Вказуючи на постіль свою, промовляй:

Владико Чоловіколюбче, невже ця постіль буде мені домовиною чи ще окаянну мою душу освітиш світлом дня? Ось бо домовина стоїть переді мною, ось смерть чекає на мене. Суду Твого, Господи, я боюся і нескінченної муки, зло ж робити не перестаю і завжди прогнівляю Тебе, Господа мого, й Пречисту Твою Матір, і всі Небесні Сили, святого Ангела-Охоронителя мого. Знаю, Господи, що я недостойний чоловіколюбства Твого, але достойний осудження і муки. Та, Господи, хочу чи не хочу спаси мене. Якщо праведника спасаєш, то тут немає нічого дивного, і якщо чистого помилуєш, то тут нема нічого дивного, бо вони достойні Твоєї милости, але вияви дивну Твою милість на мені грішному й у ньому яви чоловіколюбство Твоє, і нехай не перевершить моє зло Твою невимовну благість і милосердя, і, як тільки хочеш, так і вчини діло мого спасіння.

Вказуючи на постіль свою, промовляй:

Владико Людинолюбче, невже цей одр мені гробом буде, чи ще окаянну мою душу освітиш світлом дня? Ось могила стоїть переді мною, ось смерть чекає на мене. Суда Твого, Господи, я боюся і муки нескінченної, але й зло творити не перестаю, Тебе, Господа мого, завжди прогнівляю і Пречисту Твою Матір, і всіх Небесних Сил, святого Ангела-Охоронителя мого. Знаю, Господи, що я недостойний людинолюбства Твого, але достойний усілякого осудження і муки. Та, Господи, хочу чи не хочу, спаси мене. Якщо праведника спасаєш – нічого у цьому надзвичайного, і якщо чистого милуєш – нічого у цьому дивного, бо вони достойні Твоєї милості, але на мені, грішному, вияви дивну Твою милість й у цьому покажи людинолюбство Твоє, і нехай не перевершить моя злоба Твою невимовну благість і милосердя, і, як Сам бажаєш, вчини діло спасіння мого.