Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Глава 8

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Глава 8	Глава́ и҃

1	1
У ті дні, коли зібралося дуже багато народу і нічого було їм їсти, Ісус, покликавши учеників Своїх, сказав їм:	(Заⷱ҇ л҃в҃.) Въ ты̑ѧ дни̑, ѕѣлѡ̀ мно́гꙋ наро́дꙋ сꙋ́щꙋ, и҆ не и҆мꙋ́щымъ чесѡ̀ ꙗ҆́сти, призва́въ і҆и҃съ оу҆чн҃кѝ своѧ̑, гл҃а и҆̀мъ:
2	2
жаль Мені людей, що вже три дні знаходяться зі Мною і нічого їм їсти.	млⷭ҇рдꙋю ѡ҆ наро́дѣ, ꙗ҆́кѡ оу҆жѐ трѝ дни̑ присѣдѧ́тъ мнѣ̀ и҆ не и҆́мꙋтъ чесѡ̀ ꙗ҆́сти:
3	3
Якщо відпущу їх голодними до своїх домів, ослабнуть у дорозі, бо багато з них прийшли здалека.	и҆ а҆́ще ѿпꙋщꙋ̀ и҆̀хъ не ꙗ҆́дшихъ въ до́мы своѧ̑, ѡ҆слабѣ́ютъ на пꙋтѝ: мно́зи бо ѿ ни́хъ и҆здале́ча пришлѝ сꙋ́ть.
4	4
Ученики Його відповіли Йому: звідки міг би хто нагодувати їх хлібом тут, у пустелі?	И҆ ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: ѿкꙋ́дꙋ си́хъ возмо́жетъ кто̀ здѣ̀ насы́тити хлѣ̑бы въ пꙋсты́ни;
5	5
І запитав у них: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім.	И҆ вопросѝ и҆̀хъ: коли́кѡ и҆́мате хлѣ́бѡвъ; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: се́дмь.
6	6
Тоді звелів народові сісти на землю; і, взявши сім хлібів і воздавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали; і вони роздали людям.	И҆ повелѣ̀ наро́дꙋ возлещѝ на землѝ: и҆ прїе́мь се́дмь хлѣ́бѡвъ, хвалꙋ̀ возда́въ, преломѝ и҆ даѧ́ше оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ, да предлага́ютъ: и҆ предложи́ша пред̾ наро́домъ.
7	7
Мали вони і трохи риби; благословивши, Він звелів роздати і її.	И҆ и҆мѧ́хꙋ ры́бицъ ма́лѡ: и҆ (сїѧ̑) блгⷭ҇ви́въ, речѐ предложи́ти и҆ ты̑ѧ.
8	8
І їли, і наситились; і набрали залишків сім кошиків.	Ꙗ҆до́ша же и҆ насы́тишасѧ: и҆ взѧ́ша и҆збы́тки оу҆крꙋ̑хъ, се́дмь ко́шницъ.
9	9
А тих, що їли, було близько чотирьох тисяч. І відпустив їх.	Бѧ́хꙋ же ꙗ҆́дшихъ ꙗ҆́кѡ четы́ре ты́сѧщы. И҆ ѿпꙋстѝ и҆̀хъ.
10	10
І, відразу увійшовши у човен з учениками Своїми, прибув у краї Далмануфанські.	И҆ а҆́бїе влѣ́зъ въ кора́бль со оу҆чн҃ки̑ свои́ми, прїи́де во страны̑ далманꙋѳа̑нски.
11	11
Вийшли фарисеї, почали сперечатися з Ним і вимагали від Нього знамення з неба, спокушаючи Його.	(Заⷱ҇ л҃г҃.) И҆ и҆зыдо́ша фарїсе́є и҆ нача́ша стѧза́тисѧ съ ни́мъ, и҆́щꙋще ѿ негѡ̀ зна́менїѧ съ нб҃сѐ, и҆скꙋша́юще є҆го̀.
12	12
І Він, тяжко зітхнувши, сказав: чого рід цей вимагає знамення? Істинно кажу вам: не дасться родові цьому знамення.	И҆ воздохнꙋ́въ дх҃омъ свои́мъ, гл҃а: что̀ ро́дъ се́й зна́менїѧ и҆́щетъ; а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, а҆́ще да́стсѧ ро́дꙋ семꙋ̀ зна́менїе.
13	13
І, залишивши їх, знову увійшов у човен і відбув на той бік.	И҆ ѡ҆ста́вль и҆̀хъ, влѣ́зъ па́ки въ кора́бль, (и҆) и҆́де на ѡ҆́нъ по́лъ.
14	14
При цьому ученики Його забули взяти хлібів і, крім однієї хлібини, не мали з собою в човні нічого.	И҆ забы́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ взѧ́ти хлѣ́бы и҆ ра́звѣ є҆ди́нагѡ хлѣ́ба не и҆мѧ́хꙋ съ собо́ю въ кораблѝ.
15	15
А Він заповідав їм, кажучи: глядіть, стережіться закваски фарисейської і закваски Іродової.	И҆ преща́ше и҆̀мъ, гл҃ѧ: зри́те, блюди́тесѧ ѿ ква́са фарїсе́йска и҆ ѿ ква́са и҆́рѡдова.
16	16
І, розмірковуючи, один одному говорили, що хлібів немає у них.	И҆ помышлѧ́хꙋ, дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ глаго́люще, ꙗ҆́кѡ хлѣ́бы не и҆́мамы.
17	17
Ісус, зрозумівши, говорить їм: чого ви міркуєте про те, що немає у вас хлібів? Чи ще не збагнули і не розумієте? Чи ще окам’яніле у вас серце?	И҆ разꙋмѣ́въ і҆и҃съ, гл҃а и҆̀мъ: что̀ помышлѧ́ете, ꙗ҆́кѡ хлѣ́бы не и҆́мате; не оу҆̀ ли чꙋ́вствꙋете, нижѐ разꙋмѣ́ете; є҆ще́ ли ѡ҆камене́но се́рдце ва́ше и҆́мате;
18	18
Маючи очі, не бачите, маючи вуха, не чуєте?	ѻ҆́чи и҆мꙋ́ще не ви́дите; и҆ оу҆́шы и҆мꙋ́ще не слы́шите; и҆ не по́мните ли,
19	19
Чи не пам’ятаєте, коли Я п’ять хлібів переломив для п’яти тисяч чоловік, скільки повних кошиків набрали ви залишків? Говорять Йому: дванадцять.	є҆гда̀ пѧ́ть хлѣ́бы преломи́хъ въ пѧ́ть ты́сѧщъ, коли́кѡ кѡ́шъ и҆спо́лнь оу҆крꙋ̑хъ прїѧ́сте; Глаго́лаша є҆мꙋ̀: двана́десѧть.
20	20
А коли сім для чотирьох тисяч, скільки кошиків набрали ви того, що залишилося? Сказали: сім.	Є҆гда́ же се́дмь въ четы́ре ты́сѧщы, коли́кѡ ко́шницъ и҆сполнє́нїѧ оу҆крꙋ̑хъ взѧ́сте; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: се́дмь.
21	21
І сказав їм: як же не розумієте?	И҆ гл҃а и҆̀мъ: ка́кѡ не разꙋмѣ́ете;
22	22
Приходить до Вифсаїди; і приводять до Нього сліпого, і благають, щоб доторкнувся до нього.	(Заⷱ҇ л҃д҃.) И҆ прїи́де въ виѳсаі́дꙋ: и҆ приведо́ша къ немꙋ̀ слѣ́па, и҆ молѧ́хꙋ є҆го̀, да є҆гѡ̀ ко́снетсѧ.
23	23
Він, взявши сліпого за руку, вивів його геть із села, і, плюнувши йому на очі його, поклав на нього руки і запитав його, чи бачить що.	И҆ є҆́мь за рꙋ́кꙋ слѣпа́го, и҆зведѐ є҆го̀ во́нъ и҆з̾ ве́си: и҆ плю́нꙋвъ на ѻ҆́чи є҆гѡ̀, (и҆) возло́жь рꙋ́цѣ на́нь, вопроша́ше є҆го̀, а҆́ще что̀ ви́дитъ;
24	24
Він, глянувши, сказав: бачу, мов дерева, людей, що проходять.	И҆ воззрѣ́въ глаго́лаше: ви́жꙋ человѣ́ки ꙗ҆́кѡ дре́вїе ходѧ́щѧ.
25	25
Потім знову поклав руки на очі йому і велів йому прозріти. І він зцілився, і став бачити все ясно.	Пото́мъ (же) па́ки возложѝ рꙋ́цѣ на ѻ҆́чи є҆гѡ̀ и҆ сотворѝ є҆го̀ прозрѣ́ти: и҆ оу҆твори́сѧ [и҆ и҆сцѣлѣ̀] и҆ оу҆зрѣ̀ свѣ́тлѡ всѐ.
26	26
І послав його додому, кажучи: не заходь у село і нікому в селі не розповідай.	И҆ посла̀ є҆го̀ въ до́мъ є҆гѡ̀, гл҃ѧ: ни въ ве́сь вни́ди, ни повѣ́ждь комꙋ̀ въ ве́си.
27	27
І пішов Ісус з учениками Своїми в села Кесарії Филипової. Дорогою Він питав учеників Своїх: за кого вважають Мене люди?	(Заⷱ҇ л҃е҃.) И҆ и҆зы́де і҆и҃съ и҆ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ въ вє́си кесарі́и фїлі́пповы: и҆ на пꙋтѝ вопроша́ше оу҆чн҃кѝ своѧ̑, гл҃ѧ и҆̀мъ: кого́ мѧ глаго́лютъ человѣ́цы бы́ти;
28	28
Вони відповідали: за Іоана Хрестителя, інші ж — за Іллю, а деякі — за одного з пророків.	Ѻ҆ни́ же ѿвѣща́ша: і҆ѡа́нна крⷭ҇ти́телѧ: и҆ и҆ні́и и҆лїю̀: дрꙋзі́и же є҆ди́наго ѿ прⷪ҇рѡ́къ.
29	29
Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте? Петро сказав Йому у відповідь: Ти є Христос.	И҆ то́й гл҃а и҆̀мъ: вы́ же кого́ мѧ глаго́лете бы́ти; Ѿвѣща́въ же пе́тръ глаго́ла є҆мꙋ̀: ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ.
30	30
І заборонив їм, щоб нікому не говорили про Нього.	(Заⷱ҇ л҃ѕ҃.) И҆ запретѝ и҆̀мъ, да ни комꙋ́же глаго́лютъ ѡ҆ не́мъ.
31	31
І почав навчати їх, що Сину Людському належить багато постраждати, і відцураються від Нього старійшини, первосвященики та книжники, і буде вбитий, і на третій день воскресне.	И҆ нача́тъ оу҆чи́ти и҆̀хъ, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ сн҃ꙋ чл҃вѣ́ческомꙋ мно́гѡ пострада́ти, и҆ и҆скꙋше́нꙋ бы́ти ѿ ста́рєцъ и҆ а҆рхїерє́й и҆ кни̑жникъ, и҆ оу҆бїе́нꙋ бы́ти, и҆ въ тре́тїй де́нь воскрⷭ҇нꙋти.
32	32
І говорив про це відкрито. Але Петро, відізвавши Його, почав перечити Йому.	И҆ не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ сло́во гл҃аше. И҆ прїе́мь є҆го̀ пе́тръ, нача́тъ прети́ти є҆мꙋ̀.
33	33
Він же, обернувшись і глянувши на учеників Своїх, заборонив Петрові, кажучи: відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське.	Ѻ҆́нъ же ѡ҆бра́щьсѧ и҆ воззрѣ́въ на оу҆чн҃кѝ своѧ̑, запретѝ петро́ви, гл҃ѧ: и҆дѝ за мно́ю, сатано̀: ꙗ҆́кѡ не мы́слиши, ꙗ҆̀же (сꙋ́ть) бж҃їѧ, но ꙗ҆̀же человѣ́чєска.
34	34
І, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде.	И҆ призва́въ наро́ды со оу҆чн҃ки̑ свои́ми, речѐ и҆̀мъ: (Заⷱ҇ л҃з҃.) и҆́же хо́щетъ по мнѣ̀ и҆тѝ, да ѿве́ржетсѧ себє̀, и҆ во́зметъ кре́стъ сво́й, и҆ по мнѣ̀ грѧде́тъ:
35	35
Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її.	и҆́же бо а҆́ще хо́щетъ дꙋ́шꙋ свою̀ спастѝ, погꙋби́тъ ю҆̀: а҆ и҆́же погꙋби́тъ дꙋ́шꙋ свою̀ менє̀ ра́ди и҆ є҆ѵⷢ҇лїа, то́й спасе́тъ ю҆̀:
36	36
Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить?	ка́ѧ бо по́льза человѣ́кꙋ, а҆́ще прїѡбрѧ́щетъ мі́ръ ве́сь, и҆ ѡ҆тщети́тъ дꙋ́шꙋ свою̀;
37	37
Або що дасть людина взамін за душу свою?	и҆лѝ что̀ да́стъ человѣ́къ и҆змѣ́нꙋ на дꙋшѝ свое́й;
38	38
Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими.	и҆́же бо а҆́ще постыди́тсѧ менє̀ и҆ мои́хъ слове́съ въ ро́дѣ се́мъ прелюбодѣ́йнѣмъ и҆ грѣ́шнѣмъ, и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй постыди́тсѧ є҆гѡ̀, є҆гда̀ прїи́детъ во сла́вѣ ѻ҆ц҃а̀ своегѡ̀ со а҆́гг҃лы ст҃ы́ми.

← Глава 7

Глава 9 →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт