: як обманщики, але ми правдивi;
9	9
ꙗ҆́кѡ незна́еми, и҆ познава́еми: ꙗ҆́кѡ оу҆мира́юще, и҆ сѐ жи́ви є҆смы̀: ꙗ҆́кѡ наказꙋ́еми, а҆ не оу҆мерщвлѧ́еми:	як незнані, але пізнані; як ті‚ що помирають, але ось ми живi; як карані, та не вбиті;
10	10
ꙗ҆́кѡ скорбѧ́ще, прⷭ҇нѡ же ра́дꙋющесѧ: ꙗ҆́кѡ ни̑щи, а҆ мнѡ́ги богатѧ́ще: ꙗ҆́кѡ ничто́же и҆мꙋ́ще, а҆ всѧ̑ содержа́ще.	як сумні, але завжди радіємо; як бідні, але багатьох збагачуємо; як ті‚ що нічого не мають, але всім володіємо.
11	11
(Заⷱ҇ р҃п҃в҃.) Оу҆ста̀ на̑ша ѿверзо́шасѧ къ ва́мъ, корі́нѳѧне, се́рдце на́ше распространи́сѧ.	Уста наші відкрилися до вас, коринф’яни, серце наше розширене.
12	12
Не тѣ́снѡ вмѣща́етесѧ въ на́съ, оу҆тѣснѧ́етесѧ же во оу҆тро́бахъ ва́шихъ.	Вам не тісно в нас, але в серцях ваших тісно.
13	13
То́жде же возме́здїе, ꙗ҆́коже ча́дѡмъ глаго́лю, распространи́тесѧ и҆ вы̀.	Такою ж відплатою‚ — кажу як дітям, — будьте розширені і ви.
14	14
Не быва́йте (оу҆до́бь) прело́жни ко и҆но́мꙋ ꙗ҆рмꙋ̀, ꙗ҆́коже невѣ́рнїи [не быва́йте прело́жни ко и҆но́мꙋ ꙗ҆рмꙋ̀ невѣ́рныхъ]. Ко́е бо прича́стїе пра́вдѣ къ беззако́нїю; И҆лѝ ко́е ѻ҆бще́нїе свѣ́тꙋ ко тмѣ̀;	Hе схиляйтеся під чуже ярмо з невірними, бо яке спілкування праведности з беззаконням? Що спільного у світла з темрявою?
15	15
Ко́е же согла́сїе хрⷭ҇то́ви съ велїа́ромъ; И҆лѝ ка́ѧ ча́сть вѣ́рнꙋ съ невѣ́рнымъ;	Яка згода між Христом і Веліаром? Або яка співучасть вірного з невірним?
16	16
И҆лѝ ко́е сложе́нїе цр҃кви бж҃їей со і҆́дѡлы; (Заⷱ҇.) Вы́ бо є҆стѐ цр҃кви бг҃а жи́ва, ꙗ҆́коже речѐ бг҃ъ: ꙗ҆́кѡ вселю́сѧ въ ни́хъ и҆ похождꙋ̀, и҆ бꙋ́дꙋ и҆̀мъ бг҃ъ, и҆ ті́и бꙋ́дꙋтъ мнѣ̀ лю́дїе.	Яка сумісність храму Божого з ідолами? Бо ви — храм Бога Живого, як сказав Бог: «Оселюся в них‚ і ходитиму в них‚ і буду їхнім Богом, і вони будуть Моїм народом.
17	17
Тѣ́мже и҆зыди́те ѿ среды̀ и҆́хъ и҆ ѿлꙋчи́тесѧ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ нечистотѣ̀ не прикаса́йтесѧ, и҆ а҆́зъ прїимꙋ̀ вы̀:	І тому вийдіть із середовища їхнього і відлучіться, — говорить Господь, — і не доторкайтесь до нечистого, і Я прийму вас.
18	18
и҆ бꙋ́дꙋ ва́мъ во ѻ҆ц҃а̀, и҆ вы̀ бꙋ́дете мнѣ̀ въ сы́ны и҆ дщє́ри, гл҃етъ гдⷭ҇ь вседержи́тель.	І буду вам Отцем, і ви будете Моїми синами і дочками,» — говорить Господь Вседержитель.
Глава́ з҃	Глава 7

1	1
Сицєва̀ оу҆̀бо и҆мꙋ́ще ѡ҆бѣтѡва́нїѧ, ѽ, возлю́бленнїи, (Заⷱ҇ р҃п҃г҃.) ѡ҆чи́стимъ себѐ ѿ всѧ́кїѧ скве́рны пло́ти и҆ дꙋ́ха, творѧ́ще ст҃ы́ню въ стра́сѣ бж҃їи.	Отже, улюблені, маючи такі обітниці, очистьмо себе від усякої скверни плоті і духу, творячи святиню в страхові Божому.
2	2
Вмѣсти́те ны̀: ни є҆ди́наго ѡ҆би́дѣхомъ, ни є҆ди́наго и҆стли́хомъ, ни є҆ди́наго лихои́мствовахомъ.	Дайте нам місце. Ми нікого не скривдили, нікому не зашкодили, ні від кого не шукали користи.
3	3
Не на ѡ҆сꙋжде́нїе глаго́лю: пре́жде бо рѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ въ сердца́хъ на́шихъ є҆стѐ, во є҆́же оу҆мре́ти съ ва́ми и҆ сожи́ти.	Hе на осуд кажу: бо я раніше казав, що ви в серцях наших, так щоб разом і вмерти, і жити.
4	4
Мно́го мѝ дерзнове́нїе къ ва́мъ, мно́га мѝ похвала̀ ѡ҆ ва́съ: и҆спо́лнихсѧ оу҆тѣ́хи, преизбы́точествꙋю ра́достїю ѡ҆ всѧ́цѣй печа́ли на́шей.	Я дуже надіюся на вас, багато хвалюся вами; я повен утіхи, маю радість велику, при всій скорботі нашій.
5	5
И҆́бо прише́дшымъ на́мъ въ македо́нїю, ни є҆ди́нагѡ и҆мѣ̀ поко́ѧ пло́ть на́ша, но во все́мъ скорбѧ́ще: внѣꙋ́дꙋ бра̑ни, внꙋтрьꙋ́дꙋ боѧ̑зни.	Бо, коли прийшли ми до Македонії, тіло наше не мало ніякого спокою, але ми пригнічені були звідусіль: назовні — боротьба, всередині — страхи.
6	6
Но оу҆тѣша́ѧй смирє́нныѧ, оу҆тѣ́ши на́съ бг҃ъ прише́ствїемъ ті́товымъ,	Але Бог, Який утішає смиренних, утішив нас прибуттям Тита,
7	7
не то́кмѡ же прише́ствїемъ є҆гѡ̀, но и҆ оу҆тѣше́нїемъ, и҆́мже оу҆тѣ́шисѧ ѡ҆ ва́съ, повѣ́даѧ на́мъ ва́ше жела́нїе, ва́ше рыда́нїе, ва́шꙋ ре́вность по мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ мѝ па́че возра́доватисѧ.	і не тільки прибуттям його, але й утіхою, якою він утішався за вас, розповідаючи нам про вашу старанність, про ваш плач, про вашу прихильність до мене, так що я зрадів ще більше.
8	8
Ꙗ҆́кѡ а҆́ще и҆ ѡ҆скорби́хъ ва́съ посла́нїемъ, не раска́юсѧ, а҆́ще и҆ раска́ѧлъ бы́хъ сѧ̀: ви́ждꙋ бо̀, ꙗ҆́кѡ посла́нїе ѻ҆́но, а҆́ще и҆ къ часꙋ̀, ѡ҆скорбѝ ва́съ.	Отже, якщо я засмутив вас посланням, не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що послання те засмутило вас, але на деякий час.
9	9
Нн҃ѣ ра́дꙋюсѧ, не ꙗ҆́кѡ ско́рбни бы́сте, но ꙗ҆́кѡ ѡ҆скорби́стесѧ въ покаѧ́нїе: ѡ҆скорбѣ́сте бо̀ по бз҃ѣ, да̀ ни въ че́мже ѡ҆тщетите́сѧ ѿ на́съ.	Тепер я радію не тому, що ви засумували, але що ви засумували до покаяння; бо сумували заради Бога, так що ніскільки не зазнали від нас шкоди.
10	10
(Заⷱ҇ р҃п҃д҃.) Печа́ль бо̀, ꙗ҆́же по бз҃ѣ, покаѧ́нїе нераска́ѧнно во спⷭ҇нїе содѣ́ловаетъ, а҆ (сегѡ̀) мі́ра печа́ль сме́рть содѣ́ловаетъ.	Бо печаль заради Бога породжує незмінне покаяння на спасіння, а печаль мирська викликає смерть.
11	11
Се́ бо сїѐ са́мое, є҆́же по бз҃ѣ ѡ҆скорби́тисѧ ва́мъ, коли́ко содѣ́ла въ ва́съ тща́нїе; но ѿвѣ́тъ; но негодова́нїе, но стра́хъ, но вожделѣ́нїе, но ре́вность, но ѿмще́нїе; Во все́мъ предста́висте себѐ чи̑сты бы́ти въ ве́щи.	Бо те саме, що ви засмутилися заради Бога, глядіть, яку спричинило у вас старанність, яке виправдання, яке обурення на винного, який страх, яке бажання, яку ревність, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими у цій справі.
12	12
А҆́ще бо и҆ писа́хъ ва́мъ, не ѡ҆би́дѣвшагѡ ра́ди, нижѐ ѡ҆би́димагѡ ра́ди, но за є҆́же ꙗ҆ви́тисѧ въ ва́съ тща́нїю на́шемꙋ, є҆́же ѡ҆ ва́съ пред̾ бг҃омъ.	Отже, якщо я писав до вас, то не заради того‚ хто образив‚ і не заради ображеного, але щоб вам відкрилося піклування наше про вас перед Богом.
13	13
Сегѡ̀ ра́ди оу҆тѣ́шихомсѧ ѡ҆ оу҆тѣше́нїи ва́шемъ: ли́шше же па́че возра́довахомсѧ ѡ҆ ра́дости ті́товѣ, ꙗ҆́кѡ поко́исѧ дꙋ́хъ є҆гѡ̀ ѿ всѣ́хъ ва́съ:	Тому ми втішились утіхою вашою, і ще більше зраділи радістю Тита, що ви всі заспокоїли дух його.
14	14
ꙗ҆́кѡ а҆́ще что̀ є҆мꙋ̀ ѡ҆ ва́съ похвали́хсѧ, не посрами́хсѧ: но ꙗ҆́кѡ всѧ̑ вои́стиннꙋ глаго́лахомъ ва́мъ, та́кѡ и҆ похвале́нїе на́ше, є҆́же къ ті́тꙋ, и҆́стинно бы́сть:	Отже, я не осоромився, коли чим-небудь про вас похвалився перед ним, але як вам ми говорили всю істину, так і перед Титом похвала наша виявилася правдивою.
15	15
и҆ оу҆тро́ба є҆гѡ̀ и҆́злиха къ ва́мъ є҆́сть, воспомина́ющагѡ всѣ́хъ ва́съ послꙋша́нїе, ꙗ҆́кѡ со стра́хомъ и҆ тре́петомъ прїѧ́сте є҆го̀.	І серце його дуже прихильне до вас, при спомині про послух усіх вас, як ви прийняли його зі страхом і трепетом.
16	16
Ра́дꙋюсѧ оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ во все́мъ дерза́ю въ ва́съ.	Отже, радію, що в усьому можу покластися на вас.
Глава́ и҃	Глава 8

1	1
(Заⷱ҇ р҃п҃е҃.) Сказꙋ́емъ же ва́мъ, бра́тїе, блгⷣть бж҃їю, да́ннꙋю въ цр҃квахъ македо́нскихъ:	Сповіщаємо вам, браття, про благодать Божу, дану Церквам Македонським,
2	2
ꙗ҆́кѡ во мно́зѣмъ и҆скꙋше́нїи скорбе́й и҆збы́токъ ра́дости и҆́хъ, и҆ ꙗ҆́же во глꙋбинѣ̀ нищета̀ и҆́хъ и҆збы́точествова въ бога́тство простоты̀ и҆́хъ:	бо вони серед великого випробування скорботами дуже багаті на радість; і глибока вбогість їхня дуже багата на щедрість їхню.
3	3
ꙗ҆́кѡ по си́лѣ и҆́хъ, свидѣ́телствꙋю, и҆ па́че си́лы доброхо́тни,	Бо вони доброзичливі по силах і над сили — я свідок;
4	4
со мно́гимъ моле́нїемъ молѧ́ще на́съ, благода́ть и҆ ѻ҆бще́нїе слꙋже́нїѧ, є҆́же ко ст҃ы̑мъ, прїѧ́ти на́мъ:	вони дуже переконливо просили нас прийняти дар і участь їхню в служінні святим;
5	5
и҆ не ꙗ҆́коже надѣ́ѧхомсѧ, но себѐ вда́ша пе́рвѣе гдⷭ҇еви, и҆ на́мъ во́лею бж҃їею:	і не тільки те, чого ми сподівалися, але вони віддали самих себе, по-перше, Господеві, потім і нам з волі Божої;
6	6
во є҆́же оу҆моли́ти на́мъ ті́та, да ꙗ҆́коже пре́жде нача́тъ, та́кожде и҆ сконча́етъ въ ва́съ и҆ бл҃года́ть сїю̀.	тому ми просили Тита, щоб він, як почав, так і закінчив у вас і це добре діло.
7	7
(Заⷱ҇ р҃п҃ѕ҃.) Но ꙗ҆́коже во все́мъ и҆збы́точествꙋете, вѣ́рою и҆ сло́вомъ, и҆ ра́зꙋмомъ, и҆ всѧ́цѣмъ тща́нїемъ, и҆ любо́вїю, ꙗ҆́же ѿ ва́съ къ на́мъ, да и҆ въ се́й бл҃года́ти и҆збы́точествꙋете.	А оскільки ви багаті всім: вірою‚ і словом, і пізнанням, і всіляким старанням, і любов’ю вашою до нас, — так багатійте і цією чеснотою.
8	8
Не по повелѣ́нїю глаго́лю, но за и҆ны́хъ тща́нїе и҆ ва́шеѧ любвѐ и҆́стинное и҆скꙋша́ѧ.	Кажу це не як повеління, але старанністю інших випробовую щирість і вашої любови.
9	9
Вѣ́сте бо блгⷣть гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀, ꙗ҆́кѡ ва́съ ра́ди ѡ҆бнища̀ бога́тъ сы́й, да вы̀ нището́ю є҆гѡ̀ ѡ҆богатите́сѧ.	Адже ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, що Він, будучи багатим, став убогим заради вас, щоб ви збагатилися Його убогістю.
10	10
И҆ совѣ́тъ даю̀ ѡ҆ се́мъ: се́ бо ва́мъ є҆́сть на по́льзꙋ, и҆̀же не то́чїю, є҆́же твори́ти, но и҆ є҆́же хотѣ́ти, пре́жде нача́сте ѿ преше́дшагѡ лѣ́та.	Я даю на це пораду: бо це корисно вам, які не тільки почали робити це, але бажали того ще з минулого року.
11	11
Нн҃ѣ же и҆ сїѐ твори́ти сконча́йте, да ꙗ҆́коже бы́сть оу҆се́рдїе хотѣ́ти, та́кѡ бꙋ́детъ и҆ и҆спо́лнити ѿ (сегѡ̀,) є҆́же и҆́мате.	Зробіть же тепер саме діло, щоб чого ревно бажали, те й виконано було по змозі.
12	12
А҆́ще бо оу҆се́рдїе предлежи́тъ, по є҆ли́кꙋ а҆́ще кто̀ и҆́мать, благопрїѧ́тенъ є҆́сть, а҆ не по є҆ли́кꙋ не и҆́мать.	Бо коли є старанність, то вона приймається зважаючи на те, хто що має, а не на те, чого не має.
13	13
Не бо̀ да и҆ны̑мъ оу҆́бѡ ѿра́да, ва́мъ же ско́рбь: но по и҆зравне́нїю.	Hе треба, щоб іншим було полегшення, а вам тягар, але щоб була рівномірність.
14	14
Въ нн҃ѣшнее вре́мѧ ва́ше и҆збы́точествїе во ѻ҆́нѣхъ лише́нїе, да и҆ ѻ҆́нѣхъ и҆збы́токъ бꙋ́детъ въ ва́ше лише́нїе, ꙗ҆́кѡ да бꙋ́детъ ра́венство,	Hині ваш надлишок на доповнення їхньої нестачі, а потім їхній надлишок на доповнення вашої нестачі, щоб була рівність,
15	15
ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: и҆́же мно́гое, не преꙋмно́жилъ є҆́сть: и҆ и҆́же ма́лое, не оу҆ма́лилъ [не преизбы́точествова, и҆́же мно́гѡ: и҆ и҆́же ма́лѡ, не мнѣ́е прїѧ́тъ].	як написано: «Хто зібрав багато, не мав зайвого; і хто мало, не мав нестачi».
16	16
(Заⷱ҇ р҃п҃з҃.) Бл҃годаре́нїе же бг҃ови, да́вшемꙋ то́жде тща́нїе ѡ҆ ва́съ въ се́рдце ті́тово:	Дяка Богові, Який вклав у серце Титове таку старанність до вас.
17	17
ꙗ҆́кѡ моле́нїе оу҆́бѡ прїѧ́тъ, тщали́вѣйшїй же сы́й, свое́ю во́лею и҆зы́де къ ва́мъ.	Бо, хоча я й просив його, а втім, він, будучи дуже старанним, пішов до вас добровільно.
18	18
Посла́хомъ же съ ни́мъ (и҆) бра́та, є҆гѡ́же похвала̀ во є҆ѵⷢ҇лїи по всѣ̑мъ цр҃квамъ:	З ним послали ми також брата, якого по всіх церквах хвалять за благовістя,
19	19
не то́чїю же, но и҆ ѡ҆сщ҃е́нъ ѿ цр҃кве́й съ на́ми ходи́ти, со бл҃года́тїю се́ю, слꙋжи́мою на́ми къ самогѡ̀ гдⷭ҇а сла́вѣ и҆ оу҆се́рдїю ва́шемꙋ:	і до того обраного церквами супроводжувати нас для цього добродіяння, якому ми служимо на славу Самого Господа і відповідно до вашого старання,
20	20
блюдꙋ́щесѧ тогѡ̀, да не кто̀ на́съ порече́тъ во ѻ҆би́лїи се́мъ слꙋжи́мѣмъ на́ми:	оберігаючись, щоб не зазнати від кого нарікання при такій великій кількості пожертв, доручуваних нашому служінню;
21	21
промышлѧ́юще дѡ́браѧ не то́кмѡ пред̾ бг҃омъ, но и҆ пред̾ человѣ̑ки.	бо ми дбаємо про добре не тільки перед Господом, але й перед людьми.
22	22
Посла́хомъ же съ ни́ми (и҆) бра́та на́шего, є҆го́же и҆скꙋси́хомъ во мно́гихъ мно́гащи вста́нлива [мно́гажды тща́телна] сꙋ́ща, нн҃ѣ же ѕѣлѡ̀ встанли́вѣйша [мно́жае тща́телнѣйша], надѣ́ѧнїемъ мно́гимъ на ва́съ.	Ми послали з ними і брата нашого, старанність якого випробували багато в чому, і він тепер іще старанніший з великої впевнености у вас.
23	23
А҆́ще ли же ѡ҆ ті́тѣ, ѻ҆́бщникъ мнѣ̀ и҆ къ ва́мъ споспѣ́шникъ: а҆́ще ли бра́тїѧ на̑ша, посла̑нницы цр҃кве́й, сла́ва хрⷭ҇то́ва.	Що ж стосується Тита, це мій товариш і співпрацівник у вас, а щодо братів наших, це — посланці церков, слава Христова.
24	24
Показа́нїе оу҆̀бо любвѐ ва́шеѧ и҆ на́шегѡ хвале́нїѧ ѡ҆ ва́съ, къ ни̑мъ покажи́те, и҆ въ лицѐ цр҃кве́й.	Отже, перед лицем церков дайте їм доказ любови вашої й того, що ми справедливо хвалимося вами.
Глава́ ѳ҃	Глава 9

1	1
Ѡ҆ слꙋ́жбѣ бо, ꙗ҆́же ко ст҃ы̑мъ, ли́шше мѝ є҆́сть писа́ти ва́мъ,	Для мене‚ втім‚ зайва річ писати вам про допомогу святим,
2	2
вѣ́мъ бо оу҆се́рдїе ва́ше, и҆́мже ѡ҆ ва́съ хвалю́сѧ македо́нѧнѡмъ, ꙗ҆́кѡ а҆ха́їа пригото́висѧ ѿ мимоше́дшагѡ лѣ́та: и҆ ꙗ҆́же ѿ ва́съ ре́вность раздражѝ мно́жайшихъ.	бо я знаю щирість вашу і хвалюся вами перед македонянами, що Ахайя приготована ще з минулого року, і ревність ваша заохотила багатьох.
3	3
Посла́хъ же бра́тїю, да не похвале́нїе на́ше, є҆́же ѡ҆ ва́съ, и҆спраздни́тсѧ въ ча́сти се́й, но да, ꙗ҆́коже глаго́лахъ, пригото́вани бꙋ́дете:	А братів послав я для того, щоб похвала моя про вас не виявилася марною в цьому випадку, але щоб ви, як я говорив, були приготовані
4	4
да не ка́кѡ, а҆́ще прїи́дꙋтъ со мно́ю македо́нѧне и҆ ѡ҆брѧ́щꙋтъ ва́съ непригото́ванныхъ, постыди́мсѧ мы̀, да не глаго́лемъ вы̀, въ ча́сти се́й похвале́нїѧ.	і щоб, коли прийдуть зі мною македоняни і знайдуть вас неготовими, не лишилися ми в в соромі, — не кажу «ви», — похвалившись з такою впевненістю.
5	5
Потре́бно оу҆̀бо оу҆мы́слихъ оу҆моли́ти бра́тїю, да пре́жде прїи́дꙋтъ къ ва́мъ и҆ пред̾ꙋгото́вѧтъ пре́жде возвѣще́нное бл҃гослове́нїе ва́ше, сїѐ гото́во бы́ти та́кѡ, ꙗ҆́коже бл҃гослове́нїе, а҆ не ꙗ҆́кѡ лихои́мство.	Тому вважав я за потрібне упросити братів, щоб вони пішли наперед до вас і потурбувалися, щоб сповіщене вже благословення ваше було готове як благословення, а не як вимушений дар.
6	6
(Заⷱ҇ р҃п҃и҃.) Се́ же глаго́лю: сѣ́ѧй скꙋ́достїю, скꙋ́достїю и҆ по́жнетъ: а҆ сѣ́ѧй ѡ҆ бл҃гослове́нїи, ѡ҆ бл҃гослове́нїи и҆ по́жнетъ.	При цьому скажу: хто сіє скупо, той скупо і пожне, а хто сіє щедро, той щедро і пожне.
7	7
Кі́йждо ꙗ҆́коже и҆зволе́нїе и҆́мать се́рдцемъ, не ѿ ско́рби, ни ѿ нꙋ́жды: доброхо́тна бо да́телѧ лю́битъ бг҃ъ.	Кожен приділяй з ласки серця, не з гіркотою і не з примусом, бо хто дає доброзичливо, того любить Бог.
8	8
Си́ленъ же бг҃ъ всѧ́кꙋ блгⷣть и҆з̾ѻби́ловати въ ва́съ, да ѡ҆ все́мъ всегда̀ всѧ́ко дово́лство и҆мꙋ́ще, и҆збы́точествꙋете во всѧ́ко дѣ́ло бл҃го,	Бог же має силу збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви, завжди і в усьому маючи всякий достаток, були багаті на всяке добре діло.
9	9
ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: расточѝ, дадѐ оу҆бѡ́гимъ: пра́вда є҆гѡ̀ пребыва́етъ во вѣ́къ вѣ́ка.	Як написано: «Розсипав, роздав убогим, правда його перебуває повік».
10	10
Даѧ́й же сѣ́мѧ сѣ́ющемꙋ и҆ хлѣ́бъ въ снѣ́дь, да пода́стъ и҆ оу҆мно́житъ сѣ́мѧ ва́ше, и҆ да возрасти́тъ жи̑та пра́вды ва́шеѧ,	Той же, Хто дає насіння сіячеві і хліб на поживу, дасть рясноту посіяному вами і примножить плоди правди вашої,
11	11
да ѡ҆ все́мъ богатѧ́щесѧ во всѧ́кꙋ простотꙋ̀, ꙗ҆́же содѣва́етъ на́ми бл҃годаре́нїе бг҃ꙋ.	так щоб ви були багаті на всяку щедрість, яка через нас створює подяку Богові.
12	12
(Заⷱ҇ р҃п҃ѳ҃.) Ꙗ҆́кѡ рабо́та сегѡ̀ слꙋже́нїѧ не то́кмѡ є҆́сть и҆сполнѧ́ющаѧ лишє́нїѧ ст҃ы́хъ, но и҆ и҆збы́точествꙋющаѧ мно́гими бл҃годаре́ньми бг҃ови:	Бо діло служіння цього не тільки доповнює потреби святих, але й викликає в багатьох великі подяки Боговi;
13	13
и҆скꙋше́нїемъ слꙋже́нїѧ сегѡ̀ сла́вѧще бг҃а ѡ҆ покоре́нїи и҆сповѣ́данїѧ ва́шегѡ въ бл҃говѣствова́нїи хрⷭ҇то́вѣ, и҆ ѡ҆ простотѣ̀ соѻбще́нїѧ къ ни̑мъ и҆ ко всѣ̑мъ,	бо, спостерігаючи досвід цього служіння, вони прославляють Бога за покірність сповідуваному вами Євангелію Христовому і за щире спілкування з ними та з усіма,
14	14
и҆ ѡ҆ тѣ́хъ моли́твѣ ѡ҆ ва́съ, возжелѣ́ющихъ ва́съ за премно́гꙋю блгⷣть бж҃їю на ва́съ.	молячись за вас із прихильністю до вас за дуже щедру у вас благодать Божу.
15	15
Бл҃годаре́нїе же бг҃ови ѡ҆ неисповѣди́мѣмъ є҆гѡ̀ да́рѣ.	Дяка Богові за невимовний дар Його!
Глава́ і҃	Глава 10

1	1
Са́мъ же а҆́зъ па́ѵелъ молю́ вы кро́тостїю и҆ ти́хостїю хрⷭ҇то́вою, и҆́же въ лицѐ оу҆́бѡ смире́нъ въ ва́съ, не сы́й же оу҆ ва́съ дерза́ю въ ва́съ.	Я ж, Павло, який особисто між вами смиренний, а заочно проти вас сміливий, благаю вас лагідністю й покірністю Христовою.
2	2
Молю́ же, да не присꙋ́щъ дерза́ю надѣ́ѧнїемъ, и҆́мже помышлѧ́ю смѣ́ти на нѣ̑кїѧ непщꙋ́ющыѧ на́съ ꙗ҆́кѡ по пло́ти ходѧ́щихъ.	Благаю, щоб мені і в день приходу мого не вдаватися до тієї рішучої сміливості, яку гадаю вжити проти деяких, що думають про нас, ніби ми чинимо за плоттю.
3	3
Во пло́ти бо ходѧ́ще, не по пло́ти вои́нствꙋемъ:	Бо ми, будучи в плоті, не за плоттю воюємо.
4	4
ѻ҆рꙋ̑жїѧ бо во́инства на́шегѡ не плотска̑ѧ, но си̑льна бг҃омъ на разоре́нїе тве́рдємъ: помышлє́нїѧ низлага́юще,	Зброя нашого воювання не плотська, але сильна Богом на зруйнування твердинь: нею руйнуємо задуми
5	5
и҆ всѧ́ко возноше́нїе взима́ющеесѧ на ра́зꙋмъ бж҃їй, и҆ плѣнѧ́юще всѧ́къ ра́зꙋмъ въ послꙋша́нїе хрⷭ҇то́во,	і всяке звеличування, що повстає проти пізнання Бога, і беремо в полон усякий помисел на послух Христу,
6	6
и҆ въ гото́вости и҆мꙋ́ще ѿмсти́ти всѧ́ко преслꙋша́нїе, є҆гда̀ и҆спо́лнитсѧ ва́ше послꙋша́нїе.	і готові покарати всілякий непослух, коли ваш послух здійсниться.
7	7
Ꙗ҆̀же ли пред̾ лице́мъ, зритѐ; (Заⷱ҇ р҃ч҃.) А҆́ще кто̀ надѣ́етсѧ себѐ хрⷭ҇то́ва бы́ти, да помышлѧ́етъ па́ки ѿ себє̀, занѐ, ꙗ҆́коже ѻ҆́нъ хрⷭ҇то́въ, та́кожде и҆ мы̀ хрⷭ҇тѡ́вы.	Чи на обличчя ви дивитесь? Хто певний у собі, що він Христів, той сам по собі суди, що як він Христів, так і ми Христові.
8	8
А҆́ще бо и҆ ли́шше что̀ похвалю́сѧ ѡ҆ вла́сти на́шей, ю҆́же дадѐ на́мъ гдⷭ҇ь въ созда́нїе, а҆ не на разоре́нїе ва́ше, не постыжꙋ́сѧ.	Бо коли б я і більше став хвалитися нашою владою, що Господь дав нам на будування, а не на руйнування ваше, то не осоромився б.
9	9
(Но) да не ꙗ҆влю́сѧ, ꙗ҆́кѡ страшѧ̀ ва́съ посла́ньми.	Втім, нехай не здається, що я залякую вас посланнями.
10	10
Ꙗ҆́кѡ посла̑нїѧ оу҆́бѡ, речѐ, тѧ̑жка и҆ крѣ̑пка, а҆ прише́ствїе тѣ́ла не́мощно, и҆ сло́во оу҆ничиже́нно:	Так як дехто говорить: послання його важкі і міцні, а особисто присутній — слабкий, і мова його незначна, —
11	11
сїѐ да помышлѧ́етъ таковы́й, ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́цы же є҆смы̀ сло́вомъ посла́нїй, ѿстоѧ́ще, такові́и и҆ тꙋ̀ сꙋ́ще є҆смы̀ дѣ́ломъ.	такий нехай знає, що які ми на словах у посланнях заочно, такі самі і на ділі особисто.
12	12
Не смѣ́емъ бо сꙋди́ти [присовокꙋплѧ́ти], и҆лѝ прикла́довати себѐ и҆ны̑мъ хва́лѧщымъ себѐ самѣ́хъ: но са́ми въ себѣ̀ себѐ и҆змѣрѧ́юще, и҆ прилага́юще себѐ сами̑мъ себѣ̀, не разꙋмѣва́ютъ.	Бо ми не сміємо рівняти або прирівнювати себе до тих, які самі себе виставляють: вони міряють себе самими собою та порівнюють себе з собою нерозумно.
13	13
Мы́ же не въ безмѣ̑рнаѧ похва́лимсѧ, но по мѣ́рѣ пра́вила, є҆го́же раздѣлѝ на́мъ бг҃ъ мѣ́рꙋ, достиза́ти да́же и҆ до ва́съ.	А ми не будемо хвалитися безмірно, але за мірилом, що призначив нам Бог, як таку міру, щоб досягти і до вас.
14	14
Не ꙗ҆́кѡ бо не досѧ́жꙋще до ва́съ, па́че простира́емъ себѐ, да́же бо и҆ до ва́съ достиго́хомъ бл҃говѣ́стїемъ хрⷭ҇то́вымъ:	Бо ми не напружуємо себе, як ті, що не досягли до вас, тому що ми досягли і до вас благовістям Христовим.
15	15
не въ безмѣ̑рнаѧ хва́лѧщесѧ въ чꙋжди́хъ трꙋдѣ́хъ, оу҆пова́нїе же и҆мꙋ́ще, растꙋ́щей вѣ́рѣ ва́шей, въ ва́съ велича́тисѧ по пра́вилꙋ на́шемꙋ и҆з̾ѻби́лнѡ,	Ми не без міри хвалимося, не чужими трудами, але надіємось, що разом із зростанням віри вашої ми звеличимося між вами надміру,
16	16
во є҆́же и҆ въ да́льшихъ ва́съ (страна́хъ) благовѣсти́ти, не чꙋжи́мъ пра́виломъ въ гото́выхъ похвали́тисѧ.	так щоб проповідувати Євангеліє і далеко за вами, а не хвалитися готовим у чужому ділі.
17	17
Хвалѧ́йсѧ же, ѡ҆ гдⷭ҇ѣ да хва́литсѧ:	«А хто хвалиться, нехай хвалиться в Господi».
18	18
не хвалѧ́й бо себѐ се́й и҆скꙋ́сенъ, но є҆го́же бг҃ъ восхвалѧ́етъ.	Бо не той достойний, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь.
Глава́ а҃і	Глава 11

1	1
(Заⷱ҇ р҃ч҃а҃.) Ѽ, да бы́сте ма́лѡ потерпѣ́ли безꙋ́мїю моемꙋ̀! Но и҆ потерпи́те мѧ̀.	О, коли б ви були трохи поблажливіші до мого безумства! Але ви і поблажливі до мене.
2	2
Ревнꙋ́ю бо по ва́съ бж҃їею ре́вностїю: ѡ҆брꙋчи́хъ бо ва́съ є҆ди́номꙋ мꙋ́жꙋ дѣ́вꙋ чи́стꙋ предста́вити хрⷭ҇то́ви.	Бо я турбуюся про вас ревністю Божою; тому що я заручив вас єдиному мужу, щоб представити Христу вас чистою дівою.
3	3
Бою́сѧ же, да не ка́кѡ, ꙗ҆́коже ѕмі́й є҆́ѵꙋ прельстѝ лꙋка́вствомъ свои́мъ, та́кѡ и҆стлѣ́ютъ (и҆) ра́зꙋмы ва́ши ѿ простоты̀, ꙗ҆́же ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀.	Але боюсь, щоб, як змій хитрістю обманув Єву, так і ваші уми щоб не пошкодились, ухилившись від простоти у Христі.
4	4
А҆́ще бо грѧды́й и҆на́го і҆и҃са проповѣ́даетъ, є҆гѡ́же не проповѣ́дахомъ, и҆лѝ дꙋ́ха и҆на́го прїе́млете, є҆гѡ́же не прїѧ́сте, и҆лѝ благовѣствова́нїе и҆́но, є҆́же не прїѧ́сте, до́брѣ бы́сте потерпѣ́ли.	Бо якби хто, прийшовши, почав проповідувати іншого Ісуса, Якого ми не проповідували, або коли б ви одержали іншого Духа, Якого не одержали, або інше благовістя, якого не приймали, — то ви були б дуже поблажливі до цього.
5	5
(Заⷱ҇ р҃ч҃в҃.) Непщꙋ́ю бо ничи́мже лиши́тисѧ пре́днихъ а҆пⷭ҇лъ:	Але я думаю, що я ні в чому не менший від великих апостолів:
6	6
а҆́ще бо и҆ невѣ́жда сло́вомъ, но не ра́зꙋмомъ: но вездѣ̀ ꙗ҆́вльшесѧ ѡ҆ все́мъ въ ва́съ [но̀ во все́мъ ꙗ҆вле́нни є҆смы̀ во всѣ́хъ къ ва́мъ].	хоч я і неук у слові, але не в пізнанні. Втім, ми у всьому цілком відомі вам.
7	7
И҆лѝ грѣ́хъ сотвори́хъ себѐ смирѧ́ѧ, да вы̀ вознесе́тесѧ, ꙗ҆́кѡ тꙋ́не бж҃їе бл҃говѣствова́нїе благовѣсти́хъ ва́мъ;	Чи згрішив я тим, що принижував себе, щоб піднести вас; бо безвідплатно проповідував вам Євангеліє Боже?
8	8
Ѿ и҆ны́хъ цр҃кве́й оу҆ѧ́хъ, прїи́мъ ѡ҆бро́къ къ ва́шемꙋ слꙋже́нїю: и҆ прише́дъ къ ва́мъ, и҆ въ скꙋ́дости бы́въ, не стꙋжи́хъ ни є҆ди́номꙋ:	Від інших церков я одержував плату для служіння вам; а перебуваючи у вас, хоч і терпів нестаток, нікому не докучав,
9	9
скꙋ́дость бо мою̀ и҆спо́лниша бра́тїѧ, прише́дше ѿ македо́нїи: и҆ во все́мъ без̾ стꙋже́нїѧ ва́мъ себѐ соблюдо́хъ и҆ соблюдꙋ̀.	бо нестаток мій поповнили браття, що прийшли з Македонії; та й у всьому я старався і постараюсь не бути для вас тягарем.
10	10
Є҆́сть и҆́стина хрⷭ҇то́ва во̀ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ похвале́нїе сїѐ не загради́тсѧ ѡ҆ мнѣ̀ въ страна́хъ а҆ха́йскихъ.	По істині Христовій, що в мені, скажу, що ця похвала не відбереться від мене в країнах Ахайї.
11	11
Почто̀; занѐ не люблю́ ли ва́съ; Бг҃ъ вѣ́сть. А҆ є҆́же творю̀, и҆ сотворю̀,	Чому ж я так чиню? Чи тому, що не люблю вас? Богові відомо! Але так роблю і так робитиму,
12	12
да ѿсѣкꙋ̀ винꙋ̀ хотѧ́щымъ вины̀, да, ѡ҆ не́мже хва́лѧтсѧ, ѡ҆брѧ́щꙋтсѧ ꙗ҆́коже и҆ мы̀.	щоб не дати приводу тим, хто шукає приводу, щоб вони, чим хваляться, у тому виявились такими ж, як і ми.
13	13
Такові́и бо лжи́ви а҆по́столи, дѣ́лателє льсти́вїи, преѡбразꙋ́ющесѧ во а҆пⷭ҇лы хрⷭ҇тѡ́вы.	Бо такі лжеапостоли — лукаві працівники, що набирають вигляду апостолів Христових.
14	14
И҆ не ди́вно: са́мъ бо сатана̀ преѡбразꙋ́етсѧ во а҆́гг҃ла свѣ́тла:	І не дивно: адже сам сатана набирає вигляду ангела світла,
15	15
не ве́лїе оу҆̀бо, а҆́ще и҆ слꙋжи́телїе є҆гѡ̀ преѡбразꙋ́ютсѧ ꙗ҆́кѡ слꙋжи́тели пра́вды: и҆̀мже кончи́на бꙋ́детъ по дѣлѡ́мъ и҆́хъ.	а тому не велика річ, коли й слуги його набирають вигляду служителів правди; але кінець їх буде по ділах їхніх.
16	16
Па́ки глаго́лю: да никто́же мни́тъ мѧ̀ безꙋ́мна бы́ти: а҆́ще ли нѝ, понѐ ꙗ҆́кѡ безꙋ́мна прїими́те мѧ̀, да и҆ а҆́зъ ма́ло что̀ похвалю́сѧ.	Ще скажу: нехай не вважає хто-небудь мене нерозумним, а якщо не так, то прийміть мене хоч як нерозумного, щоб і мені скільки-небудь похвалитися.
17	17
А҆ є҆́же глаго́лю, не глаго́лю по гдⷭ҇ѣ, но ꙗ҆́кѡ въ безꙋ́мїи въ се́й ча́сти похвалы̀:	А що кажу, то кажу не в Господі, але ніби в безумстві при такій відвазі на похвалу.
18	18
поне́же мно́зи хва́лѧтсѧ по пло́ти, и҆ а҆́зъ похвалю́сѧ.	Як багато хто хвалиться за плоттю, то і я буду хвалитися.
19	19
Любе́знѡ бо прїе́млете безꙋ̑мныѧ, мꙋ́дри сꙋ́ще:	Бо ви, люди розумні, охоче терпите нерозумних:
20	20
прїе́млете бо, а҆́ще кто̀ ва́съ порабоща́етъ, а҆́ще кто̀ поѧда́етъ, а҆́ще кто̀ (не влѣ́потꙋ) прото́ритъ [ѿе́млетъ], а҆́ще кто̀ по лицꙋ̀ бїе́тъ вы̀, а҆́ще кто̀ велича́етсѧ.	ви терпите, коли хто вас поневолює, коли хто об’їдає, коли хто вас оббирає, коли хто звеличується, коли хто б’є вас в обличчя.
21	21
По досажде́нїю глаго́лю, занѐ а҆́ки мы̀ и҆знемого́хомъ. (Заⷱ҇ р҃ч҃г҃.) Ѡ҆ не́мже а҆́ще дерза́етъ кто̀, несмы́сленнѡ глаго́лю, дерза́ю и҆ а҆́зъ.	Hа сором скажу, що на це у нас не вистачало сили. А коли хто сміє хвалитися чим-небудь, то (кажу з нерозуму) смію і я.
22	22
Є҆вре́є лѝ сꙋ́ть; и҆ а҆́зъ. І҆и҃лі́те ли сꙋ́ть; и҆ а҆́зъ. Сѣ́мѧ а҆враа́мле ли сꙋ́ть; и҆ а҆́зъ.	Вони євреї? І я. Ізраїльтяни? І я. Сíм’я Авраамове? І я.
23	23
Слꙋжи́телїе ли хрⷭ҇тѡ́вы сꙋ́ть; не въ мꙋ́дрости глаго́лю, па́че а҆́зъ. Въ трꙋдѣ́хъ мно́жае, въ ра́нахъ пребо́лѣ, въ темни́цахъ и҆́злиха, въ сме́ртехъ мно́гащи.	Христові служителі? У нерозумі говорю — я більше. Я значно більше був у трудах, безмірно в ранах, більше у в’язницях і багаторазово при смерті.
24	24
Ѿ і҆ꙋдє́й пѧ́ть кра́ты четы́редесѧть ра́звѣ є҆ди́ныѧ прїѧ́хъ:	Від юдеїв п’ять разів дано було мені по сорок ударів без одного;
25	25
три́щи па́лицами бїе́нъ бы́хъ, є҆ди́ною ка́меньми наме́танъ бы́хъ, трикра́ты кора́бль ѡ҆прове́ржесѧ со мно́ю: но́щь и҆ де́нь во̀ глꙋбинѣ̀ сотвори́хъ:	три рази мене били палицями, один раз побивали камінням; три рази розбивався зі мною корабель, ніч і день пробув я у безодні морській;
26	26
въ пꙋ́тныхъ ше́ствїихъ мно́жицею: бѣды̑ въ рѣка́хъ, бѣды̑ ѿ разбѡ́йникъ, бѣды̑ ѿ срѡ́дникъ, бѣды̑ ѿ ꙗ҆зы̑къ, бѣды̑ во градѣ́хъ, бѣды̑ въ пꙋсты́ни, бѣды̑ въ мо́ри, бѣды̑ во лжебра́тїи:	багато разів був я у подорожах, у небезпеках на річках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від єдиноплемінників, у небезпеках від язичників, у небезпеках у місті, у небезпеках в пустелі, у небезпеках на морі, у небезпеках між лжебратами,
27	27
въ трꙋдѣ̀ и҆ по́двизѣ, во бдѣ́нїихъ мно́жицею, во а҆́лчбѣ и҆ жа́жди, въ поще́нїихъ мно́гащи, въ зимѣ̀ и҆ наготѣ̀.	в труді й у виснаженні, часто без сну, в голоді і спразі, часто в постах, на холоді і в наготі.
28	28
Кромѣ̀ внѣ́шнихъ, нападе́нїе є҆́же по всѧ̑ дни̑, (и҆) попече́нїе всѣ́хъ цр҃кве́й.	Крім зовнішнього‚ налягають на мене щоденні клопоти, турбота про всі церкви.
29	29
Кто̀ и҆знемога́етъ, и҆ не и҆знемога́ю; Кто̀ соблазнѧ́етсѧ, и҆ а҆́зъ не разжиза́юсѧ;	Хто знемагає, з ким і я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би?
30	30
А҆́ще хвали́тисѧ (мѝ) подоба́етъ, ѡ҆ не́мощи мое́й похвалю́сѧ.	Якщо треба мені хвалитися, то буду хвалитися неміччю моєю.
31	31
(Заⷱ҇ р҃ч҃д҃.) Бг҃ъ и҆ ѻ҆ц҃ъ гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀ вѣ́сть, сы́й блгⷭ҇ве́нъ во вѣ́ки, ꙗ҆́кѡ не лгꙋ̀.	Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, благословенний повік, знає, що я кажу правду.
32	32
Въ дама́сцѣ ꙗ҆зы́ческїй кнѧ́зь а҆ре́ѳы царѧ̀ стрежа́ше дама́скъ гра́дъ, ꙗ҆́ти мѧ̀ хотѧ̀: и҆ ѻ҆ко́нцемъ въ кошни́цѣ свѣ́шенъ бы́хъ по стѣнѣ̀, и҆ и҆збѣго́хъ и҆з̾ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀.	У Дамаску обласний правитель царя Арети стеріг місто Дамаск, щоб схопити мене, і мене в кошику спустили з вікна по стіні, і я уник його рук.
Глава́ в҃і	Глава 12

1	1
Похвали́тисѧ же не по́льзꙋетъ мѝ: прїидꙋ́ бо въ видѣ̑нїѧ и҆ ѿкровє́нїѧ гдⷭ҇нѧ.	Hе корисно хвалитися мені, бо я прийду до видінь і одкровень Господніх.
2	2
Вѣ́мъ человѣ́ка ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀, пре́жде лѣ́тъ четырена́десѧти: а҆́ще въ тѣ́лѣ, не вѣ́мъ, а҆́ще ли кромѣ̀ тѣ́ла, не вѣ́мъ, бг҃ъ вѣ́сть: восхище́на бы́вша такова́го до тре́тїѧгѡ нб҃сѐ.	Знаю чоловіка у Христі, який чотирнадцять років тому (чи в тілі — не знаю, чи без тіла — не знаю‚ Бог відає) узятий був до третього неба.
3	3
И҆ вѣ́мъ такова̀ человѣ́ка: а҆́ще въ тѣ́лѣ, и҆лѝ кромѣ̀ тѣ́ла, не вѣ́мъ: бг҃ъ вѣ́сть:	І знаю про такого чоловіка (не знаю — в тілі чи без тіла‚ Бог відає),
4	4
ꙗ҆́кѡ восхище́нъ бы́сть въ ра́й, и҆ слы́ша неизрѣчє́нны гл҃го́лы, и҆́хже не лѣ́ть є҆́сть человѣ́кꙋ глаго́лати.	що він був узятий в рай і чув невимовні слова, яких людині не можна переказати.
5	5
Ѡ҆ таковѣ́мъ похвалю́сѧ: ѡ҆ себѣ́ же не похвалю́сѧ, то́кмѡ ѡ҆ не́мощехъ мои́хъ.	Таким чоловіком можу хвалитись; собою ж не похвалюся, хіба тільки немочами моїми.
6	6
А҆́ще бо восхощꙋ̀ похвали́тисѧ, не бꙋ́дꙋ безꙋ́менъ, и҆́стинꙋ бо рекꙋ̀: щаждꙋ́ же, да не (ка́кѡ) кто̀ вознепщꙋ́етъ ѡ҆ мнѣ̀ па́че, є҆́же ви́дитъ мѧ̀, и҆лѝ слы́шитъ что̀ ѿ менє̀.	А коли я захочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу істину; але я утримуюсь, щоб ніхто не подумав про мене більше, ніж скільки в мені бачить або чує від мене.
7	7
И҆ за премнѡ́гаѧ ѿкровє́нїѧ да не превозношꙋ́сѧ, даде́сѧ мѝ па́костникъ пло́ти, а҆́ггелъ сатани́нъ, да мѝ па́кѡсти дѣ́етъ, да не превозношꙋ́сѧ.	А щоб я не звеличувався надзвичайністю одкровень, дано мені жало у плоть, ангел сатани, пригнічувати мене, щоб я не величався.
8	8
Ѡ҆ се́мъ трикра́ты гдⷭ҇а моли́хъ, да ѿстꙋ́питъ ѿ менє̀,	Тричі благав я Господа про те, щоб він відступився від мене.
9	9
и҆ рече́ ми: довлѣ́етъ тѝ блгⷣть моѧ̀: си́ла бо моѧ̀ въ не́мощи соверша́етсѧ. Сла́дцѣ оу҆̀бо похвалю́сѧ па́че въ не́мощехъ мои́хъ, да всели́тсѧ въ мѧ̀ си́ла хрⷭ҇то́ва.	Але Господь сказав мені: «Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочi». І тому я значно охочіше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в мені сила Христова.
10	10
(Заⷱ҇ р҃ч҃е҃.) Тѣ́мже благоволю̀ въ не́мощехъ, въ досажде́нїихъ, въ бѣда́хъ, во и҆згна́нїихъ, въ тѣснота́хъ по хрⷭ҇тѣ̀: є҆гда́ бо немощствꙋ́ю, тогда̀ си́ленъ є҆́смь.	Тому я себе почуваю добре в немочах, у кривдах, у нестатках, у гоніннях, в утисках за Христа, бо, коли я немічний, тоді сильний.
11	11
Бы́хъ несмы́сленъ хвалѧ́сѧ: вы̀ мѧ̀ понꙋ́дисте. А҆́зъ бо до́лженъ бѣ́хъ ѿ ва́съ хвали́мь быва́ти: ничи́мже бо лиши́хсѧ пе́рвѣйшихъ а҆пⷭ҇лъ, а҆́ще и҆ ничто́же є҆́смь:	Я дійшов до безумства, хвалячись; ви мене до цього змусили. Вам би слід було хвалити мене, бо в мене ні в чому нема недостатку супроти найперших апостолів, хоч я і ніщо.
12	12
зна́мєнїѧ бо а҆пⷭ҇лѡва содѣ́ѧшасѧ въ ва́съ во всѧ́цѣмъ терпѣ́нїи, въ зна́менїихъ и҆ чꙋдесѣ́хъ и҆ си́лахъ.	Ознаки апостола виявилися перед вами всяким терпінням, знаменнями, чудесами і силами.
13	13
Что́ бо є҆́сть, є҆гѡ́же лиши́стесѧ па́че про́чихъ цр҃кве́й, ра́звѣ то́чїю ꙗ҆́кѡ а҆́зъ са́мъ не стꙋжи́хъ ва́мъ; Дади́те мѝ непра́вдꙋ сїю̀.	Бо чого не вистачає у вас перед іншими церквами, хіба тільки того, що сам я не був вам тягарем? Простіть мені таку провину.
14	14
Сѐ тре́тїе гото́въ є҆́смь прїитѝ къ ва́мъ, и҆ не стꙋжꙋ̀ ва́мъ: не и҆щꙋ́ бо ва́шихъ, но ва́съ. Не дѡ́лжна бо сꙋ́ть ча̑да роди́телємъ сниска́ти и҆мѣ́нїѧ, но роди́телє ча́дѡмъ.	Ось третій раз я готовий іти до вас, і не буду вас обтяжувати‚ бо шукаю не вашого, а вас. Hе діти повинні збирати майно для батьків, а батьки для дітей.
15	15
А҆́зъ же въ сла́дость и҆ждивꙋ̀ и҆ и҆ждиве́нъ бꙋ́дꙋ по дꙋша́хъ ва́шихъ, а҆́ще и҆ и҆зли́шше ва́съ любѧ̀, ме́нше люби́мь є҆́смь.	Я охоче буду витрачати своє і виснажувати себе за душі ваші, не зважаючи на те, що, надзвичайно люблячи вас, я менше люблений вами.
16	16
Бꙋ́ди же, а҆́зъ не ѡ҆тѧгчи́хъ ва́съ, но кова́ренъ сы́й, ле́стїю ва́съ прїѧ́хъ.	Припустимо, що сам я не обтяжував вас, але, бувши хитрим, лукавством брав з вас.
17	17
Є҆да̀ ко́имъ ѿ по́сланныхъ къ ва́мъ лихои́мствовахъ ва́съ;	Але чи користувався я чим від вас через кого-небудь з тих, кого посилав до вас?
18	18
Оу҆моли́хъ ті́та, и҆ съ ни́мъ посла́хъ бра́та: є҆да̀ лихои́мствова чи́мъ ва́съ ті́тъ; не тѣ́мже ли дꙋ́хомъ ходи́хома; не тѣ́миже ли стопа́ми;	Я упросив Тита і послав із ним одного з братів: чи скористався Тит чим від вас? Чи не в одному дусі ми діяли? Чи не однією дорогою ходили?
19	19
Па́ки ли мнитѐ, ꙗ҆́кѡ ѿвѣ́тъ ва́мъ твори́мъ; Пред̾ бг҃омъ, ѡ҆ хрⷭ҇тѣ̀ глаго́лемъ: всѧ̑ же, возлю́бленнїи, ѡ҆ ва́шемъ созида́нїи и҆ оу҆твержде́нїи.	Чи не думаєте ще, що ми тільки виправдовуємося перед вами? Ми говоримо перед Богом, у Христі, і все це, улюблені, для вашого повчання.
20	20
(Заⷱ҇ р҃ч҃ѕ҃.) Бою́сѧ же, є҆да̀ ка́кѡ прише́дъ, не ꙗ҆́цѣхъ же хощꙋ̀, ѡ҆брѧ́щꙋ ва́съ, и҆ а҆́зъ ѡ҆брѧ́щꙋсѧ ва́мъ, ꙗ҆кова́ же не хо́щете: да не ка́кѡ (бꙋ́дꙋтъ) рвє́нїѧ, за̑висти, ꙗ҆́рѡсти, рє́ти, клеветы̑, шепта́нїѧ, кичє́нїѧ, нестроє́нїѧ:	Бо я боюсь, щоб мені, прийшовши до вас, не знайти вас такими, якими не бажаю, також щоб і вам не знайти мене таким, яким не бажаєте; щоб не знайти у вас розбрату, заздрости, гніву, сварок, наклепів, нашептів‚ пихи, безладдя,
21	21
да не па́ки прише́дша мѧ̀ смири́тъ бг҃ъ мо́й оу҆ ва́съ, и҆ воспла́чꙋсѧ мно́гихъ пре́жде согрѣ́шшихъ и҆ не пока́ѧвшихсѧ ѡ҆ нечистотѣ̀ и҆ блꙋже́нїи и҆ стꙋдоло́жствїи, ꙗ҆̀же содѣ́ѧша.	щоб знов, коли прийду, не принизив мене у вас Бог мій, і щоб не оплакувати мені багатьох, що згрішили раніш і не покаялись у нечистоті, блуді та непотребстві, яке чинили.
Глава́ г҃і	Глава 13

1	1
Трети́цею сѐ грѧдꙋ̀ къ ва́мъ: при оу҆стѣ́хъ двою̀ и҆лѝ трїе́хъ свидѣ́телей ста́нетъ всѧ́къ глаго́лъ.	Третій раз уже іду до вас. При устах двох або трьох свідків буде твердим усяке слово.
2	2
Пре́жде рѣ́хъ и҆ предглаго́лю, ꙗ҆́кѡ оу҆ ва́съ бы́въ второ́е, и҆ ѿсꙋ́тствꙋѧ нн҃ѣ пишꙋ̀ пре́жде согрѣши́вшымъ и҆ про́чымъ всѣ̑мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще прїидꙋ̀ па́ки, не пощаждꙋ̀:	Я попереджав і попереджаю, як перебуваючи у вас вдруге, так і тепер, будучи відсутнім, пишу тим, які раніше згрішили, та всім іншим, що, коли знов прийду, не пощаджу.
3	3
(Заⷱ҇ р҃ч҃з҃.) поне́же и҆скꙋше́нїѧ и҆́щете гл҃ющагѡ во мнѣ̀ хрⷭ҇та̀, и҆́же въ ва́съ не и҆знемога́етъ, но мо́жетъ въ ва́съ:	Ви шукаєте доказу того, чи говорить у мені Христос: Він не безсилий для вас, але сильний у вас.
4	4
и҆́бо а҆́ще и҆ ра́спѧтъ бы́сть ѿ не́мощи, но жи́въ є҆́сть ѿ си́лы бж҃їѧ: и҆́бо и҆ мы̀ немощствꙋ́емъ въ не́мъ, но жи́ви бꙋ́демъ съ ни́мъ ѿ си́лы бж҃їѧ въ ва́съ:	Бо, хоч він і розп’ятий у немочі, але живий силою Божою; і ми також, хоч немічні в Hьому, але будемо живі з Hим силою Божою у вас.
5	5
себѐ и҆скꙋша́йте, а҆́ще є҆стѐ въ вѣ́рѣ: себѐ и҆скꙋша́йте. И҆лѝ не зна́ете себѐ, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ хрⷭ҇то́съ въ ва́съ є҆́сть; Ра́звѣ то́чїю чи́мъ неискꙋ́сни є҆стѐ.	Перевіряйте самих себе, чи у вірі ви; самих себе досліджуйте. Чи ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки ви не ті, ким повинні бути.
6	6
Оу҆пова́ю же, ꙗ҆́кѡ разꙋмѣ́ти и҆́мате, ꙗ҆́кѡ мы̀ нѣсмы̀ неискꙋ́сни.	Про нас же, сподіваюся, дізнаєтесь, що ми ті, ким бути повинні.
7	7
Мо́лимсѧ же къ бг҃ꙋ, не сотвори́ти ва́мъ ни є҆ди́нагѡ ѕла̀, не ꙗ҆́кѡ да мы̀ и҆скꙋ́сни ꙗ҆ви́мсѧ, но да вы̀ до́брое сотворитѐ, мы́ же ꙗ҆́кѡ неискꙋ́сни бꙋ́демъ.	Молимо Бога, щоб ви не чинили ніякого зла, не для того, щоб нам показатися, ким повинні бути; але щоб ви робили добро, хоч би ми здавалися і не тими, ким повинні бути.
8	8
Ничто́же бо мо́жемъ на и҆́стинꙋ, но по и҆́стинѣ.	Бо ми не сильні проти істини, але сильні за істину.
9	9
Ра́дꙋемсѧ бо, є҆гда̀ мы̀ немощствꙋ́емъ, вы́ же си́льни быва́ете: ѡ҆ се́мъ же и҆ мо́лимсѧ, ѡ҆ ва́шемъ соверше́нїи.	Ми радіємо, коли ми немічні, а ви сильні, за це ми і молимось, за вашу досконалість.
10	10
Сегѡ̀ ра́ди не сы́й оу҆ ва́съ сїѧ̑ пишꙋ̀, да не прише́дъ безща́днѡ сотворю̀ по вла́сти, ю҆́же гдⷭ҇ь да́лъ мѝ є҆́сть въ созда́нїе, а҆ не на разоре́нїе.	Для того я й пишу це у відсутності, щоб у присутності не вжити суворости за владою, даною мені Господом на будування, а не на розорення.
11	11
Про́чее же, бра́тїе, ра́дꙋйтесѧ, соверша́йтесѧ, оу҆тѣша́йтесѧ, то́жде мꙋ́дрствꙋйте, ми́ръ и҆мѣ́йте. И҆ бг҃ъ любвѐ и҆ ми́ра бꙋ́детъ съ ва́ми.	А втім, браття, радуйтесь, довершуйтесь, утішайтесь, будьте однодумні, мирні, — і Бог любови й миру буде з вами.
12	12
Цѣлꙋ́йте дрꙋ́гъ дрꙋ́га лобза́нїемъ ст҃ы́мъ. Цѣлꙋ́ютъ вы̀ ст҃і́и всѝ.	Вітайте один одного цілуванням святим. Вітають вас усі святі!
13	13
Блгⷣть гдⷭ҇а на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀, и҆ любы̀ бг҃а и҆ ѻ҆ц҃а̀, и҆ ѻ҆бще́нїе ст҃а́гѡ дх҃а со всѣ́ми ва́ми. А҆ми́нь.	Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця‚ і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами. Амінь.

← Къ корі́нѳѧнѡмъ 1-е

Къ гала́тѡмъ →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт