Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Є҆сѳи́рь

Порівняти:

⇄

Є҆сѳи́рь	Книга Есфирі

Глава́ а҃	Глава 1

0	0
Въ лѣ́то второ́е ца́рства а҆ртаѯе́рѯа вели́кагѡ, въ пе́рвый де́нь мцⷭ҇а нїса́на, со́нъ ви́дѣ̀ мардохе́й сы́нъ і҆аі́ровъ, семе́евъ, кїсе́евъ, ѿ пле́мене венїамі́нѧ, человѣ́къ і҆ꙋде́анинъ, ѡ҆бита́ѧй въ сꙋ́сѣхъ гра́дѣ, человѣ́къ вели́къ, слꙋжа̀ во дворѣ̀ царе́вѣ: бѣ́ же ѿ плѣне́нныхъ, и҆̀хже плѣнѝ навꙋходоно́соръ ца́рь вавѷлѡ́нскїй ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма, со і҆ехоні́ею царе́мъ і҆ꙋде́йскимъ. И҆ сицево̀ є҆гѡ̀ со́нїе: и҆ сѐ, гла́съ оу҆жа́сный, гро́ми и҆ трꙋ́съ и҆ смѧте́нїе на землѝ: и҆ сѐ, два̀ ѕмі̑а вели̑ка произыдо́ста, готѡ́ва ѻ҆́ба междꙋ̀ собо́ю бра́тисѧ, и҆ бы́сть гла́съ и҆́хъ вели́къ, и҆ гла́сомъ и҆́хъ оу҆гото́васѧ всѧ́къ ꙗ҆зы́къ на бра́нь, да и҆стребѧ́тъ ꙗ҆зы́къ првⷣныхъ: и҆ сѐ, де́нь тмы́ и҆ мра́ка, ско́рбь и҆ тѣснота̀, и҆ ѡ҆ѕлобле́нїе и҆ смѧте́нїе ве́лїе на землѝ, и҆ возмꙋти́сѧ всѧ́къ ꙗ҆зы́къ првⷣнъ, боѧ́щесѧ ѕло́бы и҆́хъ, и҆ оу҆гото́вашасѧ на поги́бель, и҆ возопи́ша ко гдⷭ҇ꙋ: ѿ во́плѧ же и҆́хъ бы́сть а҆́ки ѿ ма́лагѡ и҆сто́чника рѣка̀ ве́лїѧ, вода̀ мно́га: и҆ свѣ́тъ и҆ со́лнце возсїѧ̀, и҆ смире́ннїи вознесо́шасѧ и҆ поѧдо́ша сла́вныхъ. И҆ возбнꙋ́въ мардохе́й ви́дѣвый со́нїе сїѐ, и҆ є҆́же бг҃ъ восхотѣ̀ сотвори́ти, содержа́ше со́нїе сїѐ въ се́рдцы, и҆ во всѧ́цѣмъ словесѝ хотѧ́ше разꙋмѣти є҆̀ да́же до но́щи. И҆ пребыва́ше мардохе́й во дворѣ̀ со гава́ѳомъ и҆ ѳа́рромъ двѣма̀ є҆ѵнꙋ́хома царе́выма, и҆̀же стрежа́ста дво́ръ: и҆ слы́ша разглагѡ́лствїѧ и҆́хъ, и҆ совѣ́ты и҆́хъ и҆сиыта̀, и҆ разꙋмѣ̀, ꙗ҆́кѡ гото́вѧтъ рꙋ́цѣ своѝ возложи́ти на царѧ̀ а҆ртаѯе́рѯа: и҆ сказа̀ царю̀ ѡ҆ ни́хъ. И҆ и҆спыта̀ ца́рь двꙋ̀ є҆ѵнꙋ̑хꙋ своє́ю, и҆ и҆сповѣ̑давша повѣ̑шена бы́ста. И҆ написа̀ ца́рь словеса̀ сїѧ̑ на па́мѧть, и҆ мардохе́й написа̀ ѡ҆ словесѣ́хъ си́хъ. И҆ повелѣ̀ ца́рь мардохе́ю слꙋжи́ти во дворѣ̀ и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ да́ры за сїѐ. И҆ бѣ̀ а҆ма́нъ а҆мада́ѳовъ вꙋге́анинъ сла́венъ пред̾ царе́мъ и҆ восхотѣ̀ ѡ҆ѕло́бити мардохе́а и҆ люді́й є҆гѡ̀ двꙋ̀ ра́ди є҆ѵнꙋ̑хꙋ царє́вꙋ.	[У другий рік царювання Артаксеркса великого, у перший день місяця Нісана, бачив сон Мардохей, син Іаїрів, Семеїв, Кисеїв, з коліна Веніамінового, юдеянин, що жив у місті Сузах, муж великий, який служив при царському палаці. Він був із полонених, яких Навуходоносор, цар Вавилонський, взяв у полон з Єрусалима з Ієхонією, царем Юдейським. Сон же його такий: ось жахливий шум, грім і землетрус і сум’яття на землі; і ось, вийшли два великих змії, готові битися один з одним; і великим було виття їх, і після виття їх усі народи приготувалися до війни, щоб уразити народ праведних; і ось – день темряви і мороку, скорбота і гноблення, страждання і сум’яття велике на землі; і збентежився весь народ праведних, побоюючись біди собі, й приготувалися вони до загибелі і стали взивати до Господа; від крику їхнього з’явилася, ніби від малого джерела, велика ріка з великою водою; і засяяло світло і сонце, і піднеслися смиренні і знищили марнославних. – Мардохей, пробудившись після цього сновидіння, яке зображало, що́ Бог хотів зробити, тримав цей сон у серці і бажав зрозуміти його у всіх частинах його, до ночі. І перебував Мардохей у палаці разом з Гавафою і Фаррою, двома царськими євнухами, які оберігали палац, і почув розмови їхні і розвідав наміри їхні і дізнався, що вони готуються накласти руки на царя Артаксеркса, і доніс про них царю; а цар катував цих двох євнухів, і, коли вони зізналися, були страчені. Цар записав цю подію в пам’яті, і Мардохей записав цю подію. І наказав цар Мардохею служити в палаці і дав йому подарунки за це. При царі ж був тоді вельможний Аман, син Амадафів, вугеянин, і намагався він заподіяти зло Мардохею і народу його за двох євнухів царських.]
1	1
И҆ бы́сть по словесѣ́хъ си́хъ во дне́хъ а҆ртаѯе́рѯа: се́й а҆ртаѯрѯъ ѿ і҆нді́и ѡ҆блада́ше сто̀ два́десѧть седмїю̀ страна́ми (да́же до є҆ѳїо́пїи):	І було [після цього] у дні Артаксеркса, — цей Артаксеркс царював над ста двадцятьма сімома областями від Індії і до Ефіопії, —
2	2
во дни̑ же ты̑ѧ, є҆гда̀ сѣ́де на престо́лѣ ца́рь а҆ртаѯе́рѯъ въ сꙋ́сѣхъ гра́дѣ,	у той час, як цар Артаксеркс сів на царський престіл свій, що в Сузах, місті престольному,
3	3
въ тре́тїе лѣ́то ца́рства своегѡ̀, сотворѝ пи́ръ дрꙋгѡ́мъ и҆ про́чымъ ꙗ҆зы́кѡмъ, и҆ пє́рсскимъ и҆ ми̑дскимъ сла̑внымъ, и҆ нача̑лнымъ сатра́иѡмъ,	у третій рік свого царювання він зробив бенкет для всіх князів своїх і для службовців при ньому, для головних начальників війська перського і мідійського і для правителів областей своїх,
4	4
и҆ по си́хъ, є҆гда̀ показа̀ и҆̀мъ бога́тство ца́рства своегѡ̀ и҆ сла́вꙋ весе́лїѧ своегѡ̀, во сто̀ ѻ҆́смьдесѧтъ дні́й.	показуючи велике багатство царства свого і особливий блиск величі своєї протягом багатьох днів, ста вісімдесяти днів.
5	5
И҆ є҆гда̀ и҆спо́лнишасѧ дні́е пи́ра, сотворѝ ца́рь пи́ршество ꙗ҆зы́кѡмъ ѡ҆брѣ́тшымсѧ во гра́дѣ (сꙋ́сѣхъ) на дні́й ше́сть во дворѣ̀ до́мꙋ царе́ва,	Після закінчення цих днів, зробив цар для народу свого, який знаходився у престольному місті Сузах, від великого до малого, бенкет семиденний у садовому дворі царського дому.
6	6
оу҆кра́шеннѣмъ вѷссо́нными и҆ зеле́иыми завѣ́сами, просте́ртыми на оу҆́жахъ вѷссо́нныхъ и҆ червлени́чныхъ, на ко́лцахъ златы́хъ и҆ сре́брѧныхъ, на столпѣ́хъ мра́морныхъ и҆ ка́менныхъ:	Білі, бавовняні, і яхонтового кольору вовняні тканини, прикріплені висонними і пурпуровими шнурами, висіли на срібних кільцях і мармурових стовпах.
7	7
лѡ́жа зла̑та и҆ срє́брѧна, на помо́стѣ ка́мене смара́гдова, и҆ пїнні́нска и҆ парі́нска мра́мора, и҆ плащани̑цы пестрота́ми разли́чными разцвѣ́чєны, ѡ҆́крестъ шипцы̀ разсѣ́ѧни:	Золоті і срібні ложа були на помості, вистеленому каменями зеленого кольору і мармуром, і перламутром, і каменями чорного кольору.
8	8
сосꙋ́ди зла́ти и҆ сре́брѧни, и҆ ча́ша а҆нѳра́ѯа (ка́мене) предложе́ннаѧ, цѣно́ю тала̑нтъ три́десѧть ты́сѧщъ: вїно̀ мно́го и҆ сла́дко, є҆́же са́мъ ца́рь пїѧ́ше: питїе́ же сїѐ не по оу҆ста́вленномꙋ зако́нꙋ бы́сть, та́кѡ бо восхотѣ̀ ца́рь и҆ заповѣ́да і҆коно́мѡмъ сотвори́ти во́лю свою̀ и҆ мꙋже́й.	Напої подавалися у золотих сосудах і сосудах різноманітних, ціною в тридцять тисяч талантів; і вина царського було безліч, за багатством царя. Пиття йшло чинно, ніхто не примушував, тому що цар дав такий наказ усім управителям у його домі, щоб робили з волі кожного.
9	9
И҆ а҆сті́нь цари́ца сотворѝ пи́ръ жена́мъ въ домꙋ̀ царе́вѣ, и҆дѣ́же ца́рь а҆ртаѯе́рѯъ.	І цариця Астинь зробила також бенкет для жінок у царському домі царя Артаксеркса.
10	10
Въ де́нь же седмы́й развесели́всѧ ца́рь, речѐ а҆ма́нꙋ и҆ ваза́нꙋ, и҆ ѳа́ррѣ и҆ вара́зꙋ, и҆ заѳолѳа́нꙋ и҆ а҆вата́зꙋ и҆ ѳара́вꙋ, седми́мъ є҆ѵнꙋ́хѡмъ, и҆̀же слꙋжа́хꙋ пред̾ царе́мъ а҆ртаѯе́рѯомъ,	У сьомий день, коли розвеселилося серце царя від вина, він сказав Мегуману, Бизфі, Харбоні, Бигфі й Авагфі, Зефару і Каркасу — семи євнухам, які прислуговували перед лицем царя Артаксеркса,
11	11
привестѝ (а҆сті́нь) цари́цꙋ пред̾ него́, є҆́же воцари́ти ю҆̀ и҆ возложи́ти на ню̀ вѣне́цъ ца́рскїй и҆ показа́ти ю҆̀ всѣ̑мъ нача́лствꙋющымъ и҆ ꙗ҆зы́кѡмъ красотꙋ̀ є҆ѧ̀, занѐ прекра́сна бѣ̀.	щоб вони привели царицю Астинь перед лице царя у вінці царському для того, щоб показати народам і князям красу її; тому що вона була дуже красива.
12	12
И҆ не послꙋ́ша є҆гѡ̀ а҆сті́нь цари́ца прїитѝ со є҆ѵнꙋ̑хи.	Але цариця Астинь не захотіла прийти за наказом царя, оголошеним через євнухів.
13	13
И҆ ѡ҆печа́лисѧ ца́рь, и҆ разгнѣ́васѧ, и҆ речѐ бли̑жнимъ свои̑мъ: си́це речѐ а҆сті́нь: сотвори́те оу҆̀бо ѡ҆ се́мъ зако́нъ и҆ сꙋ́дъ.	І розгнівався цар сильно, і лють його запалала в ньому. І сказав цар мудрецям, які знають минулі часи, — бо справи царя робилися перед усіма, хто знає закон і права, —
14	14
И҆ пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ а҆ркесе́й и҆ сарсоѳе́й и҆ малисеа́ръ, нача̑лницы пе́рсстїи и҆ ми́дстїи, и҆̀же бли́з̾ царѧ̀, пе́рвїи сѣдѧ́щїи при царѝ,	наближеними ж до нього тоді були: Каршена, Шефар, Адмафа, Фарсис, Мерес, Марсена, Мемухан — сім князів перських і мідійських, які могли бачити лице царя і сиділи першими в царстві:
15	15
и҆ возвѣсти́ша є҆мꙋ̀ по зако́нѡмъ, ка́кѡ подоба́етъ сотвори́ти цари́цѣ а҆сті́ни, ꙗ҆́кѡ не сотворѝ повелѣ́нныхъ ѿ царѧ̀ чрез̾ є҆ѵнꙋ́хи.	як учинити за законом з царицею Астинь за те, що вона не зробила за словом царя Артаксеркса, оголошеним через євнухів?
16	16
И҆ речѐ мꙋхе́й ко царю̀ и҆ къ болѧ́рѡмъ: не царѧ̀ є҆ди́наго ѡ҆би́дѣ а҆сті́нь цари́ца, но и҆ всѧ̑ кнѧ̑зи и҆ нача́лники царє́вы,	І сказав Мемухан перед лицем царя і князів: не перед царем одним винна цариця Астинь, а перед усіма князями і перед усіма народами, які по всіх областях царя Артаксеркса;
17	17
и҆́бо повѣ́да и҆мъ словеса̀ цари́цы, и҆ ка́кѡ противоречѐ царю̀:	тому що вчинок цариці дійде до всіх дружин, і вони будуть зневажати чоловіків своїх і говорити: цар Артаксеркс повелів привести царицю Астинь перед лице своє, а вона не пішла.
18	18
ꙗ҆́коже оу҆бѡ проти́внѡ речѐ царю̀ а҆ртаѯе́рѯꙋ, си́це и҆ дне́сь госпѡжѝ жєны̀ про́чыѧ кнѧзе́й пе́рсскихъ и҆ ми́дскихъ, оу҆слы́шавшѧ царю̀ речє́ннаѧ ѿ неѧ̀, дерзнꙋ́тъ та́кожде безче́ствовати мꙋже́и свои́хъ:	Тепер княгині перські і мідійські, які почують про вчинок цариці, будуть те саме говорити всім князям царя; і зневаги і засмучення буде достатньо.
19	19
а҆́ще оу҆̀бо оу҆го́дно царю̀, да повели́тъ ца́рскимъ повелѣ́нїемъ, и҆ да напи́шетсѧ по зако́нѡмъ ми̑дскимъ и҆ пє́рсскимъ, и҆ и҆́накѡ да не бꙋ́детъ, нижѐ да вни́детъ ктомꙋ̀ цари́ца къ немꙋ̀, и҆ ца́рство є҆ѧ̀ да преда́стъ ца́рь женѣ̀ лꙋ́чшей є҆ѧ̀:	Якщо благоугодно царю, нехай вийде від нього царська постанова і впишеться у закони перські та мідійські і не скасовується, про те, що Астинь не буде входити перед лице царя Артаксеркса, а царське достоїнство її цар передасть іншій, яка краща за неї.
20	20
и҆ да бꙋ́детъ оу҆слышанъ зако́нъ, и҆́же ѿ царѧ̀, є҆го́же сотвори́тъ во ца́рствїи свое́мъ, и҆ си́це всѧ̑ жєны̀ возложа́тъ че́сть на мꙋ́жы своѧ̑ ѿ бога́та да́же до оу҆бо́га.	Коли почують про цю постанову царя, яка розійдеться по всьому царству його, яке воно не велике, тоді всі дружини будуть шанувати чоловіків своїх, від великого до малого.
21	21
И҆ оу҆го́дно бы́сть сло́во пред̾ царе́мъ и҆ нача̑лники, и҆ сотворѝ ца́рь, ꙗ҆́коже речѐ є҆мꙋ̀ мꙋхе́й,	І вгодне було слово це в очах царя і князів; і зробив цар за словом Мемухана.
22	22
и҆ посла̀ ца́рь кни̑ги во всѐ ца́рство по страна́мъ по ѧ҆зы́кꙋ и҆́хъ, да бꙋ́детъ стра́хъ и҆̀мъ въ жили́щихъ и҆́хъ.	І послав у всі області царя листи, написані у кожну область письменами її і до кожного народу мовою його, щоб усякий чоловік був господарем у домі своєму, і щоб це було оголошено кожному його природною мовою.
Глава́ в҃	Глава 2

1	1
И҆ по словесѣ́хъ си́хъ оу҆толи́сѧ ца́рь ѿ гнѣ́ва, и҆ не воспомѧнꙋ̀ ктомꙋ̀ а҆сті́ни, воспомина́ѧ, є҆ли̑ка глаго́ла и҆ ка́кѡ ѡ҆сꙋдѝ є҆ѧ̀.	Після цього, коли затих гнів царя Артаксеркса, він згадав про Астинь і про те, що вона зробила, і що було визначено про неї.
2	2
И҆ рѣ́ша слꙋги̑ царє́вы: да и҆зы́щꙋтсѧ царю̀ дѣви̑цы нерастлѣ̑нны, красны̑ зра́комъ, и҆ да поста́витъ ца́рь взыска́тєли во всѣ́хъ страна́хъ ца́рствїѧ своегѡ̀,	І сказали слуги царя, які служили при ньому: нехай би пошукали царю молодих красивих дівчат,
3	3
и҆ да и҆зберꙋ́тъ ѻ҆трокови́цъ дѣ́вственныхъ доброзра́чныхъ въ сꙋ́сы гра́дъ, въ черто́гъ же́нскїй, и҆ да ѿдадꙋ́тсѧ є҆ѵнꙋ́хови царе́вꙋ стра́жꙋ же́нъ, и҆ да дадꙋ́тсѧ ма̑сти и҆ про́чыѧ потрє́бы:	і нехай би призначив цар спостерігачів у всіх областях свого царства, щоб зібрали усіх молодих дівчат, красивих на вигляд, у престольне місто Сузи, у дім дружин під нагляд Гегая, царського євнуха, сторожа дружин, і нехай би видавали їм притирання [та інше, що потрібно];
4	4
и҆ жена̀, ю҆́же возлю́битъ ца́рь, да бꙋ́детъ цари́цею вмѣ́стѡ а҆сті́ни. И҆ оу҆го́дно бѣ̀ царю̀ сло́во, и҆ сотворѝ та́кѡ.	і дівчина, яка сподобається очам царя, нехай буде царицею замість Астинь. І вгодне було слово це в очах царя, і він так і зробив.
5	5
И҆ мꙋ́жъ бѣ̀ і҆ꙋде́анинъ во гра́дѣ сꙋ́сѣхъ, и҆ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ мардохе́й сы́нъ і҆аі́ровъ, сы́на семе́ина, сы́на кїсе́ова, ѿ пле́мене венїамі́нѧ,	Був у Сузах, місті престольному, один юдеянин, ім’я його Мардохей, син Іаїра, син Семея, син Киса, з коліна Веніамінового.
6	6
и҆́же бѧ́ше плѣне́нъ ѿ і҆еⷭ҇рли́ма навꙋходоно́соромъ царе́мъ вавѷлѡ́нскимъ:	Він був переселений з Єрусалима разом із полоненими, виведеними з Ієхонією, царем Юдейським, яких переселив Навуходоносор, цар Вавилонський.
7	7
и҆ бѧ́ше є҆мꙋ̀ ѻ҆трокови́ца воспита́на, дще́рь а҆мїнада́ва бра́та ѻ҆тцꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ и҆́мѧ є҆́й є҆сѳи́рь. По преставле́нїи же роди́телей є҆ѧ̀, прїѧ̀ ю҆̀ мардохе́й во дще́ре мѣ́сто: и҆ бѧ́ше дѣви́ца красна̀ и҆ доброзра́чна.	І був він вихователем Гадасси, — вона ж Есфир, — дочки дядька його, тому що не було у неї ні батька, ні матері. Дівчина ця була красива станом і гарна лицем. І після смерти батька її і матері її, Мардохей узяв її до себе замість дочки.
8	8
И҆ є҆гда̀ оу҆слы́шано бы́сть повелѣ́нїе царе́во, сѡ́браны бы́ша дѣви̑цы мнѡ́ги во гра́дъ сꙋ́сы, под̾ рꙋ́кꙋ га́їевꙋ, и҆ приведена̀ бы́сть є҆сѳи́рь ко га́їю храни́телю же́нъ:	Коли оголошене було повеління царя й указ його, і коли зібрано було багато дів у престольне місто Сузи під нагляд Гегая, тоді взята була й Есфир у царський дім під нагляд Гегая, стража дружин.
9	9
и҆ оу҆го́дна бы́сть є҆мꙋ̀ ѻ҆трокови́ца и҆ ѡ҆крѣ́те благода́ть пред̾ ни́мъ: и҆ потща́сѧ да́ти є҆́й ма̑сти и҆ оу҆ча́стїе, и҆ се́дмь дѣви́цъ приста́ви къ не́й и҆з̾ до́мꙋ царе́ва, и҆ снабдѣва́ше ю҆̀ и҆ рабы́нь є҆ѧ̀ до́брѣ въ домꙋ̀ же́нстѣмъ.	І сподобалася ця дівчина очам його і здобула у нього благовоління, і він поспішив видати їй притирання і все, призначене для неї, і приставити до неї сім дів, гідних бути при ній, з дому царського, і перемістив її і дівчат її у краще відділення жіночого дому.
10	10
И҆ не повѣ́да є҆сѳи́рь ро́да своегѡ̀, нижѐ ѻ҆те́чества, мардохе́й бо заповѣ́да є҆́й не возвѣща́ти.	Не сказала Есфир ні про народ свій, ні про рідню свою, тому що Мардохей дав їй наказ, щоб вона не говорила про це.
11	11
На всѧ́къ же де́нь хожда́ше мардохе́й по дворꙋ̀ же́нскомꙋ, назира́ѧ, что̀ є҆сѳи́ри слꙋчи́тсѧ.	І кожного дня Мардохей приходив до двору жіночого дому, щоб довідуватися про здоров’я Есфирі і про те, що робиться з нею.
12	12
Сїе́ же бѣ̀ вре́мѧ дѣви́цъ входи́ти ко царю̀, є҆гда̀ и҆спо́лнѧтсѧ двана́десѧть мцⷭ҇ей: та́кѡ бо наполнѧ́хꙋсѧ дні́е оу҆краше́нїѧ, ше́сть мцⷭ҇ъ во а҆рѡма́тѣхъ и҆ въ ма́стехъ же́нскихъ, и҆ ше́сть мцⷭ҇ъ намазꙋ́ющѧсѧ смѵ́рновымъ є҆ле́емъ,	Коли наставав час кожній дівчині входити до царя Артаксеркса, після того, як протягом дванадцяти місяців виконано було над нею все, визначене жінкам, — тому що стільки часу тривали дні притирання їх: шість місяців мировою оливою і шість місяців пахощами та іншими притираннями жіночими, —
13	13
и҆ тогда̀ вхожда́хꙋ ко царе́ви: и҆ є҆мꙋ́же а҆́ще рече́тъ привестѝ ю҆̀, вхо́дитъ съ ни́мъ кꙋ́пнѡ и҆з̾ до́мꙋ же́нскагѡ да́же до до́мꙋ царе́ва:	тоді дівчина входила до царя. Чого б вона не вимагала, їй давали все для виходу з жіночого дому у дім царя.
14	14
на ве́черъ вхожда́ше и҆ заꙋ́тра возвраща́шесѧ въ до́мъ же́нскїй вторы́й, и҆дѣ́же га́й є҆ѵнꙋ́хъ царе́въ храни́тель же́нъ, и҆ не вхожда́ше па́ки ко царю̀, а҆́ще не бꙋ́детъ позвана̀ и҆́менемъ.	Увечері вона входила і вранці поверталася в інший жіночий дім під нагляд Шаазгаза, царського євнуха, стража наложниць; і вже не входила до царя, хіба тільки цар побажав би її, і вона прикликалася б на ім’я.
15	15
Є҆гда́ же и҆спо́лнисѧ вре́мѧ є҆сѳи́ри дще́ри а҆мїнада́ва, бра́та ѻ҆тца̀ мардохе́ова, (и҆́же поѧ́лъ ю҆̀ себѣ̀ въ дще́ре мѣ́сто,) вни́ти ко царе́ви, ничто́же престꙋпѝ ѿ си́хъ, ꙗ҆̀же заповѣ́да є҆́й є҆ѵнꙋ́хъ храни́тель же́нъ: бѣ́ бо є҆сѳи́рь ѡ҆брѣта́ющаѧ благода́ть пред̾ всѣ́ми зрѧ́щими ю҆̀.	Коли прийшов час Есфирі, дочки Аминадава, дядька Мардохея, який узяв її до себе замість дочки,– йти до царя, тоді вона не просила нічого, крім того, про що сказав їй Гегай, євнух царський, страж дружин. І здобула Есфир прихильність до себе в очах усіх, хто бачив її.
16	16
И҆ вни́де є҆сѳи́рь ко царю̀ а҆ртаѯе́рѯꙋ во вторыйна́десѧть мцⷭ҇ъ, и҆́же є҆́сть а҆да́ръ, въ лѣ́то седмо́е ца́рства є҆гѡ̀.	І взята була Есфир до царя Артаксеркса, у царський дім його, в десятому місяці, тобто в місяці Тебефі, у сьомий рік його царювання.
17	17
И҆ возлюбѝ ца́рь є҆сѳи́рь, и҆ ѡ҆брѣ́те благода́ть па́че всѣ́хъ дѣви́цъ, и҆ возложѝ вѣне́цъ же́нскїй на главꙋ̀ є҆ѧ̀.	І полюбив цар Есфир більше за всіх дружин, і вона здобула його благовоління і прихильність більше за всіх дів; і він поклав царський вінець на голову її і зробив її царицею замість Астині.
18	18
И҆ сотворѝ ца́рь пи́ръ всѣ̑мъ дрꙋгѡ́мъ свои̑мъ и҆ си́ламъ се́дмь дні́й, и҆ вознесѐ бра́къ є҆сѳи́ринъ, и҆ сотворѝ ѿра́дꙋ сꙋ́щымъ во ца́рствїи є҆гѡ̀.	І зробив цар великий бенкет для всіх князів своїх і для службовців при ньому, — бенкет заради Есфирі, і зробив пільги областям і роздав дарунки з царською щедрістю.
19	19
Мардохе́й же слꙋжа́ше во дворѣ̀ (царе́вѣ).	І коли вдруге зібрані були дівчата, і Мардохей сидів біля воріт царських,
20	20
Є҆сѳи́рь же не повѣ́да ро́да своегѡ̀, (ни люді́й свои́хъ): си́це бо заповѣ́да є҆́й мардохе́й боѧ́тисѧ бг҃а и҆ твори́ти за́пѡвѣди є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже бѣ̀ съ ни́мъ, є҆сѳи́рь же не и҆змѣнѝ ѡ҆бы́чаѧ своегѡ̀.	Есфир усе ще не говорила про рідню свою і про народ свій, як наказав їй Мардохей; а слово Мардохея Есфир виконувала і тепер так само, як тоді, коли була у нього на вихованні.
21	21
И҆ ѡ҆печа́листасѧ два̀ є҆ѵнꙋ̑ха царє́ва нача́лнѣйшїи стра́жы тѣ́ла є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ предпочте́нъ бы́сть мардохе́й, и҆ и҆ска́ста оу҆би́ти а҆ртаѯе́рѯа царѧ̀.	У цей час, коли Мардохей сидів біля воріт царських, два царських євнухи, Гавафа і Фарра, які оберігали поріг, озлобилися [за те, що перевагу одержав Мардохей], і замислили накласти руку на царя Артаксеркса.
22	22
И҆ возвѣсти́сѧ сло́во мардохе́ю, и҆ сказа̀ є҆сѳи́ри: ѻ҆на́ же повѣ́да царю̀, ꙗ҆̀же навѣ́тꙋютъ.	Довідавшись про це, Мардохей повідомив царицю Есфир, а Есфир сказала цареві від імені Мардохея.
23	23
Ца́рь же и҆спыта̀ двꙋ̀ є҆ѵнꙋ̑хꙋ, (и҆ и҆сповѣ́даста,) и҆ ѡ҆бѣ́си и҆̀хъ. И҆ повелѣ̀ ца́рь вписа́ти на па́мѧть въ ца́рстѣй книгохрани́телницѣ ѡ҆ благодѣѧ́нїи мардохе́овѣ въ похвалꙋ̀.	Справа була досліджена і знайдена вірною, і їх обох повісили на дереві. І було вписано про благодіяння Мардохея в книгу денних записів царя.
Глава́ г҃	Глава 3

1	1
И҆ по си́хъ просла́ви ца́рь а҆ртаѯе́рѯъ а҆ма́на сы́на а҆мадаѳꙋ́ина вꙋге́анина и҆ вознесѐ є҆го̀, и҆ предсѣдѧ́ше вы́шше всѣ́хъ дрꙋгѡ́въ є҆гѡ̀:	Після цього звеличив цар Артаксеркс Амана, сина Амадафа, вугеянина, і підніс його, і поставив сідалище його вище за усіх князів, які були у нього;
2	2
и҆ всѝ, и҆̀же во дворѣ̀ (царе́вѣ), покланѧ́хꙋсѧ а҆ма́нꙋ: си́це бо повелѣ̀ ца́рь твори́ти. Мардохе́й же не кла́нѧшесѧ є҆мꙋ̀.	і усі службовці при царі, які були біля царських воріт, кланялися і падали ниць перед Аманом, бо так наказав цар. А Мардохей не кланявся і не падав ниць.
3	3
И҆ глаго́лаша сꙋ́щїи во дворѣ̀ царе́вѣ мардохе́ю: мардохе́е, чесѡ̀ ра́ди не слꙋ́шаеши глаго́лемыхъ ѿ царѧ̀;	І говорили службовці царя, які біля царських воріт, Мардохею: навіщо ти переступаєш повеління царське?
4	4
По всѧ̑ же дни̑ глаго́лахꙋ є҆мꙋ̀, и҆ не послꙋ́шаше и҆́хъ. И҆ возвѣсти́ша а҆ма́нꙋ, ꙗ҆́кѡ мардохе́й сопротивлѧ́етсѧ повелѣ́нїю царе́вꙋ, и҆ повѣ́да и҆̀мъ мардохе́й, ꙗ҆́кѡ і҆ꙋде́анинъ є҆́сть.	І оскільки вони говорили йому щодня, а він не слухав їх, то вони донесли Аману, щоб подивитися, чи устоїть у слові своєму Мардохей, бо він повідомив їх, що він юдеянин.
5	5
И҆ оу҆вѣ́давъ а҆ма́нъ, ꙗ҆́кѡ не кла́нѧетсѧ є҆мꙋ̀ мардохе́и, разгнѣ́васѧ ѕѣлѡ̀	І коли побачив Аман, що Мардохей не кланяється і не падає ниць перед ним, то сповнився гніву Аман.
6	6
и҆ оу҆мы́сли погꙋби́ти всѧ̑ і҆ꙋдє́и, и҆̀же въ ца́рствѣ а҆ртаѯе́рѯовѣ:	І здалося йому незначним накласти руку тільки на одного Мардохея; але оскільки сказали йому, з якого народу Мардохей, то задумав Аман знищити всіх юдеїв, які були в усьому царстві Артаксеркса, як народ Мардохеїв.
7	7
и҆ сотворѝ совѣ́тъ въ лѣ́то второена́десѧть ца́рства а҆ртаѯе́рѯова, и҆ мета́ше жрє́бїѧ де́нь ѿ днѐ и҆ мцⷭ҇ъ ѿ мцⷭ҇а, ꙗ҆́кѡ погꙋби́ти во є҆ди́нъ де́нь ро́дъ мардохе́евъ: и҆ падѐ жре́бїй на четвертыйна́десѧть де́нь мцⷭ҇а, и҆́же є҆́сть а҆даръ.	[І зробив раду] у перший місяць, який є місяць Нисан, у дванадцятий рік царя Артаксеркса, і кидали пур, тобто жереб, перед лицем Амана з дня у день і з місяця у місяць, [щоб в один день погубити народ Мардохеїв, і упав жереб] на дванадцятий місяць, тобто на місяць Адар.
8	8
И҆ речѐ (а҆ма́нъ) ко царю̀ а҆ртаѯе́рѯꙋ, глаго́лѧ: є҆́сть ꙗ҆зы́къ разсѣ́ѧнный во ꙗ҆зы́цѣхъ во все́мъ ца́рствѣ твое́мъ: зако́ны же и҆́хъ стра́нни па́че всѣ́хъ ꙗ҆зы̑къ, и҆ зако́нѡвъ ца́рскихъ не слꙋ́шаютъ, и҆ не по́льзꙋетъ царю̀ ѡ҆ста́вити и҆̀хъ:	І сказав Аман царю Артаксерксу: є один народ, розкиданий і розсіяний між народами по всіх областях царства твого; і закони їх відмінні від законів усіх народів, і законів царя вони не виконують; і царю не слід так залишати їх.
9	9
и҆ а҆́ще го́дѣ є҆́сть царе́ви, да повели́тъ погꙋби́ти ѧ҆̀: а҆́зъ же запишꙋ̀ въ сокро́вище царе́во де́сѧть ты̀сѧщъ тала̑нтъ сребра̀.	Якщо царю благоугодно, то нехай буде приписано знищити їх, і десять тисяч талантів срібла я відважу на руки приставників, щоб внести у скарбницю царську.
10	10
И҆ сне́мъ ца́рь пе́рстень (съ рꙋкѝ своеѧ̀), дадѐ въ рꙋ́цѣ а҆ма́нꙋ, да запеча́таетъ писа̑нїѧ напи̑саннаѧ на і҆ꙋдє́й.	Тоді зняв цар перстень свій з руки своєї і віддав його Аману, синові Амадафа, вугеянину, щоб скріпити указ проти юдеїв.
11	11
И҆ речѐ ца́рь а҆ма́нꙋ: сребро̀ оу҆́бѡ и҆мѣ́й ты̀ себѣ̀, лю́демъ же творѝ, ꙗ҆́коже хо́щеши.	І сказав цар Аману: віддаю тобі це срібло і народ; зроби з ним, як тобі завгодно.
12	12
И҆ при́звани бы́ша писцы̀ царє́вы въ третїйна́десѧть де́нь мцⷭ҇а пе́рвагѡ, и҆ написа́ша, ꙗ҆́коже повелѣ̀ а҆ма́нъ, къ воево́дамъ и҆ нача́лникѡмъ по всѣ̑мъ страна́мъ, ѿ і҆нді́йскїѧ ѡ҆́бласти да́же и҆ до є҆ѳїо́пїи, сто̀ два́десѧти седмѝ страна́мъ, нача́лствꙋющымъ над̾ ꙗ҆зы̑ки по и҆́хъ ѧ҆зы́кꙋ, и҆́менемъ а҆ртаѯе́рѯа царѧ̀.	І покликані були писарі царські у перший місяць, у тринадцятий день його, і написано було, як наказав Аман, до сатрапів царських і до начальників над кожною областю [від області Індійської до Ефіопії, над ста двадцятьма сімома областями], і до князів кожного народу, у кожну область письменами її і до кожного народу його мовою: усе було написано від імені царя Артаксеркса і скріплено царським перснем.
13	13
Оу҆разꙋмѣ́вше оу҆бо, ꙗ҆́кѡ се́й ꙗ҆зыкъ є҆ди́нъ сопротивлѧ́етсѧ всегда̀ всѧ́комꙋ человѣ́кꙋ, оу҆ставле́нїе зако́нѡвъ и҆ностранное и҆змѣнѧ́етъ, и҆ проти́вѧсѧ на́шымъ дѣлѡ́мъ, гѡ́ршаѧ соверша́етъ ѕла̑ѧ, дабы̀ ца́рствїе на́ше не полꙋчи́ло благостоѧ́нїѧ: повелѣ́хомъ оу҆̀бо напи́санными къ ва́мъ гра́мотами ѿ а҆ма́на оу҆чине́нагѡ над̾ вещьмѝ (ца́рскими) и҆ втора́гѡ ѻ҆тца̀ на́шегѡ, всѣ́хъ со жена́ми и҆ ча́ды погꙋби́ти всекоре́ннѣ вра́жїими мечьмѝ без̾ всѧ́кїѧ ми́лости и҆ пощадѣ́нїѧ, въ четвертыйна́десѧть де́нь вторагѡна́десѧть мцⷭ҇а а҆да́ра, настоѧ́щагѡ лѣ́та, ꙗ҆́кѡ да бывшїи дре́вле и҆ нн҃ѣ вразѝ во є҆ди́нѣмъ днѝ го́рькѡ во а҆́дъ соше́дше, въ про́чее вре́мѧ ти́хо и҆ безмо́лвно житїѐ дадѧ́тъ на́мъ до конца̀ проходи́ти.	І послані були листи через гінців в усі області царя, щоб убити, погубити і знищити всіх юдеїв, малих і старих, дітей і жінок в один день, у тринадцятий день дванадцятого місяця, тобто місяця Адара, і майно їхнє розграбувати. [Ось список з цього листа: великий цар Артаксеркс начальникам від Індії до Ефіопії над ста двадцятьма сімома областями і підлеглим їм намісникам. Царюючи над багатьма народами і володіючи всією вселенною, я хотів, не підносячись гордістю влади, але керуючи завжди лагідно і тихо, зробити життя підданих постійно спокійним і, дотримуючи царство своє мирним і легкопрохідним до країв його, відновити бажаний для усіх людей мир. Коли ж я запитав радників, яким би способом привести це до виконання, то відомий у нас своєю мудрістю і який користується незмінним благоволінням, і довів тверду вірність і отримав другу шану після царя, Аман пояснив нам, що серед усіх племен вселенної замішався один ворожий народ, за законами своїми противний усякому народу, який постійно зневажає царські повеління, щоб не благовлаштовувалося бездоганно здійснюване нами соуправління. Отже, дізнавшись, що один тільки цей народ завжди противиться усякій людині, веде спосіб життя, чужий законам, і, противлячись нашим діям, звершує найбільші злодіяння, щоб царство наше не досягло добробуту, ми повеліли зазначених вам у грамотах Амана, поставленого над справами і другого батька нашого, усіх із дружинами і дітьми цілком знищити ворожими мечами, без усякого жалю і пощади, у тринадцятий день дванадцятого місяця Адара цього року, щоб ці і раніше і тепер ворожі люди, будучи в один день насильно скинуті у пекло, не перешкоджали нам у майбутній час провадити життя мирне і спокійне до кінця.]
14	14
Списа̑нїѧ же є҆пїсто́лїи посыла́хꙋсѧ по страна́мъ, и҆ повелѣ́но бы́сть всѣ̑мъ ꙗ҆зы́кѡмъ готѡ́вымъ бы́ти въ нарѣче́нный де́нь.	Список з указу послати в кожну область як закон, що оголошується для всіх народів, щоб вони були готові до того дня.
15	15
Приспѣ́ же дѣ́ло и҆ въ сꙋ́сы: и҆ ца́рь оу҆́бѡ и҆ а҆ма́нъ пирꙋ̑юща наслажда́стасѧ, гра́дъ же (сꙋ́сы) мѧтѧ́шесѧ.	Гінці вирушили швидко з царським повелінням. Оголошений був указ і в Сузах, престольному місті; і цар і Аман сиділи і пили, а місто Сузи було у сум’ятті.
Глава́ д҃	Глава 4

1	1
Мардохе́й же разꙋмѣ́въ замышлѧ́емое, раздра̀ ри̑зы своѧ̑ и҆ ѡ҆блече́сѧ во вре́тище и҆ посы́пасѧ пе́пеломъ: и҆ скочи́въ въ простра́ннꙋю оу҆́лицꙋ гра́да, возопѝ во́племъ вели́кимъ и҆ го́рькимъ: взима́етсѧ ро́дъ ничто́же престꙋпи́вый.	Коли Мардохей дізнався про все, що робилося, роздер одяг свій і надяг на себе веретище і посипав попіл, і вийшов на середину міста і взивав із воланням великим і гірким: [знищується народ ні в чому не винний!]
2	2
И҆ прїи́де да́же до вра́тъ царе́выхъ и҆ ста̀: не лѣ́ть бо бѣ̀ є҆мꙋ̀ вни́ти во дво́ръ во вре́тище ѡ҆блече́нꙋ и҆ пе́пеломъ ѡ҆сы́панꙋ сꙋ́щꙋ.	І дійшов до царських воріт [і зупинився,] тому що не можна було входити в царські ворота у веретищі [і з попелом].
3	3
И҆ во всѧ́цѣй странѣ̀, и҆дѣ́же пока́зовахꙋсѧ писа̑нїѧ (царє́ва), во́пль бѣ̀ и҆ пла́чь и҆ рыда́нїе преве́лїе і҆ꙋде́ѡмъ, вре́тище и҆ пе́пелъ постила́хꙋ себѣ̀.	Також і в усякій області і місці, куди тільки доходило повеління царя й указ його, було велике нарікання серед юдеїв, і піст, і плач, і волання; веретище і попіл служили постіллю для багатьох.
4	4
И҆ внидо́ща рабы̑ни и҆ є҆ѵнꙋ́си цари̑цыны и҆ возвѣсти́ша є҆́й. И҆ смѧте́сѧ оу҆слы́шавши бы́вшее: и҆ посла̀ ри̑зы ѡ҆блещѝ мардохе́а и҆ снѧ́ти вре́тище є҆гѡ̀. И҆ не послꙋ́ша.	І прийшли служниці Есфирі та євнухи її і розповіли їй, і сильно стривожилася цариця. І послала одяг, щоб Мардохей надяг його і зняв з себе веретище своє. Але він не прийняв.
5	5
Є҆сѳи́рь же призва̀ а҆храѳе́а скопца̀ своего̀, предстоѧ́щаго є҆́й,	Тоді покликала Есфир Гафаха, одного з євнухів царя, якого він приставив до неї, і послала його до Мардохея довідатися: що це і від чого це?
6	6
и҆ посла̀ є҆го̀ оу҆вѣ́дати ѿ мардохе́а и҆́стинꙋ.	І пішов Гафах до Мардохея на міську площу, що перед царськими воротами.
7	7
Мардохе́й же сказа̀ є҆мꙋ̀ бы́вшее, и҆ ѡ҆бѣща́нїе, є҆́же ѡ҆бѣша̀ а҆ма́нъ царю̀ въ сокро́вищный до́мъ (положи́ти) десѧ́ть тысѧ́щъ тала̑нтъ сребра̀, да погꙋби́тъ і҆ꙋдє́й:	І розповів йому Мардохей про усе, що з ним трапилося, і про визначене число срібла, яке обіцяв Аман відважити у скарбницю царську за юдеїв, щоб знищити їх;
8	8
и҆ списа́нїе (повелѣ́нїѧ) и҆зда́ннагѡ въ сꙋ́сѣхъ (гра́дѣ) на погꙋбле́нїе и҆́хъ дадѐ є҆мꙋ̀, да пока́жетъ є҆сѳи́ри: и҆ речѐ є҆мꙋ̀, заповѣ́дати є҆́й и҆тѝ моли́ти царѧ̀ и҆ проси́ти є҆го̀ ѡ҆ лю́дехъ, помина́юши дни̑ смире́нїѧ твоегѡ̀, ка́кѡ воспита́на є҆сѝ въ рꙋцѣ̀ мое́й, занѐ а҆ма́нъ вторы́й по царѝ глаго́ла проти́вꙋ на́мъ на сме́рть: призовѝ гдⷭ҇а и҆ глаго́ли царю̀ ѡ҆ на́съ, да и҆зба́витъ на́съ ѿ сме́рти.	і вручив йому список з указу, оприлюдненого в Сузах, про знищення їх, щоб показати Есфирі і дати їй знати про все; притім наказав їй, щоб вона пішла до царя і благала його про помилування і просила його за народ свій, [згадавши дні смирення свого, коли вона виховувалася під рукою моєю, тому що Аман, другий після царя, засудив нас на смерть, і щоб воззвала до Господа і сказала про нас царю, нехай визволить нас від смерти].
9	9
Вше́дъ же а҆храѳе́й, повѣ́да є҆сѳи́ри всѧ̑ глаго́лы сїѧ̑.	І прийшов Гафах і переказав Есфирі слова Мардохея.
10	10
И҆ речѐ є҆сѳи́рь ко а҆храѳе́ю: и҆дѝ къ мардохе́ю и҆ рцы̀:	І сказала Есфир Гафаху і послала його сказати Мардохею:
11	11
поне́же всѝ ꙗ҆зы́цы ца́рствїѧ вѣ́дѧтъ, ꙗ҆́кѡ всѧ́къ мꙋ́жъ и҆лѝ жена̀, и҆́же а҆́ще вни́детъ ко царве́и во внꙋ́треннїй до́мъ не при́званъ, нѣ́сть є҆мꙋ̀ спасе́нїѧ, то́чїю къ немꙋ́же а҆́ще простре́тъ ца́рь златы́й же́злъ, сей спасе́нъ бꙋ́детъ: а҆́зъ же нѣ́смь звана̀ внити ко царю̀ сѐ оу҆жѐ три́десѧть дні́й.	усі службовці при царі і народи в областях царських знають, що всякому, і чоловіку і жінці, хто увійде до царя у внутрішній двір, не будучи покликаним, один суд — смерть; тільки той, до кого простягне цар свій золотий скіпетр, залишиться живий. А мене не кличе цар ось уже тридцять днів.
12	12
И҆ возвѣстѝ а҆храѳе́й мардохе́ю всѧ̑ глаго́лы є҆сѳи̑рины.	І переказали Мардохею слова Есфирі.
13	13
И҆ речѐ мардохе́й ко а҆храѳе́ю: и҆дѝ и҆ рцы̀ є҆́й: є҆сѳи́ре, да не рече́ши въ себѣ̀, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆ди́на спасе́шисѧ во ца́рствїи па́че всѣ́хъ і҆ꙋдє́й:	І сказав Мардохей у відповідь Есфирі: не думай, що ти одна з усіх юдеїв врятуєшся у домі царському.
14	14
занѐ а҆́ще преслꙋ́шаеши въ сїѐ вре́мѧ, ѿи́нꙋдꙋ по́мощь и҆ покро́въ бꙋ́детъ і҆ꙋде́ѡмъ, ты́ же и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ поги́бнете: и҆ кто̀ вѣ́сть, а҆́ще на сїѐ вре́мѧ воцари́ласѧ є҆сѝ;	Якщо ти промовчиш у цей час, то свобода і визволення прийде для юдеїв з іншого місця, а ти і дім батька твого загинете. І хто знає, чи не для такого часу ти і досягла достоїнства царського?
15	15
И҆ посла̀ є҆сѳи́рь прише́дшаго къ не́й ко мардохе́ю, глаго́лющи:	І сказала Есфир у відповідь Мардохею:
16	16
Ше́дъ соберѝ і҆ꙋдє́и и҆̀же въ сꙋ́сѣхъ, и҆ пости́тесѧ ѡ҆ мнѣ̀, и҆ не ꙗ҆ди́те нижѐ пі́йте трѝ дни̑ де́нь и҆ но́щь: а҆́зъ же и҆ слꙋжє́бницы моѧ̑ (та́кожде) не и҆́мамы ꙗ҆́сти: и҆ тогда̀ вни́дꙋ ко царю̀ кромѣ̀ зако́на, а҆́ще и҆ поги́бнꙋти мѝ приключи́тсѧ.	піди, збери всіх юдеїв, які знаходяться у Сузах, і постіться заради мене, і не їжте і не пийте три дні, ні вдень, ні вночі, і я зі служницями моїми буду також поститися і потім піду до царя, хоча це проти закону, і якщо загинути — загину.
17	17
И҆ ше́дъ мардохе́й сотворѝ, є҆ли̑ка заповѣ́да є҆мꙋ̀ є҆сѳи́рь, и҆ помоли́сѧ гдⷭ҇еви помина́ѧ всѧ̑ дѣла̀ гдⷭ҇нѧ и҆ речѐ: гдⷭ҇и, гдⷭ҇и цр҃ю̀ вседержи́телю, ꙗ҆́кѡ во вла́сти твое́й сїѐ всѐ є҆́сть, и҆ нѣ́сть противомꙋ́дрствꙋѧй тебѣ̀, внегда̀ восхо́щеши спⷭ҇тѝ і҆и҃лѧ: ꙗ҆́кѡ ты̀ сотвори́лъ є҆сѝ не́бо и҆ зе́млю и҆ всѐ оу҆дивлѧ́емое въ поднебе́снѣй и҆ гдⷭ҇ь є҆сѝ всѣ́хъ, и҆ нѣ́сть, и҆́же воспроти́витсѧ тебѣ̀ гдⷭ҇еви: ты̀ всѧ̑ вѣ́си, ты̀ зна́еши, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ не въ оу҆кори́знѣ ни въ го́рдости, нижѐ во тщела́вїи сотвори́хъ сїѐ, є҆́же не покланѧ́тисѧ прего́рдомꙋ а҆ма́нꙋ, поне́же благоволи́мъ бы́хъ лобза́ти и҆ слѣды̀ но́гъ є҆гѡ̀ спасе́нїѧ ра́ди і҆и҃лева, но сїѐ сотвори́хъ, да не возда́мъ сла́вы человѣ́кꙋ па́че сла́вы бж҃ѧ, и҆ не поклоню́сѧ ни комꙋ́же, кромѣ̀ тебє̀ гдⷭ҇а моегѡ̀, и҆ не сотворю̀ сїѧ̑ въ гордости: и҆ нн҃ѣ, гдⷭ҇и бж҃е, цр҃ю̀, бж҃е а҆враа́мовъ, пощадѝ лю́ди твоѧ̑, ꙗ҆́кѡ назира́ютъ на́мъ въ поги́бель и҆ вожделѣ́ша погꙋби́ти є҆́же и҆з̾ нача́ла наслѣ́бдїе твоѐ: не пре́зри достоѧ̑нїѧ твоегѡ̀, є҆́же и҆зба́вилъ є҆сѝ тебѣ̀ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ: оу҆слы́ши моли́твꙋ мою̀, и҆ оу҆млⷭ҇рдисѧ над̾ жре́бїемъ твои́мъ, и҆ ѡ҆братѝ рыда́нїе на́ше въ весе́лїе, да живꙋ́ще восхвали́мъ и҆́мѧ твое́, гдⷭ҇и, и҆ не погꙋбѝ оу҆́стъ восхвалѧ́ющихъ тѧ̀, гдⷭ҇и. И҆ ве́сь і҆и҃ль возопѝ ѿ крѣ́пости своеѧ̀, ꙗ҆́кѡ сме́рть и҆́хъ пред̾ ѻ҆чи́ма и҆́хъ: и҆ є҆сѳи́рь цари́ца притечѐ ко гдⷭ҇ꙋ въ по́двизѣ сме́рти ѡ҆бдержи́ма, и҆ сне́мши ри̑зы сла́вы своеѧ̀, ѡ҆блече́сѧ въ ри̑зы тѣсноты̀ и҆ пла́ча, и҆ вмѣ́стѡ многоцѣ́нныхъ ма́стей и҆ благово́нныхъ пе́пеломъ и҆ гно́емъ посы́па главꙋ̀ свою̀, и҆ пло́ть свою̀ смирѝ ѕѣлѡ̀, и҆ ко́ждо мѣ́сто оу҆краше́нїѧ весе́лїѧ своегѡ̀ и҆спо́лни расте́рзанными власы̑ свои́ми, и҆ молѧ́шесѧ гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ і҆илевꙋ и҆ речѐ: гдⷭ҇и мо́й, цр҃ю̀ на́шъ, ты̀ є҆сѝ є҆ди́нъ, помозѝ мѝ є҆ди́ный и҆ не и҆мѣ́ющей по́мощи ра́звѣ тебє̀, ꙗ҆́кѡ бѣда̀ моѧ̀ въ рꙋцѣ̀ мое́й: а҆́зъ слы́шахъ, гдⷭ҇и, ѿ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ въ пле́мени ѻ҆те́чества моегѡ̀, ꙗ҆́кѡ ты̀ гдⷭ҇и, прїѧ́лъ є҆сѝ і҆и҃лѧ ѿ всѣ́хъ ꙗ҆зы̑къ и҆ ѻ҆тцы̀ на́шѧ ѿ всѣ́хъ пра́ѻтєцъ и҆́хъ въ наслѣ́дме вѣ́чное, и҆ сотвори́лъ є҆сѝ и҆̀мъ, є҆ли̑ка гл҃алъ є҆сѝ: и҆ нн҃ѣ согрѣши́хомъ пред̾ тобо́ю, и҆ пре́далъ є҆сѝ на́съ въ рꙋ́ки вра̑гъ на́шихъ, зане́же сла́вихомъ бо́ги и҆́хъ: првⷣнъ є҆сѝ, гдⷭ҇и: и҆ нн҃ѣ не дово́лни бы́ша горе́стїю рабо́ты на́шеѧ, но положи́ша рꙋ́ки своѧ̑ на рꙋ́ки і҆́дѡлъ свои́хъ, и҆сто́ргнꙋти за́повѣдь оу҆стъ твои́хъ и҆ погꙋби́ти наслѣ́дїе твоѐ, и҆ загради́ти оу҆ста̀ хва́лѧщихъ тѧ̀ и҆ оу҆гаси́ти сла́вꙋ хра́ма твоегѡ̀ и҆ ѻ҆лтарѧ̀ твоегѡ̀, и҆ ѿве́рзти оу҆ста̀ ꙗ҆зы́кѡмъ во оу҆гождє́нїѧ сꙋ́етныхъ и҆ оу҆диви́тисѧ царе́ви плотско́мꙋ во вѣ́ки: не преда́ждь, гдⷭ҇и, ски́птра твоегѡ̀ си̑мъ, и҆̀же не сꙋ́ть, и҆ да не посмѣю́тсѧ въ паде́нїи на́шемъ, но ѡ҆братѝ совѣ́тъ и҆́хъ на нѧ̀, наче́ншаго же на на́съ въ при́тчꙋ положѝ: помѧнѝ, гдⷭ҇и, позна́нъ бꙋ́ди во времѧ ско́рби на́шеѧ и҆ менѐ сподо́би дерзнове́нїѧ: цр҃ю̀ богѡ́въ и҆ всѧ́кагѡ нача́лства содержи́телю, да́ждь сло́во благоꙋго́дно во оу҆ста̀ моѧ̑ пред̾ льво́мъ, и҆ премѣнѝ се́рдце є҆гѡ̀ въ ненави́дѣнїе вою́ющагѡ ны̀, во и҆стребле́нїе є҆гѡ̀ и҆ съ ни́мъ совѣ́тꙋющихъ: на́съ же и҆змѝ рꙋко́ю твое́ю и҆ помози́ ми є҆ди́нѣй и҆ не и҆мѣ́ющей ни когѡ́же, то́кмѡ тебѐ, гдⷭ҇и: всѣ́хъ ра́зꙋмъ и҆́маши и҆ вѣ́си, ꙗ҆́кѡ возненави́дѣхъ сла́вꙋ беззако́нныхъ и҆ гнꙋша́юсѧ ло́жа неѡбрѣ́занныхъ и҆ всѧ́кагѡ и҆ноплеме́нника: ты̀ вѣ́си нꙋ́ждꙋ мою̀, ꙗ҆́кѡ гнꙋша́юсѧ зна́менїѧ го́рдости моеѧ̀, є҆́же є҆́сть на главѣ̀ мое́й во дне́хъ видѣ́нїѧ моегѡ̀, гнꙋша́юсѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ рꙋ́бищъ ѡ҆скверне́нныхъ, и҆ не ношꙋ̀ є҆гѡ̀ въ де́нь молча́нїѧ моегѡ̀: и҆ не ꙗ҆дѐ раба̀ твоѧ̀ ѿ трапе́зы а҆ма́новы, и҆ не прославлѧ́хъ пи́ра царе́ва, нижѐ пїѧ́хъ вїно̀ тре́бищъ (і҆́дѡлскихъ): и҆ не возвесели́сѧ раба̀ твоѧ̀ ѿ днѐ премѣ́ненїѧ моегѡ̀ да́же донн҃ѣ, то́чїю ѡ҆ тебѣ̀, гдⷭ҇и бж҃е а҆враа́мовъ: бж҃е, могі́й над̾ всѣ́ми, оу҆слы́ши гла́съ безнаде́жныхъ, и҆ и҆зба́ви на́съ ѿ рꙋкѝ лꙋка́внꙋющихъ и҆ и҆зми́ мѧ ѿ стра́ха моегѡ̀.	І пішов Мардохей і зробив, як наказала йому Есфир. [І молився він Господу, згадуючи всі діла Господні, і говорив: Господи, Господи, Царю, Вседержителю! Все у Твоїй владі, і немає того, хто противився б Тобі, коли Ти захочеш спасти Ізраїля; Ти створив небо і землю і усе дивне у піднебесній; Ти — Господь усіх, і немає такого, хто противився б Тобі, Господу. Ти знаєш усе; Ти знаєш, Господи, що не для образи і не з гордощів і не з марнославства я робив це, що не поклонявся марнославному Аману, бо я охоче став би цілувати сліди ніг його для спасіння Ізраїля; але я робив це для того, щоб не віддавати слави людині вище слави Божої і не поклонятися нікому, крім Тебе, Господа мого, і я не стану робити цього з гордости. І нині, Господи Боже, Царю, Боже Авраамів, пощади народ Твій; бо замишляють нам загибель і хочуть знищити одвічне насліддя Твоє; не знехтуй надбання Твого, яке Ти визволив для Себе з землі Єгипетської; почуй молитву мою й змилосердься над насліддям Твоїм і зміни нарікання наше на радість, щоб ми, живучи, оспівували ім’я Твоє, Господи, і не погуби вуст, які прославляють Тебе, Господи. І всі ізраїльтяни взивали всіма силами своїми, тому що смерть їхня була перед очима їхніми. І цариця Есфир прибігла до Господа, обійнята смертним горем, і, знявши одяг слави своєї, одягнулася в одяг скорботи і нарікання, і, замість багатокоштовних мастей, попелом і порохом посипала голову свою, і дуже виснажила тіло своє, і всяке місце, що прикрашається у веселощах її, покрила розпущеним волоссям своїм, і молилася Господу Богу Ізраїлевому, говорячи: Господи мій! Ти один Цар наш; допоможи мені, самотній, що не маю помічника, крім Тебе; бо біда моя біля мене. Я чула, Господи, від батька мого, у рідному коліні моєму, що Ти, Господи, обрав Собі Ізраїля з усіх народів і батьків наших з усіх предків їх у насліддя вічне, і зробив для них те, про що говорив їм. І нині ми згрішили перед Тобою, і Ти віддав нас у руки ворогів наших за те, що ми славили богів їхніх: праведний Ти, Господи! А нині вони не задовольнилися гірким рабством нашим, але поклали руки свої в руки ідолів своїх, щоб відкинути заповідь уст Твоїх, і знищити насліддя Твоє, і закрити вуста тих, що оспівують Тебе, і погасити славу храму Твого і жертовника Твого, і відкрити вуста народів для прославляння марних богів, і царю плотському величатися повік. Не віддай, Господи, скіпетра Твого богам неіснуючим, і нехай не радіють падінню нашому, але оберни задум їх на них самих: наклепника проти нас віддай на ганьбу. Пом’яни, Господи, яви Себе нам у час скорботи нашої і дай мені мужність. Царю богів і Владико усякого начальства! даруй устам моїм слово благоприємне перед цим левом і наповни серце його ненавистю до того, хто переслідує нас, на загибель йому й однодумцям його; нас же визволи рукою Твоєю і допоможи мені, самотній, що не маю помічника, крім Тебе, Господи. Ти маєш відання всього і знаєш, що я ненавиджу славу беззаконних і гребую постіллю необрізаних і всякого іноплемінника; Ти знаєш необхідність мою, що я гребую знаком гордости моєї, який буває на голові моїй у дні появи моєї, гребую ним, як одягом, оскверненим кров’ю, і не ношу його у дні самотности моєї. І не споживала раба Твоя від трапези Амана і не дорожила бенкетом царським, і не пила вина ідоложертовного, і не веселилася раба Твоя з дня переміни долі моєї донині, крім як щодо Тебе, Господи Боже Авраамів. Боже, що маєш силу над усіма! почуй голос безнадійних, і спаси нас від руки зловмисників, і визволи мене від страху мого.]
Глава́ є҃	Глава 5

1	1
И҆ бы́сть по трїе́хъ дне́хъ, є҆гда̀ преста̀ моли́тисѧ, совлече́сѧ и҆з̾ ри́зъ приско́рбныхъ и҆ ѡ҆блече́сѧ въ ри̑зы сла́вы своеѧ̀: и҆ бы́сть доброзра́чна, призыва́ющи всеви́дца бг҃а и҆ сп҃си́телѧ, и҆ взѧ̀ двѣ̀ рабы̑ни съ собо́ю, и҆ ѡ҆ є҆ди́нꙋ оу҆́бѡ ѡ҆пира́шесѧ а҆́ки сла́достьми ѡ҆би́лꙋющи, дрꙋга́ѧ же послѣ́доваше, да ѡ҆блегча́етъ ри̑зы є҆ѧ̀: и҆ сїѧ̀ червленѣ́ющисѧ доброто́ю красоты̀ своеѧ̀, и҆ лицѐ є҆ѧ̀ ѡ҆склаблѧ́ющеесѧ а҆́ки прелюби́вѣйше, се́рдце же є҆ѧ̀ стенѧ́ше ѿ стра́ха. И҆ проше́дши всѧ̑ двє́ри, ста̀ пред̾ царе́мъ. Ѻ҆́нъ же сѣдѧ́ше на престо́лѣ ца́рства своегѡ̀, ѡ҆болче́нъ во всѐ ѡ҆дѣѧ́нїе сла́вы своеѧ̀, ве́сь во зла́тѣ и҆ ка́менїихъ многоцвѣ́ныхъ, и҆ бѧ́ше стра́шеъ ѕѣлѡ̀: и҆ возве́дъ лицѐ своѐ ѻ҆гневи́дно сла́вою, ѕѣ́лною ꙗ҆́ростїю воззрѣ̀. И҆ падѐ цари́ца, и҆ и҆змѣни́сѧ лицѐ є҆ѧ̀ со ѡ҆слабле́нмемъ, и҆ преклони́сѧ на главꙋ̀ рабы́ни пред̾идꙋ́щїѧ. И҆ премѣнѝ бг҃ъ дꙋ́хъ царе́въ на кро́тость, и҆ потща́всѧ сни́де со престо́ла своегѡ̀ и҆ воспрїѧ́тъ ю҆̀ во ѡ҆в̾ѧ̑тїѧ своѧ̑, до́ндеже прїи́де въ себѐ, и҆ оу҆тѣ́ши ю҆̀ глагѡ́лы ми́рными и҆ речѐ є҆́й: что́ ти є҆́сть, є҆сѳи́ре; а҆́зъ є҆́смь бра́тъ тво́й, дерза́й, не оу҆мреши: ꙗ҆́кѡ ѻ҆́бщее повелѣ́нїе на́ше є҆́сть, пристꙋпѝ.	На третій день Есфир [припинивши молитися, зняла одяг нарікання і] одяглася по-царськи, [і зробившись прекрасною, закликаючи всевидця Бога і Спасителя, узяла двох служниць, і на одну спиралася, ніби віддавшись насолоді, а друга йшла за нею, підтримуючи одіяння її. Вона була прекрасна в квітучості краси своєї, і лице її радісне, ніби сповнене любов’ю, але серце її було стиснуте страхом]. І стала вона на внутрішньому дворі царського дому, перед домом царя; цар же сидів тоді на царському престолі своєму, в царському домі, прямо навпроти входу у дім, [убраний в усі одіяння величі своєї, увесь у золоті і коштовних каменях, і був дуже страшний]. Коли цар побачив царицю Есфир, яка стоїть надворі, вона знайшла милість в очах його. [Звернувши лице своє, що полум’яніло славою, він глянув із сильним гнівом; і цариця впала духом і змінилася у лиці своєму від ослаблення і схилилася на голову служниці, яка супроводжувала її. І змінив Бог дух царя на лагідність, і поспішно встав він із престолу свого і прийняв її в обійми свої, поки вона не отямилася. Потім він утішив її ласкавими словами, сказавши їй: що тобі, Есфир? Я — брат твій; підбадьорься, не помреш, тому що наше володарювання спільне; підійди.]
2	2
И҆ взе́мъ златы́й же́злъ (ца́рь) возложѝ на вы́ю є҆ѧ̀ и҆ ѡ҆блобыза̀ ю҆̀ и҆ речѐ: глаго́ли мѝ. И҆ речѐ є҆мꙋ̀: ви́дѣхъ тѧ̀, господи́не, ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃ла бжїѧ, и҆ смте́сѧ се́рдце моѐ ѿ стра́ха сла́вы твоеѧ̀, ꙗ҆́кѡ ди́венъ є҆сѝ, господи́не, и҆ лицѐ твоѐ благода́тей и҆спо́лнено. Бесѣ́дꙋющи же ѻ҆на̀ къ немꙋ̀, падѐ ѿ ѡ҆слабле́нїѧ. Ца́рь же смѧте́сѧ, и҆ всѝ рабѝ є҆гѡ̀ оу҆тѣша́хꙋ є҆ѧ̀.	І простягнув цар до Есфирі золотий скіпетр, що був у руці його, і підійшла Есфир і торкнулася кінця скіпетра, [і поклав цар скіпетр на шию її і поцілував її і сказав: говори мені. І сказала вона: я бачила в тобі, господарю, ніби ангела Божого, і збентежилося серце моє від страху перед славою твоєю, бо дивний ти, господарю, і лице твоє сповнене благодаті. — Але під час бесіди вона впала від ослаблення; і цар збентежився, і всі слуги його втішали її].
3	3
И҆ речѐ є҆́й ца́рь: что̀ хо́щешн, є҆сѳи́ре; и҆ что̀ проше́нїе твоѐ; бꙋ́детъ тѝ да́же и҆ до полꙋца́рства моегѡ̀.	І сказав їй цар: що тобі, царице Есфир, і яке прохання твоє? Навіть до половини царства дам тобі.
4	4
И҆ речѐ є҆сѳи́рь: де́нь моегѡ̀ пра́зднованїѧ дне́сь є҆́сть: а҆́ще оу҆̀бо оу҆го́дно є҆́сть царе́ви, да прїи́детъ ца́рь и҆ а҆ма́нъ на пи́ръ, є҆го́же сотворю̀ дне́сь.	І сказала Есфир: [нині в мене день святковий;] якщо царю благоугодно, нехай прийде цар з Аманом сьогодні на бенкет, який я приготувала йому.
5	5
И҆ речѐ ца́рь: оу҆скори́те и҆тѝ по а҆ма́на, да сотвори́мъ сло́во є҆сѳи́рино. И҆ прїидо́ста ѻ҆́ба на пи́ръ, є҆го́же сотворѝ є҆сѳи́рь.	І сказав цар: сходіть швидше за Аманом, щоб зробити за словом Есфирі. І прийшов цар з Аманом на бенкет, який приготувала Есфир.
6	6
На пирꙋ́ же речѐ ца́рь ко є҆сѳи́ри: что́ є҆сть, є҆сѳи́ре цари́це; (и҆ ка́ѧ є҆́сть мы́сль проше́нїѧ твоегѡ̀; да́мъ тѝ и҆ до полꙋца́рства моегѡ̀,) и҆ бꙋ́детъ є҆ли́кѡ проси́ши.	І сказав цар Есфирі під час пиття вина: яке бажання твоє? воно буде задоволене; і яке прохання твоє? хоча б до половини царства, воно буде виконане.
7	7
И҆ речѐ є҆сѳи́рь : проше́нїе моѐ и҆ моле́нїе:	І відповіла Есфир, і сказала: ось моє бажання і моє прохання:
8	8
а҆́ще ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ царе́мъ, да прїи́детъ ца́рь и҆ а҆ма́нъ є҆щѐ заꙋ́тра на пи́ръ, є҆го́же сотворю̀ и҆́ма, и҆ заꙋ́тра сотворю̀ сїѐ проше́нїе.	якщо я знайшла благовоління в очах царя, і якщо царю благоугодно задовольнити бажання моє і виконати прохання моє, те нехай цар з Аманом прийде [ще завтра] на бенкет, який я приготую для них, і завтра я виконаю слово царя.
9	9
И҆ и҆зы́де а҆ма́нъ ѿ царѧ̀ ѕѣлѡ̀ ра́достенъ и҆ ве́селъ: ви́дѣвъ же мардохе́а і҆ꙋде́анина во дворѣ̀ (царе́вѣ не подви́гнꙋвшасѧ и҆ не кла́нѧющатѧ пре́д̾ ни́мъ), воз̾ѧри́сѧ ѕѣлѡ̀:	І вийшов Аман у той день веселий і добродушний. Але коли побачив Аман Мардохея біля воріт царських, і той не встав і з місця не рушив перед ним, тоді наповнився Аман гнівом на Мардохея.
10	10
и҆ вше́дъ въ до́мъ сво́й, призва̀ дрꙋ́ги своѧ̑ и҆ зѡса́рꙋ женꙋ̀ свою̀	Однак же стримався Аман. А коли прийшов у дім свій, то послав покликати друзів своїх і Зереш, дружину свою.
11	11
и҆ показа̀ и҆̀мъ бога́тство своѐ и҆ сла́вꙋ, є҆́юже возвели́чи є҆го̀ ца́рь, и҆ ꙗ҆́кѡ сотворѝ є҆го̀ пе́рваго бы́ти и҆ пра́вити ца́рствїе.	І розповів їм Аман про велике багатство своє і про численних синів своїх і про все те, як звеличив його цар і як підніс його над князями і слугами царськими.
12	12
И҆ речѐ а҆ма́нъ: не зва̀ цари́ца ни є҆ди́нагѡ на пи́ръ со царе́мъ, но то́чїю менѐ, и҆ наꙋ́трїе зва́ше мѧ̀:	І сказав Аман: та й цариця Есфир нікого не покликала з царем на бенкет, який вона приготувала, крім мене; так і на завтра я покликаний до неї з царем.
13	13
но сїѧ̑ не сꙋ́ть мѝ оу҆гѡ́дна, є҆гда̀ ви́ждꙋ мардохе́а і҆ꙋде́анина во дворѣ̀ (царе́вѣ).	Але всього цього не достатньо для мене, доки я бачу Мардохея юдеянина, що сидить біля воріт царських.
14	14
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ зѡса́ра жена̀ є҆гѡ̀ и҆ дрꙋ́зїе: пригото́ви дре́во лакѡ́тъ пѧтьдесѧ́тъ, и҆ заꙋ́тра рече́ши царе́ви, и҆ да пове́шенъ бꙋ́детъ мардохе́й на дре́вѣ: ты́ же вни́ди со царе́мъ на пи́ръ и҆ весели́сѧ. И҆ оу҆го́денъ бы́сть а҆ма́нꙋ глаго́лъ се́й, и҆ оу҆гото́ва дре́во.	І сказала йому Зереш, дружина його, і всі друзі його: нехай приготують дерево висотою в п’ятдесят ліктів, і вранці скажи цареві, щоб повісили Мардохея на ньому, і тоді весело йди на бенкет з царем. І сподобалося це слово Аману, і він приготував дерево.
Глава́ ѕ҃	Глава 6

1	1
Гдⷭ҇ь же ѿѧ̀ со̀нъ ѿ царѧ̀ въ нощѝ ѻ҆́нѣй. И҆ повелѣ̀ рабꙋ̀ своемꙋ̀ принестѝ кни̑ги па̑мѧтныѧ дні́й прочита́ти є҆мꙋ̀:	У ту ніч Господь забрав сон у царя, і він звелів [слузі] принести пам’ятну книгу денних записів; і читали їх перед царем,
2	2
и҆ ѡ҆брѣ́те писа̑нїѧ напи̑саннаѧ ѡ҆ мардохе́и, ка́кѡ повѣ́да царю̀ ѡ҆ двою̀ є҆ѵнꙋ̑хꙋ ца̑рскꙋю, внегда̀ стрещѝ и҆́ма, и҆ оу҆мы́слиста оу҆би́ти (царѧ̀) а҆ртаѯе́рѯа.	і знайдено було записане там, як доніс Мардохей на Гавафу і Фарру, двох євнухів царських, що оберігали поріг, які замишляли накласти руку на царя Артаксеркса.
3	3
И҆ речѐ ца́рь: кꙋ́ю сла́вꙋ и҆лѝ благода́ть сотвори́хомъ мардохе́ю; И҆ реко́ша ѻ҆́троцы царє́вы: ничто́же сотвори́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀;	І сказав цар: яка дана пошана і відзнака за це Мардохею? І сказали слуги царя, які служили при ньому: нічого не зроблено йому.
4	4
Вопроша́ющꙋ же царю̀ ѡ҆ благодѣѧ́нїи мардохе́овѣ, сѐ, а҆ма́нъ прїи́де во дво́ръ, и҆ речѐ ца́рь: кто̀ є҆́сть во дворѣ̀; А҆ма́нъ же прїи́де рещѝ царе́ви, да повѣ́ситъ мардохе́а на дре́вѣ, є҆́же оу҆гото́ва.	[Коли цар розпитував про благодіяння Мардохея, прийшов на двір Аман,] і сказав цар: хто надворі? Аман же прийшов тоді на зовнішній двір царського дому поговорити з царем, щоб повісили Мардохея на дереві, яке він приготував для нього.
5	5
И҆ реко́ша ѻ҆́троцы царє́вы: сѐ, а҆ма́нъ стои́тъ во дворѣ̀. И҆ речѐ ца́рь: призови́те є҆го̀.	І сказали слуги царю: ось, Аман стоїть надворі. І сказав цар: нехай увійде.
6	6
И҆ речѐ ца́рь а҆ма́нꙋ: что̀ сотворю̀ мꙋ́жꙋ, є҆го́же а҆́зъ хощꙋ̀ просла́вити; рече́ же въ себѣ̀ а҆ма́нъ: кого̀ хо́щетъ ца́рь просла́вити, ра́звѣ менє̀;	І ввійшов Аман. І сказав йому цар: що зробити б тому чоловікові, якого цар хоче відзначити пошаною? Аман подумав у серці своєму: кому іншому захоче цар зробити пошану, крім мене?
7	7
Рече́ же царю̀: мꙋ́жа, є҆го́же хо́щетъ ца́рь просла́вити,	І сказав Аман царю: тому чоловікові, якого цар хоче відзначити пошаною,
8	8
да принесꙋ́тъ ѻ҆́троцы царє́вы ѻ҆де́ждꙋ вѷссо́ннꙋю, є҆́юже ца́рь ѡ҆блача́етсѧ, и҆ конѧ̀, на не́мже ца́рь ѣ҆́здитъ,	нехай принесуть одіяння царське, в яке одягається цар, і приведуть коня, на якому їздить цар, покладуть царський вінець на голову його,
9	9
и҆ да да́стсѧ є҆ди́номꙋ ѿ дрꙋгѡ́въ царе́выхъ сла́вныхъ, и҆ да ѡ҆блече́тъ мꙋ́жа, є҆го́же ца́рь лю́битъ, и҆ да поса́дитъ є҆го̀ на конѧ̀ и҆ проповѣ́сть на оу҆́лицахъ гра́да, глаго́лѧ: та́кѡ бꙋ́детъ всѧ́комꙋ человѣ́кꙋ, є҆го́же ца́рь просла́витъ.	і нехай подадуть одіяння і коня в руки одному з перших князів царських, — і одягнуть того чоловіка, якого цар хоче відзначити пошаною, і виведуть його на коні на міську площу, і проголосять перед ним: так робиться тому чоловікові, якого цар хоче відзначити пошаною!
10	10
И҆ речѐ ца́рь а҆ма́нꙋ: до́брѣ ре́клъ є҆сѝ: та́кѡ сотворѝ мардохе́ю і҆ꙋде́анинꙋ, оу҆го́днѡ слꙋжа́щемꙋ во дворѣ̀ (на́шемъ), и҆ да не и҆змѣни́тсѧ сло́во твоѐ ѿ си́хъ, ꙗ҆̀же ре́клъ є҆сѝ.	І сказав цар Аману: [добре ти сказав;] негайно ж візьми одіяння і коня, як ти сказав, і зроби це Мардохею юдеянину, який сидить біля царських воріт; нічого не опусти з усього, що ти говорив.
11	11
И҆ взѧ̀ а҆ма́нъ ѻ҆де́ждꙋ и҆ конѧ̀, и҆ ѡ҆блечѐ мардохе́а, и҆ возведѐ є҆го̀ на коиѧ̀, и҆ про́йде по оу҆́лицамъ гра́да, и҆ проповѣ́даше (пред̾ ни́мъ), глаго́лѧ: си́це бꙋ́детъ всѧ́комꙋ человѣ́кꙋ, є҆го́же хо́щетъ ца́р просла́вити.	І взяв Аман одіяння і коня і одягнув Мардохея, і вивів його на коні на міську площу і проголосив перед ним: так робиться тому чоловікові, якого цар хоче відзначити пошаною!
12	12
И҆ возврати́сѧ мардохе́и во дво́ръ (царе́въ): а҆ма́нъ же и҆́де въ до́мъ сво́й скорбѧ̀ преклони́въ главꙋ̀.	І повернувся Мардохей до царських воріт. Аман же поспішив у дім свій, сумний і закривши голову.
13	13
И҆ сказа̀ а҆ма́нъ слꙋчи̑вшаѧсѧ є҆мꙋ̀ зѡса́рѣ женѣ̀ свое́й и҆ дрꙋгѡ́мъ свои̑мъ. И҆ рѣ́ша є҆мꙋ̀ дрꙋ́зїе є҆гѡ̀ и҆ жена̀: а҆́ще ѿ пле́мене і҆ꙋдейскагѡ мардохе́й, на́чалъ є҆сѝ смирѧ́тисѧ пред̾ ни́мъ, па́даѧ паде́ши, и҆ не возмо́жеши є҆мꙋ̀ ѿмсти́ти, ꙗ҆́кѡ бг҃ъ живы́й є҆́сть съ ни́мъ.	І переказав Аман Зереші, дружині своїй, і всім друзям своїм усе, що трапилося з ним. І сказали йому мудреці його і Зереш, дружина його: якщо з племені юдеїв Мардохей, через якого ти почав падати, то не пересилиш його, а, напевно, впадеш перед ним, [тому що з ним Бог живий].
14	14
И҆ є҆щѐ глаго́лющымъ и҆̀мъ, прїидо́ша є҆ѵнꙋ́си, спѣ́шнѡ зовꙋ́ще а҆ма́на на пи́ръ, є҆го́же оу҆гото́ва є҆сѳи́рь.	Вони ще розмовляли з ним, як прийшли євнухи царя і стали підганяти Амана йти на бенкет, який приготувала Есфир.
Глава́ з҃	Глава 7

1	1
Вни́де же ца́рь и҆ а҆ма́нъ пирова́ти со цари́цею.	І прийшов цар з Аманом бенкетувати в Есфирі цариці.
2	2
И҆ речѐ ца́рь є҆́сѳи́ри во вторы́й де́нь на пирꙋ̀: что́ є҆сть, є҆сѳи́ре цари́це; и҆ что̀ проше́нїе твоѐ; и҆ что̀ моле́нїе твоѐ; и҆ бꙋ́детъ тебѣ̀ до полꙋца́рствїѧ моегѡ̀.	І сказав цар Есфирі також і в цей другий день під час бенкету: яке бажання твоє, царице Есфир? воно буде задоволене; і яке прохання твоє? хоча б до половини царства, воно буде виконане.
3	3
И҆ ѿвѣща́вши (є҆сѳи́рь цари́ца) речѐ: а҆́ще ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ ѻ҆чи́ма твои́ма, царю̀, да да́стсѧ дꙋша̀ моѧ̀ проше́нїю моемꙋ̀ и҆ лю́дїе моѝ моле́нїю моемꙋ̀:	І відповіла цариця Есфир і сказала: якщо я знайшла благовоління в очах твоїх, царю, і якщо царю благоугодно, то нехай будуть даровані мені життя моє, за бажанням моїм, і народ мій, на прохання моє!
4	4
про́дани бо є҆смы̀, а҆́зъ же и҆ лю́дїе моѝ, на поги́бель и҆ расхище́нїе и҆ въ рабо́тꙋ, мы́ же и҆ ча̑да на̑ша въ рабы̑ и҆ рабы̑ни, и҆ небрего́хъ: нѣ́сть бо досто́инъ клеветни́къ двора̀ царе́ва.	Бо продані ми, я і народ мій, на знищення, вбивство і загибель. Якби ми продані були у раби і рабині, я мовчала б, хоча ворог не винагородив би збитку царя.
5	5
И҆ речѐ ца́рь: кто̀ є҆́сть се́й, и҆́же дерзнꙋ̀ сотвори́ти ве́щь сїю̀;	І відповів цар Артаксеркс і сказав цариці Есфирі: хто це такий, і де той, який наважився у серці своєму зробити так?
6	6
И҆ речѐ є҆сѳи́рь: человѣ́къ вра́гъ, а҆ма́нъ лꙋка́вый се́й. А҆ма́нъ же смѧте́сѧ ѿ царѧ̀ и҆ цари́цы.	І сказала Есфир: ворог і супротивник — цей злобний Аман! І Аман затремтів перед царем і царицею.
7	7
Ца́рь же воста̀ со гнѣ́вомъ ѿ пи́ра (и҆ и҆́де) въ вертогра́дъ: а҆ма́нъ же молѧ́ше цари́цꙋ, ви́дѧше бо себѐ въ бѣда́хъ сꙋ́ща.	І цар встав у гніві своєму з бенкету і пішов у сад при палаці; Аман же залишився благати за життя своє царицю Есфир, бо бачив, що визначена йому зла доля від царя.
8	8
Возврати́сѧ же ца́рь и҆з вертогра́да, и҆ а҆ма́нъ припадѐ къ ло́жꙋ, на не́мже бѣ̀ є҆сѳи́рь, молѧ̀ цари́цꙋ. И҆ речѐ ца́рь: є҆гда̀ и҆ женꙋ̀ наси́лꙋетъ въ домꙋ̀ мое́мъ; А҆ма́нъ же слы́шавъ и҆змѣни́сѧ лице́мъ.	Коли цар повернувся із саду при палаці у дім бенкету, Аман припадав до ложа, на якому знаходилася Есфир. І сказав цар: навіть і ґвалтувати царицю хоче в домі у мене! Слово вийшло з уст царя, — і накрили лице Аману.
9	9
Рече́ же вꙋгаѳа́нъ є҆ди́нъ ѿ скопцє́въ, се́й же вѣ́дѧше ѡ҆ то́мъ дре́вѣ, ви́дѣвъ є҆̀ въ домꙋ̀ а҆ма́новѣ, є҆гда̀ призыва́ше є҆го̀ на ѡ҆бѣ́дъ ца́рскїй, и҆ ѡ҆ се́мъ и҆спыта́въ є҆ди́наго ѿ ѻ҆́трѡкъ, оу҆разꙋмѣ́въ замышлѧ́емое, и҆ речѐ ко царю̀: сѐ, и҆ дре́во оу҆гото́ва а҆ма́нъ мардохе́ю глаго́лавшемꙋ блага̑ѧ ѡ҆ царѝ, и҆ стои́тъ въ домꙋ̀ а҆ма́новѣ возвыше́но на лакѡ́тъ пѧтьдесѧ́тъ. И҆ речѐ ца́рь: да повѣ́ситсѧ (а҆ма́нъ) на не́мъ.	І сказав Харбона, один з євнухів при царі: ось і дерево, яке приготував Аман для Мардохея, який говорив добре для царя, стоїть біля дому Амана, висотою у п’ятдесят ліктів. І сказав цар: повісьте його на ньому.
10	10
И҆ повѣ́шенъ бы́сть а҆ма́нъ на дре́вѣ, є҆́же оу҆гото́ва мардохе́ю. И҆ тогда̀ ца́рь оу҆толи́сѧ ѿ ꙗ҆́рости.	І повісили Амана на дереві, яке він приготував для Мардохея. І гнів царя втих.
Глава́ и҃	Глава 8

1	1
И҆ въ то́й де́нь ца́рь а҆ртаѯе́рѯъ дарова̀ є҆сѳи́ри, є҆ли̑ка бѧ́хꙋ а҆ма́на клеветника̀ (і҆ꙋде́йска): и҆ мардохе́и при́званъ бы́сть ѿ царѧ̀, повѣ́да бо є҆сѳи́рь, ꙗ҆́кѡ сро́дникъ є҆́сть є҆́й.	У той день цар Артаксеркс віддав цариці Есфирі дім Амана, ворога юдеїв; а Мардохей увійшов перед лице царя, тому що Есфир оголосила, хто він для неї.
2	2
И҆ снѧ̀ ца́рь пе́рстень сво́й, є҆го́же ѿѧ̀ оу҆ а҆ма́на, и҆ даде́ мардохе́еви. И҆ поста́ви є҆сѳи́рь мардохе́а над̾ всѣ́мъ и҆мѣ́нїемъ а҆ма́новымъ,	І зняв цар перстень свій, який він відібрав у Амана, і передав його Мардохею; Есфир же поставила Мардохея наглядачем над домом Амана.
3	3
и҆ приложѝ глаго́лати ко царю̀, и҆ припадѐ пред̾ нога́ма є҆гѡ̀ (и҆ воспла́ка), и҆ молѧ́ше є҆го̀ ѿврати́ти ѕло́бꙋ а҆ма́новꙋ и҆ мы́сль є҆гѡ̀, є҆́юже помы́сли на і҆ꙋдє́и.	І продовжувала Есфир говорити перед царем і впала до ніг його, і плакала і благала його відвернути злість Амана вугеянина і задум його, який він замислив проти юдеїв.
4	4
И҆ прострѐ ца́рь є҆сѳи́ри же́злъ зла́тъ: воста́ же є҆сѳи́рь и҆ ста̀ пред̾ царе́мъ.	І простяг цар до Есфирі золотий скіпетр; і піднялася Есфир, і стала перед лицем царя,
5	5
И҆ речѐ є҆сѳи́рь: а҆́ще оу҆го́дио тѝ є҆́сть, и҆ ѡ҆брѣто́хъ благода́ть пред̾ тобо́ю, послѝ возврати́ти писа̑нїѧ пѡ́сланнаѧ ѿ а҆ма́на, пи̑санаѧ на погꙋбле́нїе і҆ꙋде́ѡвъ, и҆̀же ѡ҆бита́ютъ во (все́мъ) ца́рствїи твое́мъ:	і сказала: якщо царю благоугодно, і якщо я знайшла благовоління перед лицем його, і справедлива ця справа перед лицем царя, і подобаюся я очам його, то нехай було б написано, щоб були повернуті листи із задумом Амана, сина Амадафа, вугеянина, написані ним про знищення юдеїв у всіх областях царя;
6	6
ка́кѡ бо возмогꙋ̀ ви́дѣти ѡ҆ѕлобле́нїе люді́й мои́хъ и҆ ка́кѡ возмогꙋ̀ спасти́сѧ въ поги́бели ѻ҆те́чества моегѡ̀;	бо, як я можу бачити біду, яка осягне народ мій, і як я можу бачити загибель рідних моїх?
7	7
И҆ речѐ ца́рь є҆сѳи́ри: а҆́ще всѧ̑ и҆мѣ̑нїѧ а҆ма́нѡва да́хъ и҆ дарова́хъ тебѣ̀, и҆ того̀ повѣ́сихъ на дре́вѣ, ꙗ҆́кѡ рꙋ́цѣ вознесѐ на і҆ꙋдє́и, что̀ є҆щѐ проси́ши;	І сказав цар Артаксеркс цариці Есфирі і Мардохею юдеянину: ось, я дім Амана віддав Есфирі, і його самого повісили на дереві за те, що він накладав руку свою на юдеїв;
8	8
напиши́те и҆ вы̀ и҆́менемъ мои́мъ, ꙗ҆́коже оу҆го́дно є҆́сть ва́мъ, и҆ запеча́тайте пе́рстнемъ мои́мъ: є҆ли̑ка бо пи̑сана быва́ютъ царе́вымъ повелѣ́нїемъ и҆ запеча́таютсѧ пе́рстнемъ мои́мъ, не возмо́жно и҆̀мъ противорещѝ.	напишіть і ви про юдеїв, що вам угодно, від імені царя і скріпіть царським перснем, тому що лист, написаний від імені царя і скріплений перснем царським, не можна змінити.
9	9
И҆ при́звани бы́ша писцы̀ (царє́вы) въ пе́рвый мцⷭ҇ъ, и҆́же є҆́сть нїса́нъ, въ два́десѧть тре́тїй де́нь тогѡ́жде мцⷭ҇а, и҆ написа́ша ѡ҆ і҆ꙋде́ехъ, є҆ли̑ка заповѣ́да мардохе́й, ко оу҆прави́телємъ и҆ ко нача́лникѡмъ воево́дъ ѿ і҆нді́йскїѧ страны̀ да́же до є҆ѳїо́пїи, сто̀ два́десѧть седмѝ воево́дамъ, во всѧ́кꙋю странꙋ̀ по своемꙋ̀ и҆́хъ ѧ̑зы́кꙋ.	І покликані були тоді царські писарі в третій місяць, тобто в місяць Сиван, у двадцять третій день його, і написано було усе так, як наказав Мардохей, до юдеїв, і до сатрапів, і областеначальникам, і правителям областей від Індії до Ефіопії, ста двадцяти семи областей, у кожну область письменами її і до кожного народу мовою його, і до юдеїв письменами їх і мовою їх.
10	10
Напи̑сана же бы́ша велѣ́нїемъ царе́вымъ и҆ запечатлѣ́шасѧ пе́рстнемъ є҆гѡ̀: и҆ посла́ша писа̑нїѧ чрез̾ писмоно́сцы,	І написав він від імені царя Артаксеркса, і скріпив царським перснем, і послав листи з гінцями на конях, на дромадерах і мулах царських,
11	11
ꙗ҆́кѡ повелѣ̀ и҆̀мъ жи́ти по зако́нѡмъ и҆́хъ во всѧ́цѣмъ гра́дѣ, и҆ да помога́ютъ и҆мъ, и҆ да сотворѧ́тъ сопе́рникѡмъ и҆́хъ и҆ проти́вникѡмъ и҆́хъ, ꙗ҆́коже хотѧ́тъ,	про те, що цар дозволяє юдеям, які знаходяться в усякому місті, зібратися і стати на захист свого життя, знищити, убити і погубити усіх сильних у народі і в області, які ворогують з ними, — дітей і дружин, і майно їх розграбувати,
12	12
въ де́нь є҆ди́нъ по всемꙋ̀ ца́рствꙋ а҆ртаѯе́рѯовꙋ, въ третїйна́десѧть де́нь вторагѡна́десѧть мцⷭ҇а, и҆́же є҆́сть а҆да́ръ.	в один день по всіх областях царя Артаксеркса, у тринадцятий день дванадцятого місяця, тобто місяця Адара. [Список з цього указу такий: великий цар Артаксеркс начальникам від Індії до Ефіопії над ста двадцятьма сімома областями і володарям, доброзичливцям нашим, радуватися. Багато хто, за надзвичайною добротою благодійників щедро нагороджені пошаною, надмірно загордилися і не тільки підданим нашим шукають, як заподіяти зло, але, не мігши наситити гордість, намагаються чинити підступи самим благодійникам своїм, не тільки втрачають почуття людської вдячності, але, чванячись пихатістю безумних, злочинно думають уникнути суду Бога, що все і завжди бачить. Але часто і багато хто, будучи наділеними владою, щоб влаштовувати справи друзів, які довірили їм, своїм переконанням роблять їх винуватцями пролиття невинної крови і піддають непоправним бідам, хитромудрістю підступної неправди обманюючи непорочну благодумність державних мужів. Це можна бачити не стільки з древніх історій, як ми сказали, скільки за ділами, злочинно звершеними перед вами тими, хто злобою негідно володарює. Тому потрібно турбуватися на майбутній час, щоб нам влаштувати царство спокійним для всіх людей у світі, не допускаючи змін, але справи, що виникають, обговорювати з належною передбачливістю. Так Аман Амадафів, македонянин, воістину чужий для перської крови і дуже далекий від нашої благости, був прийнятий у нас гостем, удостоївся прихильности, яку ми маємо до всякого народу, настільки, що був проголошений нашим батьком і шанований усіма, представляючи другу особу при царському престолі; але, не стримавши гордости, замислив позбавити нас влади і душі, а нашого спасителя і постійного благодійника Мардохея і непорочну спільницю царства Есфир, з усім народом їх, домагався різноманітними підступними діями погубити. У такий спосіб він думав зробити нас безлюдними, а державу Перську передати македонянам. Ми ж вважаємо юдеїв, засуджених цим лиходієм на знищення, не злошкідливими, а такими, що живуть за найсправедливішими законами, синами Вишнього, найвеличнішого живого Бога, Який дарував нам і предкам нашим царство у найкращому стані. Тому ви добре зробите, якщо не приведете до виконання грамот, надісланих Аманом Амадафовим; бо він, зробивши це, біля воріт Сузи повішений із усім домом, з волі Бога, що володіє усім, Який учинив йому негайно гідний суд. Список же з цього указу, виставивши на кожному місці відкрито, залиште юдеїв користуватися своїми законами і сприяйте їм, щоб тим, хто повставав на них під час скорботи, вони могли помститися у тринадцятий день дванадцятого місяця Адара, в самий той день. Бо Бог, Який володіє всім, замість загибелі обраного роду, влаштував їм таку радість. І ви, в числі шанованих свят ваших, проводьте цей знаменитий день з усіма веселощами, щоб і нині і після було пам’ятним спасіння для нас і для прихильних до нас персів і загибель тих, хто чинив нам підступи. Всяке місто або область взагалі, які не виконають цього, нещадно спустошаться мечем і вогнем і зробляться не тільки пустелею для людей, але і для звірів і птахів назавжди огидною].
13	13
Списа́нїе же є҆пїсто́лїи си́це бѣ̀: ца́рь вели́кїй а҆ртаѯе́рѯъ сꙋ́щымъ ѿ і҆нді́и да́же до є҆ѳїо́пїи сто̀ два́десѧти и҆ седми́мъ нача́лствѡмъ страна́ми ѡ҆блада́ющымъ и҆ вла́стелємъ на́мъ доброжела́телствꙋющымъ, ра́доватисѧ. Мно́зи мно́жайшею благодѣ́телствꙋющихъ бла́гостїю частѣ́е чествꙋ́еми па́че мѣ́ры возгордѣ́шасѧ, и҆ не то́чїю подчине́нныхъ на́мъ и҆́щꙋтъ ѡ́ѕло́бити, но дово́лства не могꙋ́ще снестѝ, и҆ свои̑мъ благодѣ́телємъ начина́ютъ кова́рствовати: и҆ благодаре́нїе не то́кмѡ ѿ человѣ̑къ ѿе́млюще, но є҆щѐ (по ѡ҆бы́чаю) не прїѧ́вшихъ благодѣѧ́нїй киче́ньми возне́сшесѧ, всѧ̑ прⷭ҇нѡ назира́ющагѡ бг҃а ненави́дѧщагѡ ѕла̀ мнѧ́тъ и҆збѣжа́ти сꙋда̀. Мно́гажды же и҆ мно́гихъ ѿ поста́вленныхъ на власте́хъ, и҆̀мже оу҆вѣ́рисѧ дрꙋгѡ́въ оу҆строѧ́ти дѣла̀, ласка́телство крове́й непови́нныхъ вино́вными поставлѧ́ѧ, подве́рже неꙋврачєва́ннымъ ѕлы̑мъ, ѕлонра́вїѧ ло́жнымъ прельще́нїемъ тѣ́хъ, и҆̀же прельща́ютъ неѕлоби́вое благосе́рдїе владѣ́ющихъ. Ви́дѣти же лѣ́ть є҆́сть на́мъ взыскꙋ́ющымъ не толи́кѡ ѿ дре́внихъ, ꙗ҆́коже преда́хомъ, і҆сто́рїй, є҆ли́кѡ ѿ тѣ́хъ, ꙗ҆́же сꙋ́ть при нога́хъ непрепо́добнѡ содѣ̑ланнаѧ гꙋби́телствомъ недосто́йнѡ владѣ́ющихъ. Сегѡ̀ ра́ди внима́ти надлежи́тъ по си́хъ, во є҆́же ца́рство безмѧте́жно всѣ̑мъ человѣ́кѡмъ съ ми́ромъ оу҆стро́ити, не оу҆потреблѧ́юще премене́нїй, приходѧ҆щаѧ же пред̾ ѻ҆чеса̀ всегда̀ съ прили́чнымъ предваре́нїемъ разсꙋжда́юще. Є҆гда́ бо а҆ма́нъ а҆мадаѳꙋ́евъ македѡ́нѧнинъ, и҆́стннѡ чꙋ́ждь пе́рсскїѧ кро́ве и҆ мно́гѡ ѿстоѧ́щь ѿ на́шеѧ бла́гости, страннолю́бнѡ прїѧ́тый ѿ на́съ, толи́кое человѣколю́бїе, є҆́же ко всѧ́комꙋ ꙗ҆зы́кꙋ и҆мѣ́емъ, полꙋчѝ, ꙗ҆́кѡ нарица́тисѧ є҆мꙋ̀ ѻ҆тце́мъ на́шимъ, и҆ покланѧ́емомꙋ ѿ всѣ́хъ, второ́е ца́рскагѡ престо́ла лицѐ содержа́ти: неꙋмѣ́рителенъ же въ го́рдости прилѣ́жнѡ и҆ска́лъ, ка́кѡ бы на́съ ѡ҆́бласти и҆ живота̀ лиши́ти, кꙋ́инѡ же на́шего блюсти́телѧ и҆ всегда́шнѧго благодѣ́телѧ мардохе́а и҆ непоро́чнꙋю ца́рства соѡ́бщницꙋ є҆сѳи́рь со всѣ́мъ и҆́хъ пле́менемъ многоилете́нными хи́тростей прельще́ньми и҆́щꙋщь на погꙋбле́нїе: си́ми бо ѡ҆́бразы возмнѣ̀ на́съ лиши́въ блюсти́телей взѧ́ти, и҆ вла́сть пе́рсскꙋю ко македѡ́нѧнѡмъ пренестѝ. Мы́ же і҆ꙋде́ѡвъ, ѿ трегꙋби́телнагѡ сегѡ̀ въ погꙋбле́нїе пре́данныхъ, ѡ҆брѣта́емъ не ѕлотво́рныхъ, но пра́веднѣйшими оу҆иравлѧ́емыхъ закѡ́ны, и҆ сꙋ́щихъ сынѡ́въ вы́шнѧгѡ, превелича́йнагѡ жива́гѡ бг҃а, оу҆правлѧ́ющагѡ на́мъ же и҆ прароди́телємъ на́шымъ ца́рствїе въ до́брѣйшемъ состоѧ́нїи. До́брѣ оу҆̀бо сотвори́те не оу҆потреблѧ́юще ѿ а҆ма́на а҆мадаѳꙋ́ева по́сланныхъ писа́нїй, поне́же ѻ҆́нъ сїѧ̑ содѣ́лавый при вратѣ́хъ сꙋ́сскихъ со всѣ́мъ до́момъ свои́мъ повѣ́шенъ є҆́сть, досто́йный є҆мꙋ̀ вско́рѣ сꙋ́дъ возда́вшемꙋ всѣ́ми владѣ́ющемꙋ бг҃ꙋ. Спїса́нїе же є҆пїсто́лїи сеѧ̀ предложи́вше на всѧ́цѣ́мъ мѣ́стѣ со дерзнове́нїемъ, ѡ҆ста́вите і҆ꙋде́ѡвъ оу҆потреблѧти своѧ̑ зако́ны, спомоществꙋ́юще и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ да во вре́мѧ ско́рби воста́вшымъ на ни́хъ ѿмстѧ́тъ въ третїйна́десѧть де́нь вторагѡна́десѧть мцⷭ҇а а҆да́ра въ са́мый то́й де́нь: въ се́й бо (де́нь) всемогꙋ́щїй бг҃ъ вмѣ́стѡ погꙋбле́нїѧ и҆збра́ннагѡ ро́да сотворѝ и҆̀мъ весе́лїе. И҆ вы̀ оу҆́бо во и҆мени́тыхъ ва́шихъ пра́здницѣхъ знмени́тый де́нь со всѧ́кою ра́достїю провожда́йте, да и҆ нн҃ѣ, и҆ по си́хъ спасе́нїе на́мъ оу҆́бѡ и҆ доброжела́тєлнымъ пе́рсѡъ бꙋ́детъ, навѣтꙋ́ющымъ же на́съ въ па́мѧть погꙋбле́нїѧ. Всѧ́къ же гра́дъ и҆лѝ страна̀, ꙗ҆́же по си̑мъ не сотвори́тъ, всѧ́чески мече́мъ и҆ ѻ҆гне́мъ съ толи́кимъ потреби́тсѧ гнѣ́вомъ, ꙗ҆́кѡ не то́кмѡ человѣ́кѡмъ непрохо́дна, но и҆ ѕвѣрє́мъ и҆ пти́цамъ во всѧ́кое вре́мѧ ме́рзостнѣйша ѡ҆ста́витсѧ. И҆ списа́нїѧ сїѧ̑ да предложа́тсѧ ѻ҆чеви́днѡ во все́мъ ца́рствѣ, є҆́же готѡ́вымъ бы́ти всѣ̑мъ і҆ꙋде́ѡмъ на се́й де́нь ра́товати свои́хъ проти́вныхъ.	Список з цього указу надіслати в кожну область, як закон, проголошений для всіх народів, щоб юдеї готові були до того дня мститися ворогам своїм.
14	14
Кѡ́нницы оу҆̀бо и҆зыдо́ша спѣ́шнѡ повелѣ̑ннаѧ ѿ царѧ̀ соверши́ти. Предлага́шесѧ же повелѣ́нїе и҆ въ сꙋ́сѣхъ.	Гінці, які поїхали верхи на швидких конях царських, погнали швидко і поспішно, з царським повелінням. Указ був оголошений і в Сузах, престольному місті.
15	15
И҆ мардохе́й и҆зы́де ѡ҆блече́нъ въ ца́рскꙋю ѻ҆де́ждꙋ и҆ вѣне́цъ и҆мꙋ́щь златы́й, дїади́мꙋ вѷссо́ннꙋю, червле́нꙋю. Ви́дѣвше же сꙋ́щїи въ сꙋ́сѣхъ возра́довашасѧ,	І Мардохей вийшов від царя в царському одіянні яхонтового і білого кольору й у великому золотому вінці, і в мантії висонній і пурпуровій. І місто Сузи звеселилося і зраділо.
16	16
ꙗ҆́кѡ і҆ꙋде́ѡмъ бы́сть свѣ́тъ и҆ весе́лїе:	А в юдеїв було тоді просвітлення і радість, і веселощі, і торжество.
17	17
во (всѧ́цѣмъ) гра́дѣ и҆ странѣ̀, и҆дѣ́же а҆́ще предлага́шесѧ повелѣ́нїе ра́дость и҆ весе́лїе бѣ̀ і҆ꙋде́ѡмъ, пирова́нїе и҆ оу҆тѣше́нме. И҆ мно́зи ѿ ꙗ҆зы̑къ ѡ҆брѣ́зовахꙋсѧ и҆ зако́нъ і҆ꙋде́йскїй прїима́хꙋ, стра́ха ра́ди і҆ꙋде́йскагѡ.	І в усякій області й у всякому місті, у всякому місці, куди тільки доходило повеління царя й указ його, була радість в юдеїв і веселощі, бенкет і святковий день. І багато з народів країни зробилися юдеями, тому що напав на них страх перед юдеями.
Глава́ ѳ҃	Глава 9

1	1
Во вторыйна́десѧть мцⷭ҇ъ, и҆же є҆́сть а҆да́ръ, въ третїйна́десѧть де́нь мцⷭ҇а прїидо́ша писа̑нїѧ ѿ царѧ̀.	У дванадцятий місяць, тобто в місяць Адар, у тринадцятий день його, в який припав час виконати повеління царя й указ його, у той день, коли вороги юдеїв сподівалися взяти владу над ними, а вийшло навпаки, що самі юдеї взяли владу над ворогами своїми, —
2	2
Въ то́й же день погибо́ша сꙋпоста́ты і҆ꙋде́євъ: ни є҆ди́нъ бо сопроти́висѧ и҆̀мъ боѧ́сѧ и҆́хъ.	зібралися юдеї в містах своїх по всіх областях царя Артаксеркса, щоб накласти руку на лиходіїв своїх; і ніхто не міг встояти перед лицем їх, тому що страх перед ними напав на всі народи.
3	3
Нача́лствꙋющїи бо стра́намъ и҆ власти́телїе и҆ ца́рстїи книгѡ́чїѧ почита́хꙋ і҆ꙋдє́й:	І всі князі в областях і сатрапи, й областеначальники, і виконавці справ царських підтримували юдеїв, тому що напав на них страх перед Мардохеєм.
4	4
стра́хъ бо мардохе́евъ належа́ше на ни́хъ.	Бо великим був Мардохей у домі в царя, і слава про нього ходила по всіх областях, тому що цей чоловік, Мардохей, піднімався вище і вище.
5	5
Приложи́сѧ бо повелѣ́нїе царе́во и҆менова́тисѧ є҆мꙋ̀ по всемꙋ̀ ца́рствїю.	І нищили юдеї всіх ворогів своїх, вбиваючи мечем, умертвлюючи і знищуючи, і чинили з ворогами своїми за своєю волею.
6	6
И҆ въ сꙋ́сѣхъ гра́дѣ и҆зби́ша і҆ꙋде́є пѧ́ть сѡ́тъ мꙋже́й:	У Сузах, місті престольному, умертвили юдеї і погубили п’ятсот чоловік;
7	7
Фарса́на, неста́нна и҆ делфѡ́на, и҆ фасга́на	і Паршандафу і Далфона й Асфафу,
8	8
и҆ фардаѳа́на, и҆ варе́а и҆ сарвака́на,	і Порафу й Адалью й Аридафу,
9	9
и҆ мармасі́ма и҆ рꙋфе́а, и҆ а҆рсе́а и҆ завꙋѳеѳа́ма,	і Пармашфу й Арисая й Аридая і Ваієзафу, —
10	10
де́сѧть сынѡ́въ а҆ма́на а҆мадаѳꙋ́ева вꙋге́анина врага̀ і҆ꙋдеѡмъ, и҆́же ѿ ѳармаѳе́а, и҆ разгра́биша въ то́й де́нь (и҆мѣ̑нїѧ и҆́хъ):	десятьох синів Амана, сина Амадафа, ворога юдеїв, умертвили вони, а на грабунок не простягли руки своєї.
11	11
и҆ сказа́ша число̀ и҆збїе́нныхъ царю̀ въ сꙋ́сѣхъ гра́дѣ.	У той же день донесли цареві про кількість умертвлених у Сузах, престольному місті.
12	12
И҆ речѐ ца́рь ко є҆сѳи́ри: и҆зби́ша і҆ꙋде́є въ сꙋ́сѣъ гра́дѣ пѧ́ть сѡ́тъ мꙋже́й, по ѡ҆крє́стнымъ же страна́мъ коли́кѡ, мни́ши, погꙋби́ша; и҆ чесогѡ̀ є҆щѐ проси́ши, и҆ бꙋ́детъ тѝ;	І сказав цар цариці Есфирі: у Сузах, місті престольному, умертвили юдеї і погубили п’ятсот чоловік і десятьох синів Амана; що ж зробили вони в інших областях царя? Яке бажання твоє? і воно буде задовільнене. І яке ще прохання твоє? воно буде виконане.
13	13
И҆ речѐ є҆сѳи́рь ко царю̀: да да́стсѧ та́кожде і҆ꙋде́ѡмъ твори́ти заꙋ́тра, ꙗ҆́кѡ да повѣ́сѧтъ де́сѧть сынѡ́въ а҆ма́новыхъ.	І сказала Есфир: якщо царю благоугодно, то нехай було б дозволено юдеям, які у Сузах, робити те саме і завтра, що сьогодні, і десятьох синів Аманових нехай би повісили на дереві.
14	14
И҆ повелѣ̀ ца́рь та́кѡ бы́ти, и҆ попꙋстѝ і҆ꙋде́ѡмъ внѣ̀ гра́да повѣ́сити тѣлеса̀ сынѡ́въ а҆ма́новыхъ.	І наказав цар зробити так; і даний на це указ у Сузах, і десятьох синів Аманових повісили.
15	15
И҆ собра́шасѧ і҆ꙋде́є, и҆̀же въ сꙋ́сѣхъ, въ четвертыйна́десѧть дее́нь а҆да́ра, и҆ и҆зби́ша мꙋже́й три́ста, и҆ ничто́же разгра́биша.	І зібралися юдеї, що у Сузах, також і в чотирнадцятий день місяця Адара й умертвили у Сузах триста чоловік, а на грабунок не простягли руки своєї.
16	16
Про́чїи же і҆ꙋде́є, и҆̀же во ца́рствїи, собра́шасѧ и҆ себѣ̀ помога́хꙋ и҆ почи́ша ѿ бра́ней: и҆зби́ша бо ѿ ни́хъ пѧтьна́десѧть ты́сѧщъ въ третїйна́десѧть а҆да́ра, и҆ ничто́же расхи́тиша.	Й інші юдеї, які знаходилися в царських областях, зібралися, щоб стати на захист життя свого і бути спокійними від ворогів своїх, і умертвили з ворогів своїх сімдесят п’ять тисяч, а на грабунок не простягли руки своєї.
17	17
И҆ почи́ша въ четвертыйна́десѧть де́нь тогѡ́жде мцⷭ҇а и҆ провожда́хꙋ то́й де́нь оу҆покое́нїѧ съ ра́достїю и҆ весе́лїемъ.	Це було у тринадцятий день місяця Адара; а в чотирнадцятий день цього ж місяця вони заспокоїлися і зробили його днем бенкету і веселощів.
18	18
І҆ꙋде́є же въ сꙋ́сѣхъ гра́дѣ собра́шасѧ и҆ въ четвертыйна́десѧть почи́ша: проводи́ша же и҆ пѧтыйна́десѧть съ ра́достїю и҆ весе́лїемъ.	Юдеї ж, які у Сузах, збиралися в тринадцятий день його й у чотирнадцятий день його, а у п’ятнадцятий день його заспокоїлися і зробили його днем бенкету і веселощів.
19	19
Сегѡ̀ ра́ди і҆ꙋде́є разсѣ́ѧннїи во всѧ́цѣй странѣ̀ внѣ́шней провожда́ютъ четвертыйна́десѧть де́нь а҆да́ра бла́гъ съ весе́лїемъ, посыла́юще ча̑сти кі́йждо бли́жнемꙋ: живꙋ́щїй же въ митропо́лїѧхъ и҆ въ пѧтыйна́десѧть де́нь а҆да́ра весе́лїѧ благі́й провожда́ютъ, посыла́юще ча̑сти бли̑жним.	Тому юдеї сільські, які живуть у селищах відкритих, проводять чотирнадцятий день місяця Адара у веселощах і бенкеті, як день святковий, роблячи подарунки одне одному; [ті ж, що живуть у митрополіях, і п’ятнадцятий день Адара проводять у добрих веселощах, посилаючи подарунки ближнім].
20	20
Написа̀ же мардохе́й словеса̀ сїѧ̑ въ кни́гꙋ и҆ посла̀ і҆ꙋде́ѡмъ, є҆ли́цы бѣ́ша въ ца́рствїи а҆ртаѯе́рѯовѣ, бли́з̾ и҆ дале́че сꙋ́щымъ,	І описав Мардохей ці події і послав листи до всіх юдеїв, які в областях царя Артаксеркса, до близьких і до далеких,
21	21
оу҆ста́вити дни̑ сїѧ̑ бла̑ги, є҆́же провожда́ти четвертыйна́десѧть и҆ пѧтыйна́десѧть де́нь а҆да́ра:	про те, щоб вони встановили щорічно святкування у себе чотирнадцятого дня місяця Адара і п’ятнадцятого дня його,
22	22
въ си́хъ бо дне́хъ почи́ша і҆ꙋде́є ѿ вра̑гъ свои́хъ: и҆ мцⷭ҇ъ а҆да́ръ, и҆́же ѡ҆брати́сѧ и҆̀мъ ѿ пла́ча въ ра́дость и҆ ѿ болѣ́зни во благі́й де́нь, провожда́ти ве́сь во благи́хъ дне́хъ ра́дости и҆ весе́лїѧ, посыла́юще ча̑сти ко дрꙋгѡ́мъ и҆ ни́щымъ.	як таких днів, у які юдеї зробилися спокійними від ворогів своїх, і як такого місяця, в який перетворився їх сум на радість, і нарікання — на день святковий, — щоб зробили їх днями бенкету і веселощів, посилаючи подарунки одне одному і милостині бідним.
23	23
И҆ прїѧ́ша і҆ꙋде́є, ꙗ҆́коже написа̀ и҆̀мъ мардохе́й:	І прийняли юдеї те, що вже самі почали робити, і про що Мардохей написав до них,
24	24
ка́кѡ а҆ма́нъ а҆мадаѳꙋ́евъ македѡ́нѧнинъ ра́товаше і҆ꙋдеєвъ, и҆ ка́кѡ и҆знесѐ сꙋ́дъ и҆ жре́бїй, є҆́же погꙋби́ти и҆̀хъ,	як Аман, син Амадафа, вугеянин, ворог усіх юдеїв, думав погубити юдеїв і кидав пур, жереб, про знищення і погублення їх,
25	25
и҆ ꙗ҆́кѡ вни́де ко царю̀, глаго́лѧ, да повѣ́ситъ мардохе́а: є҆ли̑ка нача̀ наводи́ти на і҆ꙋдє́и ѕла́ѧ, на него̀ бы́ша, и҆ повѣ́шенъ бы́сть са́мъ и҆ ча̑да є҆гѡ̀.	і як Есфир дійшла до царя, і як цар наказав новим листом, щоб злий намір Амана, який він задумав на юдеїв, обернувся на голову його, і щоб повісили його і синів його на дереві.
26	26
Сегѡ̀ ра́ди нареко́шасѧ дні́е сі́и фꙋрі́мъ ра́ди жрє́бїй, занѐ дїале́ктомъ и҆́хъ жрє́бїи нарица́ютсѧ фꙋрі́мъ, ра́ди слове́съ є҆пїсто́лїи сеѧ̀, и҆ є҆ли̑ка пострада́ша си́хъ ра́ди, и҆ є҆ли̑ка и҆̀мъ приключи́шасѧ.	Тому і назвали ці дні Пурим, від імені: пур [*жереб, бо мовою їх жереби називаються пурим]. Тому, згідно з усіма словами цього листа і з тим, що самі бачили і до чого доходило в них,
27	27
Оу҆ста́ви оу҆́бѡ, и҆ та́кѡ прїѧ́ша і҆ꙋде́є на себѐ и҆ на сѣ́мѧ своѐ и҆ на ириложи́вшихсѧ къ ни̑мъ, нижѐ и҆на́че да оу҆потреблѧ́ютъ: дні́е же сі́и па́мѧти соверша́еми по ро́дꙋ и҆ ро́дꙋ, и҆ гра́дꙋ и҆ ѻ҆те́чествꙋ и҆ странѣ̀.	ухвалили юдеї і прийняли на себе і на дітей своїх і на всіх, хто приєднується до них, неодмінно, щоб святкувати ці два дні, за написаним про них і у свій для них час, кожного року;
28	28
Дні́е же сі́и фꙋрі́мъ да провожда́ютъ во всѧ́кое лѣ́то, и҆ па́мѧть да не ѡ҆скꙋдѣ́етъ ѿ родѡ́бъ.	і щоб дні ці були пам’ятні і святкувалися в усі роди у кожнім племені, у кожній області й у кожному місті; і щоб дні ці Пурим не скасовувалися в юдеїв, і пам’ять про них не зникла у дітей їхніх.
29	29
И҆ написа̀ є҆сѳи́рь царица дщѝ а҆мїнада́влѧ и҆ мардохе́й і҆ꙋде́анинъ, є҆ли̑ка сотвори́ша во оу҆твержде́нїе є҆пїсто́лїи ѡ҆ дне́хъ фꙋрі́мъ.	Написала також цариця Есфир, дочка Абихаїла, і Мардохей юдеянин, з усією наполегливістю, щоб виконували цей новий лист про Пурим;
30	30
И҆ мардохе́й и҆ є҆сѳи́рь цари́ца оу҆ста́виста себѣ̀ са́ми, и҆ тогда̀ оу҆ста́виста въ постѣ̀ свое́мъ совѣ́тъ сво́й.	і послали листи до усіх юдеїв у сто двадцять сім областей царства Артаксерксового зі словами миру і правди,
31	31
И҆ є҆сѳи́рь сло́во поста́ви во вѣ́ки, и҆ напи́сано бы́сть въ па́мѧть.	щоб вони твердо зберігали ці дні Пурим у свій час, який встановив про них Мардохей юдеянин і цариця Есфир, і як вони самі призначали їх для себе і для дітей своїх у дні посту і волання.
Глава́ і҃	Глава 10

1	1
Написа́ же ца́рь по всемꙋ̀ ца́рствїю своемꙋ̀, є҆́же на землѝ и҆ на мо́ри,	Потім наклав цар Артаксеркс податки на землю і на острови морські.
2	2
и҆ си́лꙋ свою̀, и҆ мꙋ́жествєннаѧ и҆справлє́нїѧ, бога́тство же и҆ сла́вꙋ ца́рствїѧ своегѡ̀: сѐ, пи̑сана сꙋ́ть въ кни́зѣ царе́й пе́рсскихъ и҆ ми́дскихъ, на па́мѧть.	Утім, усі діла сили його і могутности його і докладне свідчення про велич Мардохея, якою звеличив його цар, записані в книзі денних записів царів мідійських і перських,
3	3
Мардохе́й бо вторы́й бѣ̀ по царѝ а҆ртаѯе́рѯѣ, и҆ вели́къ бѣ̀ во ца́рствїи и҆ просла́вленъ ѿ і҆ꙋдє́й и҆ люби́мь, повѣ́даше содѣ̑ѧннаѧ всемꙋ̀ ꙗ҆зы́кꙋ своемꙋ̀. И҆ речѐ мардохе́й: ѿ бг҃а бы́ша сїѧ̑: помѧнꙋ́хъ бо ѡ҆ со́нїи, є҆́же ви́дѣхъ ѡ҆ словесѣ́хъ си́хъ, ниже́ бо преминꙋ̀ ѿ си́хъ сло́во: ма́лый и҆сто́чникъ, и҆́же бы́сть рѣка̀, и҆ бѣ̀ свѣ́тъ, и҆ со́лнце, и҆ вода̀ мно́га. Є҆сѳи́рь є҆́сть рѣка̀, ю҆́же поѧ̀ ца́рь и҆ сотворѝ цари́цꙋ: два́ же ѕмі̑а, а҆́зъ є҆́смь и҆ а҆ма́нъ: ꙗ҆зы́цы же (сꙋ́ть), и҆̀же собра́шасѧ и҆стреби́ти и҆́мѧ і҆ꙋде́ѡвъ: ꙗ҆зы́къ же мо́й се́й є҆́сть і҆и҃ль, вопи́вшїй ко бг҃ꙋ, и҆ спасо́шасѧ: и҆ сп҃сѐ гдⷭ҇ь лю́ди своѧ̑ и҆ и҆зба́ви на́съ гдⷭ҇ь ѿ всѣ́хъ ѕѡ́лъ си́хъ: и҆ сотворѝ бг҃ъ зна́мєнїѧ и҆ чꙋдеса̀ вє́лїѧ, ꙗ҆̀же не бы́ша во ꙗ҆зы́цѣхъ. Сегѡ̀ ра́ди сотворѝ два̀ жрє́бїѧ, є҆ди́нъ лю́демъ бж҃їимъ и҆ є҆ди́нъ всѣ̑мъ ꙗ҆зы́кѡмъ: и҆ и҆зыдо́ста два̀ жрє́бїѧ сїѧ̑ въ ча́съ и҆ вре́мѧ и҆ въ де́нь сꙋда̀ пред̾ бг҃омъ во всѣ́хъ ꙗ҆зы́цѣхъ: и҆ помѧнꙋ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ лю́ди своѧ̑ и҆ ѡ҆правда̀ достоѧ́нїе своѐ: и҆ бꙋ́дꙋтъ и҆̀мъ дні́е сі́и (пра́здничнїи) въ мцⷭ҇ъ а҆да́ръ, въ четвертыйна́десѧть и҆ пѧтыйна́десѧть де́нь мцⷭ҇а тогѡ́жде, съ собо́ромъ и҆ ра́достїю и҆ съ весе́лїемъ пред̾ бг҃омъ, въ ро́дъ во вѣ́ки въ лю́дехъ свои́хъ і҆и҃ли. Въ лѣ́то четве́ртое ца́рствїѧ птоломе́ева и҆ клеопа́тры, внесѐ досїѳе́й, и҆́же глаго́лашесѧ бы́ти свѧще́нникъ и҆ леѵі́тъ, и҆ птоломе́й сы́нъ є҆гѡ̀, предлежа́щꙋю є҆пїсто́лїю ѡ҆ (дне́хъ) фꙋрі́мъ, ю҆́же ска́зовахꙋ, ꙗ҆́кѡ и҆столкова̀ лѷсїма́хъ сы́нъ птоломе́евъ, живы́й во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.	так само як і те, що Мардохей юдеянин був другим після царя Артаксеркса і великим у Юдеї і улюбленим у безлічі братів своїх, бо шукав добра народу своєму й говорив про благо всього племені свого. [І сказав Мардохей: від Бога було це, бо я згадав сон, який я бачив про ці події; не залишилося у ньому нічого несповненим. Мале джерело зробилося рікою, і було світло і сонце і безліч води: ця ріка є Есфир, яку взяв собі за дружину цар і зробив царицею. А два змії – це я й Аман; народи – це ті, що зібралися знищити ім’я юдеїв; а народ мій – це ізраїльтяни, які взивали до Бога і спасені. І спас Господь народ Свій, і визволив нас Господь від усього цього лиха, і звершив Бог знамення і чудеса великі, яких не бувало між язичниками. Так влаштував Бог два жереби: один для народу Божого, а другий для усіх язичників, і вийшли ці два жереби у годину і час і в день суду перед Богом і всіма язичниками. І згадав Господь про народ Свій і виправдав насліддя Своє. І будуть святкуватися ці дні місяця Адара, у чотирнадцятий і п’ятнадцятий день цього місяця, з торжеством і радістю і веселощами перед Богом, у роди вічні, у народі Його Ізраїлі. У четвертий рік царювання Птоломея і Клеопатри Досифей, який, кажуть, був священиком і левитом, і Птоломей, син його, принесли у Олександрію це послання про Пурим, яке, кажуть, витлумачив Лисимах, син Птоломея, який був у Єрусалимі.]

← І҆ꙋді́ѳ*

Маккаве́йскаѧ 1-ѧ* →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт