При́тчі Соломо́на, си́на Дави́дова, і́же ца́рствова во Ізра́їлі,

позна́ти прему́дрость і наказа́ніє і уразумі́ти словеса́ му́дрости,

прия́ти же ізви́тія слове́с і разріше́нія гада́ній, уразумі́ти же пра́вду і́стинную і суд ісправля́ти;

да дасть незло́бивим кова́рство, отроча́ті же ю́ну чу́вство же і смисл.

Сих бо послу́шав, му́дрий прему́дріє бу́деть, а разу́мний строї́тельство стя́жеть;

Лу́чше і́м'я до́броє, не́же бога́тство мно́го, па́че же сребра́ і зла́та благода́ть блага́я.

Бога́т і нищ сріто́ста друг дру́га, обої́х же Госпо́дь сотвори́.

Худо́г, ви́дів лука́ваго му́чима крі́пко, сам наказу́ється; безу́мнії же мимоше́дше отщети́шася.

Род прему́дрости страх Госпо́день, і бога́тство і сла́ва і живо́т.

Волчці́ і сі́ті на путе́х стро́потних, храня́й же свою́ ду́шу ізбіжи́ть їх.

Бога́тії убо́гими і́муть облада́ти,

і раби́ свої́м господе́м взайм даду́ть.

Сі́явий зла́я по́жнеть зла́я, я́зву же діл свої́х соверши́ть.

Му́жа ти́ха і дая́теля лю́бить Госпо́дь, суєту́ же діл єго́ сконча́єть.

Ми́луяй ни́щаго сам препита́ється; от свої́х бо хлі́бов даде́ убо́гому. Побі́ду і честь устроя́єть дая́й да́ри, оба́че ду́шу погубля́єть стяжа́вших.

Сія́ глаго́леть муж ві́рующим Бо́гові, і почива́ю:

безу́мніє бо єсьм от всіх челові́к, і ра́зума челові́чеськаго ність во мні;

Бог же научи́ м'я прему́дрости, і ра́зум святи́х уразумі́х.

Кто взи́де на не́бо і сни́де? кто собра́ ві́три в ні́дра? кто возврати́ во́ду в ри́зу? кто обдержа́ вся конці́ землі́? ко́є і́м'я єго́? іли́ ко́є і́м'я си́ну єго́, да разумі́єши?

Вся бо словеса́ Бо́жія раздеже́на; защища́єть же Сам благогові́ющих Єму́.

Не приложи́ ко словесе́м Єго́, да не обличи́ть Тя, і лож бу́деши.

Дво́є прошу́ у Тебе́, не отими́ от мене́ благода́ті пре́жде уме́ртвія моєго́:

су́єтно сло́во і ло́жно дале́че от мене́ сотвори́, бога́тства же і нищети́ не даждь мі; устро́й же мі потре́бная і самодово́льная,

да не наси́щся лож бу́ду і реку́: кто м'я ви́дить? іли́ обнища́в укра́ду і клену́ся і́менем Бо́жиїм.