|
Ѱалти́рь
|
Псалтир
|
Псалтир українською онлайн |
|
|
Ѱало́мъ а҃
|
Псалом 1
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, а҃. | Псалом Давида (який у євреїв не надписаний) |
|
1
|
1
|
| Бл҃же́нъ мꙋ́жъ, и҆́же не и҆́де на совѣ́тъ нечести́выхъ, и҆ на пꙋтѝ грѣ́шныхъ не ста̀, и҆ на сѣда́лищи гꙋби́телей не сѣ́де: | Блажен муж, що не йде на раду нечестивих, і на путь грішників не стає, і на зборищі губителів не сидить. |
|
2
|
2
|
| но въ зако́нѣ гдⷭ҇ни во́лѧ є҆гѡ̀, и҆ въ зако́нѣ є҆гѡ̀ поꙋчи́тсѧ де́нь и҆ но́щь. | Але в Законі Господнім воля його, і Закону Його повчається день і ніч. |
|
3
|
3
|
| И҆ бꙋ́детъ ꙗ҆́кѡ дре́во насажде́ное при и҆схо́дищихъ во́дъ, є҆́же пло́дъ сво́й да́стъ во вре́мѧ своѐ, и҆ ли́стъ є҆гѡ̀ не ѿпаде́тъ: и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка а҆́ще твори́тъ, оу҆спѣ́етъ. | І буде він як дерево, посаджене при витоках вод, що плоди свої дає в час свій і лист його не опадає, а все, що він робитиме, буде успішним. |
|
4
|
4
|
| Не та́кѡ нечести́вїи, не та́кѡ: но ꙗ҆́кѡ пра́хъ, є҆го́же возмета́етъ вѣ́тръ ѿ лица̀ землѝ. | Не так нечестиві, [не так]: вони як порох, що вітер змітає [з лиця землі]. |
|
5
|
5
|
| Сегѡ̀ ра́ди не воскре́снꙋтъ нечести́вїи на сꙋ́дъ, нижѐ грѣ̑шницы въ совѣ́тъ првⷣныхъ. | Тому не встоять* нечестиві на суді, і грішники на зібранні праведних. |
|
6
|
6
|
| Ꙗ҆́кѡ вѣ́сть гдⷭ҇ь пꙋ́ть првⷣныхъ, и҆ пꙋ́ть нечести́выхъ поги́бнетъ. | Бо знає Господь путь праведних, а путь нечестивих загине. |
|
Ѱало́мъ в҃
|
Псалом 2
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, в҃. | Псалом Давида (Пророчий про Христа) |
|
1
|
1
|
| Вскꙋ́ю шата́шасѧ ꙗ҆зы́цы, и҆ лю́дїе поꙋчи́шасѧ тщє́тнымъ; | Навіщо бунтуються народи і люди замишляють марне? |
|
2
|
2
|
| Предста́ша ца́рїе зе́мстїи, и҆ кнѧ̑зи собра́шасѧ вкꙋ́пѣ на гдⷭ҇а и҆ на хрⷭ҇та̀ є҆гѡ̀. | Повстають царі землі, і князі змовляються разом проти Господа і проти Христа Його. |
|
3
|
3
|
| Расто́ргнемъ [расто́ргнимъ] оу҆́зы и҆́хъ и҆ ѿве́ржемъ [ѿве́ржимъ] ѿ на́съ и҆́го и҆́хъ. | «Розірвемо, кажуть, пута їхні й скинемо з себе ярмо їхнє». |
|
4
|
4
|
| Живы́й на нб҃сѣ́хъ посмѣе́тсѧ и҆̀мъ, и҆ гдⷭ҇ь порꙋга́етсѧ и҆̀мъ. | Той, Хто живе на небесах, посміється з них, Господь осоромить їх. |
|
5
|
5
|
| Тогда̀ возгл҃етъ къ ни̑мъ гнѣ́вомъ свои́мъ и҆ ꙗ҆́ростїю свое́ю смѧте́тъ ѧ҆̀: | Тоді Він заговорить до них у гніві Своїм і обуренням Своїм розжене їх. |
|
6
|
6
|
| а҆́зъ же поста́вленъ є҆́смь цр҃ь ѿ негѡ̀ над̾ сїѡ́номъ, горо́ю ст҃о́ю є҆гѡ̀, | Я ж поставлений від Нього Царем над Сионом — горою святою Його. |
|
7
|
7
|
| возвѣща́ѧй повелѣ́нїе гдⷭ҇не. Гдⷭ҇ь речѐ ко мнѣ̀: сн҃ъ мо́й є҆сѝ ты̀, а҆́зъ дне́сь роди́хъ тѧ̀: | Сповіщаю волю Господню: Господь сказав до Мене: «Ти Син Мій, Я нині породив Тебе». |
|
8
|
8
|
| просѝ ѿ менє̀, и҆ да́мъ тѝ ꙗ҆зы́ки достоѧ́нїе твоѐ, и҆ ѡ҆держа́нїе твоѐ концы̀ землѝ: | «Проси у Мене, і дам Тобі народи у спадщину Твою і краї землі у володіння Твоє. |
|
9
|
9
|
| оу҆пасе́ши ѧ҆̀ жезло́мъ желѣ́знымъ, ꙗ҆́кѡ сосꙋ́ды скꙋдє́льничи сокрꙋши́ши ѧ҆̀. | Будеш пасти їх жезлом залізним і, як посуд глиняний, розіб’єш їх». |
|
10
|
10
|
| И҆ нн҃ѣ, ца́рїе, разꙋмѣ́йте, накажи́тесѧ всѝ сꙋдѧ́щїи землѝ. | Отже, нині зрозумійте, царі, навчіться, всі судді землі. |
|
11
|
11
|
| Рабо́тайте гдⷭ҇еви со стра́хомъ, и҆ ра́дꙋйтесѧ є҆мꙋ̀ со тре́петомъ. | Служіть Господу зі страхом і радійте [Йому] з трепетом. |
|
12
|
12
|
| Прїими́те наказа́нїе, да не когда̀ прогнѣ́ваетсѧ гдⷭ҇ь, и҆ поги́бнете ѿ пꙋтѝ првⷣнагѡ, є҆гда̀ возгори́тсѧ вско́рѣ ꙗ҆́рость є҆гѡ̀: бл҃же́ни всѝ надѣ́ющїисѧ на́нь. | Вшануйте Сина, щоб не прогнівався Господь і щоб не загинули ви, зійшовши з путі праведної, бо скоро запалає гнів Його. Блаженні всі, хто надіється на Нього. |
|
1001
|
|
| Сла́ва: | |
|
Ѱало́мъ г҃
|
Псалом 3
|
|
1
|
1
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, внегда̀ ѿбѣга́ше ѿ лица̀ а҆вессалѡ́ма сы́на своегѡ̀, г҃. | Псалом Давида, коли він втікав від Авессалома, сина свого. |
|
2
|
2
|
| Гдⷭ҇и, что́ сѧ оу҆мно́жиша стꙋжа́ющїи мѝ; мно́зи востаю́тъ на мѧ̀, | Господи, як намножилося напасників моїх, многі постають на мене, |
|
3
|
3
|
| мно́зи глаго́лютъ дꙋшѝ мое́й: нѣ́сть спⷭ҇нїѧ є҆мꙋ̀ въ бз҃ѣ є҆гѡ̀. | многі кажуть душі моїй: «Нема спасіння йому в Бозі його». |
|
4
|
4
|
| Ты́ же, гдⷭ҇и, застꙋ́пникъ мо́й є҆сѝ, сла́ва моѧ̀, и҆ возносѧ́й главꙋ̀ мою̀. | Ти ж, Господи, заступник мій єси, слава моя, Ти возносиш голову мою. |
|
5
|
5
|
| Гла́сомъ мои́мъ ко гдⷭ҇ꙋ воззва́хъ, и҆ оу҆слы́ша мѧ̀ ѿ горы̀ ст҃ы́ѧ своеѧ̀. | Голосом моїм до Господа воззвав, і Він почув мене з гори святої Своєї. |
|
6
|
6
|
| А҆́зъ оу҆снꙋ́хъ, и҆ спа́хъ, воста́хъ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь застꙋ́питъ мѧ̀. | Я лягаю, і сплю, і встаю, бо Господь заступить мене. |
|
7
|
7
|
| Не оу҆бою́сѧ ѿ те́мъ люді́й, ѡ҆́крестъ напа́дающихъ на мѧ̀. | Не убоюся я тьми людей, що звідусіль нападають на мене. |
|
8
|
8
|
| Воскрⷭ҇нѝ, гдⷭ҇и, сп҃си́ мѧ, бж҃е мо́й: ꙗ҆́кѡ ты̀ порази́лъ є҆сѝ всѧ̑ враждꙋ́ющыѧ мѝ всꙋ́е, зꙋ́бы грѣ́шникѡвъ сокрꙋши́лъ є҆сѝ. | Воскресни, Господи, спаси мене, Боже мій, бо Ти уразив усіх, що даремно ворогують зі мною, зуби грішників сокрушив єси. |
|
9
|
9
|
| Гдⷭ҇не є҆́сть спⷭ҇нїе, и҆ на лю́дехъ твои́хъ блгⷭ҇ве́нїе твоѐ. | Господнім є спасіння, і на людей Твоїх благословення Твоє. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ д҃
|
Псалом 4
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, въ пѣ́снехъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, д҃. | Начальнику хору. На струнних інструментах. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| Внегда̀ призва́ти мѝ, оу҆слы́ша мѧ̀ бг҃ъ пра́вды моеѧ̀: въ ско́рби распространи́лъ мѧ̀ є҆сѝ: оу҆ще́дри мѧ̀ и҆ оу҆слы́ши моли́твꙋ мою̀. | Коли взиваю я, почуй мене, Боже правди моєї. В тісноті Ти давав мені простір. Помилуй мене і почуй молитву мою. |
|
3
|
3
|
| Сы́нове человѣ́честїи, доко́лѣ тѧжкосе́рдїи; вскꙋ́ю лю́бите сꙋетꙋ̀ и҆ и҆́щете лжѝ; | Сини людські! Доки будете ганьбити славу мою? Нащо любите марноту і шукаєте неправди? |
|
4
|
4
|
| И҆ оу҆вѣ́дите, ꙗ҆́кѡ оу҆дивѝ гдⷭ҇ь прпⷣбнаго своего̀. Гдⷭ҇ь оу҆слы́шитъ мѧ̀, внегда̀ воззва́ти мѝ къ немꙋ̀. | Знайте, що Господь обрав для Себе преподобного Свого. Господь почує мене, коли я взиватиму до Нього. |
|
5
|
5
|
| Гнѣ́вайтесѧ, и҆ не согрѣша́йте, ꙗ҆̀же глаго́лете въ сердца́хъ ва́шихъ, на ло́жахъ ва́шихъ оу҆мили́тесѧ: | Гніваючись, не зогрішайте, роздумуйте в серцях ваших, на постелях ваших заспокойтеся. |
|
6
|
6
|
| пожри́те же́ртвꙋ пра́вды и҆ оу҆пова́йте на гдⷭ҇а. | Приносьте жертву правди і уповайте на Господа. |
|
7
|
7
|
| Мно́зи глаго́лютъ: кто̀ ꙗ҆ви́тъ на́мъ бл҃га̑ѧ; зна́менасѧ на на́съ свѣ́тъ лица̀ твоегѡ̀, гдⷭ҇и. | Багато хто говорить: «хто покаже нам благо?» Ти явив нам світло лиця Твого, Господи. |
|
8
|
8
|
| Да́лъ є҆сѝ весе́лїе въ се́рдцы мое́мъ: ѿ плода̀ пшени́цы, вїна̀ и҆ є҆ле́а своегѡ̀ оу҆мно́жишасѧ: | Ти дав веселість в серці моїм; від плоду пшениці, вина [та єлею] вона примножилася. |
|
9
|
9
|
| въ ми́рѣ вкꙋ́пѣ оу҆снꙋ̀ и҆ почі́ю, ꙗ҆́кѡ ты̀, гдⷭ҇и, є҆ди́наго на оу҆пова́нїи всели́лъ мѧ̀ є҆сѝ. | В мирі я лягаю і сплю, бо Ти єдиний, Господи, Хто вселив у мене надію на життя. |
|
Ѱало́мъ є҃
|
Псалом 5
|
|
1
|
1
|
| Ѡ҆ наслѣ́дствꙋющемъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, є҃. | Начальнику хору. На духових інструментах. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| Глаго́лы моѧ̑ внꙋшѝ, гдⷭ҇и, разꙋмѣ́й зва́нїе моѐ. | Господи, почуй слова мої, зглянься на благання мої. |
|
3
|
3
|
| Вонмѝ гла́сꙋ моле́нїѧ моегѡ̀, цр҃ю̀ мо́й и҆ бж҃е мо́й: ꙗ҆́кѡ къ тебѣ̀ помолю́сѧ, гдⷭ҇и. | Вислухай голос моління мого, Царю мій і Боже мій, бо до Тебе молюся я, |
|
4
|
4
|
| Заꙋ́тра оу҆слы́ши гла́съ мо́й: заꙋ́тра предста́нꙋ тѝ, и҆ оу҆́зриши мѧ̀: | Господи! Зранку почуй голос мій, зранку стану я перед Тобою і буду чекати. |
|
5
|
5
|
| ꙗ҆́кѡ бг҃ъ не хотѧ́й беззако́нїѧ ты̀ є҆сѝ: не присели́тсѧ къ тебѣ̀ лꙋка́внꙋѧй, | Бо Ти Бог, що не хочеш беззаконня, і не оселиться з Тобою лукавий. |
|
6
|
6
|
| нижѐ пребꙋ́дꙋтъ беззакѡ́нницы пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма: возненави́дѣлъ є҆сѝ всѧ̑ дѣ́лающыѧ беззако́нїе, | Не залишаться нечестиві перед очима Твоїми, Ти зненавидів усіх, що чинять беззаконня. |
|
7
|
7
|
| погꙋби́ши всѧ̑ глаго́лющыѧ лжꙋ̀: мꙋ́жа крове́й и҆ льсти́ва гнꙋша́етсѧ гдⷭ҇ь. | Ти погубиш усіх, хто говорить неправду. Кровожерним і підступним гидує Господь. |
|
8
|
8
|
| А҆́зъ же мно́жествомъ млⷭ҇ти твоеѧ̀ вни́дꙋ въ до́мъ тво́й, поклоню́сѧ ко хра́мꙋ ст҃о́мꙋ твоемꙋ̀, въ стра́сѣ твое́мъ. | Я ж з великої милости Твоєї увійду в дім Твій, поклонюся до храму святого Твого зі страхом перед Тобою. |
|
9
|
9
|
| Гдⷭ҇и, наста́ви мѧ̀ пра́вдою твое́ю, вра̑гъ мои́хъ ра́ди и҆спра́ви пред̾ тобо́ю пꙋ́ть мо́й. | Господи, настав мене правдою Твоєю, ворогів моїх заради виправ дорогу мою перед Тобою. |
|
10
|
10
|
| Ꙗ҆́кѡ нѣ́сть во оу҆стѣ́хъ и҆́хъ и҆́стины, се́рдце и҆́хъ сꙋ́етно, гро́бъ ѿве́рстъ горта́нь и҆́хъ, ѧ҆зы̑ки свои́ми льща́хꙋ. | Бо нема істини в устах їхніх, серце їхнє лукаве, гріб відкритий — гортань їх; язиком своїм облещують. |
|
11
|
11
|
| Сꙋдѝ и҆̀мъ, бж҃е, да ѿпадꙋ́тъ ѿ мы́слей свои́хъ: по мно́жествꙋ нече́стїѧ и҆́хъ и҆зри́ни ѧ҆̀, ꙗ҆́кѡ преѡгорчи́ша тѧ̀, гдⷭ҇и. | Осуди їх, Боже, нехай відпадуть від намірів своїх, за безліч нечестя їхнього відкинь їх, бо вони повстали проти Тебе, Господи. |
|
12
|
12
|
| И҆ да возвеселѧ́тсѧ всѝ оу҆пова́ющїи на тѧ̀, во вѣ́къ возра́дꙋютсѧ, и҆ всели́шисѧ въ ни́хъ: и҆ похва́лѧтсѧ ѡ҆ тебѣ̀ лю́бѧщїи и҆́мѧ твоѐ. | І нехай звеселяться всі, що уповають на Тебе, і повіки радіють. Ти оселишся між ними, і будуть хвалитися Тобою ті, що люблять ім’я Твоє. |
|
13
|
13
|
| Ꙗ҆́кѡ ты̀ блгⷭ҇ви́ши првⷣника, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ ѻ҆рꙋ́жїемъ бл҃говоле́нїѧ вѣнча́лъ є҆сѝ на́съ. | Бо Ти благословляєш праведника, Господи, і благоволінням, наче щитом, покриваєш його. |
|
Ѱало́мъ ѕ҃
|
Псалом 6
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, въ пѣ́снехъ ѡ҆ ѻ҆смѣ́мъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, ѕ҃. | Начальнику хору. На восьмиструнних інструментах. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| Гдⷭ҇и, да не ꙗ҆́ростїю твое́ю ѡ҆бличи́ши менѐ, нижѐ гнѣ́вомъ твои́мъ нака́жеши менѐ. | Господи, не суди мене в ярості Твоїй і не карай мене в гніві Твоїм. |
|
3
|
3
|
| Поми́лꙋй мѧ̀, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ не́мощенъ є҆́смь: и҆зцѣли́ мѧ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ смѧто́шасѧ кѡ́сти моѧ̑, | Помилуй мене, Господи, бо я немічний, і зціли мене, Господи, бо стривожилися кості мої. |
|
4
|
4
|
| и҆ дꙋша̀ моѧ̀ смѧте́сѧ ѕѣлѡ̀: и҆ ты̀, гдⷭ҇и, доко́лѣ; | І душа моя дуже стривожена. А Ти ж, Господи, доки? |
|
5
|
5
|
| Ѡ҆брати́сѧ, гдⷭ҇и, и҆зба́ви дꙋ́шꙋ мою̀, сп҃си́ мѧ ра́ди млⷭ҇ти твоеѧ̀: | Зглянься, Господи, і визволи душу мою, спаси мене ради милости Твоєї. |
|
6
|
6
|
| ꙗ҆́кѡ нѣ́сть въ сме́рти помина́ѧй тебѐ, во а҆́дѣ же кто̀ и҆сповѣ́стсѧ тебѣ̀; | Бо хто ж після смерти буде згадувати Тебе? І у гробі хто ж буде славити Тебе? |
|
7
|
7
|
| Оу҆трꙋди́хсѧ воздыха́нїемъ мои́мъ, и҆змы́ю на всѧ́кꙋ но́щь ло́же моѐ, слеза́ми мои́ми посте́лю мою̀ ѡ҆мочꙋ̀. | Я втомився від зітхання мого; кожної ночі обмиваю ложе моє сльозами моїми, зрошую ними постіль мою. |
|
8
|
8
|
| Смѧте́сѧ ѿ ꙗ҆́рости ѻ҆́ко моѐ, ѡ҆бетша́хъ во всѣ́хъ вразѣ́хъ мои́хъ. | Висохло від печалі око моє. Змарніло від усіх ворогів лице моє. |
|
9
|
9
|
| Ѿстꙋпи́те ѿ менє̀, всѝ дѣ́лающїи беззако́нїе, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша гдⷭ҇ь гла́съ пла́ча моегѡ̀, | Відступіть від мене всі, хто чинить беззаконня, бо почув Господь голос плачу мого! |
|
10
|
10
|
| оу҆слы́ша гдⷭ҇ь моле́нїе моѐ, гдⷭ҇ь моли́твꙋ мою̀ прїѧ́тъ. | Почув Господь благання моє, Господь молитву мою прийняв. |
|
11
|
11
|
| Да постыдѧ́тсѧ и҆ смѧтꙋ́тсѧ всѝ вразѝ моѝ, да возвратѧ́тсѧ и҆ оу҆стыдѧ́тсѧ ѕѣлѡ̀ вско́рѣ. | Нехай осоромляться і устрашаться всі вороги мої і нехай з соромом побіжать і зникнуть дуже скоро. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ з҃
|
Псалом 7
|
|
1
|
1
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, є҆го́же воспѣ́тъ гдⷭ҇еви ѡ҆ словесѣ́хъ хꙋсі́евыхъ, сы́на і҆емені́ина, з҃. | Плачевна пісня Давида, яку він співав Господу з приводу Хуса, сина Веніамінового. |
|
2
|
2
|
| Гдⷭ҇и бж҃е мо́й, на тѧ̀ оу҆пова́хъ, сп҃си́ мѧ ѿ всѣ́хъ гонѧ́щихъ мѧ̀ и҆ и҆зба́ви мѧ̀: | Господи, Боже мій! Я на Тебе надіюся, спаси мене і від усіх гонителів моїх визволи мене. |
|
3
|
3
|
| да не когда̀ похи́титъ ꙗ҆́кѡ ле́въ дꙋ́шꙋ мою̀, не сꙋ́щꙋ и҆збавлѧ́ющꙋ, нижѐ спаса́ющꙋ. | Щоб ворог не схопив, як лев, душу мою, коли нема визволителя [і спасителя]. |
|
4
|
4
|
| Гдⷭ҇и бж҃е мо́й, а҆́ще сотвори́хъ сїѐ, а҆́ще є҆́сть непра́вда въ рꙋкꙋ̀ моє́ю, | Господи, Боже мій! Якщо я вчинив щось недобре, якщо є неправда в руках моїх, |
|
5
|
5
|
| а҆́ще возда́хъ воздаю́щымъ мѝ ѕла̑, да ѿпадꙋ̀ оу҆̀бо ѿ вра̑гъ мои́хъ то́щъ: | якщо я відплатив злом приятелям моїм або чинив зло тому, хто без причини ворогував проти мене, |
|
6
|
6
|
| да пожене́тъ оу҆́бѡ вра́гъ дꙋ́шꙋ мою̀, и҆ да пости́гнетъ, и҆ попере́тъ въ зе́млю живо́тъ мо́й, и҆ сла́вꙋ мою̀ въ пе́рсть всели́тъ. | то нехай ворог переслідує душу мою, нехай настигне її, втопче в землю життя моє і славу мою кине в порох. |
|
7
|
7
|
| Воскрⷭ҇нѝ, гдⷭ҇и, гнѣ́вомъ твои́мъ, вознеси́сѧ въ конца́хъ вра̑гъ твои́хъ, и҆ воста́ни, гдⷭ҇и бж҃е мо́й, повелѣ́нїемъ, и҆́мже заповѣ́далъ є҆сѝ, | Встань, Господи, у гніві Твоїм, піднесися проти лютування ворогів моїх. Устань, Господи, Боже мій, на суд, що заповідав Ти. |
|
8
|
8
|
| и҆ со́нмъ люді́й ѡ҆бы́детъ тѧ̀: и҆ ѡ҆ то́мъ на высотꙋ̀ ѡ҆брати́сѧ. | І сонм народів оточить Тебе, над ним високо піднесись. |
|
9
|
9
|
| Гдⷭ҇ь сꙋ́дитъ лю́демъ: сꙋди́ ми, гдⷭ҇и, по пра́вдѣ мое́й и҆ по неѕло́бѣ мое́й на мѧ̀. | Господь судить народи. Суди мене, Господи, за правдою моєю і за невинністю моєю. |
|
10
|
10
|
| Да сконча́етсѧ ѕло́ба грѣ́шныхъ, и҆ и҆спра́виши првⷣнаго, и҆спыта́ѧй сердца̀ и҆ оу҆трѡ́бы, бж҃е, првⷣнѡ. | Нехай припиниться злоба грішних, а праведника підкріпи, бо Ти, Боже праведний, знаєш серця й думки. |
|
11
|
11
|
| По́мощь моѧ̀ ѿ бг҃а, сп҃са́ющагѡ пра̑выѧ се́рдцемъ. | Поміч моя від Бога, Який спасає праведних серцем. |
|
12
|
12
|
| Бг҃ъ сꙋди́тель првⷣнъ, и҆ крѣ́покъ, и҆ долготерпѣли́въ, и҆ не гнѣ́въ наводѧ́й на всѧ́къ де́нь. | Бог — Суддя праведний, [непохитний, довготерпеливий] і не посилає гніву щодня. |
|
13
|
13
|
| А҆́ще не ѡ҆братите́сѧ, ѻ҆рꙋ́жїе своѐ ѡ҆чи́ститъ, лꙋ́къ сво́й напрѧжѐ, и҆ оу҆гото́ва и҆̀, | Коли ж хто не кається, Він гострить меч Свій, готує зброю Свою і направляє на нього. |
|
14
|
14
|
| и҆ въ не́мъ оу҆гото́ва сосꙋ́ды смє́ртныѧ, стрѣ́лы своѧ̑ сгара́ємымъ содѣ́ла. | Готує для нього лук; стріли Свої робить палючими. |
|
15
|
15
|
| Сѐ, болѣ̀ непра́вдою, зача́тъ болѣ́знь и҆ родѝ беззако́нїе: | Ось нечестивий захворів на неправду, зачав злобу і породив беззаконня. |
|
16
|
16
|
| ро́въ и҆зры̀ и҆ и҆скопа̀ и҆̀, и҆ паде́тъ въ ꙗ҆́мꙋ, ю҆́же содѣ́ла. | Копав яму, і викопав її, і впав у ту яму, яку сам приготував. |
|
17
|
17
|
| Ѡ҆брати́тсѧ болѣ́знь є҆гѡ̀ на главꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ на ве́рхъ є҆гѡ̀ непра́вда є҆гѡ̀ сни́детъ. | І повернеться злоба його на голову його, і неправда його на тім’я його впаде. |
|
18
|
18
|
| И҆сповѣ́мсѧ гдⷭ҇еви по пра́вдѣ є҆гѡ̀ и҆ пою̀ и҆́мени гдⷭ҇а вы́шнѧгѡ. | Прославлятиму Господа за правду Його і величатиму ім’я Господа Всевишнього. |
|
Ѱало́мъ и҃
|
Псалом 8
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ точи́лѣхъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, и҃. | Начальнику хору. На гефському інструменті. Псалом Давида (пророчий). |
|
2
|
2
|
| Гдⷭ҇и гдⷭ҇ь на́шъ, ꙗ҆́кѡ чꙋ́дно и҆́мѧ твоѐ по все́й землѝ, ꙗ҆́кѡ взѧ́тсѧ великолѣ́пїе твоѐ превы́ше нб҃съ. | Господи Боже наш, яке величне ім’я Твоє по всій землі! Слава Твоя піднеслася вище небес! |
|
3
|
3
|
| И҆з̾ оу҆́стъ младе́нєцъ и҆ ссꙋ́щихъ соверши́лъ є҆сѝ хвалꙋ̀, вра̑гъ твои́хъ ра́ди, є҆́же разрꙋши́ти врага̀ и҆ ме́стника. | Із уст дітей і немовлят вчинив єси хвалу перед ворогами Твоїми, щоб знищити ворога і месника. |
|
4
|
4
|
| Ꙗ҆́кѡ оу҆зрю̀ небеса̀, дѣла̀ пє́рстъ твои́хъ, лꙋнꙋ̀ и҆ ѕвѣ́зды, ꙗ҆̀же ты̀ ѡ҆снова́лъ є҆сѝ: | Коли погляну на небо — діло рук Твоїх, на місяць і зорі, які Ти поставив, |
|
5
|
5
|
| что̀ є҆́сть человѣ́къ, ꙗ҆́кѡ по́мниши є҆го̀; и҆лѝ сы́нъ человѣ́чь, ꙗ҆́кѡ посѣща́еши є҆го̀; | то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, що Ти опікуєшся ним? |
|
6
|
6
|
| Оу҆ма́лилъ є҆сѝ є҆го̀ ма́лымъ чи́мъ ѿ а҆́гг҃лъ, сла́вою и҆ че́стїю вѣнча́лъ є҆сѝ є҆го̀: | Ти створив його мало чим меншим за ангелів, славою й честю увінчав його. |
|
7
|
7
|
| и҆ поста́вилъ є҆сѝ є҆го̀ над̾ дѣ́лы рꙋкꙋ̀ твоє́ю, всѧ̑ покори́лъ є҆сѝ под̾ но́зѣ є҆гѡ̀: | І поставив його над творінням рук Твоїх; все підкорив під ноги його: |
|
8
|
8
|
| ѻ҆́вцы и҆ волы̀ всѧ̑, є҆ще́ же и҆ скоты̀ польскі̑ѧ, | овець і волів усіх, ще й звірів польових; |
|
9
|
9
|
| пти̑цы небє́сныѧ и҆ ры̑бы морскі̑ѧ, преходѧ́щыѧ стєзѝ морскі̑ѧ. | птахів небесних і риб морських, що ходять стежками морськими. |
|
10
|
10
|
| Гдⷭ҇и гдⷭ҇ь на́шъ, ꙗ҆́кѡ чꙋ́дно и҆́мѧ твоѐ по все́й землѝ. | Господи, Боже наш, яке величне ім’я Твоє по всій землі! |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ ѳ҃
|
Псалом 9
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ та́йныхъ сы́на, ѱало́мъ дв҃дꙋ, ѳ҃. | Начальнику хору. Після смерти Лабена. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| И҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀, гдⷭ҇и, всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ, повѣ́мъ всѧ̑ чꙋдеса̀ твоѧ̑. | Славитиму [Тебе], Господи, всім серцем моїм, розповідатиму про всі чудеса Твої. |
|
3
|
3
|
| Возвеселю́сѧ и҆ возра́дꙋюсѧ ѡ҆ тебѣ̀, пою̀ и҆́мени твоемꙋ̀, вы́шнїй. | Буду веселитися й хвалитися Тобою, буду співати імені Твоєму, Всевишній. |
|
4
|
4
|
| Внегда̀ возврати́тисѧ врагꙋ̀ моемꙋ̀ вспѧ́ть, и҆знемо́гꙋтъ и҆ поги́бнꙋтъ ѿ лица̀ твоегѡ̀. | Ось повернули назад вороги мої, знесилилися й загинули перед лицем Твоїм. |
|
5
|
5
|
| Ꙗ҆́кѡ сотвори́лъ є҆сѝ сꙋ́дъ мо́й и҆ прю̀ мою̀: сѣ́лъ є҆сѝ на прⷭ҇то́лѣ, сꙋдѧ́й пра́вдꙋ. | Бо Ти вчинив суд мій і справу мою; Ти сів на Престолі, Суддя праведний. |
|
6
|
6
|
| Запрети́лъ є҆сѝ ꙗ҆зы́кѡмъ, и҆ поги́бе нечести́вый: и҆́мѧ є҆гѡ̀ потреби́лъ є҆сѝ въ вѣ́къ и҆ въ вѣ́къ вѣ́ка. | Ти покарав народи, знищив нечестивого, стер ім’я їхнє на віки віків. |
|
7
|
7
|
| Врагꙋ̀ ѡ҆скꙋдѣ́ша ѻ҆рꙋ̑жїѧ въ коне́цъ, и҆ гра́ды разрꙋши́лъ є҆сѝ: поги́бе па́мѧть є҆гѡ̀ съ шꙋ́момъ. | У ворога не вистачило зброї, міста зруйнував Ти, і згинула пам’ять про нього. |
|
8
|
8
|
| И҆ гдⷭ҇ь во вѣ́къ пребыва́етъ, оу҆гото́ва на сꙋ́дъ прⷭ҇то́лъ сво́й: | Господь же перебуває повік. Він приготував для суду Престіл Свій. |
|
9
|
9
|
| и҆ то́й сꙋди́ти и҆́мать вселе́ннѣй въ пра́вдꙋ, сꙋди́ти и҆́мать лю́демъ въ правотѣ̀. | Він буде судити вселенну за правдою, розсудить народи за справедливістю. |
|
10
|
10
|
| И҆ бы́сть гдⷭ҇ь прибѣ́жище оу҆бо́гомꙋ, помо́щникъ во бл҃говре́менїихъ, въ ско́рбехъ. | І буде Господь пристановищем пригнобленому і захистом у скорботі. |
|
11
|
11
|
| И҆ да оу҆пова́ютъ на тѧ̀ зна́ющїи и҆́мѧ твоѐ, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆ста́вилъ є҆сѝ взыска́ющихъ тѧ̀, гдⷭ҇и. | І будуть надіятися на Тебе всі, хто знає ім’я Твоє, бо Ти не покинеш тих, хто шукає Тебе, Господи. |
|
12
|
12
|
| По́йте гдⷭ҇еви, живꙋ́щемꙋ въ сїѡ́нѣ, возвѣсти́те во ꙗ҆зы́цѣхъ начина̑нїѧ є҆гѡ̀: | Співайте Господу, що живе на Сионі, сповіщайте між народами про діла Його. |
|
13
|
13
|
| ꙗ҆́кѡ взыска́ѧй крѡ́ви и҆́хъ помѧнꙋ̀, не забы̀ зва́нїѧ оу҆бо́гихъ. | Бо Він карає за пролиту кров, пам’ятає її і не забуде плачу пригноблених. |
|
14
|
14
|
| Поми́лꙋй мѧ̀, гдⷭ҇и, ви́ждь смире́нїе моѐ ѿ вра̑гъ мои́хъ, возносѧ́й мѧ̀ ѿ вра́тъ сме́ртныхъ: | Помилуй мене, Господи, споглянь на приниження моє від ворогів моїх, Ти, що підняв мене від воріт смерти; |
|
15
|
15
|
| ꙗ҆́кѡ да возвѣщꙋ̀ всѧ̑ хвалы̑ твоѧ̑ во вратѣ́хъ дще́ре сїѡ́ни: возра́дꙋемсѧ ѡ҆ спⷭ҇нїи твое́мъ. | щоб я звіщав усі хвали Твої у воротах дочки Сионової. Буду радіти спасінню Твоєму. |
|
16
|
16
|
| Оу҆глѣбо́ша ꙗ҆зы́цы въ па́гꙋбѣ, ю҆́же сотвори́ша: въ сѣ́ти се́й, ю҆́же скры́ша, оу҆вѧзѐ нога̀ и҆́хъ. | Попадали народи в яму, яку викопали, в сітці, яку потай поставили, заплуталася нога їхня. |
|
17
|
17
|
| Зна́емь є҆́сть гдⷭ҇ь сꙋдбы̑ творѧ́й: въ дѣ́лѣхъ рꙋкꙋ̀ своє́ю оу҆вѧзѐ грѣ́шникъ. | Пізнається Господь за судом Його, який Він звершує: нечестивець заплутався у ділах рук своїх. |
|
18
|
18
|
| Да возвратѧ́тсѧ грѣ̑шницы во а҆́дъ, всѝ ꙗ҆зы́цы забыва́ющїи бг҃а. | Нехай зійдуть грішники в пекло — всі народи, що забувають Бога. |
|
19
|
19
|
| Ꙗ҆́кѡ не до конца̀ забве́нъ бꙋ́детъ ни́щїй, терпѣ́нїе оу҆бо́гихъ не поги́бнетъ до конца̀. | Бо не назавжди буде забутий убогий, надія покривджених не загине. |
|
20
|
20
|
| Воскрⷭ҇нѝ, гдⷭ҇и, да не крѣпи́тсѧ человѣ́къ, да сꙋ́дѧтсѧ ꙗ҆зы́цы пред̾ тобо́ю. | Встань, Господи, щоб не підносилася людина, нехай перед лицем Твоїм приймуть суд усі народи. |
|
21
|
21
|
| Поста́ви, гдⷭ҇и, законоположи́телѧ над̾ ни́ми, да разꙋмѣ́ютъ ꙗ҆зы́цы, ꙗ҆́кѡ человѣ́цы сꙋ́ть. | Постав, Господи, над ними страх Твій, щоб зрозуміли народи, що вони тільки люди. |
|
22
|
22
|
| Вскꙋ́ю, гдⷭ҇и, ѿстоѧ̀ дале́че, презира́еши во бл҃говре́менїихъ, въ ско́рбехъ; | Чому Ти, Господи, стоїш далеко і не являєш Себе в час скорботи? |
|
23
|
23
|
| Внегда̀ горди́тисѧ нечести́вомꙋ, возгара́етсѧ ни́щїй: оу҆вѧза́ютъ въ совѣ́тѣхъ, ꙗ҆̀же помышлѧ́ютъ. | В гордині своїй нечестивий пригноблює вбогого; нехай вони будуть уловлені хитрощами, які самі придумують. |
|
24
|
24
|
| Ꙗ҆́кѡ хвали́мь є҆́сть грѣ́шный въ по́хотехъ дꙋшѝ своеѧ̀, и҆ ѡ҆би́дѧй благослови́мь є҆́сть. | Бо грішник хвалиться похотями душі своєї, і гнобитель ублажає себе. |
|
25
|
25
|
| Раздражѝ гдⷭ҇а грѣ́шный: по мно́жествꙋ гнѣ́ва своегѡ̀ не взы́щетъ: нѣ́сть бг҃а пред̾ ни́мъ. | В гордині своїй грішник не визнає Бога, каже він: «Не покарає», бо думає він, що Бога нема. |
|
26
|
26
|
| Ѡ҆сквернѧ́ютсѧ пꙋтїѐ є҆гѡ̀ на всѧ́ко вре́мѧ: ѿе́млютсѧ сꙋдбы̑ твоѧ̑ ѿ лица̀ є҆гѡ̀: всѣ́ми враги̑ свои́ми ѡ҆блада́етъ. | Повсякчасно шляхи його оскверняються. Суди Твої далекі для нього. На ворогів своїх дивиться зневажливо. |
|
27
|
27
|
| Рече́ бо въ се́рдцы свое́мъ: не подви́жꙋсѧ ѿ ро́да въ ро́дъ без̾ ѕла̀: | Каже він у серці своїм: «Не похитнуся, з роду в рід не зазнаю лиха». |
|
28
|
28
|
| є҆гѡ́же клѧ́твы оу҆ста̀ є҆гѡ̀ пѡ́лна сꙋ́ть, и҆ го́рести и҆ льстѝ: под̾ ѧ҆зы́комъ є҆гѡ̀ трꙋ́дъ и҆ болѣ́знь. | Уста його повні прокльонів, підступів та лукавства; на язиці його мука та злоба. |
|
29
|
29
|
| Присѣди́тъ въ лови́телствѣ съ бога́тыми въ та́йныхъ, є҆́же оу҆би́ти непови́ннаго: ѻ҆́чи є҆гѡ̀ на ни́щаго призира́етѣ. | Він сидить у засідці на краю осель, щоб таємно вбити неповинного, очі його підглядають за бідними. |
|
30
|
30
|
| Лови́тъ въ та́йнѣ ꙗ҆́кѡ ле́въ во ѡ҆гра́дѣ свое́й, лови́тъ є҆́же восхи́тити ни́щаго, восхи́тити ни́щаго, внегда̀ привлещѝ и҆̀ въ сѣ́ти свое́й. | Підстерігає по закутках, як лев у лігві своїм, щоб схопити бідного; хапає і тягне в сіті свої. |
|
31
|
31
|
| Смири́тъ є҆го̀: преклони́тсѧ и҆ паде́тъ, внегда̀ є҆мꙋ̀ ѡ҆блада́ти оу҆бо́гими. | Припадає до землі, пригинається, і бідні потрапляють у міцні лапи його. |
|
32
|
32
|
| Рече́ бо въ се́рдцы свое́мъ: забы̀ бг҃ъ, ѿвратѝ лицѐ своѐ, да не ви́дитъ до конца̀. | Каже він у серці своїм: «Забув Бог, відвернув лице Своє і не побачить ніколи». |
|
33
|
33
|
| Воскрⷭ҇нѝ, гдⷭ҇и бж҃е мо́й, да вознесе́тсѧ рꙋка̀ твоѧ̀, не забꙋ́ди оу҆бо́гихъ твои́хъ до конца̀. | Воскресни, Господи Боже [мій], нехай піднесеться рука Твоя, і не забудь убогих [Твоїх до кінця]. |
|
34
|
34
|
| Чесѡ̀ ра́ди прогнѣ́ва нечести́вый бг҃а; рече́ бо въ се́рдцы свое́мъ: не взы́щетъ. | Чому нечестивий зневажає Бога і каже в серці своїм: «Бог не бачить»? |
|
35
|
35
|
| Ви́диши, ꙗ҆́кѡ ты̀ болѣ́знь и҆ ꙗ҆́рость смотрѧ́еши, да пре́данъ бꙋ́детъ въ рꙋ́цѣ твоѝ: тебѣ̀ ѡ҆ста́вленъ є҆́сть ни́щїй, си́рꙋ ты̀ бꙋ́ди помо́щникъ. | Ти ж бачиш, бо Ти споглядаєш на страждання та пригноблення, щоб відплатити рукою Твоєю. До Тебе вдається бідний, і сироті Ти будь захистом. |
|
36
|
36
|
| Сокрꙋшѝ мы́шцꙋ грѣ́шномꙋ и҆ лꙋка́вомꙋ: взы́щетсѧ грѣ́хъ є҆гѡ̀ и҆ не ѡ҆брѧ́щетсѧ. | Зломи силу нечестивого й лукавого так, щоб шукати і не знайти злодіянь його. |
|
37
|
37
|
| Гдⷭ҇ь цр҃ь во вѣ́къ и҆ въ вѣ́къ вѣ́ка: поги́бнете, ꙗ҆зы́цы, ѿ землѝ є҆гѡ̀. | Господь — Цар на віки віків, а язичники згинуть з землі Його. |
|
38
|
38
|
| Жела́нїе оу҆бо́гихъ оу҆слы́шалъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, оу҆гото́ванїю се́рдца и҆́хъ внѧ́тъ оу҆́хо твоѐ. | Господи, Ти чуєш бажання вбогих, підкріпи серце їхнє, відкрий вухо Твоє, |
|
39
|
39
|
| Сꙋдѝ си́рꙋ и҆ смире́нꙋ, да не приложи́тъ ктомꙋ̀ велича́тисѧ человѣ́къ на землѝ. | щоб учинити праведний суд сироті й пригнобленому, щоб не лякала їх людина на землі. |
|
Ѱало́мъ і҃
|
Псалом 10
|
|
0
|
0
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, і҃. | Начальнику хору. Псалом Давида. |
|
1
|
1
|
| На гдⷭ҇а оу҆пова́хъ, ка́кѡ рече́те дꙋшѝ мое́й: превита́й по гора́мъ, ꙗ҆́кѡ пти́ца; | На Господа я надіюся, як же ви кажете душі моїй: «Відлітай на гору вашу, як птах»? |
|
2
|
2
|
| Ꙗ҆́кѡ сѐ, грѣ̑шницы налѧко́ша лꙋ́къ, оу҆гото́ваша стрѣ́лы въ тꙋ́лѣ, сострѣлѧ́ти во мра́цѣ пра̑выѧ се́рдцемъ. | Бо ось грішники напружили лук, наготували стріли, щоб стріляти в темряві у непорочних серцем. |
|
3
|
3
|
| Занѐ ꙗ҆̀же ты̀ соверши́лъ є҆сѝ, ѻ҆нѝ разрꙋши́ша: првⷣникъ же что̀ сотворѝ; | Бо те, що Ти довершив, вони зруйнували. Що зробить праведний?.. |
|
4
|
4
|
| Гдⷭ҇ь во хра́мѣ ст҃ѣ́мъ свое́мъ. Гдⷭ҇ь, на нб҃сѝ прⷭ҇то́лъ є҆гѡ̀: ѻ҆́чи є҆гѡ̀ на ни́щаго призира́етѣ, вѣ̑жди є҆гѡ̀ и҆спыта́етѣ сы́ны человѣ́чєскїѧ. | Господь у храмі святім Своїм. Господь — на небі Престіл Його. Очі Його [на вбогих] споглядають, зір Його випробовує синів людських. |
|
5
|
5
|
| Гдⷭ҇ь и҆спыта́етъ првⷣнаго и҆ нечести́ваго: любѧ́й же непра́вдꙋ ненави́дитъ свою̀ дꙋ́шꙋ. | Господь випробовує праведного і нечестивого, той же, хто любить неправду, ненавидить душу свою. |
|
6
|
6
|
| Ѡ҆дожди́тъ на грѣ́шники сѣ̑ти: ѻ҆́гнь и҆ жꙋ́пелъ, и҆ дꙋ́хъ бꙋ́ренъ ча́сть ча́ши и҆́хъ. | Дощем проллє Він на грішників палаюче вугілля, вогонь і сірку. Палючий вітер — частка чаші скорботи їхньої. |
|
7
|
7
|
| Ꙗ҆́кѡ првⷣнъ гдⷭ҇ь и҆ пра̑вды возлюбѝ: правѡты̑ ви́дѣ лицѐ є҆гѡ̀. | Бо праведний Господь і любить правду. На праведних дивиться лице Його. |
|
Ѱало́мъ а҃і
|
Псалом 11
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ ѻ҆смѣ́й, ѱало́мъ дв҃дꙋ, а҃і. | Начальнику хору. На восьмиструнному інструменті. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| Сп҃си́ мѧ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ ѡ҆скꙋдѣ̀ прпⷣбный: ꙗ҆́кѡ оу҆ма́лишасѧ и҆́стины ѿ сынѡ́въ человѣ́ческихъ. | Спаси [мене], Господи, бо не стало праведного, бо нема вірних між синами людськими. |
|
3
|
3
|
| Сꙋ́єтнаѧ глаго́ла кі́йждо ко и҆́скреннемꙋ своемꙋ̀: оу҆стнѣ̀ льсти̑выѧ въ се́рдцы, и҆ въ се́рдцы глаго́лаша ѕла̑ѧ. | Неправду говорить кожен ближньому своєму; уста улесливі говорять від серця лукавого. |
|
4
|
4
|
| Потреби́тъ гдⷭ҇ь всѧ̑ оу҆стны̀ льсти̑выѧ, ѧ҆зы́къ велерѣ́чивый, | Погубить Господь уста облесливі та язик гордовитий, |
|
5
|
5
|
| ре́кшыѧ: ѧ҆зы́къ на́шъ возвели́чимъ, оу҆стны̀ на̑ша при на́съ сꙋ́ть: кто̀ на́мъ гдⷭ҇ь є҆́сть; | тих, що говорять: «Язиком нашим переможемо, уста наші з нами, хто нам є Господь?» |
|
6
|
6
|
| Стра́сти ра́ди ни́щихъ и҆ воздыха́нїѧ оу҆бо́гихъ нн҃ѣ воскрⷭ҇нꙋ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь: положꙋ́сѧ во спⷭ҇нїе, не ѡ҆биню́сѧ ѡ҆ не́мъ. | «Ради страждання вбогих і зітхання бідних нині воскресну, — говорить Господь, — стану спасінням людей і відкриюся в ньому.» |
|
7
|
7
|
| Словеса̀ гдⷭ҇нѧ словеса̀ чи̑ста, сребро̀ разжже́но, и҆скꙋше́но землѝ, ѡ҆чище́но седмери́цею. | Слова Господні — слова чисті, срібло, очищене від землі, сім разів переплавлене. |
|
8
|
8
|
| Ты̀, гдⷭ҇и, сохрани́ши ны̀ и҆ соблюде́ши ны̀ ѿ ро́да сегѡ̀ и҆ во вѣ́къ. | Ти, Господи, збережеш нас і захистиш нас від роду цього і повік. |
|
9
|
9
|
| Ѡ҆́крестъ нечести́вїи хо́дѧтъ: по высотѣ̀ твое́й оу҆мно́жилъ є҆сѝ сы́ны человѣ́чєскїѧ. | Навкруги нечестиві ходять, коли підносяться нікчемні з синів людських. |
|
Ѱало́мъ в҃і
|
Псалом 12
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, в҃і҃. | Начальнику хору. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| Доко́лѣ, гдⷭ҇и, забꙋ́деши мѧ̀ до конца̀; доко́лѣ ѿвраща́еши лицѐ твоѐ ѿ менє̀; | Доки, Господи, забуватимеш мене до кінця? Доки відвертатимеш лице Твоє від мене? |
|
3
|
3
|
| Доко́лѣ положꙋ̀ совѣ́ты въ дꙋшѝ мое́й, бѡлѣ́зни въ се́рдцы мое́мъ де́нь и҆ но́щь; доко́лѣ вознесе́тсѧ вра́гъ мо́й на мѧ̀; | Доки носитиму думи мої в душі моїй і скорботи в серці моїм день [і ніч]? Доки буде підноситися ворог мій наді мною? |
|
4
|
4
|
| При́зри, оу҆слы́ши мѧ̀, гдⷭ҇и бж҃е мо́й: просвѣтѝ ѻ҆́чи моѝ, да не когда̀ оу҆снꙋ̀ въ сме́рть: | Зглянься і почуй мене, Господи, Боже мій. Просвіти очі мої, щоб не заснув я сном смертним. |
|
5
|
5
|
| да не когда̀ рече́тъ вра́гъ мо́й: оу҆крѣпи́хсѧ на него̀. | Щоб не сказав ворог мій: «Я переміг його» і щоб не зраділи вороги мої, коли б я похитнувся. |
|
6
|
6
|
| Стꙋжа́ющїи мѝ возра́дꙋютсѧ, а҆́ще подви́жꙋсѧ. | Я ж на милість Твою уповаю, серце моє возрадіє спасінням Твоїм. Славитиму Господа, що добро вчинив мені, [і співатиму імені Господа Всевишнього]. |
|
7
|
|
| А҆́зъ же на млⷭ҇ть твою̀ оу҆пова́хъ: возра́дꙋетсѧ се́рдце моѐ ѡ҆ спⷭ҇нїи твое́мъ: воспою̀ гдⷭ҇еви бл҃годѣ́ѧвшемꙋ мнѣ̀ и҆ пою̀ и҆́мени гдⷭ҇а вы́шнѧгѡ. | |
|
Ѱало́мъ г҃і
|
Псалом 13
|
|
0
|
0
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, г҃і҃. | Начальнику хору. Псалом Давида. |
|
1
|
1
|
| Речѐ безꙋ́менъ въ се́рдцы свое́мъ: нѣ́сть бг҃ъ. Растлѣ́ша и҆ ѡ҆мерзи́шасѧ въ начина́нїихъ: нѣ́сть творѧ́й бл҃госты́ню. | Сказав безумний у серці своїм: «Бога нема». Впали в розпусту, опоганилися в ділах своїх; не стало тих, хто чинив би добро. |
|
2
|
2
|
| Гдⷭ҇ь съ нб҃сѐ прини́че на сы́ны человѣ́чєскїѧ, ви́дѣти, а҆́ще є҆́сть разꙋмѣва́ѧй, и҆лѝ взыска́ѧй бг҃а. | Господь поглянув з неба на синів людських, щоб побачити: чи є розумний, що шукає Бога? |
|
3
|
3
|
| Всѝ оу҆клони́шасѧ, вкꙋ́пѣ неключи́ми бы́ша: нѣ́сть творѧ́й бл҃госты́ню, нѣ́сть до є҆ди́нагѡ. | Всі заблудили, всі нікчемні стали: нема тих, хто чинив би добро, нема жодного. |
|
4
|
4
|
| Ни лѝ оу҆разꙋмѣ́ютъ всѝ дѣ́лающїи беззако́нїе, снѣда́ющїи лю́ди моѧ̑ въ снѣ́дь хлѣ́ба; гдⷭ҇а не призва́ша. | Невже не прийдуть до розуму всі, що роблять беззаконня, заїдають людей моїх, мов їдять хліб, і Господа не призивають? |
|
5
|
5
|
| Та́мѡ оу҆боѧ́шасѧ стра́ха, и҆дѣ́же не бѣ̀ стра́хъ: ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь въ ро́дѣ првⷣныхъ. | Вони убояться там, [де немає страху]. Бо Господь в роді праведних: |
|
6
|
6
|
| Совѣ́тъ ни́щагѡ посрами́сте: гдⷭ҇ь же оу҆пова́нїе є҆гѡ̀ є҆́сть. | ви насміялися над убогим, а Господь — надія його. |
|
7
|
7
|
| Кто̀ да́стъ ѿ сїѡ́на спⷭ҇нїе і҆и҃лево; | «Хто дасть із Сиону спасіння Ізраїлеві?» Коли поверне Господь з неволі народ Свій, тоді зрадіє Яків і звеселиться Ізраїль. |
|
8
|
|
| Внегда̀ возврати́тъ гдⷭ҇ь плѣне́нїе люді́й свои́хъ, возра́дꙋетсѧ і҆а́кѡвъ, и҆ возвесели́тсѧ і҆и҃ль. | |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ д҃і
|
Псалом 14
|
|
0
|
0
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, д҃і҃. | Псалом Давида. |
|
1
|
1
|
| Гдⷭ҇и, кто̀ ѡ҆бита́етъ въ жили́щи твое́мъ; и҆лѝ кто̀ всели́тсѧ во ст҃ꙋ́ю го́рꙋ твою̀; | Господи, хто може жити в оселі Твоїй? Хто оселиться на святій горі Твоїй? |
|
2
|
2
|
| Ходѧ́й непоро́ченъ и҆ дѣ́лаѧй пра́вдꙋ, глаго́лѧй и҆́стинꙋ въ се́рдцы свое́мъ: | Той, хто ходить непорочно, і чинить правду, і говорить істину у серці своєму. |
|
3
|
3
|
| и҆́же не оу҆льстѝ ѧ҆зы́комъ свои́мъ и҆ не сотворѝ и҆́скреннемꙋ своемꙋ̀ ѕла̀, и҆ поноше́нїѧ не прїѧ́тъ на бли̑жнїѧ своѧ̑: | Той, хто не улещує язиком своїм, не чинить ближньому своєму зла і не слухає наклепів на ближніх своїх. |
|
4
|
4
|
| оу҆ничиже́нъ є҆́сть пред̾ ни́мъ лꙋка́внꙋѧй, боѧ́щыѧжесѧ гдⷭ҇а сла́витъ: клены́йсѧ и҆́скреннемꙋ своемꙋ̀ и҆ не ѿмета́ѧсѧ: | Той, в очах якого лукава людина є нікчемною, а в пошані ті, що бояться Господа, той, хто дає клятву ближньому і не відмовляється від неї. |
|
5
|
5
|
| сребра̀ своегѡ̀ не дадѐ въ ли́хвꙋ и҆ мзды̀ на непови́нныхъ не прїѧ́тъ. Творѧ́й сїѧ̑ не подви́житсѧ во вѣ́къ. | Хто не дає срібла свого на нечесний прибуток і не приймає підкупу на невинного. Хто так чинить, той не захитається повіки. |
|
Ѱало́мъ є҃і
|
Псалом 15
|
|
0
|
0
|
| Столпописа́нїе, дв҃дꙋ, е҃і҃. | Пісня Давида. |
|
1
|
1
|
| Сохрани́ мѧ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ на тѧ̀ оу҆пова́хъ. | Охорони мене, Господи, бо я на Тебе надіюся. |
|
2
|
2
|
| Рѣ́хъ гдⷭ҇еви: гдⷭ҇ь мо́й є҆сѝ ты̀, ꙗ҆́кѡ благи́хъ мои́хъ не тре́бꙋеши. | Я сказав Господу: «Ти Господь мій! Блага мої Тобі не потрібні». |
|
3
|
3
|
| Ст҃ы̑мъ, и҆̀же сꙋ́ть на землѝ є҆гѡ̀, оу҆дивѝ гдⷭ҇ь всѧ̑ хотѣ̑нїѧ своѧ̑ въ ни́хъ. | Святим, що на землі Його, сотворив Господь усі бажання Свої в них. |
|
4
|
4
|
| Оу҆мно́жишасѧ не́мѡщи и҆́хъ, по си́хъ оу҆скори́ша: не соберꙋ̀ собо́ры и҆́хъ ѿ крове́й, ни помѧнꙋ́ же и҆ме́нъ и҆́хъ оу҆стна́ма мои́ма. | Нехай примножуються скорботи в тих, що біжать до ідолів, я ж не принесу їм жертви кривавої і не спом’яну імен їхніх устами моїми. |
|
5
|
5
|
| Гдⷭ҇ь ча́сть достоѧ́нїѧ моегѡ̀ и҆ ча́ши моеѧ̀: ты̀ є҆сѝ оу҆строѧ́ѧй достоѧ́нїе моѐ мнѣ̀. | Господь — частина спадку мого і чаші моєї. В Тобі, Господи, вся спадщина моя. |
|
6
|
6
|
| Оу҆́ жѧ нападо́ша мѝ въ держа́вныхъ мои́хъ: и҆́бо достоѧ́нїе моѐ держа́вно є҆́сть мнѣ̀. | Межі мої пролягли в кращих місцях, спадок мій приємний для мене. |
|
7
|
7
|
| Благословлю̀ гдⷭ҇а вразꙋми́вшаго мѧ̀: є҆ще́ же и҆ до но́щи наказа́ша мѧ̀ оу҆трѡ́бы моѧ̑. | Славитиму Господа, що просвітив мене, бо навіть і вночі повчає мене серце моє. |
|
8
|
8
|
| Предзрѣ́хъ гдⷭ҇а предо мно́ю вы́нꙋ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆деснꙋ́ю менє̀ є҆́сть, да не подви́жꙋсѧ. | Повсякчас бачу я Господа перед собою, бо Він праворуч мене, і я не захитаюся. |
|
9
|
9
|
| Сегѡ̀ ра́ди возвесели́сѧ се́рдце моѐ, и҆ возра́довасѧ ѧ҆зы́къ мо́й: є҆ще́ же и҆ пло́ть моѧ̀ всели́тсѧ на оу҆пова́нїи. | Тому радіє серце моє і веселиться язик мій, навіть тіло моє спочиває в надії, |
|
10
|
10
|
| Ꙗ҆́кѡ не ѡ҆ста́виши дꙋ́шꙋ мою̀ во а҆́дѣ, нижѐ да́си прпⷣбномꙋ твоемꙋ̀ ви́дѣти и҆стлѣ́нїѧ. | що Ти, Господи, не залишиш душі моєї в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління. |
|
11
|
11
|
| Сказа́лъ мѝ є҆сѝ пꙋти̑ живота̀: и҆спо́лниши мѧ̀ весе́лїѧ съ лице́мъ твои́мъ: красота̀ [сла́дость] въ десни́цѣ твое́й въ коне́цъ. | Ти покажеш мені дорогу життя; перед лицем Твоїм повнота радости і в правиці Твоїй блаженство вічне. |
|
Ѱало́мъ ѕ҃і
|
Псалом 16
|
|
0
|
0
|
| Моли́тва дв҃дꙋ, ѕ҃і҃. | Молитва Давида. |
|
1
|
1
|
| Оу҆слы́ши, гдⷭ҇и, пра́вдꙋ мою̀, вонмѝ моле́нїю моемꙋ̀, внꙋшѝ моли́твꙋ мою̀ не во оу҆стна́хъ льсти́выхъ. | Почуй, Господи, правду [мою], зваж на благання моє, вислухай молитву мою з уст неулесливих. |
|
2
|
2
|
| Ѿ лица̀ твоегѡ̀ сꙋдба̀ моѧ̀ и҆зы́детъ: ѻ҆́чи моѝ да ви́дита правоты̑. | Від Тебе Самого нехай вийде суд мій, очі Твої нехай побачать правоту. |
|
3
|
3
|
| И҆скꙋси́лъ є҆сѝ се́рдце моѐ, посѣти́лъ є҆сѝ но́щїю: и҆скꙋси́лъ мѧ̀ є҆сѝ, и҆ не ѡ҆брѣ́тесѧ во мнѣ̀ непра́вда. | Ти випробував серце моє, відвідав мене вночі. Ти випробував мене і не знайшов у мені неправди; думки мої не розходяться з устами моїми. |
|
4
|
4
|
| Ꙗ҆́кѡ да не возглаго́лютъ оу҆ста̀ моѧ̑ дѣ́лъ человѣ́ческихъ, за словеса̀ оу҆сте́нъ твои́хъ а҆́зъ сохрани́хъ пꙋти̑ же́стѡки. | В ділах людських, за словами уст Твоїх, я охороняв себе від дороги гнобителя. |
|
5
|
5
|
| Совершѝ стѡпы̀ моѧ̑ во стезѧ́хъ твои́хъ, да не подви́жꙋтсѧ стѡпы̀ моѧ̑. | Утверди стопи мої на путях Твоїх, щоб не хиталися ноги мої. |
|
6
|
6
|
| А҆́зъ воззва́хъ, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шалъ мѧ̀ є҆сѝ, бж҃е: приклонѝ оу҆́хо твоѐ мнѣ̀ и҆ оу҆слы́ши глаго́лы моѧ̑. | Тебе благаю, бо Ти вислухаєш мене, Боже. Нахили вухо Твоє до мене і вислухай слова мої. |
|
7
|
7
|
| Оу҆дивѝ млⷭ҇ти твоѧ̑, сп҃са́ѧй оу҆пова́ющыѧ на тѧ̀ ѿ проти́вѧщихсѧ десни́цѣ твое́й: | Покажи дивну милість Твою, бо Ти спасаєш тих, що уповають [на Тебе], від противників правиці Твоєї. |
|
8
|
8
|
| сохрани́ мѧ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ зѣ́ницꙋ ѻ҆́ка: въ кро́вѣ крилꙋ̑ твоє́ю покры́еши мѧ̀ | Охорони мене, Господи, як зіницю ока, під покровом крил Твоїх, |
|
9
|
9
|
| ѿ лица̀ нечести́выхъ ѡ҆стра́стшихъ [ѡ҆би́дѧщихъ] мѧ̀: вразѝ моѝ дꙋ́шꙋ мою̀ ѡ҆держа́ша | укрий мене від лиця нечестивих, що нападають на мене, від ворогів душі моєї, що оточили мене. |
|
10
|
10
|
| тꙋ́къ сво́й затвори́ша, оу҆ста̀ и҆́хъ глаго́лаша горды́ню. | Ожиріло серце їхнє, устами їхніми промовляє гординя. |
|
11
|
11
|
| И҆згонѧ́щїи мѧ̀ нн҃ѣ ѡ҆быдо́ша мѧ̀, ѻ҆́чи своѝ возложи́ша оу҆клони́ти на зе́млю. | Ті, що переслідують мене, нині оточили мене; очі свої спрямували на мене, щоб розтоптати мене на землі. |
|
12
|
12
|
| Ѡ҆б̾ѧ́ша мѧ̀ ꙗ҆́кѡ ле́въ гото́въ на ло́въ и҆ ꙗ҆́кѡ скѵ́менъ ѡ҆бита́ѧй въ та́йныхъ. | Вони, як той лев, що здобичі шукає, як звір, що причаївся. |
|
13
|
13
|
| Воскрⷭ҇нѝ, гдⷭ҇и, предварѝ ѧ҆̀ и҆ запнѝ и҆̀мъ: и҆зба́ви дꙋ́шꙋ мою̀ ѿ нечести́вагѡ, ѻ҆рꙋ́жїе твоѐ | Воскресни, Господи, випереди їх, подолай їх; визволи душу мою від нечестивого мечем Твоїм; |
|
14
|
14
|
| ѿ вра̑гъ рꙋкѝ твоеѧ̀, гдⷭ҇и, ѿ ма́лыхъ ѿ землѝ: раздѣлѝ ѧ҆̀ въ животѣ̀ и҆́хъ, и҆ сокрове́нныхъ твои́хъ и҆спо́лнисѧ чре́во и҆́хъ: насы́тишасѧ сынѡ́въ, и҆ ѡ҆ста́виша ѡ҆ста́нки младе́нцємъ свои̑мъ. | від ворогів — рукою Твоєю, Господи, від людей світу цього, доля яких — у цьому житті; черево своє вони наповнюють від скарбів Твоїх; сини їхні ситі і залишають спадщину дітям своїм. |
|
15
|
15
|
| А҆́зъ же пра́вдою ꙗ҆влю́сѧ лицꙋ̀ твоемꙋ̀, насы́щꙋсѧ, внегда̀ ꙗ҆ви́тимисѧ сла́вѣ твое́й. | А я в правді дивитимусь на лице Твоє. Щоранку буду насичуватися славою Твоєю. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ з҃і
|
Псалом 17
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѻ҆́трокꙋ гдⷭ҇ню дв҃дꙋ, ꙗ҆̀же глаго́ла гдⷭ҇еви словеса̀ пѣ́сни сеѧ̀, въ де́нь, въ ѻ҆́ньже и҆зба́ви є҆го̀ гдⷭ҇ь ѿ рꙋкѝ всѣ́хъ вра̑гъ є҆гѡ̀ и҆ и҆з̾ рꙋкѝ саꙋ́ли: и҆ речѐ: з҃і҃. | Начальнику хору. Раба Господнього Давида, який виголосив слова пісні цієї до Господа, коли Господь визволив його від рук усіх ворогів його і від руки Саула. І він сказав: |
|
2
|
2
|
| Возлюблю́ тѧ, гдⷭ҇и, крѣ́посте моѧ̀: | ВозлюблюТебе, Господи, кріпосте моя. |
|
3
|
3
|
| гдⷭ҇ь оу҆твержде́нїе моѐ, и҆ прибѣ́жище моѐ, и҆ и҆зба́витель мо́й, бг҃ъ мо́й, помо́щникъ мо́й, и҆ оу҆пова́ю на него̀: защи́титель мо́й, и҆ ро́гъ спⷭ҇нїѧ моегѡ̀, и҆ застꙋ́пникъ мо́й. | Господь — твердиня моя і пристановище моє, визволитель мій, Бог мій, поміч моя; на Нього моя надія, оборонець мій, ріг спасіння мого, заступник мій. |
|
4
|
4
|
| Хвалѧ̀ призовꙋ̀ гдⷭ҇а и҆ ѿ вра̑гъ мои́хъ спасꙋ́сѧ. | З хвалою прикличу Господа і від ворогів моїх спасуся. |
|
5
|
5
|
| Ѡ҆держа́ша мѧ̀ бѡлѣ́зни смє́ртныѧ, и҆ пото́цы беззако́нїѧ смѧто́ша мѧ̀: | Огорнули мене муки смертельні, і ріки беззаконня засмутили мене. |
|
6
|
6
|
| бѡлѣ́зни а҆́дѡвы ѡ҆быдо́ша мѧ̀, предвари́ша мѧ̀ сѣ̑ти смє́ртныѧ. | Кайдани пекельні скували мене, і сіті смертні обплутали мене. |
|
7
|
7
|
| И҆ внегда̀ скорбѣ́ти мѝ, призва́хъ гдⷭ҇а и҆ къ бг҃ꙋ моемꙋ̀ воззва́хъ: оу҆слы́ша ѿ хра́ма ст҃а́гѡ своегѡ̀ гла́съ мо́й, и҆ во́пль мо́й пред̾ ни́мъ вни́детъ во оу҆́шы є҆гѡ̀. | У тісноті моїй я призивав Господа і до Бога мого взивав, і Він почув голос мій із храму [святого] Свого, і благання моє дійшло до слуху Його. |
|
8
|
8
|
| И҆ подви́жесѧ и҆ тре́петна бы́сть землѧ̀, и҆ ѡ҆снова̑нїѧ го́ръ смѧто́шасѧ и҆ подвиго́шасѧ, ꙗ҆́кѡ прогнѣ́васѧ на нѧ̀ бг҃ъ. | І затряслася, захиталася земля, тремтіли й тряслися підвалини гір, бо запалав гнівом [Господь]. |
|
9
|
9
|
| Взы́де ды́мъ гнѣ́вомъ є҆гѡ̀, и҆ ѻ҆́гнь ѿ лица̀ є҆гѡ̀ воспла́менитсѧ: оу҆́глїе возгорѣ́сѧ ѿ негѡ̀. | Піднявся дим від гніву Його і з вуст Його — вогонь палючий, палаюче вугілля сипалося від Нього. |
|
10
|
10
|
| И҆ приклонѝ нб҃са̀ и҆ сни́де, и҆ мра́къ под̾ нога́ма є҆гѡ̀. | Він прихилив небеса й зійшов, і морок — під ногами Його. |
|
11
|
11
|
| И҆ взы́де на херꙋві́мы и҆ летѣ̀, летѣ̀ на крилꙋ̑ вѣ́трєню. | І возсів на херувимів, і полетів, понісся на крилах вітру. |
|
12
|
12
|
| И҆ положѝ тмꙋ̀ закро́въ сво́й: ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ селе́нїе є҆гѡ̀: темна̀ вода̀ во ѡ҆́блацѣхъ воздꙋ́шныхъ. | Хмарами, як покровом, Він покрив Себе, темними хмарами води Він огорнув Себе. |
|
13
|
13
|
| Ѿ ѡ҆блиста́нїѧ пред̾ ни́мъ ѡ҆́блацы проидо́ша, гра́дъ и҆ оу҆́глїе ѻ҆́гненное. | Від блиску Його перед Ним летіли хмари, град і вогненне вугілля. |
|
14
|
14
|
| И҆ возгремѣ̀ съ нб҃сѐ гдⷭ҇ь, и҆ вы́шнїй дадѐ гла́съ сво́й. | І загримів у небесах Господь, і Всевишній подав голос Свій. |
|
15
|
15
|
| Низпосла̀ стрѣ́лы и҆ разгна̀ ѧ҆̀, и҆ мѡ́лнїи оу҆мно́жи и҆ смѧтѐ ѧ҆̀. | Пустив стріли Свої і розігнав їх. Метнув безліч блискавок і розсіяв їх. |
|
16
|
16
|
| И҆ ꙗ҆ви́шасѧ и҆сто́чницы водні́и, и҆ ѿкры́шасѧ ѡ҆снова̑нїѧ вселе́нныѧ ѿ запреще́нїѧ твоегѡ̀, гдⷭ҇и, ѿ дохнове́нїѧ дꙋ́ха гнѣ́ва твоегѡ̀. | І відкрилися джерела вод, відкрилися основи всесвіту від заборони Твоєї, Господи, від подиху гніву Твого. |
|
17
|
17
|
| Низпосла̀ съ высоты̀ и҆ прїѧ́тъ мѧ̀, воспрїѧ́тъ мѧ̀ ѿ во́дъ мно́гихъ. | Він простяг руку з висоти і взяв мене, і з глибокої води визволив мене. |
|
18
|
18
|
| И҆зба́витъ мѧ̀ ѿ врагѡ́въ мои́хъ си́льныхъ и҆ ѿ ненави́дѧщихъ мѧ̀: ꙗ҆́кѡ оу҆тверди́шасѧ па́че менє̀. | Він визволив мене від ворогів моїх сильних і від ненависників моїх, що були сильнішими від мене. |
|
19
|
19
|
| Предвари́ша мѧ̀ въ де́нь ѡ҆ѕлобле́нїѧ моегѡ̀: и҆ бы́сть гдⷭ҇ь оу҆твержде́нїе моѐ. | Вони повстали на мене в час біди моєї, та Господь укріпив мене. |
|
20
|
20
|
| И҆ и҆зведе́ мѧ на широтꙋ̀: и҆зба́витъ мѧ̀, ꙗ҆́кѡ восхотѣ́ мѧ. | Він вивів мене на простір і визволив мене, бо Він возлюбив мене. |
|
21
|
21
|
| И҆ возда́стъ мѝ гдⷭ҇ь по пра́вдѣ мое́й, и҆ по чистотѣ̀ рꙋкꙋ̀ моє́ю возда́стъ мѝ, | Господь воздав мені за правдою моєю і за чистотою рук моїх відплатив мені. |
|
22
|
22
|
| ꙗ҆́кѡ сохрани́хъ пꙋти̑ гдⷭ҇ни и҆ не нече́ствовахъ ѿ бг҃а моегѡ̀. | Бо я зберіг путі Господні і не був нечестивим перед Богом моїм. |
|
23
|
23
|
| Ꙗ҆́кѡ всѧ̑ сꙋдбы̑ є҆гѡ̀ предо мно́ю, и҆ ѡ҆правда̑нїѧ є҆гѡ̀ не ѿстꙋпи́ша ѿ менє̀. | Бо всі заповіді Його були переді мною, і від повелінь Його я не відхилявся. |
|
24
|
24
|
| И҆ бꙋ́дꙋ непоро́ченъ съ ни́мъ и҆ сохраню́сѧ ѿ беззако́нїѧ моегѡ̀. | Я був непорочний перед Ним і берігся, щоб не згрішити мені. |
|
25
|
25
|
| И҆ возда́стъ мѝ гдⷭ҇ь по пра́вдѣ мое́й и҆ по чистотѣ̀ рꙋкꙋ̀ моє́ю пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀. | І воздав мені Господь за правдою моєю і за чистотою рук моїх перед очима Його. |
|
26
|
26
|
| Съ прпⷣбнымъ прпⷣбнъ бꙋ́деши, и҆ съ мꙋ́жемъ непови́ннымъ непови́ненъ бꙋ́деши, | Господи, Ти чиниш з милостивим милостиво, і з справедливим за справедливістю його, |
|
27
|
27
|
| и҆ со и҆збра́ннымъ и҆збра́нъ бꙋ́деши, и҆ со стропти́вымъ разврати́шисѧ. | з чистим — за чистотою його, а з лукавим — за лукавством його. |
|
28
|
28
|
| Ꙗ҆́кѡ ты̀ лю́ди смирє́нныѧ сп҃се́ши и҆ ѻ҆́чи го́рдыхъ смири́ши. | Бо Ти народ поневолений спасаєш і пиху гордих приборкуєш. |
|
29
|
29
|
| Ꙗ҆́кѡ ты̀ просвѣти́ши свѣти́лникъ мо́й, гдⷭ҇и: бж҃е мо́й, просвѣти́ши тмꙋ̀ мою̀. | Ти засвічуєш світильник мій. Господь Бог мій просвічує темряву мою. |
|
30
|
30
|
| Ꙗ҆́кѡ тобо́ю и҆зба́влюсѧ ѿ и҆скꙋше́нїѧ, и҆ бг҃омъ мои́мъ прейдꙋ̀ стѣ́нꙋ. | З Тобою я перемагаю військо, з Богом моїм я через мур перейду. |
|
31
|
31
|
| Бг҃ъ мо́й, непоро́ченъ пꙋ́ть є҆гѡ̀: словеса̀ гдⷭ҇нѧ разжжє́на. Защи́титель є҆́сть всѣ́хъ оу҆пова́ющихъ на него̀. | Бог мій! Непорочні путі Його, чисте слово Його, Він оборонець усіх, що надіються на Нього. |
|
32
|
32
|
| Ꙗ҆́кѡ кто̀ бг҃ъ, ра́звѣ гдⷭ҇а; и҆лѝ кто̀ бг҃ъ, ра́звѣ бг҃а на́шегѡ; | Бо хто Бог, крім Господа? Хто захисник, крім Бога нашого? |
|
33
|
33
|
| Бг҃ъ препоѧсꙋ́ѧй мѧ̀ си́лою, и҆ положѝ непоро́ченъ пꙋ́ть мо́й: | Бог підперізує мене силою, рівняє переді мною дорогу мою. |
|
34
|
34
|
| соверша́ѧй но́зѣ моѝ ꙗ҆́кѡ є҆ле́ни, и҆ на высо́кихъ поставлѧ́ѧй мѧ̀: | Робить ноги мої швидкими, як у оленя, і на висотах моїх ставить мене. |
|
35
|
35
|
| наꙋча́ѧй рꙋ́цѣ моѝ на бра́нь, и҆ положи́лъ є҆сѝ лꙋ́къ мѣ́дѧнъ мы̑шца моѧ̑: | Привчає руки мої до боротьби і м’язи мої робить, як лук мідний. |
|
36
|
36
|
| и҆ да́лъ мѝ є҆сѝ защище́нїе спⷭ҇нїѧ, и҆ десни́ца твоѧ̀ воспрїѧ́тъ мѧ̀: и҆ наказа́нїе твоѐ и҆спра́витъ мѧ̀ въ коне́цъ, и҆ наказа́нїе твоѐ то̀ мѧ̀ наꙋчи́тъ. | Ти, Господи, даєш мені щит спасіння Твого, правиця Твоя підтримує мене і ласка Твоя звеличує мене. |
|
37
|
37
|
| Оу҆шири́лъ є҆сѝ стѡпы̀ моѧ̑ подо мно́ю, и҆ не и҆знемого́стѣ плеснѣ̑ моѝ. | Ти розширюєш кроки мої піді мною, і не хитаються ноги мої. |
|
38
|
38
|
| Поженꙋ̀ врагѝ моѧ̑, и҆ пости́гнꙋ ѧ҆̀, и҆ не возвращꙋ́сѧ, до́ндеже сконча́ютсѧ: | Я жену ворогів моїх і настигаю їх, і не повертаюся, аж доки не знищу їх. |
|
39
|
39
|
| ѡ҆скорблю̀ и҆̀хъ, и҆ не возмо́гꙋтъ ста́ти, падꙋ́тъ под̾ нога́ма мои́ма. | Уражаю їх, і вони не можуть встати, падають під ногами моїми. |
|
40
|
40
|
| И҆ препоѧ́салъ мѧ̀ є҆сѝ си́лою на бра́нь, спѧ́лъ є҆сѝ всѧ̑ востаю́щыѧ на мѧ̀ под̾ мѧ̀. | Бо Ти підперезав мене силою на битву, кинув під ноги мої тих, що повстали на мене. |
|
41
|
41
|
| И҆ врагѡ́въ мои́хъ да́лъ мѝ є҆сѝ хребе́тъ и҆ ненави́дѧщыѧ мѧ̀ потреби́лъ є҆сѝ. | Ти повернув до мене спиною ворогів моїх, і я нищив тих, що ненавиділи мене. |
|
42
|
42
|
| Воззва́ша, и҆ не бѣ̀ спаса́ѧй: ко гдⷭ҇ꙋ, и҆ не оу҆слы́ша и҆́хъ. | Вони кричали, та нікому було рятувати; до Господа — але Він не послухав їх. |
|
43
|
43
|
| И҆ и҆стню̀ ѧ҆̀ ꙗ҆́кѡ пра́хъ пред̾ лице́мъ вѣ́тра, ꙗ҆́кѡ бре́нїе пꙋті́й погла́ждꙋ ѧ҆̀. | Я розсіваю їх, як порох перед вітром, як багно на вулиці, топчу їх. |
|
44
|
44
|
| И҆зба́виши мѧ̀ ѿ прерѣка́нїѧ люді́й: поста́виши мѧ̀ во главꙋ̀ ꙗ҆зы́кѡвъ: лю́дїе, и҆́хже не вѣ́дѣхъ, рабо́таша мѝ, | Ти врятував мене від людського заколоту, поставив мене на чолі народів. Народ, якого не знав я, служить мені. |
|
45
|
45
|
| въ слꙋ́хъ оу҆́ха послꙋ́шаша мѧ̀. Сы́нове чꙋжді́и солга́ша мѝ, | Лише почувши про мене, народи підкоряються мені, чужинці запобігають переді мною, |
|
46
|
46
|
| сы́нове чꙋжді́и ѡ҆бетша́ша и҆ ѡ҆хромо́ша ѿ сте́зь свои́хъ. | навіть в укріпленнях своїх іноплемінники бліднуть і тремтять. |
|
47
|
47
|
| Жи́въ гдⷭ҇ь, и҆ блгⷭ҇ве́нъ бг҃ъ, и҆ да вознесе́тсѧ бг҃ъ спⷭ҇нїѧ моегѡ̀, | Живий Господь і благословенний Бог. І нехай прославлений буде Бог спасіння мого! |
|
48
|
48
|
| бг҃ъ даѧ́й ѿмще́нїе мнѣ̀ и҆ покори́вый лю́ди под̾ мѧ̀, | Бог, що відплачує за мене і підкорює мені народи, |
|
49
|
49
|
| и҆зба́витель мо́й ѿ вра̑гъ мои́хъ гнѣвли́выхъ: ѿ востаю́щихъ на мѧ̀ вознесе́ши мѧ̀, ѿ мꙋ́жа непра́ведна и҆зба́виши мѧ̀. | Він визволив мене від ворогів моїх, підніс мене над тими, що воювали проти мене, і від чоловіка неправедного визволив мене. |
|
50
|
50
|
| Сегѡ̀ ра́ди и҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀ во ꙗ҆зы́цѣхъ, гдⷭ҇и, и҆ и҆́мени твоемꙋ̀ пою̀: | За те буду славити Тебе, Господи, між народами й співатиму імені Твоєму. |
|
51
|
51
|
| велича́ѧй спасє́нїѧ царє́ва и҆ творѧ́й млⷭ҇ть хрїстꙋ̀ своемꙋ̀ дв҃дꙋ и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀ до вѣ́ка. | Ти велично спасаєш царя і виявляєш милість до помазаника Свого Давида і роду його навіки. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ и҃і
|
Псалом 18
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, и҃і҃. | Начальнику хору. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| Небеса̀ повѣ́даютъ сла́вꙋ бж҃їю, творе́нїе же рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀ возвѣща́етъ тве́рдь. | Небеса повідають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь. |
|
3
|
3
|
| Де́нь днѝ ѿрыга́етъ глаго́лъ, и҆ но́щь но́щи возвѣща́етъ ра́зꙋмъ. | День дневі сповіщає про них, і одна ніч ночі дає звістку. |
|
4
|
4
|
| Не сꙋ́ть рѣ̑чи, нижѐ словеса̀, и҆́хже не слы́шатсѧ гла́си и҆́хъ. | Нема ні мови, ні говору, де не чувся б голос їх. |
|
5
|
5
|
| Во всю̀ зе́млю и҆зы́де вѣща́нїе и҆́хъ, и҆ въ концы̑ вселе́нныѧ глаго́лы и҆́хъ: въ со́лнцѣ положѝ селе́нїе своѐ: | По всій землі розійшлося віщування їх, і в кінці вселенної слова їх. Він поставив у них сонце, |
|
6
|
6
|
| и҆ то́й ꙗ҆́кѡ жени́хъ и҆сходѧ́й ѿ черто́га своегѡ̀, возра́дꙋетсѧ ꙗ҆́кѡ и҆споли́нъ тещѝ пꙋ́ть. | і воно, мов жених, виходить із весільного чертога свого. Радіє, мов велетень, щоб обійти коло своє. |
|
7
|
7
|
| Ѿ кра́ѧ небесѐ и҆схо́дъ є҆гѡ̀, и҆ срѣ́тенїе є҆гѡ̀ до кра́ѧ небесѐ: и҆ нѣ́сть, и҆́же оу҆кры́етсѧ теплоты̀ є҆гѡ̀. | Від краю небес вихід його, і захід його на краю їх, і ніщо не сховається від тепла його. |
|
8
|
8
|
| Зако́нъ гдⷭ҇ень непоро́ченъ, ѡ҆браща́ѧй дꙋ́шы: свидѣ́телство гдⷭ҇не вѣ́рно, оу҆мꙋдрѧ́ющее младе́нцы. | Закон Господній непорочний, душу оживляє: свідчення Господні вірні, навчають простих. |
|
9
|
9
|
| Ѡ҆правда̑нїѧ гдⷭ҇нѧ пра̑ва, веселѧ̑щаѧ се́рдце: за́повѣдь гдⷭ҇нѧ свѣтла̀, просвѣща́ющаѧ ѻ҆́чи. | Повеління Господні праведні — звеселяють серце. Заповідь Господня світла — просвітлює очі. |
|
10
|
10
|
| Стра́хъ гдⷭ҇ень чи́стъ, пребыва́ѧй въ вѣ́къ вѣ́ка: сꙋдбы̑ гдⷭ҇ни и҆́стинны, ѡ҆правда̑нны вкꙋ́пѣ, | Страх Господній чистий і перебуває вічно. Суди Господні — істина, всі справедливі, |
|
11
|
11
|
| вожделѣ̑нны па́че зла́та и҆ ка́мене че́стна мно́га, и҆ сла́ждшѧ па́че ме́да и҆ со́та. | дорожчі за золото й дорогоцінне каміння; солодші за мед із сотів. |
|
12
|
12
|
| И҆́бо ра́бъ тво́й храни́тъ ѧ҆̀: внегда̀ сохрани́ти ѧ҆̀, воздаѧ́нїе мно́го. | Бо раб Твій охороняється ними. І хто додержує їх, тому нагорода велика. |
|
13
|
13
|
| Грѣхопадє́нїѧ кто̀ разꙋмѣ́етъ; ѿ та́йныхъ мои́хъ ѡ҆чⷭ҇ти мѧ̀, | Хто зрозуміє гріхи свої? І від тайних моїх очисти мене. |
|
14
|
14
|
| и҆ ѿ чꙋжди́хъ пощадѝ раба̀ твоего̀: а҆́ще не ѡ҆блада́ютъ мно́ю, тогда̀ непоро́ченъ бꙋ́дꙋ, и҆ ѡ҆чи́щꙋсѧ ѿ грѣха̀ вели́ка. | І від навмисних утримай мене, раба Твого, щоб не оволоділи вони мною. Тоді я буду непорочним і очищеним від гріха великого. |
|
15
|
15
|
| И҆ бꙋ́дꙋтъ во бл҃говоле́нїе словеса̀ оу҆́стъ мои́хъ, и҆ поꙋче́нїе се́рдца моегѡ̀ пред̾ тобо́ю вы́нꙋ, гдⷭ҇и, помо́щниче мо́й и҆ и҆зба́вителю мо́й. | Нехай же слова уст моїх і думки серця мого будуть приємні Тобі, Господи, Твердине моя і Спасителю мій. |
|
Ѱало́мъ ѳ҃і
|
Псалом 19
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, ѳ҃і҃. | Начальнику хору. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| Оу҆слы́шитъ тѧ̀ гдⷭ҇ь въ де́нь печа́ли, защи́титъ тѧ̀ и҆́мѧ бг҃а і҆а́кѡвлѧ. | Вислухає тебе Господь в день скорботи, захистить тебе ім’я Бога Якова. |
|
3
|
3
|
| По́слетъ тѝ по́мощь ѿ ст҃а́гѡ, и҆ ѿ сїѡ́на застꙋ́питъ тѧ̀. | Він пошле тобі поміч із святині і з Сиону підкріпить тебе. |
|
4
|
4
|
| Помѧне́тъ всѧ́кꙋ же́ртвꙋ твою̀, и҆ всесожже́нїе твоѐ тꙋ́чно бꙋ́ди. | Він пом’яне всі жертви твої, і всепалення твоє буде приємне. |
|
5
|
5
|
| Да́стъ тѝ гдⷭ҇ь по се́рдцꙋ твоемꙋ̀, и҆ ве́сь совѣ́тъ тво́й и҆спо́лнитъ. | [Господь] дасть тобі за серцем твоїм і наміри твої здійснить. |
|
6
|
6
|
| Возра́дꙋемсѧ ѡ҆ спⷭ҇нїи твое́мъ, и҆ во и҆́мѧ гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ возвели́чимсѧ: и҆спо́лнитъ гдⷭ҇ь всѧ̑ прошє́нїѧ твоѧ̑. | Звеселімося ж спасінням твоїм, і в ім’я Господа Бога нашого звеличмося; Господь виконає всі прохання твої. |
|
7
|
7
|
| Нн҃ѣ позна́хъ, ꙗ҆́кѡ сп҃сѐ гдⷭ҇ь хрїста̀ своего̀: оу҆слы́шитъ є҆го̀ съ нб҃сѐ ст҃а́гѡ своегѡ̀: въ си́лахъ спⷭ҇нїе десни́цы є҆гѡ̀. | Тепер я знаю, що Господь спасає Христа Свого; з святих небес Своїх відповідає Йому могутністю спасаючої правиці Своєї. |
|
8
|
8
|
| Сі́и на колесни́цахъ, и҆ сі́и на ко́нехъ: мы́ же во и҆́мѧ гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ призове́мъ. | Одні хваляться колісницями, інші кіньми, а ми хвалимося іменем Господа Бога нашого. |
|
9
|
9
|
| Ті́и спѧ́ти бы́ша и҆ падо́ша: мы́ же воста́хомъ и҆ и҆спра́вихомсѧ. | Вони хитаються й падають, а ми стоїмо твердо. |
|
10
|
10
|
| Гдⷭ҇и, спасѝ царѧ̀, и҆ оу҆слы́ши ны̀, въ ѻ҆́ньже а҆́ще де́нь призове́мъ тѧ̀. | Господи, спаси царя і вислухай нас, в який би день ми не звертались [до Тебе]. |
|
Ѱало́мъ к҃
|
Псалом 20
|
|
1
|
1
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, к҃. | Начальнику хору. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| Гдⷭ҇и, си́лою твое́ю возвесели́тсѧ ца́рь, и҆ ѡ҆ спⷭ҇нїи твое́мъ возра́дꙋетсѧ ѕѣлѡ̀. | Господи, силою Твоєю звеселиться цар і спасінню Твоєму вельми возрадується. |
|
3
|
3
|
| Жела́нїе се́рдца є҆гѡ̀ да́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀, и҆ хотѣ́нїѧ оу҆стнꙋ̀ є҆гѡ̀ нѣ́си лиши́лъ є҆го̀. | Ти дав йому бажання серця його і прохання уст його Ти не відкинув. |
|
4
|
4
|
| Ꙗ҆́кѡ предвари́лъ є҆сѝ є҆го̀ блгⷭ҇ве́нїемъ бл҃госты́ннымъ, положи́лъ є҆сѝ на главѣ̀ є҆гѡ̀ вѣне́цъ ѿ ка́мене че́стна. | Ти зустрів його благословенням благісним і поклав на голову його вінець із чистого золота. |
|
5
|
5
|
| Живота̀ проси́лъ є҆́сть оу҆ тебє̀, и҆ да́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ долготꙋ̀ дні́й во вѣ́къ вѣ́ка. | Життя він просив у Тебе, і Ти дав йому довголіття на віки віків. |
|
6
|
6
|
| Ве́лїѧ сла́ва є҆гѡ̀ спⷭ҇нїемъ твои́мъ: сла́вꙋ и҆ велелѣ́пїе возложи́ши на него̀. | Велика слава його у спасінні Твоїм, славою й величчю Ти прикрасив його. |
|
7
|
7
|
| Ꙗ҆́кѡ да́си є҆мꙋ̀ блгⷭ҇ве́нїе во вѣ́къ вѣ́ка: возвесели́ши є҆гѡ̀ ра́достїю съ лице́мъ твои́мъ. | Ти дав йому благословення, навіки звеселив його радістю перед лицем Твоїм. |
|
8
|
8
|
| Ꙗ҆́кѡ ца́рь оу҆пова́етъ на гдⷭ҇а, и҆ млⷭ҇тїю вы́шнѧгѡ не подви́житсѧ. | Бо цар уповає на Господа і милістю Всевишнього не захитається. |
|
9
|
9
|
| Да ѡ҆брѧ́щетсѧ рꙋка̀ твоѧ̀ всѣ̑мъ врагѡ́мъ твои̑мъ, десни́ца твоѧ̀ да ѡ҆брѧ́щетъ всѧ̑ ненави́дѧщыѧ тебѐ. | Рука Твоя, Господи, нехай знайде [всіх] ворогів Твоїх, правиця Твоя нехай досягне всіх, що ненавидять Тебе. |
|
10
|
10
|
| Ꙗ҆́кѡ положи́ши и҆̀хъ ꙗ҆́кѡ пе́щь ѻ҆́гненнꙋю во вре́мѧ лица̀ твоегѡ̀: гдⷭ҇ь гнѣ́вомъ свои́мъ смѧте́тъ ѧ҆̀, и҆ снѣ́сть и҆̀хъ ѻ҆́гнь. | В час гніву Твого Ти розпалиш їх, як піч. У гніві Своїм Господь погубить їх, і поїсть їх вогонь. |
|
11
|
11
|
| Пло́дъ и҆́хъ ѿ землѝ погꙋби́ши, и҆ сѣ́мѧ и҆́хъ ѿ сынѡ́въ человѣ́ческихъ. | Ти знищиш плід їх із землі і рід їх з-поміж синів людських. |
|
12
|
12
|
| Ꙗ҆́кѡ оу҆клони́ша на тѧ̀ ѕла̑ѧ, помы́слиша совѣ́ты, и҆̀хже не возмо́гꙋтъ соста́вити. | Бо вони замислили ворожнечу проти Тебе — злий намір, якого не можуть [здійснити]. |
|
13
|
13
|
| Ꙗ҆́кѡ положи́ши ѧ҆̀ хребе́тъ: во и҆збы́тцѣхъ твои́хъ оу҆гото́виши лицѐ и҆́хъ. | Ти поженеш їх перед Собою, з луків Твоїх пустиш стріли в лице їх. |
|
14
|
14
|
| Вознеси́сѧ, гдⷭ҇и, си́лою твое́ю: воспое́мъ и҆ пое́мъ си̑лы твоѧ̑. | Піднесися, Господи, силою Твоєю! Будемо співати й прославляти могутність Твою. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ к҃а
|
Псалом 21
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ застꙋпле́нїи оу҆́треннемъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, к҃а҃. | Начальнику хору. При сході зорі. Псалом Давида. (Пророцтво про страждання Ісуса Христа). |
|
2
|
2
|
| Бж҃е, бж҃е мо́й, вонми́ ми, вскꙋ́ю ѡ҆ста́вилъ мѧ̀ є҆сѝ; дале́че ѿ спⷭ҇нїѧ моегѡ̀ словеса̀ грѣхопаде́нїй мои́хъ. | Боже, Боже мій! [Зглянься на мене!] Нащо Ти покинув мене? Далекі від спасіння мого слова плачу мого. |
|
3
|
3
|
| Бж҃е мо́й, воззовꙋ̀ во днѝ, и҆ не оу҆слы́шиши, и҆ въ нощѝ, и҆ не въ безꙋ́мїе мнѣ̀. | Боже мій, взиваю вдень — і Ти не чуєш; вночі — і нема мені спокою. |
|
4
|
4
|
| Ты́ же во ст҃ѣ́мъ живе́ши, хвало̀ і҆и҃лева. | Ти ж у святині живеш, хвало Ізраїля. |
|
5
|
5
|
| На тѧ̀ оу҆пова́ша ѻ҆тцы̀ на́ши: оу҆пова́ша, и҆ и҆зба́вилъ є҆сѝ ѧ҆̀: | На Тебе надіялися батьки наші, надіялись, і Ти визволив їх. |
|
6
|
6
|
| къ тебѣ̀ воззва́ша, и҆ спасо́шасѧ: на тѧ̀ оу҆пова́ша, и҆ не постыдѣ́шасѧ. | До Тебе звертались і були спасенні, на Тебе надію покладали і не осоромились. |
|
7
|
7
|
| А҆́зъ же є҆́смь че́рвь, а҆ не человѣ́къ, поноше́нїе человѣ́кѡвъ и҆ оу҆ничиже́нїе люді́й. | А я черв, а не людина, приниження в людей і зневага в народів. |
|
8
|
8
|
| Всѝ ви́дѧщїи мѧ̀ порꙋга́шамисѧ, глаго́лаша оу҆стна́ми, покива́ша главо́ю: | Всі, хто дивиться на мене, насміхаються з мене, зневажають устами, киваючи головою: |
|
9
|
9
|
| оу҆пова̀ на гдⷭ҇а, да и҆зба́витъ є҆го̀, да сп҃се́тъ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ хо́щетъ є҆го̀. | «Він надіявся на Бога, нехай же спасе його, нехай визволить його, коли він угодний Йому». |
|
10
|
10
|
| Ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ и҆сто́ргїй мѧ̀ и҆з̾ чре́ва, оу҆пова́нїе моѐ ѿ сѡсцꙋ̀ ма́тере моеѧ̀. | Але Ти ж вивів мене з утроби, дав мені надію на Тебе від грудей матері моєї. |
|
11
|
11
|
| Къ тебѣ̀ приве́рженъ є҆́смь ѿ ложе́снъ, ѿ чре́ва ма́тере моеѧ̀ бг҃ъ мо́й є҆сѝ ты̀. | На Тебе покинутий я від утроби. Від грудей матері моєї Ти — Бог мій. |
|
12
|
12
|
| Да не ѿстꙋ́пиши ѿ менє̀, ꙗ҆́кѡ ско́рбь бли́з̾, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть помога́ѧй мѝ. | Не віддаляйся ж від мене, бо скорбота близько, а заступника нема. |
|
13
|
13
|
| Ѡ҆быдо́ша мѧ̀ телцы̀ мно́зи, ю҆нцы̀ тꙋ́чнїи ѡ҆держа́ша мѧ̀: | Бики роз’ярені обступили мене, страшні васанські — оточили мене. |
|
14
|
14
|
| ѿверзо́ша на мѧ̀ оу҆ста̀ своѧ̑, ꙗ҆́кѡ ле́въ восхища́ѧй и҆ рыка́ѧй. | Розкрили на мене пащі свої, як лев, що шукає поживи й рикає. |
|
15
|
15
|
| Ꙗ҆́кѡ вода̀ и҆злїѧ́хсѧ, и҆ разсы́пашасѧ всѧ̑ кѡ́сти моѧ̑: бы́сть се́рдце моѐ ꙗ҆́кѡ во́скъ та́ѧй посредѣ̀ чре́ва моегѡ̀. | Я розлився, як вода, розслабли всі кості мої, і серце моє, як віск, розтопилося в грудях моїх. |
|
16
|
16
|
| И҆́зсше ꙗ҆́кѡ скꙋде́ль крѣ́пость моѧ̀, и҆ ѧ҆зы́къ мо́й прильпѐ горта́ни моемꙋ̀, и҆ въ пе́рсть сме́рти све́лъ мѧ̀ є҆сѝ. | Висохла, як черепок, сила моя, і язик мій прилип до піднебіння мого. В порох смерти Ти звів мене. |
|
17
|
17
|
| Ꙗ҆́кѡ ѡ҆быдо́ша мѧ̀ псѝ мно́зи, со́нмъ лꙋка́выхъ ѡ҆держа́ша мѧ̀: и҆скопа́ша рꙋ́цѣ моѝ и҆ но́зѣ моѝ. | Бо пси оточили мене, зграя злих обступила мене. Пробили руки й ноги мої. |
|
18
|
18
|
| И҆счето́ша всѧ̑ кѡ́сти моѧ̑: ті́и же смотри́ша и҆ презрѣ́ша мѧ̀. | Можна перелічити всі кості мої, а вони дивляться та зневажають мене. |
|
19
|
19
|
| Раздѣли́ша ри̑зы моѧ̑ себѣ̀, и҆ ѡ҆ ѻ҆де́жди мое́й мета́ша жре́бїй. | Розділили ризи мої собі і за одежу мою кидали жереб. |
|
20
|
20
|
| Ты́ же, гдⷭ҇и, не оу҆далѝ по́мощь твою̀ ѿ менє̀: на застꙋпле́нїе моѐ вонмѝ. | Ти ж, Господи, не віддаляйся від мене. Сило моя, на поміч мені прийди! |
|
21
|
21
|
| И҆зба́ви ѿ ѻ҆рꙋ́жїѧ дꙋ́шꙋ мою̀, и҆ и҆з̾ рꙋкѝ пе́сїи є҆диноро́днꙋю мою̀. | Визволи від смерти душу мою і від псів самотню мою. |
|
22
|
22
|
| Сп҃си́ мѧ ѿ оу҆́стъ льво́выхъ, и҆ ѿ рѡ́гъ є҆динорѡ́жь смире́нїе моѐ. | Почуй і спаси мене від пащі лева і від рогів єдинорогів визволи мене. |
|
23
|
23
|
| Повѣ́мъ и҆́мѧ твоѐ бра́тїи мое́й, посредѣ̀ цр҃кве воспою̀ тѧ̀. | Я ж сповіщатиму ім’я Твоє браттям моїм, посеред церкви вірних у піснях хвалитиму Тебе. |
|
24
|
24
|
| Боѧ́щїисѧ гдⷭ҇а, восхвали́те є҆го̀, всѐ сѣ́мѧ і҆а́кѡвле, просла́вите є҆го̀, да оу҆бои́тсѧ же ѿ негѡ̀ всѐ сѣ́мѧ і҆и҃лево: | Всі, хто боїться Господа, прославляйте Його. Всі нащадки Якова, хваліть Його; нехай же бояться Його всі покоління Ізраїля! |
|
25
|
25
|
| ꙗ҆́кѡ не оу҆ничижѝ, нижѐ негодова̀ моли́твы ни́щагѡ, нижѐ ѿвратѝ лицѐ своѐ ѿ менє̀, и҆ є҆гда̀ воззва́хъ къ немꙋ̀, оу҆слы́ша мѧ̀. | Бо Він не зневажив і не покинув бідного в біді його і не сховав від мене лиця Свого, а почув мене, коли благав Його. |
|
26
|
26
|
| Ѿ тебє̀ похвала̀ моѧ̀, въ цр҃кви вели́цѣй и҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀: моли̑твы моѧ̑ возда́мъ пред̾ боѧ́щимисѧ є҆гѡ̀. | Буду хвалитися Тобою у зібранні великому, буду визнавати Тебе, обітниці мої сповню перед тими, що бояться Його. |
|
27
|
27
|
| Ꙗ҆дѧ́тъ оу҆бо́зїи, и҆ насы́тѧтсѧ, и҆ восхва́лѧтъ гдⷭ҇а взыска́ющїи є҆го̀: жива̑ бꙋ́дꙋтъ сердца̀ и҆́хъ въ вѣ́къ вѣ́ка. | Будуть їсти убогі й насичуватися, і хвалитимуть Господа ті, що шукають Його, щоб жили серця ваші повіки. |
|
28
|
28
|
| Помѧнꙋ́тсѧ и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ ко гдⷭ҇ꙋ всѝ концы̑ землѝ, и҆ покло́нѧтсѧ пред̾ ни́мъ всѧ̑ ѻ҆те́чєствїѧ ꙗ҆зы̑къ: | Згадають і повернуться до Господа всі краї землі і поклоняться перед Ним усі племена народів. |
|
29
|
29
|
| ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇не є҆́сть црⷭ҇твїе, и҆ то́й ѡ҆блада́етъ ꙗ҆зы̑ки. | Бо Господнє є Царство, і Він царює над народами. |
|
30
|
30
|
| Ꙗ҆до́ша и҆ поклони́шасѧ всѝ тꙋ́чнїи землѝ: пред̾ ни́мъ припадꙋ́тъ всѝ низходѧ́щїи въ зе́млю: и҆ дꙋша̀ моѧ̀ томꙋ̀ живе́тъ. | Будуть споживати й поклоняться Йому всі сильні землі; поклоняться Йому всі, що сходять у землю, і душа моя для Нього живе. |
|
31
|
31
|
| И҆ сѣ́мѧ моѐ порабо́таетъ є҆мꙋ̀: возвѣсти́тъ гдⷭ҇еви ро́дъ грѧдꙋ́щїй: | Нащадки [мої] будуть служити Йому і будуть зватися Господніми повіки. |
|
32
|
32
|
| и҆ возвѣстѧ́тъ пра́вдꙋ є҆гѡ̀ лю́демъ ро́ждшымсѧ [роди́тисѧ и҆мꙋ́щымъ], ꙗ҆̀же сотворѝ гдⷭ҇ь. | Прийдуть вони і будуть сповіщати правду Його родові майбутньому, про все, що створив Господь. |
|
Ѱало́мъ к҃в
|
Псалом 22
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, к҃в҃. | Псалом Давида. |
|
1
|
1
|
| Гдⷭ҇ь пасе́тъ мѧ̀, и҆ ничто́же мѧ̀ лиши́тъ. | Господь пасе мене, і нічого мені не бракуватиме. |
|
2
|
2
|
| На мѣ́сте ѕла́чнѣ, та́мѡ всели́ мѧ, на водѣ̀ поко́йнѣ воспита́ мѧ. | На місці плодючім, там Він оселив мене; біля води спокійної виховав мене. |
|
3
|
3
|
| Дꙋ́шꙋ мою̀ ѡ҆братѝ, наста́ви мѧ̀ на стєзѝ пра́вды, и҆́мене ра́ди своегѡ̀. | Душу мою навернув; навів мене на стежки правди задля імені Свого. |
|
4
|
4
|
| А҆́ще бо и҆ пойдꙋ̀ посредѣ̀ сѣ́ни сме́ртныѧ, не оу҆бою́сѧ ѕла̀, ꙗ҆́кѡ ты̀ со мно́ю є҆сѝ: же́злъ тво́й и҆ па́лица твоѧ̀, та̑ мѧ̀ оу҆тѣ́шиста. | Коли піду навіть у тіні смертній, не боятимуся зла, бо Ти зі мною; жезл Твій і палиця Твоя — вони потішили мене. |
|
5
|
5
|
| Оу҆гото́валъ є҆сѝ предо мно́ю трапе́зꙋ сопроти́въ стꙋжа́ющымъ мнѣ̀: оу҆ма́стилъ є҆сѝ є҆ле́омъ главꙋ̀ мою̀, и҆ ча́ша твоѧ̀ оу҆поѧва́ющи мѧ̀, ꙗ҆́кѡ держа́вна. | Ти наготував переді мною трапезу на очах гнобителів моїх; Ти намастив оливою голову мою, і чаша Твоя, що напоює, найкраща. |
|
6
|
6
|
| И҆ млⷭ҇ть твоѧ̀ пожене́тъ мѧ̀ всѧ̑ дни̑ живота̀ моегѡ̀, и҆ є҆́же всели́тимисѧ въ до́мъ гдⷭ҇ень въ долготꙋ̀ дні́й. | І милість [Твоя] буде йти слідом за мною по всі дні життя мого, й оселюся в домі Господнім на довгі дні. |
|
Ѱало́мъ к҃г
|
Псалом 23
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, є҆ди́ныѧ ѿ сꙋббѡ́тъ, к҃г҃. | Псалом Давида. [У перший день тижня]. |
|
1
|
1
|
| Гдⷭ҇нѧ землѧ̀, и҆ и҆сполне́нїе є҆ѧ̀, вселе́ннаѧ и҆ всѝ живꙋ́щїи на не́й. | Господня земля і все, що наповнює її, вселенна і всі, що живуть у ній. |
|
2
|
2
|
| То́й на морѧ́хъ ѡ҆снова́лъ ю҆̀ є҆́сть и҆ на рѣка́хъ оу҆гото́валъ ю҆̀ є҆́сть. | Він на морях заснував її і на ріках утвердив її. |
|
3
|
3
|
| Кто̀ взы́детъ на го́рꙋ гдⷭ҇ню; и҆лѝ кто̀ ста́нетъ на мѣ́стѣ ст҃ѣ́мъ є҆гѡ̀; | Хто зійде на гору Господню, і хто стане на місці святому Його? |
|
4
|
4
|
| Непови́ненъ рꙋка́ма и҆ чи́стъ се́рдцемъ, и҆́же не прїѧ́тъ всꙋ́е дꙋ́шꙋ свою̀ и҆ не клѧ́тсѧ ле́стїю и҆́скреннемꙋ своемꙋ̀: | Той, у кого невинні руки і чисте серце, хто не марнував на суєту душу свою і не присягався [ближньому своєму] зрадливо, |
|
5
|
5
|
| се́й прїи́метъ блгⷭ҇ве́нїе ѿ гдⷭ҇а и҆ млⷭ҇тыню ѿ бг҃а сп҃са своегѡ̀. | той матиме благословення від Господа і милість від Бога, Спаса свого. |
|
6
|
6
|
| Се́й ро́дъ и҆́щꙋщихъ гдⷭ҇а, и҆́щꙋщихъ лицѐ бг҃а і҆а́кѡвлѧ. | Це рід тих, що шукають Господа, шукають лиця Твого, Боже Яковів. |
|
7
|
7
|
| Возми́те врата̀ кнѧ̑зи ва̑ша, и҆ возми́тесѧ врата̀ вѣ̑чнаѧ: и҆ вни́детъ цр҃ь сла́вы. | Піднімайте, врата, верхи ваші, піднімайтеся, врата вічні, — і ввійде Цар слави! |
|
8
|
8
|
| Кто́ є҆сть се́й цр҃ь сла́вы; гдⷭ҇ь крѣ́покъ и҆ си́ленъ, гдⷭ҇ь си́ленъ въ бра́ни. | Хто є цей Цар слави? Господь кріпкий і сильний, Господь могутній в бою. |
|
9
|
9
|
| Возми́те врата̀ кнѧ̑зи ва̑шѧ, и҆ возми́тесѧ врата̀ вѣ̑чнаѧ: и҆ вни́детъ цр҃ь сла́вы. | Піднімайте, врата, верхи ваші, піднімайтеся, врата вічні, — і ввійде Цар слави! |
|
10
|
10
|
| Кто́ є҆сть се́й цр҃ь сла́вы; гдⷭ҇ь си́лъ, то́й є҆́сть цр҃ь сла́вы. | Хто є цей Цар слави? Господь Сил, Він є Цар слави. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ к҃д
|
Псалом 24
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, к҃д҃. | Псалом Давида. |
|
1
|
1
|
| Къ тебѣ̀, гдⷭ҇и, воздвиго́хъ дꙋ́шꙋ мою̀, бж҃е мо́й, на тѧ̀ оу҆пова́хъ, да не постыжꙋ́сѧ во вѣ́къ, нижѐ да посмѣю́тмисѧ вразѝ моѝ: | До Тебе, Господи, підношу душу мою. |
|
2
|
2
|
| и҆́бо всѝ терпѧ́щїи тѧ̀ не постыдѧ́тсѧ. | Боже мій, на Тебе я уповаю. Не дай мені осоромитися, не допусти, щоб вороги мої втішилися перемогою наді мною. |
|
3
|
3
|
| Да постыдѧ́тсѧ беззако́ннꙋющїи вотщѐ. | Нехай не осоромляться всі, що надіються на Тебе, а осоромляться ті, що беззаконствують даремно. |
|
4
|
4
|
| Пꙋти̑ твоѧ̑, гдⷭ҇и, скажи́ ми и҆ стезѧ́мъ твои̑мъ наꙋчи́ мѧ. | Господи, вкажи мені путі Твої і навчи мене стежок Твоїх. |
|
5
|
5
|
| Наста́ви мѧ̀ на и҆́стинꙋ твою̀ и҆ наꙋчи́ мѧ: ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ бг҃ъ сп҃съ мо́й, и҆ тебѐ терпѣ́хъ ве́сь де́нь. | Настав мене на істину Твою і навчи, бо Ти — Бог спасіння мого, на Тебе повсякчас я надію покладаю. |
|
6
|
6
|
| Помѧнѝ щедрѡ́ты твоѧ̑, гдⷭ҇и, и҆ млⷭ҇ти твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ ѿ вѣ́ка сꙋ́ть. | Згадай про милосердя Твоє, Господи, і про милість Твою, що подаєш від віку. |
|
7
|
7
|
| Грѣ̑хъ ю҆́ности моеѧ̀ и҆ невѣ́дѣнїѧ моегѡ̀ не помѧнѝ: по млⷭ҇ти твое́й помѧни́ мѧ ты̀, ра́ди бл҃гости твоеѧ̀, гдⷭ҇и. | Гріхів юности моєї і несвідомости моєї не поминай, пом’яни мене в милості Твоїй, Господи, заради благости Твоєї. |
|
8
|
8
|
| Бл҃гъ и҆ пра́въ гдⷭ҇ь, сегѡ̀ ра́ди законоположи́тъ согрѣша́ющымъ на пꙋтѝ. | Господь благий і праведний, тому наставляє грішника на путь спасіння. |
|
9
|
9
|
| Наста́витъ крѡ́ткїѧ на сꙋ́дъ, наꙋчи́тъ крѡ́ткїѧ пꙋтє́мъ свои̑мъ. | Він веде покірливих до правди і навчає лагідних путей Своїх. |
|
10
|
10
|
| Всѝ пꙋтїѐ гдⷭ҇ни млⷭ҇ть и҆ и҆́стина, взыска́ющымъ завѣ́та є҆гѡ̀ и҆ свидѣ́нїѧ є҆гѡ̀. | Всі путі Господні — милість і істина для тих, хто шанує завіти Його і свідчення Його. |
|
11
|
11
|
| Ра́ди и҆́мене твоегѡ̀, гдⷭ҇и, и҆ ѡ҆чⷭ҇ти грѣ́хъ мо́й, мно́гъ бо є҆́сть. | Ради імені Твого, Господи, прости провину мою, бо вона велика. |
|
12
|
12
|
| Кто́ є҆сть человѣ́къ боѧ́йсѧ гдⷭ҇а; законоположи́тъ є҆мꙋ̀ на пꙋтѝ, є҆го́же и҆зво́ли. | Хто та людина, що боїться Господа? Він укаже їй дорогу, яку треба обирати. |
|
13
|
13
|
| Дꙋша̀ є҆гѡ̀ во благи́хъ водвори́тсѧ, и҆ сѣ́мѧ є҆гѡ̀ наслѣ́дитъ зе́млю. | Душа її буде у блаженстві, і рід її успадкує землю. |
|
14
|
14
|
| Держа́ва гдⷭ҇ь боѧ́щихсѧ є҆гѡ̀, и҆ завѣ́тъ є҆гѡ̀ ꙗ҆ви́тъ и҆̀мъ. | Сила Господня — тим, що бояться Його, і завіт Свій відкриває їм. |
|
15
|
15
|
| Ѻ҆́чи моѝ вы́нꙋ ко гдⷭ҇ꙋ, ꙗ҆́кѡ то́й и҆сто́ргнетъ ѿ сѣ́ти но́зѣ моѝ. | Очі мої завжди до Господа, бо Він визволить із сіті ноги мої. |
|
16
|
16
|
| При́зри на мѧ̀ и҆ поми́лꙋй мѧ̀, ꙗ҆́кѡ є҆диноро́дъ и҆ ни́щь є҆́смь а҆́зъ. | Зглянься на мене, Господи, і помилуй мене, бо я самотній і знесилений. |
|
17
|
17
|
| Скѡ́рби се́рдца моегѡ̀ оу҆мно́жишасѧ, ѿ нꙋ́ждъ мои́хъ и҆зведи́ мѧ. | Страждання серця мого примножилися, з біди моєї визволи мене. |
|
18
|
18
|
| Ви́ждь смире́нїе моѐ и҆ трꙋ́дъ мо́й, и҆ ѡ҆ста́ви всѧ̑ грѣхѝ моѧ̑. | Поглянь на скорботи мої і знесилення моє і прости всі гріхи мої. |
|
19
|
19
|
| Ви́ждь врагѝ моѧ̑, ꙗ҆́кѡ оу҆мно́жишасѧ, и҆ ненавидѣ́нїемъ непра́веднымъ возненави́дѣша мѧ̀. | Поглянь на ворогів моїх, як багато їх і якою лютою ненавистю ненавидять мене! |
|
20
|
20
|
| Сохранѝ дꙋ́шꙋ мою̀ и҆ и҆зба́ви мѧ̀, да не постыжꙋ́сѧ, ꙗ҆́кѡ оу҆пова́хъ на тѧ̀. | Охорони душу мою і спаси мене, щоб я не осоромився, уповаючи на Тебе. |
|
21
|
21
|
| Неѕло́бивїи и҆ пра́вїи прилѣплѧ́хꙋсѧ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ потерпѣ́хъ тѧ̀, гдⷭ҇и. | Непорочність і правда нехай охороняють мене, бо я надіюся на Тебе. |
|
22
|
22
|
| И҆зба́ви, бж҃е, і҆и҃лѧ ѿ всѣ́хъ скорбе́й є҆гѡ̀. | Спаси, Боже, народ Твій від усіх страждань його. |
|
Ѱало́мъ к҃є
|
Псалом 25
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, к҃е҃. | Псалом Давида. |
|
1
|
1
|
| Сꙋди́ ми, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ неѕло́бою мое́ю ходи́хъ: и҆ на гдⷭ҇а оу҆пова́ѧ не и҆знемогꙋ̀. | Розсуди мене, Господи, бо я ходив у невинності моїй; на Господа я надіявся і не похитнувся. |
|
2
|
2
|
| И҆скꙋси́ мѧ, гдⷭ҇и, и҆ и҆спыта́й мѧ̀, разжжѝ оу҆трѡ́бы моѧ̑ и҆ се́рдце моѐ. | Випробуй мене, Господи, досліди мене, розпали серце моє і всю істоту мою. |
|
3
|
3
|
| Ꙗ҆́кѡ млⷭ҇ть твоѧ̀ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма є҆́сть, и҆ благоꙋгоди́хъ во и҆́стинѣ твое́й. | Бо милість Твоя перед моїми очима, і я ходив у істині Твоїй. |
|
4
|
4
|
| Не сѣдо́хъ съ со́нмомъ сꙋ́етнымъ, и҆ со законопрестꙋ́пными не вни́дꙋ. | Не сидів я з людьми нечестивими, і з підступними не піду. |
|
5
|
5
|
| Возненави́дѣхъ це́рковь лꙋка́внꙋющихъ, и҆ съ нечести́выми не сѧ́дꙋ. | Я зненавидів збори беззаконників і з нечестивцями не сяду. |
|
6
|
6
|
| Оу҆мы́ю въ непови́нныхъ рꙋ́цѣ моѝ, и҆ ѡ҆бы́дꙋ же́ртвенникъ тво́й, гдⷭ҇и, | Умию в невинності руки мої і обійду жертовник Твій, Господи, |
|
7
|
7
|
| є҆́же оу҆слы́шати мѝ гла́съ хвалы̀ твоеѧ̀ и҆ повѣ́дати всѧ̑ чꙋдеса̀ твоѧ̑. | щоб сповіщати голосом хвали про всі дивні діла Твої. |
|
8
|
8
|
| Гдⷭ҇и, возлюби́хъ бл҃голѣ́пїе до́мꙋ твоегѡ̀ и҆ мѣ́сто селе́нїѧ сла́вы твоеѧ̀. | Господи, полюбив я красу дому Твого і місце оселі слави Твоєї. |
|
9
|
9
|
| Да не погꙋби́ши съ нечести́выми дꙋ́шꙋ мою̀ и҆ съ мꙋ̑жи крове́й живо́тъ мо́й, | Не погуби з нечестивими душі моєї і життя мого з людьми кровожерними, |
|
10
|
10
|
| и҆́хже въ рꙋкꙋ̀ беззакѡ́нїѧ, десни́ца и҆́хъ и҆спо́лнисѧ мзды̀. | що руки їхні готові на беззаконня, а правиця їхня повна підкупів. |
|
11
|
11
|
| А҆́зъ же неѕло́бою мое́ю ходи́хъ: и҆зба́ви мѧ̀, гдⷭ҇и, и҆ поми́лꙋй мѧ̀. | Я ж у непорочності моїй ходжу. Спаси мене, [Господи], і помилуй мене. |
|
12
|
12
|
| Нога̀ моѧ̀ ста̀ на правотѣ̀: въ цр҃квахъ благословлю́ тѧ, гдⷭ҇и. | Нога моя стоїть на дорозі правди. У церквах буду благословляти Тебе, Господи. |
|
Ѱало́мъ к҃ѕ
|
Псалом 26
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, пре́жде пома́занїѧ, к҃ѕ҃. | Псалом Давида. [До помазання]. |
|
1
|
1
|
| Гдⷭ҇ь просвѣще́нїе моѐ и҆ сп҃си́тель мо́й, когѡ̀ оу҆бою́сѧ; гдⷭ҇ь защи́титель живота̀ моегѡ̀, ѿ когѡ̀ оу҆страшꙋ́сѧ; | Господь — Просвічення моє і Спаситель мій, кого убоюся? Господь — Захисник життя мого, кого устрашуся? |
|
2
|
2
|
| Внегда̀ приближа́тисѧ на мѧ̀ ѕло́бꙋющымъ, є҆́же снѣ́сти плѡ́ти моѧ̑, ѡ҆скорблѧ́ющїи мѧ̀ и҆ вразѝ моѝ, ті́и и҆знемого́ша и҆ падо́ша. | Коли нападуть на мене противники й вороги мої, щоб пожерти тіло моє, то вони спотикаються і падають. |
|
3
|
3
|
| А҆́ще ѡ҆полчи́тсѧ на мѧ̀ по́лкъ, не оу҆бои́тсѧ се́рдце моѐ: а҆́ще воста́нетъ на мѧ̀ бра́нь, на него̀ а҆́зъ оу҆пова́ю. | Коли й військо проти мене стане, не злякається серце моє; коли й ціла війна стане проти мене, і тоді я буду надіятися на Нього. |
|
4
|
4
|
| Є҆ди́но проси́хъ ѿ гдⷭ҇а, то̀ взыщꙋ̀: є҆́же жи́ти мѝ въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни всѧ̑ дни̑ живота̀ моегѡ̀, зрѣ́ти мѝ красотꙋ̀ гдⷭ҇ню и҆ посѣща́ти хра́мъ ст҃ы́й є҆гѡ̀. | Одного прошу я у Господа, одного бажаю, щоб жити мені в домі Господньому усі дні життя мого, дивитися на красу Господню, щоранку молитися у храмі Його. |
|
5
|
5
|
| Ꙗ҆́кѡ скры́ мѧ въ селе́нїи свое́мъ въ де́нь ѕѡ́лъ мои́хъ, покры́ мѧ въ та́йнѣ селе́нїѧ своегѡ̀, на ка́мень вознесе́ мѧ. | Бо Він сховає мене в домі Своїм у день біди, сховає в оселі Своїй, на скелю піднесе мене. |
|
6
|
6
|
| И҆ нн҃ѣ сѐ, вознесѐ главꙋ̀ мою̀ на врагѝ моѧ̑: ѡ҆быдо́хъ и҆ пожро́хъ въ селе́нїи є҆гѡ̀ же́ртвꙋ хвале́нїѧ и҆ воскликнове́нїѧ: пою̀ и҆ воспою̀ гдⷭ҇еви. | Я піднесу голову мою вище за ворогів моїх, що оточують мене. Принесу в домі Його жертву хвали. Буду співати й прославляти Господа. |
|
7
|
7
|
| Оу҆слы́ши, гдⷭ҇и, гла́съ мо́й, и҆́мже воззва́хъ, поми́лꙋй мѧ̀ и҆ оу҆слы́ши мѧ̀. | Почуй, Господи, голос мій, яким я взиваю до Тебе; зглянься на мене і помилуй мене. |
|
8
|
8
|
| Тебѣ̀ речѐ се́рдце моѐ: гдⷭ҇а взыщꙋ̀, взыска̀ тебѐ лицѐ моѐ, лица̀ твоегѡ̀, гдⷭ҇и, взыщꙋ̀. | Від Тебе говорить серце моє: «Шукайте Господа!» Я шукаю лиця Твого, Господи. |
|
9
|
9
|
| Не ѿвратѝ лица̀ твоегѡ̀ ѿ менє̀ и҆ не оу҆клони́сѧ гнѣ́вомъ ѿ раба̀ твоегѡ̀: помо́щникъ мо́й бꙋ́ди, не ѿри́ни менѐ и҆ не ѡ҆ста́ви менѐ, бж҃е, сп҃си́телю мо́й. | Не відвертай же від мене лиця Твого і не відкидай у гніві раба Твого. Ти — Поміч моя, не відкинь мене і не покинь мене, Боже, Спасителю мій. |
|
10
|
10
|
| Ꙗ҆́кѡ ѻ҆те́цъ мо́й и҆ ма́ти моѧ̀ ѡ҆ста́виста мѧ̀, гдⷭ҇ь же воспрїѧ́тъ мѧ̀. | Бо коли батько й мати покинули мене, то Ти, Господи, прийняв мене. |
|
11
|
11
|
| Законоположи́ ми, гдⷭ҇и, въ пꙋтѝ твое́мъ, и҆ наста́ви мѧ̀ на стезю̀ пра́вꙋю вра̑гъ мои́хъ ра́ди. | Навчи ж мене, Господи, путей Твоїх і настанови на стежку правди, задля ворогів моїх. |
|
12
|
12
|
| Не преда́ждь менѐ въ дꙋ́шы стꙋжа́ющихъ мѝ: ꙗ҆́кѡ воста́ша на мѧ̀ свидѣ́телє непра́веднїи, и҆ солга̀ непра́вда себѣ̀. | Не віддавай мене в руки ворогам моїм, бо повстали проти мене лжесвідки і злобою палають на мене. |
|
13
|
13
|
| Вѣ́рꙋю ви́дѣти бл҃га̑ѧ гдⷭ҇нѧ на землѝ живы́хъ. | Але я вірю, що побачу милість Господню на землі живих. |
|
14
|
14
|
| Потерпѝ гдⷭ҇а, мꙋжа́йсѧ, и҆ да крѣпи́тсѧ се́рдце твоѐ, и҆ потерпѝ гдⷭ҇а. | Надійся ж на Господа і будь мужнім. Нехай кріпиться серце твоє. Чекай допомоги від Господа. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ к҃з
|
Псалом 27
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, к҃з҃. | Псалом Давида. |
|
1
|
1
|
| Къ тебѣ̀, гдⷭ҇и, воззовꙋ̀, бж҃е мо́й: да не премолчи́ши ѿ менє̀ [ѡ҆ мнѣ̀]: да не когда̀ премолчи́ши ѿ менє̀ [ѡ҆ мнѣ̀], и҆ оу҆подо́блюсѧ низходѧ́щымъ въ ро́въ. | До Тебе, Господи, взиваю я. Боже мій! Не будь мовчазний до мене. Бо коли не будеш зважати на мене, то я стану як ті, що сходять у могилу. |
|
2
|
2
|
| Оу҆слы́ши, гдⷭ҇и, гла́съ моле́нїѧ моегѡ̀, внегда̀ моли́тимисѧ къ тебѣ̀, внегда̀ воздѣ́ти мѝ рꙋ́цѣ моѝ ко хра́мꙋ ст҃о́мꙋ твоемꙋ̀. | Почуй, Господи, голос моління мого, коли я молюся до Тебе, коли підношу руки мої до храму святого Твого. |
|
3
|
3
|
| Не привлецы̀ менѐ со грѣ̑шники, и҆ съ дѣ́лающими непра́вдꙋ не погꙋбѝ менѐ, глаго́лющими ми́ръ съ бли́жними свои́ми, ѕла̑ѧ же въ сердца́хъ свои́хъ. | Не осуди мене з нечестивими і не погуби з тими, що чинять неправду, що говорять про мир до ближніх своїх, а на серці у них зло. |
|
4
|
4
|
| Да́ждь и҆̀мъ, гдⷭ҇и, по дѣлѡ́мъ и҆́хъ и҆ по лꙋка́вствꙋ начина́нїй и҆́хъ, по дѣлѡ́мъ рꙋкꙋ̀ и҆́хъ да́ждь и҆̀мъ, возда́ждь воздаѧ́нїе и҆́хъ и҆̀мъ. | Воздай їм, Господи, за ділами їхніми, за лукавством вчинків їх: за ділами рук їхніх відплати їм заслужене ними. |
|
5
|
5
|
| Ꙗ҆́кѡ не разꙋмѣ́ша въ дѣла̀ гдⷭ҇нѧ и҆ въ дѣла̀ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀: разори́ши ѧ҆̀ и҆ не сози́ждеши ѧ҆̀. | За те, що вони не зважали на діла Господні, на діла рук Його, Він зруйнує їх і вже не відбудує. |
|
6
|
6
|
| Блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша гла́съ моле́нїѧ моегѡ̀. | Нехай буде благословенний Господь, бо Він почув голос моління мого. |
|
7
|
7
|
| Гдⷭ҇ь помо́щникъ мо́й и҆ защи́титель мо́й: на него̀ оу҆пова̀ се́рдце моѐ, и҆ помо́же мѝ, и҆ процвѣтѐ пло́ть моѧ̀: и҆ во́лею мое́ю и҆сповѣ́мсѧ є҆мꙋ̀. | Господь — помічник мій і захисник мій. На Нього уповало серце моє. Він допоміг мені і оновив тіло моє. Я віддам Йому хвалу піснею моєю. |
|
8
|
8
|
| Гдⷭ҇ь оу҆твержде́нїе люді́й свои́хъ и҆ защи́титель спасе́нїй хрїста̀ своегѡ̀ є҆́сть. | Господь — кріпость людей Своїх, захист і Спаситель помазаника Свого. |
|
9
|
9
|
| Сп҃сѝ лю́ди твоѧ̑, и҆ блгⷭ҇вѝ достоѧ́нїе твоѐ, и҆ оу҆пасѝ ѧ҆̀, и҆ возмѝ [и҆ вознесѝ] ѧ҆̀ до вѣ́ка. | Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє: паси їх і піднось їх повіки. |
|
Ѱало́мъ к҃и
|
Псалом 28
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, и҆схо́да ски́нїи, к҃и҃. | Псалом Давида. [Після закінчення свята кущів]. |
|
1
|
1
|
| Принеси́те гдⷭ҇еви, сы́нове бж҃їи, принеси́те гдⷭ҇еви сы́ны ѡ҆́вни, принеси́те гдⷭ҇еви сла́вꙋ и҆ че́сть: | Принесіть Господу, сини Божі, принесіть Господу молодих ягнят, принесіть Господу славу і честь. |
|
2
|
2
|
| принеси́те гдⷭ҇еви сла́вꙋ и҆́мени є҆гѡ̀: поклони́тесѧ гдⷭ҇еви во дворѣ̀ ст҃ѣ́мъ є҆гѡ̀. | Віддавайте Господу славу імені Його. Поклоняйтеся Господу в дивній святині Його. |
|
3
|
3
|
| Гла́съ гдⷭ҇ень на вода́хъ, бг҃ъ сла́вы возгремѣ̀, гдⷭ҇ь на вода́хъ мно́гихъ. | Голос Господній над водами, Бог слави загримів. Загримів Господь над водами великими. |
|
4
|
4
|
| Гла́съ гдⷭ҇ень въ крѣ́пости, гла́съ гдⷭ҇ень въ великолѣ́пїи. | Голос Господа могутній, голос Господа величний. |
|
5
|
5
|
| Гла́съ гдⷭ҇а, сокрꙋша́ющагѡ ке́дры: и҆ стры́етъ гдⷭ҇ь ке́дры лїва̑нскїѧ, | Голос Господа ламає кедри, Господь сокрушає кедри ливанські. |
|
6
|
6
|
| и҆ и҆стни́тъ ѧ҆̀ ꙗ҆́кѡ телца̀ лїва́нска: и҆ возлю́бленный ꙗ҆́кѡ сы́нъ є҆диноро́жь. | Від голосу Його гори скачуть, як телята, Ливан і Сиріон — як молоді єдинороги. |
|
7
|
7
|
| Гла́съ гдⷭ҇а, пресѣца́ющагѡ пла́мень ѻ҆гнѧ̀. | Голос Господа викрешує полум’я вогню, |
|
8
|
8
|
| Гла́съ гдⷭ҇а, стрѧса́ющагѡ пꙋсты́ню: и҆ стрѧсе́тъ гдⷭ҇ь пꙋсты́ню кадді́йскꙋю. | від голосу Господа трясеться пустеля. Потрясає Господь пустелю Кадеську. |
|
9
|
9
|
| Гла́съ гдⷭ҇ень, сверша́ющїй є҆лє́ни, и҆ ѿкры́етъ дꙋбра̑вы: и҆ въ хра́мѣ є҆гѡ̀ всѧ́кїй глаго́летъ сла́вꙋ. | Голос Господа розроджує ланей і оголює ліси. В храмі Його все говорить про Його велич. |
|
10
|
10
|
| Гдⷭ҇ь пото́пъ населѧ́етъ, и҆ сѧ́детъ гдⷭ҇ь цр҃ь въ вѣ́къ. | Господь возсів на Престолі над водами великими і як Цар буде над нами повіки. |
|
11
|
11
|
| Гдⷭ҇ь крѣ́пость лю́демъ свои̑мъ да́стъ, гдⷭ҇ь блгⷭ҇ви́тъ лю́ди своѧ̑ ми́ромъ. | Господь дасть силу народу Своєму, Господь миром благословить людей Своїх. |
|
Ѱало́мъ к҃ѳ
|
Псалом 29
|
|
1
|
1
|
| Ѱало́мъ пѣ́сни ѡ҆бновле́нїѧ до́мꙋ дв҃дова, к҃ѳ҃. | Псалом Давида; пісня на оновлення дому. |
|
2
|
2
|
| Вознесꙋ́ тѧ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ под̾ѧ́лъ мѧ̀ є҆сѝ, и҆ не возвесели́лъ є҆сѝ врагѡ́въ мои́хъ ѡ҆ мнѣ̀. | Прославлю Тебе, Господи, бо Ти підняв мене і не допустив, щоб вороги мої тішилися наді мною. |
|
3
|
3
|
| Гдⷭ҇и бж҃е мо́й, воззва́хъ къ тебѣ̀, и҆ и҆зцѣли́лъ мѧ̀ є҆сѝ. | Господи, Боже мій! Я взивав до Тебе, і Ти зцілив мене. |
|
4
|
4
|
| Гдⷭ҇и, возве́лъ є҆сѝ ѿ а҆́да дꙋ́шꙋ мою̀, сп҃слъ мѧ̀ є҆сѝ ѿ низходѧ́щихъ въ ро́въ. | Господи, Ти вивів душу мою з пекла, Ти повернув мене до життя, визволив мене з-поміж тих, що сходять у могилу. |
|
5
|
5
|
| По́йте гдⷭ҇еви, прпⷣбнїи є҆гѡ̀, и҆ и҆сповѣ́дайте па́мѧть ст҃ы́ни є҆гѡ̀: | Співайте Господу, всі святі Його, прославляйте святу пам’ять Його, |
|
6
|
6
|
| ꙗ҆́кѡ гнѣ́въ въ ꙗ҆́рости є҆гѡ̀, и҆ живо́тъ въ во́ли є҆гѡ̀: ве́черъ водвори́тсѧ пла́чь, и҆ заꙋ́тра ра́дость. | бо на мить гнів Його і на все життя — милість Його; звечора плач, а на ранок — радість. |
|
7
|
7
|
| А҆́зъ же рѣ́хъ во ѻ҆би́лїи мое́мъ: не подви́жꙋсѧ во вѣ́къ. | І я говорив у дні благоденства мого: «Не похитнуся я повіки». |
|
8
|
8
|
| Гдⷭ҇и, во́лею твое́ю пода́ждь добро́тѣ мое́й си́лꙋ: ѿврати́лъ же є҆сѝ лицѐ твоѐ, и҆ бы́хъ смꙋще́нъ. | Господи, Ти з милости Своєї укріпив гору мою, але відвернув Ти лице Твоє, і я захитався. |
|
9
|
9
|
| Къ тебѣ̀, гдⷭ҇и, воззовꙋ̀, и҆ къ бг҃ꙋ моемꙋ̀ помолю́сѧ. | Тоді до Тебе, Господи, я взивав і до Бога [мого] молився, кажучи: |
|
10
|
10
|
| Ка́ѧ по́льза въ кро́ви мое́й, внегда̀ сходи́ти мѝ во и҆стлѣ́нїе; є҆да̀ и҆сповѣ́стсѧ тебѣ̀ пе́рсть; и҆лѝ возвѣсти́тъ и҆́стинꙋ твою̀; | «Яка користь у крові моїй, коли я зотлію? Чи ж буде порох славити Тебе та сповіщати про істину Твою? |
|
11
|
11
|
| Слы́ша гдⷭ҇ь и҆ поми́лова мѧ̀: гдⷭ҇ь бы́сть помо́щникъ мо́й. | Господи, почуй мене і помилуй мене; Господи, прийди на поміч мені». |
|
12
|
12
|
| Ѡ҆брати́лъ є҆сѝ пла́чь мо́й въ ра́дость мнѣ̀, растерза́лъ є҆сѝ вре́тище моѐ и҆ препоѧ́салъ мѧ̀ є҆сѝ весе́лїемъ, | І Ти змінив плач мій на радість, зняв з мене одежу смутку і одягнув мене веселістю. |
|
13
|
13
|
| ꙗ҆́кѡ да воспое́тъ тебѣ̀ сла́ва моѧ̀, и҆ не оу҆милю́сѧ. Гдⷭ҇и бж҃е мо́й, во вѣ́къ и҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀. | Нехай же славить Тебе душа моя і не вмовкає. Господи, Боже мій, буду славити Тебе повік. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ л҃
|
Псалом 30
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, и҆зстꙋпле́нїѧ, л҃. | Начальнику хору. Псалом Давида. [Під час повстання]. |
|
2
|
2
|
| На тѧ̀, гдⷭ҇и, оу҆пова́хъ, да не постыжꙋ́сѧ во вѣ́къ: пра́вдою твое́ю и҆зба́ви мѧ̀ и҆ и҆зми́ мѧ. | На Тебе, Господи, уповаю. Не дай мені осоромитися повіки, правдою Твоєю спаси мене. |
|
3
|
3
|
| Приклонѝ ко мнѣ̀ оу҆́хо твоѐ, оу҆скорѝ и҆з̾ѧ́ти мѧ̀: бꙋ́ди мѝ въ бг҃а защи́тителѧ и҆ въ до́мъ прибѣ́жища, є҆́же спⷭ҇ти́ мѧ. | Прихили до мене вухо Твоє, поспіши визволити мене; будь мені Богом Заступником і Домом пристановища, щоб спасти мене. |
|
4
|
4
|
| Ꙗ҆́кѡ держа́ва моѧ̀ и҆ прибѣ́жище моѐ є҆сѝ ты̀: и҆ и҆́мене твоегѡ̀ ра́ди наста́виши мѧ̀ и҆ препита́еши мѧ̀. | Бо Ти сила моя і пристановище моє. Заради імені Твого наставляєш мене і насичуєш мене. |
|
5
|
5
|
| И҆зведе́ши мѧ̀ ѿ сѣ́ти сеѧ̀, ю҆́же скры́ша мѝ: ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ защи́титель мо́й, гдⷭ҇и. | Виведи мене з сіті, яку таємно поставили на мене, бо Ти Заступник мій, Господи. |
|
6
|
6
|
| Въ рꙋ́цѣ твоѝ предложꙋ̀ дꙋ́хъ мо́й: и҆зба́вилъ мѧ̀ є҆сѝ, гдⷭ҇и бж҃е и҆́стины. | В руки Твої віддаю дух мій — Ти визволив мене, Господи, Боже істини. |
|
7
|
7
|
| Возненави́дѣлъ є҆сѝ хранѧ́щыѧ сꙋєты̀ вотщѐ: а҆́зъ же на гдⷭ҇а оу҆пова́хъ. | Я ненавиджу тих, що надіються на ідолів, я ж на Господа уповаю. |
|
8
|
8
|
| Возра́дꙋюсѧ и҆ возвеселю́сѧ ѡ҆ млⷭ҇ти твое́й, ꙗ҆́кѡ призрѣ́лъ є҆сѝ на смире́нїе моѐ, сп҃слъ є҆сѝ ѿ нꙋ́ждъ дꙋ́шꙋ мою̀ | Возрадуюсь і звеселюся милістю Твоєю, бо Ти зглянувся на смирення моє і визволив з недолі душу мою. |
|
9
|
9
|
| и҆ нѣ́си менѐ затвори́лъ въ рꙋка́хъ вра́жїихъ, поста́вилъ є҆сѝ на простра́ннѣ но́зѣ моѝ. | Не віддав мене в руки ворогів, а поставив на просторі ноги мої. |
|
10
|
10
|
| Поми́лꙋй мѧ̀, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ скорблю̀: смѧте́сѧ ꙗ҆́ростїю ѻ҆́ко моѐ, дꙋша̀ моѧ̀ и҆ оу҆тро́ба моѧ̀. | Помилуй мене, Господи, бо я у скорботі; висохло від горя око моє, і душа моя і все нутро моє. |
|
11
|
11
|
| Ꙗ҆́кѡ и҆зчезѐ въ болѣ́зни живо́тъ мо́й, и҆ лѣ̑та моѧ̑ въ воздыха́нїихъ: и҆знемо́же нището́ю крѣ́пость моѧ̀, и҆ кѡ́сти моѧ̑ смѧто́шасѧ. | Бо виснажилося у недузі життя моє, і роки мої в зітханнях. У стражданнях моїх знемогла сила моя, і кості мої висохли. |
|
12
|
12
|
| Ѿ всѣ́хъ вра̑гъ мои́хъ бы́хъ поноше́нїе, и҆ сосѣ́дѡмъ мои̑мъ ѕѣлѡ̀, и҆ стра́хъ зна́ємымъ мои̑мъ: ви́дѧщїи мѧ̀ во́нъ бѣжа́ша ѿ менє̀. | Від нападів ворогів моїх я став посміховиськом навіть у сусідів моїх і страхіттям для знайомих моїх; ті, що бачать мене, геть тікають від мене. |
|
13
|
13
|
| Забве́нъ бы́хъ ꙗ҆́кѡ ме́ртвъ ѿ се́рдца: бы́хъ ꙗ҆́кѡ сосꙋ́дъ погꙋбле́нъ. | Я забутий у серцях, як мертвий; я став наче посуд розбитий. |
|
14
|
14
|
| Ꙗ҆́кѡ слы́шахъ гажде́нїе [оу҆коре́нїе] мно́гихъ живꙋ́щихъ ѡ҆́крестъ: внегда̀ собра́тисѧ и҆̀мъ вкꙋ́пѣ на мѧ̀, прїѧ́ти дꙋ́шꙋ мою̀ совѣща́ша. | Бо я чую, як мене ганьблять ті, що живуть навколо мене, коли вони збираються та радяться, щоб взяти душу мою. |
|
15
|
15
|
| А҆́зъ же на тѧ̀, гдⷭ҇и, оу҆пова́хъ, рѣ́хъ: ты̀ є҆сѝ бг҃ъ мо́й. | Але я на Тебе, Господи, уповаю і кажу: «Ти — Бог мій». |
|
16
|
16
|
| Въ рꙋкꙋ̀ твоє́ю жрє́бїи моѝ: и҆зба́ви мѧ̀ и҆з̾ рꙋкѝ вра̑гъ мои́хъ и҆ ѿ гонѧ́щихъ мѧ̀. | У руці Твоїй доля моя. Визволи мене з рук ворогів моїх, від гонителів моїх. |
|
17
|
17
|
| Просвѣтѝ лицѐ твоѐ на раба̀ твоего̀: сп҃си́ мѧ млⷭ҇тїю твое́ю. | Просвіти лице Твоє на раба Твого, спаси мене милістю Твоєю, Господи. |
|
18
|
18
|
| Гдⷭ҇и, да не постыжꙋ́сѧ, ꙗ҆́кѡ призва́хъ тѧ̀: да постыдѧ́тсѧ нечести́вїи, и҆ сни́дꙋтъ во а҆́дъ. | Нехай не осоромлюся тим, що призиваю Тебе, нехай осоромляться нечестиві і зійдуть у пекло. |
|
19
|
19
|
| Нѣ̑мы да бꙋ́дꙋтъ оу҆стны̀ льсти̑выѧ, глаго́лющыѧ на првⷣнаго беззако́нїе, горды́нею и҆ оу҆ничиже́нїемъ. | Нехай замовкнуть уста улесливі, що говорять беззаконня проти праведного, гордовито і зневажливо. |
|
20
|
20
|
| Ко́ль мно́гое мно́жество бл҃гости твоеѧ̀, гдⷭ҇и, ю҆́же скры́лъ є҆сѝ боѧ́щымсѧ тебє̀, содѣ́лалъ є҆сѝ оу҆пова́ющымъ на тѧ̀, пред̾ сы̑ны человѣ́ческими: | Яке велике множество благости Твоєї, Господи, яку зберігаєш Ти для тих, що бояться Тебе, яку наготував Ти для тих, що уповають на Тебе перед синами людськими! |
|
21
|
21
|
| скры́еши и҆̀хъ въ та́йнѣ лица̀ твоегѡ̀ ѿ мѧте́жа человѣ́ческа, покры́еши и҆̀хъ въ кро́вѣ ѿ прерѣка́нїѧ ѧ҆зы̑къ. | Ти сховаєш їх у сяйві лиця Твого від заколотів людських, укриєш їх під покровом Твоїм від ворожнечі народів. |
|
22
|
22
|
| Блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ оу҆дивѝ млⷭ҇ть свою̀ во гра́дѣ ѡ҆гражде́нїѧ. | Благословенний Господь, Який явив мені дивну милість Свою у місті захищеному. |
|
23
|
23
|
| А҆́зъ же рѣ́хъ во и҆зстꙋпле́нїи мое́мъ: ѿве́рженъ є҆́смь ѿ лица̀ ѻ҆́чїю твоє́ю: сегѡ̀ ра́ди оу҆слы́шалъ є҆сѝ гла́съ моли́твы моеѧ̀, внегда̀ воззва́хъ къ тебѣ̀. | Я ж сказав у відчаї моїм: «Відкинутий я від очей Твоїх». Але почув Ти голос молитви моєї, коли я взивав до Тебе. |
|
24
|
24
|
| Возлюби́те гдⷭ҇а, всѝ прпⷣбнїи є҆гѡ̀: ꙗ҆́кѡ и҆́стины взыска́етъ гдⷭ҇ь и҆ воздае́тъ и҆зли́ше творѧ́щымъ горды́ню. | Любіть Господа, всі преподобні Його, бо Господь охороняє вірних Своїх і з лишком відплачує гордовитим. |
|
25
|
25
|
| Мꙋжа́йтесѧ, и҆ да крѣпи́тсѧ се́рдце ва́ше, всѝ оу҆пова́ющїи на гдⷭ҇а. | Будьте мужні, і нехай кріпиться серце ваше, всі, хто уповає на Господа. |
|
Ѱало́мъ л҃а
|
Псалом 31
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, ра́зꙋма, л҃а҃. | Псалом Давида. Повчання. |
|
1
|
1
|
| Бл҃же́ни, и҆́хже ѡ҆ста́вишасѧ беззакѡ́нїѧ, и҆ и҆́хже прикры́шасѧ грѣсѝ. | Блаженні, кому прощено беззаконня і чиї гріхи покрито. |
|
2
|
2
|
| Бл҃же́нъ мꙋ́жъ, є҆мꙋ́же не вмѣни́тъ гдⷭ҇ь грѣха̀, нижѐ є҆́сть во оу҆стѣ́хъ є҆гѡ̀ ле́сть. | Блажен муж, якому Господь не поставить у провину гріха і в устах якого нема лукавства. |
|
3
|
3
|
| Ꙗ҆́кѡ оу҆молча́хъ, ѡ҆бетша́ша кѡ́сти моѧ̑, ѿ є҆́же зва́ти мѝ ве́сь де́нь, | Коли я замовк, постарілися кості мої від благання мого увесь день. |
|
4
|
4
|
| ꙗ҆́кѡ де́нь и҆ но́щь ѡ҆тѧготѣ̀ на мнѣ̀ рꙋка̀ твоѧ̀: возврати́хсѧ на стра́сть, є҆гда̀ оу҆нзе́ ми те́рнъ. | Бо день і ніч тяжіла наді мною рука Твоя, і свіжість лиця мого зникла, як у літню посуху. |
|
5
|
5
|
| Беззако́нїе моѐ позна́хъ и҆ грѣха̀ моегѡ̀ не покры́хъ, рѣ́хъ: и҆сповѣ́мъ на мѧ̀ беззако́нїе моѐ гдⷭ҇еви: и҆ ты̀ ѡ҆ста́вилъ є҆сѝ нече́стїе се́рдца моегѡ̀. | Беззаконня мої я пізнав і гріха мого не утаїв. Я сказав: визнаю я перед Господом беззаконня мої, і Ти простив провини серця мого. |
|
6
|
6
|
| За то̀ помо́литсѧ къ тебѣ̀ всѧ́къ прпⷣбный во вре́мѧ благопотре́бно: ѻ҆ба́че въ пото́пѣ во́дъ мно́гихъ къ немꙋ̀ не прибли́жатсѧ. | Тому помолиться Тобі кожен праведник у слушний час, навіть велика повінь не досягне його. |
|
7
|
7
|
| Ты̀ є҆сѝ прибѣ́жище моѐ ѿ ско́рби ѡ҆бдержа́щїѧ мѧ̀: ра́досте моѧ̀, и҆зба́ви мѧ̀ ѿ ѡ҆быше́дшихъ мѧ̀. | Ти Пристановище моє у скорботі, що огорнула мене; Радосте моя, визволи мене від тих, що оточили мене. |
|
8
|
8
|
| Вразꙋмлю́ тѧ, и҆ наста́влю тѧ̀ на пꙋ́ть се́й, въ ѻ҆́ньже по́йдеши: оу҆твержꙋ̀ на тѧ̀ ѻ҆́чи моѝ. | «Врозумлю тебе й наставлю тебе на путь, що нею ходитимеш; пильнуватиме тебе око Моє. |
|
9
|
9
|
| Не бꙋ́дите ꙗ҆́кѡ ко́нь и҆ ме́скъ, и҆̀мже нѣ́сть ра́зꙋма: брозда́ми и҆ оу҆здо́ю чє́люсти и҆́хъ востѧ́гнеши, не приближа́ющихсѧ къ тебѣ̀. | Не будьте як кінь і мул, що розуму не мають; віжками та вуздечкою стягни щелепи їх, якщо не наближаються до тебе». |
|
10
|
10
|
| Мнѡ́ги ра̑ны грѣ́шномꙋ: оу҆пова́ющаго же на гдⷭ҇а млⷭ҇ть ѡ҆бы́детъ. | Багато покарань грішникові, а того, хто уповає на Господа, оточить милість. |
|
11
|
11
|
| Весели́тесѧ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ и҆ ра́дꙋйтесѧ првⷣнїи, и҆ хвали́тесѧ, всѝ пра́вїи срⷣцемъ. | Веселіться в Господі і радуйтеся, праведні, і торжествуйте всі, праві серцем. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ л҃в
|
Псалом 32
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, не надпи́санъ оу҆ є҆врє́й, л҃в҃. | [Псалом Давида.] |
|
1
|
1
|
| Ра́дꙋйтесѧ, првⷣнїи, ѡ҆ гдⷭ҇ѣ: пра̑вымъ подоба́етъ похвала̀. | Радуйтеся, праведні, у Господі; праведним подобає похвала. |
|
2
|
2
|
| И҆сповѣ́дайтесѧ гдⷭ҇еви въ гꙋ́слехъ, во ѱалти́ри десѧтострꙋ́ннѣмъ по́йте є҆мꙋ̀: | Прославляйте Господа на гуслях, співайте Йому на десятиструнній псалтирі. |
|
3
|
3
|
| воспо́йте є҆мꙋ̀ пѣ́снь но́вꙋ, до́брѣ по́йте є҆мꙋ̀ со восклица́нїемъ: | Співайте Йому пісню нову, співайте радісно, з піднесенням. |
|
4
|
4
|
| ꙗ҆́кѡ пра́во сло́во гдⷭ҇не, и҆ всѧ̑ дѣла̀ є҆гѡ̀ въ вѣ́рѣ. | Бо слово Господнє праве і всі діла Його праведні. |
|
5
|
5
|
| Лю́битъ млⷭ҇тыню и҆ сꙋ́дъ гдⷭ҇ь, млⷭ҇ти гдⷭ҇ни и҆спо́лнь землѧ̀. | Господь любить правду і праведний суд, милости Його повна земля. |
|
6
|
6
|
| Сло́вомъ гдⷭ҇нимъ небеса̀ оу҆тверди́шасѧ, и҆ дх҃омъ оу҆́стъ є҆гѡ̀ всѧ̀ си́ла и҆́хъ: | Словом Господнім сотворено небеса, і духом уст Його — вся сила їх. |
|
7
|
7
|
| собира́ѧй ꙗ҆́кѡ мѣ́хъ во́ды морскі̑ѧ, полага́ѧй въ сокро́вищихъ бе́здны. | Він зібрав, наче в міх, води морські, утворив у глибині їх безодні. |
|
8
|
8
|
| Да оу҆бои́тсѧ гдⷭ҇а всѧ̀ землѧ̀, ѿ негѡ́же да подви́жꙋтсѧ всѝ живꙋ́щїи по вселе́ннѣй: | Нехай боїться Господа вся земля, нехай тремтять перед Ним усі, що живуть на світі. |
|
9
|
9
|
| ꙗ҆́кѡ то́й речѐ, и҆ бы́ша: то́й повелѣ̀, и҆ созда́шасѧ. | Бо Він сказав — і сталося, Він повелів — і створилося. |
|
10
|
10
|
| Гдⷭ҇ь разорѧ́етъ совѣ́ты ꙗ҆зы́кѡвъ, ѿмета́етъ же мы̑сли люді́й и҆ ѿмета́етъ совѣ́ты кнѧзе́й. | Господь нищить змови народів, відкидає злі задуми людей, [розбиває змови князів]. |
|
11
|
11
|
| Совѣ́тъ же гдⷭ҇ень во вѣ́къ пребыва́етъ, помышлє́нїѧ срⷣца є҆гѡ̀ въ ро́дъ и҆ ро́дъ. | Рада ж Господня стоїть вічно, і думки серця Його — з роду в рід. |
|
12
|
12
|
| Бл҃же́нъ ꙗ҆зы́къ, є҆мꙋ́же є҆́сть гдⷭ҇ь бг҃ъ є҆гѡ̀, лю́дїе, ꙗ҆̀же и҆збра̀ въ наслѣ́дїе себѣ̀. | Блаженний народ, у якого Бог є Господом, — люди, яких обрав Господь у насліддя Собі. |
|
13
|
13
|
| Съ нб҃сѐ призрѣ̀ гдⷭ҇ь, ви́дѣ всѧ̑ сы́ны человѣ́чєскїѧ: | Господь з неба дивиться і бачить усіх синів людських. |
|
14
|
14
|
| ѿ гото́вагѡ жили́ща своегѡ̀ призрѣ̀ на всѧ̑ живꙋ́щыѧ на землѝ: | Дивиться з Престолу, на якому сидить, і бачить усіх, що живуть на землі. |
|
15
|
15
|
| созда́вый на є҆ди́нѣ сердца̀ и҆́хъ, разꙋмѣва́ѧй на всѧ̑ дѣла̀ и҆́хъ. | Він створив серця всіх їх і знає всі діла їхні. |
|
16
|
16
|
| Не спаса́етсѧ ца́рь мно́гою си́лою, и҆ и҆споли́нъ не спасе́тсѧ мно́жествомъ крѣ́пости своеѧ̀. | Не захистить царя велике військо його, і велетня не спасе велика сила його. |
|
17
|
17
|
| Ло́жь ко́нь во спасе́нїе, во мно́жествѣ же си́лы своеѧ̀ не спасе́тсѧ. | Ненадійний кінь для спасіння, не спасе він великою силою своєю. |
|
18
|
18
|
| Сѐ, ѻ҆́чи гдⷭ҇ни на боѧ́щыѧсѧ є҆гѡ̀, оу҆пова́ющыѧ на млⷭ҇ть є҆гѡ̀: | Бо ось очі Господні на тих, що бояться Його, і на тих, що надіються на милість Його. |
|
19
|
19
|
| и҆зба́вити ѿ сме́рти дꙋ́шы и҆́хъ, и҆ препита́ти ѧ҆̀ въ гла́дъ. | Він спасе душі їхні від смерти, і в часи голоду наситить їх. |
|
20
|
20
|
| Дꙋша́ же на́ша ча́етъ гдⷭ҇а, ꙗ҆́кѡ помо́щникъ и҆ защи́титель на́шъ є҆́сть: | Душа ж наша нехай уповає на Господа, бо Він поміч і захист наш. |
|
21
|
21
|
| ꙗ҆́кѡ ѡ҆ не́мъ возвесели́тсѧ се́рдце на́ше, и҆ во и҆́мѧ ст҃о́е є҆гѡ̀ оу҆пова́хомъ. | Ним звеселиться серце наше, бо ми надіємося на святе ім’я Його. |
|
22
|
22
|
| Бꙋ́ди, гдⷭ҇и, млⷭ҇ть твоѧ̀ на на́съ, ꙗ҆́коже оу҆пова́хомъ на тѧ̀. | Милість Твоя, Господи, нехай буде над нами, бо ми уповаємо на Тебе. |
|
Ѱало́мъ л҃г
|
Псалом 33
|
|
1
|
1
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, внегда̀ и҆змѣнѝ лицѐ своѐ пред̾ а҆вїмеле́хомъ: и҆ ѿпꙋстѝ є҆го̀, и҆ ѿи́де, л҃г҃. | Псалом Давида, коли він прикинувся безумним перед Авимелехом, який через це відпустив його. |
|
2
|
2
|
| Благословлю̀ гдⷭ҇а на всѧ́кое вре́мѧ, вы́нꙋ хвала̀ є҆гѡ̀ во оу҆стѣ́хъ мои́хъ. | Благословлю Господа на всякий час, завжди хвала Йому в устах моїх. |
|
3
|
3
|
| Ѡ҆ гдⷭ҇ѣ похва́литсѧ дꙋша̀ моѧ̀: да оу҆слы́шатъ кро́тцыи и҆ возвеселѧ́тсѧ. | Господом буде хвалитися душа моя; нехай почують вірні і звеселяться. |
|
4
|
4
|
| Возвели́чите гдⷭ҇а со мно́ю, и҆ вознесе́мъ и҆́мѧ є҆гѡ̀ вкꙋ́пѣ. | Величайте Господа зі мною, і прославмо ім’я Його всі вкупі. |
|
5
|
5
|
| Взыска́хъ гдⷭ҇а, и҆ оу҆слы́ша мѧ̀ и҆ ѿ всѣ́хъ скорбе́й мои́хъ и҆зба́ви мѧ̀. | Я шукав Господа, і Він почув мене і від усіх скорбот визволив мене. |
|
6
|
6
|
| Пристꙋпи́те къ немꙋ̀ и҆ просвѣти́тесѧ, и҆ ли́ца ва̑ша не постыдѧ́тсѧ. | Приступіть до Нього й просвітіться, і лиця ваші не осоромляться. |
|
7
|
7
|
| Се́й ни́щїй воззва̀, и҆ гдⷭ҇ь оу҆слы́ша и҆̀, и҆ ѿ всѣ́хъ скорбе́й є҆гѡ̀ сп҃сѐ и҆̀. | Ось убогий благав, і Господь почув його і від усіх скорбот спас його. |
|
8
|
8
|
| Ѡ҆полчи́тсѧ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень ѡ҆́крестъ боѧ́щихсѧ є҆гѡ̀ и҆ и҆зба́витъ и҆̀хъ. | Ангел Господній охороняє тих, що бояться Його, і визволяє їх. |
|
9
|
9
|
| Вкꙋси́те и҆ ви́дите, ꙗ҆́кѡ бл҃гъ гдⷭ҇ь: бл҃же́нъ мꙋ́жъ, и҆́же оу҆пова́етъ на́нь. | Споживіть і побачите, що благий Господь. Блажен муж, що уповає на Нього. |
|
10
|
10
|
| Бо́йтесѧ гдⷭ҇а, всѝ ст҃і́и є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть лише́нїѧ боѧ́щымсѧ є҆гѡ̀. | Бійтеся Господа, [всі] святі Його, бо не знають нестатку ті, що бояться Його. |
|
11
|
11
|
| Бога́тїи ѡ҆бнища́ша и҆ взалка́ша: взыска́ющїи же гдⷭ҇а не лиша́тсѧ всѧ́кагѡ бла́га. | Багаті зубожіли і зголодніли, а ті, що шукають Господа, не будуть позбавлені всякого блага. |
|
12
|
12
|
| Прїиди́те, ча̑да, послꙋ́шайте менє̀, стра́хꙋ гдⷭ҇ню наꙋчꙋ̀ ва́съ. | Прийдіть, діти, послухайте мене, я страху Господнього навчу вас. |
|
13
|
13
|
| Кто́ є҆сть человѣ́къ хотѧ́й живо́тъ, любѧ́й дни̑ ви́дѣти бла́ги; | Хто з людей бажає жити і бачити дні благі — |
|
14
|
14
|
| Оу҆держѝ ѧ҆зы́къ тво́й ѿ ѕла̀ и҆ оу҆стнѣ̀ твоѝ, є҆́же не глаго́лати льстѝ. | стримуй язик свій від зла, і уста твої нехай не будуть облесливі. |
|
15
|
15
|
| Оу҆клони́сѧ ѿ ѕла̀ и҆ сотворѝ бла́го: взыщѝ ми́ра и҆ поженѝ и҆̀. | Ухиляйся від всього злого і роби добро, будь мирний і пильнуй того. |
|
16
|
16
|
| Ѻ҆́чи гдⷭ҇ни на првⷣныѧ, и҆ оу҆́ши є҆гѡ̀ въ моли́твꙋ и҆́хъ. | Очі Господні звернені до праведних, і вуха Його до молитви їх. |
|
17
|
17
|
| Лице́ же гдⷭ҇не на творѧ́щыѧ ѕла̑ѧ, є҆́же потреби́ти ѿ землѝ па́мѧть и҆́хъ. | Лице ж Господнє проти тих, що чинять зло, щоб знищити з землі й пам’ять про них. |
|
18
|
18
|
| Воззва́ша првⷣнїи, и҆ гдⷭ҇ь оу҆слы́ша и҆̀хъ и҆ ѿ всѣ́хъ скорбе́й и҆́хъ и҆зба́ви и҆̀хъ. | Взивали [праведні], і Господь почув їх і від усіх скорбот визволив їх. |
|
19
|
19
|
| Бли́з̾ гдⷭ҇ь сокрꙋше́нныхъ се́рдцемъ, и҆ смирє́нныѧ дꙋ́хомъ сп҃се́тъ. | Близько Господь до скорботних серцем, і смиренних духом Він спасає. |
|
20
|
20
|
| Мнѡ́ги скѡ́рби првⷣнымъ, и҆ ѿ всѣ́хъ и҆́хъ и҆зба́витъ ѧ҆̀ гдⷭ҇ь. | Багато скорбот у праведника, та від усіх них визволить його Господь. |
|
21
|
21
|
| Храни́тъ гдⷭ҇ь всѧ̑ кѡ́сти и҆́хъ, ни є҆ди́на ѿ ни́хъ сокрꙋши́тсѧ. | Господь охороняє всі кості їх, і ні одна з них не зламається. |
|
22
|
22
|
| Сме́рть грѣ́шникѡвъ люта̀, и҆ ненави́дѧщїи првⷣнаго прегрѣша́тъ. | Смерть же грішників люта, і ті, що ненавидять праведного, загинуть. |
|
23
|
23
|
| И҆зба́витъ гдⷭ҇ь дꙋ́шы ра̑бъ свои́хъ, и҆ не прегрѣша́тъ всѝ оу҆пова́ющїи на него̀. | Господь визволить душі рабів Своїх, і не загине ніхто з тих, що уповають на Нього. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ л҃д
|
Псалом 34
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, л҃д҃. | Псалом Давида. (Пророчий). |
|
1
|
1
|
| Сꙋдѝ, гдⷭ҇и, ѡ҆би́дѧщыѧ мѧ̀, поборѝ борю́щыѧ мѧ̀. | Господи! Будь Суддею тих, що змагаються зі мною, і побори тих, що бажають побороти мене. |
|
2
|
2
|
| Прїимѝ ѻ҆рꙋ́жїе и҆ щи́тъ и҆ воста́ни въ по́мощь мою̀: | Візьми зброю Твою і щит і стань на поміч мені. |
|
3
|
3
|
| и҆зсꙋ́ни ме́чь и҆ заключѝ сопроти́въ гонѧ́щихъ мѧ̀: рцы̀ дꙋшѝ мое́й: спⷭ҇нїе твоѐ є҆́смь а҆́зъ. | Вийми меч і загороди дорогу тим, що переслідують мене. Скажи душі моїй: «Я твоє спасіння». |
|
4
|
4
|
| Да постыдѧ́тсѧ и҆ посра́мѧтсѧ и҆́щꙋщїи дꙋ́шꙋ мою̀, да возвратѧ́тсѧ вспѧ́ть и҆ постыдѧ́тсѧ мы́слѧщїи мѝ ѕла̑ѧ. | Нехай осоромляться ті, що шукають душу мою. Нехай повернуть назад і покриються безчестям ті, що задумали зло проти мене. |
|
5
|
5
|
| Да бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́кѡ пра́хъ пред̾ лице́мъ вѣ́тра, и҆ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень ѡ҆скорблѧ́ѧ и҆̀хъ: | Нехай стануть вони як той порох перед вітром, і ангел Господній нехай прожене їх. |
|
6
|
6
|
| да бꙋ́детъ пꙋ́ть и҆́хъ тма̀ и҆ по́лзокъ, и҆ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень погонѧ́ѧй и҆̀хъ: | Нехай дорога їхня буде темна і слизька, і ангел Господній нехай переслідує їх. |
|
7
|
7
|
| ꙗ҆́кѡ тꙋ́не скры́ша мѝ па́гꙋбꙋ сѣ́ти своеѧ̀, всꙋ́е поноси́ша дꙋшѝ мое́й. | Бо вони без вини таємно поставили сітки свої на мене, викопали яму для душі моєї. |
|
8
|
8
|
| Да прїи́детъ є҆мꙋ̀ сѣ́ть, ю҆́же не вѣ́сть, и҆ лови́тва, ю҆́же скры̀, да ѡ҆бы́метъ и҆̀, и҆ въ сѣ́ть да впаде́тъ въ ню̀. | Нехай же несподівано прийде загибель на нього. І сітка, що він таємно на мене поставив, нехай уловить його, і в ту яму нехай сам упаде, на свою погибель. |
|
9
|
9
|
| Дꙋша́ же моѧ̀ возра́дꙋетсѧ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ, возвесели́тсѧ ѡ҆ спⷭ҇нїи є҆гѡ̀. | А душа моя буде радіти у Господі, буде втішатися спасінням від Нього. |
|
10
|
10
|
| Всѧ̑ кѡ́сти моѧ̑ рекꙋ́тъ: гдⷭ҇и, гдⷭ҇и, кто̀ подо́бенъ тебѣ̀; и҆збавлѧ́ѧй ни́ща и҆з̾ рꙋкѝ крѣ́пльшихъ є҆гѡ̀, и҆ ни́ща, и҆ оу҆бо́га ѿ расхища́ющихъ є҆го̀. | Всі кості мої скажуть: «Господи, хто подібний до Тебе? Ти возволяєш слабкого від сильного, бідного і вбогого — від гнобителів його». |
|
11
|
11
|
| Воста́вше на мѧ̀ свидѣ́телє непра́веднїи, ꙗ҆̀же не вѣ́дѧхъ, вопроша́хꙋ мѧ̀. | Стали проти мене свідки неправедні; про те, чого не знаю я, вони допитують мене. |
|
12
|
12
|
| Возда́ша мѝ лꙋка̑ваѧ воз̾ бл҃га̑ѧ, и҆ безча́дїе дꙋшѝ мое́й. | Віддають мені злом за добро, осиротили душу мою. |
|
13
|
13
|
| А҆́зъ же, внегда̀ ѻ҆нѝ стꙋжа́хꙋ мѝ, ѡ҆блача́хсѧ во вре́тище и҆ смирѧ́хъ посто́мъ дꙋ́шꙋ мою̀, и҆ моли́тва моѧ̀ въ нѣ́дро моѐ возврати́тсѧ. | Я ж, коли хворіли вони, одягався в одежу скорботи, смиряв постом душу мою, і молитва моя від серця мого не спинялася. |
|
14
|
14
|
| Ꙗ҆́кѡ бли́жнемꙋ, ꙗ҆́кѡ бра́тꙋ на́шемꙋ, та́кѡ оу҆гожда́хъ: ꙗ҆́кѡ пла́чѧ и҆ сѣ́тꙋѧ, та́кѡ смирѧ́хсѧ. | Наче за приятелем або за братом своїм я побивався, ходив, сумуючи та плачучи, наче за матір’ю. |
|
15
|
15
|
| И҆ на мѧ̀ возвесели́шасѧ и҆ собра́шасѧ: собра́шасѧ на мѧ̀ ра̑ны, и҆ не позна́хъ: раздѣли́шасѧ, и҆ не оу҆мили́шасѧ. | А вони з нещастя мого радіють, збираються та радяться, як збільшити рани мої, ганьблять мене, не знаю, за що; |
|
16
|
16
|
| И҆скꙋси́ша мѧ̀, подражни́ша мѧ̀ подражне́нїемъ, поскрежета́ша на мѧ̀ зꙋбы̀ свои́ми. | спокушаючи, насміхаються, скрегочуть на мене зубами. |
|
17
|
17
|
| Гдⷭ҇и, когда̀ оу҆́зриши; оу҆стро́й дꙋ́шꙋ мою̀ ѿ ѕлодѣ́йства и҆́хъ, ѿ лє́въ є҆диноро́днꙋю мою̀. | Господи, чи довго будеш дивитися на це? Одведи душу мою від злочинства їхнього, від левів — самотню мою. |
|
18
|
18
|
| И҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀ въ цр҃кви мно́зѣ, въ лю́дехъ тѧ́жцѣхъ восхвалю́ тѧ. | Я буду прославляти Тебе на великих зібраннях, серед численних народів буду хвалити Тебе, |
|
19
|
19
|
| Да не возра́дꙋютсѧ ѡ҆ мнѣ̀ враждꙋ́ющїи мѝ непра́веднѡ, ненави́дѧщїи мѧ̀ тꙋ́не и҆ помиза́ющїи ѻ҆чи́ма: | щоб не торжествували наді мною ті, що ворогують проти мене даремно, не переморгувалися очима своїми ті, що ненавидять мене без вини. |
|
20
|
20
|
| ꙗ҆́кѡ мнѣ̀ оу҆́бѡ ми̑рнаѧ глаго́лахꙋ, и҆ на гнѣ́въ лє́сти помышлѧ́хꙋ. | Бо не про мир говорять вони, а проти мирних землі складають свої замисли. |
|
21
|
21
|
| Разшири́ша на мѧ̀ оу҆ста̀ своѧ̑, рѣ́ша: бла́гоже, бла́гоже, ви́дѣша ѻ҆́чи на́ши. | Розширюють на мене уста свої і кажуть: «Добре, добре, бачили очі наші». |
|
22
|
22
|
| Ви́дѣлъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, да не премолчи́ши: гдⷭ҇и, не ѿстꙋпѝ ѿ менє̀. | Ти бачив це, Господи, не мовчи. Господи, не віддаляйся від мене. |
|
23
|
23
|
| Воста́ни, гдⷭ҇и, и҆ вонмѝ сꙋдꙋ̀ моемꙋ̀, бж҃е мо́й и҆ гдⷭ҇и мо́й, на прю̀ мою̀. | Встань, Господи і заступись за правоту мою. Розбери тяжбу мою, Господи мій і Боже мій! |
|
24
|
24
|
| Сꙋди́ ми, гдⷭ҇и, по пра́вдѣ твое́й, гдⷭ҇и бж҃е мо́й, и҆ да не возра́дꙋютсѧ ѡ҆ мнѣ̀. | Розсуди мене, Господи, за правдою Твоєю, щоб не величалися вони наді мною. |
|
25
|
25
|
| Да не рекꙋ́тъ въ сердца́хъ свои́хъ: бла́гоже, бла́гоже дꙋшѝ на́шей: нижѐ да рекꙋ́тъ: пожро́хомъ є҆го̀. | Щоб не говорили в серці своїм: «Добре, [добре!] цього ми бажали». Щоб не сказали: «Ми поглинули його». |
|
26
|
26
|
| Да постыдѧ́тсѧ и҆ посра́мѧтсѧ вкꙋ́пѣ ра́дꙋющїисѧ ѕлѡ́мъ мои̑мъ: да ѡ҆блекꙋ́тсѧ въ стꙋ́дъ и҆ сра́мъ велерѣ́чꙋющїи на мѧ̀. | Нехай постидяться й осоромляться ті, що радіють з мого нещастя. Нехай покриються соромом і ганьбою ті, що вихваляються проти мене. |
|
27
|
27
|
| Да возра́дꙋютсѧ и҆ возвеселѧ́тсѧ хотѧ́щїи пра́вды моеѧ̀: и҆ да рекꙋ́тъ вы́нꙋ, да возвели́читсѧ гдⷭ҇ь, хотѧ́щїи ми́ра рабꙋ̀ є҆гѡ̀. | І нехай радуються і веселяться ті, що співчувають правді моїй. І нехай завжди кажуть: «Який величний Господь, що бажає миру рабові Своєму!» |
|
28
|
28
|
| И҆ ѧ҆зы́къ мо́й поꙋчи́тсѧ пра́вдѣ твое́й, ве́сь де́нь хвалѣ̀ твое́й. | А язик мій буде звіщати правду Твою та прославляти Тебе по всі дні. |
|
Ѱало́мъ л҃є
|
Псалом 35
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѻ҆́трокꙋ гдⷭ҇ню дв҃дꙋ, л҃е҃. | Начальнику хору. Раба Господнього Давида. |
|
2
|
2
|
| Глаго́летъ пребеззако́нный согрѣша́ти въ себѣ̀: нѣ́сть стра́ха бж҃їѧ пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀: | Навчився беззаконник грішити в серці своїм; нема страху Божого перед очима його. |
|
3
|
3
|
| ꙗ҆́кѡ оу҆льстѝ пред̾ ни́мъ ѡ҆брѣстѝ беззако́нїе своѐ, и҆ возненави́дѣти. | Сам себе він обманює в очах своїх, ніби шукає гріхів своїх, щоб зненавидіти їх. |
|
4
|
4
|
| Глаго́лы оу҆́стъ є҆гѡ̀ беззако́нїе и҆ ле́сть: не восхотѣ̀ разꙋмѣ́ти є҆́же оу҆блажи́ти. | Але слова уст його — неправда і лукавство, він не хоче навчитися чинити добро. |
|
5
|
5
|
| Беззако́нїе помы́сли на ло́жи свое́мъ: предста̀ всѧ́комꙋ пꙋтѝ небла́гꙋ, ѡ҆ ѕло́бѣ же не негодова̀. | На ліжку своєму він замишляє беззаконня, стає на недобру дорогу, не соромиться зла. |
|
6
|
6
|
| Гдⷭ҇и, на нб҃сѝ млⷭ҇ть твоѧ̀, и҆ и҆́стина твоѧ̀ до ѡ҆́блакъ: | Господи, милість Твоя до небес, істина Твоя понад хмарами. |
|
7
|
7
|
| пра́вда твоѧ̀ ꙗ҆́кѡ го́ры бж҃їѧ, сꙋдбы̑ твоѧ̑ бе́здна мно́га: человѣ́ки и҆ скоты̀ сп҃се́ши, гдⷭ҇и. | Правда Твоя, — як гори Божі, а присуди Твої, — як безодня велика, про людей і про тварин піклуєшся Ти, Господи. |
|
8
|
8
|
| Ꙗ҆́кѡ оу҆мно́жилъ є҆сѝ млⷭ҇ть твою̀, бж҃е: сы́нове же человѣ́честїи въ кро́вѣ крилꙋ̑ твоє́ю надѣ́ѧтисѧ и҆́мꙋтъ. | Яка велика милість Твоя, Боже! Сини людські під захистом крил Твоїх спокійні. |
|
9
|
9
|
| Оу҆пїю́тсѧ ѿ тꙋ́ка до́мꙋ твоегѡ̀, и҆ пото́комъ сла́дости твоеѧ̀ напои́ши ѧ҆̀. | Вони живляться від достатків дому Твого, і з джерела солодощів Твоїх Ти напуваєш їх. |
|
10
|
10
|
| Ꙗ҆́кѡ оу҆ тебє̀ и҆сто́чникъ живота̀, во свѣ́тѣ твое́мъ оу҆́зримъ свѣ́тъ. | Бо в Тобі джерело життя: в сяйві Твоїм ми бачимо світло. |
|
11
|
11
|
| Проба́ви млⷭ҇ть твою̀ вѣ́дꙋщымъ тѧ̀ и҆ пра́вдꙋ твою̀ пра̑вымъ се́рдцемъ. | Нехай буде милість Твоя на тих, що визнають Тебе, і правда Твоя на добрих серцем. |
|
12
|
12
|
| Да не прїи́детъ мнѣ̀ нога̀ горды́ни, и҆ рꙋка̀ грѣ́шнича да не подви́житъ менѐ. | Нехай не наступить на мене нога гордині, і рука грішника нехай не досягне мене. |
|
13
|
13
|
| Та́мѡ падо́ша всѝ дѣ́лающїи беззако́нїе: и҆зринове́ни бы́ша, и҆ не возмо́гꙋтъ ста́ти. | Бо впали ті, що чинили беззаконня, впали і не можуть встати. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ л҃ѕ
|
Псалом 36
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, л҃ѕ҃. | Псалом Давида. |
|
1
|
1
|
| Не ревнꙋ́й лꙋка́внꙋющымъ, нижѐ зави́ди творѧ́щымъ беззако́нїе. | Не ревнуй злочинцям, не май заздрощів до тих, що чинять беззаконня, |
|
2
|
2
|
| Занѐ ꙗ҆́кѡ трава̀ ско́рѡ и҆́зсшꙋтъ, и҆ ꙗ҆́кѡ ѕе́лїе ѕла́ка ско́рѡ ѿпадꙋ́тъ. | бо вони, як трава, скоро посохнуть і, як пожовкле листя, скоро опадуть. |
|
3
|
3
|
| Оу҆пова́й на гдⷭ҇а и҆ творѝ бл҃госты́ню: и҆ населѝ зе́млю, и҆ оу҆пасе́шисѧ въ бога́тствѣ є҆ѧ̀. | Надійся на Бога, твори добро, живи за правдою на землі і будеш ситий з багатства її. |
|
4
|
4
|
| Наслади́сѧ гдⷭ҇еви, и҆ да́стъ тѝ прошє́нїѧ се́рдца твоегѡ̀. | Утішайся Господом, і Він дасть тобі бажання серця твого. |
|
5
|
5
|
| Ѿкры́й ко гдⷭ҇ꙋ пꙋ́ть тво́й и҆ оу҆пова́й на него̀, и҆ то́й сотвори́тъ. | Відкрий Господу путь твою і надійся на Нього, Він допоможе. |
|
6
|
6
|
| И҆ и҆зведе́тъ ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ пра́вдꙋ твою̀ и҆ сꙋдбꙋ̀ твою̀ ꙗ҆́кѡ полꙋ́дне. | Він виявить правоту твою, як світло, і правду твою, як полудень. |
|
7
|
7
|
| Повини́сѧ гдⷭ҇еви и҆ оу҆молѝ є҆го̀. Не ревнꙋ́й спѣ́ющемꙋ въ пꙋтѝ свое́мъ, человѣ́кꙋ творѧ́щемꙋ законопрестꙋпле́нїе. | Підкорись Господу і надійся на Нього. Не заздри чоловікові лукавому, хоч би й щастило йому в цьому житті. |
|
8
|
8
|
| Преста́ни ѿ гнѣ́ва и҆ ѡ҆ста́ви ꙗ҆́рость: не ревнꙋ́й, є҆́же лꙋка́вновати, | Не гнівайся і не розпалюйся, не спокушайся чинити зло. |
|
9
|
9
|
| занѐ лꙋка́внꙋющїи потребѧ́тсѧ, терпѧ́щїи же гдⷭ҇а, ті́и наслѣ́дѧтъ зе́млю. | Бо всі, хто чинить зло, будуть знищені, а ті, що надіються на Господа, успадкують землю. |
|
10
|
10
|
| И҆ є҆щѐ ма́лѡ, и҆ не бꙋ́детъ грѣ́шника: и҆ взы́щеши мѣ́сто є҆гѡ̀ и҆ не ѡ҆брѧ́щеши. | Ще трохи, і не стане грішника, поглянеш на місце його і не знайдеш його. |
|
11
|
11
|
| Кро́тцыи же наслѣ́дѧтъ зе́млю и҆ насладѧ́тсѧ ѡ҆ мно́жествѣ ми́ра. | А люди лагідні успадкують землю і будуть втішатися великим спокоєм. |
|
12
|
12
|
| Назира́етъ грѣ́шный првⷣнаго и҆ поскреже́щетъ на́нь зꙋбы̀ свои́ми: | Нечестивий задумує зло проти праведного і скрегоче на нього зубами своїми. |
|
13
|
13
|
| гдⷭ҇ь же посмѣе́тсѧ є҆мꙋ̀, занѐ прозира́етъ, ꙗ҆́кѡ прїи́детъ де́нь є҆гѡ̀. | Господь же сміється з нього, бо бачить, що приходить день його. |
|
14
|
14
|
| Ме́чь и҆звлеко́ша грѣ̑шницы, напрѧго́ша лꙋ́къ сво́й, низложи́ти оу҆бо́га и҆ ни́ща, закла́ти пра̑выѧ се́рдцемъ. | Нечестиві виймають меч свій, готують стріли свої, щоб повалити убогого і бідного, заколоти тих, що йдуть дорогою правди. |
|
15
|
15
|
| Ме́чь и҆́хъ да вни́детъ въ сердца̀ и҆́хъ, и҆ лꙋ́цы и҆́хъ да сокрꙋша́тсѧ. | Меч їхній увійде в їхнє ж серце, і луки їхні поламаються. |
|
16
|
16
|
| Лꙋ́чше ма́лое првⷣникꙋ, па́че бога́тства грѣ́шныхъ мно́га. | Краще мале праведника, аніж багатство у багатьох беззаконних, |
|
17
|
17
|
| Занѐ мы̑шцы грѣ́шныхъ сокрꙋша́тсѧ, оу҆твержда́етъ же првⷣныѧ гдⷭ҇ь. | бо сила грішників буде знищена, а праведних підкріпить Господь. |
|
18
|
18
|
| Вѣ́сть гдⷭ҇ь пꙋти̑ непоро́чныхъ, и҆ достоѧ́нїе и҆́хъ въ вѣ́къ бꙋ́детъ. | Господь знає дні людей непорочних, і надбання їх перебуватиме повік. |
|
19
|
19
|
| Не постыдѧ́тсѧ во вре́мѧ лю́тое и҆ во дне́хъ гла́да насы́тѧтсѧ, ꙗ҆́кѡ грѣ̑шницы поги́бнꙋтъ. | Не будуть вони посоромлені в лиху годину, і в дні голоду будуть насичені. А грішники загинуть. |
|
20
|
20
|
| Врази́ же гдⷭ҇ни, кꙋ́пнѡ просла́витисѧ и҆̀мъ и҆ вознести́сѧ, и҆зчеза́юще ꙗ҆́кѡ ды́мъ и҆зчезо́ша. | Вороги Господні в пишноті й гордині своїй, як дим, щезнуть. |
|
21
|
21
|
| Зае́млетъ грѣ́шный и҆ не возврати́тъ: првⷣный же ще́дритъ и҆ дае́тъ. | Нечестивий позичає і не віддає, а праведник милостивий щедро дає. |
|
22
|
22
|
| Ꙗ҆́кѡ благословѧ́щїи є҆го̀ наслѣ́дѧтъ зе́млю, кленꙋ́щїи же є҆го̀ потребѧ́тсѧ. | Отже, ті, хто прославляє Господа, успадкують землю, а хто проклинає Його, буде знищений. |
|
23
|
23
|
| Ѿ гдⷭ҇а стѡпы̀ человѣ́кꙋ и҆справлѧ́ютсѧ, и҆ пꙋтѝ є҆гѡ̀ восхо́щетъ ѕѣлѡ̀. | Господь стверджує кроки такого чоловіка і сприяє йому в дорозі його. |
|
24
|
24
|
| Є҆гда̀ паде́тъ, не разбїе́тсѧ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь подкрѣплѧ́етъ рꙋ́кꙋ є҆гѡ̀. | Коли буде падати, то не впаде, бо Господь підтримує за руку його. |
|
25
|
25
|
| Ю҆нѣ́йшїй бы́хъ, и҆́бо состарѣ́хсѧ, и҆ не ви́дѣхъ првⷣника ѡ҆ста́влена, нижѐ сѣ́мене є҆гѡ̀ просѧ́ща хлѣ́бы. | Я був молодим і постарів уже, але не бачив праведника покинутим або щоб діти його просили хліба. |
|
26
|
26
|
| Ве́сь де́нь ми́лꙋетъ и҆ взаи́мъ дае́тъ првⷣный, и҆ сѣ́мѧ є҆гѡ̀ во бл҃гослове́нїе бꙋ́детъ. | Він щодня дає милостиню, позичає, і рід його в благословенні перебуває. |
|
27
|
27
|
| Оу҆клони́сѧ ѿ ѕла̀ и҆ сотворѝ бл҃го, и҆ всели́сѧ въ вѣ́къ вѣ́ка. | Ухиляйся від зла і твори добро, і житимеш довіку. |
|
28
|
28
|
| Ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь лю́битъ сꙋ́дъ и҆ не ѡ҆ста́витъ прпⷣбныхъ свои́хъ: во вѣ́къ сохранѧ́тсѧ: беззакѡ́нницы же и҆зженꙋ́тсѧ, и҆ сѣ́мѧ нечести́выхъ потреби́тсѧ. | Бо Господь любить правду і не покидає святих Своїх; Він береже їх, [а беззаконні будуть викинуті,] і нащадки нечестивців будуть знищені. |
|
29
|
29
|
| Првⷣницы же наслѣ́дѧтъ зе́млю и҆ вселѧ́тсѧ въ вѣ́къ вѣ́ка на не́й. | Праведні ж успадкують землю і будуть жити на ній повік. |
|
30
|
30
|
| Оу҆ста̀ првⷣнагѡ поꙋча́тсѧ премⷣрости, и҆ ѧ҆зы́къ є҆гѡ̀ возглаго́летъ сꙋ́дъ. | Уста праведного промовляють премудрість, і язик його, сповіщає правду. |
|
31
|
31
|
| Зако́нъ бг҃а є҆гѡ̀ се́рдцы є҆гѡ̀, и҆ не за́пнꙋтсѧ стѡпы̀ є҆гѡ̀. | Закон Бога його в серці його, і не спіткнуться ноги його. |
|
32
|
32
|
| Сматрѧ́етъ грѣ́шный првⷣнаго и҆ и҆́щетъ є҆́же оу҆мертви́ти є҆го̀: | Беззаконник підглядає за праведним і шукає — як вбити його. |
|
33
|
33
|
| гдⷭ҇ь же не ѡ҆ста́витъ є҆гѡ̀ въ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀, нижѐ ѡ҆сꙋ́дитъ є҆го̀, є҆гда̀ сꙋ́дитъ є҆мꙋ̀. | Та Господь не дасть праведника в руки його і не допустить звинуватити його на суді. |
|
34
|
34
|
| Потерпѝ гдⷭ҇а и҆ сохранѝ пꙋ́ть є҆гѡ̀, и҆ вознесе́тъ тѧ̀ є҆́же наслѣ́дити зе́млю: внегда̀ потреблѧ́тисѧ грѣ́шникѡмъ, оу҆́зриши. | Надійся на Господа і тримайся шляхів Його, Він піднесе тебе, щоб ти успадкував землю, і коли буде нищити нечестивців, ти побачиш. |
|
35
|
35
|
| Ви́дѣхъ нечести́ваго превозносѧ́щасѧ и҆ вы́сѧщасѧ ꙗ҆́кѡ ке́дры лїва̑нскїѧ: | Я бачив беззаконника, як він пишався і підносився, наче кедри ливанські. |
|
36
|
36
|
| и҆ ми́мѡ и҆до́хъ, и҆ сѐ, не бѣ̀, и҆ взыска́хъ є҆го̀, и҆ не ѡ҆брѣ́тесѧ мѣ́сто є҆гѡ̀. | Але минув він, не стало його, шукаю його і не знаходжу. |
|
37
|
37
|
| Хранѝ неѕло́бїе и҆ ви́ждь правотꙋ̀, ꙗ҆́кѡ є҆́сть ѡ҆ста́нокъ человѣ́кꙋ ми́рнꙋ. | Пильнуй непорочність, дивись на праведного, бо майбутнє таких людей — мир. |
|
38
|
38
|
| Беззакѡ́нницы же потребѧ́тсѧ вкꙋ́пѣ: ѡ҆ста́нцы же нечести́выхъ потребѧ́тсѧ. | А беззаконники всі будуть знищені, і майбутнє нечестивців — загибель. |
|
39
|
39
|
| Сп҃се́нїе же првⷣныхъ ѿ гдⷭ҇а, и҆ защи́титель и҆́хъ є҆́сть во вре́мѧ ско́рби: | Спасіння ж праведним від Господа. Він захистить їх у час скорбот. |
|
40
|
40
|
| и҆ помо́жетъ и҆̀мъ гдⷭ҇ь и҆ и҆зба́витъ и҆̀хъ, и҆ и҆́зметъ и҆̀хъ ѿ грѣ̑шникъ и҆ сп҃се́тъ и҆̀хъ, ꙗ҆́кѡ оу҆пова́ша на него̀. | Господь допоможе їм і визволить їх. Він визволить їх від нечестивих і спасе їх, бо вони надіялися на Нього. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ л҃з
|
Псалом 37
|
|
1
|
1
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, въ воспомина́нїе ѡ҆ сꙋббѡ́тѣ, л҃з҃. | Псалом Давида. На спомин [про суботу]. |
|
2
|
2
|
| Гдⷭ҇и, да не ꙗ҆́ростїю твое́ю ѡ҆бличи́ши менѐ, нижѐ гнѣ́вомъ твои́мъ нака́жеши менѐ: | Господи, не суди мене в ярості Твоїй і не карай мене у гніві Твоїм. |
|
3
|
3
|
| ꙗ҆́кѡ стрѣ́лы твоѧ̑ оу҆нзо́ша во мнѣ̀, и҆ оу҆тверди́лъ є҆сѝ на мнѣ̀ рꙋ́кꙋ твою̀. | Бо стріли Твої пройняли мене, і утвердив єси на мені руку Твою. |
|
4
|
4
|
| Нѣ́сть и҆зцѣле́нїѧ въ пло́ти мое́й ѿ лица̀ гнѣ́ва твоегѡ̀, нѣ́сть ми́ра въ косте́хъ мои́хъ ѿ лица̀ грѣ̑хъ мои́хъ. | Нема зцілення у плоті моїй від лиця гніву Твого, нема спокою в костях моїх від лиця гріхів моїх. |
|
5
|
5
|
| Ꙗ҆́кѡ беззакѡ́нїѧ моѧ̑ превзыдо́ша главꙋ̀ мою̀, ꙗ҆́кѡ бре́мѧ тѧ́жкое ѡ҆тѧготѣ́ша на мнѣ̀. | Бо беззаконня мої перевищили голову мою і, як тягар великий, пригнітили мене. |
|
6
|
6
|
| Возсмердѣ́ша и҆ согни́ша ра̑ны моѧ̑, ѿ лица̀ безꙋ́мїѧ моегѡ̀. | Засмерділись і загнилися рани мої від лиця безумства мого. |
|
7
|
7
|
| Пострада́хъ и҆ слѧко́хсѧ до конца̀, ве́сь де́нь сѣ́тꙋѧ хожда́хъ: | Пригноблений я і зовсім поник, весь день сумуючи ходжу. |
|
8
|
8
|
| ꙗ҆́кѡ лѧ́двїѧ моѧ̑ напо́лнишасѧ порꙋга́нїй, и҆ нѣ́сть и҆зцѣле́нїѧ въ пло́ти мое́й. | Бо стегна мої сповнилися запаленням, і нема зцілення у плоті моїй. |
|
9
|
9
|
| Ѡ҆ѕло́бленъ бы́хъ и҆ смири́хсѧ до ѕѣла̀, рыка́хъ ѿ воздыха́нїѧ се́рдца моегѡ̀. | Озлоблений був і смирився до кінця; ридаю від болю серця мого. |
|
10
|
10
|
| Гдⷭ҇и, пред̾ тобо́ю всѐ жела́нїе моѐ, и҆ воздыха́нїе моѐ ѿ тебє̀ не оу҆таи́сѧ. | Господи, перед Тобою всі бажання мої, і зітхання моє від Тебе не втаїться. |
|
11
|
11
|
| Се́рдце моѐ смѧте́сѧ, ѡ҆ста́ви мѧ̀ си́ла моѧ̀, и҆ свѣ́тъ ѻ҆́чїю моє́ю, и҆ то́й нѣ́сть со мно́ю. | Серце моє стривожене, покинула мене сила моя, і світло очей моїх — і того вже не стало в мене. |
|
12
|
12
|
| Дрꙋ́зи моѝ и҆ и҆́скреннїи моѝ прѧ́мѡ мнѣ̀ прибли́жишасѧ и҆ ста́ша. | Друзі мої і приятелі мої відійшли від мене, і родина моя стала осторонь мене. |
|
13
|
13
|
| И҆ бли́жнїи моѝ ѿдале́че менє̀ ста́ша, и҆ нꙋжда́хꙋсѧ и҆́щꙋщїи дꙋ́шꙋ мою̀: и҆ и҆́щꙋщїи ѕла̑ѧ мнѣ̀ глаго́лахꙋ сꙋ́єтнаѧ, и҆ льсти̑внымъ ве́сь де́нь поꙋча́хꙋсѧ. | А ті, що шукають душу мою, поставили сіті, і ті, що бажають мені зла, говорять про погибель і весь день замишляють підступи. |
|
14
|
14
|
| А҆́зъ же ꙗ҆́кѡ глꙋ́хъ не слы́шахъ, и҆ ꙗ҆́кѡ нѣ́мъ не ѿверза́ѧй оу҆́стъ свои́хъ: | Я ж, немов глухий, не чую і, як німий, не відкриваю вуст своїх. |
|
15
|
15
|
| и҆ бы́хъ ꙗ҆́кѡ человѣ́къ не слы́шай и҆ не и҆мы́й во оу҆стѣ́хъ свои́хъ ѡ҆бличе́нїѧ. | І став я як людина, що не чує і не має в устах своїх виправдання. |
|
16
|
16
|
| Ꙗ҆́кѡ на тѧ̀, гдⷭ҇и, оу҆пова́хъ, ты̀ оу҆слы́шиши, гдⷭ҇и бж҃е мо́й. | Бо на Тебе, Господи, уповаю я: Ти почуй, Господи, Боже мій. |
|
17
|
17
|
| Ꙗ҆́кѡ рѣ́хъ: да не когда̀ пора́дꙋютмисѧ вразѝ моѝ: и҆ внегда̀ подвижа́тисѧ нога́мъ мои̑мъ, на мѧ̀ велерѣ́чеваша. | Тому я сказав: нехай ніколи не потішаються [вороги мої]; коли спіткнуться ноги мої, вони звеличуються наді мною. |
|
18
|
18
|
| Ꙗ҆́кѡ а҆́зъ на ра̑ны гото́въ, и҆ болѣ́знь моѧ̀ предо мно́ю є҆́сть вы́нꙋ. | Я готовий до ран, і недуги мої повсякчас переді мною. |
|
19
|
19
|
| Ꙗ҆́кѡ беззако́нїе моѐ а҆́зъ возвѣщꙋ̀ и҆ попекꙋ́сѧ ѡ҆ грѣсѣ̀ мое́мъ. | Бо беззаконня мої я визнаю і печалюся через гріх мій. |
|
20
|
20
|
| Врази́ же моѝ живꙋ́тъ и҆ оу҆крѣпи́шасѧ па́че менє̀, и҆ оу҆мно́жишасѧ ненави́дѧщїи мѧ̀ без̾ пра́вды: | Вороги ж мої живуть і зміцнюються більше за мене, і намножилося тих, що ненавидять мене не по правді. |
|
21
|
21
|
| воздаю́щїи мѝ ѕла̑ѧ воз̾ блага̑ѧ ѡ҆болга́хꙋ мѧ̀, занѐ гонѧ́хъ благосты́ню. | Ті, що відплачують мені злом за добро, обмовляють мене, бо я про благодіяння дбаю. |
|
22
|
22
|
| Не ѡ҆ста́ви менѐ, гдⷭ҇и бж҃е мо́й, не ѿстꙋпѝ ѿ менє̀: | Не покинь мене, Господи, Боже мій, не відступи від мене. |
|
23
|
23
|
| вонмѝ въ по́мощь мою̀, гдⷭ҇и сп҃се́нїѧ моегѡ̀. | Поспіши на поміч мені, Господи спасіння мого. |
|
Ѱало́мъ л҃и
|
Псалом 38
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, і҆дїѳꙋ́мꙋ, пѣ́снь дв҃дꙋ, л҃и҃. | Начальнику хору Ідифуму. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| Рѣ́хъ: сохраню̀ пꙋти̑ моѧ̑, є҆́же не согрѣша́ти мѝ ѧ҆зы́комъ мои́мъ: положи́хъ оу҆стѡ́мъ мои̑мъ храни́ло, внегда̀ воста́ти грѣ́шномꙋ предо мно́ю. | Я сказав: «Буду слідкувати за життям моїм, щоб не грішити язиком моїм. Буду стримувати уста мої, доки нечестивий переді мною». |
|
3
|
3
|
| Ѡ҆нѣмѣ́хъ и҆ смири́хсѧ, и҆ оу҆молча́хъ ѿ бла̑гъ, и҆ болѣ́знь моѧ̀ ѡ҆бнови́сѧ. | Я став як німий, не давав голосу. Я мовчав навіть про добре, але скорбота моя поновилася. |
|
4
|
4
|
| Согрѣ́ѧсѧ се́рдце моѐ во мнѣ̀, и҆ въ поꙋче́нїи мое́мъ разгори́тсѧ ѻ҆́гнь: глаго́лахъ ѧ҆зы́комъ мои́мъ: | Запалало серце моє в мені і в думках моїх розгорівся вогонь, тоді я сказав язиком моїм: |
|
5
|
5
|
| скажи́ ми, гдⷭ҇и, кончи́нꙋ мою̀ и҆ число̀ дні́й мои́хъ, ко́е є҆́сть, да разꙋмѣ́ю, что̀ лиша́юсѧ а҆́зъ. | «Скажи мені, Господи, коли кончина моя, і число днів моїх — яке воно? Щоб зрозумів я, який вік мій». |
|
6
|
6
|
| Сѐ, пѧ̑ди положи́лъ є҆сѝ дни̑ моѧ̑, и҆ соста́въ мо́й ꙗ҆́кѡ ничто́же пред̾ тобо́ю: ѻ҆ба́че всѧ́чєскаѧ сꙋета̀ всѧ́къ человѣ́къ живы́й. | Ти, мов п’ядями, виміряв дні мої, і вік мій — як ніщо перед Тобою. |
|
7
|
7
|
| Оу҆̀бо ѡ҆́бразомъ хо́дитъ человѣ́къ, ѻ҆ба́че всꙋ́е мѧте́тсѧ: сокро́вищствꙋетъ, и҆ не вѣ́сть, комꙋ̀ собере́тъ ѧ҆̀. | Дійсно, всяка людина, що живе на землі, як тінь ходить; даремно метушиться, збирає і не знає, кому те дістанеться. |
|
8
|
8
|
| И҆ нн҃ѣ кто̀ терпѣ́нїе моѐ; не гдⷭ҇ь ли; и҆ соста́въ мо́й ѿ тебє̀ є҆́сть. | І нині чого чекати мені, Господи? Надія моя — на Тебе. |
|
9
|
9
|
| Ѿ всѣ́хъ беззако́нїй мои́хъ и҆зба́ви мѧ̀: поноше́нїе безꙋ́мномꙋ да́лъ мѧ̀ є҆сѝ. | Від усіх гріхів моїх очисти мене; не віддавай мене на глум безумному. |
|
10
|
10
|
| Ѡ҆нѣмѣ́хъ и҆ не ѿверзо́хъ оу҆́стъ мои́хъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ. | Я став як німий і не відкриваю уст моїх, тому що Ти вчинив це. |
|
11
|
11
|
| Ѿста́ви ѿ менє̀ ра̑ны твоѧ̑: ѿ крѣ́пости бо рꙋкѝ твоеѧ̀ а҆́зъ и҆зчезо́хъ. | Відверни від мене удари Твої, бо від сили руки Твоєї я щезну. |
|
12
|
12
|
| Во ѡ҆бличе́нїихъ ѡ҆ беззако́нїи наказа́лъ є҆сѝ человѣ́ка, и҆ и҆ста́ѧлъ є҆сѝ ꙗ҆́кѡ паꙋчи́нꙋ дꙋ́шꙋ є҆гѡ̀: ѻ҆ба́че всꙋ́е всѧ́къ человѣ́къ. | Якщо Ти за кожен гріх будеш карати людину, то розсиплеться, як від молі, вся краса її. Ось такою нетривкою є людина. |
|
13
|
13
|
| Оу҆слы́ши моли́твꙋ мою̀, гдⷭ҇и, и҆ моле́нїе моѐ внꙋшѝ, сле́зъ мои́хъ не премолчѝ: ꙗ҆́кѡ пресе́лникъ а҆́зъ є҆́смь оу҆ тебє̀ и҆ пришле́цъ, ꙗ҆́коже всѝ ѻ҆тцы̀ моѝ. | Почуй же, Господи, молитву мою і благання моє прийми; не будь мовчазним на сльози мої, бо я подорожній перед Тобою і захожий, як і всі батьки мої. |
|
14
|
14
|
| Ѡ҆сла́би мѝ, да почі́ю, пре́жде да́же не ѿидꙋ̀, и҆ ктомꙋ̀ не бꙋ́дꙋ. | Дай мені полегшення, щоб я заспокоївся раніше, ніж відійду від світу цього і більше мене не буде. |
|
Ѱало́мъ л҃ѳ
|
Псалом 39
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, л҃ѳ҃. | Начальнику хору. Псалом Давида. (Пророчий). |
|
2
|
2
|
| Терпѧ̀ потерпѣ́хъ гдⷭ҇а, и҆ внѧ́тъ мѝ и҆ оу҆слы́ша моли́твꙋ мою̀: | Твердо я надіявся на Господа, і Він прихилився до мене і почув молитву мою. |
|
3
|
3
|
| и҆ возведе́ мѧ ѿ ро́ва страсте́й и҆ ѿ бре́нїѧ ти́ны, и҆ поста́ви на ка́мени но́зѣ моѝ и҆ и҆спра́ви стѡпы̀ моѧ̑: | Він вивів мене з ями пристрастей і в’язкого болота, поставив на камені ноги мої і зміцнив стопи мої. |
|
4
|
4
|
| и҆ вложѝ во оу҆ста̀ моѧ̑ пѣ́снь но́вꙋ, пѣ́нїе бг҃ꙋ на́шемꙋ. Оу҆́ зрѧтъ мно́зи и҆ оу҆боѧ́тсѧ, и҆ оу҆пова́ютъ на гдⷭ҇а. | Він вклав в уста мої пісню нову — хвалу Богу нашому. Многі побачать, і убояться, і будуть уповати на Господа. |
|
5
|
5
|
| Бл҃же́нъ мꙋ́жъ, є҆мꙋ́же є҆́сть и҆́мѧ гдⷭ҇не оу҆пова́нїе є҆гѡ̀, и҆ не призрѣ̀ въ сꙋєты̀ и҆ неистовлє́нїѧ лѡ́жнаѧ. | Блаженна людина, яка покладає надію свою на Господа і не звертається до гордих і до тих, що схиляються до неправди. |
|
6
|
6
|
| Мнѡ́га сотвори́лъ є҆сѝ ты̀, гдⷭ҇и бж҃е мо́й, чꙋдеса̀ твоѧ̑, и҆ помышле́нїємъ твои̑мъ нѣ́сть кто̀ оу҆подо́битсѧ тебѣ̀: возвѣсти́хъ и҆ глаго́лахъ: оу҆мно́жишасѧ па́че числа̀. | Господи, Боже мій! Як багато створив Ти чудес Твоїх для нас! Хто уподібниться Тобі помислами Твоїми про нас! Хотів би я говорити і перелічити, але вони перевищують всяке число. |
|
7
|
7
|
| Же́ртвы и҆ приноше́нїѧ не восхотѣ́лъ є҆сѝ, тѣ́ло же сверши́лъ мѝ є҆сѝ: всесожже́нїй и҆ ѡ҆ грѣсѣ̀ не взыска́лъ є҆сѝ. | Жертви і принесення Ти не захотів, але Ти відкрив мені вуха*. Всепалення і жертви за гріх Ти не бажав. |
|
8
|
8
|
| Тогда̀ рѣ́хъ: сѐ, прїидꙋ̀: въ глави́знѣ кни́жнѣ пи́сано є҆́сть ѡ҆ мнѣ̀: | Тоді я сказав: «Ось іду; у свитку книжному написано про мене. |
|
9
|
9
|
| є҆́же сотвори́ти во́лю твою̀, бж҃е мо́й, восхотѣ́хъ, и҆ зако́нъ тво́й посредѣ̀ чре́ва моегѡ̀. | Я бажаю виконати волю Твою, Боже мій, і закон Твій у серці моїм». |
|
10
|
10
|
| Благовѣсти́хъ пра́вдꙋ въ цр҃кви вели́цѣй, сѐ, оу҆стна́мъ мои̑мъ не возбраню̀: гдⷭ҇и, ты̀ разꙋмѣ́лъ є҆сѝ. | Я сповіщав про правду Твою в зібранні великому і не спиняв уст моїх. Ти знаєш, Господи. |
|
11
|
11
|
| Пра́вдꙋ твою̀ не скры́хъ въ се́рдцы мое́мъ, и҆́стинꙋ твою̀ и҆ сп҃се́нїе твоѐ рѣ́хъ, не скры́хъ млⷭ҇ть твою̀ и҆ и҆́стинꙋ твою̀ ѿ со́нма мно́га. | Не втаїв я правди Твоєї в серці моїм; я всім сповіщав про істину й спасіння Твоє. Не затаїв милости й вірности Твоєї перед зібранням великим. |
|
12
|
12
|
| Ты́ же, гдⷭ҇и, не оу҆далѝ щедро́тъ твои́хъ ѿ менє̀: млⷭ҇ть твоѧ̀ и҆ и҆́стина твоѧ̀ вы́нꙋ да застꙋ́питѣ мѧ̀. | Ти ж, Господи, не віддаляй від мене милосердя Твого. Милість Твоя й істина Твоя нехай завжди охороняють мене. |
|
13
|
13
|
| Ꙗ҆́кѡ ѡ҆держа́ша мѧ̀ ѕла̑ѧ, и҆̀мже нѣ́сть числа̀: постиго́ша мѧ̀ беззакѡ́нїѧ моѧ̑, и҆ не возмого́хъ зрѣ́ти: оу҆мно́жишасѧ па́че вла̑съ главы̀ моеѧ̀, и҆ се́рдце моѐ ѡ҆ста́ви мѧ̀. | Бо обступила мене біда велика: оточили мене беззаконня мої, і я не можу побачити їх, бо їх більше, ніж волосся на голові моїй, і серце моє стиснулося в мені. |
|
14
|
14
|
| Бл҃говолѝ, гдⷭ҇и, и҆зба́вити мѧ̀: гдⷭ҇и, во є҆́же помощи́ ми, вонмѝ. | Благозволь, Господи, визволити мене. Господи, поспіши на допомогу мені! |
|
15
|
15
|
| Да постыдѧ́тсѧ и҆ посра́мѧтсѧ вкꙋ́пѣ и҆́щꙋщїи дꙋ́шꙋ мою̀, и҆з̾ѧ́ти ю҆̀: да возвратѧ́тсѧ вспѧ́ть и҆ постыдѧ́тсѧ хотѧ́щїи мѝ ѕла̑ѧ. | Нехай постидяться і осоромляться ті, що шукають душі моєї, щоб погубити її. Нехай повернуть назад ті, що бажають зла мені. |
|
16
|
16
|
| Да прїи́мꙋтъ а҆́бїе стꙋ́дъ сво́й глаго́лющїи мѝ: бла́гоже, бла́гоже. | Нехай покриються соромом ті, що говорили мені: «Добре, добре!» |
|
17
|
17
|
| Да возра́дꙋютсѧ и҆ возвеселѧ́тсѧ ѡ҆ тебѣ̀ всѝ и҆́щꙋщїи тебѐ, гдⷭ҇и, и҆ да рекꙋ́тъ вы́нꙋ, да возвели́читсѧ гдⷭ҇ь, лю́бѧщїи сп҃се́нїе твоѐ. | Але нехай зрадіють і звеселяться Тобою ті, що шукають Тебе, Боже, і ті, що люблять спасіння Твоє, нехай безперестанку виголошують: «Великий Господь!» |
|
18
|
18
|
| А҆́зъ же ни́щъ є҆́смь и҆ оу҆бо́гъ, гдⷭ҇ь попече́тсѧ ѡ҆ мнѣ̀: помо́щникъ мо́й и҆ защи́титель мо́й є҆сѝ ты̀, бж҃е мо́й, не закоснѝ. | Я ж немічний і вбогий, Господи, допоможи мені! Ти поміч моя і моє спасіння, Боже мій, поспіши! |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ м҃
|
Псалом 40
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, м҃. | Начальнику хору. Псалом Давида. (Пророчий). |
|
2
|
2
|
| Бл҃же́нъ разꙋмѣва́ѧй на ни́ща и҆ оу҆бо́га, въ де́нь лю́тъ и҆зба́витъ є҆го̀ гдⷭ҇ь. | Блаженний, хто дбає про [вбогих і] бідних, в день скорботи спасає його Господь. |
|
3
|
3
|
| Гдⷭ҇ь да сохрани́тъ є҆го̀ и҆ живи́тъ є҆го̀, и҆ да оу҆бл҃жи́тъ є҆го̀ на землѝ и҆ да не преда́стъ є҆гѡ̀ въ рꙋ́ки врагѡ́въ є҆гѡ̀. | Господь збереже його й охоронить життя його. Блаженним він буде на землі, і Ти, Господи, не віддаси його в руки ворогів його. |
|
4
|
4
|
| Гдⷭ҇ь да помо́жетъ є҆мꙋ̀ на ѻ҆дрѣ̀ болѣ́зни є҆гѡ̀: всѐ ло́же є҆гѡ̀ ѡ҆брати́лъ є҆сѝ въ болѣ̑зни є҆гѡ̀. | Господь допоможе йому в час хвороби його, все ложе його Ти оздоровиш у болісті його. |
|
5
|
5
|
| А҆́зъ рѣ́хъ: гдⷭ҇и, поми́лꙋй мѧ̀, и҆зцѣлѝ дꙋ́шꙋ мою̀, ꙗ҆́кѡ согрѣши́хъ тѝ. | Я сказав: «Господи, помилуй мене і зціли душу мою, бо згрішив я перед Тобою». |
|
6
|
6
|
| Вразѝ моѝ рѣ́ша мнѣ̀ ѕла̑ѧ: когда̀ оу҆́мретъ, и҆ поги́бнетъ и҆́мѧ є҆гѡ̀; | Вороги мої в злобі кажуть про мене: «Коли він помре та згине ім’я його?» |
|
7
|
7
|
| И҆ вхожда́ше ви́дѣти, всꙋ́е глаго́лаше се́рдце є҆гѡ̀: собра̀ беззако́нїе себѣ̀, и҆схожда́ше во́нъ и҆ глаго́лаше вкꙋ́пѣ. | А коли приходять провідати мене, говорять облесливо, ховають злобу в серці, а вийшовши, змовляються. |
|
8
|
8
|
| На мѧ̀ шепта́хꙋ всѝ вразѝ моѝ, на мѧ̀ помышлѧ́хꙋ ѕла̑ѧ мнѣ̀. | Ненависники шепочуть між собою, замишляють зло проти мене. |
|
9
|
9
|
| Сло́во законопрестꙋ́пное возложи́ша на мѧ̀: є҆да̀ спѧ́й не приложи́тъ воскреснꙋ́ти; | Словом лихим ображають мене, говорячи: «Він ліг і вже не встане». |
|
10
|
10
|
| И҆́бо человѣ́къ ми́ра моегѡ̀, на него́же оу҆пова́хъ, ꙗ҆ды́й хлѣ́бы моѧ̑, возвели́чи на мѧ̀ запина́нїе. | Навіть чоловік, що жив у згоді зі мною, що їв хліб мій і на якого я надіявся, — підняв проти мене п’яту свою. |
|
11
|
11
|
| Ты́ же, гдⷭ҇и, поми́лꙋй мѧ̀ и҆ возста́ви мѧ̀, и҆ возда́мъ и҆̀мъ. | Ти ж, Господи, помилуй мене, підійми мене, щоб я віддав їм. |
|
12
|
12
|
| Въ се́мъ позна́хъ, ꙗ҆́кѡ восхотѣ́лъ мѧ̀ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ не возра́дꙋетсѧ вра́гъ мо́й ѡ҆ мнѣ̀. | З того дізнаюсь я, що Ти любиш мене, коли ворог мій не потішиться наді мною. |
|
13
|
13
|
| Мене́ же за неѕло́бїе прїѧ́лъ, и҆ оу҆тверди́лъ мѧ̀ є҆сѝ пред̾ тобо́ю въ вѣ́къ. | А мене Ти охорониш заради лагідности моєї, і поставиш перед лицем Твоїм навіки. |
|
14
|
14
|
| Блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ ѿ вѣ́ка и҆ до вѣ́ка: бꙋ́ди, бꙋ́ди. | Благословенний Господь, Бог Ізраїля од віку й до віку! Амінь, амінь! |
|
Ѱало́мъ м҃а
|
Псалом 41
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, въ ра́зꙋмъ сынѡ́въ коре́овыхъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, м҃а҃. | Начальнику хору. Повчання синам Кореєвим. (Псалом Давида). |
|
2
|
2
|
| И҆́мже ѡ҆́бразомъ жела́етъ є҆ле́нь на и҆сто́чники водны̑ѧ, си́це жела́етъ дꙋша̀ моѧ̀ къ тебѣ̀, бж҃е. | Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже. |
|
3
|
3
|
| Возжада̀ дꙋша̀ моѧ̀ къ бг҃ꙋ крѣ́пкомꙋ, живо́мꙋ: когда̀ прїидꙋ̀ и҆ ꙗ҆влю́сѧ лицꙋ̀ бж҃їю; | Прагне душа моя до Бога сильного й живого. Коли ж прийду я і з’явлюся перед лицем Божим? |
|
4
|
4
|
| Бы́ша сле́зы моѧ̑ мнѣ̀ хлѣ́бъ де́нь и҆ но́щь, внегда̀ глаго́латисѧ мнѣ̀ на всѧ́къ де́нь: гдѣ̀ є҆́сть бг҃ъ тво́й; | Сльози мої стали хлібом мені день і ніч, коли вороги говорили до мене щодня: «Де Бог твій?» |
|
5
|
5
|
| Сїѧ̑ помѧнꙋ́хъ, и҆ и҆злїѧ́хъ на мѧ̀ дꙋ́шꙋ мою̀: ꙗ҆́кѡ пройдꙋ̀ въ мѣ́сто селе́нїѧ ди́вна, да́же до до́мꙋ бж҃їѧ, во гла́сѣ ра́дованїѧ и҆ и҆сповѣ́данїѧ, шꙋ́ма пра́зднꙋющагѡ. | Згадуючи це, я виливаю душу мою, бо я ходив серед великої кількості людей, входив з ними в дім Божий з піснями радости й хвали, з голосами урочистого святкування. |
|
6
|
6
|
| Вскꙋ́ю приско́рбна є҆сѝ, дꙋшѐ моѧ̀; и҆ вскꙋ́ю смꙋща́еши мѧ̀; оу҆пова́й на бг҃а, ꙗ҆́кѡ и҆сповѣ́мсѧ є҆мꙋ̀, сп҃се́нїе лица̀ моегѡ̀ и҆ бг҃ъ мо́й. | Чому сумуєш, душе моя, чому хвилюєшся в мені? Уповай на Бога, бо я ще буду хвалити Його, Спасителя мого і Бога мого. |
|
7
|
7
|
| Ко мнѣ̀ самомꙋ̀ дꙋша̀ моѧ̀ смѧте́сѧ: сегѡ̀ ра́ди помѧнꙋ́хъ тѧ̀ ѿ землѝ і҆ѻрда́нски и҆ є҆рмѡнїи́мски, ѿ горы̀ ма́лыѧ. | Душа моя хвилюється в мені, Боже мій, тому згадав я Тебе в землі Йорданській і Єрмонській, з гори Малої. |
|
8
|
8
|
| Бе́здна бе́зднꙋ призыва́етъ во гла́сѣ хлѧ́бїй твои́хъ: всѧ̑ высѡты̑ твоѧ̑ и҆ вѡ́лны твоѧ̑ на мнѣ̀ преидо́ша. | Безодня безодню викликає шумом водоспадів Твоїх. Усі води Твої і хвилі Твої пройшли наді мною. |
|
9
|
9
|
| Въ де́нь заповѣ́сть гдⷭ҇ь млⷭ҇ть свою̀, и҆ но́щїю пѣ́снь є҆гѡ̀ ѿ менє̀ [оу҆ менє̀], моли́тва бг҃ꙋ живота̀ моегѡ̀. | Вдень покаже Господь милість Свою, а вночі пісня Йому від мене — молитва до Бога життя мого. |
|
10
|
10
|
| Рекꙋ̀ бг҃ꙋ: застꙋ́пникъ мо́й є҆сѝ, почто̀ мѧ̀ забы́лъ є҆сѝ; и҆ вскꙋ́ю сѣ́тꙋѧ хождꙋ̀, внегда̀ ѡ҆скорблѧ́етъ вра́гъ; | Кажу я до Бога: «Захиснику мій! Навіщо Ти забув мене? Чого я, сумуючи, ходжу, коли ворог ображає мене»? |
|
11
|
11
|
| Внегда̀ сокрꙋша́тисѧ косте́мъ мои̑мъ, поноша́хꙋ мѝ вразѝ моѝ, внегда̀ глаго́лати и҆̀мъ мнѣ̀ на всѧ́къ де́нь: гдѣ̀ є҆́сть бг҃ъ тво́й; | Наче хто ламає кості мої, коли глумляться з мене вороги мої та говорять щодня: «Де Бог твій?» |
|
12
|
12
|
| Вскꙋ́ю приско́рбна є҆сѝ, дꙋшѐ моѧ̀; и҆ вскꙋ́ю смꙋща́еши мѧ̀; оу҆пова́й на бг҃а, ꙗ҆́кѡ и҆сповѣ́мсѧ є҆мꙋ̀, сп҃се́нїе лица̀ моегѡ̀ и҆ бг҃ъ мо́й. | Чому сумуєш, душе моя, чому хвилюєшся в мені? Уповай на Бога, бо я ще буду славити Його, Спасителя мого і Бога мого. |
|
Ѱало́мъ м҃в
|
Псалом 42
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, не надпи́санъ оу҆ є҆врє́й, м҃в҃. | (Псалом Давида). |
|
1
|
1
|
| Сꙋди́ ми, бж҃е, и҆ разсꙋдѝ прю̀ мою̀: ѿ ꙗ҆зы́ка не преподо́бна, ѿ человѣ́ка непра́ведна и҆ льсти́ва и҆зба́ви мѧ̀. | Суди мене, Боже, і розсуди тяжбу мою з народом недобрим. Від людини лукавої і злої визволи мене. |
|
2
|
2
|
| Занѐ ты̀ є҆сѝ, бж҃е, крѣ́пость моѧ̀, вскꙋ́ю ѿри́нꙋлъ мѧ̀ є҆сѝ; и҆ вскꙋ́ю сѣ́тꙋѧ хождꙋ̀, внегда̀ ѡ҆скорблѧ́етъ вра́гъ; | Бо Ти — Бог сили моєї. Навіщо Ти відкинув мене? Чому я, сумуючи, ходжу, коли ворог ображає мене? |
|
3
|
3
|
| Послѝ свѣ́тъ тво́й и҆ и҆́стинꙋ твою̀: та̑ мѧ̀ наста́виста, и҆ введо́ста мѧ̀ въ го́рꙋ ст҃ꙋ́ю твою̀ и҆ въ селє́нїѧ твоѧ̑. | Пошли світло Твоє й істину Твою, нехай вони ведуть мене і виведуть на святу гору Твою і в оселі Твої. |
|
4
|
4
|
| И҆ вни́дꙋ къ же́ртвенникꙋ бж҃їю, къ бг҃ꙋ веселѧ́щемꙋ ю҆́ность мою̀: и҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀ въ гꙋ́слехъ, бж҃е, бж҃е мо́й. | І ввійду я до жертовника Божого, що наповнює радістю серце моє, і буду славити Тебе піснями, як на гуслях, Боже, Боже мій. |
|
5
|
5
|
| Вскꙋ́ю приско́рбна є҆сѝ, дꙋшѐ моѧ̀; и҆ вскꙋ́ю смꙋща́еши мѧ̀; оу҆пова́й на бг҃а, ꙗ҆́кѡ и҆сповѣ́мсѧ є҆мꙋ̀, сп҃се́нїе лица̀ моегѡ̀ и҆ бг҃ъ мо́й. | Чому сумуєш, душе моя? Навіщо хвилюєшся в мені? Уповай на Бога, бо я ще буду славити Його, Спасителя мого і Бога мого. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ м҃г
|
Псалом 43
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, сынѡ́въ коре́овыхъ, въ ра́зꙋмъ, ѱало́мъ, м҃г҃. | Начальнику хору. Повчання синам Кореєвим. |
|
2
|
2
|
| Бж҃е, оу҆ши́ма на́шима оу҆слы́шахомъ, и҆ ѻ҆тцы̀ на́ши возвѣсти́ша на́мъ дѣ́ло, є҆́же содѣ́лалъ є҆сѝ во дне́хъ и҆́хъ, во дне́хъ дре́внихъ. | Боже, вухами нашими почули ми, і отці наші сповістили нам про діла, які вчинив Ти в часи їхні, часи давні. |
|
3
|
3
|
| Рꙋка̀ твоѧ̀ ꙗ҆зы́ки потребѝ, и҆ насади́лъ ѧ҆̀ є҆сѝ: ѡ҆ѕло́билъ є҆сѝ лю́ди и҆ и҆згна́лъ є҆сѝ ѧ҆̀. | Рукою Твоєю Ти знищив народи, а їх оселив, знищив племена, а їх розмножив. |
|
4
|
4
|
| Не бо мече́мъ свои́мъ наслѣ́диша зе́млю, и҆ мы́шца и҆́хъ не спасѐ и҆́хъ, но десни́ца твоѧ̀ и҆ мы́шца твоѧ̀ и҆ просвѣще́нїе лица̀ твоегѡ̀, ꙗ҆́кѡ бл҃говоли́лъ є҆сѝ въ ни́хъ. | Не мечем вони придбали землю і не їхня сила спасла їх, а Твоя рука і Твоя сила й світло лиця Твого, бо Ти благоволив до них. |
|
5
|
5
|
| Ты̀ є҆сѝ са́мъ цр҃ь мо́й и҆ бг҃ъ мо́й, заповѣ́даѧй спасє́нїѧ і҆а̑кѡвлѧ. | Боже, Ти — Цар мій! Ти Той, що даєш спасіння Якову. |
|
6
|
6
|
| Ѡ҆ тебѣ̀ врагѝ на́шѧ и҆збоде́мъ рѡ́ги, и҆ ѡ҆ и҆́мени твое́мъ оу҆ничижи́мъ востаю́щыѧ на ны̀. | З Тобою, як рогами, поб’ємо ми ворогів наших і в ім’я Твоє потопчемо тих, що повстали проти нас. |
|
7
|
7
|
| Не на лꙋ́къ бо мо́й оу҆пова́ю, и҆ ме́чь мо́й не спасе́тъ менѐ: | Бо не на лук мій я надіюся, і меч мій не спасе мене, |
|
8
|
8
|
| спⷭ҇лъ бо є҆сѝ на́съ ѿ стꙋжа́ющихъ на́мъ, и҆ ненави́дѧщихъ на́съ посрами́лъ є҆сѝ. | а Ти спасеш нас від ворогів наших і осоромиш тих, що повстали проти нас. |
|
9
|
9
|
| Ѡ҆ бз҃ѣ похва́лимсѧ ве́сь де́нь, и҆ ѡ҆ и҆́мени твое́мъ и҆сповѣ́мысѧ во вѣ́къ. | Тобою, Боже, будемо хвалитися кожен день, і ім’я Твоє будемо славити повіки. |
|
10
|
10
|
| Нн҃ѣ же ѿри́нꙋлъ є҆сѝ и҆ посрами́лъ є҆сѝ на́съ, и҆ не и҆зы́деши, бж҃е, въ си́лахъ на́шихъ. | Нині ж Ти відкинув і осоромив нас, і не виходиш, Боже, з військом нашим. |
|
11
|
11
|
| Возврати́лъ є҆сѝ на́съ вспѧ́ть при вразѣ́хъ на́шихъ, и҆ ненави́дѧщїи на́съ расхища́хꙋ себѣ̀. | Ти попустив, щоб ми втікали від ворогів, і ненависники наші грабують нас. |
|
12
|
12
|
| Да́лъ є҆сѝ на́съ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы снѣ́ди, и҆ во ꙗ҆зы́цѣхъ разсѣ́ѧлъ ны̀ є҆сѝ. | Ти, як овець, віддав нас на заколення і розсіяв нас поміж народами. |
|
13
|
13
|
| Ѿда́лъ є҆сѝ лю́ди твоѧ̑ без̾ цѣны̀, и҆ не бѣ̀ мно́жество въ восклица́нїихъ на́шихъ. | Ти задарма віддав народ Свій і не підвищив ціни на нього. |
|
14
|
14
|
| Положи́лъ є҆сѝ на́съ поноше́нїе сосѣ́дѡмъ на́шымъ, подражне́нїе и҆ порꙋга́нїе сꙋ́щымъ ѡ҆́крестъ на́съ. | Ти на глум віддав нас сусідам нашим, на посміх і зневагу всім, що навкруги нас. |
|
15
|
15
|
| Положи́лъ є҆сѝ на́съ въ при́тчꙋ во ꙗ҆зы́цѣхъ, покива́нїю главы̀ въ лю́дехъ. | Ти зробив нас притчею між народами, покиванням голови між людьми. |
|
16
|
16
|
| Ве́сь де́нь сра́мъ мо́й предо мно́ю є҆́сть, и҆ стꙋ́дъ лица̀ моегѡ̀ покры́ мѧ, | Щодня сором мій переді мною, і посоромлення вкриває лице моє |
|
17
|
17
|
| ѿ гла́са поноша́ющагѡ и҆ ѡ҆клевета́ющагѡ, ѿ лица̀ вра́жїѧ и҆ и҆згонѧ́щагѡ. | від голосу ганьбителя й наклепника, від погляду ворога й месника. |
|
18
|
18
|
| Сїѧ̑ всѧ̑ прїидо́ша на ны̀, и҆ не забы́хомъ тебє̀, и҆ не непра́вдовахомъ въ завѣ́тѣ твое́мъ, | Все це прийшло на нас, але ми не забули Тебе і не порушили завіту Твого. |
|
19
|
19
|
| и҆ не ѿстꙋпѝ вспѧ́ть се́рдце на́ше: и҆ оу҆клони́лъ є҆сѝ стезѝ на́шѧ ѿ пꙋтѝ твоегѡ̀, | Не відхилилося від Тебе серце наше, і кроки наші не зійшли з дороги Твоєї, |
|
20
|
20
|
| ꙗ҆́кѡ смири́лъ є҆сѝ на́съ на мѣ́стѣ ѡ҆ѕлобле́нїѧ, и҆ прикры́ ны сѣ́нь сме́ртнаѧ. | коли Ти смирив нас у землі злостраждань і тінню смерти покрив нас. |
|
21
|
21
|
| А҆́ще забы́хомъ и҆́мѧ бг҃а на́шегѡ, и҆ а҆́ще воздѣ́хомъ рꙋ́ки на́шѧ къ бо́гꙋ чꙋжде́мꙋ, | Бо якби ми забули ім’я Бога нашого і простягнули руки свої до бога чужого, |
|
22
|
22
|
| не бг҃ъ ли взы́щетъ си́хъ; то́й бо вѣ́сть та̑йнаѧ се́рдца. | то чи не покарав би нас Бог? Бо Він знає таємниці серця. |
|
23
|
23
|
| Занѐ тебє̀ ра́ди оу҆мерщвлѧ́емсѧ ве́сь де́нь, вмѣни́хомсѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы заколе́нїѧ. | Але за Тебе, Господи, вбивають нас кожен день, ми стали як вівці, що призначені на заколення. |
|
24
|
24
|
| Воста́ни, вскꙋ́ю спи́ши, гдⷭ҇и; воскрⷭ҇нѝ, и҆ не ѿри́ни до конца̀. | Встань, Господи, чого спиш Ти? Прокинься і не відкидай нас назавжди. |
|
25
|
25
|
| Вскꙋ́ю лицѐ твоѐ ѿвраща́еши; забыва́еши нищетꙋ̀ на́шꙋ и҆ ско́рбь на́шꙋ; | Навіщо ховаєш лице Твоє? Забуваєш скорботу та біду нашу? |
|
26
|
26
|
| Ꙗ҆́кѡ смири́сѧ въ пе́рсть дꙋша̀ на́ша, прильпѐ землѝ оу҆тро́ба на́ша. | Бо душа наша принижена до пороху, і серце наше в землю втоптане. |
|
27
|
27
|
| Воскрⷭ҇нѝ, гдⷭ҇и, помозѝ на́мъ, и҆ и҆зба́ви на́съ и҆́мене ра́ди твоегѡ̀. | Воскресни, Господи, поможи нам і визволи нас імені Твого ради. |
|
Ѱало́мъ м҃д
|
Псалом 44
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ и҆змѣнѧ́емыхъ сынѡ́мъ коре́ѡвымъ въ ра́зꙋмъ, пѣ́снь ѡ҆ возлю́бленнѣмъ, м҃д҃. | Начальнику хору. На музичному інструменті шошан. Повчання синам Кореєвим. Пісня про Улюбленого. |
|
2
|
2
|
| Ѿры́гнꙋ се́рдце моѐ сло́во бла́го, глаго́лю а҆́зъ дѣла̀ моѧ̑ цр҃е́ви: ѧ҆зы́къ мо́й тро́сть кни́жника скоропи́сца. | Вилилось із серця мого слово благе, говорю я про діла мої Цареві. Язик мій — перо книжника-скорописця. |
|
3
|
3
|
| Красе́нъ добро́тою па́че сынѡ́въ человѣ́ческихъ, и҆злїѧ́сѧ бл҃года́ть во оу҆стна́хъ твои́хъ: сегѡ̀ ра́ди блгⷭ҇ви́ тѧ бг҃ъ во вѣ́къ. | Ти прекрасніший за синів людських, виливається благодать із уст Твоїх. Тому благословив Тебе Бог навіки. |
|
4
|
4
|
| Препоѧ́ши ме́чь тво́й по бедрѣ̀ твое́й, си́льне, | Прив’яжи меч Твій до бедра Твого, сильний, славою Твоєю і красою Твоєю. |
|
5
|
5
|
| красото́ю твое́ю и҆ добро́тою твое́ю: и҆ налѧцы̀, и҆ оу҆спѣва́й, и҆ црⷭ҇твꙋй и҆́стины ра́ди и҆ кро́тости и҆ пра́вды: и҆ наста́витъ тѧ̀ ди́внѡ десни́ца твоѧ̀. | І натягни лук, і встигай, і царюй істини ради, і лагідности, і справедливости, і дивно поведе Тебе правиця Твоя. |
|
6
|
6
|
| Стрѣ́лы твоѧ̑ и҆з̾ѡщрє́ны, си́льне: лю́дїе под̾ тобо́ю падꙋ́тъ въ се́рдцы вра̑гъ цр҃е́выхъ. | Гострі стріли Твої, [Сильний]! Вони в серце ворогам Царя. Впадуть народи перед Тобою. |
|
7
|
7
|
| Прⷭ҇то́лъ тво́й, бж҃е, въ вѣ́къ вѣ́ка: же́злъ пра́вости же́злъ црⷭ҇твїѧ твоегѡ̀. | Престіл Твій, Боже, повік віку, жезл правоти — жезл Царства Твого. |
|
8
|
8
|
| Возлюби́лъ є҆сѝ пра́вдꙋ и҆ возненави́дѣлъ є҆сѝ беззако́нїе: сегѡ̀ ра́ди пома́за тѧ̀, бж҃е, бг҃ъ тво́й є҆ле́емъ ра́дости па́че прича̑стникъ твои́хъ. | Ти полюбив правду і зненавидів беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твій єлеєм радости більше, ніж спільників Твоїх. |
|
9
|
9
|
| Смѵ́рна и҆ ста́кти и҆ касі́а ѿ ри́зъ твои́хъ, ѿ тѧ́жестей слоно́выхъ [ѿ хра́мѡвъ слоно́выхъ], и҆з̾ ни́хже возвесели́ша тѧ̀. | Вся одежа Твоя — як смирна, алое і касія; в палатах із слонової кості звеселять Тебе. |
|
10
|
10
|
| Дщє́ри царе́й въ че́сти твое́й: предста̀ цари́ца ѡ҆деснꙋ́ю тебє̀, въ ри́захъ позлаще́нныхъ ѡ҆дѣ́ѧна преиспещре́на. | Дочки царів почесні гості Твої; стала цариця праворуч Тебе, в ризи позолочені одягнена, прикрашена. |
|
11
|
11
|
| Слы́ши, дщѝ, и҆ ви́ждь, и҆ приклонѝ оу҆́хо твоѐ, и҆ забꙋ́ди лю́ди твоѧ̑ и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀: | Слухай, дочко, і споглянь, і прихили вухо твоє, і забудь народ твій і дім отця твого. |
|
12
|
12
|
| и҆ возжела́етъ цр҃ь добро́ты твоеѧ̀, занѐ то́й є҆́сть гдⷭ҇ь тво́й, и҆ поклони́шисѧ є҆мꙋ̀, | І забажає Цар доброти твоєї, бо Він — Бог твій, і поклонишся Йому. |
|
13
|
13
|
| и҆ дщѝ тѵ́рова съ да̑ры: лицꙋ̀ твоемꙋ̀ помо́лѧтсѧ бога́тїи лю́дстїи. | І дочка Тира з дарами, і найбагатші з народів помоляться лицю Твоєму. |
|
14
|
14
|
| Всѧ̀ сла́ва дще́ре цр҃е́вы внꙋ́трь: рѧ̑сны златы́ми ѡ҆дѣ́ѧна и҆ преиспещре́на. | Вся слава дочки царя в ній самій, одежа її шита золотом. |
|
15
|
15
|
| Приведꙋ́тсѧ цр҃ю̀ дѣ̑вы в̾слѣ́дъ є҆ѧ̀, и҆́скрєннїѧ є҆ѧ̀ приведꙋ́тсѧ тебѣ̀: | В дорогих прикрашених ризах введуть її до Царя. Приведені будуть діви вслід за нею, подруги її. |
|
16
|
16
|
| приведꙋ́тсѧ въ весе́лїи и҆ ра́дованїи, введꙋ́тсѧ въ хра́мъ цр҃е́въ. | Приведуть їх з піснями радости і введуть їх у палату Царя. |
|
17
|
17
|
| Вмѣ́стѡ ѻ҆тє́цъ твои́хъ бы́ша сы́нове твоѝ: поста́виши ѧ҆̀ кнѧ́зи по все́й землѝ. | Замість батьків Твоїх будуть сини Твої. Ти поставиш їх князями по всій землі. |
|
18
|
18
|
| Помѧнꙋ̀ и҆́мѧ твоѐ во всѧ́комъ ро́дѣ и҆ ро́дѣ: сегѡ̀ ра́ди лю́дїе и҆сповѣ́дѧтсѧ тебѣ̀ въ вѣ́къ и҆ во вѣ́къ вѣ́ка. | Пом’яну ім’я Твоє у всякому роді і роді. Заради того люди всі вихвалятимуть Тебе і прославлятимуть ім’я Твоє повік віку. |
|
Ѱало́мъ м҃є
|
Псалом 45
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ сынѣ́хъ коре́овыхъ, ѡ҆ та́йныхъ, ѱало́мъ, м҃е҃. | Начальнику хору. Синів Кореєвих. На музичному інструменті аламоф. Пісня. |
|
2
|
2
|
| Бг҃ъ на́мъ прибѣ́жище и҆ си́ла, помо́щникъ въ ско́рбехъ ѡ҆брѣ́тшихъ ны̀ ѕѣлѡ̀. | Бог нам пристановище і сила, скора допомога в біді, що надходить на нас. |
|
3
|
3
|
| Сегѡ̀ ра́ди не оу҆бои́мсѧ, внегда̀ смꙋща́етсѧ землѧ̀, и҆ прелага́ютсѧ го́ры въ сердца̀ морска̑ѧ. | Тому не будемо боятися, хоч би захиталася земля, і гори зрушились у безодню моря. |
|
4
|
4
|
| Возшꙋмѣ́ша и҆ смѧто́шасѧ во́ды и҆́хъ, смѧто́шасѧ го́ры крѣ́постїю є҆гѡ̀. | Нехай шумлять і хвилями здіймаються води і трясуться гори від хвиль їхніх. |
|
5
|
5
|
| Рѣ̑чнаѧ оу҆стремлє́нїѧ веселѧ́тъ гра́дъ бж҃їй: ѡ҆ст҃и́лъ є҆́сть селе́нїе своѐ вы́шнїй. | Потоки рік веселять місто Боже, святу оселю Всевишнього. |
|
6
|
6
|
| Бг҃ъ посредѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ не подви́житсѧ: помо́жетъ є҆мꙋ̀ бг҃ъ оу҆́трѡ заꙋ́тра. | Бог посеред нього — воно не захитається; Бог допоможе йому зранку. |
|
7
|
7
|
| Смѧто́шасѧ ꙗ҆зы́цы, оу҆клони́шасѧ ца̑рствїѧ: дадѐ гла́съ сво́й вы́шнїй, подви́жесѧ землѧ̀. | Стривожилися народи, захиталися царства: [Всевишній] подав голос Свій, і похитнулася земля. |
|
8
|
8
|
| Гдⷭ҇ь си́лъ съ на́ми, застꙋ́пникъ на́шъ бг҃ъ і҆а́кѡвль. | Господь Сил з нами, Бог Якова — захисник наш. |
|
9
|
9
|
| Прїиди́те и҆ ви́дите дѣла̀ бж҃їѧ, ꙗ҆̀же положѝ чꙋдеса̀ на землѝ: | Прийдіть і погляньте на діла Божі, які чуда вчинив Він на землі. |
|
10
|
10
|
| ѿе́млѧ бра̑ни до конє́цъ землѝ, лꙋ́къ сокрꙋши́тъ и҆ сло́митъ ѻ҆рꙋ́жїе, и҆ щиты̀ сожже́тъ ѻ҆гне́мъ. | Він спинив війни до країв землі, поламав лук, знищив зброю і колісниці попалив вогнем. |
|
11
|
11
|
| Оу҆праздни́тесѧ и҆ разꙋмѣ́йте, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь бг҃ъ: вознесꙋ́сѧ во ꙗ҆зы́цѣхъ, вознесꙋ́сѧ на землѝ. | «Заспокойтеся і пізнайте, що Я — Бог, піднесуся між народами і прославлюся на землі». |
|
12
|
12
|
| Гдⷭ҇ь си́лъ съ на́ми, застꙋ́пникъ на́шъ бг҃ъ і҆а́кѡвль. | Господь Сил з нами, Захисник наш — Бог Якова. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ м҃ѕ
|
Псалом 46
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ сынѣ́хъ коре́овыхъ, ѱало́мъ, м҃ѕ҃. | Начальнику хору. Синів Кореєвих. Псалом. |
|
2
|
2
|
| Всѝ ꙗ҆зы́цы, восплещи́те рꙋка́ми, воскли́кните бг҃ꙋ гла́сомъ ра́дованїѧ: | Всі народи, заплещіть руками, вигукніть до Бога голосом радости. |
|
3
|
3
|
| ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь вы́шнїй стра́шенъ, цр҃ь ве́лїй по все́й землѝ: | Бо Господь Всевишній страшний, — великий Цар усієї землі. |
|
4
|
4
|
| покорѝ лю́ди на́мъ и҆ ꙗ҆зы́ки под̾ но́ги на́ша: | Він підкорив людей нам, і народи — під ноги наші. |
|
5
|
5
|
| и҆збра̀ на́мъ достоѧ́нїѧ своѐ, добро́тꙋ і҆а́кѡвлю, ю҆́же возлюбѝ. | Обрав нам насліддя наше, красу Якова, якого полюбив. |
|
6
|
6
|
| Взы́де бг҃ъ въ воскликнове́нїи, гдⷭ҇ь во гла́сѣ трꙋ́бнѣ. | Зійшов Бог при окликах радости, Господь — при звуках сурмних. |
|
7
|
7
|
| По́йте бг҃ꙋ на́шемꙋ, по́йте: по́йте цр҃е́ви на́шемꙋ, по́йте: | Співайте Богу нашому, співайте! Співайте Цареві нашому, співайте! |
|
8
|
8
|
| ꙗ҆́кѡ цр҃ь всеѧ̀ землѝ бг҃ъ, по́йте разꙋ́мнѡ. | Бо Бог — Цар усієї землі, співайте розумно. |
|
9
|
9
|
| Воцр҃и́сѧ бг҃ъ над̾ ꙗ҆зы̑ки: бг҃ъ сѣди́тъ на прⷭ҇то́лѣ ст҃ѣ́мъ свое́мъ. | Бог став Царем над усіма народами. Бог возсів на святім Престолі Своїм. |
|
10
|
10
|
| Кнѧ̑зи лю́дстїи собра́шасѧ съ бг҃омъ а҆враа́млимъ: ꙗ҆́кѡ бж҃їи держа́внїи землѝ ѕѣлѡ̀ вознесо́шасѧ. | Князі народів зібралися до народу Бога Авраамового, бо влада над землею — Божа. Він вищий за все. |
|
Ѱало́мъ м҃з
|
Псалом 47
|
|
1
|
1
|
| Ѱало́мъ пѣ́сни сынѡ́въ коре́овыхъ, вторы́ѧ сꙋббѡ́ты, м҃з҃. | Пісня синів Кореєвих. |
|
2
|
2
|
| Ве́лїй гдⷭ҇ь и҆ хва́ленъ ѕѣлѡ̀ во гра́дѣ бг҃а на́шегѡ, въ горѣ̀ ст҃ѣ́й є҆гѡ̀, | Великий Господь і вельми хвальний у місті Бога нашого, на горі святій Його. |
|
3
|
3
|
| бл҃гокоре́ннымъ ра́дованїемъ всеѧ̀ землѝ: го́ры сїѡ́нскїѧ, ре́бра сѣ́верѡва, гра́дъ цр҃ѧ̀ вели́кагѡ. | Велика радість всій землі — гора Сион; з північного боку її — місто Царя великого. |
|
4
|
4
|
| Бг҃ъ въ тѧ́жестѣхъ [во хра́мѣхъ] є҆гѡ̀ зна́емь є҆́сть, є҆гда̀ застꙋпа́етъ и҆̀. | Бог у храмі Своєму знаний як захисник, |
|
5
|
5
|
| Ꙗ҆́кѡ сѐ, ца́рїе зе́мстїи собра́шасѧ, снидо́шасѧ вкꙋ́пѣ: | бо ось зібралися царі, зійшлися докупи, |
|
6
|
6
|
| ті́и ви́дѣвше та́кѡ, оу҆диви́шасѧ, смѧто́шасѧ, подвиго́шасѧ: | побачили, здивувалися, злякалися і відступили. |
|
7
|
7
|
| тре́петъ прїѧ́тъ ѧ҆̀ та́мѡ, бѡлѣ́зни ꙗ҆́кѡ ражда́ющїѧ. | Страх обійняв їх і муки, як у жінок під час родин. |
|
8
|
8
|
| Дꙋ́хомъ бꙋ́рнымъ сокрꙋши́ши корабли̑ ѳарсі̑йскїѧ. | Східним вітром Ти потопив кораблі фарсийські. |
|
9
|
9
|
| Ꙗ҆́коже слы́шахомъ, та́кѡ и҆ ви́дѣхомъ во гра́дѣ гдⷭ҇а си́лъ, во гра́дѣ бг҃а на́шегѡ: бг҃ъ ѡ҆снова̀ и҆ въ вѣ́къ. | Як чули ми, так і побачили у місті Господа Сил, у місті Бога нашого: Бог утвердив його навіки. |
|
10
|
10
|
| Прїѧ́хомъ, бж҃е, млⷭ҇ть твою̀ посредѣ̀ люді́й твои́хъ. | Ми роздумували, Боже, про милість Твою посеред храму Твого. |
|
11
|
11
|
| По и҆́мени твоемꙋ̀, бж҃е, та́кѡ и҆ хвала̀ твоѧ̀ на конца́хъ землѝ: пра́вды и҆спо́лнь десни́ца твоѧ̀. | Яке ім’я Твоє, Боже, така і хвала Твоя аж до країв землі. Повна правди правиця Твоя. |
|
12
|
12
|
| Да возвесели́тсѧ гора̀ сїѡ́нскаѧ, и҆ да возра́дꙋютсѧ дщє́ри і҆ꙋдє́йскїѧ, сꙋде́бъ ра́ди твои́хъ, гдⷭ҇и. | Нехай веселиться гора Сион, [і] нехай радіють дочки народу Божого заради судів Твоїх, [Господи]. |
|
13
|
13
|
| Ѡ҆быди́те сїѡ́нъ и҆ ѡ҆быми́те є҆го̀, повѣ́дите въ столпѣ́хъ є҆гѡ̀: | Обійдіть навколо Сиона і розгляньте його, перелічіть вежі його, |
|
14
|
14
|
| положи́те сердца̀ ва̑ша въ си́лꙋ є҆гѡ̀, и҆ раздѣли́те до́мы є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ да повѣ́сте въ ро́дѣ и҆нѣ́мъ. | зверніть серця ваші до могутності його, щоб переказати поколінням майбутнім. |
|
15
|
15
|
| Ꙗ҆́кѡ то́й є҆́сть бг҃ъ на́шъ во вѣ́къ и҆ въ вѣ́къ вѣ́ка: то́й оу҆пасе́тъ на́съ во вѣ́ки. | Бо цей Бог є Бог наш повіки. Він буде провадити нас повік віку. |
|
Ѱало́мъ м҃и
|
Псалом 48
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, сынѡ́мъ коре́ѡвымъ, ѱало́мъ, м҃и҃. | Начальнику хору. Синів Кореєвих. Псалом. |
|
2
|
2
|
| Оу҆слы́шите сїѧ̑, всѝ ꙗ҆зы́цы, внꙋши́те, всѝ живꙋ́щїи по вселе́ннѣй, | Слухайте це, всі народи. Почуйте всі, хто живе на світі, — |
|
3
|
3
|
| земноро́днїи же и҆ сы́нове человѣ́честїи, вкꙋ́пѣ бога́тъ и҆ оу҆бо́гъ. | І прості, і знані, і багаті, й убогі. |
|
4
|
4
|
| Оу҆ста̀ моѧ̑ возглаго́лютъ премꙋ́дрость, и҆ поꙋче́нїе се́рдца моегѡ̀ ра́зꙋмъ. | Уста мої промовлятимуть премудрість, і помисли серця мого — розум. |
|
5
|
5
|
| Приклоню̀ въ при́тчꙋ оу҆́хо моѐ, ѿве́рзꙋ во ѱалти́ри гана́нїе моѐ. | Прихилю вухо моє до притчі і на гуслях пісні відкрию загадку мою. |
|
6
|
6
|
| Вскꙋ́ю бою́сѧ въ де́нь лю́тъ; беззако́нїе пѧты̀ моеѧ̀ ѡ҆бы́детъ мѧ̀. | Чого боятися мені в день біди, коли обступлять мене злочинства тих, що доганяють мене? |
|
7
|
7
|
| Надѣ́ющїисѧ на си́лꙋ свою̀ и҆ ѡ҆ мно́жествѣ бога́тства своегѡ̀ хва́лѧщїисѧ: | Ви, що надієтеся на силу свою та величаєтеся багатством своїм! |
|
8
|
8
|
| бра́тъ не и҆зба́витъ, и҆зба́витъ ли человѣ́къ; не да́стъ бг҃ꙋ и҆змѣ́ны за сѧ̀, | Людина ніколи не викупить брата свого, не дасть Богові викупу за нього. |
|
9
|
9
|
| и҆ цѣ́нꙋ и҆збавле́нїѧ дꙋшѝ своеѧ̀: и҆ оу҆трꙋди́сѧ въ вѣ́къ, | Дорога ціна викупу душ їхніх, і не буде того повіки, |
|
10
|
10
|
| и҆ жи́въ бꙋ́детъ до конца̀, не оу҆́зритъ па́гꙋбы. | щоб залишився хтось жити вічно і не зазнав смерти. |
|
11
|
11
|
| Є҆гда̀ оу҆ви́дитъ премꙋ̑дрыѧ оу҆мира́ющыѧ, вкꙋ́пѣ безꙋ́менъ и҆ несмы́сленъ поги́бнꙋтъ, и҆ ѡ҆ста́вѧтъ чꙋжди̑мъ бога́тство своѐ. | Кожен бачить, що й розумні помирають так само, як і нерозумні та безумні гинуть, і багатства свої залишають іншим. |
|
12
|
12
|
| И҆ гро́би и҆́хъ жили̑ща и҆́хъ во вѣ́къ, селє́нїѧ и҆́хъ въ ро́дъ и҆ ро́дъ, нареко́ша и҆мена̀ своѧ̑ на землѧ́хъ. | Вони думають, що доми їхні вічні і оселі їхні з роду в рід, землі свої вони називають своїми іменами. |
|
13
|
13
|
| И҆ человѣ́къ въ че́сти сы́й не разꙋмѣ̀, приложи́сѧ скотѡ́мъ несмы́слєннымъ и҆ оу҆подо́бисѧ и҆̀мъ. | І людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм. |
|
14
|
14
|
| Се́й пꙋ́ть и҆́хъ собла́знъ и҆̀мъ, и҆ по си́хъ во оу҆стѣ́хъ свои́хъ благоволѧ́тъ. | Цей шлях їхній — спокуса їм, хоч після цього устами своїми будуть хвалити його. |
|
15
|
15
|
| Ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы во а҆́дѣ положе́ни сꙋ́ть, сме́рть оу҆пасе́тъ ѧ҆̀: и҆ ѡ҆блада́ютъ и҆́ми пра́вїи заꙋ́тра, и҆ по́мощь и҆́хъ ѡ҆бетша́етъ во а҆́дѣ: ѿ сла́вы своеѧ̀ и҆зринове́ни бы́ша. | Як овець, поглине їх безодня; смерть буде пасти їх, і ранком праведні будуть володіти ними; сила покине їх, і могила буде житлом їхнім. |
|
16
|
16
|
| Ѻ҆ба́че бг҃ъ и҆зба́витъ дꙋ́шꙋ мою̀ и҆з̾ рꙋкѝ а҆́довы, є҆гда̀ прїе́млетъ мѧ̀. | Але Господь спасе душу мою від пекла, коли прийме мене. |
|
17
|
17
|
| Не оу҆бо́йсѧ, є҆гда̀ разбогатѣ́етъ человѣ́къ, и҆лѝ є҆гда̀ оу҆мно́житсѧ сла́ва до́мꙋ є҆гѡ̀: | Не бійся, коли розбагатіє людина, коли примножиться слава дому її. |
|
18
|
18
|
| ꙗ҆́кѡ внегда̀ оу҆мре́ти є҆мꙋ̀, не во́зметъ всѧ̑, нижѐ сни́детъ съ ни́мъ сла́ва є҆гѡ̀. | Бо коли помре, то не візьме з собою нічого, не піде за нею слава її. |
|
19
|
19
|
| Ꙗ҆́кѡ дꙋша̀ є҆гѡ̀ въ животѣ̀ є҆гѡ̀ благослови́тсѧ, и҆сповѣ́стсѧ тебѣ̀, є҆гда̀ благосотвори́ши є҆мꙋ̀. | Хоч за життя вона ублажає душу свою, і славлять її за те, що догоджає собі, |
|
20
|
20
|
| Вни́детъ да́же до ро́да ѻ҆тє́цъ свои́хъ, да́же до вѣ́ка не оу҆́зритъ свѣ́та. | але піде до роду батьків своїх, які ніколи не побачать світла. |
|
21
|
21
|
| И҆ человѣ́къ въ че́сти сы́й не разꙋмѣ̀, приложи́сѧ скотѡ́мъ несмы́слєннымъ и҆ оу҆подо́бисѧ и҆̀мъ. | Так людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ м҃ѳ
|
Псалом 49
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ а҆са́фꙋ, м҃ѳ҃. | Псалом Асафа. |
|
1
|
1
|
| Бг҃ъ богѡ́въ гдⷭ҇ь гл҃а, и҆ призва̀ зе́млю ѿ востѡ́къ со́лнца до за̑падъ. | Бог богів, Господь промовив і закликає землю від сходу сонця і до заходу. |
|
2
|
2
|
| Ѿ сїѡ́на бл҃голѣ́пїе красоты̀ є҆гѡ̀: | Від Сиону велич краси Його. |
|
3
|
3
|
| бг҃ъ ꙗ҆́вѣ прїи́детъ, бг҃ъ на́шъ, и҆ не премолчи́тъ: ѻ҆́гнь пред̾ ни́мъ возгори́тсѧ, и҆ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ бꙋ́рѧ ѕѣ́лна. | Гряде Бог наш — і не мовчить, перед ним вогонь, що все палить, навкруги Нього сильна буря. |
|
4
|
4
|
| Призове́тъ не́бо свы́ше, и҆ зе́млю, разсꙋди́ти лю́ди своѧ̑. | Він закликає з висоти небо і землю — судити народ Свій: |
|
5
|
5
|
| Собери́те є҆мꙋ̀ прпⷣбныѧ є҆гѡ̀, завѣща́ющыѧ завѣ́тъ є҆гѡ̀ ѡ҆ же́ртвахъ. | «Зберіть до Мене святих Моїх, що вступили в завіт зі Мною при жертві!» |
|
6
|
6
|
| И҆ возвѣстѧ́тъ нб҃са̀ пра́вдꙋ є҆гѡ̀: ꙗ҆́кѡ бг҃ъ сꙋдїѧ̀ є҆́сть. | Небеса проголосять правду Його, бо Суддя цей є Бог. |
|
7
|
7
|
| Оу҆слы́шите, лю́дїе моѝ, и҆ возгл҃ю ва́мъ, і҆и҃лю, и҆ засвидѣ́телствꙋю тебѣ̀: бг҃ъ, бг҃ъ тво́й є҆́смь а҆́зъ. | «Слухай, народе Мій, Я буду говорити. Ізраїлю! Я буду свідчити проти тебе. Я — Бог, твій Бог. |
|
8
|
8
|
| Не ѡ҆ же́ртвахъ твои́хъ ѡ҆бличꙋ̀ тѧ̀, всесожжє́нїѧ же твоѧ̑ предо мно́ю сꙋ́ть вы́нꙋ: | Не за жертви твої буду докоряти тобі, бо всепалення твої завжди переді Мною. |
|
9
|
9
|
| не прїимꙋ̀ ѿ до́мꙋ твоегѡ̀ телцє́въ, нижѐ ѿ ста́дъ твои́хъ козлѡ́въ. | Не прийму ні телят від дому твого, ні козлів із дворів твоїх, |
|
10
|
10
|
| Ꙗ҆́кѡ моѝ сꙋ́ть всѝ ѕвѣ́рїе дꙋбра́внїи, ско́ти въ гора́хъ и҆ воло́ве: | бо Мої всі звірі лісові і тварини на всіх горах. |
|
11
|
11
|
| позна́хъ всѧ̑ пти̑цы небє́сныѧ, и҆ красота̀ се́лнаѧ со мно́ю є҆́сть. | Я знаю всіх птахів небесних і вся краса поля переді Мною. |
|
12
|
12
|
| А҆́ще вза́лчꙋ, не рекꙋ̀ тебѣ̀: моѧ́ бо є҆́сть вселе́ннаѧ и҆ и҆сполне́нїе є҆ѧ̀. | Коли б я зголоднів, то не сказав би тобі, бо світ увесь Мій і все, що є в ньому. |
|
13
|
13
|
| Є҆да̀ ꙗ҆́мъ мѧса̀ ю҆́нча; и҆лѝ кро́вь козлѡ́въ пїю̀; | Хіба Я споживаю м’ясо телят чи п’ю кров козлів? |
|
14
|
14
|
| Пожрѝ бг҃ови же́ртвꙋ хвалы̀ и҆ возда́ждь вы́шнемꙋ моли̑твы твоѧ̑: | Принеси Богу жертву хвали і виконай перед Всевишнім обітниці твої. |
|
15
|
15
|
| и҆ призови́ мѧ въ де́нь ско́рби твоеѧ̀, и҆ и҆змꙋ́ тѧ, и҆ просла́виши мѧ̀. | І призови Мене в день скорботи твоєї, Я спасу тебе, і ти прославиш Мене». |
|
16
|
16
|
| Грѣ́шникꙋ же речѐ бг҃ъ: вскꙋ́ю ты̀ повѣ́даеши ѡ҆правда̑нїѧ моѧ̑ и҆ воспрїе́млеши завѣ́тъ мо́й оу҆сты̀ твои́ми; | А до грішника каже Бог: «Навіщо говориш ти про настанови Мої і завіт Мій береш у вуста свої? |
|
17
|
17
|
| Ты́ же возненави́дѣлъ є҆сѝ наказа́нїе и҆ ѿве́рглъ є҆сѝ словеса̀ моѧ̑ вспѧ́ть. | Ти ж зненавидів настанови Мої і слова Мої відкидаєш від себе. |
|
18
|
18
|
| А҆́ще ви́дѣлъ є҆сѝ та́тѧ, те́клъ є҆сѝ съ ни́мъ, и҆ съ прелюбодѣ́емъ оу҆ча́стїе твоѐ полага́лъ є҆сѝ: | Коли бачиш злодія, то сходишся з ним, і з перелюбником спілкуєшся. |
|
19
|
19
|
| оу҆ста̀ твоѧ̑ оу҆мно́жиша ѕло́бꙋ, и҆ ѧ҆зы́къ тво́й сплета́ше льщє́нїѧ: | Уста твої невпинно злословлять, і язик твій сплітає підступи. |
|
20
|
20
|
| сѣдѧ̀ на бра́та твоего̀ клевета́лъ є҆сѝ и҆ на сы́на ма́тере твоеѧ̀ полага́лъ є҆сѝ собла́знъ. | Сидиш і наговорюєш на брата твого і на сина матері твоєї зводиш наклеп. |
|
21
|
21
|
| Сїѧ̑ сотвори́лъ є҆сѝ, и҆ оу҆молча́хъ, вознепщева́лъ є҆сѝ беззако́нїе, ꙗ҆́кѡ бꙋ́дꙋ тебѣ̀ подо́бенъ: ѡ҆бличꙋ́ тѧ и҆ предста́влю пред̾ лице́мъ твои́мъ грѣхѝ твоѧ̑. | Ти це робив, а Я мовчав; ти гадав, що й Я такий, як ти. Але Я викрию тебе і поставлю перед тобою [гріхи твої]. |
|
22
|
22
|
| Разꙋмѣ́йте оу҆́бѡ сїѧ̑, забыва́ющїи бг҃а, да не когда̀ похи́титъ, и҆ не бꙋ́детъ и҆збавлѧ́ѧй. | Зрозумійте ж це ви, що забуваєте Бога, щоб я не зловив вас, і тоді вже ніхто не врятує вас. |
|
23
|
23
|
| Же́ртва хвалы̀ просла́витъ мѧ̀, и҆ та́мѡ пꙋ́ть, и҆́мже ꙗ҆влю̀ є҆мꙋ̀ сп҃се́нїе моѐ. | Хто приносить жертву хвали, той прославляє Мене, і це дорога, якою Я явлю йому спасіння Моє». |
|
Ѱало́мъ н҃
|
Псалом 50
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, внегда̀ вни́ти къ немꙋ̀ наѳа́нꙋ прⷪ҇ро́кꙋ, | Начальнику хору. Псалом Давида, |
|
2
|
2
|
| є҆гда̀ вни́де къ вирсаві́и женѣ̀ оу҆рі́евѣ, н҃. | коли приходив до нього пророк Нафан, після того, як Давид увійшов до Вирсавії. (Молитва покаяння). |
|
3
|
3
|
| Поми́лꙋй мѧ̀, бж҃е, по вели́цѣй млⷭ҇ти твое́й, и҆ по мно́жествꙋ щедро́тъ твои́хъ ѡ҆чⷭ҇ти беззако́нїе моѐ. | Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Твого прости провини мої. |
|
4
|
4
|
| Наипа́че ѡ҆мы́й мѧ̀ ѿ беззако́нїѧ моегѡ̀ и҆ ѿ грѣха̀ моегѡ̀ ѡ҆чⷭ҇ти мѧ̀: | Особливо омий мене від беззаконня мого і від гріха мого очисти мене. |
|
5
|
5
|
| ꙗ҆́кѡ беззако́нїе моѐ а҆́зъ зна́ю, и҆ грѣ́хъ мо́й предо мно́ю є҆́сть вы́нꙋ. | Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій повсякчас переді мною. |
|
6
|
6
|
| Тебѣ̀ є҆ди́номꙋ согрѣши́хъ и҆ лꙋка́вое пред̾ тобо́ю сотвори́хъ: ꙗ҆́кѡ да ѡ҆правди́шисѧ во словесѣ́хъ твои́хъ и҆ побѣди́ши, внегда̀ сꙋди́ти тѝ. | Проти Тебе єдиного я згрішив і лукаве перед Тобою вчинив, отже, праведний Ти у слові Твоїм і справедливий у присуді Твоїм. |
|
7
|
7
|
| Се́ бо, въ беззако́нїихъ зача́тъ є҆́смь, и҆ во грѣсѣ́хъ роди́ мѧ ма́ти моѧ̀. | Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя. |
|
8
|
8
|
| Се́ бо, и҆́стинꙋ возлюби́лъ є҆сѝ, безвѣ̑стнаѧ и҆ та̑йнаѧ премⷣрости твоеѧ̀ ꙗ҆ви́лъ мѝ є҆сѝ. | Бо Ти істину полюбив єси, невідоме й таємне мудрости [Твоєї] явив Ти мені. |
|
9
|
9
|
| Ѡ҆кропи́ши мѧ̀ ѵ҆ссѡ́помъ, и҆ ѡ҆чи́щꙋсѧ: ѡ҆мы́еши мѧ̀, и҆ па́че снѣ́га оу҆бѣлю́сѧ. | Окропи мене ісопом — і очищуся, омий мене — і стану біліший від снігу. |
|
10
|
10
|
| Слꙋ́хꙋ моемꙋ̀ да́си ра́дость и҆ весе́лїе: возра́дꙋютсѧ кѡ́сти смирє́нныѧ. | Дай мені почути радість і веселість — і зрадіють кості мої упокорені. |
|
11
|
11
|
| Ѿвратѝ лицѐ твоѐ ѿ грѣ̑хъ мои́хъ и҆ всѧ̑ беззакѡ́нїѧ моѧ̑ ѡ҆чⷭ҇ти. | Відверни лице Твоє від гріхів моїх і прости всі беззаконня мої. |
|
12
|
12
|
| Се́рдце чи́сто сози́жди во мнѣ̀, бж҃е, и҆ дꙋ́хъ пра́въ ѡ҆бновѝ во оу҆тро́бѣ мое́й. | Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму. |
|
13
|
13
|
| Не ѿве́ржи менє̀ ѿ лица̀ твоегѡ̀ и҆ дх҃а твоегѡ̀ ст҃а́гѡ не ѿимѝ ѿ менє̀. | Не відкинь мене від лиця Твого і Духа Твого Святого не відніми від мене. |
|
14
|
14
|
| Возда́ждь мѝ ра́дость сп҃се́нїѧ твоегѡ̀ и҆ дх҃омъ влⷣчнимъ оу҆тверди́ мѧ. | Поверни мені радість спасіння Твого і духом могутнім укріпи мене. |
|
15
|
15
|
| Наꙋчꙋ̀ беззакѡ́нныѧ пꙋтє́мъ твои̑мъ, и҆ нечести́вїи къ тебѣ̀ ѡ҆братѧ́тсѧ. | Навчатиму беззаконників шляхів Твоїх, і нечестиві навернуться до Тебе. |
|
16
|
16
|
| И҆зба́ви мѧ̀ ѿ крове́й, бж҃е, бж҃е сп҃се́нїѧ моегѡ̀: возра́дꙋетсѧ ѧ҆зы́къ мо́й пра́вдѣ твое́й. | Визволи мене від вини кривавої, Боже, Боже спасіння мого, і язик мій радісно славитиме правду Твою. |
|
17
|
17
|
| Гдⷭ҇и, оу҆стнѣ̀ моѝ ѿве́рзеши, и҆ оу҆ста̀ моѧ̑ возвѣстѧ́тъ хвалꙋ̀ твою̀. | Господи, відкрий уста мої, і уста мої сповістять хвалу Твою. |
|
18
|
18
|
| Ꙗ҆́кѡ а҆́ще бы восхотѣ́лъ є҆сѝ же́ртвы, да́лъ бы́хъ оу҆́бѡ: всесожжє́нїѧ не бл҃говоли́ши. | Бо коли б Ти жертви забажав, приніс би я: всепалення Ти не бажаєш. |
|
19
|
19
|
| Же́ртва бг҃ꙋ дꙋ́хъ сокрꙋше́нъ: се́рдце сокрꙋше́нно и҆ смире́нно бг҃ъ не оу҆ничижи́тъ. | Жертва Богові — це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш. |
|
20
|
20
|
| Оу҆бл҃жѝ, гдⷭ҇и, бл҃говоле́нїемъ твои́мъ сїѡ́на, и҆ да сози́ждꙋтсѧ стѣ́ны і҆ерⷭ҇ли̑мскїѧ: | Ублажи, [Господи], благоволінням Твоїм Сион, і нехай збудуються стіни єрусалимські. |
|
21
|
21
|
| тогда̀ бл҃говоли́ши же́ртвꙋ пра́вды, возноше́нїе и҆ всесожега́ємаѧ: тогда̀ возложа́тъ на ѻ҆лта́рь тво́й телцы̀. | Тоді буде угодна Тобі жертва правди, приношення і всепалення: тоді покладуть на Жертовник Твій тельців. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ н҃а
|
Псалом 51
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ра́зꙋма дв҃дꙋ, | Начальнику хору. Повчання Давида, |
|
2
|
2
|
| внегда̀ прїитѝ дѡи́кꙋ і҆дꙋме́йскꙋ, и҆ возвѣсти́ти саꙋ́лꙋ, и҆ рещѝ є҆мꙋ̀: прїи́де дв҃дъ въ до́мъ а҆вїмеле́ховъ, н҃а҃. | після того, як приходив Доїк ідумеянин і доніс Саулу, сказавши йому, що Давид прийшов у дім Авимелеха. |
|
3
|
3
|
| Что̀ хва́лишисѧ во ѕло́бѣ, си́льне; беззако́нїе ве́сь де́нь, | Чого хвалишся злодійством, сильний? Зловживаєш милосердям Божим кожен день? |
|
4
|
4
|
| непра́вдꙋ оу҆мы́сли ѧ҆зы́къ тво́й: ꙗ҆́кѡ бри́твꙋ и҆з̾ѡщре́нꙋ сотвори́лъ є҆сѝ ле́сть. | Неправду висловлює язик твій, як бритва вигострена — таке твоє лукавство. |
|
5
|
5
|
| Возлюби́лъ є҆сѝ ѕло́бꙋ па́че бл҃госты́ни, непра́вдꙋ не́же глаго́лати пра́вдꙋ: | Ти полюбив зло більше, ніж добро, більше неправду, ніж говорити правду. |
|
6
|
6
|
| возлюби́лъ є҆сѝ всѧ̑ глаго́лы потѡ́пныѧ, ѧ҆зы́къ льсти́въ. | Ти полюбив слова погибелі, розмову улесливу. |
|
7
|
7
|
| Сегѡ̀ ра́ди бг҃ъ разрꙋши́тъ тѧ̀ до конца̀: восто́ргнетъ тѧ̀, и҆ пресели́тъ тѧ̀ ѿ селе́нїѧ твоегѡ̀ и҆ ко́рень тво́й ѿ землѝ живы́хъ. | За те знищить тебе Бог до кінця. Викине тебе й виселить тебе з дому [твого], викоренить тебе із землі живих. |
|
8
|
8
|
| Оу҆́ зрѧтъ првⷣнїи и҆ оу҆боѧ́тсѧ, и҆ ѡ҆ не́мъ возсмѣю́тсѧ и҆ рекꙋ́тъ: | Побачать це праведні і убояться, посміються над тобою [і скажуть]: |
|
9
|
9
|
| сѐ, человѣ́къ, и҆́же не положѝ бг҃а помо́щника себѣ̀, но оу҆пова̀ на мно́жество бога́тства своегѡ̀, и҆ возмо́же сꙋето́ю свое́ю. | «Ось чоловік, що не у Бога шукав собі сили, а сподівався на силу багатства свого та зміцнювався злочинством своїм». |
|
10
|
10
|
| А҆́зъ же ꙗ҆́кѡ ма́слина плодови́та въ домꙋ̀ бж҃їи: оу҆пова́хъ на млⷭ҇ть бж҃їю во вѣ́къ и҆ въ вѣ́къ вѣ́ка. | А я, мов оливкове зелене дерево в домі Божім, я уповаю на милість Божу повік. |
|
11
|
11
|
| И҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀ въ вѣ́къ, ꙗ҆́кѡ сотвори́лъ є҆сѝ: и҆ терплю̀ и҆́мѧ твоѐ, ꙗ҆́кѡ бл҃го пред̾ прпⷣбными твои́ми. | Буду вічно славити Тебе, Боже, за все, що Ти вчинив для мене. Буду надіятися на ім’я Твоє, бо Ти милостивий до праведних Твоїх. |
|
Ѱало́мъ н҃в
|
Псалом 52
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ маеле́ѳѣ, ра́зꙋма дв҃дꙋ, н҃в҃. | Начальнику хору. На духових інструментах. Повчання Давида. |
|
2
|
2
|
| Речѐ безꙋ́менъ въ се́рдцы свое́мъ: нѣ́сть бг҃ъ. Растлѣ́ша и҆ ѡ҆мерзи́шасѧ въ беззако́нїихъ, нѣ́сть творѧ́й бл҃го́е. | Сказав безумний у серці своїм: «Немає Бога». Розпусні стали, огидне діють у беззаконнях. Нема тих, хто чинив би добро. |
|
3
|
3
|
| Бг҃ъ съ нб҃сѐ прини́че на сы́ны человѣ́чєскїѧ, ви́дѣти, а҆́ще є҆́сть разꙋмѣва́ѧй и҆лѝ взыска́ѧй бг҃а. | Бог з неба поглянув на синів людських, щоб побачити: чи є хто розумний, що шукає Бога? |
|
4
|
4
|
| Всѝ оу҆клони́шасѧ, вкꙋ́пѣ непотре́бни бы́ша: нѣ́сть творѧ́й бл҃го́е, нѣ́сть до є҆ди́нагѡ. | Всі відвернулися, всі нікчемні стали; нема вже такого, хто чинить добро, немає жодного. |
|
5
|
5
|
| Ни лѝ оу҆разꙋмѣ́ютъ всѝ дѣ́лающїи беззако́нїе, снѣда́ющїи лю́ди моѧ̑ въ снѣ́дь хлѣ́ба; гдⷭ҇а не призва́ша. | Невже не прийдуть до розуму ті, що чинять беззаконня, що з’їдають людей моїх, наче хліб, а Господа не призивають? |
|
6
|
6
|
| Та́мѡ оу҆страши́шасѧ стра́ха, и҆дѣ́же не бѣ̀ стра́хъ: ꙗ҆́кѡ бг҃ъ разсы́па кѡ́сти человѣкоꙋго́дникѡвъ: постыдѣ́шасѧ, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ оу҆ничижѝ и҆̀хъ. | Вони будуть боятися страху там, де нема його, бо розсипле Бог кістки самовпевнених. Осоромлені будуть вони, бо Бог відкинув їх. |
|
7
|
7
|
| Кто̀ да́стъ ѿ сїѡ́на сп҃се́нїе і҆и҃лево; внегда̀ возврати́тъ бг҃ъ плѣне́нїе люді́й свои́хъ, возра́дꙋетсѧ і҆а́кѡвъ и҆ возвесели́тсѧ і҆и҃ль. | Хто дасть із Сиону спасіння Ізраїлеві? Коли поверне Бог із полону людей Своїх, зрадіє Яків і звеселиться Ізраїль. |
|
Ѱало́мъ н҃г
|
Псалом 53
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, въ пѣ́снехъ ра́зꙋма дв҃дꙋ, | Начальнику хору. На струнних інструментах. Повчання Давида, |
|
2
|
2
|
| внегда̀ прїитѝ зїфе́ємъ и҆ рещѝ саꙋ́лови: не се́ ли, дв҃дъ скры́сѧ въ на́съ; н҃г҃. | коли прийшли зифеї і сказали Саулу: «Чи не в нас ховається Давид?» |
|
3
|
3
|
| Бж҃е, во и҆́мѧ твоѐ сп҃си́ мѧ и҆ въ си́лѣ твое́й сꙋди́ ми. | Боже, в ім’я Твоє спаси мене і силою Твоєю допоможи мені. |
|
4
|
4
|
| Бж҃е, оу҆слы́ши моли́твꙋ мою̀, внꙋшѝ глаго́лы оу҆́стъ мои́хъ: | Боже, почуй молитву мою і вислухай слова уст моїх. |
|
5
|
5
|
| ꙗ҆́кѡ чꙋ́ждїи воста́ша на мѧ̀, и҆ крѣ́пцыи взыска́ша дꙋ́шꙋ мою̀, и҆ не предложи́ша бг҃а пред̾ собо́ю. | Бо чужі повстали на мене, і сильні шукають душі моєї, і не мають вони Бога перед собою. |
|
6
|
6
|
| Се́ бо, бг҃ъ помога́етъ мѝ, и҆ гдⷭ҇ь застꙋ́пникъ дꙋшѝ мое́й: | Та ось Бог помагає мені, і Господь підкріпляє душу мою. |
|
7
|
7
|
| ѿврати́тъ ѕла̑ѧ врагѡ́мъ мои̑мъ: и҆́стиною твое́ю потребѝ и҆̀хъ. | Він відплатить за зло ворогам моїм. Істиною Твоєю, Боже, Ти погубиш їх. |
|
8
|
8
|
| Во́лею пожрꙋ̀ тебѣ̀, и҆сповѣ́мсѧ и҆́мени твоемꙋ̀, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ бл҃го: | Від серця принесу жертву Тобі і прославлю ім’я Твоє, бо воно благе. |
|
9
|
9
|
| ꙗ҆́кѡ ѿ всѧ́кїѧ печа́ли и҆зба́вилъ мѧ̀ є҆сѝ, и҆ на врагѝ моѧ̑ воззрѣ̀ ѻ҆́ко моѐ. | Бо Ти визволив мене від усякої скорботи, і на ворогів моїх сміливо дивиться око моє. |
|
Ѱало́мъ н҃д
|
Псалом 54
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, въ пѣ́снехъ ра́зꙋма, а҆са́фꙋ, ѱало́мъ, н҃д҃. | Начальнику хору. На струнних інструментах. Повчання Давида. |
|
2
|
2
|
| Внꙋшѝ, бж҃е, моли́твꙋ мою̀ и҆ не пре́зри моле́нїѧ моегѡ̀: | Вислухай, Боже, молитву мою і не зневаж благання мого. |
|
3
|
3
|
| вонми́ ми и҆ оу҆слы́ши мѧ̀: возскорбѣ́хъ печа́лїю мое́ю [во и҆скꙋше́нїи мое́мъ], и҆ смѧто́хсѧ | Прихилися і вислухай мене, я плачу від туги моєї. |
|
4
|
4
|
| ѿ гла́са вра́жїѧ и҆ ѿ стꙋже́нїѧ грѣ́шнича: ꙗ҆́кѡ оу҆клони́ша на мѧ̀ беззако́нїе и҆ во гнѣ́вѣ враждова́хꙋ мѝ. | І тривожуся від голосу ворожого і від утисків нечестивців. |
|
5
|
5
|
| Се́рдце моѐ смѧте́сѧ во мнѣ̀, и҆ боѧ́знь сме́рти нападѐ на мѧ̀: | Бо вони чинять мені беззаконня й у гніві ворогують проти мене. |
|
6
|
6
|
| стра́хъ и҆ тре́петъ прїи́де на мѧ̀, и҆ покры́ мѧ тма̀. | Серце моє стривожилося в мені, смертельні страхіття напали на мене. |
|
7
|
7
|
| И҆ рѣ́хъ: кто̀ да́стъ мѝ крилѣ̑ ꙗ҆́кѡ голꙋби̑нѣ; и҆ полещꙋ̀, и҆ почі́ю. | Страх і трепет прийшли на мене, і жах огорнув мене. |
|
8
|
8
|
| Сѐ, оу҆дали́хсѧ бѣ́гаѧ и҆ водвори́хсѧ въ пꙋсты́ни. | І я сказав: хто дав би мені крила, як у голуба, я б полетів та відпочив би. |
|
9
|
9
|
| Ча́ѧхъ бг҃а сп҃са́ющагѡ мѧ̀ ѿ малодꙋ́шїѧ и҆ ѿ бꙋ́ри. | Полетів би якнайдалі, став би жити в пустелі, ждучи Бога, щоб спас мене від слабкодухости і від бурі. |
|
10
|
10
|
| Потопѝ, гдⷭ҇и, и҆ раздѣлѝ ѧ҆зы́ки и҆́хъ: ꙗ҆́кѡ ви́дѣхъ беззако́нїе и҆ прерѣка́нїе во гра́дѣ. | Розбий, Господи, і роз’єднай змову їхню, бо беззаконня та ворожнечу бачу я в місті. |
|
11
|
11
|
| Дне́мъ и҆ но́щїю ѡ҆бы́детъ и҆̀ по стѣна́мъ є҆гѡ̀: беззако́нїе и҆ трꙋ́дъ посредѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ непра́вда: | Вдень і вночі вони обходять його по мурах його, а усередині його — беззаконня та кривда. |
|
12
|
12
|
| и҆ не ѡ҆скꙋдѣ̀ ѿ сто́гнъ є҆гѡ̀ ли́хва и҆ ле́сть. | І не зникають з вулиць його насильство і зрада. |
|
13
|
13
|
| Ꙗ҆́кѡ а҆́ще бы вра́гъ поноси́лъ мѝ, претерпѣ́лъ бы́хъ оу҆́бѡ: и҆ а҆́ще бы ненави́дѧй мѧ̀ на мѧ̀ велерѣ́чевалъ, оу҆кры́лбыхсѧ ѿ негѡ̀. | Та якби це ворог ганьбив мене, я стерпів би, або якби це ненависник мій величався наді мною, я не зважав би на нього. |
|
14
|
14
|
| Ты́ же, человѣ́че равнодꙋ́шне, влады́ко мо́й и҆ зна́емый мо́й, | Але ти, чоловіче, — однодумцю мій, приятелю і друже мій, |
|
15
|
15
|
| и҆́же кꙋ́пнѡ наслажда́лсѧ є҆сѝ со мно́ю бра́шенъ: въ домꙋ̀ бж҃їи ходи́хомъ є҆диномышле́нїемъ. | з яким ми щиро сходилися і до дому Божого разом ходили! |
|
16
|
16
|
| Да прїи́детъ же сме́рть на нѧ̀, и҆ да сни́дꙋтъ во а҆́дъ жи́ви: ꙗ҆́кѡ лꙋка́вство въ жили́щихъ и҆́хъ, посредѣ̀ и҆́хъ. | Нехай загибель прийде на них, бо лукавство в оселях їхніх, посеред них. |
|
17
|
17
|
| А҆́зъ къ бг҃ꙋ воззва́хъ, и҆ гдⷭ҇ь оу҆слы́ша мѧ̀. | Я ж до Бога взиваю, і Господь почує мене. |
|
18
|
18
|
| Ве́черъ и҆ заꙋ́тра и҆ полꙋ́дне повѣ́мъ и҆ возвѣщꙋ̀, и҆ оу҆слы́шитъ гла́съ мо́й. | Увечері, і вранці, і опівдні буду благати й молити, і Він почує голос мій. |
|
19
|
19
|
| И҆зба́витъ ми́ромъ дꙋ́шꙋ мою̀ ѿ приближа́ющихсѧ мнѣ̀: ꙗ҆́кѡ во мно́зѣ бѧ́хꙋ со мно́ю. | Він визволить миром душу мою від напасників моїх, бо їх багато в мене. |
|
20
|
20
|
| Оу҆слы́шитъ бг҃ъ, и҆ смири́тъ ѧ҆̀ сы́й пре́жде вѣ̑къ: нѣ́сть бо и҆̀мъ и҆змѣне́нїѧ, ꙗ҆́кѡ не оу҆боѧ́шасѧ бг҃а. | Почує мене Бог, і упокорить їх Той, Хто перебуває вічно, бо нема в них каяття, і не бояться вони Бога. |
|
21
|
21
|
| Прострѐ рꙋ́кꙋ свою̀ на воздаѧ́нїе: ѡ҆скверни́ша завѣ́тъ є҆гѡ̀. | Підіймають руки свої на невинних і оскверняють завіт Його. |
|
22
|
22
|
| Раздѣли́шасѧ ѿ гнѣ́ва лица̀ є҆гѡ̀, и҆ прибли́жишасѧ сердца̀ и҆́хъ: оу҆мѧ́кнꙋша словеса̀ и҆́хъ па́че є҆ле́а, и҆ та̑ сꙋ́ть стрѣ́лы. | Уста їх масніші від масла, а в серці їх злоба. Масні, як олива, слова їх, але то гострі стріли. |
|
23
|
23
|
| Возве́рзи на гдⷭ҇а печа́ль твою̀, и҆ то́й тѧ̀ препита́етъ: не да́стъ въ вѣ́къ молвы̀ првⷣникꙋ. | Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе. Ніколи не дасть Він упасти праведникові. |
|
24
|
24
|
| Ты́ же, бж҃е, низведе́ши и҆̀хъ въ стꙋдене́цъ и҆стлѣ́нїѧ: мꙋ́жїе крове́й и҆ льстѝ не преполовѧ́тъ дні́й свои́хъ. А҆́зъ же, гдⷭ҇и, оу҆пова́ю на тѧ̀. | Ти, Боже, кинеш їх у яму погибелі. Кровожерні й підступні не доживуть і до половини віку свого. Я ж, [Господи], уповаю на Тебе. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ н҃є
|
Псалом 55
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ лю́дехъ ѿ ст҃ы́хъ оу҆дале́нныхъ, дв҃дꙋ въ столпописа́нїе, внегда̀ оу҆держа́ша и҆̀ и҆ноплемє́нницы въ ге́ѳѣ, ѱало́мъ, н҃е҃. | Начальнику хору. Про голубку, що мовчить на самоті. Пісня Давида, коли филистимляни захопили його в Гефі. |
|
2
|
2
|
| Поми́лꙋй мѧ̀, бж҃е, ꙗ҆́кѡ попра́ мѧ человѣ́къ: ве́сь де́нь борѧ̀ стꙋжи́ ми. | Помилуй мене Боже, бо нападає на мене чоловік і день у день гнобить мене. |
|
3
|
3
|
| Попра́ша мѧ̀ вразѝ моѝ ве́сь де́нь: ꙗ҆́кѡ мно́зи борю́щїи мѧ̀ съ высоты̀. | Щодня нападають на мене вороги мої, бо багато тих, що поборюють мене. |
|
4
|
4
|
| Въ де́нь не [се́й рѣ́чи [не] въ нѣ́кїихъ не и҆мѣ́етсѧ] оу҆бою́сѧ, а҆́зъ же оу҆пова́ю на тѧ̀. | Вдень я не буду боятися, бо уповаю на Тебе. |
|
5
|
5
|
| Ѡ҆ бз҃ѣ похвалю̀ словеса̀ моѧ̑: на бг҃а оу҆пова́хъ, не оу҆бою́сѧ: что̀ сотвори́тъ мнѣ̀ пло́ть; | Богом я хвалюсь у словах моїх, на Бога покладаю надію і не боюся; що зробить мені плоть? |
|
6
|
6
|
| Ве́сь де́нь слове́съ мои́хъ гнꙋша́хꙋсѧ: на мѧ̀ всѧ̑ помышлє́нїѧ и҆́хъ на ѕло̀. | Щодня зневажають слова мої, всі думки їхні про мене — на зло. |
|
7
|
7
|
| Вселѧ́тсѧ и҆ скры́ютъ, ті́и пѧ́тꙋ мою̀ сохранѧ́тъ, ꙗ҆́коже потерпѣ́ша дꙋ́шꙋ мою̀ [ті́и пѧ́тꙋ мою̀ наблюда́ти бꙋ́дꙋтъ, ꙗ҆́коже жда́хꙋ дꙋшѝ моеѧ̀]. | Збираються й ховаються, стежать за кожним кроком моїм, щоб уловити душу мою. |
|
8
|
8
|
| Ни ѡ҆ чесо́мже ѿри́неши ѧ҆̀, гнѣ́вомъ лю́ди низведе́ши. | Вони гадають, що не покараєш Ти їх за неправду їхню. |
|
9
|
9
|
| Бж҃е, живо́тъ мо́й возвѣсти́хъ тебѣ̀: положи́лъ є҆сѝ сле́зы моѧ̑ пред̾ тобо́ю, ꙗ҆́кѡ и҆ во ѡ҆бѣтова́нїи твое́мъ. | Боже, Тобі відомі всі страждання мої; збери сльози мої та поклади їх перед Собою. Запиши їх у книгу Твою. |
|
10
|
10
|
| Да возвратѧ́тсѧ вразѝ моѝ вспѧ́ть, въ ѻ҆́ньже а҆́ще де́нь призовꙋ́ тѧ: сѐ, позна́хъ, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ мо́й є҆сѝ ты̀. | Вороги мої втікають від мене, коли я кличу Тебе. З того знаю, що Ти, Боже, зі мною. |
|
11
|
11
|
| Ѡ҆ бз҃ѣ похвалю̀ гл҃го́лъ, ѡ҆ гдⷭ҇ѣ похвалю̀ сло́во. | Богом я хвалюся в словах, в Господі хвалю слово Його. |
|
12
|
12
|
| На бг҃а оу҆пова́хъ, не оу҆бою́сѧ: что̀ сотвори́тъ мнѣ̀ человѣ́къ; | На Бога я уповаю і не боюся: що заподіє мені людина? |
|
13
|
13
|
| Во мнѣ̀, бж҃е, моли́твы, ꙗ҆̀же возда́мъ хвалы̀ твоеѧ̀: | В мені, Боже, молитва до Тебе, щоб возносити Тобі хвалу, |
|
14
|
14
|
| ꙗ҆́кѡ и҆зба́вилъ є҆сѝ дꙋ́шꙋ мою̀ ѿ сме́рти, ѻ҆́чи моѝ ѿ сле́зъ и҆ но́зѣ моѝ ѿ поползнове́нїѧ: благоꙋгождꙋ̀ пред̾ гдⷭ҇емъ во свѣ́тѣ живы́хъ. | бо Ти визволив душу мою від смерти, [очі мої від сліз], ноги мої від спотикання. Буду ходити перед лицем Господа у світлі живих. |
|
Ѱало́мъ н҃ѕ
|
Псалом 56
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, да не растли́ши, дв҃дꙋ въ столпописа́нїе, внегда̀ є҆мꙋ̀ ѿбѣга́ти ѿ лица̀ саꙋ́лова въ пеще́рꙋ, н҃ѕ҃. | Начальнику хору. Не погуби. Молитва Давида, коли він утік від Саула в печеру. |
|
2
|
2
|
| Поми́лꙋй мѧ̀, бж҃е, поми́лꙋй мѧ̀: ꙗ҆́кѡ на тѧ̀ оу҆пова̀ дꙋша̀ моѧ̀, и҆ на сѣ́нь крилꙋ̑ твоє́ю надѣ́юсѧ, до́ндеже пре́йдетъ беззако́нїе. | Помилуй мене, Боже, помилуй мене, бо на Тебе надіється душа моя, і в тіні крил Твоїх я сховаюсь, аж доки перейде беззаконня. |
|
3
|
3
|
| Воззовꙋ̀ къ бг҃ꙋ вы́шнемꙋ, бг҃ꙋ бл҃годѣ́ѧвшемꙋ мнѣ̀. | Буду взивати до Бога Всевишнього, Який допомагав мені. |
|
4
|
4
|
| Посла̀ съ нб҃сѐ и҆ сп҃се́ мѧ, дадѐ въ поноше́нїе попира́ющыѧ мѧ̀: посла̀ бг҃ъ млⷭ҇ть свою̀ и҆ и҆́стинꙋ свою̀, | Він пошле поміч з неба і спасе мене. Пошле Бог милість Свою й істину Свою і осоромить тих, що шукають погубити мене. |
|
5
|
5
|
| и҆ и҆зба́ви дꙋ́шꙋ мою̀ ѿ среды̀ скѵ́мнѡвъ. Поспа́хъ смꙋще́нъ: сы́нове человѣ́честїи, зꙋ́бы и҆́хъ ѻ҆рꙋ̑жїѧ и҆ стрѣ́лы, и҆ ѧ҆зы́къ и҆́хъ ме́чь ѻ҆́стръ. | Душа моя серед звірів, я серед людей, що дишуть полум’ям, зуби їхні, як списи, і язик їхній — меч гострий. |
|
6
|
6
|
| Вознеси́сѧ на нб҃са̀, бж҃е, и҆ по все́й землѝ сла́ва твоѧ̀. | Вознесися над небесами, Боже, і по всій землі слава Твоя. |
|
7
|
7
|
| Сѣ́ть оу҆гото́ваша нога́мъ мои̑мъ, и҆ слѧко́ша дꙋ́шꙋ мою̀: и҆скопа́ша пред̾ лице́мъ мои́мъ ꙗ҆́мꙋ, и҆ впадо́ша въ ню̀. | Сітку поставили вони для ніг моїх і ловлять душу мою; викопали для мене яму і самі впали в неї. |
|
8
|
8
|
| Гото́во се́рдце моѐ, бж҃е, гото́во се́рдце моѐ: воспою̀ и҆ пою̀ во сла́вѣ мое́й. | Готове серце моє, Боже; готове серце моє: буду співати і славити Тебе. |
|
9
|
9
|
| Воста́ни, сла́ва моѧ̀, воста́ни, ѱалти́рю и҆ гꙋ́сли: воста́нꙋ ра́нѡ. | Вставай, славо моя! Встаньте, псалтир і гуслі! Встану я рано. |
|
10
|
10
|
| И҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀ въ лю́дехъ, гдⷭ҇и, воспою̀ тебѣ̀ во ꙗ҆зы́цѣхъ: | Буду славити Тебе, Господи, між народами, буду оспівувати Тебе між людьми. |
|
11
|
11
|
| ꙗ҆́кѡ возвели́чисѧ до нб҃съ млⷭ҇ть твоѧ̀ и҆ да́же до ѡ҆́блакъ и҆́стина твоѧ̀. | Бо до небес піднеслася милість Твоя і до хмар істина Твоя. |
|
12
|
12
|
| Вознеси́сѧ на нб҃са̀, бж҃е, и҆ по все́й землѝ сла́ва твоѧ̀. | Вознесися над небесами, Боже, і по всій землі слава Твоя. |
|
Ѱало́мъ н҃з
|
Псалом 57
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, да не растли́ши, дв҃дꙋ въ столпописа́нїе, н҃з҃. | Начальнику хору. Не погуби. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| А҆́ще вои́стиннꙋ оу҆́бѡ пра́вдꙋ глаго́лете, пра̑ваѧ сꙋди́те, сы́нове человѣ́честїи. | Чи правду говорите ви, сильні; чи за правдою судите ви, сини людські? |
|
3
|
3
|
| И҆́бо въ се́рдцы беззако́нїе дѣ́лаете на землѝ, непра́вдꙋ рꙋ́ки ва́шѧ сплета́ютъ. | Ні, беззаконня складаєте ви в серці. Неправду сплітають руки ваші на землі. |
|
4
|
4
|
| Ѡ҆чꙋжди́шасѧ грѣ̑шницы ѿ ложе́снъ, заблꙋди́ша ѿ чре́ва, глаго́лаша лжꙋ̀. | Від правди відступили грішні, від народження свого, від утроби матері блудять, кажучи неправду. |
|
5
|
5
|
| Ꙗ҆́рость и҆́хъ по подо́бїю ѕмїинꙋ̀, ꙗ҆́кѡ а҆́спїда глꙋ́ха и҆ затыка́ющагѡ оу҆́ши своѝ, | Отрута в них, як у змії, як у глухого аспида, що затикає вуха свої, |
|
6
|
6
|
| и҆́же не оу҆слы́шитъ гла́са ѡ҆бава́ющихъ, ѡ҆бава́емь ѡ҆бава́етсѧ ѿ премꙋ́дра. | щоб не чути того, хто проклинає, хоч би й як умів він заклинати. |
|
7
|
7
|
| Бг҃ъ сокрꙋши́тъ зꙋ́бы и҆́хъ во оу҆стѣ́хъ и҆́хъ: членѡ́вныѧ львѡ́въ сокрꙋши́лъ є҆́сть гдⷭ҇ь. | Боже, сокруши зуби їхні у щелепах їхніх. Розірви, Господи, пащі звірів. |
|
8
|
8
|
| Оу҆ничижа́тсѧ ꙗ҆́кѡ вода̀ мимотекꙋ́щаѧ: напрѧже́тъ лꙋ́къ сво́й, до́ндеже и҆знемо́гꙋтъ. | Нехай щезнуть вони, як вода розлита, а коли пустять вони стріли свої, нехай вони не матимуть сили. |
|
9
|
9
|
| Ꙗ҆́кѡ во́скъ раста́ѧвъ ѿи́мꙋтсѧ: падѐ ѻ҆́гнь на ни́хъ, и҆ не ви́дѣша со́лнца. | Нехай упаде на них вогонь, щоб розтанули, як віск, і вже не побачили сонця. |
|
10
|
10
|
| Пре́жде є҆́же разꙋмѣ́ти тє́рнїѧ ва́шегѡ ра́мна, ꙗ҆́кѡ жи̑вы, ꙗ҆́кѡ во гнѣ́вѣ пожре́тъ ѧ҆̀. | Раніше, ніж закиплять котли злоби їхньої, нехай буря гніву Божого рознесе вогонь їхній. |
|
11
|
11
|
| Возвесели́тсѧ првⷣникъ, є҆гда̀ оу҆ви́дитъ ѿмще́нїе: рꙋ́цѣ своѝ оу҆мы́етъ въ кро́ви грѣ́шника. | А праведник звеселиться, коли побачить помсту Божу та пройде ногами по крові нечестивців. |
|
12
|
12
|
| И҆ рече́тъ человѣ́къ: а҆́ще оу҆́бѡ є҆́сть пло́дъ првⷣникꙋ, оу҆̀бо є҆́сть бг҃ъ сꙋдѧ̀ и҆̀мъ на землѝ. | І скажуть люди: «Справді добре бути праведним! Бо є Бог, є Суддя справедливий на землі!» |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ н҃и
|
Псалом 58
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, да не растли́ши, дв҃дꙋ въ столпописа́нїе, внегда̀ посла̀ саꙋ́лъ и҆ стрежѐ до́мъ є҆гѡ̀, є҆́же оу҆мертви́ти є҆го̀, н҃и҃. | Начальнику хору. Не погуби. Молитва Давида, коли Саул послав стерегти дім його, щоб умертвити його. |
|
2
|
2
|
| И҆зми́ мѧ ѿ вра̑гъ мои́хъ, бж҃е, и҆ ѿ востаю́щихъ на мѧ̀ и҆зба́ви мѧ̀: | Визволи мене від ворогів моїх, Боже мій, від тих, що повстали на мене, захисти мене. |
|
3
|
3
|
| и҆зба́ви мѧ̀ ѿ дѣ́лающихъ беззако́нїе, и҆ ѿ мꙋ̑жъ крове́й сп҃си́ мѧ. | Спаси мене від тих, що чинять беззаконня, і від кровожерних врятуй мене. |
|
4
|
4
|
| Ꙗ҆́кѡ сѐ, оу҆лови́ша дꙋ́шꙋ мою̀, нападо́ша на мѧ̀ крѣ́пцыи: нижѐ беззако́нїе моѐ, нижѐ грѣ́хъ мо́й, гдⷭ҇и: | Бо ось вони підстерігають душу мою, збираються на мене сильні, не за беззаконня мої і не за гріх мій. |
|
5
|
5
|
| без̾ беззако́нїѧ теко́хъ и҆ и҆спра́вихъ: воста́ни въ срѣ́тенїе моѐ и҆ ви́ждь. | Господи! Без провини моєї вони йдуть на мене. Встань же на допомогу мені і поглянь. |
|
6
|
6
|
| И҆ ты̀, гдⷭ҇и бж҃е си́лъ, бж҃е і҆и҃левъ, вонмѝ посѣти́ти всѧ̑ ꙗ҆зы́ки: да не оу҆ще́дриши всѧ̑ дѣ́лающыѧ беззако́нїе. | Господи, Боже Сил, Боже Ізраїлів, встань, відвідай усі народи, не помилуй нікого з тих, що чинять беззаконня. |
|
7
|
7
|
| Возвратѧ́тсѧ на ве́черъ, и҆ вза́лчꙋтъ ꙗ҆́кѡ пе́съ, и҆ ѡ҆бы́дꙋтъ гра́дъ. | Щовечора сходяться вони, жадібні до крови, як пес, і обходять місто. |
|
8
|
8
|
| Сѐ, ті́и ѿвѣща́ютъ оу҆сты̑ свои́ми, и҆ ме́чь во оу҆стна́хъ и҆́хъ: ꙗ҆́кѡ кто̀ слы́ша; | Ось вони лихословлять язиками своїми, в устах їхніх не слова, а мечі, бо думають: хто їх чує? |
|
9
|
9
|
| И҆ ты̀, гдⷭ҇и, посмѣе́шисѧ и҆̀мъ, оу҆ничижи́ши всѧ̑ ꙗ҆зы́ки. | Але Ти, Господи, посмієшся з них, осоромиш усі народи. |
|
10
|
10
|
| Держа́вꙋ мою̀ къ тебѣ̀ сохраню̀: ꙗ҆́кѡ ты̀, бж҃е, застꙋ́пникъ мо́й є҆сѝ. | Сила моя в Тобі, Боже! Ти Заступник мій. |
|
11
|
11
|
| Бг҃ъ мо́й, млⷭ҇ть є҆гѡ̀ предвари́тъ мѧ̀: бг҃ъ мо́й, ꙗ҆ви́тъ мнѣ̀ на вразѣ́хъ мои́хъ. | Ти — Бог мій, і милість Твоя попередить мене. Бог дасть мені перемогу над ворогами моїми. |
|
12
|
12
|
| Не оу҆бі́й и҆̀хъ, да не когда̀ забꙋ́дꙋтъ зако́нъ тво́й: расточѝ ѧ҆̀ си́лою твое́ю и҆ низведѝ ѧ҆̀, защи́тниче мо́й, гдⷭ҇и, | Не убивай їх, щоб люди не забули Закону Твого. Розвій їх силою Твоєю, Захиснику мій, Господи. |
|
13
|
13
|
| грѣ́хъ оу҆́стъ и҆́хъ, сло́во оу҆сте́нъ и҆́хъ: и҆ ꙗ҆́ти да бꙋ́дꙋтъ въ горды́ни свое́й, и҆ ѿ клѧ́твы и҆ лжѝ возвѣстѧ́тсѧ въ кончи́нѣ, | Слова уст їхніх — то гріх душі їхньої; хай будуть спіймані у гордині їхній за прокльони їхні та за неправду, яку вони говорять. |
|
14
|
14
|
| во гнѣ́вѣ кончи́ны, и҆ не бꙋ́дꙋтъ: и҆ оу҆вѣ́дѧтъ, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ влⷣчествꙋетъ і҆а́кѡвомъ и҆ концы̑ землѝ. | Розвій їх гнівом Твоїм так, щоб не стало їх, та щоб пізнали люди, що Бог володіє народами в усіх кінцях землі. |
|
15
|
15
|
| Возвратѧ́тсѧ на ве́черъ, и҆ вза́лчꙋтъ ꙗ҆́кѡ пе́съ, и҆ ѡ҆бы́дꙋтъ гра́дъ: | Вони сходяться вечорами, спраглі крови, як пси, і обходять місто. |
|
16
|
16
|
| ті́и разы́дꙋтсѧ ꙗ҆́сти: а҆́ще ли же не насы́тѧтсѧ, и҆ поро́пщꙋтъ. | Вони шукають поживи, але неситі лягають спати. |
|
17
|
17
|
| А҆́зъ же воспою̀ си́лꙋ твою̀ и҆ возра́дꙋюсѧ заꙋ́тра ѡ҆ млⷭ҇ти твое́й: ꙗ҆́кѡ бы́лъ є҆сѝ застꙋ́пникъ мо́й и҆ прибѣ́жище моѐ въ де́нь ско́рби моеѧ̀. | А я буду оспівувати силу Твою, щоранку прославлятиму милість Твою, бо Ти був оборонцем моїм і захисником моїм у час біди моєї. |
|
18
|
18
|
| Помо́щникъ мо́й є҆сѝ, тебѣ̀ пою̀: ꙗ҆́кѡ бг҃ъ застꙋ́пникъ мо́й є҆сѝ, бж҃е мо́й, млⷭ҇ть моѧ̀. | Сило моя! Тобі я буду співати, бо Ти Заступник мій і Бог мій, Який милує мене. |
|
Ѱало́мъ н҃ѳ
|
Псалом 59
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ и҆змѣни́тисѧ хотѧ́щихъ, въ столпописа́нїе дв҃дꙋ, въ наꙋче́нїе: | Начальнику хору. На музичному інструменті шушан-едуф. Псалом Давида, |
|
2
|
2
|
| внегда̀ сожжѐ средорѣ́чїе сѷрі́йское и҆ сѷрі́ю сова́лскꙋю, и҆ возврати́сѧ і҆ѡа́въ и҆ поразѝ є҆дѡ́ма въ де́бри соле́й двана́десѧть ты́сѧщъ, н҃ѳ҃. | коли він воював з Сирією Месопотамською і з Сирією Цованською, коли Іоав, повертаючись, знищив дванадцять тисяч ідумеїв у долині Соляній. |
|
3
|
3
|
| Бж҃е, ѿри́нꙋлъ ны̀ є҆сѝ и҆ низложи́лъ є҆сѝ на́съ, разгнѣ́валсѧ є҆сѝ и҆ оу҆ще́дрилъ є҆сѝ на́съ. | Боже! Ти розгнівався на нас, відвернувся від нас і покарав нас. Але змилуйся над нами! |
|
4
|
4
|
| Стрѧ́слъ є҆сѝ зе́млю и҆ смꙋти́лъ є҆сѝ ю҆̀: и҆зцѣлѝ сокрꙋше́нїе є҆ѧ̀, ꙗ҆́кѡ подви́жесѧ. | Ти потряс землю, порушив її; зціли рани її, бо вона захиталася. |
|
5
|
5
|
| Показа́лъ є҆сѝ лю́демъ твои̑мъ жестѡ́каѧ: напои́лъ є҆сѝ на́съ вїно́мъ оу҆миле́нїѧ. | Ти дав людям Твоїм зазнати гіркоти, напоїв нас вином скорбот. |
|
6
|
6
|
| Да́лъ є҆сѝ боѧ́щымсѧ тебє̀ зна́менїе, є҆́же оу҆бѣжа́ти ѿ лица̀ лꙋ́ка. | Дай же знамення тим, що бояться Тебе, щоб вони могли втекти від стріли ворожої. |
|
7
|
7
|
| Ꙗ҆́кѡ да и҆зба́вѧтсѧ возлю́бленнїи твоѝ, сп҃сѝ десни́цею твое́ю и҆ оу҆слы́ши мѧ̀. | Щоб спаслися улюблені Твої, спаси їх правицею Твоєю і вислухай мене. |
|
8
|
8
|
| Бг҃ъ возгл҃а во ст҃ѣ́мъ свое́мъ: возра́дꙋюсѧ, и҆ раздѣлю̀ сїки́мꙋ, и҆ ю҆до́ль жили́щъ размѣ́рю. | Бог сказав у святині Своїй: «Возрадуюся, і розділю Сихем, і долину Сокхоф розміряю. |
|
9
|
9
|
| Мо́й є҆́сть галаа́дъ, и҆ мо́й є҆́сть манассі́й, є҆фре́мъ крѣ́пость главы̀ моеѧ̀, і҆ꙋ́да ца́рь мо́й. | Мій Галаад, Мій Манассія, Єфрем — твердиня глави Моєї, Іуда — цар Мій. |
|
10
|
10
|
| Мѡа́въ коно́бъ оу҆пова́нїѧ моегѡ̀: на і҆дꙋме́ю прострꙋ̀ сапо́гъ мо́й: мнѣ̀ и҆ноплемє́нницы покори́шасѧ. | Моав — чаша уповання Мого; на Едом покладу чобіт Мій. Чужинці скорилися Мені». |
|
11
|
11
|
| Кто̀ введе́тъ мѧ̀ во гра́дъ ѡ҆гражде́нїѧ; и҆лѝ кто̀ наста́витъ мѧ̀ до і҆дꙋме́и; | Хто введе мене в укріплене місто? Або доведе мене до Едому? |
|
12
|
12
|
| Не ты́ ли, бж҃е, ѿри́нꙋвый на́съ; и҆ не и҆зы́деши, бж҃е, въ си́лахъ на́шихъ; | Чи не Ти, Боже, що відвернувся від нас і не виходиш, Боже, з військом нашим? |
|
13
|
13
|
| Да́ждь на́мъ по́мощь ѿ ско́рби: и҆ сꙋ́етно спасе́нїе человѣ́ческо. | Пошли нам поміч у скорботах, бо марна допомога людська. |
|
14
|
14
|
| Ѡ҆ бз҃ѣ сотвори́мъ си́лꙋ: и҆ то́й оу҆ничижи́тъ стꙋжа́ющыѧ на́мъ. | З Богом ми покажемо силу, і Він подолає гнобителів наших. |
|
Ѱало́мъ ѯ҃
|
Псалом 60
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, въ пѣ́снехъ, дв҃дꙋ ѱало́мъ, ѯ҃. | Начальнику хору. На струнному інструменті. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| Оу҆слы́ши, бж҃е, моле́нїе моѐ, вонмѝ моли́твѣ мое́й: | Почуй, Боже, молитву мою, вислухай благання моє. |
|
3
|
3
|
| ѿ конє́цъ землѝ къ тебѣ̀ воззва́хъ, внегда̀ оу҆ны̀ се́рдце моѐ: на ка́мень возне́слъ мѧ̀ є҆сѝ, наста́вилъ мѧ̀ є҆сѝ, | Від краю землі взиваю до Тебе, бо ниє серце моє. Виведи мене на скелю, що для мене недосяжна. |
|
4
|
4
|
| ꙗ҆́кѡ бы́лъ є҆сѝ оу҆пова́нїе моѐ, сто́лпъ крѣ́пости ѿ лица̀ вра́жїѧ. | Бо Ти — Надія моя, Ти — Скеля моя, Ти — Захист мій від ворога. |
|
5
|
5
|
| Вселю́сѧ въ селе́нїи твое́мъ во вѣ́ки, покры́юсѧ въ кро́вѣ кри́лъ твои́хъ. | Дай мені, Боже, навіки оселитися в оселі Твоїй та знайти спокій під покровом крил Твоїх. |
|
6
|
6
|
| Ꙗ҆́кѡ ты̀, бж҃е, оу҆слы́шалъ є҆сѝ моли̑твы моѧ̑, да́лъ є҆сѝ достоѧ́нїе боѧ́щымсѧ и҆́мене твоегѡ̀. | Бо Ти, Боже, почув молитви мої і дав мені насліддя з тими, що бояться імені Твого. |
|
7
|
7
|
| Дни̑ на дни̑ царє́вы приложи́ши, лѣ̑та є҆гѡ̀ до днѐ ро́да и҆ ро́да. | Дні до днів цареві приклади і роки його продовжи від роду до роду. |
|
8
|
8
|
| Пребꙋ́детъ въ вѣ́къ пред̾ бг҃омъ: млⷭ҇ть и҆ и҆́стинꙋ є҆гѡ̀ кто̀ взы́щетъ; | Хай буде він вічно перед Богом; милість і істина нехай охороняють його. |
|
9
|
9
|
| Та́кѡ воспою̀ и҆́мени твоемꙋ̀ во вѣ́ки, возда́ти мѝ моли̑твы моѧ̑ де́нь ѿ днѐ. | Я буду співати імені Твоєму повіки і сповнятиму обітниці мої кожного дня. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ ѯ҃а
|
Псалом 61
|
|
0
|
|
| Ѱало́мъ | |
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ і҆дїѳꙋ́мѣ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, ѯ҃а҃. | Начальнику хору Ідифумового. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| Не бг҃ꙋ ли повине́тсѧ дꙋша̀ моѧ̀; ѿ тогѡ́ бо сп҃се́нїе моѐ. | Тільки в Богові спокій душі моїй, тільки від Нього спасіння моє. |
|
3
|
3
|
| И҆́бо то́й бг҃ъ мо́й и҆ сп҃съ мо́й, застꙋ́пникъ мо́й: не подви́жꙋсѧ наипа́че. | Тільки Він — Твердиня моя і Спаситель мій, Заступник мій, і не похитнуся повіки. |
|
4
|
4
|
| Доко́лѣ належитѐ на человѣ́ка; оу҆бива́ете всѝ вы̀, ꙗ҆́кѡ стѣнѣ̀ преклоне́нѣ и҆ ѡ҆пло́тꙋ возринове́нꙋ. | Доки будете нападати на людину? Ви всі налягаєте, мов стіна, що похилилася, або мур, що розвалюється. |
|
5
|
5
|
| Ѻ҆ба́че цѣ́нꙋ мою̀ совѣща́ша ѿри́нꙋти, теко́ша въ жа́жди: оу҆сты̑ свои́ми благословлѧ́хꙋ, и҆ се́рдцемъ свои́мъ кленѧ́хꙋ. | Вони задумали скинути його з висоти, кривлять душею: устами благословляють, а в серці проклинають. |
|
6
|
6
|
| Ѻ҆ба́че бг҃ови повини́сѧ, дꙋшѐ моѧ̀: ꙗ҆́кѡ ѿ тогѡ̀ терпѣ́нїе моѐ. | Тільки в Богові спокій, душе моя, тільки на Нього надія моя. |
|
7
|
7
|
| И҆́бо то́й бг҃ъ мо́й и҆ сп҃съ мо́й, застꙋ́пникъ мо́й: не преселю́сѧ. | Він — Бог мій і Спаситель мій, Заступник мій, і не похитнуся повіки. |
|
8
|
8
|
| Ѡ҆ бз҃ѣ сп҃се́нїе моѐ и҆ сла́ва моѧ̀: бг҃ъ по́мощи моеѧ̀, и҆ оу҆пова́нїе моѐ на бг҃а. | У Богові спасіння моє і слава моя. Бог — поміч моя і пристановище моє. |
|
9
|
9
|
| Оу҆пова́йте на него̀, ве́сь со́нмъ люді́й: и҆злїѧ́йте пред̾ ни́мъ сердца̀ ва̑ша, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ помо́щникъ на́шъ. | Уповайте на Нього, всі народи, виливайте перед Ним серця ваші, бо Він захист наш. |
|
10
|
10
|
| Ѻ҆ба́че сꙋ́етни сы́нове человѣ́честїи, лжи́ви сы́нове человѣ́честїи въ мѣ́рилѣхъ є҆́же непра́вдовати: ті́и ѿ сꙋеты̀ вкꙋ́пѣ. | А сини людські — тільки суєта, сини сильних — тільки неправда. Якщо покласти їх на ваги, то всі вони легші за порожнечу. |
|
11
|
11
|
| Не оу҆пова́йте на непра́вдꙋ, и҆ на восхище́нїе не жела́йте: бога́тство а҆́ще тече́тъ, не прилага́йте се́рдца. | Не надійтеся на грабіжництво, не вдавайтеся до насильства, а коли багатство примножується, не віддавайте йому серце. |
|
12
|
12
|
| Є҆ди́ною гл҃а бг҃ъ, дво́ѧ сїѧ̑ слы́шахъ, занѐ держа́ва бж҃їѧ, | Один раз сказав Бог, і двічі чув я, що вся сила в Богові. |
|
13
|
13
|
| и҆ твоѧ̀, гдⷭ҇и, млⷭ҇ть: ꙗ҆́кѡ ты̀ возда́си комꙋ́ждо по дѣлѡ́мъ є҆гѡ̀. | і в Тебе, Господи, милість, бо Ти даєш кожному за ділами його. |
|
Ѱало́мъ ѯ҃в
|
Псалом 62
|
|
1
|
1
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, внегда̀ бы́ти є҆мꙋ̀ въ пꙋсты́ни і҆ꙋде́йстѣй, ѯ҃в҃. | Псалом Давида, коли він був у пустелі Юдейській. |
|
2
|
2
|
| Бж҃е, бж҃е мо́й, къ тебѣ̀ оу҆́тренюю: возжада̀ тебѐ дꙋша̀ моѧ̀, ко́ль мно́жицею тебѣ̀ пло́ть моѧ̀, въ землѝ пꙋ́стѣ и҆ непрохо́днѣ и҆ безво́днѣ. | Боже, Боже мій, до Тебе з ранку лину я, жадає Тебе душа моя, за Тобою знемагає плоть моя в землі пустельній, непрохідній і безводній. |
|
3
|
3
|
| Та́кѡ во ст҃ѣ́мъ ꙗ҆ви́хсѧ тебѣ̀, ви́дѣти си́лꙋ твою̀ и҆ сла́вꙋ твою̀. | Як у святиню явився я до Тебе, щоб бачити силу Твою і славу Твою. |
|
4
|
4
|
| Ꙗ҆́кѡ лꙋ́чши млⷭ҇ть твоѧ̀ па́че живѡ́тъ: оу҆стнѣ̀ моѝ похвали́тѣ тѧ̀. | Бо милість Твоя краща за життя, уста мої прославлятимуть Тебе. |
|
5
|
5
|
| Та́кѡ благословлю́ тѧ въ животѣ̀ мое́мъ и҆ ѡ҆ и҆́мени твое́мъ воздѣжꙋ̀ рꙋ́цѣ моѝ. | Так благословлятиму Тебе в житті моїм, і в ім’я Твоє піднесу руки свої. |
|
6
|
6
|
| Ꙗ҆́кѡ ѿ тꙋ́ка и҆ ма́сти да и҆спо́лнитсѧ дꙋша̀ моѧ̀, и҆ оу҆стна́ма ра́дости восхва́лѧтъ тѧ̀ оу҆ста̀ моѧ̑. | Як ситтю та єлеєм, наповнюється душа моя, і голосом радости вихваляють Тебе уста мої, |
|
7
|
7
|
| А҆́ще помина́хъ тѧ̀ на посте́ли мое́й, на оу҆́треннихъ поꙋча́хсѧ въ тѧ̀: | коли згадую Тебе на постелі моїй і в усі години ночі розмірковую про Тебе, |
|
8
|
8
|
| ꙗ҆́кѡ бы́лъ є҆сѝ помо́щникъ мо́й, и҆ въ кро́вѣ крилꙋ̑ твоє́ю возра́дꙋюсѧ. | бо Ти єси Помічник мій, і під покровом крил Твоїх возрадуюся. |
|
9
|
9
|
| Прильпѐ дꙋша̀ моѧ̀ по тебѣ̀: мене́ же прїѧ́тъ десни́ца твоѧ̀. | Припала душа моя до Тебе, і правиця Твоя підтримує мене. |
|
10
|
10
|
| Ті́и же всꙋ́е и҆ска́ша дꙋ́шꙋ мою̀: вни́дꙋтъ въ преиспѡ́днѧѧ землѝ: | Ті ж, що даремно шукають душу мою, впадуть у безодню підземну, |
|
11
|
11
|
| предадѧ́тсѧ въ рꙋ́ки ѻ҆рꙋ́жїѧ, ча̑сти ли́совѡмъ бꙋ́дꙋтъ. | уразить їх сила меча, стануть здобиччю лисів. |
|
12
|
12
|
| Ца́рь же возвесели́тсѧ ѡ҆ бз҃ѣ: похва́литсѧ всѧ́къ клены́йсѧ и҆́мъ, ꙗ҆́кѡ загради́шасѧ оу҆ста̀ глаго́лющихъ непра́вєднаѧ. | Цар же звеселиться в Бозі: прославиться кожний, хто клянеться Ним, і замовкнуть уста тих, що говорять неправедно. |
|
Ѱало́мъ ѯ҃г
|
Псалом 63
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, ѯ҃г҃. | Начальнику хору. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| Оу҆слы́ши, бж҃е, гла́съ мо́й, внегда̀ моли́тимисѧ къ тебѣ̀: ѿ стра́ха вра́жїѧ и҆змѝ дꙋ́шꙋ мою̀. | Почуй, Боже, голос мій у молитві моїй. Від лютого ворога охорони життя моє. |
|
3
|
3
|
| Покры́й мѧ̀ ѿ со́нма лꙋка́внꙋющихъ, ѿ мно́жества дѣ́лающихъ непра́вдꙋ: | Укрий мене від намірів злодіїв і від зборища беззаконників. |
|
4
|
4
|
| и҆̀же и҆з̾ѡстри́ша ꙗ҆́кѡ ме́чь ѧ҆зы́ки своѧ̑, напрѧго́ша лꙋ́къ сво́й, ве́щь го́рькꙋ, | Вони наче меч нагострили язик свій і, мов стріли, кидають слова образи, |
|
5
|
5
|
| сострѣлѧ́ти въ та́йныхъ непоро́чна: внеза́пꙋ сострѣлѧ́ютъ є҆го̀, и҆ не оу҆боѧ́тсѧ. | щоб таємно стріляти в неповинного; стріляють в нього несподівано і не бояться. |
|
6
|
6
|
| Оу҆тверди́ша себѣ̀ сло́во лꙋка́вое: повѣ́даша скры́ти сѣ́ть, рѣ́ша: кто̀ оу҆́зритъ и҆̀хъ; | Вони утвердились у злому намірі, змовляються поставити таємно сітку і кажуть: хто їх побачить? |
|
7
|
7
|
| И҆спыта́ша беззако́нїе: и҆зчезо́ша и҆спыта́ющїи и҆спыта̑нїѧ: пристꙋ́питъ человѣ́къ, и҆ се́рдце глꙋбоко̀. | Вони вигадують всіляку неправду, вишукують, розслідують, заглядають аж до глибини серця. |
|
8
|
8
|
| И҆ вознесе́тсѧ бг҃ъ: стрѣ́лы младе́нєцъ бы́ша ꙗ҆́звы и҆́хъ, | Але уразить їх Бог стрілою. Несподівано стріла Божа вдарить їх. |
|
9
|
9
|
| и҆ и҆знемого́ша на нѧ̀ ꙗ҆зы́цы и҆́хъ: смꙋти́шасѧ всѝ ви́дѧщїи и҆̀хъ. | Вони покарають себе своїми ж словами. Всі, хто побачить їх, відійдуть від них. |
|
10
|
10
|
| И҆ оу҆боѧ́сѧ всѧ́къ человѣ́къ: и҆ возвѣсти́ша дѣла̀ бж҃їѧ, и҆ творє́нїѧ є҆гѡ̀ разꙋмѣ́ша. | І нападе страх на всіх людей, вони сповістять про діла Божі, бо зрозуміють, що то — Його діло. |
|
11
|
11
|
| Возвесели́тсѧ првⷣникъ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ и҆ оу҆пова́етъ на него̀: и҆ похва́лѧтсѧ всѝ пра́вїи срⷣцемъ. | Звеселиться праведник у Господі і уповає на Нього. І похваляться всі праведні серцем. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ ѯ҃д
|
Псалом 64
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ пѣ́сни дв҃дꙋ, пѣ́снь і҆еремі́ева и҆ і҆езекі́илева, люді́й преселе́нїѧ, є҆гда̀ хотѧ́хꙋ и҆сходи́ти, ѯ҃д҃. | Начальнику хору. Псалом Давида для співу. |
|
2
|
2
|
| Тебѣ̀ подоба́етъ пѣ́снь, бж҃е, въ сїѡ́нѣ, и҆ тебѣ̀ возда́стсѧ моли́тва во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. | Тобі подобає пісня, Боже, в Сионі, і Тобі піднесеться молитва [в Єрусалимі]. |
|
3
|
3
|
| Оу҆слы́ши моли́твꙋ мою̀: къ тебѣ̀ всѧ́ка пло́ть прїи́детъ. | Почуй молитву мою. До Тебе приходить всяка плоть. |
|
4
|
4
|
| Словеса̀ беззакѡ́нникъ премого́ша на́съ: и҆ нечє́стїѧ на̑ша ты̀ ѡ҆чⷭ҇тиши. | Безліч гріхів перемагає нас, але Ти очистиш беззаконня наші. |
|
5
|
5
|
| Бл҃же́нъ, є҆го́же и҆збра́лъ є҆сѝ и҆ прїѧ́лъ, всели́тсѧ во дво́рѣхъ твои́хъ. И҆спо́лнимсѧ во бл҃ги́хъ до́мꙋ твоегѡ̀: ст҃ъ хра́мъ тво́й. | Блаженні, кого Ти обрав і прийняв, щоб він оселився у дворах твоїх. Наситимось добром дому Твого, святого храму Твого. |
|
6
|
6
|
| Ди́венъ въ пра́вдѣ, оу҆слы́ши ны̀, бж҃е, сп҃си́телю на́шъ, оу҆пова́нїе всѣ́хъ конце́й землѝ и҆ сꙋ́щихъ въ мо́ри дале́че: | Дивний у правосудді, вислухай нас, Боже Спасителю наш, надія всіх кінців землі і тих, що в морі далеко. |
|
7
|
7
|
| оу҆готовлѧ́ѧй го́ры крѣ́постїю свое́ю, препоѧ́санъ си́лою: | Ти Той, що поставив гори силою Твоєю і підперезаний могутністю. |
|
8
|
8
|
| смꙋща́ѧй глꙋбинꙋ̀ морскꙋ́ю, шꙋ́мꙋ во́лнъ є҆гѡ̀ кто̀ постои́тъ; смѧтꙋ́тсѧ ꙗ҆зы́цы, | Ти втихомирюєш бурхливість моря, шуми хвиль його і повстання народів. |
|
9
|
9
|
| и҆ оу҆боѧ́тсѧ живꙋ́щїи въ конца́хъ ѿ зна́менїй твои́хъ: и҆схо́ды оу҆́тра и҆ ве́чера оу҆краси́ши. | Устрашаться від знамень Твоїх усі, що живуть на землі. Ранок і вечір красою прославлять Тебе. |
|
10
|
10
|
| Посѣти́лъ є҆сѝ зе́млю и҆ оу҆пои́лъ є҆сѝ ю҆̀, оу҆мно́жилъ є҆сѝ ѡ҆богати́ти ю҆̀: рѣка̀ бж҃їѧ напо́лнисѧ во́дъ: оу҆гото́валъ є҆сѝ пи́щꙋ и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ та́кѡ (є҆́сть) оу҆гото́ванїе. | Ти дбаєш про землю і напуваєш її, примножуєш багатства її. Ріка Божа повна води. Ти вирощуєш хліб від землі, бо так впорядкував її. |
|
11
|
11
|
| Бразды̑ є҆ѧ̀ оу҆по́й, оу҆мно́жи жи̑та є҆ѧ̀: въ ка́плѧхъ є҆ѧ̀ возвесели́тсѧ возсїѧ́ющи [прозѧба́ющи]. | Ти напоюєш борозни її, рівняєш груди її, дощами пом’якшуєш її та прикрашаєш її рослинами. |
|
12
|
12
|
| Блгⷭ҇ви́ши вѣне́цъ лѣ́та бла́гости твоеѧ̀, и҆ полѧ̀ твоѧ̑ и҆спо́лнѧтсѧ тꙋ́ка: | Ти благословиш вінець року благости Твоєї, і поля Твої сповняться врожаєм. |
|
13
|
13
|
| разботѣ́ютъ кра̑снаѧ пꙋсты́ни, и҆ ра́достїю хо́лми препоѧ́шꙋтсѧ. | Вкриється травою пустеля, і радістю узгір’я наповняться. |
|
14
|
14
|
| Ѡ҆дѣ́ѧшасѧ ѻ҆́вни ѻ҆́вчїи, и҆ оу҆дѡ́лїѧ оу҆мно́жатъ пшени́цꙋ: воззовꙋ́тъ, и҆́бо воспою́тъ. | Долини наповнюються отарами, і лани покриваються пшеницею. Все радіє, все співає. |
|
Ѱало́мъ ѯ҃є
|
Псалом 65
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, пѣ́снь ѱалма̀ воскрⷭ҇нїѧ, ѯ҃е҃. | Викликніть Господу, вся земле! |
|
2
|
2
|
| Воскли́кните гдⷭ҇еви всѧ̀ землѧ̀, по́йте же и҆́мени є҆гѡ̀, дади́те сла́вꙋ хвалѣ̀ є҆гѡ̀. | Співайте ж імені Його, віддайте славу й хвалу Йому. |
|
3
|
3
|
| Рцы́те бг҃ꙋ: ко́ль стра̑шна дѣла̀ твоѧ̑; во мно́жествѣ си́лы твоеѧ̀ со́лжꙋтъ тебѣ̀ вразѝ твоѝ. | Промовляйте Богові: «Як величні діла Твої, перед множеством сили Твоєї скоряться Тобі вороги Твої». |
|
4
|
4
|
| Всѧ̀ землѧ̀ да покло́нитсѧ тебѣ̀ и҆ пое́тъ тебѣ̀, да пое́тъ же и҆́мени твоемꙋ̀, вы́шнїй. | Вся земля нехай поклониться Тобі й співає Тобі. Нехай співає імені Твоєму, Всевишній!» |
|
5
|
5
|
| Прїиди́те и҆ ви́дите дѣла̀ бж҃їѧ, ко́ль стра́шенъ въ совѣ́тѣхъ па́че сынѡ́въ человѣ́ческихъ. | Прийдіть, погляньте на діла Божі, Який страшний Він у Своїх ділах над синами людськими! |
|
6
|
6
|
| Ѡ҆браща́ѧй мо́ре въ сꙋ́шꙋ, въ рѣцѣ̀ про́йдꙋтъ нога́ми: та́мѡ возвесели́мсѧ ѡ҆ не́мъ, | Він море обернув на сушу, ріку перейшли ногами. Там ми веселилися в Ньому. |
|
7
|
7
|
| влⷣчествꙋющемъ си́лою свое́ю вѣ́комъ: ѻ҆́чи є҆гѡ̀ на ꙗ҆зы́ки призира́етѣ: преѡгорчева́ющїи да не возно́сѧтсѧ въ себѣ̀. | Він могутністю Своєю світом володіє вічно. Очі Його дивляться на всі народи, щоб не підносились у собі гнобителі. |
|
8
|
8
|
| Благослови́те, ꙗ҆зы́цы, бг҃а на́шего, и҆ оу҆слы́шанъ сотвори́те гла́съ хвалы̀ є҆гѡ̀, | Благословляйте, народи, Бога нашого і проголошуйте хвалу Йому. |
|
9
|
9
|
| поло́жшагѡ дꙋ́шꙋ мою̀ въ живо́тъ, и҆ не да́вшаго во смѧте́нїе но́гъ мои́хъ. | Він дав життя душі нашій і не попустив, щоб ноги наші захиталися. |
|
10
|
10
|
| Ꙗ҆́кѡ и҆скꙋси́лъ ны̀ є҆сѝ, бж҃е, разже́глъ ны̀ є҆сѝ, ꙗ҆́коже разжиза́етсѧ сребро̀. | Ти випробував нас, Боже, Ти переплавив нас, як переплавляється срібло. |
|
11
|
11
|
| Вве́лъ ны̀ є҆сѝ въ сѣ́ть, положи́лъ є҆сѝ скѡ́рби на хребтѣ̀ на́шемъ. | Ти попустив нам потрапити в сітку, поклав тягарі на плечі наші. |
|
12
|
12
|
| Возве́лъ є҆сѝ человѣ́ки на главы̑ на́шѧ: проидо́хомъ сквозѣ̀ ѻ҆́гнь и҆ во́дꙋ, и҆ и҆зве́лъ є҆сѝ ны̀ въ поко́й. | Ти допустив, щоб чужі люди сіли на шию нам. Ми йшли через вогонь і воду, але Ти вивів нас на волю. |
|
13
|
13
|
| Вни́дꙋ въ до́мъ тво́й со всесожже́нїемъ, возда́мъ тебѣ̀ моли̑твы моѧ̑, | Увійду в дім Твій з жертвами всепалення, виконаю перед Тобою обітниці мої, |
|
14
|
14
|
| ꙗ҆̀же и҆зреко́стѣ оу҆стнѣ̀ моѝ, и҆ глаго́лаша оу҆ста̀ моѧ̑ въ ско́рби мое́й. | що їх проголосили уста мої і висловив язик мій у скорботі моїй. |
|
15
|
15
|
| Всесожжє́нїѧ тꙋ̑чна вознесꙋ̀ тебѣ̀ съ кади́ломъ, и҆ ѻ҆вны̀, вознесꙋ̀ тебѣ̀ волы̀ съ козлы̑. | Великі жертви принесу Тобі з пахощами, принесу Тобі овець, волів і козлів. |
|
16
|
16
|
| Прїиди́те, оу҆слы́шите, и҆ повѣ́мъ ва́мъ, всѝ боѧ́щїисѧ бг҃а, є҆ли̑ка сотворѝ дꙋшѝ мое́й. | Прийдіть усі, хто боїться Бога, послухайте мене, і я скажу вам, що вчинив Він для душі моєї. |
|
17
|
17
|
| Къ немꙋ̀ оу҆сты̑ мои́ми воззва́хъ, и҆ вознесо́хъ под̾ ѧ҆зы́комъ мои́мъ. | Я взивав до Нього устами моїми і величав Його язиком моїм. |
|
18
|
18
|
| Непра́вдꙋ а҆́ще оу҆зрѣ́хъ въ се́рдцы мое́мъ, да не оу҆слы́шитъ менє̀ гдⷭ҇ь. | І якби була неправда в серці моїм, то не почув би мене Господь. |
|
19
|
19
|
| Сегѡ̀ ра́ди оу҆слы́ша мѧ̀ бг҃ъ, внѧ́тъ гла́сꙋ моле́нїѧ моегѡ̀. | А Господь почув мене і прихилився до голосу благання мого. |
|
20
|
20
|
| Блгⷭ҇ве́нъ бг҃ъ, и҆́же не ѿста́ви моли́твꙋ мою̀ и҆ млⷭ҇ть свою̀ ѿ менє̀. | Благословенний Господь, що не відкинув моління мого і милости Своєї не відвернув від мене. |
|
Ѱало́мъ ѯ҃ѕ
|
Псалом 66
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, въ пѣ́снехъ, ѱало́мъ пѣ́сни дв҃дꙋ, ѯ҃ѕ҃. | Начальнику хору. На струнних інструментах. Псалом. Пісня. |
|
2
|
2
|
| Бж҃е, оу҆ще́дри ны̀ и҆ блгⷭ҇ви́ ны, просвѣтѝ лицѐ твоѐ на ны̀ и҆ поми́лꙋй ны̀: | Боже, ущедри нас і благослови нас, просвіти лице Твоє на нас і помилуй нас. |
|
3
|
3
|
| позна́ти на землѝ пꙋ́ть тво́й, во всѣ́хъ ꙗ҆зы́цѣхъ спⷭ҇нїе твоѐ. | Щоб пізнали ми на землі путь Твою, в усіх народах — спасіння Твоє. |
|
4
|
4
|
| Да и҆сповѣ́дѧтсѧ тебѣ̀ лю́дїе, бж҃е, да и҆сповѣ́дѧтсѧ тебѣ̀ лю́дїе всѝ. | Нехай сповідують Тебе люди, Боже, нехай сповідують Тебе люди всі. |
|
5
|
5
|
| Да возвеселѧ́тсѧ и҆ да возра́дꙋютсѧ ꙗ҆зы́цы: ꙗ҆́кѡ сꙋ́диши лю́демъ правото́ю, и҆ ꙗ҆зы́ки на землѝ наста́виши. | Нехай веселяться і радіють племена, бо Ти судиш народи праведно і керуєш всіма племенами на землі. |
|
6
|
6
|
| Да и҆сповѣ́дѧтсѧ тебѣ̀ лю́дїе, бж҃е, да и҆сповѣ́дѧтсѧ тебѣ̀ лю́дїе всѝ. | Нехай славлять Тебе народи, Боже, нехай славлять Тебе народи всі. |
|
7
|
7
|
| Землѧ̀ дадѐ пло́дъ сво́й: блгⷭ҇ви́ ны, бж҃е, бж҃е на́шъ, | Земля дає плід свій: благослови нас, Боже, Боже наш. |
|
8
|
8
|
| блгⷭ҇ви́ ны, бж҃е: и҆ да оу҆боѧ́тсѧ є҆гѡ̀ всѝ концы̑ землѝ. | Нехай благословить нас Бог, і нехай бояться Його всі краї землі. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ ѯ҃з
|
Псалом 67
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ пѣ́сни дв҃дꙋ, ѯ҃з҃. | Начальнику хору. Псалом Давида. Пісня. (Пророчий). |
|
2
|
2
|
| Да воскрⷭ҇нетъ бг҃ъ, и҆ расточа́тсѧ вразѝ є҆гѡ̀, и҆ да бѣжа́тъ ѿ лица̀ є҆гѡ̀ ненави́дѧщїи є҆го̀. | Нехай воскресне Бог і розвіються вороги Його; нехай побіжать від лиця Його всі ненависники Його. |
|
3
|
3
|
| Ꙗ҆́кѡ и҆зчеза́етъ ды́мъ, да и҆зче́знꙋтъ: ꙗ҆́кѡ та́етъ во́скъ ѿ лица̀ ѻ҆гнѧ̀, та́кѡ да поги́бнꙋтъ грѣ̑шницы ѿ лица̀ бж҃їѧ: | Як щезає дим, нехай щезнуть, як тане віск від лиця вогню, так нехай згинуть грішники від лиця Божого. |
|
4
|
4
|
| а҆ првⷣницы да возвеселѧ́тсѧ, да возра́дꙋютсѧ пред̾ бг҃омъ, да насладѧ́тсѧ въ весе́лїи. | А праведники нехай звеселяться, нехай радіють перед Богом, нехай святкують у радості. |
|
5
|
5
|
| Воспо́йте бг҃ꙋ, по́йте и҆́мени є҆гѡ̀: пꙋтесотвори́те возше́дшемꙋ на за́пады, гдⷭ҇ь и҆́мѧ є҆мꙋ̀: и҆ ра́дꙋйтесѧ пред̾ ни́мъ. | Співайте Богові, співайте імені Його, рівняйте дорогу перед Тим, Хто йде, як Переможець. Господь — ім’я Йому, радійте перед лицем Його. |
|
6
|
6
|
| Да смѧтꙋ́тсѧ ѿ лица̀ є҆гѡ̀, ѻ҆ц҃а̀ си́рыхъ и҆ сꙋдїѝ вдови́цъ: бг҃ъ въ мѣ́стѣ ст҃ѣ́мъ свое́мъ. | Отець сиріт і Суддя вдовиць — Бог, Він у святих оселях Своїх. |
|
7
|
7
|
| Бг҃ъ вселѧ́етъ є҆диномы́слєнныѧ въ до́мъ, и҆зводѧ̀ ѡ҆кова̑нныѧ мꙋ́жествомъ, та́кожде преѡгорчева́ющыѧ живꙋ́щыѧ во гробѣ́хъ. | Бог одиноких вводить у дім; визволяє в’язнів із кайданів, а непокірні живуть у гробах. |
|
8
|
8
|
| Бж҃е, внегда̀ и҆сходи́ти тебѣ̀ пред̾ людьмѝ твои́ми, внегда̀ мимоходи́ти тебѣ̀ въ пꙋсты́ни, | Боже, коли йшов Ти поперед народу Твого, коли проходив Ти через пустелю, |
|
9
|
9
|
| землѧ̀ потрѧсе́сѧ, и҆́бо небеса̀ ка́нꙋша ѿ лица̀ бг҃а сїна́ина, ѿ лица̀ бг҃а і҆и҃лева. | земля тряслася, навіть небеса танули від лиця Божого, і Синай — від лиця Бога, Бога Ізраїлевого. |
|
10
|
10
|
| До́ждь во́ленъ ѿлꙋчи́ши, бж҃е, достоѧ́нїю твоемꙋ̀, и҆ и҆знемо́же, ты́ же соверши́лъ є҆сѝ є҆̀. | Рясний дощ проливав Ти, Боже, на насліддя Твоє, і коли знесилювалося воно, Ти підкріпляв його. |
|
11
|
11
|
| Живѡ́тнаѧ твоѧ̑ живꙋ́тъ на не́й: оу҆гото́валъ є҆сѝ бл҃гостїю твое́ю ни́щемꙋ, бж҃е. | Народ Твій Ти оселив на землі Твоїй, і з благости Твоєї Ти все приготував для бідного. |
|
12
|
12
|
| Гдⷭ҇ь да́стъ глаго́лъ благовѣствꙋ́ющымъ си́лою мно́гою: | Господь дасть слово тим, що благовістять з великою силою. |
|
13
|
13
|
| цр҃ь си́лъ возлю́бленнагѡ, красото́ю [ра́ди красоты̀] до́мꙋ раздѣли́ти кѡры́сти. | Царі з військом утікають, утікають, а ті, що сидять вдома, ділять здобич. |
|
14
|
14
|
| А҆́ще поспитѐ посредѣ̀ предѣ̑лъ, крилѣ̑ голꙋби̑нѣ посре́брєнѣ, и҆ междора̑мїѧ є҆ѧ̀ въ блеща́нїи зла́та: | Коли ж ви оселялися на землях [своїх], то стали мов голубка, у якої крила — як срібло, а пір’я сяє золотом. |
|
15
|
15
|
| внегда̀ ра́знствитъ нбⷭ҇ный цари̑ на не́й, ѡ҆снѣжа́тсѧ въ селмѡ́нѣ. | Коли ж Всевишній розсіяв царів на цій землі, вона забіліла, як сніг на горі Селмоні. |
|
16
|
16
|
| Гора̀ бж҃їѧ, гора̀ тꙋ́чнаѧ, гора̀ оу҆сыре́ннаѧ, гора̀ тꙋ́чнаѧ. | Гора Божа — гора велика, гора кріпка, гора висока. |
|
17
|
17
|
| Вскꙋ́ю непщꙋ́ете, го́ры оу҆сырє́нныѧ; гора̀, ю҆́же бл҃говолѝ бг҃ъ жи́ти въ не́й: и҆́бо гдⷭ҇ь всели́тсѧ до конца̀. | Чого ви заздрите, гори високі, на гору, що на ній Бог благоволив жити і буде перебувати на ній вічно? |
|
18
|
18
|
| Колесни́ца бж҃їѧ тма́ми те́мъ, ты́сѧща гобзꙋ́ющихъ: гдⷭ҇ь въ ни́хъ въ сїна́и во ст҃ѣ́мъ. | Колісниць Божих тьма і тисячі тисяч. Серед них Господь на Синаї, у святині. |
|
19
|
19
|
| Возше́лъ є҆сѝ на высотꙋ̀, плѣни́лъ є҆сѝ плѣ́нъ: прїѧ́лъ є҆сѝ даѧ̑нїѧ въ человѣ́цѣхъ, и҆́бо не покарѧ́ющыѧсѧ, є҆́же всели́тисѧ. | Ти зійшов на висоту, полонив полон, прийняв дари для людей, щоб і непокірні могли жити у Господа. |
|
20
|
20
|
| Гдⷭ҇ь бг҃ъ блгⷭ҇ве́нъ, блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь де́нь днѐ: поспѣши́тъ на́мъ бг҃ъ спⷭ҇нїй на́шихъ. | Господь Бог благословенний; благословенний Господь допоможе нам кожного дня. |
|
21
|
21
|
| Бг҃ъ на́шъ бг҃ъ є҆́же сп҃са́ти: и҆ гдⷭ҇нѧ, гдⷭ҇нѧ и҆схѡ́дища смє́ртнаѧ. | Бог — Спаситель наш, Бог наш, Бог, щоб спасати. У владі Господа ворота смерти. |
|
22
|
22
|
| Ѻ҆ба́че бг҃ъ сокрꙋши́тъ главы̑ врагѡ́въ свои́хъ, ве́рхъ вла̑съ преходѧ́щихъ въ прегрѣше́нїихъ свои́хъ. | Бог сокрушить голови ворогів Своїх, волохате тім’я того, хто закам’янів у беззаконні. |
|
23
|
23
|
| Речѐ гдⷭ҇ь: ѿ васа́на ѡ҆бращꙋ̀, ѡ҆бращꙋ̀ во глꙋбина́хъ морски́хъ: | Сказав Господь: «Від Васана поверну тебе, виведу з глибини моря, |
|
24
|
24
|
| ꙗ҆́кѡ да ѡ҆мо́читсѧ нога̀ твоѧ̀ въ кро́ви, ѧ҆зы́къ пє́съ твои́хъ ѿ вра̑гъ ѿ негѡ̀. | щоб обмочив ти ногу твою, як пси язик свій, у крові ворога». |
|
25
|
25
|
| Ви̑дѣна бы́ша шє́ствїѧ твоѧ̑, бж҃е, шє́ствїѧ бг҃а моегѡ̀ цр҃ѧ̀, и҆́же во ст҃ѣ́мъ. | Ми бачили, як ішов Ти, Боже, як ішов Ти — Цар мій і Бог мій — у святиню. |
|
26
|
26
|
| Предвари́ша кнѧ̑зи бли́з̾ пою́щихъ, посредѣ̀ дѣ́въ тѷмпа́нницъ. | Попереду князі і ті, що співали, за ними — ті, що грали на струнах, а кругом — діви з тимпанами. |
|
27
|
27
|
| Въ цр҃квахъ благослови́те бг҃а, гдⷭ҇а ѿ и҆стѡ́чникъ і҆и҃левыхъ. | В церквах благословляйте Бога — Господа від джерел Ізраїлевих. |
|
28
|
28
|
| Та́мѡ венїамі́нъ ю҆нѣ́йшїй во оу҆́жасѣ, кнѧ̑зи і҆ꙋ́довы влады́ки и҆́хъ, кнѧ̑зи завꙋлѡ̑ни, кнѧ́зи нефѳалі̑мли. | Там Веніамін молодший — князь їхній, князі Іуди — владики їхні, князі Завулонові, князі Неффалимові. |
|
29
|
29
|
| Заповѣ́ждь, бж҃е, си́лою твое́ю: оу҆крѣпѝ, бж҃е, сїѐ, є҆́же содѣ́лалъ є҆сѝ въ на́съ. | Бог твій дав тобі таку силу. Утверди, Боже, те, що Ти створив для нас. |
|
30
|
30
|
| Ѿ хра́ма твоегѡ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ тебѣ̀ принесꙋ́тъ ца́рїе да́ры. | Ради храму твого в Єрусалимі царі принесуть Тобі дари. |
|
31
|
31
|
| Запретѝ ѕвѣрє́мъ трѡ́стнымъ: со́нмъ ю҆нє́цъ въ ю҆́ницахъ людски́хъ, є҆́же затвори́ти и҆скꙋшє́нныѧ сребро́мъ: расточѝ ꙗ҆зы́ки хотѧ́щыѧ бра́немъ. | Утихомир звіра, що в очереті, зібрання биків серед тихих телят — гордих народів, що хваляться сріблом своїм; розвій тих, що готують війни. |
|
32
|
32
|
| Прїи́дꙋтъ моли̑твенницы ѿ є҆гѵ́пта: є҆ѳїо́пїа предвари́тъ рꙋ́кꙋ свою̀ къ бг҃ꙋ. | Прийдуть з Єгипту вельможі молитися; Ефіопія простягне руку свою до Бога. |
|
33
|
33
|
| Ца̑рства земна̑ѧ, по́йте бг҃ꙋ, воспо́йте гдⷭ҇еви, | Царства землі! Хваліть Бога, оспівуйте Господа, |
|
34
|
34
|
| возше́дшемꙋ на нб҃о нб҃сѐ на восто́ки: сѐ, да́стъ гла́сꙋ своемꙋ̀ гла́съ си́лы. | Який зійшов на небо небес превічно. Ось Він дає голосу Своєму голос сили. |
|
35
|
35
|
| Дади́те сла́вꙋ бг҃ови: на і҆и҃ли велелѣ́пота є҆гѡ̀, и҆ си́ла є҆гѡ̀ на ѡ҆́блацѣхъ. | Віддайте славу Богу; на Ізраїлі велич Його і могутність Його на хмарах. |
|
36
|
36
|
| Ди́венъ бг҃ъ во ст҃ы́хъ свои́хъ: бг҃ъ і҆и҃левъ, то́й да́стъ си́лꙋ и҆ держа́вꙋ лю́демъ свои̑мъ. Блгⷭ҇ве́нъ бг҃ъ. | Дивний Бог у святих Своїх, Бог Ізраїлів; Він дає силу й твердість народу [Своєму]. Благословенний Бог! |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ ѯ҃и
|
Псалом 68
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ и҆змѣ́ншихсѧ [ѡ҆ и҆мꙋ́щихъ и҆змѣни́тисѧ], ѱало́мъ дв҃дꙋ, ѯ҃и҃. | Начальнику хору. На шошаннимі. Псалом Давида. (Пророчий). |
|
2
|
2
|
| Сп҃си́ мѧ, бж҃е, ꙗ҆́кѡ внидо́ша во́ды до дꙋшѝ моеѧ̀. | Спаси мене, Боже, бо води дійшли до душі [моєї]. |
|
3
|
3
|
| Оу҆глѣбо́хъ въ тимѣ́нїи глꙋбины̀, и҆ нѣ́сть постоѧ́нїѧ: прїидо́хъ во глꙋбины̑ морскі̑ѧ, и҆ бꙋ́рѧ потопи́ мѧ. | Я загруз у глибокім болоті, і нема на чому стати. Зійшов я у глибину моря, і хвилі його заливають мене. |
|
4
|
4
|
| Оу҆трꙋди́хсѧ зовы́й, и҆змолчѐ горта́нь мо́й: и҆счезо́стѣ ѻ҆́чи моѝ, ѿ є҆́же оу҆пова́ти мѝ на бг҃а моего̀. | Я знемігся від благань, і гортань моя зашерхла. Втомилися очі мої від очікування Бога [мого]. |
|
5
|
5
|
| Оу҆мно́жишасѧ па́че вла̑съ главы̀ моеѧ̀ ненави́дѧщїи мѧ̀ тꙋ́не: оу҆крѣпи́шасѧ вразѝ моѝ, и҆згонѧ́щїи мѧ̀ непра́веднѡ: ꙗ҆̀же не восхища́хъ, тогда̀ воздаѧ́хъ. | Бо тих, що ненавидять мене без вини, більше, ніж волосся на голові моїй. Вороги мої, що переслідують мене даремно, зміцніли, і чого я не відбирав, того вимагають від мене. |
|
6
|
6
|
| Бж҃е, ты̀ оу҆вѣ́дѣлъ є҆сѝ безꙋ́мїе моѐ, и҆ прегрѣшє́нїѧ моѧ̑ ѿ тебє̀ не оу҆таи́шасѧ. | Боже, Ти знаєш, як тяжко мені, і гріхи мої не втаєні від Тебе. |
|
7
|
7
|
| Да не постыдѧ́тсѧ ѡ҆ мнѣ̀ терпѧ́щїи тебѐ, гдⷭ҇и, гдⷭ҇и си́лъ: нижѐ да посра́мѧтсѧ ѡ҆ мнѣ̀ и҆́щꙋщїи тебѐ, бж҃е і҆и҃левъ. | Нехай не осоромляться через мене ті, що надіються на Тебе, Господи, Боже Сил. Нехай не осоромляться через мене ті, що шукають Тебе, Боже. |
|
8
|
8
|
| Ꙗ҆́кѡ тебє̀ ра́ди претерпѣ́хъ поноше́нїе, покры̀ срамота̀ лицѐ моѐ. | Бо ради Тебе терплю я зневагу, і сором покриває лице моє. |
|
9
|
9
|
| Чꙋ́ждь бы́хъ бра́тїи мое́й и҆ стра́ненъ сыновѡ́мъ ма́тере моеѧ̀: | Я став чужим для братів моїх і стороннім для синів матері моєї. |
|
10
|
10
|
| ꙗ҆́кѡ ре́вность до́мꙋ твоегѡ̀ снѣде́ мѧ, и҆ поношє́нїѧ поносѧ́щихъ тѝ нападо́ша на мѧ̀. | Бо ревність до дому Твого з’їдає мене, і зневага тих, що Тебе зневажають, впала на мене. |
|
11
|
11
|
| И҆ покры́хъ посто́мъ дꙋ́шꙋ мою̀, и҆ бы́сть въ поноше́нїе мнѣ̀: | Коли я плакав і постом смиряв душу мою, то й тим докоряють мене. |
|
12
|
12
|
| и҆ положи́хъ ѡ҆дѣѧ́нїе моѐ вре́тище, и҆ бы́хъ и҆̀мъ въ при́тчꙋ. | Замість одежі я обгортав себе веретищем — і тим став посміховиськом для них. |
|
13
|
13
|
| Ѡ҆ мнѣ̀ глꙋмлѧ́хꙋсѧ сѣдѧ́щїи во вратѣ́хъ, и҆ ѡ҆ мнѣ̀ поѧ́хꙋ пїю́щїи вїно̀. | Про мене говорять ті, що сидять біля воріт, про мене співають ті, що п’ють вино. |
|
14
|
14
|
| А҆́зъ же моли́твою мое́ю къ тебѣ̀, бж҃е: вре́мѧ бл҃говоле́нїѧ, бж҃е: во мно́жествѣ млⷭ҇ти твоеѧ̀ оу҆слы́ши мѧ̀, во и҆́стинѣ спⷭ҇нїѧ твоегѡ̀. | А я з молитвою моєю до Тебе, Господи, в час, угодний Тобі, Боже. З великої милости Твоєї, почуй мене в істині спасіння Твого. |
|
15
|
15
|
| Сп҃си́ мѧ ѿ бре́нїѧ, да не оу҆глѣ́бнꙋ: да и҆зба́влюсѧ ѿ ненави́дѧщихъ мѧ̀ и҆ ѿ глꙋбо́кихъ во́дъ. | Виведи мене з болота, щоб не потонув я, спаси мене від ненависників моїх і від глибокої води. |
|
16
|
16
|
| Да не потопи́тъ менѐ бꙋ́рѧ водна́ѧ, нижѐ да пожре́тъ менѐ глꙋбина̀, нижѐ сведе́тъ ѡ҆ мнѣ̀ рове́нникъ оу҆́стъ свои́хъ. | Нехай не затопить мене буря повені, нехай не потону я в глибині. |
|
17
|
17
|
| Оу҆слы́ши мѧ̀, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ бл҃га млⷭ҇ть твоѧ̀: по мно́жествꙋ щедро́тъ твои́хъ при́зри на мѧ̀. | Вислухай мене, Господи, бо велика милість Твоя, заради великих щедрот Твоїх зглянься на мене. |
|
18
|
18
|
| Не ѿвратѝ лица̀ твоегѡ̀ ѿ ѻ҆́трока твоегѡ̀, ꙗ҆́кѡ скорблю̀: ско́рѡ оу҆слы́ши мѧ̀. | Не відверни лиця Твого, бо я сумую, скоро почуй мене. |
|
19
|
19
|
| Вонмѝ дꙋшѝ мое́й и҆ и҆зба́ви ю҆̀: вра̑гъ мои́хъ ра́ди и҆зба́ви мѧ̀. | Поглянь на душу мою і спаси її, від ворогів моїх спаси мене. |
|
20
|
20
|
| Ты́ бо вѣ́си поноше́нїе моѐ, и҆ стꙋ́дъ мо́й, и҆ срамотꙋ̀ мою̀: пред̾ тобо́ю всѝ ѡ҆скорблѧ́ющїи мѧ̀. | Ти знаєш приниження моє, ганьбу мою і сором мій. Вороги мої всі перед Тобою. |
|
21
|
21
|
| Поноше́нїе ча́ѧше дꙋша̀ моѧ̀ и҆ стра́сть: и҆ жда́хъ соскорбѧ́щагѡ, и҆ не бѣ̀, и҆ оу҆тѣша́ющихъ, и҆ не ѡ҆брѣто́хъ. | Наруга сокрушила душу мою, і страждання. Я знеміг. Я очікував, що хтось буде співчувати мені, і не було, очікував, хто б заспокоїв мене, і не знайшлося. |
|
22
|
22
|
| И҆ да́ша въ снѣ́дь мою̀ же́лчь, и҆ въ жа́ждꙋ мою̀ напои́ша мѧ̀ ѻ҆́цта. | І дали в їжу мені жовч і у спрагу мою напоїли мене оцтом. |
|
23
|
23
|
| Да бꙋ́детъ трапе́за и҆́хъ пред̾ ни́ми въ сѣ́ть и҆ въ воздаѧ́нїе и҆ въ собла́знъ. | Нехай буде трапеза їхня тенетами їм, і мирна вечеря — пасткою. |
|
24
|
24
|
| Да помрача́тсѧ ѻ҆́чи и҆́хъ, є҆́же не ви́дѣти, и҆ хребе́тъ и҆́хъ вы́нꙋ слѧцы̀. | Нехай потемніють очі їхні, щоб не бачили, і спини їхні назавжди зігни. |
|
25
|
25
|
| Пролі́й на нѧ̀ гнѣ́въ тво́й, и҆ ꙗ҆́рость гнѣ́ва твоегѡ̀ да пости́гнетъ и҆̀хъ. | Вилий на них гнів Твій, і полум’я його нехай обійме їх. |
|
26
|
26
|
| Да бꙋ́детъ дво́ръ и҆́хъ пꙋ́стъ, и҆ въ жили́щихъ и҆́хъ да не бꙋ́детъ живы́й. | Нехай житло їхнє стане пустим, і в наметах їхніх нехай не залишиться нікого живого. |
|
27
|
27
|
| Занѐ є҆го́же ты̀ порази́лъ є҆сѝ, ті́и погна́ша, и҆ къ болѣ́зни ꙗ҆́звъ мои́хъ приложи́ша. | Бо кого покарав Ти, над тим вони ще й знущаються. І тому, кого поранив Ти, вони ще збільшують страждання. |
|
28
|
28
|
| Приложѝ беззако́нїе къ беззако́нїю и҆́хъ, и҆ да не вни́дꙋтъ въ пра́вдꙋ твою̀. | Збери докупи всі беззаконня їхні, і нехай не увійдуть вони в правду Твою. |
|
29
|
29
|
| Да потребѧ́тсѧ ѿ кни́ги живы́хъ, и҆ съ првⷣными да не напи́шꙋтсѧ. | Нехай буде викреслено їх із книг живих, і між праведними нехай не напишуться. |
|
30
|
30
|
| Ни́щъ и҆ болѧ́й є҆́смь а҆́зъ: спⷭ҇нїе твоѐ, бж҃е, да прїи́метъ мѧ̀. | А я бідний і страждаю, поміч Твоя, Боже, нехай визволить мене. |
|
31
|
31
|
| Восхвалю̀ и҆́мѧ бг҃а моегѡ̀ съ пѣ́снїю, возвели́чꙋ є҆го̀ во хвале́нїи: | Я буду славити в піснях ім’я Бога [мого], буду прославляти Його хвалою. |
|
32
|
32
|
| и҆ оу҆го́дно бꙋ́детъ бг҃ꙋ па́че телца̀ ю҆́на, ро́ги и҆зносѧ́ща и҆ па́знѡкти. | І це буде більш приємне Господу, ніж жертви волів і телят з рогами і копитами. |
|
33
|
33
|
| Да оу҆́зрѧтъ ни́щїи и҆ возвеселѧ́тсѧ: взыщи́те бг҃а, и҆ жива̀ бꙋ́детъ дꙋша̀ ва́ша. | Побачать це принижені і звеселяться. І оживуть серця ваші, ви, що шукаєте Господа. |
|
34
|
34
|
| Ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша оу҆бѡ́гїѧ гдⷭ҇ь, и҆ ѡ҆кова̑нныѧ своѧ̑ не оу҆ничижѝ. | Бо почув Господь убогих Своїх і не забув в’язнів Своїх. |
|
35
|
35
|
| Да восхва́лѧтъ є҆го̀ нб҃са̀ и҆ землѧ̀, мо́ре и҆ всѧ̑ живꙋ̑щаѧ въ не́мъ. | Нехай хвалять Його небо і земля, море і все, що живе в них. |
|
36
|
36
|
| Ꙗ҆́кѡ бг҃ъ сп҃се́тъ сїѡ́на, и҆ сози́ждꙋтсѧ гра́ди і҆ꙋде́йстїи, и҆ вселѧ́тсѧ та́мѡ и҆ наслѣ́дѧтъ и҆̀: | Бо спасе Господь Сион, і збудує міста Іуди для людей Своїх, і поселяться там, і будуть нащадками Його. |
|
37
|
37
|
| и҆ сѣ́мѧ рабѡ́въ твои́хъ оу҆держи́тъ и҆̀, и҆ лю́бѧщїи и҆́мѧ твоѐ вселѧ́тсѧ въ не́мъ. | І нащадки рабів Його утвердяться в ньому, і ті, що люблять ім’я Його, будуть жити в ньому. |
|
Ѱало́мъ ѯ҃ѳ
|
Псалом 69
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ дв҃дꙋ, въ воспомина́нїе, во є҆́же сп҃сти́ мѧ гдⷭ҇ꙋ, ѯ҃ѳ҃. | Начальнику хору. Псалом Давида. На спомин. |
|
2
|
2
|
| Бж҃е, въ по́мощь мою̀ вонмѝ: гдⷭ҇и, помощи́ ми потщи́сѧ. | Боже, на поміч мені прийди, Господи, поспіши допомогти мені. |
|
3
|
3
|
| Да постыдѧ́тсѧ и҆ посра́мѧтсѧ и҆́щꙋщїи дꙋ́шꙋ мою̀, да возвратѧ́тсѧ вспѧ́ть и҆ постыдѧ́тсѧ хотѧ́щїи мѝ ѕла̑ѧ: | Нехай постидяться й осоромляться ті, що шукають душі моєї. |
|
4
|
4
|
| да возратѧ́тсѧ а҆́бїе стыдѧ́щесѧ глаго́лющїи мѝ: бла́гоже, бла́гоже. | Нехай відступлять осоромленими ті, що шукають загибелі моєї. Нехай біжать назад ті, що кажуть [мені]: «Добре, добре!» |
|
5
|
5
|
| Да возра́дꙋютсѧ и҆ возвеселѧ́тсѧ ѡ҆ тебѣ̀ всѝ и҆́щꙋщїи тебѐ, бж҃е: и҆ да глаго́лютъ вы́нꙋ, да возвели́читсѧ гдⷭ҇ь, лю́бѧщїи спⷭ҇нїе твоѐ. | Але нехай зрадуються і звеселяться ті, що шукають Тебе, Боже. І ті, що люблять спасіння Твоє, нехай завжди кажуть: «Великий Господь!» |
|
6
|
6
|
| А҆́зъ же ни́щъ є҆́смь и҆ оу҆бо́гъ, бж҃е, помози́ ми: помо́щникъ мо́й и҆ и҆зба́витель мо́й є҆сѝ ты̀, гдⷭ҇и, не закоснѝ. | А я немічний і убогий: Боже, допоможи мені. Ти — Поміч моя і Спаситель мій. Господи, не забарись. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ ѻ҃
|
Псалом 70
|
|
0
|
0
|
| Дв҃дꙋ ѱало́мъ, сынѡ́въ і҆ѡнада́вовыхъ и҆ пе́рвыхъ плѣ́ншихсѧ, не надпи́санъ оу҆ є҆врє́й, о҃. | (Псалом Давида.) |
|
1
|
1
|
| На тѧ̀, гдⷭ҇и, оу҆пова́хъ, да не постыжꙋ́сѧ въ вѣ́къ. | На Тебе, Господи, я уповаю, не дай мені осоромитися повік. |
|
2
|
2
|
| Пра́вдою твое́ю и҆зба́ви мѧ̀ и҆ и҆зми́ мѧ: приклонѝ ко мнѣ̀ оу҆́хо твоѐ и҆ сп҃си́ мѧ. | Правдою Твоєю врятуй мене і визволи мене, прихили до мене вухо Твоє і спаси мене. |
|
3
|
3
|
| Бꙋ́ди мѝ въ бг҃а защи́тителѧ и҆ въ мѣ́сто крѣ́пко спⷭ҇ти́ мѧ: ꙗ҆́кѡ оу҆твержде́нїе моѐ и҆ прибѣ́жище моѐ є҆сѝ ты̀. | Будь мені Богом Захисником, твердинею пристановища, щоб спасти мене. |
|
4
|
4
|
| Бж҃е мо́й, и҆зба́ви мѧ̀ и҆з̾ рꙋкѝ грѣ́шнагѡ, и҆з̾ рꙋкѝ законопрестꙋ́пнагѡ и҆ ѡ҆би́дѧщагѡ: | Боже мій, визволи мене з руки нечестивого, з руки беззаконника, що гнобить мене. |
|
5
|
5
|
| ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ терпѣ́нїе моѐ, гдⷭ҇и, гдⷭ҇и, оу҆пова́нїе моѐ ѿ ю҆́ности моеѧ̀. | Бо Ти надія моя, Господи Боже мій, надія моя від юности моєї. |
|
6
|
6
|
| Въ тебѣ̀ оу҆тверди́хсѧ ѿ оу҆тро́бы, ѿ чре́ва ма́тере моеѧ̀ ты̀ є҆сѝ мо́й покрови́тель: ѡ҆ тебѣ̀ пѣ́нїе моѐ вы́нꙋ. | В Тобі утвердився я від утроби матері моєї, від народження мого Ти мій покровитель, і Тобі хвала моя завжди. |
|
7
|
7
|
| Ꙗ҆́кѡ чꙋ́до бы́хъ мнѡ́гимъ: и҆ ты̀ помо́щникъ мо́й крѣ́покъ. | Для багатьох я був наче диво, але Ти тверда моя надія. |
|
8
|
8
|
| Да и҆спо́лнѧтсѧ оу҆ста̀ моѧ̑ хвале́нїѧ, ꙗ҆́кѡ да воспою̀ сла́вꙋ твою̀, ве́сь де́нь великолѣ́пїе твоѐ. | Нехай наповняться уста мої хвалою Тобі, [щоб я оспівував славу Твою і] кожен день — велич Твою. |
|
9
|
9
|
| Не ѿве́ржи менє̀ во вре́мѧ ста́рости: внегда̀ ѡ҆скꙋдѣва́ти крѣ́пости мое́й, не ѡ҆ста́ви менє̀. | Не покинь мене в час старості, коли буде покидати мене сила моя. Не залиш мене. |
|
10
|
10
|
| Ꙗ҆́кѡ рѣ́ша вразѝ моѝ мнѣ̀, и҆ стрегꙋ́щїи дꙋ́шꙋ мою̀ совѣща́ша вкꙋ́пѣ, | Бо вороги мої говорять проти мене, і ті, що підстерігають душу мою, радяться між собою, |
|
11
|
11
|
| глаго́люще: бг҃ъ ѡ҆ста́вилъ є҆́сть є҆го̀, пожени́те и҆ и҆ми́те є҆го̀, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть и҆збавлѧ́ѧй. | кажучи: «Бог покинув його, переслідуйте і схопіть його, бо нема визволителя». |
|
12
|
12
|
| Бж҃е мо́й, не оу҆дали́сѧ ѿ менє̀: бж҃е мо́й, въ по́мощь мою̀ вонмѝ. | Боже, не віддаляйся від мене. Боже, на поміч мені прийди. |
|
13
|
13
|
| Да постыдѧ́тсѧ и҆ и҆зче́знꙋтъ ѡ҆клевета́ющїи дꙋ́шꙋ мою̀, да ѡ҆блекꙋ́тсѧ въ стꙋ́дъ и҆ сра́мъ и҆́щꙋщїи ѕла̑ѧ мнѣ̀. | Нехай осоромляться, нехай щезнуть усі, що повстали на душу мою. Нехай покриють сором і безчестя тих, що шукають загибелі моєї. |
|
14
|
14
|
| А҆́зъ же всегда̀ воз̾ꙋпова́ю на тѧ̀, и҆ приложꙋ̀ на всѧ́кꙋ похвалꙋ̀ твою̀. | А я завжди буду уповати [на Тебе] і примножувати всяку похвалу Тобі. |
|
15
|
15
|
| Оу҆ста̀ моѧ̑ возвѣстѧ́тъ пра́вдꙋ твою̀, ве́сь де́нь спⷭ҇нїе твоѐ, ꙗ҆́кѡ не позна́хъ кни̑жнаѧ. | Уста мої будуть звіщати правду Твою, кожен день — благодіяння Твої, що їм я не знаю числа. |
|
16
|
16
|
| Вни́дꙋ въ си́лѣ гдⷭ҇ни: гдⷭ҇и, помѧнꙋ̀ пра́вдꙋ тебє̀ є҆ди́нагѡ. | Завжди буду думати про силу Господа Бога, згадувати правду Твою. Тільки Твою, Боже. |
|
17
|
17
|
| Бж҃е мо́й, и҆̀мже наꙋчи́лъ мѧ̀ є҆сѝ ѿ ю҆́ности моеѧ̀, и҆ донн҃ѣ возвѣщꙋ̀ чꙋдеса̀ твоѧ̑. | Ти навчав мене від юности моєї, і донині я сповіщаю про чудеса Твої. |
|
18
|
18
|
| И҆ да́же до ста́рости и҆ престарѣ́нїѧ, бж҃е мо́й, не ѡ҆ста́ви менє̀, до́ндеже возвѣщꙋ̀ мы́шцꙋ твою̀ ро́дꙋ всемꙋ̀ грѧдꙋ́щемꙋ, | І до старості, і до сивини не покинь мене, Боже, доки не розкажу про силу Твою всьому народові і всьому грядущому про могутність Твою. |
|
19
|
19
|
| си́лꙋ твою̀ и҆ пра́вдꙋ твою̀, бж҃е, да́же до вы́шнихъ, ꙗ҆̀же сотвори́лъ мѝ є҆сѝ вели̑чїѧ: бж҃е, кто̀ подо́бенъ тебѣ̀; | Правда Твоя, Боже, до небес. Великі діла вчинив Ти; Боже, хто подібний до Тебе? |
|
20
|
20
|
| Є҆ли̑ки ꙗ҆ви́лъ мѝ є҆сѝ скѡ́рби мнѡ́ги и҆ ѕлы̀; и҆ ѡ҆бра́щьсѧ ѡ҆животвори́лъ мѧ̀ є҆сѝ и҆ ѿ бе́зднъ землѝ возве́лъ мѧ̀ є҆сѝ. | Ти посилав на мене люту біду, але знову оживляв мене і з безодні землі виводив мене. |
|
21
|
21
|
| Оу҆мно́жилъ є҆сѝ на мнѣ̀ вели́чествїе твоѐ, и҆ ѡ҆бра́щьсѧ оу҆тѣ́шилъ мѧ̀ є҆сѝ, и҆ ѿ бе́зднъ землѝ па́ки возве́лъ мѧ̀ є҆сѝ. | Ти показав на мені правосуддя Твоє, але, обернувшись, Ти втішав мене [і з безодні землі знову виводив мене], |
|
22
|
22
|
| И҆́бо а҆́зъ и҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀ въ лю́дехъ, гдⷭ҇и, въ сосꙋ́дѣхъ ѱало́мскихъ и҆́стинꙋ твою̀, бж҃е: воспою̀ тебѣ̀ въ гꙋ́слехъ, ст҃ы́й і҆и҃левъ. | тому буду прославляти Тебе знову між народами, на струнних органах славитиму істину Твою, Боже. Буду оспівувати Тебе на гуслях, святий Ізраїлів. |
|
23
|
23
|
| Возра́дꙋетѣсѧ оу҆стнѣ̀ моѝ, є҆гда̀ воспою̀ тебѣ̀, и҆ дꙋша̀ моѧ̀, ю҆́же є҆сѝ и҆зба́вилъ: | Радіють уста мої, коли співаю Тобі, і душа моя, яку Ти визволив; |
|
24
|
24
|
| є҆ще́ же и҆ ѧ҆зы́къ мо́й ве́сь де́нь поꙋчи́тсѧ пра́вдѣ твое́й, є҆гда̀ постыдѧ́тсѧ и҆ посра́мѧтсѧ и҆́щꙋщїй ѕла̑ѧ мнѣ̀. | і язик мій щодня буде прославляти правду Твою, бо осоромлені ті, що шукали загибелі мені. |
|
Ѱало́мъ ѻ҃а
|
Псалом 71
|
|
0
|
0
|
| Ѡ҆ соломѡ́нѣ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, о҃а҃. | Про Соломона. [Псалом Давида.] (Про Христа). |
|
1
|
1
|
| Бж҃е, сꙋ́дъ тво́й царе́ви да́ждь, и҆ пра́вдꙋ твою̀ сы́нꙋ царе́вꙋ: | Боже, Суд Твій цареві дай і синові царя — правду Твою. |
|
2
|
2
|
| сꙋди́ти лю́демъ твои̑мъ въ пра́вдѣ и҆ ни́щымъ твои̑мъ въ сꙋдѣ̀. | Щоб судив справедливо народ Твій, і вбогих Твоїх — судом праведним. |
|
3
|
3
|
| Да воспрїи́мꙋтъ го́ры ми́ръ лю́демъ и҆ хо́лми пра́вдꙋ. | Щоб гори принесли мир людям, і пагорби — правду. |
|
4
|
4
|
| Сꙋ́дитъ ни́щымъ людски̑мъ, и҆ спасе́тъ сы́ны оу҆бо́гихъ, и҆ смири́тъ клеветника̀. | Щоб судив убогих у народі, спасав синів бідних та смирив гнобителя. |
|
5
|
5
|
| И҆ пребꙋ́детъ съ со́лнцемъ, и҆ пре́жде лꙋны̀ ро́да родѡ́въ. | Він раніше сонця, раніше місяця з роду в рід. |
|
6
|
6
|
| Сни́детъ ꙗ҆́кѡ до́ждь на рꙋно̀, и҆ ꙗ҆́кѡ ка́плѧ ка́плющаѧ на зе́млю. | Він зійде, як дощ на траву, і як роса, що падає на землю. |
|
7
|
7
|
| Возсїѧ́етъ во дне́хъ є҆гѡ̀ пра́вда и҆ мно́жество ми́ра, до́ндеже ѿи́метсѧ лꙋна̀. | В часи днів його засяє правда і буде великий мир, аж доки світить місяць. |
|
8
|
8
|
| И҆ ѡ҆блада́етъ ѿ мо́рѧ до мо́рѧ, и҆ ѿ рѣ́къ до конє́цъ вселе́нныѧ. | І заволодіє від моря до моря, і від ріки* — до краю землі. |
|
9
|
9
|
| Пред̾ ни́мъ припадꙋ́тъ є҆ѳїо́плѧне, и҆ вразѝ є҆гѡ̀ пе́рсть поли́жꙋтъ. | Скоряться перед ним жителі пустелі, і вороги його перед ним уклоняться до землі. |
|
10
|
10
|
| Ца́рїе ѳарсі́йстїи и҆ ѻ҆́строви да́ры принесꙋ́тъ, ца́рїе а҆ра́встїи и҆ сава̀ да́ры приведꙋ́тъ: | Царі фарсійські з островів дари піднесуть, царі Аравії і Сави дари принесуть. |
|
11
|
11
|
| и҆ покло́нѧтсѧ є҆мꙋ̀ всѝ ца́рїе зе́мстїи, всѝ ꙗ҆зы́цы порабо́таютъ є҆мꙋ̀. | І вклоняться Йому всі царі землі, і всі народи будуть служити йому. |
|
12
|
12
|
| Ꙗ҆́кѡ и҆зба́ви ни́ща ѿ си́льна, и҆ оу҆бо́га, є҆мꙋ́же не бѣ̀ помо́щника. | Бо він визволить безсилого від сильного, і убогого, що не мав захисника. |
|
13
|
13
|
| Пощади́тъ ни́ща и҆ оу҆бо́га, и҆ дꙋ́шы оу҆бо́гихъ спасе́тъ: | Буде милостивий до вбогих і бідних, і душі їхні спасе. |
|
14
|
14
|
| ѿ ли́хвы и҆ ѿ непра́вды и҆зба́витъ дꙋ́шы и҆́хъ, и҆ че́стно и҆́мѧ є҆гѡ̀ пред̾ ни́ми. | Від кривди і від насильства спасе душі їхні, і кров їхня буде дорогоцінна перед очима його. |
|
15
|
15
|
| И҆ жи́въ бꙋ́детъ, и҆ да́стсѧ є҆мꙋ̀ ѿ зла́та а҆раві́йска: и҆ помо́лѧтсѧ ѡ҆ не́мъ вы́нꙋ, ве́сь де́нь благословѧ́тъ є҆го̀. | І буде він жити, і принесуть йому золото Аравії; будуть молитися за Нього, завжди і щодня будуть благословляти його. |
|
16
|
16
|
| Бꙋ́детъ оу҆твержде́нїе на землѝ на версѣ́хъ го́ръ: превознесе́тсѧ па́че лїва́на пло́дъ є҆гѡ̀, и҆ процвѣтꙋ́тъ ѿ гра́да ꙗ҆́кѡ трава̀ земна́ѧ. | Буде достаток хліба на землі і на верхах гір; плоди його піднесуться вище Ливану, і розмножаться люди, як трава на землі. |
|
17
|
17
|
| Бꙋ́детъ и҆́мѧ є҆гѡ̀ благослове́но во вѣ́ки, пре́жде со́лнца пребыва́етъ и҆́мѧ є҆гѡ̀: и҆ благословѧ́тсѧ въ не́мъ всѧ̑ кѡлѣ́на земна́ѧ, всѝ ꙗ҆зы́цы оу҆блажа́тъ є҆го̀. | Нехай буде ім’я його [благословенне] навіки; раніше сонця перебуває ім’я його, і в ньому благословляться [всі покоління землі] і всі народи будуть прославляти його. |
|
18
|
18
|
| Блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ, творѧ́й чꙋдеса̀ є҆ди́нъ, | Благословен Господь, Бог Ізраїлів, що творить чудеса єдиний. |
|
19
|
19
|
| и҆ блгⷭ҇ве́но и҆́мѧ сла́вы є҆гѡ̀ во вѣ́къ и҆ въ вѣ́къ вѣ́ка: и҆ и҆спо́лнитсѧ сла́вы є҆гѡ̀ всѧ̀ землѧ̀: бꙋ́ди, бꙋ́ди. | І благословенне ім’я слави Його повіки. Славою Його буде повна вся земля. Амінь. Так буде. Амінь. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ ѻ҃в
|
Псалом 72
|
|
0
|
0
|
| Ѡ҆конча́шасѧ пѣ̑сни дв҃да, сы́на і҆ессе́ова. Ѱало́мъ а҆са́фꙋ, о҃в҃. | Псалом Асафа. |
|
1
|
1
|
| Ко́ль бл҃гъ бг҃ъ і҆и҃левъ пра̑вымъ се́рдцемъ. | Який милостивий Бог Ізраїлів до народу Свого, до чистих серцем! |
|
2
|
2
|
| Мои́ же вма́лѣ не подвижа́стѣсѧ но́зѣ: вма́лѣ не пролїѧ́шасѧ стѡпы̀ моѧ̑: | Мої ж мало не похитнулися ноги, мало не посковзнулися стопи мої. |
|
3
|
3
|
| ꙗ҆́кѡ возревнова́хъ на беззакѡ́нныѧ, ми́ръ грѣ́шникѡвъ зрѧ̀: | Я позаздрив безумним, бачивши добробут беззаконних. |
|
4
|
4
|
| ꙗ҆́кѡ нѣ́сть восклоне́нїѧ въ сме́рти и҆́хъ и҆ оу҆твержде́нїѧ въ ра́нѣ и҆́хъ: | Бо нема їм страждання, й до смерти їхньої міцні сили їхні. |
|
5
|
5
|
| въ трꙋдѣ́хъ человѣ́ческихъ не сꙋ́ть, и҆ съ человѣ̑ки не прїи́мꙋтъ ра́нъ. | У трудах людських їх нема, і не знають вони людської біди. |
|
6
|
6
|
| Сегѡ̀ ра́ди оу҆держа̀ ѧ҆̀ горды́нѧ и҆́хъ до конца̀: ѡ҆дѣ́ѧшасѧ непра́вдою и҆ нече́стїемъ свои́мъ. | Тому-то гордість підняла їхню пихатість, і, як в одежу, одягаються вони у неправду та нечестя свої. |
|
7
|
7
|
| И҆зы́детъ ꙗ҆́кѡ и҆з̾ тꙋ́ка непра́вда и҆́хъ: преидо́ша въ любо́вь се́рдца. | Пливе, наче олива, неправда їхня, живуть за похотями свого серця. |
|
8
|
8
|
| Помы́слиша и҆ глаго́лаша въ лꙋка́вствѣ, непра́вдꙋ въ высотꙋ̀ глаго́лаша: | З усього глузують, зневажливо говорять про Бога, звисока розмовляють. |
|
9
|
9
|
| положи́ша на небесѝ оу҆ста̀ своѧ̑, и҆ ѧ҆зы́къ и҆́хъ пре́йде по землѝ. | До небес підносять уста свої, і язик їхній обходить землю. |
|
10
|
10
|
| Сегѡ̀ ра́ди ѡ҆братѧ́тсѧ лю́дїе моѝ сѣ́мѡ, и҆ дні́е и҆спо́лнени ѡ҆брѧ́щꙋтсѧ въ ни́хъ. | Тому звертаються до них люди і п’ють їхню воду повною чашею, |
|
11
|
11
|
| И҆ рѣ́ша: ка́кѡ оу҆вѣ́дѣ бг҃ъ; и҆ а҆́ще є҆́сть ра́зꙋмъ въ вы́шнѣмъ; | і кажуть: «Як довідається Бог? І чи знає Всевишній?» |
|
12
|
12
|
| Сѐ, сі́и грѣ̑шницы и҆ гобзꙋ́ющїи въ вѣ́къ оу҆держа́ша бога́тство. | І ось ці нечестивці завжди живуть у достатку і примножують багатство. |
|
13
|
13
|
| И҆ рѣ́хъ: є҆да̀ [оу҆̀бо] всꙋ́е ѡ҆правди́хъ се́рдце моѐ и҆ оу҆мы́хъ въ непови́нныхъ рꙋ́цѣ моѝ, | [І я сказав: ] «Чи не даремно я дбаю про чистоту серця і в невинності умивав руки мої; |
|
14
|
14
|
| и҆ бы́хъ ꙗ҆́звенъ ве́сь де́нь, и҆ ѡ҆бличе́нїе моѐ на оу҆́тренихъ; | віддавав себе під удари щодня і щоранку себе осуджував?» |
|
15
|
15
|
| А҆́ще глаго́лахъ, повѣ́мъ та́кѡ: сѐ, ро́дꙋ сынѡ́въ твои́хъ, є҆мꙋ́же ѡ҆бѣща́хсѧ [сѐ, ро́дꙋ сынѡ́въ твои́хъ престꙋпи́хъ]: | Але коли б я сказав: «Буду і я так жити», то я став би зрадником перед родом синів Твоїх. |
|
16
|
16
|
| и҆ непщева́хъ разꙋмѣ́ти: сїѐ трꙋ́дъ є҆́сть предо мно́ю, | І я став думати, як би мені все це зрозуміти, але тяжким було це в очах моїх. |
|
17
|
17
|
| до́ндеже вни́дꙋ во ст҃и́ло бж҃їе и҆ разꙋмѣ́ю въ послѣ̑днѧѧ и҆́хъ. | Аж поки не ввійшов я у святиню Божу та не зрозумів кінця їхнього. |
|
18
|
18
|
| Ѻ҆ба́че за льщє́нїѧ и҆́хъ положи́лъ є҆сѝ и҆̀мъ ѕла̑ѧ, низложи́лъ є҆сѝ ѧ҆̀, внегда̀ разгордѣ́шасѧ. | Дійсно, на слизькій дорозі поставив Ти їх, над прірвою стоять вони. |
|
19
|
19
|
| Ка́кѡ бы́ша въ запꙋстѣ́нїе; внеза́пꙋ и҆зчезо́ша, погибо́ша за беззако́нїе своѐ. | Як несподівано прийшли вони до занепаду! Щезли, погинули за беззаконня свої. |
|
20
|
20
|
| Ꙗ҆́кѡ со́нїе востаю́щагѡ, гдⷭ҇и, во гра́дѣ твое́мъ ѡ҆́бразъ и҆́хъ оу҆ничижи́ши. | Як щезає сон того, хто прокинувся, так Ти, Господи, розбудивши їх, знищив помисли їхні у місті Твоїм. |
|
21
|
21
|
| Ꙗ҆́кѡ разжже́сѧ се́рдце моѐ, и҆ оу҆трѡ́бы моѧ̑ и҆змѣни́шасѧ: | Коли хвилювалося серце моє і боліла душа моя, |
|
22
|
22
|
| и҆ а҆́зъ оу҆ничиже́нъ, и҆ не разꙋмѣ́хъ, ско́тенъ бы́хъ оу҆ тебє̀. | я був нерозумним, я як тварина був перед Тобою. |
|
23
|
23
|
| И҆ а҆́зъ вы́нꙋ съ тобо́ю: оу҆держа́лъ є҆сѝ рꙋ́кꙋ деснꙋ́ю мою̀, | Але я завжди з Тобою, Ти тримаєш мене за праву руку мою. |
|
24
|
24
|
| и҆ совѣ́томъ твои́мъ наста́вилъ мѧ̀ є҆сѝ, и҆ со сла́вою прїѧ́лъ мѧ̀ є҆сѝ. | Ти порадою Твоєю провадиш мене, і до слави Твоєї Ти приймеш мене. |
|
25
|
25
|
| Что́ бо мѝ є҆́сть на нб҃сѝ; и҆ ѿ тебє̀ что̀ восхотѣ́хъ на землѝ; | Хто бо для мене є на небі? І чого без Тебе бажати мені на землі? |
|
26
|
26
|
| И҆зчезѐ се́рдце моѐ и҆ пло́ть моѧ̀, бж҃е се́рдца моегѡ̀, и҆ ча́сть моѧ̀, бж҃е, во вѣ́къ. | Знемагають серце моє і тіло моє за Тобою, Боже серця мого і доле моя, Боже, навіки. |
|
27
|
27
|
| Ꙗ҆́кѡ сѐ, оу҆далѧ́ющїи себѐ ѿ тебє̀ поги́бнꙋтъ: потреби́лъ є҆сѝ всѧ́каго любодѣ́ющаго ѿ тебє̀. | Бо ось ті, що віддалили себе від Тебе, гинуть. Ти знищуєш кожного, хто відступає від Тебе. |
|
28
|
28
|
| Мнѣ́ же прилѣплѧ́тисѧ бг҃ови бла́го є҆́сть, полага́ти на гдⷭ҇а оу҆пова́нїе моѐ, возвѣсти́ти мѝ всѧ̑ хвалы̑ твоѧ̑, во вратѣ́хъ дще́ре сїѡ́ни. | А мені найкраще прихилятися до Бога, покладати на Господа надію мою, сповіщати про всі діла Твої в Церкві Твоїй [у вратах дочки Сионової]. |
|
Ѱало́мъ ѻ҃г
|
Псалом 73
|
|
0
|
0
|
| Ра́зꙋма а҆са́фꙋ, о҃г҃. | Псалом Асафа. (Повчання.) |
|
1
|
1
|
| Вскꙋ́ю, бж҃е, ѿри́нꙋлъ є҆сѝ до конца̀; разгнѣ́васѧ ꙗ҆́рость твоѧ̀ на ѻ҆́вцы па́жити твоеѧ̀; | Навіщо, Боже, відкинув Ти нас назавжди? Навіщо розпалився гнів Твій на овець стада Твого? |
|
2
|
2
|
| Помѧнѝ со́нмъ тво́й, є҆го́же стѧжа́лъ є҆сѝ и҆спе́рва, и҆зба́вилъ є҆сѝ жезло́мъ достоѧ́нїѧ твоегѡ̀, гора̀ сїѡ́нъ сїѧ̀ [же́злъ достоѧ́нїѧ твоегѡ̀, го́рꙋ сїѡ́нъ сїю̀], въ не́йже всели́лсѧ є҆сѝ. | Пом’яни людей Твоїх, яких спочатку зібрала рука Твоя. Ти обрав, як жезл насліддя Твого, гору Сион, на якій оселився Ти. |
|
3
|
3
|
| Воздви́гни рꙋ́цѣ твоѝ на горды̑ни и҆́хъ въ коне́цъ, є҆ли̑ка лꙋка́внова вра́гъ во ст҃ѣ́мъ твое́мъ. | Піднеси руку Твою і поглянь на злочинство їх: що наробив ворог у святині Твоїй — у храмі Твоїм! |
|
4
|
4
|
| И҆ восхвали́шасѧ ненави́дѧщїи тѧ̀ посредѣ̀ пра́здника твоегѡ̀: положи́ша зна́мєнїѧ своѧ̑ зна́мєнїѧ, и҆ не позна́ша, | Як звірі, рикають вороги Твої у храмі зібрання Твого. Поставили знамена свої замість знамен наших. |
|
5
|
5
|
| ꙗ҆́кѡ во и҆схо́дѣ превы́ше: ꙗ҆́кѡ въ дꙋбра́вѣ дре́вѧнѣ сѣки́рами разсѣко́ша | Наче в гущавині лісовій, високо змахували сокирами. |
|
6
|
6
|
| двє́ри є҆гѡ̀ вкꙋ́пѣ, сѣ́чивомъ и҆ ѻ҆ско́рдомъ разрꙋши́ша и҆̀. | Всі двері і всі оздоби ломами та молотами порозбивали. |
|
7
|
7
|
| Возжго́ша ѻ҆гне́мъ ст҃и́ло твоѐ: на землѝ ѡ҆скверни́ша жили́ще и҆́мене твоегѡ̀. | Вогнем спалили святиню Твою на землі, осквернили оселю імені Твого. |
|
8
|
8
|
| Рѣ́ша въ се́рдцы свое́мъ ю҆́жики и҆́хъ вкꙋ́пѣ: прїиди́те, и҆ ѿста́вимъ всѧ̑ пра́здники бж҃їѧ ѿ землѝ. | Сказали вони в серці своїм: «Зруйнуємо їх зовсім». І спалили всі міста зібрань Божих на землі. |
|
9
|
9
|
| Зна́мєнїѧ и҆́хъ [зна́менїй на́шихъ] не ви́дѣхомъ: нѣ́сть ктомꙋ̀ прⷪ҇ро́ка, и҆ на́съ не позна́етъ ктомꙋ̀. | Знамен наших ми вже не бачимо, нема вже й пророка. І нема між нами такого, хто сказав би, доки це буде. |
|
10
|
10
|
| Доко́лѣ, бж҃е, поно́ситъ вра́гъ; раздражи́тъ проти́вный и҆́мѧ твоѐ до конца̀; | Доки, Боже, буде ворог мучити нас, доки противник буде ображати ім’я Твоє? |
|
11
|
11
|
| Вскꙋ́ю ѿвраща́еши рꙋ́кꙋ твою̀ и҆ десни́цꙋ твою̀ ѿ среды̀ нѣ́дра твоегѡ̀ въ коне́цъ; | Навіщо відхиляєш руку Твою і силу Твою? Гнівом могутности Твоєї урази їх. |
|
12
|
12
|
| Бг҃ъ же, цр҃ь на́шъ, пре́жде вѣ́ка содѣ́ла спⷭ҇нїе посредѣ̀ землѝ. | Бог же, Цар наш, раніше віків учинив спасіння посеред землі. |
|
13
|
13
|
| Ты̀ оу҆тверди́лъ є҆сѝ си́лою твое́ю мо́ре: ты̀ сте́рлъ є҆сѝ главы̑ ѕмїє́въ въ водѣ̀: | Ти розділив силою Твоєю море, Ти знищив голови зміїв у воді. |
|
14
|
14
|
| ты̀ сокрꙋши́лъ є҆сѝ главꙋ̀ ѕмі́евꙋ, да́лъ є҆сѝ того̀ бра́шно лю́демъ є҆ѳїѡ́пскимъ. | Ти розбив голову дракона, дав його на поживу людям [ефіопським]. |
|
15
|
15
|
| Ты̀ расто́рглъ є҆сѝ и҆сто́чники и҆ пото́ки: ты̀ и҆зсꙋши́лъ є҆сѝ рѣ́ки и҆ѳа̑мскїѧ. | Ти відкрив джерела й потоки, і Ти ж висушив великі ріки. |
|
16
|
16
|
| Тво́й є҆́сть де́нь, и҆ твоѧ̀ є҆́сть но́щь: ты̀ соверши́лъ є҆сѝ зарю̀ и҆ со́лнце. | Твій день і Твоя ніч. Ти створив зорі і сонце. |
|
17
|
17
|
| Ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ всѧ̑ предѣ́лы землѝ: жа́твꙋ и҆ ве́снꙋ ты̀ созда́лъ є҆сѝ ѧ҆̀. | Ти поставив межі землі, і Ти ж установив літо й зиму. |
|
18
|
18
|
| Помѧнѝ сїѧ̑: вра́гъ поносѝ гдⷭ҇еви, и҆ лю́дїе безꙋ́мнїи раздражи́ша и҆́мѧ твоѐ. | Згадай це: ворог зневажає Господа, і люди нечестиві ображають ім’я Твоє. |
|
19
|
19
|
| Не преда́ждь ѕвѣрє́мъ дꙋ́шꙋ и҆сповѣ́дающꙋюсѧ тебѣ̀: дꙋ́шъ оу҆бо́гихъ твои́хъ не забꙋ́ди до конца̀. | Не віддавай звірам душ тих, що прославляють Тебе. Душ убогих Твоїх не забудь до кінця. |
|
20
|
20
|
| При́зри на завѣ́тъ тво́й: ꙗ҆́кѡ и҆спо́лнишасѧ помраче́ннїи землѝ домѡ́въ беззако́нїй. | Подивись на завіт Твій, бо всі темні місця землі наповнилися домами беззаконня. |
|
21
|
21
|
| Да не возврати́тсѧ смире́нный посра́мленъ: ни́щъ и҆ оу҆бо́гъ восхвали́та и҆́мѧ твоѐ. | Нехай не повернеться смиренний осоромленим, принижений і убогий нехай прославляють ім’я Твоє. |
|
22
|
22
|
| Воста́ни, бж҃е, сꙋдѝ прю̀ твою̀: помѧнѝ поноше́нїе твоѐ, є҆́же ѿ безꙋ́мнагѡ ве́сь де́нь. | Встань, Боже, захисти діло Твоє, згадай зневажання Тебе від беззаконного кожен день. |
|
23
|
23
|
| Не забꙋ́ди гла́са моли́твєнникъ твои́хъ: горды́нѧ ненави́дѧщихъ тѧ̀ взы́де вы́нꙋ [да восхо́дитъ вы́нꙋ къ тебѣ̀]. | Не забудь голосу тих, що благають Тебе, бо гординя тих, що ненавидять Тебе, підіймається проти Тебе завжди. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ ѻ҃д
|
Псалом 74
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, да не растли́ши, ѱало́мъ пѣ́сни а҆са́фꙋ, о҃д҃. | Начальнику хору. Не погуби. Псалом Асафа. Пісня. |
|
2
|
2
|
| И҆сповѣ́мысѧ тебѣ̀, бж҃е, и҆сповѣ́мысѧ тебѣ̀ и҆ призове́мъ и҆́мѧ твоѐ: повѣ́мъ всѧ̑ чꙋдеса̀ твоѧ̑. | Славимо Тебе, Боже, прославляємо Тебе, і призиваємо ім’я Твоє, про нього сповіщають чудеса Твої. |
|
3
|
3
|
| Є҆гда̀ прїимꙋ̀ вре́мѧ, а҆́зъ правѡты̀ возсꙋждꙋ̀. | «Коли виберу час, каже Господь, Я буду судити за правдою. |
|
4
|
4
|
| Раста́ѧсѧ землѧ̀ и҆ всѝ живꙋ́щїи на не́й, а҆́зъ оу҆тверди́хъ столпы̀ є҆ѧ̀. | Хоч захиталася земля і всі, що живуть на ній, Я утверджу стовпи її». |
|
5
|
5
|
| Рѣ́хъ беззако́ннꙋющымъ, не беззако́ннꙋйте: и҆ согрѣша́ющымъ, не возноси́те ро́га. | Я кажу нечестивцям: «Не беззаконствуйте!» І до злих: «Не надійтеся на силу свою! |
|
6
|
6
|
| Не воздвиза́йте на высотꙋ̀ ро́га ва́шегѡ и҆ не глаго́лите на бг҃а непра́вдꙋ: | Не підносьте високо ріг ваш і [не] говоріть [на Бога] неправду.» |
|
7
|
7
|
| ꙗ҆́кѡ нижѐ ѿ и҆схѡ́дъ, нижѐ и҆ за̑падъ, нижѐ ѿ пꙋсты́хъ го́ръ. | Бо не від сходу й не від заходу, і не з гір пустелі піднесення. |
|
8
|
8
|
| Ꙗ҆́кѡ бг҃ъ сꙋдїѧ̀ є҆́сть: сего̀ смирѧ́етъ, и҆ сего̀ возно́ситъ. | А Бог є Суддя: одного принижує, а іншого підносить. |
|
9
|
9
|
| Ꙗ҆́кѡ ча́ша въ рꙋцѣ̀ гдⷭ҇ни, вїна̀ нерастворе́на и҆спо́лнь растворе́нїѧ, и҆ оу҆клонѝ ѿ сеѧ̀ въ сїю̀: ѻ҆ба́че дро́ждїе є҆гѡ̀ не и҆стощи́сѧ, и҆спїю́тъ всѝ грѣ́шнїи землѝ. | Бо чаша в руці Господній, в ній кипить вино, повне приправ, і Він наливає з неї; а гущу його вижмуть і вип’ють усі грішники землі. |
|
10
|
10
|
| А҆́зъ же возра́дꙋюсѧ въ вѣ́къ, воспою̀ бг҃ꙋ і҆а́кѡвлю: | Я ж буду радіти повік, буду співати Богу нашому. |
|
11
|
11
|
| и҆ всѧ̑ ро́ги грѣ́шныхъ сломлю̀, и҆ вознесе́тсѧ ро́гъ првⷣнагѡ. | Всі роги нечестивців зломлю, і піднесеться сила праведного. |
|
Ѱало́мъ ѻ҃є
|
Псалом 75
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, въ пѣ́снехъ, ѱало́мъ а҆са́фꙋ, пѣ́снь ко а҆ссѷрі́анинꙋ, о҃е҃. | Начальнику хору. На струнних інструментах. Псалом Асафа. Пісня. |
|
2
|
2
|
| Вѣ́домъ во і҆ꙋде́и бг҃ъ: во і҆и҃ли ве́лїе и҆́мѧ є҆гѡ̀. | Знаний Бог в Юдеї, в Ізраїлі велике ім’я Його. |
|
3
|
3
|
| И҆ бы́сть въ ми́рѣ мѣ́сто є҆гѡ̀, и҆ жили́ще є҆гѡ̀ въ сїѡ́нѣ. | І була в Салимі оселя Його, і перебування Його на Сионі. |
|
4
|
4
|
| Та́мѡ сокрꙋшѝ крѣ́пѡсти лꙋкѡ́въ, ѻ҆рꙋ́жїе и҆ ме́чь и҆ бра́нь. | Там знищив Він стріли лука, щит і меч і війну. |
|
5
|
5
|
| Просвѣща́еши ты̀ ди́внѡ ѿ го́ръ вѣ́чныхъ. | Ти славний, і силою світиш з висот вічних. |
|
6
|
6
|
| Смѧто́шасѧ всѝ неразꙋ́мнїи се́рдцемъ: оу҆снꙋ́ша сно́мъ свои́мъ, и҆ ничто́же ѡ҆брѣто́ша всѝ мꙋ́жїе бога́тства въ рꙋка́хъ свои́хъ. | Не встояли всі нерозумні серцем, заснули сном своїм і не знайшли сили в руках своїх. |
|
7
|
7
|
| Ѿ запреще́нїѧ твоегѡ̀, бж҃е і҆а́ковль, воздрема́ша всѣ́дшїи на ко́ни. | Від гніву Твого, Боже Якова, заснули кінь і колісниця. |
|
8
|
8
|
| Ты̀ стра́шенъ є҆сѝ, и҆ кто̀ противоста́нетъ тебѣ̀; ѿто́лѣ гнѣ́въ тво́й. | Страшний Ти, і хто встоїть перед лицем Твоїм у час гніву Твого? |
|
9
|
9
|
| Съ нб҃сѐ слы́шанъ сотвори́лъ є҆сѝ сꙋ́дъ: землѧ̀ оу҆боѧ́сѧ и҆ оу҆молча̀, | З небес Ти сповістив суд; земля вжахнулась і замовкла, |
|
10
|
10
|
| внегда̀ воста́ти на сꙋ́дъ бг҃ꙋ, спⷭ҇тѝ всѧ̑ крѡ́ткїѧ землѝ. | коли встав Бог на суд, щоб спасти всіх пригноблених на землі. |
|
11
|
11
|
| Ꙗ҆́кѡ помышле́нїе человѣ́ческое и҆сповѣ́стсѧ тебѣ̀, и҆ ѡ҆ста́нокъ помышле́нїѧ пра́зднꙋетъ тѝ. | І гнів людський обернеться на славу Твою; залишок гніву Ти приборкаєш. |
|
12
|
12
|
| Помоли́тесѧ и҆ воздади́те гдⷭ҇еви бг҃ꙋ на́шемꙋ: всѝ, и҆̀же ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀, принесꙋ́тъ да́ры | Помоліться і віддайте хвалу Господу, Богу нашому; всі, хто навколо Нього, принесуть дари страшному. |
|
13
|
13
|
| стра́шномꙋ и҆ ѿе́млющемꙋ дꙋ́хи кнѧзе́й, стра́шномꙋ па́че царе́й земны́хъ. | Він смиряє дух князів, Він страшний для царів землі. |
|
Ѱало́мъ ѻ҃ѕ
|
Псалом 76
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ і҆дїѳꙋ́мѣ, ѱало́мъ а҆са́фꙋ, о҃ѕ҃. | Начальнику хору Ідифумового. Псалом Асафа. |
|
2
|
2
|
| Гла́сомъ мои́мъ ко гдⷭ҇ꙋ воззва́хъ, гла́сомъ мои́мъ къ бг҃ꙋ, и҆ внѧ́тъ мѝ. | Голосом моїм до Господа я буду взивати. Голос мій до Бога, і Він почує мене. |
|
3
|
3
|
| Въ де́нь ско́рби моеѧ̀ бг҃а взыска́хъ рꙋка́ма мои́ма, но́щїю пред̾ ни́мъ, и҆ не прельще́нъ бы́хъ: ѿве́ржесѧ оу҆тѣ́шитисѧ дꙋша̀ моѧ̀. | В день скорботи моєї шукав я Господа, вночі підносив руки мої і не опускав їх — душа моя не мала втіхи. |
|
4
|
4
|
| Помѧнꙋ́хъ бг҃а и҆ возвесели́хсѧ, поглꙋмлѧ́хсѧ [размышлѧ́хъ], и҆ малодꙋ́шствоваше дꙋ́хъ мо́й. | Згадував я Бога і тремтів, став роздумувати, і знемагав дух мій. |
|
5
|
5
|
| Предвари́стѣ стражбы̑ ѻ҆́чи моѝ: смѧто́хсѧ и҆ не глаго́лахъ. | Не змикалися очі мої вночі, я сумував і не міг говорити. |
|
6
|
6
|
| Помы́слихъ дни̑ пє́рвыѧ, и҆ лѣ̑та вѣ̑чнаѧ помѧнꙋ́хъ, и҆ поꙋча́хсѧ: | Я роздумував про дні давні, пригадував роки віків минулих. |
|
7
|
7
|
| но́щїю се́рдцемъ мои́мъ глꙋмлѧ́хсѧ, и҆ тꙋжа́ше [размышлѧ́хъ, и҆ и҆спы́товаше] дꙋ́хъ мо́й: | Вночі роздумувало серце моє і допитувався дух мій: |
|
8
|
8
|
| є҆да̀ во вѣ́ки ѿри́нетъ гдⷭ҇ь и҆ не приложи́тъ бл҃говоли́ти па́ки; | невже навіки відкинув мене Господь і не виявить більше до мене милости Своєї? |
|
9
|
9
|
| и҆лѝ до конца̀ млⷭ҇ть свою̀ ѿсѣче́тъ, сконча̀ гл҃го́лъ ѿ ро́да въ ро́дъ; | Невже назавжди спинилася милість Його і скінчилося слово Його з роду в рід? |
|
10
|
10
|
| є҆да̀ забꙋ́детъ оу҆ще́дрити бг҃ъ; и҆лѝ оу҆держи́тъ во гнѣ́вѣ свое́мъ щедрѡ́ты своѧ̑; | Невже забув милувати Бог і в гніві Своїм зачинив щедроти Свої? |
|
11
|
11
|
| И҆ рѣ́хъ: нн҃ѣ нача́хъ, сїѧ̀ и҆змѣ́на десни́цы вы́шнѧгѡ. | І я сказав: «Ось, горе мені — це зміна правиці Всевишнього». |
|
12
|
12
|
| Помѧнꙋ́хъ дѣла̀ гдⷭ҇нѧ: ꙗ҆́кѡ помѧнꙋ̀ ѿ нача́ла чꙋдеса̀ твоѧ̑, | Буду згадувати про діла Господні, згадувати від початку чудеса Твої. |
|
13
|
13
|
| и҆ поꙋчꙋ́сѧ во всѣ́хъ дѣ́лѣхъ твои́хъ, и҆ въ начина́нїихъ твои́хъ поглꙋмлю́сѧ [размышлѧ́ти бꙋ́дꙋ]. | Буду вдумуватися в усі діла Твої, роздумувати про всі діяння Твої. |
|
14
|
14
|
| Бж҃е, во ст҃ѣ́мъ пꙋ́ть тво́й: кто̀ бг҃ъ ве́лїй, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ на́шъ; | Боже! Свята путь Твоя. Хто бог великий, як Бог [наш]?! |
|
15
|
15
|
| Ты̀ є҆сѝ бг҃ъ творѧ́й чꙋдеса̀: сказа́лъ є҆сѝ въ лю́дехъ си́лꙋ твою̀, | Ти єси Бог, що твориш чудеса. Ти показав між народами силу Твою. |
|
16
|
16
|
| и҆зба́вилъ є҆сѝ мы́шцею твое́ю лю́ди твоѧ̑, сы́ны і҆а̑кѡвли и҆ і҆ѡ́сифѡвы. | Ти визволив силою Твоєю народ Твій — синів Якова та Йосифа. |
|
17
|
17
|
| Ви́дѣша тѧ̀ во́ды, бж҃е, ви́дѣша тѧ̀ во́ды и҆ оу҆боѧ́шасѧ: смѧто́шасѧ бє́здны. | Побачили Тебе води, Боже, побачили Тебе води й убоялися, затремтіли безодні. |
|
18
|
18
|
| Мно́жество шꙋ́ма во́дъ: гла́съ да́ша ѡ҆́блацы, и҆́бо стрѣ́лы твоѧ̑ прехо́дѧтъ. | З хмар лилися води, гриміли громи і стріли блискавиць летіли. |
|
19
|
19
|
| Гла́съ гро́ма твоегѡ̀ въ колесѝ, ѡ҆свѣти́ша мѡ́лнїѧ твоѧ̑ вселе́ннꙋю: подви́жесѧ и҆ тре́петна бы́сть землѧ̀. | Голос грому Твого котився по небу, і блискавки Твої освітили всю піднебесну, земля захиталася й тряслася. |
|
20
|
20
|
| Въ мо́ри пꙋтїѐ твоѝ, и҆ стєзѝ твоѧ̑ въ вода́хъ мно́гихъ, и҆ слѣды̀ твоѝ не позна́ютсѧ. | Шляхи Твої в морі, і стежки Твої — у водах великих, а сліди Твої недовідомі. |
|
21
|
21
|
| Наста́вилъ є҆сѝ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы лю́ди твоѧ̑ рꙋко́ю мѡѷсе́овою и҆ а҆арѡ́нею. | Як стадо, вів Ти народ Твій рукою Мойсея і Аарона. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ ѻ҃з
|
Псалом 77
|
|
0
|
0
|
| Ра́зꙋма а҆са́фꙋ, о҃з҃. | Повчання Асафа. |
|
1
|
1
|
| Внемли́те, лю́дїе моѝ, зако́нꙋ моемꙋ̀, приклони́те оу҆́хо ва́ше во глаго́лы оу҆́стъ мои́хъ. | Слухайте, люди мої, закону мого, прихиліть вухо ваше до слів уст моїх. |
|
2
|
2
|
| Ѿве́рзꙋ въ при́тчахъ оу҆ста̀ моѧ̑, провѣща́ю гана̑нїѧ и҆спе́рва. | Відкрию в притчах уста мої і розкажу загадки віків давніх. |
|
3
|
3
|
| Є҆ли̑ка слы́шахомъ и҆ позна́хомъ ѧ҆̀, и҆ ѻ҆тцы̀ на́ши повѣ́даша на́мъ: | Що ми чули і що взнали і що батьки наші розповідали нам, |
|
4
|
4
|
| не оу҆таи́шасѧ ѿ ча̑дъ и҆́хъ въ ро́дъ и҆́нъ, возвѣща́юще хвалы̑ гдⷭ҇ни, и҆ си̑лы є҆гѡ̀ и҆ чꙋдеса̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же сотворѝ. | не втаїмо перед дітьми їх, сповіщаючи роду майбутньому славу Господню, силу й чудеса Його, які Він створив. |
|
5
|
5
|
| И҆ воздви́же свидѣ́нїе во і҆а́кѡвѣ, и҆ зако́нъ положѝ во і҆и҃ли, є҆ли̑ка заповѣ́да ѻ҆тцє́мъ на́шымъ сказа́ти ѧ҆̀ сыновѡ́мъ свои̑мъ, | Він дав свідчення в Якові, поставив закон у Ізраїлі і наказав батькам нашим переказати його дітям їхнім, |
|
6
|
6
|
| ꙗ҆́кѡ да позна́етъ ро́дъ и҆́нъ, сы́нове родѧ́щїисѧ, и҆ воста́нꙋтъ и҆ повѣ́дѧтъ ѧ҆̀ сыновѡ́мъ свои̑мъ: | щоб знав рід майбутній — діти, що народяться, і щоб свого часу і вони сповістили дітям своїм. |
|
7
|
7
|
| да положа́тъ на бг҃а оу҆пова́нїе своѐ, и҆ не забꙋ́дꙋтъ дѣ́лъ бж҃їихъ, и҆ за́пѡвѣди є҆гѡ̀ взы́щꙋтъ: | Щоб надію свою покладали на Бога, і не забували діл Божих та додержували заповідей Його. |
|
8
|
8
|
| да не бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́коже ѻ҆тцы̀ и҆́хъ, ро́дъ стропти́въ и҆ преѡгорчева́ѧй, ро́дъ и҆́же не и҆спра́ви се́рдца своегѡ̀ и҆ не оу҆вѣ́ри съ бг҃омъ дꙋ́ха своегѡ̀. | Щоб не були такі, як батьки їхні, рід непокірний і лукавий, рід непостійний у серці своїм та невірний Богові духом своїм. |
|
9
|
9
|
| Сы́нове є҆фрє́мли налѧца́юще и҆ стрѣлѧ́юще лꙋ́ки возврати́шасѧ въ де́нь бра́ни: | Сини Єфремові озброєні, що стріляли з лука, повернули назад у день битви. |
|
10
|
10
|
| не сохрани́ша завѣ́та бж҃їѧ, и҆ въ зако́нѣ є҆гѡ̀ не восхотѣ́ша ходи́ти. | Вони не зберегли завіту Божого, в законі Його не захотіли ходити. |
|
11
|
11
|
| И҆ забы́ша бл҃годѣѧ̑нїѧ є҆гѡ̀ и҆ чꙋдеса̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же показа̀ и҆̀мъ | Забули діла Його і чудеса Його, що Він показав їм. |
|
12
|
12
|
| пред̾ ѻ҆тцы̑ и҆́хъ, ꙗ҆̀же сотворѝ чꙋдеса̀ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй, на по́ли танеѡ́сѣ: | Він перед очима батьків їхніх сотворив чуда в землі Єгипетській на полі Цоан. |
|
13
|
13
|
| разве́рзе мо́ре и҆ проведѐ и҆̀хъ: предста́ви во́ды ꙗ҆́кѡ мѣ́хъ, | Він розділив море і перевів їх, поставивши воду стіною. |
|
14
|
14
|
| и҆ наста́ви ѧ҆̀ ѡ҆́блакомъ во днѝ и҆ всю̀ но́щь просвѣще́нїемъ ѻ҆гнѧ̀. | Вдень вів їх хмарою, а всю ніч — світлом вогню. |
|
15
|
15
|
| Разве́рзе ка́мень въ пꙋсты́ни и҆ напоѝ ѧ҆̀ ꙗ҆́кѡ въ бе́зднѣ мно́зѣ: | Розсік камінь у пустелі і напоїв їх, наче з великої безодні. |
|
16
|
16
|
| и҆ и҆зведѐ во́дꙋ и҆з̾ ка́мене и҆ низведѐ ꙗ҆́кѡ рѣ́ки во́ды. | Із скелі вивів потоки, і води потекли, як ріки. |
|
17
|
17
|
| И҆ приложи́ша є҆щѐ согрѣша́ти є҆мꙋ̀, преѡгорчи́ша вы́шнѧго въ безво́днѣй: | Вони ж не перестали грішити перед Ним та прогнівляти Всевишнього в пустелі. |
|
18
|
18
|
| и҆ и҆скꙋси́ша бг҃а въ сердца́хъ свои́хъ, воспроси́ти бра̑шна дꙋша́мъ свои̑мъ. | Спокушали Бога в серці своїм, вимагаючи поживи душі своїй. |
|
19
|
19
|
| И҆ клевета́ша на бг҃а и҆ рѣ́ша: є҆да̀ возмо́жетъ бг҃ъ оу҆гото́вати трапе́зꙋ въ пꙋсты́ни; | Говорили проти Бога й сказали: «Чи може нам Бог приготувати трапезу у пустелі? |
|
20
|
20
|
| Поне́же поразѝ ка́мень, и҆ потеко́ша во́ды, и҆ пото́цы наводни́шасѧ: є҆да̀ и҆ хлѣ́бъ мо́жетъ да́ти; и҆лѝ оу҆гото́вати трапе́зꙋ лю́демъ свои̑мъ; | Ось Він ударив по каменю, і потекли води, й полилися потоки, чи може Він дати й хліба? Чи може приготувати й м’яса народу Своєму?» |
|
21
|
21
|
| Сегѡ̀ ра́ди слы́ша гдⷭ҇ь и҆ презрѣ̀, и҆ ѻ҆́гнь возгорѣ́сѧ во і҆а́кѡвѣ, и҆ гнѣ́въ взы́де на і҆и҃лѧ: | Почув це Господь, і запалав гнів Його, вогонь спалахнув на Якова. І гнів піднявся над Ізраїлем, |
|
22
|
22
|
| ꙗ҆́кѡ не вѣ́роваша бг҃ови, нижѐ оу҆пова́ша на спⷭ҇нїе є҆гѡ̀. | за те, що не вірили Богу і не уповали на спасіння Його. |
|
23
|
23
|
| И҆ заповѣ́да ѡ҆блакѡ́мъ свы́ше, и҆ двє́ри небесѐ ѿве́рзе: | Він наказав хмарам і відчинив двері неба. |
|
24
|
24
|
| и҆ ѡ҆дождѝ и҆̀мъ ма́ннꙋ ꙗ҆́сти, и҆ хлѣ́бъ небе́сный дадѐ и҆̀мъ. | Дощем послав їм манну на поживу, хліба небесного дав їм. |
|
25
|
25
|
| Хлѣ́бъ а҆́гг҃лскїй ꙗ҆дѐ человѣ́къ: бра́шно посла̀ и҆̀мъ до сы́тости. | Хлібом ангельським живилися люди, поживи послав їм до ситости. |
|
26
|
26
|
| Воздви́же ю҆́гъ съ небесѐ, и҆ наведѐ си́лою свое́ю лі́ва: | Він підняв у небі східний вітер і навів південний силою Своєю. |
|
27
|
27
|
| и҆ ѡ҆дождѝ на нѧ̀ ꙗ҆́кѡ пра́хъ плѡ́ти, и҆ ꙗ҆́кѡ песо́къ морскі́й пти̑цы перна̑ты. | І, наче порох, сипав на них м’ясо — птахів крилатих, що сипалися на них, як пісок морський. |
|
28
|
28
|
| И҆ нападо́ша посредѣ̀ ста́на и҆́хъ, ѡ҆́крестъ жили́щъ и҆́хъ. | Накидав їх серед табору їхнього біля наметів їхніх, |
|
29
|
29
|
| И҆ ꙗ҆до́ша и҆ насы́тишасѧ ѕѣлѡ̀, и҆ жела́нїе и҆́хъ пренесѐ и҆̀мъ. | і їли вони до переситу; те, чого бажали вони, дав їм. |
|
30
|
30
|
| Не лиши́шасѧ ѿ жела́нїѧ своегѡ̀: є҆щѐ бра́шнꙋ сꙋ́щꙋ во оу҆стѣ́хъ и҆́хъ, | Але, коли ще не вдовольнили бажання свого, коли ще їжа була на зубах їхніх, |
|
31
|
31
|
| и҆ гнѣ́въ бж҃їй взы́де на нѧ̀, и҆ оу҆бѝ мнѡ́жайшаѧ и҆́хъ, и҆ и҆збра̑ннымъ і҆и҃лєвымъ запѧ́тъ. | гнів Божий прийшов на них і умертвив багатьох із них, і вибраних Ізраїля відкинув. |
|
32
|
32
|
| Во всѣ́хъ си́хъ согрѣши́ша є҆щѐ и҆ не вѣ́роваша чꙋдесє́мъ є҆гѡ̀: | Але й тоді вони не переставали грішити і не вірили чудесам Його. |
|
33
|
33
|
| и҆ и҆зчезо́ша въ сꙋетѣ̀ дні́е и҆́хъ, и҆ лѣ̑та и҆́хъ со тща́нїемъ. | І минали дні їхні у марноті і роки їхні у тривозі. |
|
34
|
34
|
| Є҆гда̀ оу҆бива́ше ѧ҆̀, тогда̀ взыска́хꙋ є҆го̀ и҆ ѡ҆браща́хꙋсѧ и҆ оу҆́треневахꙋ къ бг҃ꙋ: | Коли Він умертвляв їх, тоді вони шукали Його і навертались, і зранку благали Його. |
|
35
|
35
|
| и҆ помѧнꙋ́ша, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ помо́щникъ и҆̀мъ є҆́сть, и҆ бг҃ъ вы́шнїй и҆зба́витель и҆̀мъ є҆́сть: | І пригадували, що Бог — пристановище їхнє і Бог Всевишній — Спаситель їхній. |
|
36
|
36
|
| и҆ возлюби́ша є҆го̀ оу҆сты̑ свои́ми, и҆ ѧ҆зы́комъ свои́мъ солга́ша є҆мꙋ̀: | Вони ніби любили Його устами своїми і язиком своїм корилися Йому, |
|
37
|
37
|
| се́рдце же и҆́хъ не бѣ̀ пра́во съ ни́мъ, нижѐ оу҆вѣ́ришасѧ въ завѣ́тѣ є҆гѡ̀. | але серце їх не було праведне перед Ним, і завіту Його вони не виконували. |
|
38
|
38
|
| То́й же є҆́сть ще́дръ, и҆ ѡ҆чⷭ҇титъ грѣхѝ и҆́хъ, и҆ не растли́тъ: и҆ оу҆мно́житъ ѿврати́ти ꙗ҆́рость свою̀, и҆ не разжже́тъ всегѡ̀ гнѣ́ва своегѡ̀. | Він же, милосердний, прощав гріхи їхні і не знищував їх. Багато разів Він одвертав гнів Свій і зупиняв обурення Своє. |
|
39
|
39
|
| И҆ помѧнꙋ̀, ꙗ҆́кѡ пло́ть сꙋ́ть, дꙋ́хъ ходѧ́й и҆ не ѡ҆браща́ѧйсѧ: | Він пам’ятав, що вони — тіло, вітер, що проходить і не повертається. |
|
40
|
40
|
| колькра́ты преѡгорчи́ша є҆го̀ въ пꙋсты́ни, прогнѣ́ваша є҆го̀ въ землѝ безво́днѣй; | Скільки разів вони засмучували Його в пустелі і прогнівляли Його в краю безлюднім! |
|
41
|
41
|
| и҆ ѡ҆брати́шасѧ, и҆ и҆скꙋси́ша бг҃а, и҆ ст҃а́го і҆и҃лева раздражи́ша: | І знову спокушали Бога і ображали Святого Ізраїлевого, |
|
42
|
42
|
| и҆ не помѧнꙋ́ша рꙋкѝ є҆гѡ̀ въ де́нь, въ ѻ҆́ньже и҆зба́ви ѧ҆̀ и҆з̾ рꙋкѝ ѡ҆скорблѧ́ющагѡ: | не пам’ятали руки Його у день, коли Він визволив їх від гнобителя. |
|
43
|
43
|
| ꙗ҆́коже положѝ во є҆гѵ́птѣ зна́мєнїѧ своѧ̑, и҆ чꙋдеса̀ своѧ̑ на по́ли танеѡ́сѣ: | Коли явив їм знамення Свої в Єгипті і чуда Свої на полі Цоан. |
|
44
|
44
|
| и҆ преложѝ въ кро́вь рѣ́ки и҆́хъ и҆ и҆сто́чники и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ да не пїю́тъ. | Коли обернув ріки й потоки їх на кров, щоб не могли пити. |
|
45
|
45
|
| Посла̀ на нѧ̀ пє́сїѧ мꙋ̑хи, и҆ поѧдо́ша ѧ҆̀, и҆ жа̑бы, и҆ растлѝ ѧ҆̀: | Наслав на них мух, щоб жалили їх, і жаб, щоб гноїли їх. |
|
46
|
46
|
| и҆ дадѐ ржѣ̀ плоды̀ и҆́хъ, и҆ трꙋды̀ и҆́хъ прꙋгѡ́мъ. | Віддав гусені врожаї їхні і ниви їхні сарані. |
|
47
|
47
|
| Оу҆бѝ гра́домъ вїногра́ды и҆́хъ и҆ черни́чїе и҆́хъ сла́ною: | Побив градом виногради їхні і фигові дерева їхні ожеледдю. |
|
48
|
48
|
| и҆ предадѐ гра́дꙋ скоты̀ и҆́хъ, и҆ и҆мѣ́нїе и҆́хъ ѻ҆гню̀. | Великий град побив тварин їхніх, а отари овець попалила блискавка. |
|
49
|
49
|
| Посла̀ на нѧ̀ гнѣ́въ ꙗ҆́рости своеѧ̀, ꙗ҆́рость и҆ гнѣ́въ и҆ ско́рбь, посла́нїе а҆́ггєлы лю́тыми. | Послав на них полум’я гніву Свого і кару люту через ангелів гніву. |
|
50
|
50
|
| Пꙋтесотворѝ стезю̀ гнѣ́вꙋ своемꙋ̀, и҆ не пощадѣ̀ ѿ сме́рти дꙋ́шъ и҆́хъ, и҆ скоты̀ и҆́хъ въ сме́рти заключѝ: | Відкрив дорогу для гніву Свого і не охороняв від смерти душі їхні, а тварин їхніх віддав на загибель. |
|
51
|
51
|
| и҆ поразѝ всѧ́кое перворо́дное въ землѝ є҆гѵ́петстѣй, нача́токъ всѧ́кагѡ трꙋда̀ и҆́хъ въ селе́нїихъ ха́мовыхъ. | Уразив смертю кожного первістка в Єгипті, початки сили їхньої у наметах Хамових. |
|
52
|
52
|
| И҆ воздви́же ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы лю́ди своѧ̑, и҆ возведѐ ѧ҆̀ ꙗ҆́кѡ ста́до въ пꙋсты́ни: | І підняв народ Свій, як овець, і повів його, як отару, по пустелі. |
|
53
|
53
|
| и҆ наста́ви ѧ҆̀ на оу҆пова́нїе, и҆ не оу҆боѧ́шасѧ: и҆ врагѝ и҆́хъ покры̀ мо́ре. | Провадив їх у надії і без страху, а ворогів їхніх покрило море. |
|
54
|
54
|
| И҆ введѐ ѧ҆̀ въ го́рꙋ ст҃ы́ни своеѧ̀, го́рꙋ сїю̀, ю҆́же стѧжа̀ десни́ца є҆гѡ̀. | І привів їх до країни святої Своєї, на гору, що її обрала правиця Його. |
|
55
|
55
|
| И҆ и҆згна̀ ѿ лица̀ и҆́хъ ꙗ҆зы́ки, и҆ по жре́бїю дадѐ и҆̀мъ (зе́млю) оу҆́жемъ жребодаѧ́нїѧ, и҆ вселѝ въ селе́нїихъ и҆́хъ кѡлѣ́на і҆и҃лєва. | Прогнав народи від лиця їх, землю розділив у володіння їм і покоління Ізраїля оселив у наметах їхніх. |
|
56
|
56
|
| И҆ и҆скꙋси́ша и҆ преѡгорчи́ша бг҃а вы́шнѧго, и҆ свидѣ́нїй є҆гѡ̀ не сохрани́ша: | Але вони ще спокушали і засмучували Бога Всевишнього, і повелінь Його не виконували. |
|
57
|
57
|
| и҆ ѿврати́шасѧ и҆ ѿверго́шасѧ, ꙗ҆́коже и҆ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ: преврати́шасѧ въ лꙋ́къ развраще́нъ: | Відступали і зраджували, як і батьки їхні, ставали ненадійними, як лук зіпсований. |
|
58
|
58
|
| и҆ прогнѣ́ваша є҆го̀ въ хо́лмѣхъ свои́хъ, и҆ во и҆стꙋка́нныхъ свои́хъ раздражи́ша є҆го̀. | Прогнівляли Його висотами своїми й ідолами своїми накликали гнів Його. |
|
59
|
59
|
| Слы́ша бг҃ъ и҆ презрѣ̀, и҆ оу҆ничижѝ ѕѣлѡ̀ і҆и҃лѧ: | Почув Бог, і запалав гнів Його на Ізраїля. |
|
60
|
60
|
| и҆ ѿри́нꙋ ски́нїю силѡ́мскꙋю, селе́нїе є҆́же [селе́нїе своѐ, и҆дѣ́же] всели́сѧ въ человѣ́цѣхъ: | Він відринув скинію Силоамську, оселю Свою, в якій оселився між людьми. |
|
61
|
61
|
| и҆ предадѐ въ плѣ́нъ крѣ́пость и҆́хъ, и҆ добро́тꙋ и҆́хъ въ рꙋ́ки врагѡ́въ: | І віддав у неволю силу їхню, і славу їхню — у руки ворогів. |
|
62
|
62
|
| и҆ затворѝ во ѻ҆рꙋ́жїи лю́ди своѧ̑ и҆ достоѧ́нїе своѐ презрѣ̀. | Віддав під меч народ Свій і розгнівався на насліддя Своє. |
|
63
|
63
|
| Ю҆́ношы и҆́хъ поѧдѐ ѻ҆́гнь, и҆ дѣ̑вы и҆́хъ не ѡ҆сѣ́тѡваны бы́ша: | Юнаків їхніх попалив вогонь, і дівам їхнім ніхто не співав шлюбних пісень. |
|
64
|
64
|
| свѧще́нницы и҆́хъ мече́мъ падо́ша, и҆ вдови́цы и҆́хъ не ѡ҆пла̑каны бꙋ́дꙋтъ. | Священики їхні загинули від меча, і вдовиці їх не оплаканими будуть. |
|
65
|
65
|
| И҆ воста̀ ꙗ҆́кѡ спѧ̀ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ си́ленъ и҆ шꙋ́менъ ѿ вїна̀: | Але встав, наче від сну, Господь, як силач, повалений вином. |
|
66
|
66
|
| и҆ поразѝ врагѝ своѧ̑ вспѧ́ть, поноше́нїе вѣ́чное дадѐ и҆̀мъ: | І уразив у спину ворогів Своїх, на вічний сором віддав їх. |
|
67
|
67
|
| и҆ ѿри́нꙋ селе́нїе і҆ѡ́сифово, и҆ колѣ́но є҆фре́мово не и҆збра̀: | Він відкинув оселі Йосифа і коліна Єфремового не обрав. |
|
68
|
68
|
| и҆ и҆збра̀ колѣ́но і҆ꙋ́дово, го́рꙋ сїѡ́ню, ю҆́же возлюбѝ: | А вибрав коліно Іуди — гору Сион, що її полюбив. |
|
69
|
69
|
| и҆ созда̀ ꙗ҆́кѡ є҆диноро́га ст҃и́лище своѐ: на землѝ ѡ҆снова̀ и҆̀ въ вѣ́къ. | І збудував, наче небо, святиню Свою на землі, і утвердив її навіки. |
|
70
|
70
|
| И҆ и҆збра̀ дв҃да раба̀ своего̀, и҆ воспрїѧ́тъ є҆го̀ ѿ ста́дъ ѻ҆́вчихъ: | І обрав Давида, раба Свого, від отар овечих покликав його. |
|
71
|
71
|
| ѿ дои́лицъ поѧ́тъ є҆го̀, пастѝ і҆а́кѡва раба̀ своего̀, и҆ і҆и҃лѧ достоѧ́нїе своѐ. | Від доїння їх привів його пасти народ Свій — Якова, і насліддя Своє — Ізраїля. |
|
72
|
72
|
| И҆ оу҆пасѐ ѧ҆̀ въ неѕло́бїи се́рдца своегѡ̀, и҆ въ ра́зꙋмѣхъ рꙋкꙋ̀ своє́ю наста́вилъ ѧ҆̀ є҆́сть. | І він пас їх у чистоті серця свого і руками мудрими водив їх. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ ѻ҃и
|
Псалом 78
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ а҆са́фꙋ, о҃и҃. | Псалом Асафа. |
|
1
|
1
|
| Бж҃е, прїидо́ша ꙗ҆зы́цы въ достоѧ́нїе твоѐ, ѡ҆скверни́ша хра́мъ ст҃ы́й тво́й, | Боже, прийшли язичники в насліддя Твоє, осквернили святий храм Твій, Єрусалим обернули на руїну. |
|
2
|
2
|
| положи́ша і҆ерⷭ҇ли́мъ ꙗ҆́кѡ ѻ҆во́щное храни́лище: положи́ша трꙋ̑пїѧ ра̑бъ твои́хъ бра́шно пти́цамъ небє́снымъ, плѡ́ти прпⷣбныхъ твои́хъ ѕвѣрє́мъ земны́мъ: | Кинули трупи рабів Твоїх на поживу птахам небесним, тіла святих Твоїх — звірам земним. |
|
3
|
3
|
| пролїѧ́ша кро́вь и҆́хъ ꙗ҆́кѡ во́дꙋ ѡ҆́крестъ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ не бѣ̀ погреба́ѧй. | Розлили кров їх, як воду, навкруги Єрусалима, і не було кому поховати їх. |
|
4
|
4
|
| Бы́хомъ поноше́нїе сосѣ́дѡмъ на́шымъ, подражне́нїе и҆ порꙋга́нїе сꙋ́щымъ ѡ҆́крестъ на́съ. | Ми стали посміховиськом для сусідів наших, наругою й соромом для тих, що оточують нас. |
|
5
|
5
|
| Доко́лѣ, гдⷭ҇и, прогнѣ́ваешисѧ до конца̀; разжже́тсѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь рве́нїе твоѐ; | Доки, Господи, будеш безупинно гніватися на нас, доки буде палати, як вогонь, обурення Твоє? |
|
6
|
6
|
| Пролі́й гнѣ́въ тво́й на ꙗ҆зы́ки незна́ющыѧ тебє̀, и҆ на ца̑рствїѧ, ꙗ҆̀же и҆́мене твоегѡ̀ не призва́ша: | Вилий гнів Твій на народи, які не знають Тебе, і на царства, які імені Твого не призивають. |
|
7
|
7
|
| ꙗ҆́кѡ поѧдо́ша і҆а́кѡва, и҆ мѣ́сто є҆гѡ̀ ѡ҆пꙋстоши́ша. | Бо вони поглинули народ Твій і місце його спустошили. |
|
8
|
8
|
| Не помѧнѝ на́шихъ беззако́нїй пе́рвыхъ: ско́рѡ да предварѧ́тъ ны̀ щедрѡ́ты твоѧ̑, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ ѡ҆бнища́хомъ ѕѣлѡ̀. | Не згадуй давніх гріхів батьків наших, але скоро пошли нам милість Твою, бо дуже зубожіли ми. |
|
9
|
9
|
| Помозѝ на́мъ, бж҃е, сп҃си́телю на́шъ, сла́вы ра́ди и҆́мене твоегѡ̀: гдⷭ҇и, и҆зба́ви ны̀ и҆ ѡ҆чⷭ҇ти грѣхѝ на́шѧ и҆́мене ра́ди твоегѡ̀. | Поможи нам, Боже, Спасителю наш, задля слави імені Твого. Визволи нас, Господи, і очисти гріхи наші ради імені Твого. |
|
10
|
10
|
| Да не когда̀ рекꙋ́тъ ꙗ҆зы́цы: гдѣ̀ є҆́сть бг҃ъ и҆́хъ; и҆ да оу҆вѣ́стсѧ во ꙗ҆зы́цѣхъ пред̾ ѻ҆чи́ма на́шима ѿмще́нїе кро́ве ра̑бъ твои́хъ пролиты́ѧ. | Щоб не сказали язичники: «Де Бог їх?» Нехай на очах наших пізнають вони помсту за пролиту кров рабів Твоїх. |
|
11
|
11
|
| Да вни́детъ пред̾ тѧ̀ воздыха́нїе ѡ҆кова́нныхъ: по вели́чїю мы́шцы твоеѧ̀ снабдѝ сы́ны оу҆мерщвле́нныхъ. | Нехай прийде перед лице Твоє стогін ув’язнених; могутністю Твоєю збережи засуджених на смерть. |
|
12
|
12
|
| Возда́ждь сосѣ́дѡмъ на́шымъ седмери́цею въ нѣ́дро и҆́хъ поноше́нїе и҆́хъ, и҆́мже поноси́ша тѧ̀, гдⷭ҇и. | Семикратно поверни в серце ворогам нашим наругу їх, якою вони зневажили Тебе, Господи. |
|
13
|
13
|
| Мы́ же лю́дїе твоѝ и҆ ѻ҆́вцы па́жити твоеѧ̀ и҆сповѣ́мысѧ тебѣ̀, бж҃е, во вѣ́къ, въ ро́дъ и҆ ро́дъ возвѣсти́мъ хвалꙋ̀ твою̀. | А ми, народ Твій і вівці стада Твого, будемо вічно прославляти Тебе і з роду в рід сповіщати хвалу Твою. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ ѻ҃ѳ
|
Псалом 79
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ и҆змѣ́ншихсѧ, свидѣ́нїе а҆са́фꙋ, ѱало́мъ о҃ѳ҃. | Начальнику хору. На музичному інструменті шошанним-едуф. Псалом Асафа. |
|
2
|
2
|
| Пасы́й і҆и҃лѧ вонмѝ: наставлѧ́ѧй ꙗ҆́кѡ ѻ҆вча̀ і҆ѡ́сифа, сѣдѧ́й на херꙋві́мѣхъ, ꙗ҆ви́сѧ: | Пастирю Ізраїля, поглянь! Ти, Який водив Йосифа, наче ягня, і сидиш на херувимах, явися. |
|
3
|
3
|
| пред̾ є҆фре́момъ и҆ венїамі́номъ и҆ манассі́емъ воздви́гни си́лꙋ твою̀, и҆ прїидѝ во є҆́же спⷭ҇тѝ на́съ. | Перед Єфремом, Веніаміном, Манассією, Господи, піднеси силу Твою і прийди, спаси нас. |
|
4
|
4
|
| Бж҃е, ѡ҆брати́ ны, и҆ просвѣтѝ лицѐ твоѐ, и҆ спасе́мсѧ. | Боже, наверни нас, осяй нас світлом лиця Твого, і ми спасемося. |
|
5
|
5
|
| Гдⷭ҇и бж҃е си́лъ, доко́лѣ гнѣ́ваешисѧ на моли́твꙋ ра̑бъ твои́хъ; | Господи, Боже Сил! Доки будеш гніватися на молитву рабів Твоїх? |
|
6
|
6
|
| Напита́еши на́съ хлѣ́бомъ сле́знымъ, и҆ напои́ши на́съ слеза́ми въ мѣ́рꙋ. | Ти наситив нас хлібом слізним і напоїв нас сльозами великою мірою. |
|
7
|
7
|
| Положи́лъ є҆сѝ на́съ въ прерѣка́нїе сосѣ́дѡмъ на́шымъ, и҆ вразѝ на́ши подражни́ша ны̀. | Ти поклав нас на осудження сусідам нашим, і вороги наші знущаються з нас. |
|
8
|
8
|
| Гдⷭ҇и бж҃е си́лъ, ѡ҆брати́ ны, и҆ просвѣтѝ лицѐ твоѐ, и҆ спасе́мсѧ. | Господи Боже Сил! Наверни нас, осяй нас світлом лиця Твого, і ми спасемося. |
|
9
|
9
|
| Вїногра́дъ и҆з̾ є҆гѵ́пта прене́слъ є҆сѝ: и҆згна́лъ є҆сѝ ꙗ҆зы́ки, и҆ насади́лъ є҆сѝ и҆̀: | З Єгипту приніс Ти, Господи, виноградну лозу, прогнав народи і насадив її. |
|
10
|
10
|
| пꙋтесотвори́лъ є҆сѝ пред̾ ни́мъ, и҆ насади́лъ є҆сѝ корє́нїѧ є҆гѡ̀, и҆ и҆спо́лни зе́млю. | Ти очистив місце для неї, зміцнив коріння її і вона заповнила землю. |
|
11
|
11
|
| Покры̀ го́ры сѣ́нь є҆гѡ̀, и҆ вѣ̑твїѧ є҆гѡ̀ ке́дры бж҃їѧ: | Гори покрилися тінню її, і віття її стало як у кедрів Божих. |
|
12
|
12
|
| прострѐ ро́зги є҆гѡ̀ [своѧ̑] до мо́рѧ, и҆ да́же до рѣ́къ ѿра̑сли є҆гѡ̀ [своѧ̑]. | Вона простягла паростки свої аж до моря, і віття свої — до ріки (Євфрату). |
|
13
|
13
|
| Вскꙋ́ю низложи́лъ є҆сѝ ѡ҆пло́тъ є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆б̾има́ютъ и҆̀ всѝ мимоходѧ́щїи пꙋте́мъ; | Навіщо зруйнував Ти огорожу навкруги виноградника цього? Обриває його кожний, хто йде дорогою. |
|
14
|
14
|
| Ѡ҆зоба̀ и҆̀ ве́прь ѿ дꙋбра́вы, и҆ оу҆едине́нный ди́вїй поѧдѐ и҆̀. | Підриває коріння його вепр лісовий, і дикий звір пожирає його. |
|
15
|
15
|
| Бж҃е си́лъ, ѡ҆брати́сѧ оу҆̀бо, и҆ при́зри съ нб҃сѐ и҆ ви́ждь, и҆ посѣтѝ вїногра́дъ се́й: | Боже Сил, обернися! Споглянь з небес, Боже, і подивись! Завітай у виноградник цей. |
|
16
|
16
|
| и҆ совершѝ и҆̀, є҆го́же насадѝ десни́ца твоѧ̀, и҆ на сы́на человѣ́ческаго, є҆го́же оу҆крепи́лъ є҆сѝ себѣ̀. | І охорони його, бо його насадила правиця Твоя і сина людського, якого Ти виростив для Себе. |
|
17
|
17
|
| Пожже́нъ ѻ҆гне́мъ и҆ раско́панъ: ѿ запреще́нїѧ лица̀ твоегѡ̀ поги́бнꙋтъ. | Спалено його вогнем і порубано його; від грізного погляду лиця Твого загинуть. |
|
18
|
18
|
| Да бꙋ́детъ рꙋка̀ твоѧ̀ на мꙋ́жа десни́цы твоеѧ̀ и҆ на сы́на человѣ́ческаго, є҆го́же оу҆крѣпи́лъ є҆сѝ себѣ̀, | Але нехай буде рука Твоя над мужем правиці Твоєї, і над сином людським, якого Ти укріпив для Себе. |
|
19
|
19
|
| и҆ не ѿстꙋ́пимъ ѿ тебє̀: ѡ҆живи́ши ны̀, и҆ и҆́мѧ твоѐ призове́мъ. | А ми не відступимо від Тебе. Оживи нас, і ми будемо призивати ім’я Твоє. |
|
20
|
20
|
| Гдⷭ҇и бж҃е си́лъ, ѡ҆брати́ ны, и҆ просвѣтѝ лицѐ твоѐ, и҆ спасе́мсѧ. | Господи Боже Сил! Наверни нас, осяй нас світлом лиця Твого, і ми спасемося. |
|
Ѱало́мъ п҃
|
Псалом 80
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ точи́лѣхъ, ѱало́мъ а҆са́фꙋ, п҃. | Начальнику хору. На гефському інструменті. Псалом Асафа. |
|
2
|
2
|
| Ра́дꙋйтесѧ бг҃ꙋ помо́щникꙋ на́шемꙋ, воскли́кните бг҃ꙋ і҆а́кѡвлю: | Радісно співайте Богу — твердині нашій, викликуйте славу Богові Якова. |
|
3
|
3
|
| прїими́те ѱало́мъ и҆ дади́те тѷмпа́нъ, ѱалти́рь красе́нъ съ гꙋ́сльми: | Візьміть псалом, дайте тимпан, псалтир милозвучний з гуслями. |
|
4
|
4
|
| вострꙋби́те въ новомⷭ҇чїи трꙋбо́ю, во бл҃гознамени́тый де́нь пра́здника ва́шегѡ: | Засурміть у новомісяччя сурмою у пресвітлий день свята вашого. |
|
5
|
5
|
| ꙗ҆́кѡ повелѣ́нїе і҆и҃леви є҆́сть, и҆ сꙋдба̀ бг҃ꙋ і҆а́ковлю. | Бо це закон для Ізраїля, повеління Бога нашого. |
|
6
|
6
|
| Свидѣ́нїе во і҆ѡ́сифѣ положѝ є҆̀, внегда̀ и҆зы́ти є҆мꙋ̀ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ: ѧ҆зы́ка, є҆гѡ́же не вѣ́дѧше, оу҆слы́ша. | Він установив це як свідчення для Йосифа, коли він вийшов із землі Єгипетської, де почув мову, якої не знав. |
|
7
|
7
|
| Ѿѧ́тъ ѿ бре́мене хребе́тъ є҆гѡ̀: рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ въ кошѝ порабо́тастѣ. | «Я зняв тягарі з плечей його і руки його звільнив від корзин. |
|
8
|
8
|
| Въ ско́рби призва́лъ мѧ̀ є҆сѝ, и҆ и҆зба́вихъ тѧ̀: оу҆слы́шахъ тѧ̀ въ та́йнѣ бꙋ́рнѣ: и҆скꙋси́хъ тѧ̀ на водѣ̀ прерѣка́нїѧ. | В біді ти прикликав Мене, і Я визволив тебе; серед грому Я почув тебе, при водах Мериви випробував тебе. |
|
9
|
9
|
| Слы́шите, лю́дїе моѝ, и҆ засвидѣ́телствꙋю ва́мъ, і҆и҃лю, а҆́ще послꙋ́шаеши менє̀: | Слухай, народе Мій, і Я дам свідчення тобі; о, коли б ти послухав Мене, Ізраїлю! |
|
10
|
10
|
| не бꙋ́детъ тебѣ̀ бо́гъ но́въ, нижѐ поклони́шисѧ бо́гꙋ чꙋжде́мꙋ. | Нехай не буде в тебе іншого бога, і не вклоняйся перед богом чужим. |
|
11
|
11
|
| А҆́зъ бо є҆́смь гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й, и҆зведы́й тѧ̀ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ: разширѝ оу҆ста̀ твоѧ̀, и҆ и҆спо́лню ѧ҆̀. | Я — Господь Бог твій, що вивів тебе із землі Єгипетської. Розкрий уста твої, і Я наповню їх. |
|
12
|
12
|
| И҆ не послꙋ́шаша лю́дїе моѝ гла́са моегѡ̀, и҆ і҆и҃ль не внѧ́тъ мѝ: | Але не послухав народ Мій голосу Мого, Ізраїль не підкорився Мені. |
|
13
|
13
|
| и҆ ѿпꙋсти́хъ ѧ҆̀ по начина́нїємъ серде́цъ и҆́хъ, по́йдꙋтъ въ начина́нїихъ свои́хъ. | Тому Я покинув їх на волю серця їх — ходити за похотями своїми. |
|
14
|
14
|
| А҆́ще бы́ша лю́дїе моѝ послꙋ́шали менє̀, і҆и҃ль а҆́ще бы въ пꙋти̑ моѧ̑ ходи́лъ: | О, коли б народ Мій послухав Мене, коли б Ізраїль ходив дорогами Моїми. |
|
15
|
15
|
| ни ѡ҆ чесо́мже оу҆́бѡ врагѝ є҆гѡ̀ смири́лъ бы́хъ, и҆ на ѡ҆скорблѧ́ющыѧ и҆̀хъ возложи́лъ бы́хъ рꙋ́кꙋ мою̀. | Я скоро смирив би ворогів їхніх і на гнобителів їхніх поклав би руку Мою. |
|
16
|
16
|
| Вразѝ гдⷭ҇ни солга́ша є҆мꙋ̀, и҆ бꙋ́детъ вре́мѧ и҆́хъ въ вѣ́къ: | Ненависники Господні підкорилися б їм, а добробут їх був би повіки. |
|
17
|
17
|
| и҆ напита̀ и҆̀хъ ѿ тꙋ́ка пшени́чна, и҆ ѿ ка́мене ме́да насы́ти и҆̀хъ. | Я хлібом пшеничним годував би їх, і медом із скелі насичував би їх». |
|
Ѱало́мъ п҃а
|
Псалом 81
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ а҆са́фꙋ, п҃а҃. | Псалом Асафа. |
|
1
|
1
|
| Бг҃ъ ста̀ въ со́нмѣ богѡ́въ, посредѣ́ же бо́ги разсꙋ́дитъ. | Бог став у сонмі богів, посеред них, щоб богів судити. |
|
2
|
2
|
| Доко́лѣ сꙋ́дите непра́вдꙋ, и҆ ли́ца грѣ́шникѡвъ прїе́млете; | «Доки будете судити неправедно і догоджати грішникам? |
|
3
|
3
|
| Сꙋди́те си́рꙋ и҆ оу҆бо́гꙋ, смире́на и҆ ни́ща ѡ҆правда́йте: | Судіть сироту і вбогого по правді, смиренного і бідного виправдайте. |
|
4
|
4
|
| и҆зми́те ни́ща и҆ оу҆бо́га, и҆з̾ рꙋкѝ грѣ́шничи и҆зба́вите є҆го̀. | Визволіть бідного й убогого, від руки грішника звільніть його. |
|
5
|
5
|
| Не позна́ша, нижѐ оу҆разꙋмѣ́ша, во тмѣ̀ хо́дѧтъ: да подви́жатсѧ всѧ̑ ѡ҆снова̑нїѧ землѝ. | Не пізнали і не зрозуміли, бо в темряві ходять. Нехай захитаються всі основи землі. |
|
6
|
6
|
| А҆́зъ рѣ́хъ: бо́зи є҆стѐ, и҆ сы́нове вы́шнѧгѡ всѝ: | Я сказав: ви — боги і сини Всевишнього всі, |
|
7
|
7
|
| вы́ же ꙗ҆́кѡ человѣ́цы оу҆мира́ете, и҆ ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ кнѧзе́й па́даете. | але вмираєте, як люди, і, як кожен князь, падаєте». |
|
8
|
8
|
| Воскрⷭ҇нѝ, бж҃е, сꙋдѝ землѝ: ꙗ҆́кѡ ты̀ наслѣ́диши во всѣ́хъ ꙗ҆зы́цѣхъ. | Воскресни, Боже, суди землю, бо Ти успадкував усі народи. |
|
Ѱало́мъ п҃в
|
Псалом 82
|
|
1
|
1
|
| Пѣ́снь ѱалма̀ а҆са́фꙋ, п҃в҃. | Пісня. Псалом Асафа. |
|
2
|
2
|
| Бж҃е, кто̀ оу҆подо́битсѧ тебѣ̀; не премолчѝ, нижѐ оу҆кротѝ [нижѐ оу҆кроти́сѧ], бж҃е: | Боже, хто подібний до Тебе? Не мовчи і не будь спокійним, Боже. |
|
3
|
3
|
| ꙗ҆́кѡ сѐ, вразѝ твоѝ возшꙋмѣ́ша, и҆ ненави́дѧщїи тѧ̀ воздвиго́ша главꙋ̀. | Бо ось вороги Твої зашуміли і ті, що ненавидять Тебе, підняли голови. |
|
4
|
4
|
| На лю́ди твоѧ̑ лꙋка́вноваша во́лею, и҆ совѣща́ша на ст҃ы̑ѧ твоѧ̑. | Вони підступно змовляються проти народу Твого і радяться проти святих Твоїх. |
|
5
|
5
|
| Рѣ́ша: прїиди́те и҆ потреби́мъ ѧ҆̀ ѿ ꙗ҆зы̑къ, и҆ не помѧне́тсѧ и҆́мѧ і҆и҃лево ктомꙋ̀. | Сказали: «Підемо й винищимо їх з-поміж народів, щоб ніхто не згадував більше імені Ізраїля». |
|
6
|
6
|
| Ꙗ҆́кѡ совѣща́ша є҆диномышле́нїемъ вкꙋ́пѣ, на тѧ̀ завѣ́тъ завѣща́ша: | Змовилися і однодушно уклали союз проти Тебе. |
|
7
|
7
|
| селє́нїѧ і҆дꙋмє́йска и҆ і҆сма́илїте, мѡа́въ и҆ а҆га́рѧне, | Сини Едома, ізмаїліти, Моав і агаряни, |
|
8
|
8
|
| гева́лъ и҆ а҆ммѡ́нъ и҆ а҆мали́къ, и҆ноплемє́нницы съ живꙋ́щими въ тѵ́рѣ: | Гевал і Аммон, Амалик і филистимляни з людьми тирськими. |
|
9
|
9
|
| и҆́бо и҆ а҆ссꙋ́ръ прїи́де съ ни́ми, бы́ша въ застꙋпле́нїе сыновѡ́мъ лѡ́тѡвымъ: | І Ассур пішов з ними; вони стали на поміч синам Лотовим. |
|
10
|
10
|
| сотворѝ и҆̀мъ ꙗ҆́кѡ мадїа́мꙋ и҆ сїса́рѣ, ꙗ҆́кѡ і҆аві́мꙋ въ пото́цѣ кі́ссовѣ: | Зроби з ними так, як з Мадіамом, Сисарою та Іавимом біля потоку Кисана, |
|
11
|
11
|
| потреби́шасѧ во а҆ендѡ́рѣ, бы́ша ꙗ҆́кѡ гно́й земны́й. | які були знищені в Аендорі і стали гноєм для землі. |
|
12
|
12
|
| Положѝ кнѧ́зи и҆́хъ ꙗ҆́кѡ ѡ҆ри́ва и҆ зи́ва, и҆ зеве́а и҆ салма́на, всѧ̑ кнѧ̑зи и҆́хъ, | Зроби з ними та князями їхніми, як з Оривом, Зивом, Зевеєм і Салманом — вельможами їхніми, |
|
13
|
13
|
| и҆́же рѣ́ша: да наслѣ́димъ себѣ̀ ст҃и́лище бж҃їе. | які говорили: «Візьмемо собі у володіння святиню Божу». |
|
14
|
14
|
| Бж҃е мо́й, положѝ ѧ҆̀ ꙗ҆́кѡ ко́ло, ꙗ҆́кѡ тро́сть пред̾ лице́мъ вѣ́тра. | Боже мій! Нехай стануть вони як порох у вихорі, як солома перед вітром, |
|
15
|
15
|
| Ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь попалѧ́ѧй дꙋбра̑вы, ꙗ҆́кѡ пла́мень пожига́ѧй го́ры: | як вогонь спалює ліси, як полум’я, що обпалює гори, |
|
16
|
16
|
| та́кѡ пожене́ши ѧ҆̀ бꙋ́рею твое́ю, и҆ гнѣ́вомъ твои́мъ смѧте́ши ѧ҆̀. | так пожени їх бурею Твоєю і гнівом Твоїм приведи їх у замішання. |
|
17
|
17
|
| И҆спо́лни ли́ца и҆́хъ безче́стїѧ, и҆ взы́щꙋтъ и҆́мене твоегѡ̀, гдⷭ҇и. | Покрий їх безчестям, щоб вони шукали імені Твого, Господи. |
|
18
|
18
|
| Да постыдѧ́тсѧ и҆ смѧтꙋ́тсѧ въ вѣ́къ вѣ́ка, и҆ посра́мѧтсѧ и҆ поги́бнꙋтъ. | Нехай будуть осоромлені й застрашені навіки, і з соромом своїм загинуть. |
|
19
|
19
|
| И҆ да позна́ютъ, ꙗ҆́кѡ и҆́мѧ тебѣ̀ гдⷭ҇ь, ты̀ є҆ди́нъ вы́шнїй по все́й землѝ. | І нехай узнають, що ім’я Тобі — Господь і що Ти єдиний Всевишній на всій землі. |
|
Ѱало́мъ п҃г
|
Псалом 83
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, ѡ҆ точи́лѣхъ, сынѡ́мъ коре́ѡвымъ, ѱало́мъ, п҃г҃. | Начальнику хору. На гефському інструменті. Псалом синів Кореєвих. |
|
2
|
2
|
| Ко́ль возлю́блєнна селє́нїѧ твоѧ̑, гдⷭ҇и си́лъ. | Які любі оселі Твої, Господи Сил! |
|
3
|
3
|
| Жела́етъ и҆ скончава́етсѧ дꙋша̀ моѧ̀ во дворы̀ гдⷭ҇ни: се́рдце моѐ и҆ пло́ть моѧ̀ возра́довастасѧ ѡ҆ бз҃ѣ жи́вѣ. | Жадає і лине душа моя до двору Господнього; серце моє й тіло моє возрадувалися Богу живому. |
|
4
|
4
|
| И҆́бо пти́ца ѡ҆брѣ́те себѣ̀ хра́минꙋ, и҆ го́рлица гнѣздо̀ себѣ̀, и҆дѣ́же положи́тъ птенцы̀ своѧ̑, ѻ҆лтари̑ твоѧ̑, гдⷭ҇и си́лъ, цр҃ю̀ мо́й и҆ бж҃е мо́й. | Бо й пташка знаходить собі домівку, і ластівка гніздо собі, щоб вивести пташенят своїх, біля вівтарів Твоїх, Господи Сил, Царю мій і Боже мій. |
|
5
|
5
|
| Бл҃же́ни живꙋ́щїи въ домꙋ̀ твое́мъ: въ вѣ́ки вѣкѡ́въ восхва́лѧтъ тѧ̀. | Блаженні ті, що живуть у домі Твоїм, повіки вони будуть хвалити Тебе. |
|
6
|
6
|
| Бл҃же́нъ мꙋ́жъ, є҆мꙋ́же є҆́сть застꙋпле́нїе є҆гѡ̀ оу҆ тебє̀: восхождє́нїѧ въ се́рдцы свое́мъ положѝ, | Блаженний муж, який має заступництво своє у Тобі і в якого у серці дорога до Тебе. |
|
7
|
7
|
| во ю҆до́ль плаче́внꙋю, въ мѣ́сто є҆́же положѝ [во ю҆до́ли плаче́внѣй, въ мѣ́стѣ, є҆́же положѝ]: и҆́бо блгⷭ҇ве́нїе да́стъ законополага́ѧй. | Ідучи долиною плачу, вони знаходять джерела води, Законодавець покриває їх благословенням. |
|
8
|
8
|
| По́йдꙋтъ ѿ си́лы въ си́лꙋ: ꙗ҆ви́тсѧ бг҃ъ богѡ́въ въ сїѡ́нѣ. | Вони перейдуть від сили в силу і являться перед Богом на Сионі. |
|
9
|
9
|
| Гдⷭ҇и бж҃е си́лъ, оу҆слы́ши моли́твꙋ мою̀, внꙋшѝ, бж҃е і҆а́кѡвль. | Господи, Боже Сил, почуй молитву мою! Зглянься, Боже Яковів. |
|
10
|
10
|
| Защи́тниче на́шъ, ви́ждь, бж҃е, и҆ при́зри на лицѐ хрїста̀ твоегѡ̀. | Захиснику наш, Боже! Прихилися і поглянь на лице Христа Твого. |
|
11
|
11
|
| Ꙗ҆́кѡ лꙋ́чше де́нь є҆ди́нъ во дво́рѣхъ твои́хъ па́че ты́сѧщъ: и҆зво́лихъ примета́тисѧ въ домꙋ̀ бг҃а моегѡ̀ па́че, не́же жи́ти мѝ въ селе́нїихъ грѣ́шничихъ. | Бо один день у дворах Твоїх краще за тисячі днів. Бажаю краще стояти біля порога в домі Бога мого, аніж перебувати мені в палацах грішників. |
|
12
|
12
|
| Ꙗ҆́кѡ млⷭ҇ть и҆ и҆́стинꙋ лю́битъ гдⷭ҇ь, бг҃ъ блгⷣть и҆ сла́вꙋ да́стъ: гдⷭ҇ь не лиши́тъ бл҃ги́хъ ходѧ́щихъ неѕло́бїемъ. | Бо Бог є сонце й захист. Милість і правду любить Господь Бог і подає славу й благодать. Господь не позбавить блага тих, що ходять у чистоті. |
|
13
|
13
|
| Гдⷭ҇и бж҃е си́лъ, бл҃же́нъ человѣ́къ оу҆пова́ѧй на тѧ̀. | Господи, Боже Сил! Блаженна людина, яка уповає на Тебе. |
|
Ѱало́мъ п҃д
|
Псалом 84
|
|
1
|
1
|
| Въ коне́цъ, сынѡ́мъ коре́ѡвымъ, ѱало́мъ, п҃д҃. | Начальнику хору. Псалом синів Кореєвих. |
|
2
|
2
|
| Бл҃говоли́лъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, зе́млю твою̀, возврати́лъ є҆сѝ плѣ́нъ і҆а́кѡвль. | Господи, Ти змилувався над землею Твоєю, повернув з неволі синів Якова. |
|
3
|
3
|
| Ѡ҆ста́вилъ є҆сѝ беззакѡ́нїѧ люді́й твои́хъ, покры́лъ є҆сѝ всѧ̑ грѣхѝ и҆́хъ. | Ти простив беззаконня народу Твого, покрив усі гріхи їх. |
|
4
|
4
|
| Оу҆кроти́лъ є҆сѝ ве́сь гнѣ́въ тво́й, возврати́лсѧ є҆сѝ ѿ гнѣ́ва ꙗ҆́рости твоеѧ̀. | Ти спинив увесь гнів Твій і відвернувся від гніву ярости Твоєї. |
|
5
|
5
|
| Возвратѝ на́съ, бж҃е спⷭ҇нїй на́шихъ, и҆ ѿвратѝ ꙗ҆́рость твою̀ ѿ на́съ. | Поверни нас, Боже, Спасителю наш, і спини гнів Твій проти нас. |
|
6
|
6
|
| Є҆да̀ во вѣ́ки прогнѣ́ваешисѧ на ны̀; и҆лѝ простре́ши гнѣ́въ тво́й ѿ ро́да въ ро́дъ; | Чи ж довіку будеш гніватися на нас? Невже ж продовжиш гнів Твій від роду до роду? |
|
7
|
7
|
| Бж҃е, ты̀ ѡ҆бра́щьсѧ ѡ҆живи́ши ны̀, и҆ лю́дїе твоѝ возвеселѧ́тсѧ ѡ҆ тебѣ̀. | Боже, повернися і оживи нас, щоб зрадувався Тобою народ Твій. |
|
8
|
8
|
| Ꙗ҆вѝ на́мъ, гдⷭ҇и, млⷭ҇ть твою̀, и҆ спⷭ҇нїе твоѐ да́ждь на́мъ. | Яви нам, Господи, милість Твою і Твоє спасіння дай нам! |
|
9
|
9
|
| Оу҆слы́шꙋ, что̀ рече́тъ ѡ҆ мнѣ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ: ꙗ҆́кѡ рече́тъ ми́ръ на лю́ди своѧ̑, и҆ на прпⷣбныѧ своѧ̑, и҆ на ѡ҆браща́ющыѧ сердца̀ къ немꙋ̀. | Почую, що скаже про мене Господь Бог. Він скаже мир народові Своєму і преподобним Своїм, тим, що звертають серця свої до Нього. |
|
10
|
10
|
| Ѻ҆ба́че бли́з̾ боѧ́щихсѧ є҆гѡ̀ спⷭ҇нїе є҆гѡ̀, всели́ти сла́вꙋ въ зе́млю на́шꙋ. | Так близько спасіння Його до тих, що бояться Його, щоб слава Його перебувала на землі нашій. |
|
11
|
11
|
| Млⷭ҇ть и҆ и҆́стина срѣто́стѣсѧ, пра́вда и҆ ми́ръ ѡ҆блобыза́стасѧ: | Милість і істина зустрілися, правда і мир поцілувалися. |
|
12
|
12
|
| и҆́стина ѿ землѝ возсїѧ̀, и҆ пра́вда съ нб҃сѐ прини́че: | Істина від землі засяяла, а правда з неба прихилилася. |
|
13
|
13
|
| и҆́бо гдⷭ҇ь да́стъ бл҃гость, и҆ землѧ̀ на́ша да́стъ пло́дъ сво́й. | Бо Господь пошле нам добро, і земля наша дасть плід свій. |
|
14
|
14
|
| Пра́вда пред̾ ни́мъ пред̾и́детъ, и҆ положи́тъ въ пꙋ́ть стѡпы̀ своѧ̑. | Правда піде перед Ним і направить на путь стопи наші. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ п҃є
|
Псалом 85
|
|
0
|
0
|
| Мл҃тва дв҃дꙋ, п҃е҃. | Молитва Давида. |
|
1
|
1
|
| Приклонѝ, гдⷭ҇и, оу҆́хо твоѐ, и҆ оу҆слы́ши мѧ̀: ꙗ҆́кѡ ни́щъ и҆ оу҆бо́гъ є҆́смь а҆́зъ. | Прихили, Господи, вухо Твоє і почуй мене, бо я немічний і вбогий. |
|
2
|
2
|
| Сохранѝ дꙋ́шꙋ мою̀, ꙗ҆́кѡ прпⷣбенъ є҆́смь: сп҃сѝ раба̀ твоего̀, бж҃е мо́й, оу҆пова́ющаго на тѧ̀. | Охорони душу мою, бо я відданий Тобі. Боже мій, спаси раба Твого, що уповає на Тебе. |
|
3
|
3
|
| Поми́лꙋй мѧ̀, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ къ тебѣ̀ воззовꙋ̀ ве́сь де́нь. | Помилуй мене, Господи, бо я взиваю до Тебе кожного дня. |
|
4
|
4
|
| Возвеселѝ дꙋ́шꙋ раба̀ твоегѡ̀: ꙗ҆́кѡ къ тебѣ̀ взѧ́хъ дꙋ́шꙋ мою̀. | Звесели душу раба Твого, бо до Тебе я підношу душу мою. |
|
5
|
5
|
| Ꙗ҆́кѡ ты̀, гдⷭ҇и, бл҃гъ и҆ кро́токъ и҆ многомлⷭ҇тивъ всѣ̑мъ призыва́ющымъ тѧ̀. | Бо Ти, Господи, благий і лагідний і многомилостивий до тих, що призивають Тебе. |
|
6
|
6
|
| Внꙋшѝ, гдⷭ҇и, моли́твꙋ мою̀ и҆ вонмѝ гла́сꙋ моле́нїѧ моегѡ̀. | Почуй, Господи, молитву мою і вислухай голос благання мого. |
|
7
|
7
|
| Въ де́нь ско́рби моеѧ̀ воззва́хъ къ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шалъ мѧ̀ є҆сѝ. | В день скорботи моєї я взиваю до Тебе, бо Ти почуєш мене, Боже. |
|
8
|
8
|
| Нѣ́сть подо́бенъ тебѣ̀ въ бозѣ́хъ, гдⷭ҇и, и҆ нѣ́сть по дѣлѡ́мъ твои̑мъ. | Немає між богами такого, як Ти, Господи, і ніщо не може зрівнятися з ділами Твоїми. |
|
9
|
9
|
| Всѝ ꙗ҆зы́цы, є҆ли́ки сотвори́лъ є҆сѝ, прїи́дꙋтъ и҆ покло́нѧтсѧ пред̾ тобо́ю, гдⷭ҇и, и҆ просла́вѧтъ и҆́мѧ твоѐ: | Всі народи, що їх створив Ти, прийдуть і поклоняться Тобі, Господи, і прославлять ім’я Твоє. |
|
10
|
10
|
| ꙗ҆́кѡ ве́лїй є҆сѝ ты̀ и҆ творѧ́й чꙋдеса̀, ты̀ є҆сѝ бг҃ъ є҆ди́нъ. | Бо Ти великий і твориш чудеса. Ти — Бог єдиний. |
|
11
|
11
|
| Наста́ви мѧ̀, гдⷭ҇и, на пꙋ́ть тво́й, и҆ пойдꙋ̀ во и҆́стинѣ твое́й: да возвесели́тсѧ се́рдце моѐ боѧ́тисѧ и҆́мене твоегѡ̀. | Настав мене, Господи, на путь Твою, і буду ходити в істині Твоїй. Утверди серце моє в страху перед іменем Твоїм. |
|
12
|
12
|
| И҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀, гдⷭ҇и бж҃е мо́й, всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ и҆ просла́влю и҆́мѧ твоѐ въ вѣ́къ: | Буду вихваляти Тебе, Господи, Боже мій, всім серцем моїм і прославлятиму ім’я Твоє повіки. |
|
13
|
13
|
| ꙗ҆́кѡ млⷭ҇ть твоѧ̀ ве́лїѧ на мнѣ̀, и҆ и҆зба́вилъ є҆сѝ дꙋ́шꙋ мою̀ ѿ а҆́да преиспо́днѣйшагѡ. | Бо велика милість Твоя наді мною: Ти визволив душу мою з пекла найглибшого. |
|
14
|
14
|
| Бж҃е, законопрестꙋ̑пницы воста́ша на мѧ̀, и҆ со́нмъ держа́вныхъ взыска́ша дꙋ́шꙋ мою̀, и҆ не предложи́ша тебѐ пред̾ собо́ю. | Боже! Беззаконники повстали проти мене, і натовп сильних шукає душі моєї, і не мають Тебе перед собою. |
|
15
|
15
|
| И҆ ты̀, гдⷭ҇и бж҃е мо́й, ще́дрый и҆ млⷭ҇тивый, долготерпѣли́вый и҆ многомлⷭ҇тивый и҆ и҆́стинный, | Ти ж, Господи, щедрий і милостивий, довготерпеливий і многомилостивий і істинний. |
|
16
|
16
|
| при́зри на мѧ̀ и҆ поми́лꙋй мѧ̀: да́ждь держа́вꙋ твою̀ ѻ҆́трокꙋ твоемꙋ̀ и҆ сп҃сѝ сы́на рабы̀ твоеѧ̀. | Зглянься на мене і помилуй мене; дай силу рабу Твоєму, спаси сина раби Твоєї. |
|
17
|
17
|
| Сотворѝ со мно́ю зна́менїе во бл҃го: и҆ да ви́дѧтъ ненави́дѧщїи мѧ̀, и҆ постыдѧ́тсѧ, ꙗ҆́кѡ ты̀, гдⷭ҇и, помо́глъ мѝ и҆ оу҆тѣ́шилъ мѧ̀ є҆сѝ. | Покажи на мені ознаку милости Твоєї, щоб побачили ненависники мої і посоромилися, бо Ти, Господи, допоміг мені і втішив мене. |
|
Ѱало́мъ п҃ѕ
|
Псалом 86
|
|
1
|
1
|
| Сынѡ́мъ коре́ѡвымъ, ѱало́мъ пѣ́сни, п҃ѕ҃. | Псалом синів Кореєвих. Пісня (про Єрусалим, що є прообраз Єрусалима небесного). |
|
2
|
2
|
| Ѡ҆снова̑нїѧ є҆гѡ̀ на гора́хъ ст҃ы́хъ: лю́битъ гдⷭ҇ь врата̀ сїѡ̑нѧ па́че всѣ́хъ селе́нїй і҆а́кѡвлихъ. | Основи його на горах святих, любить Господь врата Сиону більше за поселення Якова. |
|
3
|
3
|
| Пресла̑внаѧ глаго́лашасѧ ѡ҆ тебѣ̀, гра́де бж҃їй. | Преславне говорять про тебе, місто Боже. |
|
4
|
4
|
| Помѧнꙋ̀ раа́въ и҆ вавѷлѡ́на вѣ́дꙋщымъ мѧ̀: и҆ сѐ, и҆ноплемє́нницы и҆ тѵ́ръ и҆ лю́дїе є҆ѳїо́пстїи, сі́и бы́ша та́мѡ. | Згадаю Єгипет і Вавилон перед тими, що знають мене. Ось филистимляни і Тир з людьми ефіопськими скажуть: це все сталося там. |
|
5
|
5
|
| Ма́ти сїѡ́нъ рече́тъ: человѣ́къ и҆ человѣ́къ роди́сѧ въ не́мъ, и҆ то́й ѡ҆снова̀ и҆̀ вы́шнїй. | І про Сион скажуть: і цей, і той чоловік народився в ньому, і Сам Всевишній заснував його. |
|
6
|
6
|
| Гдⷭ҇ь повѣ́сть въ писа́нїи люді́й и҆ кнѧзе́й, си́хъ бы́вшихъ въ не́мъ. | Господь напише в переписі народів: ось такий народився там. |
|
7
|
7
|
| Ꙗ҆́кѡ веселѧ́щихсѧ всѣ́хъ жили́ще въ тебѣ̀. | Бо в Тобі оселя всіх, що співають і веселяться. |
|
Ѱало́мъ п҃з
|
Псалом 87
|
|
1
|
1
|
| Пѣ́снь ѱалма̀ сынѡ́мъ коре́ѡвымъ, въ коне́цъ, ѡ҆ маеле́ѳѣ є҆́же ѿвѣща́ти, ра́зꙋма є҆ма́нꙋ і҆и҃лтѧнинꙋ, п҃з҃. | Начальнику хору на махалаф, для співу. Повчання Емана Езрахіта. Псалом синів Кореєвих. (Пісня-молитва.) |
|
2
|
2
|
| Гдⷭ҇и бж҃е спⷭ҇нїѧ моегѡ̀, во днѝ воззва́хъ и҆ въ нощѝ пред̾ тобо́ю: | Господи, Боже спасіння мого, вдень я взиваю і вночі перед Тобою. |
|
3
|
3
|
| да вни́детъ пред̾ тѧ̀ моли́тва моѧ̀, приклонѝ оу҆́хо твоѐ къ моле́нїю моемꙋ̀. | Нехай дійде до Тебе молитва моя, прихили вухо Твоє до моління мого. |
|
4
|
4
|
| Ꙗ҆́кѡ и҆спо́лнисѧ ѕѡ́лъ дꙋша̀ моѧ̀, и҆ живо́тъ мо́й а҆́дꙋ прибли́жисѧ. | Бо стражданнями сповнилася душа моя, і життя моє до пекла наблизилося. |
|
5
|
5
|
| Привмѣне́нъ бы́хъ съ низходѧ́щими въ ро́въ: бы́хъ ꙗ҆́кѡ человѣ́къ без̾ по́мощи, | Приєднався я до тих, що сходять у могилу: я став як людина без сили, |
|
6
|
6
|
| въ ме́ртвыхъ свобо́дь: ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́звеннїи спѧ́щїи во гро́бѣ, и҆́хже не помѧнꙋ́лъ є҆сѝ ктомꙋ̀, и҆ ті́и ѿ рꙋкѝ твоеѧ̀ ѿринове́ни бы́ша. | між мертвими кинутий я, — як убиті, що сплять у гробі, про яких Ти вже не згадуєш і які від руки Твоєї відринуті. |
|
7
|
7
|
| Положи́ша мѧ̀ въ ро́вѣ преиспо́днѣмъ, въ те́мныхъ и҆ сѣ́ни сме́ртнѣй. | Ти поклав мене у рові преісподнім, у темряві і тіні смертній. |
|
8
|
8
|
| На мнѣ̀ оу҆тверди́сѧ ꙗ҆́рость твоѧ̀, и҆ всѧ̑ вѡ́лны твоѧ̑ наве́лъ є҆сѝ на мѧ̀. | На мені утвердилася ярість Твоя, і всі хвилі Твої навів Ти [на мене]. |
|
9
|
9
|
| Оу҆да́лилъ є҆сѝ зна́емыхъ мои́хъ ѿ менє̀: положи́ша мѧ̀ ме́рзость себѣ̀: пре́данъ бы́хъ и҆ не и҆схожда́хъ. | Віддалив Ти знайомих моїх від мене, зробив мене огидним для них. Я в неволі й не можу вийти. |
|
10
|
10
|
| Ѻ҆́чи моѝ и҆знемого́стѣ ѿ нищеты̀: воззва́хъ къ тебѣ̀, гдⷭ҇и, ве́сь де́нь, воздѣ́хъ къ тебѣ̀ рꙋ́цѣ моѝ. | Очі мої знемоглися від горя. Взивав до Тебе, Господи, весь день, підносив до Тебе руки мої. |
|
11
|
11
|
| Є҆да̀ ме́ртвыми твори́ши чꙋдеса̀; и҆лѝ вра́чеве воскресѧ́тъ, и҆ и҆сповѣ́дѧтсѧ тебѣ̀; | Хіба для мертвих Ти твориш чудеса? А чи мертві воскреснуть і прославлятимуть Тебе? |
|
12
|
12
|
| Є҆да̀ повѣ́сть кто̀ во гро́бѣ млⷭ҇ть твою̀, и҆ и҆́стинꙋ твою̀ въ поги́бели; | Хіба розповість хто у гробі про милість Твою і про істину Твою — в погибелі? |
|
13
|
13
|
| Є҆да̀ позна̑на бꙋ́дꙋтъ во тмѣ̀ чꙋдеса̀ твоѧ̑, и҆ пра́вда твоѧ̀ въ землѝ забве́ннѣй; | Чи пізнані будуть у темряві чудеса Твої і правда Твоя — в землі забуття? |
|
14
|
14
|
| И҆ а҆́зъ къ тебѣ̀, гдⷭ҇и, воззва́хъ, и҆ оу҆́трѡ моли́тва моѧ̀ предвари́тъ тѧ̀. | Я ж до Тебе, Господи, взиваю, і вранці молитва моя упередить Тебе. |
|
15
|
15
|
| Вскꙋ́ю, гдⷭ҇и, ѿрѣ́еши дꙋ́шꙋ мою̀; ѿвраща́еши лицѐ твоѐ ѿ менє̀; | Чому, Господи, відкидаєш душу мою, відвертаєш лице Твоє від мене? |
|
16
|
16
|
| Ни́щъ є҆́смь а҆́зъ, и҆ въ трꙋдѣ́хъ ѿ ю҆́ности моеѧ̀: возне́сжесѧ смири́хсѧ и҆ и҆знемого́хъ. | Убогий я, і страждаю від юности моєї, смирився і знеміг. |
|
17
|
17
|
| На мнѣ̀ преидо́ша гнѣ́ви твоѝ, оу҆страшє́нїѧ твоѧ̑ возмꙋти́ша мѧ̀: | По мені пройшов гнів Твій, і страхання Твої сокрушили мене. |
|
18
|
18
|
| ѡ҆быдо́ша мѧ̀ ꙗ҆́кѡ вода̀ ве́сь де́нь, ѡ҆держа́ша мѧ̀ вкꙋ́пѣ. | Оточили мене, як вода, весь день, облягли мене всі вкупі. |
|
19
|
19
|
| Оу҆да́лилъ є҆сѝ ѿ менє̀ дрꙋ́га и҆ и҆́скреннѧго, и҆ зна́емыхъ мои́хъ ѿ страсте́й. | Віддалив Ти від мене друга й ближнього, знайомих моїх — від моїх пристрастей. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ п҃и
|
Псалом 88
|
|
1
|
1
|
| Ра́зꙋма є҆ѳа́ма і҆и҃лтѧнина, п҃и҃. | Повчання Ефама Езрахіта. |
|
2
|
2
|
| Млⷭ҇ти твоѧ̑, гдⷭ҇и, во вѣ́къ воспою̀, въ ро́дъ и҆ ро́дъ возвѣщꙋ̀ и҆́стинꙋ твою̀ оу҆сты̑ мои́ми. | Милості [Твої], Господи, повіки співатиму, з роду в рід сповіщатиму істину Твою устами моїми. |
|
3
|
3
|
| Занѐ ре́клъ є҆сѝ: въ вѣ́къ млⷭ҇ть сози́ждетсѧ: на нб҃сѣ́хъ оу҆гото́витсѧ и҆́стина твоѧ̀. | Бо Ти сказав: навіки милість перебуватиме, на небесах приготується істина Твоя. |
|
4
|
4
|
| Завѣща́хъ завѣ́тъ и҆збра̑ннымъ мои̑мъ, клѧ́хсѧ дв҃дꙋ рабꙋ̀ моемꙋ̀: | «Я заповів завіт обраним Моїм, клявся Давидові, рабу Моєму: |
|
5
|
5
|
| до вѣ́ка оу҆гото́ваю сѣ́мѧ твоѐ, и҆ сози́ждꙋ въ ро́дъ и҆ ро́дъ прⷭ҇то́лъ тво́й. | навіки утверджу нащадків твоїх і збудую з роду в рід престіл твій». |
|
6
|
6
|
| И҆сповѣ́дѧтъ нб҃са̀ чꙋдеса̀ твоѧ̑, гдⷭ҇и, и҆́бо и҆́стинꙋ твою̀ въ цр҃кви ст҃ы́хъ. | Прославлятимуть небеса дивні діла Твої, Господи, і правду Твою в Церкві святих. |
|
7
|
7
|
| Ꙗ҆́кѡ кто̀ во ѡ҆́блацѣхъ оу҆равни́тсѧ гдⷭ҇еви; оу҆подо́битсѧ гдⷭ҇еви въ сынѣ́хъ бж҃їихъ; | Бо хто на небесах зрівняється з Господом? І хто подібний до Нього між синами Божими? |
|
8
|
8
|
| Бг҃ъ прославлѧ́емь въ совѣ́тѣ ст҃ы́хъ, ве́лїй и҆ стра́шенъ є҆́сть над̾ всѣ́ми ѡ҆кре́стными є҆гѡ̀. | Бог, що Його прославляють собори святих, великий і страшний для всіх, хто навкруги Нього. |
|
9
|
9
|
| Гдⷭ҇и бж҃е си́лъ, кто̀ подо́бенъ тебѣ̀; си́ленъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, и҆ и҆́стина твоѧ̀ ѡ҆́крестъ тебє̀. | Господи, Боже Сил! Хто подібний до Тебе?! Всесильний Ти, Господи, і правда Твоя навкруги Тебе. |
|
10
|
10
|
| Ты̀ влⷣчествꙋеши держа́вою морско́ю: возмꙋще́нїе же во́лнъ є҆гѡ̀ ты̀ оу҆кроча́еши. | Ти володарюєш над силою моря і втихомирюєш розбурхані хвилі його. |
|
11
|
11
|
| Ты̀ смири́лъ, є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́звена, го́рдаго: мы́шцею си́лы твоеѧ̀ расточи́лъ є҆сѝ врагѝ твоѧ̑. | Ти смирив гордого, немов пораненого, і кріпкістю сили Твоєї Ти розсипав ворогів Твоїх. |
|
12
|
12
|
| Твоѧ̑ сꙋ́тъ небеса̀, и҆ твоѧ̀ є҆́сть землѧ̀: вселе́ннꙋю и҆ и҆сполне́нїе є҆ѧ̀ ты̀ ѡ҆снова́лъ є҆сѝ. | Твої небеса і Твоя земля. Ти створив всесвіт і все, що наповнює його. |
|
13
|
13
|
| Сѣ́веръ и҆ мо́ре ты̀ созда́лъ є҆сѝ: ѳавѡ́ръ и҆ є҆рмѡ́нъ ѡ҆ и҆́мени твое́мъ возра́дꙋетасѧ. | Північ і південь Ти створив єси. Фавор і Єрмон іменем Твоїм радуються. |
|
14
|
14
|
| Твоѧ̀ мы́шца съ си́лою: да оу҆крѣпи́тсѧ рꙋка̀ твоѧ̀, и҆ вознесе́тсѧ десни́ца твоѧ̀. | Сильні рамена Твої, міцна рука Твоя, високо піднесена правиця Твоя. |
|
15
|
15
|
| Пра́вда и҆ сꙋдба̀ оу҆гото́ванїе прⷭ҇то́ла твоегѡ̀: млⷭ҇ть и҆ и҆́стина пред̾и́детѣ пред̾ лице́мъ твои́мъ. | Правосуддя і справедливість — основа Престолу Твого. Милість і істина йдуть перед лицем Твоїм. |
|
16
|
16
|
| Бл҃же́ни лю́дїе вѣ́дꙋщїи воскликнове́нїе: гдⷭ҇и, во свѣ́тѣ лица̀ твоегѡ̀ по́йдꙋтъ, | Блаженні люди, що знають глас святковий: Господи, у світлі лиця Твого вони ходять, |
|
17
|
17
|
| и҆ ѡ҆ и҆́мени твое́мъ возра́дꙋютсѧ ве́сь де́нь, и҆ пра́вдою твое́ю вознесꙋ́тсѧ. | і іменем Твоїм вони радуються весь день, і правдою Твоєю підносяться. |
|
18
|
18
|
| Ꙗ҆́кѡ похвала̀ си́лы и҆́хъ ты̀ є҆сѝ, и҆ во бл҃говоле́нїи твое́мъ вознесе́тсѧ ро́гъ на́шъ: | Бо Ти похвала сили їхньої, і милістю Твоєю підноситься ріг наш. |
|
19
|
19
|
| ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇не є҆́сть застꙋпле́нїе, и҆ ст҃а́гѡ і҆и҃лева цр҃ѧ̀ на́шегѡ. | Бо Господь — Захист наш і Святий Ізраїлів — Цар наш. |
|
20
|
20
|
| Тогда̀ гл҃алъ є҆сѝ въ видѣ́нїи сыновѡ́мъ твои̑мъ, и҆ ре́клъ є҆сѝ: положи́хъ по́мощь на си́льнаго, вознесо́хъ и҆збра́ннаго ѿ люді́й мои́хъ: | Колись говорив Ти у видінні святому Твоєму і сказав: «Я подав поміч мужньому, підніс обраного з людей Моїх. |
|
21
|
21
|
| ѡ҆брѣто́хъ дв҃да раба̀ моего̀, є҆ле́емъ ст҃ы́мъ мои́мъ пома́захъ є҆го̀. | Я знайшов Давида, слугу Мого, і миром святим Моїм помазав його. |
|
22
|
22
|
| И҆́бо рꙋка̀ моѧ̀ застꙋ́питъ є҆го̀, и҆ мы́шца моѧ̀ оу҆крѣпи́тъ є҆го̀: | Рука Моя захистить його і сила Моя підкріпить його. |
|
23
|
23
|
| ничто́же оу҆спѣ́етъ вра́гъ на него̀, и҆ сы́нъ беззако́нїѧ не приложи́тъ ѡ҆ѕло́бити є҆го̀. | Не подолає ворог його, і син беззаконня не візьме в неволю його. |
|
24
|
24
|
| И҆ ссѣкꙋ̀ ѿ лица̀ є҆гѡ̀ врагѝ є҆гѡ̀, и҆ ненави́дѧщыѧ є҆го̀ побѣждꙋ̀: | Розіб’ю перед ним ворогів його, і знищу ненависників його. |
|
25
|
25
|
| и҆ и҆́стина моѧ̀ и҆ млⷭ҇ть моѧ̀ съ ни́мъ, и҆ ѡ҆ и҆́мени мое́мъ вознесе́тсѧ ро́гъ є҆гѡ̀: | Істина Моя і милість Моя з ним, і ім’ям Моїм піднесеться сила його. |
|
26
|
26
|
| и҆ положꙋ̀ на мо́ри рꙋ́кꙋ є҆гѡ̀, и҆ на рѣка́хъ десни́цꙋ є҆гѡ̀. | І покладу на море руку його і на ріки — правицю його. |
|
27
|
27
|
| То́й призове́тъ мѧ̀: ѻ҆ц҃ъ мо́й є҆сѝ ты̀, бг҃ъ мо́й и҆ застꙋ́пникъ спⷭ҇нїѧ моегѡ̀. | І буде він звати Мене: «Ти Отець мій і Бог мій, твердиня спасіння мого.» |
|
28
|
28
|
| И҆ а҆́зъ пе́рвенца положꙋ̀ є҆го̀, высока̀ па́че царе́й земны́хъ: | І Я первенця піднесу Мого* високо, вище царів землі. |
|
29
|
29
|
| въ вѣ́къ сохраню̀ є҆мꙋ̀ млⷭ҇ть мою̀, и҆ завѣ́тъ мо́й вѣ́ренъ є҆мꙋ̀: | Навіки збережу йому милість Мою, і завіт Мій вірний йому. |
|
30
|
30
|
| и҆ положꙋ̀ въ вѣ́къ вѣ́ка сѣ́мѧ є҆гѡ̀, и҆ прⷭ҇то́лъ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ дні́е не́ба. | І продовжу навіки рід його, і престіл його — як дні неба. |
|
31
|
31
|
| А҆́ще ѡ҆ста́вѧтъ сы́нове є҆гѡ̀ зако́нъ мо́й, и҆ въ сꙋдба́хъ мои́хъ не по́йдꙋтъ: | А якщо сини його покинуть закон Мій і не будуть ходити за заповідями Моїми, |
|
32
|
32
|
| а҆́ще ѡ҆правда̑нїѧ моѧ̑ ѡ҆сквернѧ́тъ, и҆ за́повѣдїй мои́хъ не сохранѧ́тъ: | якщо зневажать устави Мої і повелінь моїх не збережуть, |
|
33
|
33
|
| посѣщꙋ̀ жезло́мъ беззакѡ́нїѧ и҆́хъ, и҆ ра́нами непра̑вды и҆́хъ, | то Я з жезлом прийду на беззаконня їх і з тяжкою карою — на неправду їх. |
|
34
|
34
|
| млⷭ҇ть же мою̀ не разорю̀ ѿ ни́хъ, ни превреждꙋ̀ во и҆́стинѣ мое́й: | Милості ж Моєї не відійму від нього й не переміню правди Моєї, |
|
35
|
35
|
| нижѐ ѡ҆скверню̀ завѣ́та моегѡ̀, и҆ и҆сходѧ́щихъ ѿ оу҆́стъ мои́хъ не ѿве́ргꙋсѧ. | не зламаю завіту Мого і не зміню того, що вийшло з уст Моїх. |
|
36
|
36
|
| Є҆ди́ною клѧ́хсѧ ѡ҆ ст҃ѣ́мъ мое́мъ: а҆́ще дв҃дꙋ солжꙋ̀; | Один раз клявся Я святістю Моєю і не скажу неправду Давиду. |
|
37
|
37
|
| Сѣ́мѧ є҆гѡ̀ во вѣ́къ пребꙋ́детъ, и҆ престо́лъ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ со́лнце предо мно́ю, | Насіння його перебуватиме повіки, і престіл його — як сонце переді Мною, |
|
38
|
38
|
| и҆ ꙗ҆́кѡ лꙋна̀ соверше́на въ вѣ́къ, и҆ свидѣ́тель на нб҃сѝ вѣ́ренъ. | як місяць, так буде він стояти вічно. Свідок на небесах певний». |
|
39
|
39
|
| Ты́ же ѿри́нꙋлъ є҆сѝ и҆ оу҆ничижи́лъ, негодова́лъ є҆сѝ пома́заннаго твоего̀: | А ось тепер Ти відкинув, занедбав і прогнівався на помазаника Твого. |
|
40
|
40
|
| разори́лъ є҆сѝ завѣ́тъ раба̀ твоегѡ̀, ѡ҆скверни́лъ є҆сѝ на землѝ ст҃ы́ню є҆гѡ̀: | Зневажив завіт Твій з рабом Твоїм і скинув на землю вінець його. |
|
41
|
41
|
| разори́лъ є҆сѝ всѧ̑ ѡ҆пло́ты є҆гѡ̀, положи́лъ є҆сѝ твє́рдаѧ є҆гѡ̀ стра́хъ. | Ти зруйнував навкруги мури його і твердині його обернув на руїну. |
|
42
|
42
|
| Расхища́хꙋ є҆го̀ всѝ мимоходѧ́щїи пꙋте́мъ, бы́сть поноше́нїе сосѣ́дѡмъ свои̑мъ. | Грабують його всі, хто проходить шляхом, став він посміховиськом у сусідів своїх. |
|
43
|
43
|
| Возвы́силъ є҆сѝ десни́цꙋ стꙋжа́ющихъ є҆мꙋ̀, возвесели́лъ є҆сѝ всѧ̑ врагѝ є҆гѡ̀: | Ти підніс правицю супротивників його, порадував усіх ворогів його. |
|
44
|
44
|
| ѿврати́лъ є҆сѝ по́мощь меча̀ є҆гѡ̀ и҆ не застꙋпи́лъ є҆сѝ є҆го̀ во бра́ни: | Ти обернув назад вістря меча його і не підкріпив його в бою. |
|
45
|
45
|
| разори́лъ є҆сѝ ѿ ѡ҆чище́нїѧ є҆гѡ̀, престо́лъ є҆гѡ̀ на зе́млю пове́рглъ є҆сѝ: | Відібрав славу його і престіл його повалив на землю. |
|
46
|
46
|
| оу҆ма́лилъ є҆сѝ дни̑ вре́мене є҆гѡ̀, ѡ҆блїѧ́лъ є҆сѝ є҆го̀ стꙋдо́мъ. | Ти вкоротив дні влади його і вкрив його соромом. |
|
47
|
47
|
| Доко́лѣ, гдⷭ҇и, ѿвраща́ешисѧ въ коне́цъ, разжже́тсѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь гнѣ́въ тво́й; | Доки ж, Господи, будеш відвертати від нас лице Твоє, доки буде палати над нами гнів Твій? |
|
48
|
48
|
| Помѧнѝ, кі́й мо́й соста́въ: є҆да́ бо всꙋ́е созда́лъ є҆сѝ всѧ̑ сы́ны человѣ́чєскїѧ; | Спом’яни, який вік мій. Хіба не на марне Ти створив усіх синів людських? |
|
49
|
49
|
| Кто̀ є҆́сть человѣ́къ, и҆́же поживе́тъ и҆ не оу҆́зритъ сме́рти, и҆зба́витъ дꙋ́шꙋ свою̀ и҆з̾ рꙋкѝ а҆́довы; | Хто з людей пожив і не зазнав смерти? Хто визволив душу свою від руки пекла? |
|
50
|
50
|
| Гдѣ̀ сꙋ́ть млⷭ҇ти твоѧ̑ дрє́внїѧ, гдⷭ҇и, и҆́миже клѧ́лсѧ є҆сѝ дв҃дꙋ во и҆́стинѣ твое́й; | Де давні милості Твої, Господи, що ними клявся Ти Давидові в істині Твоїй? |
|
51
|
51
|
| Помѧнѝ, гдⷭ҇и, поноше́нїе ра̑бъ твои́хъ, є҆́же оу҆держа́хъ въ нѣ́дрѣ мое́мъ мно́гихъ ꙗ҆зы̑къ: | Згадай, Господи, наругу над слугами Твоїми, яку я ношу в серці своїм від сильніших народів. |
|
52
|
52
|
| и҆́мже поноси́ша вразѝ твоѝ, гдⷭ҇и, и҆́мже поноси́ша и҆змѣне́нїю хрїста̀ твоегѡ̀. | Від ворогів Твоїх, Господи, що знеславлюють ім’я помазаника Твого. |
|
53
|
53
|
| Блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь во вѣ́къ: бꙋ́ди, бꙋ́ди. | Благословен Господь навіки. Амінь, амінь. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ п҃ѳ
|
Псалом 89
|
|
1
|
1
|
| Мл҃тва мѡѷсе́а человѣ́ка бж҃їѧ, п҃ѳ҃. | Молитва Мойсея, чоловіка Божого. |
|
2
|
2
|
| Гдⷭ҇и, прибѣ́жище бы́лъ є҆сѝ на́мъ въ ро́дъ и҆ ро́дъ. | Господи! Пристановищем нашим був Ти з роду в рід. |
|
3
|
3
|
| Пре́жде да́же гора́мъ не бы́ти и҆ созда́тисѧ землѝ и҆ вселе́ннѣй, и҆ ѿ вѣ́ка и҆ до вѣ́ка ты̀ є҆сѝ. | Перше, ніж з’явилися гори і створилися Земля і Вселенна, — од віку й до віку Ти єси. |
|
4
|
4
|
| Не ѿвратѝ человѣ́ка во смире́нїе, и҆ ре́клъ є҆сѝ: ѡ҆брати́тесѧ, сы́нове человѣ́честїи. | Ти повертаєш людину у тління і кажеш: «Верніться, сини людські!» |
|
5
|
5
|
| Ꙗ҆́кѡ ты́сѧща лѣ́тъ пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ де́нь вчера́шнїй, и҆́же ми́мѡ и҆́де, и҆ стра́жа нощна́ѧ. | Бо тисяча літ перед очима Твоїми — як день учорашній, що пройшов, як сторожа нічна. |
|
6
|
6
|
| Оу҆ничижє́нїѧ и҆́хъ лѣ̑та бꙋ́дꙋтъ: оу҆́трѡ ꙗ҆́кѡ трава̀ ми́мѡ и҆́детъ, оу҆́трѡ процвѣте́тъ и҆ пре́йдетъ: на ве́черъ ѿпаде́тъ, ѡ҆жестѣ́етъ и҆ и҆́зсхнетъ: | Ти, наче повінню, зносиш їх. Вони як сон, як трава, що зранку зеленіє й цвіте, а ввечері опадає, в’яне й сохне. |
|
7
|
7
|
| ꙗ҆́кѡ и҆зчезо́хомъ гнѣ́вомъ твои́мъ, и҆ ꙗ҆́ростїю твое́ю смꙋти́хомсѧ. | Бо ми в страху від гніву Твого, і від ярости Твоєї ми в тривозі. |
|
8
|
8
|
| Положи́лъ є҆сѝ беззакѡ́нїѧ на̑ша пред̾ тобо́ю, вѣ́къ на́шъ въ просвѣще́нїе лица̀ твоегѡ̀. | Ти поклав перед Собою беззаконня наші і таємне наше перед світлом лиця Твого. |
|
9
|
9
|
| Ꙗ҆́кѡ всѝ дні́е на́ши ѡ҆скꙋдѣ́ша, и҆ гнѣ́вомъ твои́мъ и҆зчезо́хомъ: | Всі дні наші минають у гніві Твоїм, і роки наші щезають, як мрії. |
|
10
|
10
|
| лѣ̑та на̑ша ꙗ҆́кѡ паꙋчи́на поꙋча́хꙋсѧ: дні́е лѣ́тъ на́шихъ въ ни́хже се́дмьдесѧтъ лѣ́тъ, а҆́ще же въ си́лахъ, ѻ҆́смьдесѧтъ лѣ́тъ, и҆ мно́жае и҆́хъ трꙋ́дъ и҆ болѣ́знь: ꙗ҆́кѡ прїи́де кро́тость на ны̀, и҆ нака́жемсѧ. | Дні віку нашого — сімдесят літ, а як при силі — вісімдесят літ, і найкраща пора їх — труд і хвороби: час швидко минає, і ми зникаємо. |
|
11
|
11
|
| Кто̀ вѣ́сть держа́вꙋ гнѣ́ва твоегѡ̀, и҆ ѿ стра́ха твоегѡ̀ ꙗ҆́рость твою̀ и҆зчестѝ; | Хто знає силу гніву Твого, щоб страхом перед Тобою виміряти ярість Твою? |
|
12
|
12
|
| Десни́цꙋ твою̀ та́кѡ скажи́ ми, и҆ ѡ҆кова̑нныѧ [и҆ нака̑занныѧ] се́рдцемъ въ мꙋ́дрости. | Навчи нас так обчисляти дні наші, щоб ми придбали серце мудре. |
|
13
|
13
|
| Ѡ҆брати́сѧ, гдⷭ҇и, доко́лѣ; и҆ оу҆моле́нъ бꙋ́ди на рабы̑ твоѧ̑. | Повернися, Господи, доки ж? Змилосердься над слугами Твоїми. |
|
14
|
14
|
| И҆спо́лнихомсѧ заꙋ́тра млⷭ҇ти твоеѧ̀, гдⷭ҇и, и҆ возра́довахомсѧ и҆ возвесели́хомсѧ: | Наповни нас вранці милістю Твоєю, Господи, і зрадіємо та звеселимось. |
|
15
|
15
|
| во всѧ̑ дни̑ на́шѧ возвесели́хомсѧ, за дни̑, въ нѧ́же смири́лъ ны̀ є҆сѝ, лѣ̑та, въ нѧ́же ви́дѣхомъ ѕла̑ѧ. | Звесели нас у всі дні наші — за ті дні, коли Ти смиряв нас, за літа, коли ми бачили зло. |
|
16
|
16
|
| И҆ при́зри на рабы̑ твоѧ̑ и҆ на дѣла̀ твоѧ̑, и҆ наста́ви сы́ны и҆́хъ. | І подивись на рабів Твоїх і на діла Твої і навчи синів їх. |
|
17
|
17
|
| И҆ бꙋ́ди свѣ́тлость гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ на на́съ, и҆ дѣла̀ рꙋ́къ на́шихъ и҆спра́ви на на́съ, и҆ дѣ́ло рꙋ́къ на́шихъ и҆спра́ви. | І нехай буде милість Господа Бога нашого на нас. Діла рук наших виправ і в ділах рук наших допомагай нам. |
|
Ѱало́мъ ч҃
|
Псалом 90
|
|
0
|
0
|
| Хвала̀ пѣ́сни дв҃довы, не надпи́санъ оу҆ є҆врє́й, ч҃. | [Хвалебна пісня Давида] (у євреїв не надписаний). |
|
1
|
1
|
| Живы́й въ по́мощи вы́шнѧгѡ, въ кро́вѣ бг҃а нбⷭ҇нагѡ водвори́тсѧ, | Хто живе під охороною Всевишнього, той під покровом Бога Небесного оселиться. |
|
2
|
2
|
| рече́тъ гдⷭ҇еви: застꙋ́пникъ мо́й є҆сѝ и҆ прибѣ́жище моѐ, бг҃ъ мо́й, и҆ оу҆пова́ю на него̀. | Каже він до Господа: «Ти пристановище і захист мій, Бог мій, і я уповаю на Тебе». |
|
3
|
3
|
| Ꙗ҆́кѡ то́й и҆зба́витъ тѧ̀ ѿ сѣ́ти ло́вчи и҆ ѿ словесѐ мѧте́жна: | Він спасе тебе від сіті ловця і від пошести згубної. |
|
4
|
4
|
| плещма̀ свои́ма ѡ҆сѣни́тъ тѧ̀, и҆ под̾ крилѣ̑ є҆гѡ̀ надѣ́ешисѧ: ѻ҆рꙋ́жїемъ ѡ҆бы́детъ тѧ̀ и҆́стина є҆гѡ̀. | Плечима Своїми Він захистить тебе, і під тінню крил Його ти надійно спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його. |
|
5
|
5
|
| Не оу҆бои́шисѧ ѿ стра́ха нощна́гѡ, ѿ стрѣлы̀ летѧ́щїѧ во днѝ, | Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. |
|
6
|
6
|
| ѿ ве́щи во тмѣ̀ преходѧ́щїѧ, ѿ срѧ́ща [ѿ нападе́нїѧ] и҆ бѣ́са полꙋ́деннагѡ. | Ані пошести, що ходить у темряві, ані напасти духа зла опівдні. |
|
7
|
7
|
| Паде́тъ ѿ страны̀ твоеѧ̀ ты́сѧща, и҆ тма̀ ѡ҆деснꙋ́ю тебє̀, къ тебѣ́ же не прибли́житсѧ: | Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться. |
|
8
|
8
|
| ѻ҆ба́че ѻ҆чи́ма твои́ма смо́триши и҆ воздаѧ́нїе грѣ́шникѡвъ оу҆́зриши. | Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконними бачити. |
|
9
|
9
|
| Ꙗ҆́кѡ ты̀, гдⷭ҇и, оу҆пова́нїе моѐ: вы́шнѧго положи́лъ є҆сѝ прибѣ́жище твоѐ. | Бо ти сказав: «Господь — надія моя», і Всевишнього ти обрав за оборонця собі. |
|
10
|
10
|
| Не прїи́детъ къ тебѣ̀ ѕло̀, и҆ ра́на не прибли́житсѧ тѣлесѝ твоемꙋ̀ [селе́нїю твоемꙋ̀]: | Отже, не прийде до тебе лихо, і пошесть не наблизиться до оселі твоєї. |
|
11
|
11
|
| ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃лѡмъ свои̑мъ заповѣ́сть ѡ҆ тебѣ̀, сохрани́ти тѧ̀ во всѣ́хъ пꙋте́хъ твои́хъ. | Бо Він ангелам Своїм звелить, щоб охороняли тебе на всіх путях твоїх. |
|
12
|
12
|
| На рꙋка́хъ во́змꙋтъ тѧ̀, да не когда̀ преткне́ши ѡ҆ ка́мень но́гꙋ твою̀: | На руках вони понесуть тебе, щоб нога твоя не спіткнулася об камінь. |
|
13
|
13
|
| на а҆́спїда и҆ васїлі́ска настꙋ́пиши, и҆ попере́ши льва̀ и҆ ѕмі́ѧ. | На гаспида й василиска ти наступатимеш і потопчеш лева й змія. |
|
14
|
14
|
| Ꙗ҆́кѡ на мѧ̀ оу҆пова̀, и҆ и҆зба́влю и҆̀: покры́ю и҆̀, ꙗ҆́кѡ позна̀ и҆́мѧ моѐ. | Бо каже Господь: «За те, що він поклав надію на Мене, Я визволю його і захищу його, бо він знає ім’я Моє. |
|
15
|
15
|
| Воззове́тъ ко мнѣ̀, и҆ оу҆слы́шꙋ є҆го̀: съ ни́мъ є҆́смь въ ско́рби, и҆змꙋ̀ є҆го̀ и҆ просла́влю є҆го̀: | Буде кликати Мене, Я почую його; буду з ним у скорботі, визволю його і прославлю його. |
|
16
|
16
|
| долгото́ю дні́й и҆спо́лню є҆го̀ и҆ ꙗ҆влю̀ є҆мꙋ̀ спⷭ҇нїе моѐ. | Довгим життям обдарую його і дам йому спасіння Моє». |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ ч҃а
|
Псалом 91
|
|
1
|
1
|
| Ѱало́мъ пѣ́сни, въ де́нь сꙋббѡ́тный, ч҃а҃. | Пісня в день суботній. |
|
2
|
2
|
| Бл҃го є҆́сть и҆сповѣ́датисѧ гдⷭ҇еви и҆ пѣ́ти и҆́мени твоемꙋ̀, вы́шнїй: | Благо є сповідуватися Господу і співати імені Твоєму, Вишній. |
|
3
|
3
|
| возвѣща́ти заꙋ́тра млⷭ҇ть твою̀ и҆ и҆́стинꙋ твою̀ на всѧ́кꙋ но́щь, | Сповіщати зранку милість Твою і істину Твою на всяку ніч, |
|
4
|
4
|
| въ десѧтострꙋ́ннѣмъ ѱалти́ри съ пѣ́снїю въ гꙋ́слехъ. | на десятиструннім псалтирі, з піснею на гуслях. |
|
5
|
5
|
| Ꙗ҆́кѡ возвесели́лъ мѧ̀ є҆сѝ, гдⷭ҇и, въ творе́нїи твое́мъ, и҆ въ дѣ́лѣхъ рꙋкꙋ̀ твоє́ю возра́дꙋюсѧ. | Бо Ти звеселив мене, Господи, і я радію від діл рук Твоїх. |
|
6
|
6
|
| Ꙗ҆́кѡ возвели́чишасѧ дѣла̀ твоѧ̑, гдⷭ҇и: ѕѣлѡ̀ оу҆глꙋби́шасѧ помышлє́нїѧ твоѧ̑. | Які величні діла Твої, Господи, і які дивні помисли Твої. |
|
7
|
7
|
| Мꙋ́жъ безꙋ́менъ не позна́етъ, и҆ неразꙋми́въ не разꙋмѣ́етъ си́хъ. | Безумний не збагне їх і нерозумний не зрозуміє. |
|
8
|
8
|
| Внегда̀ прозѧбо́ща грѣ̑шницы ꙗ҆́кѡ трава̀, и҆ пронико́ша всѝ дѣ́лающїи беззако́нїе, ꙗ҆́кѡ да потребѧ́тсѧ въ вѣ́къ вѣ́ка: | Ось грішники зійшли, як трава, і беззаконники цвітуть, щоб щезнути навіки, — |
|
9
|
9
|
| ты́ же вы́шнїй во вѣ́къ, гдⷭ҇и. | Ти ж Всевишній навіки, Господи! |
|
10
|
10
|
| Ꙗ҆́кѡ сѐ, вразѝ твоѝ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ сѐ, вразѝ твоѝ поги́бнꙋтъ, и҆ разы́дꙋтсѧ всѝ дѣ́лающїи беззако́нїе. | Ось бо вороги Твої, Господи, ось вороги Твої загинуть, і розсіються всі ті, що чинять беззаконня; |
|
11
|
11
|
| И҆ вознесе́тсѧ ꙗ҆́кѡ є҆диноро́га ро́гъ мо́й, и҆ ста́рость моѧ̀ въ є҆ле́и масти́тѣ: | і піднесеться, як у єдинорога ріг, сила моя; і старість моя — в чистому єлеї; |
|
12
|
12
|
| и҆ воззрѣ̀ ѻ҆́ко моѐ на врагѝ моѧ̑, и҆ востаю́щыѧ на мѧ̀ лꙋка́внꙋющыѧ оу҆слы́шитъ оу҆́хо моѐ. | і погляне око моє на ворогів моїх, і про лукавих, що повстають проти мене, почує вухо моє. |
|
13
|
13
|
| Првⷣникъ ꙗ҆́кѡ фі́нїѯъ процвѣте́тъ: ꙗ҆́кѡ ке́дръ, и҆́же въ лїва́нѣ, оу҆мно́житсѧ. | Праведник, як фінік, розцвіте, і як кедр, що в Ливані, примножиться. |
|
14
|
14
|
| Насажде́ни въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни во дво́рѣхъ бг҃а на́шегѡ процвѣтꙋ́тъ: | Насаджені в домі Господнім у дворах Бога нашого розцвітуть. |
|
15
|
15
|
| є҆щѐ оу҆мно́жатсѧ въ ста́рости масти́тѣ, и҆ благопрїе́млюще бꙋ́дꙋтъ. | Вони і в старості будуть множитися, і в доброму здоров’ї перебуватимуть, |
|
16
|
16
|
| Да возвѣстѧ́тъ, ꙗ҆́кѡ пра́въ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ, и҆ нѣ́сть непра́вды въ не́мъ. | щоб сповіщати, що праведний Господь — Бог наш, і нема неправди в Ньому. |
|
Ѱало́мъ ч҃в
|
Псалом 92
|
|
0
|
0
|
| Въ де́нь предсꙋббѡ́тный, внегда̀ насели́сѧ землѧ̀, хвала̀ пѣ́сни дв҃дꙋ, ч҃в҃. | [Хвалебна пісня Давида. В день передсуботній, коли була населена земля.] |
|
1
|
1
|
| Гдⷭ҇ь воцр҃и́сѧ, въ лѣ́потꙋ ѡ҆блече́сѧ: ѡ҆блече́сѧ гдⷭ҇ь въ си́лꙋ и҆ препоѧ́сасѧ: и҆́бо оу҆твердѝ вселе́ннꙋю, ꙗ҆́же не подви́житсѧ. | Господь воцарився, у красу зодягнувся. Зодягнувся Господь у силу [і] опоясався. Бо Він утвердив вселенну, і не захитається вона. |
|
2
|
2
|
| Гото́въ прⷭ҇то́лъ тво́й ѿто́лѣ: ѿ вѣ́ка ты̀ є҆сѝ. | Престіл Твій, Господи, од вічності, споконвіку Ти єси Бог. |
|
3
|
3
|
| Воздвиго́ша рѣ́ки, гдⷭ҇и, воздвиго́ша рѣ́ки гла́сы своѧ̑: | Ріки підносять голос, Господи, ріки підносять голос свій, ріки піднесли хвилі свої. |
|
4
|
4
|
| во́змꙋтъ рѣ́ки сотрє́нїѧ своѧ̑, ѿ гласѡ́въ во́дъ мно́гихъ. | Але Господь у вишніх могутніший від шуму великих вод, від сильних хвиль моря. |
|
5
|
5
|
| Ди̑вны высѡты̀ мѡрскі̑ѧ: ди́венъ въ высо́кихъ гдⷭ҇ь. | Одкровення Твої вельми правдиві. Дому Твоєму належить святість, Господи, на довгі дні. |
|
6
|
|
| Свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ оу҆вѣ́ришасѧ ѕѣлѡ̀. До́мꙋ твоемꙋ̀ подоба́етъ ст҃ы́нѧ, гдⷭ҇и, въ долготꙋ̀ дні́й. | |
|
Ѱало́мъ ч҃г
|
Псалом 93
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, въ четве́ртый сꙋббѡ́ты, ч҃г҃. | [Псалом Давида в четвертий день тижня.] |
|
1
|
1
|
| Бг҃ъ ѿмще́нїй гдⷭ҇ь, бг҃ъ ѿмще́нїй не ѡ҆бинꙋ́лсѧ є҆́сть. | Боже помсти, Господи Боже помсти, яви Себе! |
|
2
|
2
|
| Вознеси́сѧ, сꙋдѧ́й землѝ, возда́ждь воздаѧ́нїе гѡ́рдымъ. | Встань, Судде землі, дай відплату гордим. |
|
3
|
3
|
| Доко́лѣ грѣ̑шницы, гдⷭ҇и, доко́лѣ грѣ̑шницы восхва́лѧтсѧ; | Доки, Господи, доки нечестивці будуть вихвалятися? |
|
4
|
4
|
| Провѣща́ютъ и҆ возглаго́лютъ непра́вдꙋ, возглаго́лютъ всѝ дѣ́лающїи беззако́нїе; | Вони говорять неправдиві слова, величають себе всі, що чинять беззаконня. |
|
5
|
5
|
| Лю́ди твоѧ̑, гдⷭ҇и, смири́ша, и҆ достоѧ́нїе твоѐ ѡ҆ѕло́биша: | Народ Твій, Господи, поневолили і гноблять насліддя Твоє. |
|
6
|
6
|
| вдови́цꙋ и҆ си́ра оу҆мори́ша, и҆ прише́лца оу҆би́ша, | Вдовиць і сиріт уморюють і пришельців убивають. |
|
7
|
7
|
| и҆ рѣ́ша: не оу҆́зритъ гдⷭ҇ь, нижѐ оу҆разꙋмѣ́етъ бг҃ъ і҆а́кѡвль. | І кажуть: «Не побачить Господь, не дізнається Бог Якова». |
|
8
|
8
|
| Разꙋмѣ́йте же, безꙋ́мнїи въ лю́дехъ, и҆ бꙋ́їи нѣ́когда, оу҆мꙋдри́тесѧ: | Зрозумійте ж, нерозумні люди! Коли ви прийдете до розуму? |
|
9
|
9
|
| насажде́й оу҆́хо, не слы́шитъ ли; и҆лѝ созда́вый ѻ҆́ко, не сматрѧ́етъ ли; | Той, Хто створив вухо, чи не почує? І той, Хто створив око, чи не побачить? |
|
10
|
10
|
| наказꙋ́ѧй ꙗ҆зы́ки, не ѡ҆бличи́тъ ли, оу҆ча́й человѣ́ка ра́зꙋмꙋ; | Той, що врозумляє народи і дає людям розуміння, невже не покарає вас? |
|
11
|
11
|
| Гдⷭ҇ь вѣ́сть помышлє́нїѧ человѣ́чєскаѧ, ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть сꙋ́єтна. | Знає Господь замисли людські, що вони марні. |
|
12
|
12
|
| Бл҃же́нъ человѣ́къ, є҆го́же а҆́ще нака́жеши, гдⷭ҇и, и҆ ѿ зако́на твоегѡ̀ наꙋчи́ши є҆го̀: | Блаженна та людина, яку врозумляєш Ти, Господи, і навчаєш закону Твого, |
|
13
|
13
|
| оу҆кроти́ти є҆го̀ ѿ дні́й лю́тыхъ, до́ндеже и҆зры́етсѧ грѣ́шномꙋ ꙗ҆́ма. | щоб у тяжкі дні вона мала спокій, доки нечестивому викопають яму. |
|
14
|
14
|
| Ꙗ҆́кѡ не ѿри́нетъ гдⷭ҇ь люді́й свои́хъ, и҆ достоѧ́нїѧ своегѡ̀ не ѡ҆ста́витъ: | Бо не відкине Господь народу Свого і не забуде насліддя Свого. |
|
15
|
15
|
| до́ндеже пра́вда ѡ҆брати́тсѧ на сꙋ́дъ, и҆ держа́щїисѧ є҆ѧ̀ всѝ пра́вїи срⷣцемъ. | Бо в суд прийде правда, і за нею прийдуть усі праведні серцем. |
|
16
|
16
|
| Кто̀ воста́нетъ мѝ на лꙋка́внꙋющыѧ; и҆лѝ кто̀ спредста́нетъ мѝ на дѣ́лающыѧ беззако́нїе; | Хто стане за мене проти злочинців? І хто стане за мене проти тих, що чинять беззаконня? |
|
17
|
17
|
| А҆́ще не гдⷭ҇ь помо́глъ бы мѝ, вма́лѣ всели́ласѧ бы во а҆́дъ дꙋша̀ моѧ̀. | Якби б Господь не поміг мені, то скоро зійшла б до пекла душа моя. |
|
18
|
18
|
| А҆́ще глаго́лахъ: подви́жесѧ нога̀ моѧ̀, млⷭ҇ть твоѧ̀, гдⷭ҇и, помога́ше мѝ: | Коли я сказав: «Похитнулися ноги мої», тоді милість Твоя, Господи, підтримувала мене. |
|
19
|
19
|
| по мно́жествꙋ болѣ́зней мои́хъ въ се́рдцы мое́мъ, оу҆тѣшє́нїѧ твоѧ̑ возвесели́ша дꙋ́шꙋ мою̀. | Коли ж намножувалися скорботи в серці моїм, Твоя втіха насолодою наповнювала душу мою. |
|
20
|
20
|
| Да не пребꙋ́детъ тебѣ̀ престо́лъ беззако́нїѧ, созида́ѧй трꙋ́дъ на повелѣ́нїе. | Чи допустиш Ти, щоб поблизу Тебе постала оселя розбійників, що чинять насильство наперекір закону? |
|
21
|
21
|
| Оу҆ловѧ́тъ на дꙋ́шꙋ првⷣничꙋ, и҆ кро́вь непови́ннꙋю ѡ҆сꙋ́дѧтъ. | Вони натовпом нападають на душу праведника і кров неповинну судять. |
|
22
|
22
|
| И҆ бы́сть мнѣ̀ гдⷭ҇ь въ прибѣ́жище, и҆ бг҃ъ мо́й въ по́мощь оу҆пова́нїѧ моегѡ̀: | Але Господь — захист мій, і Бог мій — твердиня надії моєї. |
|
23
|
23
|
| и҆ возда́стъ и҆̀мъ гдⷭ҇ь беззако́нїе и҆́хъ, и҆ по лꙋка́вствїю и҆́хъ погꙋби́тъ ѧ҆̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ [на́шъ]. | Він поверне на них беззаконня їхні і злочинством їхнім погубить їх, знищить їх Господь Бог наш. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ ч҃д
|
Псалом 94
|
|
0
|
0
|
| Хвала̀ пѣ́сни дв҃дꙋ, не надпи́санъ оу҆ є҆врє́й, ч҃д҃. | [Хвалебна пісня Давида.] |
|
1
|
1
|
| Прїиди́те, возра́дꙋемсѧ гдⷭ҇еви, воскли́кнемъ бг҃ꙋ сп҃си́телю на́шемꙋ: | Прийдіть, у радості заспіваємо Господу, виголосимо славу Спасителю нашому. |
|
2
|
2
|
| предвари́мъ лицѐ є҆гѡ̀ во и҆сповѣ́данїи, и҆ во ѱалмѣ́хъ воскли́кнемъ є҆мꙋ̀: | Станьмо перед лицем Його з хвалою, піснями прославимо Його. |
|
3
|
3
|
| ꙗ҆́кѡ бг҃ъ ве́лїй гдⷭ҇ь, и҆ цр҃ь ве́лїй по все́й землѝ: | Бо Господь — Бог великий і Цар великий над усіма сильними землі. |
|
4
|
4
|
| ꙗ҆́кѡ въ рꙋцѣ̀ є҆гѡ̀ всѝ концы̑ землѝ, и҆ высѡты̀ го́ръ тогѡ̀ сꙋ́ть. | Бо в руці Його всі глибини землі, і висоти гір всі Його. |
|
5
|
5
|
| Ꙗ҆́кѡ тогѡ̀ є҆́сть мо́ре, и҆ то́й сотворѝ є҆̀, и҆ сꙋ́шꙋ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ созда́стѣ. | І море — Його, бо Він створив його, і сушу створили руки Його. |
|
6
|
6
|
| Прїиди́те, поклони́мсѧ и҆ припаде́мъ є҆мꙋ̀, и҆ воспла́чемсѧ пред̾ гдⷭ҇емъ сотво́ршимъ на́съ: | Прийдіть, поклонімось і припадімо до Нього, та, схиливши коліна, помолимось перед Господом, Який створив нас. |
|
7
|
7
|
| ꙗ҆́кѡ то́й є҆́сть бг҃ъ на́шъ, и҆ мы̀ лю́дїе па́жити є҆гѡ̀ и҆ ѻ҆́вцы рꙋкѝ є҆гѡ̀. Дне́сь а҆́ще гла́съ є҆гѡ̀ оу҆слы́шите, | Бо Він — Бог наш, а ми, люди, — паства Його і вівці руки Його. О, коли б ви нині послухали голосу Його: |
|
8
|
8
|
| не ѡ҆жесточи́те серде́цъ ва́шихъ, ꙗ҆́кѡ въ прогнѣ́ванїи, по днѝ и҆скꙋше́нїѧ въ пꙋсты́ни: | «Не робіть жорстокими сердець ваших, як у Мереві, як у день випробовування в пустелі, |
|
9
|
9
|
| въ ѻ҆́ньже [и҆дѣ́же] и҆скꙋси́ша мѧ̀ ѻ҆тцы̀ ва́ши, и҆скꙋси́ша мѧ̀, и҆ ви́дѣша дѣла̀ моѧ̑. | де спокушали Мене батьки ваші, випробовували Мене, хоч бачили діла Мої. |
|
10
|
10
|
| Четы́редесѧть лѣ́тъ негодова́хъ ро́да тогѡ̀, и҆ рѣ́хъ: прⷭ҇нѡ заблꙋжда́ютъ се́рдцемъ, ті́и же не позна́ша пꙋті́й мои́хъ: | Сорок років гнівив Мене рід цей, і Я сказав: народ цей заблукав серцем; вони не пізнали шляхів Моїх. |
|
11
|
11
|
| ꙗ҆́кѡ клѧ́хсѧ во гнѣ́вѣ мое́мъ, а҆́ще вни́дꙋтъ въ поко́й мо́й. | Тому Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть у спокій Мій». |
|
Ѱало́мъ ч҃є
|
Псалом 95
|
|
0
|
0
|
| Хвала̀ пѣ́сни дв҃дꙋ, внегда̀ до́мъ созида́шесѧ по плѣне́нїи, не надпи́санъ оу҆ є҆врє́й, ч҃е҃. | [Хвалебна пісня Давида. На спорудження дому.] |
|
1
|
1
|
| Воспо́йте гдⷭ҇еви пѣ́снь но́вꙋ, воспо́йте гдⷭ҇еви всѧ̀ землѧ̀: | Заспівайте Господу пісню нову. Заспівайте Господу, вся земле. |
|
2
|
2
|
| воспо́йте гдⷭ҇еви, благослови́те и҆́мѧ є҆гѡ̀: благовѣсти́те де́нь ѿ днѐ спⷭ҇нїе є҆гѡ̀. | Співайте Господу і благословляйте ім’я Його. Благовістіть день у день про спасіння Його. |
|
3
|
3
|
| Возвѣсти́те во ꙗ҆зы́цѣхъ сла́вꙋ є҆гѡ̀, во всѣ́хъ лю́дехъ чꙋдеса̀ є҆гѡ̀. | Сповіщайте в народах про славу Його, між усіма поколіннями про чудеса Його. |
|
4
|
4
|
| Ꙗ҆́кѡ ве́лїй гдⷭ҇ь и҆ хва́ленъ ѕѣлѡ̀, стра́шенъ є҆́сть над̾ всѣ́ми бѡ́ги. | Бо великий Господь і вельми хвальний, страшний для всіх богів. |
|
5
|
5
|
| Ꙗ҆́кѡ всѝ бо́зи ꙗ҆зы̑къ бѣ́сове: гдⷭ҇ь же небеса̀ сотворѝ. | Бо ті боги народів ніщо — ідоли, а Господь небеса сотворив. |
|
6
|
6
|
| И҆сповѣ́данїе и҆ красота̀ пред̾ ни́мъ, ст҃ы́нѧ и҆ великолѣ́пїе во ст҃и́лѣ є҆гѡ̀. | Слава і велич перед лицем Його, сила й краса у святині Його. |
|
7
|
7
|
| Принеси́те гдⷭ҇еви, ѻ҆те́чєствїѧ ꙗ҆зы̑къ, принеси́те гдⷭ҇еви сла́вꙋ и҆ че́сть. | Воздайте, покоління народів, воздайте Господу славу і честь. |
|
8
|
8
|
| Принеси́те гдⷭ҇еви сла́вꙋ и҆́мени є҆гѡ̀: возми́те жє́ртвы и҆ входи́те во дворы̀ є҆гѡ̀. | Воздайте Господу славу імені Його. Принесіть дари і ввійдіть у двори Його. |
|
9
|
9
|
| Поклони́тесѧ гдⷭ҇еви во дворѣ̀ ст҃ѣ́мъ є҆гѡ̀: да подви́житсѧ ѿ лица̀ є҆гѡ̀ всѧ̀ землѧ̀. | Поклоніться Господу у величній святині Його. Нехай тремтить перед лицем Його вся земля. |
|
10
|
10
|
| Рцы́те во ꙗ҆зы́цѣхъ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь воцр҃и́сѧ: и҆́бо и҆спра́ви вселе́ннꙋю, ꙗ҆́же не подви́житсѧ: сꙋ́дитъ лю́демъ пра́востїю. | Сповіщайте народам, що Господь царює, що Він утвердив вселенну і не захитається вона. Він буде судити народи за правдою. |
|
11
|
11
|
| Да возвеселѧ́тсѧ нб҃са̀, и҆ ра́дꙋетсѧ землѧ̀: да подви́житсѧ мо́ре и҆ и҆сполне́нїе є҆гѡ̀: | Нехай веселяться небеса і нехай радіє вся земля; хай шумить море і все, що наповнює його. |
|
12
|
12
|
| возра́дꙋютсѧ полѧ̀, и҆ всѧ̑ ꙗ҆̀же на ни́хъ: тогда̀ возра́дꙋютсѧ всѧ̑ древа̀ дꙋбра̑внаѧ | Нехай радіють поля і все, що на них, і нехай веселяться всі дерева в лісах перед лицем Господа. |
|
13
|
13
|
| ѿ лица̀ гдⷭ҇нѧ, ꙗ҆́кѡ грѧде́тъ, ꙗ҆́кѡ грѧде́тъ сꙋди́ти землѝ: сꙋди́ти вселе́ннѣй въ пра́вдꙋ, и҆ лю́демъ и҆́стиною свое́ю. | Бо ось Він гряде, Він гряде судити землю. Він буде судити вселенну за правдою і всі народи за істиною Своєю. |
|
Ѱало́мъ ч҃ѕ
|
Псалом 96
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, є҆гда̀ землѧ̀ є҆гѡ̀ оу҆строѧ́шесѧ, не надпи́санъ оу҆ є҆врє́й, ч҃ѕ҃. | [Псалом Давида, коли упорядковувалася земля його.] |
|
1
|
1
|
| Гдⷭ҇ь воцр҃и́сѧ, да ра́дꙋетсѧ землѧ̀, да веселѧ́тсѧ ѻ҆́строви мно́зи. | Господь царює — нехай радіє земля, нехай веселяться численні острови її. |
|
2
|
2
|
| Ѡ҆́блакъ и҆ мра́къ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀: пра́вда и҆ сꙋдба̀ и҆справле́нїе прⷭ҇то́ла є҆гѡ̀. | Хмара і морок навкруги Нього, суд і правда — підвалини Престолу Його. |
|
3
|
3
|
| Ѻ҆́гнь пред̾ ни́мъ пред̾и́детъ и҆ попали́тъ ѡ҆́крестъ врагѝ є҆гѡ̀. | Вогонь іде перед Ним і навколо спалює ворогів Його. |
|
4
|
4
|
| Ѡ҆свѣти́ша мѡ́лнїѧ є҆гѡ̀ вселе́ннꙋю: ви́дѣ и҆ подви́жесѧ землѧ̀. | Блискавки Його осявають всесвіт, земля бачить це і трясеться. |
|
5
|
5
|
| Го́ры ꙗ҆́кѡ во́скъ раста́ѧша ѿ лица̀ гдⷭ҇нѧ, ѿ лица̀ гдⷭ҇а всеѧ̀ землѝ. | Гори, наче віск, тануть від лиця Господа, від лиця Господа всієї землі. |
|
6
|
6
|
| Возвѣсти́ша нб҃са̀ пра́вдꙋ є҆гѡ̀, и҆ ви́дѣша всѝ лю́дїе сла́вꙋ є҆гѡ̀. | Небеса сповіщають правду Його, і всі народи бачать славу Його. |
|
7
|
7
|
| Да постыдѧ́тсѧ всѝ кла́нѧющїисѧ и҆стꙋка̑ннымъ, хва́лѧщїисѧ ѡ҆ і҆́дѡлѣхъ свои́хъ: поклони́тесѧ є҆мꙋ̀, всѝ а҆́гг҃ли є҆гѡ̀. | Нехай посоромляться всі, що вклоняються перед ідолами та ще й хваляться ними. Поклоніться Йому, всі ангели Його. |
|
8
|
8
|
| Слы́ша и҆ возвесели́сѧ сїѡ́нъ, и҆ возра́довашасѧ дщє́ри і҆ꙋдє́йскїѧ, сꙋде́бъ ра́ди твои́хъ, гдⷭ҇и: | Чує Сион і радіє, і веселяться дочки юдейські через суди Твої, Господи. |
|
9
|
9
|
| ꙗ҆́кѡ ты̀ гдⷭ҇ь вы́шнїй над̾ все́ю земле́ю, ѕѣлѡ̀ превозне́слсѧ є҆сѝ над̾ всѣ́ми бѡ́ги. | Бо Ти, Господи, високий над усією землею, Ти високо піднісся над усіма богами. |
|
10
|
10
|
| Лю́бѧщїи гдⷭ҇а, ненави́дите ѕла̑ѧ: храни́тъ гдⷭ҇ь дꙋ́шы прпⷣбныхъ свои́хъ, и҆з̾ рꙋкѝ грѣ́шничи и҆зба́витъ ѧ҆̀. | Ви, що любите Господа, ненавидьте зло, Він охороняє душі святих Своїх, із рук баззаконників визволяє їх. |
|
11
|
11
|
| Свѣ́тъ возсїѧ̀ првⷣникꙋ, и҆ пра̑вымъ срⷣцемъ весе́лїе. | Світло сяє на праведника, і на правих серцем — радість. |
|
12
|
12
|
| Весели́тесѧ, првⷣнїи, ѡ҆ гдⷭ҇ѣ, и҆ и҆сповѣ́дайте па́мѧть ст҃ы́ни є҆гѡ̀. | Веселіться, праведні, у Господі, і прославляйте пам’ять святині Його. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ ч҃з
|
Псалом 97
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, ч҃з҃. | Псалом [Давида]. |
|
1
|
1
|
| Воспо́йте гдⷭ҇еви пѣ́снь но́вꙋ, ꙗ҆́кѡ ди̑вна сотворѝ гдⷭ҇ь: сп҃сѐ є҆го̀ десни́ца є҆гѡ̀ и҆ мы́шца ст҃а́ѧ є҆гѡ̀. | Заспівайте Господу пісню нову, бо дивне сотворив Господь. Правиця Його і сила Його дали Йому перемогу. |
|
2
|
2
|
| Сказа̀ гдⷭ҇ь спⷭ҇нїе своѐ, пред̾ ꙗ҆зы̑ки ѿкры̀ пра́вдꙋ свою̀. | Явив Господь спасіння Своє, перед народами відкрив правду Свою. |
|
3
|
3
|
| Помѧнꙋ̀ млⷭ҇ть свою̀ і҆а́кѡвꙋ и҆ и҆́стинꙋ свою̀ до́мꙋ і҆и҃левꙋ: ви́дѣша всѝ концы̑ землѝ спⷭ҇нїе бг҃а на́шегѡ. | Згадав Він милість Свою [до Якова] і вірність Свою до дому Ізраїлевого. Побачили всі кінці землі спасіння Бога нашого. |
|
4
|
4
|
| Воскли́кните бг҃ови, всѧ̀ землѧ̀, воспо́йте и҆ ра́дꙋйтесѧ и҆ по́йте. | Викликніть Господу, вся земля; радійте, веселіться й співайте! |
|
5
|
5
|
| По́йте гдⷭ҇еви въ гꙋ́слехъ, въ гꙋ́слехъ и҆ гла́сѣ ѱало́мстѣ, | Співайте Господу з гуслями, з гуслями і з голосом псалмоспівів. |
|
6
|
6
|
| въ трꙋба́хъ ко́ваныхъ и҆ гла́сомъ трꙋбы̀ ро́жаны: вострꙋби́те пред̾ цр҃е́мъ гдⷭ҇емъ. | Звуками труб і голосом рога радісно святкуйте перед Царем Господом. |
|
7
|
7
|
| Да подви́житсѧ мо́ре и҆ и҆сполне́нїе є҆гѡ̀, вселе́ннаѧ и҆ всѝ живꙋ́щїи на не́й. | Нехай співає море і все, що живе в ньому; вселенна і все, що наповнює її. |
|
8
|
8
|
| Рѣ́ки воспле́щꙋтъ рꙋко́ю вкꙋ́пѣ, го́ры возра́дꙋютсѧ | Нехай плещуть хвилями ріки і нехай радіють гори |
|
9
|
9
|
| ѿ лица̀ гдⷭ҇нѧ, ꙗ҆́кѡ грѧде́тъ, ꙗ҆́кѡ и҆́детъ сꙋди́ти землѝ: сꙋди́ти вселе́ннѣй въ пра́вдꙋ, и҆ лю́демъ пра́востїю. | перед лицем Господа, бо ось Він гряде судити землю; Він буде судити вселенну за справедливістю і народи — за правдою. |
|
Ѱало́мъ ч҃и
|
Псалом 98
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, ч҃и҃. | [Псалом Давида.] |
|
1
|
1
|
| Гдⷭ҇ь воцр҃и́сѧ, да гнѣ́ваютсѧ лю́дїе: сѣдѧ́й на херꙋві́мѣхъ, да подви́житсѧ землѧ̀. | Господь воцарився — нехай бояться народи! Возсів на херувимах, — нехай захитається земля. |
|
2
|
2
|
| Гдⷭ҇ь въ сїѡ́нѣ вели́къ, и҆ высо́къ є҆́сть над̾ всѣ́ми людьмѝ. | Господь в Сионі великий і високий над усіма людьми. |
|
3
|
3
|
| Да и҆сповѣ́дѧтсѧ и҆́мени твоемꙋ̀ вели́комꙋ, ꙗ҆́кѡ стра́шно и҆ ст҃о є҆́сть. | Нехай прославляють велике і страшне ім’я Твоє, бо воно святе. |
|
4
|
4
|
| И҆ че́сть царе́ва сꙋ́дъ лю́битъ: ты̀ оу҆гото́валъ є҆сѝ правоты̑, сꙋ́дъ и҆ пра́вдꙋ во і҆а́кѡвѣ ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ. | І честь Царева любить правосуддя: Ти утвердив правду, суд і правоту встановив Ти у синів Якова. |
|
5
|
5
|
| Возноси́те гдⷭ҇а бг҃а на́шего и҆ покланѧ́йтесѧ подно́жїю нѡ́гꙋ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ ст҃о є҆́сть. | Возносьте Господа Бога нашого і поклоняйтеся підніжжю ніг Його, бо воно святе. |
|
6
|
6
|
| Мѡѷсе́й и҆ а҆арѡ́нъ во і҆ере́ехъ є҆гѡ̀, и҆ самꙋи́лъ въ призыва́ющихъ и҆́мѧ є҆гѡ̀: призыва́хꙋ гдⷭ҇а, и҆ то́й послꙋ́шаше и҆̀хъ. | Мойсей і Аарон між ієреями Його, і Самуїл між тими, що призивають ім’я Його. Взивали вони до Господа, і Він вислухав їх. |
|
7
|
7
|
| Въ столпѣ̀ ѡ҆́блачнѣ гл҃аше къ ни̑мъ: ꙗ҆́кѡ хранѧ́хꙋ свидѣ̑нїѧ є҆гѡ̀ и҆ повелѣ̑нїѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же дадѐ и҆̀мъ. | У стовпі хмарному Він говорив до них, і вони виконували, зберігали заповіді Його і повеління Його, що Він дав їм. |
|
8
|
8
|
| Гдⷭ҇и бж҃е на́шъ, ты̀ послꙋ́шалъ є҆сѝ и҆̀хъ: бж҃е, ты̀ млⷭ҇тивъ быва́лъ є҆сѝ и҆̀мъ, и҆ мща́ѧ на всѧ̑ начина̑нїѧ и҆́хъ. | Господи, Боже наш! Ти вислухав благання їхні; Боже, Ти був милостивим до них, але й карав за провини їхні. |
|
9
|
9
|
| Возноси́те гдⷭ҇а бг҃а на́шего и҆ покланѧ́йтесѧ въ горѣ̀ ст҃ѣ́й є҆гѡ̀: ꙗ҆́кѡ ст҃ъ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ. | Возносьте Господа Бога нашого і поклоняйтеся на горі святій Його, бо Святий Господь, Бог наш. |
|
Ѱало́мъ ч҃ѳ
|
Псалом 99
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ во и҆сповѣ́данїе, ч҃ѳ҃. | Псалом [Давида] хвалебний. |
|
1
|
1
|
| Воскли́кните бг҃ови всѧ̀ землѧ̀: | Викликніть Господу, вся земля! |
|
2
|
2
|
| рабо́тайте гдⷭ҇еви въ весе́лїи, вни́дите пред̾ ни́мъ въ ра́дости. | Служіть Господу з радістю. Ідіть перед лице Його з піснями хвали. |
|
3
|
3
|
| Оу҆вѣ́дите, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь то́й є҆́сть бг҃ъ на́шъ: то́й сотворѝ на́съ, а҆ не мы̀: мы́ же лю́дїе є҆гѡ̀ и҆ ѻ҆́вцы па́жити є҆гѡ̀. | Знайте, що Він — Господь Бог наш, Він створив нас. Ми — народ Його і вівці пастви Його. |
|
4
|
4
|
| Вни́дите во врата̀ є҆гѡ̀ во и҆сповѣ́данїи, во дворы̀ є҆гѡ̀ въ пѣ́нїихъ: и҆сповѣ́дайтесѧ є҆мꙋ̀, хвали́те и҆́мѧ є҆гѡ̀. | Входьте у ворота Його з хвалою, у двори Його — з піснями хвальними. Хваліть Його і прославляйте ім’я Його. |
|
5
|
5
|
| Ꙗ҆́кѡ бл҃гъ гдⷭ҇ь, въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀, и҆ да́же до ро́да и҆ ро́да и҆́стина є҆гѡ̀. | Бо Господь милосердний, милість Його вічна й істина Його з роду в рід. |
|
Ѱало́мъ р҃
|
Псалом 100
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, р҃. | Псалом Давида. |
|
1
|
1
|
| Млⷭ҇ть и҆ сꙋ́дъ воспою̀ тебѣ̀, гдⷭ҇и: | Про милість і правосуддя буду співати Тобі, Господи. |
|
2
|
2
|
| пою̀ и҆ разꙋмѣ́ю въ пꙋтѝ непоро́чнѣ: когда̀ прїи́деши ко мнѣ̀; прехожда́хъ въ неѕло́бїи се́рдца моегѡ̀ посредѣ̀ до́мꙋ моегѡ̀. | Буду розмірковувати про путі непорочні; коли Ти, Господи, прийдеш до мене? Буду ходити в домі моїм у чистоті серця мого. |
|
3
|
3
|
| Не предлага́хъ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма ве́щь законопрестꙋ́пнꙋю: творѧ́щыѧ престꙋпле́нїе возненави́дѣхъ: | Не покладу перед очима моїми діла протизаконного; тих, що чинять беззаконня, я ненавиджу. |
|
4
|
4
|
| не прильпѐ мнѣ̀ се́рдце стропти́во: оу҆клонѧ́ющагосѧ ѿ менє̀ лꙋка́ваго не позна́хъ. | Серце нечестивого не пристане до мене. Злого я не хочу знати. |
|
5
|
5
|
| Ѡ҆клевета́ющаго та́й и҆́скреннѧго своего̀, сего̀ и҆згонѧ́хъ: го́рдымъ ѻ҆́комъ и҆ несы́тымъ се́рдцемъ, съ си́мъ не ꙗ҆дѧ́хъ. | Того, що потай очорнює ближнього свого, я прожену. З гордим оком і неситим серцем не сяду за стіл. |
|
6
|
6
|
| Ѻ҆́чи моѝ на вѣ̑рныѧ землѝ, посажда́ти ѧ҆̀ со мно́ю: ходѧ́й по пꙋтѝ непоро́чнꙋ, се́й мѝ слꙋжа́ше. | Очі мої на вірних землі, щоб перебували вони біля мене. І хто ходить шляхом непорочности, той буде служити мені. |
|
7
|
7
|
| Не живѧ́ше посредѣ̀ до́мꙋ моегѡ̀ творѧ́й горды́ню: глаго́лѧй непра́вєднаѧ не и҆справлѧ́ше пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма. | Не буде жити в моїм домі той, хто діє підступно. Не залишиться перед очима моїми той, хто говорить неправду. |
|
8
|
8
|
| Воꙋ́трїѧ и҆збива́хъ всѧ̑ грѣ̑шныѧ землѝ, є҆́же потреби́ти ѿ гра́да гдⷭ҇нѧ всѧ̑ дѣ́лающыѧ беззако́нїе. | Щоранку буду нищити всіх грішників землі, щоб викоренити з міста Господнього всіх, що чинять беззаконня. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ р҃а
|
Псалом 101
|
|
1
|
1
|
| Моли́тва ни́щагѡ, є҆гда̀ оу҆ны́етъ и҆ пред̾ гдⷭ҇емъ пролїе́тъ моле́нїе своѐ, р҃а҃. | Молитва скорботного, коли він у печалі виливає перед Богом благання своє. |
|
2
|
2
|
| Гдⷭ҇и, оу҆слы́ши моли́твꙋ мою̀, и҆ во́пль мо́й къ тебѣ̀ да прїи́детъ. | Господи! Вислухай молитву мою, і плач мій до Тебе нехай дійде. |
|
3
|
3
|
| Не ѿвратѝ лица̀ твоегѡ̀ ѿ менє̀: въ ѻ҆́ньже а҆́ще де́нь скорблю̀, приклонѝ ко мнѣ̀ оу҆́хо твоѐ: въ ѻ҆́ньже а҆́ще де́нь призовꙋ́ тѧ, ско́рѡ оу҆слы́ши мѧ̀. | Не відвертай лиця Твого від мене в день, коли я в скорботі. Прихили до мене вухо Твоє в той день, [коли] призву [Тебе]; скоро вислухай мене. |
|
4
|
4
|
| Ꙗ҆́кѡ и҆зчезо́ша ꙗ҆́кѡ ды́мъ дні́е моѝ, и҆ кѡ́сти моѧ̑ ꙗ҆́кѡ сꙋши́ло сосхо́шасѧ. | Бо щезають, наче дим, дні мої, і кості мої висохли. |
|
5
|
5
|
| Оу҆ѧ́звленъ бы́хъ ꙗ҆́кѡ трава̀, и҆ и҆́зсше се́рдце моѐ, ꙗ҆́кѡ забы́хъ снѣ́сти хлѣ́бъ мо́й. | Я підкошений, наче трава, і висохло серце моє, бо я вже забув їсти хліб мій. |
|
6
|
6
|
| Ѿ гла́са воздыха́нїѧ моегѡ̀ прильпѐ ко́сть моѧ̀ пло́ти мое́й. | Від тяжкого зітхання мого присохли кості мої до плоті моєї. |
|
7
|
7
|
| Оу҆подо́бихсѧ неѧ́сыти пꙋсты́ннѣй, бы́хъ ꙗ҆́кѡ нощны́й вра́нъ на ны́рищи [на разва́линѣ]. | Я став подібний до нічного птаха в пустелі, став як сова на руїнах. |
|
8
|
8
|
| Бдѣ́хъ и҆ бы́хъ ꙗ҆́кѡ пти́ца ѡ҆со́бѧщаѧсѧ на здѣ̀ [на кро́вѣ]. | Не сплю і став наче самотній птах на покрівлі. |
|
9
|
9
|
| Ве́сь де́нь поноша́хꙋ мѝ вразѝ моѝ, и҆ хва́лѧщїи мѧ̀ мно́ю [на мѧ̀] кленѧ́хꙋсѧ. | Кожного дня зневажають мене вороги мої, і ті, що хвалили мене, проклинають мене. |
|
10
|
10
|
| Занѐ пе́пелъ ꙗ҆́кѡ хлѣ́бъ ꙗ҆дѧ́хъ и҆ питїѐ моѐ съ пла́чемъ растворѧ́хъ, | Я вже попіл їм, наче хліб, і пиття моє змішую зі сльозами. |
|
11
|
11
|
| ѿ лица̀ гнѣ́ва твоегѡ̀ и҆ ꙗ҆́рости твоеѧ̀: ꙗ҆́кѡ возне́съ низве́рглъ мѧ̀ є҆сѝ. | Від лиця гніву Твого і ярости Твоєї — Ти підніс і кинув мене. |
|
12
|
12
|
| Дні́е моѝ ꙗ҆́кѡ сѣ́нь оу҆клони́шасѧ, и҆ а҆́зъ ꙗ҆́кѡ сѣ́нѡ и҆зсхо́хъ. | Дні мої, наче тінь, зникають, і я висох, як та трава. |
|
13
|
13
|
| Ты́ же, гдⷭ҇и, во вѣ́къ пребыва́еши, и҆ па́мѧть твоѧ̀ въ ро́дъ и҆ ро́дъ. | Ти ж, Господи, перебуваєш вічно, і пам’ять про Тебе з роду в рід. |
|
14
|
14
|
| Ты̀ воскр҃съ оу҆ще́дриши сїѡ́на: ꙗ҆́кѡ вре́мѧ оу҆ще́дрити є҆го̀, ꙗ҆́кѡ прїи́де вре́мѧ. | Ти встанеш і змилосердишся над Сионом, бо вже час помилувати його, бо вже прийшов призначений час. |
|
15
|
15
|
| Ꙗ҆́кѡ благоволи́ша рабѝ твоѝ ка́менїе [ѡ҆ ка́менїи] є҆гѡ̀, и҆ пе́рсть є҆гѡ̀ оу҆ще́дрѧтъ. | Бо раби Твої полюбили й каміння його, і жаль їм руїн його. |
|
16
|
16
|
| И҆ оу҆боѧ́тсѧ ꙗ҆зы́цы и҆́мене гдⷭ҇нѧ, и҆ всѝ ца́рїе зе́мстїи сла́вы твоеѧ̀: | І будуть народи боятись імені Твого, і всі царі землі — слави Твоєї. |
|
17
|
17
|
| ꙗ҆́кѡ сози́ждетъ гдⷭ҇ь сїѡ́на и҆ ꙗ҆ви́тсѧ во сла́вѣ свое́й. | Бо відбудує Господь Сион і явиться у славі Своїй. |
|
18
|
18
|
| Призрѣ̀ на моли́твꙋ смире́нныхъ и҆ не оу҆ничижѝ моле́нїѧ и҆́хъ. | Він зглянеться на молитви смиренних і не відкине благання їх. |
|
19
|
19
|
| Да напи́шетсѧ сїѐ въ ро́дъ и҆́нъ, и҆ лю́дїе зи́ждемїи восхва́лѧтъ гдⷭ҇а: | І буде написано про це для поколінь майбутніх, і люди, що народяться, будуть хвалити Господа. |
|
20
|
20
|
| ꙗ҆́кѡ прини́че съ высоты̀ ст҃ы́ѧ своеѧ̀, гдⷭ҇ь съ нб҃сѐ на зе́млю призрѣ̀, | Бо Він прихилився з висоти святої Своєї, поглянув Господь з небес на землю, |
|
21
|
21
|
| оу҆слы́шати воздыха́нїе ѡ҆кова́нныхъ, разрѣши́ти сы́ны оу҆мерщвле́нныхъ: | щоб почути стогін ув’язнених, звільнити синів, на смерть засуджених, |
|
22
|
22
|
| возвѣсти́ти въ сїѡ́нѣ и҆́мѧ гдⷭ҇не и҆ хвалꙋ̀ є҆гѡ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, | щоб прославляли ім’я Господнє в Сионі і хвалили Його в Єрусалимі, |
|
23
|
23
|
| внегда̀ собра́тисѧ лю́демъ вкꙋ́пѣ и҆ царє́мъ, є҆́же рабо́тати гдⷭ҇еви. | коли разом зберуться народи й царства, щоб служити Господу. |
|
24
|
24
|
| Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ на пꙋтѝ крѣ́пости є҆гѡ̀: оу҆мале́нїе дні́й мои́хъ возвѣсти́ ми: | Ти виснажив у дорозі сили мої, вкоротив дні віку мого. |
|
25
|
25
|
| не возведѝ менѐ во преполове́нїе дні́й мои́хъ: въ ро́дѣ родѡ́въ лѣ̑та твоѧ̑. | І я сказав: «Боже мій! Не знищуй мене на половині життя мого, Твої літа в роді родів вічно. |
|
26
|
26
|
| Въ нача́лѣхъ ты̀, гдⷭ҇и, зе́млю ѡ҆снова́лъ є҆сѝ, и҆ дѣла̀ рꙋкꙋ̀ твоє́ю сꙋ́ть небеса̀. | На початку Ти, [Господи,] землю створив, і небеса — діло рук Твоїх. |
|
27
|
27
|
| Та̑ поги́бнꙋтъ, ты́ же пребыва́еши: и҆ всѧ̑ ꙗ҆́кѡ ри́за ѡ҆бетша́ютъ, и҆ ꙗ҆́кѡ ѻ҆де́ждꙋ свїе́ши ѧ҆̀, и҆ и҆змѣнѧ́тсѧ. | Вони загинуть, Ти ж існуватимеш; вони, наче риза, постаріють; як одежу, переміниш їх, і вони зміняться. |
|
28
|
28
|
| Ты́ же то́йжде є҆сѝ, и҆ лѣ̑та твоѧ̑ не ѡ҆скꙋдѣ́ютъ. | Ти ж усе Той Самий, і літа Твої не скінчаться. |
|
29
|
29
|
| Сы́нове ра̑бъ твои́хъ вселѧ́тсѧ, и҆ сѣ́мѧ и҆́хъ во вѣ́къ и҆спра́витсѧ. | Сини рабів Твоїх будуть жити, і насліддя їх утвердиться перед лицем Твоїм повік». |
|
Ѱало́мъ р҃в
|
Псалом 102
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, р҃в҃. | Псалом Давида. |
|
1
|
1
|
| Благословѝ, дꙋшѐ моѧ̀, гдⷭ҇а, и҆ всѧ̑ внꙋ́трєннѧѧ моѧ̑, и҆́мѧ ст҃о́е є҆гѡ̀: | Благослови, душе моя, Господа і, вся істото моя, ім’я святеє Його. |
|
2
|
2
|
| благословѝ, дꙋшѐ моѧ̀, гдⷭ҇а, и҆ не забыва́й всѣ́хъ воздаѧ́нїй є҆гѡ̀: | Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств Його. |
|
3
|
3
|
| ѡ҆чища́ющаго всѧ̑ беззакѡ́нїѧ твоѧ̑, и҆зцѣлѧ́ющаго всѧ̑ недꙋ́ги твоѧ̑, | Він очищає всі беззаконня твої, зціляє всі недуги твої. |
|
4
|
4
|
| и҆збавлѧ́ющаго ѿ и҆стлѣ́нїѧ живо́тъ тво́й, вѣнча́ющаго тѧ̀ млⷭ҇тїю и҆ щедро́тами, | Він звільняє від тління життя твоє, вінчає тебе милістю і щедротами. |
|
5
|
5
|
| и҆сполнѧ́ющаго во бл҃ги́хъ жела́нїе твоѐ: ѡ҆бнови́тсѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́рлѧ ю҆́ность твоѧ̀. | Він виконує благі бажання твої: оновиться, подібно орляті, юність твоя. |
|
6
|
6
|
| Творѧ́й млⷭ҇тыни гдⷭ҇ь и҆ сꙋдбꙋ̀ всѣ̑мъ ѡ҆би̑димымъ. | Господь творить справедливість і суд усім покривдженим. |
|
7
|
7
|
| Сказа̀ пꙋти̑ своѧ̑ мѡѷсе́ови, сыновѡ́мъ і҆и҃лєвымъ хотѣ̑нїѧ своѧ̑. | Показав путі Свої Мойсеєві, синам Ізраїлевим — хотіння Свої. |
|
8
|
8
|
| Ще́дръ и҆ млⷭ҇тивъ гдⷭ҇ь, долготерпѣли́въ и҆ многомлⷭ҇тивъ. | Щедрий і милостивий Господь, довготерпеливий і многомилостивий. |
|
9
|
9
|
| Не до конца̀ прогнѣ́ваетсѧ, нижѐ во вѣ́къ враждꙋ́етъ: | Не до кінця прогнівається і повік не ворогуватиме. |
|
10
|
10
|
| не по беззако́нїємъ на́шымъ сотвори́лъ є҆́сть на́мъ, нижѐ по грѣхѡ́мъ на́шымъ возда́лъ є҆́сть на́мъ. | Не за беззаконнями нашими вчинив нам і не за гріхами нашими воздав нам. |
|
11
|
11
|
| Ꙗ҆́кѡ по высотѣ̀ небе́снѣй ѿ землѝ, оу҆тверди́лъ є҆́сть гдⷭ҇ь млⷭ҇ть свою̀ на боѧ́щихсѧ є҆гѡ̀: | Бо як високо небо над землею, так утвердив Господь милість Свою над тими, що бояться Його. |
|
12
|
12
|
| є҆ли́кѡ ѿстоѧ́тъ восто́цы ѿ за̑падъ, оу҆да́лилъ є҆́сть ѿ на́съ беззакѡ́нїѧ на̑ша. | Як далеко схід від заходу, так віддалив Він від нас беззаконня наші. |
|
13
|
13
|
| Ꙗ҆́коже ще́дритъ ѻ҆те́цъ сы́ны, оу҆ще́дри гдⷭ҇ь боѧ́щихсѧ є҆гѡ̀. | Як отець милує дітей, так милує Господь тих, що бояться Його. |
|
14
|
14
|
| Ꙗ҆́кѡ то́й позна̀ созда́нїе на́ше, помѧнꙋ̀, ꙗ҆́кѡ пе́рсть є҆смы̀. | Бо Він знає сутність нашу, пам’ятає, що ми — порох землі. |
|
15
|
15
|
| Человѣ́къ, ꙗ҆́кѡ трава̀ дні́е є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ цвѣ́тъ се́лный, та́кѡ ѡ҆цвѣте́тъ: | Людина — як трава, дні її — немов цвіт польовий, цвіте й відцвітає. |
|
16
|
16
|
| ꙗ҆́кѡ дꙋ́хъ про́йде въ не́мъ, и҆ не бꙋ́детъ, и҆ не позна́етъ ктомꙋ̀ мѣ́ста своегѡ̀. | Повіє вітер над нею, і не стане її: не знайти вже й місця по ній. |
|
17
|
17
|
| Млⷭ҇ть же гдⷭ҇нѧ ѿ вѣ́ка и҆ до вѣ́ка на боѧ́щихсѧ є҆гѡ̀, | Милість же Господня від віку й до віку на тих, що бояться Його. |
|
18
|
18
|
| и҆ пра́вда є҆гѡ̀ на сынѣ́хъ сынѡ́въ, хранѧ́щихъ завѣ́тъ є҆гѡ̀ и҆ по́мнѧщихъ за́пѡвѣди є҆гѡ̀ твори́ти ѧ҆̀. | І правда Його на синах синів, що бережуть завіти Його і пам’ятають заповіді Його, щоб виконувати їх. |
|
19
|
19
|
| Гдⷭ҇ь на нб҃сѝ оу҆гото́ва прⷭ҇то́лъ сво́й, и҆ црⷭ҇тво є҆гѡ̀ всѣ́ми ѡ҆блада́етъ. | Господь на небесах уготував Престіл Свій, і Царство Його усім володіє. |
|
20
|
20
|
| Благослови́те гдⷭ҇а, всѝ а҆́гг҃ли є҆гѡ̀, си́льнїи крѣ́постїю, творѧ́щїи сло́во є҆гѡ̀, оу҆слы́шати гла́съ слове́съ є҆гѡ̀. | Благословіть Господа, [всі] ангели Його, сильні міцністю, що виконуєте слово Його, слухаючи голосу слів Його. |
|
21
|
21
|
| Благослови́те гдⷭ҇а, всѧ̑ си̑лы є҆гѡ̀, слꙋги̑ є҆гѡ̀, творѧ́щїи во́лю є҆гѡ̀. | Благословіть Господа, всі Сили Його, слуги Його, що творите волю Його. |
|
22
|
22
|
| Благослови́те гдⷭ҇а, всѧ̑ дѣла̀ є҆гѡ̀ на всѧ́комъ мѣ́стѣ влⷣчества є҆гѡ̀: благословѝ, дꙋшѐ моѧ̀, гдⷭ҇а. | Благословіть Господа, всі діла Його. На всіх місцях володіння Його благослови, душе моя, Господа! |
|
Ѱало́мъ р҃г
|
Псалом 103
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, ѡ҆ мїрстѣ́мъ бытїѝ, р҃г҃. | [Псалом Давида про сотворіння світу.] |
|
1
|
1
|
| Благословѝ, дꙋшѐ моѧ̀, гдⷭ҇а. Гдⷭ҇и бж҃е мо́й, возвели́чилсѧ є҆сѝ ѕѣлѡ̀: во и҆сповѣ́данїе и҆ въ велелѣ́потꙋ ѡ҆бле́клсѧ є҆сѝ: | Благослови, душе моя, Господа. Господи Боже мій, як звеличився Ти дивно. Ти прибрався у славу й у величну красу. |
|
2
|
2
|
| ѡ҆дѣѧ́йсѧ свѣ́томъ ꙗ҆́кѡ ри́зою, простира́ѧй не́бо ꙗ҆́кѡ ко́жꙋ: | Ти зодягаєшся у світло, як у ризу, простираєш небеса, як шатро. |
|
3
|
3
|
| покрыва́ѧй вода́ми превы́спрєннѧѧ своѧ̑, полага́ѧй ѡ҆́блаки на восхожде́нїе своѐ, ходѧ́й на крилꙋ̑ вѣ́трєню: | Підносиш над водами горні палаци Твої, обертаєш хмари на колісницю для Себе, на крилах вітру Ти ходиш. |
|
4
|
4
|
| творѧ́й а҆́гг҃лы своѧ̑ дꙋ́хи, и҆ слꙋги̑ своѧ̑ пла́мень ѻ҆́гненный: | Ти твориш духів ангелами Своїми і слугами Своїми — вогненне полум’я. |
|
5
|
5
|
| ѡ҆снова́ѧй зе́млю на тве́рди є҆ѧ̀: не преклони́тсѧ въ вѣ́къ вѣ́ка. | Ти поставив землю на тверді її, не захитається вона повік віку. |
|
6
|
6
|
| Бе́здна ꙗ҆́кѡ ри́за ѡ҆дѣѧ́нїе є҆ѧ̀, на гора́хъ ста́нꙋтъ во́ды: | Безодня, як одежа, покриває її; на горах стоять води. |
|
7
|
7
|
| ѿ запреще́нїѧ твоегѡ̀ побѣ́гнꙋтъ, ѿ гла́са гро́ма твоегѡ̀ оу҆боѧ́тсѧ. | Від повеління Твого вони біжать, від голосу грому Твого тікають. |
|
8
|
8
|
| Восхо́дѧтъ го́ры, и҆ низхо́дѧтъ полѧ̀, въ мѣ́сто є҆́же ѡ҆снова́лъ є҆сѝ и҆̀мъ. | Піднімаються на гори і сходять у долини в місце, що Ти призначив для них. |
|
9
|
9
|
| Предѣ́лъ положи́лъ є҆сѝ, є҆гѡ́же не пре́йдꙋтъ, нижѐ ѡ҆братѧ́тсѧ покры́ти зе́млю. | Ти поклав межу, якої не перейдуть вони і не повернуться, щоб покрити землю. |
|
10
|
10
|
| Посыла́ѧй и҆сто́чники въ де́брехъ, посредѣ̀ го́ръ про́йдꙋтъ во́ды. | Ти посилаєш джерела в долини, поміж горами течуть [води.] |
|
11
|
11
|
| Напаѧ́ютъ всѧ̑ ѕвѣ̑ри сє́лныѧ, ждꙋ́тъ [воспрїи́мꙋтъ] ѻ҆на́гри въ жа́ждꙋ свою̀. | Ти напуваєш усіх звірів польових, дикі осли втамовують спрагу свою. |
|
12
|
12
|
| На ты́хъ пти̑цы небє́сныѧ привита́ютъ: ѿ среды̀ ка́менїѧ дадѧ́тъ гла́съ. | Над ними літають птахи небесні, голос їх лунає між віттям. |
|
13
|
13
|
| Напаѧ́ѧй го́ры ѿ превы́спреннихъ свои́хъ: ѿ плода̀ дѣ́лъ твои́хъ насы́титсѧ землѧ̀. | Ти напуваєш гори з висот Твоїх. Плодами діл Твоїх насичується земля. |
|
14
|
14
|
| Прозѧба́ѧй травꙋ̀ скотѡ́мъ, и҆ ѕла́къ на слꙋ́жбꙋ человѣ́кѡмъ, и҆звестѝ хлѣ́бъ ѿ землѝ: | Ти вирощуєш траву для худоби і злаки на користь людям, щоб добути хліб із землі. |
|
15
|
15
|
| и҆ вїно̀ весели́тъ се́рдце человѣ́ка, оу҆ма́стити лицѐ є҆ле́емъ: и҆ хлѣ́бъ се́рдце человѣ́ка оу҆крѣпи́тъ. | І вино веселить серце людини, і єлей намащує лице її, і хліб — підкріпляє серце людини. |
|
16
|
16
|
| Насы́тѧтсѧ древа̀ пѡльска́ѧ, ке́дри лїва́нстїи, и҆̀хже є҆сѝ насади́лъ: | Насичуються дерева польові, кедри ливанські, що Ти насадив їх. |
|
17
|
17
|
| та́мѡ пти̑цы вогнѣздѧ́тсѧ, є҆рѡді́ево жили́ще предводи́телствꙋетъ и҆́ми. | Там птахи гніздяться, гніздо ж чаплі — найвище. |
|
18
|
18
|
| Го́ры высѡ́кїѧ є҆ле́нємъ, ка́мень прибѣ́жище за́ѧцємъ. | Гори високі для оленів; скелі — захисток для зайців. |
|
19
|
19
|
| Сотвори́лъ є҆́сть лꙋнꙋ̀ во времена̀: со́лнце позна̀ за́падъ сво́й. | Ти створив місяць, щоб визначати час, і сонце знає захід свій. |
|
20
|
20
|
| Положи́лъ є҆сѝ тмꙋ̀, и҆ бы́сть но́щь, въ не́йже про́йдꙋтъ всѝ ѕвѣ́рїе дꙋбра́внїи, | Ти насуваєш темряву, і ніч настає; тоді бродить вся звірина лісова. |
|
21
|
21
|
| скѵ́мни рыка́ющїи восхи́тити и҆ взыска́ти ѿ бг҃а пи́щꙋ себѣ̀. | Леви ричать за здобиччю і просять від Бога поживи собі. |
|
22
|
22
|
| Возсїѧ̀ со́лнце, и҆ собра́шасѧ, и҆ въ ло́жахъ свои́хъ лѧ́гꙋтъ. | Сходить сонце — вони вертаються назад і лягають у лігвищах своїх. |
|
23
|
23
|
| И҆зы́детъ человѣ́къ на дѣ́ло своѐ и҆ на дѣ́ланїе своѐ до ве́чера. | Виходить людина для справ своїх і на працю свою до вечора. |
|
24
|
24
|
| Ꙗ҆́кѡ возвели́чишасѧ дѣла̀ твоѧ̑, гдⷭ҇и: всѧ̑ премⷣростїю сотвори́лъ є҆сѝ: и҆спо́лнисѧ землѧ̀ тва́ри твоеѧ̀. | Які величні діла Твої, Господи! Все премудро створив Ти; повна земля творіння Твого. |
|
25
|
25
|
| Сїѐ мо́ре вели́кое и҆ простра́нное: та́мѡ га́ди, и҆́хже нѣ́сть числа̀, живѡ́тнаѧ ма̑лаѧ съ вели́кими: | Ось море велике й просторе; там безліч гадів і тварі малої й великої. |
|
26
|
26
|
| та́мѡ корабли̑ препла́ваютъ, ѕмі́й се́й, є҆го́же созда́лъ є҆сѝ рꙋга́тисѧ є҆мꙋ̀. | Там плавають кораблі, і кити, що Ти їх створив вигравати у ньому. |
|
27
|
27
|
| Всѧ̑ къ тебѣ̀ ча́ютъ, да́ти пи́щꙋ и҆̀мъ во бла́го вре́мѧ. | Всі вони на Тебе сподіваються, що даси їм поживу у свій час. |
|
28
|
28
|
| Да́вшꙋ тебѣ̀ и҆̀мъ, соберꙋ́тъ: ѿве́рзшꙋ тебѣ̀ рꙋ́кꙋ, всѧ́чєскаѧ и҆спо́лнѧтсѧ бла́гости: | Ти даєш їм — вони приймають. Ти відкриваєш руку Свою — вони наповнюються усяким благом. |
|
29
|
29
|
| ѿвра́щшꙋ же тебѣ̀ лицѐ, возмѧтꙋ́тсѧ: ѿи́меши дꙋ́хъ и҆́хъ, и҆ и҆зче́знꙋтъ и҆ въ пе́рсть свою̀ возвратѧ́тсѧ: | Ти відвертаєш лице Твоє — вони тривожаться; віднімеш дух їх — вони щезнуть і у прах свій повернуться. |
|
30
|
30
|
| по́слеши дх҃а твоего̀, и҆ сози́ждꙋтсѧ, и҆ ѡ҆бнови́ши лицѐ землѝ. | Пошлеш Духа Свого — і створяться, і Ти оновлюєш лице землі. |
|
31
|
31
|
| Бꙋ́ди сла́ва гдⷭ҇нѧ во вѣ́ки: возвесели́тсѧ гдⷭ҇ь ѡ҆ дѣ́лѣхъ свои́хъ: | Нехай буде слава Господня навіки; звеселиться Господь від діл Своїх. |
|
32
|
32
|
| призира́ѧй на зе́млю и҆ творѧ́й ю҆̀ трѧсти́сѧ: прикаса́ѧйсѧ гора́мъ, и҆ дымѧ́тсѧ. | Він погляне на землю — і вона тремтить; торкнеться гір — і вони димлять. |
|
33
|
33
|
| Воспою̀ гдⷭ҇еви въ животѣ̀ мое́мъ, пою̀ бг҃ꙋ моемꙋ̀, до́ндеже є҆́смь: | Славитиму Господа все життя моє, співатиму Богові моєму, поки живу. |
|
34
|
34
|
| да оу҆слади́тсѧ є҆мꙋ̀ бесѣ́да моѧ̀, а҆́зъ же возвеселю́сѧ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ. | Нехай буде благоприємною Йому пісня моя, і я звеселюся в Господі. |
|
35
|
35
|
| Да и҆зче́знꙋтъ грѣ̑шницы ѿ землѝ, и҆ беззакѡ́нницы, ꙗ҆́коже не бы́ти и҆̀мъ. Благословѝ, дꙋшѐ моѧ̀, гдⷭ҇а. | Нехай щезнуть грішники з землі, і беззаконників нехай більше не буде. Благослови, душе моя, Господа! Алилуя! |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ р҃д
|
Псалом 104
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃д҃. | (Алилуя.) |
|
1
|
1
|
| И҆сповѣ́дайтесѧ гдⷭ҇еви и҆ призыва́йте и҆́мѧ є҆гѡ̀, возвѣсти́те во ꙗ҆зы́цѣхъ дѣла̀ є҆гѡ̀: | Прославляйте Господа і призивайте ім’я Його. Сповіщайте між народами про діла Його. |
|
2
|
2
|
| воспо́йте є҆мꙋ̀ и҆ по́йте є҆мꙋ̀, повѣ́дите всѧ̑ чꙋдеса̀ є҆гѡ̀. | Співайте Йому і славте Його, розповідайте про всі чудеса Його. |
|
3
|
3
|
| Хвали́тесѧ ѡ҆ и҆́мени ст҃ѣ́мъ є҆гѡ̀: да возвесели́тсѧ се́рдце и҆́щꙋщихъ гдⷭ҇а: | Хваліться іменем святим Його. Нехай радіє серце тих, що шукають Господа. |
|
4
|
4
|
| взыщи́те гдⷭ҇а и҆ оу҆тверди́тесѧ, взыщи́те лица̀ є҆гѡ̀ вы́нꙋ. | Шукайте Господа й сили Його, шукайте лиця Його завжди. |
|
5
|
5
|
| Помѧни́те чꙋдеса̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же сотворѝ, чꙋдеса̀ є҆гѡ̀ и҆ сꙋдбы̑ оу҆́стъ є҆гѡ̀, | Згадуйте чуда Його, що він створив, знамення Його й суди уст Його. |
|
6
|
6
|
| сѣ́мѧ а҆враа́мле рабѝ є҆гѡ̀, сы́нове і҆а̑кѡвли и҆збра́ннїи є҆гѡ̀. | Ви, насіння Авраамове, раби Його, сини Якова — обрані Його. |
|
7
|
7
|
| То́й гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ: по все́й землѝ сꙋдбы̑ є҆гѡ̀. | Він є Господь Бог наш: по всій землі суди Його. |
|
8
|
8
|
| Помѧнꙋ̀ въ вѣ́къ завѣ́тъ сво́й, сло́во, є҆́же заповѣ́да въ ты́сѧщы родѡ́въ, | Він навіки пам’ятає завіт Свій, слово, [яке] заповідав у тисячі родів, |
|
9
|
9
|
| є҆́же завѣща̀ а҆враа́мꙋ, и҆ клѧ́твꙋ свою̀ і҆саа́кꙋ: | яке заповідав Авраамові, і клятву Свою Ісаакові. |
|
10
|
10
|
| и҆ поста́ви ю҆̀ і҆а́кѡвꙋ въ повелѣ́нїе и҆ і҆и҃лю въ завѣ́тъ вѣ́ченъ, | І поставив його законом для Якова та Ізраїля в завіт вічний, |
|
11
|
11
|
| гл҃ѧ: тебѣ̀ да́мъ зе́млю ханаа́ню, оу҆́же достоѧ́нїѧ ва́шегѡ. | кажучи: «Дам тобі землю Ханаанську в поділ насліддя вашого». |
|
12
|
12
|
| Внегда̀ бы́ти и҆̀мъ ма̑лымъ число́мъ, малѣ́йшымъ и҆ прише́лцємъ въ не́й, | Коли їх було ще мало за кількістю, дуже мало, і були вони чужинцями в ній, |
|
13
|
13
|
| и҆ преидо́ша ѿ ꙗ҆зы́ка въ ꙗ҆зы́къ и҆ ѿ ца́рствїѧ въ лю́ди и҆́ны: | і переходили вони від народу до народу, з царства до племені іншого, |
|
14
|
14
|
| не ѡ҆ста́ви человѣ́ка ѡ҆би́дѣти и҆̀хъ и҆ ѡ҆бличѝ ѡ҆ ни́хъ цари̑: | Він не дозволив нікому кривдити їх і забороняв про них царям: |
|
15
|
15
|
| не прикаса́йтесѧ пома̑заннымъ мои̑мъ, и҆ во прⷪ҇ро́цѣхъ мои́хъ не лꙋка́внꙋйте. | «Не доторкайтеся до помазаних Моїх і не чиніть зла пророкам Моїм». |
|
16
|
16
|
| И҆ призва̀ гла́дъ на зе́млю: всѧ́ко оу҆твержде́нїе хлѣ́бное сотры̀. | І прикликав голод на землю, і знищив усяке хлібне стебло. |
|
17
|
17
|
| Посла̀ пред̾ ни́ми человѣ́ка: въ раба̀ про́данъ бы́сть і҆ѡ́сифъ. | Послав перед ними чоловіка; в рабство був проданий Йосиф. |
|
18
|
18
|
| Смири́ша во ѡ҆ко́вахъ но́зѣ є҆гѡ̀, желѣ́зо про́йде дꙋша̀ є҆гѡ̀, | Скували кайданами ноги йому, в залізних путах була душа його, |
|
19
|
19
|
| до́ндеже прїи́де сло́во є҆гѡ̀: сло́во гдⷭ҇не разжжѐ є҆го̀. | аж поки сповнилося слово Його, слово Господнє випробувало його. |
|
20
|
20
|
| Посла̀ ца́рь и҆ разрѣшѝ є҆го̀: кнѧ́зь люді́й, и҆ ѡ҆ста́ви [ѿпꙋстѝ] є҆го̀. | Послав цар і звільнив його, володар народу випустив його. |
|
21
|
21
|
| Поста́ви є҆го̀ господи́на до́мꙋ своемꙋ̀ и҆ кнѧ́зѧ всемꙋ̀ стѧжа́нїю своемꙋ̀, | І поставив його господарем над усім домом своїм і правителем над усім володінням своїм. |
|
22
|
22
|
| наказа́ти кнѧ̑зи є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ себѐ и҆ ста́рцы є҆гѡ̀ оу҆мꙋдри́ти. | Щоб він настановляв вельмож його за душею своєю і старійшин його навчав мудрости. |
|
23
|
23
|
| И҆ вни́де і҆и҃ль во є҆гѵ́петъ, и҆ і҆а́кѡвъ прише́лствова въ зе́млю ха́мовꙋ. | Тоді прийшов Ізраїль до Єгипту, і переселився Яків у землю Хамову. |
|
24
|
24
|
| И҆ возрастѝ лю́ди своѧ̑ ѕѣлѡ̀ и҆ оу҆крѣпѝ ѧ҆̀ па́че врагѡ́въ и҆́хъ. | І дуже розмножив Бог людей Своїх, і зробив їх сильнішими від ворогів їхніх. |
|
25
|
25
|
| Превратѝ се́рдце и҆́хъ возненави́дѣти лю́ди є҆гѡ̀, ле́сть сотвори́ти въ рабѣ́хъ є҆гѡ̀. | Попустив серце єгиптян зненавидіти народ Його, чинити напасті рабам Його. |
|
26
|
26
|
| Посла̀ мѡѷсе́а раба̀ своего̀, а҆арѡ́на, є҆го́же и҆збра̀ себѣ̀: | Тоді послав Мойсея, раба Свого, і Аарона, якого вибрав. |
|
27
|
27
|
| положѝ въ ни́хъ словеса̀ зна́менїй свои́хъ и҆ чꙋде́съ свои́хъ въ землѝ ха́мовѣ. | Вони показали між ними слова знамень Його і чудеса [Його] в землі Хамовій. |
|
28
|
28
|
| Посла̀ тмꙋ̀ и҆ помрачѝ, ꙗ҆́кѡ преѡгорчи́ша словеса̀ є҆гѡ̀. | Наслав темряву і зробив морок, і не могли суперечити слову Його. |
|
29
|
29
|
| Преложѝ во́ды и҆́хъ въ кро́вь и҆ и҆зморѝ ры̑бы и҆́хъ. | Перемінив воду їх на кров і поморив усю рибу їх. |
|
30
|
30
|
| Воскипѣ̀ землѧ̀ и҆́хъ жа́бами въ сокро́вищницахъ царе́й и҆́хъ. | Закишіла земля їх жабами, навіть у покоях царів їхніх. |
|
31
|
31
|
| Речѐ, и҆ прїидо́ша пє́сїѧ мꙋ̑хи и҆ скні̑пы во всѧ̑ предѣ́лы и҆́хъ. | Сказав Він, і роями з’явились оводи й комарі у всій країні їх. |
|
32
|
32
|
| Положѝ дожди̑ и҆́хъ гра́ды, ѻ҆́гнь попалѧ́ющь въ землѝ и҆́хъ: | Послав на них град замість дощу, і вогонь палючий на землю їх. |
|
33
|
33
|
| и҆ поразѝ вїногра́ды и҆́хъ и҆ смѡ́квы и҆́хъ, и҆ сотры̀ всѧ́кое дре́во предѣ̑лъ и҆́хъ. | Побив виноград і смоковниці їх, і дерева поламав у країні їх. |
|
34
|
34
|
| Речѐ, и҆ прїидо́ша прꙋ́зи и҆ гꙋ́сєницы, и҆̀мже не бѣ̀ числа̀, | Сказав, і прийшли сарана та гусінь — без ліку. |
|
35
|
35
|
| и҆ снѣдо́ша всѧ́кꙋ травꙋ̀ въ землѝ и҆́хъ, и҆ поѧдо́ша всѧ́къ пло́дъ землѝ и҆́хъ. | І пожерли всю траву на землі їх, поїли увесь урожай на полях їх. |
|
36
|
36
|
| И҆ поразѝ всѧ́каго пе́рвенца въ землѝ и҆́хъ, нача́токъ всѧ́кагѡ трꙋда̀ и҆́хъ: | І умертвив всякого первістка в землі їх, початки всієї сили їх. |
|
37
|
37
|
| и҆ и҆зведѐ ѧ҆̀ съ сребро́мъ и҆ зла́томъ: и҆ не бѣ̀ въ колѣ́нѣхъ и҆́хъ болѧ́й. | І вивів ізраїльтян із сріблом і золотом, і не було хворого в колінах (поколіннях) їх. |
|
38
|
38
|
| Возвесели́сѧ є҆гѵ́петъ во и҆схожде́нїи и҆́хъ: ꙗ҆́кѡ нападѐ стра́хъ и҆́хъ на нѧ̀. | Зрадів Єгипет, коли вийшли вони, бо обійняв його страх перед ними. |
|
39
|
39
|
| Распрострѐ ѡ҆́блакъ въ покро́въ и҆̀мъ, и҆ ѻ҆́гнь, є҆́же просвѣти́ти и҆̀мъ но́щїю. | Господь розпростер над ними хмару, як покров [їм], і вогняний стовп, — щоб світив [їм] уночі. |
|
40
|
40
|
| Проси́ша, и҆ прїидо́ша кра́стєли, и҆ хлѣ́ба небе́снагѡ насы́ти ѧ҆̀: | Просили вони, і Він послав їм перепелиць і хлібом небесним насичував їх. |
|
41
|
41
|
| разве́рзе ка́мень, и҆ потеко́ша во́ды, потеко́ша въ безво́дныхъ рѣ́ки: | Розколов скелю, і потекла вода, зашуміла рікою по землі сухій. |
|
42
|
42
|
| ꙗ҆́кѡ помѧнꙋ̀ сло́во ст҃о́е своѐ, є҆́же ко а҆враа́мꙋ рабꙋ̀ своемꙋ̀. | Бо згадав Він слово Своє до Авраама, раба Свого, |
|
43
|
43
|
| И҆ и҆зведѐ лю́ди своѧ̑ въ ра́дости и҆ и҆збра̑нныѧ своѧ̑ въ весе́лїи. | і вивів народ Свій з радощами, обраних Своїх — з веселощами. |
|
44
|
44
|
| И҆ дадѐ и҆̀мъ страны̑ ꙗ҆зы̑къ, и҆ трꙋды̀ люді́й наслѣ́доваша: | І дав їм землю народів, і успадкували вони працю чужих народів. |
|
45
|
45
|
| ꙗ҆́кѡ да сохранѧ́тъ ѡ҆правда̑нїѧ є҆гѡ̀ и҆ зако́на є҆гѡ̀ взы́щꙋтъ. | Щоб заповіді Його виконували й дотримувалися закону Його. Алилуя! |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ р҃є
|
Псалом 105
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃е҃. | Алилуя. |
|
1
|
1
|
| И҆сповѣ́дайтесѧ гдⷭ҇еви, ꙗ҆́кѡ бл҃гъ, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Прославляйте Господа, бо Він благий, бо повіки милість Його. |
|
2
|
2
|
| Кто̀ возглаго́летъ си̑лы гдⷭ҇ни, слы̑шаны сотвори́тъ всѧ̑ хвалы̑ є҆гѡ̀; | Хто висловить могутність Господа, звістить усі хвали Його? |
|
3
|
3
|
| Бл҃же́ни хранѧ́щїи сꙋ́дъ и҆ творѧ́щїи пра́вдꙋ во всѧ́кое вре́мѧ. | Блаженні ті, хто чинить правосуддя і дотримується справедливости. |
|
4
|
4
|
| Помѧнѝ на́съ, гдⷭ҇и, во бл҃говоле́нїи люді́й твои́хъ, посѣтѝ на́съ спⷭ҇нїемъ твои́мъ, | Пом’яни нас, Господи, в любові до людей Твоїх, завітай до нас спасінням Твоїм, |
|
5
|
5
|
| ви́дѣти во бла́гости и҆збра̑нныѧ твоѧ̑, возвесели́тисѧ въ весе́лїи ꙗ҆зы́ка твоегѡ̀, хвали́тисѧ съ достоѧ́нїемъ твои́мъ. | щоб мені бачити блаженне життя обраних Твоїх, радіти радощами народу Твого, хвалитися з насліддям Твоїм. |
|
6
|
6
|
| Согрѣши́хомъ со ѻ҆тцы̑ на́шими, беззако́нновахомъ, непра́вдовахомъ: | Нагрішили ми, як і батьки наші, жили не за правдою, творили беззаконня. |
|
7
|
7
|
| ѻ҆тцы̀ на́ши во є҆гѵ́птѣ не разꙋмѣ́ша чꙋде́съ твои́хъ, ни помѧнꙋ́ша мно́жества млⷭ҇ти твоеѧ̀: и҆ преѡгорчи́ша восходѧ́ще въ чермно́е мо́ре. | Батьки наші у Єгипті не зрозуміли чудес Твоїх, не пам’ятали про багатство милосердя Твого та прогнівили Тебе біля моря, Червоного моря. |
|
8
|
8
|
| И҆ сп҃сѐ и҆̀хъ и҆́мене своегѡ̀ ра́ди, сказа́ти си́лꙋ свою̀: | Але Ти, Господи, спас їх ради імені Твого, щоб показати могутність Твою. |
|
9
|
9
|
| и҆ запретѝ чермно́мꙋ мо́рю, и҆ и҆зсѧ́че: и҆ наста́ви [преведѐ] ѧ҆̀ въ бе́зднѣ ꙗ҆́кѡ въ пꙋсты́ни. | І наказав Господь Червоному морю, і розступилося воно, і перевів їх через безодню, наче через пустелю. |
|
10
|
10
|
| И҆ сп҃сѐ ѧ҆̀ и҆з̾ рꙋкѝ ненави́дѧщихъ и҆ и҆зба́ви ѧ҆̀ и҆з̾ рꙋкѝ врагѡ́въ. | І врятував їх від руки ненависника, і визволив їх від руки ворога. |
|
11
|
11
|
| Покры̀ вода̀ стꙋжа́ющыѧ и҆̀мъ: ни є҆ди́нъ ѿ ни́хъ и҆збы́сть. | Покрила вода гнобителів їх, жоден з них не залишився. |
|
12
|
12
|
| И҆ вѣ́роваша словесѝ є҆гѡ̀ и҆ воспѣ́ша хвалꙋ̀ є҆гѡ̀. | І повірили вони словам Його [і] заспівали хвалу Йому. |
|
13
|
13
|
| Оу҆скори́ша, забы́ша дѣла̀ є҆гѡ̀, не стерпѣ́ша совѣ́та є҆гѡ̀: | Та скоро забули діла Його, не покладали надії на волю Його. |
|
14
|
14
|
| и҆ похотѣ́ша жела́нїю въ пꙋсты́ни и҆ и҆скꙋси́ша бг҃а въ безво́днѣй. | Забажали м’яса в пустелі і випробовували силу Бога в країні безлюдній. |
|
15
|
15
|
| И҆ дадѐ и҆̀мъ проше́нїе и҆́хъ, посла̀ сы́тость въ дꙋ́шы и҆́хъ. | Він виконав бажання їх, але послав рану на душі їхні. |
|
16
|
16
|
| И҆ прогнѣ́ваша мѡѷсе́а въ станꙋ̀, а҆арѡ́на ст҃а́го гдⷭ҇нѧ. | І заздрили у стані Мойсеєві та Ааронові, святому Господа. |
|
17
|
17
|
| Ѿве́рзесѧ землѧ̀ и҆ пожрѐ даѳа́на и҆ покры̀ на со́нмищи а҆вїрѡ́на: | Тоді розступилася земля і поглинула Дафана, покрила зборище Авирона. |
|
18
|
18
|
| и҆ разжже́сѧ ѻ҆́гнь въ со́нмѣ и҆́хъ, пла́мень попалѝ грѣ́шники. | Упав вогонь на них, і полум’я попалило богопротивних. |
|
19
|
19
|
| И҆ сотвори́ша телца̀ въ хѡри́вѣ и҆ поклони́шасѧ и҆стꙋка́нномꙋ: | Зробили вони тельця біля Хорива і поклонилися ідолові. |
|
20
|
20
|
| и҆ и҆змѣни́ша сла́вꙋ є҆гѡ̀ въ подо́бїе телца̀ ꙗ҆дꙋ́щагѡ травꙋ̀. | Проміняли славу Бога на образ тельця, що їсть траву. |
|
21
|
21
|
| И҆ забы́ша бг҃а сп҃са́ющаго и҆̀хъ, сотво́ршаго вє́лїѧ во є҆гѵ́птѣ, | Забули Бога, Спасителя свого, що звершив величне у Єгипті, |
|
22
|
22
|
| чꙋдеса̀ въ землѝ ха́мовѣ, стра̑шнаѧ въ мо́ри чермнѣ́мъ. | дивне — в землі Хамовій, страшне — на Червоному морі. |
|
23
|
23
|
| И҆ речѐ потреби́ти и҆̀хъ, а҆́ще не бы̀ мѡѷсе́й и҆збра́нный є҆гѡ̀ ста́лъ въ сокрꙋше́нїи пред̾ ни́мъ, возврати́ти ꙗ҆́рость є҆гѡ̀, да не погꙋби́тъ и҆̀хъ. | І хотів Він винищити їх, коли б Мойсей, вибраний Його, не став перед Ним у благанні, щоб відвернути гнів Його; щоб не погубив [їх]. |
|
24
|
24
|
| И҆ оу҆ничижи́ша зе́млю жела́ннꙋю, не ꙗ҆́ша вѣ́ры словесѝ є҆гѡ̀: | І зневажили вони землю жадану, не стали вірити словам Його; |
|
25
|
25
|
| и҆ поропта́ша въ селе́нїихъ свои́хъ, не оу҆слы́шаша гла́са гдⷭ҇нѧ. | Нарікали в наметах своїх і не слухали голосу Господнього. |
|
26
|
26
|
| И҆ воздви́же рꙋ́кꙋ свою̀ на нѧ̀, низложи́ти ѧ҆̀ въ пꙋсты́ни, | І підняв Він руку Свою на них, щоб знищити їх у пустелі, |
|
27
|
27
|
| и҆ низложи́ти сѣ́мѧ и҆́хъ во ꙗ҆зы́цѣхъ, и҆ расточи́ти ѧ҆̀ въ страны̑. | розвіяти нащадків їх між народами, розсіяти їх по землі. |
|
28
|
28
|
| И҆ причасти́шасѧ веельфегѡ́рꙋ и҆ снѣдо́ша жє́ртвы ме́ртвыхъ: | Вони пристали до Ваалфегора і їли жертви мертвих, |
|
29
|
29
|
| и҆ раздражи́ша є҆го̀ въ начина́нїихъ свои́хъ, и҆ оу҆мно́жисѧ въ ни́хъ паде́нїе. | і прогнівляли Бога ділами своїми. За це хвороба стала нищити їх. |
|
30
|
30
|
| И҆ ста̀ фїнее́съ и҆ оу҆ми́лостиви, и҆ преста̀ сѣ́чь: | Тоді встав Финеєс і вчинив суд над винними, і пошесть припинилася. |
|
31
|
31
|
| и҆ вмѣни́сѧ є҆мꙋ̀ въ пра́вдꙋ, въ ро́дъ и҆ ро́дъ до вѣ́ка. | І це зараховано йому в праведність з роду й до роду повіки. |
|
32
|
32
|
| И҆ прогнѣ́ваша є҆го̀ на водѣ̀ прерѣка́нїѧ, и҆ ѡ҆ѕло́бленъ бы́сть мѡѷсе́й и҆́хъ ра́ди: | І прогнівили вони Бога біля вод Меріви, і Мойсей потерпів за них, |
|
33
|
33
|
| ꙗ҆́кѡ преѡгорчи́ша дꙋ́хъ є҆гѡ̀ и҆ ра́знствова оу҆стна́ма свои́ма. | бо так вони засмутили дух його, що він згрішив устами своїми. |
|
34
|
34
|
| Не потреби́ша ꙗ҆зы́ки, ꙗ҆̀же речѐ гдⷭ҇ь и҆̀мъ. | Не знищили народів, про яких говорив їм Господь, |
|
35
|
35
|
| И҆ смѣси́шасѧ во ꙗ҆зы́цѣхъ и҆ навыко́ша дѣлѡ́мъ и҆́хъ: | але змішалися з язичниками і навчилися звичаїв їх, |
|
36
|
36
|
| и҆ порабо́таша и҆стꙋка̑ннымъ и҆́хъ, и҆ бы́сть и҆̀мъ въ собла́знъ. | стали служити ідолам їх, які стали для них спокусою, |
|
37
|
37
|
| И҆ пожро́ша сы́ны своѧ̑ и҆ дщє́ри своѧ̑ бѣсовѡ́мъ, | приносили в жертву бісам синів своїх і дочок своїх; |
|
38
|
38
|
| и҆ пролїѧ́ша кро́вь непови́ннꙋю, кро́вь сынѡ́въ свои́хъ и҆ дще́рей, ꙗ҆̀же пожро́ша и҆стꙋка̑ннымъ ханаа̑нскимъ: и҆ оу҆бїе́на бы́сть землѧ̀ и҆́хъ кровьмѝ | проливали кров безвинну, кров синів своїх та дочок своїх, приносячи їх в жертву ідолам ханаанським, — і осквернилася земля кров’ю; |
|
39
|
39
|
| и҆ ѡ҆скверни́сѧ въ дѣ́лѣхъ и҆́хъ: и҆ соблꙋди́ша въ начина́нїихъ свои́хъ. | осквернили себе ділами своїми, блуд творили в ділах своїх. |
|
40
|
40
|
| И҆ разгнѣ́васѧ ꙗ҆́ростїю гдⷭ҇ь на лю́ди своѧ̑ и҆ ѡ҆мерзѝ достоѧ́нїе своѐ: | Тоді запалав гнів Господа на народ Його, і противним стало Йому насліддя Його. |
|
41
|
41
|
| и҆ предадѐ ѧ҆̀ въ рꙋ́ки врагѡ́въ, и҆ ѡ҆блада́ша и҆́ми ненави́дѧщїи и҆̀хъ. | і віддав їх у руки язичницьких народів, і вороги їх стали володіти ними. |
|
42
|
42
|
| И҆ стꙋжи́ша и҆̀мъ вразѝ и҆́хъ: и҆ смири́шасѧ под̾ рꙋка́ми и҆́хъ. | Вороги гнобили їх, і вони корилися під рукою їхньою. |
|
43
|
43
|
| Мно́жицею и҆зба́ви ѧ҆̀: ті́и же преѡгорчи́ша є҆го̀ совѣ́томъ свои́мъ, и҆ смири́шасѧ въ беззако́нїихъ свои́хъ. | Багато разів Він визволяв їх, вони ж гнівили [Його] впертістю своєю, тому були принижені за беззаконня своє. |
|
44
|
44
|
| И҆ ви́дѣ гдⷭ҇ь, внегда̀ скорбѣ́ти и҆̀мъ, внегда̀ оу҆слы́шаше моле́нїе и҆́хъ: | Але Він зглянувся на скорботу їх, коли почув стогін їх. |
|
45
|
45
|
| и҆ помѧнꙋ̀ завѣ́тъ сво́й, и҆ раска́ѧсѧ по мно́жествꙋ млⷭ҇ти своеѧ̀: | Згадав завіт Свій з ними і жаль огорнув Його з великого милосердя Його. |
|
46
|
46
|
| и҆ дадѐ ѧ҆̀ въ щедрѡ́ты пред̾ всѣ́ми плѣни́вшими ѧ҆̀. | І збуджував милосердя до них у всіх тих, що поневолили їх. |
|
47
|
47
|
| Сп҃си́ ны, гдⷭ҇и, бж҃е на́шъ, и҆ собери́ ны ѿ ꙗ҆зы̑къ, и҆сповѣ́датисѧ и҆́мени твоемꙋ̀ ст҃о́мꙋ, хвали́тисѧ во хвалѣ̀ твое́й. | Спаси нас, Господи, Боже наш! Збери нас з-поміж народів, щоб славити святе ім’я Твоє та хвалитися славою Твоєю. |
|
48
|
48
|
| Блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ ѿ вѣ́ка и҆ до вѣ́ка. И҆ рекꙋ́тъ всѝ лю́дїе: бꙋ́ди, бꙋ́ди. | Благословен Господь, Бог Ізраїля, од віку до віку. І нехай скаже увесь народ: амінь! Алилуя! |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ р҃ѕ
|
Псалом 106
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃ѕ҃. | [Алилуя.] |
|
1
|
1
|
| И҆сповѣ́дайтесѧ гдⷭ҇еви, ꙗ҆́кѡ бл҃гъ, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Прославляйте Господа, бо Він благий, бо повіки милість Його. |
|
2
|
2
|
| Да рекꙋ́тъ и҆зба́вленнїи гдⷭ҇емъ, и҆̀хже и҆зба́ви и҆з̾ рꙋкѝ врага̀, | Так нехай скажуть визволені Господом, яких Він визволив із руки ворога, |
|
3
|
3
|
| и҆ ѿ стра́нъ собра̀ и҆́хъ, ѿ востѡ́къ и҆ за̑падъ, и҆ сѣ́вера и҆ мо́рѧ: | і зібрав їх із усіх країв — зі сходу й заходу, з півночі і півдня. |
|
4
|
4
|
| заблꙋди́ша въ пꙋсты́ни безво́днѣй, пꙋтѝ гра́да ѡ҆би́телнагѡ не ѡ҆брѣто́ша: | Блукали вони по пустелі безлюдними шляхами і не знаходили міста заселеного. |
|
5
|
5
|
| а҆́лчꙋще и҆ жа́ждꙋще, дꙋша̀ и҆́хъ въ ни́хъ и҆зчезѐ. | Голод і спрагу терпіли вони, знемагала в них душа їхня. |
|
6
|
6
|
| И҆ воззва́ша ко гдⷭ҇ꙋ, внегда̀ скорбѣ́ти и҆̀мъ, и҆ ѿ нꙋ́ждъ и҆́хъ и҆зба́ви ѧ҆̀: | Тоді взивали до Господа в скорботі своїй, і Він визволив їх із біди їхньої. |
|
7
|
7
|
| и҆ наста́ви ѧ҆̀ на пꙋ́ть пра́въ, вни́ти во гра́дъ ѡ҆би́телный. | І привів їх прямою дорогою до міста заселеного. |
|
8
|
8
|
| Да и҆сповѣ́дѧтсѧ [да и҆сповѣ́дѧтъ] гдⷭ҇еви млⷭ҇ти є҆гѡ̀ и҆ чꙋдеса̀ є҆гѡ̀ сыновѡ́мъ человѣ́чєскимъ: | Нехай же прославляють Господа за милість Його і за дивні діла Його для синів людських, |
|
9
|
9
|
| ꙗ҆́кѡ насы́тилъ є҆́сть дꙋ́шꙋ тщꙋ̀, и҆ дꙋ́шꙋ а҆́лчꙋщꙋ и҆спо́лни бла̑гъ: | бо Він наситив душу спраглу і душу голодну сповнив добром. |
|
10
|
10
|
| сѣдѧ́щыѧ во тмѣ̀ и҆ сѣ́ни сме́ртнѣй, ѡ҆кова̑нныѧ нището́ю и҆ желѣ́зомъ, | Вони сиділи в темряві і тіні смертній, сковані скорботою та залізом, |
|
11
|
11
|
| ꙗ҆́кѡ преѡгорчи́ша словеса̀ бж҃їѧ, и҆ совѣ́тъ вы́шнѧгѡ раздражи́ша. | бо не скорилися словам Божим і зневажали вони Всевишнього. |
|
12
|
12
|
| И҆ смири́сѧ въ трꙋдѣ́хъ се́рдце и҆́хъ, и҆ и҆знемого́ша, и҆ не бѣ̀ помага́ѧй. | Він же смирив серця їхні стражданнями, вони падали, і не було кому допомогти їм. |
|
13
|
13
|
| И҆ воззва́ша ко гдⷭ҇ꙋ, внегда̀ скорбѣ́ти и҆̀мъ, и҆ ѿ нꙋ́ждъ и҆́хъ сп҃сѐ ѧ҆̀: | Тоді взивали вони до Господа в скорботі своїй, і Він визволив їх від бід їхніх, |
|
14
|
14
|
| и҆ и҆зведѐ ѧ҆̀ и҆з̾ тмы̀ и҆ сѣ́ни сме́ртныѧ, и҆ оу҆́зы и҆́хъ растерза̀. | вивів їх із темряви і тіні смертної і кайдани їх розірвав. |
|
15
|
15
|
| Да и҆сповѣ́дѧтсѧ [да и҆сповѣ́дѧтъ] гдⷭ҇еви млⷭ҇ти є҆гѡ̀ и҆ чꙋдеса̀ є҆гѡ̀ сыновѡ́мъ человѣ́чєскимъ: | Нехай же прославляють Господа за милість Його і дивні діла Його для синів людських: |
|
16
|
16
|
| ꙗ҆́кѡ сокрꙋшѝ врата̀ мѣ̑днаѧ, и҆ верєѝ желѣ̑зныѧ сломѝ. | бо розбив Він брами мідні і замки залізні зламав. |
|
17
|
17
|
| Воспрїѧ́тъ ѧ҆̀ ѿ пꙋтѝ беззако́нїѧ и҆́хъ: беззако́нїй бо ра́ди свои́хъ смири́шасѧ. | Непокірні страждали через беззаконне життя своє і за неправди свої терпіли. |
|
18
|
18
|
| Всѧ́кагѡ бра́шна возгнꙋша́сѧ дꙋша̀ и҆́хъ, и҆ прибли́жишасѧ до вра́тъ сме́ртныхъ. | Душа їхня відверталася від усякої поживи, і наблизилися вони до воріт смерти. |
|
19
|
19
|
| И҆ воззва́ша ко гдⷭ҇ꙋ, внегда̀ скорбѣ́ти и҆̀мъ, и҆ ѿ нꙋ́ждъ и҆́хъ сп҃сѐ ѧ҆̀: | Тоді взивали вони до Господа в скорботі своїй, і Він визволив їх від бід їхніх, |
|
20
|
20
|
| посла̀ сло́во своѐ, и҆ и҆зцѣлѝ ѧ҆̀, и҆ и҆зба́ви ѧ҆̀ ѿ растлѣ́нїй и҆́хъ. | послав їм слово Своє і зцілив їх, і з могил їхніх вивів їх. |
|
21
|
21
|
| Да и҆сповѣ́дѧтсѧ [да и҆сповѣ́дѧтъ] гдⷭ҇еви млⷭ҇ти є҆гѡ̀ и҆ чꙋдеса̀ є҆гѡ̀ сыновѡ́мъ человѣ́чєскимъ: | Нехай же прославляють Господа за милість Його і за дивні діла Його для синів людських. |
|
22
|
22
|
| и҆ да пожрꙋ́тъ є҆мꙋ̀ же́ртвꙋ хвалы̀ и҆ да возвѣстѧ́тъ дѣла̀ є҆гѡ̀ въ ра́дости. | Нехай приносять Йому жертви хвали, і піснями радости нехай сповіщають про діла Його. |
|
23
|
23
|
| Сходѧ́щїи въ мо́ре въ корабле́хъ, творѧ́щїи дѣ̑ланїѧ въ вода́хъ мно́гихъ, | Ті, що на кораблях плавають по морю і виконують роботу свою на водах великих, |
|
24
|
24
|
| ті́и ви́дѣша дѣла̀ гдⷭ҇нѧ и҆ чꙋдеса̀ є҆гѡ̀ во глꙋбинѣ̀. | вони бачать діла Господні і чудеса Його на глибині: |
|
25
|
25
|
| Речѐ, и҆ ста̀ дꙋ́хъ бꙋ́ренъ, и҆ вознесо́шасѧ вѡ́лны є҆гѡ̀: | скаже Він — і здійметься буйний вітер, який високо підносить хвилі, — |
|
26
|
26
|
| восхо́дѧтъ до небе́съ и҆ низхо́дѧтъ до бе́зднъ: дꙋша̀ и҆́хъ въ ѕлы́хъ та́ѧше: | піднімає їх до неба, і опускає в безодню, і від страху мліє душа людей. |
|
27
|
27
|
| смѧто́шасѧ, подвиго́шасѧ ꙗ҆́кѡ пїѧ́ный, и҆ всѧ̀ мꙋ́дрость и҆́хъ поглощена̀ бы́сть. | Кружляють вони і хитаються, наче п’яні, — зникає вся мудрість їхня. |
|
28
|
28
|
| И҆ воззва́ша ко гдⷭ҇ꙋ, внегда̀ скорбѣ́ти и҆̀мъ, и҆ ѿ нꙋ́ждъ и҆́хъ и҆зведѐ ѧ҆̀: | Тоді взивають вони до Господа в скорботі своїй, і Він визволяє їх від біди. |
|
29
|
29
|
| и҆ повелѣ̀ бꙋ́ри, и҆ ста̀ въ тишинꙋ̀, и҆ оу҆молко́ша вѡ́лны є҆гѡ̀. | Він повелів бурі, і настала тиша, і хвилі затихли. |
|
30
|
30
|
| И҆ возвесели́шасѧ, ꙗ҆́кѡ оу҆молко́ша, и҆ наста́ви ѧ҆̀ въ приста́нище хотѣ́нїѧ своегѡ̀. | І радіють вони, що море втихло, а Він приводить їх до бажаної пристані. |
|
31
|
31
|
| Да и҆сповѣ́дѧтсѧ [да и҆сповѣ́дѧтъ] гдⷭ҇еви млⷭ҇ти є҆гѡ̀ и҆ чꙋдеса̀ є҆гѡ̀ сыновѡ́мъ человѣ́чєскимъ: | Нехай же прославляють Господа за милість Його і за дивні діла Його для синів людських. |
|
32
|
32
|
| да вознесꙋ́тъ є҆го̀ въ цр҃кви людстѣ́й, и҆ на сѣда́лищи ста́рєцъ восхва́лѧтъ є҆го̀. | Нехай вихваляють Його в зібранні людей і прославляють Його на зборах старійшин. |
|
33
|
33
|
| Положи́лъ є҆́сть рѣ́ки въ пꙋсты́ню и҆ и҆схѡ́диша вѡдна́ѧ въ жа́ждꙋ, | Він перетворює ріки на пустелю і джерела води на безводну землю, |
|
34
|
34
|
| зе́млю плодоно́снꙋю въ сла́ность, ѿ ѕло́бы живꙋ́щихъ на не́й. | землю родючу на солончаки за беззаконня тих, що живуть в ній. |
|
35
|
35
|
| Положи́лъ є҆́сть пꙋсты́ню во є҆зе́ра вѡдна́ѧ и҆ зе́млю безво́днꙋю во и҆схѡ́дища вѡдна́ѧ. | Він перетворює пустелю на озера, і землю засохлу — на джерела води. |
|
36
|
36
|
| И҆ населѝ та́мѡ а҆́лчꙋщыѧ, и҆ соста́виша гра́ды ѡ҆би́тєлны: | І оселяє там голодних; вони будують міста — оселі собі, |
|
37
|
37
|
| и҆ насѣ́ѧша се́ла, и҆ насади́ша вїногра́ды, и҆ сотвори́ша пло́дъ жи́тенъ. | засівають поля, насаджують виноградники, що приносять їм великий урожай. |
|
38
|
38
|
| И҆ блгⷭ҇вѝ ѧ҆̀, и҆ оу҆мно́жишасѧ ѕѣлѡ̀: и҆ скоты̀ и҆́хъ не оу҆ма́ли. | Він благословляє їх, і вони швидко розмножуються, і тварин у них не зменшується. |
|
39
|
39
|
| И҆ оу҆ма́лишасѧ и҆ ѡ҆ѕло́бишасѧ ѿ ско́рби ѕѡ́лъ и҆ болѣ́зни: | Вони занепадали від гноблення, біди і скорботи, |
|
40
|
40
|
| и҆злїѧ́сѧ оу҆ничиже́нїе на кнѧ̑зи и҆́хъ, и҆ ѡ҆блазнѝ [заблꙋжда́ти сотворѝ] ѧ҆̀ по непрохо́днѣй, а҆ не по пꙋтѝ. | тоді Він посилав безчестя на князів їхніх і залишав їх блукати по пустелі, де немає шляхів. |
|
41
|
41
|
| И҆ помо́же оу҆бо́гꙋ ѿ нищеты̀ и҆ положѝ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы ѻ҆те́чєствїѧ. | Убогого Він спасав від біди і примножував рід його, як отари овець. |
|
42
|
42
|
| Оу҆́ зрѧтъ пра́вїи и҆ возвеселѧ́тсѧ, и҆ всѧ́кое беззако́нїе загради́тъ оу҆ста̀ своѧ̑. | Бачать це праведники і радіють, а беззаконні замикають уста свої. |
|
43
|
43
|
| Кто̀ премꙋ́дръ и҆ сохрани́тъ сїѧ̑; и҆ оу҆разꙋмѣ́ютъ млⷭ҇ти гдⷭ҇ни. | Хто мудрий, той помітить це і зрозуміє милості Господні. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ р҃з
|
Псалом 107
|
|
1
|
1
|
| Пѣ́снь, ѱало́мъ дв҃дꙋ, р҃з҃. | Пісня. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| Гото́во се́рдце моѐ, бж҃е, гото́во се́рдце моѐ: воспою̀ и҆ пою̀ во сла́вѣ мое́й. | Готове серце моє, Боже, [готове серце моє]. Буду співати і прославляти в славі моїй. |
|
3
|
3
|
| Воста́ни, сла́ва моѧ̀, воста́ни, ѱалти́рю и҆ гꙋ́сли: воста́нꙋ ра́нѡ. | Встань, славо моя, встаньте, псалтирю і гуслі, я встану рано. |
|
4
|
4
|
| И҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀ въ лю́дехъ, гдⷭ҇и, пою̀ тебѣ̀ во ꙗ҆зы́цѣхъ: | Буду славити Тебе, Господи, між народами. Буду оспівувати Тебе серед племен. |
|
5
|
5
|
| ꙗ҆́кѡ ве́лїѧ верхꙋ̀ нб҃съ млⷭ҇ть твоѧ̀ и҆ до ѡ҆́блакъ и҆́стина твоѧ̀. | Бо вище небес милість Твоя, і до хмар істина Твоя. |
|
6
|
6
|
| Вознеси́сѧ на нб҃са̀, бж҃е, и҆ по все́й землѝ сла́ва твоѧ̀, | Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі слава Твоя, |
|
7
|
7
|
| ꙗ҆́кѡ да и҆зба́вѧтсѧ возлю́бленнїи твоѝ: сп҃сѝ десни́цею твое́ю и҆ оу҆слы́ши мѧ̀. | щоб спаслися всі улюблені Твої. Спаси правицею Твоєю і почуй мене. |
|
8
|
8
|
| Бг҃ъ возгл҃а во ст҃ѣ́мъ свое́мъ: вознесꙋ́сѧ и҆ раздѣлю̀ сїкі́мꙋ, и҆ оу҆до́ль селе́нїй размѣ́рю. | Бог сказав у святині Своїй: «Піднесуся і розділю Сихем, і долину осель розмірю: |
|
9
|
9
|
| Мо́й є҆́сть галаа́дъ, и҆ мо́й є҆́сть манассі́й, и҆ є҆фре́мъ застꙋпле́нїе главы̀ моеѧ̀: і҆ꙋ́да ца́рь мо́й, | Мій — Галаад, Мій — Манассія, Єфрем — сила глави Моєї, Іуда — скіпетр Мій, |
|
10
|
10
|
| мѡа́въ коно́бъ оу҆пова́нїѧ моегѡ̀: на і҆дꙋме́ю наложꙋ̀ сапо́гъ мо́й: мнѣ̀ и҆ноплемє́нницы покори́шасѧ. | Моав — умивальна чаша Моя, на Едома стану ногою Моєю, земля филистимська скориться Мені». |
|
11
|
11
|
| Кто̀ введе́тъ мѧ̀ во гра́дъ ѡ҆гражде́нїѧ; и҆лѝ кто̀ наста́витъ мѧ̀ до і҆дꙋме́и; | Хто введе мене в укріплене місто? Хто приведе мене до Едома? |
|
12
|
12
|
| Не ты́ ли, бж҃е, ѿри́нꙋвый на́съ, и҆ не и҆зы́деши, бж҃е, въ си́лахъ на́шихъ; | Чи не Ти, Боже, що відкинув нас, і не виходиш, Боже, з військом нашим? |
|
13
|
13
|
| Да́ждь на́мъ по́мощь ѿ ско́рби: и҆ сꙋ́етно спасе́нїе человѣ́ческо. | Дай нам поміч у скорботі, бо марна надія на захист людський. |
|
14
|
14
|
| Ѡ҆ бз҃ѣ сотвори́мъ си́лꙋ, и҆ то́й оу҆ничижи́тъ врагѝ на́шѧ. | З Богом ми покажемо силу, Він знищить ворогів наших. |
|
Ѱало́мъ р҃и
|
Псалом 108
|
|
0
|
0
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, р҃и҃. | Начальнику хору. Псалом Давида. |
|
1
|
1
|
| Бж҃е, хвалы̀ моеѧ̀ не премолчѝ: | Боже хвали моєї! Не мовчи. |
|
2
|
2
|
| ꙗ҆́кѡ оу҆ста̀ грѣ̑шнича и҆ оу҆ста̀ льсти́вагѡ на мѧ̀ ѿверзо́шасѧ, глаго́лаша на мѧ̀ ѧ҆зы́комъ льсти́вымъ, | Бо відкрилися на мене уста нечестиві й уста підступні; говорять про мене слова неправди. |
|
3
|
3
|
| и҆ словесы̀ ненави́стными ѡ҆быдо́ша мѧ̀, и҆ бра́шасѧ со мно́ю тꙋ́не. | Словами ненависти звідусіль оточують мене і повстають проти мене без причини; |
|
4
|
4
|
| Вмѣ́стѡ є҆́же люби́ти мѧ̀, ѡ҆болга́хꙋ мѧ̀, а҆́зъ же молѧ́хсѧ: | за любов мою вони ворогують проти мене, я ж молюся; |
|
5
|
5
|
| и҆ положи́ша на мѧ̀ ѕла̑ѧ за бл҃га̑ѧ, и҆ не́нависть за возлюбле́нїе моѐ. | віддають мені злом за добро, і ненавистю — за любов мою. |
|
6
|
6
|
| Поста́ви на него̀ грѣ́шника, и҆ дїа́волъ да ста́нетъ ѡ҆деснꙋ́ю є҆гѡ̀: | Постав над ним нечестивого, і диявол нехай стане праворуч нього. |
|
7
|
7
|
| внегда̀ сꙋди́тисѧ є҆мꙋ̀, да и҆зы́детъ ѡ҆сꙋжде́нъ, и҆ моли́тва є҆гѡ̀ да бꙋ́детъ въ грѣ́хъ. | Коли стане на суд, хай він вийде осудженим, і молитва його буде йому за гріх. |
|
8
|
8
|
| Да бꙋ́дꙋтъ дні́е є҆гѡ̀ ма́ли, и҆ є҆пі́скопство є҆гѡ̀ да прїи́метъ и҆́нъ: | Нехай дні його будуть короткими і достоїнство його перейме інший. |
|
9
|
9
|
| да бꙋ́дꙋтъ сы́нове є҆гѡ̀ си́ри, и҆ жена̀ є҆гѡ̀ вдова̀: | Діти його хай будуть сиротами і дружина його — вдовою. |
|
10
|
10
|
| дви́жꙋщесѧ да преселѧ́тсѧ сы́нове є҆гѡ̀ и҆ воспро́сѧтъ, да и҆згна́ни бꙋ́дꙋтъ и҆з̾ домѡ́въ свои́хъ. | Будуть вони блукати та просити хліба і будуть вигнані із домів їх. |
|
11
|
11
|
| Да взы́щетъ заимода́вецъ всѧ̑, є҆ли̑ка сꙋ́ть є҆гѡ̀: и҆ да восхи́тѧтъ чꙋжді́и трꙋды̀ є҆гѡ̀. | Хай позичкодавець його забере в нього все, і чужі розтягнуть добро його. |
|
12
|
12
|
| Да не бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ застꙋ́пника, нижѐ да бꙋ́детъ оу҆щедрѧ́ѧй сирѡты̀ є҆гѡ̀: | Хай не буде йому заступника, і ніхто не приголубить сиріт його; |
|
13
|
13
|
| да бꙋ́дꙋтъ ча̑да є҆гѡ̀ въ погꙋбле́нїе, въ ро́дѣ є҆ди́нѣмъ да потреби́тсѧ и҆́мѧ є҆гѡ̀. | нехай згинуть усі нащадки його, і вже в наступному поколінні ніхто не згадає й імені його. |
|
14
|
14
|
| Да воспомѧне́тсѧ беззако́нїе ѻ҆тє́цъ є҆гѡ̀ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ грѣ́хъ ма́тере є҆гѡ̀ да не ѡ҆чи́ститсѧ: | Нехай згадаються перед Господом беззаконня батьків його, і гріх матері його не буде очищений. |
|
15
|
15
|
| да бꙋ́дꙋтъ пред̾ гдⷭ҇емъ вы́нꙋ, и҆ да потреби́тсѧ ѿ землѝ па́мѧть и҆́хъ: | Нехай будуть вони повсякчас перед Господом, і Він знищить і спомин про них на землі, |
|
16
|
16
|
| зане́же не помѧнꙋ̀ сотвори́ти ми́лость, и҆ погна̀ человѣ́ка ни́ща и҆ оу҆бо́га, и҆ оу҆миле́на се́рдцемъ оу҆мертви́ти. | за те, що не виявив він милости, а переслідував людину бідну, беззахисну, засмучену серцем, щоб убити її. |
|
17
|
17
|
| И҆ возлюбѝ клѧ́твꙋ, и҆ прїи́детъ є҆мꙋ̀: и҆ не восхотѣ̀ блгⷭ҇ве́нїѧ, и҆ оу҆дали́тсѧ ѿ негѡ̀. | Він полюбив прокляття, воно і прийде на нього; не побажав благословення, — і воно одійшло від нього. |
|
18
|
18
|
| И҆ ѡ҆блече́сѧ въ клѧ́твꙋ ꙗ҆́кѡ въ ри́зꙋ, и҆ вни́де ꙗ҆́кѡ вода̀ во оу҆тро́бꙋ є҆гѡ̀ и҆ ꙗ҆́кѡ є҆ле́й въ кѡ́сти є҆гѡ̀: | Нехай він одягнеться в прокляття, наче в одежу, і нехай увійде воно, як вода, в утробу його і, як олива, в кості його; |
|
19
|
19
|
| да бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ ꙗ҆́кѡ ри́за, въ ню́же ѡ҆блачи́тсѧ, и҆ ꙗ҆́кѡ по́ѧсъ, и҆́мже вы́нꙋ ѡ҆поѧсꙋ́етсѧ. | і нехай буде воно йому як одіж, в яку він одягається, і як пояс, яким він завжди підперізується. |
|
20
|
20
|
| Сїѐ дѣ́ло ѡ҆болга́ющихъ мѧ̀ оу҆ гдⷭ҇а и҆ глаго́лющихъ лꙋка̑ваѧ на дꙋ́шꙋ мою̀. | Ось така відплата від Господа ворогам моїм і тим, що говорять зло на душу мою! |
|
21
|
21
|
| И҆ ты̀, гдⷭ҇и, гдⷭ҇и, сотворѝ со мно́ю и҆́мене ра́ди твоегѡ̀, ꙗ҆́кѡ бл҃га млⷭ҇ть твоѧ̀: | Ти ж, Господи, Господи, захисти мене заради імені Твого, бо блага милість Твоя. |
|
22
|
22
|
| и҆зба́ви мѧ̀, ꙗ҆́кѡ ни́щъ и҆ оу҆бо́гъ є҆́смь а҆́зъ, и҆ се́рдце моѐ смѧте́сѧ внꙋ́трь менє̀. | Спаси мене, бо я знеможений і вбогий, і серце моє поранене в мені. |
|
23
|
23
|
| Ꙗ҆́кѡ сѣ́нь, внегда̀ оу҆клони́тисѧ є҆́й, ѿѧ́хсѧ: стрѧсо́хсѧ ꙗ҆́кѡ прꙋ́зи. | Я зникаю, як та тінь, що відхиляється; стрясаюся, як та сарана, що гонять її. |
|
24
|
24
|
| Кѡлѣ́на моѧ̑ и҆знемо́госта ѿ поста̀, и҆ пло́ть моѧ̀ и҆змѣни́сѧ є҆ле́а ра́ди. | Коліна мої знесиліли від посту, і тіло моє сохне без поживи. |
|
25
|
25
|
| И҆ а҆́зъ бы́хъ поноше́нїе и҆̀мъ: ви́дѣша мѧ̀, покива́ша глава́ми свои́ми. | І став я посміховиськом для них: ті, що дивляться на мене, похитують головами. |
|
26
|
26
|
| Помози́ ми, гдⷭ҇и бж҃е мо́й, и҆ сп҃си́ мѧ по млⷭ҇ти твое́й: | Допоможи мені, Господи, Боже мій! Спаси мене з милости Твоєї. |
|
27
|
27
|
| и҆ да разꙋмѣ́ютъ, ꙗ҆́кѡ рꙋка̀ твоѧ̀ сїѧ̀, и҆ ты̀, гдⷭ҇и, сотвори́лъ є҆сѝ ю҆̀. | Нехай пізнають, що це — Твоя рука і що це Ти, Господи, вчинив. |
|
28
|
28
|
| Прокленꙋ́тъ ті́и, и҆ ты̀ блгⷭ҇ви́ши: востаю́щїи на мѧ̀ да постыдѧ́тсѧ, ра́бъ же тво́й возвесели́тсѧ. | Вони проклинають, а Ти благослови. Вони нападають, але нехай будуть посоромлені; а раб Твій нехай возрадується. |
|
29
|
29
|
| Да ѡ҆блекꙋ́тсѧ ѡ҆болга́ющїи мѧ̀ въ срамотꙋ̀ и҆ ѡ҆де́ждꙋтсѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆де́ждою стꙋдо́мъ свои́мъ. | А ворогів моїх нехай покриє безчестя і, як одежею, нехай вони покриються соромом своїм. |
|
30
|
30
|
| И҆сповѣ́мсѧ гдⷭ҇еви ѕѣлѡ̀ оу҆сты̑ мои́ми и҆ посредѣ̀ мно́гихъ восхвалю̀ є҆го̀: | А я голосно буду славити Господа устами моїми і серед багатьох буду прославляти Його, |
|
31
|
31
|
| ꙗ҆́кѡ преста̀ ѡ҆деснꙋ́ю оу҆бо́гагѡ, є҆́же спⷭ҇тѝ ѿ гонѧ́щихъ дꙋ́шꙋ мою̀. | бо Він стоїть праворуч бідного, щоб спасти його від тих, що шукають душу мою. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ р҃ѳ
|
Псалом 109
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, р҃ѳ҃. | Псалом Давида. |
|
1
|
1
|
| Речѐ гдⷭ҇ь гдⷭ҇еви моемꙋ̀: сѣдѝ ѡ҆деснꙋ́ю менє̀, до́ндеже положꙋ̀ врагѝ твоѧ̑ подно́жїе но́гъ твои́хъ. | Сказав Господь Господу моєму: «Сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх». |
|
2
|
2
|
| Же́злъ си́лы по́слетъ тѝ гдⷭ҇ь ѿ сїѡ́на, и҆ гдⷭ҇ствꙋй посредѣ̀ врагѡ́въ твои́хъ. | Жезл сили Твоєї пошле Господь із Сиона; царюй посеред ворогів Твоїх. |
|
3
|
3
|
| Съ тобо́ю нача́ло въ де́нь си́лы твоеѧ̀, во свѣ́тлостехъ ст҃ы́хъ твои́хъ: и҆з̾ чре́ва пре́жде денни́цы роди́хъ тѧ̀. | З Тобою народ Твій у день сили Твоєї, у світлостях святих Твоїх. «Із утроби раніше віків Я породив Тебе». |
|
4
|
4
|
| Клѧ́тсѧ гдⷭ҇ь и҆ не раска́етсѧ: ты̀ і҆ере́й во вѣ́къ по чи́нꙋ мелхїседе́ковꙋ. | Клявся Господь і не розкається: «Ти священик повік за чином Мелхиседековим». |
|
5
|
5
|
| Гдⷭ҇ь ѡ҆деснꙋ́ю тебє̀ сокрꙋши́лъ є҆́сть въ де́нь гнѣ́ва своегѡ̀ цари̑: | Господь праворуч Тебе, Він у день гніву Свого уразить царів. |
|
6
|
6
|
| сꙋ́дитъ во ꙗ҆зы́цѣхъ, и҆спо́лнитъ падє́нїѧ, сокрꙋши́тъ главы̑ на землѝ мно́гихъ. | Він учинить суд над народами, покриє землю трупами, знищить голови багатьох у великій країні. |
|
7
|
7
|
| Ѿ пото́ка на пꙋтѝ пїе́тъ: сегѡ̀ ра́ди вознесе́тъ главꙋ̀. | І з потоку в дорозі буде пити, тому високо піднесе голову. |
|
Ѱало́мъ р҃і
|
Псалом 110
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃і҃. | Алилуя. |
|
1
|
1
|
| И҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀, гдⷭ҇и, всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ въ совѣ́тѣ пра́выхъ и҆ со́нмѣ. | Прославляю [Тебе], Господи, всім серцем [моїм] в раді праведників і в зібранні. |
|
2
|
2
|
| Вє́лїѧ дѣла̀ гдⷭ҇нѧ, и҆зы̑скана во всѣ́хъ во́лѧхъ є҆гѡ̀: | Великі діла Господні, вони жадані для всіх, що люблять їх. |
|
3
|
3
|
| и҆сповѣ́данїе и҆ великолѣ́пїе дѣ́ло є҆гѡ̀, и҆ пра́вда є҆гѡ̀ пребыва́етъ въ вѣ́къ вѣ́ка. | Діла Його — краса і слава; правда Його перебуває вічно. |
|
4
|
4
|
| Па́мѧть сотвори́лъ є҆́сть чꙋде́съ свои́хъ: млⷭ҇тивъ и҆ ще́дръ гдⷭ҇ь. | Незабутніми зробив Він чудеса Свої; щедрий і милостивий Господь. |
|
5
|
5
|
| Пи́щꙋ дадѐ боѧ́щымсѧ є҆гѡ̀: помѧне́тъ въ вѣ́къ завѣ́тъ сво́й. | Він дає поживу всім тим, що бояться Його. Завіт Свій пам’ятає вічно. |
|
6
|
6
|
| Крѣ́пость дѣ́лъ свои́хъ возвѣстѝ лю́демъ свои̑мъ, да́ти и҆̀мъ достоѧ́нїе ꙗ҆зы̑къ. | Могутність діянь Своїх явив Він народові Своєму, щоб дати йому насліддя народів. |
|
7
|
7
|
| Дѣла̀ рꙋ́къ є҆гѡ̀ и҆́стина и҆ сꙋ́дъ, вѣ̑рны всѧ̑ за́пѡвѣди є҆гѡ̀, | Діла рук Його — істина й правосуддя; всі заповіді Його вірні, |
|
8
|
8
|
| оу҆твержє́ны въ вѣ́къ вѣ́ка, сотворє́ны во и҆́стинѣ и҆ правотѣ̀. | тверді на віки вічні, встановлені на істині й правоті. |
|
9
|
9
|
| И҆збавле́нїе посла̀ лю́демъ свои̑мъ: заповѣ́да въ вѣ́къ завѣ́тъ сво́й: ст҃о и҆ стра́шно и҆́мѧ є҆гѡ̀. | Визволення послав Господь народові Своєму, навіки поставив завіт Свій. Святе і страшне ім’я Його. |
|
10
|
10
|
| Нача́ло премⷣрости стра́хъ гдⷭ҇ень, ра́зꙋмъ же бл҃гъ всѣ̑мъ творѧ́щымъ и҆̀: хвала̀ є҆гѡ̀ пребыва́етъ въ вѣ́къ вѣ́ка. | Початок премудрости — страх Господній, і розум добрий мають ті, що додержуються заповідей Його. Хвала Йому на віки віків. |
|
Ѱало́мъ ра҃і
|
Псалом 111
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, ѱало́мъ, р҃а҃і҃. | Алилуя. |
|
1
|
1
|
| Бл҃же́нъ мꙋ́жъ боѧ́йсѧ гдⷭ҇а, въ за́повѣдехъ є҆гѡ̀ восхо́щетъ ѕѣлѡ̀. | Блажен муж, що боїться Господа і дуже любить заповіді Його. |
|
2
|
2
|
| Си́льно на землѝ бꙋ́детъ сѣ́мѧ є҆гѡ̀, ро́дъ пра́выхъ благослови́тсѧ: | Сильним на землі буде покоління його. Рід праведних буде благословенний. |
|
3
|
3
|
| сла́ва и҆ бога́тство въ домꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ пра́вда є҆гѡ̀ пребыва́етъ въ вѣ́къ вѣ́ка. | Слава і багатство буде в домі його; праведність його перебуватиме вічно. |
|
4
|
4
|
| Возсїѧ̀ во тмѣ̀ свѣ́тъ пра̑вымъ: млⷭ҇тивъ и҆ ще́дръ и҆ првⷣнъ. | У темряві сяє світло праведникові; він лагідний, милосердний і справедливий. |
|
5
|
5
|
| Бл҃гъ мꙋ́жъ ще́дрѧ и҆ даѧ̀: оу҆стро́итъ словеса̀ своѧ̑ на сꙋдѣ̀, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ не подви́житсѧ. | Добрий чоловік має милосердя і в позику дає; на суді він твердо говорить слово своє. |
|
6
|
6
|
| Въ па́мѧть вѣ́чнꙋю бꙋ́детъ првⷣникъ. | Він повіки не захитається. Пам’ять праведникові буде вічна. |
|
7
|
7
|
| Ѿ слꙋ́ха ѕла̀ не оу҆бои́тсѧ: | Лихих наклепів він не убоїться; серце його надіється на Господа. |
|
8
|
8
|
| гото́во се́рдце є҆гѡ̀ оу҆пова́ти на гдⷭ҇а: оу҆тверди́сѧ се́рдце є҆гѡ̀, не оу҆бои́тсѧ, до́ндеже воззри́тъ на врагѝ своѧ̑. | Упевнене серце його: він не злякається, коли побачить ворогів своїх. |
|
9
|
9
|
| Расточѝ, дадѐ оу҆бѡ́гимъ: пра́вда є҆гѡ̀ пребыва́етъ во вѣ́къ вѣ́ка: ро́гъ є҆гѡ̀ вознесе́тсѧ въ сла́вѣ. | Він роздає щедро, подає вбогим, праведність його перебуватиме вічно, сила його піднесеться у славі. |
|
10
|
10
|
| Грѣ́шникъ оу҆́зритъ и҆ прогнѣ́ваетсѧ, зꙋбы̀ свои́ми поскреже́щетъ и҆ раста́етъ: жела́нїе грѣ́шника поги́бнетъ. | Побачить це нечестивий і розгнівається, заскрегоче зубами і згине. Бажання нечестивців не здійсниться. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ рв҃і
|
Псалом 112
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃в҃і҃. | Алилуя. |
|
1
|
1
|
| Хвали́те, ѻ҆́троцы, гдⷭ҇а, хвали́те и҆́мѧ гдⷭ҇не. | Хваліть, раби Господні, хваліть ім’я Господнє! |
|
2
|
2
|
| Бꙋ́ди и҆́мѧ гдⷭ҇не бл҃гослове́но ѿнн҃ѣ и҆ до вѣ́ка. | Нехай буде благословенне ім’я Господнє віднині і довіку. |
|
3
|
3
|
| Ѿ востѡ́къ со́лнца до за̑падъ хва́льно и҆́мѧ гдⷭ҇не. | Від сходу сонця й до заходу нехай буде прославлене ім’я Господнє. |
|
4
|
4
|
| Высо́къ над̾ всѣ́ми ꙗ҆зы̑ки гдⷭ҇ь: над̾ нб҃сы̀ сла́ва є҆гѡ̀. | Високо над усіма народами Господь, вище небес слава Його. |
|
5
|
5
|
| Кто̀ ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ; на высо́кихъ живы́й, | Хто — як Господь Бог наш?! Він перебуває на небесах. |
|
6
|
6
|
| и҆ на смирє́нныѧ призира́ѧй на нб҃сѝ и҆ на землѝ: | Він нахиляється, щоб доглядати небо й землю; |
|
7
|
7
|
| воздвиза́ѧй ѿ землѝ ни́ща, и҆ ѿ гно́ища возвыша́ѧй оу҆бо́га: | з пороху піднімає бідного і з гноїща підносить убогого, |
|
8
|
8
|
| посади́ти є҆го̀ съ кнѧ̑зи, съ кнѧ̑зи люді́й свои́хъ: | щоб посадити його з князями народу Свого; |
|
9
|
9
|
| вселѧ́ѧ непло́довь въ до́мъ, ма́терь ѡ҆ ча́дѣхъ веселѧ́щꙋсѧ. | неплідну робить матір’ю, яка в домі своїм втішається дітьми. Алилуя! |
|
Ѱало́мъ рг҃і
|
Псалом 113
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃г҃і҃. | [Алилуя.] |
|
1
|
1
|
| Во и҆схо́дѣ і҆и҃левѣ ѿ є҆гѵ́пта, до́мꙋ і҆а́кѡвлѧ и҆з̾ люді́й ва̑рваръ, | Коли вийшов Ізраїль з Єгипту, дім Якова — від людей чужих, |
|
2
|
2
|
| бы́сть і҆ꙋде́а ст҃ы́нѧ є҆гѡ̀, і҆и҃ль ѡ҆́бласть є҆гѡ̀. | Юдея стала святинею Його, а Ізраїль — володінням Його. |
|
3
|
3
|
| Мо́ре ви́дѣ и҆ побѣжѐ, і҆ѻрда́нъ возврати́сѧ вспѧ́ть: | Море побачило і розступилося, Йордан повернув назад. |
|
4
|
4
|
| го́ры взыгра́шасѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆внѝ, и҆ хо́лми ꙗ҆́кѡ а҆́гнцы ѻ҆́вчїи. | Гори підстрибували, як вівці, і пагорби — наче ягнята. |
|
5
|
5
|
| Что́ ти є҆́сть, мо́ре, ꙗ҆́кѡ побѣ́гло є҆сѝ, и҆ тебѣ̀, і҆ѻрда́не, ꙗ҆́кѡ возврати́лсѧ є҆сѝ вспѧ́ть: | Чого ти, море, розступилося? І ти, Йордане, чого повернув назад? |
|
6
|
6
|
| го́ры, ꙗ҆́кѡ взыгра́стесѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆внѝ, и҆ хо́лми ꙗ҆́кѡ а҆́гнцы ѻ҆́вчїи. | Чого ви, гори, як вівці, скачете, і ви, пагорби, наче ягнята? |
|
7
|
7
|
| Ѿ лица̀ гдⷭ҇нѧ подви́жесѧ землѧ̀, ѿ лица̀ бг҃а і҆а́кѡвлѧ: | Перед лицем Господа затряслася земля, перед лицем Бога Якова, |
|
8
|
8
|
| ѡ҆бра́щшагѡ ка́мень во є҆зе́ра вѡдна́ѧ и҆ несѣко́мый во и҆сто́чники вѡдны́ѧ. | що перетворив камінь на озеро води, скелю — на джерело потоків. |
|
9
|
9
|
| Не на́мъ, гдⷭ҇и, не на́мъ, но и҆́мени твоемꙋ̀ да́ждь сла́вꙋ ѡ҆ млⷭ҇ти твое́й и҆ и҆́стинѣ твое́й: | Не нам, Господи, не нам, а імені Твоєму дай славу з милости Твоєї. |
|
10
|
10
|
| да не когда̀ рекꙋ́тъ ꙗ҆зы́цы: гдѣ̀ є҆́сть бг҃ъ и҆́хъ; | Щоб не сказали народи: «Де Бог їх?» |
|
11
|
11
|
| Бг҃ъ же на́шъ на нб҃сѝ и҆ на землѝ, всѧ̑ є҆ли̑ка восхотѣ̀, сотворѝ. | Бог наш на небесах [і на землі], все, що захотів, створив. |
|
12
|
12
|
| І҆́дѡли ꙗ҆зы̑къ сребро̀ и҆ зла́то, дѣла̀ рꙋ́къ человѣ́ческихъ: | Ідоли язичників — срібло й золото, діло рук людських: |
|
13
|
13
|
| оу҆ста̀ и҆́мꙋтъ, и҆ не возглаго́лютъ: ѻ҆́чи и҆́мꙋтъ, и҆ не оу҆́зрѧтъ: | мають уста, та не говорять, мають очі, та не бачать, |
|
14
|
14
|
| оу҆́шы и҆́мꙋтъ, и҆ не оу҆слы́шатъ: нѡ́здри и҆́мꙋтъ, и҆ не ѡ҆бонѧ́ютъ: | мають вуха, та не чують, мають ніздрі, та нема в них нюху; |
|
15
|
15
|
| рꙋ́цѣ и҆́мꙋтъ, и҆ не ѡ҆сѧ́жꙋтъ: но́зѣ и҆́мꙋтъ, и҆ не по́йдꙋтъ: не возгласѧ́тъ горта́немъ свои́мъ. | руки їх не діють, ноги їх не ходять, жодного звуку немає в гортані їх. |
|
16
|
16
|
| Подо́бни и҆̀мъ да бꙋ́дꙋтъ творѧ́щїи ѧ҆̀ и҆ всѝ надѣ́ющїисѧ на нѧ̀. | Подібні до них і ті, що роблять їх, і ті, що надіються на них. |
|
17
|
17
|
| До́мъ і҆и҃левъ оу҆пова̀ на гдⷭ҇а: помо́щникъ и҆ защи́титель и҆̀мъ є҆́сть. | [Доме] Ізраїля! Уповай на Господа, Він — наша поміч і захист. |
|
18
|
18
|
| До́мъ а҆арѡ́нь оу҆пова̀ на гдⷭ҇а: помо́щникъ и҆ защи́титель и҆̀мъ є҆́сть. | Доме Аарона! Уповай на Господа, Він — наша поміч і захист. |
|
19
|
19
|
| Боѧ́щїисѧ гдⷭ҇а оу҆пова́ша на гдⷭ҇а: помо́щникъ и҆ защи́титель и҆̀мъ є҆́сть. | Всі, що боїтеся Господа, уповайте на Господа, Він — наша поміч і захист. |
|
20
|
20
|
| Гдⷭ҇ь помѧнꙋ́въ ны̀ блгⷭ҇ви́лъ є҆́сть на́съ: блгⷭ҇ви́лъ є҆́сть до́мъ і҆и҃левъ, блгⷭ҇ви́лъ є҆́сть до́мъ а҆арѡ́нь, | Господь пам’ятає про нас і благословляє [нас]: Він благословив дім Ізраїля, благословив дім Аарона, |
|
21
|
21
|
| блгⷭ҇ви́лъ є҆́сть боѧ́щыѧсѧ гдⷭ҇а, ма̑лыѧ съ вели́кими. | Він благословляє тих, що бояться Господа — малих і великих. |
|
22
|
22
|
| Да приложи́тъ гдⷭ҇ь на вы̀, на вы̀ и҆ на сы́ны ва́шѧ: | Нехай же додасть вам Господь все більше й більше, вам і дітям вашим. |
|
23
|
23
|
| бл҃гослове́ни вы̀ гдⷭ҇еви, сотво́ршемꙋ нб҃о и҆ зе́млю. | Нехай благословить вас Господь, що сотворив небо і землю. |
|
24
|
24
|
| Нб҃о нб҃сѐ гдⷭ҇еви, зе́млю же дадѐ сыновѡ́мъ человѣ́чєскимъ. | Небо над небесами — оселя Господа, а землю Він дав синам людським. |
|
25
|
25
|
| Не ме́ртвїи восхва́лѧтъ тѧ̀, гдⷭ҇и, нижѐ всѝ низходѧ́щїи во а҆́дъ: | Не мертві хвалитимуть Господа, і не всі, що сходять у могилу. |
|
26
|
26
|
| но мы̀ живі́и благослови́мъ гдⷭ҇а ѿнн҃ѣ и҆ до вѣ́ка. | А ми, [живі,] будемо благословляти Господа віднині й довіку. Алилуя. |
|
Ѱало́мъ рд҃і
|
Псалом 114
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃д҃і҃. | [Алилуя.] |
|
1
|
1
|
| Возлюби́хъ, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шитъ гдⷭ҇ь гла́съ моле́нїѧ моегѡ̀, | Я люблю Господа, Він почув голос благання мого. |
|
2
|
2
|
| ꙗ҆́кѡ приклонѝ оу҆́хо своѐ мнѣ̀: и҆ во дни̑ моѧ̑ призовꙋ̀. | Прихилив до мене вухо Своє; буду призивати Його в усі дні мої. |
|
3
|
3
|
| Ѡ҆б̾ѧ́ша мѧ̀ бѡлѣ̑зни смє́ртныѧ, бѣды̑ а҆́дѡвы ѡ҆брѣто́ша мѧ̀: ско́рбь и҆ болѣ́знь ѡ҆брѣто́хъ и҆ и҆́мѧ гдⷭ҇не призва́хъ: | Обійняли мене болі смертельні, і муки пекельні найшли на мене: я зустрів скорботу й утиски. |
|
4
|
4
|
| ѽ, гдⷭ҇и, и҆зба́ви дꙋ́шꙋ мою̀: млⷭ҇тивъ гдⷭ҇ь и҆ првⷣнъ, и҆ бг҃ъ на́шъ ми́лꙋетъ. | Тоді я призвав ім’я Господнє: «Господи, спаси душу мою!» |
|
5
|
5
|
| Хранѧ́й младе́нцы гдⷭ҇ь: смири́хсѧ, и҆ сп҃се́ мѧ. | Милостивий і праведний Господь; Бог наш милує нас. |
|
6
|
6
|
| Ѡ҆брати́сѧ, дꙋшѐ моѧ̀, въ поко́й тво́й, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь бл҃годѣ́йствова тѧ̀: | Господь охороняє немовлят: я знесилився, і Він допоміг мені. |
|
7
|
7
|
| ꙗ҆́кѡ и҆з̾ѧ́тъ дꙋ́шꙋ мою̀ ѿ сме́рти, ѻ҆́чи моѝ ѿ сле́зъ и҆ но́зѣ моѝ ѿ поползнове́нїѧ. | Повернися, душе моя, у спокій твій, бо Господь облагодіяв тебе. |
|
8
|
8
|
| Благоꙋгождꙋ̀ пред̾ гдⷭ҇емъ во странѣ̀ живы́хъ. | Ти, Господи, спас душу мою від смерти, очі мої — від сліз, ноги мої — від спотикання. Буду ходити перед Господом у країні живих. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ рє҃і
|
Псалом 115
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃е҃і҃. | [Алилуя.] |
|
1
|
1
|
| Вѣ́ровахъ, тѣ́мже возглаго́лахъ: а҆́зъ же смири́хсѧ ѕѣлѡ̀. | Вірував я, тому й заговорив, і я смирився вельми. |
|
2
|
2
|
| А҆́зъ же рѣ́хъ во и҆зстꙋпле́нїи мое́мъ: всѧ́къ человѣ́къ ло́жъ. | І сказав я в нестямі моїй: «Кожна людина говорить неправду!» |
|
3
|
3
|
| Что̀ возда́мъ гдⷭ҇еви ѡ҆ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же воздаде́ ми; | Що віддам Господу за все, що Він воздав мені? |
|
4
|
4
|
| Ча́шꙋ спⷭ҇нїѧ прїимꙋ̀ и҆ и҆́мѧ гдⷭ҇не призовꙋ̀: | Чашу спасіння прийму й ім’я Господнє призву. |
|
5
|
5
|
| моли̑твы моѧ̑ гдⷭ҇еви возда́мъ пред̾ всѣ́ми людьмѝ є҆гѡ̀. | Молитви мої Господу воздам перед усіма людьми Його. |
|
6
|
6
|
| Чтⷭ҇на̀ пред̾ гдⷭ҇емъ сме́рть прпⷣбныхъ є҆гѡ̀. | Чесна перед Господом смерть преподобних Його. |
|
7
|
7
|
| Ѽ, гдⷭ҇и, а҆́зъ ра́бъ тво́й, а҆́зъ ра́бъ тво́й и҆ сы́нъ рабы́ни твоеѧ̀: растерза́лъ є҆сѝ оу҆́зы моѧ̑. | О Господи, я раб Твій, я раб Твій і син рабині Твоєї. Ти розірвав кайдани мої. |
|
8
|
8
|
| Тебѣ̀ пожрꙋ̀ же́ртвꙋ хвалы̀, и҆ во и҆́мѧ гдⷭ҇не призовꙋ̀. | Тобі принесу я жертву хваління й ім’я Господнє призву. |
|
9
|
9
|
| Моли̑твы моѧ̑ гдⷭ҇еви возда́мъ пред̾ всѣ́ми людьмѝ є҆гѡ̀, | Молитви мої Господу воздам перед усіма людьми Його. |
|
10
|
10
|
| во дво́рѣхъ до́мꙋ гдⷭ҇нѧ, посредѣ̀ тебє̀, і҆ерⷭ҇ли́ме. | У дворах дому Господнього, посеред тебе, Єрусалиме. Алилуя. |
|
Ѱало́мъ рѕ҃і
|
Псалом 116
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃ѕ҃і҃. | [Алилуя.] |
|
1
|
1
|
| Хвали́те гдⷭ҇а, всѝ ꙗ҆зы́цы, похвали́те є҆го̀, всѝ лю́дїе: | Хваліть Господа, всі народи, прославляйте Його, всі люди. |
|
2
|
2
|
| ꙗ҆́кѡ оу҆тверди́сѧ млⷭ҇ть є҆гѡ̀ на на́съ, и҆ и҆́стина гдⷭ҇нѧ пребыва́етъ во вѣ́къ. | Бо велика милість Його над нами й істина Його [перебуває] вічно. Алилуя. |
|
Ѱало́мъ рз҃і
|
Псалом 117
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃з҃і҃. | [Алилуя.] |
|
1
|
1
|
| И҆сповѣ́дайтесѧ гдⷭ҇еви, ꙗ҆́кѡ бл҃гъ, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Прославляйте Господа, бо Він благий, бо повіки милість Його. |
|
2
|
2
|
| Да рече́тъ оу҆́бѡ до́мъ і҆и҃левъ: ꙗ҆́кѡ бл҃гъ, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Нехай же промовить [дім] Ізраїлів, що Господь благий, і повіки милість Його. |
|
3
|
3
|
| Да рече́тъ оу҆́бѡ до́мъ а҆арѡ́нь: ꙗ҆́кѡ бл҃гъ, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Нехай говорить дім Ааронів, що Господь благий, і повіки милість Його. |
|
4
|
4
|
| Да рекꙋ́тъ оу҆́бѡ всѝ боѧ́щїисѧ гдⷭ҇а: ꙗ҆́кѡ бл҃гъ, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Нехай говорять всі, що бояться Господа, бо [Він благий,] і повіки милість Його. |
|
5
|
5
|
| Ѿ ско́рби призва́хъ гдⷭ҇а, и҆ оу҆слы́ша мѧ̀ въ простра́нство. | У скорботі взивав я до Господа, і Він почув мене і вивів мене на простір. |
|
6
|
6
|
| Гдⷭ҇ь мнѣ̀ помо́щникъ, и҆ не оу҆бою́сѧ: что̀ сотвори́тъ мнѣ̀ человѣ́къ; | Господь — мій помічник, і я не боюся, що зробить мені людина. |
|
7
|
7
|
| гдⷭ҇ь мнѣ̀ помо́щникъ, и҆ а҆́зъ воззрю̀ на врагѝ моѧ̑. | Господь — мій помічник, і я сміливо дивлюся на ворогів моїх. |
|
8
|
8
|
| Бл҃го є҆́сть надѣ́ѧтисѧ на гдⷭ҇а, не́жели надѣ́ѧтисѧ на человѣ́ка: | Краще уповати на Господа, аніж надіятися на людину. |
|
9
|
9
|
| бл҃го є҆́сть оу҆пова́ти на гдⷭ҇а, не́жели оу҆пова́ти на кнѧ̑зи. | Краще уповати на Господа, аніж покладатися на князів. |
|
10
|
10
|
| Всѝ ꙗ҆зы́цы ѡ҆быдо́ша мѧ̀, и҆ и҆́менемъ гдⷭ҇нимъ противлѧ́хсѧ и҆̀мъ: | Обступили й оточили мене, я ж іменем Господнім переміг їх. |
|
11
|
11
|
| ѡ҆быше́дше ѡ҆быдо́ша мѧ̀, и҆ и҆́менемъ гдⷭ҇нимъ противлѧ́хсѧ и҆̀мъ: | Оточили мене, але я іменем Господнім подолав їх, |
|
12
|
12
|
| ѡ҆быдо́ша мѧ̀ ꙗ҆́кѡ пче́лы со́тъ, и҆ разгорѣ́шасѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь въ те́рнїи: и҆ и҆́менемъ гдⷭ҇нимъ противлѧ́хсѧ и҆̀мъ. | обсіли мене, наче бджоли [соти], розгорілися, як вогонь у сухому терні, але я іменем Господнім подолав їх. |
|
13
|
13
|
| Ѿринове́нъ преврати́хсѧ па́сти, и҆ гдⷭ҇ь прїѧ́тъ мѧ̀. | Вони били мене, щоб я впав, але Господь підтримав мене, |
|
14
|
14
|
| Крѣ́пость моѧ̀ и҆ пѣ́нїе моѐ гдⷭ҇ь, и҆ бы́сть мѝ во спⷭ҇нїе. | Господь — моя сила і пісня моя, і став моїм спасінням. |
|
15
|
15
|
| Гла́съ ра́дости и҆ спⷭ҇нїѧ въ селе́нїихъ првⷣныхъ: десни́ца гдⷭ҇нѧ сотворѝ си́лꙋ. | Голос радости і спасіння в оселях праведників. Правиця Господня дає їм силу, |
|
16
|
16
|
| Десни́ца гдⷭ҇нѧ вознесе́ мѧ, десни́ца гдⷭ҇нѧ сотворѝ си́лꙋ. | правиця Господня піднесла мене, правиця Господня дала мені силу. |
|
17
|
17
|
| Не оу҆мрꙋ̀, но жи́въ бꙋ́дꙋ и҆ повѣ́мъ дѣла̀ гдⷭ҇нѧ. | Не умру, а житиму і повідатиму про діла Господні. |
|
18
|
18
|
| Наказꙋ́ѧ наказа́ мѧ гдⷭ҇ь, сме́рти же не предаде́ мѧ. | Караючи, покарав мене Господь, але смерті не віддав мене. |
|
19
|
19
|
| Ѿве́рзите мнѣ̀ врата̀ пра́вды: вше́дъ въ нѧ̀, и҆сповѣ́мсѧ гдⷭ҇еви. | Відчиніть мені врата правди, і я ввійду ними і прославлю Господа. |
|
20
|
20
|
| Сїѧ̑ врата̀ гдⷭ҇нѧ: првⷣнїи вни́дꙋтъ въ нѧ̀. | Ось врата Господні; праведні увійдуть ними. |
|
21
|
21
|
| И҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шалъ мѧ̀ є҆сѝ и҆ бы́лъ є҆сѝ мнѣ̀ во спⷭ҇нїе. | Прославляю Тебе, Господи, що Ти почув мене і став моїм спасінням. |
|
22
|
22
|
| Ка́мень, є҆го́же небрего́ша зи́ждꙋщїи, се́й бы́сть во главꙋ̀ оу҆́гла: | Камінь, що занедбали будівничі, став в основу (наріжним каменем). |
|
23
|
23
|
| ѿ гдⷭ҇а бы́сть се́й, и҆ є҆́сть ди́венъ во ѻ҆чесѣ́хъ на́шихъ. | Від Господа це сталося, і дивне воно в очах наших. |
|
24
|
24
|
| Се́й де́нь, є҆го́же сотворѝ гдⷭ҇ь, возра́дꙋемсѧ и҆ возвесели́мсѧ въ ѻ҆́нь. | Цей день, його ж створив Господь, радіймо й веселімось в нім. |
|
25
|
25
|
| Ѽ, гдⷭ҇и, сп҃си́ же, ѽ, гдⷭ҇и, поспѣши́ же. | О Господи! Спаси, о Господи! Допоможи. |
|
26
|
26
|
| Блгⷭ҇ве́нъ грѧды́й во и҆́мѧ гдⷭ҇не: благослови́хомъ вы̀ и҆з̾ до́мꙋ гдⷭ҇нѧ. | Благословен, хто йде в ім’я Господнє. Благословляємо вас із дому Господнього. |
|
27
|
27
|
| Бг҃ъ гдⷭ҇ь, и҆ ꙗ҆ви́сѧ на́мъ: соста́вите пра́здникъ во оу҆чаща́ющихъ до рѡ́гъ ѻ҆лтаре́выхъ. | Бог Господь і явився нам. Вчиніть свято, несіть жертви до Жертовника Господнього. |
|
28
|
28
|
| Бг҃ъ мо́й є҆сѝ ты̀, и҆ и҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀: бг҃ъ мо́й є҆сѝ ты̀, и҆ вознесꙋ́ тѧ: и҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шалъ мѧ̀ є҆сѝ и҆ бы́лъ є҆сѝ мнѣ̀ во спⷭ҇нїе. | Ти — Бог мій, буду хвалити Тебе. Ти Бог мій, [буду славити Тебе. Бо Ти почув мене і став моїм спасінням]. |
|
29
|
29
|
| И҆сповѣ́дайтесѧ гдⷭ҇еви, ꙗ҆́кѡ бл҃гъ, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Прославляйте Господа, бо Він благий, бо повіки милість Його. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ ри҃і
|
Псалом 118
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃и҃і҃. | [Алилуя.] |
|
1
|
1
|
| Бл҃же́ни непоро́чнїи въ пꙋ́ть [въ пꙋтѝ], ходѧ́щїи въ зако́нѣ гдⷭ҇ни. | Блаженні непорочні, що ходять у законі Господнім. |
|
2
|
2
|
| Бл҃же́ни и҆спыта́ющїи свидѣ̑нїѧ є҆гѡ̀, всѣ́мъ срⷣцемъ взы́щꙋтъ є҆го̀. | Блаженні ті, що додержують свідчення Його і всім серцем шукають Його. |
|
3
|
3
|
| Не дѣ́лающїи бо беззако́нїѧ въ пꙋте́хъ є҆гѡ̀ ходи́ша. | Вони не чинять беззаконня і путями Його ходять. |
|
4
|
4
|
| Ты̀ заповѣ́далъ є҆сѝ за́пѡвѣди твоѧ̑ сохрани́ти ѕѣлѡ̀: | Ти наказав виконувати заповіти Твої пильно. |
|
5
|
5
|
| дабы̀ и҆спра́вилисѧ пꙋтїѐ моѝ, сохрани́ти ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑. | О, коли б дороги мої вели мене до виконання постанов Твоїх! |
|
6
|
6
|
| Тогда̀ не постыжꙋ́сѧ, внегда̀ призрѣ́ти мѝ на всѧ̑ за́пѡвѣди твоѧ̑. | Тоді б не осоромився я, зважаючи на всі заповіді Твої. |
|
7
|
7
|
| И҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀ въ пра́вости се́рдца, внегда̀ наꙋчи́тимисѧ сꙋдба́мъ пра́вды твоеѧ̀. | Буду славити Тебе в правоті серця, навчаючись судів правди Твоєї. |
|
8
|
8
|
| Ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑ сохраню̀: не ѡ҆ста́ви менѐ до ѕѣла̀. | Буду сповняти повеління Твої, не покидай мене. |
|
9
|
9
|
| Въ чесо́мъ и҆спра́витъ ю҆нѣ́йшїй пꙋ́ть сво́й; внегда̀ сохрани́ти словеса̀ твоѧ̑. | Як юнакові додержати в чистоті дорогу свою? Тільки додержанням слів Твоїх. |
|
10
|
10
|
| Всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ взыска́хъ тебѐ: не ѿри́ни менѐ ѿ за́повѣдїй твои́хъ. | Всім серцем моїм я шукаю Тебе, не дай мені відхилитися від заповідей Твоїх. |
|
11
|
11
|
| Въ се́рдцы мое́мъ скры́хъ словеса̀ твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ да не согрѣшꙋ̀ тебѣ̀. | Слово Твоє заховав я в серці моїм, щоб не згрішити перед Тобою. |
|
12
|
12
|
| Блгⷭ҇ве́нъ є҆сѝ, гдⷭ҇и: наꙋчи́ мѧ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ. | Благословен єси, Господи, навчи мене заповітів Твоїх. |
|
13
|
13
|
| Оу҆стна́ма мои́ма возвѣсти́хъ всѧ̑ сꙋдбы̑ оу҆́стъ твои́хъ. | Устами моїми сповіщав я суди уст Твоїх. |
|
14
|
14
|
| На пꙋтѝ свидѣ́нїй твои́хъ наслади́хсѧ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ всѧ́комъ бога́тствѣ. | Дорогами свідчень Твоїх я втішався, як найбільшим багатством. |
|
15
|
15
|
| Въ за́повѣдехъ твои́хъ поглꙋмлю́сѧ, и҆ оу҆разꙋмѣ́ю пꙋти̑ твоѧ̑. | Заповідям Твоїм навчаюся я і буду пильнувати путі Твої. |
|
16
|
16
|
| Во ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ поꙋчꙋ́сѧ: не забꙋ́дꙋ слове́съ твои́хъ. | Заповіти Твої — утіха моя; не забуду я слова Твого. |
|
17
|
17
|
| Возда́ждь рабꙋ̀ твоемꙋ̀: живи́ мѧ, и҆ сохраню̀ словеса̀ твоѧ̑. | Яви милість Твою рабу Твоєму, я буду жити і додержуватися слова Твого. |
|
18
|
18
|
| Ѿкры́й ѻ҆́чи моѝ, и҆ оу҆разꙋмѣ́ю чꙋдеса̀ ѿ зако́на твоегѡ̀. | Відкрий очі мої, і зрозумію чуда закону Твого. |
|
19
|
19
|
| Пришле́цъ а҆́зъ є҆́смь на землѝ: не скры́й ѿ менє̀ за́пѡвѣди твоѧ̑. | Я подорожній на землі, не приховуй від мене заповідей Твоїх. |
|
20
|
20
|
| Возлюбѝ дꙋша̀ моѧ̀ возжела́ти сꙋдбы̑ твоѧ̑ на всѧ́кое вре́мѧ. | Стомилася душа моя від щоденного бажання зрозуміти суди Твої. |
|
21
|
21
|
| Запрети́лъ є҆сѝ гѡ́рдымъ: про́клѧти оу҆клонѧ́ющїисѧ ѿ за́повѣдїй твои́хъ. | Ти упокорив гордих, проклятих, що відхилилися від заповідей Твоїх. |
|
22
|
22
|
| Ѿимѝ ѿ менє̀ поно́съ [поноше́нїе] и҆ оу҆ничиже́нїе, ꙗ҆́кѡ свидѣ́нїй твои́хъ взыска́хъ. | Зніми з мене сором і зневагу, бо я додержувався заповітів Твоїх. |
|
23
|
23
|
| И҆́бо сѣдо́ша кнѧ̑зи и҆ на мѧ̀ клевета́хꙋ, ра́бъ же тво́й глꙋмлѧ́шесѧ во ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ: | Бо князі сидять і змовляються проти мене, я ж, раб Твій, роздумую про постанови Твої. |
|
24
|
24
|
| и҆́бо свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ поꙋче́нїе моѐ є҆́сть, и҆ совѣ́ти моѝ ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑. | Свідчення Твої — втіха моя, [і накази Твої] — радники мої. |
|
25
|
25
|
| Прильпѐ землѝ дꙋша̀ моѧ̀: живи́ мѧ по словесѝ твоемꙋ̀. | В землю никне душа моя, оживи мене за словом Твоїм. |
|
26
|
26
|
| Пꙋти̑ моѧ̑ возвѣсти́хъ, и҆ оу҆слы́шалъ мѧ̀ є҆сѝ: наꙋчи́ мѧ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ. | Розповів я про дороги мої, і Ти вислухав мене, навчи ж мене заповітів Твоїх. |
|
27
|
27
|
| Пꙋ́ть ѡ҆правда́нїй твои́хъ вразꙋми́ ми, и҆ поглꙋмлю́сѧ въ чꙋдесѣ́хъ твои́хъ. | Дай мені зрозуміти дорогу повелінь Твоїх, і я буду розмірковувати про дивні діла Твої. |
|
28
|
28
|
| Воздрема̀ дꙋша̀ моѧ̀ ѿ оу҆ны́нїѧ: оу҆тверди́ мѧ въ словесѣ́хъ твои́хъ. | Ниє душа моя від скорботи, підкріпи мене за словом Твоїм. |
|
29
|
29
|
| Пꙋ́ть непра́вды ѿста́ви ѿ менє̀ и҆ зако́номъ твои́мъ поми́лꙋй мѧ̀. | Одверни від мене дорогу неправди і в законі Твоїм провадь мене. |
|
30
|
30
|
| Пꙋ́ть и҆́стины и҆зво́лихъ и҆ сꙋдбы̑ твоѧ̑ не забы́хъ. | Я обрав дорогу істини і поставив перед собою суди Твої. |
|
31
|
31
|
| Прилѣпи́хсѧ свидѣ́нїємъ твои̑мъ, гдⷭ҇и, не посрамѝ менѐ. | Я пристав до свідчень Твоїх — Господи, не осором мене. |
|
32
|
32
|
| Пꙋ́ть за́повѣдїй твои́хъ теко́хъ, є҆гда̀ разшири́лъ є҆сѝ се́рдце моѐ. | Піду дорогою заповідей Твоїх, коли Ти розшириш серце моє. |
|
33
|
33
|
| Законоположѝ мнѣ̀, гдⷭ҇и, пꙋ́ть ѡ҆правда́нїй твои́хъ, и҆ взыщꙋ̀ и҆̀ вы́нꙋ: | Покажи мені, Господи, дорогу постанов Твоїх, і я буду триматися її до кінця життя мого. |
|
34
|
34
|
| вразꙋми́ мѧ, и҆ и҆спыта́ю зако́нъ тво́й и҆ сохраню̀ и҆̀ всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ. | Врозуми мене, щоб я навчився закону Твого, і буду дотримуватися його всім серцем моїм. |
|
35
|
35
|
| Наста́ви мѧ̀ на стезю̀ за́повѣдїй твои́хъ, ꙗ҆́кѡ тꙋ́ю восхотѣ́хъ. | Постав мене на стежку заповідей Твоїх, бо я бажаю її. |
|
36
|
36
|
| Приклонѝ се́рдце моѐ во свидѣ̑нїѧ твоѧ̑, а҆ не въ лихои́мство. | Нахили серце моє до свідчень Твоїх, а не до лихої користи. |
|
37
|
37
|
| Ѿвратѝ ѻ҆́чи моѝ є҆́же не ви́дѣти сꙋеты̀: въ пꙋтѝ твое́мъ живи́ мѧ. | Одверни очі мої, щоб не дивилися на марноту; оживляй мене на дорозі Твоїй. |
|
38
|
38
|
| Поста́ви рабꙋ̀ твоемꙋ̀ сло́во твоѐ въ стра́хъ тво́й. | Постав слово Твоє перед рабом Твоїм, щоб мав я страх перед Тобою. |
|
39
|
39
|
| Ѿимѝ поноше́нїе моѐ, є҆́же непщева́хъ: ꙗ҆́кѡ сꙋдбы̑ твоѧ̑ бл҃ги. | Одверни від мене зневагу, якої боюся я, бо суди Твої милостиві. |
|
40
|
40
|
| Сѐ, возжела́хъ за́пѡвѣди твоѧ̑: въ пра́вдѣ твое́й живи́ мѧ. | Ось я жадаю наказів Твоїх, оживляй мене Правдою Твоєю. |
|
41
|
41
|
| И҆ да прїи́детъ на мѧ̀ млⷭ҇ть твоѧ̀, гдⷭ҇и, спⷭ҇нїе твоѐ по словесѝ твоемꙋ̀: | І нехай прийде на мене милість Твоя, Господи, спасіння Твоє за словом Твоїм. |
|
42
|
42
|
| и҆ ѿвѣща́ю поноша́ющымъ мѝ сло́во, ꙗ҆́кѡ оу҆пова́хъ на словеса̀ твоѧ̑. | І я дам відповідь тим, що ганьблять мене, бо уповаю на слова Твої. |
|
43
|
43
|
| И҆ не ѿимѝ ѿ оу҆́стъ мои́хъ словесѐ и҆́стинна до ѕѣла̀, ꙗ҆́кѡ на сꙋдбы̑ твоѧ̑ оу҆пова́хъ: | Не відбери слова правди від уст моїх, бо на суди Твої надія моя. |
|
44
|
44
|
| и҆ сохраню̀ зако́нъ тво́й вы́нꙋ, въ вѣ́къ и҆ въ вѣ́къ вѣ́ка. | Буду додержуватися закону Твого повсякчас і на віки віків. |
|
45
|
45
|
| И҆ хожда́хъ въ широтѣ̀, ꙗ҆́кѡ за́пѡвѣди твоѧ̑ взыска́хъ: | Буду ходити простором широким, бо прагну до виконання заповідей Твоїх. |
|
46
|
46
|
| и҆ глаго́лахъ ѡ҆ свидѣ́нїихъ твои́хъ пред̾ цари̑ и҆ не стыдѧ́хсѧ: | Перед царями буду говорити про свідчення Твої і не посоромлюся. |
|
47
|
47
|
| и҆ поꙋча́хсѧ въ за́повѣдехъ твои́хъ, ꙗ҆̀же возлюби́хъ ѕѣлѡ̀: | Буду втішатися заповідями Твоїми, бо я їх дуже люблю. |
|
48
|
48
|
| и҆ воздвиго́хъ рꙋ́цѣ моѝ къ за́повѣдемъ твои̑мъ, ꙗ҆̀же возлюби́хъ, и҆ глꙋмлѧ́хсѧ во ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ. | Руки мої буду простягати до заповідей Твоїх, які я люблю, і розмірковуватиму про накази Твої. |
|
49
|
49
|
| Помѧнѝ словеса̀ твоѧ̑ рабꙋ̀ твоемꙋ̀, и҆́хже оу҆пова́нїе да́лъ мѝ є҆сѝ. | Згадай слова [Твої] до раба Твого, на які Ти звелів мені уповати. |
|
50
|
50
|
| То́ мѧ оу҆тѣ́ши во смире́нїи мое́мъ, ꙗ҆́кѡ сло́во твоѐ живи́ мѧ. | Це — втіха моя в горі моїм, що слово Твоє оживляє мене. |
|
51
|
51
|
| Го́рдїи законопрестꙋпова́хꙋ до ѕѣла̀: ѿ зако́на же твоегѡ̀ не оу҆клони́хсѧ. | Горді тяжко знущалися з мене, але я не відхилився від закону Твого. |
|
52
|
52
|
| Помѧнꙋ́хъ сꙋдбы̑ твоѧ̑ ѿ вѣ́ка, гдⷭ҇и, и҆ оу҆тѣ́шихсѧ. | Згадую, Господи, присуди Твої одвічні і втішаюся. |
|
53
|
53
|
| Печа́ль прїѧ́тъ мѧ̀ ѿ грѣ̑шникъ, ѡ҆ставлѧ́ющихъ зако́нъ тво́й. | Сум огортає мене за грішників, що відкинули закон Твій. |
|
54
|
54
|
| Пѣ̑та бѧ́хꙋ мнѣ̀ ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑ на мѣ́стѣ прише́лствїѧ моегѡ̀. | Постанови Твої — то пісня моя на місці блукання мого. |
|
55
|
55
|
| Помѧнꙋ́хъ въ нощѝ и҆́мѧ твоѐ, гдⷭ҇и, и҆ сохрани́хъ зако́нъ тво́й. | Вночі поминав я ім’я Твоє, Господи, і тримався закону Твого. |
|
56
|
56
|
| Се́й бы́сть мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆правда́нїй твои́хъ взыска́хъ. | Він став рідним мені, бо я дотримуюся наказів Твоїх. |
|
57
|
57
|
| Ча́сть моѧ̀ є҆сѝ, гдⷭ҇и: рѣ́хъ сохрани́ти зако́нъ тво́й. | Я сказав: Господи! Щастя моє в тому, щоб сповняти слова Твої. |
|
58
|
58
|
| Помоли́хсѧ лицꙋ̀ твоемꙋ̀ всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ: поми́лꙋй мѧ̀ по словесѝ твоемꙋ̀. | Молю Тебе всім серцем моїм: помилуй мене за словом Твоїм. |
|
59
|
59
|
| Помы́слихъ пꙋти̑ твоѧ̑ и҆ возврати́хъ но́зѣ моѝ во свидѣ̑нїѧ твоѧ̑. | Думав я про дороги мої, і ось повернув стопи мої до заповітів Твоїх. |
|
60
|
60
|
| Оу҆гото́вихсѧ и҆ не смꙋти́хсѧ сохрани́ти за́пѡвѣди твоѧ̑. | Поспішав я і не затримувався виконувати заповіді Твої. |
|
61
|
61
|
| Оу҆́ жѧ грѣ̑шникъ ѡ҆бѧза́шасѧ мнѣ̀, и҆ зако́на твоегѡ̀ не забы́хъ. | Сіті безбожних оточили мене, але не забув я закону Твого. |
|
62
|
62
|
| Полꙋ́нощи воста́хъ и҆сповѣ́датисѧ тебѣ̀ ѡ҆ сꙋдба́хъ пра́вды твоеѧ̀. | Опівночі вставав я прославляти Тебе за праведні суди Твої. |
|
63
|
63
|
| Прича́стникъ а҆́зъ є҆́смь всѣ̑мъ боѧ́щымсѧ тебє̀ и҆ хранѧ́щымъ за́пѡвѣди твоѧ̑. | Я спільник тим, що бояться Тебе і шанують повеління Твої. |
|
64
|
64
|
| Млⷭ҇ти твоеѧ̀, гдⷭ҇и, и҆спо́лнь землѧ̀: ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ наꙋчи́ мѧ. | Милости Твоєї, Господи, повна земля; навчи мене заповітів Твоїх. |
|
65
|
65
|
| Бл҃гость сотвори́лъ є҆сѝ съ рабо́мъ твои́мъ, гдⷭ҇и, по словесѝ твоемꙋ̀: | Благо зробив Ти, Господи, слузі Твоєму за словом Твоїм. |
|
66
|
66
|
| бл҃гости и҆ наказа́нїю и҆ ра́зꙋмꙋ наꙋчи́ мѧ, ꙗ҆́кѡ за́повѣдемъ твои̑мъ вѣ́ровахъ. | Доброго розуміння та знання навчи мене, бо заповідям Твоїм я вірю. |
|
67
|
67
|
| Пре́жде да́же не смири́тимисѧ, а҆́зъ прегрѣши́хъ: сегѡ̀ ра́ди сло́во твоѐ сохрани́хъ. | Як ще не був я упокореним, я блукав, а нині я тримаюся слова Твого. |
|
68
|
68
|
| Бл҃гъ є҆сѝ ты̀, гдⷭ҇и: и҆ бл҃гостїю твое́ю наꙋчи́ мѧ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ. | Благий Ти, [Господи], і благістю Твоєю навчи мене заповідей Твоїх. |
|
69
|
69
|
| Оу҆мно́жисѧ на мѧ̀ непра́вда го́рдыхъ: а҆́зъ же всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ и҆спыта́ю за́пѡвѣди твоѧ̑. | Примножили на мене неправду горді, але я всім серцем моїм схиляюся до заповідей Твоїх. |
|
70
|
70
|
| Оу҆сыри́сѧ ꙗ҆́кѡ млеко̀ се́рдце и҆́хъ: а҆́зъ же зако́нꙋ твоемꙋ̀ поꙋчи́хсѧ. | Загрубіло серце їх, як сир з молока, я ж утішаюся в законі Твоїм. |
|
71
|
71
|
| Бл҃го мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ смири́лъ мѧ̀ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ да наꙋчꙋ́сѧ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ. | Благо мені, що Ти упокорив мене, щоб я навчився заповітів Твоїх. |
|
72
|
72
|
| Бл҃гъ мнѣ̀ зако́нъ оу҆́стъ твои́хъ па́че ты́сѧщъ зла́та и҆ сребра̀. | Благий для мене закон уст Твоїх, більше за тисячі золота й срібла. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
73
|
73
|
| Рꙋ́це твоѝ сотвори́стѣ мѧ̀ и҆ созда́стѣ мѧ̀: вразꙋми́ мѧ, и҆ наꙋчꙋ́сѧ за́повѣдемъ твои̑мъ. | Руки Твої створили мене і впорядкували мене; врозуми мене, і навчуся заповідей Твоїх. |
|
74
|
74
|
| Боѧ́щїисѧ тебє̀ оу҆́зрѧтъ мѧ̀ и҆ возвеселѧ́тсѧ, ꙗ҆́кѡ на словеса̀ твоѧ̑ оу҆пова́хъ. | Ті, що бояться Тебе, побачать мене і звеселяться, що я уповаю на слово Твоє. |
|
75
|
75
|
| Разꙋмѣ́хъ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ пра́вда сꙋдбы̑ твоѧ̑, и҆ вои́стиннꙋ смири́лъ мѧ̀ є҆сѝ. | Знаю, Господи, що суди Твої праведні, і що Ти справедливо покарав мене. |
|
76
|
76
|
| Бꙋ́ди же млⷭ҇ть твоѧ̀, да оу҆тѣ́шитъ мѧ̀, по словесѝ твоемꙋ̀ рабꙋ̀ твоемꙋ̀: | Нехай же буде милість Твоя втіхою мені за словом Твоїм до раба Твого. |
|
77
|
77
|
| да прїи́дꙋтъ мнѣ̀ щедрѡ́ты твоѧ̑, и҆ жи́въ бꙋ́дꙋ, ꙗ҆́кѡ зако́нъ тво́й поꙋче́нїе моѐ є҆́сть. | Нехай зійде на мене милосердя Твоє, і я буду жити, бо закон Твій — повчання моє. |
|
78
|
78
|
| Да постыдѧ́тсѧ го́рдїи, ꙗ҆́кѡ непра́веднѡ беззако́нноваша на мѧ̀: а҆́зъ же поглꙋмлю́сѧ [размышлѧ́ти бꙋ́дꙋ] въ за́повѣдехъ твои́хъ. | Нехай будуть посоромлені горді, бо вони безвинно нападають на мене; а я буду навчатися в повеліннях Твоїх. |
|
79
|
79
|
| Да ѡ҆братѧ́тъ мѧ̀ боѧ́щїисѧ тебє̀ и҆ вѣ́дѧщїи свидѣ̑нїѧ твоѧ̑. | Нехай прийдуть до мене ті, що бояться Тебе і знають свідчення Твої. |
|
80
|
80
|
| Бꙋ́ди се́рдце моѐ непоро́чно во ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ, ꙗ҆́кѡ да не постыжꙋ́сѧ. | Нехай буде серце моє непорочним у законі Твоїм, щоб не осоромився я. |
|
81
|
81
|
| И҆зчеза́етъ во спⷭ҇нїе твоѐ дꙋша̀ моѧ̀, на словеса̀ твоѧ̑ оу҆пова́хъ: | Умліває душа моя за спасінням Твоїм; я покладаюся на слово Твоє. |
|
82
|
82
|
| и҆зчезо́ша ѻ҆́чи моѝ въ сло́во твоѐ, глаго́люще: когда̀ оу҆тѣ́шиши мѧ̀; | Плачуть очі мої за словом Твоїм; я кажу: «Коли Ти втішиш мене?» |
|
83
|
83
|
| занѐ бы́хъ ꙗ҆́кѡ мѣ́хъ на сла́нѣ: ѡ҆правда́нїй твои́хъ не забы́хъ. | Я став як той міх у диму, але наказів Твоїх не забув. |
|
84
|
84
|
| Коли́кѡ є҆́сть дні́й раба̀ твоегѡ̀; когда̀ сотвори́ши мѝ ѿ гонѧ́щихъ мѧ̀ сꙋ́дъ; | Скільки ще днів для раба Твого? Коли вчиниш гонителям моїм суд? |
|
85
|
85
|
| Повѣ́даша мнѣ̀ законопрестꙋ̑пницы глꙋмлє́нїѧ, но не ꙗ҆́кѡ зако́нъ тво́й, гдⷭ҇и. | Яму викопали для мене горді наперекір закону Твоєму. |
|
86
|
86
|
| Всѧ̑ за́пѡвѣди твоѧ̑ и҆́стина: непра́веднѡ погна́ша мѧ̀, помози́ ми. | Всі заповіді Твої — істина. Безвинно переслідують мене; поможи мені. |
|
87
|
87
|
| Вма́лѣ не сконча́ша менѐ на землѝ: а҆́зъ же не ѡ҆ста́вихъ за́повѣдїй твои́хъ. | Ледве не знищили мене на землі, я ж не покинув заповідей Твоїх. |
|
88
|
88
|
| По млⷭ҇ти твое́й живи́ мѧ, и҆ сохраню̀ свидѣ̑нїѧ оу҆́стъ твои́хъ. | Оживи мене за милістю Твоєю, і буду берегти свідчення вуст Твоїх. |
|
89
|
89
|
| Во вѣ́къ, гдⷭ҇и, сло́во твоѐ пребыва́етъ на нб҃сѝ. | Навіки, Господи, слово Твоє перебуває на небесах. |
|
90
|
90
|
| Въ ро́дъ и҆ ро́дъ и҆́стина твоѧ̀: ѡ҆снова́лъ є҆сѝ зе́млю, и҆ пребыва́етъ. | З роду в рід істина Твоя. Ти поставив землю, і вона стоїть твердо. |
|
91
|
91
|
| Оу҆чине́нїемъ твои́мъ пребыва́етъ де́нь: ꙗ҆́кѡ всѧ́чєскаѧ рабѡ́тна тебѣ̀. | З волі Твоєї все стоїть аж до цього дня, бо все служить Тобі. |
|
92
|
92
|
| Ꙗ҆́кѡ а҆́ще бы не зако́нъ тво́й поꙋче́нїе моѐ бы́лъ, тогда̀ оу҆́бѡ поги́блъ бы́хъ во смире́нїи мое́мъ: | Коли б не закон Твій був утіхою мені, то я б загинув у біді моїй. |
|
93
|
93
|
| во вѣ́къ не забꙋ́дꙋ ѡ҆правда́нїй твои́хъ, ꙗ҆́кѡ въ ни́хъ ѡ҆живи́лъ мѧ̀ є҆сѝ. | Повік не забуду повелінь Твоїх, бо ними Ти оживив мене. |
|
94
|
94
|
| Тво́й є҆́смь а҆́зъ, сп҃си́ мѧ: ꙗ҆́кѡ ѡ҆правда́нїй твои́хъ взыска́хъ. | Твій — я, спаси мене, бо я сповняв веління Твої. |
|
95
|
95
|
| Менѐ жда́ша грѣ̑шницы погꙋби́ти мѧ̀: свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ разꙋмѣ́хъ. | Нечестивці підстерігають, щоб погубити мене, я ж заглиблююсь у свідчення Твої. |
|
96
|
96
|
| Всѧ́кїѧ кончи́ны ви́дѣхъ коне́цъ: широка̀ за́повѣдь твоѧ̀ ѕѣлѡ̀. | Я бачив кінець всього досконалого, але заповідь Твоя широка безмірно. |
|
97
|
97
|
| Ко́ль возлюби́хъ зако́нъ тво́й, гдⷭ҇и: ве́сь де́нь поꙋче́нїе моѐ є҆́сть. | О, як люблю я закон Твій! Цілий день думки мої про нього. |
|
98
|
98
|
| Па́че вра̑гъ мои́хъ оу҆мꙋдри́лъ мѧ̀ є҆сѝ за́повѣдїю твое́ю, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ моѧ̀ є҆́сть. | Ти зробив мене мудрішим від ворогів моїх заповітами Твоїми, бо вони завжди зі мною. |
|
99
|
99
|
| Па́че всѣ́хъ оу҆ча́щихъ мѧ̀ разꙋмѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ поꙋче́нїе моѐ є҆́сть. | Я зрозумів більше за всіх учителів моїх, бо я вдумуюсь у свідчення Твої. |
|
100
|
100
|
| Па́че ста́рєцъ разꙋмѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ за́пѡвѣди твоѧ̑ взыска́хъ. | Став я мудрішим за старших, бо дотримуюся заповітів Твоїх. |
|
101
|
101
|
| Ѿ всѧ́кагѡ пꙋтѝ лꙋка́ва возбрани́хъ нога́мъ мои̑мъ, ꙗ҆́кѡ да сохраню̀ словеса̀ твоѧ̑: | Від усякої стежки лукавої я стримував ноги мої, щоб берегти слово Твоє. |
|
102
|
102
|
| ѿ сꙋде́бъ твои́хъ не оу҆клони́хсѧ, ꙗ҆́кѡ ты̀ законоположи́лъ мѝ є҆сѝ. | Від судів Твоїх я не відхилявся, бо Ти, Боже, навчив мене. |
|
103
|
103
|
| Ко́ль сладка̑ горта́ни моемꙋ̀ словеса̀ твоѧ̑: па́че ме́да оу҆стѡ́мъ мои̑мъ. | Які солодкі слова Твої в устах моїх! Вони солодші за мед на язиці моїм. |
|
104
|
104
|
| Ѿ за́повѣдїй твои́хъ разꙋмѣ́хъ: сегѡ̀ ра́ди возненави́дѣхъ всѧ́къ пꙋ́ть непра́вды. | Ти зробив мене мудрим заповітами Твоїми, тому зненавидів я всяку дорогу неправди. |
|
105
|
105
|
| Свѣти́лникъ нога́ма мои́ма зако́нъ тво́й, и҆ свѣ́тъ стезѧ́мъ мои̑мъ. | Закон Твій — світильник для ніг моїх і світло на стежках моїх. |
|
106
|
106
|
| Клѧ́хсѧ и҆ поста́вихъ сохрани́ти сꙋдбы̑ пра́вды твоеѧ̀. | Я поклявся і постановив додержуватися праведних судів Твоїх, і додержусь. |
|
107
|
107
|
| Смири́хсѧ до ѕѣла̀: гдⷭ҇и, живи́ мѧ по словесѝ твоемꙋ̀. | Дуже знеможений я, Господи! Оживи мене за словом Твоїм. |
|
108
|
108
|
| Вѡ́льнаѧ оу҆́стъ мои́хъ бл҃говоли́ же, гдⷭ҇и, и҆ сꙋдба́мъ твои̑мъ наꙋчи́ мѧ. | Прийми ж милостиво, Господи, добровільну жертву мою і навчи мене судів Твоїх. |
|
109
|
109
|
| Дꙋша̀ моѧ̀ въ рꙋкꙋ̀ твоє́ю [А҆леѯ.: моє́ю] вы́нꙋ, и҆ зако́на твоегѡ̀ не забы́хъ. | В небезпеці завжди душа моя, та не забув я закону Твого. |
|
110
|
110
|
| Положи́ша грѣ̑шницы сѣ́ть мнѣ̀: и҆ ѿ за́повѣдїй твои́хъ не заблꙋди́хъ. | Богопротивні поставили сіті для мене, але я від наказів Твоїх не відхилився. |
|
111
|
111
|
| Наслѣ́довахъ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ во вѣ́къ, ꙗ҆́кѡ ра́дованїе се́рдца моегѡ̀ сꙋ́ть: | Свідчення Твої я прийняв, як насліддя вічне, бо вони — радість серця мого. |
|
112
|
112
|
| приклони́хъ се́рдце моѐ сотвори́ти ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑ въ вѣ́къ за воздаѧ́нїе. | Я нахилив серце моє сповняти накази Твої вічно, до кінця життя мого. |
|
113
|
113
|
| Законопрестꙋ̑пныѧ возненави́дѣхъ, зако́нъ же тво́й возлюби́хъ. | Тих, що противляться закону, я зненавидів, закон же Твій полюбив. |
|
114
|
114
|
| Помо́щникъ мо́й и҆ застꙋ́пникъ мо́й є҆сѝ ты̀: на словеса̀ твоѧ̑ оу҆пова́хъ. | Ти — моя поміч і захист мій; я уповаю на слово Твоє. |
|
115
|
115
|
| Оу҆клони́тесѧ ѿ менє̀, лꙋка́внꙋющїи, и҆ и҆спыта́ю за́пѡвѣди бг҃а моегѡ̀. | Відійдіть від мене, беззаконники, я буду навчатися в заповідях Бога мого. |
|
116
|
116
|
| Застꙋпи́ мѧ по словесѝ твоемꙋ̀, и҆ жи́въ бꙋ́дꙋ: и҆ не посрамѝ менѐ ѿ ча́ѧнїѧ моегѡ̀: | Заступи мене, Господи, за словом Твоїм, і я буду жити; не осором мене в надії моїй. |
|
117
|
117
|
| помози́ ми, и҆ сп҃сꙋ́сѧ, и҆ поꙋчꙋ́сѧ во ѡ҆правда́нїихъ твои́хъ вы́нꙋ. | Поможи мені, і я спасуся, і безперестанно буду навчатися заповітів Твоїх. |
|
118
|
118
|
| Оу҆ничижи́лъ є҆сѝ всѧ̑ ѿстꙋпа́ющыѧ ѿ ѡ҆правда́нїй твои́хъ: ꙗ҆́кѡ непра́ведно помышле́нїе и҆́хъ. | Ти на ніщо обернув тих, що відступили від закону Твого, бо хитрощі їхні — неправда. |
|
119
|
119
|
| Престꙋпа́ющыѧ непщева́хъ всѧ̑ грѣ̑шныѧ землѝ: сегѡ̀ ра́ди возлюби́хъ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑. | Як попіл, Ти відгортаєш нечестивців землі, тому полюбив я свідчення Твої. |
|
120
|
120
|
| Пригвоздѝ стра́хꙋ твоемꙋ̀ плѡ́ти моѧ̑: ѿ сꙋде́бъ бо твои́хъ оу҆боѧ́хсѧ. | Від страху перед Тобою тремтить тіло моє; судів Твоїх я боюся. |
|
121
|
121
|
| Сотвори́хъ сꙋ́дъ и҆ пра́вдꙋ: не преда́ждь менѐ ѡ҆би́дѧщымъ мѧ̀. | Я чинив суд і справедливість, не віддай мене до рук ворогів моїх. |
|
122
|
122
|
| Воспрїимѝ раба̀ твоего̀ во бл҃го, да не ѡ҆клевета́ютъ менѐ го́рдїи. | Захисти раба Твого на добро йому, щоб не гнобили мене горді. |
|
123
|
123
|
| Ѻ҆́чи моѝ и҆зчезо́стѣ во спⷭ҇нїе твоѐ и҆ въ сло́во пра́вды твоеѧ̀: | Знесилились очі мої виглядати спасіння Твоє і слова правди Твоєї. |
|
124
|
124
|
| сотворѝ съ рабо́мъ твои́мъ по млⷭ҇ти твое́й, и҆ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ наꙋчи́ мѧ. | Яви милість Твою слузі Твоєму і постанов Твоїх навчи мене. |
|
125
|
125
|
| Ра́бъ тво́й є҆́смь а҆́зъ: вразꙋми́ мѧ, и҆ оу҆вѣ́мъ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑. | Я — раб Твій, дай мені розуміння, щоб я зрозумів свідчення Твої. |
|
126
|
126
|
| Вре́мѧ сотвори́ти гдⷭ҇еви: разори́ша зако́нъ тво́й. | Прийшов час відплати Твоєї, Господи, бо безбожні зневажили закон Твій. |
|
127
|
127
|
| Сегѡ̀ ра́ди возлюби́хъ за́пѡвѣди твоѧ̑ па́че зла́та и҆ топа́зїа. | Я ж полюбив заповіді Твої більше, аніж золото і дороге каміння. |
|
128
|
128
|
| Сегѡ̀ ра́ди ко всѣ̑мъ за́повѣдемъ твои̑мъ направлѧ́хсѧ, всѧ́къ пꙋ́ть непра́вды возненави́дѣхъ. | Всі повеління Твої визнаю справедливими, а дорогу неправди ненавиджу. |
|
129
|
129
|
| Ди̑вна свидѣ̑нїѧ твоѧ̑: сегѡ̀ ра́ди и҆спыта̀ ѧ҆̀ дꙋша̀ моѧ̀. | Дивні свідчення Твої, Господи, тому й додержується їх душа моя. |
|
130
|
130
|
| Ꙗ҆вле́нїе слове́съ твои́хъ просвѣща́етъ и҆ вразꙋмлѧ́етъ младе́нцы. | Об’явлене слово Твоє просвітлює і врозумляє немовлят. |
|
131
|
131
|
| Оу҆ста̀ моѧ̑ ѿверзо́хъ и҆ привлеко́хъ дꙋ́хъ, ꙗ҆́кѡ за́повѣдїй твои́хъ жела́хъ. | Відкриваю уста мої і, як повітря, втягую в себе заповіді Твої, бо так їх жадаю. |
|
1002
|
1002
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
132
|
132
|
| При́зри на мѧ̀ и҆ поми́лꙋй мѧ̀, по сꙋдꙋ̀ лю́бѧщихъ и҆́мѧ твоѐ. | Зглянься на мене і помилуй мене, як милуєш тих, що люблять ім’я Твоє. |
|
133
|
133
|
| Стѡпы̀ моѧ̑ напра́ви по словесѝ твоемꙋ̀, и҆ да не ѡ҆блада́етъ мно́ю всѧ́кое беззако́нїе: | Стопи мої направ за словом Твоїм, і нехай не оволодіє мною ніяке беззаконня. |
|
134
|
134
|
| и҆зба́ви мѧ̀ ѿ клеветы̀ человѣ́ческїѧ, и҆ сохраню̀ за́пѡвѣди твоѧ̑. | Спаси мене від наклепів людських, і я буду сповняти заповіді Твої. |
|
135
|
135
|
| Лицѐ твоѐ просвѣтѝ на раба̀ твоего̀ и҆ наꙋчи́ мѧ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ. | Осяй раба Твого світлом лиця Твого і навчи мене заповітів Твоїх. |
|
136
|
136
|
| И҆схѡ́дища водна̑ѧ и҆зведо́стѣ ѻ҆́чи моѝ, поне́же не сохрани́хъ зако́на твоегѡ̀. | Потоки сліз течуть з очей моїх, бо люди не додержують закону Твого. |
|
137
|
137
|
| Првⷣнъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, и҆ пра́ви сꙋдѝ твоѝ: | Праведний Ти, Господи, і справедливі суди Твої. |
|
138
|
138
|
| заповѣ́далъ є҆сѝ пра́вдꙋ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑, и҆ и҆́стинꙋ ѕѣлѡ̀. | Свідчення Твої, що їх заповідав Ти, — правда і чиста істина. |
|
139
|
139
|
| И҆ста́ѧла мѧ̀ є҆́сть ре́вность твоѧ̀: ꙗ҆́кѡ забы́ша словеса̀ твоѧ̑ вразѝ моѝ. | Ревність моя за Тебе сушить мене, бо вороги мої забули слова Твої. |
|
140
|
140
|
| Разжже́но сло́во твоѐ ѕѣлѡ̀, и҆ ра́бъ тво́й возлюбѝ є҆̀. | Розпалене й чисте слово Твоє, і я — раб Твій — полюбив Його. |
|
141
|
141
|
| Ю҆нѣ́йшїй а҆́зъ є҆́смь и҆ оу҆ничиже́нъ: ѡ҆правда́нїй твои́хъ не забы́хъ. | Малий я і принижений, але повелінь Твоїх я не забув. |
|
142
|
142
|
| Пра́вда твоѧ̀ пра́вда во вѣ́къ, и҆ зако́нъ тво́й и҆́стина. | Правда Твоя — правда вічна, і закон Твій — істина. |
|
143
|
143
|
| Скѡ́рби и҆ нꙋ́жди ѡ҆брѣто́ша мѧ̀: за́пѡвѣди твоѧ̑ поꙋче́нїе моѐ. | Скорбота й горе прийшли на мене, та заповіді Твої — утіха моя. |
|
144
|
144
|
| Пра́вда свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ въ вѣ́къ: вразꙋми́ мѧ, и҆ жи́въ бꙋ́дꙋ. | Правда свідчень Твоїх — вічна; дай мені зрозуміти їх, і я буду жити. |
|
145
|
145
|
| Воззва́хъ всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ, оу҆слы́ши мѧ̀, гдⷭ҇и: ѡ҆правда̑нїѧ твоѧ̑ взыщꙋ̀. | Від усього серця [мого] взиваю я; почуй мене, Господи, заповіти Твої я сповнятиму. |
|
146
|
146
|
| Воззва́хъ тѝ, сп҃си́ мѧ, и҆ сохраню̀ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑. | Взиваю до Тебе: спаси мене, буду сповняти накази Твої. |
|
147
|
147
|
| Предвари́хъ въ безго́дїи и҆ воззва́хъ: на словеса̀ твоѧ̑ оу҆пова́хъ. | Раніше світанку взиваю я; на слово Твоє я уповаю. |
|
148
|
148
|
| Предвари́стѣ ѻ҆́чи моѝ ко оу҆́трꙋ, поꙋчи́тисѧ словесє́мъ твои̑мъ. | Раніше ранку відкриті очі мої, щоб навчатися слів Твоїх. |
|
149
|
149
|
| Гла́съ мо́й оу҆слы́ши, гдⷭ҇и, по млⷭ҇ти твое́й: по сꙋдбѣ̀ твое́й живи́ мѧ. | Почуй, Господи, голос мій з милости Твоєї і за судом Твоїм оживи мене. |
|
150
|
150
|
| Прибли́жишасѧ гонѧ́щїи мѧ̀ беззако́нїемъ: ѿ зако́на же твоегѡ̀ оу҆дали́шасѧ. | Наблизилися до мене ті, що замислили зло; від закону Твого вони далеко стали. |
|
151
|
151
|
| Бли́з̾ є҆сѝ ты̀, гдⷭ҇и, и҆ всѝ пꙋтїѐ твоѝ и҆́стина. | Ти ж, Господи, близько від мене, і всі заповіти Твої — істина. |
|
152
|
152
|
| И҆спе́рва позна́хъ ѿ свидѣ́нїй твои́хъ, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ ѡ҆снова́лъ ѧ҆̀ є҆сѝ. | Віддавна я знаю свідчення Твої, що їх навіки встановив Ти. |
|
153
|
153
|
| Ви́ждь смире́нїе моѐ и҆ и҆зми́ мѧ: ꙗ҆́кѡ зако́на твоегѡ̀ не забы́хъ. | Зглянься на горе моє і визволи мене, бо я закону Твого не забув. |
|
154
|
154
|
| Сꙋдѝ сꙋ́дъ мо́й и҆ и҆зба́ви мѧ̀: словесѐ ра́ди твоегѡ̀ живи́ мѧ. | Розсуди справу мою і захисти мене; за словом Твоїм оживи мене. |
|
155
|
155
|
| Дале́че ѿ грѣ̑шникъ спⷭ҇нїе, ꙗ҆́кѡ ѡ҆правда́нїй твои́хъ не взыска́ша. | Далеко від нечестивців спасіння, бо вони не визнають закону Твого. |
|
156
|
156
|
| Щедрѡ́ты твоѧ̑ мнѡ́ги, гдⷭ҇и: по сꙋдбѣ̀ твое́й живи́ мѧ. | Велика щедрість Твоя, Господи; оживи мене праведним судом Твоїм. |
|
157
|
157
|
| Мно́зи и҆згонѧ́щїи мѧ̀ и҆ стꙋжа́ющїи мѝ: ѿ свидѣ́нїй твои́хъ не оу҆клони́хсѧ. | Багато в мене напасників і гнобителів, але я від свідчень Твоїх не відхилився. |
|
158
|
158
|
| Ви́дѣхъ неразꙋмѣва́ющыѧ и҆ и҆ста́ѧхъ: ꙗ҆́кѡ слове́съ твои́хъ не сохрани́ша. | Бачу я безбожних і тяжко мені, що вони відступили від слова Твого. |
|
159
|
159
|
| Ви́ждь, ꙗ҆́кѡ за́пѡвѣди твоѧ̑ возлюби́хъ: гдⷭ҇и, по млⷭ҇ти твое́й живи́ мѧ. | Глянь, як люблю я заповіді Твої; з милости Твоєї, Господи, оживи мене. |
|
160
|
160
|
| Нача́ло слове́съ твои́хъ и҆́стина, и҆ во вѣ́къ всѧ̑ сꙋдбы̑ пра́вды твоеѧ̀. | Основа слів Твоїх — істина, і вічні всі суди правди Твоєї. |
|
161
|
161
|
| Кнѧ̑зи погна́ша мѧ̀ тꙋ́не: и҆ ѿ слове́съ твои́хъ оу҆боѧ́сѧ се́рдце моѐ. | Князі безвинно гонять мене, але серце моє боїться слова Твого. |
|
162
|
162
|
| Возра́дꙋюсѧ а҆́зъ ѡ҆ словесѣ́хъ твои́хъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣта́ѧй коры́сть мно́гꙋ. | Радію я від слів Твоїх, як той, що одержав велике багатство. |
|
163
|
163
|
| Непра́вдꙋ возненави́дѣхъ и҆ ѡ҆мерзи́хъ: зако́нъ же тво́й возлюби́хъ. | Неправду я зненавидів і гидую нею, закон же Твій я люблю. |
|
164
|
164
|
| Седмери́цею дне́мъ хвали́хъ тѧ̀ ѡ҆ сꙋдба́хъ пра́вды твоеѧ̀. | Семикратно кожного дня я прославляю Тебе за суди правди Твоєї. |
|
165
|
165
|
| Ми́ръ мно́гъ лю́бѧщымъ зако́нъ тво́й, и҆ нѣ́сть и҆̀мъ собла́зна. | Великим миром утішаються ті, що люблять закон Твій, і не спотикаються вони. |
|
166
|
166
|
| Ча́ѧхъ спⷭ҇нїѧ твоегѡ̀, гдⷭ҇и, и҆ за́пѡвѣди твоѧ̑ возлюби́хъ. | Я уповаю на спасіння Твоє, Господи, і сповняю заповіді Твої. |
|
167
|
167
|
| Сохранѝ дꙋша̀ моѧ̀ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑ и҆ возлюбѝ ѧ҆̀ ѕѣлѡ̀. | Душа моя додержує свідчень Твоїх, бо вельми люблю їх. |
|
168
|
168
|
| Сохрани́хъ за́пѡвѣди твоѧ̑ и҆ свидѣ̑нїѧ твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ всѝ пꙋтїѐ моѝ пред̾ тобо́ю, гдⷭ҇и. | Я охороняю заповіді Твої і свідчення Твої, бо всі дороги мої перед Тобою, Господи. |
|
169
|
169
|
| Да прибли́житсѧ моле́нїе моѐ пред̾ тѧ̀, гдⷭ҇и: по словесѝ твоемꙋ̀ вразꙋми́ мѧ. | Нехай дійде молитва моя до Тебе, Господи, за словом Твоїм врозуми мене. |
|
170
|
170
|
| Да вни́детъ проше́нїе моѐ пред̾ тѧ̀: гдⷭ҇и, по словесѝ твоемꙋ̀ и҆зба́ви мѧ̀. | Нехай прийде благання моє до Тебе, Господи, за словом Твоїм визволи мене. |
|
171
|
171
|
| Ѿры́гнꙋтъ оу҆стнѣ̀ моѝ пѣ́нїе, є҆гда̀ наꙋчи́ши мѧ̀ ѡ҆правда́нїємъ твои̑мъ. | Висловлять уста мої пісню хвали, коли навчиш мене заповітів Твоїх. |
|
172
|
172
|
| Провѣща́етъ ѧ҆зы́къ мо́й словеса̀ твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ всѧ̑ за́пѡвѣди твоѧ̑ пра́вда. | Язик мій буде голосно провіщати слова Твої, бо всі заповіді Твої — правда. |
|
173
|
173
|
| Да бꙋ́детъ рꙋка̀ твоѧ̀ є҆́же спⷭ҇ти́ мѧ, ꙗ҆́кѡ за́пѡвѣди твоѧ̑ и҆зво́лихъ. | Нехай стане рука Твоя на поміч мені, бо я обрав собі повеління Твої. |
|
174
|
174
|
| Возжела́хъ спⷭ҇нїе твоѐ, гдⷭ҇и, и҆ зако́нъ тво́й поꙋче́нїе моѐ є҆́сть. | Я жадаю спасіння Твого, Господи, і закон Твій — утіха моя. |
|
175
|
175
|
| Жива̀ бꙋ́детъ дꙋша̀ моѧ̀ и҆ восхва́литъ тѧ̀: и҆ сꙋдбы̑ твоѧ̑ помо́гꙋтъ мнѣ̀. | Нехай живе душа моя і славить Тебе, і суди Твої нехай допоможуть мені. |
|
176
|
176
|
| Заблꙋди́хъ ꙗ҆́кѡ ѻ҆вча̀ поги́бшее: взыщѝ раба̀ твоего̀, ꙗ҆́кѡ за́повѣдїй твои́хъ не забы́хъ. | Я блукаю, наче ягня загублене. Знайди раба Твого, бо я заповідей Твоїх не забув. |
|
1003
|
1003
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ рѳ҃і
|
Псалом 119
|
|
0
|
0
|
| Пѣ́снь степе́ней, р҃ѳ҃і҃. | Пісня ступенів. |
|
1
|
1
|
| Ко гдⷭ҇ꙋ, внегда̀ скорбѣ́ти мѝ, воззва́хъ, и҆ оу҆слы́ша мѧ̀. | До Господа взивав я в скорботі моїй, і Він вислухав мене. |
|
2
|
2
|
| Гдⷭ҇и, и҆зба́ви дꙋ́шꙋ мою̀ ѿ оу҆сте́нъ непра́ведныхъ и҆ ѿ ѧ҆зы́ка льсти́ва. | Господи, визволи душу мою від уст неправдивих, від язика облесливого. |
|
3
|
3
|
| Что̀ да́стсѧ тебѣ̀, и҆лѝ что̀ приложи́тсѧ тебѣ̀ къ ѧ҆зы́кꙋ льсти́вꙋ; | Що дасть Тобі або що додасть Тобі язик зрадливий? |
|
4
|
4
|
| Стрѣ́лы си́льнагѡ и҆з̾ѡщрє́ны, со оу҆́гльми пꙋсты́нными. | Він — як гострі стріли сильного з палаючим вугіллям, що спустошує. |
|
5
|
5
|
| Оу҆вы̀ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ прише́лствїе моѐ продолжи́сѧ, всели́хсѧ съ селє́нїи кида́рскими: | Горе мені, що я перебуваю у Мосоха, живу біля шатрів кидарських. |
|
6
|
6
|
| мно́гѡ прише́лствова дꙋша̀ моѧ̀: съ ненави́дѧщими ми́ра бѣ́хъ ми́ренъ: | Довго перебувала душа моя з тими, що не бажають миру. |
|
7
|
7
|
| є҆гда̀ глаго́лахъ и҆̀мъ, борѧ́хꙋ мѧ̀ тꙋ́не. | Я бажаю жити мирно, але, як тільки заговорю до них, вони повстають проти мене без вини. |
|
Ѱало́мъ рк҃
|
Псалом 120
|
|
0
|
0
|
| Пѣ́снь степе́ней, р҃к҃. | Пісня ступенів. |
|
1
|
1
|
| Возведо́хъ ѻ҆́чи моѝ въ го́ры, ѿню́дꙋже прїи́детъ по́мощь моѧ̀. | Звів я очі мої в гори, звідкіля прийде поміч моя. |
|
2
|
2
|
| По́мощь моѧ̀ ѿ гдⷭ҇а, сотво́ршагѡ не́бо и҆ зе́млю. | Поміч моя від Господа, що створив небо і землю. |
|
3
|
3
|
| Не да́ждь во смѧте́нїе ногѝ твоеѧ̀, нижѐ воздре́млетъ хранѧ́й тѧ̀: | Він не дасть нозі твоїй спіткнутися, не задрімає Охоронитель твій. |
|
4
|
4
|
| сѐ, не воздре́млетъ, нижѐ оу҆́снетъ хранѧ́й і҆и҃лѧ. | Не задрімає і не засне Той, Хто охороняє Ізраїля. |
|
5
|
5
|
| Гдⷭ҇ь сохрани́тъ тѧ̀, гдⷭ҇ь покро́въ тво́й на рꙋ́кꙋ деснꙋ́ю твою̀. | Господь — Охорона твоя, Господь — покрова твоя на правиці твоїй. |
|
6
|
6
|
| Во днѝ со́лнце не ѡ҆жже́тъ тебѐ, нижѐ лꙋна̀ но́щїю. | Удень сонце не опалить тебе, а вночі — місяць. |
|
7
|
7
|
| Гдⷭ҇ь сохрани́тъ тѧ̀ ѿ всѧ́кагѡ ѕла̀, сохрани́тъ дꙋ́шꙋ твою̀ гдⷭ҇ь: | Господь охоронить тебе від усякого зла, охоронить душу твою [Господь]. |
|
8
|
8
|
| гдⷭ҇ь сохрани́тъ вхожде́нїе твоѐ и҆ и҆схожде́нїе твоѐ, ѿнн҃ѣ и҆ до вѣ́ка. | Господь охоронить вхід і вихід твій віднині й навіки. |
|
Ѱало́мъ рк҃а
|
Псалом 121
|
|
0
|
0
|
| Пѣ́снь степе́ней, р҃к҃а҃. | Пісня ступенів. Давида. |
|
1
|
1
|
| Возвесели́хсѧ ѡ҆ ре́кшихъ мнѣ̀: въ до́мъ гдⷭ҇ень по́йдемъ. | Звеселився я тим, що сказали мені: ходімо до дому Господнього. |
|
2
|
2
|
| Стоѧ́ще бѧ́хꙋ но́ги на́шѧ во дво́рѣхъ твои́хъ, і҆ерⷭ҇ли́ме. | Стояли ноги наші у дворах твоїх, Єрусалиме. |
|
3
|
3
|
| І҆ерⷭ҇ли́мъ зи́ждемый ꙗ҆́кѡ гра́дъ, є҆мꙋ́же прича́стїе є҆гѡ̀ вкꙋ́пѣ. | Єрусалим створений як місто, і доля його з народом його. |
|
4
|
4
|
| Та́мѡ бо взыдо́ша кѡлѣ́на, кѡлѣ́на гдⷭ҇нѧ, свидѣ́нїе і҆и҃лево, и҆сповѣ́датисѧ и҆́мени гдⷭ҇ню: | Бо туди увійшли коліна, коліна Господні, за законом Ізраїля, щоб прославляти ім’я Господнє. |
|
5
|
5
|
| ꙗ҆́кѡ та́мѡ сѣдо́ша престо́ли на сꙋ́дъ, престо́ли въ домꙋ̀ дв҃довѣ. | Бо там стоять престоли, щоб судити, престоли в домі Давидовому. |
|
6
|
6
|
| Вопроси́те же ꙗ҆̀же ѡ҆ ми́рѣ і҆ерⷭ҇ли́ма: и҆ ѻ҆би́лїе лю́бѧщымъ тѧ̀. | Просіть про мир для Єрусалима, і благоденство тим, що люблять тебе. |
|
7
|
7
|
| Бꙋ́ди же ми́ръ въ си́лѣ твое́й, и҆ ѻ҆би́лїе въ столпостѣна́хъ твои́хъ. | І нехай буде мир силою твоєю і благоденство у стінах твоїх. |
|
8
|
8
|
| Ра́ди бра́тїй мои́хъ и҆ бли́жнихъ мои́хъ глаго́лахъ оу҆́бѡ ми́ръ ѡ҆ тебѣ̀. | Заради братів моїх і ближніх моїх промовляю: мир тобі. |
|
9
|
9
|
| До́мꙋ ра́ди гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ взыска́хъ бл҃га̑ѧ тебѣ̀. | Заради дому Господа Бога нашого жадаю я блага тобі. |
|
Ѱало́мъ рк҃в
|
Псалом 122
|
|
0
|
0
|
| Пѣ́снь степе́ней, р҃к҃в҃. | Пісня ступенів. |
|
1
|
1
|
| Къ тебѣ̀ возведо́хъ ѻ҆́чи моѝ, живꙋ́щемꙋ на нб҃сѝ. | До Тебе, що перебуваєш на небі, зводжу очі мої. |
|
2
|
2
|
| Сѐ, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́чи ра̑бъ въ рꙋкꙋ̀ госпо́дїй свои́хъ, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́чи рабы́ни въ рꙋкꙋ̀ госпожѝ своеѧ̀: та́кѡ ѻ҆́чи на́ши ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ на́шемꙋ, до́ндеже оу҆ще́дритъ ны̀. | Як очі рабів звертаються до рук господарів їхніх, як очі рабині до рук господині її, так очі наші — до Господа Бога нашого, аж поки помилує нас. |
|
3
|
3
|
| Поми́лꙋй на́съ, гдⷭ҇и, поми́лꙋй на́съ, ꙗ҆́кѡ помно́гꙋ и҆спо́лнихомсѧ оу҆ничиже́нїѧ: | Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо багато ми маємо приниження. |
|
4
|
4
|
| наипа́че напо́лнисѧ дꙋша̀ на́ша поноше́нїѧ гобзꙋ́ющихъ и҆ оу҆ничиже́нїѧ го́рдыхъ. | Надміру має душа наша ганьби від багатих та зневаги від гордих. |
|
Ѱало́мъ рк҃г
|
Псалом 123
|
|
0
|
0
|
| Пѣ́снь степе́ней, р҃к҃г҃. | Пісня ступенів. Давида. |
|
1
|
1
|
| Ꙗ҆́кѡ а҆́ще не гдⷭ҇ь бы бы́лъ въ на́съ, да рече́тъ оу҆́бѡ і҆и҃ль: | Якби не Господь був з нами, — нехай скаже Ізраїль, |
|
2
|
2
|
| ꙗ҆́кѡ а҆́ще не гдⷭ҇ь бы бы́лъ въ на́съ, внегда̀ воста́ти человѣ́кѡмъ на ны̀, оу҆̀бо живы́хъ поже́рли бы́ша на́съ: | якби не Господь був з нами, коли повстали проти нас люди, — |
|
3
|
3
|
| внегда̀ прогнѣ́ватисѧ ꙗ҆́рости и҆́хъ на ны̀, оу҆̀бо вода̀ потопи́ла бы на́съ. | вони б живих поглинули нас, коли гнів їх розпалився на нас. |
|
4
|
4
|
| Пото́къ пре́йде дꙋша̀ на́ша: | Вода б затопила нас; потоки залили б душу нашу. |
|
5
|
5
|
| оу҆̀бо пре́йде дꙋша̀ на́ша во́дꙋ непостоѧ́ннꙋю. | Бурхливі хвилі води прийшли б над душею нашою. |
|
6
|
6
|
| Блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь, и҆́же не дадѐ на́съ въ лови́твꙋ зꙋбѡ́мъ и҆́хъ. | Благословен Господь, Який не дав нас на здобич у зуби їхні. |
|
7
|
7
|
| Дꙋша̀ на́ша ꙗ҆́кѡ пти́ца и҆зба́висѧ ѿ сѣ́ти ловѧ́щихъ: сѣ́ть сокрꙋши́сѧ, и҆ мы̀ и҆зба́влени бы́хомъ. | Душа наша, як пташка, вирвалася з сітки тих, що ловили. Сітка розірвалась, і ми спаслися. |
|
8
|
8
|
| По́мощь на́ша во и҆́мѧ гдⷭ҇а, сотво́ршагѡ не́бо и҆ зе́млю. | Поміч наша в імені Господа, що створив небо і землю. Слава… |
|
1001
|
|
| Сла́ва: | |
|
Ѱало́мъ рк҃д
|
Псалом 124
|
|
0
|
0
|
| Пѣ́снь степе́ней, р҃к҃д҃. | Пісня ступенів. |
|
1
|
1
|
| Надѣ́ющїисѧ на гдⷭ҇а, ꙗ҆́кѡ гора̀ сїѡ́нъ: не подви́житсѧ въ вѣ́къ живы́й во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. | Ті, що надіються на Господа, не похитнуться, як гора Сион, що стоїть вічно. |
|
2
|
2
|
| Го́ры ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀, и҆ гдⷭ҇ь ѡ҆́крестъ люді́й свои́хъ, ѿнн҃ѣ и҆ до вѣ́ка. | Гори навкруги Єрусалима, а Господь — навкруги народу Свого віднині і навіки. |
|
3
|
3
|
| Ꙗ҆́кѡ не ѡ҆ста́витъ гдⷭ҇ь жезла̀ грѣ́шныхъ на жре́бїй првⷣныхъ, ꙗ҆́кѡ да не про́стрꙋтъ првⷣнїи въ беззакѡ́нїѧ рꙋ́къ свои́хъ. | Бо не залишить [Господь] жезла нечестивих над долею праведних, щоб праведні не простягли рук своїх до беззаконня. |
|
4
|
4
|
| Оу҆бл҃жѝ, гдⷭ҇и, бл҃гі̑ѧ и҆ пра̑выѧ срⷣцемъ. | Благодій, Господи, добрим і праведним серцем. |
|
5
|
5
|
| Оу҆клонѧ́ющыѧсѧ же въ развращє́нїѧ ѿведе́тъ гдⷭ҇ь съ дѣ́лающими беззако́нїе: ми́ръ на і҆и҃лѧ. | А тих, що звернули на криву дорогу неправди, нехай залишить Господь разом з тими, що чинять беззаконня. Мир на Ізраїля! |
|
Ѱало́мъ рк҃є
|
Псалом 125
|
|
0
|
0
|
| Пѣ́снь степе́ней, р҃к҃е҃. | Пісня ступенів. |
|
1
|
1
|
| Внегда̀ возврати́ти гдⷭ҇ꙋ плѣ́нъ сїѡ́нь, бы́хомъ ꙗ҆́кѡ оу҆тѣ́шени. | Коли повертав Господь з полону Сион, нам здавалося, що то був сон. |
|
2
|
2
|
| Тогда̀ и҆спо́лнишасѧ ра́дости оу҆ста̀ на̑ша, и҆ ѧ҆зы́къ на́шъ весе́лїѧ: тогда̀ рекꙋ́тъ во ꙗ҆зы́цѣхъ: возвели́чилъ є҆́сть гдⷭ҇ь сотвори́ти съ ни́ми. | Тоді були душі наші повні радости, і з уст наших лилася пісня. Тоді між народами говорили: «Велике сотворив Господь над ними». |
|
3
|
3
|
| Возвели́чилъ є҆́сть гдⷭ҇ь сотвори́ти съ на́ми: бы́хомъ веселѧ́щесѧ. | Так, Господь явив над нами велике; ми раділи серцем. |
|
4
|
4
|
| Возвратѝ, гдⷭ҇и, плѣне́нїе на́ше, ꙗ҆́кѡ пото́ки ю҆́гомъ. | Поверни ж, Господи, невільників наших, як потоки на південь. |
|
5
|
5
|
| Сѣ́ющїи слеза́ми, ра́достїю по́жнꙋтъ. | Ті, що сіють зі сльозами, пожнуть з радістю. |
|
6
|
6
|
| Ходѧ́щїи хожда́хꙋ и҆ пла́кахꙋсѧ, мета́юще сѣ́мена своѧ̑: грѧдꙋ́ще же прїи́дꙋтъ ра́достїю, взе́млюще рꙋкоѧ̑ти своѧ̑. | Хто з плачем ніс сіяти зерно своє, той повернеться веселий, несучи снопи свої. |
|
Ѱало́мъ рк҃ѕ
|
Псалом 126
|
|
0
|
0
|
| Пѣ́снь степе́ней, р҃к҃ѕ҃. | Пісня ступенів. Соломона. |
|
1
|
1
|
| А҆́ще не гдⷭ҇ь сози́ждетъ до́мъ, всꙋ́е трꙋди́шасѧ зи́ждꙋщїи: а҆́ще не гдⷭ҇ь сохрани́тъ гра́дъ, всꙋ́е бдѣ̀ стрегі́й. | Коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі; коли не Господь береже місто, даремно пильнує сторожа. |
|
2
|
2
|
| Всꙋ́е ва́мъ є҆́сть оу҆́треневати: воста́нете по сѣдѣ́нїи ꙗ҆дꙋ́щїи хлѣ́бъ болѣ́зни, є҆гда̀ да́стъ возлю́блєннымъ свои̑мъ со́нъ. | Даремно встаєте ви рано і лягаєте пізно, їсте хліб, тяжко здобутий, тоді як Господь дає улюбленим Своїм спокійний сон. |
|
3
|
3
|
| Сѐ, достоѧ́нїе гдⷭ҇не сы́нове, мзда̀ плода̀ чре́внѧгѡ. | Ось і діти — насліддя від Господа; нагорода від Нього — плід утроби. |
|
4
|
4
|
| Ꙗ҆́кѡ стрѣ́лы въ рꙋцѣ̀ си́льнагѡ, та́кѡ сы́нове ѿтрѧсе́нныхъ. | Як стріли в руках сильного, так і сини молоді. |
|
5
|
5
|
| Бл҃же́нъ, и҆́же и҆спо́лнитъ жела́нїе своѐ ѿ ни́хъ: не постыдѧ́тсѧ, є҆гда̀ глаго́лютъ врагѡ́мъ свои̑мъ во вратѣ́хъ. | Блаженний, хто здобув таку поміч собі. Не осоромляться вони, коли біля брами міста свого говоритимуть з ворогами. |
|
Ѱало́мъ рк҃з
|
Псалом 127
|
|
0
|
0
|
| Пѣ́снь степе́ней, р҃к҃з҃. | Пісня ступенів. |
|
1
|
1
|
| Бл҃же́ни всѝ боѧ́щїисѧ гдⷭ҇а, ходѧ́щїи въ пꙋте́хъ є҆гѡ̀: | Блаженні всі, що бояться Господа. Ті, що ходять путями Його. |
|
2
|
2
|
| трꙋды̀ плодѡ́въ [рꙋ́къ] твои́хъ снѣ́си: бл҃же́нъ є҆сѝ, и҆ добро̀ тебѣ̀ бꙋ́детъ. | Ти житимеш трудами рук твоїх. Блаженний ти, і добро тобі буде. |
|
3
|
3
|
| Жена̀ твоѧ̀ ꙗ҆́кѡ лоза̀ плодови́та въ страна́хъ до́мꙋ твоегѡ̀: | Жона твоя в домі твоїм як родюча лоза виноградна. Сини твої, як паростки дерева оливкового, навколо трапези твоєї. |
|
4
|
4
|
| сы́нове твоѝ ꙗ҆́кѡ новосаждє́нїѧ ма̑сличнаѧ ѡ҆́крестъ трапе́зы твоеѧ̀. | Ось так буде благословенний чоловік, що боїться Господа. |
|
5
|
5
|
| Сѐ, та́кѡ бл҃гослови́тсѧ человѣ́къ боѧ́йсѧ гдⷭ҇а. | Нехай благословить тебе Господь від Сиону. І побачиш блаженство Єрусалима по всі дні життя твого. |
|
6
|
6
|
| Блгⷭ҇ви́тъ тѧ̀ гдⷭ҇ь ѿ сїѡ́на, и҆ оу҆́зриши бл҃га̑ѧ і҆ерⷭ҇ли́ма всѧ̑ дни̑ живота̀ твоегѡ̀, | Щоб побачив ти дітей синів твоїх. Мир на Ізраїля! |
|
7
|
|
| и҆ оу҆́зриши сы́ны сынѡ́въ твои́хъ: ми́ръ на і҆и҃лѧ. | |
|
Ѱало́мъ рк҃и
|
Псалом 128
|
|
0
|
0
|
| Пѣ́снь степе́ней, р҃к҃и҃. | Пісня ступенів. |
|
1
|
1
|
| Мно́жицею бра́шасѧ со мно́ю ѿ ю҆́ности моеѧ̀, да рече́тъ оу҆́бѡ і҆и҃ль: | Багато разів бороли мене від юности моєї, — нехай скаже Ізраїль, |
|
2
|
2
|
| мно́жицею бра́шасѧ со мно́ю ѿ ю҆́ности моеѧ̀, и҆́бо не премого́ша мѧ̀. | багато разів бороли мене від юности моєї, але не перемогли мене. |
|
3
|
3
|
| На хребтѣ̀ мое́мъ дѣ́лаша грѣ̑шницы, продолжи́ша беззако́нїе своѐ. | На хребті моїм орали плугарі, проклали довгі борозни свої, |
|
4
|
4
|
| Гдⷭ҇ь првⷣнъ ссѣчѐ вы̑ѧ грѣ́шникѡвъ. | але Господь справедливий, Він розсік пута беззаконників. |
|
5
|
5
|
| Да постыдѧ́тсѧ и҆ возвратѧ́тсѧ вспѧ́ть всѝ ненави́дѧщїи сїѡ́на: | Нехай осоромляться і відступлять ті, що ненавидять Сион. |
|
6
|
6
|
| да бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́кѡ трава̀ на здѣ́хъ [на кро́вѣхъ], ꙗ҆́же пре́жде восторже́нїѧ и҆́зсше: | Нехай будуть як трава на покрівлі, що сохне раніше, ніж вирвуть її, |
|
7
|
7
|
| є҆́юже не и҆спо́лни рꙋкѝ своеѧ̀ жнѧ́й, и҆ нѣ́дра своегѡ̀ рꙋкоѧ̑ти собира́ѧй: | якою жнець не наповнює руки своєї, і в’язальниця не зв’яже снопа. |
|
8
|
8
|
| и҆ не рѣ́ша мимоходѧ́щїи: блгⷭ҇ве́нїе гдⷭ҇не на вы̀, благослови́хомъ вы̀ во и҆́мѧ гдⷭ҇не. | А перехожі не скажуть: «Благословення Господнє на вас; благословляємо вас іменем Господнім». Слава… |
|
1001
|
|
| Сла́ва: | |
|
Ѱало́мъ рк҃ѳ
|
Псалом 129
|
|
0
|
0
|
| Пѣ́снь степе́ней, р҃к҃ѳ҃. | Пісня ступенів. |
|
1
|
1
|
| И҆з̾ глꙋбины̀ воззва́хъ къ тебѣ̀, гдⷭ҇и: гдⷭ҇и, оу҆слы́ши гла́съ мо́й. | З глибини взиваю до Тебе, Господи, Господи, почуй голос мій. |
|
2
|
2
|
| Да бꙋ́дꙋтъ оу҆́ши твоѝ вне́млющѣ гла́сꙋ моле́нїѧ моегѡ̀. | Нехай будуть вуха Твої уважні до голосу благання мого. |
|
3
|
3
|
| А҆́ще беззакѡ́нїѧ на́зриши, гдⷭ҇и, гдⷭ҇и, кто̀ постои́тъ; ꙗ҆́кѡ оу҆ тебє̀ ѡ҆чище́нїе є҆́сть. | Якщо на беззаконня наші зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїть? |
|
4
|
4
|
| И҆́мене ра́ди твоегѡ̀ потерпѣ́хъ тѧ̀, гдⷭ҇и, потерпѣ̀ дꙋша̀ моѧ̀ въ сло́во твоѐ: оу҆пова̀ дꙋша̀ моѧ̀ на гдⷭ҇а. | Але у Тебе прощення; нехай благоговіють перед Тобою. |
|
5
|
5
|
| Ѿ стра́жи оу҆́треннїѧ до но́щи, ѿ стра́жи оу҆́треннїѧ да оу҆пова́етъ і҆и҃ль на гдⷭ҇а: | Ради імені Твого я надіюся на Тебе, Господи; терпіла душа моя у слові Твоїм. Уповає душа моя на Господа. |
|
6
|
6
|
| ꙗ҆́кѡ оу҆ гдⷭ҇а млⷭ҇ть, и҆ мно́гое оу҆ негѡ̀ и҆збавле́нїе: и҆ то́й и҆зба́витъ і҆и҃лѧ ѿ всѣ́хъ беззако́нїй є҆гѡ̀. | Від ранньої зорі до ночі, від ранньої зорі нехай уповає Ізраїль на Господа. |
|
Ѱало́мъ рл҃
|
Псалом 130
|
|
0
|
0
|
| Пѣ́снь степе́ней, р҃л҃. | Пісня ступенів. Давида. |
|
1
|
1
|
| Гдⷭ҇и, не вознесе́сѧ се́рдце моѐ, нижѐ вознесо́стѣсѧ ѻ҆́чи моѝ: нижѐ ходи́хъ въ вели́кихъ, нижѐ въ ди́вныхъ па́че менє̀. | Господи, не зазнавалося серце моє, не підносилися гордо очі мої; я не входив у велике і дивне, недосяжне для мене. |
|
2
|
2
|
| А҆́ще не смиреномꙋ́дрствовахъ, но вознесо́хъ дꙋ́шꙋ мою̀, ꙗ҆́кѡ ѿдое́ное на ма́терь свою̀, та́кѡ возда́си на дꙋ́шꙋ мою̀. | Чи не смиряв я душу свою, наче дитину, відлучену від грудей матері? Душа моя в мені жадає Тебе, як дитя грудей матері своєї. |
|
3
|
3
|
| Да оу҆пова́етъ і҆и҃ль на гдⷭ҇а ѿнн҃ѣ и҆ до вѣ́ка. | Нехай надіється Ізраїль на Господа віднині і навіки. |
|
Ѱало́мъ рл҃а
|
Псалом 131
|
|
0
|
0
|
| Пѣ́снь степе́ней, р҃л҃а҃. | Пісня ступенів. |
|
1
|
1
|
| Помѧнѝ, гдⷭ҇и, дв҃да и҆ всю̀ кро́тость є҆гѡ̀: | Пом’яни, Господи, Давида і всю лагідність його. |
|
2
|
2
|
| ꙗ҆́кѡ клѧ́тсѧ гдⷭ҇еви, ѡ҆бѣща́сѧ бг҃ꙋ і҆а́кѡвлю: | Як він присягався Господу, давав обітниці Богу Якова: |
|
3
|
3
|
| а҆́ще вни́дꙋ въ селе́нїе до́мꙋ моегѡ̀, и҆лѝ взы́дꙋ на ѻ҆́дръ посте́ли моеѧ̀: | «Не ввійду в світлицю дому мого, не ляжу на постіль мою, |
|
4
|
4
|
| а҆́ще да́мъ со́нъ ѻ҆чи́ма мои́ма, и҆ вѣ́ждома мои́ма дрема́нїе, и҆ поко́й скранїа́ма мои́ма: | не дам заснути очам моїм і задрімати повікам моїм; |
|
5
|
5
|
| до́ндеже ѡ҆брѧ́щꙋ мѣ́сто гдⷭ҇еви, селе́нїе бг҃ꙋ і҆а́кѡвлю. | не заспокоюся, поки не знайду оселі для Господа, дому для Бога Якова». |
|
6
|
6
|
| Сѐ, слы́шахомъ ѧ҆̀ во є҆ѵфра́ѳѣ, ѡ҆брѣто́хомъ ѧ҆̀ въ полѧ́хъ дꙋбра́вы: | Ось ми чули про Нього в Єфрафі, знайшли Його на полях Іарима. |
|
7
|
7
|
| вни́демъ въ селє́нїѧ є҆гѡ̀, поклони́мсѧ на мѣ́сто, и҆дѣ́же стоѧ́стѣ но́зѣ є҆гѡ̀. | Ходімо в оселі Його, поклонімося підніжжю ніг Його. |
|
8
|
8
|
| Воскрⷭ҇нѝ, гдⷭ҇и, въ поко́й тво́й, ты̀ и҆ кївѡ́тъ ст҃ы́ни твоеѧ̀. | Воскресни, Господи, у спокій Твій, Ти і кивот святині Твоєї. |
|
9
|
9
|
| Сщ҃е́нницы твоѝ ѡ҆блекꙋ́тсѧ пра́вдою, и҆ прпⷣбнїи твоѝ возра́дꙋютсѧ. | Священики Твої зодягнуться в правду, і преподобні Твої зрадіють. |
|
10
|
10
|
| Дв҃да ра́ди раба̀ твоегѡ̀, не ѿвратѝ лицѐ пома́заннагѡ твоегѡ̀. | Ради Давида, раба Твого, не відверни лиця від помазаника Твого. |
|
11
|
11
|
| Клѧ́тсѧ гдⷭ҇ь дв҃дꙋ и҆́стиною, и҆ не ѿве́ржетсѧ є҆ѧ̀: ѿ плода̀ чре́ва твоегѡ̀ посаждꙋ̀ на престо́лѣ твое́мъ. | Клявся Господь Давиду істиною і не зречеться її: «Із синів роду твого посаджу на престолі твоїм. |
|
12
|
12
|
| А҆́ще сохранѧ́тъ сы́нове твоѝ завѣ́тъ мо́й и҆ свидѣ̑нїѧ моѧ̑ сїѧ̑, и҆̀мже наꙋчꙋ̀ ѧ҆̀, и҆ сы́нове и҆́хъ до вѣ́ка сѧ́дꙋтъ на престо́лѣ твое́мъ. | А коли сини твої зберігатимуть завіт Мій і повеління Мої, яких Я навчу їх, то й сини їхні навіки сидітимуть на престолі твоїм». |
|
13
|
13
|
| Ꙗ҆́кѡ и҆збра̀ гдⷭ҇ь сїѡ́на, и҆зво́ли и҆̀ въ жили́ще себѣ̀. | Вибрав Господь Сион, забажав [його] на оселю для Себе. |
|
14
|
14
|
| Се́й поко́й мо́й во вѣ́къ вѣ́ка, здѣ̀ вселю́сѧ, ꙗ҆́кѡ и҆зво́лихъ и҆̀. | «Це місце спокою Мого повік віку, сказав Господь, тут оселюся, бо Я полюбив його. |
|
15
|
15
|
| Лови́твꙋ є҆гѡ̀ блгⷭ҇влѧ́ѧй блгⷭ҇влю̀, ни́щыѧ є҆гѡ̀ насы́щꙋ хлѣ̑бы: | Поживу його Я, благословляючи, благословлю, і вбогих його Я нагодую хлібом. |
|
16
|
16
|
| сщ҃е́нники є҆гѡ̀ ѡ҆блекꙋ̀ во спⷭ҇нїе, и҆ прпⷣбнїи є҆гѡ̀ ра́достїю возра́дꙋютсѧ. | Священиків його Я зодягну в спасіння, і праведні його будуть радіти радістю. |
|
17
|
17
|
| Та́мѡ возращꙋ̀ ро́гъ дв҃дови, оу҆гото́вахъ свѣти́лникъ пома́занномꙋ моемꙋ̀. | Там Я вирощу спасіння Давидові, поставлю світильник помазанику Моєму. |
|
18
|
18
|
| Врагѝ є҆гѡ̀ ѡ҆блекꙋ̀ стꙋдо́мъ, на не́мъ же процвѣте́тъ ст҃ы́нѧ моѧ̀. | Ворогів його осоромлю Я, на ньому ж розцвіте святиня Моя». |
|
Ѱало́мъ рл҃в
|
Псалом 132
|
|
0
|
0
|
| Пѣ́снь степе́ней, р҃л҃в҃. | Пісня ступенів. Давида. |
|
1
|
1
|
| Сѐ, что̀ добро̀, и҆лѝ что̀ красно̀, но є҆́же жи́ти бра́тїи вкꙋ́пѣ; | Як то добре і як то гарно, коли брати живуть у згоді! |
|
2
|
2
|
| Ꙗ҆́кѡ мѵ́ро на главѣ̀, сходѧ́щее на брадꙋ̀, брадꙋ̀ а҆арѡ́ню, сходѧ́щее на ѻ҆ме́ты ѻ҆де́жды є҆гѡ̀: | Як миро на голові, що сходить на бороду, на бороду Ааронову, що сходить на краї одежі його. |
|
3
|
3
|
| ꙗ҆́кѡ роса̀ а҆ермѡ́нскаѧ сходѧ́щаѧ на го́ры сїѡ̑нскїѧ: ꙗ҆́кѡ та́мѡ заповѣ́да гдⷭ҇ь блгⷭ҇ве́нїе и҆ живо́тъ до вѣ́ка. | Як роса єрмонська, що спадає на гори Сионські. Бо там посилає Господь благословення і життя навіки. |
|
Ѱало́мъ рл҃г
|
Псалом 133
|
|
0
|
0
|
| Пѣ́снь степе́ней, р҃л҃г҃. | Пісня ступенів. |
|
1
|
1
|
| Сѐ, нн҃ѣ благослови́те гдⷭ҇а, всѝ рабѝ гдⷭ҇ни, стоѧ́щїи въ хра́мѣ гдⷭ҇ни, во дво́рѣхъ до́мꙋ бг҃а на́шегѡ. | Нині благословляйте Господа, всі раби Господні, що стоїте у храмі Господнім, [у дворах дому Бога нашого]. |
|
2
|
2
|
| Въ но́щехъ воздѣжи́те рꙋ́ки ва́шѧ во ст҃а̑ѧ и҆ благослови́те гдⷭ҇а. | Вночі підносьте руки ваші до святині і благословляйте Господа. |
|
3
|
3
|
| Блгⷭ҇ви́тъ тѧ̀ гдⷭ҇ь ѿ сїѡ́на, сотвори́вый не́бо и҆ зе́млю. | Благословить і тебе з небесного Сиону Господь, Який створив небо і землю. Слава… |
|
1001
|
|
| Сла́ва: | |
|
Ѱало́мъ рл҃д
|
Псалом 134
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃л҃д҃. | Алилуя. |
|
1
|
1
|
| Хвали́те и҆́мѧ гдⷭ҇не, хвали́те, рабѝ гдⷭ҇а, | Хваліть ім’я Господнє, хваліть, раби Господні, |
|
2
|
2
|
| стоѧ́щїи во хра́мѣ гдⷭ҇ни, во дво́рѣхъ до́мꙋ бг҃а на́шегѡ. | що стоїте у храмі Господнім, у дворах дому Бога нашого. |
|
3
|
3
|
| Хвали́те гдⷭ҇а, ꙗ҆́кѡ бла́гъ гдⷭ҇ь: по́йте и҆́мени є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ добро̀: | Хваліть Господа, бо Господь благий; співайте імені Його, бо це добре. |
|
4
|
4
|
| ꙗ҆́кѡ і҆а́кѡва и҆збра̀ себѣ̀ гдⷭ҇ь, і҆и҃лѧ въ достоѧ́нїе себѣ̀: | Господь обрав Собі Якова, — обрав Ізраїля у насліддя Собі. |
|
5
|
5
|
| ꙗ҆́кѡ а҆́зъ позна́хъ, ꙗ҆́кѡ ве́лїй гдⷭ҇ь, и҆ гдⷭ҇ь на́шъ над̾ всѣ́ми бѡ́ги: | Я пізнав, що Господь великий, і що Бог наш над усіма богами. |
|
6
|
6
|
| всѧ̑, є҆ли̑ка восхотѣ̀ гдⷭ҇ь, сотворѝ на нб҃сѝ и҆ на землѝ, въ морѧ́хъ и҆ во всѣ́хъ бе́зднахъ. | Все, що хоче, Господь творить на небесах і на землі, в морях і у всіх безоднях; |
|
7
|
7
|
| Возводѧ̀ ѡ҆́блаки ѿ послѣ́днихъ землѝ, мѡ́лнїи въ до́ждь сотворѝ, и҆зводѧ́й вѣ́тры ѿ сокро́вищъ свои́хъ. | підносить хмари від країв землі, сяє блискавкою серед дощу, виводить вітри зі сховищ Своїх. |
|
8
|
8
|
| И҆́же поразѝ пе́рвенцы є҆гѵ́пєтскїѧ ѿ человѣ́ка до скота̀: | Він умертвив первістків у Єгипті від людей до тварин, |
|
9
|
9
|
| посла̀ зна́мєнїѧ и҆ чꙋдеса̀ посредѣ̀ тебє̀, є҆гѵ́пте, на фараѡ́на и҆ на всѧ̑ рабы̑ є҆гѡ̀. | явив знамення й чудеса посеред тебе, Єгипте, над фараоном і над усіма рабами його, |
|
10
|
10
|
| И҆́же поразѝ ꙗ҆зы́ки мнѡ́ги и҆ и҆збѝ цари̑ крѣ̑пки: | уразив багато народів і знищив могутніх царів: |
|
11
|
11
|
| сиѡ́на царѧ̀ а҆морре́йска и҆ ѡ҆́га царѧ̀ васа́нска, и҆ всѧ̑ ца̑рствїѧ ханаа̑нска: | Сигона, царя Аморрейського, і Ога, царя Васанського, і всі царства ханаанські; |
|
12
|
12
|
| и҆ дадѐ зе́млю и҆́хъ достоѧ́нїе, достоѧ́нїе і҆и҃лю лю́демъ свои̑мъ. | і віддав землю їх у насліддя Ізраїлю, в насліддя людям Своїм. |
|
13
|
13
|
| Гдⷭ҇и, и҆́мѧ твоѐ въ вѣ́къ, и҆ па́мѧть твоѧ̀ въ ро́дъ и҆ ро́дъ: | Господи, ім’я Твоє навіки, і пам’ять про Тебе з роду в рід. |
|
14
|
14
|
| ꙗ҆́кѡ сꙋди́ти и҆́мать гдⷭ҇ь лю́демъ свои̑мъ, и҆ ѡ҆ рабѣ́хъ свои́хъ оу҆мо́литсѧ. | Бо Господь буде судити народ Свій і змилосердиться над рабами Своїми. |
|
15
|
15
|
| І҆́дѡли ꙗ҆зы̑къ сребро̀ и҆ зла́то, дѣла̀ рꙋ́къ человѣ́ческихъ: | Ідоли язичників — срібло й золото, творіння рук людських. |
|
16
|
16
|
| оу҆ста̀ и҆́мꙋтъ, и҆ не возглаго́лютъ: ѻ҆́чи и҆́мꙋтъ, и҆ не оу҆́зрѧтъ: | Мають уста і не говорять, мають очі і не бачать, |
|
17
|
17
|
| оу҆́ши и҆́мꙋтъ, и҆ не оу҆слы́шатъ: ниже́ бо є҆́сть дꙋ́хъ во оу҆стѣ́хъ и҆́хъ. | мають вуха і не чують, і нема дихання в устах їх. |
|
18
|
18
|
| Подо́бни и҆̀мъ да бꙋ́дꙋтъ творѧ́щїи ѧ҆̀ и҆ всѝ надѣ́ющїисѧ на нѧ̀. | Подібні до них будуть і ті, що роблять їх, і ті, що надіються на них. |
|
19
|
19
|
| До́ме і҆и҃левъ, благослови́те гдⷭ҇а: до́ме а҆арѡ́нь, благослови́те гдⷭ҇а: до́ме леѵі́инъ, благослови́те гдⷭ҇а: | Доме Ізраїлів! Благословляйте Господа. Доме Ааронів, благословляйте Господа! |
|
20
|
20
|
| боѧ́щїисѧ гдⷭ҇а, благослови́те гдⷭ҇а. | Доме Левія, благословляйте Господа. Всі, хто боїться Господа, благословляйте Господа. |
|
21
|
21
|
| Блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь ѿ сїѡ́на, живы́й во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. | Благословен Господь від Сиона, що живе в Єрусалимі. Алилуя! |
|
Ѱало́мъ рл҃є
|
Псалом 135
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃л҃е҃. | [Алилуя.] |
|
1
|
1
|
| И҆сповѣ́дайтесѧ гдⷭ҇еви, ꙗ҆́кѡ бл҃гъ: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Прославляйте Господа, бо Він благий, бо повіки милість Його. |
|
2
|
2
|
| И҆сповѣ́дайтесѧ бг҃ꙋ богѡ́въ: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Прославляйте Бога богів, бо повіки милість Його. |
|
3
|
3
|
| И҆сповѣ́дайтесѧ гдⷭ҇еви господе́й: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Прославляйте Господа володарів, бо повіки милість Його. |
|
4
|
4
|
| Сотво́ршемꙋ чꙋдеса̀ вє́лїѧ є҆ди́номꙋ: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Він Один творить чудеса великі, бо повіки милість Його. |
|
5
|
5
|
| Сотво́ршемꙋ небеса̀ ра́зꙋмомъ: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Він створив небеса премудро, бо повіки милість Його; |
|
6
|
6
|
| Оу҆тверди́вшемꙋ зе́млю на вода́хъ: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | утвердив землю на водах, бо повіки милість Його. |
|
7
|
7
|
| Сотво́ршемꙋ свѣти̑ла вє́лїѧ є҆ди́номꙋ: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀: | Він створив великі світила, бо повіки милість Його; |
|
8
|
8
|
| со́лнце во ѡ҆́бласть днѐ: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀: | сонце, щоб творило день, бо повіки милість Його; |
|
9
|
9
|
| лꙋнꙋ̀ и҆ ѕвѣ́зды во ѡ҆́бласть но́щи: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | місяць і зорі, щоб світили вночі, бо повіки милість Його; |
|
10
|
10
|
| Порази́вшемꙋ є҆гѵ́пта съ пе́рвєнцы є҆гѡ̀: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀: | покарав Єгипет у первістках його, бо повіки милість Його; |
|
11
|
11
|
| и҆ и҆зве́дшемꙋ і҆и҃лѧ ѿ среды̀ и҆́хъ: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀: | і вивів з нього Ізраїля, бо повіки милість Його; |
|
12
|
12
|
| рꙋко́ю крѣ́пкою и҆ мы́шцею высо́кою: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | рукою кріпкою і силою могутньою, бо повіки милість Його; |
|
13
|
13
|
| Раздѣ́льшемꙋ чермно́е мо́ре въ раздѣлє́нїѧ: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀: | Він розділив море Червоне, бо повіки милість Його; |
|
14
|
14
|
| и҆ прове́дшемꙋ і҆и҃лѧ посредѣ̀ є҆гѡ̀: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀: | і провів Ізраїля посеред нього, бо повіки милість Його; |
|
15
|
15
|
| и҆ и҆стрѧ́сшемꙋ фараѡ́на и҆ си́лꙋ є҆гѡ̀ въ мо́ре чермно́е: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | і потопив фараона й військо його у морі, бо повіки милість Його; |
|
16
|
16
|
| Прове́дшемꙋ лю́ди своѧ̑ въ пꙋсты́ни: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Він провів народ Свій через пустелю, бо повіки милість Його; |
|
17
|
17
|
| Порази́вшемꙋ цари̑ вє́лїѧ: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | і покарав царів великих, бо повіки милість Його; |
|
18
|
18
|
| И҆ оу҆би́вшемꙋ цари̑ крѣ̑пкїѧ: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀: | знищив царів сильних, бо повіки милість Його; |
|
19
|
19
|
| сиѡ́на царѧ̀ а҆морре́йска: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀: | Сигона, царя аморреїв, бо повіки милість Його; |
|
20
|
20
|
| и҆ ѡ҆́га царѧ̀ васа́нска: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | і Ога, царя Васанського, бо повіки милість Його; |
|
21
|
21
|
| И҆ да́вшемꙋ зе́млю и҆́хъ достоѧ́нїе: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀: | і віддав землю їх у насліддя, бо повіки милість Його; |
|
22
|
22
|
| достоѧ́нїе і҆и҃лю рабꙋ̀ своемꙋ̀: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | в насліддя Ізраїлю, рабу Своєму, бо повіки милість Його; |
|
23
|
23
|
| Ꙗ҆́кѡ во смире́нїи на́шемъ помѧнꙋ́ ны гдⷭ҇ь: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Він пом’янув нас у смиренні нашому, бо повіки милість Його; |
|
24
|
24
|
| И҆ и҆зба́вилъ ны̀ є҆́сть ѿ врагѡ́въ на́шихъ: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀: | і визволив нас від ворогів наших, бо повіки милість Його; |
|
25
|
25
|
| даѧ́й пи́щꙋ всѧ́кой пло́ти: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Він дає поживу всім творінням, бо повіки милість Його. |
|
26
|
26
|
| И҆сповѣ́дайтесѧ бг҃ꙋ нбⷭ҇номꙋ: ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Прославляйте Бога Небесного, бо повіки милість Його. |
|
Ѱало́мъ рл҃ѕ
|
Псалом 136
|
|
0
|
0
|
| Дв҃дꙋ і҆еремі́емъ, р҃л҃ѕ҃. | Давида.] (Пісня перед Богом про неволю прор. Єремії). |
|
1
|
1
|
| На рѣка́хъ вавѷлѡ́нскихъ, та́мѡ сѣдо́хомъ и҆ пла́кахомъ, внегда̀ помѧнꙋ́ти на́мъ сїѡ́на: | На ріках вавилонських, там ми сиділи і плакали, коли згадували Сион наш. |
|
2
|
2
|
| на ве́рбїихъ посредѣ̀ є҆гѡ̀ ѡ҆бѣ́сихомъ ѻ҆рга́ны на́шѧ. | На вербах посеред нього повісили ми арфи наші. |
|
3
|
3
|
| Ꙗ҆́кѡ та́мѡ вопроси́ша ны̀ плѣ́ншїи на́съ ѡ҆ словесѣ́хъ пѣ́сней, и҆ ве́дшїи на́съ ѡ҆ пѣ́нїи: воспо́йте на́мъ ѿ пѣ́сней сїѡ́нскихъ. | Там бо питали нас про слова пісень полонителі наші, що знали про наш спів: «Заспівайте нам пісень сионських». |
|
4
|
4
|
| Ка́кѡ воспое́мъ пѣ́снь гдⷭ҇ню на землѝ чꙋжде́й; | Як же нам співати пісню Господню на землі чужій? |
|
5
|
5
|
| А҆́ще забꙋ́дꙋ тебѐ, і҆ерⷭ҇ли́ме, забве́на бꙋ́ди десни́ца моѧ̀. | Якщо забуду тебе, Єрусалиме, нехай буде забута правиця моя. |
|
6
|
6
|
| Прильпнѝ ѧ҆зы́къ мо́й горта́ни моемꙋ̀, а҆́ще не помѧнꙋ̀ тебє̀, а҆́ще не предложꙋ̀ і҆ерⷭ҇ли́ма, ꙗ҆́кѡ въ нача́лѣ весе́лїѧ моегѡ̀. | Нехай прилипне язик мій до гортані моєї, якщо не пом’яну тебе і коли не поставлю Єрусалим початком радости моєї. |
|
7
|
7
|
| Помѧнѝ, гдⷭ҇и, сы́ны є҆дѡ̑мскїѧ въ де́нь і҆ерⷭ҇ли́мль глаго́лющыѧ: и҆стоща́йте, и҆стоща́йте до ѡ҆снова́нїй є҆гѡ̀. | Пом’яни, Господи, синів Едомських, що в день єрусалимський кричали: «Руйнуйте його до останку». |
|
8
|
8
|
| Дщѝ вавѷлѡ́нѧ ѡ҆каѧ́ннаѧ, бл҃же́нъ, и҆́же возда́стъ тебѣ̀ воздаѧ́нїе твоѐ, є҆́же воздала̀ є҆сѝ на́мъ: | Дочко Вавилона, окаянна, блаженний той, хто відплатить тобі за все, що ти заподіяла нам. |
|
9
|
9
|
| бл҃же́нъ, и҆́же и҆́метъ и҆ разбїе́тъ младе́нцы твоѧ̑ ѡ҆ ка́мень. | Блаженний, хто візьме і розіб’є дітей твоїх об камінь. Слава… |
|
1001
|
|
| Сла́ва: | |
|
Ѱало́мъ рл҃з
|
Псалом 137
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, а҆гге́а и҆ заха́рїи, р҃л҃з҃. | Давида. (Аггея й Захарії). |
|
1
|
1
|
| И҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀, гдⷭ҇и, всѣ́мъ се́рдцемъ мои́мъ, и҆ пред̾ а҆́гг҃лы воспою̀ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шалъ є҆сѝ всѧ̑ глаго́лы оу҆́стъ мои́хъ: | Прославляю Тебе, Господи, від усього серця мого. Перед ангелами співатиму похвалу Тобі за те, [що Ти почув усі слова уст моїх]. |
|
2
|
2
|
| поклоню́сѧ ко хра́мꙋ ст҃о́мꙋ твоемꙋ̀ и҆ и҆сповѣ́мсѧ и҆́мени твоемꙋ̀ ѡ҆ млⷭ҇ти твое́й и҆ и҆́стинѣ твое́й, ꙗ҆́кѡ возвели́чилъ є҆сѝ над̾ всѣ́мъ и҆́мѧ твоѐ ст҃о́е. | Буду поклонятися перед святим храмом Твоїм і славити ім’я Твоє за милість Твою і правду Твою, бо Ти звеличив слово Твоє вище від усякого імені Твого. |
|
3
|
3
|
| Въ ѻ҆́ньже а҆́ще де́нь призовꙋ́ тѧ, ско́рѡ оу҆слы́ши мѧ̀: оу҆мно́жиши мѧ̀ въ дꙋшѝ мое́й си́лою твое́ю. | В день, коли я взивав до Тебе, Ти почув мене і вселив у душу мою силу. |
|
4
|
4
|
| Да и҆сповѣ́дѧтсѧ тебѣ̀, гдⷭ҇и, всѝ ца́рїе зе́мстїи, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шаша всѧ̑ гл҃го́лы оу҆́стъ твои́хъ: | Будуть прославляти Тебе, Господи, всі царі землі, коли почують слова уст Твоїх. |
|
5
|
5
|
| и҆ да воспою́тъ въ пꙋте́хъ гдⷭ҇нихъ, ꙗ҆́кѡ ве́лїѧ сла́ва гдⷭ҇нѧ: | Будуть у піснях прославляти путі Господні, бо велика слава Господня. |
|
6
|
6
|
| ꙗ҆́кѡ высо́къ гдⷭ҇ь, и҆ смирє́нныѧ призира́етъ, и҆ высѡ́каѧ и҆здале́ча вѣ́сть. | Високий Господь: смиренного бачить і гордого пізнає здалека. |
|
7
|
7
|
| А҆́ще пойдꙋ̀ посредѣ̀ ско́рби, живи́ши мѧ̀: на гнѣ́въ вра̑гъ мои́хъ просте́рлъ є҆сѝ рꙋ́кꙋ твою̀, и҆ сп҃се́ мѧ десни́ца твоѧ̀. | Якщо я піду серед напастей, Ти оживиш мене, простягнеш руку Твою на ворогів моїх, і спасе мене правиця Твоя. |
|
8
|
8
|
| Гдⷭ҇ь возда́стъ за мѧ̀: гдⷭ҇и, млⷭ҇ть твоѧ̀ во вѣ́къ: дѣ́лъ рꙋкꙋ̀ твоє́ю не пре́зри. | Господь воздасть за мене; Господи, милість Твоя повік. Не покидай творіння рук Твоїх. |
|
Ѱало́мъ рл҃и
|
Псалом 138
|
|
0
|
0
|
| Въ коне́цъ дв҃дꙋ, ѱало́мъ заха́рїинъ, въ разсѣ́ѧнїи, р҃л҃и҃. | Начальнику хору. Псалом Давида. (Захарії). |
|
1
|
1
|
| Гдⷭ҇и, и҆скꙋси́лъ мѧ̀ є҆сѝ и҆ позна́лъ мѧ̀ є҆сѝ: ты̀ позна́лъ є҆сѝ сѣда́нїе моѐ и҆ воста́нїе моѐ. | Господи, Ти випробував мене і знаєш мене. |
|
2
|
2
|
| Ты̀ разꙋмѣ́лъ є҆сѝ помышлє́нїѧ моѧ̑ и҆здале́ча: | Ти знаєш, коли я сяду і коли я встану. Ти наперед знаєш думки мої. |
|
3
|
3
|
| стезю̀ мою̀ и҆ оу҆́же моѐ ты̀ є҆сѝ и҆зслѣ́довалъ и҆ всѧ̑ пꙋти̑ моѧ̑ прови́дѣлъ є҆сѝ. | Стежку мою і місце перебування мого Ти визначив, і всі путі мої відомі Тобі. |
|
4
|
4
|
| Ꙗ҆́кѡ нѣ́сть льстѝ въ ѧ҆зы́цѣ мое́мъ: сѐ, гдⷭ҇и, ты̀ позна́лъ є҆сѝ | Ще нема слова на язиці моїм, а вже Ти, Господи, все знаєш. |
|
5
|
5
|
| всѧ̑ послѣ̑днѧѧ и҆ дрє́внѧѧ: ты̀ созда́лъ є҆сѝ мѧ̀ и҆ положи́лъ є҆сѝ на мнѣ̀ рꙋ́кꙋ твою̀. | Ти ствердив мене і поклав на мене руку Твою. |
|
6
|
6
|
| Оу҆диви́сѧ ра́зꙋмъ тво́й ѿ менє̀, оу҆тверди́сѧ, не возмогꙋ̀ къ немꙋ̀. | Дивне для мене всевідання [Твоє]; високе воно для мене, і я не можу збагнути його. |
|
7
|
7
|
| Ка́мѡ пойдꙋ̀ ѿ дх҃а твоегѡ̀; и҆ ѿ лица̀ твоегѡ̀ ка́мѡ бѣжꙋ̀; | Куди піду я від Духа Твого і від лиця Твого куди втечу? |
|
8
|
8
|
| А҆́ще взы́дꙋ на нб҃о, ты̀ та́мѡ є҆сѝ: а҆́ще сни́дꙋ во а҆́дъ, та́мѡ є҆сѝ. | Зійду на небо — Ти там перебуваєш; зійду в пекло — і там Ти. |
|
9
|
9
|
| А҆́ще возмꙋ̀ крилѣ̑ моѝ ра́нѡ и҆ вселю́сѧ въ послѣ́днихъ мо́рѧ, | Чи візьму крила в ранньої зорі і переселюся на самий край моря, |
|
10
|
10
|
| и҆ та́мѡ бо рꙋка̀ твоѧ̀ наста́витъ мѧ̀, и҆ оу҆держи́тъ мѧ̀ десни́ца твоѧ̀. | і там рука Твоя поведе мене, і правиця Твоя триматиме мене. |
|
11
|
11
|
| И҆ рѣ́хъ: є҆да̀ тма̀ попере́тъ мѧ̀; и҆ но́щь просвѣще́нїе въ сла́дости мое́й. | Сказав би я: може, темрява сховає мене, то й темрява стане світлою перед Тобою. |
|
12
|
12
|
| Ꙗ҆́кѡ тма̀ не помрачи́тсѧ ѿ тебє̀, и҆ но́щь ꙗ҆́кѡ де́нь просвѣти́тсѧ: ꙗ҆́кѡ тма̀ є҆ѧ̀, та́кѡ и҆ свѣ́тъ є҆ѧ̀. | Не сховає від Тебе й темрява, бо й ніч перед Тобою як день; і пітьма перед Тобою як світло. |
|
13
|
13
|
| Ꙗ҆́кѡ ты̀ созда́лъ [стѧжа́лъ] є҆сѝ оу҆трѡ́бы моѧ̑, воспрїѧ́лъ мѧ̀ є҆сѝ и҆з̾ чре́ва ма́тере моеѧ̀. | Ти створив усе нутро моє, витворив мене в утробі матері моєї. |
|
14
|
14
|
| И҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ стра́шнѡ оу҆диви́лсѧ є҆сѝ: чꙋ̑дна дѣла̀ твоѧ̑, и҆ дꙋша̀ моѧ̀ зна́етъ ѕѣлѡ̀. | Прославляю Тебе за те, що Ти так дивно створив мене. Дивні діла Твої, і душа моя добре це знає. |
|
15
|
15
|
| Не оу҆таи́сѧ ко́сть моѧ̀ ѿ тебє̀, ю҆́же сотвори́лъ є҆сѝ въ та́йнѣ, и҆ соста́въ мо́й въ преиспо́днихъ землѝ. | Не були втаєні від Тебе кості мої, коли в тайні зачався я, коли в утробі витворювалося тіло моє. |
|
16
|
16
|
| Несодѣ́ланное моѐ ви́дѣстѣ ѻ҆́чи твоѝ, и҆ въ кни́зѣ твое́й всѝ напи́шꙋтсѧ: во дне́хъ сози́ждꙋтсѧ, и҆ никто́же въ ни́хъ. | Очі Твої бачили зародок мій, і в книзі Твоїй були записані всі дні, призначені для мене, коли ще й одного з них не було. |
|
17
|
17
|
| Мнѣ́ же ѕѣлѡ̀ че́стни бы́ша дрꙋ́зи твоѝ, бж҃е, ѕѣлѡ̀ оу҆тверди́шасѧ влады́чєствїѧ и҆́хъ: | О, які величні для мене замисли Твої, Боже! І яка велика кількість їх! |
|
18
|
18
|
| и҆зочтꙋ̀ и҆̀хъ, и҆ па́че песка̀ оу҆мно́жатсѧ: воста́хъ, и҆ є҆щѐ є҆́смь съ тобо́ю. | Став би лічити їх, та їх більше, ніж піску; коли я пробуджуюсь, я все ще перед Тобою. |
|
19
|
19
|
| А҆́ще и҆збїе́ши грѣ́шники, бж҃е: мꙋ́жїе крове́й, оу҆клони́тесѧ ѿ менє̀. | О, коли б Ти, Боже, знищив нечестивого! Відійдіть від мене, кровожерні! |
|
20
|
20
|
| Ꙗ҆́кѡ ревни́ви є҆стѐ въ помышле́нїихъ, прїи́мꙋтъ въ сꙋетꙋ̀ гра́ды твоѧ̑. | Вороги Твої, Господи, говорять проти Тебе зневажливо; марне замишляють вороги Твої. |
|
21
|
21
|
| Не ненави́дѧщыѧ ли тѧ̀, гдⷭ҇и, возненави́дѣхъ, и҆ ѡ҆ вразѣ́хъ твои́хъ и҆ста́ѧхъ; | Чи ж мені не мати ненависти проти тих, що Тебе, Господи, ненавидять? І чи не цуратися тих, що повстають проти Тебе? |
|
22
|
22
|
| Соверше́нною не́навистїю возненави́дѣхъ ѧ҆̀: во врагѝ бы́ша мѝ. | Повною ненавистю ненавиджу їх; ворогами моїми стали вони. |
|
23
|
23
|
| И҆скꙋси́ мѧ, бж҃е, и҆ оу҆вѣ́ждь се́рдце моѐ: и҆стѧжи́ мѧ и҆ разꙋмѣ́й стєзѝ моѧ̑: | Випробуй мене, Боже, і побач серце моє, досліди думки мої. |
|
24
|
24
|
| и҆ ви́ждь, а҆́ще пꙋ́ть беззако́нїѧ во мнѣ̀, и҆ наста́ви мѧ̀ на пꙋ́ть вѣ́ченъ. | Подивись, чи не на шляху я беззаконня і чи на добрій я дорозі? Якщо ні, то настанови мене на путь вічну. |
|
Ѱало́мъ рл҃ѳ
|
Псалом 139
|
|
0
|
0
|
| Въ коне́цъ, ѱало́мъ дв҃дꙋ, р҃л҃ѳ҃. | Псалом. |
|
1
|
1
|
| И҆зми́ мѧ, гдⷭ҇и, ѿ человѣ́ка лꙋка́ва, ѿ мꙋ́жа непра́ведна и҆зба́ви мѧ̀: | Начальнику хору. Псалом Давида. |
|
2
|
2
|
| и҆̀же помы́слиша непра́вдꙋ въ се́рдцы, ве́сь де́нь ѡ҆полча́хꙋ бра̑ни: | Спаси мене, Господи, від людей лукавих; захисти мене від гнобителів: |
|
3
|
3
|
| и҆з̾ѡстри́ша ѧ҆зы́къ сво́й ꙗ҆́кѡ ѕмїи́нъ: ꙗ҆́дъ а҆́спїдовъ под̾ оу҆стна́ми и҆́хъ. | вони замишляють неправду в серці; щодня готуються до битви, |
|
4
|
4
|
| Сохрани́ мѧ, гдⷭ҇и, и҆з̾ рꙋкѝ грѣ́шничи, ѿ человѣ̑къ непра́ведныхъ и҆зми́ мѧ, и҆̀же помы́слиша запѧ́ти стѡпы̀ моѧ̑. | гострять язики свої, як змія, отрута аспида в устах їхніх. |
|
5
|
5
|
| Скры́ша го́рдїи сѣ́ть мнѣ̀ и҆ оу҆́жы, препѧ́ша сѣ́ть нога́ма мои́ма: | Збережи мене, Господи, від руки беззаконника; захисти від гнобителів, що задумали спинити кроки життя мого. |
|
6
|
6
|
| при стезѝ собла́зны положи́ша мѝ. | Горді розставили таємно сіті на мене при дорозі; приготували для мене яму. |
|
7
|
7
|
| Рѣ́хъ гдⷭ҇еви: бг҃ъ мо́й є҆сѝ ты̀, внꙋшѝ, гдⷭ҇и, гла́съ моле́нїѧ моегѡ̀. | Я сказав Господу: Ти — Бог мій! Почуй, Господи, голос моління мого! |
|
8
|
8
|
| Гдⷭ҇и, гдⷭ҇и, си́ло спⷭ҇нїѧ моегѡ̀, ѡ҆сѣни́лъ є҆сѝ над̾ главо́ю мое́ю въ де́нь бра́ни. | Господи, Господи! Сило спасіння мого! Ти покрив голову мою в день битви. |
|
9
|
9
|
| Не преда́ждь менѐ, гдⷭ҇и, ѿ жела́нїѧ моегѡ̀ грѣ́шникꙋ: помы́слиша на мѧ̀, не ѡ҆ста́ви менѐ, да не когда̀ вознесꙋ́тсѧ. | Не допусти, Господи, здійснитися наміру нечестивого; не дай успіху замислам його, щоб вони не загордилися. |
|
10
|
10
|
| Ѱало́мъ ѡ҆крꙋже́нїѧ и҆́хъ, трꙋ́дъ оу҆сте́нъ и҆́хъ покры́етъ ѧ҆̀. | Голови тих, що оточили мене, нехай покриє зло уст їхніх. |
|
11
|
11
|
| Падꙋ́тъ на ни́хъ оу҆́глїѧ ѻ҆́гнєннаѧ, низложи́ши ѧ҆̀ во страсте́хъ, и҆ не постоѧ́тъ. | Нехай впаде на них гаряче вугілля; нехай впадуть вони у вогонь і у безодню, так щоб не встали. |
|
12
|
12
|
| Мꙋ́жъ ѧ҆зы́ченъ не и҆спра́витсѧ на землѝ: мꙋ́жа непра́ведна ѕла̑ѧ оу҆ловѧ́тъ во и҆стлѣ́нїе. | Людина злоязична не утвердиться на землі; злоба приведе гнобителя до загибелі. |
|
13
|
13
|
| Позна́хъ, ꙗ҆́кѡ сотвори́тъ гдⷭ҇ь сꙋ́дъ ни́щымъ и҆ ме́сть оу҆бѡ́гимъ. | Знаю, що Господь учинить суд пригнобленим і справедливість бідним. |
|
14
|
14
|
| Ѻ҆ба́че првⷣнїи и҆сповѣ́дѧтсѧ и҆́мени твоемꙋ̀, и҆ вселѧ́тсѧ пра́вїи съ лице́мъ твои́мъ. | І будуть праведні прославляти ім’я Твоє; непорочні оселяться перед лицем Твоїм. Слава… |
|
1001
|
|
| Сла́ва: | |
|
Ѱало́мъ рм҃
|
Псалом 140
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, р҃м҃. | Псалом Давида. |
|
1
|
1
|
| Гдⷭ҇и, воззва́хъ къ тебѣ̀, оу҆слы́ши мѧ̀: вонмѝ гла́сꙋ моле́нїѧ моегѡ̀, внегда̀ воззва́ти мѝ къ тебѣ̀. | Господи, взиваю до Тебе, вислухай мене. Почуй голос моління мого, коли взиваю до Тебе. |
|
2
|
2
|
| Да и҆спра́витсѧ моли́тва моѧ̀ ꙗ҆́кѡ кади́ло пред̾ тобо́ю: воздѣѧ́нїе рꙋкꙋ̀ моє́ю, же́ртва вече́рнѧѧ. | Нехай стане молитва моя як кадило перед Тобою; піднесення рук моїх — як жертва вечірня. |
|
3
|
3
|
| Положѝ, гдⷭ҇и, хране́нїе оу҆стѡ́мъ мои̑мъ и҆ две́рь ѡ҆гражде́нїѧ ѡ҆ оу҆стна́хъ мои́хъ. | Постав, Господи, охорону устам моїм і двері огорожі в устах моїх. |
|
4
|
4
|
| Не оу҆клонѝ се́рдце моѐ въ словеса̀ лꙋка́вствїѧ, непщева́ти вины̀ ѡ҆ грѣсѣ́хъ съ челѡвѣ̑ки дѣ́лающими беззако́нїе: и҆ не сочтꙋ́сѧ со и҆збра́нными и҆́хъ. | Не відхили серця мого до слів лукавих — виправдовувати мої гріхи, разом з людьми, що чинять беззаконня, щоб не став я спільником пристрастей їхніх. |
|
5
|
5
|
| Нака́жетъ мѧ̀ првⷣникъ ми́лостїю и҆ ѡ҆бличи́тъ мѧ̀, є҆ле́й же грѣ́шнагѡ да не нама́ститъ главы̀ моеѧ̀: ꙗ҆́кѡ є҆щѐ и҆ моли́тва моѧ̀ во благоволе́нїихъ и҆́хъ. | Нехай навчає мене праведник милістю, нехай і викриває мене; єлей же слів грішника нехай не намастить голови моєї. |
|
6
|
6
|
| Пожє́рты бы́ша при ка́мени сꙋдїи̑ и҆́хъ: оу҆слы́шатсѧ глагѡ́ли моѝ, ꙗ҆́кѡ возмого́ша [оу҆слади́шасѧ]. | І молитва моя проти злодіянь їхніх. Пожерла земля в безодні суддів їхніх. |
|
7
|
7
|
| Ꙗ҆́кѡ то́лща землѝ просѣ́десѧ на землѝ, расточи́шасѧ кѡ́сти и҆́хъ при а҆́дѣ. | Почуті ж були слова мої як переможні; як груддя землі розметалися вони по землі; так розсипалися кості їхні над пеклом. |
|
8
|
8
|
| Ꙗ҆́кѡ къ тебѣ̀, гдⷭ҇и, гдⷭ҇и, ѻ҆́чи моѝ: на тѧ̀ оу҆пова́хъ, не ѿимѝ дꙋ́шꙋ мою̀: | На Тебе ж, Господи, Господи, звернені очі мої; на Тебе надія моя, не відкинь душі моєї. |
|
9
|
9
|
| сохрани́ мѧ ѿ сѣ́ти, ю҆́же соста́виша мѝ, и҆ ѿ собла̑знъ дѣ́лающихъ беззако́нїе. | Охорони мене від сіті, що її поставили на мене, і від спокус, що їх наставили беззаконні. |
|
10
|
10
|
| Падꙋ́тъ во мре́жꙋ свою̀ грѣ̑шницы: є҆ди́нъ є҆́смъ а҆́зъ, до́ндеже прейдꙋ̀. | У сіть свою впадуть грішники, а я з Тобою її перейду. |
|
Ѱало́мъ рм҃а
|
Псалом 141
|
|
1
|
1
|
| Ра́зꙋма дв҃дꙋ, внегда̀ бы́ти є҆мꙋ̀ въ верте́пѣ молѧ́щемꙋсѧ, р҃м҃а҃. | Голосом моїм до Господа взиваю: голосом моїм до Господа молюся. |
|
2
|
2
|
| Гла́сомъ мои́мъ ко гдⷭ҇ꙋ воззва́хъ, гла́сомъ мои́мъ ко гдⷭ҇ꙋ помоли́хсѧ. | Розповім Йому всі печалі мої, і скорботу мою Йому сповіщу. |
|
3
|
3
|
| Пролїю̀ пред̾ ни́мъ моле́нїе моѐ, печа́ль мою̀ пред̾ ни́мъ возвѣщꙋ̀. | Коли знемагав у мені дух мій, Ти знав стежки мої. На дорозі, де ходив я, поставили сіть на мене. |
|
4
|
4
|
| Внегда̀ и҆зчеза́ти ѿ менє̀ дꙋ́хꙋ моемꙋ̀, и҆ ты̀ позна́лъ є҆сѝ стєзѝ моѧ̑: на пꙋтѝ се́мъ, по немꙋ́же хожда́хъ, скры́ша сѣ́ть мнѣ̀. | Дивився я навкруги — і ніхто не впізнавав мене. Не стало захисту, і ніхто не дбав про душу мою. |
|
5
|
5
|
| Сматрѧ́хъ ѡ҆деснꙋ́ю и҆ возглѧ́дахъ, и҆ не бѣ̀ зна́ѧй менѐ: поги́бе бѣ́гство ѿ менє̀, и҆ нѣ́сть взыска́ѧй дꙋ́шꙋ мою̀. | Я до Тебе взивав, Господи, й казав: Ти — надія моя і доля моя на землі живих. |
|
6
|
6
|
| Воззва́хъ къ тебѣ̀, гдⷭ҇и, рѣ́хъ: ты̀ є҆сѝ оу҆пова́нїе моѐ, ча́сть моѧ̀ є҆сѝ на землѝ живы́хъ. | Вислухай моління моє, бо я дуже знесилений; спаси мене від гонителів моїх, бо вони сильніші за мене. |
|
7
|
7
|
| Вонмѝ моле́нїю моемꙋ̀, ꙗ҆́кѡ смири́хсѧ ѕѣлѡ̀: и҆зба́ви мѧ̀ ѿ гонѧ́щихъ мѧ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆крепи́шасѧ па́че менє̀. | Виведи з темниці душу мою, щоб славити ім’я Твоє. На мене чекають праведники, поки явиш мені милість Твою. |
|
8
|
|
| И҆зведѝ и҆з̾ темни́цы дꙋ́шꙋ мою̀, и҆сповѣ́датисѧ и҆́мени твоемꙋ̀: менѐ ждꙋ́тъ првⷣницы, до́ндеже возда́си мнѣ̀. | |
|
Ѱало́мъ рм҃в
|
Псалом 142
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, є҆гда̀ гонѧ́ше є҆го̀ а҆вессалѡ́мъ сы́нъ є҆гѡ̀, р҃м҃в҃. | Псалом Давида, [коли його переслідував син — Авессалом.] |
|
1
|
1
|
| Гдⷭ҇и, оу҆слы́ши моли́твꙋ мою̀, внꙋшѝ моле́нїе моѐ во и҆́стинѣ твое́й, оу҆слы́ши мѧ̀ въ пра́вдѣ твое́й: | Господи, почуй молитву мою, зглянься на моління моє в істині Твоїй, вислухай мене у правді Твоїй. |
|
2
|
2
|
| и҆ не вни́ди въ сꙋ́дъ съ рабо́мъ твои́мъ, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆правди́тсѧ пред̾ тобо́ю всѧ́къ живы́й. | І не входь у суд з рабом Твоїм, бо не виправдається перед Тобою ніхто з живих. |
|
3
|
3
|
| Ꙗ҆́кѡ погна̀ вра́гъ дꙋ́шꙋ мою̀: смири́лъ є҆́сть въ зе́млю живо́тъ мо́й: посади́лъ мѧ̀ є҆́сть въ те́мныхъ, ꙗ҆́кѡ мє́ртвыѧ вѣ́ка. | Бо ворог переслідує душу мою, втоптав у землю життя моє, посадив мене в темряву, як давно померлих. |
|
4
|
4
|
| И҆ оу҆ны̀ во мнѣ̀ дꙋ́хъ мо́й, во мнѣ̀ смѧте́сѧ се́рдце моѐ. | І впав у мені дух мій, стривожилось у мені серце моє. |
|
5
|
5
|
| Помѧнꙋ́хъ дни̑ дрє́внїѧ, поꙋчи́хсѧ во всѣ́хъ дѣ́лѣхъ твои́хъ, въ творе́нїихъ рꙋкꙋ̀ твоє́ю поꙋча́хсѧ. | Я згадую дні давні, розмірковую про всі діла Твої і в творінні рук Твоїх повчаюся. |
|
6
|
6
|
| Воздѣ́хъ къ тебѣ̀ рꙋ́цѣ моѝ: дꙋша̀ моѧ̀ ꙗ҆́кѡ землѧ̀ безво́днаѧ тебѣ̀. | До Тебе простягаю руки мої: душа моя, як земля безводна, перед Тобою. |
|
7
|
7
|
| Ско́рѡ оу҆слы́ши мѧ̀, гдⷭ҇и, и҆зчезѐ дꙋ́хъ мо́й: не ѿвратѝ лица̀ твоегѡ̀ ѿ менє̀, и҆ оу҆подо́блюсѧ низходѧ́щымъ въ ро́въ. | Скоро почуй мене, Господи, згасає дух мій. Не відверни лиця Твого від мене, бо уподібнюся тим, що сходять у могилу. |
|
8
|
8
|
| Слы́шанꙋ сотворѝ мнѣ̀ заꙋ́тра млⷭ҇ть твою̀, ꙗ҆́кѡ на тѧ̀ оу҆пова́хъ: скажѝ мнѣ̀, гдⷭ҇и, пꙋ́ть, въ ѻ҆́ньже пойдꙋ̀, ꙗ҆́кѡ къ тебѣ̀ взѧ́хъ дꙋ́шꙋ мою̀. | Дай мені зрання відчути милість Твою, бо на Тебе уповаю. Вкажи мені, [Господи], путь, якою піду, бо до Тебе підношу душу мою. |
|
9
|
9
|
| И҆зми́ мѧ ѿ вра̑гъ мои́хъ, гдⷭ҇и, къ тебѣ̀ прибѣго́хъ. | Визволи мене від ворогів моїх, Господи, до Тебе вдаюся, |
|
10
|
10
|
| Наꙋчи́ мѧ твори́ти во́лю твою̀, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ бг҃ъ мо́й: дх҃ъ тво́й бл҃гі́й наста́витъ мѧ̀ на зе́млю пра́вꙋ. | навчи мене творити волю Твою, бо Ти єси Бог мій. Дух Твій благий наставить мене на землю правди; |
|
11
|
11
|
| И҆́мене твоегѡ̀ ра́ди, гдⷭ҇и, живи́ши мѧ̀ пра́вдою твое́ю: и҆зведе́ши ѿ печа́ли дꙋ́шꙋ мою̀: | імені Твого ради, Господи, оживи мене правдою Твоєю. Виведи з печалі душу мою |
|
12
|
12
|
| и҆ млⷭ҇тїю твое́ю потреби́ши врагѝ моѧ̑ и҆ погꙋби́ши всѧ̑ стꙋжа́ющыѧ дꙋшѝ мое́й: ꙗ҆́кѡ а҆́зъ ра́бъ тво́й є҆́смь. | і милістю Твоєю знищ ворогів моїх. І вигуби гнобителів душі моєї, бо я раб Твій є. Слава… |
|
1001
|
|
| Сла́ва: | |
|
Ѱало́мъ рм҃г
|
Псалом 143
|
|
0
|
0
|
| Ѱало́мъ дв҃дꙋ, къ голїа́ѳꙋ, р҃м҃г҃. | Псалом Давида. [Проти Голіафа.] |
|
1
|
1
|
| Блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ мо́й, наꙋча́ѧй рꙋ́цѣ моѝ на ѡ҆полче́нїе, пе́рсты моѧ̑ на бра́нь. | Благословенний Господь Бог мій, що навчає руки мої до боротьби і пальці мої до битви. |
|
2
|
2
|
| Млⷭ҇ть моѧ̀ и҆ прибѣ́жище моѐ, застꙋ́пникъ мо́й и҆ и҆зба́витель мо́й, защи́титель мо́й, и҆ на него̀ оу҆пова́хъ: повинꙋ́ѧй лю́ди моѧ̑ под̾ мѧ̀. | Він — милість моя і охорона моя; твердиня моя і Спаситель мій; Він — щит мій, і я надіюся на Нього; Він прихиляє народ мій до мене. |
|
3
|
3
|
| Гдⷭ҇и, что̀ є҆́сть человѣ́къ, ꙗ҆́кѡ позна́лсѧ є҆сѝ є҆мꙋ̀; и҆лѝ сы́нъ человѣ́чь, ꙗ҆́кѡ вмѣнѧ́еши є҆гѡ̀; | Господи! Що таке людина, що Ти виявляєш їй Себе, і сини людські, що Ти піклуєшся про них? |
|
4
|
4
|
| Человѣ́къ сꙋетѣ̀ оу҆подо́бисѧ: дні́е є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ сѣ́нь прехо́дѧтъ. | Людина — як подих вітру; дні її — як тінь, що зникає. |
|
5
|
5
|
| Гдⷭ҇и, преклонѝ нб҃са̀, и҆ сни́ди: косни́сѧ гора́мъ, и҆ воздымѧ́тсѧ: | Господи! Прихили небо Твоє і зійди; торкнися гір — і з них піде дим. |
|
6
|
6
|
| блеснѝ мо́лнїю, и҆ разжене́ши ѧ҆̀: послѝ стрѣ́лы твоѧ̑, и҆ смѧте́ши ѧ҆̀. | Блисни блискавкою — і розжени ворогів моїх; пусти стріли Твої — і розвій їх. |
|
7
|
7
|
| Послѝ рꙋ́кꙋ твою̀ съ высоты̀, и҆зми́ мѧ и҆ и҆зба́ви мѧ̀ ѿ во́дъ мно́гихъ, и҆з̾ рꙋкѝ сынѡ́въ чꙋжди́хъ, | Простягни руку Твою з висоти, визволи мене і спаси мене з вод великих, — з руки синів чужих, |
|
8
|
8
|
| и҆́хже оу҆ста̀ глаго́лаша сꙋетꙋ̀, и҆ десни́ца и҆́хъ десни́ца непра́вды. | що їх уста говорять марноту, а правиця їхня повна неправди. |
|
9
|
9
|
| Бж҃е, пѣ́снь но́вꙋ воспою̀ тебѣ̀, во ѱалти́ри десѧтострꙋ́ннѣмъ пою̀ тебѣ̀: | Боже! Нову пісню Тобі співаю; на десятиструннім псалтирі буду співати Тобі, |
|
10
|
10
|
| даю́щемꙋ спⷭ҇нїе царє́мъ, и҆збавлѧ́ющемꙋ дв҃да раба̀ своего̀ ѿ меча̀ лю́та. | бо Ти даєш спасіння царям; визволив Давида, раба Твого, від меча лютого. |
|
11
|
11
|
| И҆зба́ви мѧ̀ и҆ и҆зми́ мѧ и҆з̾ рꙋкѝ сынѡ́въ чꙋжди́хъ, и҆́хже оу҆ста̀ глаго́лаша сꙋетꙋ̀, и҆ десни́ца и҆́хъ десни́ца непра́вды: | Визволи мене і спаси мене від руки синів чужих, що їхні уста говорять марноту, а правиця їхня повна неправди. |
|
12
|
12
|
| и҆́хже сы́нове и҆́хъ ꙗ҆́кѡ новосаждє́нїѧ водрꙋжє́наѧ въ ю҆́ности свое́й, дщє́ри и҆́хъ оу҆до́брєны, преꙋкра́шєны ꙗ҆́кѡ подо́бїе хра́ма: | Нехай сини наші будуть як розквітлі рослини у молодості своїй; і дочки наші нехай будуть прибрані й прикрашені, як стовп у царських палатах. |
|
13
|
13
|
| храни̑лища и҆́хъ и҆спо́лнєна, ѿрыга̑ющаѧ ѿ сегѡ̀ въ сїѐ: ѻ҆́вцы и҆́хъ многоплѡ́дны, мно́жащыѧсѧ во и҆схо́дищихъ свои́хъ: воло́ве и҆́хъ то́лсти: | Нехай житниці наші будуть повні і всяким хлібом багаті. Нехай множаться тисячами вівці на пасовищах наших. |
|
14
|
14
|
| нѣ́сть паде́нїѧ ѡ҆пло́тꙋ, нижѐ прохо́да, нижѐ во́плѧ въ сто́гнахъ и҆́хъ. | Нехай воли наші будуть ситі, і не буде ні розкрадання, ні пропажі, ні стогону на вулицях наших. |
|
15
|
15
|
| Оу҆бл҃жи́ша лю́ди, и҆̀мже сїѧ̑ сꙋ́ть: бл҃же́ни лю́дїе, и҆̀мже гдⷭ҇ь бг҃ъ и҆́хъ. | Блаженний народ, у якого все це є. Блаженний народ, у якого Господь — Бог його. |
|
Ѱало́мъ рм҃д
|
Псалом 144
|
|
0
|
0
|
| Хвала̀ дв҃дꙋ, р҃м҃д҃. | Хвала Давида. |
|
1
|
1
|
| Вознесꙋ́ тѧ, бж҃е мо́й, цр҃ю̀ мо́й, и҆ благословлю̀ и҆́мѧ твоѐ въ вѣ́къ и҆ въ вѣ́къ вѣ́ка. | Величатиму Тебе, Боже мій, Царю [мій], і благословлятиму ім’я Твоє повіки й повік віку. |
|
2
|
2
|
| На всѧ́къ де́нь благословлю́ тѧ, и҆ восхвалю̀ и҆́мѧ твоѐ въ вѣ́къ и҆ въ вѣ́къ вѣ́ка. | Кожного дня благословлятиму Тебе і хвалитиму ім’я Твоє повіки й повік віку. |
|
3
|
3
|
| Ве́лїй гдⷭ҇ь и҆ хва́ленъ ѕѣлѡ̀, и҆ вели́чїю є҆гѡ̀ нѣ́сть конца̀. | Великий Господь і преславний, і немає меж величі Його. |
|
4
|
4
|
| Ро́дъ и҆ ро́дъ восхва́лѧтъ дѣла̀ твоѧ̑ и҆ си́лꙋ твою̀ возвѣстѧ́тъ: | З роду в рід будуть прославляти діла Твої і сповіщати про могутність Твою, |
|
5
|
5
|
| великолѣ́пїе сла́вы ст҃ы́ни твоеѧ̀ возглаго́лютъ и҆ чꙋдеса̀ твоѧ̑ повѣ́дѧтъ: | а я буду говорити про велич слави святині Твоєї і розповідати про чуда Твої. |
|
6
|
6
|
| и҆ си́лꙋ стра́шныхъ твои́хъ рекꙋ́тъ и҆ вели́чїе твоѐ повѣ́дѧтъ: | Скажуть про силу дивних діянь Твоїх, і я розповідатиму про велич Твою. |
|
7
|
7
|
| па́мѧть мно́жества бл҃гости твоеѧ̀ ѿры́гнꙋтъ и҆ пра́вдою твое́ю возра́дꙋютсѧ. | Будуть проголошувати пам’ять великої благости Твоєї і правдою Твоєю будуть радуватися. |
|
8
|
8
|
| Ще́дръ и҆ млⷭ҇тивъ гдⷭ҇ь, долготерпѣли́въ и҆ многомлⷭ҇тивъ. | Щедрий і милостивий Господь, довготерпеливий і многомилостивий. |
|
9
|
9
|
| Бл҃гъ гдⷭ҇ь всѧ́чєскимъ, и҆ щедрѡ́ты є҆гѡ̀ на всѣ́хъ дѣ́лѣхъ є҆гѡ̀. | Благий Господь до всіх, і милість Його на всіх ділах Його. |
|
10
|
10
|
| Да и҆сповѣ́дѧтсѧ тебѣ̀, гдⷭ҇и, всѧ̑ дѣла̀ твоѧ̑, и҆ прпⷣбнїи твоѝ да благословѧ́тъ тѧ̀: | Нехай славлять Тебе, Господи, всі діла Твої, і святі Твої нехай благословляють Тебе. |
|
11
|
11
|
| сла́вꙋ црⷭ҇твїѧ твоегѡ̀ рекꙋ́тъ и҆ си́лꙋ твою̀ возглаго́лютъ, | Нехай скажуть про славу Царства Твого і проповідують про силу Твою, |
|
12
|
12
|
| сказа́ти сыновѡ́мъ человѣ́чєскимъ си́лꙋ твою̀ и҆ сла́вꙋ великолѣ́пїѧ црⷭ҇твїѧ твоегѡ̀. | щоб дізналися сини людські про могутність Твою і про славну велич Царства Твого. |
|
13
|
13
|
| Црⷭ҇тво твоѐ црⷭ҇тво всѣ́хъ вѣкѡ́въ, и҆ влⷣчество твоѐ во всѧ́комъ ро́дѣ и҆ ро́дѣ. Вѣ́ренъ гдⷭ҇ь во всѣ́хъ словесѣ́хъ свои́хъ и҆ прпⷣбенъ во всѣ́хъ дѣ́лѣхъ свои́хъ. | Царство Твоє — Царство всіх віків, і влада Твоя через усі роди. [Вірний Господь у всіх словах Своїх і праведний у всіх ділах Своїх.] |
|
14
|
14
|
| Оу҆твержда́етъ гдⷭ҇ь всѧ̑ низпа́дающыѧ и҆ возставлѧ́етъ всѧ̑ низве́ржєнныѧ. | Зміцнює Господь усіх, що падають, і піднімає тих, що впали. |
|
15
|
15
|
| Ѻ҆́чи всѣ́хъ на тѧ̀ оу҆пова́ютъ, и҆ ты̀ дае́ши и҆̀мъ пи́щꙋ во благовре́менїи: | Очі всіх з надією на Тебе, Господи, дивляться, і Ти даєш їм поживу в час свій. |
|
16
|
16
|
| ѿверза́еши ты̀ рꙋ́кꙋ твою̀ и҆ и҆сполнѧ́еши всѧ́кое живо́тно бл҃говоле́нїѧ. | Відкриваєш руку Твою і насичуєш усі творіння благами Твоїми. |
|
17
|
17
|
| Првⷣнъ гдⷭ҇ь во всѣ́хъ пꙋте́хъ свои́хъ и҆ прпⷣбенъ во всѣ́хъ дѣ́лѣхъ свои́хъ. | Праведний Господь у всіх путях Своїх і благий у всіх ділах Своїх. |
|
18
|
18
|
| Бли́з̾ гдⷭ҇ь всѣ̑мъ призыва́ющымъ є҆го̀, всѣ̑мъ призыва́ющымъ є҆го̀ во и҆́стинѣ: | Господь близько до всіх, хто призиває Його, хто призиває Його праведно. |
|
19
|
19
|
| во́лю боѧ́щихсѧ є҆гѡ̀ сотвори́тъ, и҆ моли́твꙋ и҆́хъ оу҆слы́шитъ, и҆ сп҃се́тъ ѧ҆̀. | Він сповняє бажання тих, що бояться Його, чує молитву їхню і спасає їх. |
|
20
|
20
|
| Храни́тъ гдⷭ҇ь всѧ̑ лю́бѧщыѧ є҆го̀, и҆ всѧ̑ грѣ́шники потреби́тъ. | Господь охороняє всіх, що люблять Його, а всіх нечестивців знищить. |
|
21
|
21
|
| Хвалꙋ̀ гдⷭ҇ню возглаго́лютъ оу҆ста̀ моѧ̑: и҆ да благослови́тъ всѧ́ка пло́ть и҆́мѧ ст҃о́е є҆гѡ̀ въ вѣ́къ и҆ въ вѣ́къ вѣ́ка. | Хвалу Господню будуть виголошувати уста мої. І всі творіння нехай прославляють ім’я Його повік віку. Слава… |
|
1001
|
|
| Сла́ва: | |
|
Ѱало́мъ рм҃є
|
Псалом 145
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, а҆гге́а и҆ заха́рїи, р҃м҃е҃. | [Алилуя. Аггея й Захарії.] |
|
1
|
1
|
| Хвалѝ, дꙋшѐ моѧ̀, гдⷭ҇а: | Хвали, душе моя, Господа! Буду хвалити Господа, поки й життя мого. |
|
2
|
2
|
| восхвалю̀ гдⷭ҇а въ животѣ̀ мое́мъ, пою̀ бг҃ꙋ моемꙋ̀, до́ндеже є҆́смь. | Співатиму Богові моєму, поки й живу. |
|
3
|
3
|
| Не надѣ́йтесѧ на кнѧ̑зи, на сы́ны человѣ́чєскїѧ, въ ни́хже нѣ́сть спⷭ҇нїѧ. | Не надійтеся на князів, на синів людських, в них нема спасіння. |
|
4
|
4
|
| И҆зы́детъ дꙋ́хъ є҆гѡ̀, и҆ возврати́тсѧ въ зе́млю свою̀: въ то́й де́нь поги́бнꙋтъ всѧ̑ помышлє́нїѧ є҆гѡ̀. | Вийде дух його і вернеться в землю свою; в той день загинуть усі помисли його. |
|
5
|
5
|
| Бл҃же́нъ, є҆мꙋ́же бг҃ъ і҆а́кѡвль помо́щникъ є҆гѡ̀, оу҆пова́нїе є҆гѡ̀ на гдⷭ҇а бг҃а своего̀, | Блажен, кому Бог Якова — помічник його; у кого надія на Господа Бога свого, |
|
6
|
6
|
| сотво́ршаго не́бо и҆ зе́млю, мо́ре, и҆ всѧ̑, ꙗ҆̀же въ ни́хъ: хранѧ́щаго и҆́стинꙋ въ вѣ́къ, | що створив небо і землю, море і все, що в них; Він береже істину повік, |
|
7
|
7
|
| творѧ́щаго сꙋ́дъ ѡ҆би̑димымъ, даю́щаго пи́щꙋ а҆́лчꙋщымъ. Гдⷭ҇ь рѣши́тъ ѡ҆кова̑нныѧ: | творить суд покривдженим, дає поживу голодним. |
|
8
|
8
|
| гдⷭ҇ь оу҆мꙋдрѧ́етъ слѣпцы̀: гдⷭ҇ь возво́дитъ низве́ржєнныѧ: гдⷭ҇ь лю́битъ првⷣники. | Господь визволяє закованих, Господь умудряє сліпців, Господь підносить повалених, Господь любить праведників; |
|
9
|
9
|
| Гдⷭ҇ь храни́тъ прише́лцы, си́ра и҆ вдовꙋ̀ прїи́метъ, и҆ пꙋ́ть грѣ́шныхъ погꙋби́тъ. | Господь охороняє пришельців; сироту і вдову прийме, а путь грішників погубить. |
|
10
|
10
|
| Воцр҃и́тсѧ гдⷭ҇ь во вѣ́къ, бг҃ъ тво́й, сїѡ́не, въ ро́дъ и҆ ро́дъ. | Царюватиме Господь повіки, Бог твій, Сионе, з роду в рід. Алилуя. |
|
Ѱало́мъ рм҃ѕ
|
Псалом 146
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃м҃ѕ҃. | [Алилуя.] (Аггея й Захарії.) |
|
1
|
1
|
| Хвали́те гдⷭ҇а, ꙗ҆́кѡ бл҃гъ ѱало́мъ: бг҃ови на́шемꙋ да оу҆слади́тсѧ хвале́нїе. | Хваліть Господа, бо благо співати Богу нашому: нехай буде Йому насолодою наша хвала. |
|
2
|
2
|
| Зи́ждай і҆ерⷭ҇ли́ма гдⷭ҇ь: разсѣ̑ѧнїѧ і҆и҃лєва собере́тъ: | Господь будує Єрусалим, і розсіяних людей Своїх збере. |
|
3
|
3
|
| и҆зцѣлѧ́ѧй сокрꙋшє́нныѧ се́рдцемъ и҆ ѡ҆бѧзꙋ́ѧй сокрꙋшє́нїѧ и҆́хъ: | Він зціляє розбитих серцем і перев’язує рани їхні. |
|
4
|
4
|
| и҆зчита́ѧй мно́жество ѕвѣ́здъ, и҆ всѣ̑мъ и҆̀мъ и҆мена̀ нарица́ѧй. | Знає кількість усіх зірок, і всіх їх за іменами називає. |
|
5
|
5
|
| Ве́лїй гдⷭ҇ь на́шъ, и҆ ве́лїѧ крѣ́пость є҆гѡ̀, и҆ ра́зꙋма є҆гѡ̀ нѣ́сть числа̀. | Великий Господь наш, і велика сила [Його], і розуму Його немає числа. |
|
6
|
6
|
| Прїе́млѧй крѡ́ткїѧ гдⷭ҇ь, смирѧ́ѧй же грѣ́шники до землѝ. | Смиренних підносить Господь, а нечестивих принижує до землі. |
|
7
|
7
|
| Начни́те гдⷭ҇еви во и҆сповѣ́данїи, по́йте бг҃ови на́шемꙋ въ гꙋ́слехъ: | Співайте Господу хвалу, співайте Богу нашому на гуслях. |
|
8
|
8
|
| ѡ҆дѣва́ющемꙋ не́бо ѡ҆́блаки, оу҆готовлѧ́ющемꙋ землѝ до́ждь: прозѧба́ющемꙋ на гора́хъ травꙋ̀ и҆ ѕла́къ на слꙋ́жбꙋ человѣ́кѡмъ: | Він покриває небо хмарами і посилає на землю дощ, вирощує на горах траву [і всяку рослину на поживу людям]. |
|
9
|
9
|
| даю́щемꙋ скотѡ́мъ пи́щꙋ и҆́хъ, и҆ птенцє́мъ вра́нѡвымъ призыва́ющымъ є҆го̀. | Дає поживу тваринам і всім птахам, що прославляють Його. |
|
10
|
10
|
| Не въ си́лѣ ко́нстѣй восхо́щетъ, нижѐ въ лы́стѣхъ мꙋ́жескихъ бл҃говоли́тъ: | Не на силу коня дивиться Він, і не на швидкість людських ніг зважає. |
|
11
|
11
|
| бл҃говоли́тъ гдⷭ҇ь въ боѧ́щихсѧ є҆гѡ̀ и҆ во оу҆пова́ющихъ на млⷭ҇ть є҆гѡ̀. | Господь любить тих, що бояться Його і уповають на милість Його. |
|
Ѱало́мъ рм҃з
|
Псалом 147
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, а҆гге́а и҆ заха́рїи, р҃м҃з҃. | (Аггея й Захарії.) |
|
1
|
1
|
| Похвалѝ, і҆ерⷭ҇ли́ме, гдⷭ҇а, хвалѝ бг҃а твоего̀, сїѡ́не: | Прославляй, Єрусалиме, Господа! Хвали Бога твого, Сионе! |
|
2
|
2
|
| ꙗ҆́кѡ оу҆крѣпѝ верєѝ вра́тъ твои́хъ, блгⷭ҇вѝ сы́ны твоѧ̑ въ тебѣ̀. | Бо Він укріпив засуви врат твоїх, і благословив синів твоїх у тобі. |
|
3
|
3
|
| Полага́ѧй предѣ́лы твоѧ̑ ми́ръ, и҆ тꙋ́ка пшени́чна насыща́ѧй тѧ̀: | Він утвердив у межах твоїх мир і поживною пшеницею насичує тебе. |
|
4
|
4
|
| посыла́ѧй сло́во своѐ землѝ, до ско́рости тече́тъ сло́во є҆гѡ̀, | Він посилає слово Своє на землю, і скоро поширюється слово Його. |
|
5
|
5
|
| даю́щагѡ снѣ́гъ сво́й ꙗ҆́кѡ во́лнꙋ, мглꙋ̀ ꙗ҆́кѡ пе́пелъ посыпа́ющагѡ, | Сипле сніг Свій, як вовну, іній, як попіл, розсипає. |
|
6
|
6
|
| мета́ющагѡ го́лоть сво́й ꙗ҆́кѡ хлѣ́бы: проти́вꙋ лица̀ мра́за є҆гѡ̀ кто̀ постои́тъ; | Кидає град Свій грудками, а проти морозів Його хто встоїть? |
|
7
|
7
|
| По́слетъ сло́во своѐ, и҆ и҆ста́етъ ѧ҆̀: дхне́тъ дꙋ́хъ є҆гѡ̀, и҆ потекꙋ́тъ во́ды. | Пошле слово Своє, і розтануть вони; подме вітер Його, і потечуть води. |
|
8
|
8
|
| Возвѣща́ѧй сло́во своѐ і҆а́кѡвꙋ, ѡ҆правда̑нїѧ и҆ сꙋдбы̑ своѧ̑ і҆и҃леви: | Він сповістив слово Своє Якову, і суди Свої — Ізраїлю. |
|
9
|
9
|
| не сотворѝ та́кѡ всѧ́комꙋ ꙗ҆зы́кꙋ, и҆ сꙋдбы̑ своѧ̑ не ꙗ҆вѝ и҆̀мъ. | Не вчинив Він цього нікому іншому з народів, і судів Його вони не знають. Слава… |
|
1001
|
|
| Сла́ва: | |
|
Ѱало́мъ рм҃и
|
Псалом 148
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, а҆гге́а и҆ заха́рїи, р҃м҃и҃. | [Алилуя.] |
|
1
|
1
|
| Хвали́те гдⷭ҇а съ нб҃съ, хвали́те є҆го̀ въ вы́шнихъ. | Хваліть Господа з небес! Хваліть Його у вишніх. |
|
2
|
2
|
| Хвали́те є҆го̀ всѝ а҆́гг҃ли є҆гѡ̀: хвали́те є҆го̀, всѧ̑ си̑лы є҆гѡ̀. | Хваліть Його, всі ангели Його, хваліть Його, всі Сили Його. |
|
3
|
3
|
| Хвали́те є҆го̀, со́лнце и҆ лꙋна̀: хвали́те є҆го̀ всѧ̑ ѕвѣ́зды и҆ свѣ́тъ. | Хваліть Його, сонце й місяць, хваліть Його, всі зорі й світло. |
|
4
|
4
|
| Хвали́те є҆го̀, нб҃са̀ нб҃съ и҆ вода̀, ꙗ҆́же превы́ше небе́съ. | Хваліть Його, небеса небес; і вода, що вище небес. |
|
5
|
5
|
| Да восхва́лѧтъ и҆́мѧ гдⷭ҇не: ꙗ҆́кѡ то́й речѐ, и҆ бы́ша: то́й повелѣ̀, и҆ созда́шасѧ. | Нехай хвалять ім’я Господнє, бо Він [промовив — і сталося,] Він повелів — і створилося. |
|
6
|
6
|
| Поста́ви ѧ҆̀ въ вѣ́къ и҆ въ вѣ́къ вѣ́ка: повелѣ́нїе положѝ, и҆ не ми́мѡ и҆́детъ. | Поставив їх на віки вічні; дав їм закон, що не змінюється. |
|
7
|
7
|
| Хвали́те гдⷭ҇а ѿ землѝ, ѕмі́еве и҆ всѧ̑ бє́здны: | Хваліть Господа від землі: всі моря, всі риби і всі безодні. |
|
8
|
8
|
| ѻ҆́гнь, гра́дъ, снѣ́гъ, го́лоть, дꙋ́хъ бꙋ́ренъ, творѧ̑щаѧ сло́во є҆гѡ̀: | Хваліть Його вогонь, град, сніг, туман, вітер буйний, що виконує волю Його; |
|
9
|
9
|
| го́ры и҆ всѝ хо́лми, древа̀ плодонѡ́сна и҆ всѝ ке́дри: | хваліть Його гори і всі горби, дерева плодові і всі ліси, |
|
10
|
10
|
| ѕвѣ́рїе и҆ всѝ ско́ти, га́ди и҆ пти̑цы перна̑ты: | звірі і всі тварини, всі плазуни і птахи крилаті, |
|
11
|
11
|
| ца́рїе зе́мстїи и҆ всѝ лю́дїе, кнѧ̑зи и҆ всѝ сꙋдїи̑ зе́мстїи: | царі земні і всі народи, князі і всі судді, |
|
12
|
12
|
| ю҆́нѡши и҆ дѣ̑вы, ста́рцы съ ю҆́нотами. | юнаки й діви, старі з молодими — |
|
13
|
13
|
| Да восхва́лѧтъ и҆́мѧ гдⷭ҇не: ꙗ҆́кѡ вознесе́сѧ и҆́мѧ тогѡ̀ є҆ди́нагѡ, и҆сповѣ́данїе є҆гѡ̀ на землѝ и҆ на нб҃сѝ. | нехай хвалять ім’я Господнє, бо прославилось ім’я Його Одного. Слава Його на небі і на землі. |
|
14
|
14
|
| И҆ вознесе́тъ ро́гъ люді́й свои́хъ: пѣ́снь всѣ̑мъ прпⷣбнымъ є҆гѡ̀, сыновѡ́мъ і҆и҃лєвымъ, лю́демъ приближа́ющымсѧ є҆мꙋ̀. | Він підніс силу людей Своїх, славу всіх святих Своїх, синів Ізраїлевих, близьких Йому. Алилуя. |
|
Ѱало́мъ рм҃ѳ
|
Псалом 149
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃м҃ѳ҃. | [Алилуя.] |
|
1
|
1
|
| Воспо́йте гдⷭ҇еви пѣ́снь но́вꙋ: хвале́нїе є҆гѡ̀ въ цр҃кви прпⷣбныхъ. | Співайте Господу пісню нову! Хвала Йому в Церкві преподобних Його. |
|
2
|
2
|
| Да возвесели́тсѧ і҆и҃ль ѡ҆ сотво́ршемъ є҆го̀, и҆ сы́нове сїѡ́ни возра́дꙋютсѧ ѡ҆ цр҃ѝ свое́мъ. | Нехай звеселиться духовний Ізраїль Сотворителем своїм, сини Сиону нехай возрадуються Царю своєму. |
|
3
|
3
|
| Да восхва́лѧтъ и҆́мѧ є҆гѡ̀ въ ли́цѣ, въ тѷмпа́нѣ и҆ ѱалти́ри да пою́тъ є҆мꙋ̀. | Нехай хвалять ім’я Його хором, з тимпанами і гуслями нехай співають Йому, |
|
4
|
4
|
| Ꙗ҆́кѡ бл҃говоли́тъ гдⷭ҇ь въ лю́дехъ свои́хъ, и҆ вознесе́тъ крѡ́ткїѧ во спⷭ҇нїе. | бо любить Господь людей Своїх і покірних підносить до спасіння. |
|
5
|
5
|
| Восхва́лѧтсѧ прпⷣбнїи во сла́вѣ и҆ возра́дꙋютсѧ на ло́жахъ свои́хъ. | Нехай звеличаться преподобні у славі і зрадіють в оселях своїх. |
|
6
|
6
|
| Возношє́нїѧ бж҃їѧ въ горта́ни и҆́хъ, и҆ мечи̑ ѻ҆бою́дꙋ ѻ҆стры̀ въ рꙋка́хъ и҆́хъ: | Нехай буде хвала Богові в устах їхніх, і мечі двогострі в руках їхніх, |
|
7
|
7
|
| сотвори́ти ѿмще́нїе во ꙗ҆зы́цѣхъ, ѡ҆бличє́нїѧ въ лю́дехъ: | щоб учинити помсту над нечестивими і кару над беззаконними; |
|
8
|
8
|
| свѧза́ти цари̑ и҆́хъ пꙋ̑ты, и҆ сла̑вныѧ и҆́хъ рꙋчны́ми ѡ҆кѡ́вы желѣ́зными: | зв’язати царів їхніх путами і славних їхніх — кайданами залізними, |
|
9
|
9
|
| сотвори́ти въ ни́хъ сꙋ́дъ напи́санъ. Сла́ва сїѧ̀ бꙋ́детъ всѣ̑мъ прпⷣбнымъ є҆гѡ̀. | вчинити над ними суд написаний. Слава ця буде всім святим Його. Алилуя. |
|
Ѱало́мъ рн҃
|
Псалом 150
|
|
0
|
0
|
| А҆ллилꙋ́їа, р҃н҃. | [Алилуя.] |
|
1
|
1
|
| Хвали́те бг҃а во ст҃ы́хъ є҆гѡ̀, хвали́те є҆го̀ во оу҆тверже́нїи си́лы є҆гѡ̀: | Хваліть Бога в святих Його, хваліть Його в утвердженні сили Його. |
|
2
|
2
|
| хвали́те є҆го̀ на си́лахъ [въ си́лахъ] є҆гѡ̀, хвали́те є҆го̀ по мно́жествꙋ вели́чествїѧ є҆гѡ̀: | Хваліть Його в могутності сили Його; хваліть його за безмежну велич Його. |
|
3
|
3
|
| хвали́те є҆го̀ во гла́сѣ трꙋ́бнѣмъ, хвали́те є҆го̀ во ѱалти́ри и҆ гꙋ́слехъ: | Хваліть Його голосом сурми; хваліть його на арфі і гуслях. |
|
4
|
4
|
| хвали́те є҆го̀ въ тѷмпа́нѣ и҆ ли́цѣ, хвали́те є҆го̀ во стрꙋ́нахъ и҆ ѻ҆рга́нѣ: | Хваліть Його хором під тимпани; хваліть його на струнах і органах. |
|
5
|
5
|
| хвали́те є҆го̀ въ кѷмва́лѣхъ доброгла́сныхъ, хвали́те є҆го̀ въ кѷмва́лѣхъ восклица́нїѧ. | Хваліть Його на органах милозвучних; хваліть Його на органах і зі співами. |
|
6
|
6
|
| Всѧ́кое дыха́нїе да хва́литъ гдⷭ҇а. | Все, що дише, нехай хвалить Господа. Алилуя. |
|
1001
|
1001
|
| Сла́ва: | Слава… |
|
Ѱало́мъ рн҃а
|
Псалом 151
|
|
0
|
0
|
| Се́й ѱало́мъ ѡ҆со́бь пи́санъ, дв҃довъ, и҆ внѣ̀ числа̀ р҃н҃ ѱалмѡ́въ, внегда̀ є҆динобо́рствоваше на голїа́ѳа | [Псалом Давида на поєдинок з Голіафом* |
|
1
|
1
|
| Ма́лъ бѣ́хъ въ бра́тїи мое́й и҆ ю҆́ншїй въ домꙋ̀ ѻ҆тца̀ моегѡ̀: пасо́хъ ѻ҆́вцы ѻ҆тца̀ моегѡ̀. | Я був найменшим серед братів моїх і наймолодшим у домі батька мого; пас овець батька мого. |
|
2
|
2
|
| Рꙋ́цѣ моѝ сотвори́стѣ ѻ҆рга́нъ, и҆ пе́рсты моѝ соста́виша ѱалти́рь. | Руки мої зробили орган, пальці мої настроювали псалтир. |
|
3
|
3
|
| И҆ кто̀ возвѣсти́тъ гдⷭ҇еви моемꙋ̀; Са́мъ гдⷭ҇ь, са́мъ оу҆слы́шитъ: | І хто сповістить Господу моєму? Сам Господь, Сам почув. |
|
4
|
4
|
| Са́мъ посла̀ а҆́гг҃ла своего̀, и҆ взѧ́тъ мѧ̀ ѿ ѻ҆ве́цъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀, и҆ пома́за мѧ̀ є҆ле́емъ пома́занїѧ своегѡ̀. | Він послав ангела Свого і взяв мене від овець батька мого, і помазав мене єлеєм помазання Свого. |
|
5
|
5
|
| Бра́тїѧ моѧ̑ добрѝ и҆ вели́цы: и҆ не бл҃говолѝ въ ни́хъ гдⷭ҇ь. | Брати мої прекрасні і великі, але Господь не благозволив обрати з них. |
|
6
|
6
|
| И҆зыдо́хъ въ срѣ́тенїе и҆ноплеме́нникꙋ, и҆ проклѧ́тъ мѧ̀ і҆́дѡлы свои́ми. | Я вийшов назустріч іноплеміннику, і він прокляв мене ідолами своїми. |
|
7
|
7
|
| А҆́зъ же и҆сто́ргнꙋвъ ме́чь ѿ негѡ̀, ѡ҆безгла́вихъ є҆го̀ и҆ ѿѧ́хъ поноше́нїе ѿ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ. | Але я, вихопивши у нього меч, обезглавив його і звільнив від ганьблення синів Ізраїлевих.] |
Категорії
Контакти
Співпраця: admin.vira@ukr.net
Наші Телеграм-канали:
Паперове видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
Паперове видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.