Влады́ко Человеколю́бче, неуже́ли мне одр сей гроб бу́дет, или́ еще́ окая́нную мою́ ду́шу просвети́ши днем? Се ми гроб предлежи́т, се ми смерть предстои́т. Суда́ Твоего́, Го́споди, бою́ся и му́ки безконе́чныя, зло́е же творя́ не престаю́: Тебе́ Го́спода Бо́га моего́ всегда́ прогневля́ю, и Пречи́стую Твою́ Ма́терь, и вся́ Небе́сныя си́лы, и свята́го А́нгела храни́теля моего́. Вем у́бо, Го́споди, я́ко недосто́ин есмь человеколю́бия Твоего́, но досто́ин есмь вся́каго осужде́ния и му́ки. Но, Го́споди, или́ хощу́, или́ не хощу́, спаси́ мя. А́ще бо пра́ведника спасе́ши, ничто́же ве́лие; и а́ще чи́стаго поми́луеши, ничто́же ди́вно: досто́йни бо суть ми́лости Твоея́. Но на мне гре́шнем удиви́ ми́лость Твою́: о сем яви́ человеколю́бие Твое́, да не одоле́ет моя́ зло́ба Твое́й неизглаго́ланней бла́гости и милосе́рдию: и я́коже хо́щеши, устро́й о мне вещь.

Вказуючи на постіль свою, промовляй:

Владико Людинолюбче, невже цей одр мені гробом буде, чи ще окаянну мою душу освітиш світлом дня? Ось могила стоїть переді мною, ось смерть чекає на мене. Суда Твого, Господи, я боюся і муки нескінченної, але й зло творити не перестаю, Тебе, Господа мого, завжди прогнівляю і Пречисту Твою Матір, і всіх Небесних Сил, святого Ангела-Охоронителя мого. Знаю, Господи, що я недостойний людинолюбства Твого, але достойний усілякого осудження і муки. Та, Господи, хочу чи не хочу, спаси мене. Якщо праведника спасаєш – нічого у цьому надзвичайного, і якщо чистого милуєш – нічого у цьому дивного, бо вони достойні Твоєї милості, але на мені, грішному, вияви дивну Твою милість й у цьому покажи людинолюбство Твоє, і нехай не перевершить моя злоба Твою невимовну благість і милосердя, і, як Сам бажаєш, вчини діло спасіння мого.