Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Сꙋді́й і҆сра́илевыхъ

Порівняти:

⇄

Сꙋді́й і҆сра́илевыхъ	Книга Суддiв Ізраїльських

Глава́ а҃	Глава 1

1	1
И҆ бы́сть по сконча́нїи і҆исꙋ́совѣ, и҆ вопроша́хꙋ сы́нове і҆и҃лєвы гдⷭ҇а, глаго́люще: кто̀ взы́детъ на́мъ къ ханане́ю воево́да, ра́товати на ни́хъ;	Після смерти Ісуса запитували сини Ізраїлеві Господа, говорячи: хто з нас першим піде на хананеян — воювати з ними?
2	2
И҆ речѐ гдⷭ҇ь: і҆ꙋ́да взы́детъ: сѐ, да́хъ зе́млю въ рꙋ́кꙋ є҆гѡ̀.	І сказав Господь: Іуда піде; ось, Я віддаю землю в руки його.
3	3
И҆ речѐ і҆ꙋ́да къ сѷмеѡ́нꙋ бра́тꙋ своемꙋ̀: взы́ди со мно́ю въ жре́бїй мо́й, и҆ ѡ҆полчи́мсѧ на ханане́а: и҆ пойдꙋ̀ и҆ а҆́зъ съ тобо́ю въ жре́бїй тво́й. И҆ по́йде съ ни́мъ сѷмеѡ́нъ.	Іуда ж сказав Симеону, братові своєму: ввійди зі мною в жереб мій, і будемо воювати з хананеянами; і я ввійду з тобою у твій жереб. І пішов з ним Симеон.
4	4
И҆ взы́де і҆ꙋ́да, и҆ предадѐ гдⷭ҇ь ханане́а и҆ ферезе́а въ рꙋ́цѣ и҆́хъ: и҆ и҆зби́ша и҆̀хъ въ везе́цѣ до десѧтѝ ты́сѧщъ мꙋже́й.	І пішов Іуда, і віддав Господь хананеян і ферезеян у руки їх, і убили вони з них під Везеком десять тисяч чоловік.
5	5
И҆ ѡ҆брѣто́ша а҆дѡнївезе́ка въ везе́цѣ, и҆ сѣко́шасѧ съ ни́мъ: и҆ и҆зби́ша ханане́а и҆ ферезе́а.	У Везеку зустрілися вони з Адоні-Везеком, воювали з ним і розбили хананеян і ферезеян.
6	6
И҆ побѣжѐ а҆дѡнївезе́къ: и҆ гна́ша в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀, и҆ ꙗ҆́ша є҆го̀, и҆ ѿсѣко́ша краи̑ рꙋ́къ є҆гѡ̀ и҆ краи̑ но́гъ є҆гѡ̀.	Адоні-Везек побіг, але вони погналися за ним і впіймали його і відсікли великі пальці на руках його і на ногах його.
7	7
И҆ речѐ а҆дѡнївезе́къ: седми́десѧти царє́мъ ѡ҆бсѣко́хъ краи̑ рꙋ́къ и҆́хъ и҆ краи̑ но́гъ и҆́хъ, и҆ бы́ша собира́юще (ѿ крꙋпи́цъ) под̾ трапе́зою мое́ю: ꙗ҆́коже оу҆̀бо сотвори́хъ, та́кѡ воздаде́ ми бг҃ъ. И҆ приведо́ша є҆го̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ оу҆́мре та́мѡ.	Тоді сказав Адоні-Везек: сімдесят царів з відсіченими на руках і на ногах їхніх великими пальцями збирали [крихти] під столом моїм; як робив я, так і мені відплатив Бог. І привели його в Єрусалим, і він помер там.
8	8
И҆ воева́ша сы́нове і҆ꙋ̑дины на і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ взѧ́ша є҆го̀, и҆ порази́ша є҆го̀ ѻ҆́стрїемъ меча̀, и҆ гра́дъ сожго́ша ѻ҆гне́мъ.	І воювали сини Іудині проти Єрусалима і взяли його, й уразили його мечем і місто віддали вогню.
9	9
И҆ по си́хъ снидо́ша сы́нове і҆ꙋ̑дины воева́ти на ханане́а живꙋ́щаго въ го́рнѣй къ ю҆́гꙋ и҆ въ ра́внѣй.	Потім пішли сини Іудині воювати з хананеянами, які жили на горах і на полуденній землі і на низинних місцях.
10	10
И҆ по́йде і҆ꙋ́да на ханане́а живꙋ́щаго въ хеврѡ́нѣ. И҆ и҆зы́де хеврѡ́нъ со страны̀: и҆́мѧ же бѣ̀ хеврѡ́нꙋ пре́жде карїаѳарво́къ-се́феръ: и҆ оу҆би́ша сесі́на и҆ а҆хїма́на и҆ ѳолмі́а, ро́ды є҆на́кѡвы.	І пішов Іуда на хананеян, які жили в Хевроні [ім’я ж Хеврону було раніше Кириаф-Арби], і розбив Шешая, Ахимана і Фалмая [з роду Єнакового].
11	11
И҆ взыдо́ша ѿтꙋ́дꙋ къ живꙋ́щымъ въ даві́рѣ: и҆́мѧ же даві́рꙋ бѣ̀ пре́жде карїаѳсе́феръ, гра́дъ пи́сменъ.	Звідти пішов він проти жителів Давира; ім’я Давира було раніше Кириаф-Сефер.
12	12
И҆ речѐ хале́въ: и҆́же а҆́ще порази́тъ гра́дъ пи́сменъ и҆ во́зметъ є҆го̀, да́мъ є҆мꙋ̀ а҆сха́нь дще́рь мою̀ въ женꙋ̀.	І сказав Халев: хто розіб’є Кириаф-Сефер і візьме його, тому віддам Ахсу, дочку мою, за дружину.
13	13
И҆ взѧ̀ є҆го̀ гоѳонїи́лъ сы́нъ кене́за бра́та хале́вова ю҆нѣ́йшїй, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ хале́въ а҆сха́нь дще́рь свою̀ въ женꙋ̀.	І взяв його Гофониїл, син Кеназа, молодшого брата Халевового, і Халев віддав за дружину йому Ахсу, дочку свою.
14	14
И҆ бы́сть внегда̀ ѿходи́ти є҆́й, и҆ подви́же ю҆̀ гоѳонїи́лъ проси́ти оу҆ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ села̀, и҆ ропта́ше (сѣдѧ́щи) на ѻ҆слѧ́ти, и҆ вопїѧ́ше со ѻ҆слѧ́ти: на зе́млю ю҆́жнꙋю ѿда́лъ мѧ̀ є҆сѝ. И҆ речѐ є҆́й хале́въ: что́ ти є҆́сть;	Коли належало їй іти, Гофониїл навчив її просити у батька її поле, і вона зійшла з осла. Халев сказав їй: що тобі?
15	15
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ а҆сха́нь: да́ждь мѝ благослове́нїе: ꙗ҆́кѡ на зе́млю ю҆́жнꙋю ѿда́лъ є҆сѝ мѧ̀, да да́си мнѣ̀ и҆ и҆схѡ́дища водна̑ѧ. И҆ дадѐ є҆́й хале́въ по се́рдцꙋ є҆ѧ̀ и҆схѡ́дища вы́шнихъ и҆ и҆схѡ́дища ни́жнихъ.	[Ахса] сказала йому: дай мені благословення; ти дав мені землю полуденну, дай мені і джерела води. І дав їй [Халев за бажанням її] джерела верхні і джерела нижні.
16	16
И҆ сы́нове і҆оѳо́ра кїне́ева, оу҆́жика мѡѷсе́ова, взыдо́ша ѿ гра́да фїні́ческа къ сынѡ́мъ і҆ꙋ̑динымъ въ пꙋсты́ню сꙋ́щꙋю на ю҆́гъ і҆ꙋ́ды ко и҆схо́дꙋ а҆редо́вꙋ, и҆ поидо́ша, и҆ всели́шасѧ съ людьмѝ.	І сини [Іофора] кенеянина, тестя Мойсеєвого, пішли з міста Пальм із синами Іудиними в пустелю Іудину, що на південь від Арада, і прийшли й оселилися серед народу.
17	17
И҆ по́йде і҆ꙋ́да съ сѷмеѡ́номъ бра́томъ свои́мъ, и҆ и҆збѝ ханане́а живꙋ́щаго въ сефе́ѳѣ, и҆ потреби́ша є҆го̀: и҆ прозва́ша и҆́мѧ гра́дꙋ потребле́нїе.	І пішов Іуда із Симеоном, братом своїм, і розбили хананеян, які жили в Цефафі, і піддали його закляттю, і тому називається місто це Хорма.
18	18
И҆ взѧ̀ і҆ꙋ́да га́зꙋ и҆ предѣ́лъ є҆ѧ̀, и҆ а҆скалѡ́на и҆ предѣ́лъ є҆гѡ̀, и҆ а҆ккарѡ́нъ и҆ предѣ́лъ є҆гѡ̀, и҆ а҆зѡ́тъ и҆ ѡ҆крє́стнаѧ є҆гѡ̀.	Іуда взяв також Газу з передмістями її, Аскалон з передмістями його, і Екрон з передмістями його [і Азот з околицями його].
19	19
И҆ бѧ́ше гдⷭ҇ь со і҆ꙋ́дою. И҆ взѧ̀ го́рꙋ, ꙗ҆́кѡ не возмого́ша потреби́ти живꙋ́щихъ во ю҆до́ли, занѐ риха́въ противоста̀ и҆̀мъ, и҆ колесни̑цы желѣ̑зныѧ бѧ́хꙋ ты̑мъ.	Господь був з Іудою, і він оволодів горою; але жителів долини не міг прогнати, тому що в них були залізні колісниці.
20	20
И҆ да́ша хале́вꙋ хеврѡ́нъ, ꙗ҆́коже глаго́ла мѡѷсе́й: и҆ наслѣ́дствова та́мѡ трѝ гра́ды сынѡ́въ є҆на́ковыхъ, и҆ и҆згна̀ ѿтꙋ́дꙋ трѝ сы́ны є҆на́кѡвы.	І віддали Халеву Хеврон, як говорив Мойсей, [і одержав він там у спадщину три міста синів Єнакових] і вигнав звідти трьох синів Єнакових.
21	21
И҆ і҆евꙋсе́а живꙋ́щаго во і҆ерⷭ҇ли́мѣ не и҆згна́ша сы́нове венїамі́нѡвы, и҆ живѧ́ше і҆евꙋсе́й съ сынмѝ венїамі̑ни во і҆ерⷭ҇ли́мѣ да́же до сегѡ̀ днѐ.	Але ієвусеїв, які жили в Єрусалимі, не вигнали сини Веніамінові, і живуть ієвусеями з синами Веніаміна в Єрусалимі до цього дня.
22	22
И҆ взыдо́ша сы́нове і҆ѡ̑сифли и҆ сі́и въ веѳи́ль: и҆ гдⷭ҇ь бѧ́ше съ ни́ми.	І сини Йосифа пішли також на Вефиль, і Господь був з ними.
23	23
И҆ ѡ҆полчи́шасѧ, и҆ соглѧ́даша (сы́нове і҆ѡ́сифѡвы) веѳи́ль: и҆́мѧ же бѣ̀ пре́жде гра́дꙋ лꙋ́за.	[І зупинилися] й оглядали сини Йосифові Вефиль [ім’я ж місту було раніше Луз].
24	24
И҆ ви́дѣша стрегꙋ́щїи мꙋ́жа и҆сходѧ́щаго и҆з̾ гра́да, и҆ ꙗ҆́ша є҆го̀ и҆ реко́ша є҆мꙋ̀: покажѝ на́мъ вхо́дъ во гра́дъ, и҆ сотвори́мъ съ тобо́ю ми́лость.	І побачили вартові чоловіка, який йде з міста, [і взяли його] і сказали йому: покажи нам вхід у місто, і зробимо тобі милість.
25	25
И҆ показа̀ и҆̀мъ вхо́дъ гра́дный: и҆ порази́ша гра́дъ ѻ҆́стрїемъ меча̀, мꙋ́жа же и҆ сро́дство є҆гѡ̀ ѿпꙋсти́ша.	Він показав їм вхід у місто, і розбили вони місто мечем, а чоловіка цього і всіх родичів його відпустили.
26	26
И҆ ѿи́де мꙋ́жъ въ зе́млю хеттїи́мъ, и҆ созда̀ та́мѡ гра́дъ, и҆ прозва̀ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ лꙋ́за: сїѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ да́же до днѐ сегѡ̀.	Чоловік цей пішов у землю хеттеян, і побудував [там] місто і нарік ім’я йому Луз. Це ім’я його по цей день.
27	27
И҆ не разорѝ манассі́й веѳса́на, и҆́же є҆́сть скѵ́ѳскїй гра́дъ, нижѐ дще́рей є҆гѡ̀, нижѐ ѡ҆кре́стныхъ (предѣ̑лъ) є҆гѡ̀, нижѐ ѳана́ха, нижѐ дще́рей є҆гѡ̀, нижѐ живꙋ́щихъ въ дѡ́рѣ, нижѐ дще́рей є҆гѡ̀, нижѐ живꙋ́щихъ во і҆евла́мѣ, нижѐ ѡ҆кре́стныхъ є҆гѡ̀, нижѐ дще́рей є҆гѡ̀, и҆ живꙋ́щихъ въ магеддѡ́нѣ, нижѐ ѡ҆кре́стныхъ є҆гѡ̀ и҆ дще́рей є҆гѡ̀. И҆ нача̀ ханане́й жи́ти на землѝ се́й.	І Манассія не вигнав жителів Бефсана [який є Скифополь] і залежних від нього міст, Фаанаха і залежних від нього міст, жителів Дора і залежних від нього міст, жителів Івлеама і залежних від нього міст, жителів Мегиддона і залежних від нього міст; і залишилися хананеяни жити в землі цій.
28	28
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆крѣпи́сѧ і҆и҃ль, и҆ сотворѝ ханане́а да́нника: и҆згна́нїемъ же не и҆згна̀ є҆го̀.	Коли Ізраїль прийшов у силу, тоді зробив він хананеян данниками, але вигнати не вигнав їх.
29	29
И҆ є҆фре́мъ не и҆згна̀ ханане́а живꙋ́щаго въ газе́рѣ: и҆ живѧ́ше ханане́й средѣ̀ є҆гѡ̀ въ газе́рѣ, и҆ бы́сть є҆мꙋ̀ въ да́нника.	І Єфрем не вигнав хананеян, які живуть у Газері; і жили хананеяни серед них у Газері [і платили їм данину].
30	30
И҆ завꙋлѡ́нъ не и҆згна̀ живꙋ́щихъ въ хеврѡ́нѣ и҆ живꙋ́щихъ во а҆мма́нѣ: и҆ всели́сѧ ханане́й посредѣ̀ и҆́хъ и҆ бы́сть є҆мꙋ̀ да́нникъ.	І Завулон не вигнав жителів Китрона і жителів Наглола, і жили хананеяни серед них і платили їм данину.
31	31
И҆ а҆си́ръ не и҆згна̀ живꙋ́щихъ во а҆кхѡ́рѣ, (и҆ бы́сть є҆мꙋ̀ да́нникъ,) ни живꙋ́щихъ въ дѡ́рѣ, ни живꙋ́щихъ въ сїдѡ́нѣ, ни живꙋ́щихъ въ дала́фѣ и҆ во а҆хазі́вѣ, и҆ во є҆́лвѣ и҆ во а҆фе́кѣ и҆ въ роѡ́вѣ.	І Асир не вигнав жителів Акко [які платили йому данину, і жителів Дора] і жителів Сидона й Ахлава, Ахзива, Хелви, Афека і Рехова.
32	32
И҆ всели́сѧ а҆си́ръ посредѣ̀ ханане́а живꙋ́щагѡ на землѝ (то́й), занѐ не возмо́же и҆згна́ти є҆го̀.	І жив Асир серед хананеян, жителів землі тієї, бо не вигнав їх.
33	33
И҆ нефѳалі́мъ не и҆згна̀ живꙋ́щихъ въ веѳсамѵ́сѣ, нижѐ живꙋ́щихъ въ веѳана́хѣ: и҆ всели́сѧ нефѳалі́мъ средѣ̀ ханане́а живꙋ́щагѡ на землѝ (се́й): живꙋ́щїи же въ веѳсамѵ́сѣ и҆ въ веѳана́хѣ бы́ша є҆мꙋ̀ да́нницы.	І Неффалим не вигнав жителів Вефсамиса і жителів Бефанафа і жив серед хананеян, жителів землі тієї; жителі ж Вефсамиса і Бефанафа були його данниками.
34	34
И҆ оу҆тѣснѝ а҆морре́й сы́ны да́нѡвы въ горѣ̀, ꙗ҆́кѡ не попꙋстѝ и҆̀мъ низходи́ти во ю҆до́ль.	І притисли аморреяни синів Данових у горах, бо не давали їм сходити в долину.
35	35
И҆ нача̀ а҆морре́й жи́ти въ горѣ̀ чре́пнѣй, и҆дѣ́же медвѣ̑ди и҆ лиси̑цы, въ мѷрсїнѡ́нѣ и҆ въ салаві́нѣ: и҆ ѡ҆тѧготѣ̀ рꙋка̀ до́мꙋ і҆ѡ́сифлѧ на а҆морре́а, и҆ бы́сть є҆мꙋ̀ да́нникъ.	І залишилися аморреяни жити на горі Херес [де ведмеді і лисиці], в Аїалоні і Шаалвимі; але рука синів Йосифових подолала [аморреян], і стали вони данниками їх.
36	36
И҆ предѣ́лъ а҆морре́йскїй і҆дꙋме́й ѿ восхо́да а҆краві́нѧ, ѿ ка́мене и҆ вы́ше.	Межі аморреян від узвишшя Акравим і від Сели простягалися і далі.
Глава́ в҃	Глава 2

1	1
И҆ взы́де а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень ѿ галга́лъ къ мѣ́стꙋ пла́ча и҆ къ веѳи́лю и҆ къ до́мꙋ і҆и҃левꙋ, и҆ речѐ къ ни̑мъ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: и҆зведо́хъ ва́съ и҆з̾ є҆гѵ́пта, и҆ введо́хъ ва́съ въ зе́млю, є҆́юже клѧ́хсѧ ѻ҆тцє́мъ ва́шымъ да́ти ва́мъ: и҆ реко́хъ: не разорю̀ завѣ́та моегѡ̀, и҆́же съ ва́ми, во вѣ́ки:	І прийшов ангел Господній з Галгала в Бохим [і у Вефиль до дому Ізраїлевого] і сказав [їм: так говорить Господь]: Я вивів вас з Єгипту і ввів вас у землю, про яку клявся батькам вашим [дати вам], і сказав Я: «не порушу завіту Мого з вами повік;
2	2
и҆ вы̀ не завѣща́йте завѣ́та съ сѣдѧ́щими на землѝ се́й, нижѐ богѡ́мъ и҆́хъ да поклоните́сѧ, но и҆зва̑ѧннаѧ и҆́хъ сокрꙋши́те, и҆ ѻ҆лтари̑ и҆́хъ раскопа́йте: и҆ не послꙋ́шасте гла́са моегѡ̀, ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ сотвори́сте:	і ви не вступайте в союз з жителями землі цієї; [богам їх не поклоняйтеся, ідолів їх розбийте,] жертовники їх зруйнуйте». Але ви не послухали голосу Мого. Що ви це зробили?
3	3
и҆ а҆́зъ рѣ́хъ: не приложꙋ̀ пресели́ти люді́й, и҆̀хже рѣ́хъ и҆згна́ти, нижѐ ѿимꙋ̀ и҆́хъ ѿ лица̀ ва́шегѡ, и҆ бꙋ́дꙋтъ ва́мъ въ те́рнїе, и҆ бо́зи и҆́хъ бꙋ́дꙋтъ ва́мъ въ собла́знъ.	І тому говорю Я: [не стану вже переселяти людей цих, яких Я хотів вигнати,] не вижену їх від вас, і будуть вони вам петлею, і боги їх будуть для вас сіттю.
4	4
И҆ бы́сть є҆гда̀ глаго́ла а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень словеса̀ сїѧ̑ ко всѣ̑мъ сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ, и҆ воздвиго́ша лю́дїе гла́съ сво́й, и҆ воспла́кашасѧ.	Коли ангел Господній сказав слова ці всім синам Ізраїлевим, то народ підняв голосне волання і заплакав.
5	5
И҆ сегѡ̀ ра́ди прозва́сѧ и҆́мѧ мѣ́стꙋ томꙋ̀ пла́чь: и҆ пожро́ша та́мѡ гдⷭ҇еви.	Від цього і називають те місце Бохим^*. Там принесли вони жертву Господу.
6	6
И҆ ѿпꙋстѝ і҆исꙋ́съ лю́ди, и҆ ѿидо́ша сы́нове і҆и҃лєвы кі́йждо въ до́мы своѧ̑ и҆ кі́йждо въ наслѣ́дїе своѐ наслѣ́дити зе́млю.	Коли Ісус розпустив народ, і пішли сини Ізраїлеві, [кожен у свій дім і] кожен у свій наділ, щоб одержати в спадщину землю,
7	7
И҆ рабо́таша лю́дїе гдⷭ҇еви во всѧ̑ дни̑ і҆исꙋ́сѡвы и҆ во всѧ̑ дни̑ старѣ́йшинъ, є҆ли́цы пожи́ша мнѡ́ги дни̑ со і҆исꙋ́сомъ, є҆ли́цы разꙋмѣ́ша всѐ дѣ́ло гдⷭ҇не вели́кое, є҆́же сотворѝ і҆и҃лю.	тоді народ служив Господу в усі дні Ісуса і в усі дні старійшин, життя яких продовжилося після Ісуса і які бачили усі великі діла Господні, які Він зробив Ізраїлю.
8	8
И҆ сконча́сѧ і҆исꙋ́съ сы́нъ наѵи́нъ ра́бъ гдⷭ҇ень, сы́нъ ста̀ и҆ десѧтѝ лѣ́тъ.	Але коли помер Ісус, син Навина, раб Господній, будучи ста десяти років,
9	9
И҆ погребо́ша є҆го̀ въ предѣ́лѣхъ наслѣ́дїѧ є҆гѡ̀ въ ѳамнаѳаре́сѣ, въ горѣ̀ є҆фре́мли, ѿ сѣ́вера горы̀ гаа́съ:	і поховали його в межах наділу його у Фамнаф-Сараі, на горі Єфремовій, на північ від гори Гааша;
10	10
и҆ ве́сь ро́дъ ѡ҆́нъ приложи́шасѧ ко ѻ҆тцє́мъ свои̑мъ. И҆ воста̀ ро́дъ дрꙋгі́й по си́хъ, и҆̀же не позна́ша гдⷭ҇а и҆ дѣ́ла, є҆́же сотворѝ во і҆и҃ли.	і коли весь народ той відійшов до батьків своїх, і постав після них інший рід, який не знав Господа і діл Його, які Він чинив Ізраїлю, —
11	11
И҆ сотвори́ша сы́нове і҆и҃лєвы ѕло́е пред̾ гдⷭ҇емъ и҆ послꙋжи́ша ваа́лꙋ,	тоді сини Ізраїлеві стали чинити зле перед очима Господа і стали служити Ваалу;
12	12
и҆ ѡ҆ста́виша гдⷭ҇а бг҃а ѻ҆тє́цъ свои́хъ, и҆зве́дшаго и҆̀хъ и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петски, и҆ поидо́ша в̾слѣ́дъ богѡ́въ и҆ны́хъ, ѿ богѡ́въ ꙗ҆зы́ческихъ, и҆̀же ѡ҆́крестъ и҆́хъ, и҆ поклони́шасѧ и҆̀мъ: и҆ разгнѣ́ваша гдⷭ҇а,	залишили Господа Бога батьків своїх, Який вивів їх із землі Єгипетської, і звернулися до інших богів, богів народів, які оточували їх, і стали поклонятися їм, і роздратували Господа;
13	13
и҆ ѡ҆ста́виша є҆го̀, и҆ послꙋжи́ша ваа́лꙋ и҆ а҆ста́ртѡмъ.	залишили Господа і стали служити Ваалу й Астарті.
14	14
И҆ разгнѣ́васѧ ꙗ҆́ростїю гдⷭ҇ь на і҆и҃лѧ и҆ предадѐ є҆го̀ въ рꙋ́ки плѣнѧ́ющихъ, и҆ плѣни́ша и҆̀хъ: и҆ ѿдадѐ и҆̀хъ въ рꙋ́ки врагѡ́въ и҆́хъ, и҆̀же ѡ҆́крестъ и҆́хъ, и҆ не возмого́ша ктомꙋ̀ противоста́ти пред̾ лице́мъ врагѡ́въ свои́хъ, во всѣ́хъ въ ни́хже прохожда́хꙋ.	І запалав гнів Господа на Ізраїля, і віддав їх у руки грабіжників, і грабували їх; і віддав їх у руки ворогів, які оточували їх, і не могли вже устояти перед ворогами своїми.
15	15
И҆ рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ бѧ́ше на ни́хъ во ѕла̑ѧ, ꙗ҆́коже гл҃а гдⷭ҇ь и҆ ꙗ҆́коже клѧ́тсѧ гдⷭ҇ь и҆̀мъ, и҆ ѡ҆ѕло́би и҆̀хъ ѕѣлѡ̀.	Куди б вони не пішли, рука Господня скрізь була їм на зло, як говорив їм Господь і як клявся їм Господь. І їм було дуже скрутно.
16	16
И҆ возста́ви (и҆̀мъ) гдⷭ҇ь сꙋдїи̑, и҆ и҆зба́ви и҆̀хъ гдⷭ҇ь ѿ рꙋкѝ плѣнѧ́ющихъ ѧ҆̀.	І поставив [їм] Господь суддів, які рятували їх від рук грабіжників їхніх;
17	17
Но и҆ сꙋді́й не послꙋ́шаша, ꙗ҆́кѡ соблꙋди́ша в̾слѣ́дъ богѡ́въ и҆ны́хъ и҆ поклони́шасѧ и҆̀мъ, и҆ разгнѣ́ваша гдⷭ҇а: и҆ оу҆клони́шасѧ съ пꙋтѝ ско́рѡ, по немꙋ́же ходи́ша ѻ҆тцы̀ и҆́хъ послꙋ́шати за́повѣдїй гдⷭ҇нихъ: не сотвори́ша та́кѡ.	але і суддів вони не слухали, а ходили блудно вслід інших богів і поклонялися їм [і дратували Господа], швидко ухилилися від путі, якою ходили батьки їхні, підкорюючись заповідям Господнім. Вони так не робили.
18	18
И҆ ꙗ҆́кѡ возста́ви и҆̀мъ гдⷭ҇ь сꙋді́й, и҆ бѧ́ше гдⷭ҇ь съ сꙋдїе́ю, и҆ спасѐ ѧ҆̀ ѿ рꙋкѝ врагѡ́въ и҆́хъ во всѧ̑ дни̑ сꙋдїѝ: ꙗ҆́кѡ оу҆мили́сѧ гдⷭ҇ь ѿ воздыха́нїѧ и҆́хъ, ѿ лица̀ вою́ющихъ на нѧ̀ и҆ ѡ҆ѕлоблѧ́ющихъ ѧ҆̀.	Коли Господь поставляв їм суддів, то Сам Господь був із суддею і рятував їх від ворогів їхніх в усі дні судді: бо жалів їх Господь, коли чув стогін їхній від тих, що гнітили і пригноблювали їх.
19	19
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆мира́ше сꙋдїѧ̀, и҆ ѿвраща́хꙋсѧ, и҆ па́ки растлѣва́хꙋсѧ па́че ѻ҆тє́цъ свои́хъ, и҆дꙋ́ще в̾слѣ́дъ богѡ́въ и҆ны́хъ слꙋжи́ти и҆̀мъ и҆ покланѧ́тисѧ и҆̀мъ: не ѿверго́ша начина́нїй свои́хъ и҆ не ѿстꙋпи́ша ѿ пꙋті́й свои́хъ жесто́кихъ.	Але як тільки помирав суддя, вони знову робили гірше за батьків своїх, ухиляючись до інших богів, слугуючи їм і поклоняючись їм. Не відставали від діл своїх і [не відступали] від непокірливої путі своєї.
20	20
И҆ разгнѣ́васѧ ꙗ҆́ростїю гдⷭ҇ь на і҆и҃лѧ и҆ речѐ: поне́же ѡ҆ста́ви ро́дъ се́й завѣ́тъ мо́й, є҆го́же заповѣ́дахъ ѻ҆тцє́мъ и҆́хъ, и҆ не послꙋ́шаша гла́са моегѡ̀,	І запалав гнів Господній на Ізраїля, і сказав Він: за те, що народ цей переступає завіт Мій, який Я уклав з батьками їх, і не слухає голосу Мого,
21	21
и҆ а҆́зъ не приложꙋ̀ и҆згна́ти мꙋ́жа ѿ лица̀ и҆́хъ ѿ си́хъ ꙗ҆зы́кѡвъ, и҆̀хже ѡ҆ста́ви і҆исꙋ́съ сы́нъ наѵи́нъ на землѝ и҆ оу҆́мре,	і Я не стану вже виганяти від них жодного з тих народів, яких залишив Ісус, [син Навина, на землі,] коли помирав, —
22	22
є҆́же и҆скꙋша́ти въ ни́хъ і҆и҃лѧ, а҆́ще сохранѧ́тъ пꙋ́ть гдⷭ҇ень ходи́ти въ не́мъ, ꙗ҆́коже сохрани́ша ѻ҆тцы̀ и҆́хъ, и҆лѝ нѝ.	щоб спокушати ними Ізраїля: чи стануть вони триматися путі Господньої і ходити по ній, як додержували батьки їхні, чи ні?
23	23
И҆ ѡ҆ста́ви гдⷭ҇ь ꙗ҆зы́ки сїѧ̑ не и҆стреби́ти и҆́хъ вско́рѣ, и҆ не предадѐ и҆́хъ въ рꙋ́кꙋ і҆исꙋ́совꙋ.	І залишив Господь народи ці і не вигнав їх невдовзі і не віддав їх у руки Ісуса.
Глава́ г҃	Глава 3

1	1
И҆ сїѧ̑ ꙗ҆зы́ки, ꙗ҆̀же ѡ҆ста́ви гдⷭ҇ь, да и҆скꙋ́ситъ и҆́ми і҆и҃лѧ, всѧ̑ невѣ́дꙋщыѧ бра́ней ханаа́нскихъ,	Ось ті народи, яких залишив Господь, щоб спокушати ними ізраїльтян, усіх, які не знали про всі війни ханаанські, —
2	2
то́кмѡ ра́ди родѡ́въ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ, є҆́же наꙋчи́ти ѧ҆̀ бра́ни, ѻ҆ба́че и҆̀же пре́жде и҆́хъ не оу҆вѣ́даша и҆́хъ:	для того тільки, щоб знали й училися війні наступні роди синів Ізраїлевих, які раніше не знали її:
3	3
пѧ́ть воево́дствъ и҆ноплеме́нническихъ, и҆ всего̀ ханане́а и҆ сїдѡ́нїѧ, и҆ є҆ѵе́а живꙋ́щаго въ лїва́нѣ ѿ горы̀ ваа́лъ-є҆рмѡ́нъ до лавѡема́ѳа.	п’ять власників филистимських, усі хананеї і, сидоняни й евеї, які живуть на горі Ливан, від гори Ваал-Ермона до входу в Емаф.
4	4
И҆ бы́сть да и҆скꙋ́ситъ и҆́ми і҆и҃лѧ, да оу҆вѣ́сть, а҆́ще послꙋ́шаютъ за́повѣдїй гдⷭ҇нихъ, ꙗ҆̀же заповѣ́да ѻ҆тцє́мъ и҆́хъ рꙋко́ю мѡѷсе́овою.	Вони були залишені, щоб спокушати ними ізраїльтян і довідатися, чи підкорюються вони заповідям Господнім, які Він заповів батькам їхнім через Мойсея.
5	5
И҆ сы́нове і҆и҃лєвы ѡ҆бита́ша посредѣ̀ ханане́а и҆ хетте́а, и҆ а҆морре́а и҆ ферезе́а, и҆ є҆ѵе́а и҆ гергесе́а и҆ і҆евꙋсе́а,	І жили сини Ізраїлеві серед хананеїв, хеттеїв, аморреїв, ферезеїв, евеїв, [гергесеїв] та ієвусеїв,
6	6
и҆ поѧ́ша дщє́ри и҆́хъ себѣ̀ въ жєны̀, и҆ дщє́ри своѧ̑ да́ша сынѡ́мъ и҆́хъ, и҆ послꙋжи́ша богѡ́мъ и҆́хъ.	і брали дочок їхніх собі за дружин, і своїх дочок віддавали за синів їхніх, і служили богам їх.
7	7
И҆ сотвори́ша сы́нове і҆и҃лєвы ѕло́е пред̾ гдⷭ҇емъ и҆ забы́ша гдⷭ҇а бг҃а своего̀, и҆ послꙋжи́ша ваа́лꙋ и҆ дꙋбра́вамъ.	І зробили сини Ізраїлеві зле перед очима Господа, і забули Господа Бога свого, і служили Ваалу й Астарті.
8	8
И҆ разгнѣ́васѧ ꙗ҆́ростїю гдⷭ҇ь на і҆и҃лѧ и҆ предадѐ и҆̀хъ въ рꙋ́ки хꙋсарсаѳе́ма царѧ̀ месопота́мїи сѵ́рскїѧ: и҆ рабо́таша сы́нове і҆и҃лєвы хꙋсарсаѳе́мꙋ лѣ́тъ ѻ҆́смь.	І запалав гнів Господній на Ізраїля, і віддав їх у руки Хусарсафема, царя Месопотамського, і служили сини Ізраїлеві Хусарсафему вісім років.
9	9
И҆ возопи́ша сы́нове і҆и҃лєвы ко гдⷭ҇ꙋ. И҆ возста́ви гдⷭ҇ь спаси́телѧ і҆и҃лю, и҆ спасѐ и҆̀хъ, гоѳонїи́ла, сы́на кене́за бра́та хале́вова ю҆нѣ́йшаго є҆гѡ̀.	Тоді заволали сини Ізраїлеві до Господа, і поставив Господь спасителя синам Ізраїлевим, який спас їх, Гофониїла, сина Кеназа, молодшого брата Халевового.
10	10
И҆ бы́сть на не́мъ дх҃ъ гдⷭ҇ень, и҆ сꙋдѝ і҆и҃лѧ. И҆ и҆зы́де на ра́ть къ хꙋсарсаѳе́мꙋ: и҆ предадѐ гдⷭ҇ь въ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ хꙋсарсаѳе́ма царѧ̀ сѵ́рска, и҆ оу҆крѣпи́сѧ рꙋка̀ є҆гѡ̀ над̾ хꙋсарсаѳе́момъ.	На ньому був Дух Господній, і був він суддею Ізраїля. Він вийшов на війну [проти Хусарсафема], і віддав Господь у руки його Хусарсафема, царя Месопотамського, і перемогла рука його Хусарсафема.
11	11
И҆ бы́сть въ поко́и землѧ̀ четы́редесѧть лѣ́тъ. И҆ оу҆́мре гоѳонїи́лъ сы́нъ кене́зовъ.	І спочивала земля сорок років. І помер Гофониїл, син Кеназа.
12	12
И҆ приложи́ша сы́нове і҆и҃лєвы сотвори́ти ѕло́е пред̾ гдⷭ҇емъ: и҆ оу҆крѣпѝ гдⷭ҇ь є҆глѡ́ма царѧ̀ мѡа́влѧ на і҆и҃лѧ, зане́же сотвори́ша ѕло́е пред̾ гдⷭ҇емъ.	Сини Ізраїлеві знову стали робити зле перед очима Господа, і укріпив Господь Еглона, царя Моавитського, проти ізраїльтян, за те, що вони робили лихе перед очима Господа.
13	13
И҆ собра̀ къ себѣ̀ всѧ̑ сы́ны а҆ммѡ̑ни и҆ а҆мали́кѡвы: и҆ и҆́де, и҆ поразѝ і҆и҃лѧ, и҆ взѧ̀ гра́дъ фі́нїческъ.	Він зібрав до себе [усіх] аммонитян і амаликитян, і пішов і уразив Ізраїля, й оволоділи вони містом Пальм.
14	14
И҆ рабо́таша сы́нове і҆и҃лєвы є҆глѡ́мꙋ царю̀ мѡа́влю лѣ́тъ ѻ҆смьна́десѧть.	І служили сини Ізраїлеві Еглону, царю Моавитському, вісімнадцять років.
15	15
И҆ возопи́ша сы́нове і҆и҃лєвы ко гдⷭ҇ꙋ: и҆ возста́ви и҆̀мъ гдⷭ҇ь спаси́телѧ, а҆ѡ́да сы́на гира́нѧ, сы́на і҆емені́ина, мꙋ́жа ѻ҆бодеснорꙋ́чна: и҆ посла́ша сы́нове і҆и҃лєвы да́ры рꙋко́ю є҆гѡ̀ є҆глѡ́мꙋ царю̀ мѡа́влю.	Тоді воззвали сини Ізраїлеві до Господа, і Господь поставив їм спасителя Аода, сина Гери, сина Ієминиєвого, який був лівшою. І послали сини Ізраїлеві з ним дари Еглону, царю Моавитському.
16	16
И҆ сотворѝ себѣ̀ а҆ѡ́дъ но́жъ ѻ҆боюдꙋѻ́стръ, на пѧ́дь є҆ди́нꙋ долгота̀ є҆гѡ̀, и҆ припоѧ́са є҆го̀ под̾ ри́зꙋ по бедрѣ̀ деснѣ́й свое́й.	Аод зробив собі меч із двома вістрями, довжиною в лікоть, і підперезав його під плащем своїм до правого стегна,
17	17
И҆ и҆́де, и҆ принесѐ да́ры є҆глѡ́мꙋ царю̀ мѡа́влю: є҆глѡ́мъ же мꙋ́жъ добротѣле́сенъ бѣ̀ ѕѣлѡ̀.	[і прийшов,] і підніс дари Еглону, царю Моавитському; Еглон же був чоловіком дуже повним.
18	18
И҆ бы́сть є҆гда̀ сконча̀ а҆ѡ́дъ приносѧ̀ да́ры, и҆ ѿсла̀ носѧ́щихъ да́ры:	Коли підніс Аод усі дари і випровадив людей, які принесли дари,
19	19
и҆ є҆глѡ́мъ ѡ҆брати́сѧ ѿ і҆́дѡлъ и҆̀же въ галга́лѣхъ. И҆ речѐ а҆ѡ́дъ: сло́во мнѣ̀ є҆́сть къ тебѣ̀ та́йно, царю̀. И҆ речѐ є҆глѡ́мъ къ немꙋ̀: молчѝ. И҆ ѿсла̀ ѿ себє̀ всѣ́хъ предстоѧ́щихъ пред̾ ни́мъ.	то сам повернувся від ідолів, що у Галгалі, і сказав: у мене є таємне слово до тебе, царю. Він сказав: тихіше! І вийшли від нього всі, хто стояв при ньому.
20	20
И҆ а҆ѡ́дъ вни́де къ немꙋ̀. Се́й же сѣдѧ́ше въ го́рницѣ лѣ́тнѣй свое́й є҆ди́нъ. И҆ речѐ а҆ѡ́дъ: сло́во бж҃їе мнѣ̀ къ тебѣ̀, царю̀. И҆ воста̀ є҆глѡ́мъ со престо́ла бли́з̾ є҆гѡ̀.	Аод увійшов до нього: він сидів у прохолодній світлиці, що була в нього окремо. І сказав Аод: у мене є до тебе, [царю,] слово Боже. [Еглон] встав зі стільця [перед ним].
21	21
И҆ бы́сть є҆гда̀ воста̀, и҆ прострѐ а҆ѡ́дъ рꙋ́кꙋ лѣ́вꙋю свою̀, и҆ и҆звлечѐ но́жъ, и҆́же над̾ стегно́мъ є҆гѡ̀ десны́мъ, и҆ вонзѐ во чре́во є҆глѡ́мово:	[Коли він встав,] Аод простяг ліву руку свою і взяв меч із правого стегна свого і встромив його в живіт його,
22	22
и҆ вти́сне и҆ рꙋкоѧ́ть за ѻ҆́стрїемъ, и҆ заключѝ тꙋ́къ за ѻ҆́стрїемъ, ꙗ҆́кѡ не и҆звлечѐ ножа̀ и҆з̾ чре́ва є҆гѡ̀, (и҆ и҆зы́де лайно̀).	так що ввійшло за вістрям і руків’я, і жир закрив вістря, тому що Аод не вийняв меча з живота його, і він пройшов до задньої частини.
23	23
И҆ и҆зы́де а҆ѡ́дъ въ притво́ръ, и҆ про́йде стрегꙋ́щихъ, и҆ затворѝ двє́ри го́рницы за собо́ю и҆ заключѝ,	І вийшов Аод за поріг, і зачинив за собою двері світлиці, і замкнув.
24	24
и҆ са́мъ и҆зы́де. И҆ рабѝ є҆гѡ̀ прїидо́ша и҆ оу҆зрѣ́ша, и҆ сѐ, двє́ри го́рницы заключє́ны, и҆ рѣ́ша: є҆да̀ оу҆ потре́бы сѣди́тъ во ѿлꙋче́нїи ло́жа;	Коли він вийшов, раби Еглона прийшли і бачать, ось, двері світлиці замкнуті, і говорять: мабуть, він з необхідности у прохолодній кімнаті.
25	25
И҆ прежда́ша до́ндеже посрами́шасѧ: и҆ сѐ, не бы́сть ѿверза́ѧй двє́ри го́рницы. И҆ взѧ́ша клю́чь, и҆ ѿверзо́ша: и҆ сѐ, господи́нъ и҆́хъ лежи́тъ на землѝ ме́ртвъ.	Чекали досить довго, але бачачи, що ніхто не відмикає дверей світлиці, взяли ключ і відімкнули, і ось, господар їхній лежить на землі мертвий.
26	26
И҆ а҆ѡ́дъ спасе́сѧ внегда̀ смꙋща́хꙋсѧ, и҆ не бѣ̀ помышлѧ́ющагѡ ѡ҆ не́мъ: а҆ ѻ҆́нъ пре́йде і҆́дѡлы, и҆ спасе́сѧ въ сетїрѡ́ѳѣ.	Поки вони дивувалися, Аод тим часом пішов, [і ніхто про нього не думав,] пройшов повз ідолів і врятувався в Сеїраф.
27	27
И҆ бы́сть є҆гда̀ прїи́де а҆ѡ́дъ въ зе́млю і҆и҃левꙋ, и҆ вострꙋбѝ ро́гомъ въ горѣ̀ є҆фре́мли: и҆ снидо́ша съ ни́мъ съ горы̀ сы́нове і҆и҃лєвы, и҆ то́й пред̾ ни́ми.	Прийшовши ж [у землю Ізраїлеву, Аод] засурмив трубою на горі Єфремовій, і зійшли з ним сини Ізраїлеві з гори, і він ішов перед ними.
28	28
И҆ речѐ къ ни̑мъ: и҆ди́те в̾слѣ́дъ менє̀, ꙗ҆́кѡ предадѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ врагѝ на́шѧ мѡа́влѧны въ рꙋ́ки на́шѧ. И҆ и҆до́ша в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀, и҆ предвзѧ́ша прехо́ды і҆ѻрда́на мѡа́влѧ, и҆ ни є҆ди́номꙋ мꙋ́жꙋ попꙋсти́ша преитѝ.	І сказав їм: ідіть за мною, бо віддав Господь [Бог] ворогів ваших моавитян у руки ваші. І пішли за ним, і захопили переправу через Йордан до Моаву, і не давали нікому переходити.
29	29
И҆ и҆зби́ша мѡа́ва въ то̀ вре́мѧ ꙗ҆́кѡ де́сѧть ты́сѧщъ мꙋже́й, всѧ̑ во́ины, и҆̀же въ ни́хъ, и҆ всѧ́каго мꙋ́жа си́льна: и҆ ни є҆ди́нъ мꙋ́жъ спасе́сѧ.	І вбили в той час моавитян близько десяти тисяч чоловік, усе здорових і сильних, і ніхто не втік.
30	30
И҆ премѣни́сѧ мѡа́въ въ то́й де́нь под̾ рꙋ́кꙋ і҆и҃левꙋ, и҆ бы́сть въ поко́и землѧ̀ ѻ҆́смьдесѧтъ лѣ́тъ: и҆ сꙋдѝ и҆̀хъ а҆ѡ́дъ до́ндеже оу҆́мре.	Так підкорилися в той день моавитяни Ізраїлю, і спочивала земля вісімдесят років. [І був Аод суддею їх до самої смерти.]
31	31
И҆ по не́мъ воста̀ самега́ръ сы́нъ а҆на́ѳовъ: и҆ и҆збѝ и҆ноплеме́нникѡвъ ше́сть сѡ́тъ мꙋже́й ра́ломъ воло́вымъ: и҆ спасѐ и҆ се́й і҆и҃лѧ.	Після нього був Самегар, син Анафів, який шістсот чоловік филистимлян побив волячим рожном; і він також спас Ізраїля.
Глава́ д҃	Глава 4

1	1
И҆ приложи́ша сы́нове і҆и҃лєвы сотвори́ти ѕло́е пред̾ гдⷭ҇емъ: и҆ а҆ѡ́дъ оу҆́мре.	Коли помер Аод, сини Ізраїлеві стали знову робити зле перед очима Господа.
2	2
И҆ ѿдадѐ и҆̀хъ гдⷭ҇ь въ рꙋ́кꙋ і҆аві́на царѧ̀ ханаа́нска, и҆́же ца́рствова во а҆сѡ́рѣ. И҆ воево́да си́лы є҆гѡ̀ сїса́ра, и҆ то́й живѧ́ше во а҆рїсѡ́ѳѣ ꙗ҆зы́кѡвъ.	І віддав їх Господь у руки Іавина, царя Ханаанського, який царював у Асорі; воєначальником у нього був Сисара, який жив у Харошеф-Гоїмі.
3	3
И҆ возопи́ша сы́нове і҆и҃лєвы ко гдⷭ҇ꙋ, ꙗ҆́кѡ де́вѧть сѡ́тъ колесни́цъ желѣ́зныхъ бѧ́ше є҆мꙋ̀: и҆ то́й ѡ҆ѕло́би і҆и҃лѧ ѕѣлѡ̀ лѣ́тъ два́десѧть.	І воззвали сини Ізраїлеві до Господа, тому що в нього було дев’ятсот залізних колісниць, і він жорстоко гнітив синів Ізраїлевих двадцять років.
4	4
И҆ деввѡ́ра, жена̀ проро́чица, жена̀ лафїдѡ́ѳова, сїѧ̀ сꙋдѧ́ше і҆и҃лю въ то̀ вре́мѧ:	У той час була суддею Ізраїля Девора пророчиця, дружина Лапидофова;
5	5
и҆ сїѧ̀ живѧ́ше под̾ фі́нїкомъ деввѡ́ра междꙋ̀ ра́мою и҆ междꙋ̀ веѳи́лемъ, въ горѣ̀ є҆фре́мли: и҆ восхожда́хꙋ сы́нове і҆и҃лєвы къ не́й та́мѡ на сꙋ́дъ.	вона жила під Пальмою Девориною, між Рамою і Вефилем, на горі Єфремовій; і приходили до неї [туди] сини Ізраїлеві на суд.
6	6
И҆ посла̀ деввѡ́ра, и҆ призва̀ вара́ка сы́на а҆вїнее́млѧ и҆з̾ кеде́са нефѳалі́мова, и҆ речѐ къ немꙋ̀: не заповѣ́да ли тебѣ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ; и҆ по́йдеши въ го́рꙋ ѳавѡ́ръ, и҆ по́ймеши съ собо́ю де́сѧть ты́сѧщъ мꙋже́й ѿ сынѡ́въ нефѳалі́млихъ и҆ ѿ сынѡ́въ завꙋлѡ́нихъ:	[Девора] послала і покликала Варака, сина Авиноамового, з Кедеса Неффалимового, і сказала йому: повеліває [тобі] Господь Бог Ізраїлів: піди, піднімись на гору Фавор і візьми з собою десять тисяч чоловік із синів Неффалимових і синів Завулонових;
7	7
и҆ приведꙋ̀ къ тебѣ̀ въ водоте́чь кїсѡ́нь сїса́рꙋ воево́дꙋ си́лы і҆аві́ни, и҆ колєсни́цы є҆гѡ̀, и҆ мно́жество (вѡ́й) є҆гѡ̀, и҆ преда́мъ є҆го̀ въ рꙋ́ки твоѧ̑.	а Я приведу до тебе, до потоку Киссону, Сисару, воєначальника Іавинового, і колісниці його і багатолюдне [військо] його, і віддам його в руки твої.
8	8
И҆ речѐ къ не́й вара́къ: а҆́ще по́йдеши со мно́ю, пойдꙋ̀, и҆ а҆́ще не по́йдеши со мно́ю, не пойдꙋ̀: ꙗ҆́кѡ не вѣ́мъ днѐ, въ ѻ҆́ньже благоꙋстро́итъ гдⷭ҇ь а҆́гг҃ла со мно́ю.	Варак сказав їй: якщо ти підеш зі мною, піду; а якщо не підеш зі мною, не піду; [тому що я не знаю дня, в який пошле Господь ангела зі мною].
9	9
И҆ речѐ деввѡ́ра къ немꙋ̀: и҆дꙋ́щи пойдꙋ̀ съ тобо́ю: ѻ҆ба́че вѣ́ждь, ꙗ҆́кѡ не бꙋ́детъ тебѣ̀ сла́ва на пꙋтѝ, въ ѻ҆́ньже ты̀ и҆́деши: поне́же въ рꙋ́кꙋ же́нскꙋ преда́стъ гдⷭ҇ь сїса́рꙋ. И҆ воста̀ деввѡ́ра и҆ по́йде съ вара́комъ до ка́диса.	Вона сказала [йому]: піти піду з тобою; тільки [знай, що] не тобі вже буде слава в цьому поході, в який ти йдеш; але в руки жінки віддасть Господь Сисару. І встала Девора і пішла з Вараком у Кедес.
10	10
И҆ воззва̀ вара́къ завꙋлѡ́на и҆ нефѳалі́ма до ка́диса, и҆ поидо́ша в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ де́сѧть ты́сѧщъ мꙋже́й, и҆ и҆́де съ ни́мъ деввѡ́ра.	Варак скликав завулонян і неффалимлян у Кедес, і пішли слідом за ним десять тисяч чоловік, і Девора пішла з ним.
11	11
И҆ хаве́ръ кїне́й ѿлꙋчи́сѧ ѿ ке́ны и҆ ѿ сынѡ́въ і҆ѡва́ва, оу҆́жика мѡѷсе́ова: и҆ потчѐ кꙋ́щꙋ свою̀ под̾ дꙋ́бомъ почива́ющихъ, и҆́же є҆́сть при кеде́сѣ.	Хевер кенеянин відокремився тоді від кенеян, синів Ховава, родича Мойсеєвого, і розкинув намет свій біля діброви в Цааннимі біля Кедеса.
12	12
И҆ возвѣсти́ша сїса́рѣ, ꙗ҆́кѡ взы́де вара́къ сы́нъ а҆вїнее́мль на го́рꙋ ѳавѡ́ръ.	І донесли Сисарі, що Варак, син Авиноамів, піднявся на гору Фавор.
13	13
И҆ созва̀ сїса́ра всѧ̑ колєсни́цы своѧ̑, де́вѧть сѡ́тъ колесни́цъ желѣ́зныхъ, и҆ всѧ̑ лю́ди и҆̀же съ ни́мъ, ѿ а҆рїсѡ́ѳа ꙗ҆зы́кѡвъ въ водоте́чь кїсѡ́нь.	Сисара скликав усі колісниці свої, дев’ятсот залізних колісниць, і весь народ, який у нього, з Харошеф-Гоїма до потоку Киссону.
14	14
И҆ речѐ деввѡ́ра къ вара́кꙋ: воста́ни, ꙗ҆́кѡ се́й де́нь, въ ѻ҆́ньже предадѐ гдⷭ҇ь сїса́рꙋ въ рꙋ́кꙋ твою̀, занѐ гдⷭ҇ь и҆зы́детъ пред̾ тобо́ю. И҆ сни́де вара́къ съ горы̀ ѳавѡ́ръ, и҆ де́сѧть ты́сѧщъ мꙋже́й в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀.	І сказала Девора Вараку: встань, тому що це той день, в який Господь віддасть Сисару в руки твої; Сам Господь піде перед тобою. І зійшов Варак з гори Фавор, і за ним десять тисяч чоловік.
15	15
И҆ сотрѐ гдⷭ҇ь сїса́рꙋ и҆ всѧ̑ колєсни́цы є҆гѡ̀ и҆ ве́сь по́лкъ є҆гѡ̀ ѻ҆́стрїемъ меча̀ пред̾ вара́комъ. И҆ сни́де сїса́ра съ колесни́цы своеѧ̀ и҆ побѣжѐ нога́ми свои́ми.	Тоді Господь привів у замішання Сисару і всі колісниці його і все ополчення його від меча Варака, і зійшов Сисара з колісниці [своєї] і побіг пішки.
16	16
И҆ вара́къ гонѧ́й в̾слѣ́дъ колесни́цъ є҆гѡ̀ и҆ в̾слѣ́дъ полка̀, да́же до дꙋбра́вы ꙗ҆зы́кѡвъ. И҆ падѐ ве́сь по́лкъ сїса́ринъ ѻ҆́стрїемъ меча̀: не ѡ҆ста́сѧ ни є҆ди́нъ.	Варак переслідував колісниці [його] і ополчення до Харошеф-Гоїма, і загинуло все ополчення Сисарине від меча, не залишилося нікого.
17	17
И҆ сїса́ра оу҆бѣжѐ нога́ми свои́ми въ кꙋ́щꙋ і҆аи́ли, жены̀ хаве́ра кїне́ева: ꙗ҆́кѡ ми́ръ бѧ́ше междꙋ̀ і҆аві́номъ царе́мъ а҆сѡ́рскимъ и҆ междꙋ̀ до́момъ хаве́ра кїне́ева.	Сисара ж утік пішки у намет Іаїлі, дружини Хевіра кенеянина; тому що між Іавином, царем Асорським, і домом Хевера кенеянина був мир.
18	18
И҆ и҆зы́де і҆аи́ль во срѣ́тенїе сїса́рѣ и҆ речѐ къ немꙋ̀: оу҆клони́сѧ, господи́не мо́й, оу҆клони́сѧ ко мнѣ̀, не бо́йсѧ. И҆ оу҆клони́сѧ къ не́й въ кꙋ́щꙋ: и҆ покры̀ є҆го̀ ѻ҆де́ждею свое́ю.	І вийшла Іаїль назустріч Сисарі і сказала йому: зайди, господарю мій, зайди до мене, не бійся. Він зайшов до неї в намет, і вона покрила його килимом [своїм].
19	19
И҆ речѐ сїса́ра къ не́й: напо́й мѧ̀ ма́лѡ воды̀, ꙗ҆́кѡ возжажда́хъ. И҆ ѿрѣшѝ мѣ́хъ мле́чный, и҆ напоѝ є҆го̀, и҆ покры̀ є҆го̀.	[Сисара] сказав їй: дай мені трохи води напитися, я пити хочу. Вона розв’язала міх з молоком, і напоїла його і знову покрила його.
20	20
И҆ речѐ къ не́й сїса́ра: ста́ни во две́рехъ кꙋ́щи, и҆ бꙋ́детъ а҆́ще кто̀ прїи́детъ къ тебѣ̀, и҆ вопро́ситъ тѧ̀, и҆ рече́тъ: є҆́сть ли здѣ̀ мꙋ́жъ; и҆ рече́ши: нѣ́сть.	[Сисара] сказав їй: стань біля дверей намету, і якщо хто прийде і запитає в тебе і скаже: «чи немає тут кого?», ти скажи: «ні».
21	21
И҆ взѧ̀ і҆аи́ль, жена̀ хаве́рова, ко́лъ кꙋ́щный, и҆ взѧ̀ мла́тъ въ рꙋ́кꙋ свою̀, и҆ вни́де къ немꙋ̀ ти́хѡ, и҆ водрꙋзѝ ко́лъ во скра́нїи є҆гѡ̀, и҆ пронзѐ до землѝ: и҆ се́й оу҆трꙋ́ждсѧ спа́ше, и҆ и҆́здше.	Іаїль, дружина Хеверова, взяла кіл від намету, і взяла молот у руку свою, і підійшла до нього тихенько, і встромила кіл у скроню його так, що приколола до землі; а він спав від утоми — і помер.
22	22
И҆ сѐ, вара́къ гонѧ́й сїса́рꙋ. И҆ и҆зы́де і҆аи́ль во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: прїидѝ, и҆ покажꙋ̀ тебѣ̀ мꙋ́жа, є҆го́же ты̀ и҆́щеши. И҆ вни́де къ не́й, и҆ сѐ, сїса́ра лежа́ше ме́ртвъ, и҆ ко́лъ во скра́нїи є҆гѡ̀.	І ось, Варак женеться за Сисарою. Іаїль вийшла назустріч йому і сказала йому: ввійди, я покажу тобі людину, яку ти шукаєш. Він увійшов до неї, і ось, Сисара лежить мертвим, і кіл у скроні його.
23	23
И҆ покорѝ гдⷭ҇ь бг҃ъ въ то́й де́нь і҆аві́на царѧ̀ ханаа́нѧ пред̾ сы̑ны і҆и҃левыми:	І смирив [Господь] Бог у той день Іавина, царя Ханаанського, перед синами Ізраїлевими.
24	24
и҆ хожда́ше рꙋка̀ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ ходѧ́щи, и҆ ѡ҆жесточи́сѧ на і҆аві́на царѧ̀ ханаа́нска, до́ндеже и҆стреби́ша є҆го̀.	Рука синів Ізраїлевих посилювалася більше і більше над Іавином, царем Ханаанським, доки не знищили вони Іавина, царя Ханаанського.
Глава́ є҃	Глава 5

1	1
И҆ воспѣ̀ деввѡ́ра и҆ вара́къ сы́нъ а҆вїнее́мовъ въ то́й де́нь, и҆ речѐ:	У той день заспівали Девора і Варак, син Авиноамів, цими словами:
2	2
внегда̀ нача́ти вождѡ́мъ во і҆и҃ли, въ произволе́нїи люді́й, благослови́те гдⷭ҇а.	Ізраїль помстився, народ показав ревність; прославте Господа!
3	3
Оу҆слы́шите, ца́рїе, и҆ внꙋши́те, кнѧ̑зи: а҆́зъ гдⷭ҇еви воспою̀ и҆ пою̀ бг҃ꙋ і҆и҃левꙋ.	Слухайте, царі, прислухайтеся, вельможі: я Господу, я співаю, воздаю хвалу Господу Богу Ізраїлевому.
4	4
Гдⷭ҇и, во и҆схо́дѣ твое́мъ ѿ сиі́ра, внегда̀ воздвиза́тисѧ тебѣ̀ ѿ села̀ є҆дѡ́мова, землѧ̀ потрѧсе́сѧ, и҆ не́бо возмꙋти́сѧ, и҆ ѡ҆́блацы и҆ска́паша во́дꙋ:	Коли виходив Ти, Господи, від Сеїра, коли йшов з поля Едомського, тоді земля тряслася, і небо капало, і хмари проливали воду;
5	5
го́ры подвиго́шасѧ ѿ лица̀ гдⷭ҇а є҆лѡі̀, та́ѧ сїна̀ ѿ лица̀ гдⷭ҇а бг҃а і҆и҃лева.	гори танули від лиця Господа, навіть цей Синай від лиця Господа Бога Ізраїлевого.
6	6
Во дни̑ самега́ра сы́на а҆на́ѳова, во дни̑ і҆аи́ли, ѡ҆скꙋдѣ́ша пꙋтїѐ, и҆ и҆до́ша въ пꙋти̑ кри̑вы, и҆ и҆до́ша въ пꙋти̑ развращє́нны:	У дні Самегара, сина Анафового, у дні Іаїлі, були порожні дороги, і ті, що ходили раніше путями прямими, ходили тоді обхідними дорогами.
7	7
ѡ҆скꙋдѣ́ша живꙋ́щїи во і҆и҃ли, ѡ҆скꙋдѣ́ша до́ндеже воста̀ деввѡ́ра, до́ндеже воста̀ ма́ти во і҆и҃ли:	Не стало мешканців у селищах у Ізраїля, не стало, доки не повстала я, Девора, доки не повстала я, мати в Ізраїлі.
8	8
и҆збра́ша бо́ги нѡ́вы, ꙗ҆́кѡ хлѣ́бъ ꙗ҆́ченъ, тогда̀ воева́ша гра́ды кнѧзе́й: щи́тъ не ꙗ҆ви́сѧ, нижѐ копїѐ въ четы́редесѧти ты́сѧщахъ во і҆и҃ли.	Обрали нових богів, тому війна біля воріт. Чи видні були щит і спис у сорока тисяч Ізраїля?
9	9
Се́рдце моѐ на оу҆чинє́ннаѧ во і҆и҃ли: си́льнїи люді́й, благослови́те гдⷭ҇а.	Серце моє до вас, начальники Ізраїлеві, до ревнителів серед народу; прославте Господа!
10	10
Ѣ҆́здѧщїи на ѻ҆слѧ́техъ бѣ́лыхъ въ полꙋ́дне, и҆ сѣдѧ́щїи на сꙋди́щи, и҆ ходѧ́щїи на пꙋти̑ со́нмѡвъ, провѣща́йте.	Ті, хто їздить на ослицях білих, ті, що сидять на килимах і ходять по дорозі, співайте пісню!
11	11
Гла́съ пле́щꙋщихъ посредѣ̀ веселѧ́щихсѧ: та́мѡ дадѧ́тъ пра́вдꙋ. Гдⷭ҇и, пра̑вды оу҆крѣпѝ во і҆и҃ли: тогда̀ разыдо́шасѧ во гра́ды своѧ̑ лю́дїе гдⷭ҇ни.	Серед голосів, що збирають стада, біля колодязів, нехай співають хвалу Господу, хвалу вождям Ізраїля! Тоді виступив до воріт народ Господній.
12	12
Воста́ни, воста́ни, деввѡ́ра: воста́ни, воста́ни, глаго́ли съ пѣ́снїю: воста́ни, вара́че, и҆ плѣнѝ плѣ́нъ тво́й, сы́не а҆вїнее́мль.	Піднесися, піднесися, Деворо! піднесися, піднесися! співай пісню! Постань, Вараку! і веди полонених твоїх, сину Авиноамів!
13	13
Тогда̀ возвели́чисѧ си́ла є҆гѡ̀: гдⷭ҇ь смирѝ мнѣ̀ крѣ́пльшыѧ менє̀.	Тоді небагатьом із сильних підкорив Він народ; Господь підпорядкував мені хоробрих.
14	14
Лю́дїе є҆фрє́мли оу҆томи́ша и҆̀хъ въ доли́нѣ: бра́тъ тво́й венїамі́нъ въ лю́дехъ твои́хъ: ѿ менє̀ махі́ръ снидо́ша взыскꙋ́ющїи, и҆ ѿ завꙋлѡ́на оу҆крѣплѧ́ющїисѧ въ ски́птрѣ повѣствова́нїѧ пи́сменника.	Від Єфрема прийшли ті, хто вкорінився в Амалика; за тобою Веніамін, серед народу твого; від Махира йшли начальники, і від Завулона — ті, хто володіє тростиною писаря.
15	15
И҆ нача̑лницы во і҆ссаха́рѣ съ деввѡ́рою и҆ вара́комъ: та́кѡ вара́къ ѿпꙋстѝ пѣ́шихъ свои́хъ въ доли́нꙋ, въ раздѣлє́нїѧ рꙋви́мѡва, вели̑ка и҆спыта̑нїѧ се́рдца.	І князі Іссахарові з Деворою, й Іссахар так само, як Варак, кинувся в долину пішки. В племенах Рувимових велика розбіжність.
16	16
Вскꙋ́ю мѝ сѣди́ши посредѣ̀ мосфаѳе́мѡвъ, слы́шати звизда́нїе востава́ющихъ проитѝ въ раздѣлє́нїѧ рꙋви̑млѧ; вє́лїѧ и҆спыта̑нїѧ се́рдца.	Чого сидиш ти між кошарами, слухаючи бекання отар? В племенах Рувимових велика розбіжність.
17	17
Галаа́дъ, ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ і҆ѻрда́на всели́сѧ: и҆ да́нъ, вскꙋ́ю ѡ҆бита́еши въ корабле́хъ; а҆си́ръ ѡ҆бита̀ при бре́зѣхъ морски́хъ, и҆ въ раздѣле́нїихъ свои́хъ всели́сѧ.	Галаад живе спокійно за Йорданом, і Дану чого боятися з кораблями? Асир сидить на березі моря й біля пристаней своїх живе спокійно.
18	18
Завꙋлѡ́нъ, лю́дїе оу҆кори́ша дꙋ́шꙋ свою̀ на сме́рть: и҆ нефѳалі́мъ на высота́хъ села̀.	Завулон — народ, який прирік душу свою на смерть, і Неффалим — на висотах поля.
19	19
И҆ прїидо́ша къ немꙋ̀ ца́рїе, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ, тогда̀ воева́ша ца́рїе ханаа́нстїи во ѳанаа́хѣ, оу҆ воды̀ магеддѡ̀: мно́жества сребра̀ не взѧ́ша.	Прийшли царі, зітнулися, тоді воювали царі ханаанські у Фанааху біля вод Мегиддонських, але не одержали ніякого срібла.
20	20
Ѿ небесѐ ѡ҆полчи́шасѧ ѕвѣ́зды, ѿ чи́на своегѡ̀ ѡ҆полчи́шасѧ съ сїса́рою.	З неба воювали, зірки з путей своїх воювали із Сисарою.
21	21
Водоте́чь кїсѡ́новъ и҆зве́рже и҆̀хъ, водоте́чь кадимі́нъ, водоте́чь кїсѡ́новъ: попере́тъ є҆го̀ дꙋша̀ моѧ̀ си́льнаѧ.	Потік Киссон потягнув їх, потік Кедумим, потік Киссон. Зневажай, душе моя, силу!
22	22
Тогда̀ ѿсѣко́шасѧ кѡпы́та кѡ́нскаѧ ѿ топта́нїѧ си́льныхъ є҆гѡ̀.	Тоді ламалися копита кінські від утечі, від утечі сильних його.
23	23
Проклина́йте мазѡ́ра, речѐ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень, проклѧ́тїемъ проклени́те живꙋ́щихъ въ не́мъ, ꙗ҆́кѡ не прїидо́ша въ по́мощь гдⷭ҇ню, въ по́мощь (гдⷭ҇ню) въ си́льныхъ.	Прокляніть Мероз, говорить ангел Господній, прокляніть, прокляніть жителів його за те, що не прийшли на допомогу Господу, на допомогу Господу з хоробрими.
24	24
Да благослови́тсѧ въ жена́хъ і҆аи́ль, жена̀ хаве́ра кїне́ева, ѿ же́нъ въ кꙋ́щи да благослови́тсѧ:	Нехай буде благословенна між жонами Іаїль, дружина Хевера кенеянина, між жонами в наметах нехай буде благословенна!
25	25
воды̀ просѝ оу҆ неѧ̀, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ млеко̀ въ ча́ши: преимꙋ́щихъ принесѐ ма́сло кра́вїе:	Води просив він: молока подала вона, у чаші коштовній принесла молока кращого.
26	26
рꙋ́кꙋ свою̀ лѣ́вꙋю къ колꙋ̀ прострѐ, и҆ десни́цꙋ свою̀ ко мла́тꙋ рабо́тающихъ, и҆ оу҆бѝ сїса́рꙋ: разбѝ главꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ поразѝ, прободѐ скра̑нїѧ є҆гѡ̀:	[Ліву] руку свою простягнула до кола, а праву свою до молота робітників; ударила Сисару, вразила голову його, розбила і проколола скроню його.
27	27
междꙋ̀ нога́ма є҆ѧ̀ повали́сѧ: падѐ оу҆трꙋжде́нъ, и҆ оу҆́мре посредѣ̀ но́гъ є҆ѧ̀, и҆ та́мѡ падѐ бѣ́днѣ.	До ніг її схилився, упав і лежав, до ніг її схилився, упав; де схилився, там і впав убитий.
28	28
Ѻ҆ко́нцемъ взира́ше ма́ти сїса́рина, ѻ҆кно́мъ сквозѣ̀ реше́ткꙋ, что̀ заме́дли колесни́ца є҆гѡ̀ прїитѝ; вскꙋ́ю оу҆ме́длиша стопы̑ колесни́цъ є҆гѡ̀;	У вікно виглядає і волає мати Сисарина крізь ґрати: чому довго не йде кіннота його, чому баряться колеса колісниць його?
29	29
Мꙋ́дрїи нача́лствꙋющїи є҆ѧ̀ ѿвѣща́ша є҆́й, и҆ сама̀ ѿвѣщава́ше словеса̀ своѧ̑ себѣ̀:	Розумні з її жінок відповідають їй, і сама вона відповідає на слова свої:
30	30
не ѡ҆брѧ́щꙋтъ ли є҆гѡ̀ раздѣлѧ́юща кѡры́сти, оу҆дрꙋжа́юща дрꙋгѡ́мъ на главꙋ̀ мꙋ́жа си́льна; кѡры́сти ша́рѡвъ сїса́рѣ, кѡры́сти ша́рѡвъ разли́чїѧ, ша́ры и҆спещре́нныхъ, сїѧ̑ вы́и є҆гѡ̀ кѡры́сти.	мабуть, вони знайшли, ділять здобич, по дівчині, по дві дівчини на кожного воїна, у здобич отримано різнобарвний одяг Сисарі, отримано у здобич різнобарвний одяг, вишитий з обох боків, знятий з плечей полоненого.
31	31
Та́кѡ да поги́бнꙋтъ всѝ вразѝ твоѝ, гдⷭ҇и: и҆ лю́бѧщїи є҆го̀, ꙗ҆́коже восто́къ со́лнца въ си́лѣ свое́й.	Так нехай загинуть усі вороги Твої, Господи! Ті ж, що люблять Його, нехай будуть, як сонце, що сходить у всій силі своїй! — І спочивала земля сорок років.
32
И҆ бы́сть въ поко́и землѧ̀ четы́редесѧть лѣ́тъ.
Глава́ ѕ҃	Глава 6

1	1
И҆ сотвори́ша сы́нове і҆и҃лєвы ѕло́е пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ предадѐ и҆̀хъ гдⷭ҇ь въ рꙋ́кꙋ мадїа́млю се́дмь лѣ́тъ.	Сини Ізраїлеві стали знову чинити зле перед очима Господа, і віддав їх Господь у руки мадіанитян на сім років.
2	2
И҆ оу҆крѣпи́сѧ рꙋка̀ мадїа́млѧ на і҆и҃лѧ: и҆ сотвори́ша себѣ̀ сы́нове і҆и҃лєвы ѿ лица̀ мадїа́млѧ ѡ҆гра̑ды въ гора́хъ и҆ въ пеще́рахъ и҆ въ тверды́нехъ.	Важка була рука мадіанитян над Ізраїлем, і сини Ізраїлеві зробили собі від мадіанитян ущелини в горах і печери й укріплення.
3	3
И҆ бы́сть є҆гда̀ сѣ́ѧше мꙋ́жъ і҆и҃левъ, и҆ восхожда́ше мадїа́мъ и҆ а҆мали́къ и҆ сы́нове восто́чнїи, и҆ восхожда́хꙋ на него̀,	Коли посіє Ізраїль, прийдуть мадіанитяни й амаликитяни і жителі сходу і ходять у них;
4	4
и҆ ѡ҆полча́хꙋсѧ на ни́хъ, и҆ разорѧ́хꙋ плоды̀ земны̑ѧ, до́ндеже вни́ти въ га́зꙋ: и҆ не ѡ҆ставлѧ́хꙋ бытїѧ̀ жи́зненнагѡ во і҆и҃ли, и҆ ста́дъ и҆ телца̀ и҆ ѻ҆сла̀:	і стоять у них наметами, і винищують плоди землі до самої Гази, і не залишають для прохарчування Ізраїлю ні вівці, ні вола, ні осла.
5	5
ꙗ҆́кѡ са́ми и҆ ско́ти и҆́хъ восхожда́хꙋ, и҆ кꙋ́щы и҆́хъ преноша́хꙋ, и҆ прихожда́хꙋ ꙗ҆́кѡ прꙋ́зи мно́жествомъ, и҆ самѣ̑мъ и҆ велблю́дѡмъ и҆́хъ не бѧ́ше числа̀: и҆ прихожда́хꙋ на зе́млю і҆и҃левꙋ разори́ти ю҆̀.	Тому що вони приходили з худобою своєю і з наметами своїми, приходили такою безліччю, як сарана; їм і верблюдам їхнім не було числа, і ходили по землі Ізраїлевій, щоб спустошувати її.
6	6
И҆ ѡ҆бнища̀ і҆и҃ль ѕѣлѡ̀ ѿ лица̀ мадїа́млѧ.	І дуже зубожів Ізраїль від мадіанитян, і воззвали сини Ізраїлеві до Господа.
7	7
И҆ возопи́ша сы́нове і҆и҃лєвы ко гдⷭ҇ꙋ: и҆ бы́сть є҆гда̀ возопи́ша сы́нове і҆и҃лєвы ко гдⷭ҇ꙋ мадїа́ма ра́ди,	І коли воззвали сини Ізраїлеві до Господа на мадіанитян,
8	8
и҆ посла̀ гдⷭ҇ь мꙋ́жа прⷪ҇ро́ка къ сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ, и҆ речѐ и҆̀мъ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: а҆́зъ є҆́смь и҆зведы́й ва́съ и҆з̾ є҆гѵ́пта, и҆ и҆зведо́хъ ва́съ и҆з̾ до́мꙋ рабо́ты:	послав Господь пророка до синів Ізраїлевих, і сказав їм: так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я вивів вас з Єгипту, вивів вас з дому рабства;
9	9
и҆ и҆зба́вихъ ва́съ ѿ рꙋкѝ є҆гѵ́петскїѧ и҆ ѿ рꙋкѝ всѣ́хъ стꙋжа́ющихъ ва́мъ: и҆ и҆згна́хъ ѧ҆̀ ѿ лица̀ ва́шегѡ, и҆ да́хъ ва́мъ зе́млю и҆́хъ,	визволив вас з руки єгиптян і з руки всіх, що гнобили вас, прогнав їх від вас, і дав вам землю їх,
10	10
и҆ реко́хъ ва́мъ: а҆́зъ є҆́смь гдⷭ҇ь бг҃ъ ва́шъ, не оу҆бо́йтесѧ богѡ́въ а҆морре́йскихъ, въ ни́хже вы̀ живетѐ въ землѝ и҆́хъ: и҆ не послꙋ́шасте гла́са моегѡ̀.	і сказав вам: «Я — Господь Бог ваш; не шануйте богів аморрейських, у землі яких ви живете»; але ви не послухали голосу Мого.
11	11
И҆ прїи́де а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень, и҆ сѣ́де под̾ дꙋ́бомъ, и҆́же є҆́сть во є҆фра́ѳѣ, и҆́же бы́сть і҆ѡа́са ѻ҆тца̀ є҆зрі̀. И҆ гедеѡ́нъ сы́нъ є҆гѡ̀ млача́ше пшени́цꙋ на гꙋмнѣ̀ є҆гѡ̀, бѣжа́ти ѿ лица̀ мадїа́млѧ.	І прийшов ангел Господній і сів у Офрі під дубом, що належав Іоасу, нащадкові Авиазеровому; син його Гедеон вибивав тоді пшеницю в точилі, щоб сховати від мадіанитян.
12	12
И҆ ꙗ҆ви́сѧ є҆мꙋ̀ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень и҆ речѐ къ немꙋ̀: гдⷭ҇ь съ тобо́ю, си́льный крѣ́постїю.	І явився йому ангел Господній і сказав йому: Господь з тобою, чоловіче сильний!
13	13
И҆ речѐ къ немꙋ̀ гедеѡ́нъ: во мнѣ̀, гдⷭ҇и мо́й: и҆ а҆́ще є҆́сть гдⷭ҇ь съ на́ми, и҆ вскꙋ́ю ѡ҆брѣто́ша ны̀ всѧ̑ ѕла̑ѧ сїѧ̑; и҆ гдѣ̀ сꙋ́ть всѧ̑ чꙋдеса̀ є҆гѡ̀, є҆ли̑ка повѣ́даша на́мъ ѻ҆тцы̀ на́ши, глаго́люще: не и҆з̾ є҆гѵ́пта ли и҆зведѐ на́съ гдⷭ҇ь; и҆ нн҃ѣ ѿве́рже на́съ гдⷭ҇ь и҆ предадѐ на́съ въ рꙋ́кꙋ мадїа́млю.	Гедеон сказав йому: господарю мій! якщо Господь з нами, то чого сталася з нами уся ця [біда]? і де всі чудеса Його, про які розповідали нам батьки наші, говорячи: «з Єгипту вивів нас Господь»? Нині залишив нас Господь і віддав нас у руки мадіанитян.
14	14
И҆ воззрѣ̀ на него̀ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень и҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆дѝ въ крѣ́пости твое́й се́й, и҆ спасе́ши і҆и҃лѧ ѿ рꙋкѝ мадїа́мли: и҆ сѐ, посла́хъ тѧ̀.	Господь, споглянувши на нього, сказав: іди з цією силою твоєю і спаси Ізраїля від руки мадіанитян; Я посилаю тебе.
15	15
И҆ речѐ къ немꙋ̀ гедеѡ́нъ: во мнѣ̀, гдⷭ҇и, въ чесо́мъ спасꙋ̀ і҆и҃лѧ; сѐ, ты́сѧща моѧ̀ хꙋ́ждша въ манассі́и, и҆ а҆́зъ є҆́смь мні́й въ домꙋ̀ ѻ҆тца̀ моегѡ̀.	[Гедеон] сказав йому: Господи! як спасу я Ізраїля? ось, і плем’я моє в коліні Манассіїному найбідніше, і я в домі батька мого молодший.
16	16
И҆ речѐ къ немꙋ̀ гдⷭ҇ь: поне́же а҆́зъ бꙋ́дꙋ съ тобо́ю, и҆ и҆збїе́ши мадїа́ма ꙗ҆́кѡ мꙋ́жа є҆ди́наго.	І сказав йому Господь: Я буду з тобою, і ти подолаєш мадіанитян, як одну людину.
17	17
И҆ речѐ къ немꙋ̀ гедеѡ́нъ: и҆ а҆́ще ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, и҆ да сотвори́ши мнѣ̀ дне́сь зна́менїе, ꙗ҆́кѡ ты̀ глаго́леши со мно́ю:	[Гедеон] сказав Йому: якщо я знайшов благодать перед очима Твоїми, то зроби мені знамення, що Ти говориш зі мною:
18	18
не ѿидѝ ѿсю́дꙋ, до́ндеже прїитѝ мнѣ̀ къ тебѣ̀, и҆ принесꙋ̀ же́ртвꙋ мою̀, и҆ пожрꙋ̀ пред̾ тобо́ю. И҆ речѐ: а҆́зъ є҆́смь, преме́длю, до́ндеже ѡ҆брати́шисѧ ты̀.	не йди звідси, доки я не прийду до Тебе і не принесу дара мого і не запропоную Тобі. Він сказав: Я залишуся до повернення твого.
19	19
И҆ гедеѡ́нъ вни́де, и҆ сотворѝ ко́злище ѿ ко́зъ, и҆ че́тверть і҆фі̀ мꙋкѝ ѡ҆прѣсно́кѡвъ, и҆ мѧса̀ вложѝ въ ко́шницꙋ, и҆ ю҆хꙋ̀ влїѧ̀ въ горне́цъ: и҆ и҆знесѐ къ немꙋ̀ под̾ дꙋ́бъ, и҆ поклони́сѧ.	Гедеон пішов і приготував козеня й опрісноків з ефи борошна; м’ясо поклав у кошик, а юшку влив у горщик і приніс до Нього під дуб і запропонував.
20	20
И҆ речѐ къ немꙋ̀ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень: возмѝ мѧса̀ и҆ хлѣ́бы прѣ̑сныѧ, и҆ положѝ оу҆ ка́мене ѻ҆́нагѡ, и҆ ю҆хꙋ̀ бли́з̾ и҆злі́й. И҆ сотворѝ та́кѡ.	І сказав йому ангел Божий: візьми м’ясо й опрісноки, і поклади на цей камінь, і вилий юшку. Він так і зробив.
21	21
И҆ прострѐ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень коне́цъ жезла̀, и҆́же въ рꙋцѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ прикоснꙋ́сѧ мѧсѡ́мъ и҆ хлѣ́бѡмъ прѣ̑снымъ: и҆ возгорѣ́сѧ ѻ҆́гнь и҆з̾ ка́мене, и҆ поѧдѐ мѧса̀ и҆ ѡ҆прѣсно́ки: и҆ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень ѿи́де ѿ ѻ҆че́й є҆гѡ̀.	Ангел Господній простяг кінець жезла, який був у руці його, доторкнувся до м’яса й опрісноків; і вийшов вогонь з каменя і поїв м’ясо й опрісноки; і ангел Господній зник з очей його.
22	22
И҆ ви́дѣ гедеѡ́нъ, ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃лъ є҆́сть гдⷭ҇ень, и҆ речѐ гедеѡ́нъ: оу҆вы̀ мнѣ̀, гдⷭ҇и, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ ви́дѣхъ а҆́гг҃ла гдⷭ҇нѧ лице́мъ къ лицꙋ̀.	І побачив Гедеон, що це ангел Господній, і сказав Гедеон: горе мені, Владико Господи! тому що я бачив ангела Господнього лицем до лиця.
23	23
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь: ми́ръ тебѣ̀, не бо́йсѧ, не оу҆́мреши.	Господь сказав йому: мир тобі, не бійся, не помреш.
24	24
И҆ созда̀ та́мѡ гедеѡ́нъ же́ртвенникъ гдⷭ҇ꙋ, и҆ назва̀ є҆го̀ ми́ръ гдⷭ҇ень, да́же до днѐ сегѡ̀, є҆щѐ сꙋ́щꙋ є҆мꙋ̀ во є҆фра́ѳѣ ѻ҆тца̀ є҆зрі̀.	І влаштував там Гедеон жертовник Господу і назвав його: Ієгова Шалом^*. Він ще до цього дня в Офрі Авиєзеровій.
25	25
И҆ бы́сть въ тꙋ̀ но́щь, и҆ речѐ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь: возмѝ телца̀ оу҆пита́ннаго (ѿ скотѡ́въ) ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, и҆ телца̀ втора́го седмѝ лѣ́тъ, и҆ разори́ши ѻ҆лта́рь ваа́ловъ, и҆́же є҆́сть ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, и҆ дꙋбра́вꙋ, ꙗ҆́же оу҆ негѡ̀, да посѣче́ши:	У ту ніч сказав йому Господь: візьми тельця зі стада батька твого й другого тельця семирічного, і зруйнуй жертовник Ваала, який у батька твого, і зрубай священне дерево, яке при ньому,
26	26
и҆ да согради́ши ѻ҆лта́рь гдⷭ҇еви бг҃ꙋ твоемꙋ̀ ꙗ҆ви́вшемꙋсѧ тебѣ̀ на верхꙋ̀ (горы̀) маѡзі̀ во предчи́нїи: и҆ да по́ймеши телца̀ втора́го и҆ вознесе́ши всесожжє́нїѧ на дре́вѣхъ дꙋбра́вы, ю҆́же посѣче́ши.	і постав жертовник Господу Богу твоєму, [який явився тобі] на вершині скелі цієї, у порядку, і візьми другого тельця і принеси у всепалення на дровах дерева, яке зрубаєш.
27	27
И҆ поѧ̀ гедеѡ́нъ де́сѧть мꙋже́й ѿ рабѡ́въ свои́хъ, и҆ сотворѝ, ꙗ҆́коже заповѣ́да є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь. И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ оу҆боѧ́сѧ до́мꙋ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ и҆ мꙋже́й гра́да, є҆́же сотвори́ти во днѝ, и҆ сотворѝ но́щїю.	Гедеон взяв десять чоловік з рабів своїх і зробив, як говорив йому Господь; але оскільки зробити це вдень він боявся через домашніх батька свого і жителів міста, то зробив уночі.
28	28
И҆ ѡ҆бꙋ́треневаша мꙋ́жїе гра́дстїи заꙋ́тра: и҆ сѐ, раско́панъ ѻ҆лта́рь ваа́ловъ, и҆ дꙋбра́ва ꙗ҆́же оу҆ негѡ̀ посѣ́чена, и҆ ви́дѣша телца̀ втора́го вознесе́на на всесожже́нїе на ѻ҆лта́рь новосогражде́нный.	Зранку встали жителі міста, і ось, жертовник Ваала зруйнований, і дерево при ньому зрубано, і другий телець принесений у всепалення на новоспорудженому жертовнику.
29	29
И҆ речѐ мꙋ́жъ къ бли́жнемꙋ своемꙋ̀: кто̀ сотворѝ ве́щь сїю̀; И҆ вопроша́хꙋ и҆ и҆ска́хꙋ, и҆ позна́ша, ꙗ҆́кѡ гедеѡ́нъ сы́нъ і҆ѡа́совъ сотворѝ ве́щь сїю̀.	І говорили одне одному: хто це зробив? Шукали, розпитували і сказали: Гедеон, син Іоасів, зробив це.
30	30
И҆ реко́ша мꙋ́жїе гра́дстїи ко і҆ѡа́сꙋ: и҆зведѝ сы́на твоего̀, и҆ да оу҆́мретъ, ꙗ҆́кѡ раскопа̀ ѻ҆лта́рь ваа́ловъ и҆ ꙗ҆́кѡ посѣчѐ дꙋбра́вꙋ ꙗ҆́же над̾ ни́мъ.	І сказали жителі міста Іоасу: виведи сина твого; він повинен померти за те, що зруйнував жертовник Ваала і зрубав дерево, яке було при ньому.
31	31
И҆ речѐ і҆ѡа́съ къ мꙋжє́мъ воста́вшымъ на него̀: є҆да̀ вы̀ нн҃ѣ сꙋ́дъ глаго́лете ѡ҆ ваа́лѣ; и҆лѝ вы̀ є҆го̀ спасетѐ; и҆́же а҆́ще кто̀ сотворѝ ѡ҆би́дꙋ, да оу҆́мретъ до заꙋ́трїѧ: а҆́ще бг҃ъ є҆́сть, да мсти́тъ себѣ̀, ꙗ҆́кѡ раскопа̀ ѻ҆лта́рь є҆гѡ̀.	Іоас сказав усім, хто приступив до нього: чи вам заступатися за Ваала, чи вам захищати його? хто заступиться за нього, той буде відданий на смерть в цей самий ранок; якщо він бог, то нехай сам заступиться за себе, проти того, хто зруйнував його жертовник.
32	32
И҆ прозва̀ є҆го̀ въ то́й де́нь і҆ероваа́ломъ, глаго́лѧ: да ѿмсти́тъ на не́мъ ваа́лъ, ꙗ҆́кѡ раскопа̀ ѻ҆лта́рь є҆гѡ̀.	І став називати його з того дня Ієроваалом, тому що сказав: нехай Ваал сам судиться з ним за те, що він зруйнував жертовник його.
33	33
И҆ ве́сь мадїа́мъ и҆ а҆мали́къ и҆ сы́нове восто́кѡвъ снидо́шасѧ вкꙋ́пѣ, и҆ преидо́ша (рѣкꙋ̀), и҆ ѡ҆полчи́шасѧ въ доли́нѣ і҆езрае́ль.	Тим часом усі мадіанитяни й амаликитяни і жителі сходу зібралися разом, перейшли [ріку] і стали станом у долині Ізреельській.
34	34
И҆ дх҃ъ бж҃їй оу҆крѣпѝ гедеѡ́на, и҆ вострꙋбѝ ро́гомъ, и҆ возопѝ а҆вїезе́ръ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀.	І Дух Господній надихнув Гедеона; він засурмив трубою, і скликане було плем’я Авиєзерове, щоб іти за ним.
35	35
И҆ посла̀ послы̀ ко всемꙋ̀ манассі́ю, и҆ созва́сѧ и҆ се́й в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀. Посе́мъ посла̀ послы̀ во а҆си́ръ и҆ въ завꙋлѡ́нъ и҆ въ нефѳалі́мъ, и҆ взыдо́ша во срѣ́тенїе и҆̀мъ.	І послав послів по всьому коліну Манассіїному, і воно погодилося йти за ним; також послав послів до Асира, Завулона і Неффалима, і ці прийшли назустріч їм.
36	36
И҆ речѐ гедеѡ́нъ къ бг҃ꙋ: а҆́ще ты̀ спаса́еши рꙋко́ю мое́ю і҆и҃лѧ, ꙗ҆́коже гл҃алъ є҆сѝ,	І сказав Гедеон Богу: якщо Ти спасеш Ізраїля рукою моєю, як говорив Ти,
37	37
сѐ, а҆́зъ положꙋ̀ рꙋно̀ ѻ҆́вчее на гꙋмнѣ̀: и҆ а҆́ще бꙋ́детъ роса̀ на рꙋнѣ̀ то́чїю, и҆ по все́й землѝ сꙋ́ша, оу҆разꙋмѣ́ю, ꙗ҆́кѡ спасе́ши рꙋко́ю мое́ю і҆и҃лѧ, ꙗ҆́коже гл҃алъ є҆сѝ.	то ось, я розстелю тут на току стрижену вовну: якщо роса буде тільки на вовні, а на усій землі сухо, то буду знати, що спасеш рукою моєю Ізраїля, як говорив Ти.
38	38
И҆ бы́сть та́кѡ: и҆ оу҆ра́ни гедеѡ́нъ наꙋ́трїе, и҆ и҆сцѣдѝ рꙋно̀, и҆ и҆стечѐ роса̀ и҆з̾ рꙋна̀, и҆спо́лненъ ѻ҆крі́нъ воды̀.	Так і сталося: на другий день, вставши рано, він став віджимати вовну і віджав з вовни роси цілу чашу води.
39	39
И҆ речѐ гедеѡ́нъ къ бг҃ꙋ: да не разгнѣ́ваетсѧ ꙗ҆́рость твоѧ̀ на мѧ̀, и҆ возглаго́лю є҆щѐ є҆ди́ною, и҆ и҆скꙋшꙋ̀ є҆щѐ є҆ди́ною рꙋно́мъ: да бꙋ́детъ сꙋ́ша на рꙋнѣ̀ то́кмѡ, и҆ по все́й землѝ да бꙋ́детъ роса̀.	І сказав Гедеон Богові: не прогнівайся на мене, якщо ще раз скажу і ще тільки один раз зроблю випробування над вовною: нехай буде сухо на одній тільки вовні, а на всій землі нехай буде роса.
40	40
И҆ сотворѝ бг҃ъ та́кѡ въ нощѝ то́й: и҆ бы́сть сꙋ́ша на рꙋнѣ̀ то́кмѡ, и҆ по все́й землѝ бы́сть роса̀.	Бог так і зробив у ту ніч: тільки на вовні було сухо, а на всій землі була роса.
Глава́ з҃	Глава 7

1	1
И҆ ѡ҆бꙋ́тренева і҆ероваа́лъ, се́й є҆́сть гедеѡ́нъ, и҆ всѝ лю́дїе и҆̀же съ ни́мъ, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ оу҆ и҆сто́чника а҆ра́дъ: и҆ по́лкъ мадїа́мль и҆ а҆мали́ковъ бѧ́ше є҆мꙋ̀ съ сѣ́вера на хо́лмѣ мѡсѐ гаваа́ѳъ-а҆мѡрѐ въ доли́нѣ.	Ієроваал, він же і Гедеон, встав зранку і весь народ, який був з ним, і розташувалися станом біля джерела Харода; мадіамський же стан був від нього на північ біля пагорба Море? на долині.
2	2
И҆ речѐ гдⷭ҇ь къ гедеѡ́нꙋ: мно́зи лю́дїе и҆̀же съ тобо́ю, сегѡ̀ ра́ди не преда́мъ мадїа́ма въ рꙋ́кꙋ и҆́хъ, да не когда̀ похва́литсѧ і҆и҃ль на мѧ̀, глаго́лѧ: рꙋка̀ моѧ̀ спасе́ мѧ:	І сказав Господь Гедеону: народу з тобою занадто багато, не можу Я віддати мадіанитян у руки їх, щоб не загордився Ізраїль переді Мною і не сказав: «моя рука спасла мене»;
3	3
и҆ нн҃ѣ рцы̀ во оу҆́шы лю́демъ, глаго́лѧ: кто̀ боѧзли́въ и҆ оу҆жа́стивъ, да возврати́тсѧ и҆ да ѿи́детъ ѿ горы̀ галаа́довы. И҆ возврати́шасѧ ѿ люді́й два́десѧть двѣ̀ ты́сѧщы, и҆ де́сѧть ты́сѧщъ ѡ҆ста́шасѧ.	отже, виголоси голосно до народу і скажи: «хто боязкий і несміливий, той нехай повернеться і йде назад з гори Галаада». І повернулося народу двадцять дві тисячі, а десять тисяч залишилося.
4	4
И҆ речѐ гдⷭ҇ь къ гедеѡ́нꙋ: є҆щѐ лю́дїе мно́зи сꙋ́ть: сведѝ ѧ҆̀ на во́дꙋ, и҆ и҆скꙋшꙋ̀ тебѣ̀ и҆̀хъ та́мѡ: и҆ бꙋ́детъ є҆го́же а҆́ще рекꙋ̀ тебѣ̀, се́й да и҆́детъ съ тобо́ю, то́й да по́йдетъ съ тобо́ю: и҆ всѧ́къ є҆го́же а҆́ще рекꙋ̀ тебѣ̀, се́й да не по́йдетъ съ тобо́ю, то́й да не по́йдетъ съ тобо́ю.	І сказав Господь Гедеону: все ще багато народу; веди їх до води, там Я виберу з них тобі; про кого Я скажу: «нехай іде з тобою», той і нехай іде з тобою; а про кого скажу тобі: «не повинен іти з тобою», той нехай і не йде.
5	5
И҆ сведѐ лю́ди на во́дꙋ, и҆ речѐ гдⷭ҇ь къ гедеѡ́нꙋ: всѧ́къ и҆́же поло́четъ ѧ҆зы́комъ свои́мъ ѿ воды̀, ꙗ҆́коже ло́четъ пе́съ, да поста́виши є҆го̀ ѻ҆со́бь: и҆ всѧ́къ и҆́же на кѡлѣ́нꙋ паде́тъ пи́ти, ѿлꙋчѝ є҆го̀ ѻ҆со́бь.	Він привів народ до води. І сказав Господь Гедеону: хто буде хлебтати воду язиком своїм, як хлебче пес, того постав окремо, також і тих усіх, які будуть схилятися на коліна свої і пити.
6	6
И҆ бы́сть число̀ въ го́рстехъ лока́вшихъ ѧ҆зы́комъ три́ста мꙋже́й: и҆ всѝ ѡ҆ста́вшїи лю́дїе преклони́шасѧ на кѡлѣ́на своѧ̑ пи́ти во́дꙋ.	І було число тих, хто хлебтали ротом своїм з руки, триста чоловік; весь же інший народ схилявся на коліна свої пити воду.
7	7
И҆ речѐ гдⷭ҇ь къ гедеѡ́нꙋ: тремѝ сты̑ мꙋже́й лока́вшими во́дꙋ спасꙋ̀ ва́съ, и҆ преда́мъ мадїа́ма въ рꙋ́кꙋ твою̀: и҆ всѝ лю́дїе да по́йдꙋтъ, кі́йждо на мѣ́сто своѐ.	І сказав Господь Гедеону: трьомастами тими, що хлебтали, Я спасу вас і віддам мадіанитян у руки ваші, а весь народ нехай іде, кожен у своє місце.
8	8
И҆ взѧ́ша себѣ̀ бра́шно ѿ люді́й въ рꙋ́кꙋ свою̀ и҆ ро́ги своѧ̑: и҆ всѧ́каго мꙋ́жа і҆и҃лтеска ѿпꙋстѝ коего́ждо въ кꙋ́щꙋ свою̀, а҆ три́ста мꙋже́й оу҆держа̀: по́лкъ же мадїа́мль бѧ́ше ни́же є҆гѡ̀ въ доли́нѣ.	І взяли вони у народу запас їжі собі і труби їхні, і відпустив Гедеон усіх ізраїльтян по наметах і затримав у себе триста чоловік; стан же мадіамський був у нього внизу в долині.
9	9
И҆ бы́сть въ тꙋ̀ но́щь, и҆ речѐ къ немꙋ̀ гдⷭ҇ь: воста́въ сни́ди ѿсю́дꙋ ско́рѡ въ по́лкъ, ꙗ҆́кѡ преда́хъ и҆̀хъ въ рꙋ́кꙋ твою̀:	У ту ніч сказав йому Господь: встань, зійди в стан, Я віддаю його в руки твої;
10	10
и҆ а҆́ще бои́шисѧ ты̀ сни́ти, сни́ди ты̀ и҆ фара̀ ра́бъ тво́й въ по́лкъ,	якщо ж ти боїшся йти один, то піди в стан ти і Фура, слуга твій;
11	11
и҆ оу҆слы́шиши, что̀ возглаго́лютъ: и҆ по се́мъ оу҆крѣпѧ́тсѧ рꙋ́цѣ твоѝ, и҆ сни́деши въ по́лкъ. И҆ сни́де са́мъ и҆ фара̀ ра́бъ є҆гѡ̀ въ ча́сть пѧтьдесѧ́тникѡвъ, и҆̀же бы́ша въ полцѣ̀.	і почуєш, що говорять, і тоді укріпляться руки твої, і підеш у стан. І зійшов він і Фура, слуга його, до самого полку озброєних, які були в стані.
12	12
И҆ мадїа́мъ и҆ а҆мали́къ и҆ всѝ сы́нове восто́кѡвъ стоѧ́хꙋ въ доли́нѣ ꙗ҆́кѡ прꙋ́зи мно́жествомъ, и҆ велблю́дѡмъ и҆́хъ не бѧ́ше числа̀, но бѧ́хꙋ ꙗ҆́кѡ песо́къ на краѝ морстѣ́мъ мно́жествомъ.	Мадіанитяни ж і амаликитяни і всі жителі сходу розташувалися на долині в такій безлічі, як сарана; верблюдам їх не було числа, багато було їх, як піску на березі моря.
13	13
И҆ вни́де гедеѡ́нъ, и҆ сѐ, мꙋ́жъ повѣ́даше со́нъ по́дрꙋгꙋ своемꙋ̀, и҆ речѐ: се́й со́нъ є҆го́же ви́дѣхъ, и҆ сѐ, тѣ́сто хлѣ́ба ꙗ҆́чна валѧ́ющеесѧ въ полцѣ̀ мадїа́мли, и҆ привали́сѧ къ кꙋ́щи мадїа́мли, и҆ побѝ ю҆̀, и҆ превратѝ ю҆̀, и҆ падѐ кꙋ́ща.	Гедеон прийшов. І ось, один розповідає іншому сон і говорить: снилося мені, начебто круглий ячмінний хліб котився по стану мадіамському і, прикотившись до намету, вдарив у нього так, що він упав, перекинув його, і намет розпався.
14	14
И҆ ѿвѣща̀ по́дрꙋгъ є҆гѡ̀ и҆ речѐ: нѣ́сть (сїѐ тѣ́сто), но ме́чь гедеѡ́на сы́на і҆ѡа́сова мꙋ́жа і҆и҃лева: предадѐ бг҃ъ въ рꙋ́кꙋ є҆гѡ̀ мадїа́ма и҆ ве́сь по́лкъ.	Інший сказав у відповідь йому: це не що інше, як меч Гедеона, сина Іоасового, ізраїльтянина; віддав Бог у руки його мадіанитян і весь стан.
15	15
И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша гедеѡ́нъ повѣ́данїе сна̀ и҆ разсꙋжде́нїе є҆гѡ̀, и҆ поклони́сѧ гдⷭ҇еви, и҆ возврати́сѧ въ по́лкъ і҆и҃левъ и҆ речѐ: воста́ните, ꙗ҆́кѡ предадѐ гдⷭ҇ь въ рꙋ́ки на́шѧ по́лкъ мадїа́мль.	Гедеон, почувши розповідь про сон і тлумачення його, вклонився [Господу] і повернувся в стан ізраїльський і сказав: вставайте! віддав Господь у руки ваші стан мадіамський.
16	16
И҆ раздѣлѝ три́ста мꙋже́й на трѝ нача̑лства, и҆ вдадѐ ро́ги въ рꙋ́цѣ всѣ̑мъ, и҆ водоно́сы тщы̀, и҆ свѣщы̀ средѣ̀ водоно́сѡвъ,	І розділив триста чоловік на три загони і дав у руки всім їм труби і порожні глечики і в глечики світильники.
17	17
и҆ речѐ и҆̀мъ: менѐ смотри́те, и҆ та́кожде твори́те: и҆ сѐ, а҆́зъ вни́дꙋ въ ча́сть полка̀, и҆ бꙋ́детъ ꙗ҆́коже сотворю̀, та́кожде сотвори́те:	І сказав їм: дивіться на мене і робіть те саме; ось, я підійду до стану, і що буду робити, те і ви робіть;
18	18
и҆ а҆́зъ вострꙋблю̀ ро́гомъ, и҆ всѝ и҆̀же со мно́ю, да вострꙋ́бите и҆ вы̀ въ ро́ги ѡ҆́крестъ всегѡ̀ полка̀, и҆ да рече́те: (ме́чь) бг҃ꙋ и҆ гедеѡ́нꙋ.	коли я і ті, що знаходяться зі мною, засурмимо трубами, сурміть і ви трубами вашими навколо всього стану і кричіть: [меч] Господа і Гедеона!
19	19
И҆ вни́де гедеѡ́нъ и҆ сто̀ мꙋже́й и҆̀же съ ни́мъ въ ча́сть полка̀ въ нача́лѣ стра́жи сре́днїѧ: и҆ оу҆бꙋже́нїемъ возбꙋди́ша стрегꙋ́щихъ, и҆ вострꙋби́ша въ ро́ги, и҆ срази́ша водоно́сы и҆̀же въ рꙋка́хъ и҆́хъ.	І підійшов Гедеон і сто чоловік з ним до стану, на початку середньої сторожі, і розбудили вартових, і засурмили трубами і розбили глечики, що були в руках їхніх.
20	20
И҆ вострꙋби́ша трѝ нача̑лства въ ро́ги и҆ сокрꙋши́ша водоно́сы, и҆ оу҆держа́ша въ лѣ́выхъ рꙋка́хъ свои́хъ свѣщы̀, и҆ въ десны́хъ рꙋка́хъ и҆́хъ ро́ги, въ нѧ́же трꙋби́ти: и҆ возопи́ша: ме́чь гдⷭ҇еви и҆ гедеѡ́нꙋ.	І засурмили всі три загони трубами, і розбили глечики, і тримали в лівій руці своїй світильники, а в правій руці труби, і сурмили, і кричали: меч Господа і Гедеона!
21	21
И҆ ста́ша кі́йждо ѡ҆ себѣ̀ ѡ҆́крестъ полка̀: и҆ смѧте́сѧ ве́сь по́лкъ, и҆ возопи́ша, и҆ побѣго́ша.	І стояв кожен на своєму місці навколо стану; і стали бігати в усьому стані, і кричали, і кинулися втікати.
22	22
И҆ вострꙋби́ша въ три́ста рогѡ́въ: и҆ положѝ гдⷭ҇ь ме́чь мꙋ́жа на по́дрꙋга є҆гѡ̀ во все́мъ полцѣ̀, и҆ пробѣжѐ по́лкъ до виѳасе́тта, и҆ собра́сѧ до страны̀ а҆велмаꙋ́ла и҆ къ тава́ѳꙋ.	У той час як триста чоловік сурмили трубами, повернув Господь меч один на одного в усьому стані, і побігло ополчення до Бефшитти, до Царери, до межі Авелмехоли, поблизу Табафи.
23	23
И҆ возопи́ша мꙋ́жїе і҆и҃лтестїи ѿ нефѳалі́ма и҆ ѿ а҆си́ра и҆ ѿ всегѡ̀ манассі́и, и҆ погна́ша в̾слѣ́дъ мадїа́ма.	І скликали ізраїльтян з коліна Неффалимового, Асирового і всього коліна Манассіїного, і погналися за мадіанитянами.
24	24
И҆ посла̀ послы̀ гедеѡ́нъ во всю̀ го́рꙋ є҆фре́млю, глаго́лѧ: сни́дите во срѣ́тенїе мадїа́мꙋ и҆ оу҆держи́те и҆̀мъ во́дꙋ до веѳира̀ и҆ і҆ѻрда́на. И҆ воззва̀ всѧ́къ мꙋ́жъ є҆фре́мль, и҆ пред̾ѿѧ́ша во́дꙋ до веѳира̀ и҆ і҆ѻрда́на,	Гедеон же послав послів на всю гору Єфремову сказати: вийдіть назустріч мадіанитянам і перехопіть у них переправу через воду до Бефвари і Йордан. І скликали всіх єфремлян, і перехопили вони переправи через воду до Бефвари і Йордан;
25	25
и҆ ꙗ҆́ша два̀ кнѧ̑зѧ мадїа̑млѧ, ѡ҆ри́ва и҆ зи́ва: и҆ оу҆би́ша ѡ҆ри́ва въ сꙋ́рѣ, и҆ зи́ва оу҆би́ша во і҆акефзи́вѣ: и҆ погна́ша мадїа́ма, и҆ главꙋ̀ ѡ҆ри́ва и҆ зи́ва принесо́ша къ гедеѡ́нꙋ ѿ ѻ҆́ноѧ страны̀ і҆ѻрда́на.	і впіймали двох князів мадіамських: Орива і Зива, і вбили Орива в Цур-Ориві, а Зива в Ієкев-Зиві і переслідували мадіанитян; голови ж Орива і Зива принесли до Гедеона за Йордан.
Глава́ и҃	Глава 8

1	1
И҆ реко́ша къ гедеѡ́нꙋ мꙋ́жїе є҆фрє́мли: что̀ сїѐ сотвори́лъ є҆сѝ на́мъ, ꙗ҆́кѡ не позва́лъ є҆сѝ на́съ, є҆гда̀ ходи́лъ воева́ти на мадїа́ма; И҆ прѧ́хꙋсѧ съ ни́мъ си́льнѡ.	І сказали йому єфремляни: навіщо ти це зробив, чому не покликав нас, коли йшов воювати з мадіанитянами? І сильно сварилися з ним.
2	2
И҆ речѐ къ ни̑мъ (гедеѡ́нъ): что̀ сотвори́хъ нн҃ѣ ꙗ҆́коже вы̀; не лꙋ́чше ли грозде́цъ є҆фре́мль, не́жели ѡ҆бра́нїе вїногра́да а҆вїезе́рова;	[Гедеон] відповів їм: чи зробив я щось таке, як ви нині? Чи не краще Єфрем добирав виноград, ніж Авиєзер збирав?
3	3
въ рꙋ́кꙋ ва́шꙋ предадѐ гдⷭ҇ь кнѧ̑зи мадїа̑мли, ѡ҆ри́ва и҆ зи́ва: и҆ что̀ возмого́хъ сотвори́ти ꙗ҆́коже вы̀; Тогда̀ оу҆толи́сѧ дꙋ́хъ и҆́хъ ѿ негѡ̀, є҆гда̀ глаго́ла и҆̀мъ сло́во сїѐ.	У ваші руки віддав Бог князів мадіамських Орива і Зива, і що міг зробити я такого, як ви? Тоді заспокоївся дух їх проти нього, коли сказав він їм такі слова.
4	4
И҆ прїи́де гедеѡ́нъ ко і҆ѻрда́нꙋ, и҆ пре́йде са́мъ и҆ и҆̀же съ ни́мъ три́ста мꙋже́й, а҆́лчни и҆ оу҆трꙋжде́ни гонѧ́ще.	І прийшов Гедеон до Йордану, і перейшов сам і триста чоловік, які були з ним. Вони були стомлені [і голодні], переслідуючи ворогів.
5	5
И҆ речѐ мꙋжє́мъ сокхѡ̑ѳскимъ: дади́те хлѣ́бы на пи́щꙋ мꙋжє́мъ си̑мъ и҆̀же со мно́ю, ꙗ҆́кѡ а҆́лчни сꙋ́ть: а҆́зъ же гоню̀ в̾слѣ́дъ зеве́а и҆ салма́на, царе́й мадїа́мскихъ.	І сказав він жителям Сокхофа: дайте хліба народу, який іде за мною; вони стомилися, а я переслідую Зевея і Салмана, царів мадіамських.
6	6
И҆ реко́ша кнѧ̑зи сокхѡ́ѳстїи: є҆да̀ рꙋка̀ зеве́а и҆ салма́на нн҃ѣ въ рꙋцѣ̀ твое́й, ꙗ҆́кѡ дади́мъ во́ємъ твои̑мъ хлѣ́бы;	Князі Сокхофа сказали: хіба рука Зевея і Салмана вже у твоїй руці, щоб нам війську твоєму давати хліб?
7	7
И҆ речѐ гедеѡ́нъ: не та́кѡ: но є҆гда̀ преда́стъ гдⷭ҇ь зеве́а и҆ салма́на въ рꙋ́кꙋ мою̀, а҆́зъ сотрꙋ̀ плѡ́ти ва́шѧ те́рнїемъ пꙋсты́ннымъ и҆ волчца́ми.	І сказав Гедеон: за це, коли віддасть Господь Зевея і Салмана в руки мої, я роздеру тіло ваше терням пустельним і молотильними зубчастими дошками.
8	8
И҆ взы́де ѿтꙋ́дꙋ во фанꙋи́лъ и҆ глаго́ла къ ни̑мъ та́кожде. И҆ ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀ мꙋ́жїе фанꙋи̑ли, ꙗ҆́коже ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀ мꙋ́жїе сокхѡ́ѳстїи.	Звідти пішов він у Пенуел і те саме сказав жителям його, і жителі Пенуела відповіли йому те саме, що відповідали жителі Сокхофа.
9	9
И҆ речѐ гедеѡ́нъ мꙋжє́мъ фанꙋи̑лскимъ, глаго́лѧ: є҆гда̀ возвращꙋ́сѧ съ ми́ромъ, раскопа́ю сто́лпъ се́й.	Він сказав жителям Пенуела: коли я повернуся у мирі, зруйную вежу цю.
10	10
И҆ зеве́й и҆ салма́нъ бы́ша въ карка́рѣ, и҆ по́лкъ и҆́хъ съ ни́ми до пѧтьна́десѧти ты́сѧщъ (мꙋже́й) ѡ҆ста́вшихсѧ ѿ всегѡ̀ полка̀ сынѡ́въ восто́чныхъ: и҆ оу҆ме́ршихъ бѧ́ше сто̀ и҆ два́десѧть ты́сѧщъ мꙋже́й держа́щихъ ѻ҆рꙋ́жїе.	Зевей же і Салман були в Каркорі і з ними їхнє ополчення до п’ятнадцяти тисяч, усе, що залишилося з усього ополчення жителів сходу; загинуло ж сто двадцять тисяч чоловік, які оголюють меч.
11	11
И҆ взы́де гедеѡ́нъ пꙋте́мъ живꙋ́щихъ въ кꙋ́щахъ ѿ восто́кѡвъ прѧ́мѡ на́вы и҆ і҆егева́ла: и҆ и҆збѝ по́лкъ, по́лкъ же бѧ́ше наде́женъ.	Гедеон пішов до тих, що живуть у наметах на схід від Нови й Іогбеги й уразив стан, коли стан спочивав безтурботно.
12	12
И҆ побѣго́ста зеве́й и҆ салма́нъ: и҆ гна̀ в̾слѣ́дъ и҆́хъ, и҆ поима̀ ѻ҆́ба царѧ̑ мадїа̑млѧ, зеве́а и҆ салма́на, и҆ ве́сь по́лкъ и҆́хъ смѧтѐ.	Зевей і Салман побігли; він погнався за ними і схопив обох царів мадіамських, Зевея і Салмана, і весь стан привів у замішання.
13	13
И҆ возврати́сѧ гедеѡ́нъ сы́нъ і҆ѡа́совъ ѿ ра́ти пре́жде восхо́да со́лнца,	І повернувся Гедеон, син Іоаса, з війни з узвишшя Хереса.
14	14
и҆ ꙗ҆́тъ ѻ҆́трочища ѿ мꙋже́й сокхѡ́ѳскихъ и҆ вопросѝ є҆го̀: и҆ вписа̀ ѿ негѡ̀ и҆мена̀ кнѧзе́й сокхѡ́ѳскихъ и҆ старѣ́йшинъ и҆́хъ, седми́десѧти и҆ седмѝ мꙋже́й.	І захопив юнака з жителів Сокхофа і випитав у нього; і він написав йому князів і старійшин сокхофських сімдесят сім чоловік.
15	15
И҆ прїи́де гедеѡ́нъ ко кнѧзє́мъ сокхѡ̑ѳскимъ и҆ речѐ и҆̀мъ: сѐ, зеве́й и҆ салма́нъ, и҆́хже ра́ди оу҆кори́сте мѧ̀, глаго́люще: є҆да̀ рꙋка̀ зеве́а и҆ салма́на нн҃ѣ въ рꙋцѣ̀ твое́й, ꙗ҆́кѡ дади́мъ мꙋжє́мъ твои̑мъ оу҆трꙋ́ждшымсѧ хлѣ́бы;	І прийшов він до жителів сокхофських, і сказав: ось Зевей і Салман, за яких ви насміялися з мене, говорячи: хіба рука Зевея і Салмана вже у твоїй руці, щоб нам давати хліб людям твоїм, які стомилися?
16	16
И҆ поѧ̀ кнѧ̑зи и҆ старѣ̑йшины гра́да, и҆ те́рнїе ѿ пꙋсты́ни и҆ волчцы̀, и҆ сотрѐ и҆́ми мꙋ́жы сокхѡ̑ѳски:	І взяв старійшин міста і терен пустельний і зубчасті молотильні дошки і покарав ними жителів Сокхофа;
17	17
и҆ сто́лпъ фанꙋи́левъ раскопа̀, и҆ и҆збѝ мꙋ́жы гра̑дскїѧ.	і вежу Пенуельську зруйнував, і перебив жителів міста.
18	18
И҆ речѐ къ зеве́ю и҆ салма́нꙋ: каковѝ мꙋ́жїе, и҆̀хже и҆зби́сте въ ѳавѡ́рѣ; И҆ рѣ́ша: ꙗ҆́коже ты̀, та́кѡ ѻ҆нѝ, подо́бенъ ты̀ є҆сѝ и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ подо́бїе сынѡ́въ царе́выхъ.	І сказав Зевею і Салману: якими були ті, яких ви вбили на Фаворі? Вони сказали: вони були такі, як ти, кожен мав вигляд синів царських.
19	19
И҆ речѐ гедеѡ́нъ: бра́тїѧ моѧ̑ и҆ сы́нове ма́тере моеѧ̀ сꙋ́ть: жи́въ гдⷭ҇ь, а҆́ще бы́сте живи́ли и҆̀хъ, не оу҆би́лъ бы́хъ ва́съ.	[Гедеон] сказав: це були брати мої, сини матері моєї. Живий Господь! якби ви залишили їх живими, я не убив би вас.
20	20
И҆ речѐ і҆еѳе́рꙋ пе́рвенцꙋ своемꙋ̀: воста́въ оу҆бі́й и҆̀хъ. И҆ не и҆звлечѐ ѻ҆́трочищь меча̀ своегѡ̀: занѐ оу҆боѧ́сѧ, ꙗ҆́кѡ мла́дъ бѧ́ше.	І сказав Ієферу, первісткові своєму: встань, убий їх. Але юнак не витяг меча свого, тому що боявся, оскільки був ще молодим.
21	21
И҆ речѐ зеве́й и҆ салма́нъ: воста́ни оу҆̀бо ты̀, и҆ сопроти́висѧ на́мъ: занѐ ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ си́ла є҆гѡ̀. И҆ воста̀ гедеѡ́нъ, и҆ оу҆бѝ зеве́а и҆ салма́на: и҆ взѧ̀ оу҆крашє́нїѧ, ꙗ҆̀же на вы́ѧхъ велблю́дѡвъ и҆́хъ.	І сказали Зевей і Салман: встань сам і убий нас, тому що за людиною і сила її. І встав Гедеон, і убив Зевея і Салмана, і взяв пряжки, що були на шиях верблюдів їхніх.
22	22
И҆ реко́ша мꙋ́жїе і҆и҃лстїи ко гедеѡ́нꙋ: владѣ́й на́ми и҆ ты̀, и҆ сы́нове твоѝ, и҆ сы́нове сынѡ́въ твои́хъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ спа́слъ є҆сѝ на́съ ѿ рꙋкѝ мадїа́мли.	І сказали ізраїльтяни Гедеону: володій нами ти і син твій і син сина твого, тому що ти спас нас від руки мадіанитян.
23	23
И҆ речѐ къ ни̑мъ гедеѡ́нъ: не воз̾ѡблада́ю а҆́зъ ва́ми, и҆ не воз̾ѡблада́етъ сы́нъ мо́й ва́ми: гдⷭ҇ь да владѣ́етъ ва́ми.	Гедеон сказав їм: ні я не буду володіти вами, ні мій син не буде володіти вами; Господь нехай володіє вами.
24	24
И҆ речѐ къ ни̑мъ гедеѡ́нъ: попрошꙋ̀ оу҆ ва́съ проше́нїѧ, и҆ да да́стъ мнѣ̀ всѧ́къ мꙋ́жъ оу҆серѧ́зь ѿ плѣ́на своегѡ̀: ꙗ҆́кѡ оу҆серѧ̑зи зла̑ты (мно́зи) бѧ́хꙋ и҆̀мъ, занѐ і҆сма́илтѧне бѧ́хꙋ.	І сказав їм Гедеон: прошу у вас одного, дайте мені кожен по серзі зі здобичі своєї. [Бо у ворогів багато було золотих серг, тому що вони були ізмаїльтяни.]
25	25
И҆ реко́ша: даю́ще дади́мъ. И҆ прострѐ ри́зꙋ, и҆ вверго́ша тꙋ̀ мꙋ́жїе по оу҆серѧ́зю ѿ плѣ́на своегѡ̀.	Вони сказали: дамо. І розстелили одяг і кидали туди кожен по серзі зі здобичі своєї.
26	26
И҆ бы́сть вѣ́съ оу҆серѧ̑зь златы́хъ, и҆̀хже и҆спросѝ, ты́сѧща и҆ се́дмь сѡ́тъ сі̑кль зла́та, кромѣ̀ плени́цъ и҆ мони́стъ (*є҆нфѡ́ѳовыхъ), и҆ ри́зъ багрѧ́ныхъ, ꙗ҆̀же на царе́хъ мадїа́млихъ, и҆ кромѣ̀ чепе́й златы́хъ, ꙗ҆̀же на вы́ѧхъ велблю́дѡвъ и҆́хъ.	Ваги у золотих сергах, які він випросив, було тисяча сімсот золотих [сиклів], крім пряжок, ґудзиків і пурпурового одягу, що були на царях мадіамських, і крім [золотих] ланцюжків, що були на шиї у верблюдів їхніх.
27	27
И҆ сотворѝ ѿ ни́хъ гедеѡ́нъ є҆фꙋ́дъ [Гре́ч.: є҆пѡмі́съ, славе́н.: нара́мникъ.], и҆ поста́ви є҆го̀ во гра́дѣ свое́мъ во є҆фра́ѳѣ. И҆ соблꙋдѝ ве́сь і҆и҃ль по не́мъ та́мѡ: и҆ бы́сть гедеѡ́нꙋ и҆ всемꙋ̀ є҆гѡ̀ до́мꙋ въ собла́знъ.	З цього зробив Гедеон ефод і поклав його у своєму місті, в Офрі, і стали всі ізраїльтяни блудно ходити туди за ним, і був він сіттю Гедеону і всьому дому його.
28	28
И҆ смири́сѧ мадїа́мъ пред̾ сы̑ны і҆и҃левыми, и҆ не приложи́ша воздви́гнꙋти главы̀ своеѧ̀. И҆ бы́сть въ поко́и землѧ̀ четы́редесѧть лѣ́тъ, во дни̑ гедеѡ́нѡвы.	Так підкорилися мадіанитяни синам Ізраїля і не стали вже піднімати голови своєї, і спочивала земля сорок років у дні Гедеона.
29	29
И҆ и҆́де і҆ероваа́лъ сы́нъ і҆ѡа́совъ, и҆ сѣ́де въ домꙋ̀ свое́мъ.	І пішов Ієроваал, син Іоасів, і жив у домі своєму.
30	30
И҆ гедеѡ́нꙋ бы́ша се́дмьдесѧтъ сынѡ́въ, и҆зше́дшїи ѿ чре́слъ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ жєны̀ бѧ́хꙋ мнѡ́ги є҆мꙋ̀.	У Гедеона було сімдесят синів, які народилися від стегон його, тому що в нього багато було дружин.
31	31
И҆ подло́жница є҆гѡ̀ ꙗ҆́же въ сїкі́мѣ и҆ сїѧ̀ родѝ є҆мꙋ̀ сы́на, и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ а҆вїмеле́хъ.	Також і наложниця, яка жила в Сихемі, народила йому сина, і він дав йому ім’я Авимелех.
32	32
И҆ оу҆́мре гедеѡ́нъ сы́нъ і҆ѡа́совъ въ ста́рости бла́зѣ, и҆ погребе́сѧ во гро́бѣ і҆ѡа́са ѻ҆тца̀ своегѡ̀, во є҆фра́ѳѣ, ѻ҆тца̀ є҆зрі́ева.	І помер Гедеон, син Іоаса, у глибокій старості, і похований був у гробі батька свого Іоаса, в Офрі Авиєзеровій.
33	33
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆́мре гедеѡ́нъ, и҆ соврати́шасѧ сы́нове і҆и҃лєвы и҆ соблꙋди́ша в̾слѣ́дъ ваалі́ма, и҆ сотвори́ша себѣ̀ со ваалвері́ѳомъ завѣ́тъ, да и҆̀мъ бꙋ́детъ бо́гъ:	Коли помер Гедеон, сини Ізраїлеві знову стали блудно ходити вслід Ваалу і поставили собі богом Ваалверифа;
34	34
и҆ не воспомѧнꙋ́ша сы́нове і҆и҃лєвы гдⷭ҇а бг҃а своегѡ̀, и҆зба́вльшагѡ и҆̀хъ и҆з̾ рꙋкѝ всѣ́хъ вра̑гъ и҆́хъ ѡ҆кре́стныхъ:	і не згадували сини Ізраїлеві Господа Бога свого, Який спас їх від руки всіх ворогів, які оточували їх;
35	35
и҆ не сотвори́ша ми́лости съ до́момъ і҆ероваа́ловымъ, се́й є҆́сть гедеѡ́нъ, по все́й благосты́ни є҆гѡ̀, ю҆́же сотворѝ со і҆и҃лемъ.	і дому Ієровааловому, або Гедеоновому, не зробили милости за всі благодіяння, які він зробив Ізраїлю.
Глава́ ѳ҃	Глава 9

1	1
И҆ по́йде а҆вїмеле́хъ сы́нъ і҆ероваа́ловъ въ сѷхе́мъ ко бра́тїи ма́тере своеѧ̀ и҆ глаго́ла къ ни̑мъ и҆ ко всемꙋ̀ сро́дствꙋ до́мꙋ ѻ҆тца̀ ма́тере своеѧ̀, глаго́лѧ:	Авимелех, син Ієроваалів, пішов у Сихем до братів матері своєї і говорив їм і всьому племені батька матері своєї, і сказав:
2	2
глаго́лите во оу҆́шы всѣ́хъ мꙋже́й сѷхе́мскихъ: что̀ лꙋ́чше ва́мъ, є҆́же владѣ́ти ва́ми седми́десѧти мꙋжє́мъ всѣ̑мъ сынѡ́мъ і҆ероваа́лѡвымъ, и҆лѝ владѣ́ти ва́ми мꙋ́жꙋ є҆ди́номꙋ; и҆ помѧни́те, ꙗ҆́кѡ ко́сть ва́ша и҆ пло́ть ва́ша є҆́смь а҆́зъ.	скажіть усім жителям сихемським: що краще для вас, щоб володіли вами всі сімдесят синів Ієроваалових, чи щоб володів один? і згадайте, що я кість ваша і плоть ваша.
3	3
И҆ глаго́лаша бра́тїѧ ма́тере є҆гѡ̀ ѡ҆ не́мъ во оу҆́шы всѣ́хъ мꙋже́й сѷхе́мскихъ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑. И҆ оу҆клони́сѧ се́рдце и҆́хъ в̾слѣ́дъ а҆вїмеле́ха, реко́ша бо: бра́тъ на́шъ є҆́сть.	Брати матері його сказали всі ці слова його жителям сихемським; і прихилилося серце їхнє до Авимелеха, бо говорили вони: він брат наш.
4	4
И҆ да́ша є҆мꙋ̀ се́дмьдесѧтъ сре́брєникъ ѿ до́мꙋ ваалвері́ѳа: и҆ наѧ̀ и҆́ми а҆вїмеле́хъ мꙋже́й пра́здныхъ и҆ скита́ющихсѧ, и҆ поидо́ша в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀.	І дали йому сімдесят сиклів срібла з дому Ваалверифа; Авимелех найняв за них бездільних і свавільних людей, які й пішли за ним.
5	5
И҆ вни́де въ до́мъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ во є҆фра́ѳꙋ, и҆ и҆збѝ бра́тїю свою̀, сы́ны і҆ероваа́лѡвы, се́дмьдесѧтъ мꙋже́й, на ка́мени є҆ди́нѣмъ, и҆ ѡ҆ста́сѧ і҆ѡаѳа́мъ сы́нъ і҆ероваа́ль ю҆нѣ́йшїй, занѐ скры́сѧ.	І прийшов він у дім батька свого в Офру й убив братів своїх, сімдесят синів Ієроваалових, на одному камені. Залишився тільки Іофам, молодший син Ієроваалів, тому що сховався.
6	6
И҆ собра́шасѧ всѝ мꙋ́жїе сѷхе́мстїи и҆ ве́сь до́мъ маа́ловъ, и҆ поидо́ша, и҆ поста́виша а҆вїмеле́ха царе́мъ оу҆ дꙋ́ба ста́на, и҆́же въ сѷхе́мѣхъ.	І зібралися всі жителі сихемські і весь дім Милло, і пішли і поставили царем Авимелеха біля дуба, що поблизу Сихема.
7	7
И҆ повѣ́даша і҆ѡаѳа́мꙋ, и҆ по́йде, и҆ ста̀ на версѣ̀ горы̀ гарїзі́нъ: и҆ воздви́же гла́съ сво́й, и҆ воззва̀, и҆ речѐ и҆̀мъ: послꙋ́шайте менѐ, мꙋ́жїе сѷхе́мстїи, и҆ да оу҆слы́шитъ ва́съ бг҃ъ.	Коли розповіли про це Іофаму, він пішов і став на вершині гори Гаризим і, піднесши голос свій, кричав і говорив їм: послухайте мене, жителі Сихема, і послухає вас Бог!
8	8
И҆дꙋ́ще и҆до́ша древа̀ пома́зати себѣ̀ царѧ̀ и҆ рѣ́ша ма́сличинѣ: бꙋ́ди на́мъ ца́рь.	Пішли колись дерева помазати над собою царя і сказали маслиновому дереву: царюй над нами.
9	9
И҆ речѐ и҆̀мъ ма́сличина: є҆да̀ ѡ҆ста́вивши тꙋ́чность мою̀, ю҆́же во мнѣ̀ просла́ви бг҃ъ и҆ человѣ́цы, пойдꙋ̀ владѣ́ти древа́ми;	Маслина сказала їм: чи залишу я жир мій, яким ушановують богів і людей і чи піду блукати по деревах?
10	10
И҆ реко́ша древа̀ смоко́вницѣ: прїидѝ, ца́рствꙋй над̾ на́ми.	І сказали дерева смоковниці: йди ти, царюй над нами.
11	11
И҆ речѐ и҆̀мъ смоко́вница: є҆да̀ ѡ҆ста́вивши мою̀ сла́дость и҆ пло́дъ мо́й благі́й, пойдꙋ̀ владѣ́ти древа́ми;	Смоковниця сказала їм: чи залишу я солодкість мою і гарний плід мій і чи піду блукати по деревах?
12	12
И҆ реко́ша древа̀ къ лозѣ̀ вїногра́днѣй: прїидѝ, бꙋ́ди на́мъ ца́рь.	І сказали дерева виноградній лозі: йди ти, царюй над нами.
13	13
И҆ речѐ и҆̀мъ лоза̀ вїногра́днаѧ: є҆да̀ ѡ҆ста́вивши вїно̀ моѐ, веселѧ́щее бг҃а и҆ человѣ́ки, пойдꙋ̀ владѣ́ти древа́ми;	Виноградна лоза сказала їм: чи залишу я сік мій, який веселить богів і людей, і чи піду блукати по деревах?
14	14
И҆ реко́ша всѧ̑ древа̀ те́рнїю: прїидѝ, бꙋ́ди на́мъ ца́рь.	Нарешті сказали всі дерева терну: йди ти, царюй над нами.
15	15
И҆ речѐ те́рнїе ко древа́мъ: а҆́ще по и҆́стинѣ помазꙋ́ете себѣ̀ царѧ̀ менѐ над̾ ва́ми, прїиди́те и҆ вни́дите под̾ сѣ́нь мою̀: а҆́ще ли же нѝ, да и҆зы́детъ ѻ҆́гнь и҆з̾ те́рнїѧ и҆ поѧ́стъ ке́дры лїва̑нскїѧ.	Терен сказав деревам: якщо ви дійсно поставляєте мене царем над собою, то йдіть, спочивайте під тінню моєю; якщо ж ні, то вийде вогонь з терну і спалить кедри ливанські.
16	16
И҆ нн҃ѣ а҆́ще по и҆́стинѣ и҆ по соверше́нствꙋ сотвори́сте, и҆ поста́висте а҆вїмеле́ха царе́мъ, и҆ а҆́ще бла́го сотвори́сте со і҆ероваа́ломъ и҆ съ до́момъ є҆гѡ̀, и҆ а҆́ще по воздаѧ́нїю рꙋкѝ є҆гѡ̀ сотвори́сте є҆мꙋ̀,	Отже, дивіться, чи істино і чи справедливо ви зробили, поставивши Авимелеха царем? І чи добре ви зробили з Ієроваалом і домом його, і чи відповідно до його благодіянь вчинили ви?
17	17
ꙗ҆́коже воева̀ ѻ҆те́цъ мо́й по ва́съ, и҆ пове́рже дꙋ́шꙋ свою̀ въ странꙋ̀, и҆ и҆зба́ви ва́съ ѿ рꙋкѝ мадїа́мли:	За вас батько мій воював, не щадив життя свого і визволив вас від руки мадіанитян;
18	18
и҆ вы̀ воста́сте на до́мъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ дне́сь и҆ и҆зби́сте сы́ны є҆гѡ̀, се́дмьдесѧтъ мꙋже́й, на є҆ди́нѣмъ ка́мени, и҆ поста́висте царе́мъ а҆вїмеле́ха сы́на рабы́ни є҆гѡ̀ над̾ мꙋ̑жи сїкі́мскими, ꙗ҆́кѡ бра́тъ ва́шъ є҆́сть:	а ви тепер повстали проти дому батька мого, й убили сімдесят синів батька мого на одному камені, і поставили царем над жителями сихемськими Авимелеха, сина рабині його, тому що він брат ваш.
19	19
и҆ а҆́ще по и҆́стинѣ и҆ по соверше́нствꙋ сотвори́сте со і҆ероваа́ломъ и҆ до́момъ є҆гѡ̀ дне́сь, благослове́ни вы̀ бꙋ́дите, и҆ возвесели́тесѧ ѡ҆ а҆вїмеле́сѣ, и҆ то́й ѡ҆ ва́съ да возвесели́тсѧ:	Якщо ви нині за істиною і за правдою вчинили з Ієроваалом і домом його, то [нехай буде на вас благословення і] радуйтеся за Авимелеха, і він нехай радується за вас;
20	20
а҆́ще же нѝ, да и҆зы́детъ ѻ҆́гнь ѿ а҆вїмеле́ха и҆ поѧ́стъ мꙋ́жы сїкі̑мски и҆ до́мъ мааллѡ́нь: и҆ да и҆зы́детъ ѻ҆́гнь ѿ мꙋже́й сїкі́мскихъ и҆ ѿ до́мꙋ мааллѡ́нѧ и҆ да поѧ́стъ а҆вїмеле́ха.	якщо ж ні, то нехай вийде вогонь від Авимелеха і нехай спалить жителів сихемських і весь дім Милло і нехай вийде вогонь від жителів сихемських і від дому Милло, і нехай попалить Авимелеха.
21	21
И҆ и҆збѣжѐ і҆ѡаѳа́мъ, и҆ побѣжѐ, и҆ по́йде въ ви́рꙋ, и҆ всели́сѧ та́мѡ ѿ лица̀ а҆вїмеле́ха бра́та своегѡ̀.	І побіг Іофам, і втік і пішов у Беер, і жив там, ховаючись від брата свого Авимелеха.
22	22
И҆ ѡ҆блада̀ а҆вїмеле́хъ во і҆и҃ли трѝ лѣ̑та.	Авимелех же царював над Ізраїлем три роки.
23	23
И҆ посла̀ бг҃ъ дꙋ́хъ ѕо́лъ междꙋ̀ а҆вїмеле́хомъ и҆ междꙋ̀ мꙋ̑жи сїкі́мскими: и҆ возгнꙋша́шасѧ мꙋ́жїе сїкі́мстїи до́момъ а҆вїмеле́ховымъ,	І послав Бог злого духа на Авимелеха і на жителів Сихема, і не стали підкорятися жителі сихемські Авимелеху,
24	24
є҆́же навестѝ непра́вдꙋ седми́десѧти сынѡ́въ і҆ероваа́лихъ и҆ крѡ́ви и҆́хъ возложи́ти на а҆вїмеле́ха бра́та и҆́хъ, и҆́же оу҆бѝ и҆̀хъ, и҆ на мꙋ́жы сїкі̑мски, ꙗ҆́кѡ оу҆крѣпи́ша рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ и҆зби́ти бра́тїю свою̀:	щоб у такий спосіб звершилася помста за сімдесят синів Ієроваалових, і кров їхня повернулася на Авимелеха, брата їхнього, який убив їх, і на жителів сихемських, які укріпили руки його, щоб убити братів своїх.
25	25
и҆ поста́виша на́нь мꙋ́жїе сїкі́мстїи подса̑ды на версѣ́хъ го́ръ, и҆ разграблѧ́хꙋ всѣ́хъ и҆дꙋ́щихъ къ ни̑мъ на пꙋтѝ. И҆ возвѣсти́сѧ сїѐ а҆вїмеле́хꙋ.	Жителі сихемські посадили проти нього в засідку людей на вершинах гір, які грабували кожного, хто проходив мимо них по дорозі. Про це донесено було Авимелеху.
26	26
И҆ прїи́де гаа́лъ сы́нъ а҆ве́довъ и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀, и҆ преидо́ша въ сїкі́мꙋ, и҆ оу҆пова́ша на него̀ мꙋ́жїе сїкі́мстїи:	Прийшов же і Гаал, син Еведів, з братами своїми в Сихем, і ходили вони по Сихему, і жителі сихемські поклалися на нього.
27	27
и҆ и҆зыдо́ша на село̀, и҆ ѡ҆бра́ша вїногра́ды своѧ̑, и҆ и҆згнето́ша, и҆ сотвори́ша ли́ки: и҆ ходи́ша во хра́мъ богѡ́въ свои́хъ, и҆ ꙗ҆до́ша и҆ пи́ша, кленꙋ́ще а҆вїмеле́ха.	І вийшли в поле, і збирали виноград свій, і давили в точилах, і справляли свята, ходили в дім бога свого, і їли і пили, і проклинали Авимелеха.
28	28
И҆ речѐ гаа́лъ сы́нъ а҆ве́довъ: кто̀ є҆́сть а҆вїмеле́хъ, и҆ кто̀ є҆́сть сы́нъ сѷхе́мль, ꙗ҆́кѡ да порабо́таемъ є҆мꙋ̀; не сы́нъ ли і҆ероваа́ль, и҆ зевꙋ́лъ стра́жъ є҆гѡ̀ ра́бъ є҆гѡ̀ съ мꙋ̑жи є҆ммѡ́ра ѻ҆тца̀ сѷхе́млѧ; и҆ почто̀ и҆́мамы рабо́тати є҆мꙋ̀;	Гаал, син Еведів, говорив: хто Авимелех і що Сихем, щоб ми служили йому? Чи не син він Ієроваалів, і чи не Зевул головначальник його? Служіть краще нащадкам Еммора, батька Сихемового, а йому чому ми повинні служити?
29	29
и҆ кто̀ да́стъ лю́ди сїѧ̑ въ рꙋ́кꙋ мою̀; и҆ преста́влю а҆вїмеле́ха, и҆ рекꙋ̀ ко а҆вїмеле́хꙋ: оу҆мно́жи си́лꙋ твою̀, и҆ и҆зы́ди.	Якби хто дав народ цей у руки мої, я прогнав би Авимелеха. І сказано було Авимелеху: примнож військо твоє і виходь.
30	30
И҆ оу҆слы́ша зевꙋ́лъ кнѧ́зь гра́да словеса̀ гаа́ла сы́на а҆ве́дова, и҆ разгнѣ́васѧ ꙗ҆́ростїю:	Зевул, начальник міста, почув слова Гаала, сина Еведового, і запалав гнів його.
31	31
и҆ посла̀ послы̀ ко а҆вїмеле́хꙋ ѡ҆́тай, глаго́лѧ: сѐ, гаа́лъ сы́нъ а҆ве́довъ и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ прїидо́ша въ сѷхе́мꙋ, и҆ сѐ, сі́и ѡ҆бсѣдѧ́тъ на тѧ̀ гра́дъ:	Він хитрим способом відправляє послів до Авимелеха, щоб сказати: ось, Гаал, син Еведів, і брати його прийшли в Сихем, і ось, вони підбурюють проти тебе місто;
32	32
и҆ нн҃ѣ воста́ни но́щїю ты̀ и҆ лю́дїе и҆̀же съ тобо́ю, и҆ засѧ́ди до заꙋ́трїѧ на селѣ̀:	отже, встань уночі, ти і народ, який знаходиться з тобою, і постав засідку в полі;
33	33
и҆ бꙋ́детъ ра́нѡ, є҆гда̀ взы́детъ со́лнце, ѡ҆бꙋ́трѣеши и҆ протѧ́гнешисѧ ко гра́дꙋ: и҆ сѐ, то́й и҆ лю́дїе и҆̀же съ ни́мъ и҆зы́дꙋтъ къ тебѣ̀, и҆ сотвори́ши є҆мꙋ̀, є҆ли́кѡ возмо́жетъ рꙋка̀ твоѧ̀.	вранці ж, при сходженні сонця, встань рано і підійди до міста; і коли він і народ, який з ним, вийдуть до тебе, тоді роби з ними, що може рука твоя.
34	34
И҆ воста̀ а҆вїмеле́хъ и҆ всѝ лю́дїе, и҆̀же съ ни́мъ, но́щїю, и҆ засѣдо́ша на сѷхе́мъ на четы́ри ча̑сти.	І встав уночі Авимелех і весь народ, який знаходився з ним, і поставили в засідку біля Сихема чотири загони.
35	35
И҆ бы́сть заꙋ́тра, и҆ и҆зы́де гаа́лъ сы́нъ а҆ве́довъ и҆ ста̀ пред̾ две́рїю вра́тъ гра́дскихъ. И҆ воста̀ а҆вїмеле́хъ и҆ лю́дїе, и҆̀же съ ни́мъ, ѿ заса́ды.	[Вранці] Гаал, син Еведів, вийшов і став біля воріт міських; і встав Авимелех і народ, який був з ним, із засідки.
36	36
И҆ ви́дѣ гаа́лъ сы́нъ а҆ве́довъ лю́ди и҆ речѐ къ зевꙋ́лꙋ: сѐ, наро́дъ люді́й и҆схо́дитъ съ верхѡ́въ го́ръ. И҆ речѐ къ немꙋ̀ зевꙋ́лъ: стѣ́нь го́ръ ты̀ ви́диши ꙗ҆́кѡ мꙋ́жы.	Гаал, побачивши народ, говорить Зевулу: ось, народ спускається з вершини гір. А Зевул сказав йому: тінь гір тобі здається людьми.
37	37
И҆ приложѝ є҆щѐ гаа́лъ глаго́лати и҆ речѐ: сѐ, лю́дїе и҆схо́дѧтъ при мо́ри ѿ высоты̀ землѝ, и҆ по́лкъ є҆ди́нъ и҆́детъ пꙋте́мъ дꙋбра́вы маѡнені́мъ.	Гаал знову говорив і сказав: ось, народ спускається з узвишшя, і один загін іде від дуба Меонним.
38	38
И҆ речѐ къ немꙋ̀ зевꙋ́лъ: и҆ гдѣ̀ сꙋ́ть нн҃ѣ оу҆ста̀ твоѧ̑ глагѡ́лющаѧ: кто̀ є҆́сть а҆вїмеле́хъ, ꙗ҆́кѡ порабо́таемъ є҆мꙋ̀; не сі́и ли сꙋ́ть лю́дїе, ꙗ҆̀же ты̀ оу҆ничто́жилъ є҆сѝ; и҆зы́ди оу҆̀бо нн҃ѣ, и҆ ѡ҆полчи́сѧ проти́вꙋ и҆́хъ.	І сказав йому Зевул: де вуста твої, які говорили: «хто Авимелех, щоб ми служили йому?» Це той народ, який ти зневажав; виходь тепер і воюй з ним.
39	39
И҆ и҆зы́де гаа́лъ пред̾ мꙋ́жы сѷхє́мски, и҆ ѡ҆полчи́сѧ проти́вꙋ а҆вїмеле́хꙋ:	І пішов Гаал попереду жителів сихемських і воював з Авимелехом.
40	40
и҆ погна̀ є҆го̀ а҆вїмеле́хъ, и҆ побѣжѐ ѿ лица̀ є҆гѡ̀: и҆ падо́ша ꙗ҆́звеннїи мно́зи да́же до вра́тъ гра́дскихъ.	І погнався за ним Авимелех, і побіг він від нього, і багато впало убитих до самих воріт міста.
41	41
И҆ вни́де а҆вїмеле́хъ во а҆рі́мꙋ: и҆ зевꙋ́лъ и҆згна̀ гаа́ла и҆ бра́тїю є҆гѡ̀, да не живꙋ́тъ въ сѷхе́мѣ.	І залишився Авимелех в Арумі, а Гаала і братів його Зевул вигнав, щоб вони не жили в Сихемі.
42	42
И҆ бы́сть наꙋ́трїе, и҆ и҆зыдо́ша лю́дїе на по́ле, и҆ повѣ́даша а҆вїмеле́хꙋ:	На другий день вийшов народ у поле, і донесли про це Авимелеху.
43	43
и҆ взѧ̀ люді́й, и҆ раздѣлѝ и҆̀хъ на трѝ ча̑сти, и҆ засѧ́де на селѣ̀: и҆ ви́дѣ, и҆ сѐ, лю́дїе и҆зыдо́ша и҆з̾ гра́да, и҆ воста̀ на нѧ̀, и҆ и҆збѝ и҆̀хъ.	Він узяв свій народ і розділив його на три загони і поставив у засідку в полі. І, побачивши, що народ вийшов з міста, повстав на них і побив їх.
44	44
И҆ а҆вїмеле́хъ и҆ нача̑лницы, и҆̀же съ ни́мъ, протѧго́шасѧ и҆ ста́ша оу҆ две́рїй вра́тъ гра́дскихъ: и҆ двѣ̀ ча̑сти пролїѧ́шасѧ на всѧ̑, ꙗ҆̀же на селѣ̀, и҆ и҆зби́ша ѧ҆̀.	Тим часом як Авимелех і загони, які були з ним, підійшли і стали біля воріт міських, інші два загони напали на всіх, хто був у полі, й убивали їх.
45	45
А҆вїмеле́хъ же добыва́ше гра́да ве́сь де́нь то́й, и҆ взѧ̀ гра́дъ, и҆ лю́ди и҆̀же въ не́мъ и҆збѝ, и҆ разорѝ гра́дъ, и҆ посѣ́ѧ въ не́мъ со́ль.	І бився Авимелех з містом увесь той день, і взяв місто, і перебив людей, які були в ньому, і зруйнував місто і засіяв його сіллю.
46	46
И҆ оу҆слы́шаша сїѐ всѝ мꙋ́жїе столпа̀ сѷхе́млѧ и҆ внидо́ша въ тве́рдь до́мꙋ (бо́га) веѳилвері́ѳъ.	Почувши про це, всі, хто був у вежі сихемській, пішли у вежу капища Ваал-Верифа.
47	47
И҆ возвѣсти́сѧ а҆вїмеле́хꙋ, ꙗ҆́кѡ собра́шасѧ всѝ мꙋ́жїе столпа̀ сѷхе́мска.	Авимелеху донесли, що зібралися там усі, хто був раніше у вежі сихемській.
48	48
И҆ взы́де а҆вїмеле́хъ на го́рꙋ селмѡ́нъ са́мъ и҆ всѝ лю́дїе, и҆̀же съ ни́мъ: и҆ взѧ̀ а҆вїмеле́хъ сѣки́рꙋ въ рꙋ́кꙋ свою̀, и҆ оу҆сѣчѐ вѣ́твь ѿ дре́ва, и҆ воздви́же ю҆̀, и҆ возложѝ на ра́мꙋ свою̀: и҆ речѐ лю́демъ и҆̀же съ ни́мъ: є҆́же ви́дѣсте мѧ̀ творѧ́ща, сотвори́те ско́рѡ ꙗ҆́коже и҆ а҆́зъ.	І пішов Авимелех на гору Селмон, сам і весь народ, який був з ним, і взяв Авимелех сокири із собою і нарубав сучків з дерев, і поклав на плечі свої, і сказав людям, які були з ним: ви бачили, що я робив; скоріше робіть і ви те саме, що я.
49	49
И҆ оу҆сѣко́ша всѝ лю́дїе вѣ̑твїѧ и҆ взѧ́ша, и҆ поидо́ша в̾слѣ́дъ а҆вїмеле́ха, и҆ возложи́ша на тверды́ню, и҆ запали́ша на ни́хъ тверды́ню ѻ҆гне́мъ: и҆ и҆зомро́ша всѝ лю́дїе столпа̀ сѷхе́мска до ты́сѧщи мꙋже́й и҆ же́нъ.	І нарубав кожен з усього народу сучків, і пішли за Авимелехом, і поклали до вежі, і спалили за допомогою їх вежу вогнем, і померли всі, хто був у вежі сихемській, близько тисячі чоловіків і жінок.
50	50
И҆ и҆́де а҆вїмеле́хъ въ ѳиви́съ и҆ ѡ҆бсѧ́де є҆го̀, и҆ взѧ̀ є҆го̀:	Потім пішов Авимелех у Тевец і обложив Тевец і взяв його.
51	51
и҆ сто́лпъ бѣ̀ тве́рдъ средѣ̀ гра́да, и҆ вбѣго́ша тꙋ̀ всѝ мꙋ́жїе и҆ жєны̀ и҆ всѝ старѣ̑йшины гра́да, и҆ заключи́шасѧ, и҆ взыдо́ша на кро́въ столпа̀:	Посеред міста була міцна вежа, і втекли туди всі чоловіки і жінки і всі жителі міста, і замкнулися і зійшли на покрівлю вежі.
52	52
и҆ прїи́де а҆вїмеле́хъ до столпа̀, и҆ сꙋпроти́вишасѧ є҆мꙋ̀: и҆ пристꙋпѝ а҆вїмеле́хъ ко вратѡ́мъ столпа̀, є҆́же запали́ти є҆го̀ ѻ҆гне́мъ:	Авимелех прийшов до вежі й оточив її і підійшов до дверей вежі, щоб спалити її вогнем.
53	53
и҆ све́рже жена̀ є҆ди́на оу҆ло́мокъ жерно́вный на главꙋ̀ а҆вїмеле́ха, и҆ сокрꙋшѝ є҆мꙋ̀ те́мѧ:	Тоді одна жінка кинула уламок жорна на голову Авимелеху і проломила йому череп.
54	54
и҆ возопѝ ско́рѡ а҆вїмеле́хъ ко ѻ҆́трокꙋ носѧ́щемꙋ сосꙋ́ды є҆гѡ̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆звлецы̀ ме́чь тво́й и҆ оу҆бі́й мѧ̀, да не рекꙋ́тъ, ꙗ҆́кѡ жена̀ оу҆бѝ є҆го̀. И҆ прободѐ є҆го̀ ѻ҆́трокъ є҆гѡ̀, и҆ оу҆́мре.	[Авимелех] негайно покликав отрока, зброєносця свого, і сказав йому: оголи меч твій і умертви мене, щоб не сказали про мене: жінка убила його. І проколов його отрок його, і він помер.
55	55
И҆ ви́дѣша мꙋ́жїе і҆и҃лстїи, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре а҆вїмеле́хъ: и҆ ѿидо́ша кі́йждо на своѐ мѣ́сто.	Ізраїльтяни, бачачи, що помер Авимелех, пішли кожен у своє місце.
56	56
И҆ воздадѐ бг҃ъ ѕло̀ а҆вїмеле́хꙋ, є҆́же сотворѝ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀, оу҆би́въ се́дмьдесѧтъ бра́тїй свои́хъ:	Так воздав Бог Авимелеху за злодіяння, які він зробив батькові своєму, убивши сімдесят братів своїх.
57	57
и҆ всѧ́кꙋ ѕло́бꙋ мꙋже́й сѷхе́млихъ ѡ҆братѝ бг҃ъ на главы̑ и҆́хъ: и҆ взы́де на нѧ̀ клѧ́тва і҆ѡаѳа́ма сы́на і҆ероваа́лѧ.	І всі злодіяння жителів сихемських повернув Бог на голову їх; і спостигло їх прокляття Іофама, сина Ієроваалового.
Глава́ і҃	Глава 10

1	1
И҆ воста̀ по а҆вїмеле́сѣ спастѝ і҆и҃лѧ ѳѡла̀ сы́нъ фꙋѝ, сы́нъ бра́та ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, мꙋ́жъ ѿ і҆ссаха́ра: и҆ се́й живѧ́ше въ самі́рѣ въ горѣ̀ є҆фре́мовѣ,	Після Авимелеха постав для спасіння Ізраїля Фола, син Фуї, сина Додового, з коліна Іссахарового. Він жив у Шамирі на горі Єфремовій.
2	2
и҆ сꙋдѝ і҆и҃лѧ лѣ́тъ два́десѧть трѝ, и҆ оу҆́мре, и҆ погребе́нъ бы́сть въ самі́рѣ.	Він був суддею Ізраїля двадцять три роки, і помер, і похований у Шамирі.
3	3
И҆ воста̀ по не́мъ і҆аі́ръ галааді́тинъ, и҆ сꙋдѝ і҆и҃лѧ лѣ́тъ два́десѧть два̀:	Після нього постав Іаїр з Галаада і був суддею Ізраїля двадцять два роки.
4	4
и҆ бы́ша є҆мꙋ̀ сы́нове три́десѧть два̀ ѣ҆́здѧщїи на три́десѧти двꙋ́хъ ѻ҆слѣ́хъ: и҆ гра́ды и҆̀мъ три́десѧть два̀: и҆ прозыва́хꙋ и҆̀хъ гра́ды і҆аі́рѡвы, да́же до дне́сь, и҆̀же сꙋ́ть въ землѝ галаа́довѣ:	У нього було тридцять [два] сини, які їздили на тридцятьох [двох] молодих ослах, і тридцять [два] міста було в них; до цього дня їх називають селищами Іаїра, що в землі Галаадській.
5	5
и҆ оу҆́мре і҆аі́ръ, и҆ погребе́нъ бы́сть въ камѡ́нѣ.	І помер Іаїр і був похований у Камоні.
6	6
И҆ приложи́ша сы́нове і҆и҃лєвы твори́ти ѕло́е пред̾ гдⷭ҇емъ и҆ послꙋжи́ша ваалі́мамъ и҆ а҆старѡ́ѳамъ и҆ богѡ́мъ сѵ̑рскимъ и҆ богѡ́мъ сїдѡ̑нскимъ и҆ богѡ́мъ мѡа̑влскимъ и҆ богѡ́мъ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ и҆ богѡ́мъ и҆ноплеме́нникѡвъ: и҆ ѡ҆ста́виша гдⷭ҇а и҆ не рабо́таша є҆мꙋ̀.	Сини Ізраїлеві продовжували чинити зле перед очима Господа і служили Ваалу й Астарті, і богам арамейським, і богам сидонським, і богам моавитським, і богам аммонитським, і богам филистимським; а Господа залишили і не служили Йому.
7	7
И҆ разгнѣ́васѧ гдⷭ҇ь ꙗ҆́ростїю на і҆и҃лѧ и҆ предадѐ и҆̀хъ въ рꙋ́кꙋ фѷлїсті́мскꙋ и҆ въ рꙋ́кꙋ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ.	І запалав гнів Господа на Ізраїля, і Він віддав їх у руки филистимлян і в руки аммонитян;
8	8
И҆ ѡ҆ѕло́биша, и҆ сокрꙋши́ша сынѡ́въ і҆и҃левыхъ въ то̀ вре́мѧ ѻ҆смьна́десѧть лѣ́тъ, всѣ́хъ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ, и҆̀же ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ і҆ѻрда́на въ землѝ а҆морре́а и҆́же въ галаа́дѣ.	вони утискували і мучили синів Ізраїлевих з того року вісімнадцять років, усіх синів Ізраїлевих по той бік Йордану в землі Аморрейській, що у Галааді.
9	9
И҆ преидо́ша сы́нове а҆ммѡ̑ни і҆ѻрда́нъ воева́ти на і҆ꙋ́дꙋ и҆ венїамі́на и҆ на до́мъ є҆фре́мовъ: и҆ ѡ҆скорбле́ни бы́ша сы́нове і҆и҃лєвы ѕѣлѡ̀.	Нарешті аммонитяни перейшли Йордан, щоб вести війну з Іудою і Веніаміном і з домом Єфремовим. І дуже тісно було синам Ізраїля.
10	10
И҆ возопи́ша сы́нове і҆и҃лєвы ко гдⷭ҇ꙋ, глаго́люще: согрѣши́хомъ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́вихомъ бг҃а на́шего и҆ рабо́тахомъ ваалі́мꙋ.	І воззвали сини Ізраїлеві до Господа, і говорили: згрішили ми перед Тобою, тому що залишили Бога нашого і служили Ваалу.
11	11
И҆ речѐ гдⷭ҇ь къ сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ: не ѿ є҆гѵ́пта ли и҆ ѿ а҆морре́а и҆ ѿ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ и҆ ѿ фѷлїсті́ма	І сказав Господь синам Ізраїлевим: чи не пригнічували вас єгиптяни, й аморреяни, й аммонитяни, і филистимляни,
12	12
и҆ ѿ сїдѡ́нѧнъ и҆ ѿ а҆мали́ка и҆ ѿ мадїа́ма, и҆̀же стꙋжи́ша ва́мъ, и҆ возопи́сте ко мнѣ̀, и҆ сп҃со́хъ вы̀ ѿ рꙋкѝ и҆́хъ;	і сидоняни, й амаликитяни, і моавитяни, і коли ви взивали до Мене, чи не спасав Я вас від рук їх?
13	13
вы́ же ѡ҆ста́висте менѐ и҆ рабо́тасте богѡ́мъ и҆ны̑мъ: сегѡ̀ ра́ди не приложꙋ̀ спⷭ҇тѝ ва́съ:	А ви залишили Мене і стали служити іншим богам; за те Я вже не буду спасати вас:
14	14
и҆ди́те и҆ возопі́йте къ богѡ́мъ, и҆̀хже и҆збра́сте себѣ̀, и҆ ті́и да спасꙋ́тъ вы̀ во вре́мѧ ско́рби ва́шеѧ.	підіть, взивайте до богів, яких ви обрали, нехай вони спасають вас у скрутний для вас час.
15	15
И҆ рѣ́ша сы́нове і҆и҃лєвы ко гдⷭ҇ꙋ: согрѣши́хомъ, сотворѝ ты̀ на́мъ по всемꙋ̀, є҆ли́кѡ оу҆го́дно пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма: то́чїю и҆зба́ви на́съ въ се́й де́нь.	І сказали сини Ізраїлеві Господу: згрішили ми; роби з нами все, що Тобі завгодно, тільки визволи нас нині.
16	16
И҆ и҆зверго́ша бо́ги чꙋжды̑ѧ ѿ среды̀ себє̀ и҆ послꙋжи́ша гдⷭ҇еви є҆ди́номꙋ: и҆ сжалѣ́сѧ дш҃а̀ є҆гѡ̀ ѡ҆ оу҆трꙋжде́нїи і҆и҃левѣ.	І відкинули від себе чужих богів і стали служити [тільки] Господу. І не потерпіла душа Його страждання Ізраїлевого.
17	17
И҆ взыдо́ша сы́нове а҆ммѡ̑ни, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ въ галаа́дѣ: и҆ собра́шасѧ и҆ сы́нове і҆и҃лєвы, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ въ массифѣ̀.	Аммонитяни зібралися і розташувалися станом біля Галаада; зібралися також сини Ізраїлеві і стали станом у Массифі.
18	18
И҆ рѣ́ша лю́дїе кнѧ̑зи галаа́дстїи кі́йждо ко бли́жнемꙋ своемꙋ̀: мꙋ́жъ, и҆́же на́чнетъ би́тисѧ съ сынмѝ а҆ммѡ́новыми, то́й бꙋ́детъ кнѧ́зь всѣ̑мъ живꙋ́щымъ въ галаа́дѣ.	Народ і князі галаадські сказали одне одному: хто почне війну проти аммонитян, той буде начальником над усіма жителями галаадськими.
Глава́ а҃і	Глава 11

1	1
И҆ бѧ́ше і҆ефѳа́й галааді́тѧнинъ си́ленъ крѣ́постїю: и҆ то́й бы́сть сы́нъ жены̀ блꙋдни́цы, ꙗ҆́же родѝ галаа́дꙋ і҆ефѳа́ѧ.	Ієффай галаадитянин був людиною хороброю. Він був сином блудниці; від Галаада народився Ієффай.
2	2
И҆ родѝ жена̀ галаа́дова сынѡ́въ є҆мꙋ̀: и҆ возмꙋжа́ша сы́нове жены̀ и҆ и҆згна́ша і҆ефѳа́ѧ, и҆ реко́ша є҆мꙋ̀: не наслѣ́диши въ домꙋ̀ ѻ҆тца̀ на́шегѡ, ꙗ҆́кѡ сы́нъ жены̀ блꙋ́дныѧ є҆сѝ ты̀.	І дружина Галаадова народила йому синів. Коли змужніли сини дружини, прогнали вони Ієффая, сказавши йому: ти не спадкоємець у домі батька нашого, тому що ти син іншої жінки.
3	3
И҆ ѿбѣжѐ і҆ефѳа́й ѿ лица̀ бра́тїи своеѧ̀ и҆ всели́сѧ въ землѝ тѡ́въ: и҆ собира́хꙋсѧ ко і҆ефѳа́ю мꙋ́жїе пра́здни, и҆ хожда́хꙋ съ ни́мъ.	І втік Ієффай від братів своїх і жив у землі Тов; і зібралися до Ієффая бездільні люди і виходили з ним.
4	4
И҆ бы́сть по дне́хъ си́хъ, и҆ воева́ша сы́нове а҆ммѡ̑ни на і҆и҃лѧ.	Через деякий час аммонитяни пішли війною на Ізраїля.
5	5
И҆ є҆гда̀ воева́ша сы́нове а҆ммѡ̑ни на і҆и҃лѧ, и҆ поидо́ша старѣ̑йшины галаа́дѡвы поѧ́ти і҆ефѳа́ѧ ѿ землѝ тѡ́въ,	Під час війни аммонитян з ізраїльтянами прийшли старійшини галаадські взяти Ієффая із землі Тов
6	6
и҆ реко́ша ко і҆ефѳа́ю: прїидѝ и҆ бꙋ́ди на́мъ нача́лникъ, и҆ ѡ҆полчи́мсѧ на сы́ны а҆ммѡ̑ни.	і сказали Ієффаю: прийди, будь у нас вождем, і ми будемо воювати з аммонитянами.
7	7
И҆ речѐ і҆ефѳа́й старѣ́йшинамъ галаа̑дскимъ: не вы́ ли возненави́дѣсте мѧ̀, и҆ и҆згна́сте мѧ̀ и҆з̾ до́мꙋ ѻ҆тца̀ моегѡ̀, и҆ ѿпꙋсти́сте мѧ̀ ѿ себє̀; и҆ почто̀ прїидо́сте ко мнѣ̀ нн҃ѣ, є҆гда̀ нꙋ́ждꙋ воз̾имѣ́сте;	Ієффай сказав старійшинам галаадським: чи не ви зненавиділи мене і вигнали з дому батька мого? навіщо ж прийшли до мене нині, коли ви в біді?
8	8
И҆ реко́ша старѣ̑йшины галаа́дстїи ко і҆ефѳа́ю: сегѡ̀ ра́ди нн҃ѣ прїидо́хомъ къ тебѣ̀, да по́йдеши съ на́ми, и҆ ѡ҆полчи́мсѧ на сы́ны а҆ммѡ̑ни: и҆ бꙋ́деши на́мъ кнѧ́зь всѣ̑мъ живꙋ́щымъ въ галаа́дѣ.	Старійшини галаадські сказали Ієффаю: для того ми тепер прийшли до тебе, щоб ти пішов з нами й воював з аммонитянами і був у нас начальником усіх жителів галаадських.
9	9
И҆ речѐ і҆ефѳа́й ко старѣ́йшинамъ галаа́дѡвымъ: а҆́ще возвраща́ете мѧ̀ ѡ҆полчи́тисѧ на сы́ны а҆ммѡ̑ни, и҆ преда́стъ и҆̀хъ гдⷭ҇ь предо мно́ю, и҆ а҆́зъ ва́мъ бꙋ́дꙋ ли кнѧ́зь;	І сказав Ієффай старійшинам галаадським: якщо ви повернете мене, щоб воювати з аммонитянами, і Господь віддасть їх мені, то чи залишуся я у вас начальником?
10	10
И҆ реко́ша старѣ̑йшины галаа́дстїи ко і҆ефѳа́ю: гдⷭ҇ь да бꙋ́детъ по́слꙋхъ междꙋ̀ на́ми, а҆́ще по сло́вꙋ твоемꙋ̀ та́кѡ не сотвори́мъ.	Старійшини галаадські сказали Ієффаю: Господь нехай буде свідком між нами, що ми зробимо за словом твоїм!
11	11
И҆ по́йде і҆ефѳа́й со старѣ́йшинами галаа́дскими, и҆ поста́виша є҆го̀ лю́дїе над̾ собо́ю главꙋ̀ и҆ кнѧ́зѧ: и҆ глаго́ла і҆ефѳа́й всѧ̑ словеса̀ своѧ̑ пред̾ гдⷭ҇емъ въ массифѣ̀.	І пішов Ієффай зі старійшинами галаадськими, і народ поставив його над собою начальником і вождем, і Ієффай виголосив усі слова свої перед лицем Господа в Массифі.
12	12
И҆ посла̀ і҆ефѳа́й послы̀ къ царю̀ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ, глаго́лѧ: что̀ мнѣ̀ и҆ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ прише́лъ є҆сѝ ко мнѣ̀ воева́ти на землѝ мое́й;	І послав Ієффай послів до царя Аммонитського сказати: що тобі до мене, чому ти прийшов до мене воювати на землі моїй?
13	13
И҆ речѐ ца́рь сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ къ послѡ́мъ і҆ефѳа́євымъ: ꙗ҆́кѡ взѧ̀ і҆и҃ль зе́млю мою̀, є҆гда̀ и҆зы́де и҆з̾ є҆гѵ́пта, ѿ а҆рнѡ́на да́же до і҆аво́ка и҆ до і҆ѻрда́на: и҆ нн҃ѣ возвратѝ ю҆̀ съ ми́ромъ, и҆ ѿидꙋ̀.	Цар Аммонитський сказав послам Ієффая: Ізраїль, коли йшов з Єгипту, взяв землю мою від Арнона до Іавока і Йордану; отже, поверни мені її з миром [і я відступлю].
14	14
И҆ возврати́шасѧ послы̀ ко і҆ефѳа́ю. И҆ приложѝ є҆щѐ і҆ефѳа́й, и҆ посла̀ послы̀ къ царю̀ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ, и҆ реко́ша є҆мꙋ̀:	[І повернулися посли до Ієффая.] Ієффай удруге послав послів до царя Аммонитського,
15	15
та́кѡ глаго́летъ і҆ефѳа́й: не взѧ̀ і҆и҃ль землѝ мѡа́вли и҆ землѝ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ,	сказати йому: так говорить Ієффай: Ізраїль не забирав землі Моавитської і землі Аммонитської;
16	16
поне́же є҆гда̀ и҆схожда́ше и҆з̾ є҆гѵ́пта, по́йде і҆и҃ль по пꙋсты́ни до мо́рѧ чермна́гѡ, и҆ прїи́де до ка́диса:	бо коли йшли з Єгипту, Ізраїль пішов у пустелю до Червоного моря і прийшов у Кадес;
17	17
и҆ посла̀ і҆и҃ль послы̀ къ царю̀ є҆дѡ́мскꙋ, глаго́лѧ: да прейдꙋ̀ сквозѣ̀ зе́млю твою̀: и҆ не послꙋ́ша ца́рь є҆дѡ́мскъ: та́кожде посыла̀ и҆ къ царю̀ мѡа́вскꙋ, и҆ не восхотѣ̀: и҆ сѣ́де і҆и҃ль въ ка́дисѣ:	звідти послав Ізраїль послів до царя Едомського сказати: «дозволь мені пройти землею твоєю»; але цар Едомський не послухав; і до царя Моавитського він посилав, але і той не погодився; тому Ізраїль залишався в Кадесі.
18	18
и҆ и҆́де пꙋсты́нею, и҆ ѡ҆бы́де зе́млю є҆дѡ́млю и҆ зе́млю мѡа́влю, и҆ прїи́де на восто́ки со́лнца землѝ мѡа́вли, и҆ ѡ҆полчи́сѧ ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ а҆рнѡ́на, и҆ не вни́де въ предѣ́лы мѡа̑вли, ꙗ҆́кѡ а҆рнѡ́нъ бѧ́ше предѣ́лъ мѡа́вль:	І пішов пустелею, й оминув землю Едомську і землю Моавитську, і, прийшовши до східної межі землі Моавитської, розташувався станом за Арноном; але не входив у межі Моавитські, тому що Арнон є межа Моава.
19	19
и҆ посла̀ і҆и҃ль послы̀ къ сиѡ́нꙋ царю̀ а҆морре́йскꙋ, царю̀ є҆севѡ́нскꙋ, и҆ речѐ къ немꙋ̀ і҆и҃ль: да пре́йдемъ по землѝ твое́й до мѣ́ста на́шегѡ:	І послав Ізраїль послів до Сигона, царя Аморрейського, царя Есевонського, і сказав йому Ізраїль: дозволь нам пройти землею твоєю в своє місце.
20	20
и҆ не восхотѣ̀ сиѡ́нъ і҆и҃лю преитѝ по предѣ́лѡмъ свои̑мъ, и҆ собра̀ сиѡ́нъ всѧ̑ лю́ди своѧ̑, и҆ ѡ҆полчи́сѧ во і҆а́сѣ, и҆ воева̀ на і҆и҃лѧ:	Але Сигон не погодився пропустити Ізраїля через межі свої, і зібрав Сигон весь народ свій, і розташувався станом у Іааці, і воював з Ізраїлем.
21	21
и҆ предадѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ сиѡ́на и҆ всѧ̑ лю́ди є҆гѡ̀ въ рꙋ́ки і҆и҃лѧ, и҆ и҆збѝ и҆̀хъ:	І віддав Господь Бог Ізраїлів Сигона і весь народ його в руки Ізраїля, і він розбив їх; і одержав Ізраїль у спадщину всю землю Аморрея, що жив у землі тій;
22	22
и҆ наслѣ́дова і҆и҃ль всю̀ зе́млю а҆морре́а живꙋ́щагѡ на землѝ то́й: и҆ взѧ̀ ве́сь предѣ́лъ а҆морре́йскъ ѿ а҆рнѡ́на да́же до і҆аво́ка, и҆ ѿ пꙋсты́ни до і҆ѻрда́на:	і одержали вони у спадщину всі землі Аморрея від Арнона до Іавока і від пустелі до Йордану.
23	23
и҆ нн҃ѣ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ и҆згна̀ а҆морре́а ѿ лица̀ люді́й свои́хъ і҆и҃лѧ, и҆ ты́ ли хо́щеши наслѣ́дити є҆го̀;	Отже, Господь Бог Ізраїлів прогнав Аморрея від імені народу Свого Ізраїля, а ти хочеш узяти його спадщину?
24	24
нѝ, но є҆ли́кѡ дадѐ въ наслѣ́дїе тебѣ̀ хамѡ́съ бо́гъ тво́й, сїѧ̑ да наслѣ́диши: а҆ всѣ́хъ, и҆̀хже и҆згна̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ ѿ лица̀ на́шегѡ, сїѧ̑ мы̀ наслѣ́димъ:	Чи не володієш ти тим, що дав тобі Хамос, бог твій? І ми володіємо всім тим, що дав нам у спадщину Господь Бог наш.
25	25
и҆ нн҃ѣ є҆да̀ лꙋ́чшїй є҆сѝ ты̀ вала́ка сы́на сепфѡ́рова, царѧ̀ мѡа́влѧ; не бра́нїю ли борѧ́шесѧ со і҆и҃лемъ, и҆лѝ вою́ѧ воева̀ є҆го̀;	Хіба ти кращий за Валака, сина Сепфорового, царя Моавитського? Чи сварився він з Ізраїлем, або воював з ними?
26	26
є҆гда̀ всели́сѧ і҆и҃ль во є҆севѡ́нѣ и҆ въ предѣ́лѣхъ є҆гѡ̀, и҆ во а҆рои́рѣ и҆ въ предѣ́лѣхъ є҆гѡ̀, и҆ во всѣ́хъ градѣ́хъ, и҆̀же оу҆ і҆ѻрда́на, три́ста лѣ́тъ, и҆ почто̀ не и҆зба́вилъ є҆сѝ и҆́хъ во вре́мѧ ѻ҆́но;	Ізраїль уже живе триста років у Есевоні й у залежних від нього містах, у Ароері і залежних від нього містах, і в усіх містах, що біля Арнона; чому ви в той час не віднімали [їх]?
27	27
а҆́зъ же не согрѣши́хъ тебѣ̀, и҆ ты̀ твори́ши со мно́ю ѕло̀, вою́ѧ на мѧ̀: да сꙋ́дитъ гдⷭ҇ь сꙋдѧ́й дне́сь междꙋ̀ сы̑ны і҆и҃левыми и҆ междꙋ̀ сы̑ны а҆ммѡ̑ни.	А я не винен перед тобою, і ти робиш мені зло, виступивши проти мене війною. Господь Суддя нехай буде нині суддею між синами Ізраїля і між аммонитянами!
28	28
И҆ не послꙋ́ша ца́рь сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ слове́съ і҆ефѳа́евыхъ, ꙗ҆̀же посыла́ше къ немꙋ̀.	Але цар Аммонитський не послухав слів Ієффая, з якими він посилав до нього.
29	29
И҆ бы́сть на і҆ефѳа́и дх҃ъ гдⷭ҇ень, и҆ пре́йде галаа́да и҆ манассі́ю, и҆ пре́йде стражбꙋ̀ галаа́довꙋ, и҆ ѿ стражбы̀ галаа́довы и҆́де на ѻ҆́нꙋ странꙋ̀ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ.	І був на Ієффаєві Дух Господній, і пройшов він Галаад і Манассію, і пройшов Массифу галаадську, і з Массифи галаадської пішов до аммонитян.
30	30
И҆ ѡ҆бѣща̀ і҆ефѳа́й ѡ҆бѣ́тъ гдⷭ҇еви и҆ речѐ: а҆́ще преда́нїемъ преда́си сы́ны а҆ммѡ̑ни въ рꙋ́кꙋ мою̀,	І дав Ієффай обітницю Господу і сказав: якщо Ти віддаси аммонитян у руки мої,
31	31
и҆ бꙋ́детъ и҆сходѧ́й, и҆́же а҆́ще и҆зы́детъ и҆з̾ вра́тъ до́мꙋ моегѡ̀ во срѣ́тенїе мнѣ̀, є҆гда̀ возвращꙋ́сѧ съ ми́ромъ ѿ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ, и҆ бꙋ́детъ гдⷭ҇еви, и҆ вознесꙋ̀ є҆го̀ во всесожже́нїе.	то після повернення мого з миром від аммонитян, що вийде з воріт дому мого назустріч мені, буде Господу, і принесу це у всепалення.
32	32
И҆ прїи́де і҆ефѳа́й къ сынѡ́мъ а҆ммѡ̑нимъ воева́ти на нѧ̀: и҆ предадѐ ѧ҆̀ гдⷭ҇ь въ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀	І прийшов Ієффай до аммонитян — воювати з ними, і віддав їх Господь у руки його;
33	33
и҆ и҆збѝ и҆̀хъ ѿ а҆рои́ра, до́ндеже прїитѝ въ мені́ѳъ, два́десѧть градѡ́въ, и҆ да́же до а҆ве́лѧ вїногра́дѡвъ, ꙗ҆́звою вели́кою ѕѣлѡ̀. И҆ покоре́ни бы́ша сы́нове а҆ммѡ̑ни пред̾ лице́мъ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ.	і вразив їх поразкою дуже великою, від Ароера до Минифа двадцять міст, і до Авель-Керамима, і підкорилися аммонитяни синам Ізраїлевим.
34	34
И҆ прїи́де і҆ефѳа́й въ массифꙋ̀ въ до́мъ сво́й: и҆ сѐ, дще́рь є҆гѡ̀ и҆схожда́ше во срѣ́тенїе є҆гѡ̀ съ тѷмпа̑ны и҆ ли̑ки: и҆ сїѧ̀ бѧ́ше є҆диноро́дна є҆мꙋ̀ возлю́бленна: и҆ не бѣ̀ є҆мꙋ̀ сы́на, ни дрꙋгі́ѧ дще́ре, кромѣ̀ є҆ѧ̀.	І прийшов Ієффай у Массифу в дім свій, і ось, дочка його виходить назустріч йому з тимпанами і бубнами: вона була в нього тільки одна, і не було в нього ще ні сина, ні дочки.
35	35
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆ви́дѣ ю҆̀ са́мъ, растерза̀ ри̑зы своѧ̑ и҆ речѐ: ѽ, дщѝ моѧ̀, смꙋща́ющи смꙋти́ла мѧ̀ є҆сѝ: и҆ ты̀ нн҃ѣ въ претыка́нїе была̀ є҆сѝ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма: а҆́зъ бо ѿверзо́хъ оу҆ста̀ моѧ̑ на тѧ̀ ко гдⷭ҇ꙋ и҆ не возмогꙋ̀ вспѧ́ть возврати́ти.	Коли він побачив її, роздер одяг свій і сказав: ох, дочко моя! ти вбила мене; і ти серед порушників спокою мого! я відкрив [про тебе] вуста мої перед Господом і не можу відректися.
36	36
И҆ речѐ къ немꙋ̀: ѻ҆́тче, а҆́ще ѿве́рзлъ є҆сѝ оу҆ста̀ твоѧ̑ ко гдⷭ҇ꙋ, сотворѝ мнѣ̀, ꙗ҆́коже и҆зы́де и҆зо оу҆́стъ твои́хъ, зане́же сотворѝ тебѣ̀ гдⷭ҇ь ме́сть врагѡ́мъ твои̑мъ ѿ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ.	Вона сказала йому: батьку мій! ти відкрив вуста твої перед Господом — і роби зі мною те, що вимовили вуста твої, коли Господь звершив через тебе помсту ворогам твоїм аммонитянам.
37	37
И҆ речѐ ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: сотворѝ, ѻ҆́тче мо́й, сїѐ сло́во: ѡ҆ста́ви мѧ̀ два̀ мѣ̑сѧца, да пойдꙋ̀ и҆ взы́дꙋ на го́ры и҆ пла́чꙋсѧ дѣ́вства моегѡ̀ а҆́зъ и҆ дрꙋги̑ни моѝ.	І сказала батькові своєму: зроби мені тільки ось що: відпусти мене на два місяці; я піду, зійду на гори й оплачу дівоцтво моє з подругами моїми.
38	38
И҆ речѐ: и҆дѝ. И҆ ѿпꙋстѝ ю҆̀ на два̀ мѣ̑сѧца: и҆ и҆́де сама̀ и҆ дрꙋги̑ни є҆ѧ̀, и҆ пла́касѧ дѣ́вства своегѡ̀ на гора́хъ.	Він сказав: піди. І відпустив її на два місяці. Вона пішла з подругами своїми й оплакувала дівоцтво своє в горах.
39	39
И҆ бы́сть въ концѣ̀ двою̀ мѣ̑сѧцꙋ, и҆ возврати́сѧ ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: и҆ сотворѝ на не́й ѡ҆бѣ́тъ сво́й, и҆́мже ѡ҆бѣща́сѧ: и҆ сїѧ̀ не позна̀ мꙋ́жа. И҆ бы́сть въ повелѣ́нїе во і҆и҃ли:	Коли минуло два місяці вона повернулася до батька свого, і він звершив над нею обітницю свою, яку дав, і вона не пізнала чоловіка. І ввійшло у звичай у Ізраїля,
40	40
ѿ дні́й до дні́й и҆схожда́хꙋ дщє́ри і҆и҃лєвы пла́кати ѡ҆ дще́ри і҆ефѳа́ѧ галааді́тина четы́ри дни̑ въ лѣ́тѣ.	що щорічно дочки Ізраїлеві ходили оплакувати дочку Ієффая галаадянина, чотири дні на рік.
Глава́ в҃і	Глава 12

1	1
И҆ собра́шасѧ мꙋ́жїе є҆фрє́мли и҆ прїидо́ша въ сефі́нꙋ, и҆ рѣ́ша і҆ефѳа́ю: почто̀ ходи́лъ є҆сѝ ѡ҆полчи́тисѧ на сы́ны а҆ммѡ̑ни, и҆ на́съ не позва́лъ є҆сѝ и҆тѝ съ тобо́ю; до́мъ тво́й съ тобо́ю сожже́мъ ѻ҆гне́мъ.	Єфремляни зібралися і перейшли в Севину і сказали Ієффаю: для чого ти ходив воювати з аммонитянами, а нас не покликав із собою? ми спалимо дім твій вогнем і з тобою разом.
2	2
И҆ речѐ къ ни̑мъ і҆ефѳа́й: и҆мѣ́хъ прю̀ а҆́зъ и҆ лю́дїе моѝ, и҆ сы́нове а҆ммѡ̑ни ѡ҆скорби́ша менѐ ѕѣлѡ̀: и҆ воззва́хъ ва́съ, и҆ не и҆зба́висте менѐ ѿ рꙋкѝ и҆́хъ:	Ієффай сказав їм: я і народ мій мали з аммонитянами велику сварку; я кликав вас, але ви не спасли мене від рук їх;
3	3
и҆ ви́дѣхъ, ꙗ҆́кѡ не бѧ́ше спаса́ющагѡ, и҆ положи́хъ дꙋ́шꙋ мою̀ въ рꙋ́кꙋ мою̀, и҆ прїидо́хъ къ сынѡ́мъ а҆ммѡ̑нимъ, и҆ предадѐ ѧ҆̀ гдⷭ҇ь въ рꙋ́кꙋ мою̀: и҆ вскꙋ́ю прїидо́сте ко мнѣ̀ дне́сь, ѡ҆полчи́ти ли сѧ на мѧ̀;	бачачи, що ви не спасаєте мене, я піддав небезпеці життя моє і пішов на аммонитян, і віддав їх Господь у руки мої; навіщо ж ви прийшли нині воювати зі мною?
4	4
И҆ собра̀ і҆ефѳа́й всѧ̑ мꙋ́жы галаа̑дски и҆ ѡ҆полчи́сѧ на є҆фре́ма: и҆ и҆зби́ша мꙋ́жїе галаа́дстїи є҆фре́ма, поне́же глаго́лахꙋ: оу҆цѣлѣ́вшїи ѿ є҆фре́ма, вы̀ галаа́дъ средѣ̀ є҆фре́ма и҆ средѣ̀ манассі́и.	І зібрав Ієффай усіх жителів галаадських і воював з єфремлянами, і розбили жителі галаадські єфремлян, говорячи: ви утікачі Єфремові, Галаад же серед Єфрема і серед Манассії.
5	5
И҆ засѧ́де галаа́дъ прохо́ды оу҆ і҆ѻрда́на є҆фре́мѡвы. И҆ бы́сть є҆гда̀ рѣ́ша оу҆цѣлѣ́вшїи ѿ є҆фре́ма: пре́йдемъ: и҆ реко́ша и҆̀мъ мꙋ́жїе галаа́дстїи: є҆да́ ли ѿ є҆фре́ма вы̀; И҆ рѣ́ша: нѣ́смы.	І перехопили галаадитяни переправу через Йордан від єфремлян, і коли хто з уцілілих єфремлян говорив: «дозвольте мені переправитися», то жителі галаадські говорили йому: чи не єфремлянин ти? Він говорив: ні.
6	6
И҆ рѣ́ша и҆̀мъ: рцы́те, кла́съ. И҆ не оу҆пра́виша рещѝ та́кѡ: и҆ и҆ма́хꙋ и҆̀хъ, и҆ закала́хꙋ оу҆ прехо́дѡвъ і҆ѻрда́нихъ: и҆ падо́ша въ то̀ вре́мѧ ѿ є҆фре́ма четы́редесѧть и҆ двѣ̀ ты́сѧщы.	Вони говорили йому: «скажи: шибболет», а він говорив: «сибболет», і не міг інакше вимовити. Тоді вони, узявши його, заколювали біля переправи через Йордан. І загинуло в той час єфремлян сорок дві тисячі.
7	7
И҆ сꙋдѝ і҆ефѳа́й і҆и҃леви лѣ́тъ ше́сть: и҆ оу҆́мре і҆ефѳа́й галааді́тинъ, и҆ погребе́нъ бы́сть во гра́дѣ свое́мъ въ галаа́дѣ.	Ієффай був суддею Ізраїля шість років, і помер Ієффай галаадитянин і похований в одному з міст галаадських.
8	8
И҆ сꙋдѝ по не́мъ і҆и҃леви є҆севѡ́нъ ѿ виѳлее́ма:	Після нього був суддею Ізраїля Есевон з Вифлеєма.
9	9
и҆ бы́ша є҆мꙋ̀ три́десѧть сы́ны и҆ три́десѧть дщє́ри, ꙗ҆̀же ѿдадѐ во́нъ (мꙋжє́мъ), и҆ три́десѧть же́нъ приведѐ сынѡ́мъ свои̑мъ ѿвнѣ̀: и҆ сꙋдѝ і҆и҃леви се́дмь лѣ́тъ:	У нього було тридцять синів, і тридцять дочок відпустив він з дому [заміж], а тридцять дочок узяв зі сторони за синів своїх, і був суддею Ізраїля сім років.
10	10
и҆ оу҆́мре є҆севѡ́нъ, и҆ погребе́нъ бы́сть въ виѳлее́мѣ.	І помер Есевон і похований у Вифлеємі.
11	11
И҆ сꙋдѝ по не́мъ і҆и҃леви є҆лѡ́нъ завꙋлѡ́нѧнинъ де́сѧть лѣ́тъ:	Після нього був суддею Ізраїля Елон завулонянин і судив Ізраїль десять років.
12	12
и҆ оу҆́мре є҆лѡ́нъ завꙋлѡ́нѧнинъ, и҆ погребе́нъ бы́сть во є҆лі́мѣ въ землѝ завꙋлѡ́ни.	І помер Елон завулонянин і похований в Аїалоні, в землі Завулоновій.
13	13
И҆ сꙋдѝ по не́мъ і҆и҃леви а҆вдѡ́нъ сы́нъ є҆лли́ховъ фараѳѡні́тинъ:	Після нього був суддею Ізраїля Авдон, син Гиллела, пирафонянин.
14	14
и҆ бы́ша є҆мꙋ̀ четы́редесѧть сы́нове и҆ три́десѧть внꙋ́цы, ѣ҆́здѧщїи на седми́десѧти ѻ҆слѣ́хъ: и҆ сꙋдѝ і҆и҃леви ѻ҆́смь лѣ́тъ:	У нього було сорок синів і тридцять онуків, які їздили на сімдесяти молодих ослах; він судив Ізраїль вісім років.
15	15
и҆ оу҆́мре а҆вдѡ́нъ сы́нъ є҆лли́ховъ фараѳѡні́тинъ, и҆ погребе́нъ бы́сть въ фараѳѡ́нѣ, въ землѝ є҆фре́мли, въ горѣ̀ а҆мали́ковѣ.	І помер Авдон, син Гиллела, пирафонянин, і похований у Пирафоні в землі Єфремовій, на горі Амаликовій.
Глава́ г҃і	Глава 13

1	1
И҆ приложи́ша є҆щѐ сы́нове і҆и҃лєвы твори́ти ѕло̀ пред̾ гдⷭ҇емъ: и҆ предадѐ ѧ҆̀ гдⷭ҇ь въ рꙋ́кꙋ фѷлїсті́мскꙋ четы́редесѧть лѣ́тъ.	Сини Ізраїлеві продовжували чинити зле перед очима Господа, і віддав їх Господь у руки филистимлян на сорок років.
2	2
И҆ бѧ́ше мꙋ́жъ є҆ди́нъ ѿ сараѝ, ѿ пле́мене да́нова, и҆́мѧ же є҆мꙋ̀ манѡ́е: и҆ жена̀ є҆мꙋ̀ бѧ́ше непло́ды и҆ не ражда́ше.	У той час був чоловік з Цори, із племені Данового, на ім’я Маной; дружина його була неплідна і не народжувала.
3	3
И҆ ꙗ҆ви́сѧ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень къ женѣ̀ и҆ речѐ къ не́й: сѐ, ты̀ непло́ды и҆ не ражда́ла є҆сѝ, и҆ зачне́ши и҆ роди́ши сы́на:	І явився ангел Господній дружині і сказав їй: ось, ти неплідна і не народжуєш; але зачнеш, і народиш сина;
4	4
и҆ нн҃ѣ блюди́сѧ, и҆ не пі́й вїна̀ и҆ сїке́ра, и҆ не ꙗ҆́ждь всѧ́кагѡ нечи́стагѡ:	отже, бережися, не пий вина і сикера, і не їж нічого нечистого;
5	5
ꙗ҆́кѡ сѐ, ты̀ во оу҆тро́бѣ прїи́меши и҆ роди́ши сы́на: и҆ желѣ́зо на главꙋ̀ є҆гѡ̀ не взы́детъ, ꙗ҆́кѡ назѡре́й бг҃ови бꙋ́детъ сїѐ ѻ҆троча̀ ѿ чре́ва: и҆ се́й на́чнетъ спаса́ти і҆и҃лѧ и҆з̾ рꙋкѝ фѷлїсті́мли.	бо ось, ти зачнеш і народиш сина, і бритва не торкнеться голови його, тому що від самої утроби немовля це буде назореєм Божим, і він почне спасати Ізраїля від руки филистимлян.
6	6
И҆ вни́де жена̀ и҆ речѐ мꙋ́жꙋ своемꙋ̀, глаго́лющи: человѣ́къ бж҃їй прїи́де ко мнѣ̀, и҆ ѡ҆́бразъ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ ѡ҆́бразъ а҆́гг҃ла бж҃їѧ, стра́шенъ ѕѣлѡ̀: и҆ вопроша́хъ є҆го̀, ѿкꙋ́дꙋ є҆сѝ; и҆ и҆́мене своегѡ̀ не повѣ́да мѝ,	Дружина прийшла і сказала чоловіку своєму: чоловік Божий приходив до мене, вигляд якого, як вигляд ангела Божого, дуже величний; я не запитала його, звідки він, і він не сказав мені імені свого;
7	7
и҆ речѐ мнѣ̀: сѐ, ты̀ во оу҆тро́бѣ зачне́ши и҆ роди́ши сы́на: и҆ нн҃ѣ не пі́й вїна̀, ни сїке́ра, и҆ не ꙗ҆́ждь всѧ́кагѡ нечи́стагѡ, ꙗ҆́кѡ назѡре́й бг҃ꙋ бꙋ́детъ ѻ҆́трочищь ѿ оу҆тро́бы да́же до днѐ сме́рти своеѧ̀.	він сказав мені: «ось, ти зачнеш і народиш сина; отже, не пий вина і сикера і не їж нічого нечистого, бо немовля від самої утроби до смерти своєї буде назореєм Божим».
8	8
И҆ помоли́сѧ манѡ́е ко гдⷭ҇ꙋ и҆ речѐ: во мнѣ̀, гдⷭ҇и, человѣ́къ бж҃їй, є҆го́же посла́лъ є҆сѝ, да прїи́детъ є҆щѐ къ на́мъ и҆ наста́витъ ны̀, что̀ сотвори́мъ ѻ҆троча́ти ражда́ющемꙋсѧ.	Маной помолився Господу і сказав: Господи! нехай прийде знову до нас чоловік Божий, якого посилав Ти, і навчить нас, що нам робити з дитиною, яка має народитися.
9	9
И҆ послꙋ́ша бг҃ъ моли́твы манѡ́евы: и҆ прїи́де па́ки а҆́гг҃лъ бж҃їй къ женѣ̀, сїѧ́ же сѣдѧ́ше на селѣ̀, и҆ манѡ́е мꙋ́жъ є҆ѧ̀ не бѧ́ше съ не́ю.	І почув Бог голос Маноя, і ангел Божий знову прийшов до дружини, коли вона була на полі, і Маноя, чоловіка її, не було з нею.
10	10
И҆ потща́сѧ жена̀, и҆ те́кши ско́рѡ повѣ́да мꙋ́жꙋ своемꙋ̀, и҆ речѐ къ немꙋ̀: сѐ, ꙗ҆ви́сѧ мнѣ̀ мꙋ́жъ, и҆́же приходи́лъ въ де́нь ѡ҆́нъ ко мнѣ̀.	Дружина негайно побігла і сповістила чоловіка свого і сказала йому: ось, явився мені чоловік, який приходив до мене тоді.
11	11
И҆ воста́въ и҆́де манѡ́е в̾слѣ́дъ жены̀ своеѧ̀, и҆ прїи́де къ мꙋ́жꙋ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: ты́ ли є҆сѝ мꙋ́жъ глаго́лавый къ женѣ̀ (мое́й); И҆ речѐ а҆́гг҃лъ: а҆́зъ.	Маной встав і пішов з дружиною своєю, і прийшов до того чоловіка і сказав йому: чи ти той чоловік, який говорив із цією жінкою? [Ангел] сказав: я.
12	12
И҆ речѐ манѡ́е: нн҃ѣ оу҆̀бо да прїи́детъ сло́во твоѐ, кі́й бꙋ́детъ сꙋ́дъ ѻ҆троча́те, и҆ что̀ дѣла̀ є҆гѡ̀;	І сказав Маной: отже, якщо сповниться слово твоє, як нам поводитися з дитиною цією і що робити з нею?
13	13
И҆ речѐ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень къ манѡ́ю: ѿ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же глаго́лахъ къ женѣ̀, да сохрани́тсѧ:	Ангел Господній сказав Маною: нехай він остерігається усього, про що я сказав дружині;
14	14
ѿ всегѡ̀, є҆́же и҆схо́дитъ и҆з̾ вїногра́да, да не ꙗ҆́стъ, и҆ вїна̀ и҆ сїке́ра да не пїе́тъ, и҆ всѧ́кагѡ нечи́стагѡ да не ꙗ҆́стъ: и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка заповѣ́дахъ є҆́й, да храни́тъ.	нехай не їсть нічого, що вирощує виноградна лоза; нехай не п’є вина і сикера і не їсть нічого нечистого і дотримує всього, що я наказав їй.
15	15
И҆ речѐ манѡ́е ко а҆́гг҃лꙋ гдⷭ҇ню: да оу҆держи́мъ тѧ̀ здѣ̀, и҆ сотвори́мъ пред̾ тобо́ю ко́злище ѿ ко́зъ.	І сказав Маной ангелу Господньому: дозволь затримати тебе, доки ми приготуємо для тебе козеня.
16	16
И҆ речѐ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень къ манѡ́ю: а҆́ще мѧ̀ понꙋ́диши, не бꙋ́дꙋ ꙗ҆́сти хлѣ́ба твоегѡ̀: но а҆́ще сотвори́ши всесожже́нїе гдⷭ҇еви, то̀ вознесѝ є҆̀. Не вѣ́дѧше бо манѡ́е, ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень то́й.	Ангел Господній сказав Маною: хоча б ти й затримав мене, але я не буду їсти хліба твого; якщо ж хочеш звершити всепалення Господу, то принеси його. Маной же не знав, що це ангел Господній.
17	17
И҆ речѐ манѡ́е ко а҆́гг҃лꙋ гдⷭ҇ню: что̀ и҆́мѧ твоѐ; да є҆гда̀ сбꙋ́детсѧ сло́во твоѐ, просла́вимъ тѧ̀.	І сказав Маной ангелу Господньому: як твоє ім’я? щоб нам прославити тебе, коли сповниться слово твоє.
18	18
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень: почто̀ сїѐ вопроша́еши и҆́мене моегѡ̀; и҆ то̀ є҆́сть чꙋ́дно.	Ангел Господній сказав йому: для чого ти запитуєш про ім’я моє? воно чудне.
19	19
И҆ взѧ̀ манѡ́е ко́злища ѿ ко́зъ и҆ же́ртвꙋ, и҆ вознесѐ на ка́мень гдⷭ҇еви чꙋ̑днаѧ творѧ́щемꙋ: манѡ́е же и҆ жена̀ є҆гѡ̀ зрѧ́ста.	І взяв Маной козеня і хлібне приношення і приніс Господу на камені. І зробив Він чудо, яке бачили Маной і дружина його.
20	20
И҆ бы́сть є҆гда̀ пла́мень взы́де вы́ше ѻ҆лтарѧ̀ да́же до небесѐ, и҆ взы́де а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень въ пла́мени ѻ҆лтарѧ̀: манѡ́е же и҆ жена̀ є҆гѡ̀ смотрѧ́ста, и҆ падо́ста лице́мъ свои́мъ на зе́млю.	Коли полум’я стало підніматися від жертовника до неба, ангел Господній піднявся в полум’ї жертовника. Бачачи це, Маной і дружина його впали лицем на землю.
21	21
И҆ не приложѝ ктомꙋ̀ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень ꙗ҆ви́тисѧ манѡ́ю и҆ женѣ̀ є҆гѡ̀. Тогда̀ оу҆вѣ́дѣ манѡ́е, ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень є҆́сть.	І невидимим став ангел Господній Маною і дружині його. Тоді Маной зрозумів, що це ангел Господній.
22	22
И҆ речѐ манѡ́е къ женѣ̀ свое́й: сме́ртїю оу҆́мремъ, ꙗ҆́кѡ бг҃а ви́дѣхомъ.	І сказав Маной дружині своїй: мабуть, ми помремо, тому що бачили ми Бога.
23	23
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ жена̀ є҆гѡ̀: а҆́ще бы хотѣ́лъ гдⷭ҇ь оу҆мертви́ти на́съ, не бы̀ взѧ́лъ ѿ рꙋ́къ на́шихъ всесожже́нїѧ и҆ же́ртвы, и҆ не бы̀ показа́лъ на́мъ си́хъ всѣ́хъ, и҆ не бы̀ слы̑шана сїѧ̑ сотвори́лъ на́мъ ꙗ҆́коже нн҃ѣ.	Дружина його сказала йому: якби Господь хотів умертвити нас, то не прийняв би від наших рук всепалення і хлібне приношення, і не показав би нам усього того, і тепер не відкрив би нам цього.
24	24
И҆ родѝ жена̀ сы́на, и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ самѱѡ́нъ. И҆ возмꙋжа̀ ѻ҆троча̀, и҆ блгⷭ҇вѝ є҆̀ гдⷭ҇ь:	І народила дружина сина, і нарекла ім’я йому: Самсон. І росла дитина, і благословляв її Господь.
25	25
и҆ нача̀ дх҃ъ гдⷭ҇ень ходи́ти съ ни́мъ въ полцѣ̀ да́новѣ, посредѣ̀ сараѝ и҆ посредѣ̀ є҆сѳао́ла.	І почав Дух Господній діяти в ній у стані Дановому, між Цорою й Естаолом.
Глава́ д҃і	Глава 14

1	1
И҆ сни́де самѱѡ́нъ во ѳамна́ѳꙋ и҆ ви́дѣ женꙋ̀ во ѳамна́ѳѣ ѿ дще́рей фѷлїсті́мскихъ, и҆ оу҆го́дна бы́сть пред̾ ни́мъ.	І пішов Самсон у Фимнафу і побачив у Фимнафі жінку з дочок филистимських [і вона сподобалася йому].
2	2
И҆ взы́де и҆ повѣ́да ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ и҆ ма́тери свое́й, и҆ речѐ: женꙋ̀ ви́дѣхъ во ѳамна́ѳѣ ѿ дще́рей фѷлїсті́мскихъ, и҆ нн҃ѣ поими́те ю҆̀ мнѣ̀ въ женꙋ̀.	Він пішов і оголосив батькові своєму і матері своїй і сказав: я бачив у Фимнафі жінку з дочок филистимських; візьміть її мені за дружину.
3	3
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ и҆ ма́ти є҆гѡ̀: є҆да̀ нѣ́сть дще́рей ѿ бра́тїи твоеѧ̀ и҆ ѿ всѣ́хъ люді́й мои́хъ жены̀, ꙗ҆́кѡ ты̀ и҆́деши поѧ́ти женꙋ̀ ѿ дще́рей и҆ноплеме́нникѡвъ неѡбрѣ́занныхъ; И҆ речѐ самѱѡ́нъ ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀: сїю̀ поимѝ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ та̀ оу҆го́дна є҆́сть пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма.	Батько і мати його сказали йому: хіба немає жінок між дочками братів твоїх і в усьому народі моєму, що ти йдеш узяти дружину у филистимлян необрізаних? І сказав Самсон батькові своєму: її візьми мені, тому що вона мені сподобалася.
4	4
Ѻ҆те́цъ же є҆гѡ̀ и҆ ма́ти є҆гѡ̀ не разꙋмѣ́ша, ꙗ҆́кѡ сїѐ ѿ гдⷭ҇а є҆́сть, ꙗ҆́кѡ ѿмще́нїѧ ѻ҆́нъ и҆́щетъ ѿ фѷлїсті́млѧнъ: въ то́ бо вре́мѧ владѧ́хꙋ фѷлїсті́млѧне сы̑ны і҆и҃левыми.	Батько його і мати його не знали, що це від Господа, і що він шукає випадку помститися филистимлянам. А в той час филистимляни панували над Ізраїлем.
5	5
И҆ сни́де самѱѡ́нъ и҆ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ и҆ ма́ти є҆гѡ̀ во ѳамна́ѳꙋ, и҆ прїидо́ша до вїногра́да ѳамна́ѳа: и҆ сѐ, льви́чищь рыка́ющь во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀.	І пішов Самсон з батьком своїм і з матір’ю своєю у Фимнафу, і коли підходили до виноградників фимнафських, ось, молодий лев, рикаючи, йде назустріч йому.
6	6
И҆ сни́де на него̀ дх҃ъ гдⷭ҇ень, и҆ растерза̀ є҆го̀ ꙗ҆́кѡ ко́злища ѿ ко́зъ, и҆ ничто́же бѧ́ше въ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀: и҆ не повѣ́да ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ и҆ ма́тери свое́й, є҆́же сотворѝ.	І зійшов на нього Дух Господній, і він роздер лева, як козеня; а в руці в нього нічого не було. І не сказав батькові своєму і матері своїй, що він зробив.
7	7
И҆ поидо́ша и҆ реко́ша женѣ̀, и҆ оу҆го́дна бы́сть пред̾ ѻ҆чи́ма самѱѡ́на.	І прийшов і поговорив з жінкою, і вона сподобалася Самсону.
8	8
И҆ возврати́сѧ по дне́хъ поѧ́ти ю҆̀, и҆ ѡ҆брати́сѧ ви́дѣти трꙋ́пъ льво́въ, и҆ сѐ, ро́й пче́лъ во оу҆стѣ́хъ льво́выхъ и҆ ме́дъ:	Через кілька днів знову пішов він, щоб узяти її, і зайшов подивитися на труп лева, і ось, рій бджіл у трупі лев’ячому і мед.
9	9
и҆ и҆з̾ѧ̀ є҆го̀ ѿ оу҆́стъ є҆гѡ̀ въ рꙋ́цѣ своѝ, и҆ и҆дѧ́ше и҆ды́й и҆ ꙗ҆ды́й: и҆ по́йде ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ и҆ ма́тери свое́й, и҆ дадѐ и҆̀мъ, и҆ ꙗ҆до́ша: и҆ не повѣ́да и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ ѿ оу҆́стъ льво́выхъ и҆з̾ѧ̀ се́й ме́дъ.	Він узяв його в руки свої і пішов, і їв дорогою; і коли прийшов до батька свого і матері своєї, дав і їм, і вони їли; але не сказав їм, що з лев’ячого трупа взяв мед цей.
10	10
И҆ сни́де ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ къ женѣ̀, и҆ сотворѝ самѱѡ́нъ та́мѡ пи́ръ се́дмь дні́й, ꙗ҆́кѡ та́кѡ творѧ́тъ ю҆́ношы:	І прийшов батько його до жінки, і зробив там Самсон [семиденний] бенкет, як зазвичай роблять наречені.
11	11
и҆ бы́сть внегда̀ боѧ́тисѧ и҆̀мъ є҆гѡ̀, приста́виша къ немꙋ̀ три́десѧть дрꙋгѡ́въ, и҆ бы́ша съ ни́мъ:	І коли побачили його там, вибрали тридцять шлюбних друзів, які були б при ньому.
12	12
и҆ речѐ и҆̀мъ самѱѡ́нъ: предлага́ю нн҃ѣ ва́мъ гада́нїе, и҆ а҆́ще ѿгада́юще повѣ́дите мнѣ̀ сїѐ въ се́дмь дні́й пи́ра и҆ ѡ҆брѧ́щете, да́мъ ва́мъ три́десѧть понѧ́въ и҆ три́десѧть ри́зъ ѻ҆де́ждъ:	І сказав їм Самсон: загадаю я вам загадку; якщо ви відгадаєте мені її за сім днів бенкету і відгадаєте правильно, то я дам вам тридцять синдонів^* і тридцять змін одягу;
13	13
а҆́ще же не возмо́жете сїѐ повѣ́дати мнѣ̀, дади́те вы̀ мнѣ̀ три́десѧть понѧ́въ и҆ три́десѧть ри́зъ и҆змѣ́нныхъ. И҆ реко́ша є҆мꙋ̀: предложѝ гада́нїе твоѐ, и҆ оу҆слы́шимъ є҆̀.	якщо ж не зможете відгадати мені, то ви дайте мені тридцять синдонів і тридцять змін одягу. Вони сказали йому: загадай загадку твою, послухаємо.
14	14
И҆ глаго́ла и҆̀мъ: ѿ ꙗ҆дꙋ́щагѡ ꙗ҆до́мое и҆зы́де, и҆ ѿ крѣ́пкагѡ и҆зы́де сла́дкое. И҆ не мого́ша повѣ́дати гада́нїѧ до тре́хъ дні́й.	І сказав їм: з того, що поїдає, вийшло те, що їдять, і з сильного вийшло солодке. І не могли відгадати загадки за три дні.
15	15
И҆ бы́сть въ де́нь четве́ртый, и҆ реко́ша женѣ̀ самѱѡ́новѣ: прельстѝ мꙋ́жа своего̀, и҆ да повѣ́сть тебѣ̀ гада́нїе, да не сожже́мъ тѧ̀ и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ ѻ҆гне́мъ: и҆лѝ ѡ҆ꙋбо́жити призва́сте ны̀;	В сьомий день сказали вони дружині Самсоновій: умов чоловіка твого, щоб він розгадав нам загадку; інакше спалимо вогнем тебе і дім батька твого; хіба ви покликали нас, щоб обібрати нас?
16	16
И҆ пла́касѧ жена̀ самѱѡ́нова пред̾ ни́мъ и҆ речѐ: ра́звѣ возненави́дѣлъ є҆сѝ менѐ и҆ не возлюби́лъ є҆сѝ менѐ, ꙗ҆́кѡ гада́нїѧ, є҆́же є҆сѝ предложи́лъ сынѡ́мъ люді́й мои́хъ, не повѣ́далъ є҆сѝ є҆гѡ̀ мнѣ̀. И҆ речѐ є҆́й самѱѡ́нъ: сѐ, ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀ и҆ ма́тери мое́й не повѣ́дахъ сегѡ̀, и҆ тебѣ́ ли повѣ́мъ;	І плакала дружина Самсонова перед ним і говорила: ти ненавидиш мене і не любиш; ти загадав загадку синам народу мого, а мені не розгадаєш її. Він сказав їй: батькові моєму і матері моїй не розгадав її; і чи тобі розгадаю?
17	17
И҆ пла́касѧ пред̾ ни́мъ се́дмь дні́й, въ нѧ́же бѣ̀ и҆̀мъ пи́ръ. И҆ бы́сть въ де́нь седмы́й, и҆ повѣ́да є҆́й, ꙗ҆́кѡ стꙋжѝ є҆мꙋ̀: и҆ та̀ повѣ́да сынѡ́мъ люді́й свои́хъ.	І плакала вона перед ним сім днів, у які продовжувався в них бенкет. Нарешті в сьомий день розгадав їй, бо вона наполегливо просила його. А вона розгадала загадку синам народу свого.
18	18
И҆ реко́ша є҆мꙋ̀ мꙋ́жїе гра́дстїи въ де́нь седмы́й пре́жде заше́ствїѧ со́лнца: что̀ сла́ждше ме́да; и҆ что̀ крѣ́плѣе льва̀; И҆ речѐ и҆̀мъ самѱѡ́нъ: а҆́ще не бы́сте ѡ҆ра́ли ю҆́ницею мое́ю, не бы́сте оу҆вѣ́дали гада́нїѧ моегѡ̀.	І в сьомий день до заходу сонця сказали йому громадяни: що солодше за мед, і що сильніше за лева! Він сказав їм: якби ви не орали на моїй телиці, то не відгадали б моєї загадки.
19	19
И҆ нападѐ на него̀ дх҃ъ гдⷭ҇ень, и҆ сни́де во а҆скалѡ́нъ, и҆ и҆збѝ та́мѡ три́десѧть мꙋже́й, и҆ взѧ̀ ри̑зы и҆́хъ, и҆ дадѐ ри̑зы повѣ́давшымъ гада́нїе. И҆ разгнѣ́васѧ ꙗ҆́ростїю самѱѡ́нъ, и҆ взы́де въ до́мъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀.	І зійшов на нього Дух Господній, і пішов він в Аскалон, і, убивши там тридцять чоловік, зняв з них одяг, і віддав зміну одягу їхнього тим, що розгадали загадку. І запалав гнів його, і пішов він у дім батька свого.
20	20
Жена́ же самѱѡ́нова и҆́де за и҆на́го мꙋ́жа, и҆́же бы́сть є҆ди́нъ ѿ дрꙋгѡ́въ є҆гѡ̀.	А дружина Самсонова вийшла за шлюбного друга його, який був при ньому другом.
Глава́ є҃і	Глава 15

1	1
И҆ бы́сть по дне́хъ во дни̑ жа́твы пшени́цы, и҆ посѣтѝ самѱѡ́нъ женꙋ̀ свою̀, несы́й ко́злище ѿ ко́зъ, и҆ речѐ: да вни́дꙋ къ женѣ̀ мое́й въ ло́жницꙋ. И҆ не дадѐ є҆мꙋ̀ ѻ҆те́цъ є҆ѧ̀ вни́ти.	Через кілька днів, під час жнив пшениці, прийшов Самсон побачитися з дружиною своєю, принісши з собою козеня; і коли сказав: «увійду до дружини моєї в спальню», батько її не дав йому ввійти.
2	2
И҆ речѐ ѻ҆те́цъ є҆ѧ̀, глаго́лѧ: рѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ ненави́дѧ возненави́дѣлъ є҆сѝ ю҆̀, и҆ ѿда́хъ ю҆̀ є҆ди́номꙋ ѿ дрꙋгѡ́въ твои́хъ: не се́ ли сестра̀ є҆ѧ̀ ме́ншаѧ добрѣ́йши є҆ѧ̀ є҆́сть; да бꙋ́детъ тебѣ̀ нн҃ѣ вмѣ́стѡ є҆ѧ̀.	І сказав батько її: я подумав, що ти зненавидів її, і я віддав її другові твоєму; ось, менша сестра красивіша за неї; нехай вона буде тобі замість неї.
3	3
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ самѱѡ́нъ: чи́стъ є҆́смь нн҃ѣ ѿ фѷлїсті́млѧнъ, ꙗ҆́кѡ сотворю̀ а҆́зъ съ ни́ми ѕло̀.	Але Самсон сказав їм: тепер я буду правим перед филистимлянами, якщо зроблю їм зло.
4	4
И҆ по́йде самѱѡ́нъ, и҆ ꙗ҆́тъ три́ста лиси́цъ, и҆ взѧ̀ свѣщы̀, и҆ свѧза̀ ѡ҆́шибъ ко ѡ҆́шибꙋ, и҆ оу҆стро́и є҆ди́нꙋ свѣщꙋ̀ междꙋ̀ двѣма̀ ѡ҆́шибома:	І пішов Самсон, і впіймав триста лисиць, і взяв смолоскипи, і зв’язав хвіст із хвостом, і прив’язав по смолоскипу між двома хвостами;
5	5
и҆ разжжѐ ѻ҆́гнь въ свѣща́хъ, и҆ пꙋстѝ ѧ҆̀ въ ни̑вы фѷлїсті̑мски: и҆ запалѝ ни̑вы ѿ гꙋме́нъ и҆ да́же до кла́сѡвъ просты́хъ и҆ до вїногра́да и҆ ма́сличїѧ.	і запалив смолоскипи, і пустив їх на жниво филистимське, і випалив і копиці і нежатий хліб, і виноградні сади й оливкові.
6	6
И҆ реко́ша и҆ноплемє́нницы: кто̀ сотворѝ сїѧ̑; И҆ реко́ша: самѱѡ́нъ зѧ́ть ѳамнаѳе́евъ, ꙗ҆́кѡ взѧ̀ женꙋ̀ є҆гѡ̀ и҆ дадѐ ю҆̀ є҆ди́номꙋ ѿ дрꙋгѡ́въ є҆гѡ̀. И҆ взыдо́ша и҆ноплемє́нницы и҆ сожго́ша ю҆̀ и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ є҆ѧ̀ ѻ҆гне́мъ.	І говорили филистимляни: хто це зробив? І сказали: Самсон, зять фимнафянина, бо цей узяв дружину його і віддав другові його. І пішли филистимляни і спалили вогнем її і [дім] батька її.
7	7
И҆ речѐ и҆̀мъ самѱѡ́нъ: а҆́ще и҆ сотвори́сте вы̀ та́кѡ є҆́й, а҆́зъ не благоизво́лю, но ѿмще́нїе моѐ є҆ди́номꙋ комꙋ́ждо ва́съ сотворю̀, и҆ посе́мъ почі́ю.	Самсон сказав їм: хоча ви зробили це, але я помщуся вам самим і тоді тільки заспокоюсь.
8	8
И҆ поразѝ и҆́хъ го́лєни до бе́дръ ꙗ҆́звою ве́лїею: и҆ сни́де, и҆ всели́сѧ оу҆ водоте́чи въ пеще́рѣ ка́мене и҆та́ма.	І перебив він їм гомілки і стегна, і пішов і засів в ущелині скелі Етама.
9	9
И҆ и҆зыдо́ша фѷлїсті́млѧне, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ во і҆ꙋ́дѣ, и҆ разсѣ́ѧшасѧ въ лехі̀.	І пішли филистимляни, і розташувалися станом в Іудеї, і розтягнулися до Лехи.
10	10
И҆ речѐ и҆̀мъ всѧ́къ мꙋ́жъ і҆ꙋ́динъ: почто̀ прїидо́сте на ны̀; И҆ реко́ша и҆ноплемє́нницы: свѧза́ти самѱѡ́на прїидо́хомъ и҆ сотвори́ти є҆мꙋ̀, ꙗ҆́коже сотворѝ на́мъ.	І сказали жителі Іудеї: за що ви вийшли проти нас? Вони сказали: ми прийшли зв’язати Самсона, щоб учинити з ним, як він учинив з нами.
11	11
И҆ снидо́ша трѝ ты́сѧщы мꙋже́й ѿ і҆ꙋ́ды къ пеще́рѣ ка́мене и҆та́ма и҆ реко́ша къ самѱѡ́нꙋ: не вѣ́си ли, ꙗ҆́кѡ владѣ́ютъ на́ми фѷлїсті́млѧне; и҆ вскꙋ́ю сїѧ̑ сотвори́лъ є҆сѝ на́мъ; И҆ речѐ и҆̀мъ самѱѡ́нъ: ꙗ҆́коже мѝ сотвори́ша, та́кѡ сотвори́хъ и҆̀мъ.	І пішли три тисячі чоловік з Іудеї до ущелини скелі Етама і сказали Самсону: хіба ти не знаєш, що филистимляни панують над нами? що це ти зробив нам? Він сказав їм: Як вони зі мною вчинили, так і я вчинив з ними.
12	12
И҆ реко́ша є҆мꙋ̀: свѧза́ти тебѐ прїидо́хомъ и҆ преда́ти тѧ̀ въ рꙋ́цѣ и҆ноплеме́нникѡмъ. И҆ речѐ и҆̀мъ самѱѡ́нъ: клени́тесѧ мнѣ̀, да не оу҆бїе́те менѐ вы̀.	І сказали йому: ми прийшли зв’язати тебе, щоб віддати тебе в руки филистимлянам. І сказав їм Самсон: покляніться мені, що ви не уб’єте мене.
13	13
И҆ реко́ша є҆мꙋ̀, глаго́люще: нѝ, но то́кмѡ соꙋ́зомъ свѧ́жемъ тѧ̀ и҆ предади́мъ тѧ̀ въ рꙋ́ки и҆́хъ, сме́ртїю же не оу҆мертви́мъ тебѐ. И҆ свѧза́ша є҆го̀ двѣма̀ оу҆́жы но́выми и҆ и҆зведо́ша є҆го̀ ѿ ка́мене тогѡ̀.	І сказали йому: ні, ми тільки зв’яжемо тебе і віддамо тебе в руки їхні, а умертвити не умертвимо. І зв’язали його двома новими мотузками і повели його з ущелини.
14	14
И҆ то́й прїи́де до че́люсти: и҆ноплемє́нницы же воскли́кнꙋша и҆ теко́ша проти́вꙋ є҆мꙋ̀. И҆ сни́де на него̀ дх҃ъ гдⷭ҇ень, и҆ бы́ша оу҆́жѧ на мы́шцахъ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ и҆згре́бїе, є҆гда̀ зажже́тсѧ ѻ҆гне́мъ: и҆ разрѣши́шасѧ оу҆́зы є҆гѡ̀ ѿ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀:	Коли він підійшов до Леха, филистимляни з криком зустріли його. І зійшов на нього Дух Господній, і мотузки, що були на руках його, зробилися, як перегорілий льон, і упали пута з рук його.
15	15
и҆ ѡ҆брѣ́те че́люсть ѻ҆́слю пове́рженꙋ, и҆ прострѐ рꙋ́кꙋ свою̀, и҆ взѧ̀ ю҆̀: и҆ и҆збѝ є҆́ю ты́сѧщꙋ мꙋже́й.	Знайшов він свіжу ослячу щелепу і, простягнувши руку свою, взяв її, і вбив нею тисячу чоловік.
16	16
И҆ речѐ самѱѡ́нъ: че́люстїю ѻ҆́слею потреблѧ́ѧ потреби́хъ и҆̀хъ, ꙗ҆́кѡ че́люстїю ѻ҆́слею и҆зби́хъ ты́сѧщꙋ мꙋже́й.	І сказав Самсон: щелепою ослячою юрбу, дві юрби, щелепою ослячою убив я тисячу чоловік.
17	17
И҆ бы́сть є҆гда̀ преста̀ глаго́лѧ, и҆ пове́рже че́люсть ѿ рꙋкѝ своеѧ̀: и҆ наречѐ мѣ́сто то́е и҆збїе́нїе че́люстное.	Сказавши це, кинув щелепу з рук своїх і назвав те місце: Рамаф-Лехи^*.
18	18
И҆ возжажда̀ ѕѣлѡ̀, и҆ возопѝ ко гдⷭ҇ꙋ, и҆ речѐ: ты̀ бл҃говоли́лъ є҆сѝ въ рꙋ́цѣ раба̀ твоегѡ̀ спасе́нїе вели́кое сїѐ, и҆ нн҃ѣ оу҆мира́ю жа́ждею, и҆ впадꙋ̀ въ рꙋ́ки неѡбрѣ́занныхъ.	І відчув сильну спрагу і воззвав до Господа і сказав: Ти зробив рукою раба Твого велике спасіння це; а тепер помру я від спраги, і потраплю в руки необрізаних.
19	19
И҆ разве́рзе бг҃ъ ꙗ҆́звꙋ на че́люсти, и҆ и҆зы́де и҆з̾ неѧ̀ вода̀, и҆ пѝ: и҆ возврати́сѧ дꙋ́хъ є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆живѐ: сегѡ̀ ра́ди прозва́сѧ и҆́мѧ є҆́й и҆сто́чникъ призыва́ющагѡ, и҆́же є҆́сть въ че́люсти, да́же до днѐ сегѡ̀.	І розверз Бог щілину в Леху, і потекла з неї вода. Він напився, і повернувся дух його, і він ожив; від того і наречено ім’я місцю цьому: «Джерело того, хто взиває», яке у Леху до цього дня.
20	20
И҆ сꙋдѝ і҆и҃лю во дни̑ фѷлїсті́млѧнъ два́десѧть лѣ́тъ.	І був він суддею Ізраїля в дні филистимлян двадцять років.
Глава́ ѕ҃і	Глава 16

1	1
И҆ и҆́де самѱѡ́нъ въ га́зꙋ, и҆ ви́дѣ та́мѡ женꙋ̀ блꙋдни́цꙋ и҆ вни́де къ не́й.	Прийшов одного разу Самсон у Газу і, побачивши там блудницю, увійшов до неї.
2	2
И҆ повѣ́даша га́зѧнѡмъ, глаго́люще: прїи́де самѱѡ́нъ сѣ́мѡ. И҆ ѡ҆быдо́ша и҆ подсѣдо́ша є҆мꙋ̀ всю̀ но́щь оу҆ вра́тъ гра́дныхъ, и҆ оу҆таи́шасѧ всю̀ но́щь, глаго́люще: до́ндеже ѡ҆свѣта́етъ оу҆́тро, и҆ оу҆бїе́мъ є҆го̀.	Жителям Гази сказали: Самсон прийшов сюди. І ходили вони навкруги, і підстерігали його всю ніч біля воріт міста, і ховалися всю ніч, говорячи: до світла ранкового почекаємо, і вб’ємо його.
3	3
И҆ спа̀ самѱѡ́нъ до полꙋ́нощи: и҆ воста̀ въ полꙋ́нощи, и҆ восхи́ти двє́ри оу҆ вра́тъ гра́да со ѻ҆бѣ́ими вереѧ́ми, и҆ под̾ѧ̀ ѡ҆́ныѧ съ заво́рою, и҆ возложѝ ѧ҆̀ на ра́мена своѧ̑, и҆ вознесѐ ѧ҆̀ на ве́рхъ горы̀, ꙗ҆́же пред̾ лице́мъ хеврѡ́на, и҆ положѝ и҆̀хъ та́мѡ.	А Самсон спав до півночі; опівночі ж, уставши, схопив двері міських воріт з обома одвірками, підняв їх разом із запором, поклав на плечі свої і відніс їх на вершину гори, яка на шляху до Хеврона, [і поклав їх там].
4	4
И҆ бы́сть по се́мъ, и҆ возлюбѝ женꙋ̀ ѿ водоте́чи сѡри́ховы: и҆́мѧ же є҆́й далі́да.	Після того полюбив він одну жінку, яка жила в долині Сорек; ім’я їй Даліда.
5	5
И҆ взыдо́ша къ не́й кнѧ̑зи и҆ноплемє́нничи и҆ реко́ша є҆́й: прельстѝ є҆го̀, и҆ ви́ждь, въ че́мъ є҆́сть крѣ́пость є҆гѡ̀ вели́каѧ, и҆ чи́мъ премо́жемъ є҆го̀, и҆ свѧ́жемъ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ смири́ти є҆го̀: и҆ мы̀ тебѣ̀ дади́мъ кі́йждо ты́сѧщꙋ и҆ сто̀ сре́бреникѡвъ.	До неї прийшли власники филистимські і говорять їй: умов його, і вивідай, у чому велика сила його і як нам здолати його, щоб зв’язати його й упокорити його; а ми дамо тобі за те кожен тисячу сто сиклів срібла.
6	6
И҆ речѐ далі́да къ самѱѡ́нꙋ: повѣ́ждь мѝ нн҃ѣ, въ че́мъ крѣ́пость твоѧ̀ (та́кѡ) вели́каѧ, и҆ чи́мъ свѧ́жешисѧ и҆ смири́шисѧ;	І сказала Даліда Самсону: скажи мені, в чому велика сила твоя і чим зв’язати тебе, щоб упокорити тебе?
7	7
И҆ речѐ є҆́й самѱѡ́нъ: а҆́ще свѧ́жꙋтъ мѧ̀ седмїю̀ тѧтива́ми сыры́ми неистлѣ́вшими, и҆ и҆знемогꙋ̀, и҆ бꙋ́дꙋ ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ человѣ̑къ.	Самсон сказав їй: якщо зв’яжуть мене сімома сирими тятивами, які не висушені, то я зроблюся безсилим і буду як і інші люди.
8	8
И҆ принесо́ша є҆́й кнѧ̑зи ѿ и҆ноплемє́нникъ се́дмь тѧти́въ мо́крыхъ неистлѣ́вшихъ, и҆ свѧза̀ є҆го̀ и҆́ми:	І принесли їй власники филистимські сім сирих тятив, які не висохли, і вона зв’язала його ними.
9	9
и҆ подса́да є҆мꙋ̀ сѣдѧ́ше въ хра́минѣ. И҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆ноплемє́нницы на тѧ̀, самѱѡ́не. И҆ расто́рже тѧтивы̑, а҆́ки бы кто̀ расто́ргнꙋлъ соска́нїе и҆згре́бїй, є҆гда̀ ко́снетсѧ є҆мꙋ̀ ѻ҆́гнь: и҆ не оу҆вѣ́дасѧ крѣ́пость є҆гѡ̀.	[Тим часом один таємно сидів у неї в спальні.] І сказала йому: Самсоне! Филистимляни йдуть на тебе. Він розірвав тятиви, як розривають нитку з клоччя, коли перепалить її вогонь. І не пізнана сила його.
10	10
И҆ речѐ далі́да къ самѱѡ́нꙋ: сѐ, прельсти́лъ є҆сѝ мѧ̀, глаго́лѧ ко мнѣ̀ лжꙋ̀: нн҃ѣ оу҆̀бо повѣ́ждь мѝ, чи́мъ свѧ́жешисѧ;	І сказала Даліда Самсону: ось, ти обманув мене і говорив мені неправду; скажи ж тепер мені, чим зв’язати тебе?
11	11
И҆ речѐ къ не́й: а҆́ще вѧ́жꙋще свѧ́жꙋтъ мѧ̀ оу҆́жы но́выми, и҆́миже не дѣ́лано, и҆ и҆знемогꙋ̀, и҆ бꙋ́дꙋ ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ человѣ̑къ.	Він сказав їй: якщо зв’яжуть мене новими мотузками, що не були в ділі, то я зроблюся безсилим і буду, як інші люди.
12	12
И҆ взѧ̀ далі́да оу҆́жы нѡ́вы и҆ свѧза̀ є҆го̀ и҆́ми, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆ноплемє́нницы на тѧ̀, самѱѡ́не. Подса́да же сѣдѧ́ше въ хра́минѣ. И҆ расто́рже ѧ҆̀ ѿ рꙋкꙋ̀ своє́ю а҆́ки ни́ть.	Даліда взяла нові мотузки і зв’язала його і сказала йому: Самсоне! Филистимляни йдуть на тебе. [Тим часом один таємно сидів у спальні.] І зірвав він їх з рук своїх, як нитки.
13	13
И҆ речѐ далі́да къ самѱѡ́нꙋ: да́же до нн҃ѣ прельща́лъ мѧ̀ є҆сѝ и҆ глаго́лалъ ко мнѣ̀ лжꙋ̀: повѣ́ждь мѝ оу҆̀бо, чи́мъ свѧ́жешисѧ; И҆ речѐ є҆́й: а҆́ще сплете́ши се́дмь плени́цъ вла̑съ главы̀ моеѧ̀ спрѧде́нїемъ и҆ вбїе́ши ко́ломъ въ стѣ́нꙋ, и҆ бꙋ́дꙋ не́мощенъ ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ человѣ̑къ.	І сказала Даліда Самсону: все ти обманюєш мене і говориш мені неправду; скажи мені, чим би зв’язати тебе? Він сказав їй: якщо ти увіткнеш сім кіс голови моєї в тканину і приб’єш її цвяхом до ткальної колоди, [то я буду безсилим, як і інші люди].
14	14
И҆ оу҆спѝ далі́да є҆го̀ на колѣ́нѣхъ свои́хъ, и҆ бы́сть внегда̀ оу҆снꙋ́ти є҆мꙋ̀, взѧ̀ далі́да се́дмь плени́цъ вла̑съ главы̀ є҆гѡ̀ и҆ сплетѐ спрѧде́нїемъ и҆ вонзѐ ко́ломъ въ стѣ́нꙋ, и҆ речѐ: и҆ноплемє́нницы на тѧ̀, самѱѡ́не. И҆ возбнꙋ̀ ѿ сна̀ своегѡ̀ и҆ и҆сто́рже ко́лъ сплете́нїемъ и҆з̾ стѣны̀, и҆ не оу҆вѣ́дасѧ крѣ́пость є҆гѡ̀.	[І приспала його Даліда на колінах своїх. І коли він заснув, узяла Даліда сім кіс голови його,] і прикріпила їх до колоди, і сказала йому: филистимляни йдуть на тебе, Самсоне! Він пробудився від сну свого і висмикнув ткальну колоду разом із тканиною; [і не пізнана сила його].
15	15
И҆ речѐ къ немꙋ̀ далі́да: ка́кѡ глаго́леши, возлюби́хъ тѧ̀, и҆ се́рдце твоѐ нѣ́сть со мно́ю; сѐ, тре́тїе прельсти́лъ є҆сѝ мѧ̀, и҆ не повѣ́далъ є҆сѝ мнѣ̀, въ че́мъ крѣ́пость твоѧ̀ вели́каѧ.	І сказала йому [Даліда]: як же ти говориш: «люблю тебе», а серце твоє не зі мною? ось, ти тричі обманув мене, і не сказав мені, в чому велика сила твоя.
16	16
И҆ бы́сть є҆гда̀ стꙋжѝ є҆мꙋ̀ словесы̀ свои́ми по всѧ̑ дни̑, и҆ оу҆бѣдѝ є҆го̀, и҆ и҆знемо́же да́же до оу҆ме́ртвїѧ.	І оскільки вона словами своїми тяготила його кожного дня і мучила його, то душі його стало важко до смерти.
17	17
И҆ повѣ́да є҆́й всѐ се́рдце своѐ, и҆ речѐ къ не́й: желѣ́зо не взы́де на главꙋ̀ мою̀, ꙗ҆́кѡ назѡре́й є҆́смь а҆́зъ гдⷭ҇ꙋ ѿ оу҆тро́бы ма́тере моеѧ̀: а҆́ще оу҆̀бо ѡ҆брі́юсѧ, ѿстꙋ́питъ ѿ менє̀ крѣ́пость моѧ̀, и҆ и҆знемогꙋ̀, и҆ бꙋ́дꙋ ꙗ҆́коже всѝ человѣ́цы.	І він відкрив їй усе серце своє, і сказав їй: бритва не торкалася голови моєї, тому що я назорей Божий від утроби матері моєї; якщо ж обстригти мене, то відступить від мене сила моя; я зроблюся слабким і буду, як інші люди.
18	18
И҆ ви́дѣ далі́да, ꙗ҆́кѡ повѣ́да є҆́й всѐ се́рдце своѐ, посла̀ и҆ призва̀ кнѧ̑зи и҆ноплемє́нничи, глаго́лющи: взы́дите є҆щѐ є҆ди́ною, ꙗ҆́кѡ повѣ́да мѝ всѐ се́рдце своѐ. И҆ взыдо́ша къ не́й всѝ кнѧ̑зи и҆ноплемє́нничи, и҆ принесо́ша сребро̀ въ рꙋка́хъ свои́хъ.	Даліда, бачачи, що він відкрив їй усе серце своє, послала і покликала власників филистимських, сказавши їм: йдіть тепер; він відкрив мені все серце своє. І прийшли до неї власники филистимські і принесли срібло в руках своїх.
19	19
И҆ оу҆спѝ далі́да самѱѡ́на на колѣ́нѣхъ свои́хъ: и҆ призва̀ стригача̀, и҆ ѡ҆стрижѐ се́дмь плени́цъ вла̑съ главы̀ є҆гѡ̀: и҆ нача̀ смирѧ́тисѧ, и҆ ѿстꙋпѝ крѣ́пость є҆гѡ̀ ѿ негѡ̀.	І приспала його [Даліда] на колінах своїх, і покликала чоловіка, і веліла йому обстригти сім кіс голови його. І почав він слабнути, і відступила від нього сила його.
20	20
И҆ речѐ далі́да: и҆ноплемє́нницы на тѧ̀, самѱѡ́не. И҆ возбꙋди́сѧ ѿ сна̀ своегѡ̀ и҆ речѐ: и҆зы́дꙋ ꙗ҆́коже и҆ пре́жде, и҆ ѡ҆трѧсꙋ́сѧ. И҆ не разꙋмѣ̀, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь ѿстꙋпѝ ѿ негѡ̀.	Вона сказала: филистимляни йдуть на тебе, Самсоне! Він пробудився від сну свого, і сказав: піду, як і раніше, і визволюся. А не знав, що Господь відступив від нього.
21	21
И҆ ꙗ҆́ша є҆го̀ и҆ноплемє́нницы, и҆ и҆збодо́ша є҆мꙋ̀ ѻ҆́чи, и҆ введо́ша є҆го̀ въ га́зꙋ, и҆ ѡ҆кова́ша є҆го̀ пꙋ̑ты мѣ̑дѧны: и҆ бѧ́ше мелѧ̀ въ хра́минѣ темни́чнѣй.	Филистимляни взяли його і викололи йому очі, привели його в Газу й скували його двома мідними ланцюгами, і він молов у в’язниці.
22	22
И҆ нача́ша власы̀ главы̀ є҆гѡ̀ растѝ по ѡ҆стриже́нїи.	Тим часом волосся на голові його почало рости, де воно було обстрижене.
23	23
И҆ кнѧ̑зи и҆ноплемє́нничи собра́шасѧ пожре́ти же́ртвꙋ вели́кꙋ дагѡ́нꙋ бо́гꙋ своемꙋ̀ и҆ возвесели́тисѧ, и҆ реко́ша: предадѐ бо́гъ на́шъ въ рꙋ́ки на́шѧ самѱѡ́на врага̀ на́шего.	Власники филистимські зібралися, щоб принести велику жертву Дагону, богу своєму, і повеселитися, і сказали: бог наш віддав Самсона, ворога нашого, в руки наші.
24	24
И҆ ви́дѣша є҆го̀ лю́дїе, и҆ похвали́ша бо́га своего̀, ꙗ҆́кѡ рѣ́ша: предадѐ бо́гъ на́шъ въ рꙋ́ки на́шѧ врага̀ на́шего, ѡ҆пꙋстоши́вшаго зе́млю на́шꙋ, и҆ и҆́же оу҆мно́жи ꙗ҆́звенныхъ на́шихъ.	Також і народ, бачачи його, прославляв бога свого, говорячи: бог наш видав у руки наші ворога нашого, і спустошувача землі нашої, який убив багатьох з нас.
25	25
И҆ бы́сть є҆гда̀ возблажа̀ се́рдце и҆́хъ, и҆ реко́ша: призови́те самѱѡ́на и҆з̾ до́мꙋ темни́чнагѡ, и҆ да и҆гра́етъ пред̾ на́ми. И҆ призва́ша самѱѡ́на и҆з̾ до́мꙋ темни́чнагѡ, и҆ и҆гра́ше пред̾ ни́ми: и҆ заꙋша́хꙋ є҆го̀, и҆ поста́виша є҆го̀ междꙋ̀ стѡлпы̀.	І коли розвеселилося серце їхнє, сказали: покличте Самсона [з в’язниці], нехай він забавляє нас. І покликали Самсона з в’язниці, і він забавляв їх, [і били його по обличчю] і поставили його між стовпами.
26	26
И҆ речѐ самѱѡ́нъ ко ю҆́ноши держа́щемꙋ є҆го̀ за рꙋ́кꙋ: ѡ҆ста́ви менѐ, да ѡ҆сѧжꙋ̀ столпы̀, на ни́хже до́мъ се́й оу҆твержде́нъ є҆́сть, и҆ ѡ҆прꙋ́сѧ на ни́хъ. Ю҆́ноша же сотворѝ та́кѡ.	І сказав Самсон юнакові, який водив його за руку: підведи мене, щоб обмацати мені стовпи, на яких утверджений дім, і притулитися до них. [Юнак так і зробив.]
27	27
До́мъ же бѧ́ше по́лнъ мꙋже́й и҆ же́нъ, и҆ та́мѡ всѝ кнѧ̑зи и҆ноплемє́нничи: на кро́вѣ же то́мъ до тре́хъ ты́сѧщъ мꙋже́й и҆ же́нъ, зрѧ́ще рꙋга́емаго самѱѡ́на.	Дім же був повен чоловіків і жінок; там були всі власники филистимські, і на покрівлі було до трьох тисяч чоловіків і жінок, які дивилися на Самсона, що забавляв їх.
28	28
И҆ воззва̀ самѱѡ́нъ ко гдⷭ҇ꙋ и҆ речѐ: а҆дѡнаі̀ гдⷭ҇и, гдⷭ҇и си́лъ, помѧни́ мѧ нн҃ѣ, и҆ оу҆крѣпи́ мѧ є҆щѐ є҆ди́ною, бж҃е, да возда́мъ мще́нїе є҆ди́но за два̀ ѡ҆́ка моѧ̑ фѷлїсті́мѡмъ.	І воззвав Самсон до Господа і сказав: Господи Боже! згадай мене і зміцни мене тільки тепер, о Боже! щоб мені за один раз помститися филистимлянам за два ока мої.
29	29
И҆ ѻ҆б̾ѧ̀ самѱѡ́нъ ѻ҆́ба столпа̑ срє́днїѧ, на ни́хже хра́мина бѧ́ше оу҆твержде́на, и҆ ѡ҆пре́сѧ на ни́хъ, держѧ̀ є҆ди́нъ рꙋко́ю десно́ю, а҆ дрꙋгі́й лѣ́вою.	І зрушив Самсон з місця два середніх стовпи, на яких був утверджений дім, упершись у них, в один правою рукою своєю, а в другий лівою.
30	30
И҆ речѐ самѱѡ́нъ: да оу҆́мретъ дꙋша̀ моѧ̀ со и҆ноплемє́нники. И҆ преклони́сѧ крѣ́постїю, и҆ падѐ хра́мина на кнѧ̑зи и҆ на всѧ̑ лю́ди и҆̀же въ не́й: и҆ бы́сть ме́ртвыхъ, и҆̀хже оу҆мертвѝ самѱѡ́нъ при сме́рти свое́й, мно́жае не́же и҆̀хже оу҆мертвѝ въ животѣ̀ свое́мъ.	І сказав Самсон: помри, душе моя, з филистимлянами! Й уперся з усією силою, й обвалився дім на власників і на весь народ, що був у ньому. І було померлих, яких умертвив [Самсон] у смерті своїй, більше, ніж він умертвив за життя своє.
31	31
И҆ снидо́ша бра́тїѧ є҆гѡ̀ и҆ ве́сь до́мъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, и҆ взѧ́ша є҆го̀: и҆ взыдо́ша, и҆ погребо́ша є҆го̀ междꙋ̀ сараѝ и҆ междꙋ̀ є҆сѳао́ломъ во гро́бѣ манѡ́ѧ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀. И҆ се́й сꙋдѝ і҆и҃лю лѣ́тъ два́десѧть. (И҆ воста̀ по самѱѡ́нѣ є҆мега́ръ сы́нъ є҆на́нь, и҆ оу҆бѝ ѿ и҆ноплеме́нникѡвъ ше́сть сѡ́тъ мꙋже́й кромѣ̀ скота̀, и҆ спасѐ и҆ ѻ҆́нъ і҆и҃лѧ.)	І прийшли брати його і весь дім батька його, і взяли його, і пішли і поховали його між Цорою й Естаолом, у гробі Маноя, батька його. Він був суддею Ізраїля двадцять років. [Після Самсона постав Емегар, син Енана, й убив з іноплемінників шістсот чоловік, крім худоби. І він спас Ізраїля.]
Глава́ з҃і	Глава 17

1	1
И҆ бы́сть мꙋ́жъ ѿ горы̀ є҆фре́мли, и҆ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ мі́ха:	Був хтось на горі Єфремовій, на ім’я Миха.
2	2
и҆ речѐ ма́тери свое́й: ты́сѧща и҆ сто̀ сре́бреникѡвъ и҆̀же оу҆кра́дєны оу҆ тебє̀, и҆ заклина́ла мѧ̀ є҆сѝ и҆ глаго́лала є҆сѝ во оу҆́шы моѝ: сѐ, сребро̀ оу҆ менє̀, а҆́зъ взѧ́хъ є҆̀. И҆ речѐ ма́ти є҆гѡ̀: благослове́нъ сы́нъ мо́й гдⷭ҇еви.	Він сказав матері своїй: тисяча сто сиклів срібла, які в тебе взяті і за які ти при мені проголосила прокляття, це срібло в мене, я взяв його. Мати його сказала: благословенний син мій у Господа!
3	3
И҆ ѿдадѐ ты́сѧщꙋ и҆ сто̀ сре́бреникѡвъ ма́тери свое́й. И҆ речѐ ма́ти є҆гѡ̀: ѡ҆свѧща́ющи ѡ҆свѧти́хъ сребро̀ гдⷭ҇еви ѿ рꙋкѝ моеѧ̀, тебѣ̀ сы́нови моемꙋ̀ сотвори́ти (кꙋмі́ръ) и҆зва́ѧнъ и҆ слїѧ́нъ, и҆ нн҃ѣ ѿда́мъ є҆̀ тебѣ̀.	І повернув він матері своїй тисячу сто сиклів срібла. І сказала мати його: це срібло я від себе присвятила Господу для [тебе,] сина мого, щоб зробити з нього ідола і відлитого кумира; отже, віддаю це тобі.
4	4
И҆ ѿдадѐ сребро̀ ма́тери свое́й. И҆ взѧ̀ ма́ти є҆гѡ̀ двѣ́сти сре́бреникѡвъ и҆ дадѐ и҆̀хъ сребродѣ́лю, и҆ сотворѝ то́е (кꙋмі́ръ) и҆зва́ѧнъ и҆ слїѧ́нъ: и҆ бы́сть въ домꙋ̀ мі́хи.	Але він повернув срібло матері своїй. Мати його взяла двісті сиклів срібла і віддала їх плавильникові. Він зробив з них ідола і відлитого кумира, який і знаходився в домі Михи.
5	5
И҆ до́мъ мі́хинъ є҆мꙋ̀ до́мъ бж҃їй. И҆ сотворѝ є҆фꙋ́дъ [Гре́ч.: є҆пѡмі́съ, славе́н.: нара́мникъ.] и҆ ѳерафі́нъ [і҆́дѡли]: и҆ напо́лни рꙋ́кꙋ є҆ди́номꙋ ѿ сынѡ́въ свои́хъ, и҆ бы́сть є҆мꙋ̀ жре́цъ.	І був у Михи дім Божий. І зробив він ефод і терафим і посвятив одного із синів своїх, щоб він був у нього священиком.
6	6
Въ ты̑ѧ же дни̑ не бѧ́ше царѧ̀ во і҆и҃ли: кі́йждо мꙋ́жъ, є҆́же пра́во ви́дѧшесѧ пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀, творѧ́ше.	У ті дні не було царя в Ізраїля; кожен робив те, що йому здавалося справедливим.
7	7
И҆ бы́сть ю҆́ноша ѿ виѳлее́ма і҆ꙋ́дина и҆ ѿ ро́да пле́мене і҆ꙋ́дина, и҆ се́й леѵі́тинъ, и҆ ѡ҆бита́ше та́мѡ:	Один юнак з Вифлеєма Юдейського, з коліна Іудиного, левит, тоді жив там;
8	8
и҆ по́йде се́й мꙋ́жъ ѿ гра́да виѳлее́ма і҆ꙋ́дина ѡ҆бита́ти, и҆дѣ́же ѡ҆брѧ́щетъ мѣ́сто: и҆ прїи́де до горы̀ є҆фре́мли и҆ да́же до до́мꙋ мі́хина, є҆́же сотвори́ти пꙋ́ть сво́й.	цей чоловік пішов з міста Вифлеєма Юдейського, щоб пожити, де трапиться, і йдучи дорогою, прийшов на гору Єфремову до дому Михи.
9	9
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ мі́ха: ѿкꙋ́дꙋ и҆́деши; И҆ речѐ є҆мꙋ̀ леѵі́тинъ: а҆́зъ є҆́смь ѿ виѳлее́ма і҆ꙋ́дина, и҆ и҆дꙋ̀ ѡ҆бита́ти, и҆дѣ́же ѡ҆брѧ́щꙋ мѣ́сто.	І сказав йому Миха: звідки ти йдеш? Він сказав йому: я левит з Вифлеєма Юдейського і йду пожити, де трапиться.
10	10
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ мі́ха: сѣдѝ со мно́ю и҆ бꙋ́ди мѝ ѻ҆те́цъ и҆ жре́цъ, и҆ а҆́зъ да́мъ тебѣ̀ сре́бреникѡвъ де́сѧть въ го́дъ и҆ дво́и ри̑зы, и҆ ꙗ҆̀же на житїѐ тебѣ̀.	І сказав йому Миха: залишся у мене і будь у мене отцем і священиком; я буду давати тобі по десять сиклів срібла на рік, потрібний одяг і їжу.
11	11
И҆ по́йде леѵі́тъ, и҆ нача̀ ѡ҆бита́ти оу҆ мꙋ́жа. И҆ бы́сть ю҆́ноша є҆мꙋ̀ ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ сынѡ́въ є҆гѡ̀.	Левит пішов до нього і погодився левит залишитися у цієї людини, і був юнак у нього, як один із синів його.
12	12
И҆ напо́лни мі́ха рꙋ́кꙋ леѵі́тинꙋ, и҆ бы́сть є҆мꙋ̀ ю҆́ноша жре́цъ, и҆ бѧ́ше въ домꙋ̀ мі́хи.	Миха посвятив левита, і цей юнак був у нього священиком і жив у домі Михи.
13	13
И҆ речѐ мі́ха: нн҃ѣ оу҆вѣ́дѣхъ, ꙗ҆́кѡ бл҃госотвори́тъ мнѣ̀ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ бы́сть мнѣ̀ леѵі́тинъ жре́цъ.	І сказав Миха: тепер я знаю, що Господь буде мені благодіяти, тому що левит у мене священиком.
Глава́ и҃і	Глава 18

1	1
Въ ты̑ѧ дни̑ не бѧ́ше царѧ̀ во і҆и҃ли: и҆ въ ты̑ѧ дни̑ пле́мѧ да́ново и҆ска́ше себѣ̀ наслѣ́дїѧ всели́тисѧ, ꙗ҆́кѡ не падѐ є҆мꙋ̀ наслѣ́дїе до дні́й ѻ҆́ныхъ средѣ̀ племе́нъ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ.	У ті дні не було царя в Ізраїля; і в ті дні коліно Данове шукало собі наділ, де б оселитися, тому що до того часу не випало йому повного наділу між колінами Ізраїлевими.
2	2
И҆ посла́ша сы́нове да́нѡвы ѿ со́нмѡвъ свои́хъ пѧ́ть мꙋже́й ѿ ча́сти своеѧ̀, мꙋ́жы си̑льны ѿ сараѝ и҆ є҆сѳао́ла, соглѧ́дати зе́млю и҆ и҆зслѣ́дити ю҆̀, и҆ реко́ша къ ни̑мъ: и҆ди́те и҆ и҆зслѣ́дите зе́млю. И҆ прїидо́ша до горы̀ є҆фре́мли, до до́мꙋ мі́хина, и҆ ста́ша та́мѡ въ домꙋ̀ мі́хи.	І послали сини Дана від племені свого п’ять чоловік, мужів сильних, з Цори й Естаола, щоб оглянути землю й дізнатися про неї, і сказали їм: підіть, узнайте землю. Вони прийшли на гору Єфремову до дому Михи і ночували там.
3	3
И҆ ті́и позна́ша гла́съ ю҆́ноши леѵі́тина, и҆ оу҆клони́шасѧ та́мѡ, и҆ реко́ша є҆мꙋ̀: кто̀ тѧ̀ приведѐ сѣ́мѡ; и҆ что̀ твори́ши въ мѣ́стѣ се́мъ; и҆ что̀ тебѣ̀ здѣ̀;	Перебуваючи біля дому Михи, впізнали вони голос молодого левита і зайшли туди і запитали його: хто тебе привів сюди? що ти тут робиш і навіщо ти тут?
4	4
И҆ речѐ и҆̀мъ: си́це и҆ си́це сотворѝ мнѣ̀ мі́ха, и҆ наѧ̀ мѧ̀, и҆ бы́хъ є҆мꙋ̀ жре́цъ.	Він сказав їм: те і те зробив для мене Миха, найняв мене, і я в нього священиком.
5	5
И҆ реко́ша є҆мꙋ̀: вопросѝ оу҆̀бо бг҃а, и҆ оу҆вѣ́мы, а҆́ще благопоспѣши́тсѧ пꙋ́ть на́шъ, въ ѻ҆́ньже мы̀ и҆́демъ.	Вони сказали йому: запитай Бога, щоб знати нам, чи успішною буде путь наша, в яку ми йдемо.
6	6
И҆ речѐ и҆̀мъ жре́цъ: и҆ди́те съ ми́ромъ: пред̾ гдⷭ҇емъ пꙋ́ть ва́шъ, въ ѻ҆́ньже и҆́дете.	Священик сказав їм: ідіть з миром; перед Господом путь ваша, в яку ви йдете.
7	7
И҆ и҆до́ша пѧ́ть мꙋ́жїе и҆ прїидо́ша въ лаі́съ: и҆ ви́дѣша люді́й живꙋ́щихъ въ не́мъ, сѣдѧ́щихъ со оу҆пова́нїемъ по ѡ҆бы́чаю сїдѡ́нѧнъ, въ тишинѣ̀ и҆ наде́ждѣ, и҆ не бѣ̀ оу҆страша́ѧй, и҆лѝ посрамлѧ́ѧй словесѐ на землѝ, наслѣ́дникъ и҆стѧзꙋ́ѧй сокрѡ́вища: занѐ дале́че бѧ́хꙋ ѿ сїдѡ́нѧнъ, и҆ не и҆мѧ́хꙋ словесѐ съ кі́имъ либо человѣ́комъ.	І пішли ті п’ять чоловіків, і прийшли в Лаїс, і побачили народ, який у ньому, що він живе спокійно, за звичаєм сидонян, тихий і безтурботний, і що не було в землі тій, щоб хто кривдив у чому або мав би владу: від сидонян вони жили далеко, і ні з ким не було у них ніякої справи.
8	8
И҆ прїидо́ша пѧ́ть мꙋже́й ко бра́тїи свое́й въ сараю̀ и҆ є҆сѳао́лъ и҆ реко́ша бра́тїи свое́й: что̀ вы̀ сѣдитѐ;	І повернулися [ті п’ять чоловік] до братів своїх у Цору й Естаол, і сказали їм брати їхні: з чим ви?
9	9
И҆ рѣ́ша: воста́ните, и҆ взы́демъ на нѧ̀, занѐ ви́дѣхомъ зе́млю, и҆ сѐ, блага̀ ѕѣлѡ̀, и҆ вы̀ молчи́те: не ѡ҆блѣни́тесѧ и҆тѝ и҆ вни́ти є҆́же наслѣ́дити зе́млю:	Вони сказали: встанемо і підемо на них; ми бачили землю, вона дуже добра; а ви задумалися: не баріться йти і взяти в спадщину ту землю;
10	10
и҆ є҆гда̀ прїи́дете, вни́дете въ лю́ди живꙋ́щыѧ со оу҆пова́нїемъ, а҆ землѧ̀ простра́нна: ꙗ҆́кѡ предадѐ ю҆̀ бг҃ъ въ рꙋ́ки ва́шѧ, мѣ́сто на не́мже нѣ́сть скꙋ́дости во все́мъ є҆́же на землѝ.	коли підете ви, прийдете до народу безтурботного, і земля та велика; Бог віддає її в руки ваші; це таке місце, де немає ні в чому нестатку, що виникає від землі.
11	11
И҆ воздвиго́шасѧ ѿтꙋ́дꙋ ѿ пле́мене да́нова, ѿ сараѝ и҆ є҆сѳао́ла, ше́сть сѡ́тъ мꙋже́й препоѧ́сани во ѻ҆рꙋ́жїе ѡ҆полче́нїѧ,	І вирушили звідти з коліна Данового, з Цори й Естаола, шістсот чоловіків, оперезавшись військовою зброєю.
12	12
и҆ взыдо́ша и҆ ѡ҆полчи́шасѧ въ карїаѳїарі́мѣ во і҆ꙋ́дѣ: сегѡ̀ ра́ди нарече́сѧ мѣ́сто то̀ по́лкъ да́новъ и҆ до сегѡ̀ днѐ: сѐ созадѝ карїаѳїарі́ма.	Вони пішли і стали станом у Кириаф-Іаримі, в Юдеї. Тому і називають те місце станом Дановим до цього дня. Він позаду Кириаф-Іарима.
13	13
И҆ преидо́ша ѿтꙋ́дꙋ въ го́рꙋ є҆фре́млю и҆ прїидо́ша до до́мꙋ мі́хина.	Звідти вирушили вони на гору Єфремову і прийшли до дому Михи.
14	14
И҆ ѿвѣща́ша пѧ́ть мꙋже́й ходи́вшїи соглѧ́дати зе́млю лаі́съ и҆ реко́ша ко бра́тїи свое́й: разꙋмѣ́сте ли, ꙗ҆́кѡ є҆́сть въ домꙋ̀ се́мъ є҆фꙋ́дъ и҆ ѳерафі́нъ, и҆ и҆зва́ѧно и҆ слїѧ́но; и҆ нн҃ѣ оу҆вѣ́дите, что̀ сотворитѐ.	І сказали ті п’ять чоловіків, що ходили оглядати землю Лаїс, братам своїм: чи знаєте, що в одному з домів цих є ефод, терафим, ідол і відлитий кумир? отже, подумайте, що зробити.
15	15
И҆ оу҆клони́шасѧ та́мѡ и҆ внидо́ша въ до́мъ ю҆́ноши леѵі́тина, въ до́мъ мі́хинъ, и҆ вопроси́ша є҆го̀ въ ми́рѣ.	І зайшли туди, і ввійшли в дім молодого левита, у дім Михи, і вітали його.
16	16
И҆ ше́сть сѡ́тъ мꙋже́й препоѧ́сани во ѻ҆рꙋ́жїе ѡ҆полче́нїѧ своегѡ̀, стоѧ́ще оу҆ две́рїй вра́тныхъ, и҆̀же ѿ сынѡ́въ да́новыхъ.	А шістсот чоловік із синів Данових, оперезані військовою зброєю, стояли біля воріт.
17	17
И҆ взыдо́ша пѧ́ть мꙋже́й ходи́вшихъ соглѧ́дати зе́млю: и҆ вше́дше та́мѡ взѧ́ша и҆зва́ѧно, и҆ є҆фꙋ́дъ и҆ ѳерафі́нъ, и҆ слїѧ́ное: жре́цъ же стоѧ́ше оу҆ две́рїй вра́тныхъ, и҆ ше́сть сѡ́тъ мꙋже́й препоѧ́сани во ѻ҆рꙋ́жїе во́инско:	П’ять же чоловік, які ходили оглядати землю, пішли, увійшли туди, взяли ідола й ефод і терафим і відлитого кумира. Священик стояв біля воріт з тими шістьмастами людьми, оперезаними військовою зброєю.
18	18
и҆ сі́и внидо́ша въ до́мъ мі́хинъ и҆ взѧ́ша є҆фꙋ́дъ и҆ ѳерафі́нъ, и҆ слїѧ́но и҆ и҆зва́ѧно. И҆ речѐ къ ни̑мъ жре́цъ: что̀ вы̀ творитѐ;	Коли вони ввійшли в дім Михи і взяли ідола, ефод, терафим і відлитого кумира, священик сказав їм: що ви робите?
19	19
И҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: оу҆молчѝ, положѝ рꙋ́кꙋ твою̀ на оу҆ста̀ твоѧ̑ и҆ пойдѝ съ на́ми, и҆ бꙋ́ди на́мъ ѻ҆те́цъ и҆ жре́цъ: є҆да̀ оу҆́не є҆́сть тебѣ̀ бы́ти жерцꙋ̀ є҆ди́нагѡ мꙋ́жа до́мꙋ, не́жели бы́ти жерцꙋ̀ пле́мени и҆ до́мꙋ и҆ со́нма і҆и҃лева;	Вони сказали йому: мовчи, поклади руку твою на вуста твої й іди з нами і будь у нас отцем і священиком; чи краще тобі бути священиком у домі однієї людини, ніж бути священиком у коліні або в племені Ізраїлевому?
20	20
И҆ возблажа̀ се́рдце жре́ческо, и҆ взѧ̀ є҆фꙋ́дъ и҆ ѳерафі́нъ, и҆ и҆зва́ѧное и҆ слїѧ́ное, и҆ вни́де посредѣ̀ люді́й.	Священик зрадів, взяв ефод, терафим і ідола [і відлитого кумира], і пішов з народом.
21	21
И҆ возврати́шасѧ и҆ ѿидо́ша, и҆ пꙋсти́ша пред̾ собо́ю ча̑да и҆ притѧжа́нїе своѐ честно́е.	Вони обернулися і пішли, і відпустили дітей, худобу і майно вперед.
22	22
Оу҆дали́вшымсѧ же и҆̀мъ ѿ до́мꙋ мі́хина, и҆ сѐ, мі́ха и҆ мꙋ́жїе и҆̀же въ жили́щахъ, ꙗ҆̀же съ до́момъ мі́хинымъ бы́ша, воззва́ша и҆ постиго́ша сы́ны да́нѡвы,	Коли вони віддалилися від дому Михи, [Миха і] мешканці домів, сусідніх з домом Михи, зібралися і погналися за синами Дана,
23	23
и҆ возопи́ша къ сынѡ́мъ да́нѡвымъ: и҆ ѡ҆брати́ша сы́нове да́нѡвы ли́ца своѧ̑ и҆ рѣ́ша къ мі́хѣ: что̀ є҆́сть тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ воззва́лъ є҆сѝ;	і кричали синам Дана. [Сини Данові] обернулися і сказали Миху: чого тобі, що ти так кричиш?
24	24
И҆ речѐ мі́ха: ꙗ҆́кѡ и҆зва́ѧное моѐ, є҆́же сотвори́хъ, взѧ́сте, и҆ жерца̀, и҆ поидо́сте: и҆ что̀ мнѣ̀ є҆щѐ; и҆ что̀ сїѐ глаго́лете мнѣ̀: что̀ вопїе́ши;	[Миха] сказав: ви взяли богів моїх, яких я зробив, і священика, і пішли; чого ще більше? як же ви говорите: чого тобі?
25	25
И҆ реко́ша є҆мꙋ̀ сы́нове да́нѡвы: да не оу҆слы́шитсѧ нн҃ѣ гла́съ тво́й в̾слѣ́дъ на́съ, да не воста́нꙋтъ на вы̀ мꙋ́жїе лю́тою дꙋше́ю, и҆ положи́ши дꙋ́шꙋ твою̀ и҆ дꙋ́шꙋ до́мꙋ твоегѡ̀.	Сини Данові сказали йому: мовчи, щоб ми не чули голосу твого; інакше деякі з нас, розгнівавшись, нападуть на вас, і ти погубиш себе і родину твою.
26	26
И҆ и҆до́ша сы́нове да́нѡвы въ пꙋ́ть сво́й. И҆ ви́дѣ мі́ха, ꙗ҆́кѡ си́льнѣйшїи сꙋ́ть па́че є҆гѡ̀, и҆ возврати́сѧ въ до́мъ сво́й.	І пішли сини Данові шляхом своїм; Миха ж, бачачи, що вони сильніші за нього, пішов назад і повернувся в дім свій.
27	27
И҆ сы́нове да́нѡвы взѧ́ша, є҆ли̑ка сотворѝ мі́ха, и҆ жерца̀, и҆́же бѧ́ше оу҆ негѡ̀, и҆ прїидо́ша въ лаі́съ, къ лю́демъ молча́щымъ и҆ оу҆пова́ющымъ наде́ждею, и҆ и҆зби́ша и҆̀хъ ѻ҆́стрїемъ меча̀, и҆ гра́дъ сожго́ша ѻ҆гне́мъ:	А [сини Данові] узяли те, що зробив Миха, і священика, який був у нього, і пішли в Лаїс, проти народу спокійного і безтурботного, і знищили його мечем, а місто спалили вогнем.
28	28
и҆ не бѧ́ше и҆збавлѧ́ѧй, ꙗ҆́кѡ дале́че бѧ́хꙋ ѿ сїдѡ́нѧнъ, и҆ словесѐ не бѧ́ше и҆̀мъ съ человѣ́комъ: и҆ се́й (гра́дъ бы́сть) во оу҆до́лїи до́мꙋ роѡ́влѧ: и҆ согради́ша гра́дъ и҆ всели́шасѧ въ не́мъ,	Нікому було допомогти, тому що він був віддалений від Сидона і ні з ким не мав справи. [Місто це] знаходилося в долині, що поблизу Беф-Рехова. І побудували знову місто й оселилися в ньому,
29	29
и҆ нареко́ша гра́дꙋ и҆́мѧ да́нъ, во и҆́мѧ да́на ѻ҆тца̀ своегѡ̀, и҆́же роди́сѧ і҆и҃лю: и҆ бѧ́ше пре́жде и҆́мѧ гра́дꙋ лаі́съ.	і нарекли ім’я місту: Дан, за ім’ям батька свого Дана, сина Ізраїлевого; а раніше ім’я місту тому було: Лаїс.
30	30
И҆ поста́виша себѣ̀ сы́нове да́нѡвы и҆зва́ѧное: і҆ѡнаѳа́нъ же сы́нъ гирсѡ́нь сы́нъ манассі́инъ, то́й и҆ сы́нове є҆гѡ̀ бѧ́хꙋ жерцы̀ пле́мени да́новꙋ до днѐ преселе́нїѧ землѝ:	І поставили в себе сини Данові ідола; Іонафан же, син Гирсона, сина Манассії, сам і сини його були священиками в коліні Дановім до дня переселення жителів тієї землі;
31	31
и҆ поста́виша себѣ̀ и҆зва́ѧное, є҆́же сотворѝ мі́ха, во всѧ̑ дни̑, въ нѧ́же бѧ́ше до́мъ бж҃їй въ силѡ́мѣ.	і мали у себе ідола, зробленого Михою, весь той час, коли дім Божий знаходився в Силомі.
Глава́ ѳ҃і	Глава 19

1	1
И҆ бы́сть въ ты̑ѧ дни̑ не бѧ́ше царѧ̀ во і҆и҃ли: и҆ бы́сть мꙋ́жъ леѵі́тинъ живы́й во странѣ̀ горы̀ є҆фре́мовы, и҆ поѧ̀ себѣ̀ женꙋ̀ подло́жницꙋ ѿ виѳлее́ма і҆ꙋ́дина:	У ті дні, коли не було царя в Ізраїля, жив один левит на схилі гори Єфремової. Він узяв собі наложницю з Вифлеєма Юдейського.
2	2
и҆ разгнѣ́васѧ на́нь подло́жница є҆гѡ̀, и҆ ѿи́де ѿ негѡ̀ въ до́мъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ въ виѳлее́мъ і҆ꙋ́динъ, и҆ бѣ̀ та́мѡ четы́ри мцⷭ҇ы:	Наложниця його посварилася з ним і пішла від нього в дім батька свого у Вифлеєм Юдейський і була там чотири місяці.
3	3
и҆ воста̀ мꙋ́жъ є҆ѧ̀ и҆ и҆́де в̾слѣ́дъ є҆ѧ̀ глаго́лати въ се́рдце є҆ѧ̀, ѡ҆брати́ти ю҆̀ къ себѣ̀ и҆ привестѝ па́ки къ себѣ̀: и҆ ѻ҆́трокъ є҆гѡ̀ съ ни́мъ, и҆ дво́е ѻ҆слѧ́тъ: ѻ҆на́ же введѐ є҆го̀ въ до́мъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀:	Чоловік її встав і пішов за нею, щоб поговорити до серця її і повернути її до себе. З ним був слуга його і пара ослів. Вона ввела його в дім батька свого.
4	4
и҆ ви́дѣ є҆го̀ ѻ҆те́цъ ѻ҆трокови́цы и҆ и҆зы́де съ весе́лїемъ во срѣ́тенїе є҆гѡ̀, и҆ оу҆держа̀ є҆го̀ те́сть є҆гѡ̀ ѻ҆те́цъ ѻ҆трокови́цы, и҆ пребы́сть съ ни́мъ трѝ дни̑, и҆ ꙗ҆до́ша и҆ пи́ша, и҆ спа́ша та́мѡ.	Батько цієї молодої жінки, побачивши його, з радістю зустрів його, і затримав його тесть його, батько молодої жінки. І пробув він у нього три дні; вони їли і пили і ночували там.
5	5
И҆ бы́сть въ де́нь четве́ртый, и҆ ѡ҆б̾ꙋ́трѣша заꙋ́тра, и҆ воста̀ поитѝ. И҆ речѐ ѻ҆те́цъ ѻ҆трокови́цы къ зѧ́тю своемꙋ̀: оу҆крѣпѝ се́рдце твоѐ оу҆крꙋ́хомъ хлѣ́ба, и҆ по се́мъ по́йдете.	На четвертий день встали вони рано, і він встав, щоб іти. І сказав батько молодої жінки зятеві своєму: підкріпи серце твоє шматком хліба, і потім підете.
6	6
И҆ сѣдо́ша, и҆ ꙗ҆до́ша ѻ҆́ба вкꙋ́пѣ и҆ пи́ша. И҆ речѐ ѻ҆те́цъ ѻ҆трокови́цы къ мꙋ́жꙋ: и҆дѝ нн҃ѣ и҆ преспѝ, и҆ возблажа́етъ се́рдце твоѐ.	Вони залишилися, і обоє разом їли і пили. І сказав батько молодої жінки чоловікові тому: залишися ще на ніч, і нехай повеселиться серце твоє.
7	7
И҆ воста̀ мꙋ́жъ поитѝ: и҆ понꙋ́ди є҆го̀ те́сть є҆гѡ̀, и҆ сѣ́де, и҆ пребы́сть та́мѡ.	Чоловік той устав, було, щоб іти, але тесть його ублагав його, і він знову ночував там.
8	8
И҆ воста̀ ра́нѡ въ пѧ́тый де́нь да и҆́детъ. И҆ речѐ ѻ҆те́цъ ѻ҆трокови́цы: оу҆крѣпѝ оу҆̀бо се́рдце твоѐ хлѣ́бомъ, и҆ пребꙋ́ди до́ндеже преклони́тсѧ де́нь. И҆ ꙗ҆до́ша и҆ пи́ша ѻ҆́ба.	На п’ятий день устав він вранці, щоб іти. І сказав батько молодої жінки тієї: підкріпи серце твоє [хлібом], і забаріться, доки схилиться день. І їли обоє вони [і пили].
9	9
И҆ воста̀ мꙋ́жъ да и҆́детъ са́мъ и҆ подло́жница є҆гѡ̀ и҆ ѻ҆́трокъ є҆гѡ̀. И҆ речѐ є҆мꙋ̀ те́сть є҆гѡ̀ ѻ҆те́цъ ѻ҆трокови́цы: сѐ, оу҆жѐ преклони́сѧ де́нь къ ве́черꙋ, пребꙋ́ди здѣ̀, и҆ возблажа́етъ се́рдце твоѐ, и҆ ѡ҆б̾ꙋ́трѣете оу҆́трѡ въ пꙋ́ть ва́шъ, и҆ ѿи́деши въ селе́нїе своѐ.	І встав той чоловік, щоб іти, сам він, наложниця його і слуга його. І сказав йому тесть його, батько молодої жінки: ось, день схилився до вечора, ночуйте, будь ласка; ось, день незабаром закінчиться, ночуй тут, нехай повеселиться серце твоє; завтра рано встанете в дорогу вашу, і підеш у дім твій.
10	10
И҆ не и҆зво́ли мꙋ́жъ пребы́ти, и҆ воста̀ и҆ ѿи́де: и҆ прїи́де да́же прѧ́мѡ і҆евꙋ́сꙋ, се́й є҆́сть і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ съ ни́мъ дво́е ѻ҆слѧ́тъ съ бремены̀, и҆ подло́жница є҆гѡ̀ съ ни́мъ.	Але чоловік не погодився ночувати, встав і пішов; і прийшов до Ієвуса, що нині Єрусалим; з ним пара нав’ючених ослів і наложниця його з ним.
11	11
И҆ прїидо́ша до і҆евꙋ́са, и҆ де́нь преклони́сѧ къ ве́черꙋ ѕѣлѡ̀: и҆ речѐ ѻ҆́трокъ ко господи́нꙋ своемꙋ̀: грѧдѝ оу҆̀бо, да оу҆клони́мсѧ во гра́дъ се́й і҆евꙋ́съ и҆ пребꙋ́демъ въ не́мъ.	Коли вони були біля Ієвуса, день уже дуже схилився. І сказав слуга господарю своєму: зайдемо в це місто ієвусеїв і заночуємо в ньому.
12	12
И҆ речѐ къ немꙋ̀ господи́нъ є҆гѡ̀: не оу҆клони́мсѧ во гра́дъ чꙋ́ждь, въ не́мже нѣ́сть ѿ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ, но пре́йдемъ до гаваѡ́на.	Господар його сказав йому: ні, не підемо в місто іноплемінників, які не з синів Ізраїлевих, але дійдемо до Гиви.
13	13
И҆ речѐ ко ѻ҆́трокꙋ своемꙋ̀: грѧдѝ, да пристꙋ́пимъ ко є҆ди́номꙋ ѿ мѣ́стъ гаваѡ́нскихъ и҆ пребꙋ́демъ въ гаваѡ́нѣ и҆лѝ въ ра́мѣ.	І сказав слузі своєму: дійдемо до одного з цих місць і заночуємо в Гиві або в Рамі.
14	14
И҆ минꙋ́ша, и҆ и҆до́ша, и҆ за́йде и҆̀мъ со́лнце бли́з̾ гаваѡ́на, и҆́же є҆́сть венїамі́нь:	І пішли, і йшли, і зайшло сонце біля Гиви Веніамінової.
15	15
и҆ оу҆клони́шасѧ та́мѡ вни́ти превита́ти въ гаваѡ́нѣ, и҆ внидо́ша и҆ сѣдо́ша на сто́гнахъ гра́да: и҆ не бѣ̀ мꙋ́жъ вводѧ́й и҆̀хъ въ до́мъ превита́ти.	І повернули вони туди, щоб піти заночувати в Гиві. І прийшов він і сів на вулиці в місті; але ніхто не запрошував їх у дім для ночівлі.
16	16
И҆ сѐ, мꙋ́жъ ста́ръ и҆дѧ́ше съ дѣ́ла своегѡ̀ и҆з̾ по́лѧ въ ве́черъ, и҆ се́й мꙋ́жъ ѿ горы̀ є҆фре́мли, и҆ то́й ѡ҆бита́ше въ гаваѡ́нѣ: и҆ мꙋ́жїе мѣ́ста сы́нове венїамі̑ни.	І ось, іде один старий з роботи своєї з поля ввечері; він був родом з гори Єфремової і жив у Гиві. Жителі ж місця цього були синами Веніаміновими.
17	17
И҆ возве́дъ ѻ҆́чи своѝ, ви́дѣ мꙋ́жа пꙋ́тника на сто́гнахъ гра́дныхъ, и҆ речѐ мꙋ́жъ ста́рецъ: ка́мѡ и҆́деши и҆ ѿкꙋ́дꙋ грѧде́ши;	Він, піднявши очі свої, побачив перехожого на вулиці міській. І сказав старий: куди йдеш? і звідки ти прийшов?
18	18
И҆ речѐ къ немꙋ̀: грѧде́мъ мы̀ ѿ виѳлее́ма і҆ꙋ́дина да́же до стра́нъ горы̀ є҆фре́мли, ѿѻнꙋ́дꙋже а҆́зъ є҆́смь: и҆ ходи́хъ до виѳлее́ма і҆ꙋ́дина, и҆ и҆дꙋ̀ а҆́зъ въ до́мъ мо́й: и҆ нѣ́сть мꙋ́жа вводѧ́щагѡ мѧ̀ въ до́мъ:	Він сказав йому: ми йдемо з Вифлеєма Юдейського на гору Єфремову, звідки я; я ходив у Вифлеєм Юдейський, а тепер іду до дому Господа; і ніхто не запрошує мене в дім;
19	19
а҆ пле́вы и҆ пи́ща ѻ҆слѧ́тѡмъ на́шымъ є҆́сть, и҆ мнѣ̀ хлѣ́бъ и҆ вїно̀ є҆́сть, и҆ ѻ҆трокови́цѣ и҆ ѻ҆́трокꙋ: рабѡ́мъ твои̑мъ нѣ́сть скꙋ́дно ни коеѧ̀ ве́щи.	у нас є і солома і корм для ослів наших; також хліб і вино для мене і для раби твоєї і для цього слуги є в рабів твоїх; ні у чому немає нестатку.
20	20
И҆ речѐ мꙋ́жъ ста́ръ: ми́ръ тебѣ̀: и҆ ве́сь недоста́токъ тво́й на мнѣ̀, ѻ҆ба́че на сто́гнахъ не лѧ́зи.	Старий сказав йому: будь спокійним: весь нестаток твій на мені, тільки не ночуй на вулиці.
21	21
И҆ введѐ є҆го̀ въ до́мъ сво́й, и҆ дадѐ мѣ́сто ѻ҆слѧ́тѡмъ є҆гѡ̀: и҆ ѡ҆мы́ша но́ги своѧ̑, и҆ ꙗ҆до́ша и҆ пи́ша.	І ввів його в дім свій і дав корм ослам [його], а самі вони обмили ноги свої і їли і пили.
22	22
Є҆гда́ же возвесели́сѧ се́рдце и҆́хъ, и҆ сѐ, мꙋ́жїе гра́дстїи сы́нове беззако́нникѡвъ ѡ҆быдо́ша до́мъ бїю́ще въ двє́ри, и҆ рѣ́ша мꙋ́жꙋ господи́нꙋ до́мꙋ ста́рцꙋ, глаго́люще: и҆зведѝ мꙋ́жа и҆́же вни́де въ до́мъ тво́й, да позна́емъ є҆го̀.	Тоді як вони розвеселили серця свої, ось, жителі міста, люди розпусні, оточили дім, стукали в двері і говорили старому, господареві дому: виведи чоловіка, який увійшов у дім твій, ми пізнаємо його.
23	23
И҆ и҆зы́де къ ни̑мъ мꙋ́жъ господи́нъ до́мꙋ и҆ речѐ: нѝ, бра́тїѧ, не сотвори́те ѕла̀ мꙋ́жꙋ семꙋ̀ повнегда̀ вни́ти є҆мꙋ̀ въ до́мъ мо́й, и҆ не сотвори́те безꙋ́мїѧ сегѡ̀:	Господар дому вийшов до них і сказав їм: ні, брати мої, не чиніть зла, коли чоловік цей ввійшов у дім мій, не робіть цього безумства;
24	24
сѐ, дще́рь моѧ̀ дѣ́ва, и҆ подло́жница є҆гѡ̀: и҆зведꙋ̀ и҆̀хъ, и҆ смири́те и҆̀хъ, и҆ сотвори́те и҆̀мъ є҆́же бла́го пред̾ ѻ҆чи́ма ва́шима: а҆ мꙋ́жꙋ семꙋ̀ не сотвори́те словесѐ безꙋ́мїѧ сегѡ̀.	ось у мене дочка дівчина, і в нього наложниця, виведу я їх, смиріть їх і робіть з ними, що вам завгодно; а з чоловіком цим не робіть цього безумства.
25	25
И҆ не и҆зво́лиша мꙋ́жїе послꙋ́шати є҆гѡ̀. И҆ взѧ̀ мꙋ́жъ подло́жницꙋ є҆гѡ̀ и҆ и҆зведѐ ю҆̀ къ ни̑мъ во́нъ: и҆ позна́ша ю҆̀ и҆ рꙋга́шасѧ над̾ не́ю всю̀ но́щь да́же до оу҆́тра, и҆ ѿпꙋсти́ша ю҆̀, є҆гда̀ взы́де денни́ца.	Але вони не хотіли слухати його. Тоді чоловік узяв свою наложницю і вивів до них на вулицю. Вони пізнали її, і глумилися над нею всю ніч до ранку. І відпустили її з появою зорі.
26	26
И҆ прїи́де жена̀ къ заꙋ́трїю, и҆ падѐ оу҆ две́рїй до́мꙋ, и҆дѣ́же бѧ́ше мꙋ́жъ є҆ѧ̀, до разсвѣта́нїѧ.	І прийшла жінка перед появою зорі, і впала біля дверей дому тієї людини, у якої був господар її, і лежала до світла.
27	27
И҆ воста̀ мꙋ́жъ є҆ѧ̀ заꙋ́тра, и҆ ѿве́рзе двє́ри до́мꙋ и҆ и҆зы́де поитѝ въ пꙋ́ть сво́й: и҆ сѐ, жена̀ є҆гѡ̀ подло́жница лежа́ше при две́рехъ до́мꙋ, и҆ рꙋ́цѣ є҆ѧ̀ на преддве́рїи.	Господар її встав зранку, відчинив двері дому і вийшов, щоб іти в дорогу свою: і ось, наложниця його лежить біля дверей дому, і руки її на порозі.
28	28
И҆ речѐ къ не́й: воста́ни, да и҆́демъ. И҆ не ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀, бѧ́ше бо мертва̀. И҆ возложѝ ю҆̀ на ѻ҆слѧ̀, и҆ воста̀ мꙋ́жъ и҆ по́йде на мѣ́сто своѐ.	Він сказав їй: вставай, підемо. Але відповіді не було, [тому що вона померла]. Він поклав її на осла, встав і пішов у своє місце.
29	29
И҆ прїи́де въ до́мъ сво́й, и҆ взѧ̀ но́жъ, и҆ взѧ̀ подло́жницꙋ свою̀, и҆ раздробѝ ю҆̀ по оу҆десе́мъ є҆ѧ̀ на двана́десѧть часте́й, и҆ посла̀ ѧ҆̀ во всѧ̑ племена̀ і҆и҃лєва.	Прийшовши в дім свій, він узяв ніж і, взявши наложницю свою, розрізав її за членами її на дванадцять частин і послав в усі краї Ізраїлеві.
30	30
И҆ бы́сть всѧ́къ ви́дѧщїй глаго́лаше: не бы́сть, ни ви́дѣно бѣ̀ си́це ѿ днѐ и҆зше́ствїѧ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ да́же до днѐ сегѡ̀. И҆ заповѣ́да мꙋжє́мъ, и҆̀хже посла̀, глаго́лѧ: си́це глаго́лите ко всемꙋ̀ і҆и҃лю: а҆́ще бы́сть по словесѝ семꙋ̀; оу҆ста́вите са́ми себѣ̀ ѡ҆ не́й совѣ́тъ и҆ глаго́лите.	Всякий, хто бачив це, говорив: не бувало і не бачено було подібного до цього від дня виходу синів Ізраїлевих із землі Єгипетської до цього дня. [Посланим же від себе людям він дав наказ і сказав: так говоріть усьому Ізраїлю: чи бувало коли подібне до цього?] Зверніть увагу на це, порадьтеся і скажіть.
Глава́ к҃	Глава 20

1	1
И҆ и҆зыдо́ша всѝ сы́нове і҆и҃лєвы, и҆ собра́шасѧ ве́сь со́нмъ ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ мꙋ́жъ, ѿ да́на и҆ до вирсаві́и, и҆ землѧ̀ галаа́дска къ гдⷭ҇еви въ массифꙋ̀,	І вийшли всі сини Ізраїлеві, і зібралася вся громада, як одна людина, від Дана до Вирсавії, і земля Галаадська перед Господом у Массифу.
2	2
и҆ ста́ша пред̾ лице́мъ гдⷭ҇нимъ всѧ̑ племена̀ і҆и҃лєва въ со́нмѣ люді́й бж҃їихъ, четы́реста ты́сѧщъ мꙋже́й пѣ́шихъ воздвиза́ющихъ ѻ҆рꙋ̑жїѧ.	І зібралися [перед Господом] начальники всього народу, всі коліна Ізраїлеві, на зібрання народу Божого, чотириста тисяч піших, що оголюють меч.
3	3
И҆ оу҆слы́шаша сы́нове венїамі̑ни, ꙗ҆́кѡ взыдо́ша сы́нове і҆и҃лєвы въ массифꙋ̀, и҆ реко́ша сы́нове і҆и҃лєвы: глаго́лите, гдѣ̀ бы́сть ѕло́ба сїѧ̀;	І сини Веніамінові почули, що сини Ізраїлеві прийшли в Массифу. І сказали сини Ізраїлеві: скажіть, як відбувалося це зло?
4	4
И҆ ѿвѣща̀ мꙋ́жъ леѵі́тинъ, мꙋ́жъ жены̀ оу҆море́ныѧ, глаго́лѧ: въ гаваѡ́нъ венїамі́нь прїидо́хъ а҆́зъ и҆ подло́жница моѧ̀ вита́ти:	Левит, чоловік тієї убитої жінки, відповів і сказав: я з наложницею моєю прийшов ночувати в Гиву Веніамінову;
5	5
и҆ воста́ша на мѧ̀ мꙋ́жїе гаваѡ́нстїи и҆ ѡ҆быдо́ша мѧ̀ во дворѣ̀ но́щїю, и҆ хотѣ́ша мѧ̀ оу҆би́ти, и҆ подло́жницꙋ мою̀ ѡ҆би́дѣша и҆ ѡ҆брꙋга́ша, и҆ оу҆́мре:	і повстали на мене жителі Гиви й оточили через мене дім уночі; мене мали намір убити, і наложницю мою замучили, [наглумившись над нею,] так, що вона померла;
6	6
и҆ взѧ́хъ подло́жницꙋ мою̀ и҆ раздроби́хъ ю҆̀, и҆ посла́хъ ю҆̀ во всѧ̑ предѣ́лы наслѣ́дїѧ і҆и҃лева, ꙗ҆́кѡ сотвори́ша безꙋ́мїе во і҆и҃ли:	я взяв наложницю мою, розрізав її і послав її в усі області володіння Ізраїлевого, тому що вони зробили беззаконня і соромітну справу в Ізраїлі;
7	7
сѐ, всѝ вы̀ сы́нове і҆и҃лєвы, дади́те себѣ̀ сло́во и҆ совѣ́тъ здѣ̀.	ось усі ви, сини Ізраїлеві, розгляньте цю справу і вирішіть тут.
8	8
И҆ воста́ша всѝ лю́дїе ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ мꙋ́жъ, глаго́люще: не ѿи́детъ мꙋ́жъ въ селе́нїе своѐ, и҆ не возврати́тсѧ мꙋ́жъ въ до́мъ сво́й:	І повстав весь народ, як одна людина, і сказав: не підемо ніхто в намет свій і не повернемося ніхто в дім свій;
9	9
и҆ нн҃ѣ сло́во сїѐ, є҆́же сотвори́мъ гаваѡ́нꙋ: взы́демъ на него̀ по жре́бїю,	і ось що ми зробимо нині з Гивою: [підемо] на неї за жеребом;
10	10
то́кмѡ во́змемъ по десѧтѝ мꙋже́й ѿ ста̀ во всѣ́хъ племенѣ́хъ і҆и҃левыхъ, и҆ сто̀ ѿ ты́сѧщи, и҆ ты́сѧща ѿ тмы̀, взѧ́ти бра́шно лю́демъ и҆сходѧ́щымъ въ гаваю̀ венїамі́ню, сотвори́ти є҆мꙋ̀ по всемꙋ̀ согрѣше́нїю, є҆́же сотворѝ во і҆и҃ли.	і візьмемо по десять чоловік зі ста від усіх колін Ізраїлевих, по сто від тисячі і по тисячі від десяти тисяч, щоб вони принесли харчові припаси для народу, який піде проти Гиви Веніамінової, покарати її за соромітну справу, яку вона зробила в Ізраїлі.
11	11
И҆ собра́шасѧ всѝ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы ко гра́дꙋ, ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ мꙋ́жъ и҆з̾ градѡ́въ и҆сходѧ́ще,	І зібралися всі ізраїльтяни проти міста одностайно, як одна людина.
12	12
и҆ посла́ша племена̀ і҆и҃лєва мꙋже́й во всѐ пле́мѧ венїамі́не, глаго́люще: ка́ѧ ѕло́ба сїѧ̀ бы́вшаѧ въ ва́съ;	І послали коліна Ізраїлеві в усе коліно Веніамінове сказати: яка це мерзенна справа зроблена у вас!
13	13
и҆ нн҃ѣ дади́те мꙋже́й беззако́нныхъ, и҆̀же въ гаваѝ, сынѡ́въ велїа́ловыхъ, и҆ оу҆мертви́мъ и҆̀хъ, и҆ ѡ҆чи́стимъ ѕло̀ ѿ і҆и҃лѧ. И҆ не и҆зво́лиша сы́нове венїамі̑ни послꙋ́шати гла́са бра́тїи своеѧ̀ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ.	Видайте розбещених тих людей, що у Гиві; ми умертвимо їх і викорінимо зло з Ізраїля. Але сини Веніамінові не хотіли послухати голосу братів своїх, синів Ізраїлевих;
14	14
И҆ собра́шасѧ сы́нове венїамі̑ни ѿ градѡ́въ свои́хъ въ гаваю̀, и҆зы́ти на бра́нь къ сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ.	а зібралися сини Веніамінові з міст у Гиву, щоб піти війною проти синів Ізраїлевих.
15	15
И҆ сочто́шасѧ сы́нове венїамі̑ни ѿ градѡ́въ въ то́й де́нь два́десѧть и҆ пѧ́ть ты́сѧщъ мꙋже́й воздвиза́ющихъ ѻ҆рꙋ̑жїѧ, кромѣ̀ живꙋ́щихъ въ гаваѝ:	І налічилося у той день синів Веніамінових, тих, що зібралися з міст, двадцять шість тисяч чоловік, що оголюють меч; крім того, з жителів Гиви нараховано сімсот добірних;
16	16
и҆́хже сочте́сѧ се́дмь сѡ́тъ мꙋже́й и҆збра́нныхъ ѿ всѣ́хъ люді́й ѻ҆бодеснорꙋ́чныхъ: сі́и всѝ пра́щницы ме́щꙋще ка́менїе ко вла́сꙋ и҆ не погрѣша́юще.	з усього народу цього було сімсот чоловік добірних, які були лівші, і всі ці, кидаючи з пращ камені у волосину, не кидали мимо.
17	17
И҆ всѣ́хъ мꙋже́й і҆и҃левыхъ сочте́сѧ, кромѣ̀ сынѡ́въ венїамі́новыхъ, четы́реста ты́сѧщъ мꙋже́й воздвиза́ющихъ ѻ҆рꙋ́жїе: всѝ сі́и мꙋ́жїе во́ини.	Ізраїльтян же, крім синів Веніамінових, нарахували чотириста тисяч чоловік, які оголюють меч; усі вони були здатні до війни.
18	18
И҆ воста́ша, и҆ взыдо́ша въ веѳи́ль, и҆ вопроси́ша бг҃а, и҆ реко́ша сы́нове і҆и҃лєвы: кто̀ ѿ на́съ взы́детъ въ нача́лѣ воева́ти на сы́ны венїамі̑ни; И҆ речѐ гдⷭ҇ь: і҆ꙋ́да въ нача́лѣ да взы́детъ во́ждь.	І встали і пішли в дім Божий, і запитали Бога і сказали сини Ізраїлеві: хто з нас першим піде на війну із синами Веніаміна? І сказав Господь: Іуда [піде] попереду.
19	19
И҆ воста́ша сы́нове і҆и҃лєвы заꙋ́тра и҆ ѡ҆полчи́шасѧ на гаваю̀.	І встали сини Ізраїлеві вранці і розташувалися станом біля Гиви;
20	20
И҆ и҆зы́де всѧ́къ мꙋ́жъ і҆и҃левъ на бра́нь съ венїамі́номъ, и҆ срази́шасѧ съ ни́ми мꙋ́жїе і҆и҃лєвы на бра́ни оу҆ гаваѝ.	і виступили ізраїльтяни на війну проти Веніаміна, і стали сини Ізраїлеві в бойовий порядок біля Гиви.
21	21
И҆ и҆зыдо́ша сы́нове венїамі́нѡвы и҆з̾ гаваѝ, и҆ и҆зби́ша во і҆и҃ли въ то́й де́нь два́десѧть двѣ̀ ты́сѧщы мꙋже́й на землѝ.	І вийшли сини Веніамінові з Гиви і поклали в той день двадцять дві тисячі ізраїльтян на землю.
22	22
И҆ оу҆крѣпи́сѧ всѧ́къ мꙋ́жъ і҆и҃левъ, и҆ приложи́ша сни́тисѧ на бра́нь на мѣ́сто, и҆дѣ́же снидо́шасѧ въ де́нь пе́рвый.	Але народ Ізраїльський підбадьорився, і знову стали в бойовий порядок на тім місці, де стояли минулого дня.
23	23
И҆ взыдо́ша сы́нове і҆и҃лєвы и҆ пла́кашасѧ пред̾ гдⷭ҇емъ до ве́чера, и҆ вопроси́ша гдⷭ҇а, глаго́люще: а҆́ще приложи́мъ є҆щѐ пристꙋпи́ти на бра́нь къ сынѡ́мъ венїамі̑нимъ бра́тїѧмъ на́шымъ; И҆ речѐ гдⷭ҇ь: взы́дите къ ни̑мъ.	І пішли сини Ізраїлеві, і плакали перед Господом до вечора, і запитували Господа: чи вступати мені ще у війну з синами Веніаміна, брата мого? Господь сказав: ідіть проти нього.
24	24
И҆ прїидо́ша сы́нове і҆и҃лєвы къ сынѡ́мъ венїамі̑нимъ въ де́нь вторы́й.	І підступили сини Ізраїлеві до синів Веніаміна на другий день.
25	25
И҆ и҆зыдо́ша сы́нове венїамі̑ни проти́вꙋ и҆̀мъ ѿ гаваѝ въ де́нь вторы́й, и҆ и҆зби́ша є҆щѐ ѿ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ ѻ҆смьна́десѧть ты́сѧщъ мꙋже́й на землѝ: сі́и всѝ воздвиза́ющїи ѻ҆рꙋ́жїе.	Веніамін вийшов проти них з Гиви на другий день, і ще поклали на землю із синів Ізраїлевих вісімнадцять тисяч чоловік, що оголюють меч.
26	26
И҆ взыдо́ша всѝ сы́нове і҆и҃лєвы и҆ всѝ лю́дїе, и҆ прїидо́ша въ веѳи́ль, и҆ пла́кашасѧ, и҆ сѣдо́ша та́мѡ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ пости́шасѧ въ то́й де́нь да́же до ве́чера:	Тоді всі сини Ізраїлеві і весь народ пішли і прийшли в дім Божий і, сидячи там, плакали перед Господом, і постились у той день до вечора, і принесли всепалення і мирні жертви перед Господом.
27	27
и҆ вознесо́ша всесожже́нїе спасе́нїѧ пред̾ гдⷭ҇емъ, ꙗ҆́кѡ та́мѡ кївѡ́тъ завѣ́та гдⷭ҇а бг҃а во дни̑ ѡ҆́ны,	І запитували сини Ізраїлеві Господа [у той час ковчег завіту Божого знаходився там,
28	28
и҆ фїнее́съ сы́нъ є҆леаза́ра сы́на а҆арѡ́нѧ предстоѧ̀ пред̾ ни́мъ въ ты̑ѧ дни̑. И҆ вопроси́ша сы́нове і҆и҃лєвы гдⷭ҇а, глаго́люще: а҆́ще приложи́мъ взы́ти є҆щѐ на бра́нь къ сынѡ́мъ венїамі̑нимъ бра́тїѧмъ на́шымъ, и҆лѝ ѡ҆ста́вимъ; И҆ речѐ гдⷭ҇ь: взы́дите, заꙋ́тра преда́мъ и҆̀хъ въ рꙋ́ки ва́шѧ.	і Финеєс, син Єлеазара, сина Ааронового, стояв перед ним]: чи виходити мені ще на війну із синами Веніаміна, брата мого, чи ні? Господь сказав: ідіть; Я завтра віддам його в руки ваші.
29	29
И҆ поста́виша сы́нове і҆и҃лєвы подса́дꙋ ѡ҆́крестъ гаваѝ.	І поставив Ізраїль засідку навколо Гиви.
30	30
И҆ взыдо́ша сы́нове і҆и҃лєвы къ сынѡ́мъ венїамі̑нимъ въ де́нь тре́тїй: и҆ ѡ҆полчи́шасѧ на гаваю̀ ꙗ҆́кѡ є҆ди́ною и҆ є҆ди́ною.	І пішли сини Ізраїлеві на синів Веніаміна на третій день і стали в бойовий порядок перед Гивою, як раніше.
31	31
И҆ и҆зыдо́ша сы́нове венїамі̑ни проти́вꙋ лю́демъ и҆ протѧго́шасѧ и҆з̾ гра́да, и҆ нача́ша оу҆бива́ти люді́й оу҆ѧ́звленыхъ, ꙗ҆́коже пе́рвое и҆ второ́е на пꙋте́хъ, ѿ ни́хже є҆́сть є҆ди́нъ сходѧ́й въ веѳи́ль, а҆ дрꙋгі́й въ гаваю̀ на селѣ̀, ꙗ҆́кѡ три́десѧть мꙋже́й во і҆и҃ли.	Сини Веніамінові виступили проти народу і віддалилися від міста, і почали, як раніше, вбивати з народу на дорогах, з яких одна йде до Вефиля, а друга до Гиви полем, і вбили до тридцяти чоловік з ізраїльтян.
32	32
И҆ реко́ша сы́нове венїамі̑ни: па́даютъ пред̾ на́ми ꙗ҆́коже и҆ пре́жде. И҆ сы́нове і҆и҃лєвы реко́ша: побѣжи́мъ и҆ ѿто́ргнемъ и҆̀хъ ѿ гра́да на пꙋтѝ. И҆ сотвори́ша та́кѡ.	І сказали сини Веніамінові: вони падають перед нами, як і раніше. А сини Ізраїлеві сказали: побіжимо від них і відволічемо їх від міста на дороги. [І зробили так.]
33	33
И҆ всѝ мꙋ́жїе і҆и҃лєвы воста́ша ѿ мѣ́ста своегѡ̀ и҆ снидо́шасѧ въ ваа́лъ-ѳама́рѣ: подса́да же і҆и҃лева нахожда́ше ѿ мѣ́ста своегѡ̀ ѿ за́пада гаваѝ.	І всі ізраїльтяни встали зі свого місця і вишикувалися у Ваал-Фамарі. І засідка Ізраїлева кинулася зі свого місця із західного боку Гиви.
34	34
И҆ прїидо́ша проти́вꙋ гаваѝ де́сѧть ты́сѧщъ мꙋже́й и҆збра́нныхъ ѿ всегѡ̀ і҆и҃лѧ, и҆ бра́нь бѧ́ше тѧжка̀: и҆ ті́и не разꙋмѣ́ша, ꙗ҆́кѡ постиза́етъ и҆̀хъ ѕло̀.	І прийшли до Гиви десять тисяч чоловік добірних з усього Ізраїлю, і почався жорстокий бій; але сини Веніаміна не знали, що має бути їм біда.
35	35
И҆ поразѝ гдⷭ҇ь венїамі́на пред̾ сы̑ны і҆и҃левыми: и҆ и҆зби́ша сы́нове і҆и҃лєвы ѿ венїамі́на въ то́й де́нь два́десѧть пѧ́ть ты́сѧщъ и҆ сто̀ мꙋже́й: сі́и всѝ воздвиза́хꙋ ѻ҆рꙋ́жїе.	І вразив Господь Веніаміна перед ізраїльтянами, і поклали в той день ізраїльтяни з синів Веніаміна двадцять п’ять тисяч сто чоловік, які оголювали меч.
36	36
И҆ ви́дѣша сы́нове венїамі̑ни, ꙗ҆́кѡ пораже́ни сꙋ́ть. И҆ да́ша мѣ́сто сы́нове і҆и҃лєвы венїамі́нꙋ, поне́же оу҆пова́ша на подса́дꙋ, ю҆́же подсади́ша оу҆ гаваѝ:	Коли сини Веніаміна побачили, що вони розбиті, тоді ізраїльтяни поступилися місцем синам Веніаміна, бо сподівалися на засідку, яку вони поставили біля Гиви.
37	37
и҆ подви́жесѧ подса́да, и҆ оу҆стреми́сѧ на гаваю̀, и҆ и҆зби́ша ве́сь гра́дъ ѻ҆́стрїемъ меча̀.	Засідка ж поспішила і кинулася до Гиви, і вступила і вразила все місто мечем.
38	38
И҆ і҆и҃лтѧне и҆мѧ́хꙋ зна́менїе съ подса́дою бра́ни, ꙗ҆ви́ти зна́менїе ды́ма и҆з̾ гра́да.	Ізраїльтяни поставили із засідкою умовним знаком до нападу дим, що піднімається з міста.
39	39
И҆ возврати́сѧ і҆и҃ль на бра́нь, и҆ венїамі́нъ нача̀ оу҆бива́ти ꙗ҆́звеныхъ во і҆и҃ли до три́десѧти мꙋже́й, ꙗ҆́кѡ реко́ша: па́ки паде́нїемъ па́даютъ пред̾ на́ми, ꙗ҆́коже и҆ пе́рваѧ бра́нь.	Отже, коли ізраїльтяни відступили з місця бою, і Веніамін почав уражати й убив ізраїльтян до тридцяти чоловік і говорив: «знову падають вони перед нами, як і в попередньому бою»,
40	40
И҆ зна́менїе взы́де наипа́че над̾ гра́домъ, а҆́ки сто́лпъ ды́ма: и҆ ѡ҆зрѣ́сѧ венїамі́нъ вспѧ́ть, и҆ сѐ, взы́де сконча́нїе гра́да до небесѝ.	тоді почав підніматися з міста дим стовпом. Веніамін озирнувся назад, і ось, дим від усього міста піднімається до неба.
41	41
И҆ мꙋ́жъ і҆и҃левъ возврати́сѧ: и҆ потща́шасѧ мꙋ́жїе венїамі̑ни, ви́дѣша бо, ꙗ҆́кѡ пости́же и҆̀хъ ѕло̀,	Ізраїльтяни повернулися, а Веніамін злякався, тому що побачив, що прийшла його загибель.
42	42
и҆ побѣго́ша пред̾ сы̑ны і҆и҃левыми на пꙋ́ть пꙋсты́ни, бра́нь же пости́же и҆̀хъ, и҆ и҆̀же и҆з̾ градѡ́въ и҆збива́ша и҆̀хъ средѣ̀ себє̀:	І побігли вони від ізраїльтян по дорозі до пустелі; але військо переслідувало їх, і ті, що виходили з міст, убивали їх там;
43	43
и҆ побива́хꙋ венїамі́на, и҆ гна́ша є҆го̀ ѿ нꙋа̀ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ до гаваѝ без̾ ѡ҆почива́нїѧ, и҆ порази́ша є҆го̀ да́же проти́вꙋ гаваѝ на восто́къ со́лнца.	оточили Веніаміна, і переслідували його до Менухи й уражали до самого східного боку Гиви.
44	44
И҆ падо́ша ѿ венїамі́на ѻ҆смьна́десѧть ты́сѧщъ мꙋже́й, сі́и всѝ мꙋ́жїе си́льнїи.	І упало з синів Веніаміна вісімнадцять тисяч чоловік, людей сильних.
45	45
И҆ ѡ҆зрѣ́шасѧ ѡ҆ста́вшїи, и҆ побѣго́ша въ пꙋсты́ню къ ка́меню реммѡ́ню: и҆ пожа́ша ѿ ни́хъ сы́нове і҆и҃лєвы по стезѧ́мъ ꙗ҆́кѡ сте́блїе пѧ́ть ты́сѧщъ мꙋже́й, и҆ гна́ша в̾слѣ́дъ и҆́хъ до гадаа́ма и҆ и҆зби́ша ѿ ни́хъ двѣ̀ ты́сѧщы мꙋже́й.	[Ті, що залишилися,] повернулися і побігли до пустелі, до скелі Риммона, й убили ще [ізраїльтяни] на дорогах п’ять тисяч чоловік; і гналися за ними до Гидома і ще вбили з них дві тисячі чоловік.
46	46
И҆ бы́сть всѣ́хъ па́дшихъ ѿ венїамі́на въ то́й де́нь два́десѧть пѧ́ть ты́сѧщъ мꙋже́й воздвиза́ющихъ ѻ҆рꙋ́жїе, всѝ сі́и мꙋ́жїе си́льнїи.	Усіх же синів Веніамінових, які упали в той день, було двадцять п’ять тисяч чоловік, які оголювали меч, і всі вони були людьми сильними.
47	47
И҆ ѡ҆зрѣ́шасѧ ѡ҆ста́вшїи, и҆ вбѣго́ша въ пꙋсты́ню къ ка́меню реммѡ́ню ше́сть сѡ́тъ мꙋже́й, и҆ сѣдѣ́ша въ ка́мени реммѡ́ни четы́ри мцⷭ҇ы.	І повернулися [ті, що залишилися,] і втекли в пустелю, до скелі Риммона, шістсот чоловік, і залишалися там у кам’яній горі Риммоні чотири місяці.
48	48
Сы́нове же і҆и҃лєвы возврати́шасѧ къ сынѡ́мъ венїамі̑нимъ, и҆ и҆зби́ша ѧ҆̀ ѻ҆рꙋ́жїемъ ѿ гра́да внѣ̀, да́же и҆ до скота̀, и҆ всѐ є҆́же ѡ҆брѣ́тесѧ во всѣ́хъ градѣ́хъ, и҆ гра́ды всѧ̑ ѡ҆брѣ́тшыѧсѧ пожго́ша ѻ҆гне́мъ.	Ізраїльтяни ж знову пішли до синів Веніамінових і вразили їх мечем, і людей у місті, і худобу, й усе, що тільки зустрічалося [у всіх містах], і все, що знаходилося на дорозі міста, спалили вогнем.
Глава́ к҃а	Глава 21

1	1
И҆ сы́нове і҆и҃лєвы клѧ́шасѧ въ массифѣ̀, глаго́люще: мꙋ́жъ ѿ на́съ да не да́стъ венїамі́нꙋ дще́ре своеѧ̀ въ женꙋ̀.	І поклялися ізраїльтяни в Массифі, говорячи: ніхто з нас не віддасть дочки своєї синам Веніаміна заміж.
2	2
И҆ прїидо́ша лю́дїе въ веѳи́ль и҆ сѣдѣ́ша та́мѡ до ве́чера пред̾ бг҃омъ: и҆ воздвиго́ша гла́съ сво́й, и҆ пла́кашасѧ пла́чемъ ве́лїимъ, и҆ реко́ша:	І прийшов народ у дім Божий, і сиділи там до вечора перед Богом, і підняли голосне волання, і сильно плакали,
3	3
вскꙋ́ю, гдⷭ҇и бж҃е і҆и҃левъ, бы́сть си́це дне́сь во і҆и҃ли, є҆́же ѡ҆скꙋдѣ́ти ѿ і҆и҃лѧ пле́мени є҆ди́номꙋ;	і сказали: Господи, Боже Ізраїлів! для чого трапилося це в Ізраїлі, що не стало тепер у Ізраїля одного коліна?
4	4
И҆ бы́сть на оу҆́трїѧ, и҆ ѡ҆бꙋ́трѣша лю́дїе, и҆ согради́ша та́мѡ ѻ҆лта́рь, и҆ вознесо́ша всесожже́нїе спасе́нїѧ, и҆ реко́ша сы́нове і҆и҃лєвы:	На другий день устав народ вранці, і спорудили там жертовник, і принесли всепалення і мирні жертви.
5	5
кто̀ не взы́де въ со́нмъ ѿ всѣ́хъ племе́нъ і҆и҃левыхъ ко гдⷭ҇ꙋ; Ꙗ҆́кѡ вели́ка клѧ́тва бѧ́ше не вше́дшымъ ко гдⷭ҇ꙋ въ массифꙋ̀, глаго́люще: сме́ртїю да оу҆́мретъ.	І сказали сини Ізраїлеві: хто не приходив на зібрання перед Господом з усіх колін Ізраїлевих? Бо велике прокляття було проголошено на тих, які не прийшли перед Господом у Массифу, і було сказано, що ті віддані будуть на смерть.
6	6
И҆ оу҆мили́шасѧ сы́нове і҆и҃лєвы ѡ҆ венїамі́нѣ бра́тѣ свое́мъ, и҆ реко́ша: и҆зсѣ́чено дне́сь є҆ди́но пле́мѧ ѿ і҆и҃лѧ:	І зласкавилися сини Ізраїлеві над Веніаміном, братом своїм, і сказали: нині відсічене одне коліно від Ізраїля;
7	7
что̀ сотвори́мъ ѡ҆ста́вшымсѧ ѡ҆ жена́хъ; и҆ мы̀ клѧ́хомсѧ гдⷭ҇емъ не да́ти и҆̀мъ ѿ дще́рей на́шихъ въ жєны̀.	як вчинити нам з тими, що залишилися з них, стосовно дружин, коли ми поклялися Господом не давати їм дружин з дочок наших?
8	8
И҆ реко́ша: кто̀ є҆ди́нъ ѿ племе́нъ і҆и҃левыхъ, и҆́же не взы́де ко гдⷭ҇ꙋ въ массифꙋ̀; И҆ сѐ, ни є҆ди́нъ прїи́де въ по́лкъ ѿ і҆аві́са галаа́дова въ со́нмъ.	І сказали: чи немає кого з колін Ізраїлевих, хто не приходив перед Господом у Массифу? І виявилося, що з Іависа галаадського ніхто не приходив перед Господом у стан на зібрання.
9	9
И҆ соглѧ́даша люді́й, и҆ сѐ, не бѧ́ше та́мѡ мꙋ́жа ѿ живꙋ́щихъ во і҆аві́сѣ галаа́довѣ.	І оглянули народ, і ось, не було там жодного з жителів Іависа галаадського.
10	10
И҆ посла́ша та́мѡ со́нмъ двана́десѧть ты́сѧщъ мꙋже́й ѿ сынѡ́въ си́лы и҆ заповѣ́даша и҆̀мъ, глаго́люще: и҆ди́те и҆ и҆збі́йте живꙋ́щыѧ во і҆аві́сѣ галаа́довѣ ѻ҆рꙋ́жїемъ жєны̀ и҆ наро́ды:	І послала туди громада дванадцять тисяч чоловік, чоловіків сильних, і дали їм наказ, говорячи: йдіть і знищіть жителів Іависа галаадського мечем, і жінок і дітей;
11	11
и҆ сїѐ сотвори́те: всѧ́къ мꙋ́жескїй по́лъ и҆ всѧ́кꙋ женꙋ̀, позна́вшꙋю ло́же мꙋ́жеско, побїе́те: дѣви̑цы же снабди́те. И҆ сотвори́ша та́кѡ.	і ось що зробіть: усякого чоловіка і всяку жінку, що пізнала ложе чоловікове, піддайте закляттю, [а дівчат залишайте живими. І зробили так].
12	12
И҆ ѡ҆брѣто́ша ѿ живꙋ́щихъ во і҆аві́сѣ галаа́довѣ четы́ре ста̑ ѻ҆трокови́цъ дѣ́въ, ꙗ҆̀же не позна́ша ло́жа мꙋ́жеска: и҆ приведо́ша ѧ҆̀ въ по́лкъ въ силѡ́мъ, и҆́же є҆́сть въ землѝ ханаа́ни.	І знайшли вони між жителями Іависа галаадського чотириста дівчат, які не пізнали ложа чоловікового, і привели їх у стан у Силом, що в землі Ханаанській.
13	13
И҆ посла́ша ве́сь со́нмъ и҆ глаго́лаша къ сынѡ́мъ венїамі́нѡвымъ, и҆̀же въ ка́мени реммѡ́ни, и҆ призва́ша и҆̀хъ съ ми́ромъ.	І послала вся громада переговорити із синами Веніаміна, які були в скелі Риммоні, і оголосила їм мир.
14	14
И҆ возврати́сѧ венїамі́нъ къ сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ въ то̀ вре́мѧ, и҆ да́ша и҆̀мъ сы́нове і҆и҃лєвы жєны̀, ꙗ҆̀же жи́во сохрани́ша ѿ дще́рей і҆аві́са галаа́дова: и҆ оу҆го́дно бы́сть и҆̀мъ та́кѡ.	Тоді повернулися сини Веніаміна [до ізраїльтян], і дали їм [ізраїльтяни] дружин, яких залишили в живих з жінок Іависа галаадського; але виявилося, що цього було недостатньо.
15	15
И҆ лю́дїе оу҆мили́шасѧ ѡ҆ венїамі́нѣ, ꙗ҆́кѡ сотворѝ гдⷭ҇ь и҆стребле́нїе въ племенѣ́хъ і҆и҃левыхъ.	Народ же жалкував за Веніаміном, що Господь не зберіг цілости колін Ізраїлевих.
16	16
И҆ реко́ша старѣ̑йшины со́нма: что̀ сотвори́мъ ѡ҆ста́вшымъ ѡ҆ жена́хъ; ꙗ҆́кѡ поги́бе ѿ венїамі́на жена̀:	І сказали старійшини громади: що нам робити з тими, що залишилися, стосовно дружин, бо знищені жінки у Веніаміна?
17	17
и҆ ка́кѡ бꙋ́детъ наслѣ́дїе оу҆цѣлѣ́вшихъ ѿ венїамі́на, да не поги́бнетъ пле́мѧ ѿ і҆и҃лѧ;	І сказали: спадкоємна земля нехай залишається синам Веніаміна, які вціліли, щоб не зникло коліно від Ізраїля;
18	18
и҆ мы̀ не возмо́жемъ да́ти и҆̀мъ же́нъ ѿ дще́рей на́шихъ, ꙗ҆́кѡ клѧ́шасѧ сы́нове і҆и҃лєвы, глаго́люще: про́клѧтъ даѧ́й женꙋ̀ венїамі́нꙋ.	але ми не можемо дати їм дружин з дочок наших; тому що сини Ізраїлеві поклялися, говорячи: проклятий, хто дасть дружину Веніаміну.
19	19
И҆ реко́ша: сѐ, пра́здникъ гдⷭ҇ень въ силѡ́мѣ ѿ дні́й во дни̑, и҆́же є҆́сть ѿ сѣ́вера веѳи́лѧ, на восто́къ со́лнца на пꙋтѝ восходѧ́щемъ ѿ веѳи́лѧ въ сѷхе́мъ, и҆ ѿ ю҆́га левѡ́ны.	І сказали: ось, щороку буває свято Господнє у Силомі, що на північ від Вефиля і на схід від дороги, яка веде від Вефиля в Сихем, і на південь від Левони.
20	20
И҆ заповѣ́даша сынѡ́мъ венїамі̑нимъ, глаго́люще: и҆ди́те и҆ засѧ́дите въ вїногра́дѣхъ,	І наказали синам Веніаміна і сказали: підіть і засядьте у виноградниках,
21	21
и҆ оу҆́зрите, и҆ сѐ, є҆гда̀ и҆зы́дꙋтъ дщє́ри живꙋ́щихъ въ силѡ́мѣ плѧса́ти въ ли́ки, да и҆зы́дете и҆з̾ вїногра́дѡвъ и҆ восхи́тите мꙋ́жъ женꙋ̀ себѣ̀ ѿ дще́рей силѡ́млихъ, и҆ и҆ди́те на зе́млю венїамі́ню:	і дивіться, коли вийдуть дівчата силомські танцювати в хороводах, тоді вийдіть з виноградників і захопіть собі кожен дружину з дівчат силомських і йдіть у землю Веніамінову;
22	22
и҆ бꙋ́детъ є҆гда̀ прїи́дꙋтъ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ и҆лѝ бра́тїѧ и҆́хъ сꙋди́тисѧ къ на́мъ, и҆ рече́мъ и҆̀мъ: поми́лꙋйте на́съ и҆́ми, ꙗ҆́кѡ не взѧ̀ мꙋ́жъ жены̀ своеѧ̀ въ полцѣ̀: поне́же вы̀ не да́ли є҆стѐ и҆̀мъ ꙗ҆́кѡ жре́бїй, согрѣши́сте.	і коли прийдуть батьки їхні, або брати їхні зі скаргою до нас, ми скажемо їм: простіть нас за них, бо ми не взяли для кожного з них дружини на війні, і ви не дали їм; тепер ви винні.
23	23
И҆ сотвори́ша та́кѡ сы́нове венїамі̑ни, и҆ поѧ́ша жєны̀ по числꙋ̀ своемꙋ̀ ѿ плѧ́шꙋщихъ, ꙗ҆̀же восхи́тиша: и҆ ѿидо́ша и҆ возврати́шасѧ въ наслѣ́дїе своѐ, и҆ созда́ша гра́ды и҆ всели́шасѧ въ ни́хъ.	Сини Веніаміна так і зробили, і взяли дружин за числом своїм з тих, що були у хороводі, яких вони викрали, і пішли і повернулися в наділ свій, і побудували міста і стали жити в них.
24	24
И҆ ѿидо́ша ѿтꙋ́дꙋ сы́нове і҆и҃лєвы въ то̀ вре́мѧ, мꙋ́жъ во пле́мѧ своѐ и҆ въ ро́дъ сво́й: и҆ и҆зы́де ѿтꙋ́дꙋ мꙋ́жъ въ наслѣ́дїе своѐ. И҆ въ ты̑ѧ дни̑ не бѧ́ше царѧ̀ во і҆и҃ли: мꙋ́жъ є҆́же оу҆го́дно пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀, творѧ́ше.	У той же час ізраїльтяни розійшлися звідти кожен у коліно своє й у плем’я своє, і пішли звідти кожен у наділ свій.

← І҆исꙋ́са Наѵи́на

Рꙋ́ѳь →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт