Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ а҃

Порівняти:

⇄

1 2 3 4

Глава́ а҃	Глава 1

1	1
И҆ бы́сть внегда̀ сꙋдѧ́хꙋ сꙋдїи̑, бы́сть гла́дъ на землѝ. И҆ и҆́де мꙋ́жъ ѿ виѳлее́ма і҆ꙋ́дина ѡ҆бита́ти въ селѣ̀ мѡа́вли, са́мъ и҆ жена̀ є҆гѡ̀, и҆ два̀ сы́ны є҆гѡ̀:	У ті дні, коли управляли судді, настав голод на землі. І пішов один чоловік з Вифлеєма Юдейського зі своєю дружиною і двома синами своїми жити на полях моавитських.
2	2
и҆́мѧ же мꙋ́жеви є҆лїмеле́хъ, и҆́мѧ же женѣ̀ є҆гѡ̀ ноеммі́нь и҆ и҆́мѧ двѣма̀ сыно́ма є҆гѡ̀ маалѡ́нъ и҆ хелеѡ́нъ, є҆фраѳе́йстїи ѿ виѳлее́ма і҆ꙋ́дина. И҆ прїидо́ша въ село̀ мѡа́вле, и҆ бѣ́ша та́мѡ.	Ім’я чоловіка того Елимелех, ім’я дружини його Ноєминь, а імена двох синів його Махлон і Хилеон; вони були ефрафяни з Вифлеєма Юдейського. І прийшли вони на поля моавитські і залишилися там.
3	3
И҆ оу҆́мре є҆лїмеле́хъ мꙋ́жъ ноеммі́нинъ, и҆ ѡ҆ста́сѧ ѻ҆на̀ и҆ ѻ҆́ба сы́ны є҆ѧ̀:	І помер Елимелех, чоловік Ноємині, і залишилася вона з двома синами своїми.
4	4
и҆ поѧ́ста себѣ̀ жєны̀ мѡаві̑тскїѧ: и҆́мѧ є҆ди́нѣй ѻ҆рфа̀ и҆ и҆́мѧ вторѣ́й рꙋ́ѳь: и҆ жи́ша та́мѡ до десѧтѝ лѣ́тъ.	Вони взяли собі дружин з моавитянок, ім’я однієї Орфа, а ім’я другої Руф, і жили там близько десяти років.
5	5
И҆ оу҆мро́ста ѻ҆́ба сы́ны є҆ѧ̀, маалѡ́нъ и҆ хелеѡ́нъ, и҆ ѡ҆ста́сѧ жена̀ ѿ мꙋ́жа своегѡ̀ и҆ ѿ ѻ҆бои́хъ сынѡ́въ є҆ѧ̀.	Але потім і обидва [сини її], Махлон і Хилеон, померли, і залишилася та жінка після обох своїх синів і після чоловіка свого.
6	6
И҆ воста̀ ѻ҆на̀ и҆ ѻ҆́бѣ снѡхѝ є҆ѧ̀, и҆ возврати́шасѧ съ села̀ мѡа́влѧ: занѐ оу҆слы́ша на селѣ̀ мѡа́вли, ꙗ҆́кѡ присѣтѝ гдⷭ҇ь люді́й свои́хъ да́ти и҆̀мъ хлѣ́бы.	І встала вона з невістками своїми і пішла назад з полів моавитських, бо почула на полях моавитських, що Бог відвідав народ Свій і дав їм хліб.
7	7
И҆ ѿи́де ѿ мѣ́ста, и҆дѣ́же бѣ̀, ѻ҆на̀ и҆ ѻ҆́бѣ снѡхѝ є҆ѧ̀ съ не́ю, и҆ и҆дѧ́хꙋ въ пꙋ́ть возврати́тисѧ въ зе́млю і҆ꙋ́динꙋ.	І вийшла вона з того місця, в якому жила, і обидві невістки її з нею. Коли вони йшли по дорозі, повертаючись в землю Юдейську,
8	8
И҆ речѐ ноеммі́нь ѻ҆бѣ́ма сноха́ма свои́ма: и҆ди́те оу҆̀бо, возврати́тесѧ ка́ѧждо въ до́мъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀: да сотвори́тъ гдⷭ҇ь съ ва́ми ми́лость, ꙗ҆́коже сотвори́сте со оу҆ме́ршими и҆ со мно́ю:	Ноєминь сказала двом невісткам своїм: ідіть, повернетеся кожна в дім матері своєї; нехай сотворить Господь з вами милість, як ви чинили з померлими і зі мною!
9	9
да да́стъ гдⷭ҇ь бг҃ъ ва́мъ ѡ҆брѣстѝ поко́й ко́ейждо въ домꙋ̀ мꙋ́жа своегѡ̀. И҆ цѣлова̀ ѧ҆̀: ѻ҆ни́ же воздвиго́ша гла́сы своѧ̑ и҆ пла́кашасѧ,	хай дасть вам Господь, щоб ви знайшли пристановище кожна в домі свого чоловіка! І поцілувала їх. Але вони підняли крик і плакали
10	10
и҆ реко́ша є҆́й: нѝ, но и҆́демъ съ тобо́ю въ лю́ди твоѧ̑.	і сказали: ні, ми з тобою повернемося до народу твого.
11	11
И҆ речѐ ноеммі́нь: ѡ҆брати́тесѧ оу҆̀бо, дщє́ри моѝ, вскꙋ́ю и҆́дете со мно́ю; и҆лѝ є҆щѐ мнѣ̀ сы́нове во оу҆тро́бѣ мое́й, и҆ бꙋ́дꙋтъ ва́мъ мꙋ̑жи;	Ноєминь же сказала: повертайтеся, дочки мої; навіщо вам іти зі мною? Хіба ще є в мене сини в моїй утробі, які були б вам чоловіками?
12	12
возврати́тесѧ оу҆̀бо, дщє́ри моѝ и҆ ѿиди́те, ꙗ҆́кѡ состарѣ́хсѧ, и҆ не бꙋ́дꙋ мꙋ́жꙋ: а҆́ще же бы́хъ и҆ рекла̀, ꙗ҆́кѡ оу҆ менє̀ є҆́сть наде́жда, да бꙋ́дꙋ мꙋ́жꙋ и҆ рождꙋ̀ сы́ны,	Повертайтеся, дочки мої, йдіть, бо я вже стара, щоб бути одруженою. Та якби я й сказала: «є у мене ще надія», і навіть якби я у цю ж ніч була з чоловіком і потім народила синів, —
13	13
вы́ ли пожде́те и҆́хъ, до́ндеже возрастꙋ́тъ; и҆ вы́ ли оу҆держите́сѧ, да не бꙋ́дете и҆но́мꙋ мꙋ́жꙋ; нѝ, дщє́ри моѝ, ꙗ҆́кѡ го́рько бы́сть мнѣ̀ па́че ва́съ, ꙗ҆́кѡ и҆зы́де на мѧ̀ рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ.	то чи можна вам чекати, поки вони виросли б? чи можна вам баритися і не виходити заміж? Ні, дочки мої, я дуже уболіваю за вас, бо рука Господня відвідала мене.
14	14
И҆ воздвиго́ша гла́сы своѧ̑, и҆ пла́каша па́ки. И҆ цѣлова̀ ѻ҆рфа̀ свекро́вь свою̀, и҆ возврати́сѧ въ лю́ди своѧ̑, рꙋ́ѳь же послѣ́дова є҆́й.	Вони підняли крик і знову стали плакати. І Орфа попрощалася зі свекрухою своєю [і повернулася до народу свого], а Руф залишилася з нею.
15	15
И҆ речѐ ноеммі́нь къ рꙋ́ѳѣ: сѐ, возврати́сѧ ꙗ҆́тровь твоѧ̀ къ лю́демъ свои̑мъ и҆ къ богѡ́мъ свои̑мъ, возврати́сѧ оу҆̀бо и҆ ты̀ в̾слѣ́дъ ꙗ҆́трове своеѧ̀.	[Ноєминь] сказала [Руфі]: ось, невістка твоя повернулася до народу свого і до своїх богів; повернись і ти слідом за невісткою твоєю.
16	16
И҆ речѐ рꙋ́ѳь: не срѧ́щи менѐ то̀, є҆́же ѡ҆ста́вити тебѐ и҆лѝ ѡ҆брати́тисѧ мнѣ̀ ѿ тебє̀, но и҆дѣ́же и҆́деши ты̀, и҆ а҆́зъ пойдꙋ̀, и҆ и҆дѣ́же водвори́шисѧ ты̀, водворю́сѧ и҆ а҆́зъ: лю́дїе твоѝ лю́дїе моѝ, и҆ бг҃ъ тво́й бг҃ъ мо́й:	Але Руф сказала: не примушуй мене залишити тебе і повернутися від тебе; але куди ти підеш, туди і я піду, і де ти жити будеш, там і я буду жити; народ твій буде моїм народом, і твій Бог — моїм Богом;
17	17
и҆ и҆дѣ́же а҆́ще оу҆́мреши, оу҆мрꙋ̀ и҆ та́мѡ погребꙋ́сѧ: та́кѡ да сотвори́тъ мнѣ̀ гдⷭ҇ь, и҆ сїѧ̑ да приложи́тъ, ꙗ҆́кѡ сме́рть разлꙋчи́тъ междꙋ̀ мно́ю и҆ тобо́ю.	і де ти помреш, там і я помру і похована буду; нехай те і те зробить мені Господь, і ще більше зробить; смерть одна розлучить мене з тобою.
18	18
Ви́дѣвши же ноеммі́нь, ꙗ҆́кѡ оу҆крѣпи́сѧ ѻ҆на̀ и҆тѝ съ не́ю, оу҆молчѐ глаго́лати къ не́й ктомꙋ̀.	[Ноєминь,] бачачи, що вона твердо вирішила йти з нею, перестала умовляти її.
19	19
И҆до́стѣ же ѻ҆́бѣ, до́ндеже прїидо́стѣ въ виѳлее́мъ. И҆ бы́сть є҆гда̀ прїидо́стѣ ѻ҆нѝ въ виѳлее́мъ, и҆ возгласѝ ве́сь гра́дъ ѡ҆ ни́хъ, и҆ реко́ша: є҆да̀ сїѧ̀ є҆́сть ноеммі́нь;	І йшли обидві вони, доки не прийшли у Вифлеєм. Коли прийшли вони у Вифлеєм, усе місто прийшло в рух від них, і говорили: це Ноєминь?
20	20
И҆ речѐ къ ни̑мъ: не зови́те оу҆̀бо менѐ ноеммі́нь, но зови́те менѐ горька̀: ꙗ҆́кѡ и҆спо́лни мѧ̀ го́рести вседержи́тель ѕѣлѡ̀:	Вона сказала їм: не називайте мене Ноєминню^, а називайте мене Марою^, тому що Вседержитель послав мені велику біду;
21	21
а҆́зъ и҆спо́лнь ѿидо́хъ, и҆ нн҃ѣ тщꙋ̀ мѧ̀ возвратѝ гдⷭ҇ь: и҆ вскꙋ́ю мѧ̀ нарица́ете ноеммі́нь, гдⷭ҇ь смири́ мѧ и҆ вседержи́тель ѡ҆ѕло́би мѧ̀;	я вийшла звідси зі статком, а повернув мене Господь з порожніми руками; навіщо називати мене Ноєминню, коли Господь змусив мене страждати, і Вседержитель послав мені нещастя?
22	22
И҆ возврати́сѧ ноеммі́нь и҆ рꙋ́ѳь мѡаві́тїнѧ сноха̀ є҆ѧ̀ съ не́ю, ѡ҆браща́ющыѧсѧ съ села̀ мѡа́влѧ: и҆ прїидо́стѣ въ виѳлее́мъ въ нача́лѣ жа́твы ꙗ҆чме́нѧ.	І повернулася Ноєминь, і з нею невістка її Руф моавитянка, яка прийшла з полів моавитських, і прийшли вони у Вифлеєм на початку жнив ячменю.

Глава́ в҃ →

1 2 3 4

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт