Оскільки багато хто почав складати оповіді про добре відомі нам речі,

(Зач. 1) Поне́же у́бо мно́зі нача́ша чини́ти по́вість о ізві́ствованних в нас веще́х,

як передали нам ті, що від самого початку були очевидцями і служителями Слова^*,

я́коже преда́ша нам, і́же іспе́рва самови́дці і слу́ги би́вшії Словесе́;

то спало на думку й мені, старанно дослідивши все від початку, по порядку описати тобі, високодостойний Феофиле,

ізво́лися і мні послі́довавшу ви́ше вся іспи́тно, поря́ду писа́ти тебі́, держа́вний Феофі́ле,

щоб ти пізнав тверду основу того вчення, в якому був наставлений.

да разумі́єши, о ни́хже научи́лся єси́ словесі́х утвержде́ніє.

У дні Ірода, царя Юдейського, був священик на ім’я Захарія, з денної черги Авиєвої, і жінка його з дочок Ааронових, а ім’я її — Єлисавета.

(Зач. 2) Бисть во дні І́рода царя́ Іуде́йська, ієре́й ні́кий, і́менем Заха́рія, от дневни́я чреди́ Авія́ни, і жена́ єго́ от дще́рей Ааро́новіх, і і́м'я єй Єлисаве́т.

Обоє вони були праведні перед Богом, виконуючи всі заповіді і настанови Господні бездоганно.

Бі́ста же пра́ведна о́ба пред Бо́гом, ходя́ща во всіх за́повідех і оправда́ніїх Госпо́дніх безпоро́чна.

У них не було дітей, бо Єлисавета була неплідна, і обоє були вже похилого віку.

І не бі ї́ма ча́да, поне́же Єлисаве́т бі непло́ди, і о́ба заматорі́вша во днех свої́х бі́ста.

Одного разу, коли він за чином своєї черги служив перед Богом,

Бисть же служа́щу єму́ в чину́ чреди́ своєя́ пред Бо́гом,

за звичаєм священства, йому випало покадити, ввійшовши до храму Господнього,

по оби́чаю свяще́нничества ключи́ся єму́ покади́ти, вше́дшу в це́рков Госпо́дню,

а вся безліч народу молилася зовні під час кадіння.

і все мно́жество люде́й бі моли́тву ді́я вні, в год [во вре́м'я] фиміа́ма;

Тоді з’явився йому ангел Господній, стоячи праворуч жертовника кадильного.

яви́ся же єму́ А́нгел Госпо́день, стоя́ одесну́ю олтаря́ кади́льнаго;

Збентежився Захарія, побачивши його, і страх напав на нього.

і смути́ся Заха́рія ви́дів, і страх нападе́ нань.

Ангел же сказав йому: не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш ім’я йому Іоан;

Рече́ же к нему́ А́нгел: не бо́йся, Заха́ріє, зане́ усли́шана бисть моли́тва твоя́, і жена́ твоя́ Єлисаве́т роди́ть си́на тебі́, і нарече́ши і́м'я єму́ Іоа́нн.

і буде тобі радість і втіха, і багато хто народженню його зрадіє,

І бу́деть тебі́ ра́дость і весе́ліє, і мно́зі о рождестві́ єго́ возра́дуються.

бо він буде великий перед Господом; ні вина, ні хмільного напою не питиме, і Духа Святого сповниться ще від утроби матері своєї.

Бу́деть бо ве́лій пред Го́сподем; і вина́, і сике́ра не і́мать пи́ти, і Ду́ха Свята́го іспо́лниться єще́ із чре́ва ма́тере своєя́;

І багатьох з синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їхнього.

і мно́гих от сино́в Ізра́їлевих обрати́ть ко Го́споду Бо́гу їх.

І йтиме перед Ним з духом і силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, і непокірних — до мудрості праведників, щоб приготувати Господеві народ звершений.

І той преди́деть пред Ним ду́хом і си́лою Іліїно́ю, обрати́ти сердця́ отце́м на ча́да, і проти́вния в му́дрості пра́ведних, угото́вати Го́сподеві лю́ди соверше́ни.

І сказав Захарія ангелові: з чого я пізнаю це? Бо я старий, і жінка моя постарілася у днях своїх.

І рече́ Заха́рія ко А́нгелу: по чесому́ разумі́ю сіє́? Аз бо єсьм стар, і жена́ моя́ заматорі́вши во днех свої́х.

Ангел сказав йому у відповідь: я Гавриїл, що стою перед Богом, і посланий говорити з тобою і благовістити тобі про це.

І отвіща́в А́нгел рече́ єму́: аз єсьм Гавриї́л предстоя́й пред Бо́гом, і по́слан єсьм глаго́лати к тебі́ і благовісти́ти тебі́ сія́;

І ось ти будеш мовчати і не матимеш можливости говорити до того дня, коли збудеться це, за те, що ти не повірив словам моїм, котрі збудуться свого часу.

і се бу́деши молчя́ і не моги́й проглаго́лати, до него́же дне бу́дуть сія́, зане́ не ві́ровал єси́ словесе́м мої́м, я́же сбу́дуться во вре́м'я своє́.

Люди чекали на Захарію і дивувалися, що він забарився в храмі.

І бі́ша лю́діє жду́ще Заха́рію і чудя́хуся косня́щу єму́ в це́ркві.

Він же, вийшовши, не міг говорити до них; і вони зрозуміли, що він бачив видіння в храмі; і він говорив з ними знаками і залишався німим.

Ізше́д же не можа́ше глаго́лати к ним; і разумі́ша, я́ко виді́ніє ви́ді в це́ркві; і той бі помава́я їм, і пребива́ше нім.

А коли закінчилися дні служіння його, повернувся до свого дому.

І бисть я́ко іспо́лнишася дні́є слу́жби єго́, і́де в дом свой.

Після тих днів зачала Єлисавета, жінка його, і таїлася п’ять місяців, кажучи:

(Зач. 3) По сих же днех зача́т Єлисаве́т, жена́ єго́, і тая́шеся мі́сяць п'ять, глаго́лющи:

так сотворив мені Господь у ті дні, коли зглянувся на мене, щоб зняти з мене ганьбу перед людьми.

я́ко та́ко мні сотвори́ Госпо́дь во дні, в ня́же призрі́ от’я́ти поноше́ніє моє́ в челові́ціх.

Шостого ж місяця був посланий від Бога ангел Гавриїл у галилейське місто, яке називається Назарет,

В мі́сяць же шести́й по́слан бисть А́нгел Гавриї́л от Бо́га во град Галиле́йський, єму́же і́м'я Назаре́т,

до Діви, зарученої з мужем на ім’я Йосиф, з дому Давидового; ім’я ж Діви — Марія.

к Ді́ві обруче́нній му́жеві, єму́же і́м'я Іо́сиф, от до́му Дави́дова; і і́м'я Ді́ві Маріа́м.

Ангел, увійшовши до Неї, сказав: радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах.

І вшед к Ней А́нгел рече́: ра́дуйся, Благода́тная! Госпо́дь с Тобо́ю, благослове́нна Ти в жена́х.

Вона ж, побачивши його, стривожилася від слів його і міркувала, що б то значило це привітання.

Она́ же ви́дівши смути́ся о словесі́ єго́ і помишля́ше, каково́ бу́деть цілова́ніє сіє́.

І сказав Їй ангел: не бійся, Маріє! Бо Ти знайшла благодать у Бога.

І рече́ А́нгел Єй: не бо́йся, Маріа́м! Обріла́ бо єси́ благода́ть у Бо́га.

І ось зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус.

І се зачне́ши во чре́ві, і роди́ши Си́на, і нарече́ши і́м'я Єму́ Ісу́с.

Він буде Великий і Сином Всевишнього наречеться, і дасть Йому Господь Бог престіл Давида, отця Його.

Сей бу́деть ве́лій, і Син Ви́шняго нарече́ться; і дасть Єму́ Госпо́дь Бог престо́л Дави́да, отця́ Єго́;

І царюватиме у домі Якова повік, і царству Його не буде кінця.

і воцари́ться в дому́ Іа́ковлі во ві́ки, і Ца́рствію Єго́ не бу́деть конця́.

Марія ж сказала ангелу: як же станеться це, коли Я мужа не знаю?

Рече́ же Маріа́м ко А́нгелу: ка́ко бу́деть сіє́, іді́же му́жа не зна́ю?

Ангел сказав Їй у відповідь: Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим.

І отвіща́в А́нгел рече́ Єй: Дух Святи́й на́йдеть на Тя, і си́ла Ви́шняго осіни́ть Тя; ті́мже і ражда́ємоє Свя́то нарече́ться Син Бо́жий:

Ось і Єлисавета, родичка Твоя, і вона зачала сина в старості своїй, і це вже шостий місяць їй, хоча називають її неплідною,

і се, Єлисаве́т, ю́жика Твоя́, і та зача́т си́на в ста́рості своє́й, і сей мі́сяць шести́й єсть єй нарица́ємій непло́ди;

бо не буває безсилим у Бога ніяке слово.

я́ко не ізнемо́жеть у Бо́га всяк глаго́л.

Тоді Марія сказала: Я — раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм. І відійшов від Неї ангел.

Рече́ же Маріа́м: се Раба́ Госпо́дня; бу́ди Мні по глаго́лу твоєму́. І оти́де от Нея́ А́нгел.

Уставши ж, Марія у дні ці поспіхом пішла у передгір’я, в місто Іудине,

(Зач. 4) Воста́вши же Маріа́м во дні ти́я, і́де в го́рняя со тща́нієм, во град Іу́дов;

і увійшла в дім Захарії, і привітала Єлисавету.

і вни́де в дом Заха́ріїн, і цілова́ Єлисаве́т.

Коли ж почула Єлисавета привітання Маріїне, заграло дитя в утробі її, і сповнилася Духа Святого Єлисавета.

І бисть я́ко усли́ша Єлисаве́т цілова́ніє Марі́їно, взигра́ся младе́нець во чре́ві єя́; і іспо́лнися Ду́ха Свя́та Єлисаве́т,

І вигукнула гучним голосом і сказала: благословенна Ти в жонах, і благословенний плід утроби Твоєї!

і возопи́ гла́сом ве́ліїм, і рече́: благослове́нна Ти в жена́х, і благослове́н плод чре́ва Твоєго́!

І звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене?

І отку́ду мні сіє́, да при́йдеть Ма́ти Го́спода моєго́ ко мні?

Бо, коли голос вітання Твого дійшов до вух моїх, заграло дитя радісно в утробі моїй.

Се бо, я́ко бисть глас цілова́нія Твоєго́ во у́шію моє́ю, взигра́ся младе́нець ра́дощами во чре́ві моє́м.

Блаженна ж Та, Яка увірувала, бо збудеться сказане Їй від Господа.

І блаже́нна Ві́ровавшая, я́ко бу́деть соверше́ніє глаго́ланним Єй от Го́спода.

І сказала Марія: величає душа Моя Господа,

І рече́ Маріа́м: вели́чить душа́ Моя́ Го́спода,

і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм,

і возра́довася дух Мой о Бо́зі, Спасі Моє́м;

бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось-бо віднині ублажатимуть Мене всі роди.

я́ко призрі́ на смире́ніє Раби́ Своєя́; се бо, отни́ні ублажа́ть М'я всі ро́ди;

Бо вчинив Мені велич Всемогутній, і святе ім’я Його.

я́ко сотвори́ Мні вели́чіє Си́льний, і свя́то і́м'я Єго́;

І милість Його з роду в рід на тих, що бояться Його.

і ми́лость Єго́ в ро́ди родо́в боя́щимся Єго́;

Явив могутність руки Своєї, розсіяв гордовитих у помислах сердець їхніх;

сотвори́ держа́ву ми́шцею Своє́ю; расточи́ го́рдия ми́слію се́рдця їх;

скинув сильних з престолів і підніс смиренних;

низложи́ си́льния со престо́л, і вознесе́ смире́нния;

голодних сповнив благами, а тих, що багатіють, відпустив ні з чим.

а́лчущия іспо́лни благ, і богатя́щияся отпусти́ тщи.

Прийняв Ізраїля, отрока Свого, спом’янувши милість,

Восприя́т Ізра́їля, о́трока Своєго́, пом'яну́ти ми́лости,

як говорив отцям нашим, Авраамові і нащадкам його до віку.

я́коже глаго́ла ко отце́м на́шим, Авраа́му і сі́мені єго́ до ві́ка.

Пробула ж Марія з нею близько трьох місяців і повернулася в дім Свій.

Преби́сть же Маріа́м с не́ю я́ко три мі́сяці і возврати́ся в дом Cвой.

Єлисаветі ж настав час родити, і вона народила сина.

Єлисаве́ті же іспо́лнися вре́м'я роди́ти єй, і роди́ си́на.

І почули сусіди й родичі її, що звеличив її Господь милістю Своєю, і радувалися з нею.

І сли́шаша о́крест живу́щії і у́жики єя́, я́ко возвели́чил єсть Госпо́дь ми́лость Свою́ с не́ю, і ра́довахуся с не́ю.

І восьмого дня прийшли обрізати немовля, і хотіли назвати його ім’ям батька його — Захарією.

І бисть во осьми́й день, прийдо́ша обрі́зати отроча́, і нарица́ху є і́менем отця́ єго́ — Заха́рію.

На це мати його сказала: ні, хай буде названий Іоаном.

І отвіща́вши ма́ти єго́ рече́: ні, но да нарече́ться Іоа́нн.

І сказали їй: адже нікого нема в роді твоїм, хто звався б ім’ям тим.

І рі́ша к ней, я́ко нікто́же єсть в родстві́ твоє́м, і́же нарица́ється і́менем тім.

І питали знаками в батька його, як би він хотів назвати його.

І помава́ху отцю́ єго́, є́же ка́ко би хоті́л нарещи́ є.

Попросивши дощечку, написав слова: Іоан буде ім’я йому. І дивувались усі.

І іспро́ш дщи́цю, написа́, глаго́ля: Іоа́нн бу́деть і́м'я єму́. І чудя́хуся всі.

І відразу відкрилися уста його і язик його, і він почав говорити, благословляючи Бога.

Отверзо́шася же уста́ єго́ а́біє і язи́к єго́, і глаго́лаше, благослов'я́ Бо́га.

І був страх у всіх навколишніх жителів; і в усій країні Юдейській розповідалося про все це.

І бисть на всіх страх живу́щих о́крест їх; і во всей страні́ Іуде́йстій пові́даємі бя́ху всі глаго́ли сі́ї.

Усі, хто чув, поклали це в серці своїм і говорили: ким буде дитя це? І рука Господня була з ним.

І положи́ша всі сли́шавшії в се́рдці своє́м, глаго́люще: что у́бо отроча́ сіє́ бу́деть? І рука́ Госпо́дня бі с ним.

І Захарія, батько його, сповнився Духа Святого і пророкував, кажучи:

І Заха́рія, оте́ць єго́, іспо́лнися Ду́ха Свя́та, і проро́чествова, глаго́ля:

благословен Господь Бог Ізраїлів, що відвідав народ Свій і створив визволення йому.

благослове́н Госпо́дь Бог Ізра́їлев, я́ко посіти́ і сотвори́ ізбавле́ніє лю́дем Свої́м;

І підніс ріг спасіння нам у домі Давида, отрока Свого,

і воздви́же рог спаcе́нія нам, в дому́ Дави́да, о́трока Своєго́;

як провістив устами святих пророків Своїх, що були від віку,

я́коже глаго́ла усти́ святи́х су́щих от ві́ка проро́к Єго́,

що спасе нас від ворогів наших і від руки всіх, хто ненавидить нас;

спасе́ніє от враг на́ших і із руки́ всіх ненави́дящих нас;

сотворить милість батькам нашим і спом’яне святий завіт Свій —

сотвори́ти ми́лость со отці́ на́шими і пом'яну́ти заві́т святи́й Свой —

дати нам клятву, якою клявся Він Авраамові, отцю нашому,

кля́тву, є́юже кля́тся ко Авраа́му, отцю́ на́шему, да́ти нам,

щоб ми, визволившись від рук ворогів наших,

без стра́ха, із руки́ враг на́ших ізба́вльшимся,

безбоязно служили Йому в святості й праведності перед Ним всі дні життя нашого.

служи́ти Єму́ преподо́бієм і пра́вдою пред Ним вся дні живота́ на́шего.

І ти, дитя, пророком Всевишнього наречешся, бо йтимеш перед лицем Господа, щоб приготувати путі Йому.

І ти, отроча́, проро́к Ви́шняго нарече́шися, преди́деши бо пред лице́м Госпо́днім, угото́вати путі́ Єго́,

Дати зрозуміти спасіння людям Його у відпущенні гріхів їхніх,

да́ти ра́зум спаcе́нія лю́дем Єго́, во оставле́ніє гріх їх,

з ласкавого милосердя Бога нашого, яким відвідав нас Схід^* з неба,

милосе́рдія ра́ди ми́лости Бо́га на́шего, в ни́хже посіти́л єсть нас Восто́к сви́ше,

просвітити тих, що у темряві й тіні смертній сидять, спрямувати ноги наші на шлях миру.

просвіти́ти во тьмі і сі́ні сме́ртній сідя́щия, напра́вити но́ги на́ша на путь ми́рен.

Дитя ж зростало і міцніло духом, і було у пустелях до дня явлення свого Ізраїлеві.

Отроча́ же растя́ше і кріпля́шеся ду́хом, і бі в пусти́нех до дне явле́нія своєго́ ко Ізра́їлю.

У ті дні вийшов від кесаря Августа наказ зробити перепис по всій землі.

(Зач. 5) Бисть же во дні ти́я, ізи́де повелі́ніє от ке́саря А́вгуста написа́ти всю вселе́нную.

Цей перепис був перший за правління Квиринія Сирією.

Сіє́ написа́ніє пе́рвоє бисть владя́щу Сирі́єю Кирині́ю.

І всі йшли записатися, кожен до свого міста.

І ідя́ху всі написа́тися, ко́ждо во свой град.

Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеєм, бо він був з дому і роду Давидового,

Взи́де же і Іо́сиф от Галиле́ї, із гра́да Назаре́та, во Іуде́ю, во град Дави́дов, і́же нарица́ється Вифлеє́м, зане́ би́ти єму́ от до́му і оте́чества Дави́дова,

записатися з Марією, зарученою з ним жінкою, яка була вагітна.

написа́тися с Марі́єю обруче́ною єму́ жено́ю, су́щею непра́здною.

Коли ж вони були там, надійшов час родити Їй;

Бисть же, єгда́ би́ста та́мо, іспо́лнишася дні́є роди́ти Єй;

І народила Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, бо не було їм місця в гостиниці.

і роди́ Си́на Своєго́ Пе́рвенця, і пови́т Єго́, і положи́ Єго́ в я́слех, зане́ не бі їм мі́ста во оби́телі.

У тій стороні були на полі пастухи, які стерегли нічної пори отару свою.

І па́стиріє бі́ху в то́йже страні́, бдя́ще і стрегу́ще стра́жу нощну́ю о ста́ді своє́м.

Аж ось ангел Господній став між них, і слава Господня осяяла їх; злякалися вони страхом великим.

І се А́нгел Госпо́день ста в них, і сла́ва Госпо́дня осія́ їх; і убоя́шася стра́хом ве́ліїм.

І сказав їм ангел: не бійтеся; я благовіщу вам радість велику, яка буде всім людям.

І рече́ їм А́нгел: не бо́йтеся; се бо благовіству́ю вам ра́дость ве́лію, я́же бу́деть всім лю́дем;

Бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь.

я́ко роди́ся вам днесь Спас, І́же єсть Христо́с Госпо́дь, во гра́ді Дави́дові;

І ось вам знамення: ви знайдете сповите Немовля, Яке лежатиме в яслах.

і се вам зна́меніє: обря́щете Младе́нця пови́та, лежа́ща в я́слех.

І раптом з’явилося біля ангела численне воїнство небесне, яке славило Бога і викликувало:

І внеза́пу бисть со А́нгелом мно́жество вой небе́сних, хва́лящих Бо́га і глаго́лющих:

слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!

сла́ва в ви́шніх Бо́гу, і на землі́ мир, во челові́ціх благоволе́ніє.

І коли ангели відійшли від них на небо, пастухи сказали один одному: підемо до Вифлеєма і подивимось, що там сталося, про що сповістив нам Господь.

І бисть, я́ко отидо́ша от них на не́бо А́нгели, і челові́ци па́стиріє рі́ша друг ко дру́гу: пре́йдем до Вифлеє́ма і ви́дім глаго́л сей би́вший, єго́же Госпо́дь сказа́ нам.

І, поспішивши, прийшли і знайшли Марію та Йосифа, і Немовля, Яке лежало в яслах.

І прийдо́ша поспі́шшеся, і обріто́ша Маріа́м же і Іо́сифа, і Младе́нця лежа́ща во я́слех.

Побачивши ж, розповіли про те, що було сповіщено їм про Немовля Це.

Ви́дівше же сказа́ша о глаго́лі глаго́ланнім їм о Отроча́ті Сем.

І всі, хто чув, дивувалися тому, що розповідали їм пастухи.

І всі сли́шавшії диви́шася о глаго́ланних от па́стирей к ним.

А Марія зберігала всі слова ці, складаючи в серці Своїм.

Маріа́м же соблюда́ше вся глаго́ли сія́, слага́ющи в се́рдці Своє́м.

Пастухи ж повернулися, славлячи і хвалячи Бога за все те, що чули й бачили, як було сказано їм.

(Зач. 6) І возврати́шася па́стиріє, сла́в’яще і хва́ляще Бо́га о всіх, я́же сли́шаша і ви́діша, я́коже глаго́лано бисть к ним.

А як минуло вісім днів, коли належало обрізати Його, дали Йому ім’я Ісус, наречене ангелом ще перед тим, як зачався Він в утробі.

І єгда́ іспо́лнишася осьм дній, да обрі́жуть Єго́, і нареко́ша і́м'я Єму́ Ісу́с, нарече́нноє А́нгелом пре́жде да́же не зача́тся во чре́ві.

І коли настали дні очищення за законом Мойсеєвим, то принесли Його до Єрусалима, щоб поставити перед Господом,

І єгда́ іспо́лнишася дні́є очище́нія єю́, по зако́ну Моїсе́йову, (Зач. 7) вознесо́ста Єго́ во Ієрусали́м, поста́вити Єго́ пред Го́сподем,

як написано в законі Господньому, щоб усяка дитина чоловічої статі, яка розкриває утробу, була посвячена Господеві.

я́коже єсть пи́сано в зако́ні Госпо́дні: я́ко всяк младе́нець му́жеська по́лу, разверза́я ложесна́, свя́то Го́сподеві нарече́ться;

І щоб принести в жертву, як сказано в законі Господньому, дві горлиці або двоє голуб’ят.

і є́же да́ти же́ртву, по рече́нному в зако́ні Госпо́дні, два го́рличища іли́ два птенця́ голуби́на.

Був тоді в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон. Він був муж праведний та благочестивий, що чекав утіхи Ізраїлевої, і Дух Святий був на ньому.

(Зач. 8) І се бі челові́к во Ієрусали́мі, єму́же і́м'я Симео́н; і челові́к сей пра́веден і благочи́сти́в, ча́я уті́хи Ізра́їлеви; і Дух бі Свят в нем.

Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерти, доки не побачить Христа Господнього.

І бі єму́ обі́щано Ду́хом Святи́м, не ви́діти сме́рти, пре́жде да́же не ви́дить Христа́ Госпо́дня.

І був він приведений Духом у храм. І коли батьки принесли Немовля Ісуса, щоб зробити з Ним за законним звичаєм,

І при́йде Ду́хом в це́рков. І єгда́ введо́ста роди́теля Отроча́ Ісу́са, сотвори́ти ї́ма по оби́чаю зако́нному о Нем,

він взяв Його на руки, благословив Бога і сказав:

і той приє́м Єго́ на руку́ своє́ю, і благослови́ Бо́га, і рече́:

нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром,

ни́ні отпуща́єши раба́ Твоєго́, Влади́ко, по глаго́лу Твоєму́, с ми́ром,

бо бачили очі мої спасіння Твоє,

я́ко ви́дісті о́чі мої́ спасе́ніє Твоє́,

яке Ти приготував перед лицем усіх народів,

є́же єси́ уго́товал пред лице́м всіх люде́й,

світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля.

світ во открове́ніє язи́ком, і сла́ву люде́й Твої́х Ізра́їля.

Йосиф же і Мати Його дивувалися сказаному про Нього.

І бі Іо́сиф і Ма́ти Єго́ чудя́щася о глаго́лемих о Нем.

І благословив їх Симеон і сказав Марії, Матері Його: ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, —

І благослови́ я Симео́н, і рече́ к Марі́ї, Ма́тері Єго́: се лежи́ть Сей на паде́ніє і на воста́ніє мно́гим во Ізра́їлі, і в зна́меніє пререка́ємо, —

і Тобі Самій душу пройме меч, — щоб відкрилися помисли багатьох сердець.

і Тебі́ же Само́й ду́шу про́йдеть ору́жіє, — я́ко да откри́ються от мно́гих серде́ць помишле́нія.

Тут була й Анна-пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирова, яка досягла глибокої старости, проживши з чоловіком сім років від дівоцтва свого;

І бі А́нна проро́чиця, дщи Фану́їлева, от колі́на Аси́рова, сія́ заматорі́вши во днех мно́зіх, жи́вши с му́жем седьм літ от ді́вства своєго́;

вдова вісімдесяти чотирьох років, яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи день і ніч.

і та вдова́ я́ко літ о́сьмдесят і чети́ре, я́же не отхожда́ше от це́ркве, посто́м і моли́твами служа́щи день і нощ.

Прийшовши тієї години, вона славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав спасіння в Єрусалимі.

І та в той час приста́вши іспові́дашеся Го́сподеві, і глаго́лаше о Нем всім ча́ющим ізбавле́нія во Ієрусали́мі.

І коли виконали все за законом Господнім, повернулися до Галилеї, до міста свого Назарета.

І я́ко сконча́шася вся по зако́ну Госпо́дню, возврати́шася в Галиле́ю, во град свой Назаре́т.

Дитя зростало і міцніло духом, сповнюючись премудрости, і благодать Божа була на Ньому.

Отроча́ же растя́ше і кріпля́шеся ду́хом, ісполня́яся прему́дрости, і благода́ть Бо́жия бі на Нем.

Щороку батьки Його ходили до Єрусалима на свято Пасхи.

І хожда́ста роди́теля Єго́ на вся́ко лі́то во Ієрусали́м в пра́здник Па́схи.

І коли було Йому дванадцять років, прийшли вони також за звичаєм до Єрусалима на свято.

І єгда́ бисть двоюна́десяти лі́ту, восходя́щим їм во Ієрусали́м по оби́чаю пра́здника,

Як скінчилися дні свята, вони повертались, а Отрок Ісус залишився в Єрусалимі; і не помітили того Йосиф і Мати Його.

і сконча́вшим дні, і возвраща́ющимся їм, оста́ О́трок Ісу́с во Ієрусали́мі; і не разумі́ Іо́сиф і Ма́ти Єго́;

Думали, що Він іде з іншими; пройшовши ж день дороги, почали шукати Його серед родичів та знайомих.

мні́вша же Єго́ в дружи́ні су́ща, преідо́ста дне путь, і іска́ста Єго́ во сро́дниціх і в зна́ємих;

І, не знайшовши Його, повернулись до Єрусалима, шукаючи Його.

і не обрі́тша Єго́, возврати́стася во Ієрусали́м, взиска́юща Єго́.

Через три дні знайшли Його в храмі, де Він сидів серед учителів, слухав їх і розпитував;

І бисть по тріє́х днех, обріто́ста Єго́ в це́ркві, сідя́щаго посреді́ учи́телей, і послу́шающаго їх, і вопроша́ющаго їх;

усі, хто слухав Його, дивувалися розуму і відповідям Його.

ужаса́хуся же всі послу́шающії Єго́ о ра́зумі і о отві́тіх Єго́.

І, побачивши Його, здивувалися; і Мати Його сказала Йому: Чадо! Що Ти зробив з нами? Ось батько Твій і Я, вболіваючи, шукали Тебе.

І ви́дівша Єго́, диви́стася; і к Нему́ Ма́ти Єго́ рече́: Ча́до, что сотвори́ на́ма та́ко? Се оте́ць Твой і Аз боля́ща іска́хома Тебе́.

Він сказав їм: навіщо вам було шукати Мене? Хіба ви не знали, що Я маю бути в тому, що належить Отцю Моєму?

І рече́ к ни́ма: что я́ко іска́ста Мене́? Не ві́ста ли, я́ко в тіх, я́же Отця́ Моєго́, досто́їть би́ти Мі?

Але вони не зрозуміли сказаних Ним слів.

І та не разумі́ста глаго́ла, єго́же глаго́ла Ї́ма.

І Він пішов з ними, і прийшов у Назарет, і корився їм. І Мати Його зберігала всі слова ці в серці Своєму.

І сни́де с ни́ма, і при́йде в Назаре́т; і бі повину́яся ї́ма. І Ма́ти Єго́ соблюда́ше вся глаго́ли сія́ в се́рдці Своє́м.

Ісус же зростав у премудрості і віком, в любові у Бога і людей.

І Ісу́с преспіва́ше прему́дростію і во́зрастом і благода́тію у Бо́га і челові́к.

У п’ятнадцятий же рік правління Тиверія-кесаря, коли Понтійський Пилат правив Юдеєю, Ірод був четвертовладником у Галилеї, Филип, брат його, був четвертовладником в Ітуреї і Трахонітському краї, а Лисаній був четвертовладником в Авилинеї,

(Зач. 9) В п'я́тоє же на́десяте лі́то влади́чества Тиве́рія ке́саря, облада́ющу Понті́йському Пила́ту Іуде́єю, і четвертовла́ствующу Галиле́єю І́роду, Фили́ппу же бра́ту єго́ четвертовла́ствующу Ітуре́єю і Трахоні́тською страно́ю, і Лиса́нію Авилині́єю четвертовла́ствующу,

за первосвящеників Анни і Каяфи, було слово Боже до Іоана, сина Захарії, в пустелі.

при архієре́ї А́нні і Кая́фі, бисть глаго́л Бо́жий ко Іоа́нну Заха́ріїну си́ну в пусти́ні.

І він проходив по всій околиці Йорданській, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів,

І при́йде во всю страну́ Іорда́нськую, пропові́дая креще́ніє покая́нія во оставле́ніє гріхо́в,

як написано в книзі слів Ісаї-пророка, який говорить: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господній, прямими зробіть стезі Йому.

я́коже єсть пи́сано в кни́зі слове́с Іса́ї проро́ка, глаго́люща: глас вопію́щаго в пусти́ні: угото́вайте путь Госпо́день, пра́ви творі́те стезі́ Єго́;

Кожна долина нехай наповниться, і всяка гора і пагорб зрівняються, і хай стане криве прямим, і вибоїсті дороги — рівними.

вся́ка дебр іспо́лниться, і вся́ка гора́ і холм смири́ться; і бу́дуть стро́потная в пра́вая, і о́стрії в путі́ гла́дкі;

І побачить всяка плоть спасіння Боже.

і у́зрить вся́ка плоть спасе́ніє Бо́жиє.

Іоан говорив народові, що приходив хреститися від нього: поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву?

Глаго́лаше же ісходя́щим наро́дом крести́тися от него́: порожде́нія єхи́днова! Кто сказа́ вам біжа́ти от гряду́щаго гні́ва?

Створіть же плоди, достойні покаяння, і не думайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог з каміння цього може створити дітей Авраамові.

Сотворі́те у́бо плоди́ досто́йни покая́нія, і не начина́йте глаго́лати в себі́: отця́ і́мами Авраа́ма. Глаго́лю бо вам, я́ко мо́жеть Бог от ка́менія сего́ воздви́гнути ча́да Авраа́му.

Вже й сокира при корені дерева лежить: всяке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубується і вкидається у вогонь.

Уже́ бо і сіки́ра при ко́рені дре́ва лежи́ть: вся́ко у́бо дре́во, не творя́щеє плода́ добра́, посіка́ється і во огнь вмета́ється.

І запитували його люди, кажучи: що ж нам робити?

І вопроша́ху єго́ наро́ди, глаго́люще: что у́бо сотвори́м?

Відповідаючи, він сказав їм: хто має дві одежини, хай дасть тому, хто не має, і хто має їжу, хай зробить так само.

Отвіща́в же глаго́ла їм: імі́яй дві ри́зі, да пода́сть не іму́щему, і імі́яй бра́шна, тако́жде да твори́ть.

Прийшли і митарі хреститися від нього і сказали йому: учителю, що нам робити?

Прийдо́ша же і ми́тарі крести́тися от него́, і рі́ша к нему́: учи́телю, что сотвори́м?

Він відповів їм: нічого не вимагайте більше того, що призначено вам.

Он же рече́ к ним: нічто́же бо́ліє от повелі́ннаго вам творі́те.

Питали його також і воїни: а що нам робити? І сказав їм: нікого не кривдіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платнею вашою.

Вопроша́ху же єго́ і во́їни, глаго́люще: і ми что сотвори́м? І рече́ к ним: ні кого́же оби́діте, ні оклеветава́йте, і дово́льни бу́діте обро́ки ва́шими.

Коли ж народ чекав і всі роздумували в серцях своїх про Іоана, чи не Христос він, —

Ча́ющим же лю́дем і помишля́ющим всім в сердця́х свої́х о Іоа́нні, єда́ той єсть Христо́с,

Іоан усім відповідав: я хрещу вас водою: але гряде Сильніший за мене, Якому я недостойний розв’язати ремінь взуття Його; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем.

отвіщава́ше Іоа́нн всім, глаго́ля: аз у́бо водо́ю креща́ю ви, гряде́ть же Крі́плій мене́, Єму́же нісьм досто́їн отріши́ти реме́нь сапогу́ Єго́; Той ви крести́ть Ду́хом Святи́м і огне́м;

Лопата в руці Його, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю в житницю Свою, а полову спалить вогнем невгасимим.

Єму́же лопа́та в руку́ Єго́, і отреби́ть гумно́ Своє́, і собере́ть пшени́цю в жи́тницю Свою́, пле́ви же сожже́ть огне́м негаса́ющим.

І багато іншого, втішаючи, благовістив Він людям.

Мно́га же у́бо і і́на, утіша́я благовіствова́ше лю́дем.

Ірод же, четвертовладник, якому Іоан докоряв за Іродіаду, жінку брата його, і за все, що зробив Ірод лихого,

(Зач. 10) І́род же четвертовла́стник, облича́єм от него́ о Іродіа́ді, жені́ бра́та своєго́, і о всіх, я́же сотвори́ зла́я І́род,

додав до всього іншого і те, що замкнув Іоана у в’язниці.

приложи́ і сіє́ над всі́ми, і затвори́ Іоа́нна в темни́ці.

І сталося, коли хрестився весь народ, і Ісус, охрестившись, молився, розкрилося небо,

Бисть же єгда́ крести́шася всі лю́діє, і Ісу́су кре́щшуся і моля́щуся, отве́рзеся не́бо,

і Дух Святий зійшов на Нього в тілесному вигляді, як голуб; і був Голос з небес, Який говорив: Ти є Син Мій Улюблений, у Тобі Моє благовоління!

і сни́де Дух Святи́й тіле́сним о́бразом, я́ко го́луб, Нань; і глас с небесе́ бисть, глаго́ля: Ти єси́ Син Мой Возлю́бленний, о Тебі́ благоволи́х.

Ісус, починаючи Своє служіння, був років тридцяти, і був, як думали, син Йосифів, Іліїв,

(Зач. 11) І той бі Ісу́с я́ко літ три́десять начина́я, сий, я́ко мним, Син Іо́сифов, Ілі́єв,

Матфатів, Левіїв, Мелхіїв, Іаннаїв, Йосифів,

Матфа́тов, Леві́їн, Мелхі́їн, Іанна́єв, Іо́сифов,

Маттафіїв, Амосів, Наумів, Еслимів, Наггеїв,

Маттафі́єв, Амо́сов, Нау́мов, Еслі́мов, Нагге́йов,

Маафів, Маттафіїв, Семеіїв, Йосифів, Іудин,

Мая́фов, Маттафі́єв, Семеі́єв, Іо́сифов, Іу́дин,

Іоананів, Рисаїв, Зоровавелів, Салафіїлів, Ниріїв,

Іоа́ннанов, Риса́єв, Зорова́велев, Салафії́лев, Нирі́єв,

Мелхіїв, Аддіїв, Косамів, Елмодамів, Ірів,

Мелхі́єв, Адді́єв, Коса́мов, Єлмода́мов, І́ров,

Іосіїв, Єлиєзерів, Іоримів, Матфатів, Левіїв,

Іосі́єв, Єлієзе́ров, Іорі́мов, Матфа́тов, Леві́їн,

Симеонів, Іудин, Йосифів, Іонанів, Єлиакимів,

Симео́нов, Іу́дин, Іо́сифов, Іона́нов, Єліаки́мов,

Мелеаїв, Маїнанів, Маттафаїв, Нафанів, Давидів,

Мелеа́єв, Маїна́нов, Маттафа́єв, Нафа́нов, Дави́дов,

Єссеїв, Овидів, Воозів, Салмонів, Наасонів,

Ієссе́йов, Ови́дов, Воо́зов, Салмо́нов, Наассо́нов,

Аминадавів, Арамів, Єсромів, Фаресів, Іудин,

Амінада́вов, Ара́мов, Єсро́мов, Фаре́сов, Іу́дин,

Яковів, Ісааків, Авраамів, Фаррин, Нахорів,

Іа́ковль, Ісаа́ков, Авраа́мов, Фа́рин, Нахо́ров,

Серухів, Рагавів, Фалеків, Єверів, Салинів,

Серу́хов, Рага́вов, Фале́ков, Єве́ров, Сала́нов,

Каїнанів, Арфаксадів, Симів, Ноїв, Ламехів,

Каїна́нов, Арфакса́дов, Си́мов, Но́єв, Ла́мехов,

Мафусалів, Єнохів, Іаредів, Малелеїлів, Каїнанів,

Мафуса́лев, Єно́хов, Іа́редов, Малелеї́лов, Каїна́нов,

Єносів, Сифів, Адамів, Божий.

Єно́сов, Си́фов, Ада́мов, Бо́жий.

Ісус же, сповнений Духа Святого, повернувся від Йордану і поведений був Духом у пустелю.

(Зач. 12) Ісу́с же іспо́лнь Ду́ха Свя́та возврати́ся от Іорда́на; і ведя́шеся Ду́хом в пусти́ню,

Там сорок днів він був спокушуваний дияволом і нічого не їв у ті дні, і по їх закінченні наостанку зголоднів.

дній чети́ридесять іскуша́єм от дия́вола; і не ясть нічесо́же во дні ти́я; і сконча́вшимся їм, посліди́ взалка́.

І сказав Йому диявол: якщо Ти Син Божий, то звели каменю цьому, щоб став хлібом.

І рече́ Єму́ дия́вол: а́ще Син єси́ Бо́жий, рци ка́меневи сему́, да бу́деть хліб.

Ісус відповів йому: написано, що не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом Божим.

І отвіща́ Ісу́с к нему́, глаго́ля: пи́сано єсть, я́ко не о хлі́бі єди́ном жив бу́деть челові́к, но о вся́ком глаго́лі Бо́жиї.

І, вивівши Його на високу гору, диявол показав Йому всі царства світу в одну мить.

І возве́д Єго́ дия́вол на гору́ високу́, показа́ Єму́ вся ца́рствія вселе́нния в ча́сі [черті́] вре́менні.

І сказав Йому диявол: Тобі дам усю оцю владу над усіми цими царствами і славу їх, бо вона мені передана, і я кому схочу, даю її.

І рече́ Єму́ дия́вол: Тебі́ дам власть сію́ всю і сла́ву їх, я́ко мні предана́ єсть, і, єму́же а́ще хощу́, дам ю;

Отже, якщо Ти поклонишся мені, то все буде Твоє.

Ти у́бо а́ще поклони́шися пре́до мно́ю, бу́дуть Тебі́ вся.

Ісус сказав йому у відповідь: відійди від Мене, сатано; написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи.

І отвіща́в рече́ єму́ Ісу́с: іди́ за Мно́ю, сатано́, пи́сано єсть: поклони́шися Го́споду Бо́гу твоєму́, і Тому́ єди́ному послу́жиши.

І повів Його до Єрусалима, і поставив Його на крилі храму, і сказав Йому: якщо Ти Син Божий, кинься звідси вниз.

І веде́ Єго́ во Ієрусали́м, і поста́ви Єго́ на крилі́ церко́внім, і рече́ Єму́: а́ще Син єси́ Бо́жий, ве́рзися отсю́ду до́лу;

Бо написано: ангелам Своїм заповість про Тебе зберегти Тебе;

пи́сано бо єсть, я́ко А́нгелом Свої́м запові́сть о Тебі́ сохрани́ти Тя;

і на руках понесуть Тебе, щоб не спіткнувся об камінь ногою Твоєю.

і на рука́х во́зьмуть Тя, да не когда́ преткне́ши о ка́мень но́гу Твою́.

Ісус відповів йому: сказано: не спокушай Господа Бога твого.

І отвіща́в рече́ єму́ Ісу́с, я́ко рече́но єсть: не іску́сиши Го́спода Бо́га твоєго́.

І, закінчивши всі спокушання, диявол відійшов від Нього до часу.

І сконча́в все іскуше́ніє дия́вол, оти́де от Него́ до вре́мене.

І повернувся Ісус в силі духу до Галилеї; і рознеслася чутка про Нього по всьому краю.

І возврати́ся Ісу́с в си́лі духо́вній в Галиле́ю; і вість ізи́де по всей страні́ о Нем.

Він навчав у синагогах їхніх, і всі Його славили.

І Той уча́ше на со́нмищих їх, сла́вим всі́ми.

І прийшов у Назарет, де був вихований, і увійшов, за звичаєм Своїм, в день суботній у синагогу і став, щоб читати.

(Зач. 13) І при́йде в Назаре́т, іді́же бі воспита́н; і вни́де, по оби́чаю Своєму́, в день субо́тний в со́нмище, і воста́ чести́.

Йому подали книгу пророка Ісаї; і Він, розгорнувши книгу, знайшов місце, де було написано:

І да́ша Єму́ кни́гу Іса́ї проро́ка; і разгну́в кни́гу, обрі́те мі́сто, іді́же бі напи́сано:

Дух Господній на Мені; бо Він помазав Мене благовістити убогим, і послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю,

Дух Госпо́день на Мні; Єго́же ра́ди пома́за М'я благовісти́ти ни́щим, посла́ М'я ісціли́ти сокруше́нния се́рдцем, пропові́дати пліне́нним отпуще́ніє і сліпи́м прозрі́ніє, отпусти́ти сокруше́нния во отра́ду,

проповідувати літо Господнє сприятливе.

пропові́дати лі́то Госпо́днє прия́тно.

І, згорнувши книгу і віддавши служителю, сів, і очі всіх у синагозі були звернені до Нього.

І согну́в кни́гу, отда́в слузі́, сі́де; і всім в со́нмищі о́чі бі́ху зря́ще Нань.

І Він почав говорити їм: нині справдилося писання, яке ви почули.

І нача́т глаго́лати к ним, я́ко днесь сби́сться писа́ніє сіє́ во у́шію ва́шею.

І всі свідчили Йому. І дивувалися словам благодаті, що виходили з уст Його, і говорили: чи ж не Йосифів це син?

І всі свиді́тельствоваху Єму́, (Зач. 14) і дивля́хуся о словесі́х благода́ті, ісходя́щих із уст Єго́, і глаго́лаху: не Сей ли єсть Син Іо́сифов?

Він сказав їм: напевно, ви скажете Мені приказку: лікарю, зцілися Сам, зроби і тут, на Твоїй батьківщині, те, що, ми чули, було в Капернаумі.

І рече́ к ним: вся́ко рече́те Мі при́тчу сію́: врачу́, ісціли́ся Сам, єли́ка сли́шахом би́вшая в Капернау́мі, сотвори́ і зді во оте́чествії Своє́м.

І сказав: істинно кажу вам: ніякого пророка не приймають на батьківщині своїй.

Рече́ же: амі́нь глаго́лю вам, я́ко ні кото́рий проро́к прия́тен єсть во оте́чествії своє́м;

По правді ж кажу вам, багато вдів було в Ізраїлі у дні Іллі, коли небо замкнулося на три роки і шість місяців, так що настав великий голод по всій землі,

поі́стинні же глаго́лю вам: мно́гі вдови́ці бі́ша во дні Іліїни́ во Ізра́їлі, єгда́ заключи́ся не́бо три лі́та і мі́сяць шесть, я́ко бисть глад вели́к по всей землі́;

і до жодної з них не був посланий Ілля, а тільки в Сарепту сидонську, до жінки-вдови.

і ні ко єди́ной їх по́слан бисть Ілія́, то́кмо в Саре́пту Сидо́нськую к жені́ вдови́ці.

І багато також було прокажених в Ізраїлі за пророка Єлисея, і жоден з них не очистився, тільки Неєман-сирієць.

І мно́зі прокаже́нні бі́ху при Єліссе́ї проро́ці во Ізра́їлі; і ні єди́н же от них очи́стися, то́кмо Неєма́н Сиріяни́н.

І сповнились усі гнівом у синагозі, почувши це.

І іспо́лнишася всі я́рости в со́нмищі, сли́шавшії сія́;

І, вставши, вигнали Його геть з міста і повели на вершину гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути Його.

і воста́вше ізгна́ша Єго́ вон із гра́да, і ведо́ша Єго́ до верху́ гори́, на не́йже град їх со́здан бя́ше, да би́ша Єго́ низри́нули;

Він же, пройшовши серед них, відійшов.

Он же проше́д посреді́ їх, ідя́ше.

І прийшов у Капернаум, місто галилейське, і навчав їх по суботах.

(Зач. 15) І сни́де в Капернау́м, град Галиле́йський; і бі учя́ їх в субо́ти.

І дивувалися вченню Його, бо слово Його мало владу.

І ужаса́хуся о уче́нії Єго́, я́ко со вла́стію бі сло́во Єго́.

Був у синагозі чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав гучним голосом:

І в со́нмищі бі челові́к іми́й ду́ха бі́са нечи́ста, і возопи́ гла́сом ве́ліїм,

облиш, що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас; знаю Тебе, хто Ти, Святий Божий.

глаго́ля: оста́ви, что нам і Тебі́, Ісу́се Назаря́нине, прише́л єси́ погуби́ти нас; вім Тя, кто єси́, Святи́й Бо́жий.

Ісус заборонив йому, сказавши: замовкни і вийди з нього. І біс, кинувши його посередині синагоги, вийшов з нього, нітрохи не зашкодивши йому.

І запрети́ єму́ Ісу́с, глаго́ля: премолчи́ і ізи́ди із него́. І пове́рг єго́ біс посреді́, ізи́де із него́, ніка́коже вреди́в єго́.

І усіх охопив жах, і питали один одного, кажучи: що це за слово, що з владою і силою наказує нечистим духам, і вони виходять?

І бисть у́жас на всіх, і стяза́хуся, друг ко дру́гу глаго́люще: что сло́во сіє́, я́ко вла́стію і си́лою вели́ть нечи́стим духово́м, і ісхо́дять?

І розійшлася чутка про Нього по всіх місцях того краю.

(Зач. 16) І ісхожда́ше глас о Нем во вся́ко мі́сто страни́.

Вийшовши з синагоги, Він увійшов у дім Симонів; теща ж Симонова була в сильній гарячці; і благали Його за неї.

Воста́в же із со́нмища, вни́де в дом Си́монов; те́ща же Си́монова бі одержи́ма огне́м ве́ліїм; і моли́ша Єго́ о ней.

Підійшовши до неї, Він заборонив гарячці; і покинула її. Вона відразу ж встала і слугувала їм.

І став над не́ю, запрети́ огню́, і оста́ви ю; а́біє же воста́вши служа́ше їм.

Коли ж заходило сонце, всі, хто тільки мав хворих на різні недуги, приводили їх до Нього, і Він, покладаючи на кожного з них руки, зціляв їх.

Заходя́щу же со́лнцю, всі, єли́ці імі́яху боля́щия неду́ги разли́чними, привожда́ху їх к Нему́; Он же на єди́наго коєго́ждо їх ру́ці возло́ж, ісціля́ше їх.

Виходили також і біси з багатьох, викрикуючи і кажучи: Ти Христос, Син Божий. А Він забороняв їм казати, що вони знають, що Він Христос.

Ісхожда́ху же і бі́си от мно́гих, вопію́ще і глаго́люще, я́ко Ти єси́ Христо́с, Син Бо́жий. І запреща́я не дая́ше їм глаго́лати, я́ко ві́дяху Христа́ Самаго́ су́ща.

А як настав день, Він, вийшовши з дому, пішов у безлюдне місце, а люди шукали Його і, прийшовши до Нього, затримували Його, щоб не йшов від них.

Би́вшу же дні, ізше́д іде́ в пу́сто мі́сто; і наро́ди іска́ху Єго́, і прийдо́ша к Нему́, і удержава́ху Єго́, да би не отше́л от них.

Він же сказав їм: і іншим містам Мені належить благовістити Царство Боже, бо на те Я посланий.

Он же рече́ к ним: я́ко і други́м градово́м благовісти́ти Мі подоба́єть Ца́рствіє Бо́жиє, я́ко на се по́слан єсьм.

І проповідував у синагогах галилейських.

І бі пропові́дая на со́нмищих Галиле́йських.

Одного разу, коли народ тиснувся до Нього, щоб слухати Слово Боже, а Він стояв біля озера Генісаретського,

(Зач. 17) Бисть же належа́щу Єму́ наро́ду, да би́ша сли́шали сло́во Бо́жиє, і Той бі стоя́ при є́зері Геннисаре́тсті,

і побачив Він два човни, що стояли при озері; а рибалки, вийшовши з них, полоскали сіті.

і ви́ді два корабля́ стоя́ща при є́зері; ри́баріє же отше́дше от нею́, ізмива́ху мре́жі.

Увійшовши в один з човнів, який належав Симонові, Він просив його відплисти трохи від берега і, сівши, навчав людей з човна.

Вліз же в єди́н от кораблю́, і́же бі Си́монов, моли́ єго́ от землі́ отступи́ти ма́ло; і сід уча́ше із корабля́ наро́ди.

Коли ж перестав навчати, сказав Симонові: відпливи на глибину і закиньте сіті свої для лову.

Я́коже преста́ глаго́ля, рече́ к Си́мону: поступи́ во глубину́, і вве́рзіте мре́жі ва́ша в лови́тву.

Симон сказав Йому у відповідь: Наставнику, ми трудилися всю ніч і нічого не впіймали, але за словом Твоїм закину сіть.

І отвіща́в Си́мон рече́ Єму́: Наста́вниче, об нощ всю тру́ждшеся, нічесо́же я́хом; по глаго́лу же Твоєму́ вве́ргу мре́жу.

Зробивши це, вони наловили дуже багато риби, аж проривалася сіть у них.

І се сотво́рше, я́ша мно́жество риб мно́го, протерза́шеся же мре́жа їх.

І дали знак друзям з другого човна, щоб прийшли допомогти їм; і прийшли, і наповнили обидва човни так, що вони почали тонути.

І поману́ша прича́стником, і́же бі́ху во друзі́м кораблі́, да прише́дше помо́гуть їм; і прийдо́ша, і іспо́лниша о́ба корабля́, я́ко погружа́тися ї́ма.

Побачивши це, Симон-Петро припав до колін Ісусових і сказав: Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!

Ви́дів же Си́мон Петр, припаде́ к колі́нома Ісу́совома, глаго́ля: ізи́ди от мене́, я́ко муж грі́шен єсьм, Го́споди.

Бо жах охопив його і всіх, що були з ним, від того улову риби, яку зловили;

У́жасъ бо одержа́ше єго́ і вся су́щия с ним, о лови́тві риб, я́же я́ша.

також і Якова та Іоана, синів Зеведеєвих, які були спільниками Симона. І сказав Ісус Симонові: не бійся, віднині будеш ловцем людей.

Та́кожде же Іа́кова і Іоа́нна, си́на Зеведе́йова, я́же бі́ста обе́щника Си́монові. І рече́ к Си́мону Ісу́с: не бо́йся, отсе́лі бу́деши челові́ки лов'я́.

І, витягнувши обидва човни на берег, залишили все і пішли за Ним.

І ізвле́кше [о́ба] корабля́ на зе́млю, оста́вльше вся, вслід Єго́ ідо́ша.

Коли Ісус був в одному місті, прийшов чоловік, увесь в проказі, і, побачивши Ісуса, упав ниць і благав Його: Господи, якщо Ти хочеш, можеш мене очистити.

(Зач. 18) І бисть єгда́ бі Ісу́с во єди́ном от градо́в, і се муж іспо́лнь прокаже́нія; і ви́дів Ісу́са, пад ниць, моля́ся Єму́, глаго́ля: Го́споди, а́ще хо́щеши, мо́жеши м'я очи́стити.

Він простяг руку, доторкнувся до нього і сказав: хочу, очисться. І відразу проказа зійшла з нього.

І просте́р ру́ку, косну́ся єго́, рек: хощу́, очи́стися; і а́біє прока́за оти́де от него́.

І Він звелів йому нікому не говорити, а піти показатися священикові і принести жертву за очищення своє, як повелів Мойсей, на свідчення їм.

І Той запові́да єму́ ні кому́же пові́дати; но шед покажи́ся ієре́йові, і принеси́ о очище́нії твоє́м, я́коже повелі́ Моїсе́й, во свиді́тельство їм.

Розійшлася ще більше чутка про Нього, і сходилося до Нього безліч народу послухати і зцілитися від Нього від недуг своїх.

Прохожда́ше же па́че сло́во о Нем; і схожда́хуся наро́ди мно́зі сли́шати і ціли́тися от Него́ от неду́г свої́х.

Він же відходив у безлюдні місця і молився.

Той же бі отходя́ в пусти́ню і моля́ся.

Одного дня, коли Він навчав, і сиділи тут фарисеї і законовчителі, що поприходили з усяких місць Галилеї та Юдеї і з Єрусалима, і сила Господня являлася у зціленні хворих, —

(Зач. 19) І бисть во єди́н от дній, і Той бі учя́; і бі́ху сідя́ще фарисе́є і законоучи́теліє, і́же бі́ху пришли́ от вся́кия ве́сі Галиле́йськия, і Іуде́йськия, і Ієрусали́мськия; і си́ла Госпо́дня бі ісціля́ющи їх;

і ось люди принесли на постелі чоловіка, який був розслаблений, і намагалися внести його в дім і покласти перед Ним;

і се му́жіє нося́ще на одрі́ челові́ка, і́же бі разсла́блен, і іска́ху внести́ єго́ і положи́ти пред Ним;

і, не знайшовши, як пронести його через натовп, вилізли на дім і через покрівлю спустили його з постіллю на середину, перед Ісусом.

і не обрі́тше куді́ внести́ єго́ наро́да ра́ди, взлі́зше на храм, сквозі́ скуде́ли [кров скуде́льний] низві́сиша єго́ со одро́м на среду́ пред Ісу́са.

І Він, побачивши віру їхню, сказав йому: чоловіче, відпускаються тобі гріхи твої.

І ви́дів ві́ру їх, рече́ єму́: челові́че, оставля́ютьтіся грісі́ твої́.

Книжники і фарисеї почали розмірковувати, кажучи: хто ж є Цей, що богохульствує? Хто може відпускати гріхи, крім одного Бога?

І нача́ша помишля́ти кни́жници і фарисе́є, глаго́люще: кто єсть сей, і́же глаго́леть хули́, кто мо́жеть оставля́ти гріхи́, то́кмо єди́н Бог?

Ісус, зрозумівши міркування їхні, сказав їм у відповідь: що помишляєте в серцях ваших?

Разумі́в же Ісу́с помишле́нія їх, отвіща́в рече́ к ним: что помишля́єте в сердця́х ва́ших?

Що легше — сказати: відпускаються тобі гріхи твої, чи сказати: встань і ходи?

Что єсть удо́біє, рещи́: оставля́ютьтіся грісі́ твої́? Іли́ рещи́: воста́ни і ходи́?

Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, — сказав Він розслабленому: тобі кажу, встань, візьми постіль твою та йди в дім твій.

Но да уві́сте, я́ко власть і́мать Син Челові́чеський на землі́ отпуща́ти гріхи́, (рече́ разсла́бленному:) Тебі́ глаго́лю: воста́ни і возьми́ одр твой, і іди́ в дом твой.

І він відразу встав перед ними, взяв те, на чому лежав, та й пішов до дому свого, славлячи Бога.

І а́біє воста́в пред ни́ми, взем, на не́мже лежа́ше, і́де в дом свой, сла́в'я Бо́га.

І жах охопив усіх, і славили Бога і, сповнені страхом, говорили: преславне бачили ми нині.

І у́жас прия́т всіх, і сла́вляху Бо́га; і іспо́лнишася стра́ха, глаго́люще, я́ко ви́діхом пресла́вная днесь.

І після цього вийшов Ісус і побачив митаря на ім’я Левій, що сидів на митниці, і сказав йому: йди за Мною.

(Зач. 20) І посе́мъ ізи́де, і узрі́ митаря́ і́менем Леві́ю, сідя́ща на ми́тниці, і рече́ єму́: іди́ по Мні.

І той, покинувши все, встав і пішов услід за Ним.

І оста́вль вся, воста́в вослі́д Єго́ і́де.

І влаштував Йому Левій у домі своїм велику гостину; і там було багато митарів та інших, які возлежали з ними.

І сотвори́ учрежде́ніє ве́ліє Леві́й Єму́ в дому́ своє́м; і бі наро́д митаре́й мног, і іні́х, і́же бя́ху с ним возлежа́ще.

Книжники ж і фарисеї нарікали на Нього і говорили ученикам Його: чому ви їсте і п’єте з митарями та грішниками?

І ропта́ху кни́жници на Него́ і фарисе́є, ко ученико́м Єго́ глаго́люще: почто́ с митарі́ і грі́шники я́сте і піє́те?

Ісус же сказав їм у відповідь: не здорові потребують лікаря, а недужі.

І отвіща́в Ісу́с рече́ к ним: не тре́бують здра́віі врача́, но боля́щії;

Я прийшов покликати не праведників до покаяння, але грішників.

не прийдо́х призва́ти пра́ведних, но грі́шния в покая́ніє.

Вони ж сказали Йому: чому учні Іоанові часто постять і моляться, також і фарисейські, а Твої їдять і п’ють?

(Зач. 21) Они́ же рі́ша к Нему́: почто́ ученици́ Іоа́ннови постя́ться ча́сто і моли́тви творя́ть, та́кожде і фарисе́йстії, а Твої́ ядя́ть і пію́ть?

Він же сказав їм: чи можете примусити гостей весільних постити, доки з ними жених?

Он же рече́ к ним: єда́ мо́жете сини́ бра́чния, до́ндеже жени́х с ни́ми єсть, сотвори́ти пости́тися?

Але прийдуть дні, коли забраний буде від них жених, і тоді поститимуть у ті дні.

При́йдуть же дні́є, єгда́ от'я́т бу́деть от них жени́х, і тогда́ постя́ться в ти́я дні.

Сказав же і притчу їм: ніхто не накладає латки до старої одежі, відірвавши від нової одежі; а інакше і нове розірветься, і до старого не підійде те, що з нового.

Глаго́лаше же і при́тчу к ним, я́ко нікто́же приставле́нія ри́зи но́ви приставля́єть на ри́зу ве́тху; а́ще ли же ні, і но́вую раздере́ть, і ве́тсій не согласу́єть є́же от но́ваго.

І ніхто не вливає молодого вина в старі міхи, і саме виллється, і міхи пропадуть.

І нікто́же влива́єть вина́ но́ва в мі́хи ве́тхі; а́ще ли же ні, расто́ргнеть но́воє вино́ мі́хи, і само́ ізліє́ться, і мі́сі поги́бнуть;

А молоде вино в нові міхи треба вливати; тоді збережеться і те, і друге.

но вино́ но́воє в мі́хи но́ви влива́ти [подоба́єть]; і обоя́ соблюду́ться.

І ніхто, пивши старе вино, не захоче зараз же молодого, бо скаже: старе краще.

І нікто́же пив ве́тхоє, а́біє хо́щеть но́ваго; глаго́леть бо: ве́тхоє лу́чше єсть.

Сталося, що у суботу, першу після другого дня Пасхи, довелося Йому йти через посіви, і ученики Його зривали колоски і їли, розтираючи руками.

(Зач. 22) Бисть же в субо́ту второпе́рвую іти́ Єму́ сквозі́ сі́янія; і восторга́ху ученици́ Єго́ кла́си, і ядя́ху, стира́юще рука́ми.

Деякі ж з фарисеїв сказали їм: навіщо ви робите те, чого не годиться робити в суботу?

Ні́ції же от фарисе́й рі́ша їм: что творите́, єго́же не досто́їть твори́ти в субо́ти?

Ісус сказав їм у відповідь: хіба ви не читали, що вчинив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним?

І отвіща́в Ісу́с рече́ к ним: ні ли сего́ чли єсте́, є́же сотвори́ Дави́д, єгда́ взалка́ся сам і і́же с ним бя́ху?

Як він увійшов у дім Божий, і взяв хліби принесення^*, і їв, і дав тим, що були з ним, хоча їх не можна було їсти нікому, тільки одним священикам.

ка́ко вни́де в дом Бо́жий, і хлі́би предложе́нія взем, і яде́, і даде́ і су́щим с ним, ї́хже не досто́яше я́сти, то́кмо єди́ним ієре́єм?

І сказав їм: бо Син Людський є господарем і суботи.

І глаго́лаше їм, я́ко госпо́дь єсть Син Челові́чеський і субо́ті.

Довелося ж і в іншу суботу увійти Йому в синагогу і навчати. Там був чоловік, у якого права рука була суха.

Бисть же і в другу́ю субо́ту вни́ти Єму́ в со́нмище і учи́ти; і бі та́мо челові́к, і рука́ єму́ десна́я бі суха́.

Книжники ж і фарисеї стежили за Ним, чи не зцілить Він у суботу, щоб знайти звинувачення проти Нього.

Назира́ху же кни́жници і фарісе́ї, а́ще в субо́ту ісціли́ть, да обря́щуть річь Нань.

Він же, знаючи помисли їхні, сказав чоловікові, що мав суху руку: встань і вийди на середину. І він встав і вийшов.

Он же ві́дяше помишле́нія їх, і рече́ челові́ку іму́щему су́ху ру́ку: воста́ни і ста́ни посреді́. Он же воста́в ста.

Тоді сказав їм Ісус: запитаю вас, що годиться робити в суботу — добро чи зло? Спасти душу чи згубити? Вони мовчали.

Рече́ же Ісу́с к ним: вопрошу́ ви: что досто́їть в субо́ти, добро́ твори́ти, іли́ зло твори́ти? Ду́шу спасти́, іли́ погуби́ти? Они́ же умолча́ша.

І, поглянувши на всіх них, сказав тому чоловікові: простягни руку твою. Він так і зробив; і стала рука його здорова, як і друга.

І воззрі́в на всіх їх, рече́ єму́: простри́ ру́ку твою́. Он же сотвори́ та́ко; і утверди́ся рука́ єго́ здра́ва, я́ко друга́я.

Вони ж розлютилися і говорили між собою, що б їм вчинити з Ісусом.

Они́ же іспо́лнишася безу́мія, і глаго́лаху друг ко дру́гу, что би́ша сотвори́ли Ісу́сові.

У ті дні Ісус зійшов на гору помолитися і пробув усю ніч у молитві до Бога.

(Зач. 23) Бисть же во дні ти́я, ізи́де в го́ру помоли́тися; і бі об нощ в моли́тві Бо́жії.

Коли ж настав день, покликав учеників Своїх і обрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами:

І єгда́ бисть день, призва́ ученики́ своя́; і ізбра́ от них двана́десяте, ї́хже і апо́столи нарече́;

Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова та Іоана, Филипа та Варфоломія,

Си́мона, єго́же іменова́ Петра́, і Андре́я, бра́та єго́, Іа́кова і Іоа́нна, Фили́ппа і Варфоломе́я,

Матфея та Фому, Якова Алфеєвого та Симона, званого Зилотом, Іуду Якового та

Матфе́я і Фому́, Іа́кова Алфе́єва і Симо́на нарица́ємаго Зило́та,

Іуду Іскаріотського, який потім став зрадником.

Іу́ду Іа́ковля, і Іу́ду Іскаріо́тськаго, і́же і бисть преда́тель.

І зійшовши з ними, Він став на рівному місці; також багато учеників Його і безліч народу з усієї Юдеї та Єрусалима, з приморських місць Тирських і Сидонських,

(Зач 24) Ізше́д с ни́ми, ста на мі́сті ра́вні; і наро́д учени́к Єго́, і мно́жество мно́го люде́й от всея́ Іуде́ї і Ієрусали́ма і помо́рія Ти́рська і Сидо́нська,

що прийшли послухати Його і зцілитися від недуг своїх, також і ті, що страждали від нечистих духів, — і зцілялися.

і́же прийдо́ша послу́шати Єго́ і ісціли́тися от неду́г свої́х, і стра́ждущії от дух нечи́стих; і ісціля́хуся.

І весь народ намагався доторкнутися до Нього, бо від Нього виходила сила і зціляла всіх.

І весь наро́д іска́ше прикаса́тися Єму́; я́ко си́ла от Него́ ісхожда́ше і ісціля́ше вся.

І Він, звівши очі Свої на учеників Своїх, говорив: Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже.

І Той возве́д о́чі свої́ на ученики́ Своя́, глаго́лаше; блажлашні ни́щії ду́хом, я́ко ва́ше єсть Ца́рствіє Бо́жиє.

Блаженні ті, що жадають тепер, бо насититеся. Блаженні ті, що плачуть тепер, бо втішитеся.

Блаже́нні а́лчущії ни́ні, я́ко наси́титеся. Блаже́нні пла́чущії ни́ні, я́ко возсміє́теся.

Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли розлучать вас і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського.

Блаже́нні бу́дете, єгда́ возненави́дять вас челові́ци, і єгда́ разлуча́ть ви, і поно́сять, і пронесу́ть і́м'я ва́ше, я́ко зло, Си́на Челові́чеськаго ра́ди.

Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах. Так робили пророкам батьки їхні.

Возра́дуйтеся в той день і взигра́йте; се бо мзда ва́ша мно́га на небесі́. По сим бо творя́ху проро́ком отці́ їх.

Але горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху.

(Зач. 25) Оба́че го́ре вам, бога́тим, я́ко отстоїте́ утіше́нія ва́шего [я́ко восприє́млете утіше́ніє ва́ше].

Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтесь тепер, бо будете плакати і ридати!

Го́ре вам, наси́щеннії ни́ні, я́ко вза́лчете. Го́ре вам, смію́щимся ни́ні, я́ко возрида́єте і воспла́чете.

Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре, бо так робили лжепророкам батьки їхні.

Го́ре, єгда́ до́брі реку́ть вам всі челові́ци, по сим бо творя́ху лжепроро́ком отці́ їх.

Але вам, хто слухає, кажу: любіть ворогів ваших, добро творіть тим, хто ненавидить вас;

Но вам глаго́лю, сли́шащим: любі́те враги́ ва́ша, добро́ творі́те ненави́дящим вас,

благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас.

благослові́те клену́щия ви, і молі́теся за творя́щих вам оби́ду.

Хто вдарить тебе по щоці, підстав і другу, і хто забирає в тебе верхній одяг, не борони взяти і сорочку.

Бію́щему тя в лани́ту, пода́ждь і другу́ю; і от взима́ющаго ті ри́зу, і срачи́цю не возбрани́.

Кожному, хто просить у тебе, дай, а від того, хто забирає твоє, не вимагай.

Вся́кому же прося́щему у тебе́, дай; і от взима́ющаго твоя́, не істязу́й.

І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм.

(Зач. 26) І я́коже хо́щете да творя́ть вам челові́ци, і ви творі́те їм та́кожде.

І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить.

І а́ще лю́бите лю́б'ящия ви, ка́я вам благода́ть єсть? І́бо і грі́шници лю́б'ящия їх лю́б'ять.

І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять.

І а́ще благотворите́ благотворя́щим вам, ка́я вам благода́ть єсть? І́бо і грі́шници то́жде творя́ть.

І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати.

І а́ще взайм даєте́, от ни́хже ча́єте восприя́ти, ка́я вам благода́ть єсть, і́бо і грі́шници грі́шником взайм дава́ють, да воспри́ймуть ра́вная.

Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих.

Оба́че любі́те враги́ ва́ша, і благотворі́те, і взайм да́йте, нічесо́же ча́юще; і бу́деть мзда ва́ша мно́га, і бу́дете си́нове Ви́шняго; я́ко Той благ єсть на безблагода́тния [неблагода́рния] і зли́я.

Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.

Бу́діте у́бо милосе́рді, я́коже і Оте́ць ваш милосе́рд єсть.

Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудять; прощайте, то й вас прощатимуть;

(Зач. 27) І не суді́те, і не су́дять вам; (і) не осужда́йте, да не осужде́нні бу́дете; отпуща́йте, і отпу́стять вам;

давайте, і дасться вам: мірою доброю, натоптаною, утрушеною, переповненою віддадуть вам, бо якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам.

да́йте, і да́сться вам; мі́ру добру́, натка́ну і потря́сну і прелива́ющуся дадя́ть на ло́но ва́ше; то́ю бо мі́рою, є́юже мі́рите, возмі́риться вам.

Сказав же їм притчу: чи може сліпий сліпого водити? Чи не впадуть обидва в яму?

Рече́ же при́тчу їм: єда́ мо́жеть сліпе́ць сліпця́ води́ти? Не о́ба ли в я́му впаде́тася?

Учень не буває вищим від свого учителя; але, удосконалившись, кожен буде, як і вчитель його.

Ність учени́к над учи́теля своєго́; соверше́н же всяк бу́деть, я́коже (і) учи́тель єго́.

Що ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш?

Что же ви́диши суче́ць, і́же єсть во очесі́ бра́та твоєго́, бервна́ же, є́же єсть во очесі́ твоє́м, не чу́єши?

Або, як можеш сказати братові твоєму: брате, дай я вийму скалку з ока твого, коли сам не бачиш колоди у своєму оці? Лицеміре! Вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого.

Іли́ ка́ко мо́жеши рещи́ бра́ту твоєму́: бра́те, оста́ви, да ізму́ суче́ць, і́же єсть во очесі́ твоє́м, сам су́щаго во очесі́ твоє́м бервна́ не ви́дя? Лицемі́ре, ізми́ пе́рвіє бервно́ із очесе́ твоєго́, і тогда́ про́зриши із'я́ти суче́ць із очесе́ бра́та твоєго́.

Нема доброго дерева, яке родило б поганий плід, і немає поганого дерева, яке родило б плід добрий.

Ність бо дре́во добро́, творя́ плода́ зла; ніже́ дре́во зло, творя́ плода́ добра́.

Бо всяке дерево пізнається за плодом своїм: не збирають смокви з терня і не знімають винограду з чагарника.

Вся́ко бо дре́во от плода́ своєго́ познає́ться; не от те́рнія бо че́шуть смо́кви, ні от купини́ є́млють гро́здія.

Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре, а зла людина з лихого скарбу серця свого виносить зле: бо з повноти серця промовляють уста її.

Благи́й челові́к от блага́го сокро́вища се́рдця своєго́ ізно́сить благо́є; і злий челові́к от зла́го сокро́вища се́рдця своєго́ ізно́сить зло́є; от ізби́тка бо се́рдця глаго́лють уста́ єго́.

Чому ж ви Мене кличете: Господи! Господи! — а не робите того, що Я кажу?

(Зач. 28) Что же М'я зовете́: Го́споди, Го́споди, і не творите́, я́же глаго́лю?

Всякий, хто приходить до Мене та слухає слова Мої і виконує їх, — скажу вам, до кого подібний.

Всяк гряди́й ко Мні і сли́шай словеса́ Моя́ і творя́ я, скажу́ вам, кому́ єсть подо́бен;

Він подібний до людини, яка, будуючи дім, вкопала, заглибила і поклала основу на камені; коли ж сталася повінь і вода підступила до того дому, то не могла його зрушити, бо він був збудований на камені.

подо́бен єсть челові́ку зи́ждущу хра́мину, і́же іскопа́ і углуби́, і положи́ основа́ніє на ка́мені; наводне́нію же би́вшу, припаде́ ріка́ ко хра́мині той, і не мо́же поколеба́ти єя́; основана́ бо бі на ка́мені.

А хто слухає і не виконує, той подібний до людини, яка збудувала дім на землі без основи, то як тільки ринула на нього вода, він зараз же розвалився; і руйнування дому того було велике.

Сли́шавий же і не сотвори́вий подо́бен єсть челові́ку созда́вшему хра́мину на землі́ без основа́нія; к не́йже припаде́ ріка́, і а́біє паде́ся, і бисть разруше́ніє хра́мини тоя́ ве́ліє.

Коли ж Він скінчив усі слова Свої до людей, що слухали Його, то увійшов до Капернаума.

Єгда́ же сконча́ вся глаго́ли Своя́ в слу́хи лю́дем, (Зач. 29) вни́де в Капернау́м.

У одного сотника був хворий при смерті слуга, яким той дорожив.

Со́тнику же ні́коєму раб боля́ злі, хотя́ше [імі́яше] умре́ти, і́же бі єму́ че́стен.

Почувши про Ісуса, він послав до Нього старійшин юдейських просити Його, щоб прийшов зцілити слугу його.

Сли́шав же о Ісу́сі, посла́ к Нему́ ста́рці іуде́йськия, моля́ Єго́, я́ко да прише́д спасе́ть раба́ єго́.

І вони, прийшовши до Ісуса, щиро благали Його, кажучи: він достойний, щоб Ти зробив для нього це,

Они́ же прише́дше ко Ісу́сові, моля́ху Єго́ то́щно, глаго́люще, я́ко досто́їн єсть, єму́же да́си сіє́;

бо любить народ наш і збудував нам синагогу.

лю́бить бо язи́к наш, і со́нмище той созда́ нам.

Ісус пішов з ними. І коли Він був уже недалеко від дому, сотник послав до Нього друзів сказати Йому: Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб Ти під дах мій увійшов.

Ісу́с же ідя́ше с ни́ми. І уже́ Єму́ не дале́че су́щу от хра́мини, посла́ к Нему́ со́тник дру́ги, глаго́ля Єму́: Го́споди, не дви́жися; нісьм бо досто́їн, да под кров мой вни́деши;

Тому і самого себе не вважаю я достойним прийти до Тебе; але скажи тільки слово, і одужає слуга мій.

ті́мже ні себе́ досто́йна сотвори́х прийти́ к Тебі́; но рци сло́во, і ісцілі́єть о́трок мой;

Бо і я, людина підвладна, маючи під собою воїнів, кажу одному: йди, і він іде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: роби те, і робить.

і́бо і аз челові́к єсьм под влади́кою учине́н, імі́я под собо́ю во́їни; і глаго́лю сему́: іди́, і іде́ть; і друго́му: прийди́, і при́йдеть; і рабу́ моєму́: сотвори́ сіє́, і сотвори́ть.

Почувши це, Ісус здивувався йому і, повернувшись, сказав до народу, що йшов за Ним: кажу вам, що навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри.

Сли́шав же сія́ Ісу́с, чуди́ся єму́, і, обра́щся іду́щему по нем наро́ду, рече́: глаго́лю вам, ні во Ізра́їлі толи́ки ві́ри обріто́х.

Посланці, повернувшись у дім, знайшли хворого слугу здоровим.

І возвра́щшеся по́сланії обріто́ша боля́щаго раба́ ісцілі́вша.

Після цього Ісус пішов до міста, що зветься Наїн; і з Ним ішло багато учеників Його і безліч народу.

(Зач. 30) І бисть посе́м, ідя́ше во град, нарица́ємий Наї́н; і с Ним ідя́ху ученици́ Єго́ мно́зі і наро́д мног.

Коли ж Він підійшов до воріт міста, саме виносили померлого, єдиного сина у матері, а вона була вдова; і чимало народу йшло з нею з міста.

Я́коже прибли́жися ко врато́м гра́да, і се ізноша́ху уме́рша, си́на єдоноро́дна ма́тері своє́й, і та бі вдова́; і наро́д от гра́да мног с не́ю.

Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач.

І ви́дів ю Госпо́дь, милосе́рдова о ней, і рече́ єй: не пла́чи.

І, підійшовши, доторкнувся до мар; ті, що несли, зупинилися, і Він сказав: юначе, тобі кажу, встань!

І присту́пль косну́ся во одр; нося́щії же ста́ша; і рече́: ю́ноше, тебі́ глаго́лю, воста́ни!

І мертвий сів і почав говорити; і віддав його Ісус матері його.

І сі́де ме́ртвий, і нача́т глаго́лати; і даде́ єго́ ма́тері єго́.

І всіх охопив страх, і славили Бога, кажучи: великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій.

Прия́т же страх всіх, і сла́вляху Бо́га, глаго́люще: я́ко проро́к ве́лій воста́ в нас, і я́ко посіти́ Бог люде́й свої́х.

Така чутка про Нього розійшлася по всій Юдеї і по всьому тому краю.

(Зач. 31) І ізи́де сло́во сіє́ по всей Іуде́ї о Нем і по всей страні́.

І сповістили про все те Іоана учні його.

І возвісти́ша Іоа́нну ученици́ єго́ о всіх сих.

Іоан, прикликавши двох з учнів своїх, послав до Ісуса спитати: чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати?

І призва́в два ні́кая от учени́к свої́х Іоа́нн, посла́ ко Ісу́су, глаго́ля: Ти ли єси́ Гряди́й, іли́ іно́го ча́єм?

Вони, прийшовши до Ісуса, сказали: Іоан Хреститель послав нас до Тебе спитати — чи Ти Той, Хто має прийти, чи іншого нам чекати?

Прише́дша же к Нему́ му́жа рі́ста: Іоа́нн Крести́тель посла́ нас к Тебі́, глаго́ля: Ти ли єси́ Гряди́й, іли́ іно́го ча́єм?

А в той час Він зцілив багатьох від недуг і ран, і від злих духів, і багатьом сліпим дарував прозріння.

В той же час ісціли́ мно́гі от неду́г і ран і дух злих, і мно́гим сліпи́м дарова́ прозрі́ніє.

І сказав їм Ісус у відповідь: підіть, розкажіть Іоанові, що ви бачили і чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають, убогі благовістять.

І отвіща́в Ісу́с рече́ ї́ма: ше́дша возвісти́та Іоа́нну, я́же ви́діста і сли́шаста: я́ко сліпі́ї прозира́ють, хро́мії хо́дять, прокаже́ннії очища́ються, глусі́ї сли́шать, ме́ртвії востаю́ть, ни́щії благовіству́ють;

І блаженний той, хто не спокуситься через Мене!

і блаже́н єсть, і́же а́ще не соблазни́ться о Мні.

А як одійшли учні Іоана, Він почав говорити народові про Іоана: на що ходили ви дивитися в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише?

Отше́дшема же ученико́ма Іоа́нновома, нача́т глаго́лати к наро́дом о Іоа́нні: чесо́ ізидо́сте в пусти́ню ви́діти, трость ли ві́тром коле́блему?

На кого ходили дивитися? Чи на людину, одягнену в м’який одяг? Але ті, що одягаються пишно та живуть у розкошах, знаходяться в царських палатах.

Но чесо́ ізидо́сте ви́діти? Челові́ка ли в м'я́гкі ри́зи оді́яна? Се, і́же во оде́жді сла́вній і пи́щі су́щії, во ца́рствії [во дво́ріх ца́рських] суть.

На що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, і більше, ніж на пророка.

Но чесо́ ізидо́сте ви́діти? Проро́ка ли? Єй, глаго́лю вам, і ли́шше проро́ка.

Це той, про кого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою.

Сей (бо) єсть, о не́мже пи́сано єсть: се Аз послю́ а́нгела Моєго́ пред лице́м Твої́м, і́же устро́їть путь Твой пред Тобо́ю.

Бо кажу вам: з народжених жінками немає жодного пророка, більшого за Іоана Хрестителя, але найменший у Царстві Божому більший за нього.

Глаго́лю бо вам: бо́лій в рожде́нних жена́ми проро́ка Іоа́нна Крести́теля нікто́же єсть; мній же во Ца́рствії Бо́жиї бо́лії єго́ єсть.

І всі люди, що слухали Його, навіть і митарі, визнавши славу Бога, хрестилися хрещенням Іоановим.

І всі лю́діє сли́шавше і ми́таріє, оправди́ша Бо́га, кре́щшеся креще́нієм Іоа́нновим;

Фарисеї ж і законники відкинули волю Божу про себе і не хрестилися від нього.

фарисе́є же і зако́нници сові́т Бо́жий отверго́ша о себі́, не кре́щшеся от него́.

Тоді Господь сказав: кому уподібню людей роду цього і до кого вони подібні?

(Зач. 32) Рече́ же Госпо́дь: кому́ у́бо уподо́блю челові́ки ро́да сего́, і кому́ суть подо́бні?

Вони подібні до дітей, що сидять на торжищах і кличуть одне одного й кажуть: ми грали вам на сопілці, а ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, а ви не плакали.

Подо́бні суть о́трочищем сідя́щим на то́ржищих і приглаша́ющим друг дру́га, і глаго́лющим: писка́хом вам, і не пляса́сте; рида́хом вам, і не пла́касте.

Бо прийшов Іоан Хреститель, який ні хліба не їсть, ні вина не п’є, і говорите: він біса має.

При́йде бо Іоа́нн Крести́тель ні хлі́ба яди́й, ні вина́ пія́, і глаго́лете: бі́ся і́мать.

Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і говорите: ось чоловік, Який любить їсти, пити вино, друг митарям і грішникам.

При́йде Син Челові́чеський яди́й і пія́, і глаго́лете: сей челові́к я́дця і винопи́йця, друг митаре́м і грі́шником.

І виправдалася премудрість всіма дітьми своїми^*.

І оправди́ся прему́дрость от чад свої́х всіх.

Один з фарисеїв просив Його, щоб спожив з ним їжі, і Він, прийшовши в дім фарисея, возліг.

(Зач. 33) Моля́ше же Єго́ ні́кий от фарисе́й, да би ял с Ним; і вшед в дом фарисе́йов, возлеже́.

І ось жінка з того міста, яка була грішницею, довідавшись, що Він перебуває в домі фарисея, принесла алавастрову посудину з миром

І се жена́ во гра́ді, я́же бі грі́шниця, і уві́дівши, я́ко возлежи́ть во хра́мині фарисе́йові, прине́сши алава́стр ми́ра,

і, припавши до ніг Його ззаду, плачучи, почала обмивати ноги Його слізьми і обтирати волоссям голови своєї, цілувала ноги Його і мастила миром.

і ста́вши при ногу́ Єго́ созади́, пла́чущися, нача́т умива́ти но́зі Єго́ слеза́ми, і власи́ глави́ своєя́ отира́ше, і облобиза́ше но́зі Єго́, і ма́заше ми́ром.

Фарисей же, що запросив Його, побачивши це, сказав сам собі: якби Він був пророком, то знав би, хто і яка жінка доторкається до Нього, бо вона грішниця.

Ви́дів же фарисе́й воззва́вий Єго́, рече́ в себі́, глаго́ля: Сей, а́ще би бил проро́к, ві́діл би кто і какова́ жена́ прикаса́ється Єму́; я́ко грі́шниця єсть.

Звернувшись до нього, Ісус сказав: Симоне, я маю тобі дещо сказати. Він же говорить: кажи, Вчителю.

І отвіща́в Ісу́с рече́ к нему́: Си́моне, і́мам ті ні́что рещи́. Он же рече́: Учи́телю, рци.

Ісус сказав: у одного лихваря було два боржники, один винен був п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят.

Ісу́с же рече́: два должника́ бі́ста займода́вцю ні́коєму; єди́н бі до́лжен п'ятію́сот дина́рії, други́й же п'ятію́десят;

Коли ж вони не мали чим віддати, він простив обом. Скажи ж, котрий з них більше полюбить його?

не іму́щема же ї́ма возда́ти, обі́ма отда́ [оста́ви]. Кото́рий у́бо єю́, рци, па́че возлю́бить єго́?

У відповідь Симон сказав: думаю, що той, якому більше простив. Він сказав: правильно ти розсудив.

Отвіща́в же Си́мон рече́: мню, я́ко єму́же в'я́щше отда́ [оста́ви]. Он же рече́ єму́: пра́во суди́л єси́.

І, обернувшись до жінки, сказав Симонові: чи бачиш цю жінку? Я прийшов у дім твій, і ти не дав Мені води на ноги, вона ж слізьми обливала ноги Мої і волоссям голови своєї обтерла.

І обра́щся к жені́, Си́монові рече́: ви́диши ли сію́ жену́? Внидо́х в дом твой, води́ на но́зі Мої́ не дал єси́; сія́ же слеза́ми облія́ Мі но́зі і власи́ глави́ своєя́ отре́.

Ти цілування не дав Мені, а вона, відколи Я прийшов, не перестає цілувати ноги Мої.

Лобза́нія Мі не дал єси́; сія́ же, отне́лиже внидо́х, не преста́ облобиза́ющи Мі но́зі.

Ти оливою не помастив голови Моєї, вона ж миром намастила ноги Мої.

Ма́слом глави́ Моєя́ не пома́зал єси́; сія́ же ми́ром пома́за Мі но́зі.

Через те кажу тобі: прощаються гріхи її численні за те, що вона полюбила багато, а кому мало прощається, той мало любить.

Єго́же ра́ди, глаго́лю ті: отпуща́ються грісі́ єя́ мно́зі, я́ко возлюби́ мно́го; а єму́же ма́ло оставля́ється, ме́нше лю́бить.

Їй же сказав: прощаються тобі гріхи.

Рече́ же єй: отпуща́ються тебі́ грісі́.

Ті, що були з Ним, почали говорити про себе: хто Він, що й гріхи прощає?

І нача́ша возлежа́щії с Ним глаго́лати в себі́: кто Сей єсть, І́же і гріхи́ отпуща́єть?

Він же сказав жінці: віра твоя спасла тебе; йди з миром.

Рече́ же к жені́: ві́ра твоя́ спасе́ тя; іди́ в ми́рі.

Після цього проходив Він по містах і селах, проповідуючи і благовістячи Царство Боже, і з Ним дванадцять.

(Зач. 34) І бисть посе́м, і Той прохожда́ше сквозі́ гра́ди і ве́сі, пропові́дуя і благовіству́я Ца́рствіє Бо́жиє; і обана́десяте с Ним,

І деякі жінки, яких Він зцілив від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло сім бісів,

і жени́ ні́кия, я́же бя́ху ісці́лени от духо́в злих і неду́г; Марі́я нарица́ємая Магдали́на, із нея́же бісо́в седьм ізи́де,

та Іоанна, жінка Хузи, домоправителя Іродового, і Сусанна, і багато інших, які служили Йому з майна свого.

і Іоа́нна, жена́ Хуза́ня, приста́вника І́родова, і Суса́нна, і і́ни мно́гі, я́же служа́ху Єму́ от імі́ній свої́х.

Коли ж зібралося багато народу, і з усіх міст жителі сходилися до Нього, Він почав говорити притчу:

Разуміва́ющу же наро́ду мно́гу, і от всіх градо́в гряду́щим к Нему́, рече́ при́тчу:

вийшов сівач сіяти зерно своє і, коли сіяв, одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні подзьобали його.

(Зач. 35) ізи́де сі́яй сі́яти сі́мене своєго́; і єгда́ сі́яше, о́во паде́ при путі́, і попра́но бисть, і пти́ці небе́сния позоба́ша є;

А інше впало на каміння і, зійшовши, всохло, бо не мало вологи.

а друго́є паде́ на ка́мені, і прозя́б у́сше, зане́ не імі́яше вла́ги;

А ще інше впало поміж терня, і виросло терня і заглушило його.

і друго́є паде́ посреді́ те́рнія, і возрасте́ те́рніє, і подави́ є;

Інше ж упало в добру землю і, коли зійшло, дало плід у стократ. Сказавши це, виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає!

друго́є же паде́ на землі́ бла́зі, і прозя́б сотвори́ плод стори́цею. Сія́ глаго́ля, возгласи́: імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить.

Ученики ж Його запитали в Нього: що означає притча ця?

Вопроша́ху же Єго́ ученици́ Єго́, глаго́люще: что єсть при́тча сія́?

Він сказав: вам дано розуміти таємниці Царства Божого, а іншим — у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли.

Он же рече́: вам єсть дано́ ві́дати та́йни Ца́рствія Бо́жия, про́чим же в при́тчах, да ви́дяще не ви́дять і сли́шаще не разумі́ють.

Ось що означає притча ця. Зерно — це слово Боже.

Єсть же сія́ при́тча: сі́м'я єсть сло́во Бо́жиє;

А те, що впало при дорозі, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і забирає слово із серця їхнього, щоб вони не увірували і не спаслись.

а і́же при путі́, суть сли́шащії, пото́м же прихо́дить дия́вол і взе́млеть сло́во от се́рдця їх, да не ві́ровавше спасу́ться;

А те, що на камінні, це ті, що, як тільки почують слово, з радістю приймають, але не мають кореня, дочасно вірують, а під час спокуси відпадають.

а і́же на ка́мені, і́же єгда́ усли́шать, с ра́достію приє́млють сло́во; і сії́ ко́рене не і́муть, і́же во вре́м'я ві́рують, і во вре́м'я напа́сти отпада́ють;

А те, що впало поміж терня, це ті, що слухають слово, але відходять і, заглушені турботами, багатством та життєвими насолодами, не дають плоду.

а є́же в те́рнії па́дшеє, сі́ї суть сли́шавшії, і от печа́лі і бога́тства і сластьми́ жите́йскими ходя́ще подавля́ються, і не соверша́ють плода́;

А те, що впало в добру землю, це ті, які добрим і щирим серцем почуте слово бережуть і приносять плід у терпінні. Сказавши це, Він виголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає.

а і́же на до́брій землі́, сі́ї суть, і́же до́брим се́рдцем і благи́м сли́шавше сло́во, держа́ть і плод творя́ть в терпі́нії. Сія́ глаго́ля, возгласи́: імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить.

Ніхто, засвітивши світильник, не покриває його посудиною або не ставить під ліжко, а ставить на свічник, щоб ті, що входять, бачили світло.

(Зач. 36) Нікто́же (у́бо) світи́льника вжег, покрива́єть єго́ сосу́дом, іли́ под одр подлага́єть, но на сві́щник возлага́єть, да входя́щії ви́дять світ.

Бо немає нічого таємного, що не стало б явним, ні прихованого, що не стало б відомим і не відкрилося б.

Ність бо та́йно, є́же не я́влено бу́деть, ніже́ утає́но, є́же не позна́ється і в явле́ніє при́йдеть.

Отже, пильнуйте, як слухаєте: бо хто має, тому дасться, а хто не має, у того відбереться і те, що він думає мати.

Блюді́теся у́бо, ка́ко сли́шите: і́же бо і́мать, да́сться єму́; і і́же а́ще не і́мать, і є́же мни́ться імі́я, во́зметься от него́.

Прийшли до Нього Мати і брати Його, і не могли доступитися до Нього через народ.

Прийдо́ша же к Нему́ Ма́ти і бра́тія Єго́, і не можа́ху бесі́довати к Нему́ наро́да ра́ди.

І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя і брати Твої стоять зовні, бажаючи бачити Тебе.

І возвісти́ша Єму́, глаго́люще: Ма́ти Твоя́ і бра́тія Твоя́ вні стоя́ть, ви́діти Тя хотя́ще.

Він же сказав їм у відповідь: мати Моя і брати Мої — це ті, що слухають слово Боже і виконують його.

Он же отвіща́в рече́ к ним: ма́ти Моя́ і бра́тія Моя́ сі́ї суть, сли́шащії сло́во Бо́жиє, і творя́щії є.

Одного дня увійшов Він у човен з учениками Своїми і сказав їм: переправимось на той бік озера. І вирушили.

(Зач. 37) І бисть во єди́н от дній, Той влі́зе в кора́бль і ученици́ Єго́; і рече́ к ним: пре́йдем на он пол є́зера. І пойдо́ша.

Коли пливли вони, Він заснув. Знялася буря велика на озері, і заливало їх хвилями, і вони були в небезпеці.

Іду́щим же їм, у́спе. І сни́де бу́ря ві́треная в є́зеро, і скончава́хуся, і в біді́ бі́ху.

І, приступивши, вони розбудили Його, кажучи: Наставнику! Наставнику, гинемо! Він же, вставши, заборонив вітрові і хвилям; і вони уляглись, і настала тиша.

І присту́пльше воздвиго́ша Єго́, глаго́люще: Наста́вниче! Наста́вниче, погиба́єм! Он же воста́в запрети́ ві́тру і волне́нію во́дному; і улего́ста, і бисть тишина́.

Тоді Він сказав їм: де віра ваша? Вони ж у страху і здивуванні говорили один одному: Хто ж Цей, що й вітрам і воді наказує, і слухаються Його?

Рече́ же їм: гді єсть ві́ра ва́ша? Убоя́вшеся же чуди́шася, глаго́люще друг ко дру́гу: Кто у́бо Сей єсть, я́ко і ві́тром повеліва́єть і воді́, і послу́шають Єго́?

І припливли в землю Гадаринську, що навпроти Галилеї.

(Зач. 38) І прейдо́ша во страну́ Гадари́нську, я́же єсть об он пол Галиле́ї.

Коли ж Він зійшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, що упродовж багатьох років мав бісів, і не вдягався в одяг, і жив не в домі, а в гробах.

Ізше́дшу же Єму́ на зе́млю, срі́те єго́ муж ні́кий от гра́да, і́же ім'я́ше бі́си от літ мно́гих, і в ри́зу не облача́шеся, і во хра́мі не жив'я́ше, но во гробі́х.

Побачивши ж Ісуса, він закричав, припав до Нього і гучним голосом сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене!

Узрі́в же Ісу́са і возопи́в, припаде́ к Нему́, і гла́сом ве́ліїм рече́: что мні і Тебі́, Ісу́се, Си́не Бо́га Ви́шняго? Молю́ся Ті, не му́чи мене́.

Бо Ісус повелів нечистому духові вийти з цього чоловіка, тому що він багато років мучив його; і в’язали його ланцюгами залізними і путами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і гнав його біс у пустелю.

Повелі́ бо ду́хові нечи́стому ізи́ти от челові́ка; от мно́гих бо літ восхища́ше єго́; і в'я́заху єго́ у́зи (желі́зни) і пу́ти, стрегу́ще єго́; і растерза́я у́зи, гони́м бива́ше бі́сом сквозі́ пусти́ні.

Ісус запитав його: як твоє ім’я? Він же сказав: легіон, — бо багато бісів увійшло в нього.

Вопроси́ же єго́ Ісу́с, глаго́ля: что Ті єсть і́м'я? Он же рече́: легео́н; я́ко бі́си мно́зі внидо́ша вонь.

І вони благали Ісуса, щоб не повелів їм іти в безодню.

І моля́ху єго́, да не повели́ть їм в бе́здну іти́.

Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І біси благали Його, щоб дозволив їм увійти в них, і повелів їм.

Бі же ту ста́до свине́й мно́го пасо́мо в горі́; і моля́ху Єго́, да повели́ть їм в ти вни́ти. І повелі́ їм.

Біси, вийшовши з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло.

Ізше́дше же бі́си от челові́ка, внидо́ша во свинія́; і устреми́ся ста́до по бре́гу в є́зеро, і істопе́.

Пастухи, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті і по селах.

Ви́дівше же пасу́щії би́вшеє, біжа́ша, і возвісти́ша во гра́ді і в се́ліх.

І вийшли побачити, що сталось; і, прийшовши до Ісуса, знайшли чоловіка, з якого вийшли біси, одягненого і при своєму розумі, котрий сидів біля ніг Ісусових, і вжахнулися.

Ізидо́ша же ви́діти би́вшеє; і прийдо́ша ко Ісу́сові і обріто́ша челові́ка сідя́ща, із него́же бі́си ізидо́ша, оболче́на і сми́сляща, при ногу́ Ісу́сову; і убоя́шася.

А ті, що бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий.

Возвісти́ша же їм ви́дівшії, ка́ко спасе́ся біснова́вийся.

І весь народ краю Гадаринського просив Його відійти від них, бо їх охопив великий страх. Він увійшов у човен і повернувся.

І моли́ Єго́ весь наро́д страни́ Гадари́нськия отити́ от них, я́ко стра́хом ве́ліїм одержи́ми бі́ху. Он же вліз в кора́бль, возврати́ся.

Чоловік же, з якого вийшли біси, благав Його, щоб бути з Ним. Але Ісус відпустив його, сказавши:

Моля́шеся же Єму́ муж, із него́же ізидо́ша бі́си, да би с Ним бил. Отпусти́ же єго́ Ісу́с, глаго́ля:

повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус.

возврати́ся в дом твой і пові́дай, єли́ка Ті сотвори́ Бог. І і́де, по всему́ гра́ду пропові́дая, єли́ка сотвори́ єму́ Ісу́с.

Коли ж Ісус повернувся, народ прийняв Його, бо всі чекали на Нього.

(Зач. 39) Бисть же єгда́ возврати́ся Ісу́с, прия́т єго́ наро́д; бі́ху бо всі ча́юще Єго́.

І ось прийшов чоловік на ім’я Іаїр, який був начальником синагоги; і, припавши до ніг Ісусових, благав Його увійти до нього в дім;

І се при́йде муж, єму́же і́м'я Іаї́р, і той князь со́нмищу бі. І пад при ногу́ Ісу́сову, моля́ше Єго́ вни́ти в дом свой;

бо у нього була єдина дочка років дванадцяти, і та помирала. Коли ж Він йшов, народ тиснув Його.

я́ко дщи єдоноро́дна бі єму́, я́ко літ двоюна́десяте, і та умира́ше. Єгда́ же ідя́ше, наро́ди угніта́ху Єго́.

І жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, витратила на лікарів усе своє майно і в жодного не змогла вилікуватися.

І жена́ су́щи в точе́нії кро́ве от двоюна́десяте лі́ту, я́же враче́м ізда́вши все імі́ніє, (і) не возмо́же ні от єди́наго ісцілі́ти;

І, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і вмить кровотеча у неї зупинилась.

(і) присту́пльши созади́, косну́ся кра́я риз Єго́; і а́біє ста ток кро́ве єя́.

І сказав Ісус: хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялися, Петро і ті, що були з Ним, сказали: Наставнику, народ оточує Тебе і тисне, — а Ти говориш: хто доторкнувся до Мене?

І рече́ Ісу́с: кто єсть косну́вийся Мні? Отмета́ющимся же всім, рече́ Петр і і́же с Ним: Наста́вниче, наро́ди одержа́ть Тя і гніту́ть, і глаго́леши: кто єсть косну́вийся Мні?

Ісус же сказав: хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене.

Ісу́с же рече́: прикосну́ся Мні ні́кто; Аз бо чух си́лу ізше́дшую із Мене́.

Жінка, побачивши, що вона не втаїлася, тремтячи, підійшла і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як раптом зцілилася.

Ви́дівши же жена́, я́ко не утаї́ся, трепе́щущи при́йде, і па́дши пред Ним, єя́же ра́ди вини́ прикосну́ся Єму́, пові́да Єму́ пред всі́ми людьми́, і я́ко ісцілі́ а́біє.

Він сказав їй: дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе, іди з миром!

Он же рече́ єй: дерза́й дщи, ві́ра твоя́ спасе́ тя; іди́ в ми́рі.

Коли Він ще говорив це, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: твоя дочка вмерла, не турбуй Учителя.

Єще́ Єму́ глаго́лющу, при́йде ні́кий от архісинаго́га, глаго́ля єму́, я́ко у́мре дщи твоя́; не дви́жи Учи́теля.

Ісус же, почувши це, сказав йому: не бійся, тільки віруй, і спасенна буде.

Ісу́с же сли́шав отвіща́ єму́, глаго́ля: не бо́йся, то́кмо ві́руй, і спасе́на бу́деть.

Прийшовши в дім, не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоана і Якова та батька і матері тієї дівчини.

Прише́д же в дом, не оста́ви ні єди́наго вни́ти, то́кмо Петра́, і Іоа́нна, і Іа́кова, і отця́ отрокови́ці, і ма́тере.

Всі плакали і ридали за нею. А Він сказав: не плачте, вона не вмерла, але спить.

Пла́кахуся же всі і рида́ху єя́. Он же рече́: не пла́чітеся; не у́мре (бо), но спить.

І глузували з Нього, знаючи, що вона вмерла.

І руга́хуся Єму́, ві́дяще, я́ко у́мре.

Він же, виславши всіх геть, узяв її за руку і виголосив: дівчино, встань.

Он же ізгна́в вон всіх, і єм за ру́ку єя́, возгласи́, глаго́ля: отрокови́це, воста́ни.

І повернувся дух її, і воскресла вмить, і Він звелів дати їй їсти.

І возврати́ся дух єя́, і воскре́се а́біє; і повелі́ да́ти єй я́сти.

І здивувалися батьки її. Він же повелів їм нікому не казати про те, що сталося.

І диви́стася роди́теля єя́. Он же повелі́ ї́ма нікому́же пові́дати би́вшаго.

Скликавши дванадцятьох, Ісус дав їм силу і владу над усіма бісами і зціляти від недуг.

(Зач. 40) Созва́в же обана́десяте, даде́ їм си́лу і власть на вся бі́си, і неду́ги ціли́ти;

І послав їх проповідувати Царство Боже та зціляти хворих.

і посла́ їх пропові́дати Ца́рствіє Бо́жиє і ісціли́ти боля́щия.

І сказав їм: нічого не беріть на дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні срібла, і не майте по дві одежі.

І рече́ к ним: нічесо́же возьмі́те на путь: ні жезла́, ні пи́ри, ні хлі́ба, ні сребра́, ні по двіма́ ри́зама імі́ти;

І в який дім увійдете, там залишайтесь і звідтіля виходьте в дорогу.

і в о́ньже дом вни́дете, ту пребива́йте і отту́ду ісході́те;

А якщо де не приймуть вас, то, виходячи з того міста, обтрусіть і порох з ніг ваших на свідчення проти них.

і єли́ці а́ще не приє́млють вас, ісходя́ще от гра́да того́, і прах от ног ва́ших оттрясі́те, во свиді́тельство на ня.

Вони вийшли і проходили по селах, благовістячи і зціляючи повсюди.

Ісходя́ще же прохожда́ху сквозі́ ве́сі, благовіству́юще і ісціля́юще всю́ду.

Почув Ірод четвертовладник про все, що діялося через Нього, і стривожився, бо одні говорили, що то Іоан повстав з мертвих;

(Зач. 41) Сли́ша же І́род четвертовла́стник бива́ющая от Него́ вся і недоуміва́шеся; зане́ глаго́лемо бі от ні́ких, я́ко Іоа́нн воста́ от ме́ртвих;

інші ж — що Ілля з’явився, а ще інші, що воскрес один з давніх пророків.

от іні́х же, я́ко Ілія́ яви́ся; от други́х же, я́ко проро́к єди́н от дре́вніх воскре́се.

І сказав Ірод: Іоанові я відсік голову; хто ж Цей, про Кого я таке чую? І намагався побачити Його.

І рече́ І́род: Іоа́нна аз усі́кнух; кто же єсть Сей, о Не́мже аз сли́шу такова́я? І іска́ше ви́діти Єго́.

Апостоли, повернувшись, розповіли Йому, що вони зробили. І Він, взявши їх з Собою, відійшов осібно в безлюдне місце біля міста, що зветься Вифсаїда.

І возвра́щшеся апо́столи пові́даша Єму́, єли́ка сотвори́ша; і пої́м їх, оти́де єди́н [осо́б] на мі́сто пу́сто гра́да, нарица́ємаго Вифсаї́да.

Але люди, довідавшись, пішли за Ним; і Він, прийнявши їх, говорив їм про Царство Боже і зціляв тих, хто потребував зцілення.

Наро́ди же разумі́вше, по Нем ідо́ша; і приє́м їх, глаго́лаше їм о Ца́рствії Бо́жиї і тре́бующия ісціле́нія ціля́ше.

День же почав схилятись. І приступивши до Нього, дванадцять сказали Йому: відпусти людей, щоб вони пішли в навколишні села і селища ночувати і знайти їжу, бо ми тут у безлюдному місці.

День же нача́т прекланя́тися. (Зач. 42) Присту́пльше же обана́десяте реко́ша Єму́: отпусти́ наро́д, да ше́дше во окре́стния ве́сі і се́ла вита́ють і обря́щуть бра́шно; я́ко зді в пу́сті мі́сті єсьми́.

А Він сказав їм: ви дайте їм їсти. Вони сказали: нема в нас нічого, крім п’яти хлібів та двох рибин; хіба піти нам та купити їжі для всіх цих людей?

Рече́ же к ним: даді́те їм ви я́сти. Они́ же рі́ша: ність у нас в'я́щше, то́кмо п'ять хліб і ри́бі дві, а́ще у́бо не ше́дше ми ку́пим во вся лю́ди сія́ бра́шна.

Бо їх було близько п’яти тисяч мужів. Але Він сказав ученикам Своїм: розсадіть їх рядами по п’ятдесят.

Бі́ху бо муже́й я́ко п'ять ти́сящ. Рече́ же ко ученико́м Свої́м: посаді́те їх на ку́пи по пяти́десят.

І зробили так, і розсадили всіх.

І сотвори́ша та́ко і посади́ша їх вся.

Він же, узявши п’ять хлібів і дві рибини і поглянувши на небо, благословив їх, переломив і дав ученикам, щоб роздали народові.

Приї́м же п'ять хліб і о́бі ри́бі, воззрі́в на не́бо, благослови́ їх, і преломи́, і дая́ше ученико́м предложи́ти наро́ду.

І всі їли, і наситились, і набрали залишків дванадцять кошиків.

І ядо́ша і наси́тишася всі; і взя́ша ізби́вшия їм укру́хи ко́ша двана́десяте.

І сталося, коли Він молився у безлюдному місці, ученики були з Ним. Він запитав їх: за кого вважає Мене народ?

(Зач. 43) І бисть єгда́ моля́шеся єди́н, с Ним бі́ху ученици́; і вопроси́ їх, глаго́ля: кого́ М'я глаго́лють наро́ди би́ти?

Вони сказали у відповідь: за Іоана Хрестителя, а інші за Іллю; а ще інші говорять, що воскрес один з давніх пророків.

Они́ же отвіща́вше рі́ша: Іоа́нна Крести́теля, іні́ї же Ілію́, друзі́ї же, я́ко проро́к ні́кий от дре́вніх воскре́се.

Він же спитав їх: а ви за кого Мене вважаєте? Петро відповів: за Христа Божого.

Рече́ же їм: ви же кого́ М'я глаго́лете би́ти? Отвіща́в же Петр рече́: Христа́ Бо́жия.

Він же суворо наказав їм нікому не говорити про це,

Он же запре́щ їм, повелі́ нікому́же глаго́лати сего́,

сказавши, що Синові Людському належить багато постраждати, бути зневаженим старійшинами, первосвящениками і книжниками, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.

рек, я́ко подоба́єть Си́ну Челові́чеському мно́го пострада́ти, і іскуше́ну [отве́ржену] би́ти от ста́рець, і архієре́й, і кни́жник, і убіє́ну би́ти, і в тре́тій день воста́ти.

До всіх же сказав: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною.

(Зач. 44) Глаго́лаше же ко всім: а́ще кто хо́щеть по Мні іти́, да отве́ржеться себе́, і во́зьметь крест свой, і послі́дуєть Мі.

Бо хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її.

І́же бо а́ще хо́щеть ду́шу свою́ спасти́, погу́бить ю, а і́же погу́бить ду́шу свою́ Мене́ ра́ди, сей спасе́ть ю.

Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить?

Что бо по́льзи і́мать челові́к, приобрі́т мир весь, себе́ же погуби́в іли́ оттщети́в?

Бо хто посоромиться Мене і слів Моїх, того й Син Людський посоромиться, коли прийде у славі Своїй, і Отця, і святих ангелів.

І́же бо а́ще постиди́ться Мене́ і Мої́х слове́с, сего́ Син Челові́чеський постиди́ться, єгда́ при́йдеть во сла́ві Своє́й і О́тчей і святи́х а́нгел.

Воістину кажу вам: є деякі з присутніх тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже.

Глаго́лю же вам воі́стину: суть ні́ції от зде стоя́щих, і́же не і́муть вкуси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дять Ца́рствіє Бо́жиє.

Після цих слів, днів через вісім, узявши Петра, Іоана і Якова, зійшов Він на гору помолитись.

(Зач. 40) Бисть же по словесі́х сих я́ко дній осьм, і поє́м Петра́, і Іоа́нна, і Іа́кова, взи́де на гору́ помоли́тися.

І коли Він молився, вигляд лиця Його змінився, і одяг Його зробився білим, блискучим.

І бисть єгда́ моля́шеся, виді́ніє лиця́ Єго́ і́но, і одія́ніє Єго́ біло́ блиста́яся.

І ось два мужі розмовляли з Ним, то були Мойсей і Ілля:

І се му́жа два с Ним глаго́люща, я́же бі́ста Моїсе́й і Ілія́,

з’явившись у славі, вони говорили про кінець Його, який Йому належить завершити в Єрусалимі.

я́вльшася во сла́ві, глаго́ласта же ісхо́д Єго́, єго́же хотя́ше сконча́ти во Ієрусали́мі.

Петро ж і ті, що були з Ним, зморені були сном; але, прокинувшись, побачили славу Його і двох мужів, які стояли з Ним.

Петр же і су́щії с ним бя́ху отягче́ні сном; убу́ждшеся же ви́діша сла́ву Єго́, і о́ба му́жа стоя́ща с Ним.

Коли вони відійшли від Нього, Петро сказав Ісусові: Наставнику, добре нам тут бути; поставимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі, — не знаючи сам, що говорить.

І бисть єгда́ разлучи́стася от Него́, рече́ Петр ко Ісу́су: Наста́вниче, добро́ єсть нам зді би́ти; і сотвори́м сі́ні три: єди́ну Тебі́, і єди́ну Моїсе́йові, і єди́ну Ілії́, — не ві́дий, є́же глаго́лаше.

Коли ж він це говорив, з’явилася хмара і покрила їх, і вони злякались, як увійшли в хмару.

Се же єму́ глаго́лющу, бисть о́блак, і осіни́ їх; убоя́шася же, вше́дше во о́блак.

І був з хмари Голос, Який говорив: Цей є Син Мій Улюблений; Його слухайте!

І глас бисть із о́блака, глаго́ля: Сей єсть Син Мой Возлю́бленний, Того́ послу́шайте.

І коли був цей Голос, Ісус залишився один. А вони промовчали і нікому нічого не розповідали в ті дні про те, що бачили.

І єгда́ бисть глас, обрі́теся Ісу́с єди́н. І ті́ї умолча́ша і нікому́же возвісти́ша в ти́я дні нічесо́же от тіх, я́же ви́діша.

Наступного дня, як зійшли вони з гори, зустріло Його багато народу.

(Зач. 46) Бисть же в про́чий день, сше́дшим їм с гори́, срі́те Єго́ наро́д мног.

Раптом хтось з народу викликнув: Учителю, благаю Тебе, зглянься на сина мого, бо він у мене єдиний:

І се муж із наро́да возопи́, глаго́ля: Учи́телю, молю́тіся, при́зри на си́на моєго́, я́ко єдиноро́ден мі єсть:

його хапає дух, і він зненацька скрикує, і трясе його так, що він пускає піну; і ледве відходить від нього, змучивши його.

і се дух є́млет єго́, і внеза́пу вопіє́ть, і пружа́ється [терза́єть Єго́] с пі́нами, і єдва́ отхо́дить от него́, сокруша́я єго́;

Я просив учеників Твоїх, щоб вигнали його; та вони не змогли.

і моли́хся ученико́м Твої́м, да іждену́ть єго́; і не возмого́ша.

Ісус же сказав у відповідь: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами і терпітиму вас? Приведи до Мене сина твого.

Отвіща́в же Ісу́с рече́: о, ро́де неві́рний і развраще́нний! Доко́лі бу́ду в вас і терплю́ ви? Приведи́ [Мі] си́на твоєго́ сі́мо.

Коли ж той ще йшов, біс звалив його і стряс, але Ісус заборонив нечистому духові і зцілив отрока, і віддав його батькові його.

Єще́ же гряду́щу єму́, пове́рже єго́ біс і стрясе́. Запрети́ же Ісу́с ду́хові нечи́стому, і ісціли́ о́трока, і вдаде́ єго́ отцю́ єго́.

І всі дивувались величі Божій. Коли всі ще дивувались усьому, що творив Ісус, Він сказав ученикам Своїм:

Дивля́хуся же всі о вели́чіі Бо́жиї. (Зач. 47) Всім же чудя́щимся о всіх, я́же творя́ше Ісу́с, рече́ ко ученико́м Свої́м:

вкладіть у вуха ваші ці слова: Син Людський має бути виданий в руки людські.

вложі́те ви во у́ші ва́ші словеса́ сія́: Син бо Челові́чеський і́мать преда́тися в ру́ці челові́честі.

Вони ж не зрозуміли слова цього, і воно було закрите від них, так що вони не збагнули його, а запитати Його про це слово боялись.

Они́ же не разумі́ша глаго́ла сего́, бі бо прикрове́н от них, да не ощутя́т єго́; і боя́хуся вопроси́ти Єго́ о глаго́лі сем.

Спало ж їм на думку — хто б з них був більший?

Вни́де же помишле́ніє в них — кто їх в'я́щший би бил.

Ісус же, знаючи думку серця їхнього, взяв дитину і поставив її перед Собою

Ісу́с же ві́дий помишле́ніє серде́ць їх, приє́м отроча́, поста́ви є у Себе́

і сказав їм: хто прийме оце дитя в ім’я Моє, той Мене приймає; і хто приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене; бо хто найменший між вами, той є великий.

і рече́ їм: і́же а́ще при́йметь сіє́ отроча́ во і́м'я Моє́, Мене́ приє́млеть; і і́же а́ще Мене́ приє́млеть, приє́млеть Посла́вшаго М'я; і́же бо ме́нший єсть в вас, сей єсть вели́к.

При цьому Іоан сказав: Наставнику, ми бачили чоловіка, який іменем Твоїм виганяє бісів, і заборонили йому, бо він не ходить з нами.

(Зач. 48) Отвіща́в же Іоа́нн рече́: Наста́вниче, ви́діхом ні́коєго о і́мені Твоє́м ізгоня́ща бі́си, і возбрани́хом єму́, я́ко вослі́д не хо́дить с на́ми.

Ісус сказав йому: не забороняйте; бо хто не проти вас, той за вас.

І рече́ к нему́ Ісу́с: не брані́те; і́же бо ність на ви, по вас єсть.

І було, коли наближалися дні відходу Його з цього світу, Він твердо вирішив іти до Єрусалима.

(Зач.) Бисть же єгда́ скончава́хуся дні́є восхожде́нію Єго́, і Той утверди́ лице́ Своє́ іти́ во Ієрусали́м;

І послав вісників перед лицем Своїм; і вони пішли, і увійшли до села самарянського, щоб приготувати Йому.

і посла́ ві́стники пред лице́м Свої́м; і ізше́дше внидо́ша в весь Самаря́нську, я́ко да угото́в'ять Єму́;

Але там не прийняли Його, бо було видно, що йде Він до Єрусалима.

і не прия́ша Єго́, я́ко лице́ Єго́ бі гряду́щеє во Ієрусали́м.

Побачивши це, ученики Його, Яків і Іоан, сказали: Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив?

Ви́дівша же ученика́ Єго́ Іа́ков і Іоа́нн, рі́ста: Го́споди, хо́щеши ли, рече́ма, да огнь сни́деть с небесе́ і потреби́ть їх, я́коже і Ілія́ сотвори́?

Але Він, обернувшись до них, заборонив їм і сказав: не знаєте, якого ви духу;

Обра́щся же запрети́ ї́ма, і рече́: не ві́ста, ко́єго ду́ха єста́ ви;

бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати. І пішли до іншого села.

Син бо Челові́чеський не при́йде душ челові́чеських погуби́ти, но спасти́; і ідо́ша во і́ну весь.

Сталось, що коли вони були в дорозі, хтось сказав Йому: Господи! Я піду за Тобою, куди б Ти не пішов.

(Зач. 49) Бисть же іду́щим їм по путі́, рече́ ні́кий к Нему́: іду́ по Тебі́, а́може а́ще і́деши, Го́споди.

Ісус сказав йому: лисиці мають нори, і птахи небесні — гнізда; а Син Людський не має, де й голови прихилити.

І рече́ єму́ Ісу́с: ли́си я́звини і́муть, і пти́ці небе́сния — гні́зда; Син же Челові́чеський не і́мать гді главу́ подклони́ти.

А іншому сказав: іди за Мною. Той сказав: Господи, дозволь мені перше піти і поховати батька мого.

Рече́ же ко друго́му: ходи́ вслід Мене́. Он же рече́: Го́споди, повели́ мі, (да) шед пре́жде погребу́ отця́ моєго́.

Але Ісус сказав йому: залиш мертвим ховати своїх мерців; а ти йди, благовісти Царство Боже.

Рече́ же єму́ Ісу́с: оста́ви ме́ртвия погребсти́ своя́ мертвеці́; ти же шед возвіща́й Ца́рствіє Бо́жиє.

І ще інший сказав: я піду за Тобою, Господи, тільки дозволь перше мені попрощатися з домашніми моїми.

Рече́ же і други́й: іду́ по Тебі́, Го́споди: пре́жде же повели́ мі отвіща́тися, і́же суть [попрости́тися с су́щими] в дому́ моє́м.

Але Ісус сказав йому: жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого.

Рече́ же к нему́ Ісу́с: нікто́же возло́ж ру́ку свою́ на ра́ло і зря всп'ять, упра́влен єсть в Ца́рствії Бо́жиї.

Після того обрав Господь і інших сімдесят учеників і послав їх по двоє перед Собою до кожного міста і місцевості, куди Сам хотів іти.

(Зач. 50) По сих же яви́ Госпо́дь і іні́х се́дьмдесят і посла́ їх по двіма́ пред лице́м Свої́м во всяк град і мі́сто, а́може хотя́ше Сам іти́;

І сказав їм: жниво велике, а женців мало; тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє.

глаго́лаше же к ним: жа́тва у́бо мно́га, ді́лателей же ма́ло; молі́теся у́бо Господи́ну жа́тві, да ізведе́ть ді́лателі на жа́тву Свою́.

Ідіть! Я посилаю вас, як ягнят між вовків.

Іді́те! Се Аз посила́ю ви я́ко а́гнці посреді́ волко́в.

Не беріть ні мішка, ні торби, ні взуття, і нікого в дорозі не вітайте.

Не носі́те влага́лища, ні пи́ри, ні сапо́г і ні кого́же на путі́ цілу́йте.

В який дім увійдете, спочатку кажіть: мир дому цьому.

Во́ньже а́ще дом вни́дете, пе́рвіє глаго́літе: мир до́му сему́;

І якщо буде там син миру, то спочине на ньому мир ваш, а коли ні, то до вас повернеться.

і а́ще у́бо бу́деть ту син ми́ра, почи́єть на нем мир ваш; а́ще ли же ні — к вам возврати́ться.

В тому ж домі перебувайте, їжте і пийте те, що в них є, бо робітник вартий винагороди своєї. Не переходьте з дому в дім.

В том же дому́ пребива́йте, яду́ще і пію́ще, я́же суть у них; досто́їн бо єсть ді́латель мзди своєя́; не преході́те із до́му в дом.

І в яке тільки місто прийдете і приймуть вас, їжте, що вам подадуть.

І во́ньже а́ще град вхо́дите, і приє́млють ви, яді́те предлага́ємая вам;

І зціляйте недужих, що знаходяться в ньому, і кажіть їм: наблизилось до вас Царство Боже.

і ісцілі́те неду́жния, і́же суть в нем, і глаго́літе їм: прибли́жися на ви Ца́рствіє Бо́жиє.

Якщо ж прийдете в якесь місто і не приймуть вас, то, вийшовши на перехрестя його, скажіть:

І во́ньже а́ще град вхо́дите, і не приє́млють вас, ізше́дше на распу́тія єго́, рці́те:

і порох, що прилип до нас з вашого міста, обтрушуємо вам; але знайте, що наблизилося до вас Царство Боже.

і прах, прилі́пший нам от гра́да ва́шего, оттряса́єм вам. Оба́че сіє́ ві́діте, я́ко прибли́жися на ви Ца́рствіє Бо́жиє.

Кажу ж вам, що содомлянам у день той відрадніше буде, ніж місту тому.

Глаго́лю вам, я́ко Содо́мляном в день той отра́дніє бу́деть, не́же гра́ду тому́.

Горе тобі, Хоразине, горе тобі, Вифсаїдо, бо якби у Тирі та Сидоні сталися ті чудеса, які були у вас, то давно б вони, сидячи у веретищі й попелі, покаялися.

Го́ре тебі́, Хорази́не, го́ре тебі́, Вифсаї́до, я́ко а́ще в Ти́рі і Сидо́ні би́ша си́ли би́ли би́вшия в ва́ю, дре́вле у́бо во вре́тищі і пе́пелі сідя́ще покая́лися би́ша;

Однак Тиру і Сидону відрадніше буде на суді, ніж вам.

оба́че Ти́ру і Сидо́ну отра́дніє бу́деть на суді́, не́же ва́ма.

І ти, Капернауме, що піднісся до неба, до пекла зійдеш.

І ти, Капернау́ме, і́же до небе́с вознеси́йся, до а́да низведе́шися.

Хто слухає вас, той Мене слухає, і хто зневажає вас, той Мене зневажає, а хто зневажає Мене, той зневажає Того, Хто послав Мене.

(Зач. 51) Слу́шаяй вас, Мене́ слу́шаєть, і отмета́яйся вас, Мене́ отмета́ється; отмета́яйся же Мене́, отмета́ється Посла́вшаго М'я.

Сімдесят учеників повернулися з радістю і говорили: Господи, і біси коряться нам в ім’я Твоє.

Возврати́шася же се́дьмдесят с ра́достію, глаго́люще: Го́споди, і бі́си повину́ються нам о і́мені Твоє́м.

Він же сказав їм: Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба.

Рече́ же їм: ви́діх сатану́ я́ко мо́лнію с небесе́ спа́дша.

Ось даю вам владу наступати на змій, і на скорпіонів, і на всяку силу вражу; і ніщо не зашкодить вам.

(Зач.) Се, даю́ вам власть наступа́ти на змію́, і на скорпі́ю, і на всю си́лу вра́жию; і нічесо́же вас вреди́ть.

Однак тому не радійте, що духи вам коряться; а радійте тому, що імена ваші записані на небесах.

Оба́че о сем не ра́дуйтеся, я́ко ду́сі вам повину́ються; ра́дуйтеся же, я́ко імена́ ва́ша напи́сана суть на Небесі́х.

У той час зрадів духом Ісус і сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти утаїв це від премудрих та розумних і відкрив те дітям. Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління.

В той час возра́довася ду́хом Ісу́с і рече́: іспові́даютіся, О́тче, Го́споди небесе́ і землі́, я́ко утаї́л єси́ сія́ от прему́дрих і разу́мних, і откри́л єси́ та младе́нцем; єй, О́тче, я́ко та́ко бисть благоволе́ніє пред Тобо́ю.

І, звернувшись до учеників, сказав: усе передав Мені Отець Мій; і ніхто не знає, хто є Син, тільки Отець; і хто є Отець, знає тільки Син і той, кому Син хоче відкрити.

И% обра́щся ко ученико́м, рече́: вся Мні предана́ би́ша от Отця́ Моєго́; і нікто́же вість, кто єсть Син, то́кмо Оте́ць; і кто єсть Оте́ць, то́кмо Син, і єму́же а́ще хо́щеть Син откри́ти.

І, звернувшись до учеників, сказав їм осібно: блаженні очі, які бачать те, що ви бачите!

(Зач. 52) І обра́щся ко ученико́м, єди́н [осо́б] рече́: блаже́нні о́чі ви́дящії, я́же ви́діте!

Бо кажу вам, багато пророків і царів бажали б бачити те, що ви бачите, та й не побачили, і чути, що ви чуєте, та й не почули.

глаго́лю бо вам, я́ко мно́зі проро́ци і ца́ріє восхоті́ша ви́діти, я́же ви ви́діте, і не ви́діша, і сли́шати, я́же сли́шите, і не сли́шаша.

І ось один законник встав і, спокушаючи Його, сказав: Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?

(Зач. 53) І се, зако́нник ні́кий воста́, іскуша́я Єго́ і глаго́ля: Учи́телю, что сотвори́в, живо́т ві́чний наслі́дую?

Він же сказав йому: в законі що написано? Як читаєш?

Он же рече́ к нему́: в зако́ні что пи́сано єсть? Ка́ко чте́ши?

Він сказав у відповідь: люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого — як самого себе.

Он же отвіща́в рече́: возлю́биши Го́спода Бо́га твоєго́ от всего́ се́рдця твоєго́, і от всея́ душі́ твоєя́, і все́ю крі́постію твоє́ю, і всім помишле́нієм твої́м, і бли́жняго своєго́ я́ко сам себе́.

Ісус сказав йому: правильно ти відповідав; так роби — і будеш жити.

Рече́ же єму́: пра́во отвіща́л єси́; сіє́ сотвори́, і жив бу́деши.

Він же, бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній?

Он же хотя́ оправди́тися сам, рече́ ко Ісу́су: і кто єсть бли́жній мой?

На це Ісус сказав: один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого.

Отвіща́в же Ісу́с рече́: челові́к ні́кий схожда́ше от Ієрусали́ма во Ієрихо́н, і в разбо́йники впаде́, і́же совле́кше єго́, і я́зви возло́жше отидо́ша, оста́вльше єдва́ жи́ва су́ща.

Випадково один священик проходив тією дорогою і, побачивши його, пройшов мимо.

По слу́чаю же свяще́нник ні́кий схожда́ше путе́м тім, і ви́дів єго́, мимоі́де.

Так само і левит, що був на тому місці, підійшов, подивився і пройшов мимо.

Та́кожде же і леви́т, бив на том мі́сті, прише́д і ви́дів, мимоі́де.

Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився;

Самаря́нин же ні́кто гряди́й, при́йде над него́, і ви́дів єго́, милосе́рдова;

і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього;

і присту́пль обв'яза́ стру́пи єго́, возлива́я ма́сло і вино́: всади́в же єго́ на свой скот, приведе́ єго́ в гости́нницю, і приліжа́ єму́;

а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі.

і нау́трія ізше́д, ізе́м два сре́бреника, даде́ гости́ннику, і рече́ єму́: приліжи́ єму́; і, є́же а́ще прийждиве́ши, аз єгда́ возвращу́ся, возда́м ті.

Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників?

Кто у́бо от тіх тріє́х бли́жній мни́ттися би́ти впа́дшему в разбо́йники?

Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само.

Он же рече́: сотвори́вий ми́лость с ним. Рече́ же єму́ Ісу́с: іди́ і ти твори́ та́кожде.

Коли вони йшли, прийшов Він до одного села; тут жінка на ім’я Марфа прийняла Його у свій дім.

(Зач. 54) Бисть же ходя́щим їм, і Сам вни́де в весь ні́кую; жена́ же ні́кая і́менем Ма́рфа прия́т Єго́ в дом свой.

У неї була сестра, що звалася Марією, котра сіла біля ніг Ісуса і слухала слово Його.

І сестра́ єй бі нарица́ємая Марі́я, я́же і сі́дши при ногу́ Ісу́сову, сли́шаше сло́во Єго́.

Марфа ж клопоталася про велике частування і, підійшовши, сказала: Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя покинула мене одну слугувати? Скажи їй, щоб допомогла мені.

Ма́рфа же мо́лв'яше о мно́зі слу́жбі, ста́вши же рече́: Го́споди, не бреже́ши ли, я́ко сестра́ моя́ єди́ну м'я оста́ви служи́ти? Рци у́бо єй, да мі помо́жеть.

Ісус же сказав їй у відповідь: Марфо! Марфо! Ти турбуєшся і клопочешся про багато що.

Отвіща́в же Ісу́с рече́ єй: Ма́рфо, Ма́рфо, пече́шися і мо́лвиши о мно́зі,

А потрібне ж тільки одне; Марія ж благу обрала частку, яка не відніметься від неї.

єди́но же єсть на потре́бу; Марі́я же благу́ю часть ізбра́, я́же не оти́меться от нея́.

І сталося, коли в одному місці Він молився і перестав, один з учеників Його сказав Йому: Господи! Навчи нас молитися, як і Іоан навчив учнів своїх.

(Зач. 50) І бисть внегда́ би́ти Єму́ на мі́сті ні́коєм моля́щуся, (і) я́ко преста́, рече́ ні́кий от учени́к Єго́ к Нему́: Го́споди, научи́ ни моли́тися, я́коже і Іоа́нн научи́ ученики́ своя́.

Він сказав їм: коли молитесь, говоріть: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Рече́ же їм: єгда́ мо́литеся, глаго́літе: О́тче наш, і́же на небесі́х, да святи́ться і́м'я Твоє́; да при́йдеть Ца́рствіє Твоє́; да бу́деть во́ля Твоя́, я́ко на небесі́, і на землі́:

Хліб наш насущний дай нам сьогодні;

хліб наш насу́щний подава́й нам на всяк день

і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

і оста́ви нам гріхи́ на́ша, і́бо і са́мі оставля́єм вся́кому должнику́ на́шему; і не введи́ нас во іскуше́ніє, но ізба́ви нас от лука́ваго.

І сказав їм: припустімо, що хто-небудь з вас, маючи друга, прийде до нього опівночі і скаже йому: друже! Позич мені три хліби,

І рече́ к ним: кто от вас і́мать дру́га? і і́деть к нему́ в полу́нощі, і рече́ть єму́: дру́же, даждь мі взайм три хлі́би;

бо друг мій зайшов до мене з дороги, і я не маю чого дати йому.

поне́же друг при́йде с пу́ті ко мні, і не і́мам чесо́ предложи́ти єму́.

А той зсередини скаже у відповідь: не турбуй мене, двері вже зачинені, і діти мої зі мною на постелі; не можу встати і дати тобі.

І той ізвну́тр отвіща́в рече́ть: не твори́ мі труди́; уже́ две́рі затворени́ суть, і ді́ти моя́ со мно́ю на ло́жі суть; (і) не могу́ воста́в да́ти тебі́.

Кажу ж вам, якщо він не встане і не дасть йому по дружбі з ним, то через невідступність його, вставши, дасть йому, скільки той просить.

Глаго́лю же вам: а́ще і не дасть єму́ воста́в, зане́ друг єму́ єсть, но за безо́чство єго́, воста́в дасть єму́, єли́ка тре́буєть.

І я скажу вам: просіть, і дасться вам, шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам,

(Зач. 56) І Аз вам глаго́лю: просі́те, і да́сться вам; іщі́те, і обря́щете; толці́те, і отве́рзеться вам;

бо кожний, хто просить, одержує, хто шукає, знаходить, хто стукає, тому відчиняють.

всяк бо прося́й приє́млеть, і іщя́й обріта́єть, і толку́щему отве́рзеться.

Який з вас, батьків, коли син попросить у нього хліба, подасть йому камінь? Або, коли попросить риби, подасть йому змію замість риби?

Кото́раго же вас отця́ воспро́сить син хлі́ба, єда́ ка́мень пода́сть єму́? Іли́ ри́би, єда́ в ри́би мі́сто змію́ пода́сть єму́?

Або, якщо попросить яйця, подасть йому скорпіона?

Іли́ а́ще попро́сить яйця́, єда́ пода́сть єму́ ско́рпію?

Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте добрі дари давати дітям вашим, то тим більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього.

А́ще у́бо ви злі су́ще, умі́єте дая́нія бла́га дая́ти ча́дом ва́шим, ко́льми па́че Оте́ць, і́же с небесе́, дасть Ду́ха Свята́го прося́щим у Него́?

Одного разу вигнав Він біса, який був німий; і коли біс вийшов, німий заговорив; і народ дивувався.

(Зач. 57) І бі ізгоня́ бі́са, і той бі нім; бисть же бі́су ізше́дшу, проглаго́ла німи́й; і диви́шася наро́ди.

Деякі ж з них говорили: Він виганяє бісів силою Вельзевула, князя бісівського.

Ні́ції же от них рі́ша: о Веєльзеву́лі, кня́зі бісо́встім, ізго́нить бі́си.

А інші, спокушаючи, домагалися від Нього знамення з неба.

Друзі́ї же іскуша́юще, зна́менія от Него́ іска́ху с небесе́.

Але Він, знаючи їхні думки, сказав їм: всяке царство, що само в собі розділиться, запустіє; і дім, який розділиться сам в собі, упаде.

Он же ві́дий помишле́нія їх, рече́ їм: вся́ко ца́рство само́ в себі́ разділя́яся, запусті́єть; і дом на дом, па́даєть.

Якщо ж сатана сам у собі розділився, то як устоїть його царство? А ви говорите, що Я силою Вельзевула виганяю бісів.

А́ще же і сатана́ сам в себі́ разділи́ся, ка́ко ста́неть ца́рство єго́, я́коже глаго́лете, о Веєльзеву́лі ізгоня́щя М'я бі́си.

Якщо ж Я силою Вельзевула виганяю бісів, то сини ваші чиєю силою виганяють їх? Тому вони будуть вам суддями.

А́ще же Аз о Веєльзеву́лі ізгоню́ бі́си, си́нове ва́ші о ком ізго́нять? Сего́ ра́ди ті́ї бу́дуть вам судії́.

Якщо ж Я перстом Божим виганяю бісів, то, значить, прийшло до вас Царство Боже.

А́ще ли же о пе́рсті Бо́жиї ізгоню́ бі́си, у́бо пости́же на вас Ца́рствіє Бо́жиє.

Коли сильний, озброївшись, стереже свій дім, тоді майно його в безпеці;

Єгда́ крі́пкий вооружи́вся храни́ть свой двор, во смире́нії [в ми́рі] суть імі́нія єго́;

коли ж сильніший за нього нападе і переможе його, тоді візьме всю зброю його, на яку він покладався, і здобич свою роздасть.

єгда́ же крі́плій єго́ наше́д побіди́ть єго́, все ору́жіє єго́ во́зьметь, на не́же упова́ше, і кори́сть єго́ раздає́ть.

Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає.

(Зач. 58) І́же ність со Мно́ю, на М'я єсть; і і́же не собира́єть со Мно́ю, расточа́єть.

Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить місцями безводними, шукаючи спокою, і, не знаходячи, каже: повернусь у дім свій, звідки вийшов;

Єгда́ (же) нечи́стий дух ізи́деть от челові́ка, прехо́дить сквозі́ безво́дная мі́ста, іщя́ поко́я; і не обріта́я, глаго́леть: возвращу́ся в дом мой, отню́дуже ізидо́х.

і, прийшовши, знаходить його виметеним і прибраним.

І прише́д обря́щеть ї помете́н і укра́шен;

Тоді йде і бере з собою інших сім духів, ще лютіших за себе, і, увійшовши, живуть там, — і буває для людини тієї останнє гіршим за перше.

тогда́ і́деть і по́йметь седьм други́х духо́в го́рших себе́, і вше́дше живу́ть ту; і бива́ють послі́дняя челові́ку тому́ го́рша пе́рвих.

Коли ж він це говорив, одна жінка з натовпу, піднісши голос, сказала Йому: блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе!

Бисть же єгда́ глаго́лаше сія́, воздви́гши ні́кая жена́ глас от наро́да, рече́ Єму́: блаже́нно чре́во носи́вшеє Тя, і сосця́, я́же єси́ ссал.

А Він сказав: блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його.

Он же рече́: ті́мже у́бо блаже́нні сли́шащіі сло́во Бо́жиє і храня́щії є.

Коли ж багато народу стало збиратися, Він почав говорити: рід цей лукавий — він знамення шукає, і знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка.

(Зач. 59) Наро́дом же собира́ющимся нача́т глаго́лати: род сей лука́в єсть — зна́менія і́щеть, і зна́меніє не да́сться єму́, то́кмо зна́меніє Іо́ни проро́ка;

Бо як Іона був знаменням ниневитянам, так буде і Син Людський родові цьому.

я́коже бо бисть Іо́на зна́меніє Ниневи́том, та́ко бу́деть і Син Челові́чеський ро́ду сему́.

Цариця південна постане на суд з людьми роду цього і осудить їх, бо вона від краю землі прийшла послухати мудрість Соломонову; а ось тут Більший від Соломона.

Цари́ця ю́жськая воста́неть на суд с му́жі ро́да сего́ і осу́дить їх; я́ко при́йде от коне́ць землі́ сли́шати прему́дрость Соломо́нову; і се мно́жає Соломо́на зді́.

Ниневитяни постануть на суд з родом цим і осудять його, бо вони покаялися після проповіді Іониної, а ось тут Більший від Іони.

Му́жіє Ниневи́тстії воста́нуть на суд с ро́дом сим і осу́дять ї; я́ко покая́шася про́повідію Іо́ниною; і се мно́жає Іо́ни зді.

Ніхто, засвітивши світильник, не ставить його в закритому місці чи під посудину, але на свічник, щоб усі, що входять, бачили світло.

Нікто́же (у́бо) світи́льника вжег, в скро́ві полага́єть, ні под спу́дом, но на сві́щниці, да входя́щії світ ви́дять.

Світильником тіла є око; отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; а якщо воно буде нечистим, то і тіло твоє буде темним.

(Зач. 60) Світи́льник ті́лу єсть о́ко; єгда́ у́бо о́ко твоє́ про́сто бу́деть, все ті́ло твоє́ сві́тло бу́деть; єгда́ же лука́во бу́деть, і ті́ло твоє́ те́мно;

Отже, дивись, щоб світло, яке в тобі, не стало темрявою.

блюди́ у́бо, єда́ світ, і́же в тебі́, тьма єсть.

Якщо ж тіло твоє все світле і немає жодної темної частини, то буде світле все так, ніби світильник сяйвом освітлює тебе.

А́ще бо ті́ло твоє́ все сві́тло, не іми́й ні́кия ча́сті те́мни, бу́деть сві́тло все, я́коже єгда́ світи́льник блиста́нієм просвіща́єть тя.

Коли Він говорив це, один фарисей запросив Його до себе на обід. Він прийшов і возліг.

Єгда́ же глаго́лаше, моля́ше Єго́ фарисе́й ні́кий, да обі́дуєть у него́; вшед же возлеже́.

Фарисей же здивувався, побачивши, що Він не вимив рук перед обідом.

Фарисе́й же ви́дів диви́ся, я́ко не пре́жде крести́ся [не пе́рвіє уми́ся] пре́жде обі́да.

Але Господь сказав йому: нині ви, фарисеї, очищаєте зовні чашу і блюдо, а нутро ваше сповнене злодійства та лукавства.

Рече́ же Госпо́дь к нему́: ни́ні ви, фарисе́є, вні́шняя сткля́ниці і блю́да очища́єте, вну́треннєє же ва́ше по́лно грабле́нія єсть і лука́вства.

Нерозумні! Чи не Той, Хто створив зовнішнє, створив і внутрішнє?

Безу́мнії, не І́же ли сотвори́ вні́шнєє, і вну́треннєє сотвори́л єсть?

Краще подавайте милостиню з того, що маєте, тоді все буде у вас чисте.

Оба́че от су́щих даді́те ми́лостині; і се вся чи́ста вам бу́дуть.

Але горе вам, фарисеям, що даєте десяту частину з м’яти, рути і з усякого зілля, а не дбаєте про суд і любов Божу: і це належить робити, і того не залишати.

(Зач. 61) Но го́ре вам фарисе́йом, я́ко одеся́тствуєте от м'я́тви, і пига́на, і вся́каго зе́лія, і мимохо́дите суд і любо́в Бо́жию; сія́ подоба́ше сотвори́ти, і о́ніх не оставля́ти.

Горе вам, фарисеям, що любите перші місця в синагогах і привітання на торжищах.

Го́ре вам, фарисе́йом, я́ко лю́бите предсіда́нія на со́нмищех і цілова́нія на то́ржищих.

Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що ви — як ті невідомі гроби, поверх яких люди ходять і не знають того.

Го́ре вам, кни́жници і фарисе́є, лицемі́ри, я́ко єсте́ я́ко гро́би неві́домі, і челові́ци ходя́щії верху́ не ві́дять.

На це хтось із законників сказав Йому: Учителю, говорячи це, Ти і нас ображаєш.

Отвіща́в же ні́кий от зако́нник рече́ Єму́: Учи́телю, сія́ глаго́ля, і нам досажда́єши.

Але Він сказав: і вам, законникам, горе, бо накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж жодним пальцем своїм не доторкнетесь до них.

Он же рече́: і вам зако́нником го́ре, я́ко накла́даєте на челові́ки бремена́ не удо́б носи́ма, і са́мі єди́нім персто́м ва́шим не прикаса́єтеся бремене́м.

Горе вам, що будуєте гробниці пророкам, яких повбивали батьки ваші:

(Зач. 62) Го́ре вам, я́ко зи́ждете гро́би проро́к, отці́ же ва́ші ізби́ша їх.

цим ви свідчите і схвалюєте діла батьків ваших, і погоджуєтеся з ними, бо ті повбивали пророків, ви ж будуєте їм гробниці.

У́бо свиді́тельствуєте і соблаговолі́те діло́м оте́ць ва́ших; я́ко ті́ї у́бо ізби́ша їх, ви же зи́ждете їх гро́би.

Тому і премудрість Божа сказала: пошлю до них пророків і апостолів, і декого з них уб’ють, а декого виженуть.

Сего́ ра́ди і прему́рость Бо́жия рече́: послю́ в них [к ним] проро́ки і апо́столи, і от них убію́ть і ізжену́ть;

Хай же буде покараний рід цей за кров усіх пророків, пролиту від створення світу,

да взи́щеться кров всіх проро́к, пролива́ємая от сложе́нія ми́ра, от ро́да сего́,

від крови Авеля до крови Захарії, вбитого між жертовником і храмом. Так, кажу вам, стягнеться з роду цього.

от кро́ве А́веля да́же до кро́ве Заха́рії, поги́бшаго ме́жду олтаре́м і хра́мом; єй, глаго́лю вам, взи́щеться от ро́да сего́.

Горе вам, законникам, що ви взяли ключ розуміння: самі не ввійшли і тим, хто хотів увійти, боронили.

Го́ре вам, зако́нником, я́ко взя́сте ключ разумі́нія: са́мі не внидо́сте, і входя́щим возбрани́сте.

Коли Він говорив їм це, книжники і фарисеї почали дуже нападати на Нього, запитуючи багато про що,

Глаго́лющу же Єму́ сія́ к ним, нача́ша кни́жници і фарисе́є бі́дні [зіло́] гні́ватися Нань і преста́ти [вопроша́ти] Єго́ о мно́зі,

підкопуючись під Нього і намагаючись уловити з уст Його що-небудь таке, щоб звинуватити Його.

ла́юще Єго́ [наві́тующе Нань], і́щуще улови́ти ні́что от уст Єго́, да Нань возглаго́лють.

Тим часом, коли зібралися тисячі народу, так що тиснули один одного, Він почав говорити, передусім ученикам Своїм: бережіться закваски фарисейської, яка є лицемірство.

О ни́хже [между́ тім] собра́вшимся тьмам наро́да, я́ко попира́ти друг дру́га, нача́т глаго́лати ученико́м Свої́м пе́рвіє: внемлі́те себі́ от ква́са фарисе́йська, є́же єсть лицемі́ріє.

Немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і таємного, про що б не дізналися.

(Зач. 63) Нічто́же бо покрове́нно єсть, є́же не откри́ється, і та́йно, є́же не уразумі́ється;

Тому те, що ви сказали у пітьмі, почується при світлі; і що говорили на вухо в домах, те буде проголошене на покрівлях.

зане́, єли́ка во тьмі рі́сте, во сві́ті усли́шаться; і є́же ко у́ху глаго́ласте во хра́міх, пропові́сться на кро́віх.

Кажу ж вам, друзям Моїм: не бійтеся тих, що вбивають тіло і потім нічого більше зробити не можуть,

Глаго́лю же вам, друго́м Свої́м: не убо́йтеся от убива́ющих ті́ло і пото́м не мо́гущих ли́шше что сотвори́ти;

але скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто має владу після вбиття вкинути в геєну вогненну; так, кажу вам, того бійтеся.

сказу́ю же вам, кого́ убо́йтеся: убо́йтеся іму́щаго власть по убіє́нії воврещи́ в дебр о́гненную; єй, глаго́лю вам, того́ убо́йтеся.

Чи не п’ять малих птахів продаються за два асарія? І жоден з них не забутий Богом.

Не п'ять ли птиць ціни́ться пі́нязема двіма́, і ні єди́на от них ність забве́нна пред Бо́гом.

А у вас і волосся на голові все перелічене. Отже, не бійтеся; ви дорожчі за багатьох малих птахів.

Но і вла́си глави́ ва́шея всі ізочте́ні суть. Не убо́йтеся у́бо: мно́зіх птиць у́нші єсте́ ви.

Кажу ж вам: кожного, хто визнає Мене перед людьми, і Син Людський визнає перед ангелами Божими;

(Зач. 64) Глаго́лю же вам: всяк, і́же а́ще іспові́сть М'я пред челові́ки, і Син Челові́чеський іспові́сть єго́ пред а́нгели Бо́жиїми;

а хто зречеться Мене перед людьми, той відкинутий буде перед ангелами Божими.

а отверги́йся Мене́ пред челові́ки, отве́ржен бу́деть пред а́нгели Бо́жиїми.

І кожному, хто скаже слово на Сина Людського, проститься; а хто Святого Духа хулитиме, тому не проститься.

І всяк, і́же рече́ть сло́во на Си́на Челові́чеськаго, оста́виться єму́; а на Свята́го Ду́ха хули́вшему не оста́виться.

Коли ж приведуть вас у синагоги, до правителів і володарів, не турбуйтесь, як і що відповідати або що говорити,

Єгда́ же приведу́ть ви на собо́рища, і вла́сті, і влади́чества, не пеці́теся, ка́ко іли́ что отвіща́єте, іли́ что рече́те;

бо в той час Святий Дух навчить вас, що треба говорити.

Святи́й бо Дух научи́ть ви в той час, я́же подоба́єть рещи́.

Хтось з народу сказав Йому: Учителю, скажи братові моєму, щоб він розділив спадщину зі мною!

(Зач. 60) Рече́ же Єму́ ні́кий от наро́да: Учи́телю, рци бра́ту моєму́ разділи́ти со мно́ю достоя́ніє.

Він же сказав чоловікові тому: хто настановив Мене судити чи ділити вас?

Он же рече́ єму́: челові́че, кто М'я поста́ви судію́ іли́ діли́теля над ва́ми?

При цьому сказав їм: глядіть, остерігайтеся користолюбства, бо життя людини не залежить від багатства її маєтку.

Рече́ же к ним: блюді́те і храні́теся от лихоі́мства, я́ко не от ізби́тка [внегда́ ізби́точествовати] кому́ живо́т єго́ єсть от імі́нія єго́.

І сказав їм притчу: в одного багатого чоловіка добре вродила нива.

(Зач. 66) Рече́ же при́тчу к ним, глаго́ля: челові́ку ні́коєму бога́ту угобзи́ся ни́ва;

І міркував він сам собі: що мені робити? Немає куди мені зібрати плодів моїх.

і ми́сляше в себі́, глаго́ля: что сотворю́, я́ко не і́мам гді собра́ти плодо́в мої́х?

І сказав: ось що зроблю — зруйную житниці мої та збудую більші, і зберу туди весь хліб мій і все добро моє.

І рече́: се сотворю́ — разорю́ жи́тниці моя́, і бо́льшия сози́жду, і соберу́ ту вся жи́та моя́ і блага́я моя́;

І скажу душі моїй: душе, багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись.

і реку́ душі́ моє́й: душе́, і́маши мно́га бла́га, лежа́ща на лі́та мно́га; почива́й, яждь, пий, весели́ся.

Але Бог сказав йому: нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?

Рече́ же єму́ Бог: безу́мне, в сію́ нощ ду́шу твою́ істя́жуть от тебе́; а я́же угото́вал єси́, кому́ бу́дуть?

Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє.

Та́ко собира́яй себі́, а не в Бо́га богаті́я.

Сказав же ученикам Своїм: тому кажу вам, — не піклуйтесь про душу вашу, що вам їсти, ні про тіло ваше, — у що вдягнетеся.

Рече́ же ко ученико́м Свої́м: сего́ ра́ди глаго́лю вам: не пеці́теся душе́ю ва́шею, что я́сте, ні ті́лом, во что облече́теся;

Душа більша за їжу, і тіло — за одяг.

душа́ бо́льші єсть пи́щі, і ті́ло оде́жди.

Погляньте на воронів: вони не сіють, не жнуть; у них немає ні комор, ні житниць, і Бог годує їх; наскільки ж ви кращі за птахів!

Смотрі́те вран, я́ко не сі́ють, ні жнуть; ї́мже ність сокро́вища, ні жи́тниці, і Бог пита́єть їх; ко́льми па́че ви єсте́ лу́чші птиць?

Та й хто з вас, піклуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть?

Кто же от вас пеки́йся мо́жеть приложи́ти во́зрасту своєму́ ла́коть єди́н?

Отже, якщо і найменшого зробити не можете, чого піклуєтесь про інше?

А́ще у́бо ні ма́ла чесо́ мо́жете, что о про́чих пече́теся?

Погляньте на лілеї, як вони ростуть: не трудяться, не прядуть. Кажу ж вам, що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як одна з них.

Смотрі́те кри́ни, ка́ко расту́ть: не тружда́ються, ні пряду́ть; глаго́лю же вам, я́ко ні Соломо́н во всей сла́ві своє́й облече́ся, я́ко єди́н от сих.

Коли ж траву на полі, яка сьогодні є, а завтра буде кинута у піч, Бог так одягає, то наскільки краще вас, маловіри!

А́ще же траву́, на селі́ днесь су́щу і у́трі в пещ вме́щему, Бог та́ко одіва́єть, ко́льми па́че вас, малові́ри?

Отже, не шукайте, що вам їсти або що пити, і не турбуйтесь,

І ви не іщі́те, что я́сте, іли́ что піє́те, і не возносі́теся;

бо всього того шукають люди світу цього, ваш же Отець знає, чого потребуєте.

всіх бо сих язи́ци ми́ра сего́ і́щуть, ваш же Оте́ць вість, я́ко тре́буєте сих.

Краще шукайте Царства Божого, а те все додасться вам.

Оба́че іщі́те Ца́рствія Бо́жия, і сія́ вся приложа́ться вам.

Не бійся, мале стадо! Бо Отець ваш благозволив дати вам Царство.

(Зач. 67) Не бо́йся, ма́лоє ста́до! Я́ко благоізво́ли Оте́ць ваш да́ти вам Ца́рство.

Продайте майно ваше і роздайте милостиню. Зробіть собі гамани, що не старіють, і скарб, що не зменшується на небесах, куди злодій не наближається і де міль не точить.

Продаді́те імі́нія ва́ша і даді́те ми́лостині. Сотворі́те себі́ влага́лища неветша́юща, сокро́вище неоскуді́ємо на небесі́х, іді́же тать не приближа́ється, ні моль растліва́єть.

Бо де скарб ваш, там і серце ваше буде.

Іді́же бо сокро́вище ва́ше, ту і се́рдце ва́ше бу́деть.

Нехай будуть стегна ваші підперезані і світильники засвічені.

Да бу́дуть чре́сла ва́ша препоя́сана, і світи́льниці горя́щії;

І ви будьте подібні до людей, які чекають повернення господаря свого з весілля, щоб, коли прийде і постукає, негайно відчинити йому.

і ви подо́бні челові́ком ча́ющим го́спода своєго́, когда́ возврати́ться от бра́ка, да прише́дшу і толкну́вшу, а́біє отве́рзуть єму́.

Блаженні ті раби, господар яких, прийшовши, знайде, що пильнують вони. Істинно говорю вам, що він підпережеться і посадить їх та, підійшовши, послужить їм.

Блаже́нні раби́ ті́ї, ї́хже прише́д госпо́дь обря́щеть бдя́щих; амі́нь глаго́лю вам, я́ко препоя́шеться і поса́дить їх, і мину́в [приступи́в] послу́жить їм.

І якщо прийде у другу сторожу, і в третю сторожу прийде, і знайде їх так, то блаженні ті раби.

І а́ще при́йдеть во втору́ю стра́жу, і в тре́тію стра́жу при́йдеть, і обря́щеть [їх] та́ко, блаже́нні суть раби́ ті́ї.

Знайте, що, коли б відав господар дому о якій годині прийде злодій, то пильнував би і не дав би підкопати дому свого.

Се же ві́діте, я́ко а́ще би ві́дал господи́н хра́мини, в кий час тать при́йдеть, бділ у́бо би, і не би дал подкопа́ти до́му своєго́.

Будьте ж і ви готові, бо в яку годину і не гадаєте, прийде Син Людський.

І ви у́бо бу́діте гото́ві: я́ко, во́ньже час не мні́те, Син Челові́чеський при́йдеть.

Тоді сказав Йому Петро: Господи, нам притчу цю говориш чи всім?

Рече́ же Єму́ Петр: Го́споди, к нам ли при́тчу сію́ глаго́леши, іли́ ко всім?

Господь же сказав: хто вірний і мудрий управитель, якого господар поставив над слугами своїми роздавати їм своєчасно міру хліба?

Рече́ же Госпо́дь: (Зач. 68) кто у́бо єсть ві́рний строї́тель і му́дрий, єго́же поста́вить госпо́дь над че́лядію своє́ю, дая́ти во вре́м'я житомі́ріє?

Блаженний раб той, господар якого, прийшовши, знайде, що він чинить так.

Блаже́н раб той, єго́же прише́д госпо́дь єго́ обря́щеть творя́ща та́ко;

Істинно кажу вам: над усім маєтком своїм поставить його.

воі́стину глаго́лю вам, я́ко над всім імі́нієм свої́м поста́вить єго́.

Якщо ж раб той в серці своїм скаже: не скоро господар мій прийде, і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та упиватися, —

А́ще же рече́ть раб той в се́рдці своє́м: косни́ть господи́н мой прийти́, і начне́ть би́ти раби́ і раби́ні, я́сти же і пи́ти і упива́тися, —

то прийде господар раба того у день, коли він не сподівається, і в годину, якої не відає, і розітне його, і визначить йому долю з невірними.

при́йдеть господи́н раба́ того́ в день, во́ньже не ча́єть, і в час, во́ньже не вість, і расте́шеть єго́, і часть єго́ с неві́рними положи́ть.

Раб же той, який знав волю господаря свого, та не був готовий і не робив за волею його, буде багато битий.

Той же раб ві́дівий во́лю господи́на своєго́, і не угото́вав, ні сотвори́в по во́лі єго́, біє́н бу́деть мно́го;

А той, хто не знав і зробив щось гідне покарання, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають.

неві́дівий же, сотвори́в же досто́йная ра́нам, біє́н бу́деть ма́ло. (Зач. 69) Вся́кому же, єму́же дано́ бу́деть мно́го, мно́го взи́щеться от него́, і єму́же преда́ша мно́жайше, мно́жайше про́сять [істя́жуть] от него́.

Я прийшов вогонь звести на землю, і як хотів би, щоб він уже запалав!

Огня́ прийдо́х воврещи́ на зе́млю, і что хощу́, а́ще уже́ возгорі́ся?

Хрещенням маю Я хреститися; і як Я втримаюся, поки це здійсниться!

Креще́нієм же і́мам крести́тися, і ка́ко удержу́ся, до́ндеже сконча́ються?

Чи думаєте ви, що Я прийшов дати мир землі? Ні, кажу вам, а розділення.

Мните́ ли, я́ко мир прийдо́х да́ти на зе́млю? Ні, глаго́лю вам, но разділе́ніє.

Бо віднині п’ятеро в одному домі розділені: троє проти двох, і двоє проти трьох.

Бу́дуть бо отсе́лі п'ять во єди́ном дому́ разділе́ні, тріє́ на два, і два на три;

Розділиться батько з сином, і син з батьком; мати з дочкою, і дочка з матір’ю; свекруха з невісткою своєю, і невістка з свекрухою своєю.

разділи́ться оте́ць на си́на, і син на отця́; ма́ти на дщер, і дщи на ма́тер; свекри́ на неві́сту свою́, і неві́ста на свекро́в свою́.

Сказав же і до народу: коли ви побачите хмару, що йде із заходу, то відразу говорите: дощ буде, і буває так.

Глаго́лаше же і наро́дом: єгда́ у́зрите о́блак восходя́щ от за́пада, а́біє глаго́лете: ту́ча гряде́ть, і бива́єть та́ко.

І коли віє південний вітер, говорите: спека буде, і буває.

І єгда́ юг ві́ющ, глаго́лете: зной бу́деть, і бива́єть.

Лицеміри! Лице неба і землі розпізнавати умієте; як же час цей не розпізнаєте?

Лицемі́ри, лице́ не́бу і землі́ ві́сте іскуша́ти; вре́мене же сего́ ка́ко не іскуша́єте?

Чому ж ви і по собі не судите, що є справедливе?

Что же і о себі́ не су́дите пра́ведноє?

Коли ти йдеш з супротивником своїм до правителя, то дорогою подбай, щоб звільнитися від нього, щоб він не притяг тебе до судді, а суддя не віддав тебе слузі, а слуга не посадив би тебе до в’язниці.

Єгда́ бо гряде́ши с сопе́рником твої́м ко кня́зю, на путі́ даждь ді́ланіє [потщи́ся] ізби́ти от него́, да не ка́ко привлече́ть тебе́ к судії́, і судія́ тя преда́сть слузі́, і слуга́ всади́ть тя в темни́цю;

Кажу тобі: не вийдеш звідти, аж поки не віддаси й останнього гроша.

глаго́лю тебі́: не ізи́деши отту́ду, до́ндеже і послі́днюю мі́дницю возда́си.

У той час деякі прийшли і розповіли про галилеян, кров яких Пилат змішав з жертвами їхніми.

(Зач. 70) Прийдо́ша же ні́ції в то вре́м'я, пові́дающе Єму́ о Галиле́єх, ї́хже кров Пила́т сміси́ с же́ртвами їх.

У відповідь Ісус сказав їм: чи думаєте ви, що ці галилеяни були грішніші за всіх галилеян, що так постраждали?

І отвіща́в Ісу́с рече́ їм: мните́ ли, я́ко Галиле́яне сі́ї грі́шнійші па́че всіх Галиле́ян бя́ху, я́ко та́ко постра́даша?

Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете.

Ні, глаго́лю вам; но а́ще не пока́єтеся, всі та́кожде поги́бнете.

Або думаєте, що ті вісімнадцять, на яких упала башта Силоамська і побила їх, були винні більше за всіх, що живуть в Єрусалимі?

Іли́ о́ні осьмна́десяте, на ни́хже паде́ столп Силоа́мський і поби́ їх, мні́те ли, я́ко ті́ї до́лжнійші бя́ху па́че всіх живу́щих во Ієрусали́мі?

Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете.

Ні, глаго́лю вам; но а́ще не пока́єтеся, всі та́кожде поги́бнете.

І сказав оцю притчу: один чоловік мав у своєму винограднику посаджену смоковницю, і прийшов шукати плоду на ній і не знайшов.

Глаго́лаше же сію́ при́тчу: смоко́вницю ім'я́ше ні́кий в виногра́ді своє́м всаждену́; і при́йде іщя́ плода́ на ней, і не обрі́те;

І сказав виноградареві: ось третій рік я приходжу шукати плоду на цій смоковниці і не знаходжу; зрубай її, навіщо вона і землю займає?

рече́ же к винаре́ві: се тре́тіє лі́то, отне́лиже прихожду́ іщя́ плода́ на смоко́вниці сей, і не обріта́ю; посіці́ ю (у́бо), вску́ю і зе́млю упражня́єть?

Але той сказав йому у відповідь: господарю, залиш її і на цей рік, поки я обкопаю її і підсиплю гноєм.

Он же отвіща́в рече́ єму́: го́споди, оста́ви ю і се лі́то, до́ндеже окопа́ю о́крест єя́ і оси́плю гно́єм;

Можливо, дасть вона плід; а якщо ні, наступного року зрубаєш її.

і а́ще у́бо сотвори́ть плод; а́ще ли же ні, во гряду́щеє посіче́ши ю.

В одній із синагог Він навчав у суботу.

(Зач. 71) Бя́ше же учя́ на єди́ном от со́нмищ в субо́ту;

Там була жінка, що мала духа немочі років вісімнадцять: вона була скорчена і ніяк не могла випростатись.

і се жена́ бі іму́щи дух неду́жен літ осьмна́десять, і бі сля́ка і не могу́щи восклони́тися отню́д.

Ісус, побачивши її, покликав і сказав їй: жінко, ти звільнена від твоєї недуги.

Ви́дів же ю Ісу́с, пригласи́ і рече́ єй: же́но, отпущена́ єси́ от неду́га твоєго́.

І поклав на неї руки; і вона зараз же випросталась і почала славити Бога.

І возложи́ на ню ру́ці; і а́біє простре́ся, і сла́вляше Бо́га.

При цьому начальник синагоги, обурюючись, що Ісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній.

Отвіща́в же старі́йшина собо́ру, негоду́я, зане́ в субо́ту ісціли́ (ю) Ісу́с, глаго́лаше наро́ду: шесть дній єсть, в ня́же досто́їть ді́лати; в ти́я у́бо приходя́ще цілі́теся, а не в день субо́тний.

Господь сказав йому у відповідь: лицеміре, чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел і не веде напувати?

Отвіща́ (же) у́бо єму́ Госпо́дь і рече́: лицемі́ре, ко́ждо вас в субо́ту не отріша́єть ли своєго́ вола́ іли́ осла́ от я́слій, і вед напая́єть,

А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній?

сію́ же дщер Авраа́млю су́щу, ю́же связа́ сатана́ се осьмоєна́десяте лі́то, не досто́яше ли разріши́тися єй от ю́зи сея́ в день субо́тний?

І коли Він говорив це, усі, що противилися Йому, засоромились; і всі люди раділи всім славним ділам Його.