|
Глава 10
|
Главa ‹
|
|
1
|
1
|
| Му́хи уме́ршия згноя́ють єле́я сла́дость. Че́стно ма́лоє му́дрости па́че сла́ви вели́кі безу́мія. | М{хи ўмeршыz згноsютъ є3лeа слaдость: чeстно мaлое мyдрости пaче слaвы вели1ки безyміz. |
|
2
|
2
|
| Се́рдце му́драго одесну́ю єго́, се́рдце же безу́мнаго ошу́юю єго́. | Сeрдце мyдрагw њдеснyю є3гw2, сeрдце же безyмнагw њшyюю є3гw2: |
|
3
|
3
|
| І в путь єгда́ безу́мний і́деть, се́рдце єго́ лиша́ється, і я́же помишля́єть, вся безу́міє суть. | и3 въ пyть є3гдA безyмный и4детъ, сeрдце є3гw2 лишaетсz, и3 ±же помышлsетъ, вс‰ безyміе сyть. |
|
4
|
4
|
| А́ще дух владі́ющаго взи́деть на тя, мі́ста твоєго́ не оста́ви, я́ко ізціле́ніє утоли́ть гріхи́ вели́кі. | Ѓще дyхъ владёющагw взhдетъ на тS, мёста твоегw2 не њстaви: ћкw и3зцэлeніе ўтоли1тъ грэхи2 вели6ки. |
|
5
|
5
|
| Єсть лука́вство, є́же ви́діх под со́лнцем, а́ки нево́льно ізи́де от лиця́ владі́ющаго. | Е$сть лукaвство, є4же ви1дэхъ под8 с0лнцемъ, ѓки нев0льно и3зhде t лицA владёющагw: |
|
6
|
6
|
| Вдан безу́мний в висоти́ вели́кі, а бога́тії во смире́нних ся́дуть. | вдaнъ безyмный въ высwты2 вели6ки, ґ богaтіи во смирeнныхъ сsдутъ: |
|
7
|
7
|
| ви́діх рабо́в на ко́нех, і князе́й іду́щих я́ко рабо́в на землі́. | ви1дэхъ рабHвъ на к0нехъ, и3 кнzзeй и3дyщихъ ћкw рабHвъ на земли2. |
|
8
|
8
|
| Копа́яй я́му впаде́ть в ню, і разоря́ющаго огра́ду угри́знеть єго́ змій. | Копazй ћму впадeтъ въ ню2, и3 разорsющаго њгрaду ўгрhзнетъ є3го2 ѕмjй. |
|
9
|
9
|
| Ізе́мляй ка́меніє поболи́ть от них, разсіца́яй дрова́ біду́ при́йметь в них; | И#з8eмлzй кaменіе поболи1тъ t ни1хъ, разсэцazй дровA бэдY пріи1метъ въ ни1хъ: |
|
10
|
10
|
| а́ще спаде́ть сі́чиво, і сам лице́м см'яте́ться; і си́ли укріпи́ть, і ізоби́ліє му́жу му́дрость. | ѓще спадeтъ сёчиво, и3 сaмъ лицeмъ смzтeтсz: и3 си6лы ўкрэпи1тъ, и3 и3з8oби1ліе мyжу мyдрость. |
|
11
|
11
|
| А́ще угри́знеть змій не в шепті́, і ність ізли́шества обава́ющему. | Ѓще ўгрhзнетъ ѕмjй не въ шептЁ, и3 нёсть и3зли1шества њбавaющему. |
|
12
|
12
|
| Словеса́ уст прему́драго благода́ть, устні́ же безу́мнаго потоп'я́ть єго́; | СловесA ќстъ премyдрагw благодaть, ўстнё же безyмнагw потопsтъ є3го2: |
|
13
|
13
|
| нача́ло слове́с уст єго́ безу́міє, і послі́дняя уст єго́ пре́лесть лука́ва. | начaло словeсъ ќстъ є3гw2 безyміе, и3 послBднzz ќстъ є3гw2 прeлесть лукaва. |
|
14
|
14
|
| Безу́мний умножа́єть словеса́; не разумі́ челові́к, что би́вшеє і что бу́дущеє, что созади́ єго́, (і) кто возвісти́ть єму́? | Безyмный ўмножaетъ словесA: не разумЁ человёкъ, что2 бhвшее и3 что2 бyдущее, что2 созади2 є3гw2, (и3) кто2 возвэсти1тъ є3мY; |
|
15
|
15
|
| Труд безу́мних озло́бить їх, і́же не разумі́ іти́ во град. | Трyдъ безyмныхъ њѕл0битъ и5хъ, и4же не разумЁ и3ти2 во грaдъ. |
|
16
|
16
|
| Го́ре тебі́, гра́де, в не́мже цар твой юн, і кня́зі твої́ ра́но ядя́ть. | Г0ре тебЁ, грaде, въ нeмже цaрь тв0й ю4нъ, и3 кн‰зи твои2 рaнw kдsтъ. |
|
17
|
17
|
| Блаже́нна ти, земле́, єя́же цар твой син свобо́дних, і кня́зі твої́ во вре́м'я ядя́ть в си́лі і не постидя́ться. | Блажeнна ты2, землE, є3sже цaрь тв0й сhнъ своб0дныхъ, и3 кн‰зи твои2 во врeмz kдsтъ въ си1лэ и3 не постыдsтсz. |
|
18
|
18
|
| В лі́ностех смири́ться строп, і в пра́зднестві рук прока́плеть хра́мина. | Въ лёностехъ смири1тсz стр0пъ, и3 въ прaзднествэ рyкъ прокaплетъ хрaмина. |
|
19
|
19
|
| Во сміх творя́ть хліб, і вино́, і єле́й, є́же весели́тися живу́щим; і сребра́ со смире́нієм послу́шають вся́чеськая. | Во смёхъ творsтъ хлёбъ и3 віно2 и3 є3лeй, є4же весели1тисz живyщымъ: и3 сребрA со смирeніемъ послyшаютъ всsчєскаz. |
|
20
|
20
|
| І в со́вісті у́бо твоє́й не клени́ царя́, і в клі́ті ло́жниці твоєя́ не клени́ бога́таго; я́ко пти́ця небе́сная донесе́ть глас твой, і імі́яй крилі́ возвісти́ть сло́во твоє́. | И# въ с0вэсти ќбw твоeй не клени2 царS, и3 въ клёти л0жницы твоеS не клени2 богaтаго: ћкw пти1ца небeснаz донесeтъ глaсъ тв0й, и3 и3мёzй крилB возвэсти1тъ сл0во твоE. |
