Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Посла́нїе І҆еремі́ино*

Порівняти:

⇄

Посла́нїе І҆еремі́ино*	Послання Єремії*
	* Перекладена з грецької.
Глава́ а҃	Глава 1

1	1
Списа́нїе посла́нїѧ ко ѿводи̑мымъ плѣ́нникѡмъ въ вавѷлѡ́нъ ѿ царѧ̀ вавѷлѡ́нскагѡ, є҆́же посла̀ і҆еремі́а, возвѣсти́ти и҆̀мъ, ꙗ҆́коже повелѣ́но бы́сть є҆мꙋ̀ ѿ бг҃а.	Список послання, яке послав Єремія до полонених, яких відводив у Вавилон цар Вавилонський, щоб звістити їм, що повелено було йому Богом.
2	2
Грѣ̑хъ ра́ди, и҆́миже согрѣши́сте пред̾ бг҃омъ, ѿведе́тесѧ въ вавѷлѡ́нъ плѣне́ни навꙋходоно́соромъ царе́мъ вавѷлѡ́нскимъ.	За гріхи, якими ви згрішили перед Богом, будете відведені полоненими у Вавилон Навуходоносором, царем Вавилонським.
3	3
Вше́дше оу҆́бѡ въ вавѷлѡ́нъ, бꙋ́дете та́мѡ лѣ̑та мнѡ́га и҆ вре́мѧ до́лго, до седмѝ родѡ́въ: пото́мъ же и҆зведꙋ̀ ва́съ ѿтꙋ́дꙋ съ ми́ромъ.	Увійшовши у Вавилон, ви пробудете там багато років і тривалий час, навіть до семи родів; після ж цього Я виведу вас звідти з миром.
4	4
Нн҃ѣ же оу҆́зрите въ вавѷлѡ́нѣ бо́ги срє́брѧны и҆ зла̑ты, и҆ ка́мєнны и҆ древѧ̑ны на ра́менахъ носи̑мы, показꙋ́ющыѧ стра́хъ ꙗ҆зы́кѡмъ.	Тепер ви побачите у Вавилоні богів срібних і золотих і дерев’яних, які носяться на плечах, які вселяють страх язичникам.
5	5
Блюди́тесѧ оу҆̀бо, да не и҆ вы̀ и҆ноплеме́нникѡмъ оу҆подо́битесѧ, и҆ стра́хъ прїи́метъ ва́съ ѿ ни́хъ: ви́дѣвше наро́дъ напредѝ и҆ созадѝ и҆́хъ кла́нѧющьсѧ и҆̀мъ, рцы́те оу҆́бѡ во оу҆мѣ̀: тебѣ̀ лѣ́по є҆́сть кла́нѧтисѧ, влⷣко!	Стережіться ж, щоб і вам не зробитися подібними до іноплемінників, і щоб страх перед ними не оволодів і вами. Бачачи натовп попереду і позаду них, який поклоняється їм, скажіть у думці: «Тобі повинно поклонятися, Владико!»
6	6
А҆́гг҃лъ бо мо́й съ ва́ми є҆́сть, се́й взыскꙋ́етъ дꙋ́шъ ва́шихъ.	Бо ангел Мій з вами, і він захисник душ ваших.
7	7
Ѧ҆зы́къ бо и҆́хъ и҆зстро́ганъ є҆́сть древодѣ́лею, ті́и же позлаще́ни и҆ посре́брени, лжи́ви же сꙋ́ть и҆ не мо́гꙋтъ глаго́лати,	Язик їхній виструганий художником, і самі вони оправлені у золото і срібло; але вони облудні, і не можуть говорити.
8	8
и҆ ꙗ҆́коже дѣви́цѣ красотолюби́вѣй взе́млюще зла́то, оу҆строѧ́ютъ вѣнцы̀ на главы̑ богѡ́въ свои́хъ.	І ніби для дівчини, яка любить прикраси, беруть вони золото, і готують вінці на голови богів своїх.
9	9
Тѣ́мже оу҆крада́ютъ ѿ ни́хъ жерцы̀ зла́то и҆ сребро̀ и҆ себѣ̀ оу҆потреблѧ́ютъ.	Буває також, що жерці викрадають у богів своїх золото і срібло і вживають його для себе самих;
10	10
Дадѧ́тъ же ѿ ни́хъ и҆ блꙋдни́цамъ сꙋ́щымъ въ домꙋ̀, а҆ бо́ги оу҆краша́ютъ а҆́ки человѣ́кѡвъ ри́зами, бо́ги златы̑ѧ и҆ срє́брѧныѧ и҆ древѧ̑ныѧ.	виділяють з того і блудницям під їх покровом; прикрашають богів золотими і срібними і дерев’яними одежами, як людей.
11	11
Ті́и же не оу҆цѣлѣ́ютъ ѿ ржѝ и҆ мо́лїѧ, ѡ҆дѣ́ютъ же ѧ҆̀ въ багрѧни́цꙋ.	Але вони не спасаються від іржі й молі, хоч убрані у пурпуровий одяг.
12	12
Ѡ҆тира́ютъ ли́ца и҆̀мъ пра́ха ра́ди, и҆́же ѿ хра́ма, и҆́же є҆́сть мно́жайшїй на ни́хъ.	Обтирають лице їх від пилу в капищі, якого на них дуже багато.
13	13
И҆ ски́петръ и҆́мꙋтъ, ꙗ҆́кѡ человѣ́къ и҆ ꙗ҆́кѡ сꙋдїѧ̀ страны̀, и҆́же согрѣша́ющагѡ къ себѣ̀ не оу҆бїе́тъ.	Має і скіпетр, як людина — суддя країни, але він не може умертвити винного перед ним.
14	14
И҆́мать же и҆ ме́чь въ десни́цѣ и҆ сѣки́рꙋ, са́мъ же себѐ ѿ ра́ти и҆ ѿ разбѡ́йникъ не ѿи́метъ: ѿсю́дꙋ зна́еми сꙋ́ть, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть бо́зи: не оу҆бо́йтесѧ оу҆̀бо и҆́хъ.	Має меч у правій руці і сокиру, а себе самого від війська і розбійників не може захистити: звідси пізнається, що вони не боги; отже, не бійтеся їх.
15	15
Ꙗ҆́коже бо сосꙋ́дъ человѣ́ческъ сокрꙋше́нъ непотре́бенъ быва́етъ,	Бо, як розбитий сосуд стає некорисним для людини, так і боги їхні.
16	16
та́цы сꙋ́ть бо́зи и҆́хъ: є҆гда́ же поста́влени бꙋ́дꙋтъ въ домѣ́хъ, ѻ҆́чи и҆́хъ пѡ́лны сꙋ́ть пра́ха ѿ ногꙋ̀ входѧ́щихъ.	Після того, як вони поставлені у капищах, очі їхні повні пороху від ніг тих, що входять.
17	17
И҆ ꙗ҆́коже комꙋ̀ преѡби́дѣвшꙋ царѧ̀, заключе́ни быва́ютъ дворы̀, и҆лѝ ꙗ҆́кѡ на сме́рть ѿводи́мꙋ, хра́мы и҆́хъ оу҆твержда́ютъ жерцы̀ две́рьми и҆ замка́ми и҆ заво́рами, да ѿ разбѡ́йникъ ѡ҆кра́дени не бꙋ́дꙋтъ.	І як у того, хто наніс образу царю, зачиняються входи у житло, коли він відводиться на смерть, так капища їх охороняють жерці їх дверима і замками і засувами, щоб вони не були пограбовані розбійниками;
18	18
Свѣти̑ла жгꙋ́тъ и҆̀мъ, и҆ мно́жае не́же себѣ̀, ѿ ни́хже ни є҆ди́но мо́гꙋтъ ви́дѣти.	запалюють для них світильники, і більше, ніж для себе самих, а вони жодного з них не можуть бачити.
19	19
Сꙋ́ть оу҆́бѡ ꙗ҆́кѡ бе́рвна въ домꙋ̀, сердца́ же и҆́хъ то́чатъ чє́рви, и҆̀же ѿ землѝ, и҆ ѻ҆де́ждꙋ и҆́хъ, ѻ҆ни́ же не чꙋ́вствꙋютъ сегѡ̀.	Вони, як колода у домі; серця їх, говорять, точать черв’яки земляні, і з’їдають їх самих і одяг їх, — а вони не відчувають.
20	20
Ѡ҆чернѣ́ло є҆́сть лицѐ и҆́хъ ѿ ды́ма хра́мины:	Лиця їх чорні від куріння у капищах.
21	21
по тѣлесе́мъ и҆́хъ и҆ по главѣ̀ парѧ́тъ нетопыри̑ нощні́и, и҆ ла̑стовицы и҆ пти̑цы, та́кожде и҆ коткѝ (ска́чꙋтъ).	На тіло їх і на голови їх налітають кажани і ластівки й інші птахи, лазять також по них і кішки.
22	22
Ѿ тогѡ̀ оу҆вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть бо́зи не оу҆бо́йтесѧ оу҆̀бо и҆́хъ.	З цього зрозумієте, що це не боги; отже, не бійтеся їх.
23	23
Зла́то бо лежа́щее на ни́хъ на красꙋ̀, а҆́ще не ѡ҆чи́ститъ кто̀ ѿ ржѝ, не возблиста́ютъ: є҆гда́ бо слива́хꙋ и҆̀хъ, не чꙋ́вствоваша.	Якщо хтось не очистить від іржі золото, яким вони обкладені для краси, то вони не будуть блищати; і коли відливали їх, вони не відчували.
24	24
За всѧ́кꙋ цѣ́нꙋ кꙋ́плени сꙋ́ть, въ ни́хже нѣ́сть дꙋ́ха.	За велику ціну вони куплені, а духу немає у них.
25	25
Без̾ но́гъ на ра́мѣхъ но́сѧтсѧ, ꙗ҆влѧ́юще своѐ безче́стїе человѣ́кѡмъ, ѡ҆срамлѧ́ютсѧ же и҆ слꙋжа́щїи и҆̀мъ:	Безногі, вони носяться на плечах, показуючи через те свою нікчемність людям; посоромлюються ж і ті, що служать їм;
26	26
зане́же, є҆гда̀ когда̀ падꙋ́тсѧ на зе́млю, и҆ не мо́гꙋтъ са́ми воста́ти: и҆ а҆́ще кто̀ поста́витъ ѧ҆̀ прѧ́мѡ, не мо́гꙋтъ постꙋпи́ти, и҆ а҆́ще преклонѧ́тсѧ, не мо́гꙋтъ и҆спра́вити себѐ, но ꙗ҆́кѡ мертвецє́мъ да́ры и҆̀мъ полага́ютъ.	тому що, у випадку падіння їх на землю, самі собою вони не можуть встати; також, якби хто поставив їх прямо, не можуть самі собою рухатися і, якби хто нахилив їх, не можуть випрямитися; але як перед мертвими кладуть перед ними дари.
27	27
Трє́бы же и҆́хъ продаю́ще жерцы̀ на ѕло̀ оу҆потреблѧ́ютъ: та́кожде и҆ жєны̀ и҆́хъ варѧ́тъ ѿ ни́хъ, ни є҆ди́номꙋ же оу҆бо́гꙋ, ни не́мощнꙋ подаю́тъ:	Жертви їх жерці продають і зловживають ними; також і дружини їхні частину з них солять, і нічого не виділяють ні убогому, ні хворому.
28	28
тре́бъ и҆́хъ нечи̑стыѧ и҆ кровотѡ́чныѧ жєны̀ прикаса́ютсѧ. Оу҆разꙋмѣ́вше оу҆̀бо ѿ си́хъ, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть бо́зи, не бо́йтесѧ и҆́хъ.	До жертв їх доторкаються жінки нечисті й ті, що народжують. Отже, пізнавши з цього, що вони не боги, не бійтеся їх.
29	29
Ѿкꙋ́дꙋ бо прозовꙋ́тсѧ бо́зи, ꙗ҆́кѡ жєны̀ слꙋ́жатъ богѡ́мъ срє́брѧнымъ и҆ златы̑мъ и҆ древѧ̑нымъ;	Як же назвати їх богами? жінки приносять жертви цим срібним і золотим і дерев’яним богам.
30	30
И҆ во хра́мѣхъ и҆́хъ жерцы̀ сѣда́ютъ, и҆мꙋ́ще ри̑зы растє́рзаны и҆ главы̑ и҆ брады̑ ѡ҆бри̑ты, и҆́хже главы̑ не покровє́ны сꙋ́ть:	І в капищах їх сидять жерці у розідраному одязі, з поголеними головами і бородами і з непокритими головами:
31	31
ревꙋ́тъ же вопїю́ще пред̾ бѡ́ги свои́ми, ꙗ҆́коже нѣ́цыи на ве́чери мертвеца̀.	ревуть вони з криком перед своїми богами, як деякі на поминках за померлими.
32	32
Ѿ ри́зъ и҆́хъ взе́млюще жерцы̀, ѡ҆дѣва́ютъ жєны̀ своѧ̑ и҆ дѣ́ти.	Дещо з одягу їх жерці беруть собі й одягають у нього своїх дружин і дітей.
33	33
И҆ а҆́ще ѿ когѡ̀ ѕло̀ постра́ждꙋтъ и҆лѝ добро̀, не мо́гꙋтъ ѿда́ти: ни царѧ̀ мо́гꙋтъ поста́вити, ни ѿѧ́ти:	Якщо терплять від кого-небудь лихе або добре, не можуть воздати; не можуть поставити царя, ні скинути його.
34	34
та́кожде ни бога́тства ни мѣ́ди мо́гꙋтъ да́ти. А҆́ще кто̀ и҆̀мъ что̀ ѡ҆бѣща́въ не ѿда́стъ, не воспро́сѧтъ.	Рівно ж ні багатства, ні навіть дрібної мідної монети вони не можуть дати. Якщо хто, давши їм обітницю, не виконав би її, не стягнуть.
35	35
Ѿ сме́рти человѣ́ка не и҆зба́вѧтъ, ни ме́нша ѿ крѣ́пка не ѿи́мꙋтъ:	Від смерти людини не визволять, ні слабшого у сильного не віднімуть;
36	36
человѣ́ка слѣ́па къ видѣ́нїю не навратѧ́тъ, въ нꙋ́жди человѣ́кꙋ не помо́гꙋтъ,	людині сліпій не повернуть зір; людині у нестатках не допоможуть;
37	37
вдовы̀ не поми́лꙋютъ и҆ сиротѣ̀ добра̀ не сотворѧ́тъ.	удові не виявлять співчуття, і сироті не зроблять добра.
38	38
Подо́бни сꙋ́ть ка́менїю наго́рномꙋ бо́зи и҆́хъ древѧ́ни и҆ ка́менни, и҆ позлаще́ни и҆ посре́брени, слꙋжа́щїи же и҆̀мъ посра́мѧтсѧ.	До каміння з гір подібні ці боги дерев’яні й оправлені у золото і срібло, — і ті, що служать їм, осоромляться.
39	39
Ка́кѡ оу҆̀бо мо́щно мнѣ́ти и҆лѝ прозва́ти ѧ҆̀ бога́ми;	Як же можна подумати або сказати, що вони боги?
40	40
Ктомꙋ́ же и҆ са́ми ті́и халде́є не чтꙋ́тъ и҆́хъ: и҆̀же є҆гда̀ оу҆́зрѧтъ нѣ́ма не могꙋ́ща глаго́лати, прино́сѧтъ є҆го̀ къ ви́лꙋ, є҆мꙋ́же мо́лѧтсѧ, да глаго́летъ, а҆́ки си́льнꙋ сꙋ́щꙋ почꙋ́ти.	До того ж самі халдеї поводяться з ними нешанобливо: вони, коли побачать німого, що не може говорити, приносять його до Ваала і вимагають, щоб він говорив, ніби він може відчувати.
41	41
И҆ не мо́гꙋтъ ті́и разꙋмѣ́вше сїѐ ѡ҆ста́вити ѧ҆̀, чꙋ́вства бо не и҆́мꙋтъ.	І не можуть вони, помітивши це, залишити їх, тому що не мають сенсу.
42	42
Жєны́ же ѡ҆бложє́ны оу҆́жами на распꙋ́тїихъ сѣдѧ́тъ, кадѧ́щѧ ѡ҆тре́бы.	Жінки, обв’язавшись очеретяним поясом, сидять на вулицях, спалюючи куріння з оливкових зерен.
43	43
Є҆гда́ же кото́раѧ ѿ ни́хъ привлече́на ѿ нѣ́коегѡ мимоходѧ́ща бꙋ́детъ съ ни́мъ, бли́жнюю оу҆карѧ́етъ, ꙗ҆́кѡ не сподо́биласѧ ꙗ҆́коже и҆ ѻ҆на̀, ни оу҆́же є҆ѧ̀ прето́ргнꙋлосѧ.	І коли яка-небудь з них, захоплена перехожим, переспить з ним, — дорікає своїй подрузі, що та не удостоєна того самого, що вона, і що перев’язь її не розірвана.
44	44
Всѧ̑ быва́ємаѧ въ ни́хъ лжи̑ва сꙋ́ть: ка́кѡ оу҆̀бо мо́щно мнѣ́ти и҆лѝ прозыва́ти ѧ҆̀ бога́ми бы́ти;	Усе, що звершується у них, неправдиве. Тому як можна думати або говорити, що вони боги?
45	45
Древодѣ́лѧми и҆ златари̑ сотворе́ни сꙋ́ть: ничто́же и҆́но быва́ютъ, но є҆́же хотѧ́тъ хꙋдо́жницы, то̀ быва́ютъ.	Створені вони художниками і плавильниками золота; нічим іншим вони не стають, як тим, чим бажали їх зробити художники.
46	46
И҆ са́ми, и҆̀же и҆̀хъ творѧ́тъ, не быва́ютъ долговѣ́чни.	І ті, які виготовляють їх, не бувають довговічні;
47	47
Ка́кѡ оу҆̀бо сотворє́ннаѧ и҆́ми мо́гꙋтъ бы́ти бо́зи; ѡ҆ста́виша бо по себѣ̀ лжꙋ̀ и҆ оу҆кори́знꙋ пото́мъ бꙋ́дꙋщымъ:	як же зроблені ними можуть бути богами? Вони залишили після себе неправду і сором своїм нащадкам.
48	48
є҆гда́ бо прїи́детъ на ни́хъ ра́ть и҆ ѕла̑ѧ, совѣщава́ютъ междꙋ̀ собо́ю жерцы̀, гдѣ̀ скры́ютсѧ съ ни́ми.	Коли приходять на них війна і нещастя, жерці радяться між собою, де б їм сховатися з ними.
49	49
Ка́кѡ оу҆̀бо нѣ́сть чꙋ́вствовати, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть бо́зи, и҆̀же не и҆збавлѧ́ютъ себѐ ѿ ра́ти, ни ѿ ѕла̀;	Як же не зрозуміти, що то не боги, які самих себе не рятують ні від воєн, ні від бід?
50	50
Древѧ́ни сꙋ́ще и҆ ка́менни, и҆ позлаще́ни и҆ посре́брени, позна́ютсѧ пото́мъ ꙗ҆зы́кѡмъ всѣ̑мъ, ꙗ҆́кѡ лжа̀ сꙋ́ть: и҆ царє́мъ ꙗ҆́вни бꙋ́дꙋтъ, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть бо́зи, но дѣла̀ рꙋ́къ человѣ́ческихъ, и҆ ни є҆ди́но дѣ́ло бж҃їе въ ни́хъ є҆́сть:	Оскільки вони дерев’яні й оправлені у золото і срібло, то можна пізнати, що вони неправда; усім народам і царям стане очевидно, що це не боги, а діла рук людських, і в них немає ніякої дії божественної.
51	51
комꙋ̀ оу҆̀бо нѣ́сть разꙋ́мно, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть бо́зи;	Кому ж після цього не зрозуміло, що вони не боги?
52	52
Царѧ́ бо странѣ̀ не поставлѧ́ютъ, ни дождѧ̀ человѣ́кѡмъ подаю́тъ,	Царя країні вони не поставлять, дощу людям не дадуть;
53	53
ни сꙋда̀ разсꙋ́дѧтъ и҆ не и҆зба́вѧтъ ѿ ѡ҆би́ды, не́мощни сꙋ́ще:	суду не розсудять, скривдженого не захистять, будучи безсилими,
54	54
ꙗ҆́коже бо вра́ны междꙋ̀ не́бомъ и҆ земле́ю сꙋ́ть: и҆ є҆гда̀ паде́тъ ѻ҆́гнь на хра́мѣ богѡ́въ древѧ́ныхъ и҆лѝ ка́менныхъ, и҆лѝ позлаще́ныхъ и҆лѝ посре́бреныхъ, жерцы̀ и҆́хъ и҆збѣ́гнꙋтъ и҆ оу҆цѣлѣ́ютъ, ѻ҆ни́ же ꙗ҆́кѡ бе́рвна посредѣ̀ сгорѧ́тъ.	як воро́ни, які знаходяться між небом і землею. Бо й у тому випадку, коли піддалося б пожежі капище богів дерев’яних або оправлених у золото і срібло, жерці їх утечуть і врятуються, — а вони самі, як колоди всередині, згорять.
55	55
Царю́ же и҆ ра̑тнымъ не ста́нꙋтъ проти́вꙋ: оу҆̀бо ка́кѡ мо́щно мнѣ́ти и҆лѝ прїѧ́ти, ꙗ҆́кѡ бо́зи сꙋ́ть;	Ні царю, ні ворогам вони не можуть протистояти. Як же можна прийняти або подумати, що вони боги?
56	56
Ни ѿ разбѡ́йникъ, ни ѿ тате́й и҆зба́вѧтъ себѐ бо́зи древѧ́ни и҆ ка́менни, и҆ посре́брени и҆ позлаще́ни.	Ні від злодіїв, ні від грабіжників не можуть охоронити самих себе ці боги, дерев’яні й оправлені у срібло і золото:
57	57
И҆̀хже преѡдолѣ́вше и҆ взе́мше зла́то и҆ сребро̀ и҆ ри̑зы и҆́хъ, ѿи́дꙋтъ, нижѐ са́ми себѣ̀ помо́гꙋтъ.	перевершуючи їх силою, вони знімають золото і срібло й одяг, який на них, і йдуть зі здобиччю, а ці собі самим не в силах допомогти.
58	58
Тѣ́мже лꙋ́чше є҆́сть ца́рь показꙋ́ѧй своѐ мꙋ́жество, и҆лѝ сосꙋ́дъ въ домꙋ̀ потре́бенъ, є҆го́же оу҆потреблѧ́етъ владѧ́й и҆́мъ, не́жели лжи́вїи бо́зи: и҆лѝ две́рь въ домꙋ̀ стрегꙋ́щи ꙗ҆̀же въ не́мъ, не́жели лжи́вїи бо́зи: и҆ древѧ́ный сто́лпъ въ домꙋ̀ ца́рстѣмъ, не́жели лжи́вїи бо́зи.	Тому краще цар, який виявляє мужність, або корисний у домі сосуд, який використовує господар, ніж облудні боги; або краще двері в домі, що охороняють у ньому майно, ніж облудні боги, або краще дерев’яний стовп у царському палаці, ніж облудні боги.
59	59
Со́лнце бо и҆ лꙋна̀ и҆ ѕвѣ́зды, свѣ̑тлы сꙋ́ще и҆ посыла́ємы на потре́бꙋ, благопослꙋшли̑вы сꙋ́ть.	Сонце і місяць і зірки, будучи світлими і посланими заради потреби, благослухняні.
60	60
Та́кожде и҆ мо́лнїѧ, є҆гда̀ блиста́етъ, благови́дна є҆́сть: та́кожде и҆ вѣ́тръ во все́й странѣ̀ вѣ́етъ.	Також і блискавка кожного разу, коли з’являється, ясно видима; також вітер у всякій країні віє.
61	61
И҆ ѡ҆блакѡ́мъ є҆гда̀ повели́тсѧ ѿ бг҃а и҆тѝ на всю̀ вселе́ннꙋю, соверша́ютъ повелѣ́нное.	І хмари, коли повелить їм Бог пройти над усією вселенною, виконують повеління.
62	62
Ѻ҆́гнь же пꙋ́щенъ свы́ше и҆стреби́ти го́ры и҆ дꙋбра̑вы твори́тъ повелѣ́нное: сі́и же ни ѡ҆бразѡ́мъ, нижѐ си́ламъ и҆́хъ оу҆подо́блени сꙋ́ть.	Також вогонь, що з неба посилається для знищення гір і лісів, робить те, що призначено; а ці не подібні до них ні виглядом, ні силами.
63	63
Тѣ́мже ни мнѣ́ти мо́щно, ни прозыва́ти и҆̀хъ бы́ти бо́ги, не си̑льнымъ и҆̀мъ сꙋ́щымъ ни прю̀ разсꙋди́ти, ни добра̀ сотвори́ти человѣ́кѡмъ.	Чому ж можна подумати або сказати, що вони боги, коли вони неспроможні ні суду розсудити, ні добро чинити людям?
64	64
Разꙋмѣ́вше оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть бо́зи, не бо́йтесѧ и҆́хъ.	Отже, знаючи, що вони не боги, не бійтеся їх.
65	65
Ни царе́й бо прокленꙋ́тъ, нижѐ благословѧ́тъ.	Царів вони ні проклянуть, ні благословлять;
66	66
Зна́менїѧ же на небесѝ и҆ во ꙗ҆зы́цѣхъ не пока́жꙋтъ: ни просвѣтѧ́тъ ꙗ҆́кѡ со́лнце, ни ѡ҆свѣтѧ́тъ ꙗ҆́кѡ лꙋна̀.	знамень не покажуть на небі і перед народами; не освітять, як сонце, і не осяють, як місяць.
67	67
Ѕвѣ́рїе лꙋ́чше и҆́хъ сꙋ́ть, и҆̀же мо́гꙋтъ, и҆збѣ́ге под̾ кро́въ, себѐ по́льзовати.	Звірі кращі за них: вони, тікаючи під покров, можуть допомогти собі.
68	68
Ни є҆ди́нымъ оу҆̀бо ѡ҆́бразомъ є҆́сть на́мъ ꙗ҆́вѣ, ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть бо́зи: тѣ́мже не бо́йтесѧ и҆́хъ.	Отже, ні з чого не видно нам, що вони боги; тому не бійтеся їх.
69	69
Ꙗ҆́коже бо во ѻ҆во́щницѣ пꙋжа́ло ничесѡ́же храни́тъ, та́кожде и҆ бо́зи и҆́хъ сꙋ́ть древѧ́ни и҆ ка́менни, и҆ посре́брени и҆ позлаще́ни.	Як опудало на горо́ді нічого не збереже, так і їхні дерев’яні, оправлені у золото і срібло боги.
70	70
Тѣ́мъ же ѡ҆́бразомъ и҆ хвра́стъ, и҆́же во ѡ҆гра́дѣ, на не́мже всѧ̑ пти̑цы сѣда́ютъ: та́кожде и҆ мертвецꙋ̀ пове́рженꙋ во тмѣ̀ подо́бни сꙋ́ть бо́зи и҆́хъ, древѧ́ни, позлаще́ни и҆ посре́брени.	Так само їхні дерев’яні, оправлені у золото і срібло боги, подібні до тернового куща у саду, на якому сідають усілякі птахи; також і до трупа, кинутого у темряві.
71	71
Ѿ багрѧни́цы, (въ ню́же ѡ҆дѣ́ѧни,) и҆ ѿ мра́мора, и҆́же на ни́хъ плѣ́снивѣетъ, позна́йте, ꙗ҆́кѡ не сꙋ́ть бо́зи: ті́и бо послѣдѝ и҆з̾ѧде́ни бꙋ́дꙋтъ ѿ че́рвїѧ и҆ бꙋ́дꙋтъ во оу҆кори́знꙋ во странѣ̀.	З пурпуру та червлениці, які зотлівають на них, ви можете зрозуміти, що вони не боги; та й самі вони будуть нарешті з’їдені і будуть ганьбою у країні.
72	72
Лꙋ́чше оу҆̀бо є҆́сть человѣ́къ пра́веденъ не и҆мѣ́ѧй кꙋмі́рѡвъ, бꙋ́детъ бо дале́че ѿ оу҆кори́зны.	Отже, краще людина праведна, яка не має ідолів, тому що вона — далеко від ганьби.

← Пла́чь І҆еремі́евъ

Варꙋ́хъ* →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт