Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Ца́рствъ 3-ѧ

Порівняти:

⇄

Ца́рствъ 3-ѧ	Третя книга Царств
	* У євреїв: «Перша Царів».
Глава́ а҃	Глава 1

1	1
И҆ ца́рь даві́дъ бы́сть ста́ръ преше́дъ дни̑, и҆ ѡ҆дѣва́хꙋ є҆го̀ ри́зами (мно́гими), и҆ не согрѣва́шесѧ.	Коли цар Давид постарів, увійшов у похилі літа, то покривали його одягом, але він не міг зігрітися.
2	2
И҆ рѣ́ша ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ є҆мꙋ̀: да пои́щꙋтъ господи́нꙋ на́шемꙋ царю̀ дѣви́цы ю҆́ныѧ, и҆ предстои́тъ царе́ви, и҆ бꙋ́детъ грѣ́ющи є҆го̀, и҆ да лежи́тъ съ ни́мъ, и҆ согрѣ́етсѧ господи́нъ на́шъ ца́рь.	І сказали йому слуги його: нехай пошукають для господаря нашого царя молоду дівчину, щоб вона була з царем і доглядала за ним і лежала з ним, — і буде тепло господарю нашому, цареві.
3	3
И҆ и҆ска́ша ѻ҆трокови́цы до́брыѧ ѿ всегѡ̀ предѣ́ла і҆и҃лева, и҆ ѡ҆брѣто́ша а҆вїса́гꙋ сꙋмантѧны́ню, и҆ приведо́ша ю҆̀ ко царю̀.	І шукали красиву дівчину у всіх краях Ізраїльських, і знайшли Ависагу сунамитянку, і привели її до царя.
4	4
И҆ бѣ̀ ѻ҆трокови́ца добра̀ видѣ́нїемъ ѕѣлѡ̀: и҆ бы́сть грѣ́ющи царѧ̀ и҆ слꙋжа́ше є҆мꙋ̀: ца́рь же не позна̀ є҆ѧ̀.	Дівчина була дуже красива, і доглядала вона за царем і прислуговувала йому; але цар не пізнав її.
5	5
И҆ а҆дѡ́нїа сы́нъ а҆ггі́ѳинъ вознесе́сѧ, глаго́лѧ: а҆́зъ и҆́мамъ ца́рствовати. И҆ сотворѝ себѣ̀ колєсни́цы и҆ ко́нники, и҆ пѧтьдесѧ́тъ мꙋже́й є҆́же ходи́ти пред̾ ни́мъ.	Адонія, син Аггифи, загордувавши, говорив: я буду царем. І завів собі колісниці і вершників і п’ятдесят чоловік скороходів.
6	6
И҆ не возбранѝ є҆мꙋ̀ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ никогда̀, глаго́лѧ: почто̀ сїѐ ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ; И҆ бѣ̀ то́й красе́нъ зра́комъ ѕѣлѡ̀, и҆ того̀ родѝ по а҆вессалѡ́мѣ.	Батько ж ніколи не утруднював його запитанням: для чого ти це робиш? Він же був дуже красивий і народився у нього після Авессалома.
7	7
И҆ бѣ́ша совѣ́ти є҆гѡ̀ со і҆ѡа́вомъ сы́номъ сарꙋ́инымъ и҆ со а҆вїа́ѳаромъ і҆ере́омъ, и҆ помога́хꙋ в̾слѣ́дъ а҆дѡ́нїи.	І радився він з Іоавом, сином Саруїним, і з Авиафаром священиком, і вони допомагали Адонії.
8	8
Садѡ́къ же і҆ере́й и҆ ване́а сы́нъ і҆ѡда́евъ, и҆ наѳа́нъ прⷪ҇ро́къ и҆ семе́й, и҆ рисі́й и҆ сы́нове си́льнїи даві́дѡвы не бы́ша по а҆дѡ́нїи.	Але священик Садок і Ванея, син Іодаїв, і пророк Нафан, і Семей, і Рисій, і сильні Давидові не були на боці Адонії.
9	9
И҆ пожрѐ а҆дѡ́нїа ѻ҆́вцы и҆ телцы̀ и҆ а҆́гнцы при ка́мени зѡеле́ѳѣ, и҆́же бѣ̀ бли́з̾ и҆сто́чника рѡги́лѧ: и҆ призва̀ всю̀ бра́тїю свою̀, сы́ны царє́вы, и҆ всѧ̑ мꙋ́жы і҆ꙋ́дѡвы, ѻ҆́троки царє́вы:	І заколов Адонія овець і волів і тельців біля каменя Зохелет, що біля джерела Рогель, і запросив усіх братів своїх, синів царя, із усіма юдеянами, які служили у царя.
10	10
наѳа́на же прⷪ҇ро́ка и҆ ване́а и҆ си́льныхъ и҆ соломѡ́на бра́та своегѡ̀ не зва̀.	Пророка ж Нафана і Ванею, і тих сильних, і Соломона, брата свого, не запросив.
11	11
И҆ речѐ наѳа́нъ ко вирсаві́и ма́тери соломѡ́ни, глаго́лѧ: не слы́шала ли є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ воцари́сѧ а҆дѡ́нїа сы́нъ а҆ггі́ѳинъ, господи́нъ же на́шъ даві́дъ не вѣ́сть:	Тоді Нафан сказав Вирсавії, матері Соломона, говорячи: чи чула ти, що Адонія, син Аггифин, зробився царем, а цар наш Давид не знає про це?
12	12
нн҃ѣ оу҆̀бо совѣща́ю тѝ совѣ́тъ, и҆ и҆зба́виши дꙋ́шꙋ свою̀ и҆ дꙋ́шꙋ сы́на твоегѡ̀ соломѡ́на:	Тепер, ось, я раджу тобі: рятуй життя твоє і життя сина твого Соломона.
13	13
грѧдѝ, вни́ди къ царю̀ даві́дꙋ и҆ рече́ши къ немꙋ̀, глаго́лющи: не ты́ ли, го́споди мо́й царю̀, клѧ́лсѧ є҆сѝ рабѣ̀ твое́й, глаго́лѧ: ꙗ҆́кѡ соломѡ́нъ сы́нъ тво́й и҆́мать ца́рствовати по мнѣ̀, и҆ то́й сѧ́детъ на престо́лѣ мое́мъ; и҆ что̀ ꙗ҆́кѡ воцари́сѧ а҆дѡ́нїа;	Йди і ввійди до царя Давида і скажи йому: чи не клявся ти, господарю мій царю, рабі твоїй, говорячи: «син твій Соломон буде царем після мене і він сяде на престолі моєму»? Чому ж воцарився Адонія?
14	14
и҆ сѐ, є҆щѐ глаго́лющей тебѣ̀ та́мѡ со царе́мъ, и҆ а҆́зъ вни́дꙋ в̾слѣ́дъ тебє̀ и҆ допо́лню словеса̀ твоѧ̑.	І ось, коли ти ще будеш говорити там з царем, ввійду і я слідом за тобою і доповню слова твої.
15	15
И҆ вни́де вирсаві́а ко царю̀ въ ло́жницꙋ. И҆ ца́рь ста́ръ ѕѣлѡ̀, и҆ а҆вїса́гъ сꙋмантѧны́нѧ бѧ́ше слꙋжа́щи царю̀.	Вирсавія ввійшла до царя в спальню; цар був дуже старий, і Ависага сунамитянка прислуговувала цареві;
16	16
И҆ приклони́сѧ вирсаві́а и҆ поклони́сѧ царе́ви. И҆ речѐ ца́рь: что́ ти є҆́сть;	і нахилилася Вирсавія і поклонилася цареві; і сказав цар: що тобі?
17	17
Ѻ҆на́ же речѐ: го́споди мо́й царю̀, ты̀ клѧ́лсѧ є҆сѝ пред̾ гдⷭ҇емъ бг҃омъ твои́мъ рабѣ̀ твое́й, глаго́лѧ: ꙗ҆́кѡ сы́нъ тво́й соломѡ́нъ и҆́мать ца́рствовати по мнѣ̀, и҆ то́й сѧ́детъ на престо́лѣ мое́мъ:	Вона сказала йому: господарю мій царю! ти клявся рабі твоїй Господом Богом твоїм: «син твій Соломон буде царювати після мене і він сяде на престолі моєму».
18	18
и҆ сѐ, нн҃ѣ а҆дѡ́нїа ца́рствꙋетъ, ты́ же, го́споди мо́й царю̀, не вѣ́си:	А тепер, ось, Адонія став царем , і ти, господарю мій царю, не знаєш про це.
19	19
и҆ пожрѐ телцы̀ и҆ а҆́гнцы и҆ ѻ҆́вцы во мно́жествѣ, и҆ созва̀ всѧ̑ сы́ны царє́вы, и҆ а҆вїа́ѳара жерца̀ и҆ і҆ѡа́ва кнѧ́зѧ си́лы, соломѡ́на же раба̀ твоегѡ̀ не призва̀:	І заколов він багато волів, тельців і овець, і запросив усіх синів царських і священика Авиафара, і воєначальника Іоава; Соломона ж, раба твого, не запросив.
20	20
ты́ же, го́споди мо́й царю̀, ѻ҆́чи всегѡ̀ і҆и҃лѧ къ тебѣ̀: да возвѣсти́ши и҆̀мъ, кто̀ сѧ́детъ на престо́лѣ господи́на моегѡ̀ царѧ̀ по не́мъ:	Але ти, господарю мій, — цар, і очі всіх ізраїльтян звернені на тебе, щоб ти оголосив їм, хто сяде на престолі господаря мого царя після нього;
21	21
и҆ бꙋ́детъ є҆гда̀ оу҆́снетъ господи́нъ мо́й ца́рь со ѻ҆тцы̑ свои́ми, и҆ бꙋ́дꙋ а҆́зъ и҆ сы́нъ мо́й соломѡ́нъ грѣ́шни.	інакше, коли господар мій цар спочине з батьками своїми, впаде звинувачення на мене і на сина мого Соломона.
22	22
И҆ сѐ, є҆щѐ є҆́й глаго́лющей съ царе́мъ, и҆ наѳа́нъ прⷪ҇ро́къ прїи́де.	Коли вона ще говорила з царем, прийшов і пророк Нафан.
23	23
И҆ возвѣсти́ша царю̀, глаго́люще сѐ, наѳа́нъ прⷪ҇ро́къ. И҆ вни́де пред̾ лицѐ царе́во, и҆ поклони́сѧ царю̀ пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀ до землѝ,	І сказали цареві, говорячи: ось Нафан пророк. І увійшов він до царя і поклонився цареві лицем до землі.
24	24
и҆ речѐ наѳа́нъ: го́споди мо́й царю̀, ты́ ли ре́клъ є҆сѝ: а҆дѡ́нїа да ца́рствꙋетъ по мнѣ̀, и҆ то́й да сѧ́детъ на престо́лѣ мое́мъ;	І сказав Нафан: господарю мій царю! чи сказав ти: «Адонія буде царювати після мене і він сяде на престолі моєму»?
25	25
ꙗ҆́кѡ сни́де дне́сь и҆ закла̀ телцы̀ и҆ а҆́гнцы и҆ ѻ҆́вцы во мно́жествѣ, и҆ созва̀ всѧ̑ сы́ны царє́вы и҆ кнѧ̑зи си́льныхъ, и҆ а҆вїа́ѳара і҆ере́а: и҆ сѐ, сꙋ́ть ꙗ҆дꙋ́ще и҆ пїю́ще пред̾ ни́мъ, и҆ рѣ́ша: да живе́тъ ца́рь а҆дѡ́нїа:	Тому що він нині зійшов і заколов багато волів, тельців і овець, і запросив усіх синів царських і воєначальників і священика Авиафара, і ось, вони їдять і п’ють у нього і говорять: нехай живе цар Адонія!
26	26
и҆ менѐ самаго̀ раба̀ твоего̀, и҆ садѡ́ка і҆ере́а, и҆ ване́а сы́на і҆ѡда́ева, и҆ соломѡ́на раба̀ твоего̀ не зва̀:	А мене, раба твого, і священика Садока, і Ванею, сина Іодаєвого, і Соломона, раба твого, не запросив.
27	27
ѿ господи́на ли царѧ̀ моегѡ̀ бы́сть глаго́лъ се́й; и҆ не сказа́лъ є҆сѝ рабꙋ̀ твоемꙋ̀, кто̀ сѧ́детъ на престо́лѣ господи́на моегѡ̀ царѧ̀ по не́мъ;	Чи не сталося це з волі господаря мого царя, і чому ти не відкрив рабу твоєму, хто сяде на престолі господаря мого царя після нього?
28	28
И҆ ѿвѣща̀ ца́рь даві́дъ и҆ речѐ: призови́те мѝ вирсаві́ю. И҆ вни́де (вирсаві́а) пред̾ царѧ̀ и҆ ста̀ пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀.	І відповів цар Давид і сказав: покличте до мене Вирсавію. І увійшла вона і стала перед царем.
29	29
И҆ клѧ́тсѧ ца́рь и҆ речѐ: жи́въ гдⷭ҇ь, и҆́же и҆зба́ви дꙋ́шꙋ мою̀ ѿ всеѧ̀ печа́ли:	І клявся цар і сказав: живий Господь, Який спасав душу мою від усякого лиха!
30	30
ꙗ҆́коже бо клѧ́хтисѧ пред̾ гдⷭ҇емъ бг҃омъ і҆и҃левымъ, глаго́лѧ: ꙗ҆́кѡ соломѡ́нъ сы́нъ тво́й воцари́тсѧ по мнѣ̀, и҆ то́й сѧ́детъ на престо́лѣ мое́мъ вмѣ́стѡ менє̀, ꙗ҆́кѡ та́кѡ сотворю̀ є҆мꙋ̀ въ дне́шнїй де́нь.	Як я клявся тобі Господом Богом Ізраїлевим, говорячи, що Соломон, син твій, буде царювати після мене, і він сяде на престолі моєму замість мене, так я і зроблю це сьогодні.
31	31
И҆ преклони́сѧ вирсаві́а лице́мъ на зе́млю, и҆ поклони́сѧ царю̀ и҆ речѐ: да живе́тъ господи́нъ мо́й ца́рь даві́дъ во вѣ́ки.	І нахилилася Вирсавія лицем до землі, і поклонилася цареві, і сказала: нехай живе господар мій цар Давид повіки!
32	32
И҆ речѐ ца́рь даві́дъ: призови́те мнѣ̀ садѡ́ка жерца̀ и҆ наѳа́на прⷪ҇ро́ка, и҆ ване́а сы́на і҆ѡда́ева. И҆ внидо́ша пред̾ царѧ̀.	І сказав цар Давид: покличте до мене священика Садока і пророка Нафана і Ванею, сина Іодаєвого. І увійшли вони до царя.
33	33
И҆ речѐ и҆̀мъ ца́рь: поими́те съ собо́ю рабы̑ господи́на ва́шегѡ, и҆ всади́те сы́на моего̀ соломѡ́на на мска̀ моего̀, и҆ веди́те є҆го̀ къ гїѡ́нꙋ,	І сказав їм цар: візьміть із собою слуг господаря вашого і посадіть Соломона, сина мого, на мула мого, і привезіть його до Гиона,
34	34
и҆ да пома́жетъ є҆го̀ та́мѡ садѡ́къ і҆ере́й и҆ наѳа́нъ прⷪ҇ро́къ въ царѧ̀ над̾ і҆и҃лемъ, и҆ вострꙋби́те трꙋбо́ю ро́жаною и҆ рече́те: да живе́тъ ца́рь соломѡ́нъ:	і нехай помаже його там Садок священик і Нафан пророк на царя над Ізраїлем, і засурміть трубою і виголосіть: нехай живе цар Соломон!
35	35
и҆ и҆зыди́те в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀, и҆ вни́детъ, и҆ сѧ́детъ на престо́лѣ мое́мъ, и҆ то́й воцари́тсѧ вмѣ́стѡ менє̀: и҆ а҆́зъ заповѣ́дахъ, да бꙋ́детъ властели́нъ над̾ і҆и҃лемъ и҆ і҆ꙋ́дою.	Потім проведіть його назад, і він прийде і сяде на престолі моєму; він буде царювати замість мене; йому заповідав я бути вождем Ізраїля й Іуди.
36	36
И҆ ѿвѣща̀ ване́а сы́нъ і҆ѡда́евъ царю̀ и҆ речѐ: бꙋ́ди та́кѡ: да оу҆тверди́тъ гдⷭ҇ь бг҃ъ глаго́лъ се́й господи́на моегѡ̀ царѧ̀:	І відповів Ванея, син Іодаїв, царю і сказав: амінь, — нехай скаже так Господь Бог господаря мого царя!
37	37
ꙗ҆́коже бѣ̀ гдⷭ҇ь со господи́номъ мои́мъ царе́мъ, та́кѡ да бꙋ́детъ и҆ съ соломѡ́номъ, и҆ да возвели́читъ престо́лъ є҆гѡ̀ па́че престо́ла господи́на моегѡ̀ царѧ̀ даві́да.	Як був Господь Бог з господарем моїм царем, нехай так буде Він і з Соломоном і нехай звеличить престіл його більше за престіл господаря мого царя Давида!
38	38
И҆ сни́де садѡ́къ і҆ере́й и҆ наѳа́нъ прⷪ҇ро́къ, и҆ ване́а сы́нъ і҆ѡда́евъ, и҆ хереѳѳі̀ и҆ фелеѳѳі̀, и҆ всади́ша соломѡ́на на мска̀ царѧ̀ даві́да, и҆ возведо́ша є҆го̀ къ гїѡ́нꙋ:	І пішли Садок священик і Нафан пророк і Ванея, син Іодая, і хелефеї і фелефеї, і посадили Соломона на мула царя Давида, і повезли його до Гиона.
39	39
и҆ взѧ̀ садѡ́къ і҆ере́й ро́гъ съ є҆ле́емъ ѿ ски́нїи, и҆ пома́за соломѡ́на, и҆ вострꙋбѝ трꙋбо́ю ро́жаною, и҆ рѣ́ша всѝ лю́дїе: да живе́тъ ца́рь соломѡ́нъ.	І взяв Садок священик ріг з єлеєм зі скинії і помазав Соломона. І засурмили трубою, і весь народ викликував: нехай живе цар Соломон!
40	40
И҆ взыдо́ша всѝ лю́дїе в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆ ликова́ша въ ли́цѣхъ, и҆ веселѧ́хꙋсѧ весе́лїемъ вели́кимъ, и҆ разсѣ́десѧ землѧ̀ ѿ гла́са и҆́хъ.	І весь народ проводжав Соломона, і грав народ на сопілках, і дуже радів, так що земля розсідалася від криків його.
41	41
И҆ слы́ша а҆дѡ́нїа и҆ всѝ зва́ннїи є҆гѡ̀, и҆ ті́и сконча́ша оу҆жѐ ꙗ҆дꙋ́ще. И҆ слы́ша і҆ѡа́въ гла́съ трꙋбы̀ ро́жаны и҆ речѐ: кі́й гла́съ є҆́сть гра́да шꙋмѧ́ща;	І почув Адонія і всі запрошені ним, як тільки перестали їсти; а Іоав, почувши звук труби, сказав: від чого цей шум міста, що розхвилювалося?
42	42
И҆ є҆щѐ є҆мꙋ̀ глаго́лющꙋ, и҆ сѐ, і҆ѡнаѳа́нъ сы́нъ а҆вїа́ѳара і҆ере́а прїи́де. И҆ речѐ а҆дѡ́нїа: вни́ди, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ си́лы ты̀ є҆сѝ, и҆ блага̑ѧ возвѣстѝ.	Ще він говорив, як прийшов Іоанафан, син священика Авиафара. І сказав Адонія: увійди; ти — чесна людина і несеш добру звістку.
43	43
И҆ ѿвѣща̀ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ речѐ: и҆звѣ́стно, господи́нъ на́шъ ца́рь даві́дъ поста́ви соломѡ́на царе́мъ:	І відповів Іонафан і сказав Адонії: так, господар наш цар Давид поставив Соломона царем;
44	44
и҆ посла̀ съ ни́мъ ца́рь садѡ́ка і҆ере́а и҆ наѳа́на прⷪ҇ро́ка, и҆ ване́а сы́на і҆ѡда́ева, и҆ хереѳѳі̀ и҆ фелеѳѳі̀, и҆ всади́ша є҆го̀ на мска̀ царе́ва:	і послав цар з ним Садока священика і Нафана пророка, і Ванею, сина Іодая, і хелефеїв і фелефеїв, і вони посадили його на мула царського;
45	45
и҆ пома́заша є҆го̀ садѡ́къ і҆ере́й и҆ наѳа́нъ прⷪ҇ро́къ на ца́рство въ гїѡ́нѣ, и҆ взыдо́ша ѿтꙋ́дꙋ веселѧ́щесѧ, и҆ возшꙋмѣ̀ гра́дъ: се́й гла́съ, є҆го́же слы́шасте:	і помазали його Садок священик і Нафан пророк на царя в Гионі, і звідти вирушили з радістю, і прийшло у рух місто. Ось від чого шум, який ви чуєте.
46	46
и҆ сѣ́де соломѡ́нъ на престо́лѣ ца́рстѣмъ:	І Соломон уже сів на царському престолі.
47	47
и҆ внидо́ша рабѝ царє́вы благослови́ти господи́на на́шего царѧ̀ даві́да, глаго́люще: да оу҆бл҃жи́тъ бг҃ъ и҆́мѧ соломѡ́на сы́на твоегѡ̀ па́че и҆́мене твоегѡ̀, и҆ да возвели́читъ престо́лъ є҆гѡ̀ па́че престо́ла твоегѡ̀: и҆ поклони́сѧ ца́рь на ѻ҆дрѣ̀ свое́мъ,	І слуги царя приходили поздоровити господаря нашого царя Давида, говорячи: Бог твій нехай прославить ім’я Соломона більше за твоє ім’я і нехай звеличить престіл його більше за твій престіл. І поклонився цар на ложі своєму,
48	48
и҆ си́це речѐ ца́рь: блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ, и҆́же дадѐ дне́сь ѿ сѣ́мене моегѡ̀ сѣдѧ́ща на престо́лѣ мое́мъ, и҆ ѻ҆́чи моѝ ви́дѧтъ.	і сказав цар так: «благословенний Господь Бог Ізраїлів, Який сьогодні дав [від сімені мого] того, хто сидить на престолі моєму, і очі мої бачать це!»
49	49
И҆ оу҆жасо́шасѧ оу҆́жасомъ, и҆ воста́ша всѝ зва́ннїи а҆дѡ́нїєвы, и҆ ѿи́де кі́йждо пꙋте́мъ свои́мъ.	Тоді злякалися і встали всі запрошені, які були в Адонії, і пішли кожен своєю дорогою.
50	50
И҆ а҆дѡ́нїа оу҆боѧ́сѧ ѿ лица̀ соломѡ́нѧ, и҆ воста̀ и҆ ѿи́де, и҆ ꙗ҆́тсѧ за ро́гъ ѻ҆лтарѧ̀.	Адонія ж, боячись Соломона, встав і пішов і схопився за роги жертовника.
51	51
И҆ возвѣсти́ша соломѡ́нꙋ, глаго́люще: сѐ, а҆дѡ́нїа оу҆боѧ́сѧ царѧ̀ соломѡ́на, и҆ держи́тсѧ за ро́гъ ѻ҆лтарѧ̀, глаго́лѧ: да клене́тмисѧ дне́сь ца́рь соломѡ́нъ, ꙗ҆́кѡ не оу҆бїе́тъ раба̀ своего̀ ѻ҆рꙋ́жїемъ.	І донесли Соломону, говорячи: ось, Адонія боїться царя Соломона, і ось, він тримається за роги жертовника, говорячи: нехай поклянеться мені тепер цар Соломон, що він не умертвить раба свого мечем.
52	52
И҆ речѐ соломѡ́нъ: а҆́ще бꙋ́детъ сы́нъ си́лы, ни вла́съ главы̀ є҆гѡ̀ оу҆паде́тъ на зе́млю: а҆́ще же ѕло́ба ѡ҆брѧ́щетсѧ въ не́мъ, оу҆́мретъ.	І сказав Соломон: якщо він буде людиною чесною, то жодна волосина його не впаде на землю; якщо ж знайдеться в ньому лукавство, то помре.
53	53
И҆ посла̀ ца́рь соломѡ́нъ, и҆ сведо́ша є҆го̀ со ѻ҆лтарѧ̀. И҆ вни́де, и҆ поклони́сѧ царю̀ соломѡ́нꙋ. И҆ речѐ є҆мꙋ̀ соломѡ́нъ: и҆дѝ въ до́мъ сво́й.	І послав цар Соломон, і привели його від жертовника. І він прийшов і поклонився цареві Соломону; і сказав йому Соломон: іди в дім свій.
Глава́ в҃	Глава 2

1	1
И҆ прибли́жишасѧ даві́дꙋ дні́е оу҆мре́ти є҆мꙋ̀, и҆ заповѣ́да соломѡ́нꙋ сы́нꙋ своемꙋ̀, глаго́лѧ:	Наблизився час помирати Давиду, і заповідав він синові своєму Соломону, говорячи:
2	2
а҆́зъ ѿхождꙋ̀ въ пꙋ́ть всеѧ̀ землѝ: ты́ же крѣпи́сѧ, и҆ бꙋ́ди мꙋ́жъ соверше́нъ,	ось, я відходжу в путь усієї землі, ти ж будь твердим і будь мужнім
3	3
и҆ сохранѝ завѣ́тъ гдⷭ҇а бг҃а твоегѡ̀, є҆́же ходи́ти во всѣ́хъ пꙋте́хъ є҆гѡ̀, храни́ти за́пѡвѣди є҆гѡ̀ и҆ ѡ҆правда̑нїѧ є҆гѡ̀, и҆ сꙋдбы̑ є҆гѡ̀ и҆ свидѣ̑нїѧ є҆гѡ̀, пи̑саннаѧ въ зако́нѣ мѡѷсе́овѣ: да разꙋмѣ́еши ꙗ҆̀же сотвори́ши по всѣ̑мъ, є҆ли̑ка заповѣ́дахъ тебѣ̀:	і зберігай завіт Господа Бога твого, ходячи путями Його і дотримуючись уставів Його і заповідей Його, і визначень Його і постанов Його, як написано в законі Мойсеєвому, щоб бути тобі розсудливим у всьому, що будеш робити, і скрізь, куди звернешся;
4	4
да оу҆тверди́тъ гдⷭ҇ь сло́во своѐ, є҆́же речѐ ѡ҆ мнѣ̀, гл҃ѧ: а҆́ще сохранѧ́тъ сы́нове твоѝ пꙋти̑ своѧ̑, є҆́же ходи́ти предо мно́ю во и҆́стинѣ всѣ́мъ се́рдцемъ свои́мъ и҆ все́ю дꙋше́ю свое́ю, гл҃ѧ: не и҆скорени́тсѧ тебѣ̀ мꙋ́жъ съ престо́ла і҆и҃лева:	щоб Господь виконав слово Своє, яке Він сказав про мене, говорячи: «якщо сини твої будуть стежити за путями своїми, щоб ходити переді Мною в істині від усього серця свого і від усієї душі своєї, то не припиниться муж від тебе на престолі Ізраїлевім».
5	5
и҆ ты̀ вѣ́си, є҆ли̑ка сотворѝ мнѣ̀ і҆ѡа́въ сы́нъ сарꙋ́инъ, є҆ли̑ка сотворѝ двѣма̀ воево́дама си́лъ і҆и҃левыхъ, а҆вени́рꙋ сы́нꙋ ни́ровꙋ и҆ а҆месса́ю сы́нꙋ і҆еѳе́ровꙋ, и҆ оу҆бѝ и҆́хъ, и҆ и҆злїѧ̀ крѡ́ви бра́ни въ ми́рѣ, и҆ дадѐ кро́вь непови́нныхъ на по́ѧсѣ свое́мъ, и҆́же на чре́слѣхъ є҆гѡ̀, и҆ на сапозѣ̀ свое́мъ сꙋ́щемъ на нозѣ̀ є҆гѡ̀:	Ще: ти знаєш, що зробив мені Іоав, син Саруїн, як учинив він із двома вождями війська ізраїльського, з Авениром, сином Нировим, і Амессаєм, сином Ієферовим, як він умертвив їх і пролив кров бранну під час миру, обагривши кров’ю бранною пояс на стегнах своїх і взуття на ногах своїх:
6	6
и҆ сотвори́ши по мꙋ́дрости твое́й, и҆ не сведе́ши ста́рости є҆гѡ̀ съ ми́ромъ во а҆́дъ:	вчини за мудрістю твоєю, щоб не відпустити сивини його мирно в пекло.
7	7
сынѡ́мъ же верзеллі́и галааді́тина сотвори́ши ми́лость, и҆ да бꙋ́дꙋтъ съ ꙗ҆дꙋ́щими трапе́зꙋ твою̀: ꙗ҆́кѡ та́кѡ прибли́жишасѧ мнѣ̀, внегда̀ бѣжа́ти мнѣ̀ ѿ лица̀ а҆вессалѡ́ма бра́та твоегѡ̀:	А синам Верзеллія галаадитянина зроби милість, щоб вони були між тими, хто годується за твоїм столом, бо вони прийшли до мене, коли я втікав від Авессалома, брата твого.
8	8
и҆ сѐ, съ тобо́ю семе́й сы́нъ гира́нь сы́нъ і҆емені́инъ ѿ ваꙋрі́ма, и҆ то́й проклѧ́ мѧ проклѧ́тїемъ го́рькимъ, въ де́нь въ ѻ҆́ньже и҆схожда́хъ въ полкѝ: и҆ то́й сни́де на срѣ́тенїе мѝ на і҆ѻрда́нъ, и҆ клѧ́хсѧ є҆мꙋ̀ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ, глаго́лѧ: не оу҆бїю́ тѧ ѻ҆рꙋ́жїемъ:	Ось ще в тебе Семей, син Гери веніамитянина з Бахурима; він лихословив мене тяжким лихослів’ям, коли я йшов у Маханаїм; але він вийшов назустріч мені біля Йордану, і я поклявся йому Господом, говорячи: «я не умертвлю тебе мечем».
9	9
и҆ да не ѡ҆безвини́ши є҆го̀, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ мꙋ́дръ є҆сѝ ты̀, и҆ оу҆вѣ́си что̀ сотвори́ши є҆мꙋ̀, и҆ сведе́ши ста́рость є҆гѡ̀ съ кро́вїю во а҆́дъ.	Ти ж не залиш його безкарним; бо ти людина мудра і знаєш, що тобі зробити з ним, щоб звести сивину його у крові в пекло.
10	10
И҆ оу҆́спе даві́дъ со ѻ҆тцы̑ свои́ми, и҆ погребе́нъ бы́сть во гра́дѣ даві́довѣ.	І спочив Давид з батьками своїми і похований був у місті Давидовому.
11	11
И҆ бы́сть дні́й, въ нѧ́же ца́рствова даві́дъ во і҆и҃ли, четы́редесѧть лѣ́тъ: въ хеврѡ́нѣ ца́рствова се́дмь лѣ́тъ, во і҆ерⷭ҇ли́мѣ же три́десѧть трѝ лѣ̑та.	Царював Давид над Ізраїлем сорок років: у Хевроні царював він сім років і тридцять три роки царював у Єрусалимі.
12	12
И҆ соломѡ́нъ сѣ́де на престо́лѣ даві́да ѻ҆тца̀ своегѡ̀ сы́нъ двана́десѧти лѣ́тъ, и҆ оу҆гото́васѧ ца́рствїе є҆гѡ̀ ѕѣлѡ̀.	І сів Соломон на престолі Давида, батька свого, і царювання його було дуже міцним.
13	13
И҆ вни́де а҆дѡ́нїа сы́нъ а҆ггі́ѳинъ къ вирсаві́и ма́тери соломѡ́ни, и҆ поклони́сѧ є҆́й. Ѻ҆на́ же речѐ: ми́ръ ли вхо́дъ тво́й; И҆ речѐ: ми́ръ.	І прийшов Адонія, син Аггифи, до Вирсавії, матері Соломона, [і поклонився їй]. Вона сказала: чи з миром прихід твій? І сказав він: з миром.
14	14
И҆ речѐ: сло́во мнѣ̀ къ тебѣ̀. И҆ речѐ є҆мꙋ̀: глаго́ли.	І сказав він: у мене є слово до тебе. Вона сказала: говори.
15	15
И҆ речѐ є҆́й: ты̀ вѣ́си, ꙗ҆́кѡ мнѣ̀ бѣ̀ ца́рство, и҆ на мѧ̀ ве́сь і҆и҃ль положѝ лицѐ своѐ, є҆́же ца́рствовати, и҆ ѡ҆брати́сѧ ца́рство, и҆ бы́сть бра́тꙋ моемꙋ̀, ꙗ҆́кѡ ѿ гдⷭ҇а бы́сть є҆мꙋ̀:	І сказав він: ти знаєш, що царство належало мені, і весь Ізраїль звертав на мене погляди свої, як на майбутнього царя; але царство відійшло від мене і дісталося братові моєму, бо це було йому від Господа;
16	16
и҆ нн҃ѣ проше́нїѧ є҆ди́нагѡ а҆́зъ прошꙋ̀ ѿ тебє̀, не ѿвратѝ лица̀ своегѡ̀. И҆ речѐ є҆мꙋ̀ вирсаві́а: глаго́ли.	тепер я прошу тебе про одне, не відмов мені. Вона сказала йому: говори.
17	17
И҆ речѐ къ не́й: рцы̀ къ соломѡ́нꙋ царю̀, ꙗ҆́кѡ не и҆́мать ѿврати́ти лица̀ своегѡ̀ ѿ тебє̀, и҆ дабы̀ мѝ да́лъ а҆вїса́гꙋ сꙋмантѧны́ню въ женꙋ̀.	І сказав він: прошу тебе, поговори з царем Соломоном, бо він не відмовить тобі, щоб він дав мені Ависагу сунамитянку за дружину.
18	18
И҆ речѐ вирсаві́а: до́брѣ, а҆́зъ и҆́мамъ глаго́лати ѡ҆ тебѣ̀ къ царю̀.	І сказала Вирсавія: добре, я поговорю про тебе з царем.
19	19
И҆ вни́де вирсаві́а пред̾ царѧ̀ соломѡ́на глаго́лати є҆мꙋ̀ ѡ҆ а҆дѡ́нїи. И҆ воста̀ ца́рь на срѣ́тенїе є҆́й, и҆ поклони́сѧ є҆́й, и҆ сѣ́де на престо́лѣ свое́мъ: и҆ поста́виша престо́лъ дрꙋгі́й ма́тери царе́вѣ, и҆ сѣ́де ѡ҆деснꙋ́ю є҆гѡ̀,	І увійшла Вирсавія до царя Соломона говорити йому про Адонію. Цар встав перед нею, і поклонився їй, і сів на престолі своєму. Поставили престіл і для матері царя, і вона сіла праворуч від нього
20	20
и҆ речѐ є҆мꙋ̀: проше́нїѧ ма́ла є҆ди́нагѡ а҆́зъ прошꙋ̀ оу҆ тебє̀, не ѿвратѝ лица̀ моегѡ̀. И҆ речѐ къ не́й ца́рь: просѝ, ма́ти моѧ̀, ꙗ҆́кѡ не ѿвращꙋ́сѧ ѿ тебє̀.	і сказала: я маю до тебе одне невелике прохання, не відмов мені. І сказав їй цар: проси, мати моя; я не відмовлю тобі.
21	21
И҆ речѐ: да́ждь а҆вїса́гꙋ сꙋмантѧны́ню а҆дѡ́нїи бра́тꙋ твоемꙋ̀ въ женꙋ̀.	І сказала вона: дай Ависагу сунамитянку Адонії, братові твоєму, за дружину.
22	22
И҆ ѿвѣща̀ ца́рь соломѡ́нъ и҆ речѐ ма́тери свое́й: вскꙋ́ю ты̀ про́сиши а҆вїса́ги сꙋмантѧны́ни а҆дѡ́нїи; є҆щѐ просѝ є҆мꙋ̀ и҆ ца́рства, ꙗ҆́кѡ то́й бра́тъ мо́й бо́лшїй менє̀, и҆ є҆мꙋ̀ а҆вїа́ѳаръ і҆ере́й, и҆ є҆мꙋ̀ і҆ѡа́въ сы́нъ сарꙋ́инъ воево́да дрꙋ́гъ.	І відповідав цар Соломон і сказав матері своїй: а навіщо ти просиш Ависагу сунамитянку для Адонії? проси йому також і царство; тому що він мій старший брат, і йому священик Авиафар і Іоав, син Саруїн, [воєначальник, друг].
23	23
И҆ клѧ́тсѧ ца́рь соломѡ́нъ гдⷭ҇емъ, глаго́лѧ: сїѧ̑ да сотвори́тъ мнѣ̀ бг҃ъ и҆ сїѧ̑ да приложи́тъ, ꙗ҆́кѡ на дꙋ́шꙋ свою̀ глаго́ла а҆дѡ́нїа сло́во сїѐ:	І поклявся цар Соломон Господом, говорячи: те і те нехай зробить зі мною Бог і ще більше зробить, якщо не на свою душу сказав Адонія таке слово;
24	24
и҆ нн҃ѣ жи́въ гдⷭ҇ь, и҆́же оу҆гото́ва мѧ̀, и҆ посади́ мѧ на престо́лѣ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ даві́да, и҆ то́й сотвори́ ми до́мъ, ꙗ҆́коже гл҃а гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ дне́сь оу҆́мретъ а҆дѡ́нїа.	нині ж, — живий Господь, Який укріпив мене і посадив мене на престолі Давида, батька мого, і Який влаштував мені дім, як говорив Він, — нині ж Адонія повинен померти.
25	25
И҆ посла̀ ца́рь соломѡ́нъ рꙋко́ю ване́а сы́на і҆ѡда́ева, и҆ оу҆бѝ є҆го̀, и҆ оу҆́мре а҆дѡ́нїа въ то́й де́нь.	І послав цар Соломон Ванею, сина Іодаєвого, який уразив його, і він помер.
26	26
И҆ а҆вїа́ѳарꙋ і҆ере́ю речѐ ца́рь: тецы̀ ты̀ во а҆наѳѡ́ѳъ на село̀ твоѐ, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ сме́рти є҆сѝ ты̀ въ дне́шнїй де́нь, но не оу҆мерщвлю̀ тебѐ, ꙗ҆́кѡ носи́лъ є҆сѝ кївѡ́тъ завѣ́та гдⷭ҇нѧ пред̾ ѻ҆тце́мъ мои́мъ (даві́домъ), и҆ ꙗ҆́кѡ ѡ҆ѕло́бленъ бы́лъ є҆сѝ во всѣ́хъ, и҆́миже ѡ҆ѕло́бленъ бѣ̀ ѻ҆те́цъ мо́й.	А священику Авиафару цар сказав: іди в Анафоф на твоє поле; ти гідний смерти, але в даний час я не умертвлю тебе, бо ти носив ковчег Владики Господа перед Давидом, батьком моїм, і терпів усе, що терпів батько мій.
27	27
И҆ и҆згна̀ соломѡ́нъ а҆вїа́ѳара, є҆́же не бы́ти є҆мꙋ̀ і҆ере́емъ гдⷭ҇нимъ, ꙗ҆́коже сбы́тисѧ словесѝ гдⷭ҇ню, є҆́же гл҃а на до́мъ и҆лі́евъ въ силѡ́мѣ.	І відсторонив Соломон Авиафара від священства Господнього, і сповнилося слово Господа, яке сказав Він про дім Ілія в Силомі.
28	28
И҆ слꙋ́хъ до́йде до і҆ѡа́ва сы́на сарꙋ́ина, ꙗ҆́кѡ і҆ѡа́въ послѣ́дова а҆дѡ́нїи, и҆ въ слѣ́дъ соломѡ́нь не оу҆клони́сѧ. И҆ бѣжа̀ і҆ѡа́въ въ ски́нїю гдⷭ҇ню, и҆ ꙗ҆́тсѧ рогѡ́въ ѻ҆лтаре́выхъ.	Чутка про це дійшла до Іоава, — бо Іоав схилявся на бік Адонії, а на бік Соломона не схилявся, — і втік Іоав у скинію Господню і схопився за роги жертовника.
29	29
И҆ возвѣсти́ша соломѡ́нꙋ, глаго́люще: ꙗ҆́кѡ бѣжа̀ і҆ѡа́въ въ ски́нїю гдⷭ҇ню, и҆ сѐ, держи́тсѧ рогѡ́въ ѻ҆лтаре́выхъ. И҆ посла̀ ца́рь соломѡ́нъ ко і҆ѡа́вꙋ, глаго́лѧ: что́ ти бы́сть, ꙗ҆́кѡ оу҆бѣжа́лъ є҆сѝ во ѻ҆лта́рь; И҆ речѐ і҆ѡа́въ: ꙗ҆́кѡ оу҆боѧ́хсѧ ѿ лица̀ твоегѡ̀, и҆ бѣжа́хъ ко гдⷭ҇ꙋ. И҆ посла̀ соломѡ́нъ ване́а сы́на і҆ѡда́ева, глаго́лѧ: и҆дѝ, и҆ оу҆бі́й є҆го̀, и҆ погребѝ є҆го̀.	І донесли царю Соломону, що Іоав утік у скинію Господню і що він біля жертовника. І послав Соломон Ванею, сина Іодаєвого, говорячи: піди, умертви його [і поховай його].
30	30
И҆ прїи́де ване́а сы́нъ і҆ѡда́евъ ко і҆ѡа́вꙋ въ ски́нїю гдⷭ҇ню, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: сїѧ̑ глаго́летъ ца́рь: и҆зы́ди. И҆ речѐ і҆ѡа́въ: не и҆зы́дꙋ, но да здѣ̀ оу҆мрꙋ̀. И҆ возврати́сѧ ване́а сы́нъ і҆ѡда́евъ и҆ речѐ царю̀, глаго́лѧ: сїѧ̑ глаго́ла і҆ѡа́въ и҆ сїѧ̑ ѿвѣща̀ мнѣ̀.	І прийшов Ванея в скинію Господню і сказав йому: так сказав цар: виходь. І сказав той: ні, я хочу померти тут. Ванея передав це царю, говорячи: так сказав Іоав, і так відповів мені.
31	31
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: и҆дѝ и҆ сотворѝ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́коже речѐ, и҆ оу҆бі́й є҆го̀, и҆ погребѝ є҆го̀, и҆ ѿимѝ дне́сь кро́вь, ю҆́же тꙋ́не пролїѧ̀ і҆ѡа́въ, ѿ менє̀ и҆ ѿ до́мꙋ ѻ҆тца̀ моегѡ̀:	Цар сказав йому: зроби, як він сказав, і умертви його і поховай його, і зніми невинну кров, пролиту Іоавом, з мене і з дому батька мого;
32	32
и҆ возвратѝ гдⷭ҇ь кро́вь непра́вды є҆гѡ̀ на главꙋ̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже нападѐ на два̀ мꙋ̑жа пра́вєдна и҆ бла̑га па́че є҆гѡ̀, и҆ оу҆бѝ и҆̀хъ ѻ҆рꙋ́жїемъ: и҆ ѻ҆те́цъ мо́й даві́дъ не разꙋмѣ̀ кро́ве и҆́хъ, а҆вени́ра сы́на ни́рова, воево́дꙋ і҆и҃лева, и҆ а҆месса́ѧ сы́на і҆еѳе́рова, воево́дꙋ і҆ꙋ́дина:	нехай поверне Господь кров його на голову його за те, що він убив двох мужів невинних і кращих за нього: вразив мечем, без відома батька мого Давида, Авенира, сина Нирового, воєначальника ізраїльського, і Амессая, сина Ієферового, воєначальника юдейського;
33	33
и҆ возврати́сѧ кро́вь и҆́хъ на главꙋ̀ є҆гѡ̀ и҆ на главꙋ̀ сѣ́мене є҆гѡ̀ во вѣ́ки: даві́дꙋ же и҆ сѣ́мени є҆гѡ̀, и҆ до́мꙋ є҆гѡ̀, и҆ престо́лꙋ є҆гѡ̀ ми́ръ да бꙋ́детъ до вѣ́ка ѿ гдⷭ҇а.	нехай обернеться кров їх на голову Іоава і на голову потомства його повіки, а Давиду і потомству його, і дому його і престолу його нехай буде мир навіки від Господа!
34	34
И҆ взы́де ване́а сы́нъ і҆ѡда́евъ и҆ нападѐ на него̀, и҆ оу҆бѝ є҆го̀, и҆ погребѐ є҆го̀ въ домꙋ̀ є҆гѡ̀ въ пꙋсты́ни.	І пішов Ванея, син Іодаїв, і вразив Іоава, і умертвив його, і він був похований у домі своєму в пустелі.
35	35
сѐ, съ тобо́ю семе́й сы́нъ гира́нь, сы́нъ сѣ́мене і҆емені́ина, ѿ хеврѡ́на: се́й клѧ́ше мѧ̀ клѧ́твою оу҆кори́зненною, въ де́нь въ ѻ҆́ньже и҆до́хъ въ полкѝ: и҆ то́й сни́де въ срѣ́тенїе мѝ на і҆ѻрда́нъ, и҆ клѧ́хсѧ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇емъ, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ не оу҆мерщвлю̀ є҆го̀ ѻ҆рꙋ́жїемъ: и҆ нн҃ѣ да не ѡ҆безвини́ши є҆го̀, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ смы́сленъ є҆сѝ ты̀, и҆ разꙋмѣ́еши ꙗ҆̀же сотвори́ши є҆мꙋ̀, и҆ сведе́ши ста́рость є҆гѡ̀ съ кро́вїю во а҆́дъ.	І поставив цар Соломон Ванею, сина Іодаєвого, замість нього над військом; [управління ж царством було в Єрусалимі,] а Садока священика поставив цар [первосвящеником] замість Авиафара. [І дав Господь Соломону розуміння і мудрість дуже велику і обширний розум, як пісок при морі. І Соломон мав розум вище за розум усіх синів сходу і всіх мудрих єгиптян. І взяв за себе дочку фараона і ввів її в місто Давидове, доки не побудував дому свого і, по-перше, дому Господнього і стіни навколо Єрусалима; за сім років закінчив він будівництво. І було у Соломона сімдесят тисяч чоловік, які носили важкі речі, і вісімдесят тисяч каменосіків у горах. І зробив Соломон море і підпори, і великі лазні і стовпи, і джерело надворі і мідне море, і побудував замок і укріплення його, і розділив місто Давидове. Тоді дочка фараона перейшла з міста Давидового в дім свій, який він побудував їй; тоді побудував Соломон стіну навколо міста. І приносив Соломон тричі на рік всепалення і мирні жертви на жертовнику, який він спорудив Господу, і куріння звершував на ньому перед Господом, і закінчив будівництво дому. Головних приставників над роботами Соломоновими було три тисячі шістсот, які керували народом, що виконував роботи. І побудував він Ассур, і Магдон, і Газер, і Вефорон вишній і Валалаф; але ці міста він побудував після побудови дому Господнього і стіни навколо Єрусалима. І ще за життя Давид заповідав Соломону, говорячи: ось у тебе Семей, син Гери, сина Ієминиїного з Бахурима; він лихословив мене тяжким лихослів’ям, коли я йшов у Маханаїм; але він вийшов назустріч мені біля Йордану, і я присягнув йому Господом, говорячи: «я не умертвлю тебе мечем». Ти ж не залиш його безкарним, бо ти людина мудра і знаєш, що тобі зробити з ним, щоб звести сивину його в крові у пекло.]
36	36
И҆ посла́въ ца́рь соломѡ́нъ, призва̀ семе́а и҆ речѐ є҆мꙋ̀: сози́жди себѣ̀ до́мъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ сѣдѝ та́мѡ, и҆ не и҆сходѝ ѿтꙋ́дꙋ ника́може:	І послав цар і покликав Семея і сказав йому: побудуй собі дім в Єрусалимі і живи тут, і нікуди не виходь звідси;
37	37
и҆ бꙋ́детъ въ де́нь и҆схо́да твоегѡ̀, и҆ пре́йдеши пото́къ ке́дрскїй, разꙋмѣ́ѧ разꙋмѣ́й, ꙗ҆́кѡ сме́ртїю оу҆́мреши: кро́вь твоѧ̀ бꙋ́детъ на главѣ̀ твое́й. И҆ заклѧ́тъ є҆го̀ ца́рь въ де́нь то́й.	і знай, що в той день, у який ти вийдеш і перейдеш потік Кедрон, неодмінно помреш; кров твоя буде на голові твоїй.
38	38
И҆ речѐ семе́й къ царю̀: бла́гъ глаго́лъ, є҆го́же глаго́лалъ є҆сѝ, го́споди мо́й царю̀: та́кѡ сотвори́тъ ра́бъ тво́й. И҆ сѣ́де семе́й во і҆ерⷭ҇ли́мѣ трѝ лѣ̑та.	І сказав Семей цареві: добре; як наказав господар мій цар, так зробить раб твій. І жив Семей в Єрусалимі довгий час.
39	39
И҆ бы́сть по трїе́хъ лѣ́тѣхъ, и҆ бѣжа́ста два̀ раба̑ семє́ина ко а҆гхꙋ́сꙋ сы́нꙋ мааха́инꙋ, царю̀ ге́ѳскꙋ. И҆ возвѣсти́ша семе́ю, глаго́люще: сѐ, рабѝ твоѝ во ге́ѳѣ.	Але через три роки трапилося, що у Семея двоє рабів утекли до Анхуса, сина Маахи, царя Гефського. І сказали Семею, говорячи: ось, раби твої в Гефі.
40	40
И҆ воста̀ семе́й, и҆ ѡ҆сѣдла̀ ѻ҆слѧ̀ своѐ, и҆ и҆́де во ге́ѳъ ко а҆гхꙋ́сꙋ взыска́ти рабы̑ своѧ̑: и҆ по́йде семе́й, и҆ приведѐ рабы̑ своѧ̑ ѿ ге́ѳа.	І встав Семей, і осідлав осла свого, і вирушив у Геф до Анхуса шукати рабів своїх. І повернувся Семей і привів рабів своїх з Гефа.
41	41
И҆ возвѣсти́ша соломѡ́нꙋ, глаго́люще: ꙗ҆́кѡ семе́й ходѝ и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма въ ге́ѳъ и҆ возвратѝ рабы̑ своѧ̑.	І донесли Соломону, що Семей ходив з Єрусалима у Геф і повернувся.
42	42
И҆ посла̀ ца́рь и҆ призва̀ семе́а и҆ речѐ къ немꙋ̀: не заклѧ́хъ ли тѧ̀ гдⷭ҇емъ, и҆ засвидѣ́телствовахъ тебѣ̀, глаго́лѧ: въ ѻ҆́ньже а҆́ще де́нь и҆зы́деши и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ по́йдеши на де́сно и҆лѝ на шꙋ́ее, разꙋмѣ́ѧ разꙋмѣ́й, ꙗ҆́кѡ сме́ртїю оу҆́мреши; и҆ ре́клъ мѝ є҆сѝ: бла́гъ глаго́лъ, є҆го́же слы́шахъ:	І пославши, покликав цар Семея і сказав йому: чи не клявся я тобі Господом і чи не оголошував тобі, говорячи: «знай, що в той день, у який ти вийдеш і підеш куди-небудь, неодмінно помреш»? і ти сказав мені: «добре»;
43	43
и҆ что̀ ꙗ҆́кѡ не сохрани́лъ є҆сѝ клѧ́твы гдⷭ҇ни и҆ за́повѣди, ю҆́же заповѣ́дахъ на тѧ̀;	навіщо ж ти не дотримав наказу, який я дав тобі перед Господом із клятвою?
44	44
И҆ речѐ ца́рь къ семе́ю: ты̀ вѣ́си всю̀ ѕло́бꙋ твою̀, ю҆́же вѣ́сть се́рдце твоѐ, ꙗ҆̀же сотвори́лъ є҆сѝ даві́дꙋ ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀: и҆ возвратѝ гдⷭ҇ь ѕло́бꙋ твою̀ на главꙋ̀ твою̀:	І сказав цар Семею: ти знаєш і знає серце твоє все зло, яке ти зробив батькові моєму Давиду; нехай же поверне Господь злість твою на голову твою!
45	45
и҆ ца́рь соломѡ́нъ благослове́нъ, и҆ престо́лъ даві́довъ бꙋ́детъ гото́въ пред̾ гдⷭ҇емъ во вѣ́ки.	а цар Соломон нехай буде благословенний, і престіл Давида нехай буде непохитним перед Господом повіки!
46	46
И҆ заповѣ́да ца́рь соломѡ́нъ ване́ю сы́нꙋ і҆ѡда́евꙋ: и҆ и҆зы́де, и҆ оу҆бѝ є҆го̀, и҆ оу҆́мре (семе́й).	і повелів цар Ванеї, синові Іодаєвому, і він пішов і вразив Семея, і той помер.
Глава́ г҃	Глава 3

1	1
Є҆гда́ же ца́рство оу҆тверди́сѧ въ рꙋцѣ̀ соломѡ́на, сва́товство сотворѝ соломѡ́нъ съ фараѡ́номъ царе́мъ є҆гѵ́петскимъ: и҆ поѧ́тъ дще́рь фараѡ́ню и҆ введѐ ю҆̀ во гра́дъ даві́довъ, до́ндеже сконча̀ зда́ти до́мъ сво́й и҆ до́мъ гдⷭ҇ень и҆ стѣ́нꙋ і҆ерⷭ҇ли́ма ѡ҆́крестъ.	[Коли утвердилося царство в руках Соломона,] Соломон поріднився з фараоном, царем Єгипетським і взяв за себе дочку фараона і ввів її в місто Давидове, доки не побудував дому свого і дому Господнього і стіни навколо Єрусалима.
2	2
Ѻ҆ба́че лю́дїе тогда̀ бѧ́хꙋ жрꙋ́ще на высо́кихъ, ꙗ҆́кѡ не бѣ̀ созда́нъ до́мъ гдⷭ҇еви да́же до днѐ ѻ҆́нагѡ.	Народ ще приносив жертви на висотах, бо не був побудований дім імені Господа до того часу.
3	3
И҆ возлюбѝ соломѡ́нъ гдⷭ҇а, ходи́ти въ заповѣ́данїихъ даві́да ѻ҆тца̀ своегѡ̀, то́кмѡ на холмѣ́хъ жрѧ́ше и҆ кадѧ́ше.	І полюбив Соломон Господа, ходячи за уставом Давида, батька свого; але і він приносив жертви і куріння на висотах.
4	4
И҆ воста̀ соломѡ́нъ, и҆ и҆́де въ гаваѡ́нъ пожре́ти та́мѡ, ꙗ҆́кѡ та́мѡ бѣ̀ высота̀ ве́лїѧ: ты́сѧщꙋ всесожже́нїѧ вознесѐ на же́ртвенницѣ въ гаваѡ́нѣ.	І пішов цар у Гаваон, щоб принести там жертву, бо там був головний жертовник. Тисячу всепалень підніс Соломон на тім жертовнику.
5	5
И҆ ꙗ҆ви́сѧ гдⷭ҇ь соломѡ́нꙋ во снѣ̀ но́щїю и҆ речѐ є҆мꙋ̀: просѝ что̀ хо́щеши себѣ̀.	У Гаваоні явився Господь Соломону уві сні вночі, і сказав Бог: проси, що дати тобі.
6	6
И҆ речѐ соломѡ́нъ: ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ съ рабо́мъ твои́мъ даві́домъ ѻ҆тце́мъ мои́мъ млⷭ҇ть ве́лїю, ꙗ҆́коже ходѝ пред̾ тобо́ю и҆́стиною и҆ пра́вдою и҆ пра́вымъ се́рдцемъ съ тобо́ю, и҆ сохрани́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ млⷭ҇ть вели́кꙋю сїю̀, є҆́же да́ти сы́нꙋ є҆гѡ̀ сѣдѣ́ти на престо́лѣ є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже дне́сь:	І сказав Соломон: Ти зробив рабу Твоєму Давиду, батькові моєму, велику милість; і за те, що він ходив перед Тобою в істині і правді і з щирим серцем перед Тобою, Ти зберіг йому цю велику милість і дарував йому сина, який сидів би на престолі його, як це і є нині;
7	7
и҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и бж҃е мо́й, ты̀ да́лъ є҆сѝ раба̀ твоего̀ вмѣ́стѡ даві́да ѻ҆тца̀ моегѡ̀: и҆ а҆́зъ є҆́смь ѻ҆́трочищь ма́лъ, и҆ не вѣ́мъ и҆схо́да моегѡ̀ и҆ вхо́да моегѡ̀:	і нині, Господи Боже мій, Ти поставив раба Твого царем замість Давида, батька мого; але я отрок малий, не знаю ні мого виходу, ні входу;
8	8
ра́бъ же тво́й посредѣ̀ люді́й твои́хъ, и҆̀хже и҆збра́лъ є҆сѝ люді́й мно́гихъ, и҆̀же не и҆зочтꙋ́тсѧ ѿ мно́жества:	і раб Твій — серед народу Твого, який обрав Ти, народу настільки численного, що за безліччю його не можна ні порахувати його, ні оглянути;
9	9
и҆ да́си рабꙋ̀ твоемꙋ̀ се́рдце смы́слено слы́шати и҆ сꙋди́ти лю́ди твоѧ̑ въ пра́вдѣ, є҆́же разꙋмѣва́ти посредѣ̀ добра̀ и҆ ѕла̀: ꙗ҆́кѡ кто̀ мо́жетъ сꙋди́ти лю́демъ твои̑мъ тѧ̑жкимъ си̑мъ;	даруй же рабові Твоєму серце розумне, щоб судити народ Твій і розрізняти, що добро і що зло; бо хто може керувати цим численним народом Твоїм?
10	10
И҆ оу҆го́дно бы́сть сло́во сїѐ пред̾ гдⷭ҇емъ, ꙗ҆́кѡ и҆спросѝ соломѡ́нъ глаго́лъ се́й.	І благоугодно було Господу, що Соломон просив цього.
11	11
И҆ речѐ гдⷭ҇ь къ немꙋ̀: зане́же проси́лъ є҆сѝ ѿ менє̀ глаго́ла сегѡ̀, и҆ не проси́лъ є҆сѝ ѿ менє̀ дні́й мно́гихъ, и҆ не проси́лъ є҆сѝ бога́тства, нижѐ проси́лъ є҆сѝ дꙋ́шъ вра̑гъ твои́хъ, но и҆спроси́лъ є҆сѝ себѣ̀ ра́зꙋма, є҆́же слы́шати сꙋ́дъ:	І сказав йому Бог: за те, що ти просив цього і не просив собі довгого життя, не просив собі багатства, не просив собі душ ворогів твоїх, але просив собі розуму, щоб уміти судити, —
12	12
сѐ, сотвори́хъ по глаго́лꙋ твоемꙋ̀, сѐ, да́хъ тѝ се́рдце смы́слено и҆ мꙋ́дро: ꙗ҆́коже ты̀, не бы́сть мꙋ́жъ пре́жде тебє̀ и҆ по тебѣ̀ не воста́нетъ подо́бенъ тебѣ̀:	ось, Я зроблю за словом твоїм: ось, Я даю тобі серце мудре і розумне, так що подібного до тебе не було раніше тебе, і після тебе не постане подібний до тебе;
13	13
и҆ ꙗ҆̀же не проси́лъ є҆сѝ, да́хъ тебѣ̀, и҆ бога́тство и҆ сла́вꙋ, ꙗ҆́коже ты̀, не бы́сть мꙋ́жъ подо́бенъ тебѣ̀ въ царе́хъ во всѧ̑ дни̑ твоѧ̑:	і те, чого ти не просив, Я даю тобі, і багатство і славу, так що не буде подібного до тебе між царями в усі дні твої;
14	14
и҆ а҆́ще по́йдеши пꙋте́мъ мои́мъ сохрани́ти за́пѡвѣди моѧ̑ и҆ повелѣ̑нїѧ моѧ̑, ꙗ҆́коже хожда́ше даві́дъ ѻ҆те́цъ тво́й, и҆ оу҆мно́жꙋ дни̑ твоѧ̑.	і якщо будеш ходити путями Моїми, зберігаючи устави Мої і заповіді Мої, як ходив батько твій Давид, Я продовжу і дні твої.
15	15
И҆ возбꙋди́сѧ соломѡ́нъ, и҆ сѐ, сновидѣ́нїе. И҆ воста̀, и҆ и҆́де во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ ста̀ пред̾ лице́мъ же́ртвенника, пред̾ лице́мъ кївѡ́та завѣ́та гдⷭ҇нѧ въ сїѡ́нѣ, и҆ вознесѐ всесожжє́нїѧ и҆ сотворѝ ми̑рнаѧ, и҆ сотворѝ пи́ръ ве́лїй себѣ̀ и҆ всѣ̑мъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ.	І пробудився Соломон, і ось, це було сновидіння. І пішов він в Єрусалим і став [перед жертовником] перед ковчегом завіту Господнього, і приніс всепалення і звершив жертви мирні, і зробив великий бенкет для всіх слуг своїх.
16	16
Тогда̀ ꙗ҆ви́стѣсѧ двѣ̀ жєнѣ̀ блꙋдни̑цѣ пред̾ царе́мъ и҆ ста́стѣ пред̾ ни́мъ.	Тоді прийшли дві жінки блудниці до царя і стали перед ним.
17	17
И҆ речѐ жена̀ є҆ди́на: во мнѣ̀, го́споди мо́й: а҆́зъ и҆ жена̀ сїѧ̀ жи́хомѣ въ домꙋ̀ є҆ди́нѣмъ и҆ роди́хомѣ въ домꙋ̀:	І сказала одна жінка: о, господарю мій! я і ця жінка живемо в одному домі; і я народила при ній у цьому домі;
18	18
и҆ бы́сть по тре́тїемъ днѝ рожде́нїѧ моегѡ̀, и҆ родѝ и҆ жена̀ сїѧ̀: и҆ бѣ́хомъ кꙋ́пнѡ, и҆ не бѣ̀ никто́же съ на́ми, кромѣ̀ ѻ҆бои́хъ на́съ въ домꙋ̀:	на третій день після того, як я народила, народила і ця жінка; і були ми разом, і в домі нікого стороннього з нами не було; тільки ми дві були в домі;
19	19
и҆ оу҆́мре сы́нъ жены̀ сеѧ̀ въ нощѝ, ꙗ҆́кѡ лежа̀ на не́мъ:	і помер син цієї жінки вночі, бо вона заспала його;
20	20
и҆ воста̀ въ полꙋ́нощи, и҆ взѧ̀ ѻ҆троча̀ моѐ ѿ ѡ҆б̾ѧ́тїй мои́хъ, и҆ оу҆спѝ є҆̀ на ло́нѣ свое́мъ, а҆ ѻ҆троча̀ своѐ оу҆ме́ршее положѝ на ло́нѣ мое́мъ:	і встала вона вночі, і взяла сина мого від мене, коли я, раба твоя, спала, і поклала його до своїх грудей, а свого мертвого сина поклала до моїх грудей;
21	21
и҆ воста́хъ заꙋ́тра накорми́ти ѻ҆троча̀ моѐ, и҆ ѡ҆брѣто́хъ и҆ ме́ртво: и҆ сѐ, разсмотри́хъ є҆го̀ ра́нѡ, и҆ сѐ, не бѣ̀ сы́нъ мо́й, є҆го́же роди́хъ:	вранці я встала, щоб погодувати сина мого, і ось, він був мертвий; а коли я придивилася до нього вранці, то це був не мій син, якого я народила.
22	22
И҆ речѐ дрꙋга́ѧ жена̀: нѝ, но сѐ є҆́сть сы́нъ мо́й живы́й, се́ же є҆́сть сы́нъ тво́й оу҆ме́рый. И҆ прѧ́стѣсѧ пред̾ царе́мъ.	І сказала друга жінка: ні, мій син живий, а твій син мертвий. А та говорила їй: ні, твій син мертвий, а мій живий. І говорили вони так перед царем.
23	23
И҆ речѐ и҆́ма ца́рь: ты̀ глаго́леши, ꙗ҆́кѡ се́й сы́нъ мо́й живы́й, сы́нъ же сеѧ̀ ме́ртвый: и҆ ты̀ глаго́леши: нѝ, но живы́й є҆́сть сы́нъ мо́й, тво́й же сы́нъ оу҆ме́ршїй.	І сказав цар: ця говорить: мій син живий, а твій син мертвий; а та говорить: ні, твій син мертвий, а мій син живий.
24	24
И҆ речѐ ца́рь: принеси́те мѝ ме́чь. И҆ принесо́ша ме́чь пред̾ царѧ̀.	І сказав цар: подайте мені меч. І принесли меч до царя.
25	25
И҆ речѐ ца́рь: разсѣцы́те ѻ҆троча̀ ссꙋ́щее живо́е на дво́е, и҆ дади́те полови́нꙋ є҆гѡ̀ се́й, и҆ дрꙋгꙋ́ю полови́нꙋ ѻ҆́нѣй.	І сказав цар: розсічіть живе дитя надвоє і віддайте половину одній і половину другій.
26	26
И҆ ѿвѣща̀ жена̀, є҆ѧ́же бѣ̀ сы́нъ живы́й, и҆ речѐ ко царю̀, поне́же смѧте́сѧ оу҆тро́ба є҆ѧ̀ ѡ҆ сы́нѣ є҆ѧ̀, и҆ речѐ: во мнѣ̀, го́споди мо́й, дади́те є҆́й ѻ҆троча̀ живо́е, сме́ртїю же не оу҆мертви́те є҆го̀. И҆ та̀ речѐ: да не бꙋ́детъ ни мнѣ̀, нѝ тебѣ̀, но пресѣцы́те є҆̀.	І відповіла та жінка, син якої був живий, царю, бо схвилювалося все нутро її від жалю до сина свого: о, господарю мій! віддайте їй цю дитину живу і не умертвляйте її. А інша говорила: нехай же не буде ні мені, ні тобі, рубайте.
27	27
И҆ ѿвѣща̀ ца́рь и҆ речѐ: дади́те дѣ́тище жи́во женѣ̀ ре́кшей: дади́те се́й є҆̀, сме́ртїю же не оу҆мертви́те є҆гѡ̀: сїѧ̀ ма́ти є҆гѡ̀.	І відповів цар і сказав: віддайте цій живе дитя, і не умертвляйте його: вона — його мати.
28	28
И҆ слы́ша ве́сь і҆и҃ль сꙋ́дъ се́й, и҆́мже сꙋдѝ ца́рь, и҆ оу҆боѧ́шасѧ ѿ лица̀ царе́ва, разꙋмѣ́ша бо, ꙗ҆́кѡ ра́зꙋмъ бж҃їй въ не́мъ є҆́же твори́ти ѡ҆правда̑нїѧ.	І почув весь Ізраїль про суд, як розсудив цар; і стали боятися царя, тому що побачили, що мудрість Божа в ньому, щоб чинити суд.
Глава́ д҃	Глава 4

1	1
И҆ бѣ̀ ца́рь соломѡ́нъ ца́рствꙋѧй над̾ і҆и҃лемъ.	І був цар Соломон царем над усім Ізраїлем.
2	2
И҆ сі́и старѣ̑йшины и҆̀же бѣ́ша съ ни́мъ:	І ось начальники, які були в нього: Азарія, син Садока священика;
3	3
а҆за́рїа сы́нъ садѡ́ковъ, жре́цъ: є҆лїа́фъ и҆ а҆хі́а сы́нове си̑вины, книгѡ́чїи: и҆ і҆ѡсафа́тъ сы́нъ а҆хїлꙋ́довъ, напомина́тель:	Елихореф і Ахия, сини Сиви, писарі; Іосафат, син Ахилуда, діловод;
4	4
и҆ ване́а сы́нъ і҆ѡда́евъ над̾ си́лою: и҆ садѡ́къ и҆ а҆вїа́ѳаръ, і҆ере́є:	Ванея, син Іодая, воєначальник; Садок і Авиафар — священики;
5	5
и҆ а҆за́рїа сы́нъ наѳа́нь над̾ настоѧ́телми: и҆ завꙋ́ѳъ сы́нъ наѳа́нь дрꙋ́гъ царе́въ:	Азарія, син Нафана, начальник над приставниками, і Завуф, син Нафана священика — друг царя;
6	6
и҆ а҆хїса́ръ бѣ̀ строи́тель, и҆ є҆лїа́въ сы́нъ сафа́товъ над̾ ѻ҆те́чествомъ: и҆ а҆дѡнїра́мъ сы́нъ а҆вдѡ́новъ над̾ да́ньми.	Ахисар –начальник над домом царським , і Адонірам, син Авди, — над податками.
7	7
И҆ оу҆ соломѡ́на бѧ́хꙋ двана́десѧть приста̑вникъ над̾ всѣ́мъ і҆и҃лемъ, є҆́же подаѧ́ти царю̀ и҆ до́мꙋ є҆гѡ̀: по мцⷭ҇ꙋ въ лѣ́тѣ быва́ше є҆ди́нъ, є҆́же подаѧ́ти,	І було у Соломона дванадцять приставників над усім Ізраїлем, і вони постачали продовольство цареві і дому його; кожен повинен був постачати продовольство на один місяць у рік.
8	8
и҆ сїѧ̑ и҆мена̀ и҆́хъ: ве́нъ сы́нъ ѡ҆́ровъ на горѣ̀ є҆фре́мли, є҆ди́нъ:	Ось імена їхні: Бен-Хур — на горі Єфремовій;
9	9
сы́нъ дака́рь во махема́тѣ и҆ во висаламі́нѣ и҆ веѳсамѵ́сѣ и҆ є҆лѡ́нѣ, да́же до веѳана́на, є҆ди́нъ:	Бен-Декер — у Макаці й у Шаалбимі, у Вефсамисі та в Елоні й у Беф-Ханані;
10	10
сы́нъ се́довъ во а҆равѡ́ѳѣ, сегѡ̀ сѡхѡ̀ и҆ всѧ̀ землѧ̀ ѻ҆фе́рова:	Бен-Хесед — в Арюбофі; йому ж належали Соко і вся земля Хефер;
11	11
сы́на а҆мїнада́влѧ всѧ̀ нефѳадѡ́ръ: тефа́ѳъ дщѝ соломѡ́нѧ бѣ̀ є҆мꙋ̀ въ женꙋ̀, є҆ди́нъ:	Бен-Авинадав — над усім Нафаф-Дором; Тафаф, дочка Соломона, була його дружиною;
12	12
вана̀ сы́нъ а҆хїлꙋ́ѳовъ во і҆ѳаана́хѣ и҆ магеддѡ̀ и҆ ве́сь до́мъ саны́и, и҆́же при сесаѳа́нѣ под̾ є҆зрае́лемъ, и҆ ѿ виѳса́на да́же до савелмаꙋ́ла, да́же до маеве́ръ лꙋка́мъ, є҆ди́нъ:	Ваана, син Ахилуда, у Фаанаху і Мегиддо і в усьому Беф-Сані, що біля Цартана нижче Ієзрееля, від Беф-Сана до Абел-Мехола, і навіть за Іокмеам;
13	13
сы́нъ наве́ровъ въ равѡ́ѳѣ галаа́дстѣмъ: семꙋ̀ ѻ҆́бласть є҆рга́въ въ васа́нѣ, шестьдесѧ́тъ градѡ́въ вели́кихъ ѡ҆гражде́нныхъ стѣна́ми, и҆ верєѝ мѣ̑дѧны, є҆ди́нъ:	Бен-Гевер — у Рамофі галаадському; у нього були селища Іаїра, сина Манассіїного, що в Галааді; у нього також область Аргов, що у Васані, шістдесят великих міст зі стінами і мідними засувами;
14	14
а҆хїнада́въ сы́нъ са́ддовъ во маанаі́мѣ:	Ахинадав, син Гиддо, у Маханаїмі;
15	15
а҆хїмаа́съ въ нефѳалі́мѣ: и҆ се́й поѧ́тъ васема́ѳꙋ дще́рь соломѡ́ню въ женꙋ̀, є҆ди́нъ:	Ахимаас — у землі Неффалимовій; він узяв собі за дружину Васемафу, дочку Соломона;
16	16
ваана̀ сы́нъ хꙋсі́инъ во а҆си́рѣ и҆ во ваалѡ́ѳѣ, є҆ди́нъ:	Ваана, син Хушая, в землі Асировій і в Баалофі;
17	17
і҆ѡсафа́тъ сы́нъ фарꙋ́евъ во і҆ссаха́рѣ,	Іосафат, син Паруаха, у землі Іссахаровій;
18	18
семе́й сы́нъ и҆лы̀ во венїамі́нѣ,	Шимей, син Ели, у землі Веніаміновій;
19	19
гаве́ръ сы́нъ а҆да́евъ въ землѝ галаа́дѣ, въ землѝ сиѡ́на царѧ̀ є҆севѡ́нска и҆ ѡ҆́га царѧ̀ васа́нска, и҆ наси́фъ є҆ди́нъ въ землѝ і҆ꙋ́довѣ.	Гевер, син Урія, в землі Галаадській, у землі Сигона, царя Аморрейського, і Ога, царя Васанського. Він був приставником у цій землі.
20	20
І҆ꙋ́да и҆ і҆и҃ль мно́зи а҆́ки песо́къ и҆́же при мо́ри во мно́жествѣ, ꙗ҆дꙋ́ще и҆ пїю́ще и҆ веселѧ́щесѧ.	Іуда й Ізраїль, численні, як пісок біля моря, їли, пили і веселилися.
21	21
И҆ соломѡ́нъ бѣ̀ нача́лствꙋѧй во всѣ́хъ ца́рствахъ, ѿ рѣкѝ землѝ фѷлїсті́мскїѧ и҆ да́же до предѣ̑лъ є҆гѵ́петскихъ, (и҆ бѧ́хꙋ) приносѧ́ще да́ры и҆ рабо́тающе соломѡ́нꙋ во всѧ̑ дни̑ живота̀ є҆гѡ̀.	Соломон володів усіма царствами від ріки Євфрату до землі Филистимської і до меж Єгипту. Вони приносили дари і служили Соломону в усі дні життя його.
22	22
И҆ сїѧ̑ потрє́бнаѧ соломѡ́нꙋ въ де́нь є҆ди́нъ: три́десѧть мѣ́ръ мꙋкѝ семїда́лныѧ и҆ шестьдесѧ́тъ мѣ́ръ мꙋкѝ смѣ́шаныѧ,	Продовольство Соломона на кожен день складали: тридцять ко́рів борошна пшеничного і шістдесят ко́рів іншого борошна,
23	23
де́сѧть телцє́въ и҆збра́нныхъ и҆ два́десѧть волѡ́въ тꙋ́чныхъ и҆ сто̀ ѻ҆ве́цъ, кромѣ̀ є҆ле́ней и҆ се́рнъ и҆ пти́цъ, и҆збра̑нна ѿ и҆збра́нныхъ тꙋ̑чна.	десять волів відгодованих і двадцять волів з пасовища, і сто овець, крім оленів, і сарн, і сагайдаків, і відгодованих птахів;
24	24
Поне́же бѣ̀ нача́лствꙋѧй во всѣ́хъ ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ рѣкѝ ѿ ѳа́ѱы и҆ да́же до га́зы, над̾ всѣ́ми цармѝ ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ рѣкѝ, и҆ ми́ръ бѣ̀ є҆мꙋ̀ ѿ всѣ́хъ стра́нъ ѡ҆́крестъ.	бо він володарював над усією землею по цей бік ріки, від Типсаха до Гази, над усіма царями по цей бік ріки, і був у нього мир з усіма навколишніми країнами.
25	25
И҆ живѧ́хꙋ і҆ꙋ́да и҆ і҆и҃ль безпеча́льнѡ, кі́йждо под̾ вїногра́домъ свои́мъ и҆ под̾ смоко́вницею свое́ю, ꙗ҆дꙋ́ще и҆ пїю́ще, ѿ да́на и҆ да́же до вирсаві́и, во всѧ̑ дни̑ соломѡ́на.	І жили Іуда й Ізраїль спокійно, кожен під виноградником своїм і під смоковницею своєю, від Дана до Вирсавії, в усі дні Соломона.
26	26
И҆ бѧ́ше оу҆ соломѡ́на четы́редесѧть ты́сѧщъ кобыли́цъ въ колєсни́цы и҆ два́десѧть ты́сѧщъ кѡ́нникъ.	І було у Соломона сорок тисяч стійл для коней колісничних і дванадцять тисяч для кінноти.
27	27
И҆ та́кѡ подаѧ́хꙋ приста́вники царю̀ соломѡ́нꙋ, и҆ всѧ̑ повелѣ̑ннаѧ на трапе́зꙋ царе́вꙋ, кі́йждо въ мцⷭ҇ъ сво́й, не премѣнѧ́юще словесѐ:	І ті приставники постачали цареві Соломону все необхідне до столу царя, кожен у свій місяць, і не допускали недоліку ні в чому.
28	28
и҆ ꙗ҆чме́нь и҆ плє́вы ко́нємъ, и҆ колесни́цами привозѧ́хꙋ на мѣ́сто, и҆дѣ́же бѣ̀ ца́рь, кі́йждо по чи́нꙋ своемꙋ̀.	І ячмінь і солому для коней і для мулів постачали кожен у свою чергу на місце, де знаходився цар.
29	29
И҆ дадѐ гдⷭ҇ь смы́слъ и҆ мꙋ́дрость соломѡ́нꙋ мно́гꙋ ѕѣлѡ̀, и҆ широтꙋ̀ се́рдца, ꙗ҆́кѡ песо́къ и҆́же при мо́ри:	І дав Бог Соломону мудрість і дуже велике розуміння, і обширний розум, як пісок на березі моря.
30	30
и҆ оу҆мно́жисѧ мꙋ́дрость соломѡ́нова ѕѣлѡ̀, па́че смы́сла всѣ́хъ дре́внихъ человѣ̑къ и҆ па́че всѣ́хъ смы́сленныхъ є҆гѵ́петскихъ:	І була мудрість Соломона вище за мудрість усіх синів сходу і всієї мудрости єгиптян.
31	31
и҆ оу҆мꙋдри́сѧ па́че всѣ́хъ человѣ̑къ, и҆ оу҆мꙋдри́сѧ па́че геѳа́на є҆зраилі́тнна и҆ є҆ма́на, и҆ халка́да и҆ да́рды, сы́на сама́дова, и҆ просла́висѧ и҆́мѧ є҆гѡ̀ во всѣ́хъ страна́хъ ѡ҆́крестъ.	Він був мудрішим за всіх людей, мудрішим і за Ефана езрахитянина, й Емана, і Халкола, і Дарди, синів Махола, й ім’я його було у славі в усіх навколишніх народів.
32	32
И҆ и҆зглаго́ла соломѡ́нъ трѝ ты́сѧщы при́тчей, и҆ бы́ша пѣ̑сни є҆гѡ̀ пѧ́ть ты́сѧщъ:	І вирік він три тисячі притч, і пісень його було тисяча і п’ять;
33	33
и҆ глаго́ла ѡ҆ дре́вѣхъ, ѿ ке́дра и҆́же въ лїва́нѣ и҆ да́же до ѵ҆ссѡ́па и҆сходѧ́щагѡ и҆з̾ стѣны̀: и҆ глаго́ла ѡ҆ скотѣ́хъ и҆ ѡ҆ пти́цахъ и҆ ѡ҆ га́дѣхъ и҆ ѡ҆ ры́бахъ.	і говорив він про дерева, від кедра, що в Ливані, до ісопа, що виростає зі стіни; говорив і про тварин, і про птахів, і про плазунів, і про риб.
34	34
И҆ прихожда́хꙋ всѝ лю́дїе слы́шати премꙋ́дрость соломѡ́ню: и҆ прїима́ше да́ры ѿ всѣ́хъ царе́й земны́хъ, є҆ли́цы слы́шахꙋ премꙋ́дрость є҆гѡ̀.	І приходили від усіх народів послухати мудрості Соломона, від усіх царів земних, які чули про мудрість його.
Глава́ є҃	Глава 5

1	1
И҆ посла̀ хїра́мъ ца́рь тѵ́рскїй ѻ҆́троки своѧ̑ къ соломѡ́нꙋ: оу҆слы́ша бо, ꙗ҆́кѡ пома́заша є҆го̀ на ца́рство вмѣ́стѡ даві́да ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ любѧ́ше хїра́мъ даві́да во всѧ̑ дни̑.	І послав Хирам, цар Тирський, слуг своїх до Соломона, коли почув, що його помазали на царя на місце батька його; бо Хирам був другом Давида у все життя.
2	2
И҆ посла̀ соломѡ́нъ къ хїра́мꙋ, глаго́лѧ:	І послав також і Соломон до Хирама сказати:
3	3
ты̀ вѣ́си ѻ҆тца̀ моего̀ даві́да, ꙗ҆́кѡ не возмо́же созда́ти до́мꙋ и҆́мени гдⷭ҇а бг҃а моегѡ̀, ѿ лица̀ проти́вныхъ, ѡ҆крꙋжи́вшихъ є҆го̀, до́ндеже дадѐ ѧ҆̀ гдⷭ҇ь под̾ стѡпы̀ но́гъ є҆гѡ̀:	ти знаєш, що Давид, батько мій, не міг побудувати дім імені Господа Бога свого через війни з навколишніми народами, доки Господь не підкорив їх під стопи ніг його;
4	4
и҆ нн҃ѣ оу҆поко́и гдⷭ҇ь бг҃ъ мо́й мнѣ̀ ѡ҆́крестъ, нѣ́сть навѣ́тника, нижѐ сопроти́вника лꙋка́вагѡ:	нині ж Господь Бог мій дарував мені спокій звідусюди: немає супротивника і немає більше перепон;
5	5
и҆ сѐ, а҆́зъ глаго́лю созда́ти до́мъ и҆́мени гдⷭ҇а бг҃а моегѡ̀, ꙗ҆́коже гл҃а гдⷭ҇ь бг҃ъ къ даві́дꙋ ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀, гл҃ѧ: сы́нъ тво́й, є҆го́же да́мъ вмѣ́стѡ тебє̀ на престо́лъ тво́й, то́й сози́ждетъ до́мъ и҆́мени моемꙋ̀:	і ось, я маю намір побудувати дім імені Господа Бога мого, як сказав Господь батькові моєму Давиду, говорячи: «син твій, якого Я посаджу замість тебе на престолі твоєму, він побудує дім імені Моєму»;
6	6
и҆ нн҃ѣ заповѣ́ждь, да насѣкꙋ́тъ мѝ дре́въ ѿ лїва́на, и҆ сѐ, рабѝ моѝ съ рабы̑ твои́ми, и҆ мздꙋ̀ трꙋдѡ́въ твои́хъ да́мъ тѝ по всемꙋ̀ є҆ли̑ка рече́ши, поне́же ты̀ вѣ́си, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть на́мъ вѣ́дꙋщагѡ древа̀ сѣщѝ, ꙗ҆́коже сїдѡ́нѧне.	отже, накажи нарубати для мене кедрів Ливану; і ось, раби мої будуть разом із твоїми рабами, і я буду давати тобі плату за рабів твоїх, яку ти призначиш; бо ти знаєш, що в нас немає людей, які вміли б рубати дерева так, як сидоняни.
7	7
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́ша хїра́мъ словеса̀ соломѡ̑нѧ, возра́довасѧ ѕѣлѡ̀ и҆ речѐ: блгⷭ҇ве́нъ бг҃ъ дне́сь, и҆́же дадѐ даві́дꙋ сы́на разꙋ́мна над̾ людьмѝ си́ми мно́гими.	Коли почув Хирам слова Соломона, дуже зрадів і сказав: благословенний нині Господь, Який дав Давиду сина мудрого для управління цим численним народом!
8	8
И҆ посла̀ хїра́мъ къ соломѡ́нꙋ, глаго́лѧ: слы́шахъ ѡ҆ всѣ́хъ, и҆́хже ра́ди посла́лъ є҆сѝ ко мнѣ̀: а҆́зъ сотворю̀ всѐ хотѣ́нїе твоѐ ѡ҆ древа́хъ ке́дровыхъ и҆ пе́ѵговыхъ:	І послав Хирам до Соломона сказати: я вислухав те, за чим ти посилав до мене, і виконаю все бажання твоє про дерева кедрові і дерева кипарисові;
9	9
слꙋги̑ моѝ и҆знесꙋ́тъ ѧ҆̀ ѿ лїва́на къ мо́рю, и҆ а҆́зъ положꙋ̀ ѧ҆̀ въ складє́нїѧ на мѣ́сто, и҆дѣ́же возвѣсти́ши мнѣ̀, и҆ довезꙋ̀ ѧ҆̀ та́мѡ: и҆ ты̀ во́змеши, и҆ сотвори́ши хотѣ́нїе моѐ, є҆́же да́ти хлѣ́бы до́мꙋ моемꙋ̀.	раби мої звезуть їх з Ливану до моря, і я плотами доставлю їх морем до місця, яке ти призначиш мені, і там складу їх, і ти візьмеш; але і ти виконай моє бажання, щоб постачати хліб для мого дому.
10	10
И҆ бѣ̀ хїра́мъ даѧ̀ соломѡ́нꙋ ке́дры и҆ пе́ѵги и҆ всю̀ во́лю є҆гѡ̀.	І давав Хирам Соломону дерева кедрові і дерева кипарисові, цілком за його бажанням.
11	11
И҆ дадѐ соломѡ́нъ хїра́мꙋ два́десѧть ты́сѧщъ мѣ́ръ пшени́цы, и҆ пи́щꙋ до́мꙋ є҆гѡ̀, и҆ два́десѧть ты́сѧщъ мѣ́ръ є҆ле́а чи́стагѡ: по семꙋ̀ дава́ше соломѡ́нъ хїра́мꙋ на всѧ́ко лѣ́то.	А Соломон давав Хираму двадцять тисяч ко́рів пшениці для споживання дому його і двадцять ко́рів оливкової вибитої олії: стільки давав Соломон Хираму щороку.
12	12
И҆ гдⷭ҇ь дадѐ соломѡ́нꙋ премꙋ́дрость, ꙗ҆́коже гл҃а є҆мꙋ̀. И҆ бѣ̀ ми́ръ междꙋ̀ хїра́момъ и҆ междꙋ̀ соломѡ́номъ, и҆ положи́ша завѣ́тъ междꙋ̀ собо́ю.	Господь дав мудрість Соломону, як обіцяв йому. І був мир між Хирамом і Соломоном, і вони уклали між собою союз.
13	13
И҆ взѧ̀ ца́рь да́нь ѿ всегѡ̀ і҆и҃лѧ, и҆ бѣ̀ да́нь три́десѧть ты́сѧщъ мꙋже́й.	І наклав цар Соломон повинність на весь Ізраїль; повинність же полягала в тридцяти тисячах чоловік.
14	14
И҆ посла̀ ѧ҆̀ въ лїва́нъ, де́сѧть ты́сѧщъ на мцⷭ҇ъ въ премѣ́нꙋ: мцⷭ҇ъ бы́ша въ лїва́нѣ и҆ два̀ мцⷭ҇а въ домꙋ̀ свое́мъ: и҆ бѧ́ше а҆дѡнїра́мъ над̾ да́нїю.	І посилав їх на Ливан, по десять тисяч на місяць, поперемінно; місяць вони були на Ливані, а два місяці в домі своєму. Адонирам же начальствував над ними.
15	15
И҆ бѧ́ше соломѡ́нꙋ се́дмьдесѧтъ ты́сѧщъ носѧ́щихъ бремена̀ и҆ ѻ҆́смьдесѧтъ ты́сѧщъ сѣкꙋ́щихъ ка́менїе въ горѣ̀,	Ще у Соломона було сімдесят тисяч, що носять важкі речі, і вісімдесят тисяч каменосіків у горах,
16	16
кромѣ̀ старѣ́йшинъ приста́вленыхъ над̾ дѣла́ми соломѡ́ними, трѝ ты́сѧщы и҆ ше́сть сѡ́тъ приста̑вникъ дѣ́лающихъ дѣла̀.	крім трьох тисяч трьохсот начальників, поставлених Соломоном над роботою для нагляду за народом, що виконував роботу.
17	17
И҆ заповѣ́да ца́рь, и҆ взѧ́ша ка́менїе вели́кое, ка́менїе честно́е на ѡ҆снова́нїе хра́ма, и҆ ка́менїе нете́саное.	І повелів цар привозити камені великі, камені дорогі, для основи дому, камені оброблені.
18	18
И҆ и҆стеса́ша сы́нове соломѡ̑ни и҆ сы́нове хїра̑мли и҆ каменосѣ́чцы гева́лстїи: и҆ и҆згото́виша ка́мєнїѧ и҆ древа̀ въ трѝ лѣ̑та.	Тесали ж їх робітники Соломонові і робітники Хирамові і гивлитяни, і готували дерева і камені для побудови дому [три роки].
Глава́ ѕ҃	Глава 6

1	1
И҆ бы́сть въ четыредесѧ́тное и҆ въ четвертосо́тное лѣ́то и҆схо́да сынѡ́въ і҆и҃левыхъ и҆з̾ є҆гѵ́пта, въ лѣ́то четве́ртое, въ мцⷭ҇ъ вторы́й, ца́рствꙋющꙋ царю̀ соломѡ́нꙋ над̾ і҆и҃лемъ, и҆ созда̀ хра́мъ гдⷭ҇еви.	У чотириста вісімдесятому році після виходу синів Ізраїлевих із землі Єгипетської, у четвертий рік царювання Соломона над Ізраїлем, у місяці Зиф, який є другим місяцем, почав він будувати храм Господу.
2	2
И҆ хра́мъ, є҆го́же созда̀ соломѡ́нъ ца́рь гдⷭ҇еви, (бѧ́ше) шестьдесѧ́тъ лакѡ́тъ долгота̀ є҆гѡ̀, и҆ два́десѧти лакѡ́тъ широта̀ є҆гѡ̀, и҆ три́десѧти лакѡ́тъ высота̀ є҆гѡ̀:	Храм, який побудував цар Соломон Господу, довжиною був у шістдесят ліктів, шириною в двадцять і висотою в тридцять ліктів,
3	3
и҆ притво́ръ, и҆́же пред̾ лице́мъ хра́ма, два́десѧти лакѡ́тъ долгота̀ є҆гѡ̀ въ широтꙋ̀ до́мꙋ, и҆ десѧтѝ лакѡ́тъ широта̀ є҆гѡ̀ пред̾ лице́мъ до́мꙋ: и҆ созда̀ хра́мъ, и҆ совершѝ є҆го̀.	і притвор перед храмом у двадцять ліктів довжини, відповідно до ширини храму, і в десять ліктів ширини перед храмом.
4	4
И҆ сотворѝ хра́мꙋ ѻ҆́кна преклонє́ны сокровє́ны.	І зробив він у домі вікна ґратчасті, глухі з відкосами.
5	5
И҆ созда̀ на стѣнѣ̀ до́мꙋ притво́ры ѡ҆́колѡ хра́ма и҆ даві́ра.	І зробив прибудову навколо стін храму, навколо храму і давира^*; і зробив бічні кімнати кругом.
6	6
И҆ сотворѝ бока̀ ѡ҆́колѡ, бо́къ и҆́же съ ни́зꙋ, пѧтѝ лакѡ́тъ широта̀ є҆гѡ̀, и҆ сре́днїй шестѝ лакѡ́тъ широта̀, и҆ тре́тїй седмѝ лакѡ́тъ широта̀ є҆гѡ̀: поне́же разстоѧ́нїе до́мꙋ сотворѝ ѡ҆́крестъ внѣꙋ́дꙋ хра́ма, ꙗ҆́кѡ да не досѧза́ютъ стѣ́нъ хра́ма.	Нижній ярус прибудови був шириною у п’ять ліктів, середній шириною у шість ліктів, а третій шириною у сім ліктів; бо навколо храму ззовні були зроблені уступи, щоб прибудова не доторкалася до стін храму.
7	7
И҆ хра́мꙋ зи́ждемꙋ сꙋ́щꙋ, ка́менїемъ краесѣко́мымъ нете́санымъ созда́сѧ: мла́тъ же, и҆ тесли́ца, и҆ всѧ́кое ѻ҆рꙋ́дїе желѣ́зно не слы́шасѧ въ хра́мѣ, є҆гда̀ созида́тисѧ є҆мꙋ̀.	Коли будувався храм, для будівництва використовувалися тесані камені; ні молота, ні тесла, ні всякого іншого залізного знаряддя не було чутно в храмі під час будівництва його.
8	8
И҆ двє́ри бо́ка ни́жнѧгѡ под̾ стѣно́ю хра́ма десно́ю, и҆ и҆звїе́нный восхо́дъ до среди́ны, а҆ ѿ среди́ны до трекро́вныхъ.	Вхід у середній ярус був із правого боку храму. По круглих сходинках сходили в середній ярус , а від середнього — в третій.
9	9
И҆ созда̀ хра́мъ, и҆ совершѝ є҆го̀: и҆ ѡ҆бста́ви хра́мъ дска́ми ке́дровыми.	І побудував він храм, і закінчив його, і обшив храм кедровими дошками.
10	10
И҆ сотворѝ вѧза̑нїѧ ѡ҆́крестъ всегѡ̀ хра́ма, пѧ́ть лакѡ́тъ въ высотꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ свѧза̀ вѧза́нїе дре́вомъ ке́дровымъ.	І прибудував до всього храму бічні кімнати висотою в п’ять ліктів; вони прикріплені були до храму за допомогою кедрових колод.
11	11
И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не къ соломѡ́нꙋ, гл҃ющее:	І було слово Господа до Соломона, і сказано йому:
12	12
хра́мъ се́й є҆го́же ты̀ созида́еши, а҆́ще по́йдеши по за́повѣдемъ мои̑мъ, и҆ сꙋдбы̑ моѧ̑ сотвори́ши, и҆ сохрани́ши всѧ̑ повелѣ̑нїѧ моѧ̑, є҆́же пребыва́ти въ ни́хъ, оу҆твержꙋ̀ сло́во моѐ съ тобо́ю, є҆́же гл҃ахъ даві́дꙋ ѻ҆тцꙋ̀ твоемꙋ̀,	ось, ти будуєш храм; якщо ти будеш ходити за уставами Моїми, і чинити за визначеннями Моїми і дотримуватися всіх заповідей Моїх, керуючись ними, то Я виконаю на тобі слово Моє, яке Я сказав Давиду, батькові твоєму,
13	13
и҆ вселю́сѧ посредѣ̀ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ, и҆ не ѡ҆ста́влю люді́й мои́хъ і҆и҃лѧ.	і буду жити серед синів Ізраїлевих, і не залишу народу Мого Ізраїля.
14	14
И҆ созда̀ соломѡ́нъ хра́мъ, и҆ сконча̀ є҆го̀.	І побудував Соломон храм і скінчив його.
15	15
И҆ созда̀ стѣ́ны хра́мꙋ внꙋ́трь дре́вомъ ке́дровымъ, ѿ землѝ хра́ма и҆ да́же до стѣ́нъ и҆ да́же до верха̀: ѡ҆́колѡ ѡ҆бста́ви содержа̑щаѧ древа́ми внꙋтрьꙋ́дꙋ и҆ оу҆крѣпѝ внꙋ́трь хра́ма бока́ми пе́ѵговыми.	І обклав стіни храму всередині кедровими дошками; від підлоги храму до стелі всередині обклав деревом і покрив підлогу храму кипарисовими дошками.
16	16
И҆ созда̀ два́десѧти лакѡ́тъ ѿ кра́ѧ стѣны̀ бо́къ є҆ди́нъ ѿ землѝ да́же до верха̀: и҆ сотворѝ є҆мꙋ̀ внꙋ́трь ѿ даві́ра стѣ́нꙋ до ст҃а̑ѧ ст҃ы́хъ.	І влаштував на задній стороні храму, за двадцять ліктів від краю, стіну, і обклав стіни і стелю кедровими дошками, і спорудив давир для Святого Святих.
17	17
И҆ четы́редесѧти лакѡ́тъ бѧ́ше хра́мъ: се́й (є҆́сть) хра́мъ внꙋ́треннѣйшїй.	Сорока ліктів був храм, тобто передня частина храму.
18	18
И҆ ѿ ке́дра во хра́мѣ внꙋ́трь поста́ви плете́нїе и҆ дщи̑цы и҆ ваѧ̑нїѧ всѧ̑ ке́дрѡва: ка́мень не ꙗ҆влѧ́шесѧ.	На кедрах всередині храму були вирізані подоби огірків і квітів, що розпускаються; усе було покрито кедром, каменю не було видно.
19	19
Пред̾ лице́мъ даві́ра, посредѣ̀ хра́ма внꙋ́трь оу҆гото́ва поста́вити та́мѡ кївѡ́тъ завѣ́та гдⷭ҇нѧ.	Давир же всередині храму він приготував для того, щоб поставити там ковчег завіту Господнього.
20	20
И҆ пред̾ лице́мъ даві́ра два́десѧти лакѡ́тъ долгота̀, и҆ два́десѧти лакѡ́тъ широта̀, и҆ два́десѧти лакѡ́тъ высота̀ є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆б̾ѧ́тъ є҆го̀ зла́томъ чи́стымъ: и҆ сотворѝ ѻ҆лта́рь ке́дровый: и҆ повлечѐ соломѡ́нъ хра́мъ внꙋ́трь зла́томъ чи́стымъ, и҆ пригвоздѝ гвоздмѝ златы́ми пред̾ лице́мъ даві́ра, и҆ ѡ҆б̾ѧ́тъ и҆̀ зла́томъ.	І давир був довжиною у двадцять ліктів, шириною у двадцять ліктів і висотою у двадцять ліктів; він обклав його чистим золотом; обклав також і кедровий жертовник.
21	21
И҆ ве́сь хра́мъ ѡ҆б̾ѧ́тъ зла́томъ до сконча́нїѧ всегѡ̀ хра́ма.	І обклав Соломон храм усередині чистим золотом, і протягнув золоті ланцюги перед давиром, і обклав його золотом.
22	22
И҆ всѐ внꙋ́трь даві́ра покры̀ зла́томъ.	Весь храм він обклав золотом, весь храм до кінця, і весь жертовник, що перед давиром, обклав золотом.
23	23
И҆ сотворѝ въ даві́рѣ два̀ херꙋві̑ма ѿ дре́въ кѷпарі́сныхъ, де́сѧть лакѡ́тъ мѣ́рою вели́чество:	І зробив у давирі двох херувимів з оливкового дерева, висотою у десять ліктів.
24	24
и҆ пѧтѝ лакѡ́тъ крило̀ херꙋві́ма є҆ди́нагѡ, и҆ пѧтѝ лакѡ́тъ крило̀ є҆гѡ̀ второ́е, десѧтѝ лакѡ́тъ ѿ кра́ѧ крила̀ є҆гѡ̀ до кра́ѧ крила̀ є҆гѡ̀:	Одне крило херувима було у п’ять ліктів і друге крило херувима у п’ять ліктів; десять ліктів було від одного кінця крил його до другого кінця крил його.
25	25
и҆ десѧтѝ лакѡ́тъ та́кожде (мѣ́ра) херꙋві́мꙋ второ́мꙋ, мѣ́ра є҆ди́на соверше́нїе є҆ди́но ѻ҆бои́мъ херꙋві́мѡмъ:	У десять ліктів був і другий херувим; однакової міри й однакового вигляду були обидва херувими.
26	26
и҆ высота̀ херꙋві́ма є҆ди́нагѡ де́сѧть лакѡ́тъ, та́кожде и҆ второ́мꙋ херꙋві́мꙋ.	Висота одного херувима була десять ліктів, також і другого херувима.
27	27
И҆ поста́ви ѻ҆́ба херꙋві̑ма посредѣ̀ хра́ма внꙋ́треннѧгѡ: и҆ простира́хꙋ кри́ла своѧ̑, и҆ досѧза́ше крило̀ є҆ди́но до стѣны̀ хра́ма, и҆ крило̀ дрꙋга́гѡ херꙋві́ма досѧза́ше до стѣны̀ вторы́ѧ: и҆ кри́ла и҆́хъ ꙗ҆̀же бѧ́хꙋ посредѣ̀ хра́ма, каса́шесѧ крило̀ съ крило́мъ:	І поставив він херувимів усередині внутрішньої частини храму. Крила ж херувимів були розпростерті, і доторкалося крило одного до однієї стіни, а крило другого херувима доторкалося до іншої стіни; інші ж крила їхні посеред храму сходилися крило з крилом.
28	28
и҆ ѡ҆б̾ѧ̑ты бы́ша херꙋві́мы зла́томъ.	І обклав він херувимів золотом.
29	29
И҆ на всѣ́хъ стѣна́хъ хра́ма ѡ҆́колѡ ваѧ̑нїѧ написа̀ подо́бїемъ херꙋві́мѡвъ, и҆ фі́нїки, и҆ и҆зва̑ѧнна произница̑ющаѧ внꙋтрьꙋ́дꙋ и҆ внѣꙋ́дꙋ.	І на всіх стінах храму навколо зробив різьблені зображення херувимів із пальмових дерев і квітів, що розпускаються, всередині і ззовні.
30	30
И҆ помо́стъ хра́ма и҆з̾ внꙋтрьꙋ́дꙋ и҆ внѣꙋ́дꙋ ѡ҆б̾ѧ́тъ зла́томъ.	І підлогу у храмі обклав золотом у внутрішній і передній частині.
31	31
И҆ вхо́дꙋ даві́ра сотворѝ двє́ри ѿ дре́въ сме́рчїихъ, и҆ пра́ги пѧтери̑чны,	Для входу в давир зробив двері з оливкового дерева, з п’ятикутними одвірками.
32	32
и҆ дво́и двє́ри ѿ дре́въ пе́ѵговыхъ, и҆ и҆зваѧ̑нїѧ на ни́хъ и҆зва̑ѧна, херꙋві́мы, и҆ фі́нїки, и҆ дщи̑цы простє́ртыѧ, и҆ ѡ҆б̾ѧ́тъ ѧ҆̀ зла́томъ, и҆ бѧ́ше зла́томъ оу҆стро́ено до херꙋві́мѡвъ и҆ до фі́нїкѡвъ.	На двох половинах дверей з оливкового дерева він зробив різьблених херувимів і пальми і квіти, що розпускаються, і обклав золотом; покрив золотом і херувимів і пальми.
33	33
И҆ та́кѡ сотворѝ вратѡ́мъ хра́ма: и҆ пра́ги ѿ дре́въ сме́рчїихъ, притво́ры четверогꙋ́бѡ.	І біля входу до храму зробив чотирикутні одвірки з оливкового дерева,
34	34
И҆ на ѻ҆бои́хъ дверѧ́хъ древа̀ пе́ѵгѡва: два̀ затвѡ́ра две́рь є҆ди́на и҆ верєѝ и҆́хъ, и҆ два̀ затвѡ́ра две́рь втора́ѧ враща́ющаѧсѧ въ себѣ̀,	і двоє дверей з кипарисового дерева; обидві половинки одних дверей були рухомі, і обидві половинки других дверей були рухомі.
35	35
(на ни́хже сотворѝ) и҆зва̑ѧнныѧ херꙋві́мы и҆ фі́нїки, и҆ дщи̑цы простє́ртыѧ, и҆ ѡ҆б̾ѧ̑тыѧ зла́томъ свѣ́шенымъ на и҆з̾ѡбраже́нїе.	І вирізав на них херувимів і пальми і квіти, що розпускаються, і обклав золотом по різьбленню.
36	36
И҆ созда̀ дво́ръ внꙋ́треннїй: въ трѝ рѧда̀ нете́саныхъ, и҆ рѧ́дъ те́санагѡ ке́дра ѡ҆́колѡ.	І побудував внутрішній двір із трьох рядів обтесаного каменю і з ряду кедрових брусів.
37	37
Въ лѣ́то четве́ртое ѡ҆снова̀ хра́мъ гдⷭ҇ень въ мцⷭ҇ѣ зі́и, во вторы́й мцⷭ҇ъ.	На четвертий рік, у місяці Зиф, [у місяці другому,] поклав він основи храму Господнього,
38	38
Во є҆динонадесѧ́тое лѣ́то въ мцⷭ҇ѣ вꙋ́лъ, се́й мцⷭ҇ъ ѻ҆смы́й, соверши́сѧ хра́мъ по всемꙋ̀ словесѝ своемꙋ̀ и҆ по всемꙋ̀ оу҆строе́нїю своемꙋ̀: и҆ созда̀ є҆го̀ въ се́дмь лѣ́тъ.	а на одинадцятому році, в місяці Булі, — це місяць восьмий, — він закінчив храм з усім приладдям його і за всіма кресленнями його; будував його сім років.
Глава́ з҃	Глава 7

1	1
И҆ до́мъ сво́й созда̀ соломѡ́нъ тремина́десѧть лѣ́ты, и҆ совершѝ соломѡ́нъ ве́сь до́мъ сво́й.	А свій дім Соломон будував тринадцять років і закінчив увесь дім свій.
2	2
И҆ созда̀ до́мъ дре́вомъ лїва́нскимъ, сто̀ лакѡ́тъ долгота̀ є҆гѡ̀, и҆ три́десѧть лакѡ́тъ высота̀ є҆гѡ̀, и҆ пѧтьдесѧ́тъ лакѡ́тъ широта̀ є҆гѡ̀, и҆ трѝ рѧ́ды столпѡ́въ ке́дровыхъ, и҆ ра́мена ке́дрѡва столпѡ́мъ.	І побудував він дім з дерева ливанського, довжиною в сто ліктів, шириною у п’ятдесят ліктів, а висотою у тридцять ліктів, на чотирьох рядах кедрових стовпів; і кедрові колоди покладені були на стовпах.
3	3
И҆ покры̀ дска́ми ке́дровыми до́мъ свы́ше над̾ страна́ми столпѡ́въ: и҆ число̀ столпѡ́въ четы́редесѧть и҆ пѧ́ть,	І настелений був поміст із кедра над колодами на сорока п’яти стовпах, по п’ятнадцять у ряд.
4	4
по пѧтина́десѧти рѧ́дъ: и҆ ѻ҆́конъ трѝ рѧда̀, и҆ кама́ра над̾ кама́рою трегꙋ́бѡ.	Віконних луток було три ряди; і три ряди вікон , вікно навпроти вікна.
5	5
И҆ всѧ̑ двє́ри и҆ кама̑ры четвероꙋгѡ́лны притворе́ни: ѿ две́рїй над̾ две́рми трегꙋ́бѡ.	І всі двері й одвірки були чотирикутні, і вікно навпроти вікна, у три ряди.
6	6
И҆ є҆ла́мъ столпѡ́въ, пѧтьдесѧ́тъ лакѡ́тъ въ долготꙋ̀, и҆ три́десѧть лакѡ́тъ въ широтꙋ̀ привѧ́зани ко є҆ла́мꙋ пред̾ лице́мъ и҆́хъ: и҆ столпѝ и҆ толстота̀ пред̾ лице́мъ тогѡ̀ є҆ла́ма.	І притвор із стовпів зробив він довжиною у п’ятдесят ліктів, шириною у тридцять ліктів, і перед ними ґанок, і стовпи, і поріг перед ними.
7	7
И҆ є҆ла́мъ престо́лѡвъ и҆дѣ́же сꙋди́ти, є҆ла́мъ сꙋди́лища, и҆ покры̀ и҆̀ ѿ землѝ да́же до верха̀ дщи́цами ке́дровыми.	Ще притвор із престолом, з якого він судив, притвор для судилища зробив він і покрив усі підлоги кедром.
8	8
И҆ до́мъ въ не́мже живѧ́ше, дво́ръ є҆ди́нъ распросте́ртъ си̑мъ по дѣ́лꙋ семꙋ̀: и҆ до́мъ созда̀ дще́ри фараѡ́ни, ю҆́же взѧ̀ соломѡ́нъ, по є҆ла́мꙋ семꙋ̀.	У домі, де він жив, інший двір позаду притвору був так само влаштований. І в домі дочки фараонової, яку взяв за себе Соломон, він зробив такий самий притвор.
9	9
Всѧ̑ сїѧ̑ бѧ́хꙋ ѿ ка́меней драгоцѣ́нныхъ и҆зва̑ѧна ѿ разстоѧ́нїѧ внꙋтрьꙋ́дꙋ, и҆ ѿ ѡ҆снова́нїѧ до кро́ва.	Усе це зроблено було з дорогих каменів, обтесаних за розміром, обрізаних пилою, з внутрішнього і з зовнішнього боку, від підвалин до виступів, і з зовнішнього боку до великого двору.
10	10
И҆ внѣꙋ́дꙋ ко дворꙋ̀ вели́комꙋ ѡ҆снова́номꙋ ка́менїемъ драги́мъ вели́кимъ, ка́менїемъ десѧтѝ лакѡ́тъ и҆ ѻ҆смѝ лакѡ́тъ,	І в основу покладені були камені дорогі, камені великі, камені в десять ліктів і камені у вісім ліктів,
11	11
и҆ съ верхꙋ̀ честны́мъ ка́менїемъ, по то́йже мѣ́рѣ несѣ́ченыхъ, и҆ ке́драми.	і зверху дорогі камені, обтесані за розміром, і кедр.
12	12
Ѡ҆́крестъ двора̀ вели́кагѡ трѝ рѧда̀ нете́саныхъ, и҆ рѧ́дъ те́санагѡ ке́дра: и҆ созда̀ дво́ръ хра́ма внꙋ́треннѣйшїй притво́ра до́мꙋ сꙋ́щагѡ пред̾ лице́мъ хра́ма.	Великий двір був обгороджений навколо трьома рядами тесаних каменів і одним рядом кедрових колод; так само і внутрішній двір храму Господнього і притвор храму.
13	13
И҆ посла̀ ца́рь соломѡ́нъ въ тѵ́ръ, и҆ взѧ̀ хїра́ма ѿ тѵ́ра,	І послав цар Соломон і взяв з Тира Хирама,
14	14
сы́на жены̀ вдови́цы, и҆ то́й бѣ̀ ѿ колѣ́на нефѳалі́млѧ: и҆ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ бѣ̀ мꙋ́жъ тѵ́рїнъ, дѣ́латель мѣ́ди, и҆ и҆спо́лненъ хꙋдо́жества и҆ ра́зꙋма и҆ вѣ́дѣнїѧ, є҆́же дѣ́лати всѧ́ко дѣ́ло мѣ́дѧное. И҆ приведо́ша є҆го̀ ко царю̀ соломѡ́нꙋ: и҆ сотворѝ всѧ̑ дѣла̀:	сина однієї вдови, з коліна Неффалимового. Батько його тирянин був мідник; він володів здатністю, мистецтвом і вмінням виробляти всякі речі з міді. І прийшов він до царя Соломона і виконував у нього всякі роботи:
15	15
и҆ слїѧ̀ два̀ столпа̑ є҆ла́мꙋ хра́ма, ѻ҆смина́десѧти лакѡ́тъ высота̀ столпа̀, и҆ ѡ҆́крестъ мѣ́ра є҆гѡ̀ четырена́десѧтихъ лакѡ́тъ ѡ҆крꙋжа́ше є҆го̀ толстота̀ столпа̀: четы́рехъ пе́рстѡвъ вглꙋблє́нїѧ: та́кожде бѣ̀ и҆ вторы́й сто́лпъ:	і зробив він два мідних стовпи, кожен у вісімнадцять ліктів висотою, і шнур у дванадцять ліктів обіймав навкруги один і другий стовпи;
16	16
и҆ два̀ возложє́нїѧ сотворѝ, лежа́ти на глава́хъ столпѡ́въ и҆злїѧ̑ннаѧ ѿ мѣ́ди: пѧтѝ лакѡ́тъ высота̀ возложе́нїѧ є҆ди́нагѡ, и҆ пѧтѝ лакѡ́тъ высота̀ возложе́нїѧ втора́гѡ:	і два вінці, відлитих з міді, він зробив, щоб покласти наверху стовпів: п’ять ліктів висоти в одному вінці і п’ять ліктів висоти у другому вінці;
17	17
и҆ сотворѝ двѣ̀ мрє́жи є҆́же покры́ти возложє́нїѧ столпѡ́въ: и҆ мре́жꙋ возложе́нїю є҆ди́номꙋ, и҆ мре́жꙋ возложе́нїю второ́мꙋ:	сітки плетеної роботи і шнури у вигляді ланцюжків для вінців, що були наверху стовпів: сім на одному вінці і сім на другому вінці.
18	18
и҆ дѣ́ло ви́симо, два̀ рѧда̀ ꙗ҆́блѡкъ мѣ́дѧныхъ сомре́жєны, дѣ́ло ви́симо, рѧ́дъ над̾ рѧ́домъ: та́кожде сотворѝ возложе́нїю второ́мꙋ:	Так зробив він стовпи і два ряди гранатових яблук навколо сітки, щоб покрити вінці, що наверху стовпів; те саме зробив і для другого вінця.
19	19
и҆ возложє́нїѧ на глава́хъ столпѡ́въ, подѡ́бна крі́нꙋ, ꙗ҆́коже во є҆ла́мѣ, четы́рехъ лакѡ́тъ:	А в притворі вінці наверху стовпів зроблені на зразок лілеї, у чотири лікті,
20	20
и҆ строе́нїе над̾ ѻ҆бои́ми столпа́ми, и҆ свы́ше стра́нъ возложе́нїе строе́нїѧ, и҆ ꙗ҆́блокѡвъ двѣ́сти рѧдѡ́въ ѡ҆́колѡ на вторѣ́й главѣ̀.	і вінці на обох стовпах угорі, прямо над випуклістю, що поряд із сіткою; і на другому вінці, рядами навкруги, двісті гранатових яблук.
21	21
И҆ поста́ви столпы̀ во є҆ла́мѣ хра́ма: и҆ поста́ви сто́лпъ є҆ди́нъ и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆ахꙋ́нъ, и҆ поста́ви сто́лпъ вторы́й и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ воѡ́съ.	І поставив стовпи до притвору храму; поставив стовп на правому боці і дав йому ім’я Іахин, і поставив стовп на лівому боці і дав йому ім’я Воаз.
22	22
И҆ на глава́хъ столпѡ́въ дѣ́ло крі́ново, и҆ сконча̀ дѣ́ло столпѡ́въ.	І над стовпами поставив вінці , зроблені на зразок лілеї; так закінчена робота над стовпами.
23	23
И҆ сотворѝ мо́ре лїѧ́но де́сѧть лакѡ́тъ ѿ кра́ѧ до кра́ѧ є҆гѡ̀, крꙋгло̀ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀: пѧ́ть лакѡ́тъ высота̀ є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆б̾ѧ́тїе є҆гѡ̀ три́десѧть ла́ктей ѡ҆крꙋжа́ше є҆̀ ѡ҆́крестъ:	І зробив лите з міді море, — від краю його до краю його десять ліктів, — зовсім кругле, висотою у п’ять ліктів, і шнур у тридцять ліктів обіймав його навкруги.
24	24
и҆ подкрѣплє́нїѧ под̾ кра́емъ є҆гѡ̀ ѡ҆́крестъ, ѡ҆крꙋжа́хꙋ є҆̀ де́сѧть лакѡ́тъ ѡ҆́колѡ: два̀ рѧда̀ подкрѣпле́нїй сли̑ты во слїѧ́нїи є҆гѡ̀ стѡѧ́ща.	Подоби огірків під краями його оточували його по десять на один лікоть, оточували море з усіх боків у два ряди; подоби огірків були відлиті з ним одним литтям.
25	25
И҆ двана́десѧть волѡ́въ под̾ мо́ремъ, трѝ зрѧ́щїи на сѣ́веръ, и҆ трѝ зрѧ́щїи на ю҆́гъ, и҆ трѝ на за́падъ, и҆ трѝ на восто́къ, и҆ всѧ̑ за̑днѧѧ и҆́хъ внꙋтрьꙋ́дꙋ, и҆ мо́ре верхꙋ̀ и҆́хъ.	Воно стояло на дванадцяти волах: три дивилися на північ, три дивилися на захід, три дивилися на південь і три дивилися на схід; море лежало на них, і зади їх повернені були усередину під нього.
26	26
И҆ оу҆́стїе є҆гѡ̀ бѧ́ше ꙗ҆́кѡ оу҆́стїе потирѧ̀ прозѧба́ющагѡ крі́на, и҆ толстота̀ є҆гѡ̀ на дла́нь.	Товщиною воно було в долоню, і краї його, зроблені подібно до країв чаші, були схожі на лілею, що розпустилася. Воно вміщало дві тисячі батів.
27	27
И҆ сотворѝ де́сѧть мехѡнѡ́ѳѡвъ мѣ́дѧныхъ, пѧ́ть лакѡ́тъ долгота̀ мехѡнѡ́ѳа є҆ди́нагѡ, и҆ четы́ри ла̑кти широта̀ є҆гѡ̀, и҆ ше́сть лакѡ́тъ высота̀ є҆гѡ̀:	І зробив він десять мідних підстав; довжина кожної підстави — чотири лікті, ширина — чотири лікті і три лікті — висота.
28	28
и҆ сїѐ дѣ́ло мехѡнѡ́ѳѡвъ, спое́ное ѡ҆ себѣ̀ и҆ спое́ное посредѣ̀ произница́ющихъ:	І ось будова підстав: у них стінки, стінки між кутовими пластинами;
29	29
и҆ на спое́нїихъ и҆́хъ посредѣ̀ произница́ющихъ львы̀ и҆ волы̀ и҆ херꙋві́мы, и҆ над̾ произница́ющими, та́кожде и҆ свы́ше и҆ сни́зꙋ львѡ́въ и҆ волѡ́въ мѣста̀, дѣ́ло низхожде́нїѧ:	на стінках, що між кутами, були зображені леви, воли і херувими; також і на кутах, а вище і нижче левів і волів — розлогі вінки;
30	30
и҆ четы́ри коле́са мѣ̑дна и҆ мехѡнѡ́ѳꙋ коемꙋ́ждо, и҆ придержа̑нїѧ мѣ̑дѧна, и҆ четы́ри ча̑сти и҆́хъ, и҆ ра́мена и҆́хъ под̾ оу҆мыва́лницами, и҆ ра́мена слїѧ̑наѧ ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ коегѡ́ждо прилежа́ще.	у кожної підстави по чотири мідних колеса й осі мідні. На чотирьох кутах виступи на зразок пліч, виступи литі внизу, під чашею, біля кожного вінка.
31	31
И҆ оу҆ста̀ є҆гѡ̀ внꙋ́трь главы̀, и҆ вы́ше є҆ди́нагѡ ла́ктѧ, и҆ оу҆ста̀ є҆гѡ̀ крꙋ̑гла: дѣ́ло та́кожде ла́ктѧ є҆ди́нагѡ и҆ по́лъ ла́ктѧ: и҆ на оу҆ста́хъ є҆гѡ̀ и҆зва̑ѧнїѧ, и҆ междꙋстѡ́лпїѧ и҆́хъ четвероꙋгѡ́лна, а҆ не крꙋ̑гла.	Отвір від внутрішнього вінка до верха в один лікоть; отвір його круглий, подібно до підніжжя стовпів, у півтора ліктя, і при отворі його статуї; але бічні стінки чотирикутні, не круглі.
32	32
И҆ четы́ри коле́са под̾ междꙋсто́лпїѧми, и҆ рꙋ́цѣ въ колесѣ́хъ въ мехѡнѡ́ѳѣ: и҆ высота̀ є҆ди́нагѡ колеса̀ ла́коть и҆ по́лъ.	Під стінками було чотири колеса, і вісі коліс на підставах; висота кожного колеса — півтора ліктя.
33	33
И҆ дѣ́ло коле́съ, ꙗ҆́кѡ дѣ́ло коле́съ колесни́цы: рꙋ́цѣ и҆́хъ и҆ вы̑и и҆́хъ, и҆ хребты̀ и҆́хъ и҆ дѣ̑ланїѧ и҆́хъ всѧ̑ лїѧ̑на.	Будова коліс така сама, як будова коліс на колісниці; вісі їх, і ободи їх, і спиці їх, і ступиці їх, усе було лите.
34	34
Четы́ри ра́мена на четы́рехъ оу҆глѣ́хъ мехѡнѡ́ѳа є҆ди́нагѡ, и҆ ѿ мехѡнѡ́ѳа ра́мена є҆гѡ̀.	Чотири виступи на чотирьох кутах кожної підстави; з підстави виходили виступи її.
35	35
И҆ на главѣ̀ мехѡнѡ́ѳа по́лъ ла́ктѧ вели́чество є҆гѡ̀, крꙋгло̀ ѡ҆́крестъ над̾ главо́ю мехѡнѡ́ѳовою: и҆ нача́ло рꙋ́къ є҆гѡ̀ и҆ спаѧ̑нїѧ є҆гѡ̀ ѿ негѡ̀: и҆ ѿверза́шесѧ въ нача́лѣхъ рꙋ́къ свои́хъ.	І наверху підстави кругле підвищення на півліктя висоти; і наверху підстави руків’я її і стінки її з однієї з нею маси.
36	36
И҆ спаѧ̑нїѧ є҆гѡ̀ подѡ́бїѧ херꙋві́мѡвъ и҆ львѡ́въ и҆ фі́нїкѡвъ стѡѧ́щаѧ, держа́щеесѧ ко́еждо проти́вꙋ лица̀ є҆гѡ̀ внꙋ́трь и҆ ѡ҆́крестъ.	І відлив він на дощечках її руків’я і на стінках її херувимів, левів і пальми, скільки де дозволяло місце, і навколо розлогі вінки.
37	37
По томꙋ́жде сотворѝ всѧ̑ де́сѧть мехѡнѡ́ѳы, по чи́нꙋ є҆ди́номꙋ и҆ по мѣ́рѣ є҆ди́нѣй, мѣ́ра є҆ди́на всѣ̑мъ.	Так зробив він десять підстав: у всіх них одне лиття, одна міра, один вигляд.
38	38
И҆ сотворѝ де́сѧть коно́бѡвъ мѣ́дѧныхъ вмѣща́ющихъ по четы́редесѧти мѣ́ръ во є҆ди́нъ коно́бъ, мѣ́рою четы́рехъ ла́ктей: коно́бъ є҆ди́нъ на ко́емждо мехѡнѡ́ѳѣ, ѿ десѧтѝ мехѡнѡ́ѳѡвъ.	І зробив десять мідних умивальниць: кожна умивальниця вміщала сорок батів, кожна умивальниця була в чотири лікті, кожна умивальниця стояла на одній з десяти підстав.
39	39
И҆ поста́ви пѧ́ть мехѡнѡ́ѳѡвъ по деснѣ́й странѣ̀ хра́ма на восто́къ, и҆ пѧ́ть по лѣ́вѣй странѣ̀ хра́ма: и҆ мо́ре ѿ страны̀ хра́ма ѡ҆деснꙋ́ю на восто́ки въ оу҆́глѣ полꙋ́деннѣмъ.	І розставив підстави — п’ять на правому боці храму і п’ять на лівому боці храму, а море поставив на правому боці храму, на східно-південній стороні.
40	40
И҆ сотворѝ хїра́мъ коно́бы и҆ тепли̑цы и҆ фїа́лы: и҆ сконча̀ хїра́мъ всѧ̑ дѣла̀ творѧ̀, ꙗ҆̀же творѧ́ше царе́ви соломѡ́нꙋ во хра́мѣ гдⷭ҇ни:	І зробив Хирам умивальниці і лопатки і чаші. І закінчив Хирам усю роботу, яку виконував у царя Соломона для храму Господнього:
41	41
стѡлпа̀ два̀, и҆ ѡ҆бви̑тїѧ столпѡ́въ над̾ глава́ми столпѡ́въ два̀: и҆ мрє́жи двѣ̀, є҆́же покрыва́ти ѻ҆́ба ѡ҆бви̑тїѧ и҆зва́ѧныхъ, ꙗ҆̀же на столпѣ́хъ сꙋ́ть:	два стовпи і два опоясання вінців, що наверху стовпів, і дві сітки для покриття двох опоясань вінців, що наверху стовпів;
42	42
ꙗ҆́блокѡвъ мѣ́дѧныхъ четы́реста ѻ҆бѣ́ма мре́жема, два̀ рѧда̀ ꙗ҆́блокѡвъ мре́жи є҆ди́нѣй, покрыва́ти ѻ҆́ба ѡ҆бви̑тїѧ мехѡнѡ́ѳа, ꙗ҆̀же на ѻ҆бои́хъ столпѣ́хъ:	і чотириста ґранатових яблук на двох сітках; два ряди ґранатових яблук для кожної сітки, для покриття двох опоясань вінців, що на стовпах;
43	43
и҆ мехѡнѡ́ѳѡвъ де́сѧть и҆ коно́бѡвъ де́сѧть на мехѡнѡ́ѳѣ:	і десять підстав і десять умивальниць на підставах;
44	44
и҆ мо́ре є҆ди́но, и҆ волѡ́въ двана́десѧть под̾ мо́ремъ:	одне море і дванадцять волів під морем;
45	45
и҆ коно́бы и҆ тепли̑цы и҆ фїа́лы, и҆ всѧ̑ сосꙋ́ды, ꙗ҆̀же сотворѝ хїра́мъ царю̀ соломѡ́нꙋ во хра́мѣ гдⷭ҇ни: и҆ столпѡ́въ четы́редесѧть и҆ ѻ҆́смь до́мꙋ царе́ва и҆ до́мꙋ гдⷭ҇нѧ: всѧ̑ дѣла̀ царє́ва, ꙗ҆̀же сотворѝ хїра́мъ, бы́ша мѣ̑дѧна всѧ̑.	і тази, і лопатки, і чаші. Всі речі, що зробив Хирам царю Соломону для храму Господнього, були з полірованої міді.
46	46
Бли́з̾ і҆ѻрда́на слїѧ̀ и҆̀хъ ца́рь въ толстотѣ̀ землѝ, междꙋ̀ сокхѡ́ѳомъ и҆ междꙋ̀ сїра́момъ.	Цар виливав їх у глинистій землі, в околиці Йордану, між Сокхофом і Цартаном.
47	47
Не бѣ̀ вѣ́са мѣ́ди, ѿ неѧ́же творѧ́ше всѧ̑ дѣла̀ сїѧ̑, ѿ мно́жества ѕѣлѡ̀, не бѣ̀ предѣ́ла вѣ́сꙋ мѣ́ди.	І поставив Соломон усі ці речі на місце . Через надзвичайну їх кількість, вага міді не визначена.
48	48
И҆ дадѐ ца́рь соломѡ́нъ всѧ̑ сосꙋ́ды, ꙗ҆̀же сотворѝ во хра́мъ гдⷭ҇ень: ѻ҆лта́рь златы́й и҆ трапе́зꙋ, на не́йже хлѣ́бы приноше́нїѧ, златꙋ́ю,	І зробив Соломон усі речі, що у храмі Господньому: золотий жертовник і золотий стіл, на якому хліби предложення;
49	49
и҆ свѣ́щники пѧ́ть ѡ҆деснꙋ́ю и҆ пѧ́ть ѡ҆шꙋ́юю пред̾ лице́мъ даві́ра (ст҃а̑ѧ ст҃ы́хъ) златы̑ѧ спа̑ѧны, и҆ лампа̑ды, и҆ свѣти́лники, и҆ щипцы̀ златы̑ѧ,	і світильники — п’ять праворуч і п’ять ліворуч, перед заднім відділенням храму, з чистого золота, і квіти, і лампадки, і щипці із золота;
50	50
и҆ преддве́рїе, и҆ гво́здїе, и҆ фїа́лы и҆ блю̑да и҆ кади̑лницы зла̑ты спа̑ѧны: и҆ верєѝ вра́тъ до́мꙋ внꙋ́треннѧгѡ ст҃а́гѡ ст҃ы́хъ, и҆ двє́ри хра́ма златы̑ѧ.	і блюда, і ножі, і чаші, і лотки, і кадильниці з чистого золота, і завіси у дверях внутрішнього храму у Святому Святих і у дверях у храмі теж із золота.
51	51
И҆ соверши́сѧ дѣ́ло, є҆́же сотворѝ соломѡ́нъ во хра́мѣ гдⷭ҇ни: и҆ внесѐ соломѡ́нъ ст҃а̑ѧ даві́да ѻ҆тца̀ своегѡ̀ и҆ всѧ̑ ст҃а̑ѧ соломѡ́нѡва, сребро̀ и҆ зла́то, и҆ сосꙋ́ды дадѐ въ сокро́вище хра́ма гдⷭ҇нѧ.	Так звершена вся робота, яку виконав цар Соломон для храму Господнього. І приніс Соломон посвячене Давидом, батьком його; срібло і золото і речі віддав у скарбниці храму Господнього.
Глава́ и҃	Глава 8

1	1
И҆ собра̀ ца́рь соломѡ́нъ всѧ̑ старѣ̑йшины і҆и҃лєвы, всѧ̑ нача̑ла колѣ́нъ, старѣ̑йшины ѻ҆те́чествъ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ къ себѣ̀ во сїѡ́нъ, є҆́же пренестѝ кївѡ́тъ завѣ́та гдⷭ҇нѧ ѿ гра́да даві́дова: то́й є҆́сть сїѡ́нъ.	Тоді скликав Соломон старійшин Ізраїлевих і всіх начальників колін, глав поколінь синів Ізраїлевих, до царя Соломона в Єрусалим, щоб перенести ковчег завіту Господнього з міста Давидового, тобто Сиона.
2	2
И҆ собра́шасѧ ко царю̀ соломѡ́нꙋ всѝ лю́дїе і҆и҃лєвы въ мцⷭ҇ъ а҆ѳані́мъ въ пра́здникъ: се́й є҆́сть мцⷭ҇ъ седмы́й.	І зібралися до царя Соломона на свято всі ізраїльтяни в місяці Афанимі, який є сьомий місяць.
3	3
И҆ прїидо́ша всѝ старѣ̑йшины і҆и҃лєвы, и҆ взѧ́ша і҆ере́є кївѡ́тъ,	І прийшли усі старійшини Ізраїлеві; і підняли священики ковчег,
4	4
и҆ вознесо́ша кївѡ́тъ гдⷭ҇ень, и҆ ски́нїю свидѣ́нїѧ, и҆ всѧ̑ сосꙋ́ды ст҃ы̑ѧ ꙗ҆̀же во ски́нїи свидѣ́нїѧ: и҆ вознесо́ша ѧ҆̀ і҆ере́є и҆ леѵі́ти.	і понесли ковчег Господній і скинію зібрання і всі священні речі, що були в скинії; і несли їх священики і левити.
5	5
Ца́рь же соломѡ́нъ и҆ ве́сь собо́ръ і҆и҃лскїй, собра́вшесѧ къ немꙋ̀, съ ни́мъ пред̾ кївѡ́томъ жрѧ́хꙋ волы̀ и҆ ѻ҆́вцы несочтє́нны, безчи́слєнны ѿ мно́жества.	А цар Соломон і з ним уся громада Ізраїлева, яка зібралася до нього, йшли перед ковчегом, приносячи жертви з дрібної і великої худоби, яких неможливо порахувати і визначити, через велику кількість їх.
6	6
И҆ внесо́ша і҆ере́є кївѡ́тъ завѣ́та гдⷭ҇нѧ на мѣ́сто є҆гѡ̀ во даві́ръ хра́ма, во ст҃а̑ѧ ст҃ы́хъ, под̾ кри́ла херꙋві́мѡвъ.	І внесли священики ковчег завіту Господнього на місце його, у давир храму, у Святе Святих, під крила херувимів.
7	7
Херꙋві́ми бо бѣ́ша распросте́рше крилѣ̑ над̾ мѣ́стомъ кївѡ́та: и҆ ѡ҆крыва́хꙋ херꙋві́ми над̾ кївѡ́томъ и҆ над̾ ст҃ы́ми є҆гѡ̀ сверхꙋ̀.	Бо херувими простягали крила над місцем ковчега, і покривали херувими зверху ковчег і жердини його.
8	8
И҆ ѡ҆бдержа́ста ѡ҆свѧщє́наѧ: и҆ зрѧ́хꙋсѧ главы̑ ѡ҆свѧще́нныхъ ѿ ст҃ы́хъ къ лицꙋ̀ даві́ра, и҆ не ꙗ҆влѧ́хꙋсѧ внѣ̀.	І висунулися жердини так, що головки жердини видні були зі святилища перед давиром, але не виходили назовні; вони там і до цього дня.
9	9
Не бѣ̀ въ кївѡ́тѣ то́кмѡ двѣ̀ скрижа̑ли ка́мєнны, скрижа̑ли завѣ́та, и҆̀хже положѝ мѡѷсе́й въ хѡри́вѣ, ꙗ҆̀же завѣща̀ гдⷭ҇ь со сына́ми і҆и҃левыми, внегда̀ и҆сходи́ти и҆̀мъ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ.	В ковчезі нічого не було, крім двох кам’яних скрижалей, які поклав туди Мойсей на Хориві, коли Господь уклав завіт із синами Ізраїлевими, після виходу їх із землі Єгипетської.
10	10
И҆ бы́сть є҆гда̀ и҆зыдо́ша і҆ере́є и҆з̾ свѧти́лища, и҆ ѡ҆́блакъ и҆спо́лни хра́мъ гдⷭ҇ень,	Коли священики вийшли зі святилища, хмара наповнила дім Господній;
11	11
и҆ не можа́хꙋ і҆ере́є ста́ти слꙋжи́ти ѿ лица̀ ѡ҆́блака, ꙗ҆́кѡ и҆спо́лни сла́ва гдⷭ҇нѧ хра́мъ.	і не могли священики стояти на служінні, через хмару, бо слава Господня наповнила храм Господній.
12	12
Тогда̀ речѐ соломѡ́нъ: гдⷭ҇ь речѐ є҆́же ѡ҆бита́ти во мглѣ̀,	Тоді сказав Соломон: Господь сказав, що Він благоволить жити в імлі;
13	13
а҆́зъ же созда́хъ до́мъ и҆́мени твоемꙋ̀ ст҃ъ тебѣ̀ и҆ гото́въ, и҆ прⷭ҇то́лꙋ твоемꙋ̀, є҆́же ѡ҆бита́ти тебѣ̀ въ не́мъ во вѣ́ки.	я побудував храм на оселю Твою, місце, щоб перебувати Тобі повіки.
14	14
И҆ ѡ҆братѝ ца́рь лицѐ своѐ и҆ благословѝ ца́рь всего̀ і҆и҃лѧ: ве́сь же собо́ръ і҆и҃левъ стоѧ́ше.	І повернувся цар лицем своїм, і благословив усе зібрання ізраїльтян; все зібрання ізраїльтян стояло, —
15	15
И҆ речѐ (ца́рь): блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ дне́сь, и҆́же гл҃а оу҆сты̑ свои́ми ѡ҆ даві́дѣ ѻ҆тцѣ̀ мое́мъ и҆ рꙋка́ма свои́ма и҆спо́лни, гл҃ѧ:	і сказав: благословенний Господь Бог Ізраїлів, Який сказав Своїми вустами Давиду, батькові моєму, і нині виконав рукою Своєю! Він говорив:
16	16
ѿ днѐ въ ѻ҆́ньже и҆зведо́хъ лю́ди моѧ̑ і҆и҃лѧ и҆з̾ є҆гѵ́пта, не и҆збра́хъ гра́да ѿ всѣ́хъ племе́нъ і҆и҃левыхъ на созда́нїе хра́мꙋ, є҆́же бы́ти и҆́мени моемꙋ̀ та́мѡ: но и҆збра́хъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ бы́ти и҆́мени моемꙋ̀ та́мѡ: и҆ и҆збра́хъ даві́да бы́ти є҆мꙋ̀ властели́нꙋ над̾ людьмѝ мои́ми і҆и҃лемъ:	«з того дня, як Я вивів народ Мій Ізраїля з Єгипту, Я не обрав міста в жодному з колін Ізраїлевих, щоб побудований був дім, у якому перебувало б ім’я Моє; [але обрав Єрусалим для перебування в ньому імені Мого] й обрав Давида, щоб бути йому над народом Моїм Ізраїлем».
17	17
и҆ бы́сть на се́рдцы ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀ даві́дꙋ, є҆́же созда́ти хра́мъ и҆́мени гдⷭ҇а бг҃а і҆и҃лева,	У Давида, батька мого, було на серці побудувати храм імені Господа Бога Ізраїлевого;
18	18
и҆ речѐ гдⷭ҇ь къ даві́дꙋ ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀: поне́же взы́де на се́рдце твоѐ є҆́же созда́ти хра́мъ и҆́мени моемꙋ̀, до́брѣ сотвори́лъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ бы́сть на се́рдцы твое́мъ:	але Господь сказав Давиду, батькові моєму: «у тебе є на серці побудувати храм імені Моєму; добре, що це в тебе лежить на серці;
19	19
ѻ҆ба́че ты̀ не сози́ждеши хра́ма, но ра́звѣ сы́нъ тво́й, и҆́же и҆зы́де и҆з̾ чре́слъ твои́хъ, то́й сози́ждетъ хра́мъ и҆́мени моемꙋ̀:	однак не ти побудуєш храм, а син твій, який вийшов із стегон твоїх, він побудує храм імені Моєму».
20	20
и҆ возста́ви гдⷭ҇ь гл҃го́лъ сво́й є҆го́же гл҃а: и҆ воста́хъ вмѣ́стѡ даві́да ѻ҆тца̀ моегѡ̀, и҆ сѣдо́хъ на престо́лѣ і҆и҃левѣ, ꙗ҆́коже гл҃а гдⷭ҇ь, и҆ созда́хъ хра́мъ и҆́мени гдⷭ҇а бг҃а і҆и҃лева,	І виконав Господь слово Своє, яке промовив. Я вступив на місце батька мого Давида і сів на престолі Ізраїлевім, як сказав Господь, і побудував храм імені Господа Бога Ізраїлевого;
21	21
и҆ поста́вихъ та́мѡ мѣ́сто кївѡ́тꙋ, въ не́мже є҆́сть та́мѡ завѣ́тъ гдⷭ҇ень, є҆го́же завѣща̀ гдⷭ҇ь со ѻ҆тцы̑ на́шими во и҆звожде́нїи и҆́хъ и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петскїѧ.	і приготував там місце для ковчега, в якому завіт Господа, укладений Ним з батьками нашими, коли Він вивів їх із землі Єгипетської.
22	22
И҆ ста̀ соломѡ́нъ пред̾ лице́мъ ѻ҆лтарѧ̀ гдⷭ҇нѧ пред̾ всѣ́мъ собо́ромъ і҆и҃левымъ и҆ воздви́же рꙋ́цѣ своѝ на не́бо,	І став Соломон перед жертовником Господнім перед усім зібранням ізраїльтян, і підняв руки свої до неба,
23	23
и҆ речѐ: гдⷭ҇и бж҃е і҆и҃левъ, нѣ́сть ꙗ҆́коже ты̀ бг҃ъ на нб҃сѝ горѣ̀ и҆ на землѝ ни́зꙋ, хранѧ́й завѣ́тъ и҆ млⷭ҇ть рабꙋ̀ твоемꙋ̀ ходѧ́щемꙋ пред̾ тобо́ю всѣ́мъ се́рдцемъ свои́мъ,	і сказав: Господи Боже Ізраїлів! немає подібного до Тебе Бога на небесах вгорі і на землі внизу; Ти зберігаєш завіт і милість до рабів Твоїх, які ходять перед Тобою всім серцем своїм.
24	24
ꙗ҆̀же сохрани́лъ є҆сѝ рабꙋ̀ твоемꙋ̀ даві́дꙋ ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀: и҆́бо гл҃алъ є҆сѝ оу҆сты̑ твои́ми и҆ рꙋка́ма твои́ма соверши́лъ є҆сѝ, ꙗ҆́коже де́нь се́й:	Ти виконав рабу Твоєму Давиду, батькові моєму, те, що говорив йому; що промовив Ти вустами Твоїми, те в цей день звершив рукою Твоєю.
25	25
и҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и бж҃е і҆и҃левъ, сохранѝ рабꙋ̀ твоемꙋ̀ даві́дꙋ ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀, ꙗ҆̀же ре́клъ є҆сѝ є҆мꙋ̀, гл҃ѧ: не ѡ҆скꙋдѣ́етъ мꙋ́жъ ѿ лица̀ моегѡ̀ сѣдѧ́й на престо́лѣ і҆и҃левѣ, то́кмѡ а҆́ще сохранѧ́тъ ча̑да твоѧ̑ пꙋти̑ своѧ̑, є҆́же ходи́ти предо мно́ю, ꙗ҆́коже ходи́лъ є҆сѝ предо мно́ю:	І нині, Господи Боже Ізраїлів, виконай рабу Твоєму Давиду, батькові моєму, те, що говорив Ти йому, сказавши: «не припиниться у тебе перед лицем Моїм той, хто сидить на престолі Ізраїлевім, якщо тільки сини твої будуть триматися путі своєї, ходячи переді Мною так, як ти ходив переді Мною».
26	26
и҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и бж҃е і҆и҃левъ, да оу҆вѣ́ритсѧ гл҃го́лъ тво́й, є҆го́же ре́клъ є҆сѝ даві́дꙋ ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀:	І нині, Боже Ізраїлів, нехай буде вірне слово Твоє, яке Ти промовив рабу Твоєму Давиду, батькові моєму!
27	27
ꙗ҆́кѡ а҆́ще и҆́стиннѡ всели́тсѧ бг҃ъ съ челѡвѣ́ки на землѝ; а҆́ще нб҃о и҆ нб҃о нб҃сѐ не довлѣ́ютъ тѝ, кольмѝ па́че хра́мъ се́й, є҆го́же созда́хъ и҆́мени твоемꙋ̀;	Воістину, чи Богові жити на землі? Небо і небо небес не вміщають Тебе, тим менше цей храм, який я побудував [імені Твоєму];
28	28
и҆ да при́зриши на моли́твꙋ мою̀, гдⷭ҇и бж҃е і҆и҃левъ, послꙋ́шати моли́твы, є҆́юже мо́литсѧ ра́бъ тво́й пред̾ тобо́ю къ тебѣ̀ дне́сь,	але зглянься на молитву раба Твого і на прохання його, Господи Боже мій; почуй благання і молитву, якою раб Твій благає Тебе нині.
29	29
да бꙋ́дꙋтъ ѻ҆́чи твоѝ ѿвє́рсты на хра́мъ се́й де́нь и҆ но́щь, на мѣ́сто ѡ҆ не́мже ре́клъ є҆сѝ: бꙋ́детъ и҆́мѧ моѐ та́мѡ на оу҆слы́шанїе моли́твы, є҆́юже мо́литсѧ ра́бъ тво́й на мѣ́стѣ се́мъ де́нь и҆ но́щь:	Нехай будуть очі Твої відкриті на храм цей день і ніч, на це місце, про яке Ти сказав: «Моє ім’я буде там»; почуй молитву, якою буде молитися раб Твій на місці цім.
30	30
и҆ оу҆слы́шиши моли́твꙋ раба̀ твоегѡ̀ и҆ люді́й твои́хъ і҆и҃лѧ, ѡ҆ ни́хже помо́лѧтсѧ на мѣ́стѣ се́мъ: и҆ ты̀ оу҆слы́шиши на мѣ́стѣ ѡ҆бита́лища твоегѡ̀ на нб҃сѝ, и҆ сотвори́ши и҆ поми́лꙋеши:	Почуй моління раба Твого і народу Твого Ізраїля, коли вони будуть молитися на місці цьому; почуй на місці перебування Твого, на небесах, почуй і помилуй.
31	31
є҆ли̑ка а҆́ще согрѣши́тъ кі́йждо ко и҆́скреннемꙋ своемꙋ̀, и҆ а҆́ще прїи́метъ на него̀ клѧ́твꙋ є҆́же клѧ́ти є҆го̀, и҆ прїи́детъ, и҆ и҆сповѣ́сть пред̾ лице́мъ ѻ҆лтарѧ̀ твоегѡ̀ въ хра́мѣ се́мъ:	Коли хто згрішить проти ближнього свого, і вимагатиме від нього клятви, щоб він поклявся, і для клятви прийдуть до жертовника Твого у храм цей,
32	32
и҆ ты̀ оу҆слы́шиши ѿ нб҃сѐ, и҆ сотвори́ши сꙋ́дъ лю́демъ твои̑мъ і҆и҃лю: ѡ҆сꙋди́ти беззако́ннаго, да́ти пꙋ́ть є҆гѡ̀ на главꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆правди́ти првⷣнаго, да́ти є҆мꙋ̀ по пра́вдѣ є҆гѡ̀:	тоді Ти почуй з неба і вчини суд над рабами Твоїми, звинувать винного, поклавши вчинок його на голову його, і виправдай правого, воздавши йому за правдою його.
33	33
є҆гда̀ падꙋ́тъ лю́дїе твоѝ і҆и҃ль пред̾ враги̑, ꙗ҆́кѡ согрѣша́тъ тѝ, и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ къ тебѣ̀, и҆ и҆сповѣ́дѧтсѧ и҆́мени твоемꙋ̀, и҆ помо́лѧтсѧ и҆ возглаго́лютъ моли́твꙋ къ тебѣ̀ въ хра́мѣ се́мъ:	Коли народ Твій Ізраїль буде вражений ворогом за те, що згрішив перед Тобою, і коли вони звернуться до Тебе, і сповíдають ім’я Твоє, і будуть просити і благати Тебе в цьому храмі,
34	34
и҆ ты̀ оу҆слы́шиши съ нб҃сѐ, и҆ млⷭ҇тивъ бꙋ́деши ѡ҆ согрѣше́нїихъ люді́й свои́хъ і҆и҃лѧ, и҆ возврати́ши ѧ҆̀ въ зе́млю, ю҆́же да́лъ є҆сѝ ѻ҆тцє́мъ и҆́хъ:	тоді Ти почуй з неба і прости гріх народу Твого Ізраїля, і поверни їх у землю, яку Ти дав батькам їхнім.
35	35
внегда̀ заключи́тисѧ небесѝ и҆ не бы́ти дождю̀, ꙗ҆́кѡ согрѣша́тъ тѝ, и҆ помо́лѧтсѧ на мѣ́стѣ се́мъ, и҆ и҆сповѣ́дѧтсѧ и҆́мени твоемꙋ̀, и҆ ѿ грѣ̑хъ свои́хъ ѡ҆братѧ́тсѧ, є҆гда̀ смири́ши и҆̀хъ:	Коли закриється небо і не буде дощу за те, що вони згрішили перед Тобою, і коли помоляться на місці цьому і сповідають ім’я Твоє і навернуться від гріха свого, бо Ти смирив їх,
36	36
и҆ оу҆слы́шиши съ нб҃сѐ, и҆ млⷭ҇тивъ бꙋ́деши ѡ҆ грѣсѣ́хъ раба̀ твоегѡ̀ и҆ люді́й твои́хъ і҆и҃лѧ: ꙗ҆́кѡ ꙗ҆ви́ши и҆̀мъ пꙋ́ть благі́й ходи́ти по немꙋ̀, и҆ да́си до́ждь на зе́млю, ю҆́же да́лъ є҆сѝ лю́демъ твои̑мъ въ достоѧ́нїе:	тоді почуй з неба і прости гріх рабів Твоїх і народу Твого Ізраїля, указавши їм добру путь, по якій іти, і пошли дощ на землю Твою, яку Ти дав народу Твоєму в спадщину.
37	37
гла́дъ а҆́ще бꙋ́детъ, сме́рть а҆́ще бꙋ́детъ, є҆гда̀ бꙋ́детъ возжже́нїе, гꙋ́сєницы, ржа̀ а҆́ще бꙋ́детъ, и҆ а҆́ще ѡ҆скорбѧ́тъ ѧ҆̀ вразѝ и҆́хъ въ є҆ди́нѣмъ ѿ градѡ́въ и҆́хъ: всѐ проти́вное, всѧ́ка болѣ́знь,	Чи буде на землі голод, чи буде моровиця, чи буде палючий вітер, іржа, сарана, черва, чи ворог буде тіснити його на землі його, чи буде яка біда, яка хвороба, —
38	38
всѧ́ка моли́тва, всѧ́ко моле́нїе а҆́ще бꙋ́детъ всѧ́комꙋ человѣ́кꙋ ѿ люді́й і҆и҃левыхъ, є҆гда̀ позна́етъ кі́йждо болѣ́знь се́рдца своегѡ̀, и҆ воздви́гнетъ рꙋ́цѣ своѝ въ хра́мѣ се́мъ:	всяку молитву, всяке прохання, яке буде від якої-небудь людини у всьому народі Твоєму Ізраїлі, коли вони відчують біду в серці своєму і простягнуть руки свої до храму цього,
39	39
и҆ ты̀ оу҆слы́шиши ѿ нб҃сѐ, ѿ гото́вагѡ жили́ща твоегѡ̀, и҆ млⷭ҇тивъ бꙋ́деши, и҆ сотвори́ши, и҆ да́си коемꙋ́ждо по пꙋтє́мъ є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже оу҆вѣ́си се́рдце є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆ди́нъ то́кмѡ вѣ́си всѣ́хъ сердца̀ сынѡ́въ человѣ́ческихъ:	Ти почуй з неба, з місця оселі Твоєї, і помилуй; сотвори і воздай кожному за путями його, бо Ти знаєш серце його, тому що Ти один знаєш серця всіх синів людських:
40	40
да боѧ́тсѧ тебє̀ всѧ̑ дни̑, въ нѧ́же поживꙋ́тъ на землѝ, ю҆́же да́лъ є҆сѝ ѻ҆тцє́мъ на́шымъ:	щоб вони боялися Тебе в усі дні, доки живуть на землі, яку Ти дав батькам нашим.
41	41
и҆ чꙋжде́мꙋ, и҆́же нѣ́сть ѿ люді́й твои́хъ і҆и҃лѧ, то́й а҆́ще прїи́детъ ѿ землѝ и҆здале́ча ра́ди и҆́мене твоегѡ̀, занѐ оу҆слы́шатъ и҆́мѧ твоѐ вели́ко, и҆ рꙋ́кꙋ твою̀ крѣ́пкꙋю, и҆ мы́шцꙋ твою̀ высо́кꙋю,	Якщо й іноплемінник, що не від Твого народу Ізраїля, прийде з землі далекої заради імені Твого, —
42	42
и҆ прїи́детъ, и҆ помо́литсѧ на мѣ́стѣ се́мъ:	бо і вони почують про Твоє ім’я велике і про Твою руку кріпку і про Твою силу простерту, — і прийде він і помолиться біля храму цього,
43	43
и҆ ты̀ оу҆слы́шиши съ нб҃сѐ ѿ гото́вагѡ жили́ща твоегѡ̀, и҆ сотвори́ши по всѣ́мъ, въ є҆ли́кихъ а҆́ще призове́тъ тѧ̀ чꙋжді́й, ꙗ҆́кѡ да оу҆разꙋмѣ́ютъ всѝ лю́дїе земні́и и҆́мѧ твоѐ и҆ оу҆боѧ́тсѧ тебє̀, ꙗ҆́коже лю́дїе твоѝ і҆и҃ль, и҆ разꙋмѣ́ютъ, ꙗ҆́кѡ и҆́мѧ твоѐ нарече́сѧ на хра́мѣ се́мъ, є҆го́же созда́хъ:	почуй з неба, з місця оселі Твоєї, і зроби все, про що буде взивати до Тебе іноплемінник, щоб усі народи землі знали ім’я Твоє, щоб боялися Тебе, як народ Твій Ізраїль, щоб знали, що ім’ям Твоїм називається храм цей, який я побудував.
44	44
є҆гда̀ и҆зы́дꙋтъ лю́дїе твоѝ на бра́нь на врагѝ своѧ̑, пꙋте́мъ и҆́мже возврати́ши ѧ҆̀, и҆ помо́лѧтсѧ и҆́менемъ гдⷭ҇нимъ пꙋте́мъ гра́да, є҆го́же и҆збра́лъ є҆сѝ себѣ̀, и҆ ко хра́мꙋ, є҆го́же а҆́зъ созда́хъ и҆́мени твоемꙋ̀:	Коли вийде народ Твій на війну проти ворога свого дорогою, якою Ти пошлеш його, і буде молитися Господу, обернувшись до міста, яке Ти обрав, і до храму, який я побудував імені Твоєму,
45	45
и҆ ты̀ оу҆слы́шиши съ нб҃сѐ моли́твꙋ и҆́хъ и҆ молє́нїѧ и҆́хъ, и҆ сотвори́ши ѡ҆правда́нїе и҆̀мъ:	тоді почуй з неба молитву їхню і прохання їхнє і зроби, що потрібно для них.
46	46
ꙗ҆́кѡ согрѣша́тъ тѝ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть человѣ́къ, и҆́же не согрѣши́тъ, и҆ разгнѣ́ваешисѧ на нѧ̀, и҆ преда́си ѧ҆̀ пред̾ врагѝ, и҆ поплѣнѧ́тъ и҆̀хъ плѣнѧ́щїи въ зе́млю дале́че, и҆лѝ бли́з̾,	Коли вони згрішать перед Тобою, — бо немає людини, яка не грішила б, — і Ти прогніваєшся на них і віддаси їх ворогам, і ті, що полонили їх, відведуть їх у ворожу землю, далеку або близьку;
47	47
и҆ ѡ҆братѧ́тъ сердца̀ своѧ̑ въ землѝ, а҆́може пресели́шасѧ, и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ, и҆ помо́лѧтсѧ тебѣ̀ въ землѝ преселе́нїѧ своегѡ̀, глаго́люще: согрѣши́хомъ, беззако́нновахомъ, непра́вдовахомъ:	і коли вони в землі, в якій будуть знаходитися в полоні, ввійдуть у себе і звернуться і будуть молитися Тобі в землі тих, хто полонив їх, промовляючи: «ми згрішили, вчинили беззаконня, ми винні»;
48	48
и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ ко тебѣ̀ всѣ́мъ се́рдцемъ свои́мъ и҆ все́ю дꙋше́ю свое́ю въ землѝ вра̑гъ свои́хъ, а҆́може преве́лъ є҆сѝ и҆̀хъ, и҆ помо́лѧтсѧ къ тебѣ̀ по пꙋтѝ землѝ своеѧ̀, ю҆́же да́лъ є҆сѝ ѻ҆тцє́мъ и҆́хъ, и҆ ко гра́дꙋ, є҆го́же и҆збра́лъ є҆сѝ, и҆ ко хра́мꙋ, є҆го́же созда́хъ и҆́мени твоемꙋ̀:	і коли звернуться до Тебе всім серцем своїм і всією душею своєю в землі ворогів, які полонили їх, і будуть молитися Тобі, звернувшись до землі своєї, яку Ти дав батькам їхнім, до міста, яке Ти обрав, і до храму, який я побудував імені Твоєму,
49	49
и҆ оу҆слы́шиши ѿ нб҃сѐ, ѿ гото́вагѡ жили́ща твоегѡ̀ моли́твꙋ и҆́хъ и҆ моле́нїе и҆́хъ, и҆ сотвори́ши ѡ҆правда́нїе и҆̀мъ,	тоді почуй з неба, з місця оселі Твоєї, молитву і прохання їхні і вчини, що потрібно для них;
50	50
и҆ млⷭ҇тивъ бꙋ́деши непра́вдамъ и҆́хъ, и҆́миже согрѣши́ша тѝ, и҆ по всѣ̑мъ ѿмета́нїємъ и҆́хъ, и҆́миже ѿверго́шасѧ тебє̀, да да́си и҆̀хъ въ щедрѡ́ты пред̾ плѣни́вшими и҆́хъ, и҆ оу҆ще́дрѧтъ ѧ҆̀:	і прости народу Твоєму, в чому він згрішив перед Тобою, і всі провини його, які він зробив перед Тобою, і пробуди співстраждання до них у тих, хто полонив їх, щоб вони були милостиві до них:
51	51
ꙗ҆́кѡ лю́дїе твоѝ и҆ наслѣ́дїе твоѐ сꙋ́ть, и҆̀хже и҆зве́лъ є҆сѝ и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петскїѧ ѿ среды̀ пе́щи желѣ́зныѧ:	бо вони Твій народ і Твій наділ, який Ти вивів з Єгипту, із залізної печі.
52	52
и҆ да бꙋ́дꙋтъ оу҆́ши твоѝ и҆ ѻ҆́чи твоѝ ѿвє́рсты на моли́твꙋ раба̀ твоегѡ̀ и҆ къ моле́нїю люді́й твои́хъ і҆и҃лѧ, послꙋ́шати и҆̀хъ ѡ҆ всѣ́хъ, ѡ҆ ни́хже призовꙋ́тъ тѧ̀,	Нехай будуть [вуха Твої і] очі Твої відкриті на молитву раба Твого і на молитву народу Твого Ізраїля, щоб чути їх завжди, коли вони будуть закликати Тебе,
53	53
ꙗ҆́кѡ ты̀ и҆збра́лъ є҆сѝ ѧ҆̀ себѣ̀ въ наслѣ́дїе ѿ всѣ́хъ люді́й землѝ, ꙗ҆́коже гл҃алъ є҆сѝ рꙋко́ю раба̀ твоегѡ̀ мѡѷсе́а, внегда̀ и҆звестѝ тебѣ̀ ѻ҆тцы̀ на́шѧ и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, гдⷭ҇и гдⷭ҇и. Тогда̀ глаго́ла соломѡ́нъ ѡ҆ хра́мѣ, є҆гда̀ совершѝ созида́ти є҆го̀: со́лнце позна́но сотворѝ на нб҃сѝ: гдⷭ҇ь речѐ пребыва́ти во мглѣ̀: сози́жди хра́мъ мо́й, хра́мъ благолѣ́пный себѣ̀, є҆́же пребыва́ти въ но́вости: не сїе́ ли пи́сано въ кни́гахъ пѣ́сни;	бо Ти відокремив їх Собі в наділ з усіх народів землі, як Ти вирік через Мойсея, раба Твого, коли вивів батьків наших з Єгипту, Владико Господи!
54	54
И҆ бы́сть є҆гда̀ сконча̀ соломѡ́нъ молѧ́сѧ ко гдⷭ҇ꙋ все́ю моли́твою и҆ моле́нїемъ си́мъ, и҆ воста̀ ѿ лица̀ ѻ҆лтарѧ̀ гдⷭ҇нѧ припа́дъ на кѡлѣ́на своѧ̑, и҆ рꙋ́цѣ своѝ воздѣ̀ на не́бо,	Коли Соломон промовив усі ці моління і прохання до Господа, тоді встав з колін від жертовника Господнього, руки ж його були підняті до неба.
55	55
и҆ ста̀, и҆ благословѝ ве́сь собо́ръ і҆и҃левъ, гла́сомъ ве́лїимъ глаго́лѧ:	І стоячи благословив усе зібрання ізраїльтян, гучним голосом промовляючи:
56	56
блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь (бг҃ъ) дне́сь, и҆́же дадѐ поко́й лю́демъ свои̑мъ і҆и҃лю, по всѣ̑мъ є҆ли̑ка гл҃а: не премѣни́сѧ сло́во ни є҆ди́но во всѣ́хъ словесѣ́хъ є҆гѡ̀ бл҃ги́хъ, и҆́миже гл҃а рꙋко́ю мѡѷсе́а раба̀ своегѡ̀:	благословенний Господь [Бог], Який дав спокій народу Своєму Ізраїлю, як говорив! не залишилося невиконаним жодне слово з усіх благих слів Його, які Він вирік через раба Свого Мойсея;
57	57
да бꙋ́детъ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ съ на́ми, ꙗ҆́коже бѣ̀ со ѻ҆тцы̑ на́шими: да не ѡ҆ста́витъ на́съ, нижѐ да ѿврати́тъ на́съ,	нехай буде з нами Господь Бог наш, як був Він з батьками нашими, нехай не залишить нас, нехай не покине нас,
58	58
преклони́ти сердца̀ на̑ша къ немꙋ̀, є҆́же ходи́ти во всѣ́хъ пꙋте́хъ є҆гѡ̀ и҆ храни́ти всѧ̑ за́пѡвѣди є҆гѡ̀ и҆ повелѣ̑нїѧ є҆гѡ̀ и҆ ѡ҆правда̑нїѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же заповѣ́да ѻ҆тцє́мъ на́шымъ:	схиляючи до Себе серця наші, щоб ми ходили всіма путями Його і дотримувалися заповідей Його й уставів Його і законів Його, які Він заповів батькам нашим;
59	59
и҆ да бꙋ́дꙋтъ словеса̀ сїѧ̑, и҆́миже моли́хсѧ пред̾ гдⷭ҇емъ бг҃омъ на́шимъ дне́сь, приближа́ющесѧ гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ на́шемꙋ де́нь и҆ но́щь, є҆́же твори́ти ѡ҆правда̑нїѧ рабꙋ̀ твоемꙋ̀ и҆ ѡ҆правда̑нїѧ лю́демъ твои̑мъ і҆и҃лю во всѧ̑ дни̑:	і нехай будуть слова ці, якими я молився [нині] перед Господом, близькі до Господа Бога нашого день і ніч, щоб Він робив, що потрібно для раба Свого, і що потрібно для народу Свого Ізраїля, з дня у день,
60	60
ꙗ҆́кѡ да разꙋмѣ́ютъ всѝ лю́дїе землѝ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь бг҃ъ то́й са́мъ бг҃ъ, и҆ нѣ́сть и҆на́гѡ,	щоб усі народи пізнали, що Господь є Бог і немає, крім Нього;
61	61
и҆ да бꙋ́дꙋтъ сердца̀ на̑ша совершє́нна ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ на́шемꙋ преподо́бнѡ ходи́ти въ повелѣ́нїихъ є҆гѡ̀ и҆ храни́ти за́пѡвѣди є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже де́нь се́й.	нехай буде серце ваше цілком віддане Господу Богу нашому, щоб ходити за уставами Його і дотримуватися заповідей Його, як нині.
62	62
И҆ ца́рь и҆ всѝ сы́нове і҆и҃лєвы пожро́ша же́ртвꙋ пред̾ гдⷭ҇емъ.	І цар і всі ізраїльтяни з ним принесли жертву Господу.
63	63
И҆ пожрѐ ца́рь соломѡ́нъ жє́ртвы ми̑рныѧ, ꙗ҆̀же пожрѐ гдⷭ҇ꙋ, волѡ́въ два́десѧть двѣ̀ ты́сѧщы и҆ ѻ҆ве́цъ сто̀ и҆ два́десѧть ты́сѧщъ. И҆ ѡ҆бновѝ ца́рь хра́мъ гдⷭ҇ень и҆ всѝ сы́нове і҆и҃лєвы.	І приніс Соломон у мирну жертву, яку приніс він Господу, двадцять дві тисячі великої худоби і сто двадцять тисяч дрібної худоби. Так освятили храм Господу цар і всі сини Ізраїлеві.
64	64
Въ то́й де́нь ѡ҆свѧтѝ ца́рь (соломѡ́нъ) среди́нꙋ двора̀, ꙗ҆́же пред̾ лице́мъ хра́ма гдⷭ҇нѧ: ꙗ҆́кѡ сотворѝ та́мѡ всесожже́нїе и҆ да́ры, и҆ жє́ртвы и҆ тꙋ̑чнаѧ ми́рныхъ, ꙗ҆́кѡ ѻ҆лта́рь мѣ́дѧный, и҆́же пред̾ гдⷭ҇емъ, ма́лъ бѣ̀, є҆́же не возмощѝ вмѣсти́ти всесожжє́нїѧ дарѡ́въ и҆ жє́ртвы ми́рныхъ.	У той же день освятив цар середню частину двору, що перед храмом Господнім, зробивши там всепалення і хлібне приношення і вознісши жир мирних жертв, тому що мідний жертовник, який перед Господом, був малий для розміщення всепалення і хлібного приношення і жиру мирних жертв.
65	65
И҆ сотворѝ соломѡ́нъ пра́здникъ въ то́й де́нь, и҆ ве́сь і҆и҃ль съ ни́мъ, собо́ръ ве́лїй, ѿ вхо́да є҆ма́ѳа да́же до рѣкѝ є҆гѵ́пта, пред̾ гдⷭ҇емъ бг҃омъ на́шимъ, оу҆ хра́ма, є҆го́же созда̀, ꙗ҆ды́й и҆ пїѧ̀ и҆ веселѧ́сѧ пред̾ гдⷭ҇емъ бг҃омъ на́шимъ се́дмь дні́й,	І зробив Соломон у цей час свято, і весь Ізраїль з ним, — велике зібрання, яке зійшлося від входу в Емаф до ріки Єгипетської перед Господом Богом нашим; [і їли, і пили, і молилися перед Господом Богом нашим біля побудованого храму] — сім днів і ще сім днів, чотирнадцять днів.
66	66
и҆ во ѻ҆смы́й де́нь распꙋстѝ лю́ди. И҆ благослови́ша царѧ̀, и҆ и҆до́ша кі́йждо въ до́мы своѧ̑, ра́дꙋющесѧ весе́лымъ се́рдцемъ ѡ҆ благи́хъ, ꙗ҆̀же сотворѝ гдⷭ҇ь даві́дꙋ рабꙋ̀ своемꙋ̀ и҆ і҆и҃лю лю́демъ свои̑мъ.	У восьмий день Соломон відпустив народ. І благословили царя і пішли в намети свої, радіючи і веселячись у серці за все добро, яке зробив Господь рабові Своєму Давиду і народові Своєму Ізраїлю.
Глава́ ѳ҃	Глава 9

1	1
И҆ бы́сть є҆гда̀ сконча̀ соломѡ́нъ зи́ждѧй хра́мъ гдⷭ҇ень и҆ до́мъ царе́въ и҆ всѧ́кое дѣ́ло своѐ соломѡ́нъ, є҆ли̑ка восхотѣ̀ сотвори́ти,	Після того, як Соломон скінчив будівництво храму Господнього і дому царського й усе, що Соломон бажав зробити,
2	2
и҆ ꙗ҆ви́сѧ гдⷭ҇ь соломѡ́нꙋ втори́цею, ꙗ҆́коже ꙗ҆ви́сѧ є҆мꙋ̀ въ гаваѡ́нѣ,	явився Соломону Господь удруге, як явився йому в Гаваоні.
3	3
и҆ речѐ къ немꙋ̀ гдⷭ҇ь: оу҆слы́шахъ гла́съ моли́твы твоеѧ̀ и҆ моле́нїѧ твоегѡ̀, и҆́мже моли́лсѧ є҆сѝ предо мно́ю: сотвори́хъ тѝ по все́й моли́твѣ твое́й, и҆ ѡ҆ст҃и́хъ хра́мъ се́й, є҆го́же созда́лъ є҆сѝ, є҆́же положи́ти и҆́мѧ моѐ та́мѡ во вѣ́ки, и҆ бꙋ́дꙋтъ ѻ҆́чи моѝ тꙋ̀ и҆ се́рдце моѐ во всѧ̑ дни̑:	І сказав йому Господь: Я почув молитву твою і прохання твоє, про що ти просив Мене; [зробив усе за молитвою твоєю]. Я освятив цей храм, який ти побудував, щоб перебувати імені Моєму там повік; і будуть очі Мої і серце Моє там в усі дні.
4	4
и҆ ты̀ а҆́ще по́йдеши предо мно́ю, ꙗ҆́коже ходѝ даві́дъ ѻ҆те́цъ тво́й въ преподо́бїи се́рдца и҆ въ правотѣ̀, и҆ є҆́же твори́ти по всѣ̑мъ, ꙗ҆̀же заповѣ́дахъ є҆мꙋ̀, и҆ повелѣ̑нїѧ моѧ̑ и҆ за́пѡвѣди моѧ̑ сохрани́ши:	І якщо ти будеш ходити перед лицем Моїм, як ходив батько твій Давид, у чистоті серця й у правоті, виконуючи все, що Я заповів тобі, і якщо будеш зберігати устави Мої і закони Мої,
5	5
и҆ возста́влю престо́лъ ца́рствїѧ твоегѡ̀ во і҆и҃ли во вѣ́ки, ꙗ҆́коже гл҃ахъ къ даві́дꙋ ѻ҆тцꙋ̀ твоемꙋ̀, гл҃ѧ: не ѡ҆скꙋдѣ́етъ тѝ мꙋ́жъ властели́нъ во і҆и҃ли:	то Я поставлю царський престіл твій над Ізраїлем повік, як Я сказав батькові твоєму Давиду, говорячи: «не припиниться в тебе той, хто сидить на престолі Ізраїлевім».
6	6
а҆́ще же ѿвраща́ющесѧ ѿвратите́сѧ вы̀ и҆ ча̑да ва̑ша ѿ менє̀ и҆ не сохранитѐ за́повѣдїй мои́хъ и҆ повелѣ́нїй мои́хъ, ꙗ҆̀же дадѐ мѡѷсе́й пред̾ ва́ми, и҆ по́йдете и҆ порабо́таете богѡ́мъ и҆ны̑мъ и҆ поклоните́сѧ и҆̀мъ:	Якщо ж ви і сини ваші відступите від Мене і не будете дотримуватися заповідей Моїх і уставів Моїх, які Я дав вам, і підете і станете служити іншим богам і поклонятися їм,
7	7
и҆ и҆зри́нꙋ і҆и҃лѧ и҆з̾ землѝ, ю҆́же да́хъ и҆̀мъ, и҆ хра́мъ се́й, є҆го́же ѡ҆ст҃и́хъ и҆́мени моемꙋ̀, ѿве́ргꙋ ѿ лица̀ моегѡ̀: и҆ бꙋ́детъ і҆и҃ль въ погꙋбле́нїе и҆ во глаго́ланїе всѣ̑мъ лю́демъ:	то Я знищу Ізраїля з лиця землі, яку Я дав йому, і храм, який Я освятив імені Моєму, відкину від лиця Мого, і буде Ізраїль притчею і посміховиськом у всіх народів.
8	8
и҆ до́мъ се́й бꙋ́детъ высо́кїй, всѧ́къ преходѧ́й сквозѣ̀ є҆го̀ оу҆жа́снетсѧ, и҆ возсви́щетъ и҆ рече́тъ: чесѡ̀ ра́ди сотворѝ гдⷭ҇ь та́кѡ землѝ се́й и҆ хра́мꙋ семꙋ̀;	І про храм цей високий усякий, хто проходитиме мимо нього, вжахнеться і свисне, і скаже: «за що Господь зробив так із цією землею і з цим храмом?»
9	9
и҆ рекꙋ́тъ: поне́же ѡ҆ста́виша гдⷭ҇а бг҃а своего̀, и҆́же и҆зведѐ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ и҆з̾ є҆гѵ́пта, и҆з̾ до́мꙋ рабо́ты, и҆ прїѧ́ша бо́ги чꙋжды̑ѧ, и҆ поклони́шасѧ и҆̀мъ, и҆ порабо́таша и҆̀мъ, сегѡ̀ ра́ди наведѐ на нѧ̀ гдⷭ҇ь ѕло̀ сїѐ.	І скажуть: «за те, що вони залишили Господа Бога свого, Який вивів батьків їхніх із землі Єгипетської, і прийняли інших богів, і поклонялися їм і служили їм, — за це навів на них Господь усю цю біду».
10	10
И҆ бы́сть по два́десѧти лѣ́тѣхъ, въ нѧ́же созда̀ соломѡ́нъ два̀ до́мы, хра́мъ гдⷭ҇ень и҆ до́мъ царе́въ,	Після закінчення двадцяти років, за які Соломон побудував два будинки, — дім Господній і дім царський, —
11	11
хїра́мъ ца́рь тѵ́рскїй помога́ше соломѡ́нꙋ дре́вы ке́дрскими и҆ дре́вы пе́ѵговыми и҆ зла́томъ и҆ всѣ́мъ хотѣ́нїемъ є҆гѡ̀: тогда̀ дадѐ соломѡ́нъ хїра́мꙋ два́десѧть градѡ́въ въ землѝ галїле́йстѣй.	на що Хирам, цар Тирський, постачав Соломону дерева кедрові і дерева кипарисові і золото, за його бажанням, — цар Соломон дав Хираму двадцять міст у землі Галилейській.
12	12
И҆ и҆зы́де хїра́мъ и҆з̾ тѵ́ра и҆ по́йде въ галїле́ю ви́дѣти гра́ды, ꙗ҆̀же дадѐ є҆мꙋ̀ соломѡ́нъ: и҆ не бы́ша є҆мꙋ̀ оу҆го́дни,	І вийшов Хирам з Тира подивитися міста, які дав йому Соломон, і вони не сподобалися йому.
13	13
и҆ речѐ: что̀ гра́ди сі́и, ꙗ҆̀же да́лъ мѝ є҆сѝ, бра́те; И҆ наречѐ ѧ҆̀ предѣ́лъ (хавꙋ́ль), до дне́шнѧгѡ днѐ.	І сказав він: що це за міста, які ти, брате мій, дав мені? І назвав їх землею Кавул, як називаються вони до сьогодні.
14	14
И҆ принесѐ хїра́мъ соломѡ́нꙋ сто̀ и҆ два́десѧть тала̑нтъ зла́та.	І послав Хирам царю сто двадцять талантів золота.
15	15
Сїе́ же є҆́сть число̀ даѧ́нїѧ є҆́же принесѐ ца́рь соломѡ́нъ, да сози́ждетъ хра́мъ гдⷭ҇ень и҆ до́мъ царе́въ, и҆ мелѡ́нъ и҆ стѣ́нꙋ і҆ерⷭ҇ли́мскꙋ и҆ краегра́дїе є҆́же ѡ҆гради́ти стѣ́нꙋ гра́да даві́дова, и҆ а҆сꙋ́ръ и҆ магедѡ̀ и҆ газе́ръ.	Ось розпорядження про податки, які наклав цар Соломон, щоб побудувати храм Господній і дім свій, і Милло, і стіну єрусалимську, Гацор, і Мегиддо, і Газер.
16	16
Фараѡ́нъ ца́рь є҆гѵ́петскїй взы́де и҆ взѧ̀ газе́ръ и҆ сожжѐ и҆̀ ѻ҆гне́мъ, и҆ ханаа́на живꙋ́щаго во гра́дѣ то́мъ погꙋбѝ: и҆ дадѐ є҆го̀ въ да́ръ дще́ри свое́й, женѣ̀ соломѡ́ни.	Фараон, цар Єгипетський, прийшов і взяв Газер, і спалив його вогнем, і хананеїв, які жили в місті, повбивав, і віддав його в посаг дочці своїй, дружині Соломоновій.
17	17
И҆ соградѝ соломѡ́нъ газе́ръ и҆ веѳѡрѡ́нъ ни́жнїй,	І побудував Соломон Газер і нижній Бефорон,
18	18
и҆ валаа́ѳъ и҆ ѳамѡ́ръ въ пꙋсты́ни.	і Ваалаф і Фадмор у пустелі,
19	19
И҆ всѧ̑ гра́ды крѣ̑пкїѧ, и҆̀же бы́ша соломѡ́нꙋ, и҆ всѧ̑ гра́ды, и҆дѣ́же бѧ́хꙋ колєсни́цы, и҆ всѧ̑ гра́ды, и҆дѣ́же бѧ́хꙋ кѡ́нницы є҆гѡ̀, и҆ всѐ є҆́же бы́сть оу҆го́дно царю̀ соломѡ́нꙋ, созда̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ въ лїва́нѣ и҆ во все́й землѝ ца́рства своегѡ̀.	і всі міста для запасів, які були у Соломона, і міста для колісниць, і міста для кінноти і все те, що Соломон хотів побудувати в Єрусалимі і на Ливані й у всій землі свого володіння.
20	20
Всѣ́хъ люді́й ѡ҆ста́вшихсѧ ѿ а҆морре́а и҆ хетте́а, и҆ ферезе́а и҆ ханане́а, и҆ є҆ѵе́а и҆ і҆евꙋсе́а и҆ гергесе́а, не сꙋ́щихъ ѿ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ,	Весь народ, який залишився від аморреїв, хеттеїв, ферезеїв, [хананеїв,] евеїв, ієвусеїв і [гергесеїв], які були не із синів Ізраїлевих,
21	21
сынѡ́въ и҆́хъ ѡ҆ста́вшихсѧ по ни́хъ на землѝ, и҆́хже не возмого́ша сы́нове і҆и҃лєвы потреби́ти и҆̀хъ, ца́рь соломѡ́нъ порабо́ти и҆̀хъ даѧ́ти да́нь да́же до днѐ сегѡ̀:	дітей їхніх, що залишилися після них на землі, яких сини Ізраїлеві не могли знищити, Соломон зробив оброчними робітниками до цього дня.
22	22
ѿ сынѡ́въ же і҆и҃левыхъ не дадѐ въ рабо́тꙋ соломѡ́нъ, ꙗ҆́кѡ ті́и бѧ́хꙋ мꙋ́жїе хра́брїи, и҆ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀, и҆ кнѧ̑зи є҆гѡ̀, и҆ трїста́ты є҆гѡ̀, и҆ воевѡ́ды колесни́цъ є҆гѡ̀, и҆ кѡ́нницы є҆гѡ̀.	Синів же Ізраїлевих Соломон не робив робітниками, але вони були його воїнами, його слугами, його вельможами, його воєначальниками і вождями його колісниць і його вершників.
23	23
И҆ бѧ́хꙋ старѣ̑йшины приста́влєннымъ над̾ дѣ́лы царѧ̀ соломѡ́на, пѧ́ть сѡ́тъ пѧтьдесѧ́тъ повелѣва́ющїи лю́демъ дѣ́лающымъ дѣ́ло.	Ось головні приставники над роботами Соломоновими: тих, що управляли народом, який виконував роботи, було п’ятсот п’ятдесят.
24	24
Дще́рь же фараѡ́на пре́йде и҆з̾ гра́да даві́дова въ до́мъ сво́й, є҆го́же созда̀ є҆́й соломѡ́нъ, тогда̀ созда̀ мелѡ́нъ.	Дочка фараонова перейшла з міста Давидового у свій дім, який побудував для неї Соломон; потім побудував він Милло.
25	25
И҆ приноша́ше соломѡ́нъ три́жды въ го́дъ всесожжє́нїѧ и҆ ми̑рныѧ жє́ртвы на ѻ҆лта́рь, є҆го́же сози́жде гдⷭ҇ꙋ, и҆ кадѧ́ше ѳѷмїа́мъ пред̾ гдⷭ҇емъ: и҆ совершѝ хра́мъ.	І приносив Соломон три рази на рік всепалення і мирні жертви на жертовнику, який він побудував Господу, і куріння на ньому звершував перед Господом. І закінчив він будівництво дому.
26	26
И҆ сотворѝ ца́рь соломѡ́нъ кора́бль въ гасїѡ́нѣ гаве́рстѣмъ, и҆́же при є҆ла́ѳѣ, при оу҆́стїи мо́рѧ послѣ́днѧгѡ, въ землѝ є҆дѡ́мстѣй.	Цар Соломон також зробив корабель в Ецион-Гавері, що при Елафі, на березі Червоного моря, в землі Ідумейській.
27	27
И҆ посла̀ хїра́мъ на кораблѝ ѿ ѻ҆́трѡкъ свои́хъ мꙋ́жы корабе́лники оу҆правлѧ́ти вѣ́дꙋщихъ мо́ре со ѻ҆́трѡки соломѡ̑ни:	І послав Хирам на кораблі своїх підданих корабельників, які знають море, з підданими Соломоновими;
28	28
и҆ прїидо́ша въ сѡфі́ръ, и҆ взѧ́ша ѿтꙋ́дꙋ зла́та четы́ре ста̑ и҆ два́десѧть тала̑нтъ и҆ принесо́ша царю̀ соломѡ́нꙋ.	і вирушили вони в Офир, і взяли звідти золота чотириста двадцять талантів, і привезли цареві Соломону.
Глава́ і҃	Глава 10

1	1
И҆ цари́ца са́вска оу҆слы́ша и҆́мѧ соломѡ́не и҆ и҆́мѧ гдⷭ҇не, и҆ прїи́де и҆скꙋси́ти є҆го̀ при́тчами:	Цариця Савська, почувши про славу Соломона в ім’я Господа, прийшла випробувати його загадками.
2	2
и҆ прїи́де во і҆ерⷭ҇ли́мъ съ си́лою тѧ́жкою ѕѣлѡ̀: и҆ на велблю́дѣхъ привезо́ша а҆рѡма́ты и҆ зла́та мно́гѡ ѕѣлѡ̀, и҆ ка́менїе драго́е: и҆ вни́де къ соломѡ́нꙋ и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀ всѧ̑, є҆ли̑ка и҆мѣ̀ на се́рдцы свое́мъ.	І прийшла вона в Єрусалим з дуже великим багатством: верблюди нав’ючені були пахощами і великою кількістю золота і коштовного каміння; і прийшла до Соломона і розмовляла з ним про все, що було у неї на серці.
3	3
И҆ возвѣстѝ є҆́й соломѡ́нъ всѧ̑ глаго́лы є҆ѧ̀: и҆ не бѣ̀ сло́во презрѣ́но ѿ царѧ̀, є҆го́же не возвѣстѝ є҆́й.	І пояснив їй Соломон усі слова її, і не було нічого невідомого царю, чого він не пояснив би їй.
4	4
И҆ ви́дѣ цари́ца са́вска ве́сь смы́слъ соломѡ́нь и҆ до́мъ є҆го́же созда̀,	І побачила цариця Савська всю мудрість Соломона і дім, який він побудував,
5	5
и҆ снѣ̑ди соломѡ̑ни, и҆ жили̑ща ѻ҆трокѡ́въ є҆гѡ̀, и҆ предстоѧ́нїе слꙋжа́щихъ є҆мꙋ̀, и҆ ѡ҆блаче́нїе є҆гѡ̀, и҆ вїноче́рпцы є҆гѡ̀, и҆ всесожжє́нїѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же приноша́ше во хра́мѣ гдⷭ҇ни, и҆ внѣ̀ себє̀ бы́сть,	і їжу за столом його, і житло рабів його, і стрункість слуг його, і одяг їхній, і виночерпіїв його, і всепалення його, які він приносив у храмі Господньому. І не могла вона більше утриматися
6	6
и҆ речѐ къ соломѡ́нꙋ царю̀: и҆́стинна сꙋ́ть словеса̀, ꙗ҆̀же слы́шахъ въ землѝ мое́й,	і сказала цареві: правда те, що я чула в землі своїй про діла твої і про мудрість твою;
7	7
ѡ҆ словесѣ́хъ твои́хъ и҆ ѡ҆ смы́слѣ твое́мъ: и҆ не ꙗ҆́хъ вѣ́ры глаго́лющымъ мѝ, до́ндеже прїидо́хъ сѣ́мѡ, и҆ ви́дѣста ѻ҆́чи моѝ: и҆ сѐ, нѣ́сть ни по́лъ тогѡ̀, ꙗ҆́коже мѝ повѣ́даша: приложи́лъ є҆сѝ премꙋ́дрость и҆ блага̑ѧ къ си̑мъ па́че всѧ́кагѡ слꙋ́ха, є҆го́же слы́шахъ въ землѝ мое́й:	але я не вірила словам, доки не прийшла, і не побачила очима моїми: і ось, мені й половини не сказано; мудрости і багатства в тебе більше, ніж як я чула.
8	8
блажє́нны жєны̀ твоѧ̑, блаже́ни ѻ҆́троцы твоѝ сі́и, и҆̀же предстоѧ́тъ пред̾ тобо́ю всегда̀, слы́шаще всѧ́кїй смы́слъ тво́й:	Блаженні люди твої і блаженні ці слуги твої, які завжди стоять перед тобою і чують мудрість твою!
9	9
бꙋ́ди гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й блгⷭ҇ве́нъ, и҆́же восхотѣ̀ тѧ̀ да́ти на престо́лъ і҆и҃левъ, поне́же возлюбѝ гдⷭ҇ь і҆и҃лѧ оу҆тверди́ти во вѣ́ки и҆ поста́ви тѧ̀ царѧ̀ над̾ ни́ми твори́ти сꙋ́дъ въ пра́вдѣ и҆ въ сꙋдба́хъ и҆́хъ.	Нехай буде благословенний Господь Бог твій, Який благоволив посадити тебе на престіл Ізраїлів! Господь, з вічної любови Своєї до Ізраїля, поставив тебе царем, чинити суд і правду.
10	10
И҆ дадѐ соломѡ́нꙋ сто̀ и҆ два́десѧть тала̑нтъ зла́та, и҆ а҆рѡма́ты мнѡ́ги ѕѣлѡ̀, и҆ ка́менїе драго́е: не прїидо́ша є҆щѐ таковы̑ѧ а҆рѡма́ты во мно́жествѣ, ꙗ҆̀же дадѐ цари́ца са́вска царю̀ соломѡ́нꙋ.	І подарувала вона царю сто двадцять талантів золота і велику кількість пахощів і коштовне каміння; ніколи ще не приходило такої великої кількості пахощів, як подарувала цариця Савська царю Соломону.
11	11
И҆ кора́бль хїра́мль приносѧ́щь зла́то и҆з̾ сѡфі́ра, (и҆) принесѐ древа̀ нетє́сана мнѡ́га ѕѣлѡ̀, и҆ ка́менїе драго́е.	І корабель Хирамів, який привозив золото з Офира, привіз з Офира велику кількість червоного дерева і коштовних каменів.
12	12
И҆ сотворѝ ца́рь дре́вомъ нете́санымъ подпѡ́ры хра́мꙋ гдⷭ҇ню и҆ до́мꙋ царе́вꙋ, и҆ сопѣ̑ли и҆ гꙋ́сли пѣвцє́мъ: не прїидо́ша по се́мъ такѡва́ѧ древеса̀ нетє́санаѧ на землѝ, нижѐ ви̑дѣна бы́ша гдѣ̀ да́же до днѐ сегѡ̀.	І зробив цар з цього червоного дерева поручні для храму Господнього і для дому царського, і гуслі і псалтирі для співців; ніколи не приходило стільки червоного дерева і не бачено було до цього дня.
13	13
И҆ ца́рь соломѡ́нъ дадѐ цари́цѣ са́встѣй всѧ̑, є҆ли̑ка восхотѣ̀ и҆ є҆ли̑ки просѝ оу҆ негѡ̀, кромѣ̀ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же дадѐ є҆́й рꙋка́ма свои́ма соломѡ́нъ ца́рь, И҆ возврати́сѧ, и҆ ѿи́де въ зе́млю свою̀, сама̀ и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆ѧ̀.	І цар Соломон дав цариці Савській усе, чого вона бажала і чого просила, зверх того, що подарував їй цар Соломон своїми руками. І вирушила вона назад у свою землю, вона й усі слуги її.
14	14
И҆ бѣ̀ вѣ́съ принесе́ннагѡ зла́та соломѡ́нꙋ во є҆ди́но лѣ́то ше́сть сѡ́тъ и҆ шестьдесѧ́тъ и҆ ше́сть тала̑нтъ зла́та,	Вага золота, що надходило Соломону щороку, була шістсот шістдесят шість талантів золотих,
15	15
кромѣ̀ да́ней ѿ по́дданныхъ и҆ ѿ кꙋпцѡ́въ и҆ ѿ всѣ́хъ царе́й стра́нныхъ и҆ ѿ воево́дъ земны́хъ.	зверх того, що отримувалося від рознощиків товару і від торгівлі купців, і від усіх царів аравійських і від обласних начальників.
16	16
И҆ сотворѝ ца́рь соломѡ́нъ три́ста ко́пїй златы́хъ ко́ванныхъ, по три́ста златы́хъ во є҆ди́но копїѐ вдѣ́ла:	І зробив цар Соломон двісті великих щитів з кованого золота, по шістсот сиклів пішло на кожен щит;
17	17
и҆ три́ста щитѡ́въ ко́ванныхъ златы́хъ, по трѝ ли̑тры зла́та бѧ́ше на ко́емждо щитѣ̀: и҆ дадѐ ѧ҆̀ ца́рь во хра́мъ дꙋбра́вы лїва́нскїѧ.	і триста менших щитів з кованого золота, по три міни золота пішло на кожен щит; і поставив їх цар у домі з ливанського дерева.
18	18
И҆ сотворѝ ца́рь престо́лъ ѿ косте́й слоно́выхъ ве́лїй и҆ позлатѝ є҆го̀ зла́томъ и҆скꙋше́нымъ:	І зробив цар великий престіл зі слонової кості й обклав його чистим золотом;
19	19
ше́сть степе́ней престо́лꙋ, и҆ ѻ҆́бразы телцѡ́въ престо́лꙋ созадѝ, и҆ ве́рхъ престо́ла крꙋ́глъ бѣ̀ созадѝ є҆гѡ̀, и҆ рꙋ́цѣ сю́дꙋ и҆ сю́дꙋ на престо́лѣ сѣда́лища, и҆ два̀ льва̑ стѡѧ́ща при рꙋка́хъ,	до престолу було шість сходинок; верх позаду престолу був круглий, і були з обох боків у місцях сидіння підлокітники, і два леви стояли біля підлокітників;
20	20
и҆ двана́десѧть львы̀ стоѧ́ще тꙋ̀ на шестѝ степе́нехъ сю́дꙋ и҆ сю́дꙋ: не бѧ́ше та́кѡ во всѧ́комъ ца́рствѣ.	і ще дванадцять левів стояли там на шести сходинках з обох боків. Подібного до цього не було в жодному царстві.
21	21
И҆ всѝ сосꙋ́ди, и҆̀же бѧ́хꙋ при царѣ̀ соломѡ́нѣ, зла́ти бѣ́ша, и҆ оу҆мыва̑лницы зла̑ты и҆ всѝ сосꙋ́ди въ хра́мѣ дꙋбра́вы лїва́нскїѧ златокова̑нны: не бѧ́ше сребра̀, поне́же за ничто̀ бѣ̀ сребро̀ во дни̑ соломѡ̑ни:	І весь посуд для пиття у царя Соломона був золотий, і весь посуд в домі з ливанського дерева був з чистого золота; зі срібла нічого не було, тому що срібло в дні Соломона вважалося нічим;
22	22
кора́бль бо ѳарсі́йскїй царю̀ соломѡ́нꙋ на мо́ри съ корабли̑ хїра́млими, є҆ди́ною во трїе́хъ лѣ́тѣхъ прихожда́ше царе́ви кора́бль и҆з̾ ѳарсі́са и҆ приноша́ше зла́то и҆ сребро̀, и҆ зꙋ́бы слонѡ́вы, и҆ пі́ѳики и҆ па̑вы, и҆ ка́менїе то́ченое и҆ те́саное.	бо у царя був на морі фарсиський корабель з кораблем Хирамовим; один раз на три роки приходив фарсиський корабель, який привозив золото і срібло, і слонову кістку, і мавп, і павичів.
23	23
И҆ возвели́чисѧ соломѡ́нъ па́че всѣ́хъ царе́й земны́хъ и҆ бога́тствомъ и҆ смы́сломъ.	Цар Соломон перевершував усіх царів землі багатством і мудрістю.
24	24
И҆ всѝ ца́рїе зе́мстїи и҆ска́хꙋ ви́дѣти лицѐ соломѡ́на, є҆́же бы оу҆слы́шати смы́сла є҆гѡ̀, є҆го́же дадѐ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь въ се́рдцы є҆гѡ̀:	І всі [царі] на землі хотіли бачити Соломона, щоб послухати мудрість його, яку Бог вклав у серце його.
25	25
и҆ ті́и приноша́хꙋ кі́йждо да́ры своѧ̑, и҆ сосꙋ́ды зла̑ты и҆ срє́брѧны, и҆ ри̑зы, ста̑кти и҆ сла́дкѡсти, и҆ ко́ни и҆ мскѝ на всѧ́кое лѣ́то.	І вони підносили йому, кожен від себе, в дар: сосуди срібні і сосуди золоті, і одяг, і зброю, і пахощі, коней і мулів, щороку.
26	26
И҆ собра̀ соломѡ́нъ колесни̑цы и҆ ко́ни, и҆ бѧ́хꙋ соломѡ́нꙋ четы́редесѧть ты́сѧщъ кобыли́цъ въ колєсни́цы, и҆ двана́десѧть ты́сѧщъ ко́нныхъ: и҆ поста́ви ѧ҆̀ во градѣ́хъ колесни́цъ, а҆ (дрꙋзі́и бѧ́хꙋ) оу҆ царѧ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: и҆ бѣ̀ властели́нъ всѣ̑мъ царє́мъ ѿ рѣкѝ и҆ до землѝ и҆ноплемє́нникъ и҆ до предѣ̑лъ є҆гѵ́пта.	І набрав Соломон колісниць і вершників; у нього було тисяча чотириста колісниць^* і дванадцять тисяч вершників; і розмістив він їх по колісничних містах і при царі в Єрусалимі. [І панував він над усіма морями від ріки до землі Филистимської і до меж Єгипту.]
27	27
И҆ сложѝ ца́рь зла́то и҆ сребро̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ ꙗ҆́коже ка́менїе, и҆ ке́дры сложѝ ꙗ҆́коже черни́чїе, є҆́же на по́ли во мно́жествѣ.	І зробив цар срібло в Єрусалимі рівноцінним із простими каменями, а кедри, через їх безліч, зробив рівноцінними із сикоморами, що ростуть на низинних місцях.
28	28
И҆ привожда́хꙋ соломѡ́нꙋ ко́ни ѿ є҆гѵ́пта и҆ ѿ ѳекꙋ́ѧ кꙋпцы̀ ца́рстїи и҆ кꙋпова́хꙋ ѿ ѳекꙋ́ѧ промѣ́ною.	Коней же царю Соломону приводили з Єгипту і з Куви; царські купці купували їх з Куви за гроші.
29	29
И҆ прихожда́хꙋ колєсни́цы и҆з̾ є҆гѵ́пта за ше́сть сѡ́тъ сре́брєникъ, и҆ ко́нь за сто̀ пѧтьдесѧ́тъ сре́брєникъ: та́кожде и҆ ко всѣ̑мъ царє́мъ хетті̑мскимъ и҆ сѷрі̑йскимъ по мо́рю и҆схожда́хꙋ.	Колісницю з Єгипту одержували і доставляли за шістсот сиклів срібла, а коня за сто п’ятдесят. У такий же спосіб вони руками своїми доставляли все це царям хеттейським і царям арамейським.
Глава́ а҃і	Глава 11

1	1
И҆ ца́рь соломѡ́нъ бѣ̀ женолюби́въ, и҆ поѧ̀ жєны̀ чꙋжды̑ѧ, и҆ дще́рь фараѡ́ню, мѡаві̑тѧныни, а҆ммані̑тѧныни, и҆ а҆моррє́аныни,	І полюбив цар Соломон багато чужоземних жінок, крім дочки фараонової, моавитянок, аммонитянок, ідумеянок, сидонянок, хеттеянок,
2	2
ѿ ꙗ҆зы̑къ, и҆̀хже ѿречѐ гдⷭ҇ь сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ: не входи́те въ нѧ̀, и҆ ті́и да не вхо́дѧтъ въ ва́съ, да не ѿвратѧ́тъ дꙋ́шъ ва́шихъ в̾слѣ́дъ і҆́дѡлъ свои́хъ: къ тѣ̑мъ прилѣпи́сѧ соломѡ́нъ люби́ти,	з тих народів, про які Господь сказав синам Ізраїлевим: «не входьте до них, і вони нехай не входять до вас, щоб вони не схилили серця вашого до своїх богів»; до них приліпився Соломон любов’ю.
3	3
и҆ бы́ша є҆мꙋ̀ же́нъ нача́лныхъ се́дмь сѡ́тъ, и҆ подло́жницъ три́ста.	І було в нього сімсот дружин і триста наложниць; і розбестили дружини його серце його.
4	4
И҆ бы́сть въ вре́мѧ ста́рости соломѡ́ни, и҆ соврати́ша жєны̀ чꙋжді̑ѧ се́рдце є҆гѡ̀ в̾слѣ́дъ богѡ́въ и҆ны́хъ, и҆ не бѣ̀ се́рдце є҆гѡ̀ соверше́нно съ гдⷭ҇емъ бг҃омъ є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже се́рдце даві́да ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀,	В часи старости Соломона дружини його схилили серце його до інших богів, і серце його не було цілком віддане Господу Богу своєму, як серце Давида, батька його.
5	5
и҆ хожда́ше соломѡ́нъ в̾слѣ́дъ а҆ста́рта ме́рзости сїдѡ́нскїѧ и҆ в̾слѣ́дъ царѧ̀ и҆́хъ, і҆́дѡла сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ.	І став Соломон служити Астарті, божеству сидонському, і Милхому, мерзоті аммонитській.
6	6
И҆ сотворѝ соломѡ́нъ лꙋка́вое пред̾ гдⷭ҇емъ: и҆ не хожда́ше в̾слѣ́дъ гдⷭ҇а, ꙗ҆́коже даві́дъ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀.	І робив Соломон неугодне перед очима Господа і не цілком ішов за Господом, як Давид, батько його.
7	7
Тогда̀ созда̀ соломѡ́нъ высо́ко (ка́пище) хамѡ́сꙋ, і҆́дѡлꙋ мѡа́влю, и҆ царю̀ и҆́хъ, і҆́дѡлꙋ сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ, и҆ а҆ста́ртѣ, ме́рзости сїдѡ́нстѣй, на горѣ̀ ꙗ҆́же пред̾ і҆ерⷭ҇ли́момъ:	Тоді побудував Соломон капище Хамосу, мерзоті моавитській, на горі, що перед Єрусалимом, і Молохові, мерзоті аммонитській.
8	8
и҆ та́кѡ сотворѝ всѣ̑мъ жена́мъ свои̑мъ чꙋжди̑мъ, ꙗ҆̀же кадѧ́хꙋ и҆ жрѧ́хꙋ і҆́дѡлѡмъ свои̑мъ.	Так зробив він для всіх своїх чужоземних дружин, які кадили і приносили жертви своїм богам.
9	9
И҆ разгнѣ́васѧ гдⷭ҇ь на соломѡ́на, ꙗ҆́кѡ оу҆клонѝ се́рдце своѐ ѿ гдⷭ҇а бг҃а і҆и҃лева, и҆ ꙗ҆́вльшагѡсѧ є҆мꙋ̀ два́жды	І розгнівався Господь на Соломона за те, що він відхилив серце своє від Господа Бога Ізраїлевого, Який двічі являвся йому,
10	10
и҆ заповѣ́давшагѡ є҆мꙋ̀ два́жды ѡ҆ словесѝ се́мъ, весма̀ не ходи́ти є҆мꙋ̀ в̾слѣ́дъ богѡ́въ и҆нѣ́хъ, но храни́ти и҆ твори́ти ꙗ҆̀же заповѣ́да є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ,	і заповів йому, щоб він не тримався інших богів; але він не виконав того, що заповів йому Господь [Бог].
11	11
и҆ речѐ гдⷭ҇ь къ соломѡ́нꙋ: поне́же бы́ша сїѧ̑ съ тобо́ю, и҆ не сохрани́лъ є҆сѝ за́повѣдїй мои́хъ и҆ повелѣ́нїй мои́хъ, ꙗ҆̀же заповѣ́дахъ тебѣ̀, раздира́ѧ раздерꙋ̀ ца́рство твоѐ и҆з̾ рꙋкꙋ̀ твоє́ю и҆ да́мъ є҆̀ рабꙋ̀ твоемꙋ̀:	І сказав Господь Соломону: за те, що так у тебе робиться, і ти не зберіг завіту Мого й уставів Моїх, які Я заповів тобі, Я відторгну від тебе царство і віддам його рабові твоєму;
12	12
ѻ҆ба́че во дни̑ твоѧ̑ не сотворю̀ си́хъ даві́да ра́ди ѻ҆тца̀ твоегѡ̀: ѿ рꙋки́ же сы́на твоегѡ̀ ѿимꙋ̀ є҆̀:	але в дні твої Я не зроблю цього заради Давида, батька твого; від руки сина твого відніму його;
13	13
то́кмѡ всегѡ̀ ца́рства не возмꙋ̀, ски́петръ є҆ди́нъ да́мъ сы́нꙋ твоемꙋ̀ даві́да ра́ди раба̀ моегѡ̀ и҆ і҆ерⷭ҇ли́ма ра́ди гра́да, є҆го́же и҆збра́хъ.	і не все царство відніму; одне коліно дам синові твоєму заради Давида, раба Мого, і заради Єрусалима, який Я обрав.
14	14
И҆ воздви́же гдⷭ҇ь проти́вника на соломѡ́на а҆де́ра і҆дꙋме́анина ѿ сѣ́мене ца́рска во і҆дꙋме́и.	І підняв Господь супротивника на Соломона, Адера ідумеянина, з царського Ідумейського роду.
15	15
И҆ бы́сть є҆гда̀ и҆скоренѝ даві́дъ є҆дѡ́ма, є҆гда̀ и҆́де і҆ѡа́въ воево́да вѡ́й погреба́ти побїє́нныѧ, и҆зсѣчѐ всѧ́къ мꙋ́жескъ по́лъ во і҆дꙋме́и:	Коли Давид був у Ідумеї, і воєначальник Іоав прийшов для поховання убитих і побив усю чоловічу стать в Ідумеї, —
16	16
ꙗ҆́кѡ ше́сть мцⷭ҇ъ сѣдѧ́ше та́мѡ і҆ѡа́въ и҆ ве́сь і҆и҃ль во і҆дꙋме́и, до́ндеже и҆збѝ всѧ́къ мꙋ́жескъ по́лъ въ і҆дꙋме́и:	бо шість місяців прожили там Іоав і всі ізраїльтяни, доки не знищили всю чоловічу стать в Ідумеї, —
17	17
и҆ и҆збѣжѐ а҆де́ръ са́мъ и҆ всѝ мꙋ́жїе і҆дꙋме́йстїи ѿ ѻ҆трокѡ́въ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀ съ ни́мъ, и҆ внидо́ша во є҆гѵ́петъ: а҆де́ръ же бѧ́ше ѻ҆́трочищь ма́лъ.	тоді цей Адер утік у Єгипет і з ним кілька ідумеян, що служили при батькові його; Адер був тоді малою дитиною.
18	18
И҆ воста́ша мꙋ́жїе и҆з̾ гра́да мадїа́мска, и҆ прїидо́ша въ фара́нъ, и҆ взѧ́ша мꙋже́й съ собо́ю и҆ прїидо́ша къ фараѡ́нꙋ царю̀ є҆гѵ́петскомꙋ. И҆ вни́де а҆де́ръ къ фараѡ́нꙋ, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ (ца́рь) до́мъ, и҆ пи́щꙋ ѡ҆предѣлѝ є҆мꙋ̀, и҆ зе́млю дадѐ є҆мꙋ̀.	Вирушивши з Мадиама, вони прийшли у Фаран і взяли з собою людей з Фарана і прийшли в Єгипет до фараона, царя Єгипетського. [Адер увійшов до фараона, і] він дав йому дім, і призначив йому утримання, і дав йому землю.
19	19
И҆ ѡ҆брѣ́те а҆де́ръ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма фараѡ́нима ѕѣлѡ̀, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ въ женꙋ̀ сестрꙋ̀ жены̀ своеѧ̀, сестрꙋ̀ ѳекемі́ны бо́лшꙋю.	Адер здобув у фараона велику милість, так що він дав йому за дружину сестру своєї дружини, сестру цариці Тахпенеси.
20	20
И҆ родѝ є҆мꙋ̀ сестра̀ ѳекемі́ны а҆де́рꙋ ганива́ѳа сы́на своего̀, и҆ воскормѝ є҆го̀ ѳекемі́на посредѣ̀ сынѡ́въ фараѡ́нихъ, и҆ бѣ̀ ганива́ѳъ посредѣ̀ сынѡ́въ фараѡ́нихъ.	І народила йому сестра Тахпенеси сина Генувата. Тахпенеса виховувала його в домі фараоновім; і жив Генуват у домі фараона разом із синами фараоновими.
21	21
И҆ а҆де́ръ оу҆слы́ша бо є҆гѵ́птѣ, ꙗ҆́кѡ оу҆́спе даві́дъ со ѻ҆тцы̑ свои́ми, и҆ ꙗ҆́кѡ оу҆́мре і҆ѡа́въ воево́да во́инствꙋ, и҆ речѐ а҆де́ръ къ фараѡ́нꙋ: ѿпꙋсти́ мѧ, да возвращꙋ́сѧ въ зе́млю мою̀.	Коли Адер почув, що Давид спочив з батьками своїми і що воєначальник Іоав помер, то сказав фараонові: відпусти мене, я піду у свою землю.
22	22
И҆ речѐ фараѡ́нъ а҆де́рꙋ: чи́мъ ты̀ не дово́ленъ є҆сѝ оу҆ менє̀; и҆ сѐ, ты̀ про́сишисѧ ѿитѝ въ зе́млю свою̀; И҆ речѐ є҆мꙋ̀ а҆де́ръ: ꙗ҆́кѡ ѿпꙋща́ѧ да ѿпꙋ́стиши мѧ̀. И҆ возврати́сѧ а҆де́ръ въ зе́млю свою̀.	І сказав йому фараон: хіба ти маєш потребу в чомусь у мене, що хочеш іти у свою землю? Він відповів: ні, але відпусти мене. [І повернувся Адер у землю свою.]
23	23
И҆ воздви́же гдⷭ҇ь проти́вника соломѡ́нꙋ разѡ́на, сы́на є҆лїада́ева, и҆́же оу҆бѣжѐ ѿ а҆дадезе́ра царѧ̀ сꙋ́вска, господи́на своегѡ̀.	І підняв Бог проти Соломона ще супротивника, Разона, сина Елиади, який утік від господаря свого Адраазара, царя Сувського,
24	24
И҆ собра́шасѧ къ немꙋ̀ мꙋ́жїе, и҆ бѣ̀ воево́да полка̀ мѧте́жнагѡ, є҆гда̀ оу҆бива́ше ѧ҆̀ даві́дъ: и҆ и҆до́ша въ дама́скъ, и҆ сѣдо́ша въ не́мъ, и҆ воцари́шасѧ въ дама́сцѣ.	і, зібравши біля себе людей, зробився начальником зграї, після того, як Давид розбив Адраазара ; і пішли вони в Дамаск, і оселилися там, і володарювали в Дамаску.
25	25
И҆ бѣ̀ стꙋжа́ѧ і҆и҃леви во всѧ̑ дни̑ соломѡ̑ни: сїѧ̑ ѕло́ба а҆де́ра: и҆ ѡ҆тѧгчѝ і҆и҃лѧ и҆ воцари́сѧ въ землѝ є҆дѡ́мстѣй.	І був він супротивником Ізраїлю в усі дні Соломона. Крім зла, заподіяного Адером, він завжди шкодив Ізраїлю і став царем Сирії.
26	26
И҆ і҆еровоа́мъ сы́нъ нава́товъ, є҆фра́ѳѧнинъ ѿ сарі́ры, сы́нъ жены̀ вдови́цы, ра́бъ соломѡ́новъ, и҆ воздви́же рꙋ́цѣ на царѧ̀ соломѡ́на.	І Ієровоам, син Наватів, єфремлянин з Цареди, — ім’я матері його вдови: Церуа, — раб Соломонів, підняв руку на царя.
27	27
И҆ сїѧ̀ вина̀, ꙗ҆́кѡ воздви́же рꙋ́цѣ на царѧ̀ соломѡ́на: ца́рь соломѡ́нъ созида́ше краегра́дїе и҆ ѡ҆гражда́ше стѣно́ю гра́дъ даві́да ѻ҆тца̀ своегѡ̀:	І ось обставина, за якої він підняв руку на царя: Соломон будував Милло, лагодив пошкодження в місті Давида, батька свого.
28	28
і҆еровоа́мъ же человѣ́къ крѣ́покъ си́лою. И҆ ви́дѣ соломѡ́нъ ѻ҆́трока, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ дѣ́лъ є҆́сть, и҆ поста́ви є҆го̀ над̾ бремена́ми до́мꙋ і҆ѡ́сифова.	Ієровоам був чоловіком мужнім. Соломон, помітивши, що цей молодий чоловік вміє робити справу, поставив його наглядачем над оброчними з дому Йосифового.
29	29
И҆ бы́сть во вре́мѧ ѻ҆́но, и҆ і҆еровоа́мъ и҆зы́де и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ ѡ҆брѣ́те є҆го̀ а҆хі́а силѡні́тѧнинъ прⷪ҇ро́къ на пꙋтѝ, и҆ совратѝ є҆го̀ съ пꙋтѝ: и҆ бѣ̀ а҆хі́а ѡ҆блече́нъ въ ри́зꙋ но́вꙋ: и҆ (бѣ́ста) ѻ҆́ба є҆ди̑ны на по́ли.	У той час трапилося Ієровоаму вийти з Єрусалима; і зустрів його на дорозі пророк Ахия силомлянин, і на ньому був новий одяг. На полі їх було тільки двоє.
30	30
И҆ взѧ̀ а҆хі́а за ри́зꙋ свою̀ но́вꙋю, ꙗ҆́же бѣ̀ на не́мъ, и҆ раздра̀ ю҆̀ на двана́десѧть жрє́бїй,	І взяв Ахия новий одяг, який був на ньому, і роздер його на дванадцять частин,
31	31
и҆ речѐ і҆еровоа́мꙋ: прїимѝ себѣ̀ де́сѧть жрє́бїй, ꙗ҆́кѡ та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: сѐ, а҆́зъ ѿторга́ю ца́рство и҆з̾ рꙋкѝ соломѡ́ни, и҆ да́мъ тѝ хорꙋ́гвїй де́сѧть:	і сказав Ієровоаму: візьми собі десять частин, тому що так говорить Господь Бог Ізраїлів: ось, Я відторгаю царство з руки Соломонової і даю тобі десять колін,
32	32
и҆ двѣ̀ хорꙋ̑гви бꙋ́дꙋтъ є҆мꙋ̀, раба̀ ра́ди моегѡ̀ даві́да и҆ і҆ерⷭ҇ли́ма ра́ди гра́да, є҆го́же и҆збра́хъ себѣ̀ ѿ всѣ́хъ колѣ́нъ і҆и҃левыхъ,	а одне коліно^* залишиться за ним заради раба Мого Давида і заради міста Єрусалима, яке Я обрав з усіх колін Ізраїлевих.
33	33
зане́же ѡ҆ста́ви мѧ̀ и҆ поклони́сѧ а҆ста́ртѣ ме́рзости сїдѡ́нстѣй и҆ хамѡ́сꙋ и҆ кꙋмі́рѡмъ мѡа̑влимъ и҆ царю̀ и҆́хъ претыка́нїю сынѡ́въ а҆ммѡ́нихъ, и҆ не по́йде по пꙋтє́мъ мои̑мъ, є҆́же твори́ти оу҆гѡ́днаѧ предо мно́ю, ꙗ҆́коже даві́дъ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀:	Це за те, що вони залишили Мене і стали поклонятися Астарті, божеству сидонському, і Хамосу, богу моавитському, і Милхому, богу аммонитському, і не пішли путями Моїми, щоб робити угодне перед очима Моїми і дотримуватися уставів Моїх і заповідей Моїх, подібно до Давида, батька його.
34	34
и҆ не ѿимꙋ̀ ца́рства всегѡ̀ ѿ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀, поне́же защища́ѧ защищꙋ̀ є҆го̀ во всѧ̑ дни̑ живота̀ є҆гѡ̀, даві́да ра́ди раба̀ моегѡ̀, є҆го́же и҆збра́хъ, и҆́же сохранѝ за́пѡвѣди моѧ̑ и҆ ѡ҆правда̑нїѧ:	Я не беру всього царства з руки його, але Я залишаю його владикою на всі дні життя його заради Давида, раба Мого, якого Я обрав, який дотримувався заповідей Моїх і уставів Моїх;
35	35
и҆ ѿимꙋ̀ ца́рство ѿ рꙋкѝ сы́на є҆гѡ̀, и҆ да́мъ тѝ де́сѧть хорꙋ́гвїй,	але візьму царство з руки сина його і дам тобі з нього десять колін;
36	36
сы́нꙋ же є҆гѡ̀ да́мъ двѣ̀ хорꙋ̑гви, ꙗ҆́кѡ да бꙋ́детъ престо́лъ рабꙋ̀ моемꙋ̀ даві́дꙋ во всѧ̑ дни̑ предо мно́ю во і҆ерⷭ҇ли́мѣ гра́дѣ, є҆го́же и҆збра́хъ себѣ̀ на положе́нїе и҆́мени моемꙋ̀ та́мѡ:	а синові його дам одне коліно, щоб залишався світильник Давида, раба Мого, в усі дні перед лицем Моїм, у місті Єрусалимі, яке Я обрав Собі для перебування там імені Мого.
37	37
и҆ прїимꙋ̀ тѧ̀, и҆ воцари́шисѧ, въ ни́хже жела́етъ дꙋша̀ твоѧ̀, и҆ ты̀ бꙋ́деши ца́рь над̾ і҆и҃лемъ:	Тебе Я обираю, і ти будеш володарювати над усім, чого побажає душа твоя, і будеш царем над Ізраїлем;
38	38
и҆ бꙋ́детъ а҆́ще сохрани́ши всѧ̑, є҆ли̑ка заповѣ́даю тѝ, и҆ по́йдеши по пꙋтє́мъ мои̑мъ, и҆ сотвори́ши оу҆гѡ́днаѧ предо мно́ю, храни́ти за́пѡвѣди моѧ̑ и҆ повелѣ̑нїѧ моѧ̑, ꙗ҆́коже сотворѝ даві́дъ ра́бъ мо́й, и҆ бꙋ́дꙋ съ тобо́ю, и҆ сози́ждꙋ тѝ до́мъ вѣ́ренъ, ꙗ҆́коже созда́хъ даві́дꙋ, и҆ да́мъ тѝ і҆и҃лѧ:	і якщо будеш дотримуватися всього, що Я заповідаю тобі, і будеш ходити путями Моїми і робити угодне перед очима Моїми, дотримуючись уставів Моїх і заповідей Моїх, як робив раб Мій Давид, то Я буду з тобою й зроблю твій дім міцним, як Я зробив Давиду, і віддам тобі Ізраїля;
39	39
и҆ ѡ҆ѕло́блю ро́дъ даві́довъ за сїѧ̑, но не во всѧ̑ дни̑.	і смирю Я рід Давидів за це, але не на всі дні.
40	40
И҆ и҆ска́ше соломѡ́нъ оу҆би́ти і҆еровоа́ма. И҆ воста̀ і҆еровоа́мъ, и҆ оу҆бѣжа̀ во є҆гѵ́петъ къ сꙋсакі́мꙋ царю̀ є҆гѵ́петскꙋ, и҆ бѣ̀ во є҆гѵ́птѣ, до́ндеже соломѡ́нъ оу҆́мре.	Соломон же хотів умертвити Ієровоама; але Ієровоам встав і втік у Єгипет до Сусакима, царя Єгипетського, і жив у Єгипті до смерті Соломонової.
41	41
И҆ прѡ́чаѧ слове́съ соломѡ́нихъ, и҆ всѧ̑ є҆ли̑ка сотворѝ, и҆ ве́сь смы́слъ є҆гѡ̀, не се́ ли, сїѧ̑ пи̑сана бы́ша въ кни́зѣ слове́съ соломѡ́нихъ;	Інші події Соломонові й усе, що він робив, і мудрість його описані в книзі діл Соломонових.
42	42
И҆ дні́е, въ нѧ́же ца́рствова соломѡ́нъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ над̾ всѣ́мъ і҆и҃лемъ, четы́редесѧть лѣ́тъ.	Царював Соломон в Єрусалимі над усім Ізраїлем сорок років.
43	43
И҆ оу҆́спе соломѡ́нъ со ѻ҆тцы̑ свои́ми: и҆ погребо́ша є҆го̀ во гра́дѣ даві́да ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, и҆ воцари́сѧ ровоа́мъ сы́нъ є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀.	І спочив Соломон з батьками своїми і похований був у місті Давида, батька свого, і став царем замість нього син його Ровоам.
Глава́ в҃і	Глава 12

1	1
И҆ и҆́де ца́рь ровоа́мъ въ сїкі́мꙋ, ꙗ҆́кѡ въ сїкі́мꙋ прїи́де ве́сь і҆и҃ль воцари́ти є҆го̀.	І пішов Ровоам у Сихем, бо в Сихем прийшли всі ізраїльтяни, щоб поставити його царем.
2	2
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́ша і҆еровоа́мъ сы́нъ нава́товъ, сꙋ́щꙋ є҆мꙋ̀ є҆щѐ во є҆гѵ́птѣ, ꙗ҆́кѡ оу҆бѣ́глъ бѣ̀ ѿ лица̀ соломѡ́на, и҆ возврати́сѧ і҆еровоа́мъ и҆з̾ є҆гѵ́пта:	І почув про те Ієровоам, син Наватів, коли перебував ще в Єгипті, куди втік від царя Соломона, і повернувся Ієровоам з Єгипту;
3	3
и҆ посла́ша, и҆ призва́ша є҆го̀. И҆ прїи́де і҆еровоа́мъ и҆ ве́сь со́нмъ і҆и҃левъ, и҆ реко́ша лю́дїе къ царю̀ ровоа́мꙋ глаго́люще:	і послали за ним і покликали його. Тоді Ієровоам і все зібрання ізраїльтян прийшли і говорили [цареві] Ровоаму і сказали:
4	4
ѻ҆те́цъ тво́й ѡ҆тѧгчѝ ꙗ҆ре́мъ на́шъ, ты́ же нн҃ѣ ѡ҆блегчѝ ѿ рабо́ты ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ же́стокїѧ и҆ ѿ ꙗ҆рма̀ є҆гѡ̀ тѧ́жкагѡ, є҆го́же возложѝ на ны̀, и҆ порабо́таемъ тѝ.	батько твій наклав на нас тяжке ярмо, ти ж полегши нам жорстоку роботу батька твого і тяжке ярмо, яке він наклав на нас, і тоді ми будемо служити тобі.
5	5
И҆ речѐ къ ни̑мъ: ѿиди́те (и҆ пребꙋ́дите) до тре́тїѧгѡ днѐ, и҆ возврати́тесѧ ко мнѣ̀. И҆ и҆до́ша.	І сказав він їм: підіть і через три дні знову прийдіть до мене. І пішов народ.
6	6
И҆ возвѣстѝ ровоа́мъ ца́рь старѣ́йшинамъ, и҆̀же бы́ша предстоѧ́ще пред̾ соломѡ́номъ ѻ҆тце́мъ є҆гѡ̀, є҆щѐ жи́вꙋ є҆мꙋ̀ сꙋ́щꙋ, глаго́лѧ: ка́кѡ вы̀ мы́слите, да ѿвѣща́ю лю́демъ си̑мъ сло́во;	Цар Ровоам радився зі старцями, які стояли перед Соломоном, батьком його, за життя його, і говорив: як порадите ви мені відповісти цьому народу?
7	7
И҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀, глаго́люще: а҆́ще въ дне́шнїй де́нь бꙋ́деши ра́бъ лю́демъ си̑мъ и҆ порабо́таеши и҆̀мъ, и҆ рече́ши и҆̀мъ словеса̀ бла̑га, и҆ бꙋ́дꙋтъ тѝ рабѝ во всѧ̑ дни̑.	Вони говорили йому і сказали: якщо ти в цей день будеш слугою народу цього і будеш слугувати йому, і задовольниш їх і будеш говорити з ними ласкаво, то вони будуть твоїми рабами на всі дні.
8	8
И҆ пренебрежѐ совѣ́тъ старѣ́йшинъ, ꙗ҆̀же совѣща́ша є҆мꙋ̀, и҆ совѣ́това со ѻ҆́трѡки воспита́нными съ ни́мъ предстоѧ́вшими пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀,	Але він зневажив пораду старців, що вони радили йому, і радився з молодими людьми, які виросли разом з ним і які стояли перед ним,
9	9
и҆ речѐ и҆̀мъ: что̀ вы̀ совѣщава́ете; и҆ что̀ ѿвѣща́ю лю́демъ си̑мъ, и҆̀же рѣ́ша ко мнѣ̀, глаго́люще: ѡ҆блегчѝ на́шъ ꙗ҆ре́мъ, є҆го́же возложѝ ѻ҆те́цъ тво́й на ны̀;	і сказав їм: що ви порадите мені відповісти народу цьому, який говорив мені і сказав: «полегши ярмо, яке наклав на нас батько твій»?
10	10
И҆ глаго́лаша къ немꙋ̀ ѻ҆́троцы воспита́ннїи съ ни́мъ и҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀: си́це да глаго́леши лю́демъ си̑мъ, и҆̀же рѣ́ша къ тебѣ̀, глаго́люще: ѻ҆те́цъ тво́й ѡ҆тѧгчѝ ꙗ҆ре́мъ на́шъ: ты́ же нн҃ѣ ѡ҆блегчѝ ѿ на́съ: сїѧ̑ рече́ши къ ни̑мъ: ю҆́ность моѧ̀ толстѣ́е чре́слъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀:	І говорили йому молоді люди, які виросли разом з ним, і сказали: так скажи народу цьому, який говорив тобі і сказав: «батько твій наклав на нас тяжке ярмо, ти ж полегши нам»; так скажи їм: «мій мізинець товщий за стегна батька мого;
11	11
и҆ нн҃ѣ ѻ҆те́цъ мо́й наложѝ на вы̀ ꙗ҆ре́мъ тѧ́жекъ, а҆́зъ же приложꙋ̀ къ ꙗ҆рмꙋ̀ ва́шемꙋ: ѻ҆те́цъ мо́й наказа̀ вы̀ ра́нами, а҆́зъ же накажꙋ̀ вы̀ скорпїо́нами.	отже, якщо батько мій обтяжував вас тяжким ярмом, то я збільшу ярмо ваше; батько мій карав вас бичами, а я буду карати вас скорпіонами».
12	12
И҆ прїи́де ве́сь і҆и҃ль къ царю̀ ровоа́мꙋ въ де́нь тре́тїй, ꙗ҆́коже речѐ и҆̀мъ ца́рь, глаго́лѧ: возврати́тесѧ ко мнѣ̀ въ де́нь тре́тїй.	Ієровоам і весь народ прийшли до Ровоама на третій день, як наказав цар, сказавши: прийдіть до мене на третій день.
13	13
И҆ ѿвѣща̀ ца́рь къ лю́демъ же́стокѡ: и҆ ѡ҆ста́ви ца́рь ровоа́мъ совѣ́тъ старѣ́йшинъ, ꙗ҆̀же совѣща́ша є҆мꙋ̀,	І відповідав цар народу суворо і зневажив пораду старців, що вони радили йому;
14	14
и҆ речѐ къ ни̑мъ по совѣ́тꙋ ѻ҆трокѡ́въ, глаго́лѧ: ѻ҆те́цъ мо́й ѡ҆тѧгчѝ ꙗ҆ре́мъ ва́шъ, а҆́зъ же приложꙋ̀ къ ꙗ҆рмꙋ̀ ва́шемꙋ: ѻ҆те́цъ мо́й наказа̀ вы̀ ра́нами, а҆́зъ же накажꙋ̀ вы̀ скорпїо́нами.	і говорив він за порадою молодих людей і сказав: батько мій наклав на вас тяжке ярмо, а я збільшу ярмо ваше; батько мій карав вас бичами, а я буду карати вас скорпіонами.
15	15
И҆ не послꙋ́ша ца́рь люді́й, ꙗ҆́кѡ бѣ̀ превраще́нїе ѿ гдⷭ҇а, ꙗ҆́кѡ да оу҆тверди́тъ гл҃го́лъ сво́й, є҆го́же гл҃а рꙋко́ю а҆хі́и силѡні́тѧнина ѡ҆ і҆еровоа́мѣ сы́нѣ нава́товѣ.	І не послухав цар народу, бо так суджено було Господом, щоб сповнилося слово Його, яке прорік Господь через Ахию силомлянина Ієровоаму, синові Наватовому.
16	16
И҆ ви́дѣ ве́сь і҆и҃ль, ꙗ҆́кѡ не послꙋ́ша ца́рь гла́са и҆́хъ, и҆ ѿвѣща́ша лю́дїе царю̀, глаго́люще: ка́ѧ на́мъ ча́сть въ даві́дѣ; и҆ нѣ́сть на́мъ наслѣ́дїѧ въ сы́нѣ і҆ессе́овѣ: бѣжѝ, і҆и҃лю, въ кро́вы своѧ̑: нн҃ѣ пасѝ до́мъ тво́й, даві́де. И҆ ѿи́де і҆и҃ль въ кро́вы своѧ̑.	І побачили всі ізраїльтяни, що цар не послухав їх. І відповів народ цареві і сказав: яка нам частина в Давиді? немає нам частки в сині Ієссеєвому; по наметах своїх, Ізраїль! тепер знай свій дім, Давиде! І розійшовся Ізраїль по наметах своїх.
17	17
Над̾ сынми́ же і҆и҃левыми, и҆̀же живѧ́хꙋ во градѣ́хъ і҆ꙋ́диныхъ, воцари́сѧ ровоа́мъ над̾ ни́ми.	Тільки над синами Ізраїлевими, які жили в містах Іудиних, царював Ровоам.
18	18
И҆ посла̀ ца́рь ровоа́мъ а҆дѡнїра́ма, и҆́же над̾ да́нїю, и҆ побѝ є҆го̀ ка́менїемъ ве́сь і҆и҃ль, и҆ оу҆́мре. Ца́рь же ровоа́мъ потща́сѧ взы́ти на колесни́цꙋ оу҆бѣжа́ти во і҆ерⷭ҇ли́мъ.	І послав цар Ровоам Адонирама, начальника над податками; але всі ізраїльтяни закидали його камінням, і він помер; цар же Ровоам поспішно зійшов на колісницю, щоб утекти в Єрусалим.
19	19
И҆ ѿложи́сѧ і҆и҃ль ѿ до́мꙋ даві́дова да́же до дне́сь.	І відокремився Ізраїль від дому Давидового до цього дня.
20	20
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́ша ве́сь і҆и҃ль, ꙗ҆́кѡ возврати́сѧ і҆еровоа́мъ ѿ є҆гѵ́пта, и҆ посла́ша, и҆ призва́ша є҆го̀ на собо́ръ, и҆ воцари́ша є҆го̀ над̾ і҆и҃лемъ: и҆ не бѣ̀ в̾слѣ́дъ до́мꙋ даві́дова, то́кмѡ хорꙋ́гвь і҆ꙋ́дина и҆ венїамі́нова.	Коли почули всі ізраїльтяни, що Ієровоам повернувся [з Єгипту], то послали і прикликали його на зібрання, і поставили його царем над усіма ізраїльтянами. За домом Давидовим не залишилося нікого, крім коліна Іудиного [і Веніамінового].
21	21
И҆ ровоа́мъ вни́де во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ собра̀ ве́сь со́нмъ і҆ꙋ́динъ и҆ хорꙋ́гвь венїамі́ню, сто̀ и҆ два́десѧть ты́сѧщъ ю҆́ношей, творѧ́щихъ бра́нь, ра́товати на до́мъ і҆и҃левъ, є҆́же возврати́ти ца́рство ровоа́мꙋ сы́нꙋ соломѡ́ню.	Ровоам, прибувши в Єрусалим, зібрав з усього дому Іудиного і з коліна Веніамінового сто вісімдесят тисяч добірних воїнів, щоб воювати з домом Ізраїлевим для того, щоб повернути царство Ровоаму, синові Соломона.
22	22
И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко саме́ю человѣ́кꙋ бж҃їю, гл҃ѧ:	І було слово Боже до Самея, чоловіка Божого, і сказано:
23	23
рцы̀ къ ровоа́мꙋ сы́нꙋ соломѡ́ню царю̀ і҆ꙋ́динꙋ и҆ ко всемꙋ̀ до́мꙋ і҆ꙋ́динꙋ и҆ венїамі́новꙋ и҆ ко ѡ҆ста́вшымсѧ лю́демъ, глаго́лѧ:	скажи Ровоаму, синові Соломона, цареві Юдейському, і всьому дому Іудиному і Веніаміновому й іншому народу:
24	24
та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: не восходи́те, нижѐ ра́тꙋйте на бра́тїю ва́шꙋ, на сы́ны і҆и҃лєвы: но возврати́тесѧ кі́йждо въ до́мы своѧ̑, ꙗ҆́кѡ ѿ менє̀ бы́сть гл҃го́лъ се́й. И҆ послꙋ́шаша словесѐ гдⷭ҇нѧ, и҆ преста́ша и҆тѝ по гл҃го́лꙋ гдⷭ҇ню.	так говорить Господь: не ходіть і не починайте війни з братами вашими, синами Ізраїлевими; поверніться кожен у дім свій, бо від Мене це було. І послухалися вони слова Господнього і пішли назад за словом Господа.
25	25
И҆ созда̀ і҆еровоа́мъ сїкі́мꙋ въ горѣ̀ є҆фре́мли, и҆ всели́сѧ въ не́й, и҆ и҆зы́де ѿтꙋ́дꙋ, и҆ созда̀ фанꙋи́ла.	І оббудував Ієровоам Сихем на горі Єфремовій й оселився в ньому; звідти пішов і побудував Пенуїл.
26	26
И҆ речѐ і҆еровоа́мъ въ се́рдцы свое́мъ: сѐ, нн҃ѣ возврати́тсѧ ца́рство въ до́мъ даві́довъ,	І говорив Ієровоам у серці своєму: царство може знову перейти до дому Давидового;
27	27
а҆́ще взы́дꙋтъ лю́дїе сі́и вознестѝ же́ртвꙋ въ хра́мѣ гдⷭ҇ни во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ ѡ҆брати́тсѧ се́рдце люді́й ко гдⷭ҇ꙋ и҆ господи́нꙋ своемꙋ̀, къ ровоа́мꙋ царю̀ і҆ꙋ́динꙋ, и҆ оу҆бїю́тъ мѧ̀, и҆ возвратѧ́тсѧ къ ровоа́мꙋ царю̀ і҆ꙋ́динꙋ.	якщо народ цей буде ходити в Єрусалим для жертвоприношення в домі Господньому, то серце народу цього навернеться до господаря свого, до Ровоама, царя Юдейського, і уб’ють вони мене і повернуться до Ровоама, царя Юдейського.
28	28
И҆ оу҆совѣ́това ца́рь, и҆ сотворѝ двѣ̀ ю҆́ницы зла̑ты, и҆ речѐ къ лю́демъ: довлѣ́етъ ва́мъ восходи́ти во і҆ерⷭ҇ли́мъ: сѐ, бо́зи твоѝ, і҆и҃лю, и҆зве́дшїи тѧ̀ и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петскїѧ.	І порадившись, цар зробив двох золотих тельців і сказав [народу]: не потрібно вам ходити в Єрусалим; ось боги твої, Ізраїль, які вивели тебе з землі Єгипетської.
29	29
И҆ поста́ви є҆ди́нꙋ въ веѳи́ли, а҆ дрꙋгꙋ́ю въ да́нѣ.	І поставив одного у Вефилі, а іншого в Дані.
30	30
И҆ бы́сть сло́во сїѐ на согрѣше́нїе, и҆ и҆дѧ́хꙋ лю́дїе пред̾ лице́мъ ю҆́ницы є҆ди́ныѧ да́же до да́на, и҆ ѡ҆ста́виша хра́мъ гдⷭ҇ень.	І привело це до гріха, бо народ став ходити до одного з них , навіть у Дан, [і залишили храм Господній].
31	31
И҆ сотворѝ ка̑пища на высо́кихъ, и҆ сотворѝ жерцѡ́въ ча́сть ѿ люді́й, и҆̀же не бѣ́ша ѿ сынѡ́въ леѵі́иныхъ.	І побудував він капище на висоті і поставив з народу священиків, які не були із синів Левіїних.
32	32
И҆ сотворѝ і҆еровоа́мъ пра́здникъ въ ѻ҆смы́й мцⷭ҇ъ въ пѧтыйна́десѧть де́нь мцⷭ҇а, по пра́здникꙋ, и҆́же въ землѝ бѣ̀ і҆ꙋ́динѣ, и҆ взы́де на ѻ҆лта́рь, є҆го́же сотворѝ въ веѳи́ли, жре́ти ю҆́ницамъ, ꙗ҆̀же сотворѝ, и҆ поста́ви въ веѳи́ли жерцы̀ на высо́кихъ, ꙗ҆̀же сотворѝ.	І встановив Ієровоам свято у восьмий місяць, у п’ятнадцятий день місяця, подібне до того свята, яке було в Юдеї, і приносив жертви на жертовнику; те саме зробив він у Вефилі, щоб приносити жертву тельцям, яких зробив. І поставив у Вефилі священиків висот, які спорудив,
33	33
И҆ взы́де на ѻ҆лта́рь, є҆го́же сотворѝ въ веѳи́ли, въ ѻ҆смы́й мцⷭ҇ъ, въ пѧтыйна́десѧть де́нь въ пра́здникъ, є҆го́же соста́ви по се́рдцꙋ своемꙋ̀: и҆ сотворѝ пра́здникъ сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ, и҆ взы́де на ѻ҆лта́рь є҆́же пожре́ти.	і приніс жертви на жертовнику, який він зробив у Вефилі, у п’ятнадцятий день восьмого місяця, місяця, який він довільно призначив; і встановив свято для синів Ізраїлевих, і підійшов до жертовника, щоб зробити куріння.
Глава́ г҃і	Глава 13

1	1
И҆ сѐ, человѣ́къ бж҃їй прїи́де ѿ і҆ꙋ́ды по словесѝ гдⷭ҇ню въ веѳи́ль, и҆ і҆еровоа́мъ стоѧ́ше на ѻ҆лтарѝ свое́мъ жре́ти хотѧ̀:	І ось, чоловік Божий прийшов з Юдеї за словом Господнім у Вефиль, в той час, коли Ієровоам стояв біля жертовника, щоб звершити куріння.
2	2
и҆ воззва̀ ко ѻ҆лтарю̀ сло́вомъ гдⷭ҇нимъ и҆ речѐ: ѻ҆лтарю̀, ѻ҆лтарю̀, си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, сы́нъ ражда́етсѧ до́мꙋ даві́довꙋ, і҆ѡсі́а и҆́мѧ є҆мꙋ̀, и҆ пожре́тъ на тебѣ̀ жерцы̀, и҆̀же на высо́кихъ жрꙋ́щыѧ на тебѣ̀, и҆ кѡ́сти человѣ́чєскїѧ сожже́тъ на тебѣ̀.	І промовив до жертовника слово Господнє і сказав: жертовник, жертовник! так говорить Господь: ось, народиться син дому Давидовому, ім’я йому Іосія, і принесе на тобі в жертву священиків висот, які звершують на тобі куріння, і людські кістки спалить на тобі.
3	3
И҆ да́стъ въ де́нь то́й чꙋ́до, глаго́лѧ: се́й гл҃го́лъ, є҆го́же речѐ гдⷭ҇ь, гл҃ѧ: сѐ, ѻ҆лта́рь разсѧ́детсѧ, и҆ и҆злїе́тсѧ тꙋ́къ и҆́же на не́мъ.	І дав у той день знамення, сказавши: ось знамення того, що це прорік Господь: ось, цей жертовник розпадеться, і попіл, що на ньому, розсипеться.
4	4
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́ша ца́рь і҆еровоа́мъ словеса̀ человѣ́ка бж҃їѧ воззва́вшагѡ ко ѻ҆лтарю̀ и҆́же въ веѳи́ли, и҆ прострѐ ца́рь рꙋ́кꙋ свою̀ ѿ ѻ҆лтарѧ̀, глаго́лѧ: и҆ми́те є҆го̀. И҆ сѐ, оу҆́сше рꙋка̀ є҆гѡ̀, ю҆́же прострѐ на́нь, и҆ не можа́ше возврати́ти ю҆̀ къ себѣ̀:	Коли цар почув слово чоловіка Божого, промовлене до жертовника у Вефилі, то простягнув Ієровоам руку свою від жертовника, говорячи: візьміть його. І одерев’яніла рука його, яку він простягнув на нього, і не міг він повернути її до себе.
5	5
и҆ ѻ҆лта́рь разсѣ́десѧ, и҆ и҆злїѧ́сѧ тꙋ́къ ѿ ѻ҆лтарѧ̀, по чꙋдесѝ, є҆́же дадѐ человѣ́къ бж҃їй сло́вомъ гдⷭ҇нимъ.	І жертовник розпався, і попіл з жертовника розсипався, за знаменням, яке дав чоловік Божий словом Господнім.
6	6
И҆ речѐ ца́рь і҆еровоа́мъ человѣ́кꙋ бж҃їю: помоли́сѧ нн҃ѣ пред̾ лице́мъ гдⷭ҇а бг҃а твоегѡ̀, дабы̀ возврати́ласѧ рꙋка̀ моѧ̀ ко мнѣ̀. И҆ помоли́сѧ человѣ́къ бж҃їй пред̾ лице́мъ гдⷭ҇нимъ, и҆ возврати́сѧ рꙋка̀ царѧ̀ къ немꙋ̀, и҆ бы́сть ꙗ҆́коже пре́жде.	І сказав цар [Ієровоам] чоловіку Божому: умилостив лице Господа Бога твого і помолися за мене, щоб рука моя могла повернутися до мене. Й умилостивив чоловік Божий лице Господа, і рука царя повернулася до нього і стала, як раніше.
7	7
И҆ глаго́ла ца́рь къ человѣ́кꙋ бж҃їю: вни́ди со мно́ю въ до́мъ, и҆ ѡ҆бѣ́дай, и҆ да́мъ тѝ да́ръ.	І сказав цар чоловіку Божому: зайди зі мною в дім і підкріпи себе їжею, і я дам тобі подарунок.
8	8
И҆ речѐ человѣ́къ бж҃їй къ царе́ви: а҆́ще да́си мѝ по́лъ до́мꙋ твоегѡ̀, не вни́дꙋ съ тобо́ю, нижѐ ꙗ҆́мъ хлѣ́ба, нижѐ пїю̀ воды̀ на мѣ́стѣ се́мъ,	Але чоловік Божий сказав цареві: хоч би ти давав мені половину дому твого, я не піду з тобою і не буду їсти хліба і не буду пити води в цьому місці,
9	9
ꙗ҆́кѡ та́кѡ заповѣ́да мѝ гдⷭ҇ь сло́вомъ, гл҃ѧ: ни ꙗ҆́ждь хлѣ́ба, ни пі́й воды̀, нижѐ возврати́сѧ пꙋте́мъ, и҆́мже ше́лъ є҆сѝ.	бо так заповідано мені словом Господнім: «не їж там хліба і не пий води і не повертайся тією дорогою, якою ти йшов».
10	10
И҆ ѿи́де пꙋте́мъ и҆ны́мъ, и҆ не возврати́сѧ пꙋте́мъ, и҆́мже прїи́де во веѳи́ль.	І пішов він іншою дорогою і не пішов назад тією дорогою, якою прийшов у Вефиль.
11	11
И҆ проро́къ є҆ди́нъ ста́ръ живѧ́ше въ веѳи́ли, и҆ прїидо́ша сы́нове є҆гѡ̀ и҆ повѣ́даша є҆мꙋ̀ всѧ̑ дѣла̀, ꙗ҆̀же сотворѝ человѣ́къ бж҃їй въ де́нь то́й въ веѳи́ли, и҆ словеса̀, ꙗ҆̀же глаго́ла царе́ви, повѣ́даша ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀.	У Вефилі жив один пророк-старець. Син його прийшов і розповів йому все, що зробив сьогодні чоловік Божий у Вефилі; і слова, які він говорив цареві, переказали сини батькові своєму.
12	12
И҆ речѐ къ ни̑мъ ѻ҆те́цъ и҆́хъ, глаго́лѧ: кі́имъ пꙋте́мъ и҆́де; И҆ показа́ша є҆мꙋ̀ сы́нове є҆гѡ̀ пꙋ́ть, и҆́мже и҆́де человѣ́къ бж҃їй и҆зше́дый ѿ і҆ꙋ́ды.	І запитав їх батько їхній: якою дорогою він пішов? І показали сини його, якою дорогою пішов чоловік Божий, який приходив з Юдеї.
13	13
И҆ речѐ сынѡ́мъ свои̑мъ: ѡ҆сѣдла́йте мѝ ѻ҆слѧ̀. И҆ ѡ҆сѣдла́ша є҆мꙋ̀ ѻ҆слѧ̀, и҆ всѣ́де на нѐ,	І сказав він синам своїм: осідлайте мені осла. І осідлали йому осла, і він сів на нього.
14	14
и҆ и҆́де в̾слѣ́дъ человѣ́ка бж҃їѧ, и҆ ѡ҆брѣ́те є҆го̀ под̾ дꙋ́бомъ сѣдѧ́ща, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: ты́ ли є҆сѝ человѣ́къ бж҃їй прише́дый ѿ і҆ꙋ́ды; И҆ речѐ є҆мꙋ̀: а҆́зъ.	І поїхав за чоловіком Божим, і знайшов його, що сидів під дубом, і сказав йому: чи ти чоловік Божий, який прийшов з Юдеї? І сказав той: я.
15	15
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: грѧдѝ со мно́ю, и҆ ꙗ҆́ждь хлѣ́бъ.	І сказав йому: зайди до мене в дім і поїж хліба.
16	16
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: не могꙋ̀ возврати́тисѧ съ тобо́ю, нижѐ ꙗ҆́мъ хлѣ́ба, ни пїю̀ воды̀ на мѣ́стѣ се́мъ,	Той сказав: я не можу повернутися з тобою і піти до тебе; не буду їсти хліба і не буду пити в тебе води в цьому місці,
17	17
ꙗ҆́кѡ та́кѡ заповѣ́да мѝ гдⷭ҇ь сло́вомъ, гл҃ѧ: не ꙗ҆́ждь хлѣ́ба та́мѡ, нижѐ пі́й воды̀ та́мѡ, и҆ да не возврати́шисѧ пꙋте́мъ тѣ́мъ, и҆́мже ше́лъ є҆сѝ.	бо словом Господнім сказано мені: «не їж хліба і не пий там води, і не повертайся тією дорогою, якою ти йшов».
18	18
И҆ речѐ къ немꙋ̀: и҆ а҆́зъ проро́къ є҆́смь ꙗ҆́коже ты̀, и҆ а҆́гг҃лъ глаго́ла ко мнѣ̀ сло́вомъ гдⷭ҇нимъ, глаго́лѧ: возвратѝ є҆го̀ къ себѣ̀ въ до́мъ тво́й, да снѣ́стъ хлѣ́ба и҆ пїе́тъ во́дꙋ. И҆ солга̀ є҆мꙋ̀,	І сказав він йому: і я пророк такий самий, як ти, і ангел говорив мені словом Господнім, і сказав: «поверни його до себе в дім; нехай поїсть він хліба і нап’ється води». — Він сказав неправду йому.
19	19
и҆ возвратѝ є҆го̀: и҆ ꙗ҆дѐ хлѣ́бъ, и҆ пѝ во́дꙋ въ домꙋ̀ є҆гѡ̀.	І той повернувся з ним, і поїв хліба в його домі, і напився води.
20	20
И҆ бы́сть и҆̀мъ сѣдѧ́щымъ на трапе́зѣ, и҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко проро́кꙋ возвра́щшемꙋ є҆го̀.	Коли вони ще сиділи за столом, слово Господнє було до пророка, який повернув його.
21	21
И҆ речѐ къ человѣ́кꙋ бж҃їю прише́дшемꙋ ѿ і҆ꙋ́ды, глаго́лѧ: си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь: поне́же преѡгорчи́лъ є҆сѝ гл҃го́лъ гдⷭ҇ень и҆ не сохрани́лъ є҆сѝ за́повѣди, ю҆́же заповѣ́да тебѣ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й,	І промовив він до чоловіка Божого, який прийшов з Юдеї, і сказав: так говорить Господь: за те, що ти не підкорився вустам Господа і не дотримав повеління, яке заповів тобі Господь Бог твій,
22	22
и҆ возврати́всѧ ꙗ҆́лъ є҆сѝ хлѣ́бъ и҆ пи́лъ є҆сѝ во́дꙋ на мѣ́стѣ се́мъ, ѡ҆ не́мже речѐ къ тебѣ̀, гл҃ѧ: да не ꙗ҆́си хлѣ́ба и҆ не пїе́ши воды̀: сегѡ̀ ра́ди не вни́детъ во гро́бъ тѣ́ло твоѐ со ѻ҆тцы̑ твои́ми.	але повернувся, їв хліб і пив воду в тому місці, про яке Він сказав тобі: «не їж хліба і не пий води», тіло твоє не ввійде у гробницю батьків твоїх.
23	23
И҆ бы́сть по ꙗ҆де́нїи хлѣ́ба и҆ по питїѝ воды̀, и҆ ѡ҆сѣдла̀ ѻ҆слѧ̀ томꙋ̀ проро́кꙋ, и҆ возврати́сѧ, и҆ ѿи́де:	Після того, як той поїв хліба і напився, він осідлав осла для пророка, якого він повернув.
24	24
и҆ ѡ҆брѣ́те є҆го̀ ле́въ на пꙋтѝ, и҆ оу҆мертвѝ є҆го̀: и҆ бѣ̀ тѣ́ло є҆гѡ̀ пове́ржено на пꙋтѝ, и҆ ѻ҆се́лъ стоѧ́ше над̾ ни́мъ, и҆ ле́въ стоѧ́ше бли́з̾ тѣлесѐ (є҆гѡ̀):	І вирушив той. І зустрів його на дорозі лев і умертвив його. І лежало тіло його, кинуте на дорозі; осел же стояв біля нього, і лев стояв біля тіла.
25	25
и҆ сѐ, мꙋ́жїе мимоидꙋ́ще, и҆ ви́дѣша ме́ртва пове́ржена на пꙋтѝ и҆ льва̀ стоѧ́ща бли́з̾ ме́ртвагѡ: и҆ прїидо́ша, и҆ повѣ́даша во гра́дѣ, въ не́мже живѧ́ше проро́къ ста́рый.	І ось, люди, які проходили мимо, побачили тіло, кинуте на дорозі, і лева, що стоїть біля тіла, і пішли і розповіли в місті, в якому жив пророк-старець.
26	26
И҆ оу҆слы́ша (сїѐ проро́къ) возврати́вый є҆го̀ съ пꙋтѝ и҆ речѐ: человѣ́къ бж҃їи се́й є҆́сть, и҆́же престꙋпѝ гл҃го́лъ бж҃їй, и҆ предадѐ є҆го̀ гдⷭ҇ь львꙋ̀, и҆ сокрꙋшѝ є҆го̀, и҆ оу҆мертвѝ є҆го̀ по гл҃го́лꙋ гдⷭ҇ню, є҆го́же речѐ є҆мꙋ̀.	Пророк, який повернув його з дороги, почувши це , сказав: це той чоловік Божий, який не підкорився вустам Господа; Господь віддав його леву, який роздер його й умертвив його, за словом Господа, яке Він прорік йому.
27	27
И҆ повелѣ̀ сынѡ́мъ свои̑мъ, глаго́лѧ: ѡ҆сѣдла́йте мѝ ѻ҆слѧ̀. И҆ ѡ҆сѣдла́ша.	І сказав синам своїм: осідлайте мені осла. І осідлали вони.
28	28
И҆ по́йде, и҆ ѡ҆брѣ́те тѣ́ло є҆гѡ̀ пове́ржено на пꙋтѝ, и҆ ѻ҆се́лъ и҆ ле́въ стоѧ́ста над̾ тѣ́ломъ, и҆ не снѣдѐ ле́въ тѣлесѐ человѣ́ка бж҃їѧ и҆ не сокрꙋшѝ ѻ҆сла̀.	Він вирушив і знайшов тіло його, кинуте на дорозі; осел же і лев стояли біля тіла; лев не з’їв тіла і не роздер осла.
29	29
И҆ взѧ̀ проро́къ тѣ́ло человѣ́ка бж҃їѧ, и҆ возложѝ є҆̀ на ѻ҆слѧ̀, и҆ возвратѝ є҆̀ проро́къ, и҆ вни́де во гра́дъ погребстѝ є҆го̀,	І підняв пророк тіло чоловіка Божого, і поклав його на осла, і повіз його назад. І пішов пророк-старець у місто своє , щоб оплакати і поховати його.
30	30
и҆ положѝ тѣ́ло є҆гѡ̀ во гро́бѣ свое́мъ, и҆ рыда́ше по не́мъ: оу҆вы̀, бра́те.	І поклав тіло його у своїй гробниці і плакав за ним: жаль, брате мій!
31	31
И҆ бы́сть по рыда́нїи ѡ҆ не́мъ, и҆ речѐ къ сынѡ́мъ свои̑мъ, глаго́лѧ: а҆́ще оу҆мрꙋ̀, погреби́те мѧ̀ во гро́бѣ се́мъ, и҆дѣ́же человѣ́къ бж҃їй погребе́нъ є҆́сть, при косте́хъ є҆гѡ̀ положи́те мѧ̀, да спасꙋ́тсѧ кѡ́сти моѧ̑ съ костьмѝ є҆гѡ̀,	Після поховання його він сказав синам своїм: коли я помру, поховаєте мене в гробниці, в якій похований чоловік Божий; біля кісток його покладете кістки мої;
32	32
ꙗ҆́кѡ сбꙋ́детсѧ глаго́лъ, є҆го́же глаго́ла сло́вомъ гдⷭ҇нимъ ѡ҆ ѻ҆лтарѝ, и҆́же во веѳи́ли, и҆ ѡ҆ домѣ́хъ высо́кихъ, и҆̀же въ самарі́и.	бо збудеться слово, яке він за велінням Господнім промовив про жертовник у Вефилі і про всі капища на висотах, у містах самарійських.
33	33
И҆ по глаго́лѣ се́мъ не ѡ҆брати́сѧ і҆еровоа́мъ ѿ ѕло́бы своеѧ̀, и҆ возврати́сѧ, и҆ сотворѝ ѿ ча́сти є҆ди́ныѧ люді́й жерцы̀ высо́кихъ: и҆́же хотѧ́ше, и҆сполнѧ́ше рꙋ́кꙋ свою̀, и҆ быва́ше жре́цъ на высо́кихъ.	І після цієї події Ієровоам не зійшов зі своєї поганої дороги, але продовжував ставити з народу священиків висот; хто хотів, того він посвячував, і той ставав священиком висот.
34	34
И҆ бы́сть глаго́лъ се́й въ прегрѣше́нїе до́мꙋ і҆еровоа́млю, и҆ на и҆спроверже́нїе, и҆ на и҆зчезнове́нїе ѿ лица̀ землѝ.	Це вело дім Ієровоамів до гріха і до загибелі і до знищення його з лиця землі.
Глава́ д҃і	Глава 14

1	1
Во вре́мѧ ѻ҆́но разболѣ́сѧ а҆ві́а сы́нъ і҆еровоа́мль.	У той час занедужав Авия, син Ієровоамів.
2	2
И҆ речѐ і҆еровоа́мъ къ женѣ̀ свое́й: воста́ни и҆ и҆змѣнѝ ри̑зы своѧ̑, да не позна́ютъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ жена̀ і҆еровоа́мова, и҆ и҆дѝ въ силѡ́мъ: се́ бо, та́мѡ а҆хі́а прⷪ҇ро́къ: то́й глаго́ла мнѣ̀ є҆́же ца́рствовати над̾ людьмѝ си́ми:	І сказав Ієровоам дружині своїй: встань і переодягнися, щоб не довідалися, що ти дружина Ієровоамова, і піди в Силом. Там є пророк Ахия; він передрік мені, що я буду царем цього народу.
3	3
и҆ возмѝ въ рꙋ́цѣ твоѝ человѣ́кꙋ бж҃їю де́сѧть хлѣ́бѡвъ, и҆ ѡ҆прѣсно́ки ча́дѡмъ є҆гѡ̀, и҆ гро́здїе и҆ сосꙋ́дъ ме́да, и҆ и҆дѝ къ немꙋ̀: то́й возвѣсти́тъ тѝ, что̀ бꙋ́детъ ѻ҆троча́ти.	І візьми із собою [для чоловіка Божого] десять хлібів, і коржів, і глечик меду, і піди до нього: він скаже тобі, що буде з сином.
4	4
И҆ сотворѝ та́кѡ жена̀ і҆еровоа́млѧ: и҆ воста̀ и҆ и҆́де въ силѡ́мъ, и҆ вни́де въ до́мъ а҆хі́инъ: человѣ́къ же ста́ръ бѧ́ше є҆́же ви́дѣти, и҆ притꙋпи́стасѧ ѻ҆́чи є҆гѡ̀ ѿ ста́рости є҆гѡ̀.	Дружина Ієровоама так і зробила: встала, пішла в Силом і прийшла в дім Ахиї. Ахия вже не міг бачити, бо очі його зробилися нерухомі від старости.
5	5
И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко а҆хі́и: сѐ, жена̀ і҆еровоа́мова вхо́дитъ вопроша́ти тѧ̀ ѡ҆ сы́нѣ свое́мъ, ꙗ҆́кѡ болѣ́знꙋетъ: по семꙋ̀ и҆ по семꙋ̀ да глаго́леши къ не́й. И҆ бы́сть внегда̀ вни́ти є҆́й, и҆ ѻ҆на̀ странноѧвлѧ́шесѧ.	І сказав Господь Ахиї: ось, іде дружина Ієровоамова запитати тебе про сина свого, тому що він хворий; так і так говори їй; вона прийде переодягнена.
6	6
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́ша а҆хі́а шꙋ́мъ но́гъ є҆ѧ̀, входѧ́щей є҆́й во врата̀, и҆ речѐ: вни́ди, же́но і҆еровоа́мова, почто̀ ты̀ та́кѡ странноѧвлѧ́ешисѧ; а҆́зъ бо є҆́смь посла́нникъ къ тебѣ̀ же́стокъ:	Ахия, почувши шерех від ніг її, коли вона ввійшла у двері, сказав: увійди, дружино Ієровоамова; для чого було тобі переодягатися? Я грізний посланець до тебе.
7	7
ше́дши рцы̀ і҆еровоа́мꙋ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: поне́же толи́кѡ вознесо́хъ тѧ̀ ѿ среды̀ люді́й, и҆ да́хъ тѧ̀ вожда̀ над̾ людьмѝ мои́ми і҆и҃лемъ,	Піди, скажи Ієровоаму: так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я підняв тебе із середовища простого народу і поставив вождем народу Мого Ізраїля,
8	8
и҆ раздра́хъ ца́рство ѿ до́мꙋ даві́дова, и҆ да́хъ є҆̀ тебѣ̀, ты́ же не бы́лъ є҆сѝ ꙗ҆́коже ра́бъ мо́й даві́дъ, и҆́же сохранѝ за́пѡвѣди моѧ̑, и҆ и҆́же хожда́ше в̾слѣ́дъ менє̀ всѣ́мъ се́рдцемъ свои́мъ, є҆́же твори́ти всѧ́кꙋю правотꙋ̀ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма,	і відторгнув царство від дому Давидового і дав його тобі; а ти не такий, як раб Мій Давид, який дотримувався заповідей Моїх і який ішов за Мною всім серцем своїм, роблячи тільки угодне перед очима Моїми;
9	9
и҆ и҆злꙋка́вствовалъ є҆сѝ, є҆́же твори́ти па́че всѣ́хъ є҆ли́цы бы́ша пред̾ лице́мъ твои́мъ, и҆ поше́лъ є҆сѝ и҆ сотвори́лъ є҆сѝ себѣ̀ бо́ги чꙋ̑жды и҆ слїѧ̑ны, є҆́же раздражи́ти мѧ̀, и҆ ѿве́рглъ мѧ̀ є҆сѝ наза́дъ себє̀:	ти чинив гірше за всіх, які були раніше тебе, і пішов, і зробив собі інших богів і ідолів, щоб прогнівати Мене, Мене ж відкинув назад;
10	10
сегѡ̀ ра́ди сѐ, а҆́зъ навождꙋ̀ ѕла̑ѧ на до́мъ і҆еровоа́мовъ, и҆ потреблю̀ і҆еровоа́млѧ моча́щаго къ стѣнѣ̀, держа́щагосѧ и҆ ѡ҆ста́вленаго во і҆и҃ли, и҆ и҆стреблю̀ до́мъ і҆еровоа́мовъ, ꙗ҆́коже и҆стреблѧ́етсѧ гно́й, до́ндеже сконча́тисѧ є҆мꙋ̀:	за це Я наведу лиха на дім Ієровоамів і знищу в Ієровоама до того, хто мочиться до стіни, ув’язненого і хто залишився в Ізраїлі, і вимету дім Ієровоамів, як вимітають сміття, дочиста;
11	11
оу҆ме́ршихъ і҆еровоа́млихъ во гра́дѣ снѣдѧ́тъ псѝ, и҆ оу҆ме́ршаго на селѣ̀ снѣдѧ́тъ пти̑цы небє́сныѧ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь гл҃а:	хто помре в Ієровоама в місті, того з’їдять пси, а хто помре на полі, того склюють птахи небесні; так Господь сказав.
12	12
ты́ же воста́вши и҆дѝ въ до́мъ тво́й: внегда̀ входи́ти нога́ма твои́ма во гра́дъ, оу҆́мретъ дѣ́тищь,	Встань і йди в дім твій; і як тільки нога твоя ступить у місто, помре син;
13	13
и҆ воспла́четсѧ по не́мъ ве́сь і҆и҃ль, и҆ погребꙋ́тъ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ то́й є҆ди́нъ вни́детъ і҆еровоа́мꙋ во гро́бъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѣ́тесѧ въ не́мъ глаго́лъ бла́гъ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ бз҃ѣ і҆и҃левѣ въ домꙋ̀ і҆еровоа́мли:	і оплачуть його всі ізраїльтяни і поховають його, бо він один у Ієровоама ввійде в гробницю, тому що в ньому, з дому Ієровоамового, знайшлося щось добре перед Господом Богом Ізраїлевим.
14	14
и҆ возста́витъ гдⷭ҇ь себѣ̀ царѧ̀ над̾ і҆и҃лемъ, и҆́же порази́тъ до́мъ і҆еровоа́мовъ въ се́й де́нь: а҆ что̀, и҆ нн҃ѣ;	І поставить Собі Господь над Ізраїлем царя, який знищить дім Ієровоамів у той день; і що? навіть тепер.
15	15
и҆ порази́тъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃лѧ, ꙗ҆́коже коле́блетсѧ тро́сть на водѣ̀: и҆ и҆стреби́тъ і҆и҃лѧ свы́ше землѝ благі́ѧ сеѧ̀, ю҆́же дадѐ ѻ҆тцє́мъ и҆́хъ, и҆ завѣ́етъ и҆̀хъ за ѻ҆́нꙋ странꙋ̀ рѣкѝ, поне́же сотвори́ша дꙋбра̑вы своѧ̑, прогнѣвлѧ́юще гдⷭ҇а,	І вразить Господь Ізраїля, і буде він , як очерет, що колишеться у воді, і викине ізраїльтян з цієї доброї землі, яку дав батькам їхнім, і розвіє їх за ріку, за те, що вони зробили в себе ідолів, дратуючи Господа;
16	16
и҆ преда́стъ гдⷭ҇ь і҆и҃лѧ за грѣхѝ і҆еровоа̑мли, и҆́же согрѣшѝ и҆ и҆́же во грѣ́хъ введѐ і҆и҃лѧ.	і видасть [Господь] Ізраїля за гріхи Ієровоама, які він сам учинив і якими ввів у гріх Ізраїля.
17	17
И҆ воста̀ жена̀ і҆еровоа́млѧ и҆ прїи́де во сарі́рꙋ. И҆ бы́сть є҆гда̀ вни́де въ преддве́рїе до́мꙋ, и҆ дѣ́тищь оу҆́мре.	І встала дружина Ієровоамова, і пішла, і прийшла у Фирцу; і лише тільки переступила через поріг дому, син помер.
18	18
И҆ погребо́ша є҆го̀, и҆ пла́кашасѧ є҆гѡ̀ ве́сь і҆и҃ль по словесѝ гдⷭ҇ню, є҆́же гл҃а рꙋко́ю раба̀ своегѡ̀ а҆хі́и прⷪ҇ро́ка.	І поховали його, й оплакали його всі ізраїльтяни, за словом Господа, яке Він прорік через раба Свого Ахию пророка.
19	19
И҆ ѡ҆ста́нокъ слове́съ і҆еровоа́мовыхъ, є҆ли̑ка ра́товаше и҆ є҆ли̑ка ца́рствоваше, сѐ, сїѧ̑ напи̑сана въ кни́зѣ слове́съ дні́й царе́й і҆и҃левыхъ.	Інші діла Ієровоама, як він воював і як царював, описані у літописі царів ізраїльських.
20	20
И҆ дні́е, въ ни́хже ца́рствова і҆еровоа́мъ, два́десѧть два̀ лѣ̑та: и҆ оу҆́спе со ѻ҆тцы̑ свои́ми, и҆ воцари́сѧ нава́тъ сы́нъ є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀.	Царював Ієровоам двадцять два роки; і спочив він з батьками своїми, і став царем Нават, син його, замість нього.
21	21
Ровоа́мъ же сы́нъ соломѡ́новъ ца́рствова над̾ і҆ꙋ́дою: бѣ̀ четы́редесѧти и҆ є҆ди́нагѡ лѣ́та, є҆гда̀ нача̀ ца́рствовати, и҆ седмьна́десѧть лѣ́тъ ца́рствова во і҆ерⷭ҇ли́мѣ гра́дѣ, є҆го́же и҆збра̀ гдⷭ҇ь положи́ти и҆́мѧ своѐ та́мѡ ѿ всѣ́хъ племе́нъ і҆и҃левыхъ. И҆ и҆́мѧ ма́тере є҆гѡ̀ наама̀ а҆ммані́тѧнынѧ.	Ровоам, син Соломонів, царював у Юдеї. Сорок один рік було Ровоаму, коли він став царем, і сімнадцять років царював у Єрусалимі, у місті, яке обрав Господь із усіх колін Ізраїлевих, щоб перебувало там ім’я Його. Ім’я матері його Наама аммонитянка.
22	22
И҆ сотворѝ ровоа́мъ лꙋка́вое пред̾ гдⷭ҇емъ: и҆ раздражѝ є҆го̀ ѡ҆ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же сотвори́ша ѻ҆тцы̀ и҆́хъ, ѡ҆ грѣсѣ́хъ и҆́хъ, и҆́миже согрѣши́ша:	І робив Іуда невгодне перед очима Господа, і прогнівляли Його більше всього того, що зробили батьки їхні своїми гріхами, якими вони грішили.
23	23
и҆ созда́ша сі́и себѣ̀ высѡ́каѧ, и҆ столпы̀, и҆ ка̑пища на всѧ́цѣмъ холмѣ̀ высо́цѣмъ и҆ под̾ всѧ́цѣмъ дре́вомъ сѣно́внымъ:	І спорудили вони собі висоти й ідолів і капища на всякому високому пагорбі і під усяким тінистим деревом.
24	24
и҆ смѣше́нїе бѣ̀ въ землѝ и҆́хъ, и҆ сотвори́ша ѿ всѣ́хъ ме́рзостей ꙗ҆зы́ческихъ, ꙗ҆̀же ѿѧ̀ гдⷭ҇ь ѿ лица̀ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ.	І блудники були також у цій землі і робили всі мерзоти тих народів, яких Господь прогнав від лиця синів Ізраїлевих.
25	25
И҆ бы́сть въ лѣ́то пѧ́тое ца́рствꙋющагѡ ровоа́ма, взы́де сꙋсакі́мъ ца́рь є҆гѵ́петскїй на і҆ерⷭ҇ли́мъ	На п’ятому році царювання Ровоамового, Сусаким, цар Єгипетський, виступив проти Єрусалима
26	26
и҆ взѧ̀ всѧ̑ сокрѡ́вища до́мꙋ гдⷭ҇нѧ и҆ сокрѡ́вища до́мꙋ царе́ва, и҆ кѡ́пїѧ злата̑ѧ, ꙗ҆̀же взѧ̀ даві́дъ и҆з̾ рꙋкѝ ѻ҆трокѡ́въ а҆драаза́ра царѧ̀ сꙋ́вскагѡ и҆ внесѐ ѧ҆̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ: всѧ̑ сїѧ̑ взѧ̀, и҆ щиты̀ златы̑ѧ, ꙗ҆̀же сотворѝ соломѡ́нъ, и҆ внесѐ ѧ҆̀ во є҆гѵ́петъ.	і взяв скарби дому Господнього і скарби дому царського [і золоті щити, які взяв Давид від рабів Адраазара, царя Сувського, і вніс у Єрусалим]. Усе взяв; взяв і всі золоті щити, які зробив Соломон.
27	27
И҆ сотворѝ ца́рь ровоа́мъ щиты̀ мѣ̑дѧныѧ вмѣ́стѡ тѣ́хъ, и҆ поста́ви над̾ ни́ми вла́стєли ѿ предходѧ́щихъ пред̾ ни́мъ, и҆̀же хранѧ́хꙋ врата̀ до́мꙋ царе́ва:	І зробив цар Ровоам замість них мідні щити і віддав їх у руки начальникам охоронців, які охороняли вхід у дім царя.
28	28
и҆ бы́сть є҆гда̀ вхожда́ше ца́рь въ до́мъ гдⷭ҇ень, и҆ ноша́хꙋ ѡ҆́ныѧ предходѧ́щїи, и҆ па́ки возвраща́хꙋ ты̑ѧ во ѻ҆рꙋжехрани́лище предходѧ́щихъ.	Коли цар виходив у дім Господній, охоронці несли їх, і потім знову відносили їх у палату охоронців.
29	29
Прѡ́чаѧ же слове́съ ровоа́млихъ, и҆ всѧ̑ ꙗ҆̀же сотворѝ, не се́ ли, сїѧ̑ пи̑сана сꙋ́ть въ кни́зѣ слове́съ дні́й ца́рства і҆ꙋ́дина;	Інше про Ровоама і про все, що він робив, описано в літописі царів юдейських.
30	30
И҆ бра́нь бѣ̀ междꙋ̀ ровоа́момъ и҆ междꙋ̀ і҆еровоа́момъ во всѧ̑ дни̑.	Між Ровоамом та Ієровоамом була війна в усі дні життя їхнього .
31	31
И҆ оу҆́спе ровоа́мъ со ѻ҆тцы̑ свои́ми, и҆ погребе́нъ бы́сть со ѻ҆тцы̑ свои́ми во гра́дѣ даві́довѣ. И҆ воцари́сѧ а҆ві́а сы́нъ є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀.	І спочив Ровоам з батьками своїми і похований з батьками своїми в місті Давидовому. Ім’я матері його Наама аммонитянка. І став царем Авия, син його, замість нього.
Глава́ є҃і	Глава 15

1	1
И҆ во ѻ҆смоена́десѧть лѣ́то ца́рства і҆еровоа́ма сы́на нава́това, воцари́сѧ а҆ві́а сы́нъ ровоа́мль над̾ і҆ꙋ́дою,	У вісімнадцятий рік царювання Ієровоама, сина Наватового, Авия став царем над юдеями.
2	2
и҆ трѝ лѣ̑та ца́рствова во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. И҆́мѧ же ма́тере є҆гѡ̀ мааха̀, дщѝ а҆вессалѡ́млѧ.	Три роки він царював у Єрусалимі; ім’я матері його Мааха, дочка Авессалома.
3	3
И҆ хожда́ше во всѣ́хъ грѣсѣ́хъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀, ꙗ҆̀же сотворѝ пред̾ ни́мъ, и҆ не бѣ̀ се́рдце є҆гѡ̀ соверше́но съ гдⷭ҇емъ бг҃омъ є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже се́рдце даві́да ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀:	Він ходив у всіх гріхах батька свого, які той робив раніше нього, і серце його не було віддане Господу Богу його, як серце Давида, батька його.
4	4
ꙗ҆́кѡ даві́да ра́ди ѡ҆ста́ви є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ є҆гѡ̀ ѡ҆ста́нокъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, да возста́витъ по не́мъ ча̑да є҆гѡ̀ и҆ оу҆тверди́тъ і҆ерⷭ҇ли́мъ,	Але заради Давида Господь Бог його дав йому світильник в Єрусалимі, поставивши після нього сина його й утвердивши Єрусалим,
5	5
поне́же сотворѝ даві́дъ пра́вое пред̾ гдⷭ҇емъ и҆ не оу҆клони́сѧ ѿ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же заповѣ́да є҆мꙋ̀ всѧ̑ дни̑ живота̀ є҆гѡ̀, кромѣ̀ сло́ва оу҆рі́и хетте́анина.	тому що Давид робив угодне перед очима Господа і не відступав від усього того, що Він заповів йому, в усі дні життя свого, крім вчинку з Урією хеттеянином.
6	6
И҆ бра́нь бѣ̀ междꙋ̀ ровоа́момъ и҆ междꙋ̀ і҆еровоа́момъ во всѧ̑ дни̑ живота̀ и҆́хъ.	І війна була між Ровоамом та Ієровоамом в усі дні життя їхнього.
7	7
И҆ прѡ́чаѧ слове́съ а҆ві́иныхъ, и҆ всѧ̑ ꙗ҆̀же сотворѝ, не се́ ли, сїѧ̑ напи̑сана въ кни́зѣ сло́въ дні́й царе́й і҆ꙋ́диныхъ; И҆ бра́нь бѣ̀ междꙋ̀ а҆ві́ею и҆ междꙋ̀ і҆еровоа́момъ.	Інші діла Авиї, усе, що він зробив, записано в літописі царів юдейських. І була війна між Авиєю і Ієровоамом.
8	8
И҆ оу҆́спе а҆ві́а со ѻ҆тцы̑ свои́ми въ двадесѧ́тое лѣ́то і҆еровоа́ма, и҆ погребо́ша є҆го̀ со ѻ҆тцы̑ є҆гѡ̀ во гра́дѣ даві́довѣ. И҆ воцари́сѧ а҆́са сы́нъ є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀.	І спочив Авия з батьками своїми, і поховали його в місті Давидовому. І став царем Аса, син його, замість нього.
9	9
И҆ въ лѣ́то двадесѧ́тое і҆еровоа́ма царѧ̀ і҆и҃лева, ца́рствоваше а҆́са над̾ і҆ꙋ́дою,	У двадцятий рік царювання Ієровоама, царя Ізраїльського, став царем Аса над юдеями
10	10
и҆ четы́редесѧть и҆ є҆ди́но лѣ́то ца́рствова во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. И҆́мѧ же ма́тере є҆гѡ̀ а҆на̀, дщѝ а҆вессалѡ́млѧ.	і сорок один рік царював у Єрусалимі; ім’я матері його Ана́, дочка Авессалома.
11	11
И҆ сотворѝ а҆́са пра́вое пред̾ гдⷭ҇емъ, ꙗ҆́коже даві́дъ ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀,	Аса робив угодне перед очима Господа, як Давид, батько його.
12	12
и҆ ѿѧ̀ сквє́рнаѧ ѿ землѝ, и҆ и҆скоренѝ всѧ̑ и҆зва̑ѧннаѧ, ꙗ҆̀же сотвори́ша ѻ҆тцы̀ є҆гѡ̀,	Він вигнав блудників із землі і викинув усіх ідолів, яких зробили батьки його,
13	13
и҆ а҆нꙋ̀ ма́терь свою̀ ѿста́ви є҆́же не владѣ́ти є҆́й, поне́же сотворѝ со́нмище въ дꙋбра́вѣ свое́й: и҆ и҆зсѣчѐ а҆́са га́й є҆ѧ̀ и҆ сожжѐ ѻ҆гне́мъ въ пото́цѣ ке́дрстѣмъ:	і навіть матір свою Ану́ позбавив звання цариці за те, що вона зробила ідола Астарти; і порубав Аса ідола її і спалив біля потоку Кедрона.
14	14
высо́кихъ же не и҆скоренѝ, ѻ҆ба́че се́рдце а҆́сы бѣ̀ соверше́нно пред̾ гдⷭ҇емъ во всѧ̑ дни̑ є҆гѡ̀:	Висоти ж не були знищені. Але серце Аси було віддано Господу в усі дні його.
15	15
и҆ внесѐ столпы̀ ѻ҆тца̀ своегѡ̀, и҆ столпы̀ своѧ̑ внесѐ во хра́мъ гдⷭ҇ень срє́брѧны и҆ зла̑ты, и҆ сосꙋ́ды.	І вніс він у дім Господній речі, освячені батьком його, і речі, освячені ним: срібло і золото і сосуди.
16	16
И҆ бра́нь бѣ̀ междꙋ̀ а҆́сою и҆ междꙋ̀ ваа́сомъ царе́мъ і҆и҃левымъ во всѧ̑ дни̑ и҆́хъ.	І війна була між Асою і Ваасою, царем Ізраїльським, в усі дні їхні.
17	17
И҆ взы́де ваа́са ца́рь і҆и҃левъ на і҆ꙋ́дꙋ и҆ созда̀ ра́мꙋ, ꙗ҆́кѡ не бы́ти на и҆схожде́нїе и҆ вхожде́нїе а҆́сѣ царю̀ і҆ꙋ́динꙋ.	І вийшов Вааса, цар Ізраїльський, проти Юдеї і почав будувати Раму, щоб ніхто не виходив і не йшов до Аси, царя Юдейського.
18	18
И҆ взѧ̀ а҆́са всѐ сребро̀ и҆ зла́то ѡ҆брѣ́тшеесѧ въ сокро́вищахъ до́мꙋ гдⷭ҇нѧ и҆ въ сокро́вищахъ до́мꙋ царе́ва и҆ дадѐ ѧ҆̀ въ рꙋ́цѣ ѻ҆́трѡкъ свои́хъ: и҆ посла̀ и҆̀хъ ца́рь а҆́са ко сы́нꙋ а҆де́ровꙋ сы́нꙋ тавере́ма во рамма́нъ, ко сы́нꙋ а҆заи́ла, царѧ̀ сѵ́рскагѡ, живꙋ́щагѡ въ дама́сцѣ, глаго́лѧ:	І взяв Аса все срібло і золото, що залишалося в скарбницях дому Господнього й у скарбницях дому царського, і дав його в руки слуг своїх, і послав їх цар Аса до Венадада, сина Тавримона, сина Хезионового, царя Сирійського, який жив у Дамаску, і сказав:
19	19
положѝ завѣ́тъ междꙋ̀ мно́ю и҆ тобо́ю, и҆ междꙋ̀ ѻ҆тце́мъ мои́мъ и҆ ѻ҆тце́мъ твои́мъ: сѐ, посла́хъ тѝ да́ры, сребро̀ и҆ зла́то: прїидѝ, разрꙋшѝ завѣ́тъ тво́й, и҆́же со ваа́сою царе́мъ і҆и҃левымъ, да ѿи́детъ ѿ менє̀.	союз нехай буде між мною і між тобою, як був між батьком моїм і між батьком твоїм; ось, я посилаю тобі в дарунок срібло і золото; розірви союз твій з Ваасою, царем Ізраїльським, щоб він відійшов від мене.
20	20
И҆ послꙋ́ша сы́нъ а҆де́ровъ царѧ̀ а҆́сы, и҆ посла̀ воевѡ́ды си́лъ свои́хъ на гра́ды і҆и҃лєвы, и҆ порази́ша а҆і́на и҆ да́на, и҆ а҆ве́лѧ, до́мꙋ маахі́ина, и҆ ве́сь хеннере́ѳъ, да́же до всеѧ̀ землѝ нефѳалі́мли.	І послухався Венадад царя Аси, і послав воєначальників своїх проти міст ізраїльських, і вразив Аїн і Дан і Авел-Беф-Мааху і весь Киннероф, по всій землі Неффалима.
21	21
И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша ваа́са, и҆ ѡ҆ста́ви созида́ти ра́мꙋ, и҆ возврати́сѧ во ѳе́рсꙋ.	Почувши про це , Вааса припинив будувати Раму і повернувся у Фирцу.
22	22
Ца́рь же а҆́са заповѣ́да всемꙋ̀ і҆ꙋ́дѣ во є҆накі́мѣ, и҆ взѧ́ша ка́менїе и҆з̾ ра́мы и҆ древа̀ є҆ѧ̀, и҆́миже ѡ҆снова̀ ваа́са, и҆ созда̀ въ ни́хъ ца́рь а҆́са всѧ́къ хо́лмъ венїамі́нь и҆ стра̑жбища.	Цар же Аса скликав усіх юдеїв, нікого не виключаючи, і винесли вони з Рами каміння і дерева, що Вааса вживав для будівництва. І побудував з них цар Аса Гиву Веніамінову і Мицпу.
23	23
Прѡ́чаѧ же слове́съ а҆́синыхъ, и҆ всѧ̑ си́ла є҆гѡ̀, и҆ всѧ̑ ꙗ҆̀же сотворѝ, и҆ гра́ды ꙗ҆̀же созда̀, не се́ ли, сїѧ̑ пи̑сана сꙋ́ть въ кни́зѣ слове́съ дні́й царе́й і҆ꙋ́диныхъ; Ѻ҆ба́че во вре́мѧ ста́рости своеѧ̀ нача́тъ болѣ́ти нога́ма свои́ма:	Всі інші діла Аси і всі подвиги його, і все, що він зробив, і міста, які він побудував, описані у літописі царів юдейських, крім того, що в старості своїй він був хворий на ноги.
24	24
и҆ оу҆́спе а҆́са со ѻ҆тцы̑ свои́ми, и҆ погребе́нъ бы́сть во гра́дѣ даві́да ѻ҆тца̀ своегѡ̀. И҆ воцари́сѧ і҆ѡсафа́тъ сы́нъ є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀.	І спочив Аса з батьками своїми і похований з батьками своїми в місті Давида, батька свого. І став царем Іосафат, син його, замість нього.
25	25
Нава́тъ же сы́нъ і҆еровоа́мль нача̀ ца́рствовати над̾ і҆и҃лемъ во второ́е лѣ́то а҆́сы царѧ̀ і҆ꙋ́дина, и҆ ца́рствова над̾ і҆и҃лемъ два̀ лѣ̑та,	Нават же, син Ієровоамів, став царем над Ізраїлем на другий рік Аси, царя Юдейського, і царював над Ізраїлем два роки.
26	26
и҆ сотворѝ лꙋка́вое пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ хожда́ше пꙋте́мъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ и҆ во грѣсѣ́хъ є҆гѡ̀, и҆́миже согрѣши́ти сотворѝ і҆и҃лю.	І робив він неугодне перед очима Господа, ходив шляхом батька свого і в гріхах його, якими той увів Ізраїля у гріх.
27	27
И҆ ѡ҆бсѣ́де є҆го̀ ваа́са сы́нъ а҆хі́инъ въ домꙋ̀ велаа́на сы́на а҆хі́ина, и҆ оу҆бѝ є҆го̀ во гаваѳѡ́нѣ и҆ноплеме́нничи: нава́тъ же и҆ ве́сь і҆и҃ль ѡ҆бсѣдо́ша гаваѳѡ́нъ.	І зробив проти нього змову Вааса, син Ахиї, з дому Іссахарового, й убив його Вааса біля Гавафона филистимського, коли Нават і всі ізраїльтяни облягали Гавафон:
28	28
И҆ оу҆мертвѝ є҆го̀ ваа́са въ лѣ́то тре́тїе а҆́сы царѧ̀ і҆ꙋ́дина, и҆ воцари́сѧ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀.	і умертвив його Вааса на третій рік Аси, царя Юдейського, і став царем замість нього.
29	29
И҆ бы́сть є҆гда̀ воцари́сѧ, и҆збѝ ве́сь до́мъ і҆еровоа́мль и҆ не ѡ҆ста́ви ничто́же ѿ всегѡ̀ дыха́нїѧ і҆еровоа́млѧ, до́ндеже и҆скоренѝ и҆̀хъ по гл҃ꙋ гдⷭ҇ню, є҆го́же гл҃а рꙋко́ю раба̀ своегѡ̀ а҆хі́и силѡні́тскагѡ,	Коли він став царем, то вибив увесь дім Ієровоамів, не залишив ні душі в Ієровоама, доки не знищив його, за словом Господа, яке Він прорік через раба Свого Ахию силомлянина,
30	30
грѣ̑хъ ра́ди і҆еровоа́млихъ, и҆́же согрѣшѝ, и҆́же введѐ во грѣ́хъ і҆и҃лѧ, и҆ въ прогнѣ́ванїи є҆гѡ̀, и҆́мже прогнѣ́ва гдⷭ҇а бг҃а і҆и҃лева.	за гріхи Ієровоама, які він сам робив і якими ввів у гріх Ізраїля, за образу, якою він прогнівив Господа Бога Ізраїлевого.
31	31
И҆ прѡ́чаѧ словеса̀ нава́та, и҆ всѧ̑ ꙗ҆̀же сотворѝ, не се́ ли, сїѧ̑ пи̑сана сꙋ́ть въ кни́зѣ слове́съ дні́й царе́й і҆и҃левыхъ;	Інші діла Навата, все, що він зробив, описано в літописі царів ізраїльських.
32	32
И҆ бѧ́ше бра́нь междꙋ̀ а҆́сою (царе́мъ і҆ꙋ́динымъ) и҆ ваа́сою царе́мъ і҆и҃левымъ во всѧ̑ дни̑ и҆́хъ.	І війна була між Асою і Ваасою, царем Ізраїльським, в усі дні їхні.
33	33
И҆ въ тре́тїе лѣ́то а҆́сы царѧ̀ і҆ꙋ́дина ца́рствова ваа́са сы́нъ а҆хі́инъ над̾ всѣ́мъ і҆и҃лемъ во ѳе́рсѣ два́десѧть и҆ четы́ре лѣ̑та,	На третій рік Аси, царя Юдейського, став царем Вааса, син Ахиї, над усіма ізраїльтянами у Фирці і царював двадцять чотири роки.
34	34
и҆ сотворѝ лꙋка́вое пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ и҆́де пꙋте́мъ і҆еровоа́ма сы́на нава́това, и҆ во грѣсѣ́хъ є҆гѡ̀, и҆́миже въ согрѣше́нїе приведѐ і҆и҃лѧ.	І робив неугодне перед очима Господніми і ходив шляхом Ієровоама й у гріхах його, якими той увів у гріх Ізраїля.
Глава́ ѕ҃і	Глава 16

1	1
И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не рꙋко́ю і҆ꙋ́а сы́на а҆нані́ева ко ваа́сѣ, гл҃ѧ:	І було слово Господнє до Іуя, сина Ананієвого, про Ваасу:
2	2
поне́же вознесо́хъ тѧ̀ ѿ землѝ и҆ да́хъ тѧ̀ вла́стелѧ над̾ людьмѝ мои́ми і҆и҃лемъ, и҆ поше́лъ є҆сѝ пꙋте́мъ і҆еровоа́млимъ и҆ вве́лъ є҆сѝ въ грѣ́хъ лю́ди моѧ̑ і҆и҃лѧ, є҆́же прогнѣ́вати мѧ̀ сꙋ́етными и҆́хъ:	за те, що Я підняв тебе з пороху і зробив тебе вождем народу Мого Ізраїля, ти ж пішов шляхом Ієровоама і ввів у гріх народ Мій ізраїльтян, щоб він прогнівляв Мене гріхами своїми,
3	3
сѐ, а҆́зъ ѿве́ргꙋ наслѣ́дїе ваа́сы и҆ наслѣ́дїе до́мꙋ є҆гѡ̀, и҆ сотворю̀ до́мъ тво́й ꙗ҆́кѡ до́мъ і҆еровоа́ма сы́на нава́това:	ось, Я відкину дім Вааси і дім потомства його і зроблю з домом твоїм те саме, що з домом Ієровоама, сина Наватового;
4	4
оу҆ме́ршаго ваа́сова во гра́дѣ снѣдѧ́тъ є҆го̀ псѝ, и҆ оу҆ме́ршаго на по́ли снѣдѧ́тъ є҆го̀ пти̑цы небє́сныѧ.	хто помре у Вааси в місті, того з’їдять пси; а хто помре в нього на полі, того склюють птахи небесні.
5	5
И҆ прѡ́чаѧ слове́съ ваа́совыхъ, и҆ всѧ̑ ꙗ҆̀же сотворѝ, и҆ си̑льнаѧ є҆гѡ̀, не се́ ли, сꙋ́ть пи̑сана въ кни́зѣ слове́съ дні́й царе́й і҆и҃левыхъ;	Інші діла Вааси, все, що́ він зробив, і подвиги його описані в літописі царів ізраїльських.
6	6
И҆ оу҆́спе ваа́са со ѻ҆тцы̑ свои́ми, и҆ погребе́нъ бы́сть во ѳе́рсѣ, и҆ воцари́сѧ и҆ла̀ сы́нъ є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀.	І спочив Вааса з батьками своїми, і похований у Фирці. І став царем Ила, син його, замість нього.
7	7
И҆ рꙋко́ю і҆ꙋ́а сы́на а҆нані́и прⷪ҇ро́ка гл҃а гдⷭ҇ь на ваа́сꙋ и҆ на до́мъ є҆гѡ̀ всю̀ ѕло́бꙋ, ю҆́же сотворѝ пред̾ гдⷭ҇емъ, є҆́же прогнѣ́вати є҆го̀ дѣла́ми рꙋ́къ свои́хъ, бы́ти є҆мꙋ̀ ꙗ҆́коже и҆ до́мꙋ і҆еровоа́млю, и҆ ѡ҆ є҆́же є҆мꙋ̀ пораже́нꙋ бы́ти.	Але через Іуя, сина Ананієвого, уже було сказане слово Господнє про Ваасу і про дім його і про все зло, яке він учинив перед очима Господа, прогнівляючи Його ділами рук своїх, наслідуючи дім Ієровоамів, за що́ він знищений був.
8	8
Въ лѣ́то два́десѧть шесто́е а҆́сы царѧ̀ і҆ꙋ́дина, ца́рствова и҆ла̀ сы́нъ ваа́синъ над̾ і҆и҃лемъ во ѳе́рсѣ два̀ лѣ̑та.	У двадцять шостий рік Аси, царя Юдейського, став царем Ила, син Вааси, над Ізраїлем у Фирці, і царював два роки.
9	9
И҆ воздви́же (гдⷭ҇ь) на него̀ ѻ҆́троки є҆гѡ̀, и҆ замврі́а воево́дꙋ полови́ны ко́нникѡвъ: и҆ и҆ла̀ бѣ̀ во ѳе́рсѣ оу҆пива́ѧсѧ, и҆ пїѧ́нъ сы́й въ домꙋ̀ а҆́рсы домострои́телѧ во ѳе́рсѣ:	І вчинив проти нього змову раб його Замврій, який був начальником над половиною колісниць. Коли він у Фирці напився доп’яну в домі Арси, який начальствував над палацом у Фирці,
10	10
и҆ вни́де замврі́й, и҆ поразѝ є҆го̀, и҆ оу҆мертвѝ є҆го̀, въ лѣ́то два́десѧть седмо́е а҆́сы царѧ̀ і҆ꙋ́дина, и҆ воцари́сѧ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀.	тоді ввійшов Замврій, уразив його і умертвив його, у двадцять сьомий рік Аси, царя Юдейського, і став царем замість нього.
11	11
И҆ бы́сть ца́рствꙋющꙋ є҆мꙋ̀, внегда̀ сѣ́сти є҆мꙋ̀ на престо́лѣ є҆гѡ̀, и҆ и҆збѝ ве́сь до́мъ ваа́совъ: не ѡ҆ста́ви є҆мꙋ̀ моча́щагѡ къ стѣнѣ̀, и҆ оу҆́жикѡвъ є҆гѡ̀, и҆ дрꙋ́га є҆гѡ̀.	Коли він став царем і сів на престолі його, то знищив увесь дім Вааси, не залишивши йому того, хто мочиться до стіни, ні родичів його, ні друзів його.
12	12
И҆ и҆збѝ замврі́й ве́сь до́мъ ваа́совъ по гл҃ꙋ гдⷭ҇ню, є҆го́же гл҃а на до́мъ ваа́совъ и҆ ко і҆ꙋ́ю прⷪ҇ро́кꙋ,	І знищив Замврій весь дім Вааси, за словом Господа, яке Він прорік про Ваасу через Іуя пророка,
13	13
ѡ҆ всѣ́хъ грѣсѣ́хъ ваа́совыхъ и҆ и҆лы̀ сы́на є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ сотворѝ согрѣши́ти і҆и҃лю, є҆́же разгнѣ́вати гдⷭ҇а бг҃а і҆и҃лева сꙋ́етными и҆́хъ.	за всі гріхи Вааси і за гріхи Или, сина його, які вони самі чинили і якими вводили Ізраїля в гріх, прогнівляючи Господа Бога Ізраїлевого своїми ідолами.
14	14
Прѡ́чаѧ же слове́съ и҆лы̀, ꙗ҆̀же сотворѝ, не се́ ли, сїѧ̑ пи̑сана въ кни́зѣ слове́съ дні́й царе́й і҆и҃левыхъ;	Інші діла Или, все, що він зробив, описано в літописі царів ізраїльських.
15	15
Въ лѣ́то два́десѧть седмо́е а҆́сы царѧ̀ і҆ꙋ́дина ца́рствова замврі́й се́дмь дні́й во ѳе́рсѣ: и҆ бѣ̀ по́лкъ і҆и҃левъ на гаваѳѡ́нъ и҆ноплеме́нническїй.	У двадцять сьомий рік Аси, царя Юдейського, став царем Замврій і царював сім днів у Фирці, коли народ облягав Гавафон филистимський.
16	16
И҆ слы́шаша лю́дїе сꙋ́щїи въ полцѣ̀, глаго́лющихъ: преврати́сѧ замврі́й и҆ поразѝ царѧ̀. И҆ поста́виша царе́мъ во і҆и҃ли а҆мврі́а воево́дꙋ, и҆́же над̾ во́ѧми во і҆и҃ли въ де́нь ѻ҆́нъ въ полцѣ̀.	Коли народ, який облягав, почув, що Замврій учинив змову й умертвив царя, то всі ізраїльтяни поставили царем Амврія, воєначальника, над Ізраїлем у той же день, у стані.
17	17
И҆ взы́де а҆мврі́й и҆ ве́сь і҆и҃ль съ ни́мъ ѿ гаваѳѡ́на и҆ ѡ҆бсѣ́де ѳе́рсꙋ.	І відступили Амврій і всі ізраїльтяни з ним від Гавафона й обложили Фирцу.
18	18
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆ви́дѣ замврі́й, ꙗ҆́кѡ предвзѧ́тъ бы́сть гра́дъ є҆гѡ̀, и҆ вни́де во внꙋ́треннїй до́мъ ца́рскїй, и҆ зажжѐ над̾ собо́ю до́мъ царе́въ ѻ҆гне́мъ, и҆ оу҆́мре	Коли побачив Замврій, що місто взяте, увійшов у внутрішню кімнату царського дому і запалив за собою царський дім вогнем і загинув
19	19
за грѣхѝ своѧ̑, ꙗ҆̀же сотворѝ, сотворе́нїѧ ра́ди лꙋка́вагѡ пред̾ гдⷭ҇емъ, є҆́же ходи́ти пꙋте́мъ і҆еровоа́ма сы́на нава́това, и҆ во грѣсѣ́хъ є҆гѡ̀, ꙗ҆́же сотворѝ, ꙗ҆́кѡ введѐ во грѣ́хъ і҆и҃лѧ.	за свої гріхи, у чому він згрішив, роблячи неугодне перед очима Господніми, ходячи шляхом Ієровоама й у гріхах його, які той учинив, щоб увести Ізраїля в гріх.
20	20
И҆ прѡ́чаѧ слове́съ замврі́иныхъ, и҆ навѣ́ты є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же совѣща̀, не се́ ли, сїѧ̑ сꙋ́ть пи̑сана въ кни́гахъ слове́съ дні́й царе́й і҆и҃левыхъ;	Інші діла Замврія і змова його, яку він учинив, описані в літописі царів ізраїльських.
21	21
Тогда̀ раздѣли́шасѧ лю́дїе і҆и҃лстїи, по́лъ люді́й бы́сть за ѳамні́емъ сы́номъ гѡна́ѳовымъ, ꙗ҆́кѡ да ца́рствꙋетъ ѻ҆́нъ, и҆ по́лъ люді́й бы́сть со а҆мврі́емъ.	Тоді розділився народ ізраїльський надвоє: половина народу стояла за Фамнія, сина Гонафового, щоб поставити царем його, а половина за Амврія.
22	22
Лю́дїе же сꙋ́щїи по а҆мврі́и превозмого́ша люді́й бы́вшихъ со ѳамні́емъ сы́номъ гѡна́ѳовымъ И҆ оу҆́мре ѳамні́й и҆ і҆ѡра́мъ бра́тъ є҆гѡ̀ во вре́мѧ ѻ҆́но, и҆ воцари́сѧ а҆мврі́й по ѳамні́и.	І взяв гору народ, який за Амврія, над народом, який за Фамнія, сина Гонафового, і помер Фамній, і став царем Амврій.
23	23
Въ лѣ́то три́десѧть пе́рвое а҆́сы царѧ̀ і҆ꙋ́дина ца́рствова а҆мврі́й во і҆и҃ли двана́десѧть лѣ́тъ, во ѳе́рсѣ же ше́сть лѣ́тъ ца́рствова.	На тридцять першому році Аси, царя Юдейського, став царем Амврій над Ізраїлем і царював дванадцять років. У Фирці він царював шість років.
24	24
И҆ кꙋпѝ а҆мврі́й го́рꙋ семерѡ́нъ оу҆ семи́ра господи́на горы̀ двѣма̀ тала̑нты сребра̀, и҆ созда̀ го́рꙋ, и҆ наречѐ и҆́мѧ горѣ̀, ю҆́же созда̀, во и҆́мѧ семи́ра господи́на горы̀ ѻ҆́ныѧ, гора̀ семирѡ́нъ.	І купив Амврій гору Семерон у Семира за два таланти срібла, і забудував гору, і назвав побудоване ним місто Самарією, за ім’ям Семира, власника гори.
25	25
И҆ сотворѝ а҆мврі́й лꙋка́вое пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ прелꙋка́внова па́че всѣ́хъ бы́вшихъ пред̾ ни́мъ:	І робив Амврій неугодне перед очима Господа і чинив гірше за всіх, які були перед ним.
26	26
и҆ хожда́ше по всѣ̑мъ пꙋтє́мъ і҆еровоа́ма сы́на нава́това и҆ во грѣсѣ́хъ є҆гѡ̀, и҆́миже введѐ во грѣ́хъ і҆и҃лѧ, є҆́же разгнѣ́вати гдⷭ҇а бг҃а і҆и҃лева въ сꙋ́етныхъ и҆́хъ.	Він у всьому ходив шляхом Ієровоама, сина Наватового, й у гріхах його, якими той увів у гріх ізраїльтян, щоб прогнівляти Господа Бога Ізраїлевого ідолами своїми.
27	27
И҆ прѡ́чаѧ слове́съ а҆мврі́евыхъ, и҆ всѧ̑ ꙗ҆́же сотворѝ, и҆ всѧ̑ си́ла є҆гѡ̀, не се́ ли, сїѧ̑ пи̑сана въ кни́зѣ слове́съ дні́й царе́й і҆и҃левыхъ;	Інші діла Амврія, які він учинив, і мужність, яку він показав, описані у літописі царів ізраїльських.
28	28
И҆ оу҆́спе а҆мврі́й со ѻ҆тцы̑ свои́ми, и҆ погребе́нъ бы́сть въ самарі́и. И҆ воцари́сѧ а҆хаа́въ сы́нъ є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀.	І спочив Амврій з батьками своїми і похований у Самарії. І став царем Ахав, син його, замість нього.
29	29
А҆хаа́въ же сы́нъ а҆мврі́евъ воцари́сѧ над̾ і҆и҃лемъ въ лѣ́то три́десѧть ѻ҆смо́е а҆́сы царѧ̀ і҆ꙋ́дина: ца́рствова же а҆хаа́въ сы́нъ а҆мврі́евъ над̾ і҆и҃лемъ въ самарі́и два́десѧть два̀ лѣ̑та:	Ахав, син Амвріїв, став царем над Ізраїлем у тридцять восьмий рік Аси, царя Юдейського, і царював Ахав, син Амврія, над Ізраїлем у Самарії двадцять два роки.
30	30
и҆ сотворѝ а҆хаа́въ лꙋка́вое пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ прелꙋка́внова па́че всѣ́хъ бы́вшихъ пре́жде є҆гѡ̀:	І робив Ахав, син Амврія, неугодне перед очима Господа більше за усіх, які були раніше нього.
31	31
и҆ не бѣ̀ є҆мꙋ̀ дово́лно, є҆́же ходи́ти во грѣсѣ́хъ і҆еровоа́ма сы́на нава́това, и҆ взѧ̀ женꙋ̀ і҆езаве́ль дще́рь і҆еѳеваа́ла царѧ̀ сїдѡ́нскагѡ: и҆ и҆́де, и҆ нача̀ слꙋжи́ти ваа́лꙋ, и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀,	Мало було для нього впадати у гріхи Ієровоама, сина Наватового; він узяв собі за дружину Ієзавель, дочку Ефваала, царя Сидонського, і став служити Ваалу і поклонятися йому.
32	32
и҆ поста́ви тре́бище ваа́лꙋ въ домꙋ̀ ме́рзостей є҆гѡ̀, є҆го́же созда̀ въ самарі́и:	І поставив він Ваалу жертовник у капищі Ваала, яке побудував у Самарії.
33	33
и҆ сотворѝ а҆хаа́въ дꙋбра́вꙋ: и҆ приложѝ а҆хаа́въ твори́ти прогнѣ̑ванїѧ, є҆́же разгнѣ́вати гдⷭ҇а бг҃а і҆и҃лева и҆ дꙋ́шꙋ свою̀ погꙋби́ти: ѕлодѣ́йствова па́че всѣ́хъ царе́й і҆и҃левыхъ бы́вшихъ пре́жде є҆гѡ̀.	І зробив Ахав діброву, і більше за усіх царів ізраїльських, які були раніше нього, Ахав робив те, що прогнівляло Господа Бога Ізраїлевого, [і погубив душу свою].
34	34
Во дни̑ же є҆гѡ̀ созда̀ а҆хїи́лъ веѳи́лѧнинъ і҆ерїхѡ́нъ: на а҆вїрѡ́нѣ перворо́днѣмъ свое́мъ ѡ҆снова̀ є҆го̀, и҆ на сегꙋ́вѣ ю҆нѣ́йшемъ свое́мъ поста́ви двє́ри є҆гѡ̀, по гл҃ꙋ гдⷭ҇ню, є҆го́же гл҃а рꙋко́ю і҆исꙋ́са сы́на наѵи́на.	В його дні Ахиїл вефилянин побудував Єрихон: на первістку своєму Авирамі він поклав підвалини його і на молодшому своєму сині Сегубі поставив ворота його, за словом Господа, яке Він прорік через Ісуса, сина Навина.
Глава́ з҃і	Глава 17

1	1
И҆ речѐ и҆лїа̀ прⷪ҇ро́къ ѳесві́тѧнинъ, и҆́же ѿ ѳесві́и галаа́дскїѧ, ко а҆хаа́вꙋ: жи́въ гдⷭ҇ь бг҃ъ си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ, є҆мꙋ́же предстою̀ пред̾ ни́мъ, а҆́ще бꙋ́детъ въ лѣ̑та сїѧ̑ роса̀ и҆ до́ждь, то́чїю ѿ оу҆́стъ словесѐ моегѡ̀.	І сказав Ілля [пророк], фесвитянин, із жителів галаадських, Ахаву: живий Господь Бог Ізраїлів, перед Яким я стою! в ці роки не буде ні роси, ні дощу, хіба тільки за моїм словом.
2	2
И҆ бы́сть гл҃ъ гдⷭ҇ень ко и҆лїѝ:	І було до нього слово Господнє:
3	3
и҆дѝ ѿсю́дꙋ на восто́къ и҆ скры́йсѧ въ пото́цѣ хора́ѳа прѧ́мѡ лицꙋ̀ і҆ѻрда́новꙋ:	піди звідси і повернися на схід і сховайся біля потоку Хорафа, що навпроти Йордану;
4	4
и҆ бꙋ́деши пи́ти ѿ пото́ка во́дꙋ, и҆ вра́нѡмъ заповѣ́дахъ препита́ти тѧ̀ та́мѡ.	з цього потоку ти будеш пити, а во́ронам Я повелів годувати тебе там.
5	5
И҆ сотворѝ и҆лїа̀ по гл҃ꙋ гдⷭ҇ню, и҆ сѣ́де при пото́цѣ хора́ѳовѣ прѧ́мѡ лицꙋ̀ і҆ѻрда́новꙋ:	І пішов він і зробив за словом Господнім; пішов і залишився біля потоку Хорафа, що навпроти Йордану.
6	6
и҆ вра́нове приноша́хꙋ є҆мꙋ̀ хлѣ́бы и҆ мѧса̀ заꙋ́тра, и҆ хлѣ́бы и҆ мѧса̀ къ ве́черꙋ, и҆ ѿ пото́ка пїѧ́ше во́дꙋ.	І во́рони приносили йому хліб і м’ясо вранці, і хліб і м’ясо ввечері, а з потоку він пив.
7	7
И҆ бы́сть по дне́хъ, и҆ и҆́зсше и҆сто́чникъ, ꙗ҆́кѡ не бѣ̀ дождѧ̀ на зе́млю,	Коли минув деякий час, цей поток висох, бо не було дощу на землю.
8	8
и҆ бы́сть гл҃ъ гдⷭ҇ень ко и҆лїѝ гл҃ѧ:	І було до нього слово Господнє:
9	9
воста́ни и҆ и҆дѝ въ саре́птꙋ сїдѡ́нскꙋю, и҆ пребꙋ́ди та́мѡ: се́ бо, заповѣ́дахъ та́мѡ женѣ̀ вдови́цѣ препита́ти тѧ̀.	встань і піди в Сарепту сидонську, і залишайся там; Я повелів там жінці вдові годувати тебе.
10	10
И҆ воста̀ и҆ и҆́де въ саре́птꙋ сїдѡ́нскꙋю, и҆ прїи́де ко вратѡ́мъ гра́да: и҆ сѐ, та́мѡ жена̀ вдова̀ собира́ше дрова̀. И҆ возопѝ и҆лїа̀ в̾слѣ́дъ є҆ѧ̀ и҆ речѐ є҆́й: принесѝ нн҃ѣ мѝ ма́лѡ воды̀ въ сосꙋ́дѣ, и҆ и҆спїю̀.	І встав він і пішов у Сарепту; і коли прийшов до воріт міста, ось, там жінка вдова збирає дрова. І покликав він її і сказав: дай мені трохи води в посудині напитися.
11	11
И҆ и҆́де взѧ́ти. И҆ возопѝ в̾слѣ́дъ є҆ѧ̀ и҆лїа̀ и҆ речѐ є҆́й: прїимѝ оу҆̀бо мнѣ̀ и҆ оу҆крꙋ́хъ хлѣ́ба въ рꙋцѣ̀ свое́й, да ꙗ҆́мъ.	І пішла вона, щоб взяти; а він закричав услід їй і сказав: візьми для мене і шматок хліба в руки свої.
12	12
И҆ речѐ жена̀: жи́въ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й, а҆́ще є҆́сть оу҆ менє̀ ѡ҆прѣсно́къ, но то́кмѡ го́рсть мꙋкѝ въ водоно́сѣ и҆ ма́лѡ є҆ле́а въ чва́нцѣ: и҆ сѐ, а҆́зъ соберꙋ̀ два̀ пѡлѣ́нца, и҆ вни́дꙋ, и҆ сотворю̀ є҆̀ себѣ̀ и҆ дѣ́темъ мои̑мъ, и҆ снѣ́мы є҆̀, и҆ оу҆́мремъ.	Вона сказала: живий Господь Бог твій! у мене нічого немає печеного, а тільки є жменя борошна в діжці і трохи олії в глечику; і ось, я наберу поліна два дров, і піду, і приготую це для себе і для сина мого; з’їмо це і помремо.
13	13
И҆ речѐ къ не́й и҆лїа̀: дерза́й, вни́ди и҆ сотворѝ но глаго́лꙋ твоемꙋ̀: но сотвори́ ми ѿтꙋ́дꙋ ѡ҆прѣсно́къ ма́лъ пре́жде, и҆ принеси́ ми, себѣ́ же и҆ ча́дѡмъ свои̑мъ да сотвори́ши по́слѣжде,	І сказав їй Ілля: не бійся, піди, зроби, що́ ти сказала; але раніше з цього зроби невеликий опріснок для мене і принеси мені; а для себе і для свого сина зробиш після;
14	14
ꙗ҆́кѡ та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ: водоно́съ мꙋкѝ не ѡ҆скꙋдѣ́етъ, и҆ чва́нецъ є҆ле́а не оу҆ма́литсѧ до днѐ, до́ндеже да́стъ гдⷭ҇ь до́ждь на зе́млю.	бо так говорить Господь Бог Ізраїлів: борошно в діжці не вичерпається, і олія в глечику не убуде до того дня, коли Господь дасть дощ на землю.
15	15
И҆ и҆́де жена̀, и҆ сотворѝ по глаго́лꙋ и҆лїинꙋ̀, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀, и҆ ꙗ҆дѐ то́й, и҆ та̀, и҆ ча̑да є҆ѧ̀.	І пішла вона і зробила так, як сказав Ілля; і годувалася вона, і він, і дім її деякий час.
16	16
И҆ ѿ тогѡ̀ днѐ водоно́съ мꙋкѝ не ѡ҆скꙋдѣ̀, и҆ чва́нецъ є҆ле́а не оу҆ма́лисѧ, по гл҃ꙋ гдⷭ҇ню, є҆го́же гл҃а рꙋко́ю и҆лїино́ю.	Борошно в діжці не вичерпувалося, й олія в глечику не убувала, за словом Господа, яке Він прорік через Іллю.
17	17
И҆ бы́сть по си́хъ, и҆ разболѣ́сѧ сы́нъ жены̀ госпожѝ до́мꙋ, и҆ бѣ̀ болѣ́знь є҆гѡ̀ крѣпка̀ ѕѣлѡ̀, до́ндеже не ѡ҆ста́сѧ въ не́мъ дꙋ́хъ є҆гѡ̀.	Після цього занедужав син цієї жінки, господині дому, і хвороба його була така сильна, що не залишилося в ньому дихання.
18	18
И҆ речѐ ко и҆лїѝ: что̀ мнѣ̀ и҆ тебѣ̀, человѣ́че бж҃їй; вше́лъ є҆сѝ ко мнѣ̀ воспомѧнꙋ́ти непра̑вды моѧ̑ и҆ оу҆мори́ти сы́на моего̀.	І сказала вона Іллі: що мені і тобі, чоловіче Божий? ти прийшов до мене нагадати гріхи мої й умертвити сина мого.
19	19
И҆ речѐ и҆лїа̀ къ женѣ̀: да́ждь мѝ сы́на твоего̀. И҆ взѧ́тъ є҆го̀ ѿ нѣ́дра є҆ѧ̀, и҆ вознесѐ є҆го̀ въ го́рницꙋ, и҆дѣ́же са́мъ почива́ше, и҆ положѝ є҆го̀ на ѻ҆дрѣ̀ свое́мъ.	І сказав він їй: дай мені сина твого. І взяв його з рук її, і поніс його у світлицю, де він жив, і поклав його на свою постіль,
20	20
И҆ возопѝ и҆лїа̀ ко гдⷭ҇ꙋ и҆ речѐ: оу҆вы̀ мнѣ̀, гдⷭ҇и, свидѣ́телю вдовы̀, оу҆ неѧ́же а҆́зъ нн҃ѣ пребыва́ю, ты̀ ѡ҆ѕло́билъ є҆сѝ є҆́же оу҆мори́ти сы́на є҆ѧ̀.	і воззвав до Господа і сказав: Господи Боже мій! невже Ти і вдові, у якої я перебуваю, зробиш зло, умертвивши сина її?
21	21
И҆ дꙋ́нꙋ на ѻ҆́трочища три́жды, и҆ призва̀ гдⷭ҇а и҆ речѐ: гдⷭ҇и бж҃е мо́й, да возврати́тсѧ оу҆̀бо дꙋша̀ ѻ҆́трочища сегѡ̀ въ ѻ҆́нь.	І простягнувшись над отроком тричі, він воззвав до Господа і сказав: Господи Боже мій! нехай повернеться душа отрока цього в нього!
22	22
И҆ бы́сть та́кѡ: и҆ возопѝ ѻ҆́трочищь, и҆ сведѐ є҆го̀ съ го́рницы въ до́мъ, и҆ дадѐ є҆го̀ ма́тери є҆гѡ̀. И҆ речѐ и҆лїа̀: ви́ждь, жи́въ є҆́сть сы́нъ тво́й.	І почув Господь голос Іллі, і повернулася душа отрока цього в нього, і він ожив.
23	23
И҆ речѐ жена̀ ко и҆лїѝ: сѐ, оу҆разꙋмѣ́хъ, ꙗ҆́кѡ человѣ́къ бж҃їй є҆сѝ ты̀, и҆ гл҃ъ гдⷭ҇ень во оу҆стѣ́хъ твои́хъ и҆́стиненъ.	І взяв Ілля отрока, і вивів його зі світлиці в дім, і віддав його матері його, і сказав Ілля: дивися, син твій живий.
Глава́ и҃і	Глава 18

1	1
И҆ бы́сть по дне́хъ мно́зѣхъ, и҆ гл҃ъ гдⷭ҇ень бы́сть ко и҆лїѝ въ лѣ́то тре́тїе гл҃ѧ: и҆дѝ и҆ ꙗ҆ви́сѧ а҆хаа́вꙋ, и҆ да́мъ до́ждь на лицѐ землѝ.	Коли минуло багато днів, було слово Господнє до Іллі на третій рік: піди і покажися Ахаву, і Я дам дощ на землю.
2	2
И҆ и҆́де и҆лїа̀ ко а҆хаа́вꙋ ꙗ҆ви́тисѧ, и҆ бѣ̀ гла́дъ крѣ́покъ въ самарі́и.	І пішов Ілля, щоб показатися Ахаву. Голод же сильний був у Самарії.
3	3
И҆ призва̀ а҆хаа́въ а҆вді́а строи́телѧ до́мꙋ: и҆ а҆вді́й бѣ̀ боѧ́сѧ гдⷭ҇а ѕѣлѡ̀.	І покликав Ахав Авдія, який був начальником над палацом. Авдій же був чоловіком дуже богобоязким,
4	4
И҆ бы́сть є҆гда̀ нача̀ и҆збива́ти і҆езаве́ль прⷪ҇ро́ки гдⷭ҇ни, и҆ взѧ̀ а҆вді́й сто̀ мꙋже́й прⷪ҇ро́ки и҆ скры̀ ѧ҆̀ по пѧти́десѧти во двои́хъ верте́пѣхъ и҆ кормѧ́ше и҆̀хъ хлѣ́бомъ и҆ водо́ю.	і коли Ієзавель знищувала пророків Господніх, Авдій узяв сто пророків, і переховував їх, по п’ятдесят чоловік, у печерах, і годував їх хлібом і водою.
5	5
И҆ речѐ а҆хаа́въ ко а҆вді́ю: грѧдѝ, и҆ пре́йдемъ на зе́млю, и҆ на и҆сто́чники водны̑ѧ, и҆ на всѧ̑ пото́ки, да не́гли ка́кѡ ѡ҆брѧ́щемъ бы́лїе и҆ преко́рмимъ ко́ни и҆ мскѝ, да не и҆зги́бнꙋтъ ѿ скѡ́тъ.	І сказав Ахав Авдію: піди по землі до всіх джерел водних і до всіх потоків на землі, чи не знайдемо де трави, щоб нам нагодувать коней і ослів і не позбутися худоби.
6	6
И҆ раздѣли́ша себѣ̀ пꙋ́ть и҆тѝ по немꙋ̀: а҆хаа́въ и҆́де пꙋте́мъ є҆ди́нымъ є҆ди́нъ, и҆ а҆вді́й и҆́де пꙋте́мъ дрꙋги́мъ є҆ди́нъ.	І розділили вони між собою землю, щоб обійти її: Ахав окремо пішов однією дорогою, і Авдій окремо пішов іншою дорогою.
7	7
И҆ бѣ̀ а҆вді́й є҆ди́нъ на пꙋтѝ: и҆ прїи́де и҆лїа̀ на срѣ́тенїе є҆мꙋ̀ є҆ди́нъ. И҆ а҆вді́й потща́сѧ, и҆ падѐ на лицѐ своѐ и҆ речѐ: ты́ ли є҆сѝ са́мъ, го́споди мо́й и҆лїѐ;	Коли Авдій ішов дорогою, ось, назустріч йому іде Ілля. Він упізнав його і упав на лице своє і сказав: чи це ти, господарю мій Іллє?
8	8
И҆ речѐ и҆лїа̀ ко а҆вді́ю: а҆́зъ є҆́смь: и҆дѝ и҆ повѣ́ждь господи́нꙋ твоемꙋ̀, глаго́лѧ: сѐ, и҆лїа̀.	Той сказав йому: я; піди, скажи господарю твоєму: «Ілля тут».
9	9
И҆ речѐ а҆вді́й: что̀ согрѣши́хъ а҆́зъ, ꙗ҆́кѡ предае́ши раба̀ твоего̀ въ рꙋ́цѣ а҆хаа̑вли є҆́же оу҆мертви́ти мѧ̀;	Він сказав: чим я завинив, що ти віддаєш раба твого у руки Ахава, щоб умертвити мене?
10	10
жи́въ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й, а҆́ще є҆́сть ꙗ҆зы́къ и҆лѝ ца́рство, а҆́може не посла̀ господи́нъ мо́й и҆ска́ти тебѐ: и҆ рѣ́ша, нѣ́сть: и҆ заклѧ̀ ца́рство и҆ страны̑ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ не ѡ҆брѣ́те тебѐ:	Живий Господь Бог твій! немає жодного народу і царства, куди б не посилав господар мій шукати тебе; і коли йому говорили, що тебе нема, він брав клятву з того царства і народу, що не могли відшукати тебе;
11	11
и҆ нн҃ѣ ты̀ глаго́леши мѝ: и҆дѝ, возвѣстѝ господи́нꙋ твоемꙋ̀: сѐ, и҆лїа̀:	а ти тепер говориш: «піди, скажи господарю твоєму: Ілля тут».
12	12
и҆ бꙋ́детъ є҆гда̀ а҆́зъ ѿидꙋ̀ ѿ тебє̀, и҆ дх҃ъ гдⷭ҇ень во́зметъ тѧ̀ въ зе́млю, є҆ѧ́же не вѣ́мъ, и҆ вни́дꙋ возвѣсти́ти а҆хаа́вꙋ, и҆ не ѡ҆брѧ́щетъ тебѐ, и҆ оу҆бїе́тъ мѧ̀: ра́бъ же тво́й є҆́сть боѧ́йсѧ гдⷭ҇а ѿ ю҆́ности своеѧ̀:	Коли я піду від тебе, тоді Дух Господній віднесе тебе, не знаю куди; і якщо я піду повідомити Ахава, і він не знайде тебе, то він уб’є мене; а раб твій богобоязкий від юности своєї.
13	13
и҆лѝ не возвѣсти́сѧ тебѣ̀ господи́нꙋ моемꙋ̀, ꙗ҆̀же сотвори́хъ, є҆гда̀ оу҆бива́ше і҆езаве́ль прⷪ҇ро́ки гдⷭ҇ни, и҆ сокры́хъ прⷪ҇ро́ки гдⷭ҇ни сто̀ мꙋже́й, по пѧти́десѧти въ верте́пѣ, и҆ корми́хъ и҆̀хъ хлѣ́бомъ и҆ водо́ю;	Хіба не сказано господарю моєму, що́ я зробив, коли Ієзавель убивала пророків Господніх, як я переховував сто чоловік пророків Господніх, по п’ятдесят чоловік, у печерах і годував їх хлібом і водою?
14	14
и҆ нн҃ѣ ты̀ глаго́леши мѝ: и҆дѝ, повѣ́ждь господи́нꙋ твоемꙋ̀: сѐ, и҆лїа̀: и҆ оу҆бїе́тъ мѧ̀.	А ти тепер говориш: «піди, скажи господарю твоєму: Ілля тут»; він уб’є мене.
15	15
И҆ речѐ и҆лїа̀: жи́въ гдⷭ҇ь си́лъ, є҆мꙋ́же предстою̀ пред̾ ни́мъ, ꙗ҆́кѡ дне́сь покажꙋ́сѧ є҆мꙋ̀.	І сказав Ілля: живий Господь Саваоф, перед Яким я стою! сьогодні я покажуся йому.
16	16
И҆ и҆́де а҆вді́й во срѣ́тенїе а҆хаа́вꙋ и҆ возвѣстѝ є҆мꙋ̀. И҆ оу҆скорѝ а҆хаа́въ и҆ и҆́де во срѣ́тенїе и҆лїѝ.	І пішов Авдій назустріч Ахаву і доніс йому. І пішов Ахав назустріч Іллі.
17	17
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆зрѣ̀ а҆хаа́въ и҆лїю̀, и҆ речѐ а҆хаа́въ ко и҆лїѝ: ты́ ли є҆сѝ развраща́ѧй і҆и҃лѧ;	Коли Ахав побачив Іллю, то сказав Ахав йому: чи це ти, який бентежить Ізраїля?
18	18
И҆ речѐ и҆лїа̀: не развраща́ю а҆́зъ і҆и҃лѧ, но ра́звѣ ты̀ и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, є҆гда̀ ѡ҆ста́висте вы̀ гдⷭ҇а бг҃а ва́шего и҆ и҆до́сте в̾слѣ́дъ ваа́ла:	І сказав Ілля: не я бентежу Ізраїля, а ти і дім батька твого, тим, що ви знехтували повеління Господні й ідете услід Ваалам;
19	19
и҆ нн҃ѣ послѝ и҆ соберѝ ко мнѣ̀ всего̀ і҆и҃лѧ на го́рꙋ карми́лскꙋю, и҆ проро́ки стꙋ̑дныѧ ваа́лѡвы четы́реста и҆ пѧтьдесѧ́тъ, и҆ проро́кѡвъ дꙋбра́вныхъ четы́реста, ꙗ҆дꙋ́щихъ трапе́зꙋ і҆езаве́линꙋ.	тепер пошли і збери до мене весь Ізраїль на гору Кармил, і чотириста п’ятдесят пророків Ваалових, і чотириста пророків дібровних, які годуються від столу Ієзавелі.
20	20
И҆ посла̀ а҆хаа́въ во ве́сь і҆и҃ль, и҆ приведѐ всѧ̑ проро́ки на го́рꙋ карми́лскꙋю.	І послав Ахав до всіх синів Ізраїлевих і зібрав усіх пророків на гору Кармил.
21	21
И҆ приведѐ ко всѣ̑мъ и҆̀мъ и҆лїю̀, и҆ речѐ и҆̀мъ и҆лїа̀: доко́лѣ вы̀ хра́млете на ѻ҆́бѣ плєснѣ̀ ва́шы; а҆́ще є҆́сть гдⷭ҇ь бг҃ъ, и҆ди́те в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀: а҆́ще же ваа́лъ є҆́сть, то̀ и҆ди́те за ни́мъ. И҆ не ѿвѣща́ша лю́дїе словесѐ.	І підійшов Ілля до всього народу і сказав: чи довго вам кульгати на обидва коліна? якщо Господь є Бог, то йдіть за Ним; а якщо Ваал, то за ним ідіть. І не відповів народ йому ні слова.
22	22
И҆ речѐ и҆лїа̀ къ лю́демъ: а҆́зъ ѡ҆ста́хъ прⷪ҇ро́къ гдⷭ҇ень є҆ди́нъ: и҆ проро́цы ваа́лѡвы четы́реста и҆ пѧтьдесѧ́тъ мꙋже́й, и҆ проро́кѡвъ дꙋбра́вныхъ четы́реста.	І сказав Ілля народу: я один залишився пророк Господній, а пророків Ваалових чотириста п’ятдесят чоловік [і чотириста пророків дібровних];
23	23
(И҆ речѐ и҆лїа̀:) да дадѧ́тъ на́мъ два̀ вѡла̀, и҆ да и҆зберꙋ́тъ себѣ̀ є҆ди́наго, и҆ да расте́шꙋтъ и҆̀ (на оу҆́ды), и҆ возложа́тъ на дрова̀, и҆ да не возгнѣтѧ́тъ ѻ҆гнѧ̀: и҆ а҆́зъ растешꙋ̀ вола̀ дрꙋга́го, и҆ возложꙋ̀ на дрова̀, и҆ ѻ҆гнѧ̀ не возгнѣщꙋ̀:	нехай дадуть нам двох тельців, і нехай вони виберуть собі одного тельця, і розсічуть його, і покладуть на дрова, але вогню нехай не підкладають; а я приготую другого тельця і покладу на дрова, а вогню не підкладу;
24	24
и҆ да призоветѐ и҆мена̀ богѡ́въ ва́шихъ, и҆ а҆́зъ призовꙋ̀ и҆́мѧ гдⷭ҇а бг҃а моегѡ̀: и҆ бꙋ́детъ бг҃ъ, и҆́же а҆́ще послꙋ́шаетъ ѻ҆гне́мъ, то́й є҆́сть бг҃ъ. И҆ ѿвѣща́ша всѝ лю́дїе и҆ рѣ́ша: до́бръ глаго́лъ (и҆лїи́нъ), є҆го́же глаго́ла (да бꙋ́детъ та́кѡ).	і закличте ви ім’я бога вашого, а я закличу ім’я Господа Бога мого. Той Бог, Який дасть відповідь за допомогою вогню, є Бог. І відповів весь народ і сказав: добре, [нехай буде так].
25	25
И҆ речѐ и҆лїа̀ проро́кѡмъ стꙋ̑днымъ: и҆збери́те себѣ̀ ю҆нца̀ є҆ди́наго, и҆ сотвори́те вы̀ пре́жде, ꙗ҆́кѡ ва́съ є҆́сть мно́жество: и҆ призови́те и҆мена̀ богѡ́въ ва́шихъ, и҆ ѻ҆гнѧ̀ не возгнѣща́йте.	І сказав Ілля пророкам Вааловим: виберіть собі одного тельця і приготуйте ви раніше, бо вас багато; і закличте ім’я бога вашого, але вогню не підкладайте.
26	26
И҆ поѧ́ша ю҆нца̀, и҆ сотвори́ша (та́кѡ), и҆ призыва́хꙋ и҆́мѧ ваа́лово ѿ оу҆́тра до полꙋ́дне, и҆ рѣ́ша: послꙋ́шай на́съ, ваа́ле, послꙋ́шай на́съ. И҆ не бѣ̀ гла́са, ни послꙋша́нїѧ. И҆ риста́хꙋ ѡ҆́колѡ же́ртвенника, є҆го́же сотвори́ша.	І взяли вони тельця, якого дали їм, і приготували, і заклика́ли ім’я Ваала від ранку до півдня, говорячи: Ваале, почуй нас! Але не було ні голосу, ні відповіді. І скакали вони біля жертовника, який зробили.
27	27
И҆ бы́сть въ полꙋ́дне, и҆ порꙋга́сѧ и҆̀мъ и҆лїа̀ ѳесві́тѧнинъ и҆ речѐ: зови́те гла́сомъ вели́кимъ, ꙗ҆́кѡ бо́гъ є҆́сть, ꙗ҆́кѡ непра́здность є҆мꙋ̀ є҆́сть, и҆ не́гли что̀ и҆́но стро́итъ, и҆лѝ спи́тъ са́мъ, и҆ воста́нетъ.	Опівдні Ілля став глузувати з них і говорив: кричіть гучним голосом, бо він бог; може, він задумався, або зайнятий чим-небудь, або в дорозі, а можливо, і спить, то він прокинеться!
28	28
И҆ зовѧ́хꙋ гла́сомъ вели́кимъ, и҆ кроѧ́хꙋсѧ по ѡ҆бы́чаю своемꙋ̀ ножа́ми, и҆ мно́зи би́шасѧ бичмѝ, до проли́тїѧ кро́ве своеѧ̀,	І стали вони кричати гучним голосом, і кололи себе за своїм звичаєм ножами і списами, так що кров лилася по них.
29	29
и҆ прорица́хꙋ, до́ндеже пре́йде ве́черъ: и҆ бы́сть є҆гда̀ прїи́де вре́мѧ взы́ти же́ртвѣ, и҆ не бѣ̀ гла́са, нижѐ послꙋша́нїѧ. И҆ речѐ и҆лїа̀ ѳесві́тѧнинъ проро́кѡмъ стꙋ̑днымъ, глаго́лѧ: ѿстꙋпи́те нн҃ѣ, да и҆ а҆́зъ сотворю̀ же́ртвꙋ мою̀. И҆ ѿстꙋпи́ша ті́и, и҆ оу҆мо́лкнꙋша.	Минув полудень, а вони все ще біснувалися до самого часу вечірнього жертвоприношення; але не було ні голосу, ні відповіді, ні чутки. [І сказав Ілля фесвитянин пророкам Вааловим: тепер відійдіть, щоб і я звершив моє жертвоприношення. Вони відійшли і замовкли.]
30	30
И҆ речѐ и҆лїа̀ къ лю́демъ: пристꙋпи́те ко мнѣ̀. И҆ пристꙋпи́ша всѝ лю́дїе къ немꙋ̀.	Тоді Ілля сказав усьому народові: підійдіть до мене. І підійшов весь народ до нього. Він відновив зруйнований жертовник Господній.
31	31
И҆ взѧ̀ и҆лїа̀ двана́десѧть ка́менїй по числꙋ̀ колѣ́нъ і҆и҃левыхъ, ꙗ҆́коже гл҃а къ немꙋ̀ гдⷭ҇ь, гл҃ѧ: і҆и҃ль бꙋ́детъ и҆́мѧ твоѐ.	І взяв Ілля дванадцять каменів, за числом колін синів Якова, якому Господь сказав так: Ізраїль буде ім’я твоє.
32	32
И҆ созда̀ ка́менїе во и҆́мѧ гдⷭ҇не, и҆ и҆зцѣлѝ ѻ҆лта́рь раско́панный, и҆ сотворѝ мо́ре вмѣща́ющее двѣ̀ мѣ̑ры сѣ́мене ѡ҆́крестъ ѻ҆лтарѧ̀.	І побудував з цих каменів жертовник в ім’я Господа, і зробив навколо жертовника рів, місткістю у дві сати зерна,
33	33
И҆ воскладѐ дрова̀ на ѻ҆лта́рь, є҆го́же сотворѝ, и҆ растеса̀ на оу҆́ды всесожега́ємаѧ, и҆ возложѝ на дрова̀, и҆ воскладѐ на ѻ҆лта́рь.	і поклав дрова [на жертовник], і розсік тельця, і поклав його на дрова,
34	34
И҆ речѐ и҆лїа̀: принеси́те мѝ четы́ри водоно́сы воды̀, и҆ возлива́йте на всесожже́нїе и҆ на пѡлѣ́на. И҆ сотвори́ша та́кѡ. И҆ речѐ: оу҆дво́йте. И҆ оу҆дво́иша. И҆ речѐ: оу҆тро́йте. И҆ оу҆тро́иша.	і сказав: наповніть чотири відра водою і вилийте на жертву всепалення і на дрова. [І зробили так.] Потім сказав: повторіть. І вони повторили. І сказав: зробіть те саме третій раз. І зробили втретє,
35	35
И҆ прохожда́ше вода̀ ѡ҆́крестъ ѻ҆лтарѧ̀, и҆ мо́ре и҆спо́лнисѧ воды̀.	і вода полилася навколо жертовника, і рів наповнився водою.
36	36
И҆ возопѝ и҆лїа̀ на нб҃о и҆ речѐ: гдⷭ҇и бж҃е а҆враа́мовъ и҆ і҆саа́ковъ и҆ і҆а́кѡвль, послꙋ́шай менѐ, гдⷭ҇и, послꙋ́шай менѐ дне́сь ѻ҆гне́мъ, и҆ да оу҆разꙋмѣ́ютъ всѝ лю́дїе сі́и, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ гдⷭ҇ь є҆ди́нъ і҆и҃левъ, и҆ а҆́зъ ра́бъ тво́й, и҆ тебє̀ ра́ди сотвори́хъ дѣла̀ сїѧ̑:	Під час приношення вечірньої жертви підійшов Ілля пророк [і воззвав до неба] і сказав: Господи, Боже Авраамів, Ісааків та Ізраїлів! [Почуй мене, Господи, почуй мене нині у вогні!] Нехай пізнають у цей день [люди ці], що Ти один Бог в Ізраїлі, і що я раб Твій і зробив усе за словом Твоїм.
37	37
послꙋ́шай менѐ, гдⷭ҇и, послꙋ́шай менѐ ѻ҆гне́мъ, и҆ да разꙋмѣ́ютъ всѝ лю́дїе сі́и, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ (є҆ди́нъ) гдⷭ҇ь бг҃ъ, и҆ ты̀ ѡ҆брати́лъ є҆сѝ сердца̀ люді́й си́хъ в̾слѣ́дъ тебє̀.	Почуй мене, Господи, почуй мене! Нехай пізнає народ цей, що Ти, Господи, Бог, і Ти навернеш серце їх [до Тебе].
38	38
И҆ спадѐ ѻ҆́гнь ѿ гдⷭ҇а съ небесѐ, и҆ поѧдѐ всесожега́ємаѧ, и҆ дрова̀, и҆ во́дꙋ, ꙗ҆́же въ мо́ри, и҆ ка́менїе и҆ пе́рсть полиза̀ ѻ҆́гнь.	І зійшов вогонь Господній і пожер всепалення, і дрова, і камені, і порох, і поглинув воду, що у рові.
39	39
И҆ падо́ша всѝ лю́дїе на лицѐ своѐ и҆ рѣ́ша: вои́стиннꙋ гдⷭ҇ь бг҃ъ то́й є҆́сть бг҃ъ.	Побачивши це , весь народ упав на лице своє і сказав: Господь є Бог, Господь є Бог!
40	40
И҆ речѐ и҆лїа̀ къ лю́демъ: поима́йте проро́ки ваа́лѡвы, да ни є҆ди́нъ скры́етсѧ ѿ ни́хъ. И҆ ꙗ҆́ша и҆̀хъ, и҆ ведѐ ѧ҆̀ и҆лїа̀ на пото́къ кі́ссовъ, и҆ закла̀ и҆̀хъ та́мѡ.	І сказав їм Ілля: схопіть пророків Ваалових, щоб жоден з них не сховався. І схопили їх, і відвів їх Ілля до потоку Киссону і заколов їх там.
41	41
И҆ речѐ и҆лїа̀ ко а҆хаа́вꙋ: взы́ди, и҆ ꙗ҆́ждь и҆ пі́й, ꙗ҆́кѡ гла́съ є҆́сть дожде́внагѡ хожде́нїѧ.	І сказав Ілля Ахаву: піди, їж і пий, бо чути шум дощу.
42	42
И҆ взы́де а҆хаа́въ ꙗ҆́сти и҆ пи́ти. И҆лїа́ же взы́де на карми́лъ, и҆ преклони́сѧ на зе́млю, и҆ положѝ лицѐ своѐ междꙋ̀ колѣ́нома свои́ма,	І пішов Ахав їсти і пити, а Ілля зійшов на верхівку Кармила і схилився до землі, і поклав лице своє між колінами своїми,
43	43
и҆ речѐ ѻ҆́трочищꙋ своемꙋ̀: взы́ди и҆ воззрѝ на пꙋ́ть морскі́й. И҆ взы́де, и҆ воззрѣ̀ ѻ҆́трочищь, и҆ речѐ: нѣ́сть ничто́же. И҆ речѐ и҆лїа̀: и҆ ты̀ ѡ҆брати́сѧ седми́жды.	і сказав слузі своєму: піди, подивися до моря. Той пішов і подивився, і сказав: нічого немає. Він сказав: продовжуй це до семи разів.
44	44
И҆ ѡ҆брати́сѧ ѻ҆́трочищь седми́жды: и҆ бы́сть въ седмо́е, и҆ сѐ, ѡ҆́блакъ ма́лъ, а҆́ки слѣ́дъ ногѝ мꙋ́жескїѧ, возносѧ́щь во́дꙋ и҆з̾ мо́рѧ. И҆ речѐ: взы́ди и҆ рцы̀ а҆хаа́вꙋ: впрѧзѝ колесни́цꙋ твою̀ и҆ сни́ди, да не пости́гнетъ тебѐ до́ждь.	На сьомий раз той сказав: ось, невелика хмарка піднімається від моря, завбільшки в долоню людську. Він сказав: піди, скажи Ахаву: «запрягай [колісницю твою] і від’їжджай, щоб не застав тебе дощ».
45	45
И҆ бы́сть до здѣ̀ и҆ до здѣ̀, и҆ не́бо примрачи́сѧ ѡ҆́блаки и҆ дꙋ́хомъ, и҆ бы́сть до́ждь ве́лїй. И҆ пла́касѧ, и҆ и҆́де а҆хаа́въ до і҆езрае́лѧ.	Тим часом небо зробилося похмурим від хмар і від вітру, і пішов великий дощ. Ахав же сів у колісницю, [заплакав] і поїхав у Ізреель.
46	46
И҆ рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ бы́сть на и҆лїѝ, и҆ стѧгнѐ чре́сла своѧ̑, и҆ течѐ пред̾ а҆хаа́вомъ во і҆езрае́ль.	І була на Іллі рука Господня. Він оперезав стегна свої і біг перед Ахавом до самого Ізрееля.
Глава́ ѳ҃і	Глава 19

1	1
И҆ возвѣстѝ а҆хаа́въ і҆езаве́ли женѣ̀ свое́й всѧ̑, є҆ли̑ка сотворѝ и҆лїа̀, и҆ ꙗ҆́кѡ и҆збѝ проро́ки ѻ҆рꙋ́жїемъ.	І переповів Ахав Ієзавелі все, що зробив Ілля, і те, що він убив усіх пророків мечем.
2	2
И҆ посла̀ і҆езаве́ль ко и҆лїѝ и҆ речѐ: а҆́ще ты̀ є҆сѝ и҆лїа̀, а҆́зъ же і҆езаве́ль: сїѧ̑ да сотворѧ́тъ мѝ бо́зи и҆ сїѧ̑ да приложа́тъ мѝ, ꙗ҆́кѡ въ се́й же ча́съ оу҆́трѡ положꙋ̀ дꙋ́шꙋ твою̀, ꙗ҆́коже дꙋ́шꙋ є҆ди́нагѡ ѿ ни́хъ.	І послала Ієзавель посланця до Іллі сказати: [якщо ти Ілля, а я Ієзавель, то] нехай те і те зроблять мені боги, і ще більше зроблять, якщо я завтра до цього часу не зроблю з твоєю душею того, що зроблено з душею кожного з них.
3	3
И҆ оу҆боѧ́сѧ и҆лїа̀, и҆ воста̀, и҆ ѿи́де дꙋшѝ ра́ди своеѧ̀, и҆ прїи́де въ вирсаві́ю зе́млю і҆ꙋ́динꙋ, и҆ ѡ҆ста́ви ѻ҆́трочище своѐ та́мѡ,	Побачивши це, він встав і пішов, щоб урятувати життя своє, і прийшов у Вирсавію, що в Юдеї, і залишив слугу свого там.
4	4
са́мъ же и҆́де въ пꙋсты́ню днѐ пꙋ́ть, и҆ прїи́де, и҆ сѣ́де под̾ сме́рчїемъ, и҆ просѝ дꙋшѝ свое́й сме́рти, и҆ речѐ: довлѣ́етъ нн҃ѣ (мѝ), возмѝ оу҆́бѡ ѿ менє̀ дꙋ́шꙋ мою̀, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ нѣ́смь а҆́зъ лꙋ́чшїй ѻ҆тє́цъ мои́хъ.	А сам відійшов у пустелю на день путі і, прийшовши, сів під ялівцевим кущем, і просив смерти собі і сказав: досить уже, Господи; візьми душу мою, бо я не кращий за батьків моїх.
5	5
И҆ лѧ́же, и҆ оу҆́спе под̾ са́домъ: и҆ сѐ, а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень коснꙋ́сѧ є҆мꙋ̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: воста́ни, ꙗ҆́ждь и҆ пі́й.	І ліг і заснув під ялівцевим кущем. І ось, ангел торкнувся його і сказав йому: встань, їж [і пий].
6	6
И҆ воззрѣ̀ и҆лїа̀: и҆ сѐ, оу҆ возгла́вїѧ є҆гѡ̀ ѡ҆прѣсно́къ ꙗ҆чме́нный и҆ чва́нецъ воды̀. И҆ воста̀, и҆ ꙗ҆дѐ и҆ пѝ, и҆ возврати́всѧ оу҆́спе.	І глянув Ілля, і ось, біля голови його печений корж і глечик води. Він поїв і напився і знову заснув.
7	7
И҆ ѡ҆брати́сѧ а҆́гг҃лъ гдⷭ҇ень втори́цею, и҆ коснꙋ́сѧ є҆мꙋ̀, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: воста́ни, ꙗ҆́ждь и҆ пі́й, ꙗ҆́кѡ мно́гъ ѿ тебє̀ пꙋ́ть.	І повернувся ангел Господній удруге, торкнувся його і сказав: встань, їж [і пий], бо далека дорога перед тобою.
8	8
И҆ воста̀, и҆ ꙗ҆дѐ и҆ пѝ: и҆ и҆́де въ крѣ́пости ꙗ҆́ди тоѧ̀ четы́редесѧть дні́й и҆ четы́редесѧть ноще́й до горы̀ бж҃їѧ хѡри́въ.	І встав він, поїв і напився, і, підкріпившись тією їжею, йшов сорок днів і сорок ночей до гори Божої Хорива.
9	9
И҆ вни́де та́мѡ въ пеще́рꙋ, и҆ всели́сѧ въ не́й. И҆ сѐ, гл҃ъ гдⷭ҇ень къ немꙋ̀ и҆ речѐ: что̀ ты̀ здѣ̀, и҆лїѐ;	І увійшов він там у печеру і ночував у ній. І ось, було до нього слово Господнє, і сказав йому Господь : що ти тут, Іллє?
10	10
И҆ речѐ и҆лїа̀: ревнꙋ́ѧ поревнова́хъ по гдⷭ҇ѣ (бз҃ѣ) вседержи́тели, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́виша тѧ̀ сы́нове і҆и҃лєвы: ѻ҆лтари̑ твоѧ̑ раскопа́ша, и҆ прⷪ҇ро́ки твоѧ̑ и҆зби́ша ѻ҆рꙋ́жїемъ, и҆ ѡ҆ста́хъ а҆́зъ є҆ди́нъ, и҆ и҆́щꙋтъ дꙋшѝ моеѧ̀ и҆з̾ѧ́ти ю҆̀.	Він сказав: поревнував я за Господа Бога Саваофа, тому що сини Ізраїлеві залишили завіт Твій, зруйнували Твої жертовники і пророків Твоїх убили мечем; залишився я один, але і моєї душі шукають, щоб відняти її.
11	11
И҆ речѐ: и҆зы́ди оу҆́трѡ и҆ ста́ни пред̾ гдⷭ҇емъ въ горѣ̀: и҆ сѐ, ми́мѡ по́йдетъ гдⷭ҇ь, и҆ дꙋ́хъ вели́къ и҆ крѣ́покъ разорѧ́ѧ го́ры и҆ сокрꙋша́ѧ ка́менїе въ горѣ̀ пред̾ гдⷭ҇емъ, (но) не въ дꙋ́сѣ гдⷭ҇ь: и҆ по дꙋ́сѣ трꙋ́съ, и҆ не въ трꙋ́сѣ гдⷭ҇ь:	І сказав: вийди і стань на горі перед лицем Господнім, і ось, Господь пройде, і великий і сильний вітер, що роздирає гори і розтрощує скелі перед Господом, але не у вітрі Господь; після вітру землетрус, але не в землетрусі Господь;
12	12
и҆ по трꙋ́сѣ ѻ҆́гнь, и҆ не во ѻ҆гнѝ гдⷭ҇ь: и҆ по ѻ҆гнѝ гла́съ хла́да то́нка, и҆ та́мѡ гдⷭ҇ь.	після землетрусу вогонь, але не у вогні Господь; після вогню віяння тихого вітру, [і там Господь].
13	13
И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша и҆лїа̀, покры̀ лицѐ своѐ ми́лѡтїю свое́ю, и҆ и҆зы́де и҆ ста̀ пред̾ верте́помъ. И҆ сѐ, къ немꙋ̀ бы́сть гла́съ и҆ речѐ: что̀ ты̀ здѣ̀, и҆лїѐ;	Почувши це , Ілля закрив лице своє милоттю своєю, і вийшов, і став біля входу в печеру. І був до нього голос і сказав йому: що ти тут, Іллє?
14	14
И҆ речѐ и҆лїа̀: ревнꙋ́ѧ поревнова́хъ по гдⷭ҇ѣ бз҃ѣ вседержи́тели, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́виша завѣ́тъ тво́й сы́нове і҆и҃лєвы, и҆ ѻ҆лтари̑ твоѧ̑ раскопа́ша, и҆ прⷪ҇ро́ки твоѧ̑ и҆зби́ша ѻ҆рꙋ́жїемъ, и҆ ѡ҆ста́хъ а҆́зъ є҆ди́нъ, и҆ и҆́щꙋтъ дꙋшѝ моеѧ̀ и҆з̾ѧ́ти ю҆̀.	Він сказав: поревнував я за Господа Бога Саваофа, бо сини Ізраїлеві залишили завіт Твій, зруйнували жертовники Твої і пророків Твоїх убили мечем; залишився я один, але і моєї душі шукають, щоб відняти її.
15	15
И҆ речѐ гдⷭ҇ь къ немꙋ̀: и҆дѝ, возврати́сѧ пꙋте́мъ свои́мъ, и҆ и҆зы́деши на пꙋ́ть пꙋсты́ни дама́сковы, и҆ пома́жеши а҆заи́ла на ца́рство сѷрі́йское,	І сказав йому Господь: піди назад своєю дорогою через пустелю в Дамаск, і коли прийдеш, то помаж Азаїла на царя над Сирією,
16	16
и҆ і҆иꙋ́а сы́на намессі́ина пома́жеши на ца́рство над̾ і҆и҃лемъ, и҆ є҆лїссе́а сы́на сафа́това ѿ а҆велмаꙋ́ла пома́жеши вмѣ́стѡ себє̀ прⷪ҇ро́ка:	а Іиуя, сина Намессіїного, помаж на царя над Ізраїлем; Єлисея ж, сина Сафатового, з Авел-Мехоли, помаж на пророка замість себе;
17	17
и҆ бꙋ́детъ спаса́емаго ѿ ѻ҆рꙋ́жїѧ а҆заи́лева оу҆бїе́тъ і҆иꙋ́й, и҆ спаса́емаго ѿ ѻ҆рꙋ́жїѧ і҆иꙋ́ина оу҆бїе́тъ є҆лїссе́й:	хто втече від меча Азаїлового, того умертвить Іиуй; а хто врятується від меча Іиуєвого, того умертвить Єлисей.
18	18
и҆ ѡ҆ста́виши во і҆и҃ли се́дмь ты́сѧщъ мꙋже́й, всѧ̑ кѡлѣ́на, ꙗ҆̀же не преклони́ша колѣ́на ваа́лꙋ, и҆ всѧ̑ка оу҆ста̀, ꙗ҆̀же не моли́шасѧ є҆мꙋ̀.	Утім, Я залишив між ізраїльтянами сім тисяч [мужів]; всіх цих коліна не схилялися перед Ваалом, і всіх цих уста не цілували його.
19	19
И҆ и҆́де ѿтꙋ́дꙋ, и҆ ѡ҆брѣ́те є҆лїссе́а сы́на сафа́това, и҆ се́й ѡ҆рѧ́ше двѣмана́десѧтьма сꙋпрꙋ́гома волѡ́въ пред̾ ни́мъ, и҆ то́й са́мъ по двоюна́десѧти сꙋпрꙋ̑гъ. И҆ прїи́де и҆лїа̀ къ немꙋ̀, и҆ пове́рже ми́лѡть свою̀ на него̀.	І пішов він звідти, і знайшов Єлисея, сина Сафатового, коли він орав; дванадцять пар [волів] було в нього, і сам він був при дванадцятій. Ілля, проходячи повз нього, кинув на нього милоть свою.
20	20
И҆ ѡ҆ста́ви є҆лїссе́й волы̀, и҆ течѐ в̾слѣ́дъ и҆лїѝ, и҆ речѐ: (молю̀ тѧ̀,) да ѡ҆блобыжꙋ̀ ѻ҆тца̀ моего̀ и҆ ма́терь мою̀, и҆ и҆дꙋ̀ в̾слѣ́дъ тебє̀. И҆ речѐ є҆мꙋ̀ и҆лїа̀: и҆дѝ, возврати́сѧ, ꙗ҆́кѡ сотвори́хъ тебѣ̀.	І залишив [Єлисей] волів, і побіг за Іллею, і сказав: дозволь мені поцілувати батька мого і матір мою, і я піду за тобою. Він сказав йому: піди і приходь назад, бо що зробив я тобі?
21	21
И҆ возврати́сѧ ѿ негѡ̀: и҆ взѧ̀ сꙋпрꙋ́ги волѡ́въ, и҆ закла̀, и҆ и҆спечѐ ѧ҆̀ въ сосꙋ́дѣхъ воло́вныхъ, и҆ дадѐ лю́демъ, и҆ ꙗ҆до́ша. И҆ воста̀, и҆ и҆́де в̾слѣ́дъ и҆лїѝ, и҆ слꙋжа́ше є҆мꙋ̀.	Він, відійшовши від нього, взяв пару волів і заколов їх і, запаливши плуг волів, засмажив м’ясо їх, і роздав людям, і вони їли. А сам встав і пішов за Іллею, і став служити йому.
Глава́ к҃	Глава 20

1	1
И҆ сы́нъ а҆де́ровъ ца́рь сѵ́рскїй собра̀ всю̀ си́лꙋ свою̀, и҆ возше́дъ ѡ҆бсѣ́де самарі́ю, и҆ съ ни́мъ три́десѧть два̀ царѧ̑ и҆ всѝ кѡ́нницы и҆ колєсни́цы: и҆ взыдо́ша, и҆ ѡ҆бсѣдо́ша самарі́ю, и҆ ра́товаша на ню̀:	Венадад, цар Сирійський, зібрав усе своє військо, і з ним були тридцять два царі, і коні і колісниці, і пішов, обложив Самарію і воював проти неї.
2	2
и҆ посла̀ ко а҆хаа́вꙋ царю̀ і҆и҃левꙋ во гра́дъ и҆ речѐ къ немꙋ̀: си́це глаго́летъ сы́нъ а҆де́ровъ:	І послав послів до Ахава, царя Ізраїльського, у місто,
3	3
сребро̀ твоѐ и҆ зла́то твоѐ моѐ є҆́сть, и҆ жєны̀ твоѧ̑ и҆ ча̑да твоѧ̑ дѡ́браѧ моѧ̑ сꙋ́ть.	і сказав йому: так говорить Венадад: срібло твоє і золото твоє — мої, і дружини твої і кращі сини твої — мої.
4	4
И҆ ѿвѣща̀ ца́рь і҆и҃левъ и҆ речѐ: ꙗ҆́коже глаго́лалъ є҆сѝ, го́споди мо́й царю̀, тво́й є҆́смь а҆́зъ и҆ всѧ̑ моѧ̑.	І відповів цар Ізраїльський і сказав: нехай буде за словом твоїм, господарю мій царю: я і все моє — твоє.
5	5
И҆ возврати́шасѧ послы̀ и҆ рѣ́ша: си́це глаго́летъ сы́нъ а҆де́ровъ: а҆́зъ посыла́хъ къ тебѣ̀, глаго́лѧ: сребро̀ и҆ зла́то твоѐ и҆ жєны̀ твоѧ̑ и҆ ча́да твоѧ̑ да́ждь мнѣ̀:	І знову прийшли посли і сказали: так говорить Венадад: я послав до тебе сказати: «срібло твоє, і золото твоє, і дружин твоїх, і синів твоїх віддай мені»;
6	6
ꙗ҆́кѡ въ се́й ча́съ оу҆́трѡ послю̀ рабы̑ моѧ̑ къ тебѣ̀, и҆ и҆зы́щꙋтъ до́мъ тво́й и҆ до́мы ѻ҆́трѡкъ твои́хъ, и҆ бꙋ́дꙋтъ всѧ̑ жела́ємаѧ ѻ҆че́съ и҆́хъ, на ни́хже а҆́ще возложа́тъ рꙋ́ки своѧ̑, и҆ во́змꙋтъ.	тому я завтра, до цього часу, пошлю до тебе рабів моїх, щоб вони оглянули твій дім і доми тих, що служать при тобі, і все дороге для очей твоїх узяли у свої руки і винесли.
7	7
И҆ призва̀ ца́рь і҆и҃левъ всѧ̑ старѣ̑йшины землѝ и҆ речѐ: зна́йте нн҃ѣ и҆ ви́дите, ꙗ҆́кѡ то́й ѕлѣ̀ про́ситъ, ꙗ҆́кѡ присла̀ ко мнѣ̀ (глаго́лѧ) ѡ҆ жена́хъ мои́хъ и҆ ѡ҆ сынѣ́хъ мои́хъ и҆ ѡ҆ дще́рехъ мои́хъ: сребра̀ моегѡ̀ и҆ зла́та моегѡ̀ не возбрани́хъ є҆мꙋ̀.	І скликав цар Ізраїльський усіх старійшин землі і сказав: зауважте і дивіться, він замишляє зло; коли він посилав до мене за дружинами моїми, і синами моїми, і сріблом моїм, і золотом моїм, я йому не відмовив.
8	8
И҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀ старѣ̑йшины и҆ всѝ лю́дїе: не послꙋ́шай, ни восхощѝ (да́ти).	І сказали йому всі старійшини і весь народ: не слухай і не погоджуйся.
9	9
И҆ речѐ послѡ́мъ сы́на а҆де́рова: рцы́те господи́нꙋ ва́шемꙋ: всѧ̑, и҆́хже ра́ди посыла́лъ є҆сѝ къ рабꙋ̀ твоемꙋ̀ пре́жде, сотворю̀, сегѡ́ же глаго́ла не могꙋ̀ сотвори́ти. И҆ ѿидо́ша мꙋ́жїе (а҆де́рѡвы) и҆ возвѣсти́ша є҆мꙋ̀ сло́во.	І сказав він послам Венадада: скажіть господареві моєму цареві: усе, щодо чого ти посилав у перший раз до раба твого, я готовий зробити, а цього не можу зробити. І пішли посли і віднесли йому відповідь.
10	10
И҆ па́ки посла̀ къ немꙋ̀ сы́нъ а҆де́ровъ, глаго́лѧ: сїѧ̑ да сотворѧ́тъ мѝ бо́зи и҆ сїѧ̑ да приложа́тъ, а҆́ще дово́лна бꙋ́детъ пе́рсть самарі́и горсте́мъ всѣ́хъ люді́й пѣшцє́въ мои́хъ.	І послав до нього Венадад сказати: нехай те і те зроблять мені боги, і ще більше зроблять, якщо пороху самарійського вистачить по жмені для всіх людей, які йдуть за мною.
11	11
И҆ ѿвѣща̀ ца́рь і҆и҃левъ и҆ речѐ: дово́лно: да не хва́литсѧ слѧ́ченъ, ꙗ҆́коже прѧмы́й.	І відповів цар Ізраїльський і сказав: скажіть: нехай не хвалиться той, хто підперізується, як той, хто розперізується.
12	12
И҆ бы́сть є҆гда̀ ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ сло́во сїѐ, бѣ̀ пїю́щь са́мъ и҆ всѝ ца́рїе, и҆̀же бѧ́хꙋ съ ни́мъ въ кꙋ́щахъ: и҆ речѐ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: сотвори́те ва́лъ. И҆ сотвори́ша ва́лъ над̾ гра́домъ.	Почувши це слово, Венадад, який пив разом з царями в наметах, сказав рабам своїм: облягайте місто. І вони облягли місто.
13	13
И҆ сѐ, прⷪ҇ро́къ є҆ди́нъ прїи́де къ а҆хаа́вꙋ царю̀ і҆и҃левꙋ и҆ речѐ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: ви́диши ли ве́сь наро́дъ се́й вели́кїй; сѐ, а҆́зъ да́мъ є҆го̀ дне́сь въ рꙋ́цѣ твоѝ, и҆ оу҆разꙋмѣ́еши, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ (є҆́смь) гдⷭ҇ь.	І ось, один пророк підійшов до Ахава, царя Ізраїльського, і сказав: так говорить Господь: чи бачиш усе це велике полчище? ось, Я сьогодні віддам його в руку твою, щоб ти знав, що Я Господь.
14	14
И҆ речѐ а҆хаа́въ: въ че́мъ; И҆ речѐ: си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь: во ѻ҆́троцѣхъ кнѧзе́й гра́дских. И҆ речѐ а҆хаа́въ: кто̀ на́чнетъ бра́нь; И҆ речѐ: ты̀.	І сказав Ахав: через кого? Він сказав: так говорить Господь: через слуг обласних начальників. І сказав [Ахав]: хто почне битву? Він сказав: ти.
15	15
И҆ сочтѐ а҆хаа́въ ѻ҆́троки кнѧзе́й гра́дских, и҆ бы́сть и҆́хъ двѣ́сти три́десѧть и҆ два̀: и҆ по си́хъ сочтѐ лю́ди всѧ̑ сы́ны си́лы, се́дмь ты́сѧщъ.	[Ахав] перелічив слуг обласних начальників, і знайшлося їх двісті тридцять два; після них перелічив увесь народ, усіх синів Ізраїлевих, сім тисяч.
16	16
И҆ и҆зы́де въ полꙋ́дне: и҆ сы́нъ а҆де́ровъ пїѧ́нъ бѣ̀ ѕѣлѡ̀ въ сокхѡ́ѳѣ са́мъ и҆ ца́рїе (и҆̀же съ ни́мъ), три́десѧть два̀ царѧ̑ помѡ́щника є҆мꙋ̀.	І вони виступили опівдні. Венадад же напився доп’яну в наметах разом з царями, із тридцятьма двома царями, які допомагали йому.
17	17
И҆ и҆зыдо́ша ѻ҆́троцы воево́дъ гра́дскихъ въ пе́рвыхъ. И҆ посла̀ сы́нъ а҆де́ровъ, и҆ возвѣсти́ша царю̀ сѵ́рскомꙋ, глаго́люще: мꙋ́жїе и҆зыдо́ша и҆з̾ самарі́и.	І виступили спершу слуги обласних начальників. І послав Венадад, і донесли йому, що люди вийшли із Самарії.
18	18
И҆ речѐ и҆̀мъ: а҆́ще на ми́ръ и҆зыдо́ша, поими́те и҆̀хъ живы́хъ: и҆ а҆́ще на бра́нь и҆зыдо́ша, живы́хъ поими́те и҆̀хъ, да не и҆схо́дѧтъ и҆з̾ гра́да.	Він сказав: якщо за миром вийшли вони, то схопіть їх живими, і якщо на війну вийшли, також схопіть їх живими.
19	19
И҆ ті́и и҆зыдо́ша и҆з̾ гра́да ѻ҆́троцы воево́дъ гра́дских, и҆ си́ла в̾слѣ́дъ и҆́хъ.	Вийшли з міста слуги обласних начальників, і військо за ними.
20	20
И҆ поразѝ кі́йждо проти́внаго себѣ̀, и҆ оу҆дво́и кі́йждо проти́внаго себѣ̀. И҆ бѣжа̀ сѷрі́а: и҆ погна̀ и҆̀хъ і҆и҃ль, и҆ гонзѐ то́кмѡ сы́нъ а҆де́ровъ ца́рь сѵ́рскїй на конѝ ко́нника.	І вражав кожен супротивника свого; і побігли сиріяни, а ізраїльтяни погналися за ними. Венадад же, цар Сирійський, урятувався на коні з вершниками.
21	21
И҆ и҆зы́де ца́рь і҆и҃левъ, и҆ взѧ̀ всѧ̑ ко́ни и҆ колєсни́цы, и҆ поразѝ ꙗ҆́звою вели́кою въ сѷрі́и.	І вийшов цар Ізраїльський, і взяв коней і колісниці, і зробив велику поразку серед сиріян.
22	22
И҆ прїи́де прⷪ҇ро́къ къ царю̀ і҆и҃левꙋ и҆ речѐ: оу҆крѣпи́сѧ и҆ разꙋмѣ́й, и҆ ви́ждь, что̀ сотвори́ши, ꙗ҆́кѡ преходѧ́щꙋ лѣ́тꙋ семꙋ̀, сы́нъ а҆де́ровъ, ца́рь сѷрі́йскїй, прїи́детъ на тѧ̀.	І підійшов пророк до царя Ізраїльського і сказав йому: піди, зміцнися, і знай і дивися, що тобі робити, бо через рік цар Сирійський знову піде проти тебе.
23	23
И҆ ѻ҆́троцы царѧ̀ сѷрі́йска рѣ́ша є҆мꙋ̀: бг҃ъ го́ръ бг҃ъ і҆и҃левъ, а҆ не бг҃ъ ю҆до́лїй, сегѡ̀ ра́ди оу҆крѣпи́сѧ па́че на́съ: а҆́ще же срази́мсѧ съ ни́ми на равни́нѣ, и҆́стиннѡ оу҆крѣпи́мсѧ па́че и҆́хъ:	Слуги царя Сирійського сказали йому: Бог їхній є Бог гір, [а не Бог долин,] тому вони подолали нас; якщо ж ми будемо битися з ними на рівнині, то обов’язково подолаємо їх.
24	24
по глаго́лꙋ же семꙋ̀ сотворѝ: распꙋстѝ цари̑ коего́ждо на мѣ́сто своѐ, и҆ поста́ви вмѣ́стѡ и҆́хъ воевѡ́ды,	Отже, ось що зроби: віддали царів, кожного з місця його, і замість них постав областеначальников;
25	25
и҆ премѣни́мъ тебѣ̀ си́лꙋ вмѣ́стѡ си́лы па́дшїѧ оу҆ тебє̀, и҆ ко́ни вмѣ́стѡ ко́ней, и҆ колєсни́цы вмѣ́стѡ колесни́цъ, и҆ срази́мсѧ съ ни́ми на равни́нѣ, и҆ оу҆крѣпи́мсѧ па́че и҆́хъ. И҆ послꙋ́ша гла́са и҆́хъ и҆ сотворѝ та́кѡ.	і набери собі війська стільки, скільки впало в тебе, і коней, скільки було коней, і колісниць, скільки було колісниць; і будемо битися з ними на рівнині, і тоді точно подолаємо їх. І послухався він голосу їхнього і зробив так.
26	26
И҆ бы́сть минꙋ́вшꙋ лѣ́тꙋ томꙋ̀, и҆ сочтѐ сы́нъ а҆де́ровъ сѷрі́ю, и҆ взы́де во а҆фе́кꙋ на бра́нь на і҆и҃лѧ.	Коли минув рік, Венадад зібрав сиріян і виступив до Афека, щоб битися з Ізраїлем.
27	27
И҆ сы́нове і҆и҃лєвы сочи́слишасѧ и҆ и҆зыдо́ша во срѣ́тенїе и҆̀мъ. И҆ ѡ҆полчи́шасѧ і҆и҃лтѧне проти́вꙋ и҆̀мъ, а҆́ки два̀ ста̑да ко́зъ: сѷрі́ане же напо́лниша зе́млю.	Зібрані були і сини Ізраїлеві і, взявши продовольство, пішли назустріч їм. І розташувалися сини Ізраїлеві станом перед ними, наче два невеликі стада кіз, а сиріяни наповнили землю.
28	28
И҆ прїи́де человѣ́къ бж҃їй и҆ речѐ къ царю̀ і҆и҃левꙋ: си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь: поне́же речѐ сѷрі́а: бг҃ъ го́ръ гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ, и҆ не бг҃ъ ю҆до́лїй то́й, и҆ да́мъ си́лꙋ вели́кꙋю сїю̀ въ рꙋ́кꙋ твою̀, и҆ оу҆разꙋмѣ́еши, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ гдⷭ҇ь.	І підійшов чоловік Божий, і сказав цареві Ізраїльському: так говорить Господь: за те, що сиріяни говорять: «Господь є Бог гір, а не Бог долин», Я все це велике полчище віддам у руку твою, щоб ви знали, що Я — Господь.
29	29
И҆ ѡ҆полчи́шасѧ ті́и проти́вꙋ и҆̀мъ се́дмь дні́й. И҆ бы́сть въ де́нь седмы́й, и҆ прибли́жисѧ бра́нь, и҆ поразѝ і҆и҃ль сѷрі́анъ, сто̀ и҆ два́десѧть ты́сѧщъ пѣшцє́въ во є҆ди́нъ де́нь.	І стояли станом одні навпроти других сім днів. У сьомий день почалася битва, і сини Ізраїлеві уразили сто тисяч піших сиріян в один день.
30	30
И҆ бѣжа́ша ѡ҆ста́вшїисѧ во а҆фе́кꙋ гра́дъ, и҆ падѐ стѣна̀ на два́десѧть се́дмь ты́сѧщъ мꙋже́й ѡ҆ста́вшихсѧ: сы́нъ же а҆де́ровъ бѣжа̀ и҆ вни́де въ до́мъ ло́жа, въ черто́гъ.	Інші втекли в місто Афек; там упала стіна на останніх двадцять сім тисяч чоловік. А Венадад пішов у місто і бігав з однієї внутрішньої кімнати в іншу.
31	31
И҆ рѣ́ша къ немꙋ̀ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀: сѐ, нн҃ѣ вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ ца́рїе до́мꙋ і҆и҃лева ми́лостиви сꙋ́ть: да возло́жимъ нн҃ѣ врє́тища на чре́сла на̑ша и҆ оу҆́жа на вы̑и на́шѧ, и҆ и҆зы́демъ ко царю̀ і҆и҃левꙋ, да не́гли ѡ҆живи́тъ дꙋ́шы на́шѧ.	І сказали йому слуги його: ми чули, що царі дому Ізраїлевого царі милостиві; дозволь нам покласти веретище на стегна свої і мотузки на голови свої і піти до царя Ізраїльського; може, він пощадить життя твоє.
32	32
И҆ препоѧ́сашасѧ во врє́тища по чре́слѡмъ свои̑мъ, и҆ возложи́ша оу҆́жѧ на вы̑и своѧ̑, и҆ прїидо́ша къ царю̀ і҆и҃левꙋ и҆ рѣ́ша: ра́бъ тво́й сы́нъ а҆де́ровъ глаго́летъ: да живе́тъ дꙋша̀ моѧ̀. И҆ речѐ: а҆́ще є҆́сть є҆щѐ жи́въ, бра́тъ мѝ є҆́сть.	І оперезали вони веретищем стегна свої і поклали мотузки на голови свої, і прийшли до царя Ізраїльського і сказали: раб твій Венадад говорить: «пощади життя моє». Той сказав: хіба він живий? він брат мій.
33	33
И҆ мꙋ́жїе за зна́къ и҆ въ зало́гъ прїѧ́ша сло́во ѿ оу҆́стъ є҆гѡ̀, и҆ рѣ́ша: бра́тъ тво́й сы́нъ а҆де́ровъ. И҆ речѐ: и҆ди́те и҆ приведи́те є҆го̀. И҆ и҆зы́де къ немꙋ̀ сы́нъ а҆де́ровъ. И҆ возведо́ша є҆го̀ къ немꙋ̀ на колесни́цꙋ.	Люди ці прийняли це за добру ознаку і поспішно підхопили слово з вуст його і сказали: брат твій Венадад. І сказав він: підіть, приведіть його. І вийшов до нього Венадад, і він посадив його із собою на колісницю.
34	34
И҆ речѐ къ немꙋ̀: гра́ды, ꙗ҆̀же взѧ̀ ѻ҆те́цъ мо́й ѿ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, ѿда́мъ тебѣ̀: и҆ на и҆схо́дъ сотвори́ши ѧ҆̀ себѣ̀ въ дама́сцѣ, ꙗ҆́коже положѝ ѻ҆те́цъ мо́й въ самарі́и, и҆ а҆́зъ въ завѣ́тѣ пꙋщꙋ̀ тѧ̀. И҆ положѝ є҆мꙋ̀ завѣ́тъ и҆ ѿпꙋстѝ є҆го̀.	І сказав йому Венадад : міста, які взяв мій батько у твого батька, я поверну, і площі ти можеш мати для себе в Дамаску, як батько мій мав у Самарії. Ахав сказав : після договору я відпущу тебе. І, уклавши з ним договір, відпустив його.
35	35
И҆ человѣ́къ є҆ди́нъ ѿ сынѡ́въ прⷪ҇ро́чихъ речѐ ко бли́жнемꙋ своемꙋ̀ по словесѝ гдⷭ҇ню: бі́й мѧ̀ нн҃ѣ. И҆ не восхотѣ̀ человѣ́къ би́ти є҆го̀.	Тоді один чоловік із синів пророчих сказав іншому, за словом Господа: бий мене. Але цей чоловік не погодився бити його.
36	36
И҆ речѐ къ немꙋ̀: поне́же не послꙋ́шалъ є҆сѝ гла́са гдⷭ҇нѧ, сѐ, ты̀ ѿи́деши ѿ менє̀, и҆ порази́тъ тѧ̀ ле́въ. И҆ ѿи́де ѿ негѡ̀, и҆ ѡ҆брѣ́те є҆го̀ ле́въ и҆ поразѝ є҆го̀.	І сказав йому: за те, що ти не слухаєш голосу Господа, уб’є тебе лев, коли підеш від мене. Він пішов від нього, і лев, зустрівши його, убив його.
37	37
И҆ ѡ҆брѣ́те человѣ́ка и҆на́го и҆ речѐ: бі́й мѧ̀ нн҃ѣ. И҆ бѝ є҆го̀ человѣ́къ, и҆ порази́въ сокрꙋшѝ є҆го̀.	І знайшов він іншого чоловіка, і сказав: бий мене. Цей чоловік бив його до того, що зранив побоями.
38	38
И҆ и҆́де прⷪ҇ро́къ и҆ предста̀ царю̀ і҆и҃левꙋ на пꙋтѝ и҆ покры̀ покрыва́ломъ ѻ҆́чи своѝ.	І пішов пророк і став перед царем на дорозі, прикривши покривалом очі свої.
39	39
И҆ бы́сть є҆гда̀ мимоидѧ́ше ца́рь, и҆ се́й возопѝ ко царю̀ и҆ речѐ: ра́бъ тво́й и҆зы́де на войнꙋ̀ бра́ни, и҆ сѐ, мꙋ́жъ приведѐ ко мнѣ̀ мꙋ́жа и҆ речѐ ко мнѣ̀: сохранѝ мꙋ́жа сего̀: а҆́ще же ѿрѣши́всѧ ѿско́читъ, и҆ бꙋ́детъ дꙋша̀ твоѧ̀ вмѣ́стѡ дꙋшѝ є҆гѡ̀, и҆лѝ тала́нтъ ѿда́си сребра̀:	Коли цар проїжджав мимо, він закричав цареві і сказав: раб твій ходив на битву, і ось, один чоловік, який відійшов у бік, підвів до мене чоловіка і сказав: «охороняй цього чоловіка; якщо його не стане, то твоя душа буде за його душу, або ти повинен будеш відважити талант срібла».
40	40
и҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ ѡ҆зрѣ́сѧ ра́бъ тво́й сѣ́мѡ и҆ ѻ҆ва́мѡ, и҆ сегѡ̀ не бы́сть. И҆ речѐ къ немꙋ̀ ца́рь і҆и҃левъ: сѐ, сꙋ́дъ тво́й при мнѣ̀, са́мъ себѐ оу҆би́лъ є҆сѝ.	Коли раб твій зайнявся тими й іншими справами, його не стало. — І сказав йому цар Ізраїльський: такий тобі і вирок, ти сам вирішив.
41	41
И҆ оу҆скорѝ и҆ ѿѧ̀ покрыва́ло ѿ ѻ҆че́съ свои́хъ. И҆ позна̀ є҆го̀ ца́рь і҆и҃левъ, ꙗ҆́кѡ ѿ прⷪ҇рѡ́къ се́й є҆́сть.	Він негайно зняв покривало з очей своїх, і узнав його цар, що він із пророків.
42	42
И҆ речѐ къ немꙋ̀: та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: поне́же и҆спꙋсти́лъ є҆сѝ ты̀ мꙋ́жа па́гꙋбнаго и҆з̾ рꙋкѝ твоеѧ̀, и҆ бꙋ́детъ дꙋша̀ твоѧ̀ вмѣ́стѡ дꙋшѝ є҆гѡ̀, и҆ лю́дїе твоѝ вмѣ́стѡ люді́й є҆гѡ̀.	І сказав йому: так говорить Господь: за те, що ти випустив з рук твоїх чоловіка, заклятого Мною, душа твоя буде замість його душі, народ твій замість його народу.
43	43
И҆ ѿи́де ца́рь і҆и҃левъ къ до́мꙋ своемꙋ̀ смꙋще́нъ и҆ разсла́бленъ, и҆ прїи́де въ самарі́ю.	І вирушив цар Ізраїльський додому стривожений і засмучений, і прибув у Самарію.
Глава́ к҃а	Глава 21

1	1
И҆ бы́сть по глаго́лѣхъ си́хъ, и҆ вїногра́дъ є҆ди́нъ бѣ̀ оу҆ навꙋѳе́а і҆езраилі́тѧнина при гꙋмнѣ̀ а҆хаа́ва царѧ̀ самарі́йска.	І було після цих подій: у Навуфея ізреелитянина в Ізреелі був виноградник поряд з палацом Ахава, царя Самарійського.
2	2
И҆ речѐ а҆хаа́въ къ навꙋѳе́ю, глаго́лѧ: да́ждь мѝ вїногра́дъ тво́й, и҆ бꙋ́детъ мѝ во вертогра́дъ ѕе́лїй, ꙗ҆́кѡ бли́з̾ є҆́сть се́й до́мꙋ моегѡ̀, и҆ да́мъ тѝ вмѣ́стѡ сегѡ̀ вїногра́дъ и҆́нъ до́бръ па́че сегѡ̀: а҆́ще же оу҆го́дно пред̾ тобо́ю, да́мъ тѝ сребро̀ и҆змѣ́нꙋ вїногра́да сегѡ̀, и҆ бꙋ́детъ мѝ во вертогра́дъ ѕе́лїй.	І сказав Ахав Навуфею, говорячи: віддай мені свій виноградник; з нього буде в мене овочевий сад, бо він близько до мого дому; а замість нього я дам тобі виноградник кращий за цей, або, якщо вгодно тобі, дам тобі срібла, скільки він коштує.
3	3
И҆ речѐ навꙋѳе́й ко а҆хаа́вꙋ: да не бꙋ́детъ мнѣ̀ ѿ гдⷭ҇а бг҃а моегѡ̀ да́ти наслѣ́дїе ѻ҆тє́цъ мои́хъ тебѣ̀.	Але Навуфей сказав Ахаву: вбережи мене Господь, щоб я віддав тобі спадщину батьків моїх!
4	4
И҆ прїи́де а҆хаа́въ въ до́мъ сво́й смꙋще́нъ и҆ ѡ҆скорбле́нъ ѡ҆ словесѝ, є҆́же глаго́ла къ немꙋ̀ навꙋѳе́й і҆езраилі́тѧнинъ, и҆ речѐ: не да́мъ тебѣ̀ наслѣ́дїѧ ѻ҆тє́цъ мои́хъ. И҆ бы́сть дꙋ́хъ а҆хаа́вль смꙋще́нъ, и҆ оу҆́спе на ѻ҆дрѣ̀ свое́мъ и҆ покры̀ лицѐ своѐ и҆ не ꙗ҆дѐ хлѣ́ба.	І прийшов Ахав додому стривожений і засмучений тим словом, яке сказав йому Навуфей ізреелитянин, говорячи: не віддам тобі спадщини батьків моїх. І [у збентеженому дусі] ліг на постіль свою, і відвернув лице своє, і хліба не їв.
5	5
И҆ вни́де і҆езаве́ль жена̀ є҆гѡ̀ къ немꙋ̀ и҆ речѐ къ немꙋ̀: что̀ дꙋ́хъ тво́й є҆́сть смꙋще́нъ, и҆ не ꙗ҆́си ты̀ хлѣ́ба;	І ввійшла до нього дружина його Ієзавель і сказала йому: від чого стривожений дух твій, що ти і хліба не їси?
6	6
И҆ речѐ къ не́й (а҆хаа́въ): ꙗ҆́кѡ глаго́лахъ навꙋѳе́ю і҆езраилі́тѧнинꙋ глаго́лѧ: да́ждь мѝ вїногра́дъ тво́й за сребро̀: и҆ а҆́ще хо́щеши, да́мъ тѝ вїногра́дъ и҆́нъ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀: и҆ речѐ: не да́мъ тѝ наслѣ́дїѧ ѻ҆тє́цъ мои́хъ.	Він сказав їй: коли я став говорити Навуфею ізреелитянину і сказав йому: «віддай мені виноградник твій за срібло, або, якщо хочеш, я дам тобі інший виноградник замість нього», тоді він сказав: «не віддам тобі виноградника мого, [спадщини батьків моїх]».
7	7
И҆ речѐ къ немꙋ̀ і҆езаве́ль жена̀ є҆гѡ̀: ты́ ли нн҃ѣ твори́ши та́кѡ, царю̀ і҆и҃левъ; воста́ни и҆ ꙗ҆́ждь хлѣ́бъ и҆ молча̀ бꙋ́ди, а҆́зъ же да́мъ тѝ вїногра́дъ навꙋѳе́а і҆езраилі́тѧнина.	І сказала йому Ієзавель, дружина його: що за царство було б в Ізраїлі, якби ти так робив? встань, їж хліб і будь спокійним; я дістану тобі виноградник Навуфея ізреелитянина.
8	8
И҆ написа̀ кни́гꙋ на и҆́мѧ а҆хаа́вле, и҆ запеча́та ю҆̀ печа́тїю є҆гѡ̀, и҆ посла̀ кни́гꙋ къ старѣ́йшинамъ и҆ свобѡ́днымъ живꙋ́щымъ съ навꙋѳе́емъ.	І написала вона від імені Ахава листи, і запечатала їх його печаткою, і послала ці листи до старійшин і знатних у його місті, які живуть з Навуфеєм.
9	9
И҆ пи́сано бѧ́ше въ кни́зѣ та́кѡ: пости́тесѧ посто́мъ и҆ посади́те навꙋѳе́а и҆ въ нача́лѣ люді́й:	У листах вона писала так: оголосіть посаду і посадіть Навуфея на перше місце в народі;
10	10
и҆ посади́те два̀ мꙋ̑жа сы́ны законопрестꙋ́пныхъ проти́вꙋ є҆мꙋ̀, и҆ да засвидѣ́телствꙋютъ ѡ҆ не́мъ, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ (не) благословѝ бг҃а и҆ царѧ̀: и҆ да и҆зведꙋ́тъ є҆го̀ и҆ побїю́тъ ка́менїемъ, и҆ да оу҆́мретъ.	і проти нього посадіть двох негідних людей, які свідчили б на нього і сказали: «ти хулив Бога і царя»; і потім виведіть його, і побийте його камінням, щоб він помер.
11	11
И҆ сотвори́ша та́кѡ мꙋ́жїе гра́да є҆гѡ̀ старѣ́йшїи и҆ свобо́днїи живꙋ́щїи во гра́дѣ є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже посла̀ къ ни̑мъ і҆езаве́ль, и҆ ꙗ҆́коже пи́сано бѧ́ше въ кни́гахъ, ꙗ҆̀же посла̀ къ ни̑мъ:	І зробили мужі міста його, старійшини і знатні, які жили в місті його, як наказала їм Ієзавель, так, як писано в листах, які вона послала до них.
12	12
и҆ нареко́ша по́стъ, и҆ посади́ша навꙋѳе́а въ нача́лѣ люді́й,	Оголосили посаду і посадили Навуфея на чолі народу;
13	13
и҆ прїидо́ста два̀ мꙋ̑жа сы́нове законопрестꙋ́пныхъ и҆ сѣдо́ста проти́вꙋ є҆гѡ̀, и҆ засвидѣ́телствоваша на него̀ мꙋ́жїе ѿстꙋ̑пницы навꙋѳе́ѡвы пред̾ людьмѝ, глаго́люще: се́й (не) благословѝ бг҃а и҆ царѧ̀. И҆ и҆зведо́ша є҆го̀ во́нъ и҆з̾ гра́да и҆ поби́ша є҆го̀ ка́менїемъ, и҆ оу҆́мре.	і виступили двоє негідних людей і сіли проти нього, і свідчили на нього ці недобрі люди перед народом, і говорили: Навуфей хулив Бога і царя. І вивели його за місто, і побили його камінням, і він помер.
14	14
И҆ посла́ша ко і҆езаве́ли, глаго́люще: ка́менїемъ побїе́нъ бы́сть навꙋѳе́й и҆ оу҆́мре.	І послали до Ієзавелі сказати: Навуфей побитий камінням і помер.
15	15
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́ша і҆езаве́ль глаго́лющихъ, ꙗ҆́кѡ побїе́нъ навꙋѳе́й и҆ оу҆́мре, и҆ речѐ і҆езаве́ль ко а҆хаа́вꙋ: воста́ни, наслѣ́дꙋй вїногра́дъ навꙋѳе́а і҆езраилі́тѧнина, и҆́же не взѧ̀ оу҆ тебє̀ сребра̀, и҆ оу҆жѐ нѣ́сть навꙋѳе́й жи́въ, но оу҆́мре.	Почувши, що Навуфея побито камінням і він помер, Ієзавель сказала Ахаву: встань, візьми у володіння виноградник Навуфея ізреелитянина, який не хотів віддати тобі за срібло; бо Навуфея немає в живих, він помер.
16	16
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́ша а҆хаа́въ, ꙗ҆́кѡ оу҆бїе́нъ бы́сть навꙋѳе́й і҆езраилі́тѧнинъ, и҆ раздра̀ ри̑зы своѧ̑ и҆ ѡ҆блече́сѧ во вре́тище. И҆ бы́сть по си́хъ, и҆ воста̀ и҆ сни́де а҆хаа́въ въ вїногра́дъ навꙋѳе́а і҆езраилі́тѧнина наслѣ́дити є҆го̀.	Коли почув Ахав, що Навуфей [ізреелитянин] був убитий, [роздер одяг свій і надів на себе веретище, а потім] встав Ахав, щоб піти у виноградник Навуфея ізреелитянина і взяти його у володіння.
17	17
И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко и҆лїѝ ѳесві́тѧнинꙋ, гл҃ѧ:	І було слово Господнє до Іллі фесвитянину:
18	18
воста́ни и҆ сни́ди на срѣ́тенїе а҆хаа́вꙋ царю̀ і҆и҃левꙋ, и҆́же въ самарі́и, се́ бо, се́й въ вїногра́дѣ навꙋѳе́евѣ, ꙗ҆́кѡ сни́де та́мѡ наслѣ́дити є҆го̀:	встань, піди назустріч Ахаву, царю Ізраїльському, який у Самарії, ось, він тепер у винограднику Навуфея, куди прийшов, щоб узяти його у володіння;
19	19
и҆ рече́ши є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь: поне́же ты̀ оу҆би́лъ є҆сѝ (навꙋѳе́а) и҆ прїѧ́лъ є҆сѝ въ наслѣ́дїе (вїногра́дъ є҆гѡ̀), сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же полиза́ша свинїи̑ и҆ псѝ кро́вь є҆гѡ̀, та́мѡ поли́жꙋтъ и҆ кро́вь твою̀, и҆ блꙋдни̑цы и҆змы́ютсѧ въ кро́ви твое́й.	і скажи йому: «так говорить Господь: ти убив, і ще вступаєш у спадщину?» і скажи йому: «так говорить Господь: на тім місці, де пси лизали кров Навуфея, пси будуть лизати і твою кров».
20	20
И҆ речѐ а҆хаа́въ ко и҆лїѝ: ѡ҆брѣ́лъ ли є҆сѝ мѧ̀, вра́же мо́й; И҆ речѐ и҆лїа̀: ѡ҆брѣто́хъ: поне́же ты̀ всꙋ́е про́данъ є҆сѝ сотвори́ти лꙋка́вое пред̾ гдⷭ҇емъ, во є҆́же разгнѣ́вати є҆го̀:	І сказав Ахав Іллі: знайшов ти мене, во́роже мій! Він сказав: знайшов, бо ти віддався тому, щоб робити неугодне перед очима Господа [і прогнівляти Його].
21	21
си́це гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ наведꙋ̀ на тѧ̀ ѕла̑ѧ и҆ попалю̀ за̑днѧѧ твоѧ̑, и҆ и҆скореню̀ а҆хаа́влѧ моча́щагосѧ къ стѣнѣ̀, и҆ содєржи́мыѧ и҆ ѡ҆ста́вшихсѧ во і҆и҃ли:	[Так говорить Господь:] ось, Я наведу на тебе лиха і вимету за тобою і знищу в Ахава того, хто мочиться до стіни, й ув’язненого, і хто залишився в Ізраїлі.
22	22
и҆ преда́мъ до́мъ тво́й ꙗ҆́коже до́мъ і҆еровоа́ма сы́на нава́това, и҆ ꙗ҆́коже до́мъ ваа́сы сы́на а҆хі́ина, ѡ҆ прогнѣ́ванїихъ, и҆́миже прогнѣ́валъ мѧ̀ є҆сѝ, и҆ грѣ́шити сотвори́лъ є҆сѝ і҆и҃лѧ.	І зроблю з домом твоїм так, як зробив Я з домом Ієровоама, сина Наватового, і з домом Вааси, сина Ахиїного, за образу, якою ти прогнівив Мене і ввів Ізраїля в гріх.
23	23
И҆ ко і҆езаве́ли речѐ гдⷭ҇ь, гл҃ѧ: псѝ снѣдѧ́тъ ю҆̀ въ предгра́дїи і҆езрае́лѧ:	Також і про Ієзавель сказав Господь: пси з’їдять Ієзавель за стіною Ізрееля.
24	24
оу҆ме́ршаго а҆хаа́влѧ во гра́дѣ снѣдѧ́тъ псѝ, и҆ оу҆ме́ршаго є҆гѡ̀ на по́ли снѣдѧ́тъ пти̑цы небє́сныѧ:	Хто помре у Ахава в місті, того з’їдять пси, а хто помре на полі, того роздзьобають птахи небесні;
25	25
и҆ въ сꙋетѣ̀ ты̀ є҆сѝ, а҆хаа́ве, и҆́же про́данъ бы́сть сотвори́ти лꙋка́вое пред̾ гдⷭ҇емъ, ꙗ҆́кѡ превратѝ є҆го̀ і҆езаве́ль жена̀ є҆гѡ̀.	не було ще такого, як Ахав, який віддався б тому, щоб робити неугодне перед очима Господа, до чого підбурювала його дружина його Ієзавель;
26	26
И҆ ѡ҆мерзи́сѧ ѕѣлѡ̀, є҆́же ходи́ти в̾слѣ́дъ ме́рзостей, ꙗ҆̀же сотворѝ а҆морре́й, є҆го́же и҆стребѝ гдⷭ҇ь ѿ лица̀ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ.	він чинив дуже мерзенно, поклоняючись ідолам, як робили аморреї, яких Господь прогнав від лиця синів Ізраїлевих.
27	27
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́ша а҆хаа́въ словеса̀ сїѧ̑, оу҆мили́сѧ ѿ лица̀ гдⷭ҇нѧ, и҆ и҆дѧ́ше пла́часѧ, и҆ раздра̀ ри̑зы своѧ̑, и҆ препоѧ́сасѧ вре́тищемъ по тѣ́лꙋ своемꙋ̀ и҆ пости́сѧ: и҆ бѣ̀ ѡ҆блече́нъ во вре́тище ѿ днѐ, въ ѻ҆́ньже оу҆бѝ навꙋѳе́а і҆езраилі́тѧнина, и҆ хожда́ше ско́рбенъ.	Вислухавши всі слова ці, Ахав [розчулився перед Господом, ходив і плакав,] роздер одяг свій, і поклав на тіло своє веретище, і постився, і спав у веретищі, і ходив сумний.
28	28
И҆ бы́сть гл҃ъ гдⷭ҇ень рꙋко́ю раба̀ є҆гѡ̀ и҆лїѝ ѡ҆ а҆хаа́вѣ,	І було слово Господнє до Іллі фесвитянина [про Ахава], і сказав Господь:
29	29
и҆ речѐ гдⷭ҇ь: ви́дѣлъ ли є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ оу҆мили́сѧ а҆хаа́въ ѿ лица̀ моегѡ̀; сегѡ̀ ра́ди не наведꙋ̀ ѕла̀ во дне́хъ є҆гѡ̀: но во дне́хъ сы́на є҆гѡ̀ наведꙋ̀ ѕло̀ на до́мъ є҆гѡ̀.	бачиш, як смирився переді Мною Ахав? За те, що він смирився переді Мною, Я не наведу лиха у його дні; у дні сина його наведу лиха на дім його.
Глава́ к҃в	Глава 22

1	1
И҆ сѣ́де трѝ лѣ̑та, и҆ не бѣ̀ бра́ни междꙋ̀ сѷрі́ею и҆ междꙋ̀ і҆и҃лемъ.	Прожили три роки, і не було війни між Сирією й Ізраїлем.
2	2
И҆ бы́сть въ лѣ́то тре́тїе, и҆ сни́де і҆ѡсафа́тъ ца́рь і҆ꙋ́динъ къ царю̀ і҆и҃левꙋ.	На третій рік Іосафат, цар Юдейський, пішов до царя Ізраїльського.
3	3
И҆ речѐ ца́рь і҆и҃левъ ко ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ: вѣ́сте ли, ꙗ҆́кѡ моѧ̀ є҆́сть ремма́ѳа галаа́дскаѧ, и҆ мы̀ молчи́мъ взѧ́ти ю҆̀ ѿ рꙋкѝ царѧ̀ сѷрі́йска;	І сказав цар Ізраїльський слугам своїм: чи знаєте, що Рамоф галаадський наш? А ми так довго мовчимо, і не беремо його з руки царя Сирійського.
4	4
И҆ речѐ ца́рь і҆и҃левъ ко і҆ѡсафа́тꙋ: взы́деши ли съ на́ми въ ремма́ѳꙋ галаа́дскꙋю на бра́нь; И҆ речѐ і҆ѡсафа́тъ: ꙗ҆́коже а҆́зъ, та́кожде и҆ ты̀: ꙗ҆́коже лю́дїе моѝ, лю́дїе твоѝ: ꙗ҆́коже ко́ни моѝ, ко́ни твоѝ.	І сказав він Іосафату: чи підеш ти зі мною на війну проти Рамофа галаадського? І сказав Іосафат царю Ізраїльському: як ти, так і я; як твій народ, так і мій народ; як твої коні, так і мої коні.
5	5
И҆ речѐ і҆ѡсафа́тъ ца́рь і҆ꙋ́динъ къ царю̀ і҆и҃левꙋ: вопроси́те оу҆̀бо дне́сь гдⷭ҇а.	І сказав Іосафат царю Ізраїльському: запитай сьогодні, що скаже Господь.
6	6
И҆ собра̀ ца́рь і҆и҃левъ всѧ̑ проро́ки ꙗ҆́кѡ четы́реста мꙋже́й, и҆ речѐ ца́рь и҆̀мъ: взы́дꙋ ли въ ремма́ѳꙋ галаа́дскꙋю на бра́нь, и҆лѝ ѡ҆ста́влю; И҆ рѣ́ша: взы́ди, ꙗ҆́кѡ даѧ̀ преда́стъ гдⷭ҇ь въ рꙋ́ки царє́вы.	І зібрав цар Ізраїльський пророків, близько чотирьохсот чоловік, і сказав їм: чи йти мені війною на Рамоф галаадський, чи ні? Вони сказали: йди, Господь віддасть його в руки царя.
7	7
И҆ речѐ і҆ѡсафа́тъ къ царю̀ і҆и҃левꙋ: нѣ́сть ли здѣ̀ прⷪ҇ро́ка гдⷭ҇нѧ, и҆ вопроси́ли бы́хомъ гдⷭ҇а и҆́мъ;	І сказав Іосафат: чи немає тут ще пророка Господнього, щоб нам запитати через нього Господа?
8	8
И҆ речѐ ца́рь і҆и҃левъ ко і҆ѡсафа́тꙋ: є҆щѐ є҆́сть є҆ди́нъ мꙋ́жъ на вопроше́нїе и҆́мъ гдⷭ҇а, и҆ а҆́зъ возненави́дѣхъ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ не глаго́летъ ѡ҆ мнѣ̀ до́брѣ, но ѕла̑ѧ, мїхе́а сы́нъ і҆емвлаа́нь. И҆ речѐ ца́рь і҆ѡсафа́тъ і҆ꙋ́динъ: не глаго́ли, царю̀, та́кѡ.	І сказав цар Ізраїльський Іосафату: є ще один чоловік, через якого можна запитати Господа, але я не люблю його, тому що він не пророкує про мене доброго, а тільки лихе, — це Михей, син Іємвлая. І сказав Іосафат: не говори, царю, так.
9	9
И҆ призва̀ ца́рь і҆и҃левъ скопца̀ є҆ди́наго и҆ речѐ: ско́рѡ и҆дѝ по мїхе́ю сы́на і҆емвлаа́нѧ.	І покликав цар Ізраїльський одного євнуха і сказав: сходи скоріше за Михеєм, сином Іємвлая.
10	10
Ца́рь же і҆и҃левъ и҆ і҆ѡсафа́тъ ца́рь і҆ꙋ́динъ сѣдѧ́ста кі́йждо на престо́лѣ свое́мъ воѡрꙋже́ни во вратѣ́хъ самарі́йскихъ, и҆ всѝ проро́цы прорица́хꙋ пред̾ ни́ми.	Цар Ізраїльський і Іосафат, цар Юдейський, сиділи кожен на сідалищі своєму, одягнені у царський одяг, на площі біля воріт Самарії, і всі пророки пророкували перед ними.
11	11
И҆ сотворѝ себѣ̀ седекі́а сы́нъ ханаа́нь рога̀ жєлѣ́зна и҆ речѐ: та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: си́ми рога́ми и҆збоде́ши сѷрі́ю, до́ндеже сконча́етсѧ.	І зробив собі Седекія, син Хенаани, залізні роги, і сказав: так говорить Господь: цими забодаєш сиріян до знищення їх.
12	12
И҆ всѝ проро́цы прорица́хꙋ та́кѡ, глаго́люще: взы́ди въ ремма́ѳꙋ галаа́дскꙋю, и҆ наста́витъ тѧ̀, и҆ преда́стъ гдⷭ҇ь въ рꙋ́цѣ твоѝ царѧ̀ сѷрі́йскаго.	І всі пророки пророкували те саме, говорячи: йди на Рамоф галаадський, буде успіх, Господь віддасть його в руку царя.
13	13
И҆ посо́лъ ше́дъ призва́ти мїхе́ю, речѐ є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: сѐ, нн҃ѣ всѝ проро́цы оу҆сты̑ є҆ди́ными глаго́лютъ дѡ́браѧ ѡ҆ царѝ, бꙋ́ди оу҆̀бо и҆ ты̀ въ словесѣ́хъ твои́хъ по словесе́мъ є҆ди́нагѡ ѿ си́хъ и҆ глаго́ли дѡ́браѧ.	Посланий, який пішов покликати Михея, говорив йому: ось, слова пророків одноголосно передвіщають цареві добре; нехай би і твоє слово було згідне зі словом кожного з них; проречи і ти добре.
14	14
И҆ речѐ мїхе́а: жи́въ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ ꙗ҆̀же рече́тъ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀, сїѧ̑ возглаго́лю.	І сказав Михей: живий Господь! я проречу те, що скаже мені Господь.
15	15
И҆ прїи́де ко царю̀. И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: мїхе́е, взы́дꙋ ли въ ремма́ѳꙋ галаа́дскꙋю на бра́нь, и҆лѝ ѡ҆ста́влю; И҆ речѐ є҆мꙋ̀: взы́ди, и҆ бл҃гопоспѣши́тъ гдⷭ҇ь въ рꙋ́ки царє́вы.	І прийшов він до царя. Цар сказав йому: Михею! чи йти нам війною на Рамоф галаадський, чи ні? І сказав той йому: йди, буде успіх, Господь віддасть його в руку царя.
16	16
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: є҆щѐ а҆́зъ два́жды заклина́ю тѧ̀, да рече́ши и҆́стинꙋ пред̾ гдⷭ҇емъ.	І сказав йому цар: ще і ще заклинаю тебе, щоб ти не говорив мені нічого, крім істини в ім’я Господа.
17	17
И҆ речѐ мїхе́а: не та́кѡ: ви́дѣхъ всего̀ і҆и҃лѧ разсѣ́ѧна по гора́мъ ꙗ҆́коже стада̀, и҆̀мже нѣ́сть па́стырѧ: и҆ речѐ гдⷭ҇ь: не гдⷭ҇ь ли си̑мъ въ бг҃а; да возврати́тсѧ кі́йждо въ до́мъ сво́й съ ми́ромъ.	І сказав він: я бачу всіх ізраїльтян, розсіяних по горах, як овець, у яких немає пастиря. І сказав Господь: немає в них начальника, нехай повертаються з миром кожен у свій дім.
18	18
И҆ речѐ ца́рь і҆и҃левъ ко і҆ѡсафа́тꙋ царю̀ і҆ꙋ́динꙋ: не рѣ́хъ ли тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ не прори́четъ се́й мѝ дѡ́браѧ, но то́кмѡ ѕла̑ѧ;	І сказав цар Ізраїльський Іосафату: чи не говорив я тобі, що він не пророкує про мене доброго, а тільки лихе?
19	19
И҆ речѐ мїхе́а: не та́кѡ: не а҆́зъ: слы́ши гл҃ъ гдⷭ҇ень: не та́кѡ: ви́дѣхъ гдⷭ҇а бг҃а і҆и҃лева сѣдѧ́щаго на прⷭ҇то́лѣ свое́мъ, и҆ всѐ во́инство нбⷭ҇ное стоѧ́ше ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ ѡ҆деснꙋ́ю є҆гѡ̀ и҆ ѡ҆шꙋ́юю є҆гѡ̀:	І сказав [Михей]: [не так; не я, а] вислухай слово Господнє: я бачив Господа, що сидить на престолі Своєму, і все воїнство небесне стояло при Ньому, праворуч і ліворуч від Нього;
20	20
и҆ речѐ гдⷭ҇ь: кто̀ прельсти́тъ а҆хаа́ва царѧ̀ і҆и҃лева, и҆ взы́детъ и҆ паде́тъ въ ремма́ѳѣ галаа́дстѣй; и҆ речѐ се́й та́кѡ, и҆ се́й та́кѡ:	і сказав Господь: хто схилив би Ахава, щоб він пішов і загинув у Рамофі галаадському? І один говорив так, інший говорив інакше;
21	21
и҆ и҆зы́де дꙋ́хъ, и҆ ста̀ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ речѐ: а҆́зъ прельщꙋ̀ и҆̀:	і виступив один дух, став перед лицем Господа і сказав: я схилю його. І сказав йому Господь: чим?
22	22
и҆ речѐ къ немꙋ̀ гдⷭ҇ь: въ че́мъ; и҆ речѐ: и҆зы́дꙋ и҆ бꙋ́дꙋ дꙋ́хъ лжи́въ во оу҆стѣ́хъ всѣ́хъ прорѡ́къ є҆гѡ̀: и҆ речѐ: прельсти́ши и҆ возмо́жеши: и҆зы́ди и҆ сотворѝ та́кѡ:	Він сказав: я вийду і зроблюся духом неправдивим у вустах усіх пророків його. Господь сказав: ти схилиш його і виконаєш це; піди і зроби так.
23	23
и҆ сѐ, нн҃ѣ дадѐ гдⷭ҇ь дꙋ́хъ лжи́въ во оу҆ста̀ всѣ́хъ прорѡ́къ твои́хъ си́хъ, и҆ гдⷭ҇ь гл҃а на тѧ̀ ѕла̑ѧ.	І ось, тепер попустив Господь духа неправдивого у вуста всіх цих пророків твоїх; але Господь прорік про тебе недобре.
24	24
И҆ пристꙋпѝ седекі́а сы́нъ ханаа́нь, и҆ поразѝ мїхе́ю въ лицѐ и҆ речѐ: каковы́й се́й пре́йде дх҃ъ гдⷭ҇ень ѿ менє̀, є҆́же глаго́лати въ тебѣ̀;	І підійшов Седекія, син Хенаани, і, вдаривши Михея по щоці, сказав: як, невже від мене відійшов Дух Господній, щоб говорити в тобі?
25	25
И҆ речѐ мїхе́а: сѐ, ты̀ оу҆́зриши въ де́нь ѡ҆́нъ, є҆гда̀ вни́деши въ ло́жницꙋ сокро́вища твоегѡ̀, є҆́же скры́тисѧ тꙋ̀.	І сказав Михей: ось, ти побачиш це в той день, коли будеш бігати з однієї кімнати в іншу, щоб сховатися,
26	26
И҆ речѐ ца́рь і҆и҃левъ: поими́те мїхе́ю, и҆ возврати́те є҆го̀ ко а҆ммѡ́нꙋ кнѧ́зю гра́да и҆ ко і҆ѡа́сꙋ сы́нꙋ царе́вꙋ,	і сказав цар Ізраїльський: візьміть Михея і відведіть його до Амона градоначальника і до Іоаса, сина царя,
27	27
и҆ рцы́те, да поса́дѧтъ є҆го̀ въ темни́цꙋ, и҆ да ко́рмѧтъ є҆го̀ хлѣ́бомъ печа́льнымъ и҆ водо́ю печа́льною, до́ндеже возвращꙋ́сѧ въ ми́рѣ.	і скажіть: так говорить цар: посадіть цього у в’язницю і годуйте його скудно хлібом і скудно водою, доки я не повернусь у мирі.
28	28
И҆ речѐ мїхе́а: а҆́ще возвраща́ѧсѧ возврати́шисѧ въ ми́рѣ, то̀ не гл҃а гдⷭ҇ь мно́ю. И҆ речѐ: слы́шите, лю́дїе всѝ.	І сказав Михей: якщо повернешся у мирі, то не Господь говорив через мене. І сказав: слухай, весь народе!
29	29
И҆ взы́де ца́рь і҆и҃левъ и҆ і҆ѡсафа́тъ ца́рь і҆ꙋ́динъ съ ни́мъ въ ремма́ѳꙋ галаа́дскꙋю.	І пішов цар Ізраїльський та Іосафат, цар Юдейський, до Рамофа галаадського.
30	30
И҆ речѐ ца́рь і҆и҃левъ ко і҆ѡсафа́тꙋ царю̀ і҆ꙋ́динꙋ: прикры́й мѧ̀, и҆ вни́дꙋ въ сѣ́чь, и҆ ты̀ ѡ҆блецы́сѧ въ ри́зꙋ мою̀. И҆ прикры́сѧ ца́рь і҆и҃левъ и҆ вни́де въ сѣ́чь.	І сказав цар Ізраїльський Іосафату: я переодягнусь і вступлю в битву, а ти вдягни твій царський одяг. І переодягся цар Ізраїльський і вступив у битву.
31	31
Ца́рь же сѵ́рскїй заповѣ́да кнѧзє́мъ колесни́цъ свои́хъ три́десѧтимъ и҆ двꙋ́мъ, глаго́лѧ: не бі́йтесѧ ни съ вели́кимъ ни съ ма́лымъ, но то́кмѡ съ царе́мъ і҆и҃левымъ є҆ди́нымъ.	Сирійський цар повелів начальникам колісниць, яких у нього було тридцять два, сказавши: не боріться ні з малим, ні з великим, а тільки з одним царем Ізраїльським.
32	32
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆зрѣ́ша воевѡ́ды колесни́цъ і҆ѡсафа́та царѧ̀ і҆ꙋ́дина, и҆ рѣ́ша: ви́дитсѧ ца́рь і҆и҃левъ се́й. И҆ ѡ҆бстꙋпи́ша є҆го̀ є҆́же срази́тисѧ съ ни́мъ: и҆ возопѝ і҆ѡсафа́тъ.	Начальники колісниць, побачивши Іосафата, подумали: «мабуть, це цар Ізраїльський», і повернули на нього, щоб битися з ним . І закричав Іосафат.
33	33
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆зрѣ́ша воевѡ́ды колесни́цъ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть ца́рь і҆и҃левъ то́й, и҆ возврати́шасѧ ѿ негѡ̀:	Начальники колісниць, бачачи, що це не Ізраїльський цар, повернули від нього.
34	34
и҆ налѧчѐ лꙋ́къ є҆ди́нъ мꙋ́жъ примѣ́тнѡ, и҆ поразѝ царѧ̀ і҆и҃лева междꙋ̀ ле́гкимъ и҆ щито́мъ. И҆ речѐ (ца́рь) вса́дникꙋ своемꙋ̀: ѡ҆братѝ рꙋ́ки твоѧ̑, и҆ и҆зведи́ мѧ ѿ бра́ни, ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́звенъ є҆́смь.	А один чоловік випадково натягнув лук і поранив царя Ізраїльського крізь шви лат. І сказав він своєму візникові: поверни назад і вивези мене з війська, бо я поранений.
35	35
И҆ оу҆мно́жисѧ бра́нь въ то́й де́нь, и҆ ца́рь бѣ̀ стоѧ̀ на колесни́цѣ проти́вꙋ сѷрі́анъ ѿ оу҆́тра да́же до ве́чера, и҆ лїѧ́шесѧ кро́вь и҆з̾ ꙗ҆́звы въ нѣ́дра колесни́цы, и҆ оу҆́мре въ ве́черъ, и҆ и҆злива́шесѧ кро́вь ѿ ꙗ҆́звы да́же до нѣ́дръ колесни́цы.	Але битва у той день посилилася, і цар стояв на колісниці проти сиріян, і ввечері помер, і кров з рани лилася в колісницю.
36	36
И҆ ста̀ проповѣ́дникъ ѡ҆ за́падѣ со́лнца, глаго́лѧ: кі́йждо ва́съ да и҆́детъ во сво́й гра́дъ и҆ во свою̀ зе́млю, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре ца́рь.	І проголошено було по всьому стану при заходженні сонця: кожен іди у своє місто, кожен у свою землю!
37	37
И҆ прїидо́ша въ самарі́ю, и҆ погребо́ша въ самарі́и царѧ̀.	І помер цар, і привезли його у Самарію, і поховали царя у Самарії.
38	38
И҆ ѡ҆мы́ша кро́вь съ колесни́цы на и҆сто́чницѣ самарі́йстѣмъ, и҆ полиза́ша свинїи̑ и҆ псѝ кро́вь є҆гѡ̀, и҆ блꙋдни̑цы и҆змы́шасѧ въ кро́ви є҆гѡ̀, по гл҃ꙋ гдⷭ҇ню, є҆го́же гл҃а.	І обмили колісницю на ставу самарійському, і пси лизали кров його, і обмивали блудниці, за словом Господа, яке Він прорік.
39	39
Прѡ́чаѧ же слове́съ а҆хаа́влихъ, и҆ всѧ̑ ꙗ҆̀же сотворѝ, и҆ хра́мъ слоно́вый, є҆го́же созда̀, и҆ всѧ̑ гра́ды, ꙗ҆̀же сотворѝ, не се́ ли, сїѧ̑ пи̑сана бы́ша въ кни́зѣ слове́съ дні́й царе́й і҆и҃левыхъ;	Інші діла Ахава, усе, що він робив, і дім зі слонової кістки, який він побудував, і всі міста, які він будував, описані у літописі царів ізраїльських.
40	40
И҆ оу҆́спе а҆хаа́въ со ѻ҆тцы̑ свои́ми, и҆ воцари́сѧ ѻ҆хозі́а сы́нъ є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀.	І спочив Ахав з батьками своїми, і став царем Охозія, син його, замість нього.
41	41
И҆ і҆ѡсафа́тъ сы́нъ а҆́сы воцари́сѧ над̾ і҆ꙋ́дою въ четве́ртое лѣ́то а҆хаа́ва царѧ̀ і҆и҃лева.	Іосафат, син Аси, став царем Юдеї в четвертий рік Ахава, царя Ізраїльського.
42	42
І҆ѡсафа́тъ сы́нъ три́десѧти пѧтѝ лѣ́тъ (бѣ̀), є҆гда̀ нача̀ ца́рствовати, и҆ два́десѧть пѧ́ть лѣ́тъ ца́рствова во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. И҆́мѧ же ма́тери є҆гѡ̀ а҆зꙋва̀, дщѝ салаі́лѧ.	Тридцяти п’яти років був Іосафат, коли став царем, і двадцять п’ять років царював у Єрусалимі. Ім’я матері його Азува, дочка Салаїля.
43	43
И҆ хожда́ше по всѣ̑мъ пꙋтє́мъ а҆́сы ѻ҆тца̀ своегѡ̀, не оу҆клони́сѧ ѿ негѡ̀, творѧ̀ пра́вое пред̾ ѻ҆чи́ма гдⷭ҇нима, то́кмѡ высо́кихъ не разорѝ: є҆щѐ лю́дїе жрѧ́хꙋ и҆ кадѧ́хꙋ на высо́кихъ.	Він ходив у всьому шляхом батька свого Аси, не сходив з нього, роблячи угодне перед очима Господніми. Тільки висоти не були знищені; народ ще приносив жертви і куріння на висотах.
44	44
И҆ оу҆мири́сѧ і҆ѡсафа́тъ съ царе́мъ і҆и҃левымъ.	Іосафат уклав мир з царем Ізраїльським.
45	45
Прѡ́чаѧ же слове́съ і҆ѡсафа́товыхъ, и҆ си̑лы є҆гѡ̀, є҆ли̑ка сотворѝ, не се́ ли, пи̑сана сꙋ́ть въ кни́зѣ слове́съ дні́й царе́й і҆ꙋ́диныхъ;	Інші діла Іосафата і подвиги його, які він звершив, і як він воював, описані у літописі царів юдейських.
46	46
И҆ про́чее ме́рзости, є҆́же ѡ҆ста́сѧ во дни̑ а҆́сы ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, ѿѧ̀ ѿ землѝ.	І залишки блудників, які залишилися у дні батька його Аси, він знищив із землі.
47	47
И҆ царѧ̀ не бѣ̀ во є҆дѡ́мѣ поста́вленнагѡ.	В Ідумеї тоді не було царя; був намісник царський.
48	48
Ца́рь же і҆ѡсафа́тъ сотворѝ корабли̑ ѳарсі̑йскїѧ, є҆́же и҆тѝ во ѡ҆фи́ръ по зла́то, но не поидо́ша, занѐ сокрꙋши́шасѧ корабли̑ во а҆сеѡ́нъ-гаве́рѣ.	[Цар] Іосафат зробив кораблі на морі, щоб ходити в Офир за золотом; але вони не дійшли, бо розбилися в Еціон-Гавері.
49	49
Тогда̀ речѐ ѻ҆хозі́а сы́нъ а҆хаа́вль ко і҆ѡсафа́тꙋ: да и҆́дꙋтъ рабѝ моѝ съ рабы̑ твои́ми въ корабле́хъ. И҆ не восхотѣ̀ і҆ѡсафа́тъ.	Тоді сказав Охозія, син Ахава, Іосафату: нехай мої слуги підуть з твоїми слугами на кораблях. Але Іосафат не погодився.
50	50
И҆ оу҆́мре і҆ѡсафа́тъ со ѻ҆тцы̑ свои́ми, и҆ погребе́нъ бы́сть оу҆ ѻ҆тє́цъ свои́хъ во гра́дѣ даві́да ѻ҆тца̀ своегѡ̀. И҆ воцари́сѧ і҆ѡра́мъ сы́нъ є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀.	І спочив Іосафат з батьками своїми і був похований з батьками своїми у місті Давида, батька свого. І став царем Іорам, син його, замість нього.
51	51
И҆ ѻ҆хозі́а сы́нъ а҆хаа́вовъ воцари́сѧ над̾ і҆и҃лемъ въ самарі́и, въ лѣ́то седмоена́десѧть і҆ѡсафа́та царѧ̀ і҆ꙋ́дина, и҆ ца́рствова над̾ і҆и҃лемъ въ самарі́и лѣ̑та два̀,	Охозія, син Ахава, став царем над Ізраїлем у Самарії, у сімнадцятий рік Іосафата, царя Юдейського, і царював над Ізраїлем [у Самарії] два роки,
52	52
и҆ сотворѝ лꙋка́вое пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ нача̀ ходи́ти по пꙋтє́мъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ а҆хаа́ва и҆ по пꙋтѝ і҆езаве́ли ма́тере своеѧ̀, и҆ во грѣсѣ́хъ до́мꙋ і҆еровоа́ма сы́на нава́това, и҆́же введѐ во грѣ́хъ і҆и҃лѧ:	і робив неугодне перед очима Господа, і ходив шляхом батька свого і шляхом матері своєї і шляхом Ієровоама, сина Наватового, який увів Ізраїля у гріх:
53	53
и҆ порабо́та ваа́лꙋ, и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀, и҆ разгнѣ́ва гдⷭ҇а бг҃а і҆и҃лева, по всѣ̑мъ бы́вшымъ пре́жде є҆гѡ̀.	він служив Ваалу і поклонявся йому і прогнівив Господа Бога Ізраїлевого всім тим, що робив батько його.

← Ца́рствъ 2-ѧ

Ца́рствъ 4-ѧ →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт