Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Пѣ́снь пѣ́сней

Порівняти:

⇄

Пѣ́снь пѣ́сней	Книга пісні пiсень Соломонових

Глава́ а҃	Глава 1

1	1
Да ло́бжетъ мѧ̀ ѿ лобза́нїй оу҆́стъ свои́хъ: ꙗ҆́кѡ бла̑га сосца̑ твоѧ̑ па́че вїна̀,	Нехай цілує він мене цілуванням уст своїх! Бо пестощі твої кращі за вино.
2	2
и҆ вонѧ̀ мѵ́ра твоегѡ̀ па́че всѣ́хъ а҆рѡма̑тъ. Мѵ́ро и҆злїѧ́ное и҆́мѧ твоѐ: сегѡ̀ ра́ди ѻ҆трокови̑цы возлюби́ша тѧ̀.	Від запашности мастей твоїх ім’я твоє — як розлите миро; тому дівчата люблять тебе.
3	3
Привлеко́ша тѧ̀: в̾слѣ́дъ тебє̀ въ воню̀ мѵ́ра твоегѡ̀ тече́мъ. Введе́ мѧ ца́рь въ ло́жницꙋ свою̀: возра́дꙋемсѧ и҆ возвесели́мсѧ ѡ҆ тебѣ̀, возлю́бимъ сосца̑ твоѧ̑ па́че вїна̀: пра́вость возлюби́ тѧ.	Приваблюй мене, ми побіжимо за тобою; — цар увів мене у палаци свої, — будемо захоплюватися і радіти тобою, звеличувати пестощі твої більше, ніж вино; достойно люблять тебе!
4	4
Черна̀ є҆́смь а҆́зъ и҆ добра̀, дщє́ри і҆ерⷭ҇ли̑мскїѧ, ꙗ҆́коже селє́нїѧ кида̑рска, ꙗ҆́коже завѣ̑сы соломѡ̑ни.	Дочки єрусалимські! чорна я, але красива, як намети кидарські, як завіси Соломонові.
5	5
Не зри́те менѐ, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь ѡ҆черне́на, ꙗ҆́кѡ ѡ҆пали́ мѧ со́лнце: сы́нове ма́тере моеѧ̀ сварѧ́хꙋсѧ ѡ҆ мнѣ̀, положи́ша мѧ̀ стра́жа въ вїногра́дѣхъ: вїногра́да моегѡ̀ не сохрани́хъ.	Не дивіться на мене, що я смуглява, бо сонце обпалило мене: сини матері моєї розгнівалися на мене, поставили мене стерегти виноградники, — мого власного виноградника я не стерегла.
6	6
Возвѣстѝ мѝ, є҆го́же возлюбѝ дꙋша̀ моѧ̀, гдѣ̀ пасе́ши; гдѣ̀ почива́еши въ полꙋ́дне; да не когда̀ бꙋ́дꙋ ꙗ҆́кѡ ѡ҆блага́ющаѧсѧ над̾ ста́ды дрꙋгѡ́въ твои́хъ.	Скажи мені, ти, якого любить душа моя: де пасеш ти? де відпочиваєш опівдні? для чого мені бути блукачкою біля стад товаришів твоїх?
7	7
А҆́ще не оу҆вѣ́си са́мꙋю тебѐ, до́браѧ въ жена́хъ, и҆зы́ди ты̀ въ пѧта́хъ па́ствъ и҆ пасѝ кѡ́злища твоѧ̑ оу҆ кꙋ́щей па́стырскихъ.	Якщо ти не знаєш цього, найкрасивіша з жінок, то йди собі слідами овець і паси козенят твоїх біля наметів пастуших.
8	8
Ко́нємъ мои̑мъ въ колесни́цѣхъ фараѡ́новыхъ оу҆подо́бихъ тѧ̀, бли́жнѧѧ моѧ̀.	Кобилиці моїй у колісниці фараоновій я уподібнив тебе, кохано моя.
9	9
Что̀ оу҆кра́шєны лани̑ты твоѧ̑ ꙗ҆́кѡ гѡ́рлицы, вы́ѧ твоѧ̀ ꙗ҆́кѡ мѡни́сты;	Прекрасні щоки твої під підвісками, шия твоя у намистах;
10	10
подѡ́бїѧ зла́та сотвори́мъ тѝ съ пестрота́ми сребра̀.	золоті підвіски ми зробимо тобі із срібними блискітками.
11	11
До́ндеже (бꙋ́детъ) ца́рь на восклоне́нїи свое́мъ, на́рдъ мо́й дадѐ воню̀ свою̀.	Доки цар був за столом своїм, нард мій виточував пахощі свої.
12	12
Вѧза́нїе ста́кти бра́тъ мо́й мнѣ̀, посредѣ̀ сосцꙋ̑ моє́ю водвори́тсѧ:	Мировий пучок — коханий мій у мене, біля грудей моїх перебуває.
13	13
гре́знъ кѵ́провъ бра́тъ мо́й мнѣ̀ въ вїногра́дѣхъ є҆нга́ддовыхъ.	Як гроно киперу, коханий мій у мене у виноградниках енгедських.
14	14
Сѐ, є҆сѝ добра̀, и҆́скреннѧѧ моѧ̀, сѐ, є҆сѝ добра̀: ѻ҆́чи твоѝ голꙋби̑нѣ.	О, ти прекрасна, кохана моя, ти прекрасна! очі твої голубині.
15	15
Сѐ, є҆сѝ до́бръ, бра́тъ мо́й, и҆ є҆щѐ красе́нъ: ѻ҆́дръ на́шъ со ѡ҆сѣне́нїемъ,	О, ти прекрасний, коханий мій, і люб’язний! і ложе у нас — зелень;
16	16
прекла̑ди до́мꙋ на́шегѡ ке́дровїи, дски̑ на́шѧ кѷпарі̑сныѧ.	покрівлі домів наших — кедри, стелі наші кипариси.
Глава́ в҃	Глава 2

1	1
А҆́зъ цвѣ́тъ по́льный и҆ крі́нъ оу҆до́льный.	Я нарцис саронський, лілея долин!
2	2
Ꙗ҆́коже крі́нъ въ те́рнїи, та́кѡ и҆́скреннѧѧ моѧ̀ посредѣ̀ дще́рей.	Що лілея між тернами, те кохана моя між дівчатами.
3	3
Ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́блонь посредѣ̀ древе́съ лѣсны́хъ, та́кѡ бра́тъ мо́й посредѣ̀ сынѡ́въ: под̾ сѣ́нь є҆гѡ̀ восхотѣ́хъ и҆ сѣдо́хъ, и҆ пло́дъ є҆гѡ̀ сла́докъ въ горта́ни мое́мъ.	Що яблуня між лісовими деревами, те коханий мій між юнаками. У тіні її люблю я сидіти, і плоди її солодкі для гортані моєї.
4	4
Введи́те мѧ̀ въ до́мъ вїна̀, вчини́те ко мнѣ̀ любо́вь:	Він увів мене у дім бенкету, і знамено його наді мною — любов.
5	5
оу҆тверди́те мѧ̀ въ мѵ́рѣхъ, положи́те мѧ̀ во ꙗ҆́блоцѣхъ: ꙗ҆́кѡ оу҆ѧ́звлена (є҆́смь) любо́вїю а҆́зъ.	Підкріпіть мене вином, освіжіть мене яблуками, бо я знемагаю від любови.
6	6
Шꙋ́йца є҆гѡ̀ под̾ главо́ю мое́ю, и҆ десни́ца є҆гѡ̀ ѡ҆б̾и́метъ мѧ̀.	Ліва рука його у мене під головою, а права обіймає мене.
7	7
Заклѧ́хъ ва́съ, дщє́ри і҆ерⷭ҇ли̑мли, въ си́лахъ и҆ крѣ́постехъ села̀: а҆́ще возста́вите и҆ возбꙋ́дите любо́вь, до́ндеже восхо́щетъ.	Заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами або польовими ланями: не будіть і не тривожте коханої, доки їй угодно.
8	8
Гла́съ бра́та моегѡ̀: сѐ, то́й и҆́детъ, скача̀ на го́ры и҆ прескача̀ на хо́лмы.	Голос любого мого! ось, він іде, скаче по горах, стрибає по пагорбах.
9	9
Подо́бенъ є҆́сть бра́тъ мо́й се́рнѣ и҆лѝ мла́дꙋ є҆ле́ню на гора́хъ веѳи́льскихъ. Сѐ, се́й стои́тъ за стѣно́ю на́шею, проглѧ́даѧй ѻ҆ко́нцами, приница́ѧй сквозѣ̀ мрє́жи.	Друг мій схожий на сарну або на молодого оленя. Ось, він стоїть у нас за стіною, заглядає у вікно, мигтить крізь ґрати.
10	10
Ѿвѣща́етъ бра́тъ мо́й и҆ глаго́летъ мнѣ̀: воста́ни, прїидѝ, бли́жнѧѧ моѧ̀, до́браѧ моѧ̀, голꙋби́це моѧ̀.	Любий мій почав говорити мені: встань, кохана моя, прекрасна моя, вийди!
11	11
Ꙗ҆́кѡ сѐ, зима̀ пре́йде, до́ждь ѿи́де, ѿи́де себѣ̀:	Ось, зима вже минула; дощ закінчився, перестав;
12	12
цвѣ́ти ꙗ҆ви́шасѧ на землѝ, вре́мѧ ѡ҆брѣ́занїѧ приспѣ̀, гла́съ го́рлицы слы́шанъ въ землѝ на́шей:	квіти показалися на землі; час співу настав, і голос горлиці чутний у країні нашій;
13	13
смо́квь и҆знесѐ цвѣ́тъ сво́й, вїногра́ди зрѣ́юще да́ша воню̀. Воста́ни, прїидѝ, бли́жнѧѧ моѧ̀, до́браѧ моѧ̀, голꙋби́це моѧ̀, и҆ прїидѝ.	смоковниці розпустили свої бруньки, і виноградні лози, розквітаючи, виточують пахощі. Встань, люба моя, прекрасна моя, вийди!
14	14
Ты̀, голꙋби́це моѧ̀, въ покро́вѣ ка́меннѣ, бли́з̾ предстѣ́нїѧ: ꙗ҆ви́ ми зра́къ тво́й, и҆ оу҆слы́шанъ сотвори́ ми гла́съ тво́й: ꙗ҆́кѡ гла́съ тво́й сла́докъ, и҆ ѡ҆́бразъ тво́й красе́нъ.	Голубице моя в ущелині скелі під покрівлею стрімкої кручі! покажи мені лице твоє, дай мені почути голос твій, тому що голос твій солодкий і лице твоє приємне.
15	15
И҆ми́те на́мъ ли̑сы ма̑лыѧ, гꙋбѧ́щыѧ вїногра́ды: и҆ вїногра́ди на́ши созрѣва́ютъ.	Ловіть нам лисиць, лисенят, які псують виноградники, а виноградники наші у цвітінні.
16	16
Бра́тъ мо́й мнѣ̀, и҆ а҆́зъ є҆мꙋ̀, пасы́й въ крі́нахъ,	Любий мій належить мені, а я йому; він пасе між лілеями.
17	17
до́ндеже дхне́тъ де́нь, и҆ дви́гнꙋтсѧ сѣ̑ни. Ѡ҆брати́сѧ, оу҆подо́бисѧ ты̀, бра́те мо́й, се́рнѣ и҆лѝ мла́дꙋ є҆ле́ню на гора́хъ ю҆до́лїй.	Доки день дихає прохолодою, і втікають тіні, повернися, будь подібним до сарни або молодого оленя на розпадинах гір.
Глава́ г҃	Глава 3

1	1
На ло́жи мое́мъ въ но́щехъ и҆ска́хъ, є҆го́же возлюбѝ дꙋша̀ моѧ̀, и҆ска́хъ є҆го̀, и҆ не ѡ҆брѣто́хъ є҆гѡ̀: воззва́хъ є҆го̀, и҆ не послꙋ́ша менѐ.	На ложі моєму вночі шукала я того, кого любить душа моя, шукала його і не знайшла його.
2	2
Воста́нꙋ оу҆̀бо и҆ ѡ҆бы́дꙋ во гра́дѣ и҆ на то́ржищихъ и҆ на сто́гнахъ, и҆ поищꙋ̀, є҆го́же возлюбѝ дꙋша̀ моѧ̀. Поиска́хъ є҆го̀, и҆ не ѡ҆брѣто́хъ є҆гѡ̀: зва́хъ є҆го̀, и҆ не послꙋ́ша менѐ.	Встану ж я, піду містом, вулицями і площами, і буду шукати того, кого любить душа моя; шукала я його і не знайшла його.
3	3
Ѡ҆брѣто́ша мѧ̀ стрегꙋ́щїи, ѡ҆бходѧ́ще во гра́дѣ: ви́дѣсте ли, є҆го́же возлюбѝ дꙋша̀ моѧ̀;	Зустріли мене вартові, які обходять місто: «чи не бачили ви того, кого любить душа моя?»
4	4
Ꙗ҆́кѡ ма́лѡ є҆гда̀ преидо́хъ ѿ ни́хъ, до́ндеже ѡ҆брѣто́хъ, є҆го́же возлюбѝ дꙋша̀ моѧ̀: оу҆держа́хъ є҆го̀, и҆ не ѡ҆ста́вихъ є҆гѡ̀, до́ндеже введо́хъ є҆го̀ въ до́мъ ма́тере моеѧ̀ и҆ въ черто́гъ заче́ншїѧ мѧ̀.	Та ледь я відійшла від них, як знайшла того, кого любить душа моя, схопилася за нього, і не відпустила його, доки не привела його у дім матері моєї й у внутрішні кімнати матері моєї.
5	5
Заклѧ́хъ ва́съ, дщє́ри і҆ерⷭ҇ли̑мскїѧ, въ си́лахъ и҆ въ крѣ́постехъ се́лныхъ: а҆́ще подви́жете и҆ воздви́жете любо́вь, до́ндеже а҆́ще восхо́щетъ.	Заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами або польовими ланями: не будіть і не тривожте любої, доки їй угодно.
6	6
Кто̀ сїѧ̀ восходѧ́щаѧ ѿ пꙋсты́ни, ꙗ҆́кѡ стебло̀ ды́ма кадѧ́щее смѵ́рнꙋ и҆ лїва́нъ, ѿ всѣ́хъ благово́нїй мѷрова́рца;	Хто ця, яка піднімається від пустелі, ніби стовпи диму, яку окурюють мирою і фіміамом, усякими порошками мироварника?
7	7
Сѐ, ѻ҆́дръ соломѡ́нь, шестьдесѧ́тъ си́льныхъ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ ѿ си́льныхъ і҆и҃левыхъ,	Ось одр його — Соломона: шістдесят сильних навколо нього, із сильних Ізраїлевих.
8	8
всѝ и҆мꙋ́ще ѻ҆рꙋ̑жїѧ, наꙋче́ни на бра́нь: мꙋ́жъ, ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀ на бедрѣ̀ є҆гѡ̀ ѿ оу҆́жаса въ но́щехъ.	Усі вони тримають мечі, досвідчені у битві; у кожного меч при стегні його заради страху нічного.
9	9
Ѻ҆́дръ сотворѝ себѣ̀ ца́рь соломѡ́нъ ѿ древе́съ лїва́нскихъ.	Переносний одр зробив собі цар Соломон із дерев ливанських;
10	10
Столпы̀ є҆гѡ̀ сотворѝ срє́брѧны и҆ восклоне́нїе є҆гѡ̀ зла́то: восхо́дъ є҆гѡ̀ багрѧ́нъ, внꙋ́трь є҆гѡ̀ ка́менїе по́стлано, любо́вь ѿ дще́рей і҆ерⷭ҇ли́мскихъ.	стовпці його зробив зі срібла, підлокітники його з золота, сідалище його з пурпурової тканини; зсередини він прикрашений з любов’ю дочками єрусалимськими.
11	11
Дщє́ри сїѡ̑ни, и҆зыди́те и҆ ви́дите въ царѝ соломѡ́нѣ въ вѣнцѣ̀, и҆́мже вѣнча̀ є҆го̀ ма́ти є҆гѡ̀ въ де́нь ѡ҆брꙋче́нїѧ є҆гѡ̀ и҆ въ де́нь весе́лїѧ се́рдца є҆гѡ̀.	Підіть і подивіться, дочки сионські, на царя Соломона у вінці, яким увінчала його мати його в день одруження його, у день, радісний для серця його.
Глава́ д҃	Глава 4

1	1
Сѐ, є҆сѝ добра̀, бли́жнѧѧ моѧ̀, сѐ, є҆сѝ добра̀: ѻ҆́чи твоѝ голꙋби̑нѣ, кромѣ̀ замолча́нїѧ твоегѡ̀: вла́си твоѝ ꙗ҆́кѡ стада̀ кози́цъ, ꙗ҆̀же ѿкры́шасѧ ѿ галаа́да.	О, ти прекрасна, люба моя, ти прекрасна! очі твої блакитні під кучерями твоїми; волосся твоє — як стадо кіз, які сходять із гори Галаадської;
2	2
Зꙋ́бы твоѝ ꙗ҆́кѡ стада̀ ѡ҆стриже́ныхъ, ꙗ҆̀же и҆зыдо́ша и҆з̾ кꙋпѣ́ли, всѧ̑ двоеплѡ́дны, и҆ неродѧ́щїѧ нѣ́сть въ ни́хъ.	зуби твої — як отара вистрижених овець, які виходять із купальні, у кожної з яких пара ягнят, і неплідної немає між ними;
3	3
Ꙗ҆́кѡ ве́рвь червле́на оу҆стнѣ̀ твоѝ, и҆ бесѣ́да твоѧ̀ красна̀: ꙗ҆́кѡ ѡ҆броще́нїе ши́пка лани̑ты твоѧ̑, кромѣ̀ замолча́нїѧ твоегѡ̀.	як стрічка червона губи твої, і вуста твої люб’язні; як половинки гранатового яблука — щоки твої під кучерями твоїми;
4	4
Ꙗ҆́кѡ сто́лпъ даві́довъ вы́ѧ твоѧ̀, со́зданъ въ ѳалпїѡ́ѳѣ: ты́сѧща щитѡ́въ ви́ситъ на не́мъ, всѧ̑ стрѣ́лы си́льныхъ.	шия твоя — як стовп Давидів, споруджений для зброї, тисяча щитів висить на ньому — усі щити сильних;
5	5
Два̀ сосца̑ твоѧ̑ ꙗ҆́кѡ два̀ мла́да близнца̑ се́рны, пасѡ́маѧ во крі́нахъ,	два соски твої — як двійні молодої сарни, які пасуться між лілеями.
6	6
до́ндеже дхне́тъ де́нь, и҆ подви́гнꙋтсѧ сѣ̑ни. Пойдꙋ̀ себѣ̀ къ горѣ̀ смѵ́рнѣй и҆ къ хо́лмꙋ лїва́нскꙋ.	Доки день дихає прохолодою, і втікають тіні, піду я на гору мирову і на пагорб фіміаму.
7	7
Всѧ̀ добра̀ є҆сѝ, бли́жнѧѧ моѧ̀, и҆ поро́ка нѣ́сть въ тебѣ̀.	Уся ти прекрасна, люба моя, і плями немає на тобі!
8	8
Грѧдѝ ѿ лїва́на, невѣ́сто, грѧдѝ ѿ лїва́на: прїидѝ и҆ прейдѝ и҆з̾ нача́ла вѣ́ры, ѿ главы̀ сані́ра и҆ а҆ермѡ́на, ѿ ѡ҆гра́дъ льво́выхъ, ѿ го́ръ пардале́ѡвъ.	Зі мною з Ливану, наречена! зі мною йди з Ливану! поспішай з вершини Амани, з вершини Сеніра й Ермона, від лігвищ левових, від гір барсових!
9	9
Се́рдце на́ше привлекла̀ є҆сѝ, сестро̀ моѧ̀ невѣ́сто, се́рдце на́ше привлекла̀ є҆сѝ є҆ди́нымъ ѿ ѻ҆́чїю твоє́ю, є҆ди́нымъ мони́стомъ вы́и твоеѧ̀.	Полонила ти серце моє, сестро моя, наречена! полонила ти серце моє одним поглядом очей твоїх, одним намистом на шиї твоїй.
10	10
Что̀ оу҆добрѣ́ста сосца̑ твоѧ̑, сестро̀ моѧ̀ невѣ́сто; что̀ оу҆добрѣ́ста сосца̑ твоѧ̑ па́че вїна̀, и҆ вонѧ̀ ри́зъ твои́хъ па́че всѣ́хъ а҆рѡма̑тъ;	О, які любі пестощі твої, сестро моя, наречена! о, наскільки кращі пестощі твої за вино, і пахощі мастей твоїх кращі за всі пахощі!
11	11
Со́тъ и҆ска́паютъ оу҆стнѣ̀ твоѝ, невѣ́сто, ме́дъ и҆ млеко̀ под̾ ѧ҆зы́комъ твои́мъ, и҆ благово́нїе ри́зъ твои́хъ ꙗ҆́кѡ благоꙋха́нїе лїва́на.	Стільниковий мед капає з уст твоїх, наречена; мед і молоко під язиком твоїм, і пахощі одягу твого подібні до пахощів Ливану!
12	12
Вертогра́дъ заключе́нъ сестра̀ моѧ̀ невѣ́ста, вертогра́дъ заключе́нъ, и҆сто́чникъ запечатлѣ́нъ.	Замкнений сад — сестро моя, наречена, закладений колодязь, запечатане джерело:
13	13
Лѣ́тѡрасли твоѧ̑ са́дъ ши́пкѡвъ съ плодо́мъ ꙗ҆́блочнымъ, кѵ́при съ на́рдами,	розсадники твої — сад із гранатовими яблуками, з чудовими плодами, кипери з нардами,
14	14
на́рдъ и҆ шафра́нъ, тро́сть и҆ кїннамѡ́нъ со всѣ́ми древа́ми лїва́нскими, смѵ́рна, а҆ло́й со всѣ́ми пе́рвыми мѵ́рами,	нард і шафран, аїр і кориця з усякими запашними деревами, мира й алое з усякими кращими ароматами;
15	15
и҆сто́чникъ вертогра́да, и҆ кла́дѧзь воды̀ жи́вы и҆ и҆стека́ющїѧ ѿ лїва́на.	садове джерело — колодязь живих вод і потоки з Ливану.
16	16
Воста́ни, сѣ́вере, и҆ грѧдѝ, ю҆́же, и҆ повѣ́й во вертогра́дѣ мое́мъ, и҆ да потекꙋ́тъ а҆рѡма́ты моѝ.	Піднімися вітер з півночі і принесися з півдня, повій на сад мій, — і поллються аромати його! — Нехай прийде любий мій у сад свій і споживає солодкі плоди його.
Глава́ є҃	Глава 5

1	1
Да сни́детъ бра́тъ моѝ въ вертогра́дъ сво́й и҆ да ꙗ҆́стъ пло́дъ ѻ҆во́щїй свои́хъ. Внидо́хъ въ вертогра́дъ мо́й, сестро̀ моѧ̀ невѣ́сто: ѡ҆б̾има́хъ смѵ́рнꙋ мою̀ со а҆рѡма́тами мои́ми, ꙗ҆до́хъ хлѣ́бъ мо́й съ ме́домъ мои́мъ, пи́хъ вїно̀ моѐ съ млеко́мъ мои́мъ. Ꙗ҆ди́те, бли́жнїи, и҆ пі́йте и҆ оу҆пі́йтесѧ, бра́тїѧ.	Прийшов я у сад мій, сестро моя, наречена; набрав мири моєї з ароматами моїми, поїв стільників моїх із медом моїм, напився вина мого з молоком моїм. Їжте, друзі, пийте і насичуйтеся, улюблені!
2	2
А҆́зъ сплю̀, а҆ се́рдце моѐ бди́тъ: гла́съ бра́та моегѡ̀ оу҆дарѧ́етъ въ двє́ри: ѿве́рзи мѝ, сестро̀ моѧ̀, бли́жнѧѧ моѧ̀, голꙋби́це моѧ̀, соверше́ннаѧ моѧ̀: ꙗ҆́кѡ глава̀ моѧ̀ напо́лнисѧ росы̀, и҆ вла́си моѝ ка́пель нощны́хъ.	Я сплю, а серце моє пильнує; ось, голос мого коханого, який стукає: «відчини мені, сестро моя, люба моя, голубко моя, чиста моя! тому що голова моя вся покрита росою, кучері мої — нічною вологою».
3	3
Совлеко́хсѧ ри́зы моеѧ̀, ка́кѡ ѡ҆блекꙋ́сѧ въ ню̀; оу҆мы́хъ но́зѣ моѝ, ка́кѡ ѡ҆скверню̀ и҆̀хъ;	Я скинула хітон мій; як же мені знову надягати його? Я вимила ноги мої; як же мені бруднити їх?
4	4
Бра́тъ мо́й посла̀ рꙋ́кꙋ свою̀ сквозѣ̀ сква́жню, и҆ чре́во моѐ вострепета̀ ѿ негѡ̀.	Любий мій протягнув руку свою крізь шпарину, і нутрощі мої схвилювалися від нього.
5	5
Воста́хъ а҆́зъ ѿве́рсти бра́тꙋ моемꙋ̀: рꙋ́цѣ моѝ и҆ска́паша смѵ́рнꙋ, пе́рсты моѝ смѵ́рны пѡ́лны на рꙋка́хъ заключе́нїѧ.	Я встала, щоб відчинити любому моєму, і з рук моїх капала мира, і з перстів моїх мира капала на ручки замка.
6	6
Ѿверзо́хъ а҆́зъ бра́тꙋ моемꙋ̀: бра́тъ мо́й пре́йде. Дꙋша̀ моѧ̀ и҆зы́де въ сло́во є҆гѡ̀: взыска́хъ є҆го̀, и҆ не ѡ҆брѣто́хъ є҆гѡ̀: зва́хъ є҆го̀, и҆ не послꙋ́ша менѐ.	Відкрила я любому моєму, а любий мій повернувся і пішов. Душі у мені не стало, коли він говорив; я шукала його і не знаходила його; кликала його, і він не відгукувався мені.
7	7
Ѡ҆брѣто́ша мѧ̀ стра́жїе ѡ҆бходѧ́щїи во гра́дѣ: би́ша мѧ̀, ꙗ҆зви́ша мѧ̀, взѧ́ша ве́рхнюю ри́зꙋ ѿ менє̀ стра́жїе стѣ́ннїи.	Зустріли мене вартові, які обходять місто, побили мене, зранили мене; зняли з мене покривало ті, що стережуть стіни.
8	8
Заклѧ́хъ вы̀, дщє́ри і҆ерⷭ҇ли́мскїѧ, въ си́лахъ и҆ въ крѣ́постехъ се́лныхъ: а҆́ще ѡ҆брѧ́щете бра́та моего̀, возвѣсти́те є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆ѧ́звлена любо́вїю а҆́зъ є҆́смь.	Заклинаю вас, дочки єрусалимські: якщо ви зустрінете любого мого, що скажете ви йому? що я знемагаю від любови.
9	9
Что̀ бра́тъ тво́й па́че бра́та, до́браѧ въ жена́хъ; что̀ бра́тъ тво́й ѿ бра́та, ꙗ҆́кѡ та́кѡ заклѧ́ла є҆сѝ на́съ;	«Чим коханий твій кращий за інших коханих, найпрекрасніша з жінок? Чим любий твій кращий за інших, що ти так заклинаєш нас?»
10	10
Бра́тъ мо́й бѣ́лъ и҆ че́рменъ, и҆збра́нъ ѿ те́мъ:	Коханий мій білий і рум’яний, кращий за десять тисяч інших:
11	11
глава̀ є҆гѡ̀ зла́то и҆збра́нно, власы̀ є҆гѡ̀ кꙋдрѧ̑вы, чє́рны ꙗ҆́кѡ вра́нъ:	голова його — чисте золото; кучері його хвилясті, чорні, як ворон;
12	12
ѻ҆́чи є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ голꙋби̑цы на и҆сполне́нїихъ во́дъ, и҆змове́ни во млецѣ̀, сѣдѧ́щыѧ въ наполне́нїихъ (во́дъ):	очі його — як голуби біля потоків вод, які купаються у молоці, сидять у достатку;
13	13
лани̑ты є҆гѡ̀ а҆́ки фїа́лы а҆рѡма̑тъ, прозѧба́ющыѧ благово́нїе: оу҆стнѣ̀ є҆гѡ̀ крі́ны, ка́плющїи смѵ́рнꙋ по́лнꙋ:	щоки його — квітник духмяний, грядки запашних рослин; губи його — лілеї, виточують миру, що тече;
14	14
рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ ѡ҆бто́чєны зла̑ты, напо́лнєны ѳарсі́са: чре́во є҆гѡ̀ сосꙋ́дъ слоно́вый на ка́мени сапфі́ровѣ:	руки його — золоті кругляки, обсаджені топазами; живіт його — як статуя зі слонової кістки, обкладена сапфірами;
15	15
лы̑ста є҆гѡ̀ столпѝ ма́рморѡвы, ѡ҆снова́ни на степе́нехъ златы́хъ: ви́дъ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ лїва́нъ, и҆збра́нъ ꙗ҆́кѡ ке́дрове:	гомілки його — мармурові стовпи, поставлені на золотих підніжжях; вигляд його подібний до Ливану, величний, як кедри;
16	16
горта́нь є҆гѡ̀ сла́дость, и҆ ве́сь жела́нїе: се́й бра́тъ мо́й и҆ се́й бли́жнїй мо́й, дщє́ри і҆ерⷭ҇ли̑мли.	вуста його — солодкість, і весь він — люб’язність. Ось хто любий мій, і ось хто друг мій, дочки єрусалимські!
17
Ка́мѡ ѿи́де бра́тъ тво́й, до́браѧ въ жена́хъ; ка́мѡ оу҆клони́сѧ бра́тъ тво́й; и҆ взы́щемъ є҆гѡ̀ съ тобо́ю.
Глава́ ѕ҃	Глава 6

1	1
Бра́тъ мо́й сни́де въ вертогра́дъ сво́й, въ мѣста̀ а҆рѡма̑тъ, па́ствити въ вертогра́дѣхъ и҆ собира́ти крі́ны.	«Куди пішов любий твій, найпрекрасніша з жінок? куди обернувся любий твій? ми пошукаємо його з тобою».
2	2
А҆́зъ бра́тꙋ моемꙋ̀ и҆ бра́тъ мо́й мнѣ̀, пасы́й въ крі́нѣхъ.	Мій любий пішов у сад свій, у квітники духмяні, щоб пасти у садах і збирати лілеї.
3	3
Добра̀ є҆сѝ, бли́жнѧѧ моѧ̀, ꙗ҆́кѡ благоволе́нїе, красна̀ ꙗ҆́кѡ і҆ерⷭ҇ли́мъ, оу҆́жасъ ꙗ҆́кѡ вчинє́нны.	Я належу коханому моєму, а коханий мій — мені; він пасе між лілеями.
4	4
Ѿвратѝ ѻ҆́чи твоѝ ѿ менє̀, ꙗ҆́кѡ ті́и воскрили́ша мѧ̀: вла́си твоѝ, ꙗ҆́кѡ стада̀ ко́зъ, ꙗ҆̀же взыдо́ша ѿ галаа́да:	Прекрасна ти, люба моя, як Фирца, люб’язна, як Єрусалим, грізна, як полки з прапорами.
5	5
зꙋ́бы твоѝ, ꙗ҆́кѡ стада̀ ѡ҆стриже́ныхъ, ꙗ҆̀же взыдо́ша ѿ кꙋпѣ́ли, всѧ̑ близнѧ́та родѧ́щыѧ, и҆ безча́дныѧ нѣ́сть въ ни́хъ: ꙗ҆́кѡ ве́рвь червле́на оу҆стнѣ̀ твоѝ, и҆ бесѣ́да твоѧ̀ красна̀:	Відведи очі твої від мене, тому що вони хвилюють мене.
6	6
ꙗ҆́кѡ ѡ҆броще́нїе ши́пка лани̑ты твоѧ̑, кромѣ̀ замолча́нїѧ твоегѡ̀.	Волосся твоє — як стадо кіз, які сходять із Галаада; зуби твої — як отара овець, що виходять із купальні, у кожної з яких пара ягнят, і неплідної немає між ними;
7	7
Шестьдесѧ́тъ сꙋ́ть цари́цъ и҆ ѻ҆́смьдесѧтъ нало́жницъ, и҆ ю҆́нотъ, и҆̀мже нѣ́сть числа̀:	як половинки гранатового яблука — щоки твої під кучерями твоїми.
8	8
є҆ди́на є҆́сть голꙋби́ца моѧ̀, соверше́ннаѧ моѧ̀: є҆ди́на є҆́сть ма́тери свое́й, и҆збра́нна є҆́сть роди́вшей ю҆̀: ви́дѣша ю҆̀ дщє́ри и҆ оу҆блажи́ша ю҆̀, цари̑цы и҆ налѡ́жницы, и҆ восхвали́ша ю҆̀.	Є шістдесят цариць і вісімдесят наложниць і дівчат без ліку,
9	9
Кто̀ сїѧ̀ проница́ющаѧ а҆́ки оу҆́тро, добра̀ ꙗ҆́кѡ лꙋна̀, и҆збра́нна ꙗ҆́кѡ со́лнце, оу҆́жасъ ꙗ҆́кѡ вчинє́нны;	але єдина — вона, голубка моя, чиста моя; єдина вона у матері своєї, відзначена у родительки своєї. Побачили її дівчата, і — звеличили її, цариці і наложниці, і — хвалили її.
10	10
Въ вертогра́дъ ѻ҆рѣ́хѡвъ снидо́хъ ви́дѣти въ плодѣ́хъ пото́ка, ви́дѣти, а҆́ще процвѣтѐ вїногра́дъ и҆ возрасто́ша ши́пки.	Хто ця, яка блищить, немов зоря, прекрасна, як місяць, світла, як сонце, грізна, як полки з прапорами?
11	11
Та́мѡ да́мъ сосца̑ моѧ̑ тебѣ̀: не разꙋмѣ̀ дꙋша̀ моѧ̀, положи́ мѧ на колесни́цѣ а҆мїнада́вли.	Я зійшла у горіховий сад подивитися на зелень долини, подивитися, чи розпустилася виноградна лоза, чи розцвіли гранатові яблука?
12	12
Ѡ҆брати́сѧ, ѡ҆брати́сѧ, сꙋламі́тїно, ѡ҆брати́сѧ, ѡ҆брати́сѧ, и҆ оу҆́зримъ въ тебѣ̀.	Не знаю, як душа моя тягла мене до колісниць знатних народу мого.
Глава́ з҃	Глава 7

1	1
Что̀ оу҆ви́дите оу҆ сꙋламі́тїны; приходѧ́щаѧ ꙗ҆́кѡ ли́ки полкѡ́въ, что̀ оу҆краси́шасѧ стѡпы̀ твоѧ̑ во ѡ҆бꙋ́тїихъ твои́хъ, дщѝ нада́влѧ; чи́ны бедрꙋ̑ твоє́ю подо́бни оу҆серѧ́зємь, дѣ́лꙋ рꙋ́къ хꙋдо́жника:	«Озирнись, озирнись, Суламита! озирнись, озирнись, — і ми подивимося на тебе». Що вам дивитися на Суламиту, як на хоровод манаїмський?
2	2
пꙋ́пъ тво́й ча́ша и҆сточе́на, не лиша́емаѧ мста̀: чре́во твоѐ ꙗ҆́кѡ сто́гъ пшени́цы, ѡ҆гражде́нъ въ крі́нахъ:	О, які прекрасні ноги твої у сандаліях, дочко знана! Округлення стегон твоїх, як намисто, справа рук майстерного художника;
3	3
два̀ сосца̑ твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ два̀ мла̑да близнецы̀ се́рны:	живіт твій — кругла чаша, в якій не вичерпується духмяне вино; утроба твоя — ворох пшениці, обставлений лілеями;
4	4
вы́ѧ твоѧ̀ ꙗ҆́кѡ сто́лпъ слоно́вый: ѻ҆́чи твоѝ ꙗ҆́кѡ є҆зе́ра во є҆севѡ́нѣ, во врата́хъ дще́рей мно́гихъ: но́съ тво́й ꙗ҆́кѡ сто́лпъ лїва́нскїй, сматрѧ́ѧй лицѐ дама́ска:	два соски твої — як двоє козенят, двійня сарн;
5	5
глава̀ твоѧ̀ на тебѣ̀ ꙗ҆́кѡ карми́лъ (гора̀), и҆ заплете́нїе главы̀ твоеѧ̀ ꙗ҆́кѡ багрѧни́ца, ца́рь оу҆вѧ́занъ въ прериста́нїих.	шия твоя — як стовп зі слонової кості; очі твої — озерця есевонські, що біля воріт Батраббима; ніс твій — вежа ливанська, повернена до Дамаска;
6	6
Что̀ оу҆краси́ласѧ є҆сѝ, и҆ что̀ оу҆слади́ласѧ є҆сѝ, любы̀, во сла́достехъ твои́хъ;	голова твоя на тобі, як Кармил, і волосся на голові твоїй, як пурпур; цар захоплений твоїми кучерями.
7	7
Сїѐ вели́чество твоѐ: оу҆подо́биласѧ є҆сѝ фі́нїкꙋ, и҆ сосца̑ твоѧ̑ грезнѡ́мъ.	Яка ти прекрасна, як приваблива, люба, твоєю миловидістю!
8	8
Реко́хъ: взы́дꙋ на фі́нїкъ, оу҆держꙋ̀ высотꙋ̀ є҆гѡ̀: и҆ бꙋ́дꙋтъ сосцы̀ твоѝ ꙗ҆́кѡ гре́знове вїногра́да, и҆ вонѧ̀ ноздре́й твои́хъ ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́блѡка:	Цей стан твій схожий на пальму, і груди твої на виноградні грона.
9	9
и҆ горта́нь тво́й ꙗ҆́кѡ вїно̀ бла́го, ходѧ́щее бра́тꙋ моемꙋ̀ въ пра́вость, дово́лно оу҆стна́мъ мои̑мъ и҆ зꙋбѡ́мъ.	Подумав я: заліз би я на пальму, схопився б за гілки її; і груди твої були б замість грон винограду, і запах від ніздрів твоїх, як від яблук;
10	10
А҆́зъ бра́тꙋ моемꙋ̀, и҆ ко мнѣ̀ ѡ҆браще́нїе є҆гѡ̀.	уста твої — як відмінне вино. Воно тече прямо до друга мого, насолоджує вуста стомлених.
11	11
Прїидѝ, бра́те мо́й, и҆ взы́демъ на село̀, водвори́мсѧ въ се́лѣхъ:	Я належу другу моєму, і до мене звернене бажання його.
12	12
оу҆ра́нимъ въ вїногра́ды, оу҆ви́димъ а҆́ще процвѣтѐ вїногра́дъ, процвѣто́ша ли ѻ҆во́щїе, процвѣто́ша ли ꙗ҆́блѡка; та́мѡ да́мъ тебѣ̀ сосца̑ моѧ̑.	Прийди, любий мій, вийдемо у поле, побудем у селах;
13	13
Мандраго́ры да́ша воню̀, и҆ при две́рехъ на́шихъ всѝ плоды̀ но́вїи: до ве́тхихъ, бра́те мо́й, соблюдо́хъ тѝ.	зранку підемо у виноградники, подивимося, чи розпустилася виноградна лоза, чи розкрилися бруньки, чи розцвіли гранатові яблука; там я виявлю пестощі мої тобі
Глава́ и҃	Глава 8

1	1
Кто̀ да́стъ тѧ̀, бра́те мо́й, ссꙋ́ща сосцы̀ ма́тере моеѧ̀; ѡ҆брѣ́тши тѧ̀ внѣ̀ цѣлꙋ́ю тѧ̀, и҆ ктомꙋ̀ не оу҆ничижа́тъ менѐ.	О, якби ти був мені брат, який ссав груди матері моєї! тоді я, зустрівши тебе на вулиці, цілувала б тебе, і мене не осуджували б.
2	2
Поймꙋ̀ тѧ̀, введꙋ̀ тѧ̀ въ до́мъ ма́тере моеѧ̀ и҆ въ ло́жницꙋ заче́ншїѧ мѧ̀: та́мѡ мѧ̀ наꙋчи́ши: напою́ тѧ ѿ вїна̀ съ вонѧ́ми стро́енагѡ, ѿ воды̀ ꙗ҆́блѡкъ мои́хъ.	Повела б я тебе, привела б тебе у дім матері моєї. Ти навчав би мене, а я напувала б тебе духмяним вином, соком гранатових яблук моїх.
3	3
Шꙋ́йца є҆гѡ̀ под̾ главо́ю мое́ю, и҆ десни́ца є҆гѡ̀ ѡ҆б̾и́метъ мѧ̀.	Ліва рука його у мене під головою, а права обіймає мене.
4	4
Заклѧ́хъ ва́съ, дщє́ри і҆ерⷭ҇ли̑мскїѧ, въ си́лахъ и҆ въ крѣ́постехъ се́лныхъ: а҆́ще подви́жете и҆ воздви́жете любо́вь, до́ндеже а҆́ще восхо́щетъ.	Заклинаю вас, дочки єрусалимські, — не будіть і не тривожте коханої, доки їй угодно.
5	5
Кто̀ сїѧ̀ восходѧ́щаѧ оу҆бѣле́на и҆ оу҆твержа́ема ѡ҆ бра́тѣ свое́мъ; под̾ ꙗ҆́блонею возбꙋди́хъ тѧ̀: та́мѡ родѝ тѧ̀ ма́ти твоѧ̀, та́мѡ поболѣ̀ тобо́ю ро́ждшаѧ тѧ̀.	Хто це піднімається від пустелі, спираючись на свого любого? Під яблунею розбудила я тебе: там народила тебе мати твоя, там народила тебе родителька твоя.
6	6
Положи́ мѧ ꙗ҆́кѡ печа́ть на се́рдцы твое́мъ, ꙗ҆́кѡ печа́ть на мы́шцѣ твое́й: занѐ крѣпка̀ ꙗ҆́кѡ сме́рть любы̀, же́стока ꙗ҆́кѡ а҆́дъ ре́вность: кри́ла є҆ѧ̀ кри́ла ѻ҆гнѧ̀, (оу҆́глїе ѻ҆́гненно) пла́мы є҆ѧ̀.	Поклади мене, як печатку, на серце твоє, як перстень, на руку твою: бо міцна, як смерть, любов; люті, як пекло, ревнощі; стріли її — стріли вогненні; вона полум’я дуже сильне.
7	7
Вода̀ мно́га не мо́жетъ оу҆гаси́ти любвѐ, и҆ рѣ́ки не потопѧ́тъ є҆ѧ̀. А҆́ще да́стъ мꙋ́жъ всѐ и҆мѣ́нїе своѐ за любо́вь, оу҆ничиже́нїемъ оу҆ничижа́тъ є҆го̀.	Великі води не можуть погасити любови, і ріки не заллють її. Якби хто давав усе багатство дому свого за любов, то він був би відкинутий із презирством.
8	8
Сестра̀ на́ша мала̀ и҆ сосцꙋ̑ не и҆́мать: что̀ сотвори́мъ сестрѣ̀ на́шей въ де́нь, въ ѻ҆́ньже а҆́ще глаго́латисѧ бꙋ́детъ є҆́й;	Є у нас сестра, яка ще мала, і сосків немає у неї; що нам робити із сестрою нашою, коли будуть свататися за неї?
9	9
А҆́ще стѣна̀ є҆́сть, согради́мъ на не́й забра̑ла срє́брѧна: и҆ а҆́ще две́рь є҆́сть, напи́шемъ на не́й дскꙋ̀ ке́дровꙋ.	Якби вона була стіна, то ми побудували б на ній палати із срібла; якби вона була двері, то ми обклали б її кедровими дошками.
10	10
А҆́зъ стѣна̀, и҆ сосцы̀ моѝ ꙗ҆́кѡ столпѝ: а҆́зъ бѣ́хъ во ѻ҆́чїю и҆́хъ а҆́ки ѡ҆брѣта́ющаѧ ми́ръ.	Я — стіна, і соски у мене, як вежі; тому я буду в очах його, як та, що досягла повноти.
11	11
Вїногра́дъ бы́сть соломѡ́нꙋ во вееламѡ́нѣ: дадѐ вїногра́дъ сво́й стрегꙋ́щымъ: мꙋ́жъ принесе́тъ въ плодѣ̀ є҆гѡ̀ ты́сѧщꙋ сре́брєникъ.	Виноградник був у Соломона у Ваал-Гамоні; він віддав цей виноградник сторожам; кожен повинен був доставляти за плоди його тисячу срібників.
12	12
Вїногра́дъ мо́й предо мно́ю: ты́сѧща соломѡ́нꙋ и҆ двѣ́сти стрегꙋ́щымъ пло́дъ є҆гѡ̀.	А мій виноградник у мене при собі. Тисяча нехай тобі, Соломоне, а двісті — тим, що стережуть плоди його.
13	13
Сѣдѧ́й въ вертогра́дѣхъ, и҆ дрꙋ́зїе вне́млющїи гла́сꙋ твоемꙋ̀: гла́съ тво́й внꙋшѝ мнѣ̀.	Жителько садів! товариші слухають голос твій, дай і мені послухати його.
14	14
Бѣжѝ, бра́те мо́й, и҆ оу҆подо́бисѧ се́рнѣ и҆лѝ ю҆нцꙋ̀ є҆ле́ней, на го́ры а҆рѡма́тѡвъ.	Біжи, любий мій; будь подібний до сарни або молодого оленя на горах бальзамічних!

← Є҆кклесїа́ст

Премꙋ́дрости Соломѡ́ни* →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт