Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - А҆ввакꙋ́мъ

Порівняти:

⇄

А҆ввакꙋ́мъ	Книга пророка Аввакума

Глава́ а҃	Глава 1

1	1
Видѣ́нїе, є҆́же ви́дѣ а҆ввакꙋ́мъ прⷪ҇ро́къ.	Пророче видіння, яке бачив пророк Аввакум.
2	2
Доко́лѣ, гдⷭ҇и, воззовꙋ̀, и҆ не оу҆слы́шиши; возопїю̀ къ тебѣ̀ ѡ҆би́димь, и҆ не и҆зба́виши;	Доки, Господи, я буду взивати, і Ти не чуєш, буду волати до Тебе про насильство, і Ти не спасаєш?
3	3
Вскꙋ́ю мнѣ̀ показа́лъ є҆сѝ трꙋды̀ и҆ бѡлѣ́зни, смотри́ти стра́сть и҆ нече́стїе; проти́вꙋ мнѣ̀ бы́сть сꙋ́дъ, и҆ сꙋдїѧ̀ взе́млетъ.	Для чого даєш мені бачити злодійство і дивитися на біди? Грабіжництво і насильство переді мною, і постає ворожнеча і піднімається розбрат.
4	4
Сегѡ̀ ра́ди разори́сѧ зако́нъ, и҆ не произво́дитсѧ въ соверше́нїе сꙋ́дъ: ꙗ҆́кѡ нечести́вый преѡби́дитъ првⷣнаго, сегѡ̀ ра́ди и҆зы́детъ сꙋ́дъ развраще́нъ.	Від цього закон утратив силу, і суду правильного немає: оскільки нечестивий долає праведного, то і суд відбувається спотворений.
5	5
Ви́дите, презо́рливїи, и҆ смотри́те, и҆ чꙋди́тесѧ чꙋдесє́мъ и҆ и҆зче́зните: поне́же дѣ́ло а҆́зъ дѣ́лаю во дне́хъ ва́шихъ, є҆мꙋ́же не и҆́мате вѣ́ровати, а҆́ще кто̀ и҆сповѣ́сть ва́мъ.	Подивіться між народами й уважно вглядіться, і ви дуже здивуєтеся; бо Я зроблю у дні ваші таке діло, якому ви не повірили б, якби вам розповідали.
6	6
Занѐ, сѐ, а҆́зъ возставлѧ́ю халдє́и, ꙗ҆зы́къ го́рькїй и҆ бо́рзый, ходѧ́щїй по широта́мъ землѝ, є҆́же наслѣ́дити селє́нїѧ не своѧ̑:	Бо ось, Я підніму халдеїв, народ жорстокий і неприборканий, який ходить по широтах землі, щоб заволодіти селищами, які не належать йому.
7	7
стра́шенъ и҆ ꙗ҆вле́нъ є҆́сть, ѿ негѡ̀ сꙋ́дъ є҆гѡ̀ бꙋ́детъ, и҆ взѧ́тїе є҆гѡ̀ ѿ негѡ̀ и҆зы́детъ:	Страшний і грізний він; від нього самого походить суд його і влада його.
8	8
и҆ и҆зско́чатъ па́че ры́сей ко́ни є҆гѡ̀ и҆ быстрѣ́е волкѡ́въ а҆раві́йскихъ, и҆ поѣ́дꙋтъ кѡ́нницы є҆гѡ̀ и҆ оу҆стремѧ́тсѧ и҆здале́ча и҆ полетѧ́тъ а҆́ки ѻ҆ре́лъ гото́въ на ꙗ҆́дь.	Швидші за барсів коні його і прудкіші за вечірніх вовків; скаче у різні сторони кіннота його; здалеку приходять вершники його, прилітають, як орел, що кидається на здобич.
9	9
Сконча́нїе на нечести̑выѧ прїи́детъ, сопротивлѧ́ющыѧсѧ ли́цамъ и҆́хъ проти́вꙋ, и҆ собере́тъ ꙗ҆́кѡ песо́къ плѣ́нники.	Увесь він іде для грабунку; спрямувавши лице своє вперед, він забирає полонених, як пісок.
10	10
И҆ то́й над̾ царьмѝ посмѣе́тсѧ, и҆ мꙋчи́телїе и҆гра́нїе є҆гѡ̀, и҆ то́й над̾ всѧ́кою твердѣ́лїю порꙋга́етсѧ, и҆ ѡ҆бложи́тъ ва́лъ, и҆ воз̾ѡблада́етъ є҆́ю.	І з царів він знущається, і князі служать йому посміховищем; з усякої фортеці він сміється: насипає облоговий вал і бере її.
11	11
Тогда̀ премѣни́тъ дꙋ́хъ и҆ пре́йдетъ и҆ помо́литсѧ: сїѧ̀ крѣ́пость бг҃ꙋ моемꙋ̀.	Тоді гордовитим стає дух його, і він ходить і буйствує; сила його — бог його.
12	12
Нѣ́си ли ты̀ и҆сконѝ, гдⷭ҇и бж҃е, ст҃ы́й мо́й; и҆ не оу҆́мремъ. Гдⷭ҇и, на сꙋ́дъ оу҆чини́лъ є҆сѝ є҆го̀, и҆ созда́ мѧ ѡ҆блича́ти наказа́нїе є҆гѡ̀.	Але чи не Ти з давнини Господь Бог мій, Святий мій? ми не помремо! Ти, Господи, тільки для суду попустив його. Скеле моя! для покарання Ти призначив його.
13	13
Чи́сто ѻ҆́ко є҆́же не ви́дѣти ѕла̀ и҆ взира́ти на трꙋды̀ болѣ́знєнныѧ: вскꙋ́ю призира́еши на презѡ́рливыѧ; премолчава́еши, є҆гда̀ пожира́етъ нечести́вый првⷣнаго;	Чистим очам Твоїм невластиво дивитися на злодіяння, і дивитися на утиск Ти не можеш; для чого ж Ти дивишся на злодіїв і мовчиш, коли нечестивець поглинає того, хто праведніший за нього,
14	14
и҆ сотвори́ши человѣ́ки ꙗ҆́кѡ ры̑бы мѡрскі́ѧ и҆ ꙗ҆́кѡ га́ды не и҆мꙋ́щыѧ старѣ́йшины.	і залишаєш людей, як рибу в морі, як плазунів, у яких немає володаря?
15	15
Сконча́нїе оу҆́дою восхи́ти и҆ привлечѐ є҆го̀ мре́жею и҆ собра̀ є҆го̀ сѣтьмѝ свои́ми: сегѡ̀ ра́ди возвесели́тсѧ и҆ возра́дꙋетсѧ се́рдце є҆гѡ̀:	Усіх їх тягає вудкою, захоплює у сіть свою і забирає їх у неводи свої, і від того радіє і торжествує.
16	16
сегѡ̀ ра́ди пожре́тъ мре́жи свое́й и҆ покади́тъ сѣ́ть свою̀, ꙗ҆́кѡ тѣ́ми разблажѝ ча́сть свою̀ и҆ пи̑щи своѧ̑ и҆збра̑нныѧ:	За те приносить жертви сіті своїй і кадить неводу своєму, тому що від них рясна частка його і розкішна їжа його.
17	17
сегѡ̀ ра́ди простре́тъ мре́жꙋ свою̀ и҆ прⷭ҇нѡ и҆збива́ти ꙗ҆зы́кѡвъ не пощади́тъ.	Невже для цього він повинен спорожняти свою сіть і безперестанно винищувати народи без пощади?
Глава́ в҃	Глава 2

1	1
На стра́жи мое́й ста́нꙋ, и҆ взы́дꙋ на ка́мень, и҆ посмотрю̀ є҆́же ви́дѣти, что̀ возгл҃етъ во мнѣ̀ и҆ что̀ ѿвѣща́ю на ѡ҆бличе́нїе моѐ.	На варту мою став я і, стоячи на вежі, спостерігав, щоб дізнатися, що скаже Він у мені, і що мені відповідати на скаргу мою?
2	2
И҆ ѿвѣща̀ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀ и҆ речѐ: впишѝ видѣ́нїе, и҆ ꙗ҆́вѣ на дскѣ̀, ꙗ҆́кѡ да пости́гнетъ чита́ѧй ѧ҆̀.	І відповів мені Господь і сказав: запиши видіння і накресли ясно на скрижалях, щоб той, хто читає, легко міг прочитати,
3	3
Занѐ є҆щѐ видѣ́нїе на вре́мѧ, и҆ просїѧ́етъ въ коне́цъ, а҆ не вотщѐ: а҆́ще оу҆ме́длитъ, потерпѝ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ и҆ды́й прїи́детъ и҆ не оу҆ме́длитъ.	бо видіння стосується ще визначеного часу і говорить про кінець і не обмане; і хоч би і сповільниться, чекай на нього, бо неодмінно збудеться, не відміниться.
4	4
А҆́ще оу҆сꙋмни́тсѧ, не бл҃говоли́тъ дш҃а̀ моѧ̀ въ не́мъ: првⷣникъ же (мо́й) ѿ вѣ́ры жи́въ бꙋ́детъ.	Ось, душа гордовита не заспокоїться, а праведний своєю вірою живий буде.
5	5
Презо́рливый же и҆ ѡ҆би́дливый мꙋ́жъ и҆ велича́вый ничесо́же сконча́етъ: и҆́же разширѝ а҆́ки а҆́дъ дꙋ́шꙋ свою̀, и҆ се́й ꙗ҆́кѡ сме́рть ненасыще́нъ: и҆ собере́тъ къ себѣ̀ всѧ̑ ꙗ҆зы́ки и҆ прїи́метъ къ себѣ̀ всѧ̑ лю́ди.	Гордовита людина, як вино, що бродить, не заспокоюється, так що розширює душу свою, як пекло, і, як смерть, вона ненаситна, і збирає до себе всі народи, і захоплює собі всі племена.
6	6
Не сїѧ̑ ли всѧ̑ на него̀ при́тчꙋ прїи́мꙋтъ и҆ гада́нїе въ по́вѣсть є҆гѡ̀; и҆ рекꙋ́тъ: го́ре оу҆множа́ющемꙋ себѣ̀ не сꙋ̑щаѧ є҆гѡ̀, доко́лѣ; и҆ ѡ҆тѧгча́ющемꙋ оу҆́зꙋ свою̀ тѧ́жцѣ.	Але чи не всі вони будуть говорити про нього притчу і глузливу пісню: «горе тому, хто без міри збагачує себе не своїм, — чи надовго? — й обтяжує себе заставами!»
7	7
Ꙗ҆́кѡ внеза́пꙋ воста́нꙋтъ оу҆грыза́ющїи є҆го̀, и҆ ѡ҆бодрѧ́тсѧ навѣ̑тницы твоѝ, и҆ бꙋ́деши въ разграбле́нїе и҆̀мъ.	Чи не постануть раптово ті, які будуть мучити тебе, і чи не піднімуться проти тебе грабіжники, і ти дістанешся їм на розкрадання?
8	8
Поне́же ты̀ плѣни́лъ є҆сѝ страны̑ мнѡ́ги, плѣнѧ́тъ тѧ̀ всѝ ѡ҆ста́вшїи лю́дїе кро́ве ра́ди человѣ́чи и҆ нече́стїѧ землѝ и҆ гра́да и҆ всѣ́хъ живꙋ́щихъ на не́й.	Оскільки ти пограбував багато народів, то й тебе пограбують усі інші народи за пролиття крови людської, за розорення країни, міста й усіх, що живуть у ньому.
9	9
Го́ре лихои́мствꙋющымъ лихои́мство ѕло́е до́мꙋ своемꙋ̀, є҆́же оу҆чини́ти на высотѣ̀ гнѣздо̀ своѐ, є҆́же и҆сто́ргнꙋти ѿ рꙋкѝ ѕлы́хъ.	Горе тому, хто жадає несправедливих придбань для дому свого, щоб влаштувати гніздо своє на висоті і тим убезпечити себе від руки нещастя!
10	10
Оу҆мы́слилъ є҆сѝ стыдѣ́нїе до́мꙋ своемꙋ̀, сконча́лъ є҆сѝ лю́ди мнѡ́ги, и҆ согрѣшѝ дꙋша̀ твоѧ̀.	Безславність вигадав ти для твого дому, знищуючи багато народів, і згрішив проти душі твоєї.
11	11
Занѐ ка́мень и҆з̾ стѣны̀ возопїе́тъ, и҆ хрꙋ́щь ѿ дре́ва возглаго́летъ сїѧ̑:	Камені зі стін заволають і поперечини з дерева будуть відповідати їм:
12	12
оу҆̀, лю́тѣ созида́ющемꙋ гра́дъ кровьмѝ и҆ оу҆готовлѧ́ющемꙋ гра́дъ непра́вдами.	«горе тому, хто будує місто на крові і споруджує укріплення неправдою!»
13	13
Не сїѧ̑ ли сꙋ́ть ѿ гдⷭ҇а вседержи́телѧ; и҆ ѡ҆скꙋдѣ́ша лю́дїе мно́зи ѻ҆гне́мъ, и҆ ꙗ҆зы́цы мно́зи и҆знемого́ша:	Ось, чи не від Господа Саваофа це, що народи трудяться для вогню і племена мучать себе марно?
14	14
ꙗ҆́кѡ напо́лнитсѧ всѧ̀ землѧ̀ вѣ́дѣнїѧ сла́вы гдⷭ҇ни, ꙗ҆́коже вода̀ мно́га въ мо́ри покры́етъ ѧ҆̀.	Бо земля наповниться пізнанням слави Господа, як води наповнюють море.
15	15
Го́ре напаѧ́ющемꙋ по́дрꙋга своего̀ развраще́нїемъ мꙋ́тнымъ, и҆ оу҆поѧва́ющемꙋ, ꙗ҆́кѡ да взира́етъ къ пеще́рамъ и҆́хъ.	Горе тобі, що подаєш ближньому своєму питво з домішкою злости своєї і робиш його п’яним, щоб бачити сором його!
16	16
Сы́тость безче́стїѧ ѿ сла́вы и҆спі́й и҆ ты̀: се́рдце, поколе́блисѧ и҆ сотрѧсни́сѧ: ѡ҆бы́де ѡ҆ тебѣ̀ ча́ша десни́цы гдⷭ҇ни, и҆ собра́сѧ безче́стїе на главꙋ̀ твою̀.	Ти переситився соромом замість слави; пий же і ти і показуй сором, — повернеться і до тебе чаша правиці Господньої і посоромлення на славу твою.
17	17
Зане́же нече́стїе лїва́ново покры́етъ тѧ̀, и҆ стра́сть ѕвѣре́й престраши́тъ тѧ̀, кро́ве ра́ди человѣ́чи и҆ нече́стїѧ землѝ и҆ гра́да и҆ всѣ́хъ живꙋ́щихъ на не́й.	Бо злодійство твоє на Ливані звалиться на тебе за знищення зляканих тварин, за пролиття крови людської, за спустошення країни, міста й усіх, що живуть у ньому.
18	18
Что̀ по́льзꙋетъ и҆зва́ѧное, ꙗ҆́кѡ и҆зваѧ́ша є҆̀; созда́ша слїѧ́нїе, мечта́нїе ло́жное, ꙗ҆́кѡ оу҆пова̀ созда́вый на созда́нїе своѐ, сотвори́ти кꙋмі́ры нѣмы̑ѧ.	Що за користь від ідола, зробленого художником, цього відлитого лжеучителя, хоча скульптор, роблячи німих кумирів, покладається на свій витвір?
19	19
Оу҆, лю́тѣ глаго́лющемꙋ ко дре́вꙋ: ѡ҆бодри́сѧ, воста́ни: и҆ ка́менїю: возвы́сисѧ: и҆ то̀ є҆́сть мечта́нїе, и҆ сїѐ є҆́сть скова́нїе зла́та и҆ сребра̀, и҆ всѧ́кагѡ дꙋ́ха нѣ́сть въ не́мъ.	Горе тому, хто говорить дереву: «встань!» і безсловесному каменю: «пробудися!» Чи навчить він чого-небудь? Ось, він обкладений золотом і сріблом, але дихання у ньому немає.
20	20
Гдⷭ҇ь же во хра́мѣ ст҃ѣ́мъ свое́мъ: да оу҆бои́тсѧ ѿ лица̀ є҆гѡ̀ всѧ̀ землѧ̀.	А Господь — у святому храмі Своєму: нехай мовчить вся земля перед лицем Його!
Глава́ г҃	Глава 3

1	1
Моли́тва а҆ввакꙋ́ма прⷪ҇ро́ка съ пѣ́снїю. Гдⷭ҇и, оу҆слы́шахъ слꙋ́хъ тво́й и҆ оу҆боѧ́хсѧ:	Молитва Аввакума пророка, для співу.
2	2
гдⷭ҇и, разꙋмѣ́хъ дѣла̀ твоѧ̑ и҆ оу҆жасо́хсѧ: посредѣ̀ двою̀ живѡ́тнꙋ позна́нъ бꙋ́деши: внегда̀ прибли́житисѧ лѣ́тѡмъ, позна́ешисѧ: внегда̀ прїитѝ вре́мени, ꙗ҆ви́шисѧ: внегда̀ смꙋти́тисѧ дꙋшѝ мое́й во гнѣ́вѣ, млⷭ҇ть (твою̀) помѧне́ши.	Господи! почув я слух Твій й убоявся. Господи! зверши діло Твоє серед років, серед літ яви його; у гніві згадай про милість.
3	3
Бг҃ъ ѿ ю҆́га прїи́детъ, и҆ ст҃ы́й и҆з̾ горы̀ приѡсѣне́нныѧ ча́щи: покры̀ небеса̀ добродѣ́тель є҆гѡ̀, и҆ хвале́нїѧ є҆гѡ̀ и҆спо́лнь землѧ̀.	Бог від Фемана гряде і Святий — від гори Фаран. Покрила небеса велич Його, і славою Його наповнилася земля.
4	4
И҆ сїѧ́нїе є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ бꙋ́детъ: ро́зи въ рꙋка́хъ є҆гѡ̀, и҆ положѝ любо́вь держа́внꙋ крѣ́пости своеѧ̀.	Блиск її — як сонячне світло; від руки Його промені, і тут тайник Його сили!
5	5
Пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀ пред̾и́детъ сло́во, и҆ и҆зы́детъ на по́ле при ногꙋ̀ є҆гѡ̀.	Перед лицем Його йде моровиця, а за стопами Його — пекучий вітер.
6	6
Ста̀, и҆ подви́жесѧ землѧ̀: призрѣ̀, и҆ раста́ѧша ꙗ҆зы́цы: стры́шасѧ го́ры нꙋ́ждею, и҆ раста́ѧша хо́лми вѣ́чнїи, шє́ствїѧ вѣ́чнаѧ є҆гѡ̀,	Він став і похитнув землю; споглянув, і в трепет привів народи; вікові гори розпалися, первісні пагорби обпали; путі Його вічні.
7	7
за трꙋ́дъ ви́дѣша селє́нїѧ є҆ѳїѡ́пскаѧ, оу҆боѧ́тсѧ и҆ кро́вы землѝ мадїа́мскїѧ.	Смутними бачив я намети ефіопські; затряслися намети землі Мадіамської.
8	8
Є҆да̀ въ рѣка́хъ прогнѣ́ваешисѧ, гдⷭ҇и; є҆да̀ въ рѣка́хъ ꙗ҆́рость твоѧ̀; и҆лѝ въ мо́ри оу҆стремле́нїе твоѐ; ꙗ҆́кѡ всѧ́деши на ко́ни твоѧ̑, и҆ ꙗ҆жде́нїе твоѐ спасе́нїе.	Хіба на ріки запалав, Господи, гнів Твій? хіба на ріки — обурення Твоє, чи на море — лють Твоя, що Ти зійшов на коней Твоїх, на колісниці Твої спасительні?
9	9
Налѧца́ѧ налѧче́ши лꙋ́къ тво́й на ски́птры, гл҃етъ гдⷭ҇ь: рѣка́ми разсѧ́детсѧ землѧ̀.	Ти оголив лук Твій за клятвеною обітницею, даною колінам. Ти потоками розсік землю.
10	10
Оу҆́ зрѧтъ тѧ̀ и҆ поболѧ́тъ лю́дїе, расточа́ѧ во́ды ше́ствїѧ є҆гѡ̀: дадѐ бе́здна гла́съ сво́й, высота̀ привидѣ̑нїѧ своѧ̑:	Побачивши Тебе, затремтіли гори, ринули води; безодня подала голос свій, високо підняла руки свої;
11	11
воздви́жесѧ со́лнце, и҆ лꙋна̀ ста̀ въ чи́нѣ свое́мъ: во свѣ́тѣ стрѣ́лы твоѧ̑ по́йдꙋтъ, въ блиста́нїи мо́лнїй ѻ҆рꙋ́жїй твои́хъ.	сонце і місяць зупинилися на місці своєму перед світлом летючих стріл Твоїх, перед сяйвом блискаючих списів Твоїх.
12	12
Преще́нїемъ оу҆ма́лиши зе́млю и҆ ꙗ҆́ростїю низложи́ши ꙗ҆зы́ки.	У гніві прямуєш Ти по землі і в обуренні подавляєш народи.
13	13
И҆зше́лъ є҆сѝ во спⷭ҇нїе люді́й твои́хъ, спⷭ҇тѝ пома̑занныѧ твоѧ̑, вложи́лъ є҆сѝ во главы̑ беззако́нныхъ сме́рть, воздви́глъ є҆сѝ оу҆́зы да́же до вы́и въ коне́цъ:	Ти виступаєш для спасіння народу Твого, для спасіння помазаного Твого. Ти знищуєш главу нечестивого дому, оголюючи його від основи до верху.
14	14
разсѣ́клъ є҆сѝ во и҆зстꙋпле́нїи главы̑ си́льныхъ, сотрѧсꙋ́тсѧ въ не́й: разве́рзꙋтъ оу҆зды̑ своѧ̑ ꙗ҆́кѡ снѣда́ѧй ни́щїй та́й.	Ти проколюєш списами його главу вождів його, коли вони, як вихор, кинулися розбити мене, у радощах, ніби думаючи поглинути бідного потаємно.
15	15
И҆ наве́лъ є҆сѝ на мо́ре ко́ни твоѧ̑, смꙋща́ющыѧ во́ды мнѡ́ги.	Ти з конями Твоїми проклав путь по морю, через безодню великих вод.
16	16
Сохрани́хсѧ, и҆ оу҆боѧ́сѧ се́рдце моѐ ѿ гла́са моли́твы оу҆сте́нъ мои́хъ, и҆ вни́де тре́петъ въ кѡ́сти моѧ̑, и҆ во мнѣ̀ смѧте́сѧ крѣ́пость моѧ̀: почі́ю въ де́нь ско́рби моеѧ̀, да взы́дꙋ въ лю́ди прише́лствїѧ моегѡ̀.	Я почув, і затремтіли нутрощі мої; при звістці про це затремтіли губи мої, біль проник у кістки мої, і коливається місце піді мною; а я повинен бути спокійним у день нещастя, коли прийде на народ мій грабіжник його.
17	17
Занѐ смо́ковь не плодопринесе́тъ, и҆ не бꙋ́детъ ро́да въ лоза́хъ: солже́тъ дѣ́ло ма́слинное, и҆ полѧ̀ не сотворѧ́тъ ꙗ҆́ди: ѡ҆скꙋдѣ́ша ѻ҆́вцы ѿ пи́щи, и҆ не бꙋ́детъ волѡ́въ при ꙗ҆́слехъ.	Хоч би не розцвіла смоковниця і не було плоду на виноградних лозах, і маслина зрадила, і нива не дала плоду, хоч би не стало овець у загоні і рогатої худоби у стійлах, —
18	18
А҆́зъ же ѡ҆ гдⷭ҇ѣ возра́дꙋюсѧ, возвеселю́сѧ ѡ҆ бз҃ѣ сп҃сѣ мое́мъ.	але і тоді я буду радуватися у Господі і веселитися у Бозі за спасіння моє.
19	19
Гдⷭ҇ь бг҃ъ мо́й си́ла моѧ̀, и҆ оу҆чини́тъ но́зѣ моѝ на соверше́нїе, и҆ на высѡ́каѧ возво́дитъ мѧ̀, є҆́же побѣди́ти мѝ въ пѣ́сни є҆гѡ̀.	Господь Бог — сила моя: Він зробить ноги мої, як у оленя, і на висоти мої зведе мене! [Начальникові хору.]

← Наꙋ́мъ

Софо́нїа →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт