Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ в҃

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5

Глава́ в҃	Глава 2

1	1
А҆́лефъ. Ка́кѡ ѡ҆мрачѝ во гнѣ́вѣ свое́мъ гдⷭ҇ь дще́рь сїѡ́ню: све́рже съ небесѐ на зе́млю сла́вꙋ і҆и҃левꙋ, и҆ не помѧнꙋ̀ подно́жїѧ ногꙋ̀ своє́ю въ де́нь гнѣ́ва и҆ ꙗ҆́рости своеѧ̀.	Як потьмарив Господь у гніві Своєму дочку Сиону! з небес повалив на землю красу Ізраїля і не згадав про підніжжя ніг Своїх у день гніву Свого.
2	2
Бе́ѳъ. Погрꙋзѝ гдⷭ҇ь и҆ не пощадѣ̀: всѧ̑ кра̑снаѧ і҆а̑кѡвлѧ разорѝ ꙗ҆́ростїю свое́ю, тверды́ни дще́ре і҆ꙋ́дины и҆зве́рже на зе́млю, ѡ҆сквернѝ царѧ̀ є҆ѧ̀ и҆ кнѧ̑зи є҆ѧ̀,	Погубив Господь усі оселі Якова, не пощадив, зруйнував у люті Своїй укріплення дочки Іудиної, повалив на землю, відкинув царство і князів його, як нечистих:
3	3
Гі́мель. сокрꙋшѝ во гнѣ́вѣ ꙗ҆́рости своеѧ̀ ве́сь ро́гъ і҆и҃левъ, ѡ҆братѝ вспѧ́ть десни́цꙋ є҆гѡ̀ ѿ лица̀ врага̀, разжжѐ во і҆а́кѡвѣ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь пла́мы, и҆ потребѝ всѧ̑ ѡ҆́крестъ,	у запалі гніву зломив усі роги Ізраїлеві, відвів правицю Свою від ворога і запалав у Якові, як палючий вогонь, що пожирає усе навколо;
4	4
Да́леѳъ. напрѧжѐ лꙋ́къ сво́й ꙗ҆́кѡ ра́тникъ проти́вный, оу҆твердѝ десни́цꙋ свою̀ ꙗ҆́кѡ сꙋпоста̑тъ и҆ и҆збѝ всѧ̑ кра̑снаѧ ѻ҆́чїю моє́ю во селе́нїихъ дще́ре сїѡ́ни, и҆злїѧ̀ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь ꙗ҆́рость свою̀.	натягнув лук Свій, як неприятель, спрямував правицю Свою, як ворог, і убив усе, жадане для очей; на скинію дочки Сиону вилив лють Свою, як вогонь.
5	5
Гѐ. Бы́сть гдⷭ҇ь а҆́ки вра́гъ, погрꙋзѝ і҆и҃лѧ, погрꙋзѝ всѧ̑ до́мы є҆гѡ̀, разсы́па всѧ̑ стѣ́ны є҆гѡ̀ и҆ оу҆мно́жи дще́ри і҆ꙋ́динѣ смире́на и҆ смире́нꙋ,	Господь став як супротивник, знищив Ізраїля, зруйнував усі палаци його, зруйнував укріплення його і розповсюдив у дочки Іудиної нарікання і плач.
6	6
Ва́ѵъ. и҆ разве́рзе а҆́ки вїногра́дъ селе́нїе своѐ, разсы́па пра́здники є҆гѡ̀: забы̀ гдⷭ҇ь, ꙗ҆̀же сотворѝ въ сїѡ́нѣ пра́здники и҆ сꙋббѡ̑ты, и҆ ѡ҆ѕло́би преще́нїемъ гнѣ́ва своегѡ̀ царѧ̀ и҆ кнѧ́зѧ и҆ жерца̀.	І зняв огорожу Свою, як у саду; розорив Своє місце зібрань, змусив Господь забути свята і суботи на Сионі; і в обуренні гніву Свого відкинув царя і священика.
7	7
За́їнъ. Ѿри́нꙋ гдⷭ҇ь же́ртвенникъ сво́й, ѿтрѧсѐ ст҃ы́ню свою̀, сокрꙋшѝ рꙋко́ю вра́жїею стѣ́нꙋ забра́лѡвъ є҆гѡ̀: гла́съ да́ша въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни ꙗ҆́кѡ въ де́нь пра́здника.	Відкинув Господь жертовник Свій, відвернув серце Своє від святилища Свого, віддав до рук ворогів стіни палаців його; у домі Господньому вони шуміли, як у святковий день.
8	8
И҆́ѳъ. Ѡ҆брати́сѧ гдⷭ҇ь разсы́пати стѣ́нꙋ дще́ре сїѡ́ни: протѧжѐ мѣ́рꙋ, не ѿвратѝ рꙋкѝ своеѧ̀ ѿ попра́нїѧ: и҆ сѣ́това предгра́дїе, и҆ ѡ҆гра́да вкꙋ́пѣ и҆знемо́же.	Господь визначив зруйнувати стіну дочки Сиону, простягнув вірьовку, не відхилив руки Своєї від руйнування; знищив зовнішні укріплення, і стіни разом зруйновані.
9	9
Те́ѳъ. Врасто́ша въ зе́млю врата̀ є҆ѧ̀, погꙋбѝ и҆ сокрꙋшѝ верєѝ є҆ѧ̀, царѧ̀ є҆ѧ̀ и҆ кнѧ̑зи є҆ѧ̀ во ꙗ҆зы́цѣхъ, нѣ́сть зако́на, и҆ проро́цы є҆ѧ̀ не ви́дѣша видѣ́нїѧ ѿ гдⷭ҇а.	Ворота її вросли у землю; Він зруйнував і розтрощив засуви їх; цар її і князі її — серед язичників; не стало закону, і пророки її не сподобляються видінь від Господа.
10	10
І҆ѡ́дъ. Сѣдо́ша на землѝ, оу҆молко́ша старѣ̑йшины дще́ре сїѡ́ни, посы́паша пе́рсть на главы̑ своѧ̑, препоѧ́сашасѧ во врє́тища, низведо́ша въ зе́млю старѣ́йшинъ дѣ́въ і҆ерⷭ҇ли́мскихъ.	Сидять на землі безмовно старці дочки Сионової, посипали попелом свої голови, оперезались веретищем; опустили до землі голови свої діви єрусалимські.
11	11
Ка́фъ. Ѡ҆скꙋдѣ́ша ѻ҆́чи моѝ въ слеза́хъ, смꙋти́сѧ се́рдце моѐ, и҆злїѧ́сѧ на зе́млю сла́ва моѧ̀ ѡ҆ сокрꙋше́нїи дще́ре люді́й мои́хъ, внегда̀ ѡ҆скꙋдѣ̀ младе́нецъ и҆ ссꙋ́щїй на сто́гнахъ гра́дскихъ.	Виснажилися від сліз очі мої, хвилюються у мені нутрощі мої, виливається на землю печінка моя від загибелі дочки народу мого, коли діти і немовлята умирають від голоду посеред міських вулиць.
12	12
Ла́медъ. Ма́теремъ свои̑мъ реко́ша: гдѣ̀ пшени́ца и҆ вїно̀; внегда̀ разсла́блєнымъ бы́ти и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́звєнымъ на сто́гнахъ гра́дскихъ, є҆гда̀ и҆злива́хꙋсѧ дꙋ́ши и҆́хъ въ ло́но ма́терей и҆́хъ.	Матерям своїм говорять вони: «де хліб і вино?», помираючи, подібно до поранених, на вулицях міських, виливаючи душі свої у лоно матерів своїх.
13	13
Ме́мъ. Что́ ти засвидѣ́телствꙋю; и҆лѝ что̀ оу҆подо́блю тебѣ̀, дщѝ і҆ерⷭ҇ли́млѧ; кто́ тѧ спасе́тъ и҆ кто́ тѧ оу҆тѣ́шитъ, дѣви́це, дщѝ сїѡ́нѧ; ꙗ҆́кѡ возвели́чисѧ ча́ша сокрꙋше́нїѧ твоегѡ̀, кто́ тѧ и҆зцѣли́тъ;	Що мені сказати тобі, з чим порівняти тебе, дочко Єрусалима? до чого уподібнити тебе, щоб утішити тебе, діво, дочко Сиону? бо рана твоя велика, як море; хто може зцілити тебе?
14	14
Нꙋ́нъ. Проро́цы твоѝ ви́дѣша тебѣ̀ сꙋ́єтнаѧ и҆ безꙋ́мїе и҆ не ѿкры́ша ѡ҆ непра́вдѣ твое́й, є҆́же возврати́ти плѣне́нїе твоѐ, и҆ ви́дѣша тебѣ̀ словеса̀ сꙋ́єтнаѧ и҆ и҆зриновє́нїѧ.	Пророки твої віщували тобі пусте і неправдиве і не розкривали твого беззаконня, щоб відвернути твій полон, і сповіщали тобі одкровення неправдиві, які і привели тебе до вигнання.
15	15
Са́мехъ. Восплеска́ша рꙋка́ма ѡ҆ тебѣ̀ всѝ минꙋ́ющїи пꙋте́мъ, позвизда́ша и҆ покива́ша главо́ю свое́ю ѡ҆ дще́ри і҆ерⷭ҇ли́мли, рекꙋ́ще: се́й ли гра́дъ, вѣне́цъ сла́вы, весе́лїе всеѧ̀ землѝ;	Руками сплескують про тебе всі, хто проходить шляхом, свистять і хитають головою своєю про дочку Єрусалима, говорячи: «чи це місто, яке називали досконалістю краси, радістю всієї землі?»
16	16
А҆́їнъ. Ѿверзо́ша на тѧ̀ оу҆ста̀ своѧ̑ всѝ вразѝ твоѝ, позвизда́ша и҆ поскрежета́ша зꙋбы̀ свои́ми и҆ рѣ́ша: поглоти́мъ ю҆̀: ѻ҆ба́че се́й де́нь, є҆го́же ча́ѧхомъ, ѡ҆брѣто́хомъ є҆го̀, ви́дѣхомъ.	Розкрили на тебе пастку свою всі вороги твої, свистять і скрегочуть зубами, говорять: «поглинули ми його, тільки цього дня і чекали ми, дочекалися, побачили!»
17	17
Фѝ. Сотворѝ гдⷭ҇ь, ꙗ҆̀же помы́сли, сконча̀ словеса̀ своѧ̑, ꙗ҆̀же заповѣ́да ѿ дні́й пе́рвыхъ: разорѝ и҆ не пощадѣ̀, и҆ возвеселѝ ѡ҆ тебѣ̀ врага̀, вознесѐ ро́гъ стꙋжа́ющагѡ тѝ.	Звершив Господь, що визначив, виконав слово Своє, сказане у давні дні, розорив без пощади і дав ворогові порадіти над тобою, підніс ріг ворогів твоїх.
18	18
Ца́ди. Возопѝ се́рдце и҆́хъ ко гдⷭ҇ꙋ, стѣ́ны дще́ре сїѡ́ни да и҆злїю́тъ ꙗ҆́коже водоте́ча сле́зы де́нь и҆ но́щь: не да́ждь поко́ѧ себѣ̀, и҆ да не оу҆мо́лкнетъ зѣ́ница ѻ҆́чїю твоє́ю.	Серце їх волає до Господа: стіно дочки Сиону! лий струмком сльози день і ніч, не давай собі спокою, не спускай зіниць очей твоїх.
19	19
Кѡ́фъ. Воста́ни, поꙋчи́сѧ въ нощѝ въ нача́лѣ стражбы̀ твоеѧ̀, пролі́й ꙗ҆́кѡ во́дꙋ се́рдце твоѐ пред̾ лице́мъ гдⷭ҇нимъ, воздви́гни къ немꙋ̀ рꙋ́цѣ твоѝ ѡ҆ дꙋша́хъ младе́нєцъ твои́хъ, разсла́бленыхъ гла́домъ въ нача́лѣ всѣ́хъ и҆схо́дѡвъ.	Вставай, волай уночі, на початку кожної сторо́жі; виливай, як воду, серце твоє перед лицем Господа; простягай до Нього руки твої за душу дітей твоїх, які гинуть від голоду на перехрестях усіх вулиць.
20	20
Ре́шъ. Ви́ждь, гдⷭ҇и, и҆ при́зри, кого̀ є҆сѝ ѡ҆треби́лъ си́це; є҆да̀ снѣдѧ́тъ жєны̀ пло́дъ оу҆тро́бы своеѧ̀; ѡ҆требле́нїе сотворѝ по́варъ, и҆збїю́тъ ли младе́нцєвъ ссꙋ́щихъ сосцы̀; оу҆бїе́ши ли во ст҃ы́ни гдⷭ҇ни жерца̀ и҆ проро́ка;	«Споглянь, Господи, і подивися: кому Ти зробив так, щоб жінки їли плід свій, немовлят, вигодуваних ними? щоб убивали у святилищі Господньому священика і пророка?
21	21
Ши́нъ. Оу҆спо́ша на и҆схо́дищихъ ѻ҆́трокъ и҆ ста́рецъ: дѣви̑цы моѧ̑ и҆ ю҆́нѡты моѝ ѿидо́ша въ плѣ́нъ, мече́мъ и҆ гла́домъ и҆зби́лъ є҆сѝ, въ де́нь гнѣ́ва твоегѡ̀ свари́лъ є҆сѝ, не пощадѣ́лъ.	Діти і старці лежать на землі по вулицях; діви мої та юнаки мої впали від меча; Ти убивав їх у день гніву Твого, знищував без милосердя.
22	22
Ѳа́ѵъ. Призва́лъ є҆сѝ ꙗ҆́кѡ де́нь пра́здника пришє́лствїѧ моѧ̑ ѡ҆́крестъ, и҆ не бы́сть въ де́нь гнѣ́ва гдⷭ҇нѧ оу҆цѣлѣ́вый и҆ ѡ҆ста́выйсѧ, ꙗ҆́кѡ сотвори́хъ возмощѝ и҆ оу҆мно́жихъ врагѝ моѧ̑ всѧ̑.	Ти скликав звідусіль, як на свято, жахи мої, і в день гніву Господнього ніхто не врятувався, ніхто не уцілів; тих, які були мною вигодувані й вирощені, ворог мій знищив».

← Глава́ а҃

Глава́ г҃ →

1 2 3 4 5

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт