Завантаження...
Обкладинка книги Паперове видання
Старий Заповіт

• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.

• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.

• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.

• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.

• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.

Новий Заповіт

• Мф. • Мк. • Лк. • Ін.

• Діян.

• Як. • 1 Пет. • 2 Пет. • 1 Ін. • 2 Ін. • 3 Ін. • Іуд.

• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • Кол. • 1 Сол. • 2 Сол. • 1 Тим. • 2 Тим. • Тит. • Фил. • Євр.

• Одкр.

Порівняти:

Євангеліє від Марка
Євангеліє від Марка
Глава 1
Глава 1
1
1
Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого. (Зач. 1) Зача́ло Єва́нгелія Ісу́са Христа́, Си́на Бо́жия,
2
2
Як написано у пророків: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою. я́коже єсть пи́сано во проро́ціх: се, Аз посила́ю а́нгела Моєго́ пред лице́м Твої́м, і́же угото́вить путь Твой пред Тобо́ю.
3
3
Глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому. Глас вопію́щаго в пусти́ні: угото́вайте путь Госпо́день, пра́ви творі́те стезі́ Єго́.
4
4
Явився Іоан, який хрестив у пустелі і проповідував хрещення на покаяння для відпущення гріхів. Бисть Іоа́нн крестя́й в пусти́ні і пропові́дая креще́ніє покая́нія во отпуще́ніє гріхо́в.
5
5
І виходили до нього з усієї країни Юдейської і єрусалимляни; і всі хрестилися в річці Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої. І ісхожда́ше к нему́ вся Іуде́йськая страна́ і Ієрусали́мляне; і креща́хуся всі во Іорда́ні ріці́ от него́, іспові́дающе гріхи́ своя́.
6
6
Іоан же носив одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх і їв акриди* та дикий мед. Бі же Іоа́нн оболче́н власи́ вельблу́жді, і по́яс усме́н о чреслі́х єго́, і яди́й акри́ди і мед ди́вій.
7
7
І проповідував, кажучи: гряде Сильніший за мене слідом за мною, Якому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінь взуття Його. І пропові́даше, глаго́ля: гряде́ть Крі́плій мене́ вслід мене́, Єму́же нісьм досто́їн прекло́нься разріши́ти реме́нь сапо́г Єго́;
8
8
Я хрестив вас водою, а Він хреститиме вас Духом Святим. аз у́бо крести́х ви водо́ю, Той же крести́ть ви Ду́хом Святи́м.
9
9
І сталось у ті дні, прийшов Ісус із Назарета галилейського і хрестився від Іоана в Йордані. (Зач. 2) І бисть во о́ніх днех, при́йде Ісу́с от Назаре́та Галиле́йськаго і крести́ся от Іоа́нна во Іорда́ні.
10
10
І коли виходив з води, зараз же побачив Іоан небеса, що розкривалися, і Духа, Який, мов голуб, сходив на Нього. І а́біє восходя́ от води́, ви́ді разводя́щася небеса́ і Ду́ха, я́ко го́луба, сходя́ща Нань.
11
11
І голос був з небес: Ти Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління. І глас бисть с небесе́: Ти єси́ Син Мой возлю́бленний, о Не́мже благоволи́х.
12
12
Негайно після того Дух веде Його в пустелю. І а́біє Дух ізведе́ Єго́ в пусти́ню.
13
13
І пробув Він там у пустелі сорок днів, спокушуваний сатаною, і був із звірами; і ангели служили Йому. І бі ту в пусти́ні дній чети́редесять, іскуша́єм сатано́ю, і бі со звірми́; і а́нгели служа́ху Єму́.
14
14
Після того ж, як виданий був Іоан, прийшов Ісус до Галилеї, проповідуючи Євангеліє Царства Божого По преда́нії же Іоа́ннові, при́йде Ісу́с в Галіле́ю, пропові́дая Єва́нгеліє Ца́рствія Бо́жия
15
15
і кажучи, що настав час і наблизилося Царство Боже: покайтеся і віруйте в Євангеліє. і глаго́ля, я́ко іспо́лнися вре́м'я і прибли́жися Ца́рствіє Бо́жиє: пока́йтеся і ві́руйте во Єва́нгеліє.
16
16
Проходячи ж біля моря Галилейського, побачив Симона і Андрія, брата Симонового, що закидали неводи в море, бо вони були рибалками. (Зач. 3) Ходя́ же при мо́рі Галиле́йстім, ви́ді Си́мона і Андре́я, бра́та (того́) Си́мона, вмета́юща мре́жі в мо́ре, бі́ста бо ри́баря.
17
17
І сказав їм Ісус: ідіть за Мною, і Я зроблю, що ви будете ловцями людей. І рече́ ї́ма Ісу́с: прийді́та вслід Мене́, і сотворю́ вас би́ти ловця́ челові́ком.
18
18
І вони відразу ж, покинувши свої сіті, пішли за Ним. І а́біє оста́вльша мре́жі своя́, по Нем ідо́ста.
19
19
І, пройшовши звідтіля трохи, Він побачив Якова Зеведеєвого і Іоана, брата його, які також були у човні, лагодили сіті; І преше́д ма́ло отту́ду, узрі́ Іа́кова Зеведе́йова і Іоа́нна, бра́та єго́, і та в кораблі́ стро́яща мре́жа;
20
20
і зараз же покликав їх. І вони, залишивши батька свого Зеведея в човні з наймитами, пішли за Ним. і а́біє воззва́ я. І оста́вльша отця́ своєго́ Зеведе́я в кораблі́ с нає́мники, по Нем ідо́ста.
21
21
І приходять до Капернаума; і незабаром у суботу увійшов Він у синагогу і навчав. І внидо́ша в Капернау́м; і а́біє в субо́ти вшед в со́нмище, уча́ше.
22
22
І дивувалися вченню Його; бо Він учив їх, як Такий, що має владу, а не як книжники. І дивля́хуся о уче́нії Єго́; бі бо учя́ їх, я́ко власть іми́й, і не я́ко кни́жници.
23
23
І був у синагозі їхній чоловік, який мав у собі духа нечистого, і закричав: (Зач. 4) І бі в со́нмищі їх челові́к в ду́сі нечи́сте, і воззва́,
24
24
облиш, що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас! Знаю Тебе, хто Ти, — Святий Божий. глаго́ля: оста́ви, что нам і Тебі́, Ісу́се Назаряни́не? Прише́л єси́ погуби́ти нас; вім Тя, кто єси́, — Святи́й Бо́жий.
25
25
І заборонив йому Ісус, кажучи: замовкни і вийди з нього. І запрети́ єму́ Ісу́с, глаго́ля: умолчи́ і ізи́ди із него́.
26
26
І стряс його дух нечистий і, скрикнувши гучним голосом, вийшов з нього. І стрясе́ єго́ дух нечи́стий, і возопи́ гла́сом вели́ким, і ізи́де із него́.
27
27
І вжахнулися всі так, що один одного питали: що це, що це за нове вчення, що Він владно і духам нечистим наказує, і вони слухаються Його? І ужасо́шася всі, я́коже стяза́тися їм к себі́, глаго́лющим: что єсть сіє́? (і) что уче́ніє но́воє сіє́, я́ко по о́бласті і духово́м нечи́стим вели́ть, і послу́шають Єго́?
28
28
І враз розійшлися про Нього чутки по всій країні Галилейській. Ізи́де же слух Єго́ а́біє во всю страну́ Галиле́йську.
29
29
Вийшовши невдовзі з синагоги, прийшли до господи Симона і Андрія, з Яковом та Іоаном. (Зач. 5) І а́біє із со́нмища ізше́дше, прийдо́ша в дом Си́монов і Андре́йов, со Іа́ковом і Іоа́нном.
30
30
Теща ж Симонова лежала в гарячці; і зразу сказали Йому про неї. Те́ща же Си́монова лежа́ше огне́м жего́ма; і а́біє глаго́лаша Єму́ о ней.
31
31
І, підійшовши, Він підняв її, взявши її за руку; і гарячка зараз же залишила її, і вона почала слугувати їм. І присту́пль воздви́же ю, єм за ру́ку єя́; і оста́ви ю огнь а́біє, і служа́ше їм.
32
32
Надвечір, коли заходило сонце, приносили до Нього всіх недужих і біснуватих. По́зді же би́вшу, єгда́ захожда́ше со́лнце, приноша́ху к Нему́ вся неду́жния і бісни́я.
33
33
І все місто зібралося біля дверей. І бі весь град собра́лся к две́рем.
34
34
І Він зцілив багатьох, що страждали всякими недугами; вигнав багатьох бісів, і не дозволяв бісам говорити, що вони знають, що Він Христос. І ісціли́ мно́гі злі стра́ждущия разли́чними неду́ги; і бі́си мно́гі ізгна́, і не оставля́ше глаго́лати бі́си, я́ко ві́дяху Єго́ Христа́ су́ща.
35
35
А вранці, ще затемна, вставши, вийшов і пішов у безлюдне місце і там молився. (Зач. 6) І у́тро, но́щі су́щей зіло́, воста́в ізи́де, і і́де в пу́сто мі́сто, і ту моли́тву ді́яше.
36
36
І поспішили за Ним Симон і ті, що були з Ним, І гна́ша Єго́ Си́мон і і́же с Ним;
37
37
і, знайшовши Його, кажуть Йому: всі Тебе шукають. і обрі́тше Єго́, глаго́лаша Єму́, я́ко всі Тебе́ і́щуть.
38
38
Він говорить їм: ходімо в найближчі села та міста, щоб Мені і там проповідувати; бо Я для того прийшов. І глаго́ла їм: і́дем в бли́жнія ве́сі і гра́ди, да і та́мо пропові́м; на сіє́ бо ізидо́х.
39
39
І Він проповідував у синагогах їхніх по всій Галилеї і виганяв бісів. І бі пропові́дая на со́нмищих їх, во всей Галиле́ї, і бі́си ізгоня́.
40
40
Приходить до Нього прокажений і, благаючи Його та падаючи перед Ним на коліна, говорить Йому: якщо хочеш, можеш мене очистити. І при́йде к Нему́ прокаже́н, моля́ Єго́ і на колі́ну припада́я пред Ним, і глаго́ля Єму́, я́ко, а́ще хо́щеши, мо́жеши м'я очи́стити.
41
41
Ісус, змилосердившись над ним, простягнув руку, доторкнувся до нього і сказав йому: хочу, очисться. Ісу́с же милосе́рдовав, просте́р ру́ку, косну́ся єго́, і глаго́ла єму́: хощу́, очи́стися.
42
42
І як тільки сказав, зараз же зійшла з нього проказа, і він став чистим. І ре́кшу єму́, а́біє оти́де от него́ прокаже́ніє, і чист бисть.
43
43
І, заборонивши йому, негайно відіслав його. І запре́щ єму́, а́біє ізгна́ єго́;
44
44
І сказав йому: гляди ж, нікому нічого не кажи, але піди покажись священикові і принеси за очищення твоє, що повелів Мойсей, — на свідчення їм. і глаго́ла єму́: блюди́, нікому́же нічесо́же рци; но шед покажи́ся ієре́єві і принеси́ за очище́ніє твоє́, я́же повелі́ Моїсе́й, во свиді́тельство їм.
45
45
А він, вийшовши, почав розголошувати і розповідати про подію, яка сталася, так що Ісус не міг уже явно ввійти до міста, але перебував зовні, в безлюдних місцях. І приходили до Нього звідусіль. Он же ізше́д нача́т пропові́дати мно́го і проноси́ти сло́во, я́коже ктому́ не мощи́ Єму́ я́ві во град вни́ти; но вні в пусти́х мі́стіх бі. І прихожда́ху к Нему́ отвсю́ду.
Глава 2
Глава 2
1
1
Коли через кілька днів знову прийшов до Капернаума, пішла чутка, що Він у домі. (Зач. 7) І вни́де па́ки в Капернау́м по днех; і сли́шано бисть, я́ко в дому́ єсть.
2
2
Зразу ж зібралося багато людей, так що вже не вміщалися біля дверей, і Він говорив їм слово. І а́біє собра́шася мно́зі, я́коже ктому́ не вмеща́тися ні при две́рех; і глаго́лаше їм сло́во.
3
3
І прийшли до Нього з розслабленим, якого несли четверо. І прийдо́ша к Нему́ нося́ще разсла́бленна [жи́лами], носи́ма чети́рми;
4
4
І, не маючи можливости наблизитись до Нього через народ, розкрили покрівлю дому, де Він був, і, розібравши її, спустили постіль, на якій лежав розслаблений. і не могу́щим прибли́житися к Нему́ наро́да ра́ди, откри́ша покро́в, іді́же бі, і прокопа́вше сві́сиша одр, на не́мже разсла́бленний лежа́ше.
5
5
Ісус, побачивши віру їхню, говорить розслабленому: чадо, відпускаються тобі гріхи твої. Ви́дів же Ісу́с ві́ру їх, глаго́ла разсла́бленному: ча́до, отпуща́ються тебі́ грісі́ твої́.
6
6
Були там деякі з книжників, що сиділи і помишляли в серцях своїх: Бя́ху же ні́ції от кни́жник ту сідя́ще і помишля́юще в сердця́х свої́х:
7
7
чому Цей так богохулить? Хто може прощати гріхи, крім одного Бога? что Сей та́ко глаго́леть хули́? Кто мо́жеть оставля́ти гріхи́, то́кмо єди́н Бог?
8
8
Ісус, відразу зрозумівши духом Своїм, що вони так помишляють у собі, сказав їм: навіщо так помишляєте в серцях ваших? І а́біє разумі́в Ісу́с ду́хом Свої́м, я́ко та́ко ті́ї помишля́ють в себі́, рече́ їм: что сія́ помишля́єте в сердця́х ва́ших?
9
9
Що легше — сказати розслабленому: прощаються тобі гріхи? Чи сказати: встань, візьми постіль свою і ходи? Что єсть удо́біє? Рещи́ разсла́бленному: отпуща́ються тебі́ грісі́? Іли́ рещи́: воста́ни, і возьми́ одр твой і ходи́?
10
10
Та щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, — говорить розслабленому: Но да уві́сте, я́ко власть і́мать Син Челові́чеський на землі́ отпуща́ти гріхи́; глаго́ла разсла́бленному:
11
тобі кажу: встань, візьми постіль твою та йди до дому твого.
12
12
Він зараз же встав і, взявши постіль, вийшов перед усіма, так що всі дивувались і прославляли Бога, кажучи: ніколи ще такого ми не бачили. І воста́ а́біє, і взем одр, ізи́де пред всі́ми, я́ко диви́тися всім і сла́вити Бо́га, глаго́лющим, я́ко ніколи́же та́ко ви́діхом.
13
13
І вийшов Ісус знову до моря; і весь народ пішов до Нього, і учив їх. (Зач. 8) І ізи́де па́ки к мо́рю; і весь наро́д ідя́ше к Нему́, і уча́ше їх.
14
14
Проходячи, побачив Він Левія Алфеєвого, що сидів на митниці, і сказав йому: йди за Мною. І той, вставши, пішов за Ним. І мимогря́дий ви́ді Леві́ю Алфе́йова, сідя́ща на ми́тниці, і глаго́ла єму́: по Мні гряди́. І воста́в вслід Єго́ і́де.
15
15
І коли Ісус возлежав у господі його, возлежали з Ним і ученики Його і багато митарів та грішників; бо багато їх було, і вони йшли за Ним. І бисть возлежа́щу Єму́ в дому́ єго́, і мно́зі митарі́ і грі́шници возлежа́ху со Ісу́сом і со ученики́ Єго́; бя́ху бо мно́зі, і по Нем ідо́ша.
16
16
Книжники й фарисеї, побачивши, що Він їсть з митарями і грішниками, говорили ученикам Його: як це Він їсть і п’є з митарями і грішниками? І кни́жници і фарисе́є, ви́дівше Єго́ яду́ща с митарі́ і грі́шники, глаго́лаху ученико́м Єго́: что я́ко с митарі́ і грі́шники ясть і піє́ть?
17
17
Почувши це, Ісус говорить їм: не здорові потребують лікаря, але хворі; Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння. І сли́шав Ісу́с глаго́ла їм: не тре́бують здра́вії врача́, но боля́щії; не прийдо́х призва́ти пра́ведники, но грі́шники на покая́ніє.
18
18
Учні Іоанові та фарисейські постили. Приходять до Нього і кажуть: чому учні Іоанові та фарисейські постять, а Твої ученики не постять? (Зач. 9) І бя́ху ученици́ Іоа́ннови і фарісе́йстії постя́щеся. І прийдо́ша і глаго́лаша Єму́: почто́ ученици́ Іоа́ннови і фарисе́йстії постя́ться, а Твої́ ученици́ не постя́ться?
19
19
І сказав їм Ісус: чи можуть постити гості весільні, коли з ними жених? Доки з ними жених, не можуть постити. І рече́ їм Ісу́с: єда́ мо́гуть си́нове бра́чнії, до́ндеже жени́х с ни́ми єсть, пости́тися? Єли́ко вре́м'я с собо́ю і́муть жениха́, не мо́гуть пости́тися;
20
20
Прийдуть же дні, коли заберуть від них жениха, і тоді поститимуть у ті дні. при́йдуть же дні́є, єгда́ оти́меться от них жени́х, і тогда́ постя́ться в ти́я дні;
21
21
І ніхто не пришиває латки з нової тканини до старої одежі: інакше нове відірветься від старого, і ще гірша дірка буде. і нікто́же приложе́нія пла́та небі́лена пришива́єть к ри́зі ве́тсі: а́ще ли же ні, во́зьметь коне́ць єго́ но́воє от ве́тхаго [отто́ргнеть приставле́ніє єго́ но́воє (ні́что) от ве́тхаго], і го́рша дира́ бу́деть:
22
22
І ніхто не вливає вина молодого в міхи старі: інакше молоде вино прорве міхи, і вино витече, і міхи пропадуть; але вино молоде треба вливати в міхи нові. і нікто́же влива́єть вина́ но́ва в мі́хи ве́тхі: а́ще ли же ні, просади́ть вино́ но́воє мі́хи, і вино́ проліє́ться, і мі́сі поги́бнуть; но вино́ но́воє в мі́хи но́ви влія́ти [подоба́єть].
23
23
І довелося Йому в суботу проходити через посіви, і ученики Його дорогою почали рвати колоски. (Зач. 10) І бисть мимоходи́ти Єму́ в субо́ти сквозі́ сі́янія, і нача́ша ученици́ Єго́ путь твори́ти, востерза́юще кла́си.
24
24
І фарисеї сказали Йому: дивись, що вони роблять у суботу, чого не слід робити. І фарисе́є глаго́лаху Єму́: виждь, что творя́ть в субо́ти, єго́же не досто́їть?
25
25
Він сказав їм: невже ви ніколи не читали, що зробив Давид, коли мав потребу, бо зголоднів сам і ті, що були з ним? І Той глаго́лаше їм: ні́сте ли ніколи́же чли, что сотвори́ Дави́д, єгда́ тре́бованіє імі́ і взалка́ сам і і́же с ним?
26
26
Як увійшов він у дім Божий за первосвященика Авиафара і їв хліби принесення, яких не повинен їсти ніхто, крім священиків, і дав тим, що були з ним? Ка́ко вни́де в дом Бо́жий при Авіафа́рі архієре́ї, і хлі́би предложе́нія сніде́, ї́хже не достоя́ше я́сти то́кмо ієре́єм, і даде́ і су́щим с ним?
27
27
І сказав їм: субота для людини, а не людина для суботи; І глаго́лаше їм: субо́та челові́ка ра́ди бисть, а не челові́к субо́ти ра́ди;
28
28
тому Син Людський є господар і суботи. ті́мже госпо́дь єсть Син Челові́чеський і субо́ті.
Глава 3
Глава 3
1
1
І знов увійшов до синагоги. І там був чоловік, який мав усохлу руку. І вни́де па́ки в со́нмище; і бі та́мо челові́к, су́ху іми́й ру́ку.
2
2
І стежили за Ним, чи не зцілить його в суботу, щоб звинуватити Його. І назира́ху Єго́, а́ще в субо́ти ісціли́ть єго́, да Нань возглаго́лють.
3
3
Він же говорить чоловікові, котрий мав усохлу руку: стань посередині. І глаго́ла челові́ку су́ху іму́щему ру́ку: ста́ни посреді́.
4
4
А їм говорить: чи годиться в суботу добро робити, чи зло робити — душу спасти чи загубити? Вони ж мовчали. І глаго́ла їм: досто́їть ли в субо́ти добро́ твори́ти, іли́ зло твори́ти? Ду́шу спасти́, іли́ погуби́ти? Они́ же молча́ху.
5
5
І, глянувши на них з гнівом, засмучений закам’янілістю сердець їхніх, каже чоловікові: простягни руку твою. Він простягнув, і стала рука його здорова, як друга. І воззрі́в на них со гні́вом, скорб'я́ о окамене́нії серде́ць їх, глаго́ла челові́ку: простри́ ру́ку твою́. І простре́; і утверди́ся рука́ єго́ ціла́, я́ко друга́я.
6
6
Фарисеї, вийшовши, зразу ж радилися з іродіанами проти Нього, як би погубити Його. (Зач. 11) І ізше́дше фарисе́є, а́біє со іродіа́ни сові́т творя́ху Нань, ка́ко Єго́ погуб'я́ть.
7
7
Але Ісус з учениками Своїми відійшов до моря; і за Ним пішло багато народу з Галилеї, Юдеї, Ісу́с же оти́де со ученики́ Свої́ми к мо́рю; і мног наро́д от Галиле́ї по Нем і́де, і от Іуде́ї,
8
8
з Єрусалима, Ідумеї, з-за Йордану; та з Тира й Сидона, почувши, що Він робив, йшли до Нього у великій кількості. і от Ієрусали́ма, і от Ідуме́ї, і со о́наго по́лу Іорда́на. І от Ти́ра і Сидо́на мно́жество мно́гоє, сли́шавше, єли́ка творя́ше, [і] прийдо́ша к Нему́.
9
9
І сказав ученикам Своїм, щоб приготували для Нього човен, через багатолюдність, аби не тіснилися до Нього. І рече́ ученико́м Свої́м, да кора́бль бу́деть у Него́ наро́да ра́ди, да не стужа́ють Єму́.
10
10
Бо багатьох Він зцілив, тому ті, які мали рани, кидалися до Нього, щоб торкнутися Його. Мно́гі бо ісціли́, я́коже напада́ти на Него́, да Єму́ прико́снуться, єли́ці імія́ху ра́ни.
11
11
І духи нечисті, коли бачили Його, падали перед Ним і кричали: Ти Син Божий. І ду́сі нечи́стії, єгда́ ви́дяху Єго́, припада́ху к Нему́ і зва́ху, глаго́люще, я́ко Ти єси́ Син Бо́жий.
12
12
Та Він суворо забороняв їм, щоб не робили Його відомим. І мно́го преща́ше їм, да не явле́на Єго́ сотворя́ть.
13
13
Потім зійшов на гору і покликав до Себе, кого Сам хотів; і прийшли до Нього. (Зач. 12) І взи́де на гору́ і призва́, ї́хже хотя́ше Сам; і прийдо́ша к Нему́.
14
14
І обрав з них дванадцять, щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь, І сотвори́ двана́десяте, да бу́дуть с Ним, і да посила́єть їх пропові́дати,
15
15
і щоб вони мали владу зціляти від недуг і виганяти бісів. і імі́ти власть ціли́ти неду́ги і ізгони́ти бі́си;
16
16
І поставив Симона, давши йому ім’я Петро, і нарече́ Си́мону і́м'я Петр,
17
17
Якова Зеведеєвого та Іоана, брата Якова, давши їм імення Воанергес, тобто «сини громові», і Іа́кова Зеведе́йова, і Іоа́нна, бра́та Іа́ковля: і нарече́ ї́ма імена́ Воанерге́с, є́же єсть си́на гро́мова,
18
18
Андрія, Филипа, Варфоломія, Матфея, Фому, Якова Алфеєвого, Фадея, Симона Кананіта і Андре́я, і Фили́ппа, і Варфоломе́я, і Матфе́я, і Фому́, і Іа́кова Алфе́йова, і Фадде́я, і Си́мона Канані́та,
19
19
та Іуду Іскаріотського, який і зрадив Його. і Іу́ду Іскаріо́тськаго, і́же і предаде́ Єго́.
20
20
Приходять у дім; і знову збирається народ, так що їм неможливо було і хліба їсти. (Зач. 13) І прийдо́ша в дом; і собра́ся па́ки наро́д, я́ко не мощи́ їм ні хлі́ба я́сти.
21
21
І, почувши, ті, хто був у Нього, пішли взяти Його, бо говорили, що Він не при собі. І сли́шавше і́же бя́ху у Него́, ізидо́ша, да і́муть Єго́, глаго́лаху бо, я́ко неі́стов єсть.
22
22
А книжники, які прийшли з Єрусалима, говорили, що Він має в Собі Вельзевула і що силою бісівського князя виганяє бісів. І кни́жници, і́же от Ієрусали́ма низше́дшії, глаго́лаху, я́ко Веєльзеву́ла і́мать і я́ко о кня́зі бісо́встім ізго́нить бі́си.
23
23
І, покликавши їх, говорив їм притчами: як може сатана виганяти сатану? І призва́в їх, в при́тчах глаго́лаше їм: ка́ко мо́жеть сатана́ сатану́ ізгони́ти?
24
24
Якщо царство розділиться само в собі, не може встояти царство те. І а́ще ца́рство на ся разділи́ться, не мо́жеть ста́ти ца́рство то;
25
25
І якщо дім розділиться сам у собі, не може встояти дім той. і а́ще дом на ся разділи́ться, не мо́жеть ста́ти дом той;
26
26
І якщо сатана повстав сам на себе і розділився, не може встояти, але прийшов кінець його. і а́ще сата́на воста́ на ся сам і разділи́ся, не мо́жеть ста́ти, но коне́ць і́мать.
27
27
Ніхто, ввійшовши в дім сильного, не може пограбувати речей його, якщо раніш не зв’яже сильного, і тоді розграбує дім його. Нікто́же мо́жеть сосу́ди крі́пкаго, вшед в дом єго́, расхи́тити, а́ще не пе́рвіє крі́пкаго св'я́жеть, і тогда́ дом єго́ расхи́тить.
28
28
Істинно кажу вам: простяться синам людським усі гріхи та хули, якими б вони не хулили; (Зач. 14) Амі́нь глаго́лю вам, я́ко вся отпу́стяться согріше́нія сино́м челові́чеським, і хуле́нія, єли́ка а́ще восхуля́ть;
29
29
хто ж хулитиме Духа Святого, тому не буде прощення довіку, але підлягає він вічному осуду. а і́же восху́лить на Ду́ха Свята́го, не і́мать отпуще́нія во ві́ки, но пови́нен єсть ві́чному суду́.
30
30
Бо ж говорили: в Ньому нечистий дух. Зане́ глаго́лаху: ду́ха нечи́стаго і́мать.
31
31
Прийшли Мати і брати Його і, стоячи надворі, послали до Нього покликати Його. Прийдо́ша у́бо Ма́ти і бра́тія Єго́, і вні стоя́ще посла́ша к Нему́, зову́ще Єго́.
32
32
Навколо Нього сидів народ. І сказали Йому: ось Мати Твоя і брати Твої і сестри Твої надворі, шукають Тебе. І сідя́ше наро́д о́крест Єго́. Рі́ша же Єму́: се Ма́ти Твоя́ і бра́тія Твоя́ [і сестри́ Твоя́] вні і́щуть Тебе́.
33
33
І відповів їм: хто мати Моя і брати Мої? І отвіща́ ім, глаго́ля: кто єсть ма́ти Моя́, іли́ бра́тія Моя́?
34
34
І, поглянувши довкола Себе на тих, що сиділи, сказав: ось мати Моя і брати Мої; І согля́дав о́крест Себе́ сідя́щия, глаго́ла: се, ма́ти Моя́ і бра́тія Моя́;
35
35
бо хто творитиме волю Божу, той брат Мій, і сестра Моя, і мати Моя. і́же бо а́ще сотвори́ть во́лю Бо́жию, сей брат Мой і сестра́ Моя́ і ма́ти (Мі) єсть.
Глава 4
Глава 4
1
1
І знову почав навчати біля моря; і зібралося до Нього багато народу, так що Він увійшов у човен і сидів на морі; а весь народ був біля моря на землі. (Зач. 15) І па́ки нача́т учи́ти при мо́рі; і собра́ся к Нему́ наро́д мног, я́коже Самому́ влі́зшу в кора́бль, сіді́ти в мо́рі; і весь наро́д при мо́рі на землі́ бя́ше.
2
2
І багато вчив їх притчами, і в навчанні Своєму говорив їм: І уча́ше їх при́тчами мно́го і глаго́лаше їм во уче́ніії Своє́м:
3
3
слухайте, ось вийшов сівач сіяти; сли́шіте: се, ізи́де сі́яй сі́яти;
4
4
і, коли сіяв, трапилося, що одне зерно впало при дорозі, і налетіли птахи і видзьобали його. і бисть єгда́ сі́яше, о́во паде́ при путі́, і прийдо́ша пти́ці, і позоба́ша є;
5
5
Інше ж упало на кам’янисте місце, де небагато було землі; і скоро зійшло, бо земля була неглибока. друго́є же паде́ при ка́мені, іді́же не ім'я́ше землі́ мно́ги, і а́біє прозябе́, зане́ не ім'я́ше глубини́ земни́я:
6
6
Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, не маючи коріння, засохло. со́лнцю же возсія́вшу присвя́де, і зане́ не ім'я́ше ко́рене, і́зсше;
7
7
Ще інше впало в терня; і виросло терня, і заглушило зерно, і воно не дало плоду. і друго́є паде́ в те́рнії, і взи́де те́рніє, і подави́ є, і плода́ не даде́:
8
8
А інше впало на добру землю і дало плід, який зійшов і виріс; і вродило в тридцять, в шістдесят і в стократ. і друго́є паде́ на землі́ до́брій, і дая́ше плод восходя́щ і расту́щ, і припло́доваше на три́десять, і на шестьдеся́т, і на сто.
9
9
І сказав їм: хто має вуха слухати, нехай слухає! І глаго́лаше: імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить.
10
10
Коли ж залишився на самоті, то ті, що були з Ним разом з дванадцятьма, запитали Його про притчу. (Зач. 16) Єгда́ же бисть єди́н, вопроси́ша Єго́, і́же бя́ху с Ним, со обімана́десяте о при́тчі.
11
11
І сказав їм: вам дано знати тайни Царства Божого, а тим, зовнішнім, усе буває в притчах, І глаго́лаше їм: вам єсть дано́ ві́дати та́йни Ца́рствія Бо́жия, о́нім же вні́шним в при́тчах вся бива́ють,
12
12
так що вони своїми очима дивляться, і не бачать; своїми вухами чують, і не розуміють, та й не навернуться, щоб відпустились їм гріхи. да ви́дяще ви́дять, і не у́зрять; і сли́шаще сли́шать, і не разумі́ють; да не когда́ обратя́ться, і оста́в'яться їм грісі́.
13
13
І говорить їм: не розумієте цієї притчі? Як же вам зрозуміти всі притчі? І глаго́ла їм: не ві́сте ли при́тчі сея́? І ка́ко вся при́тчі уразумі́єте?
14
14
Сівач слово сіє. Сі́яй, сло́во сі́єть.
15
15
Посіяне при дорозі означає тих, у яких сіється слово, але, як тільки почують слово, зараз же приходить сатана і забирає слово, посіяне в серцях їхніх. Сі́ї же суть, і́же при путі́, іді́же сі́ється сло́во, і єгда́ усли́шать, а́біє прихо́дить сатана́ і оте́млеть сло́во сі́янноє в сердця́х їх.
16
16
Так само і посіяне на камені означає тих, які, коли почують слово, зразу з радістю сприймають його, І сі́ї суть тако́жде і́же на ка́менних сі́ємії, і́же єгда́ усли́шать сло́во, а́біє с ра́достію приє́млють є;
17
17
але не мають у собі кореня і непостійні; а потім, коли настане скорбота або гоніння за слово, відразу спокушаються. і не і́муть коре́нія в себі́, но привре́менні суть; та́же би́вшей печа́лі іли́ гоне́нію словесе́ ра́ди, а́біє соблажня́ються.
18
18
Посіяне між терням означає тих, що слухають слово, А сі́ї суть, і́же в те́рнії сі́ємії, сли́шащії сло́во;
19
19
але в яких турботи віку цього, спокуси багатством та інші пожадання, увійшовши в них, заглушують слово, і воно безплідним буває. і печа́лі ві́ка сего́, і лесть бога́тства, і о про́чих по́хоті входя́щия подавля́ють сло́во, і безпло́дно бива́єть.
20
20
А посіяне на добрій землі означає тих, що слухають слово і приймають, і приносять плід один у тридцять, другий в шістдесят, інший в стократ. І сі́ї суть, і́же на землі́ до́брій сі́яннії, і́же сли́шать сло́во і приє́млють, і пло́дствують на три́десять, і на шестьдеся́т, і на сто.
21
21
І сказав їм: чи для того приносять світильник, щоб поставити під посудину або під ліжко? Чи не для того, щоб поставити на свічнику? І глаго́лаше їм: єда́ світи́льник прихо́дить [вжига́ють], да под спу́дом положа́ть єго́ іли́ под одро́м? Не да ли на сві́щниці положе́н бу́деть?
22
22
Нема нічого таємного, що не стало б явним, і нічого не буває захованого, що не виявилося б. ність бо та́йно, є́же не яви́ться, ніже́ бисть потає́но, но да при́йдеть в явле́ніє;
23
23
Коли хто має вуха слухати, нехай слухає! а́ще кто і́мать у́ші сли́шати, да сли́шить.
24
24
І сказав їм: дотримуйтесь того, що чуєте: якою мірою міряєте, такою відмірено буде вам, тим, що слухають. (Зач. 17) І глаго́лаше їм: блюді́те что сли́шите: в ню́же мі́ру мі́рите, возмі́риться вам, і приложи́ться вам сли́шащим;
25
25
Бо хто має, тому дасться; а хто не має, у того відніметься і те, що має. і́же бо а́ще і́мать, да́сться єму́, а і́же не і́мать, і є́же і́мать, оти́меться от него́.
26
26
І сказав: Царство Боже подібне до того, як коли чоловік кине насіння в землю; І глаго́лаше: та́ко єсть [і] Ца́рствіє Бо́жиє, я́коже челові́к вмета́єть сі́м'я в зе́млю,
27
27
і чи спить, чи встає вночі та вдень, а насіння сходить і росте, а як — не знає він. і спить, і востає́ть но́щію і дні́ю, і сі́м'я прозяба́єть і расте́ть, я́коже не вість он;
28
28
Земля бо сама з себе родить спочатку стебло, потім колос, далі повне зерно в колосі. от себе́ бо земля́ плоди́ть пре́жде траву́, пото́м клас, та́же ісполня́єть пшени́цю в кла́сі;
29
29
Коли ж достигне плід, негайно посилає серп, бо настали жнива. єгда́ же созрі́єть плод, а́біє по́слеть серп, я́ко наста́ жа́тва.
30
30
І сказав: до чого уподібнимо Царство Боже? Або якою притчею зобразимо його? І глаго́лаше: чесому́ уподо́бим Ца́рствіє Бо́жиє? Іли́ ко́єй при́тчі приложи́м є?
31
31
Воно — мов зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, дрібніше за всяке насіння на землі. я́ко зе́рно гору́шично, є́же єгда́ всі́яно бу́деть в землі́, мні́є всіх сі́мен єсть земни́х;
32
32
А коли посіяне, сходить і стає більше від усякого зілля та дає таке велике гілля, що під тінню його можуть укриватися птахи небесні. і єгда́ всі́яно бу́деть, возраста́єть, і бива́єть бо́ліє всіх зе́лій, і твори́ть ві́тві ве́лія, я́ко мощи́ под сі́нію єго́ пти́цям небе́сним вита́ти.
33
33
І такими багатьма притчами проповідував їм слово, скільки вони могли слухати. І такови́ми при́тчами мно́гими глаго́лаше їм сло́во, я́коже можа́ху сли́шати.
34
34
Без притчі ж не говорив їм; а ученикам на самоті пояснював усе. Без при́тчі же не глаго́лаше їм словесе́; осо́б же ученико́м Свої́м сказа́ше вся.
35
35
І сказав їм увечері того ж дня: переправимось на той бік. (Зач. 18) І глаго́ла їм в той день, ве́черу би́вшу: пре́йдем на он пол.
36
36
І, відпустивши народ, узяли Його, як Він був у човні; і з Ним були інші човни. І отпу́щше наро́ди, поя́ша Єго́ я́коже бі в кораблі́; і іні́ї же кораблі́ бя́ху с Ним.
37
37
І знялась велика буря; хвилі били в човен так, що він уже наповнювався водою. І бисть бу́ря ві́трена вели́ка; во́лни же влива́хуся в кора́бль, я́ко уже́ погружа́тися єму́.
38
38
А Він спав на кормі на підголівнику. Його розбудили і говорять Йому: Учителю, невже Тобі байдуже, що ми гинемо? І бі Сам на кормі́ на возгла́вниці сп'я. І возбуди́ша Єго́ і глаго́лаша Єму́: Учи́телю, не ради́ши ли, я́ко погиба́єм?
39
39
І, вставши, Він заборонив вітрові і сказав морю: умовкни, перестань. І стих вітер, і настала велика тиша. І воста́в запрети́ ві́тру і рече́ мо́рю: молчи́, преста́ни. І уле́же вітр, і бисть тишина́ ве́лія.
40
40
І сказав їм: чого ви такі боязкі? Чому не маєте віри? І рече́ їм: что та́ко страшли́ві єсте́? Ка́ко не і́мате ві́ри?
41
41
І страх великий напав на них, і говорили між собою: Хто ж Цей, що і вітер, і море слухають Його? І убоя́шася стра́хом ве́ліїм і глаго́лаху друг ко дру́гу: кто у́бо Сей єсть, я́ко і вітр, і мо́ре послу́шають Єго́?
Глава 5
Глава 5
1
1
І прийшли на другий берег моря, в країну Гадаринську. (Зач.19) І прийдо́ша на он пол мо́ря, во страну́ Гадари́нськую.
2
2
І коли вийшов Він з човна, зразу зустрів Його чоловік, який вийшов з гробів і мав духа нечистого; І ізлі́зшу Єму́ із корабля́, а́біє срі́те Єго́ от гробо́в челові́к в ду́сі нечи́сті,
3
3
він жив у гробах, і ніхто не міг його зв’язати, навіть ланцюгами, і́же жили́ще ім'я́ше во гробі́х, і ні вери́гами нікто́же можа́ше єго́ св'яза́ти;
4
4
бо багато разів він був скований кайданами та ланцюгами, але розривав ланцюги і розбивав залізні кайдани, і ніхто не мав сили приборкати його. зане́ єму́ мно́гажди пу́ти і у́жі [желі́зни] св'я́зану су́щу, і растерза́тися от него́ у́жем [желі́зним] і пу́том сокруша́тися; і нікто́же можа́ше єго́ уму́чити [укроти́ти];
5
5
Завжди, вночі та вдень, був він у гробах і в горах, кричав та бився об каміння. і ви́ну нощ і день во гробі́х і в гора́х бі, вопія́ і толки́йся ка́менієм.
6
6
Побачивши ж Ісуса здаля, прибіг і поклонився Йому. Узрі́в же Ісу́са іздале́ча, тече́ і поклони́ся Єму́,
7
7
І, скрикнувши гучним голосом, сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене! і возопи́в гла́сом ве́ліїм, рече́: что мні і Тебі́, Ісу́се, Си́не Бо́га Ви́шняго? Заклина́ю Тя Бо́гом, не му́чи мене́.
8
8
Бо Ісус сказав йому: вийди, душе нечистий, з цього чоловіка. Глаго́лаше бо єму́: ізи́ди, ду́ше нечи́стий, от челові́ка.
9
9
І спитав його: як твоє ім’я? І він сказав у відповідь: легіон ім’я моє, бо багато нас. І вопроша́ше єго́: что ті єсть і́м'я? І отвіща́ глаго́ля: легео́н і́м'я мні, я́ко мно́зі єсьми́.
10
10
І благав Його вельми, щоб не висилав їх геть з країни тієї. І моли́ша Єго́ мно́го, да не по́слеть їх вні страни́.
11
11
Паслось же там біля гори велике стадо свиней. Бі же ту при горі́ ста́до свино́є ве́ліє пасо́мо.
12
12
І благали Його всі біси, кажучи: пошли нас у свиней, щоб нам увійти в них. І моли́ша Єго́ всі бі́си, глаго́люще: посли́ ни во свинія́, да в ня вни́дем.
13
13
Ісус відразу повелів їм. І, вийшовши, духи нечисті увійшли в свиней; і кинулося стадо з кручі в море, а їх було близько двох тисяч; і потонули в морі. І повелі́ їм а́біє Ісу́с. І ізше́дше ду́сі нечи́стії, внидо́ша во свинія́; і устреми́ся ста́до по бре́гу в мо́ре, бя́ху же я́ко дві ти́сящі, і утопа́ху в мо́рі.
14
14
Пастухи ж свиней побігли і розказали у місті і в селах. І жителі вийшли подивитись, що сталося. Пасу́щії же свинія́ біжа́ша і возвісти́ша во гра́ді і в се́ліх. І ізидо́ша ви́діти, что єсть би́вшеє.
15
15
Приходять до Ісуса і бачать, що біснуватий, в якому був легіон, сидить — і одягнений, і при здоровому розумі; і злякалися. І прийдо́ша ко Ісу́сові, і ви́діша біснова́вшагося сідя́ща і оболче́на і сми́сляща, імі́вшаго легео́н; і убоя́шася.
16
16
Очевидці ж розказали їм про те, як це сталося з біснуватим, і про свиней. Пові́даша же їм ви́дівшії, ка́ко бисть бісно́му, і о свинія́х.
17
17
І почали благати Його, щоб відійшов від меж їхніх. І нача́ша моли́ти Єго́ отити́ от преді́л їх.
18
18
І коли Він увійшов у човен, колишній біснуватий просив Його, щоб бути з Ним. І влі́зшу Єму́ в кора́бль, моля́ше Єго́ біснова́вийся, даби́ бил с Ним.
19
19
Але Ісус не дозволив йому, а сказав: йди додому до своїх і розкажи їм, що створив з тобою Господь і як помилував тебе. Ісу́с же не даде́ єму́, но рече́ єму́: іди́ в дом твой ко твої́м і возвісти́ їм, єли́ка ті Госпо́дь сотвори́ і поми́лова тя.
20
20
І пішов, і почав проповідувати у Десятиградді про те, що сотворив з ним Ісус; і всі дивувалися. І і́де і нача́ пропові́дати в десяти́ гра́діх, єли́ка сотвори́ єму́ Ісу́с. І всі дивля́хуся.
21
21
Коли Ісус знову переправився в човні на той бік, зібралося до Нього багато народу; Він був біля моря. (Зач. 20) І преше́дшу Ісу́су в кораблі́ па́ки на он пол, собра́ся наро́д мног о Нем [к Нему́]. І бі при мо́рі.
22
22
І ось приходить один з начальників синагоги на ім’я Іаїр і, побачивши Його, падає до ніг Його І се, при́йде єди́н от архісинаго́г, і́менем Іаі́р, і ви́дів Єго́, паде́ при ногу́ Єго́
23
23
і дуже благає Його, кажучи: дочка моя при смерті; прийди і поклади на неї руки, щоб вона видужала і залишилася жива. і моля́ше Єго́ мно́го, глаго́ля, я́ко дщи моя́ на кончи́ні єсть; да прише́д возложи́ши на ню ру́ці, я́ко да спасе́ться і жива́ бу́деть.
24
24
Ісус пішов з ним. За Ним йшло багато народу, і тиснули на Нього. І і́де с Ним; (Зач. 21) і по Нем ідя́ху наро́ди мно́зі і угнета́ху Єго́.
25
25
Якась жінка, що хворіла на кровотечу дванадцять років, І жена́ ні́кая су́щи в точе́нії кро́ве літ двана́десяте,
26
26
багато потерпіла від багатьох лікарів, і витратила все, що було в неї, і не дістала ніякого полегшення, але їй стало ще гірше, — і мно́го пострада́вши от мног враче́в, і ізда́вши своя́ вся, і ні єди́ния по́льзи обрі́тши, но па́че в го́ршеє прише́дши;
27
27
почувши про Ісуса, підійшла ззаду в натовпі і доторкнулась до одягу Його, сли́шавши о Ісу́сі, прише́дши в наро́ді созади́, прикосну́ся ри́зі Єго́;
28
28
бо говорила: якщо доторкнусь хоч до одежі Його, то видужаю. глаго́лаше бо, я́ко, а́ще прикосну́ся ри́зам Єго́, спасе́на бу́ду.
29
29
І зразу припинилась у неї кровотеча; і вона відчула тілом, що зцілилася від недуги. І а́біє ізся́кну істо́чник кро́ве єя́; і разумі́ [ощути́] ті́лом, я́ко ісцілі́ от ра́ни.
30
30
І негайно Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила, звернувся до народу і сказав: хто доторкнувся до одежі Моєї? І а́біє Ісу́с разумі́ в Себі́ си́лу ізше́дшую от Него́, (і) обра́щся в наро́ді, глаго́лаше: кто прикосну́ся ри́зам Мої́м?
31
31
Ученики сказали Йому: Ти бачиш, що натовп тисне на Тебе, і говориш: хто доторкнувся до Мене? І глаго́лаху Єму́ ученици́ Єго́: ви́диши наро́д угнета́ющ Тя, і глаго́леши: кто прикосну́ся Мні?
32
32
Але Він оглядався навкруги, щоб бачити ту, яка зробила це. І обгля́даше ви́діти сотво́ршую сіє́.
33
33
Жінка ж, знаючи, що з нею сталося, зі страхом і трепетом підійшла, впала перед Ним і сказала Йому всю правду. Жена́ же убоя́вшися і трепе́щущи, ві́дящи, є́же бисть єй, при́йде і припаде́ к Нему́ і рече́ Єму́ всю і́стину.
34
34
Він же сказав їй: дочко, віра твоя спасла тебе. Іди з миром і будь здорова від недуги твоєї. Он же рече́ єй: дщи, ві́ра твоя́ спасе́ тя; іди́ в ми́рі і бу́ди ціла́ от ра́ни твоєя́.
35
35
Коли він ще говорив це, приходять від начальника синагоги і кажуть: дочка твоя померла; чого ще турбуєш Учителя? Єще́ Єму́ глаго́лющу, (і) прийдо́ша от архісинаго́га, глаго́люще, я́ко дщи твоя́ у́мре; что єще́ дви́жеши Учи́теля?
36
36
Але Ісус, почувши ці слова, зразу говорить начальникові синагоги: не бійся, тільки віруй. Ісу́с же а́біє сли́шав сло́во глаго́лемоє, глаго́ла архісинаго́гові: не бо́йся, то́кмо ві́руй.
37
37
І не дозволив нікому йти за Собою, крім Петра, Якова та Іоана, брата Якова. І не оста́ви по Себі́ ні єди́наго іти́, то́кмо Петра́, і Іа́кова, і Іоа́нна, бра́та Іа́ковля.
38
38
І прийшов у дім начальника синагоги і бачить тривогу і тих, що плакали та дуже голосили. І при́йде в дом архісинаго́гов і ви́ді молву́, пла́чущияся і крича́щия мно́го.
39
39
І, увійшовши, говорить їм: чого тривожитесь і плачете? Дівчина не вмерла, а спить. І вшед глаго́ла їм: что мо́лвите і пла́четеся? Отрокови́ця ність умерла́, но спить.
40
40
І глузували з Нього. Він же, виславши всіх, бере з Собою батька й матір дівчини і тих, що були з Ним, і входить туди, де лежала дівчина. І руга́хуся Єму́. Он же ізгна́в вся, поя́т отця́ отрокови́ці і ма́тер, і і́же (бі́ху) с Ним, і вни́де, іді́же бі отрокови́ця лежа́щи.
41
41
І, взявши дівчину за руку, каже їй: «таліфа, кумі», що значить: дівчино, тобі кажу, встань. І єм за ру́ку отрокови́цю, глаго́ла єй: таліфа́ ку́мі, є́же єсть сказа́ємо: діви́це, тебі́ глаго́лю, воста́ни.
42
42
В ту ж мить дівчина встала і почала ходити, бо була років дванадцяти. І всі, хто бачив, жахнулися від дива великого. І а́біє воста́ діви́ця і хожда́ше; бі бо літ двоюна́десяте. І ужасо́шася у́жасом ве́ліїм.
43
43
І Він суворо наказав їм, щоб ніхто про це не знав, і сказав: дайте їй їсти. І запрети́ їм мно́го, да нікто́же уві́сть сего́, і рече́: даді́те єй я́сти.
Глава 6
Глава 6
1
1
І вийшов звідти Він, і прийшов у Свою батьківщину, і за Ним ішли ученики Його. (Зач. 22) І ізи́де отту́ду і при́йде во оте́чествіє своє́; і по Нем ідо́ша ученици́ Єго́.
2
2
Коли настала субота, Він почав навчати в синагозі; і багато з тих, хто слухав, дивуючись, говорили: звідки в Ньому це? Що за премудрість дана Йому, і що за сили в руках Його? І би́вшей субо́ті, нача́т на со́нмищи учи́ти. І мно́зі сли́шащії дивля́хуся, глаго́люще: отку́ду Сему́ сія́? І что прему́рость да́нная Єму́, і си́ли такови́ рука́ма Єго́ бива́ють?
3
3
Хіба не тесля Він, син Марії, брат Якова, Іосії, Іуди і Симона? Чи не тут, між нами, Його сестри? І спокушалися через Нього. Не Сей ли єсть текто́н, Син Марі́їн, брат же Іа́кову і Іосі́ї і Іу́ді і Си́мону? І не сестри́ ли Єго́ зді (суть) в нас? І блажня́хуся о Нем.
4
4
Ісус же сказав їм: не буває пророка без пошани, хіба тільки на батьківщині своїй, і серед родичів, і в домі своїм. Глаго́лаше же їм Ісу́с, я́ко ність проро́к без че́сти, то́кмо во оте́чествії своє́м, і в сро́дстві і в дому́ своє́м.
5
5
І не міг створити там ніякого чуда, тільки зцілив небагатьох недужих, поклавши на них руки. І не можа́ше ту ні єди́ния си́ли сотвори́ти, то́кмо ма́ло неду́жних, возло́ж ру́ці, ісціли́.
6
6
І дивувався невір’ю їхньому; і обходив села навколишні, і навчав. І дивля́шеся за неві́рствіє їх; і обхожда́ше ве́сі о́крест учя́.
7
7
І покликавши дванадцятьох, почав посилати їх по двоє, даючи їм владу над нечистими духами. (Зач. 23) І призва́ обана́десяте, і нача́т їх посила́ти два два, і дая́ше їм власть над ду́хи нечи́стими.
8
8
І заповідав їм нічого не брати в дорогу, тільки один жезл: ні торбини, ні хліба, ні міді в поясі,

І запові́да їм, да нічесо́же во́зьмуть на путь, то́кмо жезл єди́н: ні пи́ри, ні хлі́ба, ні при по́ясі міді,

9
9
щоб були взуті у сандалі і не зодягалися у дві одежі. но обуве́ні в санда́лія; і не облачи́тися в дві ри́зі.
10
10
І сказав їм: коли де увійдете в дім, залишайтеся в ньому, доки не підете з того місця. І глаго́лаше їм: іді́же а́ще вни́дете в дом, ту пребива́йте, до́ндеже ізи́дете отту́ду.
11
11
І коли хто не прийме вас і не послухає вас, виходячи звідти, обтрусіть порох з ніг ваших, на свідчення проти них. Істинно кажу вам: відрадніше буде Содому і Гоморрі в день судний, ніж місту тому. і єли́ці а́ще не при́ймуть ви, ніже́ послу́шають вас, ісходя́ще отту́ду, оттрясі́те прах, і́же под нога́ми свої́ми, во свиді́тельство їм; амі́нь глаго́лю вам, отра́дніє бу́деть Содо́мом і Гомо́рром в день су́дний, не́же гра́ду тому́.
12
12
Вони пішли і проповідували, щоб покаялися; І ізше́дше пропові́даху, да пока́ються;
13
13
виганяли багатьох бісів і багатьох хворих мазали оливою і зціляли. і бі́си мно́гі ізгоня́ху; і ма́заху ма́слом мно́гі неду́жния, і ісціліва́ху.
14
14
Цар Ірод, почувши про Ісуса [бо Його ім’я стало відомим], говорив: це Іоан Хреститель воскрес з мертвих, і тому чудеса діються ним. (Зач. 24) І усли́ша цар І́род; я́ві бо бисть і́м'я Єго́; і глаго́лаше, я́ко Іоа́нн Крести́тель от ме́ртвих воста́, і сего́ ра́ди си́ли ді́ються о нем.
15
15
Одні говорили, що це Ілля, а інші говорили, що то пророк або один з пророків. Іні́ї глаго́лаху, я́ко Ілія́ єсть; іні́ї же глаго́лаху, я́ко проро́к єсть, іли́ я́ко єди́н от проро́к.
16
16
Ірод же, почувши, сказав: це Іоан, якому я відсік голову; він воскрес з мертвих. Сли́шав же І́род рече́, я́ко, єго́же аз усі́кнух Іоа́нна, той єсть; той воста́ от ме́ртвих.
17
17
Бо цей Ірод, пославши, взяв Іоана і посадив його у в’язницю, через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого, з якою він одружився. Той бо І́род посла́в, ят Іоа́нна і связа́ єго́ в темни́ці, Іродіа́ди ра́ди жени́ Фили́ппа, бра́та своєго́, я́ко ожени́ся є́ю.
18
18
Бо Іоан говорив Іродові: не годиться тобі мати жінку брата твого. Глаго́лаше бо Іоа́нн І́родові: не достої́ть тебі́ імі́ти жену́ [Фили́ппа] бра́та твоєго́.
19
19
Іродіада ж, гніваючись на нього, бажала вбити його, та не могла. Іроді́а же гні́вашеся на него́ і хотя́ше єго́ уби́ти; і не можа́ше.
20
20
Бо Ірод боявся Іоана, знаючи, що він муж праведний і святий, і охороняв його; багато що робив, слухаючись його, та із задоволенням слухав його. І́род бо боя́шеся Іоа́нна, ві́дий єго́ му́жа пра́ведна і свя́та, і соблюда́ше єго́; і послу́шав єго́, мно́га творя́ше, і в сла́дость єго́ послу́шаше.
21
21
І настав нагідний день, коли Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет для вельмож своїх, тисяцьких і старійшин галилейських; І приклю́чшуся дню потре́бну [удо́бну], єгда́ І́род рождеству́ своєму́ ве́черю творя́ше князе́м свої́м, і ти́сящником, і старі́йшинам галиле́йським;
22
22
і увійшла дочка Іродіади, танцювала і догодила Іродові і тим, що возлежали з ним; цар сказав дівчині: проси в мене, чого хочеш, і дам тобі. і вше́дши дщер тоя́ Іродіа́ди, і пляса́вши, і уго́ждши І́родові і возлежа́щим с ним, рече́ цар діви́ці: проси́ у мене́ єго́же а́ще хо́щеши, і дам ті.
23
23
І клявся їй: чого тільки попросиш у мене, дам тобі, навіть до половини мого царства. І кля́тся єй: я́ко єго́же а́ще попроси́ши у мене́, дам ті, і до пол ца́рствія моєго́.
24
24
Вона вийшла і спитала у матері своєї: що просити? Та відповіла: голову Іоана Хрестителя. Она́ же ізше́дши рече́ ма́тері своє́й: чесо́ прошу́? Она́ же рече́: глави́ Іоа́нна Крести́теля.
25
25
Вона відразу ж пішла з поспішністю до царя і просила, кажучи: хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя. І вше́дши а́біє со тща́нієм к царю́, прося́ше, глаго́лющи: хощу́, да мі да́си от него́ [а́біє] на блю́ді главу́ Іоа́нна Крести́теля.
26
26
Цар засмутився, але, заради клятви і тих, що возлежали з ним, не захотів відмовити їй. І приско́рбен бив цар, кля́тви [же] ра́ди і за возлежа́щих с ним не восхоті́ отріщи́ єй.
27
27
І негайно, пославши ката, цар звелів принести голову його. І а́біє посла́в цар спекула́тора, повелі́ принести́ главу́ єго́.
28
28
Той пішов, відсік йому голову в темниці, і приніс голову його на блюді, і віддав її дівчині, а дівчина віддала її матері своїй. Он же шед усі́кну єго́ в темни́ці, і принесе́ главу́ єго́ на блю́ді, і даде́ ю діви́ці, і діви́ця даде́ ю ма́тері своє́й.
29
29
Учні його, почувши, прийшли і взяли тіло його, і поклали його у гробі. І сли́шавше ученици́ єго́, прийдо́ша і взя́ша труп єго́, і положи́ша єго́ во гро́бі.
30
30
І зібрались апостоли до Ісуса і розповіли Йому все, і що зробили, і чого навчили. (Зач. 25) І собраша́ся апо́столи ко Ісу́су і возвісти́ша Єму́ вся, і єли́ка сотвори́ша, і єли́ка научи́ша.
31
31
Він сказав їм: підіть ви одні у безлюдне місце і трохи відпочиньте, — бо так багато народу приходило і відходило, що їм ніколи було і їсти. І рече́ їм: прийді́те ви са́мі в пу́сто мі́сто єди́ні [осо́б] і почі́йте ма́ло. Бя́ху бо приходя́щії і отходя́щії мно́зі, і ні я́сти їм бі когда́.
32
32
І вирушили в безлюдне місце в човні одні. І ідо́ша в пу́сто мі́сто корабле́м єди́ні.
33
33
І побачили їх, як вони вирушали, і багато хто впізнав їх; і сходились туди піші з усіх міст, і випередили їх, і зійшлись до Нього. І ви́діша їх іду́щих наро́ди, і позна́ша їх мно́зі; і пі́ші от всіх градо́в стица́хуся та́мо, і предвари́ша їх, і снидо́шася к Нему́.
34
34
Ісус, вийшовши, побачив багато людей і змилосердився над ними, бо вони були як вівці, що не мають пастиря; і почав навчати їх багато. І ізше́д ви́ді Ісу́с наро́д мног і милосе́рдова о них, зане́ бя́ху я́ко о́вці не іму́щия па́стиря; і нача́т їх учи́ти мно́го.
35
35
І вже минуло багато часу, коли ученики Його приступили до Нього, кажучи: місце тут людне, а час уже пізній, — І уже́ часу́ мно́гу би́вшу, присту́пльше к Нему́ ученици́ Єго́, глаго́лаша, я́ко пу́сто єсть мі́сто, і уже́ час мног, —
36
36
відпусти їх, щоб вони пішли у навколишні селища та села і купили собі хліба; бо їм нічого їсти. отпусти́ їх, да ше́дше во окре́стних се́ліх і ве́сех ку́п'ять себі́ хлі́би; не і́муть бо чесо́ я́сти.
37
37
Він сказав їм у відповідь: ви дайте їм їсти. І сказали Йому: чи ми маємо піти купити хліба динаріїв на двісті і дати їм їсти? Он же отвіща́в рече́ їм: даді́те їм ви я́сти. І глаго́лаша Єму́: да ше́дше ку́пим двіма́ сто́ма пі́нязь хлі́би і да́ми їм я́сти?
38
38
Але Він сказав їм: скільки у вас є хлібів? Підіть і подивіться. Вони, довідавшись, сказали: п’ять хлібів і дві рибини. Он же рече́ ім: коли́ко хлі́би і́мате? Іді́те і ви́діте. І уві́дівше глаго́лаша: п'ять [хліб], і дві ри́бі.
39
39
Тоді повелів їм розсадити всіх рядами на зеленій траві. І повелі́ їм посади́ти вся на спо́ди на спо́ди [во окру́г] на траві́ зелені́.
40
40
І посідали рядами, по сто і по п’ятдесят. І возлего́ша на лі́хи на лі́хи [на ку́чи] по сту і по п'яти́десят.
41
41
Він взяв п’ять хлібів і дві рибини, звівши очі на небо, благословив і розломив хліби і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали їм; і обидві рибини поділив на всіх. І приє́м п'ять хліб і дві ри́бі, воззрі́в на не́бо, благослови́ і преломи́ хлі́би, і дая́ше ученико́м Свої́м, да предлага́ють пред ни́ми; і о́бі ри́бі разділи́ всім.
42
42
І всі їли, і наситились. І ядо́ша всі і наси́тишася;
43
43
І набрали шматків хліба і залишків від риб дванадцять повних кошиків. і взя́ша укру́хи, двана́десяте ко́ша іспо́лнь, і от ри́бу.
44
44
Було ж тих, що їли хліби, близько п’яти тисяч мужів. Бя́ше же я́дших хлі́би я́ко п'ять ти́сящ муже́й.
45
45
І зразу наказав ученикам Своїм увійти в човен і переправитись раніше за Нього на той бік до Вифсаїди, поки Він відпустить народ. (Зач. 26) І а́біє пону́ди ученики́ Своя́ вни́ти в кора́бль і вари́ти [предвари́ти] Єго́ на он пол к Вифсаї́ді, до́ндеже Сам отпу́стить наро́ди.
46
46
І, відпустивши їх, пішов на гору помолитись. І отре́кся їм [і отпусти́в я], і́де в го́ру помоли́тися.
47
47
Увечері човен був посеред моря, а Він один на землі. І ве́черу би́вшу, бі кора́бль посреді́ мо́ря, і Сам єди́н на землі́.
48
48
І побачив, як вони знемагали у плаванні; бо вітер їм був зустрічний; близько до четвертої сторожі ночі прийшов до них, ідучи по морю, і хотів проминути їх. І ви́ді їх стра́ждущих в пла́ванії; бі бо вітр проти́вен їм; і о четве́ртій стра́жі нощні́й при́йде к ним, по мо́рю ходя́й, і хотя́ше мину́ти їх.
49
49
Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що це привид, і закричали. Они́ же ви́дівше Єго́ ходя́ща по мо́рю, мня́ху призра́к би́ти і возопи́ша.
50
50
Бо всі побачили Його і стривожилися. І зараз же заговорив з ними і сказав їм: підбадьоріться! Це Я, не бійтеся! Всі бо Єго́ ви́діша і смути́шася. І а́біє глаго́ла с ни́ми і рече́ їм: дерза́йте! Аз єсьм, не бо́йтеся!
51
51
І увійшов до них у човен; і вітер стих. І вони надзвичайно про себе жахалися і дивувалися, І вни́де к ним в кора́бль; і уле́же вітр. І зіло́ і́злиха в себі́ ужаса́хуся і дивля́хуся.
52
52
бо не зрозуміли і чуда з хлібами, тому що серце їхнє було скам’яніле. Не разумі́ша бо о хлі́біх; бі бо се́рдце їх окамене́но.
53
53
І, переправившись, були в землю Генісаретську і причалили до берега. І преше́дше прийдо́ша в зе́млю Геннисаре́тську і приста́ша.
54
54
Коли вони вийшли з човна, відразу жителі, впізнавши Його, (Зач. 27) І ізше́дшим їм із корабля́, а́біє позна́ша Єго́,
55
55
оббігли всю околицю ту і почали приносити на постелях недужих туди, де тільки чули, що Він є. обте́кше всю страну́ ту, нача́ша на одрі́х приноси́ти боля́щия, іді́же сли́шаху, я́ко ту єсть.
56
56
І куди тільки не приходив Він, чи в села, чи в міста, чи в селища, на перехрестях клали недужих і просили Його, щоб їм доторкнутись хоч до краю одежі Його; і ті, які доторкалися до Нього, зцілялись. І а́може а́ще вхожда́ше в ве́сі, іли́ во гра́ди, іли́ се́ла, на распу́тіїх полага́ху неду́жния і моля́ху Єго́, да поне́ воскри́лію ри́зи Єго́ прико́снуться; і єли́ці а́ще прикаса́хуся Єму́, спаса́хуся.
Глава 7
Глава 7
1
1
Зібрались до Нього фарисеї і деякі з книжників, які прийшли з Єрусалима, І собра́шася к Нему́ фарисе́є і ні́ції от кни́жник, прише́дшії от Ієрусали́ма;
2
2
І, побачивши, що деякі з учеників Його їли хліб нечистими, тобто немитими, руками, докоряли їм. і ви́дівше ні́кіїх от учени́к Єго́ нечи́стими рука́ми, си́річ неумове́ними, яду́щих хлі́би, руга́хуся.
3
3
Бо фарисеї і всі юдеї не їдять, не вимивши старанно рук, додержуючись передань предків.

Фарисе́є бо і всі іуде́є, а́ще не три́юще [до лако́т] уми́ють рук, не ядя́ть, держа́ще преда́нія ста́рець;

4
4
І після торжища, доки не обмиються, не їдять. Є і багато іншого, чого у них прийнято дотримуватись: обмивання чаш, кухлів, казанів і лавок. і от то́ржища, а́ще не поку́плються, не ядя́ть. І і́на мно́га суть, я́же прия́ша держа́ти: погруже́нія сткля́ницям, і чва́ном, і котло́м, і одро́м.
5
5
Потім питають Його фарисеї і книжники: чому ученики Твої не роблять за переданням предків, а їдять хліб немитими руками? (Зач. 28) Пото́м же вопроша́ху Єго́ фарисе́є і кни́жници: почто́ ученици́ Твої́ не хо́дять по преда́нію ста́рець, но неумове́ними рука́ми ядя́ть хліб?
6
6
Він сказав їм у відповідь: добре пророкував Ісая про вас, лицемірів, як і написано: люди ці шанують Мене устами, серце ж їхнє далеко від Мене. Он же отвіща́в рече́ їм, я́ко до́брі проро́чествова Іса́я о вас лицемі́ріх, я́коже єсть пи́сано: сі́ї лю́діє устна́ми М'я чтуть, се́рдце же їх дале́че отстої́ть от Мене́,
7
7
Марно ж шанують Мене, навчаючи вчень, заповідей людських. всу́є же чтуть М'я, уча́ще уче́нієм, за́повідем челові́чеським;
8
8
Бо ви, залишивши заповідь Божу, дотримуєтесь передання людського, обмиваєте чаші і кухлі і робите багато іншого, до цього подібного. оста́вльше бо за́повідь Бо́жию, держите́ преда́нія челові́чеськая, креще́нія [омове́нія] чва́ном, і сткля́ницам, і і́на подо́бна такова́ мно́га творите́.
9
9
І сказав їм: чи добре, що відкидаєте заповідь Божу, щоб дотримуватися свого передання? І глаго́лаше їм: до́брі отмета́єте за́повідь Бо́жию, да преда́ніє ва́ше соблюдете́;
10
10
Бо Мойсей сказав: шануй батька свого і матір свою; і: хто лихословить на батька або матір, нехай смертю помре. Моїсе́й бо рече́: чти отця́ твоєго́ і ма́тер твою́; і і́же злосло́вить отця́ іли́ ма́тер, сме́ртію да у́мреть:
11
11
А ви кажете: якщо скаже людина батькові чи матері: «корван», тобто дар Богові те, чим би ти скористався від мене, ви же глаго́лете: а́ще рече́ть челові́к отцю́ іли́ ма́тері: корва́н, є́же єсть дар, і́же а́ще [і́мже би] по́льзовался єси́ от мене́;
12
12
то вже дозволено нічого не робити для батька свого або матері своєї. і не ктому́ оставля́єте єго́ что сотвори́ти отцю́ своєму́ іли́ ма́тері своє́й,
13
13
Переступаєте слово Боже переданням вашим, яке ви ж і установили; і робите багато чого, до цього подібного. преступа́юще сло́во Бо́жиє преда́нієм ва́шим, є́же преда́сте; і подо́бна такова́ мно́га творите́.
14
14
І, покликавши весь народ, говорив йому: слухайте Мене всі і розумійте: (Зач. 29) І призва́в весь наро́д, глаго́лаше їм: послу́шайте Мене́ всі і разумі́йте:
15
15
нічого нема поза людиною, що входило б у неї і оскверняло її; але те, що виходить з неї, — те й оскверняє людину. нічто́же єсть вніу́ду челові́ка входи́мо в онь, є́же мо́жеть оскверни́ти єго́; но ісходя́щая от него́ — та суть скверня́щая челові́ка;
16
16
Якщо хто має вуха слухати, нехай слухає! а́ще кто і́мать у́ші сли́шати, да сли́шить.
17
17
І коли Він увійшов у дім від народу, ученики Його спитали Його про притчу. І єгда́ вни́де в дом от наро́да, вопроша́ху Єго́ ученици́ Єго́ о при́тчі.
18
18
Він сказав їм: невже ви такі нерозумні? Невже не розумієте, що все те, що входить у людину ззовні, не може осквернити її? І глаго́ла їм: та́ко ли і ви неразу́мливі єсте́? Не разумі́єте ли, я́ко все, є́же ізвні́ входи́моє в челові́ка, не мо́жеть оскверни́ти єго́?
19
19
Бо входить їй не в серце, а в утробу, і виходить геть, чим очищається всяка їжа. я́ко не вхо́дить єму́ в се́рдце, но во чре́во, і афедро́ном ісхо́дить, істребля́я вся бра́шна.
20
20
Далі сказав: те, що виходить з людини, оскверняє людину. Глаго́лаше же, я́ко ісходя́щеє от челові́ка, то скверни́ть челові́ка;
21
21
Бо зсередини, від серця людського, виходять лихі помисли, перелюбства, любодійства, вбивства, ізвну́тр бо от се́рдця челові́чеська помишле́нія зла́я ісхо́дять, прелюбодія́нія, любодія́нія, уби́йства,
22
22
злодійство, здирство, лукавство, зради, ганебні вчинки, заздрісне око, богохульство, гордощі, безумство, — татьби́, лихої́мства, [оби́ди,] лука́вствія, лесть, студодія́нія, о́ко лука́во, хула́, горди́ня, безу́мство, —
23
23
все це зло зсередини виходить і оскверняє людину. вся сія́ зла́я ізвну́тр ісхо́дять і скверня́ть челові́ка.
24
24
І підвівшись, пішов звідти у краї Тирські та Сидонські; і, увійшовши в дім, не хотів, щоб хтось пізнав Його; але не зміг утаїтися. (Зач. 30) І отту́ду воста́в, і́де в преді́ли Тирські і Сидо́нські; і, вшед в дом, ні кого́же хотя́ше, да́би єго́ чул; і не мо́же утаї́тися.
25
25
Бо почула про Нього жінка, в якої дочка мала нечистого духа, прийшла і припала до ніг Його; Сли́шавши бо жена́ о Нем, єя́же дщи ім'я́ше ду́ха нечи́ста, прише́дши припаде́ к нога́ма Єго́;
26
26
а жінка та була язичниця, родом сирофінікіянка; і благала Його, щоб вигнав біса з дочки її. жена́ же бі є́ллинська, сирофінікі́сса ро́дом; і моля́ше Єго́, да бі́са ізжене́ть із дще́ре єя́.
27
27
Ісус же сказав їй: дай перше насититися дітям, бо недобре взяти хліб у дітей і кинути псам. Ісу́с же рече́ єй: оста́ви, да пе́рвіє наси́тяться ча́да, ність бо добро́ от’я́ти хліб ча́дом і поврещи́ псом.
28
28
Вона ж сказала Йому у відповідь: так, Господи; але і пси під столом їдять крихти від дітей. Она́ же отвіща́вши глаго́ла Єму́: єй, Го́споди; і́бо і пси под трапе́зою ядя́ть от крупи́ць діте́й.
29
29
І сказав їй: за це слово, іди; вийшов біс із дочки твоєї. І рече́ єй: за сіє́ сло́во, іди́; ізи́де біс із дще́ре твоєя́.
30
30
І, прийшовши до свого дому, вона знайшла, що біс вийшов, і дочка лежить на постелі. І ше́дши в дом свой, обрі́те бі́са ізше́дша і дщер лежа́щу на одрі́.
31
31
Вийшовши з країв Тирських і Сидонських, Ісус знову пішов до моря Галилейського через околиці Десятиграддя. (Зач. 31) І па́ки ізше́д Ісу́с от преді́л Ти́рських і Сидо́нських, при́йде на мо́ре Галиле́йсько, между́ преді́ли Декапо́льскі.
32
32
І привели до Нього глухого й гугнявого, і благали Його, щоб поклав на нього руку. І приведо́ша к Нему́ глу́ха і гугни́ва, і моля́ху Єго́, да возложи́ть нань ру́ку.
33
33
Ісус, одвівши його одного вбік від народу, вклав пальці Свої у вуха його і, сплюнувши, доторкнувся до його язика. І поє́м єго́ от наро́да єди́наго [осо́б], вложи́ пе́рсти Своя́ во у́ші єго́ і плю́нув косну́ся язи́ка єго́;
34
34
І, звівши очі на небо, зітхнув і сказав йому: «єффафа», тобто відкрийся. і воззрі́в на не́бо, воздохну́ і глаго́ла єму́: єффафа́, є́же єсть разве́рзися.
35
35
І відразу відкрився у нього слух, і розв’язались пута язика його, і почав говорити правильно. І а́біє разверзо́стася слу́ха єго́, і разріши́ся у́за язи́ка єго́, і глаго́лаше пра́во.
36
36
І наказав їм, щоб нікому не розповідали. Та скільки Він не забороняв їм, вони ще більше розголошували. І запрети́ їм, да ні кому́же пові́дять; єли́ко же їм Той запреща́ше, па́че і́злиха пропові́даху.
37
37
І надзвичайно дивувалися, кажучи: все добре робить, — глухим дає чути, і німим — говорити. І преі́злиха дивля́хуся, глаго́люще: до́брі все твори́ть: і глухи́я твори́ть сли́шати, і німи́я глаго́лати.
Глава 8
Глава 8
1
1
У ті дні, коли зібралося дуже багато народу і нічого було їм їсти, Ісус, покликавши учеників Своїх, сказав їм: (Зач. 32) В ти́я дні, зіло́ мно́гу наро́ду су́щу, і не іму́щим чесо́ я́сти, призва́в Ісу́с ученики́ Своя́, глаго́ла їм:
2
2
жаль Мені людей, що вже три дні знаходяться зі Мною і нічого їм їсти. милосе́рдую о наро́ді, я́ко уже́ три дні присідя́ть Мні і не і́муть чесо́ я́сти;
3
3
Якщо відпущу їх голодними до своїх домів, ослабнуть у дорозі, бо багато з них прийшли здалека. і а́ще отпущу́ їх не я́дших в до́ми своя́, ослабі́ють на путі́, мно́зі бо от них іздале́ча пришли́ суть.
4
4
Ученики Його відповіли Йому: звідки міг би хто нагодувати їх хлібом тут, у пустелі? І отвіща́ша Єму́ ученици́ Єго́: отку́ду сих возмо́жеть кто зді наси́тити хлі́би в пусти́ні?
5
5
І запитав у них: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім. І вопроси́ їх: коли́ко і́мате хлі́бов? Они́ же рі́ша: седьм.
6
6
Тоді звелів народові сісти на землю; і, взявши сім хлібів і воздавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали; і вони роздали людям. І повелі́ наро́ду возлещи́ на землі́; і приє́м седьм хлі́бов, хвалу́ возда́в, преломи́ і дая́ше ученико́м Свої́м, да предлага́ють; і предложи́ша пред наро́дом.
7
7
Мали вони і трохи риби; благословивши, Він звелів роздати і її. І ім'я́ху ри́биць ма́ло; і [сія́] благослови́в, рече́ предложи́ти і ти́я.
8
8
І їли, і наситились; і набрали залишків сім кошиків. Ядо́ша же і наси́тишася; і взя́ша ізби́тки укру́х, седьм ко́шниць.
9
9
А тих, що їли, було близько чотирьох тисяч. І відпустив їх. Бя́ху же я́дших я́ко чети́ре ти́сящі. І отпусти́ їх.
10
10
І, відразу увійшовши у човен з учениками Своїми, прибув у краї Далмануфанські. І а́біє вліз в кора́бль со ученики́ Свої́ми, при́йде во страни́ Далмануфа́нські.
11
11
Вийшли фарисеї, почали сперечатися з Ним і вимагали від Нього знамення з неба, спокушаючи Його. (Зач. 33) І ізидо́ша фарисе́є і нача́ша стяза́тися с Ним, і́щуще от Него́ зна́менія с небесе́, іскуша́юще Єго́.
12
12
І Він, тяжко зітхнувши, сказав: чого рід цей вимагає знамення? Істинно кажу вам: не дасться родові цьому знамення. І воздохну́в ду́хом Свої́м, глаго́ла: что род сей зна́менія і́щеть? Амі́нь глаго́лю вам, а́ще да́сться ро́ду сему́ зна́меніє.
13
13
І, залишивши їх, знову увійшов у човен і відбув на той бік. І оста́вль їх, вліз па́ки в кора́бль, [і] і́де на он пол.
14
14
При цьому ученики Його забули взяти хлібів і, крім однієї хлібини, не мали з собою в човні нічого. І заби́ша ученици́ Єго́ взя́ти хлі́би і ра́зві єди́наго хлі́ба не ім'я́ху с собо́ю в кораблі́.
15
15
А Він заповідав їм, кажучи: глядіть, стережіться закваски фарисейської і закваски Іродової. І преща́ше їм, глаго́ля: зрі́те, блюді́теся от ква́са фарисе́йська і от ква́са І́родова.
16
16
І, розмірковуючи, один одному говорили, що хлібів немає у них. І помишля́ху, друг ко дру́гу глаго́люще, я́ко хлі́би не і́мами.
17
17
Ісус, зрозумівши, говорить їм: чого ви міркуєте про те, що немає у вас хлібів? Чи ще не збагнули і не розумієте? Чи ще окам’яніле у вас серце? І разумі́в Ісу́с, глаго́ла їм: что помишля́єте, я́ко хлі́би не і́мате? Не у ли чу́вствуєте, ніже́ разумі́єте? Єще́ ли окамене́но се́рдце ва́ше і́мате?
18
18
Маючи очі, не бачите, маючи вуха, не чуєте? О́чі іму́ще не ви́діте? І у́ші іму́ще не сли́шите? І не по́мните ли,
19
19
Чи не пам’ятаєте, коли Я п’ять хлібів переломив для п’яти тисяч чоловік, скільки повних кошиків набрали ви залишків? Говорять Йому: дванадцять. єгда́ п'ять хлі́би преломи́х в п'ять ти́сящ, коли́ко кош іспо́лнь укру́х прия́сте? Глаго́лаша Єму́: двана́десять.
20
20
А коли сім для чотирьох тисяч, скільки кошиків набрали ви того, що залишилося? Сказали: сім. Єгда́ же седьм в чети́ре ти́сящі, коли́ко ко́шниць ісполне́нія укру́х взя́сте? Они́ же рі́ша: седьм.
21
21
І сказав їм: як же не розумієте? І глаго́ла їм: ка́ко не разумі́єте?
22
22
Приходить до Вифсаїди; і приводять до Нього сліпого, і благають, щоб доторкнувся до нього. (Зач. 34) І при́йде в Вифсаї́ду; і приведо́ша к Нему́ слі́па, і моля́ху Єго́, да єго́ ко́снеться.
23
23
Він, взявши сліпого за руку, вивів його геть із села, і, плюнувши йому на очі його, поклав на нього руки і запитав його, чи бачить що. І єм за ру́ку сліпа́го, ізведе́ єго́ вон із ве́сі; і плю́нув на о́чі єго́, [і] возло́жь ру́ці нань, вопроша́ше єго́, а́ще что ви́дить?
24
24
Він, глянувши, сказав: бачу, мов дерева, людей, що проходять. І воззрі́в глаго́лаше: ви́жу челові́ки я́ко дре́віє ходя́щя.
25
25
Потім знову поклав руки на очі йому і велів йому прозріти. І він зцілився, і став бачити все ясно. Пото́м [же] па́ки возложи́ ру́ці на о́чі єго́ і сотвори́ єго́ прозрі́ти; і утвори́ся, [і ісцілі́] і узрі́ сві́тло все.
26
26
І послав його додому, кажучи: не заходь у село і нікому в селі не розповідай. І посла́ єго́ в дом єго́, глаго́ля: ні в весь вни́ди, ні пові́ждь кому́ в ве́сі.
27
27
І пішов Ісус з учениками Своїми в села Кесарії Филипової. Дорогою Він питав учеників Своїх: за кого вважають Мене люди? (Зач. 35) І ізи́де Ісу́с і ученици́ Єго́ в ве́сі Кесарі́ї Фили́ппові; і на путі́ вопроша́ше ученики́ Своя́ Глаго́ля їм: кого́ М'я глаго́лють челові́ци би́ти?
28
28
Вони відповідали: за Іоана Хрестителя, інші ж — за Іллю, а деякі — за одного з пророків. Они́ же отвіща́ша: Іоа́нна Крести́теля; і іні́ї Ілію́; друзі́ї же єди́наго от проро́к.
29
29
Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте? Петро сказав Йому у відповідь: Ти є Христос. І Той глаго́ла їм: ви же кого́ М'я глаго́лете би́ти? Отвіща́в же Петр глаго́ла Єму́: Ти єси́ Христо́с.
30
30
І заборонив їм, щоб нікому не говорили про Нього. (Зач. 36) І запрети́ їм, да ні кому́же глаго́лють о Нем.
31
31
І почав навчати їх, що Сину Людському належить багато постраждати, і відцураються від Нього старійшини, первосвященики та книжники, і буде вбитий, і на третій день воскресне. І нача́т учи́ти їх, я́ко подоба́єть Си́ну Челові́чеському мно́го пострада́ти, і іскуше́ну би́ти от ста́рець, і архієре́й, і кни́жник, і убіє́ну би́ти, і в тре́тій день воскре́снути.
32
32
І говорив про це відкрито. Але Петро, відізвавши Його, почав перечити Йому. І не обину́яся сло́во глаго́лаше. І приє́м Єго́ Петр, нача́т прети́ти Єму́.
33
33
Він же, обернувшись і глянувши на учеників Своїх, заборонив Петрові, кажучи: відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське. Он же обра́щся і воззрі́в на ученики́ Своя́, запрети́ Петро́ві, глаго́ля: іди́ за Мно́ю, сатано́; я́ко не ми́слиши, я́же [суть] Бо́жія, но я́же челові́чеська.
34
34
І, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. І призва́в наро́ди со ученики́ Свої́ми, рече́ їм: (Зач. 37) І́же хо́щеть по Мні іти́, да отве́ржеться себе́, і во́зьметь крест свой, і по Мні гряде́ть;
35
35
Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її. і́же бо а́ще хо́щеть ду́шу свою́ спасти́, погуби́ть ю, а і́же погуби́ть ду́шу свою́ Мене́ ра́ди і Єва́нгелія, той спасе́ть ю;
36
36
Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить? ка́я бо по́льза челові́ку, а́ще приобря́щеть мир весь і отщети́ть ду́шу свою́?
37
37
Або що дасть людина взамін за душу свою? іли́ что дасть челові́к ізмі́ну на душі́ своє́й?
38
38
Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими. І́же бо а́ще постиди́ться Мене́ і Мої́х слове́с в ро́ді сем прелюбоді́йнім і грі́шнім, і Син Челові́чеський постиди́ться єго́, єгда́ при́йдеть во сла́ві Отця́ Своєго́ со А́нгели святи́ми.
Глава 9
Глава 9
1
1
І сказав їм: істинно говорю вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже, що прийшло в силі. І глаго́лаше їм: амі́нь глаго́лю вам, я́ко суть ні́ції от зді стоя́щих, і́же не і́муть вкуси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дять Ца́рствіє Бо́жиє прише́дшеє в си́лі.
2
2
І через шість днів узяв Ісус Петра, Якова та Іоана, і вивів лише їх одних на гору високу, і преобразився перед ними. (Зач. 38) І по шести́ днех поя́т Ісу́с Петра́ і Іа́кова і Іоа́нна, і возведе́ їх на гору́ високу́ осо́б єди́ни; і преобрази́ся пред ни́ми.
3
3
Одяг Його став блискучим, дуже білим, мов сніг, як жоден білильник не може вибілити на землі. І ри́зи Єго́ би́ша блеща́щяся, біли́ зіло́, я́ко сніг, яці́хже не мо́жеть біли́льник убіли́ти на землі́.
4
4
І явилися їм Ілля з Мойсеєм, і розмовляли з Ісусом. І яви́ся їм Ілія́ с Моїсе́єм; і бі́ста со Ісу́сом глаго́люща.
5
5
При цьому Петро сказав Ісусові: Учителю, добре нам тут бути; зробимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один та Іллі один. І отвіща́в Петр глаго́ла Ісу́сові: Равві́, добро́ єсть нам зді би́ти; і сотвори́м кро́ви три, Тебі́ єди́н, і Моїсе́єві єди́н, і Ілії́ єди́н.
6
6
Бо не знав, що сказати; тому що страх охопив їх. Не ві́дяше бо, что ріщи́, бя́ху бо пристра́шні.
7
7
І з’явилася хмара, і осінила їх, і пролунав голос із хмари, кажучи: Цей є Син Мій Улюблений, Його слухайте! І бисть о́блак осіня́я їх; і при́йде глас із о́блака, глаго́ля: Сей єсть Син Мой возлю́бленний, Того́ послу́шайте.
8
8
І тут же, поглянувши, нікого вже не побачили, крім одного Ісуса з собою. І внеза́пу воззрі́вше, ктому́ ні кого́же ви́діша, то́кмо Ісу́са єди́наго с собо́ю.
9
9
Коли ж вони сходили з гори, Він наказав їм нікому не розповідати про те, що бачили, доки Син Людський не воскресне з мертвих. Сходя́щим же їм с гори́, запрети́ їм, да ні кому́же пові́дять, я́же ви́діша, то́кмо єгда́ Син Челові́чеський із ме́ртвих воскре́снеть.
10
10
І вони тримали в собі це слово, допитуючись: що то означає, — воскреснути з мертвих. (Зач. 39) І сло́во удержа́ша в себі́, стяза́ющеся, что єсть, є́же із ме́ртвих воскре́снути.
11
11
І спитали Його: як же книжники говорять, що раніше належить прийти Іллі? І вопроша́ху Єго́ глаго́люще: ка́ко глаго́лють кни́жници, я́ко Ілії́ подоба́єть прийти́ пре́жде?
12
12
Він же відповів їм: Ілля повинен прийти раніш і приготувати все; і як написано про Сина Людського, Йому належить багато постраждати і бути зневаженим. Он же отвіща́в рече́ їм: Ілія́ у́бо прише́д пре́жде, устро́їть вся; і ка́ко єсть пи́сано о Си́ні Челові́честім, да мно́го постра́ждеть і унічиже́н бу́деть;
13
13
Але кажу вам, що Ілля прийшов, і вчинили йому, як хотіли, як написано про нього. но глаго́лю вам, я́ко і Ілія́ при́йде, і сотвори́ша єму́, єли́ка хоті́ша, я́коже єсть пи́сано о нем.
14
14
Прийшовши до учеників, побачив багато народу біля них і книжників, які сперечалися з ними. І прише́д ко ученико́м, ви́ді наро́д мног о них [о́крест їх] і кни́жники стяза́ющяся с ни́ми.
15
15
І відразу, побачивши Його, всі люди здивувалися, і, підбігаючи, вітали Його. І а́біє весь наро́д ви́дів Єго́ ужасе́ся, і прири́щуще цілова́ху Єго́.
16
16
Він запитав книжників: про що сперечаєтеся між собою? І вопроси́ кни́жники: что стяза́єтеся к себі́ [с ни́ми]?
17
17
Один з натовпу сказав у відповідь: Учителю, я привів до Тебе мого сина, що має духа німого. (Зач. 40) І отвіща́в єди́н от наро́да рече́: Учи́телю, приведо́х си́на моєго́ к Тебі́, іму́ща ду́ха ні́ма;
18
18
Де тільки нападе на нього, кидає його на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли. і іді́же коли́ждо і́меть єго́, разбива́єть єго́, і пі́ни тещи́ть, і скреже́щеть зуби́ свої́ми, і оціпеніва́єть; і ріх ученико́м Твої́м, да ізжену́ть єго́, і не возмого́ша.
19
19
Він же, відповідаючи йому, сказав: о роде невірний, доки буду з вами? Доки буду терпіти вас? Приведіть його до Мене. Он же отвіща́в єму́ глаго́ла: о, ро́де неві́рен, доко́лі в вас бу́ду? Доко́лі терплю́ ви? Приведі́те єго́ ко Мні.
20
20
І привели його до Нього. Побачивши Його, дух стряснув його; він упав на землю і валявся, пускаючи піну. І привідо́ша єго́ к Нему́. І ви́дів Єго́, а́біє дух стрясе́ єго́; і пад на землі́, валя́шеся, пі́ни тещя́.
21
21
Ісус запитав батька його: скільки років, як це сталося з ним? Він сказав: з дитинства; І вопроси́ отця́ єго́: коли́ко літ єсть, отне́ліже сіє́ бисть єму́? Он же рече́: ізді́тська:
22
22
багато разів дух кидав його і в огонь і у воду, щоб згубити його; але, якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами. і мно́гажди во огнь вве́рже єго́ і в во́ди, да погуби́ть єго́; но а́ще что мо́жеши, помози́ нам, милосе́рдовав о нас.
23
23
Ісус сказав йому: якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому. Ісу́с же рече́ єму́: є́же а́ще что мо́жеши ві́ровати, вся возмо́жна ві́рующему.
24
24
І тут же скрикнув батько отрока, зі сльозами говорячи: вірую, Господи! Допоможи моєму невірству. І а́біє возопи́в оте́ць отроча́те, со слеза́ми глаго́лаше: ві́рую, Го́споди! Помози́ моєму́ неві́рію.
25
25
Ісус, побачивши, що збігається народ, заборонив духові нечистому, сказавши йому: душе німий і глухий! Я тобі повеліваю: вийди з нього і більше не входь у нього. Ви́дів же Ісу́с, я́ко сри́щеться наро́д, запрети́ ду́ху нечи́стому, глаго́ля єму́: ду́ше німи́й і глухи́й, Аз ті повілева́ю: ізи́ди із него́ і ктому́ не вни́ди в него́.
26
26
І, закричавши та сильно напружившись, вийшов; і він став наче мертвий, так що багато хто говорив, що він помер. І возопи́в і мно́го пружа́вся, ізи́де; і бисть я́ко мертв, я́коже мно́зім глаго́лати, я́ко у́мре.
27
27
Але Ісус, взявши його за руку, підняв його; і той устав. Ісу́с же єм єго́ за ру́ку, воздви́же єго́; і воста́.
28
28
Коли Ісус увійшов у дім, ученики спитали Його на самоті: чому ми не змогли вигнати його? І вше́дшу Єму́ в дом, ученици́ Єго́ вопроша́ху Єго́ єди́наго: я́ко ми не возмого́хом ізгна́ти єго́?
29
29
І сказав їм: цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту. І рече́ їм: сей род нічи́мже мо́жеть ізи́ти, то́кмо моли́твою і посто́м.
30
30
Вийшовши звідти, проходили через Галилею, і Він не хотів, щоб хто довідався. І отту́ду ізше́дше, ідя́ху сквозі́ Галіле́ю; і не хотя́ше, да кто уві́сть.
31
31
Бо навчав учеників Своїх і говорив їм, що Сина Людського видано буде до рук людських, і вб’ють Його, і, вбитий будучи, Він на третій день воскресне. Уча́ше бо ученики́ Своя́ і глаго́лаше їм, я́ко Син Челові́чеський пре́дан бу́деть в ру́ці челові́чєсті, і убію́ть Єго́; і убіє́н бив, в тре́тій день воскре́снеть.
32
32
Вони ж не розуміли цих слів, а запитати Його боялися. Они́ же не разуміва́ху глаго́ла і боя́хуся Єго́ вопроси́ти.
33
33
Прийшли до Капернаума; і коли був у домі, запитав їх: про що дорогою ви міркували між собою? (Зач. 41) І при́йде в Капернау́м; і в дому́ бив, вопроша́ше їх; что на путі́ в себі́ помишля́сте?
34
34
Вони мовчали, бо дорогою сперечалися між собою, хто більший. Они́ же молча́ху: друг ко дру́гу бо стяза́шася на путі́, кто [єсть] бо́лій.
35
35
І, сівши, запросив дванадцятьох і сказав їм: хто хоче бути першим, нехай буде з усіх найменшим і всім слугою. І сід пригласи́ обана́десяте і глаго́ла їм: а́ще кто хо́щеть ста́рій би́ти, да бу́деть всіх ме́нший і всім слуга́.
36
36
І, взявши дитину, поставив її посеред них і, обнявши її, сказав їм: І прийм отроча́, поста́ви є посреді́ їх; і об'є́м є, рече́ їм:
37
37
хто одного з таких дітей прийме в ім’я Моє, той Мене приймає; а хто Мене приймає, той не Мене приймає, але Того, Хто послав Мене. і́же а́ще єди́но такови́х отроча́т при́йметь во і́м'я Моє́, Мене́ приє́млеть; і і́же Мене́ приє́млеть, не Мене́ приє́млеть, но Посла́вшаго М'я.
38
38
Відповів Йому Іоан, сказавши: Учителю, ми бачили одного, який Твоїм іменем виганяє бісів, а не ходить за нами; і заборонили йому, бо він не йде слідом за нами. Отвіща́ єму́ Іоа́нн, глаго́ля: Учи́телю, ви́діхом ні́коєго і́менем Твої́м ізгоня́ща бі́си, і́же не хо́дить по нас; і возбрани́хом єму́, я́ко не послі́дуєть нам.
39
39
Ісус сказав: не бороніть йому, бо нема нікого, хто сотворить чудо в ім’я Моє і зможе скоро лихословити на Мене. Ісу́с же рече́: не брані́те єму́; нікто́же бо єсть, і́же сотвори́ть си́лу о і́мені Моє́м, і возмо́жеть вско́рі злосло́вити М'я.
40
40
Бо хто не проти вас, той за вас. І́же бо ність на ви, по вас єсть.
41
41
І хто напоїть вас чашею води в ім’я Моє, тому що ви Христові, істинно кажу вам, не втратить своєї нагороди. І́же бо а́ще напої́ть ви ча́шею води́ во і́м'я Моє́, я́ко Христо́ви єсте́, амі́нь глаго́лю вам, не погуби́ть мзди своєя́.
42
42
А хто спокусить одного з малих цих, віруючих у Мене, тому краще було б, якби повісили йому камінь жорновий на шию і кинули його в море. (Зач. 42) І і́же а́ще соблазни́ть єди́наго от ма́лих сих ві́рующих в М'я, до́бріє єсть єму́ па́че, а́ще обліжи́ть ка́мень же́рновний о ви́ї єго́ і вве́ржен бу́деть в мо́ре.
43
43
І якщо спокушає тебе рука твоя, відсічи її; краще тобі калікою ввійти в життя, ніж, дві руки маючи, йти в геєну, в огонь невгасимий, І а́ще соблажня́єть тя рука́ твоя́, отсіци́ ю: до́бріє ті єсть бі́днику [без руки́] в живо́т вни́ти, не́же о́бі ру́ці іму́щу вни́ти в геє́нну, во огнь неугаса́ющий,
44
44
де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. іді́же черв їх не умира́єть, і огнь не угаса́єть.
45
45
І якщо нога твоя спокушає тебе, відсічи її; краще тобі кривим увійти в життя, ніж, дві ноги маючи, бути вкинутим у геєну, в огонь невгасимий, І а́ще нога́ твоя́ соблажня́єть тя, отсіци́ ю: до́бріє ті єсть вни́ти в живо́т хро́му, не́же дві но́зі іму́щу вве́ржену би́ти в геє́нну, во огнь неугаса́ющий,
46
46
де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. іді́же черв їх не умира́єть, і огнь не угаса́єть.
47
47
І якщо око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі з одним оком увійти в Царство Боже, ніж, два ока маючи, бути вкинутим у геєну вогненну, І а́ще о́ко твоє́ соблажня́єть тя, істкни́ є: до́бріє ті єсть со єди́нім о́ком вни́ти в Ца́рствіє Бо́жиє, не́же дві о́ці іму́щу вве́ржену би́ти в геє́нну о́гненную,
48
48
де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає. іді́же черв їх не умира́єть, і огнь не угаса́єть.
49
49
Бо кожний вогнем осолиться, і всяка жертва сіллю посолиться. Всяк бо огне́м осоли́ться, і вся́ка же́ртва со́лію осоли́ться.
50
50
Сіль — добра річ; якщо ж сіль не солона буде, чим осолиться? Майте сіль у собі і майте мир між собою. Добро́ соль: а́ще же соль не слана́ бу́деть, чим осоли́ться? Імі́йте соль в себі́, і мир імі́йте между́ собо́ю.
Глава 10
Глава 10
1
1
Вийшовши звідти, приходить у краї Юдейські, по той бік Йордану. Знову збирається до Нього народ, і, за звичаєм Своїм, Він знову навчав їх. І отту́ду воста́в пре́йде в преді́ли Іуде́йськія, [чрез страну́ я́же] об он пол Іорда́на. І снидо́шася па́ки наро́ди к Нему́, і я́ко оби́чай імі́, па́ки уча́ше їх.
2
2
Підійшли фарисеї і запитали, спокушаючи Його: чи дозволено чоловікові розводитися з жінкою? (Зач. 43) І присту́пльше фарисе́є вопроси́ша Єго́: а́ще досто́їть му́жу жену́ пусти́ти? Іскуша́юще Єго́.
3
3
Він сказав їм у відповідь: що вам заповів Мойсей? Он же отвіща́в рече́ їм: что вам запові́да Моїсе́й?
4
4
Вони сказали: Мойсей дозволив написати розвідний лист і розлучатись. Они́ же рі́ша: Моїсе́й повелі́ кни́гу распу́стную написа́ти і пусти́ти.
5
5
Ісус відповів їм: через жорстокосердя ваше написав вам заповідь цю. І отвіща́в Ісу́с рече́ їм: по жестосе́рдію ва́шему написа́ вам за́повідь сію́;
6
6
На початку ж творіння чоловіком і жінкою створив їх Бог. от нача́ла же созда́нія му́жа і жену́ сотвори́л я єсть Бог;
7
7
Ось чому залишить чоловік батька свого і матір сего́ ра́ди оста́вить челові́к отця́ своєго́ і ма́тер
8
8
і пристане до жінки своєї, і будуть обоє єдиною плоттю. Так що вони вже не двоє, а одна плоть. і приліпи́ться к жені́ своє́й, і бу́дета о́ба в плоть єди́ну; ті́мже уже́ ні́ста два, но плоть єди́на;
9
9
Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає. є́же у́бо Бог сочета́, челові́к да не разлуча́єть.
10
10
У домі ученики Його знову запитали Його про те саме. І в дому́ па́ки ученици́ Єго́ о сем вопроси́ша Єго́.
11
11
Він сказав їм: хто розведеться з жінкою своєю та ожениться на іншій, той перелюб чинить з нею. І глаго́ла їм: (Зач. 44) і́же а́ще пу́стить жену́ свою́ і оже́ниться іно́ю, прелюби́ твори́ть на ню;
12
12
І якщо жінка розведеться з чоловіком своїм і вийде за іншого, перелюб чинить. і а́ще жена́ пу́стить му́жа [му́жа своєго́] і пося́гнеть за іно́го, прелюби́ твори́ть.
13
13
Приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них; ученики ж не допускали тих, що приносили. І приноша́ху к Нему́ ді́ти, да ко́снеться їх; ученици́ же преща́ху принося́щим.
14
14
Побачивши те, Ісус обурився і сказав їм: дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. Ви́дів же Ісу́с негодова́ і рече́ їм: оста́віте діте́й приходи́ти ко Мні і не брані́те їм, таці́х бо єсть Ца́рствіє Бо́жиє;
15
15
Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього. амі́нь глаго́лю вам: і́же а́ще не при́йметь Ца́рствія Бо́жия, я́ко отроча́, не і́мать вни́ти в не.
16
16
І, обнявши їх, покладав руки на них і благословляв їх. І об'є́м їх, возло́ж ру́ці на них, благословля́ше їх.
17
17
Коли виходив Він у дорогу, підбіг один якийсь, упав перед Ним на коліна і запитав Його: Учителю благий, що мені робити, щоб життя вічне успадкувати? (Зач. 45) І ісходя́щу Єму́ на путь, прите́к ні́кий і покло́нься на колі́ну Єму́, вопроша́ше Єго́: Учи́телю благи́й, что сотворю́, да живо́т ві́чний наслі́дствую?
18
18
Ісус сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. Ісу́с же рече́ єму́: что М'я глаго́леши бла́га? Нікто́же благ, то́кмо єди́н Бог.
19
19
Заповіді знаєш: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, не кривди, шануй батька твого і матір. За́повіді ві́си: не прелюби́ сотвори́ши, не убі́й, не укра́ди, не лжесвиді́тельствуй, не оби́ди, чти отця́ твоєго́ і ма́тер.
20
20
Той же сказав Йому у відповідь: Учителю, всього цього я дотримувався від юности моєї. Он же отвіща́в рече́ Єму́: Учи́телю, сія́ вся сохрани́х от ю́ности моєя́.
21
21
Ісус, поглянувши на нього з любов’ю, сказав йому: одного тобі не вистачає: піди і все, що маєш, продай і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; тоді приходь та іди вслід за Мною, взявши хрест. Ісу́с же воззрі́в нань, возлюби́ єго́ і рече́ єму́: єди́наго єси́ не доконча́л: іди́, єли́ка і́маши, прода́ждь і даждь ни́щим, і імі́ти і́маши сокро́вище на небесі́; і прийди́ [і] ходи́ вслід Мене́, взем крест.
22
22
Він же, засмутившись від цього слова, відійшов зі скорботою, бо мав велике багатство. Он же дряхл бив о словесі́ [о словесі́ сем], оти́де скорб'я́, бі бо імі́я стяжа́нія мно́га.
23
23
І, поглянувши довкола, Ісус сказав ученикам Своїм: як тяжко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже. І воззрі́в Ісу́с глаго́ла ученико́м Свої́м: (Зач. 46) ка́ко неудо́б іму́щії бога́тство в Ца́рствіє Бо́жиє вни́дуть.
24
24
Ученики вжахнулись від слів Його. Але Ісус знову говорить їм у відповідь: діти, як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже! Ученици́ же ужаса́хуся о словесі́х Єго́. Ісу́с же па́ки отвіща́в глаго́ла їм: ча́да, ка́ко неудо́б упова́ющим на бога́тство в Ца́рствіє Бо́жиє вни́ти!
25
25
Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже. Удо́біє бо єсть вельбу́ду сквозі́ іглині́ у́ші пройти́, не́же бога́ту в Ца́рствіє Бо́жиє вни́ти.
26
26
Вони ж надзвичайно здивувалися і говорили між собою: хто ж може спастись? Они́ же і́злиха дивля́хуся, глаго́люще к себі́: то кто мо́жеть спасе́н би́ти?
27
27
Ісус, глянувши на них, говорить: для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові. Воззрі́в же на них Ісу́с глаго́ла: у челові́к невозмо́жно, но не у Бо́га, вся бо возмо́жна суть у Бо́га.
28
28
І почав Петро говорити Йому: ось ми все залишили і пішли слідом за Тобою. Нача́т же Петр глаго́лати Єму́: се, ми оста́вихом вся і вслід Тебе́ ідо́хом.
29
29
Ісус же відповів: істинно говорю вам: нема нікого, хто залишив би дім, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи жінку, чи дітей, чи землю ради Мене і ради Євангелія Отвіща́в же Ісу́с рече́: амі́нь глаго́лю вам: нікто́же єсть, і́же оста́вил єсть дом, іли́ бра́тію, іли́ сестри́, іли́ отця́, іли́ ма́тер, іли́ жену́, іли́ ча́да, іли́ се́ла, Мене́ ра́ди і Єва́нгелія ра́ди;
30
30
і не одержав би сторицею вже нині, в час цей, серед гонінь, — домів, і братів, і сестер, і батьків, і матерів, і дітей, і земель, а в грядущому віці — життя вічне. а́ще не при́йметь стори́цею ни́ні во вре́м'я сіє́, домо́в, і бра́тій, і сестр, і отця́, і ма́тере, і чад, і сел, во ізгна́нії, і в вік гряду́щий живо́т ві́чний;
31
31
І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими. мно́зі же бу́дуть пе́рвії послі́дні, і послі́днії пе́рві.
32
32
Коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалима, Ісус ішов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися. Бя́ху же на путі́, восходя́ще во Ієрусали́м; і бі варя́я їх Ісу́с, і ужаса́хуся, і вслід іду́ще, боя́хуся. (Зач. 47) І поє́м па́ки обана́десять, нача́т їм глаго́лати, я́же хотя́ху Єму́ би́ти;
33
33
Покликавши знову дванадцятьох, Він почав їм говорити про те, що буде з Ним: ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам; я́ко, се, восхо́дим во Ієрусали́м, і Син Челові́чеський пре́дан бу́деть архієре́йом і кни́жником, і осу́дять Єго́ на смерть, і предадя́ть Єго́ язи́ком;
34
34
і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне. і поруга́ються Єму́, і уя́зв'ять Єго́, і оплю́ють Єго́, і убію́ть Єго́; і в тре́тій день воскре́снеть.
35
35
Тоді підійшли до Нього Яків та Іоан, сини Зеведеєві, і сказали: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що попросимо. І пред Него́ прийдо́ста Іа́ков і Іоа́нн, си́на Зеведе́єва, глаго́люща: Учи́телю, хо́щева, да, є́же а́ще про́сива, сотвори́ши на́ма.
36
36
Він сказав їм: що хочете, щоб Я зробив вам? Он же рече́ ї́ма: что хо́щета, да сотворю́ ва́ма?
37
37
Вони сказали Йому: дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй. О́на же рі́ста Єму́: даждь нам, да єди́н о десну́ю Тебе́ і єди́н о шу́юю Тебе́ ся́дева во сла́ві Твоє́й.
38
38
Ісус же сказав їм: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися? Ісу́с же рече́ ї́ма: не ві́ста, чесо́ про́сита; мо́жета ли пи́ти ча́шу, ю́же Аз пію́, і креще́нієм, і́мже Аз кре́ща́юся, крести́тися?
39
39
Вони відповіли Йому: можемо. Ісус же сказав їм: чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким Я хрещусь, охреститеся; О́на же рі́ста Єму́: мо́жева. Ісу́с же рече́ ї́ма: ча́шу у́бо, ю́же Аз пію́, іспіє́та, і креще́нієм, і́мже Аз кре́ща́юся, крести́тася;
40
40
але щоб сісти праворуч і ліворуч від Мене — не від Мене залежить, а кому уготовано. а є́же сі́сти о десну́ю Мене́ і о шу́юю, ність Мні да́ти, но ї́мже угото́вано єсть.
41
41
І, почувши, десять почали гніватись на Якова та Іоана. І сли́шавше де́сять, нача́ша негодова́ти о Іа́кові і Іоа́нні.
42
42
Ісус же, покликавши їх, сказав їм: ви знаєте, що ті, яких називають князями народів, панують над ними, і вельможі їхні володіють ними. Ісу́с же призва́в їх, глаго́ла їм: ві́сте, я́ко мня́щіїся владі́ти язи́ки, соодоліва́ють їм, і вели́ції їх облада́ють ї́ми;
43
43
Але між вами нехай не буде так: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою. не та́ко же бу́деть в вас: но і́же а́ще хо́щеть в вас в'я́щший би́ти, да бу́деть вам слуга́;
44
44
І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом. і і́же а́ще хо́щеть в вас би́ти ста́рій, да бу́деть всім раб;
45
45
Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох. і́бо Син Челові́чь не при́йде, да послу́жать Єму́, но да послу́жить і дасть ду́шу Свою́ ізбавле́ніє за мно́гі.
46
46
Приходять до Єрихона. І коли Він з учениками Своїми і численним людом виходив з Єрихона, син Тимеїв, Вартимей, сліпий, сидів при дорозі і просив милостиню. (Зач. 48) І прийдо́ша во Ієрихо́н. І ісходя́щу Єму́ от Ієрихо́на, і ученико́м Єго́, і наро́ду мно́гу, син Тиме́йов Варти́мей, сліпи́й, сідя́ше при путі́, прося́.
47
47
Почувши, що це Ісус Назорей, він почав кричати і говорити: Ісусе, Сину Давидів! Помилуй мене. І сли́шав, я́ко Ісу́с Назоряни́н єсть, нача́т зва́ти і глаго́лати: Си́не Дави́дов Ісу́се, поми́луй м'я.
48
48
І примушували його мовчати багато хто, він же ще більше кричав: Сину Давидів, помилуй мене! І преща́ху єму́ мно́зі, да умолчи́ть, он же мно́жає па́че зва́ше: Си́не Дави́дов, поми́луй м'я.
49
49
Ісус зупинився і сказав його покликати. Кличуть сліпого і кажуть йому: не бійся, вставай, кличе тебе. І став Ісу́с, рече́ єго́ возгласи́ти. І возгласи́ша сліпця́, глаго́люще єму́: дерза́й, воста́ни, зове́ть тя.
50
50
Той скинув з себе верхній одяг, встав і прийшов до Ісуса. Он же отве́рг ри́зи своя́, воста́в при́йде ко Ісу́сові.
51
51
Відповідаючи йому, Ісус спитав: чого ти хочеш від Мене? Сліпий сказав Йому: Учителю, аби я прозрів. І отвіща́в глаго́ла єму́ Ісу́с: что хо́щеши, да сотворю́ тебі́? Сліпи́й же глаго́ла єму́: учи́телю, да прозрю́.
52
52
Ісус сказав йому: йди, віра твоя спасла тебе. І відразу він прозрів, і пішов дорогою за Ісусом. Ісу́с же рече́ єму́: іди́: ві́ра твоя́ спасе́ тя. І а́біє прозрі́ і по Ісу́сі і́де в путь.
Глава 11
1
Коли наблизились до Єрусалима, до Виффагії та Вифанії, до гори Елеонської, Ісус посилає двох з учеників Своїх
2
і говорить їм: підіть у селище, яке прямо перед вами; і як тільки ввійдете в нього, зараз же знайдете осля прив’язане, на якого ніхто з людей ще не сідав; відв’язавши його, приведіть.
3
І якщо хто скаже вам: що це ви робите, — відповідайте, що Господь потребує його; і відразу ж пошле його сюди.
4
Вони пішли і знайшли молодого осла, прив’язаного на вулиці біля воріт, і відв’язали його.
5
І деякі з тих, що там стояли, говорили їм: що робите, навіщо відв’язуєте осля?
6
Вони відповіли їм, як велів Ісус, і ті відпустили їх.
7
І привели осля до Ісуса; і поклали на нього одяг свій; і сів на нього.
8
Багато хто стелив свій одяг по дорозі; а інші різали гілки з дерев і встилали ними дорогу.
9
І ті, які пішли попереду Нього, і ті, які супроводжували Його, викликували: осанна! Благословен, Хто гряде в ім’я Господнє!
10
Благословенне Царство отця нашого Давида, що гряде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!
11
І ввійшов Ісус в Єрусалим і в храм; і, оглянувши все, оскільки час уже був пізній, пішов до Вифанії з дванадцятьма.
12
На другий день, коли вони вийшли з Вифанії, зголоднів.
13
І, побачивши здалека смоковницю, вкриту листям, пішов, чи не знайде чого на ній; але, прийшовши до неї, нічого не знайшов, крім листя, бо ще не час був для смокв.
14
І сказав їй Ісус: віднині нехай довіку ніхто плоду твого не з’їсть. І чули те ученики Його.
15
Прийшли до Єрусалима. Ісус, увійшовши до храму, почав виганяти тих, що продавали і купували в храмі; і столи міняйл, і лави тих, що продавали голубів, поперекидав.
16
І не дозволяв, щоб хто переніс через храм будь-яку річ.
17
І вчив їх, кажучи: чи не написано: дім Мій домом молитви назветься для всіх народів? Ви ж зробили його вертепом розбійників.
18
Почули це книжники і первосвященики і шукали, як би погубити Його, але боялися, тому що весь народ дивувався Його вченню.
19
Коли ж стало пізно, Він вийшов геть з міста.
20
Проходячи вранці, побачили смоковницю, що всохла до кореня.
21
І, згадавши, Петро сказав Йому: Учителю, дивись, смоковниця, яку Ти прокляв, усохла.
22
Ісус, відповідаючи, говорить їм:
23
майте віру Божу, бо істинно кажу вам, якщо хто скаже горі цій: посунься і кинься в море, і не сумніватиметься в серці своїм, а повірить, що станеться за його словом, — буде йому, що тільки скаже.
24
Тому кажу вам: усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите, — і буде вам.
25
І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші.
26
Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не відпустить вам гріхів ваших.
27
Прийшли знову до Єрусалима. І коли Він ходив у храмі, підійшли до Нього первосвященики, і книжники, і старійшини
28
і говорили Йому: якою владою Ти це робиш? І хто дав Тобі владу це робити?
29
Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, відповідайте Мені; тоді і Я скажу вам, якою владою це роблю.
30
Хрещення Іоанове з небес було чи від людей? Скажіть Мені.
31
Ті міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому?
32
А сказати, що від людей, — боялись народу; бо всі знали, що Іоан воістину був пророк.
33
І сказали у відповідь Ісусові: не знаємо. Тоді Ісус сказав їм у відповідь: і Я не скажу вам, якою владою це роблю.
Глава 12
1
І почав говорити їм притчами: один чоловік насадив виноградник і обгородив плотом, і викопав виностік*, і збудував башту, і, передавши все виноградарям, від’їхав.
2
І послав у свій час до виноградарів слугу — одержати від виноградарів плоди з виноградника.
3
Вони ж, схопивши його, били і відіслали ні з чим.
4
Знову послав до них іншого слугу; і тому камінням розбили голову і відіслали з безчестям.
5
І знову іншого послав, і того вбили; і багатьох інших — одних били, інших вбивали.
6
Маючи ж єдиного сина, улюбленого свого, наостанку послав і його до них, кажучи: посоромляться сина мого.
7
Але виноградарі сказали один одному: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, і спадщина буде наша.
8
І, схопивши його, вбили і викинули геть з виноградника.
9
Що ж зробить господар виноградника? Прийде і покарає виноградарів смертю, і віддасть виноградник іншим.
10
Невже ви не читали цього в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем.
11
Це від Господа, і дивним є в очах наших.
12
І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо зрозуміли, що про них сказав притчу; і, залишивши Його, відійшли.
13
І посилають до Нього декого з фарисеїв та іродіан, щоб спіймати Його на слові.
14
Вони ж, прийшовши, говорять Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти справедливий і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш на особу, а воістину навчаєш путі Божої. Чи дозволено платити податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати?
15
Але Він, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: чого спокушаєте Мене? Принесіть Мені динарій, щоб Я побачив його.
16
Вони принесли. Тоді говорить їм: чиє це зображення і напис? Вони ж сказали: кесаря.
17
Ісус сказав їм у відповідь: віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові. І дивувалися Йому.
18
Потім прийшли до Нього саддукеї, які кажуть, що не існує вос-кресіння, і запитали Його, кажучи:
19
Учителю! Мойсей написав нам: якщо в кого помре брат і залишить жінку, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство братові своєму.
20
Було сім братів: перший узяв жінку і помер, не залишивши дітей.
21
Узяв її другий і помер, і він теж не залишив дітей; і третій так само.
22
Брали її за себе семеро і не залишили дітей. Після всіх померла й жінка.
23
Отже, в час воскресіння, коли воскреснуть, котрого з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за жінку.
24
Ісус сказав їм у відповідь: чи не тому ви й помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ані сили Божої?
25
Бо, коли воскреснуть з мертвих, тоді не будуть ні женитися, ні заміж виходити, а будуть як ангели на небесах.
26
А про мертвих, що вони воскреснуть, хіба не читали ви в книзі Мойсея, як при купині Бог сказав йому: Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова?
27
Бог не є Бог мертвих, а Бог живих. Отже, ви дуже помиляєтесь.
28
І приступив один з книжників, що слухав, як вони сперечалися, і бачив, як добре Ісус відповів їм, і спитав Його: яка заповідь перша з усіх заповідей?
29
Ісус відповів йому: перша з усіх заповідей: слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш є Господь єдиний.
30
І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, — ось перша заповідь!
31
І друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. Більшої за ці заповіді немає.
32
Книжник сказав Йому: добре, Учителю! Ти істину сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього;
33
і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі всепалення і жертви.
34
Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: ти недалеко від Царства Божого. Після того ніхто не насмілився питати Його.
35
Продовжуючи навчати в храмі, Ісус говорив: як це кажуть книжники, що Христос є син Давидів?
36
Бо сам Давид сказав Духом Святим: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх — підніжжям ніг Твоїх.
37
Отже, сам Давид називає Його Господом — як же Він син йому? І багато народу слухало Його з насолодою.
38
І говорив їм у вченні Своїм: стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і приймати вітання на народних зібраннях,
39
сидіти спереду в синагогах і возлежати на перших місцях на бенкетах, —
40
ції, котрі поїдають доми вдів і лицемірно довго моляться, приймуть найтяжче осудження.
41
І сів Ісус навпроти скарбниці і спостерігав, як народ кладе гроші в скарбницю. Чимало заможних клали багато.
42
Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант.
43
Покликавши учеників Своїх, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю,
44
бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій.
Глава 13
1
І коли виходив Він з храму, один з учеників Його сказав Йому: Учителю, подивись, які камені і які будівлі!
2
Ісус сказав йому у відповідь: бачиш ці великі будівлі? Все це буде зруйноване, так що не залишиться тут і каменя на камені.
3
І коли Він сидів на горі Елеонській проти храму, то Петро, Яків, Іоан і Андрій запитали Його на самоті:
4
скажи нам, коли це буде, і яке знамення, коли все це має скінчитися?
5
Відповідаючи їм, Ісус почав говорити: бережіться, щоб ніхто не спокусив вас,
6
бо багато хто прийде під іменем Моїм і говоритиме, що це Я; і багатьох спокусять.
7
Коли ж почуєте про війни і воєнні чутки, не жахайтеся: бо належить цьому бути, — але це ще не кінець.
8
Бо постане народ на народ і царство на царство; і будуть землетруси у різних місцях, і будуть голод і заворушення; це — початок хвороб.
9
Стережіться ж ви самі, бо вас видаватимуть на судища і битимуть у синагогах, і перед правителями і царями поставлять вас через Мене, на свідчення перед ними.
10
І всім народам раніш повинно бути проповідане Євангеліє.
11
Коли ж поведуть видавати вас, то не турбуйтесь заздалегідь, що вам говорити, і не обдумуйте; але, що дасться вам у той час, те й говоріть, бо не ви будете говорити, а Дух Святий.
12
Видасть же брат брата на смерть, і батько — дітей; і постануть діти на батьків, і уб’ють їх.
13
І ненавидітимуть вас усі за ім’я Моє; хто ж перетерпить до кінця, той спасеться.
14
Коли ж побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоятиме, де не належить, хто читає, нехай розуміє, тоді хто буде в Юдеї, нехай біжить у гори;
15
а хто на покрівлі, той нехай не сходить у дім і не заходить узяти щось з дому свого;
16
і хто на полі, нехай не вертається назад взяти одяг свій.
17
Горе ж вагітним і матерям-годувальницям у ті дні!
18
Моліться, щоб не сталася втеча ваша взимку.
19
Бо в ті дні буде така скорбота, якої не було від початку творіння, яке вчинив Бог, навіть і донині, і не буде.
20
І коли б Господь не вкоротив тих днів, то не спаслась би ніяка плоть; але заради обраних, яких Він обрав, укоротить дні.
21
Тоді, якщо хто скаже вам: ось, тут Христос, або: ось там, — не йміть віри.
22
Бо встануть лжехристи і лжепророки і дадуть знамення і чудеса, щоб спокусити, якщо можливо, і обраних.
23
Ви ж бережіться. Ось, Я наперед сказав вам усе.
24
Але в ті дні, після тієї скорботи, сонце померкне, і місяць не дасть свого світла,
25
і зірки спадуть з неба, і сили небесні похитнуться.
26
І тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах, з силою і славою великою.
27
І тоді Він пошле ангелів Своїх і збере обраних Своїх від чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба.
28
Від смоковниці навчіться притчі: коли гілля її стає вже м’яким і пускає листя, то знаєте, що близько літо.
29
Так і ви: коли побачите, що все збувається, знайте, що близько, при дверях.
30
Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це буде.
31
Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть.
32
Про день же той або про годину ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець.
33
Пильнуйте, будьте на сторожі і моліться, бо не знаєте, коли настане час цей.
34
Подібно до того, коли чоловік, відходячи в дорогу і залишаючи свій дім, дав владу слугам своїм, і кожному своє діло, і наказав воротареві пильнувати,
35
так і ви: пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде господар дому, ввечері, чи опівночі, чи як півні заспівають, чи вранці.
36
Щоб, коли він несподівано прийде, ви не спали.
37
А що кажу вам, кажу всім: пильнуйте.
Глава 14
1
Через два дні мало бути свято Пасхи і опрісноків. І шукали первосвященики і книжники, як би взяти Його хитрощами і вбити.
2
Але говорили: тільки не в свято, щоб не сталося заворушення в народі.
3
І коли Він був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, і возлежав, — прийшла жінка з алавастровою посудиною мира з нарда чистого, дорогоцінного, і, розбивши посудину, злила Йому на голову.
4
Деякі обурились і між собою говорили: навіщо така трата мира?
5
Бо можна було б його продати більш як за триста динаріїв і роздати вбогим. І дорікали їй.
6
Ісус же сказав: облиште її, навіщо її бентежите? Вона добре діло зробила для Мене.
7
Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте.
8
Вона зробила, що могла: заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння.
9
Істинно кажу вам: по всьому світу, де тільки буде проповідане це Євангеліє, буде сказано на спомин про неї і про те, що вона зробила.
10
І пішов Іуда Іскаріотський, один з дванадцяти, до первосвящеників, щоб видати Його їм.
11
Вони ж, почувши, зраділи і пообіцяли дати йому срібників. І він шукав, як би в слушний час видати Його.
12
У перший день опрісноків, коли готували пасхальне ягня, ученики сказали Йому: де хочеш їсти паску? Ми підемо і приготуємо.
13
І посилає двох з учеників Своїх, і каже їм: підіть до міста, і зустрінеться вам чоловік, який нестиме глек води; підіть за ним,
14
і куди він увійде, скажіть господареві дому того, що Учитель каже — де світлиця, в якій Я споживатиму паску з Моїми учениками?
15
І він покаже вам велику, прибрану і готову горницю; там приготуйте нам.
16
І пішли ученики Його, і прийшли до міста, і знайшли, як сказав їм; і приготували паску.
17
Як настав вечір, Він прийшов з дванадцятьма.
18
І коли вони возлежали і їли, Ісус сказав: істинно кажу вам, один з вас, що їсть зі Мною, зрадить Мене.
19
Вони засмутились і почали говорити Йому один за одним: чи не я? І інший: чи не я?
20
Він же сказав їм у відповідь: один з дванадцяти, який умочає зі Мною в блюдо.
21
Та Син Людський іде, як написано про Нього; але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій.
22
І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, переламав, дав їм і сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє.
23
І, взявши чашу та хвалу воздавши, подав їм; і пили з неї всі.
24
І сказав їм: це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається.
25
Істинно кажу вам: Я вже не питиму від плоду виноградного до того дня, коли питиму нове вино в Царстві Божому.
26
І, проспівавши, пішли на гору Елеонську.
27
І сказав їм Ісус: цієї ночі всі ви спокуситеся через Мене, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці.
28
По воскресінні ж Моїм буду раніше за вас у Галилеї.
29
Петро сказав Йому: хоч і всі спокусяться, але не я.
30
І говорить йому Ісус: істинно кажу тобі, що сьогодні, цієї ночі, раніше, ніж двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене.
31
Він же ще більше запевняв: хоч би мені належало і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Так само і всі говорили.
32
Прийшли до місця, що зветься Гефсиманія; і Він сказав ученикам Своїм: посидьте тут, поки Я помолюся.
33
І взяв з Собою Петра, Якова та Іоана; і почав тужити й сумувати.
34
І сказав їм: сумна душа Моя смертельно; побудьте тут і пильнуйте.
35
І, трохи відійшовши, впав на землю і молився, щоб, коли можливо, минула Його година ця.
36
І говорив: Авва, Отче! Все можливе для Тебе, пронеси мимо Мене чашу цю; та не чого Я хочу, а чого Ти.
37
Повертається і знаходить їх сплячими, і каже Петрові: Симоне, чи ти спиш? Не міг ти пильнувати й однієї години?
38
Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна.
39
І знову відійшов і молився, промовивши те саме слово.
40
І, повернувшись, знову знайшов їх сплячими; бо очі їхні обважніли, і вони не знали, що Йому відповідати.
41
І прийшов утретє і каже їм: ви все ще спите і спочиваєте? Годі, прийшов час: Син Людський видається в руки грішників.
42
Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто видає Мене.
43
І зараз же, як Він ще говорив, прийшов Іуда, один з дванадцяти, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і книжників і старійшин.
44
Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є; беріть Його і ведіть обережно.
45
І, прийшовши, відразу підійшов до Нього і каже: Учителю! Учителю! І поцілував Його.
46
А вони наклали руки свої на Нього і взяли Його.
47
Один же з тих, що стояли тут, вихопив меча та вдарив раба первосвященика і відсік йому вухо.
48
Тоді Ісус сказав їм: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб Мене взяти.
49
Повсякдень Я бував з вами в храмі і навчав, і ви не брали Мене. Але нехай збудуться Писання.
50
Тоді, залишивши Його, всі повтікали.
51
Один юнак, загорнувшись покривалом на голе тіло, йшов слідом за Ним; і воїни схопили його.
52
Але він, покинувши покривало, голим утік від них.
53
І привели Ісуса до первосвященика; і зібрались до нього всі первосвященики, і книжники, і старійшини.
54
Петро віддалік ішов слідом за Ним аж до середини двору первосвященика; і сидів зі слугами і грівся біля вогню.
55
Первосвященики ж і весь синедріон шукали свідчення на Ісуса, щоб віддати Його на смерть; і не знаходили.
56
Бо багато лжесвідчили на Нього, але ці свідчення не сходились.
57
І деякі, вставши, лжесвідчили проти Нього і говорили:
58
ми чули, як Він казав: Я зруйную храм цей рукотворний і через три дні зведу інший, нерукотворний.
59
Але й таке свідчення їхнє не сходилось.
60
Тоді первосвященик став посередині і спитав Ісуса: чого ж Ти нічого не відповідаєш на те, що вони проти Тебе свідчать?
61
Він же мовчав і нічого не відповідав. Знову первосвященик спитав Його і сказав Йому: чи Ти Христос, Син Благословенного?
62
Ісус сказав: Я! І ви побачите Сина Людського, Який сидить праворуч сили Божої і йде з хмарами небесними.
63
Тоді первосвященик, розірвавши одяг свій, сказав: для чого ще нам свідки?
64
Ви чули богохульство? Як вам здається? Вони ж усі засудили Його до смерти.
65
І деякі почали плювати на Нього і, закриваючи Йому лице, бити Його і говорити Йому: проречи. І слуги били Його по щоках.
66
Коли Петро був на подвір’ї внизу, прийшла одна із служниць первосвященика
67
і, побачивши Петра, який грівся, та придивившись до нього, сказала: і ти був з Ісусом Назарянином.
68
Але він відрікся, сказавши: не знаю і не розумію, що ти говориш. І вийшов геть на передній двір; і заспівав півень.
69
Служниця, побачивши його знову, почала говорити присутнім, що цей з них.
70
Він знову відрікся. Трохи згодом присутні знову стали говорити Петрові: та й справді ти з них, бо ти галилеянин, і мова твоя схожа.
71
Він же почав божитися і клястися: не знаю Чоловіка Цього, про Якого говорите.
72
Тоді вдруге заспівав півень. І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж двічі проспіває півень, ти тричі відречешся від Мене, і почав плакати.
Глава 15
1
Рано-вранці первосвященики зі старійшинами та книжниками і весь синедріон негайно зібрали раду і, зв’язавши Ісуса, відвели і видали Пилатові.
2
Пилат спитав Його: Ти Цар Юдейський? Він же сказав йому у відповідь: ти говориш.
3
І первосвященики звинувачували Його багато в чому.
4
Пилат же знову спитав Його: Ти нічого не відповідаєш, бачиш, як багато звинувачень проти Тебе?
5
Але Ісус і на це нічого не відповів, так що Пилат дивувався.
6
На всяке ж свято він відпускав їм одного в’язня, за якого вони просили.
7
Тоді був у темниці один на ім’я Варавва, із своїми спільниками, які під час бунту вчинили вбивство.
8
І народ почав кричати і просити Пилата про те, що він завжди робив для них.
9
Він сказав їм у відповідь: чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського?
10
Бо знав, що це через заздрість видали Його первосвященики.
11
Та первосвященики підмовили народ просити, щоб краще відпустив їм Варавву.
12
Пилат же знову сказав їм у відповідь: що ж хочете, щоб я зробив з Тим, Кого ви називаєте Царем Юдейським?
13
Вони знову закричали: розіпни Його.
14
Пилат сказав їм: яке ж зло зробив Він? Вони ж ще дужче закричали: розіпни Його!
15
Тоді Пилат, бажаючи догодити народові, відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття.
16
Воїни відвели Його всередину двору, тобто в преторію, і зібрали весь полк,
17
і одягли Його в багряницю та, сплівши терновий вінець, поклали на Нього;
18
і почали вітати Його: радуйся, Царю Юдейський!
19
І били Його по голові тростиною, і плювали на Нього та, ставши на коліна, кланялися Йому.
20
Коли ж наглумилися з Нього, зняли з Нього багряницю, одягли Його у власний одяг і повели Його, щоб розіп’яти.
21
І примусили одного перехожого, який ішов з поля, якогось киринеянина Симона, батька Олександра і Руфа, нести хрест Його.
22
І привели Його на місце Голгофу, що означає Лобне місце.
23
І давали Йому пити вино зі смирною; але Він не прийняв.
24
Ті, що розпинали Його, поділили одяг Його, кидаючи жереб, кому що взяти.
25
Була третя година, і розіп’яли Його.
26
І був напис провини Його: Цар Юдейський.
27
З Ним розіп’яли двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч Нього.
28
І збулося Писання, яке говорить: і до злочинців приєднаний.
29
Ті, що проходили, лихословили на Нього, киваючи головами своїми і кажучи: гей! Ти, Який руйнуєш храм і за три дні створюєш!
30
Спаси Себе Самого і зійди з хреста.
31
Так само і первосвященики з книжниками, глузуючи, говорили один одному: інших спасав, а Себе не може спасти!
32
Христос, Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, щоб ми бачили, і увіруємо. І розп’яті з Ним ганьбили Його.
33
О шостій же годині настала темрява по всій землі і тривала до дев’ятої години.
34
О дев’ятій годині Ісус викрикнув гучним голосом: Елоі! Елоі! Лама савахфані? — що значить: Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?
35
Деякі з тих, що там стояли, почувши те, говорили: Він Іллю кличе.
36
А один побіг, намочив губку оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити, кажучи: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти Його.
37
Ісус же, скрикнувши гучним голосом, спустив дух.
38
І завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху донизу.
39
Сотник, який стояв навпроти Нього, побачивши, як Він, так скрикнувши, віддав дух, сказав: воістину Чоловік Цей був Син Божий.
40
Були тут і жінки, які дивилися здалеку; між ними були і Марія Магдалина, і Марія, мати Якова молодшого та Іосії, і Саломія,
41
які і тоді, коли Він був у Галилеї, ходили за Ним і служили Йому, і багато інших, які разом з Ним прийшли до Єрусалима.
42
І настав уже вечір [бо була п’ятниця, тобто день перед суботою].
43
Прийшов Йосиф із Аримафеї, поважний радник, який і сам чекав Царства Божого, і насмілився прийти до Пилата просити тіло Ісусове.
44
Пилат здивувався, що Він уже помер, і, покликавши сотника, спитав його, чи давно помер.
45
І, довідавшись від сотника, віддав тіло Йосифові.
46
Він, купивши плащаницю і знявши Його, оповив плащаницею і поклав Його у гробі, витесаному в скелі, і привалив камінь до дверей гробу.
47
Марія ж Магдалина і Марія Іосієва дивились, де Його поклали.
Глава 16
1
Як минула субота, Марія Магдалина, Марія Яковова і Саломія купили пахощі, щоб піти помазати Ісуса.
2
І дуже рано, в перший день після суботи, прийшли до гробу, як сходило сонце.
3
І говорять між собою: хто відвалить нам камінь від дверей гробу?
4
І, глянувши, побачили, що камінь відвалений; а він був дуже великий.
5
І, увійшовши у гріб, побачили юнака, який сидів праворуч і був одягнений у білу одежу; і вжахнулися.
6
А він каже їм: не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого. Він воскрес — Його нема тут. Ось місце, де поклали Його.
7
Але йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові, що Він буде раніше за вас у Галилеї; там Його побачите, як Він сказав вам.
8
І, вийшовши, вони побігли від гробу. Охопив їх трепет і жах. І нікому нічого не сказали, бо боялися.
9
Ісус же, воскреснувши вранці в перший після суботи день, насамперед явився Марії Магдалині, з якої вигнав сім бісів.
10
Вона пішла і сповістила тих, які були з Ним, що плакали і ридали.
11
Та вони, почувши, що Він живий і що вона бачила Його, — не повірили.
12
Після цього явився в іншому образі двом з них на дорозі, коли вони йшли до села.
13
І ті, повернувшись, сповістили іншим; але й тим не повірили.
14
Нарешті Він явився самим одинадцятьом, коли вони возлежали на вечері, і дорікав їм за невір’я і жорстокосердість, що не повірили тим, які бачили Його воскреслим.
15
І сказав їм: ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню.
16
Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде осуджений.
17
Віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами,
18
братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові.
19
Господь же, після розмови з ними, вознісся на небо і сів праворуч Бога.
20
Вони ж пішли і всюди проповідували, а Господь допомагав їм і стверджував слово наступними знаменнями. Амінь.

Обкладинка книги Паперове видання
Старий Заповіт

• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.

• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.

• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.

• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.

• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.

Новий Заповіт

• Мф. • Мк. • Лк. • Ін.

• Діян.

• Як. • 1 Пет. • 2 Пет. • 1 Ін. • 2 Ін. • 3 Ін. • Іуд.

• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • Кол. • 1 Сол. • 2 Сол. • 1 Тим. • 2 Тим. • Тит. • Фил. • Євр.

• Одкр.