Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Тѡві́т*

Порівняти:

⇄

Тѡві́т*	Книга Товита*
	* Перекладена з грецької.
Глава́ а҃	Глава 1

1	1
Кни́га слове́съ тѡві́та, сы́на тѡвїи́лева, сы́на а҆нанїи́лева, сы́на а҆дꙋи́лева, сы́на гаваи́лева, ѿ сѣ́мене а҆сїи́лева, ѿ пле́мене нефѳалі́млѧ,	Книга сказань Товита, сина Товиїлового, Ананіїлового, Адуїлового, Гаваїлового, з племені Асиїлового, з коліна Неффалимового,
2	2
и҆́же плѣне́нъ бѣ̀ во дни̑ є҆немесса́ра са́ра царѧ̀ а҆ссѷрі́йска ѿ ѳі́свы, ꙗ҆́же є҆́сть ѡ҆деснꙋ́ю кѷді́а нефѳалі́млѧ въ галїле́и вы́ше а҆си́ра. А҆́зъ тѡві́тъ пꙋте́мъ и҆́стины ходи́хъ и҆ пра́вды всѧ̑ дни̑ живота̀ моегѡ̀	який у дні Ассирійського царя Енемессара взятий був у полон з Фисви, що знаходиться праворуч від Кидія Неффалимового, у Галилеї, вище Асира. Я, Товит, у всі дні життя мого ходив путями істини і правди,
3	3
и҆ ми́лѡстыни мнѡ́ги твори́хъ бра́тїи мое́й и҆ ꙗ҆зыкꙋ моемꙋ̀, ше́дшымъ со мно́ю во странꙋ̀ а҆ссѷрі́йскꙋю въ нїнеѵі́ю:	і робив багато благодіянь братам моїм і народу моєму, які прийшли разом зі мною у країну Ассирійську, в Ниневію.
4	4
и҆ є҆гда̀ бѣ́хъ во странѣ̀ мое́й въ землѝ і̑и҃левѣ, ю҆нѣ́и҆шꙋ мѝ сꙋ́щꙋ, все́ пле́мѧ нефѳалі́ма ѻ҆тца̀ моегѡ̀ ѿстꙋпѝ ѿ до́мꙋ і̑ерⷭ҇ли́млѧ, и҆збра́ннагѡ ѿ колѣ́нъ і҆и҃левыхъ, є҆́же жре́ти всѣ̑мъ колѣ́нѡмъ: и҆ ѡ҆свѧще́нъ бы́сть хра́мъ ѡ҆бита́нїѧ вы́шнемꙋ и҆ созда́нъ бы́сть во всѧ̑ ро́ды вѣ́ка:	Коли я жив у країні моїй, у землі Ізраїля, будучи ще юнаком, тоді усе коліно Неффалима, батька мого, перебувало у відпадінні від дому Єрусалима, обраного від усіх колін Ізраїля, щоб усім їм приносити там жертви, де освячений храм оселі Всевишнього й утверджений на всі роди повіки.
5	5
и҆ всѧ̑ колѣ̑на кꙋ́пнѡ ѿстꙋпи̑вшаѧ жрѧ́хꙋ ваа́ловѣ ю҆́ницѣ, и҆ до́мъ нефѳалі́ма ѻ҆тца̀ моегѡ̀:	Як усі коліна, що відокремилися, приносили жертви Ваалу, юниці, так і дім Неффалима, батька мого.
6	6
а҆́зъ же є҆ди́нъ хожда́хъ мно́гажды во і҆ерⷭ҇ли́мъ въ пра́здники, ꙗ҆́коже пи́сано є҆́сть всемꙋ̀ і҆и҃лю въ повелѣ́нїи вѣ́чнѣ, нача́тки и҆ десѧти̑ны плодѡ́въ и҆ первострижє́нїѧ и҆мѣ́ѧй,	Я ж один часто ходив у Єрусалим на свята, як приписано всьому Ізраїлю установленням вічним, з початками і десятинами плодів землі і початками вовни овець,
7	7
и҆ даѧ́хъ ѧ҆̀ і̑ере́ємъ сынѡ́мъ а҆арѡ̑нимъ ко ѻ҆лтарю̀: ѿ всѣ́хъ плодѡ́въ десѧти́нꙋ даѧ́хъ сынѡ́мъ леѵі̑инымъ слꙋжа́щымъ во і̑ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ вторꙋ́ю десѧти́нꙋ продаѧ́хъ, и҆ хожда́хъ и҆ и҆ждива́хъ ѧ҆̀ во і̑ерⷭ҇ли́мѣ на ко́еждо лѣ́то,	і віддавав це священикам, синам Аароновим, для жертовника: десятину всіх плодів давав синам Левіїним, які служили у Єрусалимі; іншу десятину продавав, і щороку ходив і витрачав її у Єрусалимі;
8	8
тре́тїю же даѧ́хъ, и҆́мже подоба́ше, ꙗ҆́коже заповѣ́да деввѡ́ра ма́ти ѻ҆тца̀ моегѡ̀,занѐ си́ръ ѡ҆ста́хъ ѿ ѻ҆тца̀ моегѡ̀.	а третю давав, кому належало, як заповіла мені Деввора, мати батька мого, коли я після батька мого залишився сиротою.
9	9
И҆ є҆гда̀ бы́хъ мꙋ́жъ, поѧ́хъ а҆́ннꙋ женꙋ̀ ѿ сѣ́мене ѻ҆те́чества на́шегѡ, и҆ роди́хъ ѿ неѧ̀ тѡві́ю.	Досягнувши чоловічого віку, я взяв дружину Анну із батьківського нашого роду, і породив від неї Товію.
10	10
И҆ є҆гда̀ плѣне́ни бы́хомъ въ нїнеѵі́ю, всѧ̑ кра́тїѧ моѧ̑ и҆ и҆̀же ѿ ро́да моегѡ̀ ꙗ҆до́ша ѿ хлѣ́бѡвъ ꙗ҆зы́ческихъ:	Коли я відведений був у полон у Ниневію, усі брати мої та єдиноплемінники мої їли від споживи язичницької,
11	11
а҆́зъ же соблюдо́хъ дꙋ́шꙋ мою̀ є҆́же не ꙗ҆́сти,	а я утримував душу мою і не їв,
12	12
ꙗ҆́кѡ па́мѧтствовахъ бг҃а все́ю дꙋше́ю мое́ю.	тому що я пам’ятав Бога всією душею моєю.
13	13
И҆ дадѐ вы́шнїй благода́ть и҆ добро́тꙋ пред̾ є҆немесса́ромъ, и҆ бы́хъ є҆гѡ̀ кꙋпе́цъ:	І дарував мені Всевишній милість і благовоління в Енемессара, і я був у нього постачальником;
14	14
и҆ и҆до́хъ въ миді́ю и҆ вда́хъ гаваи́лꙋ бра́тꙋ гаврі́евꙋ въ ра́гахъ миді́йскихъ сребра̀ де́сѧть тала̑нтъ.	і ходив у Мідію, і віддав на збереження Гаваїлу, братові Гаврія, у Рагах Мідійських, десять талантів срібла.
15	15
И҆ є҆гда̀ оу҆́мре є҆немесса́ръ, воцари́сѧ сеннахирі́мъ сы́нъ є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀, и҆ пꙋтїѐ є҆гѡ̀ непостоѧ́нни бы́ша, и҆ ктомꙋ̀ не возмого́хъ и҆тѝ въ миді́ю.	Коли ж помер Енемессар, замість нього став царем син його Сеннахирим, шляхи якого не були постійними, і я уже не міг ходити у Мідію.
16	16
И҆ во дне́хъ є҆немесса́ра ми́лѡстыни мнѡ́ги твори́хъ бра́тїи мое́й:	У дні Енемессара я робив багато благодіянь братам моїм:
17	17
хлѣ́бы моѧ̑ даѧ́хъ а҆́лчꙋщымъ и҆ ѡ҆дѣѧ́нїе наги̑мъ, и҆ а҆́ще ко́его ѿ ро́да моегѡ̀ ви́дѣхъ оу҆ме́рша и҆ и҆зве́ржена внѣ̀ стѣны̀ нїеѵі́и, погрба́хъ є҆го̀:	голодним давав хліб мій, нагим — одяг мій і, якщо кого з племені мого бачив померлим і викинутим за стіну Ниневії, ховав його.
18	18
и҆ а҆́ще ко́его оу҆бива́ше сеннахирі́мъ ца́рь, є҆гда̀ прїи́де бѣжа́й ѿ і҆ꙋде́и, погреба́хъ и҆̀хъ ѡ҆́тай: мно́гихъ бо оу҆бѝ въ ꙗ҆́рости свое́й: и҆ и҆скѡ́ма быва́хꙋ ѿ царѧ̀ тѣлеса̀, и҆ не ѡ҆брѣта́хꙋсѧ.	Таємно ховав я і тих, яких убивав цар Сеннахирим, коли, змушений втікати, повернувся з Юдеї. А він багатьох умертвив у люті своїй. І шукав цар трупи, але їх не знаходили.
19	19
Ше́дъ же є҆ди́нъ ѿ сꙋ́щихъ въ нїнеѵі́и, сказа̀ царю̀ ѡ҆ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ погреба́ю и҆̀хъ. И҆ скры́хсѧ. Оу҆ѣ́давъ же, ꙗ҆́кѡ и҆́щꙋтъ мѧ̀ оу҆би́ти, оу҆боѧ́всѧ ѿидо́хъ:	Один з ниневитян пішов і доніс цареві, що я погребаю їх; тоді я сховався. Довідавшись же, що мене шукають, щоб убити, від страху втік з міста.
20	20
и҆ разгра́блєна бы́ша всѧ̑ и҆мѣ́нїѧ моѧ̑, и҆ не ѡ҆ста́сѧ мѝ ничто́же, кромѣ̀ а҆́нны жены̀ моеѧ̀ и҆ тѡві́и сы́на моегѡ̀.	І було розкрадено усе моє майно, і не залишилося в мене нічого, крім Анни, дружини моєї, і Товії, сина мого.
21	21
И҆ не преидо́ша дні́е пѧтьдесѧ́тъ, доне́лѣже оу҆би́ста є҆го̀ два̀ сы̑на є҆гѡ̀ и҆ бѣжа́ста въ го́ры а҆рара҆тскїѧ: и҆ воцари́сѧ сахерда́нъ сы́нъ є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀, и҆ поста́ви а҆хїа́хара а҆наи́ла, сы́на бра́та моегѡ̀, над̾ всѣ́мъ сочисле́нїемъ ца́рствїѧ своегѡ̀ и҆ над̾ всѣ́мъ оу҆строе́нїемъ.	Але не минуло п’ятдесяти днів, як два сини його убили його й втекли в гори Араратські. І став царем замість нього син його Сахердан, який поставив Ахиахара Анаїла, сина брата мого, над усією рахунковою частиною царства свого і над усім домоправлінням.
22	22
И҆ просѝ а҆хїа́харъ ѡ҆ мнѣ̀, и҆ прїидо́хъ въ нїнеѵі́ю. А҆хїа́харъ же бѣ̀ вїиоче́рпчїй и҆ над̾ пе́рстнемъ, и҆ оу҆прави́тель и҆ сочисли́тель, и҆ поста́ви є҆го̀ сахерда́нъ вторы́мъ: бѣ́ же сы́нъ бра́та моегѡ̀.	І клопотався Ахиахар за мене, і я повернувся у Ниневію. Ахиахар же був і виночерпій і хранитель персня, і домоправитель і скарбник; і Сахердан поставив його другим після себе; він був сином брата мого.
Глава́ в҃	Глава 2

1	1
Є҆гда́ же прїидо́хъ въ до́мъ мо́й, и҆ ѿдана̀ бы́сть мнѣ̀ а҆́нна жена̀ моѧ̀ и҆ тѡві́а сы́нъ мо́й, въ пра́здникъ пѧтьдесѧ́тницы, и҆̀же є҆́сть ст҃ъ се́дмь седми́цъ, бы́сть ѡ҆бѣ́дъ до́бръ мнѣ̀, и҆ возлего́хъ, є҆́же ꙗ҆́сти.	Коли я повернувся у дім свій, і були повернуті мені Анна, дружина моя, і Товія, син мій, у свято п’ятдесятниці, у святу седмицю седмиць, приготований був у мене гарний обід, і я возліг їсти.
2	2
И҆ оу҆зрѣ́хъ снѣ̑ди мнѡ́ги и҆ рѣ́хъ сы́нꙋ моемꙋ̀: и҆ди́ и҆ приведѝ, є҆го́же а҆́ще ѡ҆брѧ́щеши ѿ бра́тїи на́шеѧ ни́щаго, и҆́же по́мнитъ гдⷭ҇а, и҆ сѐ, ѡ҆жида́ю тебѐ.	Побачивши багато страв, я сказав синові моєму: піди і приведи, кого знайдеш, бідного з братів наших, який пам’ятає Господа, а я зачекаю на тебе.
3	3
И҆ прише́дъ речѐ: ѻ҆́тче, є҆ди́нъ ѿ ро́да на́шегѡ оу҆давле́нъ пове́рженъ є҆́сть на то́ржищи.	І прийшов він і сказав: батьку мій, один із племені нашого задушений і кинутий на площі.
4	4
И҆ а҆́зъ, пре́жде не́же вкꙋси́ти мѝ, взѧ́хъ є҆го̀ въ нѣ́кїй до́мъ, доне́лѣже за́йде со́лнце:	Тоді я, раніше ніж став їсти, поспіхом вийшов, прибрав його в одне житло до заходу сонця.
5	5
и҆ возврати́всѧ оу҆мы́хсѧ и҆ ꙗ҆до́хъ хлѣ́бъ мо́й въ ско́рби,	Повернувшись, зробив обмивання і їв хліб мій у скорботі.
6	6
и҆ помѧнꙋ́хъ прⷱ҇҃оро́чество а҆мѡ́са, ꙗ҆́коже речѐ: ѡ҆братѧ́тсѧ дні́е ва́ши въ пла́чь, и҆ всѧ̑ весє́лїѧ ва̑ша въ сѣ́тованїе:	І згадав я пророцтво Амоса, коли він сказав: свята ваші перетворяться на скорботу, і всі утіхи ваші — на плач.
7	7
и҆ пла́кахсѧ: и҆ є҆гда̀ за́йде со́лнце, поидо́хъ и҆ и҆скопа́въ погребо́хъ є҆го̀.	І я плакав. Коли ж зайшло сонце, я пішов і, викопавши могилу, поховав його.
8	8
Бли́жнїи же посмѣва́хꙋсѧ, глаго́люще: є҆щѐ не бои́тсѧ оу҆бїе́нъ бы́ти за дѣ́ло сїѐ: и҆ бѣжа̀, и҆ сѐ, па́ки погреба́етъ мє́ртвыѧ.	Сусіди насміхалися з мене і говорили: ще не боїться він бути убитим за цю справу; бігав уже, і ось знову ховає мертвих.
9	9
И҆ въ тꙋ̀ но́щь, є҆гда̀ погребо́хъ, возврати́хсѧ и҆ лего́хъ ѡ҆́скверне́нъ при стѣнѣ̀ двора̀, и҆ лицѐ моѐ ѿкрове́но бѣ̀:	У цю саму ніч, повернувшись після поховання і будучи нечистим, я ліг спати за стіною двору, і лице моє не було покрите.
10	10
не ви́дѣхъ же, ꙗ҆́кѡ вра̑бїѧ на стѣнѣ̀ сꙋ́ть, и҆ ѻ҆чесе́мъ мои̑мъ ѿвє́рстымъ сꙋ́щымъ, и҆спꙋсти́ша вра̑бїѧ те́плое на ѻ҆чеса̀ моѧ̑, и҆ бы́ша бѣ́льма на ѻ҆чесѣ́хъ мои́хъ: и҆ и҆до́хъ ко врачє́мъ и҆ не по́льзоваша мѧ̀: а҆хїа́харъ же пита́ше мѧ̀, до́ндеже ѿидо́хъ во є҆лѷмаі́дꙋ.	І не помітив я, що на стіні були горобці. Коли очі мої були відкриті, горобці випустили тепле на очі мої, і зробилися на очах моїх більма. І ходив я до лікарів, але вони не допомогли мені. Ахиахар доставляв мені їжу, доки не вирушив у Елимаїду.
11	11
А҆ жена̀ моѧ̀ а҆́нна во́лнꙋ прѧдѧ́ше въ домѣ́хъ же́нскихъ	А потім дружина моя Анна у жіночих відділеннях пряла вовну
12	12
и҆ посыла́ше госпо́дїємъ: даѧ́хꙋ же є҆́й и҆ ѻ҆нѝ мздꙋ̀, прида́вше и҆ козлѧ̀.	і посилала багатим людям, які давали їй платню, й одного разу на додачу дали козеня.
13	13
Є҆гда́ же прїи́де ко мнѣ̀, нача̀ вопи́ти: и҆ рѣ́хъ є҆́й: ѿкꙋ́дꙋ козлѧ̀; не оу҆кра́дено ли є҆́сть; ѿда́ждь є҆̀ госпо́дїємъ: не бо̀ лѣ́по є҆́сть ꙗ҆́сти кра́деное.	Коли принесли його до мене, воно почало бекати; і я запитав дружину: звідки це козеня? чи не крадене? віддай його, кому воно належить! бо не дозволено їсти крадене.
14	14
Ѻ҆на́ же речѐ: да́ръ даде́сѧ мѝ над̾ мздꙋ̀. И҆ не вѣ́ровахъ є҆́й и҆ глаго̀лахъ ѿда́ти є҆̀ госпо́дїємъ, и҆ стыдѧ́хсѧ пред̾ не́ю. Ѻ҆на́ же ѿвѣща́вши речѐ мѝ: гдѣ̀ сꙋ́ть ми́лѡстыни твоѧ̑ и҆ пра̑вды твоѧ̑; сѐ, вѣ́дѡма всѧ̑ съ тобо́ю.	Вона відповіла: це подарували мені зверх платні. Але я не вірив їй і наполягав, щоб віддала його, кому воно належить, і розгнівався на неї. А вона у відповідь сказала мені: де ж милостині твої і праведні діла? ось як усі вони виявилися на тобі!
Глава́ г҃	Глава 3

1	1
И҆ ѡ҆печа́ливсѧ пла́кахъ, и҆ моли́хсѧ съ болѣ́знїю, глаго́лѧ:	Засмутившись, я заплакав і молився зі скорботою, говорячи:
2	2
првⷣнъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, и҆ всѧ̑ дѣла̀ твоѧ̑, и҆ всѝ пꙋтїѐ твоѝ млⷭ҇ть и҆ и҆́стниа, и҆ сꙋ́дъ и҆́стиненъ и҆ првⷣнъ ты̀ сꙋ́диши во вѣ́къ:	праведний Ти, Господи, і всі діла Твої і всі путі Твої — милість і істина, і судом істинним і правим судиш Ти повіки!
3	3
помѧнѝ мѧ̀ и҆ при́зри на мѧ̀ да не ѿмща́еши мѝ грѣхѝ моѧ̑ и҆ невѣ̑дѣнїѧ моѧ̑ и҆ ѻ҆тє́цъ мои́хъ, и҆́миже согрѣши́ша пред̾ тобо́ю:	Пом’яни мене і зглянься на мене: не карай мене за гріхи мої й омани мої і батьків моїх, якими вони згрішили перед Тобою!
4	4
преслꙋ́шаша бо за́пѡвѣди твоѧ̑ и҆ да́лъ є҆сѝ на́съ въ расхище́нїе и҆ плѣне́нїе и҆ сме́рть и҆ въ при́тчꙋ поноше́нїѧ всѣ̑мъ ꙗ҆зы́кѡмъ, въ нѧ́же расточи́хомсѧ:	Бо вони не послухали заповідей Твоїх, і Ти віддав нас на розкрадання і полон і смерть, і на притчу ганьблення перед усіма народами, між якими ми розсіяні.
5	5
и҆ нн҃ѣ мнѡ́ги сꙋдбы̑ твоѧ̑ сꙋ́ть и҆ и҆́стинны, твори́те со мно́ю ѡ҆ грѣсѣ́хъ мои́хъ и҆ ѻ҆тє́цъ мои́хъ, ꙗ҆́кѡ не сотвори́хомъ повелѣ́нїй твои́хъ, не бо̀ ходи́хомъ во и҆́стинѣ пред̾ тобо́ю:	І, воістину, многі і праведні суди Твої — робити зі мною за гріхи мої і гріхи батьків моїх, тому що не виконували заповідей Твоїх і не робили за правдою перед Тобою.
6	6
и҆ нн҃ѣ, ꙗ҆́коже оу҆го́дно пред̾ тобо́ю, сотворѝ со мно́ю: повелѝ ѿѧ́ти дꙋ́хъ мо́й, ꙗ҆́кѡ да разрѣшꙋ́сѧ и҆ бꙋ́дꙋ землѧ̀, поне́же оу҆́не є҆́сть мѝ оу҆мре́ти, не́жели жи́вꙋ бы́тн, занѐ поноше́нїѧ лжи̑ва слы́шахъ, и҆ печа́ль є҆́сть мно́га во мнѣ̀: повелѝ ѿрѣши́тисѧ мѝ ѿ нꙋ́жды оу҆жѐ на вѣ́чное мѣ́сто, да не ѿврати́ши лица̀ твоегѡ̀ ѿ менє̀.	Отже, твори зі мною, що Тобі благоугодно; повели взяти дух мій, щоб я спочив і повернувся у землю, бо мені краще померти, ніж жити, оскільки я чую неправдиві докори, і глибока скорбота в мені! Повели звільнити мене від цієї тяготи в оселі вічні і не відверни лиця Твого від мене.
7	7
Въ то́йже де́нь слꙋчи́сѧ дще́ри рагꙋи́левѣй са́ррѣ бо є҆квата́нѣхъ миді́и, и҆ то́й поноси́мѣй бы́ти ѿ рабы́нь ѻ҆тца̀ є҆ѧ̀:	У той самий день трапилося і Саррі, дочці Рагуїловій, в Екбатанах Мідійських терпіти докори від служниць батька свого
8	8
а҆́кѡ бѧ́ше дана̀ седмѝ мꙋжє́мъ, и҆ а҆смоде́й лꙋка́вый де́мѡнъ оу҆бѝ и҆̀хъ, пре́жде да́же бы́ти и҆̀мъ съ не́ю ꙗ҆́кѡ съ жена́ми: и҆ рѣ́ша є҆́й: не разꙋмѣ́еши ли оу҆бива́ющи твои́хъ мꙋже́й; оу҆жѐ се́дмь и҆мѣ́ла є҆сѝ, и҆ ни є҆ди́нагѡ и҆́хъ нарекла́сѧ є҆сѝ:	за те, що її віддавали за сімох чоловіків, але Асмодей, злий дух, умертвляв їх раніше, ніж вони були з нею як з дружиною. Вони говорили їй: хіба тобі не совісно, що ти задушила чоловіків твоїх? Уже сімох ти мала, але не назвалася ім’ям жодного з них.
9	9
что̀ на́съ бїе́ши; а҆́ще и҆змро́ша, и҆дѝ съ ни́ми, да не ви́димъ твоегѡ̀ сы́на и҆лѝ дще́ре во вѣ́къ.	Навіщо нас бити за них? Вони померли: йди і ти за ними, щоб нам не бачити твого сина або дочки повіки!
10	10
Сїѧ̑ слы́шавши ѡ҆печа́лисѧ ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆дави́тисѧ, и҆ речѐ: є҆ди́на оу҆́бѡ є҆́смь ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀: а҆́ще сотворю̀ сїѐ, оу҆кори́зна є҆мꙋ̀ бꙋ́детъ, и҆ ста́рость є҆гѡ̀ ннзведꙋ̀ съ болѣ́знїю во а҆́дъ.	Почувши це, вона дуже засмутилася, так що зважилася було позбавити себе життя, але подумала: я одна в батька мого; якщо зроблю це, нечестя йому буде, і я зведу старість його із сумом у пекло.
11	11
И҆ молѧ́шесѧ при ѻ҆ко́нцы и҆ речѐ: блгⷭ҇ве́нъ є҆сѝ, гдⷭ҇и бж҃е мо́й, и҆ блгⷭ҇ве́но и҆́мѧ твоѐ ст҃о́е и҆ чтⷭ҇но́е во вѣ́ки: да блгⷭ҇вѧ́тъ тѧ̀ всѧ̑ дѣла̀ твоѧ̑ во вѣ́къ:	І стала вона молитися біля вікна і говорила: благословенний Ти, Господи Боже мій, і благословенне ім’я Твоє святе і славне навіки: нехай благословляє Тебе все творіння Твоє повіки!
12	12
и҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и, ѻ҆́чи моѝ и҆ лицѐ моѐ ко тебѣ̀ да́хъ:	І нині до Тебе, Господи, звертаю очі мої й лице моє;
13	13
рѣ́хъ да разрѣши́ши мѧ̀ ѿ землѝ и҆ да не слы́шꙋ а҆́зъ ктомꙋ̀ поноше́нїѧ:	благаю, візьми мене від землі цієї і не дай мені чути ще докори!
14	14
ты̀ вѣ́сн, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ чиста̀ є҆́смь ѿ всѧ́кагѡ грѣха̀ мꙋ́жнѧ	Ти знаєш, Господи, що я чиста від усякого гріха з чоловіком
15	15
и҆ не ѡ҆скверни́хъ и҆́мене моегѡ̀ ннжѐ и҆́мене ѻ҆тца̀ моегѡ̀ въ землѝ плѣне́нїѧ моегѡ̀: є҆диноро́дна є҆́смь ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀, и҆ нѣ́сть є҆мꙋ̀ ⷱ҇ѻ҆́трочища, и҆́же наслѣ́дитъ є҆го̀, нижѐ бра́та бли́жнѧгѡ, нижѐ сꙋ́щагѡ є҆мꙋ̀ сы́на да соблюдꙋ́ мѧ томꙋ̀ въ женꙋ̀: оу҆жѐ погибо́ша мѝ се́дмь: вскꙋ́ю мѝ жи́ти; и҆ а҆́ще не оу҆го́дно є҆́сть тебѣ̀ оу҆би́ти мѧ̀, повелѝ призрѣ́ти на мѧ̀ и҆ поми́ловати мѧ̀, да не ктомꙋ̀ слы́шꙋ поноше́нїе.	і не знечестила імені мого, ні імені батька мого в землі полону мого; я єдинородна у батька мого, і немає в нього сина, який міг би успадкувати після нього, ні брата близького, ні сина братового, якому я могла б зберегти себе за дружину: уже семеро загинули в мене. Для чого ж мені жити? А якщо неугодно Тобі умертвити мене, то благозволи зглянутися на мене і помилувати мене, щоб мені не чути більше докору!
16	16
И҆ оу҆слы́ша гдⷭ҇ь моли́твꙋ ѻ҆бои́хъ пред̾ сла́вою вели́кагѡ рафаи́ла,	І почута була молитва обох перед славою великого Бога, і був посланий Рафаїл зцілити обох:
17	17
и҆ по́сланъ бѣ̀ и҆зцѣли́ти ѻ҆бои́хъ, тѡві́тꙋ ѡ҆чи́стити бѣ́льма и҆ са́ррꙋ дще́рь рагꙋи́левꙋ да́ти тѡві́и сы́нꙋ тѡві́товꙋ въ женꙋ̀, и҆ свѧза́ти а҆смоде́а лꙋка́ваго де́мѡна, занѐ тѡві́и подоа́етъ наслѣ́дити ю҆̀. Въ то̀ вре́мѧ возврати́всѧ тѡві́тъ, вни́де въ до́мъ сво́й, а҆ са́рра дщѝ рагꙋи́лева сни́де ѿ го́рницы своеѧ̀.	зняти більма в Товита і Сарру, дочку Рагуїлову, дати за дружину Товії, синові Товита, зв’язавши Асмодея, злого духа; тому що Товії призначено успадкувати її. — І в один і той самий час Товит, після повернення, ввійшов у дім свій, а Сарра, дочка Рагуїлова, вийшла зі світлиці своєї.
Глава́ д҃	Глава 4

1	1
Въ де́нь ѡ҆́нъ воспомѧнꙋ̀ тѡві́тъ ѡ҆ сребрѣ̀, є҆́же вдадѐ гаваи́лꙋ въ ра́гахъ миді́йскихъ,	У той день згадав Товит про срібло, яке віддав на збереження Гаваїлу в Рагах мідійських,
2	2
и҆ речѐ въ себѣ̀: а҆́зъ проси́хъ сме́рти, что̀ не зовꙋ̀ тѡві́и сы́на моегѡ̀, да є҆мꙋ̀ ѡ҆б̾ѧвлю̀, пре́жде да́же оу҆мре́ти мѝ;	і сказав сам собі: я просив смерти; чому ж не покличу сина мого Товію, щоб оголосити йому про це, поки я не помер?
3	3
И҆ призва́въ є҆го̀ речѐ: ча́до, а҆́ще оу҆мрꙋ̀, погреби́ мѧ, и҆ да не презира́еши ма́тере твоеѧ́: чтѝ ю҆̀ всѧ̑ дни̑ живота̀ твоегѡ̀ и҆ творѝ є҆́же оу҆го́дно є҆́й, и҆ да не ѡ҆печалѧ́еши є҆ѧ̀:	І покликавши його, сказав: сину мій, коли я помру, поховай мене і не залишай матері своєї; шануй її в усі дні життя твого, роби угодне їй і не завдавай їй смутку.
4	4
помѧнѝ, ча́до, ꙗ҆́кѡ мнѡ́га бѣ̑дстгвїѧ ви́дѣ ѡ҆ тебѣ̀ во чре́вѣ: є҆гда̀ оу҆́мретъ, поогребѝ ю҆̀ при мнѣ̀ во є҆ди́нѣмъ гро́бѣ:	Пам’ятай, сину мій, що вона мала багато скорбот через тебе ще під час чревоношення. Коли вона помре, поховай її поряд зі мною в одному гробі.
5	5
всѧ̑ дни̑, ча́до, гдⷭ҇а бг҃а на́шего по́мни, и҆ да не похо́щеши согрѣша́ти и҆ престꙋпа́ти за́пѡвѣди є҆гѡ̀: пра́вдꙋ творѝ всѧ̑ дни̑ живота̀ твоегѡ̀, и҆ да не хо́диши пꙋте́мъ непра́вды,	В усі дні пам’ятай, сину мій, Господа Бога нашого і не бажай грішити і переступати заповіді Його. В усі дні життя твого чини правду і не ходи путями беззаконня,
6	6
занѐ творѧ́щꙋ тѝ и҆́стинꙋ благопоспѣ́шєства бꙋ́дꙋтъ въ дѣ́лѣхъ твои́хъ и҆ всѣ̑мъ творѧ́щымъ пра́вдꙋ:	бо, якщо ти будеш робити за істиною, у справах твоїх буде успіх, як у всіх, хто чинить за правдою.
7	7
ѿ и҆мѣ́нїй твои́хъ творѝ ми́лостыню, и҆ да не за́зритъ твоѐ ѻ҆́ко, внегда̀ твори́ти тѝ ми́лостыню: да не ѿвраща́еши лица̀ твоегѡ̀ ѿ всѧ́кагѡ ни́щагѡ, и҆ ѿ тебє̀ не ѿврати́тсѧ лицѐ бж҃їе:	Із майна твого подавай милостиню, і нехай не шкодує око твоє, коли будеш творити милостиню. Ні від якого убогого не відвертай лиця твого, тоді і від тебе не відвернеться лице Боже.
8	8
ꙗ҆́коже тебѣ̀ бꙋ́детъ по мно́жествꙋ, творѝ ѿ ни́хъ ми́лостыню: а҆́ще ма́ло тебѣ̀ бꙋ́детъ, по ма́ломꙋ да не бои́шисѧ твори́ти ми́лостыню:	Коли в тебе буде багато, твори з того милостиню, і коли у тебе буде мало, не бійся творити милостиню і потроху;
9	9
зало́гъ бо до́бръ сокро́вищствꙋеши тебѣ̀ на де́нь нꙋ́жды,	ти запасеш собі багатий скарб на день нестатку,
10	10
занѐ ми́лостынѧ ѿ сме́рти и҆збавлѧ́етъ и҆ не ѡ҆ставлѧ́етъ и҆тѝ во тмꙋ̀:	бо милостиня спасає від смерти і не попускає зійти в темряву.
11	11
да́ръ бо до́бръ є҆́сть ми́лостынѧ всѣ̑мъ творѧ́щымъ ю҆̀ пред̾ вы́шнимъ:	Милостиня є багатий дар для усіх, хто творить її перед Всевишнім.
12	12
внемлѝ себѣ̀, ча́до, ѿ всѧ́кагѡ блꙋдодѣѧ́нїѧ, и҆ женꙋ̀ пе́рвѣе поимѝ ѿ сѣ́меие ѻ҆тє́цъ твои́хъ: да не по́ймеши жены̀ чꙋжді́ѧ, ꙗ҆́же нѣ́сть ѿ пле́мене ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, занѐ сы́нове прⷪ҇ро́кѡвъ є҆смы̀: нѡ́е, а҆враа́мъ, і҆саа́къ, і҆а́кѡвъ ѻ҆тцы̀ на́ши ѿ вѣ́ка: помѧни́, ча́до, ꙗ҆́кѡ сі́и всѝ поѧ́ша жєны̀ ѿ бра́тїи свои́хъ и҆ благослове́ни бы́ша въ ча́дѣхъ свои́хъ, и҆ сѣ́мѧ и҆́хъ наслѣ́дитъ зе́млю:	Бережися, сину мій, усякого виду розпусти. Візьми собі дружину із племені батьків твоїх, але не бери дружини іноземної, яка не з коліна батька твого, бо ми сини пророків. З давнини батьки наші — Ной, Авраам, Ісаак і Яків. Пам’ятай, сину мій, що усі вони брали дружин із середовища братів своїх і були благословенні у дітях своїх, і нащадки їхні успадковують землю.
13	13
и҆ нн҃ѣ, ча́до, любѝ бра́тїю твою̀ и҆ не возноси́сѧ се́рдцемъ твои́мъ па́че бра́тїй твои́хъ и҆ сынѡ́въ и҆ дще́рей люді́й твои́хъ, поѧ́ти тебѣ̀ ѿ ни́хъ женꙋ̀, занѐ въ горды́ни поги́бель и҆ развращє́нїе мно́го, и҆ въ непотре́бствѣ оу҆мале́нїе и҆ оу҆бо́жество вели́ко, и҆́бо непотре́бство ма́ти є҆́сть гла́да:	Отже, сину мій, люби братів твоїх і не підносся серцем перед братами твоїми і перед синами і дочками народу твого, щоб не від них узяти тобі дружину, тому що від гордости — погибель і велике безладдя, а від непотребства — зубожіння і руйнування: непотребство є мати голоду.
14	14
мзда̀ всѧ́кагѡ человѣ́ка, и҆́же а҆́ще рабо́тати бꙋ́детъ оу҆ тебє̀, да не преме́длитъ, но ѿда́ждь є҆мꙋ̀ а҆́бїе: а҆́ще послꙋ́жиши бг҃ꙋ, возда́стсѧ тебѣ̀: внемлѝ тебѣ̀, ча́до, во всѣ́хъ дѣ́лѣхъ твои́хъ и҆ бꙋ́ди нака́занъ во все́мъ житїѝ твое́мъ,	Платня найманця, який буде працювати в тебе, нехай не переночує в тебе, а віддавай її негайно: і тобі воздасться, якщо будеш служити Богу. Будь обережний, сину мій, у всіх учинках твоїх і будь розсудливим у всій поведінці твоїй.
15	15
и҆ є҆́же ненави́диши, да ни комꙋ́же твори́ши: вїна̀ въ пїѧ́нство да не пїе́ши и҆ да не хо́дитъ съ тобо́ю пїѧ́нство въ пꙋ̑ти́ твое́мъ:	Що ненависне тобі самому, того не роби нікому. Вина до сп’яніння не пий, і пияцтво нехай не ходить з тобою на путі твоїй.
16	16
ѿ хлѣ́ба твоегѡ̀ да́ждь а҆́лчꙋщемꙋ и҆ ѿ ѡ҆дѧ́нїй твои́хъ наги̑мъ: всѐ, є҆́же а҆́ще преизбꙋ́детъ тебѣ̀, творѝ ми́лостыню, и҆ да не за́зритъ твоѐ ѻ҆́ко, внегда̀ твори́ти тѝ ми́лостыню:	Давай голодному від хліба твого і нагим від одягу твого; від усього, у чому в тебе надлишок, твори милостині, і нехай не шкодує око твоє, коли будеш творити милостиню.
17	17
и҆ждива́й хлѣ́бы твоѧ̑ при гро́бѣ првⷣныхъ, грѣ́шникѡмъ же да не да́си:	Роздавай хліби твої біля гробу праведних, але не давай грішникам.
18	18
совѣ́та оу҆ всѧ́кагѡ премꙋ́драгѡ и҆́щѝ, и҆ да не небреже́ши ѡ҆ всѧ́цѣмъ совѣ́тѣ поле́знемъ:	У всякого розсудливого проси поради, і не нехтуй порадою корисною.
19	19
и҆ на всѧ́кое вре́мѧ благословѝ гдⷭ҇а бг҃а и҆ ѿ негѡ̀ просѝ, ꙗ҆́кѡ да пꙋтїѐ твоѝ пра́ви бꙋ́дꙋтъ, и҆ всѧ̑ стєзѝ и҆ совѣ́ти твоѝ да благоꙋспѣ́ютъ, занѐ всѧ́къ ꙗ҆зы́къ не и҆мѣ́тъ совѣ́та, но са́мъ гдⷭ҇ь дае́тъ всѧ̑ бл҃га̑ѧ, и҆ є҆го́же а҆́ще восхо́щетъ, смирѧ́етъ, ꙗ҆́коже хо́щетъ: и҆ нн҃ѣ, ча́до, помѧнѝ за́пѡвѣди моѧ̑, и҆ да не и҆згла́дѧтсѧ ѿ се́рдца твоегѡ̀:	Благословляй Господа Бога повсякчас і проси в Нього, щоб путі твої були праві й усі діла і наміри твої благоуспішні, бо жоден народ не владний в успіху починань, але Сам Господь посилає усе благе і, кого хоче, принижує з Своєї волі. Пам’ятай же, сину мій, заповіді мої, і нехай не згладяться вони із серця твого!
20	20
и҆ нн҃ѣ ѡ҆б̾ѧвлѧ́ю тебѣ̀ де́сѧть тала̑нтъ сребра̀, ꙗ҆̀же вда́хъ гаваи́лꙋ сы́нꙋ гаврі́инꙋ въ ра́гахъ миді́йскихъ:	Тепер я відкрию тобі, що я віддав десять талантів срібла на збереження Гаваїлу, синові Гаврієвому, в Рагах мідійських.
21	21
и҆ не бо́йсѧ, ча́до, ꙗ҆́кѡ ѡ҆бнища́хомъ: сꙋ́ть тебѣ̀ мнѡ́га, а҆́ще оу҆ои́шисѧ бг҃а и҆ ѿстꙋ́пиши ѿ всѧ́кагѡ грѣха̀ и҆ сотвори́ши, є҆́же оу҆го́дно пред̾ ни́мъ.	Не бійся, сину мій, що ми зубожіли: у тебе багато, якщо ти будеш боятися Господа і, віддаляючись від усякого гріха, чинити угодне перед Ним.
Глава́ є҃	Глава 5

1	1
И҆ ѿвѣша́въ тѡві́а, речѐ є҆мꙋ̀: ѻ҆́тче, сотворю̀ всѧ̑, є҆ли̑ка заповѣ́далъ є҆сѝ мѝ:	І сказав Товія у відповідь йому: батьку мій, я виконаю все, що ти заповідаєш мені;
2	2
но ка́кѡ возмогꙋ̀ взѧ́ти сребро̀, а҆ не зна́ю є҆гѡ̀;	але як я можу одержати срібло, не знаючи тієї людини?
3	3
И҆ дадѐ є҆мꙋ̀ рꙋкописа́нїе и҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆щѝ себѣ̀ человѣ́ка, и҆́же по́йдетъ съ тобо́ю, и҆ да́мъ є҆мꙋ̀ мздꙋ̀, до́ндеже жи́въ є҆́смь, и҆ ше́дъ возмѝ сребро̀.	Тоді батько дав йому розписку і сказав: знайди собі людину, що супроводжувала б тебе; я дам йому платню, поки ще живий, і йдіть за сріблом.
4	4
И҆ и҆́де и҆ска́ти человѣ́ка, и҆ ѡ҆брѣ́те рафаи́ла, и҆́же бѣ̀ а҆́гг҃лъ, и҆ не вѣ́дѧше:	І пішов він шукати людину і зустрів Рафаїла. Це був ангел, але він не знав
5	5
и҆ речѐ є҆мꙋ̀: могꙋ́ ли пойтѝ съ тобо́ю въ ра̑ги миді̑искїѧ, и҆ и҆звѣ́стенъ ли є҆сѝ ѡ҆ мѣ́стѣхъ;	і сказав йому: чи можеш ти йти зі мною в Раги мідійські і чи знаєш ці місця?
6	6
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ а҆́гг҃лъ: пойдꙋ̀ съ тобо́ю, и҆ пꙋ́ть вѣ́мъ, и҆ оу҆ гаваи́ла бра́та на́шегѡ живѧ́хъ.	Ангел відповів: можу йти з тобою і дорогу знаю; я вже зупинявся в Гаваїла, брата нашого.
7	7
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ тѡві́а: пождѝ мѧ̀, и҆ рекꙋ̀ ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀.	І сказав йому Товія: почекай мене, я скажу батькові моєму.
8	8
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: и҆дѝ и҆ не коснѝ.	Той сказав: іди, тільки не барися.
9	9
И҆ вше́дъ речѐ ѻ҆тцꙋ̀: сѐ, ѡ҆брѣто́хъ, и҆́же по́йдетъ со мно́ю се́й же речѐ: пригласѝ є҆го̀ ко мнѣ̀, да оу҆вѣ̀мъ, ко́егѡ пле́мене є҆́сть, и҆ а҆́ще вѣ́ренъ є҆́сть, є҆́же и҆тѝ съ тобо́ю.	Він, прийшовши, сказав батькові: ось я знайшов собі супутника. Батько сказав: запроси його до мене; я довідаюся, з якого він коліна і чи надійний супутник тобі.
10	10
И҆ призва̀ є҆го̀: и҆ вни́де, и҆ привѣ́тствоваста дрꙋ́гъ дрꙋ́га.	І покликав його, і він увійшов, і привітали один одного.
11	11
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ тѡві́тъ: бра́те, ѿ ко́егѡ пле́мене и҆ ѿ ко́егѡ ѻ҆те́чества є҆сѝ ты̀; скажи́ ми.	Товит запитав: скажи мені, брате, з якого ти коліна і з якого роду?
12	12
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: пле́мене и҆ ѻ҆те́чества ты̀ и҆́щеши; и҆лѝ нае́мника, и҆́же спꙋтьше́ствꙋетъ съ сы́номъ твои́мъ; И҆ речѐ є҆мꙋ̀ тѡві́тъ: хощꙋ̀ бра́те, вѣ́дати ро́дъ тво́й и҆ и҆́мѧ.	Він відповів: коліна і роду ти шукаєш, чи найманця, який пішов би із сином твоїм? І сказав йому Товит: брате, мені хочеться знати рід твій і ім’я твоє.
13	13
Ѻ҆́нъ же речѐ: а҆́зъ а҆зарі́а а҆нані́и вели́кагѡ ѿ бра́тїи твоеѧ̀.	Він сказав: я Азарія, з роду Ананії великого, із братів твоїх.
14	14
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: бла́гѡ прише́лъ є҆сѝ, бра́те, и҆ на мѧ̀ да не гнѣ́ваешисѧ, ꙗ҆́кѡ взыска́хъ пле́мѧ твоѐ и҆ ѻ҆те́чество твоѐ оу҆вѣ́дати, и҆ ты̀ є҆сѝ бра́тъ мо́й ѿ добра̀ и҆ бла́га ро́да: зна́хъ бо а҆́зъ а҆нані́ю и҆ і҆ѡнаѳа́на сынѡ́въ семе́а вели́кагѡ, ꙗ҆́кѡ ходи́хомъ кꙋ́пнѡ во і҆ерⷭ҇ли́мъ кла́нѧтисѧ, прносѧ́ще перворѡ́днаѧ и҆ десѧти̑ны плодѡ́въ, и҆ не заблꙋди́ша въ заблꙋжде́нїи бра́тїи на́шеѧ: ѿ ко́рене вели́кагѡ є҆сѝ, бра́те:	Тоді Товит сказав йому: брате, йди благополучно, і не гнівайся на мене за те, що я запитав про коліно і рід твій. Ти доводишся братом мені, з чесного і доброго роду. Я знав Ананію та Іонафана, синів Семея великого; ми разом ходили у Єрусалим на поклоніння, з первородними і десятинами земних плодів, бо не захоплювалися оманою братів наших: ти, брате, від доброго кореня!
15	15
но рцы̀ мнѣ̀, кꙋ́ю тебѣ̀ и҆́мамъ мздꙋ̀ да́ти; дра́хмꙋ на де́нь и҆ нꙋ̑жднаѧ тебѣ̀ ꙗ҆́коже и҆ сы́нови моемꙋ̀:	Але скажи мені: яку платню я повинен буду дати тобі? Я дам тобі драхму на день і все необхідне для тебе і для сина мого,
16	16
и҆ є҆щѐ приложꙋ̀ тебѣ̀ над̾ мздꙋ̀, а҆́ще здра́ви возвратите́сѧ.	і ще додам тобі зверх цієї платні, якщо благополучно повернетеся.
17	17
И҆ благоизво́листа та́кѡ. И҆ речѐ къ тѡві́и: гото́въ вꙋ́ди къ пꙋтѝ, и҆ да благоспѣши́тсѧ ва́ма. И҆ оу҆гото́ва сы́нъ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же къ пꙋтѝ. И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀: и҆дѝ съ человѣ́комъ си́мъ: ѡ҆бита́ѧй же на нб҃сѝ бг҃ъ бл҃гоꙋстро́итъ пꙋ́ть ва́шъ, и҆ а҆́гг҃лъ є҆гѡ̀ да спꙋтьше́ствꙋетъ ва́ма. И҆ и҆зыдо́ста ѻ҆́ба ѿитѝ, и҆ пе́съ ѻ҆́трочища съ ни́ма.	Так і домовилися. Тоді він сказав Товії: будь готовий у дорогу, і вирушайте благополучно. І приготував син його потрібне для дороги. І сказав йому батько: йди з цією людиною; Бог, Який живе на небесах, благоупорядкує шлях ваш, і ангел Його нехай супроводжує вас! — І вирушили обоє, і собака юнака з ними.
18	18
Пла́касѧ же а҆́нна ма́ти є҆гѡ̀ и҆ речѐ къ тѡві́тꙋ: почто̀ ѿпꙋсти́лъ є҆сѝ ча́до на́ше; и҆лѝ не же́злъ рꙋкѝ на́шеѧ є҆́сть, внегда̀ входи́те є҆мꙋ̀ и҆ и҆сходи́ти пред̾ на́ма;	Анна, мати його, заплакала, і сказала Товиту: навіщо відпустив ти сина нашого? Чи не він був опорою рук наших, коли входив і виходив перед нами?
19	19
сребро̀ сребро́мъ да не возврати́тсѧ, но оу҆ме́ты сы́на на́шегѡ да бꙋ́детъ:	Не віддавай переваги сріблу над сріблом; нехай воно буде, як сміття, у порівнянні із сином нашим!
20	20
ꙗ҆́кѡ бо даде́сѧ на́ма жи́ти ѿ гдⷭ҇а, сїѐ дово́лно є҆́сть на́ма.	Тому що, скільки Господом визначено нам жити, на це у нас є достатньо.
21	21
И҆ речѐ є҆́й тѡві́тъ: не печа́лисѧ, сестро̀, здра́въ прїи́детъ, и҆ ѻ҆́чи твоѝ оу҆́зрѧтъ є҆го̀:	Товит сказав їй: не засмучуйся, сестро; він прийде здоровим, і очі твої побачать його,
22	22
а҆́гг҃лъ бо бла́гъ спꙋтьше́ствовати бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ и҆ благоꙋспѣ́етсѧ пꙋ́ть є҆гѡ̀, и҆ возврати́тсѧ здра́въ.	тому що його буде супроводжувати добрий ангел; дорога його буде благоуспішною, і він повернеться здоровим.
Глава́ ѕ҃	Глава 6

1	1
И҆ преста̀ пла́кати.	І перестала вона плакати.
2	2
Ѻ҆́на же шє́дша пꙋте́мъ, прїидо́ста въ ве́черъ ко ті́грꙋ рѣцѣ̀ и҆ пребы́ста та́мѡ.	А подорожні ввечері прийшли до ріки Тигру і зупинилися там на ніч.
3	3
Ѻ҆́трочнщь же сни́де ѡ҆мытисѧ и҆ и҆зскочѝ ры́ба ѿ рѣкѝ и҆ хотѧ́ше пожре́ти ѻ҆́трочища.	Юнак пішов помитися, але з ріки показалася риба і хотіла поглинути юнака.
4	4
А҆́гг҃лъ же речѐ є҆мꙋ̀: возмѝ ры́бꙋ. И҆ ꙗ҆́тъ ры́бꙋ ѻ҆́трочищь и҆ и҆зве́рже ю҆̀ на зе́млю.	Тоді ангел сказав йому: візьми цю рибу. І юнак схопив рибу і витяг на землю.
5	5
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ а҆́гг҃лъ: разрѣ́жи ры́бꙋ, и҆ взѧ́въ се́рдце и҆ пе́чень и҆ же́лчь, положѝ сохра́ннѡ.	І сказав йому ангел: розріж рибу, візьми серце, печінку і жовч, і збережи їх.
6	6
И҆ сотворѝ ѻ҆́трочищь, ꙗ҆́коже речѐ є҆мꙋ̀ а҆́гг҃лъ: ры́бꙋ же и҆спє́кша, снѣдо́ста: и҆ и҆до́ста ѻ҆́ба, доне́лиже прили́жистасѧ ко є҆квата́нѡмъ.	Юнак так і зробив, як сказав йому ангел; рибу ж спекли і з’їли; і пішли далі і дійшли до Екбатан.
7	7
И҆ речѐ ѻ҆́трочищь а҆́гг҃лꙋ: а҆зарі́а бра́те, что̀ є҆́сть се́рдце и҆ пе́чень и҆ же́лчь ры́бїѧ;	І сказав юнак ангелові: брате Азаріє, для чого ця печінка і серце і жовч із риби?
8	8
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: се́рдце и҆ пе́чень, а҆́ще кого̀ смꙋща́етъ де́мѡнъ и҆лѝ дꙋ́хъ ѕо́лъ, си́мъ подоба́етъ кꙋри́ти пред̾ человѣ́комъ и҆лѝ жено́ю, и҆ ктомꙋ̀ не бꙋ́детъ смꙋща́тсиѧ:	Він відповів: якщо кого мучить демон або злий дух, то серцем і печінкою слід курити перед таким чоловіком або жінкою, і більш уже не буде мучитися;
9	9
же́лчь же, пома́зати человѣ́ка, и҆́же и҆́мать бѣ́льма на ѻ҆чесѣ́хъ, и҆ и҆зцѣлѣ́етъ.	а жовчю помазати людину, яка має більма на очах, і вона зцілиться.
10	10
Є҆гда́ же прибли́жистасѧ ко ра́гѣ,	Коли ж наближалися до Раг,
11	11
речѐ а҆́гг҃лъ ѻ҆́трочищꙋ: бра́те, дне́сь пребꙋ́демъ оу҆ рагꙋи́ла, и҆ ѻ҆́нъ сро́дникъ тво́й є҆́сть, и҆ є҆́сть є҆мꙋ̀ дще́рь є҆диноро́дна и҆́менемъ са́рра:	ангел сказав юнаку: брате, нині ми переночуємо в Рагуїла, твого родича, у якого є дочка, на ім’я Сарра.
12	12
возглаго́лю ѡ҆ не́й, є҆́же да́тисѧ тебѣ̀ є҆́й въ женꙋ̀, занѐ тебѣ̀ надлежи́тъ наслѣ́дїе є҆ѧ̀, и҆ ты̀ є҆ди́нъ є҆сѝ ѿ ро́да є҆ѧ̀: ѻ҆трокови́ца же красна̀ и҆ оу҆мна̀ є҆́сть:	Я поговорю про неї, щоб дали її тобі за дружину, бо тобі призначена спадщина її, тому що ти один з роду її; а дівчина прекрасна і розумна.
13	13
и҆ нн҃ѣ послꙋ́шай мѧ̀, и҆ возглаго́лю ѻ҆тцꙋ̀ є҆ѧ̀, и҆ є҆гда̀ возврати́мсѧ ѿ ра́гъ, сотвори́мъ бра́къ: поне́же вѣ́мъ рагꙋи́ла, ꙗ҆́кѡ не да́стъ є҆ѧ̀ мꙋ́жꙋ и҆но́мꙋ по зако́нꙋ мѡѷсе́овꙋ, и҆лѝ пови́ненъ бꙋ́детъ сме́рти, занѐ наслѣ́дїе тебѣ̀ подоба́етъ прїѧ́ти, не́жели всѧ́комꙋ человѣ́кꙋ.	Так послухайся мене; я поговорю з її батьком і, коли ми повернемося із Раг, звершимо шлюб. Я знаю Рагуїла: він ніяк не віддасть її чоловіку чужому всупереч закону Мойсеєвому; інакше повинен буде вмерти, тому що спадщину слід одержати тобі, а не іншому кому.
14	14
Тогда̀ речѐ ѻ҆́трочищь а҆́гг҃лꙋ: а҆зарі́а бра́те, слы́шахъ а҆́зъ, ꙗ҆́кѡ ѻ҆трокови́ца дана̀ бѣ̀ седмѝ мꙋжє́мъ, и҆ всѝ въ невѣ́стницѣ погибо́ша:	Тоді юнак сказав ангелові: брате Азаріє, я чув, що цю дівчину віддавали семи чоловікам, але усі вони загинули в шлюбній кімнаті;
15	15
и҆ нн҃ѣ а҆́зъ є҆ди́нъ є҆́смь ѻ҆тцꙋ̀ и҆ бою́сѧ, да не вше́дъ оу҆мрꙋ̀ ꙗ҆́коже и҆ пре́жднїи, поне́же де́мѡнъ лю́битъ ю҆̀ и҆́же не вреди́тъ ни кого́же ра́звѣ приходѧ́щихъ къ не́й: и҆ нн҃ѣ а҆́зъ бою́сѧ да не оу҆мрꙋ̀ и҆ низведꙋ̀ живо́тъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ и҆ ма́тере моеѧ̀ съ печа́лїю ѡ҆ мнѣ̀ во гро́бъ и҆́хъ, и҆ сы́нъ дрꙋгі́й нѣ́сть и҆́ма, и҆́же погребе́тъ ѧ҆̀.	а я один у батька і боюся, як би, увійшовши до неї, не померти подібно до попередніх; її любить демон, який нікому не шкодить, крім тих, хто наближається до неї. І тому я боюся, як би мені не померти і не звести життя батька мого і матері моєї сумом за мною в гріб їхній; а іншого сина, який поховав би їх, немає у них.
16	16
Рече́ же є҆мꙋ̀ а҆́гг҃лъ: не по́мниши ли слове́съ, ꙗ҆́же заповѣ́да тебѣ̀ ѻ҆те́цъ тво́й, ѡ҆ є҆́же взѧ́ти тебѣ̀ женꙋ̀ ѿ ро́да твоегѡ̀; и҆ нн҃ѣ послꙋ́шай мѧ̀, бра́те, поне́же тебѣ̀ бꙋ́детъ въ женꙋ̀, а҆ ѡ҆ де́мѡнъ ни є҆ди́ныѧ мы́сли и҆мѣ́й, занѐ въ но́щь сїю̀ да́стсѧ тебѣ̀ ѻ҆на̀ въ женꙋ̀:	Ангел сказав йому: хіба ти забув слова, які заповів тобі батько твій, щоб ти взяв дружину з роду твого? Послухай же мене, брате: їй слід бути твоєю дружиною, а про демона не турбуйся; у цю ж ніч віддадуть тобі її за дружину.
17	17
и҆ а҆́ще вни́деши въ невѣ́стникъ, во́змеши жера́токъ ѳѷмїа́мный, и҆ возложи́ши ѿ се́рдца и҆ ѿ пе́чени ры́бныѧ и҆ покꙋри́ши:	Тільки, коли ти ввійдеш у шлюбну кімнату, візьми курильницю, вклади в неї серце і печінку риби, і покури;
18	18
и҆ ѡ҆бонѧ́етъ де́мѡнъ, и҆ ѿбѣжи́тъ и҆ не возврати́тисѧ во вѣ́къ вѣ́ка: є҆гда́ же прїи́деши къ не́й, воста́ните ѻ҆́ба и҆ возопі́йте къ млⷭ҇тивомꙋ бг҃ꙋ, и҆ сп҃се́тъ ва́съ и҆ поми́лꙋетъ: не бо́йсѧ, занѐ тебѣ̀ сїѧ̀ оу҆гото́вана є҆́сть ѿ вѣ́ка, и҆ ты̀ ю҆̀ спасе́ши, и҆ по́йдетъ съ тобо́ю, и҆ непщꙋ́ю, ꙗ҆́кѡ тебѣ̀ бꙋ́дꙋтъ ѿ неѧ̀ ча̑да. И҆ ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша тѡві́а сїѧ̑, возлюбѝ ю҆̀, и҆ дꙋша̀ є҆гѡ̀ прилѣпи́сѧ ѕѣлѡ̀ є҆́й. И҆ прїидо́ста во є҆квата́ны.	і демон відчує запах і відійде, і не повернеться ніколи. Коли ж тобі потрібно буде наблизитися до неї, встаньте обоє, воззовіть до милосердного Бога, і Він спасе і помилує вас. Не бійся; бо вона призначена тобі від віку, і ти спасеш її, і вона піде з тобою, і я знаю, що у тебе будуть від неї діти. Вислухавши це, Товія полюбив її, і душа його міцно приліпилася до неї. І прийшли вони у Екбатани.
Глава́ з҃	Глава 7

1	1
И҆ прїидо́ста въ до́мъ рагꙋи́левъ: са́рра же срѣ́те и҆̀хъ и҆ ра́достнѡ привѣ́тствоваше и҆̀хъ, а҆ ѻ҆́на ю҆̀: и҆ введѐ и҆̀хъ въ до́мъ.	І підійшли до дому Рагуїла. Сарра зустріла і вітала їх, і вони її, і ввела їх у дім.
2	2
И҆ речѐ рагꙋи́лъ є҆́днѣ женѣ̀ свое́й: ко́ль подо́бенъ ю҆́ноша тѡві́тꙋ сы́нꙋ бра́та моегѡ̀;	І сказав Рагуїл Едні, дружині своїй: як схожий цей юнак на Товита, сина брата мого!
3	3
И҆ вопросѝ и҆̀хъ рагꙋи́лъ: ѿкꙋ́дꙋ є҆стѐ, бра́тїѧ; И҆ рѣ́ста є҆мꙋ̀: ѿ сынѡ́въ нефѳалі́млихъ плѣне́нныхъ въ нїнеѵі́ю.	І запитав їх Рагуїл: звідки ви, брати? Вони відповіли йому: ми із синів Неффалима, полонених у Ниневію.
4	4
И҆ речѐ и҆́ма: зна́ета ли тѡві́та бра́та на́шего; Ѻ҆́на же рѣ́ста: зна́ема. И҆ речѐ и҆́ма: здра́вствꙋетъ ли;	Ще запитав їх: чи знаєте брата нашого Товита? Вони відповіли: знаємо. Потім запитав: чи здоровий він? Вони відповіли: живий і здоровий.
5	5
Ѻ҆́на же рѣ́ста: и҆ жи́въ є҆́сть и҆ здра́вствꙋетъ. И҆ рече́ тѡві́а: ѻ҆те́цъ мо́й є҆́сть.	А Товія сказав: це мій батько.
6	6
И҆ и҆зскочѝ рагꙋи́лъ, и҆ ѡ҆блобыза̀ є҆го̀, и҆ пла́касѧ,	І кинувся до нього Рагуїл і цілував його і плакав.
7	7
и҆ благословѝ є҆го̀, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: до́брагѡ и҆ блага́гѡ человѣ́ка сы́нъ. И҆ слы́шавъ, ꙗ҆́кѡ тѡві́тъ погꙋбѝ ѻ҆́чи своѝ, ско́рбенъ бы́сть и҆ пла́касѧ:	І благословив його і сказав: ти син чесної і доброї людини. Але, почувши, що Товит утратив зір, засмутився і плакав;
8	8
и҆ є҆́дна жена̀ є҆гѡ̀ и҆ са́рра дще́рь є҆гѡ̀ пла́кастѣсѧ. И҆ прїѧ́ша и҆́хъ оу҆се́рднѡ,	плакали й Една, дружина його, і Сарра, дочка його. І прийняли їх дуже радо
9	9
и҆ закла́ша ѻ҆вна̀ ѿ ѻ҆ве́цъ, и҆ предложи́ша снѣ̑ди мно́жайшыѧ. Рече́ же тѡві́а рафаи́лꙋ: а҆зарі́а бра́те, рцы̀, ѡ҆ ни́хже глаго́лалъ є҆сѝ на пꙋтѝ, и҆ да соверши́тсѧ дѣ́ло.	і закололи барана, і запропонували багату їжу. Товія ж сказав Рафаїлу: брате Азаріє, переговори́, про що ти говорив на дорозі; нехай влаштується ця справа!
10	10
И҆ соѡбщѝ сло́во рагꙋи́лꙋ. И҆ речѐ рагꙋи́лъ къ тѡві́и: ꙗ҆́ждь, пі́й и҆ благодꙋ́шествꙋй, тебѣ́ бо досто́итъ дѣ́тище моѐ взѧ́ти: ѻ҆ба́че ѡ҆б̾ѧвлю̀ тебѣ̀ и҆́стинꙋ:	І він передав цю розмову Рагуїлу, а Рагуїл сказав Товії: їж, пий і веселися, бо тобі належить узяти мою дочку. Втім, скажу тобі правду:
11	11
вдава́хъ дѣ́тище моѐ седмѝ мꙋжє́мъ, и҆ є҆гда̀ вхожда́хꙋ къ не́й, оу҆мира́хꙋ под̾ но́щь: но нн҃ѣ благодꙋ́шествꙋй. И҆ речѐ тѡві́а: не вкꙋшꙋ̀ ничто́же здѣ̀, до́идеже поста́вите и҆ совѣща́етесѧ со мно́ю. И҆ речѐ рагꙋи́лъ: поимѝ ю҆̀ ѿнн҃ѣ по ѡ҆бы́чаю: ты̀ бо бра́тъ є҆сѝ є҆ѧ̀, и҆ ѻ҆на̀ твоѧ̀ є҆́сть, млⷭ҇тивъ же бг҃ъ да бл҃гопоспѣши́тъ ва́ма во бл҃га̑ѧ.	я віддавав свою дочку семи чоловікам і, коли вони входили до неї, у ту ж ніч помирали. Але ти нині будь веселим! І сказав Товія: я нічого не буду тут їсти доти, доки не зговоритеся і не домовитеся зі мною. Рагуїл сказав: візьми її тепер же за правом; ти брат її, і вона твоя. Милосердний Бог нехай влаштує вас щонайкраще!
12	12
И҆ призва̀ са́ррꙋ дще́рь свою̀, и҆ є҆́мь рꙋ́кꙋ є҆ѧ̀, предадѐ ю҆̀ тѡві́и въ женꙋ̀ и҆ речѐ: сѐ, по зако́нꙋ мѡѷсе́овꙋ поимѝ ю҆̀ и҆ ѿведѝ ко ѻ҆тцꙋ̀ твоемꙋ̀ И҆ благословѝ и҆̀хъ.	І прикликав Сарру, дочку свою, і, взявши руку її, віддав її Товії за дружину і сказав: ось, за законом Мойсеєвим, візьми її і веди до батька твого. І благословив їх.
13	13
И҆ призва̀ є҆́днꙋ женꙋ̀ свою̀, и҆ взе́мъ кни́гꙋ, написа̀ пнса́нїе и҆ запечатлѣ̀.	І покликав Едну, дружину свою, і, взявши сувій, написав договір і запечатав.
14	14
И҆ нача́ша ꙗ҆́сти.	І почали їсти.
15	15
И҆ призва̀ рагꙋи́лъ є҆́днꙋ женꙋ̀ свою̀ и҆ речѐ є҆́й: сестро̀, оу҆гото́ви и҆́нъ черто́гъ и҆ введѝ ю҆̀.	І покликав Рагуїл Едну, дружину свою, і сказав їй: приготуй, сестро, іншу спальню і введи її.
16	16
И҆ сотворѝ, ꙗ҆́коже речѐ: и҆ введѐ ю҆̀ та́мѡ и҆ пла́касѧ: и҆ воспрїѧ́тъ сле́зы дще́ре своеѧ̀ и҆ речѐ є҆́й:	І зробила, як він сказав; і ввела її туди, і заплакала, і прийняла взаємно сльози дочки своєї і сказала їй:
17	17
оу҆пова́й, ча́до, гдⷭ҇ь нб҃сѐ и҆ землѝ да да́стъ тебѣ̀ ра́дость вмѣ́стѡ печа́ли твоеѧ̀ тоѧ̀: оу҆пова́й, дщѝ.	заспокойся, дочко; Господь неба і землі дасть тобі радість замість суму твого. Заспокойся, дочко моя!
Глава́ и҃	Глава 8

1	1
Є҆гда́ же ѡ҆конча́ша ве́черю, введо́ша тѡві́ю къ не́й.	Коли закінчили вечерю, ввели до неї Товію.
2	2
Ѻ҆́нъ же и҆ды́й помѧнꙋ̀ словеса̀ рафаи́лѡва, и҆ взѧ̀ жера́токъ ѳѷмїа́мный, и҆ возложѝ се́рдце ры́бїе и҆ пе́чень, и҆ покꙋрѝ:	Він же, йдучи, згадав слова Рафаїла і взяв курильницю, і поклав серце і печінку риби, і курив.
3	3
є҆гда́ же ѡ҆бонѧ̀ де́мѡнъ воню̀, ѿбѣжѐ въ вы̑шнѧѧ є҆гѵ́пта, и҆ свѧза̀ є҆го̀ а҆́гг҃лъ.	Демон, відчувши цей запах, утік у верхні країни Єгипту, і зв’язав його ангел.
4	4
Є҆гда́ же заключє́на бы́ста ѻ҆́ба, воста̀ тѡві́а ѿ ло́жа и҆ речѐ: воста́ни, сестро̀, и҆ помо́лимсѧ, да поми́лꙋетъ ны̀ гдⷭ҇ь.	Коли вони залишилися в кімнаті удвох, Товія встав з постелі і сказав: встань, сестро, і помолимося, щоб Господь помилував нас.
5	5
И҆ нача̀ тѡві́а глаго́лати: блгⷭ҇ве́нъ є҆сѝ, бж҃е ѻ҆тє́цъ на́шихъ, и҆ блгⷭ҇ве́но и҆́мѧ твоѐ ст҃о́е и҆ сла́вное во вѣ́ки, да блгⷭ҇вѧ́тъ тѧ̀ нб҃са̀ и҆ всѧ̑ созда̑нїѧ твоѧ̑:	І почав Товія говорити: благословенний Ти, Боже батьків наших, і благословенне ім’я Твоє святе і славне повіки! Нехай благословляють Тебе небеса і всі творіння Твої!
6	6
ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ а҆да́ма и҆ да́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ помо́щницꙋ є҆́ѵꙋ оу҆твержде́нїе женꙋ̀ є҆гѡ̀: ѿ тѣ́хъ роди́сѧ человѣ́ческое сѣ́мѧ: ты̀ ре́клъ є҆сѝ: не добро̀ бы́ти человѣ́кꙋ є҆ди́номꙋ, сотвори́мъ є҆мꙋ̀ помо́щницꙋ подо́бнꙋю є҆мꙋ̀:	Ти створив Адама і дав йому помічницею Єву, підпорою — дружину його. Від них народився рід людський. Ти сказав: недобре бути чоловікові одному, створимо помічника, подібного до нього.
7	7
и҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и, не блꙋдодѣѧ́нїѧ ра́ди а҆́зъ пое́млю сестрꙋ̀ мою̀ сїю̀, но по и҆́стинѣ: повелѝ поми́лованꙋ мѝ бы́ти и҆ съ не́ю состарѣ́тисѧ.	І нині, Господи, я беру цю сестру мою не для задоволення похоті, але воістину як дружину: благоволи ж помилувати мене, і дай мені постаріти з нею!
8	8
И҆ речѐ съ ни́мъ: а҆ми́нь.	І вона сказала з ним: амінь.
9	9
И҆ спа́ста ѻ҆́ба но́щїю, И҆ воста́въ рагꙋи́лъ по́йде и҆ и҆скопа̀ гро́бъ, глаго́лѧ:	І обоє спокійно спали у цю ніч. Тим часом Рагуїл, уставши, пішов і викопав могилу,
10	10
є҆да̀ и҆ то́й оу҆́мре;	говорячи: чи не помер і цей?
11	11
И҆ прїи́де рагꙋи́лъ въ до́мъ сво́й	І прийшов Рагуїл у дім свій
12	12
и҆ речѐ є҆́днѣ женѣ̀ свое́й: послѝ є҆ди́нꙋ ѿ рабы́нь, и҆ да ви́дитъ, а҆́ще жи́въ є҆́сть: а҆́ще же ни, да погребе́мъ є҆го̀, и҆ да никто́же оу҆вѣ́сть.	і сказав Едні, дружині своїй: пошли одну зі служниць подивитися, чи живий він; якщо ні, поховаємо його, і ніхто не буде знати.
13	13
И҆ вни́де рабы́нѧ ѿве́рзши две́рь, и҆ ѡ҆брѣ́те ѻ҆бои́хъ спѧ́щихъ,	Служниця, відчинивши двері, ввійшла і побачила, що обоє вони сплять.
14	14
и҆ и҆зше́дши возвѣстѝ и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ жи́въ є҆́сть.	І, вийшовши, оголосила їм, що він живий.
15	15
И҆ благословѝ рагꙋи́лъ бг҃а, глаго́лѧ: блгⷭ҇ве́нъ є҆сѝ ты̀, бж҃е, во всѧ́цѣмъ бл҃гослове́нїи чи́стѣмъ и҆ ст҃ѣ́мъ: и҆ да блгⷭ҇вѧ́тъ тѧ̀ ст҃і́и твоѝ и҆ всѧ̑ созда̑нїѧ твоѧ̑, и҆ всѝ а҆́гг҃ли твоѝ и҆ и҆збра́нни твоѝ: да блгⷭ҇вѧ́тъ тѧ̀ во вѣ́ки:	І благословив Рагуїл Бога, говорячи: благословенний Ти, Боже, усяким благословенням чистим і святим! Нехай благословляють Тебе святі Твої, і всі творіння Твої, і всі ангели Твої, і всі обрані Твої, нехай благословляють Тебе повіки!
16	16
блгⷭ҇ве́нъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ возвесели́лъ мѧ̀ є҆сѝ, и҆ не бы́сть мѝ, ꙗ҆́коже непщева́хъ, но по мио́зѣй млⷭ҇ти твое́й сотвори́лъ є҆сѝ съ на́ми:	Благословенний Ти, що звеселив мене, і не сталося зі мною так, як я думав, але сотворив з нами з великої Твоєї милости!
17	17
блгⷭ҇ве́нъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ поми́ловалъ є҆сѝ двои́хъ є҆диноро́дныхъ: сотворѝ и҆́ма, влⷣко, млⷭ҇ть, совершѝ живо́тъ и҆́хъ во здра́вїи съ весе́лїемъ и҆ млⷭ҇тїю.	Благословенний Ти, що помилував двох єдинородних! Доверши, Владико, милість над ними: дай їм закінчити життя в здоров’ї, з веселощами і милістю!
18	18
Повелѣ́ же рабѡ́мъ засы́пати гро́бъ,	І наказав рабам своїм закопати могилу.
19	19
и҆ сотворѝ и҆̀мъ бра́къ дні́й четырена́десѧть,	І зробив для них шлюбний бенкет на чотирнадцять днів.
20	20
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ рагꙋи́лъ, пре́жде да́же соверши́тисѧ днє́мъ бра́ка, съ клѧ́твою, да не и҆зы́детъ, а҆́ще не и҆спо́лнѧтсѧ четырена́десѧть дні́е бра́ка:	І сказав йому Рагуїл із клятвою раніше закінчення днів шлюбного бенкету: не йди, доки не сповняться ці чотирнадцять днів шлюбного бенкету;
21	21
и҆ тогда̀ взе́мъ по́лъ и҆мѣ́нїй свои́хъ да по́йдетъ со здра́вїемъ ко ѻ҆тцꙋ̀: прѡ́чаѧ же, є҆гда̀ оу҆мрꙋ̀ и҆ жена̀ моѧ̀.	а тоді, взявши половину майна, благополучно вирушай до батька твого: інше ж одержиш, коли помру я і дружина моя.
Глава́ ѳ҃	Глава 9

1	1
И҆ призва̀ тѡві́а рафаи́ла и҆ рече́ є҆мꙋ̀:	І покликав Товія Рафаїла і сказав йому:
2	2
а҆зарі́а бра́те возмѝ съ собо́ю ѻ҆́трока и҆ два̀ велблю̑да, и҆ пойдѝ въ ра̑ги миді̑искїѧ ко гаваи́лꙋ, и҆ принесѝ мѝ сребро̀, и҆ самого̀ приведѝ мѝ на бра́къ,	брате Азаріє, візьми із собою раба і двох верблюдів і сходи у Раги мідійські до Гаваїла; принеси мені срібло і самого його приведи до мене на шлюб;
3	3
поне́же заклѧ̀ рагꙋи́лъ не и҆сходи́ти мѝ,	бо Рагуїл зобов’язав мене клятвою, щоб я не йшов;
4	4
а҆ ѻ҆те́цъ мо́й сочислѧ́етъ дни̑, и҆ а҆́ще преме́длю мно́гѡ, скорбѣ́ти бꙋ́детъ ѕѣлѡ̀.	тим часом батько мій рахує дні і, якщо я набагато затримаюся, він буде дуже уболівати.
5	5
И҆ и҆́де рафаи́лъ, и҆ пребы́сть оу҆ гаваи́ла, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ рꙋкописа́нїе: ѻ҆́нъ же и҆знесѐ мѣшцы̀ съ печа́тьми и҆ вдадѐ є҆мꙋ̀.	І пішов Рафаїл і зупинився в Гаваїла і віддав йому розписку; а той приніс мішки з печатками і передав йому.
6	6
И҆ ѡ҆бꙋ́треневаста кꙋ́пнѡ и҆ прїидо́ста на бра́къ. И҆ благословѝ тѡві́а женꙋ̀ свою̀.	І рано-вранці встали вони разом і прийшли на шлюб. І благословив Товія дружину свою.
Глава́ і҃	Глава 10

1	1
И҆ тѡві́тъ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ сочислѧ́ше кі́йждо де́нь: и҆ є҆гда̀ и҆спо́лнишасѧ дні́е пꙋтѝ, и҆ не прихожда́хꙋ,	Товит, батько його, рахував кожен день. І коли виповнилися дні подорожі, а він не приходив,
2	2
речѐ тѡві́тъ: є҆да̀ ка́кѡ посра́млени сꙋ́ть; и҆лѝ не́гли оу҆́мре гаваи́лъ, и҆ никто́же є҆мꙋ̀ дае́тъ сребра̀;	Товит сказав: чи не затримали їх? або чи не помер Гаваїл, і нема кому віддати їм срібло?
3	3
И҆ скорбѧ́ше ѕѣло̀.	І дуже сумував.
4	4
Рече́ же є҆мꙋ̀ жена̀ є҆гѡ̀: поги́бе ⷱ҇ѻ҆́трочищь, поне́же оу҆ме́дли. И҆ нача̀ пла́кастисѧ є҆гѡ̀ и҆ речѐ:	Дружина ж його сказала йому: загинув син наш, тому і не приходить. І почала плакати за ним і говорила:
5	5
нѣ́сть попече́нїѧ мнѣ̀, ча́до, поне́же лиши́хсѧ тѧ̀ свѣ́та ѻ҆́чїю моє́ю.	ніщо не займає мене, сину мій, тому що я відпустила тебе, світло очей моїх!
6	6
Тѡві́тъ же глаго́летъ є҆́й: молчѝ, не печа́лисѧ, здра́въ є҆́сть.	Товит говорить їй: мовчи, не тривожся, він здоровий.
7	7
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ молчѝ, не прельща́й менѐ, поги́бе ѻ҆́трочищь мо́й. И҆ и҆схожда́ше на всѧ́къ де́нь на пꙋ́ть внѣ̀, и҆́мже ѿи́де: и҆ во дни̑ хлѣ́ба не ꙗ҆дѧ́ше, въ но́щехъ же не престава́ше пла́чꙋщисѧ тѡві́и сы́на своегѡ̀, доне́лѣже сконча́шасѧ четырена́десѧть дні́е бра́ка, въ нѧ́же заклѧ̀ рагꙋи́лъ пребы́ти є҆мꙋ̀ та́мѡ. Рече́ же тѡві́а рагꙋи́лꙋ: ѿпꙋстѝ мѧ̀, занѐ ѻ҆те́цъ мо́й и҆ ма́ти моѧ̀ не ктомꙋ̀ надѣ́ютсѧ ви́дѣти мѧ̀.	А вона сказала йому: мовчи ти, не обманюй мене; загинуло дитя моє. — І щодня ходила за місто на дорогу, якою вони вирушили; вдень не їла хліба, а ночами не переставала плакати за сином своїм Товією, поки не закінчилися чотирнадцять днів шлюбного бенкету, які Рагуїл закляв його провести там. Тоді Товія сказав Рагуїлу: відпусти мене, тому що батько мій і мати моя не сподіваються вже побачити мене.
8	8
Рече́ же є҆мꙋ̀ те́сть є҆гѡ̀: пребꙋ́ди оу҆ менє̀, и҆ а҆́зъ послю̀ ко ѻ҆тцꙋ̀ твоемꙋ̀, и҆ возвѣстѧ́тъ є҆мꙋ̀, ꙗ҆̀же ѡ҆ тебѣ̀.	Тесть же сказав йому: побудь у мене; я пошлю до батька твого, і сповістять його про тебе.
9	9
И҆ тѡві́а речѐ: нѝ, но ѿпꙋстѝ мѧ̀ ко ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀.	А Товія говорить: ні, відпусти мене до батька мого.
10	10
Воста́въ же рагꙋи́лъ, дадѐ є҆мꙋ̀ са́ррꙋ женꙋ̀ є҆гѡ̀ и҆ по́лъ и҆мѣ́нїй, рабы̑ и҆ скоты̀ и҆ сребро̀,	І встав Рагуїл і віддав йому Сарру, дружину його, і половину майна, рабів і худоби і срібла,
11	11
и҆ благослови́въ ѧ҆̀ ѿпꙋстѝ, глаго́лѧ: да бл҃гопоспѣши́тъ ва́мъ, ча̑да, бг҃ъ нб҃сѐ пре́жде не́же оу҆мре́ти мѝ.	і, благословивши їх, відпустив, і сказав: діти! нехай благопоспішить вам Бог Небесний, раніше ніж я помру.
12	12
И҆ речѐ дще́ри свое́й: чтѝ све́крѡвъ твои́хъ, ті́и нн҃ѣ роди́телїе твоѝ сꙋ́ть, да слы́шꙋ ѡ҆ тебѣ̀ слꙋ́хъ до́бръ. И҆ ѡ҆блобыза̀ ю҆̀. И҆ є҆́дна речѐ ко тѡві́и: бра́те возлю́бленне, да возврати́тъ тѧ̀ гдⷭ҇ь нб҃сѐ и҆ да да́стъ мѝ ви́дѣти твоѧ̑ ча̑да ѿ са́рры дще́ре моеѧ̀, да возвеселю́сѧ пред̾ гдⷭ҇емъ: и҆ сѐ, вдаю̀ тебѣ̀ дще́рь мою̀ въ зало́гъ, и҆ да не ѡ҆печалѧ́еши є҆ѧ̀.	Потім сказав дочці своїй: шануй твого свекра і свекруху; тепер вони — батьки твої; бажаю чути добру чутку про тебе. І поцілував її. І Една сказала Товії: улюблений брате, нехай восставить тебе Господь Небесний і дарує мені бачити дітей від Сарри, дочки моєї, щоб я зраділа перед Господом. І ось, віддаю тобі дочку мою на збереження; не засмучуй її.
13	13
По си́хъ ѿи́де тѡві́а благословѧ̀ бг҃а, ꙗ҆́кѡ бл҃гопоспѣшѝ пꙋ́ть є҆гѡ̀: и҆ благословѧ́ше рагꙋи́ла и҆ є҆́днꙋ женꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ и҆дѧ́ше, дондеже прибли́житисѧ и҆̀мъ къ нїнеѵі́и.	Після того вирушив Товія, благословляючи Бога, що Він благовпорядкував путь його, і благословляв Рагуїла й Едну, дружину його. І продовжував шлях, і наблизилися вони до Ниневії.
Глава́ а҃і	Глава 11

1	1
И҆ речѐ рафаи́лъ ко тѡві́и: не вѣ́си ли, бра́те, ка́кѡ ѡ҆ста́вилъ є҆сѝ ѻ҆тца̀ твоего̀;	І сказав Рафаїл Товії: ти знаєш, брате, в якому становищі ти залишив батька твого;
2	2
предтеце́мъ пред̾ жено́ю твое́ю и҆ оу҆гото́ваимъ до́мъ:	ходімо вперед, раніше дружини твоєї, і приготуємо приміщення;
3	3
возми́ же въ рꙋ́кꙋ же́лчь ры́бїю. И҆ поидо́ста, и҆ кꙋ́пнѡ и҆́де пе́съ в̾слѣ́дъ и҆́хъ.	а ти візьми у руку і жовч риб’ячу. І пішли; за ними побіг і собака.
4	4
А҆́нна же сѣдѧ́ше ѡ҆бзира́ющи на пꙋтѝ сы́на своего̀.	Тим часом Анна сиділа, виглядаючи на дорозі сина свого,
5	5
И҆ оу҆смотрѝ є҆го̀ грѧдꙋ́ща и҆ речѐ ѻ҆тцꙋ̀ є҆гѡ̀: сѐ, сы́нъ мо́й грѧде́тъ и҆ человѣ́къ поше́дый съ ни́мъ.	і, помітивши, що він іде, сказала батькові його: ось, іде син твій і людина, яка вирушила з ним.
6	6
А҆ рафаи́лъ речѐ: вѣ́мъ а҆́зъ, тѡві́е, ꙗ҆́кѡ ѿве́рзетъ ѻ҆́чи ѻ҆те́цъ тво́й:	Рафаїл сказав: я знаю, Товіє, що в батька твого відкриються очі;
7	7
ты̀ оу҆́бѡ пома́жи же́лчїю на ѻ҆чесе́хъ є҆гѡ̀, и҆ оу҆грызе́нъ ѡ҆тре́тъ, и҆ ѿве́рзетъ бѣ́льма, и҆ оу҆́зритъ тѧ̀.	ти тільки помасти жовчю очі його, і він, відчувши їдкість, обітре їх, і спадуть більма, і він побачить тебе.
8	8
И҆ прите́кши а҆́нна нападѐ на вы́ю сы́на своегѡ̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: ви́дѣхъ тѧ̀, ча́до,ѿни҃ѣ да оу҆мрꙋ̀. И҆ пла́кастасѧ ѻ҆́ба.	Анна, підбігши, кинулася на шию сина свого і сказала йому: побачила я тебе, дитя моє, — тепер мені хоч померти. І обоє заплакали.
9	9
Тѡві́тъ же и҆схожда́ше ко две́ремъ и҆ преткнꙋ́сѧ. Сы́нъ же є҆гѡ̀ притечѐ къ немꙋ̀	А Товит пішов до дверей і спіткнувся, але син його поспішив до нього, і підтримав батька свого,
10	10
и҆ под̾ѧ̀ ѻ҆тца̀ своего̀ и҆ посы́па же́лчь на ѻ҆чеса̀ ѻ҆тца̀ своегѡ̀, глаго́лѧ: дерза́й, ѻ҆́тче.	і приклав жовч до очей батька свого, і сказав: підбадьорся, батьку мій!
11	11
Є҆гда́ же ѡ҆грызє́на бы́ша, ѡ҆трѐ ѻ҆́чи своѝ,	Очі його защеміли, і він обтер їх,
12	12
и҆ ѿрто́шасѧ ѿ оу҆́глѡвъ ѻ҆че́съ є҆гѡ̀ бѣ́льма, и҆ ви́дѣвъ сы́на своего̀, нападѐ на вы́ю є҆гѡ̀	і знялися з країв очей його більма. Побачивши сина свого, він упав на шию його
13	13
и҆ пла́касѧ и҆ речѐ: блгⷭ҇ве́нъ є҆сѝ, бж҃е, и҆ блгⷭ҇ве́но и҆́мѧ твоѐ во вѣ́ки, и҆ блгⷭ҇ве́ни всѝ ст҃і́и твоѝ а҆́гг҃ли,	і заплакав і сказав: благословенний Ти, Боже, і благословенне ім’я Твоє повіки, і благословенні всі святі ангели Твої!
14	14
ꙗ҆́кѡ наказа́лъ є҆сѝ и҆ поми́ловалъ є҆сѝ мѧ̀: сѐ, ви́ждꙋ тѡві́ю сы́на моего̀. И҆ вни́де сы́нъ є҆гѡ̀ ра́дꙋѧсѧ, и҆ возвѣстѝ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ вели̑чїѧ бы̑вшаѧ є҆мꙋ̀ въ миді́и.	Тому що Ти покарав і помилував мене. Ось, я бачу Товію, сина мого. — І ввійшов син його радісно і розповів батькові своєму про дивовижні діла, які були з ним у Мідії.
15	15
И҆ и҆зы́де тѡві́тъ во срѣ́тенїе невѣ́стки своеѧ̀ ра́дꙋѧсѧ и҆ благословѧ̀ бг҃а, ко вратѡ́мъ нїнеѵі́и. И҆ чꙋдѧ́хꙋсѧ ви́дѧщїи є҆го̀ грѧдꙋ́ща, ꙗ҆́кѡ прозрѣ̀.	І вийшов Товит назустріч невістці своїй до воріт Ниневії, радіючи і благословляючи Бога. Ті, які бачили, що він іде, дивувалися, як він прозрів.
16	16
И҆ тѡві́тъ и҆сповѣ́дашесѧ пред̾ ни́ми, ꙗ҆́кѡ поми́лова є҆го̀ бг҃ъ. И҆ є҆гда̀ прнбли́жисѧ тѡві́тъ къ са́ррѣ невѣ́стцѣ свое́й, благословѝ ю҆̀, глаго́лѧ: прїидѝ здра́ва, дщѝ: блгⷭ҇ве́нъ бг҃ъ, и҆́же приведѐ тѧ̀ къ на́мъ, и҆ ѻ҆те́цъ тво́й и҆ ма́ти твоѧ̀. И҆ бы́сть ра́дость всѣ̑мъ сꙋ́щымъ въ нїнеѵі́и бра́тїѧмъ є҆гѡ̀.	І Товит сповідав перед ними, що Бог помилував його. Коли підійшов Товит до Сарри, невістки своєї, благословив її і сказав: здрастуй, дочко моя! Благословенний Бог, Який привів тебе до нас, і благословенні батько твій і мати твоя! Зраділи і всі брати його в Ниневії.
17	17
И҆ прїи́де а҆хїа́харъ, и҆ насва́съ сы́нъ бра́та є҆гѡ̀,	І прийшов Ахиахар і Насвас, племінник його,
18	18
и҆ бы́сть бра́къ тѡві́и съ весе́лїемъ дні́й се́дмь.	і весело святкували шлюб Товії сім днів.
Глава́ в҃і	Глава 12

1	1
И҆ призва̀ тѡві́тъ тѡві́ю сы́на своего̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: промы́сли, ча́до мздꙋ̀ человѣ́кꙋ ходи́вшемꙋ съ тобо́ю: и҆ приложи́ти є҆мꙋ̀ подоба́етъ.	І покликав Товит сина свого Товію і сказав йому: приготуй, сину мій, платню чоловіку, який ходив з тобою; йому потрібно ще додати.
2	2
И҆ речѐ: ѻ҆́тче, не бꙋ́дꙋ ѡ҆би́жденъ да́въ є҆мꙋ̀ по́лъ, ꙗ҆̀же принесо́хъ,	Він відповів: батьку мій, я не матиму збитку, якщо віддам йому половину всього, що приніс;
3	3
поне́же приведѐ мѧ̀ тебѣ̀ здра́ва и҆ женꙋ̀ мою̀ и҆зцѣлѝ, и҆ сребро̀ моѐ принесѐ, и҆ тебѐ та́кожде оу҆врачева̀.	тому що він привів мене до тебе здоровим і дружину мою зцілив, і срібло моє приніс і тебе також зцілив.
4	4
И҆ речѐ ста́рецъ: пра́ведно є҆́сть є҆мꙋ̀.	Старець сказав: так і слід йому.
5	5
И҆ призва̀ а҆́гг҃ла и҆ речѐ є҆мꙋ̀: возмѝ по́лъ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же принесо́сте, и҆ пойдѝ здра́въ.	І покликав ангела і сказав йому: візьми половину всього, що ви принесли, і йди з миром.
6	6
Тогда̀ призва́въ ѻ҆бои́хъ та́йнѡ, речѐ и҆́ма: блгⷭ҇ви́те бг҃а и҆ томꙋ̀ и҆сповѣ́дайтесѧ, и҆ вели́чїе дади́те є҆мꙋ̀, и҆ и҆сповѣ́дайтесѧ є҆мꙋ̀ пред̾ всѣ́ми живꙋ́щими ѡ҆ си́хъ, ꙗ҆̀же сотворѝ съ ва́ма: добро̀ є҆́же блгⷭ҇ви́ти бг҃а и҆ возноси́ти и҆́мѧ є҆гѡ̀, словеса̀ дѣ́лъ бж҃їихъ благоче́стно сказꙋ́юще: и҆ да не лѣните́сѧ и҆сповѣ́датисѧ є҆мꙋ̀:	Тоді, відкликавши обох їх окремо, ангел сказав їм: благословляйте Бога, прославляйте Його, визнавайте велич Його і сповідуйте перед усіма живими, що Він зробив для вас. Добре діло – благословляти Бога, звеличувати ім’я Його і благоговійно проповідувати про діла Божі; і ви не лінуйтеся прославляти Його.
7	7
та́йнꙋ царе́вꙋ добро̀ храни́ти, дѣла́ же бж҃їѧ ѿкрыва́ти сла́внѡ: добро̀ твори́те, и҆ ѕло̀ не ѡ҆брѧ́щетъ вы̀:	Таємницю цареву пристойно зберігати, а про діла Божі сповіщати похвально. Робіть добро, і зло не осягне вас.
8	8
бла́го моли́тва съ посто́мъ и҆ ми́лостынею и҆ пра́вдою: бла́го ма́лое съ пра́вдою, не́жели мно́го съ непра́вдою: добро̀ твори́ти ми́лостыню, не́жели сокро́виществовати зла́то,	Добре діло – молитва з постом і милостинею і справедливістю. Краще мале зі справедливістю, ніж багато чого з неправдою; краще творити милостиню, ніж збирати золото,
9	9
ми́лостынѧ бо ѿ сме́рти и҆збавлѧ́етъ и҆ та́ѧ ѡ҆чища́етъ всѧ́къ грѣ́х: творѧ́щїи ми́лѡстыни и҆ пра̑вды и҆спо́лнѧтсѧ жи́зни,	бо милостиня від смерти спасає і може очищати всякий гріх. Ті, що творять милостині і діла правди, будуть довго жити.
10	10
согрѣша́ющїи же вразѝ сꙋ́ть своегѡ̀ живота̀:	Грішники ж є вороги свого життя.
11	11
не оу҆таю̀ ѿ ва́съ всѧ́кагѡ словесѐ, рѣ́хъ бо: та́йнꙋ царе́вꙋ храни́ти добро̀, дѣла́ же бж҃їѧ ѿкрыва́ти сла́внѡ:	Не приховаю від вас нічого; я сказав уже: таємницю цареву пристойно зберігати, а про діла Божі оголошувати похвально.
12	12
и҆ ни҃ѣ, є҆гда̀ моли́лсѧ є҆сѝ ты̀ и҆ невѣ́стка твоѧ̀ са́рра, а҆́зъ приноша́хъ па́мѧть моли́твы ва́шеѧ пред̾ ст҃а́го, и҆ є҆гда̀ погреба́лъ є҆сѝ мє́ртвыѧ, подо́бнѣ присꙋ́тствовахъ тебѣ̀,	Коли молився ти і невістка твоя Сарра, я підносив пам’ять молитви вашої до Святого, і коли ти ховав мертвих, я також був з тобою.
13	13
и҆ є҆гда̀ не лѣни́лсѧ є҆сѝ воста́ти и҆ ѡ҆ста́вити ѡ҆бѣ́дъ тво́й, да ѿше́дъ покры́еши ме́ртваго, не оу҆таи́лсѧ є҆сѝ менє̀ благотворѧ́й, но съ тобо́ю бѣ́хъ:	І коли ти не полінувався встати і залишити обід свій, щоб піти і прибрати мертвого, твоя добродійність не втаїлася від мене, але я був з тобою.
14	14
и҆ нн҃ѣ посла́ мѧ бг҃ъ и҆зцѣли́ти тѧ̀ и҆ невѣ́сткꙋ твою̀ са́ррꙋ:	І нині Бог послав мене зцілити тебе і невістку твою Сарру.
15	15
а҆́зъ є҆́смь рафаи́лъ, є҆ди́нъ ѿ седмѝ ст҃ы́хъ а҆́гг҃лѡвъ, и҆̀же прино́сѧтъ мѡли́твы ст҃ы́хъ и҆ вхо́дѧтъ пред̾ сла́вꙋ ст҃а́гѡ.	Я — Рафаїл, один із семи святих ангелів, які возносять молитви святих і піднімаються перед славою Святого.
16	16
И҆ смѧто́стасѧ ѻ҆́ба и҆ падо́ста на лицѐ, занѐ оу҆боѧ́стасѧ.	Тоді обоє знітилися й упали лицем на землю, тому що були у страху.
17	17
И҆ речѐ и҆́ма: не бо́йтесѧ, ꙗ҆́кѡ ми́ръ ва́ма бꙋ́детъ, бг҃а же благослови́те во вѣ́къ:	Але він сказав їм: не бійтеся, мир буде вам. Благословляйте Бога повік.
18	18
ꙗ҆́кѡ не свое́ю сѝ благода́тїю, но во́лею бг҃а на́шегѡ прїидо́хъ, сегѡ̀ ра́ди благослови́те є҆го̀ во вѣ́къ:	Бо я прийшов не з своєї волі, а з волі Бога нашого; тому і благословляйте Його повік.
19	19
всѧ̑ дни̑ ꙗ҆влѧ́хсѧ ва́ма, и҆ не ꙗ҆до́хъ, нижѐ пи́хъ, но видѣ́нїе вы̀ зрѧ́сте:	Усі дні я був видимий вами, але я не їв і не пив, — тільки поглядом вашим уявлялося це.
20	20
и҆ нн҃ѣ и҆сповѣ́дайтесѧ бг҃ꙋ, занѐ восхождꙋ̀ къ посла́вшемꙋ мѧ̀, и҆ напиши́те всѧ̑, ꙗ҆̀же соверши́шасѧ, въ кни́гꙋ.	Отже, прославляйте тепер Бога, тому що я відходжу до Того, Хто послав мене, і напишіть усе, що звершилося, в книгу.
21	21
И҆ воста́ста и҆ не ктомꙋ̀ ви́дѣста є҆го̀:	І встали вони і більш уже не бачили його.
22	22
и҆ и҆сповѣ́даста дѣла̀ вє́лїѧ и҆ чꙋ̑днаѧ бж҃їѧ, и҆ ка́кѡ ꙗ҆ви́сѧ и҆́ма а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень.	І стали розповідати про великі і дивні діла Божі, і як явився їм ангел Господній.
Глава́ г҃і	Глава 13

1	1
И҆ тѡві́тъ написа̀ моли́твꙋ въ ра́дость и҆ речѐ: блгⷭ҇ве́нъ бг҃ъ живы́й во вѣ́ки и҆ црⷭ҇тво є҆гѡ̀,	У радості Товит написав молитву в цих словах: благословенний Бог, що вічно живе, і благословенне Царство Його!
2	2
занѐ ѻ҆́нъ наказꙋ́етъ и҆ ми́лꙋетъ, низво́дитъ во а҆́дъ и҆ возво́дитъ, и҆ нѣ́сть и҆́же и҆збѣжи́тъ рꙋкѝ є҆гѡ̀:	Бо Він карає і милує, зводить до пекла і возводить, і немає нікого, хто уник би руки Його.
3	3
и҆сповѣ́дайтесѧ є҆мꙋ̀, сы́нове і҆и҃левы, пред̾ ꙗ҆зы̑ки, занѐ то́й разсѣ́ѧ на́съ въ ни́хъ,	Сини Ізраїлеві! прославляйте Його перед язичниками, бо Він розсіяв нас між ними.
4	4
та́мѡ ꙗ҆влѧ́йте вели́чїе є҆гѡ̀, возноси́те є҆го̀ пред̾ всѧ́кимъ живꙋ́щимъ, ꙗ҆́кѡ то́й гдⷭ҇ь на́шъ и҆ бг҃ъ, то́й ѻ҆ц҃ъ на́шъ во всѧ̑ вѣ́ки,	Там сповіщайте про велич Його, звеличуйте Його перед усім живим, бо Він Господь наш і Бог, Отець наш в усі віки:
5	5
и҆ нака́зовати и҆́мать на́съ въ непра́вдахъ на́шихъ, и҆ па́ки поми́лꙋетъ и҆ собере́тъ ны̀ ѿ всѣ́хъ ꙗ҆зы́кѡвъ, и҆дѣ́же а҆́ще расточе́ни бꙋ́дете въ ни́хъ:	покарає нас за неправди наші, і знову помилує і збере нас із усіх народів, де б ви не були розсіяні між ними.
6	6
а҆́ще ѡ҆братнте́сѧ къ немꙋ̀ всѣ́мъ се́рдцемъ ва́шимъ и҆ все́ю дꙋше́ю ва́шею твори́ти пред̾ ни́мъ и҆́стинꙋ, тогда̀ ѡ҆брати́тсѧ къ ва́мъ и҆ не скры́етъ лица̀ своегѡ̀ ѿ ва́съ, и҆ оу҆́зрите, ꙗ҆̀же сотвори́тъ съ ва́ми: и҆ и҆сповѣ́дайтесѧ є҆мꙋ̀ всѣ́ми оу҆сты̑ ва́шими, и҆ благослови́те гдⷭ҇а пра́вды и҆ возноси́те цр҃ѧ̀ вѣкѡ́въ: а҆́зъ въ землѝ плѣне́нїѧ моегѡ̀ и҆сповѣ́даюсѧ є҆мꙋ̀ и҆ сказꙋ́ю крѣ́пость и҆ вели́чїе є҆гѡ̀ ꙗ҆зыкꙋ грѣ́шникѡвъ: ѡ҆брати́тесѧ, грѣ̑шницы, и҆ твори́те пра́вдꙋ пред̾ ни́мъ: кто̀ вѣ́сть, а҆́ще бл҃говоли́тъ ѡ҆ ва́съ и҆ сотвори́тъ млⷭ҇ть ва́мъ;	Якщо ви будете звертатися до Нього всім серцем вашим і всією душею вашою, щоб чинити перед Ним за істиною, тоді Він повернеться до вас і не сховає від вас лиця Свого. Побачите, що́ Він зробить з вами. Прославляйте Його всіма словами вуст ваших і благословляйте Господа правди і звеличуйте царя віків. У землі полону мого я прославляю Його і проповідую силу і велич Його народу грішників. Наверніться, грішники, і робіть правду перед Ним. Хто знає, може, Він благозволить щодо вас і зробить вам милість?
7	7
бг҃а моего̀ возношꙋ̀, и҆ дꙋша̀ моѧ̀ цр҃ѧ̀ нбⷭ҇наго, и҆ возвесели́тсѧ ѡ҆ вели́чїи є҆гѡ̀:	Звеличую я Бога мого, і душа моя — Небесного Царя, і радіє величі Його.
8	8
да возглаго́лютъ всѝ и҆ да и҆сповѣ́дѧтсѧ є҆мꙋ̀ во і̑ерⷭ҇ли́мѣ:	Нехай усі сповіщають про Нього і прославляють Його у Єрусалимі.
9	9
і҆ерⷭ҇ли́ме, гра́де ст҃ы́й, нака́жетъ тѧ̀ за дѣла̀ сынѡ́въ твои́хъ и҆ па́ки поми́лꙋетъ сы́ны првⷣныхъ:	Єрусалиме, місто святе! Він покарає тебе за діла синів твоїх і знову помилує синів праведних.
10	10
и҆сповѣ́дайѧ гдⷭ҇еви бла́гѡ и҆ блгⷭ҇вѝ цр҃ѧ̀ вѣкѡ́въ, да па́ки ски́нїѧ є҆гѡ̀ сози́ждетсѧ въ тебѣ̀ съ ра́достїю, и҆ да возвесели́тъ въ тебѣ̀ плѣнє́нныѧ, и҆ да возлю́битъ въ тебѣ̀ бѣ̑дныѧ во всѧ̑ ро́ды вѣ́ка:	Слав Господа щиро і благословляй Царя віків, щоб знову була споруджена скинія Його в тобі з радістю, щоб Він звеселив серед тебе полонених і полюбив у тобі нещасних в усі роди навіки.
11	11
ꙗ҆зы́цы мно́зи ѿдале́ча прїи́дꙋтъ ко и҆́мени гдⷭ҇а бг҃а, да́ры въ рꙋка́хъ и҆мꙋ́ще и҆ да́ры цр҃ю̀ нб҃сѐ, ро́дове родѡ́въ восхва́лѧтъ тѧ̀ и҆ дадꙋ́тъ ра́дованїе:	Багато народів здалеку прийдуть до імені Господа Бога з дарами в руках, з дарами Царю Небесному; роди родів звеличать тебе з вигуками радісними.
12	12
про́клѧти всѝ ненави́дѧщїи тѧ̀, блгⷭ҇ве́ни бꙋ́дꙋтъ всѝ лю́бѧщїи тѧ̀ во вѣ́къ:	Прокляті всі ненависники твої, благословенні будуть повік усі, що люблять тебе!
13	13
ра́дꙋйсѧ и҆ весели́сѧ ѡ҆ сынѣ́хъ првⷣныхъ, занѐ соберꙋ́тсѧ и҆ возблгⷭ҇вѧ́тъ гдⷭ҇а првⷣныхъ:	Радуйся і веселися за синів праведних, тому що вони зберуться, і будуть благословляти Господа праведних.
14	14
Ѽⷩ҇̑, бл҃же́ни лю́бѧщїи тѧ̀, возра́дꙋютсѧ ѡ҆ ми́рѣ твое́мъ: бл҃же́ни, є҆лѝцы скорвѣ́ша ѡ҆ всѣ́хъ наказа́нїихъ твои́хъ, занѐ ѡ҆ тебѣ̀ возра́дꙋютсѧ, ви́дѧще всю̀ сла́вꙋ твою̀, и҆ возвеселѧ́тсѧ во вѣ́къ:	О, блаженні ті, що люблять тебе! вони зрадіють миру твоєму. Блаженні скорботні за всі біди твої, бо вони будуть радіти тобою, коли побачать усю славу твою, і будуть веселитися вічно.
15	15
дꙋша̀ моѧ̀ да блгⷭ҇ви́тъ бг҃а цр҃ѧ̀ веи́каго,	Нехай благословляє душа моя Бога, Царя великого,
16	16
ꙗ҆́кѡ назда́нъ бꙋ́детъ і҆ерⷭ҇ли́мъ сапфі́ромъ и҆ смара́гдомъ и҆ ка́менемъ честны́мъ, стѣ́ны твоѧ̑ и҆ столпѝ и҆ забра̑ла зла́томъ чи́стымъ,	бо Єрусалим буде відбудований із сапфіра і смарагда і з коштовних каменів; стіни твої, вежі й укріплення — із чистого золота;
17	17
и҆ стѡ́гны і҆ерⷭ҇ли́мскїѧ вирѵ́лломъ и҆ а҆нѳра́ѯомъ и҆ ка́менїемъ ѿ сꙋфі́ра оу҆те́лютсѧ,	і площі єрусалимські будуть вистелені берилом, анфраксом і каменем з Офира.
18	18
и҆ рекꙋ́тъ всѧ̑ стѡ́гны є҆гѡ̀: а҆ллилꙋ́їа и҆ восхва́лѧтъ, глаго́люще: блгⷭ҇ве́нъ бг҃ъ, и҆́же вознесѐ во всѧ̑ вѣ́ки.	На усіх вулицях його буде лунати: алилуя, — і будуть славословити, говорячи: благословенний Бог, Який звеличив Єрусалим, на всі віки.
Глава́ д҃і	Глава 14

1	1
И҆ преста̀ и҆сповѣ́даѧсѧ тѡві́тъ.	І закінчив Товит славослів’я.
2	2
И҆ бѣ̀ лѣ́тъ ѻ҆сми́десѧти ѻ҆смѝ, є҆гда̀ погꙋбѝ зра́ки, и҆ по лѣ́тѣхъ ѻ҆смѝ прозрѣ̀: и҆ творѧ́ше ми́лѡстыни, и҆ приложѝ боѧ́тисѧ гдⷭ҇а бг҃а и҆ и҆сповѣ́датисѧ є҆мꙋ̀:	Він був вісімдесяти восьми років, коли втратив зір, і через вісім років прозрів. І творив милостині, і продовжував бути благоговійним перед Господом Богом і прославляти Його.
3	3
ѕѣлѡ́ же состарѣ́сѧ, и҆ прнзва̀ сы́на своего̀ и҆ ше́сть сынѡ́въ є҆гѡ̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: ча́до, возмѝ сы́ны твоѧ̑, сѐ, состарѣ́хсѧ и҆ при и҆схожде́нїи ѿ житїѧ̀ є҆́смь:	Врешті він дуже постарів, і покликав сина свого і шість синів його, і сказав йому: сину мій, візьми синів твоїх; ось я постарів і вже при кінці життя мого.
4	4
пойдѝ въ миді́ю, ча́до, оу҆вѣ́рихсѧ бо, є҆ли̑ка глаго́ла і҆ѡ́на прⷪ҇ро́къ ѡ҆ нїнеѵі́и, ꙗ҆́кѡ разори́тсѧ, въ миді́и же бꙋ́детъ ми́ръ па́че да́же до вре́мене, и҆ ꙗ҆́кѡ бра́тїѧ на̑ша на землѝ расточа́тсѧ ѿ благі́ѧ землѝ, и҆ і҆ерⷭ҇ли́мъ бꙋ́детъ пꙋ́стъ, и҆ до́мъ бж҃їй въ не́мъ сожже́нъ бꙋ́детъ и҆ пꙋ́стъ бꙋ́детъ до вре́мене:	Вируш у Мідію, сину мій, бо я впевнений, що Ниневія буде зруйнована, як говорив пророк Іона; а у Мідії буде спокійніше до часу. Брати наші, які знаходяться на вітчизняній землі, будуть розсіяні з цієї доброї землі; Єрусалим буде пустелею, і дім Божий у ньому буде спалений і до часу залишиться пустим.
5	5
и҆ па́ки поми́лꙋетъ и҆̀хъ бг҃ъ и҆ возврати́тъ и҆̀хъ въ зе́млю, и҆ сози́ждꙋтъ до́мъ, не ꙗ҆ко́въ пе́рвый, до́ндеже и҆спо́лнѧтсѧ времена̀ вѣ́ка: и҆ по си́хъ возвратѧ́тсѧ ѿ плѣне́нїй и҆ сози́ждꙋтъ і҆ерⷭ҇ли́мъ че́стнѡ, и҆ до́мъ бж҃їй въ не́мъ сози́ждетсѧ во всѧ̑ ро́ды вѣ́ка зда́нїемъ сла́внымъ, ꙗ҆́коже глаго́лаша ѡ҆ не́мъ прⷪ҇ро́цы:	Але знову Бог помилує їх і поверне їх у землю; і спорудять дім Божий, не такий, як колишній, доки не сповняться часи віку. І після того повернуться з полону і побудують Єрусалим чудово, і дім Божий буде відновлений у ньому на всі роди віку, — споруда велична, як говорили про неї пророки.
6	6
и҆ всѝ ꙗ҆зы́цы ѡ҆братѧ́тсѧ и҆́стиннѡ боѧ́тисѧ гдⷭ҇а бг҃а и҆ ѡ҆прове́ргнꙋтъ і҆́дѡлы своѧ̑,	І всі народи навернуться і будуть істинно благоговіти перед Господом Богом і скинуть ідолів своїх;
7	7
и҆ возблгⷭ҇вѧ́тъ всѝ ꙗ҆зы́цы гдⷭ҇а, и҆ лю́дїе є҆гѡ̀ и҆сповѣ́дѧтсѧ бг҃ꙋ, и҆ вознесе́тъ гдⷭ҇ь лю́ди своѧ̑, и҆ возра́дꙋютсѧ всѝ лю́бѧщїи гдⷭ҇а бг҃а во и҆́стинѣ и҆ пра́вдѣ, творѧ́ще ми́лость бра́тїи на́шей:	і всі народи будуть благословляти Господа. І Його народ буде прославляти Бога, і Господь піднесе народ Свій; і всі, що істинно і праведно люблять Господа Бога, будуть радуватися, творячи милість братам нашим.
8	8
и҆ нн҃ѣ, ча́до, ѿидѝ ѿ нїнеѵі́и, ꙗ҆́кѡ всѧ́чески бꙋ́дꙋтъ, ꙗ҆̀же глаго́ла прⷪ҇ро́къ і҆ѡ́на:	Отже, сину мій, вийди з Ниневії, бо неодмінно сповниться те, що говорив пророк Іона.
9	9
ты́ же сохранѝ зако́нъ и҆ повелѣ̑нїѧ и҆ бꙋ́ди любоми́лостивъ и҆ пра́веденъ, да тебѣ̀ бла́го бꙋ́детъ:	Ти ж дотримуйся закону і повелінь і будь любомилостивим і справедливим, щоб добре було тобі.
10	10
и҆ погребѝ мѧ̀ до́брѣ, и҆ ма́терь твою̀ со мно́ю, и҆ да не ктомꙋ̀ пребꙋ́дете въ нїнеѵі́и: ча́до, ви́ждь, что̀ сотворѝ а҆ма́нъ а҆хїа́харꙋ корми́вшемꙋ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ ѿ свѣ́та ѿведѐ є҆го̀ во тмꙋ̀, и҆ є҆ли̑ка воздадѐ є҆мꙋ̀: и҆ а҆хїа́харъ оу҆́бѡ спасе́сѧ, томꙋ́ же воздаѧ́нїе воздаде́сѧ, и҆ то́й сни́де во тмꙋ̀: манассі́а сотворѝ милосе́рдїе и҆ спасе́сѧ ѿ сѣ́ти сме́ртныѧ, ю҆́же потчѐ є҆мꙋ̀: а҆ма́нъ же падѐ въ сѣ́ть и҆ поги́бе:	Поховай мене пристойно, і матір твою зі мною, і потім не залишайтеся в Ниневії. — Сину мій, дивися, що́ зробив Аман з Ахиахаром, який виховав його: як він із світла привів його у пітьму, і як віддано йому. Ахиахар урятований, а той одержав гідну відплату — зійшов у пітьму. Манассія творив милостиню, і був спасений від смертної сіті, яку розставили йому; Аман же упав у сіті і загинув.
11	11
и҆ ни҃ѣ, ча̑да, вѣ́ждьте, что̀ ми́лостынѧ твори́тъ и҆ пра́вда и҆збавлѧ́етъ. И҆ сїѧ̑ глаго́лѧ, и҆спꙋстѝ дꙋ́шꙋ свою̀ на ѻ҆дрѣ̀: бѣ́ же лѣ́тъ ста̀ пѧти́десѧти ѻ҆смѝ. И҆ погребѐ є҆го̀ сла́внѡ.	Отже, діти, знайте, що́ робить милостиня і як спасає справедливість. — Коли він це сказав, душа його залишила його на ложі; було ж йому сто п’ятдесят вісім років, і син з честю поховав його.
12	12
И҆ є҆гда̀ оу҆́мре а҆́нна, погребѐ ю҆̀ со ѻ҆тце́мъ свои́мъ. Ѿи́де же тѡві́а съ жено́ю свое́ю и҆ съ сынмѝ свои́ми во є҆квата́ны ко рагꙋи́лꙋ те́стю своемꙋ̀,	Коли померла Анна, він поховав і її з батьком своїм. Після того Товія з дружиною своєю і дітьми своїми вирушив у Екбатани до Рагуїла, тестя свого,
13	13
и҆ состарѣ́сѧ че́стнѡ, и҆ погребѐ те́стєвъ свои́хъ сла́внѡ, и҆ наслѣ́ди и҆мѣ́нїе и҆́хъ и҆ тѡві́та ѻ҆тца̀ своегѡ̀:	і досяг чесної старости, і поховав пристойно тестя і тещу своїх, і одержав у спадщину майно їхнє і Товита, батька свого.
14	14
и҆ оу҆́мре (сы́й) лѣ́тъ ста̀ два́десѧти седмѝ во є҆квата́нѣхъ миді́йскихъ:	І помер ста двадцяти семи років в Екбатанах мідійських.
15	15
и҆ слы́ша, пре́жде не́же оу҆мре́ти є҆мꙋ̀, погꙋбле́нїе нїнеѵі́и, ю҆́же плѣнѝ навꙋходоно́соръ и҆ а҆сꙋи́ръ: и҆ возра́довасѧ, пре́жде не́же оу҆́мре, ѡ҆ нїнеѵі́и.	Але перш ніж помер, він чув про загибель Ниневії, яку полонив Навуходоносор і Асуїр, і зрадів перед смертю щодо Ниневії.

← Неемі́и

І҆ꙋді́ѳ* →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт