Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Маккаве́йскаѧ 1-ѧ*

Порівняти:

⇄

Маккаве́йскаѧ 1-ѧ*	Перша книга Маккавейська*
	* Книги Маккавейські перекладені з грецької, тому що в єврейському тексті їх немає.
Глава́ а҃	Глава 1

1	1
И҆ бы́сть, є҆гда̀ поража́ше а҆леѯа́ндръ македѡ́нскїй сы́нъ фїлі́ппа, и҆́же и҆зы́де ѿ землѝ хеттїи́мъ, поразѝ и҆ да́рїа царѧ̀ пе́рсскаго и҆ ми́дскаго, и҆ воцари́сѧ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀ пе́рвый во є҆лла́дѣ,	Після того, як Олександр, син Филипа, македонянин, який вийшов із землі Киттим, уразив Дарія, царя Перського і Мідійського, і став царем замість нього спершу над Елладою, —
2	2
и҆ соста́ви бра̑ни мнѡ́ги, и҆ ѡ҆держа̀ твєрды́ни мнѡ́ги, и҆ оу҆бѝ цари̑ зє́мскїѧ,	він провів багато воєн і оволодів багатьма укріпленими місцями, й убивав царів землі.
3	3
и҆ про́йде да́же до кра́євъ землѝ, и҆ взѧ̀ коры̑сти мно́гихъ ꙗ҆зы́кѡвъ. и҆ оу҆молчѐ землѧ̀ пред̾ ни́мъ. и҆ возвы́сисѧ, и҆ вознесе́сѧ се́рдце є҆гѡ̀.	І пройшов до меж землі й узяв здобич від багатьох народів; і замовкла земля перед ним, і він піднісся, і загордувало серце його.
4	4
И҆ собра̀ си́лꙋ крѣ́пкꙋ ѕѣлѡ̀, и҆ нача́лствова над̾ страна́ми и҆ ꙗ҆зы̑ки и҆ мꙋчи́тельми, и҆ бы́ша є҆мꙋ̀ въ да́нники.	Він зібрав дуже сильне військо і панував над областями і народами і володарями, і вони зробилися його данниками.
5	5
И҆ по си́хъ падѐ на ло́же и҆ позна̀, ꙗ҆́кѡ оу҆мира́етъ:	Після того він зліг у постіль і, відчувши, що помирає,
6	6
и҆ созва̀ ѻ҆́троки своѧ̑ благорѡ́дныѧ, и҆̀же съ ни́мъ бѧ́хꙋ совоспита́ни ѿ ю҆́ности є҆гѡ̀, и҆ раздѣлѝ и҆̀мъ ца́рство своѐ є҆щѐ жи́въ сы́й.	покликав знатних слуг своїх, які виховувалися з ним від юности, і розділив їм своє царство ще за життя свого.
7	7
И҆ ца́рствова а҆леѯа́ндръ лѣ́тъ двана́десѧть и҆ оу҆́мре.	Олександр царював дванадцять років і помер.
8	8
И҆ ѡ҆блада́ша ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ кі́йждо въ мѣ́стѣ свое́мъ.	І володарювали слуги його кожен у своєму місці.
9	9
И҆ возложи́ша всѝ дїади̑мы по сме́рти є҆гѡ̀, и҆ сы́нове и҆́хъ по ни́хъ лѣ̑та мнѡ́га, и҆ оу҆мно́жиша ѕла̑ѧ на землѝ.	І після смерти його усі вони поклали на себе вінці, а після них і сини їхні протягом багатьох літ; і примножили зло на землі.
10	10
И҆ и҆зы́де ѿ ни́хъ ко́рень грѣха̀ а҆нтїо́хъ є҆пїфа́нъ, сы́нъ а҆нтїо́ха царѧ̀, и҆́же бѣ̀ зало́гомъ въ ри́мѣ: и҆ ца́рствова въ лѣ́тѣ сто̀ три́десѧть седмѣ́мъ ца́рства є҆́ллинскагѡ.	І вийшов від них корінь гріха — Антиох Єпифан, син царя Антиоха, який був заручником у Римі, і став царем у сто тридцять сьомому році царства Еллінського.
11	11
Во дне́хъ тѣ́хъ и҆зыдо́ша ѿ і҆и҃лѧ сы́нове беззако́ннїи и҆ наꙋсти́ша мно́гихъ глаго́люще: по́йдемъ и҆ завѣща́емъ завѣ́тъ съ ꙗ҆зы̑ки, и҆̀же ѡ҆́крестъ на́съ, ꙗ҆́кѡ ѿне́лѣже ѿлꙋчи́хомсѧ ѿ ни́хъ, ѡ҆брѣто́ша на́съ мнѡ́га ѕла̑ѧ.	У ті дні вийшли з Ізраїля сини беззаконні і переконували багатьох, говорячи: підемо й укладемо союз з народами, які оточують нас, бо з тих пір, як ми відокремилися від них, спіткало нас багато бід.
12	12
И҆ благоꙋви́дѣсѧ сло́во во ѻ҆́чїю и҆́хъ:	І добрим здалося це слово в очах їхніх.
13	13
и҆ пред̾избра́шасѧ нѣ́цыи ѿ люді́й и҆ и҆до́ша ко царю̀: и҆ дадѐ и҆̀мъ вла́сть твори́ти ѡ҆правда̑нїѧ ꙗ҆зы́чєскаѧ.	Деякі з народу виявили бажання і вирушили до царя; і він дав їм право виконувати установлення язичницькі.
14	14
И҆ созда́ша (себѣ̀) оу҆чи́лище во і҆ерⷭ҇ли́мѣ по зако́нѡмъ ꙗ҆зы́чєскимъ.	Вони побудували в Єрусалимі училище за звичаєм язичницьким
15	15
И҆ сотвори́ша себѣ̀ неѡбрѣ́занїе, и҆ ѿстꙋпи́ша ѿ завѣ́та ст҃а́гѡ, и҆ сопрѧго́шасѧ ꙗ҆зы́кѡмъ, и҆ прода́шасѧ є҆́же твори́ти лꙋка́вое.	і встановили у себе необрізання, і відступили від святого завіту, і з’єдналися з язичниками, і продалися, щоб чинити зло.
16	16
И҆ оу҆гото́васѧ ца́рство пред̾ а҆нтїо́хомъ: и҆ оу҆мы́сли ца́рствовати во є҆гѵ́птѣ, ꙗ҆́кѡ да ца́рствꙋетъ над̾ двѣма̀ ца́рствома.	Коли Антиох побачив, що царство зміцнилося, взявся стати царем над Єгиптом, щоб царювати над двома царствами,
17	17
И҆ вни́де во є҆гѵ́петъ въ наро́дѣ тѧ́жцѣ, на колесни́цахъ и҆ на сло́нѣхъ, и҆ на вса́дникахъ и҆ на корабле́хъ мно́гихъ.	й увійшов він у Єгипет із сильним ополченням, з колісницями, і слонами, і вершниками, і численними кораблями;
18	18
И҆ соста́ви бра́нь на птоломе́а царѧ̀ є҆гѵ́петскаго: и҆ оу҆боѧ́сѧ птоломе́й ѿ лица̀ є҆гѡ̀ и҆ побѣжѐ, и҆ падо́ша ꙗ҆́звени мно́зи.	і вступив у битву із Птоломеєм, царем Єгипетським; і убоявся Птоломей від лиця його і кинувся навтіки, і багато упало поранених.
19	19
И҆ взѧ́ша гра́ды твє́рды въ землѝ є҆гѵ́петстѣй: и҆ взѧ̀ кѡры́сти землѝ є҆гѵ́петскїѧ.	І оволоділи вони укріпленими містами у землі Єгипетській, і узяв він здобич із землі Єгипетської.
20	20
И҆ ѡ҆брати́сѧ а҆нтїо́хъ, повнегда̀ поразѝ є҆гѵ́пта во сто̀ четы́редесѧть тре́тїе лѣ́то: и҆ взы́де на і҆и҃лѧ и҆ на і҆ерⷭ҇ли́мъ въ наро́дѣ тѧ́жцѣ,	Після поразки Єгипту Антиох повернувся у сто сорок третьому році і пішов проти Ізраїля, і вступив у Єрусалим із сильним ополченням;
21	21
и҆ вни́де во свѧти́лище съ горды́нею, и҆ взѧ̀ ѻ҆лта́рь златы́й и҆ свѣти́лникъ свѣ́щный и҆ всѧ̑ сосꙋ́ды є҆гѡ̀,	увійшов у святилище з пихатістю і взяв золотий жертовник, світильник і всі сосуди його,
22	22
и҆ трапе́зꙋ предложе́нїѧ и҆ возлїѧ́лники, и҆ фїа́лы и҆ кади̑лницы златы̑ѧ, и҆ катапета́смꙋ и҆ вѣнцы̀ и҆ оу҆краше́нїе злато́е, є҆́же на лицы̀ це́ркви (бѧ́ше), и҆ сокрꙋшѝ всѧ̑:	і трапезу предкладення, й узливальниці, і чаші, і кадильниці золоті, і завісу, і вінці, і золоту прикрасу, що була ззовні храму, і все обібрав.
23	23
и҆ взѧ̀ сребро̀ и҆ зла́то и҆ сосꙋ́ды вожделѣ̑нныѧ: и҆ взѧ̀ сокрѡ́вища та̑йнаѧ, и҆̀хже ѡ҆брѣ́те.	Узяв і срібло, і золото, і дорогоцінні сосуди, і взяв сховані скарби, які відшукав.
24	24
И҆ взе́мъ всѧ̑ ѿи́де въ зе́млю свою̀, и҆ сотворѝ оу҆бі́йство, и҆ глаго́ла въ го́рдости вели́цѣй.	І, взявши все, вирушив у землю свою і вчинив убивства, і говорив з великою гордовитістю.
25	25
И҆ бы́сть пла́чь вели́къ во і҆и҃ли на всѧ́цѣмъ мѣ́стѣ и҆́хъ.	Тому був великий плач в Ізраїлі, в усіх місцях його.
26	26
И҆ возстена́ша нача̑лницы и҆ старѣ̑йшины, дѣ̑вы и҆ ю҆́нѡши и҆знемого́ша, и҆ красота̀ же́нскаѧ и҆змѣни́сѧ.	Стогнали начальники і старійшини, знемагали діви і юнаки, і змінилася краса жіноча.
27	27
Всѧ́къ жени́хъ прїѧ̀ пла́чь, и҆ сѣдѧ́щаѧ на ѻ҆дрѣ̀ бра́чнѣ бы́сть въ печа́ли.	Усякий наречений віддавався плачу, і та, що сиділа у шлюбному чертозі, була у скорботі.
28	28
И҆ потрѧсе́сѧ землѧ̀ на ѡ҆бита́ющихъ на не́й, и҆ ве́сь до́мъ і҆а́кѡвль ѡ҆блече́сѧ стꙋдо́мъ.	Затремтіла земля за тих, що жили на ній, і весь дім Якова зодягнувся у сором.
29	29
И҆ по двою̀ лѣ̑тꙋ дні́й посла̀ ца́рь нача́лника да́немъ во гра́ды і҆ꙋ̑дины. и҆ прїи́де во і҆ерⷭ҇ли́мъ съ наро́домъ вели́кимъ	Після двох років послав цар начальника податей у міста Іуди, і він прийшов у Єрусалим з великим натовпом;
30	30
и҆ глаго́ла къ ни̑мъ словеса̀ ми̑рнаѧ во льстѝ. и҆ вѣ́роваша є҆мꙋ̀. и҆ нападѐ на гра́дъ внеза́пꙋ и҆ поразѝ є҆го̀ ꙗ҆́звою вели́кою и҆ погꙋбѝ лю́ди мнѡ́ги ѿ і҆и҃лѧ:	підступно говорив їм слова миру, і вони повірили йому; але він раптово напав на місто й уразив його великим ураженням, і погубив безліч народу ізраїльського;
31	31
и҆ взѧ̀ кѡры́сти гра́да и҆ сожжѐ є҆го̀ ѻ҆гне́мъ, и҆ разорѝ до́мы є҆гѡ̀ и҆ стѣ́ны є҆гѡ̀ ѡ҆́крестъ:	взяв здобич з міста і спалив його вогнем, і зруйнував доми його і стіни його навколо;
32	32
и҆ плѣни́ша же́нъ и҆ ча̑дъ, и҆ скоты̀ раздѣли́ша,	і повели у полон дружин і дітей, і оволоділи худобою.
33	33
и҆ ѡ҆гради́ша гра́дъ даві́довъ стѣно́ю вели́кою и҆ крѣ́пкою и҆ ба́шнѧми крѣ́пкими, и҆ бы́сть и҆̀мъ въ крѣ́пость:	Обгородили місто Давидове великою і міцною стіною і міцними вежами, і зробилося воно для них фортецею.
34	34
и҆ посади́ша та́мѡ люді́й грѣ́шникѡвъ, мꙋже́й беззако́нныхъ, и҆ возмого́ша въ не́й:	І розташували там народ нечестивий, людей беззаконних, і вони укріпилися у ній;
35	35
и҆ положи́ша ѻ҆рꙋ̑жїѧ и҆ бра̑шна, и҆ собира́хꙋ кѡры́сти і҆ерⷭ҇ли̑мскїѧ, и҆ полага́хꙋ та́мѡ: и҆ бы́ша въ сѣ́ть вели́кꙋ,	запаслися зброєю і продовольством і, зібравши здобич єрусалимську, склали там, і зробилися великою сіттю.
36	36
и҆ бы́сть въ лови́телство ст҃ы́ни и҆ въ дїа́вола лꙋка́ваго і҆и҃лю вы́нꙋ.	І було це постійною засідкою для святилища і злим дияволом для Ізраїля.
37	37
И҆ пролїѧ́ша кро́вь непови́ннꙋю ѡ҆́крестъ свѧти́лища и҆ ѡ҆скверни́ша ст҃ы́ню.	Вони проливали невинну кров навколо святилища й оскверняли святилище.
38	38
И҆ бѣжа́ша ѡ҆бита́ющїи во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆́хъ ра́ди, и҆ бы́сть ѡ҆бита́нїе чꙋжди̑мъ: и҆ бы́сть чꙋ́ждо сѣ́мени рожде́нїѧ своегѡ̀, и҆ ча̑да є҆гѡ̀ ѡ҆ста́виша є҆го̀.	Жителі ж Єрусалима розбіглися через них, і він зробився житлом чужих і став чужим для свого роду, і діти його залишили його.
39	39
Ст҃ы́нѧ є҆гѡ̀ разоре́на ꙗ҆́кѡ пꙋсты́нѧ, пра́здницы є҆гѡ̀ ѡ҆браще́ни сꙋ́ть во пла́чь, сꙋббѡ̑ты є҆гѡ̀ въ поноше́нїе, че́сть є҆гѡ̀ во оу҆ничиже́нїе:	Святилище його запустіло, як пустеля, свята його повернулися на плач, суботи його — на ганьбу, честь його — на приниження.
40	40
по сла́вѣ є҆гѡ̀ оу҆мно́жисѧ безче́стїе є҆гѡ̀, и҆ высота̀ є҆гѡ̀ ѡ҆браще́на бы́сть во пла́чь.	Мірою слави його збільшилося нечестя його, і висота його обернулася на сум.
41	41
И҆ писа̀ ца́рь а҆нтїо́хъ всемꙋ̀ ца́рствꙋ своемꙋ̀, да бꙋ́дꙋтъ всѝ лю́дїе є҆ди́но,	Цар Антиох написав усьому царству своєму, щоб усі були одним народом,
42	42
и҆ ѡ҆ста́витъ кі́йждо зако́нъ сво́й. и҆ соизво́лиша всѝ ꙗ҆зы́цы по сло́вꙋ царѧ̀ (а҆нтїо́ха).	і щоб кожен залишив свій закон. І погодилися всі народи за словом царя.
43	43
И҆ мно́зи ѿ і҆и҃лѧ и҆зво́лиша слꙋже́нїю є҆гѡ̀ и҆ пожро́ша і҆́дѡлѡмъ и҆ ѡ҆скверни́ша сꙋббѡ́тꙋ.	І багато хто з Ізраїля прийняв ідолослужіння його і приніс жертви ідолам, і осквернив суботу.
44	44
И҆ посла̀ ца́рь кни̑ги рꙋко́ю вѣ́стникѡвъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ во гра́ды і҆ꙋ̑дины, да по́йдꙋтъ в̾слѣ́дъ зако́нѡвъ чꙋжди́хъ землѝ	Цар послав через вісників грамоти в Єрусалим і в міста юдейські, щоб вони додержувалися узаконень, чужих для цієї землі,
45	45
и҆ возбранѧ́тъ всесожжє́нїѧ и҆ же́ртвꙋ и҆ возлїѧ́нїе ѿ ст҃ы́ни, и҆ ѡ҆мерзѧ́тъ сꙋббѡ̑ты и҆ пра́здники,	і щоб не допускалися всепалення і жертвоприношення, й узливання у святилищі, щоб учинили наругу над суботами і святами,
46	46
и҆ ѡ҆сквернѧ́тъ ст҃ы́ню и҆ ст҃ы́хъ,	і оскверняли святилище і святих,
47	47
и҆ сози́ждꙋтъ трє́бища и҆ ка̑пища и҆ кꙋмі̑рницы, и҆ да жрꙋ́тъ мѧса̀ свина̑ѧ и҆ скоты̀ ѻ҆́бщыѧ:	щоб будували жертовники, храми і капища ідольські, і приносили у жертву свиняче м’ясо і худобу нечисту,
48	48
и҆ да ѡ҆ста́вѧтъ сы́ны своѧ̑ неѡбрѣ̑заны, є҆́же ѡ҆скверни́ти дꙋ́шы и҆́хъ во всѧ́цѣй нечистотѣ̀ и҆ ѡ҆скверне́нїи,	і залишали синів своїх необрізаними, й оскверняли душі їхні всякою нечистотою і мерзотою,
49	49
ꙗ҆́кѡ да забꙋ́дꙋтъ зако́нъ и҆ и҆змѣнѧ́тъ всѧ̑ ѡ҆правда̑нїѧ (бж҃їѧ).	для того, щоб забули закон і змінили всі постанови.
50	50
И҆ и҆́же а҆́ще не сотвори́тъ по глаго́лꙋ царе́вꙋ, да оу҆́мретъ.	А якщо хто не зробить за словом царя, нехай буде відданий на смерть.
51	51
По всѣ̑мъ словесє́мъ си̑мъ написа̀ всемꙋ̀ ца́рствꙋ своемꙋ̀ и҆ приста́ви надзира́тєли над̾ всѣ́ми людьмѝ: и҆ повелѣ̀ градѡ́мъ і҆ꙋ̑динымъ жре́ти во всѧ́цѣмъ гра́дѣ.	Згідно з цим писав він усьому царству своєму і поставив наглядачів над усім народом, і повелів містам юдейським приносити жертви у кожному місті.
52	52
И҆ собра́шасѧ мно́зи ѿ люді́й къ ни̑мъ, всѧ́къ ѡ҆ста́вивый зако́нъ гдⷭ҇ень: и҆ сотвори́ша лꙋка̑ваѧ на землѝ	І зібралися до них багато хто з народу, усі, хто залишив закон, — і вчинили зло у землі;
53	53
и҆ положи́ша і҆и҃лѧ въ та́йныхъ во всѧ́цѣмъ оу҆бѣ́жищи и҆́хъ.	і змусили Ізраїля ховатися у всякому сховищі його.
54	54
И҆ въ пѧтыйна́десѧть де́нь мцⷭ҇а хасле́ѵа, въ лѣ́то сто̀ четы́редесѧть пѧ́тое созда́ша ме́рзость запꙋстѣ́нїѧ на ѻ҆лтарѝ (бж҃їи), и҆ во градѣ́хъ і҆ꙋ́диныхъ ѡ҆́крестъ созда́ша трє́бища.	У п’ятнадцятий день Хаслева, сто сорок п’ятого року, влаштували на жертовнику мерзоту запустіння, і в містах юдейських навколо побудували жертовники,
55	55
И҆ пред̾ дверьмѝ домѡ́въ и҆ на сто́гнахъ кадѧ́хꙋ,	і перед дверима домів і на вулицях звершували куріння,
56	56
и҆ кни̑ги зако́на (бж҃їѧ), и҆̀хже ѡ҆брѣто́ша, сожго́ша ѻ҆гне́мъ, раздира́юще (и҆̀хъ).	і книги закону, які знаходили, розривали і спалювали на вогні;
57	57
И҆ и҆дѣ́же ѡ҆брѣта́шесѧ оу҆ когѡ̀ кни́га завѣ́та гдⷭ҇нѧ, и҆ а҆́ще кто̀ соизволѧ́ше зако́нꙋ гдⷭ҇ню, по повелѣ́нїю царе́вꙋ закала́хꙋ є҆го̀.	у кого знаходили книгу завіту, і хто дотримувався закону, того, за повелінням царя, віддавали на смерть.
58	58
Въ си́лѣ свое́й творѧ́хꙋ си́це лю́демъ і҆и҃лєвымъ, ѡ҆брѣта́ющымсѧ во всѧ́цѣмъ мцⷭ҇ѣ и҆ мцⷭ҇ѣ во градѣ́хъ.	Таке насильство чинили вони над ізраїльтянами, які приходили кожного місяця у міста.
59	59
И҆ въ два́десѧть пѧ́тый де́нь мцⷭ҇а жрѧ́хꙋ въ ка́пищи, є҆́же бѣ̀ на ѻ҆лтарѝ.	І в двадцять п’ятий день місяця, приносячи жертви на жертовнику, який був над вівтарем,
60	60
И҆ же́нъ ѡ҆брѣ́завшихъ ча̑да своѧ̑ закала́ша по повелѣ́нїю (царе́вꙋ),	вони, за даним повелінням, убивали жінок, які обрізували дітей своїх,
61	61
и҆ ѡ҆бѣ́шахꙋ дѣ̑тища за ші̑и и҆́хъ, до́мы и҆́хъ расхища́хꙋ, и҆ ѡ҆брѣ́завшихъ ѧ҆̀ оу҆мерщвлѧ́хꙋ.	а немовлят вішали за шиї їхні, доми їхні грабували і тих, що звершували над ними обрізання, убивали.
62	62
И҆ мно́зи ѿ люді́й і҆и҃левыхъ оу҆держа́шасѧ и҆ оу҆тверди́шасѧ въ себѣ̀, є҆́же не ꙗ҆́сти скве́рныхъ,	Але багато (*людей) в Ізраїлі залишилися твердими й укріпилися, щоб не їсти нечистого,
63	63
и҆ и҆збра́ша па́че оу҆мре́ти, не́же ѡ҆скверни́тисѧ бра́шны, и҆ не хотѣ́ша престꙋпи́ти зако́на бж҃їѧ ст҃а́гѡ: и҆ закла́ни бы́ша.	і готові були померти, щоб не осквернитися їжею і не вчинити наруги над святим завітом, — і помирали.
64	64
И҆ бы́сть гнѣ́въ ве́лїй на і҆и҃лѧ ѕѣлѡ̀.	І був дуже великий гнів над Ізраїлем.
Глава́ в҃	Глава 2

1	1
Во дне́хъ тѣ́хъ воста̀ маттаѳі́а сы́нъ і҆ѡа́нновъ, сы́на сѷмеѡ́нѧ, свѧще́нникъ ѿ сынѡ́въ і҆ѡарі́влихъ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ сѣ́де во мѡди́нѣ.	У ті дні повстав Маттафія, син Іоана, сина Симеонового, священик із синів Іоарива з Єрусалима; жив він у Модині.
2	2
И҆ и҆мѧ́ше сынѡ́въ пѧ́ть: і҆ѡа́нна, и҆́же проименова́шесѧ гадді́съ,	У нього було п’ять синів: Іоан, прозваний Гаддисом,
3	3
и҆ сі́мѡна, и҆́же проименова́шесѧ ѳассі́съ,	Симон, прозваний Фассі,
4	4
і҆ꙋ́дꙋ, и҆́же зва́шесѧ маккаве́й,	Іуда, прозваний Маккавеєм,
5	5
є҆леаза́ра, и҆́же проименова́шесѧ а҆ѵара́нъ, и҆ і҆ѡнаѳа́на, и҆́же проименова́шесѧ а҆пфꙋ́съ.	Єлеазар, названий Авараном, Іонафан, прозваний Апфусом.
6	6
И҆ ви́дѣ хꙋлє́нїѧ быва̑ющаѧ во і҆ꙋде́и и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ,	Бачачи богохульства, які відбувалися в Юдеї та Єрусалимі,
7	7
и҆ речѐ: оу҆вы̀ мнѣ̀! почто̀ рожде́нъ є҆́смь ви́дѣти сотре́нїе люді́й мои́хъ и҆ сотре́нїе гра́да ст҃а́гѡ, и҆ сѣдѣ́ти здѣ̀, внегда̀ предава́тисѧ є҆мꙋ̀ въ рꙋ́цѣ врагѡ́въ и҆ ст҃ы́ни въ рꙋ́ки чꙋжди́хъ;	він сказав: горе мені! для чого народився я бачити руйнування народу мого і руйнування святого міста і залишатися тут, коли він відданий до рук ворогів і святилище — до рук чужих?
8	8
бы́сть хра́мъ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ человѣ́къ безче́стенъ,	Храм його зробився, як муж безславний,
9	9
сосꙋ́ды сла́вы є҆гѡ̀ плѣне́ни ѿнесе́ни сꙋ́ть, побїе́ни сꙋ́ть младе́нцы є҆гѡ̀ на сто́гнахъ, и҆ ю҆́ношы є҆гѡ̀ падо́ша мече́мъ вра́жїимъ:	дорогоцінні сосуди його віднесені у полон, немовлята його побиті на вулицях, юнаки його упали від меча ворога.
10	10
кі́й ꙗ҆зы́къ не наслѣ́дова ца́рства є҆гѡ̀ и҆ не ѡ҆держа̀ коры́стей є҆гѡ̀;	Який народ не займав царства його і не оволодівав здобутками його?
11	11
всѧ̀ оу҆́тварь є҆гѡ̀ взѧта̀ є҆́сть, вмѣ́стѡ свобо́днагѡ бы́сть въ раба̀:	Усі прикраси його забрані; з вільного він зробився рабом.
12	12
и҆ сѐ, ст҃а̑ѧ на̑ша и҆ красота̀ на́ша и҆ сла́ва на́ша ѡ҆пꙋстѣ̀, и҆ ѡ҆скверни́ша ѧ҆̀ ꙗ҆зы́цы:	І ось святині наші, і краса наша, і слава наша спорожніли, і язичники осквернили їх.
13	13
почто̀ оу҆̀бо на́мъ є҆щѐ жи́ти;	Для чого нам ще жити?
14	14
И҆ растерза̀ ри̑зы своѧ̑ маттаѳі́а и҆ сы́нове є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆блеко́шасѧ во врє́тища, и҆ пла́каша ѕѣлѡ̀.	І роздерли Маттафія і сини його одяг свій, і одяглися у веретища, і гірко плакали.
15	15
И҆ прїидо́ша ѿ царѧ̀ принꙋжда́ющїи ко ѿстꙋпле́нїю во гра́дъ мѡди́нъ, да пожрꙋ́тъ.	І прийшли від царя у місто Модин ті, що примушували до відступництва, щоб приносити жертви.
16	16
И҆ мно́зи ѿ і҆и҃лѧ приложи́шасѧ къ ни̑мъ: маттаѳі́а же и҆ сы́нове є҆гѡ̀ собра́шасѧ.	І багато хто з Ізраїля пристав до них; а Маттафія і сини його устояли.
17	17
И҆ ѿвѣща́ша по́сланнїи ѿ царѧ̀ и҆ рѣ́ша маттаѳі́и глаго́люще: кнѧ́зь и҆ пресла́вный и҆ ве́лїй є҆сѝ во гра́дѣ се́мъ, и҆ оу҆твержде́нъ въ сынѣ́хъ и҆ бра́тїихъ:	І відповіли ті, що прийшли від царя, і сказали Маттафії: ти вождь, ти славний і великий у цьому місті і маєш опору в синах і братах.
18	18
нн҃ѣ оу҆̀бо пристꙋпѝ пе́рвый и҆ сотворѝ повелѣ́нїе царе́во, ꙗ҆́коже сотвори́ша всѝ ꙗ҆зы́цы и҆ мꙋ́жїе і҆ꙋ̑дины и҆ ѡ҆ста́вшїи во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ бꙋ́деши ты̀ и҆ до́мъ тво́й посредѣ̀ дрꙋгѡ́въ царе́выхъ: и҆ ты̀ и҆ сы́нове твоѝ просла́витесѧ въ сребрѣ̀ и҆ зла́тѣ и҆ въ дарѣ́хъ мно́зѣхъ.	Отже, приступи тепер перший, і виконай повеління царя, як зробили це всі народи і мужі юдейські і ті, що залишилися в Єрусалимі, і будеш ти і дім твій у числі друзів царських, і ти і сини твої будете вшановані і сріблом, і золотом, і багатьма дарами.
19	19
И҆ ѿвѣща̀ маттаѳі́а и҆ речѐ гла́сомъ ве́лїимъ: а҆́ще и҆ всѝ ꙗ҆зы́цы въ домꙋ̀ ца́рствїѧ царѧ̀ слꙋ́шаютъ є҆гѡ̀, є҆́же ѿстꙋпи́ти комꙋ́ждо ѿ слꙋже́нїѧ ѻ҆тє́цъ свои́хъ, и҆ соизво́лиша въ за́повѣдехъ є҆гѡ̀:	І відповів Маттафія і сказав гучним голосом: якщо і всі народи в області царства царя послухають його і відступлять кожен від богослужіння батьків своїх, і погодяться з повеліннями його,
20	20
но а҆́зъ и҆ сы́нове моѝ и҆ бра́тїѧ моѧ̑ повинꙋ́емсѧ зако́нꙋ ѻ҆тє́цъ на́шихъ:	то я і сини мої і брати мої будемо чинити за завітом батьків наших.
21	21
млⷭ҇тивъ на́мъ (бꙋ́ди, бж҃е), є҆́же ѡ҆ста́вити зако́нъ и҆ ѡ҆правда̑нїѧ:	Помилуй нас Бог, щоб залишити закон і постанови!
22	22
слове́съ царе́выхъ не послꙋ́шаемъ, є҆́же престꙋпи́ти слꙋже́нїе на́ше на де́сно и҆лѝ на шꙋ́ее.	Не послухаємо ми слів царя, щоб відступити нам від нашого богослужіння праворуч або ліворуч.
23	23
И҆ ꙗ҆́кѡ преста̀ глаго́лати словеса̀ сїѧ̑, пристꙋпѝ мꙋ́жъ і҆ꙋде́анинъ пред̾ ѻ҆чи́ма всѣ́хъ жре́ти въ ка́пищи, є҆́же въ мѡди́нѣ, по повелѣ́нїю царе́вꙋ.	Коли закінчив він говорити ці слова, підійшов муж юдеянин перед очима усіх, щоб принести за повелінням царя ідольську жертву на жертовнику, який був у Модині.
24	24
И҆ ви́дѣ маттаѳі́а и҆ возревнова̀, и҆ вострепета́ша внꙋ́трєннѧѧ є҆гѡ̀, и҆ возжже́сѧ ꙗ҆́рость є҆гѡ̀ по сꙋдꙋ̀ (зако́на), и҆ наскочи́въ разсѣчѐ є҆го̀ въ ка́пищи.	Побачивши це, Маттафія возревнував, і затремтіли нутрощі його, і запалала лють його за закон, і він, підбігши, убив його біля жертовника.
25	25
И҆ мꙋ́жа, є҆го́же ца́рь посла̀, и҆́же принꙋжда́ше жре́ти, оу҆бѝ во вре́мѧ ѻ҆́но и҆ ка́пище разорѝ.	І в той же час убив мужа царського, який примушував приносити жертву, і зруйнував жертовник.
26	26
И҆ возревнова̀ ѡ҆ зако́нѣ, ꙗ҆́коже же сотворѝ фїнее́съ замврі́ю сы́нꙋ салѡ́млю.	І возревнував він за закон, як це зробили Финеєс із Замврієм, сином Салома.
27	27
И҆ возопѝ маттаѳі́а во гра́дѣ гла́сомъ ве́лїимъ глаго́лѧ: всѧ́къ ревнꙋ́ѧй ѡ҆ зако́нѣ и҆ стоѧ́й въ завѣ́тѣ да и҆зы́детъ в̾слѣ́дъ менє̀.	І викликнув Маттафія у місті гучним голосом: усякий, хто ревнує за закон і стоїть у завіті, нехай йде слідом за мною!
28	28
И҆ ѿбѣжа̀ са́мъ и҆ сы́нове є҆гѡ̀ въ го́ры, и҆ ѡ҆ста́виша, є҆ли̑ка и҆мѣ́ѧхꙋ во гра́дѣ.	І втік сам і сини його у гори, залишивши все, що мали у місті.
29	29
Тогда̀ снидо́ша мно́зи и҆́щꙋще сꙋда̀ и҆ пра́вды въ пꙋсты́ню,	Тоді багато (*людей), відданих правді і закону, пішли в пустелю і залишалися там,
30	30
и҆ сѣдо́ша тꙋ̀ са́ми, и҆ сы́нове и҆́хъ и҆ жєны̀ и҆́хъ, и҆ ско́ти и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ оу҆мно́жишасѧ на ни́хъ ѕла̑ѧ.	самі і сини їхні, і дружини їхні, і худоба їхня, тому що примножилися біди їхні.
31	31
И҆ возвѣще́но бы́сть мꙋжє́мъ царє́вымъ и҆ си́ламъ, и҆̀же бѧ́хꙋ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ гра́дѣ даві́довѣ, ꙗ҆́кѡ ѿидо́ша мꙋ́жїе нѣ́цыи, и҆̀же разори́ша за́повѣдь ца́рскꙋ, въ мѣста̀ та̑йнаѧ въ пꙋсты́ню.	І сповіщено було мужам царським і війську, яке знаходилося в Єрусалимі, місті Давидовому, що деякі мужі, порушивши царське повеління, пішли у таємні місця у пустелю.
32	32
И҆ теко́ша в̾слѣ́дъ и҆́хъ мно́зи, и҆ пости́гше и҆̀хъ ѡ҆полчи́шасѧ на ни́хъ, и҆ соста́виша проти́вꙋ и҆́хъ бра́нь въ де́нь сꙋббѡ́тный,	І погналися за ними у великій кількості і, наздогнавши їх, ополчилися, і вишикувалися до битви проти них у день суботній,
33	33
и҆ реко́ша къ ни̑мъ: донн҃ѣ дово́лно, и҆зыди́те и҆ сотвори́те по сло́вꙋ царе́вꙋ, и҆ жи́ви бꙋ́дете.	і сказали їм: тепер ще можна; виходьте і зробіть за словом царя, і залишитеся живими.
34	34
И҆ рѣ́ша: не и҆зы́демъ, ни сотвори́мъ по сло́вꙋ царе́вꙋ, є҆́же ѡ҆скверни́ти де́нь сꙋббѡ́тный.	Але вони відповіли: не вийдемо і не зробимо за словом царя, не осквернимо дня суботнього.
35	35
И҆ оу҆скори́ша на ни́хъ бра́нь.	Тоді поспішили почати битву проти них.
36	36
И҆ не ѿвѣща́ша и҆̀мъ, нижѐ ка́мене верго́ша на ни́хъ, нижѐ загради́ша мѣ́стъ та́йныхъ, рекꙋ́ще:	Але вони не відповідали їм, ні навіть каменя не кинули на них, ані загородили таємних сховищ своїх,
37	37
оу҆́мремъ всѝ въ простотѣ̀ на́шей, свидѣ́телє бꙋ́дꙋтъ на на́съ не́бо и҆ землѧ̀, ꙗ҆́кѡ непра́вѡ погꙋблѧ́ете на́съ.	і сказали: ми всі помремо у невинності нашій; небо і земля свідки за нас, що ви несправедливо губите нас.
38	38
И҆ воста́ша на ни́хъ въ бра́ни въ сꙋббѡ̑ты, и҆ оу҆мро́ша сі́и и҆ жєны̀ и҆́хъ, и҆ сы́нове и҆́хъ и҆ ско́ти и҆́хъ, да́же до ты́сѧщи дꙋ́шъ челѡвѣ́къ.	Нападали на них по суботах, і померло їх, і дружин їхніх, і дітей їхніх з худобою їхньою, до тисячі душ.
39	39
И҆ позна̀ маттаѳі́а и҆ дрꙋ́зи є҆гѡ̀, и҆ пла́кашасѧ ѡ҆ ни́хъ ѕѣлѡ̀.	Коли дізналися про це Маттафія і друзі його, гірко плакали за ними;
40	40
И҆ речѐ мꙋ́жъ и҆́скреннемꙋ своемꙋ̀: а҆́ще всѝ сотвори́мъ, ꙗ҆́коже бра́тїѧ на̑ша сотвори́ша, и҆ не воѡполчи́мсѧ на ꙗ҆зы́ки ѡ҆ дꙋша́хъ на́шихъ и҆ ѡ҆правда́нїихъ на́шихъ, нн҃ѣ на́съ ско́рѡ и҆скоренѧ́тъ ѿ землѝ.	і говорили одне одному: якщо всі ми будемо чинити так, як чинили ці брати наші, і не будемо битися з язичниками за життя наше і постанови наші, то вони скоро знищать нас із землі.
41	41
И҆ оу҆мы́слиша въ де́нь ѡ҆́нъ глаго́люще: всѧ́къ человѣ́къ, и҆́же а҆́ще прїи́детъ къ на́мъ на бра́нь въ де́нь сꙋббѡ́тный, ѡ҆полчи́мсѧ проти́вꙋ є҆гѡ̀, и҆ не оу҆́мремъ всѝ, ꙗ҆́коже оу҆мро́ша бра́тїѧ на̑ша въ та́йныхъ.	І вирішили вони у той день і сказали: хто б не пішов на війну проти нас у день суботній, будемо битися проти нього, щоб нам не померти всім, як померли брати наші в потаємних сховищах.
42	42
Тогда̀ собра́сѧ къ ни̑мъ со́нмище і҆ꙋде́йское крѣ́пцыи въси́лѣ ѿ і҆и҃лѧ, всѧ́къ соизволѧ́ѧй зако́нꙋ:	Тоді зібралося до них багато юдеїв, міцних силою в Ізраїлі, всі вірні закону.
43	43
и҆ всѝ и҆̀же бѣжа́ша ѿ ѕлы́хъ, приложи́шасѧ и҆̀мъ и҆ бы́ша и҆̀мъ во оу҆твержде́нїе.	І всі, що втекли від біди, приєдналися до них і стали підкріпленням для них.
44	44
И҆ собра́ша во́євъ и҆ поби́ша грѣ́шныхъ во гнѣ́вѣ свое́мъ и҆ мꙋже́й беззако́нныхъ въ ꙗ҆́рости свое́й: про́чїи же бѣжа́ша во ꙗ҆зы́ки спасти́сѧ.	Так склали вони військо й уражали у гніві своєму нечестивих і у люті своїй мужів беззаконних; інші ж бігли для порятунку до язичників.
45	45
И҆ ѡ҆бы́де маттаѳі́а и҆ дрꙋ́зи є҆гѡ̀, и҆ разори́ша ка̑пища,	І обходили навколо Маттафія і друзі його, і руйнували жертовники,
46	46
и҆ ѡ҆брѣ́заша ѻ҆́троки неѡбрѣ̑заныѧ, є҆ли́кихъ ѡ҆брѣто́ша въ предѣ́лѣхъ і҆и҃левыхъ въ си́лѣ,	і безбоязно обрізували необрізаних дітей, скільки знаходили у межах ізраїльських,
47	47
и҆ погна́ша сынѡ́въ горды́ни, и҆ оу҆спѣ̀ дѣ́ло въ рꙋкꙋ̀ и҆́хъ:	і переслідували синів гордині, і справа успішно йшла у руках їхніх.
48	48
и҆ оу҆держа́ша зако́нъ ѿ рꙋкѝ ꙗ҆зы́кѡвъ и҆ ѿ рꙋкѝ царе́й, и҆ не да́ша ро́га грѣ́шникꙋ.	Так захищали вони закон від руки язичників і від руки царів і не дали торжествувати грішникові.
49	49
И҆ прибли́жишасѧ дні́е маттаѳі́и оу҆мре́ти, и҆ речѐ сынѡ́мъ свои̑мъ: нн҃ѣ оу҆крѣпи́сѧ горды́нѧ и҆ ѡ҆бличе́нїе, и҆ вре́мѧ низвраще́нїѧ и҆ гнѣ́въ ꙗ҆́рости:	Наблизилися дні смерти Маттафії, і він сказав синам своїм: нині посилилися гордість і випробування, нині час перевороту і гнів люті.
50	50
и҆ нн҃ѣ, ча̑да, возревнꙋ́йте зако́нꙋ и҆ дади́те дꙋ́шы ва́шѧ за завѣ́тъ ѻ҆тцє́въ на́шихъ.	Отже, діти, ревнуйте за закон і віддайте життя ваше за завіт батьків наших.
51	51
Помѧни́те дѣла̀ ѻ҆тє́цъ на́шихъ ꙗ҆̀же сотвори́ша въро́дѣхъ свои́хъ, и҆ прїи́мете сла́вꙋ ве́лїю и҆ и҆́мѧ вѣ́чное.	Згадайте про діла батьків наших, які вони зробили у часи свої, і ви придбаєте велику славу і вічне ім’я.
52	52
А҆враа́мъ не во и҆скꙋше́нїи ли ѡ҆брѣ́тенъ є҆́сть вѣ́ренъ, и҆ вмѣни́сѧ є҆мꙋ̀ въ пра́вдꙋ;	Авраам чи не у спокусі знайдений був вірним? і це було поставлено йому у праведність.
53	53
І҆ѡ́сифъ во вре́мѧ тѣсноты̀ своеѧ̀ сохранѝ за́повѣдь и҆ бы́сть господи́нъ є҆гѵ́птꙋ.	Йосиф у стисненому становищі своєму зберіг заповідь і зробився володарем Єгипту.
54	54
Фїнее́съ ѻ҆те́цъ на́шъ внегда̀ возревнова̀ ре́вностїю, прїѧ́тъ завѣ́тъ свѧще́нства вѣ́чнагѡ.	Финеєс, батько наш, за те, що возревнував ревністю, одержав завіт вічного священства.
55	55
І҆исꙋ́съ, є҆гда̀ и҆спо́лни сло́во, бы́сть сꙋдїѧ̀ во і҆и҃ли.	Ісус за виконання слова став суддею над Ізраїлем.
56	56
Хале́въ, є҆гда̀ засвидѣ́телствова въ цр҃кви, воспрїѧ̀ землѝ наслѣ́дїе.	Халев за свідчення перед зібранням одержав у спадщину землю.
57	57
Даві́дъ во свое́й ми́лости наслѣ́дова престо́лъ ца́рствїѧ во вѣ́къ вѣ́ка.	Давид за своє милосердя успадкував престіл царства навіки.
58	58
И҆лїа̀, є҆гда̀ возревнова̀ ре́вностїю зако́на, взѧ́сѧ да́же на не́бо.	Ілля за велику ревність щодо закону взятий навіть на небо.
59	59
А҆на́нїа, а҆за́рїа, мїсаи́лъ вѣ́рꙋюще спасо́шасѧ ѿ пла́мене.	Ананія, Азарія, Мисаїл вірою спаслися від полум’я.
60	60
Данїи́лъ въ простотѣ̀ свое́й и҆з̾ѧ́тсѧ ѿ оу҆́стъ льво́выхъ.	Даниїл за свою невинність був урятований від щелеп левів.
61	61
И҆ та́кѡ помышлѧ́йте по ро́дꙋ и҆ ро́дꙋ, ꙗ҆́кѡ всѝ оу҆пова́ющїи на́нь не и҆знемо́гꙋтъ.	Отже, пригадуйте від роду до роду, що всі, які надіялися на Нього, не знеможуть.
62	62
И҆ ѿ слове́съ мꙋ́жа грѣ́шна не оу҆бо́йтесѧ, поне́же сла́ва є҆гѡ̀ въ моты̑ла и҆ въ че́рвїе:	Не бійтеся слів чоловіка грішного, бо слава його перетвориться на гній і черву.
63	63
дне́сь вознесе́тсѧ, а҆ оу҆́трѣ не ѡ҆брѧ́щетсѧ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брати́сѧ въ пе́рсть свою̀, и҆ помышле́нїе є҆гѡ̀ поги́бе.	Сьогодні він підноситься, а завтра не знайдуть його, бо він перетворився на прах свій, і задум його загинув.
64	64
и҆ вы̀, сы́нове, оу҆крѣпи́тесѧ и҆ мꙋжа́йтесѧ въ зако́нѣ, ꙗ҆́кѡ въ не́мъ просла́витесѧ.	Але ви, діти мої, кріпіться і мужньо стійте у законі, бо через нього ви прославитесь.
65	65
И҆ сѐ, сѷмеѡ́нъ бра́тъ ва́шъ, вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ совѣ́та є҆́сть, тогѡ̀ послꙋ́шайте всѧ̑ дни̑, то́й бꙋ́детъ ва́мъ во ѻ҆тца̀.	Ось — Симон, брат ваш: знаю, що він — муж ради, слухайтеся його в усі дні; він буде вам замість батька.
66	66
И҆ і҆ꙋ́да маккаве́й, се́й крѣ́покъ въ си́лѣ ѿ ю҆́ности своеѧ̀, се́й бꙋ́детъ ва́мъ нача́лникъ во́инства и҆ сотвори́тъ бра́нь лю́демъ.	А Іуда Маккавей, міцний силою від юности своєї, нехай буде у вас начальником війська, і буде вести війну з народами.
67	67
И҆ вы̀ приведи́те къ себѣ̀ всѧ̑ творцы̀ зако́на и҆ ѿмсти́те мще́нїе люді́й ва́шихъ:	Отже, зберіть до себе всіх виконавців закону і мстіться за обра́зи народу вашого;
68	68
возда́йте воздаѧ́нїе ꙗ҆зы́кѡмъ и҆ внемли́те въ за́пѡвѣди зако́на.	віддайте воздаяння язичникам і будьте уважні до повелінь закону.
69	69
И҆ благословѝ и҆̀хъ: и҆ приложи́сѧ ко ѻ҆тцє́мъ свои̑мъ.	І благословив їх і відійшов до батьків своїх.
70	70
И҆ оу҆́мре въ лѣ́то сто̀ четы́редесѧть шесто́е: и҆ погребо́ша є҆го̀ сы́нове є҆гѡ̀ во гробѣ́хъ ѻ҆тє́цъ є҆гѡ̀ въ мѡди́нѣ, и҆ пла́каша є҆го̀ ве́сь і҆и҃ль пла́чемъ ве́лїимъ.	Помер же він на сто сорок шостому році; і сини його поховали його у гробі батьків своїх у Модині, і весь Ізраїль оплакував його гірким плачем.
Глава́ г҃	Глава 3

1	1
И҆ воста̀ і҆ꙋ́да нарица́емый маккаве́й сы́нъ є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀.	І постав замість нього Іуда, названий Маккавеєм, син його.
2	2
И҆ помога́хꙋ є҆мꙋ̀ всѝ бра́тїѧ є҆гѡ̀ и҆ всѝ є҆ли́цы прилѣпи́шасѧ ко ѻ҆тцꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆полча́хꙋсѧ ѡ҆полче́нїемъ і҆и҃ль съ весе́лїемъ.	І допомагали йому всі брати його і всі, які були прихильні до батька його, і вели війну Ізраїля з радістю.
3	3
И҆ распространѝ сла́вꙋ лю́демъ свои̑мъ: и҆ ѡ҆блече́сѧ въ бронѧ̀ ꙗ҆́кѡ и҆споли́нъ и҆ препоѧ́сасѧ ѻ҆рꙋ́жїемъ свои́мъ бра́ннымъ, и҆ соста́ви ра̑ти, защища́ѧ ѡ҆полчє́нїѧ мече́мъ свои́мъ,	Він поширив славу народу свого; він одягався у броню, як велетень, оперізувався військовою зброєю своєю і вів війну, захищаючи ополчення мечем;
4	4
и҆ оу҆подо́бисѧ львꙋ̀ въ дѣ́лѣхъ свои́хъ, и҆ ꙗ҆́кѡ скѵ́менъ рыка́ющь въ лови́твѣ:	він уподібнювався леву у ділах своїх і був як скимен, що рикає на здобич;
5	5
и҆ погна̀ беззакѡ́нныѧ и҆зслѣ́дꙋѧй, и҆ смꙋща́ющихъ лю́ди є҆гѡ̀ пожжѐ пла́менемъ.	він переслідував беззаконних, відшукуючи їх, і тих, хто підбурює народ його, спалював.
6	6
И҆ слѧко́шасѧ беззако́ннїи ѿ стра́ха є҆гѡ̀, и҆ всѝ дѣ́лателє беззако́нїѧ смѧто́шасѧ, и҆ благопоспѣ́шно бы́ти спасе́нїе рꙋко́ю є҆гѡ̀.	І упокорилися беззаконні зі страху перед ним, і всі чинителі беззаконня засмутилися перед ним, і благоуспішним було спасіння рукою його.
7	7
И҆ ѡ҆горчѝ цари̑ мнѡ́ги и҆ возвеселѝ і҆а́кѡва въ дѣ́лѣхъ свои́хъ, и҆ да́же до вѣ́ка па́мѧть є҆гѡ̀ во благослове́нїе:	Він засмутив багатьох царів, і звеселив Якова ділами своїми, і пам’ять його довіку у благословенні;
8	8
и҆ про́йде гра́ды і҆ꙋ̑дины, и҆ погꙋбѝ нечести́выхъ ѿ ни́хъ, и҆ ѿвратѝ гнѣ́въ ѿ і҆и҃лѧ,	пройшов по містах Юдеї і знищив у ній нечестивих, і відвернув гнів від Ізраїля,
9	9
и҆ и҆мени́тъ бы́сть да́же до послѣ́днихъ землѝ, и҆ собра̀ погиба́ющихъ.	і зробився іменитим до останніх меж землі, і зібрав тих, що гинули.
10	10
А҆поллѡ́нїй же собра̀ ꙗ҆зы́ки и҆ ѿ самарі́и си́лꙋ ве́лїю, є҆́же ра́товати на і҆и҃лѧ.	Тоді Аполлоній зібрав язичників і з Самарії численне військо, щоб воювати проти Ізраїля.
11	11
И҆ оу҆вѣ́да і҆ꙋ́да и҆ и҆зы́де во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀, и҆ поразѝ є҆го̀ и҆ оу҆бѝ того̀: и҆ падо́ша ꙗ҆́звенїи мно́зи, а҆ про́чїи оу҆бѣго́ша.	Іуда дізнався про це і вийшов йому назустріч, і уразив, і убив його; і багато впало уражених, а інші втекли.
12	12
И҆ взѧ̀ коры̑сти и҆́хъ, и҆ ме́чь а҆поллѡ́нїевъ ѿѧ̀ і҆ꙋ́да, и҆ бы́сть вою́ѧ и҆́мъ всѧ̑ дни̑.	І взяв Іуда здобич їх, і взяв меч Аполлонія і воював ним в усі дні.
13	13
И҆ оу҆слы́ша сирѡ́нъ нача́лникъ во́євъ сѵ́рскихъ, ꙗ҆́кѡ собра̀ і҆ꙋ́да совокꙋпле́нїе и҆ цр҃ковь вѣ́рныхъ съ ни́мъ и҆сходѧ́щихъ на бра́нь,	І почув Сирон, воєначальник Сирії, що Іуда зібрав навколо себе людей і сонм вірних, що виступають з ним на війну,
14	14
и҆ речѐ: сотворю̀ себѣ̀ и҆́мѧ, и҆ просла́влюсѧ въ ца́рствїи, и҆ поборю̀ і҆ꙋ́дꙋ и҆ сꙋ́щихъ съ ни́мъ и҆ оу҆ничижа́ющихъ сло́во царе́во.	і сказав: зроблю собі ім’я і прославлюсь у царстві, і буду битися з Іудою і з тими, які разом з ним і які нехтують слово царське.
15	15
(и҆ оу҆гото́васѧ) и҆ приложѝ є҆́же взы́ти: и҆ взы́де съ ни́мъ по́лкъ нечести́выхъ крѣ́покъ помощѝ є҆мꙋ̀ и҆ сотвори́ти ѿмще́нїе на сынѣ́хъ і҆и҃левыхъ.	І вирішив він іти, і пішло з ним сильне полчище нечестивих допомагати йому і зробити помсту на синах Ізраїля.
16	16
И҆ прибли́жисѧ да́же до восхо́да веѳѡрѡ́нска: и҆ и҆зы́де і҆ꙋ́да во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀ въ ма́лѣ.	Коли вони наблизилися до узвишшя Вефорона, Іуда вийшов назустріч їм з небагатьма,
17	17
Є҆гда́ же оу҆ви́дѣша по́лкъ грѧдꙋ́щїй во срѣ́тенїе и҆̀мъ, рѣ́ша і҆ꙋ́дѣ: ка́кѡ мо́жемъ въ ма́лѣ сꙋ́ще ѡ҆полча́тисѧ проти́вꙋ мно́жества толи́кагѡ крѣ́пкагѡ; и҆ мы̀ оу҆трꙋжде́ни є҆смы̀ посто́мъ дне́сь.	які, коли побачили військо, яке ішло назустріч їм, сказали Іуді: як можемо ми у такій малій кількості битися проти такої сильної безлічі? І ми ж зовсім ослабли, ще не ївши сьогодні.
18	18
И҆ речѐ і҆ꙋ́да: оу҆до́бь є҆́сть ѡ҆б̾ѧ́ти мно́гихъ рꙋко́ю ма́лыхъ: и҆ нѣ́сть ра́знствїѧ пред̾ бг҃омъ нбⷭ҇нымъ спⷭ҇тѝ во мно́гихъ и҆лѝ въ ма́лыхъ:	Але Іуда сказав їм: легко і багатьом потрапити у руки небагатьох, і у Бога небесного немає різниці, чи багатьма спасти, чи небагатьма;
19	19
ꙗ҆́кѡ не во мно́жествѣ во́євъ ѡ҆долѣ́нїе бра́ни є҆́сть, то́кмѡ ѿ нб҃сѐ крѣ́пость:	бо не від кількости війська буває перемога на війні, але з неба приходить сила.
20	20
сі́и грѧдꙋ́тъ къ на́мъ во мно́жествѣ оу҆кори́зны и҆ беззако́нїѧ, є҆́же и҆сто́ргнꙋти на́съ и҆ жєны̀ на́шѧ и҆ ча̑да на̑ша, є҆́же взѧ́ти коры̑сти на́шѧ,	Вони йдуть проти нас у безлічі пихатости і нечестя, щоб знищити нас і дружин наших і дітей наших, щоб пограбувати нас;
21	21
мы́ же ѡ҆полча́емсѧ за дꙋ́шы на́шѧ и҆ зако́ны на́шѧ:	а ми боремося за душі наші і закони наші.
22	22
и҆ са́мъ гдⷭ҇ь сокрꙋши́тъ и҆̀хъ пред̾ лице́мъ на́шимъ, вы́ же не оу҆страши́тесѧ и҆́хъ.	Він Сам знищить їх перед лицем нашим; ви ж не страшіться їх.
23	23
Ꙗ҆́коже преста̀ глаго́лати, и҆ наскочѝ на ни́хъ внеза́пꙋ, и҆ сотре́сѧ сирѡ́нъ и҆ вѡ́и є҆гѡ̀ пред̾ ни́мъ:	Переставши говорити, він раптово кинувся на них, і уражений був Сирон і військо його перед ним.
24	24
и҆ погна̀ є҆го̀ въ низхожде́нїе веѳѡрѡ́на да́же до по́лѧ: и҆ падо́ша ѿ ни́хъ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́смь сѡ́тъ мꙋже́й, про́чїи же побѣго́ша въ зе́млю фѷлїсті́млю.	І вони переслідували його по спуску Вефорона до самої рівнини; і упало з них до восьмисот мужів, інші ж утекли у землю Филистимську.
25	25
И҆ нападѐ стра́хъ і҆ꙋ́динъ и҆ бра́тїи є҆гѡ̀ и҆ боѧ́знь на всѧ̑ ꙗ҆зы́ки, ꙗ҆̀же ѡ҆́крестъ и҆́хъ.	І напав страх перед Іудою і братами його і боязнь нападати на всіх навколишніх язичників.
26	26
И҆ до́йде до царѧ̀ и҆́мѧ є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆ ѡ҆полче́нїихъ і҆ꙋ́диныхъ повѣ́дахꙋ всѝ ꙗ҆зы́цы.	Дійшло і до царя ім’я його, і всі народи розповідали про битви Іуди.
27	27
Є҆гда́ же оу҆слы́ша ца́рь а҆нтїо́хъ словеса̀ сїѧ̑, разгнѣ́васѧ ꙗ҆́ростїю, и҆ посла́въ собра̀ си̑лы всѧ̑ ца́рства своегѡ̀, по́лкъ крѣ́покъ ѕѣлѡ̀:	Коли ж почув ці слова цар Антиох, то запалав гнівом і, пославши, зібрав усі сили царства свого, дуже сильне ополчення;
28	28
и҆ ѿве́рзе сокро́вище своѐ, и҆ дадѐ ѡ҆бро́ки во́инѡмъ свои̑мъ на лѣ́то, и҆ заповѣ́да и҆̀мъ въ лѣ́то бы́ти готѡ́вымъ на всѧ́кꙋ потре́бꙋ.	і відкрив скарбницю свою і видав військам своїм річну платню, і наказав їм бути готовими на всяку необхідність.
29	29
И҆ ви́дѣ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆скꙋдѣ̀ сребро̀ ѿ сокро́вищъ, и҆ да̑ни ѿ стра́нъ ма̑лы, ра́ди несогла́сїѧ и҆ ꙗ҆́звы, ꙗ҆̀же сотворѝ на землѝ, да во́зметъ закѡ́ннаѧ, ꙗ҆̀же бѧ́хꙋ ѿ пе́рвыхъ дні́й.	Але побачив, що виснажилося срібло у скарбницях, а податі країни мізерні через хвилювання і руйнування, які він учинив у землі тій, знищуючи закони, які існували від днів давніх.
30	30
И҆ оу҆страши́сѧ, да не вознеимѣ́етъ є҆ди́ною и҆ два́жды въ росхо́ды и҆ даѧ̑нїѧ, ꙗ҆̀же даѧ́ше пре́жде простра́нною рꙋко́ю, и҆ и҆збы́точествова па́че царе́й бы́вшихъ пре́жде.	І почав він побоюватися, що у нього не вистачить, хіба тільки на раз або два, на витрати і подарунки, які раніше роздавав щедрою рукою і перевершив у тім попередніх царів.
31	31
И҆ смѧте́сѧ дꙋше́ю свое́ю ѕѣлѡ̀, и҆ оу҆мы́сли и҆тѝ въ персі́дꙋ и҆ прїѧ́ти да̑ни ѿ стра́нъ и҆ собра́ти сребра̀ мно́гѡ.	Сильно заклопотаний у душі своїй, він зважився йти у Персію і взяти податі з країн і зібрати побільше срібла.
32	32
И҆ ѡ҆ста́ви лѷсі́ю человѣ́ка сла́вна и҆ ѿ ро́да ца́рска над̾ вещьмѝ ца́рскими, ѿ рѣкѝ є҆ѵфра́та да́же до предѣ̑лъ є҆гѵ́петскихъ:	А діла царські від ріки Євфрату до меж Єгипту передав Лісію, чоловікові знаменитому, який походив з роду царського,
33	33
и҆ пита́ти а҆нтїо́ха сы́на своего̀, до́ндеже возврати́тсѧ са́мъ.	також і виховання сина свого Антиоха, до його повернення;
34	34
И҆ предадѐ є҆мꙋ̀ по́лъ си́лы и҆ слонѡ́въ и҆ заповѣ́да є҆мꙋ̀ ѡ҆ всѣ́хъ, и҆́хже совѣща̀, и҆ ѡ҆ ѡ҆бита́ющихъ во і҆ꙋде́и и҆ і҆ерⷭ҇ли́мѣ,	і передав йому половину війська і слонів, давши йому наказ про все, чого хотів, і про жителів Юдеї та Єрусалима,
35	35
посла́ти на ни́хъ си́лꙋ, є҆́же сокрꙋши́ти и҆ и҆сто́ргнꙋти крѣ́пость і҆и҃левꙋ и҆ ѡ҆ста́нокъ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ ѿѧ́ти па́мѧть и҆́хъ ѿ мѣ́ста,	щоб він послав проти них військо розбити і знищити могутність Ізраїля і залишок Єрусалима, і знищити пам’ять їх з місця того,
36	36
и҆ всели́ти сынѡ́въ и҆норо́дныхъ во всѣ́хъ предѣ́лѣхъ и҆́хъ, и҆ по жре́бїю раздѣли́ти зе́млю и҆́хъ.	і поселити у всіх краях їхніх синів іноплемінних і розділити за жеребом землю їхню.
37	37
И҆ ца́рь взѧ̀ по́лъ си́лы ѡ҆ста́вшихъ и҆ и҆зы́де ѿ а҆нтїохі́и ѿ гра́да ца́рства своегѡ̀, лѣ́та сто̀ четы́редесѧть седма́гѡ: и҆ пре́йде є҆ѵфра́тъ рѣкꙋ̀ и҆ прохожда́ше въ вы̑шнїѧ страны̑.	Цар же взяв іншу половину війська і вирушив з Антиохії, престольного міста свого, у сто сорок сьомому році, і, перейшовши ріку Євфрат, пройшов верхні країни.
38	38
И҆ и҆збра̀ лѷсі́а птоломе́а сы́на дорѷме́нова, и҆ нїкано́ра, и҆ горгі́ю мꙋ́жы си̑льныѧ ѿ дрꙋгѡ́въ царе́выхъ.	Лісій обрав Птоломея, сина Дорименового, і Никанора і Горгія, мужів сильних із друзів царя,
39	39
И҆ посла̀ съ ни́ми четы́редесѧть ты́сѧщъ мꙋже́й и҆ се́дмь ты́сѧщъ ко́нникѡвъ, є҆́же и҆тѝ въ зе́млю і҆ꙋ́динꙋ и҆ растли́ти ю҆̀ по словесѝ ца́рскꙋ.	і послав з ними сорок тисяч мужів і сім тисяч вершників, щоб іти у землю Юдейську і розорити її за словом царя.
40	40
И҆ ѿидо́ша со все́ю си́лою свое́ю, и҆ прїидо́ша, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ бли́з̾ а҆ммаꙋ́ма на землѝ полево́й.	Вони вирушили з усім військом своїм і, прийшовши, розташувалися на рівнині біля Еммаума.
41	41
И҆ слы́шаша кꙋпцы̀ страны̀ тоѧ̀ и҆́мѧ и҆́хъ, и҆ взѧ́ша сребро̀ и҆ зла́то мно́го ѕѣлѡ̀ и҆ ѻ҆́троки: и҆ прїидо́ша въ станы̀, да во́змꙋтъ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ въ рабы̑, и҆ приложи́шасѧ къ ни̑мъ вѡ́и сѵ́рскїѧ и҆ землѝ и҆ноплеме́нникѡвъ.	Купці цієї країни почули ім’я їх і, узявши дуже багато срібла і золота і слуг, прийшли у стан купувати синів Ізраїля у раби; до них приєдналося і військо Сирії і землí іноплемінних.
42	42
И҆ ви́дѣ і҆ꙋ́да и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ оу҆мно́жишасѧ ѕла̑ѧ, и҆ вѡ́и ѡ҆полча́хꙋсѧ въ предѣ́лѣхъ и҆́хъ: и҆ позна́ша словеса̀ царє́ва, ꙗ҆̀же повелѣ̀ лю́демъ сотвори́ти въ погꙋбле́нїе и҆ сконча́нїе.	Побачили Іуда і брати його, що примножилися біди, і війська розташувалися станом у межах їхніх; довідалися і про повеління царя, яке він наказав виконати над народом, щоб погубити і знищити його.
43	43
И҆ речѐ кі́йждо ко и҆́скреннемꙋ своемꙋ̀: воста́немъ за и҆стребле́нїе люді́й на́шихъ и҆ ѡ҆полчи́мсѧ за лю́ди на́шѧ и҆ ст҃ы̑ѧ.	І говорили кожен ближньому своєму: піднімемо повалений народ наш і будемо битися за народ наш і за святиню.
44	44
И҆ собра́сѧ со́нмъ є҆́же бы́ти готѡ́вымъ на бра́нь и҆ є҆́же моли́тисѧ и҆ проси́ти ми́лости и҆ щедро́тъ.	І зібрався сонм, щоб бути готовими до війни і помолитися, і виблагати милости і жалю.
45	45
И҆ і҆ерⷭ҇ли́мъ бѣ̀ неѡбита́емь а҆́ки пꙋсты́нѧ: не бѣ̀ входѧ́й и҆ и҆сходѧ́й ѿ порожде́нїй є҆гѡ̀, и҆ ст҃ы́нѧ попра́на, и҆ сы́нове и҆норо́дныхъ въ краегра́дїи, бы́сть ѡ҆бита́лище ꙗ҆зы́кѡмъ: и҆ взѧ́сѧ весе́лїе ѿ і҆а́кѡва, и҆ ѡ҆скꙋдѣ̀ (тꙋ̀) сопѣ́ль и҆ гꙋ́сли.	Єрусалим був безлюдний, як пустеля; не було ні того, хто входить у нього, ні того, хто виходить з нього, із природних жителів його; святилище було потоптане, і сини інородних були в укріпленні його; він став житлом язичників; і відняті були веселощі в Якова, і не чутно стало сопілки і цитри.
46	46
И҆ собра́шасѧ и҆ прїидо́ша въ массифꙋ̀ прѧ́мѡ і҆ерⷭ҇ли́мꙋ, поне́же мѣ́сто моли́твы въ массифѣ̀ пе́рвѣе і҆и҃лю.	Отже, вони зібралися і пішли у Массифу, навпроти Єрусалима, бо місце молитви в ізраїльтян було колись у Массифі.
47	47
И҆ пости́шасѧ тогѡ̀ днѐ, и҆ ѡ҆блеко́шасѧ во врє́тища, и҆ пе́пелъ посы́паша на главы̑ своѧ̑, и҆ растерза́ша ѡ҆дѣѧ̑нїѧ своѧ̑,	І постились у цей день, і поклали на себе веретища і попіл на голови свої, і роздерли одяг свій,
48	48
и҆ распростро́ша кни́гꙋ зако́на, ѡ҆ ни́хже и҆спыта́хꙋ ꙗ҆зы́цы написа́ти на ни́хъ подѡ́бїѧ і҆́дѡлъ свои́хъ,	розкрили книгу закону з тих, які язичники розшукували, щоб зробити на них зображення своїх ідолів,
49	49
и҆ принесо́ша ри̑зы свѧти́тєлскїѧ и҆ перворѡ́днаѧ и҆ десѧти̑ны: и҆ воздви́гнꙋша назїре́євъ, и҆̀же напо́лниша дни̑,	і принесли священичі облачення і первородних і десятини; і скликали назореїв, які сповнили дні свої,
50	50
и҆ возопи́ша гла́сомъ (ве́лїимъ) на нб҃о, рекꙋ́ще: что̀ сотвори́мъ си̑мъ и҆ ка́мѡ и҆̀хъ ѿведе́мъ;	і голосно заволали до неба: що нам робити с ними і куди відвести їх?
51	51
и҆ ст҃а̑ѧ твоѧ̑ попра́шасѧ и҆ ѡ҆скверни́шасѧ, и҆ свѧще́нницы твоѝ въ ско́рби и҆ въ смире́нїи:	Святилище Твоє потоптане й осквернене, і священики Твої у скорботі і приниженні.
52	52
и҆ сѐ, ꙗ҆зы́цы собра́шасѧ на ны̀, да расто́ргнꙋтъ на́съ: ты̀ вѣ́си, ꙗ҆̀же помышлѧ́ютъ на на́съ:	І ось, зібралися проти нас язичники, щоб знищити нас. Ти знаєш, що замишляють вони проти нас.
53	53
ка́кѡ возмо́жемъ ста́ти пред̾ лице́мъ и҆́хъ, а҆́ще не ты̀ помо́жеши на́мъ;	Як можемо ми устояти перед лицем їх, якщо Ти не допоможеш нам?
54	54
И҆ вострꙋби́ша трꙋба́ми и҆ возопи́ша гла́сомъ ве́лїимъ.	І засурмили трубами і викликнули гучним голосом.
55	55
И҆ посе́мъ поста́ви і҆ꙋ́да воевѡ́ды люді́й, ты́сѧщники и҆ со́тники, и҆ пѧтьдесѧ́тники и҆ десѧтонача́лники.	Після цього Іуда поставив вождів для народу — тисячоначальників, стоначальників, п’ятдесятиначальників і десятиначальників.
56	56
И҆ реко́ша созида́ющымъ до́мы и҆ ѡ҆брꙋча́ющымъ жєны̀, и҆ насажда́ющымъ вїногра́ды и҆ боѧзли̑вымъ возврати́тисѧ комꙋ́ждо въ до́мъ сво́й по зако́нꙋ.	І сказали тим, які будували доми, заручилися з дружинами, насадили виноградники, і людям боязким, щоб кожен з них, за законом, повернувся у свій дім.
57	57
И҆ воздви́жесѧ по́лкъ и҆ ѡ҆полчи́сѧ на ю҆́гъ а҆ммаꙋ́ма.	Тоді рушило ополчення і розташувалося станом на півдні від Еммаума.
58	58
И҆ речѐ і҆ꙋ́да: препоѧ́шитесѧ, и҆ бꙋ́дите въ сы́ны си̑льны, и҆ бꙋ́дите гото́ви въ заꙋ́трїе ѡ҆полчи́тисѧ на ꙗ҆зы́ки сїѧ̑, и҆̀же собра́шасѧ на ны̀ растерза́ти на́съ и҆ ст҃а̑ѧ на̑ша:	І сказав Іуда: підпережіться і будьте мужні і готові на ранок битися з цими язичниками, які зібралися проти нас, щоб погубити нас і святиню нашу.
59	59
ꙗ҆́кѡ лꙋ́чше є҆́сть на́мъ оу҆мре́ти въ бра́ни, не́же ви́дѣти ѕла̑ѧ люді́й на́шихъ и҆ ст҃ы́хъ:	Бо краще нам померти у битві, ніж бачити біди нашого народу і святині.
60	60
и҆ ꙗ҆́коже во́лѧ бꙋ́детъ на нб҃сѝ, та́кѡ сотвори́тъ.	А яка буде воля на небі, так нехай сотворить!
Глава́ д҃	Глава 4

1	1
И҆ взѧ̀ горгі́а пѧ́ть ты́сѧщъ мꙋже́й и҆ ты́сѧщꙋ кѡ́нникъ и҆збра́нныхъ, и҆ подвиго́ша по́лкъ но́щїю,	І взяв Горгій п’ять тисяч мужів і тисячу добірних вершників, і рушило ополчення вночі,
2	2
є҆́же напа́сти на по́лкъ і҆ꙋде́йскїй и҆ поби́ти и҆̀хъ внеза́пꙋ, и҆ сы́нове краегра́дїѧ бы́ша є҆мꙋ̀ вожде́ве.	щоб напасти на ополчення юдеїв і уразити їх раптово, а ті, що жили у фортеці, служили йому провідниками.
3	3
И҆ оу҆слы́ша і҆ꙋ́да, и҆ воста̀ са́мъ и҆ си́льнїи, поби́ти си́лꙋ царе́вꙋ, ꙗ҆́же въ є҆ммаꙋ́мѣ:	І почув Іуда і виступив сам і хоробрі мужи, щоб уразити військо царя в Еммаумі,
4	4
є҆ще́ бо си̑лы расточє́ны бы́ша ѿ полка̀.	доки сили ворожі були ще на відстані від стану.
5	5
И҆ прїи́де горгі́а въ по́лкъ і҆ꙋ́динъ но́щїю и҆ ни є҆ди́нагѡ ѡ҆брѣ́те: и҆ и҆ска́ше и҆̀хъ въ гора́хъ, поне́же речѐ: бѣжа́тъ сі́и ѿ на́съ.	І прийшов Горгій у стан Іуди вночі, і нікого не знайшов, і шукав їх по горах, бо говорив: вони біжать від нас.
6	6
И҆ вкꙋ́пѣ со дне́мъ ꙗ҆ви́сѧ і҆ꙋ́да на по́ли со тремѧ̀ ты́сѧщами мꙋже́й: ѻ҆ба́че щитѡ́въ и҆ мече́й не и҆мѧ́хꙋ, ꙗ҆́коже хотѧ́хꙋ.	Але удосвіта Іуда з’явився на рівнині з трьома тисячами мужів, та вони не мали ні щитів, ні мечів, як того бажали.
7	7
И҆ ви́дѣша по́лкъ ꙗ҆зы́ческїй крѣ́покъ воѡрꙋже́нъ и҆ ко́нники ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀, и҆ сі́и наꙋче́ни бра́ни.	Коли побачили вони міцне й озброєне ополчення язичників і кінноту, яка оточувала його, навчених для війни,
8	8
И҆ речѐ і҆ꙋ́да мꙋжє́мъ, и҆̀же съ ни́мъ бѧ́хꙋ: не оу҆бо́йтесѧ мно́жества и҆́хъ и҆ оу҆стремле́нїѧ и҆́хъ не оу҆жаса́йтесѧ:	Іуда сказав мужам, що були з ним: не бійтеся кількости їх і не страшіться нападу їх.
9	9
помѧни́те, ка́кѡ спасе́ни бы́ша ѻ҆тцы̀ на́ши въ мо́ри чермнѣ́мъ, є҆гда̀ гонѧ́ше и҆̀хъ фараѡ́нъ съ вѡ́и мно́гими:	Згадайте, як спасені були батьки наші у Червоному морі, коли фараон переслідував їх з військом.
10	10
и҆ нн҃ѣ возопі́имъ на нб҃о, не́гли ка́кѡ оу҆млⷭ҇рдитсѧ на ны̀ и҆ помѧне́тъ завѣ́тъ ѻ҆тцє́въ на́шихъ и҆ сокрꙋши́тъ по́лкъ се́й пред̾ лице́мъ на́шимъ дне́сь:	І нині заволаємо до неба; можливо, Він змилосердиться над нами, згадавши завіт з батьками нашими, і знищить нині це ополчення перед лицем нашим;
11	11
и҆ оу҆вѣ́дѧтъ всѝ ꙗ҆зы́цы, ꙗ҆́кѡ є҆́сть и҆збавлѧ́ѧй и҆ сп҃са́ѧй і҆и҃лѧ.	і всі язичники пізнають, що є Визволитель і Спаситель Ізраїля.
12	12
И҆ возведо́ша и҆ноплемє́нницы ѻ҆́чи своѝ и҆ ви́дѣша и҆̀хъ грѧдꙋ́щихъ сопроти́вꙋ,	Іноплемінники, звівши очі свої, побачили, що йдуть проти них,
13	13
и҆ и҆зыдо́ша и҆з̾ полка̀ на бра́нь и҆ вострꙋби́ша и҆̀же со і҆ꙋ́дою.	і вийшли зі стану на битву, а ті, що були з Іудою, засурмили,
14	14
И҆ срази́шасѧ: и҆ сотре́ни бы́ша ꙗ҆зы́цы и҆ побѣго́ша въ по́ле,	і зійшлися, і розбиті були язичники, і побігли на рівнину,
15	15
послѣ́днїи же всѝ падо́ша мече́мъ: и҆ прогна́ша и҆̀хъ да́же до а҆ссарїмѡ́ѳа и҆ да́же до по́ль і҆дꙋме́йскихъ и҆ а҆зѡ́тскихъ и҆ і҆амні́йскихъ, и҆ падо́ша ѿ ни́хъ до трїе́хъ ты́сѧщъ мꙋже́й.	а всі інші впали від меча; і переслідували їх до Газера і до рівнин Ідумеї, Азота й Іамнії, і впало з них до трьох тисяч мужів.
16	16
И҆ возврати́сѧ і҆ꙋ́да и҆ вѡ́и є҆гѡ̀ ѿ гоне́нїѧ в̾слѣ́дъ и҆́хъ,	І повернувся Іуда і військо його від переслідування їх
17	17
и҆ речѐ къ лю́демъ: не вожделѣ́йте коры́стей, поне́же бра́нь проти́вꙋ на́съ:	і сказав народу: не кидайтеся на здобич, бо війна ще чекає на нас;
18	18
и҆ горгі́а и҆ вѡ́и є҆гѡ̀ бли́з̾ на́съ на горѣ̀: но сто́йте нн҃ѣ проти́вꙋ врагѡ́въ на́шихъ и҆ побори́те и҆̀хъ, и҆ по си́хъ во́змете кѡры́сти без̾ боѧ́зни.	Горгій і військо його на горі поблизу від нас; станьте тепер проти ворогів наших і бийтеся з ними, а після сміливо візьмете здобич.
19	19
И҆ є҆щѐ глаго́лющꙋ і҆ꙋ́дѣ сїѧ̑, сѐ, ꙗ҆ви́сѧ ча́сть нѣ́каѧ приница́ющаѧ съ горы̀.	Коли ще говорив це Іуда, показався якийсь натовп, який виступав з гори.
20	20
И҆ ви́дѣ, ꙗ҆́кѡ въ бѣ́гъ ѡ҆брати́шасѧ, и҆ зажго́ша по́лкъ, и҆̀же сꙋ́ть со і҆ꙋ́дою, ды́мъ бо зри́мый ꙗ҆влѧ́ше бы́вшее.	І побачив він, що їх змусили втікати, і палять табір; бо дим, який піднімався, показував, що́ відбулося.
21	21
Смотрѧ́щїи же сїѧ̑ оу҆боѧ́шасѧ ѕѣлѡ̀: ви́дѧще же ѡ҆полче́нїе і҆ꙋ́дино въ по́ли гото́во на бра́нь, бѣжа́ша всѝ въ зе́млю и҆ноплеме́нникѡвъ.	Коли вони побачили це, дуже злякалися; побачивши ж і військо Іуди на рівнині, готове до битви,
22	22
И҆ ѡ҆брати́сѧ і҆ꙋ́да на кѡры́сти ѡ҆полче́нїѧ:	всі побігли у землю іноплемінників.
23	23
и҆ взѧ̀ зла́та мно́гѡ и҆ сребра̀, и҆ ѵ҆акі́нѳа и҆ порфѵ́ры морскі́ѧ, и҆ бога̑тства вели̑ка.	Тоді Іуда повернув на здобич стану, і захопив багато золота і срібла, гіацинтових і багряних одеж, і велике багатство.
24	24
И҆ возвраща́ющесѧ пѣ́снь поѧ́хꙋ и҆ благословлѧ́хꙋ бг҃а нбⷭ҇наго, ꙗ҆́кѡ бл҃гъ є҆́сть, ꙗ҆́кѡ въ вѣ́къ млⷭ҇ть є҆гѡ̀.	І, повертаючись, оспівували і благословляли Господа небесного, бо Він благий і повіки милість Його.
25	25
И҆ бы́сть спⷭ҇нїе вели́ко і҆и҃лю въ де́нь ѡ҆́нъ.	І було у той день велике спасіння Ізраїлю.
26	26
Є҆ли́цы же ѿ и҆ноплеме́нникѡвъ оу҆цѣлѣ́ша, прише́дше возвѣсти́ша лѷсі́и всѧ̑ слꙋчи̑вшаѧсѧ.	Уцілілі ж іноплемінники прийшли до Лісія і сповістили про все, що трапилося.
27	27
Ѻ҆́нъ же слы́шавъ оу҆ны̀ дꙋше́ю и҆ ѡ҆печа́лисѧ, ꙗ҆́кѡ не ꙗ҆̀же хотѧ́ше, такѡва̀ бы́ша і҆и҃лю, и҆ не какѡва̀ заповѣ́да є҆мꙋ̀ ца́рь, сицева̑ѧ сбы́шасѧ.	Він, почувши, засумував і засмутився, що не те трапилося з Ізраїлем, чого він хотів, і не те вийшло, що́ повелів йому цар.
28	28
И҆ во грѧдꙋ́щее лѣ́то собра̀ лѷсі́а мꙋже́й и҆збра́нныхъ шестьдесѧ́тъ ты́сѧщъ и҆ ко́нникѡвъ пѧ́ть ты́сѧщъ, да побїе́тъ і҆ерⷭ҇ли́мъ.	І на наступний рік Лісій зібрав шістдесят тисяч добірних мужів і п’ять тисяч вершників, щоб перемогти їх.
29	29
И҆ прїидо́ша во і҆дꙋме́ю и҆ ѡ҆полчи́шасѧ во веѳсꙋ́рѣхъ, и҆ срѣ́те и҆̀хъ і҆ꙋ́да съ десѧтїю̀ ты́сѧщьми мꙋже́й.	І прийшли вони в Ідумею і розташувалися станом у Вефсурах; а Іуда зустрів їх з десятьма тисячами мужів.
30	30
И҆ ви́дѣ по́лкъ крѣ́покъ, и҆ помоли́сѧ, и҆ речѐ: блгⷭ҇ве́нъ є҆сѝ, спⷭ҇се і҆и҃левъ, сокрꙋши́вый стремле́нїе си́льнагѡ рꙋко́ю раба̀ твоегѡ̀ даві́да, и҆ пре́далъ є҆сѝ по́лкъ и҆ноплеме́нныхъ въ рꙋ́ки і҆ѡнаѳа́на сы́на саꙋ́лѧ и҆ носѧ́щагѡ ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀:	Побачивши сильне ополчення, він молився і говорив: благословенний Ти, Спасителю Ізраїля, що скрушив напад сильного рукою раба Твого Давида і віддав поЛк. іноплемінників у руки Іонафана, сина Саулового, і зброєносця його.
31	31
заключѝ по́лкъ се́й рꙋко́ю люді́й твои́хъ і҆и҃лѧ, и҆ да постыдѧ́тсѧ ѡ҆ си́лѣ и҆ ко́нницѣ свое́й:	Віддай військо це у руки народу Твого — Ізраїля, і нехай будуть вони посоромлені у силі і кінноті їх;
32	32
да́ждь и҆̀мъ боѧ́знь и҆ раста́й де́рзость си́лы и҆́хъ, и҆ да поколе́блютсѧ сотре́нїемъ свои́мъ:	наведи на них страх і знищи зухвалість сили їх; нехай будуть вони приголомшені поразкою своєю;
33	33
низложѝ и҆̀хъ мече́мъ лю́бѧщихъ тѧ̀, и҆ да восхва́лѧтъ тебѐ всѝ вѣ́дꙋщїи и҆́мѧ твоѐ въ пѣ́снехъ.	подолай їх мечем тих, що люблять Тебе, і нехай прославлять Тебе у піснях усі, хто знає ім’я Твоє.
34	34
И҆ соста́виша бра́нь, и҆ падо́ша ѿ полка̀ лѷсі́и до пѧтѝ ты́сѧщъ мꙋже́й, и҆ падо́ша пред̾ ни́ми.	І билися вони, й упало з війська Лісія до п’яти тисяч мужів, упали перед ними.
35	35
Ви́дѧ же лѷсі́а своегѡ̀ ѡ҆полче́нїѧ бы́вшее бѣжа́нїе, а҆ і҆ꙋ́динꙋ бы́вшꙋю де́рзость, и҆ ꙗ҆́кѡ гото́ви сꙋ́ть и҆лѝ жи́ти, и҆лѝ оу҆мре́ти хра́брѡ, ѿи́де во а҆нтїохі́ю и҆ собира́ше чꙋжди́хъ во́євъ: и҆ оу҆мно́живъ бы́вшее во́инство, оу҆мы́сли па́ки прїитѝ на і҆ꙋде́ю.	Лісій, побачивши втечу війська свого і хоробрість воїнів Іуди, і що вони готові або жити, або померти відважно, вирушив до Антиохії, набрав чужоземців і, збільшивши попереднє військо, думав знову йти в Юдею.
36	36
Рече́ же і҆ꙋ́да и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀: сѐ, сотре́ни сꙋ́ть вразѝ на́ши, взы́демъ нн҃ѣ ѡ҆чи́стити ст҃а̑ѧ и҆ ѡ҆бнови́ти.	Іуда ж і брати його сказали: ось, вороги наші знищені, зійдімо, щоб очистити й оновити святилище.
37	37
И҆ собра́сѧ ве́сь по́лкъ и҆ взыдо́ша на го́рꙋ сїѡ́нъ:	І зібралося все ополчення і зійшли на гору Сион.
38	38
и҆ ви́дѣша ст҃ы́ню ѡ҆пꙋстоше́нꙋ, и҆ же́ртвенникъ ѡ҆скверне́нъ, и҆ врата̀ сожжє́на, и҆ въ притво́рѣхъ возрасто́ша дре́вїе а҆́ки въ дꙋбра́вѣ, и҆лѝ а҆́ки во є҆ди́нѣй ѿ го́ръ, и҆ пастофѡ́рїа разбїє́на.	І побачили, що святилище спустошене, жертовник осквернений, ворота спалені, і в притворах, як у лісі або на якій-небудь горі, повиростали рослини, і сховища зруйновані,
39	39
И҆ растерза́ша ри̑зы своѧ̑ и҆ пла́каша пла́чемъ ве́лїимъ, и҆ возложи́ша пе́пелъ на главы̑ своѧ̑,	і роздерли вони одяг свій, плакали гірким плачем і сипали попіл на свої голови,
40	40
и҆ падо́ша лице́мъ на зе́млю, и҆ вострꙋби́ша трꙋ́бнымъ зна́менїемъ, и҆ возопи́ша на нб҃о.	і падали лицем на землю і сурмили вістовими трубами, і волали до неба.
41	41
Тогда̀ повелѣ̀ і҆ꙋ́да мꙋжє́мъ ра́товати сꙋ́щихъ въ краегра́дїи, до́ндеже ѡ҆чи́ститъ ст҃а̑ѧ.	Тоді відрядив Іуда мужів воювати проти тих, що знаходились у фортеці, доки він очистить святилище.
42	42
И҆ и҆збра̀ свѧще́нники непорѡ́чны воли́тєли зако́на бж҃їѧ:	І обрав священиків безвадних, ревнителів закону.
43	43
и҆ ѡ҆чи́стиша ст҃а̑ѧ и҆ ѿверго́ша ка́менїе ѡ҆скверне́нїѧ въ мѣ́сто нечи́сто:	Вони очистили святилище й осквернені камені винесли у нечисте місце.
44	44
и҆ совѣ́товаша ѡ҆ же́ртвенницѣ всесожже́нїѧ ѡ҆скверне́нѣмъ, что̀ є҆мꙋ̀ сотворѧ́тъ:	Потім вони розмірковували над оскверненим жертовником всепалення, як учинити з ним.
45	45
и҆ нападѐ и҆̀мъ совѣ́тъ бла́гъ разори́ти є҆го̀, да не когда̀ бꙋ́детъ и҆̀мъ въ поноше́нїе, ꙗ҆́кѡ ѡ҆скверни́ша є҆го̀ ꙗ҆зы́цы. и҆ разори́ша же́ртвенникъ,	І прийшла їм добра думка зруйнувати його, щоб він коли-небудь не послужив їм на ганьбу, оскільки язичники осквернили його; і зруйнували вони жертовник,
46	46
и҆ положи́ша ка́менїе на горѣ̀ хра́ма на мѣ́стѣ прили́чнѣмъ, до́ндеже прїи́детъ прⷪ҇ро́къ ѿвѣща́ти ѡ҆ ни́хъ:	і камені склали на горі храму у пристойному місці, поки прийде пророк і дасть відповідь про них.
47	47
и҆ взѧ́ша ка́менїе цѣ́ло по зако́нꙋ и҆ созда́ша же́ртвенникъ но́въ по пре́жнемꙋ.	Узяли камені цілі, за законом, і побудували новий жертовник, як і раніше;
48	48
И҆ созда́ша ст҃а̑ѧ и҆ всѧ̑ ꙗ҆̀же внꙋ́трь хра́ма, и҆ притво́ры ѡ҆свѧти́ша,	потім побудували святині і внутрішні частини храму й освятили притвори;
49	49
и҆ сотвори́ша сосꙋ́ды ст҃ы̑ѧ нѡ́вы, и҆ внесо́ша свѣти́лникъ и҆ же́ртвенникъ всесожже́нїй и҆ ѳѷмїа́мѡвъ и҆ трапе́зꙋ во хра́мъ,	влаштували нове священне начиння і внесли у храм свічник і вівтар всепалень і фіміам і трапезу;
50	50
и҆ кади́ша на же́ртвенницѣ, и҆ возжго́ша свѣти́лники, ꙗ҆̀же на подсвѣ́щницѣ, и҆ свѣтѧ́хꙋ во хра́мѣ,	і закурили на вівтарі фіміам і запалили світильники на свічнику, й освітили храм;
51	51
и҆ положи́ша на трапе́зѣ хлѣ́бы и҆ простро́ша катапета̑смы, и҆ сконча́ша всѧ̑ дѣла̀, ꙗ҆̀же творѧ́хꙋ.	і поклали на трапезу хліби, і розвісили завіси, і закінчили всі діла, які почали.
52	52
И҆ ѕѣлѡ̀ ра́нѡ воста́ша въ пѧ́тый и҆ двадесѧ́тый де́нь мцⷭ҇а девѧ́тагѡ: се́й мцⷭ҇ъ хасле́ѵъ, сто̀ четы́редесѧть ѻ҆сма́гѡ лѣ́та.	У двадцять п’ятий день дев’ятого місяця — це місяць Хаслев — сто сорок восьмого року, встали дуже рано
53	53
И҆ принесо́ша же́ртвꙋ по зако́нꙋ на ѻ҆лта́рь всесожже́нїй но́вый, є҆го́же сотвори́ша:	і принесли жертву за законом на новозбудованому жертовнику всепалень.
54	54
по вре́мени и҆ по днѝ, въ ѻ҆́ньже ѡ҆скверни́ша є҆го̀ ꙗ҆зы́цы, во ѡ҆́нъ ѡ҆бнови́сѧ въ пѣ́снехъ и҆ гꙋ́слехъ и҆ кїнѵ́рѣхъ и҆ въ кѷмва́лѣхъ.	У той час, у той самий день, в який язичники осквернили жертовник, оновлений він з піснями, з цитрами, гуслями і кимвалами.
55	55
И҆ падо́ша всѝ лю́дїе на лицѐ своѐ и҆ поклони́шасѧ, и҆ благослови́ша на нб҃о бл҃гопоспѣши́вшаго и҆̀мъ:	І весь народ падав на лице своє, і молилися і возносили подяки до неба Благопоспішнику своєму.
56	56
и҆ сотвори́ша ѡ҆бновле́нїе ѻ҆лтарѧ̀ дні́й ѻ҆́смь, и҆ принесо́ша всесожжє́нїѧ съ весе́лїемъ, и҆ пожро́ша же́ртвꙋ спасе́нїѧ и҆ хвале́нїѧ,	Так звершували відновлення жертовника вісім днів з веселощами, приносячи всепалення і підносячи жертву спасіння і хвали.
57	57
и҆ оу҆краси́ша сꙋ́щее пред̾ лице́мъ хра́ма вѣнцы̑ златы́ми и҆ щита́ми, и҆ ѡ҆бнови́ша врата̀ и҆ пастофѡ́рїа, и҆ поста́виша двє́ри.	І прикрасили передню сторону храму золотими вінцями і щитами і відновили ворота і сховища, і зробили для них двері.
58	58
И҆ бы́сть весе́лїе въ лю́дехъ вели́ко ѕѣлѡ̀, и҆ ѿвраще́но бы́сть поноше́нїе ꙗ҆зы́кѡвъ.	І була дуже велика радість у народі, і відвернули ганьбу язичників.
59	59
И҆ оу҆ста́ви і҆ꙋ́да и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ и҆ ве́сь собо́ръ і҆и҃левъ, да пра́зднꙋютсѧ дні́е ѡ҆бновле́нїѧ ѻ҆лтарѧ̀ во времена̀ своѧ̑ на всѧ́ко лѣ́то дні́й ѻ҆́смь, ѿ два́десѧть пѧ́тагѡ днѐ мцⷭ҇а хасле́ѵъ съ весе́лїемъ и҆ ра́достїю.	І встановили Іуда і брати його і все зібрання Ізраїля, щоб дні відновлення жертовника святкувалися з веселощами і радістю у свій час, щороку вісім днів, від двадцятого дня місяця Хаслева.
60	60
И҆ созда́ша во вре́мѧ ѻ҆́но го́рꙋ сїѡ́нъ, ѡ҆́крестъ стѣ́ны высѡ́кїѧ и҆ пѵ́рги крѣ̑пки, да не когда̀ прише́дше ꙗ҆зы́цы поперꙋ́тъ ѧ҆̀, ꙗ҆́коже пре́жде сотвори́ша.	У той же час оббудували гору Сион навколо високими стінами і міцними вежами, щоб язичники, прийшовши коли-небудь, не потоптали їх, як зробили це раніше.
61	61
И҆ посадѝ тꙋ̀ во́євъ храни́ти ю҆̀, и҆ оу҆тверди́ша ю҆̀ храни́ти веѳсꙋ́рꙋ, є҆́же и҆мѣ́ти лю́демъ въ тверды́ню проти́вꙋ лица̀ і҆дꙋме́и.	І розташував там Іуда військо стерегти гору, і зміцнили для охорони її Вефсуру, щоб народ мав укріплення проти Ідумеї.
Глава́ є҃	Глава 5

1	1
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́шаша ꙗ҆зы́цы ѡ҆́крестъ, ꙗ҆́кѡ созда́сѧ ѻ҆лта́рь и҆ ѡ҆бнови́сѧ ст҃ы́нѧ ꙗ҆́коже пре́жде, и҆ разгнѣ́вашасѧ ѕѣлѡ̀:	Коли навколишні народи почули, що побудовано жертовник і відновлено святилище, як раніше, дуже обурилися;
2	2
и҆ совѣща́шасѧ погꙋби́ти ро́дъ і҆а́кѡвль, и҆̀же бѣ́хꙋ посредѣ̀ и҆́хъ, и҆ нача́ша оу҆бива́ти въ лю́дехъ и҆ и҆стреблѧ́ти.	і наважилися знищити рід Якова, який жив серед них, і почали убивати і знищувати людей у цьому народі.
3	3
И҆ ра́товаше і҆ꙋ́да на сы́ны и҆са́ѵѡвы во і҆дꙋме́и, ꙗ҆́же во а҆кравати́нѣ, поне́же ѡ҆бсѣдѧ́хꙋ і҆и҃лѧ: и҆ поразѝ и҆̀хъ ꙗ҆́звою вели́кою, и҆ оу҆тѣснѝ и҆̀хъ, и҆ взѧ̀ коры̑сти и҆́хъ.	Тоді Іуда ополчився проти синів Ісава в Ідумеї, в Акравимі, оскільки вони тримали в облозі Ізраїля, й уразив їх великим ураженням, і упокорив їх, і взяв здобич їх.
4	4
И҆ помѧнꙋ̀ ѕло́бꙋ сынѡ́въ веа́нихъ, и҆̀же бѣ́хꙋ лю́демъ въ сѣ́ть и҆ въ собла́знъ, во є҆́же лови́ти и҆̀мъ на пꙋте́хъ.	Згадав він і про злобу синів Веана, які були для народу сіткою і спотиканням, влаштовуючи йому засідки на дорогах.
5	5
И҆ затвори́шасѧ ѿ негѡ̀ въ пѵ́ргѣхъ, и҆ настꙋпѝ на ни́хъ, и҆ проклѧ̀ и҆̀хъ, и҆ зажжѐ пѵ́рги и҆́хъ ѻ҆гне́мъ, со всѣ́ми ꙗ҆̀же въ ни́хъ бѧ́хꙋ.	Хоч вони замкнулися від нього у вежах, але він ополчився проти них, піддав їх закляттю і спалив вогнем вежі їхні з усіма, хто був у них.
6	6
И҆ про́йде на сы̑ны а҆ммѡ̑ни, и҆ ѡ҆брѣ́те рꙋ́кꙋ крѣ́пкꙋ и҆ лю́ди мнѡ́ги, и҆ тїмоѳе́а вожда̀ и҆́хъ.	Потім він перейшов до синів Аммона і зустрів сильне військо і численний народ і Тимофія, провідника їхнього.
7	7
И҆ соста́ви на ни́хъ бра̑ни мнѡ́ги, и҆ сотре́ни сꙋ́ть пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀, и҆ побѝ и҆̀хъ,	Він мав з ними багато битв, і вони були розбиті перед лицем його; він уразив їх;
8	8
и҆ взѧ̀ і҆ази́ра и҆ дщє́ри є҆гѡ̀, и҆ возврати́сѧ во і҆ꙋде́ю.	узяв Іазер і селища його і повернувся в Юдею.
9	9
И҆ собра́шасѧ ꙗ҆зы́цы и҆̀же въ галааді́тїдѣ проти́вꙋ і҆и҃лтѧнѡмъ сꙋ́щымъ въ предѣ́лѣхъ и҆́хъ, да и҆збїю́тъ и҆̀хъ. и҆ побѣго́ша въ даѳе́мꙋ тверды́ню.	Тоді зібралися язичники, які жили у Галааді, проти ізраїльтян, що знаходилися в краях їхніх, щоб знищити їх; але вони втекли у фортецю Дафему.
10	10
И҆ посла́ша писа́нїе ко і҆ꙋ́дѣ и҆ бра́тїи є҆гѡ̀, рекꙋ́ще: собра́шасѧ на ны̀ ꙗ҆зы́цы, и҆̀же ѡ҆́крестъ на́съ, и҆зби́ти на́съ,	І послали листи до Іуди і братів його і сказали: зібралися проти нас навколишні язичники, щоб знищити нас,
11	11
и҆ гото́вѧтсѧ прїитѝ и҆ взѧ́ти тверды́ню, въ ню́же вбѣго́хомъ, и҆ тїмоѳе́й є҆́сть воево́да си́лъ и҆́хъ:	і готуються йти і зробити напад на фортецю, в яку ми втекли, і Тимофій на чолі війська їхнього.
12	12
нн҃ѣ оу҆̀бо прише́дъ и҆зба́ви на́съ ѿ рꙋкѝ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ падѐ мно́жество ѿ на́съ:	Отже, прийди і визволи нас від руки їх, тому що багато з нас загинули;
13	13
и҆ всѝ бра́тїѧ на̑ша сꙋ́щїи въ мѣ́стѣхъ тꙋві́инихъ оу҆бїе́ни сꙋ́ть, и҆ плѣни́ша же́нъ и҆́хъ и҆ ча̑дъ и҆́хъ и҆ и҆мѣ̑нїѧ и҆́хъ, и҆ погꙋби́ша та́мѡ ꙗ҆́кѡ ты́сѧщꙋ мꙋже́й.	і всі брати наші, які були у межах Това, віддані на смерть, а дружин їхніх і дітей їхніх і майно взяли у полон, і погубили там близько тисячі мужів.
14	14
И҆ є҆щѐ писа̑нїѧ чтѧ́хꙋсѧ, и҆ сѐ, и҆ні́и вѣ̑стницы прїидо́ша ѿ галїле́и въ раздра́ныхъ ри́захъ, возвѣща́юще по словесє́мъ си̑мъ, рекꙋ́ще:	Ще читалися ці листи, як ось, прийшли інші вісники з Галилеї у розідраному одязі з таким повідомленням:
15	15
собра́шасѧ на на́съ ѿ птолемаі́ды и҆ тѵ́ра, и҆ сїдѡ́на и҆ всеѧ̀ галїле́и и҆ноплемє́нникъ, є҆́же и҆скорени́ти на́съ.	зібралися проти нас із Птолемаїди і з Тира і Сидона, і з усієї Галилеї язичницької, щоб погубити нас.
16	16
Є҆гда́ же оу҆слы́ша і҆ꙋ́да и҆ лю́дїе словеса̀ сїѧ̑, собра́сѧ собо́ръ вели́къ оу҆совѣ́товати, что̀ сотворѧ́тъ бра́тїѧмъ свои̑мъ сꙋ́щымъ въ ско́рби и҆ вою́ємымъ ѿ ни́хъ.	Коли почули ці слова Іуда і народ, то зібралися великі збори для наради, що зробити для цих братів, які знаходяться у біді і яким загрожує війна від тих язичників?
17	17
И҆ речѐ і҆ꙋ́да сі́мѡнꙋ и҆ бра́тꙋ своемꙋ̀: и҆зберѝ себѣ̀ мꙋ́жы и҆ и҆дѝ, и҆ и҆зба́ви бра́тїю твою̀ сꙋ́щꙋю въ галїле́и: а҆́зъ же и҆ бра́тъ мо́й і҆ѡнаѳа́нъ по́йдемъ въ галааді́тъ.	Тоді Іуда сказав Симону, братові своєму: вибери собі мужів і йди і захисти братів твоїх, які знаходяться у Галилеї; а я та Іонафан, брат мій, підемо у Галаад.
18	18
И҆ ѡ҆ста́ви і҆ѡ́сифа сы́на заха́рїина и҆ а҆за́рїю воевѡ́ды лю́демъ съ про́чими вѡ́ины во і҆ꙋде́и на хране́нїе,	І залишив він Йосифа, сина Захарії, та Азарію начальниками над народом із залишком війська в Юдеї для охорони.
19	19
и҆ заповѣ́да и҆̀мъ, глаго́лѧ: прилѣжи́те лю́демъ си̑мъ и҆ не сотвори́те бра́ни на ꙗ҆зы́ки, до́ндеже мы̀ возврати́мсѧ.	І дав їм повеління, сказавши: управляйте народом цим, але не починайте війни проти язичників до нашого повернення.
20	20
И҆ ѿдѣли́ша сі́мѡнꙋ мꙋже́й трѝ ты́сѧщы, да и҆́детъ въ галїле́ю, і҆ꙋ́дѣ же ѻ҆́смь ты́сѧщъ мꙋже́й въ галааді́тъ.	Симону виділені для походу у Галилею три тисячі мужів, Іуді ж — у Галаад вісім тисяч мужів.
21	21
И҆ и҆́де сі́мѡнъ въ галїле́ю и҆ соста́ви бра̑ни мнѡ́ги на ꙗ҆зы́ки, и҆ сотро́шасѧ ꙗ҆зы́цы ѿ лица̀ є҆гѡ̀,	І вирушив Симон у Галилею і провів багато битв з язичниками, і розбив язичників.
22	22
и҆ погна̀ в̾слѣ́дъ и҆́хъ да́же до вра́тъ птолемаі́ды: и҆ падо́ша ѿ ꙗ҆зы̑къ ꙗ҆́кѡ трѝ ты́сѧщы мꙋже́й, и҆ взѧ̀ кѡры́сти и҆́хъ,	Він переслідував їх до воріт Птолемаїди, і впало з язичників до трьох тисяч чоловіків, і він узяв здобич їхню.
23	23
и҆ поѧ́тъ сꙋ́щихъ въ галїле́и и҆ во а҆рватті́сѣхъ съ жена́ми и҆ ча̑ды, и҆ всѧ̑ є҆ли̑ка бѧ́хꙋ и҆̀мъ, и҆ приведѐ во і҆ꙋде́ю съ весе́лїемъ ве́лїимъ.	Також узяв він із собою [юдеїв], які знаходилися у Галилеї й Арваттах, з дружинами і дітьми і з усім майном їхнім, і привів у Юдею з великою радістю.
24	24
И҆ і҆ꙋ́да маккаве́й и҆ і҆ѡнаѳа́нъ бра́тъ є҆гѡ̀ преидо́ша і҆ѻрда́нъ, и҆ и҆до́ша пꙋ́ть трїе́хъ дні́й въ пꙋсты́ни,	А Іуда Маккавей та Іонафан, брат його, перейшли Йордан і звершили триденну путь у пустелі.
25	25
и҆ срѣто́ша навате́євъ, и҆ прїѧ́ша и҆̀хъ ми́рнѡ, и҆ повѣ́даша и҆̀мъ всѧ̑, ꙗ҆̀же слꙋчи́шасѧ бра́тїи и҆́хъ въ галааді́тїдѣ,	Їх зустріли навуфеї і прийняли мирно, і розповіли їм усе, що сталося з братами їхніми у Галааді,
26	26
и҆ ꙗ҆́кѡ мно́зи ѿ ни́хъ заключе́ни сꙋ́ть въ восо́рѣ и҆ восо́ръ, во а҆лемі́сѣхъ, хасфѡ́рѣ, маке́дѣ и҆ карнаі́нѣ: сі́и всѝ гра́ди тве́рди и҆ вели́цы:	і що багато з них замкнені у Васарі й Восорі, в Алемах, Хасфорі, Македі і Карнаїні — усі ці міста укріплені і великі —
27	27
и҆ въ про́чїихъ градѣ́хъ галааді́тїды сꙋ́ть затворе́ни, и҆ во оу҆́трїе стро́ѧтсѧ ѡ҆полчи́тисѧ на тверды̑ни и҆ ꙗ҆́ти и҆ и҆зби́ти всѣ́хъ си́хъ во є҆ди́нъ де́нь.	і в інших містах Галаада знаходяться в облозі, і що завтра призначено напасти на ці укріплення і взяти їх і погубити всіх їх в один день.
28	28
И҆ возврати́сѧ і҆ꙋ́да и҆ вѡ́и є҆гѡ̀ въ пꙋ́ть въ пꙋсты́ню въ восо́ръ внеза́пꙋ: и҆ взѧ̀ гра́дъ, и҆ оу҆бѝ всѧ́къ мꙋ́жескъ по́лъ оу҆сты̑ меча̀, и҆ взѧ̀ всѧ̑ коры̑сти и҆́хъ, и҆ сожжѐ є҆го̀ ѻ҆гне́мъ:	Тому Іуда зі своїм військом несподівано направив шлях свій у пустелю до Восора і взяв це місто, і вибив усю чоловічу стать вістрям меча, і взяв усю здобич їхню, і спалив його вогнем;
29	29
и҆ воста̀ ѿтꙋ́дꙋ но́щїю и҆ и҆́де да́же до тверды́ни.	а звідти вирушив уночі і йшов до укріплення.
30	30
И҆ бы́сть пред̾ заре́ю, и҆ воздвиго́ша ѻ҆́чи своѝ, и҆ сѐ, лю́дїе мно́зи, и҆̀мже не бѣ̀ числа̀, несꙋ́ще лѣ̑ствицы и҆ миха̑ны взѧ́ти тверды́ню, и҆ ра́товахꙋ и҆̀хъ.	Коли наставав ранок, і звели очі, і ось, народ численний, якому числа не було, піднімають драбини і машини, щоб узяти укріплення, і облягають тих, що у ньому.
31	31
И҆ ви́дѣ і҆ꙋ́да, ꙗ҆́кѡ нача́сѧ бра́нь, и҆ во́пль гра́да взы́де да́же до небесѐ трꙋба́ми и҆ гла́сомъ ве́лїимъ,	Побачив Іуда, що почалася битва і волання міста піднімалося до неба трубами і гучним криком,
32	32
и҆ речѐ мꙋжє́мъ си́лы: бі́йтесѧ дне́сь за бра́тїю ва́шꙋ.	і сказав воїнам: бийтеся тепер за братів ваших.
33	33
И҆ и҆зы́де тремѧ̀ нача́лы созадѝ и҆́хъ: и҆ вострꙋби́ша трꙋба́ми и҆ возопи́ша въ моли́твѣ.	Він обійшов ворогів з тилу з трьома загонами, і засурмили трубами і викликнули з молитвою;
34	34
И҆ позна̀ по́лкъ тїмоѳе́овъ, ꙗ҆́кѡ маккаве́й є҆́сть, и҆ ѿбѣжа̀ ѿ лица̀ є҆гѡ̀, и҆ побѝ и҆̀хъ ꙗ҆́звою ве́лїею, и҆ падо́ша ѿ ни́хъ въ де́нь ѡ҆́нъ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́смь ты́сѧщъ мꙋже́й.	і дізналося військо Тимофія, що це — Маккавей, і побігли від лиця його, і він уразив їх великою поразкою, і впало їх у цей день до восьми тисяч чоловіків.
35	35
И҆ ѡ҆брати́сѧ (і҆ꙋ́да) въ масфꙋ̀ и҆ повоева̀ ю҆̀ и҆ взѧ̀ ю҆̀, и҆ оу҆бѝ ве́сь мꙋ́жескъ по́лъ є҆ѧ̀ и҆ взѧ̀ коры̑сти є҆ѧ̀, и҆ сожжѐ ю҆̀ ѻ҆гне́мъ:	Тоді повернув він у Масфу й обложив і взяв її, вибив усю чоловічу стать у ній, узяв здобич її і спалив її вогнем;
36	36
ѿтꙋ́дꙋ по́йде и҆ взѧ̀ хасфѡ́ръ, маке́дъ и҆ восо́ръ и҆ про́чыѧ гра́ды галааді́тїды.	вирушивши звідти, він узяв Хасфон, Макед, Восор та інші міста галаадські.
37	37
И҆ по си́хъ словесѣ́хъ собра̀ тїмоѳе́й по́лкъ и҆́нъ и҆ ѡ҆полчи́сѧ къ лицꙋ̀ рафѡ́на ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ пото́ка.	Після цих подій Тимофій зібрав інше військо і розташувався станом перед Рафоном по той бік потоку.
38	38
И҆ посла̀ і҆ꙋ́да соглѧ́дати по́лкъ. и҆ возвѣсти́ша є҆мꙋ̀ глаго́люще: со́брани сꙋ́ть къ немꙋ̀ всѝ ꙗ҆зы́цы, и҆̀же ѡ҆́крестъ на́съ, си́ла ве́лїѧ ѕѣлѡ̀:	І послав Іуда оглянути військо, й оголосили йому і сказали: зібралися до них усі навколишні язичники — сила численна,
39	39
и҆ а҆ра́влѧнъ наѧ́ша въ по́мощь себѣ̀, и҆ ѡ҆полча́ютсѧ ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ пото́ка, гото́ви прїитѝ на тѧ̀ на бра́нь. и҆ и҆́де і҆ꙋ́да во срѣ́тенїе и҆́хъ.	і вони найняли на допомогу собі аравитян і розташувалися станом за потоком, будучи готові йти проти тебе війною. І пішов Іуда назустріч їм.
40	40
И҆ речѐ тїмоѳе́й нача́лникѡмъ во́євъ свои́хъ: є҆гда̀ прибли́житсѧ і҆ꙋ́да и҆ по́лкъ є҆гѡ̀ къ пото́кꙋ водно́мꙋ, а҆́ще прїи́детъ къ на́мъ пре́жде, не мо́жемъ постоѧ́ти проти́вꙋ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ могі́й возмо́жетъ проти́вꙋ на́съ:	Тоді Тимофій сказав своїм воєначальникам, коли Іуда і військо його наближалися до потоку води: якщо він перейде до нас раніше, то ми не в силах будемо устояти проти нього, бо він переможе нас.
41	41
а҆́ще же оу҆страши́тсѧ и҆ ѡ҆полчи́тсѧ ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ рѣкѝ, пре́йдемъ къ немꙋ̀ и҆ возмо́жемъ проти́вꙋ є҆гѡ̀.	Якщо ж він убоїться і розташується станом по той бік потоку, то ми перейдемо до нього і переможемо його.
42	42
Є҆гда́ же прибли́жисѧ і҆ꙋ́да къ пото́кꙋ водно́мꙋ, поста́ви кни́жники люді́й при пото́цѣ и҆ повелѣ̀ и҆̀мъ глаго́лѧ: не ѡ҆ставлѧ́йте всѧ́каго человѣ́ка ѡ҆ста́тисѧ въ полцѣ̀, но да грѧдꙋ́тъ всѝ на бра́нь.	Як тільки підійшов Іуда до потоку води, то поставив при потоці народних писарів і наказав їм, сказавши: не залишайте жодної людини у стані, але нехай усі йдуть на битву.
43	43
И҆ пре́йде на ни́хъ пре́жде, и҆ всѝ лю́дїе в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀. и҆ сотре́ни сꙋ́ть всѝ ꙗ҆зы́цы пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀, и҆ поверго́ша ѻ҆рꙋ̑жїѧ своѧ̑, и҆ бѣжа́ша въ ка́пище, є҆́же къ карнаі́нѣ.	І переправився до них перший і весь народ за ним. І знищені були перед лицем його всі язичники, і кинули зброю свою, і втекли у капище, яке було у Карнаїні.
44	44
И҆ взѧ́ша гра́дъ, и҆ ка́пище сожго́ша ѻ҆гне́мъ со всѣ́ми, ꙗ҆̀же въ не́мъ: и҆ побѣжде́нъ бы́сть карнаі́нъ и҆ не возмо́же ктомꙋ̀ ста́ти проти́вꙋ лица̀ і҆ꙋ́дина.	Тоді взяли вони це місто і спалили вогнем капище з усіма, що знаходилися у ньому; і переможений був Карнаїн, і не міг більше протистояти Іуді.
45	45
И҆ собра̀ і҆ꙋ́да всѣ́хъ і҆и҃лтѧнъ, и҆̀же бѣ́хꙋ въ галааді́тїдѣ, ѿ ма́ла да́же до вели́ка, и҆ жєны̀ и҆́хъ и҆ ча̑да и҆́хъ и҆ и҆мѣ̑нїѧ, по́лкъ вели́къ ѕѣлѡ̀, прїитѝ въ зе́млю і҆ꙋ́динꙋ.	І зібрав Іуда всіх ізраїльтян, що знаходилися у Галааді, від малого до великого, і дружин їхніх, і дітей їхніх, і майно, дуже велике ополчення, щоб іти у землю Юдейську.
46	46
И҆ прїидо́ша да́же до є҆фрѡ́на, и҆ се́й гра́дъ ве́лїй на вхо́дѣ тве́рдъ ѕѣлѡ̀: и҆ не бѣ̀ оу҆клони́тисѧ ѿ негѡ̀ на де́сно и҆лѝ шꙋ́ее, но то́кмѡ сквозѣ̀ є҆го̀ проитѝ.	І дійшли вони до Ефрона. Це було велике місто, дуже укріплене, на шляху; неможливо було ухилитися від нього ні праворуч, ні ліворуч; потрібно було пройти через нього,
47	47
И҆ заключи́шасѧ, и҆̀же бѧ́хꙋ въ гра́дѣ, и҆ загради́ша врата̀ ка́менїемъ. и҆ посла̀ къ ни̑мъ і҆ꙋ́да со словесы̀ ми́рными, глаго́лѧ:	а жителі замкнулися у ньому і ворота завалили каменями.
48	48
про́йдемъ по землѝ ва́шей, є҆́же ѿитѝ въ зе́млю на́шꙋ, и҆ никто́же ва́съ и҆з̾ѡби́дитъ, то́кмѡ нога́ми про́йдемъ. и҆ не восхотѣ́ша ѿве́рсти є҆мꙋ̀.	Іуда послав до них з мирною пропозицією: ми пройдемо через землю вашу, щоб іти нам у землю нашу, і ніхто не скривдить вас, тільки ногами нашими пройдемо. Але вони не захотіли відчинити йому.
49	49
И҆ повелѣ̀ і҆ꙋ́да проповѣ́дати въ полцѣ̀ ѡ҆полчи́тисѧ коемꙋ́ждо, въ не́мже кто̀ є҆́сть мѣ́стѣ.	Тоді Іуда наказав оголосити в ополченні, щоб кожен озброївся на своєму місці;
50	50
И҆ ѡ҆полчи́шасѧ мꙋ́жїе си́лы и҆ ра́товаша гра́дъ то́й ве́сь де́нь и҆ всю̀ но́щь. и҆ предаде́сѧ гра́дъ въ рꙋ́ки є҆гѡ̀.	і озброїлися воїни й облягали місто весь той день і всю ніч, і здалося місто у руки його.
51	51
И҆ побѝ всѧ́къ мꙋ́жескъ по́лъ оу҆сты̑ меча̀ и҆ и҆скоренѝ є҆го̀, и҆ взѧ̀ коры̑сти є҆гѡ̀ и҆ про́йде сквозѣ̀ гра́дъ по оу҆бїє́нымъ.	І вибив він усю чоловічу стать вістрям меча і до основ зруйнував місто, й узяв здобич його, і пройшов через місто по вбитих.
52	52
И҆ преидо́ша і҆ѻрда́нъ въ по́ле вели́кое проти́вꙋ лицꙋ̀ веѳса́на.	І переправилися через Йордан на велику рівнину навпроти Вефсана.
53	53
И҆ бѣ̀ і҆ꙋ́да собира́ѧ да́льнѣйшихъ и҆ оу҆вѣща́ваше люді́й по всемꙋ̀ пꙋтѝ, до́ндеже прїи́дꙋтъ въ зе́млю і҆ꙋ́динꙋ.	І збирав Іуда тих, що залишилися, і підбадьорював народ упродовж усього шляху, доки не прийшли у землю Юдейську.
54	54
И҆ взыдо́ша на го́рꙋ сїѡ́нъ съ весе́лїемъ и҆ ра́достїю и҆ принесо́ша всесожжє́нїѧ, ꙗ҆́кѡ не падѐ ѿ ни́хъ ни є҆ди́нъ, до́ндеже возврати́шасѧ въ ми́рѣ.	І зійшли на гору Сион з веселощами і радістю і принесли всепалення, тому що ніхто не упав з них до самого повернення у мирі.
55	55
И҆ во дни̑, въ нѧ́же бы́сть і҆ꙋ́да и҆ і҆ѡнаѳа́нъ въ галаа́дѣ, и҆ сі́мѡнъ бра́тъ є҆гѡ̀ въ галїле́и проти́вꙋ лицꙋ̀ птолемаі́ды,	У ті дні, коли Іуда та Іонафан знаходилися у Галааді, а Симон, брат його, — у Галилеї перед Птолемаїдою,
56	56
слы́ша і҆ѡ́сифъ заха́рїинъ сы́нъ и҆ а҆за́рїа, нача̑лницы си́лы, ѡ҆ ве́щехъ благосодѣ́ѧнныхъ и҆ ѡ҆ бра́нехъ, ꙗ҆̀же сотвори́ша,	почули Йосиф, син Захарії, та Азарій, воєначальники, про славні воїнські подвиги, звершені ними,
57	57
и҆ рѣ́ша: сотвори́мъ и҆ мы̀ себѣ̀ и҆́мѧ и҆ по́йдемъ ра́товати на ꙗ҆зы́ки, и҆̀же ѡ҆́крестъ на́съ.	і сказали: зробимо і ми собі ім’я; підемо воювати з язичниками, які оточують нас.
58	58
И҆ возвѣсти́ша сꙋ́щымъ ѿ си́лы ꙗ҆́же съ ни́ми и҆ и҆до́ша на і҆амні́ю.	Так оголосили вони війську, яке було при них, і пішли на Іамнію.
59	59
И҆ и҆зы́де горгі́а и҆з̾ гра́да и҆ мꙋ́жїе є҆гѡ̀ во срѣ́тенїе и҆̀мъ на бра́нь.	І вийшов Горгій з міста і воїни його назустріч їм на битву.
60	60
И҆ побѣжде́нъ бы́сть і҆ѡ́сифъ и҆ а҆за́рїа, и҆ гна́ни бы́ша да́же до предѣ̑лъ і҆ꙋ́диныхъ: и҆ падо́ша въ де́нь ѡ҆́нъ ѿ люді́й і҆и҃левыхъ ꙗ҆́кѡ двѣ̀ ты́сѧщы мꙋже́й. и҆ бы́сть ꙗ҆́зва вели́ка въ лю́дехъ і҆и҃левыхъ,	І, кинувшись навтіки, Йосиф та Азарія були переслідувані до меж Юдеї; і впало у цей день з народу ізраїльського до двох тисяч чоловіків.
61	61
поне́же не послꙋ́шаша і҆ꙋ́ды и҆ бра́тїй є҆гѡ̀, мнѧ́щесѧ хра́бри бы́ти:	І було велике сум’яття у народі ізраїльському, тому що не послухалися Іуди і братів його, мріючи показати хоробрість,
62	62
ті́и же не бѧ́хꙋ ѿ сѣ́мене мꙋже́й ѻ҆́нѣхъ, и҆́миже даде́сѧ спасе́нїе і҆и҃лю рꙋко́ю и҆́хъ.	тоді як вони не були від сімені тих мужів, руці яких надано спасіння Ізраїля.
63	63
И҆ мꙋ́жъ і҆ꙋ́да и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ просла́вишасѧ ѕѣлѡ̀ пред̾ всѣ́мъ і҆и҃лемъ и҆ ꙗ҆зы̑ки всѣ́ми, и҆дѣ́же слы́шашесѧ и҆́мѧ и҆́хъ.	Але муж Іуда і брати його дуже прославилися перед усім Ізраїлем і перед усіма народами, де тільки чути було ім’я їх, —
64	64
И҆ совокꙋпи́шасѧ къ ни̑мъ бла́го глаго́лющїи.	і збиралися до них ті, що прийшли привітати.
65	65
И҆ и҆зы́де і҆ꙋ́да и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀, и҆ ра́товахꙋ сынѡ́въ и҆са́ѵлихъ въ землѝ ꙗ҆́же къ ю҆́гꙋ, и҆ поразѝ хеврѡ́на и҆ дщє́ри є҆гѡ̀, и҆ разорѝ тверды̑ни є҆гѡ̀, и҆ столпы̀ є҆гѡ̀ пожжѐ ѡ҆́крестъ.	Після того вийшли Іуда і брати його і воювали проти синів Ісава у землі, яка лежить на південь, і уразив Хеврон і селища його, і зруйнував укріплення його, і спалив вежі його навколо нього,
66	66
И҆ воздви́жесѧ и҆тѝ въ зе́млю и҆ноплеме́нникѡвъ и҆ прохожда́ше самарі́ю.	і піднявся, щоб іти у землю іноплемінників, і пройшов Самарію.
67	67
Въ де́нь ѡ҆́нъ падо́ша свѧще́нницы на бра́ни, хотѧ́щїи хра́брѣе бы́ти, внегда̀ и҆зы́ти и҆̀мъ на бра́нь без̾ совѣ́та (є҆гѡ̀).	У той час упали у битві священики, які бажали прославитися хоробрістю і безрозсудно вийшли на війну.
68	68
И҆ оу҆клони́сѧ і҆ꙋ́да во а҆зѡ́тъ въ зе́млю и҆ноплеме́нникѡвъ, и҆ разорѝ ка̑пища и҆́хъ, и҆ и҆зваѧ̑нїѧ богѡ́въ и҆́хъ сожжѐ ѻ҆гне́мъ, и҆ взѧ̀ кѡры́сти ѿ градѡ́въ, и҆ возврати́сѧ въ зе́млю і҆ꙋ́динꙋ.	І повернув Іуда на Азот, землю іноплемінників, зруйнував жертовники їхні, спалив вогнем різьблені зображення богів їхніх, узяв здобич міст і повернувся у землю Юдейську.
Глава́ ѕ҃	Глава 6

1	1
И҆ ца́рь а҆нтїо́хъ прохожда́ше вы̑шнїѧ страны̑ и҆ слы́ша, ꙗ҆́кѡ є҆́сть є҆лѷмаі́съ въ персі́дѣ гра́дъ сла́венъ бога́тствомъ, сребро́мъ и҆ зла́томъ,	Тим часом цар Антиох, проходячи верхні області, почув, що є у Персії місто Елимаїс, який славиться багатством, сріблом і золотом,
2	2
и҆ хра́мъ въ не́мъ бога́тъ ѕѣлѡ̀, и҆ тꙋ̀ запѡ́ны зла̑ты, и҆ брѡнѧ̀ и҆ ѻ҆рꙋ̑жїѧ, ꙗ҆̀же ѡ҆ста́ви тꙋ̀ а҆леѯа́ндръ сы́нъ фїлі́пповъ, ца́рь македѡ́нскїй, и҆́же ца́рствова пе́рвый во є҆́ллинѣхъ.	і в ньому — храм, дуже багатий, і є там золоті покрови, броня і зброя, які залишив там Олександр, син Филипа, цар Македонський, — перший, який став царем над еллінами.
3	3
И҆ прїи́де и҆ и҆ска́ше взѧ́ти гра́дъ и҆ плѣни́ти є҆го̀, и҆ не возмо́же, ꙗ҆́кѡ позна́сѧ сло́во сꙋ́щымъ во гра́дѣ.	І він прийшов і намагався взяти це місто і пограбувати його, але не міг, тому що намір його став відомим жителям міста.
4	4
И҆ воста́ша проти́вꙋ є҆мꙋ̀ на бра́нь, и҆ побѣжѐ ѿтꙋ́дꙋ, и҆ и҆́де со ско́рбїю ве́лїею, и҆ возврати́сѧ въ вавѷлѡ́нъ.	Вони піднялися проти нього війною, і він кинувся навтіки і пішов звідти з великою скорботою, щоб вирушити у Вавилон.
5	5
И҆ прїи́де возвѣща́ѧй є҆мꙋ̀ нѣ́кто въ персі́дꙋ, ꙗ҆́кѡ ѿбѣго́ша полцы̀ ходи́вшїи во і҆ꙋде́ю.	Тоді прийшов хтось до нього у Персію зі звісткою, що ополчення, які ходили у землю Іуди, втікають,
6	6
И҆ ходѝ лѷсі́а съ си́лою крѣ́пкою въ пе́рвыхъ, и҆ прогна́нъ бы́сть ѿ лица̀ и҆́хъ, и҆ возмого́ша ѻ҆рꙋ́жїѧми и҆ си́лами и҆ коры́стьми мно́гими, ꙗ҆̀же взѧ́ша ѿ полкѡ́въ, и҆̀хже и҆зби́ша.	що Лісій ходив із сильним військом попереду всіх, але був уражений юдеями, і вони підсилилися і зброєю, і військом, і багатою здобиччю, яку взяли від уражених ними військ,
7	7
И҆ разори́ша ме́рзость, ю҆́же созда̀ на ѻ҆лтарѝ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ ст҃ы́ню, ꙗ҆́коже пре́жде ѡ҆крꙋжи́ша стѣна́ми высо́кими, и҆ веѳсꙋ́рꙋ гра́дъ є҆гѡ̀.	і що вони зруйнували мерзоти, які він спорудив над жертовником у Єрусалимі, а святилище, як і раніше, обнесли високими стінами, також і Вефсуру, місто його.
8	8
И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша ца́рь словеса̀ сїѧ̑, оу҆страши́сѧ и҆ смꙋти́сѧ ѕѣлѡ̀: и҆ падѐ на ло́же и҆ впадѐ въ недꙋ́гъ ѿ печа́ли, поне́же не сбы́стсѧ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́коже помышлѧ́ше.	Коли цар почув слова ці, сильно злякався і стривожився, упав на постіль і занеміг від суму, що не збулося так, як він бажав.
9	9
И҆ бѣ̀ тꙋ̀ дни̑ мнѡ́ги, поне́же ѡ҆бнови́сѧ на не́мъ печа́ль вели́ка, и҆ мнѧ́ше, ꙗ҆́кѡ оу҆́мретъ.	І багато днів пробув він там, тому що відновлювався у ньому сильний сум; він думав, що помирає.
10	10
И҆ созва̀ всѧ̑ дрꙋ́ги своѧ̑ и҆ речѐ и҆̀мъ: ѿи́де со́нъ ѿ ѻ҆́чїю моє́ю, и҆ и҆спадо́хъ се́рдцемъ ѿ печа́ли,	І скликав він усіх друзів своїх і сказав їм: відійшов сон від очей моїх, і я занеміг серцем від суму.
11	11
и҆ рѣ́хъ въ се́рдцы мое́мъ: до коли́кїѧ ско́рби доидо́хъ и҆ волны̀ ве́лїѧ, въ не́йже нн҃ѣ є҆́смь; ꙗ҆́кѡ бла́гъ и҆ люби́мь бы́хъ во вла́сти мое́й:	І сказав я у серці своєму: до якої скорботи дійшов я і до якого великого знічення, в якому знаходжуся тепер! А був я корисним і любленим у володінні моєму.
12	12
нн҃ѣ же помина́ю ѕла̑ѧ, ꙗ҆̀же сотвори́хъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ взѧ́хъ всѧ̑ сосꙋ́ды зла̑ты и҆ срє́брѧны въ не́мъ, и҆ посла́хъ и҆з̾ѧ́ти ѡ҆бита́ющихъ во і҆ꙋде́и вотщѐ:	Тепер же я згадую про ті злодіяння, які я звершив у Єрусалимі, і як узяв усі золоті і срібні сосуди, які знаходилися у ньому, і посилав знищувати тих, що живуть в Юдеї, даремно.
13	13
позна́хъ оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ си́хъ ра́ди ѡ҆брѣто́ша мѧ̀ ѕла̑ѧ сїѧ̑: и҆ сѐ, ги́бнꙋ ско́рбїю ве́лїею въ землѝ чꙋжде́й.	Тепер я знаю, що за це спіткали мене ці біди, — і ось, я гину від великого суму у чужій землі.
14	14
И҆ призва̀ фїлі́ппа є҆ди́наго ѿ дрꙋгѡ́въ свои́хъ, и҆ поста́ви є҆го̀ над̾ всѣ́мъ ца́рствомъ свои́мъ,	І прикликав він Филипа, одного з друзів своїх, і поставив його правителем над усім царством своїм;
15	15
и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ дїади́мꙋ и҆ ри́зꙋ свою̀ и҆ пе́рстень, є҆́же води́ти а҆нтїо́ха сы́на є҆гѡ̀ и҆ воспита́ти є҆го̀ є҆́же ца́рствовати.	і дав йому вінець і царський одяг свій і перстень, щоб він керував Антиохом, сином його, і виховував його для царювання.
16	16
И҆ оу҆́мре та́мѡ а҆нтїо́хъ ца́рь въ лѣ́то сто̀ четы́редесѧть девѧ́тое.	І помер цар Антиох у сто сорок дев’ятому році.
17	17
И҆ позна̀ лѷсі́а, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре ца́рь. и҆ поста́ви ца́рствовати а҆нтїо́ха сы́на є҆гѡ̀ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀, є҆го́же воспита̀ ю҆́ношꙋ, и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ є҆ѵпа́тѡръ.	Коли Лісій дізнався, що цар помер, то поставив замість нього на царство сина його, Антиоха, якого виховував у юності його, і назвав його ім’ям Евпатора.
18	18
И҆ сꙋ́щїи во краегра́дїи заключи́ша і҆и҃лѧ ѡ҆́крестъ ст҃ы́хъ и҆ и҆ска́хꙋ и҆̀мъ ѕла̑ѧ всегда̀ и҆ оу҆твержде́нїе ꙗ҆зы́кѡмъ.	Тим часом ті, що знаходились у фортеці, тіснили Ізраїля навколо святилища і завжди намагалися чинити йому зло, а язичникам служити опорою;
19	19
И҆ оу҆мы́сли і҆ꙋ́да и҆згна́ти и҆̀хъ: и҆ созва̀ всѧ̑ лю́ди, да ѡ҆бстоѧ́тъ и҆̀хъ.	тоді Іуда вирішив вигнати їх і скликав весь народ, щоб обложити їх.
20	20
И҆ собра́шасѧ вкꙋ́пѣ и҆ ѡ҆бсѣдо́ша и҆̀хъ въ лѣ́то сто̀ пѧтьдесѧ́тое, и҆ сотворѝ на ни́хъ стрѣлостоѧ́тєлницы и҆ миха̑ны.	Усі зібралися й обложили їх у сто п’ятдесятому році, і спорудив він проти них стрілометальні знаряддя і машини.
21	21
И҆ и҆зыдо́ша ѿ ни́хъ и҆з̾ заключе́нїѧ, и҆ прилѣпи́шасѧ тѣ̑мъ нѣ́цыи нечести́вїи ѿ і҆и҃лѧ,	Але деякі з обложених вийшли, і до них пристали деякі з нечестивих ізраїльтян;
22	22
и҆ и҆до́ша ко царю̀ и҆ рѣ́ша: доко́лѣ не сотвори́ши сꙋда̀ и҆ ѿмсти́ши бра́тїю на́шꙋ;	і пішли вони до царя і сказали: доки ти не вчиниш суду і не помстишся за братів наших?
23	23
мы̀ благоволи́мъ слꙋжи́ти ѻ҆тцꙋ̀ твоемꙋ̀ и҆ ходи́ти въ за́повѣдехъ є҆гѡ̀ и҆ послѣ́довати повелѣ́нїємъ є҆гѡ̀:	Ми погодилися служити батькові твоєму і ходити за заповідями його і додержуватися повелінь його;
24	24
и҆ ѡ҆блеже́ни сꙋ́ть во краегра́дїи сы́нове люді́й на́шихъ, сегѡ̀ ра́ди и҆ ѿчꙋжда́ютсѧ ѿ на́съ: и҆ є҆ли́цы ѡ҆брѣта́хꙋсѧ ѿ на́съ, погꙋблѧ́хꙋсѧ, и҆ наслѣ̑дїѧ на̑ша расхища́єма бѧ́хꙋ:	а сини народу нашого обложили укріплення і за те цураються нас, і кого з нас знаходять, умертвляють і майно наше розграбовують,
25	25
и҆ не на на́съ то́кмѡ простро́ша рꙋ́кꙋ, но и҆ на всѧ̑ предѣ́лы на́шѧ:	і не на нас тільки простягли вони руку, але і на всі наділи наші.
26	26
и҆ сѐ, ѡ҆полчи́шасѧ дне́сь на краегра́дїе во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, є҆́же взѧ́ти є҆го̀ и҆ ст҃ы́ню, и҆ веѳсꙋ́рꙋ оу҆тверди́ша:	І ось, тепер обложили вони укріплення у Єрусалимі, щоб оволодіти ним, а святилище і Вефсуру зміцнили.
27	27
и҆ а҆́ще не предвари́ши и҆̀хъ скорѣ́е, бѡ́лшаѧ си́хъ сотворѧ́тъ, и҆ не возмо́жеши оу҆держа́ти и҆̀хъ.	Якщо ти не поспішиш випередити їх, то вони зроблять більше цього, і тоді ти не в силах будеш утримати їх.
28	28
И҆ прогнѣ́васѧ ца́рь, є҆гда̀ оу҆слы́ша, и҆ собра̀ всѧ̑ дрꙋ́ги своѧ̑ и҆ нача́лники си́лы своеѧ̀ и҆ и҆̀же над̾ кѡ́нники:	Почувши це, цар розгнівався і зібрав усіх друзів своїх і начальників війська свого і начальників кінноти;
29	29
и҆ ѿ ца́рствъ и҆ны́хъ и҆ ѿ ѻ҆стровѡ́въ морски́хъ прїидо́ша къ немꙋ̀ си̑лы нає́мницы:	прийшли до нього і з інших царств і з морських островів війська наймані,
30	30
и҆ бы́сть число̀ си́лъ є҆гѡ̀ сто̀ ты́сѧщъ пѣшцє́въ и҆ два́десѧть ты́сѧщъ ко́нникѡвъ, и҆ слонѡ́въ три́десѧть два̀ вѣ́дѧщихъ бра́нь.	так що кількість військ його була: сто тисяч піших, двадцять тисяч вершників і тридцять два слони, привчених до війни.
31	31
И҆ прїидо́ша сквозѣ̀ і҆дꙋме́ю и҆ ѡ҆полчи́шасѧ въ веѳсꙋ́рѣ, и҆ ра́товахꙋ дни̑ мнѡ́ги и҆ сотвори́ша миха̑ны: и҆ и҆зыдо́ша и҆ пожго́ша и҆̀хъ ѻ҆гне́мъ и҆ би́шасѧ мꙋ́жественнѣ.	І пройшли вони через Ідумею і розташувалися станом навпроти Вефсури, і воювали багато днів і спорудили машини; але ті зробили вилазку і спалили їх вогнем і билися мужньо.
32	32
И҆ ѿи́де і҆ꙋ́да ѿ краегра́дїѧ и҆ ѡ҆полчи́сѧ въ веѳсаха́рїи проти́вꙋ полка̀ царе́ва.	Після цього Іуда відступив від фортеці і розташувався станом у Вефсахарі навпроти стану царського.
33	33
И҆ воста̀ ца́рь ѕѣлѡ̀ ра́нѡ и҆ воздви́же ѡ҆полче́нїе во оу҆стремле́нїи є҆гѡ̀ по пꙋтѝ веѳсаха́рїи: и҆ оу҆стро́ишасѧ си̑лы на бра́нь, и҆ вострꙋби́ша трꙋба́ми,	Цар же, вставши рано-вранці, поспішно вирушив з військом своїм по дорозі до Вефсахари, і приготувалися війська до битви і засурмили трубами.
34	34
и҆ слонѡ́мъ показа́ша кро́вь гро́здовꙋ и҆ ꙗ҆́гѡды, є҆́же поѡстри́ти и҆̀хъ на бра́нь:	Слонам показували кров винограду і шовковичних ягід, щоб збудити їх до битви,
35	35
и҆ разлꙋчи́ша ѕвѣре́й на полкѝ и҆ приста́виша коемꙋ́ждо слонꙋ̀ ты́сѧщꙋ мꙋже́й ѡ҆блече́нныхъ въ брѡнѧ̀ желѣ́зомъ соплетє́ны, и҆ шле́мы мѣ́дѧни на глава́хъ и҆́хъ, и҆ пѧ́ть сѡ́тъ ко́нникѡвъ вчине́ныхъ коемꙋ́ждо ѕвѣ́рю и҆збра́нныхъ.	і розділили цих тварин на загони і приставили до кожного слона по тисячі мужів у залізних кольчугах і з мідними шоломами на головах, зверх того по п’ятсот добірних вершників призначено було до кожного слона.
36	36
Сїѧ̑ бѣ́ша пре́жде вре́мене, и҆дѣ́же а҆́ще бѣ̀ ѕвѣ́рь: и҆ и҆дѣ́же а҆́ще и҆дѧ́ше, и҆дѧ́хꙋ вкꙋ́пѣ и҆ не ѿстꙋпа́хꙋ ѿ негѡ̀.	Вони ставали завчасно там, де був слон, і куди він ішов, ішли і вони разом, не відстаючи від нього.
37	37
И҆ пѵ́рги древѧ́ни на ни́хъ крѣ́пцы защища́ющїи на ко́емждо ѕвѣ́ри, препоѧ́сани на не́мъ миха́нами, и҆ на ко́емждо мꙋже́й си́лы три́десѧть два̀ вою́ющихъ на ни́хъ, и҆ і҆нді́анинъ оу҆прави́тель є҆гѡ̀.	Притому на них були міцні дерев’яні вежі, які покривали кожного слона, укріплені на них помочами, і в кожній з них по тридцять два сильних мужа, які воювали на них, і при слоні індієць його.
38	38
И҆ про́чыѧ ко́нники сю́дꙋ и҆ сю́дꙋ поста́виша на двѣ̀ ча̑сти полка̀, побꙋжда́юще и҆ загражда́юще въ де́брехъ.	Інших же вершників розставили тут і там — на двох боках ополчення, щоб подавати знаки і підкріплювати у тісних місцях.
39	39
Є҆гда́ же возсїѧ̀ со́лнце на щиты̀ златы̑ѧ и҆ мѣ̑дѧныѧ, ѡ҆бсїѧ́ша го́ры ѿ ни́хъ и҆ ѡ҆блиста́ша ꙗ҆́кѡ лампа̑ды ѻ҆́гнєнныѧ.	Коли сонце блиснуло на золотих і мідних щитах, то заблищали від них гори і світилися, як вогненні світильники.
40	40
И҆ ѿлꙋчи́сѧ ча́сть нѣ́каѧ ѿ полка̀ царе́ва на го́ры высѡ́ки, и҆ нѣ́цыи на ни̑жшаѧ, и҆ и҆дѧ́хꙋ крѣ́пцѣ и҆ чи́ннѡ.	Одна частина царського війська була розтягнута по високих горах, а інші — по низинних місцях; і йшли вони твердо і струнко.
41	41
И҆ поколеба́шасѧ всѝ слы́шащїи гла́съ мно́жества и҆́хъ, и҆ пꙋтьше́ствїѧ мно́гихъ, и҆ сраже́нїѧ ѻ҆рꙋ́жїй: бѣ́ бо ѡ҆полче́нїе вели́ко ѕѣлѡ̀ и҆ крѣ́пко.	І знітилися всі, які чули шум безлічі їх і ходу такого полчища і стукіт зброї, бо військо було дуже велике і сильне.
42	42
И҆ прибли́жисѧ і҆ꙋ́да и҆ по́лкъ є҆гѡ̀ на бра́нь, и҆ падо́ша ѿ полка̀ царе́ва ше́сть сѡ́тъ мꙋже́й.	І вступив Іуда і військо його у битву, — й упали з ополчення царського шістсот мужів.
43	43
И҆ оу҆ви́дѣ є҆леаза́ръ сы́нъ савара́нь є҆ди́наго ѿ ѕвѣре́й ѡ҆блече́на въ броню̀ ца́рскꙋ, и҆ бѧ́ше вы́ше про́чїихъ ѕвѣре́й, и҆ возмнѣ́сѧ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ на не́мъ є҆́сть ца́рь:	Тоді Єлеазар, син Саварана, побачив, що один зі слонів покритий бронею царською і перевершував усіх, і здавалося, що на ньому був цар, —
44	44
и҆ вдаде́сѧ са́мъ є҆́же и҆зба́вити лю́ди своѧ̑ и҆ сотвори́ти себѣ̀ и҆́мѧ вѣ́чное,	і він віддав себе, щоб врятувати народ свій і придбати собі вічне ім’я;
45	45
и҆ течѐ къ немꙋ̀ съ де́рзостїю въ среди́нꙋ полка̀, и҆ побива́ше ѡ҆деснꙋ́ю и҆ ѡ҆шꙋ́юю, и҆ раздѣлѧ́хꙋсѧ ѿ негѡ̀ сю́дꙋ и҆ сю́дꙋ:	і сміливо побіг до нього на середину загону, вражаючи праворуч і ліворуч, і розступалися від нього і в той, і в інший бік;
46	46
и҆ вни́де под̾ слона̀, и҆ подложи́сѧ є҆мꙋ̀, и҆ оу҆бѝ є҆го̀, и҆ падѐ на зе́млю верхꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ оу҆́мре тꙋ̀.	і підбіг він під того слона, ліг під нього й убив його, й упав на нього слон на землю, і він помер там.
47	47
И҆ ви́дѣша си́лꙋ ца́рства и҆ оу҆стремле́нїе во́євъ, и҆ оу҆клони́шасѧ ѿ ни́хъ.	Але, побачивши силу царського ополчення і стрімкість військ, юдеї ухилилися від них.
48	48
Сꙋ́щїи же ѿ полка̀ царе́ва взыдо́ша проти́вꙋ и҆́хъ на і҆ерⷭ҇ли́мъ: и҆ ѡ҆полчи́сѧ ца́рь на і҆ꙋде́ю и҆ на го́рꙋ сїѡ́нъ.	Царські ж війська пішли проти них на Єрусалим: цар направив війська на Юдею і на гору Сион.
49	49
И҆ сотворѝ ми́ръ съ сꙋ́щими въ веѳсꙋ́рѣхъ: и҆ и҆зыдо́ша и҆з̾ гра́да, ꙗ҆́кѡ не бѣ̀ и҆̀мъ та́мѡ пи́щи, є҆́же затвори́тисѧ въ не́мъ, поне́же сꙋббѡ́та бѧ́ше землѝ.	І уклав він мир з тими, що були у Вефсурі, які вийшли з міста, бо не було у них продовольства, щоб триматися у ньому в облозі, тому що був суботній рік на землі.
50	50
И҆ взѧ̀ ца́рь веѳсꙋ́рꙋ и҆ поста́ви тꙋ̀ стра́жꙋ храни́ти ю҆̀.	Й оволодів цар Вефсурою і залишив у ній сторожу, щоб стерегти її.
51	51
И҆ ѡ҆полчи́сѧ на мѣ́сто ст҃ы́ни дни̑ мнѡ́ги, и҆ поста́ви тꙋ̀ стрѣлостоѧ́тєлницы и҆ миха̑ны, и҆ ѻ҆гнемє́тницы и҆ каменомє́тницы и҆ скорпїѡ́ны, є҆́же бы мета́ти стрѣ́лы и҆ пра́щы.	Потім багато днів облягав святилище, і поставив там стрілометальні знаряддя і машини, і вогнеметальні, і каменеметальні і списометальні, щоб кидати стріли і каміння.
52	52
Сотвори́ша же и҆ ті́и миха̑ны проти́вꙋ миха́нъ и҆́хъ, и҆ бра́шасѧ дни̑ мнѡ́ги.	Але й юдеї спорудили машини проти їхніх машин і воювали багато днів;
53	53
Пи́ща же не бѧ́ше во гра́дѣ, зане́же седмо́е лѣ́то бѣ̀, и҆ и҆збѣжа́вшїи во і҆ꙋде́ю ѿ ꙗ҆зы̑къ поѧдо́ша ѡ҆ста́нокъ сокрове́нїѧ.	продовольчих же припасів бракувало у сховищах, тому що був сьомий рік, і ті, що шукали в Юдеї безпеки від язичників, спожили залишки запасів;
54	54
И҆ ѡ҆ста́шасѧ во свѧти́лищи мꙋже́й ма́лѡ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆б̾ѧ́тъ и҆̀хъ гла́дъ, и҆ расточе́ни бы́ша кі́йждо въ мѣ́сто своѐ.	і залишилося при святилищі небагато мужів, бо здолав їх голод, і розійшлися кожен у своє місце.
55	55
И҆ слы́ша лѷсі́а, ꙗ҆́кѡ фїли́ппъ, є҆го́же поста́ви ца́рь а҆нтїо́хъ, є҆щѐ жи́въ сы́й, да воспита́етъ а҆нтїо́ха сы́на є҆гѡ̀, во є҆́же ца́рствовати є҆мꙋ̀,	Почув Лісій, що Филип, якому цар Антиох ще за життя доручив виховувати сина свого, Антиоха, для царювання,
56	56
возврати́сѧ ѿ персі́ды и҆ миді́и, и҆ вѡ́и ца́рстїи ходи́вшїи съ ни́мъ, и҆ ꙗ҆́кѡ и҆́щетъ прїѧ́ти ве́щы:	повернувся з Персії і Мідії і з ним — війська, що ходили з царем, і що він домагається прийняти на себе діла царства.
57	57
и҆ потща́сѧ поитѝ ѿ краегра́дїѧ и҆ глаго́лати ко царю̀ и҆ воево́дамъ си́лы и҆ къ мꙋжє́мъ: ѡ҆скꙋдѣва́емъ на всѧ́къ де́нь, и҆ пи́ща на́мъ ма́ла (є҆́сть), и҆ мѣ́сто, є҆́же ѡ҆бстои́мъ, оу҆твержде́но, и҆ надлежи́тъ на́мъ (стро́ити) ꙗ҆̀же ѡ҆ ца́рствѣ:	Тому поспішно пішов і сказав цареві, начальникам війська і вельможам: ми щодня терпимо нестачу і продовольства у нас мало, а місце, що обложене нами, — міцне, тим часом лежить на нас піклування про царство.
58	58
нн҃ѣ оу҆̀бо дади́мъ десни́цꙋ человѣ́кѡмъ тѣ̑мъ и҆ сотвори́мъ съ ни́ми ми́ръ и҆ со всѣ́ми людьмѝ и҆́хъ,	Отже, подамо правицю цим людям і укладемо з ними мир і з усім народом їхнім,
59	59
и҆ оу҆ста́вимъ и҆̀мъ, да хо́дѧтъ въ зако́нѣхъ свои́хъ, ꙗ҆́коже пре́жде: ра́ди бо зако́нѡвъ свои́хъ, ꙗ҆̀же разрꙋши́хомъ, прогнѣ́вашасѧ и҆ сотвори́ша всѧ̑ сїѧ̑.	і дозволимо їм жити за законами їхніми, як колись; бо за свої закони, які ми скасували, вони роздратувалися і зробили все це.
60	60
И҆ оу҆го́дно бы́сть сло́во пред̾ царе́мъ и҆ нача̑лники, и҆ посла̀ къ ни̑мъ ми́ръ сотвори́ти. и҆ прїѧ́ша.	І угодне було це слово царю і начальникам, — і послав він до них, щоб укласти мир, що вони і прийняли;
61	61
И҆ клѧ́тсѧ и҆̀мъ ца́рь и҆ нача̑лницы: ѡ҆ си́хъ и҆зыдо́ша и҆з̾ тверды́ни.	і клявся їм цар і начальники. Після цього вони вийшли з укріплення.
62	62
И҆ вни́де ца́рь въ го́рꙋ сїѡ́нъ и҆ ви́дѣ тверды́ню мѣ́ста: и҆ ѿве́ржесѧ клѧ́твы, є҆́юже клѧ́тсѧ, и҆ повелѣ̀ разори́ти стѣ́нꙋ ѡ҆́крестъ.	І зійшов цар на гору Сион і, оглянувши укріплені місця, зневажив клятву, якою клявся, і повелів зруйнувати стіни навкруги.
63	63
И҆ ѿи́де тща́телнѡ и҆ возврати́сѧ во а҆нтїохі́ю, и҆ ѡ҆брѣ́те фїлі́ппа госпо́дствꙋюща над̾ гра́домъ, и҆ воева̀ на́нь, и҆ взѧ̀ гра́дъ нꙋ́ждею.	Потім поспішно вирушив і, повернувшись в Антиохію, він побачив, що Филип володіє містом, вступив з ним у битву і силою взяв місто.
Глава́ з҃	Глава 7

1	1
Лѣ́та сто̀ пѧтьдесѧ́тъ пе́рвагѡ, и҆зы́де дими́трїй селеѵкі́евъ сы́нъ ѿ ри́ма, и҆ взы́де съ ма́лыми людьмѝ во гра́дъ примо́рскїй, и҆ воцари́сѧ та́мѡ.	У сто п’ятдесят першому році вийшов з Рима Димитрій, син Селевка, і з небагатьма людьми ввійшов в одне приморське місто і там став царем.
2	2
И҆ бы́сть, є҆гда̀ вхожда́ше въ до́мъ ца́рства ѻ҆тє́цъ свои́хъ, ꙗ҆́ша си̑лы а҆нтїо́ха и҆ лѷсі́ю привестѝ и҆̀хъ къ немꙋ̀.	Коли ж він входив у царський дім батьків своїх, військо схопило Антиоха і Лісія, щоб привести їх до нього.
3	3
И҆ оу҆вѣ́дана бы́сть є҆мꙋ̀ ве́щь, и҆ речѐ: не покажи́те мѝ ли́цъ и҆́хъ.	Це стало відомо йому, і він сказав: не показуйте мені облич їхніх.
4	4
И҆ оу҆би́ша и҆̀хъ во́ини, и҆ сѣ́де дими́трїй на престо́лѣ ца́рства своегѡ̀.	Тоді воїни вбили їх, і сів Димитрій на престолі царства свого.
5	5
И҆ прїидо́ша къ немꙋ̀ всѝ мꙋ́жїе беззако́ннїи и҆ нечести́вїи ѿ і҆и҃лѧ, и҆ а҆лкі́мъ предвожда́ше и҆̀хъ, хотѧ́й жре́чествовати:	І прийшли до нього всі мужі беззаконні і нечестиві з ізраїльтян, і Алким був на чолі їх, домагаючись священства;
6	6
и҆ ѡ҆клевета́ша люді́й пред̾ царе́мъ, глаго́люще: погꙋбѝ і҆ꙋ́да и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ всѣ́хъ дрꙋгѡ́въ твои́хъ и҆ на́съ расточѝ ѿ землѝ на́шеѧ:	і звинувачували вони перед царем народ, говорячи: погубив Іуда і брати його друзів твоїх, і нас вигнали з землі нашої.
7	7
нн҃ѣ оу҆̀бо послѝ мꙋ́жа, є҆мꙋ́же вѣ́риши, да и҆́детъ и҆ ви́дитъ и҆стреблє́нїѧ всѧ̑, ꙗ҆̀же сотворѝ на́мъ и҆ странѣ̀ ца́рстѣй, и҆ да мꙋ́читъ и҆̀хъ и҆ всѣ́хъ помога́ющихъ и҆̀мъ.	Отже, пошли тепер мужа, якому ти довіряєш; нехай він піде і побачить усе руйнування, яке вони заподіяли нам і країні царя, і нехай покарає їх і всіх, хто допомагає їм.
8	8
И҆ и҆збра̀ ца́рь вакхі́да дрꙋ́га ца́рска, и҆́же госпо́дствоваше ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ рѣкѝ, и҆ вели́каго въ ца́рствѣ и҆ вѣ́рна царе́ви,	Цар обрав Вакхида з друзів царських, який керував по той бік ріки, був великий у царстві і вірний цареві,
9	9
и҆ посла̀ є҆го̀ и҆ а҆лкі́ма нечести́ваго, и҆ оу҆ста́ви є҆мꙋ̀ жре́чество, и҆ повелѣ̀ є҆мꙋ̀ сотвори́ти ѿмще́нїе въ сынѣ́хъ і҆и҃левыхъ.	і послав його і нечестивого Алкима, надавши йому священство, і повелів йому вчинити помсту синам Ізраїля.
10	10
И҆ ѿидо́ша и҆ прїидо́ша съ си́лою ве́лїею въ зе́млю і҆ꙋ́динꙋ: и҆ посла̀ вѣ́стники ко і҆ꙋ́дѣ и҆ бра́тїи є҆гѡ̀ словесы̀ ми́рными съ ле́стїю.	Вони вирушили і прийшли у землю Юдейську з великим військом; і він послав до Іуди і братів його послів з мирною, але підступною пропозицією.
11	11
И҆ не внѧ́ша словесє́мъ и҆́хъ: ви́дѣша бо, ꙗ҆́кѡ прїидо́ша съ си́лою ве́лїею.	Але вони не повірили словам їхнім, тому що бачили, що вони прийшли з великим військом.
12	12
И҆ собра́шасѧ ко а҆лкі́мꙋ и҆ вакхі́дꙋ собра̑нїѧ кни̑жникъ и҆зыска́ти пра́вєднаѧ.	До Алкима ж і Вакхида зійшлося зібрання книжників шукати справедливости.
13	13
И҆ пе́рвїи а҆сїде́є бѣ́хꙋ въ сынѣ́хъ і҆и҃левыхъ, и҆ и҆ска́хꙋ ѿ ни́хъ ми́ра.	Перші з синів Ізраїлевих були асидеї; вони шукали у них миру,
14	14
Реко́ша бо: человѣ́къ жре́цъ ѿ сѣ́мене а҆арѡ́нѧ прїи́де въ си́лахъ и҆ не и҆з̾ѡби́дитъ на́съ.	бо говорили: священик від племені Аарона прийшов разом з військом і не скривдить нас.
15	15
И҆ глаго́ла съ ни́ми словеса̀ ми̑рна и҆ клѧ́тсѧ и҆̀мъ, глаго́лѧ: не возда́мъ ва́мъ ѕла̑ѧ, нижѐ дрꙋгѡ́мъ ва́шымъ. и҆ вѣ́роваша є҆мꙋ̀.	І він говорив з ними мирно і клявся їм, і сказав: ми не зробимо зла вам і друзям вашим.
16	16
И҆ поима̀ ѿ ни́хъ шестьдесѧ́тъ мꙋже́й и҆ оу҆бѝ и҆̀хъ во є҆ди́нъ де́нь по словесѣ́хъ, ꙗ҆́коже пи́сано є҆́сть:	І вони повірили йому, а він, захопивши з них шістдесят чоловіків, умертвив їх в один день, як сказано у Писанні:
17	17
плѡ́ти прпⷣбныхъ твои́хъ и҆ крѡ́ви и҆́хъ пролїѧ́ша ѡ҆́крестъ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ не бѣ̀ погреба́ѧй и҆̀хъ.	«тіла святих Твоїх і кров їх пролили навколо Єрусалима, і нíкому було поховати їх».
18	18
И҆ нападѐ стра́хъ и҆́хъ и҆ тре́петъ на всѧ̑ лю́ди, ꙗ҆́кѡ реко́ша: нѣ́сть въ ни́хъ и҆́стины и҆ сꙋда̀: престꙋпи́ша бо оу҆ставле́нїе и҆ клѧ́твꙋ, є҆́юже клѧ́шасѧ.	І напав від них страх і жах на весь народ, і говорили: немає у них істини і правди, бо вони порушили постанову і клятву, якою клялися.
19	19
И҆ воздви́жесѧ вакхі́дъ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ ѡ҆полчи́сѧ въ визе́ѳѣ, и҆ посла̀ и҆ ꙗ҆́тъ мно́гихъ ѿстꙋпи́вшихъ ѿ негѡ̀ мꙋже́й и҆ нѣ́кїихъ ѿ люді́й, и҆ закла̀ и҆̀хъ, (и҆) въ кла́дѧзь вели́къ (вве́рже):	Тоді Вакхид відступив від Єрусалима і розташувався станом при Визефі, і, пославши, упіймав багатьох мужів, які втікали від нього, і декого з народу, заколов і кинув їх у глибокий колодязь.
20	20
и҆ врꙋчѝ странꙋ̀ а҆лкі́мꙋ и҆ ѡ҆ста́ви си́лꙋ въ по́мощь є҆мꙋ̀: и҆ ѿи́де вакхі́дъ ко царю̀.	Потім, доручивши країну Алкиму і залишивши з ним військо на допомогу йому, Вакхид вирушив до царя.
21	21
И҆ подвиза́шесѧ а҆лкі́мъ ѡ҆ а҆рхїере́йствѣ.	Алким же домагався первосвященства.
22	22
И҆ собра́шасѧ къ немꙋ̀ всѝ возмꙋща́ющїи лю́ди своѧ̑, и҆ ѡ҆держа́ша зе́млю і҆ꙋ́динꙋ, и҆ сотвори́ша ꙗ҆́звꙋ вели́кꙋ во і҆и҃ли.	І зібралися до нього всі, хто підбурював народ свій, і оволоділи землею Юдейською і зробили велику поразку в Ізраїлі.
23	23
И҆ ви́дѣ і҆ꙋ́да всѧ̑ ѕла̑ѧ, ꙗ҆̀же сотворѝ а҆лкі́мъ, и҆ и҆̀же съ ни́мъ бѧ́хꙋ, сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ па́че ꙗ҆зы́кѡвъ.	І побачив Іуда все зло, яке заподіяв Алким зі своїми спільниками синам Ізраїлевим, — більше, ніж язичники;
24	24
И҆ и҆зы́де во всѧ̑ предѣ́лы і҆ꙋдє́йскїѧ по ѡ҆́крестъ и҆ сотворѝ ѿмще́нїе на мꙋже́хъ ѿто́ргшихсѧ, и҆ преста́ша ходи́ти во странꙋ̀.	і, обійшовши всі межі Юдеї, вчинив помсту відступникам, — і вони перестали входити у цю країну.
25	25
Є҆гда́ же оу҆ви́дѣ а҆лкі́мъ, ꙗ҆́кѡ оу҆крѣпи́сѧ і҆ꙋ́да и҆ и҆̀же съ ни́мъ, и҆ позна̀, ꙗ҆́кѡ не мо́жетъ противостоѧ́ти и҆̀мъ, и҆ возврати́сѧ ко царю̀ и҆ ѡ҆клевета̀ и҆̀хъ лꙋка́внѣ.	Коли ж Алким побачив, що Іуда і ті, що знаходилися з ним, підсилилися, і зрозумів, що не може протистояти їм, повернувся до царя і жорстоко звинувачував їх.
26	26
И҆ посла̀ ца́рь нїкано́ра, є҆ди́наго ѿ нача̑лникъ свои́хъ сла́вныхъ, и҆ ненави́дѧщаго и҆ враждꙋ́ющаго на і҆и҃лѧ, и҆ повелѣ̀ є҆мꙋ̀ и҆зби́ти лю́ди.	Тоді цар послав Никанора, одного зі славних вождів своїх, ненависника і ворога Ізраїля, і наказав йому знищити цей народ.
27	27
И҆ прїи́де нїкано́ръ во і҆ерⷭ҇ли́мъ съ си́лою вели́кою и҆ посла̀ ко і҆ꙋ́дѣ и҆ бра́тїи є҆гѡ̀ съ ле́стїю словесы̀ ми́рными, глаго́лѧ:	Никанор, прийшовши в Єрусалим з великим військом, послав до Іуди і братів його підступно зі словами мирними:
28	28
да не бꙋ́детъ бра́нь междꙋ̀ мно́ю и҆ ва́ми: прїидꙋ̀ съ мꙋ̑жы ма́лыми, да ви́ждꙋ лица̀ ва̑ша съ ми́ромъ.	нехай не буде війни між мною і вами; я ввійду з небагатьма людьми, щоб бачити лиця ваші у мирі.
29	29
И҆ прїи́де ко і҆ꙋ́дѣ, и҆ поздравлѧ́хꙋ дрꙋ́гъ дрꙋ́га ми́рнѡ: и҆ во́ини оу҆гото́вани бѧ́хꙋ восхи́тити і҆ꙋ́дꙋ.	І прийшов він до Іуди, і вітали вони один одного мирно; а тим часом воїни були готові схопити Іуду.
30	30
И҆ позна́сѧ сло́во і҆ꙋ́дѣ, ꙗ҆́кѡ съ ле́стїю прїи́де къ немꙋ̀: и҆ оу҆страши́сѧ ѿ негѡ̀ и҆ не восхотѣ̀ ктомꙋ̀ ви́дѣти лица̀ є҆гѡ̀.	Іуді стало відомо, що він прийшов до нього з підступом, тому він убоявся його і не хотів більше бачити лиця його.
31	31
И҆ позна̀ нїкано́ръ, ꙗ҆́кѡ ѿкры́сѧ совѣ́тъ є҆гѡ̀, и҆ и҆зы́де во срѣ́тенїе і҆ꙋ́дѣ бра́нїю бли́з̾ харфарсара́ма.	Коли Никанор довідався, що намір його відкрився, виступив проти Іуди на битву біля Хафарсалами.
32	32
И҆ падо́ша ѿ сꙋ́щихъ при нїкано́рѣ ꙗ҆́кѡ пѧ́ть ты́сѧщъ мꙋже́й, и҆ бѣжа́ша во гра́дъ даві́довъ.	І впало з тих, що були з Никанором, близько п’яти тисяч мужів, а інші втекли у місто Давидове.
33	33
И҆ по словесѣ́хъ си́хъ взы́де нїкано́ръ на го́рꙋ сїѡ́нъ: и҆ и҆зыдо́ша ѿ і҆ере́євъ ѿ ст҃ы́хъ и҆ ѿ старѣ́йшинъ людски́хъ поздра́вити є҆го̀ ми́рнѡ и҆ показа́ти є҆мꙋ̀ всесожже́нїе приноси́мое за царѧ̀.	Після того Никанор зійшов на гору Сион; і вийшли зі святилища деякі зі священиків і старійшин народу, щоб мирно вітати його і показати йому всепалення, що приноситься за царя.
34	34
И҆ порꙋга́сѧ и҆̀мъ и҆ посмѣѧ́сѧ и҆̀мъ, и҆ ѡ҆сквернѝ и҆̀хъ и҆ глаго́ла го́рдѡ.	Але він осміяв їх, наглумився з них й осквернив їх, і говорив зарозуміло,
35	35
И҆ клѧ́тсѧ съ ꙗ҆́ростїю, рекі́й: а҆́ще не преда́стсѧ і҆ꙋ́да и҆ во́ини є҆гѡ̀ въ рꙋ́ки моѧ̑ нн҃ѣ, и҆ бꙋ́детъ, є҆гда̀ возвращꙋ́сѧ въ ми́рѣ, сожгꙋ̀ хра́мъ се́й. и҆ и҆зы́де съ ꙗ҆́ростїю ве́лїею.	і, поклявшися, з гнівом сказав: якщо не відданий буде нині Іуда і військо його в мої руки, то, коли повернуся благополучно, спалю дім цей. І пішов з великим гнівом.
36	36
И҆ внидо́ша жерцы̀ и҆ ста́ша пред̾ лице́мъ ѻ҆лтарѧ̀ и҆ хра́ма и҆ пла́чꙋще реко́ша:	А священики ввійшли і стали перед лицем жертовника і храму, заплакали і сказали:
37	37
ты̀, гдⷭ҇и, и҆збра́лъ є҆сѝ хра́мъ се́й, нарещи́сѧ и҆́мени твоемꙋ̀ въ не́мъ, да бꙋ́детъ хра́мъ моли́твы и҆ проше́нїѧ лю́демъ твои̑мъ:	Ти, Господи, обрав дім цей, щоб на ньому нарікалось ім’я Твоє, і щоб він був домом молитви і моління для народу Твого.
38	38
сотворѝ ѿмще́нїе на человѣ́цѣ се́мъ и҆ на во́ехъ є҆гѡ̀, и҆ да падꙋ́тъ мече́мъ: помѧнѝ хꙋлє́нїѧ и҆́хъ и҆ не да́ждь и҆̀мъ ѡ҆бита́лища.	Зроби помсту чоловікові цьому і війську його, і нехай упадуть вони від меча; згадай злохуління їхні і не дай їм залишатися надалі.
39	39
И҆ и҆зы́де нїкано́ръ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ ѡ҆полчи́сѧ въ веѳѡрѡ́нѣ и҆ срѣ́те є҆го̀ си́ла сѵ́рска.	І вийшов Никанор з Єрусалима і розташувався станом біля Вефорона, і пристало до нього тут військо сирійське.
40	40
І҆ꙋ́да же прибли́жисѧ во а҆да́сꙋ съ тремѧ̀ ты́сѧщьми мꙋже́й. и҆ помоли́сѧ і҆ꙋ́да и҆ речѐ:	А Іуда з трьома тисячами мужів розташувався станом біля Адаси; і помолився Іуда, і сказав:
41	41
и҆̀же по́слани бѧ́хꙋ ѿ царѧ̀ а҆ссѷрі́йскагѡ (сеннахирі́ма), гдⷭ҇и, є҆гда̀ похꙋ́лиша тѧ̀, и҆зы́де а҆́гг҃лъ тво́й и҆ поразѝ ѿ ни́хъ сто̀ ѻ҆́смьдесѧтъ пѧ́ть ты́сѧщъ:	Господи! коли послані царя Ассирійського вимовляли злохуління, то прийшов ангел Твій і уразив з них сто вісімдесят п’ять тисяч.
42	42
та́кѡ сокрꙋшѝ ѡ҆полче́нїе сїѐ пред̾ на́ми дне́сь, и҆ да позна́ютъ про́чїи, ꙗ҆́кѡ ѕло̀ глаго́ла на ст҃а̑ѧ твоѧ̑, и҆ сꙋдѝ є҆мꙋ̀ по ѕло́бѣ є҆гѡ̀.	Так знищи нині перед нами це полчище, нехай пізнають інші, що вони промовляли хулу на святині Твої, і суди їх за злобою їхньою.
43	43
И҆ сотвори́ша во́ини бра́нь въ третїйна́десѧть де́нь мцⷭ҇а а҆да́ра, и҆ сотре́сѧ ѡ҆полче́нїе нїкано́рово, и҆ падѐ са́мъ пе́рвый во бра́ни.	І вступили війська у битву в тринадцятий день місяця Адара, і розбите було військо Никанора, і він першим упав у битві.
44	44
Є҆гда́ же оу҆ви́дѣша вѡ́и є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ падѐ нїкано́ръ, пове́ргше ѻ҆рꙋ̑жїѧ своѧ̑ бѣжа́ша.	Коли ж воїни його побачили, що Никанор упав, то, покидавши зброю свою, кинулися навтіки.
45	45
И҆ гна́ша и҆̀хъ пꙋ́ть днѐ є҆ди́нагѡ ѿ а҆да́са, до́ндеже прїитѝ въ гази́ръ, и҆ трꙋба́ми трꙋби́ша в̾слѣ́дъ и҆́хъ со знаме́нами.	І переслідували їх ізраїльтяни цілий день, від Адаса до самої Газири, і сурмили вслід їм вістовими трубами.
46	46
И҆ и҆зыдо́ша ѿ всѣ́хъ се́лъ і҆ꙋде́йскихъ ѡ҆́крестъ и҆ заключи́ша и҆̀хъ рога́ми, и҆ возвраща́хꙋсѧ ті́и къ ни̑мъ и҆ падо́ша всѝ мече́мъ, и҆ не ѡ҆ста̀ ѿ ни́хъ ни є҆ди́нъ.	І виходили з усіх навколишніх селищ юдейських і оточували їх, — і вони, обертаючись до тих, що переслідували їх, усі упали від меча, і жодного не залишилося з них.
47	47
И҆ взѧ́ша кѡры́сти и҆́хъ и҆ плѣ́нъ, и҆ главꙋ̀ нїкано́ровꙋ ѿсѣко́ша, и҆ десни́цꙋ є҆гѡ̀, ю҆́же прострѐ го́рдѡ, и҆ принесо́ша и҆ повѣ́сиша проти́вꙋ і҆ерⷭ҇ли́ма.	І взяли юдеї здобич їхню і награбоване ними, і відрубали голову Никанора і праву руку його, яку він простягав гордовито, і принесли і повісили перед Єрусалимом.
48	48
И҆ возвесели́шасѧ лю́дїе ѕѣлѡ̀, и҆ сотвори́ша де́нь то́й де́нь весе́лїѧ вели́кагѡ,	Народ дуже радів і провів той день, як день великих веселощів;
49	49
и҆ оу҆ста́виша пра́здновати на всѧ́ко лѣ́то де́нь то́й третїйна́десѧть мцⷭ҇а а҆да́ра.	і встановили щорічно святкувати цей день тринадцятого числа Адара.
50	50
И҆ оу҆молчѐ землѧ̀ і҆ꙋ́дина на дни̑ ма̑лы. Глава́ ̾ ́ И҆ слы́ша і҆ꙋ́да и҆́мѧ ри́млѧнъ, ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть си́льни крѣ́постїю, и҆ ті́и благоволѧ́тъ ѡ҆ всѣ́хъ приложи́вшихсѧ къ ни̑мъ, и҆ є҆ли́цы прїи́дꙋтъ къ ни̑мъ, составлѧ́ютъ съ ни́ми дрꙋ́жбꙋ, и҆ ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть си́льни крѣ́постїю. ̀ И҆ повѣ́даша є҆мꙋ̀ бра̑ни и҆́хъ и҆ мꙋ́жєства бла̑га, ꙗ҆̀же творѧ́тъ въ гала́тѣхъ, и҆ ꙗ҆́кѡ ѡ҆держа́ша и҆̀хъ и҆ приведо́ша и҆̀хъ под̾ да́нь: ҆ и҆ коли̑ка сотвори́ша во странѣ̀ і҆спані́йстѣй, є҆́же оу҆держа́ти рꙋды̑ сребра̀ и҆ зла́та, є҆́же та́мѡ: и҆ ѡ҆держа́ша всѧ́ко мѣ́сто совѣ́томъ свои́мъ и҆ долготерпѣ́нїемъ, ҆́ и҆ мѣ́сто бѣ̀ дале́че ѿстоѧ́що ѿ ни́хъ ѕѣлѡ̀: и҆ царе́й наше́дшихъ на ни́хъ ѿ кра́ѧ землѝ сотро́ша, и҆ порази́ша и҆̀хъ ꙗ҆́звою вели́кою, про́чїи же даю́тъ и҆̀мъ да́нь по всѧ̑ лѣ̑та: ҆̀ и҆ фїлі́ппа и҆ персе́а кїтїе́йскаго царѧ̀, и҆ воста́вшихъ на ни́хъ сокрꙋши́ша и҆̀хъ въ бра́ни и҆ ѡ҆держа́ша и҆̀хъ: ̑ и҆ а҆нтїо́ха вели́каго царѧ̀ а҆сі́йскаго, ше́дшаго проти́вꙋ и҆́хъ на бра́нь, и҆мꙋ́щаго сто̀ два́десѧть слонѡ́въ, ко́нники и҆ колєсни́цы и҆ си́лꙋ ве́лїю ѕѣлѡ̀, и҆ сотре́нъ бы́сть ѿ ни́хъ: ҃ и҆ ꙗ҆́ша є҆го̀ жи́ва, и҆ оу҆ста́виша, да дае́тъ и҆̀мъ то́й и҆ ца́рствꙋющїи по не́мъ да́нь вели́кꙋ, и҆ даѧ́ти зало́гъ и҆ оу҆ставле́нїе, ̾ и҆ странꙋ̀ і҆нді́йскꙋ и҆ миді́ю, и҆ лѷді́ю и҆ ѿ предо́брыхъ стра́нъ и҆́хъ, и҆ взѧ́вше и҆̀хъ ѿ негѡ̀ да́ша ѧ҆̀ є҆ѵме́нїю царю̀: ж҃ и҆ ꙗ҆́кѡ совѣща́ша сꙋ́щїи ѿ є҆лла́ды прїитѝ и҆ взѧ́ти и҆́хъ: и҆ оу҆вѣ́дано бы́сть сло́во тѣ̑мъ, ́о́ и҆ посла́ша на ни́хъ воево́дꙋ є҆ди́наго и҆ воева́ша на ни́хъ, и҆ падо́ша ѿ ни́хъ ꙗ҆́звенїи мно́зи, и҆ плѣни́ша же́нъ и҆́хъ и҆ ча̑дъ и҆́хъ, и҆ разгра́биша и҆̀хъ и҆ зе́млю и҆́хъ ѡ҆держа́ша, и҆ разори́ша тверды̑ни и҆́хъ и҆ порабо́тиша и҆̀хъ да́же до сегѡ̀ днѐ: ́́ и҆ прѡ́чаѧ ца̑рства и҆ ѻ҆́стровы, и҆̀же нѣ́когда проти́вишасѧ и҆̀мъ, и҆стреби́ша и҆ порабо́тиша и҆̀хъ: ́̀ съ дрꙋ́ги же свои́ми и҆ примирѧ́ющимисѧ къ ни̑мъ сохранѧ́хꙋ дрꙋ́жбꙋ, и҆ ѡ҆держа́хꙋ ца̑рства бли̑жнѧѧ и҆ да̑льнѧѧ, и҆ є҆ли́цы слы́шахꙋ и҆́мѧ и҆́хъ, боѧ́хꙋсѧ ѿ ни́хъ: ́҆ є҆ли̑цѣмъ же а҆́ще хотѧ́тъ помога́ти и҆ воцарѧ́ти, ца́рствꙋютъ: и҆ и҆̀хже а҆́ще хотѧ́тъ, премѣнѧ́ютъ: и҆ вознесо́шасѧ ѕѣлѡ̀: ́҆́ и҆ во всѣ́хъ си́хъ не возлага́ше ни є҆ди́нъ ѿ ни́хъ дїади́мы, ни ѡ҆блача́шесѧ въ порфѵ́рꙋ, є҆́же возвели́читисѧ ѡ҆ не́й: ́҆̀ и҆ совѣ́тнꙋю пала́тꙋ сотвори́ша себѣ̀, и҆ на всѧ́къ де́нь совѣ́товахꙋ въ не́й ѡ҆ мно́жествѣ (наро́дѡвъ) є҆́же благоꙋстроѧ́ти и҆̀хъ: ́̑ и҆ ввѣрѧ́ютъ є҆ди́номꙋ человѣ́кꙋ нача́лство своѐ по лѣ́тꙋ, и҆ госпо́дствовати все́ю земле́ю и҆́хъ, и҆ всѝ повинꙋ́ютсѧ є҆ди́номꙋ, и҆ нѣ́сть за́висти нижѐ рве́нїѧ въ ни́хъ. ́҃ И҆ и҆збра̀ і҆ꙋ́да є҆ѵполемо́на сы́на і҆ѡа́ннова, сы́на а҆ккѡ́сова, и҆ і҆а́сона сы́на є҆леаза́рова, и҆ посла̀ и҆̀хъ въ ри́мъ, соста́вити съ ни́ми дрꙋ́жбꙋ и҆ споборе́нїе, ́̾ и҆ є҆́же ѿѧ́ти ѿ ни́хъ и҆́го и҆́хъ, поне́же ви́дѣша ца́рство є҆́ллинское порабоща́ющее і҆и҃лѧ въ рабо́тꙋ. ́ж҃ И҆ и҆до́ша въ ри́мъ, пꙋ́ть же ве́лїй ѕѣлѡ̀, и҆ внидо́ша въ пала́тꙋ совѣ́тнꙋю, и҆ ѿвѣща́ша и҆ рѣ́ша: ̀о́ і҆ꙋ́да маккаве́й и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ и҆ мно́жество і҆ꙋде́йское посла́ша на́съ къ ва́мъ соста́вити съ ва́ми дрꙋ́жбꙋ и҆ ми́ръ и҆ вписа́ти на́съ спобо́рниками и҆ дрꙋга́ми ва́шими. ̀́ И҆ оу҆го́дно бы́сть сло́во пред̾ ни́ми. ̀̀ И҆ сїѐ списа́нїе посла́нїѧ, є҆́же восписа́ша на дщи́цахъ мѣ́дѧныхъ и҆ посла́ша во і҆ерⷭ҇ли́мъ бы́ти оу҆ ни́хъ та́мѡ въ па́мѧть ми́ра и҆ спобо́рства: ̀҆ бла́го да бꙋ́детъ ри́млѧнѡмъ и҆ ꙗ҆зы́кꙋ і҆ꙋде́йскꙋ на мо́ри и҆ на землѝ въ вѣ́къ, ѻ҆рꙋ́жїе же и҆ вразѝ дале́че да бꙋ́дꙋтъ ѿ ни́хъ: ̀҆́ а҆́ще же настꙋ́питъ бра́нь ри́млѧнѡмъ пе́рвѣе и҆лѝ всѣ̑мъ спобо́рникѡмъ и҆́хъ во все́мъ госпо́дствѣ и҆́хъ, ̀҆̀ спобо́ретъ ꙗ҆зы́къ і҆ꙋде́йскїй, ꙗ҆́коже вре́мѧ ѡ҆предѣли́тъ и҆̀мъ, се́рдцемъ по́лнымъ: ̀̑ и҆ ра́тꙋющымъ не дадꙋ́тъ, нижѐ ссꙋ́дѧтъ пшени́цею, ѻ҆рꙋ́жїемъ, сребро́мъ, кораблѧ́ми, ꙗ҆́коже оу҆го́дно ри́млѧнѡмъ, и҆ сохранѧ́тъ за́пѡвѣди и҆́хъ ничто́же взе́млюще: ̀҃ та́кожде а҆́ще и҆ ꙗ҆зы́кꙋ і҆ꙋде́йскꙋ пре́жде слꙋчи́тсѧ бра́нь, помо́гꙋтъ ри́млѧне ѿ дꙋшѝ, ꙗ҆́коже и҆̀мъ вре́мѧ ѡ҆предѣли́тъ: ̀̾ и҆ спобора́ющымъ не да́стсѧ пшени́ца, ѻ҆рꙋ́жїе, сребро̀, корабли̑, ꙗ҆́коже оу҆го́дно ри́млѧнѡмъ: и҆ сохранѧ́ти за́пѡвѣди и҆́хъ, и҆ без̾ ле́сти. ̀ж҃ По си̑мъ словесє́мъ оу҆ста́виша ри́млѧне лю́демъ і҆ꙋдє́йскимъ. ҆о́ А҆́ще же по словесѣ́хъ си́хъ совѣща́ютсѧ сі́и и҆ ѻ҆́нїи приложи́ти и҆лѝ ѿѧ́ти нѣ́что, сотворѧ́тъ ѿ произволе́нїѧ своегѡ̀, и҆ є҆́же а҆́ще приложа́тъ и҆лѝ ѿи́мꙋтъ, бꙋ́дꙋтъ твєрда̀. ҆́ А҆ ѡ҆ ѕло́бахъ, ꙗ҆̀же ца́рь дими́трїй твори́тъ въ ни́хъ, писа́хомъ є҆мꙋ̀, глаго́люще: вскꙋ́ю ѡ҆тѧготи́лъ є҆сѝ и҆́го твоѐ на дрꙋ́ги на́шѧ спобо́рники і҆ꙋдє́и; ҆̀ а҆́ще оу҆̀бо па́ки прибѣ́гнꙋтъ къ на́мъ на тѧ̀, сотвори́мъ и҆̀мъ сꙋ́дъ и҆ ѡ҆полчи́мсѧ на тѧ̀ мо́ремъ и҆ земле́ю. Глава́ ж҃ ́ И҆ слы́ша дими́трїй, ꙗ҆́кѡ падѐ нїкано́ръ и҆ си̑лы є҆гѡ̀ во бра́ни, и҆ приложѝ вакхі́да и҆ а҆лкі́ма па́ки посла́ти во і҆ꙋде́ю, и҆ десны́й ро́гъ съ ни́ми. ̀ И҆ и҆до́ша пꙋте́мъ, и҆́же (веде́тъ) въ галга̑лы, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ на месалѡ́ѳъ, и҆́же є҆́сть во а҆рви́лѣхъ, и҆ взѧ́ша є҆го̀, и҆ поби́ша дꙋ́шъ человѣ́ческихъ мно́гѡ. ҆ И҆ въ мцⷭ҇ъ пе́рвый лѣ́та сто̀ пѧтьдесѧ́тъ втора́гѡ, пристꙋпи́ша во́ини ко і҆ерⷭ҇ли́мꙋ, ҆́ и҆ воста́ша и҆ и҆до́ша въ вере́ю въ два́десѧти ты́сѧщахъ мꙋже́й и҆ двѣ̀ ты́сѧщы ко́нникѡвъ. ҆̀ І҆ꙋ́да же бѣ̀ ѡ҆полче́нъ во є҆лаа́сѣ, и҆ трѝ ты́сѧщы мꙋже́й и҆збра́нныхъ съ ни́мъ. ̑ И҆ ви́дѣша мно́жество си́лъ, ꙗ҆́кѡ мнѡ́ги сꙋ́ть, и҆ оу҆страши́шасѧ ѕѣлѡ̀: и҆ и҆збѣго́ша мно́зи ѿ полка̀, и҆ не ѡ҆ста́сѧ ѿ ни́хъ то́кмѡ ѻ҆́смь сѡ́тъ мꙋже́й. ҃ И҆ ви́дѣ і҆ꙋ́да, ꙗ҆́кѡ расточи́сѧ по́лкъ є҆гѡ̀, и҆ бра́нь ѡ҆скорблѧ́ше є҆го̀: и҆ сокрꙋши́сѧ се́рдцемъ, ꙗ҆́кѡ не и҆мѣ́ѧше вре́мене собра́ти и҆̀хъ, ̾ и҆ ѡ҆слабѣ̀ и҆ речѐ ѡ҆ста́вшымъ: воста́немъ и҆ взы́демъ на сꙋпоста́ты на́шѧ, а҆́ще мо́жемъ ра́товати проти́вꙋ и҆́хъ. ж҃ И҆ ѿвраща́хꙋ є҆го̀ рекꙋ́ще: не мо́жемъ, но спасе́мъ то́кмѡ дꙋ́шы своѧ̑ нн҃ѣ, и҆ возврати́мсѧ со бра́тїею на́шею, и҆ ѡ҆полчи́мсѧ на ни́хъ: мы́ же ма́ли. ́о́ И҆ речѐ і҆ꙋ́да: не бꙋ́ди мѝ сотвори́ти ве́щь сїю̀, є҆́же бѣжа́ти ѿ ни́хъ: и҆ а҆́ще прибли́жисѧ вре́мѧ на́ше, оу҆́мремъ мꙋ́жественнѡ ра́ди бра́тїи на́шеѧ и҆ не ѡ҆ста́вимъ вины̀ сла́вѣ на́шей. ́́ И҆ воздви́жесѧ си́ла ѿ полка̀ и҆ ста̀ во срѣ́тенїе и҆̀мъ, и҆ разлꙋчи́шасѧ кѡ́нницы на двѣ̀ ча̑сти, и҆ пра́щницы и҆ стрѣлцы̀ пред̾идѧ́хꙋ си́лѣ, и҆ предподви́жницы всѝ си́льнїи. ́̀ Вакхі́дъ же бѣ̀ на деснѣ́мъ ро́зѣ, и҆ прибли́жисѧ по́лкъ ѿ двою̀ странꙋ̑, и҆ возглаша́хꙋ трꙋба́ми. ́҆ И҆ вострꙋби́ша, и҆̀же бѧ́хꙋ ѿ страны̀ і҆ꙋ́дины, и҆ ті́и трꙋба́ми: и҆ поколеба́сѧ землѧ̀ ѿ гла́са ѡ҆полче́нїй. и҆ бы́сть бра́нь сраже́на ѿ оу҆́тра да́же до ве́чера. ́҆́ И҆ ви́дѣ і҆ꙋ́да, ꙗ҆́кѡ вакхі́дъ и҆ крѣ́пость полка̀ въ десны́хъ: и҆ собра́шасѧ къ немꙋ̀ всѝ крѣ́пцыи се́рдцемъ: ́҆̀ и҆ сотре́сѧ десны́й ро́гъ ѿ ни́хъ, и҆ гна́ше в̾слѣ́дъ и҆́хъ да́же до горы̀ а҆зѡ́та. ́̑ И҆ сꙋ́щїи въ лѣ́вѣмъ ро́зѣ ви́дѣша, ꙗ҆́кѡ сотре́сѧ десны́й ро́гъ, и҆ ѡ҆брати́шасѧ по стопа́мъ і҆ꙋ̑динымъ и҆ сꙋ́щихъ съ ни́мъ созадѝ. ́҃ И҆ ѡ҆тѧгчи́сѧ бра́нь, и҆ падо́ша ꙗ҆́звени мно́зи ѿ си́хъ и҆ ѿ тѣ́хъ: ́̾ и҆ і҆ꙋ́да падѐ, про́чїи же бѣжа́ша. ́ж҃ И҆ взѧ́ста і҆ѡнаѳа́нъ и҆ сі́мѡнъ і҆ꙋ́дꙋ бра́та своего̀ и҆ погребо́ста є҆го̀ во гро́бѣ ѻ҆тє́цъ є҆гѡ̀ въ мѡди́нѣ. ̀о́ И҆ пла́кашасѧ ѡ҆ не́мъ и҆ рыда́ше є҆го̀ ве́сь і҆и҃ль пла́чемъ ве́лїимъ, и҆ сѣ́товахꙋ дни̑ мнѡ́ги и҆ реко́ша: ̀́ ка́кѡ падѐ си́льный спаса́ѧй і҆и҃лѧ; ̀̀ Прѡ́чаѧ же слове́съ и҆ бра́ней і҆ꙋ́диныхъ и҆ благи́хъ мꙋ́жествъ, и҆̀хже сотворѝ, и҆ вели́чєства є҆гѡ̀, не сꙋ́ть пи̑сана: мнѡ́га бо бѧ́хꙋ ѕѣлѡ̀. ̀҆ И҆ бы́сть по преставле́нїи і҆ꙋ́динѣ, пронико́ша беззако́ннїи во всѣ́хъ предѣ́лѣхъ і҆и҃левыхъ, и҆ прозѧбо́ша всѝ дѣ́лающїи беззако́нїе. ̀҆́ Во дни̑ ѡ҆́ны бы́сть гла́дъ вели́къ ѕѣлѡ̀, и҆ ѿстꙋпѝ страна̀ съ ни́ми. ̀҆̀ И҆ и҆збра̀ вакхі́дъ нечести́выхъ мꙋже́й и҆ поста́ви и҆̀хъ госпо́дїѧми страны̀. ̀̑ И҆ и҆ска́хꙋ и҆ и҆спыта́хꙋ дрꙋгѡ́въ і҆ꙋ́диныхъ и҆ привожда́хꙋ тѣ́хъ къ вакхі́дꙋ: и҆ мстѧ́ше и҆̀мъ и҆ посмѣва́шесѧ и҆̀мъ. ̀҃ И҆ бы́сть ско́рбь вели́ка во і҆и҃ли, ꙗ҆́же не бы́сть ѿ дні́й, въ ни́хже не ꙗ҆ви́сѧ прⷪ҇ро́къ во і҆и҃ли. ̀̾ И҆ собра́шасѧ всѝ дрꙋ́зи і҆ꙋ̑дины и҆ реко́ша і҆ѡнаѳа́нꙋ: ̀ж҃ ѿне́лѣже бра́тъ тво́й і҆ꙋ́да сконча́сѧ, и҆ мꙋ́жъ подо́бенъ є҆мꙋ̀ нѣ́сть и҆зы́ти проти́вꙋ врагѡ́въ и҆ вакхі́да и҆ враждꙋ́ющихъ ꙗ҆зы́кꙋ на́шемꙋ: ҆о́ нн҃ѣ оу҆̀бо тебѐ дне́сь и҆збра́хомъ, є҆́же бы́ти вмѣ́стѡ є҆гѡ̀ на́мъ въ нача́лника и҆ вожда̀, є҆́же ра́товати во бра́ни на́шей. ҆́ И҆ прїѧ̀ і҆ѡнаѳа́нъ во вре́мѧ ѻ҆́но нача́лство и҆ воста̀ вмѣ́стѡ і҆ꙋ́ды бра́та своегѡ̀. ҆̀ И҆ позна̀ вакхі́дъ и҆ и҆ска́ше є҆го̀ оу҆би́ти. ҆҆ И҆ позна̀ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ сі́мѡнъ бра́тъ є҆гѡ̀ и҆ всѝ и҆̀же съ ни́мъ (бѧ́хꙋ), и҆ побѣго́ша въ пꙋсты́ню ѳекꙋ́е, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ при водѣ̀ рва̀ а҆сфа́ра. ҆҆́ И҆ позна̀ вакхі́дъ въ де́нь сꙋббѡ́тъ, и҆ пре́йде са́мъ и҆ всѝ вѡ́и є҆гѡ̀ ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ і҆ѻрда́на. ҆҆̀ И҆ посла̀ і҆ѡнаѳа́нъ бра́та своего̀ вожда̀ наро́дꙋ и҆ молѝ навате́ѡвъ дрꙋгѡ́въ свои́хъ предста́вити и҆̀мъ приготовле́нїе и҆́хъ мно́гое. ҆̑ И҆ и҆зыдо́ша сы́нове і҆амврі̑ины ѿ мида́вы, и҆ ꙗ҆́ша і҆ѡа́нна и҆ всѧ̑ є҆ли̑ка и҆мѣ̀, и҆ ѿидо́ша и҆мꙋ́ще та̑. ҆҃ По словесѣ́хъ же си́хъ возвѣсти́ша і҆ѡнаѳа́нꙋ и҆ сі́мѡнꙋ бра́тꙋ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ сы́нове і҆амврі̑ины творѧ́тъ бра́къ вели́кїй и҆ ведꙋ́тъ невѣ́стꙋ ѿ надава́ѳа, дще́рь є҆ди́нагѡ ѿ вели́кихъвельмо́жъ ханаа́нскихъ, съ го́рдостїю ве́лїею. ҆̾ И҆ помѧнꙋ́ша і҆ѡа́нна бра́та своего̀, и҆ взыдо́ша, и҆ скры́шасѧ под̾ сѣ́нїю горы̀: ҆ж҃ и҆ воздви́гнꙋша ѻ҆́чи своѝ и҆ ви́дѣша, и҆ сѐ, пли́щь и҆ оу҆гото́ванїе мно́гое, и҆ жени́хъ и҆зы́де и҆ дрꙋ́зи є҆гѡ̀ и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ бо срѣ́тенїе и҆̀мъ съ тѷмпа̑ны и҆ мꙋсїкі́ами и҆ ѻ҆рꙋ̑жїи мно́гими: ҆́о́ и҆ воста́ша на ни́хъ ѿ заса́ды и҆̀же при і҆ѡнаѳа́нѣ и҆ оу҆би́ша и҆̀хъ, и҆ падо́ша ꙗ҆́звени мно́зи, про́чїи же бѣго́ша въ го́рꙋ: и҆ взѧ́ша всѧ̑ коры̑сти и҆́хъ. ҆́́ И҆ ѡ҆брати́сѧ бра́къ въ сѣ́тованїе, и҆ гла́съ мꙋсїкі́и и҆́хъ въ пла́чь. ҆́̀ И҆ ѿмсти́ша ѿмще́нїе кро́ве бра́та своегѡ̀ и҆ возврати́шасѧ на бре́гъ і҆ѻрда́нскїй. ҆́҆ И҆ слы́ша вакхі́дъ и҆ прїи́де въ де́нь сꙋббѡ́тный да́же до брегѡ́въ і҆ѻрда́нскихъ съ си́лою мно́гою. ҆́҆́ И҆ речѐ ко свои̑мъ і҆ѡнаѳа́нъ: воста́немъ нн҃ѣ и҆ ѡ҆полчи́мсѧ за дꙋ́шы на́шѧ, нѣ́сть бо дне́сь ꙗ҆́коже вчера̀ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ: ҆́҆̀ се́ бо, бра́нь проти́вꙋ на́съ и҆ созадѝ на́съ: вода́ же і҆ѻрда́нскаѧ сю́дꙋ и҆ сю́дꙋ, и҆ бла́то и҆ лѣ́съ, и҆ нѣ́сть мѣ́ста, є҆́же оу҆клони́тисѧ: ҆́̑ нн҃ѣ оу҆̀бо возопі́йте на нб҃о, да и҆зба́витесѧ ѿ рꙋ́къ врагѡ́въ ва́шихъ. и҆ срази́сѧ бра́нь. ҆́҃ И҆ прострѐ і҆ѡнаѳа́нъ рꙋ́кꙋ свою̀ оу҆би́ти вакхі́да, и҆ оу҆клони́сѧ и҆ негѡ̀ вспѧ́ть. ҆́̾ И҆ вскочѝ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ и҆̀же съ ни́мъ во і҆ѻрда́нъ, и҆ преплыва́хꙋ на ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀, и҆ не преидо́ша по ни́хъ і҆ѻрда́на. ҆́ж҃ И҆ падо́ша ѿ страны̀ вакхі́дины днѐ ѻ҆́нагѡ ꙗ҆́кѡ ты́сѧща мꙋже́й. ҆̀о́ И҆ возврати́сѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ созда̀ гра́ды твє́рды во і҆ꙋде́и, тверды́ню во і҆ерїхѡ́нѣ и҆ ꙗ҆́же во є҆ммаꙋ́мѣ и҆ веѳѡрѡ́нѣ, и҆ веѳи́ли и҆ ѳемна́ѳѣ, и҆ фараѳѡ́нѣ и҆ тефѡ́нѣ, со стѣна́ми высо́кими и҆ врата́ми и҆ заво́рами, ҆̀́ и҆ поста́ви стра́жꙋ въ ни́хъ, є҆́же враждова́ти і҆и҃лю: ҆̀̀ и҆ оу҆твердѝ гра́дъ и҆́же въ веѳсꙋ́рѣ, и҆ газа́рꙋ, и҆ краегра́дїе, и҆ поста́ви въ ни́хъ си̑лы и҆ предложе́нїе бра́шенъ: ҆̀҆ и҆ взѧ̀ сы́ны вождѡ́въ страны̀ въ зало́гъ и҆ посадѝ и҆̀хъ въ краегра́дїи во і҆ерⷭ҇ли́мѣ под̾ стра́жею. ҆̀҆́ И҆ въ лѣ́то сто̀ пѧтьдесѧ́тъ тре́тїе мцⷭ҇а втора́гѡ, заповѣ́да а҆лкі́мъ разори́ти стѣ́нꙋ двора̀ ст҃ы́хъ внꙋ́треннѧгѡ, и҆ разорѝ дѣла̀ прⷪ҇ро́кѡвъ, и҆ нача̀ разорѧ́ти. ҆̀҆̀ Во вре́мѧ ѻ҆́но пораже́нъ бы́сть а҆лкі́мъ, и҆ воспѧти́шасѧ дѣла̀ є҆гѡ̀, и҆ загради́шасѧ оу҆ста̀ є҆гѡ̀, и҆ разслабѣ̀ и҆ не можа́ше ктомꙋ̀ глаго́лати сло́ва и҆ заповѣ́дати ѡ҆ до́мѣ свое́мъ. ҆̀̑ И҆ оу҆́мре а҆лкі́мъ во вре́мѧ ѻ҆́но съ мꙋ́кою ве́лїею. ҆̀҃ И҆ ви́дѣ вакхі́дъ, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре а҆лкі́мъ, и҆ возврати́сѧ ко царю̀. и҆ оу҆молча̀ землѧ̀ і҆ꙋ́дина лѣ̑та два̀. ҆̀̾ И҆ совѣща́ша всѝ беззакѡ́нницы рекꙋ́ще: сѐ, і҆ѡнаѳа́нъ и҆ и҆̀же съ ни́мъ въ поко́и ѡ҆бита́ютъ оу҆пова́юще: нн҃ѣ оу҆̀бо наведе́мъ вакхі́да, и҆ поима́етъ и҆̀хъ всѣ́хъ во є҆ди́нꙋ но́щь. ҆̀ж҃ И҆ ше́дше совѣща́шасѧ съ ни́мъ. ̑о́ И҆ воста̀ и҆тѝ съ си́лою мно́гою и҆ посла̀ є҆пїстѡ́лїи та́й всѣ̑мъ спобори́телємъ є҆гѡ̀, и҆̀же во і҆ꙋде́и, да и҆́мꙋтъ і҆ѡнаѳа́на и҆ сꙋ́щихъ съ ни́мъ. и҆ не возмого́ша, ꙗ҆́кѡ позна́сѧ и҆̀мъ совѣ́тъ и҆́хъ. ̑́ И҆ ꙗ҆́ша ѿ мꙋже́й страны̀ нача́лникѡвъ ѕло́бы пѧтьдесѧ́тъ мꙋже́й и҆ оу҆би́ша и҆̀хъ. ̑̀ И҆ ѿи́де і҆ѡнаѳа́нъ и҆ сі́мѡнъ и҆ и҆̀же съ ни́ми въ веѳвасі́ю, ꙗ҆́же въ пꙋсты́ни, и҆ созда̀ разорє́наѧ є҆ѧ̀ и҆ оу҆крѣпѝ ю҆̀. ̑҆ И҆ позна̀ вакхі́дъ, и҆ собра̀ всѐ мно́жество своѐ, и҆ сꙋ́щымъ ѿ і҆ꙋде́и возвѣстѝ. ̑҆́ И҆ ше́дъ ѡ҆полчи́сѧ на веѳвасі́ю, и҆ воева́ше ю҆̀ дни̑ мнѡ́ги, и҆ сотворѝ миха̑ны. ̑҆̀ И҆ ѡ҆ста́ви і҆ѡнаѳа́нъ сі́мѡна бра́та своего̀ во гра́дѣ, и҆ и҆зы́де во странꙋ̀, и҆ и҆зы́де въ числѣ̀. ̑̑ И҆ поразѝ ѻ҆доми́ра и҆ бра́тїю є҆гѡ̀ и҆ сынѡ́въ фасїрѡ́нихъ въ жили́щихъ и҆́хъ, и҆ нача̀ и҆збива́ти и҆ восходи́ти въ си́лахъ. ̑҃ Сі́мѡнъ же и҆ и҆̀же съ ни́мъ и҆зыдо́ша и҆з̾ гра́да и҆ пожго́ша миха̑ны, ̑̾ и҆ ра́товахꙋ проти́вꙋ вакхі́да, и҆ сотре́сѧ ѿ ни́хъ, и҆ ѡ҆ѕлоблѧ́хꙋ є҆го̀ ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ бѣ̀ совѣ́тъ є҆гѡ̀ и҆ похо́дъ є҆гѡ̀ вотщѐ. ̑ж҃ И҆ прогнѣ́васѧ ꙗ҆́ростїю на мꙋже́й беззако́нныхъ, совѣ́товавшихъ є҆мꙋ̀ прїитѝ во странꙋ̀, и҆ оу҆бѝ ѿ ни́хъ мно́гихъ, и҆ совѣща́сѧ ѿитѝ въ зе́млю свою̀. ҃о́ И҆ позна̀ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ посла̀ къ немꙋ̀ старѣ́йшинъ соста́витими́ръ съ ни́мъ и҆ ѿда́ти и҆̀мъ плѣ́нъ. ҃́ И҆ прїѧ̀, и҆ сотворѝ по словесє́мъ є҆гѡ̀, и҆ клѧ́тсѧ є҆мꙋ̀ не и҆ска́ти є҆мꙋ̀ ѕла̀ во всѧ̑ дни̑ живота̀ є҆гѡ̀. ҃̀ И҆ ѿдадѐ є҆мꙋ̀ плѣ́нъ, є҆го́же пре́жде плѣнѝ ѿ землѝ і҆ꙋ́дины: и҆ возвра́щьсѧ ѿи́де въ зе́млю свою̀ и҆ не приложѝ ктомꙋ̀ прїитѝ въ предѣ́лы и҆́хъ. ҃҆ И҆ преста̀ ме́чь ѿ і҆и҃лѧ. и҆ ѡ҆бита̀ і҆ѡнаѳа́нъ въ махма́сѣ: и҆ нача̀ і҆ѡнаѳа́нъ сꙋди́ти лю́ди и҆ и҆стребѝ нечести́выхъ ѿ і҆и҃лѧ. Глава́ ́о́ ́ И҆ въ лѣ́то сто̀ шестьдесѧ́тое взы́де а҆леѯа́ндръ сы́нъ а҆нтїо́ховъ є҆пїфа́нъ и҆ ѡ҆держа̀ птолемаі́дꙋ: и҆ прїѧ́ша є҆го̀, и҆ ца́рствова та́мѡ. ̀ И҆ слы́ша дими́трїй ца́рь, и҆ собра̀ во́євъ мно́гѡ ѕѣлѡ̀, и҆ и҆зы́де проти́вꙋ є҆мꙋ̀ на бра́нь. ҆ И҆ посла̀ дими́трїй ко і҆ѡнаѳа́нꙋ є҆пїстѡ́лїи словесы̀ ми́рными, велича́ѧ є҆го̀. ҆́ Рече́ бо: предвари́мъ сотвори́ти ми́ръ съ ни́мъ, пре́жде не́же сотвори́тъ со а҆леѯа́ндромъ проти́вꙋ на́съ: ҆̀ воспомѧ́нетъ бо всѧ̑ ѕла̑ѧ, ꙗ҆̀же сотвори́хомъ на него̀ и҆ на бра́тїю є҆гѡ̀ и҆ на ꙗ҆зы́къ є҆гѡ̀. ̑ И҆ дадѐ є҆мꙋ̀ вла́сть собира́ти во́ины и҆ оу҆готовлѧ́ти ѻ҆рꙋ̑жїѧ, и҆ бы́ти є҆мꙋ̀ дрꙋ́гомъ є҆гѡ̀, и҆ зало́гъ, и҆́же бѣ̀ въ краегра́дїи, повелѣ̀ ѿда́ти є҆мꙋ̀. ҃ И҆ прїи́де і҆ѡнаѳа́нъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ прочтѐ є҆пїстѡ́лїи во оу҆слы́шанїе всѣ̑мъ лю́демъ и҆ и҆̀же ѿ краегра́дїѧ. ̾ И҆ оу҆страши́шасѧ стра́хомъ ве́лїимъ, є҆гда̀ оу҆слы́шаша, ꙗ҆́кѡ дадѐ є҆мꙋ̀ ца́рь вла́сть собира́ти во́ины. ж҃ И҆ преда́ша и҆̀же ѿ краегра́дїѧ і҆ѡнаѳа́нꙋ зало́гъ, и҆ ѿдадѐ и҆̀хъ роди́телємъ и҆́хъ. ́о́ И҆ ѡ҆бита̀ і҆ѡнаѳа́нъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ нача̀ созида́ти и҆ ѡ҆бновлѧ́ти гра́дъ, ́́ и҆ речѐ ко творѧ́щымъ дѣла̀ созида́ти стѣ́ны и҆ го́рꙋ сїѡ́нъ ѡ҆́крестъ ѿ ка́менїй четвероꙋго́лныхъ ко оу҆твержде́нїю, и҆ сотвори́ша си́це. ́̀ И҆ побѣго́ша и҆ноплемє́нницы, и҆̀же бѧ́хꙋ въ тверды́нехъ, ꙗ҆̀же созда̀ вакхі́дъ: ́҆ и҆ ѡ҆ста́ви кі́йждо мѣ́сто своѐ и҆ ѿи́де въ зе́млю свою̀. ́҆́ Ѻ҆ба́че въ веѳсꙋ́рѣ ѡ҆ста́шасѧ нѣ́цыи ѿ ѡ҆ста́вльшихъ зако́нъ и҆ за́пѡвѣди (бж҃їѧ): бѣ́ бо и҆̀мъ оу҆бѣ́жище. ́҆̀ И҆ слы́ша а҆леѯа́ндръ ца́рь ѡ҆бѣща̑нїѧ, є҆ли̑ка посла̀ дими́трїй і҆ѡнаѳа́нꙋ, и҆ повѣ́даша є҆мꙋ̀ бра̑ни и҆ мꙋ́жєства, ꙗ҆̀же сотворѝ то́й и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀, и҆ трꙋды̀, ꙗ҆̀же и҆мѣ́хꙋ. ́̑ И҆ речѐ: є҆да̀ ѡ҆брѧ́щемъ ко́его мꙋ́жа такова̀; и҆ нн҃ѣ сотвори́мъ є҆го̀ въ дрꙋ́га и҆ спобо́рника на́шего. ́҃ И҆ написа̀ є҆пїстѡ́лїи и҆ посла̀ є҆мꙋ̀ по словесє́мъ си̑мъ, глаго́лѧ: ́̾ ца́рь а҆леѯа́ндръ бра́тꙋ і҆ѡнаѳа́нꙋ ра́доватисѧ: ́ж҃ слы́шахомъ ѡ҆ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ си́ленъ є҆сѝ крѣ́постїю и҆ оу҆го́денъ є҆сѝ бы́ти на́мъ дрꙋ́гъ: ̀о́ и҆ нн҃ѣ поста́вихомъ тѧ̀ дне́сь а҆рхїере́а ꙗ҆зы́ка твоегѡ̀, и҆ є҆́же дрꙋ́гомъ царе́вымъ нарица́тисѧ (и҆ посла̀ є҆мꙋ̀ порфѵ́рꙋ и҆ вѣне́цъ зла́тъ), и҆ мꙋ́дрствовати та̑ѧжде съ на́ми и҆ снабдѣва́ти дрꙋ́жбꙋ къ на́мъ. ̀́ И҆ ѡ҆блече́сѧ і҆ѡнаѳа́нъ во свѧтꙋ́ю ри́зꙋ седма́гѡ мцⷭ҇а лѣ́та сто̀ шестьдесѧ́тагѡ, въ де́нь пра́здника сѣнопотче́нїѧ, и҆ собра̀ си̑лы и҆ оу҆гото́ва ѻ҆рꙋ̑жїѧ мнѡ́га. ̀̀ И҆ слы́ша дими́трїй словеса̀ сїѧ̑, и҆ ѡ҆печа́лисѧ ѕѣлѡ̀, и҆ речѐ: ̀҆ что̀ сїѐ сотвори́хомъ, ꙗ҆́кѡ предварѝ на́съ а҆леѯа́ндръ соста́вити дрꙋ́жбꙋ со і҆ꙋдє́и во оу҆твержде́нїе; ̀҆́ напишꙋ̀ и҆ а҆́зъ и҆̀мъ словеса̀ проси́тєлнаѧ и҆ возвышє́нїѧ и҆ да́ры, ꙗ҆́кѡ да бꙋ́дꙋтъ со мно́ю въ по́мощь. ̀҆̀ И҆ написа̀ и҆̀мъ по словесє́мъ си̑мъ: ца́рь дими́трїй ꙗ҆зы́кꙋ і҆ꙋде́йскомꙋ ра́доватисѧ: ̀̑ поне́же сохрани́сте завѣ́ты къ на́мъ и҆ пребыва́сте въ дрꙋ́жбѣ на́шей и҆ не пристꙋпи́сте ко врагѡ́мъ на́шымъ, слы́шахомъ и҆ ра́довахомсѧ: ̀҃ и҆ нн҃ѣ пребыва́йте є҆щѐ сохрани́ти къ на́мъ вѣ́рꙋ, и҆ воздади́мъ ва́мъ блага̑ѧ, и҆́хже ра́ди творитѐ съ на́ми, ̀̾ и҆ ѡ҆ста́вимъ ва́мъ да̑ни мнѡ́ги, и҆ дади́мъ ва́мъ да́ры: ̀ж҃ и҆ нн҃ѣ свобо́дныхъ творю̀ ва́съ и҆ ѡ҆ставлѧ́ю всѣ̑мъ і҆ꙋде́ѡмъ да̑ни и҆ цѣ́нꙋ ѿ со́ли и҆ ѿ вѣнцє́въ: ҆о́ и҆ є҆́же вмѣ́стѡ трети́ны сѣ́мене и҆ вмѣ́стѡ полови́ны плода̀ древе́снагѡ надлежа́щагѡ мѝ взѧ́ти, ѡ҆ставлѧ́ю ѿ дне́сь и҆ пото́мъ, є҆́же не взима́ти ѿ землѝ і҆ꙋ́дины и҆ ѿ трїе́хъ стра́нъ прилежа́щихъ є҆́й, ѿ самарі́и и҆ галїле́и, и҆ ѿ дне́шнѧгѡ днѐ и҆ въ вѣ́чное вре́мѧ: ҆́ и҆ і҆ерⷭ҇ли́мъ да бꙋ́детъ ст҃ъ и҆ свобо́денъ со предѣ̑лы свои́ми, и҆ десѧти̑ны и҆ да̑ни: ҆̀ ѡ҆ставлѧ́ю и҆ вла́сть краегра́дїѧ є҆́же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ даю̀ а҆рхїере́ю, да поста́витъ въ не́мъ мꙋ́жы, и҆̀хже а҆́ще и҆збере́тъ са́мъ, храни́ти є҆го̀: ҆҆ и҆ всѧ́кꙋ дꙋ́шꙋ і҆ꙋде́йскꙋю, ꙗ҆́же плѣне́на є҆́сть ѿ землѝ і҆ꙋ́дины, во все́мъ ца́рствѣ мое́мъ ѡ҆ставлѧ́ю свобо́днꙋ тꙋ́не, и҆ всѝ да ѡ҆ста́вѧтсѧ ѿ да́ней и҆ скотѡ́въ свои́хъ: ҆҆́ и҆ всѝ пра́здницы и҆ сꙋббѡ̑ты и҆ новомчⷭ҇їѧ и҆ дні́е вчине́ннїи, и҆ трѝ дни̑ пре́жде пра́здника и҆ трѝ дни̑ по пра́здницѣ, да бꙋ́дꙋтъ всѝ дні́е свобо́ды и҆ ѡ҆ставле́нїѧ всѣ̑мъ і҆ꙋде́ѡмъсꙋ́щымъ во ца́рствїи мое́мъ: ҆҆̀ и҆ никто̀ и҆мѣ́ти бꙋ́детъ вла́сти дѣ́лати и҆ стꙋжа́ти комꙋ̀ ѿ ни́хъ ѡ҆ всѧ́цѣй ве́щи: ҆̑ и҆ да напи́шꙋтсѧ ѿ і҆ꙋдє́й въ во́ины ца̑рскїѧ до три́десѧти ты́сѧщъ мꙋже́й, и҆ да дадꙋ́тсѧ и҆̀мъ ѡ҆бро́цы, ꙗ҆́коже подоба́етъ всѣ̑мъ во́ємъ ца̑рскимъ: ҆҃ и҆ да поста́вѧтсѧ ѿ ни́хъ въ тверды́нехъ ца́рскихъ ве́лїихъ, и҆ ѿ си́хъ поста́вѧтсѧ на потрє́бы ца́рства сꙋ́щыѧ въ вѣ́рность: и҆ сꙋ́щїи над̾ ни́ми и҆ нача̑лницы да бꙋ́дꙋтъ ѿ ни́хъ, и҆ да хо́дѧтъ въ зако́нѣхъ свои́хъ, ꙗ҆́коже повелѣ̀ ца́рь въ землѝ і҆ꙋ́динѣ: ҆̾ и҆ трѝ предѣ́лы, прилежа́щїи і҆ꙋде́и ѿ страны̀ самарі́йскїѧ, да приложа́тсѧ ко і҆ꙋде́и, да вмѣнѧ́тсѧ бы́ти под̾ є҆ди́нымъ, є҆́же не послꙋ́шати и҆ны́ѧ вла́сти, но то́кмѡ а҆рхїере́а: ҆ж҃ птолемаі́дꙋ и҆ предѣ́лы є҆ѧ̀ да́хъ въ да́ръ ст҃ы̑мъ, сꙋ́щымъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, на прили́чное и҆ждиве́нїе ст҃ы̑мъ, ҆́о́ и҆ а҆́зъ да́мъ на ко́еждо лѣ́то пѧтьна́десѧть ты́сѧщъ сі̑кль сребра̀ ѿ сокро́вищъ ца́рскихъ ѿ мѣ́стъ прилежа́щихъ: ҆́́ и҆ всѧ́кое и҆зли́шнее, є҆́же не возда́ша ѿ потре́бъ, ꙗ҆́коже въ пе́рвыхъ лѣ́тѣхъ, ѿнн҃ѣ дадꙋ́тъ въ дѣла̀ хра́мꙋ: ҆́̀ и҆ свы́ше си́хъ пѧ́ть ты́сѧщъ сі́клей сребра̀, и҆̀хже взима́хꙋ ѿ потре́бъ свѧти́лища, ꙗ҆́коже въ пре́жнихъ лѣ́тѣхъ ѿ собра́нїѧ на всѧ́кое лѣ́то, и҆ сїѧ̑ ѡ҆ставлѧ́ютсѧ, поне́же надлежа́тъ сїѧ̑ жерцє́мъ слꙋжа́щымъ: ҆́҆ и҆ є҆ли́цы а҆́ще прибѣ́гнꙋтъ къ це́ркви сꙋ́щей во і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ и҆ во всѣ́хъ предѣ́лѣхъ є҆гѡ̀, ѡ҆долже́ни сꙋ́ще ца́рскими и҆ всѧ́кою ве́щїю, да ѿрѣша́ютсѧ, и҆ всѧ̑ є҆ли̑ка сꙋ́ть и҆̀мъ во ца́рствїи мое́мъ: ҆́҆́ и҆ созида́ти и҆ ѡ҆бновлѧ́ти дѣла̀ ст҃ы́хъ, и҆ и҆ждиве́нїе да́стсѧ ѿ сокро́вища ца́рскагѡ: ҆́҆̀ и҆ є҆́же созида́ти стѣ́ны і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ оу҆тверди́ти ѡ҆́крестъ, и҆ и҆ждиве́нїе да́стсѧ ѿ собра́нїѧ ца́рска, и҆ є҆́же созда́ти стѣ́ны во і҆ꙋде́и. ҆́̑ Є҆гда́ же оу҆слы́ша і҆ѡнаѳа́нъ и҆ лю́дїе словеса̀ сїѧ̑, не вѣ́роваша и҆̀мъ, нижѐ прїѧ́ша, ꙗ҆́кѡ помѧнꙋ́ша ѕло́бꙋ ве́лїю, ю҆́же сотворѝ во і҆и҃ли, и҆ ѡ҆скорбѝ и҆̀хъ ѕѣлѡ̀. ҆́҃ И҆ благоволи́ша ѡ҆ а҆леѯа́ндрѣ, ꙗ҆́кѡ се́й бы́сть и҆̀мъ нача́лникъ слове́съ ми́рныхъ, и҆ споборѧ́хꙋ є҆мꙋ̀ во всѧ̑ дни̑. ҆́̾ И҆ собра̀ ца́рь а҆леѯа́ндръ си́лꙋ ве́лїю и҆ ѡ҆полчи́сѧ проти́вꙋ дими́трїа. ҆́ж҃ И҆ сотвори́ша бра́нь два̀ царѧ̑, и҆ побѣжѐ по́лкъ дими́трїевъ, и҆ гна̀ є҆го̀ а҆леѯа́ндръ и҆ оу҆крѣпи́сѧ на ни́хъ. ҆̀о́ И҆ превозмо́же бра́нь ѕѣлѡ̀, до́ндеже за́йде со́лнце, и҆ падѐ дими́трїй въ де́нь ѡ҆́нъ. ҆̀́ И҆ посла̀ а҆леѯа́ндръ ко птоломе́ю царю̀ є҆гѵ́петскомꙋ послы̀ по словесє́мъ си̑мъ, рекі́й: ҆̀̀ поне́же возврати́хсѧ въ зе́млю ца́рства моегѡ̀, и҆ сѣдо́хъ на престо́лѣ ѻ҆тє́цъ мои́хъ, и҆ ѡ҆держа́хъ нача́лство, и҆ сокрꙋши́хъ дими́трїа, и҆ воз̾ѡблада́хъ страно́ю на́шею, ҆̀҆ и҆ соста́вихъ проти́вꙋ є҆гѡ̀ ра́ть, и҆ сокрꙋши́сѧ то́й и҆ ѡ҆полче́нїе є҆гѡ̀ ѿ на́съ, и҆ сѣдо́хомъ на престо́лѣ ца́рства є҆гѡ̀: ҆̀҆́ и҆ нн҃ѣ соста́вимъ междꙋ̀ на́ми дрꙋ́жбꙋ, и҆ нн҃ѣ да́ждь мнѣ̀ дще́рь твою̀ въ женꙋ̀, и҆ бꙋ́дꙋ зѧ́ть тво́й, и҆ да́мъ тебѣ̀ да́ры, и҆ є҆́й достѡ́йнаѧ тебє̀. ҆̀҆̀ И҆ ѿвѣща̀ ца́рь птоломе́й глаго́лѧ: бла́гъ де́нь, въ ѻ҆́ньже возврати́лсѧ є҆сѝ въ зе́млю ѻ҆тє́цъ твои́хъ и҆ сѣ́лъ є҆сѝ на престо́лѣ ца́рства и҆́хъ: ҆̀̑ и҆ нн҃ѣ сотворю̀ тѝ, ꙗ҆̀же писа́лъ є҆сѝ: но срѧ́щисѧ во птолемаі́дѣ, ꙗ҆́кѡ да ви́димъ дрꙋ́гъ дрꙋ́га, и҆ бꙋ́деши мѝ зѧ́ть, ꙗ҆́коже ре́клъ є҆сѝ. ҆̀҃ И҆ и҆зы́де птоломе́й ѿ є҆гѵ́пта са́мъ и҆ клеопа́тра дщѝ є҆гѡ̀, и҆ внидо́ша во птолемаі́дꙋ лѣ́та сто̀ шестьдесѧ́тъ втора́гѡ. ҆̀̾ И҆ срѣ́те є҆го̀ а҆леѯа́ндръ ца́рь: и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ клеопа́трꙋ дще́рь свою̀ и҆ сотворѝ бра́къ є҆ѧ̀ во птолемаі́дѣ, ꙗ҆́коже ца́рїе во сла́вѣ вели́цѣй. ҆̀ж҃ И҆ написа̀ а҆леѯа́ндръ ца́рь і҆ѡнаѳа́нꙋ прїитѝ во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀. ̑о́ И҆ и҆́де со сла́вою во птолемаі́дꙋ и҆ срѣ́те ѻ҆́ба царѧ̑: и҆ дадѐ и҆́ма сребро̀ и҆ зла́то и҆ дрꙋгѡ́мъ и҆́хъ, и҆ да́ры мнѡ́ги, и҆ ѡ҆брѣ́те благода́ть пред̾ ни́ма. ̑́ И҆ собра́шасѧ на́нь мꙋ́жїе гꙋби́телє ѿ і҆и҃лѧ, мꙋ́жїе беззако́ннїи клевета́ти на́нь. и҆ не внѧ́тъ и҆̀мъ ца́рь. ̑̀ И҆ повелѣ̀ ца́рь совлещѝ і҆ѡнаѳа́на съ ри́зъ є҆гѡ̀ и҆ ѡ҆блещѝ є҆го̀ въ порфѵ́рꙋ. и҆ сотвори́ша та́кѡ. ̑҆ И҆ посадѝ є҆го̀ ца́рь съ собо́ю и҆ речѐ нача́лникѡмъ свои̑мъ: и҆зыди́те съ ни́мъ на средꙋ̀ гра́да и҆ проповѣ́дите ни є҆ди́номꙋ клевета́ти на́нь ни ѡ҆ є҆ди́нѣй ве́щи, и҆ ни є҆ди́нъ є҆мꙋ̀ да стꙋжи́тъ ѡ҆ всѧ́цѣмъ глаго́лѣ. ̑҆́ И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆ви́дѣша клеветницы̀ сла́вꙋ є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже проповѣ́даша, и҆ ѡ҆блече́на є҆го̀ порфѵ́рою, и҆ бѣжа́ша всѝ. ̑҆̀ И҆ просла́ви є҆го̀ ца́рь, и҆ написа̀ є҆го̀ въ пе́рвыхъ дрꙋзѣ́хъ, и҆ поста́ви є҆го̀ воево́дꙋ и҆ оу҆ча́стника нача́лства. ̑̑ И҆ возврати́сѧ і҆ѡнаѳа́нъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ съ ми́ромъ и҆ весе́лїемъ. ̑҃ И҆ въ лѣ́то сто̀ шестьдесѧ́тъ пѧ́тое прїи́де дими́трїй сы́нъ дими́трїевъ ѿ кри́та въ зе́млю ѻ҆тє́цъ свои́хъ. ̑̾ И҆ слы́ша а҆леѯа́ндръ ца́рь, и҆ ѡ҆печа́лисѧ ѕѣлѡ̀, и҆ возврати́сѧ во а҆нтїохі́ю. ̑ж҃ И҆ поста́ви дими́трїй а҆поллѡ́нїа сꙋ́щаго ѿ кїлїсѷрі́и: и҆ собра̀ си́лꙋ ве́лїю, и҆ ѡ҆полчи́сѧ во і҆амні́и, и҆ посла̀ ко і҆ѡнаѳа́нꙋ а҆рхїере́ю, глаго́лѧ: ҃о́ ты́ ли є҆ди́нъ возно́сишисѧ на ны̀, а҆́зъ же бы́хъ въ посмѣ́хъ и҆ въ поноше́нїе тебє̀ ра́ди: и҆ чесѡ̀ ра́ди ты̀ вла́стелствꙋеши над̾ на́ми въ гора́хъ; ҃́ нн҃ѣ оу҆̀бо, а҆́ще надѣ́ешисѧ въ си́лахъ твои́хъ, и҆зы́ди къ на́мъ на по́ле и҆ и҆скꙋси́мсѧ тꙋ̀ междꙋ̀ собо́ю, ꙗ҆́кѡ со мно́ю є҆́сть си́ла градѡ́въ: ҃̀ вопросѝ и҆ наꙋчи́сѧ, кто̀ є҆́смь; и҆ про́чїи помога́ющїи на́мъ, и҆ глаго́лютъ: нѣ́сть ва́мъ стоѧ́нїѧ ногѝ пред̾ лице́мъ на́шимъ, ꙗ҆́кѡ два́щи въ бѣ́гъ ѡ҆брати́шасѧ ѻ҆тцы̀ твоѝ въ землѝ и҆́хъ: ҃҆ и҆ нн҃ѣ не возмо́жеши стерпѣ́ти ко́нника и҆ си́лы таковы́ѧ въ по́ли, и҆дѣ́же нѣ́сть ка́мене, ни стѣны̀, ни мѣ́ста къ бѣжа́нїю. ҃҆́ Є҆гда́ же оу҆слы́ша і҆ѡнаѳа́нъ словеса̀ а҆поллѡ́нїєва, подви́жесѧ мы́слїю, и҆ и҆збра̀ де́сѧть ты́сѧщъ мꙋже́й, и҆ и҆зы́де и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ сни́десѧ съ ни́мъ сі́мѡнъ бра́тъ є҆гѡ̀ въ по́мощь є҆мꙋ̀. ҃҆̀ И҆ ѡ҆полчи́сѧ на і҆ѻппі́ю, и҆ застꙋпи́ша є҆мꙋ̀ ѿ гра́да, ꙗ҆́кѡ стра́жа а҆поллѡ́нїева въ і҆ѻппі́и бы́сть, и҆ ра́товаша ю҆̀. ҃̑ И҆ оу҆боѧ́вшесѧ ѿверзо́ша и҆̀же и҆з̾ гра́да, и҆ ѡ҆блада̀ і҆ѡнаѳа́нъ і҆ѻппі́ею. ҃҃ И҆ слы́ша а҆поллѡ́нїй, и҆ собра̀ трѝ ты́сѧщы кѡ́нникъ и҆ си́лꙋ ве́лїю, и҆ и҆́де во а҆зѡ́тъ а҆́ки пꙋтьше́ствꙋѧ, и҆ а҆́бїе и҆зы́де на по́ле, занѐ и҆мѣ́ѧше мно́жество кѡ́нникъ и҆ надѣ́ѧшесѧ на ни́хъ. ҃̾ И҆ гна̀ і҆ѡнаѳа́нъ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ во а҆зѡ́тъ, и҆ срази́шасѧ полцы̀ на ра́ть. ҃ж҃ И҆ ѡ҆ста́ви а҆поллѡ́нїй ты́сѧщꙋ кѡ́нникъ созадѝ и҆́хъ въ та́йнѣ. ̾о́ И҆ позна̀ і҆ѡнаѳа́нъ, ꙗ҆́кѡ є҆́сть заса́да созадѝ є҆гѡ̀. и҆ ѡ҆крꙋжи́ша по́лкъ є҆гѡ̀ и҆ стрѣлѧ́хꙋ на лю́ди ѿ оу҆́тра да́же до ве́чера, ̾́ лю́дїе же стоѧ́ша, ꙗ҆́коже заповѣ́да і҆ѡнаѳа́нъ: и҆ оу҆трꙋди́шасѧ ко́ни и҆́хъ. ̾̀ И҆ приведѐ сі́мѡнъ си́лꙋ свою̀ и҆ нападѐ на по́лкъ: кѡ́нницы бо оу҆трꙋжде́ни бѧ́хꙋ, и҆ сокрꙋши́шасѧ ѿ негѡ̀ и҆ побѣго́ша, ̾҆ и҆ кѡ́нницы расточи́шасѧ по по́лю и҆ бѣго́ша во а҆зѡ́тъ, и҆ внидо́ша въ виѳдагѡ́нъ ка́пище є҆гѡ̀, є҆́же оу҆цѣлѣ́ти. ̾҆́ И҆ пожжѐ і҆ѡнаѳа́нъ а҆зѡ́тъ и҆ гра́ды и҆̀же бѣ́хꙋ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀, и҆ взѧ̀ коры̑сти и҆́хъ и҆ ка́пище дагѡ́ново, и҆ вбѣ́гшихъ въ нѐ пожжѐ ѻ҆гне́мъ. ̾҆̀ И҆ бы́сть па́дшихъ мече́мъ съ сожже́ными ꙗ҆́кѡ ѻ҆́смь ты́сѧщъ мꙋже́й. ̾̑ И҆ ѿи́де ѿтꙋ́дꙋ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ прїи́де во а҆скалѡ́нъ, и҆ и҆зыдо́ша ѿ гра́да во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀ въ сла́вѣ вели́цѣй. ̾҃ И҆ возврати́сѧ і҆ѡнаѳа́нъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ съ сꙋ́щими съ ни́мъ, и҆мꙋ́ще коры̑сти мнѡ́ги. ̾̾ И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́ша а҆леѯа́ндръ ца́рь словеса̀ сїѧ̑, и҆ приложѝ просла́вити і҆ѡнаѳа́на: ̾ж҃ и҆ посла̀ є҆мꙋ̀ гри́внꙋ златꙋ́ю ꙗ҆́коже ѡ҆бы́чай є҆́сть даѧ́ти сро́дникѡмъ царє́вымъ, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ а҆ккарѡ́нъ и҆ всѧ̑ предѣ́лы є҆гѡ̀ во ѡ҆держа́нїе. Глава́ ́́	І заспокоїлася земля Юдейська на якийсь час.
Глава́ и҃	Глава 8

1	1
И҆ слы́ша і҆ꙋ́да и҆́мѧ ри́млѧнъ, ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть си́льни крѣ́постїю, и҆ ті́и благоволѧ́тъ ѡ҆ всѣ́хъ приложи́вшихсѧ къ ни̑мъ, и҆ є҆ли́цы прїи́дꙋтъ къ ни̑мъ, составлѧ́ютъ съ ни́ми дрꙋ́жбꙋ, и҆ ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть си́льни крѣ́постїю.	Іуда почув про славу римлян, що вони могутні і сильні і прихильно приймають усіх, хто звертається до них, і хто б не приходив до них, з усіма укладали вони дружбу.
2	2
И҆ повѣ́даша є҆мꙋ̀ бра̑ни и҆́хъ и҆ мꙋ́жєства бла̑га, ꙗ҆̀же творѧ́тъ въ гала́тѣхъ, и҆ ꙗ҆́кѡ ѡ҆держа́ша и҆̀хъ и҆ приведо́ша и҆̀хъ под̾ да́нь:	А що вони могутні і сильні, — розповідали йому про війни їхні, про мужні подвиги, які вони показали над галатами, як вони підкорили їх і зробили данниками;
3	3
и҆ коли̑ка сотвори́ша во странѣ̀ і҆спані́йстѣй, є҆́же оу҆держа́ти рꙋды̑ сребра̀ и҆ зла́та, є҆́же та́мѡ: и҆ ѡ҆держа́ша всѧ́ко мѣ́сто совѣ́томъ свои́мъ и҆ долготерпѣ́нїемъ,	також про те, що зробили вони у країні Іспанській, щоб оволодіти срібними і золотими рудниками, які знаходяться там,
4	4
и҆ мѣ́сто бѣ̀ дале́че ѿстоѧ́що ѿ ни́хъ ѕѣлѡ̀: и҆ царе́й наше́дшихъ на ни́хъ ѿ кра́ѧ землѝ сотро́ша, и҆ порази́ша и҆̀хъ ꙗ҆́звою вели́кою, про́чїи же даю́тъ и҆̀мъ да́нь по всѧ̑ лѣ̑та:	і своєю розсудливістю і твердістю оволоділи всім краєм, хоч той край дуже далеко відлежав від них, також і про царів, які виступали проти них від кінців землі, і вони знищили їх і уразили великою поразкою, а інші платять їм щорічно данину;
5	5
и҆ фїлі́ппа и҆ персе́а кїтїе́йскаго царѧ̀, и҆ воста́вшихъ на ни́хъ сокрꙋши́ша и҆̀хъ въ бра́ни и҆ ѡ҆держа́ша и҆̀хъ:	вони також розбили на війні і підкорили собі Филипа і Персея, царя Китійського, й інших, що повстали проти них,
6	6
и҆ а҆нтїо́ха вели́каго царѧ̀ а҆сі́йскаго, ше́дшаго проти́вꙋ и҆́хъ на бра́нь, и҆мꙋ́щаго сто̀ два́десѧть слонѡ́въ, ко́нники и҆ колєсни́цы и҆ си́лꙋ ве́лїю ѕѣлѡ̀, и҆ сотре́нъ бы́сть ѿ ни́хъ:	і Антиоха, великого царя Азії, який вийшов проти них на війну зі ста двадцятьма слонами, і з кіннотою, і колісницями, і дуже численним військом і був розбитий ними;
7	7
и҆ ꙗ҆́ша є҆го̀ жи́ва, и҆ оу҆ста́виша, да дае́тъ и҆̀мъ то́й и҆ ца́рствꙋющїи по не́мъ да́нь вели́кꙋ, и҆ даѧ́ти зало́гъ и҆ оу҆ставле́нїе,	вони взяли його живого і змусили платити їм велику данину, — як його, так і наступних після нього царів, — дати заручників і допустити розділ,
8	8
и҆ странꙋ̀ і҆нді́йскꙋ и҆ миді́ю, и҆ лѷді́ю и҆ ѿ предо́брыхъ стра́нъ и҆́хъ, и҆ взѧ́вше и҆̀хъ ѿ негѡ̀ да́ша ѧ҆̀ є҆ѵме́нїю царю̀:	а країну Індійську і Мідію, і Лідію й інші з кращих областей його, узявши від нього, віддали цареві Євменію;
9	9
и҆ ꙗ҆́кѡ совѣща́ша сꙋ́щїи ѿ є҆лла́ды прїитѝ и҆ взѧ́ти и҆́хъ: и҆ оу҆вѣ́дано бы́сть сло́во тѣ̑мъ,	і про те, як елліни намірилися прийти і знищити їх,
10	10
и҆ посла́ша на ни́хъ воево́дꙋ є҆ди́наго и҆ воева́ша на ни́хъ, и҆ падо́ша ѿ ни́хъ ꙗ҆́звенїи мно́зи, и҆ плѣни́ша же́нъ и҆́хъ и҆ ча̑дъ и҆́хъ, и҆ разгра́биша и҆̀хъ и҆ зе́млю и҆́хъ ѡ҆держа́ша, и҆ разори́ша тверды̑ни и҆́хъ и҆ порабо́тиша и҆̀хъ да́же до сегѡ̀ днѐ:	але цей намір зробився їм відомим, і вони послали проти них одного воєначальника і воювали проти них, — і багато з них упало уражених, і взяли у полон дружин їхніх і дітей їхніх і пограбували їх, і оволоділи їхньою землею, і зруйнували фортеці їхні, і поневолили їх до цього дня;
11	11
и҆ прѡ́чаѧ ца̑рства и҆ ѻ҆́стровы, и҆̀же нѣ́когда проти́вишасѧ и҆̀мъ, и҆стреби́ша и҆ порабо́тиша и҆̀хъ:	й інші царства й острови, які будь-коли повставали проти них, вони руйнували і поневолювали.
12	12
съ дрꙋ́ги же свои́ми и҆ примирѧ́ющимисѧ къ ни̑мъ сохранѧ́хꙋ дрꙋ́жбꙋ, и҆ ѡ҆держа́хꙋ ца̑рства бли̑жнѧѧ и҆ да̑льнѧѧ, и҆ є҆ли́цы слы́шахꙋ и҆́мѧ и҆́хъ, боѧ́хꙋсѧ ѿ ни́хъ:	А з друзями своїми і з тими, що довіряли їм, вони зберігали дружбу; й оволоділи царствами ближніми і дальніми, і всі, які чули ім’я їхнє, боялися їх.
13	13
є҆ли̑цѣмъ же а҆́ще хотѧ́тъ помога́ти и҆ воцарѧ́ти, ца́рствꙋютъ: и҆ и҆̀хже а҆́ще хотѧ́тъ, премѣнѧ́ютъ: и҆ вознесо́шасѧ ѕѣлѡ̀:	Якщо захочуть кому допомогти і кого поставлять царем, ті царюють, і кого хочуть, змінюють, і вони дуже піднеслися;
14	14
и҆ во всѣ́хъ си́хъ не возлага́ше ни є҆ди́нъ ѿ ни́хъ дїади́мы, ни ѡ҆блача́шесѧ въ порфѵ́рꙋ, є҆́же возвели́читисѧ ѡ҆ не́й:	але, попри все те, ніхто з них не покладав на себе вінця і не одягався у порфиру, щоб величатися нею.
15	15
и҆ совѣ́тнꙋю пала́тꙋ сотвори́ша себѣ̀, и҆ на всѧ́къ де́нь совѣ́товахꙋ въ не́й ѡ҆ мно́жествѣ (наро́дѡвъ) є҆́же благоꙋстроѧ́ти и҆̀хъ:	Вони склали у себе раду, і постійно щодня триста двадцять чоловік радяться в усьому, що стосується народу і благоустрою його;
16	16
и҆ ввѣрѧ́ютъ є҆ди́номꙋ человѣ́кꙋ нача́лство своѐ по лѣ́тꙋ, и҆ госпо́дствовати все́ю земле́ю и҆́хъ, и҆ всѝ повинꙋ́ютсѧ є҆ди́номꙋ, и҆ нѣ́сть за́висти нижѐ рве́нїѧ въ ни́хъ.	і кожного року одній людині довіряють вони начальство над собою і володарювання над усією землею їхньою, і всі слухають одного, і не буває ні заздрости, ні ревнощів між ними.
17	17
И҆ и҆збра̀ і҆ꙋ́да є҆ѵполемо́на сы́на і҆ѡа́ннова, сы́на а҆ккѡ́сова, и҆ і҆а́сона сы́на є҆леаза́рова, и҆ посла̀ и҆̀хъ въ ри́мъ, соста́вити съ ни́ми дрꙋ́жбꙋ и҆ споборе́нїе,	Тоді обрав Іуда Евполема, сина Іоанового, сина Аккосового, й Іасона, сина Єлеазарового, і послав їх у Рим, щоб укласти з ними дружбу і союз,
18	18
и҆ є҆́же ѿѧ́ти ѿ ни́хъ и҆́го и҆́хъ, поне́же ви́дѣша ца́рство є҆́ллинское порабоща́ющее і҆и҃лѧ въ рабо́тꙋ.	і щоб вони зняли з них ярмо, бо вони бачать, що Еллінське царство хоче поневолити Ізраїля.
19	19
И҆ и҆до́ша въ ри́мъ, пꙋ́ть же ве́лїй ѕѣлѡ̀, и҆ внидо́ша въ пала́тꙋ совѣ́тнꙋю, и҆ ѿвѣща́ша и҆ рѣ́ша:	Отже, вони вирушили у Рим, хоч шлях був дуже довгий, і ввійшли у зібрання ради і, приступивши, сказали:
20	20
і҆ꙋ́да маккаве́й и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ и҆ мно́жество і҆ꙋде́йское посла́ша на́съ къ ва́мъ соста́вити съ ва́ми дрꙋ́жбꙋ и҆ ми́ръ и҆ вписа́ти на́съ спобо́рниками и҆ дрꙋга́ми ва́шими.	Іуда Маккавей і брати його і весь народ юдейський послали нас до вас, щоб укласти з вами союз і мир, і щоб ви вписали нас у число соратників і друзів ваших.
21	21
И҆ оу҆го́дно бы́сть сло́во пред̾ ни́ми.	І угодне було це слово перед ними.
22	22
И҆ сїѐ списа́нїе посла́нїѧ, є҆́же восписа́ша на дщи́цахъ мѣ́дѧныхъ и҆ посла́ша во і҆ерⷭ҇ли́мъ бы́ти оу҆ ни́хъ та́мѡ въ па́мѧть ми́ра и҆ спобо́рства:	І ось список того послання, яке написали вони у відповідь на мідних дошках і послали в Єрусалим, щоб воно служило для них там пам’ятником миру і союзу:
23	23
бла́го да бꙋ́детъ ри́млѧнѡмъ и҆ ꙗ҆зы́кꙋ і҆ꙋде́йскꙋ на мо́ри и҆ на землѝ въ вѣ́къ, ѻ҆рꙋ́жїе же и҆ вразѝ дале́че да бꙋ́дꙋтъ ѿ ни́хъ:	«благо нехай буде римлянам і народу юдейському на морі й на суші на віки, і меч і ворог нехай будуть далеко від них!
24	24
а҆́ще же настꙋ́питъ бра́нь ри́млѧнѡмъ пе́рвѣе и҆лѝ всѣ̑мъ спобо́рникѡмъ и҆́хъ во все́мъ госпо́дствѣ и҆́хъ,	Якщо ж настане війна раніше у римлян або у всіх союзників їхніх у всьому володінні їхньому,
25	25
спобо́ретъ ꙗ҆зы́къ і҆ꙋде́йскїй, ꙗ҆́коже вре́мѧ ѡ҆предѣли́тъ и҆̀мъ, се́рдцемъ по́лнымъ:	то народ юдейський повинен зробити їм усім серцем допомогу у війні, як вимагатиме того час;
26	26
и҆ ра́тꙋющымъ не дадꙋ́тъ, нижѐ ссꙋ́дѧтъ пшени́цею, ѻ҆рꙋ́жїемъ, сребро́мъ, кораблѧ́ми, ꙗ҆́коже оу҆го́дно ри́млѧнѡмъ, и҆ сохранѧ́тъ за́пѡвѣди и҆́хъ ничто́же взе́млюще:	і тим, що воюють, вони не будуть ні давати, ні постачати ні хліба, ні зброї, ні грошей, ні кораблів, бо так угодно римлянам; вони повинні виконувати обов’язок свій, нічого не одержуючи.
27	27
та́кожде а҆́ще и҆ ꙗ҆зы́кꙋ і҆ꙋде́йскꙋ пре́жде слꙋчи́тсѧ бра́нь, помо́гꙋтъ ри́млѧне ѿ дꙋшѝ, ꙗ҆́коже и҆̀мъ вре́мѧ ѡ҆предѣли́тъ:	Точно так само, якщо раніше трапиться війна у народу юдейського, римляни від душі будуть допомагати їм у війні, як вимагатиме того час,
28	28
и҆ спобора́ющымъ не да́стсѧ пшени́ца, ѻ҆рꙋ́жїе, сребро̀, корабли̑, ꙗ҆́коже оу҆го́дно ри́млѧнѡмъ: и҆ сохранѧ́ти за́пѡвѣди и҆́хъ, и҆ без̾ ле́сти.	і тим, що допомагають у війні, не будуть давати ні хліба, ні зброї, ні грошей, ні кораблів: так угодно Риму; вони повинні виконувати свої обов’язки — і без обману».
29	29
По си̑мъ словесє́мъ оу҆ста́виша ри́млѧне лю́демъ і҆ꙋдє́йскимъ.	На таких умовах уклали римляни союз з народом юдейським.
30	30
А҆́ще же по словесѣ́хъ си́хъ совѣща́ютсѧ сі́и и҆ ѻ҆́нїи приложи́ти и҆лѝ ѿѧ́ти нѣ́что, сотворѧ́тъ ѿ произволе́нїѧ своегѡ̀, и҆ є҆́же а҆́ще приложа́тъ и҆лѝ ѿи́мꙋтъ, бꙋ́дꙋтъ твєрда̀.	Якщо ж після цих умов ті й другі захочуть що-небудь додати або зменшити, нехай зроблять це за їх загальним бажанням, і те, що вони додадуть або зменшать, буде мати силу.
31	31
А҆ ѡ҆ ѕло́бахъ, ꙗ҆̀же ца́рь дими́трїй твори́тъ въ ни́хъ, писа́хомъ є҆мꙋ̀, глаго́люще: вскꙋ́ю ѡ҆тѧготи́лъ є҆сѝ и҆́го твоѐ на дрꙋ́ги на́шѧ спобо́рники і҆ꙋдє́и;	А про те зло, яке робить юдеям цар Димитрій, ми написали йому так: «для чого ти наклав тяжке твоє ярмо на друзів наших і союзників — юдеїв?
32	32
а҆́ще оу҆̀бо па́ки прибѣ́гнꙋтъ къ на́мъ на тѧ̀, сотвори́мъ и҆̀мъ сꙋ́дъ и҆ ѡ҆полчи́мсѧ на тѧ̀ мо́ремъ и҆ земле́ю.	Якщо вони ще звернуться до нас зі скаргою на тебе, то ми виявимо до них справедливість і будемо воювати проти тебе на морі і на суші».
Глава́ ѳ҃	Глава 9

1	1
И҆ слы́ша дими́трїй, ꙗ҆́кѡ падѐ нїкано́ръ и҆ си̑лы є҆гѡ̀ во бра́ни, и҆ приложѝ вакхі́да и҆ а҆лкі́ма па́ки посла́ти во і҆ꙋде́ю, и҆ десны́й ро́гъ съ ни́ми.	Коли Димитрій почув, що Никанор і воїни його впали у битві, послав Вакхида й Алкима вдруге у землю Юдейську і праве крило з ними.
2	2
И҆ и҆до́ша пꙋте́мъ, и҆́же (веде́тъ) въ галга̑лы, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ на месалѡ́ѳъ, и҆́же є҆́сть во а҆рви́лѣхъ, и҆ взѧ́ша є҆го̀, и҆ поби́ша дꙋ́шъ человѣ́ческихъ мно́гѡ.	І вирушили вони по дорозі у Галгали і розташувалися станом біля Месалофа, що в Арвилах, і, оволодівши ним, погубили безліч людей.
3	3
И҆ въ мцⷭ҇ъ пе́рвый лѣ́та сто̀ пѧтьдесѧ́тъ втора́гѡ, пристꙋпи́ша во́ини ко і҆ерⷭ҇ли́мꙋ,	У першому місяці сто п’ятдесят другого року розташувалися вони станом біля Єрусалима,
4	4
и҆ воста́ша и҆ и҆до́ша въ вере́ю въ два́десѧти ты́сѧщахъ мꙋже́й и҆ двѣ̀ ты́сѧщы ко́нникѡвъ.	але знялися і пішли до Вереї з двадцятьма тисячами мужів і двома тисячами кінноти.
5	5
І҆ꙋ́да же бѣ̀ ѡ҆полче́нъ во є҆лаа́сѣ, и҆ трѝ ты́сѧщы мꙋже́й и҆збра́нныхъ съ ни́мъ.	А Іуда розташувався станом біля Елеаса, і три тисячі обраних мужів з ним.
6	6
И҆ ви́дѣша мно́жество си́лъ, ꙗ҆́кѡ мнѡ́ги сꙋ́ть, и҆ оу҆страши́шасѧ ѕѣлѡ̀: и҆ и҆збѣго́ша мно́зи ѿ полка̀, и҆ не ѡ҆ста́сѧ ѿ ни́хъ то́кмѡ ѻ҆́смь сѡ́тъ мꙋже́й.	Але, побачивши безліч війська, яке воно численне, вони дуже настрашилися, і багато хто зі стану його розбігся, і залишилося у них не більше восьмисот мужів.
7	7
И҆ ви́дѣ і҆ꙋ́да, ꙗ҆́кѡ расточи́сѧ по́лкъ є҆гѡ̀, и҆ бра́нь ѡ҆скорблѧ́ше є҆го̀: и҆ сокрꙋши́сѧ се́рдцемъ, ꙗ҆́кѡ не и҆мѣ́ѧше вре́мене собра́ти и҆̀хъ,	Коли побачив Іуда, що розбіглося ополчення його, а війна тривожила його, він засмутився серцем, тому що не мав часу зібрати їх.
8	8
и҆ ѡ҆слабѣ̀ и҆ речѐ ѡ҆ста́вшымъ: воста́немъ и҆ взы́демъ на сꙋпоста́ты на́шѧ, а҆́ще мо́жемъ ра́товати проти́вꙋ и҆́хъ.	Він засмутився і сказав тим, що залишилися: встаньмо і ходімо на супротивників наших; можливо, ми в силах будемо воювати з ними.
9	9
И҆ ѿвраща́хꙋ є҆го̀ рекꙋ́ще: не мо́жемъ, но спасе́мъ то́кмѡ дꙋ́шы своѧ̑ нн҃ѣ, и҆ возврати́мсѧ со бра́тїею на́шею, и҆ ѡ҆полчи́мсѧ на ни́хъ: мы́ же ма́ли.	Але вони відхиляли його і говорили: ми не в силах, але будемо тепер рятувати життя наше, і потім повернемося з братами нашими і тоді будемо воювати проти них, а тепер нас мало.
10	10
И҆ речѐ і҆ꙋ́да: не бꙋ́ди мѝ сотвори́ти ве́щь сїю̀, є҆́же бѣжа́ти ѿ ни́хъ: и҆ а҆́ще прибли́жисѧ вре́мѧ на́ше, оу҆́мремъ мꙋ́жественнѡ ра́ди бра́тїи на́шеѧ и҆ не ѡ҆ста́вимъ вины̀ сла́вѣ на́шей.	Але Іуда сказав: ні, нехай не буде цього зі мною, щоб бігти від них; а якщо прийшла година наша, то помремо мужньо за братів наших і не залишимо дорікання на славу нашу.
11	11
И҆ воздви́жесѧ си́ла ѿ полка̀ и҆ ста̀ во срѣ́тенїе и҆̀мъ, и҆ разлꙋчи́шасѧ кѡ́нницы на двѣ̀ ча̑сти, и҆ пра́щницы и҆ стрѣлцы̀ пред̾идѧ́хꙋ си́лѣ, и҆ предподви́жницы всѝ си́льнїи.	І рушило військо зі стану і стало проти них; і розділилася кіннота на дві частини, а попереду війська йшли пращники і стрільці і всі сильні передові воїни.
12	12
Вакхі́дъ же бѣ̀ на деснѣ́мъ ро́зѣ, и҆ прибли́жисѧ по́лкъ ѿ двою̀ странꙋ̑, и҆ возглаша́хꙋ трꙋба́ми.	Вакхид же знаходився на правому крилі, і наближалися загони з обох боків і сурмили трубами.
13	13
И҆ вострꙋби́ша, и҆̀же бѧ́хꙋ ѿ страны̀ і҆ꙋ́дины, и҆ ті́и трꙋба́ми: и҆ поколеба́сѧ землѧ̀ ѿ гла́са ѡ҆полче́нїй. и҆ бы́сть бра́нь сраже́на ѿ оу҆́тра да́же до ве́чера.	Засурмили трубами і ті, що були з Іудою, і заколивалася земля від шуму військ, і була завзята битва від ранку до вечора.
14	14
И҆ ви́дѣ і҆ꙋ́да, ꙗ҆́кѡ вакхі́дъ и҆ крѣ́пость полка̀ въ десны́хъ: и҆ собра́шасѧ къ немꙋ̀ всѝ крѣ́пцыи се́рдцемъ:	Коли побачив Іуда, що Вакхид і найміцніша частина його війська знаходяться на правому боці, то зібралися до нього всі хоробрі серцем, —
15	15
и҆ сотре́сѧ десны́й ро́гъ ѿ ни́хъ, и҆ гна́ше в̾слѣ́дъ и҆́хъ да́же до горы̀ а҆зѡ́та.	і розбили вони праве крило, і вони переслідували їх до гори Азоту.
16	16
И҆ сꙋ́щїи въ лѣ́вѣмъ ро́зѣ ви́дѣша, ꙗ҆́кѡ сотре́сѧ десны́й ро́гъ, и҆ ѡ҆брати́шасѧ по стопа́мъ і҆ꙋ̑динымъ и҆ сꙋ́щихъ съ ни́мъ созадѝ.	Коли ті, що знаходилися на лівому крилі, побачили, що праве крило розбите, то повернули слідом за Іудою і тими, що були з ним, з тилу.
17	17
И҆ ѡ҆тѧгчи́сѧ бра́нь, и҆ падо́ша ꙗ҆́звени мно́зи ѿ си́хъ и҆ ѿ тѣ́хъ:	І битва була жорстока, і багато впало уражених з того й іншого боку,
18	18
и҆ і҆ꙋ́да падѐ, про́чїи же бѣжа́ша.	впав і Іуда, а інші кинулися навтіки.
19	19
И҆ взѧ́ста і҆ѡнаѳа́нъ и҆ сі́мѡнъ і҆ꙋ́дꙋ бра́та своего̀ и҆ погребо́ста є҆го̀ во гро́бѣ ѻ҆тє́цъ є҆гѡ̀ въ мѡди́нѣ.	І взяли Іонафан і Симон Іуду, брата свого, і поховали його у гробі батьків його у Модині.
20	20
И҆ пла́кашасѧ ѡ҆ не́мъ и҆ рыда́ше є҆го̀ ве́сь і҆и҃ль пла́чемъ ве́лїимъ, и҆ сѣ́товахꙋ дни̑ мнѡ́ги и҆ реко́ша:	Й оплакували його і ридали за ним сильно всі ізраїльтяни, і сумували багато днів і говорили:
21	21
ка́кѡ падѐ си́льный спаса́ѧй і҆и҃лѧ;	як упав сильний, який спасав Ізраїля?
22	22
Прѡ́чаѧ же слове́съ и҆ бра́ней і҆ꙋ́диныхъ и҆ благи́хъ мꙋ́жествъ, и҆̀хже сотворѝ, и҆ вели́чєства є҆гѡ̀, не сꙋ́ть пи̑сана: мнѡ́га бо бѧ́хꙋ ѕѣлѡ̀.	Інші ж діла Іуди і битви і мужні подвиги, які звершив він, і велич його не описані, бо їх було дуже багато.
23	23
И҆ бы́сть по преставле́нїи і҆ꙋ́динѣ, пронико́ша беззако́ннїи во всѣ́хъ предѣ́лѣхъ і҆и҃левыхъ, и҆ прозѧбо́ша всѝ дѣ́лающїи беззако́нїе.	Після смерти ж Іуди в усіх краях ізраїльських з’явилися люди беззаконні, і піднялися всі чинителі неправди.
24	24
Во дни̑ ѡ҆́ны бы́сть гла́дъ вели́къ ѕѣлѡ̀, и҆ ѿстꙋпѝ страна̀ съ ни́ми.	У ті самі дні був дуже сильний голод, і країна пристала до них.
25	25
И҆ и҆збра̀ вакхі́дъ нечести́выхъ мꙋже́й и҆ поста́ви и҆̀хъ госпо́дїѧми страны̀.	І обрав Вакхид нечестивих мужів і поставив їх начальниками країни.
26	26
И҆ и҆ска́хꙋ и҆ и҆спыта́хꙋ дрꙋгѡ́въ і҆ꙋ́диныхъ и҆ привожда́хꙋ тѣ́хъ къ вакхі́дꙋ: и҆ мстѧ́ше и҆̀мъ и҆ посмѣва́шесѧ и҆̀мъ.	Вони розвідували і розшукували друзів Іуди і приводили їх до Вакхида, а він мстився їм і знущався з них.
27	27
И҆ бы́сть ско́рбь вели́ка во і҆и҃ли, ꙗ҆́же не бы́сть ѿ дні́й, въ ни́хже не ꙗ҆ви́сѧ прⷪ҇ро́къ во і҆и҃ли.	І була велика скорбота в Ізраїлі, якої не бувало з того дня, як не стало у них пророка.
28	28
И҆ собра́шасѧ всѝ дрꙋ́зи і҆ꙋ̑дины и҆ реко́ша і҆ѡнаѳа́нꙋ:	Тоді зібралися всі друзі Іуди і сказали Іонафану:
29	29
ѿне́лѣже бра́тъ тво́й і҆ꙋ́да сконча́сѧ, и҆ мꙋ́жъ подо́бенъ є҆мꙋ̀ нѣ́сть и҆зы́ти проти́вꙋ врагѡ́въ и҆ вакхі́да и҆ враждꙋ́ющихъ ꙗ҆зы́кꙋ на́шемꙋ:	відтоді, як помер брат твій Іуда, немає подібного до нього мужа, щоб виступити проти ворогів і Вакхида і проти ненависників нашого народу.
30	30
нн҃ѣ оу҆̀бо тебѐ дне́сь и҆збра́хомъ, є҆́же бы́ти вмѣ́стѡ є҆гѡ̀ на́мъ въ нача́лника и҆ вожда̀, є҆́же ра́товати во бра́ни на́шей.	Отже, тепер ми тебе обрали — бути нам замість нього начальником і вождем, щоб вести війну нашу.
31	31
И҆ прїѧ̀ і҆ѡнаѳа́нъ во вре́мѧ ѻ҆́но нача́лство и҆ воста̀ вмѣ́стѡ і҆ꙋ́ды бра́та своегѡ̀.	І прийняв Іонафан у той час провід і став на місце Іуди, брата свого.
32	32
И҆ позна̀ вакхі́дъ и҆ и҆ска́ше є҆го̀ оу҆би́ти.	І дізнався про те Вакхид і шукав убити його.
33	33
И҆ позна̀ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ сі́мѡнъ бра́тъ є҆гѡ̀ и҆ всѝ и҆̀же съ ни́мъ (бѧ́хꙋ), и҆ побѣго́ша въ пꙋсты́ню ѳекꙋ́е, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ при водѣ̀ рва̀ а҆сфа́ра.	Про це довідалися Іонафан і Симон, брат його, і всі, що були з ним, і втекли у пустелю Фекоє і розташувалися станом біля вод озера Асфар.
34	34
И҆ позна̀ вакхі́дъ въ де́нь сꙋббѡ́тъ, и҆ пре́йде са́мъ и҆ всѝ вѡ́и є҆гѡ̀ ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ і҆ѻрда́на.	Вакхид, довідавшись про те у день суботній, переправився сам і все військо його за Йордан.
35	35
И҆ посла̀ і҆ѡнаѳа́нъ бра́та своего̀ вожда̀ наро́дꙋ и҆ молѝ навате́ѡвъ дрꙋгѡ́въ свои́хъ предста́вити и҆̀мъ приготовле́нїе и҆́хъ мно́гое.	А Іонафан відправив брата свого — проводиря народу — і просив друзів своїх, наватеїв, щоб скласти у них великий запас свій.
36	36
И҆ и҆зыдо́ша сы́нове і҆амврі̑ины ѿ мида́вы, и҆ ꙗ҆́ша і҆ѡа́нна и҆ всѧ̑ є҆ли̑ка и҆мѣ̀, и҆ ѿидо́ша и҆мꙋ́ще та̑.	Але вийшли з Мидави сини Іамврі і схопили Іоана і все, що він мав, і пішли.
37	37
По словесѣ́хъ же си́хъ возвѣсти́ша і҆ѡнаѳа́нꙋ и҆ сі́мѡнꙋ бра́тꙋ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ сы́нове і҆амврі̑ины творѧ́тъ бра́къ вели́кїй и҆ ведꙋ́тъ невѣ́стꙋ ѿ надава́ѳа, дще́рь є҆ди́нагѡ ѿ вели́кихъвельмо́жъ ханаа́нскихъ, съ го́рдостїю ве́лїею.	Після цих подій сказали Іонафану і Симону, братові його, що сини Іамврі урочисто справляють знатний шлюб і проводжають з Надавафа з великою пишнотою наречену, дочку одного зі знатних вельмож хананейських.
38	38
И҆ помѧнꙋ́ша і҆ѡа́нна бра́та своего̀, и҆ взыдо́ша, и҆ скры́шасѧ под̾ сѣ́нїю горы̀:	Тоді згадали вони про Іоана, брата свого, і вийшли, і сховалися під покровом гори.
39	39
и҆ воздви́гнꙋша ѻ҆́чи своѝ и҆ ви́дѣша, и҆ сѐ, пли́щь и҆ оу҆гото́ванїе мно́гое, и҆ жени́хъ и҆зы́де и҆ дрꙋ́зи є҆гѡ̀ и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ бо срѣ́тенїе и҆̀мъ съ тѷмпа̑ны и҆ мꙋсїкі́ами и҆ ѻ҆рꙋ̑жїи мно́гими:	Звівши очі свої, вони побачили: ось виклики і велике придане; назустріч вийшов наречений і друзі його і брати його з тимпанами і музикою і з численною зброєю.
40	40
и҆ воста́ша на ни́хъ ѿ заса́ды и҆̀же при і҆ѡнаѳа́нѣ и҆ оу҆би́ша и҆̀хъ, и҆ падо́ша ꙗ҆́звени мно́зи, про́чїи же бѣго́ша въ го́рꙋ: и҆ взѧ́ша всѧ̑ коры̑сти и҆́хъ.	Тоді ті, що були з Іонафаном, піднялися на них із засідки і побили їх, і багато впало уражених, а інші втекли на гору; й узяли вони всю здобич їхню.
41	41
И҆ ѡ҆брати́сѧ бра́къ въ сѣ́тованїе, и҆ гла́съ мꙋсїкі́и и҆́хъ въ пла́чь.	І обернулося шлюбне торжество на сум, і звук музики їх — на плач.
42	42
И҆ ѿмсти́ша ѿмще́нїе кро́ве бра́та своегѡ̀ и҆ возврати́шасѧ на бре́гъ і҆ѻрда́нскїй.	Так помстилися вони за кров брата свого і повернулися до болотистого місця біля Йордану.
43	43
И҆ слы́ша вакхі́дъ и҆ прїи́де въ де́нь сꙋббѡ́тный да́же до брегѡ́въ і҆ѻрда́нскихъ съ си́лою мно́гою.	І почув про це Вакхид — і в день суботній прийшов до берегів Йордану з великим військом.
44	44
И҆ речѐ ко свои̑мъ і҆ѡнаѳа́нъ: воста́немъ нн҃ѣ и҆ ѡ҆полчи́мсѧ за дꙋ́шы на́шѧ, нѣ́сть бо дне́сь ꙗ҆́коже вчера̀ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ:	Тоді сказав Іонафан тим, що були з ним: встаньмо тепер і будемо битися за життя наше, бо нині — не те, що вчора і третього дня.
45	45
се́ бо, бра́нь проти́вꙋ на́съ и҆ созадѝ на́съ: вода́ же і҆ѻрда́нскаѧ сю́дꙋ и҆ сю́дꙋ, и҆ бла́то и҆ лѣ́съ, и҆ нѣ́сть мѣ́ста, є҆́же оу҆клони́тисѧ:	Ось, ворог і попереду нас і позаду нас, вода Йордану з того і з іншого боку, і болото і ліс, і немає місця, куди ухилитися.
46	46
нн҃ѣ оу҆̀бо возопі́йте на нб҃о, да и҆зба́витесѧ ѿ рꙋ́къ врагѡ́въ ва́шихъ. и҆ срази́сѧ бра́нь.	Отже, тепер взивайте до неба, щоб визволитися вам від руки ворогів ваших.
47	47
И҆ прострѐ і҆ѡнаѳа́нъ рꙋ́кꙋ свою̀ оу҆би́ти вакхі́да, и҆ оу҆клони́сѧ и҆ негѡ̀ вспѧ́ть.	І почалася битва. І простяг Іонафан руку свою, щоб уразити Вакхида, але той ухилився від нього назад.
48	48
И҆ вскочѝ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ и҆̀же съ ни́мъ во і҆ѻрда́нъ, и҆ преплыва́хꙋ на ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀, и҆ не преидо́ша по ни́хъ і҆ѻрда́на.	І кинувся Іонафан і ті, що були з ним, у Йордан і перепливли на другий берег, а ті не перейшли за ними Йордану.
49	49
И҆ падо́ша ѿ страны̀ вакхі́дины днѐ ѻ҆́нагѡ ꙗ҆́кѡ ты́сѧща мꙋже́й.	Й упало у Вакхида у той день до тисячі мужів.
50	50
И҆ возврати́сѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ созда̀ гра́ды твє́рды во і҆ꙋде́и, тверды́ню во і҆ерїхѡ́нѣ и҆ ꙗ҆́же во є҆ммаꙋ́мѣ и҆ веѳѡрѡ́нѣ, и҆ веѳи́ли и҆ ѳемна́ѳѣ, и҆ фараѳѡ́нѣ и҆ тефѡ́нѣ, со стѣна́ми высо́кими и҆ врата́ми и҆ заво́рами,	І повернувся він у Єрусалим і побудував у Юдеї міцні міста: фортецю в Єрихоні, й Еммаум і Вефорон, і Вефиль і Фамнафу у Фарафоні, і Тефон з високими стінами, воротами і запорами,
51	51
и҆ поста́ви стра́жꙋ въ ни́хъ, є҆́же враждова́ти і҆и҃лю:	і поставив у них сторо́жу, щоб вороже діяти проти Ізраїля.
52	52
и҆ оу҆твердѝ гра́дъ и҆́же въ веѳсꙋ́рѣ, и҆ газа́рꙋ, и҆ краегра́дїе, и҆ поста́ви въ ни́хъ си̑лы и҆ предложе́нїе бра́шенъ:	Зміцнив також місто у Вефсурі й Газару і фортецю і залишив у них військо з продовольчими запасами,
53	53
и҆ взѧ̀ сы́ны вождѡ́въ страны̀ въ зало́гъ и҆ посадѝ и҆̀хъ въ краегра́дїи во і҆ерⷭ҇ли́мѣ под̾ стра́жею.	і взяв у заручники синів вождів країни і помістив їх у Єрусалимській фортеці під вартою.
54	54
И҆ въ лѣ́то сто̀ пѧтьдесѧ́тъ тре́тїе мцⷭ҇а втора́гѡ, заповѣ́да а҆лкі́мъ разори́ти стѣ́нꙋ двора̀ ст҃ы́хъ внꙋ́треннѧгѡ, и҆ разорѝ дѣла̀ прⷪ҇ро́кѡвъ, и҆ нача̀ разорѧ́ти.	У сто п’ятдесят третьому році, у другому місяці, Алким звелів зруйнувати стіну внутрішнього двору храму і зруйнувати діло пророків, і вже почав руйнування.
55	55
Во вре́мѧ ѻ҆́но пораже́нъ бы́сть а҆лкі́мъ, и҆ воспѧти́шасѧ дѣла̀ є҆гѡ̀, и҆ загради́шасѧ оу҆ста̀ є҆гѡ̀, и҆ разслабѣ̀ и҆ не можа́ше ктомꙋ̀ глаго́лати сло́ва и҆ заповѣ́дати ѡ҆ до́мѣ свое́мъ.	Але у той самий час Алким уражений був ударом, і зупинилися наміри його; вуста його зімкнулися, він онімів і не міг більше вимовити жодного слова і заповідати про дім свій.
56	56
И҆ оу҆́мре а҆лкі́мъ во вре́мѧ ѻ҆́но съ мꙋ́кою ве́лїею.	І помер Алким у той же час у тяжких муках.
57	57
И҆ ви́дѣ вакхі́дъ, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре а҆лкі́мъ, и҆ возврати́сѧ ко царю̀. и҆ оу҆молча̀ землѧ̀ і҆ꙋ́дина лѣ̑та два̀.	Коли Вакхид довідався, що Алким помер, повернувся до царя; і земля Юдейська два роки залишалася у спокої.
58	58
И҆ совѣща́ша всѝ беззакѡ́нницы рекꙋ́ще: сѐ, і҆ѡнаѳа́нъ и҆ и҆̀же съ ни́мъ въ поко́и ѡ҆бита́ютъ оу҆пова́юще: нн҃ѣ оу҆̀бо наведе́мъ вакхі́да, и҆ поима́етъ и҆̀хъ всѣ́хъ во є҆ди́нꙋ но́щь.	Тоді всі беззаконники радились і говорили: ось, Іонафан і ті, що знаходяться з ним, живуть безпечно у спокої; приведемо тепер Вакхида, і він схопить усіх їх в одну ніч.
59	59
И҆ ше́дше совѣща́шасѧ съ ни́мъ.	Пішли і запропонували йому таку пораду.
60	60
И҆ воста̀ и҆тѝ съ си́лою мно́гою и҆ посла̀ є҆пїстѡ́лїи та́й всѣ̑мъ спобори́телємъ є҆гѡ̀, и҆̀же во і҆ꙋде́и, да и҆́мꙋтъ і҆ѡнаѳа́на и҆ сꙋ́щихъ съ ни́мъ. и҆ не возмого́ша, ꙗ҆́кѡ позна́сѧ и҆̀мъ совѣ́тъ и҆́хъ.	Він зважився йти з великим військом і послав таємно листи всім союзникам своїм, які знаходилися в Юдеї, щоб вони схопили Іонафана і тих, що знаходяться з ним, але вони не могли, тому що задум їхній став відомим їм.
61	61
И҆ ꙗ҆́ша ѿ мꙋже́й страны̀ нача́лникѡвъ ѕло́бы пѧтьдесѧ́тъ мꙋже́й и҆ оу҆би́ша и҆̀хъ.	І впіймали вони з мужів країни винуватців цього лиходійства до п’ятдесяти чоловік і убили їх.
62	62
И҆ ѿи́де і҆ѡнаѳа́нъ и҆ сі́мѡнъ и҆ и҆̀же съ ни́ми въ веѳвасі́ю, ꙗ҆́же въ пꙋсты́ни, и҆ созда̀ разорє́наѧ є҆ѧ̀ и҆ оу҆крѣпѝ ю҆̀.	Після цього відійшли Іонафан і Симон і ті, що були з ними, у Вефвасі, що в пустелі, і відбудували зруйноване там і укріпили місто.
63	63
И҆ позна̀ вакхі́дъ, и҆ собра̀ всѐ мно́жество своѐ, и҆ сꙋ́щымъ ѿ і҆ꙋде́и возвѣстѝ.	Довідавшись про це, Вакхид зібрав усе військо своє, сповістивши і тих, які знаходилися в Юдеї,
64	64
И҆ ше́дъ ѡ҆полчи́сѧ на веѳвасі́ю, и҆ воева́ше ю҆̀ дни̑ мнѡ́ги, и҆ сотворѝ миха̑ны.	прийшов і обложив Вефвасі, і воював проти нього багато днів і спорудив машини.
65	65
И҆ ѡ҆ста́ви і҆ѡнаѳа́нъ сі́мѡна бра́та своего̀ во гра́дѣ, и҆ и҆зы́де во странꙋ̀, и҆ и҆зы́де въ числѣ̀.	Іонафан же залишив у місті Симона, брата свого, а сам вийшов у країну і вийшов з невеликою кількістю,
66	66
И҆ поразѝ ѻ҆доми́ра и҆ бра́тїю є҆гѡ̀ и҆ сынѡ́въ фасїрѡ́нихъ въ жили́щихъ и҆́хъ, и҆ нача̀ и҆збива́ти и҆ восходи́ти въ си́лахъ.	й уразив Одоааррина і братів його і синів Фасирона у наметах їхніх і почав уражати і наступати із силою.
67	67
Сі́мѡнъ же и҆ и҆̀же съ ни́мъ и҆зыдо́ша и҆з̾ гра́да и҆ пожго́ша миха̑ны,	Тоді і Симон і ті, що були з ним, виступили з міста і спалили машини,
68	68
и҆ ра́товахꙋ проти́вꙋ вакхі́да, и҆ сотре́сѧ ѿ ни́хъ, и҆ ѡ҆ѕлоблѧ́хꙋ є҆го̀ ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ бѣ̀ совѣ́тъ є҆гѡ̀ и҆ похо́дъ є҆гѡ̀ вотщѐ.	і воювали проти Вакхида, і він був розбитий ними; цим вони сильно засмутили його, тому що задум його і похід залишилися марними.
69	69
И҆ прогнѣ́васѧ ꙗ҆́ростїю на мꙋже́й беззако́нныхъ, совѣ́товавшихъ є҆мꙋ̀ прїитѝ во странꙋ̀, и҆ оу҆бѝ ѿ ни́хъ мно́гихъ, и҆ совѣща́сѧ ѿитѝ въ зе́млю свою̀.	Сильно розгнівався він на мужів беззаконних, які порадили йому йти в цю країну, і багатьох з них умертвив, і вирішив повернутися у землю свою.
70	70
И҆ позна̀ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ посла̀ къ немꙋ̀ старѣ́йшинъ соста́витими́ръ съ ни́мъ и҆ ѿда́ти и҆̀мъ плѣ́нъ.	Довідавшись про це, Іонафан послав до нього старійшин, щоб укласти з ним мир і щоб він віддав полонених.
71	71
И҆ прїѧ̀, и҆ сотворѝ по словесє́мъ є҆гѡ̀, и҆ клѧ́тсѧ є҆мꙋ̀ не и҆ска́ти є҆мꙋ̀ ѕла̀ во всѧ̑ дни̑ живота̀ є҆гѡ̀.	Він прийняв це і зробив за словами його, і поклявся не робити йому ніякого зла в усі дні життя свого
72	72
И҆ ѿдадѐ є҆мꙋ̀ плѣ́нъ, є҆го́же пре́жде плѣнѝ ѿ землѝ і҆ꙋ́дины: и҆ возвра́щьсѧ ѿи́де въ зе́млю свою̀ и҆ не приложѝ ктомꙋ̀ прїитѝ въ предѣ́лы и҆́хъ.	і віддав йому полонених, яких раніше взяв у полон у землі Юдейській, і повернувся у землю свою і не приходив більше у межі їхні.
73	73
И҆ преста̀ ме́чь ѿ і҆и҃лѧ. и҆ ѡ҆бита̀ і҆ѡнаѳа́нъ въ махма́сѣ: и҆ нача̀ і҆ѡнаѳа́нъ сꙋди́ти лю́ди и҆ и҆стребѝ нечести́выхъ ѿ і҆и҃лѧ.	І вгамувався меч в Ізраїлі, й оселився Іонафан у Махмасі; і почав Іонафан судити народ і знищив нечестивих із середовища Ізраїля.
Глава́ і҃	Глава 10

1	1
И҆ въ лѣ́то сто̀ шестьдесѧ́тое взы́де а҆леѯа́ндръ сы́нъ а҆нтїо́ховъ є҆пїфа́нъ и҆ ѡ҆держа̀ птолемаі́дꙋ: и҆ прїѧ́ша є҆го̀, и҆ ца́рствова та́мѡ.	У сто шістдесятому році виступив Олександр, син Антиоха Єпифана, й оволодів Птолемаїдою: і прийняли його, і він став царювати там.
2	2
И҆ слы́ша дими́трїй ца́рь, и҆ собра̀ во́євъ мно́гѡ ѕѣлѡ̀, и҆ и҆зы́де проти́вꙋ є҆мꙋ̀ на бра́нь.	Коли почув про це цар Димитрій, зібрав дуже численне військо і вирушив проти нього на війну.
3	3
И҆ посла̀ дими́трїй ко і҆ѡнаѳа́нꙋ є҆пїстѡ́лїи словесы̀ ми́рными, велича́ѧ є҆го̀.	І послав Димитрій лист Іонафану з мирною пропозицією, ніби бажаючи звеличити його,
4	4
Рече́ бо: предвари́мъ сотвори́ти ми́ръ съ ни́мъ, пре́жде не́же сотвори́тъ со а҆леѯа́ндромъ проти́вꙋ на́съ:	бо говорив: попередимо укласти з ним мир, перш ніж він укладе з Олександром проти нас:
5	5
воспомѧ́нетъ бо всѧ̑ ѕла̑ѧ, ꙗ҆̀же сотвори́хомъ на него̀ и҆ на бра́тїю є҆гѡ̀ и҆ на ꙗ҆зы́къ є҆гѡ̀.	тоді він пригадає все зло, яке ми зробили проти нього і братів його і народу його.
6	6
И҆ дадѐ є҆мꙋ̀ вла́сть собира́ти во́ины и҆ оу҆готовлѧ́ти ѻ҆рꙋ̑жїѧ, и҆ бы́ти є҆мꙋ̀ дрꙋ́гомъ є҆гѡ̀, и҆ зало́гъ, и҆́же бѣ̀ въ краегра́дїи, повелѣ̀ ѿда́ти є҆мꙋ̀.	І він дав йому владу набирати військо і готувати зброю, щоб бути союзником його, і повелів віддати йому заручників, які знаходилися у фортеці.
7	7
И҆ прїи́де і҆ѡнаѳа́нъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ прочтѐ є҆пїстѡ́лїи во оу҆слы́шанїе всѣ̑мъ лю́демъ и҆ и҆̀же ѿ краегра́дїѧ.	Іонафан прийшов у Єрусалим і прочитав листи вголос усьому народу і тим, що були у фортеці;
8	8
И҆ оу҆страши́шасѧ стра́хомъ ве́лїимъ, є҆гда̀ оу҆слы́шаша, ꙗ҆́кѡ дадѐ є҆мꙋ̀ ца́рь вла́сть собира́ти во́ины.	і убоялись усі великим страхом, почувши, що цар дав йому владу набирати військо;
9	9
И҆ преда́ша и҆̀же ѿ краегра́дїѧ і҆ѡнаѳа́нꙋ зало́гъ, и҆ ѿдадѐ и҆̀хъ роди́телємъ и҆́хъ.	а ті, що були у фортеці, видали Іонафану заручників, і він повернув їх батькам їхнім.
10	10
И҆ ѡ҆бита̀ і҆ѡнаѳа́нъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ нача̀ созида́ти и҆ ѡ҆бновлѧ́ти гра́дъ,	І жив Іонафан у Єрусалимі; і почав будувати і відновлювати місто,
11	11
и҆ речѐ ко творѧ́щымъ дѣла̀ созида́ти стѣ́ны и҆ го́рꙋ сїѡ́нъ ѡ҆́крестъ ѿ ка́менїй четвероꙋго́лныхъ ко оу҆твержде́нїю, и҆ сотвори́ша си́це.	і сказав виконавцям робіт, щоб вони будували стіни і навколо гори Сион для міцности з чотирикутних каменів, — і робили так.
12	12
И҆ побѣго́ша и҆ноплемє́нницы, и҆̀же бѧ́хꙋ въ тверды́нехъ, ꙗ҆̀же созда̀ вакхі́дъ:	Тоді іноплемінники, які були у фортецях, побудованих Вакхидом, утекли:
13	13
и҆ ѡ҆ста́ви кі́йждо мѣ́сто своѐ и҆ ѿи́де въ зе́млю свою̀.	кожен залишив своє місце і пішов у свою землю.
14	14
Ѻ҆ба́че въ веѳсꙋ́рѣ ѡ҆ста́шасѧ нѣ́цыи ѿ ѡ҆ста́вльшихъ зако́нъ и҆ за́пѡвѣди (бж҃їѧ): бѣ́ бо и҆̀мъ оу҆бѣ́жище.	Тільки у Вефсурі залишилися деякі з тих, які залишили закон і заповіді, бо це місце служило для них притулком.
15	15
И҆ слы́ша а҆леѯа́ндръ ца́рь ѡ҆бѣща̑нїѧ, є҆ли̑ка посла̀ дими́трїй і҆ѡнаѳа́нꙋ, и҆ повѣ́даша є҆мꙋ̀ бра̑ни и҆ мꙋ́жєства, ꙗ҆̀же сотворѝ то́й и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀, и҆ трꙋды̀, ꙗ҆̀же и҆мѣ́хꙋ.	І почув цар Олександр про ті обіцянки, які Димитрій послав Іонафану, і розповіли йому про битви і хоробрі подвиги, які звершили Іонафан і брати його, і про труднощі, які перенесли вони.
16	16
И҆ речѐ: є҆да̀ ѡ҆брѧ́щемъ ко́его мꙋ́жа такова̀; и҆ нн҃ѣ сотвори́мъ є҆го̀ въ дрꙋ́га и҆ спобо́рника на́шего.	Тоді він сказав: чи знайдемо ми ще такого чоловіка, як цей? Зробимо ж його нашим другом і союзником.
17	17
И҆ написа̀ є҆пїстѡ́лїи и҆ посла̀ є҆мꙋ̀ по словесє́мъ си̑мъ, глаго́лѧ:	І написав і послав йому лист у таких словах:
18	18
ца́рь а҆леѯа́ндръ бра́тꙋ і҆ѡнаѳа́нꙋ ра́доватисѧ:	«Цар Олександр братові Іонафану — радуватися.
19	19
слы́шахомъ ѡ҆ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ си́ленъ є҆сѝ крѣ́постїю и҆ оу҆го́денъ є҆сѝ бы́ти на́мъ дрꙋ́гъ:	Почули ми про тебе, що ти — муж, міцний силою і гідний бути нашим другом.
20	20
и҆ нн҃ѣ поста́вихомъ тѧ̀ дне́сь а҆рхїере́а ꙗ҆зы́ка твоегѡ̀, и҆ є҆́же дрꙋ́гомъ царе́вымъ нарица́тисѧ (и҆ посла̀ є҆мꙋ̀ порфѵ́рꙋ и҆ вѣне́цъ зла́тъ), и҆ мꙋ́дрствовати та̑ѧжде съ на́ми и҆ снабдѣва́ти дрꙋ́жбꙋ къ на́мъ.	Отже, ми поставляємо тебе нині первосвящеником народу твого; і ти будеш називатися другом царя (він послав йому порфиру і золотий вінець), і будеш тримати нашу сторону і зберігати дружбу з нами».
21	21
И҆ ѡ҆блече́сѧ і҆ѡнаѳа́нъ во свѧтꙋ́ю ри́зꙋ седма́гѡ мцⷭ҇а лѣ́та сто̀ шестьдесѧ́тагѡ, въ де́нь пра́здника сѣнопотче́нїѧ, и҆ собра̀ си̑лы и҆ оу҆гото́ва ѻ҆рꙋ̑жїѧ мнѡ́га.	І вдягнувся Іонафан у священний одяг у сьомому місяці сто шістдесятого року у свято кущів, і зібрав військо і заготував безліч зброї.
22	22
И҆ слы́ша дими́трїй словеса̀ сїѧ̑, и҆ ѡ҆печа́лисѧ ѕѣлѡ̀, и҆ речѐ:	І почув про це Димитрій і засмутився, і сказав:
23	23
что̀ сїѐ сотвори́хомъ, ꙗ҆́кѡ предварѝ на́съ а҆леѯа́ндръ соста́вити дрꙋ́жбꙋ со і҆ꙋдє́и во оу҆твержде́нїе;	що це ми зробили, що Олександр випередив нас укласти дружбу з юдеями для підкріплення себе?
24	24
напишꙋ̀ и҆ а҆́зъ и҆̀мъ словеса̀ проси́тєлнаѧ и҆ возвышє́нїѧ и҆ да́ры, ꙗ҆́кѡ да бꙋ́дꙋтъ со мно́ю въ по́мощь.	Напишу і я їм слова вітання, похвали і обіцянок, щоб були вони на допомогу мені.
25	25
И҆ написа̀ и҆̀мъ по словесє́мъ си̑мъ: ца́рь дими́трїй ꙗ҆зы́кꙋ і҆ꙋде́йскомꙋ ра́доватисѧ:	І послав їм лист у таких словах: «Цар Димитрій народу юдейському — радуватися.
26	26
поне́же сохрани́сте завѣ́ты къ на́мъ и҆ пребыва́сте въ дрꙋ́жбѣ на́шей и҆ не пристꙋпи́сте ко врагѡ́мъ на́шымъ, слы́шахомъ и҆ ра́довахомсѧ:	Чули ми і раділи, що ви зберігаєте договори наші, перебуваєте у дружбі з нами і не схиляєтеся до ворогів наших.
27	27
и҆ нн҃ѣ пребыва́йте є҆щѐ сохрани́ти къ на́мъ вѣ́рꙋ, и҆ воздади́мъ ва́мъ блага̑ѧ, и҆́хже ра́ди творитѐ съ на́ми,	Продовжуйте і нині зберігати вірність нам, — і ми віддамо вам добром за те, що ви робите для нас:
28	28
и҆ ѡ҆ста́вимъ ва́мъ да̑ни мнѡ́ги, и҆ дади́мъ ва́мъ да́ры:	зробимо вам багато поступок і дамо вам дари.
29	29
и҆ нн҃ѣ свобо́дныхъ творю̀ ва́съ и҆ ѡ҆ставлѧ́ю всѣ̑мъ і҆ꙋде́ѡмъ да̑ни и҆ цѣ́нꙋ ѿ со́ли и҆ ѿ вѣнцє́въ:	Нині ж дозволяю вам і звільняю всіх юдеїв від податей і мита з соли і з вінців;
30	30
и҆ є҆́же вмѣ́стѡ трети́ны сѣ́мене и҆ вмѣ́стѡ полови́ны плода̀ древе́снагѡ надлежа́щагѡ мѝ взѧ́ти, ѡ҆ставлѧ́ю ѿ дне́сь и҆ пото́мъ, є҆́же не взима́ти ѿ землѝ і҆ꙋ́дины и҆ ѿ трїе́хъ стра́нъ прилежа́щихъ є҆́й, ѿ самарі́и и҆ галїле́и, и҆ ѿ дне́шнѧгѡ днѐ и҆ въ вѣ́чное вре́мѧ:	і за третю частину насіння і половинну частину плодів з дерев, які належать мені, віднині і надалі я відміняю брати з землі Юдейської і з трьох областей, приєднаних до неї від Самарії і Галилеї, від нинішнього дня і на вічні часи.
31	31
и҆ і҆ерⷭ҇ли́мъ да бꙋ́детъ ст҃ъ и҆ свобо́денъ со предѣ̑лы свои́ми, и҆ десѧти̑ны и҆ да̑ни:	І Єрусалим нехай буде священним і вільним, і краї його, десятини і прибутки його.
32	32
ѡ҆ставлѧ́ю и҆ вла́сть краегра́дїѧ є҆́же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ даю̀ а҆рхїере́ю, да поста́витъ въ не́мъ мꙋ́жы, и҆̀хже а҆́ще и҆збере́тъ са́мъ, храни́ти є҆го̀:	Надаю і владу над фортецею Єрусалимською і надаю право первосвященикові поставити у ній людей, яких він сам обере, для охорони її;
33	33
и҆ всѧ́кꙋ дꙋ́шꙋ і҆ꙋде́йскꙋю, ꙗ҆́же плѣне́на є҆́сть ѿ землѝ і҆ꙋ́дины, во все́мъ ца́рствѣ мое́мъ ѡ҆ставлѧ́ю свобо́днꙋ тꙋ́не, и҆ всѝ да ѡ҆ста́вѧтсѧ ѿ да́ней и҆ скотѡ́въ свои́хъ:	і всяку людину з юдеїв, узяту в полон із землі Юдейської, в усьому царстві моєму відпускаю на волю задарма: нехай усі будуть вільні від повинностей за себе і за худобу свою.
34	34
и҆ всѝ пра́здницы и҆ сꙋббѡ̑ты и҆ новомчⷭ҇їѧ и҆ дні́е вчине́ннїи, и҆ трѝ дни̑ пре́жде пра́здника и҆ трѝ дни̑ по пра́здницѣ, да бꙋ́дꙋтъ всѝ дні́е свобо́ды и҆ ѡ҆ставле́нїѧ всѣ̑мъ і҆ꙋде́ѡмъсꙋ́щымъ во ца́рствїи мое́мъ:	Усі свята і суботи і новомісяччя, і дні встановлені — три дні перед святом і три дні після свята, — усі ці дні нехай будуть днями пільги і волі всім юдеям, які знаходяться у моєму царстві.
35	35
и҆ никто̀ и҆мѣ́ти бꙋ́детъ вла́сти дѣ́лати и҆ стꙋжа́ти комꙋ̀ ѿ ни́хъ ѡ҆ всѧ́цѣй ве́щи:	Ніхто не буде мати права пригноблювати й обтяжувати кого-небудь з них ні в якій справі.
36	36
и҆ да напи́шꙋтсѧ ѿ і҆ꙋдє́й въ во́ины ца̑рскїѧ до три́десѧти ты́сѧщъ мꙋже́й, и҆ да дадꙋ́тсѧ и҆̀мъ ѡ҆бро́цы, ꙗ҆́коже подоба́етъ всѣ̑мъ во́ємъ ца̑рскимъ:	І нехай з юдеїв записуються у царські війська до тридцяти тисяч чоловік, — і їм буде даватися платня нарівні з усіма військами царськими.
37	37
и҆ да поста́вѧтсѧ ѿ ни́хъ въ тверды́нехъ ца́рскихъ ве́лїихъ, и҆ ѿ си́хъ поста́вѧтсѧ на потрє́бы ца́рства сꙋ́щыѧ въ вѣ́рность: и҆ сꙋ́щїи над̾ ни́ми и҆ нача̑лницы да бꙋ́дꙋтъ ѿ ни́хъ, и҆ да хо́дѧтъ въ зако́нѣхъ свои́хъ, ꙗ҆́коже повелѣ̀ ца́рь въ землѝ і҆ꙋ́динѣ:	І з них нехай поставляються начальниками над великими фортецями царськими, з них же нехай поставляються і над справами царства, що вимагають вірности, і їх приставники і начальники нехай будуть з них же, і нехай вони живуть за своїми законами, як повелів цар у землі Юдейській.
38	38
и҆ трѝ предѣ́лы, прилежа́щїи і҆ꙋде́и ѿ страны̀ самарі́йскїѧ, да приложа́тсѧ ко і҆ꙋде́и, да вмѣнѧ́тсѧ бы́ти под̾ є҆ди́нымъ, є҆́же не послꙋ́шати и҆ны́ѧ вла́сти, но то́кмѡ а҆рхїере́а:	І три області, приєднані до Юдеї від країни Самарійської, нехай залишаться приєднаними до Юдеї, щоб вважатися і бути їм однією і не підлягати іншій владі, крім влади первосвященика.
39	39
птолемаі́дꙋ и҆ предѣ́лы є҆ѧ̀ да́хъ въ да́ръ ст҃ы̑мъ, сꙋ́щымъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, на прили́чное и҆ждиве́нїе ст҃ы̑мъ,	Птолемаїду з округом її я віддаю у дар святилищу в Єрусалимі на витрати, потрібні для святилища;
40	40
и҆ а҆́зъ да́мъ на ко́еждо лѣ́то пѧтьна́десѧть ты́сѧщъ сі̑кль сребра̀ ѿ сокро́вищъ ца́рскихъ ѿ мѣ́стъ прилежа́щихъ:	я ж даю щорічно п’ятнадцять тисяч сиклів срібла з царських зборів з належних місць.
41	41
и҆ всѧ́кое и҆зли́шнее, є҆́же не возда́ша ѿ потре́бъ, ꙗ҆́коже въ пе́рвыхъ лѣ́тѣхъ, ѿнн҃ѣ дадꙋ́тъ въ дѣла̀ хра́мꙋ:	І все інше, чого не віддали ті, що завідують зборами, як у попередні роки, віднині будуть віддавати на роботи храму.
42	42
и҆ свы́ше си́хъ пѧ́ть ты́сѧщъ сі́клей сребра̀, и҆̀хже взима́хꙋ ѿ потре́бъ свѧти́лища, ꙗ҆́коже въ пре́жнихъ лѣ́тѣхъ ѿ собра́нїѧ на всѧ́кое лѣ́то, и҆ сїѧ̑ ѡ҆ставлѧ́ютсѧ, поне́же надлежа́тъ сїѧ̑ жерцє́мъ слꙋжа́щымъ:	Понад те п’ять тисяч сиклів срібла, які брали від прибутків святилища з щорічного збору, і ті уступаються, як такі, що належать священикам, які служать.
43	43
и҆ є҆ли́цы а҆́ще прибѣ́гнꙋтъ къ це́ркви сꙋ́щей во і҆ерⷭ҇ли́мѣхъ и҆ во всѣ́хъ предѣ́лѣхъ є҆гѡ̀, ѡ҆долже́ни сꙋ́ще ца́рскими и҆ всѧ́кою ве́щїю, да ѿрѣша́ютсѧ, и҆ всѧ̑ є҆ли̑ка сꙋ́ть и҆̀мъ во ца́рствїи мое́мъ:	І всі, які втечуть у храм Єрусалимський і в усі межі його з причини повинностей царських і всіх інших, нехай будуть вільні з усім, що належить їм у царстві моєму.
44	44
и҆ созида́ти и҆ ѡ҆бновлѧ́ти дѣла̀ ст҃ы́хъ, и҆ и҆ждиве́нїе да́стсѧ ѿ сокро́вища ца́рскагѡ:	І на спорудження й оновлення святилища кошти будуть видаватися зі зборів царських.
45	45
и҆ є҆́же созида́ти стѣ́ны і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ оу҆тверди́ти ѡ҆́крестъ, и҆ и҆ждиве́нїе да́стсѧ ѿ собра́нїѧ ца́рска, и҆ є҆́же созда́ти стѣ́ны во і҆ꙋде́и.	І на побудову стін Єрусалима й укріплення їх навколо — кошти будуть видаватися з прибутків царських, а також — на побудову стін у Юдеї».
46	46
Є҆гда́ же оу҆слы́ша і҆ѡнаѳа́нъ и҆ лю́дїе словеса̀ сїѧ̑, не вѣ́роваша и҆̀мъ, нижѐ прїѧ́ша, ꙗ҆́кѡ помѧнꙋ́ша ѕло́бꙋ ве́лїю, ю҆́же сотворѝ во і҆и҃ли, и҆ ѡ҆скорбѝ и҆̀хъ ѕѣлѡ̀.	Іонафан і народ, вислухавши ці слова, не повірили їм і не прийняли їх, бо згадали про ті великі біди, які наніс Димитрій ізраїльтянам, жорстоко пригнобивши їх,
47	47
И҆ благоволи́ша ѡ҆ а҆леѯа́ндрѣ, ꙗ҆́кѡ се́й бы́сть и҆̀мъ нача́лникъ слове́съ ми́рныхъ, и҆ споборѧ́хꙋ є҆мꙋ̀ во всѧ̑ дни̑.	і віддали перевагу союзу з Олександром, бо він перший зробив їм мирні пропозиції, — і допомагали йому у війнах в усі дні.
48	48
И҆ собра̀ ца́рь а҆леѯа́ндръ си́лꙋ ве́лїю и҆ ѡ҆полчи́сѧ проти́вꙋ дими́трїа.	Цар Олександр зібрав велике військо й ополчився проти Димитрія.
49	49
И҆ сотвори́ша бра́нь два̀ царѧ̑, и҆ побѣжѐ по́лкъ дими́трїевъ, и҆ гна̀ є҆го̀ а҆леѯа́ндръ и҆ оу҆крѣпи́сѧ на ни́хъ.	І вступили два царі у битву, і військо Димитрія кинулося навтіки; Олександр переслідував його, і переміг,
50	50
И҆ превозмо́же бра́нь ѕѣлѡ̀, до́ндеже за́йде со́лнце, и҆ падѐ дими́трїй въ де́нь ѡ҆́нъ.	і дуже наполегливо продовжував битву до самого заходження сонця, — і впав Димитрій у цей день.
51	51
И҆ посла̀ а҆леѯа́ндръ ко птоломе́ю царю̀ є҆гѵ́петскомꙋ послы̀ по словесє́мъ си̑мъ, рекі́й:	Після того Олександр відправив послів до Птоломея, царя Єгипетського, з такими словами:
52	52
поне́же возврати́хсѧ въ зе́млю ца́рства моегѡ̀, и҆ сѣдо́хъ на престо́лѣ ѻ҆тє́цъ мои́хъ, и҆ ѡ҆держа́хъ нача́лство, и҆ сокрꙋши́хъ дими́трїа, и҆ воз̾ѡблада́хъ страно́ю на́шею,	«я повернувся у землю царства мого і сів на престолі батьків моїх, прийняв верховну владу, розбив Димитрія і став володарем країни нашої.
53	53
и҆ соста́вихъ проти́вꙋ є҆гѡ̀ ра́ть, и҆ сокрꙋши́сѧ то́й и҆ ѡ҆полче́нїе є҆гѡ̀ ѿ на́съ, и҆ сѣдо́хомъ на престо́лѣ ца́рства є҆гѡ̀:	Я вступив з ним у битву, і він розбитий нами і військо його, і сіли ми на престолі царства його.
54	54
и҆ нн҃ѣ соста́вимъ междꙋ̀ на́ми дрꙋ́жбꙋ, и҆ нн҃ѣ да́ждь мнѣ̀ дще́рь твою̀ въ женꙋ̀, и҆ бꙋ́дꙋ зѧ́ть тво́й, и҆ да́мъ тебѣ̀ да́ры, и҆ є҆́й достѡ́йнаѧ тебє̀.	Отже, укладімо тепер дружбу між нами, і ти дай мені дочку твою за дружину, і буду я тобі зятем і дам тобі і їй дари, гідні тебе».
55	55
И҆ ѿвѣща̀ ца́рь птоломе́й глаго́лѧ: бла́гъ де́нь, въ ѻ҆́ньже возврати́лсѧ є҆сѝ въ зе́млю ѻ҆тє́цъ твои́хъ и҆ сѣ́лъ є҆сѝ на престо́лѣ ца́рства и҆́хъ:	І відповідав цар Птоломей так: «щасливий день, в який ти повернувся у землю батьків твоїх і сів на престолі царства їх.
56	56
и҆ нн҃ѣ сотворю̀ тѝ, ꙗ҆̀же писа́лъ є҆сѝ: но срѧ́щисѧ во птолемаі́дѣ, ꙗ҆́кѡ да ви́димъ дрꙋ́гъ дрꙋ́га, и҆ бꙋ́деши мѝ зѧ́ть, ꙗ҆́коже ре́клъ є҆сѝ.	Нині я виконаю для тебе те, про що ти писав, тільки ти вийди до мене у Птолемаїду, щоб нам бачити один одного, і я поріднюся з тобою, як ти сказав».
57	57
И҆ и҆зы́де птоломе́й ѿ є҆гѵ́пта са́мъ и҆ клеопа́тра дщѝ є҆гѡ̀, и҆ внидо́ша во птолемаі́дꙋ лѣ́та сто̀ шестьдесѧ́тъ втора́гѡ.	І вирушив Птоломей з Єгипту сам і Клеопатра, дочка його, і прибули у Птолемаїду в сто шістдесят другому році.
58	58
И҆ срѣ́те є҆го̀ а҆леѯа́ндръ ца́рь: и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ клеопа́трꙋ дще́рь свою̀ и҆ сотворѝ бра́къ є҆ѧ̀ во птолемаі́дѣ, ꙗ҆́коже ца́рїе во сла́вѣ вели́цѣй.	Цар Олександр зустрів його, і він видав за нього Клеопатру, дочку свою, і влаштував шлюб її у Птолемаїді, як личить царям, з великою пишнотою.
59	59
И҆ написа̀ а҆леѯа́ндръ ца́рь і҆ѡнаѳа́нꙋ прїитѝ во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀.	Писав також цар Олександр Іонафану, щоб він вийшов до нього назустріч.
60	60
И҆ и҆́де со сла́вою во птолемаі́дꙋ и҆ срѣ́те ѻ҆́ба царѧ̑: и҆ дадѐ и҆́ма сребро̀ и҆ зла́то и҆ дрꙋгѡ́мъ и҆́хъ, и҆ да́ры мнѡ́ги, и҆ ѡ҆брѣ́те благода́ть пред̾ ни́ма.	І вирушив Іонафан у Птолемаїду з пишністю, — і відрекомендувався обом царям і обдарував їх і наближених до них сріблом і золотом і багатьма дарами, і придбав благовоління їх.
61	61
И҆ собра́шасѧ на́нь мꙋ́жїе гꙋби́телє ѿ і҆и҃лѧ, мꙋ́жїе беззако́ннїи клевета́ти на́нь. и҆ не внѧ́тъ и҆̀мъ ца́рь.	І зібралися проти нього мужі зловредні із середовища Ізраїля, мужі беззаконні, щоб обмовити його; але цар не послухав їх.
62	62
И҆ повелѣ̀ ца́рь совлещѝ і҆ѡнаѳа́на съ ри́зъ є҆гѡ̀ и҆ ѡ҆блещѝ є҆го̀ въ порфѵ́рꙋ. и҆ сотвори́ша та́кѡ.	І повелів цар зняти з Іонафана одяг його і одягти його у порфиру, — і зробили так.
63	63
И҆ посадѝ є҆го̀ ца́рь съ собо́ю и҆ речѐ нача́лникѡмъ свои̑мъ: и҆зыди́те съ ни́мъ на средꙋ̀ гра́да и҆ проповѣ́дите ни є҆ди́номꙋ клевета́ти на́нь ни ѡ҆ є҆ди́нѣй ве́щи, и҆ ни є҆ди́нъ є҆мꙋ̀ да стꙋжи́тъ ѡ҆ всѧ́цѣмъ глаго́лѣ.	І посадив його цар із собою і сказав своїм правителям: вийдіть з ним на середину міста і проголосіть, щоб ніхто не смів обмовляти його ні в якій справі і (*щоб) ніхто не турбував його ніякою справою.
64	64
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆ви́дѣша клеветницы̀ сла́вꙋ є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже проповѣ́даша, и҆ ѡ҆блече́на є҆го̀ порфѵ́рою, и҆ бѣжа́ша всѝ.	Коли обмовники побачили славу його, як він був проголошуваний і як убраний у порфиру, всі розбіглися.
65	65
И҆ просла́ви є҆го̀ ца́рь, и҆ написа̀ є҆го̀ въ пе́рвыхъ дрꙋзѣ́хъ, и҆ поста́ви є҆го̀ воево́дꙋ и҆ оу҆ча́стника нача́лства.	Так прославив його цар і вписав його у число перших друзів, і призначив його воєначальником і обласним правителем.
66	66
И҆ возврати́сѧ і҆ѡнаѳа́нъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ съ ми́ромъ и҆ весе́лїемъ.	І повернувся Іонафан у Єрусалим з миром і радістю.
67	67
И҆ въ лѣ́то сто̀ шестьдесѧ́тъ пѧ́тое прїи́де дими́трїй сы́нъ дими́трїевъ ѿ кри́та въ зе́млю ѻ҆тє́цъ свои́хъ.	Але у сто шістдесят п’ятому році прийшов із Криту Димитрій, син Димитрія, у землю батьків своїх.
68	68
И҆ слы́ша а҆леѯа́ндръ ца́рь, и҆ ѡ҆печа́лисѧ ѕѣлѡ̀, и҆ возврати́сѧ во а҆нтїохі́ю.	Почувши про це, цар Олександр дуже засмутився і повернувся в Антиохію.
69	69
И҆ поста́ви дими́трїй а҆поллѡ́нїа сꙋ́щаго ѿ кїлїсѷрі́и: и҆ собра̀ си́лꙋ ве́лїю, и҆ ѡ҆полчи́сѧ во і҆амні́и, и҆ посла̀ ко і҆ѡнаѳа́нꙋ а҆рхїере́ю, глаго́лѧ:	І поставив Димитрій воєначальником Аполлонія, правителя Келе-Сирії,– і він зібрав велике військо і розташувався станом біля Іамнії і послав до первосвященика Іонафана сказати:
70	70
ты́ ли є҆ди́нъ возно́сишисѧ на ны̀, а҆́зъ же бы́хъ въ посмѣ́хъ и҆ въ поноше́нїе тебє̀ ра́ди: и҆ чесѡ̀ ра́ди ты̀ вла́стелствꙋеши над̾ на́ми въ гора́хъ;	ти тільки один підносишся над нами, я ж був підданий осміянню і посоромленню через тебе. Навіщо ти протистоїш нам у горах?
71	71
нн҃ѣ оу҆̀бо, а҆́ще надѣ́ешисѧ въ си́лахъ твои́хъ, и҆зы́ди къ на́мъ на по́ле и҆ и҆скꙋси́мсѧ тꙋ̀ междꙋ̀ собо́ю, ꙗ҆́кѡ со мно́ю є҆́сть си́ла градѡ́въ:	Якщо ти надієшся на твої військові сили, то зійди до нас на рівнину, і там ми поміряємося, бо зі мною військо міст.
72	72
вопросѝ и҆ наꙋчи́сѧ, кто̀ є҆́смь; и҆ про́чїи помога́ющїи на́мъ, и҆ глаго́лютъ: нѣ́сть ва́мъ стоѧ́нїѧ ногѝ пред̾ лице́мъ на́шимъ, ꙗ҆́кѡ два́щи въ бѣ́гъ ѡ҆брати́шасѧ ѻ҆тцы̀ твоѝ въ землѝ и҆́хъ:	Запитай і дізнайся, хто я та інші, що допомагають нам, і скажуть тобі: неможливо вам устояти перед лицем нашим, бо двічі втікали батьки твої у землі своїй.
73	73
и҆ нн҃ѣ не возмо́жеши стерпѣ́ти ко́нника и҆ си́лы таковы́ѧ въ по́ли, и҆дѣ́же нѣ́сть ка́мене, ни стѣны̀, ни мѣ́ста къ бѣжа́нїю.	І нині ти не можеш устояти проти такої кінноти і такого війська на рівнині, де немає ні каменів, ні ущелин, ні місця для захисту.
74	74
Є҆гда́ же оу҆слы́ша і҆ѡнаѳа́нъ словеса̀ а҆поллѡ́нїєва, подви́жесѧ мы́слїю, и҆ и҆збра̀ де́сѧть ты́сѧщъ мꙋже́й, и҆ и҆зы́де и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ сни́десѧ съ ни́мъ сі́мѡнъ бра́тъ є҆гѡ̀ въ по́мощь є҆мꙋ̀.	Коли Іонафан вислухав ці слова Аполлонія, то подвигся духом і, обравши десять тисяч мужів, вийшов з Єрусалима, і брат його Симон зійшовся з ним на допомогу йому.
75	75
И҆ ѡ҆полчи́сѧ на і҆ѻппі́ю, и҆ застꙋпи́ша є҆мꙋ̀ ѿ гра́да, ꙗ҆́кѡ стра́жа а҆поллѡ́нїева въ і҆ѻппі́и бы́сть, и҆ ра́товаша ю҆̀.	І розташувався станом біля Іоппії; але не впустили його у місто, тому що в Іоппії була сторо́жа Аполлонія, і вони почали воювати проти неї.
76	76
И҆ оу҆боѧ́вшесѧ ѿверзо́ша и҆̀же и҆з̾ гра́да, и҆ ѡ҆блада̀ і҆ѡнаѳа́нъ і҆ѻппі́ею.	Тоді налякані жителі відчинили йому місто, й Іонафан оволодів Іоппією.
77	77
И҆ слы́ша а҆поллѡ́нїй, и҆ собра̀ трѝ ты́сѧщы кѡ́нникъ и҆ си́лꙋ ве́лїю, и҆ и҆́де во а҆зѡ́тъ а҆́ки пꙋтьше́ствꙋѧ, и҆ а҆́бїе и҆зы́де на по́ле, занѐ и҆мѣ́ѧше мно́жество кѡ́нникъ и҆ надѣ́ѧшесѧ на ни́хъ.	Почувши про це, Аполлоній узяв три тисячі кінноти і велике військо і пішов до Азота, ніби роблячи перехід, а тим часом пішов на рівнину, тому що мав безліч кінноти і надіявся на неї.
78	78
И҆ гна̀ і҆ѡнаѳа́нъ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ во а҆зѡ́тъ, и҆ срази́шасѧ полцы̀ на ра́ть.	Іонафан же переслідував його до Азоту, і вступили війська у битву.
79	79
И҆ ѡ҆ста́ви а҆поллѡ́нїй ты́сѧщꙋ кѡ́нникъ созадѝ и҆́хъ въ та́йнѣ.	Тим часом Аполлоній залишив тисячу вершників у потайному місці позаду них;
80	80
И҆ позна̀ і҆ѡнаѳа́нъ, ꙗ҆́кѡ є҆́сть заса́да созадѝ є҆гѡ̀. и҆ ѡ҆крꙋжи́ша по́лкъ є҆гѡ̀ и҆ стрѣлѧ́хꙋ на лю́ди ѿ оу҆́тра да́же до ве́чера,	але Іонафан довідався, що є засідка позаду нього. І обступили військо його і кидали у народ стріли з ранку до вечора,
81	81
лю́дїе же стоѧ́ша, ꙗ҆́коже заповѣ́да і҆ѡнаѳа́нъ: и҆ оу҆трꙋди́шасѧ ко́ни и҆́хъ.	народ же стояв, як наказав Іонафан; нарешті вершники стомилися.
82	82
И҆ приведѐ сі́мѡнъ си́лꙋ свою̀ и҆ нападѐ на по́лкъ: кѡ́нницы бо оу҆трꙋжде́ни бѧ́хꙋ, и҆ сокрꙋши́шасѧ ѿ негѡ̀ и҆ побѣго́ша,	Тоді Симон підвів військо своє і напав на загін, бо вершники знемогли, — і були розбиті ним і кинулися навтіки.
83	83
и҆ кѡ́нницы расточи́шасѧ по по́лю и҆ бѣго́ша во а҆зѡ́тъ, и҆ внидо́ша въ виѳдагѡ́нъ ка́пище є҆гѡ̀, є҆́же оу҆цѣлѣ́ти.	І розсіялися вершники по рівнині й утекли в Азот, і увійшли у Бетдагон, капище їхнє, щоб урятуватися.
84	84
И҆ пожжѐ і҆ѡнаѳа́нъ а҆зѡ́тъ и҆ гра́ды и҆̀же бѣ́хꙋ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀, и҆ взѧ̀ коры̑сти и҆́хъ и҆ ка́пище дагѡ́ново, и҆ вбѣ́гшихъ въ нѐ пожжѐ ѻ҆гне́мъ.	Але Іонафан спалив Азот і навколишні міста і взяв здобич їх, і капище Дагона з тими, що втекли у нього, спалив вогнем.
85	85
И҆ бы́сть па́дшихъ мече́мъ съ сожже́ными ꙗ҆́кѡ ѻ҆́смь ты́сѧщъ мꙋже́й.	І було полеглих від меча зі спаленими до восьми тисяч мужів.
86	86
И҆ ѿи́де ѿтꙋ́дꙋ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ прїи́де во а҆скалѡ́нъ, и҆ и҆зыдо́ша ѿ гра́да во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀ въ сла́вѣ вели́цѣй.	Вирушивши звідти, Іонафан розташувався станом навпроти Аскалона; але жителі міста вийшли до нього назустріч з великою почестю.
87	87
И҆ возврати́сѧ і҆ѡнаѳа́нъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ съ сꙋ́щими съ ни́мъ, и҆мꙋ́ще коры̑сти мнѡ́ги.	І повернувся Іонафан з усіма, що були з ним, у Єрусалим, маючи при собі багато здобичі.
88	88
И҆ бы́сть є҆гда̀ оу҆слы́ша а҆леѯа́ндръ ца́рь словеса̀ сїѧ̑, и҆ приложѝ просла́вити і҆ѡнаѳа́на:	Коли цар Олександр почув про ці події, то знову вшанував Іонафана
89	89
и҆ посла̀ є҆мꙋ̀ гри́внꙋ златꙋ́ю ꙗ҆́коже ѡ҆бы́чай є҆́сть даѧ́ти сро́дникѡмъ царє́вымъ, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ а҆ккарѡ́нъ и҆ всѧ̑ предѣ́лы є҆гѡ̀ во ѡ҆держа́нїе.	і послав йому золоту пряжку, яка за звичаєм давалася царським родичам, і подарував йому Аккарон і всю область його у спадкоємне володіння.
Глава́ а҃і	Глава 11

1	1
И҆ ца́рь є҆гѵ́петскїй собра̀ си́лꙋ мно́гꙋ а҆́ки песо́къ, и҆́же вскра́й мо́рѧ, и҆ корабли̑ мнѡ́ги: и҆ и҆ска́ше ѡ҆блада́ти ца́рство а҆леѯа́ндрово ле́стїю и҆ приложи́ти є҆̀ къ ца́рствꙋ своемꙋ̀.	Тим часом цар Єгипетський, зібравши численне військо, як пісок на березі морському, і безліч кораблів, намагався оволодіти царством Олександра хитрістю і приєднати його до свого царства.
2	2
И҆ и҆зы́де въ сѷрі́ю словесы̀ ми́рными, и҆ ѿверза́хꙋ є҆мꙋ̀ и҆̀же ѿ градѡ́въ и҆ срѣта́хꙋ є҆го̀, ꙗ҆́кѡ за́повѣдь бѣ̀ а҆леѯа́ндра царѧ̀ срѣта́ти є҆го̀, занѐ бѧ́ше те́сть є҆гѡ̀.	Він прийшов у Сирію з мирними словами, і жителі відчиняли йому міста і виходили назустріч, бо дано було від царя Олександра повеління зустрічати його, тому що він був тестем його.
3	3
Є҆гда́ же вхожда́ше во гра́ды, птоломе́й поставлѧ́ше си̑лы на стра́жꙋ въ ко́емждо гра́дѣ.	Коли ж Птоломей входив у міста, то залишав військо для сторо́жі у кожному місті.
4	4
Є҆гда́ же прибли́жисѧ ко а҆зѡ́тꙋ, показа́ша є҆мꙋ̀ ка́пище дагѡ́ново сожже́но, и҆ а҆зѡ́тъ и҆ ѡ҆крє́стныѧ гра́ды є҆гѡ̀ разорє́ны, и҆ тѣлеса̀ пове́ржєна, и҆ побїе́ныхъ, и҆̀хже побѝ во бра́ни: смета́ша бо ѧ҆̀ въ кꙋ̑пы и҆́хъ при пꙋтѝ є҆гѡ̀.	Коли наблизився він до Азота, то показали йому спалене капище Дагона, й Азот і навколишні міста зруйновані, і тіла уражені і спалені під час битви, бо склали їх у купи на шляху його,
5	5
И҆ повѣ́даша царю̀, ꙗ҆̀же сотворѝ і҆ѡнаѳа́нъ, є҆́же бы возненави́дѣти є҆го̀. и҆ оу҆молча̀ ца́рь.	і розповіли цареві про все, що зробив Іонафан, скаржачись на нього; але цар промовчав.
6	6
И҆ срѣ́те і҆ѡнаѳа́нъ царѧ̀ во і҆ѻппі́и со сла́вою, и҆ цѣлова́ста дрꙋ́гъ дрꙋ́га и҆ почи́ста тꙋ̀.	Тоді вийшов Іонафан назустріч царю в Іоппію з пошаною, і вітали один одного і ночували там.
7	7
И҆ и҆́де і҆ѡнаѳа́нъ со царе́мъ да́же до рѣкѝ нарица́емыѧ є҆леѵѳе́ра, и҆ возврати́сѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ.	І йшов Іонафан з царем до ріки, яка називалася Елевфера, і потім повернувся в Єрусалим.
8	8
Ца́рь же птоломе́й ѡ҆госпо́дствова гра̑ды примо́рскими да́же до селеѵкі́и примо́рскїѧ и҆ размышлѧ́ше на а҆леѯа́ндра совѣ́ты лꙋка̑вы.	Цар же Птоломей оволодів містами на морському березі до Селевкії приморської і складав злі задуми проти Олександра.
9	9
И҆ посла̀ старѣ́йшинъ къ дими́трїю царю̀, глаго́лѧ: прїидѝ, соста́вимъ междꙋ̀ на́ма завѣ́тъ, и҆ да́мъ тебѣ̀ дще́рь мою̀, ю҆́же и҆́мать а҆леѯа́ндръ, и҆ ца́рствовати и҆́маши во ца́рствїи ѻ҆тца̀ твоегѡ̀:	І послав послів до царя Димитрія, говорячи: прийди сюди, укладемо між собою союз, і я дам тобі дочку мою, яку має Олександр, і ти будеш царювати у царстві батька твого.
10	10
раска́ѧхсѧ бо да́въ є҆мꙋ̀ дще́рь мою̀, и҆ска́ше бо мѧ̀ оу҆би́ти.	Я каюся, що віддав йому дочку мою, бо він намагався убити мене.
11	11
И҆ похꙋ́ли є҆го̀ ра́ди похотѣ́нїѧ ца́рства є҆гѡ̀.	Так обмовляв він його, тому що сам домагався царства його.
12	12
И҆ ѿѧ́въ дще́рь свою̀, дадѐ ю҆̀ дими́трїю и҆ ѿчꙋжди́сѧ ѿ а҆леѯа́ндра, и҆ ꙗ҆ви́сѧ вражда̀ и҆́хъ.	І, віднявши у нього дочку свою, віддав її Димитрію, і став чужим для Олександра, і виявилася ворожнеча між ними.
13	13
И҆ вни́де птоломе́й во а҆нтїохі́ю и҆ возложѝ двѣ̀ дїади̑мы на главꙋ̀ свою̀, а҆сі́йскꙋю и҆ є҆гѵ́петскꙋю.	І ввійшов Птоломей в Антиохію і поклав на свою голову два вінці — Азії та Єгипту.
14	14
А҆леѯа́ндръ же ца́рь бѣ̀ въ кїлїкі́и во времена̀ ѻ҆́на, поне́же ѿмета́хꙋсѧ и҆̀же ѿ мѣ́стъ ѻ҆́ныхъ.	Цар Олександр знаходився у той час у Киликії, тому що жителі тих місць відпали від нього.
15	15
И҆ слы́ша а҆леѯа́ндръ и҆ прїи́де на́нь бра́нїю: и҆ и҆зведѐ птоломе́й си́лꙋ, и҆ срѣ́те є҆го̀ рꙋко́ю крѣ́пкою, и҆ прогна̀ є҆го̀.	Почувши про це, Олександр пішов проти нього воювати; тоді Птоломей вивів військо і зустрів його з великою силою, і змусив його втікати.
16	16
И҆ побѣжѐ а҆леѯа́ндръ во а҆раві́ю защи́титисѧ та́мѡ: ца́рь же птоломе́й вознесе́сѧ.	І втік Олександр в Аравію, щоб сховатися там; цар же Птоломей піднісся.
17	17
И҆ оу҆сѣ́кнꙋ завдїи́ль а҆раві́тинъ главꙋ̀ а҆леѯа́ндровꙋ и҆ посла̀ птоломе́ю.	Завдиїл, аравитянин, зняв голову з Олександра і послав її Птоломею.
18	18
И҆ ца́рь птоломе́й оу҆́мре въ тре́тїй де́нь, и҆ сꙋ́щїи въ тверды́нехъ погибо́ша ѿ сꙋ́щихъ въ тверды́нехъ.	Цар же Птоломей на третій день помер, а ті, що залишилися у фортецях, знищені були жителями фортець.
19	19
И҆ воцари́сѧ дими́трїй въ лѣ́то сто̀ шестьдесѧ́тъ седмо́е.	І став царювати Димитрій у сто шістдесят сьомому році.
20	20
Во дни̑ ѡ҆́ны собра̀ і҆ѡнаѳа́нъ сꙋ́щихъ ѿ і҆ꙋде́и, да вою́ютъ краегра́дїе, є҆́же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ сотворѝ на ѻ҆́ное миха̑ны мнѡ́ги.	У ті дні зібрав Іонафан юдеїв, щоб завоювати фортецю Єрусалимську, і спорудив перед нею безліч машин.
21	21
И҆ и҆до́ша нѣ́цыи ненави́дѧщїи ꙗ҆зы́ка и҆́хъ, мꙋ́жїе беззакѡ́нницы, ко царю̀ дими́трїю и҆ возвѣсти́ша є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ і҆ѡнаѳа́нъ ѡ҆бстои́тъ краегра́дїе.	Але деякі ненависники народу свого, відступники від закону, пішли до царя і донесли, що Іонафан облягає фортецю.
22	22
И҆ слы́шавъ разгнѣ́васѧ: є҆гда́ же слы́ша, ско́рѡ прїи́де во птолемаі́дꙋ и҆ написа̀ ко і҆ѡнаѳа́нꙋ, да не ѡ҆бстои́тъ краегра́дїѧ, но да и҆́детъ во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀ тща́телнѡ во птолемаі́дꙋ, є҆́же бесѣ́довати съ ни́мъ.	Коли він почув про це, розгнівався і, поспішно зібравшись, вирушив у Птолемаїду, і написав Іонафану, щоб він не облягав фортеці, а якомога швидше йшов йому назустріч у Птолемаїду, щоб переговорити з ним.
23	23
Є҆гда́ же оу҆слы́ша і҆ѡнаѳа́нъ, повелѣ̀ ѡ҆бстоѧ́ти, и҆ и҆збра̀ ѿ старѣ́йшинъ і҆и҃левыхъ и҆ і҆ере́євъ, и҆ вдаде́сѧ въ бѣ́дство:	Але Іонафан, вислухавши це, наказав продовжувати облогу й, обравши зі старійшин ізраїльських і священиків, зважився піддатися небезпеці.
24	24
и҆ взѧ́въ зла́то и҆ сребро̀ и҆ ри̑зы и҆ и҆́ны да́ры мнѡ́ги, и҆́де ко царю̀ во птолемаі́дꙋ и҆ ѡ҆брѣ́те благода́ть пред̾ ни́мъ.	Узявши срібла і золота, одягу і багато інших дарів, він пішов до царя у Птолемаїду, і придбав благовоління його.
25	25
И҆ клевета́хꙋ на него̀ нѣ́цыи беззако́ннїи ѿ ꙗ҆зы́ка (є҆гѡ̀).	І хоча деякі відступники з того ж народу обмовляли його,
26	26
И҆ сотворѝ є҆мꙋ̀ ца́рь, ꙗ҆́коже сотвори́ша є҆мꙋ̀, и҆̀же пре́жде є҆гѡ̀ бы́ша, и҆ возвы́си є҆го̀ пред̾ всѣ́ми дрꙋ̑ги свои́ми,	але цар учинив з ним так само, як чинили з ним попередники його, і підніс його перед усіма друзями своїми,
27	27
и҆ поста́ви є҆го̀ нача́лника свѧще́нствꙋ, и҆ є҆ли̑ка и҆́на и҆мѣ́ѧше пре́жде честна̑ѧ, и҆ сотворѝ є҆го̀ въ пе́рвыхъ дрꙋзѣ́хъ бы́ти.	й утвердив за ним первосвященство й інші почесні відзнаки, які він мав колись, і зробив його одним з перших друзів своїх.
28	28
И҆ молѝ і҆ѡнаѳа́нъ царѧ̀ сотвори́ти і҆ꙋде́ю безда́ннꙋ, и҆ трѝ топа̑рхїи, и҆ самарі́ю, и҆ ѡ҆бѣща̀ є҆мꙋ̀ три́ста тала̑нтъ.	І просив Іонафан царя звільнити від податей Юдею і три області й Самарію й обіцяв йому триста талантів.
29	29
И҆ оу҆го́дно бы́сть царю̀, и҆ написа̀ і҆ѡнаѳа́нꙋ є҆пїстѡ́лїи ѡ҆ всѣ́хъ си́хъ, и҆мѣ́ющыѧ ѡ҆́бразъ сицевы́й:	Цар погодився і написав Іонафану про все це лист такого змісту:
30	30
ца́рь дими́трїй бра́тꙋ і҆ѡнаѳа́нꙋ ра́доватисѧ и҆ ꙗ҆зы́кꙋ і҆ꙋде́йскомꙋ:	«Цар Димитрій братові Іонафану і народу юдейському — радуватися.
31	31
списа́нїе є҆пїсто́лїи, ю҆́же писа́хомъ ласѳе́нꙋ сро́дникꙋ на́шемꙋ ѡ҆ ва́съ, писа́хомъ и҆ къ ва́мъ, да вѣ́сте:	Список листа, який ми писали про вас Ласфену, родичеві нашому, посилаємо і до вас, щоб ви знали.
32	32
ца́рь дими́трїй ласѳе́нꙋ ѻ҆тцꙋ̀ ра́доватисѧ:	Цар Димитрій Ласфену батькові — радуватися.
33	33
ꙗ҆зы́кꙋ і҆ꙋде́йскꙋ дрꙋгѡ́мъ на́шымъ и҆ сохранѧ́ющымъ ꙗ҆̀же къ на́мъ пра́вєднаѧ сꙋди́хомъ благосотвори́ти, ра́ди благопрїѧ́тства и҆́хъ къ на́мъ:	Народу юдейському, друзям нашим, що вірно виконують свої обов’язки перед нами, ми розсудили зробити благодіяння за їхню добру прихильність до нас.
34	34
оу҆ста́вихомъ оу҆̀бо и҆̀мъ предѣ́лы і҆ꙋдє́йскїѧ и҆ трѝ страны̑, а҆фере́мꙋ, лѵ́ддꙋ и҆ рамаѳе́мъ, и҆̀же приложи́шасѧ і҆ꙋде́и ѿ самарі́и, и҆ всѧ̑ надлєжа́щаѧ къ ни̑мъ, всѣ̑мъ жрꙋ́щымъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, вмѣ́стѡ ца́рскихъ, и҆̀хже взима́ше ца́рь ѿ ни́хъ пе́рвѣе на всѧ́ко лѣ́то ѿ жи̑тъ землѝ и҆ ѿ ѻ҆воще́й древе́сныхъ,	Отже, ми затверджуємо за ними як межі Юдеї, так і три області: Аферему, Лідду і Рамафем, які приєднані до Юдеї від Самарії, і все, що належить усім жерцям їх у Єрусалимі, за ті царські оброки, які раніше щорічно одержував від них цар з плодів землі і з плодів дерев,
35	35
и҆ и҆́на надлєжа́щаѧ на́мъ ѿнн҃ѣ десѧти́нъ и҆ да́ней надлежа́щихъ на́мъ, и҆ со́ли точи̑ла, и҆ принадлежа́щихъ на́мъ вѣнцє́въ,	і все інше, що належить нам віднині з десятин і данини, що припадає нам, солоні озера і вінцевий збір, що нам належить, усе цілком уступаємо їм.
36	36
всѧ̑ ще́дрѡ ѡ҆ставлѧ́емъ и҆̀мъ, и҆ ничто́же ѿ си́хъ ѿи́метсѧ ѿнн҃ѣ и҆ въ вѣ́чное вре́мѧ:	І нічого не буде відмінено з цього віднині і назавжди.
37	37
нн҃ѣ оу҆̀бо прилѣжи́те сотвори́ти си́хъ списа́нїе, и҆ да да́стсѧ і҆ѡнаѳа́нꙋ и҆ да положи́тсѧ въ горѣ̀ ст҃ѣ́й въ мѣ́стѣ че́стнѣ.	Отже, потурбуйтеся зробити список з цього, і нехай буде відданий він Іонафану і покладений на святій горі у призначеному місці».
38	38
И҆ ви́дѣ дими́трїй ца́рь, ꙗ҆́кѡ оу҆тиши́сѧ землѧ̀ пред̾ ни́мъ, и҆ ничто̀ є҆мꙋ̀ проти́витсѧ, и҆ ѿпꙋстѝ всѧ̑ вѡ́и своѧ̑ коего́ждо въ мѣ́сто своѐ, кромѣ̀ чꙋжди́хъ си́лъ, и҆̀хже собра̀ ѿ ѻ҆стровѡ́въ ꙗ҆зы́ческихъ, и҆ враждова́хꙋ є҆мꙋ̀ всѧ̑ си̑лы ѻ҆тцє́въ є҆гѡ̀.	І побачив цар Димитрій, що схилилася земля перед ним і ніщо не противилося йому, і відпустив усі війська свої, кожного у своє місце, крім військ чужоземних, які він найняв з островів чужих народів, за що всі війська батьків його ненавиділи його.
39	39
Трѵ́фѡнъ же бѣ̀ ѿ а҆леѯа́ндровыхъ пе́рвѣе, и҆ ви́дѣ, ꙗ҆́кѡ всѧ̑ си́лы ро́пщꙋтъ на дими́трїа, и҆ и҆́де ко є҆малкꙋ́ю а҆раві́тинꙋ, и҆́же воспита̀ а҆нтїо́ха дѣ́тище а҆леѯа́ндрово:	Трифон, один з колишніх прихильників Олександра, бачачи, що всі війська нарікають на Димитрія, вирушив до Емалкуя аравитянина, який виховував Антиоха, малолітнього сина Олександра;
40	40
и҆ прилѣжа́ше є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ да да́стъ є҆мꙋ̀ є҆̀, да воцари́тъ вмѣ́стѡ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀: и҆ возвѣстѝ є҆мꙋ̀, є҆ли̑ка сотворѝ дими́трїй, и҆ враждꙋ̀, є҆́юже враждꙋ́ютъ на́нь си̑лы є҆гѡ̀, и҆ пребы́сть тꙋ̀ дни̑ мнѡ́ги.	і наполягав, щоб він видав його йому, щоб зробити його царем замість нього; і розповів йому про все, що зробив Димитрій, і про неприязнь, яку мають до нього війська його, і пробув там багато днів.
41	41
И҆ посла̀ і҆ѡнаѳа́нъ ко дими́трїю царю̀, да и҆ждене́тъ сꙋ́щихъ во краегра́дїи и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ и҆̀же въ тверды́нехъ: бѧ́хꙋ бо вою́юще і҆и҃лѧ.	І послав Іонафан до царя Димитрія, щоб він вивів залишених ним у Єрусалимській фортеці і укріпленнях, бо вони нападали на Ізраїля.
42	42
И҆ посла̀ дими́трїй ко і҆ѡнаѳа́нꙋ глаго́лѧ: не то́кмѡ сїѧ̑ сотворю̀ тебѣ̀ и҆ ꙗ҆зы́кꙋ твоемꙋ̀, но и҆ сла́вою просла́влю тѧ̀ и҆ ꙗ҆зы́къ тво́й, а҆́ще благовре́менство полꙋчꙋ̀:	Димитрій послав сказати Іонафану: не тільки це зроблю для тебе і для народу твого, але і вшаную тебе і народ твій великою шаною, як тільки буду мати слушний час.
43	43
нн҃ѣ оу҆̀бо пра́вѡ сотвори́ши, а҆́ще по́слеши мѝ мꙋже́й спобора́ющихъ, ꙗ҆́кѡ ѿстꙋпи́ша всѝ вѡ́и моѝ.	Тепер же ти справедливо вчиниш, якщо надішлеш мені людей на допомогу у війні, бо відійшли від мене усі війська мої.
44	44
И҆ посла̀ є҆мꙋ̀ і҆ѡнаѳа́нъ трѝ ты́сѧщы мꙋже́й си́льныхъ крѣ́постїю во а҆нтїохі́ю, и҆ прїидо́ша ко царю̀, и҆ возвесели́сѧ ца́рь ѡ҆ прише́ствїи и҆́хъ.	І послав до нього Іонафан у Антиохію три тисячі хоробрих мужів, і прийшли вони до царя, і зрадів цар прибуттю їх.
45	45
И҆ собра́шасѧ и҆̀же ѿ гра́да въ среди́нꙋ гра́да сто̀ два́десѧть ты́сѧщъ мꙋже́й и҆ совѣща́хꙋсѧ оу҆би́ти царѧ̀.	Громадяни ж, зібравшись на середину міста до ста двадцяти тисяч чоловік, хотіли убити царя.
46	46
И҆ бѣжа̀ ца́рь во дво́ръ, и҆ ѡ҆б̾ѧ́ша и҆̀же бѣ́хꙋ ѿ гра́да пꙋти̑ гра̑дскїѧ, и҆ нача́ша би́тисѧ.	Але цар утік у палац, а громадяни зайняли усі вулиці міста і почали облягати його.
47	47
И҆ призва̀ ца́рь і҆ꙋдеѡ́въ на по́мощь, и҆ собра́шасѧ всѝ вкꙋ́пѣ къ немꙋ̀: и҆ расточи́шасѧ всѝ по гра́дꙋ,	Тоді цар викликав на допомогу юдеїв, і усі вони негайно зібралися біля нього, і раптово розсипалися по місту, й умертвили у той день у місті до ста тисяч,
48	48
и҆ оу҆би́ша во гра́дѣ въ то́й де́нь сто̀ ты́сѧщъ мꙋже́й, и҆ сожго́ша гра́дъ, и҆ взѧ́ша коры̑сти мнѡ́ги во ѡ҆́нъ де́нь и҆ и҆зба́виша царѧ̀.	і запалили місто, і взяли у той день багато здобичі, і врятували царя.
49	49
И҆ ви́дѣша и҆̀же бѧ́хꙋ ѿ гра́да, ꙗ҆́кѡ ѡ҆держа́ша і҆ꙋде́є гра́дъ, ꙗ҆́коже хотѣ́ша, и҆ и҆знемого́ша мы́сльми свои́ми, и҆ возопи́ша ко царю̀ съ моле́нїемъ, глаго́люще:	І побачили громадяни, що юдеї оволоділи містом, як хотіли, і впали духом, і почали волати до царя, благаючи і говорячи:
50	50
да́ждь на́мъ десни́цꙋ, и҆ да преста́нꙋтъ і҆ꙋде́є ра́товати на́съ и҆ гра́дъ.	прости нас, і нехай юдеї перестануть нападати на нас і на місто.
51	51
И҆ поверго́ша ѻ҆рꙋ̑жїѧ своѧ̑ и҆ сотвори́ша ми́ръ. И҆ просла́вишасѧ і҆ꙋде́є пред̾ царе́мъ и҆ пред̾ всѣ́ми и҆̀же во ца́рствїи є҆гѡ̀, и҆ возврати́шасѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆мѣ́юще коры̑сти мнѡ́ги.	І склали зброю й уклали мир. І прославились юдеї перед царем і перед усіма у царстві його і повернулися в Єрусалим з великою здобиччю.
52	52
И҆ сѣ́де дими́трїй ца́рь на престо́лѣ ца́рства своегѡ̀, и҆ оу҆поко́исѧ землѧ̀ пред̾ ни́мъ.	І сів цар Димитрій на престолі царства свого, і заспокоїлася земля перед ним.
53	53
И҆ солга̀ всѧ̑ є҆ли̑ка речѐ, и҆ ѿчꙋжди́сѧ і҆ѡнаѳа́на, и҆ не воздадѐ є҆мꙋ̀ по благотворе́нїємъ, ꙗ҆̀же воздадѐ є҆мꙋ̀, и҆ ѡ҆скорбѝ є҆го̀ ѕѣлѡ̀.	Але він сказав неправду в усьому, що обіцяв, і зрадив Іонафана і не віддячив за зроблене йому добро і дуже образив його.
54	54
По си́хъ же возврати́сѧ трѵ́фѡнъ и҆ а҆нтїо́хъ съ ни́мъ ѻ҆́трочищь ю҆́ный: и҆ воцари́сѧ и҆ возложѝ дїади́мꙋ.	Після того повернувся Трифон і з ним Антиох, ще дуже юний; він воцарився і поклав на себе вінець.
55	55
И҆ собра́шасѧ къ немꙋ̀ всѝ вѡ́и, и҆̀хже расточѝ дими́трїй, и҆ ра́товаша проти́вꙋ є҆гѡ̀, и҆ побѣжѐ и҆ побѣжде́нъ бы́сть.	І зібралися до нього усі війська, які розпустив Димитрій, і почали воювати з ним, і він кинувся навтіки, і був уражений.
56	56
И҆ взѧ̀ трѵ́фѡнъ ѕвѣ̑ри и҆ ѡ҆держа̀ а҆нтїохі́ю.	І взяв Трифон слонів і оволодів Антиохією.
57	57
И҆ писа̀ а҆нтїо́хъ ю҆́ный і҆ѡнаѳа́нꙋ, глаго́лѧ: оу҆ставлѧ́ю тебѣ̀ а҆рхїере́йство и҆ поставлѧ́ю тебѐ над̾ четы́рми страна́ми, и҆ бꙋ́деши въ дрꙋзѣ́хъ ца́рскихъ.	І писав юний Антиох Іонафану, говорячи: надаю тобі первосвященство і поставляю тебе над чотирма областями, і ти будеш у числі друзів царських.
58	58
И҆ посла̀ є҆мꙋ̀ сосꙋ́ды златы̑ѧ и҆ слꙋже́нїе, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ вла́сть пи́ти и҆з̾ зла́та и҆ бы́ти въ порфѵ́рѣ и҆ и҆мѣ́ти гри́внꙋ зла́тꙋ.	І послав йому золоті сосуди і домашнє начиння і надав йому право пити з золотих сосудів і носити порфиру і золоту пряжку,
59	59
И҆ сі́мѡна бра́та є҆гѡ̀ поста́ви воево́дою ѿ страны̀ тѵ́ра да́же до предѣ̑лъ є҆гѵ́пта.	а Симона, брата його, поставив воєначальником від области Тирської до меж Єгипту.
60	60
И҆ и҆зы́де і҆ѡнаѳа́нъ и҆ прохожда́ше ѡ҆б̾ ѻ҆нꙋ̀ странꙋ̀ рѣкѝ и҆ во градѣ́хъ, и҆ собра́шасѧ къ немꙋ̀ всѧ̑ си̑лы сѵ̑рскїѧ въ по́мощь, и҆ прїи́де во а҆скалѡ́нъ, и҆ срѣто́ша є҆го̀ че́стнѡ ѿ гра́да.	І виступив Іонафан у похід, і проходив по той бік ріки [Йордану] і по містах, і зібралися до нього на допомогу всі сирійські війська; і прийшов він до Аскалона, і зустріли його жителі міста з честю.
61	61
И҆ и҆́де ѿтꙋ́дꙋ въ га́зꙋ, и҆ заключи́шасѧ и҆̀же въ га́зѣ, и҆ ѡ҆бстоѧ́ше ю҆̀, и҆ пожжѐ ѡ҆крє́стныѧ гра́ды є҆ѧ̀ ѻ҆гне́мъ, и҆ плѣнѝ ѧ҆̀.	Звідти пішов він у Газу; але жителі Гази замкнулися; і обложив він місто, і спалив вогнем передмістя його, і спустошив їх.
62	62
И҆ моли́ша і҆ѡнаѳа́на и҆̀же ѿ га́зы, и҆ дадѐ и҆̀мъ десни́цꙋ, и҆ взѧ̀ сы́ны нача́лникѡвъ и҆́хъ въ зало́гъ, и҆ посла̀ и҆̀хъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ про́йде странꙋ̀ да́же до дама́ска.	І упрохали жителі Гази Іонафана, і він примирився з ними, тільки взяв у заручники синів начальників їхніх і відіслав їх у Єрусалим, і пройшов країну до Дамаска.
63	63
И҆ слы́ша і҆ѡнаѳа́нъ, ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть нача̑лницы дими́трїєвы въ ка́дисѣ, и҆́же въ галїле́и, съ си́лою мно́гою, хотѧ́ще и҆зри́нꙋти є҆го̀ ѿ страны̀.	І почув Іонафан, що прийшли у Кадис, у Галилеї, воєначальники Димитрія з численним військом, щоб вигнати його із країни.
64	64
И҆ срѣ́тесѧ съ ни́ми, бра́та же своего̀ сі́мѡна ѡ҆ста́ви во странѣ̀.	Але він пішов назустріч їм, брата ж свого, Симона, залишив у країні.
65	65
И҆ ѡ҆полчи́сѧ сі́мѡнъ на веѳсꙋ́рꙋ, и҆ ра́товаша ю҆̀ дни̑ мнѡ́ги, и҆ заключѝ ю҆̀.	І розташував Симон стан свій при Вефсурі, й облягав його багато днів, і замкнув його.
66	66
И҆ проси́ша оу҆ негѡ̀ десни́цꙋ прїѧ́ти, и҆ дадѐ и҆̀мъ, и҆ и҆згна̀ и҆̀хъ ѿтꙋ́дꙋ, и҆ взѧ̀ гра́дъ, и҆ поста́ви въ не́мъстра́жꙋ.	І просили його про мир, і він погодився, але вигнав їх звідти, й оволодів містом, і поставив у ньому сторо́жу.
67	67
І҆ѡнаѳа́нъ же и҆ по́лкъ є҆гѡ̀ прїидо́ша къ водѣ̀ генниса́ръ:	А Іонафан і військо його розташувалися станом біля вод Геннісаретських і ранком стали на рівнині Насор.
68	68
и҆ и҆до́ша оу҆́трѡ ра́нѡ на по́ле насѡ́ръ, и҆ сѐ, по́лкъ и҆ноплеме́нникѡвъ срѣ́те є҆го̀ на по́ли, и҆ поста́виша на́нь лови́телство въ гора́хъ, са́ми же срѣто́ша ѿсꙋпроти́вꙋ.	І ось, військо іноплемінників зустрілося з ним на рівнині, залишивши проти нього засідку в горах, саме ж ішло назустріч йому з протилежного боку.
69	69
Лови́телє же воста́ша ѿ мѣ́стъ свои́хъ и҆ соста́виша ра́ть,	І вийшли ті, що були у засідці, зі своїх місць, і почали битися: тоді всі, що були з Іонафаном, кинулися навтіки,
70	70
и҆ побѣго́ша и҆̀же со і҆ѡнаѳа́номъ всѝ, и҆ ни є҆ди́нъ ѡ҆ста́сѧ ѿ ни́хъ, то́кмѡ маттаѳі́а сы́нъ а҆вессалѡ́мовъ, и҆ і҆ꙋ́да сы́нъ халфі́евъ, нача̑лницы вои́нскихъ си́лъ.	і жодного з них не залишилося, крім Маттафії, сина Авессаломового, й Іуди, сина Халфієвого, начальників військових загонів.
71	71
И҆ растерза̀ і҆ѡнаѳа́нъ ри̑зы своѧ̑, и҆ возложѝ зе́млю на главꙋ̀ свою̀, и҆ помоли́сѧ:	І роздер Іонафан одяг свій, і посипав землю на голову свою, і молився.
72	72
и҆ ѡ҆брати́сѧ на ни́хъ бра́нїю и҆ побѣдѝ и҆̀хъ, и҆ бѣго́ша.	Потім повернувся, щоб воювати з ними й уразив їх, і вони побігли.
73	73
И҆ ви́дѣша своѝ бѣжа́вшїи ѿ негѡ̀, и҆ ѡ҆брати́шасѧ къ немꙋ̀, и҆ гна́ша съ ни́мъ да́же до ка́диса, да́же до полка̀ и҆́хъ, и҆ ѡ҆полчи́шасѧ та́мѡ.	Побачивши це, ті що утекли від нього, повернулися до нього, і з ним переслідували їх до Кадиса, до самого стану їхнього, і там зупинилися.
74	74
И҆ падо́ша ѿ и҆ноплемє́нникъ въ де́нь то́й трѝ ты́сѧщы мꙋже́й. и҆ возврати́сѧ і҆ѡнаѳа́нъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ.	У той день упало від іноплемінників до трьох тисяч мужів; і повернувся Іонафан у Єрусалим.
Глава́ в҃і	Глава 12

1	1
И҆ ви́дѣ і҆ѡнаѳа́нъ ꙗ҆́кѡ вре́мѧ є҆мꙋ̀ споспѣшествꙋ́етъ, и҆ и҆збра̀ мꙋ́жы и҆ посла̀ и҆̀хъ въ ри́мъ соста́вити и҆ ѡ҆бнови́ти съ ни́ми дрꙋ́жбꙋ,	Іонафан, бачачи, що час сприятливий для нього, обрав мужів і послав у Рим встановити і відновити дружбу з римлянами,
2	2
и҆ ко спартїа́тѡмъ и҆ ко и҆ны̑мъ мѣстѡ́мъ посла̀ є҆пїстѡ́лїи, по томꙋ́жде ѡ҆́бразꙋ.	і до спартанців і в інші місця послав листи про те саме.
3	3
И҆ и҆до́ша въ ри́мъ и҆ внидо́ша въ совѣ́тный до́мъ и҆ реко́ша: і҆ѡнаѳа́нъ а҆рхїере́й и҆ ꙗ҆зы́къ і҆ꙋде́йскїй посла́ша на́съ ѡ҆бнови́ти дрꙋ́жбꙋ съ ва́ми и҆ споборе́нїе по пре́жнемꙋ.	І прийшли вони у Рим, і ввійшли у раду, і сказали: «Іонафан первосвященик і народ юдейський послали нас, щоб відновити дружбу з вами і союз, як і раніше».
4	4
И҆ да́ша є҆пїстѡ́лїи и҆̀мъ къ ни̑мъ по мѣ́стꙋ, да прово́дѧтъ и҆̀хъ въ зе́млю і҆ꙋ́динꙋ съ ми́ромъ.	І там дали їм листи до місцевих начальників, щоб провели їх у землю Юдейську з миром.
5	5
И҆ сїѐ списа́нїе є҆пїсто́лїй, и҆̀хже писа̀ і҆ѡнаѳа́нъ ко спартїа́тѡмъ:	Ось список листа, який писав Іонафан спартанцям:
6	6
і҆ѡнаѳа́нъ а҆рхїере́й и҆ старѣ̑йшины люді́й, и҆ жерцы̀ и҆ про́чїи лю́дїе і҆ꙋде́йстїи, спартїа́тѡмъ бра́тїи ра́доватисѧ:	«первосвященик Іонафан і народні старійшини і священики й інший народ юдейський братам спартанцям — радуватися.
7	7
є҆щѐ пре́жде пѡ́сланы бѧ́хꙋ є҆пїстѡ́лїи ко ѻ҆ні́и а҆рхїере́ю ѿ да́рїа ца́рствовавшагѡ въ ва́съ, ꙗ҆́кѡ є҆стѐ бра́тїѧ на̑ша, ꙗ҆́коже списа́нїе содержи́тъ:	Ще раніше від Дарія [Арея], який царював у вас, прислані були до первосвященика Онії листи, що ви — брати наші, як свідчить список.
8	8
и҆ прїѧ̀ ѻ҆ні́а мꙋ́жа по́сланаго сла́внѡ и҆ прїѧ́тъ є҆пїстѡ́лїи, въ ни́хже завѣща́но ѡ҆ споборе́нїи и҆ дрꙋ́жбѣ:	І прийняв Онія посланого мужа з честю, і одержав листи, в яких ясно говорилося про союз і дружбу.
9	9
и҆ мы̀ оу҆̀бо не тре́бꙋюще си́хъ, оу҆тѣше́нїе и҆мꙋ́ще ст҃ы̑ѧ кни̑ги, ꙗ҆̀же въ рꙋка́хъ на́шихъ,	Ми ж, хоч і не маємо потреби у них, маючи втіхою священні книги, які у руках наших,
10	10
покꙋси́хомсѧ посла́ти къ ва́мъ ѡ҆бнови́ти бра́тство и҆ дрꙋ́жбꙋ, є҆́же бы не ѿчꙋжди́тисѧ ва́съ: мнѡ́га бо времена̀ проидо́ша, ѿне́лѣже посла́сте къ на́мъ:	але вирішили послати до вас для відновлення братерства і дружби, щоб не відчужуватися від вас, тому що багато минуло часу після того, як ви посилали до нас.
11	11
мы̀ оу҆̀бо во всѧ́ко вре́мѧ непреста́ннѡ и҆ въ пра́здники и҆ въ про́чихъ подоба́ющихъ дне́хъ воспомина́емъ ва́съ въ же́ртвахъ, ꙗ҆̀же прино́симъ, и҆ въ моли́твахъ, ꙗ҆́коже подоба́етъ и҆ лѣ́по є҆́сть воспомина́ти бра́тїю:	Ми постійно повсякчас, як у свята, так і в інші встановлені дні, згадуємо про вас при жертвоприношеннях наших і молитвах, як слід і пристойно згадувати братів.
12	12
весели́мсѧ оу҆̀бо ѡ҆ сла́вѣ ва́шей:	Ми радіємо за вашу славу;
13	13
на́съ же ѡ҆быдо́ша мнѡ́ги скѡ́рби и҆ мнѡ́ги бра̑ни, и҆ ра́товаша на́съ ца́рїе, и҆̀же ѡ҆́крестъ на́съ:	нас же оточують багато бід і часті війни, бо воювали проти нас навколишні царі.
14	14
не хотѣ́хомъ оу҆̀бо стꙋжа́ти ва́мъ и҆ прѡ́чїимъ спобо́рникѡмъ и҆ дрꙋгѡ́мъ на́шымъ во бра́нехъ си́хъ,	Але ми не хотіли турбувати вас та інших союзників і друзів наших у цих війнах,
15	15
и҆мѣ́емъ бо съ нб҃сѐ по́мощь помога́ющꙋю на́мъ, и҆ и҆зба́вихомсѧ ѿ вра̑гъ на́шихъ, и҆ смири́шасѧ вразѝ на́ши:	бо ми маємо допомогу небесну, яка допомагає нам; ми позбулися ворогів наших, і вороги наші втихомирені.
16	16
и҆збра́хомъ оу҆̀бо нꙋми́нїа а҆нтїо́хова сы́на и҆ а҆нтїпа́тра і҆асѡ́нова, и҆ посла́хомъ къ ри́млѧнѡмъ ѡ҆бнови́ти съ ни́ми дрꙋ́жбꙋ и҆ споборе́нїе пре́жнее:	Тепер ми обрали Нумінія, сина Антиохового, й Антипатра, сина Іасонового, і послали їх до римлян відновити дружбу з ними і колишній союз.
17	17
заповѣ́дахомъ оу҆̀бо и҆̀мъ и҆ къ ва́мъ поитѝ и҆ поздра́вити ва́съ, и҆ да́ти ва́мъ ѿ на́съ пѡсла́нїѧ ѡ҆ ѡ҆бновле́нїи и҆ ѡ҆ бра́тствѣ на́шемъ:	Доручили їм іти і до вас, вітати вас і вручити вам листи від нас про поновлення і з вами нашого братерства.
18	18
и҆ нн҃ѣ добрѣ̀ сотворитѐ ѿвѣщава́юще на́мъ на сїѧ̑.	І ви добре зробите, відповівши нам на них».
19	19
И҆ сїѐ списа́нїе посла́нїй, и҆̀хже посла̀ ѻ҆ні́и:	Ось і список листів, які надіслав Дарій [Арей]:
20	20
да́рїй ца́рь спартїа́тѡвъ ѻ҆ні́и свѧще́нникꙋ вели́комꙋ ра́доватисѧ:	«Цар Спартанський Онії первосвященикові — радуватися.
21	21
ѡ҆брѣ́тесѧ въ писа́нїихъ ѡ҆ спартїа́тѣхъ и҆ і҆ꙋде́ехъ, ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть бра́тїѧ и҆ ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть ѿ ро́да а҆враа́млѧ:	Знайдено у писанні про спартанців і юдеїв, що вони — брати і від роду Авраамового.
22	22
и҆ нн҃ѣ, ѿне́лѣже сїѧ̑ позна́хомъ, до́брѣ сотворитѐ пи́шꙋще на́мъ ѡ҆ ми́рѣ ва́шемъ:	Тепер, коли ми довідалися про це, ви добре зробите, написавши нам про добробут ваш.
23	23
и҆ мы́ же восписа́хомъ ва́мъ: ско́ти ва́ши и҆ и҆мѣ́нїе ва́ше на̑ша сꙋ́ть, и҆ ꙗ҆̀же на̑ша ва̑ша сꙋ́ть: повелѣ́хомъ оу҆̀бо, да возвѣстѧ́тъ ва́мъ сїѧ̑.	Ми ж повідомляємо вам: худоба ваша і майно ваше — наші, а що у нас є, те ваше. І ми повеліли оголосити вам про те».
24	24
И҆ слы́ша і҆ѡнаѳа́нъ, ꙗ҆́кѡ возврати́шасѧ нача̑лницы дими́трїєвы съ си́лою мно́гою, па́че не́же пре́жде, ра́товати на́нь,	І почув Іонафан, що повернулися воєначальники Димитрія з більшим військом, ніж колись, щоб воювати проти нього,
25	25
и҆ и҆зы́де и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ срѣ́те и҆́хъ во а҆маѳі́тстѣй странѣ̀: не бо̀ дадѐ и҆̀мъ вре́мене, да вни́дꙋтъ во странꙋ̀ є҆гѡ̀:	і вийшов з Єрусалима, і зустрів їх у країні Амафитській, і не дав їм часу ввійти у країну його.
26	26
и҆ посла̀ созира́тєли въ по́лкъ и҆́хъ: и҆ возврати́шасѧ и҆ возвѣсти́ша є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ си́це оу҆строѧ́ютсѧ напа́сти на нѧ̀ но́щїю.	І послав у стан їхній спостерігачів, які, повернувшись, оголосили йому, що вони готуються напасти на них у цю ніч.
27	27
Є҆гда́ же за́йде со́лнце, заповѣ́да і҆ѡнаѳа́нъ свои̑мъ бдѣ́ти и҆ бы́ти во ѻ҆рꙋ́жїи и҆ гото́витисѧ на бра́нь всю̀ но́щь, и҆ поста́ви стра́жы ѡ҆́крестъ полка̀.	Тому, коли зайшло сонце, Іонафан наказав своїм пильнувати, бути в озброєнні і готуватися до битви всю ніч, і поставив навколо стану передових сторожів.
28	28
И҆ слы́шаша сꙋпоста́ти, ꙗ҆́кѡ гото́въ є҆́сть і҆ѡнаѳа́нъ со свои́ми на бра́нь, и҆ оу҆боѧ́шасѧ и҆ оу҆жасо́шасѧ се́рдцемъ свои́мъ, и҆ возжго́ша ѻ҆гни̑ въ полцѣ̀ свое́мъ и҆ ѿидо́ша.	І почули вороги, що Іонафан зі своїми приготувався до битви, і злякалися, і затремтіли серцем своїм, і, запаливши вогні у стані своєму, пішли.
29	29
І҆ѡнаѳа́нъ же и҆ и҆̀же съ ни́мъ бѣ́ша, не позна́ша да́же до оу҆́тра: ви́дѧхꙋ бо ѻ҆гни̑ горѧ́щыѧ.	Іонафан же і ті, що були з ним, не знали про те до ранку, бо бачили розпалені вогні.
30	30
И҆ погна̀ і҆ѡнаѳа́нъ в̾слѣ́дъ и҆́хъ и҆ не дости́же и҆́хъ, преидо́ша бо є҆леѵѳе́рꙋ рѣкꙋ̀.	І погнався Іонафан за ними, але не наздогнав їх, тому що вони перейшли ріку Елевферу.
31	31
И҆ ѡ҆брати́сѧ і҆ѡнаѳа́нъ на а҆ра́вы, и҆̀же нарица́хꙋсѧ заведе́є, и҆ поразѝ и҆̀хъ, и҆ взѧ̀ кѡры́сти и҆́хъ.	Тоді Іонафан обернувся на арабів, називаних заведеями, уразив їх і взяв здобич їхню.
32	32
И҆ воста́въ и҆́де въ дама́скъ и҆ прохожда́ше всю̀ странꙋ̀ тꙋ̀.	Потім, повернувши, прийшов у Дамаск і пройшов по всій тій країні.
33	33
Сі́мѡнъ же и҆зы́де и҆ прїи́де да́же до а҆скалѡ́на и҆ бли́жнихъ тверды́нь, и҆ оу҆клони́сѧ во і҆ѻппі́ю и҆ взѧ̀ ю҆̀.	І Симон вийшов, і пройшов до Аскалона і найближчих фортець, і повернувся в Іоппію, й оволодів нею,
34	34
Слы́ша бо, ꙗ҆́кѡ совѣща́шасѧ тверды́ню преда́ти странѣ̀ дими́трїевѣ, и҆ поста́ви та́мѡ стра́жꙋ, да стрегꙋ́тъ ю҆̀.	бо він почув, що [іоппіяни] хочуть здати фортецю військам Димитрія, — і поставив там сторо́жу, щоб охороняти її.
35	35
И҆ возврати́сѧ і҆ѡнаѳа́нъ, и҆ собра̀ старѣ̑йшины людскі̑ѧ, и҆ совѣща́сѧ съ ни́ми созида́ти тверды̑ни во і҆ꙋде́и	І повернувся Іонафан, і скликав старійшин народу, і радився з ними, щоб побудувати фортеці в Юдеї,
36	36
и҆ возвы́сити стѣ́ны і҆ерⷭ҇ли̑мскїѧ и҆ воздви́гнꙋти высотꙋ̀ ве́лїю междꙋ̀ краегра́дїемъ и҆ гра́домъ, є҆́же бы ѿлꙋчи́ти ѻ҆́ное ѿ гра́да, да бꙋ́детъ сїѐ на оу҆едине́нїи, ꙗ҆́кѡ да ни кꙋпꙋ́ютъ, нижѐ продаю́тъ.	підвищити стіни Єрусалима і спорудити високу стіну між фортецею і містом, щоб відокремити її від міста, так щоб вона була окремо, і не було б у ній ні купівлі, ні продажу.
37	37
И҆ собра́шасѧ созида́ти гра́дъ, паде́ бо стѣна̀ пото́ка, ꙗ҆́же ѿ восто́ка, и҆ оу҆гото́ваша нарица́емое хафенаѳа̀.	Коли зібралися облаштувати місто і дійшли до стіни біля потоку зі східного боку, то побудували так звану Хафенафу.
38	38
И҆ сі́мѡнъ созда̀ а҆дїдꙋ̀ въ сефи́лѣ и҆ оу҆твердѝ врата̀ и҆ завѡ́ры.	А Симон побудував Адиду в Сефилі, і зміцнив ворота і запори.
39	39
И҆ взыска̀ трѵ́фѡнъ ца́рствовати во а҆сі́и и҆ возложи́ти дїади́мꙋ и҆ простре́ти рꙋ́кꙋ на а҆нтїо́ха царѧ̀,	Тим часом Трифон домагався стати царем Азії і покласти на себе вінець і підняти руку на царя Антиоха,
40	40
и҆ оу҆боѧ́сѧ, да не когда̀ не попꙋ́ститъ є҆мꙋ̀ і҆ѡнаѳа́нъ и҆ ра́товати бꙋ́детъ на него̀, и҆ взыска̀ пꙋтѝ, є҆́же ꙗ҆́ти і҆ѡнаѳа́на и҆ оу҆би́ти є҆го̀: и҆ воста́въ прїи́де въ веѳса́нъ.	але побоювався, як би не перешкодив йому Іонафан і не почав проти нього війну; тому шукав випадку, щоб узяти Іонафана й убити, і, піднявшись, пішов у Вефсан.
41	41
И҆ и҆зы́де і҆ѡнаѳа́нъ во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀ съ четы́редесѧтїю ты̑сѧщїю мꙋже́й и҆збра́нныхъ на ѡ҆полче́нїе и҆ прїи́де въ веѳса́нъ.	І вийшов Іонафан назустріч йому з сорока тисячами обраних мужів, готових до битви, і прийшов у Вефсан.
42	42
И҆ ви́дѣ трѵ́фѡнъ, ꙗ҆́кѡ прїи́де і҆ѡнаѳа́нъ съ вѡ́и мно́гими, и҆ простре́ти на́нь рꙋ́кꙋ оу҆боѧ́сѧ:	Коли Трифон побачив, що Іонафан іде з численним військом, то побоявся підняти на нього руки.
43	43
и҆ воспрїѧ́тъ є҆го̀ че́стнѡ, и҆ поста́ви є҆го̀ пред̾ всѣ́ми дрꙋ̑ги свои́ми, и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ да́ры, и҆ заповѣ́да всѣ̑мъ си́ламъ свои̑мъ послꙋ́шати є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ себє̀.	І прийняв його з честю, і представив його всім друзям своїм, дав йому подарунки, наказав військам своїм коритися йому, як собі самому.
44	44
И҆ речѐ і҆ѡнаѳа́нꙋ: вскꙋ́ю оу҆трꙋди́лъ є҆сѝ всѧ̑ лю́ди сїѧ̑, бра́ни не настоѧ́щей на́мъ;	Потім сказав Іонафану: для чого ти утруднюєш весь цей народ, коли не чекає на нас війна?
45	45
и҆ нн҃ѣ ѿпꙋстѝ и҆̀хъ въ до́мы своѧ̑, и҆збери́ же себѣ̀ мꙋже́й ма́лѡ, и҆̀же бꙋ́дꙋтъ съ тобо́ю, и҆ прїидѝ со мно́ю во птолемаі́дꙋ, и҆ преда́мъ тебѣ̀ ю҆̀ и҆ про́чыѧ твєрды́ни и҆ си̑лы про́чыѧ, и҆ всѣ́хъ и҆̀же над̾ потре́бами, и҆ возвра́щьсѧ ѿидꙋ̀: сегѡ́ бо ра́ди прїидо́хъ.	Отже, відпусти їх тепер у доми їхні, а для себе обери небагатьох мужів, які були б з тобою, і підемо зі мною у Птолемаїду, і я передам її тобі й інші фортеці й решту військ і всіх, що завідують зборами, і потім повернуся; бо для цього я і перебуваю тут.
46	46
И҆ вѣ́ровавъ є҆мꙋ̀, сотворѝ, ꙗ҆́коже речѐ, и҆ ѿпꙋстѝ си̑лы, и҆ ѿидо́ша въ зе́млю і҆ꙋ́динꙋ.	І повірив йому Іонафан, і зробив так, як він сказав, і відпустив війська, і вони вирушили у землю Юдейську;
47	47
Ѡ҆ста́ви же съ собо́ю трѝ ты́сѧщы мꙋже́й, и҆́хже двѣ̀ ты́сѧщы ѡ҆ста́ви въ галїле́и, ты́сѧща же и҆до́ша съ ни́мъ.	із собою ж залишив три тисячі мужів, з яких дві тисячі залишив у Галилеї, тисяча ж вирушила з ним.
48	48
Є҆гда́ же вни́де і҆ѡнаѳа́нъ во птолемаі́дꙋ, заключи́ша врата̀ гра̑дскаѧ во птолемаі́дѣ, и҆ ꙗ҆́ша є҆го̀, и҆ всѣ́хъ вше́дшихъ съ ни́мъ оу҆би́ша мече́мъ.	Але як тільки увійшов Іонафан у Птолемаїду, птолемаїдяни замкнули ворота, і схопили його, і всіх, хто увійшов з ним, убили мечем.
49	49
И҆ посла̀ трѵ́фѡнъ вѡ́и и҆ ко́нники въ галїле́ю и҆ на по́ле вели́кое, є҆́же погꙋби́ти всѣ́хъ дрꙋгѡ́въ і҆ѡнаѳа́новыхъ.	Тоді Трифон послав військо і кінноту в Галилею і на велику рівнину, щоб знищити всіх, що були з Іонафаном.
50	50
И҆ позна́ша, ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́тъ бы́сть і҆ѡнаѳа́нъ и҆ оу҆бїе́нъ и҆ всѝ и҆̀же съ ни́мъ, и҆ оу҆вѣща́ша са́ми себѐ и҆ и҆до́ша оу҆гото́вани на бра́нь.	Але вони, почувши, що Іонафан схоплений і загинув, і ті, що були з ним, підбадьорили один одного, і вийшли густим строєм, готові битися.
51	51
И҆ ви́дѣша гонѧ́щїи, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ дꙋшѝ и҆̀мъ є҆́сть, и҆ возврати́шасѧ.	І побачили ті, що переслідували, що йдеться про життя, і повернулися назад.
52	52
И҆ прїидо́ша всѝ съ ми́ромъ въ зе́млю і҆ꙋ́динꙋ, и҆ пла́кашасѧ і҆ѡнаѳа́на и҆ сꙋ́щихъ съ ни́мъ, и҆ оу҆боѧ́шасѧ ѕѣлѡ̀, и҆ пла́каше ве́сь і҆и҃ль пла́чемъ ве́лїимъ.	А вони всі благополучно прийшли у землю Юдейську й оплакували Іонафана і тих, що були з ним, і були у великому страху, і весь Ізраїль плакав гірким плачем.
53	53
И҆ взыска́ша всѝ ꙗ҆зы́цы, и҆̀же ѡ҆́крестъ и҆́хъ, сокрꙋши́ти и҆̀хъ, рѣ́ша бо:	Тоді всі навколишні народи шукали, як знищити їх, бо говорили: тепер немає у них начальника і поборника; отже, будемо тепер воювати проти них і знищимо із середовища людей пам’ять їх.
54
не и҆мѣ́ютъ нача́лника и҆ помога́ющагѡ: нн҃ѣ оу҆̀бо пора́тꙋемъ и҆̀хъ и҆ ѿи́мемъ ѿ челѡвѣ́къ па́мѧть и҆́хъ.
Глава́ г҃і	Глава 13

1	1
И҆ слы́ша сі́мѡнъ, ꙗ҆́кѡ собра̀ трѵ́фѡнъ си́лꙋ мно́гꙋ прїитѝ въ зе́млю і҆ꙋ́динꙋ и҆ сокрꙋши́ти ю҆̀,	Почув Симон, що Трифон зібрав велике військо, щоб іти у землю Юдейську і розорити її.
2	2
и҆ ви́дѣ лю́ди, ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть въ стра́сѣ и҆ тре́петѣ, и҆ взы́де во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ собра̀ лю́ди,	І бачачи, що народ у страху і тремтінні, зійшов у Єрусалим і зібрав народ.
3	3
и҆ оу҆вѣща̀ и҆̀хъ и҆ речѐ и҆̀мъ: вы̀ вѣ́сте, є҆ли̑ка а҆́зъ и҆ бра́тїѧ моѧ̑ и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ сотвори́хомъ и҆ ѡ҆ зако́нѣхъ и҆ ѡ҆ ст҃ы́хъ, и҆ бра̑ни и҆ тѣснѡты̀, и҆̀хже ви́дѣхомъ:	І, підбадьорюючи їх, говорив їм: самі ви знаєте, скільки я і брати мої і дім батька мого зробили заради цих законів і святині, знаєте війни і гноблення, які ми витерпіли.
4	4
сегѡ̀ ра́ди погибо́ша бра́тїѧ моѧ̑ всѝ ра́ди і҆и҃лѧ, и҆ ѡ҆ста́хъ а҆́зъ є҆ди́нъ:	Тому і загинули всі брати мої за Ізраїля, і залишився я один.
5	5
и҆ нн҃ѣ не бꙋ́ди мѝ пощади́ти дꙋшѝ моеѧ̀ во всѧ́ко вре́мѧ скорбе́й, не бо̀ лꙋ́чшїй є҆́смь бра́тїи моеѧ̀:	І нині нехай не буде того, щоб я став щадити життя моє в усі часи гноблення, бо я не кращий за братів моїх.
6	6
ѻ҆ба́че ѿмщꙋ̀ ѡ҆ ꙗ҆зы́цѣ мое́мъ и҆ ѡ҆ ст҃ы́хъ и҆ ѡ҆ жена́хъ и҆ ча́дѣхъ на́шихъ: ꙗ҆́кѡ собра́шасѧ всѝ ꙗ҆зы́цы сотре́ти на́съ вражды̀ ра́ди.	Але буду мститися за народ мій і за святилище, і за дружин і за дітей наших, бо об’єдналися всі народи, щоб знищити нас через неприязнь.
7	7
И҆ возгорѣ́шасѧ дꙋ́хомъ лю́дїе вкꙋ́пѣ послꙋ́шати слове́съ си́хъ	І запалився дух народу, як тільки почув він такі слова;
8	8
и҆ ѿвѣща́ша гла́сомъ ве́лїимъ, глаго́люще: ты̀ є҆сѝ во́ждь на́шъ вмѣ́стѡ і҆ꙋ́ды и҆ і҆ѡнаѳа́на бра́та твоегѡ̀:	і відповіли гучним голосом, і сказали: ти — наш вождь замість Іуди та Іонафана, брата твого.
9	9
поборѝ бра́нь на́шꙋ, и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка а҆́ще рече́ши на́мъ, сотвори́мъ.	Веди нашу війну, і що ти скажеш нам, ми все зробимо.
10	10
И҆ собра̀ всѧ̑ мꙋ́жы бра́нники и҆ оу҆скорѝ соверши́ти всѧ̑ стѣ́ны і҆ерⷭ҇ли̑мскїѧ и҆ оу҆твердѝ є҆го̀ ѡ҆́крестъ:	Тоді зібрав він усіх мужів ратних, і поспішив закінчити стіни Єрусалима, і з усіх боків зміцнив його.
11	11
и҆ посла̀ і҆ѡнаѳа́на сы́на а҆вессалѡ́мова и҆ съ ни́мъ си́лꙋ дово́лнꙋю во і҆ѻппі́ю, и҆ и҆згна̀ сꙋ́щихъ въ не́й и҆ пребы́сть та́мѡ въ не́й.	Потім послав Іонафана, сина Авессаломового, і з ним достатню кількість війська в Іоппію, і він вигнав тих, що були у ній, і залишився там.
12	12
И҆ воздви́жесѧ трѵ́фѡнъ ѿ птолемаі́ды съ си́лою ве́лїею вни́ти въ зе́млю і҆ꙋ́динꙋ, и҆ і҆ѡнаѳа́нъ съ ни́мъ въ стра́жи.	Тим часом Трифон піднявся з Птолемаїди з численним військом, щоб увійти у землю Юдейську; з ним був й Іонафан під вартою.
13	13
Сі́мѡнъ же ѡ҆полчи́сѧ во а҆ді́дѣ на лицы̀ по́лѧ.	Симон же розташував стан при Адиді навпроти рівнини.
14	14
И҆ позна̀ трѵ́фѡнъ, ꙗ҆́кѡ воста̀ сі́мѡнъ вмѣ́стѡ бра́та своегѡ̀ і҆ѡнаѳа́на и҆ ꙗ҆́кѡ срази́тисѧ съ ни́мъ хо́щетъ бра́нїю,	Коли Трифон довідався, що Симон заступив місце Іонафана, брата свого, і має намір вступити у битву з ним, то послав до нього послів сказати:
15	15
посла̀ къ немꙋ̀ послы̀ глаго́лѧ: сребра̀ ра́ди, є҆́же до́лженъ бра́тъ тво́й і҆ѡнаѳа́нъ царю̀, потре́бъ ра́ди, и҆̀хже и҆мѣ́ѧше, содержи́мъ є҆го̀:	за срібло, яке брат твій Іонафан заборгував царській скарбниці за потребами, які він мав, ми затримали його.
16	16
и҆ нн҃ѣ послѝ сребра̀ тала́нтѡвъ сто̀ и҆ два̀ сы̑на є҆гѡ̀ въ зало́гъ, ꙗ҆́кѡ да не ѿпꙋще́нъ ѿстꙋ́питъ ѿ на́съ, и҆ ѿпꙋ́стимъ є҆го̀.	Отже, надішли тепер сто талантів срібла і у заручники двох синів його, щоб він, бувши відпущеним, не відійшов від нас, — і ми відпустимо його.
17	17
И҆ позна̀ сі́мѡнъ, ꙗ҆́кѡ ле́стїю глаго́лютъ къ немꙋ̀, и҆ посла̀ сребро̀ и҆ ѻ҆́троки, да не когда̀ враждꙋ̀ прїи́метъ ве́лїю ѿ люді́й, глаго́лющихъ:	Симон розумів, що вони говорять з ним підступно, але послав срібло і дітей, щоб не викликати великої ненависти народу,
18	18
ꙗ҆́кѡ не посла̀ є҆мꙋ̀ сребра̀ и҆ ѻ҆трокѡ́въ, и҆ поги́бе.	який сказав би: через те, що я не послав йому срібла і дітей, Іонафан загинув.
19	19
И҆ посла̀ ѻ҆́троки и҆ сто̀ тала̑нтъ. И҆ солга̀ и҆ не ѿпꙋстѝ і҆ѡнаѳа́на.	Отже, послав дітей і сто талантів; але Трифон обманув і не відпустив Іонафана.
20	20
И҆ по си́хъ прїи́де трѵ́фѡнъ, да вни́детъ во странꙋ̀ и҆ сотре́тъ ю҆̀, и҆ ѡ҆бы́де пꙋ́ть, и҆́же веде́тъ во а҆дѡ́рꙋ: а҆ сі́мѡнъ и҆ по́лкъ є҆гѡ̀ противоидѧ́ше є҆мꙋ̀ на всѧ́ко мѣ́сто, а҆́може и҆дѧ́ше.	Після цього Трифон пішов, щоб увійти в країну і розорити її, і пішов манівцем на Адару. Але Симон і військо його йшли слідом за ним усюди, куди він йшов.
21	21
Сꙋ́щїи же ѿ краегра́дїѧ посла́ша къ трѵ́фѡнꙋ послѡ́въ понꙋжда́ющихъ є҆го̀, да потщи́тсѧ прїитѝ къ ни̑мъ пꙋсты́нею и҆ посла́ти и҆̀мъ пи́щы.	Ті ж, що були у фортеці, послали до Трифона послів, щоб спонукати його прийти до них через пустелю і надіслати їм продовольчі припаси.
22	22
И҆ оу҆гото́ва трѵ́фѡнъ всѧ̑ ко́нники своѧ̑, є҆́же прїитѝ въ но́щь ѻ҆́нꙋю. и҆ бѣ̀ снѣ́гъ ве́лїй ѕѣлѡ̀, и҆ не прїи́де снѣ́га ра́ди: и҆ воста̀ и҆ ѿи́де въ галааді́тїдꙋ.	І приготував Трифон усю свою кінноту, щоб іти у ту ж ніч, але був дуже великий сніг, і він не пішов через сніг, а, піднявшись, вирушив у Галаад.
23	23
Є҆гда́ же прибли́жисѧ къ васка́мѣ, оу҆бѝ і҆ѡнаѳа́на, и҆ погребе́нъ бы́ти та́мѡ.	Коли ж наблизився до Васками, умертвив Іонафана, і він похований там.
24	24
И҆ возврати́сѧ трѵ́фѡнъ и҆ и҆́де въ зе́млю свою̀.	І повернувся Трифон і пішов у землю свою.
25	25
И҆ посла̀ сі́мѡнъ и҆ взѧ̀ кѡ́сти і҆ѡнаѳа́на бра́та своегѡ̀ и҆ погребѐ ѧ҆̀ въ мѡди́нѣ гра́дѣ ѻ҆тє́цъ свои́хъ.	Тоді Симон послав і взяв кістки Іонафана, брата свого, і поховав їх у Модині, місті батьків своїх.
26	26
И҆ пла́каша є҆гѡ̀ ве́сь і҆и҃ль пла́чемъ ве́лїимъ и҆ рыда́хꙋ є҆гѡ̀ дни̑ мнѡ́ги.	І оплакував його весь Ізраїль гірким плачем, і сумували за ним багато днів.
27	27
И҆ созда̀ сі́мѡнъ над̾ гро́бомъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ и҆ бра́тїй свои́хъ, и҆ вознесѐ є҆го̀ видѣ́нїемъ, ка́менїемъ те́санымъ созадѝ и҆ сопредѝ,	І спорудив Симон будівлю над гробом батька свого і братів своїх і звів її високою, для благовидости, з тесаного каменю з передньої і задньої сторони,
28	28
и҆ поста́ви на ни́хъ се́дмь пѷрамі́дъ, є҆ди́нꙋ проти́вꙋ є҆ди́ноѧ, ѻ҆тцꙋ̀ и҆ ма́тери и҆ четы́ремъ бра́тїѧмъ:	і поставив на ній сім пірамід, одну навпроти іншої, батькові і матері і чотирьом братам;
29	29
и҆ си̑мъ сотворѝ ѡ҆гра̑ды, и҆ ѡ҆бложѝ столпы̀ вели̑кїѧ, и҆ сотворѝ на столпѣ́хъ всеѻрꙋ̑жїѧ въ па́мѧть вѣ́чнꙋю, и҆ при всеѻрꙋ́жїихъ корабли̑ и҆зва̑ѧнныѧ, во є҆́же ви̑димымъ бы́ти ѿ всѣ́хъ пла́вающихъ на мо́ри.	зробив на них майстерні прикраси, поставивши навколо високі стовпи, а на стовпах повне озброєння — на вічну пам’ять, і поряд зі зброєю — вирізьблені кораблі, так що вони видимі були всім, хто плаває по морю.
30	30
Се́й гро́бъ, є҆го́же сотворѝ въ мѡди́нѣ, да́же до сегѡ̀ днѐ.	Цей надгробний пам’ятник, який зробив він у Модині, стоїть до цього дня.
31	31
Трѵ́фѡнъ же хожда́ше ле́стїю со а҆нтїо́хомъ царе́мъ ю҆́нымъ, и҆ оу҆бѝ є҆го̀,	Трифон же з підступництвом вирушив у путь з юним царем Антиохом і убив його,
32	32
и҆ воцари́сѧ вмѣ́стѡ є҆гѡ̀, и҆ возложѝ на сѧ̀ дїади́мꙋ а҆сі́йскꙋю, и҆ сотворѝ ꙗ҆́звꙋ вели́кꙋю на землѝ.	і став царем замість нього, і поклав на себе вінець Азії, і зробив велике ураження на землі.
33	33
И҆ созда̀ сі́мѡнъ тверды̑ни і҆ꙋдє́йскїѧ, и҆ ѡ҆градѝ столпа́мивысо́кими и҆ стѣна́ми ве́лїими, и҆ врата́ми и҆ заво́рами, и҆ положѝ пи́щы въ тверды́нехъ.	А Симон будував фортеці в Юдеї, зміцнюючи їх високими вежами і великими стінами, воротами і запорами, і складав у фортецях продовольчі запаси.
34	34
И҆ и҆збра̀ сі́мѡнъ мꙋ́жы и҆ посла̀ ко дими́трїю царю̀, да сотвори́тъ ѡ҆слабле́нїе странѣ̀, ꙗ҆́кѡ всѧ̑ дѣла̀ трѵ́фѡнѡва бѣ́ша хищє́нїѧ.	Потім обрав Симон мужів і послав до царя Димитрія просити, щоб він зробив полегшення країні, бо всі діяння Трифона були грабіжницькі.
35	35
И҆ посла̀ є҆мꙋ̀ дими́трїй ца́рь по словесє́мъ си̑мъ, и҆ ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀, и҆ написа̀ є҆мꙋ̀ є҆пїсто́лїю сицевꙋ̀:	І послав йому цар Димитрій відповідь на ці слова і написав такий лист:
36	36
ца́рь дими́трїй сі́мѡнꙋ а҆рхїере́ю и҆ дрꙋ́гꙋ царе́й и҆ старѣ́йшинамъ и҆ ꙗ҆зы́кꙋ і҆ꙋде́йскꙋ ра́доватисѧ:	«Цар Димитрій Симону, первосвященикові і другові царів, і старійшинам і народу юдейському — радуватися.
37	37
вѣне́цъ златы́й и҆ пе́рстень, ꙗ҆̀же посла́лъ є҆сѝ, воспрїѧ́хомъ, и҆ гото́ви є҆смы̀ сотвори́ти съ ва́ми ми́ръ вели́къ и҆ писа́ти къ сꙋ́щымъ над̾ да́ньми, є҆́же ѡ҆ста́вити ва́мъ да̑ни:	Золотий вінець і пальмову гілку, послану вами, ми одержали і готові укласти з вами повний мир і написати тим, що завідують зборами, щоб відпустити вам данину.
38	38
и҆ є҆ли̑ка оу҆ста́вихомъ ва́мъ, крѣ̑пка сꙋ́ть, и҆ твєрды́ни, ꙗ҆̀же созда́сте, да бꙋ́дꙋтъ ва́мъ:	І все, що ми ухвалили про вас, нехай буде незмінно, і фортеці, які ви побудували, нехай належать вам.
39	39
ѿпꙋща́емъ же невѣ̑дѣнїѧ и҆ согрѣшє́нїѧ да́же до дне́шнѧгѡ днѐ, и҆ вѣне́цъ, є҆го́же до́лжни бы́сте, и҆ а҆́ще ка́ѧ и҆на́ѧ да́нь бѣ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, ктомꙋ̀ да не бꙋ́дꙋтъ дава́ємаѧ:	Прощаємо вам також ненавмисні провини ваші до цього дня і вінцевий збір, який платити ви зобов’язані, і якщо інше щось стягувалося у Єрусалимі, більш не буде стягуватися.
40	40
и҆ а҆́ще нѣ́цыи оу҆го́дни ѿ ва́съ вписа́тисѧ къ на́шымъ, да впи́шꙋтсѧ, и҆ да бꙋ́детъ междꙋ̀ на́ми ми́ръ.	І якщо знайдуться з вас здатні бути вписаними у число тих, що знаходяться при нас, нехай записуються, і нехай буде між нами мир».
41	41
Лѣ́та сто̀ седмьдесѧ́тагѡ ѿѧ́то бы́сть и҆́го ꙗ҆зы́ческое ѿ і҆и҃лѧ,	У сто сімдесятому році знято ярмо язичників з Ізраїля;
42	42
и҆ нача́ша лю́дїе і҆и҃лєвы писа́ти въ писа́нїихъ и҆ въ совѣща́нїихъ: лѣ́та пе́рвагѡ при сі́мѡнѣ а҆рхїере́и вели́цѣмъ и҆ во́инѣ и҆ вождѝ і҆ꙋде́йстѣмъ.	і народ Ізраїльський у листуванні й договорах почав писати: «першого року при Симоні, великому первосвященику, вожді і правителеві юдеїв».
43	43
Во дне́хъ ѻ҆́нѣхъ прїи́де сі́мѡнъ въ га́зꙋ и҆ ѡ҆крꙋжѝ ю҆̀ полка́ми, и҆ сотворѝ миха̑ны и҆ прибли́жисѧ ко гра́дꙋ, и҆ и҆збѝ сто́лпъ є҆ди́нъ и҆ взѧ̀.	У цей час Симон зробив напад на Газу, оточив її військом, збудував облогові машини і присунув їх до міста, розбив одну вежу й оволодів нею.
44	44
И҆ вскача́хꙋ во гра́дъ и҆̀же бѧ́хꙋ въ миха́нѣ, и҆ бы́сть смѧте́нїе ве́лїе въ гра́дѣ.	А ті, що були на машині, вскочили у місто, і сталося в місті велике сум’яття.
45	45
И҆ взыдо́ша и҆̀же бѣ́хꙋ во гра́дѣ съ жена́ми и҆ ча̑ды на стѣ́нꙋ, растє́рзаны и҆мꙋ́ще ри̑зы своѧ̑, и҆ возопи́ша гла́сомъ ве́лїимъ, молѧ́ще сі́мѡна десни́цꙋ и҆̀мъ да́ти,	І зійшли громадяни з дружинами і дітьми на стіну, роздерши одяг свій, і голосно волали, благаючи Симона дати їм помилування,
46	46
и҆ реко́ша: не сотворѝ на́мъ по лꙋка́вствѡмъ на́шымъ, но по ми́лости твое́й.	і говорили: вчини з нами не за злими справами нашими, але з милости твоєї.
47	47
И҆ оу҆ми́лостивисѧ и҆̀мъ сі́мѡнъ, не воева̀ и҆́хъ, и҆ и҆згна̀ и҆̀хъ ѿ гра́да: и҆ ѡ҆чи́сти до́мы, въ ни́хже бѧ́хꙋ і҆́дѡли, и҆ та́кѡ вни́де въ ѻ҆́нь съ пѣ́сньми благословѧ̀ гдⷭ҇а:	І змилосердився над ними Симон, і не воював з ними, а тільки вигнав їх з міста, й очистив доми, в яких знаходилися ідоли, і так увійшов у місто зі славослів’ями і благословеннями.
48	48
и҆ и҆зве́рже и҆з̾ негѡ̀ всѧ́кꙋю нечистотꙋ̀, и҆ вселѝ въ не́мъ мꙋ́жы, и҆̀же зако́нъ творѧ́тъ, и҆ оу҆твердѝ є҆го̀, и҆ сотворѝ себѣ̀ въ не́мъ ѡ҆бита́нїе.	І викинув з нього все нечисте, й оселив там мужів, які дотримуються закону, й укріпив його, і влаштував у ньому для себе житло.
49	49
Сꙋ́щымъ же ѿ краегра́дїѧ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ возбранѧ́шесѧ и҆сходи́ти и҆ входи́ти во странꙋ̀, и҆ кꙋпова́ти и҆ продава́ти: и҆ взалка́ша ѕѣлѡ̀, и҆ мно́зи ѿ ни́хъ гла́домъ погибо́ша.	Тим же, що були у Єрусалимській фортеці, не дозволяли ні виходити, ні вступати у країну, ні купувати, ні продавати, і вони терпіли сильний голод, і багато хто з них загинув від голоду.
50	50
И҆ возопи́ша къ сі́мѡнꙋ десни́цꙋ прїѧ́ти, и҆ дадѐ и҆̀мъ, и҆ и҆згна̀ и҆̀хъ ѿтꙋ́дꙋ и҆ ѡ҆чи́сти краегра́дїе ѿ ѡ҆скверне́нїй.	Тоді воззвали вони до Симона про мир, і він дав їм його, але вигнав їх звідти й очистив фортецю від оскверніння,
51	51
И҆ вни́де въ нѐ въ два́десѧть тре́тїй де́нь втора́гѡ мцⷭ҇а, лѣ́та сто̀ се́дмьдесѧтъ пе́рвагѡ съ хвале́нїемъ и҆ ва́їѧми, и҆ въ гꙋ́слехъ и҆ кѷмва́лѣхъ и҆ сопѣ́лехъ, и҆ въ пѣ́снехъ и҆ пѣ́нїихъ, ꙗ҆́кѡ сокрꙋши́сѧ вра́гъ ве́лїй ѿ і҆и҃лѧ.	і ввійшов у неї у двадцять третій день другого місяця сто сімдесят першого року зі славослів’ями, пальмовим віттям, з гуслями, кимвалами і цитрами, із псалмами і піснями, бо знищено великого ворога Ізраїля.
52	52
И҆ оу҆ста́ви на всѧ́кое лѣ́то провожда́ти де́нь то́й съ весе́лїемъ, и҆ оу҆твердѝ го́рꙋ свѧти́лища, ꙗ҆́же бли́з̾ краегра́дїѧ, и҆ всели́сѧ тꙋ̀ са́мъ и҆ и҆̀же съ ни́мъ.	І встановив кожного року проводити цей день з веселощами, й укріпив гору храму, яка знаходиться поблизу фортеці, й оселився там сам і ті, що були з ним.
53	53
И҆ ви́дѣ сі́мѡнъ і҆ѡа́нна сы́на своего̀, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ є҆́сть, и҆ поста́ви є҆го̀ вожда̀ си́лъ всѣ́хъ, и҆ всели́сѧ въ газа́рѣхъ.	І побачив Симон, що син його Іоан змужнів, і поставив його начальником над усіма військами, й оселився у Газарі.
Глава́ д҃і	Глава 14

1	1
И҆ въ лѣ́то сто̀ се́дмьдесѧтъ второ́е, собра̀ ца́рь дими́трїй си̑лы своѧ̑ и҆ и҆́де въ миді́ю собра́ти по́мощь себѣ̀, ꙗ҆́кѡ да ра́тꙋетъ проти́вꙋ трѵ́фѡна.	У сто сімдесят другому році цар Димитрій зібрав війська свої і вирушив у Мідію, щоб одержати допомогу собі для війни проти Трифона.
2	2
И҆ слы́ша а҆рса́къ ца́рь пе́рсскїй и҆ ми́дскїй, ꙗ҆́кѡ прїи́де дими́трїй въ предѣ́лы є҆гѡ̀, и҆ посла̀ є҆ди́наго ѿ нача̑лникъ свои́хъ ꙗ҆́ти є҆го̀ жи́ва.	Але Арсак, цар Перський і Мідійський, почувши, що Димитрій прийшов у межі його, послав одного з воєначальників своїх взяти його живого.
3	3
И҆ и҆́де и҆ поразѝ ѡ҆полче́нїе дими́трїево, и҆ ꙗ҆́тъ є҆го̀ и҆ приведѐ є҆го̀ ко а҆рса́кꙋ: и҆ всадѝ є҆го̀ въ темни́цꙋ.	Той вирушив і розбив військо Димитрія, узяв його, і привів до Арсака, який замкнув його у в’язниці.
4	4
И҆ оу҆молча̀ землѧ̀ і҆ꙋ́дина во всѧ̑ дни̑ сі́мѡнѡвы, и҆ взыска̀ блага̑ѧ ꙗ҆зы́кꙋ своемꙋ̀, и҆ оу҆го́дна бы́сть и҆̀мъ вла́сть є҆гѡ̀ и҆ сла́ва є҆гѡ̀ во всѧ̑ дни̑.	І спочивала земля Юдейська в усі дні Симона; він дбав про благо народу свого, і подобалася їм влада і слава його в усі дні.
5	5
И҆ со все́ю сла́вою свое́ю взѧ̀ і҆ѻппі́ю въ приста́нище и҆ сотворѝ вхо́дъ ѻ҆стровѡ́мъ мѡрски́мъ,	І до всієї своєї слави, він узяв ще Іоппію для пристані і відкрив вхід островам морським,
6	6
и҆ распрострѐ предѣ́лы ꙗ҆зы́кꙋ своемꙋ̀, и҆ ѡ҆держа̀ странꙋ̀,	і поширив межі народу свого, й оволодів тією країною.
7	7
и҆ собра̀ плѣне́нїе мно́го, и҆ госпо́дствова над̾ газа̑ры и҆ веѳсꙋ̑ры и҆ краегра́дїемъ, и҆ ѿѧ́тъ нечистѡты̀ ѿ негѡ̀, и҆ не бы́сть противлѧ́ющагѡсѧ є҆мꙋ̀.	Він набрав безліч полонених і володарював над Газарою і Вефсурою і над фортецею, очистив її від осквернення, і не було тих, хто противився йому.
8	8
И҆ кі́йждо дѣ́лаше зе́млю свою̀ съ ми́ромъ, и҆ землѧ̀ даѧ́ше жи̑та своѧ̑, и҆ древеса̀ пѡльска́ѧ пло́дъ сво́й.	Юдеї спокійно обробляли землю свою, і земля давала плоди свої і дерева у полях — плід свій.
9	9
Старѣ̑йшины на сто́гнахъ сѣдѧ́хꙋ и҆ всѝ ѡ҆ благи́хъ бесѣ́довахꙋ, и҆ ю҆́нѡши ѡ҆блача́хꙋсѧ сла́вою и҆ ри́зами ра́тными.	Старці, сидячи на вулицях, усе радилися про користі суспільні, і юнаки одягалися у пишний і військовий одяг.
10	10
Градѡ́мъ даѧ́ше пи́щы и҆ вчинѧ́ше и҆̀хъ въ сосꙋ́ды оу҆твержде́нїѧ, доне́лѣже и҆менова́сѧ и҆́мѧ сла́вы є҆гѡ̀ да́же до кра́ѧ землѝ.	Містам постачав він продовольчі припаси і робив їх місцями укріпленими, так що славне ім’я його вимовлялося до країв землі.
11	11
Сотворѝ ми́ръ на землѝ, и҆ возвесели́сѧ і҆и҃ль весе́лїемъ ве́лїимъ.	Він відновив мир у країні, і радувався Ізраїль великою радістю.
12	12
И҆ сѣ́де кі́йждо под̾ вїногра́домъ свои́мъ и҆ смоко́вницею свое́ю, и҆ не бы́сть оу҆страша́ющагѡ и҆̀хъ.	І сидів кожен під виноградом своїм і під смоковницею своєю, і ніхто не страшив їх.
13	13
И҆ ѡ҆скꙋдѣ̀ ра́тꙋѧй и҆̀хъ на землѝ, и҆ ца́рїе сотро́шасѧ во дни̑ ѡ҆́ны.	І не залишилося нікого на землі, хто воював би проти них, і царі смирилися у ті дні.
14	14
И҆ оу҆крѣпѝ всѣ́хъ смире́нныхъ люді́й свои́хъ: зако́на взыска̀ и҆ ѿѧ́тъ всѧ́ко беззако́нїе и҆ лꙋка́вство,	Він підкріплював усіх бідних у народі своєму, вимагав виконання закону і знищував усякого беззаконника і злодія,
15	15
ст҃а̑ѧ просла́ви и҆ оу҆мно́жи сосꙋ́ды ст҃ы́хъ.	прикрасив святилище і примножив священне начиння.
16	16
И҆ слы́шано бѣ̀ въ ри́мѣ, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре і҆ѡнаѳа́нъ, и҆ да́же до спа́ртїи слы́шасѧ, и҆ ѡ҆скорби́шасѧ ѕѣлѡ̀.	Коли дійшла чутка до Рима і до Спарти, що Іонафан помер, вони дуже засмутилися.
17	17
Є҆гда́ же оу҆слы́шаша, ꙗ҆́кѡ сі́мѡнъ бра́тъ є҆гѡ̀ бы́сть вмѣ́стѡ є҆гѡ̀ а҆рхїере́й и҆ ѡ҆держа̀ всю̀ странꙋ̀ и҆ гра́ды въ не́й,	Коли ж почули, що Симон, брат його, став замість нього первосвящеником і володарює над країною і містами, які знаходяться у ній,
18	18
писа́ша къ немꙋ̀ на дщи́цахъ мѣ́дѧныхъ, є҆́же ѡ҆бнови́ти съ ни́мъ дрꙋ́жбꙋ и҆ споборе́нїе, ꙗ҆̀же сотвори́ша со і҆ꙋ́дою и҆ і҆ѡнаѳа́номъ бра́тїею є҆гѡ̀.	то написали до нього на мідних дошках, щоб відновити з ним дружбу і союз, укладений ними з братами його Іудою та Іонафаном.
19	19
И҆ прочто́шасѧ пред̾ цр҃ковїю во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.	Вони були прочитані в Єрусалимі перед зібранням.
20	20
И҆ се́й ѡ҆́бразъ посла́нїй, и҆̀хже посла́ша спартїа́ты: спартїа́тѡвъ нача̑лницы и҆ гра́дъ сі́мѡнꙋ і҆ере́ю вели́комꙋ и҆ старѣ́йшинамъ, и҆ жерцє́мъ и҆ про́чымъ лю́демъ і҆ꙋдє́йскимъ бра́тїи ра́доватисѧ:	Ось список з листів, присланих спартанцями: «Спартанські начальники і місто — Симону первосвященикові, старійшинам і священикам і всьому народу юдейському, братам нашим — радуватися.
21	21
послы̀, и҆̀же по́слани сꙋ́ть къ лю́демъ на́шымъ, возвѣсти́ша на́мъ ѡ҆ ва́шей сла́вѣ и҆ че́сти, и҆ возвесели́хомсѧ ѡ҆ прихо́дѣ и҆́хъ,	Посли, прислані до народу нашого, розповіли нам про вашу славу і честь, і ми зраділи прибуттю їх
22	22
и҆ списа́хомъ ꙗ҆̀же ѿ ни́хъ речє́на въ совѣ́тѣхъ люді́й си́це: нꙋми́нїй сы́нъ а҆нтїо́ховъ и҆ а҆нтїпа́тръ і҆асѡ́новъ, послы̀ і҆ꙋде́йстїи, прїидо́ста къ на́мъ возновлѧ̑юща съ на́ми дрꙋ́жбꙋ:	і записали сказане ними у народній раді так: Нуминій, син Антиоха, й Антипатр, син Іасона, посли юдейські, прийшли до нас відновити з нами дружбу.
23	23
и҆ оу҆го́дно бы́сть лю́демъ прїѧ́ти мꙋ́жы сла́внѡ и҆ положи́ти восписа́нїе слове́съ и҆́хъ во ѡ҆сѡ́быѧ людскі̑ѧ кни̑ги, да бꙋ́детъ па́мѧть лю́демъ спартїа́тѡвъ: ѡ҆́бразъ же тѣ́хъ писа́хомъ сі́мѡнꙋ а҆рхїере́ю.	Й угодно було народу прийняти цих мужів з пошаною і внести запис слів їхніх у відкриті народні книги, на пам’ять народу спартанському. А список з цього ми написали для первосвященика Симона».
24	24
По си́хъ посла̀ сі́мѡнъ нꙋми́нїа въ ри́мъ, и҆мꙋ́щаго щи́тъ зла́тъ вели́къ вѣ́сомъ мна̑съ ты́сѧща на оу҆ставле́нїе съ ни́ми дрꙋ́жбы.	Після того Симон послав Нуминія у Рим з великим золотим щитом, вагою у тисячу мин, щоб укласти з ними союз.
25	25
Є҆гда́ же оу҆слы́шаша лю́дїе словеса̀ сїѧ̑, рѣ́ша: кꙋ́ю благода́ть воздади́мъ сі́мѡнꙋ и҆ сынѡ́мъ є҆гѡ̀;	Коли почув про це народ, то сказав: яку подяку віддамо ми Симону і синам його?
26	26
оу҆тверди́ бо са́мъ и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀, и҆ побѝ врагѝ і҆и҃лєвы ѿ ни́хъ, и҆ оу҆ста́виша є҆мꙋ̀ свобо́дꙋ.	Бо він твердо стояв і брати його і дім батька його, і відбили ворогів Ізраїля, і здобули йому свободу.
27	27
И҆ написа́ша на дска́хъ мѣ́дѧныхъ и҆ поста́виша на столпѣ̀ въ горѣ̀ сїѡ́нѣ. и҆ се́й є҆́сть ѡ҆́бразъ писа́нїѧ: во ѻ҆смыйна́десѧть де́нь мцⷭ҇а є҆лꙋ́лъ, лѣ́та сто̀ се́дмьдесѧтъ втора́гѡ, и҆ сїѐ тре́тїе лѣ́то при сі́мѡнѣ а҆рхїере́и, въ сараме́ли,	І написали про те на мідних дошках і виставили їх на стовпах на горі Сион. Ось список написаного: «У вісімнадцятий день Елула сто сімдесят другого року, — це був третій рік за первосвященика Симона, —
28	28
въ собра́нїи вели́цѣмъ жерцє́въ и҆ люді́й, и҆ кнѧзе́й ꙗ҆зы́ка и҆ старѣ́йшинъ страны̀ возвѣсти́сѧ на́мъ: поне́же мно́гащи бы́ша бра̑ни въ странѣ̀,	у Сарамелі, у великому зібранні священиків і народу і князів народних і старійшин країни, оголошено нам:
29	29
сі́мѡнъ же сы́нъ маттаѳі́евъ, сы́нъ сынѡ́въ і҆арі́вовыхъ, и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ вда́ша себѐ въ бѣ́дство, и҆ противоста́ша сопоста́тѡмъ ꙗ҆зы́ка своегѡ̀, ꙗ҆́кѡ да стоѧ́тъ ст҃а̑ѧ и҆́хъ и҆ зако́нъ, и҆ сла́вою вели́кою просла́виша лю́ди своѧ̑:	оскільки багато разів бували війни у цій країні, то Симон, син Маттафії, син синів Іарива, і брати його, піддаючи себе небезпеці, протистали ворогам народу свого, щоб зберегти святилище його і закон, і великою славою прославили народ свій.
30	30
и҆ собра̀ і҆ѡнаѳа́нъ лю́ди своѧ̑, и҆ бы́сть и҆̀мъ а҆рхїере́й, и҆ приложи́сѧ къ лю́демъ свои̑мъ:	Іонафан зібрав народ свій і зробився первосвящеником його, але він преставився до народу свого.
31	31
и҆ хотѣ́ша вразѝ и҆́хъ вни́ти въ странꙋ̀ и҆́хъ, є҆́же сокрꙋши́ти странꙋ̀ и҆́хъ и҆ просте́рти рꙋ́кꙋ на ст҃а̑ѧ и҆́хъ,	Коли ж вороги їхні вирішили ввійти у країну їхню, щоб розорити країну їхню і простягти руки на святилище їхнє,
32	32
тогда̀ воста̀ сі́мѡнъ и҆ бра́сѧ за лю́ди своѧ̑, и҆ разда̀ сре́бреникѡвъ мно́гѡ свои̑мъ, и҆ воѡрꙋжѝ мꙋ́жы си̑льныѧ ꙗ҆зы́ка своегѡ̀, и҆ дадѐ и҆̀мъ ѡ҆бро́ки,	тоді повстав Симон і воював за народ свій і витратив багато власних грошей, постачаючи хоробрим мужам народу свого зброю і даючи їм платню.
33	33
и҆ оу҆твердѝ гра́ды і҆ꙋдє́йскїѧ и҆ веѳсꙋ́рꙋ, ꙗ҆́же въ предѣ́лѣхъ і҆ꙋде́йскихъ, и҆дѣ́же бѧ́хꙋ ѻ҆рꙋ̑жїѧ бра́нникѡвъ пре́жде, и҆ поста́ви та́мѡ на стра́жꙋ мꙋ́жы і҆ꙋдє́йскїѧ:	Він укріпив міста Юдеї і Вефсуру на кордонах Юдеї, де колись знаходилася зброя ворогів, і поставив там сторо́жу з юдеїв.
34	34
и҆ і҆ѻппі́ю оу҆твердѝ, ꙗ҆́же на примо́рїи, и҆ газа́рꙋ, ꙗ҆́же въ предѣ́лѣхъ а҆зѡ́та, въ не́йже вразѝ пре́жде ѡ҆бита́хꙋ, и҆ населѝ та́мѡ і҆ꙋдє́и, и҆ є҆ли̑ка потрє́бна бѧ́хꙋ на оу҆правле́нїе си́хъ, положѝ въ ни́хъ:	Також укріпив Іоппію біля моря і Газару на межах Азота, в якій раніше жили вороги, й оселив там юдеїв, забезпечивши ці місця всім, що потрібно було для відновлення їх.
35	35
и҆ ви́дѣша лю́дїе дѣ́йство сі́мѡново и҆ сла́вꙋ, ю҆́же оу҆мы́сли сотвори́ти ꙗ҆зы́кꙋ своемꙋ̀, и҆ поста́виша є҆го̀ въ вожда̀ своего̀ и҆ а҆рхїере́а, зане́же сотворѝ сїѧ̑ всѧ̑, и҆ пра́вдꙋ и҆ вѣ́рꙋ, ю҆́же соблюдѐ ꙗ҆зы́кꙋ своемꙋ̀, и҆ взыска̀ всѧ́кимъ ѡ҆́бразомъ вознестѝ лю́ди своѧ̑:	І бачив народ діяння Симона і славу, яку намагався він здобути народу своєму, і поставив його своїм начальником і первосвящеником за те, що все це зробив він, і за справедливість і вірність, яку він зберігав до племені свого, всіляко намагаючись піднести народ свій.
36	36
и҆ во дни̑ є҆гѡ̀ благоꙋспѣва́ше въ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀, є҆́же и҆з̾ѧ́ти ꙗ҆зы́ки ѿ страны̀ и҆́хъ, и҆ и҆̀же во гра́дѣ даві́довѣ бѣ́хꙋ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆̀же сотвори́ша себѣ̀ краегра́дїе, и҆з̾ негѡ́же и҆схожда́хꙋ и҆ сквернѧ́хꙋ ѡ҆́крестъ ст҃ы́хъ и҆ творѧ́хꙋ ꙗ҆́звꙋ ве́лїю въ чистотѣ̀,	У дні його руками його успішно були вигнані з країни язичники і ті, що займали місто Давидове у Єрусалимі, які, збудувавши собі фортецю, виходили з неї й оскверняли все навколо святилища і багато шкодили святині.
37	37
и҆ населѝ въ не́мъ мꙋ́жы і҆ꙋдє́йски и҆ оу҆твердѝ ко оу҆крѣпле́нїю страны̀ и҆ гра́да и҆ возвы́си стѣ́ны во і҆ерⷭ҇ли́мѣ:	Він оселив у ній юдеїв і укріпив її для безпеки країни і міста і підвищив стіни Єрусалима.
38	38
и҆ ца́рь дими́трїй оу҆ста́ви є҆мꙋ̀ нача́лство жре́чества,	Тому і цар Димитрій затвердив за ним первосвященство,
39	39
по си̑мъ сотворѝ є҆го̀ дрꙋ́га своего̀ и҆ просла́ви є҆го̀ сла́вою вели́кою:	і залічив його до друзів своїх, і вшанував його великою славою.
40	40
слы́ша бо, ꙗ҆́кѡ нарѣче́ни сꙋ́ть і҆ꙋде́є ѿ ри́млѧнъ дрꙋ́зи и҆ спобѡ́рницы и҆ бра́тїѧ, и҆ ꙗ҆́кѡ прїѧ́ша послѡ́въ сі́мѡновыхъ пресла́внѡ:	Бо він почув, що римляни назвали юдеїв друзями і союзниками і братами і з честю прийняли послів Симона,
41	41
и҆ ꙗ҆́кѡ благоволи́ша і҆ꙋде́є и҆ жерцы̀ бы́ти сі́мѡнꙋ вождо́мъ и҆ а҆рхїере́емъ въ вѣ́къ, до́ндеже воста́нетъ прⷪ҇ро́къ вѣ́ренъ:	що юдеї і священики погодилися, щоб Симон був у них начальником і первосвящеником навік, доки постане Пророк вірний,
42	42
и҆ да бꙋ́детъ над̾ ни́ми воево́да, и҆ ꙗ҆́кѡ да радѣ́етъ ѡ҆ ст҃ы́хъ поставлѧ́ти и҆̀хъ над̾ дѣла́ми и҆́хъ и҆ над̾ страно́ю, и҆ над̾ ѻ҆рꙋ́жїемъ и҆ над̾ тверды́нѧми,	щоб він був у них воєначальником і мав піклування про святих і поставляв їх над роботами їхніми і над областю, і над зброєю, і над фортецями,
43	43
и҆ ꙗ҆́кѡ да радѣ́етъ ѡ҆ ст҃ы́хъ, и҆ да слꙋ́шаютъ є҆гѡ̀всѝ, и҆ да пи́шꙋтсѧ на и҆́мѧ є҆гѡ̀ всѧ̑ писа̑нїѧ во странѣ̀,и҆ да ѡ҆блачи́тсѧ въ порфѵ́рꙋ и҆ златꙋ́ю ри́зꙋ,	щоб мав піклування про святилище, і всі слухалися його, щоб усі договори у країні писалися на його ім’я, і щоб він одягався у порфиру і носив золоті прикраси.
44	44
и҆ не лѣ́ть бꙋ́детъ ни комꙋ́же ѿ люді́й и҆ ѿ жрє́цъ ѿврещѝ что̀ ѿ си́хъ и҆ вопрекѝ глаго́лати ѿ негѡ̀ речє́нымъ, и҆лѝ совокꙋпи́ти со́нмъ во странѣ̀ без̾ негѡ̀ и҆ ѡ҆блещи́сѧ въ порфѵ́рꙋ и҆ носи́ти гри́внꙋ зла́тꙋ:	І нікому з народу і священиків нехай не буде дозволено відмінити що-небудь з цього або суперечити словам його, або без нього скликати зібрання у країні й одягатися у порфиру і носити золоту пряжку.
45	45
а҆ и҆́же а҆́ще сотвори́тъ кромѣ̀ си́хъ, и҆лѝ ѿве́ржетъ что̀ си́хъ, пови́ненъ бꙋ́детъ.	А хто зробить що-небудь проти цього, або відмінить щось із цього, буде винен».
46	46
И҆ оу҆го́дно бы́сть всѣ̑мъ лю́демъ оу҆ста́вити сі́мѡнꙋ и҆ сотвори́ти по словесє́мъ си̑мъ.	І погодився весь народ підкоритися Симону і чинити за словами цими.
47	47
И҆ прїѧ̀ сі́мѡнъ, и҆ благоволѝ а҆рхїере́йствовати, и҆ бы́ти воево́дою и҆ нача́лникомъ ꙗ҆зы́ка і҆ꙋде́йска и҆ жерце́мъ, и҆ нача́лствовати над̾ всѣ́ми.	Симон прийняв і погодився бути первосвящеником і воєначальником і правителем юдеїв та священиків і бути начальником над усіма.
48	48
И҆ писа́нїе сїѐ рѣ́ша водрꙋзи́ти во дщи́цахъ мѣ́дѧныхъ и҆ поста́вити и҆̀хъ въ притво́рѣ ст҃ы́хъ, въ мѣ́стѣ сла́внѣ,	І вирішили викарбувати запис цей на мідних дошках і поставити їх в огорожі храму на видному місці,
49	49
списа́нїе же си́хъ положи́ти въ газофѷла́кїи, ꙗ҆́кѡ да и҆́мать сі́мѡнъ и҆ сы́нове є҆гѡ̀.	а списки з них покласти у скарбниці, щоб мав їх Симон і сини його.
Глава́ є҃і	Глава 15

1	1
И҆ посла̀ ца́рь а҆нтїо́хъ сы́нъ дими́трїа царѧ̀ посла̑нїѧ ѿ ѻ҆стровѡ́въ морски́хъ сі́мѡнꙋ а҆рхїере́ю и҆ нача́лникꙋ ꙗ҆зы́ка і҆ꙋде́йска и҆ всемꙋ̀ ꙗ҆зы́кꙋ.	І надіслав Антиох, син царя Димитрія, листи з островів морських до Симона, великого священика і правителя народу юдейського, і до всього народу.
2	2
И҆ бѧ́хꙋ содержа́ще ѡ҆́бразъ се́й: ца́рь а҆нтїо́хъ сі́мѡнꙋ жерцꙋ̀ вели́комꙋ и҆ ꙗ҆зы́ка нача́лникꙋ и҆ ꙗ҆зы́кꙋ і҆ꙋде́йскомꙋ ра́доватисѧ:	Вони були такого змісту: «Цар Антиох Симону, первосвященику і правителю народу, і народу юдейському — радуватися.
3	3
поне́же мꙋ́жїе гꙋби́телє ѡ҆держа́ша ца̑рствїѧ ѻ҆тє́цъ на́шихъ, хощꙋ́ же снабдѣ́ти ца́рство, да оу҆стро́ю є҆̀ ꙗ҆́коже бѣ̀ пре́жде, и҆ ѿ стра́нъ собра́хъ мно́жество си́лъ и҆ сотвори́хъ корабли̑ вѡ́инскїѧ,	Оскільки люди зловредні оволоділи царством батьків наших, то я хочу повернути царство, щоб відновити його, як воно було раніше. Я набрав численне військо і приготував військові кораблі;
4	4
хощꙋ́ же и҆зы́ти во странꙋ̀, да ѿмщꙋ̀ растли́вшымъ странꙋ̀ на́шꙋ и҆ ѡ҆пꙋстоши́вшымъ гра́ды мнѡ́ги въ ца́рствїи (мое́мъ),	і хочу пройти по області, щоб покарати тих, які спустошили область нашу і розорили багато міст у царстві.
5	5
нн҃ѣ оу҆̀бо оу҆твержда́ю тебѣ̀ всѧ̑ ѡ҆ставлє́нїѧ да́ней, ꙗ҆̀же ѡ҆ста́виша тебѣ̀ бы́вшїи пре́жде менє̀ ца́рїе, и҆ є҆ли̑ки и҆́ны да́ры ѡ҆ста́виша тебѣ̀,	Залишаю тепер за тобою всі данини, які уступали тобі царі, що були раніше за мене, й інші дари, які вони уступали тобі;
6	6
и҆ попꙋсти́хъ тебѣ̀ твори́ти кова́нїе ѡ҆со́быхъ пѣ́нѧзей во странѣ̀ твое́й,	дозволяю тобі карбувати свою монету у країні твоїй.
7	7
і҆ерⷭ҇ли́мꙋ же и҆ ст҃ы́немъ бы́ти свобѡ́днымъ: и҆ всѧ̑ ѻ҆рꙋ̑жїѧ, є҆ли̑ка оу҆гото́валъ є҆сѝ, и҆ тверды̑ни, и҆̀хже созда́лъ є҆сѝ, и҆̀хже держи́ши, да бꙋ́дꙋтъ тебѣ̀:	Єрусалим і святилище нехай будуть вільні; і всю зброю, яку ти заготував, і фортеці, побудовані тобою, якими ти володієш, нехай залишаються у тебе.
8	8
и҆ ве́сь до́лгъ царе́въ, и҆ ꙗ҆̀же подоба́ютъ царе́ви, ѿнн҃ѣ и҆ во всѐ вре́мѧ да ѡ҆ста́вѧтсѧ тебѣ̀:	І всякий борг царський і майбутні царські борги відтепер і назавжди нехай будуть відпущені тобі.
9	9
є҆гда́ же ѡ҆держи́мъ ца́рство на́ше, просла́вимъ тебѐ и҆ лю́ди твоѧ̑ и҆ свѧти́лище сла́вою вели́кою, ꙗ҆́кѡ да ꙗ҆вле́нна бꙋ́детъ сла́ва ва́ша по все́й землѝ.	Коли ж ми оволодіємо царством нашим, тоді вшануємо тебе і народ твій і храм великою честю, щоб слава ваша стала відома по всій землі».
10	10
Лѣ́та сто̀ се́дмьдесѧтъ четве́ртагѡ и҆зы́де а҆нтїо́хъ въ зе́млю ѻ҆тє́цъ свои́хъ, и҆ собра́шасѧ къ немꙋ̀ всѝ вѡ́и, ꙗ҆́кѡ ма̑лымъ бы́ти ѡ҆ста́вшымъ со трѵ́фѡномъ.	У сто сімдесят четвертому році вступив Антиох у землю батьків своїх, і зібралися до нього всі війська, так що тих, які залишилися з Трифоном, було небагато.
11	11
И҆ гна́ше є҆го̀ а҆нтїо́хъ ца́рь, и҆ прїи́де бѣжа́щь въ дѡ́рꙋ, ꙗ҆́же при мо́ри:	І переслідував його цар Антиох, і він утік у Дору, яка біля моря;
12	12
вѣ́дѧше бо, ꙗ҆́кѡ собра́шасѧ ѕла̑ѧ на́нь и҆ ѡ҆ста́виша є҆го̀ во́ини.	бо він побачив, що звалилися на нього біди і залишили його війська.
13	13
И҆ ѡ҆полчи́сѧ а҆нтїо́хъ на дѡ́рꙋ, и҆ съ ни́мъ двана́десѧть те́мъ мꙋже́й бра́нныхъ и҆ ѻ҆́смь ты́сѧщъ ко́нникѡвъ:	І прийшов Антиох до Дори і з ним сто двадцять тисяч воїнів і вісім тисяч кінноти
14	14
и҆ ѡ҆бстꙋпѝ гра́дъ, и҆ корабли̑ ѿ мо́рѧ прїидо́ша, и҆ ѡ҆скорблѧ́ше гра́дъ ѿ землѝ и҆ мо́рѧ, и҆ не ѡ҆ста́ви ни є҆ди́наго и҆зы́ти и҆ вни́ти.	й оточив місто, а кораблі підійшли з моря, і тіснив він місто із суші і моря, і не давав нікому ні вийти, ні ввійти.
15	15
Прїи́де же нꙋми́нїй и҆ и҆̀же съ ни́мъ ѿ ри́ма, и҆мꙋ́ще посла́нїе царє́мъ и҆ страна́мъ, въ ни́хже напи̑сана сїѧ̑:	Тоді прийшов з Рима Нуминій і ті, що супроводжували його, з листами до царів і країн, в яких було написане таке:
16	16
леѵкі́й ѵ҆па́тъ ри́мскїй птоломе́ю царю̀ ра́доватисѧ:	«Левкій, консул Римський, царю Птоломею — радуватися.
17	17
послы̀ і҆ꙋде́йстїи прїидо́ша къ на́мъ дрꙋ́зи на́ши и҆ спобѡ́рницы, ѡ҆бновлѧ́юще пре́жнюю дрꙋ́жбꙋ и҆ споборе́нїе, по́слани ѿ сі́мѡна а҆рхїере́а и҆ люді́й і҆ꙋде́йскихъ,	Прийшли до нас юдейські посли, друзі наші і союзники, послані від первосвященика Симона і народу юдейського, відновити давню дружбу і союз,
18	18
принесо́ша же и҆ щи́тъ златы́й мна̑съ ты́сѧщи:	і принесли золотий щит у тисячу мин.
19	19
оу҆го́дно оу҆̀бо бы́сть на́мъ писа́ти ко царє́мъ и҆ страна́мъ, да не нано́сѧтъ и҆̀мъ ѕѡ́лъ и҆ да не ра́тꙋютъ и҆̀хъ, ни градѡ́въ и҆́хъ, ни страны̀ и҆́хъ, и҆ да не спобора́ютъ ра́тꙋющымъ проти́вꙋ и҆́хъ:	Отже, ми захотіли написати царям і країнам, щоб вони не чинили їм зла, і не воювали проти них і міст їхніх і країни їхньої, і не допомагали тим, хто воює проти них.
20	20
и҆ и҆зво́лисѧ на́мъ прїѧ́ти ѿ ни́хъ щи́тъ:	Ми розсудили прийняти від них щит.
21	21
а҆́ще оу҆̀бо нѣ́цыи гꙋби́телє пребѣжа́ша ѿ страны̀ и҆́хъ къ ва́мъ, преда́йте и҆̀хъ сі́мѡнꙋ а҆рхїере́ю, да ѿмсти́тъ и҆̀мъ по зако́нꙋ своемꙋ̀.	Отже, якщо які зловредні люди втекли до вас із країни їхньої, видайте їх первосвященику Симону, щоб він покарав їх за законом їхнім».
22	22
Та̑ѧжде написа̀ дими́трїю царю̀ и҆ а҆тта́лꙋ, и҆ а҆рїара́ѳꙋ и҆ а҆рса́кꙋ,	Те саме написав він царю Димитрію й Атталу, Аріарафі й Арсаку,
23	23
и҆ во всѧ̑ страны̑, и҆ самѱа́кꙋ и҆ спартїа́тѡмъ, и҆ въ ди́лонъ и҆ въ мѵ́ндонъ, и҆ въ сѷкїѡ́нъ и҆ въ карі́ю, и҆ въ са́монъ и҆ въ памфѷлі́ю, и҆ въ лѷкі́ю и҆ въ а҆лїкарна́съ, и҆ въ ро́дъ и҆ въ фасилі́дꙋ, и҆ въ кѡ́ю и҆ въ сїди́нꙋ, и҆ въ а҆ра́дъ и҆ въ гортѵ́нꙋ, и҆ въ кні́дъ и҆ въ кѵ́пръ и҆ въ кѷрині́ю.	і в усі області, і Сампсамі і спартанцям, і в Делос, і в Минд, і в Сикіон, і в Карію, і в Самос, і в Памфілію, і в Ликію, і в Галикарнасс, і в Родос, і у Фасиліду, і в Кос, і в Сиду, і в Арад, і в Гортину, і в Книду, і в Кіпр, і в Киринію.
24	24
Списа́нїе же и҆́хъ написа́ша сі́мѡнꙋ а҆рхїере́ю.	Список з цих листів написали Симону первосвященику.
25	25
А҆нтїо́хъ же ца́рь ѡ҆полчи́сѧ на дѡ́рꙋ втори́цею, наводѧ̀ вы́нꙋ на ню̀ рꙋ́ки и҆ миха̑ны творѧ̀, и҆ заключѝ трѵ́фѡна є҆́же не входи́ти нижѐ и҆сходи́ти.	Цар же Антиох обложив Дору вдруге, нападаючи на неї з усіх боків і будуючи машини, і закрив Трифона так, що неможливо було йому ні ввійти, ні вийти.
26	26
И҆ посла̀ є҆мꙋ̀ сі́мѡнъ двѣ̀ ты́сѧщы мꙋже́й и҆збра́нныхъ въ по́мощь є҆мꙋ̀ и҆ сребро̀ и҆ зла́то и҆ сосꙋ́ды мнѡ́ги.	І послав до нього Симон дві тисячі обраних мужів на допомогу йому, і срібло і золото, і достатньо запасів;
27	27
И҆ не восхотѣ̀ и҆̀хъ прїѧ́ти, но ѿве́рже всѧ̑, є҆ли̑ка завѣща̀ є҆мꙋ̀ пре́жде, и҆ ѿчꙋжди́сѧ ѿ негѡ̀.	але він не захотів прийняти це і відкинув усе, в чому раніше домовився з ним, і відчужився від нього.
28	28
И҆ посла̀ къ немꙋ̀ а҆ѳинові́а є҆ди́наго ѿ дрꙋгѡ́въ свои́хъ, да побесѣ́дꙋетъ съ ни́мъ, глаго́лѧ: вы̀ держитѐ і҆ѻппі́ю и҆ газа́рꙋ и҆ краегра́дїе є҆́же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, гра́ды ца́рства моегѡ̀,	І послав до нього Афиновія, одного з друзів своїх, щоб переговорити з ним і сказати: «Ви володієте Іоппією і Газарою і фортецею Єрусалимською — містами царства мого;
29	29
предѣ́лы и҆́хъ ѡ҆пꙋстоши́сте, и҆ сотвори́сте ꙗ҆́звꙋ вели́кꙋ на землѝ, и҆ госпо́дствовасте мѣста́ми мно́гими въ ца́рствїи мое́мъ:	ви спустошили межі їх і зробили велике ураження на землі, й оволоділи багатьма місцями у царстві моєму.
30	30
нн҃ѣ оу҆̀бо ѿдади́те гра́ды, и҆̀хже взѧ́сте, и҆ да̑ни мѣ́стъ, и҆́миже ѡ҆госпо́дствовасте внѣ̀ предѣ́лѡвъ і҆ꙋде́йскихъ:	Отже, віддайте тепер міста, які ви взяли, і данину з тих місць, якими ви володієте поза межами юдейськими.
31	31
а҆́ще же нѝ, дади́те мѣ́стѡ си́хъ пѧ́ть сѡ́тъ тала́нтѡвъ сребра̀, и҆ за ѡ҆пꙋстоше́нїе, и҆́мже ѡ҆пꙋстоши́сте, и҆ за да̑ни градѡ́въ дрꙋгі̑ѧ пѧ́ть сѡ́тъ тала́нтѡвъ: а҆́ще же нѝ, прише́дше пора́тꙋемъ ва́съ.	Якщо ж не так, то дайте за них п’ятсот талантів срібла, і за спустошення, яке вчинили, і за данину з міст інші п’ятсот талантів; а якщо не дасте, то ми прийдемо і будемо воювати з вами».
32	32
И҆ прїи́де а҆ѳинові́й дрꙋ́гъ ца́рскїй во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ ви́дѣ сла́вꙋ сі́мѡновꙋ, и҆ сокро́вище зла́та и҆ сребра̀, и҆ оу҆строе́нїе дово́лно, и҆ оу҆жасе́сѧ, и҆ возвѣстѝ є҆мꙋ̀ словеса̀ ца̑рска.	І прийшов Афиновій, друг царя, у Єрусалим, і коли побачив славу Симона і скарбницю з золотим і срібним начинням і навколишню красу, то здивувався й оголосив йому слова царя.
33	33
И҆ ѿвѣща́въ сі́мѡнъ, речѐ є҆мꙋ̀: нижѐ чꙋждꙋ́ю зе́млю прїѧ́хомъ, нижѐ чꙋжда̑ѧ ѡ҆держа́хомъ, но наслѣ́дїе ѻ҆тє́цъ на́шихъ, ѿ вра̑гъ же на́шихъ въ нѣ́кое вре́мѧ непра́веднѡ оу҆держа́сѧ:	Симон сказав йому у відповідь: ми ні чужої землі не брали, ні володарювали над чужим, але володіємо спадщиною батьків наших, яку вороги наші одного разу неправедно привласнили собі.
34	34
мы́ же вре́мѧ и҆мꙋ́ще воспрїѧ́хомъ наслѣ́дїе ѻ҆тє́цъ на́шихъ:	Ми ж, вибравши час, знову повернули собі спадщину батьків наших.
35	35
ѡ҆ і҆ѻппі́и же и҆ газа́рѣхъ, и҆̀хже про́сиши, сі́и творѧ́хꙋ въ лю́дехъ ꙗ҆́звꙋ ве́лїю въ странѣ̀ на́шей, ѿ си́хъ дади́мъ тала̑нтъ сто̀. И҆ не ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ а҆ѳинові́й словесѐ.	Що стосується Іоппії та Газари, яких ти вимагаєш, то вони самі заподіяли багато зла народу у країні нашій; за них ми дамо сто талантів. На це Афиновій нічого не відповів;
36	36
Возврати́сѧ же съ ꙗ҆́ростїю ко царю̀ и҆ возвѣстѝ є҆мꙋ̀ словеса̀ сїѧ̑ и҆ сла́вꙋ сі́мѡновꙋ и҆ всѧ̑ є҆ли̑ка ви́дѣ. И҆ прогнѣ́васѧ ца́рь гнѣ́вомъ ве́лїимъ.	але, з досадою повернувшись до царя, розповів йому ці слова і про славу Симона, і про все, що бачив, і цар сильно розгнівався.
37	37
Трѵ́фѡнъ же всѣ́дъ къ кора́бль, ѿбѣжѐ во ѻ҆рѳѡсїа́дꙋ.	Трифон же, сівши на корабель, утік в Орфосіаду.
38	38
И҆ поста́ви ца́рь кендеве́а воево́дою примо́рскимъ и҆ си̑лы пѣхѡ́тныѧ и҆ кѡ́нныѧ дадѐ є҆мꙋ̀.	Тоді цар, зробивши воєначальником приморської країни Кендевея, доручив йому піші і кінні війська
39	39
И҆ повелѣ̀ є҆мꙋ̀ ѡ҆полчи́тисѧ проти́вꙋ лица̀ і҆ꙋде́йска, и҆ заповѣ́да є҆мꙋ̀ созда́ти кедрѡ́нъ и҆ оу҆тверди́ти врата̀, и҆ да ра́тꙋетъ лю́ди. Ца́рь же гонѧ́ше трѵ́фѡна.	і наказав йому йти війною проти Юдеї, наказав йому також побудувати Кедрон і укріпити ворота, і як воювати з народом; сам же цар погнався за Трифоном.
40	40
И҆ прїи́де кендеве́й во і҆амні́ю и҆ нача̀ раздража́ти лю́ди и҆ входи́ти во і҆ꙋде́ю и҆ плѣни́ти лю́ди и҆ оу҆бива́ти: и҆ созда̀ кедрѡ́нъ	І прийшов Кендевей в Іамнію, і почав викликати на битву народ і вдиратися в Юдею і брати народ у полон і вбивати;
41	41
и҆ поста́ви та́мѡ ко́нники и҆ си̑лы, ꙗ҆́кѡ да и҆сходѧ́ще прохо́дѧтъ пꙋти̑ і҆ꙋдє́йскїѧ, ꙗ҆́коже повелѣ̀ є҆мꙋ̀ ца́рь.	і побудував Кедрон, і розташував там кінноту і військо, щоб вони, виходячи звідти, обходили дороги Юдеї, як наказав йому цар.
Глава́ ѕ҃і	Глава 16

1	1
И҆ взы́де і҆ѡа́ннъ ѿ газа́рѡвъ и҆ возвѣстѝ сі́мѡнꙋ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀, ꙗ҆̀же сотворѝ кендеве́й.	І повернувся Іоан із Газари і розповів Симону, батькові своєму, про те, що робив Кендевей.
2	2
И҆ призва̀ сі́мѡнъ два̀ сы́ны своѧ̑ старѣ́йшыѧ і҆ꙋ́дꙋ и҆ і҆ѡа́нна и҆ речѐ и҆́ма: а҆́зъ и҆ бра́тїѧ моѧ̑ и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ побора́хомъ врагѝ і҆и҃лєвы ѿ ю҆́ности да́же и҆ до сегѡ̀ днѐ, и҆ благопоспѣ́шествовасѧ въ рꙋка́хъ на́шихъ и҆зба́вити і҆и҃лѧ мно́гащи:	Тоді Симон покликав двох старших синів своїх, Іуду й Іоана, і сказав їм: я і брати мої і дім батька мого воювали проти ворогів Ізраїля від юности до сьогодні і багато разів успішно рятували руками нашими Ізраїля.
3	3
нн҃ѣ же состарѣ́хсѧ и҆ вы̀ млⷭ҇тїю (бг҃а) дово́лни є҆стѐ въ лѣ́тѣхъ: бꙋ́дите вмѣ́стѡ менє̀ и҆ бра́та моегѡ̀, и҆ и҆зше́дше побо́рствꙋйте за ꙗ҆зы́къ на́шъ, по́мощь же съ нб҃сѐ съ ва́ма да бꙋ́детъ.	Але ось, я постарів, а ви з милости Божої перебуваєте у літах зрілих: заступіть місце моє і брата мого, йдіть і воюйте за народ наш, і нехай буде з вами допомога небесна.
4	4
И҆ и҆збра̀ ѿ страны̀ два́десѧть ты́сѧщъ мꙋже́й вое́нныхъ и҆ ко́нникѡвъ, и҆ и҆до́ша на кендеве́а и҆ ѡ҆бнощева́ша въ мѡди́нѣ.	І обрав із країни двадцять тисяч воїнів і вершників, і пішли вони проти Кендевея, і ночували у Модині.
5	5
И҆ воста́вше заꙋ́тра и҆до́ша на по́ле, и҆ сѐ, си́ла ве́лїѧ во срѣ́тенїе и҆̀мъ, пѣ́шаѧ и҆ ко́ннаѧ, и҆ бѣ̀ пото́къ средѣ̀ и҆́хъ.	Вставши ж уранці, вийшли на рівнину, і ось численне військо назустріч їм, піші і кінні, і між ними був потік.
6	6
И҆ ѡ҆полчи́сѧ проти́вꙋ лица̀ и҆́хъ са́мъ и҆ лю́дїе є҆гѡ̀: и҆ ви́дѣ лю́ди боѧ́щыѧсѧ прейтѝ пото́къ и҆ пре́йде пе́рвый, и҆ ви́дѣша є҆го̀ мꙋ́жїе и҆ преидо́ша в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀.	І рушив проти них сам і народ його, і бачачи, що народ боїться переходити потік, він перейшов перший, і побачили це воїни, і перейшли за ним.
7	7
И҆ раздѣлѝ люді́й и҆ ко́нникѡвъ посредѣ̀ пѣ́шихъ: кѡ́нницы же врагѡ́въ мно́зи ѕѣлѡ̀.	І розділив він народ, поставивши кінних серед піших; кіннота ж ворогів була дуже численна.
8	8
И҆ вострꙋби́ша трꙋба́ми, и҆ побѣжде́нъ бы́сть кендеве́й и҆ по́лкъ є҆гѡ̀, и҆ падо́ша ѿ ни́хъ ꙗ҆́звени мно́зи: про́чїи же бѣго́ша въ тверды́ню.	І засурмили священними трубами; і Кендевей кинувся навтіки і військо його, й упало у них багато поранених, інші ж утекли у фортецю.
9	9
Тогда̀ оу҆ѧ́звенъ бы́сть і҆ꙋ́да бра́тъ і҆ѡа́нновъ: і҆ѡа́ннъ же гна̀ и҆̀хъ, до́ндеже прїи́де въ кедрѡ́нъ, є҆го́же созда̀.	Тоді був поранений Іуда, брат Іоана; але Іоан переслідував їх, доки не прийшов у Кедрон, який він побудував.
10	10
И҆ побѣго́ша да́же до столпѡ́въ сꙋ́щихъ на се́лѣхъ а҆зѡ́тскихъ, и҆ зажжѐ є҆го̀ ѻ҆гне́мъ, и҆ падо́ша ѿ ни́хъ двѣ̀ ты́сѧщы мꙋже́й: и҆ возврати́сѧ въ зе́млю і҆ꙋ́динꙋ въ ми́рѣ.	І втекли вони у вежі, що знаходилися в області Азота, але він спалив його вогнем, і загинуло їх до двох тисяч мужів; і повернувся він з миром у землю Юдейську.
11	11
И҆ птоломе́й сы́нъ а҆вꙋ́вовъ поста́вленъ бы́сть воево́дою въ по́ли і҆ерїхѡ́на и҆ и҆мѧ́ше сребра̀ и҆ зла̑та мно́гѡ:	Птоломей же, син Авува, був поставлений воєначальником на рівнині Єрихонській, і мав багато срібла і золота;
12	12
бѣ́ бо зѧ́ть а҆рхїере́овъ.	бо він був зятем первосвященика.
13	13
И҆ вознесе́сѧ се́рдце є҆гѡ̀, и҆ восхотѣ̀ ѡ҆держа́ти странꙋ̀, и҆ помышлѧ́ше ле́стнѡ на сі́мѡна и҆ сынѡ́въ є҆гѡ̀, погꙋби́ти и҆̀хъ.	І загордилося серце його, і захотів він оволодіти країною, і чинив підступні задуми проти Симона і синів його, щоб погубити їх.
14	14
Сі́мѡнъ же прохожда́ше гра́ды, ꙗ҆̀же во странѣ̀ і҆ꙋде́йстѣй, попече́нїе и҆мѣ́ѧ ѡ҆ прилѣжа́нїи и҆́хъ, и҆ сни́де во і҆ерїхѡ́нъ са́мъ и҆ маттаѳі́а, и҆ і҆ꙋ́да и҆ сы́нове є҆гѡ̀, лѣ́та сто̀ се́дмьдесѧтъ седма́гѡ мцⷭ҇а первагѡна́десѧть, се́й є҆́сть мцⷭ҇ъ сава́тъ.	Тим часом Симон, відвідуючи міста країни і піклуючись про потреби їх, прийшов у Єрихон, сам і Маттафія й Іуда, сини його, у сто сімдесят сьомому році в одинадцятому місяці, — це місяць Сават.
15	15
И҆ прїѧ̀ и҆̀хъ сы́нъ а҆вꙋ́вовъ въ тверды́ню, нарица́емꙋю дѡ́къ, съ ле́стїю, ю҆́же созда̀, и҆ сотворѝ и҆̀мъ пи́ръ вели́къ, и҆ сокры̀ та́мѡ мꙋ́жы.	І з підступністю прийняв їх гостинно син Авувів у невеликій фортеці, називаній Док, ним побудованій, і зробив для них великий бенкет, і сховав там людей.
16	16
И҆ є҆гда̀ оу҆пи́сѧ сі́мѡнъ и҆ сы́нове є҆гѡ̀, воста̀ птоломе́й и҆ и҆̀же съ ни́мъ, и҆ взѧ́ша ѻ҆рꙋ̑жїѧ своѧ̑, и҆ внидо́ша къ сі́мѡнꙋ на пи́ръ, и҆ оу҆би́ша є҆го̀ и҆ два̀ сы̑на є҆гѡ̀ и҆ нѣ́кїихъ ѿ ѻ҆́трѡкъ є҆гѡ̀.	І коли сп’яніли Симон і сини його, тоді встав Птоломей і ті, що були при ньому, взяли зброю свою і ввійшли до Симона під час бенкету, й убили його і двох синів його і деяких зі служителів його.
17	17
И҆ сотворѝ пре́лесть вели́кꙋ во і҆и҃ли и҆ воздадѐ ѕла̑ѧ за блага̑ѧ.	Так учинив він велике віроломство і відплатив за добро злом.
18	18
И҆ писа̀ сїѧ̑ птоломе́й и҆ посла̀ ко царю̀, да по́слетъ є҆мꙋ̀ во́євъ въ по́мощь, и҆ преда́стъ є҆мꙋ̀ странꙋ̀ и҆́хъ и҆ гра́ды.	Птоломей написав про це і послав до царя, щоб послав йому військо на допомогу, і він віддасть йому країну їх і міста.
19	19
И҆ посла̀ и҆ны̑ѧ въ газа́рꙋ погꙋби́ти і҆ѡа́нна, и҆ ты́сѧщникѡмъ посла̀ посла̑нїѧ, да прїи́дꙋтъ къ немꙋ̀, да да́стъ и҆̀мъ сребро̀ и҆ зла́то и҆ да́ры.	І деяких послав у Газару убити Іоана, а тисячоначальникам послав листи, щоб вони прийшли до нього, і він дасть їм срібла і золота і подарунки;
20	20
И҆ и҆ны̑ѧ посла̀ ѡ҆б̾ѧ́ти і҆ерⷭ҇ли́ма и҆ го́рꙋ свѧти́лища.	а інших послав заволодіти Єрусалимом і горою храму.
21	21
И҆ предте́къ нѣ́кїй возвѣстѝ і҆ѡа́ннꙋ въ газа́рѣ, ꙗ҆́кѡ поги́бе ѻ҆те́цъ є҆гѡ̀ и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀, и҆ ꙗ҆́кѡ посла̀ и҆ тебѐ оу҆би́ти. И҆ слы́шавъ оу҆жасе́сѧ ѕѣлѡ̀.	Але хтось, прибігши до Іоана у Газару, сповістив йому, що батько його і брати умертвлені і що Птоломей послав убити і його.
22	22
И҆ ꙗ҆́тъ мꙋ́жы, и҆̀же прїидо́ша погꙋби́ти є҆го̀, и҆ оу҆бѝ и҆̀хъ: позна́ бо ꙗ҆́кѡ и҆́щꙋтъ є҆го̀ оу҆би́ти.	Почувши про це, Іоан дуже засмутився і, схопивши чоловіків, які прийшли погубити його, убив їх, бо довідався, що вони шукали погубити його.
23	23
И҆ прѡ́чаѧ слове́съ і҆ѡа́нновыхъ и҆ бра́ней є҆гѡ̀ и҆ благи́хъ мꙋ́жествъ є҆гѡ̀, и҆́миже благомꙋ́жествова, и҆ созида́нїѧ стѣ́нъ, и҆̀хже созда̀, и҆ дѣѧ́нїй є҆гѡ̀,	Інші ж діла Іоана і вíйни його і мужні подвиги його, славно звершені, і спорудження стін, ним побудованих, та інші діяння його,
24	24
сѐ, сїѧ̑ пи̑сана сꙋ́ть въ кни́зѣ дні́й а҆рхїере́йства є҆гѡ̀, ѿне́лѣже бы́сть а҆рхїере́й по ѻ҆тцѣ̀ свое́мъ.	ось, вони описані у книзі днів первосвященства його, з того часу, як став він первосвящеником після батька свого.

← Є҆сѳи́рь

Маккаве́йскаѧ 2-ѧ* →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт