Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Бытїѐ

Порівняти:

⇄

Бытїѐ	Буття

Глава́ а҃	Глава 1

1	1
Въ нача́лѣ сотворѝ бг҃ъ не́бо и҆ зе́млю.	На початку створив Бог небо і землю.
2	2
Землѧ́ же бѣ̀ неви́дима и҆ неꙋстро́ена, и҆ тма̀ верхꙋ̀ бе́здны, и҆ дх҃ъ бж҃їй ноша́шесѧ верхꙋ̀ воды̀.	Земля ж була безвидна і порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий носився над водою.
3	3
И҆ речѐ бг҃ъ: да бꙋ́детъ свѣ́тъ. И҆ бы́сть свѣ́тъ.	І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло.
4	4
И҆ ви́дѣ бг҃ъ свѣ́тъ, ꙗ҆́кѡ добро̀, и҆ разлꙋчѝ бг҃ъ междꙋ̀ свѣ́томъ и҆ междꙋ̀ тмо́ю.	І побачив Бог світло, що воно добре, і відокремив Бог світло від темряви.
5	5
И҆ наречѐ бг҃ъ свѣ́тъ де́нь, а҆ тмꙋ̀ наречѐ но́щь. И҆ бы́сть ве́черъ, и҆ бы́сть оу҆́тро, де́нь є҆ди́нъ.	І назвав Бог світло днем, темряву ніччю. І був вечір, і був ранок: день перший.
6	6
И҆ речѐ бг҃ъ: да бꙋ́детъ тве́рдь посредѣ̀ воды̀, и҆ да бꙋ́детъ разлꙋча́ющи посредѣ̀ воды̀ и҆ воды̀. И҆ бы́сть та́кѡ.	І сказав Бог: нехай буде твердь посеред води, і нехай відділяє вона воду від води. [І стало так.]
7	7
И҆ сотворѝ бг҃ъ тве́рдь, и҆ разлꙋчѝ бг҃ъ междꙋ̀ водо́ю, ꙗ҆́же бѣ̀ под̾ тве́рдїю, и҆ междꙋ̀ водо́ю, ꙗ҆́же бѣ̀ над̾ тве́рдїю.	І створив Бог твердь, і відокремив воду, що під твердю, від води, що над твердю. І стало так.
8	8
И҆ наречѐ бг҃ъ тве́рдь не́бо. И҆ ви́дѣ бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ добро̀. И҆ бы́сть ве́черъ, и҆ бы́сть оу҆́тро, де́нь вторы́й.	І назвав Бог твердь небом. [І побачив Бог, що це добре.] І був вечір, і був ранок: день другий.
9	9
И҆ речѐ бг҃ъ: да собере́тсѧ вода̀, ꙗ҆́же под̾ небесе́мъ, въ собра́нїе є҆ди́но, и҆ да ꙗ҆ви́тсѧ сꙋ́ша. И҆ бы́сть та́кѡ. И҆ собра́сѧ вода̀, ꙗ҆́же под̾ небесе́мъ, въ собра̑нїѧ своѧ̑, и҆ ꙗ҆ви́сѧ сꙋ́ша.	І сказав Бог: нехай збереться вода, що під небом, в одне місце, і нехай з’явиться суша. І стало так. [І зібралася вода під небом у свої місця, і з’явилася суша.]
10	10
И҆ наречѐ бг҃ъ сꙋ́шꙋ зе́млю, и҆ собра̑нїѧ во́дъ наречѐ морѧ̀. И҆ ви́дѣ бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ добро̀.	І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод назвав морями. І побачив Бог, що це добре.
11	11
И҆ речѐ бг҃ъ: да прорасти́тъ землѧ̀ бы́лїе травно́е, сѣ́ющее сѣ́мѧ по ро́дꙋ и҆ по подо́бїю, и҆ дре́во плодови́тое творѧ́щее пло́дъ, є҆мꙋ́же сѣ́мѧ є҆гѡ̀ въ не́мъ, по ро́дꙋ на землѝ. И҆ бы́сть та́кѡ.	І сказав Бог: нехай вирощує земля зелень, траву, що сіє насіння за [родом і за подобою своєю, і] дерево плідне, що приносить за родом своїм плід, у якому насіння його на землі. І стало так.
12	12
И҆ и҆знесѐ землѧ̀ бы́лїе травно́е, сѣ́ющее сѣ́мѧ по ро́дꙋ и҆ по подо́бїю, и҆ дре́во плодови́тое творѧ́щее пло́дъ, є҆мꙋ́же сѣ́мѧ є҆гѡ̀ въ не́мъ, по ро́дꙋ на землѝ. И҆ ви́дѣ бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ добро̀.	І виростила земля зелень, траву, що сіє насіння за родом [і за подобою] її, і дерево [плідне], що приносить плід, у якому насіння його за родом його [на землі]. І побачив Бог, що це добре.
13	13
И҆ бы́сть ве́черъ, и҆ бы́сть оу҆́тро, де́нь тре́тїй.	І був вечір, і був ранок: день третій.
14	14
И҆ речѐ бг҃ъ: да бꙋ́дꙋтъ свѣти̑ла на тве́рди небе́снѣй, ѡ҆свѣща́ти зе́млю и҆ разлꙋча́ти междꙋ̀ дне́мъ и҆ междꙋ̀ но́щїю: и҆ да бꙋ́дꙋтъ въ зна́мєнїѧ и҆ во времена̀, и҆ во дни̑ и҆ въ лѣ̑та,	І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній [для освітлення землі і] для відокремлення дня від ночі, і для знамень, і часу, і днів, і років;
15	15
и҆ да бꙋ́дꙋтъ въ просвѣще́нїе на тве́рди небе́снѣй, ꙗ҆́кѡ свѣти́ти по землѝ. И҆ бы́сть та́кѡ.	і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І стало так.
16	16
И҆ сотворѝ бг҃ъ два̀ свѣти̑ла вели̑каѧ: свѣти́ло вели́кое въ нача̑ла днѐ, и҆ свѣти́ло ме́ншее въ нача̑ла но́щи, и҆ ѕвѣ́зды:	І створив Бог два світила великі: світило більше — для управління днем, і світило менше — для управління ніччю, і зорі;
17	17
и҆ положѝ ѧ҆̀ бг҃ъ на тве́рди небе́снѣй, ꙗ҆́кѡ свѣти́ти на зе́млю,	і поставив їх Бог на тверді небесній, щоб світити на землю,
18	18
и҆ владѣ́ти дне́мъ и҆ но́щїю, и҆ разлꙋча́ти междꙋ̀ свѣ́томъ и҆ междꙋ̀ тмо́ю. И҆ ви́дѣ бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ добро̀.	і управляти днем і ніччю, і відокремлювати світло від темряви. І побачив Бог, що це добре.
19	19
И҆ бы́сть ве́черъ, и҆ бы́сть оу҆́тро, де́нь четве́ртый.	І був вечір, і був ранок: день четвертий.
20	20
И҆ речѐ бг҃ъ: да и҆зведꙋ́тъ во́ды га́ды дꙋ́шъ живы́хъ, и҆ пти̑цы лета́ющыѧ по землѝ, по тве́рди небе́снѣй. И҆ бы́сть та́кѡ.	І сказав Бог: нехай породить вода плазунів, душу живу; і птахи нехай полетять над землею, під твердю небесною. [І стало так.]
21	21
И҆ сотворѝ бг҃ъ ки́ты вели̑кїѧ, и҆ всѧ́кꙋ дꙋ́шꙋ живо́тныхъ гадѡ́въ, ꙗ҆̀же и҆зведо́ша во́ды по родѡ́мъ и҆́хъ, и҆ всѧ́кꙋ пти́цꙋ перна́тꙋ по ро́дꙋ. И҆ ви́дѣ бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ дѡбра̀.	І створив Бог риб великих і всяку душу тварин-плазунів, яких породила вода, за родом їх, і всякого птаха пернатого за родом його. І побачив Бог, що це добре.
22	22
И҆ блгⷭ҇вѝ ѧ҆̀ бг҃ъ, гл҃ѧ: расти́тесѧ и҆ мно́житесѧ, и҆ напо́лните во́ды, ꙗ҆̀же въ морѧ́хъ, и҆ пти̑цы да оу҆мно́жатсѧ на землѝ.	І благословив їх Бог, промовивши: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі.
23	23
И҆ бы́сть ве́черъ, и҆ бы́сть оу҆́тро, де́нь пѧ́тый.	І був вечір, і був ранок: день п’ятий.
24	24
И҆ речѐ бг҃ъ: да и҆зведе́тъ землѧ̀ дꙋ́шꙋ жи́вꙋ по ро́дꙋ, четверонѡ́гаѧ и҆ га́ды, и҆ ѕвѣ̑ри землѝ по ро́дꙋ. И҆ бы́сть та́кѡ.	І сказав Бог: нехай родить земля душу живу за родом її, тварин і плазунів, і звірів земних за родом їх. І стало так.
25	25
И҆ сотворѝ бг҃ъ ѕвѣ̑ри землѝ по ро́дꙋ, и҆ скоты̀ по ро́дꙋ и҆́хъ, и҆ всѧ̑ га́ды землѝ по ро́дꙋ и҆́хъ. И҆ ви́дѣ бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ дѡбра̀.	І створив Бог звірів земних за родом їх, і худобу за родом її, і всіх плазунів земних за родом їх. І побачив Бог, що це добре.
26	26
И҆ речѐ бг҃ъ: сотвори́мъ человѣ́ка по ѡ҆́бразꙋ на́шемꙋ и҆ по подо́бїю, и҆ да ѡ҆блада́етъ ры́бами морски́ми, и҆ пти́цами небе́сными, (и҆ ѕвѣрьмѝ) и҆ скота́ми, и҆ все́ю земле́ю, и҆ всѣ́ми га̑ды пресмыка́ющимисѧ по землѝ.	І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою, і нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, [і над звірами,] і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі.
27	27
И҆ сотворѝ бг҃ъ человѣ́ка, по ѡ҆́бразꙋ бж҃їю сотворѝ є҆го̀: мꙋ́жа и҆ женꙋ̀ сотворѝ и҆̀хъ.	І створив Бог Людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх.
28	28
И҆ блгⷭ҇вѝ и҆̀хъ бг҃ъ, гл҃ѧ: расти́тесѧ и҆ мно́житесѧ, и҆ напо́лните зе́млю, и҆ госпо́дствꙋйте є҆́ю, и҆ ѡ҆блада́йте ры́бами морски́ми, (и҆ ѕвѣрьмѝ) и҆ пти́цами небе́сными, и҆ всѣ́ми скота́ми, и҆ все́ю земле́ю, и҆ всѣ́ми га́дами пресмыка́ющимисѧ по землѝ.	І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею, і владарюйте над рибами морськими [і над звірами,] і над птахами небесними, [і над усякою худобою, і над усією землею,] і над усякою твариною, що плазує по землі.
29	29
И҆ речѐ бг҃ъ: сѐ, да́хъ ва́мъ всѧ́кꙋю травꙋ̀ сѣ́меннꙋю сѣ́ющꙋю сѣ́мѧ, є҆́же є҆́сть верхꙋ̀ землѝ всеѧ̀: и҆ всѧ́кое дре́во, є҆́же и҆́мать въ себѣ̀ пло́дъ сѣ́мене сѣ́меннагѡ, ва́мъ бꙋ́детъ въ снѣ́дь:	І сказав Бог: ось, Я дав вам усяку траву, що сіє насіння, яка є на всій землі, і всяке дерево, яке має плід, що сіє насіння; — вам це буде в їжу;
30	30
и҆ всѣ̑мъ ѕвѣрє́мъ зємны́мъ, и҆ всѣ̑мъ пти́цамъ небє́снымъ, и҆ всѧ́комꙋ га́дꙋ пресмыка́ющемꙋсѧ по землѝ, и҆́же и҆́мать въ себѣ̀ дꙋ́шꙋ живота̀, и҆ всѧ́кꙋ травꙋ̀ зеле́нꙋ въ снѣ́дь. И҆ бы́сть та́кѡ.	а всім звірам земним, і всім птахам небесним, і всякому [плазуну,] на землі, в якому душа жива, дав Я всю зелень трав’яну в їжу. І стало так.
31	31
И҆ ви́дѣ бг҃ъ всѧ̑, є҆ли̑ка сотворѝ: и҆ сѐ дѡбра̀ ѕѣлѡ̀. И҆ бы́сть ве́черъ, и҆ бы́сть оу҆́тро, де́нь шесты́й.	І побачив Бог усе, що Він створив, і ось, добре воно. І був вечір, і був ранок: день шостий.
Глава́ в҃	Глава 2

1	1
И҆ соверши́шасѧ не́бо и҆ землѧ̀, и҆ всѐ оу҆краше́нїе и҆́хъ.	Так були створені небо і земля і все воїнство їх.
2	2
И҆ совершѝ бг҃ъ въ де́нь шесты́й дѣла̀ своѧ̑, ꙗ҆̀же сотворѝ: и҆ почѝ въ де́нь седмы́й ѿ всѣ́хъ дѣ́лъ свои́хъ, ꙗ҆̀же сотворѝ.	І звершив Бог до сьомого дня діла Свої, які Він робив, і спочив у день сьомий від усіх діл Своїх, які чинив.
3	3
И҆ блгⷭ҇вѝ бг҃ъ де́нь седмы́й, и҆ ѡ҆ст҃ѝ є҆го̀: ꙗ҆́кѡ въ то́й почѝ ѿ всѣ́хъ дѣ́лъ свои́хъ, ꙗ҆̀же нача́тъ бг҃ъ твори́ти.	І благословив Бог сьомий день, і освятив його, бо спочив від усіх діл Своїх, які Бог чинив і створював.
4	4
Сїѧ̀ кни́га бытїѧ̀ небесѐ и҆ землѝ, є҆гда̀ бы́сть, въ ѻ҆́ньже де́нь сотворѝ гдⷭ҇ь бг҃ъ не́бо и҆ зе́млю,	Ось походження неба і землі, при створенні їх, у той час, коли Господь Бог створив землю і небо,
5	5
и҆ всѧ́кїй ѕла́къ се́лный, пре́жде да́же бы́ти на землѝ, и҆ всѧ́кꙋю травꙋ̀ се́лнꙋю, пре́жде да́же прозѧ́бнꙋти: не бо̀ ѡ҆дождѝ гдⷭ҇ь бг҃ъ на зе́млю, и҆ человѣ́къ не бѧ́ше дѣ́лати ю҆̀:	і всякий польовий чагарник, якого ще не було на землі, і всяку польову траву, що ще не росла, тому що Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини для обробки землі,
6	6
и҆сто́чникъ же и҆схожда́ше и҆з̾ землѝ и҆ напаѧ́ше всѐ лицѐ землѝ.	але пара піднімалася з землі й зрошувала усе лице землі.
7	7
И҆ созда̀ бг҃ъ человѣ́ка, пе́рсть (взе́мъ) ѿ землѝ, и҆ вдꙋ́нꙋ въ лицѐ є҆гѡ̀ дыха́нїе жи́зни: и҆ бы́сть человѣ́къ въ дꙋ́шꙋ жи́вꙋ.	І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою.
8	8
И҆ насадѝ гдⷭ҇ь бг҃ъ ра́й во є҆де́мѣ на восто́цѣхъ, и҆ введѐ та́мѡ человѣ́ка, є҆го́же созда̀.	І насадив Господь Бог рай у Едемі на сході, і примістив там людину, яку створив.
9	9
И҆ прозѧбѐ бг҃ъ є҆щѐ ѿ землѝ всѧ́кое дре́во кра́сное въ видѣ́нїе и҆ до́брое въ снѣ́дь: и҆ дре́во жи́зни посредѣ̀ раѧ̀, и҆ дре́во є҆́же вѣ́дѣти разꙋмѣ́телное до́брагѡ и҆ лꙋка́вагѡ.	І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, приємне на вигляд і добре для їжі, і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла.
10	10
Рѣка́ же и҆схо́дитъ и҆з̾ є҆де́ма напаѧ́ти ра́й: ѿтꙋ́дꙋ разлꙋча́етсѧ въ четы́ри нача̑ла.	З Едему витікала ріка для зрошення раю; і потім розділялася на чотири ріки.
11	11
И҆́мѧ є҆ди́нѣй фїсѡ́нъ: сїѧ̀ ѡ҆крꙋжа́ющаѧ всю̀ зе́млю є҆ѵїла́тскꙋю: та́мѡ оу҆́бѡ є҆́сть зла́то.	Ім’я однієї Фисон: вона обтікає всю землю Хавила, ту, де золото;
12	12
Зла́то же ѻ҆́ныѧ землѝ до́брое: и҆ та́мѡ є҆́сть а҆́нѳраѯъ и҆ ка́мень зеле́ный.	і золото тієї землі добре; там бдолах і камень онікс.
13	13
И҆ и҆́мѧ рѣцѣ̀ вторѣ́й геѡ́нъ: сїѧ̀ ѡ҆крꙋжа́ющаѧ всю̀ зе́млю є҆ѳїо́пскꙋю.	Ім’я другої ріки Гихон [Геон]: вона обтікає всю землю Куш.
14	14
И҆ рѣка̀ тре́тїѧ ті́гръ: сїѧ̀ проходѧ́щаѧ прѧ́мѡ а҆ссѷрі́ѡмъ. Рѣка́ же четве́ртаѧ є҆ѵфра́тъ.	Ім’я третьої ріки Хиддекель [Тигр]: вона протікає перед Ассирією. Четверта ріка Євфрат.
15	15
И҆ взѧ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ человѣ́ка, є҆го́же созда̀, и҆ введѐ є҆го̀ въ ра́й сла́дости, дѣ́лати є҆го̀ и҆ храни́ти.	І взяв Господь Бог людину, [яку створив,] і оселив її в саду Едемському, щоб обробляти його й оберігати його.
16	16
И҆ заповѣ́да гдⷭ҇ь бг҃ъ а҆да́мꙋ, гл҃ѧ: ѿ всѧ́кагѡ дре́ва, є҆́же въ раѝ, снѣ́дїю снѣ́си:	І заповів Господь Бог людині, сказавши: від усякого дерева в саду ти будеш їсти,
17	17
ѿ дре́ва же, є҆́же разꙋмѣ́ти до́брое и҆ лꙋка́вое, не снѣ́сте ѿ негѡ̀: а҆ въ ѻ҆́ньже а҆́ще де́нь снѣ́сте ѿ негѡ̀, сме́ртїю оу҆́мрете.	а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш.
18	18
И҆ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ: не добро̀ бы́ти человѣ́кꙋ є҆ди́номꙋ: сотвори́мъ є҆мꙋ̀ помо́щника по немꙋ̀.	І сказав Господь Бог: не добре бути чоловікові одному; створімо йому помічника, за його подобою.
19	19
И҆ созда̀ бг҃ъ є҆щѐ ѿ землѝ всѧ̑ ѕвѣ̑ри сє́лныѧ и҆ всѧ̑ пти̑цы небє́сныѧ, и҆ приведѐ ѧ҆̀ ко а҆да́мꙋ ви́дѣти, что̀ нарече́тъ ѧ҆̀: и҆ всѧ́ко є҆́же а҆́ще наречѐ а҆да́мъ дꙋ́шꙋ жи́вꙋ, сїѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀.	Господь Бог створив із землі всіх тварин польових і всіх птахів небесних, і привів [їх] до людини, щоб бачити, як вона назве їх, і щоб, як назве людина всяку душу живу, так і було ім’я їй.
20	20
И҆ наречѐ а҆да́мъ и҆мена̀ всѣ̑мъ скотѡ́мъ, и҆ всѣ̑мъ пти́цамъ небє́снымъ, и҆ всѣ̑мъ ѕвѣрє́мъ зємны́мъ. А҆да́мꙋ же не ѡ҆брѣ́тесѧ помо́щникъ подо́бный є҆мꙋ̀.	І нарекла людина імена всій худобі і птахам небесним і всім звірам польовим; але для чоловіка не знайшлося помічника, подібного до нього.
21	21
И҆ наложѝ бг҃ъ и҆зстꙋпле́нїе на а҆да́ма, и҆ оу҆́спе: и҆ взѧ̀ є҆ди́но ѿ ре́бръ є҆гѡ̀, и҆ и҆спо́лни пло́тїю вмѣ́стѡ є҆гѡ̀.	І навів Господь Бог на чоловіка міцний сон; і, коли він заснув, узяв одне з ребер його, і закрив те місце плоттю.
22	22
И҆ созда̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ ребро̀, є҆́же взѧ̀ ѿ а҆да́ма, въ женꙋ̀, и҆ приведѐ ю҆̀ ко а҆да́мꙋ.	І створив Господь Бог з ребра, яке взяв у чоловіка, жінку, і привів її до чоловіка.
23	23
И҆ речѐ а҆да́мъ: сѐ, нн҃ѣ ко́сть ѿ косте́й мои́хъ и҆ пло́ть ѿ пло́ти моеѧ̀: сїѧ̀ нарече́тсѧ жена̀, ꙗ҆́кѡ ѿ мꙋ́жа своегѡ̀ взѧта̀ бы́сть сїѧ̀.	І сказав чоловік: ось, це кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї; вона буде зватися жінкою, бо взята від чоловіка [свого].
24	24
Сегѡ̀ ра́ди ѡ҆ста́витъ человѣ́къ ѻ҆тца̀ своего̀ и҆ ма́терь и҆ прилѣпи́тсѧ къ женѣ̀ свое́й, и҆ бꙋ́дета два̀ въ пло́ть є҆ди́нꙋ.	Тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї; і стануть [два] однією плоттю.
25	25
И҆ бѣ́ста ѻ҆́ба на̑га, а҆да́мъ же и҆ жена̀ є҆гѡ̀, и҆ не стыдѧ́стасѧ.	І були вони обоє нагі, Адам і дружина його, і не соромилися.
Глава́ г҃	Глава 3

1	1
Ѕмі́й же бѣ̀ мꙋдрѣ́йшїй всѣ́хъ ѕвѣре́й сꙋ́щихъ на землѝ, и҆̀хже сотворѝ гдⷭ҇ь бг҃ъ. И҆ речѐ ѕмі́й женѣ̀: что̀ ꙗ҆́кѡ речѐ бг҃ъ: да не ꙗ҆́сте ѿ всѧ́кагѡ дре́ва ра́йскагѡ;	Змій був хитрішим за всіх звірів польових, яких створив Господь Бог. І сказав змій жінці: чи дійсно сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю?
2	2
И҆ речѐ жена̀ ѕмі́ю: ѿ всѧ́кагѡ дре́ва ра́йскагѡ ꙗ҆́сти бꙋ́демъ:	І сказала жінка змію: плоди з дерев ми можемо їсти,
3	3
ѿ плода́ же дре́ва, є҆́же є҆́сть посредѣ̀ раѧ̀, речѐ бг҃ъ, да не ꙗ҆́сте ѿ негѡ̀, нижѐ прикосне́тесѧ є҆мꙋ̀, да не оу҆́мрете.	тільки плодів з дерева, яке посеред раю, сказав Бог, не їжте їх і не доторкайтеся до них, щоб вам не померти.
4	4
И҆ речѐ ѕмі́й женѣ̀: не сме́ртїю оу҆́мрете:	І сказав змій жінці: ні, не вмрете,
5	5
вѣ́дѧше бо бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ въ ѻ҆́ньже а҆́ще де́нь снѣ́сте ѿ негѡ̀, ѿве́рзꙋтсѧ ѻ҆́чи ва́ши, и҆ бꙋ́дете ꙗ҆́кѡ бо́зи, вѣ́дѧще до́брое и҆ лꙋка́вое.	але знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло.
6	6
И҆ ви́дѣ жена̀, ꙗ҆́кѡ добро̀ дре́во въ снѣ́дь и҆ ꙗ҆́кѡ оу҆го́дно ѻ҆чи́ма ви́дѣти и҆ красно̀ є҆́сть, є҆́же разꙋмѣ́ти: и҆ взе́мши ѿ плода̀ є҆гѡ̀ ꙗ҆дѐ, и҆ дадѐ мꙋ́жꙋ своемꙋ̀ съ собо́ю, и҆ ꙗ҆до́ста.	І побачила жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його і їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв.
7	7
И҆ ѿверзо́шасѧ ѻ҆́чи ѻ҆бѣ́ма, и҆ разꙋмѣ́ша, ꙗ҆́кѡ на́зи бѣ́ша: и҆ сши́ста ли́ствїе смоко́вное, и҆ сотвори́ста себѣ̀ препоѧ̑санїѧ.	І розкрилися очі у них обох, і пізнали вони, що нагі, і зшили вони фігове листя, і зробили собі оперезання.
8	8
И҆ оу҆слы́шаста гла́съ гдⷭ҇а бг҃а ходѧ́ща въ раѝ по полꙋ́дни: и҆ скры́стасѧ а҆да́мъ же и҆ жена̀ є҆гѡ̀ ѿ лица̀ гдⷭ҇а бг҃а посредѣ̀ дре́ва ра́йскагѡ.	І почули голос Господа Бога, Який ходив по раю під час прохолоди дня; і сховався Адам і жінка його від лиця Господа Бога між деревами раю.
9	9
И҆ призва̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ а҆да́ма и҆ речѐ є҆мꙋ̀: а҆да́ме, гдѣ̀ є҆сѝ;	І покликав Господь Бог Адама і сказав йому: [Адаме,] де ти?
10	10
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: гла́съ слы́шахъ тебє̀ ходѧ́ща въ раѝ, и҆ оу҆боѧ́хсѧ, ꙗ҆́кѡ на́гъ є҆́смь, и҆ скры́хсѧ.	Він сказав: почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався.
11	11
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ бг҃ъ: кто̀ возвѣстѝ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ на́гъ є҆сѝ, а҆́ще не бы̀ ѿ дре́ва, є҆го́же заповѣ́дахъ тебѣ̀ сегѡ̀ є҆ди́нагѡ не ꙗ҆́сти, ѿ негѡ̀ ꙗ҆́лъ є҆сѝ;	І сказав [Бог]: хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти?
12	12
И҆ речѐ а҆да́мъ: жена̀, ю҆́же да́лъ є҆сѝ со мно́ю, та̀ мѝ дадѐ ѿ дре́ва, и҆ ꙗ҆до́хъ.	Адам сказав: жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв.
13	13
И҆ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ женѣ̀: что̀ сїѐ сотвори́ла є҆сѝ; И҆ речѐ жена̀: ѕмі́й прельсти́ мѧ, и҆ ꙗ҆до́хъ.	І сказав Господь Бог жінці: що це ти зробила? Жінка сказала: змій спокусив мене, і я їла.
14	14
И҆ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ ѕмі́ю: ꙗ҆́кѡ сотвори́лъ є҆сѝ сїѐ, про́клѧтъ ты̀ ѿ [па́че] всѣ́хъ скотѡ́въ и҆ ѿ всѣ́хъ ѕвѣре́й земны́хъ: на пе́рсехъ твои́хъ и҆ чре́вѣ ходи́ти бꙋ́деши, и҆ зе́млю снѣ́си всѧ̑ дни̑ живота̀ твоегѡ̀:	І сказав Господь Бог змієві: за те, що ти зробив це, проклятий ти перед усією худобою і перед усіма звірами польовими; ти будеш ходити на череві твоїм, і будеш їсти прах у всі дні життя твого;
15	15
и҆ враждꙋ̀ положꙋ̀ междꙋ̀ тобо́ю и҆ междꙋ̀ жено́ю, и҆ междꙋ̀ сѣ́менемъ твои́мъ и҆ междꙋ̀ сѣ́менемъ тоѧ̀: то́й твою̀ блюстѝ бꙋ́детъ [Є҆вр.: сотре́тъ] главꙋ̀, и҆ ты̀ блюстѝ бꙋ́деши є҆гѡ̀ пѧ́тꙋ.	і ворожнечу покладу між тобою і між жінкою, і між сіменем твоїм і між сіменем її; воно буде уражати тебе в голову, а ти будеш жалити його в п’яту^*.
16	16
И҆ женѣ̀ речѐ: оу҆множа́ѧ оу҆мно́жꙋ печа̑ли твоѧ̑ и҆ воздыха̑нїѧ твоѧ̑: въ болѣ́знехъ роди́ши ча̑да, и҆ къ мꙋ́жꙋ твоемꙋ̀ ѡ҆браще́нїе твоѐ, и҆ то́й тобо́ю ѡ҆блада́ти бꙋ́детъ.	Жінці сказав: примножуючи примножу скорботи твої у вагітності твоїй; у болях будеш народжувати дітей; і до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою.
17	17
И҆ а҆да́мꙋ речѐ: ꙗ҆́кѡ послꙋ́шалъ є҆сѝ гла́са жены̀ твоеѧ̀ и҆ ꙗ҆́лъ є҆сѝ ѿ дре́ва, є҆го́же заповѣ́дахъ тебѣ̀ сегѡ̀ є҆ди́нагѡ не ꙗ҆́сти, ѿ негѡ̀ ꙗ҆́лъ є҆сѝ: проклѧта̀ землѧ̀ въ дѣ́лѣхъ твои́хъ, въ печа́лехъ снѣ́си тꙋ́ю всѧ̑ дни̑ живота̀ твоегѡ̀:	Адамові ж сказав: за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі, сказавши: не їж від нього, проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого;
18	18
тє́рнїѧ и҆ волчцы̀ возрасти́тъ тебѣ̀, и҆ снѣ́си травꙋ̀ се́лнꙋю:	терня й осот буде родити вона тобі; і ти будеш їсти польову траву;
19	19
въ по́тѣ лица̀ твоегѡ̀ снѣ́си хлѣ́бъ тво́й, до́ндеже возврати́шисѧ въ зе́млю, ѿ неѧ́же взѧ́тъ є҆сѝ: ꙗ҆́кѡ землѧ̀ є҆сѝ, и҆ въ зе́млю ѿи́деши.	у поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся.
20	20
И҆ наречѐ а҆да́мъ и҆́мѧ женѣ̀ свое́й жи́знь, ꙗ҆́кѡ та̀ ма́ти всѣ́хъ живꙋ́щихъ.	І нарік Адам ім’я жінці своїй: Єва^*, бо вона стала матір’ю всіх, хто живе.
21	21
И҆ сотворѝ гдⷭ҇ь бг҃ъ а҆да́мꙋ и҆ женѣ̀ є҆гѡ̀ ри̑зы кѡ́жаны, и҆ ѡ҆блечѐ и҆̀хъ.	І зробив Господь Бог Адаму і дружині його одяг шкіряний і одягнув їх.
22	22
И҆ речѐ бг҃ъ: сѐ, а҆да́мъ бы́сть ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ на́съ, є҆́же разꙋмѣ́ти до́брое и҆ лꙋка́вое: и҆ нн҃ѣ да не когда̀ простре́тъ рꙋ́кꙋ свою̀ и҆ во́зметъ ѿ дре́ва жи́зни и҆ снѣ́стъ, и҆ жи́въ бꙋ́детъ во вѣ́къ.	І сказав Господь Бог: ось, Адам став як один з Нас, знаючи добро і зло; і тепер як би не простяг він руки своєї, і не взяв також від дерева життя, і не з’їв, і не став жити вічно.
23	23
И҆ и҆згна̀ є҆го̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ и҆з̾ раѧ̀ сла́дости дѣ́лати зе́млю, ѿ неѧ́же взѧ́тъ бы́сть.	І вислав його Господь Бог із саду Едемського, щоб обробляти землю, із якої він узятий.
24	24
И҆ и҆зри́нꙋ а҆да́ма, и҆ вселѝ є҆го̀ прѧ́мѡ раѧ̀ сла́дости: и҆ приста́ви херꙋві́ма, и҆ пла́менное ѻ҆рꙋ́жїе ѡ҆браща́емое, храни́ти пꙋ́ть дре́ва жи́зни.	І вигнав Адама, і поставив на сході біля саду Едемського Херувима і полум’яний меч, який обертався навколо, щоб охороняти путь до дерева життя.
Глава́ д҃	Глава 4

1	1
А҆да́мъ же позна̀ є҆́ѵꙋ женꙋ̀ свою̀, и҆ заче́нши родѝ ка́їна и҆ речѐ: стѧжа́хъ человѣ́ка бг҃омъ.	Адам пізнав Єву, дружину свою; і вона зачала, і народила Каїна, і сказала: придбала я людину від Господа.
2	2
И҆ приложѝ роди́ти бра́та є҆гѡ̀, а҆́велѧ. И҆ бы́сть а҆́вель па́стырь ѻ҆ве́цъ, ка́їнъ же бѣ̀ дѣ́лаѧй зе́млю.	І ще народила брата його, Авеля. І був Авель пастирем овець, а Каїн був хліборобом.
3	3
И҆ бы́сть по дне́хъ, принесѐ ка́їнъ ѿ плодѡ́въ землѝ же́ртвꙋ бг҃ꙋ:	Через деякий час Каїн приніс від плодів землі дар Господу,
4	4
и҆ а҆́вель принесѐ и҆ то́й ѿ перворо́дныхъ ѻ҆ве́цъ свои́хъ и҆ ѿ тꙋ́кѡвъ и҆́хъ. И҆ призрѣ̀ бг҃ъ на а҆́велѧ и҆ на да́ры є҆гѡ̀:	і Авель також приніс від первістків отари своєї і від лона їх. І зглянувся Господь на Авеля і на жертву його,
5	5
на ка́їна же и҆ на жє́ртвы є҆гѡ̀ не внѧ́тъ. И҆ ѡ҆печа́лисѧ ка́їнъ ѕѣлѡ̀, и҆ и҆спадѐ лицѐ є҆гѡ̀.	а на Каїна і на жертву його не зглянувся. Каїн дуже засмутився, і поникло обличчя його.
6	6
И҆ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ ка́їнꙋ: вскꙋ́ю приско́рбенъ бы́лъ є҆сѝ; и҆ вскꙋ́ю и҆спадѐ лицѐ твоѐ;	І сказав Господь [Бог] Каїнові: чому ти засмутився? і від чого поникло обличчя твоє?
7	7
Є҆да̀ а҆́ще пра́вѡ прине́слъ є҆сѝ, пра́вѡ же не раздѣли́лъ є҆сѝ, не согрѣши́лъ ли є҆сѝ; оу҆мо́лкни: къ тебѣ̀ ѡ҆браще́нїе є҆гѡ̀, и҆ ты̀ тѣ́мъ ѡ҆блада́еши.	якщо ти робиш добре, то чи не піднімаєш обличчя? а якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить; він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним.
8	8
И҆ речѐ ка́їнъ ко а҆́велю бра́тꙋ своемꙋ̀: по́йдемъ на по́ле. И҆ бы́сть внегда̀ бы́ти и҆̀мъ на по́ли, воста̀ ка́їнъ на а҆́велѧ бра́та своего̀ и҆ оу҆бѝ є҆го̀.	І сказав Каїн Авелю, брату своєму: [підемо в поле]. І коли вони були в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, й убив його.
9	9
И҆ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ ко ка́їнꙋ: гдѣ̀ є҆́сть а҆́вель бра́тъ тво́й; И҆ речѐ: не вѣ́мъ: є҆да̀ стра́жъ бра́тꙋ моемꙋ̀ є҆́смь а҆́зъ;	І сказав Господь [Бог] Каїнові: де Авель, брат твій? Він сказав: не знаю; хіба я сторож братові моєму?
10	10
И҆ речѐ гдⷭ҇ь: что̀ сотвори́лъ є҆сѝ сїѐ; гла́съ кро́ве бра́та твоегѡ̀ вопїе́тъ ко мнѣ̀ ѿ землѝ:	І сказав [Господь]: що ти зробив? Голос крови брата твого волає до Мене від землі;
11	11
и҆ нн҃ѣ про́клѧтъ ты̀ на землѝ, ꙗ҆́же разве́рзе оу҆ста̀ своѧ̑ прїѧ́ти кро́вь бра́та твоегѡ̀ ѿ рꙋкѝ твоеѧ̀:	і нині проклятий ти від землі, що розкрила вуста свої прийняти кров брата твого від руки твоєї;
12	12
є҆гда̀ дѣ́лаеши зе́млю, и҆ не приложи́тъ си́лы своеѧ̀ да́ти тебѣ̀: стенѧ̀ и҆ трѧсы́йсѧ бꙋ́деши на землѝ.	коли ти будеш обробляти землю, вона не стане більш давати сили своєї для тебе; ти будеш вигнанцем і мандрівцем на землі.
13	13
И҆ речѐ ка́їнъ ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ: вѧ́щшаѧ вина̀ моѧ̀, є҆́же ѡ҆ста́витисѧ мѝ:	І сказав Каїн Господу [Богу]: покарання моє більше, ніж можна знести;
14	14
а҆́ще и҆зго́ниши мѧ̀ дне́сь ѿ лица̀ землѝ, и҆ ѿ лица̀ твоегѡ̀ скры́юсѧ, и҆ бꙋ́дꙋ стенѧ̀ и҆ трѧсы́йсѧ на землѝ, и҆ бꙋ́детъ, всѧ́къ ѡ҆брѣта́ѧй мѧ̀ оу҆бїе́тъ мѧ̀.	ось, Ти тепер зганяєш мене з лиця землі, і від лиця Твого я сховаюсь, і буду вигнанцем і мандрівцем на землі; і всякий, хто зустрінеться зі мною, уб’є мене.
15	15
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ: не та́кѡ: всѧ́къ оу҆би́вый ка́їна седми́жды ѿмсти́тсѧ. И҆ положѝ гдⷭ҇ь бг҃ъ зна́менїе на ка́їнѣ, є҆́же не оу҆би́ти є҆гѡ̀ всѧ́комꙋ ѡ҆брѣта́ющемꙋ є҆го̀.	І сказав йому Господь [Бог]: за те всякому, хто уб’є Каїна, відомститься всемеро. І зробив Господь [Бог] Каїнові знамення, щоб ніхто, зустрівшись з ним, не убив його.
16	16
И҆ и҆зы́де ка́їнъ ѿ лица̀ бж҃їѧ и҆ всели́сѧ въ зе́млю наі́дъ, прѧ́мѡ є҆де́мꙋ.	І пішов Каїн від лиця Господнього й оселився в землі Нод, на схід від Едема.
17	17
И҆ позна̀ ка́їнъ женꙋ̀ свою̀, и҆ заче́нши родѝ є҆нѡ́ха. И҆ бѣ̀ зи́ждѧй гра́дъ, и҆ и҆менова̀ гра́дъ во и҆́мѧ сы́на своегѡ̀ є҆нѡ́хъ.	І пізнав Каїн дружину свою; і вона зачала і народила Єноха. І побудував він місто; і назвав місто за ім’ям сина свого: Єнох.
18	18
Роди́сѧ же є҆нѡ́хꙋ гаїда́дъ: и҆ гаїда́дъ родѝ малелеи́ла: и҆ малелеи́лъ родѝ маѳꙋса́ла: маѳꙋса́лъ же родѝ ламе́ха.	В Єноха народився Ірад [Гаїдад]; Ірад народив Мехіаеля [Малелеїла]; Мехіаель народив Мафусала; Мафусал народив Ламеха.
19	19
И҆ взѧ̀ себѣ̀ ламе́хъ двѣ̀ жєны̀: и҆́мѧ є҆ди́нѣй а҆да̀ и҆ и҆́мѧ вторѣ́й селла̀.	І взяв собі Ламех дві дружини: ім’я однієї: Ада, й ім’я другої: Цилла [Селла].
20	20
И҆ родѝ а҆да̀ і҆ѡви́ла: се́й бѧ́ше ѻ҆те́цъ живꙋ́щихъ въ селе́нїихъ скотопита́телей.	Ада народила Іавала: він був батьком тих, хто живе в наметах з отарами.
21	21
И҆ и҆́мѧ бра́тꙋ є҆гѡ̀ і҆ꙋва́лъ: се́й бѧ́ше показа́вый пѣвни́цꙋ и҆ гꙋ́сли.	Ім’я брата його Іувал: він був батьком всіх, хто грає на гуслях і сопілках.
22	22
Селла́ же и҆ та́ѧ родѝ ѳо́вела: се́й бѧ́ше млатобі́ецъ, кова́чь мѣ́ди и҆ желѣ́за: сестра́ же ѳо́велова ноема̀.	Цилла також народила Тувалкаїна [Фовела], що був ковачем усякого знаряддя з міді і заліза. І сестра Тувалкаїна Ноема.
23	23
Рече́ же ламе́хъ свои̑мъ жена́мъ: а҆да̀ и҆ селла̀, оу҆слы́шите гла́съ мо́й, жєны̀ ламе́хѡвы, внꙋши́те моѧ̑ словеса̀: ꙗ҆́кѡ мꙋ́жа оу҆би́хъ въ ꙗ҆́звꙋ мнѣ̀ и҆ ю҆́ношꙋ въ стрꙋ́пъ мнѣ̀:	І сказав Ламех дружинам своїм: Ада і Цилла! послухайте голосу мого, дружини Ламехові! слухайте слова мої: я убив чоловіка на виразку собі й отрока на рану собі;
24	24
ꙗ҆́кѡ седми́цею ѿмсти́сѧ ѿ ка́їна, ѿ ламе́ха же се́дмьдесѧтъ седми́цею.	якщо за Каїна відомститься всемеро, то за Ламеха в сімдесят разів усемеро.
25	25
Позна́ же а҆да́мъ є҆́ѵꙋ женꙋ̀ свою̀: и҆ заче́нши родѝ сы́на, и҆ и҆менова̀ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ си́ѳъ, глаго́лющи: воскр҃си́ бо мѝ бг҃ъ сѣ́мѧ дрꙋго́е, вмѣ́стѡ а҆́велѧ, є҆го́же оу҆бѝ ка́їнъ.	І пізнав Адам ще [Єву,] дружину свою, і вона народила сина, і нарекла йому ім’я: Сиф, тому що, [говорила вона,] Бог поклав мені інше сім’я, замість Авеля, якого убив Каїн.
26	26
И҆ си́ѳꙋ бы́сть сы́нъ: и҆менова́ же и҆́мѧ є҆мꙋ̀ є҆нѡ́съ: се́й оу҆пова̀ призыва́ти и҆́мѧ гдⷭ҇а бг҃а.	У Сифа також народився син, і він нарік йому ім’я: Єнос; тоді почали призивати ім’я Господа [Бога].
Глава́ є҃	Глава 5

1	1
Сїѧ̀ кни́га бытїѧ̀ человѣ́ча, въ ѻ҆́ньже де́нь сотворѝ бг҃ъ а҆да́ма, по ѡ҆́бразꙋ бж҃їю сотворѝ є҆го̀,	Ось родовід Адама: коли Бог створив людину, за подобою Божою створив її,
2	2
мꙋ́жа и҆ женꙋ̀ сотворѝ и҆̀хъ и҆ блгⷭ҇вѝ и҆̀хъ: и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ а҆да́мъ, въ ѻ҆́ньже де́нь сотворѝ и҆̀хъ.	чоловіка і жінку створив їх, і благословив їх, і нарік їм ім’я: людина, в день створення їх.
3	3
Поживе́ же а҆да́мъ лѣ́тъ двѣ́стѣ три́десѧть и҆ родѝ сы́на по ви́дꙋ своемꙋ̀ и҆ по ѡ҆́бразꙋ своемꙋ̀, и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ си́ѳъ.	Адам жив сто тридцять [230] років і породив [сина] за подобою своєю [і] за образом своїм, і нарік йому ім’я: Сиф.
4	4
Бы́ша же дні́е а҆да́мѡвы, ꙗ҆̀же поживѐ, по є҆́же роди́ти є҆мꙋ̀ си́ѳа, лѣ́тъ се́дмь сѡ́тъ, и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри.	Днів Адама після народження ним Сифа було вісімсот [700] років, і породив він синів і дочок.
5	5
И҆ бы́ша всѝ дні́е а҆да́мѡвы, ꙗ҆̀же поживѐ, лѣ́тъ де́вѧть сѡ́тъ и҆ три́десѧть: и҆ оу҆́мре.	Усіх же днів життя Адамового було дев’ятсот тридцять років; і він помер.
6	6
Поживе́ же си́ѳъ лѣ́тъ двѣ́стѣ пѧ́ть и҆ родѝ є҆нѡ́са.	Сиф жив сто п’ять [205] років і породив Єноса.
7	7
И҆ поживѐ си́ѳъ, по є҆́же роди́ти є҆мꙋ̀ є҆нѡ́са, лѣ́тъ се́дмь сѡ́тъ и҆ се́дмь, и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри.	Після народження Єноса Сиф жив вісімсот сім [707] років і породив синів і дочок.
8	8
И҆ бы́ша всѝ дні́е си́ѳѡвы лѣ́тъ де́вѧть сѡ́тъ и҆ двана́десѧть: и҆ оу҆́мре.	Усіх же днів Сифових було дев’ятсот дванадцять років; і він помер.
9	9
И҆ поживѐ є҆нѡ́съ лѣ́тъ сто̀ де́вѧтьдесѧтъ и҆ родѝ каїна́на.	Єнос жив дев’яносто [190] років і породив Каїнана.
10	10
И҆ поживѐ є҆нѡ́съ, по є҆́же роди́ти є҆мꙋ̀ каїна́на, лѣ́тъ се́дмь сѡ́тъ и҆ пѧтьна́десѧть, и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри.	Після народження Каїнана Єнос жив вісімсот п’ятнадцять [715] років і породив синів і дочок.
11	11
И҆ бы́ша всѝ дні́е є҆нѡ́сѡвы лѣ́тъ де́вѧть сѡ́тъ и҆ пѧ́ть: и҆ оу҆́мре.	Усіх же днів Єноса було дев’ятсот п’ять років; і він помер.
12	12
И҆ поживѐ каїна́нъ лѣ́тъ сто̀ се́дмьдесѧтъ и҆ родѝ малелеи́ла.	Каїнан жив сімдесят [170] років і породив Малелеїла.
13	13
И҆ поживѐ каїна́нъ, по є҆́же роди́ти є҆мꙋ̀ малелеи́ла, лѣ́тъ се́дмь сѡ́тъ и҆ четы́редесѧть, и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри.	Після народження Малелеїла Каїнан жив вісімсот сорок [740] років і породив синів і дочок.
14	14
И҆ бы́ша всѝ дні́е каїна́нѡвы лѣ́тъ де́вѧть сѡ́тъ и҆ де́сѧть: и҆ оу҆́мре.	Усіх же днів Каїнана було дев’ятсот десять років; і він помер.
15	15
И҆ поживѐ малелеи́лъ лѣ́тъ сто̀ шестьдесѧ́тъ пѧ́ть и҆ родѝ і҆а́реда.	Малелеїл жив шістдесят п’ять [165] років і родив Яреда.
16	16
И҆ поживѐ малелеи́лъ, по є҆́же роди́ти є҆мꙋ̀ і҆а́реда, лѣ́тъ се́дмь сѡ́тъ и҆ три́десѧть, и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри.	Після народження Яреда Малелеїл жив вісімсот тридцять [730] років і породив синів і дочок.
17	17
И҆ бы́ша всѝ дні́е малелеи́лѡвы лѣ́тъ ѻ҆́смь сѡ́тъ и҆ де́вѧтьдесѧтъ пѧ́ть: и҆ оу҆́мре.	Усіх же днів Малелеїла було вісімсот дев’яносто п’ять років; і він помер.
18	18
И҆ поживѐ і҆а́редъ лѣ́тъ сто̀ шестьдесѧ́тъ два̀ и҆ родѝ є҆нѡ́ха.	Яред жив сто шістдесят два роки і породив Єноха.
19	19
И҆ поживѐ і҆а́редъ, по є҆́же роди́ти є҆мꙋ̀ є҆нѡ́ха, лѣ́тъ ѻ҆́смь сѡ́тъ, и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри.	Після народження Єноха Яред жив вісімсот років і породив синів і дочок.
20	20
И҆ бы́ша всѝ дні́е і҆а́редѡвы лѣ́тъ де́вѧть сѡ́тъ и҆ шестьдесѧ́тъ два̀: и҆ оу҆́мре.	Усіх же днів Яреда було дев’ятсот шістдесят два роки; і він помер.
21	21
И҆ поживѐ є҆нѡ́хъ лѣ́тъ сто̀ шестьдесѧ́тъ пѧ́ть и҆ родѝ маѳꙋса́ла.	Єнох жив шістдесят п’ять [165] років і породив Мафусала.
22	22
Оу҆годи́ же є҆нѡ́хъ бг҃ꙋ, и҆ поживѐ є҆нѡ́хъ, по є҆́же роди́ти є҆мꙋ̀ маѳꙋса́ла, лѣ́тъ двѣ́стѣ, и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри.	І ходив Єнох перед Богом, після народження Мафусала, триста [200] років і породив синів і дочок.
23	23
И҆ бы́ша всѝ дні́е є҆нѡ́хѡвы лѣ́тъ три́ста шестьдесѧ́тъ пѧ́ть.	Усіх же днів Єноха було триста шістдесят п’ять років.
24	24
И҆ оу҆годѝ є҆нѡ́хъ бг҃ꙋ, и҆ не ѡ҆брѣта́шесѧ, занѐ преложѝ є҆го̀ бг҃ъ.	І ходив Єнох перед Богом; і не стало його, тому що Бог узяв його.
25	25
И҆ поживѐ маѳꙋса́лъ лѣ́тъ сто̀ ѻ҆́смьдесѧтъ се́дмь и҆ родѝ ламе́ха.	Мафусал жив сто вісімдесят сім років і породив Ламеха.
26	26
И҆ поживѐ маѳꙋса́лъ, по є҆́же роди́ти є҆мꙋ̀ ламе́ха, лѣ́тъ се́дмь сѡ́тъ ѻ҆́смьдесѧтъ два̀, и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри.	Після народження Ламеха Мафусал жив сімсот вісімдесят два роки і породив синів і дочок.
27	27
И҆ бы́ша всѝ дні́е маѳꙋса́лѡвы, ꙗ҆̀же поживѐ, лѣ́тъ де́вѧть сѡ́тъ и҆ шестьдесѧ́тъ де́вѧть: и҆ оу҆́мре.	Усіх же днів Мафусала було дев’ятсот шістдесят дев’ять років; і він помер.
28	28
И҆ поживѐ ламе́хъ лѣ́тъ сто̀ ѻ҆́смьдесѧтъ ѻ҆́смь и҆ родѝ сы́на,	Ламех жив сто вісімдесят два [188] роки і породив сина,
29	29
и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ нѡ́е, глаго́лѧ: се́й оу҆поко́итъ на́съ ѿ дѣ́лъ на́шихъ и҆ ѿ печа́ли рꙋ́къ на́шихъ, и҆ ѿ землѝ, ю҆́же проклѧ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ.	і дав йому йому ім’я: Ной, сказавши: він утішить нас у ділах наших й у праці рук наших при оброблянні землі, яку прокляв Господь [Бог].
30	30
И҆ поживѐ ламе́хъ, по є҆́же роди́ти є҆мꙋ̀ нѡ́а, лѣ́тъ пѧ́ть сѡ́тъ и҆ шестьдесѧ́тъ пѧ́ть, и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри.	І жив Ламех після народження Ноя п’ятсот дев’яносто п’ять [565] років і породив синів і дочок.
31	31
И҆ бы́ша всѝ дні́е ламе́хѡвы лѣ́тъ се́дмь сѡ́тъ и҆ пѧтьдесѧ́тъ трѝ: и҆ оу҆́мре.	Усіх же днів Ламеха було сімсот сімдесят сім [753] років; і він помер.
32	32
И҆ бѣ̀ нѡ́е лѣ́тъ пѧтѝ сѡ́тъ, и҆ родѝ сы́ны трѝ, си́ма, ха́ма, і҆а́феѳа.	Ною було п’ятсот років і породив Ной [трьох синів]: Сима, Хама і Яфета.
Глава́ ѕ҃	Глава 6

1	1
И҆ бы́сть є҆гда̀ нача́ша человѣ́цы мно́зи быва́ти на землѝ, и҆ дщє́ри роди́шасѧ и҆̀мъ:	Коли люди почали примножуватися на землі і народилися у них дочки,
2	2
ви́дѣвше же сы́нове бж҃їи дщє́ри человѣ̑чи, ꙗ҆́кѡ добры̑ сꙋ́ть, поѧ́ша себѣ̀ жєны̀ ѿ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же и҆збра́ша.	тоді сини Божі побачили дочок людських, що вони красиві, і брали їх собі за дружин, яку хто обрав.
3	3
И҆ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ: не и҆́мать дх҃ъ мо́й пребыва́ти въ человѣ́цѣхъ си́хъ во вѣ́къ, занѐ сꙋ́ть пло́ть: бꙋ́дꙋтъ же дні́е и҆́хъ лѣ́тъ сто̀ два́десѧть.	І сказав Господь [Бог]: не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми [цими], тому що вони плоть; нехай будуть дні їх сто двадцять років.
4	4
И҆споли́ни же бѧ́хꙋ на землѝ во дни̑ ѡ҆́ны: и҆ пото́мъ, є҆гда̀ вхожда́хꙋ сы́нове бж҃їи къ дще́ремъ человѣ́чєскимъ, и҆ ражда́хꙋ себѣ̀: ті́и бѧ́хꙋ и҆споли́ни, и҆̀же ѿ вѣ́ка, человѣ́цы и҆мени́тїи.	У той час були на землі велетні, особливо ж з тих часів, коли сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, спрадавна славні люди.
5	5
Ви́дѣвъ же гдⷭ҇ь бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ оу҆мно́жишасѧ ѕлѡ́бы человѣ́кѡвъ на землѝ: и҆ всѧ́къ помышлѧ́етъ въ се́рдцы свое́мъ прилѣ́жнѡ на ѕла̑ѧ во всѧ̑ дни̑:	І побачив Господь [Бог], що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно;
6	6
и҆ помы́сли бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ сотворѝ человѣ́ка на землѝ, и҆ размы́сли.	і розкаявся Господь, що створив людину на землі, і засмутився у серці Своєму.
7	7
И҆ речѐ бг҃ъ: потреблю̀ человѣ́ка, є҆го́же сотвори́хъ, ѿ лица̀ землѝ, ѿ человѣ́ка да́же до скота̀, и҆ ѿ га̑дъ да́же до пти́цъ небе́сныхъ: занѐ размы́слихъ, ꙗ҆́кѡ сотвори́хъ ѧ҆̀.	І сказав Господь: знищу з лиця землі людей, яких Я створив, від людини до худоби, і плазунів і птахів небесних знищу, бо Я розкаявся, що створив їх.
8	8
Нѡ́е же ѡ҆брѣ́те блгⷣть пред̾ гдⷭ҇емъ бг҃омъ.	Ной же придбав благодать перед очима Господа [Бога].
9	9
Сїѧ̑ же бытїѧ̑ нѡ́єва: нѡ́е человѣ́къ првⷣнъ, соверше́нъ сы́й въ ро́дѣ свое́мъ, бг҃ꙋ оу҆годѝ нѡ́е.	Ось житіє Ноя: Ной був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму; Ной ходив перед Богом.
10	10
Роди́ же нѡ́е трѝ сы́ны, си́ма, ха́ма, і҆а́феѳа.	Ной породив трьох синів: Сима, Хама і Яфета.
11	11
Растлѣ́сѧ же землѧ̀ пред̾ бг҃омъ, и҆ напо́лнисѧ землѧ̀ непра́вды.	Але земля розбестилася перед лицем Божим, і наповнилася земля злодіяннями.
12	12
И҆ ви́дѣ гдⷭ҇ь бг҃ъ зе́млю, и҆ бѣ̀ растлѣ́нна: ꙗ҆́кѡ растлѝ всѧ́ка пло́ть пꙋ́ть сво́й на землѝ.	І споглянув [Господь] Бог на землю, і ось, вона розбещена, тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі.
13	13
И҆ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ нѡ́ю: вре́мѧ всѧ́кагѡ человѣ́ка прїи́де пред̾ мѧ̀, ꙗ҆́кѡ и҆спо́лнисѧ землѧ̀ непра́вды ѿ ни́хъ: и҆ сѐ, а҆́зъ погꙋблю̀ и҆̀хъ и҆ зе́млю.	І сказав [Господь] Бог Ною: кінець усякій плоті прийшов перед лицем Моїм, тому що земля наповнилася від них злодіяннями; і ось, Я знищу їх з землі.
14	14
Сотворѝ оу҆̀бо себѣ̀ ковче́гъ ѿ дре́въ (негнїю́щихъ) четвероꙋго́лныхъ: гнѣ́зда сотвори́ши въ ковче́зѣ, и҆ посмоли́ши є҆го̀ внꙋтрьꙋ́дꙋ и҆ внѣꙋ́дꙋ смоло́ю.	Зроби собі ковчег з дерева гофер; відділення зроби в ковчезі й обсмоли його смолою усередині і ззовні.
15	15
И҆ та́кѡ сотвори́ши ковче́гъ: тре́хъ сѡ́тъ лакте́й долгота̀ ковче́га, и҆ пѧти́десѧти лакте́й широта̀, и҆ три́десѧти лакте́й высота̀ є҆гѡ̀.	І зроби його так: довжина ковчега триста ліктів; ширина його п’ятдесят ліктів, а висота його тридцять ліктів.
16	16
Собира́ѧ сво́домъ сотвори́ши ковче́гъ, и҆ въ ла́коть сверши́ши є҆го̀ свы́ше: две́рь же ковче́га сотвори́ши ѿ страны̀: ѡ҆бита̑лища двокрѡ́вна и҆ трекрѡ́вна сотвори́ши въ не́мъ.	І зроби отвір у ковчезі, і в лікоть зведи його вгорі, і двері в ковчег зроби з боку його; влаштуй у ньому нижнє, друге і третє [житло].
17	17
А҆́зъ же, сѐ, наведꙋ̀ пото́пъ, во́дꙋ на зе́млю, погꙋби́ти всѧ́кꙋ пло́ть, въ не́йже є҆́сть дꙋ́хъ жи́зни под̾ небесе́мъ: и҆ є҆ли̑ка сꙋ́ть на землѝ, сконча́ютсѧ.	І ось, Я наведу на землю потоп водний, щоб винищити всяку плоть, у якій є дух життя, під небесами; усе, що є на землі, позбудеться життя.
18	18
И҆ поста́влю завѣ́тъ мо́й съ тобо́ю: вни́деши же въ ковче́гъ ты̀ и҆ сы́нове твоѝ, и҆ жена̀ твоѧ̀ и҆ жєны̀ сынѡ́въ твои́хъ съ тобо́ю.	Але з тобою Я укладу завіт Мій, і ввійдеш у ковчег ти, і сини твої, і дружина твоя, і дружини синів твоїх з тобою.
19	19
И҆ ѿ всѣ́хъ скотѡ́въ и҆ ѿ всѣ́хъ га̑дъ, и҆ ѿ всѣ́хъ ѕвѣре́й, и҆ ѿ всѧ́кїѧ пло́ти, два̀ два̀ ѿ всѣ́хъ введе́ши въ ковче́гъ, да пита́еши съ собо́ю: мꙋ́жескїй по́лъ и҆ же́нскїй бꙋ́дꙋтъ.	Введи також у ковчег [з усякої худоби, і з усіх плазунів, і] з усіх тварин, і від усякої плоті по парі, щоб вони залишилися з тобою живими; чоловічої статі і жіночої нехай вони будуть.
20	20
Ѿ всѣ́хъ пти́цъ перна́тыхъ по ро́дꙋ, и҆ ѿ всѣ́хъ скотѡ́въ по ро́дꙋ, и҆ ѿ всѣ́хъ гадѡ́въ по́лзающихъ по землѝ по ро́дꙋ и҆́хъ, два̀ два̀ ѿ всѣ́хъ вни́дꙋтъ къ тебѣ̀, пита́тисѧ съ тобо́ю, мꙋ́жескїй по́лъ и҆ же́нскїй.	З [усіх] птахів за родом їх, і з [усієї] худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх, з усіх по парі ввійдуть до тебе, щоб залишилися живими [з тобою, чоловічої статі і жіночої].
21	21
Ты́ же возмѝ себѣ̀ ѿ всѣ́хъ бра́шенъ, ꙗ҆̀же и҆́мате ꙗ҆́сти, и҆ собере́ши къ себѣ̀, и҆ бꙋ́дꙋтъ тебѣ̀ и҆ ѡ҆́нымъ бра́шно.	Ти ж візьми собі всякої їжі, яку споживають, і збери до себе; і буде вона для тебе і для них споживою.
22	22
И҆ сотворѝ нѡ́е всѧ̑ є҆ли̑ка заповѣ́да є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ, та́кѡ сотворѝ.	І зробив Ной усе: як повелів йому [Господь] Бог, так він і зробив.
Глава́ з҃	Глава 7

1	1
И҆ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ къ нѡ́ю: вни́ди ты̀ и҆ ве́сь до́мъ тво́й въ ковче́гъ, ꙗ҆́кѡ тѧ̀ ви́дѣхъ првⷣна предо мно́ю въ ро́дѣ се́мъ:	І сказав Господь [Бог] Ною: увійди ти і вся сім’я твоя в ковчег, тому що тебе побачив Я праведним переді Мною в роді цьому;
2	2
ѿ скотѡ́въ же чи́стыхъ введѝ къ себѣ̀ се́дмь се́дмь, мꙋ́жескїй по́лъ и҆ же́нскїй: ѿ скотѡ́въ же нечи́стыхъ два̀ два̀, мꙋ́жескїй по́лъ и҆ же́нскїй:	і всякої худоби чистої візьми по семеро, чоловічої статі і жіночої, а з худоби нечистої по двоє, чоловічої статі і жіночої;
3	3
и҆ ѿ пти́цъ небе́сныхъ чи́стыхъ се́дмь се́дмь, мꙋ́жескїй по́лъ и҆ же́нскїй: и҆ ѿ всѣ́хъ пти́цъ нечи́стыхъ двѣ̀ двѣ̀, мꙋ́жескїй по́лъ и҆ же́нскїй, препита́ти сѣ́мѧ по все́й землѝ:	також і з птахів небесних [чистих] по сім, чоловічої статі і жіночої, [і з усіх птахів нечистих по двоє, чоловічої статі і жіночої,] щоб зберегти сім’я для всієї землі,
4	4
є҆ще́ бо дні́й се́дмь, а҆́зъ наведꙋ̀ до́ждь на зе́млю четы́редесѧть дні́й и҆ четы́редесѧть ноще́й: и҆ потреблю̀ всѧ́кое воста́нїе, є҆́же сотвори́хъ, ѿ лица̀ всеѧ̀ землѝ.	тому що через сім днів Я буду лити дощ на землю сорок днів і сорок ночей; і винищу все, що існує, що Я створив, з лиця землі.
5	5
И҆ сотворѝ нѡ́е всѧ̑, є҆ли̑ка заповѣ́да є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ.	Ной зробив усе, що Господь [Бог] повелів йому.
6	6
Нѡ́е же бѣ̀ лѣ́тъ шестѝ сѡ́тъ, и҆ пото́пъ водны́й бы́сть на землѝ.	Ной же був шестисот років, коли потоп водний прийшов на землю.
7	7
Вни́де же нѡ́е и҆ сы́нове є҆гѡ̀, и҆ жена̀ є҆гѡ̀ и҆ жєны̀ сынѡ́въ є҆гѡ̀ съ ни́мъ въ ковче́гъ, воды̀ ра́ди пото́па.	І ввійшов Ной і сини його, і дружина його, і дружини синів його з ним в ковчег від вод потопу.
8	8
И҆ ѿ пти́цъ чи́стыхъ и҆ ѿ пти́цъ нечи́стыхъ, и҆ ѿ скѡ́тъ чи́стыхъ и҆ ѿ скѡ́тъ нечи́стыхъ, (и҆ ѿ ѕвѣре́й,) и҆ ѿ всѣ́хъ гадѡ́въ пресмыка́ющихсѧ по землѝ,	І [з птахів чистих і з птахів нечистих, і] з худоби чистої і з худоби нечистої, [і зі звірів] і з усіх плазунів, що на землі
9	9
два̀ два̀ внидо́ша къ нѡ́ю въ ковче́гъ, мꙋ́жескїй по́лъ и҆ же́нскїй, ꙗ҆́коже заповѣ́да (гдⷭ҇ь) бг҃ъ нѡ́ю.	по парі, чоловічої статі і жіночої, ввійшли до Ноя в ковчег, як [Господь] Бог повелів Ною.
10	10
И҆ бы́сть по седмѝ дне́хъ, и҆ вода̀ пото́пнаѧ бы́сть на землѝ.	Через сім днів води потопу ринули на землю.
11	11
Въ шестьсо́тное лѣ́то въ житїѝ нѡ́евѣ, втора́гѡ мцⷭ҇а, въ два́десѧть седмы́й де́нь мцⷭ҇а, въ де́нь то́й разверзо́шасѧ всѝ и҆сто́чницы бе́здны, и҆ хлѧ̑би небє́сныѧ ѿверзо́шасѧ:	В шестисотий рік життя Ноя, у другий місяць, у сімнадцятий [27] день місяця, у цей день відкрилися усі джерела великої безодні, і вікна небесні розчинились;
12	12
и҆ бы́сть до́ждь на зе́млю четы́редесѧть дні́й и҆ четы́редесѧть ноще́й.	і лився на землю дощ сорок днів і сорок ночей.
13	13
Въ де́нь то́й вни́де нѡ́е, си́мъ, ха́мъ, і҆а́феѳъ, сы́нове нѡ́євы, и҆ жена̀ нѡ́ева, и҆ трѝ жєны̀ сынѡ́въ є҆гѡ̀ съ ни́мъ въ ковче́гъ.	У цей самий день увійшов у ковчег Ной і Сим, Хам і Яфет, сини Ноєві, і дружина Ноєва, і три дружини синів його з ними.
14	14
И҆ всѝ ѕвѣ́рїе земні́и по ро́дꙋ, и҆ всѝ ско́ти по ро́дꙋ, и҆ всѧ́кїй га́дъ дви́жꙋщїйсѧ на землѝ по ро́дꙋ, и҆ всѧ́каѧ пти́ца перна́таѧ по ро́дꙋ своемꙋ̀,	Вони, і всі звірі [землі] за родом їх, і всяка худоба за родом її, і всі плазуни, що плазують по землі, за родом їх, і всі, що літають за родом їх, усі птахи, усі крилаті,
15	15
внидо́ша къ нѡ́ю въ ковче́гъ два̀ два̀, мꙋ́жескїй по́лъ и҆ же́нскїй, ѿ всѧ́кїѧ пло́ти, въ не́йже є҆́сть дꙋ́хъ живо́тный:	і ввійшли до Ноя в ковчег по парі [чоловічої статі і жіночої] від усякої плоті, в якій є дух життя;
16	16
и҆ входѧ̑щаѧ мꙋ́жескїй по́лъ и҆ же́нскїй ѿ всѧ́кїѧ пло́ти, внидо́ша къ нѡ́ю въ ковче́гъ, ꙗ҆́коже заповѣ́да гдⷭ҇ь бг҃ъ нѡ́ю: и҆ затворѝ гдⷭ҇ь бг҃ъ ковче́гъ ѿвнѣ̀ є҆гѡ̀.	і ті, що ввійшли [до Ноя в ковчег] чоловічої і жіночої статі, від усякої плоті ввійшли, як повелів йому [Господь] Бог. І зачинив Господь [Бог] за ним [ковчег].
17	17
И҆ бы́сть пото́пъ четы́редесѧть дні́й и҆ четы́редесѧть ноще́й на землѝ, и҆ оу҆мно́жисѧ вода̀ и҆ взѧ̀ ковче́гъ, и҆ возвы́сисѧ ѿ землѝ:	І тривав на землі потоп сорок днів [і сорок ночей], і примножилася вода, і підняла ковчег, і він піднявся над землею;
18	18
и҆ возмога́ше вода̀, и҆ оу҆множа́шесѧ ѕѣлѡ̀ на землѝ, и҆ ноша́шесѧ ковче́гъ верхꙋ̀ воды̀.	вода ж посилювалася і дуже примножувалася на землі, і ковчег плавав по поверхні вод.
19	19
Вода́ же возмога́ше ѕѣлѡ̀ ѕѣлѡ̀ на землѝ: и҆ покры̀ всѧ̑ го́ры высѡ́кїѧ, ꙗ҆̀же бѧ́хꙋ под̾ небесе́мъ:	І піднялася вода на землі надзвичайно, так що покрилися усі високі гори, які є під усім небом;
20	20
пѧтьна́десѧть лакте́й горѣ̀ возвы́сисѧ вода̀, и҆ покры̀ всѧ̑ го́ры высѡ́кїѧ.	на п’ятнадцять ліктів піднялася над ними вода, і покрилися [усі високі] гори.
21	21
И҆ оу҆́мре всѧ́каѧ пло́ть дви́жꙋщаѧсѧ по землѝ пти́цъ и҆ скотѡ́въ и҆ ѕвѣре́й, и҆ всѧ́кїй га́дъ дви́жꙋщїйсѧ на землѝ, и҆ всѧ́кїй человѣ́къ,	І позбулася життя всяка плоть, що рухається по землі, і птахи, і худоба, і звірі, і всі плазуни, що плазують по землі, і всі люди;
22	22
и҆ всѧ̑ є҆ли̑ка и҆́мꙋтъ дыха́нїе жи́зни, и҆ всѐ є҆́же бѣ̀ на сꙋ́ши оу҆́мре.	усе, що мало дихання духа життя в ніздрях своїх на суші, вмерло.
23	23
И҆ потреби́сѧ всѧ́кое воста́нїе, є҆́же бѧ́ше на лицы̀ всеѧ̀ землѝ, ѿ человѣ́ка да́же до скота̀ и҆ гадѡ́въ и҆ пти́цъ небе́сныхъ, и҆ потреби́шасѧ ѿ землѝ: и҆ ѡ҆ста̀ нѡ́е є҆ди́нъ, и҆ и҆̀же съ ни́мъ въ ковче́зѣ.	Знищились усі істоти, що були на поверхні [усієї] землі; від людини до худоби, і плазунів, і птахів небесних, усі були знищені на землі, залишився тільки Ной і те, що було з ним в ковчезі.
24	24
И҆ возвы́сисѧ вода̀ над̾ земле́ю дні́й сто̀ пѧтьдесѧ́тъ.	Вода ж прибувала на землі сто п’ятдесят днів.
Глава́ и҃	Глава 8

1	1
И҆ помѧнꙋ̀ бг҃ъ нѡ́а, и҆ всѧ̑ ѕвѣ̑ри, и҆ всѧ̑ скоты̀, и҆ всѧ̑ пти̑цы, и҆ всѧ̑ га́ды пресмыка́ющыѧсѧ, є҆ли̑ка бѣ́хꙋ съ ни́мъ въ ковче́зѣ: и҆ наведѐ бг҃ъ дꙋ́хъ на зе́млю, и҆ преста̀ вода̀.	І згадав Бог про Ноя, і про всіх звірів, і про всю худобу, [і про всіх птахів, і про всіх плазунів, що плазують,] що були з ним у ковчезі; і навів Бог вітер на землю, і води зупинилися.
2	2
И҆ заключи́шасѧ и҆сто́чницы бе́здны и҆ хлѧ̑би небє́сныѧ: и҆ оу҆держа́сѧ до́ждь ѿ небесѐ.	І закрилися джерела безодні і вікна небесні, і припинився дощ з неба.
3	3
И҆ вспѧ́ть по́йде вода̀ и҆дꙋ́щаѧ ѿ землѝ: и҆ оу҆малѧ́шесѧ вода̀ по стѣ̀ пѧти́десѧтихъ дне́хъ.	Вода ж поступово поверталася з землі, і стала спадати вода після закінчення ста п’ятдесяти днів.
4	4
И҆ сѣ́де ковче́гъ въ мцⷭ҇ъ седмы́й, въ два́десѧть седмы́й де́нь мцⷭ҇а, на гора́хъ а҆рара́тскихъ.	І зупинився ковчег у сьомому місяці, у сімнадцятий день місяця, на горах Араратських.
5	5
Вода́ же оу҆ходѧ́щи оу҆малѧ́шесѧ да́же до десѧ́тагѡ мцⷭ҇а: и҆ въ десѧ́тый мцⷭ҇ъ, въ пе́рвый де́нь мцⷭ҇а ꙗ҆ви́шасѧ версѝ го́ръ.	Вода постійно спадала до десятого місяця; у перший день десятого місяця показалися верхівки гір.
6	6
И҆ бы́сть по четы́редесѧтихъ дне́хъ ѿве́рзе нѡ́е ѻ҆ко́нце ковче́га, є҆́же сотворѝ,	Після сорока днів Ной відчинив зроблене ним вікно ковчега
7	7
и҆ посла̀ вра́на (*ви́дѣти, а҆́ще оу҆стꙋпи́ла вода̀ ѿ лица̀ землѝ): и҆ и҆зше́дъ не возврати́сѧ, до́ндеже и҆зсѧ́че вода̀ ѿ землѝ.	і випустив ворона, [щоб бачити, чи спала вода з землі,] який, вилетівши, відлітав і прилітав, доки не осушилася земля від води.
8	8
И҆ посла̀ голꙋби́цꙋ по не́мъ ви́дѣти, а҆́ще оу҆стꙋпи́ла вода̀ ѿ лица̀ землѝ:	Потім випустив від себе голуба, щоб побачити, чи зійшла вода з лиця землі,
9	9
и҆ не ѡ҆брѣ́тши голꙋби́ца поко́ѧ нога́ма свои́ма, возврати́сѧ къ немꙋ̀ въ ковче́гъ, ꙗ҆́кѡ вода̀ бѧ́ше по всемꙋ̀ лицꙋ̀ всеѧ̀ землѝ: и҆ просте́ръ рꙋ́кꙋ свою̀, прїѧ́тъ ю҆̀ и҆ внесѐ ю҆̀ къ себѣ̀ въ ковче́гъ.	але голуб не знайшов місця спокою для ніг своїх і повернувся до нього в ковчег, тому що вода була ще на поверхні всієї землі; і він простягнув руку свою, і взяв його, і прийняв до себе в ковчег.
10	10
И҆ преме́дливъ є҆щѐ се́дмь дні́й, па́ки посла̀ голꙋби́цꙋ и҆з̾ ковче́га.	І почекав ще сім днів інших і знову випустив голуба з ковчега.
11	11
И҆ возврати́сѧ къ немꙋ̀ голꙋби́ца къ ве́черꙋ, и҆ и҆мѣ́ѧше сꙋче́цъ ма́сличенъ съ ли́ствїемъ во оу҆стѣ́хъ свои́хъ: и҆ позна̀ нѡ́е, ꙗ҆́кѡ оу҆стꙋпѝ вода̀ ѿ лица̀ землѝ.	Голуб повернувся до нього у вечірній час, і ось, свіжий оливковий листок у дзьобі в нього, і Ной дізнався, що вода зійшла з землі.
12	12
И҆ преме́дливъ є҆щѐ се́дмь дні́й дрꙋги́хъ, па́ки посла̀ голꙋби́цꙋ, и҆ не приложѝ возврати́тисѧ къ немꙋ̀ пото́мъ.	Він почекав ще сім днів інших і [знову] випустив голуба; і він уже не повернувся до нього.
13	13
И҆ бы́сть въ пе́рвое и҆ шестьсо́тное лѣ́то житїѧ̀ нѡ́ева, въ пе́рвый де́нь пе́рвагѡ мцⷭ҇а, и҆зсѧ́че вода̀ ѿ лица̀ землѝ: и҆ ѿкры̀ нѡ́е покро́въ ковче́га, є҆го́же сотворѝ, и҆ ви́дѣ, ꙗ҆́кѡ и҆зсѧ́че вода̀ ѿ лица̀ землѝ.	Шістсот першого року [життя Ноя] до першого [дня] першого місяця припинилася вода на землі; і відкрив Ной покрівлю ковчега і подивився, і ось, обсохла поверхня землі.
14	14
Въ мцⷭ҇ъ же вторы́й, въ два́десѧть седмы́й де́нь мцⷭ҇а и҆́зсше землѧ̀.	Й у другому місяці, до двадцять сьомого дня місяця, земля висохла.
15	15
И҆ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ нѡ́еви, гл҃ѧ:	І сказав [Господь] Бог Ною:
16	16
и҆зы́ди и҆з̾ ковче́га ты̀ и҆ жена̀ твоѧ̀, и҆ сы́нове твоѝ и҆ жєны̀ сынѡ́въ твои́хъ съ тобо́ю:	вийди з ковчега ти і дружина твоя, і сини твої, і дружини синів твоїх з тобою;
17	17
и҆ всѧ̑ ѕвѣ̑ри, є҆ли́цы сꙋ́ть съ тобо́ю, и҆ всѧ́кꙋ пло́ть ѿ пти́цъ да́же до скотѡ́въ, и҆ всѧ́къ га́дъ дви́жꙋщїйсѧ по землѝ и҆зведѝ съ собо́ю: и҆ расти́тесѧ и҆ мно́житесѧ на землѝ.	виведи із собою всіх тварин, що з тобою, від усякої плоті, з птахів, і худоби, і всіх плазунів, що плазують по землі: нехай розійдуться вони по землі, й нехай плодяться і розмножуються на землі.
18	18
И҆ и҆зы́де нѡ́е и҆ жена̀ є҆гѡ̀, и҆ сы́нове є҆гѡ̀ и҆ жєны̀ сынѡ́въ є҆гѡ̀ съ ни́мъ,	І вийшов Ной і сини його, і дружина його, і дружини синів його з ним;
19	19
и҆ всѝ ѕвѣ́рїе, и҆ всѝ ско́ти, и҆ всѧ̑ пти̑цы и҆ всѝ га́ди дви́жꙋщїисѧ по ро́дꙋ своемꙋ̀ на землѝ и҆зыдо́ша и҆з̾ ковче́га.	усі звірі, й [уся худоба, й] усі плазуни, й усі птахи, все, що рухається по землі, за родами своїми, вийшли з ковчега.
20	20
И҆ созда̀ нѡ́е же́ртвенникъ гдⷭ҇еви: и҆ взѧ̀ ѿ всѣ́хъ скотѡ́въ чи́стыхъ и҆ ѿ всѣ́хъ пти́цъ чи́стыхъ и҆ вознесѐ во всесожже́нїе на же́ртвенникъ.	І влаштував Ной жертовник Господу; і взяв із усякої худоби чистої і з усіх птахів чистих і приніс у всепалення на жертовнику.
21	21
И҆ ѡ҆бонѧ̀ гдⷭ҇ь воню̀ благоꙋха́нїѧ. И҆ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ размы́сливъ: не приложꙋ̀ ктомꙋ̀ проклѧ́ти зе́млю за дѣла̀ человѣ́чєскаѧ, занѐ прилежи́тъ помышле́нїе человѣ́кꙋ прилѣ́жнѡ на ѕла̑ѧ ѿ ю҆́ности є҆гѡ̀: не приложꙋ̀ оу҆̀бо ктомꙋ̀ порази́ти всѧ́кꙋю пло́ть живꙋ́щꙋю, ꙗ҆́коже сотвори́хъ:	І відчув Господь приємні пахощі, і сказав Господь [Бог] у серці Своєму: не буду більше проклинати землю за людину, тому що помисли серця людського — зло від юности його; і не буду більше знищувати усе живе, як Я зробив:
22	22
во всѧ̑ дни̑ землѝ сѣ́ѧтва и҆ жа́тва, зима̀ и҆ зно́й, лѣ́то и҆ весна̀, де́нь и҆ но́щь не преста́нꙋтъ.	надалі в усі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і зима, день і ніч не припиняться.
Глава́ ѳ҃	Глава 9

1	1
И҆ блгⷭ҇вѝ бг҃ъ нѡ́а и҆ сы́ны є҆гѡ̀ и҆ речѐ и҆̀мъ: расти́тесѧ и҆ мно́житесѧ, и҆ напо́лните зе́млю и҆ ѡ҆блада́йте є҆́ю:	І благословив Бог Ноя і синів його і сказав їм: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, [і володійте нею];
2	2
и҆ стра́хъ и҆ тре́петъ ва́шъ бꙋ́детъ на всѣ́хъ ѕвѣре́хъ земны́хъ (и҆ на всѣ́хъ скотѣ́хъ земны́хъ), на всѣ́хъ пти́цахъ небе́сныхъ и҆ на всѣ́хъ дви́жꙋщихсѧ по землѝ и҆ на всѣ́хъ ры́бахъ морски́хъ: въ рꙋ́цѣ ва́шы вда́хъ (ѧ҆̀).	нехай бояться вас і нехай тремтять перед вами усі звірі земні, [і вся худоба земна,] і всі птахи небесні, все, що рухається на землі, й усі риби морські: у ваші руки віддані вони;
3	3
И҆ всѧ́кое дви́жꙋщеесѧ, є҆́же є҆́сть жи́во, ва́мъ бꙋ́детъ въ снѣ́дь: ꙗ҆́кѡ ѕе́лїе травно́е да́хъ ва́мъ всѐ.	все, що рухається, що живе, буде вам у їжу; як зелень трав’яну даю вам усе;
4	4
То́чїю мѧ́са въ кро́ви дꙋшѝ да не снѣ́сте.	тільки плоті з душею її, з кров’ю її, не їжте;
5	5
Кро́ви бо ва́шей, дꙋ́шъ ва́шихъ, ѿ рꙋкѝ всѧ́кагѡ ѕвѣ́рѧ и҆зыщꙋ̀ (є҆ѧ̀): и҆ ѿ рꙋкѝ человѣ́ка бра́та и҆зыщꙋ̀ є҆ѧ̀.	Я стягну і вашу кров, у якій життя ваше, стягну її від усякого звіра, стягну також душу людини від руки людини, від руки брата її;
6	6
Пролива́ѧй кро́вь человѣ́чꙋ, въ є҆ѧ̀ мѣ́стѡ є҆гѡ̀ пролїе́тсѧ: ꙗ҆́кѡ во ѡ҆́бразъ бж҃їй сотвори́хъ человѣ́ка.	хто проллє кров людську, того кров проллється рукою людини: бо людина створена за образом Божим;
7	7
Вы́ же расти́тесѧ и҆ мно́житесѧ, и҆ напо́лните зе́млю, и҆ мно́житесѧ на не́й.	ви ж плодіться і розмножуйтесь, і розповсюджуйтеся по землі, і примножуйтеся на ній.
8	8
И҆ речѐ бг҃ъ нѡ́еви и҆ сынѡ́мъ є҆гѡ̀ съ ни́мъ, гл҃ѧ:	І сказав Бог Ною і синам його з ним:
9	9
сѐ, а҆́зъ поставлѧ́ю завѣ́тъ мо́й ва́мъ и҆ сѣ́мени ва́шемꙋ по ва́съ,	ось, Я укладу завіт Мій з вами і з нащадками вашими після вас,
10	10
и҆ всѧ́кой дꙋшѝ живꙋ́щей съ ва́ми ѿ пти́цъ и҆ ѿ скѡ́тъ и҆ всѣ̑мъ ѕвѣрє́мъ зємны́мъ, є҆ли̑ка съ ва́ми (сꙋ́ть) ѿ всѣ́хъ и҆зше́дшихъ и҆з̾ ковче́га:	і з усякою душею живою, що з вами, із птахами і з худобою, і з усіма звірами земними, які у вас, з усіма, що вийшли з ковчега, з усіма тваринами земними;
11	11
и҆ поста́влю завѣ́тъ мо́й съ ва́ми: и҆ не оу҆́мретъ всѧ́ка пло́ть ктомꙋ̀ ѿ воды̀ пото́пныѧ, и҆ ктомꙋ̀ не бꙋ́детъ пото́пъ водны́й, є҆́же и҆стли́ти всю̀ зе́млю.	укладу завіт Мій з вами, що не буде більше знищена всяка плоть водами потопу, і не буде вже потопу на спустошення землі.
12	12
И҆ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ нѡ́еви: сїѐ зна́менїе завѣ́та, є҆́же а҆́зъ даю̀ междꙋ̀ мно́ю и҆ ва́ми, и҆ междꙋ̀ всѧ́кою дꙋше́ю живо́ю, ꙗ҆́же є҆́сть съ ва́ми, въ ро́ды вѣ̑чныѧ:	І сказав [Господь] Бог: ось знамення завіту, який Я укладаю між Мною і між вами і між усякою душею живою, що з вами, в роди назавжди:
13	13
дꙋгꙋ̀ мою̀ полага́ю во ѡ҆́блацѣ, и҆ бꙋ́детъ въ зна́менїе завѣ́та (вѣ́чнагѡ) междꙋ̀ мно́ю и҆ земле́ю.	Я покладаю веселку Мою у хмарі, щоб вона була знаменням [вічного] завіту між Мною і між землею.
14	14
И҆ бꙋ́детъ є҆гда̀ наведꙋ̀ ѡ҆́блаки на зе́млю, ꙗ҆ви́тсѧ дꙋга̀ моѧ̀ во ѡ҆́блацѣ:	І буде, коли Я наведу хмару на землю, то з’явиться веселка [Моя] у хмарі;
15	15
и҆ помѧнꙋ̀ завѣ́тъ мо́й, и҆́же є҆́сть междꙋ̀ мно́ю и҆ ва́ми, и҆ междꙋ̀ всѧ́кою дꙋше́ю живꙋ́щею во всѧ́кой пло́ти, и҆ не бꙋ́детъ ктомꙋ̀ вода̀ въ пото́пъ, ꙗ҆́кѡ потреби́ти всѧ́кꙋ пло́ть.	і Я згадаю завіт Мій, що між Мною і між вами і між усякою душею живою в усякій плоті; і не буде більше вода потопом на знищення всякої плоті.
16	16
И҆ бꙋ́детъ дꙋга̀ моѧ̀ во ѡ҆́блацѣ: и҆ оу҆зрю̀ ю҆̀, є҆́же помѧнꙋ́ти завѣ́тъ вѣ́чный междꙋ̀ мно́ю и҆ земле́ю, и҆ междꙋ̀ всѧ́кою дꙋше́ю живꙋ́щею во всѧ́кой пло́ти, ꙗ҆́же є҆́сть на землѝ.	І буде веселка [Моя] у хмарі, і Я побачу її, і згадаю завіт вічний між Богом [і між землею] і між усякою душею живою в усякій плоті, що на землі.
17	17
И҆ речѐ бг҃ъ нѡ́еви: сїѐ зна́менїе завѣ́та, є҆го́же положи́хъ междꙋ̀ мно́ю и҆ междꙋ̀ всѧ́кою пло́тїю, ꙗ҆́же є҆́сть на землѝ.	І сказав Бог Ною: ось знамення завіту, який Я уклав між Мною і між усякою плоттю, що на землі.
18	18
Бы́ша же сы́нове нѡ́євы и҆зше́дшїи и҆з̾ ковче́га, си́мъ, ха́мъ, і҆а́феѳъ: ха́мъ же бѧ́ше ѻ҆те́цъ ханаа́нь.	Сини Ноєві, що вийшли з ковчега, були: Сим, Хам і Яфет. Хам же був батьком Ханаана.
19	19
Трїѐ сі́и сꙋ́ть сы́нове нѡ́євы: ѿ си́хъ разсѣ́ѧшасѧ по все́й землѝ.	Ці троє були синами Ноєвими, і від них заселилась уся земля.
20	20
И҆ нача́тъ нѡ́е человѣ́къ дѣ́латель (бы́ти) землѝ, и҆ насадѝ вїногра́дъ:	Ной почав обробляти землю і насадив виноградник;
21	21
и҆ и҆спѝ ѿ вїна̀, и҆ оу҆пи́сѧ, и҆ ѡ҆бнажи́сѧ въ домꙋ̀ свое́мъ.	і випив він вина, і сп’янів, і лежав оголеним у наметі своєму.
22	22
И҆ ви́дѣ ха́мъ ѻ҆те́цъ ханаа́нь наготꙋ̀ ѻ҆тца̀ своегѡ̀, и҆ и҆зше́дъ во́нъ повѣ́да ѻ҆бѣ́ма бра́тома свои́ма.	І побачив Хам, батько Ханаана, наготу батька свого, і, вийшовши, розповів двом братам своїм.
23	23
И҆ взе́мше си́мъ и҆ і҆а́феѳъ ри́зꙋ, возложи́ша (ю҆̀) на ѻ҆́бѣ ра̑мѣ своѝ, и҆ и҆до́ша вспѧ́ть зрѧ́ще, и҆ покры́ша наготꙋ̀ ѻ҆тца̀ своегѡ̀: и҆ лицѐ и҆́хъ вспѧ́ть зрѧ̀, и҆ наготы̀ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ не ви́дѣша.	Сим же і Яфет взяли одяг і, поклавши його на плечі свої, пішли задом і покрили наготу батька свого; обличчя їхні були повернені назад, і вони не бачили наготи батька свого.
24	24
И҆стрезви́сѧ же нѡ́е ѿ вїна̀, и҆ разꙋмѣ̀ є҆ли̑ка сотворѝ є҆мꙋ̀ сы́нъ є҆гѡ̀ ю҆нѣ́йшїй,	Ной витверезів від вина свого і довідався, що вчинив над ним менший син його,
25	25
и҆ речѐ: про́клѧтъ (бꙋ́ди) ханаа́нъ ѻ҆́трокъ: ра́бъ бꙋ́детъ бра́тїѧмъ свои̑мъ.	і сказав: проклятий Ханаан; раб рабів буде він у братів своїх.
26	26
И҆ речѐ: блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ си́мовъ: и҆ бꙋ́детъ ханаа́нъ ѻ҆́трокъ ра́бъ є҆мꙋ̀:	Потім сказав: благословенний Господь Бог Симів; Ханаан же буде рабом йому;
27	27
да распространи́тъ бг҃ъ і҆а́феѳа, и҆ да всели́тсѧ въ селе́нїихъ си́мовыхъ, и҆ да бꙋ́детъ ханаа́нъ ра́бъ є҆мꙋ̀.	нехай поширить Бог Яфета, нехай оселиться він у наметах Симових; Ханаан же буде рабом йому.
28	28
Поживе́ же нѡ́е по пото́пѣ лѣ́тъ три́ста пѧтьдесѧ́тъ.	І жив Ной після потопу триста п’ятдесят років.
29	29
И҆ бы́ша всѝ дні́е нѡ́євы лѣ́тъ де́вѧть сѡ́тъ пѧтьдесѧ́тъ: и҆ оу҆́мре.	Усіх же днів Ноєвих було дев’ятсот п’ятдесят років, і він помер.
Глава́ і҃	Глава 10

1	1
Сїѧ̑ же (сꙋ́ть) бытїѧ̑ сынѡ́въ нѡ́евыхъ, си́ма, ха́ма, і҆а́феѳа. И҆ роди́шасѧ и҆̀мъ сы́нове по пото́пѣ.	Ось родовід синів Ноєвих: Сима, Хама і Яфета. Після потопу народилися в них діти.
2	2
Сы́нове і҆а́феѳѡвы: гаме́ръ и҆ магѡ́гъ, и҆ мада́й и҆ і҆ѡѵа́нъ, и҆ є҆лїса̀ и҆ ѳове́лъ, и҆ мосо́хъ и҆ ѳі́расъ.	Сини Яфета: Гомер, Магог, Мадай, Іаван, [Єлиса,] Фувал, Мешех і Фирас.
3	3
Сы́нове же гаме́рѡвы: а҆схана́съ и҆ рїфа́ѳъ и҆ ѳоргама̀.	Сини Гомера: Аскеназ, Рифат і Фогарма.
4	4
Сы́нове же і҆ѡѵа̑ни: є҆лїса̀ и҆ ѳарсі́съ, киті́йстїи и҆ роді́йстїи.	Сини Іавана: Єлиса, Фарсис, Киттим і Доданим.
5	5
Ѿ си́хъ раздѣли́шасѧ ѻ҆́строви ꙗ҆зы́кѡвъ (всѣ́хъ) въ землѝ и҆́хъ: кі́йждо по ꙗ҆зы́кꙋ въ племенѣ́хъ свои́хъ и҆ въ наро́дѣхъ свои́хъ.	Від цих населилися острови народів у землях їх, кожен за мовою своєю, за племенем своїм, у народах своїх.
6	6
Сы́нове же ха́мѡвы: хꙋ́съ и҆ месраі́нъ, фꙋ́дъ и҆ ханаа́нъ.	Сини Хама: Хуш, Мицраїм, Фут і Ханаан.
7	7
Сы́нове хꙋ́сѡвы: сава̀ и҆ є҆ѵїла̀, и҆ саваѳа̀ и҆ регма̀, и҆ саваѳака̀. Сы́нове же регма́нѡвы: сава̀ и҆ дада́нъ.	Сини Хуша: Сева, Хавила, Савта, Раама і Савтеха. Сини Раами: Шева і Дедан.
8	8
Хꙋ́съ же родѝ неврѡ́да: се́й нача́тъ бы́ти и҆споли́нъ на землѝ:	Хуш породив також Нимрода; цей став сильним на землі;
9	9
се́й бѣ̀ и҆споли́нъ лове́цъ пред̾ гдⷭ҇емъ бг҃омъ: сегѡ̀ ра́ди рекꙋ́тъ: ꙗ҆́кѡ неврѡ́дъ и҆споли́нъ лове́цъ пред̾ гдⷭ҇емъ.	він був сильним звіроловом перед Господом [Богом], тому і говориться: сильний звіролов, як Нимрод, перед Господом [Богом].
10	10
И҆ бы́сть нача́ло ца́рства є҆гѡ̀ вавѷлѡ́нъ и҆ ѻ҆ре́хъ, и҆ а҆рха́дъ и҆ хала́нни на землѝ сеннаа́ръ.	Царство його спочатку складали: Вавилон, Ерех, Аккад і Халне в землі Сеннаар.
11	11
Ѿ землѝ тоѧ̀ и҆зы́де а҆ссꙋ́ръ: и҆ созда̀ нїнеѵі́ю, и҆ роѡвѡ́ѳъ гра́дъ, и҆ хала́хъ.	З цієї землі вийшов Ассур і побудував Ниневію, Реховофир, Калах
12	12
И҆ дасе́мъ междꙋ̀ нїнеѵі́ею и҆ междꙋ̀ хала́хомъ: се́й є҆́сть гра́дъ вели́кїй.	і Ресен між Ниневією і між Калахом; це місто велике.
13	13
Месраі́нъ же родѝ лꙋдїи́ма и҆ нефѳалі́ма, и҆ є҆неметїи́ма и҆ лавїи́ма,	Від Мицраїма пішли Лудим, Анамим, Легавим, Нафтухим,
14	14
и҆ патросѡнїи́ма и҆ хасмѡнїи́ма, ѿню́дꙋже и҆зы́де фѷлїстїи́мъ, и҆ гафѳорїи́ма.	Патрусим, Каслухим, звідки вийшли филистимляни, і Кафторим.
15	15
Ханаа́нъ же родѝ сїдѡ́на пе́рвенца (своего̀) и҆ хетте́а,	Від Ханаана народилися: Сидон, первісток його, Хет,
16	16
и҆ і҆евꙋсе́а и҆ а҆морре́а, и҆ гергесе́а	Ієвусей, Аморрей, Гергесей,
17	17
и҆ є҆ѵе́а, и҆ а҆рꙋке́а и҆ а҆сенне́а,	Евей, Аркей, Синей,
18	18
и҆ а҆ра́дїа и҆ самаре́а, и҆ а҆маѳі́ю. И҆ посе́мъ разсѣ́ѧшасѧ племена̀ хананє́йскаѧ:	Арвадей, Цемарей і Химафей. Згодом племена ханаанські розсіялися,
19	19
и҆ бы́ша предѣ́лы ханане́йстїи ѿ сїдѡ́на да́же прїитѝ до гера́ра и҆ га́зы, и҆дꙋ́ще да́же до содо́ма и҆ гомо́рры, до а҆дамы̀ и҆ севѡі́ма, да́же до да́са.	і були межі хананеїв від Сидона до Герара до Гази, звідси до Содома, Гоморри, Адми і Цевоїма до Лаши.
20	20
Сі́и сы́нове ха́мѡвы въ племенѣ́хъ свои́хъ, по ꙗ҆зы́кѡмъ свои̑мъ, въ страна́хъ свои́хъ и҆ въ наро́дѣхъ свои́хъ.	Це сини Хамові, за племенами їх, за мовою їх, у землях їх, у народах їх.
21	21
И҆ си́мꙋ роди́сѧ и҆ томꙋ̀, ѻ҆тцꙋ̀ всѣ́хъ сынѡ́въ є҆ве́ровыхъ, бра́тꙋ і҆а́феѳа старѣ́йшагѡ [въ гре́ческомъ перево́дѣ і҆а́феѳъ пока́занъ бра́тъ си́мꙋ старѣ́йшїй.].	Були діти й у Сима, батька всіх синів Єверових, старшого брата Яфетового.
22	22
Сы́нове си́мѡвы: є҆ла́мъ и҆ а҆ссꙋ́ръ, и҆ а҆рфаѯа́дъ и҆ лꙋ́дъ, и҆ а҆ра́мъ и҆ каїна́нъ.	Сини Сима: Єлам, Ассур, Арфаксад, Луд, Арам [і Каїнан].
23	23
И҆ сы́нове а҆ра̑мли: ѡ҆́съ и҆ оу҆́лъ, и҆ гате́ръ и҆ мосо́хъ.	Сини Арама: Уц, Хул, Гефер і Маш.
24	24
И҆ а҆рфаѯа́дъ родѝ каїна́на, каїна́нъ же родѝ салꙋ̀, сала́ же родѝ є҆ве́ра.	Арфаксад породив [Каїнана, Каїнан породив] Салу, Сала породив Євера.
25	25
И҆ роди́стасѧ є҆ве́рꙋ два̀ сы̑на: и҆́мѧ є҆ди́номꙋ фале́къ: во дни̑ бо є҆гѡ̀ раздѣли́сѧ землѧ̀: и҆ и҆́мѧ бра́тꙋ є҆гѡ̀ і҆екта́нъ.	У Євера народилося два сини; ім’я одному: Фалек, тому що в дні його земля була розділена; ім’я брата його: Іоктан.
26	26
І҆екта́нъ же родѝ є҆лмѡда́да и҆ сале́фа, и҆ сармѡ́ѳа и҆ і҆ара́ха,	Іоктан породив Алмодада, Шалефа, Хацармавефа, Ієраха,
27	27
и҆ ѻ҆до́рра и҆ є҆ви́ла и҆ декла̀,	Гадорама, Узала, Диклу,
28	28
и҆ є҆ѵа́ла и҆ а҆вїмаи́ла и҆ сове́ва,	Овалу, Авимаїла, Шеву,
29	29
и҆ оу҆фі́ра и҆ є҆ѵі́ла и҆ і҆ѡва́ва: всѝ сі́и сы́нове і҆екта́нѡвы.	Офира, Хавилу та Іовава. Усі ці сини Іоктана.
30	30
И҆ бы́сть селе́нїе и҆́хъ ѿ ма́си да́же прїитѝ до сафи́ра, горы̀ восто́чныѧ.	Поселення їх були від Меши до Сефара, гори східної.
31	31
Сі́и сы́нове си́мѡвы, въ племенѣ́хъ свои́хъ, по ꙗ҆зы́кѡмъ и҆́хъ, въ страна́хъ и҆́хъ и҆ въ наро́дѣхъ и҆́хъ.	Це сини Симові за племенами їх, за мовами їх, у землях їх, у народах їх.
32	32
Сїѧ̑ племена̀ сынѡ́въ нѡ́евыхъ по родѡ́мъ и҆́хъ, по ꙗ҆зы́кѡмъ и҆́хъ: ѿ си́хъ разсѣ́ѧшасѧ ѻ҆́строви ꙗ҆зы́кѡвъ на землѝ по пото́пѣ.	Ось племена синів Ноєвих, за родоводом їх, у народах їх. Від них пішли народи на землі після потопу.
Глава́ а҃і	Глава 11

1	1
И҆ бѣ̀ всѧ̀ землѧ̀ оу҆стнѣ̀ є҆ди̑нѣ, и҆ гла́съ є҆ди́нъ всѣ̑мъ.	На всій землі була одна мова й один говір.
2	2
И҆ бы́сть внегда̀ поитѝ и҆̀мъ ѿ востѡ́къ, ѡ҆брѣто́ша по́ле въ землѝ сеннаа́рстѣй и҆ всели́шасѧ та́мѡ.	Рухаючись зі сходу, вони знайшли в землі Сеннаар рівнину й оселилися там.
3	3
И҆ речѐ человѣ́къ бли́жнемꙋ своемꙋ̀: прїиди́те, сотвори́мъ плі̑нѳы и҆ и҆спече́мъ и҆̀хъ ѻ҆гне́мъ. И҆ бы́сть и҆̀мъ плі́нѳа въ ка́мень, и҆ бре́нїе вмѣ́стѡ мѣ́ла.	І сказали одне одному: наробимо цегли і випалимо вогнем. І стала у них цегла замість каменю, а земляна смола замість вапна.
4	4
И҆ реко́ша: прїиди́те, сози́ждемъ себѣ̀ гра́дъ и҆ сто́лпъ, є҆гѡ́же ве́рхъ бꙋ́детъ да́же до небесѐ: и҆ сотвори́мъ себѣ̀ и҆́мѧ, пре́жде не́же разсѣ́ѧтисѧ на́мъ по лицꙋ̀ всеѧ̀ землѝ.	І сказали вони: збудуємо собі місто і вежу, висотою до небес, і зробимо собі ім’я, перш ніж розсіємося по лицю всієї землі.
5	5
И҆ сни́де гдⷭ҇ь ви́дѣти гра́дъ и҆ сто́лпъ, є҆го́же созида́ша сы́нове человѣ́честїи.	І зійшов Господь подивитися місто і вежу, що будували сини людські.
6	6
И҆ речѐ гдⷭ҇ь: сѐ, ро́дъ є҆ди́нъ, и҆ оу҆стнѣ̀ є҆ди̑нѣ всѣ́хъ, и҆ сїѐ нача́ша твори́ти: и҆ нн҃ѣ не ѡ҆скꙋдѣ́ютъ ѿ ни́хъ всѧ̑, є҆ли̑ка а҆́ще восхотѧ́тъ твори́ти.	І сказав Господь: ось, один народ, і одна у всіх мова; і ось що почали вони робити, і не відстануть вони від того, що задумали робити;
7	7
Прїиди́те, и҆ соше́дше смѣси́мъ та́мѡ ѧ҆зы́къ и҆́хъ, да не оу҆слы́шатъ кі́йждо гла́са бли́жнѧгѡ (своегѡ̀).	зійдемо ж і змішаємо там мову їхню, так щоб один не розумів мови іншого.
8	8
И҆ разсѣ́ѧ и҆̀хъ ѿтꙋ́дꙋ гдⷭ҇ь по лицꙋ̀ всеѧ̀ землѝ: и҆ преста́ша зи́ждꙋще гра́дъ и҆ сто́лпъ.	І розсіяв їх Господь звідти по всій землі; і вони перестали будувати місто [і вежу].
9	9
Сегѡ̀ ра́ди нарече́сѧ и҆́мѧ є҆гѡ̀ смѣше́нїе, ꙗ҆́кѡ та́мѡ смѣсѝ гдⷭ҇ь оу҆стна̀ всеѧ̀ землѝ, и҆ ѿтꙋ́дꙋ разсѣ́ѧ и҆̀хъ гдⷭ҇ь по лицꙋ̀ всеѧ̀ землѝ.	Тому дано йому ім’я: Вавилон, бо там змішав Господь мову всієї землі, і звідти розсіяв їх Господь по всій землі.
10	10
И҆ сїѧ̑ бытїѧ̑ си́мѡва: и҆ бѧ́ше си́мъ сы́нъ ста̀ лѣ́тъ, є҆гда̀ родѝ а҆рфаѯа́да, во второ́е лѣ́то по пото́пѣ:	Ось родовід Сима: Сим був ста років і породив Арфаксада, через два роки після потопу;
11	11
и҆ поживѐ си́мъ, повнегда̀ роди́ти є҆мꙋ̀ а҆рфаѯа́да, лѣ́тъ пѧ́ть сѡ́тъ и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри: и҆ оу҆́мре.	після народження Арфаксада Сим жив п’ятсот років і породив синів і дочок [і помер].
12	12
И҆ поживѐ а҆рфаѯа́дъ лѣ́тъ сто̀ три́десѧть пѧ́ть и҆ родѝ каїна́на:	Арфаксад жив тридцять п’ять [135] років і породив [Каїнана. Після нарождення Каїнана Арфаксад жив триста тридцять років і породив синів і дочок і помер. Каїнан жив сто тридцять років, і породив] Салу.
13	13
и҆ поживѐ а҆рфаѯа́дъ, повнегда̀ роди́ти є҆мꙋ̀ каїна́на, лѣ́тъ три́ста три́десѧть и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри: и҆ оу҆́мре. И҆ поживѐ каїна́нъ лѣ́тъ сто̀ три́десѧть и҆ родѝ салꙋ̀: и҆ поживѐ каїна́нъ, повнегда̀ роди́ти є҆мꙋ̀ салꙋ̀, лѣ́тъ три́ста три́десѧть и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри: и҆ оу҆́мре.	Після нарождення Сали Арфаксад [Каїнан] жив чотириста три [330] роки і породив синів і дочок [і помер].
14	14
И҆ поживѐ сала̀ лѣ́тъ сто̀ три́десѧть и҆ родѝ є҆ве́ра:	Сала жив тридцять [130] років і породив Євера.
15	15
и҆ поживѐ сала̀, повнегда̀ роди́ти є҆мꙋ̀ є҆ве́ра, лѣ́тъ три́ста три́десѧть и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри: и҆ оу҆́мре.	Після народження Євера Сала жив чотириста три [330] роки і породив синів і дочок [і помер].
16	16
И҆ поживѐ є҆ве́ръ лѣ́тъ сто̀ три́десѧть четы́ри и҆ родѝ фале́ка:	Євер жив тридцять чотири [134] роки і породив Фалека.
17	17
и҆ поживѐ є҆ве́ръ, повнегда̀ роди́ти є҆мꙋ̀ фале́ка, лѣ́тъ три́ста се́дмьдесѧтъ и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри: и҆ оу҆́мре.	Після народження Фалека Євер жив чотириста тридцять [370] років і породив синів і дочок [і помер].
18	18
И҆ поживѐ фале́къ лѣ́тъ сто̀ три́десѧть и҆ родѝ рага́ва:	Фалек жив тридцять [130] років і породив Рагава.
19	19
и҆ поживѐ фале́къ, повнегда̀ роди́ти є҆мꙋ̀ рага́ва, лѣ́тъ двѣ́стѣ де́вѧть и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри: и҆ оу҆́мре.	Після народження Рагава Фалек жив двісті дев’ять років і породив синів і дочок [і помер].
20	20
И҆ поживѐ рага́въ лѣ́тъ сто̀ три́десѧть два̀ и҆ родѝ серꙋ́ха:	Рагав жив тридцять два [132] роки і породив Серуха.
21	21
и҆ поживѐ рага́въ, повнегда̀ роди́ти є҆мꙋ̀ серꙋ́ха, лѣ́тъ двѣ́стѣ се́дмь и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри: и҆ оу҆́мре.	Після народження Серуха Рагав жив двісті сім років і породив синів і дочок [і помер].
22	22
И҆ поживѐ серꙋ́хъ лѣ́тъ сто̀ три́десѧть и҆ родѝ нахѡ́ра:	Серух жив тридцять [130] років і породив Нахора.
23	23
и҆ поживѐ серꙋ́хъ, повнегда̀ роди́ти є҆мꙋ̀ нахѡ́ра, лѣ́тъ двѣ́стѣ и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри: и҆ оу҆́мре.	Після народження Нахора Серух жив двісті років і породив синів і дочок [і помер].
24	24
И҆ поживѐ нахѡ́ръ лѣ́тъ се́дмьдесѧтъ де́вѧть и҆ родѝ ѳа́ррꙋ:	Нахор жив двадцять дев’ять [79] років і породив Фарру.
25	25
и҆ поживѐ нахѡ́ръ, повнегда̀ роди́ти є҆мꙋ̀ ѳа́ррꙋ, лѣ́тъ сто̀ два́десѧть де́вѧть и҆ родѝ сы́ны и҆ дщє́ри: и҆ оу҆́мре.	Після народження Фарри Нахор жив сто дев’ятнадцять [129] років і породив синів і дочок [і помер].
26	26
И҆ поживѐ ѳа́рра лѣ́тъ се́дмьдесѧтъ и҆ родѝ а҆вра́ма и҆ нахѡ́ра и҆ а҆рра́на.	Фарра жив сімдесят років і породив Аврама, Нахора й Арана.
27	27
Сїѧ̑ же бытїѧ̑ ѳа́рры: ѳа́рра родѝ а҆вра́ма и҆ нахѡ́ра и҆ а҆рра́на. А҆рра́нъ же родѝ лѡ́та:	Ось родовід Фарри: Фарра породив Аврама, Нахора й Арана. Аран породив Лота.
28	28
и҆ оу҆́мре а҆рра́нъ пред̾ ѳа́ррою ѻ҆тце́мъ свои́мъ въ землѝ, въ не́йже роди́сѧ, въ странѣ̀ халде́йстѣй.	І вмер Аран за Фарри, батька свого, у землі народження свого, в Урі халдейському.
29	29
И҆ поѧ́ста а҆вра́мъ и҆ нахѡ́ръ себѣ̀ жєны̀: и҆ и҆́мѧ женѣ̀ а҆вра́мли са́ра, и҆ и҆́мѧ женѣ̀ нахѡ́ровѣ ме́льха, дщѝ а҆рра́нѧ: се́й є҆́сть ѻ҆те́цъ ме́льхинъ и҆ ѻ҆те́цъ є҆́схинъ.	Аврам і Нахор взяли собі дружин; ім’я дружини Аврамової: Сара; ім’я дружини Нахорової: Милка, дочка Арана, батька Милки і батька Іски.
30	30
Бѧ́ше же са́ра непло́ды и҆ не ражда́ше дѣте́й.	І Сара була неплідна і бездітна.
31	31
И҆ поѧ́тъ ѳа́рра а҆вра́ма сы́на своего̀ и҆ лѡ́та сы́на а҆рра́нѧ, сы́на сы́на своегѡ̀, и҆ са́рꙋ снохꙋ̀ свою̀, женꙋ̀ а҆вра́ма сы́на своегѡ̀: и҆ и҆зведѐ ѧ҆̀ и҆з̾ землѝ халде́йскїѧ и҆тѝ на зе́млю ханаа́нскꙋ: и҆ прїидо́ша да́же до харра́на и҆ всели́шасѧ та́мѡ.	І взяв Фарра Аврама, сина свого, і Лота, сина Аранового, онука свого, і Сару, невістку свою, дружину Аврама, сина свого, і вийшов з ними з Ура халдейського, щоб іти в землю Ханаанську; але, дійшовши до Харрана, вони зупинилися там.
32	32
Бы́ша же всѝ дні́е ѳа̑ррины въ землѝ харра́ни лѣ́тъ двѣ́стѣ пѧ́ть: и҆ оу҆́мре ѳа́рра въ харра́нѣ.	І було днів життя Фарри [у Харранській землі] двісті п’ять років, і вмер Фарра в Харрані.
Глава́ в҃і	Глава 12

1	1
И҆ речѐ гдⷭ҇ь а҆вра́мꙋ: и҆зы́ди ѿ землѝ твоеѧ̀, и҆ ѿ ро́да твоегѡ̀, и҆ ѿ до́мꙋ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, и҆ и҆дѝ въ зе́млю, ю҆́же тѝ покажꙋ̀:	І сказав Господь Авраму: піди з землі твоєї, від роду твого і з дому батька твого [і йди] у землю, яку Я покажу тобі;
2	2
и҆ сотворю́ тѧ въ ꙗ҆зы́къ ве́лїй, и҆ блгⷭ҇влю́ тѧ, и҆ возвели́чꙋ и҆́мѧ твоѐ, и҆ бꙋ́деши блгⷭ҇ве́нъ:	і Я спороджу від тебе великий народ, і благословлю тебе, і звеличу ім’я твоє, і будеш ти благословенням;
3	3
и҆ блгⷭ҇влю̀ благословѧ́щыѧ тѧ̀, и҆ кленꙋ́щыѧ тѧ̀ прокленꙋ̀: и҆ блгⷭ҇вѧ́тсѧ ѡ҆ тебѣ̀ всѧ̑ племена̀ зємна́ѧ.	Я благословлю тих, що благословляють тебе, і тих, що лихословлять тебе, прокляну; і благословляться у тобі всі племена земні.
4	4
И҆ и҆́де а҆вра́мъ, ꙗ҆́коже гл҃а є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь, и҆ и҆дѧ́ше съ ни́мъ лѡ́тъ: а҆вра́мъ же бѣ̀ лѣ́тъ седми́десѧти пѧтѝ, є҆гда̀ и҆зы́де ѿ (землѝ) харра́нъ.	І пішов Аврам, як сказав йому Господь; і з ним пішов Лот. Аврам був сімдесяти п’яти років, коли вийшов з Харрана.
5	5
И҆ поѧ́тъ а҆вра́мъ са́рꙋ женꙋ̀ свою̀, и҆ лѡ́та сы́на бра́та своегѡ̀, и҆ всѧ̑ и҆мѣ̑нїѧ своѧ̑, є҆ли̑ка стѧжа́ша, и҆ всѧ́кꙋю дꙋ́шꙋ, ю҆́же стѧжа́ша въ харра́нѣ: и҆ и҆зыдо́ша поитѝ въ зе́млю ханаа́ню.	І взяв Аврам з собою Сару, дружину свою, Лота, сина брата свого, і все майно, яке вони придбали, і всіх людей, яких вони мали в Харрані; і вийшли, щоб іти в землю Ханаанську; і прийшли в землю Ханаанську.
6	6
И҆ про́йде а҆вра́мъ зе́млю въ долготꙋ̀ є҆ѧ̀ да́же до мѣ́ста сѷхе́мъ, до дꙋ́ба высо́кагѡ: ханане́є же тогда̀ живѧ́хꙋ на землѝ (то́й).	І пройшов Аврам по землі цій [у довжину її] до місця Сихема, до діброви Море́. У цій землі тоді [жили] хананеї.
7	7
И҆ ꙗ҆ви́сѧ гдⷭ҇ь а҆вра́мꙋ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: сѣ́мени твоемꙋ̀ да́мъ зе́млю сїю̀. И҆ созда̀ та́мѡ а҆вра́мъ же́ртвенникъ гдⷭ҇ꙋ ꙗ҆́вльшемꙋсѧ є҆мꙋ̀.	І явився Господь Авраму і сказав [йому]: нащадкам твоїм віддам Я землю цю. І зробив там [Аврам] жертовник Господу, Який явився йому.
8	8
И҆ ѿстꙋпѝ ѿтꙋ́дꙋ въ го́рꙋ на восто́къ (лице́мъ) прѧ́мѡ веѳи́лю, и҆ поста́ви та́мѡ кꙋ́щꙋ свою̀ въ веѳи́ли при мо́ри, и҆ а҆ггѐ къ восто́кѡмъ: и҆ созда̀ та́мѡ же́ртвенникъ гдⷭ҇ꙋ, и҆ призва̀ во и҆́мѧ гдⷭ҇а (ꙗ҆́вльшасѧ є҆мꙋ̀).	Звідти рушив він до гори, на схід від Вефиля; і поставив намет свій так, що від нього Вефиль був на захід, а Гай на схід; і зробив там жертовник Господу і закликав ім’я Господа [Який явився йому].
9	9
И҆ воздви́жесѧ а҆вра́мъ, и҆ ше́дъ ѡ҆полчи́сѧ въ пꙋсты́ни.	І піднявся Аврам і продовжував йти на південь.
10	10
И҆ бы́сть гла́дъ на землѝ: и҆ сни́де а҆вра́мъ во є҆гѵ́петъ всели́тисѧ та́мѡ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆долѣ̀ гла́дъ на землѝ.	І був голод у тій землі. І прийшов Аврам у Єгипет, щоб пожити там, тому що посилився голод у землі тій.
11	11
Бы́сть же є҆гда̀ прибли́жисѧ а҆вра́мъ вни́ти во є҆гѵ́петъ, речѐ а҆вра́мъ са́рѣ женѣ̀ свое́й: вѣ́мъ а҆́зъ, ꙗ҆́кѡ жена̀ доброли́чна є҆сѝ:	Коли ж він наближався до Єгипту, то сказав Сарі, дружині своїй: ось, я знаю, що ти жінка, прекрасна на вигляд;
12	12
бꙋ́детъ оу҆̀бо є҆гда̀ оу҆ви́дѧтъ тѧ̀ є҆гѵ́птѧне, рекꙋ́тъ, ꙗ҆́кѡ жена̀ є҆гѡ̀ є҆́сть сїѧ̀: и҆ оу҆бїю́тъ мѧ̀, тебе́ же снабдѧ́тъ:	і коли єгиптяни побачать тебе, то скажуть: це дружина його; і вб’ють мене, а тебе залишать живою;
13	13
рцы̀ оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ сестра̀ є҆мꙋ̀ є҆́смь, да добро̀ мнѣ̀ бꙋ́детъ тебє̀ ра́ди, и҆ бꙋ́детъ жива̀ дꙋша̀ моѧ̀ тебє̀ ра́ди.	скажи ж, що ти моя сестра, щоб мені добре було заради тебе, і щоб жива була душа моя через тебе.
14	14
Бы́сть же є҆гда̀ вни́де а҆вра́мъ во є҆гѵ́петъ, ви́дѣвше є҆гѵ́птѧне женꙋ̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ добра̀ бѧ́ше ѕѣлѡ̀,	І було, коли прийшов Аврам у Єгипет, єгиптяни побачили, що вона жінка дуже красива;
15	15
и҆ ви́дѣша ю҆̀ кнѧ̑зи фараѡ̑ни и҆ похвали́ша ю҆̀ пред̾ фараѡ́номъ, и҆ введо́ша ю҆̀ въ до́мъ фараѡ́новъ.	побачили її і вельможі фараонові і похвалили її перед фараоном; і взята вона була до дому фараонового.
16	16
И҆ а҆вра́мꙋ до́брѣ бѧ́ше є҆ѧ̀ ра́ди: и҆ бы́ша є҆мꙋ̀ ѻ҆́вцы и҆ телцы̀ и҆ ѻ҆слы̀, и҆ рабы̑ и҆ рабы̑ни, и҆ мскѝ и҆ велблю́ды.	І Авраму добре було заради неї; і була у нього дрібна і велика худоба й осли, і раби і рабині, і мули і верблюди.
17	17
И҆ мꙋ́чи гдⷭ҇ь ка́зньми вели́кими и҆ лю́тыми фараѡ́на и҆ до́мъ є҆гѡ̀ са́ры ра́ди жены̀ а҆вра́мли.	Але Господь уразив тяжкими ударами фараона і дім його за Сару, дружину Аврамову.
18	18
Призва́въ же фараѡ́нъ а҆вра́ма, речѐ є҆мꙋ̀: что̀ сїѐ сотвори́лъ є҆сѝ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ не повѣ́далъ мѝ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ жена̀ твоѧ̀ є҆́сть;	І покликав фараон Аврама і сказав: що це ти зробив зі мною? чому не сказав мені, що вона дружина твоя?
19	19
Вскꙋ́ю ре́клъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ сестра́ ми є҆́сть; И҆ поѧ́хъ ю҆̀ себѣ̀ въ женꙋ̀. И҆ нн҃ѣ сѐ, жена̀ твоѧ̀ пред̾ тобо́ю: пое́мь ю҆̀ ѿидѝ.	чому ти сказав: вона сестра моя? і я взяв було її собі за дружину. І тепер ось дружина твоя; візьми [її] і йди.
20	20
И҆ заповѣ́да фараѡ́нъ мꙋжє́мъ ѡ҆ а҆вра́мѣ, проводи́ти є҆го̀ и҆ женꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка бы́ша є҆гѡ̀, и҆ лѡ́та съ ни́мъ.	І дав фараон повеління про нього людям, і провели його, і дружину його, й усе, що в нього було, [і Лота з ним].
Глава́ г҃і	Глава 13

1	1
И҆зы́де же а҆вра́мъ ѿ є҆гѵ́пта са́мъ и҆ жена̀ є҆гѡ̀, и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка є҆гѡ̀, и҆ лѡ́тъ съ ни́мъ въ пꙋсты́ню.	І піднявся Аврам з Єгипту, сам і дружина його, й усе, що в нього було, і Лот з ним, на південь.
2	2
А҆вра́мъ же бѧ́ше бога́тъ ѕѣлѡ̀ скоты̑ и҆ сребро́мъ и҆ зла́томъ.	І був Аврам дуже багатий на худобу, і срібло, і золото.
3	3
И҆ и҆́де ѿню́дꙋже прїи́де, въ пꙋсты́ню до веѳи́лѧ, до мѣ́ста, и҆дѣ́же бѣ̀ є҆мꙋ̀ кꙋ́ща пе́рвѣе, междꙋ̀ веѳи́лемъ и҆ междꙋ̀ а҆ггѐ,	І продовжував він переходи свої від півдня до Вефиля, до місця, де колись був намет його між Вефилем і між Гаєм,
4	4
на мѣ́сто же́ртвенника, и҆дѣ́же сотворѝ є҆го̀ пе́рвѣе: и҆ призва̀ та́мѡ а҆вра́мъ и҆́мѧ гдⷭ҇не.	до місця жертовника, який він зробив там спочатку; і там прикликав Аврам ім’я Господа.
5	5
И҆ лѡ́тꙋ ходѧ́щꙋ со а҆вра́момъ бѧ́хꙋ ѻ҆́вцы, и҆ волы̀, и҆ кꙋ́щы.	І у Лота, який ходив з Аврамом, також була дрібна і велика худоба і намети.
6	6
И҆ не вмѣща́ше и҆̀хъ землѧ̀ жи́ти вкꙋ́пѣ, ꙗ҆́кѡ и҆мѣ̑нїѧ и҆́хъ бѧ́хꙋ мнѡ́га: и҆ не можа́хꙋ жи́ти вкꙋ́пѣ.	І не вміщала їх та земля, щоб жити разом, бо майно їхнє було таке велике, що вони не могли жити разом.
7	7
И҆ бы́сть ра́спрѧ междꙋ̀ пастꙋхи̑ скота̀ а҆вра́млѧ и҆ междꙋ̀ пастꙋхи̑ скота̀ лѡ́това: ханане́є же и҆ ферезе́є тогда̀ живѧ́хꙋ на землѝ (то́й).	І була суперечка між пастухами худоби Аврамової і між пастухами худоби Лотової; і хананеї і ферезеї жили тоді в тій землі.
8	8
Рече́ же а҆вра́мъ лѡ́тꙋ: да не бꙋ́детъ ра́спрѧ междꙋ̀ мно́ю и҆ тобо́ю, и҆ междꙋ̀ пастꙋхи̑ твои́ми и҆ междꙋ̀ пастꙋхи̑ мои́ми, ꙗ҆́кѡ человѣ́цы бра́тїѧ мы̀ є҆смы̀:	І сказав Аврам Лотові: нехай не буде розбрату між мною і тобою, і між пастухами моїми і пастухами твоїми, тому що ми родичі;
9	9
не се́ ли всѧ̀ землѧ̀ пред̾ тобо́ю є҆́сть; Ѿлꙋчи́сѧ ты̀ ѿ менє̀: а҆́ще ты̀ на лѣ́во, а҆́зъ на де́сно: а҆́ще же ты̀ на де́сно, а҆́зъ на лѣ́во.	чи не вся земля перед тобою? відділись же від мене: якщо ти ліворуч, то я праворуч; а якщо ти праворуч, то я ліворуч.
10	10
И҆ возве́дъ лѡ́тъ ѻ҆́чи своѝ, ви́дѣ всю̀ ѡ҆кре́стнꙋю странꙋ̀ і҆ѻрда́нскꙋю, ꙗ҆́кѡ всѧ̀ напаѧ́ема бѧ́ше водо́ю, пре́жде не́же низврати́ти бг҃ꙋ содо́мъ и҆ гомо́рръ, ꙗ҆́кѡ ра́й бж҃їй, и҆ ꙗ҆́кѡ землѧ̀ є҆гѵ́петска, да́же прїитѝ до зого́ра:	Лот звів очі свої і побачив усю околицю Йорданську, що вона, перш ніж знищив Господь Содом і Гоморру, вся до Сигора зрошувалася водою, як сад Господній, як земля Єгипетська;
11	11
и҆ и҆збра̀ себѣ̀ лѡ́тъ всю̀ ѡ҆кре́стнꙋю странꙋ̀ і҆ѻрда́нскꙋю, и҆ ѿи́де лѡ́тъ ѿ восто́ка: и҆ разлꙋчи́стасѧ кі́йждо ѿ бра́та своегѡ̀.	і обрав собі Лот усю околицю Йорданську; і рушив Лот на схід. І відокремилися вони один від одного.
12	12
А҆вра́мъ же всели́сѧ въ землѝ ханаа́нстѣй, лѡ́тъ же всели́сѧ во гра́дѣ ѡ҆кре́стныхъ стра́нъ и҆ всели́сѧ въ содо́мѣ.	Аврам став жити в землі Ханаанській; а Лот став жити у містах околиці і розкинув намети до Содома.
13	13
Человѣ́цы же сꙋ́щїи въ содо́мѣ ѕлѝ и҆ грѣ́шни пред̾ бг҃омъ ѕѣлѡ̀.	Жителі ж содомські були злі і грішні перед Господом.
14	14
Бг҃ъ же речѐ а҆вра́мꙋ, повнегда̀ разлꙋчи́тисѧ лѡ́тꙋ ѿ негѡ̀: воззрѝ ѻ҆чи́ма твои́ма и҆ ви́ждь ѿ мѣ́ста, и҆дѣ́же ты̀ нн҃ѣ є҆сѝ, къ сѣ́верꙋ, и҆ лі́вѣ [ю҆́гꙋ], и҆ къ восто́кꙋ, и҆ мо́рю:	І сказав Господь Авраму, після того як Лот відокремився від нього: зведи очі твої з місця, на якому ти тепер, подивися на північ і на південь, і на схід і на захід;
15	15
ꙗ҆́кѡ всю̀ зе́млю, ю҆́же ты̀ ви́диши, тебѣ̀ да́мъ ю҆̀ и҆ сѣ́мени твоемꙋ̀ во вѣ́ки,	бо всю землю, що ти бачиш, Я дам тобі і нащадкам твоїм навіки,
16	16
и҆ сотворю̀ сѣ́мѧ твоѐ, ꙗ҆́кѡ песо́къ земны́й: а҆́ще кто̀ мо́жетъ и҆счестѝ песо́къ земны́й, то̀ и҆ сѣ́мѧ твоѐ и҆зочте́тъ:	і зроблю нащадків твоїх, як пісок земний; якщо хто може порахувати пісок земний, то і нащадки твої полічені будуть;
17	17
воста́въ проидѝ зе́млю въ долготꙋ̀ є҆ѧ̀ и҆ въ широтꙋ̀: ꙗ҆́кѡ тебѣ̀ да́мъ ю҆̀ и҆ сѣ́мени твоемꙋ̀ во вѣ́къ.	встань, пройди по землі цій у довжину й у ширину її, бо Я дам її тобі [і нащадкам твоїм назавжди].
18	18
И҆ ѿсели́всѧ а҆вра́мъ, прише́дъ всели́сѧ оу҆ дꙋ́ба мамврі́йскагѡ, и҆́же бѧ́ше въ хеврѡ́нѣ: и҆ созда̀ тꙋ̀ же́ртвенникъ гдⷭ҇ꙋ.	І зняв Аврам намет, і пішов, і оселився біля діброви Мамре, що в Хевроні; і зробив там жертовник Господу.
Глава́ д҃і	Глава 14

1	1
Бы́сть же въ ца́рство а҆марфа́ла царѧ̀ сеннаа́рска, и҆ а҆рїѡ́хъ ца́рь є҆лласа́рскъ, и҆ ходоллогомо́ръ ца́рь є҆ла́мскъ, и҆ ѳарга́лъ ца́рь ꙗ҆зы́ческїй	І було у дні Амрафела, царя Сеннаарського, Аріоха, царя Єлласарського, Кедорлаомера, царя Єламського, і Фидала, царя Гоїмського,
2	2
сотвори́ша ра́ть съ ва́ллою царе́мъ содо́мскимъ и҆ съ варсо́ю царе́мъ гомо́ррскимъ, и҆ съ сеннаа́ромъ царе́мъ а҆дамы̀ и҆ съ сѷмово́ромъ царе́мъ севоі́мскимъ, и҆ съ царе́мъ вала́ки: сїѧ̀ є҆́сть сигѡ́ръ.	пішли вони війною проти Бери, царя Содомського, проти Бирши, царя Гоморрського, Шинава, царя Адми, Шемевера, царя Севоїмського, і проти царя Бели, яка є Сигор.
3	3
Всѝ сі́и совѣща́шасѧ на ю҆до́ль сла́нꙋю: сїѐ є҆́сть мо́ре сла́ное.	Усі ці з’єдналися в долині Сиддим, де нині море Солоне.
4	4
Двана́десѧть лѣ́тъ ті́и рабо́таша ходоллогомо́рꙋ: тре́тїѧгѡ же на́десѧть лѣ́та ѿстꙋпи́ша.	Дванадцять років були вони в неволі у Кедорлаомера, а на тринадцятий рік обурилися.
5	5
И҆ въ четве́ртое на́десѧть лѣ́то, прїи́де ходоллогомо́ръ, и҆ цари̑ и҆̀же съ ни́мъ, и҆ и҆зсѣко́ша и҆споли́нѡвъ сꙋ́щихъ во а҆старѡ́ѳѣ и҆ въ карнаі́нѣ, и҆ ꙗ҆зы́ки крѣ̑пки вкꙋ́пѣ съ ни́ми, и҆ ѻ҆ме́ѡвъ, и҆̀же въ саѵѝ гра́дѣ,	В чотирнадцятому році прийшли Кедорлаомер і царі, що з ним, й уразили рефаїмів в Аштероф-Карнаїмі, зузимів у Гамі, емимів у Шаве-Кириафаїмі,
6	6
и҆ хорре́ѡвъ, и҆̀же въ гора́хъ сиі́рскихъ, да́же до тереві́нѳа фара́нѧ, и҆́же є҆́сть въ пꙋсты́ни.	і хорреїв у горі їх Сеїрі, до Ел-Фарана, що біля пустелі.
7	7
И҆ возврати́вшесѧ прїидо́ша ко и҆сто́чникꙋ сꙋ́дномꙋ, и҆́же є҆́сть ка́дисъ: и҆ ссѣко́ша всѧ̑ кнѧ̑зи а҆мали́кѡвы, и҆ а҆морре́ѡвъ живꙋ́щихъ во а҆сасанѳама́рѣ.	І повернувшись звідти, вони прийшли до джерела Мишпат, що є Кадес, і завоювали всю країну амаликитян, і також аморреїв, що живуть у Хацацон-Фамарі.
8	8
И҆зы́де же ца́рь содо́мскїй и҆ ца́рь гомо́ррскїй, и҆ ца́рь а҆дама́нскїй и҆ ца́рь севоі́мскїй, и҆ ца́рь вала́ки, сїѧ̀ є҆́сть сигѡ́ръ: и҆ ѡ҆полчи́шасѧ проти́вꙋ и҆́хъ на бра́нь во ю҆до́ли сла́ной,	І вийшли цар Содомський, цар Гоморрський, цар Адми, цар Севоїмський і цар Бели, яка є Сигор; і вступили в битву з ними в долині Сиддим,
9	9
на ходоллогомо́ра царѧ̀ є҆ла́мска и҆ ѳарга́ла царѧ̀ ꙗ҆зы́ческа, и҆ а҆марфа́ла царѧ̀ сеннаа́рска и҆ а҆рїѡ́ха царѧ̀ є҆лласа́рска: четы́ри царѝ на пѧ́ть.	з Кедорлаомером, царем Єламським, Фидалом, царем Гоїмським, Амрафелом, царем Сеннаарським, Аріохом, царем Єлласарським, — чотири царі проти п’яти.
10	10
Ю҆до́ль же сла́наѧ и҆мѧ́ше кла̑дѧзи смолѧны̑ѧ. И҆ побѣжѐ ца́рь содо́мскїй и҆ ца́рь гомо́ррскїй, и҆ падо́ша та́мѡ: ѡ҆ста́вшїисѧ же бѣжа́ша въ гѡ́рнѧѧ (и҆ ѡ҆держа́ша ѧ҆̀).	В долині ж Сиддим було багато смоляних ям. І царі Содомський і Гоморрський, утікаючи, упали в них, а останні втекли в гори.
11	11
Взѧ́ша же всѧ̑ кѡ́нныѧ содѡ́мскїѧ и҆ гомѡ́ррскїѧ и҆ всѧ̑ бра̑шна и҆́хъ, и҆ ѿидо́ша.	Переможці взяли все майно Содома і Гоморри і весь запас їх і пішли.
12	12
Взѧ́ша же и҆ лѡ́та сы́на бра́та а҆вра́мова и҆ и҆мѣ́нїе є҆гѡ̀, и҆ ѿидо́ша: бѣ́ бо въ содо́мѣхъ живы́й.	І взяли Лота, племінника Аврамового, який жив у Содомі, і майно його і пішли.
13	13
Прише́дъ же є҆ди́нъ ѿ оу҆цѣлѣ́вшихъ, возвѣстѝ а҆вра́мꙋ прише́лцꙋ, и҆́же живѧ́ше оу҆ дꙋ́ба мамврі́йскагѡ, а҆морре́а бра́та є҆схѡ́лѧ и҆ бра́та а҆ѵна́нѧ, и҆̀же бѣ́ша сою̑зницы а҆вра́мѡвы.	І прийшов один з тих, хто уцілів, і сповістив Аврама єврея, який жив тоді біля діброви Мамре, аморреянина, брата Ешколу і брата Анеру, які були союзниками Аврамовими.
14	14
Слы́шавъ же а҆вра́мъ, ꙗ҆́кѡ плѣне́нъ бы́сть лѡ́тъ брата́ничь є҆гѡ̀, сочтѐ домоча́дцы своѧ̑ три́ста и҆ ѻ҆смьна́десѧть, и҆ погна̀ в̾слѣ́дъ и҆́хъ да́же до да́на.	Аврам, почувши, що [Лот] родич його узятий у полон, озброїв рабів своїх, і народжених у домі його, триста вісімнадцять, і переслідував ворогів до Дана;
15	15
И҆ нападѐ на нѧ̀ но́щїю са́мъ и҆ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ (съ ни́мъ): и҆ поразѝ и҆̀хъ и҆ гонѝ и҆̀хъ да́же до хова́ла, и҆́же є҆́сть ѡ҆шꙋ́юю дама́ска:	і, розділившись, напав на них уночі, сам і раби його, і подолав їх, і переслідував їх до Хови, що ліворуч від Дамаска;
16	16
и҆ возвратѝ всѧ̑ кѡ́нныѧ содѡ́мскїѧ, и҆ лѡ́та сы́на бра́та своегѡ̀ возвратѝ, и҆ всѧ̑ и҆мѣ̑нїѧ є҆гѡ̀, и҆ жєны̀, и҆ лю́ди.	і повернув усе майно і Лота, родича свого, і майно його повернув, також і жінок і народ.
17	17
И҆зы́де же ца́рь содо́мскїй въ срѣ́тенїе є҆мꙋ̀, повнегда̀ возврати́тисѧ є҆мꙋ̀ ѿ сѣ́ча ходоллогомо́рскагѡ, и҆ царе́й сꙋ́щихъ съ ни́мъ, въ ю҆до́ль саѵи́нꙋ: сїе́ же бѧ́ше по́ле царе́во:	Коли він повертався після поразки Кедорлаомера і царів, що були з ним, цар Содомський вийшов йому назустріч у долину Шаве, що нині долина царська;
18	18
и҆ мелхїседе́къ цр҃ь сали́мскїй и҆знесѐ хлѣ́бы и҆ вїно̀: бѧ́ше же сщ҃е́нникъ бг҃а вы́шнѧгѡ.	і Мелхиседек, цар Салимський, виніс хліб і вино, — він був священик Бога Всевишнього, —
19	19
И҆ благословѝ а҆вра́ма, и҆ речѐ: блгⷭ҇ве́нъ а҆вра́мъ бг҃омъ вы́шнимъ, и҆́же созда̀ не́бо и҆ зе́млю:	і благословив його, і сказав: благословенний Аврам від Бога Всевишнього, Владики неба і землі;
20	20
и҆ блгⷭ҇ве́нъ бг҃ъ вы́шнїй, и҆́же предадѐ врагѝ твоѧ̑ под̾ рꙋ́ки тебѣ̀. И҆ дадѐ є҆мꙋ̀ десѧти́нꙋ а҆вра́мъ ѿ всегѡ̀.	і благословенний Бог Всевишній, Який віддав ворогів твоїх у руки твої. [Аврам] дав йому десяту частину з усього.
21	21
Рече́ же ца́рь содо́мскїй ко а҆вра́мꙋ: да́ждь мѝ мꙋ́жы, а҆ кѡ́ни возмѝ себѣ̀.	І сказав цар Содомський Авраму: віддай мені людей, а майно візьми собі.
22	22
Рече́ же а҆вра́мъ къ царю̀ содо́мскꙋ: воздви́гнꙋ рꙋ́кꙋ мою̀ ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ вы́шнемꙋ, и҆́же сотворѝ не́бо и҆ зе́млю:	Але Аврам сказав цареві Содомському: піднімаю руку мою до Господа Бога Всевишнього, Владики неба і землі,
23	23
а҆́ще ѿ ни́ти до реме́нѧ сапо́жнагѡ возмꙋ̀ ѿ всегѡ̀ твоегѡ̀, да не рече́ши, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ ѡ҆богати́хъ а҆вра́ма:	що навіть нитки і ременя від взуття не візьму з усього твого, щоб ти не сказав: я збагатив Аврама;
24	24
кромѣ̀ си́хъ, ꙗ҆̀же снѣдо́ша ѻ҆́троцы, и҆ ча́сти мꙋже́й, и҆̀же ходи́ша со мно́ю, є҆схѡ́лъ, а҆ѵна́нъ, мамврі́й: сі́и да во́змꙋтъ ча̑сти (своѧ̑).	крім того, що з’їли слуги, і, крім частки, що належить людям, які ходили зі мною; Анер, Ешкол і Мамрій нехай візьмуть свою частку.
Глава́ є҃і	Глава 15

1	1
По глаго́лѣхъ же си́хъ, бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко а҆вра́мꙋ въ видѣ́нїи но́щїю, гл҃ѧ: не бо́йсѧ, а҆вра́ме: а҆́зъ защища́ю тѧ̀, мзда̀ твоѧ̀ мно́га бꙋ́детъ ѕѣлѡ̀.	Після цих подій було слово Господнє до Аврама у видінні [вночі], і сказано: не бійся, Авраме; Я твій щит; нагорода твоя [буде] дуже велика.
2	2
Глаго́ла же а҆вра́мъ: влⷣко гдⷭ҇и, что́ ми да́си; а҆́зъ же ѿпꙋща́юсѧ безча́денъ: сы́нъ же масе́къ домоча́дицы моеѧ̀, се́й дама́скъ є҆лїе́зеръ.	Аврам сказав: Владико Господи! що Ти даси мені? я залишаюся бездітним; розпорядник у домі моєму цей Єлиєзер із Дамаска.
3	3
И҆ речѐ а҆вра́мъ: поне́же мнѣ̀ не да́лъ є҆сѝ сѣ́мене, домоча́децъ же мо́й наслѣ́дникъ мо́й бꙋ́детъ.	І сказав Аврам: ось, Ти не дав мені нащадка, і ось, управитель мій спадкоємець мій.
4	4
И҆ а҆́бїе гла́съ гдⷭ҇ень бы́сть къ немꙋ̀, гл҃ющїй: не бꙋ́детъ се́й наслѣ́дникъ тво́й, но и҆́же и҆зы́детъ и҆з̾ тебє̀, то́й бꙋ́детъ наслѣ́дникъ тебѣ̀.	І було слово Господа до нього, і сказано: не буде він твоїм спадкоємцем, але той, хто народиться з лона твого, буде твоїм спадкоємцем.
5	5
И҆зведе́ же є҆го̀ во́нъ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: воззрѝ на не́бо и҆ и҆зочтѝ ѕвѣ́зды, а҆́ще возмо́жеши и҆счестѝ ѧ҆̀. И҆ речѐ: та́кѡ бꙋ́детъ сѣ́мѧ твоѐ.	І вивів його геть і сказав [йому]: подивися на небо і порахуй зірки, якщо ти можеш порахувати їх. І сказав йому: стільки буде в тебе нащадків.
6	6
И҆ вѣ́рова а҆вра́мъ бг҃ꙋ, и҆ вмѣни́сѧ є҆мꙋ̀ въ пра́вдꙋ.	Аврам повірив Господу, і Він поставив йому це в праведність.
7	7
Рече́ же къ немꙋ̀: а҆́зъ (є҆́смь) бг҃ъ и҆зведы́й тѧ̀ ѿ страны̀ халде́йскїѧ, ꙗ҆́кѡ да́ти тебѣ̀ зе́млю сїю̀ наслѣ́дствовати.	І сказав йому: Я Господь, Який вивів тебе з Ура халдейського, щоб дати тобі землю цю у володіння.
8	8
И҆ речѐ: влⷣко гдⷭ҇и, по чесомꙋ̀ оу҆разꙋмѣ́ю, ꙗ҆́кѡ наслѣ́дити ю҆̀ и҆́мамъ;	Він сказав: Владико Господи! З чого я довідаюсь, що я буду володіти нею?
9	9
Рече́ же къ немꙋ̀: возмѝ мнѣ̀ ю҆́ницꙋ трилѣ́тнꙋ и҆ ко́зꙋ трилѣ́тнꙋ и҆ ѻ҆вна̀ трилѣ́тна, и҆ го́рлицꙋ и҆ го́лꙋбѧ.	Господь сказав йому: візьми Мені трирічну телицю, трирічну козу, трирічного барана, горлицю і молодого голуба.
10	10
Взѧ́ же ѻ҆́нъ всѧ̑ сїѧ̑ и҆ раздѣлѝ ѧ҆̀ на по́лы, и҆ положѝ ѧ҆̀ противоли̑чна є҆ди́на ко дрꙋго́мꙋ: пти́цъ же не раздѣлѝ.	Він взяв усіх їх, розсік їх навпіл і поклав одну частину навпроти другої; тільки птахів не розсік.
11	11
Слетѣ́ша же пти̑цы на тѣлеса̀ растє́санаѧ и҆́хъ: и҆ сѣ́де бли́зꙋ и҆́хъ а҆вра́мъ.	І налетіли на трупи хижі птахи; але Аврам відганяв їх.
12	12
Заходѧ́щꙋ же со́лнцꙋ, оу҆́жасъ нападѐ на а҆вра́ма, и҆ сѐ, стра́хъ те́менъ ве́лїй нападѐ на́нь.	Коли заходило сонце, міцний сон напав на Аврама, і ось, напав на нього жах і морок великий.
13	13
И҆ рече́но бы́сть ко а҆вра́мꙋ: вѣ́дый оу҆вѣ́си, ꙗ҆́кѡ пресе́лно бꙋ́детъ сѣ́мѧ твоѐ въ землѝ не свое́й, и҆ порабо́тѧтъ ѧ҆̀, и҆ ѡ҆ѕло́бѧтъ ѧ҆̀, и҆ смирѧ́тъ ѧ҆̀ лѣ́тъ четы́риста:	І сказав Господь Авраму: знай, що нащадки твої будуть мандрівниками в землі не своїй, і поневолять їх, і будуть гнітити їх чотириста років,
14	14
ꙗ҆зы́кꙋ же, є҆мꙋ́же порабо́таютъ, сꙋждꙋ̀ а҆́зъ: по си́хъ же и҆зы́дꙋтъ сѣ́мѡ со и҆мѣ́нїемъ мно́гимъ:	але Я вчиню суд над народом, у якого вони будуть у неволі; після цього вони вийдуть [сюди] з великим майном,
15	15
ты́ же ѿи́деши ко ѻ҆тцє́мъ твои̑мъ въ ми́рѣ, препита́нъ въ ста́рости до́брѣй:	а ти відійдеш до батьків твоїх у мирі і будеш похований у старості добрій;
16	16
въ четве́ртѣмъ же ро́дѣ возвратѧ́тсѧ сѣ́мѡ: не бо̀ и҆спо́лнишасѧ грѣсѝ а҆морре́ѡвъ до нн҃ѣ.	у четвертому роді повернуться вони сюди: тому що міра беззаконь аморреїв досі ще не наповнилася.
17	17
Є҆гда́ же бы́сть со́лнце на за́падѣ, пла́мень бы́сть: и҆ сѐ, пе́щь дымѧ́щисѧ, и҆ свѣщы̀ ѻ҆́гнєнны, ꙗ҆̀же проидо́ша междꙋ̀ растеса̑нїи си́ми.	Коли зайшло сонце і настала темрява, ось, дим, ніби з печі, і полум’я вогню пройшли між розсіченими тваринами.
18	18
Въ де́нь то́й завѣща̀ гдⷭ҇ь а҆вра́мꙋ завѣ́тъ, гл҃ѧ: сѣ́мени твоемꙋ̀ да́мъ зе́млю сїю̀ ѿ рѣкѝ є҆гѵ́петскїѧ да́же до рѣкѝ вели́кїѧ є҆ѵфра́та:	В цей день уклав Господь завіт з Аврамом, сказавши: нащадкам твоїм даю Я землю цю, від ріки Єгипетської до великої ріки, ріки Євфрату:
19	19
кене́ѡвъ и҆ кенезе́ѡвъ и҆ кедмѡне́ѡвъ,	кенеїв, кенезеїв, кедмонеїв,
20	20
и҆ хетте́ѡвъ и҆ ферезе́ѡвъ и҆ рафаі́нѡвъ,	хеттеїв, ферезеїв, рефаїмів,
21	21
и҆ а҆морре́ѡвъ и҆ ханане́ѡвъ, и҆ є҆ве́ѡвъ и҆ гергесе́ѡвъ и҆ і҆евꙋсе́ѡвъ.	аморреїв, хананеїв, [евеїв,] гергесеїв і євусеїв.
Глава́ ѕ҃і	Глава 16

1	1
Са́ра же жена̀ а҆вра́млѧ не ражда́ше є҆мꙋ̀: бѧ́ше же є҆́й раба̀ є҆гѵ́птѧнынѧ, є҆́йже и҆́мѧ а҆́гарь.	Але Сара, дружина Аврамова, не народжувала йому. У неї була служниця, єгиптянка, на ім’я Агар.
2	2
Рече́ же са́ра ко а҆вра́мꙋ: сѐ, заключи́ мѧ гдⷭ҇ь, є҆́же не ражда́ти: вни́ди оу҆̀бо къ рабѣ̀ мое́й, да ча̑да сотворю̀ ѿ неѧ̀. Послꙋ́ша же а҆вра́мъ гла́са са́рина.	І сказала Сара Авраму: ось, Господь закрив утробу мою, щоб я не народжувала; увійди ж до служниці моєї: можливо, я буду мати дітей від неї. Аврам послухався слів Сари.
3	3
И҆ пои́мши са́ра жена̀ а҆вра́млѧ а҆́гарь є҆гѵ́птѧныню рабꙋ̀ свою̀, по десѧтѝ лѣ́тѣхъ вселе́нїѧ а҆вра́млѧ въ землѝ ханаа́ни, дадѐ ю҆̀ въ женꙋ̀ а҆вра́мꙋ мꙋ́жꙋ своемꙋ̀.	І взяла Сара, дружина Аврамова, служницю свою, єгиптянку Агар, після десяти років перебування Аврамового в землі Ханаанській, і дала її Авраму, чоловіку своєму, за дружину.
4	4
И҆ вни́де ко а҆́гари, и҆ зача́тъ: и҆ ви́дѣ, ꙗ҆́кѡ во чре́вѣ и҆́мать, и҆ оу҆коре́на бы́сть госпожа̀ (є҆ѧ̀) пред̾ не́ю.	Він увійшов до Агарі, і вона зачала. Побачивши ж, що зачала, вона стала зневажати господиню свою.
5	5
И҆ речѐ са́ра ко а҆вра́мꙋ: ѡ҆би́да мѝ ѿ тебє̀: а҆́зъ да́хъ рабꙋ̀ мою̀ въ нѣ́дро твоѐ: ѻ҆на́ же ви́дѣвши, ꙗ҆́кѡ во чре́вѣ и҆́мать, оу҆коре́на бы́хъ пред̾ не́ю: сꙋдѝ бг҃ъ междꙋ̀ мно́ю и҆ тобо́ю.	І сказала Сара Авраму: в обра́зі моїй винен ти; я віддала служницю мою в надра твої; а вона, побачивши, що зачала, стала нехтувати мене; Господь нехай буде суддею між мною і між тобою.
6	6
Рече́ же а҆вра́мъ къ са́рѣ: сѐ, раба̀ твоѧ̀ въ рꙋкꙋ̀ твоє́ю: творѝ є҆́й, ꙗ҆́коже тѝ є҆́сть оу҆го́дно. И҆ ѡ҆ѕло́би ю҆̀ са́ра: и҆ ѿбѣжѐ ѿ лица̀ є҆ѧ̀.	Аврам сказав Сарі: ось, служниця твоя у твоїх руках; роби з нею, що тобі завгодно. І Сара почала пригноблювати її, і вона втекла від неї.
7	7
И҆ ѡ҆брѣ́те ю҆̀ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень оу҆ и҆сто́чника воды̀ въ пꙋсты́ни, оу҆ и҆сто́чника на пꙋтѝ сꙋ́ръ.	І знайшов її ангел Господній біля джерела води в пустелі, біля джерела на дорозі до Сура.
8	8
И҆ речѐ є҆́й а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень: а҆́гарь, рабо̀ са́рина, ѿкꙋ́дꙋ и҆́деши и҆ ка́мѡ грѧде́ши; И҆ речѐ: ѿ лица̀ са́ры госпожѝ моеѧ̀ а҆́зъ бѣгꙋ̀.	І сказав [їй ангел Господній]: Агар, служнице Сарина! звідки ти прийшла і куди йдеш? Вона сказала: я втікаю від лиця Сари, господині моєї.
9	9
Рече́ же є҆́й а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень: возврати́сѧ къ госпожѣ̀ свое́й и҆ покори́сѧ под̾ рꙋкꙋ̀ є҆ѧ̀.	Ангел Господній сказав їй: повернися до господині своєї і підкорися їй.
10	10
И҆ речѐ є҆́й а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень: оу҆множа́ѧ оу҆мно́жꙋ сѣ́мѧ твоѐ, и҆ не сочте́тсѧ ѿ мно́жества.	І сказав їй ангел Господній: примножуючи, примножу нащадків твоїх, так що не можна буде й перерахувати їх від безлічі.
11	11
И҆ речѐ є҆́й а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень: сѐ, ты̀ во чре́вѣ и҆́маши и҆ роди́ши сы́на, и҆ нарече́ши и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆сма́илъ: ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша гдⷭ҇ь смире́нїе твоѐ:	І ще сказав їй ангел Господній: ось, ти вагітна, і народиш сина, і наречеш йому ім’я Ізмаїл, тому що почув Господь страждання твоє;
12	12
се́й бꙋ́детъ се́лный человѣ́къ: рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ на всѣ́хъ, и҆ рꙋ́ки всѣ́хъ на него̀, и҆ пред̾ лице́мъ всеѧ̀ бра́тїи своеѧ̀ всели́тсѧ.	він буде між людьми, як дикий осел; руки його на всіх, і руки усіх на нього; жити буде він перед лицем усіх братів своїх.
13	13
И҆ призва̀ а҆́гарь и҆́мѧ гдⷭ҇а гл҃ющагѡ къ не́й: ты̀ бг҃ъ призрѣ́вый на мѧ̀: ꙗ҆́кѡ речѐ: и҆́бо предо мно́ю ви́дѣхъ ꙗ҆́вльшагосѧ мнѣ̀.	І нарекла [Агар] Господа, Який говорив до неї, цим ім’ям: Ти Бог, що бачиш мене. Бо сказала вона: дійсно я бачила тут у слід Того, Хто бачить мене.
14	14
Сегѡ̀ ра́ди прозва̀ кла́дѧзь то́й: кла́дѧзь, и҆дѣ́же предо мно́ю ви́дѣхъ: сѐ междꙋ̀ ка́дисомъ и҆ междꙋ̀ вара́домъ.	Тому джерело те називається: Беер-лахай-рої^*. Воно знаходиться між Кадесом і між Баредом.
15	15
И҆ родѝ а҆́гарь а҆вра́мꙋ сы́на, и҆ наречѐ а҆вра́мъ и҆́мѧ сы́нꙋ своемꙋ̀, є҆го́же родѝ є҆мꙋ̀ а҆́гарь, і҆сма́илъ.	Агар народила Авраму сина; і дав [Аврам] ім’я синові своєму, що народився від Агарі: Ізмаїл.
16	16
А҆вра́мъ же бѣ̀ лѣ́тъ ѻ҆сми́десѧти шестѝ, є҆гда̀ родѝ а҆́гарь а҆вра́мꙋ і҆сма́ила.	Аврам був вісімдесяти шести років, коли Агар народила Авраму Ізмаїла.
Глава́ з҃і	Глава 17

1	1
Бы́сть же а҆вра́мꙋ лѣ́тъ де́вѧтьдесѧтъ де́вѧть: и҆ ꙗ҆ви́сѧ гдⷭ҇ь а҆вра́мꙋ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: а҆́зъ є҆́смь бг҃ъ тво́й, благоꙋгожда́й предо мно́ю и҆ бꙋ́ди непоро́ченъ:	Аврам був дев’яноста дев’яти років, і Господь явився Аврамові і сказав йому: Я Бог всемогутній; ходи переді Мною і будь непорочним;
2	2
и҆ положꙋ̀ завѣ́тъ мо́й междꙋ̀ мно́ю и҆ междꙋ̀ тобо́ю: и҆ оу҆мно́жꙋ тѧ̀ ѕѣлѡ̀.	і поставлю завіт Мій між Мною і тобою, і дуже, дуже розмножу тебе.
3	3
И҆ падѐ а҆вра́мъ на лицы̀ свое́мъ, и҆ речѐ є҆мꙋ̀ бг҃ъ, гл҃ѧ:	І упав Аврам на лице своє. Бог продовжував говорити з ним і сказав:
4	4
и҆ а҆́зъ сѐ, завѣ́тъ мо́й съ тобо́ю, и҆ бꙋ́деши ѻ҆те́цъ мно́жества ꙗ҆зы́кѡвъ:	Я — ось завіт Мій з тобою: ти будеш отцем безлічі народів,
5	5
и҆ не нарече́тсѧ ктомꙋ̀ и҆́мѧ твоѐ а҆вра́мъ, но бꙋ́детъ и҆́мѧ твоѐ а҆враа́мъ: ꙗ҆́кѡ ѻ҆тца̀ мно́гихъ ꙗ҆зы́кѡвъ положи́хъ тѧ̀:	і не будеш ти більше називатися Аврамом, але буде тобі ім’я: Авраам, тому що я зроблю тебе отцем безлічі народів;
6	6
и҆ возращꙋ́ тѧ ѕѣлѡ̀ ѕѣлѡ̀, и҆ положꙋ́ тѧ въ наро́ды, и҆ ца́рїе и҆з̾ тебє̀ и҆зы́дꙋтъ:	і дуже, дуже розмножу тебе, і народжу від тебе народи, і царі вийдуть від тебе;
7	7
и҆ поста́влю завѣ́тъ мо́й междꙋ̀ мно́ю и҆ междꙋ̀ тобо́ю, и҆ междꙋ̀ сѣ́менемъ твои́мъ по тебѣ̀ въ ро́ды и҆́хъ, въ завѣ́тъ вѣ́ченъ, да бꙋ́дꙋ тебѣ̀ бг҃ъ и҆ сѣ́мени твоемꙋ̀ по тебѣ̀:	і поставлю завіт Мій між Мною і тобою і між нащадками твоїми після тебе в роди їх, завіт вічний в тому, що Я буду Богом твоїм і нащадків твоїх після тебе;
8	8
и҆ да́мъ тебѣ̀ и҆ сѣ́мени твоемꙋ̀ по тебѣ̀ зе́млю, въ не́йже ѡ҆бита́еши, всю̀ зе́млю ханаа́ню во ѡ҆держа́нїе вѣ́чное, и҆ бꙋ́дꙋ и҆̀мъ бг҃ъ.	і дам тобі і нащадкам твоїм після тебе землю, по якій ти мандруєш, усю землю Ханаанську, у володіння вічне; і буду їм Богом.
9	9
И҆ речѐ бг҃ъ ко а҆враа́мꙋ: ты́ же завѣ́тъ мо́й соблюде́ши, ты̀ и҆ сѣ́мѧ твоѐ по тебѣ̀ въ ро́ды и҆́хъ.	І сказав Бог Авраамові: ти ж збережи завіт Мій, ти і нащадки твої після тебе в роди їх.
10	10
И҆ се́й завѣ́тъ, є҆го́же соблюде́ши междꙋ̀ мно́ю и҆ ва́ми, и҆ междꙋ̀ сѣ́менемъ твои́мъ по тебѣ̀ въ ро́ды и҆́хъ: ѡ҆брѣ́жетсѧ ѿ ва́съ всѧ́къ мꙋ́жескъ по́лъ,	Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною і між вами і між нащадками твоїми після тебе [в роди їхні]: нехай буде у вас обрізана уся чоловіча стать;
11	11
и҆ ѡ҆брѣ́жете пло́ть кра́йнюю ва́шꙋ, и҆ бꙋ́детъ въ зна́менїе завѣ́та междꙋ̀ мно́ю и҆ ва́ми.	обрізуйте крайню плоть вашу: і це буде знаменням завіту між Мною і вами.
12	12
И҆ младе́нецъ ѻ҆смѝ дні́й ѡ҆брѣ́жетсѧ ва́мъ, всѧ́къ мꙋ́жескїй по́лъ въ родѣ́хъ ва́шихъ: и҆ домоча́децъ, и҆ кꙋ́пленый ѿ всѧ́кагѡ сы́на чꙋжда́гѡ, и҆́же нѣ́сть ѿ сѣ́мене твоегѡ̀: ѡ҆брѣ́занїемъ ѡ҆брѣ́жетсѧ домоча́децъ до́мꙋ твоегѡ̀ и҆ кꙋ́пленый.	Восьми днів від народження нехай буде обрізане у вас в роди ваші всяке немовля чоловічої статі, народжене у домі і куплене за срібло в якого-небудь іноплемінника, який не від твого сімені.
13	13
И҆ бꙋ́детъ завѣ́тъ мо́й на пло́ти ва́шей въ завѣ́тъ вѣ́ченъ.	Обов’язково нехай буде обрізаний народжений у домі твоєму і куплений за срібло твоє, і буде завіт Мій на тілі вашому завітом вічним.
14	14
Неѡбрѣ́заный же мꙋ́жескїй по́лъ, и҆́же не ѡ҆брѣ́жетъ пло́ти кра́йнїѧ своеѧ̀ въ де́нь ѻ҆смы́й, погꙋби́тсѧ дꙋша̀ та̀ ѿ ро́да своегѡ̀: ꙗ҆́кѡ завѣ́тъ мо́й разорѝ.	Необрізаний же чоловічої статі, який не обріже крайньої плоті своєї [у восьмий день], знищиться душа його з народу свого, тому що він порушив завіт Мій.
15	15
И҆ речѐ бг҃ъ а҆враа́мꙋ: са́ра жена̀ твоѧ̀ не нарече́тсѧ и҆́мѧ є҆ѧ̀ са́ра, но са́рра бꙋ́детъ и҆́мѧ є҆́й:	І сказав Бог Аврааму: Сару, дружину твою, не називай Сарою, але нехай буде ім’я їй: Сарра;
16	16
блгⷭ҇влю́ же ю҆̀ и҆ да́мъ тебѣ̀ ѿ неѧ̀ ча́до: и҆ блгⷭ҇влю̀ є҆̀, и҆ бꙋ́детъ въ ꙗ҆зы́ки, и҆ ца́рїе ꙗ҆зы́кѡвъ и҆з̾ негѡ̀ бꙋ́дꙋтъ.	Я благословлю її і дам тобі від неї сина; благословлю її, і народяться від неї народи, і царі народів народяться від неї.
17	17
И҆ падѐ а҆враа́мъ на лицѐ своѐ, и҆ посмѣѧ́сѧ, и҆ речѐ въ мы́сли свое́й, глаго́лѧ: є҆да̀ столѣ́тномꙋ (мꙋ́жꙋ) роди́тсѧ сы́нъ; є҆да̀ и҆ са́рра девѧти́десѧти лѣ́тъ (сꙋ́щи) роди́тъ;	І упав Авраам на лице своє, і розсміявся, і сказав сам у собі: невже від столітнього буде син? і Сарра, дев’яностолітня, невже народить?
18	18
Рече́ же а҆враа́мъ къ бг҃ꙋ: і҆сма́илъ се́й да живе́тъ пред̾ тобо́ю.	І сказав Авраам Богові: о, хоч би Ізмаїл був живим перед лицем Твоїм!
19	19
Рече́ же бг҃ъ ко а҆враа́мꙋ: вои́стиннꙋ, сѐ, са́рра жена̀ твоѧ̀ роди́тъ тебѣ̀ сы́на, и҆ нарече́ши и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆саа́къ: и҆ поста́влю завѣ́тъ мо́й съ ни́мъ въ завѣ́тъ вѣ́ченъ, да бꙋ́дꙋ є҆мꙋ̀ въ бг҃а и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀ по не́мъ.	Бог же сказав [Аврааму]: саме Сарра, дружина твоя, народить тобі сина, і ти наречеш йому ім’я: Ісаак; і укладу завіт Мій з ним завітом вічним [в тому, що Я буду Богом йому і] нащадкам його після нього.
20	20
Ѡ҆ і҆сма́илѣ же сѐ послꙋ́шахъ тебѐ: и҆ сѐ блгⷭ҇ви́хъ є҆го̀, и҆ возращꙋ̀ є҆го̀, и҆ оу҆мно́жꙋ є҆го̀ ѕѣлѡ̀: двана́десѧть ꙗ҆зы́ки роди́тъ: и҆ да́мъ є҆го̀ въ ꙗ҆зы́къ ве́лїй.	І про Ізмаїла Я почув тебе: ось, Я благословлю його, і зроблю його плодовитим, і дуже, дуже розмножу; дванадцять князів народяться від нього; і Я породжу від нього великий народ.
21	21
Завѣ́тъ же мо́й поста́влю со і҆саа́комъ, є҆го́же роди́тъ тебѣ̀ са́рра, во вре́мѧ сїѐ, въ лѣ́то второ́е.	Але завіт Мій укладу з Ісааком, якого народить тобі Сарра в цей самий час на наступний рік.
22	22
Сконча́ же (бг҃ъ) гл҃ѧ къ немꙋ̀, и҆ взы́де бг҃ъ ѿ а҆враа́ма.	І Бог перестав говорити з Авраамом і відійшов від нього.
23	23
И҆ поѧ̀ а҆враа́мъ і҆сма́ила сы́на своего̀, и҆ всѧ̑ домоча́дцы своѧ̑ и҆ всѧ̑ кꙋ́плєныѧ, и҆ ве́сь мꙋ́жескъ по́лъ мꙋже́й, и҆̀же въ домꙋ̀ а҆враа́мли, и҆ ѡ҆брѣ́за пло́ть кра́йнюю и҆́хъ во вре́мѧ днѐ тогѡ̀, ꙗ҆́коже гл҃а є҆мꙋ̀ бг҃ъ.	І взяв Авраам Ізмаїла, сина свого, і всіх народжених у домі своїм і всіх куплених за срібло своє, всіх чоловічої статі людей дому Авраамового; і обрізав крайню плоть їх у той самий день, як сказав йому Бог.
24	24
А҆враа́мъ же девѧти́десѧти девѧтѝ лѣ́тъ бѧ́ше, є҆гда̀ ѡ҆брѣ́за пло́ть кра́йнюю свою̀.	Авраам був дев’яноста дев’яти років, коли була обрізана крайня плоть його.
25	25
І҆сма́илъ же сы́нъ є҆гѡ̀ бѧ́ше лѣ́тъ трехна́десѧти, є҆гда̀ ѡ҆брѣ́за пло́ть кра́йнюю свою̀.	А Ізмаїл, син його, був тринадцяти років, коли була обрізана крайня плоть його.
26	26
Во вре́мѧ (же) днѐ ѻ҆́нагѡ ѡ҆брѣ́засѧ а҆враа́мъ и҆ і҆сма́илъ сы́нъ є҆гѡ̀,	У тот же самий день обрізані були Авраам і Ізмаїл, син його,
27	27
и҆ всѝ мꙋ́жїе до́мꙋ є҆гѡ̀, и҆ домоча́дцы (є҆гѡ̀) и҆ кꙋ́пленїи ѿ и҆норо́дныхъ ꙗ҆зы́кѡвъ, и҆ ѡ҆брѣ́за ѧ҆̀.	і з ним обрізані були всі чоловічої статі дому його, народжені в домі і куплені за срібло в іноплемінників.
Глава́ и҃і	Глава 18

1	1
Ꙗ҆ви́сѧ же є҆мꙋ̀ бг҃ъ оу҆ дꙋ́ба мамврі́йска, сѣдѧ́щꙋ є҆мꙋ̀ пред̾ две́рьми сѣ́ни своеѧ̀ въ полꙋ́дни.	І явився йому Господь біля діброви Мамре, коли він сидів при вході в намет [свій], під час спеки денної.
2	2
Воззрѣ́въ же ѻ҆чи́ма свои́ма, ви́дѣ, и҆ сѐ, трїѐ мꙋ́жїе стоѧ́хꙋ над̾ ни́мъ: и҆ ви́дѣвъ притечѐ въ срѣ́тенїе и҆̀мъ ѿ две́рїй сѣ́ни своеѧ̀: и҆ поклони́сѧ до землѝ	Він звів очі свої і глянув, і ось, три мужі стоять навпроти нього. Побачивши, він побіг назустріч їм від входу в намет [свій] і поклонився до землі,
3	3
и҆ речѐ: гдⷭ҇и, а҆́ще оу҆̀бо ѡ҆брѣто́хъ блгⷣть пред̾ тобо́ю, не минѝ раба̀ твоегѡ̀:	і сказав: Владико! якщо я знайшов благовоління перед очима Твоїми, не пройди мимо раба Твого;
4	4
да принесе́тсѧ вода̀ и҆ ѡ҆мы́ютсѧ но́ги ва́ши, и҆ прохладите́сѧ под̾ дре́вомъ:	і принесуть трохи води, й омиють ноги ваші; і відпочинете під цим деревом,
5	5
и҆ принесꙋ̀ хлѣ́бъ, да ꙗ҆́сте, и҆ посе́мъ по́йдете въ пꙋ́ть сво́й, є҆гѡ́же ра́ди оу҆клони́стесѧ къ рабꙋ̀ ва́шемꙋ. И҆ реко́ша: та́кѡ сотворѝ, ꙗ҆́коже глаго́лалъ є҆сѝ.	а я принесу хліба, і ви підкріпите серця ваші; потім підіть [у путь свою]; тому що ви йдете мимо раба вашого. Вони сказали: зроби так, як говориш.
6	6
И҆ потща́сѧ а҆враа́мъ въ сѣ́нь къ са́ррѣ и҆ речѐ є҆́й: оу҆скорѝ и҆ смѣсѝ трѝ мѣ̑ры мꙋкѝ чи́сты, и҆ сотворѝ потре́бники.	І поспішив Авраам в намет до Сарри і сказав [їй]: скоріше заміси три сати кращого борошна і зроби прісні хліби.
7	7
И҆ течѐ а҆враа́мъ ко кра́вамъ, и҆ взѧ̀ телца̀ мла́да и҆ добра̀, и҆ дадѐ рабꙋ̀, и҆ оу҆скорѝ пригото́вити є҆̀.	І побіг Авраам до стада, і взяв теля ніжне і гарне, і дав слузі, і той поспішив приготувати його.
8	8
И҆ взѧ̀ ма́сло, и҆ млеко̀, и҆ телца̀, є҆го́же пригото́ва: и҆ предложѝ и҆̀мъ, и҆ ꙗ҆до́ша: са́мъ же стоѧ́ше пред̾ ни́ми под̾ дре́вомъ.	І взяв олії і молока і теля приготоване, і поставив перед ними, а сам стояв біля них під деревом. І вони їли.
9	9
Рече́ же къ немꙋ̀: гдѣ̀ са́рра жена̀ твоѧ̀; Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ, речѐ: сѐ, въ сѣ́ни.	І сказали йому: де Сарра, дружина твоя? Він відповів: тут, у наметі.
10	10
Рече́ же: (сѐ) возвраща́ѧсѧ прїидꙋ̀ къ тебѣ̀ во вре́мѧ сїѐ въ часы̀, и҆ роди́тъ сы́на са́рра жена̀ твоѧ̀. Са́рра же оу҆слы́ша пред̾ две́рьми сѣ́ни сꙋ́щи за ни́мъ.	І сказав один з них: Я знову буду в тебе у цей же час [у наступному році], і буде син у Сарри, дружини твоєї. А Сарра слухала при вході в намет, позаду його.
11	11
А҆враа́мъ же и҆ са́рра ста̑ра (бѣ́ста,) заматерѣ̑вшаѧ во дне́хъ: и҆ преста́ша са́ррѣ быва́ти жє́нскаѧ.	Авраам же і Сарра були старі й у літах похилих, і звичайне у жінок у Сарри припинилося.
12	12
Разсмѣѧ́сѧ же са́рра въ себѣ̀, глаго́лющи: не оу҆̀ бы́ло мѝ оу҆́бѡ досе́лѣ, господи́нъ же мо́й ста́ръ.	Сарра внутрішньо розсміялася, сказавши: чи мені, коли я постаріла, мати цю втіху? і господар мій старий.
13	13
И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко а҆враа́мꙋ: что̀ ꙗ҆́кѡ разсмѣѧ́сѧ са́рра въ себѣ̀, глаго́лющи: є҆да̀ и҆́стиннѡ рождꙋ̀; а҆́зъ же состарѣ́хсѧ.	І сказав Господь Аврааму: чому це [сама в собі] розсміялася Сарра, сказавши: «невже я дійсно можу народити, коли я постаріла»?
14	14
Є҆да̀ и҆знемо́жетъ оу҆ бг҃а сло́во; въ сїѐ вре́мѧ возвращꙋ́сѧ къ тебѣ̀ въ часы̀, и҆ бꙋ́детъ са́ррѣ сы́нъ.	Чи є щось важке для Господа? У призначений час буду Я у тебе в наступному році, і [буде] у Сарри син.
15	15
Ѿрече́сѧ же са́рра, глаго́лющи: не разсмѣѧ́хсѧ: оу҆боѧ́сѧ бо. И҆ речѐ є҆́й: нѝ, но разсмѣѧ́ласѧ є҆сѝ.	Сарра ж не зізналася, а сказала: я не сміялася. Тому що вона злякалася. Але Він сказав [їй]: ні, ти розсміялася.
16	16
Воста́вше же ѿтꙋ́дꙋ мꙋ́жїе, воззрѣ́ша на лицѐ содо́ма и҆ гомо́рра: а҆враа́мъ же и҆дѧ́ше съ ни́ми, провожда́ѧ и҆̀хъ.	І встали ті мужі і звідти вирушили до Содома [і Гоморри]; Авраам же пішов з ними, провести їх.
17	17
Гдⷭ҇ь же речѐ: є҆да̀ оу҆таю̀ а҆́зъ ѿ а҆враа́ма раба̀ моегѡ̀, ꙗ҆̀же а҆́зъ творю̀;	І сказав Господь: чи утаю Я від Авраама [раба Мого], що хочу вчинити!
18	18
А҆враа́мъ же быва́ѧ бꙋ́детъ въ ꙗ҆зы́къ вели́къ и҆ мно́гъ, и҆ блгⷭ҇вѧ́тсѧ ѡ҆ не́мъ всѝ ꙗ҆зы́цы земні́и:	Від Авраама дійсно піде народ великий і сильний, і благословляться в ньому всі народи землі,
19	19
вѣ́мъ бо, ꙗ҆́кѡ заповѣ́сть сынѡ́мъ свои̑мъ и҆ до́мꙋ своемꙋ̀ по себѣ̀, и҆ сохранѧ́тъ пꙋти̑ гдⷭ҇ни твори́ти пра́вдꙋ и҆ сꙋ́дъ, ꙗ҆́кѡ да наведе́тъ гдⷭ҇ь на а҆враа́ма всѧ̑, є҆ли̑ка гл҃а къ немꙋ̀.	тому що Я обрав його для того, щоб він заповів синам своїм і дому своєму після себе, ходити путтю Господньою, творячи правду і суд; і здійснить Господь над Авраамом [усе], що сказав про нього.
20	20
Рече́ же гдⷭ҇ь: во́пль содо́мскїй и҆ гомо́ррскїй оу҆мно́жисѧ ко мнѣ̀, и҆ грѣсѝ и҆́хъ вели́цы ѕѣлѡ̀:	І сказав Господь: крик содомський і гоморрський, великий він, і гріх їх, дуже тяжкий він;
21	21
соше́дъ оу҆̀бо оу҆зрю̀, а҆́ще по во́плю и҆́хъ грѧдꙋ́щемꙋ ко мнѣ̀ соверша́ютсѧ: а҆́ще же нѝ, да разꙋмѣ́ю.	зійду і подивлюся, чи дійсно вони чинять так, яке волання проти них, що доходить до Мене, чи ні; дізнаюся.
22	22
И҆ ѡ҆брати́вшесѧ ѿтꙋ́дꙋ мꙋ́жїе, прїидо́ша въ содо́мъ: а҆враа́мъ же є҆щѐ бѧ́ше стоѧ́й пред̾ гдⷭ҇емъ.	І повернули мужі звідти і пішли до Содома; Авраам же ще стояв перед лицем Господа.
23	23
И҆ прибли́живсѧ а҆враа́мъ, речѐ: погꙋби́ши ли првⷣнаго съ нечести́вымъ, и҆ бꙋ́детъ првⷣникъ ꙗ҆́кѡ нечести́вый;	І підійшов Авраам і сказав: невже Ти погубиш праведного з нечестивим [і з праведником буде те саме, що з нечестивим]?
24	24
а҆́ще бꙋ́дꙋтъ пѧтьдесѧ́тъ првⷣницы во гра́дѣ, погꙋби́ши ли ѧ҆̀; не пощади́ши ли всегѡ̀ мѣ́ста пѧти́десѧти ра́ди првⷣныхъ, а҆́ще бꙋ́дꙋтъ въ не́мъ;	може, є в цьому місті п’ятдесят праведників? невже Ти погубиш, і не пощадиш [усього] місця цього ради п’ятдесятьох праведників, [якщо вони перебувають] у ньому?
25	25
ника́коже ты̀ сотвори́ши по глаго́лꙋ семꙋ̀, є҆́же оу҆би́ти првⷣника съ нечести́вымъ, и҆ бꙋ́детъ првⷣникъ ꙗ҆́кѡ нечести́вый: ника́коже, сꙋдѧ́й все́й землѝ, не сотвори́ши ли сꙋда̀;	не може бути, щоб Ти вчинив так, щоб Ти погубив праведного з нечестивим, щоб те саме було з праведником, що з нечестивим; не може бути від Тебе! Суддя всієї землі чи вчинить неправосудно?
26	26
Рече́ же гдⷭ҇ь: а҆́ще бꙋ́дꙋтъ въ содо́мѣхъ пѧтьдесѧ́тъ првⷣницы во гра́дѣ, ѡ҆ста́влю ве́сь гра́дъ и҆ всѐ мѣ́сто и҆́хъ ра́ди.	Господь сказав: якщо Я знайду в місті Содомі п’ятдесят праведників, то Я заради них пощаджу [все місто й] усе місце це.
27	27
И҆ ѿвѣща́въ а҆враа́мъ, речѐ: нн҃ѣ нача́хъ глаго́лати ко гдⷭ҇ꙋ моемꙋ̀, а҆́зъ же є҆́смь землѧ̀ и҆ пе́пелъ:	Авраам сказав у відповідь: ось, я насмілився говорити Владиці, я, порох і попіл:
28	28
а҆́ще же оу҆ма́лѧтсѧ пѧтьдесѧ́тъ првⷣницы въ четы́редесѧть пѧ́ть, погꙋби́ши ли четы́редесѧти пѧти́хъ ра́ди ве́сь гра́дъ; И҆ речѐ: не погꙋблю̀, а҆́ще ѡ҆брѧ́щꙋ та́мѡ четы́редесѧть пѧ́ть.	можливо, до п’ятдесяти праведників не вистачить п’яти, невже через недостачу п’яти Ти винищиш усе місто? Він сказав: не винищу, якщо найду там сорок п’ять.
29	29
И҆ приложѝ є҆щѐ глаго́лати къ немꙋ̀, и҆ речѐ: а҆́ще же ѡ҆брѧ́щꙋтсѧ та́мѡ четы́редесѧть; И҆ речѐ: не погꙋблю̀ ра́ди четы́редесѧти.	Авраам продовжував говорити з Ним і сказав: можливо, знайдеться там сорок? Він сказав: не зроблю того і заради сорока.
30	30
И҆ речѐ: что̀, гдⷭ҇и, а҆́ще возглаго́лю; а҆́ще же ѡ҆брѧ́щетсѧ та́мѡ три́десѧть; И҆ речѐ: не погꙋблю̀ три́десѧтихъ ра́ди.	І сказав Авраам: нехай не прогнівається Владика, що я буду говорити: може, знайдеться там тридцять? Він сказав: не зроблю, якщо знайдеться там тридцять.
31	31
И҆ речѐ: поне́же и҆́мамъ глаго́лати ко гдⷭ҇ꙋ: а҆́ще же ѡ҆брѧ́щꙋтсѧ та́мѡ два́десѧть; И҆ речѐ: не погꙋблю̀, а҆́ще ѡ҆брѧ́щꙋтсѧ та́мѡ два́десѧть.	Авраам сказав: ось, я зважився говорити Владиці: можливо, знайдеться там двадцять? Він сказав: не знищу ради двадцяти.
32	32
И҆ речѐ: что̀, гдⷭ҇и, а҆́ще возглаго́лю є҆щѐ є҆ди́ною; а҆́ще же ѡ҆брѧ́щꙋтсѧ та́мѡ де́сѧть; И҆ речѐ: не погꙋблю̀ десѧти́хъ ра́ди.	Авраам сказав: нехай не прогнівається Владика, що я скажу ще один раз: можливо, знайдеться там десять? Він сказав: не винищу заради десяти.
33	33
Ѿи́де же гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ преста̀ гл҃ѧ ко а҆враа́мꙋ: и҆ а҆враа́мъ возврати́сѧ на мѣ́сто своѐ.	І пішов Господь, припинивши говорити з Авраамом; Авраам же повернувся у своє місто.
Глава́ ѳ҃і	Глава 19

1	1
Прїидо́ста же два̀ а҆́гг҃ла въ содо́мъ въ ве́черъ: лѡ́тъ же сѣдѧ́ше пред̾ враты̀ содо́мскими. Ви́дѣвъ же лѡ́тъ, воста̀ въ срѣ́тенїе и҆̀мъ и҆ поклони́сѧ лице́мъ на зе́млю	І прийшли ті два ангели в Содом увечері, коли Лот сидів біля воріт Содома. Лот побачив, і встав, щоб зустріти їх, і поклонився лицем до землі
2	2
и҆ речѐ: сѐ, госпо́дїе, оу҆клони́тесѧ въ до́мъ раба̀ ва́шегѡ и҆ почі́йте, и҆ ѡ҆мы́йте но́ги ва́шѧ, и҆ ѡ҆бꙋ́треневавше ѿи́дете въ пꙋ́ть сво́й. Рѣ́ша же: нѝ, но на сто́гнѣ почі́емъ.	і сказав: господарі мої! зайдіть у дім раба вашого і ночуйте, й умийте ноги ваші, і встаньте вранці і підете дорогою своєю. Але вони сказали: ні, ми ночуємо на вулиці.
3	3
И҆ принꙋ́ди ѧ҆̀, и҆ оу҆клони́шасѧ къ немꙋ̀, и҆ внидо́ша въ до́мъ є҆гѡ̀: и҆ сотворѝ и҆̀мъ оу҆чрежде́нїе, и҆ ѡ҆прѣсно́ки и҆спечѐ и҆̀мъ, и҆ ꙗ҆до́ша.	Він же дуже умовляв їх; і вони пішли до нього і зайшли в дім його. Він зробив їм частування і спік прісні хліби, і вони їли.
4	4
Пред̾ спа́нїемъ же мꙋ́жїе гра́да содо́млѧне ѡ҆б̾идо́ша до́мъ, ѿ ю҆́ноши да́же до ста́рца, ве́сь наро́дъ вкꙋ́пѣ:	Ще не лягли вони спати, як міські жителі, содомляни, від молодого до старого, весь народ з усіх кінців міста, оточили будинок
5	5
и҆ и҆ззыва́хꙋ лѡ́та, и҆ глаго́лахꙋ къ немꙋ̀: гдѣ̀ сꙋ́ть мꙋ́жїе вше́дшїи къ тебѣ̀ но́щїю; и҆зведѝ ѧ҆̀ къ на́мъ, да бꙋ́демъ съ ни́ми.	і викликали Лота і говорили йому: де люди, які прийшли до тебе на ніч? виведи їх до нас; ми пізнаємо їх.
6	6
И҆зы́де же лѡ́тъ къ ни̑мъ въ преддве́рїе, двє́ри же затворѝ за собо́ю.	Лот вийшов до них до входу, і замкнув за собою двері,
7	7
Рече́ же къ ни̑мъ: ника́коже, бра́тїе, не дѣ́йте ѕла̀:	і сказав [їм]: брати мої, не робіть зла;
8	8
сꙋ́ть же мѝ двѣ̀ дщє́ри, ꙗ҆̀же не позна́ша мꙋ́жа: и҆зведꙋ̀ и҆̀хъ къ ва́мъ, и҆ твори́те и҆̀мъ, ꙗ҆́коже оу҆го́дно є҆́сть ва́мъ: то́чїю мꙋжє́мъ си̑мъ не сотвори́те ѡ҆би́ды, тогѡ́ бо ра́ди внидо́ша под̾ кро́въ до́мꙋ моегѡ̀.	ось у мене дві дочки, що не пізнали чоловіка; краще я виведу їх до вас, робіть з ними, що вам завгодно, тільки людям цим не робіть нічого, тому що вони прийшли під дах дому мого.
9	9
Рѣ́ша же є҆мꙋ̀: ѿидѝ ѿсю́дꙋ: прише́лъ є҆сѝ (сѣ́мѡ) ѡ҆бита́ти, є҆да́ ли и҆ сꙋ́дъ сꙋди́ти; нн҃ѣ оу҆̀бо тѧ̀ ѡ҆ѕло́бимъ па́че, не́жели ѻ҆́ныхъ. И҆ наси́лствоваша мꙋ́жа лѡ́та ѕѣлѡ̀, и҆ прибли́жишасѧ разби́ти двє́ри.	Але вони сказали [йому]: йди сюди. І сказали: ось прийшлий, і хоче судити? тепер ми гірше вчинимо з тобою, ніж з ними. І дуже приступали до людини цієї, до Лота, і підійшли, щоб виламати двері.
10	10
Просте́рше же мꙋ́жїе рꙋ́ки, вовлеко́ша лѡ́та къ себѣ̀ въ хра́минꙋ, и҆ двє́ри хра́мины заключи́ша:	Тоді мужі ті простягли руки свої і ввели Лота до себе в дім, і двері [дому] замкнули;
11	11
мꙋ́жы же, сꙋ́щыѧ пред̾ две́рьми до́мꙋ, порази́ша слѣпото́ю ѿ ма́ла да́же до вели́ка: и҆ разсла́бишасѧ и҆́щꙋще две́рїй.	а людей, що були при вході в дім, уразили сліпотою, від малого до великого, так що вони змучилися, шукаючи входу.
12	12
Рѣ́ша же мꙋ́жїе къ лѡ́тꙋ: сꙋ́ть ли тебѣ̀ здѣ̀ зѧ́тїе и҆лѝ сы́нове и҆лѝ дщє́ри; и҆лѝ а҆́ще кто̀ тебѣ̀ и҆́нъ є҆́сть во гра́дѣ, и҆зведѝ (ѧ҆̀) ѿ мѣ́ста сегѡ̀:	Сказали мужі ті Лотові: хто в тебе є ще тут? чи зять, чи сини твої, чи дочки твої, і хто б не був у тебе в місті, усіх виведи із цього місця,
13	13
ꙗ҆́кѡ мы̀ погꙋблѧ́емъ мѣ́сто сїѐ, поне́же возвы́сисѧ во́пль и҆́хъ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ посла̀ на́съ гдⷭ҇ь и҆стреби́ти є҆го̀.	тому що ми винищимо це місце, бо великий крик на жителів його до Господа, і Господь послав нас винищити його.
14	14
И҆зы́де же лѡ́тъ и҆ глаго́ла къ зѧ́тємъ свои̑мъ, пои́мшымъ дщє́ри є҆гѡ̀, и҆ речѐ: воста́ните и҆ и҆зыди́те ѿ мѣ́ста сегѡ̀, ꙗ҆́кѡ погꙋблѧ́етъ гдⷭ҇ь гра́дъ. Возмнѣ́сѧ же и҆гра́ти пред̾ зѧтьмѝ свои́ми.	І вийшов Лот, і говорив із зятями своїми, які брали за себе дочок його, і сказав: встаньте, вийдіть із цього місця, бо Господь винищить це місто. Але зятям його здалося, що він жартує.
15	15
Є҆гда́ же оу҆́тро бы́сть, понꙋжда́хꙋ а҆́гг҃ли лѡ́та, глаго́люще: воста́въ, поимѝ женꙋ̀ твою̀ и҆ двѣ̀ дщє́ри твоѧ̑, ꙗ҆̀же и҆́маши, и҆ и҆зы́ди, да не и҆ ты̀ поги́бнеши со беззако́нми гра́да.	Коли зійшла зоря, ангели почали прискорювати Лота, говорячи: встань, візьми дружину твою і двох дочок твоїх, які в тебе, щоб не загинути тобі за беззаконня міста.
16	16
И҆ смꙋти́шасѧ, и҆ взѧ́ша а҆́гг҃ли за рꙋ́кꙋ є҆го̀, и҆ за рꙋ́кꙋ женꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ за рꙋ́ки двꙋ́хъ дще́рей є҆гѡ̀, поне́же пощадѣ̀ и҆̀ гдⷭ҇ь.	І оскільки він барився, то мужі ті [ангели], з милости до нього Господньої, взяли за руку його і дружину його, і двох дочок його, і вивели його і поставили його за містом.
17	17
И҆ бы́сть є҆гда̀ и҆зведо́ша ѧ҆̀ во́нъ, и҆ рѣ́ша: спаса́ѧ спаса́й твою̀ дꙋ́шꙋ: не ѡ҆зира́йсѧ вспѧ́ть, нижѐ посто́й во все́мъ предѣ́лѣ (се́мъ): въ горѣ̀ спаса́йсѧ, да не когда̀ кꙋ́пнѡ ꙗ҆́тъ бꙋ́деши.	Коли ж вивели їх геть, то один з них сказав: спасай душу свою; не оглядайся назад і ніде не зупиняйся в околиці цій; спасайся на горі, щоб тобі не загинути.
18	18
Рече́ же лѡ́тъ къ ни̑мъ: молю́сѧ, гдⷭ҇и,	Але Лот сказав їм: ні, Владико!
19	19
поне́же ѡ҆брѣ́те ра́бъ тво́й млⷭ҇ть пред̾ тобо́ю, и҆ возвели́чилъ є҆сѝ пра́вдꙋ твою̀, ю҆́же твори́ши на мнѣ̀, є҆́же жи́ти дꙋшѝ мое́й: а҆́зъ же не возмогꙋ̀ спасти́сѧ въ горѣ̀, да не когда̀ пости́гнꙋтъ мѧ̀ ѕла̑ѧ, и҆ оу҆мрꙋ̀:	ось, раб Твій знайшов благовоління перед очима Твоїми, і велика милість Твоя, яку Ти зробив зі мною, що врятував життя моє; але я не можу спасатися на горі, щоб не застигло мене лихо і я не вмер;
20	20
сѐ, гра́дъ се́й бли́з̾ є҆́же оу҆бѣжа́ти мѝ та́мѡ, и҆́же є҆́сть ма́лъ, и҆ та́мѡ спасꙋ́сѧ: не ма́лъ ли є҆́сть; и҆ жива̀ бꙋ́детъ дꙋша̀ моѧ̀ тебє̀ ра́ди.	ось, ближче тікати у це місто, воно ж мале; побіжу я туди, — воно ж мале; і збережеться життя моє [заради Тебе].
21	21
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: сѐ, оу҆диви́хсѧ лицꙋ̀ твоемꙋ̀, и҆ ѡ҆ словесѝ се́мъ, є҆́же не погꙋби́ти гра́да, ѡ҆ не́мже глаго́лалъ є҆сѝ:	І сказав йому: ось, в угоду тобі Я зроблю і це: не знищу місто, про яке ти говориш;
22	22
потщи́сѧ оу҆̀бо спасти́сѧ та́мѡ: не возмогꙋ́ бо сотвори́ти дѣ́ла, до́ндеже вни́деши та́мѡ: сегѡ̀ ра́ди прозва̀ и҆́мѧ гра́дꙋ томꙋ̀ сигѡ́ръ.	поспішай, спасайся там, тому що Я не можу зробити справи, доки ти не прийдеш туди. Тому і назване місто це: Сигор.
23	23
Со́лнце взы́де над̾ зе́млю, лѡ́тъ же вни́де въ сигѡ́ръ.	Сонце зійшло над землею, і Лот прийшов у Сигор.
24	24
И҆ гдⷭ҇ь ѡ҆дождѝ на содо́мъ и҆ гомо́рръ жꙋ́пелъ, и҆ ѻ҆́гнь ѿ гдⷭ҇а съ небесѐ.	І пролив Господь на Содом і Гоморру дощем сірку і вогонь від Господа з неба,
25	25
И҆ превратѝ гра́ды сїѧ̑, и҆ всю̀ ѡ҆кре́стнꙋю странꙋ̀, и҆ всѧ̑ живꙋ́щыѧ во градѣ́хъ, и҆ всѧ̑ прозѧба̑ющаѧ ѿ землѝ.	і знищив міста ці, і всю околицю цю, і всіх жителів міст цих, і [всі] рослини землі.
26	26
И҆ ѡ҆зрѣ́сѧ жена̀ є҆гѡ̀ вспѧ́ть, и҆ бы́сть сто́лпъ сла́нъ.	Дружина ж Лотова оглянулася позаду нього, і стала соляним стовпом.
27	27
Воста́въ же а҆враа́мъ заꙋ́тра (и҆́де) на мѣ́сто, и҆дѣ́же стоѧ́ше пред̾ гдⷭ҇емъ,	І встав Авраам рано-вранці [і пішов] на місце, де стояв перед лицем Господа,
28	28
и҆ воззрѣ̀ на лицѐ содо́ма и҆ гомо́рра, и҆ на лицѐ ѡ҆кре́стныѧ страны̀, и҆ ви́дѣ: и҆ сѐ, восхожда́ше пла́мень ѿ землѝ, а҆́ки ды́мъ пе́щный.	і подивився на Содом і Гоморру і на весь простір околиці і побачив: ось, дим піднімається з землі, як дим із печі.
29	29
И҆ бы́сть є҆гда̀ превратѝ бг҃ъ всѧ̑ гра́ды страны̀ тоѧ̀, помѧнꙋ̀ бг҃ъ а҆враа́ма и҆ и҆зсла̀ лѡ́та ѿ среды̀ превраще́нїѧ, є҆гда̀ превратѝ гдⷭ҇ь гра́ды, въ ни́хже живѧ́ше лѡ́тъ.	І було, коли Бог винищував [усі] міста околиці цієї, згадав Бог про Авраама і вислав Лота із середовища знищення, коли нищив міста, в яких жив Лот.
30	30
И҆зы́де же лѡ́тъ ѿ сигѡ́ра, и҆ сѣ́де въ горѣ̀ са́мъ, и҆ двѣ̀ дщє́ри є҆гѡ̀ съ ни́мъ: оу҆боѧ́сѧ бо жи́ти въ сигѡ́рѣ: и҆ всели́сѧ въ пеще́рꙋ са́мъ и҆ дщє́ри є҆гѡ̀ съ ни́мъ.	І вийшов Лот із Сигора і став жити в горí, і з ним дві дочки його, тому що він боявся жити в Сигорі. І жив у печері, і з ним дві дочки його.
31	31
Рече́ же старѣ́йшаѧ къ ю҆нѣ́йшей: ѻ҆те́цъ на́шъ ста́ръ, и҆ никто́же є҆́сть на землѝ, и҆́же вни́детъ къ на́мъ, ꙗ҆́коже ѻ҆бы́чно все́й землѝ:	І сказала старша молодшій: батько наш старий, і немає людини на землі, яка ввійшла б до нас за звичаєм усієї землі;
32	32
грѧдѝ оу҆̀бо, оу҆пои́мъ ѻ҆тца̀ на́шего вїно́мъ и҆ преспи́мъ съ ни́мъ, и҆ возста́вимъ ѿ ѻ҆тца̀ на́шегѡ сѣ́мѧ.	отже, напоїмо батька нашого вином, і переспимо з ним, і відродимо від батька нашого плем’я.
33	33
Оу҆пои́ша же ѻ҆тца̀ своего̀ вїно́мъ въ нощѝ ѻ҆́нѣй: и҆ вше́дши старѣ́йшаѧ, преспа̀ со ѻ҆тце́мъ свои́мъ тоѧ̀ но́щи: и҆ не поразꙋмѣ̀ ѻ҆́нъ, є҆гда̀ преспа̀ и҆ є҆гда̀ воста̀.	І напоїли батька свого вином у ту ніч; і ввійшла старша і спала з батьком своїм [у ту ніч]; а він не знав, коли вона лягла і коли встала.
34	34
Бы́сть же наꙋ́трїе, и҆ речѐ старѣ́йшаѧ къ ю҆нѣ́йшей: сѐ, (а҆́зъ) преспа́хъ вчера̀ со ѻ҆тце́мъ на́шимъ: оу҆пои́мъ є҆го̀ вїно́мъ и҆ въ сїю̀ но́щь, и҆ вше́дши преспѝ съ ни́мъ, и҆ возста́вимъ ѿ ѻ҆тца̀ на́шегѡ сѣ́мѧ.	На другий день старша сказала молодшій: ось, я спала вчора з батьком моїм; напоїмо його вином і в цю ніч; і ти ввійди, спи з ним, і відродимо від батька нашого плем’я.
35	35
Оу҆пои́ша же и҆ въ тꙋ̀ но́щь ѻ҆тца̀ своего̀ вїно́мъ: и҆ вше́дши ю҆нѣ́йшаѧ преспа̀ со ѻ҆тце́мъ свои́мъ: и҆ не поразꙋмѣ̀ ѻ҆́нъ, є҆гда̀ преспа̀ и҆ є҆гда̀ воста̀.	І напоїли батька свого вином і в цю ніч; і ввійшла молодша і спала з ним; і він не знав, коли вона лягла і коли встала.
36	36
И҆ зача́ша ѻ҆́бѣ дщє́ри лѡ́тѡвы ѿ ѻ҆тца̀ своегѡ̀:	І зробилися обидві дочки Лотові вагітними від батька свого,
37	37
и҆ родѝ старѣ́йшаѧ сы́на и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ мѡа́въ, глаго́лющи: ѿ ѻ҆тца̀ моегѡ̀. Се́й ѻ҆те́цъ мѡаві́тѡмъ да́же до нн҃ѣшнѧгѡ днѐ.	і народила старша сина, і нарекла йому ім’я: Моав [говорячи: він від батька мого]. Він батько моавитян донині.
38	38
Роди́ же ю҆нѣ́йшаѧ сы́на и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ а҆мма́нъ, глаго́лющи: сы́нъ ро́да моегѡ̀. Се́й ѻ҆те́цъ а҆ммані́тѡмъ до нн҃ѣшнѧгѡ днѐ.	І молодша також народила сина, і нарекла йому ім’я: Бен-Аммі [говорячи: він син роду мого]. Він батько аммонитян донині.
Глава́ к҃	Глава 20

1	1
И҆ по́йде ѿтꙋ́дꙋ а҆враа́мъ на зе́млю полꙋ́деннꙋю и҆ всели́сѧ междꙋ̀ ка́дисомъ и҆ междꙋ̀ сꙋ́ромъ: и҆ ѡ҆бита̀ въ гера́рѣхъ.	Авраам піднявся звідти на південь і оселився між Кадесом і між Суром; і був тимчасово в Герарі.
2	2
Рече́ же а҆враа́мъ ѡ҆ са́ррѣ женѣ̀ свое́й, ꙗ҆́кѡ сестра́ ми є҆́сть: оу҆боѧ́сѧ бо рещѝ, ꙗ҆́кѡ жена́ ми є҆́сть, да не когда̀ оу҆бїю́тъ є҆го̀ мꙋ́жїе гра́дстїи є҆ѧ̀ ра́ди. Посла́ же а҆вїмеле́хъ ца́рь гера́рскїй и҆ взѧ̀ са́ррꙋ.	І сказав Авраам про Сарру, дружину свою: вона сестра моя. [Тому що він боявся сказати, що це дружина його, щоб жителі міста того не вбили його за неї.] І послав Авимелех, цар Герарський, і взяв Сарру.
3	3
И҆ прїи́де бг҃ъ ко а҆вїмеле́хꙋ но́щїю во снѣ̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: сѐ, ты̀ оу҆мира́еши жены̀ ра́ди сеѧ̀, ю҆́же поѧ́лъ є҆сѝ: сїѧ́ же є҆́сть сожи́телствꙋющаѧ мꙋ́жꙋ.	І прийшов Бог до Авимелеха вночі уві сні і сказав йому: ось, ти вмреш за жінку, яку ти взяв, тому що вона має чоловіка.
4	4
А҆вїмеле́хъ же не прикоснꙋ́сѧ є҆́й и҆ речѐ: гдⷭ҇и, ꙗ҆зы́къ невѣ́дꙋщїй и҆ првⷣнъ погꙋби́ши ли;	Авимелех же не доторкався до неї і сказав: Владико! невже ти погубиш [того, хто не знав цього] і невинний народ?
5	5
не са́мъ ли мѝ речѐ: сестра́ ми є҆́сть; и҆ сїѧ́ ми речѐ: бра́тъ мѝ є҆́сть; чи́стымъ се́рдцемъ и҆ въ пра́вдѣ рꙋ́къ сотвори́хъ сїѐ.	Чи не сам він сказав мені: вона сестра моя? І вона сама сказала: він брат мій. Я зробив це у простоті серця мого й у чистоті рук моїх.
6	6
Рече́ же є҆мꙋ̀ бг҃ъ во снѣ̀: и҆ а҆́зъ позна́хъ, ꙗ҆́кѡ чи́стымъ се́рдцемъ сотвори́лъ є҆сѝ сїѐ, и҆ пощадѣ́хъ тѧ̀, да не согрѣши́ши ко мнѣ̀: сегѡ̀ ра́ди не попꙋсти́хъ тѝ коснꙋ́тисѧ є҆ѧ̀:	І сказав йому Бог уві сні: і Я знаю, що ти зробив це у простоті серця твого, і стримав тебе від гріха переді Мною, тому і не допустив тебе доторкнутися до неї;
7	7
нн҃ѣ же ѿда́ждь женꙋ̀ мꙋ́жꙋ, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ є҆́сть, и҆ помо́литсѧ ѡ҆ тебѣ̀, и҆ жи́въ бꙋ́деши: а҆́ще же не ѿда́си, вѣ́ждь, ꙗ҆́кѡ оу҆́мреши ты̀ и҆ всѧ̑ твоѧ̑.	тепер же поверни дружину чоловікові, бо він пророк і помолиться за тебе, і ти будеш живий; а якщо не повернеш, то знай, що неодмінно помреш ти й усі твої.
8	8
И҆ воста̀ ра́нѡ а҆вїмеле́хъ, и҆ призва̀ всѧ̑ ѻ҆́троки своѧ̑, и҆ глаго́ла словеса̀ сїѧ̑ всѧ̑ во оу҆́шы и҆́хъ: оу҆боѧ́шасѧ же всѝ человѣ́цы ѕѣлѡ̀.	І встав Авимелех рано-вранці і покликав усіх рабів своїх, і переказав усі слова ці у вуха їхні; і люди ці [усі] дуже злякалися.
9	9
И҆ призва̀ а҆вїмеле́хъ а҆враа́ма и҆ речѐ є҆мꙋ̀: что̀ сїѐ сотвори́лъ є҆сѝ на́мъ; є҆да̀ что̀ согрѣши́хомъ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ наве́лъ є҆сѝ на мѧ̀ и҆ на ца́рство моѐ грѣ́хъ вели́къ; дѣ́ло, є҆́же никто́же сотворѝ, сотвори́лъ є҆сѝ мнѣ̀.	І покликав Авимелех Авраама і сказав йому: що ти з нами зробив? чим згрішив я проти тебе, що ти навів було на мене і на царство моє великий гріх? Ти зробив зі мною діла, які не роблять.
10	10
И҆ речѐ а҆вїмеле́хъ а҆враа́мꙋ: что̀ оу҆мы́сливъ, сотвори́лъ є҆сѝ сїѐ;	І сказав Авимелех Аврааму: що ти мав на увазі, коли чинив цю справу?
11	11
Рече́ же а҆враа́мъ: реко́хъ бо: не́гли нѣ́сть бл҃гочⷭ҇тїѧ на мѣ́стѣ се́мъ: и҆ оу҆бїю́тъ мѧ̀ жены̀ ра́ди моеѧ̀:	Авраам сказав: я подумав, що немає на місці цьому страху Божого, й уб’ють мене за дружину мою;
12	12
и҆́бо и҆́стиннѡ сестра́ ми є҆́сть по ѻ҆тцꙋ̀, а҆ не по ма́тери: бы́сть же мѝ въ женꙋ̀:	та вона і насправді сестра мені: вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї; і стала моєю дружиною;
13	13
и҆ бы́сть є҆гда̀ и҆зведе́ мѧ бг҃ъ ѿ до́мꙋ ѻ҆тца̀ моегѡ̀, и҆ рѣ́хъ є҆́й: пра́вдꙋ сїю̀ сотвори́ши мѝ: во всѧ́ко мѣ́сто, и҆дѣ́же а҆́ще прїи́демъ, та́мѡ рцы̀ ѡ҆ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ бра́тъ мѝ є҆́сть.	коли Бог повів мене подорожувати з дому батька мого, то я сказав їй: зроби зі мною цю милість, у яке не прийдемо ми місце, скрізь говори про мене: це брат мій.
14	14
Взѧ́ же а҆вїмеле́хъ ты́сѧщꙋ дїдра́хмъ (сребра̀), и҆ ѻ҆́вцы, и҆ телцы̀, и҆ рабы̑, и҆ рабы̑ни, и҆ дадѐ а҆враа́мꙋ: и҆ ѿдадѐ є҆мꙋ̀ са́ррꙋ женꙋ̀ є҆гѡ̀.	І взяв Авимелех [срібла тисячу сиклів і] дрібної та великої худоби, і рабів і рабинь, і дав Аврааму; і повернув йому Сарру, дружину його.
15	15
И҆ речѐ а҆вїмеле́хъ а҆враа́мꙋ: сѐ, землѧ̀ моѧ̀ пред̾ тобо́ю: и҆дѣ́же а҆́ще тебѣ̀ оу҆го́дно є҆́сть, всели́сѧ.	І сказав Авимелех [Аврааму]: ось, земля моя перед тобою; живи, де тобі завгодно.
16	16
Са́ррѣ же речѐ: сѐ, да́хъ ты́сѧщꙋ дїдра́хмъ бра́тꙋ твоемꙋ̀: сїѧ̑ бꙋ́дꙋтъ тебѣ̀ въ че́сть лица̀ твоегѡ̀, и҆ всѣ̑мъ, ꙗ҆̀же сꙋ́ть съ тобо́ю, и҆ во все́мъ и҆́стинствꙋй.	І Саррі сказав: ось, я дав братові твоєму тисячу сиклів срібла; ось, це тобі покривало для очей перед усіма, хто з тобою, і перед усіма ти виправдана.
17	17
Помоли́сѧ же а҆враа́мъ бг҃ꙋ, и҆ и҆сцѣлѝ бг҃ъ а҆вїмеле́ха и҆ женꙋ̀ є҆гѡ̀ и҆ рабы̑ни є҆гѡ̀, и҆ нача́ша ражда́ти:	І помолився Авраам Богові, і зцілив Бог Авимелеха, і дружину його, і рабинь його, і вони стали народжувати;
18	18
ꙗ҆́кѡ заключа́ѧ заключѝ гдⷭ҇ь ѿ внѣꙋ́дꙋ всѧ̑ка ложесна̀ въ домꙋ̀ а҆вїмеле́ха, са́рры ра́ди жены̀ а҆враа́мли.	бо закрив Господь усяку утробу в домі Авимелеха за Сарру, дружину Авраамову.
Глава́ к҃а	Глава 21

1	1
И҆ гдⷭ҇ь посѣтѝ са́ррꙋ, ꙗ҆́коже речѐ: и҆ сотворѝ гдⷭ҇ь са́ррѣ, ꙗ҆́коже гл҃а.	І споглянув Господь на Сарру, як сказав; і зробив Господь Саррі, як говорив.
2	2
И҆ заче́нши са́рра родѝ а҆враа́мꙋ сы́на въ ста́рости, во вре́мѧ, ꙗ҆́коже гл҃а є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь:	Сарра зачала і народила Аврааму сина у старості його в час, про який говорив йому Бог;
3	3
и҆ наречѐ а҆враа́мъ и҆́мѧ сы́нꙋ своемꙋ̀ ро́ждшемꙋсѧ є҆мꙋ̀, є҆го́же родѝ є҆мꙋ̀ са́рра, і҆саа́къ:	і нарік Авраам ім’я сину своєму, який народився від нього, якого народила йому Сарра, Ісаак;
4	4
ѡ҆брѣ́за же а҆враа́мъ і҆саа́ка во ѻ҆смы́й де́нь, ꙗ҆́коже заповѣ́да є҆мꙋ̀ бг҃ъ.	і обрізав Авраам Ісаака, сина свого, у восьмий день, як заповідав Бог.
5	5
А҆враа́мъ же бѣ̀ ста̀ лѣ́тъ, є҆гда̀ бы́сть є҆мꙋ̀ і҆саа́къ сы́нъ є҆гѡ̀.	Авраам був ста років, коли народився в нього Ісаак, син його.
6	6
Рече́ же са́рра: смѣ́хъ мнѣ̀ сотворѝ гдⷭ҇ь: и҆́же бо а҆́ще оу҆слы́шитъ, ѡ҆бра́дꙋетсѧ со мно́ю.	І сказала Сарра: сміх зробив мені Бог; хто не почує про мене, розсміється.
7	7
И҆ речѐ: кто̀ возвѣсти́тъ а҆враа́мꙋ, ꙗ҆́кѡ млеко́мъ пита́етъ ѻ҆троча̀ са́рра, ꙗ҆́кѡ роди́хъ сы́на въ ста́рости мое́й;	І сказала: хто сказав би Аврааму: Сарра буде годувати дітей грудьми? бо в старості його я народила сина.
8	8
И҆ возрастѐ ѻ҆троча̀, и҆ ѿдое́но бы́сть: и҆ сотворѝ а҆враа́мъ оу҆чрежде́нїе ве́лїе, въ ѻ҆́ньже де́нь ѿдои́сѧ і҆саа́къ сы́нъ є҆гѡ̀.	Дитя виросло й було відлучене від грудей; і Авраам зробив велику вечерю у той день, коли Ісаак [син його] був відлучений від грудей.
9	9
Ви́дѣвши же са́рра сы́на а҆́гари є҆гѵ́птѧныни, и҆́же бы́сть а҆враа́мꙋ, и҆гра́юща со і҆саа́комъ сы́номъ свои́мъ,	І побачила Сарра, що син Агарі єгиптянки, якого вона народила Аврааму, насміхається [над її сином, Ісааком],
10	10
и҆ речѐ а҆враа́мꙋ: и҆зженѝ рабꙋ̀ сїю̀ и҆ сы́на є҆ѧ̀: не наслѣ́дитъ бо сы́нъ рабы̀ сеѧ̀ съ сы́номъ мои́мъ і҆саа́комъ.	і сказала Аврааму: вижени цю рабиню і сина її, тому що не успадкує син рабині цієї із сином моїм Ісааком.
11	11
Же́стокъ же ꙗ҆ви́сѧ глаго́лъ се́й ѕѣлѡ̀ пред̾ а҆враа́момъ ѡ҆ сы́нѣ є҆гѡ̀ і҆сма́илѣ.	І здалося це Аврааму дуже неприємним заради сина його [Ізмаїла].
12	12
И҆ речѐ бг҃ъ а҆враа́мꙋ: да не бꙋ́детъ же́стоко пред̾ тобо́ю ѡ҆ ѻ҆́троцѣ и҆ ѡ҆ рабы́ни: всѧ̑ є҆ли̑ка а҆́ще рече́тъ тебѣ̀ са́рра, слꙋ́шай гла́са є҆ѧ̀: ꙗ҆́кѡ во і҆саа́цѣ нарече́тсѧ тебѣ̀ сѣ́мѧ:	Але Бог сказав Аврааму: не засмучуйся заради отрока і рабині твоєї; в усьому, що скаже тобі Сарра, слухайся голосу її, бо в Ісаакові наречеться тобі сíм’я;
13	13
сы́на же рабы́ни сеѧ̀ въ ꙗ҆зы́къ вели́къ сотворю̀ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ сѣ́мѧ твоѐ є҆́сть.	і від сина рабині Я породжу [великий] народ, тому що він сíм’я твоє.
14	14
Воста́ же а҆враа́мъ заꙋ́тра и҆ взѧ̀ хлѣ́бы и҆ мѣ́хъ воды̀, и҆ дадѐ а҆́гари: и҆ возложѝ на плещы̀ є҆ѧ̀ ѻ҆троча̀ и҆ ѿпꙋстѝ ю҆̀. Ѿше́дши же заблꙋжда́ше въ пꙋсты́ни, оу҆ кла́дѧзѧ клѧ́твеннагѡ:	Авраам встав рано-вранці, й узяв хліба і міх води, і дав Агарі, поклавши їй на плечі, й отрока, і відпустив її. Вона пішла, і заблукала у пустелі Вирсавії;
15	15
ѡ҆скꙋдѣ́ же вода̀ и҆з̾ мѣ́ха: и҆ пове́рже ѻ҆троча̀ под̾ є҆́лїю є҆ди́ною.	і не стало води в міху, і вона залишила отрока під одним кущем
16	16
Ѿше́дши же сѣдѧ́ше прѧ́мѡ є҆мꙋ̀ и҆здале́че, ꙗ҆́коже дострѣли́ти и҆з̾ лꙋ́ка: рече́ бо: да не ви́ждꙋ сме́рти дѣ́тища моегѡ̀. И҆ сѣ́де прѧ́мѡ є҆мꙋ̀ и҆здале́че. Воскрича́въ же ѻ҆троча̀, воспла́касѧ:	і пішла, сіла віддалік на відстані одного пострілу з лука. Бо вона сказала: не хочу бачити смерти дитини. І вона сіла [на відстані] навпроти [нього], і підняла крик, і плакала;
17	17
оу҆слы́ша же бг҃ъ гла́съ ѻ҆троча́те ѿ мѣ́ста, и҆дѣ́же бѧ́ше: и҆ воззва̀ а҆́гг҃лъ бж҃їй а҆́гарь съ нб҃сѐ и҆ речѐ є҆́й: что́ є҆сть, а҆́гарь; не бо́йсѧ: оу҆слы́ша бо бг҃ъ гла́съ ѻ҆́трочища ѿ мѣ́ста, и҆дѣ́же є҆́сть:	і почув Бог голос отрока [звідти, де він був]; і ангел Божий з неба воззвав до Агарі і сказав їй: що з тобою, Агар? не бійся; Бог почув голос отрока звідти, де він знаходиться;
18	18
воста́ни и҆ поимѝ ѻ҆троча̀, и҆ и҆мѝ рꙋко́ю твое́ю є҆го̀: въ ꙗ҆зы́къ бо вели́къ сотворю̀ є҆го̀.	встань, підніми отрока і візьми його за руку, тому що Я породжу від нього великий народ.
19	19
И҆ ѿве́рзе бг҃ъ ѻ҆́чи є҆ѧ̀, и҆ оу҆зрѣ̀ кла́дѧзь воды̀ жи́вы: и҆ и҆́де, и҆ налїѧ̀ мѣ́хъ воды̀, и҆ напоѝ ѻ҆троча̀.	І Бог відкрив очі її, і вона побачила колодязь с водою [живою], і пішла, наповнила міх водою і напоїла отрока.
20	20
И҆ бѧ́ше бг҃ъ со ѻ҆троча́темъ, и҆ возрастѐ, и҆ всели́сѧ въ пꙋсты́ни, и҆ бы́сть стрѣле́цъ.	І Бог був з отроком; і він виріс, і став жити в пустелі, і став стрільцем з лука.
21	21
И҆ посели́сѧ въ пꙋсты́ни фара́нъ: и҆ поѧ́тъ є҆мꙋ̀ ма́ти є҆гѡ̀ женꙋ̀ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ.	Він жив у пустелі Фаран; і мати його взяла із землі Єгипетської.
22	22
Бы́сть же въ то̀ вре́мѧ, и҆ речѐ а҆вїмеле́хъ, и҆ ѻ҆хоза́ѳъ невѣстоводи́тель є҆гѡ̀, и҆ фїхо́лъ воево́да си́лы є҆гѡ̀, ко а҆враа́мꙋ, глаго́лѧ: бг҃ъ съ тобо́ю во всѣ́хъ, ꙗ҆̀же твори́ши:	І було в той час, Авимелех з [Ахузафом, що водив наречену, і] Фихолом, воєначальником своїм, сказав Аврааму: з тобою Бог у всьому, що ти не робив би;
23	23
нн҃ѣ оу҆̀бо клени́сѧ мѝ бг҃омъ, не ѡ҆би́дѣти менѐ, нижѐ сѣ́мене моегѡ̀, нижѐ и҆́мене моегѡ̀: но по пра́вдѣ, ю҆́же сотвори́хъ съ тобо́ю, сотвори́ши со мно́ю и҆ землѝ, и҆дѣ́же ты̀ всели́лсѧ є҆сѝ на не́й.	і тепер поклянися мені тут Богом, що ти не скривдиш ні мене, ні сина мого, ні онука мого; і як я добре чинив з тобою, так і ти будеш чинити зі мною і землею, в якій ти гостюєш.
24	24
И҆ речѐ а҆враа́мъ: а҆́зъ кленꙋ́сѧ.	І сказав Авраам: я клянуся.
25	25
И҆ ѡ҆бличѝ а҆враа́мъ а҆вїмеле́ха ѡ҆ кла́дѧзехъ во́дныхъ, ꙗ҆̀же ѿѧ́ша ѻ҆́троцы а҆вїмеле́хѡвы.	І Авраам докоряв Авимелеху за колодязь з водою, що його відібрали раби Авимелехові.
26	26
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ а҆вїмеле́хъ: не вѣ́дѣхъ, кто̀ сотворѝ тебѣ̀ ве́щь сїю̀: нижѐ ты́ ми повѣ́далъ є҆сѝ, нижѐ а҆́зъ слы́шахъ, то́кмѡ дне́сь.	Авимелех же сказав [йому]: не знаю, хто це зробив, і ти не сказав мені; я навіть і не чув про те донині.
27	27
И҆ взѧ̀ а҆враа́мъ ѻ҆́вцы и҆ ю҆нцы̀ и҆ дадѐ а҆вїмеле́хꙋ: и҆ завѣща́ста ѻ҆́ба завѣ́тъ.	І взяв Авраам дрібної і великої худоби і дав Авимелеху, і вони обидва уклали союз.
28	28
И҆ поста́ви а҆враа́мъ се́дмь а҆́гницъ ѻ҆́вчихъ є҆ди́ныхъ.	І поставив Авраам сім агниць з отари дрібної худоби окремо.
29	29
И҆ речѐ а҆вїмеле́хъ а҆враа́мꙋ: что̀ сꙋ́ть се́дмь а҆́гницы ѻ҆ве́цъ си́хъ, ꙗ҆̀же поста́вилъ є҆сѝ є҆ди̑ны;	Авимелех же сказав Аврааму: для чого тут ці сім агниць [з отари овець], яких ти поставив окремо?
30	30
И҆ речѐ а҆враа́мъ: ꙗ҆́кѡ се́дмь си́хъ а҆́гницъ во́змеши оу҆ менє̀, да бꙋ́дꙋтъ мѝ во свидѣ́телство, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ и҆скопа́хъ кла́дѧзь се́й.	[Авраам] сказав: сім агниць оцих візьми від руки моєї, щоб вони були мені свідченням, що я викопав цей колодязь.
31	31
Сегѡ̀ ра́ди наименова̀ и҆́мѧ мѣ́стꙋ томꙋ̀ кла́дѧзь клѧ́твенный: ꙗ҆́кѡ та́мѡ клѧ́стасѧ ѻ҆́ба	Тому і назвав він це місце: Вирсавія, тому що тут вони обоє клялися
32	32
и҆ завѣща́ста завѣ́тъ оу҆ кла́дѧзѧ клѧ́твеннагѡ. Воста́ же а҆вїмеле́хъ, и҆ ѻ҆хоза́ѳъ невѣстоводи́тель є҆гѡ̀, и҆ фїхо́лъ воево́да си́лы є҆гѡ̀, и҆ возврати́шасѧ въ зе́млю фѷлїсті́мскꙋ.	й уклали союз у Вирсавії. І встав Авимелех, і [Ахузаф, нареченопровідник його, і] Фихол, воєначальник його, і повернулися в землю Филистимську.
33	33
И҆ насадѝ а҆враа́мъ ни́вꙋ оу҆ кла́дѧзѧ клѧ́твеннагѡ, и҆ призва̀ тꙋ̀ и҆́мѧ гдⷭ҇а, бг҃а вѣ́чнагѡ.	І насадив [Авраам] біля Вирсавії гай і призвав там ім’я Господа, Бога вічного.
34	34
Ѡ҆бита́ же а҆враа́мъ въ землѝ фѷлїсті́мстѣй дни̑ мнѡ́ги.	І жив Авраам у землі Филистимській, як мандрівник, дні довгі.
Глава́ к҃в	Глава 22

1	1
И҆ бы́сть по глаго́лѣхъ си́хъ, бг҃ъ и҆скꙋша́ше а҆враа́ма и҆ речѐ є҆мꙋ̀: а҆враа́ме, а҆враа́ме. И҆ речѐ: сѐ а҆́зъ.	І було, після цих подій Бог спокушав Авраама і сказав йому: Аврааме! Він сказав: ось я.
2	2
И҆ речѐ: поимѝ сы́на твоего̀ возлю́бленнаго, є҆го́же возлюби́лъ є҆сѝ, і҆саа́ка, и҆ и҆дѝ на зе́млю высо́кꙋ и҆ вознесѝ є҆го̀ та́мѡ во всесожже́нїе, на є҆ди́нꙋ ѿ го́ръ, и҆̀хже тѝ рекꙋ̀.	Бог сказав: візьми сина твого, єдиного твого, якого ти любиш, Ісаака; і піди в землю Моріа і там принеси його у всепалення на одній з гір, про яку Я скажу тобі.
3	3
Воста́въ же а҆враа́мъ оу҆́трѡ, ѡ҆сѣдла̀ ѻ҆слѧ̀ своѐ: поѧ́тъ же съ собо́ю два̀ ѻ҆́трѡчища и҆ і҆саа́ка сы́на своего̀: и҆ растни́въ дрова̀ во всесожже́нїе, воста́въ и҆́де, и҆ прїи́де на мѣ́сто, є҆́же речѐ є҆мꙋ̀ бг҃ъ, въ тре́тїй де́нь.	Авраам устав рано-вранці, осідлав осла свого, взяв з собою двох слуг своїх та Ісаака, сина свого; наколов дров для всепалення і, вставши, пішов на місце, про яке сказав йому Бог.
4	4
И҆ воззрѣ́въ а҆враа́мъ ѻ҆чи́ма свои́ма, ви́дѣ мѣ́сто и҆здале́че.	На третій день Авраам звів очі свої, і побачив те місце здалеку.
5	5
И҆ речѐ а҆враа́мъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: сѧ́дите здѣ̀ со ѻ҆слѧ́темъ: а҆́зъ же и҆ дѣ́тищь по́йдемъ до ѻ҆́ндѣ, и҆ поклони́вшесѧ возврати́мсѧ къ ва́мъ.	І сказав Авраам слугам своїм: ви залиштеся тут з ослом, а я і син підемо туди і поклонимося, і повернемося до вас.
6	6
Взѧ́ же а҆враа́мъ дрова̀ всесожже́нїѧ и҆ возложѝ на і҆саа́ка сы́на своего̀: взѧ́ же въ рꙋ́ки и҆ ѻ҆́гнь, и҆ но́жь, и҆ и҆до́ста ѻ҆́ба вкꙋ́пѣ.	І взяв Авраам дрова для всепалення, і поклав на Ісаака, сина свого; взяв у руки вогонь і ніж, і пішли обоє разом.
7	7
Рече́ же і҆саа́къ ко а҆враа́мꙋ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: ѻ҆́тче. Ѻ҆́нъ же речѐ: что́ є҆сть, ча́до; Рече́ же: сѐ, ѻ҆́гнь и҆ дрова̀, гдѣ́ є҆сть ѻ҆вча̀ є҆́же во всесожже́нїе;	І почав Ісаак говорити Аврааму, батькові своєму, і сказав: батьку мій! Він відповів: ось я, сину мій. Він сказав: ось вогонь і дрова, де ж агнець для всепалення?
8	8
Рече́ же а҆враа́мъ: бг҃ъ оу҆́зритъ себѣ̀ ѻ҆вча̀ во всесожже́нїе, ча́до. Шє́дша же ѻ҆́ба вкꙋ́пѣ,	Авраам сказав: Бог угледить Собі агнця для всепалення, сину мій. І йшли далі обоє разом.
9	9
прїидо́ста на мѣ́сто, є҆́же речѐ є҆мꙋ̀ бг҃ъ: и҆ созда̀ та́мѡ а҆враа́мъ же́ртвенникъ и҆ возложѝ дрова̀: и҆ свѧза́въ і҆саа́ка сы́на своего̀, возложѝ є҆го̀ на же́ртвенникъ верхꙋ̀ дро́въ.	І пройшли на місце, про яке сказав йому Бог; і влаштував там Авраам жертовник, розклав дрова і, зв’язавши сина свого Ісаака, поклав його на жертовник поверх дров.
10	10
И҆ прострѐ а҆враа́мъ рꙋ́кꙋ свою̀, взѧ́ти но́жь, закла́ти сы́на своего̀.	І простяг Авраам руку свою і взяв ніж, щоб заколоти сина свого.
11	11
И҆ воззва̀ и҆̀ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень съ нб҃сѐ, и҆ речѐ: а҆враа́ме, а҆враа́ме. Ѻ҆́нъ же речѐ: сѐ, а҆́зъ.	Але ангел Господній воззвав до нього з неба і сказав: Аврааме! Аврааме! Він сказав: ось я.
12	12
И҆ речѐ: да не возложи́ши рꙋкѝ твоеѧ̀ на ѻ҆́трочища, нижѐ да сотвори́ши є҆мꙋ̀ что̀: нн҃ѣ бо позна́хъ, ꙗ҆́кѡ бои́шисѧ ты̀ бг҃а, и҆ не пощадѣ́лъ є҆сѝ сы́на твоегѡ̀ возлю́бленнагѡ менє̀ ра́ди.	Ангел сказав: не здіймай руки твоєї на отрока і не роби з ним нічого, тому що тепер Я знаю, що боїшся ти Бога і не пожалів сина твого, єдиного твого, для Мене.
13	13
И҆ воззрѣ́въ а҆враа́мъ ѻ҆чи́ма свои́ма ви́дѣ, и҆ сѐ, ѻ҆ве́нъ є҆ди́нъ держи́мый рога́ма въ са́дѣ саве́къ: и҆ и҆́де а҆враа́мъ, и҆ взѧ̀ ѻ҆вна̀, и҆ вознесѐ є҆го̀ во всесожже́нїе вмѣ́стѡ і҆саа́ка сы́на своегѡ̀.	І підвів Авраам очі свої і побачив: і ось, позаду баран, що заплутався у гущавині рогами своїми. Авраам пішов, узяв барана і приніс його у всепалення замість [Ісаака], сина свого.
14	14
И҆ наречѐ а҆враа́мъ и҆́мѧ мѣ́стꙋ томꙋ̀: гдⷭ҇ь ви́дѣ: да рекꙋ́тъ дне́сь: на горѣ̀ гдⷭ҇ь ꙗ҆ви́сѧ.	І нарік Авраам ім’я місцю тому: Єгова-іре^*. Тому і нині говориться: на горі Єгови угледиться.
15	15
И҆ воззва̀ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень а҆враа́ма втори́цею съ нб҃сѐ,	І вдруге воззвав до Авраама ангел Господній з неба
16	16
глаго́лѧ: мно́ю самѣ́мъ клѧ́хсѧ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, є҆гѡ́же ра́ди сотвори́лъ є҆сѝ глаго́лъ се́й и҆ не пощадѣ́лъ є҆сѝ сы́на твоегѡ̀ возлю́бленнагѡ менє̀ ра́ди:	і сказав: Собою клянуся, говорить Господь, що, оскільки ти зробив це діло, і не пожалів сина твого, єдиного твого, [для Мене,]
17	17
вои́стиннꙋ блгⷭ҇вѧ̀ блгⷭ҇влю́ тѧ, и҆ оу҆множа́ѧ оу҆мно́жꙋ сѣ́мѧ твоѐ, ꙗ҆́кѡ ѕвѣ́зды небє́сныѧ, и҆ ꙗ҆́кѡ песо́къ вскра́й мо́рѧ: и҆ наслѣ́дитъ сѣ́мѧ твоѐ гра́ды сꙋпоста́тѡвъ,	то Я благословляючи благословлю тебе і примножуючи примножу сíм’я твоє, як зірки небесні і як пісок на березі моря; й оволодіє сíм’я твоє містами ворогів своїх;
18	18
и҆ блгⷭ҇вѧ́тсѧ ѡ҆ сѣ́мени твое́мъ всѝ ꙗ҆зы́цы земні́и, зане́же послꙋ́шалъ є҆сѝ гла́са моегѡ̀.	і благословляться у сімені твоєму всі народи землі за те, що ти послухався голосу Мого.
19	19
Возврати́сѧ же а҆враа́мъ ко ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ, и҆ воста́вше и҆до́ша кꙋ́пнѡ ко кла́дѧзю клѧ́твенномꙋ: и҆ всели́сѧ а҆враа́мъ оу҆ кла́дѧзѧ клѧ́твеннагѡ.	І повернувся Авраам до слуг своїх, і встали і пішли разом у Вирсавію; і жив Авраам у Вирсавії.
20	20
Бы́сть же по глаго́лѣхъ си́хъ, и҆ повѣ́даша а҆враа́мꙋ, глаго́люще: сѐ, родѝ ме́лха и҆ та̀ сы́ны бра́тꙋ твоемꙋ̀ нахѡ́рꙋ,	Після цих подій Авраама сповістили, сказавши: ось, і Милка народила Нахору, братові твоєму, синів:
21	21
ѻ҆́ѯа пе́рвенца, и҆ ва́ѵѯа бра́та є҆гѡ̀, и҆ камꙋи́ла ѻ҆тца̀ сѵ́рска,	Уца, первістка його, Вуза, брата його, Кемуїла, батька Арамового,
22	22
и҆ хаза́да, и҆ а҆за́ѵа, и҆ фалде́са, и҆ є҆лда́фа, и҆ ваѳꙋи́ла:	Кеседа, Хазо, Пилдаша, Ідлафа і Вафуїла;
23	23
ваѳꙋи́лъ же родѝ реве́ккꙋ: ѻ҆́смь сі́и сы́нове, и҆̀хже родѝ ме́лха нахѡ́рꙋ бра́тꙋ а҆враа́млю:	від Вафуїла народилася Ревекка. Вісьмох цих [синів] народила Милка Нахору, брату Авраамовому;
24	24
и҆ нало́жница є҆гѡ̀, є҆́йже и҆́мѧ ре́ѵма, родѝ и҆ сїѧ̀ таве́ка, и҆ таа́ма, и҆ тохо́са, и҆ мѡха̀.	і наложниця його, на ім’я Реума, також народила Теваха, Гахама, Тахаша і Мааху.
Глава́ к҃г	Глава 23

1	1
Бы́сть же житїѐ са́ррино лѣ́тъ сто̀ два́десѧть се́дмь.	Життя Сарриного було сто двадцять сім років: ось роки життя Сарриного;
2	2
И҆ оу҆́мре са́рра во гра́дѣ а҆рво́цѣ, и҆́же є҆́сть въ раздо́лїи: се́й є҆́сть хеврѡ́нъ въ землѝ ханаа́нстѣй. Прїи́де же а҆враа́мъ рыда́ти по са́ррѣ и҆ пла́кати.	і померла Сарра у Кириаф-Арбі, [який у долині,] що нині Хеврон, у землі Ханаанській. І прийшов Авраам ридати за Саррою й оплакувати її.
3	3
И҆ воста̀ а҆враа́мъ ѿ мертвеца̀ своегѡ̀ и҆ речѐ сынѡ́мъ хетте́ѡвымъ, глаго́лѧ:	І відійшов Авраам від померлої своєї, і говорив до синів Хетових, і сказав:
4	4
пресе́лникъ и҆ пришле́цъ а҆́зъ є҆́смь оу҆ ва́съ, дади́те мѝ оу҆̀бо стѧжа́нїе гро́ба междꙋ̀ ва́ми, да погребꙋ̀ мертвеца̀ моего̀ ѿ менє̀.	я у вас подорожній і поселенець; дайте мені у власність місце для гробу між вами, щоб мені померлу мою поховати від очей моїх.
5	5
Ѿвѣща́ша же сы́нове хетте́ѡвы ко а҆враа́мꙋ, глаго́люще: нѝ, господи́не:	Сини Хета відповіли Аврааму і сказали йому:
6	6
послꙋ́шай же на́съ: ца́рь ѿ бг҃а ты̀ є҆сѝ въ на́съ: во и҆збра́нныхъ гробѣ́хъ на́шихъ погребѝ мертвеца̀ твоего̀: никто́же бо ѿ на́съ возбрани́тъ гро́ба своегѡ̀ ѿ тебє̀, є҆́же погребстѝ мертвеца̀ твоего̀ та́мѡ.	послухай нас, господарю наш; ти князь Божий посеред нас; у кращому з наших погребальних місць поховай померлу твою; ніхто з нас не відмовить тобі в погребальному місці, для поховання [в ньому] померлої твоєї.
7	7
Воста́въ же а҆враа́мъ поклони́сѧ наро́дꙋ землѝ, сынѡ́мъ хетте́ѡвымъ,	Авраам встав і поклонився народу землі тієї, синам Хетовим;
8	8
и҆ речѐ къ ни̑мъ а҆враа́мъ, глаго́лѧ: а҆́ще и҆́мате въ дꙋшѝ ва́шей, ꙗ҆́кѡ погребстѝ мертвеца̀ моего̀ ѿ лица̀ моегѡ̀, послꙋ́шайте менѐ и҆ рцы́те ѡ҆ мнѣ̀ є҆фрѡ́нꙋ саа́ровꙋ:	і говорив до них [Авраам] і сказав: якщо ви згодні, щоб я поховав померлу мою, то послухайте мене, попросіть за мене Ефрона, сина Цохарового,
9	9
и҆ да да́стъ мѝ пеще́рꙋ сꙋгꙋ́бꙋю, ꙗ҆́же є҆́сть є҆гѡ̀, сꙋ́щꙋю на ча́сти села̀ є҆гѡ̀: сребро́мъ досто́йнымъ да да́стъ мѝ ю҆̀ оу҆ ва́съ въ стѧжа́нїе гро́ба.	щоб він віддав мені печеру Махпелу, що у нього на кінці поля його, щоб за задовільну ціну віддав її мені посеред вас, у власність для поховання.
10	10
Є҆фрѡ́нъ же сѣдѧ́ше посредѣ̀ сынѡ́въ хетте́овыхъ. Ѿвѣща́въ же є҆фрѡ́нъ хетте́йскїй ко а҆враа́мꙋ, речѐ слы́шащымъ сынѡ́мъ хетте́ѡвымъ и҆ всѣ̑мъ приходѧ́щымъ во гра́дъ, глаго́лѧ:	Ефрон же сидів серед синів Хетових; і відповів Ефрон хеттеянин Аврааму, щоб чули сини Хета, і всі, що входили у ворота міста його, і сказав:
11	11
оу҆ менє̀ бꙋ́ди, господи́не, и҆ послꙋ́шай менѐ: село̀ и҆ пеще́рꙋ ꙗ҆́же въ не́мъ, тебѣ̀ даю̀: пред̾ всѣ́ми гра́жданы мои́ми да́хъ тебѣ̀, погребѝ мертвеца̀ твоего̀.	ні, господарю мій, послухай мене: я даю тобі поле і печеру, що на ньому, даю тобі, перед очима синів народу мого дарую тобі її, поховай померлу твою.
12	12
И҆ поклони́сѧ а҆враа́мъ пред̾ наро́домъ землѝ	Авраам поклонився народу землі тієї
13	13
и҆ речѐ є҆фрѡ́нꙋ во оу҆шеса̀ пред̾ всѣ́мъ наро́домъ землѝ: поне́же по мнѣ̀ є҆сѝ, послꙋ́шай менѐ: сребро̀ села̀ возмѝ оу҆ менє̀, и҆ погребꙋ̀ мертвеца̀ моего̀ та́мѡ.	і промовив до Ефрона, щоб чув [увесь] народ землі тієї, і сказав: якщо послухаєш, я даю тобі за поле срібло; візьми у мене, і я поховаю там померлу мою.
14	14
Ѿвѣща́ же є҆фрѡ́нъ а҆враа́мꙋ, глаго́лѧ:	Ефрон відповів Аврааму і сказав йому:
15	15
нѝ, господи́не: слы́шахъ бо, ꙗ҆́кѡ землѧ̀ четы́рехъ сѡ́тъ дїдра́хмъ сребра̀: но что̀ бы́ло бы сїѐ междꙋ̀ мно́ю и҆ тобо́ю; ты́ же мертвеца̀ твоего̀ погребѝ.	господарю мій! послухай мене: земля коштує чотириста сиклів срібла; для мене і для тебе що це? поховай померлу твою.
16	16
И҆ послꙋ́ша а҆враа́мъ є҆фрѡ́на, и҆ дадѐ а҆враа́мъ є҆фрѡ́нꙋ сребро̀, є҆́же глаго́ла во оу҆шеса̀ сынѡ́въ хетте́овыхъ, четы́ре ста̀ дїдра́хмъ сребра̀ и҆скꙋше́на кꙋпца́ми.	Авраам вислухав Ефрона; і відважив Авраам Ефрону срібла, скільки він оголосив так, щоб чули сини Хетові, чотириста сиклів срібла, яке ходить серед купців.
17	17
И҆ бы́сть село̀ є҆фрѡ́ново, є҆́же бѣ̀ въ сꙋгꙋ́бѣй пеще́рѣ, є҆́же є҆́сть лице́мъ къ мамврі́и, село̀ и҆ пеще́ра ꙗ҆́же бѣ̀ въ не́мъ, и҆ всѧ́кое дре́во, є҆́же бѣ̀ на селѣ̀, и҆ всѐ є҆́же є҆́сть въ предѣ́лѣхъ є҆гѡ̀ ѡ҆́крестъ,	І стало поле Ефронове, що при Махпелі, навпроти Мамре, поле і печера, що на ньому, і всі дерева, що на полі, в усіх межах його,
18	18
а҆враа́мꙋ (бы́сть) въ стѧжа́нїе пред̾ сы̑ны хетте́овыми и҆ пред̾ всѣ́ми приходѧ́щими во гра́дъ.	володінням Авраамовим перед очима синів Хета, усіх, що входять у ворота міста його.
19	19
По си́хъ погребѐ а҆враа́мъ са́ррꙋ женꙋ̀ свою̀ въ пеще́рѣ се́лнѣй сꙋгꙋ́бѣй, ꙗ҆́же є҆́сть проти́вꙋ мамврі́и: сїѧ̀ є҆́сть хеврѡ́нъ въ землѝ ханаа́нстѣй.	Після цього Авраам поховав Сарру, дружину свою, у печері поля в Махпелі, навпроти Мамре, що нині Хеврон, у землі Ханаанській.
20	20
И҆ оу҆твержде́но є҆́сть село̀ и҆ пеще́ра, ꙗ҆́же бѣ̀ на не́мъ, а҆враа́мꙋ въ стѧжа́нїе гро́ба ѿ сынѡ́въ хетте́овыхъ.	Так дістались Аврааму від синів Хетових поле і печера, що на ньому, у власність для поховання.
Глава́ к҃д	Глава 24

1	1
А҆враа́мъ же бѧ́ше ста́ръ, заматерѣ́вшїй во дне́хъ: и҆ гдⷭ҇ь блгⷭ҇вѝ а҆враа́ма во всѣ́хъ.	Авраам був уже старий і в літах похилих. Господь благословив Авраама усім.
2	2
И҆ речѐ а҆враа́мъ рабꙋ̀ своемꙋ̀ старѣ́йшемꙋ до́мꙋ своегѡ̀, ѡ҆блада́ющемꙋ всѣ́ми є҆гѡ̀: положѝ рꙋ́кꙋ твою̀ под̾ стегно̀ моѐ,	І сказав Авраам рабові своєму, старшому в домі його, який управляв усім, що у нього було: поклади руку твою під стегно моє
3	3
и҆ закленꙋ́ тѧ гдⷭ҇емъ бг҃омъ нб҃сѐ и҆ бг҃омъ землѝ, да не по́ймеши сы́нꙋ моемꙋ̀ і҆саа́кꙋ жены̀ ѿ дще́рей ханане́йскихъ, съ ни́миже а҆́зъ живꙋ̀ въ ни́хъ:	і клянися мені Господом, Богом неба і Богом землі, що ти не візьмеш синові моєму [Ісааку] дружини з дочок хананеїв, серед яких я живу,
4	4
но то́кмѡ на зе́млю мою̀, и҆дѣ́же роди́хсѧ, по́йдеши, и҆ ко пле́мени моемꙋ̀, и҆ по́ймеши женꙋ̀ сы́нꙋ моемꙋ̀ і҆саа́кꙋ ѿтꙋ́дꙋ.	але підеш у землю мою, на батьківщину мою [і до племені мого], і візьмеш [звідти] дружину синові моєму Ісааку.
5	5
Рече́ же къ немꙋ̀ ра́бъ: є҆да̀ оу҆́бѡ не восхо́щетъ и҆тѝ жена̀ в̾слѣ́дъ со мно́ю на зе́млю сїю̀, возвращꙋ́ ли сы́на твоего̀ въ зе́млю, ѿ неѧ́же и҆зше́лъ є҆сѝ;	Раб сказав йому: можливо, не захоче жінка йти зі мною в цю землю, чи повинен я повернути сина твого в землю, з якої ти вийшов?
6	6
Рече́ же къ немꙋ̀ а҆враа́мъ: внемлѝ себѣ̀, да не возврати́ши сы́на моегѡ̀ ѻ҆на́мѡ.	Авраам сказав йому: бережися, не повертай сина мого туди;
7	7
Гдⷭ҇ь бг҃ъ нб҃сѐ и҆ бг҃ъ землѝ, и҆́же поѧ́ мѧ и҆з̾ до́мꙋ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ и҆ ѿ землѝ, въ не́йже роди́хсѧ, и҆́же гл҃а мнѣ̀ и҆ и҆́же клѧ́сѧ мнѣ̀, гл҃ѧ: тебѣ̀ да́мъ зе́млю сїю̀ и҆ сѣ́мени твоемꙋ̀, то́й по́слетъ а҆́гг҃ла своего̀ пред̾ тобо́ю, и҆ по́ймеши женꙋ̀ сы́нꙋ моемꙋ̀ і҆саа́кꙋ ѿтꙋ́дꙋ:	Господь, Бог неба [і Бог землі], Який взяв мене з дому батька мого і з землі народження мого, Який говорив мені і Який клявся мені, говорячи: [тобі і] нащадкам твоїм дам цю землю, — Він пошле ангела Свого перед тобою, і ти візьмеш дружину синові моєму [Ісааку] звідти;
8	8
а҆́ще же не восхо́щетъ жена̀ поитѝ съ тобо́ю въ зе́млю сїю̀, чи́стъ бꙋ́деши ѿ заклѧ́тїѧ моегѡ̀: то́чїю сы́на моегѡ̀ не возвратѝ та́мѡ.	якщо ж не захоче жінка йти з тобою [у землю цю], ти будеш вільний від цієї клятви моєї; тільки сина мого не повертай туди.
9	9
И҆ положѝ ра́бъ рꙋ́кꙋ свою̀ под̾ стегно̀ а҆враа́ма господи́на своегѡ̀, и҆ клѧ́сѧ є҆мꙋ̀ ѡ҆ словесѝ се́мъ.	І поклав раб руку свою під стегно Авраама, господаря свого, і поклявся йому в цьому.
10	10
И҆ взѧ̀ ра́бъ де́сѧть велблю̑дъ ѿ велблю̑дъ господи́на своегѡ̀, и҆ ѿ всѣ́хъ бла̑гъ господи́на своегѡ̀ съ собо́ю, и҆ воста́въ и҆́де въ месопота́мїю во гра́дъ нахѡ́ровъ:	І взяв раб з верблюдів господаря свого десять верблюдів і пішов. У руках у нього були також різні скарби господаря його. Він встав і пішов у Месопотамію, в місто Нахора,
11	11
и҆ поста́ви велблю́ды внѣ̀ гра́да оу҆ кла́дѧзѧ во́днагѡ под̾ ве́черъ, є҆гда̀ и҆схо́дѧтъ (жєны̀) почерпа́ти воды̀,	і зупинив верблюдів за містом, біля колодязя води, надвечір, у той час, коли виходять жінки брати [воду],
12	12
и҆ речѐ: гдⷭ҇и, бж҃е господи́на моегѡ̀ а҆враа́ма, бл҃гоꙋстро́й предо мно́ю дне́сь, и҆ сотворѝ млⷭ҇ть съ господи́номъ мои́мъ а҆враа́момъ:	і сказав: Господи, Боже господаря мого Авраама! пошли її сьогодні назустріч мені і вчини милість з господарем моїм Авраамом;
13	13
сѐ, а҆́зъ ста́хъ оу҆ кла́дѧзѧ во́днагѡ, дщє́ри же живꙋ́щихъ во гра́дѣ и҆схо́дѧтъ почерпа́ти воды̀:	ось, я стою біля джерела води, і дочки жителів міста виходять черпати воду;
14	14
и҆ бꙋ́детъ дѣви́ца, є҆́йже а҆́зъ рекꙋ̀: преклонѝ водоно́съ тво́й, да пїю̀, и҆ рече́тъ мѝ: пі́й ты̀, и҆ велблю́ды твоѧ̑ напою̀, до́ндеже напїю́тсѧ: сїю̀ оу҆гото́валъ є҆сѝ рабꙋ̀ твоемꙋ̀ і҆саа́кꙋ: и҆ по семꙋ̀ оу҆вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ сотвори́лъ є҆сѝ млⷭ҇ть съ господи́номъ мои́мъ а҆враа́момъ.	і дівчина, якій я скажу: нахили глечик твій, я нап’юся, і яка скаже [мені]: пий, я й верблюдам твоїм дам пити, [поки не нап’ються,] — ось та, яку Ти призначив рабу Твоєму Ісааку; і з того довідаюсь я, що Ти твориш милість з господарем моїм [Авраамом].
15	15
И҆ бы́сть пре́жде не́же сконча́ти є҆мꙋ̀ глаго́лющꙋ во оу҆мѣ̀ свое́мъ, и҆ сѐ, реве́кка и҆схожда́ше, ꙗ҆́же роди́сѧ ваѳꙋи́лꙋ, сы́нꙋ ме́лхи жены̀ нахѡ́ра, бра́та же а҆враа́млѧ, держа́щи водоно́съ на ра́мѣхъ свои́хъ:	Ще не перестав він говорити [у розумі своєму], і ось, вийшла Ревекка, яка народилася від Вафуїла, сина Милки, дружини Нахора, брата Авраамового, і глечик її на плечі її;
16	16
дѣви́ца же бѧ́ше доброзра́чна ѕѣлѡ̀: дѣ́ва бѣ̀, мꙋ́жъ не позна̀ є҆ѧ̀. Соше́дши же на кла́дѧзь, напо́лни водоно́съ сво́й и҆ взы́де.	дівчина була прекрасна на вигляд, діва, якої не пізнав чоловік. Вона зійшла до джерела, наповнила глечик свій і пішла нагору.
17	17
Тече́ же ра́бъ во срѣ́тенїе є҆́й и҆ речѐ: напо́й мѧ̀ ма́лѡ водо́ю ѿ водоно́са твоегѡ̀.	І побіг раб назустріч їй і сказав: дай мені напитися трохи із глечика твого.
18	18
Сїѧ́ же речѐ: пі́й, господи́не. И҆ потща́сѧ, и҆ снѧ̀ водоно́съ на мы̑шца своѧ̑, и҆ напоѝ є҆го̀, до́ндеже напи́сѧ.	Вона сказала: пий, господарю мій. І негайно спустила глечик свій на руку свою і напоїла його.
19	19
И҆ речѐ: и҆ велблю́дѡмъ твои̑мъ налїю̀, до́ндеже всѝ напїю́тсѧ.	І, коли напоїла його, сказала: я наберу води також і для верблюдів твоїх, доки не нап’ються [усі].
20	20
И҆ потща́сѧ, и҆ и҆спразднѝ водоно́съ въ пои́ло: и҆ течѐ па́ки на кла́дѧзь почерпнꙋ́ти воды̀, и҆ влїѧ̀ велблю́дѡмъ всѣ̑мъ.	І негайно вилила воду із глечика свого в поїлку і побігла знову до колодязя почерпнути [води], і набрала для усіх верблюдів його.
21	21
Человѣ́къ же выразꙋмѣва́ше ю҆̀ и҆ помолчева́ше, да оу҆разꙋмѣ́етъ, а҆́ще бл҃гоꙋстро́и бг҃ъ пꙋ́ть є҆мꙋ̀, и҆лѝ нѝ.	Чоловік той дивився на неї зі здивуванням у мовчанні, бажаючи зрозуміти, чи благословив Господь путь його, чи ні.
22	22
Бы́сть же є҆гда̀ преста́ша всѝ велблю́ды пїю́ще, взѧ̀ человѣ́къ оу҆серѧ̑зи зла̑ты вѣ́сомъ по дра́хмѣ и҆ два̀ запѧ̑стїѧ на рꙋ́ки є҆ѧ̀: де́сѧть златни́цъ вѣ́съ и҆́хъ.	Коли верблюди перестали пити, тоді чоловік той узяв золоту сергу, вагою півсикля, і два зап’ястя на руки їй, вагою в десять сиклів золота;
23	23
И҆ вопросѝ ю҆̀ и҆ речѐ: чїѧ̀ є҆сѝ дще́рь; повѣ́ждь мѝ, а҆́ще є҆́сть оу҆ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ мѣ́сто на́мъ вита́ти;	[і запитав її] і сказав: чия ти дочка? скажи мені, чи є в домі батька твого місце, щоб нам переночувати?
24	24
Ѻ҆на́ же речѐ є҆мꙋ̀: дще́рь ваѳꙋи́лева є҆́смь (сы́на) ме́лхина, є҆го́же родѝ нахѡ́рꙋ.	Вона сказала йому: я дочка Вафуїла, сина Милки, якого вона народила Нахору.
25	25
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆ плевы̀ и҆ сѣ́на мно́гѡ оу҆ на́съ, и҆ мѣ́сто вита́ти.	І ще сказала йому: у нас багато соломи і корму, і є місце для ночівлі.
26	26
И҆ благослови́въ человѣ́къ, поклони́сѧ гдⷭ҇ꙋ	І схилився чоловік той і поклонився Господу,
27	27
и҆ речѐ: блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ господи́на моегѡ̀ а҆враа́ма, и҆́же не ѡ҆ста́ви пра́вды своеѧ̀ и҆ и҆́стины ѿ господи́на моегѡ̀: и҆ менѐ бл҃гоꙋстро́и гдⷭ҇ь въ до́мъ бра́та господи́на моегѡ̀.	і сказав: благословенний Господь Бог господаря мого Авраама, Який не залишив господаря мого милістю Своєю й істиною Своєю! Господь прямою дорогою привів мене до дому брата господаря мого.
28	28
И҆ те́кши дѣви́ца въ до́мъ ма́тере своеѧ̀, повѣ́да по глаго́лѡмъ си̑мъ.	Дівчина побігла і розповіла про це в домі матері своїй.
29	29
Реве́кцѣ же бѧ́ше бра́тъ, є҆мꙋ́же и҆́мѧ лава́нъ: и҆ течѐ лава́нъ къ человѣ́кꙋ во́нъ на кла́дѧзь.	У Ревекки був брат, на ім’я Лаван. Лаван вибіг до тієї людини, до джерела.
30	30
И҆ бы́сть є҆гда̀ ви́дѣ оу҆серѧ̑зи, и҆ запѧ̑стїѧ на рꙋкꙋ̀ сестры̀ своеѧ̀, и҆ є҆гда̀ слы́ша словеса̀ реве́кки сестры̀ своеѧ̀, глаго́лющїѧ: си́це глаго́ла мнѣ̀ человѣ́къ: и҆ прїи́де къ человѣ́кꙋ, стоѧ́щꙋ є҆мꙋ̀ оу҆ велблю̑дъ оу҆ кла́дѧзѧ,	І коли він побачив сергу і зап’ястя на руках у сестри своєї і почув слова Ревекки, сестри своєї, яка говорила: так говорив зі мною той чоловік, — то прийшов до чоловіка цього, і ось, він стоїть з верблюдами біля джерела;
31	31
и҆ речѐ є҆мꙋ̀: грѧдѝ, вни́ди бл҃гослове́нный ѿ гдⷭ҇а, почто̀ стои́ши внѣ̀; а҆́зъ же оу҆гото́вахъ хра́минꙋ и҆ мѣ́сто велблю́дѡмъ.	і сказав [йому]: ввійди, благословенний Господом; чому ти стоїш ззовні? я приготував дім і місце для верблюдів.
32	32
И҆ вни́де человѣ́къ въ до́мъ, и҆ разсѣдла̀ велблю́ды, и҆ дадѐ плє́вы и҆ сѣ́но велблю́дѡмъ, и҆ во́дꙋ оу҆мы́ти но́зѣ є҆гѡ̀, и҆ но́ги мꙋжє́мъ, и҆̀же бѧ́хꙋ съ ни́мъ:	І ввійшов чоловік. Лаван розсідлав верблюдів і дав соломи і корму верблюдам, і води, щоб умити ноги йому і людям, які були з ним;
33	33
и҆ предложѝ и҆̀мъ хлѣ́бы ꙗ҆́сти, и҆ речѐ: не ꙗ҆́мъ, до́ндеже возглаго́лю словеса̀ моѧ̑. И҆ речѐ: глаго́ли.	і запропонована була йому їжа; але він сказав: не буду їсти, поки не скажу про діло своє. І сказали: говори.
34	34
И҆ речѐ: ра́бъ а҆враа́мль є҆́смь а҆́зъ:	Він сказав: я раб Авраамів;
35	35
гдⷭ҇ь же блгⷭ҇вѝ господи́на моего̀ ѕѣлѡ̀, и҆ возвы́сисѧ: и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ ѻ҆́вцы и҆ телцы̀, сребро̀ и҆ зла́то, рабы̑ и҆ рабы̑ни, и҆ велблю́ды и҆ ѻ҆слы̀:	Господь дуже благословив господаря мого, і він став великим: Він дав йому овець і волів, срібло і золото, рабів і рабинь, верблюдів і ослів;
36	36
и҆ родѝ са́рра, жена̀ господи́на моегѡ̀, сы́на є҆ди́наго господи́нꙋ моемꙋ̀, состарѣ́вшемꙋсѧ є҆мꙋ̀, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀, є҆ли̑ка и҆мѧ́ше:	Сарра, дружина господаря мого, вже будучи старою, народила господарю моєму [одного] сина, якому він віддав усе, що в нього;
37	37
и҆ заклѧ́ мѧ господи́нъ мо́й, глаго́лѧ: не по́ймеши жены̀ сы́нꙋ моемꙋ̀ ѿ дще́рей ханане́йскихъ, въ ни́хже а҆́зъ ѡ҆бита́ю въ землѝ и҆́хъ:	і взяв з мене клятву господар мій, сказавши: не бери дружини синові моєму з дочок хананеїв, у землі яких я живу,
38	38
но въ до́мъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ по́йдеши, и҆ въ пле́мѧ моѐ, и҆ по́ймеши женꙋ̀ сы́нꙋ моемꙋ̀ ѿтꙋ́дꙋ:	а піди в дім батька мого і до родичів моїх, і візьмеш [звідти] дружину синові моєму.
39	39
рѣ́хъ же (а҆́зъ) господи́нꙋ моемꙋ̀: а҆ є҆гда̀ не восхо́щетъ жена̀ со мно́ю и҆тѝ;	Я сказав господарю моєму: можливо, не піде жінка зі мною.
40	40
и҆ рече́ ми: гдⷭ҇ь бг҃ъ, є҆мꙋ́же благоꙋгоди́хъ пред̾ ни́мъ, ѻ҆́нъ по́слетъ а҆́гг҃ла своего̀ съ тобо́ю и҆ бл҃гоꙋстро́итъ пꙋ́ть тво́й, и҆ по́ймеши женꙋ̀ сы́нꙋ моемꙋ̀ ѿ пле́мене моегѡ̀ и҆ ѿ до́мꙋ ѻ҆тца̀ моегѡ̀:	Він сказав мені: Господь [Бог], перед лицем Якого я ходжу, пошле з тобою ангела Свого і благовлаштує путь твою, і візьмеш дружину сину моєму з рідних моїх і з дому батька мого;
41	41
тогда̀ бꙋ́деши чи́стъ ѿ заклина́нїѧ моегѡ̀: є҆гда́ бо до́йдеши въ пле́мѧ моѐ, и҆ не дадѧ́тъ тѝ, и҆ бꙋ́деши чи́стъ ѿ заклина́нїѧ моегѡ̀:	тоді будеш ти вільним від клятви моєї, коли сходиш до родичів моїх; і якщо вони не дадуть тобі, то будеш вільним від клятви моєї.
42	42
и҆ прише́дъ дне́сь на кла́дѧзь, реко́хъ: гдⷭ҇и, бж҃е господи́на моегѡ̀ а҆враа́ма, а҆́ще ты̀ бл҃гоꙋстроѧ́еши пꙋ́ть мо́й, въ ѻ҆́ньже нн҃ѣ а҆́зъ и҆дꙋ̀:	І прийшов я нині до джерела, і сказав: Господи, Боже господаря мого Авраама! Якщо Ти благовлаштуєш путь, яку я звершую,
43	43
сѐ, а҆́зъ ста́хъ оу҆ кла́дѧзѧ во́днагѡ, и҆ дщє́ри гра́жданъ и҆схо́дѧтъ почерпа́ти воды̀: и҆ бꙋ́детъ дѣви́ца, є҆́йже а҆́ще а҆́зъ рекꙋ̀: напо́й мѧ̀ ѿ водоно́са твоегѡ̀ ма́лѡ водо́ю:	то ось, я стою біля джерела води, [і дочки жителів міста виходять черпати воду,] і дівчина, яка вийде черпати, і якій я скажу: дай мені напитися трохи з глечика твого,
44	44
и҆ рече́тъ мѝ: и҆ ты̀ пі́й, и҆ велблю́дѡмъ твои̑мъ влїю̀: сїѧ̀ (бꙋ́детъ) жена̀, ю҆́же оу҆гото́ва гдⷭ҇ь рабꙋ̀ своемꙋ̀ і҆саа́кꙋ: и҆ по семꙋ̀ оу҆разꙋмѣ́ю, ꙗ҆́кѡ сотвори́лъ є҆сѝ млⷭ҇ть господи́нꙋ моемꙋ̀ а҆враа́мꙋ.	і яка скаже мені: і ти пий, і верблюдам твоїм я начерпаю, ось дружина, яку Господь призначив синові господаря мого [рабу Своєму Ісааку; і з цього дізнаюсь я, що Ти чиниш милість господарю моєму Аврааму].
45	45
И҆ бы́сть пре́жде не́же сконча́ти мнѣ̀ глаго́лющꙋ во оу҆мѣ̀ свое́мъ, а҆́бїе реве́кка и҆схожда́ше держа́щи водоно́съ на ра̑мꙋ, и҆ сни́де на кла́дѧзь, и҆ почерпѐ воды̀: и҆ реко́хъ є҆́й: напо́й мѧ̀.	Ще не перестав я говорити в розумі моєму, і ось, вийшла Ревекка, і глечик її на плечі її, і зійшла до джерела і зачерпнула [води]; і я сказав їй: напої мене.
46	46
И҆ потща́вшисѧ снѧ̀ водоно́съ съ себє̀ на мы́шцꙋ свою̀ и҆ речѐ: пі́й ты̀, и҆ велблю́ды твоѧ̑ напою̀. И҆ напи́хсѧ, и҆ велблю́ды моѧ̑ напоѝ.	Вона негайно спустила з себе глечик свій [на руку свою] і сказала: пий, і верблюдів твоїх я напою. І я пив, і верблюдів [моїх] вона напоїла.
47	47
И҆ вопроси́хъ ю҆̀ и҆ реко́хъ: чїѧ̀ є҆сѝ дще́рь; повѣ́ждь мѝ. Ѻ҆на́ же речѐ: дще́рь ваѳꙋи́лева є҆́смь сы́на нахѡ́рова, є҆го́же родѝ є҆мꙋ̀ ме́лха. И҆ да́хъ є҆́й оу҆серѧ̑зи, и҆ запѧ̑стїѧ на рꙋ́цѣ є҆ѧ̀,	Я запитав її і сказав: чия ти дочка? [скажи мені]. Вона сказала: дочка Вафуїла, сина Нахорового, якого народила йому Милка. І дав я серги їй і зап’ястя на руки її.
48	48
и҆ благоволи́въ поклони́хсѧ гдⷭ҇ꙋ: и҆ благослови́хъ гдⷭ҇а бг҃а господи́на моегѡ̀ а҆враа́ма, и҆́же бл҃гоꙋстро́и мѧ̀ на пꙋтѝ и҆́стины поѧ́ти дще́рь бра́та господи́на моегѡ̀ сы́нꙋ є҆гѡ̀:	І схилився я і поклонився Господу, і благословив Господа, Бога господаря мого Авраама, Який прямою дорогою привів мене, щоб узяти дочку брата господаря мого за сина його.
49	49
а҆́ще оу҆́бѡ сотворитѐ вы̀ ми́лость и҆ пра́вдꙋ къ господи́нꙋ моемꙋ̀: а҆́ще же нѝ, повѣ́дите мѝ: да ѡ҆бращꙋ́сѧ и҆лѝ на де́сно, и҆лѝ на лѣ́во.	І нині скажіть мені: чи маєте ви намір зробити милість і правду господарю моєму чи ні? скажіть мені, і я обернуся праворуч, або ліворуч.
50	50
Ѿвѣща̑вша же лава́нъ и҆ ваѳꙋи́лъ, реко́ста: ѿ гдⷭ҇а прїи́де дѣ́ло сїѐ: не возмо́жемъ тѝ проти́вꙋ рещѝ ѕло̀ и҆лѝ бла́го:	І відповіли Лаван і Вафуїл і сказали: від Господа прийшла ця справа; ми не можемо сказати тобі всупереч ні поганого, ні доброго;
51	51
сѐ, реве́кка пред̾ тобо́ю: пое́мь ю҆̀, и҆дѝ: и҆ да бꙋ́детъ жена̀ сы́нꙋ господи́на твоегѡ̀, ꙗ҆́коже гл҃а гдⷭ҇ь.	ось Ревекка перед тобою; візьми [її] і піди; нехай буде вона дружиною синові господаря твого, як сказав Господь.
52	52
Бы́сть же є҆гда̀ оу҆слы́ша ра́бъ а҆враа́мль словеса̀ сїѧ̑, поклони́сѧ до землѝ гдⷭ҇ꙋ.	Коли раб Авраамів почув слова їхні, то поклонився Господу до землі.
53	53
И҆ и҆зне́съ ра́бъ сосꙋ́ды зла̑ты и҆ срє́брѧны и҆ ри̑зы, дадѐ реве́кцѣ: и҆ да́ры дадѐ бра́тꙋ є҆ѧ̀ и҆ ма́тери є҆ѧ̀.	І вийняв раб срібні і золоті речі й одяг і дав Ревецці; також і братові її і матері її дав багаті подарунки.
54	54
И҆ ꙗ҆до́ша и҆ пи́ша и҆ то́й и҆ мꙋ́жїе, и҆̀же бѧ́хꙋ съ ни́мъ, и҆ почи́ша. И҆ воста́въ заꙋ́тра, речѐ: ѿпꙋсти́те мѧ̀, да ѿидꙋ̀ къ господи́нꙋ моемꙋ̀.	І їли і пили він і люди, які були з ним, і переночували. Коли ж встали вранці, то він сказав: відпустіть мене [і я піду] до господаря мого.
55	55
Рѣ́ша же бра́тїѧ є҆ѧ̀ и҆ ма́ти: да пребꙋ́детъ дѣви́ца съ на́ми ꙗ҆́кѡ де́сѧть дні́й, и҆ посе́мъ по́йдетъ.	Але брат її і мати її сказали: нехай побуде з нами дівчина днів хоч десять, потім підеш.
56	56
Ѻ҆́нъ же речѐ къ ни̑мъ: не держи́те мѧ̀, гдⷭ҇ь бо бл҃гоꙋстро́и пꙋ́ть мо́й во мнѣ̀: ѿпꙋсти́те мѧ̀, да и҆дꙋ̀ къ господи́нꙋ моемꙋ̀.	Він сказав їм: не затримуйте мене, тому що Господь благовлаштував путь мою; відпустіть мене, і я піду до господаря мого.
57	57
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: призове́мъ дѣви́цꙋ и҆ вопро́симъ є҆ѧ̀ и҆зоꙋ́стъ.	Вони сказали: покличемо дівчину і запитаємо, що вона скаже.
58	58
И҆ призва́ша реве́ккꙋ и҆ рѣ́ша є҆́й: по́йдеши ли съ человѣ́комъ си́мъ; Ѻ҆на́ же речѐ: пойдꙋ̀.	І покликали Ревекку і сказали їй: чи підеш з цим чоловіком? Вона сказала: піду.
59	59
И҆ ѿпꙋсти́ша реве́ккꙋ сестрꙋ̀ свою̀, и҆ и҆мѣ̑нїѧ є҆ѧ̀, и҆ раба̀ а҆враа́млѧ, и҆ и҆̀же съ ни́мъ бы́ша.	І відпустили Ревекку, сестру свою, і годівницю її, і раба Авраамового, і людей його.
60	60
И҆ благослови́ша реве́ккꙋ и҆ рѣ́ша є҆́й: сестра̀ на́ша є҆сѝ, бꙋ́ди въ ты́сѧщы тє́мъ, и҆ да наслѣ́дитъ сѣ́мѧ твоѐ гра́ды сꙋпоста̑тъ.	І благословили Ревекку і сказали їй: сестро наша! нехай народяться від тебе тисячі тисяч, і нехай володіють нащадки твої оселями ворогів твоїх!
61	61
Воста́вши же реве́кка и҆ рабы̑ни є҆ѧ̀, всѣдо́ша на велблю́ды и҆ поидо́ша съ человѣ́комъ. И҆ пои́мъ ра́бъ реве́ккꙋ, ѿи́де.	І встала Ревекка і служниці її, і сіли на верблюдів, і поїхали за тим чоловіком. І раб узяв Ревекку і пішов.
62	62
І҆саа́къ же прехожда́ше сквозѣ̀ пꙋсты́ню оу҆ кла́дѧзѧ видѣ́нїѧ: са́мъ же живѧ́ше на землѝ на полꙋ́дне.	А Ісаак прийшов з Беер-лахай-рої, бо жив він у землі полуденній.
63	63
И҆ и҆зы́де і҆саа́къ поглꙋми́тисѧ на по́ле къ ве́черꙋ, и҆ воззрѣ́въ ѻ҆чи́ма свои́ма, ви́дѣ велблю́ды и҆дꙋ́щыѧ.	Коли настав вечір, Ісаак вийшов у поле пороздумувати, і звів очі свої, і побачив: ось, йдуть верблюди.
64	64
И҆ воззрѣ́вши реве́кка ѻ҆чи́ма свои́ма, ви́дѣ і҆саа́ка: и҆ и҆зскочѝ съ велблю́да.	Ревекка глянула, і побачила Ісаака, і спустилася з верблюда.
65	65
И҆ речѐ рабꙋ̀: кто́ є҆сть человѣ́къ ѻ҆́ный, и҆́же и҆́детъ по по́лю во срѣ́тенїе на́мъ; Рече́ же ра́бъ: се́й є҆́сть господи́нъ мо́й. Ѻ҆на́ же взе́мши ри́зꙋ лѣ́тнюю, ѡ҆блече́сѧ.	І сказала рабові: хто ця людина, яка йде по полю назустріч нам? Раб сказав: це господар мій. І вона взяла покривало і покрилася.
66	66
И҆ повѣ́да ра́бъ і҆саа́кꙋ всѧ̑ словеса̀, ꙗ҆̀же сотворѝ.	Раб же розповів Ісааку усе, що зробив.
67	67
Вни́де же і҆саа́къ въ до́мъ ма́тере своеѧ̀, и҆ поѧ̀ реве́ккꙋ, и҆ бы́сть є҆мꙋ̀ жена̀: и҆ возлюбѝ ю҆̀, и҆ оу҆тѣ́шисѧ і҆саа́къ по са́ррѣ ма́тери свое́й.	І ввів її Ісаак у шатро Сарри, матері своєї, і взяв Ревекку, і вона стала йому дружиною, і він полюбив її; й утішився Ісаак у печалі за [Саррою,] матір’ю своєю.
Глава́ к҃є	Глава 25

1	1
Приложи́въ же а҆враа́мъ, поѧ̀ женꙋ̀, є҆́йже и҆́мѧ хеттꙋ́ра:	І взяв Авраам ще дружину, на ім’я Хеттура.
2	2
роди́ же є҆мꙋ̀ зомвра́на и҆ і҆еза́на, и҆ мада́ла и҆ мадїа́ма, и҆ і҆есво́ка и҆ сѡїе́на.	Вона народила йому Зимрана, Іокшана, Медана, Мадіана, Ішбака і Шуаха.
3	3
І҆еза́нъ же родѝ сава́на и҆ ѳама́на и҆ деда́на. Сы́нове же деда̑ни бы́ша: рагꙋи́лъ и҆ навдеи́лъ, и҆ а҆сꙋрїи́мъ и҆ латꙋсїи́мъ и҆ лаѡмі́мъ.	Іокшан породив Шеву, [Фемана] і Дедана. Сини Дедана були: [Рагуїл, Навдеїл,] Ашурим, Летушим і Леюмим.
4	4
Сы́нове же мадїа̑мли: є҆фа́ръ и҆ а҆фи́ръ, и҆ є҆нѡ́хъ и҆ а҆вїда̀ и҆ є҆лдага̀. Всѝ сі́и бы́ша сы́нове хеттꙋ̑рины.	Сини Мадіана: Ефа, Ефер, Ханох, Авида й Елдага. Усі ці — сини Хеттури.
5	5
Даде́ же а҆враа́мъ всѧ̑ своѧ̑ и҆мѣ̑нїѧ і҆саа́кꙋ сы́нꙋ своемꙋ̀:	І віддав Авраам усе, що було в нього, Ісааку [синові своєму],
6	6
сынѡ́мъ же нало́жницъ свои́хъ дадѐ а҆враа́мъ да́ры и҆ ѿпꙋстѝ ѧ҆̀ ѿ і҆саа́ка сы́на своегѡ̀, є҆щѐ жи́въ сы́й, къ восто́кꙋ на зе́млю восто́чнꙋю.	а синам наложниць, які були у Авраама, дав Авраам подарунки і відіслав їх від Ісаака, сина свого, ще за життя свого, на схід, у землю східну.
7	7
Сїѧ̑ же лѣ̑та дні́й житїѧ̀ а҆враа́млѧ, є҆ли̑ка поживѐ, лѣ́тъ сто̀ се́дмьдесѧтъ пѧ́ть:	Днів життя Авраамового, які він прожив, було сто сімдесят п’ять років;
8	8
и҆ ѡ҆слабѣ́въ оу҆́мре а҆враа́мъ въ ста́рости до́брѣй, ста́рецъ и҆спо́лненъ дні́й, и҆ приложи́сѧ къ лю́демъ свои̑мъ.	і упокоївся Авраам, і помер у старості добрій, старий і насичений [життям], і приєднався до народу свого.
9	9
И҆ погребо́ша є҆го̀ і҆саа́къ и҆ і҆сма́илъ два̀ сы́нове є҆гѡ̀ въ пеще́рѣ сꙋгꙋ́бѣй, на селѣ̀ є҆фрѡ́новѣ сы́на саа́рова хетте́анина, є҆́же є҆́сть прѧ́мѡ мамврі́и,	І поховали його Ісаак та Ізмаїл, сини його, у печері Махпеле, на полі Ефрона, сина Цохара, хеттеянина, що напроти Мамре,
10	10
на селѣ̀ и҆ въ пеще́рѣ, ю҆́же притѧжа̀ а҆враа́мъ ѿ сынѡ́въ хетте́овыхъ: та́мѡ погребо́ша а҆враа́ма и҆ са́ррꙋ женꙋ̀ є҆гѡ̀.	на полі [і в печері], які Авраам придбав від синів Хетових. Там поховані Авраам і Сарра, дружина його.
11	11
Бы́сть же по оу҆ме́ртвїи а҆враа́мли, блгⷭ҇вѝ бг҃ъ і҆саа́ка сы́на є҆гѡ̀: и҆ всели́сѧ і҆саа́къ оу҆ кла́дѧзѧ видѣ́нїѧ.	Після смерти Авраама Бог благословив Ісаака, сина його. Ісаак жив при Беер-лахай-рої.
12	12
Сїѧ̑ же бытїѧ̑ і҆сма́ила сы́на а҆враа́млѧ, є҆го́же родѝ а҆́гарь є҆гѵ́птѧнынѧ, раба̀ са́ррина, а҆враа́мꙋ:	Ось родовід Ізмаїла, сина Авраамового, якого народила Аврааму Агар єгиптянка, служниця Саррина;
13	13
и҆ сїѧ̑ и҆мена̀ сынѡ́въ і҆сма́илихъ, по и҆менѡ́мъ родѡ́въ є҆гѡ̀: пе́рвенецъ і҆сма́иловъ наваїѡ́ѳъ, и҆ кида́ръ и҆ навдеи́лъ, и҆ масса́мъ	і ось імена синів Ізмаїлових, імена їх за родоводом їх: первісток Ізмаїлів Наваїоф, за ним Кедар, Адбеєл, Мивсам,
14	14
и҆ масма̀, и҆ дꙋма̀ и҆ массѝ,	Мишма, Дума, Масса,
15	15
и҆ ходда́нъ и҆ ѳема́нъ, и҆ і҆етꙋ́ръ и҆ нафе́съ и҆ кедма̀.	Хадад, Фема, Ієтур, Нафиш і Кедма.
16	16
Сі́и сꙋ́ть сы́нове і҆сма̑или: и҆ сїѧ̑ и҆мена̀ и҆́хъ въ ски́нїѧхъ и҆́хъ и҆ въ се́лѣхъ и҆́хъ: двана́десѧть кнѧ̑зи въ ꙗ҆зы́цѣхъ и҆́хъ.	Ці є сини Ізмаїлові, і це імена їхні, у селищах їхніх, у кочовищах їхніх. Це дванадцять князів племен їхніх.
17	17
И҆ сїѧ̑ лѣ̑та житїѧ̀ і҆сма́илова, сто̀ три́десѧть се́дмь лѣ́тъ: и҆ ѡ҆слабѣ́въ оу҆́мре, и҆ приложи́сѧ къ ро́дꙋ своемꙋ̀.	Років же життя Ізмаїлового було сто тридцять сім років; і упокоївся він, і помер, і приєднався до народу свого.
18	18
Всели́сѧ же ѿ є҆ѵїла́та да́же до сꙋ́ра, и҆́же є҆́сть въ лицѐ є҆гѵ́птꙋ, да́же доитѝ ко а҆ссѷрі́ѡмъ: пред̾ лице́мъ всѣ́хъ бра́тїй свои́хъ всели́сѧ.	Вони жили від Хавили до Сура, що перед Єгиптом, як ідеш до Ассирії. Вони оселилися перед лицем усіх братів своїх.
19	19
И҆ сїѧ̑ бытїѧ̑ і҆саа́ка сы́на а҆враа́млѧ: а҆враа́мъ родѝ і҆саа́ка.	Ось родовід Ісаака, сина Авраамового. Авраам породив Ісаака.
20	20
Бѧ́ше же і҆саа́къ лѣ́тъ четы́редесѧти, є҆гда̀ поѧ̀ реве́ккꙋ дще́рь ваѳꙋи́ла сѵ́рїна ѿ месопота́мїи сѵ́рскїѧ, сестрꙋ̀ лава́на сѵ́рїна, себѣ̀ въ женꙋ̀.	Ісаак був сорока років, коли він узяв собі за дружину Ревекку, дочку Вафуїла арамеянина з Месопотамії, сестру Лавана арамеянина.
21	21
Молѧ́шесѧ же і҆саа́къ гдⷭ҇еви ѡ҆ реве́кцѣ женѣ̀ свое́й, ꙗ҆́кѡ непло́ды бѧ́ше: послꙋ́ша же є҆го̀ бг҃ъ, и҆ зача́тъ во оу҆тро́бѣ реве́кка жена̀ є҆гѡ̀.	І молився Ісаак Господу за [Ревекку] дружину свою, тому що вона була неплідна; і Господь почув його, і зачала Ревекка, дружина його.
22	22
И҆гра́ста же младє́нца въ не́й, и҆ речѐ: а҆́ще та́кѡ мѝ хо́щетъ бы́ти, почто́ ми сїѐ; И҆ и҆́де вопроша́ти гдⷭ҇а.	Сини в утробі її почали битися, і вона сказала: якщо так буде, то для чого мені це? І пішла запитати Господа.
23	23
И҆ речѐ є҆́й гдⷭ҇ь: два̀ ꙗ҆зы̑ка во оу҆тро́бѣ твое́й сꙋ́ть, и҆ дво́и лю́дїе ѿ оу҆тро́бы твоеѧ̀ разлꙋча́тсѧ: и҆ лю́дїе люді́й превзы́дꙋтъ, и҆ бо́лшїй порабо́таетъ ме́ншемꙋ.	Господь сказав їй: два племені в утробі твоїй, і два різних народи вийдуть з утроби твоєї; один народ стане сильнішим за інший, і більший буде служити меншому.
24	24
И҆ и҆спо́лнишасѧ дні́е роди́ти є҆́й, и҆ бѧ́хꙋ се́й близнѧ́та во оу҆тро́бѣ є҆ѧ̀:	І настав час народити їй: і ось близнюки в утробі її.
25	25
и҆зы́де же сы́нъ пе́рвенецъ че́рменъ, ве́сь, ꙗ҆́кѡ ко́жа, косма́тъ: и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ и҆са́ѵъ:	Першим вийшов червоний, весь, як шкіра, кошлатий; і нарекли йому ім’я Ісав.
26	26
и҆ посе́мъ и҆зы́де бра́тъ є҆гѡ̀, рꙋка́ же є҆гѡ̀ придержа́сѧ пѧтѣ̀ и҆са́ѵовѣ: и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆а́кѡвъ. І҆саа́кꙋ же бѣ̀ шестьдесѧ́тъ лѣ́тъ, є҆гда̀ родѝ и҆̀хъ реве́кка.	Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава; і наречено йому ім’я Яків. Ісаак же був шістдесяти років, коли вони народилися [від Ревекки].
27	27
Возрасто́ша же ю҆́нѡши: и҆ бы́сть и҆са́ѵъ человѣ́къ вѣ́дый лови́ти, се́лный: і҆а́кѡвъ же бы́сть человѣ́къ нелꙋка́въ, живы́й въ домꙋ̀.	Діти виросли, і став Ісав людиною вправною у звіроловстві, людиною полів; а Яків людиною лагідною, що живе у наметах.
28	28
И҆ возлюбѝ і҆саа́къ и҆са́ѵа, ꙗ҆́кѡ лови́тва є҆гѡ̀ бѧ́ше бра́шно є҆мꙋ̀: реве́кка же люблѧ́ше і҆а́кѡва.	Ісаак любив Ісава, тому що здобич його була за смаком його, а Ревекка любила Якова.
29	29
Свари́ же і҆а́кѡвъ варе́нїе: и҆ прїи́де и҆са́ѵъ съ по́лѧ и҆знемо́гъ,	І зварив Яків страву; а Ісав прийшов з поля втомленим.
30	30
и҆ речѐ и҆са́ѵъ і҆а́кѡвꙋ: напита́й мѧ̀ варе́нїемъ со́чива сегѡ̀, ꙗ҆́кѡ и҆знемога́ю. Сегѡ̀ ра́ди прозва́сѧ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ є҆дѡ́мъ.	І сказав Ісав Якову: дай мені поїсти червоного, червоного цього, тому що я втомився. Від цього дано йому прізвисько: Єдом.
31	31
И҆ речѐ і҆а́кѡвъ и҆са́ѵꙋ: ѿда́ждь мѝ дне́сь пе́рвенство своѐ.	Але Яків сказав [Ісаву]: продай мені зараз же своє первородство.
32	32
Рече́ же и҆са́ѵъ: сѐ, а҆́зъ и҆дꙋ̀ оу҆мре́ти, и҆ вскꙋ́ю мѝ пе́рвенство сїѐ;	Ісав сказав: ось, я вмираю, що мені з цього первородства?
33	33
И҆ речѐ і҆а́кѡвъ є҆мꙋ̀: клени́сѧ мѝ дне́сь. И҆ клѧ́сѧ є҆мꙋ̀, и҆ ѿдадѐ и҆са́ѵъ і҆а́кѡвꙋ пе́рвенство своѐ.	Яків сказав [йому]: поклянися мені зараз же. Він поклявся йому, і продав [Ісав] первородство своє Якову.
34	34
І҆а́кѡвъ же дадѐ и҆са́ѵꙋ хлѣ́бъ и҆ варе́нїе со́чевно: ꙗ҆де́ же и҆ пѝ, и҆ воста́въ ѿи́де: и҆ нивочто́же вмѣнѝ себѣ̀ и҆са́ѵъ пе́рвенство.	І дав Яків Ісаву хліби і страви із сочевиці; і він їв і пив, і встав і пішов; і зневажив Ісав первородство.
Глава́ к҃ѕ	Глава 26

1	1
Бы́сть же гла́дъ на землѝ, кромѣ̀ гла́да бы́вшагѡ пре́жде во вре́мѧ а҆враа́мле. Ѿи́де же і҆саа́къ ко а҆вїмеле́хꙋ царю̀ фѷлїсті́мскꙋ въ гера́рꙋ:	Був голод у землі, більший за колишній голод, що був у дні Авраама; і пішов Ісаак до Авимелеха, царя Филистимського, у Герар.
2	2
ꙗ҆ви́сѧ же є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь и҆ речѐ: не ходѝ во є҆гѵ́петъ, всели́сѧ же въ землѝ, въ не́йже тѝ рекꙋ̀,	Господь явився йому і сказав: не ходи в Єгипет; живи в землі, про яку Я скажу тобі,
3	3
и҆ ѡ҆бита́й въ землѝ то́й, и҆ бꙋ́дꙋ съ тобо́ю, и҆ блгⷭ҇влю́ тѧ: тебѣ́ бо и҆ сѣ́мени твоемꙋ̀ да́мъ всю̀ зе́млю сїю̀, и҆ поста́влю клѧ́твꙋ мою̀, є҆́юже клѧ́хсѧ а҆враа́мꙋ ѻ҆тцꙋ̀ твоемꙋ̀:	подорожуй по цій землі, і Я буду з тобою і благословлю тебе, бо тобі і нащадкам твоїм дам усі землі ці і виконаю клятву [Мою], якою Я клявся Аврааму, батькові твоєму;
4	4
и҆ оу҆мно́жꙋ сѣ́мѧ твоѐ, ꙗ҆́кѡ ѕвѣ́зды небє́сныѧ, и҆ да́мъ сѣ́мени твоемꙋ̀ всю̀ зе́млю сїю̀: и҆ блгⷭ҇вѧ́тсѧ ѡ҆ сѣ́мени твое́мъ всѝ ꙗ҆зы́цы земні́и:	примножу нащадків твоїх, як зірки небесні, і дам нащадкам твоїм усі землі ці; благословляться в сімені твоєму всі народи земні,
5	5
поне́же послꙋ́ша ѻ҆те́цъ тво́й а҆враа́мъ моегѡ̀ гла́са и҆ соблюдѐ за́пѡвѣди моѧ̑ и҆ повелѣ̑нїѧ моѧ̑, и҆ ѡ҆правда̑нїѧ моѧ̑ и҆ зако́ны моѧ̑.	за те, що Авраам [батько твій] послухався голосу Мого і виконував, що Мною заповідано було виконувати: повеління Мої, постанови Мої і закони Мої.
6	6
Всели́сѧ же і҆саа́къ въ гера́рѣхъ.	Ісаак оселився в Герарі.
7	7
Вопроси́ша же мꙋ́жїе мѣ́ста тогѡ̀ ѡ҆ реве́кцѣ женѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ речѐ: сестра́ ми є҆́сть. Оу҆боѧ́сѧ бо рещѝ, ꙗ҆́кѡ жена́ ми є҆́сть, да не когда̀ оу҆бїю́тъ є҆го̀ мꙋ́жїе мѣ́ста тогѡ̀ реве́кки ра́ди, поне́же бѣ̀ доброзра́чна.	Жителі місця того запитали про [Ревекку] дружину його, і він сказав: це сестра моя; тому що боявся сказати: дружина моя, щоб не вбили мене, думав він, жителі місця цього, за Ревекку, тому що вона прекрасна на вигляд.
8	8
Бы́сть же мно́го вре́мѧ та́мѡ: и҆ прини́кнꙋвъ а҆вїмеле́хъ ца́рь гера́рскїй ѻ҆кно́мъ, ви́дѣ і҆саа́ка и҆гра́юща съ реве́ккою жено́ю свое́ю.	Але коли вже багато часу він там прожив, Авимелех, цар Филистимський, подивившись у вікно, побачив, що Ісаак грається з Ревеккою, дружиною своєю.
9	9
Призва́ же а҆вїмеле́хъ і҆саа́ка и҆ речѐ є҆мꙋ̀: оу҆̀бо жена̀ твоѧ̀ є҆́сть; почто̀ ре́клъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ сестра́ ми є҆́сть; Рече́ же є҆мꙋ̀ і҆саа́къ: рѣ́хъ бо, да не оу҆мрꙋ̀ є҆ѧ̀ ра́ди.	І покликав Авимелех Ісаака і сказав: ось, це дружина твоя; як же ти сказав: вона сестра моя? Ісаак сказав йому: тому що я думав, не вмерти б мені заради неї.
10	10
Рече́ же є҆мꙋ̀ а҆вїмеле́хъ: что̀ сїѐ сотвори́лъ є҆сѝ на́мъ; вма́лѣ не бы́сть нѣ́кто ѿ ро́да моегѡ̀ съ жено́ю твое́ю, и҆ наве́лъ бы є҆сѝ на ны̀ невѣ́дѣнїе.	Але Авимелех сказав [йому]: навіщо ти зробив це з нами? ледве один з народу [мого] не з’єднався з дружиною твоєю, і ти ввів би нас у гріх.
11	11
Заповѣ́да же а҆вїмеле́хъ всѣ̑мъ лю́демъ свои̑мъ, глаго́лѧ: всѧ́къ, и҆́же прико́снетсѧ мꙋ́жꙋ семꙋ̀, и҆лѝ женѣ̀ є҆гѡ̀, сме́рти пови́ненъ бꙋ́детъ.	І дав Авимелех повеління всьому народові, сказавши: хто доторкнеться до цього чоловіка і до дружини його, той відданий буде на смерть.
12	12
Сѣ́ѧ же і҆саа́къ въ землѝ то́й, и҆ приѡбрѣ́те въ то̀ лѣ́то стокра́тный пло́дъ ꙗ҆чме́нѧ: блгⷭ҇ви́ же є҆го̀ гдⷭ҇ь.	І посіяв Ісаак на землі тій і одержав у той рік ячменю у стократ: так благословив його Господь.
13	13
И҆ возвы́сисѧ человѣ́къ, и҆ преꙋспѣва́ѧ бо́лшїй быва́ше, до́ндеже вели́къ бы́сть ѕѣлѡ̀.	І став великим чоловік цей і звеличувався більше і більше до того, що став дуже великим.
14	14
Бы́ша же є҆мꙋ̀ ско́ти ѻ҆ве́цъ и҆ ско́ти волѡ́въ и҆ земледѣ̑лїѧ мнѡ́га. Позави́дѣша же є҆мꙋ̀ фѷлїсті́млѧне:	У нього були стада дрібної і отари великої худоби і безліч орних земель, і филистимляни почали заздрити йому.
15	15
и҆ всѧ̑ кла̑дѧзи, ꙗ҆̀же и҆скопа́ша рабѝ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, во вре́мѧ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, загради́ша ѧ҆̀ фѷлїсті́млѧне и҆ напо́лниша ты̑ѧ земле́ю.	І всі колодязі, що їх викопали раби батька його за життя батька його Авраама, филистимляни завалили і засипали землею.
16	16
Рече́ же а҆вїмеле́хъ ко і҆саа́кꙋ: ѿидѝ ѿ на́съ, ꙗ҆́кѡ си́льнѣйшїй сотвори́лсѧ є҆сѝ ѿ на́съ ѕѣлѡ̀.	І Авимелех сказав Ісааку: відійди від нас, бо ти зробився набагато сильнішим за нас.
17	17
И҆ ѿи́де ѿтꙋ́дꙋ і҆саа́къ и҆ ѡ҆бита̀ въ де́бри гера́рстѣй, и҆ всели́сѧ та́мѡ.	І Ісаак відійшов звідти, і розташувався наметами в долині Герарській, і оселився там.
18	18
И҆ па́ки і҆саа́къ и҆скопа̀ кла̑дѧзи вѡ́дныѧ, ꙗ҆̀же и҆скопа́ша рабѝ а҆враа́ма ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, и҆ загради́ша ты̑ѧ фѷлїсті́млѧне, по оу҆ме́ртвїи а҆враа́ма ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀: и҆ прозва̀ и҆̀мъ и҆мена̀, по и҆мена́мъ, и҆́миже прозва̀ а҆враа́мъ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀.	І знову викопав Ісаак колодязі води, що були викопані у дні Авраама, батька його, і які завалили филистимляни після смерти Авраама [батька його]; і назвав їх тими ж іменами, якими назвав їх [Авраам,] батько його.
19	19
И҆ и҆скопа́ша рабѝ і҆саа́кѡвы въ де́бри гера́рстѣй, и҆ ѡ҆брѣто́ша та́мѡ кла́дѧзь воды̀ жи́вы.	І копали раби Ісаакові в долині [Герарській] і знайшли там колодязь води живої.
20	20
И҆ прѧ́хꙋсѧ па́стырїе гера́рстїи съ па́стырьми і҆саа́ковыми, глаго́люще: на́ша є҆́сть вода̀. И҆ прозва̀ и҆́мѧ кла́дѧзю томꙋ̀ ѡ҆би́да: ѡ҆би́дѧхꙋ бо є҆го̀.	І сперечалися пастухи герарські з пастухами Ісаака, говорячи: наша вода. І він нарік колодязю ім’я: Есек, тому що сперечалися з ним.
21	21
Ѿше́дъ же ѿтꙋ́дꙋ і҆саа́къ, и҆скопа̀ кла́дѧзь дрꙋгі́й. Прѧ́хꙋсѧ же и҆ ѡ҆ то́мъ: и҆ прозва̀ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ вражда̀.	[Коли рушив звідти Ісаак,] викопали інший колодязь; сперечалися також і через нього; і він нарік йому ім’я: Ситна.
22	22
Ѿше́дъ же ѿтꙋ́дꙋ, и҆скопа̀ кла́дѧзь дрꙋгі́й. И҆ не прѧ́хꙋсѧ ѡ҆ то́мъ, и҆ прозва̀ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ простра́нство, глаго́лѧ: ꙗ҆́кѡ нн҃ѣ распространѝ гдⷭ҇ь на́мъ и҆ возрастѝ на́съ на землѝ.	І він рушив звідти і викопав інший колодязь, про який уже не сперечалися, і нарік йому ім’я: Реховоф, тому що, сказав він, тепер Господь дав нам просторе місце, і ми розмножимося на землі.
23	23
Взы́де же ѿтꙋ́дꙋ ко кла́дѧзю клѧ́твенномꙋ:	Звідти перейшов він у Вирсавію.
24	24
и҆ ꙗ҆ви́сѧ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь въ тꙋ̀ но́щь и҆ речѐ: а҆́зъ є҆́смь бг҃ъ а҆враа́ма ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, не бо́йсѧ, съ тобо́ю бо є҆́смь: и҆ блгⷭ҇влю́ тѧ, и҆ оу҆мно́жꙋ сѣ́мѧ твоѐ а҆враа́ма ра́ди ѻ҆тца̀ твоегѡ̀.	І в ту ніч явився йому Господь і сказав: Я Бог Авраама, батька твого; не бійся, бо Я з тобою; і благословлю тебе і розмножу нащадків твоїх, заради [батька твого] Авраама, раба Мого.
25	25
И҆ созда̀ та́мѡ же́ртвенникъ, и҆ призва̀ и҆́мѧ гдⷭ҇не: и҆ поста́ви та́мѡ ски́нїю свою̀: и҆скопа́ша же та́мѡ рабѝ і҆саа́кѡвы кла́дѧзь въ де́бри гера́рстѣй.	І він влаштував там жертовник і закликав ім’я Господнє. І розкинув там намет свій, і викопали там раби Ісаакові колодязь, [у долині Герарській].
26	26
И҆ а҆вїмеле́хъ прїи́де къ немꙋ̀ ѿ гера́ръ, и҆ ѻ҆хоза́ѳъ невѣстоводи́тель є҆гѡ̀, и҆ фїхо́лъ воево́да си́лъ є҆гѡ̀.	Прийшов до нього з Герара Авимелех і Ахузаф, друг його, і Фихол, воєначальник його.
27	27
И҆ речѐ и҆̀мъ і҆саа́къ: вскꙋ́ю прїидо́сте ко мнѣ̀; вы́ же возненави́дѣсте менѐ и҆ ѿсла́сте мѧ̀ ѿ себє̀.	Ісаак сказав їм: для чого ви прийшли до мене, коли ви зненавиділи мене і вислали мене від себе?
28	28
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: ви́дѣвше оу҆зрѣ́хомъ, ꙗ҆́кѡ бѣ̀ гдⷭ҇ь съ тобо́ю, и҆ рѣ́хомъ: бꙋ́ди клѧ́тва междꙋ̀ на́ми и҆ междꙋ̀ тобо́ю, и҆ завѣща́имъ съ тобо́ю завѣ́тъ,	Вони сказали: ми ясно побачили, що Господь з тобою, і тому ми сказали: поставимо між нами і тобою клятву й укладемо з тобою союз,
29	29
да не сотвори́ши съ на́ми ѕла̀, ꙗ҆́коже не возгнꙋша́хомсѧ тобо́ю мы̀, и҆ ꙗ҆́коже сотвори́хомъ тебѣ̀ добро̀, и҆ ѿпꙋсти́хомъ тѧ̀ съ ми́ромъ: и҆ нн҃ѣ блгⷭ҇ве́нъ ты̀ ѿ гдⷭ҇а.	щоб ти не чинив нам зла, як і ми не доторкнулися до тебе, а робили тобі тільки добре і відпустили тебе з миром; тепер ти благословенний Господом.
30	30
И҆ сотворѝ и҆̀мъ пи́ръ, и҆ ꙗ҆до́ша и҆ пи́ша.	Він зробив їм вечерю, і вони їли і пили.
31	31
И҆ воста́вше заꙋ́тра, клѧ́тсѧ кі́йждо бли́жнемꙋ: и҆ ѿпꙋстѝ ѧ҆̀ і҆саа́къ, и҆ ѿидо́ша ѿ негѡ̀ здра̑вы.	І, вставши рано-вранці, поклялись один одному; і відпустив їх Ісаак, і вони пішли від нього з миром.
32	32
Бы́сть же въ то́й де́нь, и҆ прише́дше рабѝ і҆саа́кѡвы повѣ́даша є҆мꙋ̀ ѡ҆ кла́дѧзѣ, є҆го́же и҆скопа́ша, и҆ реко́ша: не ѡ҆брѣто́хомъ воды̀.	У той самий день прийшли раби Ісаакові і сповістили його про колодязь, який копали вони, і сказали йому: ми знайшли воду.
33	33
И҆ прозва̀ є҆го̀ клѧ́тва. Сегѡ̀ ра́ди прозва̀ и҆́мѧ гра́дꙋ ѻ҆́номꙋ кла́дѧзь клѧ́твенный, да́же до дне́шнѧгѡ днѐ.	І він назвав його: Шива. Тому ім’я місту тому Беершива [Вирсавія] до цього дня.
34	34
Бѧ́ше же и҆са́ѵъ лѣ́тъ четы́редесѧти: и҆ поѧ̀ женꙋ̀ і҆ꙋді́ѳꙋ, дще́рь веѡ́ха хетте́ина, и҆ васема́ѳꙋ, дще́рь є҆лѡ́на хетте́ина [въ нѣ́которыхъ: є҆ѵе́ова].	І був Ісав сорока років, і взяв собі за дружин Ієгудифу, дочку Беера хеттеянина, і Васемафу, дочку Елона хеттеянина;
35	35
И҆ бы́ша проти́вѧщесѧ і҆саа́кови и҆ реве́кцѣ.	і вони були тягарем для Ісаака і Ревекки.
Глава́ к҃з	Глава 27

1	1
Бы́сть же, повнегда̀ состарѣ́тисѧ і҆саа́кови, и҆ притꙋпи́шасѧ ѻ҆́чи є҆гѡ̀ є҆́же ви́дѣти: и҆ призва̀ и҆са́ѵа сы́на своего̀ старѣ́йшаго, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: сы́не мо́й. И҆ речѐ: сѐ, а҆́зъ.	Коли Ісаак постарів і притупився зір очей його, він покликав старшого сина свого Ісава і сказав йому: сину мій! Той сказав йому: ось я.
2	2
И҆ речѐ і҆саа́къ: сѐ, состарѣ́хсѧ, и҆ не вѣ́мъ днѐ сконча́нїѧ моегѡ̀:	[Ісаак] сказав: ось, я постарів; не знаю дня смерти моєї;
3	3
нн҃ѣ оу҆̀бо возмѝ ѻ҆рꙋ́дїе твоѐ, тꙋ́лъ же и҆ лꙋ́къ, и҆ и҆зы́ди на по́ле, и҆ оу҆лови́ ми ло́въ:	візьми тепер знаряддя твої, сагайдак твій і лук твій, піди в поле, і налови мені дичини,
4	4
и҆ сотвори́ ми снѣ̑ди, ꙗ҆́коже люблю̀ а҆́зъ: и҆ принеси́ ми, да ꙗ҆́мъ, ꙗ҆́кѡ да бл҃гослови́тъ тѧ̀ дꙋша̀ моѧ̀, пре́жде да́же не оу҆мрꙋ̀.	і приготуй мені страву, яку я люблю, і принеси мені її, щоб благословила тебе душа моя, раніше ніж я помру.
5	5
Реве́кка же слы́ша глаго́люща і҆саа́ка ко и҆са́ѵꙋ сы́нꙋ своемꙋ̀. И҆зы́де же и҆са́ѵъ на по́ле оу҆лови́ти ло́въ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀.	Ревекка чула, коли Ісаак говорив синові своєму Ісаву. І пішов Ісав у поле дістати і принести дичини;
6	6
Реве́кка же речѐ ко і҆а́кѡвꙋ сы́нꙋ своемꙋ̀ ме́ншемꙋ: сѐ, а҆́зъ слы́шахъ ѻ҆тца̀ твоего̀ бесѣ́дꙋюща ко и҆са́ѵꙋ бра́тꙋ твоемꙋ̀, глаго́люща:	а Ревекка сказала [молодшому] синові своєму Якову: ось, я чула, як батько твій говорив братові твоєму Ісаву:
7	7
принеси́ ми ло́въ, и҆ сотвори́ ми снѣ̑ди, да ꙗ҆ды́й бл҃гословлю́ тѧ пред̾ гдⷭ҇емъ, пре́жде не́же оу҆мре́ти мѝ:	принеси мені дичини і приготуй мені страву; я поїм і благословлю тебе перед лицем Господнім, перед смертю моєю.
8	8
нн҃ѣ оу҆̀бо, сы́не мо́й, послꙋ́шай менѐ, ꙗ҆́коже а҆́зъ заповѣ́даю тѝ:	Тепер, сину мій, послухайся слів моїх у тому, що я накажу тобі:
9	9
и҆ ше́дъ во ѻ҆́вцы, поимѝ мнѣ̀ ѿтꙋ́дꙋ два̀ кѡ́злища мѧ̑гка и҆ дѡбра̀, и҆ сотворю̀ ѧ҆̀ снѣ̑ди ѻ҆тцꙋ̀ твоемꙋ̀, ꙗ҆́коже лю́битъ:	піди в стадо і візьми мені звідти двох козенят [молодих] гарних, і я приготую з них батьку твоєму страву, яку він любить,
10	10
и҆ внесе́ши ѻ҆тцꙋ̀ твоемꙋ̀, и҆ бꙋ́детъ ꙗ҆́сти, ꙗ҆́кѡ да бл҃гослови́тъ тѧ̀ ѻ҆те́цъ тво́й, пре́жде да́же не оу҆́мретъ.	а ти принесеш батькові твоєму, і він поїсть, щоб благословити тебе перед смертю своєю.
11	11
Рече́ же і҆а́кѡвъ къ реве́кцѣ ма́тери свое́й: и҆са́ѵъ бра́тъ мо́й є҆́сть мꙋ́жъ косма́тъ, а҆́зъ же мꙋ́жъ гла́дкїй:	Яків сказав Ревецці, матері своїй: Ісав, брат мій, людина кошлата, а я людина гладенька;
12	12
да не ка́кѡ ѡ҆сѧ́жетъ мѧ̀ ѻ҆те́цъ мо́й, и҆ бꙋ́дꙋ пред̾ ни́мъ ꙗ҆́кѡ презира́ѧй, и҆ наведꙋ̀ на себѐ клѧ́твꙋ, а҆ не бл҃гослове́нїе.	може статися, обмацає мене батько мій, і я буду в очах його обманщиком і наведу на себе прокляття, а не благословення.
13	13
Рече́ же є҆мꙋ̀ ма́ти: на мнѣ̀ клѧ́тва твоѧ̀, ча́до: то́чїю послꙋ́шай гла́са моегѡ̀, и҆ ше́дъ принеси́ ми.	Мати його сказала йому: на мені нехай буде прокляття твоє, сину мій, тільки послухайся слів моїх і піди, принеси мені.
14	14
Ше́дъ же взѧ̀ и҆ принесѐ ма́тери, и҆ сотворѝ ма́ти є҆гѡ̀ снѣ̑ди, ꙗ҆́коже люблѧ́ше ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀.	Він пішов, і взяв, і приніс матері своїй; і мати його приготувала страву, яку любив батько його.
15	15
И҆ взе́мши реве́кка ѻ҆де́ждꙋ и҆са́ѵа сы́на своегѡ̀ старѣ́йшагѡ до́брꙋю, ꙗ҆́же бы́сть оу҆ неѧ̀ въ домꙋ̀, ѡ҆блечѐ ѻ҆́ною і҆а́кѡва сы́на своего̀ ме́ншаго,	І взяла Ревекка багатий одяг старшого сина свого Ісава, що був у неї в домі, й одягла [в нього] молодшого сина свого Якова;
16	16
и҆ ко́жицами козлѧ́чими ѡ҆бложѝ мы̑шцы є҆гѡ̀, и҆ наго́е вы́и є҆гѡ̀:	а руки його і гладеньку шию його обклала шкурою козеняти;
17	17
и҆ дадѐ снѣ̑ди и҆ хлѣ́бы, ꙗ҆̀же сотворѝ, въ рꙋ́цѣ і҆а́кѡвꙋ сы́нꙋ своемꙋ̀.	і дала страву і хліб, які вона приготувала, у руки Якову, синові своєму.
18	18
И҆ внесѐ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ и҆ речѐ: ѻ҆́тче. Ѻ҆́нъ же речѐ: сѐ, а҆́зъ: кто̀ є҆сѝ ты̀, ча́до;	Він увійшов до батька свого і сказав: батьку мій! Той сказав: ось я; хто ти, сину мій?
19	19
И҆ речѐ і҆а́кѡвъ ѻ҆тцꙋ̀: а҆́зъ и҆са́ѵъ пе́рвенецъ тво́й, сотвори́хъ, ꙗ҆́коже ре́клъ мѝ є҆сѝ: воста́въ сѧ́ди и҆ ꙗ҆́ждь ѿ ло́ва моегѡ̀, ꙗ҆́кѡ да бл҃гослови́тъ мѧ̀ дꙋша̀ твоѧ̀.	Яків сказав батькові своєму: я Ісав, первісток твій; я зробив, як ти сказав мені; встань, сядь і поїж дичини моєї, щоб благословила мене душа твоя.
20	20
Рече́ же і҆саа́къ сы́нꙋ своемꙋ̀: что̀ сїѐ, є҆́же ско́рѡ ѡ҆брѣ́лъ є҆сѝ, ѽ ча́до; Ѻ҆́нъ же речѐ: є҆́же дадѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й предо мно́ю.	І сказав Ісаак синові своєму: як це ти так швидко знайшов, сину мій? Він сказав: тому що Господь Бог твій послав мені назустріч.
21	21
Рече́ же і҆саа́къ і҆а́кѡвꙋ: прибли́жисѧ ко мнѣ̀, и҆ ѡ҆сѧжꙋ́ тѧ, ча́до, а҆́ще ты̀ є҆сѝ сы́нъ мо́й и҆са́ѵъ, и҆лѝ нѝ.	І сказав Ісаак Якову: підійди [до мене], я обмацаю тебе, сину мій, чи ти син мій Ісав, чи ні?
22	22
Прибли́жисѧ же і҆а́кѡвъ ко і҆саа́кꙋ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀, и҆ ѡ҆сѧза̀ є҆го̀ и҆ речѐ: гла́съ оу҆́бѡ гла́съ і҆а́кѡвль, рꙋ́цѣ же рꙋ́цѣ и҆са́ѵѡвѣ.	Яків підійшов до Ісаака, батька свого, і він обмацав його і сказав: голос, голос Якова; а руки, руки Ісавові.
23	23
И҆ не позна̀ є҆гѡ̀: бѣ́стѣ бо рꙋ́цѣ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ рꙋ́цѣ и҆са́ѵа бра́та є҆гѡ̀ косма̑тѣ. И҆ бл҃гословѝ є҆го̀	І не впізнав його, тому що руки його були, як руки Ісава, брата його, волохаті; і благословив його
24	24
и҆ речѐ: ты́ ли є҆сѝ сы́нъ мо́й и҆са́ѵъ; Ѻ҆́нъ же речѐ: а҆́зъ.	і сказав: чи ти син мій Ісав? Він відповів: я.
25	25
И҆ речѐ: принеси́ ми, и҆ ꙗ҆́мъ ѿ ло́ва твоегѡ̀, ча́до, да бл҃гослови́тъ тѧ̀ дꙋша̀ моѧ̀. И҆ принесѐ є҆мꙋ̀, и҆ ꙗ҆дѐ, и҆ принесѐ є҆мꙋ̀ вїно̀, и҆ пѝ.	Ісаак сказав: подай мені, я поїм дичини сина мого, щоб благословила тебе душа моя. Яків подав йому, і він їв; приніс йому і вино, і він пив.
26	26
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆саа́къ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀: прибли́жисѧ ко мнѣ̀ и҆ ѡ҆блобыза́й мѧ̀, ча́до.	Ісаак, батько його, сказав йому: підійди [до мене], поцілуй мене, сину мій.
27	27
И҆ прибли́живсѧ лобыза̀ є҆го̀: и҆ ѡ҆бонѧ̀ воню̀ ри́зъ є҆гѡ̀, и҆ бл҃гословѝ є҆го̀ и҆ речѐ: сѐ, вонѧ̀ сы́на моегѡ̀, ꙗ҆́кѡ вонѧ̀ ни́вы и҆спо́лнены, ю҆́же блгⷭ҇вѝ гдⷭ҇ь:	Він підійшов і поцілував його. І відчув Ісаак запах від одягу його і благословив його і сказав: ось, запах від сина мого, як запах від поля [повного], яке благословив Господь;
28	28
и҆ да да́стъ тебѣ̀ бг҃ъ ѿ росы̀ небе́сныѧ и҆ ѿ тꙋ́ка землѝ, и҆ мно́жество пшени́цы и҆ вїна̀:	нехай дасть тобі Бог від роси небесної і від багатства землі, і безліч хліба і вина;
29	29
и҆ да порабо́таютъ тебѣ̀ ꙗ҆зы́цы, и҆ да покло́нѧтсѧ тебѣ̀ кнѧ̑зи, и҆ бꙋ́ди господи́нъ бра́тꙋ твоемꙋ̀, и҆ покло́нѧтсѧ тебѣ̀ сы́нове ѻ҆тца̀ твоегѡ̀: проклина́ѧй тѧ̀ про́клѧтъ, бл҃гословлѧ́ѧй же тѧ̀ бл҃гослове́нъ.	нехай послужать тобі народи, і нехай поклоняться тобі племена; будь господарем над братами твоїми, і нехай поклоняться тобі сини матері твоєї; ті, що проклинають тебе, — прокляті; ті, що благословляють тебе, — благословенні!
30	30
И҆ бы́сть по є҆́же преста́ти і҆саа́кꙋ бл҃гословлѧ́ющꙋ і҆а́кѡва сы́на своего̀: и҆ бы́сть є҆гда̀ и҆зы́де і҆а́кѡвъ ѿ лица̀ і҆саа́ка ѻ҆тца̀ своегѡ̀, и҆ и҆са́ѵъ бра́тъ є҆гѡ̀ прїи́де съ лови́твы.	Як тільки Ісаак благословив Якова [сина свого], і як тільки вийшов Яків від лиця Ісаака, батька свого, Ісав, брат його, прийшов з полювання свого.
31	31
Сотвори́ же и҆ то́й снѣ̑ди и҆ принесѐ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀, и҆ речѐ ѻ҆тцꙋ̀: да воста́нетъ ѻ҆те́цъ мо́й, и҆ да ꙗ҆́стъ ѿ ло́ва сы́на своегѡ̀, ꙗ҆́кѡ да бл҃гослови́тъ мѧ̀ дꙋша̀ твоѧ̀.	Приготував і він страву, і приніс батькові своєму, і сказав батькові своєму: встань, батьку мій, і поїж дичини сина твого, щоб благословила мене душа твоя.
32	32
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆саа́къ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀: кто̀ є҆сѝ ты̀; Ѻ҆́нъ же речѐ: а҆́зъ є҆́смь сы́нъ тво́й пе́рвенецъ и҆са́ѵъ.	Ісаак же, батько його, сказав йому: хто ти? Він сказав: я син твій, первісток твій, Ісав.
33	33
Оу҆жасе́сѧ же і҆саа́къ оу҆́жасомъ ве́лїимъ ѕѣлѡ̀ и҆ речѐ: кто̀ оу҆̀бо оу҆лови́вый мнѣ̀ ло́въ и҆ принесы́й мѝ; и҆ ꙗ҆до́хъ ѿ всѣ́хъ, пре́жде не́же прїитѝ тебѣ̀, и҆ бл҃гослови́хъ є҆го̀, и҆ бл҃гослове́нъ бꙋ́детъ.	І затремтів Ісаак дуже великим трепетом, і сказав: хто ж це, що дістав [мені] дичини і приніс мені, і я їв від усього, раніше ніж ти прийшов, і я благословив його? він і буде благословенний.
34	34
Бы́сть же є҆гда̀ оу҆слы́ша и҆са́ѵъ глаго́лы ѻ҆тца̀ своегѡ̀ і҆саа́ка, возопѝ гла́сомъ ве́лїимъ и҆ го́рькимъ ѕѣлѡ̀, и҆ речѐ: бл҃гословѝ оу҆́бѡ и҆ менѐ, ѻ҆́тче.	Ісав, вислухавши слова батька свого [Ісаака], підняв голосне і дуже гірке волання і сказав батькові своєму: батьку мій! благослови і мене.
35	35
Рече́ же є҆мꙋ̀: прише́дъ бра́тъ тво́й съ ле́стїю, взѧ̀ бл҃гослове́нїе твоѐ.	Але він сказав [йому]: брат твій прийшов з хитрістю і взяв благословення твоє.
36	36
И҆ речѐ (и҆са́ѵъ): пра́веднѡ нарече́сѧ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆а́кѡвъ: запѧ́ бо мѧ̀ сѐ оу҆жѐ втори́цею, и҆ пе́рвенство моѐ взѧ̀, и҆ нн҃ѣ взѧ̀ бл҃гослове́нїе моѐ. И҆ речѐ и҆са́ѵъ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: не ѡ҆ста́вилъ ли є҆сѝ (и҆) мнѣ̀ бл҃гослове́нїѧ, ѻ҆́тче;	І сказав [Ісав]: чи не тому дано йому ім’я: Яків, що він запнув мене вже двічі? Він узяв первородство моє, і ось, тепер узяв благословення моє. І ще сказав [Ісав батькові своєму]: невже ти не залишив [і] мені благословення?
37	37
Ѿвѣща́въ же і҆саа́къ, речѐ и҆са́ѵꙋ: а҆́ще господи́на є҆го̀ сотвори́хъ тебѣ̀, и҆ всю̀ бра́тїю є҆гѡ̀ сотвори́хъ рабы̑ є҆мꙋ̀, пшени́цею и҆ вїно́мъ оу҆тверди́хъ є҆го̀: тебѣ́ же что̀ сотворю̀, ча́до;	Ісаак відповів Ісаву: ось, я поставив його господарем над тобою і всіх братів його віддав йому в раби: обдарував його хлібом і вином; що ж я зроблю для тебе, сину мій?
38	38
Рече́ же и҆са́ѵъ ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: є҆да̀ є҆ди́но є҆́сть бл҃гослове́нїе оу҆ тебє̀, ѻ҆́тче; бл҃гословѝ оу҆́бѡ и҆ менѐ, ѻ҆́тче. Оу҆мили́вшꙋсѧ же і҆саа́кꙋ, возопѝ гла́сомъ ве́лїимъ и҆са́ѵъ и҆ воспла́касѧ.	Але Ісав сказав батькові своєму: невже, батьку мій, одне в тебе благословення? благослови і мене, батьку мій! І [оскільки Ісаак мовчав,] підняв Ісав голос свій і заплакав.
39	39
Ѿвѣща́въ же і҆саа́къ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀, речѐ є҆мꙋ̀: сѐ, ѿ тꙋ́ка землѝ бꙋ́детъ вселе́нїе твоѐ, и҆ ѿ росы̀ небе́сныѧ свы́ше:	І відповів Ісаак, батько його, і сказав йому: ось, від багатства землі буде перебування твоє і від роси небесної звище;
40	40
и҆ мече́мъ твои́мъ жи́ти бꙋ́деши, и҆ бра́тꙋ твоемꙋ̀ порабо́таеши: бꙋ́детъ же (вре́мѧ) є҆гда̀ низложи́ши и҆ ѿрѣши́ши ꙗ҆ре́мъ є҆гѡ̀ ѿ вы́и твоеѧ̀.	і ти будеш жити мечем твоїм і будеш служити братові твоєму; прийде ж час, коли ти вчиниш опір і скинеш ярмо його з шиї твоєї.
41	41
И҆ враждова́ше и҆са́ѵъ на і҆а́кѡва ѡ҆ бл҃гослове́нїи, и҆́мже бл҃гословѝ є҆го̀ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀. Рече́ же и҆са́ѵъ во оу҆мѣ̀ свое́мъ: да прибли́жатсѧ дні́е пла́ча ѻ҆тца̀ моегѡ̀, да бы́хъ оу҆би́лъ і҆а́кѡва бра́та моего̀.	І зненавидів Ісав Якова через благословення, яким благословив його батько його; і сказав Ісав у серці своїм: наближаються дні плачу за батьком моїм, і я вб’ю Якова, брата мого.
42	42
Возвѣщє́на же бы́ша реве́кцѣ словеса̀ и҆са́ѵа сы́на є҆ѧ̀ старѣ́йшагѡ: и҆ посла́вши призва̀ і҆а́кѡва сы́на своего̀ ю҆нѣ́йшаго и҆ речѐ є҆мꙋ̀: сѐ, и҆са́ѵъ бра́тъ тво́й грози́тъ тебѣ̀ оу҆би́ти тѧ̀:	І переказані були Ревецці слова Ісава, старшого сина її; і вона послала, і покликала молодшого сина свого Якова, і сказала йому: ось, Ісав, брат твій, погрожує убити тебе;
43	43
нн҃ѣ оу҆̀бо, ча́до, послꙋ́шай моегѡ̀ гла́са, и҆ воста́въ бѣжѝ въ месопота́мїю къ лава́нꙋ бра́тꙋ моемꙋ̀ въ харра́нъ,	і тепер, сину мій, послухайся слів моїх, встань, біжи [у Месопотамію] до Лавана, брата мого, у Харран,
44	44
и҆ поживѝ съ ни́мъ дни̑ нѣ̑кїѧ, до́ндеже ѿврати́тсѧ ꙗ҆́рость и҆ гнѣ́въ бра́та твоегѡ̀ ѿ тебє̀,	і поживи в нього трохи часу, доки вгамується лють брата твого,
45	45
и҆ забꙋ́детъ ꙗ҆̀же є҆мꙋ̀ сотвори́лъ є҆сѝ, и҆ посла́вши приведꙋ̀ тѧ̀ ѿтꙋ́дꙋ, да не когда̀ безча́дна бꙋ́дꙋ ѿ ѻ҆бои́хъ ва́съ въ де́нь є҆ди́нъ.	доки вгамується гнів брата твого на тебе, і він забуде, що ти зробив йому: тоді я пошлю і візьму тебе звідти; для чого мені в один день позбутися обох вас?
46	46
Рече́ же реве́кка ко і҆саа́кꙋ: стꙋжи́хъ сѝ жи́знїю мое́ю дще́рей ра́ди сынѡ́въ хетте́йскихъ: а҆́ще по́йметъ і҆а́кѡвъ женꙋ̀ ѿ дще́рей землѝ сеѧ̀, то̀ вскꙋ́ю мѝ жи́ти;	І сказала Ревекка Ісааку: я життю не рада від дочок хеттейських; якщо Яків візьме дружину з дочок хеттейських, які ці, з дочок цієї землі, то для чого мені і життя?
Глава́ к҃и	Глава 28

1	1
Призва́въ же і҆саа́къ і҆а́кѡва, бл҃гословѝ є҆го̀ и҆ заповѣ́да є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: да не по́ймеши жены̀ ѿ дще́рей ханане́йскихъ:	І покликав Ісаак Якова і благословив його, і заповідав йому і сказав: не бери собі дружини з дочок ханаанських;
2	2
воста́въ ѿбѣжѝ въ месопота́мїю въ до́мъ ваѳꙋи́ла ѻ҆тца̀ ма́тере твоеѧ̀, и҆ поимѝ себѣ̀ ѿтꙋ́дꙋ женꙋ̀ ѿ дще́рей лава́на бра́та ма́тере твоеѧ̀:	встань, піди в Месопотамію, в дім Вафуїла, батька матері твоєї, і візьми собі дружину звідти, з дочок Лавана, брата матері твоєї;
3	3
бг҃ъ же мо́й да блгⷭ҇ви́тъ тѧ̀ и҆ возрасти́тъ тѧ̀ и҆ оу҆мно́житъ тѧ̀, и҆ бꙋ́деши въ собра̑нїѧ ꙗ҆зы́кѡвъ:	Бог же Всемогутній нехай благословить тебе, нехай розплодить тебе і нехай розмножить тебе, і нехай буде від тебе безліч народів,
4	4
и҆ да да́стъ тебѣ̀ блгⷭ҇ве́нїе а҆враа́ма ѻ҆тца̀ моегѡ̀, тебѣ̀ и҆ сѣ́мени твоемꙋ̀ по тебѣ̀ наслѣ́дити зе́млю ѡ҆бита́нїѧ твоегѡ̀, ю҆́же дадѐ бг҃ъ а҆враа́мꙋ.	і нехай дасть тобі благословення Авраама [батька мого], тобі і нащадкам твоїм з тобою, щоб тобі успадкувати землю подорожування твого, яку Бог дав Аврааму!
5	5
Посла́ же і҆саа́къ і҆а́кѡва: и҆ ѿи́де въ месопота́мїю къ лава́нꙋ сы́нꙋ ваѳꙋи́ла сѵ́рїна, къ бра́тꙋ же реве́кки ма́тере і҆а́кѡвли и҆ и҆са́ѵли.	І відпустив Ісаак Якова, і він пішов у Месопотамію до Лавана, сина Вафуїла арамеянина, до брата Ревекки, матері Якова та Ісава.
6	6
Ви́дѣ же и҆са́ѵъ, ꙗ҆́кѡ бл҃гословѝ і҆саа́къ і҆а́кѡва и҆ посла̀ въ месопота́мїю сѵ́рскꙋю поѧ́ти ѿтꙋ́дꙋ себѣ̀ женꙋ̀, є҆гда̀ бл҃гословѝ є҆го̀ и҆ заповѣ́да є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: да не по́ймеши жены̀ ѿ дще́рей ханане́йскихъ.	Ісав побачив, що Ісаак благословив Якова і благословляючи послав його в Месопотамію, взяти собі дружину звідти, і заповів йому, сказавши: не бери дружини з дочок ханаанських;
7	7
И҆ послꙋ́ша і҆а́кѡвъ ѻ҆тца̀ и҆ ма́тере своеѧ̀, и҆ ѿи́де въ месопота́мїю сѵ́рскꙋю.	і що Яків послухав батька свого і матері своєї і пішов у Месопотамію.
8	8
Ви́дѣвъ же и҆са́ѵъ, ꙗ҆́кѡ ѕлы̑ сꙋ́ть дщє́ри хананє́йскїѧ пред̾ і҆саа́комъ ѻ҆тце́мъ є҆гѡ̀,	І побачив Ісав, що дочки ханаанські неугодні Ісааку, батькові його;
9	9
ѿи́де и҆са́ѵъ ко і҆сма́илꙋ и҆ взѧ̀ маеле́ѳꙋ дще́рь і҆сма́ила сы́на а҆враа́млѧ, сестрꙋ̀ навеѡ́ѳовꙋ, женꙋ̀ къ жена́мъ свои̑мъ.	і пішов Ісав до Ізмаїла і взяв собі дружину Махалафу, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Наваїофову, зверх інших дружин своїх.
10	10
И҆ ѿи́де і҆а́кѡвъ ѿ кла́дѧзѧ клѧ́твеннагѡ и҆ и҆́де въ харра́нъ,	Яків же вийшов із Вирсавії і пішов у Харан,
11	11
и҆ ѡ҆брѣ́те мѣ́сто и҆ оу҆́спе та́мѡ, за́йде бо со́лнце: и҆ взѧ̀ ѿ ка́менїѧ мѣ́ста (тогѡ̀) и҆ положѝ въ возгла́вїе себѣ̀, и҆ спа̀ на мѣ́стѣ ѻ҆́нѣмъ.	і прийшов на одне місце, і залишився там ночувати, тому що зайшло сонце. І взяв один із каменів того місця, і поклав собі під голову, і ліг на тому місці.
12	12
И҆ со́нъ ви́дѣ: и҆ сѐ, лѣ́ствица оу҆твержде́на на землѝ, є҆ѧ́же глава̀ досѧза́ше до небесѐ, и҆ а҆́гг҃ли бж҃їи восхожда́хꙋ и҆ низхожда́хꙋ по не́й:	І побачив сон: ось, ліствиця стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось, ангели Божі піднімаються і сходять по ній.
13	13
гдⷭ҇ь же оу҆твержда́шесѧ на не́й и҆ речѐ: а҆́зъ є҆́смь бг҃ъ а҆враа́ма ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ и҆ бг҃ъ і҆саа́ка, не бо́йсѧ: землѧ̀, и҆дѣ́же ты̀ спи́ши на не́й, тебѣ̀ да́мъ ю҆̀ и҆ сѣ́мени твоемꙋ̀:	І ось, Господь стоїть на ній і промовляє: Я Господь, Бог Авраама, отця твого, і Бог Ісаака; [не бійся]. Землю, на якій ти лежиш, Я дам тобі і твоєму потомству;
14	14
и҆ бꙋ́детъ сѣ́мѧ твоѐ ꙗ҆́кѡ песо́къ земны́й, и҆ распространи́тсѧ на мо́ре, и҆ лі́вꙋ, и҆ сѣ́веръ, и҆ на восто́ки: и҆ благословѧ́тсѧ ѡ҆ тебѣ̀ всѧ̑ колѣ̑на зємна́ѧ и҆ ѡ҆ сѣ́мени твое́мъ:	і буде потомство твоє — як пісок земний; і поширишся ти до моря і на схід, і на північ, і на південь, і благословляться у тобі й у твоєму потомстві всі племена земні;
15	15
и҆ сѐ, а҆́зъ є҆́смь съ тобо́ю, сохранѧ́ѧй тѧ̀ на всѧ́комъ пꙋтѝ, а҆́може а҆́ще по́йдеши, и҆ возвращꙋ́ тѧ въ зе́млю сїю̀: ꙗ҆́кѡ не и҆́мамъ тебѐ ѡ҆ста́вити, до́ндеже сотвори́ти мѝ всѧ̑, є҆ли̑ка гл҃ахъ тебѣ̀.	і ось, Я з тобою, і збережу тебе всюди, куди ти не підеш; і поверну тебе в цю землю, бо Я не залишу тебе, доки не виконаю того, що Я сказав тобі.
16	16
И҆ воста̀ і҆а́кѡвъ ѿ сна̀ своегѡ̀ и҆ речѐ: ꙗ҆́кѡ є҆́сть гдⷭ҇ь на мѣ́стѣ се́мъ, а҆́зъ же не вѣ́дѣхъ.	Яків прокинувся від сну свого і сказав: істинно Господь присутній на цьому місці; а я не знав!
17	17
И҆ оу҆боѧ́сѧ и҆ речѐ: ꙗ҆́кѡ стра́шно мѣ́сто сїѐ: нѣ́сть сїѐ, но до́мъ бж҃їй, и҆ сїѧ̑ врата̀ нбⷭ҇наѧ.	І убоявся він і сказав: яке страшне це місце! це не що інше, як дім Божий, це врата небесні.
18	18
И҆ воста̀ і҆а́кѡвъ заꙋ́тра, и҆ взѧ̀ ка́мень, є҆го́же положѝ та́мѡ въ возгла́вїе себѣ̀: и҆ поста́ви є҆го̀ въ сто́лпъ, и҆ возлїѧ̀ є҆ле́й верхꙋ̀ є҆гѡ̀.	І встав Яків рано-вранці, і взяв камінь, який поклав собі під голову, і поставив його пам’ятником, і полив єлей на верхівку його.
19	19
И҆ прозва̀ і҆а́кѡвъ и҆́мѧ мѣ́стꙋ томꙋ̀ до́мъ бж҃їй: оу҆ламлꙋ́зъ же бѣ̀ и҆́мѧ гра́дꙋ пе́рвѣе.	І нарік [Яків] ім’я місцю тому: Вефиль^*, а раніше ім’я того міста було: Луз.
20	20
И҆ положѝ і҆а́кѡвъ ѡ҆бѣ́тъ, глаго́лѧ: а҆́ще бꙋ́детъ гдⷭ҇ь бг҃ъ со мно́ю и҆ сохрани́тъ мѧ̀ на пꙋтѝ се́мъ, въ ѻ҆́ньже а҆́зъ и҆дꙋ̀, и҆ да́стъ мѝ хлѣ́бъ ꙗ҆́сти, и҆ ри̑зы ѡ҆блещи́сѧ,	І дав Яків обітницю, сказавши: якщо [Господь] Бог буде зі мною і збереже мене в путі цій, у яку я йду, і дасть мені хліб їсти й одяг одягнутися,
21	21
и҆ возврати́тъ мѧ̀ здра́ва въ до́мъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀, и҆ бꙋ́детъ гдⷭ҇ь мнѣ̀ въ бг҃а:	і я у мирі повернусь у дім батька мого, і буде Господь моїм Богом, —
22	22
и҆ ка́мень се́й, є҆го́же поста́вихъ въ сто́лпъ, бꙋ́детъ мѝ до́мъ бж҃їй, и҆ ѿ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же мѝ да́си, десѧти́нꙋ ѡ҆десѧ́тствꙋю та̑ тебѣ̀.	то цей камінь, який я поставив пам’ятником, буде [у мене] домом Божим; і з усього, що Ти, Боже, даруєш мені, я дам Тобі десяту частину.
Глава́ к҃ѳ	Глава 29

1	1
И҆ воста́въ і҆а́кѡвъ на но́зѣ, и҆́де въ зе́млю восто́чнꙋю къ лава́нꙋ сы́нꙋ ваѳꙋи́ла сѵ́рїна, бра́тꙋ же реве́кки ма́тере і҆а́кѡвли и҆ и҆са́ѵли.	І встав Яків і пішов у землю синів сходу [до Лавана, сина Вафуїла арамеянина, до брата Ревекки, матері Якова та Ісава].
2	2
Оу҆зрѣ́ же, и҆ сѐ, кла́дѧзь на по́ли: и҆ бѧ́хꙋ та́мѡ трѝ ста̑да ѻ҆ве́цъ, почива́юще при не́мъ: ѿ тогѡ́ бо кла́дѧзѧ напаѧ́хꙋсѧ стада̀. Ка́мень же ве́лїй бѧ́ше над̾ оу҆́стїемъ кла́дѧзѧ.	І побачив: ось, на полі колодязь, і там три отари дрібної худоби, що лежала біля нього, тому що із того колодязя напували отари. Над отвором колодязя був великий камінь.
3	3
И҆ собира́хꙋсѧ та́мѡ всѧ̑ стада̀: и҆ ѿвалѧ́хꙋ ка́мень ѿ оу҆́стїѧ кла́дѧзѧ и҆ напаѧ́хꙋ ѻ҆́вцы: и҆ па́ки полага́хꙋ ка́мень на оу҆́стїи кла́дѧзѧ на мѣ́стѣ свое́мъ.	Коли збиралися туди всі отари, відвалювали камінь від отвору колодязя і напували овець; потім знову клали камінь на своє місце, на отвір колодязя.
4	4
Рече́ же и҆̀мъ і҆а́кѡвъ: бра́тїѧ, ѿкꙋ́дꙋ є҆стѐ вы̀; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: ѿ харра́на є҆смы̀.	Яків сказав їм [пастухам]: брати мої! звідки ви? Вони сказали: ми з Харрана.
5	5
Рече́ же и҆̀мъ: зна́ете ли лава́на сы́на нахѡ́рова; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: зна́емъ.	Він сказав їм: чи знаєте ви Лавана, сина Нахорового? Вони сказали: знаємо.
6	6
Рече́ же и҆̀мъ: здра́вствꙋетъ ли; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: здра́вствꙋетъ. И҆ сѐ, рахи́ль дщѝ є҆гѡ̀ и҆дѧ́ше со ѻ҆вца́ми.	Він ще сказав їм: чи здоровий він? Вони сказали: здоровий; і ось, Рахиль, дочка його, йде з вівцями.
7	7
И҆ речѐ і҆а́кѡвъ: є҆щѐ є҆́сть днѐ мно́гѡ, не оу҆̀ ча́съ собира́ти скота̀: напои́вше ѻ҆́вцы, ше́дше паси́те.	І сказав [Яків]: ось, день ще довгий; не час збирати худобу; напоїть овець і йдіть, пасіть.
8	8
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: не мо́жемъ, до́ндеже соберꙋ́тсѧ всѝ пастꙋсѝ и҆ ѿвалѧ́тъ ка́мень ѿ оу҆́стїѧ кла́дѧзѧ, и҆ напои́мъ ѻ҆́вцы.	Вони сказали: не можемо, поки не зберуться всі отари, і не відвалять каменя від отвору колодязя; тоді будемо ми поїти овець.
9	9
Є҆щѐ є҆мꙋ̀ глаго́лющꙋ къ ни̑мъ, и҆ сѐ, рахи́ль дщѝ лава́нѧ грѧдѧ́ше со ѻ҆вца́ми ѻ҆тца̀ своегѡ̀: ѻ҆на́ бо пасѧ́ше ѻ҆́вцы ѻ҆тца̀ своегѡ̀.	Ще він говорив з ними, як прийшла Рахиль [дочка Лавана] з дрібною худобою батька свого, бо вона пасла [дрібну худобу батька свого].
10	10
Бы́сть же ꙗ҆́кѡ оу҆зрѣ̀ і҆а́кѡвъ рахи́ль дще́рь лава́на бра́та ма́тере своеѧ̀ и҆ ѻ҆́вцы лава́на бра́та ма́тере своеѧ̀, и҆ пристꙋпи́въ і҆а́кѡвъ ѿвалѝ ка́мень ѿ оу҆́стїѧ кла́дѧзѧ:	Коли Яків побачив Рахиль, дочку Лавана, брата матері своєї, і овець Лавана, брата матері своєї, то підійшов Яків, відвалив камінь від отвору колодязя і напоїв овець Лавана, брата матері своєї.
11	11
и҆ напоѝ ѻ҆́вцы лава́на бра́та ма́тере своеѧ̀, и҆ цѣлова̀ і҆а́кѡвъ рахи́ль, и҆ возопи́въ гла́сомъ свои́мъ, воспла́касѧ:	І поцілував Яків Рахиль і підніс голос свій і заплакав.
12	12
и҆ повѣ́да рахи́ли, ꙗ҆́кѡ бра́тъ ѻ҆тца̀ є҆ѧ̀ є҆́сть и҆ ꙗ҆́кѡ сы́нъ реве́ккинъ є҆́сть. И҆ те́кши повѣ́да ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ по словесє́мъ си̑мъ.	І сказав Яків Рахилі, що він родич батька її і що він син Ревекки. А вона побігла і сказала батьку своєму [все це].
13	13
Бы́сть же ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша лава́нъ и҆́мѧ і҆а́кѡва сы́на сестры̀ своеѧ̀, течѐ во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀ и҆ ѡ҆б̾е́мь є҆го̀ лобза̀, и҆ введѐ є҆го̀ въ до́мъ сво́й. И҆ повѣ́да лава́нꙋ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑.	Лаван, почувши про Якова, сина сестри своєї, вибіг йому назустріч, обійняв його і поцілував його, і ввів його в дім свій; і він розповів Лавану про все це.
14	14
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ лава́нъ: ѿ косте́й мои́хъ и҆ ѿ пло́ти моеѧ̀ є҆сѝ ты̀. И҆ бѣ̀ съ ни́мъ мѣ́сѧцъ дні́й.	Лаван же сказав йому: дійсно ти кость моя і плоть моя. І жив у нього Яків цілий місяць.
15	15
Рече́ же лава́нъ і҆а́кѡвꙋ: поне́же бра́тъ мо́й є҆сѝ ты̀, да не порабо́таеши мнѣ̀ тꙋ́не: повѣ́ждь мѝ, что̀ мзда̀ твоѧ̀ є҆́сть;	І Лаван сказав Якову: невже ти задарма будеш служити мені, тому що ти родич? скажи мені, що заплатити тобі?
16	16
Оу҆ лава́на же бѣ́стѣ двѣ̀ дщє́ри: и҆́мѧ старѣ́йшей лі́а, и҆́мѧ же ю҆нѣ́йшей рахи́ль.	У Лавана ж було дві дочки; ім’я старшої: Лія; ім’я молодшої: Рахиль.
17	17
Ѻ҆́чи же лі̑ины болѣ́знєнны: рахи́ль же бѣ̀ добра̀ ви́домъ и҆ красна̀ взо́ромъ ѕѣлѡ̀.	Лія була слабка на очі, а Рахиль була красива станом і красива лицем.
18	18
Возлюби́ же і҆а́кѡвъ рахи́ль. И҆ речѐ: порабо́таю тебѣ̀ се́дмь лѣ́тъ за рахи́ль дще́рь твою̀ ме́ншꙋю.	Яків полюбив Рахиль і сказав: я буду служити тобі сім років за Рахиль, молодшу дочку твою.
19	19
Рече́ же є҆мꙋ̀ лава́нъ: лꙋ́чше мѝ тебѣ̀ да́ти ю҆̀, не́жели и҆но́мꙋ ѿда́ти мꙋ́жеви: со мно́ю живѝ.	Лаван сказав [йому]: краще віддати мені її за тебе, ніж віддати її за іншого кого; живи в мене.
20	20
И҆ рабо́та і҆а́кѡвъ за рахи́ль се́дмь лѣ́тъ: и҆ бы́ша пред̾ ни́мъ ꙗ҆́кѡ ма̑лы дни̑, зане́же любѧ́ше ю҆̀.	І служив Яків за Рахиль сім років; і вони видалися йому за кілька днів, тому що він любив її.
21	21
Рече́ же і҆а́кѡвъ лава́нꙋ: да́ждь мѝ женꙋ̀ мою̀, поне́же соверши́шасѧ дні́е, да вни́дꙋ къ не́й.	І сказав Яків Лавану: дай дружину мою, тому що мені вже виповнився час, щоб увійти до неї.
22	22
Собра́ же лава́нъ всѧ̑ мꙋ́жы мѣ́ста тогѡ̀, и҆ сотворѝ бра́къ.	Лаван скликав усіх людей того міста і зробив вечерю.
23	23
И҆ бы́сть ве́черъ, и҆ пое́мь лава́нъ лі́ю дще́рь свою̀, введѐ ко і҆а́кѡвꙋ: и҆ вни́де къ не́й і҆а́кѡвъ.	Увечері ж узяв [Лаван] дочку свою Лію і ввів її до нього; і ввійшов до неї [Яків].
24	24
Даде́ же лава́нъ лі́и дще́ри свое́й зе́лфꙋ рабы́ню свою̀, є҆́й въ рабꙋ̀.	І дав Лаван служницю свою Зелфу у служниці дочці своїй Лії.
25	25
Бы́сть же заꙋ́тра, и҆ сѐ, бѧ́ше лі́а, и҆ речѐ і҆а́кѡвъ лава́нꙋ: что̀ сїѐ сотвори́лъ мѝ є҆сѝ; не рахи́ли ли ра́ди рабо́тахъ оу҆ тебє̀; вскꙋ́ю же ѡ҆би́дѣлъ мѧ̀ є҆сѝ;	Вранці ж виявилося, що це Лія. І [Яков] сказав Лавану: що це зробив ти зі мною? чи не за Рахиль я служив у тебе? навіщо ти обманув мене?
26	26
Ѿвѣща́ же лава́нъ: нѣ́сть та́кѡ въ на́шемъ мѣ́стѣ вда́ти ме́ншꙋю пре́жде старѣ́йшїѧ.	Лаван сказав: у нашому місці так не роблять, щоб молодшу видати раніше за старшу;
27	27
Сконча́й оу҆̀бо седми̑ны сеѧ̀, и҆ да́мъ тѝ и҆ сїю̀ за дѣ́ло, є҆́же дѣ́лаеши оу҆ менє̀ є҆щѐ се́дмь лѣ́тъ дрꙋгі̑ѧ.	закінчи тиждень цією, потім дамо тобі і ту за службу, яку ти будеш виконувати в мене ще сім років інших.
28	28
Сотвори́ же і҆а́кѡвъ та́кѡ: и҆ и҆спо́лни седми̑ны сеѧ̀: и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ лава́нъ рахи́ль дще́рь свою̀ є҆мꙋ̀ въ женꙋ̀.	Яків так і зробив і закінчив тиждень цією. І [Лаван] дав Рахиль, дочку свою, йому за дружину.
29	29
Даде́ же лава́нъ рахи́ли дще́ри свое́й ва́ллꙋ рабꙋ̀ свою̀, є҆́й въ рабꙋ̀.	І дав Лаван служницю свою Валлу в служниці дочці своїй Рахилі.
30	30
И҆ вни́де (і҆а́кѡвъ) къ рахи́ли: возлюби́ же рахи́ль па́че, не́же лі́ю: и҆ рабо́та є҆мꙋ̀ се́дмь лѣ́тъ дрꙋгі̑ѧ.	[Яків] увійшов і до Рахилі, і любив Рахиль більше, ніж Лію; і служив у нього ще сім років інших.
31	31
Ви́дѣвъ же гдⷭ҇ь бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ ненави́дима бѧ́ше лі́а, ѿве́рзе ложесна̀ є҆ѧ̀: рахи́ль же бѧ́ше непло́ды.	Господь [Бог] побачив, що Лія була нелюбою, і відкрив утробу її, а Рахиль була неплідна.
32	32
И҆ зача́тъ лі́а и҆ родѝ сы́на і҆а́кѡвꙋ: нарече́ же и҆́мѧ є҆мꙋ̀ рꙋви́мъ, глаго́лѧ: ꙗ҆́кѡ призрѣ̀ гдⷭ҇ь на моѐ смире́нїе и҆ даде́ ми сы́на: нн҃ѣ оу҆̀бо возлю́битъ мѧ̀ мꙋ́жъ мо́й.	Лія зачала і народила [Якову] сина, і нарекла йому ім’я: Рувим, тому що сказала вона: Господь споглянув на моє нещастя [і дав мені сина], бо тепер буде любити мене чоловік мій.
33	33
И҆ зача́тъ па́ки лі́а и҆ родѝ сы́на втора́го і҆а́кѡвꙋ и҆ речѐ: занѐ оу҆слы́ша гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ ненави́дима є҆́смь, и҆ придаде́ ми и҆ сего̀. И҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ сѷмеѡ́нъ.	І зачала [Лія] знову і народила [Якову другого] сина, і сказала: Господь почув, що я нелюба, і дав мені і цього. І нарекла йому ім’я: Симеон.
34	34
И҆ зача́тъ є҆щѐ и҆ родѝ сы́на и҆ речѐ: въ нн҃ѣшнее вре́мѧ оу҆ менє̀ бꙋ́детъ мꙋ́жъ мо́й, роди́хъ бо є҆мꙋ̀ трѝ сы́ны. Сегѡ̀ ра́ди наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ леѵі́й.	І зачала ще і народила сина, і сказала: тепер-то прилучиться до мене чоловік мій, тому що я народила йому трьох синів. Від цього наречено йому ім’я: Левій.
35	35
И҆ заче́нши є҆щѐ родѝ сы́на и҆ речѐ: нн҃ѣ є҆щѐ сїѐ и҆сповѣ́мъ гдⷭ҇ꙋ. Сегѡ̀ ра́ди наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆ꙋ́да, и҆ преста̀ ражда́ти.	І ще зачала і народила сина, і сказала: тепер-то я звеличу Господа. Тому нарекла йому ім’я Іуда. І перестала народжувати.
Глава́ л҃	Глава 30

1	1
Ви́дѣвши же рахи́ль, ꙗ҆́кѡ не родѝ і҆а́кѡвꙋ, и҆ поревнова̀ рахи́ль сестрѣ̀ свое́й и҆ речѐ і҆а́кѡвꙋ: да́ждь мѝ ча̑да: а҆́ще же нѝ, оу҆мрꙋ̀ а҆́зъ.	І побачила Рахиль, що вона не народжує дітей Якову, і позаздрила Рахиль сестрі своїй, і сказала Якову: дай мені дітей, а якщо не так, я вмираю.
2	2
Разгнѣ́вавсѧ же і҆а́кѡвъ на рахи́ль, речѐ є҆́й: є҆да̀ вмѣ́стѡ бг҃а а҆́зъ є҆́смь, и҆́же лиши́ тѧ плода̀ оу҆тро́бнагѡ;	Яків розгнівався на Рахиль і сказав [їй]: хіба я Бог, Який не дав тобі плоду утроби?
3	3
Рече́ же рахи́ль і҆а́кѡвꙋ: сѐ, раба̀ моѧ̀ ва́лла: вни́ди къ не́й, и҆ да роди́тъ на колѣ́нахъ мои́хъ, и҆ ча́до сотворю̀ и҆ а҆́зъ ѿ неѧ̀.	Вона сказала: ось служниця моя Валла; увійди до неї; нехай вона народить на коліна мої, щоб і я мала дітей від неї.
4	4
И҆ дадѐ є҆мꙋ̀ ва́ллꙋ рабꙋ̀ свою̀ є҆мꙋ̀ въ женꙋ̀: и҆ вни́де къ не́й і҆а́кѡвъ.	І дала вона Валлу, служницю свою, за дружину йому; і ввійшов до неї Яків.
5	5
И҆ зача̀ ва́лла раба̀ рахи́лина и҆ родѝ і҆а́кѡвꙋ сы́на.	Валла [служниця Рахилина] зачала і народила Якову сина.
6	6
И҆ речѐ рахи́ль: сꙋди́ ми бг҃ъ и҆ послꙋ́ша гла́са моегѡ̀, и҆ даде́ ми сы́на. Сегѡ̀ ра́ди прозва̀ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ да́нъ.	І сказала Рахиль: розсудив мене Бог, і почув голос мій, і дав мені сина. Тому нарекла йому ім’я: Дан.
7	7
И҆ зача́тъ є҆щѐ ва́лла раба̀ рахи́лина и҆ родѝ сы́на втора́го і҆а́кѡвꙋ.	І ще зачала і народила Валла, служниця Рахилина, другого сина Якову.
8	8
И҆ речѐ рахи́ль: под̾ѧ́ мѧ бг҃ъ, и҆ сравни́хсѧ съ сестро́ю мое́ю, и҆ возмого́хъ. И҆ прозва̀ и҆́мѧ є҆гѡ̀ нефѳалі́мъ.	І сказала Рахиль: боротьбою сильною боролась я із сестрою моєю і перемогла. І нарекла йому ім’я: Неффалим.
9	9
Ви́дѣ же лі́а, ꙗ҆́кѡ преста̀ ражда́ти, и҆ взѧ̀ зе́лфꙋ рабꙋ̀ свою̀ и҆ дадѐ ю҆̀ і҆а́кѡвꙋ въ женꙋ̀: и҆ вни́де къ не́й.	Лія побачила, що перестала народжувати, і взяла служницю свою Зелфу, і дала її Якову за дружину, [і він увійшов до неї].
10	10
И҆ зача́тъ зе́лфа раба̀ лі́ина и҆ родѝ і҆а́кѡвꙋ сы́на.	І Зелфа, служниця Ліїна, [зачала і] народила Якову сина.
11	11
И҆ речѐ лі́а: бла́го мнѣ̀ слꙋчи́сѧ. И҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ га́дъ.	І сказала Лія: додалося. І нарекла йому ім’я: Гад.
12	12
И҆ зача́тъ є҆щѐ зе́лфа раба̀ лі́ина и҆ родѝ і҆а́кѡвꙋ сы́на втора́го.	І [ще зачала] Зелфа, служниця Лії, [і] народила іншого сина Якову.
13	13
И҆ речѐ лі́а: блаже́на а҆́зъ, ꙗ҆́кѡ оу҆блажа́тъ мѧ̀ жєны̀. И҆ прозва̀ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ а҆си́ръ.	І сказала Лія: до блага мого, тому що блаженною будуть називати мене жінки. І нарекла йому ім’я: Асир.
14	14
И҆́де же рꙋви́мъ въ де́нь жа́твы пшени́цы и҆ ѡ҆брѣ́те ꙗ҆́блѡка мандраго́рѡва на по́ли, и҆ принесѐ ѧ҆̀ къ лі́и ма́тери свое́й. Рече́ же рахи́ль къ лі́и сестрѣ̀ свое́й: да́ждь мѝ ѿ мандраго́рѡвъ сы́на твоегѡ̀.	Рувим пішов під час жнив пшениці, і знайшов мандрагорові яблука в полі, і приніс їх Лії, матері своїй. І Рахиль сказала Лії [сестрі своїй]: дай мені мандрагорів сина твого.
15	15
Рече́ же лі́а: не дово́лно ли тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ взѧла̀ є҆сѝ мꙋ́жа моего̀; є҆да̀ и҆ мандраго́ры сы́на моегѡ̀ во́змеши; Рече́ же рахи́ль: не та́кѡ: да бꙋ́детъ сеѧ̀ но́щи съ тобо́ю за мандраго́ры сы́на твоегѡ̀.	Але [Лія] сказала їй: невже мало тобі заволодіти чоловіком моїм, що ти домагаєшся і мандрагорів сина мого? Рахиль сказала: так нехай він ляже з тобою в цю ніч, за мандрагори сина твого.
16	16
Прїи́де же і҆а́кѡвъ съ по́лѧ въ ве́черъ, и҆ и҆зы́де лі́а во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀ и҆ речѐ: ко мнѣ̀ вни́деши дне́сь: наѧ́ла бо тѧ̀ є҆́смь за мандраго́ры сы́на моегѡ̀. И҆ бы́сть съ не́ю тоѧ̀ но́щи.	Яків прийшов з поля ввечері, і Лія вийшла йому назустріч і сказала: увійди до мене [сьогодні], тому що я купила тебе за мандрагори сина мого. І ліг він з нею в ту ніч.
17	17
И҆ послꙋ́ша бг҃ъ лі́ю, и҆ заче́нши родѝ і҆а́кѡвꙋ сы́на пѧ́таго.	І почув Бог Лію, і вона зачала і народила Якову п’ятого сина.
18	18
И҆ речѐ лі́а: даде́ ми бг҃ъ мздꙋ̀ мою̀, занѐ да́хъ рабꙋ̀ мою̀ мꙋ́жꙋ моемꙋ̀. И҆ прозва̀ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆ссаха́ръ, є҆́же є҆́сть мзда̀.	І сказала Лія: Бог дав відплату мені за те, що я віддала служницю мою чоловікові моєму. І нарекла йому ім’я: Іссахар [що значить відплата].
19	19
И҆ зача́тъ є҆щѐ лі́а и҆ родѝ сы́на шеста́го і҆а́кѡвꙋ.	І ще зачала Лія і народила Якову шостого сина.
20	20
И҆ речѐ лі́а: дарова́ ми бг҃ъ да́ръ до́бръ въ нн҃ѣшнее вре́мѧ: возлю́битъ мѧ̀ мꙋ́жъ мо́й: роди́хъ бо є҆мꙋ̀ ше́сть сынѡ́въ. И҆ прозва̀ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ завꙋлѡ́нъ.	І сказала Лія: Бог дав мені прекрасний дарунок; тепер буде жити в мене чоловік мій, тому що я народила йому шість синів. І нарекла йому ім’я: Завулон.
21	21
И҆ посе́мъ родѝ дще́рь, и҆ прозва̀ и҆́мѧ є҆́й ді́на.	Потім народила дочку і нарекла їй ім’я: Діна.
22	22
Помѧнꙋ́ же бг҃ъ рахи́ль, и҆ оу҆слы́ша ю҆̀ бг҃ъ, и҆ ѿве́рзе оу҆тро́бꙋ є҆ѧ̀:	І згадав Бог про Рахиль, і почув її Бог, і відкрив утробу її.
23	23
и҆ заче́нши, родѝ і҆а́кѡвꙋ сы́на. И҆ речѐ рахи́ль: ѿѧ̀ бг҃ъ оу҆кори́знꙋ мою̀.	Вона зачала і народила [Якову] сина, і сказала [Рахиль]: зняв Бог ганьбу мою.
24	24
И҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆ѡ́сифъ, глаго́лющи: да прида́стъ мѝ бг҃ъ сы́на дрꙋга́го.	І нарекла йому ім’я: Йосиф, сказавши: Господь дасть мені і другого сина.
25	25
Бы́сть же ꙗ҆́кѡ родѝ рахи́ль і҆ѡ́сифа, речѐ і҆а́кѡвъ лава́нꙋ: ѿпꙋсти́ мѧ, да и҆дꙋ̀ на мѣ́сто моѐ и҆ въ зе́млю мою̀:	Після того, як Рахиль народила Йосифа, Яків сказав Лавану: відпусти мене, і піду я у своє місце, й у свою землю;
26	26
ѿда́ждь мѝ жєны̀ моѧ̑ и҆ дѣ́ти моѧ̑, и҆́хже ра́ди рабо́тахъ тебѣ̀, да ѿидꙋ̀: ты́ бо вѣ́си рабо́тꙋ, ю҆́же рабо́тахъ тѝ.	віддай [мені] дружин моїх і дітей моїх, за яких я служив тобі, і я піду, бо ти знаєш службу мою, яку я служив тобі.
27	27
Рече́ же є҆мꙋ̀ лава́нъ: а҆́ще ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ тобо́ю: оу҆смотри́хъ бо, ꙗ҆́кѡ блгⷭ҇ви́ мѧ бг҃ъ прише́ствїемъ твои́мъ:	І сказав йому Лаван: о, якби я знайшов благовоління перед очима твоїми! я помічаю, що за тебе Господь благословив мене.
28	28
раздѣлѝ мздꙋ̀ свою̀ оу҆ менє̀, и҆ да́мъ тѝ.	І сказав: признач собі нагороду від мене, і я дам [тобі].
29	29
Рече́ же і҆а́кѡвъ: ты̀ вѣ́си, ꙗ҆̀же рабо́тахъ тебѣ̀, и҆ коли́кѡ бѣ̀ скота̀ твоегѡ̀ оу҆ менє̀:	І сказав йому [Яків]: ти знаєш, як я служив тобі, і якою стала худоба твоя при мені;
30	30
ма́лѡ бо бѣ̀ є҆ли́кѡ твоегѡ̀ оу҆ менє̀ и҆ возрастѐ во мно́жество: и҆ блгⷭ҇ви́ тѧ гдⷭ҇ь прише́ствїемъ мои́мъ: нн҃ѣ оу҆̀бо когда̀ сотворю̀ и҆ а҆́зъ себѣ̀ до́мъ;	бо мало було у тебе до мене, а стало багато; Господь благословив тебе з приходом моїм; коли ж я буду працювати для свого дому?
31	31
И҆ речѐ къ немꙋ̀ лава́нъ: что́ ти да́мъ; Рече́ же є҆мꙋ̀ і҆а́кѡвъ: не да́си мѝ ничто́же: а҆́ще сотвори́ши мѝ глаго́лъ се́й, па́ки пастѝ и҆́мамъ ѻ҆́вцы твоѧ̑, и҆ сохраню̀:	І сказав [йому Лаван]: що дати тобі? Яків сказав [йому]: не давай мені нічого. Якщо тільки зробиш мені, що я скажу, то я знову буду пасти і стерегти овець твоїх.
32	32
ѡ҆б̾идѝ всѧ̑ ѻ҆́вцы твоѧ̑ нн҃ѣ и҆ разлꙋчѝ ѿтꙋ́дꙋ всѧ́кꙋю ѻ҆́вцꙋ пеле́сꙋю во ѻ҆вца́хъ, и҆ всѧ́кꙋ бѣлова́тꙋю и҆ пе́стрꙋю въ коза́хъ, бꙋ́детъ мѝ мзда̀ (и҆ бꙋ́детъ моѐ):	Я пройду сьогодні через усю отару овець твоїх; відокрем з нього всяку худобу з цятками і з плямами, усяку тварину чорну із овець, також із плямами і з цятками з кіз. Така худоба буде нагородою мені [і буде моєю].
33	33
и҆ послꙋ́шаетъ менѐ пра́вда моѧ̀ во оу҆́трешнїй де́нь, ꙗ҆́кѡ є҆́сть мзда̀ моѧ̀ пред̾ тобо́ю: всѐ є҆́же а҆́ще не бꙋ́детъ пестро̀ и҆ бѣлова́тое въ коза́хъ, и҆ пеле́со во ѻ҆вца́хъ, за оу҆кра́деное бꙋ́детъ мно́ю.	І буде говорити за мене перед тобою справедливість моя в наступний час, коли прийдеш подивитися нагороду мою. Усяка коза не з цятками і не з плямами, і з овець не чорна, крадене це в мене.
34	34
Рече́ же є҆мꙋ̀ лава́нъ: бꙋ́ди по словесѝ твоемꙋ̀.	Лаван сказав [йому]: добре, нехай буде за твоїм словом.
35	35
И҆ разлꙋчѝ въ то́й де́нь козлы̀ пє́стрыѧ и҆ бѣлова̑тыѧ, и҆ всѧ̑ ко́зы пє́стрыѧ и҆ бѣлѡва́тыѧ, и҆ всѐ є҆́же бѣ̀ пеле́со во ѻ҆вца́хъ, и҆ всѐ є҆́же бѧ́ше бѣ́лое въ ни́хъ: и҆ дадѐ въ рꙋ́цѣ сынѡ́мъ свои̑мъ:	І відокремив у той день козлів строкатих і з плямами, і всіх кіз із цятками і з плямами, усіх, на яких було трохи білого, і всіх чорних овець, і віддав у руки синам своїм;
36	36
и҆ разста́ви пꙋте́мъ тре́хъ дні́й, и҆ междꙋ̀ и҆́ми и҆ междꙋ̀ і҆а́кѡвомъ: і҆а́кѡвъ же пасѧ́ше ѻ҆́вцы лава́нѡвы ѡ҆ста́вшыѧсѧ.	і призначив відстань між собою і між Яковом на три дні путі. Яків же пас іншу дрібну худобу Лаванову.
37	37
Взѧ́ же і҆а́кѡвъ себѣ̀ же́злъ стѷракі́новъ зеле́ный, и҆ ѻ҆рѣ́ховъ, и҆ ꙗ҆́воровый: и҆ ѡ҆строга̀ ѧ҆̀ і҆а́кѡвъ пестре́нїемъ бѣ́лымъ, сострога́ѧ корꙋ̀: ꙗ҆влѧ́шесѧ же на жезла́хъ бѣ́лое, є҆́же ѡ҆строга̀, пестро̀.	І взяв Яків свіже пруття із тополі, мигдалю та явора, і повирізував на ньому [Яків] білі смуги, знявши до білизни кору, що на прутті,
38	38
И҆ положѝ жезлы̀, ꙗ҆̀же ѡ҆строга̀, въ пои́лныхъ коры́тѣхъ воды̀: да є҆гда̀ прїи́дꙋтъ ѻ҆́вцы пи́ти, пред̾ жезлы̑ прише́дшымъ и҆̀мъ пи́ти, зачнꙋ́тъ ѻ҆́вцы по жезлѡ́мъ:	і поклав пруття з нарізкою перед худобою у водопійних коритах, куди худоба приходила пити, і де, приходячи пити, зачинала перед пруттям.
39	39
и҆ зачина́хꙋ ѻ҆́вцы по жезлѡ́мъ, и҆ ражда́хꙋ ѻ҆́вцы бѣлѡва́тыѧ и҆ пє́стрыѧ и҆ пепелови̑дныѧ пє́стрыѧ.	І зачинала худоба перед пруттям, і народжувалася худоба строката, і з цятками, і з плямами.
40	40
А҆́гницы же разлꙋчѝ і҆а́кѡвъ и҆ поста́ви прѧ́мѡ ѻ҆вца́мъ ѻ҆вна̀ бѣлова́таго, и҆ всѧ́кое пе́строе во а҆́гнцахъ: и҆ разлꙋчѝ себѣ̀ стада̀ по себѣ̀, и҆ не смѣсѝ си́хъ со ѻ҆вца́ми лава́новыми.	І відокремлював Яків ягнят і ставив худобу лицем до строкатої і всієї чорної худоби Лаванової; і тримав свої отари окремо і не ставив їх разом з худобою Лавана.
41	41
Бы́сть же во вре́мѧ, въ не́же зачина́хꙋ ѻ҆́вцы во чре́вѣ прїе́млющѧ, положѝ і҆а́кѡвъ жезлы̀ пред̾ ѻ҆вца́ми въ коры́тѣхъ, є҆́же зачина́ти и҆̀мъ по жезлѡ́мъ:	Кожного разу, коли зачинала худоба міцна, Яків клав пруття в коритах перед очима худоби, щоб вона зачинала перед пруттям.
42	42
є҆гда́ же ражда́хꙋ ѻ҆́вцы, не полага́ше: бы́ша же неназнамена̑ныѧ лава́нѡвы, а҆ знамена̑ныѧ і҆а̑кѡвли.	А коли зачинала худоба слабка, тоді він не клав. І діставалася слабка худоба Лавану, а міцна Якову.
43	43
И҆ разбогатѣ̀ человѣ́къ ѕѣлѡ̀ ѕѣлѡ̀: и҆ бы́ша є҆мꙋ̀ ско́ти мно́зи, и҆ воло́ве, и҆ рабѝ, и҆ рабы̑ни, и҆ велблю́ды, и҆ ѻ҆слы̀.	І стала ця людина дуже, дуже багатою, і було в нього безліч дрібної худоби [і великої худоби], і рабинь, і рабів, і верблюдів, і ослів.
Глава́ л҃а	Глава 31

1	1
Слы́ша же і҆а́кѡвъ словеса̀ сынѡ́въ лава́новыхъ, глаго́лющихъ: взѧ̀ і҆а́кѡвъ всѧ̑ ꙗ҆̀же ѻ҆тца̀ на́шегѡ, и҆ ѿ сꙋ́щихъ ѻ҆тца̀ на́шегѡ сотворѝ всю̀ сла́вꙋ сїю̀.	І почув [Яків] слова синів Лаванових, які говорили: Яків заволодів усім, що було у батька нашого, і з маєтку батька нашого склав усе багатство це.
2	2
И҆ ви́дѣ і҆а́кѡвъ лицѐ лава́не, и҆ сѐ не бѧ́ше къ немꙋ̀, ꙗ҆́кѡ вчера̀ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ.	І побачив Яків обличчя Лавана, і ось, воно не таке до нього, як було вчора і третього дня.
3	3
Рече́ же гдⷭ҇ь ко і҆а́кѡвꙋ: возврати́сѧ въ зе́млю ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ и҆ въ ро́дъ тво́й, и҆ бꙋ́дꙋ съ тобо́ю.	І сказав Господь Якову: повернися в землю батьків твоїх і на батьківщину твою; і Я буду з тобою.
4	4
Посла́въ же і҆а́кѡвъ, призва̀ лі́ю и҆ рахи́ль на по́ле, и҆дѣ́же бѧ́хꙋ стада̀,	І послав Яків, і покликав Рахиль і Лію в поле, до отари дрібної своєї худоби,
5	5
и҆ речѐ и҆̀мъ: ви́ждꙋ а҆́зъ лицѐ ѻ҆тца̀ ва́шегѡ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть ко мнѣ̀, ꙗ҆́коже вчера̀ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ: бг҃ъ же ѻ҆тца̀ моегѡ̀ бѣ̀ со мно́ю:	і сказав їм: я бачу обличчя батька вашого, що воно до мене не таке, яким було вчора і третього дня; але Бог батька мого був зі мною;
6	6
и҆ вы̀ са́ми вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ все́ю си́лою мое́ю рабо́тахъ ѻ҆тцꙋ̀ ва́шемꙋ:	ви самі знаєте, що я всіма силами служив батьку вашому,
7	7
ѻ҆те́цъ же ва́шъ ѡ҆би́дѣ мѧ̀ и҆ и҆змѣнѝ мздꙋ̀ мою̀ десѧтѝ а҆́гнцєвъ, но не дадѐ є҆мꙋ̀ бг҃ъ ѕла̀ сотвори́ти мнѣ̀.	а батько ваш обманював мене і разів десять переміняв нагороду мою; але Бог не попустив йому зробити мені зло.
8	8
А҆́ще си́це рече́тъ: пє́стрыѧ, бꙋ́детъ твоѧ̀ мзда̀: и҆ родѧ́тсѧ всѧ̑ ѻ҆́вцы пє́стрыѧ. А҆́ще же рече́тъ: бѣ̑лыѧ, бꙋ́детъ твоѧ̀ мзда̀: и҆ родѧ́тсѧ всѧ̑ ѻ҆́вцы бѣ̑лыѧ.	Коли сказав він, що худоба з цятками буде тобі в нагороду, то худоба вся народжувалася з цятками. А коли він сказав: строкаті будуть тобі в нагороду, то вся худоба народжувала строкатих.
9	9
И҆ ѿѧ̀ бг҃ъ всѧ̑ скоты̀ ѻ҆тца̀ ва́шегѡ и҆ дадѐ ѧ҆̀ мнѣ̀.	І відібрав Бог [усю] худобу у батька вашого і дав [її] мені.
10	10
И҆ бы́сть є҆гда̀ зачина́хꙋ ѻ҆́вцы во чре́вѣ прїе́млющѧ, и҆ ви́дѣхъ ѻ҆чи́ма мои́ма во снѣ̀: и҆ сѐ, козлы̀ и҆ ѻ҆вны̀ восходѧ́ще бѧ́хꙋ на ѻ҆́вцы и҆ ко́зы, бѣлова̑тыѧ и҆ пє́стрыѧ и҆ пепелови̑дныѧ пє́стрыѧ.	Одного разу в такий час, коли худоба зачинає, я глянув і побачив уві сні, і ось козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і плямами.
11	11
И҆ рече́ ми а҆́гг҃лъ бж҃їй во снѣ̀: і҆а́кѡве. А҆́зъ же рѣ́хъ: что́ є҆сть;	Ангел Божий сказав мені уві сні: Якове! Я сказав: ось я.
12	12
И҆ речѐ: воззрѝ ѻ҆чи́ма твои́ма и҆ ви́ждь козлы̀ и҆ ѻ҆вны̀ восходѧ́щыѧ на ѻ҆́вцы и҆ ко́зы, бѣ̑лыѧ и҆ пє́стрыѧ и҆ пепелови̑дныѧ пє́стрыѧ: ви́дѣхъ бо, є҆ли̑ка тебѣ̀ лава́нъ твори́тъ:	Він сказав: зведи очі твої і подивися: усі козли [і барани], що піднялися на худобу [на кіз і овець], строкаті, з цятками і з плямами, бо Я бачу все, що Лаван робить з тобою;
13	13
а҆́зъ є҆́смь бг҃ъ ꙗ҆ви́выйсѧ тебѣ̀ на мѣ́стѣ бж҃їи, и҆дѣ́же пома́залъ мѝ є҆сѝ та́мѡ сто́лпъ, и҆ ѡ҆бѣтова́лъ мѝ є҆сѝ та́мѡ ѡ҆бѣ́тъ: нн҃ѣ оу҆̀бо воста́ни и҆ и҆зы́ди ѿ землѝ сеѧ̀, и҆ и҆дѝ въ зе́млю рожде́нїѧ твоегѡ̀, и҆ бꙋ́дꙋ съ тобо́ю.	Я Бог [Який явився тобі] у Вефилі, де ти возлив єлей на пам’ятник і де ти дав Мені обітницю; тепер встань, вийди з землі цієї і повернися в землю батьківщини твоєї [і Я буду з тобою].
14	14
И҆ ѿвѣща̑вши рахи́ль и҆ лі́а, реко́стѣ є҆мꙋ̀: є҆да̀ є҆́сть на́мъ є҆щѐ ча́сть и҆лѝ наслѣ́дїе въ домꙋ̀ ѻ҆тца̀ на́шегѡ;	Рахиль і Лія сказали йому у відповідь: чи є ще нам частка і спадщина в домі батька нашого?
15	15
не ꙗ҆́кѡ ли чꙋжы́ѧ вмѣни́хомсѧ є҆мꙋ̀; продаде́ бо на́съ и҆ снѣдѐ снѣ́дїю сребро̀ на́ше:	чи не за чужих він нас вважає? бо він продав нас і з’їв навіть срібло наше;
16	16
всѐ бога́тство и҆ сла́ва, ю҆́же ѿѧ̀ бг҃ъ ѿ ѻ҆тца̀ на́шегѡ, на́мъ бꙋ́детъ и҆ ча́дѡмъ на́шымъ: нн҃ѣ оу҆̀бо, є҆ли̑ка тебѣ̀ речѐ бг҃ъ, творѝ.	тому все [маєток і] багатство, що Бог відібрав у батька нашого, є наше і дітей наших; отже, роби все, що Бог сказав тобі.
17	17
Воста́въ же і҆а́кѡвъ, взѧ̀ жєны̀ своѧ̑ и҆ дѣ́ти своѧ̑ на велблю́ды,	І встав Яків, і посадив дітей своїх і дружин своїх на верблюдів,
18	18
и҆ забра̀ всѧ̑ и҆мѣ̑нїѧ своѧ̑ и҆ всѧ̑ стѧжа̑нїѧ, ꙗ҆̀же притѧжа̀ въ месопота́мїи, и҆ всѧ̑ своѧ̑, є҆́же ѿитѝ ко і҆саа́кꙋ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ въ зе́млю ханаа́нскꙋю.	і взяв із собою всю худобу свою і все багатство своє, яке надбав, худобу власну його, яку він придбав у Месопотамії, [і все своє,] щоб іти до Ісаака, батька свого, в землю Ханаанську.
19	19
Лава́нъ же ѿи́де ѡ҆стрищѝ ѻ҆́вцы своѧ̑: оу҆кра́де же рахи́ль і҆́дѡлы ѻ҆тца̀ своегѡ̀.	І коли Лаван пішов стригти худобу свою, то Рахиль викрала ідолів, що були у батька її.
20	20
Оу҆таи́ же і҆а́кѡвъ ѿ лава́на сѵ́рїна, не повѣ́дати є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆хо́дитъ,	Яків же украв серце у Лавана арамеянина, тому що не сповістив його, що відходить.
21	21
и҆ ѿбѣжѐ са́мъ, и҆ всѧ̑ ꙗ҆̀же є҆гѡ̀, и҆ пре́йде рѣкꙋ̀, и҆ взы́де на горꙋ̀ галаа́дъ.	І пішов з усім, що у нього було; і, вставши, перейшов ріку і попрямував до гори Галаад.
22	22
Повѣ́дасѧ же лава́нꙋ сѵ́рїнꙋ въ тре́тїй де́нь, ꙗ҆́кѡ бѣжа̀ і҆а́кѡвъ:	На третій день сказали Лавану [арамеянину], що Яків пішов.
23	23
и҆ пои́мъ сы́ны и҆ бра́тїю свою̀ съ собо́ю, гна̀ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ пꙋте́мъ се́дмь дні́й: и҆ дости́же є҆го̀ на горѣ̀ галаа́дъ.	Тоді він взяв із собою [синів і] родичів своїх, і гнався за ним сім днів, і наздогнав його на горі Галаад.
24	24
Прїи́де же бг҃ъ къ лава́нꙋ сѵ́рїнꙋ но́щїю во снѣ̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: блюдѝ себѐ, да не когда̀ возглаго́леши ко і҆а́кѡвꙋ ѕла̑.	І прийшов Бог до Лавана арамеянина вночі уві сні і сказав йому: бережися, не говори Якову ні доброго, ні злого.
25	25
И҆ пости́же лава́нъ і҆а́кѡва: і҆а́кѡвъ же поста́ви кꙋ́щꙋ свою̀ на горѣ̀: лава́нъ же разста́ви бра́тїю свою̀ на горѣ̀ галаа́дъ.	І наздогнав Лаван Якова; Яків же поставив намет свій на горі, і Лаван з родичами своїми поставив на горі Галаад.
26	26
Рече́ же лава́нъ і҆а́кѡвꙋ: что̀ сотвори́лъ є҆сѝ; вскꙋ́ю та́йнѡ оу҆ше́лъ є҆сѝ и҆ ѡ҆кра́лъ є҆сѝ мѧ̀, и҆ ѿве́лъ дщє́ри моѧ̑, ꙗ҆́кѡ плѣ̑нницы ѻ҆рꙋ́жїемъ;	І сказав Лаван Якову: що ти зробив? для чого ти обманув мене, і повів дочок моїх, як полонених зброєю?
27	27
и҆ а҆́ще бы мѝ повѣ́далъ є҆сѝ, ѿпꙋсти́лъ бы́хъ тѧ̀ съ весе́лїемъ и҆ съ мꙋсїкі́ею, и҆ тѷмпа̑ны и҆ гꙋ́сльми:	навіщо ти втік таємно, і сховався від мене, і не сказав мені? я відпустив би тебе з веселощами і з піснями, з тимпаном і з гуслами;
28	28
и҆ не сподо́бихсѧ цѣлова́ти дѣте́й мои́хъ и҆ дще́рей мои́хъ: нн҃ѣ же несмы́сленнѡ сотвори́лъ є҆сѝ:	ти не дозволив мені навіть поцілувати онуків моїх і дочок моїх; нерозважливо ти зробив.
29	29
и҆ нн҃ѣ рꙋка̀ моѧ̀ мо́жетъ ѡ҆ѕло́бити тѧ̀. Но бг҃ъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ вчера̀ речѐ ко мнѣ̀, гл҃ѧ: блюдѝ себѐ, да не когда̀ возглаго́леши ко і҆а́кѡвꙋ ѕла̑.	Є в руці моїй сила вчинити вам зло; але Бог батька вашого вчора говорив до мене і сказав: бережися, не говори Якову ні доброго, ні злого.
30	30
Нн҃ѣ оу҆̀бо ѿше́лъ є҆сѝ: жела́нїемъ бо возжела́лъ є҆сѝ ѿитѝ въ до́мъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀: вскꙋ́ю оу҆кра́лъ є҆сѝ бо́ги моѧ̑;	Але нехай би ти пішов, тому що ти нетерпляче захотів бути у домі батька твого, — навіщо ти украв богів моїх?
31	31
Ѿвѣща́въ же і҆а́кѡвъ речѐ къ лава́нꙋ: поне́же оу҆боѧ́хсѧ: рѣ́хъ бо, да не ка́кѡ ѿи́меши дщє́ри твоѧ̑ ѿ менє̀, и҆ всѧ̑ моѧ̑.	Яків відповів Лавану і сказав: я боявся, тому що я думав, не відняв би ти в мене дочок своїх [і все моє].
32	32
И҆ речѐ і҆а́кѡвъ: оу҆ негѡ́же а҆́ще ѡ҆брѧ́щеши бо́ги твоѧ̑, да не бꙋ́детъ жи́въ пред̾ бра́тїею на́шею: оу҆знава́й, что̀ є҆́сть твоегѡ̀ оу҆ менє̀, и҆ возмѝ. И҆ не позна̀ оу҆ негѡ̀ ничто́же: не вѣ́дѧше же і҆а́кѡвъ, ꙗ҆́кѡ рахи́ль жена̀ є҆гѡ̀ оу҆крадѐ ѧ҆̀.	[І сказав Яків:] у кого знайдеш богів твоїх, той не буде живим; при родичах наших дізнавайся, що [є твого] у мене, і візьми собі. [Але він нічого від нього не дізнався.] Яків не знав, що Рахиль [дружина його] украла їх.
33	33
Вше́дъ же лава́нъ, ѡ҆б̾иска̀ въ кꙋ́щи лі́инѣ, и҆ не ѡ҆брѣ́те. И҆ и҆зы́де и҆з̾ кꙋ́щи лі́ины, и҆ ѡ҆б̾иска̀ кꙋ́щꙋ і҆а́кѡвлю и҆ въ кꙋ́щи двои́хъ рабы́нь, и҆ не ѡ҆брѣ́те. Вни́де же и҆ въ кꙋ́щꙋ рахи́линꙋ.	І ходив Лаван у намет Якова, і в намет Лії, і в намет двох рабинь, [і обшукував,] але не знайшов. І, вийшовши з намету Лії, ввійшов у намет Рахилі.
34	34
Рахи́ль же взѧ̀ і҆́дѡлы и҆ положѝ ѡ҆́ныѧ под̾ сѣдло̀ велблю́же и҆ сѣ́де на ни́хъ,	Рахиль же взяла ідолів, і поклала їх під верблюже сідло і сіла на них. І обшукав Лаван увесь намет; але не знайшов.
35	35
и҆ речѐ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: не и҆мѣ́й себѣ̀ тѧ́жкѡ, господи́не: не могꙋ̀ воста́ти пред̾ тобо́ю, ꙗ҆́кѡ ѻ҆бы̑чнаѧ жє́нскаѧ мѝ сꙋ́ть. И҆ска́ же лава́нъ по все́й кꙋ́щи, и҆ не ѡ҆брѣ́те і҆́дѡлѡвъ.	Вона ж сказала батькові своєму: нехай не прогнівається господар мій, що я не можу встати перед тобою, тому що в мене звичайне жіноче. І [Лаван] шукав [у всьому наметі], але не знайшов ідолів.
36	36
Разгнѣ́васѧ же і҆а́кѡвъ и҆ прѧ́шесѧ съ лава́номъ. Ѿвѣща́въ же і҆а́кѡвъ речѐ лава́нꙋ: ка́ѧ непра́вда моѧ̀; и҆ кі́й грѣ́хъ мо́й, ꙗ҆́кѡ погна́лъ є҆сѝ в̾слѣ́дъ менє̀,	Яків розсердився і вступив у суперечку з Лаваном. І почав Яків говорити і сказав Лавану: яка провина моя, який гріх мій, що ти переслідуєш мене?
37	37
и҆ ꙗ҆́кѡ ѡ҆б̾иска́лъ є҆сѝ всѧ̑ сосꙋ́ды до́мꙋ моегѡ̀; что̀ ѡ҆брѣ́лъ є҆сѝ ѿ всѣ́хъ сосꙋ́дѡвъ до́мꙋ твоегѡ̀; положѝ здѣ̀ пред̾ бра́тїею твое́ю и҆ бра́тїею мое́ю, и҆ да разсꙋ́дѧтъ междꙋ̀ ѻ҆бѣ́ма на́ма:	ти оглянув у мене усі речі [в домі моєму], що знайшов ти з усіх речей твого дому? покажи тут перед родичами моїми і перед родичами твоїми; нехай вони розсудять між нами обома.
38	38
сѐ, два́десѧть лѣ́тъ а҆́зъ є҆́смь съ тобо́ю: ѻ҆́вцы твоѧ̑ и҆ ко́зы твоѧ̑ не бы́ша без̾ плода̀: ѻ҆внѡ́въ ѻ҆ве́цъ твои́хъ не поѧдо́хъ:	Ось, двадцять років я був у тебе; вівці твої і кози твої не викидали; баранів отари твоєї я не їв;
39	39
ѕвѣроѧ́дины не принесо́хъ къ тебѣ̀: а҆́зъ воздаѧ́хъ тебѣ̀ ѿ менє̀ сама́гѡ татбины̑ дєнны́ѧ и҆ татбины̑ нѡщны́ѧ:	роздертого звіром я не приносив до тебе, це був мій збиток; ти з мене стягував, чи вдень що пропадало, чи вночі пропадало;
40	40
бы́хъ во днѝ жего́мь зно́емъ, и҆ стꙋ́денїю въ нощѝ, и҆ ѿхожда́ше со́нъ ѿ ѻ҆́чїю моє́ю:	я знемагав удень від спеки, а вночі від холоду, і сон мій тікав від очей моїх.
41	41
сѐ, мнѣ̀ два́десѧть лѣ́тъ а҆́зъ є҆́смь въ домꙋ̀ твое́мъ, рабо́тахъ тебѣ̀ четырена́десѧть лѣ́тъ двꙋ́хъ ра́ди дще́рей твои́хъ и҆ ше́сть лѣ́тъ за ѻ҆́вцы твоѧ̑, и҆ преѡби́дѣлъ є҆сѝ мздꙋ̀ мою̀ десѧтїю̀ а҆́гницами:	Такі мої двадцять років у домі твоєму. Я служив тобі чотирнадцять років за двох дочок твоїх і шість років за худобу твою, а ти десять разів переміняв нагороду мою.
42	42
а҆́ще не бы̀ бг҃ъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ а҆враа́ма, и҆ стра́хъ і҆саа́ка бы́лъ мнѣ̀, нн҃ѣ тща̀ ѿпꙋсти́лъ бы мѧ̀ є҆сѝ: смире́нїе моѐ и҆ трꙋ́дъ рꙋкꙋ̀ моє́ю оу҆ви́дѣ бг҃ъ, и҆ ѡ҆бличи́ тѧ вчера̀.	Якби не був зі мною Бог батька мого, Бог Авраама і страх Ісаака, ти тепер відпустив би мене ні з чим. Бог побачив недолю мою і працю рук моїх і заступився за мене вчора.
43	43
Ѿвѣща́въ же лава́нъ, речѐ ко і҆а́кѡвꙋ: дщє́ри дщє́ри моѧ̑ и҆ сы́нове сы́нове моѝ, и҆ ско́ти ско́ти моѝ, и҆ всѧ̑ є҆ли̑ка ты̀ ви́диши моѧ̑ сꙋ́ть и҆ дще́рей мои́хъ: что̀ сотворю̀ и҆̀мъ дне́сь, и҆лѝ ча́дѡмъ и҆́хъ, ꙗ҆̀же роди́ста;	І відповів Лаван і сказав Якову: дочки — мої дочки; діти — мої діти; худоба — моя худоба, і все, що ти бачиш, це моє: чи можу я що зробити тепер з дочками моїми і з дітьми їхніми, які народжені ними?
44	44
нн҃ѣ оу҆́бѡ грѧдѝ, завѣща́имъ завѣ́тъ а҆́зъ и҆ ты̀: и҆ бꙋ́детъ во свидѣ́телство междꙋ̀ мно́ю и҆ тобо́ю. Рече́ же є҆мꙋ̀ і҆а́кѡвъ: сѐ, никто́же съ на́ми є҆́сть: ви́ждь, бг҃ъ свидѣ́тель междꙋ̀ мно́ю и҆ тобо́ю.	Тепер укладімо союз я і ти, і це буде свідоцтвом між мною і тобою. [При цьому Яків сказав йому: ось, з нами немає нікого; дивися, Бог свідок між мною і тобою.]
45	45
И҆ взе́мъ і҆а́кѡвъ ка́мень, поста́ви є҆го̀ въ сто́лпъ.	І взяв Яків камінь і поставив його пам’ятником.
46	46
Рече́ же і҆а́кѡвъ бра́тїи свое́й: собери́те ка́менїе. И҆ собра́ша ка́менїе и҆ сотвори́ша хо́лмъ: и҆ ꙗ҆до́ша, и҆ пи́ша та́мѡ на холмѣ̀. Рече́ же є҆мꙋ̀ лава́нъ: хо́лмъ се́й свидѣ́телствꙋетъ междꙋ̀ мно́ю и҆ тобо́ю дне́сь.	І сказав Яків родичам своїм: наберіть каміння. Вони взяли каміння, і зробили пагорб, і їли [і пили] там на пагорбі. [І сказав йому Лаван: пагорб цей свідок сьогодні між мною і тобою.]
47	47
И҆ прозва̀ є҆го̀ лава́нъ хо́лмъ свидѣ́телства: і҆а́кѡвъ же прозва̀ хо́лмъ свидѣ́тель.	І назвав його Лаван: Ієгар-Сагадуфа; а Яків назвав його Галаадом.
48	48
Рече́ же лава́нъ ко і҆а́кѡвꙋ: сѐ, хо́лмъ се́й и҆ сто́лпъ, є҆го́же поста́вихъ междꙋ̀ мно́ю и҆ тобо́ю, свидѣ́телствꙋетъ хо́лмъ се́й и҆ свидѣ́телствꙋетъ сто́лпъ се́й: сегѡ̀ ра́ди прозва́сѧ и҆́мѧ хо́лмъ свидѣ́телствꙋетъ,	І сказав Лаван [Якову]: сьогодні цей пагорб [і пам’ятник, що я поставив,] між мною і тобою свідок. Тому і наречено йому ім’я: Галаад,
49	49
и҆ видѣ́нїе, є҆́же речѐ: да ви́дитъ бг҃ъ междꙋ̀ мно́ю и҆ тобо́ю, ꙗ҆́кѡ ѿи́демъ дрꙋ́гъ ѿ дрꙋ́га:	також: Мицпа, від того, що Лаван сказав: нехай наглядає Господь за мною і за тобою, коли ми розійдемося один від одного;
50	50
а҆́ще смири́ши дщє́ри моѧ̑, а҆́ще по́ймеши жєны̀ над̾ дщє́ри моѧ̑, ви́ждь, никто́же съ на́ми є҆́сть ви́дѧй: бг҃ъ свидѣ́тель междꙋ̀ мно́ю и҆ междꙋ̀ тобо́ю.	якщо ти будеш чинити лихе з дочками моїми, або якщо візьмеш дружин, крім дочок моїх, то, хоч немає людини між нами, [яка б бачила,] але дивись, Бог свідок між мною і між тобою.
51	51
И҆ речѐ лава́нъ і҆а́кѡвꙋ: сѐ, хо́лмъ се́й свидѣ́тель и҆ сто́лпъ се́й:	І сказав Лаван Якову: ось пагорб цей і ось пам’ятник, який я поставив між мною і тобою;
52	52
а҆́ще бо а҆́зъ не прейдꙋ̀ къ тебѣ̀, нижѐ ты̀ да пре́йдеши ко мнѣ̀ холма̀ сегѡ̀ и҆ столпа̀ сегѡ̀ со ѕло́бою:	цей пагорб свідок, і цей пам’ятник свідок, що ні я не перейду до тебе за цей пагорб, ні ти не перейдеш до мене за цей пагорб і за цей пам’ятник, для зла;
53	53
бг҃ъ а҆враа́мль и҆ бг҃ъ нахѡ́ровъ да сꙋ́дитъ междꙋ̀ на́ма. И҆ клѧ́сѧ і҆а́кѡвъ стра́хомъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ і҆саа́ка,	Бог Авраамів і Бог Нахорів нехай судить між нами, Бог батька їхнього. Яків поклявся страхом батька свого Ісаака.
54	54
и҆ пожрѐ і҆а́кѡвъ же́ртвꙋ на горѣ̀ и҆ воззва̀ бра́тїю свою̀: ꙗ҆до́ша же и҆ пи́ша и҆ спа́ша на горѣ̀.	І заколов Яків жертву на горі і покликав родичів своїх їсти хліб; і вони їли хліб [і пили] і ночували на горі.
55	55
Воста́въ же лава́нъ заꙋ́тра, лобыза̀ сы́ны и҆ дщє́ри своѧ̑ и҆ благословѝ ѧ҆̀: и҆ возврати́всѧ лава́нъ, ѿи́де на мѣ́сто своѐ.	І встав Лаван рано-вранці і поцілував онуків своїх і дочок своїх, і благословив їх. І пішов і повернувся Лаван у своє місце.
Глава́ л҃в	Глава 32

1	1
И҆ і҆а́кѡвъ и҆́де въ пꙋ́ть сво́й. И҆ воззрѣ́въ ви́дѣ по́лкъ бж҃їй воѡполчи́вшїйсѧ: и҆ срѣто́ша є҆го̀ а҆́гг҃ли бж҃їи.	А Яків пішов шляхом своїм. [І, глянувши, побачив ополчення Боже, що ополчилося]. І зустріли його ангели Божі.
2	2
Рече́ же і҆а́кѡвъ, є҆гда̀ ви́дѣ и҆̀хъ: по́лкъ бж҃їй се́й. И҆ прозва̀ и҆́мѧ мѣ́стꙋ томꙋ̀ полкѝ.	Яків, побачивши їх, сказав: це ополчення Боже. І нарік ім’я місцю тому: Маханаїм.
3	3
Посла́ же і҆а́кѡвъ послы̀ пред̾ собо́ю ко и҆са́ѵꙋ бра́тꙋ своемꙋ̀ въ зе́млю сиі́ръ, въ странꙋ̀ є҆дѡ́мъ,	І послав Яків перед собою вісників до брата свого Ісава в землю Сеїр, в область Едом,
4	4
и҆ заповѣ́да и҆̀мъ глаго́лѧ: та́кѡ рцы́те господи́нꙋ моемꙋ̀ и҆са́ѵꙋ: та́кѡ глаго́летъ ра́бъ тво́й і҆а́кѡвъ: оу҆ лава́на ѡ҆бита́хъ и҆ оу҆ме́длихъ да́же до нн҃ѣ:	і наказав їм, промовивши: так скажіть добродію моєму Ісаву: ось що говорить раб твій Яків: я жив у Лавана і прожив донині;
5	5
и҆ бы́ша мѝ воло́ве и҆ ѻ҆слы̀ и҆ ѻ҆́вцы, и҆ рабѝ и҆ рабы̑ни: и҆ посла́хъ повѣ́дати господи́нꙋ моемꙋ̀ и҆са́ѵꙋ, дабы̀ ѡ҆брѣ́лъ ра́бъ тво́й благода́ть пред̾ тобо́ю.	і є в мене воли й осли і дрібна худоба, і раби й рабині; і я послав сповістити про себе добродія мого [Ісава], щоб придбати [рабу твоєму] благовоління перед очима твоїми.
6	6
И҆ возврати́шасѧ послы̀ ко і҆а́кѡвꙋ, глаго́люще: ходи́хомъ ко бра́тꙋ твоемꙋ̀ и҆са́ѵꙋ, и҆ сѐ, са́мъ и҆́детъ во срѣ́тенїе тебѣ̀, и҆ четы́риста мꙋже́й съ ни́мъ.	І повернулися вісники до Якова і сказали: ми ходили до брата твого Ісава, він іде назустріч тобі, і з ним чотириста чоловік.
7	7
Оу҆боѧ́сѧ же і҆а́кѡвъ ѕѣлѡ̀ и҆ въ недоꙋмѣ́нїи бѣ̀: и҆ раздѣлѝ лю́ди сꙋ́щыѧ съ собо́ю, и҆ волы̀ и҆ велблю́ды и҆ ѻ҆́вцы на два̀ полка̑,	Яків дуже злякався і схвилювався; і розділив людей, що були з ним, і худобу дрібну й велику і верблюдів на два стани.
8	8
и҆ речѐ і҆а́кѡвъ: а҆́ще прїи́детъ и҆са́ѵъ на є҆ди́нъ по́лкъ и҆ и҆зсѣче́тъ и҆̀, бꙋ́детъ вторы́й по́лкъ во спасе́нїи.	І сказав [Яків]: якщо Ісав нападе на один стан і поб’є його, то другий стан може врятуватися.
9	9
Рече́ же і҆а́кѡвъ: бг҃ъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ а҆враа́ма и҆ бг҃ъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ і҆саа́ка, гдⷭ҇и бж҃е, ты̀ рекі́й мѝ: и҆дѝ въ зе́млю рожде́нїѧ твоегѡ̀, и҆ бла́го тебѣ̀ сотворю̀:	І сказав Яків: Боже отця мого Авраама і Боже отця мого Ісаака, Господи [Боже], що сказав мені: повернися в землю твою, на батьківщину твою, і Я буду благодіяти тобі!
10	10
довлѣ́етъ мѝ ѿ всеѧ̀ пра́вды и҆ ѿ всеѧ̀ и҆́стины, ю҆́же сотвори́лъ є҆сѝ рабꙋ̀ твоемꙋ̀: съ жезло́мъ бо си́мъ преидо́хъ і҆ѻрда́нъ се́й, нн҃ѣ же бѣ́хъ въ два̀ полка̑:	Недостойний я всіх милостей і всіх благодіянь, що Ти створив рабу Твоєму, тому що я з посохом моїм перейшов цей Йордан, а тепер у мене два стани.
11	11
и҆зми́ мѧ ѿ рꙋкѝ бра́та моегѡ̀, ѿ рꙋкѝ и҆са́ѵа: ꙗ҆́кѡ бою́сѧ а҆́зъ є҆гѡ̀, да не когда̀ прише́дъ оу҆бїе́тъ мѧ̀ и҆ ма́терь съ ча́ды:	Визволи мене від руки брата мого, від руки Ісава, тому що я боюся його, щоб він, прийшовши, не убив мене [і] матері з дітьми.
12	12
ты́ же ре́клъ є҆сѝ: бла́го тебѣ̀ сотворю̀ и҆ положꙋ̀ сѣ́мѧ твоѐ ꙗ҆́кѡ песо́къ морскі́й, и҆́же не и҆зочте́тсѧ ѿ мно́жества.	Ти сказав: Я буду благодіяти тобі і зроблю нащадків твоїх, як пісок морський, якого не порахувати від безлічі.
13	13
И҆ спа̀ та́мѡ но́щи тоѧ̀, и҆ взѧ̀, ꙗ҆̀же и҆мѧ́ше да́ры, и҆ посла̀ и҆са́ѵꙋ бра́тꙋ своемꙋ̀:	І ночував там Яків у ту ніч. І взяв з того, що у нього було, [і послав] у подарунок Ісаву, братові своєму:
14	14
ко́зъ двѣ́сти, козлѡ́въ два́десѧть, ѻ҆ве́цъ двѣ́сти, ѻ҆внѡ́въ два́десѧть,	двісті кіз, двадцять козлів, двісті овець, двадцять баранів,
15	15
велблю́дѡвъ дойны́хъ, и҆ жребѧ́тъ и҆́хъ три́десѧть, волѡ́въ четы́редесѧть, ю҆нцѡ́въ де́сѧть, ѻ҆слѡ́въ два́десѧть и҆ жребѧ́тъ де́сѧть:	тридцять верблюдиць дійних з верблюжатами їх, сорок корів, десять волів, двадцять ослиць, десять ослів.
16	16
и҆ дадѐ и҆̀хъ рабѡ́мъ свои̑мъ, (ко́еждо) ста́до ѻ҆со́бѡ, и҆ речѐ рабѡ́мъ свои̑мъ: и҆ди́те предо мно́ю, и҆ разстоѧ́нїе твори́те междꙋ̀ ста́домъ и҆ ста́домъ.	І дав у руки рабам своїм кожне стадо окремо і сказав рабам своїм: підіть переді мною і залишайте відстань від стада до стада.
17	17
И҆ заповѣ́да пе́рвомꙋ глаго́лѧ: а҆́ще тѧ̀ срѧ́щетъ и҆са́ѵъ бра́тъ мо́й и҆ вопро́ситъ тѧ̀ глаго́лѧ: чі́й є҆сѝ, и҆ ка́мѡ и҆́деши, и҆ чїѧ̑ сїѧ̑, ꙗ҆̀же пред̾ тобо́ю и҆́дꙋтъ;	І наказав першому, сказавши: коли брат мій Ісав зустрінеться тобі і запитає тебе, говорячи: чий ти? і куди йдеш? і чиє це стадо [йде] перед тобою?
18	18
рече́ши: раба̀ твоегѡ̀ і҆а́кѡва: да́ры посла̀ господи́нꙋ моемꙋ̀ и҆са́ѵꙋ: и҆ сѐ, са́мъ за на́ми (и҆́детъ).	то скажи: раба твого Якова; це подарунок, посланий господарю моєму Ісаву; ось, і сам він за нами [йде].
19	19
И҆ заповѣ́да пе́рвомꙋ, и҆ второ́мꙋ, и҆ тре́тїемꙋ, и҆ всѣ̑мъ пред̾идꙋ́щымъ в̾слѣ́дъ ста́дъ си́хъ глаго́лѧ: по словесѝ семꙋ̀ глаго́лите и҆са́ѵꙋ, є҆гда̀ ѡ҆брѧ́щете є҆го̀ вы̀,	Те саме [що першому] наказав він і другому, і третьому, і всім, які йшли за стадами, говорячи: так скажіть Ісаву, коли зустрінете його;
20	20
и҆ рцы́те: сѐ, ра́бъ тво́й і҆а́кѡвъ и҆́детъ за на́ми: рече́ бо: оу҆крощꙋ̀ лицѐ є҆гѡ̀ дара́ми пред̾идꙋ́щими є҆го̀, и҆ посе́мъ оу҆зрю̀ лицѐ є҆гѡ̀: не́гли бо прїи́метъ лицѐ моѐ;	і скажіть: ось, і раб твій Яків [іде] за нами. Бо він сказав сам у собі: умилостивлю його дарами, що йдуть переді мною, і потім побачу лице його; можливо, і прийме мене.
21	21
И҆ пред̾идѧ́хꙋ да́ры пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀, са́мъ же преспа̀ тоѧ̀ но́щи въ полцѣ̀.	І пішли дари перед ним, а він у ту ніч ночував у стані.
22	22
Воста́въ же тоѧ̀ но́щи, поѧ̀ ѻ҆́бѣ жєны̀ (своѧ̑) и҆ ѻ҆́бѣ рабы̑ни и҆ є҆динона́десѧть сынѡ́въ свои́хъ, и҆ пре́йде бро́дъ і҆авѡ́къ:	І встав у ту ніч, і, взявши двох дружин своїх і двох рабинь своїх, і одинадцять синів своїх, перейшов через Іавок убрід;
23	23
и҆ взѧ̀ и҆̀хъ, и҆ пре́йде пото́къ, и҆ преведѐ всѧ̑ своѧ̑.	і, взявши їх, перевів через потік, і перевів усе, що в нього було.
24	24
Ѡ҆ста́сѧ же і҆а́кѡвъ є҆ди́нъ. И҆ борѧ́шесѧ съ ни́мъ чл҃вѣ́къ да́же до оу҆́тра.	І залишився Яків один. І боровся Хтось з ним до появи зорі;
25	25
Ви́дѣ же, ꙗ҆́кѡ не мо́жетъ проти́вꙋ є҆мꙋ̀: и҆ прикоснꙋ́сѧ широтѣ̀ стегна̀ є҆гѡ̀: и҆ ѡ҆терпѐ широта̀ стегна̀ і҆а́кѡвлѧ, є҆гда̀ борѧ́шесѧ съ ни́мъ.	і, побачивши, що не подолає його, торкнувся суглоба стегна його і пошкодив суглоб стегна у Якова, коли він боровся з Ним.
26	26
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: пꙋсти́ мѧ: взы́де бо зарѧ̀. Ѻ҆́нъ же речѐ: не пꙋщꙋ̀ тебѐ, а҆́ще не блгⷭ҇ви́ши менѐ.	І сказав [йому]: відпусти Мене, бо зійшла зоря. Яків сказав: не відпущу Тебе, доки не благословиш мене.
27	27
Рече́ же є҆мꙋ̀: что́ ти и҆́мѧ є҆́сть; Ѻ҆́нъ же речѐ: і҆а́кѡвъ.	І сказав: як ім’я твоє? Він сказав: Яків.
28	28
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: не прозове́тсѧ ктомꙋ̀ и҆́мѧ твоѐ і҆а́кѡвъ, но і҆сра́иль бꙋ́детъ и҆́мѧ твоѐ: поне́же оу҆крѣпи́лсѧ є҆сѝ съ бг҃омъ и҆ съ человѣ̑ки си́ленъ бꙋ́деши.	І сказав [йому]: відтепер ім’я твоє буде не Яків, а Ізраїль, тому що ти боровся з Богом, і людей перемагати будеш.
29	29
Вопроси́ же і҆а́кѡвъ и҆ речѐ: повѣ́ждь мѝ и҆́мѧ твоѐ. И҆ речѐ: вскꙋ́ю сїѐ вопроша́еши ты̀ и҆́мене моегѡ̀; є҆́же чꙋ́дно є҆́сть. И҆ блгⷭ҇вѝ є҆го̀ та́мѡ.	Запитав і Яків, говорячи: скажи [мені] ім’я Твоє. І Він сказав: навіщо ти запитуєш про ім’я Моє? [воно дивне.] І благословив його там.
30	30
И҆ прозва̀ і҆а́кѡвъ и҆́мѧ мѣ́стꙋ томꙋ̀ ви́дъ бж҃їй: ви́дѣхъ бо бг҃а лице́мъ къ лицꙋ̀, и҆ сп҃се́сѧ дꙋша̀ моѧ̀.	І нарік Яків ім’я місцю тому: Пенуел; тому бо, говорив він, я бачив Бога лицем до лиця, і збереглася душа моя.
31	31
Возсїѧ́ же є҆мꙋ̀ со́лнце, є҆гда̀ пре́йде ви́дъ бж҃їй: ѻ҆́нъ же хрома́ше стегно́мъ свои́мъ.	І зійшло сонце, коли він проходив Пенуел; і кульгав він на стегно своє.
32	32
Сегѡ̀ ра́ди не ꙗ҆дѧ́тъ сы́нове і҆и҃лєвы жи́лы, ꙗ҆́же ѡ҆терпѐ, ꙗ҆́же є҆́сть въ широтѣ̀ стегна̀, да́же до днѐ сегѡ̀: поне́же прикоснꙋ́сѧ широтѣ̀ стегна̀ і҆а́кѡвли жи́лы, ꙗ҆́же ѡ҆терпѐ.	Тому і донині сини Ізраїлеві не їдять жил, що на суглобі стегна, тому що Той, Хто боровся, торкнувся жили на суглобі стегна Якова.
Глава́ л҃г	Глава 33

1	1
Воззрѣ́въ же і҆а́кѡвъ ѻ҆чи́ма свои́ма, ви́дѣ: и҆ сѐ, и҆са́ѵъ бра́тъ є҆гѡ̀ и҆ды́й, и҆ четы́риста мꙋже́й съ ни́мъ. И҆ раздѣлѝ і҆а́кѡвъ дѣ́ти лі́и и҆ рахи́ли и҆ двꙋ́мъ рабы́нѧмъ,	Глянув Яків і побачив, і ось, іде Ісав, [брат його,] і з ним чотириста чоловік. І розділив [Яків] дітей Лії, Рахилі і двох служниць.
2	2
и҆ поста́ви ѻ҆́бѣ рабы̑ни и҆ сы́ны и҆́хъ въ пе́рвыхъ, лі́ю же и҆ дѣ́ти є҆ѧ̀ позадѝ, а҆ рахи́ль и҆ і҆ѡ́сифа въ послѣ́днихъ:	І поставив [двох] служниць і дітей їхніх попереду, Лію і дітей її за ними, а Рахиль і Йосифа позаду.
3	3
са́мъ же и҆зы́де пе́рвѣе пред̾ ни́ми и҆ поклони́сѧ до землѝ седми́жды, до́ндеже прибли́жисѧ къ бра́тꙋ своемꙋ̀.	А сам пішов перед ними і поклонився до землі сім разів, підходячи до брата свого.
4	4
И҆ притечѐ и҆са́ѵъ во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀: и҆ ѡ҆б̾е́мь є҆го̀, припадѐ на вы́ю є҆гѡ̀ и҆ ѡ҆блобыза̀ є҆го̀: и҆ пла́кастасѧ ѻ҆́ба.	І побіг Ісав до нього назустріч і обійняв його, й упав на шию його і цілував його, і плакали [обидва].
5	5
И҆ воззрѣ́въ и҆са́ѵъ, ви́дѣ жєны̀ и҆ дѣ́ти и҆ речѐ: что̀ сі́и тебѣ̀ сꙋ́ть; Ѻ҆́нъ же речѐ: дѣ́ти, и҆́миже поми́лова бг҃ъ раба̀ твоего̀.	І глянув [Ісав] і побачив дружин і дітей і сказав: хто це у тебе? Яків сказав: діти, яких Бог дарував рабу твоєму.
6	6
И҆ пристꙋпи́ша рабы̑ни и҆ дѣ́ти и҆́хъ и҆ поклони́шасѧ:	І підійшли служниці і діти їхні й поклонилися;
7	7
и҆ пристꙋпѝ лі́а и҆ дѣ́ти є҆ѧ̀ и҆ поклони́шасѧ: посе́мъ же пристꙋпѝ рахи́ль и҆ і҆ѡ́сифъ и҆ поклони́стасѧ.	підійшли і Лія та діти її і поклонилися; в кінці підійшли Йосиф і Рахиль і поклонились.
8	8
И҆ речѐ: что̀ сїѧ̑ тебѣ̀ сꙋ́ть, полцы̀ сі́и всѝ, ꙗ҆̀же срѣто́хъ; Ѻ҆́нъ же речѐ: да ѡ҆брѧ́щетъ ра́бъ тво́й благода́ть пред̾ тобо́ю, господи́не.	І сказав Ісав: для чого у тебе така кількість, яку я зустрів? І сказав Яків: щоб [рабу твоєму] придбати благовоління в очах господаря мого.
9	9
Рече́ же и҆са́ѵъ: сꙋ́ть мнѣ̀ мнѡ́га, бра́те: да бꙋ́дꙋтъ тебѣ̀ твоѧ̑.	Ісав сказав: у мене багато, брате мій; нехай буде твоє у тебе.
10	10
И҆ речѐ і҆а́кѡвъ: а҆́ще ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ тобо́ю, прїимѝ да́ры ѿ рꙋкꙋ̀ моє́ю: сегѡ̀ ра́ди ви́дѣхъ лицѐ твоѐ, ꙗ҆́кѡ бы а҆́ще кто̀ ви́дѣлъ лицѐ бж҃їе: и҆ возблаговоли́ши ѡ҆ мнѣ̀:	Яків сказав: ні, якщо я придбав благовоління в очах твоїх, прийми дар мій від руки моєї, тому що я побачив лице твоє, наче хто побачив лице Боже, і ти був доброзичливим до мене;
11	11
прїимѝ благослове́нїе моѐ, є҆́же принесо́хъ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ поми́лова мѧ̀ бг҃ъ, и҆ сꙋ́ть мѝ всѧ̑. И҆ принꙋ́ди є҆го̀, и҆ взѧ̀.	прийми благословення моє, яке я приніс тобі, тому що Бог дарував мені, і є у мене все. І ублагав його, і той узяв
12	12
И҆ речѐ: воста́вше по́йдемъ прѧ́мѡ.	і сказав: піднімемося і підемо; і я піду перед тобою.
13	13
Рече́ же є҆мꙋ̀: господи́нъ мо́й вѣ́сть, ꙗ҆́кѡ дѣ́ти моѝ ю҆́ны, ѻ҆́вцы же и҆ говѧ̑да бре́мєнны оу҆ менє̀: а҆́ще оу҆̀бо поженꙋ̀ ѧ҆̀ є҆ди́нъ де́нь, и҆́змретъ ве́сь ско́тъ:	Яків сказав йому: господар мій знає, що діти ніжні, а дрібна і велика худоба у мене дійна: якщо погнати її один день, то помре вся худоба;
14	14
да пред̾и́детъ господи́нъ мо́й пред̾ рабо́мъ свои́мъ: а҆́зъ же оу҆крѣплю́сѧ на пꙋтѝ оу҆медле́нїемъ ше́ствїѧ моегѡ̀, є҆́же предо мно́ю, и҆ ꙗ҆́коже возмо́гꙋтъ и҆тѝ дѣ́ти, до́ндеже прїидꙋ̀ къ господи́нꙋ моемꙋ̀ въ сиі́ръ.	нехай господар мій піде попереду раба свого, а я піду повільно, як піде худоба, що переді мною, і як підуть діти, і прийду до господаря мого у Сеїр.
15	15
И҆ речѐ и҆са́ѵъ: ѡ҆ста́влю съ тобо́ю ѿ люді́й сꙋ́щихъ со мно́ю. Ѻ҆́нъ же речѐ: вскꙋ́ю сїѐ; довлѣ́етъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ тобо́ю, господи́не.	Ісав сказав: залишу я з тобою кілька людей, які при мені. Яків сказав: до чого це? тільки б мені придбати благовоління в очах господаря мого!
16	16
Возврати́сѧ же и҆са́ѵъ въ то́мъ днѝ пꙋте́мъ свои́мъ въ сиі́ръ:	І повернувся Ісав того ж дня шляхом своїм у Сеїр.
17	17
и҆ і҆а́кѡвъ по́йде въ кꙋ́щы, и҆ поста́ви себѣ̀ та́мѡ хра̑мины, и҆ скотꙋ̀ своемꙋ̀ сотворѝ кꙋ́щы: сегѡ̀ ра́ди наречѐ и҆́мѧ мѣ́стꙋ томꙋ̀ кꙋ́щы.	А Яків рушив у Сокхоф, і побудував собі дім, і для худоби своєї зробив курені. Тому він нарік ім’я місцю: Сокхоф.
18	18
И҆ прїи́де і҆а́кѡвъ въ сали́мъ гра́дъ сїкі́мскъ, и҆́же є҆́сть въ землѝ ханаа́нстѣй, є҆гда̀ прїи́де ѿ месопота́мїи сѵ́рскїѧ, и҆ ста̀ пред̾ лице́мъ гра́да:	Яків, повернувшись з Месопотамії, благополучно прийшов до міста Сихема, що в землі Ханаанській, і розташувався перед містом.
19	19
и҆ кꙋпѝ ча́сть села̀, и҆дѣ́же поста́ви кꙋ́щꙋ свою̀ та́мѡ, оу҆ є҆ммѡ́ра ѻ҆тца̀ сѷхе́млѧ, стома̀ а҆́гнцы:	І купив частину поля, на якому розкинув намет свій, у синів Еммора, батька Сихемового, за сто монет.
20	20
и҆ поста́ви та́мѡ же́ртвенникъ, и҆ призва̀ бг҃а і҆и҃лева.	І поставив там жертовник, і призвав ім’я Господа Бога Ізраїлевого.
Глава́ л҃д	Глава 34

1	1
И҆зы́де же ді́на дщѝ лі́ина, ю҆́же родѝ і҆а́кѡвꙋ, позна́ти дщє́ри ѡ҆бита́телей.	Діна, дочка Лії, яку вона народила Якову, вийшла подивитися на дочок землі тієї.
2	2
И҆ ви́дѣ ю҆̀ сѷхе́мъ сы́нъ є҆ммѡ́ровъ хорре́анинъ, кнѧ́зь тоѧ̀ землѝ: и҆ пои́мъ ю҆̀, бы́сть съ не́ю и҆ смирѝ ю҆̀:	І побачив її Сихем, син Еммора евеянина, князя землі тієї, і взяв її, і спав з нею, і вчинив над нею насильство.
3	3
и҆ внѧ́тъ дꙋше́ю ді́нѣ дще́ри і҆а́кѡвли, и҆ возлюбѝ дѣви́цꙋ, и҆ глаго́ла къ не́й по мы́сли дѣви́цы.	І приліпилася душа його до Діни, дочки Якова, і він полюбив дівчину і говорив до серця дівочого.
4	4
Рече́ же сѷхе́мъ ко є҆ммѡ́рꙋ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀, глаго́лѧ: поимѝ мнѣ̀ ѻ҆трокови́цꙋ сїю̀ въ женꙋ̀.	І сказав Сихем Еммору, батькові своєму, говорячи: візьми мені цю дівчину за дружину.
5	5
І҆а́кѡвъ же слы́ша, ꙗ҆́кѡ ѡ҆сквернѝ сы́нъ є҆ммѡ́ровъ ді́нꙋ дще́рь є҆гѡ̀: сы́нове же є҆гѡ̀ бѧ́хꙋ со скоты̑ є҆гѡ̀ на по́ли: премолча́ же і҆а́кѡвъ, до́ндеже прїитѝ и҆̀мъ.	Яків чув, що [син Емморів] збезчестив Діну, дочку його, але оскільки сини його були з худобою його в полі, то Яків мовчав, поки не прийшли вони.
6	6
И҆зы́де же є҆ммѡ́ръ ѻ҆те́цъ сѷхе́мль ко і҆а́кѡвꙋ глаго́лати къ немꙋ̀.	І вийшов Еммор, батько Сихемів, до Якова, поговорити з ним.
7	7
Сы́нове же і҆а̑кѡвли прїидо́ша съ по́лѧ: є҆гда́ же оу҆слы́шаша, смꙋти́шасѧ мꙋ́жїе, и҆ жа́лостно и҆̀мъ бы́сть ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ не лѣ́пѡ сотворѝ во і҆и҃ли, бы́въ со дще́рїю і҆а́кѡвлею: и҆ не бꙋ́детъ си́це.	Сини ж Якова прийшли з поля, і коли почули, то засмутилися мужі ті й запалали гнівом, тому що безчестя зробив він Ізраїлю, переспавши з дочкою Якова, а так не можна робити.
8	8
И҆ речѐ и҆̀мъ є҆ммѡ́ръ, глаго́лѧ: сѷхе́мъ сы́нъ мо́й и҆збра̀ дꙋше́ю дще́рь ва́шꙋ: дади́те оу҆̀бо ю҆̀ въ женꙋ̀ є҆мꙋ̀:	Еммор став говорити їм, і сказав: Сихем, син мій, приліпився душею до дочки вашої; дайте ж її за дружину йому;
9	9
и҆ сосва́тайтесѧ съ на́ми: дщє́ри ва́шѧ дади́те на́мъ, и҆ дщє́ри на́шѧ поими́те сыновѡ́мъ свои̑мъ,	порідніться з нами; віддавайте за нас дочок ваших, а наших дочок беріть собі [за синів ваших];
10	10
и҆ оу҆ на́съ насели́тесѧ: и҆ сѐ, землѧ̀ простра́нна пред̾ ва́ми: насели́тесѧ и҆ кꙋ́плю дѣ́йте на не́й, и҆ притѧжи́те на не́й.	і живіть з нами; земля ця [простора] перед вами, живіть і промишляйте на ній і здобувайте її у володіння.
11	11
Рече́ же сѷхе́мъ ко ѻ҆тцꙋ̀ є҆ѧ̀ и҆ ко бра́тїѧмъ є҆ѧ̀: да ѡ҆брѧ́щꙋ благода́ть пред̾ ва́ми, и҆ є҆́же а҆́ще рече́те, дади́мъ:	Сихем же сказав батьку її і братам її: тільки б мені знайти благовоління в очах ваших, я дам, що тільки скажете мені;
12	12
оу҆мно́жите вѣ́но ѕѣлѡ̀, и҆ да́мъ, ꙗ҆́коже рече́те мѝ: и҆ да́сте мѝ ѻ҆трокови́цꙋ сїю̀ въ женꙋ̀.	призначте найбільше віно й дарунки; я дам, що не скажете мені, тільки віддайте мені дівчину за дружину.
13	13
Ѿвѣща́ша же сы́нове і҆а̑кѡвли сѷхе́мꙋ и҆ є҆ммѡ́рꙋ ѻ҆тцꙋ̀ є҆гѡ̀ съ ле́стїю, и҆ глаго́лаша къ ни̑мъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆скверни́ша ді́нꙋ сестрꙋ̀ и҆́хъ.	І відповіли сини Якова Сихему та Еммору, батькові його, з лукавством; а говорили так тому, що він збезчестив Діну, сестру їхню;
14	14
И҆ реко́ста и҆̀мъ сѷмеѡ́нъ и҆ леѵі́й, бра́тїѧ ді̑нины (сы́нове лі́и): не возмо́жемъ сотвори́ти глаго́ла сегѡ̀, да́ти сестрꙋ̀ на́шꙋ человѣ́кꙋ, и҆́же и҆́мать кра́йнюю пло́ть неѡбрѣ́заннꙋ: є҆́сть бо оу҆кори́зна на́мъ:	і сказали їм [Симеон і Левій, брати Діни, сини Ліїні]: не можемо цього зробити, віддати сестру нашу за чоловіка, який необрізаний, тому що це безчесно для нас;
15	15
то́кмѡ въ се́мъ оу҆подо́бимсѧ ва́мъ и҆ всели́мсѧ оу҆ ва́съ, а҆́ще бꙋ́дете ꙗ҆́коже мы̀ и҆ вы̀, є҆гда̀ ѡ҆брѣ́жете ве́сь мꙋ́жескъ по́лъ:	тільки за тієї умови ми погодимося з вами [й оселимося у вас], якщо ви будете як ми, щоб і у вас уся чоловіча стать була обрізана;
16	16
и҆ дади́мъ дщє́ри на́шѧ ва́мъ, и҆ ѿ дще́рей ва́шихъ по́ймемъ себѣ̀ жєны̀ и҆ всели́мсѧ оу҆ ва́съ, и҆ бꙋ́демъ ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ро́дъ:	і будемо віддавати за вас дочок наших і брати за себе ваших дочок, і будемо жити з вами, і складемо один народ;
17	17
а҆́ще же не послꙋ́шаете на́съ, є҆́же ѡ҆брѣ́затисѧ, пои́мше дще́рь на́шꙋ ѿи́демъ.	а якщо не послухаєтеся нас у тому, щоб обрізатися, то ми візьмемо дочку нашу і відійдемо.
18	18
И҆ оу҆гѡ́дна бы́ша словеса̀ пред̾ є҆ммѡ́ромъ и҆ пред̾ сѷхе́момъ сы́номъ є҆ммѡ́ровымъ:	І сподобалися слова ці Еммору і Сихему, сину Еммора.
19	19
и҆ не преме́дли ю҆́ноша сотвори́ти глаго́лъ се́й: любѧ́ше бо дще́рь і҆а́кѡвлю. Се́й же бѧ́ше сла́внѣйшїй всѣ́хъ, и҆̀же въ домꙋ̀ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀.	Юнак не барився зробити це, тому що любив дочку Якова. А його більше за всіх поважали в домі батька його.
20	20
Прїи́де же є҆ммѡ́ръ и҆ сѷхе́мъ сы́нъ є҆гѡ̀ пред̾ врата̀ гра́да своегѡ̀ и҆ глаго́ласта къ мꙋже́мъ гра́да своегѡ̀, рекꙋ́ще:	І прийшли Еммор і Сихем, син його, до воріт міста свого, і стали говорити жителям міста свого і сказали:
21	21
человѣ́цы сі́и ми́рни сꙋ́ть, съ на́ми да населѧ́тсѧ на землѝ и҆ да кꙋ́плю дѣ́ютъ на не́й: землѧ́ же сѐ простра́нна пред̾ ни́ми: дщє́ри и҆́хъ да по́ймемъ себѣ̀ въ жєны̀, и҆ дщє́ри на́шѧ дади́мъ и҆̀мъ:	ці люди мирні з нами; нехай вони селяться на землі і промишляють на ній; земля ж ось простора перед ними. Станемо брати дочок їхніх собі за дружин і наших дочок віддавати за них.
22	22
въ се́мъ то́чїю оу҆подо́бѧтсѧ на́мъ человѣ́цы, є҆́же жи́ти съ на́ми, ꙗ҆́кѡ бы́ти лю́демъ є҆ди̑нѣмъ: внегда̀ ѡ҆брѣ́зати на́мъ ве́сь мꙋ́жескъ по́лъ, ꙗ҆́коже и҆ ті́и ѡ҆брѣ́зани сꙋ́ть:	Тільки за тієї умови ці люди погоджуються жити з нами і бути одним народом, щоб і в нас обрізана була вся чоловіча стать, як вони обрізані.
23	23
и҆ ско́ти и҆́хъ и҆ четверонѡ́гаѧ, и҆ и҆мѣ̑нїѧ и҆́хъ не на̑ша ли бꙋ́дꙋтъ; то́чїю въ се́мъ оу҆подо́бимсѧ и҆̀мъ, и҆ вселѧ́тсѧ съ на́ми.	Чи не для нас отари їх, і маєтки їх, і вся худоба їх? Тільки [у тому] погодимося з ними, і будуть жити з нами.
24	24
И҆ послꙋ́шаша є҆ммѡ́ра и҆ сѷхе́ма сы́на є҆гѡ̀ всѝ и҆сходѧ́щїи и҆з̾ вра́тъ гра́да своегѡ̀ и҆ ѡ҆брѣ́заша пло́ть кра́йнюю свою̀, всѧ́къ мꙋ́жескъ по́лъ.	І послухалися Еммора і Сихема, сина його, всі, хто виходив з воріт міста його: і була обрізана вся чоловіча стать, — усі, що виходили з воріт міста його.
25	25
Бы́сть же въ тре́тїй де́нь, є҆гда̀ бѧ́хꙋ въ болѣ́зни, взѧ́ша два̀ сы̑на і҆а̑кѡвлѧ сѷмеѡ́нъ и҆ леѵі́й, бра́тїѧ ді̑нины, кі́йждо сво́й ме́чь, и҆ внидо́ша во гра́дъ без̾ѡпа́снѡ и҆ и҆зсѣко́ша ве́сь мꙋ́жескъ по́лъ:	На третій день, коли вони хворіли, два сини Якова, Симеон і Левій, брати Діни, взяли кожен свій меч, і сміливо напали на місто, й умертвили всю чоловічу стать;
26	26
є҆ммѡ́ра же и҆ сѷхе́ма сы́на є҆гѡ̀ оу҆сѣ́кнꙋша ѻ҆́стрїемъ меча̀, и҆ взѧ́ша ді́нꙋ ѿ до́мꙋ сѷхе́млѧ и҆ и҆зыдо́ша.	і самого Еммора і Сихема, сина його, убили мечем; і взяли Діну з дому Сихемового і вийшли.
27	27
Сы́нове же і҆а̑кѡвли внидо́ша къ побїє́ннымъ и҆ разгра́биша гра́дъ, въ не́мже ѡ҆скверни́ша ді́нꙋ сестрꙋ̀ и҆́хъ:	Сини Якова прийшли до убитих і розграбували місто за те, що збезчестили [Діну] сестру їхню.
28	28
и҆ ѻ҆́вцы и҆́хъ и҆ говѧ̑да и҆́хъ и҆ ѻ҆слы̀ и҆́хъ, и҆ є҆ли̑ка бѧ́хꙋ во гра́дѣ, и҆ є҆ли̑ка бѧ́хꙋ на по́ли, взѧ́ша:	Вони взяли дрібну і велику худобу їх, і ослів їх, і все, що було в місті, і що було в полі;
29	29
и҆ всѧ̑ ча̑да и҆́хъ и҆ всѧ̑ сосꙋ́ды и҆́хъ и҆ жєны̀ и҆́хъ плѣни́ша: и҆ разгра́биша, є҆ли̑ка бѧ́хꙋ во гра́дѣ, и҆ є҆ли̑ка бѧ́хꙋ въ домѣ́хъ.	і все багатство їх, і всіх дітей їх, і дружин їх взяли в полон, і розграбували усе, що було в [місті, й усе, що було в] домах.
30	30
Рече́ же і҆а́кѡвъ къ сѷмеѡ́нꙋ и҆ леѵі́и: ненави́стна мѧ̀ сотвори́сте, ꙗ҆́кѡ ѕлꙋ̀ мнѣ̀ бы́ти всѣ̑мъ живꙋ́щымъ на землѝ, въ ханане́ахъ и҆ ферезе́ахъ, а҆́зъ же ма́лъ є҆́смь число́мъ: и҆ собра́вшесѧ на мѧ̀ и҆зсѣкꙋ́тъ мѧ̀, и҆ и҆стребле́нъ бꙋ́дꙋ а҆́зъ и҆ до́мъ мо́й.	І сказав Яків Симеону і Левію: ви обурили мене, зробивши мене ненависним для [усіх] жителів цієї землі, для хананеїв і ферезеїв. У мене людей мало; зберуться проти мене, подолають мене, і знищений буду я і дім мій.
31	31
Ѻ҆ни́ же реко́ша: а҆́ки блꙋдни́цꙋ ли воз̾имѣ́ютъ сестрꙋ̀ на́шꙋ;	Вони ж сказали: а хіба можна чинити з сестрою нашою, як з блудницею!
Глава́ л҃є	Глава 35

1	1
Рече́ же бг҃ъ ко і҆а́кѡвꙋ: воста́въ взы́ди на мѣ́сто веѳи́ль, и҆ живѝ та́мѡ, и҆ сотворѝ та́мѡ же́ртвенникъ бг҃ꙋ ꙗ҆́вльшемꙋсѧ тебѣ̀, є҆гда̀ бѣжа́лъ є҆сѝ ѿ лица̀ и҆са́ѵа бра́та твоегѡ̀.	Бог сказав Якову: встань, піди у Вефиль і живи там, і зроби там жертовник Богу, Який явився тобі, коли ти тікав від лиця Ісава, брата твого.
2	2
Рече́ же і҆а́кѡвъ до́мꙋ своемꙋ̀ и҆ всѣ̑мъ и҆̀же съ ни́мъ: пове́рзите бо́ги чꙋжды̑ѧ, и҆̀же съ ва́ми, ѿ среды̀ ва́съ и҆ ѡ҆чи́ститесѧ, и҆ и҆змѣни́те ри̑зы своѧ̑:	І сказав Яків дому своєму і всім, хто був з ним: киньте богів чужих, що знаходяться у вас, і очистіться, і перемініть одяг ваш;
3	3
и҆ воста́вше взы́демъ въ веѳи́ль и҆ сотвори́мъ та́мѡ же́ртвенникъ бг҃ꙋ послꙋ́шавшемꙋ менѐ въ де́нь скорбѣ́нїѧ, и҆́же бѣ̀ со мно́ю и҆ сп҃се́ мѧ на пꙋтѝ, въ ѻ҆́ньже ходи́хъ.	встанемо і підемо у Вефиль; там влаштую я жертовник Богу, Який почув мене в день біди моєї і був зі мною [й оберігав мене] в путі, якою я ходив.
4	4
И҆ вда́ша і҆а́кѡвꙋ бо́ги чꙋжды̑ѧ, и҆̀же бѧ́хꙋ въ рꙋка́хъ и҆́хъ, и҆ оу҆серѧ̑зи ꙗ҆̀же во оу҆шесѣ́хъ и҆́хъ: и҆ скры̀ ѧ҆̀ і҆а́кѡвъ под̾ тереві́нѳомъ и҆́же въ сїкі́мѣхъ: и҆ погꙋбѝ ѧ҆̀ до дне́шнѧгѡ днѐ.	І віддали Якову всіх богів чужих, що були в руках їх, і серги, що були у вухах їхніх, і закопав їх Яків під дубом, який поблизу Сихема. [І залишив їх невідомими навіть до нинішнього дня.]
5	5
И҆ воздви́жесѧ і҆и҃ль ѿ сїкі́мѡвъ, и҆ бы́сть стра́хъ бж҃їй на градѣ́хъ, и҆̀же ѡ҆́крестъ и҆́хъ: и҆ не гна́ша в̾слѣ́дъ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ.	І вирушили вони [від Сихема]. І був жах Божий на навколишніх містах, і не переслідували синів Яковових.
6	6
Прїи́де же і҆а́кѡвъ въ лꙋ́зꙋ, ꙗ҆́же є҆́сть въ землѝ ханаа́нстѣй, ꙗ҆́же є҆́сть веѳи́ль, са́мъ и҆ всѝ лю́дїе, и҆̀же бѧ́хꙋ съ ни́мъ,	І прийшов Яків у Луз, що в землі Ханаанській, тобто у Вефиль, сам і всі люди, що були з ним,
7	7
и҆ созда̀ та́мѡ же́ртвенникъ, и҆ прозва̀ и҆́мѧ мѣ́стꙋ томꙋ̀ веѳи́ль: та́мѡ бо ꙗ҆ви́сѧ є҆мꙋ̀ бг҃ъ, є҆гда̀ бѣжа́ше ѻ҆́нъ ѿ лица̀ и҆са́ѵа бра́та своегѡ̀.	і влаштував там жертовник, і назвав це місце: Ел-Вефиль, бо тут явився йому Бог, коли він тікав від лиця [Ісава] брата свого.
8	8
Оу҆́ мре же девѡ́ра, дои́лица реве́ккина, и҆ погребо́ша ю҆̀ ни́же веѳи́лѧ под̾ дꙋ́бомъ, и҆ прозва̀ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ дꙋ́бъ пла́ча.	І померла Девора, годувальниця Ревеккина, і поховали її нижче Вефиля під дубом, який і назвав Яків дубом плачу.
9	9
Ꙗ҆ви́сѧ же бг҃ъ і҆а́кѡвꙋ є҆щѐ въ лꙋ́зѣ, є҆гда̀ прїи́де ѿ месопота́мїи сѵ́рскїѧ, и҆ блгⷭ҇вѝ є҆го̀ бг҃ъ	І явився Бог Якову [в Лузі] після повернення його з Месопотамії, і благословив його,
10	10
и҆ речѐ є҆мꙋ̀ бг҃ъ: и҆́мѧ твоѐ не прозове́тсѧ ктомꙋ̀ і҆а́кѡвъ, но і҆и҃ль бꙋ́детъ и҆́мѧ тебѣ̀. И҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆и҃ль.	і сказав йому Бог: ім’я твоє Яків; відтепер ти не будеш називатися Яковом, але буде ім’я твоє: Ізраїль. І нарік йому ім’я: Ізраїль.
11	11
Рече́ же є҆мꙋ̀ бг҃ъ: а҆́зъ бг҃ъ тво́й: растѝ и҆ мно́жисѧ: ꙗ҆зы́цы и҆ собра̑нїѧ ꙗ҆зы́кѡвъ бꙋ́дꙋтъ ѿ тебє̀, и҆ ца́рїе и҆з̾ чре́слъ твои́хъ и҆зы́дꙋтъ:	І сказав йому Бог: Я Бог Всемогутній; плодись й розмножуйся; народ і безліч народів буде від тебе, і царі народяться із лона твого;
12	12
и҆ зе́млю, ю҆́же да́хъ а҆враа́мꙋ и҆ і҆саа́кꙋ, тебѣ̀ да́хъ ю҆̀, тебѣ̀ бꙋ́детъ, и҆ сѣ́мени твоемꙋ̀ по тебѣ̀ да́мъ зе́млю сїю̀.	землю, яку Я дав Аврааму й Ісааку, Я дам тобі, і нащадкам твоїм після тебе дам землю цю.
13	13
Взы́де же бг҃ъ ѿ негѡ̀ ѿ мѣ́ста, и҆дѣ́же гл҃а съ ни́мъ:	І відійшов від нього Бог з місця, на якому говорив йому.
14	14
и҆ поста́ви і҆а́кѡвъ сто́лпъ на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же гл҃а съ ни́мъ бг҃ъ, сто́лпъ ка́менный, и҆ пожрѐ на не́мъ же́ртвꙋ и҆ возлїѧ̀ на него̀ є҆ле́й:	І поставив Яків пам’ятник на місці, на якому говорив йому [Бог], пам’ятник кам’яний, і злив на нього узливання, і злив на нього єлей;
15	15
и҆ прозва̀ і҆а́кѡвъ и҆́мѧ мѣ́стꙋ томꙋ̀, и҆дѣ́же гл҃а съ ни́мъ бг҃ъ, веѳи́ль.	і нарік Яків ім’я місцю, на якому Бог говорив йому: Вефиль.
16	16
(Воста́въ же (і҆а́кѡвъ) ѿ веѳи́лѧ, и҆ поста́ви кꙋ́щꙋ свою̀ да́лѣе столпа̀ гаде́ръ.) Бы́сть же є҆гда̀ прибли́жисѧ къ хавра́ѳѣ прїитѝ до землѝ є҆фра́ѳа, родѝ рахи́ль и҆ возбѣ́дствова въ рожде́нїи:	І вирушили з Вефиля. [І розкинув він намет свій за вежею Гадер.] І коли ще залишалася деяка відстань землі до Ефрафи, Рахиль народила, і пологи її були тяжкими.
17	17
бы́сть же внегда̀ же́стокѡ є҆́й роди́ти, речѐ є҆́й ба́ба: дерза́й, и҆́бо се́й тебѣ̀ є҆́сть сы́нъ.	Коли ж вона страждала в пологах, повитуха сказала їй: не бійся, бо і це тобі син.
18	18
Бы́сть же є҆гда̀ ѡ҆ставлѧ́ше ю҆̀ дꙋша̀, оу҆мира́ше бо, прозва̀ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ сы́нъ болѣ́зни моеѧ̀: ѻ҆те́цъ же прозва̀ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ венїамі́нъ.	І коли виходила з неї душа, бо вона вмирала, то нарекла йому ім’я: Беноні. Але батько його назвав його Веніаміном.
19	19
Оу҆́ мре же рахи́ль, и҆ погребо́ша ю҆̀ на пꙋтѝ і҆пподро́ма є҆фра́ѳы: сїѧ̀ є҆́сть виѳлее́мъ:	І вмерла Рахиль, і похована була по дорозі у Ефрафу, тобто Вифлеєм.
20	20
и҆ поста́ви і҆а́кѡвъ сто́лпъ на гро́бѣ є҆ѧ̀: се́й є҆́сть сто́лпъ над̾ гро́бомъ рахи́линымъ да́же до днѐ сегѡ̀.	Яків поставив над гробом її пам’ятник. Це надгробний пам’ятник Рахилі до цього дня.
21	21
И҆зы́де же ѿтꙋ́дꙋ і҆и҃ль и҆ поста́ви кꙋ́щꙋ свою̀ за столпо́мъ гаде́ръ.	І вирушив [звідти] Ізраїль і розкинув намет свій за вежею Гадер.
22	22
Бы́сть же є҆гда̀ всели́сѧ і҆и҃ль въ землѝ то́й, и҆́де рꙋви́мъ и҆ спа̀ съ ва́ллою, нало́жницею ѻ҆тца̀ своегѡ̀ і҆а́кѡва. И҆ слы́ша і҆и҃ль, и҆ ѕло̀ ꙗ҆ви́сѧ пред̾ ни́мъ. Бѣ́ша же сы́нове і҆а̑кѡвли двана́десѧть.	Під час перебування Ізраїля в тій країні, Рувим пішов і переспав з Валлою, наложницею батька свого [Якова]. І почув Ізраїль [і прийняв це зі смутком]. Синів же в Якова було дванадцять.
23	23
Сы́нове лі̑ины: рꙋви́мъ, пе́рвенецъ і҆а́кѡвль, сѷмеѡ́нъ, леѵі́й, і҆ꙋ́да, і҆ссаха́ръ, завꙋлѡ́нъ.	Сини Лії: первісток Якова Рувим, після нього Симеон, Левій, Іуда, Іссахар і Завулон.
24	24
Сы́нове же рахи̑лины: і҆ѡ́сифъ и҆ венїамі́нъ.	Сини Рахилі: Йосиф і Веніамін.
25	25
Сы́нове же ва́ллы, рабы̀ рахи́лины: да́нъ и҆ нефѳалі́мъ.	Сини Валли, служниці Рахилиної: Дан і Неффалим.
26	26
Сы́нове же зе́лфы, рабы̀ лі́ины: га́дъ и҆ а҆си́ръ. Сі́и сы́нове і҆а̑кѡвли, и҆̀же роди́шасѧ є҆мꙋ̀ въ месопота́мїи сѵ́рстѣй.	Сини Зелфи, служниці Ліїної: Гад і Асир. Ці сини Якова, які народилися йому в Месопотамії.
27	27
Прїи́де же і҆а́кѡвъ ко і҆саа́кꙋ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ (є҆щѐ жи́вꙋ сꙋ́щꙋ є҆мꙋ̀) въ мамврі́ю, во гра́дъ по́льный: се́й є҆́сть хеврѡ́нъ въ землѝ ханаа́нстѣй, и҆дѣ́же ѡ҆бита̀ а҆враа́мъ и҆ і҆саа́къ.	І прийшов Яків до Ісаака, батька свого, [бо він був ще живий,] у Мамре, у Кириаф-Арбу, тобто Хеврон [у землі Ханаанській,] де подорожували Авраам та Ісаак.
28	28
Бы́ша же дні́е і҆саа́кѡвы, ꙗ҆̀же поживѐ, сто̀ ѻ҆́смьдесѧтъ лѣ́тъ:	І було днів [життя] Ісаакового сто вісімдесят років.
29	29
и҆ ѡ҆слабѣ́въ і҆саа́къ оу҆́мре, и҆ приложи́сѧ къ ро́дꙋ своемꙋ̀ ста́ръ и҆спо́лнь дні́й: и҆ погребо́ста є҆го̀ и҆са́ѵъ и҆ і҆а́кѡвъ, сы́нове є҆гѡ̀.	І спустив Ісаак дух і помер, і приєднався до народу свого, будучи старим і насиченим життям; і поховали його Ісав і Яків, сини його.
Глава́ л҃ѕ	Глава 36

1	1
Сі́и же ро́дове и҆са̑ѵли, се́й є҆́сть є҆дѡ́мъ.	Ось родовід Ісава, він же Едом.
2	2
И҆са́ѵъ же поѧ̀ себѣ̀ жєны̀ ѿ дще́рей ханане́йскихъ: а҆дꙋ̀, дще́рь є҆лѡ́ма хетте́ина, и҆ ѻ҆лївемꙋ̀, дще́рь а҆на́ню сы́на севегѡ́на є҆ѵе́ина,	Ісав узяв собі дружин з дочок ханаанських: Аду, дочку Елона хеттеянина, й Оливему, дочку Ани, сина Цивеона евеянина,
3	3
и҆ васема́ѳꙋ, дще́рь і҆сма́илю, сестрꙋ̀ навеѡ́ѳовꙋ.	і Васемафу, дочку Ізмаїла, сестру Наваїофа.
4	4
Роди́ же а҆да̀ и҆са́ѵꙋ є҆лїфа́са, и҆ васема́ѳъ родѝ рагꙋи́ла,	Ада народила Ісаву Елифаза, Васемафа народила Рагуїла,
5	5
и҆ ѻ҆лївема̀ родѝ і҆еꙋ́са и҆ і҆егло́ма и҆ коре́а: сі́и сы́нове и҆са̑ѵли, и҆̀же бы́ша є҆мꙋ̀ въ землѝ ханаа́нстѣй.	Оливема народила Ієуса, Ієглома і Корея. Це сини Ісава, що народилися йому в землі Ханаанській.
6	6
Поѧ́ же и҆са́ѵъ жєны̀ своѧ̑ и҆ сы́ны своѧ̑ и҆ дщє́ри своѧ̑, и҆ всѧ̑ тѣлеса̀ до́мꙋ своегѡ̀ и҆ всѧ̑ и҆мѣ̑нїѧ своѧ̑ и҆ всѧ̑ скоты̀, и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка притѧжа̀, и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка приѡбрѣ́те въ землѝ ханаа́нстѣй, и҆ ѿи́де и҆са́ѵъ и҆з̾ землѝ ханаа́нскїѧ ѿ лица̀ і҆а́кѡва бра́та своегѡ̀:	І взяв Ісав дружин своїх і синів своїх, і дочок своїх, і всіх людей дому свого, й [усі] отари свої, і всю худобу свою, і все майно своє, яке він придбав у землі Ханаанській, і пішов [Ісав] в іншу землю від лиця Якова, брата свого,
7	7
бѧ́хꙋ бо и҆мѣ̑нїѧ и҆́хъ мнѡ́га, є҆́же жи́ти вкꙋ́пѣ: и҆ не можа́ше землѧ̀ ѡ҆бита́нїѧ и҆́хъ вмѣсти́ти и҆̀хъ, ѿ мно́жества и҆мѣ́нїй и҆́хъ.	тому що майно їх було таке велике, що вони не могли жити разом, і земля подорожування їх не вміщала їх, через безлічі отар їхніх.
8	8
Всели́сѧ же и҆са́ѵъ на горѣ̀ сиі́ръ: и҆са́ѵъ то́й є҆́сть є҆дѡ́мъ.	І оселився Ісав на горі Сеїр, Ісав, він же Едом.
9	9
Сі́и же ро́дове и҆са́ѵа, ѻ҆тца̀ є҆дѡ́млѧ, на горѣ̀ сиі́ръ:	І ось родовід Ісава, батька ідумеїв, на горі Сеїр.
10	10
и҆ сїѧ̑ и҆мена̀ сынѡ́въ и҆са́ѵлихъ: є҆лїфа́съ, сы́нъ а҆ды̀, жены̀ и҆са́ѵли, и҆ рагꙋи́лъ, сы́нъ васема́ѳы, жены̀ и҆са́ѵли.	Ось імена синів Ісава: Елифаз, син Ади, дружини Ісавової, і Рагуїл, син Васемафи, дружини Ісавової.
11	11
Бы́ша же є҆лїфа́сꙋ сы́нове: ѳема́нъ, ѡ҆ма́ръ, сѡфа́ръ, гоѳѡ́мъ и҆ кене́зъ.	У Елифаза були сини: Феман, Омар, Цефо, Гафам і Кеназ.
12	12
Ѳамна́ же бѧ́ше нало́жница є҆лїфа́са, сы́на и҆са́ѵлѧ, и҆ родѝ є҆лїфа́сꙋ а҆мали́ка: сі́и сы́нове а҆ды̀, жены̀ и҆са́ѵли.	Фамна ж була наложницею Елифаза, сина Ісавового, і народила Елифазу Амалика. Ось сини Ади, дружини Ісавової.
13	13
Сі́и же сы́нове рагꙋи́лѡвы: нахо́ѳъ, зарѐ, сомѐ и҆ мозѐ: сі́и бы́ша сы́нове васема́ѳы, жены̀ и҆са́ѵли.	І ось сини Рагуїла: Нахаф і Зерах, Шамма і Миза. Це сини Васемафи, дружини Ісавової.
14	14
Сі́и же сы́нове ѻ҆лївемы̀ дще́ре а҆на́ни сы́на севегѡ́нѧ, жены̀ и҆са́ѵли: роди́ же и҆са́ѵꙋ і҆еꙋ́са и҆ і҆егло́ма и҆ коре́а.	І ці були сини Оливеми, дочки Ани, сина Цивеонового, дружини Ісавової: вона народила Ісаву Ієуса, Ієглома і Корея.
15	15
Сі́и старѣ̑йшины сы́на и҆са́ѵлѧ, сы́нове є҆лїфа́са, пе́рвенца и҆са́ѵлѧ: старѣ́йшина ѳема́нъ, старѣ́йшина ѡ҆ма́ръ, старѣ́йшина сѡфа́ръ, старѣ́йшина кене́зъ,	Ось старійшини синів Ісавових. Сини Елифаза, первістка Ісавового: старійшина Феман, старійшина Омар, старійшина Цефо, старійшина Кеназ,
16	16
старѣ́йшина коре́й, старѣ́йшина гоѳѡ́мъ, старѣ́йшина а҆мали́къ: сі́и старѣ̑йшины є҆лїфа́са въ землѝ і҆дꙋме́йстѣй, сі́и сы́нове а҆ди̑ны.	старійшина Корей, старійшина Гафам, старійшина Амалик. Ці старійшини Елифазові в землі Едома; ці сини Ади.
17	17
И҆ сі́и сы́нове рагꙋи́ла, сы́на и҆са́ѵлѧ: старѣ́йшина нахо́ѳъ, старѣ́йшина зарѐ, старѣ́йшина сомѐ, старѣ́йшина мозѐ: сі́и старѣ̑йшины рагꙋи́лѡвы въ землѝ є҆дѡ́мстѣй, сі́и сы́нове васема́ѳы, жены̀ и҆са́ѵли.	Ці сини Рагуїла, сина Ісавового: старійшина Нахаф, старійшина Зерах, старійшина Шамма, старійшина Миза. Ці старійшини Рагуїлові в землі Едома; ці сини Васемафи, дружини Ісавової.
18	18
Сі́и же сы́нове ѻ҆лївемы̀, жены̀ и҆са́ѵли: старѣ́йшина і҆еꙋ́съ, старѣ́йшина і҆егло́мъ, старѣ́йшина коре́й: сі́и старѣ̑йшины ѻ҆лївемы̀, дще́ре а҆на́ни, жены̀ и҆са́ѵли,	Ці сини Оливеми, дружини Ісавової: старійшина Ієус, старійшина Ієглом, старійшина Корей. Ці старійшини Оливеми, дочки Ани, дружини Ісавової.
19	19
сі́и сы́нове и҆са̑ѵли и҆ сі́и старѣ̑йшины и҆́хъ, сі́и сꙋ́ть сы́нове є҆дѡ̑мли.	Ось сини Ісава, і ось старійшини їх. Це Едом.
20	20
Сі́и же сы́нове сиі́ра хорре́ова жи́вшагѡ на землѝ: лѡта́нъ, сѡва́лъ, севегѡ́нъ, а҆на̀	Ці сини Сеїра хорреянина, що жили в землі тій: Лотан, Шовал, Цивеон, Ана,
21	21
и҆ дисѡ́нъ, и҆ а҆са́ръ и҆ рїсѡ́нъ: сі́и старѣ̑йшины хорре́ова сы́на сиі́ра въ землѝ є҆дѡ́мстѣй.	Дишон, Ецер і Дишан. Ці старійшини хорреїв, синів Сеїра, у землі Едома.
22	22
Бы́ша же сы́нове лѡта̑ни: хоррі̀ и҆ є҆ма́нъ, сестра́ же лѡта́нѧ ѳамна̀.	Сини Лотана були: Хори і Геман; а сестра у Лотана: Фамна.
23	23
Сі́и же сы́нове сѡва́лѡвы: гѡла́мъ и҆ манаха́ѳъ, и҆ геви́лъ и҆ сѡфа́ръ и҆ ѡ҆ма́ръ.	Ці сини Шовала: Алван, Манахаф, Евал, Шефо й Онам.
24	24
И҆ сі́и сы́нове севегѡ̑ни: а҆їѐ и҆ а҆на̀: се́й є҆́сть а҆на̀, и҆́же ѡ҆брѣ́те і҆амі́нь въ пꙋсты́ни, є҆гда̀ пасѧ́ше под̾ѧре́мники [мскѝ] севегѡ́на, ѻ҆тца̀ своегѡ̀.	Ці сини Цивеона: Аїа й Ана. Це той Ана, що знайшов теплі води в пустелі, коли пас ослів Цивеона, батька свого.
25	25
Сі́и же сы́нове а҆на̑ни: дисѡ́нъ и҆ ѻ҆лївема̀, дщѝ а҆на́нѧ.	Ці діти Ани: Дишон і Оливема, дочка Ани.
26	26
Сі́и же сы́нове дисѡ́нѡвы: а҆мада̀ и҆ а҆сва́нъ, и҆ і҆ѳра́нъ и҆ харра́нъ.	Ці сини Дишона: Хемдан, Ешбан, Іфран і Херан.
27	27
Сі́и же сы́нове а҆са́рѡвы: валаа́мъ и҆ зꙋка́мъ, и҆ оу҆ка́мъ и҆ оу҆ка́нъ.	Ці сини Ецера: Билган, Зааван, [Укам] і Акан.
28	28
Сі́и же сы́нове рїсѡ́нѡвы: ѡ҆́съ и҆ а҆ра́нъ.	Ці сини Дишана: Уц і Аран.
29	29
Сі́и же старѣ̑йшины хоррі́ѡвы: старѣ́йшина лѡта́нъ, старѣ́йшина сѡва́лъ, старѣ́йшина севегѡ́нъ, старѣ́йшина а҆на̀,	Ці старійшини хорреїв: старійшина Лотан, старійшина Шовал, старійшина Цивеон, старійшина Ана,
30	30
старѣ́йшина дисѡ́нъ, старѣ́йшина а҆са́ръ, старѣ́йшина рїсѡ́нъ: сі́и старѣ̑йшины хоррі́ѡвы во ѡ҆́бластехъ и҆́хъ въ землѝ є҆дѡ́мли.	старійшина Дишон, старійшина Ецер, старійшина Дишан. Ось старійшини хорреїв, за старшинством їх у землі Сеїр.
31	31
И҆ сі́и ца́рїе ца́рствовавшїи во є҆дѡ́мѣ, пре́жде ца́рствованїѧ царе́й во і҆и҃ли:	Ось царі, що царювали в землі Едома, раніше царювання царів у синів Ізраїлевих:
32	32
и҆ ца́рствова во є҆дѡ́мѣ вала́къ, сы́нъ веѡ́ровъ: и҆́мѧ же гра́дꙋ є҆гѡ̀ деннава̀.	царював у Едомі Бела, син Веорів, а ім’я міста його Дингава.
33	33
Оу҆́ мре же вала́къ, и҆ ца́рь бы́сть по не́мъ і҆ѡва́въ, сы́нъ за́ринъ ѿ восо́рры.	І помер Бела, і зацарював після нього Іовав, син Зераха, з Восори.
34	34
Оу҆́ мре же і҆ѡва́въ, и҆ ца́рь бы́сть по не́мъ а҆сѡ́мъ ѿ землѝ ѳеманѡ́ни.	Помер Іовав, і зацарював після нього Хушам, із землі феманитян.
35	35
Оу҆́ мре же а҆сѡ́мъ, и҆ бы́сть ца́рь по не́мъ а҆да́дъ сы́нъ вара́довъ, и҆́же и҆зсѣчѐ мадїа́ма на по́ли мѡа́вли: и҆́мѧ же гра́дꙋ є҆гѡ̀ гетѳе́мъ.	І помер Хушам, і запанував після нього Гадад, син Бедадів, який переміг мадіанитян на полі Моава; ім’я міста його Авиф.
36	36
Оу҆́ мре же а҆да́дъ, и҆ ца́рь бы́сть по не́мъ самада̀ ѿ массекка́са.	І помер Гадад, і зацарював після нього Самла з Масреки.
37	37
Оу҆́ мре же самада̀, и҆ ца́рь бы́сть по не́мъ саꙋ́лъ и҆з̾ роѡвѡ́ѳа, и҆́же є҆́сть бли́з̾ рѣкѝ.	І помер Самла, і зацарював після нього Саул з Реховофа, що біля річки.
38	38
Оу҆́ мре же саꙋ́лъ, и҆ ца́рь бы́сть по не́мъ вааленнѡ́нъ, сы́нъ а҆ховѡ́рь.	І помер Саул, і зацарював після нього Баал-Ханан, син Ахбора.
39	39
Оу҆́ мре же вааленнѡ́нъ сы́нъ а҆ховѡ́рь, и҆ ца́рь бы́сть по не́мъ а҆ра́дъ, сы́нъ вара́довъ: и҆ и҆́мѧ гра́дꙋ є҆гѡ̀ фогѡ́ръ, и҆́мѧ же женѣ̀ є҆гѡ̀ метевеи́ль, дще́рь матраі́ѳа, сы́на мезоѡ́влѧ.	І помер Баал-Ханан, син Ахбора, і зацарював після нього Гадар [син Варадів]; ім’я міста його Пау; ім’я дружини його Мегетавеель, дочка Матреди, сина Мезагава.
40	40
Сїѧ̑ и҆мена̀ старѣ́йшинъ и҆са́ѵлихъ въ племенѣ́хъ и҆́хъ, по мѣ́стꙋ и҆́хъ, во страна́хъ и҆́хъ и҆ въ ꙗ҆зы́цѣхъ и҆́хъ: старѣ́йшина ѳамна̀, старѣ́йшина гѡла̀, старѣ́йшина і҆еѳе́ръ,	Ці імена старійшин Ісавових, за племенами їх, за місцями їх, за іменами їх, [за народами їх]: старійшина Фимна, старійшина Алва, старійшина Ієтеф,
41	41
старѣ́йшина ѻ҆лївема̀, старѣ́йшина и҆ла̀, старѣ́йшина фїнѡ́нъ,	старійшина Оливема, старійшина Ела, старійшина Пинон,
42	42
старѣ́йшина кене́зъ, старѣ́йшина ѳема́нъ, старѣ́йшина маза́ръ,	старійшина Кеназ, старійшина Феман, старійшина Мивцар,
43	43
старѣ́йшина магедїи́лъ, старѣ́йшина зафѡ́й: сі́и старѣ̑йшины є҆дѡ̑мли, живꙋ́щїи въ землѝ притѧжа́нїѧ и҆́хъ: се́й и҆са́ѵъ ѻ҆те́цъ є҆дѡ́мль.	старійшина Магдиїл, старійшина Ірам. Ось старійшини ідумейські, за їхніми селищами, у землі володіння їх. Ось Ісав, батько ідумеїв.
Глава́ л҃з	Глава 37

1	1
Всели́сѧ же і҆а́кѡвъ въ землѝ, и҆дѣ́же ѡ҆бита̀ і҆саа́къ, ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀, въ землѝ ханаа́ни.	Яків жив у землі подорожування батька свого [Ісаака], у землі Ханаанській.
2	2
Сі́и же ро́ди і҆а̑кѡвли. І҆ѡ́сифъ же бѧ́ше седмина́десѧти лѣ́тъ, пасы́й ѻ҆́вцы ѻ҆тца̀ своегѡ̀ съ бра́тїею свое́ю, ю҆́нъ сы́й, съ сынмѝ ва́ллы и҆ съ сынмѝ зе́лфы, же́нъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀: нанесо́ша же на і҆ѡ́сифа ѕлꙋ̀ клеветꙋ̀ ко і҆и҃лю ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀.	Ось житіє Якова. Йосиф, сімнадцяти років, пас худобу [батька свого] разом із братами своїми, будучи отроком, з синами Валли і з синами Зелфи, дружин батька свого. І доносив Йосиф недобрі про них чутки до [Ізраїля] батька їх.
3	3
І҆а́кѡвъ же люблѧ́ше і҆ѡ́сифа па́че всѣ́хъ сынѡ́въ свои́хъ, ꙗ҆́кѡ сы́нъ въ ста́рости є҆мꙋ̀ бы́сть: и҆ сотворѝ є҆мꙋ̀ ри́зꙋ пе́стрꙋ.	Ізраїль любив Йосифа більше за всіх синів своїх, тому що він був сином старости його, — і зробив йому різнобарвний одяг.
4	4
Ви́дѣвше же бра́тїѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ лю́битъ є҆го̀ ѻ҆те́цъ па́че всѣ́хъ сынѡ́въ свои́хъ, возненави́дѣша є҆го̀ и҆ не можа́хꙋ глаго́лати къ немꙋ̀ ничто́же ми́рно.	І побачили брати його, що батько їх любить його більше, ніж усіх братів його; і зненавиділи його і не могли говорити з ним дружньо.
5	5
Ви́дѣвъ же і҆ѡ́сифъ со́нъ, повѣ́да и҆̀ бра́тїи свое́й	І бачив Йосиф сон, і розповів [його] братам своїм: і вони зненавиділи його ще більше.
6	6
и҆ речѐ и҆̀мъ: послꙋ́шайте сна̀ сегѡ̀, є҆го́же ви́дѣхъ:	Він сказав їм: вислухайте сон, який я бачив:
7	7
мнѣ́хъ ва́съ вѧ́жꙋщихъ снопы̀ средѣ̀ по́лѧ: и҆ воста̀ мо́й сно́пъ и҆ ста̀ прѧ́мѡ, ва́ши же снопы̀ ѡ҆брати́вшесѧ поклони́шасѧ моемꙋ̀ снопꙋ̀.	ось, ми в’яжемо снопи посередині поля; і ось, мій сніп встав і став прямо; і ось, ваші снопи стали навкруги і поклонилися моєму снопові.
8	8
Рѣ́ша же є҆мꙋ̀ бра́тїѧ є҆гѡ̀: є҆да̀ ца́рствꙋѧ ца́рствовати бꙋ́деши над̾ на́ми, и҆лѝ госпо́дствꙋѧ госпо́дствовати бꙋ́деши над̾ на́ми; И҆ приложи́ша є҆щѐ ненави́дѣти є҆го̀ снѡ́въ ра́ди є҆гѡ̀ и҆ ра́ди слове́съ є҆гѡ̀.	І сказали йому брати його: невже ти будеш царювати над нами? невже будеш володіти нами? І зненавиділи його ще більше за сни його і за слова його.
9	9
Ви́дѣ же со́нъ дрꙋгі́й и҆ повѣ́да є҆го̀ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ и҆ бра́тїи свое́й, и҆ речѐ: сѐ, ви́дѣхъ дрꙋгі́й со́нъ: а҆́ки бы со́лнце и҆ лꙋна̀ и҆ є҆динона́десѧть ѕвѣ́здъ покланѧ́хꙋсѧ мнѣ̀.	І бачив він ще інший сон і розповів його [батькові своєму і] братам своїм, говорячи: ось, я бачив ще сон: ось, сонце і місяць і одинадцять зірок поклоняються мені.
10	10
И҆ запретѝ є҆мꙋ̀ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: что̀ со́нъ се́й, є҆го́же є҆сѝ ви́дѣлъ; є҆да̀ прише́дше прїи́демъ а҆́зъ и҆ ма́ти твоѧ̀ и҆ бра́тїѧ твоѧ̑ поклони́тисѧ тебѣ̀ до землѝ;	І він розповів батькові своєму і братам своїм; і насварив його батько його і сказав йому: що це за сон, який ти бачив? невже я і твоя мати, і твої брати прийдемо поклонитися тобі до землі?
11	11
Позави́дѣша же є҆мꙋ̀ бра́тїѧ є҆гѡ̀: ѻ҆те́цъ же є҆гѡ̀ соблюдѐ сло́во сїѐ.	Брати його досаджували на нього, а батько його запам’ятав це слово.
12	12
Ѿидо́ша же бра́тїѧ є҆гѡ̀ пастѝ ѻ҆́вцы ѻ҆тца̀ своегѡ̀ въ сѷхе́мъ.	Брати його пішли пасти худобу батька свого в Сихем.
13	13
И҆ речѐ і҆и҃ль ко і҆ѡ́сифꙋ: є҆да̀ бра́тїѧ твоѧ̑ не пасꙋ́тъ въ сѷхе́мѣ; грѧдѝ, да послю́ тѧ къ ни̑мъ. Рече́ же є҆мꙋ̀: сѐ, а҆́зъ.	І сказав Ізраїль Йосифові: брати твої чи не пасуть у Сихемі? піди, я пошлю тебе до них. Він відповів йому: ось я.
14	14
Рече́ же є҆мꙋ̀ і҆и҃ль: ше́дъ, ви́ждь, а҆́ще здра́вствꙋютъ бра́тїѧ твоѧ̑ и҆ ѻ҆́вцы, и҆ повѣ́ждь мѝ. И҆ посла̀ є҆го̀ ѿ ю҆до́ли хеврѡ́ни. И҆ прїи́де въ сѷхе́мъ:	[Ізраїль] сказав йому: піди, подивися, чи здорові брати твої і чи ціла худоба, і принеси мені відповідь. І послав його з долини Хевронської; і він прийшов у Сихем.
15	15
и҆ ѡ҆брѣ́те є҆го̀ человѣ́къ заблꙋжда́юща на по́ли: вопроси́ же є҆го̀ человѣ́къ глаго́лѧ: чесогѡ̀ и҆́щеши;	І знайшов хтось його, що блукав у полі, і запитав його той чоловік, говорячи: чого ти шукаєш?
16	16
Ѻ҆́нъ же речѐ: бра́тїи моеѧ̀ и҆щꙋ̀: повѣ́ждь мѝ, гдѣ̀ пасꙋ́тъ.	Він сказав: я шукаю братів моїх; скажи мені, де вони пасуть?
17	17
Рече́ же є҆мꙋ̀ человѣ́къ: ѿидо́ша ѿсю́дꙋ: слы́шахъ бо и҆̀хъ глаго́лющихъ: по́йдемъ въ дѡѳаі́мъ. И҆ и҆́де і҆ѡ́сифъ в̾слѣ́дъ бра́тїи своеѧ̀ и҆ ѡ҆брѣ́те ѧ҆̀ въ дѡѳаі́мѣ.	І сказав той чоловік: вони пішли звідси, бо я чув, як вони говорили: підемо в Дофан. І пішов Йосиф за братами своїми і знайшов їх у Дофані.
18	18
Пред̾ꙋзрѣ́ша же є҆го̀ и҆здале́че, пре́жде приближе́нїѧ є҆гѡ̀ къ ни̑мъ, и҆ ѕлѣ̀ оу҆мы́слиша оу҆би́ти є҆го̀:	І побачили вони його здаля, і раніше ніж він наблизився до них, стали замишляти проти нього, щоб убити його.
19	19
рече́ же кі́йждо къ бра́тꙋ своемꙋ̀: сѐ, снови́децъ ѻ҆́ный и҆́детъ:	І сказали один одному: ось, іде сновидець;
20	20
нн҃ѣ оу҆̀бо прїиди́те, оу҆бїе́мъ є҆го̀ и҆ вве́ржимъ є҆го̀ во є҆ди́нъ ѿ рвѡ́въ, и҆ рече́мъ: ѕвѣ́рь лю́тъ снѣдѐ є҆го̀: и҆ оу҆́зримъ, что̀ бꙋ́дꙋтъ сѡ́нїѧ є҆гѡ̀.	підемо тепер, і вб’ємо його, і кинемо його в який-небудь рів, і скажемо, що хижий звір з’їв його; і побачимо, що буде із його снів.
21	21
Слы́шавъ же рꙋви́мъ, ѿѧ̀ є҆го̀ и҆з̾ рꙋ́къ и҆́хъ и҆ речѐ: не оу҆бїе́мъ є҆го̀ на дꙋшѝ.	І почув це Рувим і порятував його від рук їхніх, сказавши: не вб’ємо його.
22	22
Рече́ же и҆̀мъ рꙋви́мъ: не пролі́йте кро́ве, вве́рзите є҆го̀ во є҆ди́нъ ѿ рвѡ́въ си́хъ, и҆̀же въ пꙋсты́ни, рꙋки́ же не возложи́те на него̀: (тща́шесѧ бо) ꙗ҆́кѡ да и҆зы́метъ є҆го̀ ѿ рꙋ́къ и҆́хъ и҆ ѿда́стъ є҆го̀ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀.	І сказав їм Рувим: не проливайте крови; киньте його у рів, що у пустелі, а руки не накладайте на нього. Це говорив він [з тим наміром], щоб урятувати його від рук їхніх і повернути його до батька його.
23	23
Бы́сть же є҆гда̀ прїи́де і҆ѡ́сифъ къ бра́тїи свое́й, совлеко́ша со і҆ѡ́сифа ри́зꙋ пе́стрꙋю, ꙗ҆́же на не́мъ,	Коли Йосиф прийшов до братів своїх, вони зняли з Йосифа одежу його, одежу різнобарвну, яка була на ньому,
24	24
и҆ пое́мше є҆го̀ вверго́ша въ ро́въ: ро́въ же то́щь, воды̀ не и҆мѧ́ше.	і взяли його і кинули його у рів; рів же той був порожнім; води в ньому не було.
25	25
И҆ сѣдо́ша ꙗ҆́сти хлѣ́бъ, и҆ воззрѣ́вше ѻ҆чи́ма ви́дѣша, и҆ сѐ, пꙋ̑тницы і҆сма́илтѧне и҆дѧ́хꙋ ѿ галаа́да, и҆ велблю́ды и҆́хъ пѡ́лны ѳѷмїа́ма и҆ риті́ны [тꙋ́къ масти́тый и҆з̾ дрѣ́ва текꙋ́щїй] и҆ ста́кти: и҆дѧ́хꙋ же везꙋ́ще во є҆гѵ́петъ.	І сіли вони їсти хліб, і, глянувши, побачили, ось, іде з Галаада караван ізмаїльтян, і верблюди їхні несуть стираксу, бальзам і ладан: ідуть вони відвезти це в Єгипет.
26	26
Рече́ же і҆ꙋ́да ко бра́тїи свое́й: ка́ѧ по́льза, а҆́ще оу҆бїе́мъ бра́та на́шего и҆ скры́емъ кро́вь є҆гѡ̀;	І сказав Іуда братам своїм: яка користь, якщо ми вб’ємо брата нашого і сховаємо кров його?
27	27
грѧди́те продади́мъ є҆го̀ і҆сма́илтѧнѡмъ си̑мъ: рꙋ́цѣ же на́ши да не бꙋ́дꙋтъ на не́мъ, ꙗ҆́кѡ бра́тъ на́шъ и҆ пло́ть на́ша є҆́сть. Послꙋ́шаша же бра́тїѧ є҆гѡ̀.	Підемо, продамо його ізмаїльтянам, а руки наші нехай не будуть на ньому, тому що він брат наш, плоть наша. Брати його послухалися
28	28
И҆ мимоидо́ша человѣ́цы мадїа́мстїи кꙋпцы̀: и҆ и҆звлеко́ша и҆ возведо́ша і҆ѡ́сифа и҆з̾ ро́ва, и҆ прода́ша і҆ѡ́сифа і҆сма́илтѧнѡмъ на два́десѧть златни́цъ. И҆ поведо́ша і҆ѡ́сифа во є҆гѵ́петъ.	і, коли проходили купці мадіамські, витягли Йосифа з рову і продали Йосифа ізмаїльтянам за двадцять срібників; а вони відвели Йосифа в Єгипет.
29	29
Возврати́сѧ же рꙋви́мъ къ ро́вꙋ и҆ не оу҆зрѣ̀ і҆ѡ́сифа въ ро́вѣ: и҆ растерза̀ ри̑зы своѧ̑,	Рувим же прийшов знову до рову; і ось, немає Йосифа в рові. І роздер він одяг свій,
30	30
и҆ прїи́де ко бра́тїи свое́й и҆ речѐ: ѻ҆́трочища нѣ́сть, а҆́зъ же ка́мѡ и҆дꙋ̀ ктомꙋ̀;	і повернувся до братів своїх, і сказав: отрока нема, а я, куди я дінуся?
31	31
Взе́мше же ри́зꙋ і҆ѡ́сифовꙋ, закла́ша ко́злище ѿ ко́зъ и҆ пома́заша ри́зꙋ кро́вїю:	І взяли одяг Йосифа, і закололи козла, і вимазали одяг кров’ю;
32	32
и҆ посла́ша ри́зꙋ пе́стрꙋю, и҆ принесо́ша ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ и҆ реко́ша: сїю̀ ѡ҆брѣто́хомъ: познава́й, а҆́ще ри́за сы́на твоегѡ̀ є҆́сть, и҆лѝ нѝ;	і послали різнобарвний одяг, і принесли до батька свого, і сказали: ми це знайшли; подивися, чи сина твого цей одяг, чи ні.
33	33
И҆ позна̀ ю҆̀ и҆ речѐ: ри́за сы́на моегѡ̀ є҆́сть: ѕвѣ́рь лю́тъ снѣдѐ є҆го̀: ѕвѣ́рь восхи́ти і҆ѡ́сифа.	Він упізнав його і сказав: це одяг сина мого; хижий звір з’їв його; очевидно, розтерзаний Йосиф.
34	34
И҆ растерза̀ і҆а́кѡвъ ри̑зы своѧ̑, и҆ возложѝ вре́тище на чрє́сла своѧ̑, и҆ пла́кашесѧ сы́на своегѡ̀ дни̑ мнѡ́ги.	І розідрав Яків одяг свій, і одяг веретище на стегна свої, й оплакував сина свого багато днів.
35	35
Собра́шасѧ же всѝ сы́нове є҆гѡ̀ и҆ дщє́ри и҆ прїидо́ша оу҆тѣ́шити є҆го̀: и҆ не хотѧ́ше оу҆тѣ́шитисѧ, глаго́лѧ: ꙗ҆́кѡ сни́дꙋ къ сы́нꙋ моемꙋ̀ сѣ́тꙋѧ во а҆́дъ. И҆ пла́касѧ ѡ҆ не́мъ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀.	І зібрались усі сини його і всі дочки його, щоб утішити його; але він не хотів утішитися і сказав: з печаллю зійду до сина мого в пекло. Так оплакував його батько його.
36	36
Мадїа́не же прода́ша і҆ѡ́сифа во є҆гѵ́петъ пентефрі́ю є҆ѵнꙋ́хꙋ фараѡ́новꙋ, а҆рхїмагі́рꙋ.	Мадіанитяни ж продали його в Єгипті Потифару, царедворцеві фараона, начальникові охоронців.
Глава́ л҃и	Глава 38

1	1
Бы́сть же въ то̀ вре́мѧ, ѿи́де і҆ꙋ́да ѿ бра́тїи своеѧ̀ и҆ прїи́де къ человѣ́кꙋ нѣ́коемꙋ ѻ҆долламі́тинꙋ, є҆мꙋ́же и҆́мѧ і҆ра́съ:	У той час Іуда відійшов від братів своїх і оселився поблизу одного одолламитянина, якому ім’я: Хира.
2	2
и҆ ви́дѣ та́мѡ і҆ꙋ́да дще́рь человѣ́ка ханане́йска, є҆́йже и҆́мѧ саѵа̀: и҆ поѧ́тъ ю҆̀, и҆ вни́де къ не́й:	І побачив там Іуда дочку одного хананеянина, якому ім’я: Шуа; і взяв її і ввійшов до неї.
3	3
и҆ заче́нши родѝ сы́на, и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ и҆́ръ:	Вона зачала і народила сина; і він нарік йому ім’я: Ір.
4	4
и҆ заче́нши є҆щѐ родѝ сы́на и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ а҆ѵна́нъ:	І зачала знову, і народила сина, і нарекла йому ім’я: Онан.
5	5
и҆ приложи́вши родѝ сы́на (тре́тїѧго) и҆ наречѐ и҆́мѧ силѡ́мъ: сїѧ́ же бѣ̀ въ ха́свѣ, є҆гда̀ родѝ си́хъ.	І ще народила сина [третього] і нарекла йому ім’я: Шела. Іуда був у Хезиві, коли вона народила його.
6	6
И҆ поѧ̀ і҆ꙋ́да женꙋ̀ и҆́рꙋ пе́рвенцꙋ своемꙋ̀, є҆́йже и҆́мѧ ѳама́рь.	І взяв Іуда дружину Ірові, первісткові своєму; ім’я їй Фамар.
7	7
Бы́сть же и҆́ръ пе́рвенецъ і҆ꙋ́динъ ѕо́лъ пред̾ гдⷭ҇емъ: и҆ оу҆бѝ є҆го̀ бг҃ъ.	Ір, первісток Іудин, був неугодний перед очима Господа, й умертвив його Господь.
8	8
Рече́ же і҆ꙋ́да а҆ѵна́нꙋ: вни́ди къ женѣ̀ бра́та твоегѡ̀ и҆ совокꙋпи́сѧ съ не́ю, и҆ возста́ви сѣ́мѧ бра́тꙋ твоемꙋ̀.	І сказав Іуда Онану: увійди до дружини брата твого, одружися з нею, як дівер, і віднови сíм’я братові твоєму.
9	9
Позна́въ же а҆ѵна́нъ, ꙗ҆́кѡ не є҆мꙋ̀ бꙋ́детъ сѣ́мѧ, бы́сть є҆гда̀ вхожда́ше къ женѣ̀ бра́та своегѡ̀, пролива́ше (сѣ́мѧ) на зе́млю, є҆́же не да́ти сѣ́мене бра́тꙋ своемꙋ̀:	Онан знав, що сíм’я буде не йому, і тому, коли входив до дружини брата свого, виливав [сíм’я] на землю, щоб не дати сімені братові своєму.
10	10
ѕло́ же ꙗ҆ви́сѧ пред̾ бг҃омъ, ꙗ҆́кѡ сотворѝ сїѐ: и҆ оу҆мертвѝ и҆ сего̀.	Злом було перед очима Господа те, що він робив; і Він умертвив його.
11	11
Рече́ же і҆ꙋ́да ѳама́ри, невѣ́стцѣ свое́й (по сме́рти двꙋ̀ сынѡ́въ свои́хъ): сѣдѝ вдово́ю въ домꙋ̀ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, до́ндеже вели́къ бꙋ́детъ силѡ́мъ, сы́нъ мо́й. Рече́ бо (во оу҆мѣ̀ сѝ): да не когда̀ оу҆́мретъ и҆ се́й, ꙗ҆́коже и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀. Ѿше́дши же ѳама́рь, сѣдѧ́ше въ домꙋ̀ ѻ҆тца̀ своегѡ̀.	І сказав Іуда Фамарі, невістці своїй [після смерти двох синів своїх]: живи вдовою в домі батька твого, доки підросте Шела, син мій. Тому що він сказав [у розумі своєму]: не помер би і він подібно до братів його. Фамар пішла і стала жити в домі батька свого.
12	12
Оу҆мно́жишасѧ же дні́е, и҆ оу҆́мре саѵа̀, жена̀ і҆ꙋ́дина. И҆ оу҆тѣ́шивсѧ і҆ꙋ́да, взы́де къ стригꙋ́щымъ ѻ҆́вцы є҆гѡ̀ са́мъ, и҆ і҆ра́съ па́стырь є҆гѡ̀ ѻ҆долламі́тинъ, во ѳа́мнꙋ.	Минуло багато часу, і померла дочка Шуї, дружина Іудина. Іуда, утішившись, пішов у Фамну до охоронців худоби його, сам і Хира, друг його, одолламитянин.
13	13
И҆ возвѣсти́ша ѳама́ри невѣ́стцѣ є҆гѡ̀, глаго́люще: сѐ, све́коръ тво́й восхо́дитъ во ѳа́мнꙋ стрищѝ ѻ҆́вцы своѧ̑.	І повідомили Фамар, говорячи: ось, свекор твій іде у Фамну стригти худобу свою.
14	14
Ѻ҆на́ же све́ргши ри̑зы вдовства̀ съ себє̀, ѡ҆блече́сѧ въ ри́зꙋ лѣ́тнюю и҆ оу҆краси́сѧ, и҆ сѣ́де пред̾ враты̀ є҆на̑ни, ꙗ҆̀же сꙋ́ть на пꙋтѝ ѳа́мны: вѣ́дѧше бо, ꙗ҆́кѡ вели́къ бы́сть силѡ́мъ: се́й же не дадѐ є҆ѧ̀ є҆мꙋ̀ въ женꙋ̀.	І зняла вона із себе одяг удівства свого, покрила себе покривалом і, закрившись, сіла біля воріт Енаїма, що на дорозі до Фамни. Бо бачила, що Шела виріс, і вона не дана йому за дружину.
15	15
И҆ ви́дѣвъ ю҆̀ і҆ꙋ́да, возмнѣ̀ ю҆̀ блꙋдни́цꙋ бы́ти: покры́ бо лицѐ своѐ, и҆ не позна̀ є҆ѧ̀.	І побачив її Іуда і прийняв її за блудницю, тому що вона закрила лице своє. [І не впізнав її.]
16	16
Оу҆клони́сѧ же къ не́й пꙋте́мъ и҆ речѐ є҆́й: попꙋсти́ ми вни́ти къ себѣ̀. Не позна́ бо, ꙗ҆́кѡ невѣ́стка є҆мꙋ̀ є҆́сть. Ѻ҆на́ же речѐ: что́ ми да́си, а҆́ще вни́деши ко мнѣ̀;	Він повернув до неї і сказав: я увійду до тебе. Тому що не знав, що це невістка його. Вона сказала: що ти даси мені, якщо ввійдеш до мене?
17	17
Ѻ҆́нъ же речѐ: а҆́зъ тебѣ̀ послю̀ ко́злище ко́зъ ѿ ѻ҆ве́цъ мои́хъ. Ѻ҆на́ же речѐ: а҆́ще да́си мѝ зало́гъ, до́ндеже при́шлеши.	Він сказав: я надішлю тобі козеня з отари [моєї]. Вона сказала: чи даси ти мені заставу, поки пришлеш?
18	18
Ѻ҆́нъ же речѐ: кі́й зало́гъ тебѣ̀ да́мъ; Ѻ҆на́ же речѐ: пе́рстень тво́й и҆ гри́внꙋ, и҆ же́злъ и҆́же въ рꙋцѣ̀ твое́й. И҆ дадѐ є҆́й, и҆ вни́де къ не́й, и҆ зача̀ во оу҆тро́бѣ ѿ негѡ̀.	Він сказав: яку дати тобі заставу? Вона сказала: печатку твою, і перев’язь твою, і тростину твою, що в руці твоїй. І дав він їй і ввійшов до неї; і вона зачала від нього.
19	19
И҆ воста́вши ѿи́де, и҆ све́рже ри́зꙋ лѣ́тнюю съ себє̀ и҆ ѡ҆блече́сѧ въ ри̑зы вдовства̀ своегѡ̀.	І, вставши, пішла, зняла з себе покривало своє й одяглася в одяг удівства свого.
20	20
Посла́ же і҆ꙋ́да ко́злище ѿ ко́зъ рꙋко́ю па́стырѧ своегѡ̀ ѻ҆долламі́тина взѧ́ти зало́гъ ѿ жены̀, и҆ не ѡ҆брѣ́те є҆ѧ̀.	Іуда ж послав козеня через друга свого одолламитянина, щоб взяти заставу з руки жінки, але він не знайшов її.
21	21
Вопроси́ же мꙋже́й мѣ́ста тогѡ̀ и҆ речѐ и҆̀мъ: гдѣ̀ є҆́сть блꙋдни́ца бы́вшаѧ во є҆на́нѣ на распꙋ́тїи; И҆ рѣ́ша: не бѣ̀ здѣ̀ блꙋдни́ца.	І запитав жителів того місця, говорячи: де блудниця, що була в Енаїмі при дорозі? Але вони сказали: тут не було блудниці.
22	22
И҆ возврати́сѧ ко і҆ꙋ́дѣ и҆ речѐ: не ѡ҆брѣто́хъ: и҆ человѣ́цы мѣ́ста тогѡ̀ глаго́лютъ: нѣ́сть здѣ̀ блꙋдни́цы.	І повернувся він до Іуди і сказав: я не знайшов її; та й жителі місця того сказали: тут не було блудниці.
23	23
Рече́ же і҆ꙋ́да: да и҆́мать та̑: но да не когда̀ посмѣю́тсѧ на́мъ: а҆́зъ оу҆́бѡ посла́хъ ко́злище сїѐ, ты́ же не ѡ҆брѣ́лъ є҆сѝ.	Іуда сказав: нехай вона візьме собі, аби тільки не стали над нами сміятися; ось, я посилав це козеня, але ти не знайшов її.
24	24
Бы́сть же по тре́хъ мцⷭ҇ѣхъ, повѣ́даша і҆ꙋ́дѣ, глаго́люще: соблꙋдѝ ѳама́рь невѣ́стка твоѧ̀, и҆ сѐ, во оу҆тро́бѣ и҆́мать ѿ блꙋда̀. Рече́ же і҆ꙋ́да: и҆зведи́те ю҆̀, и҆ да сожгꙋ́тъ ю҆̀.	Минуло близько трьох місяців, і сказали Іуді, говорячи: Фамар, невістка твоя, впала у блуд, і ось, вона вагітна від блуду. Іуда сказав: виведіть її, і нехай вона буде спалена.
25	25
Ѻ҆на́ же ведо́ма посла̀ къ све́крꙋ своемꙋ̀, глаго́лющи: ѿ человѣ́ка, є҆гѡ́же сїѧ̑ сꙋ́ть, а҆́зъ во оу҆тро́бѣ и҆́мамъ. И҆ речѐ: позна́й, чі́й пе́рстень и҆ гри́вна и҆ же́злъ се́й.	Але коли повели її, вона послала сказати свекру своєму: я вагітна від того, чиї ці речі. І сказала: впізнавай, чия ця печатка і перев’язь і тростина.
26	26
Позна́ же і҆ꙋ́да и҆ речѐ: ѡ҆правда́сѧ ѳама́рь па́че менє̀, ꙗ҆́кѡ не да́хъ є҆ѧ̀ силѡ́мꙋ сы́нꙋ моемꙋ̀. И҆ не приложѝ ктомꙋ̀ позна́ти ю҆̀.	Іуда впізнав і сказав: вона правіша за мене, тому що я не дав її Шелі, синові моєму. І не пізнавав її більше.
27	27
Бы́сть же є҆гда̀ ражда́ше, и҆ бѣ́ста близнѧ́та во оу҆тро́бѣ є҆ѧ̀.	Під час пологів її виявилося, що в утробі у неї близнюки.
28	28
Бы́сть же въ рожде́нїи є҆ѧ̀, є҆ди́нъ произнесѐ рꙋ́кꙋ: взе́мши же ба́ба навѧза̀ на рꙋ́кꙋ є҆гѡ̀ че́рвлень, глаго́лющи: се́й и҆зы́детъ пе́рвый.	І під час пологів її з’явилася рука [одного]; і взяла повитуха і нав’язала йому на руку червону нитку, сказавши: цей вийшов першим.
29	29
Є҆гда́ же вовлечѐ рꙋ́кꙋ, и҆ а҆́бїе и҆зы́де бра́тъ є҆гѡ̀. Ѻ҆на́ же речѐ: что̀ пресѣче́сѧ тебє̀ ра́ди прегражде́нїе; И҆ прозва̀ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ фаре́съ.	Але він повернув руку свою; і ось, вийшов брат його. І вона сказала: як ти подолав собі перешкоду? І наречено йому ім’я: Фарес.
30	30
И҆ посе́мъ и҆зы́де бра́тъ є҆гѡ̀, є҆мꙋ́же бѣ̀ на рꙋцѣ̀ є҆гѡ̀ че́рвлень: и҆ прозва̀ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ за́ра.	Потім вийшов брат його з червоною ниткою на руці. І наречено йому ім’я: Зара.
Глава́ л҃ѳ	Глава 39

1	1
І҆ѡ́сифъ же приведе́нъ бы́сть во є҆гѵ́петъ. И҆ кꙋпѝ є҆го̀ пентефрі́й є҆ѵнꙋ́хъ фараѡ́новъ а҆рхїмагі́ръ, мꙋ́жъ є҆гѵ́птѧнинъ, ѿ рꙋ́къ і҆сма́илтѧнъ, и҆̀же приведо́ша є҆го̀ та́мѡ.	Йосиф же відведений був до Єгипту, і купив його з рук ізмаїльтян, які привели його туди, єгиптянин Потифар, царедворець фараонів, начальник охоронців.
2	2
И҆ бѧ́ше гдⷭ҇ь со і҆ѡ́сифомъ: и҆ бѧ́ше мꙋ́жъ благополꙋ́ченъ, и҆ бы́сть въ домꙋ̀ господи́на своегѡ̀ є҆гѵ́птѧнина.	І був Господь з Йосифом: він був успішним у справах і жив у домі господаря свого, єгиптянина.
3	3
Вѣ́дѧше же господи́нъ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь бѣ̀ съ ни́мъ, и҆ є҆ли̑ка твори́тъ, гдⷭ҇ь благоꙋстроѧ́етъ въ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀.	І побачив господар його, що Господь з ним і що в усьому, що він робить, Господь у руках його дає успіх.
4	4
И҆ ѡ҆брѣ́те і҆ѡ́сифъ благода́ть пред̾ господи́номъ свои́мъ и҆ благоꙋгодѝ є҆мꙋ̀: и҆ поста́ви є҆го̀ над̾ до́момъ свои́мъ, и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка бы́ша є҆мꙋ̀, дадѐ въ рꙋ́ки і҆ѡ́сифѡвы.	І здобув Йосиф благовоління в очах його і служив йому. І він поставив його над домом своїм, і все, що мав, віддав до рук його.
5	5
Бы́сть же є҆гда̀ поста́ви є҆го̀ над̾ до́момъ свои́мъ и҆ над̾ всѣ́ми, є҆ли̑ка и҆мѣ́ѧше, и҆ блгⷭ҇вѝ гдⷭ҇ь до́мъ є҆гѵ́птѧнина і҆ѡ́сифа ра́ди: и҆ бы́сть блгⷭ҇ве́нїе гдⷭ҇не на все́мъ и҆мѣ́нїи є҆гѡ̀ въ домꙋ̀ и҆ въ се́лѣхъ є҆гѡ̀.	І з того часу, як він поставив його над домом своїм і над усім, що мав, Господь благословив дім єгиптянина заради Йосифа, і було благословення Господнє на всьому, що мав він у домі й у полі [його].
6	6
И҆ предадѐ всѧ̑, є҆ли̑ка бы́ша є҆мꙋ̀, въ рꙋ́ки і҆ѡ́сифѡвы: и҆ не вѣ́дѧше ѿ сꙋ́щихъ оу҆ себє̀ ничто́же, кромѣ̀ хлѣ́ба, є҆го́же ꙗ҆дѧ́ше са́мъ: и҆ бѧ́ше і҆ѡ́сифъ до́бръ ѡ҆́бразомъ и҆ красе́нъ взо́ромъ ѕѣлѡ̀.	І залишив він усе, що мав, у руках Йосифа і не знав він при ньому нічого, крім хліба, який він їв. Йосиф же був красивий станом і красивий лицем.
7	7
И҆ бы́сть по словесѣ́хъ си́хъ, и҆ возложѝ жена̀ господи́на є҆гѡ̀ ѻ҆́чи своѧ̑ на і҆ѡ́сифа и҆ речѐ: пребꙋ́ди со мно́ю.	І звернула погляди на Йосифа дружина господаря його і сказала: спи зі мною.
8	8
Ѻ҆́нъ же не хотѧ́ше и҆ речѐ женѣ̀ господи́на своегѡ̀: а҆́ще господи́нъ мо́й не вѣ́сть менє̀ ра́ди ничто́же въ домꙋ̀ свое́мъ, и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка сꙋ́ть є҆мꙋ̀, вдадѐ въ рꙋ́цѣ моѝ,	Але він відмовився і сказав дружині господаря свого: ось, господар мій не знає при мені нічого в домі, і все, що має, віддав у мої руки;
9	9
и҆ ничто̀ є҆́сть вы́ше менє̀ въ домꙋ̀ се́мъ, нижѐ и҆з̾ѧ́то бы́сть ѿ менє̀ что́-либо, кромѣ̀ тебє̀, поне́же ты̀ жена̀ є҆мꙋ̀ є҆сѝ: и҆ ка́кѡ сотворю̀ глаго́лъ ѕлы́й се́й и҆ согрѣшꙋ̀ пред̾ бг҃омъ;	немає більшого за мене в домі цьому; і він не заборонив мені нічого, крім тебе, тому що ти дружина його; як же зроблю я це велике зло і згрішу перед Богом?
10	10
Є҆гда́ же і҆ѡ́сифꙋ глаго́лаше де́нь ѿ днѐ, и҆ не послꙋ́шаше є҆ѧ̀ є҆́же спа́ти и҆ бы́ти съ не́ю.	Коли вона щодня так говорила Йосифу, а він не слухав її, щоб спати з нею і бути з нею,
11	11
Бы́сть же сицевы́й нѣ́кїй де́нь, и҆ вни́де і҆ѡ́сифъ въ до́мъ дѣ́лати дѣла̀ своѧ̑, и҆ никто́же бѧ́ше ѿ сꙋ́щихъ въ домꙋ̀ внꙋ́трь:	трапилося в один день, що він увійшов у дім робити справу свою, а нікого із домашніх тут у домі не було;
12	12
и҆ оу҆хватѝ є҆го̀ за ри̑зы, глаго́лющи: лѧ́зи со мно́ю. И҆ ѡ҆ста́вивъ ри̑зы своѧ̑ въ рꙋкꙋ̀ є҆ѧ̀, оу҆бѣжѐ и҆ и҆зы́де во́нъ.	вона схопила його за одяг його і сказала: лягай зі мною. Але він, залишивши одежу свою в руках її, побіг і вибіг геть.
13	13
И҆ бы́сть є҆гда̀ ви́дѣ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́вль ри̑зы своѧ̑ въ рꙋка́хъ є҆ѧ̀, бѣжа̀ и҆ и҆зы́де во́нъ:	Вона ж, побачивши, що він залишив одяг свій у руках її і побіг геть,
14	14
и҆ воззва̀ сꙋ́щихъ въ домꙋ̀ и҆ речѐ и҆̀мъ глаго́лющи: ви́дите, введѐ на́мъ ѻ҆́трока є҆вре́ина нарꙋга́тисѧ на́мъ: вни́де ко мнѣ̀, глаго́лѧ: преспѝ со мно́ю: и҆ возопи́хъ гла́сомъ вели́кимъ:	покликала домашніх своїх і сказала їм так: подивіться, він привів до нас єврея насміхатися над нами. Він прийшов до мене, щоб лягти зі мною, але я закричала гучним голосом,
15	15
и҆ є҆гда̀ оу҆слы́ша ѻ҆́нъ, ꙗ҆́кѡ возвы́сихъ гла́съ мо́й и҆ возопи́хъ, ѡ҆ста́вль ри̑зы своѧ̑ оу҆ менє̀, ѿбѣжѐ и҆ и҆зы́де во́нъ.	і він, почувши, що я здійняла крик і закричала, залишив у мене одяг свій, і побіг, і вибіг геть.
16	16
И҆ оу҆держа̀ ри̑зы оу҆ себє̀, до́ндеже прїи́де господи́нъ въ до́мъ сво́й.	І залишила одежу його у себе до приходу господаря його в дім свій.
17	17
И҆ повѣ́да є҆мꙋ̀ по словесѣ́хъ си́хъ, глаго́лющи: вни́де ко мнѣ̀ ѻ҆́трокъ є҆вре́инъ, є҆го́же вве́лъ є҆сѝ къ на́мъ, порꙋга́тисѧ мнѣ̀, и҆ рече́ ми: да бꙋ́дꙋ съ тобо́ю:	І переказала йому ті самі слова, говорячи: раб єврей, якого ти привів до нас, приходив до мене насміятися наді мною [і говорив мені: ляжу я з тобою],
18	18
є҆гда́ же оу҆слы́ша, ꙗ҆́кѡ воздвиго́хъ гла́съ мо́й и҆ возопи́хъ, ѡ҆ста́вль ри̑зы своѧ̑ оу҆ менє̀, ѿбѣжѐ и҆ и҆зы́де во́нъ.	але, коли [почув, що] я підняла крик і закричала, він залишив у мене одяг свій і втік геть.
19	19
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́ша господи́нъ є҆гѡ̀ глаго́лы жены̀ своеѧ̀, є҆ли̑ка речѐ къ немꙋ̀, глаго́лющи: си́це сотвори́ ми ѻ҆́трокъ тво́й: и҆ разгнѣ́васѧ ꙗ҆́ростїю,	Коли господар його почув слова дружини своєї, які вона сказала йому, говорячи: так вчинив зі мною раб твій, то спалахнув гнівом;
20	20
и҆ взе́мъ господи́нъ і҆ѡ́сифа, вве́рже є҆го̀ въ темни́цꙋ, въ мѣ́сто, и҆дѣ́же оу҆́зники царє́вы держа́тсѧ та́мѡ въ тверды́ни.	і взяв Йосифа господар його і віддав його у в’язницю, де утримувалися в’язні царя. І був він там у в’язниці.
21	21
И҆ бѧ́ше гдⷭ҇ь со і҆ѡ́сифомъ, и҆ возлїѧ̀ на него̀ млⷭ҇ть, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ блгⷣть пред̾ нача́лнымъ стра́жемъ темни́чнымъ:	І Господь був з Йосифом, і простягнув до нього милість, і дарував йому благовоління в очах начальника в’язниці.
22	22
и҆ вдадѐ старѣ́йшина страже́й темни́цꙋ въ рꙋ́цѣ і҆ѡ́сифꙋ и҆ всѣ́хъ вве́рженыхъ въ темни́цꙋ: и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка творѧ́хꙋ та́мѡ, то́й бѣ̀ творѧ́й.	І віддав начальник в’язниці в руки Йосифові усіх в’язнів, що перебували у в’язниці, і в усьому, що вони там не робили б, він був розпорядником.
23	23
Старѣ́йшина же страже́й темни́чныхъ ничто́же бѣ̀ вѣ́дый є҆гѡ̀ ра́ди: всѧ̑ бо бы́ша въ рꙋка́хъ і҆ѡ́сифовыхъ, зане́же гдⷭ҇ь бѧ́ше съ ни́мъ: и҆ є҆ли̑ка то́й творѧ́ше, гдⷭ҇ь бл҃гопоспѣша́ше въ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀.	Начальник в’язниці і не дивився ні за чим, що було у нього в руках, тому що Господь був з Йосифом, і в усьому, що він робив, Господь давав успіх.
Глава́ м҃	Глава 40

1	1
Бы́сть же по словесѣ́хъ си́хъ, согрѣшѝ старѣ́йшина вїна́рскъ царѧ̀ є҆гѵ́петска и҆ старѣ́йшина жита́рскъ господи́нꙋ своемꙋ̀ царю̀ є҆гѵ́петскомꙋ.	Після цього виночерпій царя Єгипетського і хлібодар провинилися перед господарем своїм, царем Єгипетським.
2	2
И҆ разгнѣ́васѧ фараѡ́нъ на ѻ҆́ба є҆ѵнꙋ́хи своѧ̑, на старѣ́йшинꙋ вїна́рска и҆ на старѣ́йшинꙋ жита́рска,	І прогнівався фараон на двох царедворців своїх, на головного виночерпія і на головного хлібодара,
3	3
и҆ вве́рже и҆̀хъ въ темни́цꙋ во оу҆зи́лище, въ мѣ́сто, и҆дѣ́же і҆ѡ́сифъ вве́рженъ бѧ́ше.	і віддав їх під варту в дім начальника охоронців, у в’язницю, у місце, де ув’язнений був Йосиф.
4	4
И҆ врꙋчѝ и҆̀хъ старѣ́йшина темни́цы і҆ѡ́сифꙋ, и҆ предста̀ и҆̀мъ: и҆ бѣ́ста дни̑ (нѣ̑кїѧ) въ темни́цѣ,	Начальник охоронців приставив до них Йосифа, і він служив їм. І пробули вони під вартою деякий час.
5	5
и҆ ви́дѣста ѻ҆́ба со́нъ во є҆ди́нꙋ но́щь: видѣ́нїе же со́нное старѣ́йшины вїна́рска и҆ старѣ́йшины жита́рска, и҆̀же бѣ́ста царѧ̀ є҆гѵ́петска, сꙋ́ще въ темни́цѣ, бѧ́ше сїѐ.	Одного разу виночерпію і хлібодару царя Єгипетського, замкненим у в’язниці, бачилися сни, кожному свій сон, обом в одну ніч, кожному сон особливого значення.
6	6
Вни́де же къ ни̑мъ і҆ѡ́сифъ заꙋ́тра и҆ ви́дѣ и҆̀хъ, и҆ бѧ́хꙋ смꙋще́ни:	І прийшов до них Йосиф вранці, побачив їх, і ось, вони засмучені.
7	7
и҆ вопроша́ше є҆ѵнꙋ́хѡвъ фараѡ́нихъ, и҆̀же бы́ша съ ни́мъ въ темни́цѣ, оу҆ господи́на своегѡ̀, глаго́лѧ: что̀, ꙗ҆́кѡ ли́ца ва̑ша оу҆ны̑ла дне́сь;	І запитав він царедворців фараонових, що перебували з ним у домі господаря його під вартою, говорячи: чому у вас сьогодні сумні обличчя?
8	8
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша є҆мꙋ̀: со́нъ ви́дѣхомъ, и҆ разсꙋжда́ѧй є҆го̀ нѣ́сть. Рече́ же и҆̀мъ і҆ѡ́сифъ: є҆да̀ не бг҃омъ и҆з̾ѧвле́нїе и҆́хъ є҆́сть; повѣ́дите оу҆̀бо мнѣ̀.	Вони сказали йому: ми бачили сни; а витлумачити їх нема кому. Йосиф сказав їм: чи не від Бога тлумачення? розкажіть мені.
9	9
И҆ повѣ́да старѣ́йшина вїна́рскъ со́нъ сво́й і҆ѡ́сифꙋ и҆ речѐ: во снѣ̀ мое́мъ бѧ́ше вїногра́дъ предо мно́ю:	І розповів головний виночерпій Йосифу сон свій і сказав йому: мені снилося, ось виноградна лоза переді мною;
10	10
въ вїногра́дѣ же трѝ лѣ̑торасли, и҆ то́й цвѣтꙋ́щь произнесѐ ѿ́расли, зрѣ̑лы гро́зды лѡ́зныѧ:	на лозі три гілки; вона розвинулася, показався на ній цвіт, виросли й дозріли на ній ягоди;
11	11
и҆ ча́ша фараѡ́нова въ рꙋцѣ̀ мое́й: и҆ взѧ́хъ гре́знъ, и҆ и҆зжа́хъ ѻ҆́ный въ ча́шꙋ, и҆ да́хъ ча́шꙋ въ рꙋ́кꙋ фараѡ́ню.	і чаша фараонова у руці моїй; я взяв ягід, вичавив їх у чашу фараонову і подав чашу в руку фараонові.
12	12
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆ѡ́сифъ: сїѐ разсꙋжде́нїе семꙋ̀: трѝ лѣ̑торасли трѝ дни̑ сꙋ́ть:	І сказав йому Йосиф: ось тлумачення його: три гілки — це три дні;
13	13
є҆щѐ трѝ дни̑, и҆ помѧне́тъ фараѡ́нъ са́нъ тво́й, и҆ па́ки поста́витъ тѧ̀ въ старѣ́йшинство твоѐ вїна́рско, и҆ пода́си ча́шꙋ фараѡ́нꙋ въ рꙋ́кꙋ є҆гѡ̀ по са́нꙋ твоемꙋ̀ пе́рвомꙋ, ꙗ҆́коже бы́лъ є҆сѝ вїноче́рпчїй:	через три дні фараон піднесе голову твою і поверне тебе на місце твоє, і ти подаси чашу фараонову в руку його, за колишнім звичаєм, коли ти був у нього виночерпієм;
14	14
но помѧни́ мѧ тобо́ю, є҆гда̀ бла́го тѝ бꙋ́детъ, и҆ сотвори́ши надо мно́ю ми́лость, и҆ да помѧне́ши ѡ҆ мнѣ̀ фараѡ́нꙋ, и҆ и҆зведе́ши мѧ̀ ѿ тверды́ни сеѧ̀:	згадай же мене, коли добре тобі буде, і зроби мені благодіяння, і скажи про мене фараонові, й виведи мене з цього дому,
15	15
ꙗ҆́кѡ татьбо́ю оу҆кра́денъ бы́хъ и҆з̾ землѝ є҆вре́йскїѧ, и҆ здѣ̀ ничто̀ ѕло̀ сотвори́хъ, но вверго́ша мѧ̀ въ ро́въ се́й.	бо я украдений із землі євреїв; а також і тут нічого не зробив, за що б кинути мене у в’язницю.
16	16
И҆ ви́дѣ старѣ́йшина жита́рскъ, ꙗ҆́кѡ прѧ́мѡ разсꙋдѝ, и҆ речѐ і҆ѡ́сифꙋ: и҆ а҆́зъ ви́дѣхъ со́нъ, и҆ мнѧ́хсѧ трѝ кѡ́шницы хлѣ́бѡвъ держа́ти на главѣ̀ мое́й:	Головний хлібодар побачив, що витлумачив він добре, і сказав Йосифові: мені також снилося: ось на голові в мене три кошики решітчастих;
17	17
въ ко́шницѣ же ве́рхней ѿ всѣ́хъ родѡ́въ, ꙗ҆̀же фараѡ́нъ ꙗ҆́стъ, дѣ́ло хлѣ́бенное, и҆ пти̑цы небє́сныѧ ꙗ҆дѧ́хꙋ та̑ѧ ѿ ко́шницы, ꙗ҆́же на главѣ̀ мое́й.	у верхньому кошику всяка їжа фараонова, вироби пекаря, і птахи [небесні] клювали її з кошика на голові моїй.
18	18
Ѿвѣща́въ же і҆ѡ́сифъ, речѐ є҆мꙋ̀: сїѐ разсꙋжде́нїе є҆гѡ̀: трѝ кѡ́шницы трѝ дні́е сꙋ́ть:	І відповів Йосиф і сказав [йому]: ось тлумачення його: три кошики — це три дні;
19	19
є҆щѐ трѝ дні́е, и҆ ѿи́метъ фараѡ́нъ главꙋ̀ твою̀ ѿ тебє̀ и҆ повѣ́ситъ тѧ̀ на дре́вѣ, и҆ и҆з̾ѧдѧ́тъ пти̑цы небє́сныѧ пло́ть твою̀ ѿ тебє̀.	через три дні фараон зніме з тебе голову твою і повісить тебе на дереві, і птахи [небесні] будуть клювати плоть твою з тебе.
20	20
Бы́сть же въ де́нь тре́тїй, де́нь рожде́нїѧ бѧ́ше фараѡ́нѧ, и҆ творѧ́ше пи́ръ всѣ̑мъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: и҆ помѧнꙋ̀ старѣ́йшинство старѣ́йшины вїна́рска и҆ старѣ́йшинство старѣ́йшины жита́рска, посредѣ̀ ѻ҆́трѡкъ свои́хъ:	На третій день, день народження фараонового, зробив він вечерю для всіх слуг своїх і згадав він про головного виночерпія і головного хлібодара серед слуг своїх;
21	21
и҆ поста́ви старѣ́йшинꙋ вїна́рска въ старѣ́йшинство є҆гѡ̀: и҆ подадѐ ча́шꙋ въ рꙋ́кꙋ фараѡ́ню:	і повернув головного виночерпія на попереднє місце, і він подав чашу в руку фараонову,
22	22
старѣ́йшинꙋ же жита́рска повѣ́си (на дре́вѣ), ꙗ҆́коже сказа̀ и҆́ма і҆ѡ́сифъ.	а головного хлібодара повісив [на дереві], як витлумачив їм Йосиф.
23	23
И҆ не помѧнꙋ̀ старѣ́йшина вїна́рскъ і҆ѡ́сифа, но забы̀ є҆го̀.	І не згадав головний виночерпій про Йосифа, але забув його.
Глава́ м҃а	Глава 41

1	1
Бы́сть же по двою̀ лѣ̑тꙋ дні́й, фараѡ́нъ ви́дѣ со́нъ: мнѧ́шесѧ стоѧ́ти при рѣцѣ̀:	Коли минуло два роки, фараону снилося: ось, він стоїть біля ріки;
2	2
и҆ сѐ, а҆́ки и҆з̾ рѣкѝ и҆схожда́хꙋ се́дмь кра́въ дѡбры̀ ви́домъ и҆ и҆збра̑нны тѣлесы̀, и҆ пасѧ́хꙋсѧ по бре́гꙋ:	і ось, вийшли з ріки сім корів, гарних на вигляд і повних тілом, і паслися в очереті;
3	3
дрꙋгі̑ѧ же се́дмь кра́въ и҆зыдо́ша по си́хъ и҆з̾ рѣкѝ, ѕлы̑ ви́домъ и҆ тѣлесы̀ хꙋ̑ды, и҆ пасѧ́хꙋсѧ съ кра́вами по бре́гꙋ рѣ́чномꙋ:	але ось, після них вийшли з ріки сім корів інших, худих на вигляд і охлялих тілом, і стали поряд з тими коровами, на березі ріки;
4	4
и҆ поѧдо́ша се́дмь кра̑вы ѕлы̑ѧ и҆ хꙋды̑ѧ тѣлесы̀ се́дмь кра́въ до́брыхъ ви́домъ и҆ и҆збра́нныхъ тѣлесы̀: (и҆ сїѧ̑ неви̑димы бы́ша, ꙗ҆́кѡ внидо́ша въ чре́сла и҆́хъ). Воста́ же фараѡ́нъ.	і з’їли корови худі на вигляд і охлялі тілом сім корів гарних на вигляд і повних. І прокинувся фараон,
5	5
И҆ ви́дѣ со́нъ вторы́й: и҆ сѐ, се́дмь кла́си и҆схожда́хꙋ и҆з̾ сте́блїѧ є҆ди́нагѡ и҆збра̑нны и҆ добры̑:	і заснув знову, і снилося йому іншого разу: ось, на одному стеблі піднялося сім колосків гладеньких і гарних;
6	6
дрꙋзі́и же се́дмь кла́си то́нцыи, и҆стонче́ни вѣ́тромъ, и҆зраста́хꙋ по ни́хъ:	але ось, після них виросло сім колосків виснажених і висушених східним вітром;
7	7
и҆ пожро́ша се́дмь кла́си то́нцыи и҆ и҆стонче́ни вѣ́тромъ се́дмь кла́сѡвъ и҆збра́нныхъ и҆ по́лныхъ. Воста́ же фараѡ́нъ, и҆ бѧ́ше со́нъ.	і пожерли худі колоски сім колосків гладеньких і повних. І прокинувся фараон і зрозумів, що це сон.
8	8
Бы́сть же заꙋ́тра, и҆ возмꙋти́сѧ дꙋша̀ є҆гѡ̀: и҆ посла́въ, созва̀ всѧ̑ сказа́тєли є҆гѵ́пєтскїѧ и҆ всѧ̑ мꙋ̑дрыѧ є҆гѡ̀: и҆ повѣ́да и҆̀мъ фараѡ́нъ со́нъ сво́й: и҆ не бѧ́ше сказꙋ́ѧй тогѡ̀ фараѡ́нꙋ.	Уранці засмутився дух його, і послав він, і покликав усіх волхвів Єгипту і всіх мудреців його, і розповів їм фараон сон свій; але не було нікого, хто витлумачив би його фараону.
9	9
И҆ речѐ старѣ́йшина вїна́рскъ къ фараѡ́нꙋ, глаго́лѧ: грѣ́хъ мо́й воспомина́ю дне́сь:	І став говорити головний виночерпій фараонові і сказав: гріхи мої згадую я нині;
10	10
фараѡ́нъ разгнѣ́васѧ на рабы̑ своѧ̑ и҆ вве́рже на́съ въ темни́цꙋ въ домꙋ̀ а҆рхїмагі́ра, менѐ и҆ старѣ́йшинꙋ жита́рска:	фараон прогнівався на рабів своїх і віддав мене і головного хлібодара під варту в дім начальника охоронців;
11	11
и҆ ви́дѣхомъ со́нъ ѻ҆́ба є҆ди́ныѧ но́щи а҆́зъ и҆ ѻ҆́нъ, кі́йждо сво́й со́нъ ви́дѣхомъ:	і снився нам сон в одну ніч, мені і йому, кожному снився сон особливого значення;
12	12
бѧ́ше же та́мѡ съ на́ми ю҆́ноша, ѻ҆́трокъ є҆вре́инъ а҆рхїмагі́ровъ, и҆ повѣ́дахомъ є҆мꙋ̀, и҆ разсꙋдѝ на́мъ:	там саме був з нами молодий єврей, раб начальника охоронців; ми розповіли йому сни наші, і він витлумачив нам кожному відповідно до його сновидіння;
13	13
бы́сть же, ꙗ҆́коже сказа̀ на́мъ, та́кѡ и҆ слꙋчи́сѧ, мнѣ̀ па́ки бы́ти во свое́мъ старѣ́йшинствѣ, а҆ ѻ҆́номꙋ повѣ́шенꙋ.	і як він витлумачив нам, так і збулося: я повернений на місце моє, а той повішений.
14	14
Посла́въ же фараѡ́нъ, призва̀ і҆ѡ́сифа: и҆ и҆зведо́ша є҆го̀ и҆з̾ тверды́ни, и҆ ѡ҆стриго́ша є҆го̀, и҆ и҆змѣни́ша ри̑зы є҆мꙋ̀, и҆ прїи́де къ фараѡ́нꙋ.	І послав фараон і покликав Йосифа. І поспішно вивели його з в’язниці. Він постригся і перемінив одяг свій і прийшов до фараона.
15	15
Рече́ же фараѡ́нъ і҆ѡ́сифꙋ: со́нъ ви́дѣхъ, и҆ сказꙋ́ѧй є҆го̀ нѣ́сть: а҆́зъ же слы́шахъ ѡ҆ тебѣ̀ глаго́лющихъ, ꙗ҆́кѡ слы́шавъ сны̀ разсꙋжда́еши ты̑ѧ.	Фараон сказав Йосифові: мені снився сон, і нема нікого, хто витлумачив би його, а про тебе я чув, що ти вмієш тлумачити сни.
16	16
Ѿвѣща́въ же і҆ѡ́сифъ фараѡ́нꙋ, речѐ: без̾ бг҃а не ѿвѣща́етсѧ спⷭ҇нїе фараѡ́нꙋ.	І відповів Йосиф фараону, говорячи: це не моє; Бог дасть відповідь на благо фараонові.
17	17
Рече́ же фараѡ́нъ і҆ѡ́сифꙋ, глаго́лѧ: во снѣ̀ мое́мъ мнѧ́хсѧ стоѧ́ти на бре́зѣ рѣ́чнѣмъ:	І сказав фараон Йосифові: мені снилося: ось, стою я на березі ріки;
18	18
и҆ а҆́ки и҆з̾ рѣкѝ и҆схожда́хꙋ се́дмь кра̑вы дѡбры̀ ви́домъ и҆ и҆збра̑нны тѣлесы̀, и҆ пасѧ́хꙋсѧ по бре́гꙋ:	і ось, вийшли з ріки сім корів повних тілом і гарних на вигляд і паслися в очереті;
19	19
и҆ сѐ, дрꙋгі̑ѧ се́дмь кра́въ и҆схожда́хꙋ в̾слѣ́дъ и҆́хъ и҆з̾ рѣкѝ, ѕлы̑ и҆ недѡбры̀ ви́домъ и҆ хꙋ̑ды тѣлесы̀, ꙗ҆ковы́хъ не ви́дѣ таковы́хъ во все́й землѝ є҆гѵ́петстѣй хꙋ́ждшихъ:	але ось, після них ішли сім корів інших, худих, дуже поганих на вигляд і охлялих тілом: я не бачив по всій землі Єгипетській таких худих, як вони;
20	20
и҆ и҆з̾ѧдо́ша се́дмь кра̑вы ѕлы̑ѧ и҆ хꙋды̑ѧ се́дмь кра́въ пе́рвыхъ до́брыхъ и҆ и҆збра́нныхъ:	бо з’їли охлялі й худі корови попередніх сім корів повних;
21	21
и҆ внидо́ша во оу҆трѡ́бы и҆́хъ, и҆ не ꙗ҆ви́шасѧ, ꙗ҆́кѡ внидо́ша во оу҆трѡ́бы и҆́хъ: и҆ ѡ҆бли̑чїѧ и҆́хъ ѕла̑ бы́ша, ꙗ҆́кѡ и҆ и҆спе́рва. Воста́въ же, (па́ки) оу҆снꙋ́хъ,	і ввійшли повні в утробу їх, але не помітно було, що вони ввійшли в утробу їх: вони були так само худими на вигляд, як і спочатку. І я прокинувся.
22	22
и҆ ви́дѣхъ па́ки во снѣ̀ мое́мъ, и҆ а҆́ки се́дмь кла́си и҆схожда́хꙋ и҆з̾ є҆ди́нагѡ сте́блїѧ пѡ́лны и҆ добры̑:	Потім снилося мені: ось, на одному стеблі піднялися сім колосків повних і гарних;
23	23
дрꙋзі́и же се́дмь кла́си то́нцыи и҆ вѣ́тромъ и҆стонче́ни и҆зница́хꙋ в̾слѣ́дъ и҆́хъ:	але ось, після них виросло сім колосків тонких, виснажених і висушених східним вітром;
24	24
и҆ пожро́ша се́дмь кла́си то́нцыи и҆ вѣ́тромъ и҆стонче́ни се́дмь кла́сѡвъ до́брыхъ и҆ по́лныхъ. Рѣ́хъ оу҆́бѡ сказа́телємъ, и҆ не бы́сть повѣ́даѧй мнѣ̀ тогѡ̀.	і пожерли худі колоски сім колосків гарних. Я розповів це волхвам, але ніхто не пояснив мені.
25	25
И҆ речѐ і҆ѡ́сифъ фараѡ́нꙋ: со́нъ фараѡ́новъ є҆ди́нъ є҆́сть: є҆ли̑ка бг҃ъ твори́тъ, показа̀ фараѡ́нꙋ:	І сказав Йосиф фараонові: сон фараонів один: що́ Бог зробить, те́ Він звістив фараонові.
26	26
се́дмь кра̑вы дѡ́брыѧ се́дмь лѣ́тъ сꙋ́ть: и҆ се́дмь кла́си до́брїи се́дмь лѣ́тъ сꙋ́ть: со́нъ фараѡ́новъ є҆ди́нъ є҆́сть:	Сім корів гарних, це сім років; і сім колосків добрих, це сім років: сон один;
27	27
и҆ се́дмь кра̑вы хꙋды̑ѧ, ꙗ҆̀же и҆зыдо́ша по си́хъ, се́дмь лѣ́тъ сꙋ́ть, и҆ се́дмь кла́си то́нцыи и҆ и҆стонче́ни вѣ́тромъ се́дмь лѣ́тъ сꙋ́ть: бꙋ́дꙋтъ се́дмь лѣ́тъ гла́да:	і сім корів охлялих і худих, що вийшли після тих, це сім років, також і сім колосків виснажених і висушених східним вітром, це сім років голоду.
28	28
сло́во же є҆́же рѣ́хъ фараѡ́нꙋ, є҆ли̑ка бг҃ъ твори́тъ, показа̀ фараѡ́нꙋ:	Ось чому сказав я фараонові: що́ Бог зробить, те́ Він показав фараонові.
29	29
сѐ, се́дмь лѣ́тъ прихо́дитъ, ѻ҆би́лность мно́га во все́й землѝ є҆гѵ́петстѣй:	Ось, настає сім років великого достатку в усій землі Єгипетській;
30	30
прїи́дꙋтъ же се́дмь лѣ́тъ гла́да по си́хъ, и҆ забꙋ́дꙋтъ сы́тости бꙋ́дꙋщїѧ во все́мъ є҆гѵ́птѣ, и҆ погꙋби́тъ гла́дъ зе́млю,	після них настануть сім років голоду, і забудеться весь той достаток у землі Єгипетській, і виснажить голод землю,
31	31
и҆ не позна́етсѧ ѻ҆би́лїе на землѝ ѿ гла́да бꙋ́дꙋщагѡ по си́хъ: си́ленъ бо бꙋ́детъ ѕѣлѡ̀:	і непримітним буде колишній достаток на землі, через голод, що прийде, тому що він буде дуже тяжким.
32	32
повтори́сѧ же со́нъ фараѡ́нꙋ два́жды, ꙗ҆́кѡ и҆́стинно бꙋ́детъ сло́во є҆́же ѿ бг҃а, и҆ оу҆скори́тъ бг҃ъ сотвори́ти ѻ҆́но:	А що сон повторився фараону двічі, це значить, що це істинне слово Боже, і що незабаром Бог виконає це.
33	33
нн҃ѣ оу҆̀бо оу҆смотрѝ человѣ́ка мꙋ́дра и҆ смы́слена и҆ поста́ви є҆го̀ над̾ земле́ю є҆гѵ́петскою:	І нині нехай знайде фараон чоловіка розумного і мудрого і нехай поставить його над землею Єгипетською.
34	34
и҆ да сотвори́тъ фараѡ́нъ и҆ поста́витъ мѣстонача́лники по землѝ, и҆ да собира́ютъ пѧ́тꙋю ча́сть ѿ всѣ́хъ плодѡ́въ землѝ є҆гѵ́петскїѧ седмѝ лѣ́тъ ѻ҆би́лныхъ,	Нехай накаже фараон поставити над землею наглядачів збирати за сім років достатку п’яту частину [усього врожаю] землі Єгипетської;
35	35
и҆ да соберꙋ́тъ всѧ́кꙋю пи́щꙋ седмѝ лѣ́тъ грѧдꙋ́щихъ до́брыхъ си́хъ: и҆ да собере́тсѧ пшени́ца под̾ рꙋ́кꙋ фараѡ́ню, пи́ща во градѣ́хъ да храни́тсѧ:	нехай вони беруть усякий хліб цих гарних років, що настають, і зберуть у містах хліб під відання фараона для їжі, і нехай бережуть;
36	36
и҆ бꙋ́детъ пи́ща соблюде́на землѝ на се́дмь лѣ́тъ гла́дныхъ, ꙗ҆̀же и҆́мꙋтъ бы́ти въ землѝ є҆гѵ́петстѣй, да не потреби́тсѧ землѧ̀ въ гла́дѣ.	і буде ця їжа в запас для землі на сім років голоду, які будуть у землі Єгипетській, щоб земля не загинула від голоду.
37	37
Оу҆го́дно же бы́сть сло́во пред̾ фараѡ́номъ и҆ пред̾ всѣ́ми рабы̑ є҆гѡ̀.	Це сподобалося фараонові й усім слугам його.
38	38
И҆ речѐ фараѡ́нъ всѣ̑мъ рабѡ́мъ свои̑мъ: є҆да̀ ѡ҆брѧ́щемъ человѣ́ка сицева́го, и҆́же и҆́мать дх҃а бж҃їѧ въ себѣ̀;	І сказав фараон слугам своїм: чи знайдемо ми таку, як він, людину, у якій був би Дух Божий?
39	39
Рече́ же фараѡ́нъ і҆ѡ́сифꙋ: поне́же показа̀ бг҃ъ тебѣ̀ всѧ̑ сїѧ̑, нѣ́сть человѣ́ка мꙋдрѣ́йша и҆ смы́сленнѣйша па́че тебє̀:	І сказав фараон Йосифу: оскільки Бог відкрив тобі все це, то немає настільки розумного і мудрого, як ти;
40	40
ты̀ бꙋ́деши въ домꙋ̀ мое́мъ, и҆ оу҆́стъ твои́хъ да послꙋ́шаютъ всѝ лю́дїе моѝ, ра́звѣ престо́ломъ а҆́зъ бо́лѣе тебє̀ бꙋ́дꙋ.	ти будеш над домом моїм, і твого слова буде дотримуватися весь народ мій; тільки престолом я буду більшим за тебе.
41	41
Рече́ же фараѡ́нъ і҆ѡ́сифꙋ: сѐ, поставлѧ́ю тѧ̀ дне́сь над̾ все́ю земле́ю є҆гѵ́петскою.	І сказав фараон Йосифові: ось, я поставляю тебе над усією землею Єгипетською.
42	42
И҆ сне́мъ фараѡ́нъ пе́рстень съ рꙋкѝ своеѧ̀, возложѝ є҆го̀ на рꙋ́кꙋ і҆ѡ́сифовꙋ, и҆ ѡ҆блечѐ є҆го̀ въ ри́зꙋ червле́нꙋ, и҆ возложѝ гри́внꙋ зла́тꙋ на вы́ю є҆гѡ̀,	І зняв фараон перстень свій з руки своєї і надів його на руку Йосифа; вдяг його у висонний одяг, поклав золотий ланцюг на шию його;
43	43
и҆ всадѝ є҆го̀ на колесни́цꙋ свою̀ вторꙋ́ю, и҆ проповѣ́да пред̾ ни́мъ проповѣ́дникъ: и҆ поста́ви є҆го̀ над̾ все́ю земле́ю є҆гѵ́петскою.	повелів везти його на другій із своїх колісниць і проголошувати перед ним: схиляйтеся! І поставив його над усією землею Єгипетською.
44	44
Рече́ же фараѡ́нъ і҆ѡ́сифꙋ: а҆́зъ фараѡ́нъ: без̾ тебє̀ не воздви́гнетъ рꙋкѝ своеѧ̀ никто́же во все́й землѝ є҆гѵ́петстѣй.	І сказав фараон Йосифу: я фараон; без тебе ніхто не ворухне ні рукою своєю, ні ногою своєю по всій землі Єгипетській.
45	45
И҆ наречѐ фараѡ́нъ и҆́мѧ і҆ѡ́сифꙋ ѱонѳомфани́хъ: и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ а҆сене́ѳꙋ, дще́рь петефрі́а жреца̀ и҆лїопо́льскагѡ, є҆мꙋ̀ въ женꙋ̀.	І нарік фараон Йосифові ім’я: Цафнаф-панеах, і дав йому за дружину Асенефу, дочку Потифера, жерця Іліопольського. І пішов Йосиф по землі Єгипетській.
46	46
І҆ѡ́сифъ же бѧ́ше лѣ́тъ три́десѧти, є҆гда̀ предста̀ фараѡ́нꙋ царю̀ є҆гѵ́петскомꙋ. И҆зы́де же і҆ѡ́сифъ ѿ лица̀ фараѡ́нѧ и҆ про́йде всю̀ зе́млю є҆гѵ́петскꙋю.	Йосифові було тридцять років від народження, коли він став перед лице фараона, царя Єгипетського. І вийшов Йосиф від лиця фараонового і пройшов по всій землі Єгипетській.
47	47
И҆ сотворѝ землѧ̀ въ седмѝ лѣ́тѣхъ ѻ҆би́лнꙋ жа́твꙋ.	Земля ж у сім років достатку принесла з одного зерна по жмені.
48	48
И҆ собра̀ всѧ́кꙋю пи́щꙋ седмѝ лѣ́тъ, въ ни́хже бѧ́ше ѻ҆би́лность въ землѝ є҆гѵ́петстѣй: и҆ положѝ пи́щꙋ во градѣ́хъ: пи́щы пѡ́ль гра́да, сꙋ́щихъ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀, положѝ въ не́мъ.	І зібрав він усякий хліб семи років, які були [родючі] в землі Єгипетській, і поклав хліб у містах; у кожному місті поклав хліб полів, що оточують його.
49	49
И҆ собра̀ і҆ѡ́сифъ пшени́цꙋ ꙗ҆́кѡ песо́къ морскі́й мно́гꙋ ѕѣлѡ̀, до́ндеже не можа́хꙋ и҆счестѝ: без̾ числа́ бо бѧ́ше.	І зібрав Йосиф хліба дуже багато, як піску морського, так що перестав і рахувати, тому що не стало рахунку.
50	50
І҆ѡ́сифꙋ же бѣ́ста два̀ сы̑на, пре́жде прише́ствїѧ седмѝ лѣ́тъ гла́дныхъ, и҆̀хже родѝ є҆мꙋ̀ а҆сене́ѳа, дще́рь петефрі́а жреца̀ и҆лїопо́льска:	До настання років голоду, у Йосифа народилися два сини, яких народила йому Асенефа, дочка Потифера, жерця Іліопольського.
51	51
нарече́ же і҆ѡ́сифъ и҆́мѧ пе́рвенцꙋ манассі́а, (глаго́лѧ:) ꙗ҆́кѡ забы́ти мнѣ̀ сотворѝ бг҃ъ всѧ̑ болѣ̑зни моѧ̑, и҆ всѧ̑, ꙗ҆̀же ѻ҆тца̀ моегѡ̀.	І нарік Йосиф ім’я первісткові: Манассія, тому що [говорив він] Бог дав мені забути усі нещастя мої і весь дім батька мого.
52	52
И҆́мѧ же второ́мꙋ наречѐ є҆фраі́мъ, (глаго́лѧ:) ꙗ҆́кѡ возрасти́ мѧ бг҃ъ въ землѝ смире́нїѧ моегѡ̀.	А другому нарік ім’я: Єфрем, тому що [говорив він] Бог зробив мене плідним у землі страждання мого.
53	53
Минꙋ́ша же се́дмь лѣ́тъ ѻ҆би́лныхъ, ꙗ҆̀же бы́ша въ землѝ є҆гѵ́петстѣй,	І минули сім років достатку, що був у землі Єгипетській,
54	54
и҆ нача́ша се́дмь лѣ́тъ гла́дныхъ приходи́ти, ꙗ҆́коже речѐ і҆ѡ́сифъ. И҆ бы́сть гла́дъ по все́й землѝ: во все́й же землѝ є҆гѵ́петстѣй бы́ша [пред̾ глаго́ломъ си́мъ бы́ша въ є҆ди́нѣй а҆леѯандрі́йстѣй не, но и҆ то̀ во вмѣсти́телныхъ] хлѣ́бы.	і настали сім років голоду, як сказав Йосиф. І був голод по всіх землях, а в усій землі Єгипетській був хліб.
55	55
И҆ взалка̀ всѧ̀ землѧ̀ є҆гѵ́петскаѧ: возопи́ же наро́дъ къ фараѡ́нꙋ ѡ҆ хлѣ́бѣхъ. Рече́ же фараѡ́нъ всѣ̑мъ є҆гѵ́птѧнѡмъ: и҆ди́те ко і҆ѡ́сифꙋ, и҆ є҆́же рече́тъ ва́мъ, сотвори́те.	Але коли і вся земля Єгипетська почала терпіти голод, то народ почав волати до фараона про хліб. І сказав фараон усім єгиптянам: підіть до Йосифа і робіть, що він вам скаже.
56	56
И҆ гла́дъ бѧ́ше на лицы̀ всеѧ̀ землѝ. Ѿве́рзе же і҆ѡ́сифъ всѧ̑ жи̑тницы, и҆ продаѧ́ше всѣ̑мъ є҆гѵ́птѧнѡмъ:	І був голод по всій землі; і відчинив Йосиф усі житниці, і став продавати хліб єгиптянам. Голод же посилювався в землі Єгипетській.
57	57
и҆ всѧ̑ страны̑ прихожда́хꙋ во є҆гѵ́петъ, кꙋпова́ти ко і҆ѡ́сифꙋ: ѡ҆бдержа́ше бо гла́дъ всю̀ зе́млю.	І з усіх країн приходили в Єгипет купувати хліб у Йосифа, тому що голод посилився по всій землі.
Глава́ м҃в	Глава 42

1	1
Ви́дѣвъ же і҆а́кѡвъ, ꙗ҆́кѡ кꙋ́плѧ є҆́сть (пшени́цы) во є҆гѵ́птѣ, речѐ сынѡ́мъ свои̑мъ: почто̀ не радитѐ;	І довідався Яків, що в Єгипті є хліб, і сказав Яків синам своїм: що ви дивитеся?
2	2
сѐ, слы́шахъ, ꙗ҆́кѡ є҆́сть пшени́ца во є҆гѵ́птѣ: и҆ди́те та́мѡ и҆ кꙋпи́те на́мъ ма́лѡ пи́щи, да жи́ви бꙋ́демъ и҆ не оу҆́мремъ.	І сказав: ось, я чув, що є хліб у Єгипті; підіть туди і купіть нам звідти хліба, щоб нам жити і не вмерти.
3	3
И҆до́ша же бра́тїѧ і҆ѡ́сифѡвы де́сѧть кꙋпи́ти пшени́цы во є҆гѵ́петъ.	Десять братів Йосифових пішли купити хліба в Єгипті,
4	4
Венїамі́на же, бра́та і҆ѡ́сифова, не ѿпꙋстѝ съ бра́тїею є҆гѡ̀, рече́ бо: да не когда̀ слꙋчи́тсѧ (на пꙋтѝ) є҆мꙋ̀ ѕло̀.	а Веніаміна, брата Йосифового, не послав Яків з братами його, тому що сказав: не трапилося б з ним лиха.
5	5
Прїидо́ша же сы́нове і҆и҃лєвы кꙋпи́ти съ приходѧ́щими: бѧ́ше бо гла́дъ въ землѝ ханаа́нстѣй.	І прийшли сини Ізраїлеві купувати хліб, разом з іншими, що прийшли, бо в землі Ханаанській був голод.
6	6
І҆ѡ́сифъ же бѧ́ше кнѧ́зь землѝ: се́й продаѧ́ше всѣ̑мъ лю́демъ землѝ (тоѧ̀). Прише́дше же бра́тїѧ і҆ѡ́сифѡвы, поклони́шасѧ є҆мꙋ̀ лице́мъ до землѝ.	Йосиф же був начальником у землі тій; він і продавав хліб усьому народові землі. Брати Йосифа прийшли і поклонилися йому лицем до землі.
7	7
Ви́дѣвъ же і҆ѡ́сифъ бра́тїю свою̀, позна̀: и҆ ѿчꙋжда́шесѧ и҆́хъ, и҆ глаго́лаше и҆̀мъ же́стокѡ, и҆ речѐ и҆̀мъ: ѿкꙋ́дꙋ прїидо́сте; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: ѿ землѝ ханаа́нскїѧ кꙋпи́ти пи́щи.	І побачив Йосиф братів своїх і впізнав їх; але показав, що начебто не знає їх, і говорив з ними суворо і сказав їм: звідки ви прийшли? Вони сказали: із землі Ханаанської, купити їжу.
8	8
Позна́ же і҆ѡ́сифъ бра́тїю свою̀: ѻ҆ни́ же не позна́ша є҆гѡ̀.	Йосиф упізнав братів своїх, але вони не впізнали його.
9	9
И҆ помѧнꙋ̀ і҆ѡ́сифъ сны̀ своѧ̑, ꙗ҆̀же ви́дѣ ѻ҆́нъ: и҆ речѐ и҆̀мъ: соглѧда̑таи є҆стѐ, соглѧ́дати пꙋті́й страны̀ (сеѧ̀) прїидо́сте.	І згадав Йосиф сни, що снилися йому про них; і сказав їм: ви підглядачі, ви прийшли вигледіти наготу^* землі цієї.
10	10
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: нѝ, господи́не, рабѝ твоѝ прїидо́хомъ кꙋпи́ти пи́щи:	Вони сказали йому: ні, господарю наш; раби твої прийшли купити їжі;
11	11
всѝ є҆смы̀ сы́нове є҆ди́нагѡ человѣ́ка: ми́рницы є҆смы̀, не сꙋ́ть рабѝ твоѝ соглѧда̑таи.	ми всі діти однієї людини; ми люди чесні; раби твої не бували підглядачами.
12	12
Рече́ же и҆̀мъ: нѝ, но пꙋти̑ землѝ (сеѧ̀) прїидо́сте соглѧ́дати.	Він сказав їм: ні, ви прийшли вигледіти наготу землі цієї.
13	13
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: двана́десѧть є҆смы̀ бра́тїѧ рабѝ твоѝ въ землѝ ханаа́ни: и҆ сѐ, ме́ншїй (ѿ на́съ) со ѻ҆тце́мъ на́шимъ дне́сь, а҆ дрꙋга́гѡ нѣ́сть.	Вони сказали: нас, рабів твоїх, дванадцять братів; ми сини одного чоловіка в землі Ханаанській, і ось, менший тепер з батьком нашим, а одного не стало.
14	14
Рече́ же и҆̀мъ і҆ѡ́сифъ: сїѐ є҆́сть, є҆́же реко́хъ ва́мъ, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ соглѧда̑таи є҆стѐ:	І сказав їм Йосиф: це саме я і говорив вам, сказавши: ви підглядачі;
15	15
въ се́мъ ꙗ҆вите́сѧ: та́кѡ мѝ здра́вїѧ фараѡ́нѧ, не и҆зы́дете ѿсю́дꙋ, а҆́ще бра́тъ ва́шъ ме́ншїй не прїи́детъ сѣ́мѡ:	ось як ви будете випробувані: клянуся життям фараона, ви не вийдете звідси, якщо не прийде сюди менший брат ваш;
16	16
посли́те ѿ себє̀ є҆ди́наго, и҆ возми́те бра́та ва́шего: вы́ же держи́ми бꙋ́дите, до́ндеже ꙗ҆́вѣ бꙋ́дꙋтъ словеса̀ ва̑ша, а҆́ще и҆́стинствꙋете, и҆лѝ нѝ: а҆́ще же нѝ, та́кѡ мѝ здра́вїѧ фараѡ́нѧ, вои́стиннꙋ соглѧда̑таи є҆стѐ.	пошліть одного з вас, і нехай він приведе брата вашого, а ви будете затримані; і відкриється, чи правда у вас; і якщо ні, то клянусь життям фараона, що ви підглядачі.
17	17
И҆ дадѐ ѧ҆̀ под̾ стра́жꙋ на трѝ дни̑.	І віддав їх під варту на три дні.
18	18
Рече́ же и҆̀мъ въ де́нь тре́тїй: сїѐ сотвори́те, и҆ жи́ви бꙋ́дете: бг҃а бо а҆́зъ бою́сѧ:	І сказав їм Йосиф на третій день: ось що зробіть, і залишитеся живими, тому що я боюся Бога:
19	19
а҆́ще ми́рницы є҆стѐ, бра́тъ ва́шъ да оу҆де́ржитсѧ є҆ди́нъ под̾ стра́жею: са́ми же и҆ди́те и҆ ѿвези́те кꙋ́пленꙋю пшени́цꙋ ва́шꙋ,	якщо ви люди чесні, то один брат із вас нехай утримується в домі, де ви ув’язнені; а ви підіть, відвезіть хліб, заради голоду сімей ваших;
20	20
и҆ бра́та ва́шего ме́ншаго приведи́те ко мнѣ̀, и҆ вѣ̑рна бꙋ́дꙋтъ словеса̀ ва̑ша: а҆́ще же нѝ, оу҆́мрете. И҆ сотвори́ша та́кѡ.	брата ж вашого меншого приведіть до мене, щоб виправдалися слова ваші і щоб не померти вам. Так вони і зробили.
21	21
И҆ речѐ кі́йждо къ бра́тꙋ своемꙋ̀: є҆́й, во грѣсѣ́хъ бо є҆смы̀ бра́та ра́ди на́шегѡ, ꙗ҆́кѡ презрѣ́хомъ скорбѣ́нїе дꙋшѝ є҆гѡ̀, є҆гда̀ молѧ́шесѧ на́мъ, и҆ не послꙋ́шахомъ є҆гѡ̀: и҆ сегѡ̀ ра́ди прїи́де на ны̀ скорбѣ́нїе сїѐ.	І говорили вони один одному: дійсно ми караємося за гріх проти брата нашого; ми бачили страждання душі його, коли він благав нас, але не послухали [його]; за те і спостигло нас горе це.
22	22
Ѿвѣща́въ же рꙋви́мъ, речѐ и҆̀мъ: не рѣ́хъ ли ва́мъ, глаго́лѧ: не преѡби́дите дѣ́тища; и҆ не послꙋ́шасте менѐ: и҆ сѐ, кро́вь є҆гѡ̀ взыскꙋ́етсѧ.	Рувим відповів їм і сказав: чи не говорив я вам: не грішіть проти отрока? але ви не послухалися; ось, кров його стягується.
23	23
Ті́и же не вѣ́дѣша, ꙗ҆́кѡ разꙋмѣ́етъ і҆ѡ́сифъ: толма́чь бо междꙋ̀ и҆́ми бѧ́ше.	А того не знали вони, що Йосиф розуміє; бо між ними був перекладач.
24	24
Ѿврати́всѧ же ѿ ни́хъ, пропла́касѧ і҆ѡ́сифъ: и҆ па́ки прїи́де къ ни̑мъ и҆ речѐ и҆̀мъ. И҆ поѧ̀ сѷмеѡ́на ѿ ни́хъ, и҆ свѧза̀ є҆го̀ пред̾ ни́ми.	І відійшов від них [Йосиф] і заплакав. І повернувся до них, і говорив з ними, і, взявши з них Симеона, зв’язав його перед очима їхніми.
25	25
Повелѣ́ же і҆ѡ́сифъ напо́лнити сосꙋ́ды и҆́хъ пшени́цы и҆ возврати́ти сребро̀ и҆́хъ комꙋ́ждо во вре́тище своѐ и҆ да́ти и҆̀мъ бра́шно на пꙋ́ть. И҆ бы́сть и҆̀мъ та́кѡ.	І наказав Йосиф наповнити мішки їхні хлібом, а срібло їх повернути кожному в мішок його, і дати їм запасів на дорогу. Так і зроблено з ними.
26	26
И҆ возложи́вше пшени́цꙋ на ѻ҆слы̀ своѧ̑, ѿидо́ша ѿтꙋ́дꙋ.	Вони поклали хліб свій на ослів своїх, і пішли звідти.
27	27
Ѿрѣши́въ же є҆ди́нъ вре́тище своѐ да́ти пи́щꙋ ѻ҆слѡ́мъ свои̑мъ, и҆дѣ́же ста́ша, и҆ ви́дѣ оу҆́золъ сребра̀ своегѡ̀, и҆ бѣ̀ верхꙋ̀ оу҆́стїѧ вре́тищнагѡ.	І відкрив один із них мішок свій, щоб дати корму ослові своєму на ночівлі, і побачив срібло своє в отворі мішка його,
28	28
И҆ речѐ бра́тїи свое́й: возвращено́ ми є҆́сть сребро̀, и҆ сѐ, сїѐ во вре́тищи мое́мъ. И҆ оу҆жасе́сѧ се́рдце и҆́хъ: и҆ возмѧто́шасѧ, дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ глаго́люще: что̀ сїѐ сотворѝ бг҃ъ на́мъ;	і сказав своїм братам: срібло моє повернуто; ось воно в мішку моєму. І засмутилося серце їх, і вони з тремтінням говорили один одному: що це Бог зробив з нами?
29	29
Прїидо́ша же ко і҆а́кѡвꙋ, ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀, въ зе́млю ханаа́ню и҆ повѣ́даша є҆мꙋ̀ всѧ̑ слꙋчи̑вшаѧсѧ и҆̀мъ, глаго́люще:	І прийшли до Якова, батька свого, у землю Ханаанську і розповіли йому все, що трапилося з ними, говорячи:
30	30
глаго́ла мꙋ́жъ господи́нъ землѝ (ѻ҆́ныѧ) къ на́мъ же́стокѡ и҆ вве́рже на́съ въ темни́цꙋ, а҆́ки соглѧ́дающихъ зе́млю:	начальник над тією землею говорив з нами суворо і прийняв нас за підглядачів землі тієї.
31	31
рѣ́хомъ же є҆мꙋ̀: ми́рницы є҆смы̀, нѣ́смы соглѧда̑таи:	І сказали ми йому: ми люди чесні; ми не бували підглядачами;
32	32
двана́десѧть бра́тїѧ є҆смы̀, сы́нове ѻ҆тца̀ на́шегѡ: є҆ди́нагѡ нѣ́сть, а҆ ме́ншїй со ѻ҆тце́мъ на́шимъ дне́сь въ землѝ ханаа́ни:	нас дванадцять братів, синів у батька нашого; одного не стало, а менший тепер з батьком нашим у землі Ханаанській.
33	33
рече́ же на́мъ мꙋ́жъ господи́нъ землѝ (тоѧ̀): по семꙋ̀ оу҆вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ ми́рницы є҆стѐ: бра́та є҆ди́наго ѡ҆ста́вите здѣ̀ оу҆ менє̀, а҆ кꙋ́пленꙋю пшени́цꙋ до́мꙋ ва́шемꙋ взе́мше ѿиди́те	І сказав нам начальник над тією землею: ось як дізнаюсь я, чи чесні ви люди: залиште у мене одного брата з вас, а ви візьміть хліб заради голоду сімей ваших і підіть,
34	34
и҆ приведи́те ко мнѣ̀ бра́та ва́шего ме́ншаго: и҆ оу҆вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ не соглѧда̑таи є҆стѐ, но ꙗ҆́кѡ ми́рницы є҆стѐ: и҆ бра́та ва́шего ѿда́мъ ва́мъ, и҆ кꙋ́плю твори́те въ землѝ.	і приведіть до мене молодшого брата вашого; і буду знати я, що ви не підглядачі, але люди чесні; віддам вам брата вашого, і ви можете промишляти у цій землі.
35	35
Бы́сть же є҆гда̀ и҆спразднѧ́хꙋ врє́тища своѧ̑, и҆ бѧ́ше оу҆́золъ сребра̀ во вре́тищи коегѡ́ждо и҆́хъ: и҆ ви́дѣша оу҆́злы сребра̀ своегѡ̀ са́ми и҆ ѻ҆те́цъ и҆́хъ, и҆ оу҆боѧ́шасѧ.	Коли ж вони спорожняли мішки свої, ось, у кожного вузлик срібла його в мішку його. І побачили вони вузлики срібла свого, вони і батько їхній, і злякалися.
36	36
Рече́ же и҆̀мъ і҆а́кѡвъ ѻ҆те́цъ и҆́хъ: менѐ безча́дна сотвори́сте: і҆ѡ́сифа нѣ́сть, сѷмеѡ́на нѣ́сть, и҆ венїамі́на ли по́ймете; на мѧ̀ бы́ша сїѧ̑ всѧ̑.	І сказав їм Яків, батько їхній: ви позбавили мене дітей: Йосифа нема, і Симеона нема, і Веніаміна взяти хочете, — усе це на мене!
37	37
Рече́ же рꙋви́мъ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀, глаго́лѧ: двои́хъ сынѡ́въ мои́хъ оу҆бі́й, а҆́ще не приведꙋ̀ є҆гѡ̀ къ тебѣ̀: да́ждь є҆го̀ въ рꙋ́цѣ моѝ, и҆ а҆́зъ приведꙋ̀ є҆го̀ къ тебѣ̀.	І сказав Рувим батькові своєму, говорячи: убий двох моїх синів, якщо я не приведу його до тебе; віддай його на мої руки; я поверну його тобі.
38	38
Ѻ҆́нъ же речѐ: не по́йдетъ сы́нъ мо́й съ ва́ми, ꙗ҆́кѡ бра́тъ є҆гѡ̀ оу҆́мре, и҆ то́й є҆ди́нъ ѡ҆ста̀: и҆ слꙋчи́тсѧ є҆мꙋ̀ ѕло̀ на пꙋтѝ, въ ѻ҆́ньже а҆́ще по́йдете, и҆ сведе́те ста́рость мою̀ съ печа́лїю во а҆́дъ.	Він сказав: не піде син мій з вами; тому що брат його помер, і він один залишився; якщо трапиться з ним нещастя на шляху, в який ви підете, то зведете ви сивину мою з печаллю в могилу.
Глава́ м҃г	Глава 43

1	1
Гла́дъ же ѡ҆долѣ̀ на землѝ.	Голод посилився на землі.
2	2
Бы́сть же є҆гда̀ сконча́ша пшени́цꙋ ꙗ҆дꙋ́ще, ю҆́же принесо́ша и҆з̾ є҆гѵ́пта: и҆ речѐ и҆̀мъ ѻ҆те́цъ и҆́хъ: па́ки ше́дше кꙋпи́те на́мъ ма́лѡ пи́щи.	І коли вони з’їли хліб, який привезли з Єгипту, тоді батько їхній сказав їм: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
3	3
Рече́ же є҆мꙋ̀ і҆ꙋ́да, глаго́лѧ: клѧ́твою засвидѣ́телствова на́мъ мꙋ́жъ господи́нъ землѝ (тоѧ̀) глаго́лѧ: не оу҆́зрите лица̀ моегѡ̀, а҆́ще бра́тъ ва́шъ ме́ншїй не прїи́детъ съ ва́ми:	І сказав йому Іуда, говорячи: той чоловік рішуче заявив нам, сказавши: не з’являйтеся до мого лиця, якщо брата вашого не буде з вами.
4	4
а҆́ще оу҆́бѡ по́слеши бра́та на́шего съ на́ми, по́йдемъ и҆ кꙋ́пимъ тебѣ̀ пи́щи:	Якщо пошлеш з нами брата нашого, то підемо і купимо тобі їжі,
5	5
а҆́ще же не по́слеши бра́та на́шего съ на́ми, не по́йдемъ: мꙋ́жъ бо речѐ на́мъ, глаго́лѧ: не оу҆́зрите лица̀ моегѡ̀, а҆́ще бра́тъ ва́шъ ме́ншїй не прїи́детъ съ ва́ми.	а якщо не пошлеш, то не підемо, тому що той чоловік сказав нам: не з’являйтеся до мого лиця, якщо брата вашого не буде з вами.
6	6
Рече́ же і҆и҃ль: почто̀ ѕло̀ сотвори́сте мѝ, повѣ́давше мꙋ́жꙋ, ꙗ҆́кѡ є҆́сть ва́мъ бра́тъ;	Ізраїль сказав: для чого ви зробили мені таке зло, сказавши тому чоловікові, що у вас є ще брат?
7	7
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: вопроша́ѧ вопросѝ на́съ мꙋ́жъ и҆ ро́да на́шегѡ, глаго́лѧ: а҆́ще є҆щѐ ѻ҆те́цъ ва́шъ жи́въ є҆́сть, и҆ а҆́ще є҆́сть ва́мъ бра́тъ; и҆ повѣ́дахомъ є҆мꙋ̀ по вопро́сꙋ семꙋ̀: є҆да̀ вѣ́дѣхомъ, ꙗ҆́кѡ рече́тъ на́мъ: приведи́те бра́та ва́шего;	Вони сказали: розпитував той чоловік про нас і про рід наш, говорячи: чи живий ще батько ваш? чи є у вас брат? Ми і розповіли йому за цими розпитами. Чи могли ми знати, що він скаже: приведіть брата вашого?
8	8
Рече́ же і҆ꙋ́да ко і҆и҃лю, ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: ѿпꙋстѝ ѻ҆́трочища со мно́ю: и҆ воста́вше по́йдемъ, да жи́ви бꙋ́демъ и҆ не оу҆́мремъ, и҆ мы̀ и҆ ты̀ и҆ и҆мѣ́нїе на́ше:	Іуда ж сказав Ізраїлю, батькові своєму: відпусти отрока зі мною, і ми встанемо і підемо, і живі будемо і не помрем і ми, і ти, і діти наші;
9	9
а҆́зъ же возмꙋ̀ є҆го̀: ѿ рꙋкꙋ̀ моє́ю взыщѝ є҆го̀: а҆́ще не приведꙋ̀ є҆гѡ̀ къ тебѣ̀, и҆ поста́влю є҆го̀ пред̾ тобо́ю, грѣ́шенъ бꙋ́дꙋ къ тебѣ̀ всѧ̑ дни̑:	я відповідаю за нього, з моїх рук вимагатимеш його; якщо я не приведу його до тебе і не поставлю його перед лицем твоїм, то залишусь я винним перед тобою в усі дні життя;
10	10
а҆́ще бо бы́хомъ не оу҆ме́длили, оу҆жѐ возврати́лисѧ бы два́жды.	якби ми не барилися, то вже сходили б двічі.
11	11
Рече́ же и҆̀мъ і҆и҃ль ѻ҆те́цъ и҆́хъ: а҆́ще та́кѡ є҆́сть, сїѐ сотвори́те: возми́те ѿ плодѡ́въ земны́хъ въ сосꙋ́ды своѧ̑ и҆ донеси́те человѣ́кꙋ да́ры, риті́нꙋ [тꙋ́къ масти́тый и҆з̾ дре́ва текꙋ́щїй], ме́дъ, ѳѷмїа́ма же и҆ ста́кти, и҆ тереві́нѳъ и҆ ѻ҆рѣ́хи:	Ізраїль, батько їх, сказав їм: якщо так, то ось що зробіть: візьміть із собою плодів землі цієї і віднесіть у дарунок тому чоловікові трохи бальзаму і трохи меду, стиракси і ладану, фісташок і мигдалевих горіхів;
12	12
и҆ сребро̀ сꙋгꙋ́бо возми́те въ рꙋ́цѣ своѝ, и҆ сребро̀ ѡ҆брѣ́тенное во вре́тищахъ ва́шихъ возврати́те съ собо́ю, да не ка́кѡ невѣ́дѣнїе є҆́сть:	візьміть і інше срібло в руки ваші; а срібло, назад покладене в отвори мішків ваших, поверніть руками вашими: можливо, це недогляд;
13	13
и҆ бра́та своего̀ поими́те, и҆ воста́вше и҆ди́те къ мꙋ́жꙋ:	і брата вашого візьміть і, вставши, підіть знову до чоловіка того;
14	14
бг҃ъ же мо́й да да́стъ ва́мъ блгⷣть пред̾ мꙋ́жемъ и҆ ѿпꙋ́ститъ бра́та ва́шего є҆ди́наго, и҆ венїамі́на: а҆́зъ бо ꙗ҆́коже ѡ҆безча́дѣхъ, ѡ҆безча́дѣхъ.	Бог же Всемогутній нехай дасть вам знайти милість у чоловіка того, щоб він відпустив вам і іншого брата вашого і Веніаміна, а мені якщо вже бути бездітним, то нехай буду бездітним.
15	15
Взе́мше же мꙋ́жїе да́ры сїѧ̑, и҆ сребро̀ сꙋгꙋ́бое взѧ́ша въ рꙋ́цѣ своѝ, и҆ венїамі́на: и҆ воста́вше прїидо́ша во є҆гѵ́петъ, и҆ ста́ша пред̾ і҆ѡ́сифомъ.	І взяли ті люди дарунки ці, і срібла вдвічі взяли в руки свої, і Веніаміна, і встали, пішли в Єгипет і постали перед лицем Йосифа.
16	16
Ви́дѣ же и҆̀хъ і҆ѡ́сифъ, и҆ венїамі́на бра́та своего̀ є҆динома́тернѧ, и҆ речѐ строи́телю до́мꙋ своегѡ̀: введѝ мꙋ́жы (сїѧ̑) въ до́мъ, и҆ заколѝ ѿ скота̀, и҆ оу҆гото́вай: со мно́ю бо ꙗ҆́сти и҆́мꙋтъ мꙋ́жїе (сі́и) хлѣ́бъ въ полꙋ́дне.	Йосиф, побачивши між ними Веніаміна [брата свого, сина матері своєї], сказав начальнику дому свого: введи цих людей у дім і заколи що-небудь з худоби, і приготуй, тому що зі мною будуть їсти ці люди опівдні.
17	17
Сотвори́ же человѣ́къ, ꙗ҆́коже речѐ і҆ѡ́сифъ, и҆ введѐ мꙋ́жы въ до́мъ і҆ѡ́сифовъ.	І зробив чоловік той, як сказав Йосиф, і ввів чоловік той людей цих у дім Йосифів.
18	18
Ви́дѣвше же мꙋ́жїе, ꙗ҆́кѡ введо́ша и҆̀хъ въ до́мъ і҆ѡ́сифовъ, рѣ́ша: сребра̀ ра́ди возвраще́ннагѡ во вре́тищахъ на́шихъ пе́рвѣе, вво́дѧтъ ны̀, є҆́же бы ѡ҆клевета́ти на́съ и҆ нанестѝ на ны̀, да по́ймꙋтъ на́съ въ рабы̑, и҆ ѻ҆слы̀ на́шѧ.	І злякалися люди ці, що ввели їх у дім Йосифів, і сказали: це за срібло, повернуте раніше у мішки наші, ввели нас, щоб причепитися до нас і напасти на нас, і взяти нас у рабство, і ослів наших.
19	19
Пристꙋпи́вше же къ человѣ́кꙋ сꙋ́щемꙋ над̾ до́момъ і҆ѡ́сифовымъ, реко́ша є҆мꙋ̀ при вратѣ́хъ до́мꙋ,	І підійшли вони до начальника дому Йосифового, і стали говорити йому біля дверей дому,
20	20
глаго́люще: мо́лимъ тѧ̀, господи́не: прїидо́хомъ пе́рвѣе кꙋпи́ти пи́щи:	і сказали: послухай, господарю наш, ми приходили вже раніше купувати їжу,
21	21
бы́сть же є҆гда̀ прїидо́хомъ на ста́нъ и҆ ѿрѣши́хомъ врє́тища своѧ̑, и҆ сѐ, сребро̀ коегѡ́ждо во вре́тищи є҆гѡ̀: то́е сребро̀ на́ше вѣ́сомъ возврати́хомъ нн҃ѣ рꙋка́ми на́шими:	і трапилося, що, коли прийшли ми на ночівлю і відкрили мішки наші, — ось срібло кожного в отворі мішка його, срібло наше за вагою його, і ми повертаємо його своїми руками;
22	22
и҆ сребро̀ дрꙋго́е принесо́хомъ съ собо́ю кꙋпи́ти пи́щи: не вѣ́мы, кто̀ вложѝ сребро̀ во врє́тища на̑ша.	а для купівлі їжі ми принесли інше срібло в руках наших, ми не знаємо, хто поклав срібло наше в мішки наші.
23	23
Рече́ же и҆̀мъ: ми́ръ ва́мъ, не бо́йтесѧ: бг҃ъ ва́шъ и҆ бг҃ъ ѻ҆тє́цъ ва́шихъ дадѐ ва́мъ сокрѡ́вища во вре́тищахъ ва́шихъ: а҆ сребро̀ ва́ше за прїѧ́тое и҆мѣ́ю. И҆ и҆зведѐ къ ни̑мъ сѷмеѡ́на:	Він сказав: будьте спокійні, не бійтеся; Бог ваш і Бог батька вашого дав вам скарб у мішках ваших; срібло ваше дійшло до мене. І привів до них Симеона.
24	24
и҆ принесѐ во́дꙋ ѡ҆мы́ти но́зѣ и҆̀мъ, и҆ дадѐ па̑жити ѻ҆слѡ́мъ и҆́хъ.	І ввів той чоловік людей цих у дім Йосифів і дав води, і вони обмили ноги свої; і дав корму ослам їхнім.
25	25
Оу҆гото́ваша же да́ры, до́ндеже прїи́детъ і҆ѡ́сифъ въ полꙋ́дне: слы́шаша бо, ꙗ҆́кѡ та́мѡ и҆́мать ѡ҆бѣ́дати.	І вони приготували дарунки до приходу Йосифа опівдні, тому що чули, що там будуть їсти хліб.
26	26
Прїи́де же і҆ѡ́сифъ въ до́мъ: и҆ принесо́ша є҆мꙋ̀ да́ры, ꙗ҆̀же и҆мѧ́хꙋ въ рꙋка́хъ свои́хъ, въ до́мъ: и҆ поклони́шасѧ є҆мꙋ̀ лице́мъ до землѝ.	І прийшов Йосиф додому; і вони принесли йому в дім дарунки, які були в руках їхніх, і поклонилися йому до землі.
27	27
И҆ вопросѝ и҆̀хъ: здра́ви ли є҆стѐ; И҆ речѐ и҆̀мъ: здра́въ ли є҆́сть ѻ҆те́цъ ва́шъ, ста́рецъ, є҆го́же реко́сте, є҆ще́ ли жи́въ є҆́сть;	Він запитав їх про здоров’я і сказав: чи здоровий батько ваш старий, про якого ви говорили? чи живий ще він?
28	28
Ѻ҆ни́ же реко́ша: здра́въ є҆́сть ра́бъ тво́й, ѻ҆те́цъ на́шъ, є҆щѐ жи́въ є҆́сть. И҆ речѐ: блгⷭ҇ве́нъ человѣ́къ ѻ҆́ный бг҃ꙋ. И҆ прини́кше поклони́шасѧ є҆мꙋ̀.	Вони сказали: здоровий раб твій, батько наш; ще живий. [Він сказав: благословенна людина ця від Бога.] І схилилися вони і поклонилися.
29	29
Воззрѣ́въ же ѻ҆чи́ма свои́ма і҆ѡ́сифъ, ви́дѣ венїамі́на бра́та своего̀ є҆динома́тернѧ и҆ речѐ: се́й ли є҆́сть бра́тъ ва́шъ ю҆нѣ́йшїй, є҆го́же реко́сте ко мнѣ̀ привестѝ; И҆ речѐ: бг҃ъ да поми́лꙋетъ тѧ̀, ча́до.	І підняв очі свої [Йосиф], і побачив Веніаміна, брата свого, сина матері своєї, і сказав: це брат ваш менший, про якого ви говорили мені? І сказав: нехай буде милість Божа з тобою, сину мій!
30	30
Возмꙋти́сѧ же і҆ѡ́сифъ: подви́жесѧ бо оу҆тро́ба є҆гѡ̀ ѡ҆ бра́тѣ свое́мъ, и҆ и҆ска́ше пла́кати: вше́дъ же въ ло́жницꙋ, пла́касѧ та́мѡ.	І поспіхом вийшов Йосиф, тому що закипіла любов до брата його, і він готовий був заплакати, і вийшов він у внутрішню кімнату і плакав там.
31	31
И҆ оу҆мы́въ лицѐ, и҆зше́дъ оу҆держа́сѧ и҆ речѐ: предложи́те хлѣ́бы.	І, умивши лице своє, ввійшов, і укріпився і сказав: подавайте страву.
32	32
И҆ предложи́ша є҆мꙋ̀ є҆ди́номꙋ, и҆ ѡ҆́нымъ ѻ҆со́бнѡ, и҆ є҆гѵ́птѧнѡмъ, и҆̀же съ ни́мъ ꙗ҆дѧ́хꙋ, ѻ҆со́бнѡ: не можа́хꙋ бо є҆гѵ́птѧне ꙗ҆́сти хлѣ́ба со є҆врє́и: ме́рзость бо є҆́сть є҆гѵ́птѧнѡмъ (*всѧ́къ пастꙋ́хъ ѻ҆́вчїй).	І подали йому окремо, і їм окремо, і єгиптянам, які обідали з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти з євреями, тому що це мерзота для єгиптян.
33	33
Сѣдо́ша же прѧ́мѡ є҆мꙋ̀ пе́рвенецъ по старѣ́йшинствꙋ своемꙋ̀ и҆ ме́ншїй по ме́ншествꙋ своемꙋ̀, и҆ дивлѧ́хꙋсѧ мꙋ́жїе кі́йждо ко бра́тꙋ своемꙋ̀:	І сіли вони перед ним, первородний за первородством його, і молодший за молодістю його, і дивувалися ці люди один перед одним.
34	34
и҆ взѧ́ша ча̑сти ѿ негѡ̀ къ себѣ̀: вѧ́щшаѧ же бы́сть ча́сть венїамі́нова па́че всѣ́хъ часте́й пѧтери́цею, не́же ѻ҆́ныхъ: пи́ша же и҆ оу҆пи́шасѧ съ ни́мъ.	І посилалися їм страви від нього, і частка Веніаміна була вп’ятеро більшою за частки кожного з них. І пили, і доволі пили вони з ним.
Глава́ м҃д	Глава 44

1	1
И҆ заповѣ́да і҆ѡ́сифъ домострои́телю своемꙋ̀, глаго́лѧ: напо́лните врє́тища мꙋжє́мъ пи́щи, є҆ли́кѡ мо́гꙋтъ понестѝ: и҆ вложи́те комꙋ́ждо сребро̀ верхꙋ̀ оу҆́стїѧ вре́тища:	І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скільки вони зможуть нести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його,
2	2
и҆ ча́шꙋ мою̀ сре́брѧнꙋю вложи́те во вре́тище ме́ншагѡ, и҆ цѣ́нꙋ пшени́цы є҆гѡ̀. Бы́сть же по словесѝ і҆ѡ́сифовꙋ, ꙗ҆́коже речѐ.	а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка до молодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб. І зробив той за словом Йосифа, яке сказав він.
3	3
Оу҆́ тро возсїѧ̀, и҆ мꙋ́жїе ѿпꙋсти́шасѧ са́ми, и҆ ѻ҆слѧ́та и҆́хъ.	Уранці, коли розвиднилося, ці люди були відпущені, вони й осли їхні.
4	4
И҆зше́дше же ѻ҆нѝ и҆з̾ гра́да, не ѿидо́ша дале́че: и҆ речѐ і҆ѡ́сифъ домострои́телю своемꙋ̀: воста́въ гонѝ в̾слѣ́дъ мꙋже́й и҆ пости́гни и҆̀хъ, и҆ рцы̀ и҆̀мъ: что̀ ꙗ҆́кѡ возда́сте (*мѝ) ѕла̑ѧ за блага̑ѧ;	Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене срібну чашу?]
5	5
вскꙋ́ю оу҆крадо́сте ча́шꙋ мою̀ сре́брѧнꙋ; не сїѧ́ ли є҆́сть, и҆з̾ неѧ́же пїе́тъ господи́нъ мо́й; ѻ҆́нъ же и҆ волхвова́нїемъ волхвꙋ́етъ въ не́й: ѕла̑ѧ соверши́сте, ꙗ҆̀же сотвори́сте.	Чи не та це, з якої п’є господар мій і він ворожить на ній? Це лихе ви зробили.
6	6
Ѡ҆брѣ́тъ же и҆̀хъ, речѐ и҆̀мъ по словесе́мъ си̑мъ.	Він наздогнав їх і сказав їм ці слова.
7	7
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша є҆мꙋ̀: вскꙋ́ю глаго́летъ господи́нъ словеса̀ сїѧ̑; не бꙋ́ди рабѡ́мъ твои̑мъ сотвори́ти по словесѝ семꙋ̀:	Вони сказали йому: для чого господар наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи.
8	8
а҆́ще сребро̀, є҆́же ѡ҆брѣто́хомъ во вре́тищахъ на́шихъ, возврати́хомъ къ тебѣ̀ ѿ землѝ ханаа́ни, ка́кѡ бы́хомъ оу҆кра́ли и҆з̾ до́мꙋ господи́на твоегѡ̀ сребро̀ и҆лѝ зла́то;	Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украсти з дому господаря твого срібло або золото?
9	9
оу҆ негѡ́же а҆́ще ѡ҆брѧ́щеши ча́шꙋ ѿ ра̑бъ твои́хъ, да оу҆́мретъ: и҆ мы̀ бꙋ́демъ рабѝ господи́нꙋ на́шемꙋ.	У кого з рабів твоїх знайдеться [чаша], тому смерть, і ми будемо рабами господаря нашого.
10	10
Ѻ҆́нъ же речѐ: и҆ нн҃ѣ, ꙗ҆́коже глаго́лете, та́кѡ бꙋ́детъ: оу҆ негѡ́же а҆́ще ѡ҆брѧ́щетсѧ ча́ша, бꙋ́детъ мо́й ра́бъ, вы́ же бꙋ́дете чи́сти.	Він сказав: добре; як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться [чаша], той буде мені рабом, а ви будете не винні.
11	11
И҆ потща́шасѧ, и҆ све́рже кі́йждо вре́тище своѐ на зе́млю, и҆ ѿверзо́ша кі́йждо вре́тище своѐ.	Вони поспіхом опустили кожен свій мішок на землю і відкрили кожен свій мішок.
12	12
И҆зыска́ же ѿ старѣ́йшагѡ заче́нъ, до́ндеже прїи́де до ме́ншагѡ, и҆ ѡ҆брѣ́те ча́шꙋ во вре́тищи венїамі́ни.	Він обшукав, починаючи зі старшого і закінчуючи молодшим; і знайшлася чаша в мішку Веніаміновому.
13	13
И҆ растерза́ша ри̑зы своѧ̑, и҆ возложи́ша кі́йждо вре́тище своѐ на ѻ҆слѧ̀ своѐ, и҆ возврати́шасѧ во гра́дъ.	І роздерли вони одяг свій, і, поклавши кожен на осла свого ношу, повернулися до міста.
14	14
Вни́де же і҆ꙋ́да и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ ко і҆ѡ́сифꙋ, є҆щѐ є҆мꙋ̀ сꙋ́щꙋ тꙋ̀, и҆ падо́ша пред̾ ни́мъ на зе́млю.	І прийшли Іуда і брати його в дім Йосифа, який був ще вдома, й упали перед ним на землю.
15	15
Рече́ же и҆̀мъ і҆ѡ́сифъ: что̀ дѣ́ло сїѐ сотвори́сте; не вѣ́дасте ли, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть волхвова́тель человѣ́къ, ꙗ҆́коже а҆́зъ;	Йосиф сказав їм: що це ви зробили? хіба ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає?
16	16
Рече́ же і҆ꙋ́да: что̀ ѿвѣща́емъ господи́нꙋ, и҆лѝ что̀ возглаго́лемъ, и҆лѝ чи́мъ ѡ҆правди́мсѧ; бг҃ъ же ѡ҆брѣ́те непра́вдꙋ рабѡ́въ твои́хъ: сѐ, мы̀ є҆смы̀ рабѝ господи́нꙋ на́шемꙋ, и҆ мы̀, и҆ оу҆ негѡ́же ѡ҆брѣ́тесѧ ча́ша.	Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби господарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша.
17	17
Рече́ же і҆ѡ́сифъ: не бꙋ́ди мѝ сотвори́ти глаго́лъ се́й: мꙋ́жъ, оу҆ негѡ́же ѡ҆брѣ́тесѧ ча́ша, то́й бꙋ́детъ мѝ ра́бъ: вы́ же поиди́те въ цѣ́лости ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀.	Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого.
18	18
Пристꙋпи́въ же къ немꙋ̀ і҆ꙋ́да, речѐ: молю́ тѧ, господи́не, да рече́тъ ра́бъ тво́й сло́во пред̾ тобо́ю, и҆ не прогнѣ́вайсѧ на раба̀ твоего̀, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ по фараѡ́нѣ:	І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха господаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон.
19	19
господи́не, ты̀ вопроша́лъ є҆сѝ рабѡ́въ твои́хъ, глаго́лѧ: а҆́ще и҆́мате ѻ҆тца̀, и҆лѝ бра́та;	Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат?
20	20
И҆ рѣ́хомъ господи́нꙋ: є҆́сть на́мъ ѻ҆те́цъ ста́ръ, и҆ ѻ҆́трочищь на ста́рость ме́ншїй є҆мꙋ̀, а҆ бра́тъ є҆гѡ̀ оу҆́мре, ѻ҆́нъ же є҆ди́нъ ѡ҆ста́сѧ оу҆ ма́тере своеѧ̀, ѻ҆те́цъ же возлюбѝ є҆го̀.	Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старости, брат якого помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його.
21	21
Ты́ же ре́клъ є҆сѝ рабѡ́мъ твои̑мъ: приведи́те є҆го̀ ко мнѣ̀, да ви́ждꙋ є҆го̀.	Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього.
22	22
И҆ рѣ́хомъ господи́нꙋ: не возмо́жетъ ѻ҆́трочищь ѡ҆ста́вити ѻ҆тца̀ своего̀: а҆́ще же ѡ҆ста́витъ ѻ҆тца̀, оу҆́мретъ.	Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре.
23	23
Ты́ же ре́клъ є҆сѝ рабѡ́мъ твои̑мъ: а҆́ще не прїи́детъ бра́тъ ва́шъ ме́ншїй съ ва́ми, не приложитѐ ктомꙋ̀ ви́дѣти лица̀ моегѡ̀.	Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем.
24	24
Бы́сть же є҆гда̀ прїидо́хомъ къ рабꙋ̀ твоемꙋ̀ ѻ҆тцꙋ̀ на́шемꙋ, повѣ́дахомъ є҆мꙋ̀ словеса̀ господи́на на́шегѡ,	Коли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова господаря мого.
25	25
рече́ же на́мъ ѻ҆те́цъ на́шъ: и҆ди́те па́ки и҆ кꙋпи́те на́мъ ма́лѡ пи́щи.	І сказав батько наш: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
26	26
Мы́ же реко́хомъ: не возмо́жемъ и҆тѝ: но а҆́ще бра́тъ на́шъ ме́ншїй и҆́детъ съ на́ми, по́йдемъ: и҆́бо не возмо́жемъ ви́дѣти лицѐ мꙋ́жа, бра́тꙋ на́шемꙋ ме́ншемꙋ не сꙋ́щꙋ съ на́ми.	Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого.
27	27
Рече́ же ра́бъ тво́й, ѻ҆те́цъ на́шъ къ на́мъ: вы̀ вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ двои́хъ родѝ мнѣ̀ жена̀:	І сказав нам раб твій, батько наш: ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів;
28	28
и҆ ѿи́де є҆ди́нъ ѿ менє̀, и҆ реко́сте, ꙗ҆́кѡ ѕвѣ́ремъ снѣде́нъ бы́сть, и҆ не ви́дѣхъ є҆гѡ̀ да́же до нн҃ѣ:	один пішов від мене, і я сказав: очевидно, він розтерзаний; і я не бачив його донині;
29	29
а҆́ще оу҆̀бо по́ймете и҆ сего̀ ѿ лица̀ моегѡ̀, и҆ слꙋчи́тсѧ є҆мꙋ̀ ѕло̀ на пꙋтѝ, и҆ сведе́те ста́рость мою̀ съ печа́лїю во а҆́дъ.	якщо і цього візьмете від очей моїх, і трапиться з ним нещастя, то зведете ви сивину мою з печаллю у могилу.
30	30
Нн҃ѣ оу҆̀бо а҆́ще пойдꙋ̀ къ рабꙋ̀ твоемꙋ̀, ѻ҆тцꙋ́ же на́шемꙋ, и҆ ѻ҆́трочища не бꙋ́детъ съ на́ми: (*дꙋша́ же є҆гѡ̀ свѧ́зана є҆́сть съ дꙋше́ю сегѡ̀,)	Тепер якщо я прийду до раба твого, батька нашого, і не буде з нами отрока, з душею якого пов’язана душа його,
31	31
и҆ бꙋ́детъ є҆гда̀ оу҆ви́дитъ ѻ҆́нъ не сꙋ́ща ѻ҆́трочища съ на́ми, оу҆́мретъ: и҆ сведꙋ́тъ рабѝ твоѝ ста́рость раба̀ твоегѡ̀, ѻ҆тца́ же на́шегѡ, съ печа́лїю во а҆́дъ:	то він, побачивши, що немає отрока, помре; і зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, із печаллю в могилу.
32	32
ра́бъ бо тво́й ѿ ѻ҆тца̀ взѧ̀ ѻ҆́трочища, глаго́лѧ: а҆́ще не приведꙋ̀ є҆го̀ къ тебѣ̀ и҆ поста́влю є҆го̀ пред̾ тобо́ю, грѣ́шенъ бꙋ́дꙋ ко ѻ҆тцꙋ̀ всѧ̑ дни̑.	При цьому я, раб твій, взявся відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя.
33	33
Нн҃ѣ оу҆̀бо пребꙋ́дꙋ тебѣ̀ ра́бъ вмѣ́стѡ ѻ҆́трочища, ра́бъ господи́нꙋ: ѻ҆́трочищь же да и҆́детъ съ бра́тїею свое́ю:	Отже, нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми:
34	34
ка́кѡ бо пойдꙋ̀ ко ѻ҆тцꙋ̀, ѻ҆́трочищꙋ не сꙋ́щꙋ съ на́ми; да не ви́ждꙋ ѕлы́хъ, ꙗ҆̀же ѡ҆брѧ́щꙋтъ ѻ҆тца̀ моего̀.	бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною? я побачив би біду, що осягла б батька мого.
Глава́ м҃є	Глава 45

1	1
И҆ не можа́ше і҆ѡ́сифъ оу҆держа́тисѧ всѣ̑мъ предстоѧ́щымъ є҆мꙋ̀, но речѐ: ѡ҆тосли́те всѣ́хъ ѿ менє̀. И҆ не предстоѧ́ше ни є҆ди́нъ і҆ѡ́сифꙋ, є҆гда̀ познава́шесѧ бра́тїи свое́й.	Йосиф не міг більш утримуватися при всіх, що стояли біля нього і закричав: виведіть від мене усіх. І не залишалося при Йосифові нікого, коли він відкрився братам своїм.
2	2
И҆ и҆спꙋстѝ гла́съ съ пла́чемъ: слы́шаша же всѝ є҆гѵ́птѧне, и҆ слы́шано бы́сть въ домꙋ̀ фараѡ́новѣ.	І голосно заридав він, і почули єгиптяни, і почув дім фараонів.
3	3
Рече́ же і҆ѡ́сифъ бра́тїи свое́й: а҆́зъ є҆́смь і҆ѡ́сифъ: є҆ще́ ли ѻ҆те́цъ мо́й жи́въ є҆́сть; И҆ не мого́ша бра́тїѧ ѿвѣща́ти є҆мꙋ̀: смꙋти́шасѧ бо.	І сказав Йосиф братам своїм: я — Йосиф, чи живий ще батько мій? Але брати його не могли відповідати йому, тому що вони зніяковіли перед ним.
4	4
Рече́ же і҆ѡ́сифъ бра́тїи свое́й: прибли́житесѧ ко мнѣ̀. И҆ прибли́жишасѧ. И҆ речѐ: а҆́зъ є҆́смь і҆ѡ́сифъ, бра́тъ ва́шъ, є҆го́же прода́сте во є҆гѵ́петъ:	І сказав Йосиф братам своїм: підійдіть до мене. Вони підійшли. Він сказав: я — Йосиф, брат ваш, якого ви продали в Єгипет;
5	5
нн҃ѣ оу҆̀бо не скорби́те, нижѐ же́стоко ва́мъ да ꙗ҆ви́тсѧ, ꙗ҆́кѡ прода́сте мѧ̀ сѣ́мѡ: на жи́знь бо посла́ мѧ бг҃ъ пред̾ ва́ми:	але тепер не засмучуйтеся і не шкодуйте про те, що ви продали мене сюди, тому що Бог послав мене перед вами для збереження вашого життя;
6	6
сїе́ бо второ́е лѣ́то гла́дъ на землѝ, и҆ є҆щѐ пѧ́ть лѣ́тъ ѡ҆ста̀, въ ни́хже не бꙋ́детъ ѡ҆ра́нїѧ, ни жа́твы:	тому що тепер два роки голоду на землі: [залишається] ще п’ять років, в які ні орати, ні жати не будуть;
7	7
посла́ бо мѧ̀ бг҃ъ пред̾ ва́ми ѡ҆ста́вити ва́мъ ѡ҆ста́нокъ на землѝ и҆ препита́ти ва́шъ ѡ҆ста́нокъ ве́лїй:	Бог послав мене перед вами, щоб залишити вас на землі і зберегти ваше життя великим визволенням.
8	8
нн҃ѣ оу҆̀бо не вы̀ посла́сте мѧ̀ сѣ́мѡ, но бг҃ъ: и҆ сотвори́ мѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆тца̀ фараѡ́нꙋ и҆ господи́на всемꙋ̀ до́мꙋ є҆гѡ̀ и҆ кнѧ́зѧ все́й землѝ є҆гѵ́петстѣй:	Отже, не ви послали мене сюди, але Бог, Який і поставив мене батьком фараонові і господарем в усьому домі його і владикою по всій землі Єгипетській.
9	9
потща́вшесѧ оу҆̀бо, взы́дите ко ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀ и҆ рцы́те є҆мꙋ̀: сїѧ̑ глаго́летъ сы́нъ тво́й і҆ѡ́сифъ: сотвори́ мѧ бг҃ъ господи́на все́й землѝ є҆гѵ́петстѣй: сни́ди оу҆̀бо ко мнѣ̀ и҆ не оу҆ме́дли:	Йдіть швидше до батька мого і скажіть йому: так говорить син твій Йосиф: Бог поставив мене господарем над усім Єгиптом; прийди до мене, не барися;
10	10
и҆ всели́шисѧ въ землѝ гесе́мли а҆раві́йстѣй, и҆ бꙋ́деши бли́з̾ менє̀ ты̀ и҆ сы́нове твоѝ, и҆ сы́нове сынѡ́въ твои́хъ, ѻ҆́вцы твоѧ̑ и҆ воло́ве твоѝ, и҆ є҆ли̑ка сꙋ́ть твоѧ̑:	ти будеш жити в землі Гесем; і будеш біля мене, ти, і сини твої, і сини синів твоїх, і дрібна і велика худоба твоя, й усе твоє;
11	11
и҆ препита́ю тѧ̀ та́мѡ, є҆ще́ бо пѧ́ть лѣ́тъ бꙋ́детъ гла́дъ на землѝ, да не поги́бнеши ты̀ и҆ сы́нове твоѝ, и҆ всѧ̑ и҆мѣ̑нїѧ твоѧ̑.	і прогодую тебе там, бо голод буде ще п’ять років, щоб не зубожів ти і дім твій і все твоє.
12	12
Сѐ, ѻ҆́чи ва́ши ви́дѧтъ, и҆ ѻ҆́чи венїамі́на бра́та моегѡ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆ста̀ моѧ̑ глагѡ́лющаѧ къ ва́мъ:	І ось, очі ваші й очі брата мого Веніаміна бачать, що це мої уста говорять з вами;
13	13
возвѣсти́те оу҆̀бо ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀ всю̀ сла́вꙋ мою̀ сꙋ́щꙋю во є҆гѵ́птѣ, и҆ є҆ли̑ка ви́дите: и҆ оу҆скори́вше, приведи́те ѻ҆тца̀ моего̀ сѣ́мѡ.	скажіть же батькові моєму про всю славу мою в Єгипті і про все, що ви бачили, і приведіть швидше батька мого сюди.
14	14
И҆ напа́дъ на вы́ю венїамі́на, бра́та своегѡ̀, пла́касѧ над̾ ни́мъ, и҆ венїамі́нъ пла́касѧ на вы́и є҆гѡ̀.	Й упав він на шию Веніаміну, брату своєму, і плакав; і Веніамін плакав на шиї його.
15	15
И҆ ѡ҆блобыза́въ всю̀ бра́тїю свою̀, пла́касѧ над̾ ни́ми: и҆ по си́хъ глаго́лаша къ немꙋ̀ бра́тїѧ є҆гѡ̀.	І цілував усіх братів своїх і плакав, обіймаючи їх. Потім говорили з ним брати його.
16	16
И҆ пронесе́сѧ гла́съ въ домꙋ̀ фараѡ́новѣ, глаго́люще: прїидо́ша бра́тїѧ і҆ѡ́сифѡва. Возра́довасѧ же фараѡ́нъ и҆ рабѝ є҆гѡ̀.	Дійшла до дому фараона чутка, що прийшли брати Йосифа; і приємно було фараонові і рабам його.
17	17
Рече́ же фараѡ́нъ ко і҆ѡ́сифꙋ: рцы̀ бра́тїи свое́й: сїѐ сотвори́те: напо́лните сосꙋ́ды ва́шѧ (пшени́цы) и҆ и҆ди́те въ зе́млю ханаа́ню,	І сказав фараон Йосифові: скажи братам твоїм: ось що зробіть: нав’ючте худобу вашу [хлібом] і йдіть у землю Ханаанську;
18	18
и҆ взе́мше ѻ҆тца̀ ва́шего и҆ и҆мѣ̑нїѧ ва̑ша, прїиди́те ко мнѣ̀: и҆ да́мъ ва́мъ ѿ всѣ́хъ бла̑гъ є҆гѵ́петскихъ, и҆ снѣ́сте тꙋ́къ землѝ:	і візьміть батька вашого і сім’ї ваші і прийдіть до мене; я дам вам краще [місце] в землі Єгипетській, і ви будете їсти плоди землі.
19	19
ты́ же заповѣ́ждь сїѧ̑: взѧ́ти и҆̀мъ колесни̑цы ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, дѣ́темъ и҆́хъ и҆ жена́мъ и҆́хъ: и҆ пои́мше ѻ҆тца̀ своего̀, прїиди́те:	Тобі ж повеліваю сказати їм: зробіть це: візьміть собі з землі Єгипетської колісниці для дітей ваших і для дружин ваших, і привезіть батька вашого і прийдіть;
20	20
и҆ не пощади́те ѻ҆чи́ма сосꙋ́дѡвъ ва́шихъ: всѧ̑ бо блага̑ѧ є҆гѵ́пєтскаѧ ва́мъ бꙋ́дꙋтъ.	і не шкодуйте речей ваших, бо найкраще з усієї землі Єгипетської дам вам.
21	21
Сотвори́ша же та́кѡ сы́нове і҆и҃лєвы: даде́ же и҆̀мъ і҆ѡ́сифъ колесни̑цы по повелѣ́нїю фараѡ́на царѧ̀ (є҆гѵ́петска), и҆ дадѐ и҆̀мъ бра́шно на пꙋ́ть:	Так і зробили сини Ізраїлеві. І дав їм Йосиф колісниці за наказом фараона, і дав їм запас на дорогу,
22	22
и҆ всѣ̑мъ дадѐ сꙋгꙋ̑бы ри̑зы, венїамі́нꙋ же дадѐ три́ста златни́цъ и҆ пѧ́теры ри̑зы премѣ̑нныѧ:	кожному з них він дав переміну одягу, а Веніаміну дав триста срібників і п’ять перемін одягу;
23	23
и҆ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ посла̀ та́кожде, и҆ де́сѧть ѻ҆слѡ́въ везꙋ́щихъ ѿ всѣ́хъ бла̑гъ є҆гѵ́петскихъ, и҆ де́сѧть мскѡ́въ везꙋ́щихъ хлѣ́бы на пꙋ́ть ѻ҆тцꙋ̀ є҆гѡ̀.	також і батькові своєму послав десять ослів, нав’ючених кращими здобутками єгипетськими, і десять ослиць, нав’ючених зерном, хлібом і припасами батькові своєму на дорогу.
24	24
И҆ ѿпꙋстѝ бра́тїю свою̀. И҆ ѿидо́ша. И҆ речѐ и҆̀мъ: не гнѣ́вайтесѧ на пꙋтѝ.	І відпустив братів своїх, і вони пішли. І сказав їм: не сваріться на дорозі.
25	25
И҆зыдо́ша же и҆з̾ є҆гѵ́пта и҆ прїидо́ша въ зе́млю ханаа́ню ко і҆а́кѡвꙋ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀	І пішли вони з Єгипту, і прийшли в землю Ханаанську до Якова, батька свого,
26	26
и҆ повѣ́даша є҆мꙋ̀ глаго́люще: ꙗ҆́кѡ сы́нъ тво́й і҆ѡ́сифъ жи́въ є҆́сть, и҆ ѻ҆́нъ владѣ́етъ над̾ все́ю земле́ю є҆гѵ́петскою. И҆ оу҆жасе́сѧ въ мы́сли і҆а́кѡвъ: не вѣ́роваше бо и҆̀мъ.	і сповістили його, сказавши: Йосиф [син твій] живий і тепер володарює над усією землею Єгипетською. Але серце його збентежилося, тому що він не вірив їм.
27	27
Глаго́лаша же є҆мꙋ̀ всѧ̑ речє́ннаѧ ѿ і҆ѡ́сифа, є҆ли̑ка речѐ и҆̀мъ. Оу҆зрѣ́въ же колесни̑цы, ꙗ҆̀же посла̀ і҆ѡ́сифъ, є҆́же взѧ́ти є҆го̀, ѡ҆живѐ дх҃ъ і҆а́кѡва, ѻ҆тца̀ и҆́хъ,	Коли ж вони переказали йому всі слова Йосифа, які він говорив їм, і коли побачив колісниці, що прислав Йосиф, щоб везти його, тоді ожив дух Якова, батька їх,
28	28
и҆ речѐ і҆и҃ль: вели́ко мѝ є҆́сть (*сїѐ), а҆́ще є҆щѐ і҆ѡ́сифъ сы́нъ мо́й жи́въ є҆́сть: ше́дъ оу҆зрю̀ є҆го̀, пре́жде не́же оу҆мре́ти мѝ.	і сказав Ізраїль: досить [цього для мене], ще живий син мій Йосиф; піду й побачу його, поки не помру.
Глава́ м҃ѕ	Глава 46

1	1
Воста́въ же і҆и҃ль са́мъ и҆ всѧ̑ сꙋ̑щаѧ є҆гѡ̀, прїи́де ко кла́дѧзю клѧ́твенномꙋ и҆ пожрѐ же́ртвꙋ бг҃ꙋ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ і҆саа́ка.	І вирушив Ізраїль з усім, що в нього було, і прийшов у Вирсавію, і приніс жертви Богу батька свого Ісаака.
2	2
Рече́ же бг҃ъ ко і҆и҃лю въ видѣ́нїи но́щїю, гл҃ѧ: і҆а́кѡве, і҆а́кѡве. Ѻ҆́нъ же речѐ: что́ є҆сть;	І сказав Бог Ізраїлю у видінні нічному: Якове! Якове! Він сказав: ось я.
3	3
Ѻ҆́нъ же речѐ є҆мꙋ̀: а҆́зъ є҆́смь бг҃ъ ѻ҆тцє́въ твои́хъ, не оу҆бо́йсѧ и҆зы́ти во є҆гѵ́петъ: въ ꙗ҆зы́къ бо ве́лїй сотворю́ тѧ та́мѡ:	Бог сказав: Я Бог, Бог батька твого; не бійся йти в Єгипет, тому що там породжу від тебе народ великий;
4	4
и҆ а҆́зъ сни́дꙋ съ тобо́ю во є҆гѵ́петъ, и҆ а҆́зъ возведꙋ́ тѧ до конца̀: и҆ і҆ѡ́сифъ возложи́тъ рꙋ́ки своѧ̑ на ѻ҆́чи твоѝ.	Я піду з тобою в Єгипет, Я і виведу тебе назад. Йосиф своєю рукою закриє очі твої.
5	5
Воста́ же і҆а́кѡвъ ѿ кла́дѧзѧ клѧ́твеннагѡ, и҆ взѧ́ша сы́нове і҆и҃лѧ ѻ҆тца̀ своего̀, и҆ стѧжа́нїе, и҆ жєны̀ своѧ̑ на колесни̑цы, ꙗ҆̀же посла̀ і҆ѡ́сифъ, взѧ́ти є҆го̀:	Яків вирушив з Вирсавії; і повезли сини Ізраїлеві Якова, батька свого, і дітей своїх, і дружин своїх на колісницях, які послав фараон, щоб привезти його.
6	6
и҆ взе́мше и҆мѣ̑нїѧ своѧ̑ и҆ всѐ стѧжа́нїе, є҆́же стѧжа́ша въ землѝ ханаа́нстѣй, внидо́ша во є҆гѵ́петъ і҆а́кѡвъ и҆ всѐ сѣ́мѧ є҆гѡ̀ съ ни́мъ:	І взяли вони худобу свою і майно своє, що придбали в землі Ханаанській, і прийшли в Єгипет, — Яків і весь рід його з ним.
7	7
сы́нове и҆ сы́нове сынѡ́въ є҆гѡ̀ съ ни́мъ, дщє́ри и҆ дщє́ри дще́рей є҆гѡ̀, и҆ всѐ сѣ́мѧ своѐ введѐ во є҆гѵ́петъ.	Синів своїх і онуків своїх із собою, дочок своїх і онучок своїх і весь рід свій привів він із собою в Єгипет.
8	8
Сїѧ̑ же и҆мена̀ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ вше́дшихъ во є҆гѵ́петъ кꙋ́пнѡ со і҆а́кѡвомъ ѻ҆тце́мъ свои́мъ: і҆а́кѡвъ и҆ сы́нове є҆гѡ̀: пе́рвенецъ і҆а́кѡвль рꙋви́мъ.	Ось імена синів Ізраїлевих, що прийшли в Єгипет: Яків і сини його. Первісток Якова Рувим.
9	9
Сы́нове же рꙋви̑мли: є҆нѡ́хъ и҆ фалло́съ, а҆срѡ́нъ и҆ хармі̀.	Сини Рувима: Ханох і Фаллу, Хецрон і Хармі.
10	10
Сы́нове же сѷмеѡ̑ни: і҆емꙋи́лъ и҆ і҆амі́нъ, и҆ а҆ѡ́дъ и҆ а҆хі́нъ, и҆ саа́ръ и҆ саꙋ́лъ, сы́нъ ханані́тїдинъ.	Сини Симеона: Іємуїл та Іамин, і Огад, і Іахин, і Цохар, і Саул, син хананеянки.
11	11
Сы́нове же леѵі̑ини: гирсѡ́нъ, каа́ѳъ и҆ мера́рїй.	Сини Левія: Гирсон, Кааф і Мерарі.
12	12
Сы́нове же і҆ꙋ̑дины: и҆́ръ и҆ а҆ѵна́нъ, и҆ силѡ́мъ и҆ фаре́съ и҆ за́ра: оу҆мро́ша же и҆́ръ и҆ а҆ѵна́нъ въ землѝ ханаа́ни. Бы́ша же сы́нове фаре́сꙋ: є҆срѡ́мъ и҆ і҆емꙋи́лъ.	Сини Іуди: Ір і Онан, і Шела, і Фарес, і Зара; але Ір і Онан померли в землі Ханаанській. Сини Фареса були: Есром і Хамул.
13	13
Сы́нове же і҆ссаха́рѡвы: ѳѡла̀ и҆ фꙋа̀, и҆ а҆сꙋ́мъ и҆ самвра́нъ.	Сини Іссахара: Фола і Фува, Іов і Шимрон.
14	14
Сы́нове же завꙋлѡ̑ни: сере́дъ и҆ а҆ллѡ́нъ и҆ а҆хои́лъ.	Сини Завулона: Серед і Елон, і Іахлеїл.
15	15
Сі́и сы́нове лі́ини, и҆̀хже родѝ і҆а́кѡвꙋ въ месопота́мїи сѵ́рстѣй, и҆ ді́нꙋ дще́рь є҆гѡ̀: всѣ́хъ дꙋ́шъ сынѡ́въ и҆ дще́рей три́десѧть трѝ.	Це сини Лії, яких вона народила Якову в Месопотамії, і Діну, дочку його. Всіх душ синів його і дочок його — тридцять три.
16	16
Сы́нове же га́дѡвы: сафѡ́нъ и҆ а҆нгі́съ, и҆ санні́съ и҆ ѳасова́нъ, и҆ а҆иді́съ и҆ а҆роиді́съ и҆ а҆реилі́съ.	Сини Гада: Цифіон і Хаггі, Шуні й Ецбон, Ері й Ароді й Арелі.
17	17
Сы́нове же а҆си́рѡвы: і҆емна̀ и҆ є҆ссꙋа̀, и҆ і҆еꙋ́лъ и҆ варїа̀, и҆ са́ра сестра̀ и҆́хъ. Сы́нове же варїины̑: хово́ръ и҆ мелхі́илъ.	Сини Асира: Імна та Ішва, й Ішви, і Бриа, і Серах, сестра їхня. Сини Бриї: Хевер і Малхиїл.
18	18
Сі́и сы́нове зє́лфины, ю҆́же дадѐ лава́нъ лі́и, дще́ри свое́й, ꙗ҆́же родѝ си́хъ і҆а́кѡвꙋ, шестьна́десѧть дꙋ́шъ.	Це сини Зелфи, яку Лаван дав Лії, дочці своїй; вона народила їх Якову шістнадцять душ.
19	19
Сы́нове же рахи́ли, жены̀ і҆а́кѡвли: і҆ѡ́сифъ и҆ венїамі́нъ.	Сини Рахилі, дружини Якова: Йосиф і Веніамін.
20	20
Бы́ша же сы́нове і҆ѡ́сифꙋ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй, и҆̀хже родѝ є҆мꙋ̀ а҆сене́ѳа, дщѝ петефрі́а жреца̀ и҆лїопо́льска, манассі́ю и҆ є҆фре́ма. Бы́ша же сы́нове манассі̑ины, и҆̀хже родѝ є҆мꙋ̀ нало́жница сѵ́ра, махі́ра. Махі́ръ же родѝ галаа́да. Сы́нове же є҆фраі́ма, бра́та манассі́ина: сꙋталаа́мъ и҆ таа́мъ. Сы́нове же сꙋталаа̑мли, є҆дѡ́мъ.	І народилися у Йосифа в землі Єгипетській Манассія та Єфрем, яких народила ему Асенефа, дочка Потифера, жреця Іліопольського.
21	21
Сы́нове же венїамі̑ни: вала̀ и҆ хово́ръ и҆ а҆сфи́лъ. Бы́ша же сы́нове ва́лѡвы: гира̀ и҆ ноема́нъ, и҆ а҆нхі́съ и҆ рѡ́съ, и҆ мамфі́мъ и҆ ѻ҆фїмі́мъ. Гира́ же родѝ а҆ра́да.	Сини Веніаміна: Бела і Бехер і Ашбел; [сини Бели були:] Гера і Нааман, Ехі і Рош, Муппим і Хуппим і Ард.
22	22
Сі́и сы́нове рахи̑лины, и҆̀хже родѝ і҆а́кѡвꙋ, всѣ́хъ дꙋ́шъ ѻ҆смьна́десѧть.	Це сини Рахилі, що народилися в Якова, усього чотирнадцять душ.
23	23
Сы́нове же да́нѡвы: а҆со́мъ.	Син Дана: Хушим.
24	24
Сы́нове же нефѳалі̑мли: а҆сїи́лъ и҆ гѡні̀, и҆ і҆ссаа́ръ и҆ селли́мъ.	Сини Неффалима: Іахцеїл і Гуні, й Ієцер, і Шиллем.
25	25
Сі́и сы́нове ва̑ллины, ю҆́же дадѐ лава́нъ рахи́ли дще́ри свое́й, ꙗ҆́же родѝ си́хъ і҆а́кѡвꙋ: всѣ́хъ дꙋ́шъ се́дмь.	Це сини Валли, яку дав Лаван дочці своїй Рахилі; вона народила їх Якову всього сім душ.
26	26
Всѣ́хъ же дꙋ́шъ вше́дшихъ со і҆а́кѡвомъ во є҆гѵ́петъ, ꙗ҆̀же и҆зыдо́ша и҆з̾ чре́слъ є҆гѡ̀, кромѣ̀ же́нъ сынѡ́въ і҆а́кѡвлихъ, всѣ́хъ дꙋ́шъ шестьдесѧ́тъ ше́сть.	Усіх душ, що прийшли з Яковом в Єгипет, що пішли зі стегон його, крім дружин синів Яковових, усього шістдесят шість душ.
27	27
Сы́нове же і҆ѡ́сифѡвы, и҆̀же бы́ша є҆мꙋ̀ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй, дꙋ́шъ де́вѧть: всѣ́хъ дꙋ́шъ до́мꙋ і҆а́кѡвлѧ, ꙗ҆̀же прїидо́ша со і҆а́кѡвомъ во є҆гѵ́петъ, дꙋ́шъ се́дмьдесѧтъ пѧ́ть.	Синів Йосифа, які народилися у нього в Єгипті, дві душі. Всіх душ дому Яковового, що прийшли [з Яковом] у Єгипет, сімдесят [п’ять].
28	28
І҆ꙋ́дꙋ же посла̀ пред̾ собо́ю ко і҆ѡ́сифꙋ срѣ́сти є҆го̀ оу҆ и҆рѡ́йска гра́да въ землѝ рамессі́йстѣй.	Іуду послав він перед собою до Йосифа, щоб він показав шлях у Гесем. І прийшли в землю Гесем.
29	29
Впрѧ́гъ же і҆ѡ́сифъ колєсни́цы своѧ̑, и҆зы́де во срѣ́тенїе і҆и҃лю, ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀, ко и҆рѡѡ́нꙋ гра́дꙋ: и҆ ꙗ҆ви́всѧ є҆мꙋ̀, нападѐ на вы́ю є҆гѡ̀ и҆ пла́касѧ пла́чемъ вели́кимъ.	Йосиф запряг колісницю свою і виїхав назустріч Ізраїлю, батькові своєму, в Гесем, і, побачивши його, упав на шию його, і довго плакав на шиї його.
30	30
И҆ речѐ і҆и҃ль ко і҆ѡ́сифꙋ: да оу҆мрꙋ̀ ѿнн҃ѣ, поне́же ви́дѣхъ лицѐ твоѐ: є҆ще́ бо ты̀ є҆сѝ жи́въ.	І сказав Ізраїль Йосифові: помру я тепер, побачивши лице твоє, бо ти ще живий.
31	31
Рече́ же і҆ѡ́сифъ ко бра́тїи свое́й: ше́дъ повѣ́мъ фараѡ́нꙋ и҆ рекꙋ̀ є҆мꙋ̀: бра́тїѧ моѧ̑ и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀, и҆̀же бы́ша въ землѝ ханаа́ни, прїидо́ша ко мнѣ̀:	І сказав Йосиф братам своїм і дому батька свого: я піду, сповіщу фараона і скажу йому: брати мої і дім батька мого, які були в землі Ханаанській, прийшли до мене;
32	32
ѻ҆ни́ же сꙋ́ть мꙋ́жїе пастꙋсѝ, мꙋ́жїе бо скотопита́телїе бы́ша: и҆ скоты̀, и҆ волы̀, и҆ всѧ̑ своѧ̑ приведо́ша:	ці люди пастухи овець, бо скотарі вони; і дрібна і велика худоба своя, й усе, що у них, привели вони.
33	33
а҆́ще оу҆́бѡ призове́тъ ва́съ фараѡ́нъ и҆ рече́тъ ва́мъ: что̀ дѣ́ло ва́ше є҆́сть;	Якщо фараон покличе вас і скаже: яке заняття ваше?
34	34
рцы́те: мꙋ́жїе скотопита́телїе є҆смы̀, рабѝ твоѝ, и҆здѣ́тска да́же до нн҃ѣ, и҆ мы̀ и҆ ѻ҆тцы̀ на́ши: да вселите́сѧ въ землѝ гесе́мъ а҆раві́йстѣй: ме́рзость бо є҆́сть є҆гѵ́птѧнѡмъ всѧ́къ пастꙋ́хъ ѻ҆́вчїй.	то ви скажіть: ми, раби твої, скотарями були від юности нашої донині, і ми і батьки наші, щоб вас оселили в землі Гесем. Тому що мерзота є для єгиптян усякий пастух овець.
Глава́ м҃з	Глава 47

1	1
Прише́дъ же і҆ѡ́сифъ, повѣ́да фараѡ́нꙋ, глаго́лѧ: ѻ҆те́цъ мо́й и҆ бра́тїѧ моѧ̑, и҆ ско́ти и҆ воло́ве и҆́хъ, и҆ всѧ̑ сꙋ̑щаѧ и҆́хъ прїидо́ша и҆з̾ землѝ ханаа́ни: и҆ сѐ, сꙋ́ть въ землѝ гесе́мъ.	І прийшов Йосиф і сповістив фараона і сказав: батько мій і брати мої, із дрібною і великою худобою своєю і з усім, що у них, прийшли з землі Ханаанської; і ось, вони в землі Гесем.
2	2
Ѿ бра́тїй же свои́хъ поѧ̀ пѧ́ть мꙋже́й и҆ поста́ви и҆̀хъ пред̾ фараѡ́номъ.	І з братів своїх він узяв п’ять чоловік і представив їх фараону.
3	3
И҆ речѐ фараѡ́нъ къ бра́тїѧмъ і҆ѡ́сифѡвымъ: что̀ дѣ́ло ва́ше; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша фараѡ́нꙋ: пастꙋсѝ ѻ҆́вчїи, рабѝ твоѝ, и҆ мы̀ и҆ ѻ҆тцы̀ на́ши ѿдѣ́тска и҆ досе́лѣ.	І сказав фараон братам його: яке ваше заняття? Вони сказали фараонові: пастухи овець раби твої, і ми і батьки наші.
4	4
Реко́ша же фараѡ́нꙋ: ѡ҆бита́ти въ землѝ прїидо́хомъ, нѣ́сть бо па́жити скотѡ́мъ ра̑бъ твои́хъ: ѡ҆долѣ́ бо гла́дъ на землѝ ханаа́ни: нн҃ѣ оу҆̀бо да всели́мсѧ рабѝ твоѝ въ землѝ гесе́мъ.	І сказали вони фараонові: ми прийшли пожити в цій землі, тому що немає пасовищ для худоби рабів твоїх, бо в землі Ханаанській сильний голод; отже, дозволь оселитися рабам твоїм у землі Гесем.
5	5
И҆ речѐ фараѡ́нъ і҆ѡ́сифꙋ, глаго́лѧ: ѻ҆те́цъ тво́й и҆ бра́тїѧ твоѧ̑ прїидо́ша къ тебѣ̀:	І сказав фараон Йосифові: батько твій і брати твої прийшли до тебе;
6	6
сѐ, землѧ̀ є҆гѵ́петскаѧ пред̾ тобо́ю є҆́сть: на лꙋ́чшей землѝ поселѝ ѻ҆тца̀ твоего̀ и҆ бра́тїю твою̀, да вселѧ́тсѧ въ землѝ гесе́мъ: а҆́ще же вѣ́си, ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть въ ни́хъ мꙋ́жїе си́льнїи, поста́ви и҆̀хъ старѣ̑йшины скотѡ́мъ мои̑мъ. (Прїидо́ша же во є҆гѵ́петъ ко і҆ѡ́сифꙋ і҆а́кѡвъ и҆ сы́нове є҆гѡ̀: и҆ оу҆слы́ша фараѡ́нъ ца́рь є҆гѵ́петскїй).	земля Єгипетська перед тобою; на кращому місці землі осели батька твого і братів твоїх; нехай живуть вони в землі Гесем; і якщо знаєш, що між ними є здібні люди, постав їх доглядачами над моєю худобою.
7	7
Введе́ же і҆ѡ́сифъ і҆а́кѡва ѻ҆тца̀ своего̀ и҆ поста́ви є҆го̀ пред̾ фараѡ́номъ, и҆ благословѝ і҆а́кѡвъ фараѡ́на.	І привів Йосиф Якова, батька свого, і представив його фараону; і благословив Яків фараона.
8	8
Рече́ же фараѡ́нъ ко і҆а́кѡвꙋ: коли́кѡ лѣ́тъ дні́й житїѧ̀ твоегѡ̀;	Фараон сказав Якову: скільки років життя твого?
9	9
И҆ речѐ і҆а́кѡвъ фараѡ́нꙋ: дні́е лѣ́тъ житїѧ̀ моегѡ̀, ꙗ҆̀же ѡ҆бита́ю, сто̀ три́десѧть лѣ́тъ: ма̑лы и҆ ѕлы̑ бы́ша дні́е лѣ́тъ житїѧ̀ моегѡ̀: не достиго́ша во дни̑ лѣ́тъ житїѧ̀ ѻ҆тє́цъ мои́хъ, ꙗ҆̀же дни̑ ѡ҆бита́ша.	Яків сказав фараону: днів подорожування мого сто тридцять років; малі і нещасні дні життя мого і не досягли років життя батьків моїх у днях подорожування їх.
10	10
И҆ благослови́въ і҆а́кѡвъ фараѡ́на, ѿи́де ѿ негѡ̀.	І благословив фараона Яків і вийшов від фараона.
11	11
И҆ вселѝ і҆ѡ́сифъ ѻ҆тца̀ своего̀ и҆ бра́тїю свою̀, и҆ дадѐ и҆̀мъ ѡ҆бдержа́нїе въ землѝ є҆гѵ́петстѣй, на лꙋ́чшей землѝ, въ землѝ рамессі́йстѣй, ꙗ҆́коже повелѣ̀ фараѡ́нъ.	І оселив Йосиф батька свого і братів своїх, і дав їм володіння в землі Єгипетській, у кращій частині землі, у землі Раамсес, як повелів фараон.
12	12
И҆ дѣлѧ́ше і҆ѡ́сифъ пшени́цꙋ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ и҆ бра́тїи свое́й и҆ всемꙋ̀ до́мꙋ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ по числꙋ̀ ли́цъ.	І забезпечував Йосиф батька свого і братів своїх і весь дім батька свого хлібом, за потребою кожної родини.
13	13
Пшени́цы же не бѧ́ше во все́й землѝ, ѡ҆долѣ́ бо гла́дъ ѕѣлѡ̀: скончава́шесѧ же землѧ̀ є҆гѵ́петскаѧ и҆ землѧ̀ ханаа́нѧ ѿ гла́да.	І не було хліба по всій землі, тому що голод дуже посилився, і були виснажені від голоду земля Єгипетська і земля Ханаанська.
14	14
Собра́ же і҆ѡ́сифъ всѐ сребро̀ ѡ҆брѣ́тшеесѧ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй и҆ въ землѝ ханаа́ни, за пшени́цꙋ, ю҆́же кꙋпова́хꙋ, и҆ размѣрѧ́ше и҆̀мъ пшени́цꙋ, и҆ внесѐ і҆ѡ́сифъ всѐ сребро̀ въ до́мъ фараѡ́новъ.	Йосиф зібрав усе срібло, яке було в землі Єгипетській і в землі Ханаанській, за хліб, який купували, і вніс Йосиф срібло в дім фараонів.
15	15
И҆ ѡ҆скꙋдѣ̀ всѐ сребро̀ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ и҆ ѿ землѝ ханаа́нскїѧ: прїидо́ша же всѝ є҆гѵ́птѧне ко і҆ѡ́сифꙋ, глаго́люще: да́ждь на́мъ хлѣ́бы, и҆ вскꙋ́ю оу҆мира́емъ пред̾ тобо́ю; сконча́сѧ бо сребро̀ на́ше.	І срібло вичерпалося в землі Єгипетській і у землі Ханаанській. Усі єгиптяни прийшли до Йосифа і говорили: дай нам хліба; навіщо нам помирати перед тобою, тому що срібло закінчилося у нас?
16	16
Рече́ же и҆̀мъ і҆ѡ́сифъ: пригони́те скоты̀ ва́шѧ, и҆ да́мъ ва́мъ хлѣ́бы за скоты̀ ва́шѧ, а҆́ще сконча́сѧ сребро̀ ва́ше.	Йосиф сказав: приганяйте худобу вашу, і я буду давати вам [хліб] за худобу вашу, якщо срібло закінчилося у вас.
17	17
Пригна́ша же скоты̀ своѧ̑ ко і҆ѡ́сифꙋ, и҆ дадѐ и҆̀мъ і҆ѡ́сифъ хлѣ́бы за ко́ни и҆ за ѻ҆́вцы, и҆ за волы̀ и҆ за ѻ҆слы̀, и҆ прекормѝ и҆̀хъ хлѣ́бами за всѧ̑ скоты̀ и҆́хъ въ то́мъ лѣ́тѣ.	І приганяли вони до Йосифа худобу свою; і давав їм Йосиф хліб за коней, і за отари дрібної худоби, і за стада великої худоби, і за ослів; і постачав їм хліб у той рік за всю худобу їхню.
18	18
Пре́йде же то̀ лѣ́то, и҆ прїидо́ша къ немꙋ̀ во второ́е лѣ́то и҆ реко́ша є҆мꙋ̀: да не ка́кѡ поги́бнемъ ѿ господи́на на́шегѡ; а҆́ще бо сконча́сѧ сребро̀ на́ше, и҆ и҆мѣ́нїе и҆ скоты̀ пред̾ тобо́ю, господи́не, и҆ не ѡ҆ста́сѧ на́мъ пред̾ господи́номъ на́шимъ, то́чїю є҆ди́но тѣ́ло и҆ землѧ̀ на́ша:	І минув цей рік; і прийшли до нього на другий рік і сказали йому: не приховаємо від господаря нашого, що срібло вичерпалося і стада худоби нашої у господаря нашого; нічого не залишилося у нас перед господарем нашим, крім тіл наших і земель наших;
19	19
да не оу҆́мремъ оу҆̀бо пред̾ тобо́ю, и҆ землѧ̀ ѡ҆пꙋстѣ́етъ, кꙋпѝ на́съ и҆ зе́млю на́шꙋ хлѣ́бами: и҆ бꙋ́демъ мы̀ и҆ землѧ̀ на́ша рабѝ фараѡ́нꙋ: да́ждь сѣ́мѧ, да посѣ́емъ и҆ жи́ви бꙋ́демъ, и҆ не оу҆́мремъ, и҆ землѧ̀ не ѡ҆пꙋстѣ́етъ.	для чого нам гинути на очах твоїх, і нам і землям нашим? купи нас і землі наші за хліб, і ми з землями нашими будемо рабами фараону, а ти дай нам насіння, щоб нам бути живими і не вмерти, і щоб не спустошилася земля.
20	20
И҆ кꙋпѝ і҆ѡ́сифъ всю̀ зе́млю є҆гѵ́петскꙋю фараѡ́нꙋ: прода́ша бо є҆гѵ́птѧне зе́млю свою̀ фараѡ́нꙋ, и҆́бо ѡ҆долѣ̀ и҆̀мъ гла́дъ: и҆ бы́сть землѧ̀ фараѡ́нꙋ.	І купив Йосиф усю землю Єгипетську для фараона, тому що продали єгиптяни кожен своє поле, бо голод долав їх. І дісталася земля фараону.
21	21
И҆ лю́ди порабо́ти є҆мꙋ̀ въ рабы̑, ѿ кра́ѧ предѣ̑лъ є҆гѵ́петскихъ да́же до крае́въ,	І зробив він народ рабами від одного кінця Єгипту до іншого.
22	22
кромѣ̀ землѝ жре́ческїѧ то́кмѡ, тоѧ́ бо не кꙋпѝ і҆ѡ́сифъ: даѧ́нїемъ бо дадѐ въ да́ръ жерцє́мъ фараѡ́нъ, и҆ ꙗ҆дѧ́хꙋ даѧ́нїе, є҆́же дадѐ и҆̀мъ фараѡ́нъ: сегѡ̀ ра́ди не прода́ша землѝ своеѧ̀.	Тільки землі жерців не купив [Йосиф], тому що жерцям від фараона виділена була ділянка, і вони годувалися зі своєї ділянки, яку дав їм фараон; тому і не продали землі своєї.
23	23
Рече́ же і҆ѡ́сифъ всѣ̑мъ є҆гѵ́птѧнѡмъ: сѐ, кꙋпи́хъ ва́съ и҆ зе́млю ва́шꙋ дне́сь фараѡ́нꙋ: возми́те себѣ̀ сѣ́мена и҆ сѣ́йте на землѝ:	І сказав Йосиф народу: ось, я купив тепер для фараона вас і землю вашу; ось вам насіння, і засівайте землю;
24	24
и҆ бꙋ́дꙋтъ плоды̀ є҆ѧ̀, и҆ да да́сте пѧ́тꙋю ча́сть фараѡ́нꙋ, четы́ри же ча̑сти бꙋ́дꙋтъ ва́мъ самѣ̑мъ въ сѣ́мена землѝ и҆ на препита́нїе ва́мъ и҆ всѣ̑мъ сꙋ́щымъ въ домѣ́хъ ва́шихъ.	коли будуть жнива, віддавайте п’яту частину фараону, а чотири частини залишаться вам на засівання поля, на прогодування вам і тим, хто в домах ваших, і на їжу дітям вашим.
25	25
И҆ реко́ша: ѡ҆живи́лъ ны̀ є҆сѝ, ѡ҆брѣто́хомъ благода́ть пред̾ господи́номъ на́шимъ, и҆ бꙋ́демъ рабѝ фараѡ́нꙋ.	Вони сказали: ти врятував нам життя; нехай знайдемо милість в очах господаря нашого і нехай будемо рабами фараона.
26	26
И҆ оу҆ста́ви и҆̀мъ і҆ѡ́сифъ за́повѣдь да́же до сегѡ̀ днѐ на землѝ є҆гѵ́петстѣй пѧ́тꙋю ча́сть даѧ́ти фараѡ́нꙋ, кромѣ̀ землѝ жре́ческїѧ: та̀ то́чїю не бѧ́ше фараѡ́нѧ.	І поставив Йосиф за закон землі Єгипетській, навіть до цього дня: п’яту частину давати фараонові, за винятком тільки землі жерців, яка не належала фараонові.
27	27
Всели́сѧ же і҆и҃ль въ землѝ є҆гѵ́петстѣй, на землѝ гесе́мъ, и҆ наслѣ́дствоваше ю҆̀: и҆ возрасто́ша, и҆ оу҆мно́жишасѧ ѕѣлѡ̀.	І жив Ізраїль у землі Єгипетській, у землі Гесем, і володіли вони нею, і плодилися, і дуже розмножились.
28	28
Поживе́ же і҆а́кѡвъ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй седмьна́десѧть лѣ́тъ: и҆ бы́ша дні́е і҆а̑кѡвли лѣ́тъ жи́зни є҆гѡ̀, сто̀ четы́редесѧть се́дмь лѣ́тъ.	І жив Яків у землі Єгипетській сімнадцять років; і було днів Якова, років життя його, сто сорок сім років.
29	29
Прибли́жишасѧ же дні́е і҆и҃лю є҆́же оу҆мре́ти, и҆ призва̀ сы́на своего̀ і҆ѡ́сифа и҆ речѐ є҆мꙋ̀: а҆́ще ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ тобо́ю, подложѝ рꙋ́кꙋ твою̀ под̾ стегно̀ моѐ и҆ сотвори́ши надо мно́ю ми́лость и҆ и҆́стинꙋ, є҆́же не погребстѝ менѐ во є҆гѵ́птѣ,	І прийшов час Ізраїлю померти, і покликав він сина свого Йосифа і сказав йому: якщо я знайшов благовоління в очах твоїх, поклади руку твою під стегно моє і клянись, що ти зробиш мені милість і правду, не поховаєш мене в Єгипті,
30	30
но да почі́ю со ѻ҆тцы̑ мои́ми: и҆ и҆знесе́ши мѧ̀ и҆з̾ є҆гѵ́пта, и҆ погребе́ши мѧ̀ во гро́бѣ и҆́хъ. Ѻ҆́нъ же речѐ: а҆́зъ сотворю̀ по словесѝ твоемꙋ̀.	щоб мені лягти з батьками моїми; винесеш мене з Єгипту і поховаєш мене в їхній гробниці. Йосиф сказав: зроблю за словом твоїм.
31	31
Рече́ же: клени́сѧ мнѣ̀. И҆ клѧ́тсѧ є҆мꙋ̀. И҆ поклони́сѧ і҆и҃ль на коне́цъ [ве́рхъ] жезла̀ є҆гѡ̀.	І сказав: клянися мені. І клявся йому. І поклонився Ізраїль до узголів’я постелі^*.
Глава́ м҃и	Глава 48

1	1
Бы́сть же по глаго́лѣхъ си́хъ, и҆ повѣ́дано бы́сть і҆ѡ́сифꙋ, ꙗ҆́кѡ ѻ҆те́цъ тво́й и҆знемога́етъ: и҆ пои́мъ два̀ сы̑на своѧ̑, манассі́ю и҆ є҆фре́ма, прїи́де ко і҆а́кѡвꙋ.	Після того Йосифові сказали: ось, батько твій хворий. І він узяв з собою двох синів своїх, Манассію і Єфрема [і пішов до Якова].
2	2
Повѣ́даша же і҆а́кѡвꙋ, глаго́люще: сѐ, сы́нъ тво́й і҆ѡ́сифъ грѧде́тъ къ тебѣ̀. И҆ оу҆крѣпи́всѧ і҆и҃ль сѣ́де на ѻ҆дрѣ̀,	Якова сповістили і сказали: ось, син твій Йосиф іде до тебе. Ізраїль зібрав сили свої і сів на постелі.
3	3
и҆ речѐ і҆а́кѡвъ ко і҆ѡ́сифꙋ: бг҃ъ мо́й ꙗ҆ви́сѧ мнѣ̀ въ лꙋ́зѣ, въ землѝ ханаа́ни, и҆ блгⷭ҇ви́ мѧ	І сказав Яків Йосифові: Бог Всемогутній явився мені в Лузі, в землі Ханаанській, і благословив мене,
4	4
и҆ рече́ ми: сѐ, а҆́зъ возращꙋ́ тѧ и҆ оу҆мно́жꙋ тѧ̀, и҆ сотворю́ тѧ въ собра̑нїѧ ꙗ҆зы́кѡвъ: и҆ да́мъ тѝ зе́млю сїю̀ и҆ сѣ́мени твоемꙋ̀ по тебѣ̀ во ѡ҆держа́нїе вѣ́чное.	і сказав мені: ось, Я розплоджу тебе, і розмножу тебе, і породжу від тебе безліч народів, і дам землю цю нащадкам твоїм після тебе, у вічне володіння.
5	5
Нн҃ѣ оу҆̀бо два̀ сы̑на твоѧ̑, и҆̀же бы́ша тебѣ̀ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй пре́жде прише́ствїѧ моегѡ̀ къ тебѣ̀ во є҆гѵ́петъ, моѝ сꙋ́ть: є҆фре́мъ и҆ манассі́а, а҆́ки рꙋви́мъ и҆ сѷмеѡ́нъ бꙋ́дꙋтъ мнѣ̀:	І нині два сини твої, які народилися тобі в землі Єгипетській, до мого прибуття до тебе в Єгипет, мої вони; Єфрем і Манассія, як Рувим і Симеон, будуть мої;
6	6
сы́ны же, ꙗ҆̀же а҆́ще роди́ши по си́хъ, бꙋ́дꙋтъ тебѣ̀: во и҆́мѧ бра́тїи своеѧ̀ призовꙋ́тсѧ ко жре́бїѧмъ ѻ҆́ныхъ:	діти ж твої, які народяться від тебе після них, будуть твої; вони під ім’ям братів своїх будуть іменуватися в їхньому наслідді.
7	7
а҆́зъ же є҆гда̀ и҆дѧ́хъ ѿ месопота́мїи сѵ́рскїѧ, оу҆́мре рахи́ль ма́ти твоѧ̀ въ землѝ ханаа́ни, приближа́ющꙋсѧ мѝ ко і҆пподро́мꙋ хавра́ѳы землѝ, є҆́же прїитѝ во є҆фра́ѳꙋ: и҆ погребо́хъ ю҆̀ на пꙋтѝ і҆пподро́ма: се́й є҆́сть виѳлее́мъ.	Коли я йшов з Месопотамії, померла в мене Рахиль [мати твоя] у землі Ханаанській, по дорозі, не дійшовши трохи до Ефрафи, і я поховав її там по дорозі до Ефрафи, що нині Вифлеєм.
8	8
Ви́дѣвъ же і҆и҃ль сы́ны і҆ѡ́сифѡвы, речѐ: что̀ тебѣ̀ сі́и;	І побачив Ізраїль синів Йосифа і сказав: хто це?
9	9
Рече́ же і҆ѡ́сифъ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: сы́нове моѝ сꙋ́ть, ꙗ҆̀же даде́ ми бг҃ъ здѣ̀. И҆ речѐ і҆а́кѡвъ: приведи́ ми ѧ҆̀, да благословлю̀ и҆̀хъ.	І сказав Йосиф батькові своєму: це сини мої, яких Бог дав мені тут. [Яків] сказав: підведи їх до мене, і я благословлю їх.
10	10
Ѻ҆́чи же і҆и҃лю тѧ́жкѡ ви́дѣста ѿ ста́рости, и҆ не можа́ше ви́дѣти: и҆ прибли́жи и҆̀хъ къ немꙋ̀, и҆ лобза̀ и҆̀хъ, и҆ ѡ҆б̾ѧ́тъ ѧ҆̀.	Очі ж Ізраїлеві притупилися від старости; не міг він бачити ясно. Йосиф підвів їх до нього, і він поцілував їх і обійняв їх.
11	11
И҆ речѐ і҆и҃ль ко і҆ѡ́сифꙋ: сѐ, лица̀ твоегѡ̀ не лиши́хсѧ, и҆ сѐ, показа́ ми бг҃ъ и҆ сѣ́мѧ твоѐ.	І сказав Ізраїль Йосифу: не сподівався я бачити твоє лице; але ось, Бог показав мені і дітей твоїх.
12	12
И҆ ѿведѐ и҆̀хъ і҆ѡ́сифъ ѿ колѣ́нъ є҆гѡ̀, и҆ поклони́шасѧ є҆мꙋ̀ лице́мъ до землѝ.	І відвів їх Йосиф від колін його і поклонився йому лицем своїм до землі.
13	13
Пои́мъ же і҆ѡ́сифъ два̀ сы̑на своѧ̑, є҆фре́ма въ десни́цꙋ, прѧ́мѡ лѣви́цы і҆и҃лѧ, манассі́ю же въ лѣ́вꙋю, прѧ́мѡ десни́цы і҆и҃левы, прибли́жи и҆̀хъ къ немꙋ̀.	І взяв Йосиф обох [синів своїх], Єфрема у праву свою руку навпроти лівої Ізраїля, а Манассію в ліву навпроти правої Ізраїля, і підвів до нього.
14	14
Просте́ръ же і҆и҃ль рꙋ́кꙋ деснꙋ́ю, возложѝ на главꙋ̀ є҆фре́млю, се́й же бѧ́ше ме́ншїй, а҆ лѣ́вꙋю на главꙋ̀ манассі́инꙋ, премѣни́въ рꙋ́цѣ,	Але Ізраїль простяг праву руку свою і поклав на голову Єфрема, хоча цей був менший, а ліву на голову Манассії. З наміром поклав він так руки свої, хоча Манассія був первістком.
15	15
и҆ благословѝ ѧ҆̀ и҆ речѐ: бг҃ъ, є҆мꙋ́же бл҃гоꙋгоди́ша ѻ҆тцы̀ моѝ пред̾ ни́мъ, а҆враа́мъ и҆ і҆саа́къ, бг҃ъ, и҆́же пита́етъ мѧ̀ и҆змла́да да́же до днѐ сегѡ̀,	І благословив Йосифа і сказав: Бог, перед Яким ходили батьки мої Авраам та Ісаак, Бог, Який пасе мене з тих пір, як я існую, до цього дня,
16	16
а҆́гг҃лъ, и҆́же мѧ̀ и҆збавлѧ́етъ ѿ всѣ́хъ ѕѡ́лъ, да блгⷭ҇ви́тъ дѣ̑тища сїѧ̑, и҆ прозове́тсѧ въ ни́хъ и҆́мѧ моѐ, и҆ и҆́мѧ ѻ҆тє́цъ мои́хъ, а҆враа́ма и҆ і҆саа́ка, и҆ да оу҆мно́жатсѧ во мно́жество мно́гое на землѝ.	ангел, що визволяє мене від усякого зла, нехай благословить отроків цих; нехай буде на них наречене ім’я моє й ім’я батьків моїх Авраама та Ісаака, і нехай виростуть вони в безліч посеред землі.
17	17
Ви́дѣвъ же і҆ѡ́сифъ, ꙗ҆́кѡ возложѝ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ рꙋ́кꙋ деснꙋ́ю свою̀ на главꙋ̀ є҆фре́млю, тѧ́жко є҆мꙋ̀ ꙗ҆ви́сѧ: и҆ прїѧ̀ і҆ѡ́сифъ рꙋ́кꙋ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ ѿѧ́ти ю҆̀ ѿ главы̀ є҆фре́мли на главꙋ̀ манассі́инꙋ,	І побачив Йосиф, що батько його поклав праву руку свою на голову Єфрема; і прикро було йому через це. І взяв він руку батька свого, щоб перекласти її з голови Єфрема на голову Манассії,
18	18
и҆ речѐ і҆ѡ́сифъ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: не та́кѡ, ѻ҆́тче: се́й бо (є҆́сть) пе́рвенецъ, возложѝ рꙋ́кꙋ деснꙋ́ю твою̀ на главꙋ̀ є҆гѡ̀.	і сказав Йосиф батькові своєму: не так, батьку мій, бо це — первісток; поклади на його голову праву руку твою.
19	19
И҆ не хотѧ́ше, но речѐ: вѣ́мъ, ча́до, вѣ́мъ: и҆ се́й бꙋ́детъ въ лю́ди, и҆ се́й вознесе́тсѧ: но бра́тъ є҆гѡ̀ ме́ншїй бо́лїй є҆гѡ̀ бꙋ́детъ, и҆ сѣ́мѧ є҆гѡ̀ бꙋ́детъ во мно́жество ꙗ҆зы́кѡвъ.	Але батько його не погодився і сказав: знаю, сину мій, знаю; і від нього народиться народ, і він буде великим; але менший його брат буде більшим за нього, і від сімені його народиться численний народ.
20	20
И҆ благословѝ ѧ҆̀ въ то́мъ днѝ, глаго́лѧ: въ ва́съ благослови́тсѧ і҆и҃ль, глаго́люще: да сотвори́тъ тѧ̀ бг҃ъ ꙗ҆́коже є҆фре́ма и҆ ꙗ҆́кѡ манассі́ю. И҆ поста́ви є҆фре́ма вы́шше манассі́и.	І благословив їх у той день, говорячи: тобою буде благословляти Ізраїль, говорячи: Бог нехай вчинить тобі, як Єфрему і Манассії. І поставив Єфрема вище за Манассію.
21	21
Рече́ же і҆и҃ль і҆ѡ́сифꙋ: сѐ, а҆́зъ оу҆мира́ю, и҆ бꙋ́детъ бг҃ъ съ ва́ми, и҆ возврати́тъ ва́съ ѿ землѝ сеѧ̀ на зе́млю ѻ҆тє́цъ ва́шихъ:	І сказав Ізраїль Йосифові: ось, я вмираю; і Бог буде з вами і поверне вас у землю батьків ваших;
22	22
а҆́зъ же даю́ ти сїкі́мꙋ и҆збра́ннꙋю свы́ше бра́тїи твоеѧ̀, ю҆́же взѧ́хъ и҆з̾ рꙋкѝ а҆морре́йски мече́мъ мои́мъ и҆ лꙋ́комъ.	я даю тобі, переважно перед братами твоїми, одну ділянку, яку я взяв з рук аморреїв мечем моїм і луком моїм.
Глава́ м҃ѳ	Глава 49

1	1
Призва́ же і҆а́кѡвъ сы́ны своѧ̑ и҆ речѐ и҆̀мъ: собери́тесѧ, да возвѣщꙋ̀ ва́мъ, что̀ срѧ́щетъ ва́съ въ послѣ̑днїѧ дни̑:	І покликав Яків синів своїх і сказав: зберіться, і я сповіщу вам, що буде з вами у грядущі дні;
2	2
собери́тесѧ и҆ послꙋ́шайте менє̀, сы́нове і҆а̑кѡвли, послꙋ́шайте і҆и҃лѧ, послꙋ́шайте ѻ҆тца̀ ва́шегѡ.	зійдіться і послухайте, сини Якова, послухайте Ізраїля, батька вашого.
3	3
Рꙋви́мъ, пе́рвенецъ мо́й, ты̀ крѣ́пость моѧ̀ и҆ нача́ло ча̑дъ мои́хъ: же́стокъ терпѣ́ти и҆ же́стокъ оу҆по́рникъ:	Рувиме, первістку мій! ти — кріпкість моя і початок сили моєї, верх достоїнства і верх могутности;
4	4
досади́лъ є҆сѝ ꙗ҆́кѡ вода̀, да не воскипи́ши: возше́лъ бо є҆сѝ на ло́же ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, тогда̀ ѡ҆скверни́лъ є҆сѝ посте́лю, и҆дѣ́же возше́лъ є҆сѝ.	але ти бушував, як вода, — не будеш мати переваги, бо ти зійшов на ложе батька твого, ти осквернив постіль мою, [на яку] зійшов.
5	5
Сѷмеѡ́нъ и҆ леѵі́й бра́тїѧ соверши́ста ѡ҆би́дꙋ ѿ во́ли своеѧ̀:	Симеон і Левій брати, знаряддя жорстокости мечі їхні;
6	6
въ совѣ́тъ и҆́хъ да не прїи́детъ дꙋша̀ моѧ̀, и҆ къ собра́нїю и҆́хъ да не прилѣпѧ́тсѧ внꙋ́трєннѧѧ моѧ̑: ꙗ҆́кѡ во гнѣ́вѣ свое́мъ и҆зби́ста человѣ́ки, и҆ въ по́хоти свое́й прерѣ́заста жи̑лы ю҆нца̀:	в раду їх нехай не ввійде душа моя, і до зібрання їх нехай не прилучиться слава моя, бо вони у гніві своєму убили мужа і з примхи своєї перерізали жили тельця;
7	7
проклѧта̀ ꙗ҆́рость и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ оу҆по́рна, и҆ гнѣ́въ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆жесточи́сѧ: раздѣлю̀ и҆̀хъ во і҆а́кѡвѣ и҆ разсѣ́ю и҆̀хъ во і҆и҃ли.	проклятий гнів їх, бо жорстокий, і розлюченість їх, тому що люта; розділю їх в Якові і розсію їх в Ізраїлі.
8	8
І҆ꙋ́до, тебѐ похва́лѧтъ бра́тїѧ твоѧ̑, рꙋ́цѣ твоѝ на плещꙋ̑ вра̑гъ твои́хъ: покло́нѧтсѧ тебѣ̀ сы́нове ѻ҆тца̀ твоегѡ̀:	Іудо! тебе хвалитимуть брати твої. Рука твоя на хребті ворогів твоїх; поклоняться тобі сини батька твого.
9	9
скѵ́менъ льво́въ і҆ꙋ́да: ѿ лѣ́торасли, сы́не мо́й, возше́лъ є҆сѝ: возле́гъ оу҆снꙋ́лъ є҆сѝ ꙗ҆́кѡ ле́въ и҆ ꙗ҆́кѡ скѵ́менъ: кто̀ возбꙋ́дитъ є҆го̀;	Молодий лев Іуда, піднімається зі здобичі, син мій. Схилився він, ліг, як лев і як левиця: хто підніме його?
10	10
не ѡ҆скꙋдѣ́етъ кнѧ́зь ѿ і҆ꙋ́ды и҆ во́ждь ѿ чре́слъ є҆гѡ̀, до́ндеже прїи́дꙋтъ ѿложє́наѧ є҆мꙋ̀, и҆ то́й ча́ѧнїе ꙗ҆зы́кѡвъ:	Не відійде скіпетр від Іуди і законодавець від стегон його, доки не прийде Примиритель, і Йому покірність народів.
11	11
привѧзꙋ́ѧй къ лозѣ̀ жребѧ̀ своѐ и҆ къ ві́нничїю жребца̀ ѻ҆слѧ́те своегѡ̀, и҆спере́тъ вїно́мъ ѻ҆де́ждꙋ свою̀ и҆ кро́вїю гро́здїѧ ѡ҆дѣѧ́нїе своѐ:	Він прив’язує до виноградної лози осля своє і до лози кращого винограду сина ослиці своєї; миє у вині одяг свій і у крові грон убрання своє;
12	12
радостотвѡ́рны ѻ҆́чи є҆гѡ̀ па́че вїна̀, и҆ бѣлы̑ зꙋ́бы є҆гѡ̀ па́че млека̀.	блискучі очі [його] від вина, і білі зуби [його] від молока.
13	13
Завꙋлѡ́нъ при мо́ри всели́тсѧ, и҆ то́й на приста́нищи корабле́й, и҆ простре́тсѧ да́же до сїдѡ́на.	Завулон біля берега морського буде жити і біля пристані корабельної, і межа його до Сидона.
14	14
І҆ссаха́ръ до́брое возжела̀, почива́ѧ посредѣ̀ предѣ́лѡвъ,	Іссахар осел міцний, що лежить між протоками вод;
15	15
и҆ ви́дѣвъ поко́й, ꙗ҆́кѡ до́бръ, и҆ зе́млю, ꙗ҆́кѡ тꙋчна̀, подложѝ ра́мы своѝ на трꙋ́дъ, и҆ бы́сть мꙋ́жъ земледѣ́лецъ.	і побачив він, що спокій добрий, і що земля приємна: і схилив плечі свої для носіння тягаря і став працювати на виплату данини.
16	16
Да́нъ сꙋди́ти и҆́мать лю́ди своѧ̑, ꙗ҆́кѡ и҆ є҆ди́но пле́мѧ во і҆и҃ли,	Дан буде судити народ свій, як одне з колін Ізраїля;
17	17
и҆ да бꙋ́детъ да́нъ ѕмі́й на пꙋтѝ, сѣдѧ́й на распꙋ́тїи, оу҆грыза́ѧ пѧ́тꙋ ко́нскꙋ:	Дан буде змієм на дорозі, аспидом на путі, що вражає ногу коня, так що вершник його впаде назад.
18	18
и҆ паде́тъ ко́нникъ вспѧ́ть, спⷭ҇нїѧ жды́й гдⷭ҇нѧ.	На допомогу твою сподіваюся, Господи!
19	19
Га́дъ, и҆скꙋше́нїе и҆скꙋ́ситъ є҆го̀: ѻ҆́нъ же и҆скꙋ́ситъ того̀ при нога́хъ.	Гад, — натовп буде тіснити його, але він відтіснить його по п’ятах.
20	20
А҆си́ръ, тꙋ́ченъ є҆гѡ̀ хлѣ́бъ, и҆ то́й да́стъ пи́щꙋ кнѧзє́мъ.	Для Асира — занадто ситний хліб його, і він буде постачати царські страви.
21	21
Нефѳалі́мъ сте́бль распꙋща́ющаѧсѧ, и҆здаѧ́й во ѿ́расли добро́тꙋ.	Неффалим — теревинф рослий, що розпускає прекрасні гілки^*.
22	22
Сы́нъ возраще́нъ і҆ѡ́сифъ, сы́нъ возраще́нъ мо́й ре́вностный, сы́нъ мо́й ю҆нѣ́йшїй, ко мнѣ̀ ѡ҆брати́сѧ:	Йосиф — віття плодоносного дерева, віття плодоносного дерева над джерелом; гілки його простягаються над стіною;
23	23
на него́же совѣ́тꙋюще оу҆корѧ́хꙋ и҆ налѧца́хꙋ на́нь госпо́дїе стрѣлѧ́нїй,	засмучували його, і стріляли і ворогували проти нього стрільці,
24	24
и҆ сотро́шасѧ съ крѣ́постїю лꙋ́ки и҆́хъ, и҆ разслабѣ́ша жи̑лы мы́шцей рꙋ́къ и҆́хъ, рꙋко́ю си́льнагѡ і҆а́кѡва: ѿтꙋ́дꙋ оу҆крѣпи́сѧ і҆и҃ль ѿ бг҃а ѻ҆тца̀ твоегѡ̀,	але твердим залишився лук його, і міцні м’язи рук його, від рук могутнього Бога Якового. Звідти Пастир і твердиня Ізраїлева,
25	25
и҆ помо́же тебѣ̀ бг҃ъ мо́й, и҆ блгⷭ҇ви́ тѧ блгⷭ҇ве́нїемъ нбⷭ҇нымъ свы́ше и҆ блгⷭ҇ве́нїемъ землѝ и҆мꙋ́щїѧ всѧ̑: блгⷭ҇ве́нїѧ ра́ди сосцє́въ и҆ ложе́снъ,	від Бога батька твого, Який нехай і допоможе тобі, і від Всемогутнього, Який нехай і благословить тебе благословеннями небесними звище, благословеннями безодні, що лежить долі, благословеннями сосків і утроби,
26	26
блгⷭ҇ве́нїѧ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ и҆ ма́тере твоеѧ̀: преѡдолѣ̀ па́че блгⷭ҇ве́нїѧ го́ръ пребыва́ющихъ и҆ блгⷭ҇ве́нїѧ холмѡ́въ вѣ́чныхъ: бꙋ́дꙋтъ на главѣ̀ і҆ѡ́сифовѣ и҆ на версѣ̀ (главы̀) бра́тїй, и҆́миже ѡ҆блада́ше.	благословеннями батька твого, які перевищують благословення гір давніх і приємності пагорбів вічних; нехай будуть вони на голові Йосифа і на тімені обраного між братами своїми.
27	27
Венїамі́нъ во́лкъ хи́щникъ, ра́нѡ ꙗ҆́стъ є҆щѐ и҆ на ве́черъ дае́тъ пи́щꙋ.	Веніамін, хижий вовк, вранці буде їсти ловитву і ввечері буде ділити здобич.
28	28
Всѝ сі́и сы́нове і҆а̑кѡвли двана́десѧть: и҆ сїѧ̑ глаго́ла и҆̀мъ ѻ҆те́цъ и҆́хъ, и҆ благословѝ и҆̀хъ: коего́ждо по благослове́нїю є҆гѡ̀ благословѝ и҆̀хъ,	Ось усі дванадцять колін Ізраїлевих; і ось що сказав їм батько їх; і благословив їх, і дав їм благословення, кожному своє.
29	29
и҆ речѐ и҆̀мъ: а҆́зъ прилага́юсѧ къ лю́демъ мои̑мъ: погреби́те мѧ̀ со ѻ҆тцы̑ мои́ми въ пеще́рѣ, ꙗ҆́же є҆́сть въ селѣ̀ є҆фрѡ́на хетте́анина,	І заповідав він їм і сказав їм: я прилучаюся до народу мого; поховайте мене з батьками моїми в печері, яка на полі Ефрона хеттеянина,
30	30
въ пеще́рѣ сꙋгꙋ́бѣй, ꙗ҆́же прѧ́мѡ мамврі́и въ землѝ ханаа́ни, ю҆́же стѧжа̀ а҆враа́мъ пеще́рꙋ оу҆ є҆фрѡ́на хетте́анина въ стѧжа́нїе гро́ба.	у печері, яка на полі Махпела, що перед Мамре, у землі Ханаанській, яку [печеру] купив Авраам з полем у Ефрона хеттеянина у власність для поховання;
31	31
Та́мѡ погребо́ша а҆враа́ма и҆ са́ррꙋ женꙋ̀ є҆гѡ̀, та́мѡ погребо́ша і҆саа́ка и҆ реве́ккꙋ женꙋ̀ є҆гѡ̀, та́мѡ погребо́ша лі́ю,	там поховали Авраама і Сарру, дружину його; там поховали Ісаака і Ревекку, дружину його; і там поховав я Лію;
32	32
въ стѧжа́нїи села̀ и҆ пеще́ры, ꙗ҆́же є҆́сть въ не́мъ оу҆ сынѡ́въ хетте́овыхъ.	це поле і печера, яка на ньому, куплена у синів Хеттеєвих.
33	33
И҆ преста̀ і҆а́кѡвъ завѣща́ѧ сынѡ́мъ свои̑мъ, и҆ возложи́въ і҆а́кѡвъ но́зѣ своѝ на ѻ҆́дръ оу҆́мре, и҆ приложи́сѧ къ лю́демъ свои̑мъ.	І закінчив Яків заповіт синам своїм, і поклав ноги свої на постіль, і помер, і приєднався до народу свого.
Глава́ н҃	Глава 50

1	1
И҆ припа́дъ і҆ѡ́сифъ на лицѐ ѻ҆тца̀ своегѡ̀, пла́касѧ (го́рькѡ) ѡ҆ не́мъ и҆ ѡ҆блобыза̀ є҆го̀:	Йосиф упав на лице батька свого, і плакав над ним, і цілував його.
2	2
и҆ повелѣ̀ і҆ѡ́сифъ рабѡ́мъ свои̑мъ погреба́телємъ погребстѝ ѻ҆тца̀ своего̀. И҆ погребо́ша погреба́телїе і҆и҃лѧ.	І повелів Йосиф слугам своїм — лікарям, бальзамувати батька його; і лікарі набальзамували Ізраїля.
3	3
И҆ и҆спо́лнишасѧ є҆мꙋ̀ четы́редесѧть дні́й: та́кѡ бо и҆счислѧ́ютсѧ дні́е погребе́нїѧ: и҆ пла́касѧ є҆гѡ̀ є҆гѵ́петъ се́дмьдесѧтъ дні́й.	І виповнилося йому сорок днів, бо стільки днів потрібно для бальзамування, і оплакували його єгиптяни сімдесят днів.
4	4
Є҆гда́ же преидо́ша дні́е пла́ча, глаго́ла і҆ѡ́сифъ ко вельмо́жамъ фараѡ́нѡвымъ, глаго́лѧ: а҆́ще ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ ва́ми, рцы́те ѡ҆ мнѣ̀ во оу҆́шы фараѡ́нꙋ, глаго́люще:	Коли ж минули дні плачу по ньому, Йосиф сказав придворним фараона, говорячи: якщо я знайшов благовоління в очах ваших, то скажіть фараонові так:
5	5
ѻ҆те́цъ мо́й заклѧ́ мѧ пре́жде сконча́нїѧ (своегѡ̀), глаго́лѧ: во гро́бѣ, є҆го́же и҆скопа́хъ себѣ̀ въ землѝ ханаа́ни, та́мѡ мѧ̀ погребѝ: нн҃ѣ оу҆̀бо возше́дъ погребꙋ̀ ѻ҆тца̀ моего̀ и҆ возвращꙋ́сѧ. И҆ реко́ша фараѡ́нꙋ по словесѝ і҆ѡ́сифовꙋ.	батько мій закляв мене, сказавши: ось, я вмираю; у гробі моєму, який я викопав собі в землі Ханаанській, там поховай мене. І тепер хотів би я піти і поховати батька мого і повернутися. [Слова Йосифа переказали фараонові.]
6	6
И҆ речѐ фараѡ́нъ ко і҆ѡ́сифꙋ: взы́ди, погребѝ ѻ҆тца̀ твоего̀, ꙗ҆́коже заклѧ́ тѧ.	І сказав фараон: піди і поховай батька твого, як він закляв тебе.
7	7
И҆ взы́де і҆ѡ́сифъ погребстѝ ѻ҆тца̀ своего̀. И҆ совзыдо́ша съ ни́мъ всѝ рабѝ фараѡ̑ни и҆ старѣ̑йшины до́мꙋ є҆гѡ̀, и҆ всѝ старѣ̑йшины землѝ є҆гѵ́петскїѧ,	І пішов Йосиф ховати батька свого. І пішли з ним усі слуги фараона, старійшини дому його й усі старійшини землі Єгипетської,
8	8
и҆ ве́сь до́мъ і҆ѡ́сифовъ и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀, и҆ ве́сь до́мъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀ и҆ срѡ́дницы є҆гѡ̀: ѻ҆́вцы же и҆ волы̀ ѡ҆ста́виша въ землѝ гесе́мъ.	і весь дім Йосифа, і брати його, і дім батька його. Тільки дітей своїх і дрібну й велику худобу свою залишили в землі Гесем.
9	9
И҆ совзыдо́ша съ ни́мъ и҆ колєсни́цы и҆ кѡ́нницы, и҆ бы́сть по́лкъ вели́къ ѕѣлѡ̀.	З ним вирушили також колісниці і вершники, так що зібрання було дуже великим.
10	10
И҆ прїидо́ша на гꙋмно̀ а҆та́дово, є҆́же є҆́сть ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ і҆ѻрда́на, и҆ рыда́ша є҆гѡ̀ рыда́нїемъ ве́лїимъ и҆ крѣ́пкимъ ѕѣлѡ̀: и҆ сотворѝ пла́чь ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ се́дмь дні́й.	І дійшли вони до Горен-гаатада при Йордані і плакали там плачем великим і дуже сильним; і зробив Йосиф плач по батькові своєму сім днів.
11	11
И҆ ви́дѣша жи́телїе землѝ ханаа́нскїѧ пла́чь на гꙋмнѣ̀ а҆та́довѣ и҆ рѣ́ша: пла́чь вели́къ се́й є҆́сть є҆гѵ́птѧнѡмъ. Сегѡ̀ ра́ди нарече́сѧ и҆́мѧ мѣ́стꙋ томꙋ̀ пла́чь є҆гѵ́петскъ, є҆́же є҆́сть ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ і҆ѻрда́на.	І бачили жителі землі тієї, хананеї, плач у Горен-гаатаді, і сказали: великий плач цей у єгиптян! Тому наречено ім’я [місцю] тому: плач єгиптян, що при Йордані.
12	12
И҆ сотвори́ша є҆мꙋ̀ та́кѡ сы́нове є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже заповѣ́да и҆̀мъ.	І зробили сини Яковові з ним, як він заповів їм;
13	13
И҆ взѧ́ша є҆го̀ сы́нове є҆гѡ̀ въ зе́млю ханаа́ню и҆ погребо́ша є҆го̀ въ пеще́рѣ сꙋгꙋ́бѣй, ю҆́же стѧжа̀ а҆враа́мъ пеще́рꙋ въ стѧжа́нїе гро́ба ѿ є҆фрѡ́на хетте́анина, прѧ́мѡ мамврі́и.	і віднесли його сини його в землю Ханаанську і поховали його в печері на полі Махпела, яку купив Авраам з полем у власність для поховання у Ефрона хеттеянина, перед Мамре.
14	14
И҆ возврати́сѧ і҆ѡ́сифъ во є҆гѵ́петъ, са́мъ и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ и҆ всѝ совозше́дшїи погребстѝ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀.	І повернувся Йосиф у Єгипет, сам і брати його і всі, що ходили з ним ховати батька його, після погребіння ним батька свого.
15	15
Ви́дѣвше же бра́тїѧ і҆ѡ́сифѡвы, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре ѻ҆те́цъ и҆́хъ, рѣ́ша: да не когда̀ воспомѧне́тъ ѕло́бꙋ на́шꙋ і҆ѡ́сифъ и҆ воздаѧ́нїемъ возда́стъ на́мъ за всѧ̑ ѕла̑ѧ, ꙗ҆̀же показа́хомъ є҆мꙋ̀.	І побачили брати Йосифові, що помер батько їх, і сказали: що, коли Йосиф зненавидить нас і захоче помститися нам за все зло, яке ми йому зробили?
16	16
И҆ прише́дше ко і҆ѡ́сифꙋ реко́ша: ѻ҆те́цъ тво́й заклѧ̀ пре́жде кончи́ны своеѧ̀, глаго́лѧ:	І послали вони сказати Йосифові: батько твій перед смертю своєю заповів, говорячи:
17	17
та́кѡ рцы́те і҆ѡ́сифꙋ: ѡ҆ста́ви и҆̀мъ непра́вдꙋ и҆ грѣ́хъ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ лꙋка̑ваѧ тебѣ̀ показа́ша: и҆ нн҃ѣ прїимѝ непра́вдꙋ рабѡ́въ бг҃а ѻ҆тца̀ твоегѡ̀. И҆ пла́касѧ і҆ѡ́сифъ, глаго́лющымъ и҆̀мъ къ немꙋ̀.	так скажіть Йосифові: прости братам твоїм провину і гріх їх, оскільки вони зробили тобі зло. І нині прости провини рабів Бога батька твого. Йосиф плакав, коли йому говорили це.
18	18
И҆ прише́дше къ немꙋ̀ реко́ша: сѐ, мы̀ тебѣ̀ рабѝ.	Прийшли і самі брати його, і упали перед лицем його, і сказали: ось, ми раби тобі.
19	19
И҆ речѐ къ ни̑мъ і҆ѡ́сифъ: не бо́йтесѧ, бж҃їй бо є҆́смь а҆́зъ:	І сказав Йосиф: не бійтеся, тому що я боюся Бога;
20	20
вы̀ совѣща́сте на мѧ̀ ѕла̑ѧ, бг҃ъ же совѣща̀ ѡ҆ мнѣ̀ во бл҃га̑ѧ, дабы̀ бы́ло ꙗ҆́коже дне́сь, и҆ препита́лисѧ бы лю́дїе мно́зи.	ось, ви замишляли проти мене зло; але Бог перетворив це на добро, щоб зробити те, що тепер є: зберегти життя великій кількості людей;
21	21
И҆ речѐ и҆̀мъ: не бо́йтесѧ, а҆́зъ препита́ю ва́съ и҆ до́мы ва́шѧ. И҆ оу҆тѣ́ши и҆̀хъ, и҆ глаго́ла и҆̀мъ по се́рдцꙋ и҆́хъ.	отже, не бійтеся: я буду годувати вас і дітей ваших. І заспокоїв їх і говорив по серцю їх.
22	22
И҆ всели́сѧ і҆ѡ́сифъ во є҆гѵ́птѣ са́мъ и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ и҆ ве́сь до́мъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀: и҆ поживѐ і҆ѡ́сифъ лѣ́тъ сто̀ де́сѧть.	І жив Йосиф у Єгипті сам і дім батька його; жив же Йосиф усього сто десять років.
23	23
И҆ ви́дѣ і҆ѡ́сифъ є҆фрє́мли дѣ́ти до тре́тїѧгѡ ро́да: и҆ сы́нове махі́ра сы́на манассі́ина роди́шасѧ при бе́дрѣхъ і҆ѡ́сифовыхъ.	І бачив Йосиф дітей у Єфрема до третього роду, також і сини Махира, сина Манассіїного, народилися на коліна Йосифа.
24	24
И҆ речѐ і҆ѡ́сифъ бра́тїи свое́й, глаго́лѧ: а҆́зъ оу҆мира́ю, посѣще́нїемъ же посѣти́тъ ва́съ бг҃ъ и҆ и҆зведе́тъ ва́съ ѿ землѝ сеѧ̀ въ зе́млю, ѡ҆ не́йже клѧ́тсѧ бг҃ъ ѻ҆тцє́мъ на́шымъ а҆враа́мꙋ, і҆саа́кꙋ и҆ і҆а́кѡвꙋ.	І сказав Йосиф братам своїм: я вмираю, але Бог відвідає вас і виведе вас із землі цієї у землю, про яку клявся Аврааму, Ісааку і Якову.
25	25
И҆ заклѧ̀ і҆ѡ́сифъ сы́ны і҆и҃лєвы, глаго́лѧ: въ посѣще́нїи, и҆́мже посѣти́тъ ва́съ бг҃ъ, совознеси́те и҆ кѡ́сти моѧ̑ ѿсю́дꙋ съ ва́ми.	І закляв Йосиф синів Ізраїлевих, говорячи: Бог відвідає вас, і ви винесіть кості мої звідси.
26	26
И҆ сконча́сѧ і҆ѡ́сифъ сы́й лѣ́тъ ста̀ десѧтѝ: и҆ погребо́ша є҆го̀, и҆ положи́ша въ ра́цѣ во є҆гѵ́птѣ.	І помер Йосиф ста десяти років. І набальзамували його і поклали в ковчег у Єгипті.

И҆схо́дъ →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт