|
Пѣ́снь пѣ́сней
|
Книга пісні пiсень Соломонових
|
|
Глава́ а҃
|
Глава 1
|
|
1
|
1
|
|
Да ло́бжетъ мѧ̀ ѿ лобза́нїй оу҆́стъ свои́хъ: ꙗ҆́кѡ бла̑га сосца̑ твоѧ̑ па́че вїна̀,
|
Нехай цілує він мене цілуванням уст своїх! Бо пестощі твої кращі за вино.
|
|
2
|
2
|
|
и҆ вонѧ̀ мѵ́ра твоегѡ̀ па́че всѣ́хъ а҆рѡма̑тъ. Мѵ́ро и҆злїѧ́ное и҆́мѧ твоѐ: сегѡ̀ ра́ди ѻ҆трокови̑цы возлюби́ша тѧ̀.
|
Від запашности мастей твоїх ім’я твоє — як розлите миро; тому дівчата люблять тебе.
|
|
3
|
3
|
|
Привлеко́ша тѧ̀: в̾слѣ́дъ тебє̀ въ воню̀ мѵ́ра твоегѡ̀ тече́мъ. Введе́ мѧ ца́рь въ ло́жницꙋ свою̀: возра́дꙋемсѧ и҆ возвесели́мсѧ ѡ҆ тебѣ̀, возлю́бимъ сосца̑ твоѧ̑ па́че вїна̀: пра́вость возлюби́ тѧ.
|
Приваблюй мене, ми побіжимо за тобою; — цар увів мене у палаци свої, — будемо захоплюватися і радіти тобою, звеличувати пестощі твої більше, ніж вино; достойно люблять тебе!
|
|
4
|
4
|
|
Черна̀ є҆́смь а҆́зъ и҆ добра̀, дщє́ри і҆ерⷭ҇ли̑мскїѧ, ꙗ҆́коже селє́нїѧ кида̑рска, ꙗ҆́коже завѣ̑сы соломѡ̑ни.
|
Дочки єрусалимські! чорна я, але красива, як намети кидарські, як завіси Соломонові.
|
|
5
|
5
|
|
Не зри́те менѐ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь ѡ҆черне́на, ꙗ҆́кѡ ѡ҆пали́ мѧ со́лнце: сы́нове ма́тере моеѧ̀ сварѧ́хꙋсѧ ѡ҆ мнѣ̀, положи́ша мѧ̀ стра́жа въ вїногра́дѣхъ: вїногра́да моегѡ̀ не сохрани́хъ.
|
Не дивіться на мене, що я смуглява, бо сонце обпалило мене: сини матері моєї розгнівалися на мене, поставили мене стерегти виноградники, — мого власного виноградника я не стерегла.
|
|
6
|
6
|
|
Возвѣстѝ мѝ, є҆го́же возлюбѝ дꙋша̀ моѧ̀, гдѣ̀ пасе́ши; гдѣ̀ почива́еши въ полꙋ́дне; да не когда̀ бꙋ́дꙋ ꙗ҆́кѡ ѡ҆блага́ющаѧсѧ над̾ ста́ды дрꙋгѡ́въ твои́хъ.
|
Скажи мені, ти, якого любить душа моя: де пасеш ти? де відпочиваєш опівдні? для чого мені бути блукачкою біля стад товаришів твоїх?
|
|
7
|
7
|
|
А҆́ще не оу҆вѣ́си са́мꙋю тебѐ, до́браѧ въ жена́хъ, и҆зы́ди ты̀ въ пѧта́хъ па́ствъ и҆ пасѝ кѡ́злища твоѧ̑ оу҆ кꙋ́щей па́стырскихъ.
|
Якщо ти не знаєш цього, найкрасивіша з жінок, то йди собі слідами овець і паси козенят твоїх біля наметів пастуших.
|
|
8
|
8
|
|
Ко́нємъ мои̑мъ въ колесни́цѣхъ фараѡ́новыхъ оу҆подо́бихъ тѧ̀, бли́жнѧѧ моѧ̀.
|
Кобилиці моїй у колісниці фараоновій я уподібнив тебе, кохано моя.
|
|
9
|
9
|
|
Что̀ оу҆кра́шєны лани̑ты твоѧ̑ ꙗ҆́кѡ гѡ́рлицы, вы́ѧ твоѧ̀ ꙗ҆́кѡ мѡни́сты;
|
Прекрасні щоки твої під підвісками, шия твоя у намистах;
|
|
10
|
10
|
|
подѡ́бїѧ зла́та сотвори́мъ тѝ съ пестрота́ми сребра̀.
|
золоті підвіски ми зробимо тобі із срібними блискітками.
|
|
11
|
11
|
|
До́ндеже (бꙋ́детъ) ца́рь на восклоне́нїи свое́мъ, на́рдъ мо́й дадѐ воню̀ свою̀.
|
Доки цар був за столом своїм, нард мій виточував пахощі свої.
|
|
12
|
12
|
|
Вѧза́нїе ста́кти бра́тъ мо́й мнѣ̀, посредѣ̀ сосцꙋ̑ моє́ю водвори́тсѧ:
|
Мировий пучок — коханий мій у мене, біля грудей моїх перебуває.
|
|
13
|
13
|
|
гре́знъ кѵ́провъ бра́тъ мо́й мнѣ̀ въ вїногра́дѣхъ є҆нга́ддовыхъ.
|
Як гроно киперу, коханий мій у мене у виноградниках енгедських.
|
|
14
|
14
|
|
Сѐ, є҆сѝ добра̀, и҆́скреннѧѧ моѧ̀, сѐ, є҆сѝ добра̀: ѻ҆́чи твоѝ голꙋби̑нѣ.
|
О, ти прекрасна, кохана моя, ти прекрасна! очі твої голубині.
|
|
15
|
15
|
|
Сѐ, є҆сѝ до́бръ, бра́тъ мо́й, и҆ є҆щѐ красе́нъ: ѻ҆́дръ на́шъ со ѡ҆сѣне́нїемъ,
|
О, ти прекрасний, коханий мій, і люб’язний! і ложе у нас — зелень;
|
|
16
|
16
|
|
прекла̑ди до́мꙋ на́шегѡ ке́дровїи, дски̑ на́шѧ кѷпарі̑сныѧ.
|
покрівлі домів наших — кедри, стелі наші кипариси.
|
|
Глава́ в҃
|
Глава 2
|
|
1
|
1
|
|
А҆́зъ цвѣ́тъ по́льный и҆ крі́нъ оу҆до́льный.
|
Я нарцис саронський, лілея долин!
|
|
2
|
2
|
|
Ꙗ҆́коже крі́нъ въ те́рнїи, та́кѡ и҆́скреннѧѧ моѧ̀ посредѣ̀ дще́рей.
|
Що лілея між тернами, те кохана моя між дівчатами.
|
|
3
|
3
|
|
Ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́блонь посредѣ̀ древе́съ лѣсны́хъ, та́кѡ бра́тъ мо́й посредѣ̀ сынѡ́въ: под̾ сѣ́нь є҆гѡ̀ восхотѣ́хъ и҆ сѣдо́хъ, и҆ пло́дъ є҆гѡ̀ сла́докъ въ горта́ни мое́мъ.
|
Що яблуня між лісовими деревами, те коханий мій між юнаками. У тіні її люблю я сидіти, і плоди її солодкі для гортані моєї.
|
|
4
|
4
|
|
Введи́те мѧ̀ въ до́мъ вїна̀, вчини́те ко мнѣ̀ любо́вь:
|
Він увів мене у дім бенкету, і знамено його наді мною — любов.
|
|
5
|
5
|
|
оу҆тверди́те мѧ̀ въ мѵ́рѣхъ, положи́те мѧ̀ во ꙗ҆́блоцѣхъ: ꙗ҆́кѡ оу҆ѧ́звлена (є҆́смь) любо́вїю а҆́зъ.
|
Підкріпіть мене вином, освіжіть мене яблуками, бо я знемагаю від любови.
|
|
6
|
6
|
|
Шꙋ́йца є҆гѡ̀ под̾ главо́ю мое́ю, и҆ десни́ца є҆гѡ̀ ѡ҆б̾и́метъ мѧ̀.
|
Ліва рука його у мене під головою, а права обіймає мене.
|
|
7
|
7
|
|
Заклѧ́хъ ва́съ, дщє́ри і҆ерⷭ҇ли̑мли, въ си́лахъ и҆ крѣ́постехъ села̀: а҆́ще возста́вите и҆ возбꙋ́дите любо́вь, до́ндеже восхо́щетъ.
|
Заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами або польовими ланями: не будіть і не тривожте коханої, доки їй угодно.
|
|
8
|
8
|
|
Гла́съ бра́та моегѡ̀: сѐ, то́й и҆́детъ, скача̀ на го́ры и҆ прескача̀ на хо́лмы.
|
Голос любого мого! ось, він іде, скаче по горах, стрибає по пагорбах.
|
|
9
|
9
|
|
Подо́бенъ є҆́сть бра́тъ мо́й се́рнѣ и҆лѝ мла́дꙋ є҆ле́ню на гора́хъ веѳи́льскихъ. Сѐ, се́й стои́тъ за стѣно́ю на́шею, проглѧ́даѧй ѻ҆ко́нцами, приница́ѧй сквозѣ̀ мрє́жи.
|
Друг мій схожий на сарну або на молодого оленя. Ось, він стоїть у нас за стіною, заглядає у вікно, мигтить крізь ґрати.
|
|
10
|
10
|
|
Ѿвѣща́етъ бра́тъ мо́й и҆ глаго́летъ мнѣ̀: воста́ни, прїидѝ, бли́жнѧѧ моѧ̀, до́браѧ моѧ̀, голꙋби́це моѧ̀.
|
Любий мій почав говорити мені: встань, кохана моя, прекрасна моя, вийди!
|
|
11
|
11
|
|
Ꙗ҆́кѡ сѐ, зима̀ пре́йде, до́ждь ѿи́де, ѿи́де себѣ̀:
|
Ось, зима вже минула; дощ закінчився, перестав;
|
|
12
|
12
|
|
цвѣ́ти ꙗ҆ви́шасѧ на землѝ, вре́мѧ ѡ҆брѣ́занїѧ приспѣ̀, гла́съ го́рлицы слы́шанъ въ землѝ на́шей:
|
квіти показалися на землі; час співу настав, і голос горлиці чутний у країні нашій;
|
|
13
|
13
|
|
смо́квь и҆знесѐ цвѣ́тъ сво́й, вїногра́ди зрѣ́юще да́ша воню̀. Воста́ни, прїидѝ, бли́жнѧѧ моѧ̀, до́браѧ моѧ̀, голꙋби́це моѧ̀, и҆ прїидѝ.
|
смоковниці розпустили свої бруньки, і виноградні лози, розквітаючи, виточують пахощі. Встань, люба моя, прекрасна моя, вийди!
|
|
14
|
14
|
|
Ты̀, голꙋби́це моѧ̀, въ покро́вѣ ка́меннѣ, бли́з̾ предстѣ́нїѧ: ꙗ҆ви́ ми зра́къ тво́й, и҆ оу҆слы́шанъ сотвори́ ми гла́съ тво́й: ꙗ҆́кѡ гла́съ тво́й сла́докъ, и҆ ѡ҆́бразъ тво́й красе́нъ.
|
Голубице моя в ущелині скелі під покрівлею стрімкої кручі! покажи мені лице твоє, дай мені почути голос твій, тому що голос твій солодкий і лице твоє приємне.
|
|
15
|
15
|
|
И҆ми́те на́мъ ли̑сы ма̑лыѧ, гꙋбѧ́щыѧ вїногра́ды: и҆ вїногра́ди на́ши созрѣва́ютъ.
|
Ловіть нам лисиць, лисенят, які псують виноградники, а виноградники наші у цвітінні.
|
|
16
|
16
|
|
Бра́тъ мо́й мнѣ̀, и҆ а҆́зъ є҆мꙋ̀, пасы́й въ крі́нахъ,
|
Любий мій належить мені, а я йому; він пасе між лілеями.
|
|
17
|
17
|
|
до́ндеже дхне́тъ де́нь, и҆ дви́гнꙋтсѧ сѣ̑ни. Ѡ҆брати́сѧ, оу҆подо́бисѧ ты̀, бра́те мо́й, се́рнѣ и҆лѝ мла́дꙋ є҆ле́ню на гора́хъ ю҆до́лїй.
|
Доки день дихає прохолодою, і втікають тіні, повернися, будь подібним до сарни або молодого оленя на розпадинах гір.
|
|
Глава́ г҃
|
Глава 3
|
|
1
|
1
|
|
На ло́жи мое́мъ въ но́щехъ и҆ска́хъ, є҆го́же возлюбѝ дꙋша̀ моѧ̀, и҆ска́хъ є҆го̀, и҆ не ѡ҆брѣто́хъ є҆гѡ̀: воззва́хъ є҆го̀, и҆ не послꙋ́ша менѐ.
|
На ложі моєму вночі шукала я того, кого любить душа моя, шукала його і не знайшла його.
|
|
2
|
2
|
|
Воста́нꙋ оу҆̀бо и҆ ѡ҆бы́дꙋ во гра́дѣ и҆ на то́ржищихъ и҆ на сто́гнахъ, и҆ поищꙋ̀, є҆го́же возлюбѝ дꙋша̀ моѧ̀. Поиска́хъ є҆го̀, и҆ не ѡ҆брѣто́хъ є҆гѡ̀: зва́хъ є҆го̀, и҆ не послꙋ́ша менѐ.
|
Встану ж я, піду містом, вулицями і площами, і буду шукати того, кого любить душа моя; шукала я його і не знайшла його.
|
|
3
|
3
|
|
Ѡ҆брѣто́ша мѧ̀ стрегꙋ́щїи, ѡ҆бходѧ́ще во гра́дѣ: ви́дѣсте ли, є҆го́же возлюбѝ дꙋша̀ моѧ̀;
|
Зустріли мене вартові, які обходять місто: «чи не бачили ви того, кого любить душа моя?»
|
|
4
|
4
|
|
Ꙗ҆́кѡ ма́лѡ є҆гда̀ преидо́хъ ѿ ни́хъ, до́ндеже ѡ҆брѣто́хъ, є҆го́же возлюбѝ дꙋша̀ моѧ̀: оу҆держа́хъ є҆го̀, и҆ не ѡ҆ста́вихъ є҆гѡ̀, до́ндеже введо́хъ є҆го̀ въ до́мъ ма́тере моеѧ̀ и҆ въ черто́гъ заче́ншїѧ мѧ̀.
|
Та ледь я відійшла від них, як знайшла того, кого любить душа моя, схопилася за нього, і не відпустила його, доки не привела його у дім матері моєї й у внутрішні кімнати матері моєї.
|
|
5
|
5
|
|
Заклѧ́хъ ва́съ, дщє́ри і҆ерⷭ҇ли̑мскїѧ, въ си́лахъ и҆ въ крѣ́постехъ се́лныхъ: а҆́ще подви́жете и҆ воздви́жете любо́вь, до́ндеже а҆́ще восхо́щетъ.
|
Заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами або польовими ланями: не будіть і не тривожте любої, доки їй угодно.
|
|
6
|
6
|
|
Кто̀ сїѧ̀ восходѧ́щаѧ ѿ пꙋсты́ни, ꙗ҆́кѡ стебло̀ ды́ма кадѧ́щее смѵ́рнꙋ и҆ лїва́нъ, ѿ всѣ́хъ благово́нїй мѷрова́рца;
|
Хто ця, яка піднімається від пустелі, ніби стовпи диму, яку окурюють мирою і фіміамом, усякими порошками мироварника?
|
|
7
|
7
|
|
Сѐ, ѻ҆́дръ соломѡ́нь, шестьдесѧ́тъ си́льныхъ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ ѿ си́льныхъ і҆и҃левыхъ,
|
Ось одр його — Соломона: шістдесят сильних навколо нього, із сильних Ізраїлевих.
|
|
8
|
8
|
|
всѝ и҆мꙋ́ще ѻ҆рꙋ̑жїѧ, наꙋче́ни на бра́нь: мꙋ́жъ, ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀ на бедрѣ̀ є҆гѡ̀ ѿ оу҆́жаса въ но́щехъ.
|
Усі вони тримають мечі, досвідчені у битві; у кожного меч при стегні його заради страху нічного.
|
|
9
|
9
|
|
Ѻ҆́дръ сотворѝ себѣ̀ ца́рь соломѡ́нъ ѿ древе́съ лїва́нскихъ.
|
Переносний одр зробив собі цар Соломон із дерев ливанських;
|
|
10
|
10
|
|
Столпы̀ є҆гѡ̀ сотворѝ срє́брѧны и҆ восклоне́нїе є҆гѡ̀ зла́то: восхо́дъ є҆гѡ̀ багрѧ́нъ, внꙋ́трь є҆гѡ̀ ка́менїе по́стлано, любо́вь ѿ дще́рей і҆ерⷭ҇ли́мскихъ.
|
стовпці його зробив зі срібла, підлокітники його з золота, сідалище його з пурпурової тканини; зсередини він прикрашений з любов’ю дочками єрусалимськими.
|
|
11
|
11
|
|
Дщє́ри сїѡ̑ни, и҆зыди́те и҆ ви́дите въ царѝ соломѡ́нѣ въ вѣнцѣ̀, и҆́мже вѣнча̀ є҆го̀ ма́ти є҆гѡ̀ въ де́нь ѡ҆брꙋче́нїѧ є҆гѡ̀ и҆ въ де́нь весе́лїѧ се́рдца є҆гѡ̀.
|
Підіть і подивіться, дочки сионські, на царя Соломона у вінці, яким увінчала його мати його в день одруження його, у день, радісний для серця його.
|
|
Глава́ д҃
|
Глава 4
|
|
1
|
1
|
|
Сѐ, є҆сѝ добра̀, бли́жнѧѧ моѧ̀, сѐ, є҆сѝ добра̀: ѻ҆́чи твоѝ голꙋби̑нѣ, кромѣ̀ замолча́нїѧ твоегѡ̀: вла́си твоѝ ꙗ҆́кѡ стада̀ кози́цъ, ꙗ҆̀же ѿкры́шасѧ ѿ галаа́да.
|
О, ти прекрасна, люба моя, ти прекрасна! очі твої блакитні під кучерями твоїми; волосся твоє — як стадо кіз, які сходять із гори Галаадської;
|
|
2
|
2
|
|
Зꙋ́бы твоѝ ꙗ҆́кѡ стада̀ ѡ҆стриже́ныхъ, ꙗ҆̀же и҆зыдо́ша и҆з̾ кꙋпѣ́ли, всѧ̑ двоеплѡ́дны, и҆ неродѧ́щїѧ нѣ́сть въ ни́хъ.
|
зуби твої — як отара вистрижених овець, які виходять із купальні, у кожної з яких пара ягнят, і неплідної немає між ними;
|
|
3
|
3
|
|
Ꙗ҆́кѡ ве́рвь червле́на оу҆стнѣ̀ твоѝ, и҆ бесѣ́да твоѧ̀ красна̀: ꙗ҆́кѡ ѡ҆броще́нїе ши́пка лани̑ты твоѧ̑, кромѣ̀ замолча́нїѧ твоегѡ̀.
|
як стрічка червона губи твої, і вуста твої люб’язні; як половинки гранатового яблука — щоки твої під кучерями твоїми;
|
|
4
|
4
|
|
Ꙗ҆́кѡ сто́лпъ даві́довъ вы́ѧ твоѧ̀, со́зданъ въ ѳалпїѡ́ѳѣ: ты́сѧща щитѡ́въ ви́ситъ на не́мъ, всѧ̑ стрѣ́лы си́льныхъ.
|
шия твоя — як стовп Давидів, споруджений для зброї, тисяча щитів висить на ньому — усі щити сильних;
|
|
5
|
5
|
|
Два̀ сосца̑ твоѧ̑ ꙗ҆́кѡ два̀ мла́да близнца̑ се́рны, пасѡ́маѧ во крі́нахъ,
|
два соски твої — як двійні молодої сарни, які пасуться між лілеями.
|
|
6
|
6
|
|
до́ндеже дхне́тъ де́нь, и҆ подви́гнꙋтсѧ сѣ̑ни. Пойдꙋ̀ себѣ̀ къ горѣ̀ смѵ́рнѣй и҆ къ хо́лмꙋ лїва́нскꙋ.
|
Доки день дихає прохолодою, і втікають тіні, піду я на гору мирову і на пагорб фіміаму.
|
|
7
|
7
|
|
Всѧ̀ добра̀ є҆сѝ, бли́жнѧѧ моѧ̀, и҆ поро́ка нѣ́сть въ тебѣ̀.
|
Уся ти прекрасна, люба моя, і плями немає на тобі!
|
|
8
|
8
|
|
Грѧдѝ ѿ лїва́на, невѣ́сто, грѧдѝ ѿ лїва́на: прїидѝ и҆ прейдѝ и҆з̾ нача́ла вѣ́ры, ѿ главы̀ сані́ра и҆ а҆ермѡ́на, ѿ ѡ҆гра́дъ льво́выхъ, ѿ го́ръ пардале́ѡвъ.
|
Зі мною з Ливану, наречена! зі мною йди з Ливану! поспішай з вершини Амани, з вершини Сеніра й Ермона, від лігвищ левових, від гір барсових!
|
|
9
|
9
|
|
Се́рдце на́ше привлекла̀ є҆сѝ, сестро̀ моѧ̀ невѣ́сто, се́рдце на́ше привлекла̀ є҆сѝ є҆ди́нымъ ѿ ѻ҆́чїю твоє́ю, є҆ди́нымъ мони́стомъ вы́и твоеѧ̀.
|
Полонила ти серце моє, сестро моя, наречена! полонила ти серце моє одним поглядом очей твоїх, одним намистом на шиї твоїй.
|
|
10
|
10
|
|
Что̀ оу҆добрѣ́ста сосца̑ твоѧ̑, сестро̀ моѧ̀ невѣ́сто; что̀ оу҆добрѣ́ста сосца̑ твоѧ̑ па́че вїна̀, и҆ вонѧ̀ ри́зъ твои́хъ па́че всѣ́хъ а҆рѡма̑тъ;
|
О, які любі пестощі твої, сестро моя, наречена! о, наскільки кращі пестощі твої за вино, і пахощі мастей твоїх кращі за всі пахощі!
|
|
11
|
11
|
|
Со́тъ и҆ска́паютъ оу҆стнѣ̀ твоѝ, невѣ́сто, ме́дъ и҆ млеко̀ под̾ ѧ҆зы́комъ твои́мъ, и҆ благово́нїе ри́зъ твои́хъ ꙗ҆́кѡ благоꙋха́нїе лїва́на.
|
Стільниковий мед капає з уст твоїх, наречена; мед і молоко під язиком твоїм, і пахощі одягу твого подібні до пахощів Ливану!
|
|
12
|
12
|
|
Вертогра́дъ заключе́нъ сестра̀ моѧ̀ невѣ́ста, вертогра́дъ заключе́нъ, и҆сто́чникъ запечатлѣ́нъ.
|
Замкнений сад — сестро моя, наречена, закладений колодязь, запечатане джерело:
|
|
13
|
13
|
|
Лѣ́тѡрасли твоѧ̑ са́дъ ши́пкѡвъ съ плодо́мъ ꙗ҆́блочнымъ, кѵ́при съ на́рдами,
|
розсадники твої — сад із гранатовими яблуками, з чудовими плодами, кипери з нардами,
|
|
14
|
14
|
|
на́рдъ и҆ шафра́нъ, тро́сть и҆ кїннамѡ́нъ со всѣ́ми древа́ми лїва́нскими, смѵ́рна, а҆ло́й со всѣ́ми пе́рвыми мѵ́рами,
|
нард і шафран, аїр і кориця з усякими запашними деревами, мира й алое з усякими кращими ароматами;
|
|
15
|
15
|
|
и҆сто́чникъ вертогра́да, и҆ кла́дѧзь воды̀ жи́вы и҆ и҆стека́ющїѧ ѿ лїва́на.
|
садове джерело — колодязь живих вод і потоки з Ливану.
|
|
16
|
16
|
|
Воста́ни, сѣ́вере, и҆ грѧдѝ, ю҆́же, и҆ повѣ́й во вертогра́дѣ мое́мъ, и҆ да потекꙋ́тъ а҆рѡма́ты моѝ.
|
Піднімися вітер з півночі і принесися з півдня, повій на сад мій, — і поллються аромати його! — Нехай прийде любий мій у сад свій і споживає солодкі плоди його.
|
|
Глава́ є҃
|
Глава 5
|
|
1
|
1
|
|
Да сни́детъ бра́тъ моѝ въ вертогра́дъ сво́й и҆ да ꙗ҆́стъ пло́дъ ѻ҆во́щїй свои́хъ. Внидо́хъ въ вертогра́дъ мо́й, сестро̀ моѧ̀ невѣ́сто: ѡ҆б̾има́хъ смѵ́рнꙋ мою̀ со а҆рѡма́тами мои́ми, ꙗ҆до́хъ хлѣ́бъ мо́й съ ме́домъ мои́мъ, пи́хъ вїно̀ моѐ съ млеко́мъ мои́мъ. Ꙗ҆ди́те, бли́жнїи, и҆ пі́йте и҆ оу҆пі́йтесѧ, бра́тїѧ.
|
Прийшов я у сад мій, сестро моя, наречена; набрав мири моєї з ароматами моїми, поїв стільників моїх із медом моїм, напився вина мого з молоком моїм. Їжте, друзі, пийте і насичуйтеся, улюблені!
|
|
2
|
2
|
|
А҆́зъ сплю̀, а҆ се́рдце моѐ бди́тъ: гла́съ бра́та моегѡ̀ оу҆дарѧ́етъ въ двє́ри: ѿве́рзи мѝ, сестро̀ моѧ̀, бли́жнѧѧ моѧ̀, голꙋби́це моѧ̀, соверше́ннаѧ моѧ̀: ꙗ҆́кѡ глава̀ моѧ̀ напо́лнисѧ росы̀, и҆ вла́си моѝ ка́пель нощны́хъ.
|
Я сплю, а серце моє пильнує; ось, голос мого коханого, який стукає: «відчини мені, сестро моя, люба моя, голубко моя, чиста моя! тому що голова моя вся покрита росою, кучері мої — нічною вологою».
|
|
3
|
3
|
|
Совлеко́хсѧ ри́зы моеѧ̀, ка́кѡ ѡ҆блекꙋ́сѧ въ ню̀; оу҆мы́хъ но́зѣ моѝ, ка́кѡ ѡ҆скверню̀ и҆̀хъ;
|
Я скинула хітон мій; як же мені знову надягати його? Я вимила ноги мої; як же мені бруднити їх?
|
|
4
|
4
|
|
Бра́тъ мо́й посла̀ рꙋ́кꙋ свою̀ сквозѣ̀ сква́жню, и҆ чре́во моѐ вострепета̀ ѿ негѡ̀.
|
Любий мій протягнув руку свою крізь шпарину, і нутрощі мої схвилювалися від нього.
|
|
5
|
5
|
|
Воста́хъ а҆́зъ ѿве́рсти бра́тꙋ моемꙋ̀: рꙋ́цѣ моѝ и҆ска́паша смѵ́рнꙋ, пе́рсты моѝ смѵ́рны пѡ́лны на рꙋка́хъ заключе́нїѧ.
|
Я встала, щоб відчинити любому моєму, і з рук моїх капала мира, і з перстів моїх мира капала на ручки замка.
|
|
6
|
6
|
|
Ѿверзо́хъ а҆́зъ бра́тꙋ моемꙋ̀: бра́тъ мо́й пре́йде. Дꙋша̀ моѧ̀ и҆зы́де въ сло́во є҆гѡ̀: взыска́хъ є҆го̀, и҆ не ѡ҆брѣто́хъ є҆гѡ̀: зва́хъ є҆го̀, и҆ не послꙋ́ша менѐ.
|
Відкрила я любому моєму, а любий мій повернувся і пішов. Душі у мені не стало, коли він говорив; я шукала його і не знаходила його; кликала його, і він не відгукувався мені.
|
|
7
|
7
|
|
Ѡ҆брѣто́ша мѧ̀ стра́жїе ѡ҆бходѧ́щїи во гра́дѣ: би́ша мѧ̀, ꙗ҆зви́ша мѧ̀, взѧ́ша ве́рхнюю ри́зꙋ ѿ менє̀ стра́жїе стѣ́ннїи.
|
Зустріли мене вартові, які обходять місто, побили мене, зранили мене; зняли з мене покривало ті, що стережуть стіни.
|
|
8
|
8
|
|
Заклѧ́хъ вы̀, дщє́ри і҆ерⷭ҇ли́мскїѧ, въ си́лахъ и҆ въ крѣ́постехъ се́лныхъ: а҆́ще ѡ҆брѧ́щете бра́та моего̀, возвѣсти́те є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆ѧ́звлена любо́вїю а҆́зъ є҆́смь.
|
Заклинаю вас, дочки єрусалимські: якщо ви зустрінете любого мого, що скажете ви йому? що я знемагаю від любови.
|
|
9
|
9
|
|
Что̀ бра́тъ тво́й па́че бра́та, до́браѧ въ жена́хъ; что̀ бра́тъ тво́й ѿ бра́та, ꙗ҆́кѡ та́кѡ заклѧ́ла є҆сѝ на́съ;
|
«Чим коханий твій кращий за інших коханих, найпрекрасніша з жінок? Чим любий твій кращий за інших, що ти так заклинаєш нас?»
|
|
10
|
10
|
|
Бра́тъ мо́й бѣ́лъ и҆ че́рменъ, и҆збра́нъ ѿ те́мъ:
|
Коханий мій білий і рум’яний, кращий за десять тисяч інших:
|
|
11
|
11
|
|
глава̀ є҆гѡ̀ зла́то и҆збра́нно, власы̀ є҆гѡ̀ кꙋдрѧ̑вы, чє́рны ꙗ҆́кѡ вра́нъ:
|
голова його — чисте золото; кучері його хвилясті, чорні, як ворон;
|
|
12
|
12
|
|
ѻ҆́чи є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ голꙋби̑цы на и҆сполне́нїихъ во́дъ, и҆змове́ни во млецѣ̀, сѣдѧ́щыѧ въ наполне́нїихъ (во́дъ):
|
очі його — як голуби біля потоків вод, які купаються у молоці, сидять у достатку;
|
|
13
|
13
|
|
лани̑ты є҆гѡ̀ а҆́ки фїа́лы а҆рѡма̑тъ, прозѧба́ющыѧ благово́нїе: оу҆стнѣ̀ є҆гѡ̀ крі́ны, ка́плющїи смѵ́рнꙋ по́лнꙋ:
|
щоки його — квітник духмяний, грядки запашних рослин; губи його — лілеї, виточують миру, що тече;
|
|
14
|
14
|
|
рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ ѡ҆бто́чєны зла̑ты, напо́лнєны ѳарсі́са: чре́во є҆гѡ̀ сосꙋ́дъ слоно́вый на ка́мени сапфі́ровѣ:
|
руки його — золоті кругляки, обсаджені топазами; живіт його — як статуя зі слонової кістки, обкладена сапфірами;
|
|
15
|
15
|
|
лы̑ста є҆гѡ̀ столпѝ ма́рморѡвы, ѡ҆снова́ни на степе́нехъ златы́хъ: ви́дъ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ лїва́нъ, и҆збра́нъ ꙗ҆́кѡ ке́дрове:
|
гомілки його — мармурові стовпи, поставлені на золотих підніжжях; вигляд його подібний до Ливану, величний, як кедри;
|
|
16
|
16
|
|
горта́нь є҆гѡ̀ сла́дость, и҆ ве́сь жела́нїе: се́й бра́тъ мо́й и҆ се́й бли́жнїй мо́й, дщє́ри і҆ерⷭ҇ли̑мли.
|
вуста його — солодкість, і весь він — люб’язність. Ось хто любий мій, і ось хто друг мій, дочки єрусалимські!
|
|
17
|
|
|
Ка́мѡ ѿи́де бра́тъ тво́й, до́браѧ въ жена́хъ; ка́мѡ оу҆клони́сѧ бра́тъ тво́й; и҆ взы́щемъ є҆гѡ̀ съ тобо́ю.
|
|
|
Глава́ ѕ҃
|
Глава 6
|
|
1
|
1
|
|
Бра́тъ мо́й сни́де въ вертогра́дъ сво́й, въ мѣста̀ а҆рѡма̑тъ, па́ствити въ вертогра́дѣхъ и҆ собира́ти крі́ны.
|
«Куди пішов любий твій, найпрекрасніша з жінок? куди обернувся любий твій? ми пошукаємо його з тобою».
|
|
2
|
2
|
|
А҆́зъ бра́тꙋ моемꙋ̀ и҆ бра́тъ мо́й мнѣ̀, пасы́й въ крі́нѣхъ.
|
Мій любий пішов у сад свій, у квітники духмяні, щоб пасти у садах і збирати лілеї.
|
|
3
|
3
|
|
Добра̀ є҆сѝ, бли́жнѧѧ моѧ̀, ꙗ҆́кѡ благоволе́нїе, красна̀ ꙗ҆́кѡ і҆ерⷭ҇ли́мъ, оу҆́жасъ ꙗ҆́кѡ вчинє́нны.
|
Я належу коханому моєму, а коханий мій — мені; він пасе між лілеями.
|
|
4
|
4
|
|
Ѿвратѝ ѻ҆́чи твоѝ ѿ менє̀, ꙗ҆́кѡ ті́и воскрили́ша мѧ̀: вла́си твоѝ, ꙗ҆́кѡ стада̀ ко́зъ, ꙗ҆̀же взыдо́ша ѿ галаа́да:
|
Прекрасна ти, люба моя, як Фирца, люб’язна, як Єрусалим, грізна, як полки з прапорами.
|
|
5
|
5
|
|
зꙋ́бы твоѝ, ꙗ҆́кѡ стада̀ ѡ҆стриже́ныхъ, ꙗ҆̀же взыдо́ша ѿ кꙋпѣ́ли, всѧ̑ близнѧ́та родѧ́щыѧ, и҆ безча́дныѧ нѣ́сть въ ни́хъ: ꙗ҆́кѡ ве́рвь червле́на оу҆стнѣ̀ твоѝ, и҆ бесѣ́да твоѧ̀ красна̀:
|
Відведи очі твої від мене, тому що вони хвилюють мене.
|
|
6
|
6
|
|
ꙗ҆́кѡ ѡ҆броще́нїе ши́пка лани̑ты твоѧ̑, кромѣ̀ замолча́нїѧ твоегѡ̀.
|
Волосся твоє — як стадо кіз, які сходять із Галаада; зуби твої — як отара овець, що виходять із купальні, у кожної з яких пара ягнят, і неплідної немає між ними;
|
|
7
|
7
|
|
Шестьдесѧ́тъ сꙋ́ть цари́цъ и҆ ѻ҆́смьдесѧтъ нало́жницъ, и҆ ю҆́нотъ, и҆̀мже нѣ́сть числа̀:
|
як половинки гранатового яблука — щоки твої під кучерями твоїми.
|
|
8
|
8
|
|
є҆ди́на є҆́сть голꙋби́ца моѧ̀, соверше́ннаѧ моѧ̀: є҆ди́на є҆́сть ма́тери свое́й, и҆збра́нна є҆́сть роди́вшей ю҆̀: ви́дѣша ю҆̀ дщє́ри и҆ оу҆блажи́ша ю҆̀, цари̑цы и҆ налѡ́жницы, и҆ восхвали́ша ю҆̀.
|
Є шістдесят цариць і вісімдесят наложниць і дівчат без ліку,
|
|
9
|
9
|
|
Кто̀ сїѧ̀ проница́ющаѧ а҆́ки оу҆́тро, добра̀ ꙗ҆́кѡ лꙋна̀, и҆збра́нна ꙗ҆́кѡ со́лнце, оу҆́жасъ ꙗ҆́кѡ вчинє́нны;
|
але єдина — вона, голубка моя, чиста моя; єдина вона у матері своєї, відзначена у родительки своєї. Побачили її дівчата, і — звеличили її, цариці і наложниці, і — хвалили її.
|
|
10
|
10
|
|
Въ вертогра́дъ ѻ҆рѣ́хѡвъ снидо́хъ ви́дѣти въ плодѣ́хъ пото́ка, ви́дѣти, а҆́ще процвѣтѐ вїногра́дъ и҆ возрасто́ша ши́пки.
|
Хто ця, яка блищить, немов зоря, прекрасна, як місяць, світла, як сонце, грізна, як полки з прапорами?
|
|
11
|
11
|
|
Та́мѡ да́мъ сосца̑ моѧ̑ тебѣ̀: не разꙋмѣ̀ дꙋша̀ моѧ̀, положи́ мѧ на колесни́цѣ а҆мїнада́вли.
|
Я зійшла у горіховий сад подивитися на зелень долини, подивитися, чи розпустилася виноградна лоза, чи розцвіли гранатові яблука?
|
|
12
|
12
|
|
Ѡ҆брати́сѧ, ѡ҆брати́сѧ, сꙋламі́тїно, ѡ҆брати́сѧ, ѡ҆брати́сѧ, и҆ оу҆́зримъ въ тебѣ̀.
|
Не знаю, як душа моя тягла мене до колісниць знатних народу мого.
|
|
Глава́ з҃
|
Глава 7
|
|
1
|
1
|
|
Что̀ оу҆ви́дите оу҆ сꙋламі́тїны; приходѧ́щаѧ ꙗ҆́кѡ ли́ки полкѡ́въ, что̀ оу҆краси́шасѧ стѡпы̀ твоѧ̑ во ѡ҆бꙋ́тїихъ твои́хъ, дщѝ нада́влѧ; чи́ны бедрꙋ̑ твоє́ю подо́бни оу҆серѧ́зємь, дѣ́лꙋ рꙋ́къ хꙋдо́жника:
|
«Озирнись, озирнись, Суламита! озирнись, озирнись, — і ми подивимося на тебе». Що вам дивитися на Суламиту, як на хоровод манаїмський?
|
|
2
|
2
|
|
пꙋ́пъ тво́й ча́ша и҆сточе́на, не лиша́емаѧ мста̀: чре́во твоѐ ꙗ҆́кѡ сто́гъ пшени́цы, ѡ҆гражде́нъ въ крі́нахъ:
|
О, які прекрасні ноги твої у сандаліях, дочко знана! Округлення стегон твоїх, як намисто, справа рук майстерного художника;
|
|
3
|
3
|
|
два̀ сосца̑ твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ два̀ мла̑да близнецы̀ се́рны:
|
живіт твій — кругла чаша, в якій не вичерпується духмяне вино; утроба твоя — ворох пшениці, обставлений лілеями;
|
|
4
|
4
|
|
вы́ѧ твоѧ̀ ꙗ҆́кѡ сто́лпъ слоно́вый: ѻ҆́чи твоѝ ꙗ҆́кѡ є҆зе́ра во є҆севѡ́нѣ, во врата́хъ дще́рей мно́гихъ: но́съ тво́й ꙗ҆́кѡ сто́лпъ лїва́нскїй, сматрѧ́ѧй лицѐ дама́ска:
|
два соски твої — як двоє козенят, двійня сарн;
|
|
5
|
5
|
|
глава̀ твоѧ̀ на тебѣ̀ ꙗ҆́кѡ карми́лъ (гора̀), и҆ заплете́нїе главы̀ твоеѧ̀ ꙗ҆́кѡ багрѧни́ца, ца́рь оу҆вѧ́занъ въ прериста́нїих.
|
шия твоя — як стовп зі слонової кості; очі твої — озерця есевонські, що біля воріт Батраббима; ніс твій — вежа ливанська, повернена до Дамаска;
|
|
6
|
6
|
|
Что̀ оу҆краси́ласѧ є҆сѝ, и҆ что̀ оу҆слади́ласѧ є҆сѝ, любы̀, во сла́достехъ твои́хъ;
|
голова твоя на тобі, як Кармил, і волосся на голові твоїй, як пурпур; цар захоплений твоїми кучерями.
|
|
7
|
7
|
|
Сїѐ вели́чество твоѐ: оу҆подо́биласѧ є҆сѝ фі́нїкꙋ, и҆ сосца̑ твоѧ̑ грезнѡ́мъ.
|
Яка ти прекрасна, як приваблива, люба, твоєю миловидістю!
|
|
8
|
8
|
|
Реко́хъ: взы́дꙋ на фі́нїкъ, оу҆держꙋ̀ высотꙋ̀ є҆гѡ̀: и҆ бꙋ́дꙋтъ сосцы̀ твоѝ ꙗ҆́кѡ гре́знове вїногра́да, и҆ вонѧ̀ ноздре́й твои́хъ ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́блѡка:
|
Цей стан твій схожий на пальму, і груди твої на виноградні грона.
|
|
9
|
9
|
|
и҆ горта́нь тво́й ꙗ҆́кѡ вїно̀ бла́го, ходѧ́щее бра́тꙋ моемꙋ̀ въ пра́вость, дово́лно оу҆стна́мъ мои̑мъ и҆ зꙋбѡ́мъ.
|
Подумав я: заліз би я на пальму, схопився б за гілки її; і груди твої були б замість грон винограду, і запах від ніздрів твоїх, як від яблук;
|
|
10
|
10
|
|
А҆́зъ бра́тꙋ моемꙋ̀, и҆ ко мнѣ̀ ѡ҆браще́нїе є҆гѡ̀.
|
уста твої — як відмінне вино. Воно тече прямо до друга мого, насолоджує вуста стомлених.
|
|
11
|
11
|
|
Прїидѝ, бра́те мо́й, и҆ взы́демъ на село̀, водвори́мсѧ въ се́лѣхъ:
|
Я належу другу моєму, і до мене звернене бажання його.
|
|
12
|
12
|
|
оу҆ра́нимъ въ вїногра́ды, оу҆ви́димъ а҆́ще процвѣтѐ вїногра́дъ, процвѣто́ша ли ѻ҆во́щїе, процвѣто́ша ли ꙗ҆́блѡка; та́мѡ да́мъ тебѣ̀ сосца̑ моѧ̑.
|
Прийди, любий мій, вийдемо у поле, побудем у селах;
|
|
13
|
13
|
|
Мандраго́ры да́ша воню̀, и҆ при две́рехъ на́шихъ всѝ плоды̀ но́вїи: до ве́тхихъ, бра́те мо́й, соблюдо́хъ тѝ.
|
зранку підемо у виноградники, подивимося, чи розпустилася виноградна лоза, чи розкрилися бруньки, чи розцвіли гранатові яблука; там я виявлю пестощі мої тобі
|
|
Глава́ и҃
|
Глава 8
|
|
1
|
1
|
|
Кто̀ да́стъ тѧ̀, бра́те мо́й, ссꙋ́ща сосцы̀ ма́тере моеѧ̀; ѡ҆брѣ́тши тѧ̀ внѣ̀ цѣлꙋ́ю тѧ̀, и҆ ктомꙋ̀ не оу҆ничижа́тъ менѐ.
|
О, якби ти був мені брат, який ссав груди матері моєї! тоді я, зустрівши тебе на вулиці, цілувала б тебе, і мене не осуджували б.
|
|
2
|
2
|
|
Поймꙋ̀ тѧ̀, введꙋ̀ тѧ̀ въ до́мъ ма́тере моеѧ̀ и҆ въ ло́жницꙋ заче́ншїѧ мѧ̀: та́мѡ мѧ̀ наꙋчи́ши: напою́ тѧ ѿ вїна̀ съ вонѧ́ми стро́енагѡ, ѿ воды̀ ꙗ҆́блѡкъ мои́хъ.
|
Повела б я тебе, привела б тебе у дім матері моєї. Ти навчав би мене, а я напувала б тебе духмяним вином, соком гранатових яблук моїх.
|
|
3
|
3
|
|
Шꙋ́йца є҆гѡ̀ под̾ главо́ю мое́ю, и҆ десни́ца є҆гѡ̀ ѡ҆б̾и́метъ мѧ̀.
|
Ліва рука його у мене під головою, а права обіймає мене.
|
|
4
|
4
|
|
Заклѧ́хъ ва́съ, дщє́ри і҆ерⷭ҇ли̑мскїѧ, въ си́лахъ и҆ въ крѣ́постехъ се́лныхъ: а҆́ще подви́жете и҆ воздви́жете любо́вь, до́ндеже а҆́ще восхо́щетъ.
|
Заклинаю вас, дочки єрусалимські, — не будіть і не тривожте коханої, доки їй угодно.
|
|
5
|
5
|
|
Кто̀ сїѧ̀ восходѧ́щаѧ оу҆бѣле́на и҆ оу҆твержа́ема ѡ҆ бра́тѣ свое́мъ; под̾ ꙗ҆́блонею возбꙋди́хъ тѧ̀: та́мѡ родѝ тѧ̀ ма́ти твоѧ̀, та́мѡ поболѣ̀ тобо́ю ро́ждшаѧ тѧ̀.
|
Хто це піднімається від пустелі, спираючись на свого любого? Під яблунею розбудила я тебе: там народила тебе мати твоя, там народила тебе родителька твоя.
|
|
6
|
6
|
|
Положи́ мѧ ꙗ҆́кѡ печа́ть на се́рдцы твое́мъ, ꙗ҆́кѡ печа́ть на мы́шцѣ твое́й: занѐ крѣпка̀ ꙗ҆́кѡ сме́рть любы̀, же́стока ꙗ҆́кѡ а҆́дъ ре́вность: кри́ла є҆ѧ̀ кри́ла ѻ҆гнѧ̀, (оу҆́глїе ѻ҆́гненно) пла́мы є҆ѧ̀.
|
Поклади мене, як печатку, на серце твоє, як перстень, на руку твою: бо міцна, як смерть, любов; люті, як пекло, ревнощі; стріли її — стріли вогненні; вона полум’я дуже сильне.
|
|
7
|
7
|
|
Вода̀ мно́га не мо́жетъ оу҆гаси́ти любвѐ, и҆ рѣ́ки не потопѧ́тъ є҆ѧ̀. А҆́ще да́стъ мꙋ́жъ всѐ и҆мѣ́нїе своѐ за любо́вь, оу҆ничиже́нїемъ оу҆ничижа́тъ є҆го̀.
|
Великі води не можуть погасити любови, і ріки не заллють її. Якби хто давав усе багатство дому свого за любов, то він був би відкинутий із презирством.
|
|
8
|
8
|
|
Сестра̀ на́ша мала̀ и҆ сосцꙋ̑ не и҆́мать: что̀ сотвори́мъ сестрѣ̀ на́шей въ де́нь, въ ѻ҆́ньже а҆́ще глаго́латисѧ бꙋ́детъ є҆́й;
|
Є у нас сестра, яка ще мала, і сосків немає у неї; що нам робити із сестрою нашою, коли будуть свататися за неї?
|
|
9
|
9
|
|
А҆́ще стѣна̀ є҆́сть, согради́мъ на не́й забра̑ла срє́брѧна: и҆ а҆́ще две́рь є҆́сть, напи́шемъ на не́й дскꙋ̀ ке́дровꙋ.
|
Якби вона була стіна, то ми побудували б на ній палати із срібла; якби вона була двері, то ми обклали б її кедровими дошками.
|
|
10
|
10
|
|
А҆́зъ стѣна̀, и҆ сосцы̀ моѝ ꙗ҆́кѡ столпѝ: а҆́зъ бѣ́хъ во ѻ҆́чїю и҆́хъ а҆́ки ѡ҆брѣта́ющаѧ ми́ръ.
|
Я — стіна, і соски у мене, як вежі; тому я буду в очах його, як та, що досягла повноти.
|
|
11
|
11
|
|
Вїногра́дъ бы́сть соломѡ́нꙋ во вееламѡ́нѣ: дадѐ вїногра́дъ сво́й стрегꙋ́щымъ: мꙋ́жъ принесе́тъ въ плодѣ̀ є҆гѡ̀ ты́сѧщꙋ сре́брєникъ.
|
Виноградник був у Соломона у Ваал-Гамоні; він віддав цей виноградник сторожам; кожен повинен був доставляти за плоди його тисячу срібників.
|
|
12
|
12
|
|
Вїногра́дъ мо́й предо мно́ю: ты́сѧща соломѡ́нꙋ и҆ двѣ́сти стрегꙋ́щымъ пло́дъ є҆гѡ̀.
|
А мій виноградник у мене при собі. Тисяча нехай тобі, Соломоне, а двісті — тим, що стережуть плоди його.
|
|
13
|
13
|
|
Сѣдѧ́й въ вертогра́дѣхъ, и҆ дрꙋ́зїе вне́млющїи гла́сꙋ твоемꙋ̀: гла́съ тво́й внꙋшѝ мнѣ̀.
|
Жителько садів! товариші слухають голос твій, дай і мені послухати його.
|
|
14
|
14
|
|
Бѣжѝ, бра́те мо́й, и҆ оу҆подо́бисѧ се́рнѣ и҆лѝ ю҆нцꙋ̀ є҆ле́ней, на го́ры а҆рѡма́тѡвъ.
|
Біжи, любий мій; будь подібний до сарни або молодого оленя на горах бальзамічних!
|
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.