Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Маккаве́йскаѧ 3-ѧ*

Порівняти:

⇄

Маккаве́йскаѧ 3-ѧ*	Третя книга Маккавейська*
	* Книги Маккавейські перекладені з грецької, тому що в єврейському тексті їх немає.
Глава́ а҃	Глава 1

1	1
Є҆гда̀ фїлопа́тѡръ оу҆вѣ́да ѿ возвѣсти́вшихъ бы́вшее держи́мыхъ ѿ себє̀ мѣ́стъ ѿнѧ́тїе а҆нтїо́хомъ, заповѣ́да всѣ̑мъ во́ємъ свои̑мъ пѣшцє́мъ и҆ ко́нникѡмъ (собра́тисѧ): взѧ́въ же и҆ сестрꙋ̀ свою̀ а҆рсїно́ю, и҆зы́де вско́рѣ да́же до рафі́йскихъ мѣ́стъ, и҆дѣ́же ѡ҆полчи́шасѧ вѡ́и и҆̀же при а҆нтїо́хѣ.	Филопатор, довідавшись від прибулих до нього, що Антиох відняв місцевості, що були в його володінні, віддав наказ усім військам своїм, пішим і кінним, і, взявши із собою сестру свою Арсиною, вирушив у країну Рафію, де розташовані були станом війська Антиоха.
2	2
Ѳеодо́тъ же нѣ́кто и҆спо́лнити навѣ́тъ оу҆мы́сливъ, поѧ́тъ предврꙋчє́нныѧ є҆мꙋ̀ крѣпча́йшыѧ ѻ҆рꙋ́жники птоломе́євы, прїи́де но́щїю на птоломе́евъ наме́тъ, ꙗ҆́кѡ да са́мъ оу҆бїе́тъ є҆го̀ и҆ си́мъ разрꙋши́тъ бра́нь.	Тоді такий собі Феодот наважився виконати свій задум, узяв із собою кращих з довірених йому Птоломеєм озброєних людей, і вночі проник у намет Птоломея, щоб наодинці убити його і тим запобігти війні.
3	3
Сего́ же проведѐ досїѳе́й сы́нъ дрїмѵ́ловъ нарица́емый, ро́домъ і҆ꙋде́анинъ, послѣди́ же и҆змѣни́въ зако́ны и҆ ѿ ѻ҆те́ческихъ догма́тѡвъ ѿчꙋжди́всѧ, незнамени́та нѣ́коего заключѝ въ наме́тѣ то́мъ, є҆мꙋ́же слꙋчи́сѧ под̾ѧ́ти ѻ҆́нагѡ мꙋче́нїе.	Але його обманув Досифей, син Дримила, родом юдей, який згодом зрадив закон і відступив від батьківської віри: він помістив у наметі одного незначного чоловіка, якому і довелося прийняти призначену Птоломею смерть.
4	4
Соста́вленнѣй же бы́вшей тѧ́жцѣй бра́ни и҆ во́ємъ а҆нтїо́хѡвымъ па́че мꙋжа́ющымсѧ, а҆рсїно́а безпреста́ни проходѧ́щи вѡ́и, со оу҆миле́нїемъ и҆ слеза́ми плетєни́цы вла̑съ разрѣши́вши, молѧ́ше, да помо́гꙋтъ сами̑мъ себѣ̀ и҆ ча́дѡмъ и҆ жена́мъ мꙋ́жественнѡ, ѡ҆бѣщава́ющи да́ти побѣди́вшымъ комꙋ́ждо два̀ мна̑са зла́та.	Коли ж відбулася завзята битва, і діло Антиоха перемагало, то Арсиноя, розпустивши волосся, з плачем і сльозами ходила по військах, старанно переконуючи, щоб хоробріше воювали за себе, за дітей і дружин, і обіцяючи, якщо переможуть, дати кожному по дві мини золота.
5	5
И҆ та́кѡ сꙋпоста́тѡмъ слꙋчи́сѧ рꙋкосѣче́нїемъ побѣждє́нымъ бы́ти и҆ мнѡ́гимъ плѣнє́ннымъ ꙗ҆́тымъ бы́ти.	Отже, сталося, що супротивники уражені були у рукопашній битві, і багато хто був узятий у полон.
6	6
Полꙋчи́въ же намѣ́ренїе, сꙋдѝ бли̑жнїѧ гра́ды прише́дъ оу҆тѣ́шити.	Досягши своєї мети, Филопатор вирішив пройти по ближніх містах, щоб підбадьорити їх.
7	7
Сотвори́въ же сїѧ̑ и҆ ка́пищємъ да́ры да́въ, мꙋ́жествєнны подрꙋ̑чныѧ поста́ви.	Виконавши це і забезпечивши капища дарами, він надихнув мужністю підвладних йому.
8	8
Є҆гда́ же і҆ꙋде́є посла́ша ѿ пресвѵ́тєръ и҆ старѣ́йшинъ къ фїлопа́тѡрꙋ поздравлѧ́ющихъ є҆го̀ и҆ да́ры приносѧ́щихъ и҆ ѡ҆ слꙋчи́вшихсѧ благополꙋ́чїихъ сра́дꙋющихсѧ, слꙋчи́сѧ є҆мꙋ̀ па́че вожделѣ́ти, да скорѣ́е къ ни̑мъ прїи́детъ.	Коли потім юдеї відправили до нього від ради і старійшин послів поздоровити його, піднести дари і виявити радість за те, що трапилося, то він побажав якомога швидше прийти до них.
9	9
Прише́дъ же во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ вели́комꙋ бг҃ꙋ пожрѐ, и҆ благодаре́нїе возда́въ, и҆ прѡ́чаѧ, ꙗ҆̀же лѣ́ть бѣ̀ мѣ́стꙋ, сотворѝ.	Прибувши ж у Єрусалим, він приніс жертву великому Богу, воздав подяку, й інше виконав, що личить священному місцю;
10	10
И҆ вше́дъ на мѣ́сто, и҆ хꙋдо́жествꙋ и҆ благолѣ́пїю є҆гѡ̀ оу҆диви́всѧ, та́кожде и҆ благочи́нїю хра́ма почꙋди́всѧ, съ вожделѣ́нїемъ ѕѣ́лнымъ восхотѣ̀ вни́ти во свѧти́лище.	і коли увійшов туди, то зачудований був величчю і красою і, дивуючись благоустрою храму, побажав увійти у святилище.
11	11
Ѡ҆́нымъ же ре́кшымъ, ника́коже подоба́етъ бы́ти семꙋ̀, занѐ нижѐ сꙋ́щымъ ѿ ро́да на́шегѡ лѣ́ть є҆́сть входи́ти (та́мѡ), нижѐ всѣ̑мъ і҆ере́ѡмъ, но то́кмѡ є҆ди́номꙋ пе́рвѣйшемꙋ всѣ́хъ а҆рхїере́ови, и҆ семꙋ̀ є҆ди́ножды въ лѣ́то, ѻ҆́нъ же ника́коже восхотѣ̀ послꙋ́шати.	Йому сказали, що не слід цього робити, бо нікому і зі свого народу не дозволено входити туди, і навіть священикам, але тільки одному начальнику над усіма первосвященику, і притім один раз на рік: але він ніяк не хотів слухати.
12	12
Зако́нъ же презрѣ́въ, не ѡ҆ста́сѧ похотѣ́нїѧ своегѡ̀, глаго́лѧ: подоба́етъ вни́ти мѝ: а҆́ще же ѻ҆нѝ и҆ лиша́ютсѧ сицевы́ѧ че́сти, но мнѣ̀ не подоба́етъ. И҆ вопроша́ше, чесѡ̀ ра́ди приходѧ́щꙋ є҆мꙋ̀ во всѧ́кое ка́пище ни є҆ди́нъ возбранѝ ѿ присꙋ́щихъ;	Прочитали йому закон, але і тоді не залишив він свого наміру, говорячи, що він повинен увійти: нехай вони будуть позбавлені цієї чести, але не я. І запитував, чому, коли він входив у храм, ніхто з присутніх не заборонив йому?
13	13
Нѣ́кто же неразсꙋди́телиѡ речѐ: ѕлѣ̀ са́мо сїѐ чꙋ́до смы́слисѧ. Бы́вшꙋ же, речѐ, семꙋ̀, ко́еѧ ра́ди вины̀ не всѧ́кѡ вни́ти мѝ подоба́етъ, и҆ хотѧ́щымъ и҆̀мъ, и҆лѝ нѝ;	І коли хтось необачно сказав, що це зле було зроблено, він відповів: але коли це вже зроблено, з якої б то не було причини, то чи не слід йому в усякому разі ввійти, хочуть вони того, чи не хочуть.
14	14
І҆ере́ѡмъ же во свѧты́хъ ѻ҆де́ждахъ припа́дшымъ и҆ молѧ́щымъ вели́каго бг҃а помощѝ и҆̀мъ въ настоѧ́щей и҆́хъ нꙋ́жди и҆ оу҆стремле́нїе ѕлѣ̀ наше́дшагѡ премѣни́ти: и҆ внегда̀ во́плѧ со слеза́ми хра́мъ напо́лниша, тогда̀, и҆̀же во гра́дѣ ѡ҆ста́вшїисѧ возмꙋти́вшесѧ, и҆зскочи́ша, безвѣ́стно мнѧ́ще бы́ти твори́мое.	Тоді священики у священних одежах упали ниць і молилися великому Богу, щоб Він допоміг їм у теперішній крайності й стримав прагнення того, хто насильно вторгається; храм наповнився криком і сльозами, а ті, що залишалися у місті, збіглися у зніченні, думаючи, що трапилося щось надзвичайне.
15	15
Та́кожде и҆ заключє́нныѧ дѣ̑вы въ черто́зѣхъ съ ро́ждшими и҆збѣго́ша, и҆ пе́пеломъ и҆ пра́хомъ главы̑ посы́павшѧ, рыда́нїѧ и҆ стена́нїѧ стѡ́гны и҆спо́лниша:	І замкнені у своїх покоях діви вибігали з матерями і, посипаючи попелом і порохом голови, наповнювали вулиці риданнями і стогонами.
16	16
и҆ны̑ѧ же всецѣ́лѡ оу҆кра́шєнныѧ, на срѣ́тенїе оу҆готѡ́ванныѧ черто́ги и҆ подоба́ющїй сты́дъ ѡ҆ста́вльшѧ, тече́нїе нечи́нное во гра́дѣ творѧ́хꙋ.	Інші ж у всьому вбранні, залишивши приготований для зустрічі шлюбний палац і належний сором, безладно бігали по місту.
17	17
И҆ новорождє́нныѧ младе́нцы, ма́тєри же кꙋ́пнѡ и҆ дои̑лицы ѡ҆ставлѧ́ющѧ сѣ́мѡ и҆ ѻ҆ва́мѡ, є҆ди̑ны по домѣ́хъ, дрꙋгі̑ѧ же по пꙋте́хъ, неꙋде́ржнѡ въ превы́шнее свѧти́лище собира́хꙋсѧ.	А матері і годувальниці, залишаючи і тут і там новонароджених немовлят, одні в домах, інші — на вулицях, нестримно збігалися у всесвятійший храм.
18	18
Бѧ́ше же разли́чна моли́тва въ то́е со́бранныхъ ѡ҆ начина́емыхъ ѿ негѡ̀ беззако́ннѡ.	Така різноманітна була молитва тих, що зібралися з нагоди святотатського замаху.
19	19
Съ си́ми же гра́ждане дерзнꙋ́вше не попꙋска́хꙋ є҆мꙋ̀ коне́чнѡ належа́щꙋ и҆ намѣ́ренїе своѐ и҆спо́лнити оу҆мы́слившꙋ: и҆ возгласи́вше воѡрꙋжи́тисѧ комꙋ́ждо и҆ мꙋ́жественнѣ за ѻ҆те́ческїй зако́нъ оу҆мре́ти, ве́лїе смѧте́нїе сотвори́ша на мѣ́стѣ.	Разом з тим деякі з громадян набралися сміливости не допускати того, хто домагався вторгнутися і виконати свій намір. Вони закликали, що потрібно взятися за зброю і мужньо померти за закон отецький, і вчинили у храмі велике сум’яття:
20	20
Є҆два́ же ѿ старѣ́йшинъ и҆ пресвѵ́терѡвъ оу҆де́ржани, на то́мже моле́нїѧ стоѧ́нїи ста́ша.	насилу бувши утриманими старійшинами і священиками, вони залишилися у тому ж молитовному стані.
21	21
И҆ мно́жество оу҆́бѡ люді́й, ꙗ҆́кѡ и҆ пре́жде, въ си́хъ пребыва́ше молѧ́щеесѧ: а҆ и҆̀же при царѝ старѣ̑йшины мно́гажды покꙋша́хꙋсѧ прего́рдый є҆гѡ̀ оу҆́мъ премѣни́ти ѿ намѣ́реннагѡ совѣ́та:	Народ, як і раніше, продовжував молитися. Навіть старійшини, які були з царем, багаторазово намагалися відволікти гордовитий його розум від початого наміру.
22	22
ѻ҆́нъ же де́рзостенъ бы́въ и҆ всѧ̑ ѿри́нꙋвъ, оу҆жѐ и҆ вхо́дъ творѧ́ше, соверши́ти непщꙋ́ѧ предрѣче́нное.	Але, сповнений зухвалости і все зневажаючи, він уже робив крок вперед, щоб зовсім виконати сказане раніше.
23	23
Сїѧ̑ оу҆̀бо и҆ сꙋ́щїи при не́мъ зрѧ́ще, ѡ҆брати́шасѧ є҆́же съ на́шими призыва́ти всѧ̑ содержа́щаго, дабы̀ присꙋ́тствꙋющымъ помо́глъ, не попꙋска́ѧ беззако́ннагѡ и҆ прего́рдагѡ дѣ́ла.	Бачачи це, і ті, що були з ним, почали взивати разом з нашими до Вседержителя, щоб Він допоміг у теперішній ситуації і не попустив такого беззаконного і пихатого вчинку.
24	24
Ѿ премно́гагѡ же и҆ болѣ́зненнагѡ наро́дѡвъ совокꙋ́пленнагѡ во́плѧ, несказа́нный нѣ́кїй бѣ̀ кли́чь.	Від сукупного, напруженого і тяжкого народного волання зчинився невимовний гомін.
25	25
Мнѧ́шесѧ бо, ꙗ҆́кѡ не то́кмѡ человѣ́цы, но и҆ стѣ́ны и҆ ве́сь помо́стъ вопїе́тъ, а҆́ки бы оу҆жѐ тогда̀ всѝ сме́рть прїима́ли за ѡ҆скверне́нїе мѣ́ста.	Здавалося, що не тільки люди, але і самі стіни і всі основи волали, ніби помираючи вже за осквернення священного місця.
Глава́ в҃	Глава 2

1	1
А҆рхїере́й оу҆̀бо сі́мѡнъ проти́вꙋ хра́ма преклони́въ колѣ̑на и҆ рꙋ́цѣ просте́ръ благочи́ннѡ, творѧ́ше моли́твꙋ сїю̀:	А первосвященик Симон, схиливши коліна перед святилищем і благоговійно простягнувши руки, творив молитву:
2	2
гдⷭ҇и, гдⷭ҇и, цр҃ю̀ нбⷭ҇ный и҆ влⷣко всѧ́кагѡ созда́нїѧ, ст҃ы́й во ст҃ы́хъ, є҆динонача́лниче, вседержи́телю, вонмѝ на́мъ ѡ҆ѕло́блєннымъ ѿ непреподо́бнагѡ и҆ скве́рнагѡ, проде́рзостїю и҆ си́лою напыще́ннагѡ:	«Господи, Господи, Царю небес і Владико всякого створіння, Святий у святих, Єдиноволодарю, Вседержителю! Зглянься на нас, пригноблюваних від безбожника і нечестивця, пихатого зухвалістю і силою.
3	3
ты́ бо, созда́вый всѧ̑ и҆ всѧ̑ содержа́щь, си́ленъ и҆ првⷣнъ є҆сѝ, и҆ со оу҆кори́зною и҆ го́рдостїю что́ либо творѧ́щымъ сꙋ́диши:	Бо Ти все створив і всім управляєш, праведний Владико: Ти судиш тих, які роблять будь-що із зухвалістю і звеличуванням себе.
4	4
ты̀ пре́жде беззако́нїе сотво́ршихъ, въ ни́хже и҆ и҆споли́ни бы́ша, на си́лꙋ и҆ де́рзость оу҆пова́вшїи, погꙋби́лъ є҆сѝ, наве́дъ на ни́хъ безмѣ́рнꙋю во́дꙋ:	Ти колись погубив тих, що чинили беззаконня, між якими були велетні, що сподівалися на силу і зухвалість, і навів на них безмірну воду.
5	5
ты̀ прегѡ́рдаѧ творѧ́щихъ содо́млѧнъ, въ ꙗ҆́вныхъ ѕло́бахъ бы́вшихъ, ѻ҆гне́мъ и҆ жꙋ́пеломъ попали́лъ є҆сѝ, ѡ҆́бразъ по ни́хъ бꙋ́дꙋщымъ соста́вль:	Ти спалив вогнем і сіркою содомлян, які поводилися пихато, явно роблячи зло, і поставив їх у приклад нащадкам.
6	6
ты̀ свирѣ́паго фараѡ́на поработи́вшаго лю́ди твоѧ̑ ст҃ы̑ѧ і҆и҃лѧ, разли́чными и҆ мно́гими и҆скꙋси́лъ є҆сѝ мꙋ́ками, показа́въ си́лꙋ твою̀,	Ти зухвалого фараона, що поневолив Твій святий народ, Ізраїля, відвідав різними і багатьма карами, явив Твою владу і показав Твою велику силу.
7	7
и҆ во ѻ҆́нѣхъ ве́лїю держа́вꙋ твою̀ ꙗ҆ви́лъ є҆сѝ, и҆ гонѧ́щаго є҆го̀ съ колесни́цами и҆ наро́дѡвъ мно́жествомъ погрꙋзи́лъ є҆сѝ во глꙋбинѣ̀ морстѣ́й, вѣ́рꙋющихъ же тебѣ̀, всѧ́кимъ созда́нїемъ ѡ҆блада́ющемꙋ, неврє́дны преве́лъ є҆сѝ: и҆̀же и҆ ви́дѣвше дѣла̀ твоеѧ̀ рꙋкѝ, восхвали́ша тебѐ вседержи́телѧ:	І коли він погнався за ним, Ти потопив його з колісницями і безліччю народу в глибині моря, а тих, які надіялися на Тебе, Владику всякого створіння, Ти провів неушкодженими, і вони, побачивши діла руки Твоєї, величали Тебе, Вседержителя.
8	8
ты̀, цр҃ю̀, созда́вый безконе́чнꙋю и҆ безмѣ́рнꙋю зе́млю, и҆збра́лъ є҆сѝ гра́дъ се́й и҆ ѡ҆ст҃и́лъ є҆сѝ мѣ́сто сїѐ во и҆́мѧ тебѣ̀ ничто́же тре́бꙋющемꙋ, и҆ просла́вилъ є҆сѝ во ꙗ҆вле́нїи великолѣ́пнѣмъ, составле́нїе сотвори́вый є҆гѡ̀ ко сла́вѣ вели́кагѡ и҆ честна́гѡ и҆́мене твоегѡ̀:	Ти, Царю, Який створив безмежну і незміриму землю, обрав це місто, й освятив це місце на славу Тобі, що ні в чому не маєш нестатку, і прославив його Твоїм величним явленням, обертаючи його на славу Твого великого і достойного поклоніння імені.
9	9
и҆ лю́бѧщь до́мъ і҆и҃левъ, ѡ҆бѣща́лъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще бꙋ́детъ на́мъ ѕлоключе́нїе и҆ ѡ҆б̾и́метъ на́съ тѣснота̀, и҆ прише́дше на мѣ́сто сїѐ помо́лимсѧ, оу҆слы́шиши моли́твꙋ на́шꙋ:	З любови до дому Ізраїлевого Ти обіцяв, що, коли спіткає нас нещастя й обійме пригнічення, і ми, прийшовши на місце це, помолимося, Ти почуєш молитву нашу.
10	10
и҆ оу҆́бѡ вѣ́ренъ є҆сѝ и҆ и҆́стиненъ, а҆ поне́же мно́гащи ѡ҆скорблє́ннымъ бы́вшымъ ѻ҆тцє́мъ на́шымъ, помо́глъ є҆сѝ и҆̀мъ ты̀ во смире́нїи и҆ и҆зба́вилъ є҆сѝ ѧ҆̀ ѿ вели́кихъ бѣ́дъ:	І Ти вірний та істинний, і багато разів, коли батьки наші піддавалися бідам, Ти допомагав їм у їхній скорботі і визволяв їх від великих небезпек.
11	11
сѐ оу҆̀бо нн҃ѣ, ст҃ы́й цр҃ю̀, мно́гихъ ра́ди и҆ вели́кихъ на́шихъ грѣхѡ́въ стра́ждемъ, и҆ повинꙋ́емсѧ врагѡ́мъ на́шымъ, и҆ є҆смы̀ въ не́мощехъ:	Ось і ми, Святий Царю, за многі і великі гріхи наші бідуємо, віддані ворогам нашим і знемогли від скорбот.
12	12
въ на́шемъ же низпаде́нїи де́рзостивый и҆ скве́рный се́й начина́етъ ѡ҆би́дѣти на землѝ возвы́шенное и҆́мени сла́вы твоеѧ̀ ст҃о́е мѣ́сто:	У такому падінні нашому, цей зухвалий нечестивець має намір образити це святе місце, присвячене на землі славному імені Твоєму.
13	13
а҆́ще бо и҆ жили́ще твоѐ нб҃о нб҃сѐ непости́жно человѣ́кѡмъ є҆́сть, но поне́же бл҃говоли́лъ є҆сѝ сла́вꙋ твою̀ въ лю́дехъ твои́хъ і҆и҃ли, ѡ҆ст҃и́лъ є҆сѝ мѣ́сто сїѐ:	Бо хоч оселя Твоя, небо небес, недосяжна для людей, але Ти, благозволивши явити славу Твою народу Твоєму, Ізраїлю, освятив місце це.
14	14
да не ѿмсти́ши на́мъ нечистото́ю си́хъ, нижѐ да нака́жеши на́съ скве́рною си́хъ: да не похва́лѧтсѧ пребеззако́ннїи въ ꙗ҆́рости свое́й, нижѐ да возра́дꙋютсѧ въ го́рдости ѧ҆зы́ка своегѡ̀, глаго́люще: мы̀ попра́хомъ хра́мъ ст҃ы́ни, ꙗ҆́коже попира́ютсѧ хра́мы ме́рзостей:	Не мстися нам за нечистоту їхню, і не покарай нас за осквернення, щоб не марнославилися беззаконники у думках своїх і не торжествували у звеличуванні язика свого, говорячи: ми потоптали дім святині, як потоптуються доми скверни.
15	15
ѡ҆ста́ви грѣхѝ на́шѧ и҆ разрꙋшѝ непра́вѡсти на́шѧ и҆ ꙗ҆вѝ млⷭ҇ть твою̀ въ ча́съ се́й, ско́рѡ да предварѧ́тъ ны̀ щедрѡ́ты твоѧ̑, и҆ да́ждь хвалє́нїѧ во оу҆ста̀ низпа́дшихъ и҆ сокрꙋше́нныхъ дꙋша́ми, сотвори́вый на́мъ ми́ръ.	Залиши гріхи наші, відпусти неправди наші і яви милість Твою у годину цю; скоро нехай випередять нас щедроти Твої; дай хвалу вустам тих, що упали духом і скрушені серцем; даруй нам мир».
16	16
Здѣ̀ всеви́децъ бг҃ъ и҆ пре́жде всѣ́хъ ст҃ы́й во ст҃ы́хъ, оу҆слы́шавъ моли́твꙋ смире́нїѧ, хꙋло́ю и҆ де́рзостїю вельмѝ вознесе́ннаго оу҆ѧзвѝ, ѿсю́дꙋ и҆ ѿѻнꙋ́дꙋ сотрѧ́съ є҆го̀, ꙗ҆́коже тро́сть вѣ́тромъ, ꙗ҆́кѡ и҆ на помо́стѣ недѣйстви́телнꙋ ктомꙋ̀ лежа́ти и҆ оу҆́дами разсла́бленнꙋ, нижѐ прогласи́ти возмощѝ є҆мꙋ̀, пра́веднымъ оу҆ѧ́звленнꙋ сꙋдо́мъ.	Тоді всевидючий Бог і над усіма Святий у святих, почувши молитву смирення, уразив того, хто надимався насильством і зухвалістю, потрясаючи його туди і сюди, як очерет вітром, так що він, лежачи нерухомим на помості і будучи розслабленим членами, не міг подати навіть голосу, покараний праведним судом.
17	17
Ѿню́дꙋже дрꙋ́зи и҆ тѣ́ла є҆гѡ̀ ѡ҆храни́телє внеза́пнꙋю и҆ ѻ҆́стрꙋю ви́дѣвше ѡ҆б̾е́мшꙋю є҆го̀ ка́знь, оу҆боѧ́вшесѧ, да и҆ живота̀ не лиши́тсѧ, вско́рѣ є҆го̀ и҆звлеко́ша во́нъ, превели́кимъ оу҆ѧ́звленни стра́хомъ.	Тоді його друзі й охоронці, бачачи несподівану і тяжку страту, що спіткала його, і побоюючись, щоб він не позбувся життя, поспіхом винесли його, будучи самі уражені надзвичайним страхом.
18	18
По вре́мени же прише́дъ въ себѐ, ника́коже въ покаѧ́нїе прїи́де нака́занный и҆ съ преще́нїемъ го́рькимъ ѿи́де.	Через якийсь час, прийшовши до тями після пережитого покарання, він ніскільки не прийшов до розкаяння, і відійшов з жорстокими погрозами.
19	19
Прише́дъ же во є҆гѵ́петъ и҆ ѕло́бꙋ оу҆множа́ющь чрез̾ предрѣче́нныхъ притрапе́зникѡвъ и҆ дрꙋгѡ́въ ѿ всѧ́кїѧ пра́вды ѿлꙋче́нныхъ, не то́кмѡ безчи́сленными стꙋдодѣѧ̑нїи дово́лствовасѧ, но и҆ на толи́кꙋю де́рзость произы́де, ꙗ҆́кѡ хꙋлє́нїѧ на мѣ́стѣхъ соста́ви, и҆ мно́зи дрꙋ́зи взира́юще на ца́рское хотѣ́нїе, и҆ ті́и послѣ́доваша ѻ҆́нагѡ во́ли.	Повернувшись до Єгипту і примножуючи діла своєї злоби, він разом зі згаданими учасниками у бенкетах і друзями, які забули всяку справедливість, не тільки пересичувався незліченними соромітними ділами, але дійшов до такої зухвалости, що виголошував там прокляття на юдеїв, і багато друзів його, дивлячись на приклад царя, і самі йшли слідом за його бажаннями.
20	20
И҆ предложѝ ца́рь наро́днѣ на ꙗ҆зы́къ і҆ꙋде́йскїй и҆зда́ти хꙋлꙋ̀: и҆ повелѣ́въ на столпѣ̀ сꙋ́щемъ при дворѣ̀ поста́вити і҆́дѡла, и҆зваѧ̀ писа́нїе: є҆́же ни є҆ди́номꙋ ѿ нежрꙋ́щихъ во свѧта̑ѧ и҆́хъ входи́ти, всѣ́хъ же і҆ꙋде́євъ вписа́ти въ лю́ди прѡсты́ѧ и҆ въ слꙋже́бный чи́нъ поста́вити, сопроти́въ же глаго́лющихъ нꙋ́ждею ꙗ҆́тыхъ живота̀ лиши́ти.	Врешті він зважився привселюдно піддати ганьбі народ юдейський, і поставив на вежі свого палацу стовп, зробивши на ньому напис: «Хто не приносить жертв, тому не входити у свої священні місця; юдеїв же усіх внести в перепис простого народу і зарахувати до рабського стану, а хто буде противитися, тих брати силою і позбавляти життя;
21	21
Тѣ́хже запи́санныхъ назна́меновати и҆ ѻ҆гне́мъ на тѣ́лѣ знамени́тымъ дїонѵ́са кі́ссовымъ листо́мъ, и҆ тѣ́хъ ѿлꙋчи́ти въ преждесокраще́ннꙋю свобо́дꙋ.	внесених же у перепис відзначати, випалюючи їм на тілі знак Діониса — листок плюща, після чого відпускати їх у призначений їм стан з обмеженими правами».
22	22
Но да не всѣ̑мъ ненави́димь ꙗ҆ви́тсѧ, подписа̀: а҆́ще же нѣ́цыи ѿ ни́хъ произво́лѧтъ жи́телствовати во ѡ҆брѧ́дѣхъ ꙗ҆зы́ческихъ, сі́и ра́вни гра́жданѡмъ а҆леѯандрі̑йскимъ бꙋ́дꙋтъ.	Але щоб не зробитися ненависним для усіх, він додав у написі, що коли хто з них побажає жити за обрядами язичницькими, тим давати рівні права з олександрійськими громадянами.
23	23
Тѣ́мже оу҆̀бо нѣ́цыи во гра́дѣ, благочє́стїѧ своѧ̑ ни во что́же вмѣнѧ́юще, съ ра́достїю себѐ вда́ша, мнѧ́ще себѐ а҆́ки ве́лїей нѣ́коей и҆мꙋ́щїи приѡбщи́тисѧ сла́вѣ ѿ бꙋ́дꙋщагѡ со царе́мъ сожи́телства.	Тому деякі, заради права цивільного знехтувавши вітчизняне благочестя, поспіхом передалися, ніби вони могли від майбутнього спілкування з царем прилучитися до великої слави.
24	24
Мно́жайшїи же хра́брою дꙋше́ю оу҆крѣпи́шасѧ и҆ не ѿстꙋпи́ша ѿ благоче́стїѧ: и҆ сре́бреники за живо́тъ ѡ҆бѣща́вше во и҆змѣне́нїе да́ти, безбоѧ́зненнѡ тща́хꙋсѧ свободи́ти себѐ ѿ вписа́нїй: благонаде́жни бы́ша по́мощь полꙋчи́ти,	Але більша частина зміцнилася мужністю духу і не відпала від благочестя; вони віддавали гроші за життя своє, і безбоязно намагалися позбавитися запису, маючи добру надію одержати допомогу, і від тих, що відпали, відверталися, вважаючи їх ворогами свого народу й уникаючи будь-якого спілкування з ними і дружнього поводження.
25
а҆ ѿлꙋчи́вшихсѧ ѿ ни́хъ гнꙋша́хꙋсѧ, и҆ а҆́ки сꙋпоста́тѡвъ ро́дꙋ своемꙋ̀ сꙋди́ша, и҆ ѻ҆́бщагѡ сожи́телства и҆ благодѣѧ́нїѧ лиша́хꙋ.
Глава́ г҃	Глава 3

1	1
Сїѧ̑ оу҆вѣ́давъ нечести́вый въ толи́ко разгнѣ́ванїе прїи́де, ꙗ҆́кѡ не то́кмѡ на сꙋ́щихъ во а҆леѯандрі́и разгнѣ́васѧ, но и҆ сꙋ́щымъ во странѣ̀ тѧ́жцѣ сопроти́висѧ и҆ повелѣ̀ тща́телнѣ всѣ́хъ собра́ти въ кꙋ́пꙋ и҆ лютѣ́йшею сме́ртїю живота̀ лиши́ти.	Довідавшись про те, нечестивець дійшов такого шаленства, що не тільки озлобився проти юдеїв, які жили в Олександрії, але виявив жорстоку ворожість і проти тих, що жили у цілій країні, наказавши негайно зібрати всіх разом і віддати на найганебнішу смерть.
2	2
Си̑мъ же оу҆стро́єнымъ бы́вшымъ, вѣ́сть ѕла́ѧ происхожда́ше на ро́дъ (і҆ꙋде́йскїй), человѣ́кѡмъ согласꙋ́ющымъ на ѕлотворе́нїе, є҆гда̀ вина̀ даде́сѧ ко оу҆ставле́нїю, а҆́ки бы и҆̀мъ возбранѧ́ли ѿ зако́нѡвъ.	Коли готувалася ця справа, людьми, однодумними лиходійству, була розповсюджена зла чутка проти народу юдейського з приводу такого розпорядження, ніби вони ухиляються від виконання законних обов’язків.
3	3
Но і҆ꙋде́є бѣ́хꙋ сохранѧ́юще ко царє́мъ оу҆́бѡ неразвра́тное послꙋша́нїе и҆ вѣ́рность, чествꙋ́юще же бг҃а и҆ зако́на є҆гѡ̀ держа́шесѧ, ѿлꙋче́нїе творѧ́хꙋ въ нѣ́кїихъ и҆ ѿмѣ̑ны: є҆ѧ́же ра́ди вины̀ нѣ̑кїимъ ненави́дими ꙗ҆влѧ́хꙋсѧ: пра́ведныхъ же благотворе́нїемъ оу҆краша́юще сожи́телство, всѣ̑мъ человѣ́кѡмъ благопрїѧ́тни сотвори́шасѧ.	Тим часом юдеї зберігали добру прихильність і незмінну вірність до царів; але вони шанували Бога, жили за Його законом і тому в деяких випадках допускали відступлення і відмови: з цієї причини вони і здавалися деяким ворожими; у всіх же інших людей добрим виконанням усього справедливого вони здобували благовоління.
4	4
Тѣ́мже оу҆̀бо ѡ҆ ро́дѣ во всѣ́хъ сла́вимое благотворе́нїе и҆ноплемє́нницы ни во что̀ вмѣнѧ́хꙋ, разли́чїе же въ поклоне́нїихъ и҆ бра́шнахъ разглаша́хꙋ, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ сі́и человѣ́цы нижѐ царю̀, нижѐ во́ємъ согла́сни сꙋ́ть, но вражде́бни сꙋ́ть и҆ вельмѝ нѣ́какѡ дѣлѡ́мъ проти́вни: и҆ нестерпи́мымъ ѡ҆гласи́ша и҆̀хъ хꙋле́нїемъ.	Незважаючи на те, відомий добрий спосіб життя цього народу іноплемінники вважали за ніщо. Вони помічали тільки розбіжності у богошанувані та їжі і говорили, що ці люди не допускають спілкування у трапезі ні з царем, ні з вельможами, що вони заздрісники і великі супротивники держави, і таким чином розголошували про них навмисну хулу.
5	5
Є҆́ллини же сꙋ́щїи во гра́дѣ ни чи́мъ ѡ҆би́дими ѿ ни́хъ, ви́дѧще смѧте́нїе неча́ѧнное на ни́хъ и҆ собра̑нїѧ внеза́пнѡ быва̑ющаѧ, помощѝ оу҆́бѡ не мого́ша: мꙋчи́телское бо бѧ́ше повелѣ́нїе.	Елліни, які жили у місті і не зазнали від них ніякої образи, бачачи несподіване обурення проти цих людей і раптове їхнє скупчення, хоч не могли допомогти їм, — тому що царське було розпорядження, — однак утішали їх, обурювалися, і сподівалися, що діло переміниться:
6	6
Оу҆тѣша́хꙋ же и҆ негодова́хꙋ и҆ минꙋ́ти си̑мъ вско́рѣ непщева́хꙋ, и҆́бо не бꙋ́детъ та́кѡ презрѣ́но толи́кое мно́жество ничто́же согрѣши́вшее.	бо не можна було нехтувати такою великою кількістю народу, ні в чому невинного.
7	7
И҆ оу҆жѐ нѣ́цыи сосѣ́ди и҆ дрꙋ́зи и҆ сокꙋпе́чствꙋющїи, та́йнѡ нѣ́кїихъ призва́вше, вѣ́рность даѧ́хꙋ помога́ти и҆ всѧ́кое оу҆се́рдїе твори́ти къ защище́нїю.	Утім, деякі сусіди і друзі й ті, що торгували з ними, таємно приймаючи деяких з них, обіцяли допомагати їм і робити все можливе для їх захисту.
8	8
Ѻ҆́нъ же оу҆̀бо по настоѧ́щемꙋ благоде́нствїю разгордѣва́ѧсѧ и҆ не зрѧ̀ вели́кагѡ бг҃а держа́вы, непщꙋ́ѧ же вы́нꙋ въ сицево́мъ пребыва́ти ѕлосовѣ́тїи, написа̀ на нѧ̀ посла́нїе сицево́е:	А він, звеличуючись тимчасовим благополуччям і не помишляючи про владу величного Бога, думав незмінно залишитися з тим же наміром і написав проти них такий лист:
9	9
ца́рь птоломе́й фїлопа́тѡръ сꙋ́щымъ во є҆гѵ́птѣ и҆ по мѣстѡ́мъ страти́гѡмъ и҆ во́инѡмъ ра́доватисѧ и҆ здра́вствовати: здра́встꙋю же и҆ а҆́зъ са́мъ, и҆ ве́щы на́шѧ:	«Цар Птоломей Филопатор жителям Єгипту і місцевим воєначальникам і воїнам — радуватися і бути здоровими. Я ж сам здоровий і справи наші благоуспішні.
10	10
по бы́вшей на́мъ ра́ти во а҆сі́и, ю҆́же вѣ́сте и҆ вы̀, ꙗ҆́же богѡ́въ неча́ѧннымъ споборе́нїемъ и҆ на́шею си́лою разꙋ́мнѡ въ до́брый коне́цъ приведе́сѧ, сꙋди́хомъ не нꙋ́ждею ѻ҆рꙋ́жїѧ, но кро́тостїю и҆ мно́гимъ человѣ́колюбїемъ благоꙋстро́ити живꙋ́щыѧ въ кїлисѷрі́и и҆ фїнїкі́и ꙗ҆зы́ки и҆ благотвори́ти ра́достнѣ:	Після походу, початого нами в Азію, який, як ви самі знаєте, несподіваною допомогою богів і нашою силою згідно з нашим наміром досяг щасливого закінчення, ми думали упорядкувати народи, які живуть у Келе-Сирії і Фінікії, не силою зброї, але поблажливістю і великим людинолюбством, охоче благодіючи їм.
11	11
и҆ сꙋ́щымъ во градѣ́хъ ка́пищємъ да́вше дохо́ды премнѡ́ги, прїидо́хомъ и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, возше́дше почти́ти хра́мъ сꙋемꙋ́дренныхъ и҆ никогда́же престаю́щихъ ѿ безꙋ́мїѧ:	Даючи по містах багаті внески у храми, ми прийшли і в Єрусалим, маючи намір вшанувати святилище цих негідних людей, які ніколи не залишають свого безумства.
12	12
ѻ҆ни́ же сло́вомъ оу҆́бѡ прїѧ́ша на́ше прише́ствїе, дѣ́ломъ же ле́стнѣ, возжелѣ́вшымъ на́мъ вни́ти во хра́мъ и҆́хъ и҆ лѣ́потными и҆ добрѣ́йшими да̑ры почти́ти, ті́и по дре́вней (свое́й) го́рдости возбрани́ша на́мъ вни́ти, немощнѣ́йшїи (сꙋ́ще) на́шеѧ си́лы, за человѣколю́бїе, є҆́же и҆́мамы ко всѣ̑мъ человѣ́кѡмъ,	Вони ж, прийнявши наше прибуття — на словах охоче, а на ділі підступно, коли ми бажали ввійти у храм і вшанувати його належними і найкращими дарунками, пихаті своєю давньою гордістю, заборонили нам вхід, не потерпівши від нас насильства з людинолюбства, яке ми маємо до всіх людей.
13	13
свое́ же ѕломы́слїе къ на́мъ ꙗ҆вле́нно показа́вше, а҆́ки є҆ди́ни то́чїю ѿ ꙗ҆зы̑къ царє́мъ и҆ и҆́хъ благодѣ́телємъ вы̑и не покарѧ́юще, ничто́же пра́ведно хо́щꙋтъ носи́ти:	Явно виявивши свою ворожість до нас, вони одні тільки з усіх народів завзято противляться царям і своїм благодійникам і не хочуть виконувати нічого справедливого.
14	14
мы́ же си́хъ безꙋ́мїе оу҆смотри́вше, и҆ съ побѣ́дою возврати́вшесѧ, и҆ во є҆гѵ́птѣ со всѣ́ми ꙗ҆зы̑ки любочеловѣ́чнѣ срѣ́тившесѧ, ꙗ҆́коже подоба́ше, сотвори́хомъ:	Ми ж, зглянувшись на їхнє безумство, і тоді, коли поверталися з перемогою, і в самому Єгипті, приймаючи людинолюбно всі народи, поводилися, як належало.
15	15
и҆ въ тѣ́хъ ко є҆диноплеме́нникѡмъ и҆́хъ непамѧтоѕло́бїе всѣ̑мъ сказꙋ́юще, и҆ ра́ди споборе́нїѧ, и҆ ввѣ́рєнныѧ съ простото́ю и҆̀мъ и҆здре́вле безчи́слєнныѧ ве́щы дерзнꙋ́вше премѣни́ти, восхотѣ́хомъ и҆ гражда́нства а҆леѯандрі́йскагѡ сподо́бити и҆̀хъ и҆ прича́стники всегда̀ жерцє́мъ поста́вити:	Між іншим, оголошуючи усім про нашу непам’ятозлобність до їхніх одноплемінників, ми вирішили ввести зміни: оскільки вони служили нам на війні і займалися дуже багатьма справами, здавна з простоти наданими їм, то ми хотіли навіть надати їм права олександрійського громадянства і зробити учасниками споконвічного жрецтва.
16	16
ѻ҆ни́ же въ проти́вность прїе́млюще, и҆ приро́днымъ ѕлонра́вїемъ до́брое ѿри́нꙋвше, и҆ прⷭ҇нѡ въ ѕло́е оу҆клонѧ́ющесѧ, не то́кмѡ ѿри́нꙋша честно́е гражда́нство, но и҆ гнꙋша́ютсѧ сло́вомъ и҆ дѣ́ломъ, молча́нїемъ тѣ́хъ, и҆̀же немно́гїи ѿ ни́хъ къ на́мъ неле́стнѣ доброжела́тельни сꙋ́ть, по всѧ́къ ча́съ ча́юще, ꙗ҆́кѡ мы̀ вско́рѣ нестро́йнымъ житїе́мъ низврати́мъ и҆справлє́нїѧ.	Вони ж, сприйнявши це як супротивне для себе і, за властивим їм злим норовом відкидаючи добре і схиляючись завжди до злого, не тільки знехтували неоціненне право громадянства, але й гласно і негласно гребують тими деякими з них, які щиро налаштовані до нас, постійно сподіваючись, що ми внаслідок безладного способу життя їхнього скоро скасуємо наші установлення.
17	17
Тѣ́мже и҆ показа́ньми до́брѣ оу҆вѣща́вшесѧ, ꙗ҆́кѡ сі́и по всѧ́комꙋ ѡ҆́бразꙋ ѕломы́слѧтъ на́мъ, и҆ мы̀ проразꙋмѣва́юще, да не когда̀ внеза́пнꙋ пото́мъ мѧте́жꙋ наше́дшꙋ на ны̀, си́хъ нечести́выхъ созадѝ преда́телей и҆ ва́рварѡвъ воз̾имѣ́емъ сꙋпоста́тѡвъ,	Тому ми, достатньо переконавшись дослідами, що вони за всякої нагоди виявляють неприязні проти нас задуми, і, передбачаючи, що коли-небудь, за несподівано виниклого проти нас збурювання, ми будемо мати за собою в особі цих нечестивців — зрадників і жорстоких ворогів,
18	18
повелѣ́хомъ оу҆̀бо, є҆гда̀ прїи́детъ къ ва́мъ посла́нїе сїѐ, вско́рѣ во є҆ди́нъ ча́съ вышепи́санныхъ собра́вше съ жена́ми и҆ ча̑ды, съ доса́дою и҆ ѡ҆ѕлобле́нїемъ посла́ти къ на́мъ оу҆́зами желѣ́зными ѿвсю́дꙋ ѡ҆кова́нныхъ, на лю́тое и҆ ѕлосла́вное подоба́ющее ѕломы́слѧщымъ оу҆бїе́нїе:	повеліваємо, як тільки буде отриманий цей лист, негайно згаданих нами людей з їхніми дружинами і дітьми, з насиллями і катуваннями закувавши у залізні кайдани, звідусіль вислати до нас на смертну страту, нещадну і ганебну, гідну таких зловмисників.
19	19
по оу҆мꙋче́нїи бо си́хъ оу҆пова́емъ, ꙗ҆́кѡ въ про́чее вре́мѧ соверше́ннѡ на́мъ ве́щы во благостоѧ́нїи и҆ въ предо́брѣмъ состоѧ́нїи оу҆стро́ѧтсѧ.	Якщо вони одного разу будуть покарані, то ми сподіваємося, що у майбутньому наші державні справи набудуть довершеного благоустрою і найкращого порядку.
20	20
А҆́ще же кто̀ скры́етъ коего́ либо і҆ꙋде́анина, ѿ ста́ра да́же до младе́нца и҆ да́же до ссꙋ́щихъ, прелютѣ́йшими мꙋ́ками оу҆мꙋ́ченъ бꙋ́детъ со всѣ́мъ до́момъ:	Якщо ж хто сховає когось з юдеїв, від старого до дитини, не виключаючи немовлят, має бути знищеним з усім його домом найжорстокішим чином.
21	21
а҆́ще же кто̀ возвѣсти́тъ, се́й прїи́метъ и҆мѣ́нїе подпа́дшагѡ ка́зни, є҆ще́ же и҆ ѿ ца́рскагѡ сребра̀ дра́хмъ двѣ̀ ты́сѧщы, и҆ свобо́дꙋ полꙋчи́тъ, и҆ оу҆вѣнча́етсѧ:	А хто викриє кого-небудь, той одержить маєток винного і ще дві тисячі драхм із царської скарбниці, одержить волю і буде вшанований.
22	22
всѧ́ко же мѣ́сто, и҆дѣ́же а҆́ще ꙗ҆́тъ бꙋ́детъ весьма̀ кры́ющьсѧ і҆ꙋде́анинъ, пꙋ́сто и҆ ѻ҆гне́мъ сожже́но да бꙋ́детъ, и҆ всѧ́комꙋ сме́ртномꙋ є҆стествꙋ̀ по всемꙋ̀ неключи́мо да бꙋ́детъ въ вѣ́чное вре́мѧ. И҆ оу҆́бѡ посла́нїѧ ѡ҆́бразъ си́це напи́санъ бы́сть.	Усяке місце, де буде впійманий юдей, який ховається, має бути спустошене і випалене, так щоб нікому зі смертних ні на що не було придатне на вічні часи». Такий був зміст листа.
Глава́ д҃	Глава 4

1	1
И҆ вездѣ̀, и҆дѣ́же прїи́де сїѐ повелѣ́нїе, наро́днѣ составлѧ́шесѧ ꙗ҆зы́кѡмъ оу҆́бѡ пи́ръ съ восклица́ньми и҆ ра́достїю, а҆́ки бы заматерѣ́лаѧ и҆здре́вле въ мы́сли и҆́хъ, нн҃ѣ съ де́рзостїю ꙗ҆влѧ́ласѧ вражда̀:	Скрізь, куди приходило це повеління, у язичників відбувалися народні бенкети з радісними вигуками, нібито закореніла здавна у душі ворожнеча тепер виявилася сміливо.
2	2
і҆ꙋде́ѡмъ же бѧ́ше непрестаю́щь пла́чь и҆ ѕѣлѡ̀ рыда́теленъ со слеза́ми во́пль, стена́ньми сожже́ннꙋ сꙋ́щꙋ се́рдцꙋ и҆́хъ ѿвсю́дꙋ, рыда́ющихъ ѡ҆ неча́ѧннѣй внеза́пꙋ оу҆ста́вленнѣй на ни́хъ поги́бели.	А в юдеїв почалися безутішна скорбота, гіркий плач і ридання; бо обпалювали серце стогони, що долинали з усіх боків від тих, які оплакували несподівану, раптово визначену їм загибель.
3	3
Ка́ѧ страна̀ и҆лѝ гра́дъ, и҆лѝ ко́е весьма̀ ѡ҆бита́емое мѣ́сто, и҆лѝ кі̑ѧ стѡ́гны пла́ча и҆ рыда́нїѧ ѡ҆ ни́хъ не наполнѧ́хꙋсѧ;	Яка область або місто, чи яке населене місце, чи які дороги не наповнювалися їхнім плачем і воланням?
4	4
Си́це бо съ го́рькою и҆ немилосе́рдою дꙋше́ю ѿ страти́гѡвъ сꙋ́щихъ по градѡ́мъ є҆динодꙋ́шнѡ и҆зсыла́еми бѧ́хꙋ (ко царю̀), ꙗ҆́кѡ ѡ҆ неѡбы́чныхъ мꙋче́нїихъ, и҆ нѣ́цыи ѿ врагѡ́въ взе́млюще пред̾ ѻ҆чеса̀ ѻ҆́бщꙋю бѣ́дность и҆ помышлѧ́юще неизвѣ́стнꙋю житїѧ̀ и҆змѣ́нꙋ, (да не когда̀ и҆ и҆̀мъ слꙋчи́тсѧ сїѐ,) пла́кахꙋ ѡ҆ пребѣ́дственнѣмъ и҆́хъ и҆зсла́нїи.	Жорстоко і без усякого жалю влада виселяла їх усіх разом з кожного міста, так що, бачачи цю незвичайну кару, і деякі з ворогів, дивлячись на загальне страждання і думаючи про невідому мінливість життя, оплакували найзлополучніше їхнє вигнання.
5	5
Ведо́мо бо бѧ́ше престарѣ́лыхъ мно́жество сѣди́нами оу҆кра́шенныхъ, ра́ди бы́вшагѡ ѿ ста́рости косне́нїѧ но́гъ слѧ́ченыхъ, за наси́льное и҆згна́нїе стремле́нїѧ, без̾ всѧ́кагѡ стꙋда̀ ѕлоꙋпотреблѧ́ющихъ ко ско́ромꙋ ше́ствїю.	Гнали натовпами старих, вкритих сивинами, згорблених від старечої слабкости у ногах, і за вимогою насильницького вигнання безсоромно примушували їх до найшвидшого руху.
6	6
Та́кожде и҆ неда́внѡ сочета́вшыѧсѧ къ житїѧ̀ соѡбще́нїю, въ бра́чный вше́дшыѧ черто́гъ ѻ҆трокови̑цы, вмѣ́стѡ весе́лїѧ взе́мшѧ пла́чь, и҆ пра́хомъ мѷроꙋха̑нныѧ власы̀ посы́павшѧ, непокровє́ны же ведѡ́мы, рыда́нїе вмѣ́стѡ пѣ́сней бра́чныхъ є҆динодꙋ́шнѡ начина́хꙋ, а҆́ки растє́рзаны и҆ноꙗзы́чныхъ мꙋче́нїемъ, и҆ свѧ̑заны наро́днѣ влекѡ́мы бы́ша съ нꙋ́ждею да́же до вверже́нїѧ въ кора́бль.	Дівчата, які тільки-но з’єдналися подружнім союзом і ввійшли у шлюбний чертог, замість радости почали плакати, посипали попелом запашне від мастей волосся, були ведені непокритими, і замість шлюбних пісень здіймали загальне волання, будучи мучимими катуваннями іноплемінних. У кайданах їх відкрито з насильством тягли, щоб кинути у корабель.
7	7
Сꙋпрꙋ́зи же си́хъ въ цвѣтꙋ́щемъ ю҆́ношестѣмъ во́зрастѣ, оу҆́жами вмѣ́стѡ вѣнцє́въ на ші́ѧхъ ѡ҆плете́ни, вмѣ́стѡ пи́ршества и҆ ю҆́ношескагѡ оу҆покое́нїѧ про́чыѧ дни̑ бра́ка въ рыда́нїихъ провожда́хꙋ, при нога́хъ оу҆жѐ ви́дѧще а҆́дъ лежа́щь.	А їхні чоловіки, замість вінків перев’язані по шиях мотузками, у квітучому юнацькому віці, замість бенкету і насолоди молодости, проводили останні дні шлюбу у плачу, бо під ногами в себе бачили відкрите пекло.
8	8
Веде́ни же бы́ша ѕвѣри́нымъ ѡ҆́бразомъ, влеко́ми во оу҆́захъ желѣ́зныхъ нꙋ́ждныхъ: и҆ ѻ҆́ви оу҆́бѡ къ сѣда́лищємъ кора́блєнымъ пригвожде́ни бы́ша ші́ѧми, и҆ні́и же за но́ги нерасте́рзными пꙋ́тами оу҆крѣпле́ни, є҆ще́ же и҆ све́рхꙋ ча́стыми дщи́цами ѡ҆бложе́нными ѿ свѣ́та заключе́ни, ꙗ҆́кѡ да ѿвсю́дꙋ помраче́ни ѻ҆чесы̀, поведе́нїе а҆́ки навѣ̑тницы во все́мъ пла́ванїи и҆мѣ́ютъ.	Їх везли за подобою звірів у ярмі залізних кайданів; одні прикуті були за шиї до корабельних лав, інші міцними ланцюгами прив’язані були за ноги. Крім того, накриті щільним помостом, вони відокремлені були від світла, так що з усіх боків їх оточувала темрява, весь час плавання їх утримували подібно до зловмисників.
9	9
Си̑мъ же на глаго́лемꙋю ладїю̀ приведє́нымъ бы́вшымъ, и҆ пла́ванїю соверши́вшꙋсѧ, ꙗ҆́коже бѣ̀ повелѣ́но ѿ царѧ̀, повелѣ̀ и҆̀хъ пред̾ гра́домъ на конориста́телнѣмъ мѣ́стѣ поста́вити, на вели́цѣмъ простра́нствѣ, и҆ на порꙋга́нїе вельмѝ оу҆го́днѣмъ всѣ̑мъ входѧ́щымъ во гра́дъ, та́кожде и҆ ѿтꙋ́дꙋ во странꙋ̀ посыла́ємымъ ко и҆зше́ствїю: да нижѐ съ во́ѧми є҆гѡ̀ соѡбща́ютсѧ, нижѐ ѿню́дъ сподо́бѧтсѧ ко́егѡ покро́ва.	Коли ж їх привезли на місце, називане Схедія, і плавання було скінчене, як призначено було царем, тоді він наказав поставити їх перед містом на кінській арені, яка мала велику окружність і дуже зручною була для відкритої наруги на виду у всіх, хто йшов у місто і назад, вирушав усередину країни, так щоб вони ні з військом не мали спілкування, ні взагалі не були удостоєні будь-якого даху.
10	10
Є҆гда́ же бы́сть сїѐ, оу҆слы́шавъ (ца́рь), ꙗ҆́кѡ нѣ́цыи ѿ ро́да и҆́хъ и҆з̾ гра́да та́йнѡ и҆схожда́хꙋ ча́стѡ ѡ҆пла́кивати безче́стнꙋю бра́тїи бѣ́дность, разгнѣ́вавсѧ ѕѣ́лѡ, повелѣ̀ со прилѣжа́нїемъ и҆ си̑мъ та́кожде ꙗ҆́коже и҆ ѻ҆́нѣмъ сотвори́ти, да ника́коже ме́ншꙋю ѻ҆́нѣхъ воз̾имѣ́ютъ мꙋ́кꙋ, и҆ написа́ти всѧ́ко колѣ́но по и҆́мени:	Коли це було виконано і цар почув, що одноплемінники їхні часто виходять таємно з міста оплакувати ганебну біду братів, то дуже розгнівався, і наказав і з цими вчинити точно так само, як і з тими, щоб вони ніяк не менше отримали покарання.
11	11
не къ ма́лѡ преждеѡб̾ѧ́вленнѣй многотрꙋ́днѣй рабо́тѣ, но оу҆мꙋ́ченныхъ повелѣ́нными ка́зньми, въ коне́цъ и҆стреби́ти во вре́мѧ є҆ди́нагѡ днѐ.	Він наказав переписати весь народ за іменами, не для тяжкого рабського служіння, незадовго перед цим звіщеного, а для того, щоб, змучивши їх оголошеними стратами, остаточно погубити в один день.
12	12
Бы́сть же оу҆̀бо си́хъ написа́нїе съ го́рькимъ тща́нїемъ и҆ любоче́стнымъ присѣдѣ́нїемъ ѿ восхо́да со́лнечнагѡ да́же до захожде́нїѧ, и҆ не возмого́ша конца̀ сотвори́ти во дне́хъ четы́редесѧтихъ.	І хоч цей перепис звершувався з крайнім поспіхом і ревним старанням від сходу до заходження сонця, але зовсім закінчити його не могли протягом сорока днів.
13	13
Ца́рь же непреста́ннѡ ра́достїю вельмѝ и҆сполнѧ́ѧсѧ, пи́ршєства оу҆ всѣ́хъ і҆́дѡлѡвъ составлѧ́ѧ, заблꙋжде́нымъ дале́че ѿ и҆́стины ра́зꙋмомъ и҆ скве́рными оу҆сты̑, нѣма̑ѧ оу҆́бѡ и҆ не могꙋ̑щаѧ глаго́лати и҆̀мъ и҆лѝ помощѝ похвалѧ́ѧ, на превели́каго же бг҃а неподоба̑ющаѧ глаго́лѧ.	Цар же, надмірно і безперестанно віддаючись насолодам, перед усіма ідолами влаштовував бенкети, і розумом, який далеко ухилився від істини, і нечистими вустами славословив тих, які глухі і не можуть говорити або надати допомогу, а на найвеличнішого Бога вимовляв непристойне.
14	14
По предрѣче́ннѣмъ же вре́мене разстоѧ́нїи, возвѣсти́ша кни́жницы царю̀, ꙗ҆́кѡ ника́коже ктомꙋ̀ мо́гꙋтъ ѡ҆писа́нїе і҆ꙋдє́й сотвори́ти, безчи́сленнагѡ ра́ди и҆́хъ мно́жества, и҆ поне́же сꙋ́ть є҆щѐ премно́зи по страна́мъ, и҆ні́и же по домѡ́мъ ѡ҆брѣта́ютсѧ, а҆ и҆ні́и по мѣстѡ́мъ, ꙗ҆́кѡ не возмощѝ ѿню́дъ всѣ̑мъ, и҆̀же во є҆гѵ́птѣ, страти́гѡмъ сотвори́ти сегѡ̀.	Після сказаного проміжку часу писарі донесли цареві, що вони не в змозі зробити перепис юдеїв, з причини незліченної їхньої безлічі; притому ще більша кількість їх знаходиться в областях; одні залишаються у домах, інші розсіяні по різних місцях, так що зробити це неможливо навіть усім властям у Єгипті.
15	15
Є҆гда́ же ца́рь запретѝ и҆̀мъ жесточа́е, а҆́ки дара́ми подкꙋ́плєнымъ на кова́рство и҆збѣжа́нїѧ, слꙋчи́сѧ и҆̀мъ и҆звѣ́стнѣ є҆го̀ ѡ҆ се́мъ оу҆вѣ́рити, глаго́лющымъ съ показа́нїемъ, ꙗ҆́кѡ и҆ хартїи̑ оу҆жѐ и҆ писа́тєлныѧ трѡ́сти, и҆̀хже оу҆потреблѧ́хꙋ, ѡ҆скꙋдѣ́ша.	Коли ж цар ще суворіше погрожував їм, припускаючи, що вони підкуплені дарами і підступно уникали покарання, тоді довелося реально переконати його у тім. Вони довели, що бракує у них і хартій, і необхідних для того письмових тростин.
16	16
Сїе́ же бѣ̀ дѣ́йство помога́ющагѡ і҆ꙋде́ємъ съ нб҃сѐ про́мысла непобѣди́магѡ (бж҃їѧ).	Це була дія непереможного небесного Промислу, який допомагав юдеям.
Глава́ є҃	Глава 5

1	1
Тогда̀ (ца́рь) тѧ́жцѣ и҆спо́лненъ гнѣ́ва и҆ ꙗ҆́рости, весьма̀ непремѣ́ненъ, призва́въ є҆́рмѡна слонѡ́мъ нача́лника, повелѣ̀ во грѧдꙋ́щїй де́нь и҆з̾ѻби́лнѣ накорми́ти слоны̀ рꙋкоѧ́тьми лїва́нскими и҆ вїно́мъ мно́гимъ несмѣ́шенымъ всѣ́хъ напои́ти, и҆́хже бѣ̀ число́мъ пѧ́ть сѡ́тъ, и҆ разсверѣ́пѣвшихъ ѿ вїна̀ неща́днѡ да́ннагѡ повестѝ во срѣ́тенїе сме́рти і҆ꙋде́йскїѧ.	Тоді цар, сповнений сильного гніву і незмінний у своїй ненависті, покликав Ермона, який завідував слонами, і наказав наступного дня всіх слонів, числом п’ятсот, нагодувати ладаном у якомога більшій кількості й удосталь напоїти цільним вином, і, коли вони розлютуються від даного їм достатньо питва, вивести їх на юдеїв, приречених зустріти смерть.
2	2
Сїѧ̑ же повелѣ́въ возврати́сѧ на пи́ршество, собра́въ наипа́че тѣ́хъ дрꙋгѡ́въ и҆ во́инѡвъ, и҆̀же ненави́дѧхꙋ і҆ꙋде́ѡвъ: а҆ слононача́лникъ є҆́рмѡнъ повелѣ́нное прили́чнѡ соверша́ше.	Давши такий наказ, він вирушив на бенкет, запросивши особливо тих зі своїх друзів і воїнів, які ворогували проти юдеїв; а Ермон, який начальствував над слонами, у точності виконав його повеління.
3	3
Къ си̑мъ же слꙋзѝ въ ве́черъ и҆сходѧ́ще вѧза́хꙋ рꙋ́цѣ бѣ́дныхъ и҆ про́чꙋю оу҆хищрѧ́хꙋ ѡ҆ ни́хъ стра́жꙋ, мнѧ́ще, ꙗ҆́кѡ въ нощѝ прїи́мꙋтъ і҆ꙋде́є вкꙋ́пѣ коне́чнꙋю поги́бель.	Призначені для цього служителі пішли увечері в’язати руки нещасним й інші вживали проти них застережні заходи, думаючи, що через ніч весь народ буде остаточно знищений.
4	4
І҆ꙋде́є же всѧ́кагѡ покро́ва лише́ни бы́ти непщꙋ́еми ꙗ҆зы́кѡмъ, ра́ди ѡ҆б̾е́мшїѧ и҆̀хъ ѿвсю́дꙋ во оу҆́захъ нꙋ́жды, вседержи́телѧ гдⷭ҇а и҆ всѧ́кою си́лою ѡ҆блада́ющаго млⷭ҇тиваго бг҃а своего̀ и҆ ѻ҆ц҃а̀ непреста́ннымъ во́племъ всѝ со слеза́ми призыва́хꙋ молѧ́щесѧ, да совѣ́тъ непра́ведный, и҆́же на ни́хъ, премѣни́тъ и҆ и҆зба́витъ и҆̀хъ ѿ сꙋ́щїѧ пред̾ нога́ма оу҆гото́ванныѧ сме́рти съ великолѣ́пнымъ ꙗ҆вле́нїемъ.	Юдеї ж, які здавалися язичникам позбавленими всякого захисту, бо звідусюди вони були стиснені тяжкими путами, прикликали всемогутнього Господа, Який володарює над усякою владою, свого милосердого Бога і Отця, прикликали всі безперестанним воланням зі сльозами, благаючи відвернути від них нечестивий намір і спасти їх від приготованої їм смерти Своїм славним явленням.
5	5
Си́хъ оу҆́бѡ прилѣ́жнаѧ моли́тва взы́де на нб҃о: є҆́рмѡнъ же неꙋкроти́мыхъ слонѡ́въ напои́въ и҆спо́лненныхъ подаѧ́нїемъ мно́гагѡ вїна̀ и҆ лїва́номъ напита́въ, ра́нѡ во дво́ръ прїи́де ѡ҆ си́хъ возвѣсти́ти царю̀.	Старанне моління їхнє зійшло на небо. Ермон, напоївши неприборканих слонів, після споживання ними у великій кількості вина і ладану, вранці з’явився у палац донести про це царю.
6	6
Ѿ вѣ́чнагѡ же вре́мене благо́е созда́нїе въ нощѝ и҆ во днѝ подава́емое ѿ бл҃годѣ́телствꙋющагѡ всѣ̑мъ, и҆̀мже а҆́ще са́мъ хо́щетъ, сна̀ ча́сть посла̀ царю̀.	Але Бог послав цареві міцний сон, цей добрий дар, що від віку посилається Ним і вночі і вдень усім, кому Він хоче.
7	7
Сладча́йшимъ же и҆ глꙋбо́кимъ ѡ҆держи́мь бѣ̀ дѣ́йствїемъ влⷣки, ѡ҆ беззако́ннѣмъ оу҆́бѡ предложе́нїи мно́гѡ прельсти́сѧ, въ непрело́жнѣмъ же совѣ́тѣ ѕѣ́лнѣ ѡ҆больще́нъ бы́сть.	Божим провидінням занурений у приємний і глибокий сон, він забув про свій беззаконний намір і зовсім обманувся у своєму неодмінному рішенні.
8	8
І҆ꙋде́є же предназна́менованнагѡ часа̀ и҆збѣжа́вше, ст҃а́го бг҃а своего̀ восхвалѧ́хꙋ, и҆ па́ки молѧ́хꙋ бл҃гопримири́телнаго, да пока́жетъ великомо́щныѧ своеѧ̀ рꙋкѝ держа́вꙋ ꙗ҆зы́кѡмъ прегѡ́рдымъ.	Юдеї ж, позбавившись призначеної години, прославляли святого Бога свого і знову благали Благопримирителя показати гордим язичникам силу всемогутньої правиці Своєї.
9	9
Преполовлѧ́ющꙋсѧ же оу҆жѐ а҆́ки десѧ́томꙋ часꙋ̀, и҆́же ко зва́нїю оу҆чине́нный, ви́дѧ зва́нныхъ собра́вшихсѧ, прише́дъ ко царю̀ толкнꙋ̀, и҆ є҆два̀ возбꙋди́въ є҆го̀, показа̀ пи́ра вре́мѧ преходѧ́щее оу҆жѐ, ѡ҆ си́хъ сло́во предложи́въ: є҆́же ца́рь (въ себѣ̀) размы́сливъ и҆ ѡ҆бра́щьсѧ на пи́ръ, повелѣ̀ прише́дшымъ на пи́ръ комꙋ́ждо проти́вꙋ себє̀ возлещѝ.	Коли минула вже половина десятої години, служитель, якому доручені були запрошення, бачачи, що запрошені вже зібралися, увійшов до царя будити його. Насилу розбудивши його, він оголосив, що час бенкету минає, і дав звіт у своєму дорученні. Повіривши йому і вирушивши пити, цар наказав тим, що прийшли на бенкет, возлягти прямо навпроти себе.
10	10
Є҆гда́ же бы́сть сїѐ, поѡщрѧ́ше въ пирова́нїе вда́вшихсѧ, дабы̀ настоѧ́щꙋю пи́ршества ча́сть попремно́гꙋ пра́зднꙋюще въ весе́лїи препроводи́ли.	Коли це було виконано, він заохочував тих, що зібралися на бенкет, проводити теперішню частину бенкету в цілковитих веселощах.
11	11
Мно́зѣй же бесѣ́дѣ бы́вшей, ца́рь є҆́рмѡна призва́въ, съ го́рькимъ преще́нїемъ вопроша́ше, ко́еѧ ра́ди вины̀ ѡ҆ста́влени і҆ꙋде́є въ се́й де́нь жи́ви бы́ти;	Під час тривалої бесіди, цар, покликавши Ермона, суворо і грізно запитував, з якої причини юдеї допущені пережити нинішній день?
12	12
Ѻ҆́номꙋ же показа́вшꙋ, ꙗ҆́кѡ но́щїю повелѣ́нное въ коне́цъ приведѐ, ксемꙋ́ же и҆ дрꙋгѡ́мъ спослꙋ́шествовавшымъ семꙋ̀ бы́ти та́кѡ, свирѣ́пство лютѣ́йшо па́че фаларі́да и҆мѣ́ѧ, речѐ: дне́шнемꙋ снꙋ̀ благода́рство да и҆́мꙋтъ:	Той заявив, що ще вночі виконав доручене йому, і друзі царя підтвердили це. Тоді цар, у жорстокості лютий більше, ніж Фаларис, сказав, що вони повинні бути вдячні сьогоднішньому сну:
13	13
ты́ же непрело́жнѣ во грѧдꙋ́щїй де́нь по пре́жнемꙋ оу҆гото́ви слоны̀ въ погꙋбле́нїе беззако́нныхъ і҆ꙋде́євъ.	«А ти неодмінно на завтрашній день так само приготуй слонів на знищення беззаконних юдеїв».
14	14
Сїѧ̑ же ре́кшꙋ царю̀, любе́знѣ всѝ съ ра́достїю присꙋ́тствꙋющїи кꙋ́пнѡ восхвали́вше, кі́йждо въ до́мъ сво́й ѿидо́ша: и҆ не та́кѡ на со́нъ и҆знꙋри́ша вре́мѧ нощно́е, ꙗ҆́кѡ на оу҆хищре́нїе всѧ́кихъ порꙋга́нїй мни̑мымъ ѡ҆каѧ̑ннымъ.	Коли цар сказав це, всі присутні з задоволенням і радістю виявили йому своє схвалення, і розійшлися кожен у свій дім. Час ночі вжитий був не стільки на сон, скільки на винаходження усяких наруг над уявними злочинцями.
15	15
Є҆гда́ же а҆ле́ктѡръ возгласѝ оу҆́треннїй, и҆ ѕвѣ̑ри воѡрꙋжи́въ є҆́рмѡнъ на вели́цѣмъ дворѣ̀ поѡщрѧ́ше: во гра́дѣ же мно́жество наро́да собра́шасѧ на жа́лостное позо́рище, ѡ҆жида́юще оу҆́тра со тща́нїемъ.	Рано-вранці, лиш тільки заспівав півень, Ермон вивів звірів, і став дратувати на широкому дворі. У місті юрби народу зібралися на жалісне видовище, з нетерпінням очікуючи світанку.
16	16
І҆ꙋде́є же безпреста́ннѡ ѿ дꙋшѝ стенѧ́ще, многосле́знꙋю моли́твꙋ съ плаче́вными пѣ́сньми (творѧ́хꙋ) простира́юще рꙋ́цѣ на не́бо, молѧ́хꙋ вели́каго бг҃а па́ки и҆̀мъ помощѝ вско́рѣ.	Юдеї безперестанно, томлячись духом, творили молитву з многими сльозами і плачевними піснями, і, простягаючи руки до неба, благали найвеличнішого Бога знову послати їм швидку допомогу.
17	17
Є҆ще́ же со́лнечнїи лꙋчи̑ не разсѣ́ѧшасѧ, и҆ царю̀ дрꙋгѡ́въ прїе́млющꙋ, є҆́рмѡнъ предста́въ зва́ше ко и҆схожде́нїю, показꙋ́ѧ превозжелѣ́нное царе́мъ гото́во бы́ти.	Не поширилися ще промені сонця, і цар ще приймав своїх друзів, як постав перед ним Ермон і запрошував на вихід, доповідаючи, що все готове, чого бажав цар.
18	18
Ѻ҆́нъ же оу҆слы́шавъ и҆ оу҆жаснꙋ́всѧ ѡ҆ пребеззако́ннѣмъ и҆зше́ствїи, по всемꙋ̀ невѣ́дѣнїемъ ѡ҆держи́мь бы́въ вопроша́ше: что̀ дѣ́ло сїѐ, є҆́же вско́рѣ є҆мꙋ̀ совершѝ; Сїе́ же бѣ̀ дѣ́йствїе всѣ́ми влⷣчествꙋющагѡ бг҃а, и҆́же пред̾ꙋготѡ́ваннаѧ на і҆ꙋдє́и (мꙋчє́нїѧ) въ забве́нїе є҆мꙋ̀ вложѝ.	Вислухавши це і здивувавшись пропозиції незвичайного виходу, він зовсім про все забув, і запитував: що це за справа, яку він з таким поспіхом виконав? Було ж це дією Володаря над усім Бога, Який навів на розум його забуття про все, що він сам раніше придумав.
19	19
Є҆́рмѡнъ же пока́зоваше и҆ всѝ дрꙋ́зи, ꙗ҆́кѡ ѕвѣ́рїе и҆ вѡ́и оу҆гото́вани сꙋ́ть, ѽ, царю̀! по твоемꙋ̀ понꙋжда́ющемꙋ повелѣ́нїю.	Ермон і всі друзі пояснювали, говорячи: царю! звірі і війська приготовані за твоїм настійним велінням.
20	20
Ѻ҆́нъ же ѡ҆ рѣче́нныхъ и҆спо́лнисѧ тѧ́жкїѧ ꙗ҆́рости, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ си́хъ про́мысломъ бж҃їимъ разори́сѧ всѐ є҆гѡ̀ оу҆мышле́нїе, воззрѣ́въ речѐ съ преще́нїемъ:	Він же сповнився сильного гніву за такі слова, — бо промислом Божим зруйновані були всі його замисли, — і, блискаючи очима, сказав з погрозою:
21	21
а҆́ще тебѣ̀ роди́телє бы́ли бы, и҆лѝ ча̑дъ роди́тєлницы, свирѣ̑пымъ и҆ ди̑вїимъ ѕвѣрє́мъ оу҆гото́вали бы и҆з̾ѻби́лнꙋю пи́щꙋ вмѣ́стѡ непови́нныхъ, мнѣ̀ и҆ прароди́телємъ мои̑мъ показа́вшихъ всецѣ́лꙋю тве́рдꙋю вѣ́рность и҆зрѧ́днѡ і҆ꙋде́євъ: то̀ а҆́ще не любвѐ ра́ди совоспита́телныѧ и҆ потре́бы, живота̀ вмѣ́стѡ си́хъ лише́нъ бы́лъ бы є҆сѝ.	якби у тебе були батьки, або діти, то вони послужили б багатою їжею для диких звірів, замість безневинних юдеїв, які мені і предкам моїм зберігали незмінну і довершену вірність. Якби не прихильність моя до тебе за вихованням і не заслуги твої, то ти замість них був би позбавлений життя.
22	22
Си́це є҆́рмѡнъ неча́ѧнное и҆ пребѣ́дственное под̾ѧ̀ преще́нїе и҆ зра́комъ и҆ лице́мъ и҆змѣни́сѧ. И҆ кі́йждо ѿ дрꙋ́гѡвъ сѣ́тованїемъ ѡ҆держи́ми бы́вше, со́бранныхъ ѿпꙋсти́ша коего́ждо на своѐ дѣ́ло.	Так зустрів Ермон несподівану і страшну погрозу, і змінився в погляді й лиці, а кожен із друзів вийшов з невдоволенням, і всіх тих, що зібралися, відпустили кожного на свою справу.
23	23
І҆ꙋде́є же ꙗ҆̀же ѿ царѧ̀ оу҆слы́шавше, ꙗ҆вле́ннаго бг҃а (и҆ гдⷭ҇а) и҆ цр҃ѧ̀ царе́й хвалѧ́хꙋ, полꙋчи́вше сїю̀ по́мощь є҆гѡ̀.	Коли юдеї почули про таку прихильність царя, то прославили Бога і Царя царів за допомогу, отриману від Нього.
24	24
По си̑мъ же ѡ҆бы́чаємъ ца́рь па́ки соста́вивъ пи́ръ, молѧ́ше (дрꙋгѡ́въ) на весе́лїе премѣни́тисѧ. Є҆́рмѡна же призва́въ съ преще́нїемъ речѐ: ко́ль кра́ты потре́бно тебѣ̀ ѡ҆ то́мже повелѣва́ти, преѡкаѧ́нне! є҆щѐ и҆ нн҃ѣ воѡрꙋжѝ слоны̀ во оу҆́трїе на погꙋбле́нїе і҆ꙋде́йское.	Після таких рішень, цар знову влаштував бенкет, і запрошував віддатися веселощам. Покликавши ж Ермона, грізно сказав: скільки разів я повинен наказувати тобі, негідний, про одне й те саме? Озброй знову слонів на ранок для знищення юдеїв.
25	25
Совозлежа́щїи же срѡ́дницы непостоѧ́нномꙋ є҆гѡ̀ смы́слꙋ дивѧ́щесѧ, произнесо́ша сїѧ̑: доко́лѣ, ѽ, царю̀, а҆́ки безслове́сныхъ на́съ и҆скꙋша́еши, повелѣва́ѧ оу҆жѐ тре́тїе си́хъ погꙋби́ти и҆ па́ки ѡ҆ ве́щехъ премѣ́ннѡ разрѣша́ѧ, ꙗ҆̀же тобо́ю повелѣ̑ннаѧ;	Тоді родичі, що возлежали разом з ним, дивуючись непостійним його думкам, сказали: чи довго, царю, ти будеш спокушати нас як нерозумних, утретє повеліваючи знищити їх, і знову, коли дійде до справи, відміняєш і скасовуєш свої повеління?
26	26
и҆́хже ра́ди гра́дъ ѡ҆ ѡ҆жида́нїи стꙋжа́етъ, и҆ и҆спо́лнисѧ оу҆жѐ смѧте́нїѧ, и҆ бѣ́дствꙋетъ мно́жицею расхище́нъ бы́ти.	Від цього і місто від очікування перебуває у тривозі, наповнюється юрбами народу і часто піддається небезпеці розграбування.
27	27
Ѿѻнꙋ́дꙋже ца́рь и҆спо́лнивсѧ безслове́сїѧ по всемꙋ̀, а҆́ки фаларі́дъ, и҆ бы̑вшаѧ ко призрѣ́нїю і҆ꙋде́йскꙋ въ себѣ̀ премѣнє́нїѧ дꙋшѝ ни во что̀ вмѣни́въ,	Після цього цар, зовсім, як Фаларис, сповнившись безрозсудства і вважаючи за ніщо душевні зміни, які відбувалися у ньому на користь юдеїв,
28	28
нечести́вѣйшею подтвердѝ клѧ́твою, ѡ҆предѣли́въ си́хъ оу҆́бѡ неѿло́жнѡ посла́ти во а҆́дъ нога́ми и҆ копы́ты ѕвѣ́рскими сокрꙋше́нныхъ, на і҆ꙋде́ю же поше́дъ съ во́инствомъ, ѻ҆гне́мъ и҆ копїе́мъ со земле́ю соравни́ти вско́рѣ, и҆ невхо́дный на́ми хра́мъ и҆́хъ ѻ҆гне́мъ сожещѝ а҆́бїе, и҆ соверша́ющихъ та́мѡ жє́ртвы пꙋ́стъ въ вѣ́чное вре́мѧ поста́вити.	підтвердив найнечестивішою клятвою, і визначив негайно послати їх у пекло, покалічених ногами і ступнями звірів, потім почати похід на Юдею, незабаром спустошити її вогнем і мечем, і недоступний нам, — говорив він, — храм їхній спалити вогнем і зробити його назавжди порожнім для всіх, хто бажає приносити там жертви.
29	29
Тогда̀ съ ра́достїю дрꙋ́зи и҆ срѡ́дницы ѿше́дше, съ вѣ́рою повелѣ́ша во́инѡмъ стрещѝ оу҆гѡ́днаѧ мѣста̀ гра́да.	Тоді друзі і родичі, дуже зраділі, розійшлися з довірою і розташували у місті в найзручніших місцях війська для варти.
30	30
Слононача́лникъ же ѕвѣ̑ри, а҆́ки бы рещѝ, въ состоѧ́нїе неи́стовое приве́дъ благово́нными питїѧ́ми вїна̀ съ лїва́номъ смѣ́шенагѡ, стра́шными ѻ҆рꙋ́дїѧми оу҆стро́єнныѧ, оу҆́трѡ ра́нѡ, гра́дꙋ оу҆жѐ мно́жествы безчи́сленными на мѣ́стѣ ко́нскагѡ риста́нїѧ напо́лненꙋ бы́вшꙋ, вше́дъ во дво́ръ на предлежа́шее поѡщрѧ́ше царѧ̀.	А начальник над слонами, привівши звірів, можна сказати, у скажений стан запашним питтям вина, приправленого ладаном, озброїв їх страшними знаряддями, і рано-вранці, коли вже незліченні юрби прямували з міста на кінську арену, прийшов він у палац і нагадав цареві про те, що належало виконати.
31	31
Ца́рь же гнѣ́вомъ тѧ́жкимъ напо́лнивъ ѕлочести́вое се́рдце, все́ю си́лою со ѕвѣрьмѝ свирѣ́пыми и҆зы́де, хотѧ́щь неꙋкроти́мымъ се́рдцемъ и҆ зѣ́ницами ѻ҆че́съ ви́дѣти болѣ́зненнꙋю и҆ бѣ́дственнꙋю проназна́менованыхъ па́гꙋбꙋ.	Цар же, сповнений сильного гніву, з нечестивим задумом, вийшов цілим походом зі звірами, бажаючи з жорстокости серця бачити власними очима жалюгідну і тяжку загибель згаданих людей.
32	32
Є҆гда́ же слоны̀ и҆схожда́хꙋ врата́ми, и҆ спослѣ́доваша и҆̀мъ во́ини воѡрꙋже́ннїи, и҆ ѿ мно́гихъ ше́ствїѧ пра́хъ оу҆ви́дѣвше и҆ тѧ́жка гла́са кли́чь оу҆слы́шавше і҆ꙋде́є, возмнѣ́вше себѣ̀ бы́ти послѣ́днїй коне́цъ живота̀ своегѡ̀ во мгнове́нїи,	Коли юдеї побачили пил, що піднімався від слонів, які виходили з воріт, і від озброєного війська, яке йшло слідом за ними, і також від безлічі народу, і почули виклики, що сильно лунали, то подумали, що настала остання хвилина їхнього життя і кінець їхнього найнещаснішого чекання.
33	33
ѿ бѣ́днагѡ ча́ѧнїѧ во оу҆миле́нїе и҆ стена́нїе премѣни́вшесѧ, ѡ҆блобыза́хꙋ дрꙋ́гъ дрꙋ́га сплета́ющесѧ со срѡ́дники и҆ на вы̑и напа́дающе роди́телє ча́дѡмъ и҆ ма́тєри ю҆́нотамъ,	Здійнявши плач і волання, вони цілували одне одного, обіймалися з рідними, кидаючись на шиї — батьки синам, а матері дочкам,
34	34
и҆́ны же новорожде́нныхъ оу҆ сосцє́въ и҆мꙋ́щѧ младе́нцєвъ послѣ́днее ссꙋ́щихъ млеко̀:	деякі ж тримали біля грудей новонароджених немовлят, що ссали останнє молоко.
35	35
ѻ҆ба́че воспомѧнꙋ́вше и҆ преждебы̑вшаѧ и҆̀мъ съ нб҃се защищє́нїѧ, є҆динодꙋ́шнѣ ни́цъ пове́ргше себѐ и҆ младе́нцы ѿлꙋчи́вше ѿ сосє́цъ, возопи́ша гла́сомъ ве́лїимъ ѕѣлѡ̀,	Знаючи ж однак заступлення з неба, що раніше були їм, вони одностайно впали ниць, відірвавши від грудей немовлят,
36	36
всѧ́кїѧ си́лы ѡ҆блада́телѧ молѧ́ще, да оу҆ще́дритъ и҆̀хъ съ ꙗ҆вле́нїемъ, при вратѣ́хъ а҆́да оу҆жѐ стоѧ́щихъ.	і голосно волали до Володаря над усякою владою, благаючи Його помилувати їх і явити допомогу їм, які стоять уже біля врат пекла.
Глава́ ѕ҃	Глава 6

1	1
Є҆леаза́ръ же нѣ́кто мꙋ́жъ знамени́тый ѿ і҆ерє́й страны̀ тоѧ̀, въ ста́рости лѣ́тъ оу҆жѐ дости́гъ и҆ всѧ́кою добродѣ́телїю въ житїѝ оу҆кра́шенъ, ѡ҆́крестъ себє̀ оу҆стро́ивъ пресвѵ́теры призыва́ти ст҃а́го бг҃а, молѧ́шесѧ си́це:	Тим часом якийсь Єлеазар, шанований муж, зі священиків країни, який уже досяг старечого віку і прикрашений у житті своєму всякими чеснотами, запросив старців, які стояли навколо нього, приклика́ти святого Бога і молився так:
2	2
цр҃ю̀ великодержа́вный, вы́шнїй, вседержи́телю бж҃е, и҆́же созда́нїе всѐ стро́ѧй въ щедро́тахъ, воззрѝ нн҃ѣ на сѣ́мѧ а҆враа́мле, на ѡ҆свѧще́ннагѡ і҆а́кѡва ча̑да, ча́сти свѧще́нныѧ люді́й твои́хъ, въ землѝ чꙋжде́й стра́нствꙋющихъ, непра́веднѡ погиба́ющихъ, ѻ҆́ч҃е!	«Царю всесильний, найвищий, Боже Вседержителю, що милостиво управляєш усім створінням! споглянь, Отче, на сíм’я Авраама, на дітей освяченого Якова, на народ святого наділу Твого, який подорожував у землі чужій і неправедно знищується.
3	3
ты̀ фараѡ́на пе́рвѣе є҆гѵ́птомъ си́мъ ѡ҆блада́ющаго, оу҆мно́женаго въ колесни́цахъ, возне́сшагосѧ беззако́нною де́рзостїю и҆ ѧ҆зы́комъ велерѣ́чивымъ, съ го́рдымъ во́инствомъ въ по́нтѣ погрꙋже́нныхъ погꙋби́лъ є҆сѝ, ро́дꙋ же і҆и҃левꙋ свѣ́тъ проѧви́лъ є҆сѝ млⷭ҇ти:	Ти фараона, колишнього володаря Єгипту, який мав безліч колісниць, звеличувався беззаконною зухвалістю і зарозумілими промовами, погубив з гордим його військом, потопивши у морі, а роду ізраїльському явив світло милости.
4	4
ты̀ безчи́сленными си́лами возвели́чившагосѧ сеннахирі́ма тѧ́жкаго царѧ̀ а҆ссѷрі́йскаго, копїе́мъ подрꙋ́чнꙋ оу҆жѐ сотвори́вшаго всю̀ зе́млю и҆ возне́сшагосѧ на ст҃ы́й тво́й гра́дъ, хꙋ̑льнаѧ глаго́лющаго съ киче́нїемъ и҆ де́рзостїю, влⷣко, сокрꙋши́лъ є҆сѝ, и҆звѣ́стнꙋ показа́въ ꙗ҆зы́кѡмъ мнѡ́гимъ твою̀ держа́вꙋ:	Ти жорстокого царя Ассирійського Сеннахирима, який марнославився незліченними військами, підкорив мечем усю землю і повстав на святе місто Твоє, який у гордості й зухвалості говорив хулу, скинув, явно показавши багатьом народам Твою силу.
5	5
ты̀ въ вавѷлѡ́нѣ трїе́хъ ѻ҆трокѡ́въ ѻ҆гню̀ дꙋ́шы самово́льнѣ преда́вшихъ, за є҆́же не слꙋжи́ти сквє́рнымъ, разжже́ннꙋю ѡ҆роси́въ пе́щь, и҆зба́вилъ є҆сѝ да́же до вла́са невреди́мыхъ, пла́мень на всѧ̑ посла́въ сопроти̑вныѧ:	Ти трьох отроків у Вавилоні, які добровільно віддали життя своє вогню, щоб не служити суєтним ідолам, зберіг неушкодженими до волосини, зросивши розпалену піч, а полум’я повернув на всіх ворогів.
6	6
ты̀ данїи́ла ѡ҆болга́ньми зави́стными вве́ржена въ ро́въ на снѣде́нїе львѡ́мъ ѕвѣрє́мъ свирѣ̑пымъ, на свѣ́тъ и҆зве́лъ є҆сѝ здра́ва: и҆ і҆ѡ́нꙋ во чре́вѣ ки́та морска́гѡ та́ющаго неща́днѣ, всѣ̑мъ свои̑мъ невреди́ма показа́лъ є҆сѝ, ѻ҆́ч҃е!	Ти Даниїла, наклепами заздрости ввергнутого у рів на розшматування левам, вивів на світло неушкодженим; Ти, Отче, й Іону, коли він безнадійно томився у череві кита, що живе в глибині моря, неушкодженим показав усім його присним.
7	7
и҆ нн҃ѣ, ѡ҆би́дъ ненави́стниче, многомлⷭ҇тиве, всѣ́хъ покрови́телю, вско́рѣ ꙗ҆ви́сѧ сꙋ́щымъ ѿ ро́да і҆и҃лева, ѿ ꙗ҆зы̑къ же беззако́нныхъ ме́рзкихъ ѡ҆би̑димымъ:	І нині, Ти, що помщаєш за образи, многомилостивий, захиснику всіх, явися скоро сущим від роду Ізраїлевого, які терплять образи від мерзенних беззаконних язичників.
8	8
а҆́ще же нече́стїемъ ѡ҆б̾ѧ́то є҆́сть въ преселе́нїи житїѐ на́ше, ты и҆зба́вивъ на́съ ѿ рꙋкꙋ̀ вра̑гъ си́хъ, ꙗ҆́коже произво́лиши, влⷣко, погꙋбѝ на́съ сме́ртїю,	Якщо ж життя наше у переселенні наповнилося нечестям, то, визволивши нас від руки ворогів, погуби нас, Господи, якою Тобі благоугодно, смертю,
9	9
да не сꙋ́етными сꙋемꙋ́дреннїи похва́лѧтсѧ ѡ҆ погꙋбле́нїи возлю́бленныхъ твои́хъ, глаго́люще: нижѐ бг҃ъ и҆́хъ и҆зба́ви и҆̀хъ:	нехай не славословлять марновіри суєтних ідолів за загибель улюблених Твоїх, говорячи: не визволив їх Бог їхній.
10	10
ты́ же всѧ́кꙋ си́лꙋ и҆ крѣ́пость и҆мѣ́ѧй всю̀, превѣ́чный, нн҃ѣ при́зри,	Ти ж, Вічний, що маєш усю силу і всяку владу, споглянь нині:
11	11
поми́лꙋй на́съ, ѡ҆би́дою беззако́нныхъ безслове́сною живота̀ лиша́емыхъ ѡ҆́бразомъ преда́телей,	помилуй нас, через безумне насильство беззаконних, яких позбавляють життя подібно до зловмисників.
12	12
да оу҆дивѧ́тсѧ нн҃ѣ ꙗ҆зы́цы непобѣди́мѣй крѣ́пости твое́й, пречⷭ҇тне, и҆мѣ́ѧй си́лꙋ ѡ҆ спⷭ҇нїи ро́да і҆а́кѡвлѧ:	Нехай устрашаться тепер язичники непереможної могутности Твоєї, Преславний, що володієш силою спасти рід Якова.
13	13
мо́литъ тѧ̀ всѐ мно́жество младе́нцєвъ и҆ роди́телє и҆́хъ со слеза́ми: да пока́жетсѧ всѣ̑мъ ꙗ҆зы́кѡмъ, ꙗ҆́кѡ съ на́ми є҆сѝ, гдⷭ҇и, и҆ не ѿврати́лъ є҆сѝ лица̀ твоегѡ̀ ѿ на́съ:	Благає Тебе вся безліч немовлят і батьки їхні зі сльозами: нехай буде явно всім язичникам, що з нами Ти, Господи, і не відвернув лиця Твого від нас;
14	14
но ꙗ҆́коже ре́клъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ нижѐ въ землѝ врагѡ́въ свои́хъ сꙋ́щихъ презрѣ́лъ є҆сѝ и҆̀хъ, си́це совершѝ, гдⷭ҇и.	вчини так, як сказав Ти, Господи, що й у землі ворогів їхніх Ти не знехтуєш їх».
15	15
Є҆леаза́рꙋ же конча́ющꙋ оу҆жѐ моли́твꙋ сїю̀, ца́рь со ѕвѣрьмѝ и҆ все́ю си́лы го́рдостїю прибли́жисѧ ко і҆пподро́мꙋ.	Тільки-но Єлеазар закінчив молитву, як цар зі звірами і з усім страшним військом прийшов на арену.
16	16
Оу҆ви́дѣвше же і҆ꙋде́є, вельмѝ возопи́ша на нб҃о, ꙗ҆́кѡ и҆ прилежа̑щаѧ оу҆дѡ́лїѧ кꙋ́пнѡ съ ни́ми вопїю̑щаѧ неꙋдержи́мь пла́чь сотвори́ша всемꙋ̀ во́инствꙋ.	Коли побачили його юдеї, здійняли гучне волання до неба, так що і прилеглі долини сповнилися луною, і збудили нестримне співстраждання в усьому війську.
17	17
Тогда̀ великосла́вный вседержи́тель и҆ и҆́стинный бг҃ъ, ꙗ҆ви́въ ст҃о́е своѐ лицѐ, ѿве́рзе двє́ри нбⷭ҇ныѧ, и҆з̾ ни́хже снидо́ста два̀ сла̑вна, стра̑шна ви́домъ а҆́гг҃ла ꙗ҆вле́ннѣ всѣ̑мъ кромѣ̀ і҆ꙋде́ѡвъ,	Тоді великославний Вседержитель і істинний Бог, явивши святе лице Своє, відкрив небесні врата, з яких зійшли два славних і страшних ангели, видимі усім, крім юдеїв.
18	18
и҆ сопротивоста́ста, и҆ си́лꙋ сꙋпоста̑тъ и҆спо́лниста смѧте́нїѧ и҆ оу҆́жаса, и҆ неподви́жными пꙋ̑ты свѧза́ста: та́кожде и҆ тѣ́ло ца́рское тре́петно бы́сть, и҆ забве́нїе де́рзость є҆гѡ̀ тѧ́жкꙋю ѡ҆б̾ѧ̀.	Вони стали навпроти війська, і сповнили ворогів сум’яттям і страхом і зв’язали непорушними путами; також і тіло царя охопив трепет, і роздратовану зухвалість його охопило забуття.
19	19
И҆ ѡ҆брати́шасѧ ѕвѣ́рїе на послѣ́дꙋющыѧ воѡрꙋжє́нныѧ си̑лы, и҆ попира́хꙋ и҆̀хъ и҆ погꙋблѧ́хꙋ.	Тоді слони обернулися на озброєні війська, що супроводжували їх, топтали їх і погубляли.
20	20
И҆ ѡ҆брати́сѧ гнѣ́въ ца́рскїй во оу҆миле́нїе и҆ сле́зы ѡ҆ пред̾ꙋгото́ванныхъ ѿ негѡ̀ мꙋче́нїихъ.	Гнів царя перетворився на жалість і сльози про те, що перед тим він намагався виконати.
21	21
Оу҆слы́шавъ бо во́пль и҆ ви́дѣвъ преклоне́нныхъ всѣ́хъ въ погꙋбле́нїе, прослези́всѧ со гнѣ́вомъ дрꙋгѡ́мъ преща́ше, глаго́лѧ:	Бо, коли почув він крик юдеїв і побачив їх усіх, що схилилися на загибель, то, заплакавши, з гнівом погрожував друзям своїм і говорив:
22	22
вы ѕлѣ̀ ца́рство оу҆правлѧ́ете и҆ мꙋчи́телей превосхо́дите лю́тостїю, и҆ менѐ сама́го ва́шего благодѣ́телѧ тщите́сѧ ѿ вла́сти оу҆жѐ и҆ дꙋ́ха низложи́ти, та́йнѡ оу҆хищрѧ́юще неполє́знаѧ ца́рствꙋ:	ви зловживаєте владою, і перевершили за жорстокістю тиранів, і мене самого, вашого благодійника, намагаєтеся позбавити влади і життя, замишляючи таємно некорисне для царства.
23	23
кто̀ держа́вшихъ на́шѧ въ вѣ́рности страны̀ твєрды́ни, ѿ до́мꙋ ѿлꙋчи́въ, коего́ждо безслове́снѣ собра̀ сѣ́мѡ;	Тих, які так вірно охороняли укріплення нашої країни, хто безумно зібрав сюди, виселивши кожного з дому?
24	24
кто̀ си́хъ, и҆̀же и҆з̾ нача́ла благопрїѧ́тствомъ къ на́мъ по всемꙋ̀ превосхо́дѧтъ всѣ́хъ ꙗ҆зы́кѡвъ и҆ ѕлѣ́йшыѧ мно́жицею ѿ человѣ̑къ под̾ѧ́ша бѣды̑, си́це беззако́нными ѡ҆бложѝ оу҆́зами;	Тих, які здавна перевершували всі народи відданістю нам у всьому і часто терпіли найтяжчі гноблення від людей, хто піддав настільки незаслуженій ганьбі?
25	25
рѣши́те, разрѣши́те непра́вєдныѧ оу҆́зы и҆ во своѧ̑ и҆̀хъ съ ми́ромъ посли́те, ѡ҆ преждесодѣ́ланныхъ примири́вшесѧ: разрѣши́те сы́ны вседержи́телѧ нбⷭ҇нагѡ бг҃а жива́гѡ, и҆́же ѿ на́шихъ прароди́телей да́же донн҃ѣ непреткнове́нно во сла́вѣ благостоѧ́нїе подае́тъ ве́щемъ на́шымъ.	Розв’яжіть, розв’яжіть неправедні пута, відпустіть їх з миром у свої доми, випросивши прощення у тім, що раніше зроблено; звільніть синів небесного Вседержителя, живого Бога, Який від часів наших предків донині подавав безперервне благоденство і славу нашому царству.
26	26
Ре́кшꙋ же оу҆́бѡ є҆мꙋ̀ сїѧ̑, і҆ꙋде́є вско́рѣ разрѣше́ни бы́вше благословлѧ́хꙋ, оу҆жѐ и҆збѣжа́вше сме́рти, ст҃а́го сп҃си́телѧ бг҃а своего̀.	Ось що сказав цар. У ту ж хвилину звільнені юдеї, врятувавшись від смерти, прославляли свого святого Спасителя Бога.
27	27
Посе́мъ ца́рь во гра́дъ возврати́всѧ и҆ призва́въ над̾ росхѡ́ды старѣ́йшаго, повелѣ̀ даѧ́ти вїно̀ и҆ прѡ́чаѧ къ пирова́нїю потрє́бнаѧ і҆ꙋде́ѡмъ на дні́й се́дмь, сꙋди́въ и҆̀мъ та́можде во всѧ́цѣмъ весе́лїи де́нь спасе́нїѧ провожда́ти, въ не́мже мѣ́стѣ мнѣ́ша поги́бель прїѧ́ти.	Після того цар, повернувшись у місто і покликавши завідувача витратами, наказав упродовж семи днів давати юдеям вино та інше потрібне для бенкету, вирішивши, щоб вони на тому ж місці, на якому очікували своєї загибелі, у повних веселощах святкували своє спасіння.
28	28
Тогда̀ сі́и, и҆̀же пре́жде въ поноше́нїи и҆ бли́з̾ а҆́да бы́ша, па́че же въ него̀ соше́дшїи, вмѣ́стѡ го́рькїѧ и҆ плаче́вныѧ сме́рти, пи́ршество спасе́нїѧ соста́вивше, мѣ́сто оу҆гото́ванное и҆̀мъ ко паде́нїю и҆ гро́бꙋ, на возлєжа́нїѧ раздѣли́ша, и҆спо́лнени ра́дости.	Тоді вони, які були перед тим у нарузі і знаходилися біля пекла або краще сходили у пекло, замість гіркої і жалюгідної смерти влаштували бенкет спасіння і сповнені радости розділили для возлежання місце, приготоване їм на погибель і могилу.
29	29
И҆ ѡ҆ста́вивше рыда́нїѧ всеплаче́внꙋю пѣ́снь, воспрїѧ́ша пѣ́снь ѻ҆те́ческꙋю, хва́лѧще сп҃си́телѧ и҆ чꙋдодѣ́телѧ бг҃а: и҆ всѧ́кїй пла́чь и҆ стена́нїе ѿри́нꙋвше, ли́ки соста́виша во зна́менїе весе́лїѧ ми́рнагѡ.	Облишивши найжаліснішу пісню плачу, вони почали пісню батьків, прославляючи Спасителя Ізраїлевого і Чудотворця Бога, і відкинувши все засмучення і ридання, склали хори на знамення мирних веселощів.
30	30
Та́кожде и҆ ца́рь ѡ҆ си́хъ соста́вивъ пирова́нїе ве́лїе, безпреста́ннѡ на нб҃о и҆сповѣ́дашесѧ великолѣ́пнѣ ѡ҆ пресла́внѣмъ бы́вшемъ себѣ̀ спасе́нїи.	Також і цар, скликавши з цієї нагоди багатолюдний бенкет, виявляв свою вдячність небу за славне, урочисто дароване їм спасіння.
31	31
Полага́вшїи же і҆ꙋде́євъ пре́жде въ поги́бель и҆ въ снѣ́дь пти́цамъ и҆ съ ра́достїю ѡ҆писа́вшїи, срамото́ю ѡ҆б̾ѧ́ти бы́вше стенѧ́хꙋ, ѻ҆гнедыха́телнѣй и҆́хъ де́рзости безче́стнѡ оу҆га́сшей.	Ті ж, що прирікали їх на загибель і на їжу хижим птахам і з радістю робили їм перепис, тепер, охоплені соромом, застогнали, і зухвалість, що дихала вогнем, згасла з ганьбою.
32	32
І҆ꙋде́є же, ꙗ҆́коже предреко́хомъ, соста́вивше предрѣче́нный ли́къ, со оу҆чрежде́нїемъ во и҆сповѣ́данїихъ весе́лыхъ и҆ ѱалмѣ́хъ провожда́хꙋ,	А юдеї, як сказали ми, склавши згаданий хор, відправляли свято з радісними славослів’ями і псалмоспівами.
33	33
и҆ ѻ҆́бщїй ѡ҆предѣли́вше ѡ҆ си́хъ оу҆ста́въ, во всѧ́цѣмъ преселе́нїи свое́мъ въ ро́ды, є҆́же бы предречє́нныѧ дни̑ пра́здновати въ весе́лїи, не питїѧ̀ ра́ди и҆ ꙗ҆де́нїѧ, но сп҃се́нїѧ ра́ди бы́вшагѡ и҆̀мъ ѿ бг҃а.	Вони зробили навіть громадську постанову, щоб у всякому поселенні їхньому в роди і роди радісно святкувати зазначені дні, не для пиття і пересичення, але в пам’ять спасіння, що було їм від Бога.
34	34
Прїидо́ша же ко царю̀ просѧ́ще ѿпꙋще́нїѧ во своѧ̑ си.	Потім вони стали перед царем і просили відпустити їх у доми.
35	35
Ѡ҆пи́сани же бы́ша ѿ два́десѧть пѧ́тагѡ днѐ мцⷭ҇а пахѡ́на да́же до четве́ртагѡ днѐ мцⷭ҇а є҆пїфа̀, во дне́хъ четы́редесѧтихъ: соста́виша же и҆̀мъ поги́бель ѿ пѧ́тагѡ днѐ мцⷭ҇а є҆пїфа̀ да́же до седма́гѡ, въ трїе́хъ дне́хъ: въ ни́хже и҆ пресла́внѡ ꙗ҆ви́въ млⷭ҇ть свою̀ всеси́льный, и҆зба́ви и҆̀хъ безвре́дныхъ кꙋ́пнѡ.	Перепис їх проходив з двадцять п’ятого дня місяця Пахона до четвертого дня місяця Епифа, протягом сорока днів; знищення їх призначалося від п’ятого дня місяця Епифа до сьомого, протягом трьох днів, у які славним чином явив Свою милість Владика всіх і спас їх усіх неушкоджено і цілком.
36	36
Пи́ршествоваша же всѣ́ми ѿ царѧ̀ снабдѣва́еми да́же до четвертагѡна́десѧть днѐ, въ ѻ҆́ньже и҆ проше́нїе сотвори́ша ѡ҆ ѿпꙋще́нїи свое́мъ.	Святкували вони, забезпечені усім від царя, до чотирнадцятого дня, в який вони і представили прохання про відпущення їх.
37	37
Похвали́въ же и҆̀хъ ца́рь, написа̀ и҆̀мъ нижепи́санное посла́нїе ко страти́гѡмъ сꙋ́щымъ по градѡ́мъ, великодꙋ́шнѣ оу҆се́рдїе и҆мꙋ́щее.	Цар, призволивши їм, великодушно написав на їхню користь, за своїм підписом, таке послання до міських начальників:
Глава́ з҃	Глава 7

1	1
Ца́рь птоломе́й фїлопа́тѡръ, сꙋ́щымъ во є҆гѵ́птѣ страти́гѡмъ и҆ всѣ̑мъ вчинє́ннымъ над̾ дѣла́ми, ра́доватисѧ и҆ здра́вствовати: здра́вствꙋемъ же и҆ мы̀ и҆ ча̑да на̑ша, оу҆правлѧ́ющꙋ на́мъ вели́комꙋ бг҃ꙋ ве́щы, ꙗ҆́коже жела́емъ:	«Цар Птоломей Филопатор начальникам єгипетським і всім поставленим на посади — радуватися і бути здоровими. Здорові і ми і діти наші, бо великий Бог благодіє нам у справах за нашим бажанням.
2	2
нѣ́цыи дрꙋ́зи на́ши ѕлонра́вїемъ свои́мъ ча́стѣе на́мъ прилѣжа́ще, поꙋсти́ша на́съ на сїѐ, є҆́же бы во ца́рствїи на́шемъ собра́ти всѣ́хъ і҆ꙋде́ѡвъ во є҆ди́но мѣ́сто а҆́ки ѿстꙋ́пникѡвъ и҆ оу҆мꙋ́чити стра́нными мꙋ́ками,	Деякі з друзів наших за зловмисництвом своїм часто представляли нам і переконували нас зібрати всіх юдеїв, які знаходяться у царстві, і замучити надзвичайними стратами, як зрадників,
3	3
сказꙋ́юще, ꙗ҆́кѡ никогда́же во благостоѧ́нїи ца́рства на́шегѡ ве́щы бꙋ́дꙋтъ, вражды̀ ра́ди, ю҆́же и҆́мꙋтъ сі́и ко всѣ̑мъ ꙗ҆зы́кѡмъ, доне́лѣже не соверши́тсѧ сїѐ:	додаючи, що доки не буде цього зроблено, справи нашого царства ніколи не будуть благовпорядковані через ненависть, яку вони мають до всіх народів.
4	4
и҆̀же и҆ свѧ́заныхъ и҆̀хъ приведо́ша къ на́мъ со ѡ҆ѕлобле́нїемъ ꙗ҆́кѡ плѣ́нникѡвъ, па́че же ꙗ҆́кѡ преда́телей, без̾ всѧ́кагѡ разсꙋжде́нїѧ и҆ и҆спыта́нїѧ хотѣ́ша и҆̀хъ погꙋби́ти, свирѣ́пѣйшею лю́тостїю па́че зако́на скѵ́ѳска воѡрꙋже́ни:	Вони-то привели їх у кайданах насильно, як невільників, або краще, як наклепників, і без усякого розгляду і дослідження намагалися погубити їх, винаходячи жорстокості, лютіші навіть за скіфські звичаї.
5	5
мы́ же ѡ҆ си́хъ жесточа́е запрети́вше по смиренномꙋ́дрїю, є҆́же и҆́мамы ко всѣ̑мъ человѣ́кѡмъ, є҆два̀ живо́тъ и҆̀мъ дарова́вше, и҆ нбⷭ҇наго бг҃а позна́вше крѣ́пкѡ застꙋпа́ющаго і҆ꙋде́євъ и҆ ꙗ҆́кѡ ѻ҆ц҃а̀ за сы́ны вы́нꙋ спобо́рствꙋюща, ксемꙋ́ же и҆ любо́вь, ю҆́же и҆́мꙋтъ къ на́мъ и҆звѣ́стнꙋ, и҆ ко прароди́телємъ на́шымъ благопрїѧ́тство разсꙋди́вше, пра́веднѡ ѿпꙋсти́хомъ, по всѧ́комꙋ коеѧ́ либо вины̀ ѡ҆́бразꙋ:	Ми суворо заборонили це і з благовоління, яке маємо до всіх людей, негайно дарували їм життя; а коли довідалися, що небесний Бог є вірний покров юдеїв і завжди захищає їх, як батько синів, ще ж взявши до уваги відому їхню доброзичливість до нас і до предків наших, ми справедливо звільнили їх від усякого звинувачення у чому б то не було,
6	6
и҆ повелѣ́хомъ комꙋ́ждо всѣ̑мъ во своѧ̑ и҆̀мъ возврати́тисѧ, дабы̀ на всѧ́цѣмъ мѣ́стѣ никто̀ и҆́хъ ѿню́дъ ѡ҆ѕлоблѧ́лъ, нижѐ оу҆карѧ́лъ ѡ҆ содѣ́ѧнныхъ и҆̀мъ без̾ вины̀:	і наказали всім і кожному повернутися у свої доми, так щоб ніде ніхто ні в чому не ображав їх і не докоряв у тім, що відбулося без їхньої провини.
7	7
вѣ́домо бо да бꙋ́детъ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще что̀ ѕлоꙋхи́тримъ на ни́хъ лꙋка́вое, и҆лѝ въ че́мъ ѡ҆скорби́мъ и҆̀хъ весьма̀, то̀ не человѣ́ка, но всѣ́хъ си́лъ влⷣкꙋ и҆ бг҃а вы́шнѧго проти́вѧщасѧ на́мъ во ѿмще́нїе веще́й по всемꙋ̀ неизбѣ́жнѣ всегда̀ и҆мѣ́ти бꙋ́демъ. Здра́вствꙋйте.	Знайте, що коли ми почнемо проти них що-небудь лихе або взагалі образимо їх, то будемо мати проти себе не людину, але володаря над усякою владою всевишнього Бога месником за діла наші в усьому і завжди неминуче. Будьте здорові».
8	8
Прїи́мше же (і҆ꙋде́є ѿ царѧ̀) посла́нїе сїѐ, не потща́шасѧ вско́рѣ ѿитѝ, но моли́ша царѧ̀, дабы̀ сꙋ́щїи ѿ ро́да і҆ꙋде́йска, ѿ ст҃а́гѡ бг҃а и҆ ѿ зако́на бж҃їѧ самово́льнѣ ѿстꙋпи́вшїи полꙋчи́ли и҆́ми до́лжное мꙋче́нїе,	Одержавши це послання, юдеї не поспішали негайно вирушити, але просили царя, щоб ті з роду юдейського, які самовільно залишили святого Бога і закон Божий, одержали через них належне покарання,
9	9
приглаго́лавше, ꙗ҆́кѡ чре́ва ра́ди своегѡ̀ бжⷭ҇твєннаѧ повєлѣ́нїѧ престꙋпи́вшїи нижѐ ца̑рскимъ повелѣ́нїємъ благопослꙋ́шни бꙋ́дꙋтъ.	додаючи, що ті, які переступили заради черева постанови Божественні, ніколи не будуть мати доброї прихильности і до правління царя.
10	10
Ѻ҆́нъ же пои́стиннѣ сїѧ̑ глаго́ла та́кѡ бы́ти, и҆ похвали́въ дадѐ и҆̀мъ вла́сть над̾ всѣ́ми, є҆́же бы престꙋ́пникѡвъ зако́на бж҃їѧ во всѣ́хъ мѣ́стѣхъ ца́рствїѧ є҆гѡ̀ со дерзнове́нїемъ, без̾ всѧ́кїѧ ца́рскїѧ вла́сти и҆лѝ разсмотре́нїѧ, оу҆бива́ти и҆ и҆скоренѧ́ти.	Цар визнав, що вони говорять правду, схвалив їх, і дав їм повноваження на все, щоб вони тих, що переступили закон Божий, знищили в усякому місці царства його безперешкодно, без особливого дозволу або нагляду царя.
11	11
Тогда̀ (і҆ꙋде́є) возблагодари́вше (царѧ̀) ꙗ҆́коже подоба́ше, і҆ере́є же и҆́хъ и҆ всѐ мно́жество вкꙋ́пѣ возгласи́вше а҆ллилꙋ́їа, съ ра́достїю ѿидо́ша.	Тоді, подякувавши йому, як належало, священики і вся безліч народу заспівали «алилуя» і з радістю вирушили.
12	12
Тогда̀ приклю́чшагосѧ на пꙋтѝ престꙋ́пника, и҆́же бѧ́ше ѿ ро́да и҆́хъ, мꙋ́чахꙋ и҆ во ѡ҆́бразъ и҆ны̑мъ оу҆бива́хꙋ.	Усякого одноплемінника з тих, що осквернилися, якого зустрічали на шляху, вони карали й убивали у приклад іншим.
13	13
И҆ въ де́нь то́й оу҆би́ша бо́лѣе трїе́хъ сѡ́тъ мꙋже́й, оу҆бива́юще же скве́рныхъ съ ра́достїю веселѧ́хꙋсѧ.	У цей день вони умертвили понад триста мужів, і торжествували з веселощами, умертвляючи нечистих.
14	14
Са́ми же и҆̀же да́же до сме́рти со гдⷭ҇емъ бг҃омъ пребы́ша, полꙋчи́вше соверше́нное сп҃се́нїе, оу҆вѣнча́вше себѐ разли́чными благово́ннѣйшими цвѣта́ми, ѿидо́ша ѿ гра́да со весе́лїемъ и҆ восклица́нїемъ, во хвале́нїихъ и҆ всеблагогла́сныхъ пѣ́нїихъ благодарѧ́ще бг҃ꙋ ѻ҆тцє́въ и҆́хъ вѣ́чномꙋ, сп҃сꙋ і҆и҃левꙋ.	Самі ж, бувши з Богом до смерти й одержавши повну радість спасіння, піднялися з міста, увінчані всякими запашними квітами, з веселощами і вигуками, хвалами і благозвучними піснями, дякуючи Богу батьків, вічному Спасителю Ізраїля.
15	15
Прише́дше же во птолемаі́дꙋ, нарица́емꙋю за сво́йство мѣ́ста родофо́ръ, и҆дѣ́же ѡ҆жида́хꙋ и҆̀хъ корабли̑ мно́зи, по ѻ҆́бщемꙋ и҆́хъ совѣ́тꙋ дні́й се́дмь,	Прийшовши до Птолемаїди, названої за властивістю місця Родофором [трояндоносною], в якій за загальною їхньою домовленістю очікували їх кораблі сім днів,
16	16
та́мѡ сотвори́ша пи́ръ сп҃сенїѧ: ца́рь бо дарова̀ благодꙋ́шнѡ коемꙋ́ждо и҆́хъ всѧ̑ потрє́бнаѧ на пꙋ́ть да́же до жили́ща и҆́хъ.	вони влаштували там бенкет спасіння, бо цар щедро забезпечив їх усім, що потрібно було кожному до прибуття у свій дім.
17	17
Дости́гше же ми́рнѡ въ подоба́ющихъ и҆сповѣ́данїихъ, та́кожде и҆ та́мѡ оу҆ста́виша сїѧ̑ дни̑ пра́здновати со весе́лїемъ во вре́мѧ прише́лствїѧ и҆́хъ.	Оскільки вони добулися сюди у мирі, із пристойними подяками, то і тут також установили весело святкувати ці дні під час перебування свого.
18	18
И҆̀хже и҆ ѡ҆свѧти́вше на столпѣ̀ при мѣ́стѣ пи́ршества ѡ҆бѣ́томъ оу҆тверди́вше, ѿидо́ша невре́дни, свобо́дни, прера́достни, земле́ю и҆ мо́ремъ и҆ рѣко́ю, ѡ҆хранѧ́еми ца́рскимъ повелѣ́нїемъ, кі́йждо во своѧ̑ си, и҆ ѡ҆держа́вше вла́сть над̾ враги̑ бо́лшꙋю не́же пре́жде, со сла́вою и҆ стра́хомъ, весьма̀ ни ѿ когѡ̀ лиша́еми и҆мѣ́нїѧ.	Освятивши ці дні й затвердивши свою обітницю поставленням стовпа на місці бенкету, вони вирушили далі суходолом і морем і рікою, кожен у своє житло, неушкоджені, вільні, у повній радості, маючи охороною царське повеління. Тоді-то придбали вони більшу, ніж раніше, силу і славу і зробилися страшними для ворогів, ні від кого ніскільки не пригноблювані у своєму володінні,
19	19
И҆ всѧ̑ своѧ̑ всѝ воспрїѧ́ша ѿ ѡ҆писа́нїѧ, ꙗ҆́кѡ и҆мꙋ́щїи что̀ со стра́хомъ ве́лїимъ ѿдаѧ́хꙋ и҆̀мъ, вели̑чїѧ превели́комꙋ бг҃ꙋ сотво́ршꙋ соверше́ннѡ во спⷭ҇нїе и҆хъ.	й усі одержали своє за описом, так що, хто мав що-небудь у себе, з величезним страхом віддавали їм, бо найбільші благодіяння явив їм найвеличніший Бог на спасіння їх.
20	20
Блгⷭ҇венъ и҆зба́витель і҆и҃левъ во вѣ̑чнаѧ времена̀. А҆ми́нь.	Благословенний Спаситель Ізраїля на вічні часи! Амінь.

← Маккаве́йскаѧ 2-ѧ*

І҆́ѡва →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт