|
Євангеліє від Марка
|
Євангеліє від Марка
|
|
Глава 1
|
Глава 1
|
|
1
|
1
|
| Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого. | (Зач. 1) Зача́ло Єва́нгелія Ісу́са Христа́, Си́на Бо́жия, |
|
2
|
2
|
| Як написано у пророків: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою. | я́коже єсть пи́сано во проро́ціх: се, Аз посила́ю а́нгела Моєго́ пред лице́м Твої́м, і́же угото́вить путь Твой пред Тобо́ю. |
|
3
|
3
|
| Глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому. | Глас вопію́щаго в пусти́ні: угото́вайте путь Госпо́день, пра́ви творі́те стезі́ Єго́. |
|
4
|
4
|
| Явився Іоан, який хрестив у пустелі і проповідував хрещення на покаяння для відпущення гріхів. | Бисть Іоа́нн крестя́й в пусти́ні і пропові́дая креще́ніє покая́нія во отпуще́ніє гріхо́в. |
|
5
|
5
|
| І виходили до нього з усієї країни Юдейської і єрусалимляни; і всі хрестилися в річці Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої. | І ісхожда́ше к нему́ вся Іуде́йськая страна́ і Ієрусали́мляне; і креща́хуся всі во Іорда́ні ріці́ от него́, іспові́дающе гріхи́ своя́. |
|
6
|
6
|
| Іоан же носив одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх і їв акриди* та дикий мед. | Бі же Іоа́нн оболче́н власи́ вельблу́жді, і по́яс усме́н о чреслі́х єго́, і яди́й акри́ди і мед ди́вій. |
|
7
|
7
|
| І проповідував, кажучи: гряде Сильніший за мене слідом за мною, Якому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінь взуття Його. | І пропові́даше, глаго́ля: гряде́ть Крі́плій мене́ вслід мене́, Єму́же нісьм досто́їн прекло́нься разріши́ти реме́нь сапо́г Єго́; |
|
8
|
8
|
| Я хрестив вас водою, а Він хреститиме вас Духом Святим. | аз у́бо крести́х ви водо́ю, Той же крести́ть ви Ду́хом Святи́м. |
|
9
|
9
|
| І сталось у ті дні, прийшов Ісус із Назарета галилейського і хрестився від Іоана в Йордані. | (Зач. 2) І бисть во о́ніх днех, при́йде Ісу́с от Назаре́та Галиле́йськаго і крести́ся от Іоа́нна во Іорда́ні. |
|
10
|
10
|
| І коли виходив з води, зараз же побачив Іоан небеса, що розкривалися, і Духа, Який, мов голуб, сходив на Нього. | І а́біє восходя́ от води́, ви́ді разводя́щася небеса́ і Ду́ха, я́ко го́луба, сходя́ща Нань. |
|
11
|
11
|
| І голос був з небес: Ти Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління. | І глас бисть с небесе́: Ти єси́ Син Мой возлю́бленний, о Не́мже благоволи́х. |
|
12
|
12
|
| Негайно після того Дух веде Його в пустелю. | І а́біє Дух ізведе́ Єго́ в пусти́ню. |
|
13
|
13
|
| І пробув Він там у пустелі сорок днів, спокушуваний сатаною, і був із звірами; і ангели служили Йому. | І бі ту в пусти́ні дній чети́редесять, іскуша́єм сатано́ю, і бі со звірми́; і а́нгели служа́ху Єму́. |
|
14
|
14
|
| Після того ж, як виданий був Іоан, прийшов Ісус до Галилеї, проповідуючи Євангеліє Царства Божого | По преда́нії же Іоа́ннові, при́йде Ісу́с в Галіле́ю, пропові́дая Єва́нгеліє Ца́рствія Бо́жия |
|
15
|
15
|
| і кажучи, що настав час і наблизилося Царство Боже: покайтеся і віруйте в Євангеліє. | і глаго́ля, я́ко іспо́лнися вре́м'я і прибли́жися Ца́рствіє Бо́жиє: пока́йтеся і ві́руйте во Єва́нгеліє. |
|
16
|
16
|
| Проходячи ж біля моря Галилейського, побачив Симона і Андрія, брата Симонового, що закидали неводи в море, бо вони були рибалками. | (Зач. 3) Ходя́ же при мо́рі Галиле́йстім, ви́ді Си́мона і Андре́я, бра́та (того́) Си́мона, вмета́юща мре́жі в мо́ре, бі́ста бо ри́баря. |
|
17
|
17
|
| І сказав їм Ісус: ідіть за Мною, і Я зроблю, що ви будете ловцями людей. | І рече́ ї́ма Ісу́с: прийді́та вслід Мене́, і сотворю́ вас би́ти ловця́ челові́ком. |
|
18
|
18
|
| І вони відразу ж, покинувши свої сіті, пішли за Ним. | І а́біє оста́вльша мре́жі своя́, по Нем ідо́ста. |
|
19
|
19
|
| І, пройшовши звідтіля трохи, Він побачив Якова Зеведеєвого і Іоана, брата його, які також були у човні, лагодили сіті; | І преше́д ма́ло отту́ду, узрі́ Іа́кова Зеведе́йова і Іоа́нна, бра́та єго́, і та в кораблі́ стро́яща мре́жа; |
|
20
|
20
|
| і зараз же покликав їх. І вони, залишивши батька свого Зеведея в човні з наймитами, пішли за Ним. | і а́біє воззва́ я. І оста́вльша отця́ своєго́ Зеведе́я в кораблі́ с нає́мники, по Нем ідо́ста. |
|
21
|
21
|
| І приходять до Капернаума; і незабаром у суботу увійшов Він у синагогу і навчав. | І внидо́ша в Капернау́м; і а́біє в субо́ти вшед в со́нмище, уча́ше. |
|
22
|
22
|
| І дивувалися вченню Його; бо Він учив їх, як Такий, що має владу, а не як книжники. | І дивля́хуся о уче́нії Єго́; бі бо учя́ їх, я́ко власть іми́й, і не я́ко кни́жници. |
|
23
|
23
|
| І був у синагозі їхній чоловік, який мав у собі духа нечистого, і закричав: | (Зач. 4) І бі в со́нмищі їх челові́к в ду́сі нечи́сте, і воззва́, |
|
24
|
24
|
| облиш, що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас! Знаю Тебе, хто Ти, — Святий Божий. | глаго́ля: оста́ви, что нам і Тебі́, Ісу́се Назаряни́не? Прише́л єси́ погуби́ти нас; вім Тя, кто єси́, — Святи́й Бо́жий. |
|
25
|
25
|
| І заборонив йому Ісус, кажучи: замовкни і вийди з нього. | І запрети́ єму́ Ісу́с, глаго́ля: умолчи́ і ізи́ди із него́. |
|
26
|
26
|
| І стряс його дух нечистий і, скрикнувши гучним голосом, вийшов з нього. | І стрясе́ єго́ дух нечи́стий, і возопи́ гла́сом вели́ким, і ізи́де із него́. |
|
27
|
27
|
| І вжахнулися всі так, що один одного питали: що це, що це за нове вчення, що Він владно і духам нечистим наказує, і вони слухаються Його? | І ужасо́шася всі, я́коже стяза́тися їм к себі́, глаго́лющим: что єсть сіє́? (і) что уче́ніє но́воє сіє́, я́ко по о́бласті і духово́м нечи́стим вели́ть, і послу́шають Єго́? |
|
28
|
28
|
| І враз розійшлися про Нього чутки по всій країні Галилейській. | Ізи́де же слух Єго́ а́біє во всю страну́ Галиле́йську. |
|
29
|
29
|
| Вийшовши невдовзі з синагоги, прийшли до господи Симона і Андрія, з Яковом та Іоаном. | (Зач. 5) І а́біє із со́нмища ізше́дше, прийдо́ша в дом Си́монов і Андре́йов, со Іа́ковом і Іоа́нном. |
|
30
|
30
|
| Теща ж Симонова лежала в гарячці; і зразу сказали Йому про неї. | Те́ща же Си́монова лежа́ше огне́м жего́ма; і а́біє глаго́лаша Єму́ о ней. |
|
31
|
31
|
| І, підійшовши, Він підняв її, взявши її за руку; і гарячка зараз же залишила її, і вона почала слугувати їм. | І присту́пль воздви́же ю, єм за ру́ку єя́; і оста́ви ю огнь а́біє, і служа́ше їм. |
|
32
|
32
|
| Надвечір, коли заходило сонце, приносили до Нього всіх недужих і біснуватих. | По́зді же би́вшу, єгда́ захожда́ше со́лнце, приноша́ху к Нему́ вся неду́жния і бісни́я. |
|
33
|
33
|
| І все місто зібралося біля дверей. | І бі весь град собра́лся к две́рем. |
|
34
|
34
|
| І Він зцілив багатьох, що страждали всякими недугами; вигнав багатьох бісів, і не дозволяв бісам говорити, що вони знають, що Він Христос. | І ісціли́ мно́гі злі стра́ждущия разли́чними неду́ги; і бі́си мно́гі ізгна́, і не оставля́ше глаго́лати бі́си, я́ко ві́дяху Єго́ Христа́ су́ща. |
|
35
|
35
|
| А вранці, ще затемна, вставши, вийшов і пішов у безлюдне місце і там молився. | (Зач. 6) І у́тро, но́щі су́щей зіло́, воста́в ізи́де, і і́де в пу́сто мі́сто, і ту моли́тву ді́яше. |
|
36
|
36
|
| І поспішили за Ним Симон і ті, що були з Ним, | І гна́ша Єго́ Си́мон і і́же с Ним; |
|
37
|
37
|
| і, знайшовши Його, кажуть Йому: всі Тебе шукають. | і обрі́тше Єго́, глаго́лаша Єму́, я́ко всі Тебе́ і́щуть. |
|
38
|
38
|
| Він говорить їм: ходімо в найближчі села та міста, щоб Мені і там проповідувати; бо Я для того прийшов. | І глаго́ла їм: і́дем в бли́жнія ве́сі і гра́ди, да і та́мо пропові́м; на сіє́ бо ізидо́х. |
|
39
|
39
|
| І Він проповідував у синагогах їхніх по всій Галилеї і виганяв бісів. | І бі пропові́дая на со́нмищих їх, во всей Галиле́ї, і бі́си ізгоня́. |
|
40
|
40
|
| Приходить до Нього прокажений і, благаючи Його та падаючи перед Ним на коліна, говорить Йому: якщо хочеш, можеш мене очистити. | І при́йде к Нему́ прокаже́н, моля́ Єго́ і на колі́ну припада́я пред Ним, і глаго́ля Єму́, я́ко, а́ще хо́щеши, мо́жеши м'я очи́стити. |
|
41
|
41
|
| Ісус, змилосердившись над ним, простягнув руку, доторкнувся до нього і сказав йому: хочу, очисться. | Ісу́с же милосе́рдовав, просте́р ру́ку, косну́ся єго́, і глаго́ла єму́: хощу́, очи́стися. |
|
42
|
42
|
| І як тільки сказав, зараз же зійшла з нього проказа, і він став чистим. | І ре́кшу єму́, а́біє оти́де от него́ прокаже́ніє, і чист бисть. |
|
43
|
43
|
| І, заборонивши йому, негайно відіслав його. | І запре́щ єму́, а́біє ізгна́ єго́; |
|
44
|
44
|
| І сказав йому: гляди ж, нікому нічого не кажи, але піди покажись священикові і принеси за очищення твоє, що повелів Мойсей, — на свідчення їм. | і глаго́ла єму́: блюди́, нікому́же нічесо́же рци; но шед покажи́ся ієре́єві і принеси́ за очище́ніє твоє́, я́же повелі́ Моїсе́й, во свиді́тельство їм. |
|
45
|
45
|
| А він, вийшовши, почав розголошувати і розповідати про подію, яка сталася, так що Ісус не міг уже явно ввійти до міста, але перебував зовні, в безлюдних місцях. І приходили до Нього звідусіль. | Он же ізше́д нача́т пропові́дати мно́го і проноси́ти сло́во, я́коже ктому́ не мощи́ Єму́ я́ві во град вни́ти; но вні в пусти́х мі́стіх бі. І прихожда́ху к Нему́ отвсю́ду. |
|
Глава 2
|
Глава 2
|
|
1
|
1
|
| Коли через кілька днів знову прийшов до Капернаума, пішла чутка, що Він у домі. | (Зач. 7) І вни́де па́ки в Капернау́м по днех; і сли́шано бисть, я́ко в дому́ єсть. |
|
2
|
2
|
| Зразу ж зібралося багато людей, так що вже не вміщалися біля дверей, і Він говорив їм слово. | І а́біє собра́шася мно́зі, я́коже ктому́ не вмеща́тися ні при две́рех; і глаго́лаше їм сло́во. |
|
3
|
3
|
| І прийшли до Нього з розслабленим, якого несли четверо. | І прийдо́ша к Нему́ нося́ще разсла́бленна [жи́лами], носи́ма чети́рми; |
|
4
|
4
|
| І, не маючи можливости наблизитись до Нього через народ, розкрили покрівлю дому, де Він був, і, розібравши її, спустили постіль, на якій лежав розслаблений. | і не могу́щим прибли́житися к Нему́ наро́да ра́ди, откри́ша покро́в, іді́же бі, і прокопа́вше сві́сиша одр, на не́мже разсла́бленний лежа́ше. |
|
5
|
5
|
| Ісус, побачивши віру їхню, говорить розслабленому: чадо, відпускаються тобі гріхи твої. | Ви́дів же Ісу́с ві́ру їх, глаго́ла разсла́бленному: ча́до, отпуща́ються тебі́ грісі́ твої́. |
|
6
|
6
|
| Були там деякі з книжників, що сиділи і помишляли в серцях своїх: | Бя́ху же ні́ції от кни́жник ту сідя́ще і помишля́юще в сердця́х свої́х: |
|
7
|
7
|
| чому Цей так богохулить? Хто може прощати гріхи, крім одного Бога? | что Сей та́ко глаго́леть хули́? Кто мо́жеть оставля́ти гріхи́, то́кмо єди́н Бог? |
|
8
|
8
|
| Ісус, відразу зрозумівши духом Своїм, що вони так помишляють у собі, сказав їм: навіщо так помишляєте в серцях ваших? | І а́біє разумі́в Ісу́с ду́хом Свої́м, я́ко та́ко ті́ї помишля́ють в себі́, рече́ їм: что сія́ помишля́єте в сердця́х ва́ших? |
|
9
|
9
|
| Що легше — сказати розслабленому: прощаються тобі гріхи? Чи сказати: встань, візьми постіль свою і ходи? | Что єсть удо́біє? Рещи́ разсла́бленному: отпуща́ються тебі́ грісі́? Іли́ рещи́: воста́ни, і возьми́ одр твой і ходи́? |
|
10
|
10
|
| Та щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, — говорить розслабленому: | Но да уві́сте, я́ко власть і́мать Син Челові́чеський на землі́ отпуща́ти гріхи́; глаго́ла разсла́бленному: |
|
11
|
|
| тобі кажу: встань, візьми постіль твою та йди до дому твого. | |
|
12
|
12
|
| Він зараз же встав і, взявши постіль, вийшов перед усіма, так що всі дивувались і прославляли Бога, кажучи: ніколи ще такого ми не бачили. | І воста́ а́біє, і взем одр, ізи́де пред всі́ми, я́ко диви́тися всім і сла́вити Бо́га, глаго́лющим, я́ко ніколи́же та́ко ви́діхом. |
|
13
|
13
|
| І вийшов Ісус знову до моря; і весь народ пішов до Нього, і учив їх. | (Зач. 8) І ізи́де па́ки к мо́рю; і весь наро́д ідя́ше к Нему́, і уча́ше їх. |
|
14
|
14
|
| Проходячи, побачив Він Левія Алфеєвого, що сидів на митниці, і сказав йому: йди за Мною. І той, вставши, пішов за Ним. | І мимогря́дий ви́ді Леві́ю Алфе́йова, сідя́ща на ми́тниці, і глаго́ла єму́: по Мні гряди́. І воста́в вслід Єго́ і́де. |
|
15
|
15
|
| І коли Ісус возлежав у господі його, возлежали з Ним і ученики Його і багато митарів та грішників; бо багато їх було, і вони йшли за Ним. | І бисть возлежа́щу Єму́ в дому́ єго́, і мно́зі митарі́ і грі́шници возлежа́ху со Ісу́сом і со ученики́ Єго́; бя́ху бо мно́зі, і по Нем ідо́ша. |
|
16
|
16
|
| Книжники й фарисеї, побачивши, що Він їсть з митарями і грішниками, говорили ученикам Його: як це Він їсть і п’є з митарями і грішниками? | І кни́жници і фарисе́є, ви́дівше Єго́ яду́ща с митарі́ і грі́шники, глаго́лаху ученико́м Єго́: что я́ко с митарі́ і грі́шники ясть і піє́ть? |
|
17
|
17
|
| Почувши це, Ісус говорить їм: не здорові потребують лікаря, але хворі; Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння. | І сли́шав Ісу́с глаго́ла їм: не тре́бують здра́вії врача́, но боля́щії; не прийдо́х призва́ти пра́ведники, но грі́шники на покая́ніє. |
|
18
|
18
|
| Учні Іоанові та фарисейські постили. Приходять до Нього і кажуть: чому учні Іоанові та фарисейські постять, а Твої ученики не постять? | (Зач. 9) І бя́ху ученици́ Іоа́ннови і фарісе́йстії постя́щеся. І прийдо́ша і глаго́лаша Єму́: почто́ ученици́ Іоа́ннови і фарисе́йстії постя́ться, а Твої́ ученици́ не постя́ться? |
|
19
|
19
|
| І сказав їм Ісус: чи можуть постити гості весільні, коли з ними жених? Доки з ними жених, не можуть постити. | І рече́ їм Ісу́с: єда́ мо́гуть си́нове бра́чнії, до́ндеже жени́х с ни́ми єсть, пости́тися? Єли́ко вре́м'я с собо́ю і́муть жениха́, не мо́гуть пости́тися; |
|
20
|
20
|
| Прийдуть же дні, коли заберуть від них жениха, і тоді поститимуть у ті дні. | при́йдуть же дні́є, єгда́ оти́меться от них жени́х, і тогда́ постя́ться в ти́я дні; |
|
21
|
21
|
| І ніхто не пришиває латки з нової тканини до старої одежі: інакше нове відірветься від старого, і ще гірша дірка буде. | і нікто́же приложе́нія пла́та небі́лена пришива́єть к ри́зі ве́тсі: а́ще ли же ні, во́зьметь коне́ць єго́ но́воє от ве́тхаго [отто́ргнеть приставле́ніє єго́ но́воє (ні́что) от ве́тхаго], і го́рша дира́ бу́деть: |
|
22
|
22
|
| І ніхто не вливає вина молодого в міхи старі: інакше молоде вино прорве міхи, і вино витече, і міхи пропадуть; але вино молоде треба вливати в міхи нові. | і нікто́же влива́єть вина́ но́ва в мі́хи ве́тхі: а́ще ли же ні, просади́ть вино́ но́воє мі́хи, і вино́ проліє́ться, і мі́сі поги́бнуть; но вино́ но́воє в мі́хи но́ви влія́ти [подоба́єть]. |
|
23
|
23
|
| І довелося Йому в суботу проходити через посіви, і ученики Його дорогою почали рвати колоски. | (Зач. 10) І бисть мимоходи́ти Єму́ в субо́ти сквозі́ сі́янія, і нача́ша ученици́ Єго́ путь твори́ти, востерза́юще кла́си. |
|
24
|
24
|
| І фарисеї сказали Йому: дивись, що вони роблять у суботу, чого не слід робити. | І фарисе́є глаго́лаху Єму́: виждь, что творя́ть в субо́ти, єго́же не досто́їть? |
|
25
|
25
|
| Він сказав їм: невже ви ніколи не читали, що зробив Давид, коли мав потребу, бо зголоднів сам і ті, що були з ним? | І Той глаго́лаше їм: ні́сте ли ніколи́же чли, что сотвори́ Дави́д, єгда́ тре́бованіє імі́ і взалка́ сам і і́же с ним? |
|
26
|
26
|
| Як увійшов він у дім Божий за первосвященика Авиафара і їв хліби принесення, яких не повинен їсти ніхто, крім священиків, і дав тим, що були з ним? | Ка́ко вни́де в дом Бо́жий при Авіафа́рі архієре́ї, і хлі́би предложе́нія сніде́, ї́хже не достоя́ше я́сти то́кмо ієре́єм, і даде́ і су́щим с ним? |
|
27
|
27
|
| І сказав їм: субота для людини, а не людина для суботи; | І глаго́лаше їм: субо́та челові́ка ра́ди бисть, а не челові́к субо́ти ра́ди; |
|
28
|
28
|
| тому Син Людський є господар і суботи. | ті́мже госпо́дь єсть Син Челові́чеський і субо́ті. |
|
Глава 3
|
Глава 3
|
|
1
|
1
|
| І знов увійшов до синагоги. І там був чоловік, який мав усохлу руку. | І вни́де па́ки в со́нмище; і бі та́мо челові́к, су́ху іми́й ру́ку. |
|
2
|
2
|
| І стежили за Ним, чи не зцілить його в суботу, щоб звинуватити Його. | І назира́ху Єго́, а́ще в субо́ти ісціли́ть єго́, да Нань возглаго́лють. |
|
3
|
3
|
| Він же говорить чоловікові, котрий мав усохлу руку: стань посередині. | І глаго́ла челові́ку су́ху іму́щему ру́ку: ста́ни посреді́. |
|
4
|
4
|
| А їм говорить: чи годиться в суботу добро робити, чи зло робити — душу спасти чи загубити? Вони ж мовчали. | І глаго́ла їм: досто́їть ли в субо́ти добро́ твори́ти, іли́ зло твори́ти? Ду́шу спасти́, іли́ погуби́ти? Они́ же молча́ху. |
|
5
|
5
|
| І, глянувши на них з гнівом, засмучений закам’янілістю сердець їхніх, каже чоловікові: простягни руку твою. Він простягнув, і стала рука його здорова, як друга. | І воззрі́в на них со гні́вом, скорб'я́ о окамене́нії серде́ць їх, глаго́ла челові́ку: простри́ ру́ку твою́. І простре́; і утверди́ся рука́ єго́ ціла́, я́ко друга́я. |
|
6
|
6
|
| Фарисеї, вийшовши, зразу ж радилися з іродіанами проти Нього, як би погубити Його. | (Зач. 11) І ізше́дше фарисе́є, а́біє со іродіа́ни сові́т творя́ху Нань, ка́ко Єго́ погуб'я́ть. |
|
7
|
7
|
| Але Ісус з учениками Своїми відійшов до моря; і за Ним пішло багато народу з Галилеї, Юдеї, | Ісу́с же оти́де со ученики́ Свої́ми к мо́рю; і мног наро́д от Галиле́ї по Нем і́де, і от Іуде́ї, |
|
8
|
8
|
| з Єрусалима, Ідумеї, з-за Йордану; та з Тира й Сидона, почувши, що Він робив, йшли до Нього у великій кількості. | і от Ієрусали́ма, і от Ідуме́ї, і со о́наго по́лу Іорда́на. І от Ти́ра і Сидо́на мно́жество мно́гоє, сли́шавше, єли́ка творя́ше, [і] прийдо́ша к Нему́. |
|
9
|
9
|
| І сказав ученикам Своїм, щоб приготували для Нього човен, через багатолюдність, аби не тіснилися до Нього. | І рече́ ученико́м Свої́м, да кора́бль бу́деть у Него́ наро́да ра́ди, да не стужа́ють Єму́. |
|
10
|
10
|
| Бо багатьох Він зцілив, тому ті, які мали рани, кидалися до Нього, щоб торкнутися Його. | Мно́гі бо ісціли́, я́коже напада́ти на Него́, да Єму́ прико́снуться, єли́ці імія́ху ра́ни. |
|
11
|
11
|
| І духи нечисті, коли бачили Його, падали перед Ним і кричали: Ти Син Божий. | І ду́сі нечи́стії, єгда́ ви́дяху Єго́, припада́ху к Нему́ і зва́ху, глаго́люще, я́ко Ти єси́ Син Бо́жий. |
|
12
|
12
|
| Та Він суворо забороняв їм, щоб не робили Його відомим. | І мно́го преща́ше їм, да не явле́на Єго́ сотворя́ть. |
|
13
|
13
|
| Потім зійшов на гору і покликав до Себе, кого Сам хотів; і прийшли до Нього. | (Зач. 12) І взи́де на гору́ і призва́, ї́хже хотя́ше Сам; і прийдо́ша к Нему́. |
|
14
|
14
|
| І обрав з них дванадцять, щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь, | І сотвори́ двана́десяте, да бу́дуть с Ним, і да посила́єть їх пропові́дати, |
|
15
|
15
|
| і щоб вони мали владу зціляти від недуг і виганяти бісів. | і імі́ти власть ціли́ти неду́ги і ізгони́ти бі́си; |
|
16
|
16
|
| І поставив Симона, давши йому ім’я Петро, | і нарече́ Си́мону і́м'я Петр, |
|
17
|
17
|
| Якова Зеведеєвого та Іоана, брата Якова, давши їм імення Воанергес, тобто «сини громові», | і Іа́кова Зеведе́йова, і Іоа́нна, бра́та Іа́ковля: і нарече́ ї́ма імена́ Воанерге́с, є́же єсть си́на гро́мова, |
|
18
|
18
|
| Андрія, Филипа, Варфоломія, Матфея, Фому, Якова Алфеєвого, Фадея, Симона Кананіта | і Андре́я, і Фили́ппа, і Варфоломе́я, і Матфе́я, і Фому́, і Іа́кова Алфе́йова, і Фадде́я, і Си́мона Канані́та, |
|
19
|
19
|
| та Іуду Іскаріотського, який і зрадив Його. | і Іу́ду Іскаріо́тськаго, і́же і предаде́ Єго́. |
|
20
|
20
|
| Приходять у дім; і знову збирається народ, так що їм неможливо було і хліба їсти. | (Зач. 13) І прийдо́ша в дом; і собра́ся па́ки наро́д, я́ко не мощи́ їм ні хлі́ба я́сти. |
|
21
|
21
|
| І, почувши, ті, хто був у Нього, пішли взяти Його, бо говорили, що Він не при собі. | І сли́шавше і́же бя́ху у Него́, ізидо́ша, да і́муть Єго́, глаго́лаху бо, я́ко неі́стов єсть. |
|
22
|
22
|
| А книжники, які прийшли з Єрусалима, говорили, що Він має в Собі Вельзевула і що силою бісівського князя виганяє бісів. | І кни́жници, і́же от Ієрусали́ма низше́дшії, глаго́лаху, я́ко Веєльзеву́ла і́мать і я́ко о кня́зі бісо́встім ізго́нить бі́си. |
|
23
|
23
|
| І, покликавши їх, говорив їм притчами: як може сатана виганяти сатану? | І призва́в їх, в при́тчах глаго́лаше їм: ка́ко мо́жеть сатана́ сатану́ ізгони́ти? |
|
24
|
24
|
| Якщо царство розділиться само в собі, не може встояти царство те. | І а́ще ца́рство на ся разділи́ться, не мо́жеть ста́ти ца́рство то; |
|
25
|
25
|
| І якщо дім розділиться сам у собі, не може встояти дім той. | і а́ще дом на ся разділи́ться, не мо́жеть ста́ти дом той; |
|
26
|
26
|
| І якщо сатана повстав сам на себе і розділився, не може встояти, але прийшов кінець його. | і а́ще сата́на воста́ на ся сам і разділи́ся, не мо́жеть ста́ти, но коне́ць і́мать. |
|
27
|
27
|
| Ніхто, ввійшовши в дім сильного, не може пограбувати речей його, якщо раніш не зв’яже сильного, і тоді розграбує дім його. | Нікто́же мо́жеть сосу́ди крі́пкаго, вшед в дом єго́, расхи́тити, а́ще не пе́рвіє крі́пкаго св'я́жеть, і тогда́ дом єго́ расхи́тить. |
|
28
|
28
|
| Істинно кажу вам: простяться синам людським усі гріхи та хули, якими б вони не хулили; | (Зач. 14) Амі́нь глаго́лю вам, я́ко вся отпу́стяться согріше́нія сино́м челові́чеським, і хуле́нія, єли́ка а́ще восхуля́ть; |
|
29
|
29
|
| хто ж хулитиме Духа Святого, тому не буде прощення довіку, але підлягає він вічному осуду. | а і́же восху́лить на Ду́ха Свята́го, не і́мать отпуще́нія во ві́ки, но пови́нен єсть ві́чному суду́. |
|
30
|
30
|
| Бо ж говорили: в Ньому нечистий дух. | Зане́ глаго́лаху: ду́ха нечи́стаго і́мать. |
|
31
|
31
|
| Прийшли Мати і брати Його і, стоячи надворі, послали до Нього покликати Його. | Прийдо́ша у́бо Ма́ти і бра́тія Єго́, і вні стоя́ще посла́ша к Нему́, зову́ще Єго́. |
|
32
|
32
|
| Навколо Нього сидів народ. І сказали Йому: ось Мати Твоя і брати Твої і сестри Твої надворі, шукають Тебе. | І сідя́ше наро́д о́крест Єго́. Рі́ша же Єму́: се Ма́ти Твоя́ і бра́тія Твоя́ [і сестри́ Твоя́] вні і́щуть Тебе́. |
|
33
|
33
|
| І відповів їм: хто мати Моя і брати Мої? | І отвіща́ ім, глаго́ля: кто єсть ма́ти Моя́, іли́ бра́тія Моя́? |
|
34
|
34
|
| І, поглянувши довкола Себе на тих, що сиділи, сказав: ось мати Моя і брати Мої; | І согля́дав о́крест Себе́ сідя́щия, глаго́ла: се, ма́ти Моя́ і бра́тія Моя́; |
|
35
|
35
|
| бо хто творитиме волю Божу, той брат Мій, і сестра Моя, і мати Моя. | і́же бо а́ще сотвори́ть во́лю Бо́жию, сей брат Мой і сестра́ Моя́ і ма́ти (Мі) єсть. |
|
Глава 4
|
Глава 4
|
|
1
|
1
|
| І знову почав навчати біля моря; і зібралося до Нього багато народу, так що Він увійшов у човен і сидів на морі; а весь народ був біля моря на землі. | (Зач. 15) І па́ки нача́т учи́ти при мо́рі; і собра́ся к Нему́ наро́д мног, я́коже Самому́ влі́зшу в кора́бль, сіді́ти в мо́рі; і весь наро́д при мо́рі на землі́ бя́ше. |
|
2
|
2
|
| І багато вчив їх притчами, і в навчанні Своєму говорив їм: | І уча́ше їх при́тчами мно́го і глаго́лаше їм во уче́ніії Своє́м: |
|
3
|
3
|
| слухайте, ось вийшов сівач сіяти; | сли́шіте: се, ізи́де сі́яй сі́яти; |
|
4
|
4
|
| і, коли сіяв, трапилося, що одне зерно впало при дорозі, і налетіли птахи і видзьобали його. | і бисть єгда́ сі́яше, о́во паде́ при путі́, і прийдо́ша пти́ці, і позоба́ша є; |
|
5
|
5
|
| Інше ж упало на кам’янисте місце, де небагато було землі; і скоро зійшло, бо земля була неглибока. | друго́є же паде́ при ка́мені, іді́же не ім'я́ше землі́ мно́ги, і а́біє прозябе́, зане́ не ім'я́ше глубини́ земни́я: |
|
6
|
6
|
| Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, не маючи коріння, засохло. | со́лнцю же возсія́вшу присвя́де, і зане́ не ім'я́ше ко́рене, і́зсше; |
|
7
|
7
|
| Ще інше впало в терня; і виросло терня, і заглушило зерно, і воно не дало плоду. | і друго́є паде́ в те́рнії, і взи́де те́рніє, і подави́ є, і плода́ не даде́: |
|
8
|
8
|
| А інше впало на добру землю і дало плід, який зійшов і виріс; і вродило в тридцять, в шістдесят і в стократ. | і друго́є паде́ на землі́ до́брій, і дая́ше плод восходя́щ і расту́щ, і припло́доваше на три́десять, і на шестьдеся́т, і на сто. |
|
9
|
9
|
| І сказав їм: хто має вуха слухати, нехай слухає! | І глаго́лаше: імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить. |
|
10
|
10
|
| Коли ж залишився на самоті, то ті, що були з Ним разом з дванадцятьма, запитали Його про притчу. | (Зач. 16) Єгда́ же бисть єди́н, вопроси́ша Єго́, і́же бя́ху с Ним, со обімана́десяте о при́тчі. |
|
11
|
11
|
| І сказав їм: вам дано знати тайни Царства Божого, а тим, зовнішнім, усе буває в притчах, | І глаго́лаше їм: вам єсть дано́ ві́дати та́йни Ца́рствія Бо́жия, о́нім же вні́шним в при́тчах вся бива́ють, |
|
12
|
12
|
| так що вони своїми очима дивляться, і не бачать; своїми вухами чують, і не розуміють, та й не навернуться, щоб відпустились їм гріхи. | да ви́дяще ви́дять, і не у́зрять; і сли́шаще сли́шать, і не разумі́ють; да не когда́ обратя́ться, і оста́в'яться їм грісі́. |
|
13
|
13
|
| І говорить їм: не розумієте цієї притчі? Як же вам зрозуміти всі притчі? | І глаго́ла їм: не ві́сте ли при́тчі сея́? І ка́ко вся при́тчі уразумі́єте? |
|
14
|
14
|
| Сівач слово сіє. | Сі́яй, сло́во сі́єть. |
|
15
|
15
|
| Посіяне при дорозі означає тих, у яких сіється слово, але, як тільки почують слово, зараз же приходить сатана і забирає слово, посіяне в серцях їхніх. | Сі́ї же суть, і́же при путі́, іді́же сі́ється сло́во, і єгда́ усли́шать, а́біє прихо́дить сатана́ і оте́млеть сло́во сі́янноє в сердця́х їх. |
|
16
|
16
|
| Так само і посіяне на камені означає тих, які, коли почують слово, зразу з радістю сприймають його, | І сі́ї суть тако́жде і́же на ка́менних сі́ємії, і́же єгда́ усли́шать сло́во, а́біє с ра́достію приє́млють є; |
|
17
|
17
|
| але не мають у собі кореня і непостійні; а потім, коли настане скорбота або гоніння за слово, відразу спокушаються. | і не і́муть коре́нія в себі́, но привре́менні суть; та́же би́вшей печа́лі іли́ гоне́нію словесе́ ра́ди, а́біє соблажня́ються. |
|
18
|
18
|
| Посіяне між терням означає тих, що слухають слово, | А сі́ї суть, і́же в те́рнії сі́ємії, сли́шащії сло́во; |
|
19
|
19
|
| але в яких турботи віку цього, спокуси багатством та інші пожадання, увійшовши в них, заглушують слово, і воно безплідним буває. | і печа́лі ві́ка сего́, і лесть бога́тства, і о про́чих по́хоті входя́щия подавля́ють сло́во, і безпло́дно бива́єть. |
|
20
|
20
|
| А посіяне на добрій землі означає тих, що слухають слово і приймають, і приносять плід один у тридцять, другий в шістдесят, інший в стократ. | І сі́ї суть, і́же на землі́ до́брій сі́яннії, і́же сли́шать сло́во і приє́млють, і пло́дствують на три́десять, і на шестьдеся́т, і на сто. |
|
21
|
21
|
| І сказав їм: чи для того приносять світильник, щоб поставити під посудину або під ліжко? Чи не для того, щоб поставити на свічнику? | І глаго́лаше їм: єда́ світи́льник прихо́дить [вжига́ють], да под спу́дом положа́ть єго́ іли́ под одро́м? Не да ли на сві́щниці положе́н бу́деть? |
|
22
|
22
|
| Нема нічого таємного, що не стало б явним, і нічого не буває захованого, що не виявилося б. | ність бо та́йно, є́же не яви́ться, ніже́ бисть потає́но, но да при́йдеть в явле́ніє; |
|
23
|
23
|
| Коли хто має вуха слухати, нехай слухає! | а́ще кто і́мать у́ші сли́шати, да сли́шить. |
|
24
|
24
|
| І сказав їм: дотримуйтесь того, що чуєте: якою мірою міряєте, такою відмірено буде вам, тим, що слухають. | (Зач. 17) І глаго́лаше їм: блюді́те что сли́шите: в ню́же мі́ру мі́рите, возмі́риться вам, і приложи́ться вам сли́шащим; |
|
25
|
25
|
| Бо хто має, тому дасться; а хто не має, у того відніметься і те, що має. | і́же бо а́ще і́мать, да́сться єму́, а і́же не і́мать, і є́же і́мать, оти́меться от него́. |
|
26
|
26
|
| І сказав: Царство Боже подібне до того, як коли чоловік кине насіння в землю; | І глаго́лаше: та́ко єсть [і] Ца́рствіє Бо́жиє, я́коже челові́к вмета́єть сі́м'я в зе́млю, |
|
27
|
27
|
| і чи спить, чи встає вночі та вдень, а насіння сходить і росте, а як — не знає він. | і спить, і востає́ть но́щію і дні́ю, і сі́м'я прозяба́єть і расте́ть, я́коже не вість он; |
|
28
|
28
|
| Земля бо сама з себе родить спочатку стебло, потім колос, далі повне зерно в колосі. | от себе́ бо земля́ плоди́ть пре́жде траву́, пото́м клас, та́же ісполня́єть пшени́цю в кла́сі; |
|
29
|
29
|
| Коли ж достигне плід, негайно посилає серп, бо настали жнива. | єгда́ же созрі́єть плод, а́біє по́слеть серп, я́ко наста́ жа́тва. |
|
30
|
30
|
| І сказав: до чого уподібнимо Царство Боже? Або якою притчею зобразимо його? | І глаго́лаше: чесому́ уподо́бим Ца́рствіє Бо́жиє? Іли́ ко́єй при́тчі приложи́м є? |
|
31
|
31
|
| Воно — мов зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, дрібніше за всяке насіння на землі. | я́ко зе́рно гору́шично, є́же єгда́ всі́яно бу́деть в землі́, мні́є всіх сі́мен єсть земни́х; |
|
32
|
32
|
| А коли посіяне, сходить і стає більше від усякого зілля та дає таке велике гілля, що під тінню його можуть укриватися птахи небесні. | і єгда́ всі́яно бу́деть, возраста́єть, і бива́єть бо́ліє всіх зе́лій, і твори́ть ві́тві ве́лія, я́ко мощи́ под сі́нію єго́ пти́цям небе́сним вита́ти. |
|
33
|
33
|
| І такими багатьма притчами проповідував їм слово, скільки вони могли слухати. | І такови́ми при́тчами мно́гими глаго́лаше їм сло́во, я́коже можа́ху сли́шати. |
|
34
|
34
|
| Без притчі ж не говорив їм; а ученикам на самоті пояснював усе. | Без при́тчі же не глаго́лаше їм словесе́; осо́б же ученико́м Свої́м сказа́ше вся. |
|
35
|
35
|
| І сказав їм увечері того ж дня: переправимось на той бік. | (Зач. 18) І глаго́ла їм в той день, ве́черу би́вшу: пре́йдем на он пол. |
|
36
|
36
|
| І, відпустивши народ, узяли Його, як Він був у човні; і з Ним були інші човни. | І отпу́щше наро́ди, поя́ша Єго́ я́коже бі в кораблі́; і іні́ї же кораблі́ бя́ху с Ним. |
|
37
|
37
|
| І знялась велика буря; хвилі били в човен так, що він уже наповнювався водою. | І бисть бу́ря ві́трена вели́ка; во́лни же влива́хуся в кора́бль, я́ко уже́ погружа́тися єму́. |
|
38
|
38
|
| А Він спав на кормі на підголівнику. Його розбудили і говорять Йому: Учителю, невже Тобі байдуже, що ми гинемо? | І бі Сам на кормі́ на возгла́вниці сп'я. І возбуди́ша Єго́ і глаго́лаша Єму́: Учи́телю, не ради́ши ли, я́ко погиба́єм? |
|
39
|
39
|
| І, вставши, Він заборонив вітрові і сказав морю: умовкни, перестань. І стих вітер, і настала велика тиша. | І воста́в запрети́ ві́тру і рече́ мо́рю: молчи́, преста́ни. І уле́же вітр, і бисть тишина́ ве́лія. |
|
40
|
40
|
| І сказав їм: чого ви такі боязкі? Чому не маєте віри? | І рече́ їм: что та́ко страшли́ві єсте́? Ка́ко не і́мате ві́ри? |
|
41
|
41
|
| І страх великий напав на них, і говорили між собою: Хто ж Цей, що і вітер, і море слухають Його? | І убоя́шася стра́хом ве́ліїм і глаго́лаху друг ко дру́гу: кто у́бо Сей єсть, я́ко і вітр, і мо́ре послу́шають Єго́? |
|
Глава 5
|
Глава 5
|
|
1
|
1
|
| І прийшли на другий берег моря, в країну Гадаринську. | (Зач.19) І прийдо́ша на он пол мо́ря, во страну́ Гадари́нськую. |
|
2
|
2
|
| І коли вийшов Він з човна, зразу зустрів Його чоловік, який вийшов з гробів і мав духа нечистого; | І ізлі́зшу Єму́ із корабля́, а́біє срі́те Єго́ от гробо́в челові́к в ду́сі нечи́сті, |
|
3
|
3
|
| він жив у гробах, і ніхто не міг його зв’язати, навіть ланцюгами, | і́же жили́ще ім'я́ше во гробі́х, і ні вери́гами нікто́же можа́ше єго́ св'яза́ти; |
|
4
|
4
|
| бо багато разів він був скований кайданами та ланцюгами, але розривав ланцюги і розбивав залізні кайдани, і ніхто не мав сили приборкати його. | зане́ єму́ мно́гажди пу́ти і у́жі [желі́зни] св'я́зану су́щу, і растерза́тися от него́ у́жем [желі́зним] і пу́том сокруша́тися; і нікто́же можа́ше єго́ уму́чити [укроти́ти]; |
|
5
|
5
|
| Завжди, вночі та вдень, був він у гробах і в горах, кричав та бився об каміння. | і ви́ну нощ і день во гробі́х і в гора́х бі, вопія́ і толки́йся ка́менієм. |
|
6
|
6
|
| Побачивши ж Ісуса здаля, прибіг і поклонився Йому. | Узрі́в же Ісу́са іздале́ча, тече́ і поклони́ся Єму́, |
|
7
|
7
|
| І, скрикнувши гучним голосом, сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене! | і возопи́в гла́сом ве́ліїм, рече́: что мні і Тебі́, Ісу́се, Си́не Бо́га Ви́шняго? Заклина́ю Тя Бо́гом, не му́чи мене́. |
|
8
|
8
|
| Бо Ісус сказав йому: вийди, душе нечистий, з цього чоловіка. | Глаго́лаше бо єму́: ізи́ди, ду́ше нечи́стий, от челові́ка. |
|
9
|
9
|
| І спитав його: як твоє ім’я? І він сказав у відповідь: легіон ім’я моє, бо багато нас. | І вопроша́ше єго́: что ті єсть і́м'я? І отвіща́ глаго́ля: легео́н і́м'я мні, я́ко мно́зі єсьми́. |
|
10
|
10
|
| І благав Його вельми, щоб не висилав їх геть з країни тієї. | І моли́ша Єго́ мно́го, да не по́слеть їх вні страни́. |
|
11
|
11
|
| Паслось же там біля гори велике стадо свиней. | Бі же ту при горі́ ста́до свино́є ве́ліє пасо́мо. |
|
12
|
12
|
| І благали Його всі біси, кажучи: пошли нас у свиней, щоб нам увійти в них. | І моли́ша Єго́ всі бі́си, глаго́люще: посли́ ни во свинія́, да в ня вни́дем. |
|
13
|
13
|
| Ісус відразу повелів їм. І, вийшовши, духи нечисті увійшли в свиней; і кинулося стадо з кручі в море, а їх було близько двох тисяч; і потонули в морі. | І повелі́ їм а́біє Ісу́с. І ізше́дше ду́сі нечи́стії, внидо́ша во свинія́; і устреми́ся ста́до по бре́гу в мо́ре, бя́ху же я́ко дві ти́сящі, і утопа́ху в мо́рі. |
|
14
|
14
|
| Пастухи ж свиней побігли і розказали у місті і в селах. І жителі вийшли подивитись, що сталося. | Пасу́щії же свинія́ біжа́ша і возвісти́ша во гра́ді і в се́ліх. І ізидо́ша ви́діти, что єсть би́вшеє. |
|
15
|
15
|
| Приходять до Ісуса і бачать, що біснуватий, в якому був легіон, сидить — і одягнений, і при здоровому розумі; і злякалися. | І прийдо́ша ко Ісу́сові, і ви́діша біснова́вшагося сідя́ща і оболче́на і сми́сляща, імі́вшаго легео́н; і убоя́шася. |
|
16
|
16
|
| Очевидці ж розказали їм про те, як це сталося з біснуватим, і про свиней. | Пові́даша же їм ви́дівшії, ка́ко бисть бісно́му, і о свинія́х. |
|
17
|
17
|
| І почали благати Його, щоб відійшов від меж їхніх. | І нача́ша моли́ти Єго́ отити́ от преді́л їх. |
|
18
|
18
|
| І коли Він увійшов у човен, колишній біснуватий просив Його, щоб бути з Ним. | І влі́зшу Єму́ в кора́бль, моля́ше Єго́ біснова́вийся, даби́ бил с Ним. |
|
19
|
19
|
| Але Ісус не дозволив йому, а сказав: йди додому до своїх і розкажи їм, що створив з тобою Господь і як помилував тебе. | Ісу́с же не даде́ єму́, но рече́ єму́: іди́ в дом твой ко твої́м і возвісти́ їм, єли́ка ті Госпо́дь сотвори́ і поми́лова тя. |
|
20
|
20
|
| І пішов, і почав проповідувати у Десятиградді про те, що сотворив з ним Ісус; і всі дивувалися. | І і́де і нача́ пропові́дати в десяти́ гра́діх, єли́ка сотвори́ єму́ Ісу́с. І всі дивля́хуся. |
|
21
|
21
|
| Коли Ісус знову переправився в човні на той бік, зібралося до Нього багато народу; Він був біля моря. | (Зач. 20) І преше́дшу Ісу́су в кораблі́ па́ки на он пол, собра́ся наро́д мног о Нем [к Нему́]. І бі при мо́рі. |
|
22
|
22
|
| І ось приходить один з начальників синагоги на ім’я Іаїр і, побачивши Його, падає до ніг Його | І се, при́йде єди́н от архісинаго́г, і́менем Іаі́р, і ви́дів Єго́, паде́ при ногу́ Єго́ |
|
23
|
23
|
| і дуже благає Його, кажучи: дочка моя при смерті; прийди і поклади на неї руки, щоб вона видужала і залишилася жива. | і моля́ше Єго́ мно́го, глаго́ля, я́ко дщи моя́ на кончи́ні єсть; да прише́д возложи́ши на ню ру́ці, я́ко да спасе́ться і жива́ бу́деть. |
|
24
|
24
|
| Ісус пішов з ним. За Ним йшло багато народу, і тиснули на Нього. | І і́де с Ним; (Зач. 21) і по Нем ідя́ху наро́ди мно́зі і угнета́ху Єго́. |
|
25
|
25
|
| Якась жінка, що хворіла на кровотечу дванадцять років, | І жена́ ні́кая су́щи в точе́нії кро́ве літ двана́десяте, |
|
26
|
26
|
| багато потерпіла від багатьох лікарів, і витратила все, що було в неї, і не дістала ніякого полегшення, але їй стало ще гірше, — | і мно́го пострада́вши от мног враче́в, і ізда́вши своя́ вся, і ні єди́ния по́льзи обрі́тши, но па́че в го́ршеє прише́дши; |
|
27
|
27
|
| почувши про Ісуса, підійшла ззаду в натовпі і доторкнулась до одягу Його, | сли́шавши о Ісу́сі, прише́дши в наро́ді созади́, прикосну́ся ри́зі Єго́; |
|
28
|
28
|
| бо говорила: якщо доторкнусь хоч до одежі Його, то видужаю. | глаго́лаше бо, я́ко, а́ще прикосну́ся ри́зам Єго́, спасе́на бу́ду. |
|
29
|
29
|
| І зразу припинилась у неї кровотеча; і вона відчула тілом, що зцілилася від недуги. | І а́біє ізся́кну істо́чник кро́ве єя́; і разумі́ [ощути́] ті́лом, я́ко ісцілі́ от ра́ни. |
|
30
|
30
|
| І негайно Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила, звернувся до народу і сказав: хто доторкнувся до одежі Моєї? | І а́біє Ісу́с разумі́ в Себі́ си́лу ізше́дшую от Него́, (і) обра́щся в наро́ді, глаго́лаше: кто прикосну́ся ри́зам Мої́м? |
|
31
|
31
|
| Ученики сказали Йому: Ти бачиш, що натовп тисне на Тебе, і говориш: хто доторкнувся до Мене? | І глаго́лаху Єму́ ученици́ Єго́: ви́диши наро́д угнета́ющ Тя, і глаго́леши: кто прикосну́ся Мні? |
|
32
|
32
|
| Але Він оглядався навкруги, щоб бачити ту, яка зробила це. | І обгля́даше ви́діти сотво́ршую сіє́. |
|
33
|
33
|
| Жінка ж, знаючи, що з нею сталося, зі страхом і трепетом підійшла, впала перед Ним і сказала Йому всю правду. | Жена́ же убоя́вшися і трепе́щущи, ві́дящи, є́же бисть єй, при́йде і припаде́ к Нему́ і рече́ Єму́ всю і́стину. |
|
34
|
34
|
| Він же сказав їй: дочко, віра твоя спасла тебе. Іди з миром і будь здорова від недуги твоєї. | Он же рече́ єй: дщи, ві́ра твоя́ спасе́ тя; іди́ в ми́рі і бу́ди ціла́ от ра́ни твоєя́. |
|
35
|
35
|
| Коли він ще говорив це, приходять від начальника синагоги і кажуть: дочка твоя померла; чого ще турбуєш Учителя? | Єще́ Єму́ глаго́лющу, (і) прийдо́ша от архісинаго́га, глаго́люще, я́ко дщи твоя́ у́мре; что єще́ дви́жеши Учи́теля? |
|
36
|
36
|
| Але Ісус, почувши ці слова, зразу говорить начальникові синагоги: не бійся, тільки віруй. | Ісу́с же а́біє сли́шав сло́во глаго́лемоє, глаго́ла архісинаго́гові: не бо́йся, то́кмо ві́руй. |
|
37
|
37
|
| І не дозволив нікому йти за Собою, крім Петра, Якова та Іоана, брата Якова. | І не оста́ви по Себі́ ні єди́наго іти́, то́кмо Петра́, і Іа́кова, і Іоа́нна, бра́та Іа́ковля. |
|
38
|
38
|
| І прийшов у дім начальника синагоги і бачить тривогу і тих, що плакали та дуже голосили. | І при́йде в дом архісинаго́гов і ви́ді молву́, пла́чущияся і крича́щия мно́го. |
|
39
|
39
|
| І, увійшовши, говорить їм: чого тривожитесь і плачете? Дівчина не вмерла, а спить. | І вшед глаго́ла їм: что мо́лвите і пла́четеся? Отрокови́ця ність умерла́, но спить. |
|
40
|
40
|
| І глузували з Нього. Він же, виславши всіх, бере з Собою батька й матір дівчини і тих, що були з Ним, і входить туди, де лежала дівчина. | І руга́хуся Єму́. Он же ізгна́в вся, поя́т отця́ отрокови́ці і ма́тер, і і́же (бі́ху) с Ним, і вни́де, іді́же бі отрокови́ця лежа́щи. |
|
41
|
41
|
| І, взявши дівчину за руку, каже їй: «таліфа, кумі», що значить: дівчино, тобі кажу, встань. | І єм за ру́ку отрокови́цю, глаго́ла єй: таліфа́ ку́мі, є́же єсть сказа́ємо: діви́це, тебі́ глаго́лю, воста́ни. |
|
42
|
42
|
| В ту ж мить дівчина встала і почала ходити, бо була років дванадцяти. І всі, хто бачив, жахнулися від дива великого. | І а́біє воста́ діви́ця і хожда́ше; бі бо літ двоюна́десяте. І ужасо́шася у́жасом ве́ліїм. |
|
43
|
43
|
| І Він суворо наказав їм, щоб ніхто про це не знав, і сказав: дайте їй їсти. | І запрети́ їм мно́го, да нікто́же уві́сть сего́, і рече́: даді́те єй я́сти. |
|
Глава 6
|
Глава 6
|
|
1
|
1
|
| І вийшов звідти Він, і прийшов у Свою батьківщину, і за Ним ішли ученики Його. | (Зач. 22) І ізи́де отту́ду і при́йде во оте́чествіє своє́; і по Нем ідо́ша ученици́ Єго́. |
|
2
|
2
|
| Коли настала субота, Він почав навчати в синагозі; і багато з тих, хто слухав, дивуючись, говорили: звідки в Ньому це? Що за премудрість дана Йому, і що за сили в руках Його? | І би́вшей субо́ті, нача́т на со́нмищи учи́ти. І мно́зі сли́шащії дивля́хуся, глаго́люще: отку́ду Сему́ сія́? І что прему́рость да́нная Єму́, і си́ли такови́ рука́ма Єго́ бива́ють? |
|
3
|
3
|
| Хіба не тесля Він, син Марії, брат Якова, Іосії, Іуди і Симона? Чи не тут, між нами, Його сестри? І спокушалися через Нього. | Не Сей ли єсть текто́н, Син Марі́їн, брат же Іа́кову і Іосі́ї і Іу́ді і Си́мону? І не сестри́ ли Єго́ зді (суть) в нас? І блажня́хуся о Нем. |
|
4
|
4
|
| Ісус же сказав їм: не буває пророка без пошани, хіба тільки на батьківщині своїй, і серед родичів, і в домі своїм. | Глаго́лаше же їм Ісу́с, я́ко ність проро́к без че́сти, то́кмо во оте́чествії своє́м, і в сро́дстві і в дому́ своє́м. |
|
5
|
5
|
| І не міг створити там ніякого чуда, тільки зцілив небагатьох недужих, поклавши на них руки. | І не можа́ше ту ні єди́ния си́ли сотвори́ти, то́кмо ма́ло неду́жних, возло́ж ру́ці, ісціли́. |
|
6
|
6
|
| І дивувався невір’ю їхньому; і обходив села навколишні, і навчав. | І дивля́шеся за неві́рствіє їх; і обхожда́ше ве́сі о́крест учя́. |
|
7
|
7
|
| І покликавши дванадцятьох, почав посилати їх по двоє, даючи їм владу над нечистими духами. | (Зач. 23) І призва́ обана́десяте, і нача́т їх посила́ти два два, і дая́ше їм власть над ду́хи нечи́стими. |
|
8
|
8
|
| І заповідав їм нічого не брати в дорогу, тільки один жезл: ні торбини, ні хліба, ні міді в поясі, |
І запові́да їм, да нічесо́же во́зьмуть на путь, то́кмо жезл єди́н: ні пи́ри, ні хлі́ба, ні при по́ясі міді, |
|
9
|
9
|
| щоб були взуті у сандалі і не зодягалися у дві одежі. | но обуве́ні в санда́лія; і не облачи́тися в дві ри́зі. |
|
10
|
10
|
| І сказав їм: коли де увійдете в дім, залишайтеся в ньому, доки не підете з того місця. | І глаго́лаше їм: іді́же а́ще вни́дете в дом, ту пребива́йте, до́ндеже ізи́дете отту́ду. |
|
11
|
11
|
| І коли хто не прийме вас і не послухає вас, виходячи звідти, обтрусіть порох з ніг ваших, на свідчення проти них. Істинно кажу вам: відрадніше буде Содому і Гоморрі в день судний, ніж місту тому. | і єли́ці а́ще не при́ймуть ви, ніже́ послу́шають вас, ісходя́ще отту́ду, оттрясі́те прах, і́же под нога́ми свої́ми, во свиді́тельство їм; амі́нь глаго́лю вам, отра́дніє бу́деть Содо́мом і Гомо́рром в день су́дний, не́же гра́ду тому́. |
|
12
|
12
|
| Вони пішли і проповідували, щоб покаялися; | І ізше́дше пропові́даху, да пока́ються; |
|
13
|
13
|
| виганяли багатьох бісів і багатьох хворих мазали оливою і зціляли. | і бі́си мно́гі ізгоня́ху; і ма́заху ма́слом мно́гі неду́жния, і ісціліва́ху. |
|
14
|
14
|
| Цар Ірод, почувши про Ісуса [бо Його ім’я стало відомим], говорив: це Іоан Хреститель воскрес з мертвих, і тому чудеса діються ним. | (Зач. 24) І усли́ша цар І́род; я́ві бо бисть і́м'я Єго́; і глаго́лаше, я́ко Іоа́нн Крести́тель от ме́ртвих воста́, і сего́ ра́ди си́ли ді́ються о нем. |
|
15
|
15
|
| Одні говорили, що це Ілля, а інші говорили, що то пророк або один з пророків. | Іні́ї глаго́лаху, я́ко Ілія́ єсть; іні́ї же глаго́лаху, я́ко проро́к єсть, іли́ я́ко єди́н от проро́к. |
|
16
|
16
|
| Ірод же, почувши, сказав: це Іоан, якому я відсік голову; він воскрес з мертвих. | Сли́шав же І́род рече́, я́ко, єго́же аз усі́кнух Іоа́нна, той єсть; той воста́ от ме́ртвих. |
|
17
|
17
|
| Бо цей Ірод, пославши, взяв Іоана і посадив його у в’язницю, через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого, з якою він одружився. | Той бо І́род посла́в, ят Іоа́нна і связа́ єго́ в темни́ці, Іродіа́ди ра́ди жени́ Фили́ппа, бра́та своєго́, я́ко ожени́ся є́ю. |
|
18
|
18
|
| Бо Іоан говорив Іродові: не годиться тобі мати жінку брата твого. | Глаго́лаше бо Іоа́нн І́родові: не достої́ть тебі́ імі́ти жену́ [Фили́ппа] бра́та твоєго́. |
|
19
|
19
|
| Іродіада ж, гніваючись на нього, бажала вбити його, та не могла. | Іроді́а же гні́вашеся на него́ і хотя́ше єго́ уби́ти; і не можа́ше. |
|
20
|
20
|
| Бо Ірод боявся Іоана, знаючи, що він муж праведний і святий, і охороняв його; багато що робив, слухаючись його, та із задоволенням слухав його. | І́род бо боя́шеся Іоа́нна, ві́дий єго́ му́жа пра́ведна і свя́та, і соблюда́ше єго́; і послу́шав єго́, мно́га творя́ше, і в сла́дость єго́ послу́шаше. |
|
21
|
21
|
| І настав нагідний день, коли Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет для вельмож своїх, тисяцьких і старійшин галилейських; | І приклю́чшуся дню потре́бну [удо́бну], єгда́ І́род рождеству́ своєму́ ве́черю творя́ше князе́м свої́м, і ти́сящником, і старі́йшинам галиле́йським; |
|
22
|
22
|
| і увійшла дочка Іродіади, танцювала і догодила Іродові і тим, що возлежали з ним; цар сказав дівчині: проси в мене, чого хочеш, і дам тобі. | і вше́дши дщер тоя́ Іродіа́ди, і пляса́вши, і уго́ждши І́родові і возлежа́щим с ним, рече́ цар діви́ці: проси́ у мене́ єго́же а́ще хо́щеши, і дам ті. |
|
23
|
23
|
| І клявся їй: чого тільки попросиш у мене, дам тобі, навіть до половини мого царства. | І кля́тся єй: я́ко єго́же а́ще попроси́ши у мене́, дам ті, і до пол ца́рствія моєго́. |
|
24
|
24
|
| Вона вийшла і спитала у матері своєї: що просити? Та відповіла: голову Іоана Хрестителя. | Она́ же ізше́дши рече́ ма́тері своє́й: чесо́ прошу́? Она́ же рече́: глави́ Іоа́нна Крести́теля. |
|
25
|
25
|
| Вона відразу ж пішла з поспішністю до царя і просила, кажучи: хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя. | І вше́дши а́біє со тща́нієм к царю́, прося́ше, глаго́лющи: хощу́, да мі да́си от него́ [а́біє] на блю́ді главу́ Іоа́нна Крести́теля. |
|
26
|
26
|
| Цар засмутився, але, заради клятви і тих, що возлежали з ним, не захотів відмовити їй. | І приско́рбен бив цар, кля́тви [же] ра́ди і за возлежа́щих с ним не восхоті́ отріщи́ єй. |
|
27
|
27
|
| І негайно, пославши ката, цар звелів принести голову його. | І а́біє посла́в цар спекула́тора, повелі́ принести́ главу́ єго́. |
|
28
|
28
|
| Той пішов, відсік йому голову в темниці, і приніс голову його на блюді, і віддав її дівчині, а дівчина віддала її матері своїй. | Он же шед усі́кну єго́ в темни́ці, і принесе́ главу́ єго́ на блю́ді, і даде́ ю діви́ці, і діви́ця даде́ ю ма́тері своє́й. |
|
29
|
29
|
| Учні його, почувши, прийшли і взяли тіло його, і поклали його у гробі. | І сли́шавше ученици́ єго́, прийдо́ша і взя́ша труп єго́, і положи́ша єго́ во гро́бі. |
|
30
|
30
|
| І зібрались апостоли до Ісуса і розповіли Йому все, і що зробили, і чого навчили. | (Зач. 25) І собраша́ся апо́столи ко Ісу́су і возвісти́ша Єму́ вся, і єли́ка сотвори́ша, і єли́ка научи́ша. |
|
31
|
31
|
| Він сказав їм: підіть ви одні у безлюдне місце і трохи відпочиньте, — бо так багато народу приходило і відходило, що їм ніколи було і їсти. | І рече́ їм: прийді́те ви са́мі в пу́сто мі́сто єди́ні [осо́б] і почі́йте ма́ло. Бя́ху бо приходя́щії і отходя́щії мно́зі, і ні я́сти їм бі когда́. |
|
32
|
32
|
| І вирушили в безлюдне місце в човні одні. | І ідо́ша в пу́сто мі́сто корабле́м єди́ні. |
|
33
|
33
|
| І побачили їх, як вони вирушали, і багато хто впізнав їх; і сходились туди піші з усіх міст, і випередили їх, і зійшлись до Нього. | І ви́діша їх іду́щих наро́ди, і позна́ша їх мно́зі; і пі́ші от всіх градо́в стица́хуся та́мо, і предвари́ша їх, і снидо́шася к Нему́. |
|
34
|
34
|
| Ісус, вийшовши, побачив багато людей і змилосердився над ними, бо вони були як вівці, що не мають пастиря; і почав навчати їх багато. | І ізше́д ви́ді Ісу́с наро́д мног і милосе́рдова о них, зане́ бя́ху я́ко о́вці не іму́щия па́стиря; і нача́т їх учи́ти мно́го. |
|
35
|
35
|
| І вже минуло багато часу, коли ученики Його приступили до Нього, кажучи: місце тут людне, а час уже пізній, — | І уже́ часу́ мно́гу би́вшу, присту́пльше к Нему́ ученици́ Єго́, глаго́лаша, я́ко пу́сто єсть мі́сто, і уже́ час мног, — |
|
36
|
36
|
| відпусти їх, щоб вони пішли у навколишні селища та села і купили собі хліба; бо їм нічого їсти. | отпусти́ їх, да ше́дше во окре́стних се́ліх і ве́сех ку́п'ять себі́ хлі́би; не і́муть бо чесо́ я́сти. |
|
37
|
37
|
| Він сказав їм у відповідь: ви дайте їм їсти. І сказали Йому: чи ми маємо піти купити хліба динаріїв на двісті і дати їм їсти? | Он же отвіща́в рече́ їм: даді́те їм ви я́сти. І глаго́лаша Єму́: да ше́дше ку́пим двіма́ сто́ма пі́нязь хлі́би і да́ми їм я́сти? |
|
38
|
38
|
| Але Він сказав їм: скільки у вас є хлібів? Підіть і подивіться. Вони, довідавшись, сказали: п’ять хлібів і дві рибини. | Он же рече́ ім: коли́ко хлі́би і́мате? Іді́те і ви́діте. І уві́дівше глаго́лаша: п'ять [хліб], і дві ри́бі. |
|
39
|
39
|
| Тоді повелів їм розсадити всіх рядами на зеленій траві. | І повелі́ їм посади́ти вся на спо́ди на спо́ди [во окру́г] на траві́ зелені́. |
|
40
|
40
|
| І посідали рядами, по сто і по п’ятдесят. | І возлего́ша на лі́хи на лі́хи [на ку́чи] по сту і по п'яти́десят. |
|
41
|
41
|
| Він взяв п’ять хлібів і дві рибини, звівши очі на небо, благословив і розломив хліби і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали їм; і обидві рибини поділив на всіх. | І приє́м п'ять хліб і дві ри́бі, воззрі́в на не́бо, благослови́ і преломи́ хлі́би, і дая́ше ученико́м Свої́м, да предлага́ють пред ни́ми; і о́бі ри́бі разділи́ всім. |
|
42
|
42
|
| І всі їли, і наситились. | І ядо́ша всі і наси́тишася; |
|
43
|
43
|
| І набрали шматків хліба і залишків від риб дванадцять повних кошиків. | і взя́ша укру́хи, двана́десяте ко́ша іспо́лнь, і от ри́бу. |
|
44
|
44
|
| Було ж тих, що їли хліби, близько п’яти тисяч мужів. | Бя́ше же я́дших хлі́би я́ко п'ять ти́сящ муже́й. |
|
45
|
45
|
| І зразу наказав ученикам Своїм увійти в човен і переправитись раніше за Нього на той бік до Вифсаїди, поки Він відпустить народ. | (Зач. 26) І а́біє пону́ди ученики́ Своя́ вни́ти в кора́бль і вари́ти [предвари́ти] Єго́ на он пол к Вифсаї́ді, до́ндеже Сам отпу́стить наро́ди. |
|
46
|
46
|
| І, відпустивши їх, пішов на гору помолитись. | І отре́кся їм [і отпусти́в я], і́де в го́ру помоли́тися. |
|
47
|
47
|
| Увечері човен був посеред моря, а Він один на землі. | І ве́черу би́вшу, бі кора́бль посреді́ мо́ря, і Сам єди́н на землі́. |
|
48
|
48
|
| І побачив, як вони знемагали у плаванні; бо вітер їм був зустрічний; близько до четвертої сторожі ночі прийшов до них, ідучи по морю, і хотів проминути їх. | І ви́ді їх стра́ждущих в пла́ванії; бі бо вітр проти́вен їм; і о четве́ртій стра́жі нощні́й при́йде к ним, по мо́рю ходя́й, і хотя́ше мину́ти їх. |
|
49
|
49
|
| Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що це привид, і закричали. | Они́ же ви́дівше Єго́ ходя́ща по мо́рю, мня́ху призра́к би́ти і возопи́ша. |
|
50
|
50
|
| Бо всі побачили Його і стривожилися. І зараз же заговорив з ними і сказав їм: підбадьоріться! Це Я, не бійтеся! | Всі бо Єго́ ви́діша і смути́шася. І а́біє глаго́ла с ни́ми і рече́ їм: дерза́йте! Аз єсьм, не бо́йтеся! |
|
51
|
51
|
| І увійшов до них у човен; і вітер стих. І вони надзвичайно про себе жахалися і дивувалися, | І вни́де к ним в кора́бль; і уле́же вітр. І зіло́ і́злиха в себі́ ужаса́хуся і дивля́хуся. |
|
52
|
52
|
| бо не зрозуміли і чуда з хлібами, тому що серце їхнє було скам’яніле. | Не разумі́ша бо о хлі́біх; бі бо се́рдце їх окамене́но. |
|
53
|
53
|
| І, переправившись, були в землю Генісаретську і причалили до берега. | І преше́дше прийдо́ша в зе́млю Геннисаре́тську і приста́ша. |
|
54
|
54
|
| Коли вони вийшли з човна, відразу жителі, впізнавши Його, | (Зач. 27) І ізше́дшим їм із корабля́, а́біє позна́ша Єго́, |
|
55
|
55
|
| оббігли всю околицю ту і почали приносити на постелях недужих туди, де тільки чули, що Він є. | обте́кше всю страну́ ту, нача́ша на одрі́х приноси́ти боля́щия, іді́же сли́шаху, я́ко ту єсть. |
|
56
|
56
|
| І куди тільки не приходив Він, чи в села, чи в міста, чи в селища, на перехрестях клали недужих і просили Його, щоб їм доторкнутись хоч до краю одежі Його; і ті, які доторкалися до Нього, зцілялись. | І а́може а́ще вхожда́ше в ве́сі, іли́ во гра́ди, іли́ се́ла, на распу́тіїх полага́ху неду́жния і моля́ху Єго́, да поне́ воскри́лію ри́зи Єго́ прико́снуться; і єли́ці а́ще прикаса́хуся Єму́, спаса́хуся. |
|
Глава 7
|
Глава 7
|
|
1
|
1
|
| Зібрались до Нього фарисеї і деякі з книжників, які прийшли з Єрусалима, | І собра́шася к Нему́ фарисе́є і ні́ції от кни́жник, прише́дшії от Ієрусали́ма; |
|
2
|
2
|
| І, побачивши, що деякі з учеників Його їли хліб нечистими, тобто немитими, руками, докоряли їм. | і ви́дівше ні́кіїх от учени́к Єго́ нечи́стими рука́ми, си́річ неумове́ними, яду́щих хлі́би, руга́хуся. |
|
3
|
3
|
| Бо фарисеї і всі юдеї не їдять, не вимивши старанно рук, додержуючись передань предків. |
Фарисе́є бо і всі іуде́є, а́ще не три́юще [до лако́т] уми́ють рук, не ядя́ть, держа́ще преда́нія ста́рець; |
|
4
|
4
|
| І після торжища, доки не обмиються, не їдять. Є і багато іншого, чого у них прийнято дотримуватись: обмивання чаш, кухлів, казанів і лавок. | і от то́ржища, а́ще не поку́плються, не ядя́ть. І і́на мно́га суть, я́же прия́ша держа́ти: погруже́нія сткля́ницям, і чва́ном, і котло́м, і одро́м. |
|
5
|
5
|
| Потім питають Його фарисеї і книжники: чому ученики Твої не роблять за переданням предків, а їдять хліб немитими руками? | (Зач. 28) Пото́м же вопроша́ху Єго́ фарисе́є і кни́жници: почто́ ученици́ Твої́ не хо́дять по преда́нію ста́рець, но неумове́ними рука́ми ядя́ть хліб? |
|
6
|
6
|
| Він сказав їм у відповідь: добре пророкував Ісая про вас, лицемірів, як і написано: люди ці шанують Мене устами, серце ж їхнє далеко від Мене. | Он же отвіща́в рече́ їм, я́ко до́брі проро́чествова Іса́я о вас лицемі́ріх, я́коже єсть пи́сано: сі́ї лю́діє устна́ми М'я чтуть, се́рдце же їх дале́че отстої́ть от Мене́, |
|
7
|
7
|
| Марно ж шанують Мене, навчаючи вчень, заповідей людських. | всу́є же чтуть М'я, уча́ще уче́нієм, за́повідем челові́чеським; |
|
8
|
8
|
| Бо ви, залишивши заповідь Божу, дотримуєтесь передання людського, обмиваєте чаші і кухлі і робите багато іншого, до цього подібного. | оста́вльше бо за́повідь Бо́жию, держите́ преда́нія челові́чеськая, креще́нія [омове́нія] чва́ном, і сткля́ницам, і і́на подо́бна такова́ мно́га творите́. |
|
9
|
9
|
| І сказав їм: чи добре, що відкидаєте заповідь Божу, щоб дотримуватися свого передання? | І глаго́лаше їм: до́брі отмета́єте за́повідь Бо́жию, да преда́ніє ва́ше соблюдете́; |
|
10
|
10
|
| Бо Мойсей сказав: шануй батька свого і матір свою; і: хто лихословить на батька або матір, нехай смертю помре. | Моїсе́й бо рече́: чти отця́ твоєго́ і ма́тер твою́; і і́же злосло́вить отця́ іли́ ма́тер, сме́ртію да у́мреть: |
|
11
|
11
|
| А ви кажете: якщо скаже людина батькові чи матері: «корван», тобто дар Богові те, чим би ти скористався від мене, | ви же глаго́лете: а́ще рече́ть челові́к отцю́ іли́ ма́тері: корва́н, є́же єсть дар, і́же а́ще [і́мже би] по́льзовался єси́ от мене́; |
|
12
|
12
|
| то вже дозволено нічого не робити для батька свого або матері своєї. | і не ктому́ оставля́єте єго́ что сотвори́ти отцю́ своєму́ іли́ ма́тері своє́й, |
|
13
|
13
|
| Переступаєте слово Боже переданням вашим, яке ви ж і установили; і робите багато чого, до цього подібного. | преступа́юще сло́во Бо́жиє преда́нієм ва́шим, є́же преда́сте; і подо́бна такова́ мно́га творите́. |
|
14
|
14
|
| І, покликавши весь народ, говорив йому: слухайте Мене всі і розумійте: | (Зач. 29) І призва́в весь наро́д, глаго́лаше їм: послу́шайте Мене́ всі і разумі́йте: |
|
15
|
15
|
| нічого нема поза людиною, що входило б у неї і оскверняло її; але те, що виходить з неї, — те й оскверняє людину. | нічто́же єсть вніу́ду челові́ка входи́мо в онь, є́же мо́жеть оскверни́ти єго́; но ісходя́щая от него́ — та суть скверня́щая челові́ка; |
|
16
|
16
|
| Якщо хто має вуха слухати, нехай слухає! | а́ще кто і́мать у́ші сли́шати, да сли́шить. |
|
17
|
17
|
| І коли Він увійшов у дім від народу, ученики Його спитали Його про притчу. | І єгда́ вни́де в дом от наро́да, вопроша́ху Єго́ ученици́ Єго́ о при́тчі. |
|
18
|
18
|
| Він сказав їм: невже ви такі нерозумні? Невже не розумієте, що все те, що входить у людину ззовні, не може осквернити її? | І глаго́ла їм: та́ко ли і ви неразу́мливі єсте́? Не разумі́єте ли, я́ко все, є́же ізвні́ входи́моє в челові́ка, не мо́жеть оскверни́ти єго́? |
|
19
|
19
|
| Бо входить їй не в серце, а в утробу, і виходить геть, чим очищається всяка їжа. | я́ко не вхо́дить єму́ в се́рдце, но во чре́во, і афедро́ном ісхо́дить, істребля́я вся бра́шна. |
|
20
|
20
|
| Далі сказав: те, що виходить з людини, оскверняє людину. | Глаго́лаше же, я́ко ісходя́щеє от челові́ка, то скверни́ть челові́ка; |
|
21
|
21
|
| Бо зсередини, від серця людського, виходять лихі помисли, перелюбства, любодійства, вбивства, | ізвну́тр бо от се́рдця челові́чеська помишле́нія зла́я ісхо́дять, прелюбодія́нія, любодія́нія, уби́йства, |
|
22
|
22
|
| злодійство, здирство, лукавство, зради, ганебні вчинки, заздрісне око, богохульство, гордощі, безумство, — | татьби́, лихої́мства, [оби́ди,] лука́вствія, лесть, студодія́нія, о́ко лука́во, хула́, горди́ня, безу́мство, — |
|
23
|
23
|
| все це зло зсередини виходить і оскверняє людину. | вся сія́ зла́я ізвну́тр ісхо́дять і скверня́ть челові́ка. |
|
24
|
24
|
| І підвівшись, пішов звідти у краї Тирські та Сидонські; і, увійшовши в дім, не хотів, щоб хтось пізнав Його; але не зміг утаїтися. | (Зач. 30) І отту́ду воста́в, і́де в преді́ли Тирські і Сидо́нські; і, вшед в дом, ні кого́же хотя́ше, да́би єго́ чул; і не мо́же утаї́тися. |
|
25
|
25
|
| Бо почула про Нього жінка, в якої дочка мала нечистого духа, прийшла і припала до ніг Його; | Сли́шавши бо жена́ о Нем, єя́же дщи ім'я́ше ду́ха нечи́ста, прише́дши припаде́ к нога́ма Єго́; |
|
26
|
26
|
| а жінка та була язичниця, родом сирофінікіянка; і благала Його, щоб вигнав біса з дочки її. | жена́ же бі є́ллинська, сирофінікі́сса ро́дом; і моля́ше Єго́, да бі́са ізжене́ть із дще́ре єя́. |
|
27
|
27
|
| Ісус же сказав їй: дай перше насититися дітям, бо недобре взяти хліб у дітей і кинути псам. | Ісу́с же рече́ єй: оста́ви, да пе́рвіє наси́тяться ча́да, ність бо добро́ от’я́ти хліб ча́дом і поврещи́ псом. |
|
28
|
28
|
| Вона ж сказала Йому у відповідь: так, Господи; але і пси під столом їдять крихти від дітей. | Она́ же отвіща́вши глаго́ла Єму́: єй, Го́споди; і́бо і пси под трапе́зою ядя́ть от крупи́ць діте́й. |
|
29
|
29
|
| І сказав їй: за це слово, іди; вийшов біс із дочки твоєї. | І рече́ єй: за сіє́ сло́во, іди́; ізи́де біс із дще́ре твоєя́. |
|
30
|
30
|
| І, прийшовши до свого дому, вона знайшла, що біс вийшов, і дочка лежить на постелі. | І ше́дши в дом свой, обрі́те бі́са ізше́дша і дщер лежа́щу на одрі́. |
|
31
|
31
|
| Вийшовши з країв Тирських і Сидонських, Ісус знову пішов до моря Галилейського через околиці Десятиграддя. | (Зач. 31) І па́ки ізше́д Ісу́с от преді́л Ти́рських і Сидо́нських, при́йде на мо́ре Галиле́йсько, между́ преді́ли Декапо́льскі. |
|
32
|
32
|
| І привели до Нього глухого й гугнявого, і благали Його, щоб поклав на нього руку. | І приведо́ша к Нему́ глу́ха і гугни́ва, і моля́ху Єго́, да возложи́ть нань ру́ку. |
|
33
|
33
|
| Ісус, одвівши його одного вбік від народу, вклав пальці Свої у вуха його і, сплюнувши, доторкнувся до його язика. | І поє́м єго́ от наро́да єди́наго [осо́б], вложи́ пе́рсти Своя́ во у́ші єго́ і плю́нув косну́ся язи́ка єго́; |
|
34
|
34
|
| І, звівши очі на небо, зітхнув і сказав йому: «єффафа», тобто відкрийся. | і воззрі́в на не́бо, воздохну́ і глаго́ла єму́: єффафа́, є́же єсть разве́рзися. |
|
35
|
35
|
| І відразу відкрився у нього слух, і розв’язались пута язика його, і почав говорити правильно. | І а́біє разверзо́стася слу́ха єго́, і разріши́ся у́за язи́ка єго́, і глаго́лаше пра́во. |
|
36
|
36
|
| І наказав їм, щоб нікому не розповідали. Та скільки Він не забороняв їм, вони ще більше розголошували. | І запрети́ їм, да ні кому́же пові́дять; єли́ко же їм Той запреща́ше, па́че і́злиха пропові́даху. |
|
37
|
37
|
| І надзвичайно дивувалися, кажучи: все добре робить, — глухим дає чути, і німим — говорити. | І преі́злиха дивля́хуся, глаго́люще: до́брі все твори́ть: і глухи́я твори́ть сли́шати, і німи́я глаго́лати. |
|
Глава 8
|
Глава 8
|
|
1
|
1
|
| У ті дні, коли зібралося дуже багато народу і нічого було їм їсти, Ісус, покликавши учеників Своїх, сказав їм: | (Зач. 32) В ти́я дні, зіло́ мно́гу наро́ду су́щу, і не іму́щим чесо́ я́сти, призва́в Ісу́с ученики́ Своя́, глаго́ла їм: |
|
2
|
2
|
| жаль Мені людей, що вже три дні знаходяться зі Мною і нічого їм їсти. | милосе́рдую о наро́ді, я́ко уже́ три дні присідя́ть Мні і не і́муть чесо́ я́сти; |
|
3
|
3
|
| Якщо відпущу їх голодними до своїх домів, ослабнуть у дорозі, бо багато з них прийшли здалека. | і а́ще отпущу́ їх не я́дших в до́ми своя́, ослабі́ють на путі́, мно́зі бо от них іздале́ча пришли́ суть. |
|
4
|
4
|
| Ученики Його відповіли Йому: звідки міг би хто нагодувати їх хлібом тут, у пустелі? | І отвіща́ша Єму́ ученици́ Єго́: отку́ду сих возмо́жеть кто зді наси́тити хлі́би в пусти́ні? |
|
5
|
5
|
| І запитав у них: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім. | І вопроси́ їх: коли́ко і́мате хлі́бов? Они́ же рі́ша: седьм. |
|
6
|
6
|
| Тоді звелів народові сісти на землю; і, взявши сім хлібів і воздавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали; і вони роздали людям. | І повелі́ наро́ду возлещи́ на землі́; і приє́м седьм хлі́бов, хвалу́ возда́в, преломи́ і дая́ше ученико́м Свої́м, да предлага́ють; і предложи́ша пред наро́дом. |
|
7
|
7
|
| Мали вони і трохи риби; благословивши, Він звелів роздати і її. | І ім'я́ху ри́биць ма́ло; і [сія́] благослови́в, рече́ предложи́ти і ти́я. |
|
8
|
8
|
| І їли, і наситились; і набрали залишків сім кошиків. | Ядо́ша же і наси́тишася; і взя́ша ізби́тки укру́х, седьм ко́шниць. |
|
9
|
9
|
| А тих, що їли, було близько чотирьох тисяч. І відпустив їх. | Бя́ху же я́дших я́ко чети́ре ти́сящі. І отпусти́ їх. |
|
10
|
10
|
| І, відразу увійшовши у човен з учениками Своїми, прибув у краї Далмануфанські. | І а́біє вліз в кора́бль со ученики́ Свої́ми, при́йде во страни́ Далмануфа́нські. |
|
11
|
11
|
| Вийшли фарисеї, почали сперечатися з Ним і вимагали від Нього знамення з неба, спокушаючи Його. | (Зач. 33) І ізидо́ша фарисе́є і нача́ша стяза́тися с Ним, і́щуще от Него́ зна́менія с небесе́, іскуша́юще Єго́. |
|
12
|
12
|
| І Він, тяжко зітхнувши, сказав: чого рід цей вимагає знамення? Істинно кажу вам: не дасться родові цьому знамення. | І воздохну́в ду́хом Свої́м, глаго́ла: что род сей зна́менія і́щеть? Амі́нь глаго́лю вам, а́ще да́сться ро́ду сему́ зна́меніє. |
|
13
|
13
|
| І, залишивши їх, знову увійшов у човен і відбув на той бік. | І оста́вль їх, вліз па́ки в кора́бль, [і] і́де на он пол. |
|
14
|
14
|
| При цьому ученики Його забули взяти хлібів і, крім однієї хлібини, не мали з собою в човні нічого. | І заби́ша ученици́ Єго́ взя́ти хлі́би і ра́зві єди́наго хлі́ба не ім'я́ху с собо́ю в кораблі́. |
|
15
|
15
|
| А Він заповідав їм, кажучи: глядіть, стережіться закваски фарисейської і закваски Іродової. | І преща́ше їм, глаго́ля: зрі́те, блюді́теся от ква́са фарисе́йська і от ква́са І́родова. |
|
16
|
16
|
| І, розмірковуючи, один одному говорили, що хлібів немає у них. | І помишля́ху, друг ко дру́гу глаго́люще, я́ко хлі́би не і́мами. |
|
17
|
17
|
| Ісус, зрозумівши, говорить їм: чого ви міркуєте про те, що немає у вас хлібів? Чи ще не збагнули і не розумієте? Чи ще окам’яніле у вас серце? | І разумі́в Ісу́с, глаго́ла їм: что помишля́єте, я́ко хлі́би не і́мате? Не у ли чу́вствуєте, ніже́ разумі́єте? Єще́ ли окамене́но се́рдце ва́ше і́мате? |
|
18
|
18
|
| Маючи очі, не бачите, маючи вуха, не чуєте? | О́чі іму́ще не ви́діте? І у́ші іму́ще не сли́шите? І не по́мните ли, |
|
19
|
19
|
| Чи не пам’ятаєте, коли Я п’ять хлібів переломив для п’яти тисяч чоловік, скільки повних кошиків набрали ви залишків? Говорять Йому: дванадцять. | єгда́ п'ять хлі́би преломи́х в п'ять ти́сящ, коли́ко кош іспо́лнь укру́х прия́сте? Глаго́лаша Єму́: двана́десять. |
|
20
|
20
|
| А коли сім для чотирьох тисяч, скільки кошиків набрали ви того, що залишилося? Сказали: сім. | Єгда́ же седьм в чети́ре ти́сящі, коли́ко ко́шниць ісполне́нія укру́х взя́сте? Они́ же рі́ша: седьм. |
|
21
|
21
|
| І сказав їм: як же не розумієте? | І глаго́ла їм: ка́ко не разумі́єте? |
|
22
|
22
|
| Приходить до Вифсаїди; і приводять до Нього сліпого, і благають, щоб доторкнувся до нього. | (Зач. 34) І при́йде в Вифсаї́ду; і приведо́ша к Нему́ слі́па, і моля́ху Єго́, да єго́ ко́снеться. |
|
23
|
23
|
| Він, взявши сліпого за руку, вивів його геть із села, і, плюнувши йому на очі його, поклав на нього руки і запитав його, чи бачить що. | І єм за ру́ку сліпа́го, ізведе́ єго́ вон із ве́сі; і плю́нув на о́чі єго́, [і] возло́жь ру́ці нань, вопроша́ше єго́, а́ще что ви́дить? |
|
24
|
24
|
| Він, глянувши, сказав: бачу, мов дерева, людей, що проходять. | І воззрі́в глаго́лаше: ви́жу челові́ки я́ко дре́віє ходя́щя. |
|
25
|
25
|
| Потім знову поклав руки на очі йому і велів йому прозріти. І він зцілився, і став бачити все ясно. | Пото́м [же] па́ки возложи́ ру́ці на о́чі єго́ і сотвори́ єго́ прозрі́ти; і утвори́ся, [і ісцілі́] і узрі́ сві́тло все. |
|
26
|
26
|
| І послав його додому, кажучи: не заходь у село і нікому в селі не розповідай. | І посла́ єго́ в дом єго́, глаго́ля: ні в весь вни́ди, ні пові́ждь кому́ в ве́сі. |
|
27
|
27
|
| І пішов Ісус з учениками Своїми в села Кесарії Филипової. Дорогою Він питав учеників Своїх: за кого вважають Мене люди? | (Зач. 35) І ізи́де Ісу́с і ученици́ Єго́ в ве́сі Кесарі́ї Фили́ппові; і на путі́ вопроша́ше ученики́ Своя́ Глаго́ля їм: кого́ М'я глаго́лють челові́ци би́ти? |
|
28
|
28
|
| Вони відповідали: за Іоана Хрестителя, інші ж — за Іллю, а деякі — за одного з пророків. | Они́ же отвіща́ша: Іоа́нна Крести́теля; і іні́ї Ілію́; друзі́ї же єди́наго от проро́к. |
|
29
|
29
|
| Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте? Петро сказав Йому у відповідь: Ти є Христос. | І Той глаго́ла їм: ви же кого́ М'я глаго́лете би́ти? Отвіща́в же Петр глаго́ла Єму́: Ти єси́ Христо́с. |
|
30
|
30
|
| І заборонив їм, щоб нікому не говорили про Нього. | (Зач. 36) І запрети́ їм, да ні кому́же глаго́лють о Нем. |
|
31
|
31
|
| І почав навчати їх, що Сину Людському належить багато постраждати, і відцураються від Нього старійшини, первосвященики та книжники, і буде вбитий, і на третій день воскресне. | І нача́т учи́ти їх, я́ко подоба́єть Си́ну Челові́чеському мно́го пострада́ти, і іскуше́ну би́ти от ста́рець, і архієре́й, і кни́жник, і убіє́ну би́ти, і в тре́тій день воскре́снути. |
|
32
|
32
|
| І говорив про це відкрито. Але Петро, відізвавши Його, почав перечити Йому. | І не обину́яся сло́во глаго́лаше. І приє́м Єго́ Петр, нача́т прети́ти Єму́. |
|
33
|
33
|
| Він же, обернувшись і глянувши на учеників Своїх, заборонив Петрові, кажучи: відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське. | Он же обра́щся і воззрі́в на ученики́ Своя́, запрети́ Петро́ві, глаго́ля: іди́ за Мно́ю, сатано́; я́ко не ми́слиши, я́же [суть] Бо́жія, но я́же челові́чеська. |
|
34
|
34
|
| І, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. | І призва́в наро́ди со ученики́ Свої́ми, рече́ їм: (Зач. 37) І́же хо́щеть по Мні іти́, да отве́ржеться себе́, і во́зьметь крест свой, і по Мні гряде́ть; |
|
35
|
35
|
| Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її. | і́же бо а́ще хо́щеть ду́шу свою́ спасти́, погуби́ть ю, а і́же погуби́ть ду́шу свою́ Мене́ ра́ди і Єва́нгелія, той спасе́ть ю; |
|
36
|
36
|
| Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить? | ка́я бо по́льза челові́ку, а́ще приобря́щеть мир весь і отщети́ть ду́шу свою́? |
|
37
|
37
|
| Або що дасть людина взамін за душу свою? | іли́ что дасть челові́к ізмі́ну на душі́ своє́й? |
|
38
|
38
|
| Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими. | І́же бо а́ще постиди́ться Мене́ і Мої́х слове́с в ро́ді сем прелюбоді́йнім і грі́шнім, і Син Челові́чеський постиди́ться єго́, єгда́ при́йдеть во сла́ві Отця́ Своєго́ со А́нгели святи́ми. |
|
Глава 9
|
Глава 9
|
|
1
|
1
|
| І сказав їм: істинно говорю вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже, що прийшло в силі. | І глаго́лаше їм: амі́нь глаго́лю вам, я́ко суть ні́ції от зді стоя́щих, і́же не і́муть вкуси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дять Ца́рствіє Бо́жиє прише́дшеє в си́лі. |
|
2
|
2
|
| І через шість днів узяв Ісус Петра, Якова та Іоана, і вивів лише їх одних на гору високу, і преобразився перед ними. | (Зач. 38) І по шести́ днех поя́т Ісу́с Петра́ і Іа́кова і Іоа́нна, і возведе́ їх на гору́ високу́ осо́б єди́ни; і преобрази́ся пред ни́ми. |
|
3
|
3
|
| Одяг Його став блискучим, дуже білим, мов сніг, як жоден білильник не може вибілити на землі. | І ри́зи Єго́ би́ша блеща́щяся, біли́ зіло́, я́ко сніг, яці́хже не мо́жеть біли́льник убіли́ти на землі́. |
|
4
|
4
|
| І явилися їм Ілля з Мойсеєм, і розмовляли з Ісусом. | І яви́ся їм Ілія́ с Моїсе́єм; і бі́ста со Ісу́сом глаго́люща. |
|
5
|
5
|
| При цьому Петро сказав Ісусові: Учителю, добре нам тут бути; зробимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один та Іллі один. | І отвіща́в Петр глаго́ла Ісу́сові: Равві́, добро́ єсть нам зді би́ти; і сотвори́м кро́ви три, Тебі́ єди́н, і Моїсе́єві єди́н, і Ілії́ єди́н. |
|
6
|
6
|
| Бо не знав, що сказати; тому що страх охопив їх. | Не ві́дяше бо, что ріщи́, бя́ху бо пристра́шні. |
|
7
|
7
|
| І з’явилася хмара, і осінила їх, і пролунав голос із хмари, кажучи: Цей є Син Мій Улюблений, Його слухайте! | І бисть о́блак осіня́я їх; і при́йде глас із о́блака, глаго́ля: Сей єсть Син Мой возлю́бленний, Того́ послу́шайте. |
|
8
|
8
|
| І тут же, поглянувши, нікого вже не побачили, крім одного Ісуса з собою. | І внеза́пу воззрі́вше, ктому́ ні кого́же ви́діша, то́кмо Ісу́са єди́наго с собо́ю. |
|
9
|
9
|
| Коли ж вони сходили з гори, Він наказав їм нікому не розповідати про те, що бачили, доки Син Людський не воскресне з мертвих. | Сходя́щим же їм с гори́, запрети́ їм, да ні кому́же пові́дять, я́же ви́діша, то́кмо єгда́ Син Челові́чеський із ме́ртвих воскре́снеть. |
|
10
|
10
|
| І вони тримали в собі це слово, допитуючись: що то означає, — воскреснути з мертвих. | (Зач. 39) І сло́во удержа́ша в себі́, стяза́ющеся, что єсть, є́же із ме́ртвих воскре́снути. |
|
11
|
11
|
| І спитали Його: як же книжники говорять, що раніше належить прийти Іллі? | І вопроша́ху Єго́ глаго́люще: ка́ко глаго́лють кни́жници, я́ко Ілії́ подоба́єть прийти́ пре́жде? |
|
12
|
12
|
| Він же відповів їм: Ілля повинен прийти раніш і приготувати все; і як написано про Сина Людського, Йому належить багато постраждати і бути зневаженим. | Он же отвіща́в рече́ їм: Ілія́ у́бо прише́д пре́жде, устро́їть вся; і ка́ко єсть пи́сано о Си́ні Челові́честім, да мно́го постра́ждеть і унічиже́н бу́деть; |
|
13
|
13
|
| Але кажу вам, що Ілля прийшов, і вчинили йому, як хотіли, як написано про нього. | но глаго́лю вам, я́ко і Ілія́ при́йде, і сотвори́ша єму́, єли́ка хоті́ша, я́коже єсть пи́сано о нем. |
|
14
|
14
|
| Прийшовши до учеників, побачив багато народу біля них і книжників, які сперечалися з ними. | І прише́д ко ученико́м, ви́ді наро́д мног о них [о́крест їх] і кни́жники стяза́ющяся с ни́ми. |
|
15
|
15
|
| І відразу, побачивши Його, всі люди здивувалися, і, підбігаючи, вітали Його. | І а́біє весь наро́д ви́дів Єго́ ужасе́ся, і прири́щуще цілова́ху Єго́. |
|
16
|
16
|
| Він запитав книжників: про що сперечаєтеся між собою? | І вопроси́ кни́жники: что стяза́єтеся к себі́ [с ни́ми]? |
|
17
|
17
|
| Один з натовпу сказав у відповідь: Учителю, я привів до Тебе мого сина, що має духа німого. | (Зач. 40) І отвіща́в єди́н от наро́да рече́: Учи́телю, приведо́х си́на моєго́ к Тебі́, іму́ща ду́ха ні́ма; |
|
18
|
18
|
| Де тільки нападе на нього, кидає його на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли. | і іді́же коли́ждо і́меть єго́, разбива́єть єго́, і пі́ни тещи́ть, і скреже́щеть зуби́ свої́ми, і оціпеніва́єть; і ріх ученико́м Твої́м, да ізжену́ть єго́, і не возмого́ша. |
|
19
|
19
|
| Він же, відповідаючи йому, сказав: о роде невірний, доки буду з вами? Доки буду терпіти вас? Приведіть його до Мене. | Он же отвіща́в єму́ глаго́ла: о, ро́де неві́рен, доко́лі в вас бу́ду? Доко́лі терплю́ ви? Приведі́те єго́ ко Мні. |
|
20
|
20
|
| І привели його до Нього. Побачивши Його, дух стряснув його; він упав на землю і валявся, пускаючи піну. | І привідо́ша єго́ к Нему́. І ви́дів Єго́, а́біє дух стрясе́ єго́; і пад на землі́, валя́шеся, пі́ни тещя́. |
|
21
|
21
|
| Ісус запитав батька його: скільки років, як це сталося з ним? Він сказав: з дитинства; | І вопроси́ отця́ єго́: коли́ко літ єсть, отне́ліже сіє́ бисть єму́? Он же рече́: ізді́тська: |
|
22
|
22
|
| багато разів дух кидав його і в огонь і у воду, щоб згубити його; але, якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами. | і мно́гажди во огнь вве́рже єго́ і в во́ди, да погуби́ть єго́; но а́ще что мо́жеши, помози́ нам, милосе́рдовав о нас. |
|
23
|
23
|
| Ісус сказав йому: якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому. | Ісу́с же рече́ єму́: є́же а́ще что мо́жеши ві́ровати, вся возмо́жна ві́рующему. |
|
24
|
24
|
| І тут же скрикнув батько отрока, зі сльозами говорячи: вірую, Господи! Допоможи моєму невірству. | І а́біє возопи́в оте́ць отроча́те, со слеза́ми глаго́лаше: ві́рую, Го́споди! Помози́ моєму́ неві́рію. |
|
25
|
25
|
| Ісус, побачивши, що збігається народ, заборонив духові нечистому, сказавши йому: душе німий і глухий! Я тобі повеліваю: вийди з нього і більше не входь у нього. | Ви́дів же Ісу́с, я́ко сри́щеться наро́д, запрети́ ду́ху нечи́стому, глаго́ля єму́: ду́ше німи́й і глухи́й, Аз ті повілева́ю: ізи́ди із него́ і ктому́ не вни́ди в него́. |
|
26
|
26
|
| І, закричавши та сильно напружившись, вийшов; і він став наче мертвий, так що багато хто говорив, що він помер. | І возопи́в і мно́го пружа́вся, ізи́де; і бисть я́ко мертв, я́коже мно́зім глаго́лати, я́ко у́мре. |
|
27
|
27
|
| Але Ісус, взявши його за руку, підняв його; і той устав. | Ісу́с же єм єго́ за ру́ку, воздви́же єго́; і воста́. |
|
28
|
28
|
| Коли Ісус увійшов у дім, ученики спитали Його на самоті: чому ми не змогли вигнати його? | І вше́дшу Єму́ в дом, ученици́ Єго́ вопроша́ху Єго́ єди́наго: я́ко ми не возмого́хом ізгна́ти єго́? |
|
29
|
29
|
| І сказав їм: цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту. | І рече́ їм: сей род нічи́мже мо́жеть ізи́ти, то́кмо моли́твою і посто́м. |
|
30
|
30
|
| Вийшовши звідти, проходили через Галилею, і Він не хотів, щоб хто довідався. | І отту́ду ізше́дше, ідя́ху сквозі́ Галіле́ю; і не хотя́ше, да кто уві́сть. |
|
31
|
31
|
| Бо навчав учеників Своїх і говорив їм, що Сина Людського видано буде до рук людських, і вб’ють Його, і, вбитий будучи, Він на третій день воскресне. | Уча́ше бо ученики́ Своя́ і глаго́лаше їм, я́ко Син Челові́чеський пре́дан бу́деть в ру́ці челові́чєсті, і убію́ть Єго́; і убіє́н бив, в тре́тій день воскре́снеть. |
|
32
|
32
|
| Вони ж не розуміли цих слів, а запитати Його боялися. | Они́ же не разуміва́ху глаго́ла і боя́хуся Єго́ вопроси́ти. |
|
33
|
33
|
| Прийшли до Капернаума; і коли був у домі, запитав їх: про що дорогою ви міркували між собою? | (Зач. 41) І при́йде в Капернау́м; і в дому́ бив, вопроша́ше їх; что на путі́ в себі́ помишля́сте? |
|
34
|
34
|
| Вони мовчали, бо дорогою сперечалися між собою, хто більший. | Они́ же молча́ху: друг ко дру́гу бо стяза́шася на путі́, кто [єсть] бо́лій. |
|
35
|
35
|
| І, сівши, запросив дванадцятьох і сказав їм: хто хоче бути першим, нехай буде з усіх найменшим і всім слугою. | І сід пригласи́ обана́десяте і глаго́ла їм: а́ще кто хо́щеть ста́рій би́ти, да бу́деть всіх ме́нший і всім слуга́. |
|
36
|
36
|
| І, взявши дитину, поставив її посеред них і, обнявши її, сказав їм: | І прийм отроча́, поста́ви є посреді́ їх; і об'є́м є, рече́ їм: |
|
37
|
37
|
| хто одного з таких дітей прийме в ім’я Моє, той Мене приймає; а хто Мене приймає, той не Мене приймає, але Того, Хто послав Мене. | і́же а́ще єди́но такови́х отроча́т при́йметь во і́м'я Моє́, Мене́ приє́млеть; і і́же Мене́ приє́млеть, не Мене́ приє́млеть, но Посла́вшаго М'я. |
|
38
|
38
|
| Відповів Йому Іоан, сказавши: Учителю, ми бачили одного, який Твоїм іменем виганяє бісів, а не ходить за нами; і заборонили йому, бо він не йде слідом за нами. | Отвіща́ єму́ Іоа́нн, глаго́ля: Учи́телю, ви́діхом ні́коєго і́менем Твої́м ізгоня́ща бі́си, і́же не хо́дить по нас; і возбрани́хом єму́, я́ко не послі́дуєть нам. |
|
39
|
39
|
| Ісус сказав: не бороніть йому, бо нема нікого, хто сотворить чудо в ім’я Моє і зможе скоро лихословити на Мене. | Ісу́с же рече́: не брані́те єму́; нікто́же бо єсть, і́же сотвори́ть си́лу о і́мені Моє́м, і возмо́жеть вско́рі злосло́вити М'я. |
|
40
|
40
|
| Бо хто не проти вас, той за вас. | І́же бо ність на ви, по вас єсть. |
|
41
|
41
|
| І хто напоїть вас чашею води в ім’я Моє, тому що ви Христові, істинно кажу вам, не втратить своєї нагороди. | І́же бо а́ще напої́ть ви ча́шею води́ во і́м'я Моє́, я́ко Христо́ви єсте́, амі́нь глаго́лю вам, не погуби́ть мзди своєя́. |
|
42
|
42
|
| А хто спокусить одного з малих цих, віруючих у Мене, тому краще було б, якби повісили йому камінь жорновий на шию і кинули його в море. | (Зач. 42) І і́же а́ще соблазни́ть єди́наго от ма́лих сих ві́рующих в М'я, до́бріє єсть єму́ па́че, а́ще обліжи́ть ка́мень же́рновний о ви́ї єго́ і вве́ржен бу́деть в мо́ре. |
|
43
|
43
|
| І якщо спокушає тебе рука твоя, відсічи її; краще тобі калікою ввійти в життя, ніж, дві руки маючи, йти в геєну, в огонь невгасимий, | І а́ще соблажня́єть тя рука́ твоя́, отсіци́ ю: до́бріє ті єсть бі́днику [без руки́] в живо́т вни́ти, не́же о́бі ру́ці іму́щу вни́ти в геє́нну, во огнь неугаса́ющий, |
|
44
|
44
|
| де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. | іді́же черв їх не умира́єть, і огнь не угаса́єть. |
|
45
|
45
|
| І якщо нога твоя спокушає тебе, відсічи її; краще тобі кривим увійти в життя, ніж, дві ноги маючи, бути вкинутим у геєну, в огонь невгасимий, | І а́ще нога́ твоя́ соблажня́єть тя, отсіци́ ю: до́бріє ті єсть вни́ти в живо́т хро́му, не́же дві но́зі іму́щу вве́ржену би́ти в геє́нну, во огнь неугаса́ющий, |
|
46
|
46
|
| де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. | іді́же черв їх не умира́єть, і огнь не угаса́єть. |
|
47
|
47
|
| І якщо око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі з одним оком увійти в Царство Боже, ніж, два ока маючи, бути вкинутим у геєну вогненну, | І а́ще о́ко твоє́ соблажня́єть тя, істкни́ є: до́бріє ті єсть со єди́нім о́ком вни́ти в Ца́рствіє Бо́жиє, не́же дві о́ці іму́щу вве́ржену би́ти в геє́нну о́гненную, |
|
48
|
48
|
| де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. | іді́же черв їх не умира́єть, і огнь не угаса́єть. |
|
49
|
49
|
| Бо кожний вогнем осолиться, і всяка жертва сіллю посолиться. | Всяк бо огне́м осоли́ться, і вся́ка же́ртва со́лію осоли́ться. |
|
50
|
50
|
| Сіль — добра річ; якщо ж сіль не солона буде, чим осолиться? Майте сіль у собі і майте мир між собою. | Добро́ соль: а́ще же соль не слана́ бу́деть, чим осоли́ться? Імі́йте соль в себі́, і мир імі́йте между́ собо́ю. |
|
Глава 10
|
Глава 10
|
|
1
|
1
|
| Вийшовши звідти, приходить у краї Юдейські, по той бік Йордану. Знову збирається до Нього народ, і, за звичаєм Своїм, Він знову навчав їх. | І отту́ду воста́в пре́йде в преді́ли Іуде́йськія, [чрез страну́ я́же] об он пол Іорда́на. І снидо́шася па́ки наро́ди к Нему́, і я́ко оби́чай імі́, па́ки уча́ше їх. |
|
2
|
2
|
| Підійшли фарисеї і запитали, спокушаючи Його: чи дозволено чоловікові розводитися з жінкою? | (Зач. 43) І присту́пльше фарисе́є вопроси́ша Єго́: а́ще досто́їть му́жу жену́ пусти́ти? Іскуша́юще Єго́. |
|
3
|
3
|
| Він сказав їм у відповідь: що вам заповів Мойсей? | Он же отвіща́в рече́ їм: что вам запові́да Моїсе́й? |
|
4
|
4
|
| Вони сказали: Мойсей дозволив написати розвідний лист і розлучатись. | Они́ же рі́ша: Моїсе́й повелі́ кни́гу распу́стную написа́ти і пусти́ти. |
|
5
|
5
|
| Ісус відповів їм: через жорстокосердя ваше написав вам заповідь цю. | І отвіща́в Ісу́с рече́ їм: по жестосе́рдію ва́шему написа́ вам за́повідь сію́; |
|
6
|
6
|
| На початку ж творіння чоловіком і жінкою створив їх Бог. | от нача́ла же созда́нія му́жа і жену́ сотвори́л я єсть Бог; |
|
7
|
7
|
| Ось чому залишить чоловік батька свого і матір | сего́ ра́ди оста́вить челові́к отця́ своєго́ і ма́тер |
|
8
|
8
|
| і пристане до жінки своєї, і будуть обоє єдиною плоттю. Так що вони вже не двоє, а одна плоть. | і приліпи́ться к жені́ своє́й, і бу́дета о́ба в плоть єди́ну; ті́мже уже́ ні́ста два, но плоть єди́на; |
|
9
|
9
|
| Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає. | є́же у́бо Бог сочета́, челові́к да не разлуча́єть. |
|
10
|
10
|
| У домі ученики Його знову запитали Його про те саме. | І в дому́ па́ки ученици́ Єго́ о сем вопроси́ша Єго́. |
|
11
|
11
|
| Він сказав їм: хто розведеться з жінкою своєю та ожениться на іншій, той перелюб чинить з нею. | І глаго́ла їм: (Зач. 44) і́же а́ще пу́стить жену́ свою́ і оже́ниться іно́ю, прелюби́ твори́ть на ню; |
|
12
|
12
|
| І якщо жінка розведеться з чоловіком своїм і вийде за іншого, перелюб чинить. | і а́ще жена́ пу́стить му́жа [му́жа своєго́] і пося́гнеть за іно́го, прелюби́ твори́ть. |
|
13
|
13
|
| Приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них; ученики ж не допускали тих, що приносили. | І приноша́ху к Нему́ ді́ти, да ко́снеться їх; ученици́ же преща́ху принося́щим. |
|
14
|
14
|
| Побачивши те, Ісус обурився і сказав їм: дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. | Ви́дів же Ісу́с негодова́ і рече́ їм: оста́віте діте́й приходи́ти ко Мні і не брані́те їм, таці́х бо єсть Ца́рствіє Бо́жиє; |
|
15
|
15
|
| Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього. | амі́нь глаго́лю вам: і́же а́ще не при́йметь Ца́рствія Бо́жия, я́ко отроча́, не і́мать вни́ти в не. |
|
16
|
16
|
| І, обнявши їх, покладав руки на них і благословляв їх. | І об'є́м їх, возло́ж ру́ці на них, благословля́ше їх. |
|
17
|
17
|
| Коли виходив Він у дорогу, підбіг один якийсь, упав перед Ним на коліна і запитав Його: Учителю благий, що мені робити, щоб життя вічне успадкувати? | (Зач. 45) І ісходя́щу Єму́ на путь, прите́к ні́кий і покло́нься на колі́ну Єму́, вопроша́ше Єго́: Учи́телю благи́й, что сотворю́, да живо́т ві́чний наслі́дствую? |
|
18
|
18
|
| Ісус сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. | Ісу́с же рече́ єму́: что М'я глаго́леши бла́га? Нікто́же благ, то́кмо єди́н Бог. |
|
19
|
19
|
| Заповіді знаєш: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, не кривди, шануй батька твого і матір. | За́повіді ві́си: не прелюби́ сотвори́ши, не убі́й, не укра́ди, не лжесвиді́тельствуй, не оби́ди, чти отця́ твоєго́ і ма́тер. |
|
20
|
20
|
| Той же сказав Йому у відповідь: Учителю, всього цього я дотримувався від юности моєї. | Он же отвіща́в рече́ Єму́: Учи́телю, сія́ вся сохрани́х от ю́ности моєя́. |
|
21
|
21
|
| Ісус, поглянувши на нього з любов’ю, сказав йому: одного тобі не вистачає: піди і все, що маєш, продай і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; тоді приходь та іди вслід за Мною, взявши хрест. | Ісу́с же воззрі́в нань, возлюби́ єго́ і рече́ єму́: єди́наго єси́ не доконча́л: іди́, єли́ка і́маши, прода́ждь і даждь ни́щим, і імі́ти і́маши сокро́вище на небесі́; і прийди́ [і] ходи́ вслід Мене́, взем крест. |
|
22
|
22
|
| Він же, засмутившись від цього слова, відійшов зі скорботою, бо мав велике багатство. | Он же дряхл бив о словесі́ [о словесі́ сем], оти́де скорб'я́, бі бо імі́я стяжа́нія мно́га. |
|
23
|
23
|
| І, поглянувши довкола, Ісус сказав ученикам Своїм: як тяжко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже. | І воззрі́в Ісу́с глаго́ла ученико́м Свої́м: (Зач. 46) ка́ко неудо́б іму́щії бога́тство в Ца́рствіє Бо́жиє вни́дуть. |
|
24
|
24
|
| Ученики вжахнулись від слів Його. Але Ісус знову говорить їм у відповідь: діти, як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже! | Ученици́ же ужаса́хуся о словесі́х Єго́. Ісу́с же па́ки отвіща́в глаго́ла їм: ча́да, ка́ко неудо́б упова́ющим на бога́тство в Ца́рствіє Бо́жиє вни́ти! |
|
25
|
25
|
| Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже. | Удо́біє бо єсть вельбу́ду сквозі́ іглині́ у́ші пройти́, не́же бога́ту в Ца́рствіє Бо́жиє вни́ти. |
|
26
|
26
|
| Вони ж надзвичайно здивувалися і говорили між собою: хто ж може спастись? | Они́ же і́злиха дивля́хуся, глаго́люще к себі́: то кто мо́жеть спасе́н би́ти? |
|
27
|
27
|
| Ісус, глянувши на них, говорить: для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові. | Воззрі́в же на них Ісу́с глаго́ла: у челові́к невозмо́жно, но не у Бо́га, вся бо возмо́жна суть у Бо́га. |
|
28
|
28
|
| І почав Петро говорити Йому: ось ми все залишили і пішли слідом за Тобою. | Нача́т же Петр глаго́лати Єму́: се, ми оста́вихом вся і вслід Тебе́ ідо́хом. |
|
29
|
29
|
| Ісус же відповів: істинно говорю вам: нема нікого, хто залишив би дім, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи жінку, чи дітей, чи землю ради Мене і ради Євангелія | Отвіща́в же Ісу́с рече́: амі́нь глаго́лю вам: нікто́же єсть, і́же оста́вил єсть дом, іли́ бра́тію, іли́ сестри́, іли́ отця́, іли́ ма́тер, іли́ жену́, іли́ ча́да, іли́ се́ла, Мене́ ра́ди і Єва́нгелія ра́ди; |
|
30
|
30
|
| і не одержав би сторицею вже нині, в час цей, серед гонінь, — домів, і братів, і сестер, і батьків, і матерів, і дітей, і земель, а в грядущому віці — життя вічне. | а́ще не при́йметь стори́цею ни́ні во вре́м'я сіє́, домо́в, і бра́тій, і сестр, і отця́, і ма́тере, і чад, і сел, во ізгна́нії, і в вік гряду́щий живо́т ві́чний; |
|
31
|
31
|
| І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими. | мно́зі же бу́дуть пе́рвії послі́дні, і послі́днії пе́рві. |
|
32
|
32
|
| Коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалима, Ісус ішов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися. | Бя́ху же на путі́, восходя́ще во Ієрусали́м; і бі варя́я їх Ісу́с, і ужаса́хуся, і вслід іду́ще, боя́хуся. (Зач. 47) І поє́м па́ки обана́десять, нача́т їм глаго́лати, я́же хотя́ху Єму́ би́ти; |
|
33
|
33
|
| Покликавши знову дванадцятьох, Він почав їм говорити про те, що буде з Ним: ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам; | я́ко, се, восхо́дим во Ієрусали́м, і Син Челові́чеський пре́дан бу́деть архієре́йом і кни́жником, і осу́дять Єго́ на смерть, і предадя́ть Єго́ язи́ком; |
|
34
|
34
|
| і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне. | і поруга́ються Єму́, і уя́зв'ять Єго́, і оплю́ють Єго́, і убію́ть Єго́; і в тре́тій день воскре́снеть. |
|
35
|
35
|
| Тоді підійшли до Нього Яків та Іоан, сини Зеведеєві, і сказали: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що попросимо. | І пред Него́ прийдо́ста Іа́ков і Іоа́нн, си́на Зеведе́єва, глаго́люща: Учи́телю, хо́щева, да, є́же а́ще про́сива, сотвори́ши на́ма. |
|
36
|
36
|
| Він сказав їм: що хочете, щоб Я зробив вам? | Он же рече́ ї́ма: что хо́щета, да сотворю́ ва́ма? |
|
37
|
37
|
| Вони сказали Йому: дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй. | О́на же рі́ста Єму́: даждь нам, да єди́н о десну́ю Тебе́ і єди́н о шу́юю Тебе́ ся́дева во сла́ві Твоє́й. |
|
38
|
38
|
| Ісус же сказав їм: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися? | Ісу́с же рече́ ї́ма: не ві́ста, чесо́ про́сита; мо́жета ли пи́ти ча́шу, ю́же Аз пію́, і креще́нієм, і́мже Аз кре́ща́юся, крести́тися? |
|
39
|
39
|
| Вони відповіли Йому: можемо. Ісус же сказав їм: чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким Я хрещусь, охреститеся; | О́на же рі́ста Єму́: мо́жева. Ісу́с же рече́ ї́ма: ча́шу у́бо, ю́же Аз пію́, іспіє́та, і креще́нієм, і́мже Аз кре́ща́юся, крести́тася; |
|
40
|
40
|
| але щоб сісти праворуч і ліворуч від Мене — не від Мене залежить, а кому уготовано. | а є́же сі́сти о десну́ю Мене́ і о шу́юю, ність Мні да́ти, но ї́мже угото́вано єсть. |
|
41
|
41
|
| І, почувши, десять почали гніватись на Якова та Іоана. | І сли́шавше де́сять, нача́ша негодова́ти о Іа́кові і Іоа́нні. |
|
42
|
42
|
| Ісус же, покликавши їх, сказав їм: ви знаєте, що ті, яких називають князями народів, панують над ними, і вельможі їхні володіють ними. | Ісу́с же призва́в їх, глаго́ла їм: ві́сте, я́ко мня́щіїся владі́ти язи́ки, соодоліва́ють їм, і вели́ції їх облада́ють ї́ми; |
|
43
|
43
|
| Але між вами нехай не буде так: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою. | не та́ко же бу́деть в вас: но і́же а́ще хо́щеть в вас в'я́щший би́ти, да бу́деть вам слуга́; |
|
44
|
44
|
| І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом. | і і́же а́ще хо́щеть в вас би́ти ста́рій, да бу́деть всім раб; |
|
45
|
45
|
| Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох. | і́бо Син Челові́чь не при́йде, да послу́жать Єму́, но да послу́жить і дасть ду́шу Свою́ ізбавле́ніє за мно́гі. |
|
46
|
46
|
| Приходять до Єрихона. І коли Він з учениками Своїми і численним людом виходив з Єрихона, син Тимеїв, Вартимей, сліпий, сидів при дорозі і просив милостиню. | (Зач. 48) І прийдо́ша во Ієрихо́н. І ісходя́щу Єму́ от Ієрихо́на, і ученико́м Єго́, і наро́ду мно́гу, син Тиме́йов Варти́мей, сліпи́й, сідя́ше при путі́, прося́. |
|
47
|
47
|
| Почувши, що це Ісус Назорей, він почав кричати і говорити: Ісусе, Сину Давидів! Помилуй мене. | І сли́шав, я́ко Ісу́с Назоряни́н єсть, нача́т зва́ти і глаго́лати: Си́не Дави́дов Ісу́се, поми́луй м'я. |
|
48
|
48
|
| І примушували його мовчати багато хто, він же ще більше кричав: Сину Давидів, помилуй мене! | І преща́ху єму́ мно́зі, да умолчи́ть, он же мно́жає па́че зва́ше: Си́не Дави́дов, поми́луй м'я. |
|
49
|
49
|
| Ісус зупинився і сказав його покликати. Кличуть сліпого і кажуть йому: не бійся, вставай, кличе тебе. | І став Ісу́с, рече́ єго́ возгласи́ти. І возгласи́ша сліпця́, глаго́люще єму́: дерза́й, воста́ни, зове́ть тя. |
|
50
|
50
|
| Той скинув з себе верхній одяг, встав і прийшов до Ісуса. | Он же отве́рг ри́зи своя́, воста́в при́йде ко Ісу́сові. |
|
51
|
51
|
| Відповідаючи йому, Ісус спитав: чого ти хочеш від Мене? Сліпий сказав Йому: Учителю, аби я прозрів. | І отвіща́в глаго́ла єму́ Ісу́с: что хо́щеши, да сотворю́ тебі́? Сліпи́й же глаго́ла єму́: учи́телю, да прозрю́. |
|
52
|
52
|
| Ісус сказав йому: йди, віра твоя спасла тебе. І відразу він прозрів, і пішов дорогою за Ісусом. | Ісу́с же рече́ єму́: іди́: ві́ра твоя́ спасе́ тя. І а́біє прозрі́ і по Ісу́сі і́де в путь. |
|
Глава 11
|
|
|
1
|
|
| Коли наблизились до Єрусалима, до Виффагії та Вифанії, до гори Елеонської, Ісус посилає двох з учеників Своїх | |
|
2
|
|
| і говорить їм: підіть у селище, яке прямо перед вами; і як тільки ввійдете в нього, зараз же знайдете осля прив’язане, на якого ніхто з людей ще не сідав; відв’язавши його, приведіть. | |
|
3
|
|
| І якщо хто скаже вам: що це ви робите, — відповідайте, що Господь потребує його; і відразу ж пошле його сюди. | |
|
4
|
|
| Вони пішли і знайшли молодого осла, прив’язаного на вулиці біля воріт, і відв’язали його. | |
|
5
|
|
| І деякі з тих, що там стояли, говорили їм: що робите, навіщо відв’язуєте осля? | |
|
6
|
|
| Вони відповіли їм, як велів Ісус, і ті відпустили їх. | |
|
7
|
|
| І привели осля до Ісуса; і поклали на нього одяг свій; і сів на нього. | |
|
8
|
|
| Багато хто стелив свій одяг по дорозі; а інші різали гілки з дерев і встилали ними дорогу. | |
|
9
|
|
| І ті, які пішли попереду Нього, і ті, які супроводжували Його, викликували: осанна! Благословен, Хто гряде в ім’я Господнє! | |
|
10
|
|
| Благословенне Царство отця нашого Давида, що гряде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх! | |
|
11
|
|
| І ввійшов Ісус в Єрусалим і в храм; і, оглянувши все, оскільки час уже був пізній, пішов до Вифанії з дванадцятьма. | |
|
12
|
|
| На другий день, коли вони вийшли з Вифанії, зголоднів. | |
|
13
|
|
| І, побачивши здалека смоковницю, вкриту листям, пішов, чи не знайде чого на ній; але, прийшовши до неї, нічого не знайшов, крім листя, бо ще не час був для смокв. | |
|
14
|
|
| І сказав їй Ісус: віднині нехай довіку ніхто плоду твого не з’їсть. І чули те ученики Його. | |
|
15
|
|
| Прийшли до Єрусалима. Ісус, увійшовши до храму, почав виганяти тих, що продавали і купували в храмі; і столи міняйл, і лави тих, що продавали голубів, поперекидав. | |
|
16
|
|
| І не дозволяв, щоб хто переніс через храм будь-яку річ. | |
|
17
|
|
| І вчив їх, кажучи: чи не написано: дім Мій домом молитви назветься для всіх народів? Ви ж зробили його вертепом розбійників. | |
|
18
|
|
| Почули це книжники і первосвященики і шукали, як би погубити Його, але боялися, тому що весь народ дивувався Його вченню. | |
|
19
|
|
| Коли ж стало пізно, Він вийшов геть з міста. | |
|
20
|
|
| Проходячи вранці, побачили смоковницю, що всохла до кореня. | |
|
21
|
|
| І, згадавши, Петро сказав Йому: Учителю, дивись, смоковниця, яку Ти прокляв, усохла. | |
|
22
|
|
| Ісус, відповідаючи, говорить їм: | |
|
23
|
|
| майте віру Божу, бо істинно кажу вам, якщо хто скаже горі цій: посунься і кинься в море, і не сумніватиметься в серці своїм, а повірить, що станеться за його словом, — буде йому, що тільки скаже. | |
|
24
|
|
| Тому кажу вам: усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите, — і буде вам. | |
|
25
|
|
| І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші. | |
|
26
|
|
| Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не відпустить вам гріхів ваших. | |
|
27
|
|
| Прийшли знову до Єрусалима. І коли Він ходив у храмі, підійшли до Нього первосвященики, і книжники, і старійшини | |
|
28
|
|
| і говорили Йому: якою владою Ти це робиш? І хто дав Тобі владу це робити? | |
|
29
|
|
| Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, відповідайте Мені; тоді і Я скажу вам, якою владою це роблю. | |
|
30
|
|
| Хрещення Іоанове з небес було чи від людей? Скажіть Мені. | |
|
31
|
|
| Ті міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому? | |
|
32
|
|
| А сказати, що від людей, — боялись народу; бо всі знали, що Іоан воістину був пророк. | |
|
33
|
|
| І сказали у відповідь Ісусові: не знаємо. Тоді Ісус сказав їм у відповідь: і Я не скажу вам, якою владою це роблю. | |
|
Глава 12
|
|
|
1
|
|
| І почав говорити їм притчами: один чоловік насадив виноградник і обгородив плотом, і викопав виностік*, і збудував башту, і, передавши все виноградарям, від’їхав. | |
|
2
|
|
| І послав у свій час до виноградарів слугу — одержати від виноградарів плоди з виноградника. | |
|
3
|
|
| Вони ж, схопивши його, били і відіслали ні з чим. | |
|
4
|
|
| Знову послав до них іншого слугу; і тому камінням розбили голову і відіслали з безчестям. | |
|
5
|
|
| І знову іншого послав, і того вбили; і багатьох інших — одних били, інших вбивали. | |
|
6
|
|
| Маючи ж єдиного сина, улюбленого свого, наостанку послав і його до них, кажучи: посоромляться сина мого. | |
|
7
|
|
| Але виноградарі сказали один одному: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, і спадщина буде наша. | |
|
8
|
|
| І, схопивши його, вбили і викинули геть з виноградника. | |
|
9
|
|
| Що ж зробить господар виноградника? Прийде і покарає виноградарів смертю, і віддасть виноградник іншим. | |
|
10
|
|
| Невже ви не читали цього в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем. | |
|
11
|
|
| Це від Господа, і дивним є в очах наших. | |
|
12
|
|
| І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо зрозуміли, що про них сказав притчу; і, залишивши Його, відійшли. | |
|
13
|
|
| І посилають до Нього декого з фарисеїв та іродіан, щоб спіймати Його на слові. | |
|
14
|
|
| Вони ж, прийшовши, говорять Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти справедливий і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш на особу, а воістину навчаєш путі Божої. Чи дозволено платити податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати? | |
|
15
|
|
| Але Він, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: чого спокушаєте Мене? Принесіть Мені динарій, щоб Я побачив його. | |
|
16
|
|
| Вони принесли. Тоді говорить їм: чиє це зображення і напис? Вони ж сказали: кесаря. | |
|
17
|
|
| Ісус сказав їм у відповідь: віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові. І дивувалися Йому. | |
|
18
|
|
| Потім прийшли до Нього саддукеї, які кажуть, що не існує вос-кресіння, і запитали Його, кажучи: | |
|
19
|
|
| Учителю! Мойсей написав нам: якщо в кого помре брат і залишить жінку, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство братові своєму. | |
|
20
|
|
| Було сім братів: перший узяв жінку і помер, не залишивши дітей. | |
|
21
|
|
| Узяв її другий і помер, і він теж не залишив дітей; і третій так само. | |
|
22
|
|
| Брали її за себе семеро і не залишили дітей. Після всіх померла й жінка. | |
|
23
|
|
| Отже, в час воскресіння, коли воскреснуть, котрого з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за жінку. | |
|
24
|
|
| Ісус сказав їм у відповідь: чи не тому ви й помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ані сили Божої? | |
|
25
|
|
| Бо, коли воскреснуть з мертвих, тоді не будуть ні женитися, ні заміж виходити, а будуть як ангели на небесах. | |
|
26
|
|
| А про мертвих, що вони воскреснуть, хіба не читали ви в книзі Мойсея, як при купині Бог сказав йому: Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова? | |
|
27
|
|
| Бог не є Бог мертвих, а Бог живих. Отже, ви дуже помиляєтесь. | |
|
28
|
|
| І приступив один з книжників, що слухав, як вони сперечалися, і бачив, як добре Ісус відповів їм, і спитав Його: яка заповідь перша з усіх заповідей? | |
|
29
|
|
| Ісус відповів йому: перша з усіх заповідей: слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш є Господь єдиний. | |
|
30
|
|
| І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, — ось перша заповідь! | |
|
31
|
|
| І друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. Більшої за ці заповіді немає. | |
|
32
|
|
| Книжник сказав Йому: добре, Учителю! Ти істину сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього; | |
|
33
|
|
| і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі всепалення і жертви. | |
|
34
|
|
| Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: ти недалеко від Царства Божого. Після того ніхто не насмілився питати Його. | |
|
35
|
|
| Продовжуючи навчати в храмі, Ісус говорив: як це кажуть книжники, що Христос є син Давидів? | |
|
36
|
|
| Бо сам Давид сказав Духом Святим: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх — підніжжям ніг Твоїх. | |
|
37
|
|
| Отже, сам Давид називає Його Господом — як же Він син йому? І багато народу слухало Його з насолодою. | |
|
38
|
|
| І говорив їм у вченні Своїм: стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і приймати вітання на народних зібраннях, | |
|
39
|
|
| сидіти спереду в синагогах і возлежати на перших місцях на бенкетах, — | |
|
40
|
|
| ції, котрі поїдають доми вдів і лицемірно довго моляться, приймуть найтяжче осудження. | |
|
41
|
|
| І сів Ісус навпроти скарбниці і спостерігав, як народ кладе гроші в скарбницю. Чимало заможних клали багато. | |
|
42
|
|
| Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант. | |
|
43
|
|
| Покликавши учеників Своїх, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю, | |
|
44
|
|
| бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій. | |
|
Глава 13
|
|
|
1
|
|
| І коли виходив Він з храму, один з учеників Його сказав Йому: Учителю, подивись, які камені і які будівлі! | |
|
2
|
|
| Ісус сказав йому у відповідь: бачиш ці великі будівлі? Все це буде зруйноване, так що не залишиться тут і каменя на камені. | |
|
3
|
|
| І коли Він сидів на горі Елеонській проти храму, то Петро, Яків, Іоан і Андрій запитали Його на самоті: | |
|
4
|
|
| скажи нам, коли це буде, і яке знамення, коли все це має скінчитися? | |
|
5
|
|
| Відповідаючи їм, Ісус почав говорити: бережіться, щоб ніхто не спокусив вас, | |
|
6
|
|
| бо багато хто прийде під іменем Моїм і говоритиме, що це Я; і багатьох спокусять. | |
|
7
|
|
| Коли ж почуєте про війни і воєнні чутки, не жахайтеся: бо належить цьому бути, — але це ще не кінець. | |
|
8
|
|
| Бо постане народ на народ і царство на царство; і будуть землетруси у різних місцях, і будуть голод і заворушення; це — початок хвороб. | |
|
9
|
|
| Стережіться ж ви самі, бо вас видаватимуть на судища і битимуть у синагогах, і перед правителями і царями поставлять вас через Мене, на свідчення перед ними. | |
|
10
|
|
| І всім народам раніш повинно бути проповідане Євангеліє. | |
|
11
|
|
| Коли ж поведуть видавати вас, то не турбуйтесь заздалегідь, що вам говорити, і не обдумуйте; але, що дасться вам у той час, те й говоріть, бо не ви будете говорити, а Дух Святий. | |
|
12
|
|
| Видасть же брат брата на смерть, і батько — дітей; і постануть діти на батьків, і уб’ють їх. | |
|
13
|
|
| І ненавидітимуть вас усі за ім’я Моє; хто ж перетерпить до кінця, той спасеться. | |
|
14
|
|
| Коли ж побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоятиме, де не належить, хто читає, нехай розуміє, тоді хто буде в Юдеї, нехай біжить у гори; | |
|
15
|
|
| а хто на покрівлі, той нехай не сходить у дім і не заходить узяти щось з дому свого; | |
|
16
|
|
| і хто на полі, нехай не вертається назад взяти одяг свій. | |
|
17
|
|
| Горе ж вагітним і матерям-годувальницям у ті дні! | |
|
18
|
|
| Моліться, щоб не сталася втеча ваша взимку. | |
|
19
|
|
| Бо в ті дні буде така скорбота, якої не було від початку творіння, яке вчинив Бог, навіть і донині, і не буде. | |
|
20
|
|
| І коли б Господь не вкоротив тих днів, то не спаслась би ніяка плоть; але заради обраних, яких Він обрав, укоротить дні. | |
|
21
|
|
| Тоді, якщо хто скаже вам: ось, тут Христос, або: ось там, — не йміть віри. | |
|
22
|
|
| Бо встануть лжехристи і лжепророки і дадуть знамення і чудеса, щоб спокусити, якщо можливо, і обраних. | |
|
23
|
|
| Ви ж бережіться. Ось, Я наперед сказав вам усе. | |
|
24
|
|
| Але в ті дні, після тієї скорботи, сонце померкне, і місяць не дасть свого світла, | |
|
25
|
|
| і зірки спадуть з неба, і сили небесні похитнуться. | |
|
26
|
|
| І тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах, з силою і славою великою. | |
|
27
|
|
| І тоді Він пошле ангелів Своїх і збере обраних Своїх від чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба. | |
|
28
|
|
| Від смоковниці навчіться притчі: коли гілля її стає вже м’яким і пускає листя, то знаєте, що близько літо. | |
|
29
|
|
| Так і ви: коли побачите, що все збувається, знайте, що близько, при дверях. | |
|
30
|
|
| Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це буде. | |
|
31
|
|
| Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть. | |
|
32
|
|
| Про день же той або про годину ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець. | |
|
33
|
|
| Пильнуйте, будьте на сторожі і моліться, бо не знаєте, коли настане час цей. | |
|
34
|
|
| Подібно до того, коли чоловік, відходячи в дорогу і залишаючи свій дім, дав владу слугам своїм, і кожному своє діло, і наказав воротареві пильнувати, | |
|
35
|
|
| так і ви: пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде господар дому, ввечері, чи опівночі, чи як півні заспівають, чи вранці. | |
|
36
|
|
| Щоб, коли він несподівано прийде, ви не спали. | |
|
37
|
|
| А що кажу вам, кажу всім: пильнуйте. | |
|
Глава 14
|
|
|
1
|
|
| Через два дні мало бути свято Пасхи і опрісноків. І шукали первосвященики і книжники, як би взяти Його хитрощами і вбити. | |
|
2
|
|
| Але говорили: тільки не в свято, щоб не сталося заворушення в народі. | |
|
3
|
|
| І коли Він був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, і возлежав, — прийшла жінка з алавастровою посудиною мира з нарда чистого, дорогоцінного, і, розбивши посудину, злила Йому на голову. | |
|
4
|
|
| Деякі обурились і між собою говорили: навіщо така трата мира? | |
|
5
|
|
| Бо можна було б його продати більш як за триста динаріїв і роздати вбогим. І дорікали їй. | |
|
6
|
|
| Ісус же сказав: облиште її, навіщо її бентежите? Вона добре діло зробила для Мене. | |
|
7
|
|
| Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте. | |
|
8
|
|
| Вона зробила, що могла: заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння. | |
|
9
|
|
| Істинно кажу вам: по всьому світу, де тільки буде проповідане це Євангеліє, буде сказано на спомин про неї і про те, що вона зробила. | |
|
10
|
|
| І пішов Іуда Іскаріотський, один з дванадцяти, до первосвящеників, щоб видати Його їм. | |
|
11
|
|
| Вони ж, почувши, зраділи і пообіцяли дати йому срібників. І він шукав, як би в слушний час видати Його. | |
|
12
|
|
| У перший день опрісноків, коли готували пасхальне ягня, ученики сказали Йому: де хочеш їсти паску? Ми підемо і приготуємо. | |
|
13
|
|
| І посилає двох з учеників Своїх, і каже їм: підіть до міста, і зустрінеться вам чоловік, який нестиме глек води; підіть за ним, | |
|
14
|
|
| і куди він увійде, скажіть господареві дому того, що Учитель каже — де світлиця, в якій Я споживатиму паску з Моїми учениками? | |
|
15
|
|
| І він покаже вам велику, прибрану і готову горницю; там приготуйте нам. | |
|
16
|
|
| І пішли ученики Його, і прийшли до міста, і знайшли, як сказав їм; і приготували паску. | |
|
17
|
|
| Як настав вечір, Він прийшов з дванадцятьма. | |
|
18
|
|
| І коли вони возлежали і їли, Ісус сказав: істинно кажу вам, один з вас, що їсть зі Мною, зрадить Мене. | |
|
19
|
|
| Вони засмутились і почали говорити Йому один за одним: чи не я? І інший: чи не я? | |
|
20
|
|
| Він же сказав їм у відповідь: один з дванадцяти, який умочає зі Мною в блюдо. | |
|
21
|
|
| Та Син Людський іде, як написано про Нього; але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій. | |
|
22
|
|
| І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, переламав, дав їм і сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє. | |
|
23
|
|
| І, взявши чашу та хвалу воздавши, подав їм; і пили з неї всі. | |
|
24
|
|
| І сказав їм: це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається. | |
|
25
|
|
| Істинно кажу вам: Я вже не питиму від плоду виноградного до того дня, коли питиму нове вино в Царстві Божому. | |
|
26
|
|
| І, проспівавши, пішли на гору Елеонську. | |
|
27
|
|
| І сказав їм Ісус: цієї ночі всі ви спокуситеся через Мене, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці. | |
|
28
|
|
| По воскресінні ж Моїм буду раніше за вас у Галилеї. | |
|
29
|
|
| Петро сказав Йому: хоч і всі спокусяться, але не я. | |
|
30
|
|
| І говорить йому Ісус: істинно кажу тобі, що сьогодні, цієї ночі, раніше, ніж двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене. | |
|
31
|
|
| Він же ще більше запевняв: хоч би мені належало і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Так само і всі говорили. | |
|
32
|
|
| Прийшли до місця, що зветься Гефсиманія; і Він сказав ученикам Своїм: посидьте тут, поки Я помолюся. | |
|
33
|
|
| І взяв з Собою Петра, Якова та Іоана; і почав тужити й сумувати. | |
|
34
|
|
| І сказав їм: сумна душа Моя смертельно; побудьте тут і пильнуйте. | |
|
35
|
|
| І, трохи відійшовши, впав на землю і молився, щоб, коли можливо, минула Його година ця. | |
|
36
|
|
| І говорив: Авва, Отче! Все можливе для Тебе, пронеси мимо Мене чашу цю; та не чого Я хочу, а чого Ти. | |
|
37
|
|
| Повертається і знаходить їх сплячими, і каже Петрові: Симоне, чи ти спиш? Не міг ти пильнувати й однієї години? | |
|
38
|
|
| Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна. | |
|
39
|
|
| І знову відійшов і молився, промовивши те саме слово. | |
|
40
|
|
| І, повернувшись, знову знайшов їх сплячими; бо очі їхні обважніли, і вони не знали, що Йому відповідати. | |
|
41
|
|
| І прийшов утретє і каже їм: ви все ще спите і спочиваєте? Годі, прийшов час: Син Людський видається в руки грішників. | |
|
42
|
|
| Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто видає Мене. | |
|
43
|
|
| І зараз же, як Він ще говорив, прийшов Іуда, один з дванадцяти, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і книжників і старійшин. | |
|
44
|
|
| Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є; беріть Його і ведіть обережно. | |
|
45
|
|
| І, прийшовши, відразу підійшов до Нього і каже: Учителю! Учителю! І поцілував Його. | |
|
46
|
|
| А вони наклали руки свої на Нього і взяли Його. | |
|
47
|
|
| Один же з тих, що стояли тут, вихопив меча та вдарив раба первосвященика і відсік йому вухо. | |
|
48
|
|
| Тоді Ісус сказав їм: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб Мене взяти. | |
|
49
|
|
| Повсякдень Я бував з вами в храмі і навчав, і ви не брали Мене. Але нехай збудуться Писання. | |
|
50
|
|
| Тоді, залишивши Його, всі повтікали. | |
|
51
|
|
| Один юнак, загорнувшись покривалом на голе тіло, йшов слідом за Ним; і воїни схопили його. | |
|
52
|
|
| Але він, покинувши покривало, голим утік від них. | |
|
53
|
|
| І привели Ісуса до первосвященика; і зібрались до нього всі первосвященики, і книжники, і старійшини. | |
|
54
|
|
| Петро віддалік ішов слідом за Ним аж до середини двору первосвященика; і сидів зі слугами і грівся біля вогню. | |
|
55
|
|
| Первосвященики ж і весь синедріон шукали свідчення на Ісуса, щоб віддати Його на смерть; і не знаходили. | |
|
56
|
|
| Бо багато лжесвідчили на Нього, але ці свідчення не сходились. | |
|
57
|
|
| І деякі, вставши, лжесвідчили проти Нього і говорили: | |
|
58
|
|
| ми чули, як Він казав: Я зруйную храм цей рукотворний і через три дні зведу інший, нерукотворний. | |
|
59
|
|
| Але й таке свідчення їхнє не сходилось. | |
|
60
|
|
| Тоді первосвященик став посередині і спитав Ісуса: чого ж Ти нічого не відповідаєш на те, що вони проти Тебе свідчать? | |
|
61
|
|
| Він же мовчав і нічого не відповідав. Знову первосвященик спитав Його і сказав Йому: чи Ти Христос, Син Благословенного? | |
|
62
|
|
| Ісус сказав: Я! І ви побачите Сина Людського, Який сидить праворуч сили Божої і йде з хмарами небесними. | |
|
63
|
|
| Тоді первосвященик, розірвавши одяг свій, сказав: для чого ще нам свідки? | |
|
64
|
|
| Ви чули богохульство? Як вам здається? Вони ж усі засудили Його до смерти. | |
|
65
|
|
| І деякі почали плювати на Нього і, закриваючи Йому лице, бити Його і говорити Йому: проречи. І слуги били Його по щоках. | |
|
66
|
|
| Коли Петро був на подвір’ї внизу, прийшла одна із служниць первосвященика | |
|
67
|
|
| і, побачивши Петра, який грівся, та придивившись до нього, сказала: і ти був з Ісусом Назарянином. | |
|
68
|
|
| Але він відрікся, сказавши: не знаю і не розумію, що ти говориш. І вийшов геть на передній двір; і заспівав півень. | |
|
69
|
|
| Служниця, побачивши його знову, почала говорити присутнім, що цей з них. | |
|
70
|
|
| Він знову відрікся. Трохи згодом присутні знову стали говорити Петрові: та й справді ти з них, бо ти галилеянин, і мова твоя схожа. | |
|
71
|
|
| Він же почав божитися і клястися: не знаю Чоловіка Цього, про Якого говорите. | |
|
72
|
|
| Тоді вдруге заспівав півень. І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж двічі проспіває півень, ти тричі відречешся від Мене, і почав плакати. | |
|
Глава 15
|
|
|
1
|
|
| Рано-вранці первосвященики зі старійшинами та книжниками і весь синедріон негайно зібрали раду і, зв’язавши Ісуса, відвели і видали Пилатові. | |
|
2
|
|
| Пилат спитав Його: Ти Цар Юдейський? Він же сказав йому у відповідь: ти говориш. | |
|
3
|
|
| І первосвященики звинувачували Його багато в чому. | |
|
4
|
|
| Пилат же знову спитав Його: Ти нічого не відповідаєш, бачиш, як багато звинувачень проти Тебе? | |
|
5
|
|
| Але Ісус і на це нічого не відповів, так що Пилат дивувався. | |
|
6
|
|
| На всяке ж свято він відпускав їм одного в’язня, за якого вони просили. | |
|
7
|
|
| Тоді був у темниці один на ім’я Варавва, із своїми спільниками, які під час бунту вчинили вбивство. | |
|
8
|
|
| І народ почав кричати і просити Пилата про те, що він завжди робив для них. | |
|
9
|
|
| Він сказав їм у відповідь: чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського? | |
|
10
|
|
| Бо знав, що це через заздрість видали Його первосвященики. | |
|
11
|
|
| Та первосвященики підмовили народ просити, щоб краще відпустив їм Варавву. | |
|
12
|
|
| Пилат же знову сказав їм у відповідь: що ж хочете, щоб я зробив з Тим, Кого ви називаєте Царем Юдейським? | |
|
13
|
|
| Вони знову закричали: розіпни Його. | |
|
14
|
|
| Пилат сказав їм: яке ж зло зробив Він? Вони ж ще дужче закричали: розіпни Його! | |
|
15
|
|
| Тоді Пилат, бажаючи догодити народові, відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття. | |
|
16
|
|
| Воїни відвели Його всередину двору, тобто в преторію, і зібрали весь полк, | |
|
17
|
|
| і одягли Його в багряницю та, сплівши терновий вінець, поклали на Нього; | |
|
18
|
|
| і почали вітати Його: радуйся, Царю Юдейський! | |
|
19
|
|
| І били Його по голові тростиною, і плювали на Нього та, ставши на коліна, кланялися Йому. | |
|
20
|
|
| Коли ж наглумилися з Нього, зняли з Нього багряницю, одягли Його у власний одяг і повели Його, щоб розіп’яти. | |
|
21
|
|
| І примусили одного перехожого, який ішов з поля, якогось киринеянина Симона, батька Олександра і Руфа, нести хрест Його. | |
|
22
|
|
| І привели Його на місце Голгофу, що означає Лобне місце. | |
|
23
|
|
| І давали Йому пити вино зі смирною; але Він не прийняв. | |
|
24
|
|
| Ті, що розпинали Його, поділили одяг Його, кидаючи жереб, кому що взяти. | |
|
25
|
|
| Була третя година, і розіп’яли Його. | |
|
26
|
|
| І був напис провини Його: Цар Юдейський. | |
|
27
|
|
| З Ним розіп’яли двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч Нього. | |
|
28
|
|
| І збулося Писання, яке говорить: і до злочинців приєднаний. | |
|
29
|
|
| Ті, що проходили, лихословили на Нього, киваючи головами своїми і кажучи: гей! Ти, Який руйнуєш храм і за три дні створюєш! | |
|
30
|
|
| Спаси Себе Самого і зійди з хреста. | |
|
31
|
|
| Так само і первосвященики з книжниками, глузуючи, говорили один одному: інших спасав, а Себе не може спасти! | |
|
32
|
|
| Христос, Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, щоб ми бачили, і увіруємо. І розп’яті з Ним ганьбили Його. | |
|
33
|
|
| О шостій же годині настала темрява по всій землі і тривала до дев’ятої години. | |
|
34
|
|
| О дев’ятій годині Ісус викрикнув гучним голосом: Елоі! Елоі! Лама савахфані? — що значить: Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув? | |
|
35
|
|
| Деякі з тих, що там стояли, почувши те, говорили: Він Іллю кличе. | |
|
36
|
|
| А один побіг, намочив губку оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити, кажучи: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти Його. | |
|
37
|
|
| Ісус же, скрикнувши гучним голосом, спустив дух. | |
|
38
|
|
| І завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху донизу. | |
|
39
|
|
| Сотник, який стояв навпроти Нього, побачивши, як Він, так скрикнувши, віддав дух, сказав: воістину Чоловік Цей був Син Божий. | |
|
40
|
|
| Були тут і жінки, які дивилися здалеку; між ними були і Марія Магдалина, і Марія, мати Якова молодшого та Іосії, і Саломія, | |
|
41
|
|
| які і тоді, коли Він був у Галилеї, ходили за Ним і служили Йому, і багато інших, які разом з Ним прийшли до Єрусалима. | |
|
42
|
|
| І настав уже вечір [бо була п’ятниця, тобто день перед суботою]. | |
|
43
|
|
| Прийшов Йосиф із Аримафеї, поважний радник, який і сам чекав Царства Божого, і насмілився прийти до Пилата просити тіло Ісусове. | |
|
44
|
|
| Пилат здивувався, що Він уже помер, і, покликавши сотника, спитав його, чи давно помер. | |
|
45
|
|
| І, довідавшись від сотника, віддав тіло Йосифові. | |
|
46
|
|
| Він, купивши плащаницю і знявши Його, оповив плащаницею і поклав Його у гробі, витесаному в скелі, і привалив камінь до дверей гробу. | |
|
47
|
|
| Марія ж Магдалина і Марія Іосієва дивились, де Його поклали. | |
|
Глава 16
|
|
|
1
|
|
| Як минула субота, Марія Магдалина, Марія Яковова і Саломія купили пахощі, щоб піти помазати Ісуса. | |
|
2
|
|
| І дуже рано, в перший день після суботи, прийшли до гробу, як сходило сонце. | |
|
3
|
|
| І говорять між собою: хто відвалить нам камінь від дверей гробу? | |
|
4
|
|
| І, глянувши, побачили, що камінь відвалений; а він був дуже великий. | |
|
5
|
|
| І, увійшовши у гріб, побачили юнака, який сидів праворуч і був одягнений у білу одежу; і вжахнулися. | |
|
6
|
|
| А він каже їм: не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого. Він воскрес — Його нема тут. Ось місце, де поклали Його. | |
|
7
|
|
| Але йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові, що Він буде раніше за вас у Галилеї; там Його побачите, як Він сказав вам. | |
|
8
|
|
| І, вийшовши, вони побігли від гробу. Охопив їх трепет і жах. І нікому нічого не сказали, бо боялися. | |
|
9
|
|
| Ісус же, воскреснувши вранці в перший після суботи день, насамперед явився Марії Магдалині, з якої вигнав сім бісів. | |
|
10
|
|
| Вона пішла і сповістила тих, які були з Ним, що плакали і ридали. | |
|
11
|
|
| Та вони, почувши, що Він живий і що вона бачила Його, — не повірили. | |
|
12
|
|
| Після цього явився в іншому образі двом з них на дорозі, коли вони йшли до села. | |
|
13
|
|
| І ті, повернувшись, сповістили іншим; але й тим не повірили. | |
|
14
|
|
| Нарешті Він явився самим одинадцятьом, коли вони возлежали на вечері, і дорікав їм за невір’я і жорстокосердість, що не повірили тим, які бачили Його воскреслим. | |
|
15
|
|
| І сказав їм: ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню. | |
|
16
|
|
| Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде осуджений. | |
|
17
|
|
| Віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, | |
|
18
|
|
| братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові. | |
|
19
|
|
| Господь же, після розмови з ними, вознісся на небо і сів праворуч Бога. | |
|
20
|
|
| Вони ж пішли і всюди проповідували, а Господь допомагав їм і стверджував слово наступними знаменнями. Амінь. |
