|
Глава 10
|
Главa ‹
|
|
1
|
1
|
|
Му́хи уме́ршия згноя́ють єле́я сла́дость. Че́стно ма́лоє му́дрости па́че сла́ви вели́кі безу́мія.
|
М{хи ўмeршыz згноsютъ є3лeа слaдость: чeстно мaлое мyдрости пaче слaвы вели1ки безyміz.
|
|
2
|
2
|
|
Се́рдце му́драго одесну́ю єго́, се́рдце же безу́мнаго ошу́юю єго́.
|
Сeрдце мyдрагw њдеснyю є3гw2, сeрдце же безyмнагw њшyюю є3гw2:
|
|
3
|
3
|
|
І в путь єгда́ безу́мний і́деть, се́рдце єго́ лиша́ється, і я́же помишля́єть, вся безу́міє суть.
|
и3 въ пyть є3гдA безyмный и4детъ, сeрдце є3гw2 лишaетсz, и3 ±же помышлsетъ, вс‰ безyміе сyть.
|
|
4
|
4
|
|
А́ще дух владі́ющаго взи́деть на тя, мі́ста твоєго́ не оста́ви, я́ко ізціле́ніє утоли́ть гріхи́ вели́кі.
|
Ѓще дyхъ владёющагw взhдетъ на тS, мёста твоегw2 не њстaви: ћкw и3зцэлeніе ўтоли1тъ грэхи2 вели6ки.
|
|
5
|
5
|
|
Єсть лука́вство, є́же ви́діх под со́лнцем, а́ки нево́льно ізи́де от лиця́ владі́ющаго.
|
Е$сть лукaвство, є4же ви1дэхъ под8 с0лнцемъ, ѓки нев0льно и3зhде t лицA владёющагw:
|
|
6
|
6
|
|
Вдан безу́мний в висоти́ вели́кі, а бога́тії во смире́нних ся́дуть.
|
вдaнъ безyмный въ высwты2 вели6ки, ґ богaтіи во смирeнныхъ сsдутъ:
|
|
7
|
7
|
|
ви́діх рабо́в на ко́нех, і князе́й іду́щих я́ко рабо́в на землі́.
|
ви1дэхъ рабHвъ на к0нехъ, и3 кнzзeй и3дyщихъ ћкw рабHвъ на земли2.
|
|
8
|
8
|
|
Копа́яй я́му впаде́ть в ню, і разоря́ющаго огра́ду угри́знеть єго́ змій.
|
Копazй ћму впадeтъ въ ню2, и3 разорsющаго њгрaду ўгрhзнетъ є3го2 ѕмjй.
|
|
9
|
9
|
|
Ізе́мляй ка́меніє поболи́ть от них, разсіца́яй дрова́ біду́ при́йметь в них;
|
И#з8eмлzй кaменіе поболи1тъ t ни1хъ, разсэцazй дровA бэдY пріи1метъ въ ни1хъ:
|
|
10
|
10
|
|
а́ще спаде́ть сі́чиво, і сам лице́м см'яте́ться; і си́ли укріпи́ть, і ізоби́ліє му́жу му́дрость.
|
ѓще спадeтъ сёчиво, и3 сaмъ лицeмъ смzтeтсz: и3 си6лы ўкрэпи1тъ, и3 и3з8oби1ліе мyжу мyдрость.
|
|
11
|
11
|
|
А́ще угри́знеть змій не в шепті́, і ність ізли́шества обава́ющему.
|
Ѓще ўгрhзнетъ ѕмjй не въ шептЁ, и3 нёсть и3зли1шества њбавaющему.
|
|
12
|
12
|
|
Словеса́ уст прему́драго благода́ть, устні́ же безу́мнаго потоп'я́ть єго́;
|
СловесA ќстъ премyдрагw благодaть, ўстнё же безyмнагw потопsтъ є3го2:
|
|
13
|
13
|
|
нача́ло слове́с уст єго́ безу́міє, і послі́дняя уст єго́ пре́лесть лука́ва.
|
начaло словeсъ ќстъ є3гw2 безyміе, и3 послBднzz ќстъ є3гw2 прeлесть лукaва.
|
|
14
|
14
|
|
Безу́мний умножа́єть словеса́; не разумі́ челові́к, что би́вшеє і что бу́дущеє, что созади́ єго́, (і) кто возвісти́ть єму́?
|
Безyмный ўмножaетъ словесA: не разумЁ человёкъ, что2 бhвшее и3 что2 бyдущее, что2 созади2 є3гw2, (и3) кто2 возвэсти1тъ є3мY;
|
|
15
|
15
|
|
Труд безу́мних озло́бить їх, і́же не разумі́ іти́ во град.
|
Трyдъ безyмныхъ њѕл0битъ и5хъ, и4же не разумЁ и3ти2 во грaдъ.
|
|
16
|
16
|
|
Го́ре тебі́, гра́де, в не́мже цар твой юн, і кня́зі твої́ ра́но ядя́ть.
|
Г0ре тебЁ, грaде, въ нeмже цaрь тв0й ю4нъ, и3 кн‰зи твои2 рaнw kдsтъ.
|
|
17
|
17
|
|
Блаже́нна ти, земле́, єя́же цар твой син свобо́дних, і кня́зі твої́ во вре́м'я ядя́ть в си́лі і не постидя́ться.
|
Блажeнна ты2, землE, є3sже цaрь тв0й сhнъ своб0дныхъ, и3 кн‰зи твои2 во врeмz kдsтъ въ си1лэ и3 не постыдsтсz.
|
|
18
|
18
|
|
В лі́ностех смири́ться строп, і в пра́зднестві рук прока́плеть хра́мина.
|
Въ лёностехъ смири1тсz стр0пъ, и3 въ прaзднествэ рyкъ прокaплетъ хрaмина.
|
|
19
|
19
|
|
Во сміх творя́ть хліб, і вино́, і єле́й, є́же весели́тися живу́щим; і сребра́ со смире́нієм послу́шають вся́чеськая.
|
Во смёхъ творsтъ хлёбъ и3 віно2 и3 є3лeй, є4же весели1тисz живyщымъ: и3 сребрA со смирeніемъ послyшаютъ всsчєскаz.
|
|
20
|
20
|
|
І в со́вісті у́бо твоє́й не клени́ царя́, і в клі́ті ло́жниці твоєя́ не клени́ бога́таго; я́ко пти́ця небе́сная донесе́ть глас твой, і імі́яй крилі́ возвісти́ть сло́во твоє́.
|
И# въ с0вэсти ќбw твоeй не клени2 царS, и3 въ клёти л0жницы твоеS не клени2 богaтаго: ћкw пти1ца небeснаz донесeтъ глaсъ тв0й, и3 и3мёzй крилB возвэсти1тъ сл0во твоE.
|