Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Сїрахъ*

Порівняти:

⇄

Сїрахъ*	Книга Премудрости Ісуса, сина Сирахового*
	* Перекладена з грецької.
Глава́ а҃	Глава 1

0	0
Поне́же мнѡ́гаѧ и҆ вєли́каѧ на́мъ чрез̾ зако́нъ и҆ прⷪ҇ро́ки и҆ и҆ны́хъ послѣ́довавшихъ и҆̀мъ дана̑ бы́ша, ѡ҆ ни́хже подоба́етъ хвали́ти і҆и҃лѧ наказа́нїѧ и҆ премꙋ́дрости ра́ди, и҆ ꙗ҆́кѡ не то́кмѡ са́ми чтꙋ́ще до́лжни разꙋ́мными бы́ти, но да и҆ и҆ностра́нныхъ возмо́гꙋтъ прилѣ́жнѡ оу҆ча́щесѧ по́льзовати, и҆ глаго́люще и҆ пи́шꙋще: дѣ́дъ мо́й і҆исꙋ́съ мно́жайше себѐ вда́въ въ чте́нїе зако́на же и҆ прⷪ҇ро́кѡвъ и҆ и҆ны́хъ ѻ҆те́ческихъ кни́гъ, и҆ въ си́хъ дово́лное и҆скꙋ́сство стѧжа́въ, понꙋ́дисѧ и҆ са́мъ написа́ти нѣ́что ѿ надлежа́щихъ къ наказа́нїю и҆ премꙋ́дрости, да прилѣ́жнѡ оу҆ча́щїисѧ, и҆ си́хъ прича̑стницы бы́вше, мно́гѡ па́че оу҆спѣ́ютъ въ зако́ннѣмъ житїѝ. Бꙋ́дите оу҆̀бо оу҆моле́нни, да со благоволе́нїемъ и҆ внима́нїемъ чте́те, и҆ проще́нїе пода́сте, а҆́ще въ нѣ́кїихъ возмни́мсѧ недово́лни бы́ти во и҆столкова́нїи люботрꙋ́днѡ и҆з̾ѡбрѣ́тенныхъ рѣче́нїй: не ра́внꙋю бо си́лꙋ и҆́мꙋтъ та̑ въ себѣ̀, ꙗ҆̀же є҆вре́йски глаго́лєма сꙋ́ть, є҆гда̀ преведꙋ́тсѧ на и҆́ный ѧ҆зы́къ: не то́кмѡ же сїѧ̑, но и҆ са́мый зако́нъ и҆ прⷪ҇ро́чєства и҆ про́чыѧ кни̑ги не ма́лое и҆мѣ́ютъ ра́знство въ себѣ̀ чтѡ́мыѧ. Въ три́десѧть бо ѻ҆смѣ́мъ лѣ́тѣ при є҆ѵерге́тѣ царѝ прише́дъ во є҆гѵ́петъ и҆ преме́дливъ, ѡ҆брѣто́хъ нема́лагѡ наказа́нїѧ сви́токъ, за нꙋ́ждѣйшее вмѣни́хъ са́мъ привнестѝ нѣ́кое тща́нїе и҆ трꙋдолю́бїе къ преведе́нїю тоѧ̀ кни́ги, мно́гое бдѣ́нїе и҆ и҆скꙋ́сство привне́съ въ разстоѧ́нїи вре́мене, къ концꙋ̀ приводѧ̀ кни́гꙋ и҆зда́ти, и҆ въ преселе́нїи хотѧ́щымъ оу҆чи́тисѧ, пред̾ꙋготовлѧ́ющымъ нра́вы зако́ннѡ жи́телствовати.	Передмова^* Багато що і велике дане нам через закон, пророків та інших письменників, які йшли за ними, за що слід прославляти народ ізраїльський за освіченість і мудрість; і не тільки ті, що самі вивчають, повинні ставати розумними, але і ті, що знаходяться поза [Палестиною] і старанно займаються [писанням], можуть приносити користь словом і писанням. Тому дід мій Ісус, більше за інших займаючись вивченням закону, пророків та інших отцівських книг і набувши достатніх у них навичок, зважився і сам написати дещо, що відноситься до освіти і мудрости, щоб любителі навчання, вникаючи і у цю [книгу], ще більше досягали успіхів у житті за законом. Отже, прошу вас, читайте [цю книгу] прихильно й уважно і майте поблажливість до того, що в деяких місцях ми, можливо, погрішили, трудячись над перекладом: бо неоднаковий зміст має те, що читається по-єврейськи, коли перекладене буде на іншу мову, — і не тільки ця [книга], але навіть закон, пророцтва та інші книги мають чималу різницю у змісті, якщо читати їх у оригіналі. Прибувши у Єгипет у тридцять восьмому році при царі Евергеті [Птоломеї] і пробувши там, я знайшов чималу різницю в освіті [між палестинськими і єгипетськими євреями], і визнав за вкрай необхідне і самому прикласти старанність до того, щоб перекласти цю книгу. Багато безсонної праці і знань поклав я у цей час, щоб довести книгу до кінця і зробити її доступною і тим, які, знаходячись на чужині, бажають учитися і пристосовують свої звичаї до того, щоб жити за законом.
1	1
Всѧ́ка премꙋ́дрость ѿ гдⷭ҇а и҆ съ ни́мъ є҆́сть во вѣ́къ.	Усяка премудрість — від Господа і з Ним перебуває повік.
2	2
Песка̀ морска́го, и҆ ка̑пли дождє́вныѧ, и҆ дни̑ вѣ́ка кто̀ и҆зочте́тъ;	Пісок морів і краплі дощу і дні вічности хто обчислить?
3	3
Высотꙋ̀ небесѐ и҆ широтꙋ̀ землѝ, и҆ бе́зднꙋ и҆ премꙋ́дрость кто̀ и҆зслѣ́дитъ;	Висоту неба і широту землі, і безодню і премудрість хто дослідить?
4	4
Пре́жде всѣ́хъ созда́сѧ премⷣрость, и҆ ра́зꙋмъ мꙋ́дрости ѿ вѣ́ка.	Перш за все з’явилася Премудрість, і розуміння мудрости — від віку.
5	5
И҆сто́чникъ премꙋ́дрости сло́во бж҃їе въ вы́шнихъ, и҆ шє́ствїѧ є҆ѧ̀ за́пѡвѣди вѣ̑чныѧ.	Джерело премудрости — слово Бога Всевишнього, і хід її — вічні заповіді.
6	6
Ко́рень премꙋ́дрости комꙋ̀ ѿкры́сѧ; и҆ кѡва́рства є҆ѧ̀ кто̀ разꙋмѣ̀;	Кому відкритий корінь премудрости? і хто пізнав мистецтво її?
7	7
Є҆ди́нъ є҆́сть премⷣръ, стра́шенъ ѕѣлѡ̀, сѣдѧ́й на прⷭ҇то́лѣ свое́мъ, гдⷭ҇ь.	Один є премудрий, дуже страшний, Який сидить на престолі Своєму, Господь.
8	8
Са́мъ созда̀ ю҆̀, и҆ ви́дѣ, и҆ сочтѐ ю҆̀,	Він породив її і бачив і виміряв її
9	9
и҆ и҆злїѧ̀ ю҆̀ на всѧ̑ дѣла̀ своѧ̑,	і вилив її на всі діла Свої
10	10
со всѧ́кою пло́тїю по даѧ́нїю своемꙋ̀, и҆ дарова̀ ю҆̀ лю́бѧщымъ є҆го̀.	і на всяку плоть за даром Своїм, і особливо наділив нею тих, хто любить Його.
11	11
Стра́хъ гдⷭ҇ень сла́ва и҆ похвала̀, и҆ весе́лїе и҆ вѣне́цъ ра́дости.	Страх Господній — слава і честь, і веселість і вінець радости.
12	12
Стра́хъ гдⷭ҇ень возвесели́тъ се́рдце и҆ да́стъ весе́лїе и҆ ра́дость и҆ долгоде́нствїе.	Страх Господній насолодить серце і дасть веселість і радість і довголіття.
13	13
Боѧ́щемꙋсѧ гдⷭ҇а бла́го бꙋ́детъ на послѣ́докъ, и҆ въ де́нь сконча́нїѧ своегѡ̀ ѡ҆брѧ́щетъ благода́ть. Стра́хъ гдⷭ҇ень да́ръ ѿ гдⷭ҇а и҆ на стезѧ́хъ любле́нїѧ поставлѧ́етъ.	Тому, хто боїться Господа, благо буде наостанок, і в день смерти своєї він одержить благословення. Страх Господній — дар від Господа і поставляє на стежках любови.
14	14
Любле́нїе гдⷭ҇а пресла́внаѧ премꙋ́дрость, и҆ и҆̀мже ꙗ҆влѧ́етсѧ, раздѣлѧ́етъ себѐ въ вѣ́дѣнїе є҆гѡ̀.	Любов до Господа — славна премудрість, і до кого благоволить Він, розділяє її за Своїм розсудом.
15	15
Нача́ло премꙋ́дрости боѧ́тисѧ гдⷭ҇а, и҆ съ вѣ́рными въ ложеснѣ́хъ созда́сѧ и҆̀мъ: съ человѣ̑ки ѡ҆снова́нїе вѣ́ка оу҆гнѣздѝ и҆ съ сѣ́менемъ и҆́хъ оу҆вѣ́ритсѧ.	Початок премудрости — боятися Бога, і з вірними вона утвориться разом в утробі. Серед людей вона утвердила собі вічну основу і сімені їхньому ввіриться.
16	16
И҆сполне́нїе премꙋ́дрости є҆́же боѧ́тисѧ гдⷭ҇а, и҆ оу҆пои́тъ и҆̀хъ ѿ плодѡ́въ є҆ѧ̀:	Повнота премудрости — боятися Господа; вона напуває їх від плодів своїх:
17	17
ве́сь до́мъ и҆́хъ и҆спо́лнитъ жела́нїй свои́хъ и҆ сосꙋ́ды ѿ жи̑тъ є҆ѧ̀.	весь дім їх вона наповнить усім, чого бажають, і комори їх — плодами своїми.
18	18
Вѣне́цъ мꙋ́дрости стра́хъ гдⷭ҇ень, возцвѣта́ѧй ми́ръ и҆ здра́вїе и҆зцѣле́нїѧ: ѻ҆боѧ́ же сꙋ́ть да́ры бж҃їи, и҆ разширѧ́етъ весе́лїе лю́бѧщымъ є҆го̀.	Вінець премудрости — страх Господній, який вирощує мир і неушкоджене здоров’я; але те й інше — дари Бога, Який поширює славу тих, хто любить Його.
19	19
И҆ ви́дѣ и҆ сочтѐ ю҆̀: хꙋдо́жество и҆ вѣ́дѣнїе ра́зꙋма ѡ҆дождѝ, и҆ сла́вꙋ держа́щихъ ю҆̀ вознесѐ.	Він бачив її і виміряв, пролив, як дощ, відання і розумне знання і підніс славу тих, що володіють нею.
20	20
Ко́рень премꙋ́дрости є҆́же боѧ́тисѧ гдⷭ҇а, и҆ вѣ̑тви є҆ѧ̀ долгоде́нствїе.	Корінь премудрости — боятися Господа, а гілки її — довголіття.
21	21
Стра́хъ гдⷭ҇ень ѿрѣѧ́етъ грѣхѝ: пребыва́ѧй же въ не́мъ ѿвраща́етъ гнѣ́въ.	Страх Господній відганяє гріхи; хто ж не має страху, той не може виправдатися.
22	22
Не мо́жетъ ꙗ҆́рость непра́веднаѧ ѡ҆правди́тисѧ: оу҆стремле́нїе бо ꙗ҆́рости є҆гѡ̀ паде́нїе є҆мꙋ̀.	Не може бути виправданий несправедливий гнів, бо сам рух гніву є падіння для людини.
23	23
До вре́мене стерпи́тъ долготерпѣли́вый, и҆ послѣдѝ возда́стъ є҆мꙋ̀ весе́лїе:	Терплячий до часу утримається і потім винагороджується веселістю.
24	24
до вре́мене скры́етъ словеса̀ своѧ̑, и҆ оу҆стнѣ̀ вѣ́рныхъ и҆сповѣ́дѧтъ ра́зꙋмъ є҆гѡ̀.	До часу він приховає слова свої, і вуста вірних розкажуть про розсудливість його.
25	25
Въ сокро́вищихъ премꙋ́дрости при́тча вѣ́дѣнїѧ: ме́рзость же грѣ́шникꙋ бг҃оче́стїе.	У скарбницях премудрости — притчі розуму, грішникові ж страх Господній ненависний.
26	26
Возжелѣ́въ премꙋ́дрости, соблюдѝ за́пѡвѣди, и҆ гдⷭ҇ь пода́стъ ю҆̀ тебѣ̀:	Якщо бажаєш премудрости, дотримуйся заповіді, і Господь подасть її тобі,
27	27
премꙋ́дрость бо и҆ наказа́нїе стра́хъ гдⷭ҇ень, и҆ благоволе́нїе є҆гѡ̀ вѣ́ра и҆ кро́тость.	бо премудрість і знання є страх перед Господом, і благоугодження Йому — віра і лагідність.
28	28
Не сꙋмнѣва́йсѧ ѡ҆ стра́сѣ гдⷭ҇ни и҆ не пристꙋпѝ къ немꙋ̀ се́рдцемъ раздвое́нымъ.	Не будь недовірливим до страху перед Господом і не приступай до Нього з роздвоєним серцем.
29	29
Не лицемѣ́рствꙋй пред̾ оу҆сты̑ человѣ́ческими и҆ оу҆стна́мъ твои̑мъ вонмѝ.	Не лицемір перед вустами інших і будь уважний до вуст твоїх.
30	30
Не возноси́сѧ, да не паде́ши и҆ наведе́ши дꙋшѝ твое́й безче́стїе, и҆ ѿкры́етъ гдⷭ҇ь та̑йнаѧ твоѧ̑ и҆ посредѣ̀ со́нма низложи́тъ тѧ̀: ꙗ҆́кѡ не пристꙋпи́лъ є҆сѝ во и҆́стинѣ ко стра́хꙋ гдⷭ҇ню, и҆ се́рдце твоѐ и҆спо́лнено лꙋка́вства.	Не піднось себе, щоб не впасти і не накликати нечестя на душу твою, бо Господь відкриє таємниці твої й принизить тебе серед зібрання за те, що ти не приступив щиро до страху Господнього, і серце твоє повне лукавства.
Глава́ в҃	Глава 2

1	1
Ча́до, а҆́ще пристꙋпа́еши рабо́тати гдⷭ҇еви бг҃ꙋ, оу҆гото́ви дꙋ́шꙋ твою̀ во и҆скꙋше́нїе:	Сину мій! якщо ти приступаєш служити Господу Богу, то приготуй душу твою до спокуси:
2	2
оу҆пра́ви се́рдце твоѐ и҆ потерпѝ, и҆ не ско́ръ бꙋ́ди во вре́мѧ наведе́нїѧ:	управ серце твоє і будь твердим, і не знічуйся під час відвідування;
3	3
прилѣпи́сѧ є҆мꙋ̀ и҆ не ѿстꙋпѝ, да возрасте́ши на послѣ́докъ тво́й.	приліпися до Нього і не відступай, щоб звеличитися тобі наостанок.
4	4
Всѐ є҆ли́ко а҆́ще нанесе́но тѝ бꙋ́детъ, прїимѝ и҆ во и҆змѣне́нїи смире́нїѧ твоегѡ̀ долготерпѝ:	Усе, що станеться з тобою, приймай охоче, і в мінливостях твого приниження будь довготерплячим,
5	5
ꙗ҆́кѡ во ѻ҆гнѝ и҆скꙋша́етсѧ зла́то, и҆ человѣ́цы прїѧ́тни въ пещѝ смире́нїѧ.	бо золото випробовується у вогні, а люди, угодні Богу, у горнилі приниження.
6	6
Вѣ́рꙋй є҆мꙋ̀, и҆ застꙋ́питъ тѧ̀, и҆ оу҆пра́ви пꙋти̑ твоѧ̑ и҆ оу҆пова́й на́нь.	Віруй Йому, і Він захистить тебе; управ путі твої і надійся на Нього.
7	7
Боѧ́щїисѧ гдⷭ҇а, пожди́те млⷭ҇ти є҆гѡ̀ и҆ не оу҆клони́тесѧ, да не паде́те.	Ті, хто боїться Господа! очікуйте милости Його і не ухиляйтеся від Нього, щоб не упасти.
8	8
Боѧ́щїисѧ гдⷭ҇а, вѣ́рꙋйте є҆мꙋ̀, и҆ не и҆́мать ѿпа́сти мзда̀ ва́ша.	Хто боїться Господа! віруйте Йому, і не загине нагорода ваша.
9	9
Боѧ́щїисѧ гдⷭ҇а, надѣ́йтесѧ на блага̑ѧ и҆ на весе́лїе вѣ́ка и҆ ми̑лости.	Ті, хто боїться Господа! сподівайтеся на благе, на радість вічну і милості.
10	10
Воззри́те на дрє́внїѧ ро́ды и҆ ви́дите, кто̀ вѣ́рова гдⷭ҇еви и҆ постыдѣ́сѧ; и҆лѝ кто̀ пребы́сть во стра́сѣ є҆гѡ̀ и҆ ѡ҆ста́висѧ; и҆лѝ кто̀ призва̀ є҆го̀, и҆ презрѣ̀ и҆̀;	Гляньте на давні роди і подивіться: хто вірив Господу — і був посоромлений? або хто перебував у страху Його — і був залишений? або хто волав до Нього, і Він знехтував його?
11	11
Занѐ ще́дръ и҆ млⷭ҇тивъ гдⷭ҇ь, и҆ ѡ҆ставлѧ́етъ грѣхѝ, и҆ сп҃са́етъ во вре́мѧ ско́рби.	Бо Господь співстраждальний і милостивий і прощає гріхи, і спасає під час скорботи.
12	12
Го́ре сердца́мъ страшли̑вымъ и҆ рꙋка́мъ ѡ҆сла́блєнымъ, и҆ грѣ́шникꙋ ходѧ́щꙋ на двѣ̀ стєзѝ.	Горе серцям боязким і рукам ослабленим і грішникові, який ходить по двох стежках!
13	13
Го́ре се́рдцꙋ ѡ҆сла́бленꙋ, ꙗ҆́кѡ не вѣ́рꙋетъ: сегѡ̀ ра́ди покрове́но не бꙋ́детъ.	Горе серцю розслабленому! бо воно не вірує, і за те не буде захищене.
14	14
Го́ре ва́мъ погꙋ́бльшымъ терпѣ́нїе: и҆ что̀ сотворитѐ, є҆гда̀ посѣти́тъ гдⷭ҇ь;	Горе вам, що втратили терпіння! що ви будете робити, коли Господь відвідає?
15	15
Боѧ́щїисѧ гдⷭ҇а не сꙋмнѣва́ютсѧ ѡ҆ гл҃го́лѣхъ є҆гѡ̀, и҆ лю́бѧщїи є҆го̀ сохранѧ́тъ пꙋти̑ є҆гѡ̀.	Ті, хто боїться Господа, не будуть недовірливі до слів Його, і ті, що люблять Його, збережуть путі Його.
16	16
Боѧ́щїисѧ гдⷭ҇а пои́щꙋтъ бл҃говоле́нїѧ є҆гѡ̀, и҆ лю́бѧщїи є҆го̀ и҆спо́лнѧтсѧ зако́на.	Ті, хто боїться Господа, будуть шукати благовоління Його, і ті, що люблять Його, наситяться законом.
17	17
Боѧ́щїисѧ гдⷭ҇а оу҆гото́вѧтъ сердца̀ своѧ̑ и҆ пред̾ ни́мъ смирѧ́тъ дꙋ́шы своѧ̑, (глаго́люще:)	Ті, хто боїться Господа, підготують серця свої й смирять перед Ним душі свої, говорячи:
18	18
да впаде́мъ въ рꙋ́цѣ гдⷭ҇ни, а҆ не въ рꙋ́цѣ человѣ́чєски, ꙗ҆́кѡ бо вели́чество є҆гѡ̀, та́кѡ и҆ млⷭ҇ть є҆гѡ̀.	упадемо у руки Господа, а не у руки людей; бо яка велич Його, така і милість Його.
Глава́ г҃	Глава 3

1	1
Менѐ ѻ҆тца̀ послꙋ́шайте, ча̑да, и҆ си́це твори́те, да спасе́тесѧ:	Діти, послухайте мене, батька, і чиніть так, щоб вам спастися,
2	2
гдⷭ҇ь бо просла́ви ѻ҆тца̀ на ча́дѣхъ и҆ сꙋ́дъ ма́тере оу҆твердѝ на сынѣ́хъ.	бо Господь підняв батька над дітьми й утвердив суд матері над синами.
3	3
Чты́й ѻ҆тца̀ ѡ҆чи́ститъ грѣхѝ,	Хто шанує батька, той очиститься від гріхів,
4	4
и҆ ꙗ҆́кѡ сокро́вищствꙋѧй прославлѧ́ѧй ма́терь свою̀.	і хто поважає матір свою — як той, хто знаходить скарб.
5	5
Чты́й ѻ҆тца̀ возвесели́тсѧ ѡ҆ ча́дѣхъ и҆ въ де́нь мольбы̀ своеѧ̀ оу҆слы́шанъ бꙋ́детъ.	Хто поважає батька, той буде мати радість від дітей своїх і у день молитви своєї буде почутий.
6	6
Прославлѧ́ѧй ѻ҆тца̀ долгоде́нствовати бꙋ́детъ, и҆ послꙋ́шаѧй гдⷭ҇а оу҆поко́итъ ма́терь свою̀.	Хто поважає батька, буде довгоденствувати, і слухняний Господу заспокоїть матір свою.
7	7
Боѧ́йсѧ гдⷭ҇а почти́тъ ѻ҆тца̀ и҆ ꙗ҆́кѡ влады́камъ послꙋ́житъ роди́вшымъ є҆го̀.	Хто боїться Господа, той вшанує батька і, як владикам, послужить тим, що народили його.
8	8
Дѣ́ломъ и҆ сло́вомъ чтѝ ѻ҆тца̀ твоего̀ и҆ ма́терь, да на́йдетъ тѝ благослове́нїе ѿ ни́хъ.	Ділом і словом шануй батька твого і матір, щоб прийшло на тебе благословення від них,
9	9
Благослове́нїе бо ѻ҆́тчее оу҆твержда́етъ до́мы ча̑дъ, клѧ́тва же ма́тернѧ и҆скоренѧ́етъ до ѡ҆снова́нїѧ.	бо благословення батька утверджує доми дітей, а клятва матері руйнує дощенту.
10	10
Не сла́висѧ въ безче́стїи ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, нѣ́сть бо тѝ сла́ва ѻ҆́тчее безче́стїе:	Не шукай слави у нечесті батька твого, бо не слава тобі нечестя батька.
11	11
сла́ва бо человѣ́кꙋ ѿ че́сти ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, и҆ поноше́нїе ча́дѡмъ ма́ти въ безсла́вїи.	Слава людини — від чести батька її, і ганьба дітям — мати у неславі.
12	12
Ча́до, застꙋпѝ въ ста́рости ѻ҆тца̀ твоего̀ и҆ не ѡ҆скорбѝ є҆го̀ въ животѣ̀ є҆гѡ̀:	Сину! прийми батька твого в старості його і не засмучуй його в житті його.
13	13
а҆́ще и҆ ра́зꙋмомъ ѡ҆скꙋдѣва́етъ, проще́нїе и҆мѣ́й и҆ не ѡ҆безче́сти є҆го̀ все́ю крѣ́постїю твое́ю.	Хоча б він і збіднів розумом, май поблажливість і не нехтуй його у повноті сили твоєї,
14	14
Ми́лость бо ѻ҆́тча не забве́на бꙋ́детъ, и҆ проти́вꙋ грѣхѡ́въ присози́ждетсѧ тебѣ̀:	бо милосердя до батька не забуте; незважаючи на гріхи твої, добробут твій примножиться.
15	15
въ де́нь ско́рби твоеѧ̀ воспомѧ́нетъ тѧ̀: ꙗ҆́коже ле́дъ ѿ зно́ѧ, та́кѡ раста́ютъ грѣсѝ твоѝ.	У день скорботи твоєї згадається про тебе: як лід від теплоти, розв’яжуться гріхи твої.
16	16
Ко́ль хꙋ́ленъ ѡ҆ставлѧ́ѧй ѻ҆тца̀, и҆ про́клѧтъ гдⷭ҇емъ раздража́ѧй ма́терь свою̀.	Хто залишає батька, той — те саме, що богохульник, і проклятий від Господа той, хто дратує матір свою.
17	17
Ча́до, въ кро́тости дѣла̀ твоѧ̑ препровожда́й, и҆ человѣ́комъ прїѧ́тнымъ возлю́бленъ бꙋ́деши.	Сину мій! веди діла твої з лагідністю, і буде любити тебе богоугодна людина.
18	18
Є҆ли́кѡ вели́къ є҆сѝ, толи́кѡ смирѧ́йсѧ, и҆ пред̾ гдⷭ҇емъ ѡ҆брѧ́щеши благода́ть.	Скільки ти великий, стільки смиряйся, і знайдеш благодать у Господа.
19	19
Мно́зи сꙋ́ть высо́цы и҆ сла́вни: но крѡ́ткимъ ѿкрыва́ютсѧ та̑йны,	Багато високих і славних, але таємниці відкриваються смиренним,
20	20
ꙗ҆́кѡ ве́лїѧ си́ла гдⷭ҇нѧ, и҆ смире́нными сла́витсѧ.	бо велика могутність Господа, і Він смиренними прославляється.
21	21
Вы́шшихъ себє̀ не и҆щѝ и҆ крѣ́пльшихъ себє̀ не и҆спытꙋ́й.	Понад міру важкого для себе не шукай, і що понад сили твої, того не випробовуй.
22	22
Ꙗ҆̀же тѝ повєлѣ́нна, сїѧ̑ разꙋмѣва́й: нѣ́сть бо тѝ потре́ба та́йныхъ.	Що заповідано тобі, про те розмірковуй; бо не потрібно тобі те, що приховано.
23	23
Во и҆збы́тцѣхъ дѣ́лъ твои́хъ не любопы́тствꙋй: вѧ̑щшаѧ бо ра́зꙋма человѣ́ческагѡ пока̑зана тѝ сꙋ́ть:	При багатьох заняттях твоїх, про зайве не піклуйся: тобі відкрито дуже багато з людського знання;
24	24
мнѡ́ги бо прельстѝ мнѣ́нїе и҆́хъ, и҆ мнѣ́нїе лꙋка́вно погꙋбѝ мы́сль и҆́хъ.	тому що багатьох ввели в оману їх припущення, і лукаві мрії похитнули розум їх.
25	25
И҆ любѧ́й бѣ́дство впаде́тъ въ нѐ:	Хто любить небезпеку, той впаде у неї;
26	26
се́рдце же́стоко ѡ҆ѕло́битсѧ на послѣ́докъ:	вперте серце напослідок потерпить зло:
27	27
се́рдце же́стоко ѡ҆тѧготи́тсѧ болѣ́зньми, и҆ грѣ́шникъ приложи́тъ грѣхѝ на грѣхѝ.	вперте серце буде обтяжене скорботами, і грішник прикладе гріхи до гріхів.
28	28
Въ наведе́нїи велича́вагѡ нѣ́сть и҆зцѣле́нїѧ: са́дъ бо лꙋка́вствїѧ вкорени́сѧ въ не́мъ.	Випробування не служать лікуванням для гордого, тому що зла рослина укорінилася у ньому.
29	29
Се́рдце разꙋми́вагѡ оу҆разꙋмѣ́етъ при́тчꙋ, и҆ оу҆́хо слы́шателѧ вожделѣ́нїе премꙋ́драгѡ.	Серце розумного обміркує притчу, й уважне вухо є бажання мудрого.
30	30
Ѻ҆́гнь горѧ́щь оу҆гаси́тъ вода̀, и҆ ми́лостынѧ ѡ҆чи́ститъ грѣхѝ.	Вода погасить полум’я вогню, і милостиня очистить гріхи.
31	31
Воздаѧ́й благода̑ти по́мнимь быва́етъ по си́хъ и҆ во вре́мѧ паде́нїѧ своегѡ̀ ѡ҆брѧ́щетъ оу҆твержде́нїе.	Хто відплачує за благодіяння, той помишляє про майбутнє і під час падіння знайде опору.
Глава́ д҃	Глава 4

1	1
Ча́до, живота̀ ни́щагѡ не лишѝ и҆ не ѿвраща́й ѻ҆че́съ ѿ просѧ́щагѡ,	Сину мій! не відмовляй у їжі убогому і не стомлюй чеканням очей нужденних;
2	2
дꙋшѝ а҆́лчꙋщїѧ не ѡ҆скорбѝ и҆ не разгнѣ́вай мꙋ́жа въ нищетѣ̀ є҆гѡ̀,	не засмути душі голодної і не завдавай жалю людині в її убогості;
3	3
се́рдца раздраже́нагѡ не превозмꙋтѝ и҆ не продолжа́й даѧ́нїѧ тре́бꙋющемꙋ,	не бентеж серця уже засмученого і не відкладай подавати нужденному;
4	4
раба̀ скорбѧ́ща не ѿрѣ́й и҆ не ѿвратѝ лица̀ твоегѡ̀ ѿ ни́щагѡ,	не відмовляй пригнобленому, що благає про допомогу, і не відвертай лиця твого від убогого;
5	5
ѿ тре́бꙋющагѡ не ѿвратѝ ѻ҆че́съ и҆ не да́ждь мѣ́ста человѣ́кꙋ клѧ́ти тѧ̀:	не відвертай очей від того, хто благає, і не давай людині приводу проклинати тебе;
6	6
кленꙋ́щагѡ бо тѧ̀ въ го́рести дꙋшѝ своеѧ̀ мольбꙋ̀ оу҆слы́шитъ сотвори́вый є҆го̀.	бо коли він у тузі душі своєї буде проклинати тебе, Той, Хто створив його, почує моління його.
7	7
Прїѧ́тна собо́рищꙋ творѝ себѐ и҆ кнѧ́зю смирѧ́й главꙋ̀ твою̀,	У зібранні намагайся бути приємним і перед вищим нахиляй твою голову;
8	8
приклонѝ оу҆́хо твоѐ къ ни́щемꙋ и҆ ѿвѣща́й є҆мꙋ̀ ми̑рнаѧ въ кро́тости,	прихиляй вухо твоє до убогого і відповідай йому ласкаво, з лагідністю;
9	9
и҆змѝ ѡ҆би́димаго и҆з̾ рꙋкѝ ѡ҆би́дѧщаго и҆ не малодꙋ́шествꙋй, є҆гда̀ сꙋ́диши,	рятуй скривдженого від руки того, хто ображає, і не будь легкодухим, коли судиш;
10	10
бꙋ́ди си̑рымъ ꙗ҆́кѡ ѻ҆те́цъ и҆ вмѣ́стѡ мꙋ́жа ма́тери и҆́хъ:	сиротам будь як батько і матері їх — замість чоловіка:
11	11
и҆ бꙋ́деши ꙗ҆́кѡ сы́нъ вы́шнѧгѡ, и҆ возлю́битъ тѧ̀ па́че не́же ма́ти твоѧ̀.	і будеш як син Вишнього, і Він полюбить тебе більше, ніж мати твоя.
12	12
Премꙋ́дрость сы́ны своѧ̑ вознесѐ и҆ застꙋпа́етъ и҆́щꙋщихъ є҆ѧ̀:	Премудрість підносить синів своїх і підтримує тих, хто шукає її:
13	13
любѧ́й ю҆̀ лю́битъ жи́знь, и҆ оу҆́тренюющїи къ не́й и҆спо́лнѧтсѧ весе́лїѧ:	хто любить її, любить життя, і ті, що шукають її з раннього ранку, сповняться радости:
14	14
держа́йсѧ є҆ѧ̀ наслѣ́дитъ сла́вꙋ, и҆ и҆дѣ́же вхо́дитъ, блгⷭ҇ви́тъ є҆го̀ гдⷭ҇ь:	хто володіє нею, той успадкує славу, і, куди б не пішов, Господь благословить його;
15	15
слꙋжа́щїи є҆́й послꙋ́жатъ ст҃о́мꙋ, и҆ лю́бѧщихъ ю҆̀ лю́битъ гдⷭ҇ь:	ті, що служать їй, служать Святому, і тих, хто любить її, любить Господь;
16	16
слꙋ́шаѧй є҆ѧ̀ сꙋди́ти и҆́мать ꙗ҆зы́ки, и҆ внима́ѧй є҆́й всели́тсѧ надѣ́ѧвсѧ.	хто слухняний їй, той буде судити народи, і хто прислуховується до неї, буде жити надійно;
17	17
А҆́ще оу҆вѣ́рꙋеши, наслѣ́диши ю҆̀, и҆ во ѡ҆держа́нїи бꙋ́дꙋтъ ро́ды є҆гѡ̀:	хто ввіриться їй, той успадкує її, і нащадки його будуть володіти нею:
18	18
ꙗ҆́кѡ стро́потнѡ хо́дитъ съ ни́мъ въ пе́рвыхъ, боѧ́знь же и҆ стра́хъ наведе́тъ на́нь	бо спочатку вона піде з ним путями звивистими, наведе на нього страх і боязнь
19	19
и҆ помꙋ́читъ є҆го̀ въ наказа́нїи свое́мъ, до́ндеже вѣ́рꙋ и҆́метъ дꙋшѝ є҆гѡ̀ и҆ и҆скꙋ́ситъ є҆го̀ во ѡ҆правда́нїихъ свои́хъ,	і буде мучити його своїм водінням, доки не упевниться у душі його і не випробує його своїми уставами;
20	20
и҆ па́ки возврати́тсѧ прѧ́мѡ къ немꙋ̀ и҆ возвесели́тъ є҆го̀	але потім вона вийде до нього на прямій путі й обрадує його
21	21
и҆ ѿкры́етъ є҆мꙋ̀ та̑йны своѧ̑:	і відкриє йому таємниці свої.
22	22
а҆́ще заблꙋ́дитъ, ѡ҆ста́витъ є҆го̀ и҆ преда́стъ є҆го̀ въ рꙋ́цѣ паде́нїѧ є҆гѡ̀.	Якщо він зійде з путі, вона залишає його і віддає його у руки падіння його.
23	23
Блюдѝ вре́мѧ и҆ храни́сѧ ѿ лꙋка́вагѡ,	Спостерігай час і бережи себе від зла —
24	24
и҆ ѡ҆ дꙋшѝ твое́й не постыди́сѧ:	і не посоромишся за душу твою:
25	25
є҆́сть бо сты́дъ наводѧ́й грѣ́хъ, и҆ є҆́сть сты́дъ сла́ва и҆ благода́ть.	є сором, що веде до гріха, і є сором — слава і благодать.
26	26
Не прїимѝ лица̀ на дꙋ́шꙋ твою̀ и҆ не срамлѧ́йсѧ ѡ҆ паде́нїи твое́мъ.	Не будь упереджений проти душі твоєї і не соромся на шкоду тобі.
27	27
Не возбранѝ словесѐ во вре́мѧ спасе́нїѧ:	Не утримуй слова, коли воно може допомогти:
28	28
въ словеси́ бо позна́на бꙋ́детъ премꙋ́дрость, и҆ наказа́нїе въ глаго́лѣхъ ѧ҆зы́ка.	бо у слові пізнається мудрість, і у мові язика — знання.
29	29
Не прерѣка́й проти́вꙋ и҆́стины и҆ ѡ҆ ненаказа́нїи твое́мъ срамлѧ́йсѧ:	Не супереч істині й соромся твого неуцтва.
30	30
не стыди́сѧ и҆сповѣ́дати грѣхѝ твоѧ̑ и҆ не воспѧща́й быстрины̀ рѣчны́ѧ.	Не соромся сповідувати гріхи твої і не стримуй плину ріки.
31	31
И҆ не подстели́сѧ мꙋ́жꙋ бꙋ́ю и҆ не ѡ҆бини́сѧ лица̀ си́льнагѡ.	Не підкоряйся людині нерозумній, і не дивися на сильного.
32	32
Да́же до сме́рти подвиза́йсѧ ѡ҆ и҆́стинѣ, и҆ гдⷭ҇ь бг҃ъ побо́ретъ по тебѣ̀.	Подвизайся за істину до смерти, і Господь Бог поборе за тебе.
33	33
Не бꙋ́ди ско́ръ ѧ҆зы́комъ твои́мъ, лѣни́въ же и҆ сла́бъ въ дѣ́лѣхъ твои́хъ.	Не будь швидким на язик твій, і лінивим та недбалим у ділах твоїх.
34	34
Не бꙋ́ди ꙗ҆́кѡ ле́въ въ домꙋ̀ твое́мъ и҆ жестоконеи́стовъ въ рабѣ́хъ твои́хъ.	Не будь, як лев, у домі твоєму і підозрілим до домашніх твоїх.
35	35
Не бꙋ́ди рꙋка̀ твоѧ̀ просте́рта на взѧ́тїе, а҆ на ѿдаѧ́нїе согбе́на.	Нехай не буде рука твоя розпростертою до прийняття і стисненою при віддачі.
Глава́ є҃	Глава 5

1	1
Не оу҆пова́й на и҆мѣ̑нїѧ твоѧ̑ и҆ не и҆ рцы̀: довѡ́лна мѝ сꙋ́ть.	Не покладайся на майно твоє і не говори: «вистачить на життя моє».
2	2
Не послѣ́дꙋй дꙋшѝ твое́й и҆ крѣ́пости твое́й, є҆́же ходи́ти въ по́хотехъ се́рдца твоегѡ̀,	Не йди за потягом душі твоєї і кріпости твоєї, щоб ходити у похотях серця твого,
3	3
и҆ не рцы̀: кто́ мѧ премо́жетъ; гдⷭ҇ь бо мстѧ́й ѿмсти́тъ тѝ.	і не говори: «хто владний у ділах моїх?», бо Господь неодмінно помститься за зухвалість твою.
4	4
Не рцы̀: согрѣши́хъ, и҆ что́ ми бы́сть; гдⷭ҇ь бо є҆́сть долготерпѣли́въ.	Не говори: «я грішив, і що мені було?», бо Господь довготерпеливий.
5	5
Ѡ҆ ѡ҆чище́нїи безстра́шенъ не бꙋ́ди, прилага́ти грѣхѝ на грѣхѝ,	При думці про умилостивлення не будь безстрашний, щоб додавати гріх до гріхів
6	6
не рцы̀: щедро́та є҆гѡ̀ мно́га є҆́сть, мно́жество грѣхѡ́въ мои́хъ ѡ҆чⷭ҇титъ:	і не говори: «милосердя Його велике, Він простить безліч гріхів моїх»;
7	7
млⷭ҇ть бо и҆ гнѣ́въ оу҆ негѡ̀, и҆ на грѣ́шницѣхъ почі́етъ ꙗ҆́рость є҆гѡ̀.	бо милосердя і гнів у Нього, і на грішниках перебуває лють Його.
8	8
Не ме́дли ѡ҆брати́тисѧ ко гдⷭ҇ꙋ и҆ не ѿлага́й де́нь ѿ днѐ:	Не барися звернутися до Господа, і не відкладай із дня на день:
9	9
внеза́пꙋ бо и҆зы́детъ гнѣ́въ гдⷭ҇ень, и҆ во вре́мѧ мє́сти поги́бнеши.	бо раптово найде гнів Господа, і ти загинеш під час помсти.
10	10
Не оу҆пова́й на и҆мѣ̑нїѧ непра́вєдна: ни чи́мже бо оу҆по́льзꙋютъ въ де́нь наведе́нїѧ.	Не покладайся на майно неправедне, бо воно не принесе тобі користи у день відвідування.
11	11
Не вѣ́й себѐ всѧ́кимъ вѣ́тромъ и҆ не ходѝ всѧ́кимъ пꙋте́мъ: си́це грѣ́шникъ двоѧзы́ченъ.	Не вій при всякому вітрі і не ходи всякою стежкою: такий — двоязичний грішник.
12	12
Бꙋ́ди оу҆твержде́нъ въ ра́зꙋмѣ твое́мъ, и҆ є҆ди́но бꙋ́ди сло́во твоѐ.	Будь твердий у твоєму переконанні, й одне нехай буде твоє слово.
13	13
Бꙋ́ди ско́ръ въ слꙋ́шанїи твое́мъ, и҆ съ долготерпѣ́нїемъ ѿвѣщава́й ѿвѣ́тъ.	Будь швидкий до слухання, й обдумано давай відповідь.
14	14
А҆́ще є҆́сть въ тебѣ̀ ра́зꙋмъ, ѿвѣща́й и҆́скреннемꙋ: а҆́ще же нѝ, то̀ бꙋ́ди рꙋка̀ твоѧ̀ на оу҆стѣ́хъ твои́хъ.	Якщо маєш знання, то відповідай ближньому, а якщо ні, то рука твоя нехай буде на вустах твоїх.
15	15
Сла́ва и҆ безче́стїе въ бесѣ́дѣ и҆ ѧ҆зы́къ человѣ́чь паде́нїе є҆мꙋ̀.	У словах — слава і нечестя, і язик людини буває падінням її.
16	16
Не словѝ шепотни́къ и҆ ѧ҆зы́комъ твои́мъ не оу҆ловлѧ́й:	Не набудь слави обмовника, і не будь підступним язиком твоїм:
17	17
на та́ти бо стꙋ́дъ є҆́сть и҆ зазо́ръ лꙋка́въ над̾ двоѧзы́чнымъ.	бо на злодії — сором, і на двоязичному — зле осудження.
18	18
Ѡ҆ вели́цѣ и҆ ѡ҆ ма́лѣ не неразꙋмѣва́й.	Не будь нерозумним ні у великому, ні у малому.
Глава́ ѕ҃	Глава 6

1	1
И҆ вмѣ́стѡ дрꙋ́га не бꙋ́ди вра́гъ, и҆́мѧ бо лꙋка́во стꙋ́дъ и҆ поноше́нїе наслѣ́дитъ: си́це грѣ́шникъ двоѧзы́ченъ.	І не ставай ворогом з друга, бо погане ім’я одержує у частку сором і ганьбу; так — і грішник двоязичний.
2	2
Не возносѝ себѐ совѣ́томъ дꙋшѝ твоеѧ̀, да не расхище́на бꙋ́детъ а҆́ки ю҆не́цъ дꙋша̀ твоѧ̀:	Не піднось себе у помислах душі твоєї, щоб душа твоя не була розтерзана, як віл:
3	3
ли́ствїе твоѐ поѧ́си и҆ плоды̀ твоѧ̑ погꙋби́ши и҆ ѡ҆ста́виши себѐ ꙗ҆́кѡ дре́во сꙋ́хо.	листя твоє ти знищиш і плоди твої погубиш, і залишишся, як сухе дерево.
4	4
Дꙋша̀ лꙋка́ва погꙋби́тъ стѧжа́вшаго ю҆̀ и҆ пора́дованїе врагѡ́мъ сотвори́тъ є҆го̀.	Душа лукава погубить свого власника і зробить його посміховиськом ворогів.
5	5
Горта́нь сла́докъ оу҆мно́житъ дрꙋ́ги своѧ̑, и҆ ѧ҆зы́къ доброглаго́ливъ оу҆мно́житъ добры̑ бесѣ̑ды.	Солодкі вуста примножать друзів, і добромовний язик примножить приязнь.
6	6
Ми́рствꙋющїи съ тобо́ю да бꙋ́дꙋтъ мно́зи, совѣ̑тницы же твоѝ є҆ди́нъ ѿ ты́сѧщъ.	Тих, хто живе з тобою у мирі, нехай буде багато, а радником твоїм — один з тисячі.
7	7
А҆́ще стѧ́жеши дрꙋ́га, во и҆скꙋше́нїи стѧжѝ є҆го̀ и҆ не ско́рѡ оу҆вѣ́рисѧ є҆мꙋ̀:	Якщо хочеш придбати друга, набувай його після випробування і не скоро довіряйся йому.
8	8
є҆́сть бо дрꙋ́гъ во вре́мѧ своѐ и҆ не пребꙋ́детъ во вре́мѧ ско́рби твоеѧ̀,	Буває друг у потрібний для нього час, і не залишиться з тобою у день скорботи твоєї;
9	9
и҆ є҆́сть дрꙋ́гъ премѣнѧ́ѧйсѧ во врага̀ и҆ сва́ръ поноше́нїѧ твоегѡ̀ ѿкры́етъ,	і буває друг, який перетворюється на ворога і відкриє сварку на ганьбу твою.
10	10
и҆ є҆́сть дрꙋ́гъ ѻ҆́бщникъ трапе́замъ и҆ не пребꙋ́детъ во вре́мѧ ско́рби твоеѧ̀:	Буває другом учасник у трапезі, і не залишиться з тобою у день скорботи твоєї.
11	11
и҆ во благи́хъ твои́хъ бꙋ́детъ ꙗ҆́коже ты̀ и҆ на рабы̑ твоѧ̑ де́рзнетъ:	У маєтку твоєму він буде як ти, і зухвало буде поводитися з домашніми твоїми;
12	12
а҆́ще смире́нъ бꙋ́деши, бꙋ́детъ на тѧ̀ и҆ ѿ лица̀ твоегѡ̀ скры́етсѧ.	але якщо ти будеш принижений, він буде проти тебе і сховається від лиця твого.
13	13
Ѿ врагѡ́въ твои́хъ ѿлꙋчи́сѧ и҆ ѿ дрꙋгѡ́въ твои́хъ внима́й.	Віддаляйся від ворогів твоїх і будь обачний з друзями твоїми.
14	14
Дрꙋ́гъ вѣ́ренъ кро́въ крѣ́покъ: ѡ҆брѣты́й же є҆го̀ ѡ҆брѣ́те сокро́вище.	Вірний друг — міцний захист: хто знайшов його, знайшов скарб.
15	15
Дрꙋ́гꙋ вѣ́рнꙋ нѣ́сть и҆змѣ́ны, и҆ нѣ́сть мѣ́рила добро́тѣ є҆гѡ̀.	Вірному другові немає ціни, і немає міри доброті його.
16	16
Дрꙋ́гъ вѣ́ренъ врачева́нїе житїю̀, и҆ боѧ́щїисѧ гдⷭ҇а ѡ҆брѧ́щꙋтъ є҆го̀.	Вірний друг — лікування для життя, і ті, що бояться Господа, знайдуть його.
17	17
Боѧ́йсѧ гдⷭ҇а оу҆правлѧ́етъ дрꙋ́жбꙋ свою̀, ꙗ҆́коже бо са́мъ, та́кѡ и҆ и҆́скреннїй є҆гѡ̀.	Хто боїться Господа, направляє дружбу свою так, що, який він сам, таким стає і друг його.
18	18
Ча́до, ѿ ю҆́ности твоеѧ̀ и҆зберѝ наказа́нїе, и҆ да́же до сѣди́нъ ѡ҆брѧ́щеши премꙋ́дрость.	Сину мій! від юности твоєї віддайся навчанню, і до сивини твоєї знайдеш мудрість.
19	19
Ꙗ҆́коже ѡ҆рѧ́й и҆ сѣ́ѧй пристꙋпѝ къ не́й и҆ ждѝ благи́хъ плодѡ́въ є҆ѧ̀:	Приступай до неї як той, що оре і сіє, й очікуй добрих плодів її:
20	20
въ дѣ́ланїи бо є҆ѧ̀ ма́лѡ потрꙋди́шисѧ и҆ ско́рѡ ꙗ҆́сти бꙋ́деши плоды̀ є҆ѧ̀.	бо недовгий час потрудишся в обробленні її, і скоро будеш їсти плоди її.
21	21
Ко́ль стро́потна є҆́сть ѕѣлѡ̀ ненака̑заннымъ, и҆ не пребꙋ́детъ въ не́й безꙋ́мный:	Для невігласів вона дуже сувора, і нерозумний не залишиться з нею:
22	22
ꙗ҆́коже ка́мень и҆скꙋше́нїѧ крѣ́покъ бꙋ́детъ на не́мъ, и҆ не заме́длитъ ѿврещѝ є҆ѧ̀.	вона буде на ньому як важкий камінь випробування, і він не забариться скинути її.
23	23
Премꙋ́дрость бо по и҆́мени є҆ѧ̀ є҆́сть и҆ не мнѡ́гимъ є҆́сть ꙗ҆́вна.	Премудрість відповідає імені своєму, і небагатьом відкривається.
24	24
Слы́ши, ча́до, и҆ прїимѝ во́лю мою̀, и҆ не ѿве́ржи совѣ́та моегѡ̀:	Послухай, сину мій, і прийми думку мою, і не відкинь поради моєї.
25	25
и҆ введѝ но́зѣ твоѝ во ѡ҆кѡ́вы є҆ѧ̀ и҆ въ гри́внꙋ є҆ѧ̀ вы́ю твою̀:	Наклади на ноги твої пута її і на шию твою ланцюг її.
26	26
подложѝ ра́мо твоѐ и҆ носѝ ю҆̀, и҆ не гнꙋша́йсѧ оу҆́зами є҆ѧ̀:	Підстав їй плече твоє, і носи її і не тяготися кайданами її.
27	27
все́ю дꙋше́ю твое́ю пристꙋпѝ къ не́й и҆ все́ю си́лою твое́ю соблюдѝ пꙋти̑ є҆ѧ̀.	Наблизься до неї всією душею твоєю, і всією силою твоєю дотримуйся шляхів її.
28	28
И҆зслѣ́ди и҆ взыщѝ, и҆ позна́на тѝ бꙋ́детъ, и҆ є҆́мьсѧ за ню̀ не ѡ҆ста́ви є҆ѧ̀:	Досліджуй і шукай, і вона буде пізнана тобою і, зробившись володарем її, не залишай її;
29	29
на послѣ́докъ бо ѡ҆брѧ́щеши поко́й є҆ѧ̀, и҆ ѡ҆брати́тсѧ тебѣ̀ на весе́лїе.	бо нарешті ти знайдеш у ній заспокоєння, і вона обернеться на радість тобі.
30	30
И҆ бꙋ́дꙋтъ тѝ пꙋ̑та є҆ѧ̀ на поко́й крѣ́пости и҆ гри̑вны є҆ѧ̀ на ѡ҆дѣѧ́нїе сла́вы.	Пута її будуть тобі міцним захистом, і ланцюги її — славним одягом;
31	31
Красота́ бо зла́та є҆́сть на не́й, и҆ оу҆́зы є҆ѧ̀ и҆зви́тїе ѵ҆акі́нѳово:	бо на ній прикраса золота, і пута її — гіацинтові нитки.
32	32
во ѻ҆де́ждꙋ сла́вы ѡ҆блече́шисѧ є҆́ю, и҆ вѣне́цъ ра́дости возложи́ши на сѧ̀.	Як у одежу слави, ти облачишся в неї і покладеш її на себе як вінець радости.
33	33
А҆́ще восхо́щеши, ча́до, нака́занъ бꙋ́деши, и҆ а҆́ще вда́си дꙋ́шꙋ твою̀, хи́тръ бꙋ́деши:	Сину мій! якщо ти побажаєш її, то навчишся, і якщо віддасися їй душею твоєю, то будеш до всього здатний.
34	34
а҆́ще возлю́биши слꙋ́шати, прїи́меши, и҆ а҆́ще приклони́ши оу҆́хо твоѐ, премꙋ́дръ бꙋ́деши.	Якщо з любов’ю будеш слухати її, то зрозумієш її, і якщо прихилиш вухо твоє, то будеш мудрий.
35	35
Во мно́жествѣ старѣ́йшинъ става́й, и҆ а҆́ще кто̀ премꙋ́дръ, томꙋ̀ прилѣпи́сѧ. всѧ́кꙋ по́вѣсть бжⷭ҇твеннꙋю восхощѝ слы́шати, и҆ при̑тчи ра́зꙋма да не оу҆бѣжа́тъ тебє̀.	Бувай у зібранні старців, і хто мудрий, приліпися до того; люби слухати всяку священну повість, і притчі розумні нехай не вислизають від тебе.
36	36
А҆́ще оу҆́зриши разꙋ́мна, оу҆́тренюй къ немꙋ̀, и҆ степє́ни две́рїй є҆гѡ̀ да тре́тъ нога̀ твоѧ̀.	Якщо побачиш розумного, ходи до нього з раннього ранку, і нехай нога твоя стирає пороги дверей його.
37	37
Размышлѧ́й въ повелѣ́нїихъ гдⷭ҇нихъ и҆ въ за́повѣдехъ є҆гѡ̀ поꙋча́йсѧ прⷭ҇нѡ: то́й оу҆тверди́тъ се́рдце твоѐ, и҆ жела́нїе премꙋ́дрости дано̀ тѝ бꙋ́детъ.	Розмірковуй над повеліннями Господа і завжди повчайся у заповідях Його: Він укріпить твоє серце, і бажання премудрости дасться тобі.
Глава́ з҃	Глава 7

1	1
Не творѝ ѕла̀, и҆ не пости́гнетъ тѧ̀ ѕло̀:	Не роби зла, і тебе не осягне зло;
2	2
ѿстꙋпѝ ѿ непра́вды, и҆ оу҆клони́тсѧ ѿ тебє̀.	віддаляйся від неправди, і вона ухилиться від тебе.
3	3
Сы́не, не сѣ́й на бразда́хъ непра̑вды и҆ не и҆́маши пожа́ти и҆̀хъ седмери́цею.	Сину мій! не сій на борознах неправди, і не будеш у сім разів більше пожинати з них.
4	4
Не просѝ оу҆ гдⷭ҇а влады́чества, нижѐ ѿ царѧ̀ сѣда́лища сла́вы.	Не проси у Господа влади, й у царя — почесного місця.
5	5
Не ѡ҆правда́й себѐ пред̾ бг҃омъ и҆ пред̾ царе́мъ не мꙋдри́сѧ.	Не виправдовуй себе перед Господом, і не мудруй перед царем.
6	6
Не и҆щѝ, да бꙋ́деши сꙋдїѧ̀, є҆гда̀ не возмо́жеши ѿѧ́ти непра̑вды: да не когда̀ оу҆бои́шисѧ лица̀ си́льнагѡ и҆ положи́ши собла́знъ въ пра́вости твое́й.	Не домагайся стати суддею, щоб не виявитися тобі неспроможним сокрушити неправду, щоб не убоятися коли-небудь лиця сильного і не покласти тіні на правоту твою.
7	7
Не согрѣша́й во мно́жествѣ гра́да и҆ не низлага́й себѐ въ наро́дѣ.	Не гріши проти міської громади, і не опускай себе перед народом.
8	8
Не свѧжѝ два́жды грѣха̀, и҆ во є҆ди́нѣмъ бо не непови́ненъ бꙋ́деши.	Не додавай гріха до гріха, бо і за один не залишишся непокараним.
9	9
Не рцы̀: на мно́жество дарѡ́въ мои́хъ воззри́тъ, и҆ приносѧ́щꙋ мѝ бг҃ꙋ вы́шнемꙋ, прїи́метъ.	Не говори: «Він спогляне на безліч дарів моїх, і, коли я принесу їх Богу Вишньому, Він прийме».
10	10
Не малодꙋ́шествꙋй въ моли́твѣ твое́й и҆ ми́лостыню твори́ти не пре́зри.	Не будь слабкодухим у молитві твоїй і не нехтуй подавати милостиню.
11	11
Не рꙋга́йсѧ человѣ́кꙋ сꙋ́щꙋ въ го́рести дꙋшѝ є҆гѡ̀: є҆́сть бо смирѧ́ѧй и҆ возносѧ́й.	Не насміхайся над людиною, яка знаходиться у тузі душевній її; бо є Той, Хто смиряє і підносить.
12	12
Не ѡ҆рѝ лжѝ на бра́та твоего̀, нижѐ дрꙋ́гꙋ то́жде творѝ.	Не вигадуй неправди на брата твого, і не роби того самого проти друга.
13	13
Не восхощѝ лга́ти всѧ́кїѧ лжѝ: оу҆чаще́нїе бо є҆ѧ̀ не на бла́го.	Не бажай говорити яку б то не було неправду; бо повторення її не послужить до блага.
14	14
Не бꙋ́ди велерѣ́чивъ во мно́жествѣ ста́рєцъ и҆ не повторѝ сло́ва въ моли́твѣ твое́й.	Перед зібранням старших не будь багатослівним, і не повторюй слова у проханні твоєму.
15	15
Не возненави́ди трꙋ́днагѡ дѣ́ла и҆ земледѣ́лїѧ ѿ вы́шнѧгѡ со́здана.	Не відвертайся від важкої роботи і від землеробства, яке встановлене від Вишнього.
16	16
Не привмѣнѧ́й себѐ ко мно́жествꙋ грѣ́шникѡвъ.	Не приєднуйся до безлічі грішників.
17	17
Смирѝ дꙋ́шꙋ твою̀ ѕѣлѡ̀.	Глибоко смири душу твою.
18	18
Помѧнѝ, ꙗ҆́кѡ гнѣ́въ не заме́длитъ,	Пам’ятай, що гнів не забариться,
19	19
поне́же ме́сть нечести́вагѡ ѻ҆́гнь и҆ че́рвь.	що покарання нечестивому — вогонь і черва.
20	20
Не и҆змѣнѝ дрꙋ́га ни на что̀, ни бра́та прⷭ҇на на зла́тѣ сѡфі́рстѣмъ.	Не міняй друга на скарб, і брата єдинокровного — на золото офирське.
21	21
Не ѿстꙋпа́й ѿ жены̀ премꙋ́дры и҆ бла́ги, и҆́бо благода́ть є҆ѧ̀ па́че зла́та.	Не залишай розумної і доброї дружини, бо достоїнство її коштовніше за золото.
22	22
Не ѡ҆ѕло́би раба̀ дѣ́лающа во и҆́стинѣ, нижѐ нае́мника вдаю́ща дꙋ́шꙋ свою̀.	Не кривдь раба, який трудиться старанно, ні найманця, відданого тобі душею.
23	23
Раба̀ разꙋми́ва да лю́битъ дꙋша̀ твоѧ̀, и҆ не лишѝ є҆го̀ свобо́ды.	Розумного раба нехай любить душа твоя, і не відмов йому у свободі.
24	24
Є҆́сть ли тѝ ско́тъ, призира́й є҆го̀, и҆ а҆́ще тѝ бꙋ́детъ потре́бенъ, да пребꙋ́детъ тѝ.	Є у тебе худоба? спостерігай за нею, і якщо вона корисна тобі, нехай залишається у тебе.
25	25
Сꙋ́ть ли тѝ ча̑да, накажѝ ѧ҆̀ и҆ преклонѝ ѿ ю҆́ности вы́ю и҆́хъ.	Є у тебе сини? навчай їх, і з юности нагинай шию їх.
26	26
Сꙋ́ть ли тѝ дщє́ри, внима́й тѣ́лꙋ и҆́хъ и҆ не ꙗ҆влѧ́й весе́лагѡ къ ни̑мъ лица̀ твоегѡ̀.	Є у тебе дочки? май піклування про тіло їх, і не показуй їм веселого лиця твого.
27	27
Вы́дай дще́рь, и҆ бꙋ́деши соверши́вый дѣ́ло вели́ко: и҆ мꙋ́жеви разꙋми́вꙋ да́ждь ю҆̀.	Видай дочку заміж, і зробиш велику справу, і подаруй її чоловіку розумному.
28	28
Є҆́сть ли тѝ жена̀ по дꙋшѝ, не и҆зженѝ є҆ѧ̀.	Є у тебе дружина до душі? не відганяй її.
29	29
Всѣ́мъ се́рдцемъ твои́мъ прославлѧ́й ѻ҆тца̀ твоего̀ и҆ ма́тернихъ болѣ́зней не забꙋ́ди:	Усім серцем шануй батька твого і не забувай породильних болістей матері твоєї.
30	30
помѧнѝ, ꙗ҆́кѡ тѣ́ма рожде́нъ є҆сѝ, и҆ что̀ и҆́ма возда́си, ꙗ҆́коже ѻ҆́на тебѣ̀;	Пам’ятай, що ти народжений від них: і що можеш ти віддати їм, як вони тобі?
31	31
Все́ю дꙋше́ю твое́ю благоговѣ́й гдⷭ҇еви и҆ і҆ерє́и є҆гѡ̀ чтѝ.	Усією душею твоєю благоговій перед Господом і поважай священиків Його.
32	32
Все́ю си́лою (твое́ю) возлюбѝ сотво́ршаго тѧ̀ и҆ слꙋжи́телей є҆гѡ̀ не ѡ҆ста́ви.	Усією силою люби Творця твого, і не залишай служителів Його.
33	33
Бо́йсѧ гдⷭ҇а и҆ просла́ви і҆ере́а, и҆ да́ждь ча́сть є҆мꙋ̀, ꙗ҆́коже заповѣ́дано тѝ:	Бійся Господа, і шануй священика, і давай йому частину, як заповідано тобі:
34	34
нача́тки, и҆ ѡ҆ согрѣше́нїи, и҆ даѧ́нїе мы́шцей, и҆ же́ртвꙋ ст҃ы́ни, и҆ нача́токъ ст҃ы́хъ.	початки, і за гріх, і пожертву пліч, і жертву освячення, і початки святих.
35	35
И҆ ни́щемꙋ прострѝ рꙋ́кꙋ твою̀, да соверши́тсѧ благослове́нїе твоѐ.	І до бідного простягай руку твою, щоб благословення твоє було довершене.
36	36
Благода́ть даѧ́нїѧ пред̾ всѧ́кимъ живы́мъ (да бꙋ́детъ), и҆ над̾ мертвеце́мъ не возбранѝ благода́ти.	Милість даяння нехай буде до всякого, хто живе, але і померлого не позбавляй милости.
37	37
Не оу҆странѧ́йсѧ ѿ пла́чꙋщихъ и҆ съ сѣ́тꙋющими сѣ́тꙋй.	Не віддаляйся від тих, що плачуть, і з тими, хто сумує, сумуй.
38	38
Не лѣни́сѧ посѣща́ти болѧ́ща: си́ми бо возлю́бленъ бꙋ́деши.	Не лінуйся відвідувати хворого, бо за це ти будеш улюбленим.
39	39
Во всѣ́хъ словесѣ́хъ твои́хъ помина́й послѣ̑днѧѧ твоѧ̑, и҆ во вѣ́ки не согрѣши́ши.	У всіх ділах твоїх пам’ятай про кінець твій, і повік не згрішиш.
Глава́ и҃	Глава 8

1	1
Не свари́сѧ съ человѣ́комъ си́льнымъ, и҆ да не когда̀ впаде́ши въ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀.	Не сварися з людиною сильною, щоб коли-небудь не впасти в її руки.
2	2
Не тѧжи́сѧ съ человѣ́комъ бога́тымъ, да не когда̀ ѡ҆тѧготи́тъ тѝ мѣ́рꙋ:	Не заводь тяжби з людиною багатою, щоб вона не мала переваги над тобою;
3	3
мно́гихъ бо погꙋбѝ зла́то, и҆ сердца̀ ца̑рскаѧ преклонѝ.	бо золото багатьох погубило, і схиляло серця царів.
4	4
Не свари́сѧ съ человѣ́комъ ѧ҆зы́чнымъ и҆ не наклада́й на ѻ҆́гнь є҆гѡ̀ дро́въ.	Не сперечайся з людиною, зухвалою на язик, і не підкладай дров у вогонь її.
5	5
Не и҆гра́й съ ненака́заннымъ, да не прїи́мꙋтъ безче́стїѧ прароди́телїе твоѝ.	Не жартуй з невігласом, щоб не піддалися нечестю твої предки.
6	6
Не поносѝ человѣ́кꙋ ѡ҆браща́ющꙋсѧ ѿ грѣха̀: помѧнѝ, ꙗ҆́кѡ всѝ є҆смы̀ во є҆пїтїмїа́хъ.	Не докоряй людині, яка навертається від гріха: пам’ятай, що усі ми знаходимося під єпитиміями.
7	7
Не безче́сти человѣ́ка въ ста́рости є҆гѡ̀: и҆́бо и҆ ты̀ са́мъ состарѣ́ешисѧ.	Не зневажай людини у старості її, бо і ми старіємо.
8	8
Не ра́дꙋйсѧ ѡ҆ мертвецѣ̀ бы́вшемъ вражде́бнѣйшемъ тебѣ̀: помѧнѝ, ꙗ҆́кѡ всѝ оу҆мира́емъ.	Не радій смерті людини, хоч би вона була найбільш ворожою тобі: пам’ятай, що усі ми помремо.
9	9
Не пре́зри по́вѣсти премꙋ́дрыхъ и҆ въ при́тчахъ и҆́хъ живѝ:	Не нехтуй повістю мудрих і вправляйся у притчах їх;
10	10
ꙗ҆́кѡ ѿ ни́хъ навы́кнеши наказа́нїю и҆ слꙋжи́ти вельмо́жамъ оу҆до́бнѡ.	бо від них навчишся віданню і — як служити сильним.
11	11
Не ѿстꙋпа́й ѿ по́вѣсти ста́рцєвъ: и҆́бо ті́и навыко́ша ѿ ѻ҆тє́цъ свои́хъ:	Не віддаляйся від повісти старців, бо і вони навчилися від батьків своїх,
12	12
ꙗ҆́кѡ ѿ ни́хъ навы́кнеши ра́зꙋмꙋ и҆ во вре́мѧ потре́бно да́ти ѿвѣ́тъ.	і ти навчишся від них розважливости і — яку у випадку потреби дати відповідь.
13	13
Не возгнѣща́й оу҆́глїѧ грѣ́шникꙋ, да не сгори́ши ѻ҆гне́мъ пла́мене є҆гѡ̀.	Не розпалюй вугілля грішника, щоб не згоріти від полум’я вогню його,
14	14
Не воста́ни на лицѐ досади́телево, да не присѣди́тъ ꙗ҆́кѡ навѣ́тникъ оу҆стѡ́мъ твои̑мъ.	і не повставай проти нахаби, щоб він не засів засідкою у вустах твоїх.
15	15
Взаи́мъ не да́й человѣ́кꙋ крѣ́пльшꙋ тебє̀, и҆ а҆́ще да́си, бꙋ́ди ꙗ҆́коже погꙋби́вый.	Не давай у борг людині, яка сильніша за тебе; а якщо даси, то вважай, що ти втратив.
16	16
Не порꙋча́йсѧ вы́ше си́лы твоеѧ̀: и҆ а҆́ще порꙋчи́шисѧ, ꙗ҆́кѡ воздаѧ́й пецы́сѧ.	Не заручайся понад силу твою; а якщо заручишся, піклуйся, як зобов’язаний заплатити.
17	17
Не свари́сѧ со сꙋдїе́ю: по разсꙋжде́нїю бо є҆гѡ̀ бꙋ́дꙋтъ сꙋди́ти є҆мꙋ̀.	Не судися із суддею, тому що його будуть судити за його пошаною.
18	18
Съ де́рзымъ не ходѝ на пꙋ́ть, ꙗ҆́кѡ да не ѡ҆тѧготи́тсѧ на тѧ̀: то́й бо сотвори́тъ по во́ли свое́й, и҆ съ бꙋ́йствомъ є҆гѡ̀ поги́бнеши.	З відважним не вирушай у путь, щоб він не був тобі за тягар; бо він буде робити за своєю сваволею, і ти можеш загинути від його нерозсудливости.
19	19
Съ ꙗ҆́ростивымъ не свари́сѧ и҆ не и҆дѝ съ ни́мъ сквозѣ̀ пꙋсты́ню: пред̾ ѻ҆чи́ма бо є҆гѡ̀ кро́вь ꙗ҆́кѡ ничто́же є҆́сть, и҆ и҆дѣ́же нѣ́сть по́мощи, та́мѡ низложи́тъ тѧ̀.	Не заводь сварки із запальним і не йди з ним через пустелю; тому що кров — як ніщо в очах його, і де немає допомоги, він уразить тебе.
20	20
Съ бꙋ́имъ совѣ́та не творѝ: не возмо́жетъ бо сло́ва оу҆держа́ти.	Не радься з дурним, бо він не може промовчати про справу.
21	21
Пред̾ чꙋжи́мъ не творѝ та́йнагѡ: не вѣ́си бо, что̀ роди́тъ тѝ.	При чужому не роби таємного, бо не знаєш, що він зробить.
22	22
Всѧ́комꙋ человѣ́кꙋ не ꙗ҆влѧ́й се́рдца твоегѡ̀, да не возда́стъ тѝ благода́ти ло́жныѧ.	Не відкривай усякій людині твого серця, щоб вона по-лихому не віддячила тобі.
Глава́ ѳ҃	Глава 9

1	1
Не ревнꙋ́й женѣ̀ нѣ́дра твоегѡ̀, нижѐ наꙋчѝ на тебѐ самаго̀ оу҆че́нїю лꙋка́вꙋ.	Не будь ревнивий до дружини серця твого, і не подавай їй поганого уроку проти тебе самого.
2	2
Не да́ждь женѣ̀ дꙋшѝ твоеѧ̀, є҆́же превзы́ти є҆́й над̾ крѣ́пость твою̀.	Не віддавай дружині душі твоєї, щоб вона не повстала проти влади твоєї.
3	3
Не срѣта́й жены̀ блꙋдни́цы, да не ка́кѡ впаде́ши въ сѣ̑ти є҆ѧ̀.	Не виходь назустріч розпусній жінці, щоб як-небудь не потрапити у тенета її.
4	4
Къ спѣва́ющей не примѣша́йсѧ, да не ка́кѡ оу҆вѧ́знеши въ начина́нїихъ є҆ѧ̀.	Не залишайся довго зі співачкою, щоб не зачаруватися тобі мистецтвом її.
5	5
Дѣ́вы не назира́й, да не когда̀ соблазни́шисѧ въ красотѣ̀ є҆ѧ̀.	Не задивляйся на дівчину, щоб не спокуситися привабливістю її.
6	6
Не да́ждь блꙋдни́цамъ дꙋшѝ твоеѧ̀, да не погꙋби́ши наслѣ́дїѧ твоегѡ̀.	Не віддавай душі твоєї блудницям, щоб не погубити спадщини твоєї.
7	7
Не ѡ҆бзира́й сто́гнъ гра́да и҆ въ пꙋсты́хъ є҆гѡ̀ не заблꙋжда́й.	Не дивися на всі боки на вулицях міста і не броди по порожніх місцях його.
8	8
Ѿвратѝ ѻ҆́ко твоѐ ѿ жены̀ кра́сныѧ и҆ не назира́й чꙋжды́ѧ добро́ты:	Відвертай око твоє від жінки благовидої і не задивляйся на чужу красу:
9	9
добро́тою же́нскою мно́зи прельсти́шасѧ, и҆ ѿ сеѧ̀ по́хоть ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь разгара́етсѧ.	багато хто збився зі шляху через красу жіночу; від неї, як вогонь, загоряється любов.
10	10
Съ мꙋжа́тицею ѿню́дъ не сѣдѝ и҆ не ме́дли съ не́ю въ вїнѣ̀:	Зовсім не сиди з жінкою заміжньою і не залишайся з нею на бенкеті за вином,
11	11
да не когда̀ приклони́тсѧ дꙋша̀ твоѧ̀ на ню̀, и҆ дꙋ́хомъ твои́мъ поползне́шисѧ въ па́гꙋбꙋ.	щоб не схилилася до неї душа твоя, і щоб ти не зламався духом на погибель.
12	12
Не ѡ҆ставлѧ́й дрꙋ́га ста́рагѡ, но́вый бо нѣ́сть то́ченъ є҆мꙋ̀:	Не залишай старого друга, бо новий не може зрівнятися з ним;
13	13
вїно̀ но́вое дрꙋ́гъ но́въ: а҆́ще ѡ҆бетша́етъ, съ весе́лїемъ и҆спїе́ши є҆го̀.	друг новий — те саме, що вино нове: коли воно зробиться старим, із задоволенням будеш пити його.
14	14
Не ревнꙋ́й сла́вѣ грѣ́шника: не вѣ́си бо, ко́е бꙋ́детъ превраще́нїе є҆гѡ̀.	Не заздри славі грішника, бо не знаєш, який буде кінець його.
15	15
Не соизво́ли и҆зволе́нїємъ нечести́выхъ: помѧнѝ, ꙗ҆́кѡ да́же до а҆́да не ѡ҆правдѧ́тсѧ.	Не схвалюй того, що схвалюють нечестиві: пам’ятай, що вони до самого пекла не виправляться.
16	16
Дале́че ѿстꙋпѝ ѿ человѣ́ка, и҆́же и҆́мать вла́сть оу҆бива́ти, и҆ не оу҆бои́шисѧ стра́ха сме́ртна:	Тримай себе далі від чоловіка, який має владу умертвляти, і ти не будеш бентежитися страхом смерти;
17	17
и҆ а҆́ще пристꙋ́пиши, не согрѣша́й, да не ѿи́метъ живота̀ твоегѡ̀:	а якщо зближуєшся з ним, не помилися, щоб він не позбавив тебе життя:
18	18
познава́й, ꙗ҆́кѡ посредѣ̀ сѣ́тей минꙋ́еши и҆ по забра́лѡмъ гра́да хо́диши.	знай, що ти посеред сітей ідеш і по зубцях міських стін проходиш.
19	19
По крѣ́пости твое́й разсмотрѧ́й и҆́скреннѧго и҆ со премꙋ́дрыми совѣ́тꙋй.	За силою твоєю узнавай ближніх і радься з мудрими.
20	20
Съ разꙋми́выми бꙋ́ди размышле́нїе твоѐ, и҆ всѧ̀ по́вѣсть твоѧ̀ въ зако́нѣ вы́шнѧгѡ.	Розмірковування твоє нехай буде з розумними, і всяка бесіда твоя — у законі Вишнього.
21	21
Мꙋ́жїе првⷣнїи да вечерѧ́ютъ съ тобо́ю, и҆ во стра́сѣ гдⷭ҇ни бꙋ́ди хвала̀ твоѧ̀.	Нехай вечеряють з тобою мужі праведні, і слава твоя нехай буде у страху Господньому.
22	22
Ѿ рꙋкѝ хꙋдо́жникѡвъ дѣ́ло похвале́но быва́етъ, и҆ во́ждь люді́й премꙋ́дръ въ словесѝ свое́мъ.	Вироби хваляться за рукою художника, а правитель народу вважається мудрим за словами його.
23	23
Стра́шенъ во гра́дѣ свое́мъ мꙋ́жъ ѧ҆зы́ченъ, и҆ де́рзый въ словесѝ свое́мъ возненави́дѣнъ бꙋ́детъ.	Бояться в місті зухвалого на язик, і ненавидять необачного у словах.
Глава́ і҃	Глава 10

1	1
Премꙋ́дръ сꙋдїѧ̀ наказꙋ́етъ лю́ди своѧ̑, и҆ влады́чество разꙋми́вагѡ благочи́нно бꙋ́детъ.	Мудрий правитель навчить народ свій, і правління розумного буде благоупорядковане.
2	2
Ꙗ҆́коже сꙋдїѧ̀ люді́й свои́хъ, та́кѡ и҆ слꙋзѝ є҆гѡ̀, и҆ ꙗ҆́коже влады́ка гра́да, та́кѡ и҆ всѝ живꙋ́щїи въ не́мъ.	Який правитель народу, такі і службовці при ньому; і який начальник над містом, такі й усі, що живуть у ньому.
3	3
Ца́рь ненака́заный погꙋби́тъ лю́ди своѧ̑: и҆ гра́дъ насели́тсѧ премꙋ́дростїю си́льныхъ.	Цар ненавчений погубить народ свій, а при розсудливості сильних облаштується місто.
4	4
Въ рꙋцѣ̀ гдⷭ҇ни вла́сть землѝ, и҆ потре́бнаго воздви́гнетъ во вре́мѧ на не́й.	У руках Господа влада над землею, і людину потрібну Він вчасно воздвигне на ній.
5	5
Въ рꙋцѣ̀ гдⷭ҇ни благо́е ше́ствїе мꙋ́жа, и҆ на лицы̀ кни́жника возложи́тъ сла́вꙋ свою̀.	У руці Господа благоуспішність людини, і на лиці книжника Він закарбує славу Свою.
6	6
Во всѧ́цѣй непра́вдѣ не держѝ гнѣ́ва на и҆́скреннѧго и҆ не творѝ ни ко́егѡ въ дѣ́лѣхъ досажде́нїѧ.	Не гнівайся за всяку образу на ближнього, і нікого не ображай ділом.
7	7
Возненави́дѣна пред̾ бг҃омъ и҆ человѣ̑ки горды́нѧ и҆ ѿ ѻ҆бои́хъ сотвори́тъ непра́вєднаѧ.	Гордість ненависна і Господу і людям, і злочинна проти обох.
8	8
Ца́рство ѿ ꙗ҆зы́ка въ ꙗ҆зы́къ прево́дитсѧ, ра́ди непра́вды и҆ досажде́нїѧ и҆ и҆мѣ́нїй льсти́выхъ.	Володарювання переходить від народу до народу через несправедливість, образи і користолюбство.
9	9
Почто̀ горди́тсѧ землѧ̀ и҆ пе́пелъ;	Чого гордиться земля і попіл?
10	10
Ꙗ҆́кѡ въ животѣ̀ и҆зверго́хъ оу҆тро́бꙋ є҆гѡ̀.	І за життя вивергаються нутрощі його.
11	11
До́лгꙋю болѣ́знь ѿсѣца́етъ вра́чь:	Тривалу хворобу лікар нехтує:
12	12
и҆ ца́рь дне́сь, а҆ оу҆́трѡ оу҆́мретъ.	і ось, нині цар, а завтра помирає.
13	13
И҆́бо є҆гда̀ оу҆́мретъ человѣ́къ, наслѣ́дитъ га́ды и҆ ѕвѣ̑ри и҆ че́рвїе.	Коли ж людина помре, то спадщиною її стають плазуни, звірі і черва.
14	14
Нача́ло горды́ни человѣ́кꙋ ѿстꙋпле́нїе ѿ гдⷭ҇а, и҆ є҆гда̀ ѿ сотво́ршаго и҆̀ ѿвраща́етсѧ се́рдце є҆гѡ̀:	Початок гордости — віддалення людини від Господа і відступ серця його від Творця його;
15	15
ꙗ҆́кѡ нача́ло грѣха̀ горды́нѧ, и҆ держа́й ю҆̀ и҆зры́гнетъ скве́рнꙋ.	бо початок гріха — гордість, і хто опанований нею, вивергає мерзоти;
16	16
Сегѡ̀ ра́ди ѡ҆безсла́ви гдⷭ҇ь въ наведе́нїихъ ѕѡ́лъ и҆ низвратѝ и҆̀хъ до конца̀:	і за це Господь посилає на нього страшні покарання й остаточно скидає його.
17	17
престо́лы кнѧзе́й низложѝ гдⷭ҇ь и҆ посадѝ крѡ́ткїѧ вмѣ́стѡ и҆́хъ,	Господь руйнує престоли володарів і посаджує лагідних на місце їх.
18	18
корє́нїѧ ꙗ҆зы́кѡвъ го́рдыхъ и҆сто́рже гдⷭ҇ь и҆ насадѝ смирє́нныѧ вмѣ́стѡ и҆́хъ,	Господь вириває з корінням народи і насаджує, замість них, смиренних.
19	19
страны̑ ꙗ҆зы́кѡвъ низвратѝ гдⷭ҇ь и҆ погꙋбѝ и҆̀хъ до ѡ҆снова́нїѧ землѝ,	Господь спустошує країни народів і руйнує їх до основ землі.
20	20
и҆зсꙋшѝ ѿ ни́хъ и҆ погꙋбѝ и҆̀хъ и҆ потребѝ ѿ землѝ па́мѧть и҆́хъ.	Він висушує їх, і губить людей і знищує із землі пам’ять їх.
21	21
Не создана̀ бы́сть человѣ́кѡмъ горды́нѧ, ни гнѣ́въ ꙗ҆́рости рожде́нїємъ же́нъ.	Гордість не створена для людей, ні лють гніву — для народжених жінками.
22	22
Сѣ́мѧ честно́е ко́е; сѣ́мѧ человѣ́ческое. сѣ́мѧ честно́е ко́е; боѧ́щїисѧ гдⷭ҇а.	Сім’я шановане яке? — Сім’я людське. Сім’я шановане яке? — Ті, що бояться Господа.
23	23
Сѣ́мѧ безче́стное ко́е; сѣ́мѧ человѣ́ческое. сѣ́мѧ безче́стное ко́е; престꙋпа́ющїи за́пѡвѣди.	Сім’я безчесне яке? — Сім’я людське. Сім’я безчесне яке? — Ті, що переступають заповіді.
24	24
Посредѣ̀ бра́тїи старѣ́йшина и҆́хъ че́стенъ, и҆ боѧ́щїисѧ гдⷭ҇а пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀.	Старший між братами — у повазі у них, так і ті, що бояться Господа, — в очах Його.
25	25
Бога́тъ и҆ сла́венъ и҆ ни́щь, похвала̀ и҆́хъ стра́хъ гдⷭ҇ень.	Чи багатий хто і славний, чи бідний, похвала їх — страх Господній.
26	26
Непра́ведно є҆́сть оу҆корѧ́ти ни́ща разꙋми́ва, и҆ не подоба́етъ сла́вити мꙋ́жа грѣ́шника.	Несправедливо — нечестити розумного бідного, і не слід прославляти чоловіка грішного.
27	27
Вельмо́жа и҆ сꙋдїѧ̀ и҆ си́льный сла́вни бꙋ́дꙋтъ, и҆ нѣ́сть ѿ ни́хъ ни є҆ди́нъ вѧ́щшїй боѧ́щагѡсѧ гдⷭ҇а.	Шановані вельможа, суддя і володар, але немає з них більшого за того, хто боїться Господа.
28	28
Рабꙋ̀ разꙋми́вꙋ свобо́днїи послꙋ́жатъ, и҆ мꙋ́жъ хи́тръ не поро́пщетъ наказꙋ́емь.	Рабові мудрому будуть служити вільні, і розумна людина, будучи наставлювана ним, не буде нарікати.
29	29
Не мꙋдри́сѧ твори́ти дѣ́ла своегѡ̀, и҆ не сла́ви себѐ во вре́мѧ тꙋгѝ твоеѧ̀.	Не мудруй багато, щоб робити справу твою, і не хвалися у час нестатку.
30	30
Лꙋ́чше дѣ́лаѧй и҆ и҆з̾ѻби́лꙋѧй во все́мъ, не́же сла́вѧйсѧ и҆ лиша́ѧйсѧ хлѣ́ба.	Краще той, хто трудиться і має в усьому статок, ніж той, хто без діла ходить і хвалиться, але має потребу у хлібі.
31	31
Ча́до, кро́тостїю просла́ви дꙋ́шꙋ твою̀ и҆ да́ждь є҆́й че́сть по досто́инствꙋ є҆ѧ̀.	Сину мій! лагідністю прославляй душу твою і віддавай їй шану за її достоїнством.
32	32
Согрѣша́ющаго на дꙋ́шꙋ свою̀ кто̀ ѡ҆правди́тъ; и҆ кто̀ просла́витъ безче́ствꙋюща живо́тъ сво́й;	Хто буде виправдовувати того, хто грішить проти душі своєї? І хто буде хвалити того, хто ганьбить життя своє?
33	33
Ни́щїй сла́вимь є҆́сть вѣ́жества ра́ди своегѡ̀, и҆ бога́тый сла́вимь є҆́сть бога́тства ра́ди своегѡ̀.	Бідного шанують за знання його, а багатого — за його багатство:
34	34
Прославлѧ́емый же въ нищетѣ̀, а҆ въ бога́тствѣ кольмѝ па́че; безсла́вный же въ бога́тствѣ, а҆ въ нищетѣ̀ кольмѝ па́че;	шанований же у бідності наскільки більше буде шанований у багатстві? А безславний у багатстві наскільки буде безславніший у бідності?
Глава́ а҃і	Глава 11

1	1
Премꙋ́дрость смире́ннагѡ вознесе́тъ главꙋ̀ є҆гѡ̀ и҆ посредѣ̀ вельмо́жъ посади́тъ є҆го̀.	Мудрість смиренного піднесе голову його і посадить його серед вельмож.
2	2
Не похвалѝ человѣ́ка во красотѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ не бꙋ́ди тѝ ме́рзокъ человѣ́къ видѣ́нїемъ свои́мъ.	Не хвали людину за красу її, і не май відрази до людини за зовнішність її.
3	3
Мала̀ є҆́сть въ перна́тыхъ пчела̀, и҆ нача́токъ сла́достей пло́дъ є҆ѧ̀.	Мала бджола між тими, що літають, але плід її — найкращий із солодощів.
4	4
Во ѡ҆дѣ́ѧнїи ри́зъ не похвали́сѧ и҆ въ де́нь сла́вы не превозноси́сѧ: ꙗ҆́кѡ ди̑вна дѣла̀ гдⷭ҇нѧ и҆ та̑йна дѣла̀ є҆гѡ̀ пред̾ челѡвѣ́ки.	Не хвалися пишністю одягу і не величайся у день слави: бо дивні діла Господа, і таємні діла Його між людьми.
5	5
Мно́зи мꙋчи́телїе сѣдо́ша на землѝ, неча́емый же оу҆вѧзе́сѧ вѣнце́мъ.	Багато хто з володарів сидів на землі, той же, про кого не думали, носив вінець.
6	6
Мно́зи си́льнїи оу҆коре́ни бы́ша ѕѣлѡ̀, и҆ сла́внїи пре́дани бы́ша въ рꙋ́ки и҆нѣ́хъ.	Багато хто із сильних піддався крайньому нечестю, і славні віддані були у руки інших.
7	7
Пе́рвѣе не́же и҆спыта́еши, не порица́й, оу҆разꙋмѣ́й пре́жде и҆ тогда̀ запреща́й.	Перше, ніж дослідиш, не осуджуй; довідайся раніше, і тоді дорікай.
8	8
Пре́жде не́же оу҆слы́шиши, не ѿвѣщава́й, и҆ не влага́йсѧ въ средꙋ̀ бесѣ́ды.	Перше, ніж вислухаєш, не відповідай, і серед розмови не перебивай.
9	9
Ѡ҆ ве́щи, ꙗ҆́же тѝ нѣ́сть на потре́бꙋ, не тѧжи́сѧ, и҆ на сꙋдѣ̀ грѣ́шникѡвъ не сѣда́й.	Не сперечайся про справу, для тебе непотрібну, і не сиди на суді грішників.
10	10
Ча́до, дѣѧ̑нїѧ твоѧ̑ да не бꙋ́дꙋтъ ѡ҆ мно́зѣ: а҆́ще оу҆мно́жиши, не бꙋ́деши непови́ненъ, и҆ а҆́ще сѐ го́ниши, не пости́гнеши, и҆ не оу҆тече́ши бѣжа́щь.	Сину мій! не берися за безліч справ: при безлічі справ не залишишся без провини. І якщо будеш гнатися за ними, не досягнеш, і, тікаючи, не втечеш.
11	11
Є҆́сть трꙋжда́ѧйсѧ и҆ потѧ́сѧ и҆ тща́сѧ, и҆ толи́кѡ па́че лиша́етсѧ.	Хтось трудиться, напружує сили, поспішає, і тим більше відстає.
12	12
Є҆́сть сла́бъ и҆ тре́бꙋѧй застꙋпле́нїѧ, лиша́ѧйсѧ си́лы, и҆ нището́ю и҆з̾ѻби́лꙋетъ:	Інший млявий, потребує допомоги, слабкосилий і багатіє убогістю;
13	13
и҆ ѻ҆́чи гдⷭ҇ни призрѣ́ста є҆мꙋ̀ во блага̑ѧ, и҆ воздви́же и҆̀ ѿ смире́нїѧ є҆гѡ̀, и҆ вознесѐ главꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ диви́шасѧ ѡ҆ не́мъ мно́зи.	але очі Господа звернені на нього на благо йому, і Він підняв його від приниження його і підніс голову його, і багато хто дивувався, дивлячись на нього.
14	14
Блага̑ѧ и҆ ѕла̑ѧ, живо́тъ и҆ сме́рть, нищета̀ и҆ бога́тство ѿ гдⷭ҇а сꙋ́ть.	Добре і зле, життя і смерть, бідність і багатство — від Господа.
15	15
Даѧ́нїе гдⷭ҇не пребыва́етъ бл҃гочести̑вымъ, и҆ бл҃говоле́нїе є҆гѡ̀ бл҃гопоспѣши́тсѧ во вѣ́къ.	Даяння Господа надано благочестивим, і благовоління Його буде благоуспішним для них повік.
16	16
Є҆́сть богатѧ́йсѧ оу҆держа́нїемъ и҆ скꙋ́постїю свое́ю, и҆ сїѧ̀ ча́сть мзды̀ є҆гѡ̀,	Хтось робиться багатим від обачливости й ощадливости своєї, і це частина нагороди його,
17	17
внегда̀ рещѝ є҆мꙋ̀: ѡ҆брѣто́хъ поко́й и҆ нн҃ѣ ꙗ҆́мъ ѿ бла̑гъ мои́хъ.	коли він скаже: «я знайшов спокій і тепер насолоджуюся моїми благами».
18	18
И҆ не вѣ́сть, ко́е вре́мѧ прїи́детъ, и҆ ѡ҆ста́витъ ѧ҆̀ и҆нѣ̑мъ, и҆ оу҆́мретъ.	І не знає він, скільки мине часу до того, коли він залишить їх іншим і помре.
19	19
Сто́й въ завѣ́тѣ твое́мъ и҆ пребыва́й въ не́мъ, и҆ въ дѣ́лѣ твое́мъ ѡ҆бетша́й.	Твердо стій у завіті твоєму і перебувай у ньому і постарій у справі твоїй.
20	20
Не диви́сѧ дѣлѡ́мъ грѣ́шника, вѣ́рꙋй же гдⷭ҇еви и҆ пребыва́й въ трꙋдѣ̀ твое́мъ:	Не дивуйся ділам грішника, віруй Господу, і перебувай у труді твоєму:
21	21
ꙗ҆́кѡ оу҆до́бно є҆́сть пред̾ ѻ҆чи́ма гдⷭ҇нима внеза́пꙋ ѡ҆богати́ти ни́щаго.	бо легко в очах Господа — швидко і раптово збагатити бідного.
22	22
Блгⷭ҇ве́нїе гдⷭ҇не на мздѣ̀ благочести́вагѡ, и҆ въ ча́съ ско́ръ процвѣте́тъ блгⷭ҇ве́нїе є҆гѡ̀.	Благословення Господа — нагорода благочестивого, і невдовзі процвітає він благословенням Його.
23	23
Не рцы̀: ка́ѧ мѝ потре́ба є҆́сть, и҆ ка̑ѧ ѿнн҃ѣ бꙋ́дꙋтъ мѝ блага̑ѧ;	Не говори: «що мені ще потрібно? і які віднині можу мати ще блага?»
24	24
Не рцы̀: довѡ́лна мѝ сꙋ́ть, и҆ чи́мъ ѿсе́лѣ ѡ҆ѕло́бленъ бꙋ́дꙋ;	Не говори: «достатньо у мене, і яке віднині можу я потерпіти зло?»
25	25
Въ де́нь благи́хъ забве́нїе ѕлы́хъ, въ де́нь же ѕлы́хъ не воспомѧнꙋ́тсѧ блага̑ѧ:	У дні щастя буває забуття про нещастя, й у дні нещастя не згадається про щастя.
26	26
ꙗ҆́кѡ оу҆до́бно є҆́сть пред̾ бг҃омъ, въ де́нь сме́рти возда́ти человѣ́кꙋ по дѣлѡ́мъ є҆гѡ̀.	Легко для Господа — у день смерти воздати людині за ділами її.
27	27
Ѡ҆ѕлобле́нїе вре́мене забы́тїе твори́тъ сла́дости, и҆ въ сконча́нїи человѣ́ка ѿкры́тїе дѣ́лъ є҆гѡ̀.	Хвилинне страждання спричиняє забуття утіх, і під час кончини людини відкриваються діла її.
28	28
Пре́жде сме́рти не блажѝ ни кого́же, и҆ въ ча́дѣхъ свои́хъ позна́нъ бꙋ́детъ мꙋ́жъ.	Раніше смерти не називай нікого блаженним; людина пізнається у дітях своїх.
29	29
Не всѧ́каго человѣ́ка вводѝ въ до́мъ тво́й: мнѡ́ги бо сꙋ́ть кѡ́зни льсти́вагѡ.	Не всяку людину вводь у дім твій, бо багато замірів у підступного.
30	30
Ꙗ҆́коже рѧ́бка оу҆ловле́наѧ въ клѣ́тцѣ (ѡ҆бглѧ́даетъ), та́кѡ се́рдце го́рдагѡ, и҆ ꙗ҆́коже соглѧ́дникъ назира́етъ паде́нїѧ:	Як мисливський птах у пастці, таке серце гордовитого: він, як вивідувач, підглядає падіння;
31	31
до́брое бо на ѕло̀ ѡ҆браща́ѧ, подса́дꙋ твори́тъ и҆ на дѡ́брыѧ дѣ́тєли возложи́тъ поро́къ.	перетворюючи добро на зло, він будує підступи і на людей обраних кладе пляму.
32	32
Ѿ и҆́скры ѻ҆́гненныѧ оу҆множа́етсѧ оу҆́глїе, и҆ человѣ́къ грѣ́шникъ на кро́вь присѣди́тъ.	Від іскри вогню примножуються вуглини, і людина грішна будує підступи на кров.
33	33
Блюди́сѧ ѿ ѕлодѣ́ѧ, ѕло́ бо содѣва́етъ, да не когда̀ поро́къ да́стъ тѝ во вѣ́къ.	Остерігайся лиходія, — бо він будує зло, — щоб він коли-небудь не поклав на тобі плями повік.
34	34
Вселѝ чꙋжда́го въ до́мъ тво́й, и҆ разврати́тъ тѧ̀ мѧте́жемъ и҆ чꙋ́жда тѧ̀ сотвори́тъ ѿ твои́хъ тѝ.	Осели у домі твоєму чужого, і він розладнає тебе смутами і зробить тебе чужим для твоїх.
Глава́ в҃і	Глава 12

1	1
А҆́ще добро̀ твори́ши, разꙋмѣ́й, комꙋ̀ твори́ши, и҆ бꙋ́детъ благода́ть благи̑мъ твои̑мъ.	Якщо ти робиш добро, знай, кому робиш, і буде подяка за твої благодіяння.
2	2
Добро̀ сотворѝ благочести́вомꙋ, и҆ ѡ҆брѧ́щеши воздаѧ́нїе, и҆ а҆́ще не ѿ негѡ̀, то̀ ѿ вы́шнѧгѡ.	Роби добро благочестивому, й одержиш нагороду, і якщо не від нього, то від Всевишнього.
3	3
Не бꙋ́детъ добро̀ прилѣжа́щемꙋ во ѕлы́хъ и҆ не подаю́щемꙋ ми́лостыни.	Немає добра для того, хто постійно займається злом і хто не подає милостині.
4	4
Да́ждь благочести́вомꙋ и҆ не застꙋпа́й грѣ́шника.	Давай благочестивому, і не допомагай грішникові.
5	5
Добро̀ сотворѝ смире́нномꙋ и҆ не да́ждь нечести́вомꙋ: возбранѝ хлѣ́бы твоѧ̑ и҆ не да́ждь є҆мꙋ̀, да не тѣ́ми тѧ̀ премо́жетъ:	Роби добро смиренному, і не давай нечестивому: замикай від нього хліб і не давай йому, щоб він через те не переміг тебе;
6	6
сꙋгꙋ̑ба бо ѕла̑ ѡ҆брѧ́щеши во всѣ́хъ благи́хъ, ꙗ҆̀же а҆́ще сотвори́ши є҆мꙋ̀: ꙗ҆́кѡ и҆ вы́шнїй возненави́дѣ грѣ́шники и҆ нечести̑вымъ возда́стъ ме́сть.	бо ти одержав би подвійне зло за все добро, яке зробив би йому; бо і Всевишній ненавидить грішників і нечестивим відплачує помстою.
7	7
Да́ждь благо́мꙋ и҆ не застꙋпа́й грѣ́шника.	Давай доброму, і не допомагай грішнику.
8	8
Не позна́нъ бꙋ́детъ во благи́хъ дрꙋ́гъ и҆ не скры́етсѧ во ѕлы́хъ вра́гъ.	Друг не пізнається у щасті, і ворог не приховається у нещасті.
9	9
Є҆гда̀ во благи́хъ бꙋ́детъ мꙋ́жъ, вразѝ є҆гѡ̀ во печа́ли сꙋ́ть, во ѕлы́хъ же є҆гѡ̀ и҆ дрꙋ́гъ разлꙋчи́тсѧ.	При щасті людини вороги його сумують, а у нещасті його і друг розійдеться з ним.
10	10
Не и҆мѝ вѣ́ры врагꙋ̀ твоемꙋ̀ во вѣ́ки: ꙗ҆́коже бо мѣ́дь ржа́вѣетъ, та́кѡ и҆ ѕло́ба є҆гѡ̀:	Не вір ворогові твоєму повік, бо, як іржавіє мідь, так і злоба його:
11	11
и҆ а҆́ще смири́тсѧ и҆ по́йдетъ пони́кнꙋвъ, наста́ви дꙋ́шꙋ твою̀ и҆ храни́сѧ ѿ негѡ̀, и҆ бꙋ́деши є҆мꙋ̀ ꙗ҆́кѡ ѡ҆чище́но зерца́ло, и҆ оу҆разꙋмѣ́еши, ꙗ҆́кѡ не до конца̀ ѡ҆торжа́вѣ:	хоч би він смирився і ходив зігнувшись, будь уважний душею твоєю й остерігайся його, і будеш перед ним, як чисте дзеркало, і дізнаєшся, що він не до кінця очистився від іржі;
12	12
не поста́ви є҆го̀ при себѣ̀, да не когда̀ и҆зри́нꙋвъ тѧ̀ ста́нетъ на мѣ́стѣ твое́мъ: не посадѝ є҆го̀ ѡ҆деснꙋ́ю себє̀, да не пои́щетъ когда̀ сѣда́лища твоегѡ̀, и҆ на послѣ́докъ оу҆разꙋмѣ́еши словеса̀ моѧ̑ и҆ ѡ҆ глаго́лѣхъ мои́хъ оу҆мили́шисѧ.	не став його поруч з собою, щоб він, скинувши тебе, не став на твоє місце; не саджай його праворуч себе, щоб він коли-небудь не став домагатися твого сідалища, і ти нарешті зрозумієш слова мої і зі скорботою згадаєш про наставляння мої.
13	13
Кто̀ поми́лꙋетъ ѡ҆баѧ́нника ѕмі́емъ оу҆сѣ́кнена и҆ всѣ́хъ пристꙋпа́ющихъ ко ѕвѣрє́мъ; та́кожде ходѧ́щаго съ мꙋ́жемъ грѣ́шникомъ и҆ примѣша́ющагосѧ грѣхѡ́мъ є҆гѡ̀:	Хто пошкодує за ужаленим заклинателем змій і за всіма, хто наближається до диких звірів? Так і про того, хто зближується з грішником і приєднується до гріхів його:
14	14
ча́съ съ тобо́ю пребꙋ́детъ, и҆ а҆́ще оу҆клони́шисѧ, не стерпи́тъ.	до часу він залишиться з тобою, але якщо ти завагаєшся, він не встоїть.
15	15
Оу҆стна́ма свои́ма оу҆слади́тъ вра́гъ, и҆ мно́гѡ поше́пчетъ и҆ рече́тъ добро̀ глаго́лѧ: ѻ҆чи́ма свои́ма прослези́тсѧ, а҆ се́рдцемъ свои́мъ оу҆совѣ́тꙋетъ ври́нꙋти тѧ̀ въ ро́въ, и҆ є҆гда̀ ѡ҆брѧ́щетъ вре́мѧ, не насы́титсѧ кро́ве.	Устами своїми ворог усолодить тебе, але у серці своєму замишляє вкинути тебе в яму: очима своїми ворог буде плакати, а коли знайде випадок, не насититься кров’ю.
16	16
А҆́ще срѧ́щꙋтъ тѧ̀ ѕла̑ѧ, тꙋ̀ ѡ҆брѧ́щеши є҆го̀ пе́рвѣе себє̀,	Якщо зустрінеться з тобою нещастя, ти знайдеш його там раніше за себе,
17	17
и҆ ꙗ҆́кѡ помага́ѧй подсѣче́тъ пѧ́тꙋ твою̀:	і він, начебто бажаючи допомогти, підставить тобі ногу:
18	18
покива́етъ главо́ю свое́ю и҆ воспле́щетъ рꙋка́ма свои́ма, и҆ мно́гѡ поше́пчетъ и҆ и҆змѣни́тъ лицѐ своѐ.	буде кивати головою і плескати руками, багато чого буде шепотіти, і змінить лице своє.
Глава́ г҃і	Глава 13

1	1
Каса́ѧйсѧ смолѣ̀ ѡ҆черни́тсѧ, и҆ приѡбща́ѧйсѧ го́рдомꙋ то́ченъ є҆мꙋ̀ бꙋ́детъ.	Хто доторкається до смоли, той очорниться, і хто входить у спілкування з гордим, зробиться подібним до нього.
2	2
Бре́мене па́че себє̀ не воздви́жи, и҆ крѣ́пльшꙋ и҆ богатѣ́йшꙋ себє̀ не приѡбща́йсѧ.	Не піднімай тягаря понад твою силу, і не входь у спілкування з тим, хто сильніший і багатший за тебе.
3	3
Ко́е прича́стїе горнцꙋ̀ съ котло́мъ; се́й прирази́тсѧ, и҆ то́й сокрꙋши́тсѧ.	Яке спілкування у горщика з казаном? Цей штовхне його, і він розіб’ється.
4	4
Бога́тый ѡ҆би́дꙋ сотворѝ, и҆ са́мъ приразгнѣ́васѧ: ни́щїй же ѡ҆би́димь бы́сть, и҆ са́мъ приꙋмо́литсѧ.	Багатій скривдив, і сам же погрожує; бідняк скривджений, і сам же упрошує.
5	5
А҆́ще потре́бенъ бꙋ́деши, оу҆потреблѧ́етъ тѧ̀: а҆́ще же лише́нъ бꙋ́деши, ѡ҆ста́витъ тѧ̀.	Якщо ти вигідний для нього, він використає тебе; а якщо зубожієш, він залишить тебе.
6	6
А҆́ще и҆́маши, поживе́тъ съ тобо́ю и҆ и҆стощи́тъ тѧ̀, са́мъ же не поболи́тъ.	Якщо ти достатній, він буде жити з тобою і виснажить тебе, а сам не уболіватиме.
7	7
А҆́ще востре́бꙋетъ тѧ̀, прельсти́тъ тѧ̀ и҆ возсмѣе́ттисѧ и҆ да́стъ тѝ наде́ждꙋ, возглаго́летъ тѝ до́брѣ	Має він у тобі потребу, — буде лестити тобі, буде посміхатися тобі й запевняти тебе, ласкаво буде говорити з тобою і скаже: «чи не потрібно тобі чого?»
8	8
и҆ рече́тъ тѝ: є҆́сть ли тѝ что̀ потре́бно; и҆ посрами́тъ тѧ̀ бра́шномъ свои́мъ, до́ндеже и҆стощи́тъ тѧ̀ два́щи и҆лѝ три́щи, и҆ на послѣ́докъ порꙋга́еттисѧ.	Своїми пригощеннями він буде присоромлювати тебе, доки, двічі або тричі пограбувавши тебе, не насміється нарешті з тебе.
9	9
Пото́мъ оу҆́зритъ тѧ̀ и҆ ѡ҆ста́витъ тѧ̀ и҆ главо́ю свое́ю покива́етъ на тѧ̀.	Після того він, побачивши тебе, ухилиться від тебе і буде кивати головою при зустрічі з тобою.
10	10
Внима́й, да не заблꙋди́ши	Спостерігай, щоб тобі не бути обманутим
11	11
и҆ да не смири́шисѧ во весе́лїи твое́мъ.	і не бути приниженим у твоїх веселощах.
12	12
Є҆гда́ тѧ̀ си́льный призове́тъ, ѿстꙋпа́й, и҆ толи́кѡ па́че призове́тъ тѧ̀.	Коли сильний буде запрошувати тебе, ухиляйся, і тим більше він буде запрошувати тебе.
13	13
Не приближа́йсѧ, да не ѿринове́нъ бꙋ́деши, и҆ не сто́й ѿдале́че, да не забве́нъ бꙋ́деши.	Не будь нав’язливим, щоб не відштовхнули тебе, і не занадто віддаляйся, щоб не забули про тебе.
14	14
Не належѝ бесѣ́довати съ ни́мъ и҆ не вѣ́рꙋй мно́жайшымъ словесє́мъ є҆гѡ̀: мно́гою бо бесѣ́дою и҆скꙋ́ситъ тѧ̀ и҆ ꙗ҆́кѡ смѣѧ́сѧ и҆спыта́етъ та̑йнаѧ твоѧ̑.	Не дозволяй собі говорити з ним, як з рівним тобі, і не вір занадто багатьом словам його; бо довгою розмовою він буде спокушати тебе і, ніби жартуючи, вивідувати тебе.
15	15
Неми́лостивъ є҆́сть не соблюда́ѧй слове́съ и҆ не пощади́тъ (ѡ҆сла́бити) ѡ҆ѕлобле́нїѧ твоегѡ̀ и҆ оу҆́зъ.	Немилостивий до себе той, хто не утримує себе у словах своїх, і він не убереже себе від образи і від пут.
16	16
Блюди́сѧ и҆ внима́й ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ съ паде́нїемъ твои́мъ хо́диши:	Будь обережний і дуже уважний, бо ти ходиш з падінням твоїм.
17	17
слы́шай сїѧ̑ во снѣ̀ твое́мъ, бо́дрствꙋй.	Почувши це уві сні твоєму, не засинай.
18	18
Во все́мъ житїѝ любѝ гдⷭ҇а и҆ призыва́й є҆го̀ во спасе́нїе твоѐ.	У все життя люби Господа і взивай до Нього про спасіння твоє.
19	19
Всѧ́ко живо́тно лю́битъ подо́бное себѣ̀, и҆ всѧ́къ человѣ́къ и҆́скреннѧго своего̀:	Усяка тварина любить подібне собі, і всяка людина — ближнього свого.
20	20
всѧ́ка пло́ть по ро́дꙋ собира́етсѧ, и҆ подо́бномꙋ себѣ̀ прилѣпи́тсѧ мꙋ́жъ.	Усяка плоть з’єднується за родом своїм, і людина приліплюється до подібного собі.
21	21
Ко́е ѻ҆бще́нїе во́лкꙋ со а҆́гнцемъ; та́кѡ грѣ́шникꙋ со благочести́вымъ.	Яке спілкування у вовка з ягням? Так і у грішника — з благочестивим.
22	22
Кі́й ми́ръ гѷе́нѣ со псо́мъ; и҆ кі́й ми́ръ бога́томꙋ со оу҆бо́гимъ;	Який мир у гієни із собакою? І який мир у багатого з бідним?
23	23
Ло́въ львѡ́въ ѻ҆на́гри въ пꙋсты́ни, та́кожде па̑жити бога̑тымъ оу҆бо́зїи.	Ловитва у левів — дикі осли у пустелі, так пасовища багатих — бідні.
24	24
Ме́рзость го́рдомꙋ смире́нїе, си́це ме́рзость бога́томꙋ ни́щїй.	Огидне для гордого смирення: так огидний для багатого бідний.
25	25
Бога́тъ коле́блѧйсѧ подтвержда́етсѧ ѿ дрꙋгѡ́въ: оу҆бо́гїй же пады́й ѿрѣ́ѧнъ бꙋ́детъ ѿ дрꙋгѡ́въ.	Коли похитнеться багатий, він підтримується друзями; а коли впаде бідний, то відштовхується і друзями.
26	26
Бога́тꙋ поползнꙋ́вшꙋсѧ мно́зи застꙋ̑пницы, возглаго́ла нелѣ̑паѧ, и҆ ѡ҆правда́ша є҆го̀:	Коли спіткає нещастя багатого, у нього багато помічників; сказав безглуздя, і виправдали його.
27	27
оу҆бо́гїй поползнꙋ́сѧ, и҆ воспрети́ша є҆мꙋ̀, провѣща̀ ра́зꙋмъ, и҆ не да́ша є҆мꙋ̀ мѣ́ста.	Спіткало нещастя бідняка, і ще сварять його; сказав розумно, і його не слухають.
28	28
Бога́тый возглаго́ла, и҆ всѝ оу҆молча́ша и҆ сло́во є҆гѡ̀ вознесо́ша да́же до ѡ҆́блакъ:	Заговорив багатий, — і всі замовкли і звеличили промову його до хмар;
29	29
оу҆бо́гїй возглаго́ла, и҆ рѣ́ша: кто̀ се́й є҆́сть; и҆ а҆́ще преткне́тсѧ, низвратѧ́тъ є҆го̀.	заговорив бідний, і говорять: «це хто такий?» І якщо він спіткнеться, то зовсім скинуть його.
30	30
Добро̀ є҆́сть бога́тство, въ не́мже нѣ́сть грѣха̀, и҆ ѕла̀ є҆́сть нищета̀ во оу҆стѣ́хъ нечести́вагѡ.	Добре багатство, у якому немає гріха, і зла бідність у вустах нечестивого.
31	31
Се́рдце человѣ́ческо и҆змѣнѧ́етъ лицѐ є҆гѡ̀, и҆лѝ на добро̀ и҆лѝ на ѕло̀.	Серце людини змінює лице її або на добре, або на лихе.
32	32
Слѣ́дъ се́рдца во благи́хъ лицѐ ве́селое, и҆ и҆з̾ѡбрѣ́тенїе при́тчей размышле́нїе со трꙋдо́мъ.	Ознака серця у щасті — обличчя веселе, а вигадування притч поєднано з напруженим розмірковуванням.
Глава́ д҃і	Глава 14

1	1
Блаже́нъ мꙋ́жъ, и҆́же не поползнꙋ́сѧ оу҆стна́ма свои́ма и҆ не оу҆ѧзви́сѧ печа́лїю грѣха̀.	Блаженна людина, яка не згрішила вустами своїми і не вражена була сумом гріха.
2	2
Блаже́нъ, є҆мꙋ́же не зазрѣ̀ дꙋша̀ є҆гѡ̀, и҆ и҆́же не спадѐ ѿ наде́жды своеѧ̀.	Блаженний, кого не соромить душа його і хто не втратив надії своєї.
3	3
Мꙋ́жеви скꙋпо́мꙋ не лѣ́по є҆́сть бога́тство, и҆ человѣ́кꙋ зави́дливꙋ на что̀ и҆мѣ́нїе;	Багатство не є добром для людини скупої. І нащо маєток людині недоброзичливій?
4	4
Собира́ѧй ѿ дꙋшѝ своеѧ̀ и҆нѣ̑мъ собира́етъ, и҆ во благи́хъ є҆гѡ̀ и҆ні́и насладѧ́тсѧ.	Хто збирає, віднімаючи у душі своєї, той збирає для інших, і благами його будуть пересичуватися інші.
5	5
И҆́же себѣ̀ ѕо́лъ, комꙋ̀ до́бръ бꙋ́детъ; и҆ не возвесели́тсѧ во и҆мѣ́нїи свое́мъ.	Хто злий для себе, для кого буде добрим? І не буде він мати радости від маєтку свого.
6	6
Зави́дѧщагѡ себѣ̀ самомꙋ̀ нѣ́сть ѕлѣ́йша: и҆ сїѐ воздаѧ́нїе ѕло́бы є҆гѡ̀.	Немає гірше за людину, яка недоброзичлива до самої себе, і це — винагорода за злість її.
7	7
А҆́ще и҆ добро̀ твори́тъ, въ забы́тїи твори́тъ и҆ на послѣ́докъ и҆з̾ѧви́тъ ѕло́бꙋ свою̀.	Якщо вона і робить добро, то робить у безпам’ятстві, й опісля виявляє зло своє.
8	8
Лꙋка́въ (є҆́сть) зави́дѧй ѻ҆́комъ, ѿвраща́ѧй лицѐ и҆ презира́ѧй дꙋ́шы.	Злий, хто має заздрі очі, відвертає лице і нехтує душами.
9	9
Ѻ҆́ко лихои́мца не насыща́етсѧ ча́сти, и҆ ѡ҆би́да лꙋка́вагѡ и҆зсꙋша́етъ дꙋ́шꙋ.	Очі користолюбця не насичуються якою-небудь частиною, і неправда злого висушує душу.
10	10
Ѻ҆́ко лꙋка́во зави́дливо и҆ ѡ҆ хлѣ́бѣ, и҆ на трапе́зѣ свое́й скꙋ́дно.	Зле око заздре навіть на хліб і на столі своєму терпить убогість.
11	11
Ча́до, ꙗ҆́коже и҆́маши, добро̀ творѝ себѣ̀, и҆ приношє́нїѧ гдⷭ҇еви досто́йнѡ приносѝ:	Сину мій! за статком твоїм роби добро собі і приношення Господу достойно принось.
12	12
помѧнѝ, ꙗ҆́кѡ сме́рть не заме́длитъ, и҆ завѣ́тъ а҆́довъ не пока́занъ тѝ бы́сть.	Пам’ятай, що смерть не бариться, і завіт пекла не відкритий тобі:
13	13
Пре́жде не́же оу҆́мреши ты̀, добро̀ творѝ дрꙋ́гꙋ и҆ по си́лѣ твое́й прострѝ и҆ да́ждь є҆мꙋ̀.	перше, ніж помреш, роби добро другові, і за силою твоєю простягай твою руку і давай йому.
14	14
Не лиши́сѧ ѿ днѐ добра̀, и҆ ча́сть жела́нїѧ бла́га да не пре́йдетъ тебѐ.	Не позбавляй себе доброго дня, і частина доброго бажання нехай не пройде повз тебе.
15	15
Не и҆нѣ̑мъ ли ѡ҆ста́виши притѧжа̑нїѧ твоѧ̑ и҆ трꙋды̀ твоѧ̑, въ раздѣле́нїе жре́бїѧ;	Чи не іншим залишиш ти надбання твої і плоди зусиль твоїх для розподілу за жеребом?
16	16
Да́ждь и҆ возмѝ, и҆ ѡ҆свѧтѝ дꙋ́шꙋ твою̀:	Давай і приймай, і утішай душу твою,
17	17
ꙗ҆́кѡ нѣ́сть во а҆́дѣ взыска́ти сла́дости.	бо у пеклі не можна знайти утіх.
18	18
Всѧ́ка пло́ть ꙗ҆́кѡ ри́за ѡ҆бетша́етъ, завѣ́тъ бо ѿ вѣ́ка: сме́ртїю оу҆́мреши.	Усяка плоть, як одяг, старіє; бо від віку — визначення: «смертю помреш».
19	19
Ꙗ҆́кѡ ли́стъ расплоща́ѧсѧ на дре́вѣ ча́стѣ, ѻ҆́въ оу҆́бѡ спа́даетъ, дрꙋгі́й же прозѧба́етъ: та́кожде и҆ ро́дъ пло́ти и҆ кро́ви, ѻ҆́въ оу҆́бѡ оу҆мира́етъ, ѻ҆́въ же роди́тсѧ.	Як зелені листки на густому дереві — одні спадають, а інші виростають: так і рід від плоті і крови — один помирає, а інший народжується.
20	20
Всѧ́кое дѣ́ло гнїю́щее и҆зчеза́етъ, и҆ дѣ́лаѧй є҆̀ съ ни́мъ ѿи́детъ.	Усяка річ, піддана тлінню, зникає, і той, хто зробив її, помирає з нею.
21	21
Блаже́нъ мꙋ́жъ, и҆́же во премꙋ́дрости оу҆́мретъ и҆ и҆́же въ ра́зꙋмѣ свое́мъ поꙋча́етсѧ ст҃ы́ни:	Блаженна людина, яка вправляється у мудрості й у розумі своєму повчається святому.
22	22
размышлѧ́ѧй пꙋти̑ є҆ѧ̀ въ се́рдцы свое́мъ, и҆ въ сокрове́нныхъ є҆ѧ̀ оу҆разꙋми́тсѧ.	Хто розмірковує у серці своєму про путі її, той отримає розуміння і у таємницях її.
23	23
И҆зы́ди в̾слѣ́дъ є҆ѧ̀ ꙗ҆́кѡ и҆зслѣ́дникъ и҆ на пꙋте́хъ є҆ѧ̀ присѣдѝ.	Виходь за нею, як ловець, і роби засідку на путях її.
24	24
Приница́ѧй сквозѣ̀ ѻ҆кѡ́нца є҆ѧ̀ и҆ при две́рехъ є҆ѧ̀ послꙋ́шаетъ.	Хто прихиляється до вікон її, той послухає і біля дверей її.
25	25
Ѡ҆бита́ѧй бли́з̾ до́мꙋ є҆ѧ̀ и҆ вбїе́тъ ко́лъ въ стѣ́ны є҆ѧ̀, поста́витъ ски́нїю свою̀ вскра́й є҆ѧ̀ и҆ ѡ҆бита́ти бꙋ́детъ во ѡ҆би́тели благи́хъ,	Хто знаходиться поблизу дому її, той увіб’є цвях і в стінах її, поставить намет свій поряд з нею й оселиться в оселі благ.
26	26
положи́тъ ча̑да своѧ̑ въ покро́вѣ є҆ѧ̀ и҆ под̾ вѣ́твьми є҆ѧ̀ водвори́тсѧ,	Він покладе дітей своїх під покрівлею і буде мати нічліг під сінню її.
27	27
покры́етсѧ є҆́ю ѿ зно́ѧ и҆ во сла́вѣ є҆ѧ̀ ѡ҆бита́ти бꙋ́детъ.	Він прикриється нею від спеки і буде жити у славі її.
Глава́ є҃і	Глава 15

1	1
Боѧ́йсѧ гдⷭ҇а сотвори́тъ сїѐ, и҆ держа́йсѧ зако́на пости́гнетъ ю҆̀.	Той, хто боїться Господа, буде робити так, і твердий у законі оволодіє нею.
2	2
И҆ срѧ́щетъ є҆го̀ ꙗ҆́кѡ ма́ти, и҆ ꙗ҆́кѡ жена̀ дѣ́вства прїи́метъ и҆̀:	І вона зустріне його, як мати, і прийме його до себе, як цнотлива дружина;
3	3
оу҆хлѣ́битъ є҆го̀ хлѣ́бомъ ра́зꙋма и҆ водо́ю премꙋ́дрости напои́тъ и҆̀:	наситить його хлібом розуму, і водою мудрости напоїть його.
4	4
оу҆тверди́тсѧ на не́й и҆ не преклони́тсѧ, и҆ до неѧ̀ приста́нетъ и҆ не постыди́тсѧ:	Він утвердиться на ній і не завагається; приліпиться до неї і не посоромиться.
5	5
и҆ вознесе́тъ є҆го̀ па́че и҆́скреннихъ є҆гѡ̀ и҆ посредѣ̀ цр҃кве ѿве́рзетъ оу҆ста̀ є҆гѡ̀:	І вона піднесе його над ближніми його, і серед зібрання відкриє вуста його.
6	6
весе́лїе и҆ вѣне́цъ ра́дости и҆ и҆́мѧ вѣ́чно наслѣ́дитъ.	Веселощі і вінець радости і вічне ім’я успадкує він.
7	7
Не пости́гнꙋтъ є҆ѧ̀ человѣ́цы неразꙋ́мивїи, и҆ мꙋ́жїе грѣ́шнїи не оу҆́зрѧтъ є҆ѧ̀:	Не осягнуть її люди нерозумні, і грішники не побачать її.
8	8
дале́че є҆́сть ѿ горды́ни, и҆ мꙋ́жїе лжи́вїи не и҆́мꙋтъ помѧнꙋ́ти є҆ѧ̀.	Далека вона від гордости, і люди неправдиві не подумають про неї.
9	9
Не красна̀ похвала̀ во оу҆стѣ́хъ грѣ́шника, ꙗ҆́кѡ не ѿ гдⷭ҇а послана̀ бы́сть:	Неприємна похвала в устах грішника, бо не від Господа послана вона.
10	10
премꙋ́дростїю бо речє́на бꙋ́детъ хвала̀, и҆ гдⷭ҇ь бл҃гопоспѣши́тъ є҆́й.	Буде похвала сказана мудрістю, і Господь благопоспішить їй.
11	11
Не рцы̀, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇а ра́ди ѿстꙋпи́хъ: и҆̀хже бо возненави́дѣ, да не сотвори́ши.	Не говори: «заради Господа я відступив»; бо, що Він ненавидить, того ти не повинен робити.
12	12
Не рцы̀, ꙗ҆́кѡ са́мъ мѧ̀ прельстѝ: не тре́бꙋетъ бо мꙋ́жа грѣ́шника.	Не говори: «Він увів мене в оману», бо Він не має потреби у чоловікові грішному.
13	13
Всѧ́кꙋ ме́рзость возненави́дѣ гдⷭ҇ь, и҆ нѣ́сть любе́зна боѧ́щымсѧ є҆гѡ̀.	Усяку мерзоту Господь ненавидить, і неприємна вона тим, хто боїться Його.
14	14
Са́мъ и҆з̾ нача́ла сотворѝ человѣ́ка и҆ ѡ҆ста́ви є҆го̀ въ рꙋцѣ̀ произволе́нїѧ є҆гѡ̀:	Він від початку створив людину і залишив її у руках волі її.
15	15
а҆́ще хо́щеши, соблюде́ши за́пѡвѣди и҆ вѣ́рꙋ сотвори́ши благоволе́нїѧ.	Якщо хочеш, дотримуватимешся заповідей і збережеш благоугодну вірність.
16	16
Предложи́лъ тѝ ѻ҆́гнь и҆ во́дꙋ, и҆ на не́же хо́щеши, простре́ши рꙋ́кꙋ твою̀.	Він запропонував тобі вогонь і воду: на що хочеш, простягнеш руку твою.
17	17
Пред̾ человѣ́комъ живо́тъ и҆ сме́рть, и҆ є҆́же а҆́ще и҆зво́литъ, да́стсѧ є҆мꙋ̀.	Перед людиною життя і смерть, і чого вона побажає, те і дасться їй.
18	18
Ꙗ҆́кѡ мно́га премꙋ́дрость гдⷭ҇нѧ: крѣ́покъ си́лою и҆ ви́дѧй всѧ̑:	Велика премудрість Господа, міцний Він могутністю і бачить усе.
19	19
и҆ ѻ҆́чи є҆гѡ̀ на боѧ́щихсѧ є҆гѡ̀, и҆ то́й позна́етъ всѧ́ко дѣ́ло человѣ́ческо.	Очі Його — на тих, що бояться Його, і Він знає всяке діло людини.
20	20
Не заповѣ́да ни є҆ди́номꙋ же нече́ствовати и҆ не дадѐ ѡ҆сла́бы ни є҆ди́номꙋ не согрѣша́ти.	Нікому не заповів Він чинити нечестиво і нікому не дав дозволу грішити.
Глава́ ѕ҃і	Глава 16

1	1
Не жела́й ча̑дъ мно́жества неключи́мыхъ, нижѐ весели́сѧ ѡ҆ сынѣ́хъ нечести́выхъ: є҆гда̀ оу҆мно́жатсѧ, не весели́сѧ ѡ҆ ни́хъ, а҆́ще нѣ́сть стра́ха гдⷭ҇нѧ съ ни́ми.	Не бажай багато негідних дітей і не радій за синів нечестивих. Коли вони примножуються, не радій за них, якщо немає у них страху Господнього.
2	2
Не вѣ́рꙋй животꙋ̀ и҆́хъ и҆ не належѝ на мно́жество и҆́хъ:	Не надійся на їх життя і не спирайся на їх кількість.
3	3
лꙋ́чше бо є҆ди́нъ првⷣникъ, не́жели ты́сѧща (грѣ̑шникъ),	Краще один праведник, ніж тисяча грішників,
4	4
и҆ оу҆мре́ти безча́дномꙋ, не́жели и҆мѣ́ти ча̑да нечести̑ва:	і краще померти бездітним, ніж мати дітей нечестивих,
5	5
ѿ є҆ди́нагѡ бо разꙋ́мна насели́тсѧ гра́дъ, колѣ́но же беззако́нныхъ запꙋстѣ́етъ.	бо від одного розумного населиться місто, а плем’я беззаконних спустіє.
6	6
Мнѡ́га сицева̑ѧ ви́дѣ ѻ҆́ко моѐ, и҆ крѣ̑пльшаѧ си́хъ слы́ша оу҆́хо моѐ.	Багато такого бачило око моє, і ще більше того чуло вухо моє.
7	7
Въ собо́рищи грѣ́шныхъ возгори́тсѧ ѻ҆́гнь, и҆ во ꙗ҆зы́цѣ непокори́вѣ возгори́тсѧ гнѣ́въ.	У збіговиську грішників запалає вогонь, як і у народі непокірливому запалювався гнів.
8	8
Не оу҆моле́нъ бы́сть (бг҃ъ) ѡ҆ дре́внихъ и҆споли́нѣхъ, и҆̀же ѿстꙋпи́ша крѣ́постїю свое́ю:	Не умилостивився Він над древніми велетнями, які у надії на силу свою зробилися відступниками;
9	9
не пощадѣ̀ ѡ҆ жили́щи лѡ́товѣ, и҆́миже возгнꙋша́сѧ за горды́ню и҆́хъ:	не пощадив тих, що жили в одному місці з Лотом, якими погребував за їхню гордість;
10	10
не поми́лова ꙗ҆зы́ка поги́бельнагѡ, возне́сшагѡсѧ во грѣсѣ́хъ свои́хъ,	не помилував народу погибельного, який пишався гріхами своїми,
11	11
и҆ та́кѡ ше́сть сѡ́тъ ты́сѧщъ пѣшцє́въ, соше́дшихсѧ въ жестосе́рдїи свое́мъ. И҆ а҆́ще бꙋ́детъ є҆ди́нъ жестоковы́йный въ лю́дехъ, ди́вно є҆́сть сїѐ, а҆́ще непови́ненъ бꙋ́детъ.	так само як і шістсот тисяч чоловік, які об’єдналися у жорстокосерді своєму. І хоч би й один був непокірливий, було б дивно, якби він залишився непокараним;
12	12
Млⷭ҇ть бо и҆ гнѣ́въ оу҆ негѡ̀, си́ленъ оу҆моле́нъ бы́ти и҆ и҆злїѧ́ти гнѣ́въ.	бо і милість і гнів — у владі Його: сильний Він помилувати і вилити гнів.
13	13
По мно́зѣй млⷭ҇ти є҆гѡ̀, та́кѡ мно́го и҆ ѡ҆бличе́нїе є҆гѡ̀: мꙋ́жеви но дѣлѡ́мъ є҆гѡ̀ сꙋ́дитъ.	Як велика милість Його, так велике і викриття Його. Він судить людину за ділами її.
14	14
Не оу҆бѣжи́тъ хище́нїемъ грѣ́шный, и҆ терпѣ́нїе благовѣ́рнагѡ не лише́но бꙋ́детъ.	Не втече від Нього грішник з украденим, і терпіння благочестивого не залишиться марним.
15	15
Всѧ́цѣй ми́лостыни сотвори́тъ мѣ́сто: кі́йждо бо по дѣлѡ́мъ свои̑мъ ѡ҆брѧ́щетъ.	Усякій милостині Він дасть місце, кожен одержить за ділами своїми.
16	16
Не рцы̀, ꙗ҆́кѡ ѿ гдⷭ҇а скры́юсѧ, є҆да̀ свы́ше кто́ мѧ помѧне́тъ;	Не говори: «я сховаюся від Господа; невже з висоти хтось згадає про мене?
17	17
въ лю́дехъ мно́жайшихъ не воспомѧне́нъ бꙋ́дꙋ, что́ бо є҆́сть дꙋша̀ моѧ̀ въ безчи́сленнѣй тва́ри;	У великій кількості народу мене не помітять; бо що душа моя у безмежному створінні?
18	18
сѐ, нб҃о и҆ нб҃о нб҃сѐ бж҃їѧ, бе́здна и҆ землѧ̀ посѣще́нїемъ є҆гѡ̀ подви́гнꙋтсѧ:	Ось, небо і небо небес — Боже, безодня і земля коливаються від відвідання Його.
19	19
вкꙋ́пѣ го́ры и҆ ѡ҆снова̑нїѧ землѝ, є҆гда̀ воззри́тъ на нѧ̀, тре́петомъ стрѧсꙋ́тсѧ,	Однаково ж трясуться від страху гори й основи землі, коли Він споглядає.
20	20
и҆ ѡ҆ си́хъ не размы́слитъ се́рдце:	І цього не може зрозуміти серце;
21	21
и҆ пꙋти̑ є҆гѡ̀ кто̀ пости́гнетъ; и҆ бꙋ́рю ю҆́же не оу҆́зритъ человѣ́къ, мнѡ́жайшаѧ же дѣ́лъ є҆гѡ̀ въ сокрове́нныхъ:	а путі Його хто осягне? Як вітер, якого людина не може бачити, так і більша частина діл Його прихована.
22	22
дѣла̀ пра́вды є҆гѡ̀ кто̀ возвѣсти́тъ; и҆лѝ кто̀ стерпи́тъ; дале́че бо завѣ́тъ.	Хто звістить про діла правосуддя Його? або хто буде очікувати їх? бо далеко це визначення».
23	23
Оу҆малѧ́ѧйсѧ се́рдцемъ размышлѧ́етъ сїѧ̑, а҆ мꙋ́жъ безꙋ́менъ и҆ заблꙋжда́ѧй размышлѧ́етъ бꙋ̑ѧѧ.	Убогий розумом думає так, і людина нерозумна і той, хто в омані, розмірковує так нерозумно.
24	24
Послꙋ́шай менѐ, ча́до, и҆ наꙋчи́сѧ вѣ́дѣнїѧ, и҆ на словеса̀ моѧ̑ внима́й се́рдцемъ твои́мъ:	Слухай мене, сину мій, і вчися знання, і слухай серцем твоїм слова мої.
25	25
и҆з̾ѧвлѧ́ю въ мѣ́рилѣ наказа́нїе и҆ со и҆спыта́нїемъ возвѣщꙋ̀ вѣ́дѣнїе.	Я показую тобі вчення обмірковане і передаю знання точне.
26	26
Сꙋдо́мъ гдⷭ҇нимъ дѣла̀ є҆гѡ̀ и҆з̾ нача́ла, и҆ ѿ сотворе́нїѧ є҆гѡ̀ раздѣлѝ ча̑сти и҆́хъ:	За визначенням Господа діла Його від початку, і від створення їх Він розділив частини їх.
27	27
оу҆красѝ во вѣ́къ дѣла̀ своѧ̑, и҆ нача̑ла и҆́хъ въ ро́ды и҆́хъ: нижѐ взалка́ша, нижѐ оу҆трꙋди́шасѧ, и҆ не преста́ша ѿ дѣ́лъ свои́хъ.	Навіки влаштував Він діла Свої, і початки їх — у роди їх. Вони не голодніють, не стомлюються і не припиняють своїх дій.
28	28
Кі́йждо и҆́скреннѧго своего̀ не ѡ҆скорбѝ,	Жодне не гнітить близького йому,
29	29
и҆ да́же до вѣ́ка не воспроти́вѧтсѧ гл҃го́лꙋ є҆гѡ̀.	і повіки не стануть вони проти слова Його.
30	30
И҆ по си́хъ гдⷭ҇ь на зе́млю призрѣ̀ и҆ и҆спо́лни ю҆̀ ѿ бл҃гъ свои́хъ:	І потім споглянув Господь на землю і наповнив її Своїми благами.
31	31
дꙋша̀ всѧ́кагѡ живо́тна покры̀ лицѐ є҆ѧ̀, и҆ въ ню̀ возвраще́нїе и҆́хъ.	Душа усього, що живе, покрила лице її, і у неї все повернеться.
Глава́ з҃і	Глава 17

1	1
Гдⷭ҇ь созда̀ ѿ землѝ человѣ́ка, и҆ па́ки возвратѝ є҆го̀ въ ню̀.	Господь створив людину із землі, і знову повертає її у неї.
2	2
Дни̑ числа̀ и҆ вре́мѧ дадѐ и҆̀мъ, и҆ дадѐ и҆̀мъ вла́сть над̾ сꙋ́щими на не́й.	Визначене число днів і час Він дав їм, і дав їм владу над усім, що на ній.
3	3
Ꙗ҆́коже ѻ҆нѝ са́ми, ѡ҆блечѐ и҆̀хъ крѣ́постїю, и҆ по ѡ҆́бразꙋ своемꙋ̀ сотворѝ ѧ҆̀:	За природою їх, наділив їх силою і створив їх за образом Своїм,
4	4
и҆ положѝ стра́хъ є҆гѡ̀ на всѧ́цѣй пло́ти, є҆́же вла́стелствовати ѕвѣрьмѝ (и҆ скѡты̀) и҆ пти́цами.	і вклав страх до них у всяку плоть, щоб вони володіли звірами і птахами.
5	5
Помышле́нїе и҆ ѧ҆зы́къ и҆ ѻ҆́чи, оу҆́ши и҆ се́рдце дадѐ и҆̀мъ размышлѧ́ти:	Він дав їм сенс, мову й очі, і вуха і серце для розмірковування,
6	6
хꙋдо́жествомъ ра́зꙋма и҆спо́лни ѧ҆̀ и҆ дѡ́браѧ и҆ ѕла̑ѧ показа̀ и҆̀мъ.	сповнив їх проникливістю розуму і показав їм добро і зло.
7	7
Положи́лъ є҆́сть ѻ҆́ко своѐ на сердца́хъ и҆́хъ, показа́ти и҆̀мъ вели́чество дѣ́лъ свои́хъ,	Він поклав око Своє на серця їх, щоб показати їм велич діл Своїх,
8	8
да и҆́мѧ ст҃ы́ни є҆гѡ̀ восхва́лѧтъ и҆ да повѣ́даютъ вели́чєства дѣ́лъ є҆гѡ̀.	нехай прославляють вони святе ім’я Його і звіщають про велич діл Його.
9	9
Приложи́лъ и҆̀мъ хꙋдо́жество и҆ зако́нъ живота̀ дадѐ въ наслѣ́дїе и҆̀мъ.	Він приклав їм знання і дав їм у спадщину закон життя;
10	10
Завѣ́тъ вѣ́чный поста́ви съ ни́ми и҆ сꙋдбы̑ своѧ̑ показа̀ и҆̀мъ.	вічний завіт уклав з ними і показав їм суди Свої.
11	11
Вели́чество сла́вы ви́дѣша ѻ҆чеса̀ и҆́хъ, и҆ сла́вꙋ гла́са и҆́хъ слы́ша оу҆́хо и҆́хъ.	Велич слави бачили очі їх, і славу голосу Його чуло вухо їх.
12	12
И҆ речѐ и҆̀мъ: внемли́те ѿ всѧ́кїѧ непра́вды. и҆ заповѣ́да и҆̀мъ комꙋ́ждо ѡ҆ и҆́скреннемъ.	І сказав Він їм: «остерігайтеся всякої неправди»; і заповів кожному з них обов’язок до ближнього.
13	13
Пꙋтїѐ и҆́хъ пред̾ ни́мъ вы́нꙋ, не оу҆кры́ютсѧ ѿ ѻ҆́чїю є҆гѡ̀.	Путі їх завжди перед Ним, не сховаються від очей Його.
14	14
Комꙋ́ждо ꙗ҆зы́кꙋ оу҆стро́илъ вожда̀,	Кожному народу поставив Він вождя,
15	15
и҆ ча́сть гдⷭ҇нѧ і҆и҃ль є҆́сть.	а Ізраїль є наділом Господа.
16	16
Всѧ̑ дѣла̀ и҆́хъ ꙗ҆́кѡ со́лнце пред̾ ни́мъ, и҆ ѻ҆́чи є҆гѡ̀ вы́нꙋ на пꙋте́хъ и҆́хъ:	Усі діла їх — як сонце перед Ним, і очі Його завжди на путях їх.
17	17
не оу҆кры́шасѧ непра̑вды и҆́хъ ѿ негѡ̀, и҆ всѝ грѣсѝ и҆́хъ пред̾ гдⷭ҇емъ.	Не втаїлися від Нього неправди їх, і всі гріхи їх — перед Господом.
18	18
Ми́лостынѧ мꙋ́жа ꙗ҆́кѡ печа́ть съ ни́мъ, и҆ благода́ть человѣ́чꙋ ꙗ҆́кѡ зѣ́ницꙋ соблюде́тъ.	Милостиня людини — як печатка у Нього, і благодіяння людини збереже Він, як зіницю ока.
19	19
По си́хъ воста́нетъ и҆ возда́стъ и҆̀мъ, и҆ воздаѧ́нїе и҆́хъ на главꙋ̀ и҆́хъ возда́стъ:	Потім Він повстане і воздасть їм, і даток їх на голову їх поверне.
20	20
ѻ҆ба́че ка́ющымсѧ да́лъ є҆́сть возвраще́нїе и҆ оу҆тѣ́ши и҆знемога́ющихъ терпѣ́нїемъ.	Але тим, хто розкаювався, Він давав навернення і підбадьорював тих, хто слабшав у терпінні.
21	21
Ѡ҆брати́сѧ оу҆̀бо ко гдⷭ҇ꙋ и҆ ѡ҆ста́ви грѣхѝ:	Навернися до Господа й облиш гріхи;
22	22
помоли́сѧ пред̾ лице́мъ и҆ оу҆ма́ли претыка̑нїѧ:	молися перед Ним і зменши твої спотикання.
23	23
восходѝ къ вы́шнемꙋ и҆ ѿврати́сѧ ѿ непра́вды, и҆ ѕѣлѡ̀ возненави́ди ме́рзость.	Повернися до Всевишнього, і відвернися від неправди, і сильно зненавидь мерзоту.
24	24
Вы́шнѧго кто̀ восхва́литъ во а҆́дѣ, вмѣ́стѡ живы́хъ и҆ даю́щихъ и҆сповѣ́данїе;	Хто буде хвалити Всевишнього у пеклі, замість тих, хто живе і прославляє Його?
25	25
Ѿ мертвеца̀ ꙗ҆́кѡ ничто̀ сꙋ́щагѡ погиба́етъ и҆сповѣ́данїе:	Від мертвого, як від неіснуючого, немає прославлення:
26	26
живы́й же и҆ здра́вый восхва́литъ гдⷭ҇а.	живий і здоровий звеличить Господа.
27	27
Ко́ль вели́ка млⷭ҇ть гдⷭ҇нѧ и҆ ѡ҆чище́нїе ѡ҆браща́ющымсѧ къ немꙋ̀;	Як велике милосердя Господа і примирення з тими, хто навертається до Нього!
28	28
Не мо́гꙋтъ бо всѧ̑ бы́ти въ человѣ́цѣхъ:	Не може бути усього у людині,
29	29
ꙗ҆́кѡ не безсме́ртенъ сы́нъ человѣ́ческїй.	тому що не безсмертний син людський.
30	30
Что̀ свѣтлѣ́е со́лнца; и҆ то̀ и҆зчеза́етъ: и҆ ѕло̀ помы́слитъ пло́ть и҆ кро́вь.	Що світліше за сонце? але і воно затьмарюється. І про лихе буде думати плоть і кров.
31	31
Си́лꙋ высоты̀ небе́сныѧ то́й са́мъ назира́етъ, человѣ́цы же всѝ землѧ̀ и҆ пе́пелъ.	За силами високих небес Він Сам спостерігає, а люди усі — земля і попіл.
Глава́ и҃і	Глава 18

1	1
Живы́й во вѣ́ки созда̀ всѧ̑ ѻ҆́бще. гдⷭ҇ь є҆ди́нъ ѡ҆правди́тсѧ:	Усе взагалі створив Той, Хто живе повіки; Господь один праведний.
2	2
никто́же дово́ленъ и҆сповѣ́сти дѣ́лъ є҆гѡ̀,	Нікому не надав Він пояснювати Його.
3	3
и҆ кто̀ и҆зслѣ́дитъ вели̑чїѧ є҆гѡ̀;	І хто може дослідити великі Його?
4	4
Держа́вꙋ вели́чества є҆гѡ̀ кто̀ и҆зочте́тъ; и҆ кто̀ приложи́тъ и҆сповѣ́дати млⷭ҇ти є҆гѡ̀;	Хто може виміряти силу величі Його? і хто може також проректи милості Його?
5	5
Не лѣ́ть оу҆ма́лити, нижѐ приложи́ти, и҆ не лѣ́ть и҆зслѣ́дити чꙋде́съ гдⷭ҇нихъ.	Неможливо ні применшити, ні збільшити, і неможливо дослідити дивні діла Господа.
6	6
Є҆гда̀ сконча́етъ человѣ́къ, тогда̀ начина́етъ, и҆ є҆гда̀ преста́нетъ, тогда̀ оу҆сꙋмни́тсѧ.	Коли людина закінчила б, тоді вона тільки починає, і коли перестане, прийде у здивування.
7	7
Что̀ є҆́сть человѣ́къ; и҆ что̀ потре́ба є҆гѡ̀; что̀ бла́го є҆гѡ̀; и҆ что̀ ѕло̀ є҆гѡ̀;	Що є людина і що користь її? що благо її і що зло її?
8	8
Число̀ дні́й человѣ́кꙋ мно́го лѣ́тъ сто̀: ꙗ҆́кѡ ка́плѧ морскі́ѧ воды̀ и҆ зерно̀ песка̀, та́кѡ ма́ло лѣ́тъ въ де́нь вѣ́ка.	Число днів людини — багато, якщо сто років: як крапля води з моря або дрібка піску, так малі літа її у дні вічности.
9	9
Сегѡ̀ ра́ди долготерпѣ̀ гдⷭ҇ь на ни́хъ и҆ и҆злїѧ̀ на нѧ̀ млⷭ҇ть свою̀.	Тому Господь довготерпеливий до людей і виливає на них милість Свою.
10	10
Ви́дѣ и҆ позна̀ низвраще́нїе и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ ѕло̀,	Він бачить і знає, що кінець їх дуже тяжкий,
11	11
сегѡ̀ ра́ди оу҆мно́жи млⷭ҇рдїе своѐ.	і тому примножує милості Свої.
12	12
Ми́лость человѣ́ча на и҆́скреннѧго своего̀, млⷭ҇ть же гдⷭ҇нѧ на всѧ́кꙋ пло́ть.	Милість людини — до ближнього її, а милість Господа — на всяку плоть.
13	13
Ѡ҆блича́ѧй и҆ наказꙋ́ѧй, и҆ наꙋча́ѧй и҆ ѡ҆браща́ѧй ꙗ҆́кѡ па́стырь ста́до своѐ:	Він викриває і напоумляє, і повчає і навертає, як пастир стадо своє.
14	14
прїе́млющихъ наказа́нїе ми́лꙋетъ и҆ тща́щихсѧ ѡ҆ сꙋдба́хъ є҆гѡ̀.	Він милує тих, хто приймає напоумлення і ревно навертається до закону Його.
15	15
Ча́до, во благи́хъ не да́ждь поро́ка, и҆ во всѧ́цѣмъ даѧ́нїи печа́ли слове́съ.	Сину мій! при благодійності не роби докорів, і при всякому дарі не ображай словами.
16	16
Не оу҆стꙋди́тъ ли зно́ѧ роса̀; та́кѡ лꙋ́чше сло́во, не́жели даѧ́нїе.	Чи не прохолоджує роса спеки? так слово — краще, ніж дар.
17	17
Не сѐ ли, сло́во па́че даѧ́нїѧ бла́га; ѻ҆боѧ́ же оу҆ мꙋ́жа благода́тна.	Тому чи не вище доброго дару слово? а у людині доброзичливій те й інше.
18	18
Бꙋ́й неблагода́рнѡ поно́ситъ, и҆ даѧ́нїе зави́дливагѡ и҆стаева́етъ ѻ҆́чи.	Нерозумний немилосердно докоряє, і подаяння від неприхильного висушує очі.
19	19
Пре́жде не́же возглаго́леши, оу҆вѣ́ждь, и҆ пре́жде недꙋ́га врачꙋ́йсѧ:	Перше, ніж почнеш говорити, обдумуй, і раніше хвороби турбуйся про себе.
20	20
пре́жде сꙋда̀ и҆спыта́й себѐ и҆ въ ча́съ посѣще́нїѧ ѡ҆брѧ́щеши ѡ҆чище́нїе:	Випробовуй себе раніше суду, і під час відвідування знайдеш милість.
21	21
пре́жде да́же въ недꙋ́гъ не впаде́ши, смири́сѧ, и҆ во вре́мѧ грѣхѡ́въ покажѝ ѡ҆браще́нїе.	Перше, ніж відчуєш слабкість, смиряйся, і під час гріхів покажи навернення.
22	22
Не воспѧти́сѧ возда́ти ѡ҆бѣ́тъ благовре́меннѡ и҆ не ѡ҆жида́й да́же до сме́рти ѡ҆правда́тисѧ:	Ніщо нехай не перешкоджає тобі виконати обітницю благовчасно, і не відкладай виправдання до смерти.
23	23
пре́жде да́же не помо́лишисѧ, оу҆гото́ви себѐ, и҆ не бꙋ́ди ꙗ҆́кѡ человѣ́къ и҆скꙋша́ѧ гдⷭ҇а.	Перше, ніж почнеш молитися, приготуй себе, і не будь як людина, яка спокушає Господа.
24	24
Помѧнѝ гнѣ́въ въ де́нь сконча́нїѧ и҆ вре́мѧ ме́сти во ѿвраще́нїи лица̀:	Пригадуй про гнів у день смерти і про час помсти, коли Господь відверне лице Своє.
25	25
помѧнѝ вре́мѧ гла́да во вре́мѧ сы́тости, нищетꙋ̀ и҆ оу҆бо́жество въ де́нь бога́тства.	Під час ситости згадуй про час голоду, й у дні багатства — про бідність і нестатки.
26	26
Ѿ оу҆́тра до ве́чера и҆змѣнѧ́етсѧ вре́мѧ, и҆ всѧ̑ скѡ́ра сꙋ́ть пред̾ гдⷭ҇емъ.	Від ранку до вечора змінюється час, і все швидкоплинне перед Господом.
27	27
Человѣ́къ премꙋ́дръ во все́мъ ѡ҆па́сенъ бꙋ́детъ и҆ во дне́хъ грѣхѡ́въ во́нметъ ѡ҆ согрѣше́нїи.	Людина мудра в усьому буде обережна, й у дні гріхів утримається від безтурботности.
28	28
Всѧ́къ разꙋми́въ позна̀ премꙋ́дрость, и҆ ѡ҆брѣ́тшемꙋ ю҆̀ да́стъ и҆сповѣ́данїе.	Усякий розумний пізнає премудрість і тому, хто знайде її, воздасть хвалу.
29	29
Разꙋ́мнїи въ словесѣ́хъ, и҆ ті́и оу҆мꙋдри́шасѧ и҆ оу҆мно́жиша при̑тчи и҆спы̑тны. воздержа́нїе дꙋшѝ.	Розважливі у словах і самі умудрюються, і виточують змістовні притчі.
30	30
Вслѣ́дъ по́хотей твои́хъ не ходѝ и҆ ѿ похотѣ́нїй свои́хъ возбранѧ́йсѧ:	Не ходи услід за похотями твоїми і стримуйся від побажань твоїх.
31	31
а҆́ще да́си дꙋшѝ твое́й благоволе́нїе жела́нїѧ, сотвори́тъ тѧ̀ ѡ҆бра́дованїе врагѡ́мъ твои̑мъ.	Якщо будеш доставляти душі твоїй приємне для хтивости, то вона зробить тебе потіхою для ворогів твоїх.
32	32
Не весели́сѧ ѡ҆ мно́зѣй сла́дости и҆ не свѧзꙋ́йсѧ соѻбще́нїемъ є҆ѧ̀.	Не шукай розваги у великій розкоші і не прив’язуйся до бенкетів.
33	33
Не бꙋ́ди ни́щь пи́ршествꙋѧй ѿ взаи́мства, и҆ ничто́ ти бꙋ́детъ въ мѣшцѣ̀.	Не зробися жебраком, бенкетуючи на позичені гроші, коли нічого немає у тебе у гаманці.
Глава́ ѳ҃і	Глава 19

1	1
Дѣ́латель пїѧ́нивый не бꙋ́детъ бога́тъ, и҆ оу҆ничижа́ѧй ма̑лаѧ по ма́лѣ оу҆паде́тъ.	Працівник, схильний до пияцтва, не стане багатим, і той, хто ні у що ставить мале, мало-помалу прийде у занепад.
2	2
Вїно̀ и҆ жєны̀ превратѧ́тъ разꙋми́выхъ, и҆ прилага́ѧйсѧ любодѣ́йцамъ де́рзшїй бꙋ́детъ:	Вино і жінки розбестять розумних, а той, хто зв’язується з блудницями, зробиться ще нахабнішим;
3	3
мо́лїе и҆ че́рвїе наслѣ́дѧтъ є҆го̀, и҆ дꙋша̀ де́рзостнаѧ и҆́зметсѧ.	гниль і черва успадкують його, і зухвала душа знищиться.
4	4
Є҆́млѧй ско́рѡ вѣ́рꙋ лего́къ се́рдцемъ, и҆ согрѣша́ѧй на дꙋ́шꙋ свою̀ согрѣша́етъ.	Хто швидко довіряє, той легковажний, і той, хто грішить, грішить проти душі своєї.
5	5
Веселѧ́йсѧ се́рдцемъ ѡ҆ ѕлонра́вїи ѡ҆бличе́нъ бꙋ́детъ, противлѧ́ѧйсѧ же похоте́мъ вѣнча́етъ живо́тъ сво́й.	Відданий серцем задоволенням буде осуджений, а той, хто противиться похоті, увінчає життя своє.
6	6
Ѡ҆бꙋздава́ѧй ѧ҆зы́къ тихоми́рнѡ поживе́тъ, и҆ ненави́дѧй велерѣ́чїѧ оу҆ма́литъ поро́къ.	Той, хто приборкує язик, буде жити мирно, і хто ненавидить балакучість, зменшить зло.
7	7
Словесѐ никогда́же повторѝ, и҆ ничто́же тебѣ̀ оу҆ма́литсѧ.	Ніколи не повторюй слова, і нічого ти не втратиш.
8	8
На дрꙋ́га и҆ на врага̀ не повѣ́дай, и҆ а҆́ще не бꙋ́детъ тебѣ̀ грѣха̀, не ѿкрыва́й:	Ні другові ні недругові не розповідай і, якщо це тобі не гріх, не відкривай;
9	9
слы́ша бо оу҆ тебє̀, и҆ соблюде́тъ тѧ̀, и҆ во вре́мѧ возненави́дитъ тѧ̀.	бо він вислухає тебе, і буде остерігатися тебе, і з часом зненавидить тебе.
10	10
Слы́шалъ ли є҆сѝ сло́во, да оу҆́мретъ съ тобо́ю: не оу҆бо́йсѧ, не расто́ргнетъ тебѐ.	Вислухав ти слово, нехай помре воно з тобою: не бійся, не розірве воно тебе.
11	11
Ѿ лица̀ словесѐ поболи́тъ бꙋ́й, ꙗ҆́коже ражда́ющаѧ ѿ лица̀ младе́нца.	Дурний від слова терпить таку ж муку, як та, що народжує, — від немовляти.
12	12
Стрѣла̀ вонзе́на въ стегно̀ пло́ти, та́кѡ сло́во во чре́вѣ бꙋ́ѧгѡ.	Що стріла, устромлена у стегно, те слово у серці дурного.
13	13
Ѡ҆бличѝ дрꙋ́га, є҆гда̀ є҆щѐ не сотвори́лъ, и҆ а҆́ще сотвори́лъ, да не приложи́тъ ктомꙋ̀:	Розпитай друга твого, можливо, не зробив він того; і якщо зробив, то нехай надалі не робить.
14	14
ѡ҆бличѝ дрꙋ́га, не́гли не речѐ, и҆ а҆́ще речѐ є҆ди́ножды, да не повтори́тъ:	Розпитай друга, можливо, не говорив він того; і якщо сказав, те нехай не повторить того.
15	15
ѡ҆бличѝ дрꙋ́га, мно́гажды бо быва́етъ навѣ́тъ.	Розпитай друга, бо часто буває наклеп.
16	16
Не всѧ́комꙋ словесѝ є҆́мли вѣ́ры.	Не всякому слову вір.
17	17
Є҆́сть пополза́ѧйсѧ сло́вомъ, а҆ не дꙋше́ю: и҆ кто̀ не согрѣшѝ ѧ҆зы́комъ свои́мъ;	Хтось згрішає словом, але не від душі; і хто не згрішав язиком своїм?
18	18
Ѡ҆бличѝ и҆́скреннѧго своего̀ пре́жде преще́нїѧ, и҆ да́ждь мѣ́сто зако́нꙋ вы́шнѧгѡ. Всѧ́ка премꙋ́дрость стра́хъ гдⷭ҇ень, и҆ во всѧ́цѣй премꙋ́дрости творе́нїе зако́на.	Розпитай ближнього твого перше, ніж погрожувати йому, і дай місце закону Всевишнього. Усяка мудрість — страх Господній, і в усякій мудрості — виконання закону.
19	19
И҆ нѣ́сть премꙋ́дрость вѣ́дѣнїе лꙋка́вства, и҆ нѣ́сть ра́зꙋма, и҆дѣ́же совѣ́тъ грѣ́шныхъ.	І не є мудрість — знання лихого. І немає розуму, де рада грішників.
20	20
Є҆́сть лꙋка́вство, и҆ то̀ ме́рзость, и҆ є҆́сть безꙋ́менъ оу҆малѧ́ѧйсѧ премꙋ́дростїю.	Є лукавство, і це мерзота; і є нерозумний, убогий мудрістю.
21	21
Лꙋ́чше є҆́сть оу҆малѧ́ѧйсѧ въ ра́зꙋмѣ боѧзли́вый, не́жели и҆збы́точествꙋѧй мꙋ́дростїю и҆ престꙋпа́ѧ зако́нъ.	Краще убогий знанням, але богобоязкий, ніж багатий знанням — і такий, що переступає закон.
22	22
Є҆́сть кова́рство и҆спы́тно, и҆ то̀ непра́ведно, и҆ є҆́сть развраща́ѧй благода́ть и҆звѣща́ти хотѧ̀ сꙋ́дъ.	Є хитрість вишукана, але вона беззаконна, і є спотворюючий суд, щоб винести вирок.
23	23
Є҆́сть лꙋка́вствꙋѧй пони́къ черното́ю, и҆ внꙋ́трєннѧѧ є҆гѡ̀ и҆спо́лнь льстѝ:	Є лукавий, який ходить зігнувшись, сумуючи, але всередині він повен підступу.
24	24
пони́ча лице́мъ и҆ притворѧ́ѧйсѧ глꙋ́хъ, и҆дѣ́же не позна́нъ бы́сть, предвари́тъ тѧ̀.	Він поник лицем і прикидається глухим, але він випередить тебе там, де і не думаєш.
25	25
И҆ а҆́ще не́мощїю крѣ́пости возбране́нъ бꙋ́детъ согрѣши́ти, а҆́ще ѡ҆брѧ́щетъ вре́мѧ, ѕло̀ сотвори́тъ.	І якщо нестача сили перешкодить йому зашкодити тобі, то він зробить тобі зло, коли знайде випадок.
26	26
Ѿ зра́ка позна́нъ бꙋ́детъ мꙋ́жъ, и҆ срѣ́тенїемъ лица̀ позна́нъ бꙋ́детъ оу҆́мный.	За виглядом пізнається людина, і за виразом обличчя при зустрічі пізнається розумний.
27	27
Ѡ҆дѣѧ́нїе мꙋ́жа и҆ смѣ́хъ зꙋбѡ́въ и҆ стѡпы̀ человѣ́ка возвѣстѧ́тъ, ꙗ҆̀же ѡ҆ не́мъ.	Одяг і вискалювання зубів і хода людини показують властивість її.
28	28
Є҆́сть ѡ҆бличе́нїе, є҆́же нѣ́сть красно̀, и҆ є҆́сть молча́й, и҆ то́й мꙋ́дръ.	Буває викриття, але невчасне, і буває, що хтось мовчить — і він розсудливий.
Глава́ к҃	Глава 20

1	1
Ко́ль добро̀ є҆́сть ѡ҆бличи́ти, не́жели ꙗ҆ри́тисѧ та́йнѡ: и҆ и҆сповѣ́даѧйсѧ ѿ оу҆мале́нїѧ возбране́нъ бꙋ́детъ.	Набагато краще викрити, ніж сердитися таємно; і той, кого викривають наодинці, застережеться від шкоди.
2	2
Ко́ль добро̀ ѡ҆бличе́нномꙋ ꙗ҆ви́ти покаѧ́нїе:	Як добре тому, кого викриють, показати розкаяння!
3	3
се́й бо во́льнагѡ и҆збѣжи́тъ грѣха̀.	Бо він уникне вільного гріха.
4	4
Жела́нїе ско́пчо растли́тъ ли дѣви́цꙋ; та́кожде творѧ́й нꙋ́ждею сꙋды̀.	Що — побажання євнуха розтлити дівчину, те — той, хто звершує суд з натяжкою.
5	5
Є҆́сть молча́й ѡ҆брѣта́ѧйсѧ премꙋ́дръ, и҆ є҆́сть ненави́димь ѿ мно́гїѧ бесѣ́ды.	Хтось мовчить — і виявляється мудрим; а інший буває ненависним за велику балакучість.
6	6
Є҆́сть молча́й, не и҆́мать бо ѿвѣ́та: и҆ є҆́сть молча́й вѣ́дый вре́мѧ.	Хтось мовчить, бо не має, що відповідати; а інший мовчить, тому що знає час.
7	7
Человѣ́къ премꙋ́дръ оу҆молчи́тъ до вре́мене: проде́рзый же и҆ безꙋ́мный превосхо́дитъ вре́мѧ.	Мудра людина буде мовчати до часу; а марнославний і безрозсудний не буде чекати часу.
8	8
Оу҆множа́ѧй словеса̀ ме́рзокъ бꙋ́детъ, и҆ восхища́ѧй вла́сть возненави́дѣнъ бꙋ́детъ.	Багатомовний стане огидним, і хто захоплює собі право говорити, того зненавидять.
9	9
Є҆́сть благопоспѣ́шство во ѕлы́хъ мꙋ́жеви, и҆ є҆́сть и҆з̾ѡбрѣ́тенїе на оу҆мале́нїе.	Буває успіх людині на зло, а знахідка — на втрату.
10	10
Є҆́сть даѧ́нїе, є҆́же тѝ не бꙋ́детъ на по́льзꙋ, и҆ є҆́сть даѧ́нїе, є҆гѡ́же ѿда́нїе сꙋгꙋ́бо.	Є даток, який не буде тобі на користь, і є даток, за який буває подвійне воздання.
11	11
Є҆́сть оу҆мале́нїе сла́вы ра́ди, и҆ є҆́сть, и҆́же ѿ смире́нїѧ вознесѐ главꙋ̀.	Буває приниження для слави, а хтось від приниження піднімає голову.
12	12
Є҆́сть кꙋпꙋ́ѧй мнѡ́гаѧ ма́лымъ и҆ возвраща́ѧй ѧ҆̀ седмери́цею.	Інший малим купує багато і заплатить за те у сім разів більше.
13	13
Премꙋ́дрый во словесѝ любе́зна сотвори́тъ себѐ: благѡда́ти же безꙋ́мныхъ и҆злїю́тсѧ.	Мудрий у слові стає люб’язним, люб’язності ж нерозумних залишаються даремними.
14	14
Даѧ́нїе безꙋ́мнагѡ не оу҆по́льзꙋетъ тѝ, ѻ҆́чи бо є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆ди́нагѡ мно́зи ко воспрїѧ́тїю:	Даяння безумного не буде тобі на користь; бо у нього замість одного багато очей для прийняття.
15	15
ма́лѡ да́стъ, а҆ мно́гѡ поноси́ти бꙋ́детъ и҆ ѿве́рзетъ оу҆ста̀ своѧ̑ ꙗ҆́кѡ проповѣ́дникъ: дне́сь взаи́мъ да́стъ, а҆ оу҆́трѡ и҆стѧ́жетъ: ненави́димь человѣ́къ таковы́й гдⷭ҇ꙋ и҆ человѣ́кѡмъ.	Небагато дасть він, а докоряти буде багато, і розкриє вуста свої, як глашатай. Нині він у борг дає, а завтра зажадає назад: ненависна така людина Господу і людям.
16	16
Бꙋ́й рече́тъ: нѣ́сть мѝ дрꙋ́га и҆ нѣ́сть хвалы̀ благи̑мъ мои̑мъ: ꙗ҆дꙋ́щїи хлѣ́бъ мо́й льсти́ви ѧ҆зы́комъ.	Нерозумний говорить: «немає у мене друга, і немає вдячности за мої благодіяння. Ті, що з’їдають хліб мій, улесливі на язик».
17	17
Коли́кощи и҆ коли́цы посмѣю́тсѧ є҆мꙋ̀;	Як часто і як багато хто буде насміхатися з нього!
18	18
Поползнове́нїе на землѝ лꙋ́чше не́же ѿ ѧ҆зы́ка: та́кѡ паде́нїе ѕлы́хъ со тща́нїемъ прїи́детъ.	Спотикання від землі краще, ніж від язика. Отже, скоро прийде падіння злих.
19	19
Человѣ́къ безблагода́тенъ ба́снь безвре́менна: во оу҆стѣ́хъ ненака́занныхъ прⷭ҇нѡ бꙋ́детъ.	Неприємна людина — дочасна байка; вона завжди буде на вустах невігласів.
20	20
Ѿ оу҆́стъ бꙋ́ѧгѡ ѿве́ржена бꙋ́детъ при́тча: не и҆́мать бо є҆ѧ̀ рещѝ во вре́мѧ своѐ.	Притча з уст нерозумного огидна, бо він не скаже її своєчасно.
21	21
Є҆́сть возбранѧ́емый согрѣша́ти ѿ скꙋ́дости, и҆ въ поко́и свое́мъ не оу҆мили́тсѧ.	Інший утримується від гріха убогістю, й у цій стриманості він не буде журитися.
22	22
Є҆́сть погꙋблѧ́ѧй дꙋ́шꙋ свою̀ за сты́дъ, и҆ ѿ лица̀ безꙋ́мна погꙋби́тъ ю҆̀.	Хтось губить душу свою через несміливість, і губить її через упередженість до безумного.
23	23
Є҆́сть ра́ди стыда̀ ѡ҆бѣща́ѧйсѧ дрꙋ́гови, и҆ приѡбрѣ́те є҆го̀ врага̀ тꙋ́не.	Інший через сором дає обіцянки другові, і без причини наживає у ньому собі ворога.
24	24
Поро́къ ѕо́лъ человѣ́кꙋ лжа̀, и҆ во оу҆стѣ́хъ ненака́занныхъ прⷭ҇нѡ бꙋ́детъ.	Злий порок у людині — неправда; у вустах невігласів вона — завжди.
25	25
Оу҆́ не є҆́сть та́ть, не́жели прⷭ҇нѡ лжа́й: ѻ҆́ба же па́гꙋбꙋ наслѣ́дѧтъ.	Краще злодій, ніж той, хто постійно говорить неправду; але обоє вони успадкують загибель.
26	26
Ѡ҆бы́чай человѣ́ка лжи́ва безче́стїе, и҆ стꙋ́дъ є҆гѡ̀ прⷭ҇нѡ съ ни́мъ.	Поведінка неправдивої людини — безчесна, і ганьба її завжди з нею.
27	27
Премꙋ́дрый словесы̀ произведе́тъ себѐ, и҆ человѣ́къ мꙋ́дрый оу҆го́денъ бꙋ́детъ вельмо́жамъ.	Мудрий словами піднесе себе, і людина розумна сподобається вельможам.
28	28
Дѣ́лаѧй зе́млю вознесе́тъ сто́гъ сво́й, и҆ оу҆гожда́ѧй вельмо́жамъ оу҆ми́лостивитъ ѡ҆ непра́вдѣ (свое́й).	Той, хто обробляє землю, збільшить свій стіг, і той, хто догоджає вельможам, одержить помилування у випадку неправди.
29	29
Мзда̀ и҆ да́рове ѡ҆слѣплѧ́ютъ ѻ҆́чи премꙋ́дрыхъ, и҆ ꙗ҆́коже бразды̑ на оу҆стѣ́хъ ѿвраща́ютъ ѡ҆бличє́нїѧ.	Частування і подарунки засліплюють очі мудрих і, ніби вузда в устах, відкидають викриття.
30	30
Премꙋ́дрость сокровє́на и҆ сокро́вище не ꙗ҆вле́но, ка́ѧ по́льза є҆́сть во ѻ҆бои́хъ;	Прихована мудрість і утаєний скарб — яка користь від обох?
31	31
Лꙋ́чше человѣ́къ скрыва́ѧй бꙋ́йство своѐ, не́жели человѣ́къ скрыва́ѧй премꙋ́дрость свою̀.	Краще людина, яка приховує свою дурість, ніж людина, яка приховує свою мудрість.
Глава́ к҃а	Глава 21

1	1
Ча́до, согрѣши́лъ ли є҆сѝ, не приложѝ ктомꙋ̀, и҆ ѡ҆ пре́жднихъ твои́хъ помоли́сѧ.	Сину мій! якщо ти згрішив, не примножуй більше гріхів і за попередні молися.
2	2
Ꙗ҆́коже ѿ лица̀ ѕмїи́на, бѣжѝ ѿ грѣха̀: а҆́ще бо пристꙋ́пиши къ немꙋ̀, оу҆гры́знетъ тѧ̀:	Біжи від гріха, як від лиця змія; бо, якщо підійдеш до нього, він ужалить тебе.
3	3
зꙋ́бы львѡ́вы зꙋ́бы є҆гѡ̀, оу҆бива́ющїи дꙋ́шы человѣ̑чи.	Зуби його — зуби лев’ячі, які умертвляють душі людей.
4	4
Ꙗ҆́кѡ ме́чь ѻ҆бою́дꙋ ѻ҆́стръ всѧ́ко беззако́нїе, ра́нѣ є҆гѡ̀ нѣ́сть и҆зцѣле́нїѧ.	Усяке беззаконня як двогострий меч: рані від нього немає зцілення.
5	5
Преще́нїе и҆ досажде́нїе ѡ҆пꙋстоша́тъ бога́тство: та́кѡ и҆ до́мъ го́рдыхъ запꙋстѣ́етъ.	Залякування і насильства спустошать багатство: так спорожніє і дім зарозумілого.
6	6
Моле́нїе ни́щагѡ и҆з̾ оу҆́стъ до оу҆́шїю є҆гѡ̀, и҆ сꙋ́дъ є҆гѡ̀ со тща́нїемъ грѧде́тъ.	Моління з уст убогого — тільки до вух його; але суд над ним поспішно наближається.
7	7
Ненави́дѧй ѡ҆бличе́нїѧ послѣ́дꙋетъ грѣ́шникꙋ, и҆ боѧ́йсѧ гдⷭ҇а ѡ҆брати́тсѧ се́рдцемъ.	Той, хто ненавидить викриття, йде слідами грішника, а хто боїться Господа, навернеться серцем.
8	8
Позна́нъ є҆́сть и҆здале́ча си́льный ѧ҆зы́комъ, и҆ разꙋ́мивый вѣ́сть, є҆гда̀ пополза́етсѧ.	Здалеку впізнається сильний на язик; але розумний бачить, де той спотикається.
9	9
Созида́ѧй до́мъ сво́й и҆мѣ́нїемъ чꙋжди́мъ, ꙗ҆́коже собира́ѧй ка́менїе на гро́бъ себѣ̀.	Хто будує дім свій на чужі гроші — те саме, що той, хто збирає каміння для своєї могили.
10	10
И҆згрє́бїѧ сѡ́брана собо́рище беззако́нникѡвъ, и҆ кончи́на и҆́хъ пла́мень ѻ҆́гненъ.	Збіговисько беззаконних — купа паклі, і кінець їх — полум’я вогняне.
11	11
Пꙋ́ть грѣ́шникѡвъ оу҆глажде́нъ ѿ ка́менїѧ, а҆ на послѣ́докъ є҆гѡ̀ ро́въ а҆́довъ.	Шлях грішників вимощений камінням, але на кінці його — безодня пекла.
12	12
Сохранѧ́ѧй зако́нъ содержи́тъ помышле́нїе своѐ,	Хто дотримується закону, той володіє своїми думками,
13	13
и҆ соверше́нїе стра́ха гдⷭ҇нѧ премꙋ́дрость.	і здійснення страху Господнього — мудрість.
14	14
Не нака́жетсѧ, и҆́же не є҆́сть кова́ренъ:	Не навчиться той, хто нездатен;
15	15
є҆́сть бо кова́рство оу҆множа́ющее го́ресть.	але є здатність, що множить гіркоту.
16	16
Ра́зꙋмъ премꙋ́драгѡ ꙗ҆́кѡ пото́пъ оу҆мно́житсѧ, и҆ совѣ́тъ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ и҆сто́чникъ живота̀.	Знання мудрого збільшується подібно до повені, і порада його, — як джерело життя.
17	17
Оу҆тро́ба бꙋ́ѧгѡ ꙗ҆́кѡ сосꙋ́дъ сокрꙋше́нъ и҆ всѧ́кагѡ ра́зꙋма не оу҆держи́тъ.	Серце дурного подібне до розбитої посудини, і не утримає у собі ніякого знання.
18	18
Сло́во премꙋ́дро а҆́ще оу҆слы́шитъ разꙋ́мный, восхва́литъ є҆̀ и҆ къ немꙋ̀ приложи́тъ: оу҆слы́ша є҆̀ бꙋ́й, и҆ не оу҆го́дно є҆мꙋ̀ бы́сть, и҆ ѡ҆братѝ є҆̀ за плещы̀ своѧ̑.	Якщо мудре слово почує розумний, то він похвалить його і прикладе до себе. Почув його легковажний, і воно не сподобалося йому, і він кинув його за себе.
19	19
По́вѣсть бꙋ́ѧгѡ ꙗ҆́кѡ бре́мѧ на пꙋтѝ: во оу҆стна́хъ же разꙋ́мнагѡ ѡ҆брѧ́щетсѧ благода́ть.	Мова дурного — як тягар на шляху, в устах же розумного знаходять приємність.
20	20
Оу҆ста̀ премꙋ́драгѡ взы́щꙋтсѧ въ собра́нїи, и҆ словеса̀ є҆гѡ̀ размышлє́на бꙋ́дꙋтъ въ се́рдцы.	Промов розумного будуть шукати у зібранні, і над словами його будуть розмірковувати у серці.
21	21
Ꙗ҆́коже до́мъ разоре́нъ, та́кѡ бꙋ́ѧгѡ премꙋ́дрость, и҆ ра́зꙋмъ неразꙋ́мнагѡ неиспы̑тны глаго́лы.	Як зруйнований дім, так мудрість дурному, і знання нерозумного — безглузді слова.
22	22
Пꙋ̑та на нога́хъ неразꙋмѣва́ющымъ наказа́нїѧ, и҆ ꙗ҆́кѡ рꙋчні́и ѡ҆кѡ́вы на рꙋцѣ̀ деснѣ́й.	Наставляння для безумних — кайдани на ногах, і як ланцюги на правій руці.
23	23
Бꙋ́й во смѣ́хѣ возно́ситъ гла́съ сво́й, мꙋ́жъ же разꙋ́мный є҆два̀ ти́хѡ ѡ҆скла́битсѧ.	Нерозумний, сміючись, підносить голос свій, а муж розсудливий ледь тихо усміхнеться.
24	24
Ꙗ҆́коже оу҆́тварь злата́ѧ мꙋ́дромꙋ наказа́нїе, и҆ ꙗ҆́коже ѡ҆́брꙋчь на деснѣ́й мы́шцѣ є҆гѡ̀.	Як золоте убрання — наставляння для розумного, і як коштовна прикраса на правій руці.
25	25
Нога̀ бꙋ́ѧгѡ скора̀ въ до́мъ, человѣ́къ же многоискꙋ́сный оу҆срами́тсѧ ѿ лица̀.	Нога нерозумного поспішає у чужий дім, але людина вельми досвідчена посоромиться людей;
26	26
Безꙋ́мный две́рьми прини́четъ во хра́минꙋ, мꙋ́жъ же нака́занъ внѣ̀ ста́нетъ.	нерозумний крізь двері заглядає у дім, а людина вихована зупиниться поза;
27	27
Ненаказа́нїе человѣ́кꙋ слꙋ́шати при две́рехъ, мꙋ́дрый же ѡ҆тѧготи́тсѧ безче́стїемъ.	невігластво людини — підслуховувати біля дверей, розсудливий же засмутиться такою безсоромністю.
28	28
Оу҆стнѣ̀ многорѣ́чивыхъ не своѧ̑ сѝ повѣ́дѧтъ, словеса́ же мꙋ́дрыхъ въ мѣ́рилѣхъ ста́нꙋтъ.	Вуста багатомовних розповідають чуже, а слова розсудливих зважуються на терезах.
29	29
Во оу҆стѣ́хъ бꙋ́ихъ се́рдце и҆́хъ, въ се́рдцы же премꙋ́дрыхъ оу҆ста̀ и҆́хъ.	У вустах нерозумних — серце їх, вуста ж мудрих — у серці їх.
30	30
Кленꙋ́щꙋ нечести́вомꙋ сатанꙋ̀, са́мъ клене́тъ свою̀ дꙋ́шꙋ.	Коли нечестивий проклинає сатану, то проклинає свою душу.
31	31
Скверни́тъ свою̀ дꙋ́шꙋ шепотли́вый, и҆ гдѣ́ либо жи́ти и҆́мать, возненави́дѣнъ бꙋ́детъ.	Навушник оскверняє свою душу, і його будуть ненавидіти скрізь, де тільки буде жити.
Глава́ к҃в	Глава 22

1	1
Ка́мени нечи́стомꙋ оу҆подо́бисѧ лѣни́вый, и҆ всѧ́къ позви́ждетъ ѡ҆ безче́стїи є҆гѡ̀:	До брудного каменя подібний лінивий: усякий освистить безславність його.
2	2
ка́лꙋ воло́вїю приложи́сѧ лѣни́вый, всѧ́къ взе́млѧй є҆го̀ ѡ҆трѧсе́тъ рꙋ́кꙋ.	До волового посліду подібний лінивий: усякий, хто підняв його, обтрусить руку.
3	3
Стꙋ́дъ ѻ҆тцꙋ̀ ненака́занъ сы́нъ, дщи́ же на оу҆мале́нїе бꙋ́детъ.	Сором батькові народження невихованого сина, дочка ж невихована народжується на приниження.
4	4
Дще́рь мꙋ́драѧ наслѣ́дитъ мꙋ́жа своего̀, а҆ несрамлѧ́ющаѧсѧ печа́ль ѻ҆тцꙋ̀.	Розумна дочка знаходить собі чоловіка, а безсоромна — печаль тому, хто її породив.
5	5
Ѻ҆тца̀ и҆ мꙋ́жа посрамлѧ́етъ проде́рзаѧ, и҆ ѿ ѻ҆бою̀ безче́стїе прїи́метъ.	Нахабна ганьбить батька і чоловіка, і в обох буде у презирстві.
6	6
Ꙗ҆́кѡ мꙋсїкі́а во пла́чи безвре́меннаѧ по́вѣсть: ра̑ны же и҆ наказа́нїе во всѧ́ко вре́мѧ премꙋ́дрости.	Невчасна розповідь — те саме, що музика під час суму; покарання ж і навчання мудрости годиться всякому часу.
7	7
Ꙗ҆́кѡ слѣплѧ́ѧй чре́пїе, та́кѡ оу҆ча́й бꙋ́ѧго и҆ возбꙋжда́ѧй спѧ́щаго ѿ глꙋбо́кагѡ сна̀:	Хто повчає нерозумного — те саме, що той, хто склеює черепки, або пробуджує сплячого від глибокого сну.
8	8
повѣ́даетъ дре́млющемꙋ повѣ́даѧй бꙋ́емꙋ, и҆ на концы̀ рече́тъ: что́ є҆сть;	Хто розповідає що-небудь нерозумному — те саме, що той, хто розповідає дрімотному, який після закінчення запитує: «що?»
9	9
Над̾ ме́ртвымъ пла́чисѧ, и҆зчезе́ бо свѣ́тъ: и҆ над̾ бꙋ́имъ пла́чисѧ, и҆зчезе́ бо ра́зꙋмъ.	Плач над померлим, тому що світло зникло для нього; плач і над нерозумним, бо розум зник для нього.
10	10
Сладча́е пла́чисѧ над̾ ме́ртвымъ, ꙗ҆́кѡ почи́лъ є҆́сть: бꙋ́ѧгѡ же лꙋ́чше сме́рть, не́же живо́тъ ѕо́лъ.	Менше плач над померлим, тому що він упокоївся, а зле життя нерозумного — гірше за смерть.
11	11
Сѣ́тованїе ѡ҆ мертвецѣ̀ се́дмь дні́й, ѡ҆ бꙋ́емъ же и҆ нечести́вѣмъ всѧ̑ дни̑ живота̀ є҆гѡ̀.	Плач за померлим — сім днів, а за нерозумним і нечестивим — усі дні життя його.
12	12
Со безꙋ́мнымъ не мно́жи слове́съ и҆ ко неразꙋ́мивꙋ не ходѝ:	З безрозсудним багато не говори, і до нерозумного не ходи;
13	13
храни́сѧ ѿ негѡ̀, да не прїи́меши трꙋда̀ и҆ не ѡ҆скверни́шисѧ во ѡ҆трѧсе́нїи є҆гѡ̀:	бережися від нього, щоб не мати неприємности і не забруднити себе зіткненням з ним;
14	14
оу҆клони́сѧ ѿ негѡ̀, и҆ ѡ҆брѧ́щеши поко́й, и҆ не оу҆ны́еши безꙋ́мїемъ є҆гѡ̀.	ухилися від нього і знайдеш спокій і не будеш засмучений безумством його.
15	15
Па́че ѻ҆́лова что̀ тѧжча́е быва́етъ; и҆ что̀ є҆мꙋ̀ и҆́мѧ, то́кмѡ бꙋ́й;	Що важче за свинець? і яке ім’я йому, як не дурний?
16	16
Песо́къ и҆ со́ль и҆ рꙋдꙋ̀ желѣ́за легча́е понестѝ, не́же человѣ́ка неразꙋ́мива.	Легше понести пісок і сіль, і брилу заліза, ніж людину безглузду.
17	17
Сключе́нїе древѧ́но свѧ́зано на созида́нїе хра́мины во трѧсе́нїи не расто́ргнетсѧ: та́кожде и҆ се́рдце оу҆твержде́но на размышле́нїи совѣ́та во вре́мѧ стра́ха не оу҆страши́тсѧ.	Як дерев’яна зв’язка у домі, міцно влаштована, не дає йому розпадатися при струсі, так серце, утверджене на обдуманій раді, не завагається у час страху.
18	18
Се́рдце ѡ҆сно́вано на размышле́нїи ра́зꙋма, ꙗ҆́кѡ оу҆краше́нїе песо́чное на те́санѣй стѣнѣ̀.	Серце, утверджене на розумному міркуванні, — як ліпна прикраса на витесаній стіні.
19	19
Ꙗ҆́кѡ ѻ҆стро́зи на высотѣ̀ лежа́щїи проти́вꙋ вѣ́трꙋ не стерпѧ́тъ:	Підпорка, поставлена на висоті, не встоїть проти вітру:
20	20
та́кѡ се́рдце страшли́во во размышле́нїи бꙋ́ѧгѡ проти́вꙋ всѧ́комꙋ стра́хꙋ не стерпи́тъ.	так боязке серце, при дурному міркуванні, не устоїть проти страху.
21	21
Оу҆бода́ѧй ѻ҆́ко и҆сточи́тъ сле́зы, и҆ оу҆бода́ѧй въ се́рдце и҆з̾ѧвлѧ́етъ чꙋ́вство.	Хто наносить удар оку, викликає сльози, а хто наносить удар серцю, збуджує почуття болісне.
22	22
Верга́ѧй ка́мень на пти̑цы ѿжене́тъ ѧ҆̀: и҆ и҆́же поно́ситъ дрꙋ́га, разори́тъ дрꙋ́жбꙋ.	Хто кидає камінь у птахів, віджене їх; а хто паплюжить друга, розірве дружбу.
23	23
На дрꙋ́га а҆́ще и҆звлече́ши ме́чь, не ѿчаѧва́йсѧ, є҆́сть бо возвра́тъ (любвѐ):	Якщо ти на друга витяг меч, не впадай у відчай, бо можливе повернення дружби.
24	24
на дрꙋ́га а҆́ще ѿве́рзеши оу҆ста̀, не оу҆бо́йсѧ, є҆́сть бо примире́нїе:	Якщо ти відкрив уста проти друга, не бійся, бо можливе примирення.
25	25
кромѣ̀ поноше́нїѧ и҆ горды́ни, и҆ ѿкрове́нїѧ та́йны и҆ ꙗ҆́звы ле́стныѧ, си́хъ бо ра́ди ѿбѣжи́тъ всѧ́къ дрꙋ́гъ.	Тільки ганьблення, гордість, відкриття таємниці і підступне лиходійство можуть відігнати усякого друга.
26	26
Вѣ́рꙋ стѧжѝ въ нищетѣ̀ со и҆́скреннимъ, да во благи́хъ є҆гѡ̀ вкꙋ́пѣ возвесели́шисѧ:	Здобувай довіру ближнього в убогості його, щоб радіти разом з ним у багатстві його;
27	27
во вре́мѧ ско́рби пребыва́й съ ни́мъ, да въ наслѣ́дїи є҆гѡ̀ сонаслѣ́диши.	залишайся з ним під час скорботи, щоб мати участь у його спадщині.
28	28
Пре́жде ѻ҆гнѧ̀ пе́щнаѧ па́ра и҆ ды́мъ: та́кѡ пре́жде крове́й оу҆кори́зна.	Раніше полум’я буває у печі пара і дим: так раніше кровопролиття — сварки.
29	29
Дрꙋ́га застꙋпа́ти не оу҆срамлю́сѧ и҆ ѿ лица̀ є҆гѡ̀ не скры́юсѧ:	Захищати друга я не посоромлюсь і не сховаюся від лиця його;
30	30
а҆́ще мѝ приключа́тсѧ и҆ ѕла̑ѧ є҆гѡ̀ ра́ди, всѧ́къ слы́шай сохрани́тсѧ ѿ негѡ̀.	а якщо скоїться зі мною через нього зло, то усякий, хто почує, буде остерігатися його.
31	31
Кто̀ да́стъ мѝ во оу҆ста̀ моѧ̑ храни́лище и҆ на оу҆стнѣ̀ моѝ печа́ть разꙋ́мнꙋ, да не падꙋ́сѧ ѿ ни́хъ, и҆ ѧ҆зы́къ мо́й да не погꙋби́тъ мѧ̀;	Хто дасть мені варту до вуст моїх і печатку розсудливости на вуста мої, щоб мені не впасти через них, і щоб язик мій не погубив мене!
Глава́ к҃г	Глава 23

1	1
Гдⷭ҇и ѻ҆́ч҃е и҆ влⷣко живота̀ моегѡ̀, не ѡ҆ста́ви менѐ въ совѣ́тѣ и҆́хъ и҆ не да́ждь мѝ впа́сти въ нѧ̀.	Господи, Отче і Владико життя мого! Не залиш мене на волю їх і не допусти мене впасти через них.
2	2
Кто̀ возложи́тъ на помышле́нїе моѐ ра̑ны и҆ на се́рдце моѐ наказа́нїе премꙋ́дрости, да ѡ҆ неразꙋ́мїихъ мои́хъ не пощадѧ́тъ, и҆ да не пре́йдꙋтъ грѣсѝ и҆́хъ;	Хто приставить бич до помислів моїх і до серця мого наставника у мудрості, щоб вони не щадили провин моїх і не потурали оманам їх;
3	3
Ꙗ҆́кѡ да не оу҆мно́жатсѧ невѣ̑дѣнїѧ моѧ̑ и҆ грѣсѝ моѝ премно́зи да не бꙋ́дꙋтъ, и҆ падꙋ́сѧ пред̾ сꙋпоста̑ты, и҆ пора́дꙋетмисѧ вра́гъ мо́й.	щоб не примножувалися провини мої і не збільшувалися хиби мої; щоб не впасти мені перед супротивниками, і щоб не порадів наді мною ворог мій?
4	4
Гдⷭ҇и ѻ҆́ч҃е и҆ бж҃е живота̀ моегѡ̀, не да́ждь возноше́нїѧ ѻ҆чи́ма мои́ма и҆ вожделѣ́нїе ѿвратѝ ѿ менє̀.	Господи, Отче і Боже життя мого! Не дай мені возношення очей, і хтивість відверни від мене.
5	5
Чре́ва по́хоть и҆ блꙋдодѣѧ̑нїѧ да не ѡ҆б̾и́мꙋтъ мѧ̀, и҆ безстꙋ́днѣй дꙋшѝ не преда́ждь менѐ.	Побажання утроби і похіть нехай не оволодіють мною, і не віддай мене безсоромній душі.
6	6
Послꙋ́шайте, ча̑да, наказа́нїѧ оу҆́стъ: хранѧ́й бо не ꙗ҆́тъ бꙋ́детъ оу҆стна́ма свои́ма.	Вислухайте, діти, наставлення для вуст: той, хто дотримується його, не буде уловлений своїми вустами.
7	7
Оу҆стна́ма свои́ма ꙗ҆́тъ бꙋ́детъ грѣ́шникъ, и҆ клеветни́къ и҆ го́рдый попо́лзнетсѧ въ ни́хъ.	Уловлений буде ними грішник, і зломовний і гордовитий спіткнуться через них.
8	8
Заклина́нїю не ѡ҆бꙋча́й оу҆́стъ свои́хъ	Не привчай вуст твоїх до клятви
9	9
и҆ клѧ́тисѧ и҆́менемъ ст҃ы́мъ не навыка́й.	і не перетворюй на звичку вживати в клятві ім’я Святого.
10	10
Ꙗ҆́коже бо ра́бъ и҆стѧзꙋ́емь ча́стѡ ѿ ра̑нъ не оу҆ма́литсѧ, та́кожде и҆ клены́йсѧ и҆́менемъ ст҃ы́мъ всегда̀ ѿ грѣха̀ не ѡ҆чи́ститсѧ.	Бо, як раб, який постійно піддається покаранню, не урятовується від ран, так і той, хто клянеться безперестанно ім’ям Святого, не очиститься від гріха.
11	11
Мꙋ́жъ клены́йсѧ мно́гѡ и҆спо́лнитсѧ беззако́нїѧ, и҆ не ѿстꙋ́питъ ѿ до́мꙋ є҆гѡ̀ ꙗ҆́зва:	Людина, яка часто клянеться, сповниться беззаконням, і не відступить від дому її бич.
12	12
а҆́ще согрѣши́тъ, грѣ́хъ є҆гѡ̀ на не́мъ, и҆ а҆́ще пре́зритъ, сꙋгꙋ́бѡ согрѣши́тъ:	Якщо вона згрішить, гріх її на ній; і якщо вона недбайлива, то подвійно згрішить;
13	13
и҆ а҆́ще вотщѐ клѧ́сѧ, не ѡ҆правди́тсѧ, и҆спо́лнитсѧ бо до́мъ є҆гѡ̀ нападе́нїѧ.	і якщо вона клялася марно, то не виправдається, і дім її наповниться нещастями.
14	14
Є҆́сть бесѣ́да ѡ҆блече́на сме́ртїю: да не ѡ҆брѧ́щетсѧ во наслѣ́дїи і҆а́кѡвли:	Є слова, наділені смертю: нехай не знайдуться вони у спадщині Якова!
15	15
ѿ благочести́выхъ бо всѧ̑ сїѧ̑ ѿстꙋ́пѧтъ, и҆ во грѣхѝ не впадꙋ́тсѧ.	Бо від благочестивих усе це буде віддалене, і вони не заплутаються у гріхах.
16	16
Въ ненаказа́нїи неключи́мѣмъ не ѡ҆бꙋча́й оу҆́стъ свои́хъ: є҆́сть бо въ не́мъ сло́во грѣха̀.	Не привчай твоїх уст до грубої нечемности, бо при ній бувають гріховні слова.
17	17
Помѧнѝ ѻ҆тца̀ твоего̀ и҆ ма́терь твою̀, посредѣ̀ бо вельмо́жъ сѣди́ши:	Пам’ятай про батька і про матір твою, коли сидиш серед вельмож,
18	18
да не ка́кѡ забве́нъ бꙋ́деши пред̾ ни́ми, и҆ ѡ҆бы́чаемъ свои́мъ ѡ҆бꙋѧ́еши и҆ похо́щеши, дабы̀ ты̀ не роди́лсѧ, и҆ де́нь рожде́нїѧ твоегѡ̀ проклене́ши.	щоб тобі не забутися перед ними і за звичкою не зробити дурниці, і не побажати, що краще б ти не народився, і не проклясти дня народження твого.
19	19
Человѣ́къ ѡ҆бꙋча́ѧсѧ словесє́мъ поноше́нїѧ во всѣ́хъ дне́хъ свои́хъ не наꙋчи́тсѧ.	Людина, яка звикає до лихослів’я, в усі дні свої не навчиться.
20	20
Два̀ ви̑да оу҆множа́ютъ грѣхѝ и҆ тре́тїй наво́дитъ гнѣ́въ:	Дві якості примножують гріхи, а третя накликає гнів:
21	21
дꙋша̀ тепла̀, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь горѧ́щь, не оу҆га́снетъ, до́ндеже поглощена̀ бꙋ́детъ:	душа гаряча, як палаючий вогонь, не згасне, поки не виснажиться;
22	22
человѣ́къ блꙋдни́къ въ тѣ́лѣ пло́ти своеѧ̀ не преста́нетъ, до́ндеже возжже́тъ ѻ҆́гнь.	людина, що розпусничає у тілі плоті своєї, не припинить, поки не прогорить вогонь.
23	23
Человѣ́кꙋ блꙋ́днꙋ всѧ́къ хлѣ́бъ сла́докъ, не преста́нетъ, до́ндеже оу҆́мретъ.	Блудникові солодкий усякий хліб: він не перестане, доки не помре.
24	24
Человѣ́къ престꙋпа́ѧй ло́же своѐ, глаго́лѧ въ дꙋшѝ свое́й: кто̀ мѧ̀ ви́дитъ;	Чоловік, який грішить проти свого ложа, говорить у душі своїй: «хто бачить мене?
25	25
тма̀ ѡ҆́крестъ менє̀, и҆ стѣ́ны закрыва́ютъ мѧ̀, и҆ никто́же мѧ̀ ви́дитъ, когѡ̀ оу҆бою́сѧ; грѣхѡ́въ мои́хъ не воспомѧ́нетъ вы́шнїй.	Навколо мене пітьма, і стіни закривають мене, і ніхто не бачить мене: чого мені боятися? Всевишній не пом’яне гріхів моїх».
26	26
И҆ ѻ҆́чи человѣ́честїи стра́хъ є҆гѡ̀:	Страх його — тільки очі людські,
27	27
и҆ не разꙋмѣ̀, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́чи гдⷭ҇ни тма́ми те́мъ кра́тъ свѣтлѣ́йшїи со́лнца сꙋ́ть,	і не знає він того, що очі Господа у десять тисяч крат світліші за сонце
28	28
прозира́ющїи всѧ̑ пꙋти̑ человѣ́чєскїѧ и҆ разсматрѧ́ющїи въ та́йныхъ мѣ́стѣхъ:	і дивляться на всі путі людські, і проходять у місця таємні.
29	29
пре́жде не́же создана̑ бы́ша, всѧ̑ оу҆вѣ̑дѣна є҆мꙋ̀, та́кожде и҆ по сконча́нїи.	Йому відомо було все до того, ніж коли створене було, так само як і після звершення.
30	30
Се́й на пꙋте́хъ гра́да ѿмще́нъ бꙋ́детъ, и҆ и҆дѣ́же не надѣ́ѧшесѧ, ꙗ҆́тъ бꙋ́детъ.	Така людина буде покарана на вулицях міста і буде застигнута там, де не думала.
31	31
Та́кожде и҆ жена̀ ѡ҆ста́вльшаѧ мꙋ́жа своего̀ и҆ прїе́млющаѧ наслѣ́дника ѿ и҆но́гѡ:	Так і дружина, яка залишила чоловіка і народила спадкоємця від чужого:
32	32
пе́рвое бо ѿ зако́на вы́шнѧгѡ ѿстꙋпѝ, и҆ второ́е мꙋ́жꙋ своемꙋ̀ согрѣшѝ, и҆ тре́тїе блꙋдо́мъ прелюбодѣ́йствова, ѿ чꙋжда́гѡ мꙋ́жа ча̑да сотворѝ:	бо, по-перше, вона не скорилася закону Всевишнього, по-друге, згрішила проти свого чоловіка і, по-третє, у блуді перелюбствувала і народила дітей від чужого чоловіка.
33	33
сїѧ̀ пред̾ собо́ръ и҆зведе́на бꙋ́детъ, и҆ на ча́дѣхъ є҆ѧ̀ посѣще́нїе бꙋ́детъ:	Вона буде виведена перед зібранням, і щодо дітей її буде дослідження.
34	34
не оу҆коренѧ́тсѧ ча̑да є҆ѧ̀ въ ко́рень, и҆ вѣ̑тви є҆ѧ̀ не сотворѧ́тъ плода̀:	Діти її не вкоріняться, і гілки її не дадуть плоду.
35	35
и҆ ѡ҆ста́витъ на клѧ́твꙋ па́мѧть свою̀, и҆ поноше́нїе є҆ѧ̀ не потреби́тсѧ.	Вона залишить пам’ять про себе на прокляття, і ганьба її не згладиться.
36	36
И҆ оу҆разꙋмѣ́ютъ ѡ҆ста́вльшїисѧ, ꙗ҆́кѡ ничто́же лꙋ́чше стра́ха гдⷭ҇нѧ, и҆ ничто́же сладча́е, то́кмѡ внима́ти за́повѣдемъ гдⷭ҇нимъ.	Ті, хто залишився, пізнають, що немає нічого кращого за страх Господній, і немає нічого солодшого, як виконувати заповіді Господні.
37	37
Сла́ва ве́лїѧ є҆́же послѣ́довати бг҃ꙋ, долгота́ же дні́й є҆́же прїѧ́тꙋ тебѣ̀ бы́ти ѿ негѡ̀.	Велика слава — йти за Господом, а бути тобі прийнятим Ним — довголіття.
Глава́ к҃д	Глава 24

1	1
Премꙋ́дрость похва́литъ дꙋ́шꙋ свою̀ и҆ посредѣ̀ люді́й свои́хъ восхва́литсѧ.	Премудрість прославить себе і серед народу свого буде звеличена.
2	2
Въ цр҃кви вы́шнѧгѡ ѿве́рзетъ оу҆ста̀ своѧ̑ и҆ прѧ́мѡ си́лѣ є҆гѡ̀ восхва́литсѧ:	У церкві Всевишнього вона відкриє вуста свої, і перед воїнством Його буде прославляти себе:
3	3
а҆́зъ и҆з̾ оу҆́стъ вы́шнѧгѡ и҆зыдо́хъ и҆ ꙗ҆́кѡ мгла̀ покры́хъ зе́млю,	«я вийшла з уст Всевишнього і, подібно до хмари, покрила землю;
4	4
а҆́зъ на высо́кихъ всели́хсѧ, и҆ престо́лъ мо́й во столпѣ̀ ѡ҆́блачнѣ,	я поставила скинію на висоті, і престіл мій — у стовпі хмарному;
5	5
крꙋ́гъ нбⷭ҇ный ѡ҆быдо́хъ є҆ди́на и҆ во глꙋбинѣ̀ бе́здны походи́хъ,	я одна обійшла коло небесне і ходила у глибині безодні;
6	6
во́лнꙋ морскꙋ́ю и҆ всю̀ зе́млю, и҆ всѧ̑ лю́ди и҆ ꙗ҆зы́къ стѧжа́хъ,	у хвилях моря і по всій землі й у всякому народі та племені мала я володіння:
7	7
со всѣ́ми си́ми поко́ѧ взыска́хъ, и҆ во наслѣ́дїи чїе́мъ водворю́сѧ;	між усіма ними я шукала заспокоєння, і у чиїй спадщині оселитися мені.
8	8
Тогда̀ заповѣ́да мѝ созда́тель всѣ́хъ, и҆ созда́вый мѧ̀ препоко́и ски́нїю мою̀ и҆ речѐ:	Тоді Творець усіх повелів мені, і Той, Хто породив мене, указав мені спокійне житло і сказав:
9	9
во і҆а́кѡвѣ всели́сѧ и҆ во і҆и҃ли наслѣ́дствꙋй.	оселися в Якові і прийми спадщину в Ізраїлі.
10	10
Пре́жде вѣ́ка и҆з̾ нача́ла созда̀ мѧ̀, и҆ да́же до вѣ́ка не ѡ҆скꙋдѣ́ю.	Раніше віку від початку Він породив мене, і я не помру повіки.
11	11
Во ски́нїи ст҃ѣ́й пред̾ ни́мъ послꙋжи́хъ и҆ та́кѡ въ сїѡ́нѣ оу҆тверди́хсѧ:	Я служила перед Ним у святій скинії і так утвердилася у Сионі.
12	12
во гра́дѣ возлю́бленнѣмъ та́кожде мѧ̀ препоко́и, и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ вла́сть моѧ̀:	Він дав мені також спокій в улюбленому місті, і у Єрусалимі — влада моя.
13	13
и҆ оу҆корени́хсѧ въ лю́дехъ просла́вленныхъ, въ ча́сти гдⷭ҇ни наслѣ́дїѧ є҆гѡ̀.	І вкорінилася я у прославленому народі, у спадкоємному наділі Господа.
14	14
Ꙗ҆́кѡ ке́дръ вознесо́хсѧ въ лїва́нѣ и҆ ꙗ҆́кѡ кѷпарі́съ на гора́хъ а҆ермѡ́нскихъ,	Я піднеслася, як кедр на Ливані і як кипарис на горах ермонських;
15	15
ꙗ҆́кѡ фі́нїѯъ возвы́сихсѧ на бре́зѣхъ и҆ ꙗ҆́кѡ са́дъ ши́пковый во і҆ерїхѡ́нѣ,	я піднеслася, як пальма в Енгадді і як рожеві кущі у Єрихоні;
16	16
ꙗ҆́кѡ ма́слина благолѣ́пна на по́ли, и҆ вознесо́хсѧ ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́воръ:	я, як красива олива у долині і як платан, піднеслася.
17	17
ꙗ҆́коже кори́ца и҆ ꙗ҆́кѡ а҆спала́ѳъ а҆рѡма́тѡвъ да́хъ воню̀, и҆ ꙗ҆́кѡ смѵ́рна и҆збра́нна и҆зда́хъ благоꙋха́нїе,	Як кориця й аспалаф, я виточила ароматний запах і, як відмінна смирна, поширила пахощі,
18	18
ꙗ҆́кѡ халва́ни и҆ ѻ҆́нѷѯъ и҆ ста́кти, и҆ ꙗ҆́кѡ лїва́ново кꙋре́нїе во ски́нїи.	як халвані, онікс і стакті і як пахощі ладану у скинії.
19	19
А҆́зъ ꙗ҆́кѡ тереві́нѳъ распростро́хъ вѣ̑твїѧ моѧ̑, и҆ вѣ̑тви моѧ̑ вѣ̑тви сла́вы и҆ благода́ти:	Я розпростерла свої віти, як теревинф, і віти мої — віти слави і благодаті.
20	20
а҆́зъ ꙗ҆́кѡ вїногра́дъ прорасти́хъ благода́ть, и҆ цвѣ́ти моѝ пло́дъ сла́вы и҆ бога́тства.	Я — як виноградна лоза, що виточує благодать, і квіти мої — плід слави і багатства.
21	21
Пристꙋпи́те ко мнѣ̀, жела́ющїи менѐ, и҆ ѿ плодѡ́въ мои́хъ насы́титесѧ:	Приступіть до мене, хто бажає мене, і насичуйтеся плодами моїми;
22	22
па́мѧть бо моѧ̀ сладка̀ па́че ме́да, и҆ наслѣ́дїе моѐ па́че со́та ме́двена.	бо спогад про мене солодший за мед, і володіння мною приємніше за медовий стільник.
23	23
Ꙗ҆дꙋ́щїи мѧ̀ є҆щѐ вза́лчꙋтъ, и҆ пїю́щїи мѧ̀ є҆щѐ вжа́ждꙋтсѧ:	Ті, що споживають мене, ще будуть жадати, і ті, що п’ють мене, ще будуть відчувати жагу.
24	24
слꙋ́шаѧй менѐ не посрами́тсѧ и҆ дѣ́лающїи оу҆ менє̀ не согрѣша́тъ.	Хто слухає мене, не посоромиться, і хто трудиться зі мною, не згрішить.
25	25
Сїѧ̑ всѧ̑ кни́га завѣ́та бг҃а вы́шнѧгѡ,	Усе це — книга завіту Бога Всевишнього,
26	26
зако́нъ, є҆го́же заповѣ́да мѡѷсе́й, наслѣ́дїе со́нмѡмъ і҆а̑кѡвлимъ:	закон, який заповів Мойсей як спадщину сонмам Якова.
27	27
насыща́ѧ ꙗ҆́кѡ фїсѡ́нъ премꙋ́дростїю и҆ ꙗ҆́кѡ ті́гръ во дни̑ новопло́дїй,	Він насичує мудрістю, як Фисон і як Тигр у дні новин;
28	28
и҆сполнѧ́ѧй ꙗ҆́кѡ є҆ѵфра́тъ ра́зꙋма и҆ ꙗ҆́коже і҆ѻрда́нъ во дне́хъ жа́твы,	він наповнює розумом, як Євфрат і як Йордан у дні жнив;
29	29
ꙗ҆влѧ́ѧй ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ наказа́нїе и҆ ꙗ҆́коже гиѡ́нъ во дни̑ ѡ҆б̾има́нїѧ вїна̀.	він розливає вчення, як світло і як Гион у час збирання винограду.
30	30
Не сконча̀ пе́рвый оу҆разꙋмѣ́ти є҆ѧ̀, та́кожде и҆ послѣ́днїй не и҆зслѣ́ди є҆ѧ̀:	Перша людина не досягла повного пізнання її; не дослідить її також і остання;
31	31
и҆́бо па́че мо́рѧ оу҆мно́жисѧ размышле́нїе є҆ѧ̀, и҆ совѣ́тъ є҆ѧ̀ па́че бе́здны ве́лїѧ.	бо думки її повніші за море, і наміри її глибші за велику безодню.
32	32
И҆ а҆́зъ ꙗ҆́кѡ раскопа́нїе и҆з̾ рѣкѝ и҆ ꙗ҆́коже водоте́чїе и҆зыдо́хъ въ ра́й.	І я, як канал з ріки і як водопровід, вийшла у рай.
33	33
Рѣ́хъ: напою̀ мо́й вертогра́дъ и҆ оу҆пою̀ себѣ̀ лꙋ́гъ:	Я сказала: поллю мій сад і напою мої грядки.
34	34
и҆ сѐ, раскопа́нїе мѝ бы́сть рѣко́ю, и҆ рѣка̀ моѧ̀ бы́сть мо́ремъ.	І ось, канал мій зробився рікою, і ріка моя зробилася морем.
35	35
Поне́же наказа́нїе ꙗ҆́кѡ оу҆́тро просвѣщꙋ̀ и҆ проѧвлю̀ є҆̀ да́же до дале́че:	І буду я сяяти вченням, як ранкове світло, і далеко виявлю його;
36	36
є҆щѐ оу҆че́нїе ꙗ҆́коже прⷪ҇ро́чество и҆злїю̀ и҆ ѡ҆ста́влю є҆̀ въ ро́ды вѣ̑чны.	і буду я виливати вчення, як пророцтво, і залишу його у роди вічні».
37	37
Ви́дите, ꙗ҆́кѡ не себѣ̀ є҆ди́номꙋ трꙋди́хсѧ, но всѣ̑мъ и҆́щꙋщымъ є҆ѧ̀.	Бачите, що я трудився не для себе одного, але для усіх, хто шукає премудрости.
Глава́ к҃є	Глава 25

1	1
Тремѝ оу҆краси́хсѧ и҆ ста́хъ красна̀ пред̾ гдⷭ҇емъ и҆ челѡвѣ́ки:	Трьома я прикрасилася і стала прекрасною перед Господом і людьми:
2	2
є҆диномы́слїемъ бра́тїй и҆ любо́вїю и҆́скреннихъ, и҆ мꙋ́жъ и҆ жена̀ междꙋ̀ собо́ю согла́сни.	це — однодумність між братами і любов між ближніми, і дружина і чоловік, які у згоді живуть між собою.
3	3
Трѝ же ви́ды возненави́дѣ дꙋша̀ моѧ̀, и҆ ѕѣлѡ̀ мѝ ѡ҆мерзѣ̀ живо́тъ и҆́хъ:	І три роди людей зненавиділа душа моя, і дуже огидне для мене життя їх:
4	4
оу҆бо́га го́рда, и҆ бога́та лжи́ва, и҆ ста́ра прелюбодѣ́ѧ оу҆малѧ́ющагосѧ оу҆мо́мъ.	гордовитого жебрака, неправдивого багатія і старого перелюбника, який слабшає розумом.
5	5
Ꙗ҆̀же въ ю҆́ности не собра́лъ є҆сѝ, то̀ ка́кѡ мо́жеши ѡ҆брѣстѝ въ ста́рости твое́й;	Чого не зібрав ти в юності, — як же можеш придбати у старості твоїй?
6	6
Ко́ль є҆́сть красе́нъ сѣди́намъ сꙋ́дъ, и҆ старѣ́йшымъ разꙋмѣ́ти совѣ́тъ;	Як пристойно сивинам судити, і старцям — уміти давати пораду!
7	7
Ко́ль красна̀ ста̑рымъ премꙋ́дрость и҆ сла̑внымъ разꙋмѣ́нїе и҆ совѣ́тъ;	Як прекрасна мудрість старців і як личать людям поважним розсудливість і рада!
8	8
Вѣне́цъ ста́рцємъ многоразли́чное и҆скꙋ́сство, и҆ похвале́нїе и҆́хъ стра́хъ гдⷭ҇ень.	Вінець старців — багатобічна досвідченість, і хвала їх — страх Господній.
9	9
Де́вѧть помышле́нїй оу҆блажи́хъ въ се́рдцы мое́мъ, а҆ десѧ́тое и҆зрекꙋ̀ ѧ҆зы́комъ:	Дев’ять помислів похвалив я у серці, а десяте висловлю язиком:
10	10
человѣ́къ веселѧ́йсѧ ѡ҆ ча́дѣхъ, живѧ́й и҆ зрѧ́й паде́нїе врагѡ́въ.	це людина, яка радіє за дітей і за життя бачить падіння ворогів.
11	11
Блаже́нъ живѧ́й со жено́ю разꙋ́мною, и҆ и҆́же ѧ҆зы́комъ (свои́мъ) не поползнꙋ́сѧ, и҆ и҆́же не порабо́та недосто́йномꙋ себѣ̀.	Блаженний, хто живе з дружиною розумною, хто не грішить язиком і не служить недостойному себе.
12	12
Блаже́нъ, и҆́же ѡ҆брѣ́те мꙋ́дрость и҆ повѣ́даѧй во оу҆́ши послꙋ́шающихъ.	Блаженний, хто придбав мудрість і передає її у вуха слухачів.
13	13
Ко́ль вели́къ, и҆́же мꙋ́дрость ѡ҆брѣ́те, но нѣ́сть па́че боѧ́щагѡсѧ гдⷭ҇а.	Який великий той, хто знайшов премудрість! але він не вищий за того, хто боїться Господа.
14	14
Стра́хъ гдⷭ҇ень па́че всегѡ̀ пред̾ꙋспѣ̀, держа́й є҆го̀ комꙋ̀ оу҆подо́битсѧ;	Страх Господній усе перевершує, і хто має його, з ким може бути порівняний?
15	15
Всѧ́ка ꙗ҆́зва и҆ не ꙗ҆́зва серде́чнаѧ и҆ всѧ́кое лꙋка́вство и҆ не лꙋка́вство же́нское:	Можна перенести всяку рану, тільки не рану сердечну, і всяку злість, тільки не злість жіночу,
16	16
всѧ́кое нападе́нїе и҆ не нападе́нїе ненави́дѧщихъ, и҆ всѧ́кое мще́нїе и҆ не ѿмще́нїе врагѡ́въ.	усякий напад, тільки не напад від тих, що ненавидять, і всяку помсту, тільки не помсту ворогів;
17	17
Нѣ́сть главы̀ па́че главы̀ ѕмїи́ны, и҆ нѣ́сть ꙗ҆́рости па́че ꙗ҆́рости вра́жїѧ.	немає голови отруйнішої за голову змії, і немає люті сильнішої за лють ворога.
18	18
Лꙋ́чше жи́ти со льво́мъ и҆ ѕмі́емъ, не́же жи́ти со жено́ю лꙋка́вою.	Погоджуся краще жити з левом і драконом, ніж жити зі злою дружиною.
19	19
Лꙋка́вство жены̀ и҆змѣнѧ́етъ зра́къ є҆ѧ̀ и҆ ѡ҆мрача́етъ лицѐ своѐ ꙗ҆́кѡ вре́тище:	Злість дружини змінює погляд її і робить лице її похмурим, як у ведмедя.
20	20
посредѣ̀ и҆́скреннихъ свои́хъ возлѧ́жетъ мꙋ́жъ є҆ѧ̀, и҆ слы́шавъ воздо́хнетъ го́рькѡ.	Сяде чоловік її серед друзів своїх і, почувши про неї, гірко зітхне.
21	21
Мала̀ є҆́сть всѧ́ка ѕло́ба проти́вꙋ ѕло́бѣ же́нстѣй: жре́бїй грѣ́шника спаде́тъ на ню̀.	Усяка злість мала у порівнянні зі злістю дружини; жереб грішника нехай упаде на неї.
22	22
Ꙗ҆́коже восхожде́нїе по пескꙋ̀ нога́ма ста́рагѡ, та́кѡ жена̀ ѧ҆зы́чна мꙋ́жꙋ молчали́вꙋ.	Що сходження по піску для ніг старого, те сварлива дружина для тихого чоловіка.
23	23
Не сматрѧ́й на красотꙋ̀ же́нскꙋю и҆ жены̀ въ по́хоть не пожела́й.	Не задивляйся на красу жіночу і не будь хтивим до дружини.
24	24
Гнѣ́въ и҆ безстꙋ́дїе и҆ срамота̀ вели́ка жена̀, а҆́ще ѡ҆блада́етъ мꙋ́жемъ свои́мъ.	Досада, ганьба і великий сором, коли дружина буде переважати свого чоловіка.
25	25
Се́рдце смире́но, и҆ лицѐ дрѧ́хло, и҆ ꙗ҆́зва серде́чна жена̀ лꙋка́ва:	Серце зажурене й лице сумне і рана сердечна — зла дружина.
26	26
рꙋ́цѣ немѡщны́ѧ и҆ кѡлѣ́на разсла́блєна, (жена̀) ꙗ҆́же не блажи́тъ мꙋ́жа своего̀.	Опущені руки і розслаблені коліна — дружина, яка не щасливить свого чоловіка.
27	27
Ѿ жены̀ нача́ло грѣха̀, и҆ то́ю оу҆мира́емъ всѝ.	Від жінки початок гріха і через неї усі ми помираємо.
28	28
Не да́ждь водѣ̀ прохо́да, ни женѣ̀ лꙋка́вѣ дерзнове́нїѧ:	Не давай воді виходу, ні злій дружині — влади;
29	29
а҆́ще не хо́дитъ под̾ рꙋко́ю твое́ю, ѿсѣцы̀ ю҆̀ ѿ пло́ти твоеѧ̀.	якщо вона не ходить під рукою твоєю, то відсічи її від плоті твоєї.
Глава́ к҃ѕ	Глава 26

1	1
Жены̀ до́брыѧ блаже́нъ є҆́сть мꙋ́жъ, и҆ число̀ дні́й є҆гѡ̀ сꙋгꙋ́бо.	Щасливий чоловік доброї дружини, і число днів його — подвійне.
2	2
Жена̀ до́блѧѧ весели́тъ мꙋ́жа своего̀ и҆ лѣ̑та є҆гѡ̀ и҆спо́лнитъ ми́ромъ.	Дружина доброчесна радує свого чоловіка і літа його наповнить миром;
3	3
Жена̀ добра̀ ча́сть блага̀, въ ча́сти боѧ́щихсѧ гдⷭ҇а дана̀ бꙋ́детъ.	добра дружина — щаслива доля: вона дається у наділ тим, хто боїться Господа;
4	4
Бога́тагѡ же и҆ оу҆бо́гагѡ се́рдце бла́го, во всѧ́ко вре́мѧ лицѐ ти́хо.	з нею у багатого і бідного — серце задоволене й лице повсякчас веселе.
5	5
Ѿ тре́хъ оу҆боѧ́сѧ се́рдце моѐ, и҆ ѿ лица̀ четве́ртагѡ оу҆страши́хсѧ:	Трьох страшиться серце моє, а при четвертому я молюся:
6	6
преда́нїѧ гра́да и҆ собра́нїѧ наро́да, и҆ ѡ҆болга́нїѧ над̾ сме́рть, всѧ̑ тѧ́жєстна.	міського лихослів’я, збурення черні й обмовлення на смерть, — усе це жахливо.
7	7
Болѣ́знь се́рдца и҆ сѣ́тованїе жена̀ ревни́ва ѡ҆ женѣ̀,	Хвороба серця і печаль — дружина, ревнива до іншої дружини,
8	8
и҆ ꙗ҆́зва ѧ҆зы́ка всѣ̑мъ приѡбща́ющаѧсѧ.	і бич язика її, до всіх прискіпливий.
9	9
Воло́вое и҆́го дви́жимо жена̀ лꙋка́вна, держа́йсѧ є҆ѧ̀ ꙗ҆́кѡ є҆́млѧйсѧ скорпі́и.	Ярмо вола, яке рухається туди і сюди, — зла дружина; хто бере її — той подібний до того, хто хапає скорпіона.
10	10
Гнѣ́въ вели́къ жена̀ пїѧ́нчива, и҆ стꙋда̀ своегѡ̀ не покры́етъ.	Велика досада — дружина, віддана пияцтву, і вона не приховає свого сорому.
11	11
Блꙋ́дъ же́нскїй въ возвыше́нїи ѻ҆че́съ и҆ бровьмѝ є҆ѧ̀ позна́нъ бꙋ́детъ.	Схильність жінки до блуду пізнається з підняття очей і вій її.
12	12
Над̾ дще́рїю безстꙋ́дною оу҆твердѝ стра́жꙋ, да не попꙋще́нїе ѡ҆брѣ́тши оу҆потреби́тъ себѐ.	Над безсоромною дочкою постав міцну варту, щоб вона, відчувши послаблення, не зловжила собою.
13	13
Вслѣ́дъ безстꙋ́дна ѻ҆́ка сохрани́сѧ и҆ не диви́сѧ, а҆́ще въ тѧ̀ согрѣши́тъ:	Бережися безсоромного ока, і не дивуйся, якщо воно згрішить проти тебе:
14	14
ꙗ҆́кѡ жа́жденъ пꙋ́тникъ ѿве́рзетъ оу҆ста̀ и҆ ѿ всѧ́кїѧ воды̀ бли́жнїѧ и҆спїе́тъ,	як змучений спрагою подорожній відкриває вуста і п’є всяку найближчу воду,
15	15
прѧ́мѡ всѧ́кагѡ кола̀ сѧ́детъ и҆ прѧ́мѡ стрѣлы̀ ѿве́рзетъ тꙋ́лъ.	так вона сяде навпроти всякого намету і перед стрілою відкриє сагайдак.
16	16
Благода́ть же́нска возвесели́тъ мꙋ́жа є҆ѧ̀, и҆ кѡ́сти є҆гѡ̀ оу҆тꙋчни́тъ хꙋдо́жество є҆ѧ̀.	Люб’язність дружини насолодить її чоловіка, і розсудливість її зміцнить кістки його.
17	17
Даѧ́нїе гдⷭ҇не жена̀ молчали́ва, и҆ нѣ́сть и҆скꙋ́па нака́занныѧ дꙋшѝ.	Лагідна дружина — дар Господа, і немає ціни благовихованій душі.
18	18
Благода́ть на благода́ти жена̀ стыдли́ва,	Благодать на благодать — дружина сором’язлива,
19	19
и҆ нѣ́сть мѣ́рило всѧ́кое досто́йное возде́ржныѧ дꙋшѝ.	і немає достойної міри для стриманої душі.
20	20
Со́лнце восходѧ́щее на высо́кихъ гдⷭ҇нихъ,	Що сонце, яке сходить на висотах Господніх,
21	21
и҆ добро́та жены̀ до́брыѧ въ красотѣ̀ до́мꙋ є҆ѧ̀:	те краса доброї дружини в оздобленні дому її;
22	22
свѣти́лникъ сїѧ́ѧ на свѣ́щницѣ свѧ́тѣ, и҆ добро́та лица̀ на во́зрастѣ постоѧ́ннѣмъ.	що світильник, який сяє на святому свічнику, те краса лиця її у зрілому віці;
23	23
Столпѝ зла́ти на подсто́лпїихъ сре́брѧныхъ, и҆ но́зѣ кра́сни на плесна́хъ до́брѣ стоѧ́щихъ.	що золоті стовпи на срібній основі, те прекрасні ноги її на твердих п’ятах.
24	24
Ѡ҆ двои́хъ печа́льно бы́сть се́рдце моѐ, и҆ ѡ҆ тре́тїемъ ꙗ҆́рость мѝ на́йде:	Від двох було у скорботі серце моє, а при третьому збуджувалося у мені обурення:
25	25
мꙋ́жъ боре́цъ лиша́ѧсѧ за скꙋдотꙋ̀, и҆ мꙋ́жїе разꙋ́миви а҆́ще ѿринове́ни бꙋ́дꙋтъ:	якщо воїн терпить від бідности, і розумні мужі бувають у зневазі;
26	26
возвраща́ѧсѧ ѿ пра́вды на грѣ́хъ, гдⷭ҇ь оу҆гото́витъ є҆го̀ на ме́чь.	і якщо хто відвертається від праведности до гріха, Господь підготує на того меч.
27	27
Є҆два̀ и҆́зметсѧ кꙋпе́цъ ѿ погрѣше́нїѧ, и҆ не ѡ҆правди́тсѧ корче́мникъ ѿ грѣха̀.	Купець ледь може уникнути гріха, а корчмар не спасеться від гріха.
Глава́ к҃з	Глава 27

1	1
За скꙋ́дость мно́зи согрѣши́ша, и҆ и҆ща́й ѡ҆богатѣ́ти ѿврати́тъ ѻ҆́ко.	Багато хто грішив заради маловажливих речей, і той, хто шукає багатства, відвертає очі.
2	2
Посредѣ̀ со́браныхъ ка́менїй вонзе́тсѧ ко́лъ, и҆ посредѣ̀ продаѧ́нїѧ и҆ кꙋ́пли соверши́тсѧ грѣ́хъ.	Посередині скріплень каменів вбивається цвях: так посередині продажу і купівлі входить гріх.
3	3
А҆́ще не держи́тсѧ стра́ха гдⷭ҇нѧ со тща́нїемъ, вско́рѣ преврати́тсѧ до́мъ є҆гѡ̀.	Якщо хто не утримується старанно у страху Господньому, то швидко зруйнується дім його.
4	4
Трѧсе́нїемъ решета̀ ѡ҆ста́нетъ сме́тїе: та́кожде ѻ҆тре́би человѣ́честїи въ помышле́нїи є҆гѡ̀.	При трясінні решета залишається сміття: так нечистота людини — при розмірковуванні її.
5	5
Сосꙋ́ды скꙋдє́льничи и҆скꙋша́етъ пе́щь, и҆ и҆скꙋше́нїе человѣ́ческо въ помышле́нїи є҆гѡ̀.	Глиняний посуд випробовується у печі, а випробовування людини — у розмові її.
6	6
Воздѣ́ланїе дре́ва ꙗ҆влѧ́етъ пло́дъ є҆гѡ̀: та́кѡ сло́во помышле́нїѧ въ се́рдцы человѣ́честѣмъ.	Догляд за деревом виявляється у плоді його: так у слові — помисли серця людського.
7	7
Пре́жде бесѣ́ды не похвалѝ мꙋ́жа: сїѧ́ бо и҆скꙋше́нїе (є҆́сть) человѣ́кѡвъ.	Раніше бесіди не хвали людину, тому що вона є випробовуванням людей.
8	8
А҆́ще го́ниши пра́вдꙋ, пости́гнеши ю҆̀ и҆ ѡ҆блече́шисѧ въ ню̀ ꙗ҆́кѡ въ поди́ръ сла́вы.	Якщо ти ретельно будеш шукати правду, то знайдеш її й одягнешся нею, як подиром слави.
9	9
Пти̑цы съ подо́бными себѣ̀ ѡ҆бита́ютъ, и҆ и҆́стина къ творѧ́щымъ ю҆̀ ѡ҆брати́тсѧ.	Птахи злітаються до подібних собі, й істина навертається до тих, які вправляються у ній.
10	10
Ле́въ лови́тъ ло́въ, та́кожде и҆ грѣсѝ дѣ́лающихъ непра́вдꙋ.	Як лев підстерігає здобич, так і гріхи — тих, що чинять неправду.
11	11
По́вѣсть благочести́вагѡ всегда̀ премꙋ́дрость: безꙋ́мный же ꙗ҆́кѡ лꙋна̀ и҆змѣнѧ́етсѧ.	Бесіда благочестивого — завжди мудрість, а безумний змінюється, як місяць.
12	12
Посредѣ̀ безꙋ́мныхъ блюдѝ вре́мѧ, посредѣ́ же размышлѧ́ющихъ оу҆чаща́й.	Серед нерозумних не гай часу, а проводь його постійно серед розсудливих.
13	13
По́вѣсть бꙋ́ихъ ме́рзость, и҆ смѣ́хъ и҆́хъ во оу҆слажде́нїи грѣха̀.	Бесіда дурнів огидна, і сміх їх — у забаві гріхом.
14	14
Бесѣ́да многокленꙋ́щагѡсѧ под̾и́метъ власы̀, и҆ сва́ръ є҆гѡ̀ затче́нїе оу҆ше́съ.	Марнослів’я тих, хто багато клянеться, підніме сторчма волосся, а суперечка їх заткне вуха.
15	15
Проли́тїе кро́ве сва́ръ го́рдыхъ, и҆ оу҆кори́зна и҆́хъ слꙋ́хъ тѧ́жкїй.	Сварка гордовитих — кровопролиття, і лайка їх нестерпна для слуху.
16	16
Ѿкрыва́ѧй та̑йнаѧ погꙋблѧ́етъ вѣ́рность и҆ не ѡ҆брѧ́щетъ дрꙋ́га проти́вꙋ дꙋшѝ своеѧ̀.	Той, хто відкриває таємниці, втрачає довіру і не знайде друга до душі собі.
17	17
Возлюбѝ дрꙋ́га и҆ оу҆вѣ́рисѧ съ ни́мъ:	Люби друга і будь вірний йому;
18	18
а҆́ще же ѿкры́еши та̑йны є҆гѡ̀, не и҆́маши гна́ти по не́мъ.	а якщо відкриєш таємниці його, не женися більше за ним:
19	19
Ꙗ҆́коже бо погꙋби́тъ человѣ́къ врага̀ своего̀, та́кѡ погꙋби́ши дрꙋ́жбꙋ и҆́скреннѧгѡ:	бо як людина убиває свого ворога, так ти убив дружбу ближнього;
20	20
и҆ ꙗ҆́коже пти́цꙋ и҆з̾ рꙋкѝ твоеѧ̀ и҆спꙋ́стиши, та́кѡ и҆спꙋсти́лъ є҆сѝ и҆́скреннѧго и҆ не оу҆лови́ши є҆го̀:	і як ти випустив би з рук своїх птаха, так ти упустив друга і не впіймаєш його;
21	21
не гони́сѧ за ни́мъ, ꙗ҆́кѡ дале́че ѿстꙋпѝ и҆ и҆збѣжѐ ꙗ҆́кѡ се́рна ѿ сѣ́ти.	не женися за ним, бо він далеко пішов і втік, як сарна з сіті.
22	22
Ꙗ҆́кѡ стрꙋ́пъ є҆́сть ѡ҆бѧза́ти, и҆ клеветы̀ є҆́сть и҆змѣ́на:	Рану можна перев’язати, і після сварки можливе примирення;
23	23
ѿкры́вый же та̑йнаѧ погꙋбѝ вѣ́рность.	але хто відкрив таємниці, той утратив надію на примирення.
24	24
Помиза́ѧй ѻ҆́комъ кꙋе́тъ ѕло̀, и҆ никто́же є҆го̀ ѿста́витъ ѿ тогѡ̀:	Хто мигає оком, той будує підступи, і ніхто не втримає його від того;
25	25
пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма оу҆слади́тъ оу҆ста̀ своѧ̑ и҆ словесє́мъ твои̑мъ подиви́тсѧ,	перед очима твоїми він буде говорити солодко і буде дивуватися словам твоїм,
26	26
послѣди́ же разврати́тъ оу҆ста̀ своѧ̑ и҆ въ словесѣ́хъ твои́хъ да́стъ собла́знъ.	а опісля перекрутить вуста свої і у словах твоїх відкриє спокусу;
27	27
Мнѡ́гаѧ возненави́дѣхъ и҆ не ѡ҆брѣто́хъ подо́бна є҆мꙋ̀, и҆ гдⷭ҇ь возненави́дитъ є҆го̀.	багато чого я ненавиджу, але не стільки, як його; і Господь зненавидить його.
28	28
Верга́ѧй ка́мень на высотꙋ̀ на главꙋ̀ свою̀ верга́етъ, и҆ ꙗ҆́зва льсти́ва раздере́тъ стрꙋ́пы.	Хто кидає камінь угору, кидає його на свою голову, і підступний удар розділить рани.
29	29
И҆скопова́ѧй ро́въ впаде́тсѧ въ ѻ҆́нь, и҆ распростира́ѧй сѣ́ть оу҆вѧ́знетъ въ не́й.	Хто риє яму, сам упаде у неї, і хто ставить сіть, сам буде уловлений нею.
30	30
Творѧ́й ѕло̀ ввали́тсѧ въ нѐ и҆ не позна́етъ, ѿкꙋ́дꙋ прїи́детъ є҆мꙋ̀.	Хто робить зло, на того обернеться воно, і він не довідається, звідки воно прийшло до нього;
31	31
Порꙋга́нїе и҆ поноше́нїе го́рдыхъ, и҆ ѿмще́нїе ꙗ҆́кѡ ле́въ оу҆лови́тъ и҆̀хъ.	посміяння і ганьба від гордих і помста, як лев, підстереже його.
32	32
Сѣ́тїю оу҆ло́вѧтсѧ веселѧ́щїисѧ ѡ҆ паде́нїи благовѣ́рныхъ, и҆ болѣ́знь и҆знꙋри́тъ ѧ҆̀ пре́жде сме́рти и҆́хъ.	Уловлені будуть сіткою ті, що радіють від падіння благочестивих, і скорбота виснажить їх раніше смерти їх.
33	33
Гнѣ́въ и҆ ꙗ҆́рость, и҆ сїѧ̑ сꙋ́ть ме́рзость, и҆ мꙋ́жъ грѣ́шникъ ѡ҆держа́нъ и҆́ми бꙋ́детъ.	Злість і гнів — теж мерзота, і вони будуть володіти чоловіком грішним.
Глава́ к҃и	Глава 28

1	1
Ѿмща́ѧй ѿ гдⷭ҇а ѡ҆брѧ́щетъ ѿмще́нїе, и҆ грѣхѝ своѧ̑ соблюда́ѧй соблюде́тъ.	Мстивий одержить помсту від Господа, Який не забуде гріхів його.
2	2
Ѡ҆ста́ви ѡ҆би́дꙋ и҆́скреннемꙋ твоемꙋ̀, и҆ тогда̀ помо́льшꙋтисѧ, грѣсѝ твоѝ разрѣша́тсѧ.	Прости ближньому твоєму образу, і тоді після молитви твоєї відпустяться гріхи твої.
3	3
Человѣ́къ на человѣ́ка сохранѧ́етъ гнѣ́въ, а҆ ѿ гдⷭ҇а и҆́щетъ и҆зцѣле́нїѧ:	Людина вигодовує гнів до людини, а у Господа просить прощення;
4	4
над̾ человѣ́комъ подо́бнымъ себѣ̀ не и҆́мать ми́лости, а҆ ѡ҆ грѣсѣ́хъ свои́хъ мо́литсѧ:	до подібного собі людина не має милосердя, і молиться про гріхи свої;
5	5
са́мъ сы́й пло́ть, храни́тъ гнѣ́въ: кто̀ ѡ҆чи́ститъ грѣхѝ є҆гѡ̀;	сам, будучи плоттю, почуває злість: хто очистить гріхи його?
6	6
Помѧнѝ послѣ̑днѧѧ и҆ преста́ни враждова́ти, (помѧнѝ) и҆стлѣ́нїе и҆ сме́рть и҆ пребыва́й въ за́повѣдехъ.	Пам’ятай останнє і припини ворогувати; пам’ятай тління і смерть і дотримуйся заповідей;
7	7
Помѧнѝ за́пѡвѣди и҆ не гнѣ́вайсѧ на бли́жнѧго,	пам’ятай заповіді і не тримай зла на ближнього;
8	8
и҆ завѣ́тъ вы́шнѧгѡ и҆ презира́й невѣ́жество.	пам’ятай завіт Всевишнього і з презирством стався до неуцтва.
9	9
Оу҆далѧ́йсѧ ѿ сва́ра и҆ оу҆ма́лиши грѣхѝ:	Утримуйся від сварки — і ти зменшиш гріхи;
10	10
человѣ́къ бо ꙗ҆́ръ разжиза́етъ сва́ръ, и҆ мꙋ́жъ грѣ́шникъ возмѧте́тъ дрꙋ́ги и҆ посредѣ̀ ми́рныхъ вложи́тъ клеветꙋ̀.	бо дратівлива людина розпалить сварку; людина грішна збентежить друзів і оселить розбрат між тими, що живуть у мирі.
11	11
Ꙗ҆ково̀ вещество̀ ѻ҆гнѧ̀, та́кѡ возгори́тсѧ: ꙗ҆кова̀ крѣ́пость сва́ра, та́кожде и҆ ѻ҆́гнь разгори́тсѧ:	Яка речовина вогню, так він і запалає;
12	12
ꙗ҆кова̀ крѣ́пость человѣ́ча, та́кожде ꙗ҆́рость є҆гѡ̀ бꙋ́детъ, и҆ ꙗ҆́коже бога́тство є҆гѡ̀, возвы́ситъ гнѣ́въ сво́й.	і яка сила людини, такий буде і гнів її, і мірою багатства посилиться лють її.
13	13
Рве́нїе ско́рое возжига́етъ ѻ҆́гнь, и҆ сва́ръ на́глый пролива́етъ кро́вь.	Палка суперечка розпалює вогонь, а палка сварка проливає кров.
14	14
А҆́ще подꙋ́еши на и҆́скрꙋ, возгори́тсѧ: и҆ а҆́ще плю́неши на ню̀, оу҆га́снетъ: ѻ҆боѧ́ же и҆зо оу҆́стъ твои́хъ и҆схо́дѧтъ.	Якщо подуєш на іскру, вона розгориться, а якщо плюнеш на неї, згасне: те й інше виходить з уст твоїх.
15	15
Шепотника̀ и҆ двоѧзы́чника подоба́етъ клѧ́сти: мно́гихъ бо ми́рныхъ погꙋби́ша.	Навушник і двоязичний нехай будуть прокляті, бо вони погубили багатьох, які жили у тиші;
16	16
Ѧ҆зы́къ трегꙋ́бый мнѡ́ги потрѧсѐ и҆ разлꙋчѝ ѧ҆̀ ѿ ꙗ҆зы́ка во ꙗ҆зы́къ,	язик третій багатьох похитнув і виганяв їх від народу до народу,
17	17
и҆ гра́ды твє́рды разорѝ и҆ до́мы вельмо́жей превратѝ:	і руйнував укріплені міста і знищував доми вельмож;
18	18
ѧ҆зы́къ трегꙋ́бый жєны̀ дѡ́блїѧ и҆згна̀ и҆ лишѝ ѧ҆̀ ѿ трꙋдѡ́въ и҆́хъ:	язик третій вигнав доблесних дружин і позбавив їх трудів їх;
19	19
вне́млѧй є҆мꙋ̀ не и҆́мать ѡ҆брѣстѝ поко́ѧ, нижѐ всели́тсѧ со безмо́лвїемъ.	хто слухає його, той не знайде спокою і не буде жити у тиші.
20	20
Ꙗ҆́зва бична́ѧ стрꙋ́пы твори́тъ, ꙗ҆́зва же ѧ҆зы́чнаѧ сокрꙋша́етъ кѡ́сти.	Удар бича робить рубці, а удар язика розтрощить кістки;
21	21
Мно́зи падо́ша ѻ҆́стрїемъ меча̀, но не ꙗ҆́коже па́дшїи ѧ҆зы́комъ:	багато хто упав від вістря меча, але не стільки, скільки полягло від язика;
22	22
блаже́нъ, и҆́же оу҆кры́етсѧ ѿ негѡ̀, и҆́же не про́йде въ ꙗ҆́рости є҆гѡ̀, и҆́же не повлечѐ и҆́га є҆гѡ̀ и҆ оу҆́зами є҆гѡ̀ не свѧ́занъ бы́сть:	щасливий, хто сховався від нього, хто не відчув люті його, хто не тягнув ярма його і не зв’язаний був путами його;
23	23
и҆́го бо є҆гѡ̀ и҆́го желѣ́зно, и҆ оу҆́зы є҆гѡ̀ оу҆́зы мѣ̑дѧны:	бо ярмо його — ярмо залізне, і пута його — пута мідні,
24	24
сме́рть люта̀ сме́рть є҆гѡ̀, и҆ па́че є҆гѡ̀ лꙋ́чше є҆́сть а҆́дъ.	смерть люта — смерть його, і саме пекло краще за нього.
25	25
Не ѡ҆блада́етъ благовѣ́рными, и҆ въ пла́мени є҆гѡ̀ не сгорѧ́тъ.	Не оволодіє він благочестивими, і не згорять вони у полум’ї його;
26	26
Ѡ҆ставлѧ́ющїи гдⷭ҇а впадꙋ́тсѧ въ ѻ҆́нь, и҆ въ ни́хъ возгори́тсѧ и҆ не оу҆га́снетъ: по́сланъ бꙋ́детъ на нѧ̀ ꙗ҆́кѡ ле́въ, и҆ ꙗ҆́кѡ па́рдъ погꙋби́тъ ѧ҆̀.	ті, що залишають Господа, впадуть у нього; у них розпалиться він і не згасне: він буде посланий на них, як лев, і, як барс, буде знищувати їх.
27	27
Ви́ждь, ѡ҆градѝ стѧжа́нїе твоѐ те́рнїемъ,	Дивись, обгороди володіння твоє терням,
28	28
сребро̀ твоѐ и҆ зла́то твоѐ свѧжѝ,	зв’яжи срібло твоє і золото,
29	29
и҆ словесє́мъ твои̑мъ сотворѝ вѣ́съ и҆ мѣ́рꙋ, и҆ оу҆ста́мъ твои̑мъ сотворѝ две́рь и҆ заво́рꙋ.	і для слів твоїх зроби вагу і міру, і для вуст твоїх — двері і засув.
30	30
Внима́й, да не ка́кѡ поползне́шисѧ и҆́мъ, нижѐ паде́ши прѧ́мѡ ловѧ́щемꙋ.	Бережися, щоб не спіткнутися ними і не впасти перед зловмисником.
Глава́ к҃ѳ	Глава 29

1	1
Творѧ́й ми́лость взаи́мъ да́стъ и҆́скреннемꙋ, и҆ оу҆крѣплѧ́ѧй рꙋ́кꙋ свою̀ соблюда́етъ за́пѡвѣди.	Хто чинить милість, той дає у борг ближньому, і хто підтримує його своєю рукою, той дотримується заповіді.
2	2
Да́ждь взаи́мъ и҆́скреннемꙋ во вре́мѧ тре́бованїѧ є҆гѡ̀ и҆ па́ки возда́ждь и҆́скреннемꙋ во вре́мѧ:	Давай у борг ближньому під час нестатку його і сам своєчасно повертай ближньому.
3	3
оу҆твердѝ сло́во и҆ оу҆вѣ́рисѧ съ ни́мъ, и҆ во всѧ́ко вре́мѧ ѡ҆брѧ́щеши потре́бꙋ твою̀.	Твердо тримай слово і будь вірний йому — і ти повсякчас знайдеш потрібне для тебе.
4	4
Мно́зи ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣ́тенїе возмнѣ́ша заимова́нїе и҆ зада́ша трꙋ́дъ помо́щникѡмъ и҆́хъ:	Багато хто вважав позичку знахідкою і засмутив тих, які допомогли йому.
5	5
до́ндеже во́зметъ, ѡ҆блобыза́етъ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ и҆ на и҆мѣ́нїе и҆́скреннѧгѡ смири́тъ гла́съ:	Доки не одержить, він буде цілувати руку його і через гроші ближнього смирить голос;
6	6
и҆ во вре́мѧ воздаѧ́нїѧ провлече́тъ вре́мѧ, и҆ возда́стъ словеса̀ оу҆ны́нїѧ, и҆ вре́мѧ ѡ҆бвини́тъ.	а у термін віддачі він буде тягнути час і буде відповідати сумно і скаржитися на час.
7	7
А҆́ще же возмо́жетъ возда́ти, є҆два̀ полови́нꙋ принесе́тъ и҆ вмѣни́тъ є҆̀ ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣ́тенїе:	Якщо він буде у змозі, то ледь половину принесе — і це поставить йому за знахідку;
8	8
а҆́ще же нѝ, лишѝ є҆го̀ и҆мѣ́нїй свои́хъ и҆ стѧжа̀ є҆го̀ врага̀ тꙋ́не:	а якщо буде не у змозі, то позикодавець позбувся своїх грошей і без причини набув собі ворога у ньому:
9	9
клѧ̑твы и҆ оу҆кори̑зны возда́стъ є҆мꙋ̀ и҆ вмѣ́стѡ сла́вы возда́стъ є҆мꙋ̀ безче́стїе.	він віддасть йому прокляттями і лихослів’ям і замість поваги віддасть нечестям.
10	10
Мно́зи оу҆́бѡ за лꙋка́вство ѿверго́шасѧ, и҆ лиши́тисѧ тꙋ́не оу҆боѧ́шасѧ.	Багато хто через таке лукавство ухиляється від позики, побоюючись дарма потерпіти втрату.
11	11
Ѻ҆ба́че смире́нномꙋ долготерпѝ и҆ ми́лостынею не продолжѝ є҆гѡ̀:	Але до бідного ти будь поблажливий і з милостинею йому не барися;
12	12
за́повѣди ра́ди застꙋпѝ ни́щаго, и҆ по нищетѣ̀ є҆гѡ̀ не ѿвратѝ є҆гѡ̀ тща̀.	заради заповіді допоможи бідному й у нестатку його не відпускай його ні з чим.
13	13
Погꙋбѝ сребро̀ бра́та ра́ди и҆ дрꙋ́га, и҆ да не ѡ҆ржа́вѣетъ под̾ ка́менемъ во па́гꙋбꙋ.	Витрачай срібло для брата і друга і не давай йому заіржавіти під каменем на погибель;
14	14
Положѝ сокро́вище своѐ по за́повѣдемъ вы́шнѧгѡ, и҆ оу҆по́льзꙋетъ тѧ̀ па́че не́жели зла́то.	використовуй скарб твій за заповідями Всевишнього, і він принесе тобі більше користи, ніж золото;
15	15
Затворѝ ми́лостыню во клѣ́техъ твои́хъ, и҆ та̀ и҆́зметъ тѧ̀ ѿ всѧ́кагѡ ѡ҆ѕлобле́нїѧ:	замкни у коморах твоїх милостиню, і вона позбавить тебе усякого нещастя:
16	16
па́че щита̀ тве́рда и҆ па́че копїѧ̀ тѧ́жка, проти́вꙋ врагꙋ̀ побо́ретъ по тебѣ̀.	краще за міцний щит і твердий спис вона захистить тебе проти ворога.
17	17
Мꙋ́жъ бла́гъ спорꙋ́чникъ бꙋ́детъ и҆́скреннемꙋ, и҆ погꙋби́вый сты́дъ ѡ҆ста́витъ є҆го̀.	Добра людина поручиться за ближнього, а хто втратив сором, той залишить його.
18	18
Благода̑ти спорꙋ́чника не забꙋ́ди: даде́ бо дꙋ́шꙋ свою̀ за тѧ̀.	Не забувай благодіянь поручителя; бо він дав душу свою за тебе.
19	19
До́брое порꙋче́нїе ѿвраща́етъ грѣ́шникъ, неблагода́рный же мы́слїю ѡ҆ста́витъ и҆зба́вльшаго и҆̀.	Грішник зруйнує майно поручителя, і невдячний у душі залишить свого спасителя.
20	20
Порꙋче́нїе мно́гихъ погꙋбѝ благоꙋправлѧ́ющихъ и҆ поколеба̀ и҆̀хъ ꙗ҆́кѡ волна̀ морска́ѧ:	Поручництво призвело до розорення багатьох людей з достатком і похитнуло їх, як хвиля морська;
21	21
мꙋ́жы си̑льны преселѝ, и҆ заблꙋди́ша во ꙗ҆зы́цѣхъ чꙋжди́хъ.	мужів могутніх вигнало з домів, і вони блукали між чужими народами.
22	22
Грѣ́шникъ въ порꙋче́нїе впа́даетъ, и҆ гонѧ́й дѣла̀ чꙋжда̑ѧ впаде́тъ въ сꙋды̀.	Грішник, який приймає на себе поручництво і шукає користи, впаде у тяжбу.
23	23
Застꙋпѝ и҆́скреннѧго по си́лѣ твое́й, и҆ внима́й себѣ̀, да не впаде́ши.	Допомагай ближньому за силою твоєю і бережися, щоб тобі не впасти у те саме.
24	24
Нача́ло житїѧ̀ человѣ́ча вода̀ и҆ хлѣ́бъ, и҆ ри́за и҆ до́мъ покрыва́ѧй стꙋ́дъ.	Головна потреба для життя — вода і хліб, і одяг і дім, що прикриває наготу.
25	25
Лꙋ́чше житїѐ ни́щагѡ под̾ кро́вомъ берве́ннымъ, не́жели бра̑шна дѡбра̀ въ чꙋжди́хъ.	Краще життя бідного під дощатою покрівлею, ніж розкішні бенкети у чужих домах.
26	26
Ѡ҆ ма́лѣ и҆ ѡ҆ вели́цѣ дово́ленъ бꙋ́ди.	Будь задоволений малим, як і многим.
27	27
Живо́тъ ѕо́лъ и҆з̾ до́мꙋ въ до́мъ, и҆ а҆́може пресели́шисѧ, не ѿве́рзеши оу҆́стъ свои́хъ:	Лихе життя — блукати з дому у дім, і де оселишся, не посмієш і рота відкрити;
28	28
оу҆гости́ши и҆ напои́ши неблагода́рныхъ, и҆ къ си̑мъ ѕло̀ оу҆слы́шиши:	будеш подавати їжу і питво без подяки, та й зверх того ще почуєш гірке:
29	29
пристꙋпѝ, прише́лче, оу҆красѝ трапе́зꙋ, и҆ а҆́ще что̀ въ рꙋцѣ̀ твое́й, оу҆хлѣ́би мѧ̀:	«піди сюди, прибулець, приготуй стіл і, якщо є що у тебе, нагодуй мене»;
30	30
и҆зы́ди, прише́лче, ѿ лица̀ сла́вы, прїи́де бо мнѣ̀ въ гѡ́сти бра́тъ, и҆ потре́ба до́мꙋ.	«відійди, прибулець, заради почесної особи: брат прийшов до мене у гості, дім потрібен».
31	31
Тѧжка̑ сїѧ̑ человѣ́кꙋ и҆мꙋ́щꙋ ра́зꙋмъ, запреще́нїе хра́мины и҆ поноше́нїе заимода́вца.	Важкий для людини з почуттям докір за притулок у домі й осудження за послугу.
Глава́ л҃	Глава 30

1	1
Любѧ́й сы́на своего̀ оу҆части́тъ є҆мꙋ̀ ра̑ны, да возвесели́тсѧ въ послѣ̑днѧѧ своѧ̑.	Хто любить свого сина, той нехай частіше карає його, щоб згодом утішатися ним.
2	2
Наказꙋ́ѧй сы́на своего̀ наслади́тсѧ ѡ҆ не́мъ и҆ посредѣ̀ зна́емыхъ ѡ҆ не́мъ похва́литсѧ.	Хто наставляє свого сина, той буде мати допомогу від нього і серед знайомих буде хвалитися ним.
3	3
Оу҆ча́й сы́на своего̀ раздражи́тъ врага̀ и҆ пред̾ дрꙋ́ги ѡ҆ не́мъ возра́дꙋетсѧ.	Хто навчає свого сина, той збуджує заздрість у ворога, а перед друзями буде радіти за нього.
4	4
Оу҆́ мре ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀, и҆ а҆́ки не оу҆́мре: подо́бна бо себѣ̀ ѡ҆ста́ви по себѣ̀.	Помер батько його — і ніби не вмирав, тому що залишив після себе подібного до себе;
5	5
Во житїѝ свое́мъ ви́дѣ и҆ возвесели́сѧ ѡ҆ не́мъ и҆ при кончи́нѣ свое́й не ѡ҆скорби́сѧ:	за життя свого він дивився на нього й утішався, і при смерті своїй не засмутився;
6	6
проти́вꙋ врагѡ́мъ ѡ҆ста́ви ме́стника и҆ дрꙋгѡ́мъ воздаю́ща благода́ть.	для ворогів він залишив у ньому месника, а для друзів — того, хто воздає подяку.
7	7
Оу҆гожда́ѧй сы́нꙋ ѡ҆бѧ́жетъ стрꙋ́пы є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆ всѧ́цѣмъ во́пли возмѧте́тсѧ оу҆тро́ба є҆гѡ̀.	Поблажливий до сина буде перев’язувати рани його, і при всякому крику його буде тривожитися серце його.
8	8
Ко́нь неꙋкроще́нъ свирѣ́пъ быва́етъ, и҆ сы́нъ самово́льный проде́рзъ бꙋ́детъ.	Необ’їжджений кінь буває впертим, а син, залишений на свою волю, стає зухвалим.
9	9
Ласка́й ча́до, и҆ оу҆страши́тъ тѧ̀, и҆гра́й съ ни́мъ, и҆ ѡ҆печа́литъ тѧ̀.	Плекай дитя, і воно злякає тебе; грай з ним, і воно засмутить тебе.
10	10
Не смѣ́йсѧ съ ни́мъ, да не поболи́ши ѡ҆ не́мъ и҆ на послѣ́докъ сти́снеши зꙋ́бы твоѧ̑.	Не смійся з ним, щоб не горювати з ним і потім не скреготати зубами своїми.
11	11
Не да́ждь є҆мꙋ̀ вла́сти въ ю҆́ности и҆ не пре́зри невѣ́дѣнїѧ є҆гѡ̀:	Не давай йому волі в юності і не потурай нерозуму його.
12	12
слѧцы̀ вы́ю є҆гѡ̀ въ ю҆́ности и҆ сокрꙋшѝ ре́бра є҆гѡ̀, до́ндеже мла́дъ є҆́сть, да не когда̀ ѡ҆жестѣ́въ не покори́ттисѧ.	Нагинай шию його в юності і скрушай ребра його, доки воно молоде, щоб, зробившись упертим, воно не вийшло з покори тобі.
13	13
Накажѝ сы́на твоего̀ и҆ дѣ́лай и҆́мъ, да не въ безстꙋ́дїи є҆гѡ̀ поткне́шисѧ.	Учи сина твого і трудися над ним, щоб не мати тобі засмучення від непристойних вчинків його.
14	14
Лꙋ́чше ни́щь здра́въ и҆ крѣ́покъ въ си́лѣ свое́й, не́жели бога́тъ оу҆ра́ненъ тѣ́ломъ свои́мъ.	Краще бідняк здоровий і міцний силами, ніж багатій з виснаженим тілом;
15	15
Здра́вїе и҆ крѣ́пость лꙋ́чше є҆́сть всѧ́кагѡ зла́та, и҆ тѣ́ло здра́вое, не́жели бога́тство безчи́сленное.	здоров’я і добрий стан тіла дорожче за всяке золото, і міцне тіло краще за незліченне багатство;
16	16
Нѣ́сть бога́тство лꙋ́чше здра́вїѧ тѣле́снагѡ, и҆ нѣ́сть весе́лїе па́че ра́дости серде́чныѧ.	немає багатства кращого за тілесне здоров’я, і немає радости вищої за радість сердечну;
17	17
Лꙋ́чше є҆́сть сме́рть па́че живота̀ го́рька и҆лѝ недꙋ́га до́лгагѡ.	краще смерть, ніж гірке життя, або хвороба, що постійно триває.
18	18
Блага̑ѧ и҆злїѧ̑ннаѧ пред̾ оу҆сты̑ затворе́нными предложє́нїѧ бра́шенъ предлежа̑щаѧ оу҆ гро́ба.	Солодощі, піднесені до зімкнутих уст, те саме, що їжа, поставлена на могилі.
19	19
Ка́ѧ по́льза і҆́дѡлꙋ ѿ же́ртвы; не и҆́мать бо ꙗ҆́сти, ни ѡ҆бонѧ́ти:	Яка користь ідолу від жертви? він ні їсти, ні нюхати не може:
20	20
та́кѡ гони́мый ѿ гдⷭ҇а,	так переслідуваний від Господа,
21	21
зрѧ́й ѻ҆чи́ма и҆ стенѧ́й, ꙗ҆́коже є҆ѵнꙋ́хъ ѡ҆сѧза́ѧй дѣви́цꙋ и҆ воздыха́ѧй.	дивлячись очима і стогнучи, подібний до євнуха, який обіймає дівчину і зітхає.
22	22
Не вда́ждь въ печа́ль дꙋ́шꙋ твою̀ и҆ не ѡ҆скорбѝ себѐ совѣ́томъ твои́мъ.	Не віддавайся суму душею твоєю і не муч себе своєю підозріливістю;
23	23
Весе́лїе се́рдца живо́тъ человѣ́ка, и҆ ра́дованїе мꙋ́жа долгоде́нствїе.	веселощі серця — життя людини, і радість чоловіка — довголіття;
24	24
Любѝ дꙋ́шꙋ твою̀ и҆ оу҆тѣша́й се́рдце твоѐ, и҆ печа́ль ѿ себє̀ ѿри́ни дале́че:	люби душу твою й утішай серце твоє і віддаляй від себе сум,
25	25
мнѡ́ги бо печа́ль оу҆бѝ, и҆ нѣ́сть по́льзы въ не́й.	бо сум багатьох убив, а користи у ньому немає.
26	26
Рве́нїе и҆ ꙗ҆́рость оу҆малѧ́ютъ дни̑, и҆ печа́ль пре́жде вре́мене ста́рость наво́дитъ.	Ревнощі і гнів скорочують дні, а турбота — раніше часу приводить старість.
27	27
Свѣ́тло се́рдце и҆ бла́го ѡ҆ бра́шнѣ и҆ ѡ҆ ꙗ҆́ди свое́й попече́тсѧ.	Відкрите і добре серце піклується і про поживу свою.
Глава́ л҃а	Глава 31

1	1
Бдѣ́нїе бога́тства растлева́етъ плѡ́ти, и҆ попече́нїе є҆гѡ̀ ѿго́нитъ со́нъ:	Пильнування над багатством виснажує тіло, і турбота про нього відганяє сон.
2	2
печа́ль бдѣ́нїѧ ѿторга́етъ дрема́нїе, и҆ недꙋ́гъ лю́тъ ѿима́етъ со́нъ.	Пильна турбота не дає дрімати, і тяжка хвороба відбирає сон.
3	3
Трꙋди́тсѧ бога́тый въ собира́нїи бога́тства и҆ въ поко́и насыща́етсѧ сла́достей свои́хъ:	Потрудився багатий для примноження майна — й у спокої насичується своїми благами.
4	4
трꙋди́тсѧ оу҆бо́гїй во оу҆мале́нїи житїѧ̀, и҆ въ поко́и скꙋ́дный быва́етъ.	Потрудився бідний при нестатках у житті — і у спокої залишається убогим.
5	5
Любѧ́й зла́то не ѡ҆правди́тсѧ, и҆ гонѧ́й растлѣ́нїе си́мъ насы́титсѧ.	Хто любить золото, не буде правий, і хто ганяється за тлінням, наповниться ним.
6	6
Мно́зи падо́ша зла́та ра́ди, и҆ бы́сть па́гꙋба и҆́хъ прѧ́мѡ лицꙋ̀ и҆́хъ.	Багато хто заради золота зазнав падіння, і загибель його була перед лицем його;
7	7
Дре́во претыка́нїѧ є҆́сть всѣ̑мъ жрꙋ́щымъ є҆мꙋ̀, и҆ всѧ́къ безꙋ́мливъ ꙗ҆́тъ бꙋ́детъ и҆́мъ.	воно — дерево спотикання для тих, що приносять йому жертви, і всякий нерозумний буде вловлений ним.
8	8
Блаже́нъ бога́тый, и҆́же ѡ҆брѣ́тесѧ без̾ поро́ка и҆ и҆́же в̾слѣ́дъ зла́та не и҆́де.	Щасливий багатій, який виявився бездоганним і який не ганявся за золотом.
9	9
Кто̀ є҆́сть се́й; и҆ оу҆блажи́мъ є҆го̀, сотвори́ бо ди̑внаѧ въ лю́дехъ свои́хъ.	Хто він? і ми прославимо його; бо він зробив чудо у народі своєму.
10	10
Кто̀ и҆скꙋше́нъ и҆́мъ и҆ соверше́нъ бы́сть; и҆ бꙋ́детъ на похвале́нїе.	Хто був спокушуваний золотом — і залишився непорочним? Нехай буде це у похвалу йому.
11	11
Кто̀ мо́глъ престꙋпи́ти, и҆ не престꙋпѝ, и҆ ѕло̀ сотвори́ти, и҆ не сотворѝ;	Хто міг згрішити — і не згрішав, зробити зло — і не зробив?
12	12
Оу҆твердѧ́тсѧ блага̑ѧ є҆гѡ̀, и҆ ми́лѡстыни є҆гѡ̀ и҆сповѣ́сть собра́нїе.	Міцним буде багатство його, і про милостині його буде звіщати зібрання.
13	13
Сѣ́лъ ли є҆сѝ при трапе́зѣ вели́цѣй, не разве́рзи на не́й горта́ни твоегѡ̀	Коли ти сядеш за багатий стіл, не розкривай на нього гортань твою
14	14
и҆ не рцы̀: мно́гѡ на не́й є҆́сть. Помѧнѝ, ꙗ҆́кѡ ѕло̀ є҆́сть ѻ҆́ко лꙋка́во.	і не говори: «багато ж на ньому!» Пам’ятай, що заздре око — зла річ.
15	15
Лꙋка́внѣе ѻ҆́ка что̀ є҆́сть со́здано; сегѡ̀ ра́ди ѡ҆ ко́ей либо ве́щи слези́тъ.	Що зі створеного заздрісніше за око? Тому воно плаче за всим, що бачить.
16	16
И҆дѣ́же а҆́ще оу҆́зриши, не простира́й рꙋкѝ и҆ не гнѣти́сѧ съ ни́мъ въ соли́ло.	Куди воно подивиться, не простягай руки, і не зіштовхуйся з ним у блюді.
17	17
Разсꙋжда́й, ꙗ҆̀же сꙋ́ть и҆́скреннѧгѡ, ѿ тебє̀ сама́гѡ, и҆ ѡ҆ всѧ́цѣй ве́щи размышлѧ́й.	Суди про ближнього по собі і про всяку дію розмірковуй.
18	18
Ꙗ҆́ждь ꙗ҆́кѡ человѣ́къ предлежа́щее тѝ и҆ не пресыща́йсѧ, да не возненави́дѣнъ бꙋ́деши.	Їж, як людина, що тобі запропоновано, і не пересичуйся, щоб не зненавиділи тебе;
19	19
Преста́ни пе́рвый ра́ди наказа́нїѧ и҆ не пресыща́йсѧ, да не преткне́шисѧ:	припиняй їсти першим із ввічливости і не будь жадібним, щоб не стати спокусою;
20	20
и҆ а҆́ще сѧ́деши посредѣ̀ мно́гихъ, пе́рвѣе и҆́хъ не прострѝ рꙋкѝ твоеѧ̀.	і якщо ти сядеш посеред багатьох, то не простягай руки твоєї раніше них.
21	21
Ко́ль дово́лно человѣ́кꙋ нака́занномꙋ ма́лое, и҆ на ѻ҆дрѣ̀ свое́мъ не постра́ждетъ ѕла̀.	Малим задовольняється людина вихована, і тому вона не страждає задишкою на своїй постелі.
22	22
Со́нъ здра́вый ѿ чре́ва оу҆мѣ́ренна: воста̀ заꙋ́тра, и҆ дꙋша̀ є҆гѡ̀ съ ни́мъ:	Здоровий сон буває при помірності шлунка: устав рано, і душа його з ним;
23	23
трꙋ́дъ бдѣ́нїѧ и҆ холе́ра и҆ чревоболѣ́нїе съ мꙋ́жемъ ненасы́тнымъ.	страждання на безсоння і холера і різь у животі бувають у людини ненаситної.
24	24
И҆ а҆́ще ѡ҆тѧготи́лсѧ є҆сѝ бра́шны, воста́ни ѿ трапе́зы и҆ почі́еши.	Якщо ти обтяжив себе стравами, то встань з-за столу і відпочинь.
25	25
Послꙋ́шай менѐ, ча́до, и҆ не оу҆ничижѝ менѐ, и҆ на послѣ́докъ ѡ҆брѧ́щеши словеса̀ моѧ̑.	Послухай мене, сину мій, і не знехтуй мною, і згодом ти зрозумієш слова мої.
26	26
Во всѣ́хъ дѣ́лѣхъ твои́хъ бꙋ́ди тща́теленъ, и҆ всѧ́къ недꙋ́гъ не и҆́мать пристꙋпи́ти къ тебѣ̀.	В усіх справах твоїх будь обачний, і ніяка хвороба не трапиться з тобою.
27	27
Ще́драго хлѣ́бами благословѧ́тъ оу҆стнѣ̀, и҆ послꙋ́шество добро́ты є҆гѡ̀ вѣ́рно.	Щедрого на хліби будуть благословляти вуста, і свідчення про доброту його — вірне;
28	28
На скꙋпа́го въ хлѣ́бѣхъ поро́пщетъ гра́дъ, и҆ послꙋ́шество ѕло́бы є҆гѡ̀ и҆звѣ́стно.	проти скупого на хліб буде нарікати місто, і свідчення про скупість його — справедливе.
29	29
Въ вїнѣ̀ не мꙋжа́йсѧ, мно́гихъ бо погꙋбѝ вїно̀.	Проти вина не показуй себе хоробрим, тому що багатьох погубило вино.
30	30
Пе́щь и҆скꙋша́етъ желѣ́зо въ кале́нїи, та́кѡ вїно̀ сердца̀ го́рдыхъ во пїѧ́нствѣ.	Піч випробовує міцність леза загартуванням; так вино випробовує серця гордих — пияцтвом.
31	31
Поле́зно вїно̀ животꙋ̀ человѣ́чꙋ, а҆́ще пїе́ши є҆̀ въ мѣ́рꙋ є҆гѡ̀.	Вино корисне для життя людини, якщо будеш пити його помірно.
32	32
Кі́й живо́тъ побѣжда́емомꙋ вїно́мъ; сїе́ бо на весе́лїе человѣ́кѡмъ со́здано є҆́сть.	Що за життя без вина? воно створене на радість людям.
33	33
Ра́дованїе се́рдца и҆ весе́лїе дꙋшѝ вїно̀ пїе́мо во вре́мѧ прили́чно:	Відрада серцю й утіха душі — вино, помірно вживане вчасно;
34	34
го́ресть дꙋшѝ вїно̀ пїе́мо мно́го въ ра́спри и҆ клеветѣ̀:	прикрість для душі — вино, коли п’ють його багато, при роздратуванні і сварці.
35	35
оу҆множа́етъ пїѧ́нство ꙗ҆́рость безꙋ́мнагѡ на претыка́нїе, оу҆малѧ́ѧ крѣ́пость и҆ сотворѧ́ѧ стрꙋ̑пїѧ.	Надмірне вживання вина збільшує лють нерозумного до спотикання, зменшуючи міцність його і заподіюючи рани.
36	36
Въ пи́рѣ вїна̀ не ѡ҆блича́й и҆́скреннѧго и҆ не оу҆ничижѝ є҆го̀ въ весе́лїи є҆гѡ̀:	На бенкеті за вином не дорікай ближньому і не принижуй його під час його веселощів;
37	37
словесѐ поно́сна не рцы̀ є҆мꙋ̀ и҆ не ѡ҆скорбѝ є҆го̀ во и҆стѧза́нїи.	не говори йому образливих слів і не обтяжуй його вимогами.
Глава́ л҃в	Глава 32

1	1
Старѣ́йшинꙋ ли тѧ̀ поста́виша, не возноси́сѧ, но бꙋ́ди въ ни́хъ ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ ни́хъ:	Якщо поставили тебе старшим на бенкеті, не підносся; будь між іншими як один з них:
2	2
попецы́сѧ и҆́ми, и҆ та́кѡ сѧ́ди. И҆ всю̀ потре́бꙋ твою̀ сотвори́въ возлѧ́зи,	подбай про них і потім сідай. І коли усю твою справу виконаєш, тоді займи твоє місце,
3	3
да возвесели́шисѧ и҆́хъ ра́ди и҆ красоты̀ ра́ди прїи́меши вѣне́цъ.	щоб порадіти на них і за добре розпорядження одержати вінок.
4	4
Глаго́ли, старѣ́йшино, подоба́етъ бо тѝ,	Розмову веди ти, старший, — тому що це пристойно тобі, —
5	5
и҆спы́тною хи́тростїю и҆ не возбранѝ мꙋсїкі́и:	з ґрунтовним знанням; і не забороняй музику.
6	6
и҆дѣ́же слꙋ́шанїе (бꙋ́детъ), не и҆злива́й бесѣ́ды и҆ без̾ вре́мене не мꙋдри́сѧ.	Коли слухають, не примножуй розмови і дочасно не мудруй.
7	7
Печа́ть а҆нѳра́ѯа на оу҆краше́нїи зла́тѣ, и҆ сладкогла́сїе мꙋсїкі́євъ въ пи́ршествѣ вїна̀.	Що рубінова печатка у золотій прикрасі, те благозвучність музики на бенкеті за вином;
8	8
Во оу҆краше́нїи златѣ́мъ печа́ть смара́гдова, сладкопѣ́нїе мꙋсїкі́євъ по сла́дцѣмъ вїнѣ̀.	що смарагдова печатка у золотій оправі, те приємність пісень за смачним вином.
9	9
Глаго́ли, ю҆́ноше, а҆́ще тебѣ̀ є҆́сть потре́ба, є҆два̀ два́щи, а҆́ще вопроше́нъ бꙋ́деши:	Говори, юначе, якщо потрібно тобі, ледь слова два, коли тебе запитають,
10	10
сократѝ сло́во, ма́лыми мнѡ́гаѧ (и҆зглаго́ли): бꙋ́ди ꙗ҆́кѡ вѣ́дый и҆ вкꙋ́пѣ молчѧ̀.	говори головне, багато у небагатьох словах. Будь, як знавець і, разом, як той, хто уміє мовчати.
11	11
Посредѣ̀ вельмо́жъ не ра́венъ твори́сѧ и҆ и҆но́мꙋ глаго́лющꙋ не многосло́ви.	Серед вельмож не рівняйся з ними і, коли говорить інший, ти багато не говори.
12	12
Пре́жде гро́ма предварѧ́етъ мо́лнїѧ, и҆ пре́жде стыдли́вагѡ предварѧ́етъ благода́ть.	Грому передує блискавка, а сором’язливого випереджає прихильність.
13	13
Во вре́мѧ востава́й, а҆ не послѣдѝ (и҆ны́хъ), въ до́мъ ѿидѝ и҆ не лѣни́сѧ:	Вставай вчасно і не будь останнім; поспішай додому і не зупиняйся.
14	14
та́мѡ и҆гра́й и҆ творѝ помышлє́нїѧ твоѧ̑, и҆ не согрѣша́й сло́вомъ го́рдымъ.	Там забавляйся і роби, що тобі подобається; але не гріши гордим словом.
15	15
И҆ ѡ҆ си́хъ благословѝ сотво́ршаго тѧ̀ и҆ оу҆поева́ющаго тѧ̀ ѿ бл҃гъ свои́хъ.	І за це благословляй Того, Хто сотворив тебе і насичує тебе Своїми благами.
16	16
Боѧ́йсѧ гдⷭ҇а прїи́метъ наказа́нїе, и҆ оу҆́тренюющїи ѡ҆брѧ́щꙋтъ бл҃говоле́нїе.	Хто боїться Господа, той прийме настановлення, і ті, що з раннього ранку звертаються до Нього, придбають благовоління Його.
17	17
И҆ща́й зако́на насы́титсѧ є҆гѡ̀, и҆ лицемѣ́рствꙋѧй соблазни́тсѧ ѡ҆ не́мъ.	Той, хто шукає закон, насититься ним, а лицемір спіткнеться через нього.
18	18
Боѧ́щїисѧ гдⷭ҇а ѡ҆брѧ́щꙋтъ сꙋ́дъ и҆ ѡ҆правда̑нїѧ ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ возжгꙋ́тъ.	Ті, що бояться Господа, знайдуть суд і, як світло, запалять правосуддя.
19	19
Человѣ́къ грѣ́шникъ оу҆кланѧ́етсѧ ѿ ѡ҆бличе́нїѧ и҆ по во́ли свое́й ѡ҆брѣта́етъ и҆звине́нїе.	Чоловік грішний ухиляється від викриття і знаходить вибачення, відповідно до бажання свого.
20	20
Мꙋ́жъ совѣ́тный не пре́зритъ размышле́нїѧ, чꙋжды́й же и҆ го́рдый не оу҆бои́тсѧ стра́ха и҆ по сотворе́нїи свое́мъ без̾ совѣ́та.	Чоловік розсудливий не зневажає міркування, а безрозсудний і гордий не здригається від страху і після того, як зробив що-небудь без розмірковування.
21	21
Без̾ совѣ́та ничесо́же творѝ, и҆ є҆гда̀ сотвори́ши, не раскаѧва́йсѧ.	Без роздумів не роби нічого, і коли зробиш, не розкаюйся.
22	22
На пꙋтѝ паде́нїѧ не ходѝ и҆ не претыка́йсѧ ѡ҆ ка́менїе:	Не ходи шляхом, де руїни, щоб не спіткнутися об камінь;
23	23
не вѣ́рꙋй пꙋтѝ, въ не́мже не претыка́ешисѧ, и҆ ѿ ча̑дъ свои́хъ храни́сѧ.	не покладайся і на рівний шлях; остерігайся навіть дітей твоїх.
24	24
Во всѧ́цѣмъ дѣ́лѣ бла́зѣ вѣ́рꙋй дꙋше́ю твое́ю, и҆́бо сїѐ є҆́сть соблюде́нїе за́повѣдїй.	У всякій справі вір душі твоїй: і це є дотримання заповідей.
25	25
Вѣ́рꙋѧй зако́нꙋ внима́етъ за́повѣдемъ, и҆ оу҆пова́ѧй на гдⷭ҇а не оу҆ма́литсѧ.	Віруючий закону уважний до заповідей, і хто уповає на Господа, не зазнає шкоди.
Глава́ л҃г	Глава 33

1	1
Боѧ́щагосѧ гдⷭ҇а не срѧ́щетъ ѕло̀: а҆́ще и҆ въ напа́сть впаде́тъ, па́ки и҆́зметъ є҆го̀.	З тим, хто боїться Господа, не станеться зла, але й у спокусі Він визволить його.
2	2
Мꙋ́жъ премꙋ́дръ не возненави́дитъ зако́на, сꙋмнѧ́йжесѧ въ не́мъ ꙗ҆́коже въ бꙋ́ри кора́бль.	Мудрий муж не зненавидить закон, а хто удавано тримається його — як корабель у бурю.
3	3
Человѣ́къ разꙋми́въ вѣ́рꙋ и҆́метъ зако́нꙋ, и҆ зако́нъ є҆мꙋ̀ вѣ́ренъ,	Розумна людина вірить закону, і закон для неї вірний, як відповідь урима.
4	4
ꙗ҆́кѡ вопроше́нїе пра́ведныхъ. Пригото́ви сло́во, и҆ та́кѡ оу҆слы́шанъ бꙋ́деши: сочета́й наказа́нїе и҆ тогда̀ ѿвѣща́й.	Приготуй слово — і будеш вислуханий; збери настановлення — і відповідай.
5	5
Ко́ло колесни́чное оу҆тро́ба бꙋ́ѧгѡ, и҆ ꙗ҆́коже ѻ҆́сь вертѧ́щаѧсѧ помышле́нїе є҆гѡ̀.	Колесо у колісниці — серце нерозумного, і як крутиться вісь — думка його.
6	6
Ко́нь на ꙗ҆жде́нїи ꙗ҆́кѡ дрꙋ́гъ лицемѣ́ренъ, под̾ всѧ́кимъ ꙗ҆здѧ́щимъ рже́тъ.	Глузливий друг те саме, що запальний кінь, який під усяким сідоком ірже.
7	7
Почто̀ де́нь днѐ преспѣва́етъ, и҆ всѧ́къ свѣ́тъ днѐ лѣ́та ѿ со́лнца;	Чому один день кращий за інший, тоді як кожне денне світло у році виходить від сонця?
8	8
Ра́зꙋмомъ гдⷭ҇нимъ разлꙋчи́стасѧ, и҆ и҆змѣнѝ вре́мѧ и҆ пра́здники:	Вони розділені премудрістю Господа; Він розрізнив часи і свята:
9	9
ѿ ни́хъ вознесѐ и҆ ѡ҆ст҃ѝ, и҆ ѿ ни́хъ положѝ въ число̀ дні́й.	деякі з них Він підніс і освятив, а інші поклав у числі звичайних днів.
10	10
И҆ человѣ́цы всѝ ѿ пе́рсти, и҆ ѿ землѝ со́зданъ бы́сть а҆да́мъ.	І всі люди з пороху, і Адам був створений із землі;
11	11
Мно́жествомъ вѣ́дѣнїѧ гдⷭ҇ь раздѣлѝ ѧ҆̀ и҆ и҆змѣнѝ пꙋти̑ и҆́хъ.	але за всевіданням Своїм Господь поклав різницю між ними і призначив їм різні путі:
12	12
Ѿ ни́хъ блгⷭ҇вѝ и҆ вознесѐ, и҆ ѿ ни́хъ ѡ҆ст҃ѝ и҆ къ себѣ̀ прибли́жи, ѿ ни́хъ проклѧ̀ и҆ смирѝ и҆ совратѝ и҆̀хъ ѿ стоѧ́нїѧ и҆́хъ.	одних з них благословив і підніс, інших освятив і наблизив до Себе, а ще інших прокляв і принизив і зрушив з місця їх.
13	13
Ꙗ҆́кѡ бре́нїе скꙋде́льника въ рꙋцѣ̀ є҆гѡ̀, всѝ пꙋтїѐ є҆гѡ̀ по и҆зволе́нїю є҆гѡ̀: та́кѡ человѣ́цы въ рꙋцѣ̀ сотво́ршагѡ и҆̀хъ, и҆́мже возда́стъ по сꙋдꙋ̀ своемꙋ̀.	Як глина у гончара у руці його, і всі долі її в його волі, так люди — у руці Творця їх, і Він воздає їм за судом Своїм.
14	14
(Ꙗ҆́кѡ) проти́вꙋ ѕло́мꙋ благо́е и҆ проти́вꙋ сме́рти живо́тъ, та́кѡ проти́вꙋ благочести́вагѡ грѣ́шникъ. И҆ си́це воззрѝ во всѧ̑ дѣла̀ вы́шнѧгѡ: дво́е дво́е, є҆ди́но проти́вꙋ є҆ди́номꙋ.	Як навпроти зла — добро, і навпроти смерти — життя, так навпроти благочестивого — грішник. Так дивись і на усі діла Всевишнього: їх по два, одне навпроти другого.
15	15
А҆́зъ же послѣ́днїй бдѣ́хъ и҆ наслѣ́дихъ ꙗ҆́коже ѿ нача́тка, ꙗ҆́коже собира́ѧй в̾слѣ́дъ ѡ҆б̾има́телей вїногра́дныхъ.	І я останній ретельно потрудився, як той, що підбирав після збирачів виноград,
16	16
Во блгⷭ҇ве́нїе гдⷭ҇не достиго́хъ и҆ ꙗ҆́кѡ ѡ҆б̾има́тель напо́лнихъ точи́ло.	і з благословення Господа устиг і наповнив точило, як збирач винограду.
17	17
Разсмотри́те, ꙗ҆́кѡ не себѣ̀ є҆ди́номꙋ трꙋди́хсѧ, но всѣ̑мъ и҆́щꙋщымъ наказа́нїѧ.	Зрозумійте, що я трудився не для себе одного, але для всіх, хто шукає настановлення.
18	18
Послꙋ́шайте менѐ, вельмѡ́жи люді́й, и҆ вла́стелїе собо́ра, внꙋши́те.	Послухайте мене, князі народу, і вслухайтеся, начальники зібрання:
19	19
Сы́нꙋ и҆ женѣ̀, бра́тꙋ и҆ дрꙋ́гꙋ не да́ждь вла́сти на себѣ̀ въ животѣ̀ свое́мъ,	ні синові, ні дружині, ні братові, ні другові не давай влади над тобою за життя твого;
20	20
и҆ не да́ждь и҆но́мꙋ и҆мѣ́нїѧ своегѡ̀, да не раска́ешисѧ тре́бꙋѧй и҆̀хъ:	і не віддавай іншому маєтку твого, щоб, розкаявшись, не благати за нього.
21	21
до́ндеже жи́въ є҆сѝ и҆ дыха́нїе въ тебѣ̀, не и҆змѣнѝ себѐ всѧ́цѣй пло́ти:	Доки ти живий і дихання у тобі, не замінюй себе ніким;
22	22
лꙋ́чше бо є҆́сть, да тебѣ̀ мо́лѧтсѧ ча̑да твоѧ̑, не́жели тебѣ̀ зрѣ́ти въ рꙋ́цѣ ча̑дъ твои́хъ.	бо краще, щоб діти просили тебе, ніж тобі дивитися в руки синів твоїх.
23	23
Во всѣ́хъ дѣ́лѣхъ твои́хъ бꙋ́ди преспѣва́ѧ и҆ не да́ждь поро́ка на сла́вꙋ твою̀.	У всіх справах твоїх будь головним, і не клади плями на честь твою.
24	24
Въ де́нь сконча́нїѧ дні́й живота̀ твоегѡ̀ и҆ во вре́мѧ сме́рти твоеѧ̀ раздѣлѝ наслѣ́дїе твоѐ.	В кінці днів життя твого і при смерті передай спадщину.
25	25
Пи́ща и҆ же́злїе и҆ бре́мѧ ѻ҆слꙋ̀: хлѣ́бъ и҆ наказа́нїе и҆ дѣ́ло рабꙋ̀.	Корм, палка і ярмо — для осла; хліб, покарання і справа — для раба.
26	26
Накажѝ раба̀, и҆ ѡ҆брѧ́щеши поко́й: ѡ҆сла́би рꙋ́кꙋ є҆мꙋ̀, и҆ и҆ска́ти на́чнетъ свобо́ды.	Завантажуй раба роботою — і будеш мати спокій; послаб руки йому — і він буде шукати свободи.
27	27
И҆́го и҆ реме́нь вы́ю прекланѧ́ютъ, и҆ рабꙋ̀ лꙋка́вꙋ оу҆́зы и҆ ра̑ны.	Ярмо і ремінь зігнуть шию вола, а для лукавого раба — кайдани і рани;
28	28
Вложѝ є҆го̀ въ дѣ́ло, да не пра́зденъ бꙋ́детъ, мно́зѣй бо ѕло́бѣ наꙋчи́ла пра́здность:	використовуй його для праці, щоб він не залишався в неробстві, тому що бездіяльність навчила багато чого злого;
29	29
оу҆стро́й є҆го̀ въ дѣ́лѣхъ, ꙗ҆́коже подоба́етъ є҆мꙋ̀, и҆ а҆́ще не послꙋ́шаетъ, всадѝ є҆го̀ во ѡ҆кѡ́вы.	пристав його до справи, як йому належить, і якщо він не буде коритися, наклади на нього важкі кайдани.
30	30
И҆ не бꙋ́ди и҆зли́шенъ над̾ всѧ́кою пло́тїю, и҆ без̾ сꙋда̀ не сотворѝ ничесѡ́же.	Але ні на кого не накладай зайвого і нічого не роби необдумано.
31	31
А҆́ще тѝ є҆́сть ра́бъ, да бꙋ́детъ ꙗ҆́коже ты̀, поне́же кро́вїю стѧжа́лъ є҆сѝ є҆го̀:	Якщо є в тебе раб, то нехай буде він як ти, бо ти придбав його кров’ю;
32	32
а҆́ще тѝ є҆́сть ра́бъ, и҆мѣ́й є҆го̀ ꙗ҆́коже бра́та, поне́же ꙗ҆́кѡ дꙋшѝ твоеѧ̀ востре́бꙋеши є҆гѡ̀:	якщо є в тебе раб, то поводься з ним, як з братом, бо ти будеш мати потребу в ньому, як у душі твоїй;
33	33
а҆́ще ѡ҆ѕло́биши є҆го̀ непра́веднѡ, и҆ воста́въ ѿбѣжи́тъ, кі́имъ пꙋте́мъ пои́щеши є҆гѡ̀; (не вѣ́си.)	якщо ти будеш кривдити його, і він встане й утече від тебе, то на якій дорозі ти будеш шукати його?
Глава́ л҃д	Глава 34

1	1
Тщє́тны надє́жды и҆ лжи̑вы (сꙋ́ть) неразꙋ́мивꙋ мꙋ́жꙋ, и҆ сѡ́нїѧ вперѧ́ютъ безꙋ́мныхъ.	Пусті й оманливі надії — у людини безрозсудної, і сонні мрії окриляють дурних.
2	2
Ꙗ҆́коже є҆́млѧйсѧ за стѣ́нь и҆ гонѧ́й вѣ́тры, та́кожде є҆́млѧй вѣ́рꙋ снѡ́мъ:	Як той, хто обіймає тінь або женеться за вітром, так той, що вірить сновидінням.
3	3
сїѐ по семꙋ̀ видѣ́нїе снѡ́въ, прѧ́мѡ лицꙋ̀ подо́бїе лица̀.	Сновидіння цілком те саме, що подоба лиця проти лиця.
4	4
Ѿ нечи́стагѡ что̀ ѡ҆чи́ститсѧ, и҆ ѿ лжи́вагѡ ка́ѧ и҆́стина;	Від нечистого що може бути чистого, і від неправдивого що може бути істинного?
5	5
Волшє́бства и҆ ѡ҆баѧ̑нїѧ и҆ сѡ́нїѧ сꙋ́єтна сꙋ́ть, и҆ ꙗ҆́коже ражда́ющїѧ се́рдцꙋ мечта̑нїѧ быва́ютъ:	Ворожба і прикмети і сновидіння — суєта, і серце наповнюється мріями, як у тієї, що народжує.
6	6
а҆́ще не ѿ вы́шнѧгѡ пѡ́слана бꙋ́дꙋтъ на посѣще́нїе, не вда́ждь въ нѧ̀ се́рдца твоегѡ̀:	Якщо вони не будуть послані від Всевишнього для напоумлення, не прикладай до них серця твого.
7	7
мно́гихъ бо прельсти́ша сѡ́нїѧ, и҆ ѿпадо́ша надѣ́ющесѧ на нѧ̀.	Сновидіння ввели багатьох у оману, і ті, що надіялися на них, були піддані падінню.
8	8
Без̾ лжѝ соверши́тсѧ зако́нъ, и҆ премꙋ́дрость во оу҆стѣ́хъ вѣ́рныхъ соверше́нїе.	Закон виконується без обману, і мудрість у вустах вірних звершується.
9	9
Мꙋ́жъ оу҆че́ный оу҆вѣ́да мно́гѡ, и҆ многоискꙋ́сный повѣ́сть ра́зꙋмъ.	Чоловік учений знає багато, і багатодосвідчений висловить знання.
10	10
И҆́же не и҆скꙋси́сѧ, ма́лѡ вѣ́сть: ѡ҆бходѧ́й же страны̑ оу҆мно́житъ хи́трость.	Хто не мав досвіду, той мало знає; а хто подорожував, той примножив знання.
11	11
Мно́гѡ ви́дѣхъ во ѡ҆бхожде́нїи мое́мъ, и҆ вѧ̑щшаѧ слове́съ мои́хъ ра́зꙋмъ мо́й:	Багато чого я бачив у моєму подорожуванні, і я знаю більше, ніж скільки говорю.
12	12
мно́гащи да́же до сме́рти бѣ́дствовахъ, и҆ спасе́нъ бы́хъ си́хъ ра́ди.	Багато разів був я у небезпеці смерти, і рятувався за допомогою досвіду.
13	13
Дꙋ́хъ боѧ́щихсѧ гдⷭ҇а поживе́тъ, наде́жда бо и҆́хъ на сп҃са́ющаго ѧ҆̀.	Дух тих, що бояться Господа, житиме, бо надія їхня — на Того, Хто спасає їх.
14	14
Боѧ́йсѧ гдⷭ҇а ни чегѡ̀ оу҆бои́тсѧ и҆ не оу҆страши́тсѧ, то́й бо наде́жда є҆мꙋ̀.	Той, хто боїться Господа, нічого не злякається і не убоїться, бо Він — надія його.
15	15
Боѧ́щемꙋсѧ гдⷭ҇а блаже́нна дꙋша̀: чи́мъ ѡ҆держи́тсѧ, и҆ кто̀ є҆мꙋ̀ оу҆твержде́нїе;	Блаженна душа того, хто боїться Господа! ким він тримається, і хто опора його?
16	16
Ѻ҆́чи гдⷭ҇ни на лю́бѧщыѧ є҆го̀: защище́нїе си́лы и҆ оу҆твержде́нїе крѣ́пости, покро́въ ѿ ва́ра и҆ покро́въ въ полꙋ́дне, хране́нїе ѿ претыка́нїѧ и҆ по́мощь ѿ паде́нїѧ:	Очі Господа — на тих, що люблять Його. Він — могутній захист і міцна опора, покров від спеки і покров від полуденного жару, охорона від спотикання і захист від падіння;
17	17
воздвиза́ѧй дꙋ́шꙋ и҆ просвѣща́ѧй ѻ҆́чи, и҆зцѣле́нїе даѧ́й, живо́тъ и҆ блгⷭ҇ве́нїе.	Він підносить душу і просвітлює очі, дає лікування, життя і благословення.
18	18
И҆́же прино́ситъ же́ртвꙋ ѿ непра́вды, приноше́нїе поро́чно, и҆ не сꙋ́ть во благоволе́нїе да́ры беззако́нныхъ.	Хто приносить жертву від неправедного наживання, того приношення глузливе, і дари беззаконних неблагоугодні;
19	19
Не бл҃говоли́тъ вы́шнїй ѡ҆ приноше́нїи нечести́выхъ, ни мно́жествомъ же́ртвъ ѡ҆чⷭ҇титъ грѣхѝ.	не благоволить Всевишній до приношень нечестивих і безліччю жертв не умилостивлюється щодо гріхів їхніх.
20	20
Ꙗ҆́кѡ жрѧ́й сы́на пред̾ ѻ҆тце́мъ є҆гѡ̀, та́кѡ приносѧ́й жє́ртвы ѿ и҆мѣ́нїѧ оу҆бо́гихъ.	Що той, хто заколює у жертву сина перед батьком його, те саме той, що приносить жертву з майна бідних.
21	21
Хлѣ́бъ оу҆бѡ́гимъ живо́тъ оу҆бо́гихъ, лиша́ѧй є҆гѡ̀ человѣ́къ крове́й є҆́сть.	Хліб нужденних є життя бідних: хто віднімає його, той є кровожер.
22	22
Оу҆бива́етъ и҆́скреннѧго ѿе́млѧй є҆мꙋ̀ поживле́нїе, и҆ пролива́етъ кро́вь лиша́ѧй мзды̀ нае́мника.	Убиває ближнього той, хто віднімає у нього їжу, і проливає кров той, хто позбавляє найманця плати.
23	23
Є҆ди́нъ созида́ѧй, а҆ дрꙋгі́й разорѧ́ѧй, что̀ оу҆спѣ́етъ бо́лѣе, то́кмѡ трꙋ́дъ;	Коли один будує, а інший руйнує, то що вони одержать для себе, крім стомлення?
24	24
Є҆ди́номꙋ молѧ́щꙋсѧ, а҆ дрꙋго́мꙋ проклина́ющꙋ, ко́егѡ гла́съ оу҆слы́шитъ влⷣка;	Коли один молиться, а інший проклинає, чий голос почує Владика?
25	25
Ѡ҆мыва́ѧйсѧ ѿ мертвеца̀ и҆ па́ки прикаса́ѧйсѧ є҆мꙋ̀, ка́ѧ по́льза є҆мꙋ̀ ѿ ба́ни;	Коли хто обмивається від осквернення мертвим і знову доторкається до нього, яка користь від його обмивання?
26	26
Та́кѡ человѣ́къ постѧ́йсѧ ѡ҆ грѣсѣ́хъ свои́хъ и҆ па́ки ходѧ́й и҆ та̑ѧжде творѧ́й, мольбꙋ̀ є҆гѡ̀ кто̀ оу҆слы́шитъ, и҆ что̀ оу҆спѣ̀ смире́нїемъ свои́мъ;	Так людина, яка поститься за гріхи свої і знову йде і робить те саме: хто почує молитву її? і яку користь одержить вона від того, що смирялася?
Глава́ л҃є	Глава 35

1	1
Соблюда́ѧй зако́нъ оу҆множа́етъ приношє́нїѧ, прино́ситъ же́ртвꙋ спасе́нїѧ внима́ѧй за́повѣдемъ.	Хто дотримується закону, той примножує приношення; хто дотримується заповідей, той приносить жертву спасіння.
2	2
Воздаѧ́й благода́ть а҆́ки приносѧ́й семїда́лъ, и҆ творѧ́й ми́лостыню а҆́ки жрѧ́й же́ртвꙋ хвале́нїѧ.	Хто воздає подяку, той приносить семидал; а хто подає милостиню, той приносить жертву хвали.
3	3
Бл҃говоле́нїе гдⷭ҇не є҆́же ѿстꙋпи́ти ѿ лꙋка́вства, и҆ ѡ҆чище́нїе є҆́сть є҆́же ѿстꙋпи́ти ѿ непра́вды.	Благоугодження Господу — відступ від зла, й умилостивлення Його — відхилення від неправди.
4	4
Не ꙗ҆ви́сѧ пред̾ гдⷭ҇емъ то́щь: всѧ̑ бо сїѧ̑ за́повѣди ра́ди.	Не являйся перед лице Господа з порожніми руами, бо усе це — за заповіддю.
5	5
Приноше́нїе пра́веднагѡ оу҆тꙋчнѧ́етъ ѻ҆лта́рь, и҆ благоꙋха́нїе є҆гѡ̀ пред̾ вы́шнимъ:	Приношення праведного наповнює вівтар, і пахощі його — перед Всевишнім;
6	6
же́ртва мꙋ́жа пра́веднагѡ прїѧ́тна, и҆ па́мѧть є҆ѧ̀ не забве́на бꙋ́детъ.	жертва праведного мужа благоприємна, і пам’ять про неї незабутньою буде.
7	7
Ѻ҆́комъ благи́мъ просла́ви гдⷭ҇а и҆ не оу҆ма́ли ѿ нача́тка рꙋ́къ твои́хъ:	З веселим оком прославляй Господа і не применшуй початків праць твоїх;
8	8
во всѧ́цѣмъ даѧ́нїи ве́село и҆мѣ́й лицѐ твоѐ и҆ со весе́лїемъ ѡ҆свѧтѝ десѧти́нꙋ.	при усякому дарі май лице веселе і в радості присвячуй десятину.
9	9
Да́ждь вы́шнемꙋ по даѧ́нїю є҆гѡ̀, и҆ ѻ҆́комъ благи́мъ приѡбрѣ́тенїе рꙋкѝ:	Давай Всевишньому за дари Його, і з веселим оком — мірою придбання рукою твоєю,
10	10
ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь воздаѧ́й є҆́сть и҆ седмери́цею возда́стъ тѝ.	бо Господь є воздаятель і воздасть тобі усемеро.
11	11
Да́ра не оу҆малѧ́й, и҆́бо не прїи́метъ, и҆ не внима́й же́ртвѣ непра́веднѣй:	Не зменшуй дарів, бо Він не прийме їх: і не надійся на неправедну жертву,
12	12
ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь сꙋдїѧ̀ є҆́сть, и҆ нѣ́сть оу҆ негѡ̀ сла́вы лица̀.	бо Господь є суддя, і Він не дивиться на лиця:
13	13
Не прїи́метъ лица̀ на оу҆бо́га и҆ моли́твꙋ ѡ҆би́димагѡ оу҆слы́шитъ:	Він не надає переваги якомусь лицю перед бідним і молитву скривдженого почує;
14	14
не пре́зритъ моли́твы си́рагѡ, ни вдови́цы, є҆гда̀ и҆злїе́тъ проше́нїе.	Він не знехтує моління сироти, ні вдови, коли вона буде промовляти прохання своє.
15	15
Не сле́зы ли вдови̑чи по лани́тома текꙋ́тъ, и҆ во́пль є҆ѧ̀ на наве́дшаго ѧ҆̀;	Чи не сльози вдови ллються по щоках, і чи не волає вона проти того, хто вимушує їх?
16	16
Слꙋжа́й (бг҃ꙋ) во благоволе́нїи прїѧ́тъ бꙋ́детъ, и҆ моли́тва є҆гѡ̀ до ѡ҆́блакъ до́йдетъ:	Хто служить Богу, той буде прийнятий з благоволінням, і молитва його дійде до хмар.
17	17
моли́тва смире́ннагѡ про́йде ѡ҆́блаки, и҆ до́ндеже прибли́житсѧ, не оу҆тѣ́шитсѧ,	Молитва смиренного пройде крізь хмари, і він не утішиться, доки вона не наблизиться до Бога,
18	18
и҆ не ѿстꙋ́питъ, до́ндеже посѣти́тъ вы́шнїй, сꙋ́дитъ въ пра́вдꙋ и҆ сотвори́тъ сꙋ́дъ:	і не відступить, доки Всевишній не спогляне і не розсудить справедливо і не винесе рішення.
19	19
и҆ гдⷭ҇ь не заме́длитъ, нижѐ и҆́мать долготерпѣ́ти ѡ҆ ни́хъ, до́ндеже сокрꙋши́тъ чрє́сла неми́лостивыхъ.	І Господь не забариться і не потерпить, доки не скрушить стегна немилосердних;
20	20
И҆ ꙗ҆зы́кѡмъ возда́стъ ме́сть, до́ндеже потреби́тъ мно́жество досади́телей и҆ ски́птры непра́ведныхъ сокрꙋши́тъ:	Він буде воздавати помсту і народам, доки не знищить сонму гнобителів і не скрушить скіпетрів неправедних,
21	21
до́ндеже возда́стъ человѣ́кꙋ по дѣѧ́нїємъ є҆гѡ̀, по дѣлѡ́мъ человѣ́чєскимъ и҆ помышле́нїємъ и҆́хъ:	доки не воздасть людині за її ділами, і за діла людей — за намірами їхніми,
22	22
до́ндеже разсꙋ́дитъ сꙋдо́мъ лю́ди своѧ̑ и҆ возвесели́тъ ѧ҆̀ млⷭ҇тїю свое́ю.	доки не вчинить суд над народом Своїм і не обрадує їх Своєю милістю.
23	23
Ко́ль красна̀ ми́лость во вре́мѧ ско́рби є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже ѡ҆́блацы дожде́внїи во вре́мѧ бездо́ждїѧ.	Своєчасна милість під час скорботи, як дощові хмари під час засухи.
Глава́ л҃ѕ	Глава 36

1	1
Поми́лꙋй ны̀, влⷣко, бж҃е всѣ́хъ, и҆ воззрѝ,	Помилуй нас, Владико, Боже усіх, і споглянь,
2	2
и҆ наложѝ стра́хъ тво́й на всѧ̑ ꙗ҆зы́ки:	і наведи на всі народи страх Твій.
3	3
воздви́гни рꙋ́кꙋ твою̀ на ꙗ҆зы́ки чꙋ̑жды, и҆ да оу҆́зрѧтъ си́лꙋ твою̀.	Воздвигни руку Твою на чужі народи, і нехай пізнають вони могутність Твою.
4	4
Ꙗ҆́коже пред̾ ни́ми ѡ҆ст҃и́лсѧ є҆сѝ въ на́съ, та́кожде пред̾ на́ми возвели́чисѧ на ни́хъ:	Як перед ними Ти явив святість Твою у нас, так перед нами яви велич Твою у них, —
5	5
и҆ да позна́ютъ тѧ̀, ꙗ҆́коже и҆ мы̀ позна́хомъ тѧ̀, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть бг҃а ра́звѣ тебє̀, гдⷭ҇и.	і нехай пізнають вони Тебе, як ми пізнали, що немає Бога, крім Тебе, Господи.
6	6
Ѡ҆бновѝ зна́мєнїѧ и҆ и҆змѣнѝ чꙋдеса̀,	Віднови знамення і сотвори нові чудеса;
7	7
просла́ви рꙋ́кꙋ и҆ мы́шцꙋ деснꙋ́ю (твою̀), воздви́гни ꙗ҆́рость и҆ и҆злі́й гнѣ́въ,	прослав руку і правицю Твою; воздвигни лють, і пролий гнів;
8	8
и҆змѝ сопоста́та и҆ сотрѝ врага̀,	знищи супротивника і знищи ворога;
9	9
поспѣшѝ вре́мѧ и҆ помѧнѝ клѧ́твꙋ, и҆ да повѣ́дѧтъ вели̑чїѧ твоѧ̑.	прискор час і згадай клятву, і нехай сповістять про великі діла Твої.
10	10
Гнѣ́вомъ ѻ҆гнѧ̀ поѧде́нъ да бꙋ́детъ спаса́ѧйсѧ, и҆ ѡ҆ѕлоблѧ́ющїи люді́й твои́хъ да ѡ҆брѧ́щꙋтъ па́гꙋбꙋ.	Люттю вогню нехай буде знищений той, хто втікає від меча, і ті, що пригноблюють народ Твій, нехай знайдуть загибель.
11	11
Сокрꙋшѝ главы̑ кнѧзе́й вра́жїихъ, глаго́лющихъ: нѣ́сть ра́звѣ на́съ.	Сокруши голови начальників ворожих, які говорять: «нікого немає, крім нас!»
12	12
Соберѝ всѧ̑ кѡлѣ́на і҆а̑кѡвлѧ и҆ наслѣ́дствꙋй и҆̀хъ ꙗ҆́коже ѿ нача́ла.	Збери усі коліна Якова і зроби їх спадщиною Твоєю, як було спочатку.
13	13
Поми́лꙋй лю́ди, гдⷭ҇и, нарѣчє́нныѧ и҆́менемъ твои́мъ, и҆ і҆и҃лѧ, є҆го́же пе́рвенцемъ наре́клъ є҆сѝ.	Помилуй, Господи, народ, названий за іменем Твоїм, і Ізраїля, якого Ти нарік первістком.
14	14
Оу҆ще́дри гра́дъ ст҃ы́ни твоеѧ̀, і҆ерⷭ҇ли́мъ, мѣ́сто поко́ища твоегѡ̀.	Змилосердься над містом святині Твоєї, над Єрусалимом, місцем спокою Твого.
15	15
И҆спо́лни сїѡ́на взѧ́ти словеса̀ твоѧ̑, и҆ ѿ сла́вы твоеѧ̀ лю́ди твоѧ̑.	Наповни Сион хвалою обітниць Твоїх, і Твоєю славою — народ Твій.
16	16
Да́ждь свидѣ́телство сꙋ́щымъ ѿ нача́ла тва́ремъ твои̑мъ и҆ воздви́гни прⷪ҇ро́чєствїѧ сꙋ̑щаѧ ѡ҆ и҆́мени твое́мъ:	Даруй свідчення тим, які від початку були надбанням Твоїм, і воздвигни пророцтва від імені Твого.
17	17
да́ждь мздꙋ̀ терпѧ́щымъ тебѐ, и҆ прⷪ҇ро́цы твоѝ да оу҆вѣ́рѧтсѧ.	Даруй нагороду тим, хто надіється на Тебе, і нехай вірують пророкам Твоїм.
18	18
Оу҆слы́ши, гдⷭ҇и, мольбы̑ моли́твєнникъ твои́хъ, по бл҃гослове́нїю а҆арѡ́ню ѡ҆ лю́дехъ твои́хъ,	Почуй, Господи, молитву рабів Твоїх, за благословенням Аарона, за народ Твій, —
19	19
и҆ оу҆разꙋмѣ́ютъ всѝ сꙋ́щїи на землѝ, ꙗ҆́кѡ ты̀ гдⷭ҇ь є҆сѝ, бг҃ъ вѣкѡ́въ.	і пізнають усі, що живуть на землі, що Ти — Господь, Бог віків.
20	20
Всѧ́ко бра́шно ꙗ҆́стъ чре́во: є҆́сть же бра́шно бра́шна добрѣ́е.	Шлунок приймає у себе всяку їжу, але їжа за їжу краща:
21	21
Горта́нь вкꙋша́етъ бра̑шна ѿ ло́ва, та́кѡ се́рдце разꙋми́во словеса̀ лѡ́жна.	як гортань відрізняє їжу з дичини, так розумне серце — слова неправдиві.
22	22
Се́рдце стропти́во да́стъ печа́ль, и҆ человѣ́къ многоискꙋ́сный возда́стъ є҆мꙋ̀.	Лукаве серце заподіє сум, але людина великодосвідчена воздасть йому.
23	23
Всѧ́кагѡ мꙋ́жеска по́лꙋ прїи́метъ жена̀: є҆́сть же дще́рь дще́ре лꙋ́чше.	Жінка прийме усякого чоловіка, але дівчина за дівчину краща:
24	24
Добро́та же́нска весели́тъ лицѐ и҆ над̾ всѐ жела́нїе человѣ́ческо пред̾ꙋспѣва́етъ:	краса дружини веселить лице і бажаніша за усе для чоловіка;
25	25
а҆́ще є҆́сть на ѧ҆зы́цѣ є҆ѧ̀ ми́лость и҆ кро́тость, нѣ́сть мꙋ́жъ є҆ѧ̀ то́ченъ сынѡ́мъ человѣ́чєскимъ.	якщо є на язиці її привітність і лагідність, то чоловік її виходить з ряду синів людських.
26	26
Стѧжа́вый женꙋ̀ начина́етъ и҆мѣ́ти стѧжа́нїе, помо́щника по себѣ̀ и҆ столпа̀ поко́ю.	Хто узяв дружину, той кладе початок надбанню, здобуває відповідного до нього помічника, опору спокою свого.
27	27
И҆дѣ́же нѣ́сть ѡ҆гра́ды, расхище́но бꙋ́детъ и҆мѣ́нїе, и҆ и҆дѣ́же нѣ́сть жены̀, воздо́хнетъ скита́ѧсѧ:	Де немає огорожі, там розкрадеться майно; а у кого немає дружини, той буде зітхати, поневіряючись:
28	28
кто́ бо повѣ́ритъ воѡрꙋже́нꙋ разбо́йникꙋ преходѧ́щꙋ ѿ гра́да во гра́дъ;	бо хто повірить озброєному розбійнику, який блукає з міста у місто?
29	29
Та́кожде и҆ человѣ́кꙋ не и҆мꙋ́щꙋ гнѣзда̀ и҆ ѡ҆бита́ющꙋ, и҆дѣ́же ѡ҆бвечерѧ́етъ.	Так і людині, яка не має осілости і яка зупиняється для ночівлі там, де вона припізниться.
Глава́ л҃з	Глава 37

1	1
Всѧ́къ дрꙋ́гъ рече́тъ: содрꙋжи́хсѧ є҆мꙋ̀ и҆ а҆́зъ. Но є҆́сть дрꙋ́гъ и҆́менемъ то́чїю дрꙋ́гъ.	Усякий друг може сказати: «і я подружився з ним». Але буває друг тільки за іменем другом.
2	2
Печа́ль не пребыва́етъ ли до сме́рти, прїѧ́тель и҆ дрꙋ́гъ претворѧ́ѧйсѧ во врага̀;	Чи не є це скорбота до смерти, коли приятель і друг перетворюється на ворога?
3	3
Ѽⷩ҇̑, лꙋка́во помышле́нїе, ѿкꙋ́дꙋ и҆звали́лосѧ є҆сѝ покры́ти сꙋ́шꙋ ле́стїю;	О, зла думка! звідкіля взялася ти, щоб покрити землю підступністю?
4	4
Прїѧ́тель ѡ҆ весе́лїи дрꙋ́жни сра́дꙋетсѧ, а҆ во вре́мѧ ско́рби проти́венъ бꙋ́детъ:	Приятель радіє, коли веселий друг, а під час скорботи його буде проти нього.
5	5
прїѧ́тель со дрꙋ́гомъ трꙋжда́етсѧ чре́ва ра́ди и҆ проти́вꙋ бра́ни во́зметъ щи́тъ.	Приятель допомагає другові у трудах його заради утроби, а у випадку війни візьметься за щит.
6	6
Не забꙋ́ди дрꙋ́га въ дꙋшѝ твое́й и҆ не помина́й є҆гѡ̀ во и҆мѣ́нїи твое́мъ.	Не забувай друга у душі твоїй і не забувай його у маєтку твоєму.
7	7
Всѧ́къ совѣ́тникъ возно́ситъ совѣ́тъ, но є҆́сть совѣща́ѧй ѡ҆ себѣ̀ самѣ́мъ.	Усякий радник хвалить свою пораду, але хтось радить на свою користь;
8	8
Ѿ совѣ́тника хранѝ дꙋ́шꙋ твою̀ и҆ разꙋмѣ́й пе́рвѣе, что̀ є҆мꙋ̀ потре́ба: са́мъ бо себѣ̀ совѣщава́етъ:	від радника охороняй душу твою і наперед довідайся, що йому потрібно; бо, може бути, він буде радити для самого себе;
9	9
да не когда̀ возложи́тъ на тѧ̀ жре́бїй и҆ рече́тъ тѝ: до́бръ пꙋ́ть тво́й: и҆ ста́нетъ прѧ́мѡ, ви́дѣти, что̀ сбꙋ́детсѧ тебѣ̀.	може бути, він кине на тебе жереб і скаже тобі: «шлях твій добрий»; а сам стане навпроти тебе, щоб подивитися, що трапиться з тобою.
10	10
Не совѣщава́й съ подзира́ющимъ тѧ̀ и҆ ѿ зави́дѧщихъ тѝ скры́й совѣ́тъ:	Не радься з недоброзичливцем твоїм і від заздрісників твоїх приховуй наміри.
11	11
со жено́ю ѡ҆ ревнꙋ́ющей є҆́й и҆ со страшли́вымъ ѡ҆ бра́ни, съ кꙋпце́мъ ѡ҆ мѣ́нѣ и҆ со кꙋпꙋ́ющимъ ѡ҆ прода́жи, со зави́дливымъ ѡ҆ благодаре́нїи	Не радься з жінкою про суперницю її і з боязким — про війну, з продавцем — про обмін, з покупцем — про продаж, із заздрим — про подяку,
12	12
и҆ съ неми́лостивымъ ѡ҆ поми́лованїи, съ лѣни́вымъ ѡ҆ всѧ́цѣмъ дѣ́лѣ	з немилосердним — про благодійність, з лінивим — про усяку справу,
13	13
и҆ съ нае́мникомъ годовы́мъ ѡ҆ соверше́нїи, съ рабо́мъ лѣни́вымъ ѡ҆ мно́зѣ дѣ́ланїи.	з річним найманцем — про закінчення роботи, з лінивим рабом — про велику роботу:
14	14
Не внемлѝ си̑мъ ѡ҆ всѧ́цѣмъ совѣща́нїи,	не покладайся на таких ні при якій нараді,
15	15
но то́кмѡ съ мꙋ́жемъ благоговѣ́йнымъ прⷭ҇нѡ бꙋ́ди, є҆го́же а҆́ще позна́еши соблюда́юща за́пѡвѣди гдⷭ҇ни,	але звертайся завжди тільки до мужа благочестивого, про якого дізнаєшся, що він дотримується заповідей Господніх,
16	16
и҆́же дꙋше́ю свое́ю по дꙋшѝ твое́й, и҆ а҆́ще согрѣши́ши, споболи́тъ съ тобо́ю.	який своєю душею — до душі тобі й, у випадку падіння твого, буде сумувати разом з тобою.
17	17
И҆ совѣ́тъ се́рдца оу҆ста́ви, нѣ́сть бо тѝ вѣ́рнѣе є҆гѡ̀:	Тримайся поради серця твого, бо немає нікого для тебе вірнішого за нього;
18	18
дꙋша́ бо мꙋ́жа возвѣща́ти нѣ́когда бо́лѣе ѡ҆бы́че, не́жели се́дмь блюсти́телїе высо́цѣ сѣдѧ́щїи на стра́жи.	душа людини іноді більше скаже, ніж сім спостерігачів, які сидять на високому місці для спостереження.
19	19
И҆ ѡ҆ всѣ́хъ си́хъ помоли́сѧ вы́шнемꙋ, да оу҆пра́витъ во и҆́стинѣ пꙋ́ть тво́й.	Але при всьому цьому молися Всевишньому, щоб Він управив шлях твій в істині.
20	20
Нача́токъ всѧ́кагѡ дѣ́ла сло́во, и҆ пре́жде всѧ́кагѡ дѣ́ланїѧ совѣ́тъ.	Початок усякої справи — розмірковування, а раніше за усяку дію — рада.
21	21
Слѣ́дъ и҆змѣне́нїѧ серде́чна лицѐ. Четы́ри ча̑сти происхо́дѧтъ: добро̀ и҆ ѕло̀, живо́тъ и҆ сме́рть: и҆ ѡ҆блада́ѧй и҆́ми всегда̀ ѧ҆зы́къ є҆́сть.	Виявлення сердечної зміни — лице. Чотири стани виявляються на ньому: добро і зло, життя і смерть, а панує завжди язик.
22	22
Є҆́сть мꙋ́жъ хи́тръ и҆ наказа́тель мнѡ́гимъ, а҆ свое́й дꙋшѝ неключи́мь є҆́сть.	Якась людина майстерна і багатьох вчить, а для своєї душі некорисна.
23	23
Є҆́сть оу҆мꙋдрѧ́ѧйсѧ въ словесѣ́хъ ненави́димь: се́й всѧ́кїѧ пи́щи лише́нъ бꙋ́детъ:	Інший мудрує у промовах, а буває ненависний, — такий залишиться без усякої споживи;
24	24
не дана́ бо бы́сть є҆мꙋ̀ ѿ гдⷭ҇а благода́ть, ꙗ҆́кѡ всѧ́кїѧ премꙋ́дрости лише́нъ бы́сть.	бо не дана йому від Господа благодать, і він позбавлений усякої мудрости.
25	25
Є҆́сть премꙋ́дръ свое́й дꙋшѝ, и҆ плоды̀ ра́зꙋма є҆гѡ̀ во оу҆стѣ́хъ вѣ̑рны.	Хтось мудрий для душі своєї, і плоди знання на вустах його правильні.
26	26
Мꙋ́жъ премꙋ́дръ лю́ди своѧ̑ нака́жетъ, и҆ плоды̀ ра́зꙋма є҆гѡ̀ вѣ̑рны.	Мудрий муж повчає народ свій, і плоди знання його правильні.
27	27
Мꙋ́жъ премꙋ́дръ и҆спо́лнитсѧ благослове́нїѧ, и҆ оу҆блажа́тъ є҆го̀ всѝ зрѧ́щїи.	Мудрий муж буде багатим на благословення, і всі, що бачать його, будуть називати його блаженним.
28	28
Живо́тъ мꙋ́жа въ числѣ̀ дні́й: а҆ дні́е і҆и҃лєвы безчи́сленни.	Життя людини визначається кількістю днів, а дні Ізраїля незліченні.
29	29
Премꙋ́дрый во свои́хъ лю́дехъ наслѣ́дитъ вѣ́рꙋ, и҆ и҆́мѧ є҆гѡ̀ жи́во бꙋ́детъ во вѣ́къ.	Мудрий придбає довіру у свого народу, й ім’я його буде жити повік.
30	30
Ча́до, въ животѣ̀ твое́мъ и҆скꙋсѝ дꙋ́шꙋ твою̀ и҆ ви́ждь, что̀ є҆́й ѕло̀ є҆́сть, и҆ не да́ждь є҆́й.	Сину мій! протягом життя випробовуй твою душу і спостерігай, що для неї шкідливо, і не давай їй того;
31	31
И҆́бо не всѧ̑ всѣ̑мъ на по́льзꙋ, и҆ не всѧ́ка дꙋша̀ во все́мъ благоволи́тъ.	бо не все корисно для усіх, і не усяка душа до всього схильна.
32	32
Не пресыща́йсѧ во всѧ́цѣй сла́дости и҆ не разлива́йсѧ на (разли́чїе) бра́шна,	Не пересичуйся всякими солодощами і не кидайся на різні страви,
33	33
и҆́бо во мно́зѣхъ бра́шнахъ недꙋ́гъ бꙋ́детъ, и҆ пресыще́нїе прибли́житъ да́же до холе́ры:	бо від переїдання буває хвороба, і пересичення доводить до холери;
34	34
пресыще́нїемъ бо мно́зи оу҆мро́ша, внима́ѧй же приложи́тъ житїѐ.	від пересичення багато хто помер, а стриманий додасть собі життя.
Глава́ л҃и	Глава 38

1	1
Почита́й врача̀ проти́вꙋ потре́бъ че́стїю є҆гѡ̀, и҆́бо гдⷭ҇ь созда̀ є҆го̀:	Шануй лікаря честю заради потреби у ньому, бо Господь створив його,
2	2
ѿ вы́шнѧгѡ бо є҆́сть и҆зцѣле́нїе, и҆ ѿ царѧ̀ прїи́метъ да́ръ.	і від Вишнього — зцілення, і від царя одержує він дар.
3	3
Хꙋдо́жество врача̀ вознесе́тъ главꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ пред̾ вельмо́жами оу҆диви́мь бꙋ́детъ.	Знання лікаря піднесе його голову, і між вельможами він буде у пошані.
4	4
Гдⷭ҇ь созда̀ ѿ землѝ врачєва́нїѧ, и҆ мꙋ́жъ мꙋ́дрый не возгнꙋша́етсѧ и҆́ми.	Господь створив із землі зцілення, і розсудлива людина не буде зневажати їх.
5	5
Не ѿ дре́ва ли ѡ҆слади́сѧ вода̀, да позна́на бꙋ́детъ си́ла є҆гѡ̀;	Чи не від дерева вода зробилася солодкою, щоб пізнана була сила Його?
6	6
И҆ то́й да́лъ є҆́сть хꙋдо́жество человѣ́кѡмъ, да сла́витсѧ въ чꙋдесѣ́хъ свои́хъ:	Для того Він і дав людям знання, щоб прославляли Його у дивних ділах Його:
7	7
тѣ́ми оу҆врачева̀ и҆ ѿѧ́тъ бѡлѣ́зни и҆́хъ.	ними він зціляє людину і знищує хворобу її.
8	8
Мѷрова́рецъ си́ми состро́итъ смѣше́нїе, и҆ не сконча́ютсѧ дѣла̀ є҆гѡ̀, и҆ ми́ръ ѿ негѡ̀ є҆́сть на лицы̀ землѝ.	Той, хто готує ліки, робить з них суміш, і заняття його не закінчуються, і через нього буває благо на лиці землі.
9	9
Ча́до, въ болѣ́зни твое́й не презира́й, но моли́сѧ гдⷭ҇еви, и҆ то́й тѧ̀ и҆зцѣли́тъ:	Сину мій! у хворобі твоїй не будь недбалий, але молися Господу, і Він зцілить тебе.
10	10
ѿстꙋпѝ ѿ прегрѣше́нїѧ и҆ напра́ви рꙋ́цѣ, и҆ ѿ всѧ́кагѡ грѣха̀ ѡ҆чи́сти се́рдце (твоѐ):	Залиш гріховне життя і виправи руки твої, і від усякого гріха очисти серце.
11	11
да́ждь благоꙋха́нїе и҆ па́мѧть семїда́ла и҆ оу҆ма́сти приноше́нїе, а҆́кибы не пе́рвѣе приносѧ́й:	Вознеси пахощі й із семидала пам’ятну жертву і зроби приношення повне, ніби ти уже помираєш;
12	12
и҆ да́ждь мѣ́сто врачꙋ̀, гдⷭ҇ь бо є҆го̀ созда̀: и҆ да не оу҆дали́тсѧ ѿ тебє̀, потре́бенъ бо тѝ є҆́сть.	і дай місце лікареві, бо і його створив Господь, і нехай не віддаляється він від тебе, бо він потрібен.
13	13
Є҆́сть вре́мѧ, є҆гда̀ въ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀ благоꙋха́нїе:	У якийсь час і в їхніх руках буває успіх;
14	14
и҆́бо и҆ ті́и гдⷭ҇еви мо́лѧтсѧ, да оу҆пра́витъ и҆̀мъ поко́й и҆ и҆зцѣле́нїе ра́ди ѡ҆здравле́нїѧ.	бо і вони моляться Господу, щоб Він допоміг їм подати хворому полегшення і зцілення для продовження життя.
15	15
Согрѣша́ѧй пред̾ сотво́ршимъ є҆го̀ впаде́тъ въ рꙋ́цѣ врачꙋ̀.	Але хто грішить перед Творцем його, нехай упаде у руки лікаря!
16	16
Ча́до, над̾ мертвеце́мъ и҆сточѝ сле́зы и҆ ꙗ҆́коже ѕлѣ̀ стра́ждꙋщь начнѝ пла́чь: и҆ ꙗ҆́коже досто́итъ є҆мꙋ̀, соскꙋ́тай тѣ́ло є҆гѡ̀ и҆ не пре́зри погребе́нїѧ є҆гѡ̀.	Сину мій! над померлим пролий сльози і, ніби ти зазнав жорстокого нещастя, почни плач; пристойно одягни тіло його і не зневаж поховання його;
17	17
Го́рекъ сотворѝ пла́чь и҆ рыда́нїе тепло̀, и҆ сотворѝ сѣ́тованїе, ꙗ҆́коже є҆мꙋ̀ досто́итъ, де́нь є҆ди́нъ и҆ два̀ хꙋле́нїѧ ра́ди, и҆ оу҆тѣ́шисѧ печа́ли ра́ди:	гіркий нехай буде плач і ридання тепле, і продовж сумування за ним, за достоїнством його, день або два, щоб запобігти осуду, і тоді втішся від суму;
18	18
ѿ печа́ли бо сме́рть быва́етъ, и҆ печа́ль серде́чнаѧ слѧ́четъ крѣ́пость.	бо від суму буває смерть, і сум сердечний виснажить силу.
19	19
Въ нанесе́нїи пребыва́етъ и҆ печа́ль, и҆ житїѐ ни́щагѡ въ се́рдцы.	З нещастям перебуває і сум, і життя убогого важке для серця.
20	20
Не да́ждь въ печа́ль се́рдца твоегѡ̀, ѡ҆ста́ви ю҆̀ помѧнꙋ́въ послѣ̑днѧѧ.	Не віддавай серця твого суму; віддаляй його від себе, згадуючи про кінець.
21	21
Не забꙋ́ди, нѣ́сть бо возвраще́нїѧ: и҆ є҆мꙋ̀ по́льзы не сотвори́ши, и҆ себѐ ѡ҆ѕло́биши.	Не забувай про це, бо немає повернення; і йому ти не принесеш користи, а собі зашкодиш.
22	22
Помѧнѝ сꙋ́дъ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ си́це и҆ тво́й: мнѣ̀ вчера̀, а҆ тебѣ̀ дне́сь.	«Згадуй про вирок наді мною, тому що він також і над тобою: мені учора, а тобі сьогодні».
23	23
Въ поко́и мертвеца̀ оу҆поко́й па́мѧть є҆гѡ̀, и҆ оу҆тѣ́шисѧ ѡ҆ не́мъ во и҆схо́дѣ дꙋ́ха є҆гѡ̀.	З упокоєнням померлого заспокой і пам’ять про нього, й утішся про нього після відходу душі його.
24	24
Премꙋ́дрость кни́жника во благовре́менїи пра́зднества, и҆ оу҆малѧ́ѧйсѧ дѣѧ́нїемъ свои́мъ оу҆премꙋ́дритсѧ.	Мудрість книжна здобувається у сприятливий час дозвілля, і хто мало має своїх занять, може придбати мудрість.
25	25
Чи́мъ оу҆мꙋдри́тсѧ держа́й ѡ҆ра́ло и҆ хвалѧ́йсѧ ѻ҆стно́мъ, гонѧ́й волы̀ и҆ ѡ҆браща́ѧйсѧ въ дѣ́лѣхъ и҆́хъ, и҆ по́вѣсть є҆гѡ̀ въ сынѣ́хъ ю҆́нчихъ;	Як може зробитися мудрим той, хто править плугом і хвалиться бичем, ганяє волів і зайнятий роботами їх, і у якого розмова тільки про молодих волів?
26	26
Се́рдце своѐ да́стъ возры́ти бразды̑, и҆ бдѣ́нїе є҆гѡ̀ на насыще́нїихъ ю҆́ницъ.	Серце його зайняте тим, щоб проводити борозни, і турбота його — про корм для телиць.
27	27
Та́кѡ всѧ́къ древодѣ́лѧ и҆ а҆рхїте́ктѡнъ, и҆́же нѡ́щи ꙗ҆́кѡ дни̑ провожда́етъ, дѣ́лаѧ и҆зваѧ̑нїѧ печа́тей, и҆ прилѣжа́нїе є҆гѡ̀ и҆змѣни́ти разли́чїе:	Так і усякий тесля і зодчий, що проводить ніч, як день: хто займається різьбленням, того старанність у тім, щоб урізноманітнити форму;
28	28
се́рдце своѐ да́стъ оу҆подо́бити живописа́нїе, и҆ бдѣ́нїе є҆гѡ̀ є҆́же соверши́ти дѣ́ло.	серце своє він спрямовує на те, щоб зображення було схоже, і турбота його — про те, щоб закінчити діло у досконалості.
29	29
Та́кожде и҆ кова́чь сѣдѧ̀ бли́з̾ на́ковални и҆ соглѧ́даѧй дѣ́ло желѣ́за: кꙋре́нїе ѻ҆гнѧ̀ оу҆дрꙋчи́тъ тѣ́ло є҆гѡ̀, и҆ теплото́ю пе́щи оу҆трꙋди́тсѧ:	Так і ковач, який сидить біля ковадла і думає про виріб із заліза: дим від вогню виснажує його тіло, і з жаром від печі бореться він;
30	30
гла́съ мла́та ѡ҆бнови́тъ оу҆́хо є҆гѡ̀, и҆ прѧ́мѡ подо́бїю сосꙋ́да ѻ҆́чи є҆гѡ̀:	звук молота оглушає його слух, і очі його спрямовані на модель посудини;
31	31
се́рдце своѐ вда́стъ на сконча́нїе дѣ́лъ, и҆ бдѣ́нїе є҆гѡ̀ оу҆краси́ти до конца̀.	серце його спрямоване на закінчення діла, і турбота його — про те, щоб обробити його у досконалості.
32	32
Та́кожде и҆ скꙋде́льникъ сѣдѧ̀ на дѣ́лѣ свое́мъ и҆ вертѧ̀ нога́ма свои́ма ко́ло,	Так і гончар, який сидить над своєю справою і ногами своїми крутить колесо,
33	33
и҆́же въ печа́ли лежи́тъ вы́нꙋ на дѣ́лѣ свое́мъ, и҆зчислѧ́емо всѐ дѣ́ланїе є҆гѡ̀:	який постійно в турботі про справу свою, і у якого обчислена вся робота його:
34	34
мы́шцею свое́ю воѡбрази́тъ бре́нїе и҆ пред̾ нога́ма преклони́тъ крѣ́пость є҆гѡ̀:	рукою своєю він надає форму глині, а ногами пом’якшує її жорсткість;
35	35
се́рдце своѐ вда́стъ сконча́ти сосꙋ́дъ, и҆ бдѣ́нїе є҆гѡ̀ ѡ҆чи́стити пе́щь.	він спрямовує серце до того, щоб добре закінчити посудину, і турбота його — про те, щоб очистити піч.
36	36
Всѝ сі́и на рꙋ́ки своѧ̑ надѣ́ютсѧ, и҆ кі́йждо въ дѣ́лѣ свое́мъ оу҆мꙋдрѧ́етсѧ.	Усі вони покладаються на свої руки, і кожен умудрюється у своїй справі;
37	37
Без̾ тѣ́хъ не насели́тсѧ гра́дъ, и҆ не вселѧ́тсѧ, ни похо́дѧтъ и҆ въ собо́рище не во́змꙋтсѧ:	без них ні місто не побудується, ні жителі не населяться і не будуть жити в ньому;
38	38
на престо́лѣ же сꙋді́й не сѧ́дꙋтъ и҆ завѣ́та сꙋдꙋ̀ не размы́слѧтъ, нижѐ и҆́мꙋтъ и҆звѣща́ти наказа́нїѧ и҆ сꙋда̀, и҆ въ при́тчахъ не ѡ҆брѧ́щꙋтсѧ:	і однак же вони у зібрання не запрошуються, на судійському сідалищі не сидять і не розмірковують про судові постанови, не вимовляють виправдання й засудження і не займаються притчами;
39	39
но то́кмѡ зда́нїємъ житє́йскимъ прилѣжа́тъ, и҆ моле́нїе и҆́хъ въ дѣ́ланїи хꙋдо́жества.	але підтримують побут житейський, і молитва їх — про успіх мистецтва їх.
Глава́ л҃ѳ	Глава 39

1	1
То́чїю вдаѧ́й дꙋ́шꙋ свою̀ и҆ размышлѧ́ѧй въ зако́нѣ вы́шнѧгѡ премꙋ́дрости всѣ́хъ дре́внихъ взы́щетъ и҆ во прⷪ҇ро́чествїихъ поꙋча́тисѧ бꙋ́детъ:	Тільки той, хто присвячує свою душу розмірковуванню про закон Всевишнього, буде шукати мудрости усіх древніх і вправлятися у пророцтвах:
2	2
пѡ́вѣсти мꙋже́й и҆мени́тыхъ соблюде́тъ и҆ во и҆зви̑тїѧ при́тчей совни́детъ,	він буде зважати на сказання мужів іменитих і заглиблюватися у тонкі звороти притч;
3	3
сокровє́ннаѧ при́тчей и҆зы́щетъ и҆ въ гада́нїи при́тчей поживе́тъ,	буде досліджувати таємний зміст висловлювань і займатися загадками притч.
4	4
посредѣ̀ вельмо́жъ послꙋ́житъ и҆ пред̾ старѣ́йшинꙋ ꙗ҆ви́тсѧ,	Він буде проходити служіння серед вельмож і являтися перед правителем;
5	5
въ землѝ чꙋжди́хъ ꙗ҆зы̑къ про́йдетъ, добро́ бо и҆ ѕло̀ въ человѣ́цѣхъ и҆скꙋсѝ.	буде подорожувати по землі чужих народів, бо випробував добре і зле між людьми.
6	6
Се́рдце своѐ вда́стъ оу҆́треневати ко гдⷭ҇ꙋ сотво́ршемꙋ є҆го̀ и҆ пред̾ вы́шнимъ помо́литсѧ, и҆ ѿве́рзетъ оу҆ста̀ своѧ̑ на моли́твꙋ и҆ ѡ҆ грѣсѣ́хъ свои́хъ помо́литсѧ.	Серце своє він направить до того, щоб з раннього ранку звертатися до Господа, Який сотворив його, і буде молитися перед Всевишнім; відкриє у молитві вуста свої і буде молитися за гріхи свої.
7	7
А҆́ще гдⷭ҇ь ве́лїй восхо́щетъ, дꙋ́хомъ ра́зꙋма и҆спо́лнитсѧ:	Якщо Господу великому вгодно буде, він сповниться духом розуму,
8	8
то́й ѡ҆дожди́тъ глаго́лы премꙋ́дрости своеѧ̀ и҆ въ моли́твѣ и҆сповѣ́стсѧ гдⷭ҇еви,	буде виточувати слова мудрости своєї і у молитві прославляти Господа;
9	9
то́й оу҆пра́витъ совѣ́тъ є҆гѡ̀ и҆ хꙋдо́жество и҆ въ сокрове́нныхъ є҆гѡ̀ размышлѧ́ти бꙋ́детъ,	благоуправить свою волю і розум і буде розмірковувати про таємниці Господа;
10	10
то́й и҆звѣсти́тъ наказа́нїе оу҆че́нїѧ є҆гѡ̀ и҆ въ зако́нѣ завѣ́та гдⷭ҇нѧ похва́литсѧ.	він покаже мудрість свого навчання і буде хвалитися законом завіту Господнього.
11	11
Восхва́лѧтъ ра́зꙋмъ є҆гѡ̀ мно́зи, и҆ до вѣ́ка не поги́бнетъ:	Багато хто буде прославляти знання його, і він не буде забутий повік;
12	12
не ѿи́детъ па́мѧть є҆гѡ̀, и҆ и҆́мѧ є҆гѡ̀ поживе́тъ въ ро́ды родѡ́въ:	пам’ять про нього не загине, й ім’я його буде жити у роди родів.
13	13
премꙋ́дрость є҆гѡ̀ повѣ́дѧтъ ꙗ҆зы́цы, и҆ хвалꙋ̀ є҆гѡ̀ и҆сповѣ́сть цр҃ковь.	Народи будуть прославляти його мудрість, і суспільство буде звіщати хвалу його;
14	14
А҆́ще пребꙋ́детъ, приꙋсво́итъ себѣ̀, и҆ а҆́ще почі́етъ, и҆́мѧ ѡ҆ста́витъ па́че ты́сѧщъ.	доки буде жити, він придбає більшу славу, ніж тисячі; а коли спочиє, збільшить її.
15	15
Є҆щѐ размы́сливъ повѣ́мъ, и҆ ꙗ҆́коже лꙋны̀ полнота̀ напо́лнихсѧ.	Ще подумавши, розповім, бо я повний, як місяць у повноті своїй.
16	16
Послꙋ́шайте менѐ, преподо́бнїи сы́нове, и҆ прозѧ́бните ꙗ҆́кѡ ши́пки произраста́ющыѧ при пото́цѣ се́лнѣмъ,	Вислухайте мене, благочестиві діти, і ростіть, як троянда, що росте на полі біля потоку;
17	17
и҆ ꙗ҆́коже лїва́нъ дади́те благово́нїе,	виточуйте пахощі, як ливан;
18	18
и҆ процвѣти́те цвѣ́тъ ꙗ҆́кѡ крі́нъ, преподади́те воню̀ и҆ воспо́йте пѣ́снь.	цвітіть, як лілея, поширюйте пахощі і співайте пісню;
19	19
Благослови́те гдⷭ҇а во всѣ́хъ дѣ́лѣхъ є҆гѡ̀, дади́те и҆́мени є҆гѡ̀ вели́чїе и҆ и҆сповѣ́дайтесѧ во хвале́нїи є҆гѡ̀,	благословляйте Господа в усіх ділах; величайте ім’я Його і прославляйте Його хвалою Його,
20	20
въ пѣ́снехъ оу҆сте́нъ и҆ въ гꙋ́слехъ, и҆ си́це рцы́те во и҆сповѣ́данїи:	піснями вуст і гуслями і, прославляючи, говоріть так:
21	21
дѣла̀ гдⷭ҇нѧ всѧ̑ ꙗ҆́кѡ дѡбра̀ ѕѣлѡ̀, и҆ всѧ́ко повелѣ́нїе во вре́мѧ своѐ бꙋ́детъ.	усі діла Господа дуже доброчинні, і всяке повеління Його у свій час сповниться;
22	22
И҆ нѣ́сть рещѝ: что̀ сїѐ; на что̀ сїѐ; всѧ̑ бо сїѧ̑ во вре́мѧ своѐ взы̑скана бꙋ́дꙋтъ.	і не можна сказати: «що це? для чого це?», бо усе у свій час відкриється.
23	23
Сло́вомъ є҆гѡ̀ ста̀ вода̀ ꙗ҆́кѡ сто́гъ, и҆ гл҃го́ломъ оу҆́стъ є҆гѡ̀ прїѧ́тєлища вѡдна́ѧ.	За словом Його стала вода, як стіг, і за словами вуст Його з’явилися вмістилища вод.
24	24
Повелѣ́нїемъ є҆гѡ̀ всѧ́кое благоволе́нїе, и҆ нѣ́сть, и҆́же оу҆ма́литъ спⷭ҇нїе є҆гѡ̀.	У повеліннях Його — усе Його благовоління, і ніхто не може применшити спасительність їх.
25	25
Дѣла̀ всѧ́кїѧ пло́ти пред̾ ни́мъ, и҆ нѣ́сть оу҆кры́тисѧ ѿ ѻ҆че́съ є҆гѡ̀:	Перед Ним діла всякої плоті, і неможливо сховатися від очей Його.
26	26
ѿ вѣ́ка на вѣ́къ призрѣ̀, и҆ ничто́же є҆́сть ди́вно пред̾ ни́мъ.	Він передбачає з віку у вік, і нічого немає дивного перед Ним.
27	27
Нѣ́сть рещѝ: что̀ сїѐ; на что̀ сїѐ; всѧ̑ бо на потре́бꙋ и҆́хъ создана̑ бы́ша.	Не можна сказати: «що це? для чого це?», бо усе створено для свого вжитку.
28	28
Блгⷭ҇ве́нїе є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ рѣка̀ покры̀ и҆ ꙗ҆́кѡ пото́къ сꙋ́шꙋ напоѝ:	Благословення Його покриває, як ріка, і, як потоп, напуває сушу.
29	29
си́це гнѣ́въ є҆гѡ̀ ꙗ҆зы́цы наслѣ́дѧтъ, ꙗ҆́кѡ превратѝ во́дꙋ въ сла́ность.	Але і гніву Його зазнають народи, як колись Він перетворив води на солончаки.
30	30
Пꙋтїѐ є҆гѡ̀ преподѡ́бнымъ пра́ви, та́кѡ беззако́нникѡмъ претыка̑нїѧ.	Путі Його для святих прямі, а для беззаконних вони — спотикання.
31	31
Блага̑ѧ благи̑мъ создана̑ бы́ша и҆з̾ нача́ла, та́кожде грѣ̑шнымъ ѕла̑ѧ.	Від початку для добрих створене добре, як для грішників — зле.
32	32
Нача́ло всѧ́кїѧ потре́бы въ житїѐ человѣ́кꙋ, вода̀ и҆ ѻ҆́гнь, и҆ желѣ́зо и҆ со́ль, и҆ семїда́лъ пшени́цы и҆ млеко̀ и҆ ме́дъ, кро́вь гро́здова и҆ ма́сло и҆ ри́за:	Головні з усіх потреб для життя людини — вода, вогонь, залізо, сіль, пшеничне борошно, мед, молоко, виноградний сік, олія й одяг:
33	33
всѧ̑ сїѧ̑ благочести̑вымъ во блага̑ѧ, си́це и҆ грѣ́шникѡмъ превратѧ́тсѧ во ѕла̑ѧ.	усе це благочестивим служить на користь, а грішникам може обернутися на шкоду.
34	34
Сꙋ́ть дꙋ́си, и҆̀же со́здани бы́ша на ме́сть и҆ ꙗ҆́ростїю свое́ю оу҆тверди́ша ра̑ны и҆̀мъ:	Є вітри, які створені для помсти й у люті своїй посилюють удари свої,
35	35
во вре́мѧ сконча́нїѧ и҆злїю́тъ крѣ́пость и҆ ꙗ҆́рость сотво́ршагѡ и҆̀хъ соверша́тъ.	під час устремління свого виливають силу і задовольняють лють Творця їх.
36	36
Ѻ҆́гнь и҆ гра́дъ, и҆ гла́дъ и҆ сме́рть, всѧ̑ сїѧ̑ создана̑ бы́ша на ме́сть:	Вогонь і град, голод і смерть — усе це створено для помсти;
37	37
зꙋ́бы ѕвѣре́й и҆ скѡрпі́и, и҆ є҆хі̑дны и҆ ме́чь ѿмща́ѧй въ поги́бель нечести́выхъ,	зуби звірів, і скорпіони, і змії, і меч, який мститься нечестивим загибеллю, —
38	38
въ за́повѣдехъ є҆гѡ̀ возвеселѧ́тсѧ, и҆ на землѝ на потре́бꙋ оу҆гото́вѧтсѧ, и҆ во бремена́хъ свои́хъ не и҆́мꙋтъ прейтѝ сло́ва.	зрадіють повелінню Його і готові будуть на землі, коли будуть потрібні, й у свій час не переступлять слова Його.
39	39
Сегѡ̀ ра́ди и҆спе́рва оу҆тверди́хсѧ и҆ размы́слихъ и҆ въ писа́нїи ѡ҆ста́вихъ:	Тому я від самого початку вирішив, обміркував і залишив у писанні,
40	40
всѧ̑ дѣла̀ гдⷭ҇нѧ бла̑га, и҆ всю̀ потре́бꙋ во вре́мѧ своѐ пода́стъ:	що усі діла Господа прекрасні, і Він дарує усе потрібне у свій час;
41	41
и҆ нѣ́сть рещѝ: сїѐ сегѡ̀ ѕлѣ́е: всѧ̑ бо во вре́мѧ на оу҆гожде́нїе бꙋ́дꙋтъ.	і не можна сказати: «це гірше за те», бо усе у свій час визнане буде добрим.
42	42
И҆ нн҃ѣ всѣ́мъ се́рдцемъ и҆ оу҆сты̑ воспо́йте и҆ благослови́те и҆́мѧ гдⷭ҇не.	Отже, усім серцем і вустами оспівуйте і благословляйте ім’я Господа.
Глава́ м҃	Глава 40

1	1
Непра́зднство ве́лїе создано̀ бы́сть всѧ́комꙋ человѣ́кꙋ, и҆ и҆́го тѧ́жко на сынѣ́хъ а҆да́млихъ, ѿ днѐ и҆схо́да и҆з̾ чре́ва ма́тере и҆́хъ до днѐ погребе́нїѧ въ ма́терь всѣ́хъ.	Багато трудів призначено кожній людині, і важке ярмо на синах Адама, з дня виходу з утроби матері їх до дня повернення до матері усіх.
2	2
Размышлє́нїѧ и҆́хъ и҆ стра́хъ серде́чный, помышле́нїе ча́ѧнїѧ, де́нь сконча́нїѧ:	Думка про очікуване і день смерти породжує у них міркування і страх серця.
3	3
ѿ сѣдѧ́щагѡ на престо́лѣ сла́вы и҆ да́же до смире́ннагѡ на землѝ и҆ пе́пелѣ,	Від того, хто сидить на славному престолі і до поваленого на землі і у поросі,
4	4
ѿ носѧ́щагѡ багрѧни́цꙋ и҆ вѣне́цъ и҆ да́же до ѡ҆дѣва́ющагѡсѧ льнѧ́ною,	від того, хто носить порфиру і вінець, і до одягненого у руб’я, —
5	5
ꙗ҆́рость и҆ за́висть, и҆ мѧте́жъ и҆ молва̀, и҆ стра́хъ сме́рти и҆ вражда̀ и҆ рве́нїе, и҆ во вре́мѧ поко́ѧ на ло́жи со́нъ нощны́й и҆змѣнѧ́етъ ра́зꙋмъ є҆гѡ̀:	у всякого досада і ревнощі, і знічення, і занепокоєння, і страх смерти, й обурення, і сварка, і під час заспокоєння на постелі нічний сон бентежить розум його.
6	6
ма́лѡ ꙗ҆́кѡ ничто́же на поко́й, и҆ ѿ тогѡ̀ во снѣ́хъ ꙗ҆́кѡ во дне́хъ блюде́нїѧ:	Мало, майже зовсім не має він спокою, і тому й уві сні він, як удень, насторожі:
7	7
возмꙋще́нъ видѣ́нїемъ се́рдца своегѡ̀, ꙗ҆́кѡ и҆збѣжа́въ ѿ лица̀ бра́ни, во вре́мѧ спасе́нїѧ своегѡ̀ воста̀, и҆ дивѧ́сѧ ни при є҆ди́нѣмъ же стра́сѣ.	будучи збентеженим серцевими своїми мріями, як той, що утік з поля битви, під час безпеки своєї він пробуджується і не може надивуватися, що нічого не було страшного.
8	8
Со всѧ́кою пло́тїю ѿ человѣ́ка да́же до скота̀, и҆ на грѣ́шныхъ седмери́цею къ си̑мъ:	Хоч це буває з усякою плоттю, від людини до худоби, але у грішників у сім разів більше за це.
9	9
сме́рть и҆ кро́вь, и҆ рве́нїе и҆ ѻ҆рꙋ́жїе, наведє́нїѧ, гла́дъ и҆ сокрꙋше́нїе и҆ ра̑ны,	Смерть, убивство, сварка, меч, нещастя, голод, руйнація й удари, —
10	10
на беззако́нныхъ создана̑ бы́ша сїѧ̑ всѧ̑, и҆ си́хъ ра́ди бы́сть пото́пъ.	усе це — для беззаконних; і потоп був для них.
11	11
Всѧ̑, є҆ли̑ка ѿ землѝ, въ зе́млю возвраща́ютсѧ, и҆ ѿ воды̀, въ мо́ре возвраща́ютсѧ.	Усе, що від землі, повертається у землю, і що з води, повертається у море.
12	12
Всѧ́къ да́ръ и҆ непра́вда и҆стреби́тсѧ, а҆ вѣ́ра во вѣ́къ стоѧ́ти бꙋ́детъ.	Усякий подарунок і несправедливість будуть знищені, а вірність буде стояти повік.
13	13
И҆мѣ́нїе непра́ведныхъ ꙗ҆́кѡ рѣка̀ и҆́зсхнетъ, и҆ ꙗ҆́коже гро́мъ вели́къ въ до́ждь возгреми́тъ.	Маєтки несправедливих, як потік, висохнуть і, як сильний грім при заливному дощі, прогримлять.
14	14
Є҆гда̀ разгне́тъ рꙋ́цѣ, возвесели́тсѧ, та́кѡ престꙋпа́ющїи до конца̀ и҆зче́знꙋтъ.	Хто відкриває руку, той буває веселий; а злочинці остаточно загинуть.
15	15
И҆зча̑дїѧ нечести́выхъ не оу҆мно́жатъ вѣ́твїй, и҆ корє́нїѧ нечи̑стаѧ на тве́рдѣ ка́мени:	Нащадки нечестивих не примножать гілок, і нечисті корені — на стрімкій скелі:
16	16
ѕла́къ над̾ всѧ́кою водо́ю и҆ на бре́зѣ рѣкѝ пре́жде всѧ́кїѧ травы̀ и҆сто́рженъ бꙋ́детъ.	осока біля усякої води і на березі ріки скошується раніше усякої іншої трави.
17	17
Благода́ть ꙗ҆́кѡ ра́й во благослове́нїихъ, и҆ ми́лостынѧ во вѣ́къ пребыва́етъ.	Доброчинність, як рай, повна благословінь, і милостиня перебуває повік.
18	18
Живо́тъ самодово́лнагѡ дѣ́лателѧ оу҆слади́тсѧ, и҆ па́че ѻ҆бои́хъ ѡ҆брѣта́ѧй сокро́вище.	Життя задоволеного своєю долею і трудівника солодке; але перевершує обох той, хто знаходить скарб.
19	19
Ча̑да и҆ созида́нїе гра́да оу҆твержда́ютъ и҆́мѧ, и҆ па́че ѻ҆бои́хъ жена̀ непоро́чна вмѣнѧ́етсѧ.	Діти і побудова міста увічнюють ім’я, але кращою за те й інше вважається бездоганна дружина.
20	20
Вїно̀ и҆ мꙋсїкі́а веселѧ́тъ се́рдце, а҆ па́че ѻ҆бои́хъ возлюбле́нїе премꙋ́дрости.	Вино і музика веселять серце, але краще за те й інше — любов до мудрости.
21	21
Свирѣ́ль и҆ ѱалти́рь оу҆слажда́ютъ пѣ́снь, а҆ па́че ѻ҆бои́хъ ѧ҆зы́къ сла́дкїй.	Сопілка і гуслі роблять приємним спів, але краще за них — приємний язик.
22	22
Благода́ти и҆ добро́ты возжела́етъ ѻ҆́ко твоѐ, а҆ па́че ѻ҆бои́хъ ѕла́ка сѣ́мене.	Приємність і краса бажані для очей твоїх, але більше тієї й іншої — зелень посіву.
23	23
Прїѧ́тель и҆ дрꙋ́гъ срѣта̑ющасѧ во вре́мѧ, а҆ па́че ѻ҆бои́хъ жена̀ съ мꙋ́жемъ.	Друг і приятель сходяться часом, але дружина з чоловіком — завжди.
24	24
Бра́тїѧ и҆ по́мощь во вре́мѧ ско́рби, а҆ па́че ѻ҆бои́хъ ми́лостынѧ и҆зба́витъ.	Брати і покровителі — під час скорботи, але вірніше за тих та інших спасає милостиня.
25	25
Зла́то и҆ сребро̀ оу҆твердѧ́тъ но́гꙋ, а҆ па́че ѻ҆бои́хъ совѣ́тъ благоꙋго́денъ бꙋ́детъ.	Золото і срібло утверджують стопи, але надійнішою за те й інше визнається добра порада.
26	26
И҆мѣ́нїе и҆ крѣ́пость вознесꙋ́тъ се́рдце, а҆ па́че ѻ҆бои́хъ стра́хъ гдⷭ҇ень:	Багатство і сила підносять серце, але вищий за те — страх Господній:
27	27
нѣ́сть во стра́сѣ гдⷭ҇ни оу҆мале́нїѧ и҆ нѣ́сть въ не́мъ лише́нїѧ по́мощи:	у страху Господньому немає недоліку, і немає потреби шукати при ньому допомоги;
28	28
стра́хъ гдⷭ҇ень ꙗ҆́кѡ ра́й благослове́нїѧ, и҆ па́че всѧ́кїѧ сла́вы покры̀ є҆го̀.	страх Господній — як благословенний рай, і наділяє його усякою славою.
29	29
Ча́до, живото́мъ просли́вымъ не живѝ: лꙋ́чше оу҆мре́ти, не́жели проси́ти.	Сину мій! не живи життям убогим: краще померти, ніж просити милостиню.
30	30
Мꙋ́жъ зрѧ̀ на чꙋждꙋ́ю трапе́зꙋ, нѣ́сть живо́тъ є҆гѡ̀ въ числѣ̀ живота̀: ѡ҆печа́литъ дꙋ́шꙋ свою̀ чꙋжды́ми бра́шны:	Хто задивляється на чужий стіл, того життя — не життя: він принижує душу свою чужими стравами;
31	31
мꙋ́жъ же хꙋдо́гъ и҆ нака́занъ сохрани́тсѧ.	але людина розумна і вихована застереже себе від того.
32	32
Во оу҆стѣ́хъ нестыдли́вагѡ проше́нїе оу҆слади́тсѧ, и҆ во чре́вѣ є҆гѡ̀ ѻ҆́гнь возгори́тсѧ.	У вустах безсоромного солодким здається прохання милостині, але в утробі його вогонь запалає.
Глава́ м҃а	Глава 41

1	1
Ѽⷩ҇̑ сме́рте, ко́ль горька̀ твоѧ̀ є҆́сть па́мѧть человѣ́кꙋ ми́рнѡ во и҆мѣ́нїихъ свои́хъ живꙋ́щꙋ,	О, смерте! який гіркий спогад про тебе для людини, яка спокійно живе у своїх володіннях,
2	2
мꙋ́жеви не пекꙋ́щꙋсѧ и҆ благополꙋ́чнꙋ во всѣ́хъ, и҆ є҆щѐ возмога́ющꙋ прїѧ́ти пи́щꙋ.	для людини, яка нічим не заклопотана і в усьому щаслива і ще у силах приймати їжу.
3	3
Ѽⷩ҇̑, сме́рте, до́бръ сꙋ́дъ тво́й є҆́сть человѣ́кꙋ тре́бꙋющемꙋ и҆ оу҆малѧ́ющꙋсѧ крѣ́постїю,	О, смерте! утішний твій вирок для людини, яка бідує і знемагає у силах,
4	4
въ послѣ́дней ста́рости сꙋ́щемꙋ и҆ пекꙋ́щꙋсѧ ѡ҆ всѣ́хъ, и҆ невѣ́рствꙋющꙋ и҆ погꙋби́вшꙋ терпѣ́нїе.	для старого й обтяженого турботами про все, для того, хто не має надії і втратив терпіння.
5	5
Не бо́йсѧ сꙋда̀ сме́рти: помѧнѝ пє́рваѧ твоѧ̑ и҆ послѣ̑днѧѧ, се́й бо сꙋ́дъ ѿ гдⷭ҇а всѧ́цѣй пло́ти.	Не бійся смертного вироку: згадай про предків твоїх і нащадків. Це вирок від Господа над усякою плоттю.
6	6
И҆ почто̀ ѿме́щешисѧ бл҃говоле́нїѧ вы́шнѧгѡ; а҆́ще де́сѧть, а҆́ще сто̀, а҆́ще ты́сѧща лѣ́тъ,	Отже, для чого ти відвертаєшся від того, що благоугодно Всевишньому? чи десять, чи сто, чи тисяча років, —
7	7
нѣ́сть во а҆́дѣ ѡ҆бличе́нїѧ живота̀.	у пеклі немає дослідження про час життя.
8	8
Ча̑да быва́ютъ мє́рзка ча̑да грѣ́шникѡвъ, и҆ живꙋ̑щаѧ въ селе́нїихъ нечести́выхъ:	Діти грішників бувають дітьми огидними і спілкуються з нечестивими.
9	9
ча̑дъ грѣ́шныхъ поги́бнетъ наслѣ́дїе, и҆ съ сѣ́менемъ и҆́хъ вы́нꙋ поноше́нїе.	Спадщина дітей грішників загине, і разом з племенем їх буде поширюватися безслав’я.
10	10
Ѻ҆тца̀ нечести́ва оу҆корѧ́тъ ча̑да, ꙗ҆́кѡ є҆гѡ̀ ра́ди поноше́нїе прїи́мꙋтъ.	Нечестивому батькові будуть докоряти діти, тому що через нього вони терплять безслав’я.
11	11
Го́ре ва́мъ, мꙋ́жїе нечести́вїи, и҆́же ѡ҆ста́висте зако́нъ бг҃а вы́шнѧгѡ:	Горе вам, люди нечестиві, які залишили закон Бога Всевишнього!
12	12
и҆ а҆́ще родите́сѧ, на клѧ́твꙋ родите́сѧ: и҆ а҆́ще оу҆́мрете, въ клѧ́твꙋ раздѣле́ни бꙋ́дете.	Коли ви народжуєтеся, то народжуєтеся на прокляття; і коли помираєте, то одержуєте в наділ свій прокляття.
13	13
Всѧ̑, є҆ли̑ка ѿ землѝ, въ зе́млю по́йдꙋтъ: та́кожде нечести́вїи ѿ клѧ́твы въ па́гꙋбꙋ.	Усе, що з землі, повернеться у землю: так нечестиві — від прокляття у погибель.
14	14
Сѣ́тованїе человѣ́кѡвъ въ тѣлесѣ́хъ и҆́хъ: и҆́мѧ же грѣ́шникѡвъ неблаго́е потреби́тсѧ.	Плач людей буває про тіла їхні, але грішників і ім’я недобре згладиться.
15	15
Пецы́сѧ ѡ҆ и҆́мени, то́ бо тѝ пребыва́етъ па́че ты́сѧщъ вели́кихъ сокро́вищъ зла́та.	Турбуйся про ім’я, тому що воно буде з тобою довше, ніж багато тисяч золота:
16	16
Блага́гѡ житїѧ̀ число̀ дні́й, и҆ до́брое и҆́мѧ во вѣ́ки пребыва́етъ.	дням доброго життя є число, але добре ім’я перебуває повік.
17	17
Наказа́нїе въ ми́рѣ соблюди́те, ча̑да: премꙋ́дрость же сокрове́нна и҆ сокро́вище неѧвле́нно, ка́ѧ по́льза во ѻ҆бои́хъ;	Дотримуйтеся, діти, настановлення у мирі; а прихована мудрість і скарб невидимий — яка у них користь?
18	18
Лꙋ́чше человѣ́къ скрыва́ѧй бꙋ́йство своѐ, не́жели человѣ́къ скрыва́ѧй премꙋ́дрость свою̀.	Краще людина, яка ховає свою дурість, ніж людина, яка ховає свою мудрість.
19	19
Тѣ́мже оу҆̀бо оу҆срами́тесѧ слове́съ мои́хъ:	Отже, соромтеся того, про що я скажу,
20	20
нѣ́сть бо бла́го всѧ́къ сра́мъ сохранѧ́ти, и҆ не всѧ̑ всѣ̑мъ въ вѣ́рѣ благоволѧ́тсѧ.	бо не всякої соромливости добре дотримуватися і не все усіма схвалюється за істиною.
21	21
Стыди́тесѧ пред̾ ѻ҆тце́мъ и҆ ма́терїю ѡ҆ блꙋдѣ̀ и҆ пред̾ си́льнымъ и҆ властели́номъ ѡ҆ лжѝ,	Соромтеся перед батьком і матір’ю блуду, перед начальником і володарем — брехні;
22	22
пред̾ сꙋдїе́ю и҆ кнѧ́земъ ѡ҆ согрѣше́нїи, пред̾ собо́ромъ и҆ людьмѝ ѡ҆ беззако́нїи,	перед суддею і князем — злочину, перед зібранням і народом — беззаконня;
23	23
пред̾ ѻ҆́бщникомъ и҆ дрꙋ́гомъ ѡ҆ непра́вдѣ, и҆ на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же живе́ши, ѡ҆ татьбѣ̀,	перед товаришем і другом — неправди, перед сусідами — крадіжки:
24	24
и҆ пред̾ и҆́стиною бж҃їею и҆ завѣ́томъ, и҆ ѿ ѡ҆пе́ртїѧ лакте́й на трапе́зѣ, ѿ прельще́нїѧ взѧ́тїѧ и҆ даѧ́нїѧ,	соромтеся цього і перед істиною Бога і завіту Його. Соромся і спирання ліктями на стіл, обману при позичці і віддачі;
25	25
и҆ ѿ цѣлꙋ́ющихъ ѡ҆ молча́нїи, ѿ видѣ́нїѧ жены̀ блꙋдни́цы и҆ ѿ ѿвраще́нїѧ сро́днича лица̀,	соромся мовчання перед тими, що вітають, задивляння на розпусну жінку, відвертання лиця від родича,
26	26
ѿ ѿѧ́тїѧ ча́сти и҆ даѧ́нїѧ и҆ ѿ присмотре́нїѧ жены̀ мꙋжа́ты и҆ ѿ ѡ҆больще́нїѧ рабы́ни своеѧ̀,	відбирання наділу і дару, помислу на заміжню жінку, залицяння до своєї служниці,
27	27
и҆ не пристꙋпѝ ко ѻ҆дрꙋ̀ є҆ѧ̀:	і не підходь до постелі її;
28	28
пред̾ дрꙋ̑ги ѡ҆ словесѣ́хъ поно́сныхъ, и҆ по даѧ́нїи не поносѝ:	перед друзями соромся слів докірливих, — і після того, як ти дав, не докоряй, —
29	29
ѿ повторе́нїѧ и҆ сло́ва слы́шанїѧ и҆ ѿ ѿкрове́нїѧ слове́съ та́йныхъ: и҆ бꙋ́деши стыдли́въ и҆́стиннѡ и҆ ѡ҆брѣта́ѧй благода́ть пред̾ всѧ́кимъ человѣ́комъ.	повторення чуток і розголошення слів таємних. І будеш істинно сором’язливий і придбаєш прихильність усякої людини.
Глава́ м҃в	Глава 42

1	1
Не стыди́сѧ ѡ҆ си́хъ и҆ не прїимѝ лица̀, є҆́же согрѣша́ти:	Не соромся ось чого, і з лицемірности не гріши:
2	2
ѡ҆ зако́нѣ вы́шнѧгѡ и҆ завѣ́тѣ, и҆ ѡ҆ сꙋдѣ̀, є҆́же ѡ҆правда́ти нечести́ваго,	не соромся точного виконання закону Всевишнього і завіту, і суду, щоб учинити правосуддя нечестивому,
3	3
ѡ҆ словесѝ соѻбщника и҆ ѡ҆ пꙋ́тницѣхъ, и҆ ѡ҆ даѧ́нїи наслѣ́дїѧ дрꙋгѡ́въ,	суперечки між товаришем і сторонніми і надання спадщини друзям,
4	4
ѡ҆ и҆́стинѣ мѣ́рила и҆ вѣ́сѡвъ, ѡ҆ стѧжа́нїи мно́гихъ и҆ ма́лыхъ,	точности у вазі і мірах, — чи багато, чи мало придбаєш, —
5	5
ѡ҆ разли́чїи продаѧ́нїѧ кꙋпцє́въ и҆ ѡ҆ наказа́нїи мно́зѣ ча̑дъ, и҆ є҆́же рабꙋ̀ лꙋка́вꙋ ре́бра ѡ҆крова́вити.	неупереджености у купівлі і продажу і суворого виховання дітей, і — скривавити ребро злому рабові.
6	6
На женѣ̀ лꙋка́вѣ добро̀ (є҆́сть) печа́ть, и҆ и҆дѣ́же мнѡ́ги рꙋ́ки, затворѝ.	При злій дружині добре мати печатку, і, де багато рук, там замикай.
7	7
Є҆́же а҆́ще преда́си, въ число̀ и҆ мѣ́рꙋ, да́ждь и҆ возмѝ всѐ писа́нїемъ.	Коли щось видаєш, видавай за рахунком і вагою і роби всяку видачу і приймання за записом.
8	8
Ѡ҆ наказа́нїи неразꙋ́мива и҆ бꙋ́ѧгѡ, и҆ престарѣ́лагѡ сꙋдѧ́щагѡсѧ съ ю҆́ными, и҆ бꙋ́деши нака́занъ и҆́стиннѡ и҆ и҆скꙋше́нъ пред̾ всѧ́кимъ живꙋ́щимъ.	Не соромся напоумляти нерозумного і дурного, і старого, який змагається з молодими: і будеш істинно благовихованим і заслужиш схвалення від усякої людини.
9	9
Дще́рь ѻ҆тцꙋ̀ сокрове́нно бдѣ́нїе, и҆ попече́нїе ѡ҆ не́й ѿгонѧ́етъ со́нъ: во ю҆́ности свое́й да не когда̀ презрѣ́етъ и҆ сожи́телствꙋющи (съ мꙋ́жемъ), да не когда̀ возненави́дѣна бꙋ́детъ:	Дочка для батька — таємна постійна турбота, і піклування про неї відганяє сон: у юності її — як би не відцвіла, а у заміжжі — як би не стала гидкою;
10	10
въ дѣ́вствѣ да не когда̀ ѡ҆скверни́тсѧ и҆ во ѻ҆́тчихъ є҆ѧ̀ непра́здна бꙋ́детъ, и҆ съ мꙋ́жемъ сꙋ́щи да не когда̀ престꙋ́питъ и҆ сожи́телствꙋющи да не когда̀ непло́ды бꙋ́детъ.	у дівоцтві — як би не осквернилася і не зробилася вагітною у батьківському домі, у заміжжі — щоб не порушила подружньої вірности й у співжитті з чоловіком не залишилася неплідною.
11	11
Над̾ дще́рїю безстꙋ́дною оу҆твердѝ стра́жꙋ, да не когда̀ сотвори́тъ тѧ̀ ѡ҆бра́дованїе врагѡ́мъ, бесѣ́дꙋ во гра́дѣ и҆ ѿлꙋче́наго ѿ люді́й, и҆ посрами́тъ тѧ̀ въ наро́дѣ мно́зѣ.	Над безсоромною дочкою посиль нагляд, щоб вона не зробила тебе посміховиськом для ворогів, притчею у місті і докором у народі й не осоромила тебе перед громадою.
12	12
Не взира́й на добро́тꙋ всѧ́кагѡ человѣ́ка и҆ посредѣ̀ же́нъ не сѣдѝ:	Не дивися на красу людини і не сиди серед жінок:
13	13
ѿ ри́зъ бо и҆схо́дитъ мо́лїе, и҆ ѿ жены̀ лꙋка́вство же́нское.	бо як з одягу виходить міль, так від жінки — лукавство жіноче.
14	14
Лꙋ́чше ѕло́ба мꙋ́жеска, не́жели добродѣ́телнаѧ жена̀, и҆ жена̀ посрамлѧ́ющаѧ въ поноше́нїе.	Краще злий чоловік, ніж ласкава жінка, — жінка, яка соромить до ганьблення.
15	15
Помѧнꙋ̀ оу҆̀бо дѣла̀ гдⷭ҇нѧ, и҆ ꙗ҆̀же ви́дѣхъ, повѣ́мъ: во словесѣ́хъ гдⷭ҇нихъ дѣла̀ є҆гѡ̀:	Згадаю тепер про діла Господа і розповім про те, що я бачив. За словом Господа явилися діла Його:
16	16
со́лнце просвѣща́ѧ на всѧ̑ призрѣ̀, и҆ сла́вы є҆гѡ̀ и҆спо́лнено дѣ́ло є҆гѡ̀.	осяйне сонце дивиться на усе, і всі діла його повні слави Господньої.
17	17
Не сотворѝ ли ст҃ы̑мъ гдⷭ҇ь повѣ́дати всѧ̑ чꙋдеса̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же оу҆твердѝ гдⷭ҇ь вседержи́тель, оу҆тверди́тисѧ всемꙋ̀ во сла́вѣ є҆гѡ̀;	І святим не надав Господь провіщати про усі чудеса Його, які утвердив Господь Вседержитель, щоб вселенна стояла твердо на славу Його.
18	18
Бе́зднꙋ и҆ се́рдце и҆зслѣ́дова и҆ въ кова́рствѣхъ и҆́хъ размы́сли: разꙋмѣ̀ бо гдⷭ҇ь всѧ́ко вѣ́дѣнїе и҆ призрѣ̀ на зна́менїе вѣ́ка,	Він проникає у безодню і серце і бачить усі звивини їх; бо Господь знає усяке відання і прозирає знання віку,
19	19
возвѣща́ѧ мимошє́дшаѧ и҆ бꙋ̑дꙋщаѧ и҆ ѿкрыва́ѧ слѣды̀ та́йныхъ:	звіщаючи минуле і майбутнє і відкриваючи сліди потаємного;
20	20
не пре́йде є҆гѡ̀ всѧ́ко помышле́нїе, не оу҆таи́сѧ ѿ негѡ̀ ни є҆ди́но сло́во.	не оминає Його ніяка думка і не утаїться від Нього жодне слово.
21	21
Вели̑чїѧ премꙋ́дрости своеѧ̀ оу҆красѝ: и҆́же є҆́сть пре́жде вѣ́ка и҆ во вѣ́къ,	Він улаштував великі діла Своєї премудрости і перебуває раніше віку і повік;
22	22
ни приложи́сѧ, ни оу҆ма́лисѧ и҆ не востре́бова ни є҆ди́нагѡ совѣ́тника.	Він не збільшився і не зменшився і не потребував ніякого радника.
23	23
Ко́ль всѧ̑ дѣла̀ є҆гѡ̀ вожделѣ̑нна, и҆ да́же до и҆́скры є҆́сть ви́дѣти.	Як жадані усі діла Його, хоча ми можемо бачити їх як тільки іскри!
24	24
Всѧ̑ сїѧ̑ живꙋ́тъ и҆ пребыва́ютъ во вѣ́къ во всѣ́хъ тре́бованїихъ, и҆ всѧ̑ послꙋ́шаютъ.	Усі вони живуть і перебувають повік для усяких потреб і всі підкорюються Йому.
25	25
Всѧ̑ сꙋгꙋ̑ба, є҆ди́но проти́вꙋ є҆ди́нагѡ: и҆ не сотворѝ ничто́же скꙋ́дно.	Усі вони — удвічі, одне навпроти одного, і нічого не створив Він недосконалим:
26	26
Є҆ди́но ѿ є҆ди́нагѡ оу҆твердѝ блага̑ѧ: и҆ кто̀ насы́титсѧ, зрѧ̀ сла́вꙋ є҆гѡ̀;	одне підтримує благо іншого, — і хто насититься видінням слави Його?
Глава́ м҃г	Глава 43

1	1
Сла́ва высоты̀, тве́рдь чистоты̀, зра́къ небесѐ въ видѣ́нїи сла́вы.	Велич висоти, твердь чистоти, вигляд неба у славному явленні!
2	2
Со́лнце во ꙗ҆вле́нїи возвѣща́ющее во и҆схо́дѣ сосꙋ́дъ ди́венъ, дѣ́ло вы́шнѧгѡ.	Сонце, коли воно являється, звіщає про них при сході: дивне створіння, діло Всевишнього!
3	3
Въ полꙋ́дни свое́мъ и҆зсꙋша́етъ странꙋ̀, и҆ прѧ́мѡ ва́рꙋ є҆гѡ̀ кто̀ постои́тъ;	У полудень воно висушує землю, і перед жаром його хто встоїть?
4	4
(А҆́ки) пе́щь ды́шꙋщее въ дѣ́лѣхъ ва́ра, трегꙋ́бѡ со́лнце пожига́ющее го́ры: воскꙋрє́нїѧ ѻ҆́гнєннаѧ и҆зды́шꙋщее и҆ простира́ющее лꙋчи̑ ѡ҆мрача́етъ ѻ҆́чи.	Розпалюють горнило для робіт плавильних, але утричі сильніше сонце палить гори: дихаючи полум’ям вогню і блискаючи промінням, воно засліплює очі.
5	5
Ве́лїй гдⷭ҇ь сотвори́вый є҆̀, и҆ словесы̀ свои́ми оу҆скорѝ ше́ствїе.	Великий Господь, Який створив його, і за словом Його воно поспішно пробігає путь свою.
6	6
И҆ лꙋна̀ всѣ̑мъ во своѐ вре́мѧ ꙗ҆влѧ́етъ лѣ̑та и҆ зна́менїе вѣ́ка.	І місяць усім у свій час служить вказівкою часів і знаменням віку:
7	7
Ѿ лꙋны̀ зна́менїе пра́здника: свѣти́ло оу҆малѧ́ющеесѧ до конца̀.	від місяця — вказівка свята; світло його зменшується після досягнення ним повноти;
8	8
Мцⷭ҇ъ по и҆́мени своемꙋ̀ є҆́сть, возраста́ющь ди́внѡ во и҆змѣне́нїи.	місяць називається за ім’ям його; він дивно зростає у своїй зміні;
9	9
Сосꙋ́дъ ѡ҆полче́нїй на высотѣ̀, на тве́рди небе́снѣй сїѧ́ющь.	це — глава вишніх устроїв; він сяє на тверді небесній;
10	10
Добро́та небесѐ, сла́ва ѕвѣ́здъ, красота̀ свѣтѧ́щисѧ на высо́кихъ гдⷭ҇нихъ:	краса неба, слава зірок, блискуча прикраса, владика на висотах!
11	11
словесы̀ ст҃а́гѡ ста́нꙋтъ по чи́нꙋ и҆ не и҆́мꙋтъ ѡ҆слабѣ́ти въ стражба́хъ свои́хъ.	За словом Святого зірки стоять за чином і не втомлюються на варті своїй.
12	12
Ви́ждь дꙋгꙋ̀ и҆ благословѝ сотво́ршаго ю҆̀, ѕѣлѡ̀ прекра́сна сїѧ́нїемъ свои́мъ:	Глянь на веселку, і прослав Творця її: прекрасна вона в сяйві своєму!
13	13
ѡ҆крꙋжѝ не́бо ѡ҆крꙋже́нїемъ сла́вы, рꙋ́цѣ вы́шнѧгѡ простро́стѣ ю҆̀.	Величним кругом своїм вона обіймає небо; руки Всевишнього розпростерли її.
14	14
Повелѣ́нїемъ є҆гѡ̀ потща́сѧ снѣ́гъ, и҆ оу҆скорѧ́етъ мо́лнїю сꙋдбо́ю свое́ю.	Повелінням Його швидко сиплеться сніг, і миттєво блискають блискавки суду Його.
15	15
Сегѡ̀ ра́ди ѿверзо́шасѧ сокрѡ́вища, и҆ парѧ́тъ ѡ҆́блацы ꙗ҆́кѡ пти̑цы.	Відкриваються скарбниці і вилітають з них хмари, як птахи.
16	16
Вели́чїемъ свои́мъ оу҆крѣпѝ ѡ҆́блаки, и҆ сокрꙋши́шасѧ ка́менїе гра́дное:	Могутністю Своєю Він зміцнює хмари, і розбиваються камені граду;
17	17
и҆ воззрѣ́нїемъ є҆гѡ̀ подви́жꙋтсѧ го́ры, и҆ во́лею є҆гѡ̀ возвѣ́етъ ю҆́гъ.	від погляду Його стрясаються гори, і з волі Його віє південний вітер.
18	18
Гла́съ гро́ма є҆гѡ̀ поразѝ зе́млю, и҆ бꙋ́рѧ сѣ́верова и҆ ви́хорь вѣ́тра.	Голос грому Його приводить у тремтіння землю, і північна буря і вихор.
19	19
Ꙗ҆́кѡ пти̑цы парѧ́щыѧ сы́плетъ снѣ́гъ, и҆ ꙗ҆́коже прꙋ́зи садѧ́щїисѧ спадє́нїѧ є҆гѡ̀.	Він сипле сніг подібно до того, як летять униз крилаті, і спадання його — як опускається сарана;
20	20
Добро́тѣ бѣ́лости є҆гѡ̀ подиви́тсѧ ѻ҆́ко, и҆ ѡ҆ дождѝ є҆гѡ̀ оу҆жа́снетсѧ се́рдце.	красі білизни його дивується око, і паданню його дивується серце.
21	21
И҆ сла́нꙋ ꙗ҆́кѡ со́ль на зе́млю сы́плетъ, и҆ сме́рзшисѧ быва́етъ на концы̀ ѻ҆стра̀.	І як сіль, розсипає Він по землі іній, який, замерзаючи, стає гострим.
22	22
Стꙋде́нъ вѣ́тръ сѣ́верный возвѣ́етъ, и҆ сме́рзнетсѧ ле́дъ ѿ воды̀: на всѧ́цѣмъ собра́нїи воднѣ́мъ ѡ҆бита́ти и҆́мать, и҆ а҆́ки во броню̀ ѡ҆блече́тсѧ вода̀.	Подме північний холодний вітер, — і з води робиться лід: він розстилається на всякому вмістилищі вод, і вода одягається ніби у лати;
23	23
Поѧ́стъ го́ры и҆ пꙋсты̑ни пожже́тъ, и҆ оу҆гаси́тъ травꙋ̀ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь.	покриває гори, і спалює пустелю, і, як вогонь, обпалює траву.
24	24
И҆зцѣле́нїе всѣ́хъ со тща́нїемъ мгла̀: роса̀ срѣта́ющаѧ ѿ ва́ра оу҆тиши́тъ.	Але швидким зціленням усьому служить туман; роса, яка з’являється, прохолоджує від спеки.
25	25
Мы́слїю є҆гѡ̀ преста̀ бе́здна, и҆ насадѝ въ не́й (гдⷭ҇ь) ѻ҆́стровы.	Повелінням Своїм Господь приборкує безодню і насаджує на ній острови.
26	26
Пла́вающїи по мо́рю повѣ́даютъ бѣ́дство є҆гѡ̀, и҆ слꙋ́хомъ оу҆ше́съ на́шихъ чꙋди́мсѧ,	Ті, що плавають по морю, розповідають про небезпеку на ньому, і ми дивуємося тому, що чуємо вухами нашими:
27	27
и҆ та́мѡ (сꙋ́ть) пресла̑вна и҆ чꙋ̑дна дѣла̀ є҆гѡ̀, разли́чїе всѧ́кагѡ живо́тнагѡ, созда́нїе ки́тѡвъ.	бо там надзвичайні і дивні діла, різноманітність усяких тварин, роди чудовиськ.
28	28
И҆́мъ благополꙋ́чный коне́цъ сво́й полꙋча́ютъ и҆ сло́вомъ є҆гѡ̀ составлѧ́ютсѧ всѧ́чєскаѧ.	Через Нього усе успішно досягає свого призначення, і усе тримається словом Його.
29	29
Мно́гѡ и҆́мамы рещѝ, и҆ не и҆́мамы пости́гнꙋти, и҆ сконча́нїе слове́съ: всѐ є҆́сть то́й.	Багато чого можемо ми сказати, і однак же не осягнемо Його, і кінець слів: Він є усе.
30	30
Сла́вѧще є҆го̀ гдѣ̀ оу҆крѣпи́мсѧ; то́й бо вели́къ па́че всѣ́хъ дѣ́лъ свои́хъ:	Де візьмемо силу, щоб прославити Його? бо Він вище за всі діла Свої.
31	31
стра́шенъ гдⷭ҇ь и҆ вели́къ ѕѣлѡ̀, и҆ чꙋ́дно могꙋ́тство є҆гѡ̀.	Страшний Господь і дуже великий, і дивна могутність Його!
32	32
Сла́вѧще гдⷭ҇а вознеси́те, є҆ли́кѡ а҆́ще мо́жете, превзы́детъ бо и҆ є҆щѐ:	Прославляючи Господа, звеличуйте Його, скільки можете, але і потім Він буде величнішим;
33	33
возносѧ́ще є҆го̀ оу҆мно́житесѧ крѣ́постїю: не трꙋди́тесѧ, не и҆́мате бо пости́гнꙋти.	і величаючи Його, додайте сили: але не трудіться, тому що не осягнете.
34	34
Кто̀ ви́дѣ є҆го̀ и҆ и҆сповѣ́сть; и҆ кто̀ возвели́читъ є҆го̀, ꙗ҆́коже є҆́сть;	Хто бачив Його, і пояснить? і хто прославить Його, як Він є?
35	35
Мнѡ́га сокровє́на сꙋ́ть вѧ̑щшаѧ си́хъ: ма̑лаѧ бо ви́дѣхомъ дѣ́лъ є҆гѡ̀.	Багато приховано, що набагато більше за це; бо ми бачимо малу частину діл Його.
36	36
Всѧ̑ бо сотворѝ гдⷭ҇ь и҆ бл҃гочести́вымъ дадѐ премꙋ́дрость.	Усе створив Господь, і благочестивим дарував мудрість.
Глава́ м҃д	Глава 44

1	1
Восхва́лимъ оу҆́бѡ мꙋ́жы сла̑вны и҆ ѻ҆тцы̀ на́шѧ въ бытїѝ.	Тепер звеличимо славних мужів і батьків нашого роду:
2	2
Мно́гꙋ сла́вꙋ созда̀ гдⷭ҇ь въ ни́хъ вели́чїемъ свои́мъ ѿ вѣ́ка.	багато славного Господь являв через них, велич Свою від віку;
3	3
Госпо́дствꙋюще во ца́рствїихъ свои́хъ и҆ мꙋ́жїе и҆мени́ти си́лою, совѣ́тꙋюще ра́зꙋмомъ свои́мъ, провѣща́вшїи во прⷪ҇ро́чествахъ,	це були володарі у царствах своїх і мужі, славетні силою; вони давали розумні поради, звіщали у пророцтвах;
4	4
старѣ̑йшины люді́й въ совѣ́тѣхъ и҆ въ ра́зꙋмѣ писа̑нїѧ люді́й:	вони були керівниками народу у нарадах і у книжному навчанні.
5	5
премꙋ̑драѧ словеса̀ въ наказа́нїи и҆́хъ, и҆́щꙋще гла́са мꙋсїкі́йска и҆ повѣ́дающе пѡ́вѣсти во писа́нїихъ:	Мудрі слова були у повчанні їх; вони винайшли музичні лади і написали гімни;
6	6
мꙋ́жїе бога́тїи, ѡ҆бдарова́ни крѣ́постїю, ми́рнѡ живꙋ́ще въ жили́щихъ свои́хъ.	люди багаті, обдаровані силою, вони мирно жили в оселях своїх.
7	7
Всѝ сі́и въ ро́дѣхъ просла́влени бы́ша, и҆ во дне́хъ и҆́хъ похвала̀.	Усі вони були шановані між племенами своїми і у дні свої були славою.
8	8
Сꙋ́ть ѿ ни́хъ, и҆́же ѡ҆ста́виша и҆́мѧ, є҆́же повѣ́дати хвалы̑: и҆ сꙋ́ть, и҆́хже нѣ́сть па́мѧти, и҆ погибо́ша ꙗ҆́кѡ не сꙋ́щїи, и҆ бы́ша ꙗ҆́кѡ не бы́вше, и҆ ча̑да и҆́хъ по ни́хъ.	Є між ними такі, які залишили після себе ім’я для звіщення їх похвали, — і є такі, про яких не залишилося пам’яті, які зникли, ніби не існували, і зробилися, ніби не було їх, і діти їхні після них.
9	9
Но сі́и мꙋ́жїе ми́лостивїи, и҆́хже пра̑вды не забвє́ны бы́ша:	Але то були мужі милости, праведні справи яких не забуваються;
10	10
съ сѣ́менемъ и҆́хъ пребꙋ́детъ до́брое наслѣ́дїе, и҆зча̑дїѧ и҆́хъ въ завѣ́тѣхъ:	у сімені їх перебуває добра спадщина; нащадки їх — у завітах;
11	11
ѡ҆ста́сѧ сѣ́мѧ и҆́хъ, и҆ ча̑да и҆́хъ по ни́хъ:	сім’я їх буде твердим, і діти їхні — заради них;
12	12
до вѣ́ка пребꙋ́детъ сѣ́мѧ и҆́хъ, и҆ сла́ва и҆́хъ не потреби́тсѧ:	сім’я їх перебуватиме до віку, і слава їх не знищиться;
13	13
тѣлеса̀ и҆́хъ въ ми́рѣ погребє́на бы́ша, а҆ и҆мена̀ и҆́хъ живꙋ́тъ въ ро́ды.	тіла їхні поховані у мирі, й імена їхні живуть у роди;
14	14
Премꙋ́дрость и҆́хъ повѣ́дѧтъ лю́дїе, и҆ похвалꙋ̀ и҆́хъ и҆сповѣ́сть цр҃ковь.	народи будуть розповідати про їх мудрість, а Церква буде звіщати їх хвалу.
15	15
Є҆нѡ́хъ оу҆годѝ гдⷭ҇еви и҆ преложи́сѧ, ѡ҆́бразъ покаѧ́нїѧ родѡ́мъ.	Енох догодив Господу і був узятий на небо, — образ покаяння для усіх родів.
16	16
Нѡ́е ѡ҆брѣ́тесѧ соверше́нъ, пра́веденъ, во вре́мѧ гнѣ́ва бы́сть примире́нїе:	Ной виявився досконалим, праведним; під час гніву він був умилостивленням;
17	17
сегѡ̀ ра́ди бы́сть ѡ҆ста́нокъ землѝ, є҆гда̀ бѧ́ше пото́пъ.	тому зробився залишком на землі, коли був потоп;
18	18
Завѣ́ты вѣ́чнїи положе́ни бы́ша съ ни́мъ, да не потреби́тсѧ пото́помъ всѧ́ка пло́ть.	з ним укладений був вічний завіт, що ніяка плоть не знищиться більше потопом.
19	19
А҆враа́мъ вели́кїй ѻ҆те́цъ мно́жествꙋ ꙗ҆зы́кѡвъ, и҆ не ѡ҆брѣ́тесѧ подо́бный во сла́вѣ є҆гѡ̀:	Авраам — великий батько безлічі народів, і не було подібного до нього у славі;
20	20
и҆́же соблюдѐ зако́нъ вы́шнѧгѡ и҆ бы́сть въ завѣ́тѣ съ ни́мъ:	він зберіг закон Всевишнього і був у завіті з Ним,
21	21
и҆ на пло́ти є҆гѡ̀ оу҆ста́ви завѣ́тъ и҆ во и҆скꙋше́нїи ѡ҆брѣ́тесѧ вѣ́ренъ:	і на своїй плоті утвердив завіт й у випробуванні виявився вірним;
22	22
сегѡ̀ ра́ди клѧ́твою поста́ви съ ни́мъ благослови́тисѧ ꙗ҆зы́кѡмъ ѡ҆ сѣ́мени є҆гѡ̀,	тому Господь з клятвою обіцяв йому, що у сімені його благословляться усі народи;
23	23
оу҆мно́жити є҆го̀ ꙗ҆́кѡ пе́рсть землѝ, и҆ ꙗ҆́кѡ ѕвѣ́зды возвы́сити сѣ́мѧ є҆гѡ̀, и҆ наслѣ́дити и҆̀мъ ѿ мо́рѧ до мо́рѧ и҆ ѿ рѣкѝ до кра́ѧ землѝ.	обіцяв примножити його як порох землі, і піднести сім’я його як зірки, і дати їм спадщину від моря до моря і від ріки до краю землі.
24	24
И҆ ѡ҆ і҆саа́цѣ оу҆твердѝ си́це а҆враа́ма ра́ди ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀ благослове́нїе всѣ́хъ человѣ́кѡвъ и҆ завѣ́тъ:	Й Ісааку заради Авраама, батька його, Він також підтвердив благословення усіх людей і завіт;
25	25
и҆ почѝ на главѣ̀ і҆а́кѡвли.	і воно ж спочило на голові Якова:
26	26
Позна̀ є҆го̀ блгⷭ҇вє́нїи свои́ми и҆ дадѐ є҆го̀ въ наслѣ́дїе, и҆ раздѣлѝ ча̑сти є҆гѡ̀ на колѣ́нъ двана́десѧть,	Він ущедрив його Своїми благословеннями і дав йому у спадщину землю, і відокремив ділянки її і розділив між дванадцятьма колінами.
27	27
и҆ и҆зведѐ ѿ негѡ̀ мꙋ́жа ми́лости, ѡ҆брѣ́тшаго благода́ть пред̾ ѻ҆чесы̀ всѧ́кїѧ пло́ти.	І вивів від нього мужа милости, який придбав любов у очах усякої плоті,
Глава́ м҃є	Глава 45

1	1
Возлю́бленный бг҃омъ и҆ челѡвѣ́ки мѡѷсе́й, є҆гѡ́же па́мѧть во благослове́нїихъ.	улюбленого Богом і людьми Мойсея, якого пам’ять благословенна.
2	2
Оу҆подо́билъ є҆́сть є҆го̀ сла́вѣ ст҃ы́хъ и҆ возвели́чи є҆го̀ во стра́сѣ врагѡ́въ.	Він зрівняв його у славі зі святими і звеличив його ділами на страх ворогам;
3	3
Во словесѣ́хъ є҆гѡ̀ зна́мєнїѧ оу҆ста́ви и҆ просла́ви є҆го̀ пред̾ лице́мъ царе́й: заповѣ́да є҆мꙋ̀ къ лю́демъ свои̑мъ и҆ показа̀ є҆мꙋ̀ сла́вꙋ свою̀:	Він його словом припиняв дивні знамення, прославив його перед лицем царів, давав через нього повеління до народу його і показав йому від слави Своєї.
4	4
въ вѣ́рѣ и҆ кро́тости є҆гѡ̀ ѡ҆ст҃ѝ є҆го̀, и҆збра̀ є҆го̀ ѿ всѧ́кїѧ пло́ти.	За вірність і лагідність його Він освятив його, обрав Собі з усіх людей,
5	5
Слы́шанъ сотвори́лъ є҆́сть є҆мꙋ̀ гла́съ сво́й и҆ введѐ є҆го̀ во мглꙋ̀,	сподобив його чути голос Його, увів його у морок
6	6
и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ пред̾ лице́мъ за́пѡвѣди, зако́нъ жи́зни и҆ вѣ́дѣнїѧ, є҆́же наꙋчи́ти і҆а́кѡва завѣ́тꙋ и҆ сꙋдба́мъ є҆гѡ̀ і҆и҃лѧ.	і дав йому лицем до лиця заповіді, закон життя і відання, щоб він навчив Якова завіту й Ізраїля — постановам Його.
7	7
А҆арѡ́на возвы́си ст҃а, подо́бна є҆мꙋ̀ бра́та є҆гѡ̀ ѿ колѣ́на леѵі́ина,	Він підняв Аарона, подібного до нього святого, брата його, з коліна Левіїного, —
8	8
поста́ви є҆мꙋ̀ завѣ́тъ вѣ́ченъ и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ і҆ере́йство люді́й, оу҆блажѝ є҆го̀ благоꙋкраше́нїемъ и҆ препоѧ́са є҆го̀ ѻ҆де́ждою сла́вы,	уклав з ним вічний завіт і дав йому священство у народі; Він благословив його особливою прикрасою й оперезав його поясом слави;
9	9
ѡ҆блечѐ є҆го̀ въ соверше́нїе хвале́нїѧ и҆ оу҆твердѝ є҆го̀ сосꙋ́дами крѣ́пости,	Він наділив його вищою прикрасою й облачив його в багатий одяг:
10	10
ѡ҆сте́гнми и҆ поди́ромъ и҆ є҆пѡмі́дою,	у спідній одяг, в подир та ефод;
11	11
и҆ ѡ҆крꙋжѝ є҆го̀ шипки̑ златы́ми и҆ звонцы̑ мно́гими ѡ҆́крестъ, глаша́ти гла́съ во стꙋпа́нїихъ є҆гѡ̀, слы́шанъ твори́ти гла́съ въ це́ркви въ па́мѧть сынѡ́мъ люді́й свои́хъ:	і оточив його золотими яблуками і дуже багатьма дзвіночками, щоб при ходінні його вони видавали звук, щоб зробити чутним у храмі дзвін для нагадування синам народу Його;
12	12
ѻ҆де́ждою ст҃о́ю, со зла́томъ и҆ ѵ҆акі́нѳомъ и҆ порфѵ́рою, дѣ́ломъ пестродѣ́лца, сло́вомъ сꙋда̀, ꙗ҆вле́ньми и҆́стины,	наділив його одежею святою із золота і гіацинтової вовни і крученого висону мистецької роботи, словом суду, уримом і тумимом,
13	13
и҆стка́нною багрѧ́ностїю, дѣ́ломъ хꙋдо́жничимъ, ка́мєнїи многоцѣ́нными, и҆зваѧ́ньми печа́ти, въ свѧза́нїи зла́та, дѣ́ломъ каменнодѣ́лателѧ, на па́мѧть въ писа́нїи и҆зва́ѧннѣмъ по числꙋ̀ колѣ́нъ і҆и҃левыхъ:	червленим тканням майстерної роботи, коштовними каменями, вирізаними як на печатці, у золотій оправі гранувальної роботи, з вирізаними на пам’ять накресленнями імен за числом колін Ізраїлевих;
14	14
вѣне́цъ зла́тъ верхꙋ̀ кїда́ра, и҆з̾ѡбраже́нїе печа́ти ст҃ы́ни, похвала̀ че́сти, дѣ́ло крѣ́пости, вожделѣ̑нїѧ ѻ҆че́съ краси̑ма прекра̑сна.	на кидарі його — золотий вінець, знамення святині, слава достоїнства: велична прикраса, діло мистецтва, приємна для очей.
15	15
Пре́жде є҆гѡ̀ не бы́ша такѡва́ѧ до вѣ́ка.	Раніше нього не було цього від віку:
16	16
Не ѡ҆блече́сѧ и҆ноплеме́нникъ, то́чїю сы́нове є҆гѡ̀ и҆ внꙋ́чата є҆гѡ̀ прⷭ҇нѡ.	хто не належав до його племені, не одягався так, тільки сини його і нащадки його в усі часи.
17	17
Жє́ртвы и҆́хъ приноси̑мы бѧ́хꙋ по всѧ̑ дни̑ непреста́ннѡ два́жды.	Жертви їх приносяться щодня, завжди по двічі.
18	18
И҆спо́лни мѡѷсе́й рꙋ́цѣ и҆ пома́за є҆го̀ є҆ле́емъ ст҃ы́мъ.	Мойсей наповнив руки його і помазав його святим єлеєм:
19	19
Бы́сть є҆мꙋ̀ въ завѣ́тъ вѣ́ченъ, и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀ во дне́хъ не́ба, слꙋжи́ти є҆мꙋ̀ вкꙋ́пѣ и҆ свѧще́нствовати, и҆ благословлѧ́ти лю́ди є҆гѡ̀ и҆́менемъ є҆гѡ̀.	йому постановлено у вічний завіт і сімені його на дні неба, щоб вони служили Йому і разом священнодіяли і благословляли народ Його ім’ям Його;
20	20
И҆збра̀ є҆го̀ ѿ всѣ́хъ живы́хъ принестѝ же́ртвꙋ гдⷭ҇еви, ѳѷмїа́мъ и҆ благоꙋха́нїе на па́мѧть, на ѡ҆чище́нїе лю́демъ свои̑мъ.	Він обрав його з усіх живих, щоб приносити Господу жертву, куріння і пахощі у пам’ять умилостивлення за народ свій;
21	21
Дадѐ є҆мꙋ̀ за́пѡвѣди своѧ̑, вла́сть въ завѣ́тѣхъ сꙋде́бъ, наꙋчи́ти і҆а́кѡва свидѣ́нїємъ и҆ въ зако́нѣ є҆гѡ̀ просвѣти́ти і҆и҃лѧ.	Він дав йому Свої заповіді і владу у постановах судових, щоб навчати Якова одкровень і наставляти Ізраїля у законі Його.
22	22
Воста́ша на́нь чꙋжді́и, и҆ возревнова́ша є҆мꙋ̀ въ пꙋсты́ни мꙋ́жїе, и҆́же при даѳа́нѣ и҆ а҆вїрѡ́нѣ, и҆ со́нмъ коре́овъ въ ꙗ҆́рости и҆ гнѣ́вѣ.	Повстали проти нього чужі, і позаздрили йому у пустелі люди, які пристали до Дафана й Авирона, і збіговисько Корея у люті і гніві;
23	23
Ви́дѣ гдⷭ҇ь и҆ не бл҃говолѝ, и҆ сконча́шасѧ ꙗ҆́ростїю гнѣ́ва:	Господь побачив і Йому неугодне було це, — і вони загинули від люті гніву.
24	24
сотворѝ въ ни́хъ зна́мєнїѧ, погꙋби́ти ѧ҆̀ ѻ҆гне́мъ пла́мене.	Він учинив над ними чудо, знищивши їх полум’ям вогню Свого.
25	25
И҆ приложѝ а҆арѡ́нови сла́вꙋ и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ наслѣ́дїе: нача́тки пе́рвыхъ жи̑тъ раздѣлѝ є҆мꙋ̀.	І примножив славу Аарона і дав йому спадщину — відділив їм початки плодів:
26	26
Хлѣ́бъ въ пе́рвыхъ оу҆гото́ва на сы́тость: и҆́бо жє́ртвы гдⷭ҇ни ꙗ҆́сти бꙋ́дꙋтъ, ꙗ҆̀же дадѐ є҆мꙋ̀ и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀.	насамперед підготував їм хліб для насичення, бо вони їдять і жертви Господні, які Він дав йому і сімені його;
27	27
Ѻ҆ба́че въ землѝ люді́й не наслѣ́дствитъ, и҆ въ лю́дехъ не бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ ча́сти: са́мъ бо ча́сть є҆гѡ̀ и҆ наслѣ́дїе.	але він не повинен мати спадщини на землі народу і немає йому наділу між народом, тому що Він Сам наділ і спадщина його.
28	28
И҆ фїнее́съ сы́нъ є҆леаза́ровъ тре́тїй во сла́вѣ, є҆гда̀ ревнова́ше стра́хꙋ гдⷭ҇ню, и҆ ста̀ въ превраще́нїи люді́й бла́гостїю оу҆се́рдїѧ дꙋшѝ своеѧ̀, и҆ оу҆молѝ ѡ҆ і҆и҃ли.	Також і Финеєс, син Єлеазара, третій за славою, тому що він ревнував за страх Господній і, при відпадінні народу, устояв у доброму настрої душі своєї й умилостивив Господа до Ізраїля;
29	29
Сегѡ̀ ра́ди поста́вленъ є҆мꙋ̀ бы́сть завѣ́тъ ми́ренъ, предста́телемъ бы́ти ст҃ы́хъ и҆ лю́демъ є҆гѡ̀, да бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀ свѧще́нства вели́чество во вѣ́къ.	тому укладено з ним завіт миру, щоб бути йому предстоятелем святих і народу свого, щоб йому і сімені його належало достоїнство священства навіки.
30	30
И҆ завѣ́тъ даві́дꙋ, сы́нꙋ і҆ессе́овꙋ ѿ колѣ́на і҆ꙋ́дова, наслѣ́дство царѧ̀ сы́на ѿ сы́на є҆ди́нагѡ: достоѧ́нїе свѧще́нства а҆арѡ́нꙋ и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀.	Як за завітом з Давидом, сином Ієссея з коліна Іудиного, царська спадщина переходила від сина до сина, так спадщина священства належала Аарону і сімені його.
31	31
Да да́стъ на́мъ премꙋ́дрость въ сердца́хъ на́шихъ сꙋди́ти лю́демъ є҆гѡ̀ въ пра́вдꙋ, да не потребѧ́тсѧ блага̑ѧ и҆́хъ и҆ сла́ва и҆́хъ въ ро́ды и҆́хъ.	Нехай дасть нам Бог мудрість у нашому серці — судити народ Його справедливо, щоб не загинули блага їх і слава їх перебувала у роди їх.
Глава́ м҃ѕ	Глава 46

1	1
Крѣ́покъ на бра́нехъ і҆исꙋ́съ наѵи́нъ и҆ прее́мникъ мѡѷсе́овъ бы́сть во прⷪ҇ро́чествѣ:	Сильний був у битвах Ісус Навин і був спадкоємцем Мойсея у пророцтвах.
2	2
и҆́же бы́сть по и҆́мени своемꙋ̀ вели́къ на спасе́нїе и҆збра́нныхъ є҆гѡ̀, мсти́ти востаю́щымъ (на́нь) врагѡ́мъ, ꙗ҆́кѡ да наслѣ́дствитъ і҆и҃лѧ.	Відповідно до імені свого, він був великий у спасінні обраних Божих, коли мстився повсталим ворогам, щоб ввести Ізраїля у спадщину його.
3	3
Ко́ль просла́вленъ бы́сть воздвиже́нїемъ рꙋ́къ свои́хъ, и҆ внегда̀ простира́ше ме́чь на гра́ды.	Як він прославився, коли підняв руки свої і простяг меч на міста!
4	4
Кто̀ пре́жде є҆гѡ̀ си́це ста̀; бра̑ни бо гдⷭ҇ни то́й вожда́ше.	Хто раніше нього так стояв? Бо він вів битви Господні.
5	5
Не рꙋко́ю ли є҆гѡ̀ воспѧти́сѧ со́лнце, и҆ є҆ди́нъ де́нь бы́сть ꙗ҆́кѡ два̀;	Чи не його рукою зупинене було сонце, і один день був наче два?
6	6
Призва̀ вы́шнѧго си́льна, є҆гда̀ ѡ҆скорблѧ́хꙋ є҆го̀ вразѝ ѡ҆́крестъ, и҆ послꙋ́ша є҆го̀ ве́лїй гдⷭ҇ь: ка́менїемъ гра́днымъ си́лы крѣ́пкїѧ	Він воззвав до Всевишнього Владики, коли з усіх боків стисли його вороги, і великий Господь почув його:
7	7
оу҆стремѝ бра́нь на ꙗ҆зы́ки, и҆схожде́нїемъ погꙋбѝ проти́вники,	каміння граду з могутньою силою кинув Він на ворожий народ і погубив супротивників на схилі гори,
8	8
да позна́ютъ ꙗ҆зы́цы всеѻрꙋ́жїе є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ пред̾ гдⷭ҇емъ бра́нь є҆гѡ̀: и҆́бо послѣ́дова могꙋ́тномꙋ.	щоб язичники пізнали всеозброєння його, що війна його була перед Господом, а він тільки йшов за Всемогутнім.
9	9
И҆ во дни̑ мѡѷсе́ѡвы сотворѝ ми́лость се́й и҆ хале́въ сы́нъ і҆ефонні́инъ, ста́ти проти́вꙋ врага̀, оу҆держа́ти лю́ди ѿ грѣ̑хъ и҆ оу҆толи́ти ро́потъ лꙋка́вства:	І у дні Мойсея він зробив благодіяння, він і Халев, син Ієфоннії, — тим, що вони протистояли ворогам, утримували народ від гріха й утихомирювали зле ремство.
10	10
и҆ та̑ два̀ сꙋ̑ща спасє́на бы́ста ѿ шестѝ сѡ́тъ ты́сѧщъ пѣшцє́въ, ввестѝ и҆̀хъ въ наслѣ́дствїе, въ зе́млю точа́щꙋю млеко̀ и҆ ме́дъ.	І вони тільки двоє з шестисот тисяч, які подорожували, були врятовані, щоб ввести народ у спадщину — у землю, яка тече молоком і медом.
11	11
И҆ дадѐ гдⷭ҇ь хале́вꙋ крѣ́пость, и҆ да́же до ста́рости пребы́сть оу҆ негѡ̀, взы́ти є҆мꙋ̀ на высотꙋ̀ землѝ, и҆ сѣ́мѧ є҆гѡ̀ ѡ҆бдержа̀ наслѣ́дїе:	І дав Господь Халеву міць, яка збереглася у ньому до старости, зійти на висоту землі, і сім’я його одержало спадщину,
12	12
ꙗ҆́кѡ да ви́дѧтъ всѝ сы́нове і҆и҃лєвы, ꙗ҆́кѡ добро̀ ходи́ти в̾слѣ́дъ гдⷭ҇а.	щоб бачили усі сини Ізраїлеві, що благо йти за Господом.
13	13
И҆ сꙋдїи̑ кі́йждо и҆́менемъ свои́мъ, є҆ли́кихъ не любодѣ́йствова се́рдце, и҆ є҆ли́цы не ѿврати́шасѧ ѿ гдⷭ҇а, и҆ па́мѧть и҆́хъ во благослове́нїихъ:	Також і судді, кожен за своїм ім’ям, серце яких не помилялося і які не відверталися від Господа, — нехай буде пам’ять їх у благословеннях!
14	14
кѡ́сти и҆́хъ да процвѣтꙋ́тъ ѿ мѣ́ста и҆́хъ,	Нехай процвітуть кості їх від місця свого,
15	15
и҆ и҆́мѧ и҆́хъ премѣнѧ́емо на сынѣ́хъ, просла́влєннымъ бы́вшымъ и҆̀мъ.	й ім’я їх нехай перейде до синів їхніх у прославлянні їх!
16	16
Возлю́бленъ гдⷭ҇емъ свои́мъ самꙋи́лъ прⷪ҇ро́къ гдⷭ҇ень оу҆стро́и ца́рство и҆ пома́за кнѧ̑зи над̾ людьмѝ є҆гѡ̀:	Улюблений Господом своїм Самуїл, пророк Господній, заснував царство і помазав царів народу своєму;
17	17
зако́номъ гдⷭ҇нимъ сꙋдѝ со́нмꙋ, и҆ посѣтѝ гдⷭ҇ь і҆а́кѡва:	він судив народ за законом Господнім, і Господь споглядав на Якова;
18	18
вѣ́рою свое́ю и҆спы́танъ бы́сть прⷪ҇ро́къ, и҆ позна́нъ бы́сть въ вѣ́рѣ свое́й вѣ́ренъ видѣ́нїемъ.	за вірою своєю він був істинним пророком, і у словах його визнана вірність видіння.
19	19
И҆ призва̀ гдⷭ҇а си́льна, є҆гда̀ ѡ҆скорблѧ́хꙋ є҆го̀ вразѝ є҆гѡ̀ ѡ҆́крестъ, приноше́нїемъ а҆́гнца ссꙋ́щагѡ млеко̀:	Він воззвав до Всемогутнього Господа, коли звідусюди тіснили його вороги, і приніс у жертву молодого агнця, —
20	20
и҆ возгремѣ̀ съ небесѐ гдⷭ҇ь и҆ гла́сомъ ве́лїимъ оу҆слы́шанъ сотворѝ гла́съ сво́й:	і Господь загримів з неба й у сильному шумі чутним зробив голос Свій,
21	21
и҆ потребѝ влады̑ки тѵ̑рскїѧ, и҆ всѧ̑ кнѧ̑зи фѷлїсті̑мскїѧ.	і знищив вождів тирських і всіх князів филистимських.
22	22
И҆ пре́жде вре́мене оу҆спе́нїѧ вѣ́ка свидѣ́телствова пред̾ гдⷭ҇емъ и҆ хрїсто́мъ є҆гѡ̀: и҆мѣ́нїѧ и҆ до сапѡ́гъ ѿ всѧ́кїѧ пло́ти не взѧ́хъ: и҆ не сотворѝ є҆мꙋ̀ поноше́нїѧ (ни є҆ди́нъ) человѣ́къ.	Ще раніше часу вічного упокоєння свого він засвідчив перед Господом і помазаником Його: «майна, ні навіть взуття, я не брав ні від кого», і ніхто не докорив йому.
23	23
И҆ по оу҆спе́нїи свое́мъ прⷪ҇ро́чествова и҆ показа̀ царе́ви кончи́нꙋ є҆гѡ̀: и҆ вознесѐ ѿ землѝ гла́съ сво́й, прⷪ҇ро́чествомъ и҆стреби́ти беззако́нїе люді́й.	Він пророкував і після смерти своєї, і прорік цареві смерть його, й у пророцтві підняв із землі голос свій, що беззаконний народ знищиться.
Глава́ м҃з	Глава 47

1	1
И҆ по се́мъ воста̀ наѳа́нъ прⷪ҇ро́чествовати во дни̑ даві́дѡвы.	Після цього з’явився Нафан, щоб пророкувати у дні Давида.
2	2
Ꙗ҆́коже тꙋ́къ ѿлꙋче́нъ ѿ же́ртвы ми́рныѧ, та́кѡ даві́дъ ѿ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ.	Як жир, відокремлений від мирної жертви, так Давид від синів Ізраїлевих.
3	3
Со львы̑ и҆гра́ше ꙗ҆́кѡ съ кѡ́злищи и҆ съ медвѣ́дми ꙗ҆́кѡ со а҆́гнцы ѻ҆́вчими.	Він грав з левами, як з козенятами, і з ведмедями, як з ягнятами.
4	4
Во ю҆́ности свое́й не оу҆би́лъ ли и҆споли́на, и҆ ѿѧ́тъ поноше́нїе ѿ люді́й,	В юності своїй чи не убив він велетня, чи не зняв ганьбу з народу,
5	5
є҆гда̀ прострѐ рꙋ́кꙋ съ ка́менемъ и҆з̾ пра́щи низложи́ти горды́ню голїа́ѳовꙋ;	коли підняв руку з пращним каменем і подолав гординю Голіафа?
6	6
Призва́ бо гдⷭ҇а вы́шнѧгѡ, и҆ вдадѐ въ десни́цꙋ є҆гѡ̀ крѣ́пость низложи́ти человѣ́ка си́льна на бра́ни, вознестѝ ро́гъ люді́й свои́хъ.	Бо він воззвав до Господа Всевишнього, і Він дав силу правиці його — уразити людину, сильну на війні, і піднести ріг народу свого.
7	7
Си́це во тма́хъ просла́ви є҆го̀ и҆ восхвалѝ є҆го̀ во блгⷭ҇ве́нїихъ гдⷭ҇нихъ, внегда̀ носи́ти є҆мꙋ̀ вѣне́цъ сла́вы.	Так прославив народ його десятками тисяч і звеличив його у благословеннях Господа, як достойний вінець слави,
8	8
Потреби́ бо врагѝ ѡ҆́крестъ и҆ оу҆ничижѝ фѷлїсті́млѧны проти́вники: да́же додне́сь сокрꙋшѝ и҆̀мъ ро́гъ.	бо він знищив навколишніх ворогів і смирив ворожих филистимлян, — навіть донині скрушив ріг їх.
9	9
Во всѧ́цѣмъ дѣ́лѣ свое́мъ дадѐ и҆сповѣ́данїе ст҃о́мꙋ вы́шнемꙋ глаго́ломъ сла́вы:	Після кожного діла свого він приносив подяку Святому Всевишньому словом хвали;
10	10
всѣ́мъ се́рдцемъ свои́мъ восхвалѝ и҆ возлюбѝ сотво́ршаго и҆̀.	від усього серця він оспівував і любив Творця свого.
11	11
И҆ поста́ви пѣвцы̀ прѧ́мѡ ѻ҆лтаре́ви, и҆ звꙋ́комъ и҆́хъ оу҆слажда́ти пѣ́нїе.	І поставив перед жертовником піснеспівців, щоб голосом їх усолоджувати піснеспіви.
12	12
Дадѐ во пра́здницѣхъ благолѣ́пїе и҆ оу҆красѝ времена̀ да́же до сконча́нїѧ, внегда̀ воспѣва́ти и҆̀мъ и҆́мѧ ст҃о́е є҆гѡ̀ и҆ ѿ оу҆́тра гласи́ти во свѧти́лищи.	Він надав святам велич і з точністю визначив часи, щоб вони хвалили святе ім’я Його і з раннього ранку оглашали святилище.
13	13
Гдⷭ҇ь ѿѧ̀ грѣхѝ є҆гѡ̀ и҆ вознесѐ во вѣ́къ ро́гъ є҆гѡ̀, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ завѣ́тъ ца́рскїй и҆ престо́лъ сла́вы во і҆и҃ли.	І Господь відпустив йому гріхи і навіки підніс ріг його і дарував йому завіт царствений і престіл слави в Ізраїлі.
14	14
По се́мъ воста̀ сы́нъ разꙋми́ченъ и҆ сегѡ̀ ра́ди ѡ҆бита̀ въ простра́нствѣ:	Після нього постав мудрий син його і заради батька жив щасливо.
15	15
соломѡ́нъ воцари́сѧ во дне́хъ ми́ра, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ препоко́и ѡ҆́крестъ, да сози́ждетъ до́мъ во и҆́мѧ є҆гѡ̀ и҆ да оу҆гото́витъ свѧти́лище во вѣ́къ.	Соломон царював у мирні дні, тому що Бог заспокоїв його з усіх боків, щоб він побудував дім в ім’я Його і приготував святилище навіки.
16	16
Ко́ль преꙋмꙋдри́лсѧ є҆сѝ во ю҆́ности свое́й и҆ напо́лнилсѧ є҆сѝ ꙗ҆́кѡ рѣка̀ ра́зꙋма.	Який мудрий був ти в юності твоїй і, подібно до ріки, повний розуму!
17	17
Зе́млю покры̀ дꙋша̀ твоѧ̀, и҆ и҆спо́лнилъ є҆сѝ при́тчами гада́нїй:	Душа твоя покрила землю, і ти наповнив її загадковими притчами;
18	18
про́йде и҆́мѧ твоѐ во ѻ҆́стровы дале́че, и҆ возлю́бленъ бы́лъ є҆сѝ въ ми́рѣ твое́мъ.	ім’я твоє пронеслося до віддалених островів, і тебе любили за мир твій;
19	19
Въ пѣ́снехъ и҆ парїмїа́хъ и҆ во при́тчахъ и҆ во сказа́нїихъ оу҆диви́шасѧ тебѣ̀ страны̑.	за пісні і вислови, за притчі і пояснення тобі дивувалися країни.
20	20
И҆́менемъ гдⷭ҇а бг҃а, нарѣче́ннагѡ бг҃а і҆и҃лева,	В ім’я Господа Бога, найменованого Богом Ізраїля,
21	21
собра́лъ є҆сѝ ꙗ҆́кѡ мѣ́дь зла́то и҆ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́лово оу҆мно́жилъ є҆сѝ сребро̀.	ти зібрав золото, як мідь, і примножив срібло, як свинець.
22	22
Вда́лъ є҆сѝ бока̀ твоѧ̑ жена́мъ и҆ порабо́тилсѧ є҆сѝ тѣ́ломъ твои́мъ:	Але ти схилив стегна твої до жінок і поневолився ними тілом твоїм;
23	23
да́лъ є҆сѝ поро́къ сла́вѣ твое́й и҆ ѡ҆скверни́лъ є҆сѝ сѣ́мѧ твоѐ, нанестѝ гнѣ́въ на ча̑да твоѧ̑, и҆ оу҆мили́тисѧ ѡ҆ безꙋ́мїи твое́мъ: є҆́же раздѣли́тисѧ на дво́е ца́рствꙋ, и҆ ѿ є҆фре́ма нача́тисѧ ца́рствꙋ непокори́вꙋ.	ти поклав пляму на славу твою й осквернив сім’я твоє так, що навів гнів на дітей твоїх, — і вони гірко оплакували твоє безумство, — що влада розділилася надвоє, і від Єфрема пішло непокірливе царство.
24	24
Гдⷭ҇ь же не ѡ҆ста́витъ млⷭ҇ти своеѧ̀ и҆ не растли́тъ ѿ дѣ́лъ свои́хъ, нижѐ и҆стреби́тъ и҆збра́ннагѡ своегѡ̀ и҆зча́дїй и҆ сѣ́мѧ возлюби́вшагѡ є҆го̀ не и҆́зметъ.	Але Господь не залишить Своєї милости і не зруйнує жодного із діл Своїх, не знищить нащадків обраного Свого і не викорінить сім’я того, хто полюбив Його.
25	25
И҆ і҆а́кѡвꙋ дадѐ ѡ҆ста́нокъ, и҆ даві́дꙋ ѿ негѡ̀ ко́рень.	І Він дав Якову залишок, і Давиду — корінь від нього.
26	26
И҆ почѝ соломѡ́нъ со ѻ҆тцы̑ свои́ми	І спочив Соломон з батьками своїми
27	27
и҆ ѡ҆ста́ви по себѣ̀ ѿ сѣ́мене своегѡ̀ лю́демъ безꙋ́мїе,	і залишив після себе від сімені свого безумство народу,
28	28
и҆ оу҆малѧ́ющасѧ ра́зꙋмомъ ровоа́ма, и҆́же ѿста́ви лю́ди ѿ совѣ́та своегѡ̀,	убогого розумом Ровоама, який відвернув від себе народ через свої наради,
29	29
и҆ і҆еровоа́ма сы́на нава́това, и҆́же сотворѝ согрѣши́ти і҆и҃лю и҆ дадѐ є҆фре́мꙋ пꙋ́ть ко грѣхꙋ̀.	й Ієровоама, сина Наватового, який увів у гріх Ізраїля і Єфрему указав шлях гріха.
30	30
И҆ оу҆мно́жишасѧ грѣсѝ и҆́хъ ѕѣлѡ̀, ѿстꙋпи́ти и҆̀мъ ѿ землѝ своеѧ̀:	І дуже примножилися гріхи їхні, так що вони вигнані були із землі своєї;
31	31
и҆ всѧ́ко лꙋка́вство и҆зыска́ша, до́ндеже ме́сть прїи́де на нѧ̀.	і замірялися вони на всяке зло, доки не прийшла на них помста.
Глава́ м҃и	Глава 48

1	1
И҆ воста̀ и҆лїа̀ прⷪ҇ро́къ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь, и҆ сло́во є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ свѣща̀ горѧ́ше:	І повстав Ілля пророк, як вогонь, і слово його горіло, як світильник.
2	2
и҆́же нанесѐ на нѧ̀ гла́дъ и҆ ре́вностїю свое́ю оу҆ма́ли ѧ҆̀,	Він навів на них голод і ревністю своєю зменшив число їх;
3	3
сло́вомъ гдⷭ҇нимъ оу҆держа̀ не́бо и҆ сведѐ та́кѡ три́жды ѻ҆́гнь съ небесѐ.	словом Господнім він закрив небо і тричі зводив вогонь.
4	4
Ко́ль просла́вилсѧ є҆сѝ, и҆лїѐ, чꙋдесы̀ твои́ми, и҆ кто̀ подо́бенъ тебѣ̀ похвали́тисѧ;	Як прославився ти, Іллє, чудесами твоїми, і хто може зрівнятися з тобою у славі!
5	5
Воздви́гнꙋвъ мертвеца̀ ѿ сме́рти и҆ и҆з̾ а҆́да сло́вомъ вы́шнѧгѡ,	Ти воскресив мертвого від смерти і з пекла словом Всевишнього;
6	6
сведы́й цари̑ въ па́гꙋбꙋ и҆ просла́влєнныѧ ѿ ѻ҆дра̀ и҆́хъ,	ти зводив у загибель царів і знатних з ложа їх;
7	7
слы́шавый въ сїна́и ѡ҆бличе́нїе и҆ въ хѡри́вѣ сꙋдбы̑ ѿмще́нїѧ,	ти чув на Синаї викриття їх і на Хориві суди помсти;
8	8
помазꙋ́ѧй цари̑ на воздаѧ́нїе и҆ прⷪ҇ро́ки прее́мники по себѣ̀,	ти помазав царів на воздаяння і пророків — у спадкоємці собі;
9	9
взѧ́выйсѧ ви́хромъ ѻ҆́гненнымъ на колесни́цѣ ко́ней ѻ҆́гненныхъ,	ти захоплений був вогненним вихором на колісниці з вогненними конями;
10	10
впи́санъ во ѡ҆бличє́нїѧ на времена̀, оу҆толи́ти гнѣ́въ пре́жде ꙗ҆́рости и҆ ѡ҆брати́ти се́рдце ѻ҆́тчее къ сы́нꙋ и҆ оу҆стро́ити кѡлѣ́на і҆а̑кѡвлѧ.	ти призначений був на викриття у свої часи, щоб утихомирити гнів, раніше ніж перейде він у лють, — навернути серце батька до сина і відновити коліна Якова.
11	11
Блаже́ни ви́дѣвшїи тѧ̀ и҆ любо́вїю оу҆кра́шеннїи.	Блаженні ті, що бачили тебе і прикрашені любов’ю, — і ми життям поживемо.
12	12
И҆́бо мы̀ житїе́мъ поживе́мъ.	Ілля схований був вихором, — і Єлисей сповнився духом його
13	13
И҆лїа̀, и҆́же ви́хромъ покрове́нъ бы́сть, и҆ є҆лїссе́й и҆спо́лнисѧ дꙋ́ха є҆гѡ̀ и҆ во дни̑ своѧ̑ не поколеба́сѧ ѿ кнѧзе́й, и҆ не премо́же є҆гѡ̀ никто́же:	й у дні свої не тремтів перед князем, і ніхто не пересилив його;
14	14
всѧ́ко сло́во не превзы́де є҆гѡ̀, и҆ во оу҆спе́нїи прⷪ҇ро́чествова тѣ́ло є҆гѡ̀:	ніщо не здолало його, і після успіння його пророкувало тіло його.
15	15
и҆ въ житїѝ свое́мъ сотворѝ чꙋдеса̀, и҆ во оу҆ме́ртвїи ди̑вна дѣла̀ є҆гѡ̀.	І за життя свого творив він чудеса, і після смерти дивні були діла його.
16	16
Во всѣ́хъ си́хъ не пока́ѧшасѧ лю́дїе и҆ не ѿстꙋпи́ша ѿ грѣ̑хъ свои́хъ, до́ндеже плѣне́ни бы́ша ѿ землѝ своеѧ̀ и҆ расточе́ни бы́ша по все́й землѝ.	Попри все те, народ не покаявся, і не відступили від гріхів своїх, доки не були полонені із землі своєї і розсіяні по всій землі.
17	17
И҆ ѡ҆ста́сѧ люді́й ма́лѡ, и҆ кнѧ́зь въ домꙋ̀ даві́довѣ.	І залишилося дуже мало народу і князь із дому Давидового.
18	18
Нѣ́цыи оу҆́бѡ ѿ ни́хъ сотвори́ша оу҆го́дное, нѣ́цыи же оу҆мно́жиша грѣхѝ.	Деякі з них робили угодне Богу, а деякі примножували гріхи.
19	19
Є҆зекі́а оу҆твердѝ гра́дъ сво́й и҆ введѐ посредѣ̀ є҆гѡ̀ во́дꙋ: и҆скопа̀ желѣ́зомъ ка́мень и҆ созда̀ и҆сто́чники вода́мъ.	Єзекія зміцнив місто своє і провів усередину його воду, пробив залізом скелю й улаштував сховища для води.
20	20
Во дне́хъ є҆гѡ̀ взы́де сеннахирі́мъ и҆ посла̀ раѱа́ка, и҆ воздви́же рꙋ́кꙋ свою̀ на сїѡ́на и҆ возвели́чисѧ горды́нею свое́ю.	У дні його зробив навалу Сеннахирим і послав до нього Рабсака, який підняв руку свою на Сион і дуже величався у гордості своїй.
21	21
Тогда̀ подвиго́шасѧ сердца̀ и҆ рꙋ́цѣ и҆́хъ, и҆ поболѣ́ша ꙗ҆́кѡ ражда́ющыѧ.	Тоді затремтіли серця і руки їх, і вони мучилися, як ті, що народжують;
22	22
И҆ помоли́шасѧ гдⷭ҇ꙋ млⷭ҇тивомꙋ, воздѣ́вше рꙋ́ки своѧ̑ къ немꙋ̀:	і воззвали вони до Господа милосердного, простягнувши до Нього руки свої,
23	23
и҆ ст҃ы́й съ нб҃сѐ ско́рѡ оу҆слы́ша ѧ҆̀ и҆ и҆зба́ви ѧ҆̀ рꙋко́ю и҆са́їиною:	і Святий скоро почув їх з неба і визволив їх рукою Ісаї;
24	24
поразѝ полкѝ а҆ссѷрі̑йскїѧ, и҆ сокрꙋшѝ ѧ҆̀ а҆́гг҃лъ є҆гѡ̀.	Він уразив військо ассиріян, і ангел Його знищив їх,
25	25
Сотвори́ бо є҆зекі́а оу҆го́дное гдⷭ҇еви и҆ оу҆крѣпи́сѧ на пꙋте́хъ даві́да ѻ҆тца̀ своегѡ̀, ꙗ҆̀же заповѣ́да и҆са́їа, прⷪ҇ро́къ ве́лїй и҆ вѣ́ренъ въ видѣ́нїи свое́мъ.	бо Єзекія робив угодне Господу і міцно тримався шляхів Давида, батька свого, як заповів пророк Ісая, великий і вірний у видіннях своїх.
26	26
Во дне́хъ є҆гѡ̀ воспѧти́сѧ со́лнце, и҆ приложѝ житїѧ̀ царе́ви:	У його дні сонце відступило назад, і він додав життя цареві.
27	27
дꙋ́хомъ ве́лїимъ ви́дѣ послѣ̑днѧѧ и҆ оу҆тѣ́ши сѣ́тꙋющыѧ въ сїѡ́нѣ:	Великим духом своїм він передбачив віддалене майбутнє і втішав тих, що тужили у Сионі;
28	28
да́же до вѣ́ка показа̀ бꙋ̑дꙋщаѧ и҆ сокровє́наѧ, пре́жде не́же прїитѝ и҆̀мъ.	до віку сповіщав він майбутнє і потаємне, раніше, ніж воно сповнилося.
Глава́ м҃ѳ	Глава 49

1	1
Па́мѧть і҆ѡсі́ева въ сложе́нїе ѳѷмїа́ма, и҆ состро́еное дѣ́ломъ мѷрова́рника:	Пам’ять Іосії — як сполука фіміаму, приготована майстерністю мироварника:
2	2
во всѧ́цѣхъ оу҆стѣ́хъ ꙗ҆́кѡ ме́дъ оу҆слади́тсѧ, и҆ ꙗ҆́кѡ мꙋсїкі́а въ пи́рѣ вїна̀.	в усяких устах вона буде солодка, як мед, і як музика при частуванні вином.
3	3
То́й оу҆пра́вленъ бы́сть во ѡ҆браще́нїе люді́й и҆ ѿѧ́тъ ме́рзѡсти беззако́нїѧ,	Він успішно діяв у наверненні народу і знищив мерзоти беззаконня;
4	4
и҆спра́ви ко гдⷭ҇ꙋ се́рдце своѐ, во дни̑ беззако́нныхъ оу҆крѣпѝ бл҃гоче́стїе.	він спрямував до Господа серце своє і у дні беззаконних утвердив благочестя.
5	5
Кромѣ̀ даві́да и҆ є҆зекі́и и҆ і҆ѡсі́и, всѝ прегрѣши́ша прегрѣше́нїемъ,	Крім Давида, Єзекії та Іосії, усі тяжко згрішили,
6	6
ѡ҆ста́виша бо зако́нъ вы́шнѧгѡ: ца́рїе і҆ꙋ̑дины ѡ҆скꙋдѣ́ша,	бо залишили закон Всевишнього; царі юдейські припинилися,
7	7
да́ша бо ро́гъ сво́й и҆нѣ̑мъ и҆ сла́вꙋ свою̀ ꙗ҆зы́кꙋ чꙋжде́мꙋ,	бо передали ріг свій іншим і славу свою — чужому народові.
8	8
сожго́ша и҆збра́нъ гра́дъ ст҃ы́ни и҆ ѡ҆пꙋстоши́ша пꙋти̑ є҆гѡ̀ рꙋко́ю і҆еремі́иною:	Обране місто святині спалене, і вулиці його спустошені, як пророкував Єремія,
9	9
ѡ҆ѕло́биша бо є҆го̀, и҆ то́й во чре́вѣ ѡ҆свѧще́нъ бы́сть прⷪ҇ро́къ и҆скорени́ти и҆ ѡ҆ѕло́бити и҆ погꙋби́ти, та́кожде созда́ти и҆ насади́ти.	якого вони ображали, хоча він ще в утробі був освячений на пророка, щоб викорінювати, вражати і погубляти, так само як будувати і насаджувати.
10	10
І҆езекі́иль, и҆́же ви́дѣ видѣ́нїе сла́вы, ю҆́же показа̀ є҆мꙋ̀ въ колесни́цѣ херꙋві́мстѣ:	Єзекиїль бачив явлення слави, яку Бог показав йому на херувимській колісниці;
11	11
помѧнꙋ̀ бо врагѝ въ дождѝ, и҆ благосотвори́ти направлѧ́ющымъ пꙋти̑.	він нагадував про ворогів під образом дощу і сповіщав добре тим, хто виправляв путі свої.
12	12
И҆ ѻ҆боюна́десѧте прⷪ҇ро́кѡвъ да процвѣтꙋ́тъ кѡ́сти ѿ мѣ́стъ свои́хъ: оу҆тѣ́ши бо і҆а́кѡва и҆ и҆зба́вилъ ѧ҆̀ вѣ́рою наде́жды.	І дванадцять пророків — нехай процвітуть кості їхні на місці своїм! — утішали Якова і спасали їх вірною надією.
13	13
Ка́кѡ возвели́чимъ зорова́велѧ; и҆ се́й ꙗ҆́кѡ печа́ть на деснѣ́й рꙋцѣ̀:	Як звеличимо Зоровавеля? І він — як перстень на правій руці;
14	14
та́кожде і҆исꙋ́съ сы́нъ і҆ѡседе́ковъ: и҆̀же во дни̑ своѧ̑ созда́ста до́мъ и҆ воздвиго́ста це́рковь ст҃ꙋ гдⷭ҇еви, оу҆гото́ванꙋ во сла́вꙋ вѣ́ка.	також Ісус, син Іоседека: вони у дні свої побудували дім і відновили святий храм Господу, призначений на вічну славу.
15	15
И҆ неемі́и на мно́зѣ (бꙋ́ди) па́мѧть, воздви́гшемꙋ на́мъ стѣ́ны па́дшыѧ и҆ поста́вльшемꙋ двє́ри и҆ завѡ́ры и҆ воздви́гшемꙋ до́мы па́дшыѧ на́шѧ.	Велика пам’ять і Неємії, який відбудував нам зруйновані стіни, поставив ворота і запори і відновив зруйновані доми наші.
16	16
Никто́же со́зданъ бы́сть тако́въ, ꙗ҆́кѡ є҆нѡ́хъ на землѝ: то́й бо взѧ́тъ бы́сть ѿ землѝ.	Не було на землі нікого зі створених, подібного до Еноха, — бо він був узятий від землі,
17	17
Нижѐ ꙗ҆́кѡ і҆ѡ́сифъ бы́сть мꙋ́жъ, во́ждь бра́тїи, оу҆твержде́нїе лю́демъ, и҆ кѡ́сти є҆гѡ̀ посѣщє́ны бы́ша.	і не народився такий муж, як Йосиф, глава братів, опора народу, — і кості його були вшановані.
18	18
Си́мъ и҆ си́ѳъ просла̑влена бы́ста въ человѣ́цѣхъ, и҆ па́че всѧ́кагѡ живо́тнагѡ въ тва́ри а҆да́мъ.	Прославилися між людьми Сим і Сиф, але вище за все живе у творінні — Адам.
Глава́ н҃	Глава 50

1	1
Сі́мѡнъ сы́нъ ѻ҆ні́инъ і҆ере́й вели́кїй, и҆́же въ животѣ̀ свое́мъ состро́и до́мъ и҆ во дни̑ своѧ̑ оу҆твердѝ це́рковь.	Симон, син Онії, великий священик, за життя свого виправив дім і у дні свої укріпив храм:
2	2
И҆ тѣ́мъ ѡ҆снована̀ бы́сть высота̀ сꙋгꙋ́ба, воздвиже́нїе высо́ко ѡ҆гражде́нїѧ церко́внагѡ.	ним покладена основа подвійного узвишшя — зведення високої огорожі храму;
3	3
Во дни̑ є҆гѡ̀ оу҆ма́лишасѧ сосꙋ́ди водні́и, ро́въ ꙗ҆́кѡ мо́рѧ ѡ҆крꙋже́нїе.	у дні його зменшене водоймище, окружність мідного моря;
4	4
Блюды́й лю́ди своѧ̑ ѿ паде́нїѧ и҆ оу҆крѣпи́вый гра́дъ во ѡ҆бсѣде́нїи.	щоб охоронити народ свій від біди, він укріпив місто проти облоги.
5	5
Ко́ль просла́вленъ бы́сть въ сожи́телствѣ люді́й, во и҆схо́дѣ до́мꙋ катапета́смы;	Яким величним був він серед народу, при виході із завіси храму!
6	6
ꙗ҆́кѡ ѕвѣзда̀ оу҆́треннѧѧ посредѣ̀ ѡ҆блакѡ́въ, а҆́ки лꙋна̀ полна̀ во дне́хъ свои́хъ,	Як ранкова зірка серед хмар, як місяць, повний днями,
7	7
ꙗ҆́кѡ со́лнце сїѧ́ющее на це́рковь вы́шнѧгѡ, и҆ а҆́ки дꙋга̀ свѣтѧ́щаѧсѧ на ѡ҆́блацѣхъ сла́вы:	як сонце, що сяє над храмом Всевишнього, і як веселка, що сяє у величних хмарах,
8	8
ꙗ҆́кѡ цвѣ́тъ ши́пкѡвъ во дне́хъ весе́нныхъ, ꙗ҆́кѡ крі́нъ при и҆схо́дищихъ воды̀, ꙗ҆́кѡ стебло̀ лїва́ново во дне́хъ жа́твы:	як цвітіння троянд у весняні дні, як лілеї біля джерел вод, як гілка ливану в літні дні,
9	9
ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь и҆ лїва́нъ на ѻ҆гни́щи,	як вогонь з ладаном у кадильниці,
10	10
ꙗ҆́коже сосꙋ́дъ зла́тъ и҆ско́ванъ, оу҆кра́шенъ всѧ́кимъ ка́менїемъ многоцѣ́ннымъ,	як кований із золота сосуд, прикрашений усякими коштовними каменями,
11	11
ꙗ҆́кѡ ма́слина и҆зносѧ́щаѧ плоды̀ и҆ ꙗ҆́кѡ кѷпарі́съ возраста́ѧй до ѡ҆́блакъ.	як олива з плодами, і як кипарис, що піднімається до хмар.
12	12
Внегда̀ взима́ти є҆мꙋ̀ ѻ҆де́ждꙋ сла́вы и҆ ѡ҆блача́тисѧ є҆мꙋ̀ въ соверше́нїе хвале́нїѧ, въ восхожде́нїи ѻ҆лтарѧ̀ ст҃а́гѡ просла́ви ѻ҆де́ждꙋ ст҃ы́ни.	Коли він приймав чудовий одяг і вдягався в усі величні прикраси, то, при сходженні до святого жертовника, освітлював блиском окружність святилища.
13	13
Внегда́ же прїима́ти ча̑сти ѿ рꙋ́къ і҆ере́йскихъ, и҆ то́й стоѧ́ше при ѻ҆гни́щи ѻ҆лтарѧ̀:	Також, коли він приймав жертовні частини з рук священиків, стоячи біля вогню жертовника, —
14	14
ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ вѣне́цъ бра́тїи, ꙗ҆́кѡ прозѧбе́нїе ке́дрско въ лїва́нѣ, и҆ ѡ҆крꙋжи́ша є҆го̀ ꙗ҆́кѡ сте́блїе фі́нїково:	довкола нього був вінець братів, як паростки кедру на Ливані, і вони оточували його як фінікові гілки,
15	15
и҆ всѝ сы́нове а҆арѡ̑ни во сла́вѣ свое́й, и҆ приноше́нїе гдⷭ҇не въ рꙋка́хъ и҆́хъ пред̾ всѣ́мъ собо́ромъ і҆и҃левымъ.	і всі сини Аарона у славі своїй, і приношення Господу у руках їх перед усім зібранням Ізраїля.
16	16
И҆ соверше́нїе слꙋжи́телей на ѻ҆лтаре́хъ, є҆́же оу҆краси́ти приноше́нїе вы́шнѧгѡ вседержи́телѧ,	У довершення служб на вівтарі, щоб увінчати приношення Всевишньому Вседержителю,
17	17
прострѐ на ча́шꙋ возлїѧ́нїѧ рꙋ́кꙋ свою̀, и҆згнетѐ ѿ кро́ве гро́здныѧ, возлїѧ̀ на ѡ҆снова́нїе ѻ҆лтарѧ̀ въ воню̀ благоꙋха́нїѧ вы́шнемꙋ всѣ́хъ цр҃е́ви.	він простягав свою руку до жертовної чаші, вливав у неї з винограду кров і виливав її до підніжжя жертовника для пахощів Вишньому Всецарю.
18	18
Тогда̀ возопи́ша сы́нове а҆арѡ̑ни, трꙋба́ми ко́ваными вострꙋби́ша, оу҆слы́шанъ сотвори́ша гла́съ вели́къ на па́мѧть пред̾ вы́шнимъ.	Тоді сини Ааронові викликували, сурмили кованими трубами і видавали гучний голос у нагадування перед Всевишнім.
19	19
Тогда̀ всѝ лю́дїе ѻ҆́бще приспѣ́ша и҆ падо́ша ни́цы на землѝ поклони́тисѧ гдⷭ҇еви своемꙋ̀ вседержи́телю бг҃ꙋ вы́шнемꙋ:	Тоді весь народ разом поспішав падати лицем на землю, щоб поклонитися Господу своєму, Вседержителю, Богу Вишньому;
20	20
и҆ восхвали́ша пѣвцы̀ гла̑сы свои́ми, въ вели́цѣмъ гла́сѣ оу҆слади́сѧ пѣ́нїе:	а піснеспівці вихваляли Його своїми голосами; у великому храмі лунав солодкий спів,
21	21
и҆ помоли́шасѧ лю́дїе гдⷭ҇ꙋ вы́шнемꙋ моли́твою пред̾ млⷭ҇тивымъ, до́ндеже соверши́сѧ красота̀ гдⷭ҇нѧ, и҆ слꙋ́жбꙋ свою̀ сконча́ша.	і народ молився Господу Всевишньому молитвою перед Милосердним, доки звершувалося славослів’я Господа, — і так закінчували вони службу Йому.
22	22
Тогда̀ соше́дъ воздви́же рꙋ́ки своѧ̑ на ве́сь собо́ръ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ, да́ти бл҃гослове́нїе гдⷭ҇еви ѿ оу҆сте́нъ свои́хъ и҆ и҆́менемъ є҆гѡ̀ похвали́тисѧ.	Тоді він, зійшовши, підіймав руки свої на все зібрання синів Ізраїлевих, щоб устами своїми подати благословення Господа і похвалитися ім’ям Його;
23	23
И҆ повторѝ поклоне́нїе прїѧ́ти блгⷭ҇ве́нїе ѿ вы́шнѧгѡ.	народ повторював поклоніння, щоб прийняти благословення від Всевишнього.
24	24
И҆ нн҃ѣ благослове́нїе бг҃а всѣ́хъ, вє́лїѧ творѧ́щагѡ є҆ди́нагѡ всю́дꙋ, возносѧ́щагѡ дни̑ на́шѧ ѿ ложе́снъ и҆ творѧ́щагѡ съ на́ми по млⷭ҇ти свое́й:	І нині усі благословляйте Бога, Який скрізь робить великі діла, Який продовжив дні наші від утроби і чинить з нами за милістю Своєю:
25	25
да да́стъ на́мъ весе́лїе се́рдца, и҆ да бꙋ́детъ ми́ръ во дни̑ на́шѧ во і҆и҃ли ꙗ҆́коже дни̑ вѣ́ка:	нехай дасть Він нам веселість серця, і нехай буде у дні наші мир у Ізраїлі до днів віку;
26	26
да оу҆вѣ́ритъ съ на́ми млⷭ҇ть свою̀ и҆ во дни̑ своѧ̑ и҆зба́витъ ны̀.	нехай збереже милість Свою до нас й у свій час нехай визволить нас!
27	27
Два̀ ꙗ҆зы̑ка ѡ҆мерзѣ́ста дꙋшѝ мое́й, а҆ тре́тїй нѣ́сть ꙗ҆зы́къ:	Двома народами гребує душа моя, а третій не є народ:
28	28
сѣдѧ́щїи на горѣ̀ самарі́йстѣй и҆ фѷлїсті́млѧне, и҆ лю́дїе бꙋ́и живꙋ́щїи въ сїкі́мѣхъ.	це ті, що сидять на горі Сеїр, филистимляни, і нерозумний народ, який живе у Сикимах.
29	29
Наказа́нїе ра́зꙋма и҆ вѣ́дѣнїѧ начерта̀ въ кни́зѣ се́й і҆исꙋ́съ сы́нъ сїра́ховъ, і҆ерⷭ҇ли́млѧнинъ, и҆́же ѡ҆дождѝ премꙋ́дрость ѿ се́рдца своегѡ̀.	Вчення мудрости і розсудливости окреслив у книзі цій я, Ісус, син Сирахів, єрусалимлянин, який вилив мудрість від серця свого.
30	30
Блаже́нъ, и҆́же въ си́хъ поживе́тъ, и҆ и҆́же ѧ҆̀ положи́тъ въ се́рдцы свое́мъ, оу҆премꙋ́дритсѧ.	Блаженний, хто буде вправлятися у цих наставляннях, — і хто покладе їх на серце, той стане мудрим;
31	31
А҆́ще бо сотвори́тъ сїѧ̑, ко всѣ̑мъ оу҆крѣпи́тсѧ, ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ гдⷭ҇ень слѣ́дъ є҆гѡ̀.	а якщо буде виконувати, то усе зможе; бо світло Господнє — путь його.
Глава́ н҃а	Глава 51

1	1
Моли́тва і҆исꙋ́са сы́на сїра́хова. И҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀, гдⷭ҇и цр҃ю̀, и҆ восхвалю̀ тебѐ, бг҃а сп҃са моего̀, и҆сповѣ́даюсѧ и҆́мени твоемꙋ̀,	Прославлю Тебе, Господи Царю, і звеличу Тебе, Бога, Спасителя мого; прославляю ім’я Твоє,
2	2
ꙗ҆́кѡ покрови́тель и҆ помо́щникъ бы́лъ є҆сѝ мѝ	бо Ти був мені покровителем і помічником
3	3
и҆ и҆зба́вилъ є҆сѝ тѣ́ло моѐ ѿ па́гꙋбы и҆ ѿ сѣ́ти клеветы̀ ѧ҆зы́чныѧ, ѿ оу҆сте́нъ дѣ́лающихъ лжꙋ̀, и҆ на проти́вѧщихсѧ мѝ бы́лъ є҆сѝ помо́щникъ,	і визволив тіло моє від погибелі й від сіті наклепницького язика, від уст, що сплітають неправду; і проти повсталих на мене Ти був мені помічником
4	4
и҆ и҆зба́вилъ мѧ̀ є҆сѝ по мно́жествꙋ млⷭ҇ти и҆́мене твоегѡ̀ ѿ скрежета́нїѧ гото́выхъ снѣ́сти мѧ̀,	і визволив мене, з великої милости і заради імені Твого, від скреготу зубів, готових пожерти мене,
5	5
и҆з̾ рꙋкѝ и҆́щꙋщихъ дꙋшѝ моеѧ̀, ѿ мно́гихъ скорбе́й, ꙗ҆̀же и҆мѣ́хъ,	від руки тих, що шукали душі моєї, від багатьох скорбот, які я мав;
6	6
ѿ стꙋжа́нїѧ ѻ҆́гненнагѡ ѡ҆́крестъ и҆ ѿ среды̀ ѻ҆гнѧ̀, и҆дѣ́же не сожего́хсѧ,	від задушливого з усіх боків вогню і з середовища полум’я, в якому я не згорів;
7	7
и҆з̾ глꙋбины̀ чре́ва а҆́дова и҆ ѿ ѧ҆зы́ка нечи́ста и҆ словесѐ ло́жна, ко царю̀ ѿ ѡ҆болга́нїѧ ѧ҆зы́ка непра́ведна.	із глибини утроби пекла, від язика нечистого і слова неправдивого, від наклепу перед царем язика неправедного.
8	8
Прибли́жисѧ да́же до сме́рти дꙋша̀ моѧ̀,	Душа моя близька була до смерти,
9	9
и҆ живо́тъ мо́й бѣ̀ бли́з̾ а҆́да преиспо́днѧгѡ.	і життя моє було біля глибини пекла:
10	10
Ѡ҆бдержа́ша мѧ̀ ѿвсю́дꙋ, и҆ не бѣ̀ помога́ющагѡ: воззрѣ́хъ на по́мощь человѣ́чꙋ, и҆ не бѣ̀.	з усіх боків оточували мене, і не було того, хто допомагає; шукав я очима заступництва від людей, — і не було його.
11	11
И҆ помѧнꙋ́хъ млⷭ҇ть твою̀, гдⷭ҇и, и҆ дѣѧ́нїе твоѐ, є҆́же ѿ вѣ́ка:	І згадав я про Твою, Господи, милість і про діла Твої від віку,
12	12
ꙗ҆́кѡ и҆з̾има́еши терпѧ́щихъ тѧ̀, (гдⷭ҇и,) и҆ сп҃са́еши и҆̀хъ ѿ рꙋ́къ вра́жїихъ.	що Ти визволяєш тих, хто надіється на Тебе, і спасаєш їх від руки ворогів.
13	13
И҆ вознесо́хъ ѿ землѝ моле́нїе моѐ и҆ ѡ҆ и҆збавле́нїи ѿ сме́рти помоли́хсѧ:	І я підніс від землі моління моє і молився про спасіння від смерти:
14	14
и҆ призва́хъ гдⷭ҇а, ѻ҆ц҃а̀ гдⷭ҇а моегѡ̀, не ѡ҆ста́вити менѐ во дни̑ ско́рби, во вре́мѧ го́рдыхъ без̾ по́мощи.	воззвав я до Господа, Отця Господа мого, щоб Він не залишив мене у дні скорботи, коли не було допомоги від людей гордовитих.
15	15
Восхвалю̀ и҆́мѧ твоѐ непреста́ннѡ и҆ воспою̀ тѧ̀ во и҆сповѣ́данїи. И҆ оу҆слы́шана бы́сть моли́тва моѧ̀.	Буду хвалити ім’я Твоє безперестанно й оспівувати у славослів’ї, бо молитва моя була почута;
16	16
Спⷭ҇лъ бо мѧ̀ є҆сѝ ѿ па́гꙋбы и҆ и҆з̾ѧ́лъ є҆сѝ мѧ̀ ѿ вре́мене лꙋка́вна.	Ти спас мене від загибелі і визволив мене від злого часу.
17	17
Сегѡ̀ ра́ди и҆сповѣ́мсѧ тебѣ̀, и҆ восхвалю̀ тѧ̀, и҆ бл҃гословлю̀ и҆́мѧ твоѐ, гдⷭ҇и.	За це я буду прославляти і хвалити Тебе і благословляти ім’я Господа.
18	18
Є҆щѐ ю҆́нъ сы́й, пре́жде не́же стра́нствовати мѝ, и҆ска́хъ премꙋ́дрости ꙗ҆́вѣ въ моли́твѣ мое́й:	Будучи ще юнаком, раніше ніж пішов я подорожувати, відкрито шукав я мудрости у молитві моїй:
19	19
пред̾ це́рковїю моли́хсѧ ѡ҆ не́й, и҆ да́же до послѣ́днихъ взыщꙋ̀ є҆ѧ̀: ѿ цвѣ́та, ꙗ҆́кѡ зрѣ́ющагѡ гро́зда,	перед храмом я молився про неї, і до кінця буду шукати її; ніби від кольору винограду, що зріє;
20	20
возвесели́сѧ се́рдце моѐ ѡ҆ не́й: по́йде нога̀ моѧ̀ въ пра́вости, ѿ ю҆́ности моеѧ̀ и҆зслѣ́дихъ ю҆̀.	серце моє радіє за неї; нога моя йшла прямим шляхом, я стежив за нею від юности моєї.
21	21
Приклони́хъ ма́лѡ оу҆́хо моѐ и҆ прїѧ́хъ, и҆ мно́гое ѡ҆брѣто́хъ себѣ̀ наказа́нїе:	Потроху нахиляв я вухо моє і приймав її, і знаходив у ній багато наставлянь для себе:
22	22
пред̾ꙋспѣ́ѧнїе бы́сть мѝ въ не́й.	мені був успіх у ній.
23	23
Даю́щемꙋ мнѣ̀ премⷣрость возда́мъ сла́вꙋ.	Воздам славу Тому, Хто дає мені мудрість.
24	24
Оу҆мы́слихъ бо твори́ти ю҆̀, и҆ поревнова́хъ благо́мꙋ, и҆ не постыжꙋ́сѧ.	Я зважився йти за нею, ревнував про добро, і не посоромлюсь.
25	25
Борѧ́шесѧ дꙋша̀ моѧ̀ ѡ҆ не́й, и҆ въ творе́нїи мое́мъ и҆спыта́хъ:	Душа моя подвизалася заради неї, і у ділах моїх я був точний;
26	26
рꙋ́цѣ моѝ воздѣ́хъ на высотꙋ̀ и҆ невѣ̑дѣнїѧ є҆ѧ̀ оу҆разꙋмѣ́хъ.	простягав руки мої до висоти й усвідомлював моє неуцтво.
27	27
Дꙋ́шꙋ мою̀ напра́вихъ къ не́й,	Я спрямував до неї душу мою, і серце моє віддав їй із самого початку —
28	28
се́рдце стѧжа́хъ съ не́ю и҆спе́рва, и҆ во ѡ҆чище́нїи ѡ҆брѣто́хъ ю҆̀: сегѡ̀ ра́ди не ѡ҆ста́вленъ бꙋ́дꙋ.	і при чистоті досяг її; тому не буду залишений нею.
29	29
И҆ оу҆тро́ба моѧ̀ смѧте́сѧ и҆́щꙋщи є҆ѧ̀: тѣ́мже стѧжа́хъ благо́е стѧжа́нїе.	І подвиглися нутрощі мої, щоб шукати її; тому я придбав добре надбання.
30	30
Дадѐ гдⷭ҇ь ѧ҆зы́къ мѝ мздꙋ̀ мою̀, и҆ тѣ́мъ восхвалю̀ є҆го̀.	У нагороду мені Бог дав язик, і ним я буду хвалити Його.
31	31
Прибли́житесѧ ко мнѣ̀, ненака́заннїи, и҆ водвори́тесѧ въ домꙋ̀ наказа́нїѧ.	Наблизьтеся до мене, ненавчені, й оселіться у домі навчання,
32	32
Почто̀ лиша́етесѧ, глаго́лете, въ си́хъ, и҆ дꙋ́ши ва́шѧ жа́ждꙋтъ ѕѣлѡ̀;	бо ви маєте потребу у цьому, і душі ваші сильно жадають.
33	33
Ѿверзо́хъ оу҆ста̀ моѧ̑ и҆ глаго́лахъ: стѧжи́те себѣ̀ без̾ сребра̀ (мꙋ́дрость):	Я відкриваю вуста мої і говорю: придбайте її собі без срібла;
34	34
вы́ю ва́шꙋ подложи́те под̾ и҆́го, и҆ да прїи́метъ дꙋша̀ ва́ша наказа́нїе: бли́з̾ є҆́сть ѡ҆брѣстѝ ю҆̀.	нахиліть шию вашу під ярмо її, і нехай душа ваша приймає вчення; його можна знайти близько.
35	35
Ви́дите ѻ҆чи́ма ва́шима, ꙗ҆́кѡ ма́лѡ трꙋди́хсѧ и҆ ѡ҆брѣто́хъ себѣ̀ мно́гъ поко́й.	Бачите своїми очима: я трохи потрудився — і знайшов собі велике заспокоєння.
36	36
Приѡбщи́тесѧ наказа́нїю мно́гимъ число́мъ сребра̀, и҆ мно́го зла́то пристѧ́жете є҆́ю.	Придбайте вчення і за велику кількість срібла, — і ви придбаєте багато золота.
37	37
Да возвесели́тсѧ дꙋша̀ ва́ша въ млⷭ҇ти є҆гѡ̀, и҆ да не постыдите́сѧ въ хвале́нїи є҆гѡ̀.	Нехай радіє душа ваша за милість Його, і не соромтеся хвалити Його;
38	38
Дѣ́лайте дѣ́ло ва́ше пре́жде вре́мене, и҆ да́стъ мздꙋ̀ ва́шꙋ во вре́мѧ своѐ.	робіть свою справу завчасно, і Він у свій час віддасть вашу нагороду.

← Премꙋ́дрости Соломѡ́ни*

И҆са́їѧ →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Передмова^*

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Передмова*

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Передмова^*