|
А҆ввакꙋ́мъ
|
Книга пророка Аввакума
|
|
Глава́ а҃
|
Глава 1
|
|
1
|
1
|
|
Видѣ́нїе, є҆́же ви́дѣ а҆ввакꙋ́мъ прⷪ҇ро́къ.
|
Пророче видіння, яке бачив пророк Аввакум.
|
|
2
|
2
|
|
Доко́лѣ, гдⷭ҇и, воззовꙋ̀, и҆ не оу҆слы́шиши; возопїю̀ къ тебѣ̀ ѡ҆би́димь, и҆ не и҆зба́виши;
|
Доки, Господи, я буду взивати, і Ти не чуєш, буду волати до Тебе про насильство, і Ти не спасаєш?
|
|
3
|
3
|
|
Вскꙋ́ю мнѣ̀ показа́лъ є҆сѝ трꙋды̀ и҆ бѡлѣ́зни, смотри́ти стра́сть и҆ нече́стїе; проти́вꙋ мнѣ̀ бы́сть сꙋ́дъ, и҆ сꙋдїѧ̀ взе́млетъ.
|
Для чого даєш мені бачити злодійство і дивитися на біди? Грабіжництво і насильство переді мною, і постає ворожнеча і піднімається розбрат.
|
|
4
|
4
|
|
Сегѡ̀ ра́ди разори́сѧ зако́нъ, и҆ не произво́дитсѧ въ соверше́нїе сꙋ́дъ: ꙗ҆́кѡ нечести́вый преѡби́дитъ првⷣнаго, сегѡ̀ ра́ди и҆зы́детъ сꙋ́дъ развраще́нъ.
|
Від цього закон утратив силу, і суду правильного немає: оскільки нечестивий долає праведного, то і суд відбувається спотворений.
|
|
5
|
5
|
|
Ви́дите, презо́рливїи, и҆ смотри́те, и҆ чꙋди́тесѧ чꙋдесє́мъ и҆ и҆зче́зните: поне́же дѣ́ло а҆́зъ дѣ́лаю во дне́хъ ва́шихъ, є҆мꙋ́же не и҆́мате вѣ́ровати, а҆́ще кто̀ и҆сповѣ́сть ва́мъ.
|
Подивіться між народами й уважно вглядіться, і ви дуже здивуєтеся; бо Я зроблю у дні ваші таке діло, якому ви не повірили б, якби вам розповідали.
|
|
6
|
6
|
|
Занѐ, сѐ, а҆́зъ возставлѧ́ю халдє́и, ꙗ҆зы́къ го́рькїй и҆ бо́рзый, ходѧ́щїй по широта́мъ землѝ, є҆́же наслѣ́дити селє́нїѧ не своѧ̑:
|
Бо ось, Я підніму халдеїв, народ жорстокий і неприборканий, який ходить по широтах землі, щоб заволодіти селищами, які не належать йому.
|
|
7
|
7
|
|
стра́шенъ и҆ ꙗ҆вле́нъ є҆́сть, ѿ негѡ̀ сꙋ́дъ є҆гѡ̀ бꙋ́детъ, и҆ взѧ́тїе є҆гѡ̀ ѿ негѡ̀ и҆зы́детъ:
|
Страшний і грізний він; від нього самого походить суд його і влада його.
|
|
8
|
8
|
|
и҆ и҆зско́чатъ па́че ры́сей ко́ни є҆гѡ̀ и҆ быстрѣ́е волкѡ́въ а҆раві́йскихъ, и҆ поѣ́дꙋтъ кѡ́нницы є҆гѡ̀ и҆ оу҆стремѧ́тсѧ и҆здале́ча и҆ полетѧ́тъ а҆́ки ѻ҆ре́лъ гото́въ на ꙗ҆́дь.
|
Швидші за барсів коні його і прудкіші за вечірніх вовків; скаче у різні сторони кіннота його; здалеку приходять вершники його, прилітають, як орел, що кидається на здобич.
|
|
9
|
9
|
|
Сконча́нїе на нечести̑выѧ прїи́детъ, сопротивлѧ́ющыѧсѧ ли́цамъ и҆́хъ проти́вꙋ, и҆ собере́тъ ꙗ҆́кѡ песо́къ плѣ́нники.
|
Увесь він іде для грабунку; спрямувавши лице своє вперед, він забирає полонених, як пісок.
|
|
10
|
10
|
|
И҆ то́й над̾ царьмѝ посмѣе́тсѧ, и҆ мꙋчи́телїе и҆гра́нїе є҆гѡ̀, и҆ то́й над̾ всѧ́кою твердѣ́лїю порꙋга́етсѧ, и҆ ѡ҆бложи́тъ ва́лъ, и҆ воз̾ѡблада́етъ є҆́ю.
|
І з царів він знущається, і князі служать йому посміховищем; з усякої фортеці він сміється: насипає облоговий вал і бере її.
|
|
11
|
11
|
|
Тогда̀ премѣни́тъ дꙋ́хъ и҆ пре́йдетъ и҆ помо́литсѧ: сїѧ̀ крѣ́пость бг҃ꙋ моемꙋ̀.
|
Тоді гордовитим стає дух його, і він ходить і буйствує; сила його — бог його.
|
|
12
|
12
|
|
Нѣ́си ли ты̀ и҆сконѝ, гдⷭ҇и бж҃е, ст҃ы́й мо́й; и҆ не оу҆́мремъ. Гдⷭ҇и, на сꙋ́дъ оу҆чини́лъ є҆сѝ є҆го̀, и҆ созда́ мѧ ѡ҆блича́ти наказа́нїе є҆гѡ̀.
|
Але чи не Ти з давнини Господь Бог мій, Святий мій? ми не помремо! Ти, Господи, тільки для суду попустив його. Скеле моя! для покарання Ти призначив його.
|
|
13
|
13
|
|
Чи́сто ѻ҆́ко є҆́же не ви́дѣти ѕла̀ и҆ взира́ти на трꙋды̀ болѣ́знєнныѧ: вскꙋ́ю призира́еши на презѡ́рливыѧ; премолчава́еши, є҆гда̀ пожира́етъ нечести́вый првⷣнаго;
|
Чистим очам Твоїм невластиво дивитися на злодіяння, і дивитися на утиск Ти не можеш; для чого ж Ти дивишся на злодіїв і мовчиш, коли нечестивець поглинає того, хто праведніший за нього,
|
|
14
|
14
|
|
и҆ сотвори́ши человѣ́ки ꙗ҆́кѡ ры̑бы мѡрскі́ѧ и҆ ꙗ҆́кѡ га́ды не и҆мꙋ́щыѧ старѣ́йшины.
|
і залишаєш людей, як рибу в морі, як плазунів, у яких немає володаря?
|
|
15
|
15
|
|
Сконча́нїе оу҆́дою восхи́ти и҆ привлечѐ є҆го̀ мре́жею и҆ собра̀ є҆го̀ сѣтьмѝ свои́ми: сегѡ̀ ра́ди возвесели́тсѧ и҆ возра́дꙋетсѧ се́рдце є҆гѡ̀:
|
Усіх їх тягає вудкою, захоплює у сіть свою і забирає їх у неводи свої, і від того радіє і торжествує.
|
|
16
|
16
|
|
сегѡ̀ ра́ди пожре́тъ мре́жи свое́й и҆ покади́тъ сѣ́ть свою̀, ꙗ҆́кѡ тѣ́ми разблажѝ ча́сть свою̀ и҆ пи̑щи своѧ̑ и҆збра̑нныѧ:
|
За те приносить жертви сіті своїй і кадить неводу своєму, тому що від них рясна частка його і розкішна їжа його.
|
|
17
|
17
|
|
сегѡ̀ ра́ди простре́тъ мре́жꙋ свою̀ и҆ прⷭ҇нѡ и҆збива́ти ꙗ҆зы́кѡвъ не пощади́тъ.
|
Невже для цього він повинен спорожняти свою сіть і безперестанно винищувати народи без пощади?
|
|
Глава́ в҃
|
Глава 2
|
|
1
|
1
|
|
На стра́жи мое́й ста́нꙋ, и҆ взы́дꙋ на ка́мень, и҆ посмотрю̀ є҆́же ви́дѣти, что̀ возгл҃етъ во мнѣ̀ и҆ что̀ ѿвѣща́ю на ѡ҆бличе́нїе моѐ.
|
На варту мою став я і, стоячи на вежі, спостерігав, щоб дізнатися, що скаже Він у мені, і що мені відповідати на скаргу мою?
|
|
2
|
2
|
|
И҆ ѿвѣща̀ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀ и҆ речѐ: впишѝ видѣ́нїе, и҆ ꙗ҆́вѣ на дскѣ̀, ꙗ҆́кѡ да пости́гнетъ чита́ѧй ѧ҆̀.
|
І відповів мені Господь і сказав: запиши видіння і накресли ясно на скрижалях, щоб той, хто читає, легко міг прочитати,
|
|
3
|
3
|
|
Занѐ є҆щѐ видѣ́нїе на вре́мѧ, и҆ просїѧ́етъ въ коне́цъ, а҆ не вотщѐ: а҆́ще оу҆ме́длитъ, потерпѝ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ и҆ды́й прїи́детъ и҆ не оу҆ме́длитъ.
|
бо видіння стосується ще визначеного часу і говорить про кінець і не обмане; і хоч би і сповільниться, чекай на нього, бо неодмінно збудеться, не відміниться.
|
|
4
|
4
|
|
А҆́ще оу҆сꙋмни́тсѧ, не бл҃говоли́тъ дш҃а̀ моѧ̀ въ не́мъ: првⷣникъ же (мо́й) ѿ вѣ́ры жи́въ бꙋ́детъ.
|
Ось, душа гордовита не заспокоїться, а праведний своєю вірою живий буде.
|
|
5
|
5
|
|
Презо́рливый же и҆ ѡ҆би́дливый мꙋ́жъ и҆ велича́вый ничесо́же сконча́етъ: и҆́же разширѝ а҆́ки а҆́дъ дꙋ́шꙋ свою̀, и҆ се́й ꙗ҆́кѡ сме́рть ненасыще́нъ: и҆ собере́тъ къ себѣ̀ всѧ̑ ꙗ҆зы́ки и҆ прїи́метъ къ себѣ̀ всѧ̑ лю́ди.
|
Гордовита людина, як вино, що бродить, не заспокоюється, так що розширює душу свою, як пекло, і, як смерть, вона ненаситна, і збирає до себе всі народи, і захоплює собі всі племена.
|
|
6
|
6
|
|
Не сїѧ̑ ли всѧ̑ на него̀ при́тчꙋ прїи́мꙋтъ и҆ гада́нїе въ по́вѣсть є҆гѡ̀; и҆ рекꙋ́тъ: го́ре оу҆множа́ющемꙋ себѣ̀ не сꙋ̑щаѧ є҆гѡ̀, доко́лѣ; и҆ ѡ҆тѧгча́ющемꙋ оу҆́зꙋ свою̀ тѧ́жцѣ.
|
Але чи не всі вони будуть говорити про нього притчу і глузливу пісню: «горе тому, хто без міри збагачує себе не своїм, — чи надовго? — й обтяжує себе заставами!»
|
|
7
|
7
|
|
Ꙗ҆́кѡ внеза́пꙋ воста́нꙋтъ оу҆грыза́ющїи є҆го̀, и҆ ѡ҆бодрѧ́тсѧ навѣ̑тницы твоѝ, и҆ бꙋ́деши въ разграбле́нїе и҆̀мъ.
|
Чи не постануть раптово ті, які будуть мучити тебе, і чи не піднімуться проти тебе грабіжники, і ти дістанешся їм на розкрадання?
|
|
8
|
8
|
|
Поне́же ты̀ плѣни́лъ є҆сѝ страны̑ мнѡ́ги, плѣнѧ́тъ тѧ̀ всѝ ѡ҆ста́вшїи лю́дїе кро́ве ра́ди человѣ́чи и҆ нече́стїѧ землѝ и҆ гра́да и҆ всѣ́хъ живꙋ́щихъ на не́й.
|
Оскільки ти пограбував багато народів, то й тебе пограбують усі інші народи за пролиття крови людської, за розорення країни, міста й усіх, що живуть у ньому.
|
|
9
|
9
|
|
Го́ре лихои́мствꙋющымъ лихои́мство ѕло́е до́мꙋ своемꙋ̀, є҆́же оу҆чини́ти на высотѣ̀ гнѣздо̀ своѐ, є҆́же и҆сто́ргнꙋти ѿ рꙋкѝ ѕлы́хъ.
|
Горе тому, хто жадає несправедливих придбань для дому свого, щоб влаштувати гніздо своє на висоті і тим убезпечити себе від руки нещастя!
|
|
10
|
10
|
|
Оу҆мы́слилъ є҆сѝ стыдѣ́нїе до́мꙋ своемꙋ̀, сконча́лъ є҆сѝ лю́ди мнѡ́ги, и҆ согрѣшѝ дꙋша̀ твоѧ̀.
|
Безславність вигадав ти для твого дому, знищуючи багато народів, і згрішив проти душі твоєї.
|
|
11
|
11
|
|
Занѐ ка́мень и҆з̾ стѣны̀ возопїе́тъ, и҆ хрꙋ́щь ѿ дре́ва возглаго́летъ сїѧ̑:
|
Камені зі стін заволають і поперечини з дерева будуть відповідати їм:
|
|
12
|
12
|
|
оу҆̀, лю́тѣ созида́ющемꙋ гра́дъ кровьмѝ и҆ оу҆готовлѧ́ющемꙋ гра́дъ непра́вдами.
|
«горе тому, хто будує місто на крові і споруджує укріплення неправдою!»
|
|
13
|
13
|
|
Не сїѧ̑ ли сꙋ́ть ѿ гдⷭ҇а вседержи́телѧ; и҆ ѡ҆скꙋдѣ́ша лю́дїе мно́зи ѻ҆гне́мъ, и҆ ꙗ҆зы́цы мно́зи и҆знемого́ша:
|
Ось, чи не від Господа Саваофа це, що народи трудяться для вогню і племена мучать себе марно?
|
|
14
|
14
|
|
ꙗ҆́кѡ напо́лнитсѧ всѧ̀ землѧ̀ вѣ́дѣнїѧ сла́вы гдⷭ҇ни, ꙗ҆́коже вода̀ мно́га въ мо́ри покры́етъ ѧ҆̀.
|
Бо земля наповниться пізнанням слави Господа, як води наповнюють море.
|
|
15
|
15
|
|
Го́ре напаѧ́ющемꙋ по́дрꙋга своего̀ развраще́нїемъ мꙋ́тнымъ, и҆ оу҆поѧва́ющемꙋ, ꙗ҆́кѡ да взира́етъ къ пеще́рамъ и҆́хъ.
|
Горе тобі, що подаєш ближньому своєму питво з домішкою злости своєї і робиш його п’яним, щоб бачити сором його!
|
|
16
|
16
|
|
Сы́тость безче́стїѧ ѿ сла́вы и҆спі́й и҆ ты̀: се́рдце, поколе́блисѧ и҆ сотрѧсни́сѧ: ѡ҆бы́де ѡ҆ тебѣ̀ ча́ша десни́цы гдⷭ҇ни, и҆ собра́сѧ безче́стїе на главꙋ̀ твою̀.
|
Ти переситився соромом замість слави; пий же і ти і показуй сором, — повернеться і до тебе чаша правиці Господньої і посоромлення на славу твою.
|
|
17
|
17
|
|
Зане́же нече́стїе лїва́ново покры́етъ тѧ̀, и҆ стра́сть ѕвѣре́й престраши́тъ тѧ̀, кро́ве ра́ди человѣ́чи и҆ нече́стїѧ землѝ и҆ гра́да и҆ всѣ́хъ живꙋ́щихъ на не́й.
|
Бо злодійство твоє на Ливані звалиться на тебе за знищення зляканих тварин, за пролиття крови людської, за спустошення країни, міста й усіх, що живуть у ньому.
|
|
18
|
18
|
|
Что̀ по́льзꙋетъ и҆зва́ѧное, ꙗ҆́кѡ и҆зваѧ́ша є҆̀; созда́ша слїѧ́нїе, мечта́нїе ло́жное, ꙗ҆́кѡ оу҆пова̀ созда́вый на созда́нїе своѐ, сотвори́ти кꙋмі́ры нѣмы̑ѧ.
|
Що за користь від ідола, зробленого художником, цього відлитого лжеучителя, хоча скульптор, роблячи німих кумирів, покладається на свій витвір?
|
|
19
|
19
|
|
Оу҆, лю́тѣ глаго́лющемꙋ ко дре́вꙋ: ѡ҆бодри́сѧ, воста́ни: и҆ ка́менїю: возвы́сисѧ: и҆ то̀ є҆́сть мечта́нїе, и҆ сїѐ є҆́сть скова́нїе зла́та и҆ сребра̀, и҆ всѧ́кагѡ дꙋ́ха нѣ́сть въ не́мъ.
|
Горе тому, хто говорить дереву: «встань!» і безсловесному каменю: «пробудися!» Чи навчить він чого-небудь? Ось, він обкладений золотом і сріблом, але дихання у ньому немає.
|
|
20
|
20
|
|
Гдⷭ҇ь же во хра́мѣ ст҃ѣ́мъ свое́мъ: да оу҆бои́тсѧ ѿ лица̀ є҆гѡ̀ всѧ̀ землѧ̀.
|
А Господь — у святому храмі Своєму: нехай мовчить вся земля перед лицем Його!
|
|
Глава́ г҃
|
Глава 3
|
|
1
|
1
|
|
Моли́тва а҆ввакꙋ́ма прⷪ҇ро́ка съ пѣ́снїю. Гдⷭ҇и, оу҆слы́шахъ слꙋ́хъ тво́й и҆ оу҆боѧ́хсѧ:
|
Молитва Аввакума пророка, для співу.
|
|
2
|
2
|
|
гдⷭ҇и, разꙋмѣ́хъ дѣла̀ твоѧ̑ и҆ оу҆жасо́хсѧ: посредѣ̀ двою̀ живѡ́тнꙋ позна́нъ бꙋ́деши: внегда̀ прибли́житисѧ лѣ́тѡмъ, позна́ешисѧ: внегда̀ прїитѝ вре́мени, ꙗ҆ви́шисѧ: внегда̀ смꙋти́тисѧ дꙋшѝ мое́й во гнѣ́вѣ, млⷭ҇ть (твою̀) помѧне́ши.
|
Господи! почув я слух Твій й убоявся. Господи! зверши діло Твоє серед років, серед літ яви його; у гніві згадай про милість.
|
|
3
|
3
|
|
Бг҃ъ ѿ ю҆́га прїи́детъ, и҆ ст҃ы́й и҆з̾ горы̀ приѡсѣне́нныѧ ча́щи: покры̀ небеса̀ добродѣ́тель є҆гѡ̀, и҆ хвале́нїѧ є҆гѡ̀ и҆спо́лнь землѧ̀.
|
Бог від Фемана гряде і Святий — від гори Фаран. Покрила небеса велич Його, і славою Його наповнилася земля.
|
|
4
|
4
|
|
И҆ сїѧ́нїе є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ бꙋ́детъ: ро́зи въ рꙋка́хъ є҆гѡ̀, и҆ положѝ любо́вь держа́внꙋ крѣ́пости своеѧ̀.
|
Блиск її — як сонячне світло; від руки Його промені, і тут тайник Його сили!
|
|
5
|
5
|
|
Пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀ пред̾и́детъ сло́во, и҆ и҆зы́детъ на по́ле при ногꙋ̀ є҆гѡ̀.
|
Перед лицем Його йде моровиця, а за стопами Його — пекучий вітер.
|
|
6
|
6
|
|
Ста̀, и҆ подви́жесѧ землѧ̀: призрѣ̀, и҆ раста́ѧша ꙗ҆зы́цы: стры́шасѧ го́ры нꙋ́ждею, и҆ раста́ѧша хо́лми вѣ́чнїи, шє́ствїѧ вѣ́чнаѧ є҆гѡ̀,
|
Він став і похитнув землю; споглянув, і в трепет привів народи; вікові гори розпалися, первісні пагорби обпали; путі Його вічні.
|
|
7
|
7
|
|
за трꙋ́дъ ви́дѣша селє́нїѧ є҆ѳїѡ́пскаѧ, оу҆боѧ́тсѧ и҆ кро́вы землѝ мадїа́мскїѧ.
|
Смутними бачив я намети ефіопські; затряслися намети землі Мадіамської.
|
|
8
|
8
|
|
Є҆да̀ въ рѣка́хъ прогнѣ́ваешисѧ, гдⷭ҇и; є҆да̀ въ рѣка́хъ ꙗ҆́рость твоѧ̀; и҆лѝ въ мо́ри оу҆стремле́нїе твоѐ; ꙗ҆́кѡ всѧ́деши на ко́ни твоѧ̑, и҆ ꙗ҆жде́нїе твоѐ спасе́нїе.
|
Хіба на ріки запалав, Господи, гнів Твій? хіба на ріки — обурення Твоє, чи на море — лють Твоя, що Ти зійшов на коней Твоїх, на колісниці Твої спасительні?
|
|
9
|
9
|
|
Налѧца́ѧ налѧче́ши лꙋ́къ тво́й на ски́птры, гл҃етъ гдⷭ҇ь: рѣка́ми разсѧ́детсѧ землѧ̀.
|
Ти оголив лук Твій за клятвеною обітницею, даною колінам. Ти потоками розсік землю.
|
|
10
|
10
|
|
Оу҆́зрѧтъ тѧ̀ и҆ поболѧ́тъ лю́дїе, расточа́ѧ во́ды ше́ствїѧ є҆гѡ̀: дадѐ бе́здна гла́съ сво́й, высота̀ привидѣ̑нїѧ своѧ̑:
|
Побачивши Тебе, затремтіли гори, ринули води; безодня подала голос свій, високо підняла руки свої;
|
|
11
|
11
|
|
воздви́жесѧ со́лнце, и҆ лꙋна̀ ста̀ въ чи́нѣ свое́мъ: во свѣ́тѣ стрѣ́лы твоѧ̑ по́йдꙋтъ, въ блиста́нїи мо́лнїй ѻ҆рꙋ́жїй твои́хъ.
|
сонце і місяць зупинилися на місці своєму перед світлом летючих стріл Твоїх, перед сяйвом блискаючих списів Твоїх.
|
|
12
|
12
|
|
Преще́нїемъ оу҆ма́лиши зе́млю и҆ ꙗ҆́ростїю низложи́ши ꙗ҆зы́ки.
|
У гніві прямуєш Ти по землі і в обуренні подавляєш народи.
|
|
13
|
13
|
|
И҆зше́лъ є҆сѝ во спⷭ҇нїе люді́й твои́хъ, спⷭ҇тѝ пома̑занныѧ твоѧ̑, вложи́лъ є҆сѝ во главы̑ беззако́нныхъ сме́рть, воздви́глъ є҆сѝ оу҆́зы да́же до вы́и въ коне́цъ:
|
Ти виступаєш для спасіння народу Твого, для спасіння помазаного Твого. Ти знищуєш главу нечестивого дому, оголюючи його від основи до верху.
|
|
14
|
14
|
|
разсѣ́клъ є҆сѝ во и҆зстꙋпле́нїи главы̑ си́льныхъ, сотрѧсꙋ́тсѧ въ не́й: разве́рзꙋтъ оу҆зды̑ своѧ̑ ꙗ҆́кѡ снѣда́ѧй ни́щїй та́й.
|
Ти проколюєш списами його главу вождів його, коли вони, як вихор, кинулися розбити мене, у радощах, ніби думаючи поглинути бідного потаємно.
|
|
15
|
15
|
|
И҆ наве́лъ є҆сѝ на мо́ре ко́ни твоѧ̑, смꙋща́ющыѧ во́ды мнѡ́ги.
|
Ти з конями Твоїми проклав путь по морю, через безодню великих вод.
|
|
16
|
16
|
|
Сохрани́хсѧ, и҆ оу҆боѧ́сѧ се́рдце моѐ ѿ гла́са моли́твы оу҆сте́нъ мои́хъ, и҆ вни́де тре́петъ въ кѡ́сти моѧ̑, и҆ во мнѣ̀ смѧте́сѧ крѣ́пость моѧ̀: почі́ю въ де́нь ско́рби моеѧ̀, да взы́дꙋ въ лю́ди прише́лствїѧ моегѡ̀.
|
Я почув, і затремтіли нутрощі мої; при звістці про це затремтіли губи мої, біль проник у кістки мої, і коливається місце піді мною; а я повинен бути спокійним у день нещастя, коли прийде на народ мій грабіжник його.
|
|
17
|
17
|
|
Занѐ смо́ковь не плодопринесе́тъ, и҆ не бꙋ́детъ ро́да въ лоза́хъ: солже́тъ дѣ́ло ма́слинное, и҆ полѧ̀ не сотворѧ́тъ ꙗ҆́ди: ѡ҆скꙋдѣ́ша ѻ҆́вцы ѿ пи́щи, и҆ не бꙋ́детъ волѡ́въ при ꙗ҆́слехъ.
|
Хоч би не розцвіла смоковниця і не було плоду на виноградних лозах, і маслина зрадила, і нива не дала плоду, хоч би не стало овець у загоні і рогатої худоби у стійлах, —
|
|
18
|
18
|
|
А҆́зъ же ѡ҆ гдⷭ҇ѣ возра́дꙋюсѧ, возвеселю́сѧ ѡ҆ бз҃ѣ сп҃сѣ мое́мъ.
|
але і тоді я буду радуватися у Господі і веселитися у Бозі за спасіння моє.
|
|
19
|
19
|
|
Гдⷭ҇ь бг҃ъ мо́й си́ла моѧ̀, и҆ оу҆чини́тъ но́зѣ моѝ на соверше́нїе, и҆ на высѡ́каѧ возво́дитъ мѧ̀, є҆́же побѣди́ти мѝ въ пѣ́сни є҆гѡ̀.
|
Господь Бог — сила моя: Він зробить ноги мої, як у оленя, і на висоти мої зведе мене! [Начальникові хору.]
|
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.