|
Глава́ и҃
|
Глава 8
|
|
1
|
1
|
|
|
У ті дні, коли зібралося дуже багато народу і нічого було їм їсти, Ісус, покликавши учеників Своїх, сказав їм:
|
|
2
|
2
|
|
млⷭ҇рдꙋю ѡ҆ наро́дѣ, ꙗ҆́кѡ оу҆жѐ трѝ дни̑ присѣдѧ́тъ мнѣ̀ и҆ не и҆́мꙋтъ чесѡ̀ ꙗ҆́сти:
|
жаль Мені людей, що вже три дні знаходяться зі Мною і нічого їм їсти.
|
|
3
|
3
|
|
и҆ а҆́ще ѿпꙋщꙋ̀ и҆̀хъ не ꙗ҆́дшихъ въ до́мы своѧ̑, ѡ҆слабѣ́ютъ на пꙋтѝ: мно́зи бо ѿ ни́хъ и҆здале́ча пришлѝ сꙋ́ть.
|
Якщо відпущу їх голодними до своїх домів, ослабнуть у дорозі, бо багато з них прийшли здалека.
|
|
4
|
4
|
|
И҆ ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: ѿкꙋ́дꙋ си́хъ возмо́жетъ кто̀ здѣ̀ насы́тити хлѣ̑бы въ пꙋсты́ни;
|
Ученики Його відповіли Йому: звідки міг би хто нагодувати їх хлібом тут, у пустелі?
|
|
5
|
5
|
|
И҆ вопросѝ и҆̀хъ: коли́кѡ и҆́мате хлѣ́бѡвъ; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: се́дмь.
|
І запитав у них: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім.
|
|
6
|
6
|
|
И҆ повелѣ̀ наро́дꙋ возлещѝ на землѝ: и҆ прїе́мь се́дмь хлѣ́бѡвъ, хвалꙋ̀ возда́въ, преломѝ и҆ даѧ́ше оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ, да предлага́ютъ: и҆ предложи́ша пред̾ наро́домъ.
|
Тоді звелів народові сісти на землю; і, взявши сім хлібів і воздавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали; і вони роздали людям.
|
|
7
|
7
|
|
И҆ и҆мѧ́хꙋ ры́бицъ ма́лѡ: и҆ (сїѧ̑) блгⷭ҇ви́въ, речѐ предложи́ти и҆ ты̑ѧ.
|
Мали вони і трохи риби; благословивши, Він звелів роздати і її.
|
|
8
|
8
|
|
Ꙗ҆до́ша же и҆ насы́тишасѧ: и҆ взѧ́ша и҆збы́тки оу҆крꙋ̑хъ, се́дмь ко́шницъ.
|
І їли, і наситились; і набрали залишків сім кошиків.
|
|
9
|
9
|
|
Бѧ́хꙋ же ꙗ҆́дшихъ ꙗ҆́кѡ четы́ре ты́сѧщы. И҆ ѿпꙋстѝ и҆̀хъ.
|
А тих, що їли, було близько чотирьох тисяч. І відпустив їх.
|
|
10
|
10
|
|
И҆ а҆́бїе влѣ́зъ въ кора́бль со оу҆чн҃ки̑ свои́ми, прїи́де во страны̑ далманꙋѳа̑нски.
|
І, відразу увійшовши у човен з учениками Своїми, прибув у краї Далмануфанські.
|
|
11
|
11
|
|
|
Вийшли фарисеї, почали сперечатися з Ним і вимагали від Нього знамення з неба, спокушаючи Його.
|
|
12
|
12
|
|
И҆ воздохнꙋ́въ дх҃омъ свои́мъ, гл҃а: что̀ ро́дъ се́й зна́менїѧ и҆́щетъ; а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, а҆́ще да́стсѧ ро́дꙋ семꙋ̀ зна́менїе.
|
І Він, тяжко зітхнувши, сказав: чого рід цей вимагає знамення? Істинно кажу вам: не дасться родові цьому знамення.
|
|
13
|
13
|
|
И҆ ѡ҆ста́вль и҆̀хъ, влѣ́зъ па́ки въ кора́бль, (и҆) и҆́де на ѡ҆́нъ по́лъ.
|
І, залишивши їх, знову увійшов у човен і відбув на той бік.
|
|
14
|
14
|
|
И҆ забы́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ взѧ́ти хлѣ́бы и҆ ра́звѣ є҆ди́нагѡ хлѣ́ба не и҆мѧ́хꙋ съ собо́ю въ кораблѝ.
|
При цьому ученики Його забули взяти хлібів і, крім однієї хлібини, не мали з собою в човні нічого.
|
|
15
|
15
|
|
И҆ преща́ше и҆̀мъ, гл҃ѧ: зри́те, блюди́тесѧ ѿ ква́са фарїсе́йска и҆ ѿ ква́са и҆́рѡдова.
|
А Він заповідав їм, кажучи: глядіть, стережіться закваски фарисейської і закваски Іродової.
|
|
16
|
16
|
|
И҆ помышлѧ́хꙋ, дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ глаго́люще, ꙗ҆́кѡ хлѣ́бы не и҆́мамы.
|
І, розмірковуючи, один одному говорили, що хлібів немає у них.
|
|
17
|
17
|
|
И҆ разꙋмѣ́въ і҆и҃съ, гл҃а и҆̀мъ: что̀ помышлѧ́ете, ꙗ҆́кѡ хлѣ́бы не и҆́мате; не оу҆̀ ли чꙋ́вствꙋете, нижѐ разꙋмѣ́ете; є҆ще́ ли ѡ҆камене́но се́рдце ва́ше и҆́мате;
|
Ісус, зрозумівши, говорить їм: чого ви міркуєте про те, що немає у вас хлібів? Чи ще не збагнули і не розумієте? Чи ще окам’яніле у вас серце?
|
|
18
|
18
|
|
ѻ҆́чи и҆мꙋ́ще не ви́дите; и҆ оу҆́шы и҆мꙋ́ще не слы́шите; и҆ не по́мните ли,
|
Маючи очі, не бачите, маючи вуха, не чуєте?
|
|
19
|
19
|
|
є҆гда̀ пѧ́ть хлѣ́бы преломи́хъ въ пѧ́ть ты́сѧщъ, коли́кѡ кѡ́шъ и҆спо́лнь оу҆крꙋ̑хъ прїѧ́сте; Глаго́лаша є҆мꙋ̀: двана́десѧть.
|
Чи не пам’ятаєте, коли Я п’ять хлібів переломив для п’яти тисяч чоловік, скільки повних кошиків набрали ви залишків? Говорять Йому: дванадцять.
|
|
20
|
20
|
|
Є҆гда́ же се́дмь въ четы́ре ты́сѧщы, коли́кѡ ко́шницъ и҆сполнє́нїѧ оу҆крꙋ̑хъ взѧ́сте; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: се́дмь.
|
А коли сім для чотирьох тисяч, скільки кошиків набрали ви того, що залишилося? Сказали: сім.
|
|
21
|
21
|
|
И҆ гл҃а и҆̀мъ: ка́кѡ не разꙋмѣ́ете;
|
І сказав їм: як же не розумієте?
|
|
22
|
22
|
|
|
Приходить до Вифсаїди; і приводять до Нього сліпого, і благають, щоб доторкнувся до нього.
|
|
23
|
23
|
|
И҆ є҆́мь за рꙋ́кꙋ слѣпа́го, и҆зведѐ є҆го̀ во́нъ и҆з̾ ве́си: и҆ плю́нꙋвъ на ѻ҆́чи є҆гѡ̀, (и҆) возло́жь рꙋ́цѣ на́нь, вопроша́ше є҆го̀, а҆́ще что̀ ви́дитъ;
|
Він, взявши сліпого за руку, вивів його геть із села, і, плюнувши йому на очі його, поклав на нього руки і запитав його, чи бачить що.
|
|
24
|
24
|
|
И҆ воззрѣ́въ глаго́лаше: ви́жꙋ человѣ́ки ꙗ҆́кѡ дре́вїе ходѧ́щѧ.
|
Він, глянувши, сказав: бачу, мов дерева, людей, що проходять.
|
|
25
|
25
|
|
Пото́мъ (же) па́ки возложѝ рꙋ́цѣ на ѻ҆́чи є҆гѡ̀ и҆ сотворѝ є҆го̀ прозрѣ́ти: и҆ оу҆твори́сѧ [и҆ и҆сцѣлѣ̀] и҆ оу҆зрѣ̀ свѣ́тлѡ всѐ.
|
Потім знову поклав руки на очі йому і велів йому прозріти. І він зцілився, і став бачити все ясно.
|
|
26
|
26
|
|
И҆ посла̀ є҆го̀ въ до́мъ є҆гѡ̀, гл҃ѧ: ни въ ве́сь вни́ди, ни повѣ́ждь комꙋ̀ въ ве́си.
|
І послав його додому, кажучи: не заходь у село і нікому в селі не розповідай.
|
|
27
|
27
|
|
|
І пішов Ісус з учениками Своїми в села Кесарії Филипової. Дорогою Він питав учеників Своїх: за кого вважають Мене люди?
|
|
28
|
28
|
|
Ѻ҆ни́ же ѿвѣща́ша: і҆ѡа́нна крⷭ҇ти́телѧ: и҆ и҆ні́и и҆лїю̀: дрꙋзі́и же є҆ди́наго ѿ прⷪ҇рѡ́къ.
|
Вони відповідали: за Іоана Хрестителя, інші ж — за Іллю, а деякі — за одного з пророків.
|
|
29
|
29
|
|
И҆ то́й гл҃а и҆̀мъ: вы́ же кого́ мѧ глаго́лете бы́ти; Ѿвѣща́въ же пе́тръ глаго́ла є҆мꙋ̀: ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ.
|
Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте? Петро сказав Йому у відповідь: Ти є Христос.
|
|
30
|
30
|
|
(Заⷱ҇ л҃ѕ҃.) И҆ запретѝ и҆̀мъ, да ни комꙋ́же глаго́лютъ ѡ҆ не́мъ.
|
І заборонив їм, щоб нікому не говорили про Нього.
|
|
31
|
31
|
|
И҆ нача́тъ оу҆чи́ти и҆̀хъ, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ сн҃ꙋ чл҃вѣ́ческомꙋ мно́гѡ пострада́ти, и҆ и҆скꙋше́нꙋ бы́ти ѿ ста́рєцъ и҆ а҆рхїерє́й и҆ кни̑жникъ, и҆ оу҆бїе́нꙋ бы́ти, и҆ въ тре́тїй де́нь воскрⷭ҇нꙋти.
|
І почав навчати їх, що Сину Людському належить багато постраждати, і відцураються від Нього старійшини, первосвященики та книжники, і буде вбитий, і на третій день воскресне.
|
|
32
|
32
|
|
И҆ не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ сло́во гл҃аше. И҆ прїе́мь є҆го̀ пе́тръ, нача́тъ прети́ти є҆мꙋ̀.
|
І говорив про це відкрито. Але Петро, відізвавши Його, почав перечити Йому.
|
|
33
|
33
|
|
Ѻ҆́нъ же ѡ҆бра́щьсѧ и҆ воззрѣ́въ на оу҆чн҃кѝ своѧ̑, запретѝ петро́ви, гл҃ѧ: и҆дѝ за мно́ю, сатано̀: ꙗ҆́кѡ не мы́слиши, ꙗ҆̀же (сꙋ́ть) бж҃їѧ, но ꙗ҆̀же человѣ́чєска.
|
Він же, обернувшись і глянувши на учеників Своїх, заборонив Петрові, кажучи: відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське.
|
|
34
|
34
|
|
И҆ призва́въ наро́ды со оу҆чн҃ки̑ свои́ми, речѐ и҆̀мъ:
|
І, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде.
|
|
35
|
35
|
|
и҆́же бо а҆́ще хо́щетъ дꙋ́шꙋ свою̀ спастѝ, погꙋби́тъ ю҆̀: а҆ и҆́же погꙋби́тъ дꙋ́шꙋ свою̀ менє̀ ра́ди и҆ є҆ѵⷢ҇лїа, то́й спасе́тъ ю҆̀:
|
Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її.
|
|
36
|
36
|
|
ка́ѧ бо по́льза человѣ́кꙋ, а҆́ще прїѡбрѧ́щетъ мі́ръ ве́сь, и҆ ѡ҆тщети́тъ дꙋ́шꙋ свою̀;
|
Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить?
|
|
37
|
37
|
|
и҆лѝ что̀ да́стъ человѣ́къ и҆змѣ́нꙋ на дꙋшѝ свое́й;
|
Або що дасть людина взамін за душу свою?
|
|
38
|
38
|
|
и҆́же бо а҆́ще постыди́тсѧ менє̀ и҆ мои́хъ слове́съ въ ро́дѣ се́мъ прелюбодѣ́йнѣмъ и҆ грѣ́шнѣмъ, и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй постыди́тсѧ є҆гѡ̀, є҆гда̀ прїи́детъ во сла́вѣ ѻ҆ц҃а̀ своегѡ̀ со а҆́гг҃лы ст҃ы́ми.
|
Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими.
|
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.