|
Євангеліє від Луки
|
Євангеліє від Луки
|
|
Глава 10
|
Глава 10
|
|
19
|
19
|
| (Зач.) Се, даю́ вам власть наступа́ти на змію́, і на скорпі́ю, і на всю си́лу вра́жию; і нічесо́же вас вреди́ть. | Ось даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу вражу; і ніщо не зашкодить вам. |
|
20
|
20
|
| Оба́че о сем не ра́дуйтеся, я́ко ду́сі вам повину́ються; ра́дуйтеся же, я́ко імена́ ва́ша напи́сана суть на Небесі́х. | Однак тому не радійте, що духи вам коряться; а радійте тому, що імена ваші записані на небесах. |
|
Глава 12
|
Глава 12
|
|
1
|
1
|
| О ни́хже [между́ тім] собра́вшимся тьмам наро́да, я́ко попира́ти друг дру́га, нача́т глаго́лати ученико́м Свої́м пе́рвіє: внемлі́те себі́ от ква́са фарисе́йська, є́же єсть лицемі́ріє. | Тим часом, коли зібралися тисячі народу, так що тиснули один одного, Він почав говорити, передусім ученикам Своїм: бережіться закваски фарисейської, яка є лицемірство. |
|
2
|
2
|
| (Зач. 63) Нічто́же бо покрове́нно єсть, є́же не откри́ється, і та́йно, є́же не уразумі́ється; | Немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і таємного, про що б не дізналися. |
|
3
|
3
|
| зане́, єли́ка во тьмі рі́сте, во сві́ті усли́шаться; і є́же ко у́ху глаго́ласте во хра́міх, пропові́сться на кро́віх. | Тому те, що ви сказали у пітьмі, почується при світлі; і що говорили на вухо в домах, те буде проголошене на покрівлях. |
|
4
|
4
|
| Глаго́лю же вам, друго́м Свої́м: не убо́йтеся от убива́ющих ті́ло і пото́м не мо́гущих ли́шше что сотвори́ти; | Кажу ж вам, друзям Моїм: не бійтеся тих, що вбивають тіло і потім нічого більше зробити не можуть, |
|
5
|
5
|
| сказу́ю же вам, кого́ убо́йтеся: убо́йтеся іму́щаго власть по убіє́нії воврещи́ в дебр о́гненную; єй, глаго́лю вам, того́ убо́йтеся. | але скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто має владу після вбиття вкинути в геєну вогненну; так, кажу вам, того бійтеся. |
|
6
|
6
|
| Не п'ять ли птиць ціни́ться пі́нязема двіма́, і ні єди́на от них ність забве́нна пред Бо́гом. | Чи не п’ять малих птахів продаються за два асарія? І жоден з них не забутий Богом. |
|
7
|
7
|
| Но і вла́си глави́ ва́шея всі ізочте́ні суть. Не убо́йтеся у́бо: мно́зіх птиць у́нші єсте́ ви. | А у вас і волосся на голові все перелічене. Отже, не бійтеся; ви дорожчі за багатьох малих птахів. |
|
Глава 6
|
Глава 6
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 22) Бисть же в субо́ту второпе́рвую іти́ Єму́ сквозі́ сі́янія; і восторга́ху ученици́ Єго́ кла́си, і ядя́ху, стира́юще рука́ми. | Сталося, що у суботу, першу після другого дня Пасхи, довелося Йому йти через посіви, і ученики Його зривали колоски і їли, розтираючи руками. |
|
2
|
2
|
| Ні́ції же от фарисе́й рі́ша їм: что творите́, єго́же не досто́їть твори́ти в субо́ти? | Деякі ж з фарисеїв сказали їм: навіщо ви робите те, чого не годиться робити в суботу? |
|
3
|
3
|
| І отвіща́в Ісу́с рече́ к ним: ні ли сего́ чли єсте́, є́же сотвори́ Дави́д, єгда́ взалка́ся сам і і́же с ним бя́ху? | Ісус сказав їм у відповідь: хіба ви не читали, що вчинив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним? |
|
4
|
4
|
| ка́ко вни́де в дом Бо́жий, і хлі́би предложе́нія взем, і яде́, і даде́ і су́щим с ним, ї́хже не досто́яше я́сти, то́кмо єди́ним ієре́єм? | Як він увійшов у дім Божий, і взяв хліби принесення*, і їв, і дав тим, що були з ним, хоча їх не можна було їсти нікому, тільки одним священикам. |
|
5
|
5
|
| І глаго́лаше їм, я́ко госпо́дь єсть Син Челові́чеський і субо́ті. | І сказав їм: бо Син Людський є господарем і суботи. |
|
6
|
6
|
| Бисть же і в другу́ю субо́ту вни́ти Єму́ в со́нмище і учи́ти; і бі та́мо челові́к, і рука́ єму́ десна́я бі суха́. | Довелося ж і в іншу суботу увійти Йому в синагогу і навчати. Там був чоловік, у якого права рука була суха. |
|
7
|
7
|
| Назира́ху же кни́жници і фарісе́ї, а́ще в субо́ту ісціли́ть, да обря́щуть річь Нань. | Книжники ж і фарисеї стежили за Ним, чи не зцілить Він у суботу, щоб знайти звинувачення проти Нього. |
|
8
|
8
|
| Он же ві́дяше помишле́нія їх, і рече́ челові́ку іму́щему су́ху ру́ку: воста́ни і ста́ни посреді́. Он же воста́в ста. | Він же, знаючи помисли їхні, сказав чоловікові, що мав суху руку: встань і вийди на середину. І він встав і вийшов. |
|
9
|
9
|
| Рече́ же Ісу́с к ним: вопрошу́ ви: что досто́їть в субо́ти, добро́ твори́ти, іли́ зло твори́ти? Ду́шу спасти́, іли́ погуби́ти? Они́ же умолча́ша. | Тоді сказав їм Ісус: запитаю вас, що годиться робити в суботу — добро чи зло? Спасти душу чи згубити? Вони мовчали. |
|
10
|
10
|
| І воззрі́в на всіх їх, рече́ єму́: простри́ ру́ку твою́. Он же сотвори́ та́ко; і утверди́ся рука́ єго́ здра́ва, я́ко друга́я. | І, поглянувши на всіх них, сказав тому чоловікові: простягни руку твою. Він так і зробив; і стала рука його здорова, як і друга. |
|
11
|
11
|
| Они́ же іспо́лнишася безу́мія, і глаго́лаху друг ко дру́гу, что би́ша сотвори́ли Ісу́сові. | Вони ж розлютилися і говорили між собою, що б їм вчинити з Ісусом. |
|
12
|
12
|
| (Зач. 23) Бисть же во дні ти́я, ізи́де в го́ру помоли́тися; і бі об нощ в моли́тві Бо́жії. | У ті дні Ісус зійшов на гору помолитися і пробув усю ніч у молитві до Бога. |
|
13
|
13
|
| І єгда́ бисть день, призва́ ученики́ своя́; і ізбра́ от них двана́десяте, ї́хже і апо́столи нарече́; | Коли ж настав день, покликав учеників Своїх і обрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами: |
|
14
|
14
|
| Си́мона, єго́же іменова́ Петра́, і Андре́я, бра́та єго́, Іа́кова і Іоа́нна, Фили́ппа і Варфоломе́я, | Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова та Іоана, Филипа та Варфоломія, |
|
15
|
15
|
| Матфе́я і Фому́, Іа́кова Алфе́єва і Симо́на нарица́ємаго Зило́та, | Матфея та Фому, Якова Алфеєвого та Симона, званого Зилотом, Іуду Якового та |
|
16
|
16
|
| Іу́ду Іа́ковля, і Іу́ду Іскаріо́тськаго, і́же і бисть преда́тель. | Іуду Іскаріотського, який потім став зрадником. |
|
17
|
17
|
| (Зач 24) Ізше́д с ни́ми, ста на мі́сті ра́вні; і наро́д учени́к Єго́, і мно́жество мно́го люде́й от всея́ Іуде́ї і Ієрусали́ма і помо́рія Ти́рська і Сидо́нська, | І зійшовши з ними, Він став на рівному місці; також багато учеників Його і безліч народу з усієї Юдеї та Єрусалима, з приморських місць Тирських і Сидонських, |
|
18
|
18
|
| і́же прийдо́ша послу́шати Єго́ і ісціли́тися от неду́г свої́х, і стра́ждущії от дух нечи́стих; і ісціля́хуся. | що прийшли послухати Його і зцілитися від недуг своїх, також і ті, що страждали від нечистих духів, — і зцілялися. |
|
19
|
19
|
| І весь наро́д іска́ше прикаса́тися Єму́; я́ко си́ла от Него́ ісхожда́ше і ісціля́ше вся. | І весь народ намагався доторкнутися до Нього, бо від Нього виходила сила і зціляла всіх. |
|
20
|
20
|
| І Той возве́д о́чі свої́ на ученики́ Своя́, глаго́лаше; блажлашні ни́щії ду́хом, я́ко ва́ше єсть Ца́рствіє Бо́жиє. | І Він, звівши очі Свої на учеників Своїх, говорив: Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже. |
|
21
|
21
|
| Блаже́нні а́лчущії ни́ні, я́ко наси́титеся. Блаже́нні пла́чущії ни́ні, я́ко возсміє́теся. | Блаженні ті, що жадають тепер, бо насититеся. Блаженні ті, що плачуть тепер, бо втішитеся. |
|
22
|
22
|
| Блаже́нні бу́дете, єгда́ возненави́дять вас челові́ци, і єгда́ разлуча́ть ви, і поно́сять, і пронесу́ть і́м'я ва́ше, я́ко зло, Си́на Челові́чеськаго ра́ди. | Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли розлучать вас і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського. |
|
23
|
23
|
| Возра́дуйтеся в той день і взигра́йте; се бо мзда ва́ша мно́га на небесі́. По сим бо творя́ху проро́ком отці́ їх. | Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах. Так робили пророкам батьки їхні. |
|
24
|
24
|
| (Зач. 25) Оба́че го́ре вам, бога́тим, я́ко отстоїте́ утіше́нія ва́шего [я́ко восприє́млете утіше́ніє ва́ше]. | Але горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху. |
|
25
|
25
|
| Го́ре вам, наси́щеннії ни́ні, я́ко вза́лчете. Го́ре вам, смію́щимся ни́ні, я́ко возрида́єте і воспла́чете. | Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтесь тепер, бо будете плакати і ридати! |
|
26
|
26
|
| Го́ре, єгда́ до́брі реку́ть вам всі челові́ци, по сим бо творя́ху лжепроро́ком отці́ їх. | Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре, бо так робили лжепророкам батьки їхні. |
|
27
|
27
|
| Но вам глаго́лю, сли́шащим: любі́те враги́ ва́ша, добро́ творі́те ненави́дящим вас, | Але вам, хто слухає, кажу: любіть ворогів ваших, добро творіть тим, хто ненавидить вас; |
|
28
|
28
|
| благослові́те клену́щия ви, і молі́теся за творя́щих вам оби́ду. | благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас. |
|
29
|
29
|
| Бію́щему тя в лани́ту, пода́ждь і другу́ю; і от взима́ющаго ті ри́зу, і срачи́цю не возбрани́. | Хто вдарить тебе по щоці, підстав і другу, і хто забирає в тебе верхній одяг, не борони взяти і сорочку. |
|
30
|
30
|
| Вся́кому же прося́щему у тебе́, дай; і от взима́ющаго твоя́, не істязу́й. | Кожному, хто просить у тебе, дай, а від того, хто забирає твоє, не вимагай. |
|
31
|
31
|
| (Зач. 26) І я́коже хо́щете да творя́ть вам челові́ци, і ви творі́те їм тако́жде. | І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм. |
|
32
|
32
|
| І а́ще лю́бите лю́б'ящия ви, ка́я вам благода́ть єсть? І́бо і грі́шници лю́б'ящия їх лю́б'ять. | І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. |
|
33
|
33
|
| І а́ще благотворите́ благотворя́щим вам, ка́я вам благода́ть єсть? І́бо і грі́шници то́жде творя́ть. | І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять. |
|
34
|
34
|
| І а́ще взайм даєте́, от ни́хже ча́єте восприя́ти, ка́я вам благода́ть єсть, і́бо і грі́шници грі́шником взайм дава́ють, да воспри́ймуть ра́вная. | І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати. |
|
35
|
35
|
| Оба́че любі́те враги́ ва́ша, і благотворі́те, і взайм да́йте, нічесо́же ча́юще; і бу́деть мзда ва́ша мно́га, і бу́дете си́нове Ви́шняго; я́ко Той благ єсть на безблагода́тния [неблагода́рния] і зли́я. | Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих. |
|
36
|
36
|
| Бу́діте у́бо милосе́рді, я́коже і Оте́ць ваш милосе́рд єсть. | Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. |
|
37
|
37
|
| (Зач. 27) І не суді́те, і не су́дять вам; (і) не осужда́йте, да не осужде́нні бу́дете; отпуща́йте, і отпу́стять вам; | Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудять; прощайте, то й вас прощатимуть; |
|
38
|
38
|
| да́йте, і да́сться вам; мі́ру добру́, натка́ну і потря́сну і прелива́ющуся дадя́ть на ло́но ва́ше; то́ю бо мі́рою, є́юже мі́рите, возмі́риться вам. | давайте, і дасться вам: мірою доброю, натоптаною, утрушеною, переповненою віддадуть вам, бо якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам. |
|
39
|
39
|
| Рече́ же при́тчу їм: єда́ мо́жеть сліпе́ць сліпця́ води́ти? Не о́ба ли в я́му впаде́тася? | Сказав же їм притчу: чи може сліпий сліпого водити? Чи не впадуть обидва в яму? |
|
40
|
40
|
| Ність учени́к над учи́теля своєго́; соверше́н же всяк бу́деть, я́коже (і) учи́тель єго́. | Учень не буває вищим від свого учителя; але, удосконалившись, кожен буде, як і вчитель його. |
|
41
|
41
|
| Что же ви́диши суче́ць, і́же єсть во очесі́ бра́та твоєго́, бервна́ же, є́же єсть во очесі́ твоє́м, не чу́єши? | Що ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? |
|
42
|
42
|
| Або ка́ко мо́жеши рещи́ бра́ту твоєму́: бра́те, оста́ви, да ізму́ суче́ць, і́же єсть во очесі́ твоє́м, сам су́щаго во очесі́ твоє́м бервна́ не ви́дя? Лицемі́ре, ізми́ пе́рвіє бервно́ із очесе́ твоєго́, і тогда́ про́зриши із'я́ти суче́ць із очесе́ бра́та твоєго́. | Або, як можеш сказати братові твоєму: брате, дай я вийму скалку з ока твого, коли сам не бачиш колоди у своєму оці? Лицеміре! Вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого. |
|
43
|
43
|
| Ність бо дре́во добро́, творя́ плода́ зла; ніже́ дре́во зло, творя́ плода́ добра́. | Нема доброго дерева, яке родило б поганий плід, і немає поганого дерева, яке родило б плід добрий. |
|
44
|
44
|
| Вся́ко бо дре́во от плода́ своєго́ познає́ться; не от те́рнія бо че́шуть смо́кви, ні от купини́ є́млють гро́здія. | Бо всяке дерево пізнається за плодом своїм: не збирають смокви з терня і не знімають винограду з чагарника. |
|
45
|
45
|
| Благи́й челові́к от блага́го сокро́вища се́рдця своєго́ ізно́сить благо́є; і злий челові́к от зла́го сокро́вища се́рдця своєго́ ізно́сить зло́є; от ізби́тка бо се́рдця глаго́лють уста́ єго́. | Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре, а зла людина з лихого скарбу серця свого виносить зле: бо з повноти серця промовляють уста її. |
|
46
|
46
|
| (Зач. 28) Что же М'я зовете́: Го́споди, Го́споди, і не творите́, я́же глаго́лю? | Чому ж ви Мене кличете: Господи! Господи! — а не робите того, що Я кажу? |
|
47
|
47
|
| Всяк гряди́й ко Мні і сли́шай словеса́ Моя́ і творя́ я, скажу́ вам, кому́ єсть подо́бен; | Всякий, хто приходить до Мене та слухає слова Мої і виконує їх, — скажу вам, до кого подібний. |
|
48
|
48
|
| подо́бен єсть челові́ку зи́ждущу хра́мину, і́же іскопа́ і углуби́, і положи́ основа́ніє на ка́мені; наводне́нію же би́вшу, припаде́ ріка́ ко хра́мині той, і не мо́же поколеба́ти єя́; основана́ бо бі на ка́мені. | Він подібний до людини, яка, будуючи дім, вкопала, заглибила і поклала основу на камені; коли ж сталася повінь і вода підступила до того дому, то не могла його зрушити, бо він був збудований на камені. |
|
49
|
49
|
| Сли́шавий же і не сотвори́вий подо́бен єсть челові́ку созда́вшему хра́мину на землі́ без основа́нія; к не́йже припаде́ ріка́, і а́біє паде́ся, і бисть разруше́ніє хра́мини тоя́ ве́ліє. | А хто слухає і не виконує, той подібний до людини, яка збудувала дім на землі без основи, то як тільки ринула на нього вода, він зараз же розвалився; і руйнування дому того було велике. |
|
Глава 7
|
Глава 7
|
|
1
|
1
|
| Єгда́ же сконча́ вся глаго́ли Своя́ в слу́хи лю́дем, (Зач. 29) вни́де в Капернау́м. | Коли ж Він скінчив усі слова Свої до людей, що слухали Його, то увійшов до Капернаума. |
|
2
|
2
|
| Со́тнику же ні́коєму раб боля́ злі, хотя́ше [імі́яше] умре́ти, і́же бі єму́ че́стен. | У одного сотника був хворий при смерті слуга, яким той дорожив. |
|
3
|
3
|
| Сли́шав же о Ісу́сі, посла́ к Нему́ ста́рці іуде́йськия, моля́ Єго́, я́ко да прише́д спасе́ть раба́ єго́. | Почувши про Ісуса, він послав до Нього старійшин юдейських просити Його, щоб прийшов зцілити слугу його. |
|
4
|
4
|
| Они́ же прише́дше ко Ісу́сові, моля́ху Єго́ то́щно, глаго́люще, я́ко досто́їн єсть, єму́же да́си сіє́; | І вони, прийшовши до Ісуса, щиро благали Його, кажучи: він достойний, щоб Ти зробив для нього це, |
|
5
|
5
|
| лю́бить бо язи́к наш, і со́нмище той созда́ нам. | бо любить народ наш і збудував нам синагогу. |
|
6
|
6
|
| Ісу́с же ідя́ше с ни́ми. І уже́ Єму́ не дале́че су́щу от хра́мини, посла́ к Нему́ со́тник дру́ги, глаго́ля Єму́: Го́споди, не дви́жися; нісьм бо досто́їн, да под кров мой вни́деши; | Ісус пішов з ними. І коли Він був уже недалеко від дому, сотник послав до Нього друзів сказати Йому: Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти під дах мій увійшов. |
|
7
|
7
|
| ті́мже ні себе́ досто́йна сотвори́х прийти́ к Тебі́; но рци сло́во, і ісцілі́єть о́трок мой; | Тому і самого себе не вважаю я достойним прийти до Тебе; але скажи тільки слово, і одужає слуга мій. |
|
8
|
8
|
| і́бо і аз челові́к єсьм под влади́кою учине́н, імі́я под собо́ю во́їни; і глаго́лю сему́: іди́, і іде́ть; і друго́му: прийди́, і при́йдеть; і рабу́ моєму́: сотвори́ сіє́, і сотвори́ть. | Бо і я, людина підвладна, маючи під собою воїнів, кажу одному: йди, і він іде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: роби те, і робить. |
|
9
|
9
|
| Сли́шав же сія́ Ісу́с, чуди́ся єму́, і, обра́щся іду́щему по нем наро́ду, рече́: глаго́лю вам, ні во Ізра́їлі толи́ки ві́ри обріто́х. | Почувши це, Ісус здивувався йому і, повернувшись, сказав до народу, що йшов за Ним: кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри. |
|
10
|
10
|
| І возвра́щшеся по́сланії обріто́ша боля́щаго раба́ ісцілі́вша. | Посланці, повернувшись у дім, знайшли хворого слугу здоровим. |
|
11
|
11
|
| (Зач. 30) І бисть посе́м, ідя́ше во град, нарица́ємий Наї́н; і с Ним ідя́ху ученици́ Єго́ мно́зі і наро́д мног. | Після цього Ісус пішов до міста, що зветься Наїн; і з Ним ішло багато учеників Його і безліч народу. |
|
12
|
12
|
| Я́коже прибли́жися ко врато́м гра́да, і се ізноша́ху уме́рша, си́на єдоноро́дна ма́тері своє́й, і та бі вдова́; і наро́д от гра́да мног с не́ю. | Коли ж Він підійшов до воріт міста, саме виносили померлого, єдиного сина у матері, а вона була вдова; і чимало народу йшло з нею з міста. |
|
13
|
13
|
| І ви́дів ю Госпо́дь, милосе́рдова о ней, і рече́ єй: не пла́чи. | Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач. |
|
14
|
14
|
| І присту́пль косну́ся во одр; нося́щії же ста́ша; і рече́: ю́ноше, тебі́ глаго́лю, воста́ни! | І, підійшовши, доторкнувся до мар; ті, що несли, зупинилися, і Він сказав: юначе, тобі кажу, встань! |
|
15
|
15
|
| І сі́де ме́ртвий, і нача́т глаго́лати; і даде́ єго́ ма́тері єго́. | І мертвий сів і почав говорити; і віддав його Ісус матері його. |
|
16
|
16
|
| Прия́т же страх всіх, і сла́вляху Бо́га, глаго́люще: я́ко проро́к ве́лій воста́ в нас, і я́ко посіти́ Бог люде́й свої́х. | І всіх охопив страх, і славили Бога, кажучи: великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій. |
|
17
|
17
|
| (Зач. 31) І ізи́де сло́во сіє́ по всей Іуде́ї о Нем і по всей страні́. | Така чутка про Нього розійшлася по всій Юдеї і по всьому тому краю. |
|
18
|
18
|
| І возвісти́ша Іоа́нну ученици́ єго́ о всіх сих. | І сповістили про все те Іоана учні його. |
|
19
|
19
|
| І призва́в два ні́кая от учени́к свої́х Іоа́нн, посла́ ко Ісу́су, глаго́ля: Ти ли єси́ Гряди́й, іли́ іно́го ча́єм? | Іоан, прикликавши двох з учнів своїх, послав до Ісуса спитати: чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати? |
|
20
|
20
|
| Прише́дша же к Нему́ му́жа рі́ста: Іоа́нн Крести́тель посла́ нас к Тебі́, глаго́ля: Ти ли єси́ Гряди́й, іли́ іно́го ча́єм? | Вони, прийшовши до Ісуса, сказали: Іоан Хреститель послав нас до Тебе спитати — чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати? |
|
21
|
21
|
| В той же час ісціли́ мно́гі от неду́г і ран і дух злих, і мно́гим сліпи́м дарова́ прозрі́ніє. | А в той час Він зцілив багатьох від недуг і ран, і від злих духів, і багатьом сліпим дарував прозріння. |
|
22
|
22
|
| І отвіща́в Ісу́с рече́ ї́ма: ше́дша возвісти́та Іоа́нну, я́же ви́діста і сли́шаста: я́ко сліпі́ї прозира́ють, хро́мії хо́дять, прокаже́ннії очища́ються, глусі́ї сли́шать, ме́ртвії востаю́ть, ни́щії благовіству́ють; | І сказав їм Ісус у відповідь: підіть, розкажіть Іоанові, що ви бачили і чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають, убогі благовістять. |
|
23
|
23
|
| і блаже́н єсть, і́же а́ще не соблазни́ться о Мні. | І блаженний той, хто не спокуситься через Мене! |
|
24
|
24
|
| Отше́дшема же ученико́ма Іоа́нновома, нача́т глаго́лати к наро́дом о Іоа́нні: чесо́ ізидо́сте в пусти́ню ви́діти, трость ли ві́тром коле́блему? | А як одійшли учні Іоана, Він почав говорити народові про Іоана: на що ходили ви дивитися в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише? |
|
25
|
25
|
| Но чесо́ ізидо́сте ви́діти? Челові́ка ли в м'я́гкі ри́зи оді́яна? Се, і́же во оде́жді сла́вній і пи́щі су́щії, во ца́рствії [во дво́ріх ца́рських] суть. | На кого ходили дивитися? Чи на людину, одягнену в м’який одяг? Але ті, що одягаються пишно та живуть у розкошах, знаходяться в царських палатах. |
|
26
|
26
|
| Но чесо́ ізидо́сте ви́діти? Проро́ка ли? Єй, глаго́лю вам, і ли́шше проро́ка. | На що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, і більше, ніж на пророка. |
|
27
|
27
|
| Сей (бо) єсть, о не́мже пи́сано єсть: се Аз послю́ а́нгела Моєго́ пред лице́м Твої́м, і́же устро́їть путь Твой пред Тобо́ю. | Це той, про кого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою. |
|
28
|
28
|
| Глаго́лю бо вам: бо́лій в рожде́нних жена́ми проро́ка Іоа́нна Крести́теля нікто́же єсть; мній же во Ца́рствії Бо́жиї бо́лії єго́ єсть. | Бо кажу вам: з народжених жінками немає жодного пророка, більшого за Іоана Хрестителя, але найменший у Царстві Божому більший за нього. |
|
29
|
29
|
| І всі лю́діє сли́шавше і ми́таріє, оправди́ша Бо́га, кре́щшеся креще́нієм Іоа́нновим; | І всі люди, що слухали Його, навіть і митарі, визнавши славу Бога, хрестилися хрещенням Іоановим. |
|
30
|
30
|
| фарисе́є же і зако́нници сові́т Бо́жий отверго́ша о себі́, не кре́щшеся от него́. | Фарисеї ж і законники відкинули волю Божу про себе і не хрестилися від нього. |
|
31
|
31
|
| (Зач. 32) Рече́ же Госпо́дь: кому́ у́бо уподо́блю челові́ки ро́да сего́, і кому́ суть подо́бні? | Тоді Господь сказав: кому уподібню людей роду цього і до кого вони подібні? |
|
32
|
32
|
| Подо́бні суть о́трочищем сідя́щим на то́ржищих і приглаша́ющим друг дру́га, і глаго́лющим: писка́хом вам, і не пляса́сте; рида́хом вам, і не пла́касте. | Вони подібні до дітей, що сидять на торжищах і кличуть одне одного й кажуть: ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, а ви не плакали. |
|
33
|
33
|
| При́йде бо Іоа́нн Крести́тель ні хлі́ба яди́й, ні вина́ пія́, і глаго́лете: бі́ся і́мать. | Бо прийшов Іоан Хреститель, який ні хліба не їсть, ні вина не п’є, і говорите: він біса має. |
|
34
|
34
|
| При́йде Син Челові́чеський яди́й і пія́, і глаго́лете: сей челові́к я́дця і винопи́йця, друг митаре́м і грі́шником. | Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і говорите: ось чоловік, Який любить їсти, пити вино, друг митарям і грішникам. |
|
35
|
35
|
| І оправди́ся прему́дрость от чад свої́х всіх. | І виправдалася премудрість всіма дітьми своїми*. |
|
36
|
36
|
| (Зач. 33) Моля́ше же Єго́ ні́кий от фарисе́й, да би ял с Ним; і вшед в дом фарисе́йов, возлеже́. | Один з фарисеїв просив Його, щоб спожив з ним їжі, і Він, прийшовши в дім фарисея, возліг. |
|
37
|
37
|
| І се жена́ во гра́ді, я́же бі грі́шниця, і уві́дівши, я́ко возлежи́ть во хра́мині фарисе́йові, прине́сши алава́стр ми́ра, | І ось жінка з того міста, яка була грішницею, довідавшись, що Він перебуває в домі фарисея, принесла алавастрову посудину з миром |
|
38
|
38
|
| і ста́вши при ногу́ Єго́ созади́, пла́чущися, нача́т умива́ти но́зі Єго́ слеза́ми, і власи́ глави́ своєя́ отира́ше, і облобиза́ше но́зі Єго́, і ма́заше ми́ром. | і, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обмивати ноги Його слізьми і обтирати волоссям голови своєї, цілувала ноги Його і мастила миром. |
|
39
|
39
|
| Ви́дів же фарисе́й воззва́вий Єго́, рече́ в себі́, глаго́ля: Сей, а́ще би бил проро́к, ві́діл би кто і какова́ жена́ прикаса́ється Єму́; я́ко грі́шниця єсть. | Фарисей же, що запросив Його, побачивши це, сказав сам собі: якби Він був пророком, то знав би, хто і яка жінка доторкається до Нього, бо вона грішниця. |
|
40
|
40
|
| І отвіща́в Ісу́с рече́ к нему́: Си́моне, і́мам ті ні́что рещи́. Он же рече́: Учи́телю, рци. | Звернувшись до нього, Ісус сказав: Симоне, я маю тобі дещо сказати. Він же говорить: кажи, Вчителю. |
|
41
|
41
|
| Ісу́с же рече́: два должника́ бі́ста займода́вцю ні́коєму; єди́н бі до́лжен п'ятію́сот дина́рії, други́й же п'ятію́десят; | Ісус сказав: у одного лихваря було два боржники, один винен був п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. |
|
42
|
42
|
| не іму́щема же ї́ма возда́ти, обі́ма отда́ [оста́ви]. Кото́рий у́бо єю́, рци, па́че возлю́бить єго́? | Коли ж вони не мали чим віддати, він простив обом. Скажи ж, котрий з них більше полюбить його? |
|
43
|
43
|
| Отвіща́в же Си́мон рече́: мню, я́ко єму́же в'я́щше отда́ [оста́ви]. Он же рече́ єму́: пра́во суди́л єси́. | У відповідь Симон сказав: думаю, що той, якому більше простив. Він сказав: правильно ти розсудив. |
|
44
|
44
|
| І обра́щся к жені́, Си́монові рече́: ви́диши ли сію́ жену́? Внидо́х в дом твой, води́ на но́зі Мої́ не дал єси́; сія́ же слеза́ми облія́ Мі но́зі і власи́ глави́ своєя́ отре́. | І, обернувшись до жінки, сказав Симонові: чи бачиш цю жінку? Я прийшов у дім твій, і ти не дав Мені води на ноги, вона ж слізьми обливала ноги Мої і волоссям голови своєї обтерла. |
|
45
|
45
|
| Лобза́нія Мі не дал єси́; сія́ же, отне́лиже внидо́х, не преста́ облобиза́ющи Мі но́зі. | Ти цілування не дав Мені, а вона, відколи Я прийшов, не перестає цілувати ноги Мої. |
|
46
|
46
|
| Ма́слом глави́ Моєя́ не пома́зал єси́; сія́ же ми́ром пома́за Мі но́зі. | Ти оливою не помастив голови Моєї, вона ж миром намастила ноги Мої. |
|
47
|
47
|
| Єго́же ра́ди, глаго́лю ті: отпуща́ються грісі́ єя́ мно́зі, я́ко возлюби́ мно́го; а єму́же ма́ло оставля́ється, ме́нше лю́бить. | Через те кажу тобі: прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато, а кому мало прощається, той мало любить. |
|
48
|
48
|
| Рече́ же єй: отпуща́ються тебі́ грісі́. | Їй же сказав: прощаються тобі гріхи. |
|
49
|
49
|
| І нача́ша возлежа́щії с Ним глаго́лати в себі́: кто Сей єсть, І́же і гріхи́ отпуща́єть? | Ті, що були з Ним, почали говорити про себе: хто Він, що й гріхи прощає? |
|
50
|
50
|
| Рече́ же к жені́: ві́ра твоя́ спасе́ тя; іди́ в ми́рі. | Він же сказав жінці: віра твоя спасла тебе; йди з миром. |
|
Глава 8
|
Глава 8
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 34) І бисть посе́м, і Той прохожда́ше сквозі́ гра́ди і ве́сі, пропові́дуя і благовіству́я Ца́рствіє Бо́жиє; і обана́десяте с Ним, | Після цього проходив Він по містах і селах, проповідуючи і благовістячи Царство Боже, і з Ним дванадцять. |
|
2
|
2
|
| і жени́ ні́кия, я́же бя́ху ісці́лени от духо́в злих і неду́г; Марі́я нарица́ємая Магдали́на, із нея́же бісо́в седьм ізи́де, | І деякі жінки, яких Він зцілив від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло сім бісів, |
|
3
|
3
|
| і Іоа́нна, жена́ Хуза́ня, приста́вника І́родова, і Суса́нна, і і́ни мно́гі, я́же служа́ху Єму́ от імі́ній свої́х. | та Іоанна, жінка Хузи, домоправителя Іродового, і Сусанна, і багато інших, які служили Йому з майна свого. |
|
4
|
4
|
| Разуміва́ющу же наро́ду мно́гу, і от всіх градо́в гряду́щим к Нему́, рече́ при́тчу: | Коли ж зібралося багато народу, і з усіх міст жителі сходилися до Нього, Він почав говорити притчу: |
|
5
|
5
|
| (Зач. 35) ізи́де сі́яй сі́яти сі́мене своєго́; і єгда́ сі́яше, о́во паде́ при путі́, і попра́но бисть, і пти́ці небе́сния позоба́ша є; | вийшов сівач сіяти зерно своє і, коли сіяв, одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні подзьобали його. |
|
6
|
6
|
| а друго́є паде́ на ка́мені, і прозя́б у́сше, зане́ не імі́яше вла́ги; | А інше впало на каміння і, зійшовши, всохло, бо не мало вологи. |
|
7
|
7
|
| і друго́є паде́ посреді́ те́рнія, і возрасте́ те́рніє, і подави́ є; | А ще інше впало поміж терня, і виросло терня і заглушило його. |
|
8
|
8
|
| друго́є же паде́ на землі́ бла́зі, і прозя́б сотвори́ плод стори́цею. Сія́ глаго́ля, возгласи́: імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить. | Інше ж упало в добру землю і, коли зійшло, дало плід у стократ. Сказавши це, виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає! |
|
9
|
9
|
| Вопроша́ху же Єго́ ученици́ Єго́, глаго́люще: что єсть при́тча сія́? | Ученики ж Його запитали в Нього: що означає притча ця? |
|
10
|
10
|
| Он же рече́: вам єсть дано́ ві́дати та́йни Ца́рствія Бо́жия, про́чим же в при́тчах, да ви́дяще не ви́дять і сли́шаще не разумі́ють. | Він сказав: вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим — у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли. |
|
11
|
11
|
| Єсть же сія́ при́тча: сі́м'я єсть сло́во Бо́жиє; | Ось що означає притча ця. Зерно — це слово Боже. |
|
12
|
12
|
| а і́же при путі́, суть сли́шащії, пото́м же прихо́дить дия́вол і взе́млеть сло́во от се́рдця їх, да не ві́ровавше спасу́ться; | А те, що впало при дорозі, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і забирає слово із серця їхнього, щоб вони не увірували і не спаслись. |
|
13
|
13
|
| а і́же на ка́мені, і́же єгда́ усли́шать, с ра́достію приє́млють сло́во; і сії́ ко́рене не і́муть, і́же во вре́м'я ві́рують, і во вре́м'я напа́сти отпада́ють; | А те, що на камінні, це ті, що, як тільки почують слово, з радістю приймають, але не мають кореня, дочасно вірують, а під час спокуси відпадають. |
|
14
|
14
|
| а є́же в те́рнії па́дшеє, сі́ї суть сли́шавшії, і от печа́лі і бога́тства і сластьми́ жите́йскими ходя́ще подавля́ються, і не соверша́ють плода́; | А те, що впало поміж терня, це ті, що слухають слово, але відходять і, заглушені турботами, багатством та життєвими насолодами, не дають плоду. |
|
15
|
15
|
| а і́же на до́брій землі́, сі́ї суть, і́же до́брим се́рдцем і благи́м сли́шавше сло́во, держа́ть і плод творя́ть в терпі́нії. Сія́ глаго́ля, возгласи́: імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить. | А те, що впало в добру землю, це ті, які добрим і щирим серцем почуте слово бережуть і приносять плід у терпінні. Сказавши це, Він виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає. |
|
16
|
16
|
| (Зач. 36) Нікто́же (у́бо) світи́льника вжег, покрива́єть єго́ сосу́дом, іли́ под одр подлага́єть, но на сві́щник возлага́єть, да входя́щії ви́дять світ. | Ніхто, засвітивши світильник, не покриває його посудиною або не ставить під ліжко, а ставить на свічник, щоб ті, що входять, бачили світло. |
|
17
|
17
|
| Ність бо та́йно, є́же не я́влено бу́деть, ніже́ утає́но, є́же не позна́ється і в явле́ніє при́йдеть. | Бо немає нічого таємного, що не стало б явним, ні прихованого, що не стало б відомим і не відкрилося б. |
|
18
|
18
|
| Блюді́теся у́бо, ка́ко сли́шите: і́же бо і́мать, да́сться єму́; і і́же а́ще не і́мать, і є́же мни́ться імі́я, во́зметься от него́. | Отже, пильнуйте, як слухаєте: бо хто має, тому дасться, а хто не має, у того відбереться і те, що він думає мати. |
|
19
|
19
|
| Прийдо́ша же к Нему́ Ма́ти і бра́тія Єго́, і не можа́ху бесі́довати к Нему́ наро́да ра́ди. | Прийшли до Нього Мати і брати Його, і не могли доступитися до Нього через народ. |
|
20
|
20
|
| І возвісти́ша Єму́, глаго́люще: Ма́ти Твоя́ і бра́тія Твоя́ вні стоя́ть, ви́діти Тя хотя́ще. | І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя і брати Твої стоять зовні, бажаючи бачити Тебе. |
|
21
|
21
|
| Он же отвіща́в рече́ к ним: ма́ти Моя́ і бра́тія Моя́ сі́ї суть, сли́шащії сло́во Бо́жиє, і творя́щії є. | Він же сказав їм у відповідь: мати Моя і брати Мої — це ті, що слухають слово Боже і виконують його. |
|
22
|
22
|
| (Зач. 37) І бисть во єди́н от дній, Той влі́зе в кора́бль і ученици́ Єго́; і рече́ к ним: пре́йдем на он пол є́зера. І пойдо́ша. | Одного дня увійшов Він у човен з учениками Своїми і сказав їм: переправимось на той бік озера. І вирушили. |
|
23
|
23
|
| Іду́щим же їм, у́спе. І сни́де бу́ря ві́треная в є́зеро, і скончава́хуся, і в біді́ бі́ху. | Коли пливли вони, Він заснув. Знялася буря велика на озері, і заливало їх хвилями, і вони були в небезпеці. |
|
24
|
24
|
| І присту́пльше воздвиго́ша Єго́, глаго́люще: Наста́вниче! Наста́вниче, погиба́єм! Он же воста́в запрети́ ві́тру і волне́нію во́дному; і улего́ста, і бисть тишина́. | І, приступивши, вони розбудили Його, кажучи: Наставнику! Наставнику, гинемо! Він же, вставши, заборонив вітрові і хвилям; і вони уляглись, і настала тиша. |
|
25
|
25
|
| Рече́ же їм: гді єсть ві́ра ва́ша? Убоя́вшеся же чуди́шася, глаго́люще друг ко дру́гу: Кто у́бо Сей єсть, я́ко і ві́тром повеліва́єть і воді́, і послу́шають Єго́? | Тоді Він сказав їм: де віра ваша? Вони ж у страху і здивуванні говорили один одному: Хто ж Цей, що й вітрам і воді наказує, і слухаються Його? |
|
26
|
26
|
| (Зач. 38) І прейдо́ша во страну́ Гадари́нську, я́же єсть об он пол Галиле́ї. | І припливли в землю Гадаринську, що навпроти Галилеї. |
|
27
|
27
|
| Ізше́дшу же Єму́ на зе́млю, срі́те єго́ муж ні́кий от гра́да, і́же ім'я́ше бі́си от літ мно́гих, і в ри́зу не облача́шеся, і во хра́мі не жив'я́ше, но во гробі́х. | Коли ж Він зійшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, що упродовж багатьох років мав бісів, і не вдягався в одяг, і жив не в домі, а в гробах. |
|
28
|
28
|
| Узрі́в же Ісу́са і возопи́в, припаде́ к Нему́, і гла́сом ве́ліїм рече́: что мні і Тебі́, Ісу́се, Си́не Бо́га Ви́шняго? Молю́ся Ті, не му́чи мене́. | Побачивши ж Ісуса, він закричав, припав до Нього і гучним голосом сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене! |
|
29
|
29
|
| Повелі́ бо ду́хові нечи́стому ізи́ти от челові́ка; от мно́гих бо літ восхища́ше єго́; і в'я́заху єго́ у́зи (желі́зни) і пу́ти, стрегу́ще єго́; і растерза́я у́зи, гони́м бива́ше бі́сом сквозі́ пусти́ні. | Бо Ісус повелів нечистому духові вийти з цього чоловіка, тому що він багато років мучив його; і в’язали його ланцюгами залізними і путами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і гнав його біс у пустелю. |
|
30
|
30
|
| Вопроси́ же єго́ Ісу́с, глаго́ля: что Ті єсть і́м'я? Он же рече́: легео́н; я́ко бі́си мно́зі внидо́ша вонь. | Ісус запитав його: як твоє ім’я? Він же сказав: легіон, — бо багато бісів увійшло в нього. |
|
31
|
31
|
| І моля́ху єго́, да не повели́ть їм в бе́здну іти́. | І вони благали Ісуса, щоб не повелів їм іти в безодню. |
|
32
|
32
|
| Бі же ту ста́до свине́й мно́го пасо́мо в горі́; і моля́ху Єго́, да повели́ть їм в ти вни́ти. І повелі́ їм. | Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І біси благали Його, щоб дозволив їм увійти в них, і повелів їм. |
|
33
|
33
|
| Ізше́дше же бі́си от челові́ка, внидо́ша во свинія́; і устреми́ся ста́до по бре́гу в є́зеро, і істопе́. | Біси, вийшовши з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло. |
|
34
|
34
|
| Ви́дівше же пасу́щії би́вшеє, біжа́ша, і возвісти́ша во гра́ді і в се́ліх. | Пастухи, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті і по селах. |
|
35
|
35
|
| Ізидо́ша же ви́діти би́вшеє; і прийдо́ша ко Ісу́сові і обріто́ша челові́ка сідя́ща, із него́же бі́си ізидо́ша, оболче́на і сми́сляща, при ногу́ Ісу́сову; і убоя́шася. | І вийшли побачити, що сталось; і, прийшовши до Ісуса, знайшли чоловіка, з якого вийшли біси, одягненого і при своєму розумі, котрий сидів біля ніг Ісусових, і вжахнулися. |
|
36
|
36
|
| Возвісти́ша же їм ви́дівшії, ка́ко спасе́ся біснова́вийся. | А ті, що бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий. |
|
37
|
37
|
| І моли́ Єго́ весь наро́д страни́ Гадари́нськия отити́ от них, я́ко стра́хом ве́ліїм одержи́ми бі́ху. Он же вліз в кора́бль, возврати́ся. | І весь народ краю Гадаринського просив Його відійти від них, бо їх охопив великий страх. Він увійшов у човен і повернувся. |
|
38
|
38
|
| Моля́шеся же Єму́ муж, із него́же ізидо́ша бі́си, да би с Ним бил. Отпусти́ же єго́ Ісу́с, глаго́ля: | Чоловік же, з якого вийшли біси, благав Його, щоб бути з Ним. Але Ісус відпустив його, сказавши: |
|
39
|
39
|
| возврати́ся в дом твой і пові́дай, єли́ка Ті сотвори́ Бог. І і́де, по всему́ гра́ду пропові́дая, єли́ка сотвори́ єму́ Ісу́с. | повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус. |
|
40
|
40
|
| (Зач. 39) Бисть же єгда́ возврати́ся Ісу́с, прия́т єго́ наро́д; бі́ху бо всі ча́юще Єго́. | Коли ж Ісус повернувся, народ прийняв Його, бо всі чекали на Нього. |
|
41
|
41
|
| І се при́йде муж, єму́же і́м'я Іаї́р, і той князь со́нмищу бі. І пад при ногу́ Ісу́сову, моля́ше Єго́ вни́ти в дом свой; | І ось прийшов чоловік на ім’я Іаїр, який був начальником синагоги; і, припавши до ніг Ісусових, благав Його увійти до нього в дім; |
|
42
|
42
|
| я́ко дщи єдоноро́дна бі єму́, я́ко літ двоюна́десяте, і та умира́ше. Єгда́ же ідя́ше, наро́ди угніта́ху Єго́. | бо у нього була єдина дочка років дванадцяти, і та помирала. Коли ж Він йшов, народ тиснув Його. |
|
43
|
43
|
| І жена́ су́щи в точе́нії кро́ве от двоюна́десяте лі́ту, я́же враче́м ізда́вши все імі́ніє, (і) не возмо́же ні от єди́наго ісцілі́ти; | І жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, витратила на лікарів усе своє майно і в жодного не змогла вилікуватися. |
|
44
|
44
|
| (і) присту́пльши созади́, косну́ся кра́я риз Єго́; і а́біє ста ток кро́ве єя́. | І, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і вмить кровотеча у неї зупинилась. |
|
45
|
45
|
| І рече́ Ісу́с: кто єсть косну́вийся Мні? Отмета́ющимся же всім, рече́ Петр і і́же с Ним: Наста́вниче, наро́ди одержа́ть Тя і гніту́ть, і глаго́леши: кто єсть косну́вийся Мні? | І сказав Ісус: хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялися, Петро і ті, що були з Ним, сказали: Наставнику, народ оточує Тебе і тисне, — а Ти говориш: хто доторкнувся до Мене? |
|
46
|
46
|
| Ісу́с же рече́: прикосну́ся Мні ні́кто; Аз бо чух си́лу ізше́дшую із Мене́. | Ісус же сказав: хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене. |
|
47
|
47
|
| Ви́дівши же жена́, я́ко не утаї́ся, трепе́щущи при́йде, і па́дши пред Ним, єя́же ра́ди вини́ прикосну́ся Єму́, пові́да Єму́ пред всі́ми людьми́, і я́ко ісцілі́ а́біє. | Жінка, побачивши, що вона не втаїлася, тремтячи, підійшла і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як раптом зцілилася. |
|
48
|
48
|
| Он же рече́ єй: дерза́й дщи, ві́ра твоя́ спасе́ тя; іди́ в ми́рі. | Він сказав їй: дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром! |
|
49
|
49
|
| Єще́ Єму́ глаго́лющу, при́йде ні́кий от архісинаго́га, глаго́ля єму́, я́ко у́мре дщи твоя́; не дви́жи Учи́теля. | Коли Він ще говорив це, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: твоя дочка вмерла, не турбуй Учителя. |
|
50
|
50
|
| Ісу́с же сли́шав отвіща́ єму́, глаго́ля: не бо́йся, то́кмо ві́руй, і спасе́на бу́деть. | Ісус же, почувши це, сказав йому: не бійся, тільки віруй, і спасенна буде. |
|
51
|
51
|
| Прише́д же в дом, не оста́ви ні єди́наго вни́ти, то́кмо Петра́, і Іоа́нна, і Іа́кова, і отця́ отрокови́ці, і ма́тере. | Прийшовши в дім, не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоана і Якова та батька і матері тієї дівчини. |
|
52
|
52
|
| Пла́кахуся же всі і рида́ху єя́. Он же рече́: не пла́чітеся; не у́мре (бо), но спить. | Всі плакали і ридали за нею. А Він сказав: не плачте, вона не вмерла, але спить. |
|
53
|
53
|
| І руга́хуся Єму́, ві́дяще, я́ко у́мре. | І глузували з Нього, знаючи, що вона вмерла. |
|
54
|
54
|
| Он же ізгна́в вон всіх, і єм за ру́ку єя́, возгласи́, глаго́ля: отрокови́це, воста́ни. | Він же, виславши всіх геть, узяв її за руку і виголосив: дівчино, встань. |
|
55
|
55
|
| І возврати́ся дух єя́, і воскре́се а́біє; і повелі́ да́ти єй я́сти. | І повернувся дух її, і воскресла вмить, і Він звелів дати їй їсти. |
|
56
|
56
|
| І диви́стася роди́теля єя́. Он же повелі́ ї́ма нікому́же пові́дати би́вшаго. | І здивувалися батьки її. Він же повелів їм нікому не казати про те, що сталося. |
