Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Ѡ҆сі́а

Порівняти:

⇄

Ѡ҆сі́а	Книга пророка Осiї

Глава́ а҃	Глава 1

1	1
Сло́во гдⷭ҇не, є҆́же бы́сть ко ѡ҆сі́и сы́нꙋ веирі́инꙋ, во дне́хъ ѻ҆зі́и и҆ і҆ѡаѳа́ма, и҆ а҆ха́за и҆ і҆езекі́и царе́й і҆ꙋ́диныхъ, и҆ во дни̑ і҆еровоа́ма сы́на і҆ѡа́сова царѧ̀ і҆и҃лева.	Слово Господнє, яке було Осії, сина Беериїного, у дні Озії, Іоафама, Ахаза, Єзекії, царів юдейських, і в дні Ієровоама, сина Іоасового, царя Ізраїльського.
2	2
Нача́ло словесѐ гдⷭ҇нѧ ко ѡ҆сі́и. И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко ѡ҆сі́и: и҆дѝ, поимѝ себѣ̀ женꙋ̀ блꙋже́нїѧ, (и҆ родѝ) ча̑да блꙋже́нїѧ: поне́же блꙋдѧ́щи соблꙋ́дитъ землѧ̀ ѿ гдⷭ҇а.	Початок слова Господнього до Осії. І сказав Господь Осії: йди, візьми собі дружину блудницю і дітей блуду; бо сильно блудодіє земля ця, відступивши від Господа.
3	3
И҆ и҆́де и҆ поѧ̀ го́мерь дще́рь девилаі́млю: и҆ зача́тъ и҆ родѝ є҆мꙋ̀ сы́на.	І пішов він і взяв Гомерь, дочку Дивлаїма; і вона зачала і народила йому сина.
4	4
И҆ речѐ гдⷭ҇ь къ немꙋ̀: прозовѝ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆езрае́ль: занѐ є҆щѐ ма́лѡ, и҆ ѿмщꙋ̀ кро́вь і҆езрае́левꙋ на домꙋ̀ і҆ꙋ́довѣ и҆ оу҆поко́ю ца́рство до́мꙋ і҆и҃лева:	І Господь сказав йому: наречи йому ім’я Ізреель, тому що ще трохи мине, і Я стягну кров Ізрееля з дому Іиуєвого, і покладу кінець царству дому Ізраїлевого,
5	5
и҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, сокрꙋшꙋ̀ лꙋ́къ і҆и҃левъ во оу҆до́лѣ і҆езрае́левѣ.	і буде у той день, Я знищу лук Ізраїлів у долині Ізреель.
6	6
И҆ зача́тъ є҆щѐ и҆ родѝ дще́рь. И҆ речѐ є҆мꙋ̀ (гдⷭ҇ь): прозовѝ и҆́мѧ є҆́й непоми́лована: занѐ не приложꙋ̀ ксемꙋ̀ поми́ловати до́мꙋ і҆и҃лева, но противлѧ́ѧсѧ возсопроти́влюсѧ и҆̀мъ:	І зачала ще, і народила дочку, і Він сказав йому: наречи їй ім’я Лорухама^*; бо Я вже не буду більше милувати дім Ізраїлів, щоб прощати їм.
7	7
сы́ны же і҆ꙋ̑дины поми́лꙋю и҆ сп҃сꙋ̀ ѧ҆̀ ѡ҆ гдѣ̀ бз҃ѣ и҆́хъ: и҆ не сп҃сꙋ̀ и҆̀хъ лꙋ́комъ, ни мече́мъ, ни бра́нїю, ни ко́ньми, нижѐ ко́нниками.	А дім Іудин помилую і спасу їх у Господі Бозі їх, спасу їх не луком, не мечем, не війною, не конями і вершниками.
8	8
И҆ ѿдоѝ непоми́лованнꙋю: и҆ зача́тъ па́ки и҆ родѝ сы́на.	І, вигодувавши грудьми Непомилувану, вона зачала, і народила сина.
9	9
И҆ речѐ (гдⷭ҇ь): прозовѝ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ не лю́дїе моѝ: занѐ вы̀ не лю́дїе моѝ, и҆ а҆́зъ нѣ́смь бг҃ъ ва́шъ:	І сказав Він: наречи йому ім’я Лоаммі^*, тому що ви не Мій народ, і Я не буду вашим [Богом].
10	10
и҆ бꙋ́детъ число̀ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ а҆́ки песо́къ морскі́й, и҆́же не и҆змѣ́ритсѧ, ни и҆зочте́тсѧ: и҆ бꙋ́детъ, на мѣ́стѣ, на не́мже рече́сѧ и҆̀мъ: не лю́дїе моѝ вы̀: сі́и та́мѡ прозовꙋ́тсѧ сы́нове бг҃а жива́гѡ.	Але буде число синів Ізраїлевих, як пісок морський, якого не можна ні виміряти, ні обчислити; і там, де говорили їм: «ви не Мій народ», будуть говорити їм: «ви сини Бога живого».
11	11
И҆ соберꙋ́тсѧ сы́нове і҆ꙋ̑дины и҆ сы́нове і҆и҃лєвы вкꙋ́пѣ, и҆ поста́вѧтъ себѣ̀ вла́сть є҆ди́нꙋ, и҆ и҆зы́дꙋтъ ѿ землѝ, ꙗ҆́кѡ вели́къ де́нь і҆езрае́левъ.	І зберуться сини Іудині й сини Ізраїлеві разом, і поставлять собі одну главу, і вийдуть із землі переселення; бо великий день Ізрееля!
Глава́ в҃	Глава 2

1	1
Рцы́те бра́тꙋ своемꙋ̀: лю́дїе моѝ: и҆ сестрѣ̀ свое́й: поми́лованнаѧ.	Говоріть братам вашим: «Мій народ», і сестрам вашим: «Помилувана».
2	2
Сꙋди́тесѧ съ ма́терїю свое́ю, сꙋди́тесѧ, ꙗ҆́кѡ та̀ не жена̀ моѧ̀, и҆ а҆́зъ не мꙋ́жъ є҆ѧ̀: и҆ ѿве́ргꙋ блꙋжє́нїѧ є҆ѧ̀ ѿ лица̀ моегѡ̀ и҆ любодѣ́йство є҆ѧ̀ ѿ среды̀ сосцꙋ̑ є҆ѧ̀:	Судіться з вашою матір’ю, судіться; бо вона не дружина Моя, і Я не чоловік її; нехай вона відкине блуд від лиця свого і перелюбство від грудей своїх,
3	3
ꙗ҆́кѡ да совлекꙋ̀ ю҆̀ на́гꙋ и҆ поста́влю ю҆̀ ꙗ҆́коже въ де́нь рожде́нїѧ є҆ѧ̀, и҆ положꙋ̀ ю҆̀ ꙗ҆́кѡ пꙋсты́ню, и҆ оу҆чиню̀ ю҆̀ ꙗ҆́кѡ зе́млю безво́днꙋ, и҆ оу҆бїю̀ ѻ҆́нꙋю жа́ждею:	щоб Я не роздяг її донага і не виставив її, як у день народження її, не зробив її пустелею, не обернув її на землю суху і не уморив її спрагою.
4	4
и҆ ча̑дъ є҆ѧ̀ не поми́лꙋю, ꙗ҆́кѡ ча̑да блꙋже́нїѧ сꙋ́ть,	І дітей її не помилую, тому що вони діти блуду.
5	5
ꙗ҆́кѡ соблꙋдѝ ма́ти и҆́хъ, посрами́сѧ роди́вшаѧ и҆̀хъ, рече́ бо: пойдꙋ̀ в̾слѣ́дъ похотникѡ́въ мои́хъ, даю́щихъ мнѣ̀ хлѣ́бы моѧ̑ и҆ во́дꙋ мою̀, и҆ ри̑зы моѧ̑ и҆ плащани̑цы моѧ̑, и҆ ма́сло моѐ и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка мнѣ̀ досто́ѧтъ.	Бо блудодіяла мати їхня й осоромила себе та, яка зачала їх; бо говорила: «піду за коханцями моїми, які дають мені хліб і воду, вовну і льон, єлей і напої».
6	6
Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, а҆́зъ заграждꙋ̀ пꙋ́ть є҆ѧ̀ те́рнїемъ и҆ возграждꙋ̀ распꙋ̑тїѧ є҆ѧ̀, и҆ стезѝ своеѧ̀ не ѡ҆брѧ́щетъ:	За те ось, Я перегороджу шлях її тернами й обнесу її огорожею, і вона не знайде стежок своїх,
7	7
и҆ пожене́тъ похотникѝ своѧ̑ и҆ не пости́гнетъ и҆́хъ, и҆ взы́щетъ и҆̀хъ и҆ не ѡ҆брѧ́щетъ, и҆ рече́тъ: пойдꙋ̀ и҆ возвращꙋ́сѧ къ мꙋ́жꙋ моемꙋ̀ пе́рвомꙋ, ꙗ҆́кѡ добрѣ́е мѝ бѣ̀ тогда̀, не́жели нн҃ѣ.	і поженеться за коханцями своїми, але не наздожене їх, і буде шукати їх, але не знайде, і скаже: «піду я, і повернуся до першого чоловіка мого; бо тоді краще було мені, ніж тепер».
8	8
Но та̀ не оу҆разꙋмѣ̀, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ да́хъ є҆́й пшени́цꙋ и҆ вїно̀ и҆ ма́сло, и҆ сребро̀ оу҆мно́жихъ є҆́й: сїѧ́ же срє́брѧны и҆ зла̑ты сотворѝ ваа́лꙋ.	А не знала вона, що Я, Я давав їй хліб і вино та єлей і примножив у неї срібло і золото, із якого зробили ідола Ваала.
9	9
Сегѡ̀ ра́ди ѡ҆бращꙋ́сѧ и҆ возмꙋ̀ пшени́цꙋ мою̀ во вре́мѧ є҆ѧ̀ и҆ вїно̀ моѐ во вре́мѧ є҆гѡ̀, и҆ ѿимꙋ̀ ри̑зы моѧ̑ и҆ плащани̑цы моѧ̑, да не покрыва́етъ стꙋда̀ своегѡ̀:	За те Я візьму назад хліб Мій у його час і вино Моє у його пору і відберу вовну і льон Мій, чим покривається нагота її.
10	10
и҆ нн҃ѣ ѿкры́ю нечистотꙋ̀ є҆ѧ̀ пред̾ похотника́ми є҆ѧ̀, и҆ никто́же ѿи́метъ є҆ѧ̀ ѿ рꙋкѝ моеѧ̀:	І нині відкрию сором її перед очима коханців її, і ніхто не візьме її з руки Моєї.
11	11
и҆ ѿвращꙋ̀ всѧ̑ весє́лїѧ є҆ѧ̀ и҆ пра́здники є҆ѧ̀, и҆ новомчⷭ҇їѧ є҆ѧ̀ и҆ сꙋббѡ̑ты є҆ѧ̀ и҆ всѧ̑ пра́зднєства є҆ѧ̀,	І припиню у неї всякі веселощі, свята її і новомісяччя її, і суботи її, і всі торжества її.
12	12
и҆ погꙋблю̀ вїногра́дъ є҆ѧ̀ и҆ смѡ́квы є҆ѧ̀, ѡ҆ ни́хже речѐ: мзды̑ мѝ сꙋ́ть сїѧ̑, ꙗ҆̀же да́ша мнѣ̀ похотницы̀ моѝ: и҆ положꙋ̀ ѧ҆̀ въ свидѣ́нїе, и҆ поѧдѧ́тъ ѧ҆̀ ѕвѣ́рїе се́лнїи и҆ пти̑цы небє́сныѧ и҆ га́ди земні́и:	І спустошу виноградні лози її і смоковниці її, про які вона говорить: «це у мене подарунки, які надарували мені коханці мої»; і Я перетворю їх на ліс, і польові звірі поїдять їх.
13	13
и҆ ѿмщꙋ̀ на не́й дни̑ ваалі́мѡвы, въ нѧ́же трє́бы кладѧ́ше и҆̀мъ, и҆ вдѣва́ше оу҆серѧ̑зи своѧ̑ и҆ мони̑ста своѧ̑, и҆ хожда́ше в̾слѣ́дъ похотникѡ́въ свои́хъ, а҆ менѐ забы̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь.	І покараю її за дні служіння Ваалам, коли вона кадила їм і, прикрасивши себе сережками і намистами, ходила за коханцями своїми, а Мене забула, — говорить Господь.
14	14
Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, а҆́зъ соблажню̀ ю҆̀, и҆ оу҆чиню̀ ю҆̀ ꙗ҆́кѡ пꙋсты́ню, и҆ возгл҃ю въ се́рдце є҆ѧ̀,	Тому ось, і Я захоплю її, приведу її в пустелю, і буду говорити до серця її.
15	15
и҆ да́мъ є҆́й притѧжа́нїе є҆ѧ̀ ѿтꙋ́дꙋ и҆ полѧ́нꙋ а҆хѡ́ровꙋ, ѿве́рсти смы́слъ є҆ѧ̀: и҆ смири́тсѧ та́мѡ по днє́мъ дѣ́тства своегѡ̀ и҆ по днє́мъ и҆зведе́нїѧ своегѡ̀ ѿ землѝ є҆гѵ́петски.	І дам їй звідти виноградники її і долину Ахор, у переддень надії; і вона буде співати там, як у дні юности своєї і як у день виходу свого із землі Єгипетської.
16	16
И҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, нарече́тъ мѧ̀ мꙋ́жъ мо́й, гл҃етъ гдⷭ҇ь, а҆ не прозове́тъ менѐ ктомꙋ̀ ваалі́мъ.	І буде у той день, — говорить Господь, — ти будеш кликати Мене: «чоловіче мій», і не будеш більше кликати Мене: «Ваале^*».
17	17
И҆ ѿве́ргꙋ и҆мена̀ ваалі̑млѧ ѿ оу҆́стъ є҆ѧ̀, и҆ не воспомѧнꙋ́тсѧ ксемꙋ̀ и҆мена̀ и҆́хъ.	І відкину імена Ваалів від уст її, і не будуть більше згадувані імена їх.
18	18
И҆ завѣща́ю и҆̀мъ завѣ́тъ въ то́й де́нь со ѕвѣрьмѝ се́лными и҆ со пти́цами небе́сными и҆ съ га̑ды зємны́ми, и҆ лꙋ́къ и҆ ме́чь и҆ бра́нь сокрꙋшꙋ̀ ѿ землѝ, и҆ вселю̀ ѧ҆̀ со оу҆пова́нїемъ:	І укладу в той час для них союз із польовими звірами і з птахами небесними, і з плазунами на землі; і лук, і меч, і війну знищу від землі тієї, і дам їм жити у безпеці.
19	19
и҆ ѡ҆брꙋчꙋ́ тѧ себѣ̀ во вѣ́къ и҆ ѡ҆брꙋчꙋ́ тѧ себѣ̀ въ пра́вдѣ и҆ въ сꙋдѣ̀ и҆ въ ми́лости и҆ въ щедро́тахъ:	І заручу тебе Мені повік, і заручу тебе Мені у правді і суді, у благості й милосерді.
20	20
и҆ ѡ҆брꙋчꙋ́ тѧ себѣ̀ въ вѣ́рѣ, и҆ оу҆вѣ́си гдⷭ҇а.	І заручу тебе Мені у вірності, і ти пізнаєш Господа.
21	21
И҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, гл҃етъ гдⷭ҇ь, послꙋ́шаю небесѐ, а҆ ѻ҆́ное послꙋ́шаетъ землѝ,	І буде у той день, Я почую, — говорить Господь, — почую небо, і воно почує землю,
22	22
и҆ землѧ̀ послꙋ́шаетъ пшени́цы и҆ вїна̀ и҆ ма́сла, и҆ сі́и послꙋ́шаютъ і҆езрае́лѧ:	і земля почує хліб і вино і єлей; а ці почують Ізреель.
23	23
и҆ всѣ́ю ѻ҆́нꙋю себѣ̀ на землѝ и҆ поми́лꙋю непоми́лованнꙋю: и҆ рекꙋ̀ не лю́демъ мои̑мъ: лю́дїе моѝ є҆стѐ вы̀: и҆ ті́и рекꙋ́тъ: гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ ты̀ є҆сѝ.	І посію її для Себе на землі, і помилую Непомилувану, і скажу не Моєму народу: «ти Мій народ», а він скаже: «Ти мій Бог!»
Глава́ г҃	Глава 3

1	1
И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: є҆щѐ и҆дѝ и҆ возлюбѝ женꙋ̀ лю́бѧщꙋю ѕло̀ и҆ любодѣ́йцꙋ, ꙗ҆́коже лю́битъ бг҃ъ сы́ны і҆и҃лєвы: сі́и же взира́ютъ къ богѡ́мъ чꙋжди̑мъ и҆ лю́бѧтъ варє́нїѧ съ корі́нками.	І сказав мені Господь: іди ще, і полюби жінку, яку любить чоловік, але яка перелюбствує, подібно до того, як любить Господь синів Ізраїлевих, а вони звертаються до інших богів і люблять виноградні коржі їх.
2	2
И҆ наѧ́хъ себѣ̀ ѻ҆́нꙋю пѧтїюна́десѧть сре́брениками и҆ гомо́ромъ ꙗ҆чме́нѧ и҆ не́велемъ вїна̀,	І придбав я її собі за п’ятнадцять срібників і за хомер ячменю і півхомера ячменю
3	3
и҆ реко́хъ є҆́й: дни̑ мнѡ́ги да сѣди́ши оу҆ менє̀ и҆ а҆́зъ оу҆ тебє̀, и҆ не соблꙋ́диши, ни бꙋ́деши мꙋ́жꙋ и҆но́мꙋ:	і сказав їй: багато днів залишайся у мене; не блуди, і не будь з іншим; так само і я буду для тебе.
4	4
занѐ дни̑ мнѡ́ги сѧ́дꙋтъ сы́нове і҆и҃лєвы, не сꙋ́щꙋ царю̀, ни сꙋ́щꙋ кнѧ́зю, ни сꙋ́щей же́ртвѣ, ни сꙋ́щꙋ же́ртвенникꙋ, ни жре́чествꙋ, нижѐ ꙗ҆вле́нїємъ:	Бо довгий час сини Ізраїлеві будуть залишатися без царя і без князя і без жертви, без жертовника, без ефода і терафима.
5	5
и҆ посе́мъ ѡ҆братѧ́тсѧ сы́нове і҆и҃лєвы и҆ взы́щꙋтъ гдⷭ҇а бг҃а своего̀ и҆ даві́да царѧ̀ своего̀, и҆ почꙋдѧ́тсѧ ѡ҆ гдⷭ҇ѣ и҆ ѡ҆ бла́гостехъ є҆гѡ̀ въ послѣ̑днїѧ дни̑.	Після того навернуться сини Ізраїлеві і знайдуть Господа Бога свого і Давида, царя свого, і будуть благоговіти перед Господом і благістю Його в останні дні.
Глава́ д҃	Глава 4

1	1
Слы́шите сло́во гдⷭ҇не, сы́нове і҆и҃лєвы, ꙗ҆́кѡ сꙋ́дъ гдⷭ҇еви къ живꙋ́щымъ на землѝ: занѐ нѣ́сть и҆́стины, ни ми́лости, ни вѣ́дѣнїѧ бж҃їѧ на землѝ:	Слухайте слово Господнє, сини Ізраїлеві; бо суд у Господа з жителями цієї землі, тому що немає ні істини, ні милосердя, ні Богопізнання на землі.
2	2
клѧ́тва и҆ лжа̀, и҆ оу҆бі́йство и҆ татьба̀ и҆ любодѣѧ́нїе разлїѧ́сѧ по землѝ, и҆ кро́вь съ кровьмѝ мѣша́ютъ.	Клятва й обман, убивство і крадійство, і перелюбство вкрай поширилися, і кровопролиття йде за кровопролиттям.
3	3
Сегѡ̀ ра́ди воспла́четсѧ землѧ̀ и҆ оу҆ма́литсѧ со всѣ́ми всели́вшимисѧ на не́й, со ѕвѣрьмѝ польски́ми и҆ съ га̑ды зємны́ми и҆ со пти́цами небе́сными, и҆ ры̑бы морскі̑ѧ ѡ҆скꙋдѣ́ютъ:	За те заплаче земля ця, і знеможуть усі, хто живе на ній, зі звірами польовими і птахами небесними, навіть і риби морські загинуть.
4	4
ꙗ҆́кѡ да никто́же не при́тсѧ, ни ѡ҆блича́етсѧ никто́же: лю́дїе же моѝ а҆́ки прерѣка́емый жре́цъ,	Але ніхто не сперечайся, ніхто не викривай іншого; і твій народ — як ті, що сперечаються зі священиком.
5	5
и҆ и҆знемо́жетъ во дне́хъ, и҆ и҆знемо́жетъ проро́къ съ тобо́ю: но́щи оу҆подо́бихъ ма́терь твою̀.	І ти впадеш удень, і пророк упаде з тобою вночі, і знищу матір твою.
6	6
Оу҆подо́бишасѧ лю́дїе моѝ а҆́ки не и҆мꙋ́ще оу҆мѣ́нїѧ: ꙗ҆́кѡ ты̀ оу҆мѣ́нїе ѿве́рглъ є҆сѝ, ѿве́ргꙋ и҆ а҆́зъ тебѐ, є҆́же не жре́чествовати мнѣ̀, и҆ забы́лъ є҆сѝ зако́нъ бг҃а своегѡ̀, забꙋ́дꙋ и҆ а҆́зъ ча̑да твоѧ̑.	Знищений буде народ Мій за нестачу відання: оскільки ти відкинув відання, то і Я відкину тебе від священнодійства переді Мною; і як ти забув закон Бога твого, так і Я забуду дітей твоїх.
7	7
По мно́жествꙋ и҆́хъ та́кѡ согрѣши́ша мнѣ̀: сла́вꙋ и҆́хъ въ безче́стїе положꙋ̀.	Чим більше вони примножуються, тим більше грішать проти Мене; славу їхню перетворю на безславність.
8	8
Грѣхѝ люді́й мои́хъ снѣдѧ́тъ и҆ въ непра́вдахъ и҆́хъ во́змꙋтъ дꙋ́шы и҆́хъ.	Гріхами народу Мого годуються вони, і до беззаконня його прагне душа їх.
9	9
И҆ бꙋ́детъ ꙗ҆́коже лю́дїе, та́кѡ и҆ жре́цъ: и҆ ѿмщꙋ̀ на ни́хъ пꙋти̑ и҆́хъ, и҆ оу҆мышлє́нїѧ и҆́хъ возда́мъ и҆̀мъ.	І що буде з народом, те і зі священиком; і покараю його за шляхами його, і воздам йому за ділами його.
10	10
И҆ бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́сти и҆ не насы́тѧтсѧ: соблꙋди́ша и҆ не и҆спра́вѧтсѧ: поне́же гдⷭ҇а ѡ҆ста́виша є҆́же снабдѣ́ти.	Будуть їсти, і не наситяться; будуть блудити, і не розмножаться; бо залишили служіння Господу.
11	11
Блꙋ́дъ и҆ вїно̀ и҆ пїѧ́нство прїѧ́тъ се́рдце люді́й мои́хъ.	Блуд, вино і напої заволоділи серцем їх.
12	12
Въ зна́менїихъ вопроша́хꙋ и҆ въ жезлѣ́хъ свои́хъ повѣ́дахꙋ тѣ́мъ: дꙋ́хомъ блꙋже́нїѧ прельсти́шасѧ и҆ соблꙋди́ша ѿ бг҃а своегѡ̀:	Народ Мій запитує своє дерево і жезл його дає йому відповідь; бо дух блуду ввів їх в оману, і, блудодіючи, вони відступили від Бога свого.
13	13
на версѣ́хъ го́ръ кадѧ́хꙋ и҆ на холмѣ́хъ жрѧ́хꙋ под̾ дꙋ́бомъ и҆ под̾ є҆́лїю и҆ под̾ дре́вомъ вѣ́твеннымъ, ꙗ҆́кѡ до́бръ кро́въ: сегѡ̀ ра́ди соблꙋ́дѧтъ дщє́ри ва́шѧ, и҆ невѣ̑сты ва́шѧ возлюбодѣ́ютъ.	На вершинах гір вони приносять жертви і на пагорбах звершують кадіння під дубом і тополею і теревинфом, тому що гарна від них тінь; тому любодіють дочки ваші і перелюбствують невістки ваші.
14	14
И҆ не присѣщꙋ̀ на дщє́ри ва́шѧ, є҆гда̀ соблꙋ́дѧтъ, и҆ на невѣ̑сты ва́шѧ, є҆гда̀ возлюбодѣ́ютъ: ꙗ҆́кѡ и҆ ті́и со блꙋдни́цами смѣси́шасѧ и҆ со блꙋдника́ми трє́бы жрѧ́хꙋ, и҆ лю́дїе смы́слѧщїи со блꙋдни́цею сплета́хꙋсѧ.	Я залишу карати дочок ваших, коли вони блудодіють, і невісток ваших, коли вони перелюбствують, тому що ви самі на боці блудниць і з любодійцями приносите жертви, а темний народ гине.
15	15
Ты́ же, і҆и҃лю, не не разꙋмѣва́й, и҆ і҆ꙋ́до: не входи́те въ галга́лꙋ и҆ не восходи́те въ до́мъ ѡ҆́новъ, и҆ не клени́тесѧ гдⷭ҇емъ живы̑мъ.	Якщо ти, Ізраїлю, блудодієш, те нехай не грішив би Іуда; і не ходіть у Галгал, і не піднімайтеся в Беф-Авен, і не кляніться: «живий Господь!»
16	16
Занѐ ꙗ҆́коже ю҆́ница стрѣка́ломъ стрѣ́чема разсвирѣ́пѣ і҆и҃ль: нн҃ѣ оу҆пасе́тъ ѧ҆̀ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ а҆́гнца на простра́нствѣ.	Бо, як уперта телиця, впертим став Ізраїль; тому чи буде тепер Господь пасти їх, як агнців на великому пасовищі?
17	17
Прича́стникъ кꙋмі́рѡмъ є҆фре́мъ положѝ себѣ̀ собла́зны,	Прив’язався до ідолів Єфрем; залиш його!
18	18
и҆збра̀ ханане́ѡвъ: блꙋдѧ́ще возблꙋди́ша, возлюби́ша безче́стїе ѿ хрепета́нїѧ своегѡ̀.	Гидке пияцтво їх, цілком віддалися блудодіянню; князі їхні люблять ганебне.
19	19
Ви́хръ дꙋ́ха возсви́щетъ въ крилѣ́хъ свои́хъ, и҆ посра́мѧтсѧ ѿ тре́бищъ свои́хъ.	Охопить їх вітер своїми крилами, і посоромляться вони жертв своїх.
Глава́ є҃	Глава 5

1	1
Слы́шите сїѧ̑, жерцы̀, и҆ вонми́те, до́ме і҆и҃левъ, и҆ до́ме царе́въ, внꙋши́те, поне́же къ ва́мъ є҆́сть сꙋ́дъ: ꙗ҆́кѡ прꙋгло̀ бы́сте стражбѣ̀, и҆ ꙗ҆́коже мре́жа распросте́рта на і҆тавѷрі́и,	Слухайте це, священики, і дослухайтеся, доме Ізраїлів, і прихиліть вухо, доме царя; бо вам буде суд, тому що ви були пасткою у Массифі і сіттю, раскинутою на Фаворі.
2	2
ю҆́же ловѧ́щїи ло́въ поткнꙋ́ша, а҆́зъ же наказа́тель ва́мъ:	Глибоко загрузли вони у розпусті; але Я покараю всіх їх.
3	3
а҆́зъ позна́хъ є҆фре́ма, и҆ і҆и҃ль не ѿстꙋпѝ ѿ менє̀, занѐ нн҃ѣ соблꙋдѝ є҆фре́мъ, и҆ ѡ҆скверни́сѧ і҆и҃ль:	Єфрема Я знаю, й Ізраїль не утаєний від Мене; бо ти блудодієш, Єфреме, й Ізраїль осквернився.
4	4
не положи́ша помышле́нїй свои́хъ, є҆́же возврати́тисѧ къ бг҃ꙋ своемꙋ̀, ꙗ҆́кѡ дꙋ́хъ блꙋже́нїѧ є҆́сть въ ни́хъ, и҆ гдⷭ҇а не оу҆вѣ́дѣша.	Діла їх не допускають їх навернутися до Бога свого, бо дух блуду всередині них, і Господа вони не пізнали.
5	5
И҆ смири́тсѧ оу҆кори́зна і҆и҃лева въ лицѐ є҆мꙋ̀, и҆ і҆и҃ль и҆ є҆фре́мъ и҆знемо́гꙋтъ въ непра́вдахъ свои́хъ, и҆знемо́жетъ же и҆ і҆ꙋ́да съ ни́ми.	І гордість Ізраїля принижена в очах їх; і Ізраїль і Єфрем упадуть від нечестя свого; впаде й Іуда з ними.
6	6
Со ѻ҆вца́ми и҆ телцы̑ по́йдꙋтъ взыска́ти гдⷭ҇а и҆ не ѡ҆брѧ́щꙋтъ є҆гѡ̀, оу҆клони́сѧ бо ѿ ни́хъ.	З вівцями своїми і волами своїми підуть шукати Господа і не знайдуть Його: Він відійшов від них.
7	7
Ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇а ѡ҆ста́виша, ꙗ҆́кѡ ча̑да чꙋ̑жда породи́ша себѣ̀: нн҃ѣ поѧ́стъ ѧ҆̀ ржа̀, и҆ прича̑стїѧ и҆́хъ.	Господу вони зрадили, тому що народили чужих дітей; нині новий місяць поїсть їх з їхнім майном.
8	8
Вострꙋби́те трꙋбо́ю на хо́лмѣхъ, возгласи́те на высо́кихъ, проповѣ́дите въ домꙋ̀ ѡ҆́новѣ, оу҆жасе́сѧ венїамі́нъ,	Засурміть рогом у Гиві, трубою у Рамі; виголошуйте у Беф-Авені: «за тобою, Веніаміне!»
9	9
є҆фре́мъ въ па́гꙋбꙋ бы́сть во дни̑ наказа́нїѧ: въ племенѣ́хъ і҆и҃левыхъ показа́хъ вѣ̑рнаѧ.	Єфрем зробиться пустелею у день покарання; між колінами Ізраїлевими Я звістив це.
10	10
Бы́ша кнѧ̑зи і҆ꙋ̑дины ꙗ҆́кѡ прелага́юще предѣ́лы: на нѧ̀ и҆злїю̀ ꙗ҆́кѡ во́дꙋ гнѣ́въ мо́й.	Вожді Іудині стали подібні до тих, хто пересуває межі: виллю на них гнів Мій, як воду.
11	11
Соѡдолѣ̀ є҆фре́мъ сопе́рника своего̀, попра̀ сꙋ́дъ, ꙗ҆́кѡ нача̀ ходи́ти в̾слѣ́дъ сꙋ́етныхъ.	Пригнічений Єфрем, уражений судом; бо захотів ходити услід за суєтними.
12	12
А҆́зъ же ꙗ҆́кѡ мѧте́жъ є҆фре́мови и҆ ꙗ҆́кѡ ѻ҆сте́нъ до́мꙋ і҆ꙋ́динꙋ.	І буду як міль для Єфрема і як черва для дому Іудиного.
13	13
И҆ ви́дѣ є҆фре́мъ не́мощь свою̀ и҆ і҆ꙋ́да болѣ́знь свою̀: и҆ и҆́де є҆фре́мъ ко а҆ссѷрі́ємъ и҆ посла̀ послы̀ ко царю̀ і҆арі́мꙋ: и҆ то́й не возмо́же и҆зцѣли́ти ва́съ, и҆ не преста́нетъ ѿ ва́съ болѣ́знь.	І побачив Єфрем хворобу свою, й Іуда — свою рану, і пішов Єфрем до Ассура, і послав до царя Іарева; але він не може зцілити вас, і не вилікує вас від рани.
14	14
Занѐ а҆́зъ є҆́смь ꙗ҆́кѡ панѳи́рь є҆фре́мови и҆ ꙗ҆́кѡ ле́въ до́мꙋ і҆ꙋ́динꙋ: и҆ а҆́зъ восхищꙋ̀, и҆ пойдꙋ̀, и҆ возмꙋ̀, и҆ не бꙋ́детъ и҆з̾има́ѧй:	Бо Я як лев для Єфрема і як скимен для дому Іудиного; Я, Я розтерзаю, і піду; віднесу, і ніхто не спасе.
15	15
пойдꙋ̀ и҆ возвращꙋ́сѧ на мѣ́сто своѐ, до́ндеже поги́бнꙋтъ, и҆ взы́щꙋтъ лица̀ моегѡ̀.	Піду, повернуся у Моє місце, доки вони не визнають себе винними і не знайдуть лиця Мого.
Глава́ ѕ҃	Глава 6

1	1
Въ ско́рби свое́й оу҆́треневати бꙋ́дꙋтъ ко мнѣ̀, глаго́люще: и҆́демъ и҆ ѡ҆брати́мсѧ ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ на́шемꙋ,	У скорботі своїй вони з раннього ранку будуть шукати Мене і говорити: «ходімо і повернемося до Господа! бо Він уразив — і Він зцілить нас, поразив — і перев’яже наші рани;
2	2
ꙗ҆́кѡ то́й побѝ ны̀, и҆ и҆зцѣли́тъ ны̀: оу҆ѧзви́тъ, и҆ оу҆врачꙋ́етъ ны̀:	оживить нас через два дні, на третій день підніме нас, і ми будемо жити перед лицем Його.
3	3
и҆зцѣли́тъ ны̀ по двою̀ дню̑, въ де́нь тре́тїй воскре́снемъ и҆ жи́ви бꙋ́демъ пред̾ ни́мъ, и҆ оу҆вѣ́мы: пожене́мъ, є҆́же оу҆вѣ́дѣти гдⷭ҇а: ꙗ҆́кѡ оу҆́тро гото́во ѡ҆брѧ́щемъ є҆го̀, и҆ прїи́детъ на́мъ ꙗ҆́кѡ до́ждь ра́ннїй и҆ по́здный землѝ.	Отже, пізнаємо, будемо прагнути пізнати Господа; як ранкова зоря — явлення Його, і Він прийде до нас, як дощ, як пізній дощ зросить землю».
4	4
Что́ ти сотворю̀, є҆фре́ме; что́ ти сотворю̀, і҆ꙋ́до; ми́лость бо ва́ша ꙗ҆́кѡ ѡ҆́блакъ оу҆́треннїй и҆ ꙗ҆́кѡ роса̀ ра́нѡ па́дающаѧ.	Що зроблю тобі, Єфреме? що зроблю тобі, Іудо? благочестя ваше, як ранковий туман і як роса, яка швидко зникає.
5	5
Сегѡ̀ ра́ди пожа́хъ проро́ки ва́шѧ, оу҆би́хъ ѧ҆̀ словесе́мъ оу҆́стъ мои́хъ, и҆ сꙋ́дъ мо́й ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ и҆зы́детъ.	Тому Я уражав через пророків і бив їх словами вуст Моїх, і суд Мій, як світло, що сходить.
6	6
Занѐ ми́лости хощꙋ̀ а҆ не же́ртвы, и҆ оу҆вѣ́дѣнїѧ бж҃їѧ, не́жели всесожже́нїѧ.	Бо Я милости хочу, а не жертви, і Боговідання більше, ніж всепалення.
7	7
Сі́и же сꙋ́ть ꙗ҆́кѡ человѣ́къ престꙋпа́ѧй завѣ́тъ: та́мѡ презрѣ́ша мѧ̀.	Вони ж, подібно до Адама, порушили завіт і там зрадили Мене.
8	8
Галаа́дъ гра́дъ дѣ́лаѧй сꙋ́єтнаѧ, мꙋтѧ́й во́дꙋ,	Галаад — місто нечестивців, заплямоване кров’ю.
9	9
а҆ крѣ́пость твоѧ̀ ꙗ҆́кѡ мꙋ́жа морска́гѡ разбо́йника: скры́ша жерцы̀ пꙋ́ть гдⷭ҇ень, оу҆би́ша сїкі́мꙋ, ꙗ҆́кѡ беззако́нїе сотвори́ша.	Як розбійники підстерігають людину, так збіговисько священиків убиває на шляху в Сихем і робить мерзоти.
10	10
Въ домꙋ̀ і҆и҃левѣ ви́дѣхъ грѡ́знаѧ: та́мѡ блꙋже́нїе є҆фре́мово: ѡ҆скверни́сѧ і҆и҃ль и҆ і҆ꙋ́да.	У домі Ізраїля Я бачу жахливе; там блудодіяння в Єфрема, осквернився Ізраїль.
11	11
Начнѝ ѡ҆б̾има́ти вїногра́дъ себѣ̀, є҆гда̀ возвращꙋ̀ плѣне́нїе люді́й мои́хъ.	І тобі, Іудо, призначені жнива, коли Я поверну полон народу Мого.
Глава́ з҃	Глава 7

1	1
Є҆гда̀ и҆зцѣлю̀ і҆и҃лѧ, и҆ ѿкры́етсѧ непра́вда є҆фре́мова и҆ ѕло́ба самарі́йска, ꙗ҆́кѡ содѣ́лаша лжꙋ̀: и҆ та́ть къ немꙋ̀ вни́детъ, совлача́ѧй разбо́йникъ на пꙋтѝ є҆гѡ̀:	Коли Я лікував Ізраїля, відкрилася неправда Єфрема і злодійство Самарії: бо вони чинять неправдиво; і входить злодій, і розбійник грабує на вулицях.
2	2
ꙗ҆́кѡ да воспою́тъ вкꙋ́пѣ, а҆́ки пою́щїи се́рдцемъ свои́мъ. Всѧ̑ ѕлѡ́бы и҆́хъ помѧнꙋ́хъ: нн҃ѣ ѡ҆быдо́ша и҆̀хъ совѣ́ти и҆́хъ, проти́вꙋ лицꙋ̀ мѝ бы́ша.	Не помишляють вони у серці своєму, що Я пам’ятаю всі злодіяння їхні; тепер оточують їх діла їхні; вони перед лицем Моїм.
3	3
Ѕло́бами свои́ми возвесели́ша царѧ̀ и҆ лжа́ми свои́ми кнѧзе́й.	Лиходійством своїм вони звеселяють царя й обманами своїми — князів.
4	4
Всѝ любодѣ́ющїи, ꙗ҆́кѡ пе́щь жего́ма на пече́нїе сожже́нїѧ ѿ пла́мене, ѿ примѣше́нїѧ тꙋ́ка, до́ндеже вски́снетъ то̀ всѐ.	Усі вони палають перелюбством, як піч, розтоплена пекарем, який перестає підпалювати її, коли замісить тісто і воно вкисне.
5	5
Во дни̑ царе́й ва́шихъ нача́ша кнѧ̑зи ꙗ҆ри́тисѧ ѿ вїна̀, простро́ша рꙋ́ки своѧ̑ съ гꙋби́тельми:	«День нашого царя!» — говорять князі, розпалені до хвороби вином, а він простягає руку свою до кощунників.
6	6
занѐ разгорѣ́шасѧ ꙗ҆́кѡ пе́щь сердца̀ и҆́хъ, внегда̀ оу҆стремлѧ́тисѧ и҆̀мъ: всю̀ но́щь сна̀ є҆фре́мъ насы́тисѧ, заꙋ́тра бы́сть, и҆ разгорѣ́сѧ ꙗ҆́кѡ пла́мень ѻ҆́гненный.	Бо вони підступництвом своїм роблять серце своє подібним до печі: пекар їхній спить усю ніч, а вранці вона горить, як розпалений вогонь.
7	7
Всѝ согрѣ́ѧшасѧ, ꙗ҆́кѡ пе́щь жего́ма, и҆ ѻ҆́гнь поѧдѐ сꙋді́й и҆́хъ: всѝ ца́рїе и҆́хъ падо́ша, не бѣ̀ въ ни́хъ молѧ́йсѧ ко мнѣ̀.	Усі вони розпалені, як піч, і пожирають суддів своїх; усі царі їхні падають, і ніхто з них не взиває до Мене.
8	8
Є҆фре́мъ въ лю́дехъ свои́хъ са́мъ смѣсѧ́шесѧ, є҆фре́мъ бы́сть ѡ҆прѣсно́къ неѡбраща́емь.	Єфрем змішався з народами, Єфрем став, як неперевернутий хліб.
9	9
И҆ снѣдо́ша чꙋжді́и крѣ́пость є҆гѡ̀, се́й же не разꙋмѣ̀: и҆ сѣди̑ны ꙗ҆ви́шасѧ на не́мъ, ѻ҆́нъ же не позна̀.	Чужі пожирали силу його, і він не помічав; сивина вкрила його, а він не знає.
10	10
И҆ смири́тсѧ оу҆кори́зна і҆и҃лева въ лицѐ є҆мꙋ̀: и҆ не возврати́шасѧ ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ своемꙋ̀ и҆ не взыска́ша є҆гѡ̀ во всѣ́хъ си́хъ.	І гордість Ізраїля принижена в очах їхніх, і, попри все те, вони не навернулися до Господа Бога свого і не знайшли Його.
11	11
И҆ бѧ́ше є҆фре́мъ ꙗ҆́кѡ го́лꙋбь безꙋ́мный, не и҆мы́й се́рдца: є҆гѵ́пта молѧ́ше, и҆ во а҆ссѷрі́аны ѿидо́ша.	І став Єфрем, як нерозумний голуб, без серця: кличуть єгиптян, ідуть в Ассирію.
12	12
Ꙗ҆́коже и҆́дꙋтъ, возложꙋ̀ на нѧ̀ мре́жꙋ мою̀, ꙗ҆́коже пти̑цы небє́сныѧ све́ргꙋ ѧ҆̀, накажꙋ̀ ѧ҆̀ въ слꙋ́хъ скорбѣ́нїѧ и҆́хъ.	Коли вони підуть, Я закину на них сіть Мою; як птахів небесних скину їх; покараю їх, як чуло зібрання їхнє.
13	13
Го́ре и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ ѿскочи́ша ѿ менє̀: боѧзли́ви сꙋ́ть, ꙗ҆́кѡ нече́ствоваша ко мнѣ̀: а҆́зъ же и҆зба́вихъ ѧ҆̀, сі́и же возглаго́лаша на мѧ̀ лжꙋ̀.	Горе їм, що вони віддалилися від Мене; загибель їм, що вони відпали від Мене! Я спасав їх, а вони неправду говорили на Мене.
14	14
И҆ не возопи́ша ко мнѣ̀ сердца̀ и҆́хъ, но пла́кахꙋсѧ на ло́жахъ свои́хъ: ѡ҆ пшени́цѣ и҆ вїнѣ̀ сѣча́хꙋсѧ.	І не взивали до Мене серцем своїм, коли волали на ложах своїх; збираються через хліб і вино, а від Мене віддаляються.
15	15
Нака́жꙋтсѧ мно́ю, а҆́зъ же оу҆крѣпи́хъ мы́шцꙋ и҆́хъ, и҆ на мѧ̀ помы́слиша ѕла̑ѧ.	Я напоумляв їх і зміцнював м’язи їхні, а вони замишляли лихе проти Мене.
16	16
Соврати́шасѧ ни во что́же, бы́ша ꙗ҆́кѡ лꙋ́къ напрѧже́нъ: падꙋ́тсѧ кнѧ̑зи и҆́хъ мече́мъ ра́ди ненаказа́нїѧ ꙗ҆зы́ка своегѡ̀. Сїѐ рꙋга́нїе и҆́хъ въ землѝ є҆гѵ́петстѣй.	Вони наверталися, але не до Всевишнього, стали — як невірний лук; упадуть від меча князі їхні за зухвалість язика свого; це буде посміянням над ними у землі Єгипетській.
Глава́ и҃	Глава 8

1	1
Въ нѣ́дрѣ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ землѧ̀ непроходи́ма, ꙗ҆́кѡ ѻ҆ре́лъ въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни: поне́же престꙋпи́ша завѣ́тъ мо́й и҆ на зако́нъ мо́й нече́ствоваша.	Трубу до вуст твоїх! Як орел налетить на дім Господній за те, що вони порушили завіт Мій і переступили закон Мій!
2	2
Ко мнѣ̀ воззовꙋ́тъ: бж҃е, позна́хомъ тѧ̀,	До Мене будуть волати: «Боже мій! ми пізнали Тебе, ми — Ізраїль».
3	3
ꙗ҆́кѡ і҆и҃ль ѿврати́сѧ благи́хъ, врага̀ прогна́ша.	Відкинув Ізраїль добре; ворог буде переслідувати його.
4	4
Са́ми себѣ̀ царѧ̀ поста́виша, а҆ не мно́ю, нача́лствоваша, и҆ не ꙗ҆ви́ша мѝ: ѿ сребра̀ своегѡ̀ и҆ ѿ зла́та своегѡ̀ сотвори́ша себѣ̀ кꙋмі́ры, ꙗ҆́кѡ да потребѧ́тсѧ.	Поставляли царів самі, без Мене; ставили князів, але без Мого відома; зі срібла свого і золота свого зробили для себе ідолів: звідти загибель.
5	5
Сокрꙋшѝ телца̀ твоего̀, самарі́е, разгнѣ́васѧ ꙗ҆́рость моѧ̀ на нѧ̀: доко́лѣ не мо́гꙋтъ ѡ҆чи́ститисѧ, и҆̀же во і҆и҃ли;	Залишив тебе телець твій, Самаріє! запалав гнів Мій на них; доки не можуть вони очиститися?
6	6
И҆ то̀ древодѣ́ль сотворѝ, и҆ нѣ́сть бг҃ъ: занѐ льстѧ́й бѧ́ше теле́цъ тво́й, самарі́е.	Бо і він — діло Ізраїля: художник зробив його, і тому він не бог; на шматки перетвориться телець самарійський!
7	7
Ꙗ҆́кѡ вѣ́тромъ и҆стлѣ́но всѣ́ѧша, и҆ разрꙋше́нїе и҆́хъ прїи́метъ ѧ҆̀: рꙋкоѧ́ть не и҆мꙋ́щаѧ си́лы є҆́же сотвори́ти мꙋкꙋ̀, а҆́ще же и҆ сотвори́тъ, то̀ чꙋжді́и поѧдѧ́тъ ю҆̀.	Оскільки вони сіяли вітер, то і пожнуть бурю: хліба на корені не буде у нього; зерно не дасть борошна; а якщо і дасть, то чужі проковтнуть його.
8	8
Поглоще́нъ бы́сть і҆и҃ль, нн҃ѣ бы́сть во ꙗ҆зы́цѣхъ ꙗ҆́кѡ сосꙋ́дъ непотре́бенъ,	Поглинений Ізраїль; тепер вони будуть серед народів, як негідний сосуд.
9	9
поне́же ті́и взыдо́ша ко а҆ссѷрі́анѡмъ: процвѣтѐ ѡ҆ себѣ̀ є҆фре́мъ, да́ры возлюбѝ.	Вони пішли до Ассура, як дикий осел, який самотньо блукає; Єфрем купував подарунками прихильність до себе.
10	10
Сегѡ̀ ра́ди предадꙋ́тсѧ во ꙗ҆зы́ки: нн҃ѣ воспрїимꙋ̀ и҆̀хъ, и҆ почі́ютъ ма́лѡ є҆́же пома́зати царѧ̀ и҆ кнѧ̑зи.	Хоч вони і посилали дари до народів, але скоро Я зберу їх, і вони почнуть страждати від тягаря царя князів;
11	11
Ꙗ҆́кѡ оу҆мно́жи є҆фре́мъ трє́бища, во грѣхѝ бы́ша є҆мꙋ̀ трє́бища возлю́блєннаѧ.	бо багато жертовників набудував Єфрем для гріха, — на гріх послужили йому ці жертовники!
12	12
Впишꙋ̀ є҆мꙋ̀ мно́жество, и҆ закѡ́ннаѧ є҆гѡ̀ въ чꙋжда̑ѧ вмѣни́шасѧ трє́бища возлю́блєннаѧ.	Написав Я йому важливі закони Мої, але вони вважаються ним ніби за чужі.
13	13
Тѣ́мже а҆́ще и҆ пожрꙋ́тъ же́ртвꙋ и҆ снѣдѧ́тъ мѧса̀, гдⷭ҇ь не прїи́метъ и҆́хъ: нн҃ѣ помѧне́тъ непра̑вды и҆́хъ и҆ ѿмсти́тъ грѣхѝ и҆́хъ: ті́и во є҆гѵ́петъ возврати́шасѧ и҆ во а҆ссѷрі́и нечи̑стаѧ снѣдѧ́тъ.	У жертвоприношеннях Мені вони приносять м’ясо і їдять його; Господу неугодні вони; нині Він згадає нечестя їх і покарає їх за гріхи їхні: вони повернуться в Єгипет.
14	14
И҆ забы̀ і҆и҃ль сотво́ршаго и҆̀ и҆ возградѝ трє́бища, и҆ і҆ꙋ́да оу҆мно́жи гра́ды оу҆тверждє́ны: но послю̀ ѻ҆́гнь на гра́ды є҆гѡ̀, и҆ потреби́тъ ѡ҆снова̑нїѧ є҆гѡ̀.	Забув Ізраїль Творця свого й улаштував капища, й Іуда набудував багато укріплених міст; але Я пошлю вогонь на міста його, і пожере палаци його.
Глава́ ѳ҃	Глава 9

1	1
Не ра́дꙋйсѧ, і҆и҃лю, ни весели́сѧ ꙗ҆́коже лю́дїе, поне́же соблꙋди́лъ є҆сѝ ѿ гдⷭ҇а бг҃а твоегѡ̀: возлюби́лъ є҆сѝ даѧ̑нїѧ на всѧ́цѣмъ гꙋмнѣ̀ пшени́цы.	Не радій, Ізраїлю, до захоплення, як інші народи, бо ти блудодієш, віддалившись від Бога твого: любиш блудодійні дари на всіх токах.
2	2
Гꙋмно̀ и҆ точи́ло не позна̀ и҆́хъ, и҆ вїно̀ солга̀ и҆̀мъ.	Тік і точило не будуть годувати їх, і надія на виноградний сік обмане їх.
3	3
Не всели́шасѧ на землѝ гдⷭ҇ни: всели́сѧ є҆фре́мъ во є҆гѵ́птѣ, и҆ во а҆ссѷрі́ахъ снѣдѧ́тъ нечи̑стаѧ.	Не будуть вони жити на землі Господній: Єфрем повернеться в Єгипет, і в Ассирії будуть їсти нечисте.
4	4
Не возлїѧ́ша гдⷭ҇еви вїна̀, и҆ не оу҆слади́шасѧ є҆мꙋ̀ трє́бы и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ хлѣ́бъ жа́лости и҆̀мъ: всѝ ꙗ҆дꙋ́щїи ты̑ѧ ѡ҆сквернѧ́тсѧ: поне́же хлѣ́бы и҆́хъ дꙋ́шъ и҆́хъ, не вни́дꙋтъ въ до́мъ гдⷭ҇ень.	Не будуть узливати Господу вина, і неугодні Йому будуть жертви їхні; вони будуть для них, як хліб похоронний: усі, хто буде їсти його, оскверняться, бо хліб їх — для душі їх, а у дім Господній він не увійде.
5	5
Что̀ сотворитѐ во дне́хъ торжества̀ и҆ въ де́нь пра́здника гдⷭ҇нѧ;	Що будете робити у день торжества й у день свята Господнього?
6	6
Сегѡ̀ ра́ди, сѐ, по́йдꙋтъ ѿ трꙋда̀ є҆гѵ́петска, и҆ прїи́метъ и҆̀хъ ме́мфїсъ, и҆ погребе́тъ ѧ҆̀ махма́съ: сребро̀ и҆́хъ па́гꙋба наслѣ́дитъ, те́рнїе во дворѣ́хъ и҆́хъ.	Бо ось, вони підуть з причини спустошення; Єгипет збере їх, Мемфис поховає їх; дорогоцінностями їх зі срібла заволодіє кропива, колюче терня буде у наметах їхніх.
7	7
Приспѣ́ша дні́е ѿмще́нїѧ твоегѡ̀, прїидо́ша дні́е воздаѧ́нїѧ твоегѡ̀, и҆ ѡ҆ѕло́битсѧ і҆и҃ль, ꙗ҆́коже проро́къ и҆зꙋмле́нный, человѣ́къ дꙋ́хомъ носи́мый: ѿ мно́жества непра́вдъ твои́хъ оу҆мно́жисѧ и҆зꙋмле́нїе твоѐ.	Прийшли дні відвідин, прийшли дні воздаяння; нехай дізнається Ізраїль, що нерозумний віщун, безумний той, хто видає себе за натхненного, з причини безлічі беззаконь твоїх і великої ворожости.
8	8
Стра́жъ є҆фре́мъ съ бг҃омъ, проро́къ прꙋгло̀ стропти́во на всѣ́хъ пꙋте́хъ є҆гѡ̀: и҆зꙋмле́нїе въ домꙋ̀ бж҃їи оу҆тверди́ша.	Єфрем — страж біля Бога мого; пророк — сітка птахолова на всіх шляхах його; спокуса у домі Бога його.
9	9
Растлѣ́шасѧ по днє́мъ хо́лма: воспомѧне́тъ непра̑вды и҆́хъ, ѿмсти́тъ грѣхѝ и҆́хъ.	Глибоко впали вони, розбестилися, як у дні Гиви; Він згадає нечестя їх, покарає їх за гріхи їхні.
10	10
Ꙗ҆́коже гре́знъ въ пꙋсты́ни ѡ҆брѣто́хъ і҆и҃лѧ и҆ ꙗ҆́кѡ стра́жа на смоко́вницѣ ра́ннѧго оу҆ви́дѣхъ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ: ті́и внидо́ша ко веельфегѡ́рꙋ и҆ ѿчꙋжди́шасѧ на стыдѣ́нїе, и҆ бы́ша ме́рзостнїи ꙗ҆́коже возлю́бленнїи.	Як виноград у пустелі, Я знайшов Ізраїля; як першу ягоду на смоковниці, у перший час її, побачив Я батьків ваших, — але вони пішли до Ваал-Фегора і віддалися соромітному, і самі стали мерзенними, як ті, яких полюбили.
11	11
Є҆фре́мъ ꙗ҆́кѡ пти́ца ѿлетѣ̀, сла̑вы и҆́хъ ѿ порожде́нїй и҆ болѣ́зней и҆ ѿ зача́тїй.	У єфремлян, як птах, відлетить слава [чадородіння]: ні народження, ні вагітности, ні зачаття [не буде].
12	12
Тѣ́мже а҆́ще и҆ воско́рмѧтъ ча̑да своѧ̑, безча̑дны бꙋ́дꙋтъ ѿ человѣ̑къ: поне́же и҆ лю́тѣ и҆̀мъ є҆́сть, (занѐ ѡ҆ста́вихъ ѧ҆̀,) пло́ть моѧ̀ ѿ ни́хъ.	А хоч би вони і виховали дітей своїх, відніму їх; бо горе їм, коли відійду від них!
13	13
Є҆фре́мъ, ꙗ҆́коже ви́дѣхъ, въ лови́твꙋ предпоста́виша ча̑да своѧ̑, и҆ є҆фре́мъ є҆́же и҆звестѝ на заколе́нїе ча̑да своѧ̑.	Єфрем, як Я бачив його до Тира, насаджений на прекрасній місцевості; однак Єфрем виведе дітей своїх до вбивці.
14	14
Да́ждь и҆̀мъ, гдⷭ҇и: что̀ да́си и҆̀мъ; да́ждь и҆̀мъ оу҆тро́бꙋ неплодѧ́щꙋю и҆ сосцы̀ сꙋ̑хи.	Дай їм, Господи: що Ти даси їм? дай їм утробу, яка не народжує, і сухі соски.
15	15
Всѧ̑ ѕлѡ́бы и҆́хъ во галга́лѣхъ, ꙗ҆́кѡ та́мѡ и҆̀хъ возненави́дѣхъ за ѕлѡ́бы начина́нїй и҆́хъ: и҆з̾ до́мꙋ моегѡ̀ и҆зженꙋ̀ ѧ҆̀, (ксемꙋ̀) не приложꙋ̀ люби́ти и҆̀хъ:	Усе зло їх у Галгалі: там Я зненавидів їх за злі справи їхні; вижену їх із дому Мого, не буду більше любити їх; усі князі їхні — відступники.
16	16
всѝ кнѧ̑зи и҆́хъ непокори́ви. Поболѣ̀ є҆фре́мъ: коре́нїе є҆гѡ̀ и҆зсхо́ша, плода̀ ксемꙋ̀ да не принесе́тъ: поне́же а҆́ще и҆ породѧ́тъ, побїю̀ вожделѣ̑ннаѧ оу҆тро́бъ и҆́хъ.	Уражений Єфрем; висох корінь їх, — не будуть приносити вони плоду, а якщо і будуть народжувати, Я умертвлю жаданий плід утроби їх.
17	17
Ѿри́нетъ ѧ҆̀ бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ не послꙋ́шаша є҆гѡ̀, и҆ бꙋ́дꙋтъ заблꙋжда́ющїи въ ꙗ҆зы́цѣхъ.	Відкине їх Бог мій, тому що вони не послухалися Його, і будуть блукати між народами.
Глава́ і҃	Глава 10

1	1
Вїногра́дъ благоло́зенъ і҆и҃ль, пло́дъ ѻ҆би́ленъ є҆гѡ̀: по мно́жествꙋ плодѡ́въ є҆гѡ̀ оу҆мно́жи трє́бища, по благота́мъ землѝ є҆гѡ̀ возградѝ ка̑пища.	Ізраїль — гіллястий виноград, примножує для себе плід: чим більше у нього плодів, тим більше множить жертовники; чим краща земля у нього, тим більше прикрашають вони ідолів.
2	2
Раздѣли́ша сердца̀ своѧ̑, нн҃ѣ поги́бнꙋтъ: са́мъ раскопа́етъ трє́бища и҆́хъ, сокрꙋша́тсѧ кꙋмі́ры и҆́хъ.	Розділилося серце їх, за те вони і будуть покарані: Він зруйнує жертовники їхні, знищить ідолів їхніх.
3	3
Тѣ́мже нн҃ѣ рекꙋ́тъ: нѣ́сть царѧ̀ въ на́съ, ꙗ҆́кѡ не боѧ́хомсѧ гдⷭ҇а: ца́рь же что̀ сотвори́тъ на́мъ;	Тепер вони говорять: «немає у нас царя, бо ми не убоялися Господа; а цар, — що́ він нам зробить?»
4	4
Глаго́лѧй словеса̀ и҆звине́нїѧ лѡ́жнаѧ завѣща́етъ завѣ́тъ: прозѧ́бнетъ сꙋ́дъ а҆́ки тро́скотъ на лѧди́нѣ се́лнѣй.	Говорять слова пусті, клянуться неправдиво, укладають союзи; за те з’явиться суд над ними, як отруйна трава на борознах поля.
5	5
Оу҆ телца̀ до́мꙋ ѡ҆́нова воз̾ѡбита́ютъ живꙋ́щїи въ самарі́и, ꙗ҆́кѡ пла́кашасѧ лю́дїе є҆гѡ̀ ѡ҆ не́мъ: и҆ ꙗ҆́коже разгнѣ́ваша є҆го̀, пора́дꙋютсѧ ѡ҆ сла́вѣ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ пресели́сѧ ѿ ни́хъ.	За тельця Беф-Авена затремтять жителі Самарії; заплаче за ним народ його, і жерці його, які раділи за нього, будуть плакати за славою його, тому що вона відійде від нього.
6	6
И҆ свѧза́вше є҆го̀, во а҆ссѷрі́ю ѿведо́ша въ да́ръ царю̀ і҆арі́мꙋ: въ да́ръ є҆фре́мъ прїи́метсѧ, и҆ оу҆срами́тсѧ і҆и҃ль ѡ҆ совѣ́тѣ свое́мъ.	І сам він буде віднесений в Ассирію, у дар царю Іареву; осоромлений буде Єфрем, і осоромиться Ізраїль від задуму свого.
7	7
Ѿве́рже самарі́а царѧ̀ своего̀, а҆́ки хвра́стїе на лицы̀ воды̀.	Зникне у Самарії цар її, як піна на поверхні води.
8	8
И҆зве́ргꙋтсѧ трє́бища ѡ҆́нѡва согрѣшє́нїѧ і҆и҃лєва, те́рнїе и҆ волче́цъ возни́кнꙋтъ на тре́бищихъ и҆́хъ: и҆ рекꙋ́тъ къ гора́мъ: покры́йте ны̀: и҆ холмѡ́мъ: пади́те на ны̀.	І знищені будуть висоти Авена, гріх Ізраїля; терня і бур’яни виростуть на жертовниках їхніх, і скажуть вони горам: «покрийте нас», і пагорбам: «упадіть на нас».
9	9
Ѿне́лѣже хо́лми, согрѣшѝ і҆и҃ль: та́мѡ ста́ша: не пости́гнетъ и҆́хъ на холмѣ̀ ра́ть, на ча̑да непра́вды.	Більше, ніж у дні Гиви, грішив ти, Ізраїлю; там вони встояли; війна у Гаваоні проти синів нечестя не торкнулася їх.
10	10
Прїи́де наказа́ти и҆̀хъ по жела́нїю моемꙋ̀: и҆ соберꙋ́тсѧ лю́дїе на нѧ̀, внегда̀ наказа́тисѧ и҆̀мъ во двою̀ непра́вдахъ свои́хъ.	За бажанням Моїм покараю їх, і зберуться проти них народи, і вони будуть зв’язані за подвійний злочин їх.
11	11
Є҆фре́мъ ю҆́ница наꙋче́наѧ, є҆́же люби́ти прѣ́нїе: а҆́зъ же найдꙋ̀ на добро́тꙋ вы́и є҆ѧ̀, настꙋплю̀ на є҆фре́ма, оу҆молчꙋ̀ ѡ҆ і҆ꙋ́дѣ, оу҆крѣпи́тсѧ себѣ̀ і҆а́кѡвъ.	Єфрем — навчена телиця, що звикла до молотьби, і Я Сам накладу ярмо на жирну шию його; на Єфремі будуть верхи їздити, Іуда буде орати, Яків буде боронити.
12	12
Сѣ́йте себѣ̀ въ пра́вдꙋ, собери́те пло́дъ живота̀, просвѣти́те себѣ̀ свѣ́тъ вѣ́дѣнїѧ, до́ндеже вре́мѧ, взыщи́те гдⷭ҇а, до́ндеже прїи́дꙋтъ ва́мъ жи̑та пра́вды.	Сійте собі у правду, і пожнете милість; розорюйте у себе новину, бо час знайти Господа, щоб Він, коли прийде, дощем пролив на вас правду.
13	13
Вскꙋ́ю премолча́сте нече́стїе, и҆ непра̑вды є҆гѡ̀ ѡ҆б̾има́сте, и҆з̾ѧдо́сте пло́дъ лжи́въ; ꙗ҆́кѡ оу҆пова́лъ є҆сѝ на ѻ҆рꙋ́жїе твоѐ, во мно́жествѣ си́лы твоеѧ̀.	Ви обробляли нечестя, пожинаєте беззаконня, їсте плід неправди, тому що ти надіявся на путь твій, на безліч ратників твоїх.
14	14
И҆ воста́нетъ па́гꙋба въ лю́дехъ твои́хъ, и҆ всѧ̑ ѡ҆гра̑ды твоѧ̑ поги́бнꙋтъ, ꙗ҆́коже (поги́бе) кнѧ́зь салама́нъ ѿ до́мꙋ і҆еровоа́млѧ, во дни̑ ра̑тны ма́терь ѡ҆ ча̑да разби́ша:	І станеться сум’яття у народі твоєму, і всі твердині твої будуть зруйновані, як Салман зруйнував Бет-Арбел у день брані: мати була вбита з дітьми.
15	15
та́кѡ сотворю̀ ва́мъ, до́ме і҆и҃левъ, ѿ лица̀ непра́вды ѕло́бъ ва́шихъ.	Ось що заподіє вам Вефиль за крайнє нечестя ваше.
Глава́ а҃і	Глава 11

1	1
Заꙋ́тра ѿверго́шасѧ, ѿве́ржесѧ ца́рь і҆и҃левъ, поне́же младе́нецъ і҆и҃ль, и҆ а҆́зъ возлюби́хъ є҆го̀ и҆ и҆з̾ є҆гѵ́пта воззва́хъ сы́на моего̀.	На зорі загине цар Ізраїлів! Коли Ізраїль був юний, Я любив його і з Єгипту викликав сина Мого.
2	2
Ꙗ҆́коже призва́хъ ѧ҆̀, та́кожде ѿхожда́хꙋ ѿ лица̀ моегѡ̀: ті́и ваалі́мꙋ тре́бꙋ жрѧ́хꙋ и҆ и҆зва̑ѧнымъ кадѧ́хꙋ.	Кликали їх, а вони йшли геть від лиця їх: приносили жертву Ваалам і кадили ідолам.
3	3
А҆́зъ же свѧза́хъ є҆фре́ма, взѧ́хъ є҆го̀ на мы́шцꙋ мою̀, и҆ не разꙋмѣ́ша, ꙗ҆́кѡ и҆зцѣли́хъ ѧ҆̀.	Я Сам привчав Єфрема ходити, носив його на руках Своїх, а вони не усвідомлювали, що Я лікував їх.
4	4
Во и҆стлѣ́нїи человѣ́честѣ привлеко́хъ ѧ҆̀ оу҆́зами любле́нїѧ моегѡ̀, и҆ бꙋ́дꙋ и҆̀мъ ꙗ҆́кѡ оу҆дарѧ́ѧй человѣ́къ по че́люстемъ є҆гѡ̀: и҆ воззрю̀ къ немꙋ̀ и҆ премогꙋ̀ є҆мꙋ̀.	Путами людськими тягнув Я їх, путами любови, і був для них ніби той, хто піднімає ярмо з щелеп їхніх, і ласкаво підкладав їжу їм.
5	5
Всели́сѧ є҆фре́мъ во є҆гѵ́птѣ, а҆ссꙋ́ръ же са́мъ ца́рь є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ не восхотѣ̀ возврати́тисѧ.	Не повернеться він у Єгипет, але Ассур — він буде царем його, тому що вони не захотіли навернутися до Мене.
6	6
И҆ и҆знемо́же ѻ҆рꙋ́жїе во градѣ́хъ є҆гѡ̀, и҆ оу҆молчѐ въ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀: и҆ снѣдѧ́тъ ѿ оу҆мышле́нїй свои́хъ.	І впаде меч на міста його, і знищить засуви його, і пожере їх за наміри їхні.
7	7
И҆ лю́дїе є҆гѡ̀ ви́сѧще ѿ ѡ҆бита́нїѧ своегѡ̀: и҆ бг҃ъ на чєстна́ѧ є҆гѡ̀ разгнѣ́ваетсѧ, и҆ не вознесе́тъ є҆гѡ̀.	Народ Мій заскнів у відпадінні від Мене, і хоч закликають його до горнього, він не підноситься єдинодушно.
8	8
Что́ тѧ оу҆стро́ю, є҆фре́ме; защищꙋ́ ли тѧ̀, і҆и҃лю; что́ тѧ положꙋ̀; Ꙗ҆́коже а҆дамꙋ̀ оу҆стро́ю тѧ̀, и҆ ꙗ҆́коже севоі́мъ, преврати́сѧ се́рдце моѐ въ не́мъ, смѧте́сѧ раска́ѧнїе моѐ.	Що зроблю з тобою, Єфреме? як віддам тебе, Ізраїлю? Чи вчиню з тобою, як з Адамою, чи зроблю тобі, що Севоїму? Повернулося у Мені серце Моє, запалала вся жалість Моя!
9	9
Не сотворю̀ по гнѣ́вꙋ ꙗ҆́рости моеѧ̀, не ѡ҆ста́влю є҆́же потреби́тисѧ є҆фре́мови, занѐ бг҃ъ а҆́зъ є҆́смь, а҆ не человѣ́къ: въ тебѣ̀ ст҃ъ, и҆ не вни́дꙋ во гра́дъ.	Не зроблю за люттю гніву Мого, не знищу Єфрема, бо Я Бог, а не людина; серед тебе Святий; Я не ввійду в місто.
10	10
Вслѣ́дъ гдⷭ҇а и҆́мамъ ходи́ти: ꙗ҆́кѡ ле́въ возреве́тъ, поне́же то́й возреве́тъ, и҆ оу҆жа́снꙋтсѧ ча̑да во́дъ,	Слідом за Господом підуть вони; як лев, Він дасть голос Свій, дасть голос Свій, і попрямують до Нього сини з заходу,
11	11
и҆ прїи́дꙋтъ ꙗ҆́кѡ пти́ца и҆з̾ є҆гѵ́пта и҆ ꙗ҆́кѡ го́лꙋбь ѿ землѝ а҆ссѵ́рски: и҆ возста́влю ѧ҆̀ въ домѣ́хъ и҆́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь.	попрямують з Єгипту, як птахи, й із землі Ассирійської, як голуби, і вселю їх у доми їхні, — говорить Господь.
12	12
Ѡ҆бы́де мѧ̀ лже́ю є҆фре́мъ, и҆ нече́стїѧми до́мъ і҆и҃левъ и҆ і҆ꙋ́да: нн҃ѣ позна̀ ѧ҆̀ бг҃ъ, и҆ лю́дїе ст҃и прозва́шасѧ бг҃ови.	Оточив Мене Єфрем неправдою, і дім Ізраїлів — лукавством; Іуда тримався ще Бога і вірний був зі святими.
Глава́ в҃і	Глава 12

1	1
Є҆фре́мъ же ѕо́лъ дꙋ́хъ, гонѧ́ше зно́й ве́сь де́нь: тщє́тнаѧ и҆ сꙋ́єтнаѧ оу҆мно́жи, и҆ завѣ́тъ со а҆ссѷрі̑аны завѣща̀, и҆ є҆ле́й во є҆гѵ́петъ посыла́ше.	Єфрем пасе вітер і ганяється за східним вітром, щодня примножує неправду і руйнування; укладають вони союз з Ассуром, і в Єгипет відвозиться єлей.
2	2
И҆ сꙋ́дъ гдⷭ҇еви ко і҆ꙋ́дѣ, є҆́же ѿмсти́ти і҆а́кѡва: по пꙋтє́мъ є҆гѡ̀ и҆ по начина́нїємъ є҆гѡ̀ возда́стъ є҆мꙋ̀.	Але і з Іудою у Господа суд і Він відвідає Якова за шляхами його, воздасть йому за ділами його.
3	3
Во оу҆тро́бѣ запѧ̀ бра́та своего̀ и҆ трꙋды̑ свои́ми оу҆крѣпѣ̀ къ бг҃ꙋ:	Ще в утробі матері зупиняв він брата свого, а змужнівши, боровся з Богом.
4	4
и҆ оу҆крѣпѣ̀ со а҆́гг҃ломъ и҆ превозмо́же. Пла́кашасѧ и҆ моли́шасѧ мѝ: въ домꙋ̀ ѡ҆́новѣ ѡ҆брѣто́ша мѧ̀, и҆ тꙋ̀ глаго́ласѧ къ ни̑мъ.	Він боровся з ангелом — і переміг; плакав і благав Його; у Вефилі Він знайшов нас і там говорив з нами.
5	5
Гдⷭ҇ь же бг҃ъ вседержи́тель бꙋ́детъ па́мѧть є҆гѡ̀.	А Господь є Бог Саваоф; Сущий [Ієгова] — ім’я Його.
6	6
И҆ ты̀ ѡ҆ бз҃ѣ свое́мъ ѡ҆брати́шисѧ, ми́лость и҆ сꙋ́дъ снабдѝ, и҆ приближа́йсѧ къ бг҃ꙋ своемꙋ̀ прⷭ҇нѡ.	Навернися і ти до Бога твого; пильнуй милість і суд і уповай на Бога твого завжди.
7	7
Ханаа́нъ, въ рꙋцѣ̀ є҆гѡ̀ мѣ́рило непра́вды, наси́льствовати возлюбѝ.	Хананеянин із невірними терезами у руці любить кривдити;
8	8
И҆ речѐ є҆фре́мъ: ѻ҆ба́че ѡ҆богатѣ́хъ, ѡ҆брѣто́хъ прохлажде́нїе себѣ̀: всѝ трꙋды̀ є҆гѡ̀ не ѡ҆брѧ́щꙋтсѧ є҆мꙋ̀ ра́ди непра́вдъ, и҆́миже согрѣшѝ.	і Єфрем говорить: «однак я розбагатів; зібрав собі майна, хоч у всіх моїх трудах не знайдуть нічого незаконного, що було б гріхом».
9	9
А҆́зъ же гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й, и҆зведо́хъ тѧ̀ и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петски: є҆щѐ вселю̀ тѧ̀ въ кꙋ́щахъ, ꙗ҆́коже во дни̑ пра́здника.	А Я, Господь Бог твій від самої землі Єгипетської, знову оселю тебе у кущах, як у дні свята.
10	10
И҆ гл҃ахъ ко прⷪ҇ро́кѡмъ, и҆ а҆́зъ видѣ̑нїѧ оу҆мно́жихъ, и҆ въ рꙋка́хъ прⷪ҇ро́ческихъ оу҆подо́бихсѧ.	Я говорив до пророків, і примножував видіння, і через пророків уживав притчі.
11	11
А҆́ще не галаа́дъ є҆́сть, оу҆̀бо ло́жни бы́ша во галга́лѣхъ кнѧ̑зи трє́бы кладꙋ́ще, и҆ трє́бища и҆́хъ ꙗ҆́коже же́лви на цѣли́знѣ польстѣ́й.	Якщо Галаад зробився Авеном, то вони стали суєтні, у Галгалах заколювали у жертву тельців, і жертовники їхні стояли, як купа каміння на межах поля.
12	12
И҆ ѿи́де і҆а́кѡвъ на по́ле сѷрі́йско, и҆ рабо́та і҆и҃ль ѡ҆ женѣ̀ и҆ ѡ҆ женѣ̀ снабдѣ̀.	Утік Яків на поля сирійські, і служив Ізраїль за дружину, і за дружину стеріг овець.
13	13
И҆ прⷪ҇ро́комъ и҆зведѐ гдⷭ҇ь і҆и҃лѧ и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, и҆ прⷪ҇ро́комъ снабдѣ́сѧ.	Через пророка вивів Господь Ізраїля з Єгипту, і через пророка Він охороняв його.
14	14
Разгнѣ́ва мѧ̀ є҆фре́мъ и҆ воз̾ѧри́ мѧ: и҆ кро́вь є҆гѡ̀ на не́мъ пролїе́тсѧ, и҆ оу҆кори́знꙋ є҆гѡ̀ возда́стъ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь.	Сильно роздратував Єфрем Господа і за те кров його залишить на ньому, і ганьбу його оберне Господь на нього.
Глава́ г҃і	Глава 13

1	1
По словесѝ є҆фре́мовꙋ ѡ҆правда̑нїѧ прїѧ̀ се́й во і҆и҃ли, и҆ положѝ ѧ҆̀ ваа́лови, и҆ оу҆́мре.	Коли Єфрем говорив, усі тремтіли. Він був високим в Ізраїлі; але став винним через Ваала, і загинув.
2	2
И҆ нн҃ѣ приложи́ша согрѣша́ти и҆ сотвори́ша себѣ̀ слїѧ́нїе ѿ зла́та и҆ сребра̀ своегѡ̀ по ѡ҆́бразꙋ і҆́дѡлѡвъ, дѣла̀ хꙋдо́жникѡвъ совершє́на: и҆̀мъ сі́и глаго́лютъ: пожри́те человѣ́кѡвъ, ѡ҆скꙋдѣ́ша бо телцы̀.	І нині додали вони до гріха: зробили для себе відлитих ідолів зі срібла свого, за розумінням своїм, — повністю робота художників, — і говорять вони людям, які приносять жертву: «цілуйте тельців!»
3	3
Сегѡ̀ ра́ди бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́кѡ ѡ҆́блакъ оу҆́треннїй, ꙗ҆́коже роса̀ оу҆́треннѧѧ и҆дꙋ́щи, ꙗ҆́коже пле́вы съ то́ка (и҆ пра́хъ съ вѣ́твїѧ) развѣва́емый ви́хромъ, ꙗ҆́коже ды́мъ и҆з̾ трꙋбы̀.	За те вони будуть як ранковий туман, як роса, що скоро зникає, як полова, що звівається із току, і як дим із труби.
4	4
А҆́зъ же гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й оу҆твержда́ѧй не́бо и҆ созида́ѧй зе́млю, є҆гѡ́же рꙋ́цѣ созда́стѣ всѐ во́инство небе́сное, и҆ не показа́хъ тѝ и҆̀хъ, є҆́же ходи́ти в̾слѣ́дъ и҆́хъ: и҆ а҆́зъ и҆зведо́хъ тѧ̀ и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петскїѧ, и҆ бг҃а ра́звѣ менє̀ да не позна́еши, и҆ сп҃са́ющагѡ нѣ́сть ра́звѣ менє̀.	Але Я — Господь Бог твій від землі Єгипетської, — і ти не повинен знати іншого бога, крім Мене, і немає спасителя, крім Мене.
5	5
А҆́зъ пасо́хъ тѧ̀ въ пꙋсты́ни на землѝ ненаселе́ннѣй,	Я визнав тебе у пустелі, у землі спраглій.
6	6
на па́житехъ и҆́хъ, и҆ насы́тишасѧ до и҆сполне́нїѧ, и҆ вознесо́шасѧ сердца̀ и҆́хъ, сегѡ̀ ра́ди забы́ша мѧ̀.	Маючи пасовища, вони були ситі; а коли насичувалися, то підносилося серце їх, і тому вони забували Мене.
7	7
И҆ бꙋ́дꙋ и҆̀мъ ꙗ҆́кѡ панѳи́рь, и҆ ꙗ҆́кѡ ры́сь на пꙋтѝ а҆ссѷрі́євъ:	І Я буду для них як лев, як скимен буду підстерігати при дорозі.
8	8
и҆ срѧ́щꙋ и҆̀хъ а҆́ки медвѣ́дица лиша́ема, и҆ разрꙋшꙋ̀ соключе́нїе серде́цъ и҆́хъ: и҆ поѧдѧ́тъ ѧ҆̀ скѵ́мни дꙋбра́внїи, и҆ ѕвѣ́рїе польсті́и расто́ргнꙋтъ ѧ҆̀.	Буду нападати на них, як позбавлена дітей ведмедиця, і роздирати вмістилище серця їх, і поїдати їх там, як левиця; польові звірі будуть терзати їх.
9	9
Въ поги́бели твое́й, і҆и҃лю, кто̀ помо́жетъ тебѣ̀;	Погубив ти себе, Ізраїлю, бо тільки у Мені опора твоя.
10	10
Гдѣ̀ ца́рь тво́й се́й; то́й да спасе́тъ тѧ̀ во всѣ́хъ градѣ́хъ твои́хъ: и҆ да сꙋ́дитъ тѝ, ѡ҆ не́мже глаго́лалъ є҆сѝ: да́ждь мѝ царѧ̀ и҆ кнѧ́зѧ.	Де цар твій тепер? Нехай він спасе тебе у всіх містах твоїх! Де судді твої, про яких говорив ти: «дай нам царя і начальників»?
11	11
И҆ да́хъ тебѣ̀ царѧ̀ во гнѣ́вѣ мое́мъ, и҆ оу҆твержа́хсѧ въ ꙗ҆́рости мое́й.	І Я дав тобі царя у гніві Моєму, і відібрав у обуренні Моєму.
12	12
Согромажде́нїе непра́вды є҆фре́мъ, сокрове́нъ грѣ́хъ є҆гѡ̀:	Зв’язано у вузол беззаконня Єфрема, збережений його гріх.
13	13
бѡлѣ́зни а҆́ки ражда́ющїѧ прїи́дꙋтъ є҆мꙋ̀: се́й сы́нъ немꙋ́дрый, занѐ нн҃ѣ не оу҆стои́тъ въ сокрꙋше́нїи ча̑дъ.	Му́ки тієї, яка народжує, осягнуть його; він — син нерозумний, інакше не стояв би довго у становищі дітей, які народжуються.
14	14
Ѿ рꙋкѝ а҆́довы и҆зба́влю ѧ҆̀ и҆ ѿ сме́рти и҆скꙋплю̀ ѧ҆̀: гдѣ̀ прѧ̀ твоѧ̀, сме́рте; гдѣ̀ ѻ҆сте́нъ тво́й, а҆́де; оу҆тѣше́нїе скры́сѧ ѿ ѻ҆́чїю моє́ю:	Від влади пекла Я відкуплю їх, від смерти визволю їх. Смерте! де твоє жало? пекло! де твоя перемога? Розкаяння у тому не буде у Мене.
15	15
занѐ се́й междꙋ̀ бра́тїѧми разлꙋчи́тъ: наведе́тъ гдⷭ҇ь вѣ́тръ зно́енъ и҆з̾ пꙋсты́ни на́нь, и҆ и҆зсꙋши́тъ жи̑лы є҆гѡ̀ и҆ ѡ҆пꙋстоши́тъ и҆сто́чники є҆гѡ̀: се́й и҆зсꙋши́тъ зе́млю є҆гѡ̀ и҆ всѧ̑ сосꙋ́ды є҆гѡ̀ люби̑мыѧ.	Хоч Єфрем плідливий між братами, але прийде східний вітер, підніметься вітер Господній із пустелі, і висохне джерело його, і вичерпається джерело його; він спустошить скарбницю всіх дорогоцінних сосудів.
Глава́ д҃і	Глава 14

1	1
Поги́бнетъ самарі́а, ꙗ҆́кѡ сопроти́висѧ и҆ бг҃ꙋ своемꙋ̀: ѻ҆рꙋ́жїемъ падꙋ́тъ са́ми, и҆ младе́нцы и҆́хъ разбїю́тсѧ, и҆ во оу҆тро́бѣ и҆мꙋ́щыѧ и҆́хъ разсѧ́дꙋтсѧ.	Спустошена буде Самарія, тому що повстала проти Бога свого; від меча впадуть вони; немовлята їхні будуть розбиті, і вагітні їхні будуть розсічені.
2	2
Ѡ҆брати́сѧ, і҆и҃лю, ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ твоемꙋ̀, занѐ и҆знемо́глъ є҆сѝ въ непра́вдахъ твои́хъ.	Навернися, Ізраїлю, до Господа Бога твого; бо ти упав від нечестя твого.
3	3
Возми́те съ собо́ю словеса̀ и҆ ѡ҆брати́тесѧ ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ ва́шемꙋ, рцы́те є҆мꙋ̀: (мо́жеши всѧ́къ ѿврещѝ грѣ́хъ:) ꙗ҆́кѡ да не прїи́мете непра́вды, но да прїи́мете блага̑ѧ, и҆ воздади́мъ пло́дъ оу҆сте́нъ на́шихъ.	Візьміть із собою молитовні слова і зверніться до Господа; говоріть Йому: «відніми всяке беззаконня і прийми на благо, і ми принесемо жертву вуст наших.
4	4
А҆ссꙋ́ръ не спасе́тъ на́съ, на ко́ни не взы́демъ, ксемꙋ̀ не рече́мъ:	Ассур не буде вже спасати нас; не будемо сідати на коня і не будемо більше говорити виробові рук наших: боги наші; тому що у Тебе милосердя для сиріт».
5	5
бо́зи на́ши, дѣла́мъ рꙋ́къ на́шихъ: ꙗ҆́кѡ въ тебѣ̀ поми́лꙋетсѧ сирота̀. И҆зцѣлю̀ селє́нїѧ и҆́хъ, возлюблю̀ ѧ҆̀ ꙗ҆вле́ннѡ, ꙗ҆́кѡ ѿврати́сѧ гнѣ́въ мо́й ѿ ни́хъ.	Вилікую відпадіння їх, полюблю їх з благовоління; бо гнів Мій відвернувся від них.
6	6
Бꙋ́дꙋ ꙗ҆́коже роса̀ і҆и҃лю, процвѣте́тъ ꙗ҆́кѡ крі́нъ и҆ простре́тъ коре́нїе своѐ ꙗ҆́коже лїва́нъ.	Я буду росою для Ізраїля; він розцвіте, як лілея, і пустить корені свої, як Ливан.
7	7
По́йдꙋтъ вѣ̑тви є҆гѡ̀, и҆ бꙋ́детъ ꙗ҆́коже ма́слина плодови́та, и҆ ѡ҆бонѧ́нїе є҆гѡ̀ а҆́ки лїва́на:	Розростуться гілки його, і буде краса його, як маслини, і пахощі від нього, як від Ливану.
8	8
ѡ҆братѧ́тсѧ и҆ сѧ́дꙋтъ под̾ кро́вомъ є҆гѡ̀, поживꙋ́тъ и҆ оу҆твердѧ́тсѧ пшени́цею, и҆ процвѣте́тъ ꙗ҆́кѡ вїногра́дъ па́мѧть є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже вїно̀ лїва́ново.	Повернуться ті, що сиділи під тінню його, будуть мати вдосталь хліба, і розцвітуть, як виноградна лоза, славні будуть, як вино ливанське.
9	9
Є҆фре́мови что̀ є҆мꙋ̀ є҆щѐ и҆ кꙋмі́рѡмъ; а҆́зъ смири́хъ є҆го̀, а҆́зъ и҆ оу҆крѣплю̀ є҆го̀: а҆́ки сме́рчїе оу҆чаще́ное, ѿ менє̀ ѡ҆брѣ́тесѧ пло́дъ тво́й.	«Що мені ще за діло до ідолів?» — скаже Єфрем. — Я почую його і спогляну на нього; Я буду як зелений кипарис; від Мене будуть тобі плоди.
10	10
Кто̀ премꙋ́дръ и҆ оу҆разꙋмѣ́етъ сїѧ̑; и҆ смы́сленъ, и҆ оу҆вѣ́сть сїѧ̑; ꙗ҆́кѡ пра̑вы пꙋтїѐ гдⷭ҇ни, и҆ првⷣнїи по́йдꙋтъ въ ни́хъ, а҆ нечести́вїи и҆знемо́гꙋтъ въ ни́хъ.	Хто мудрий, щоб розуміти це? хто розумний, щоб пізнати це? Бо праві путі Господні, і праведники ходять по них, а беззаконні впадуть на них.

← Данїи́ла

І҆ѡи́ль →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт