Влады́ко Человеколю́бче, неуже́ли мне одр сей гроб бу́дет, или́ еще́ окая́нную мою́ ду́шу просвети́ши днем? Се ми гроб предлежи́т, се ми смерть предстои́т. Суда́ Твоего́, Го́споди, бою́ся и му́ки безконе́чныя, зло́е же творя́ не престаю́: Тебе́ Го́спода Бо́га моего́ всегда́ прогневля́ю, и Пречи́стую Твою́ Ма́терь, и вся́ Небе́сныя си́лы, и свята́го А́нгела храни́теля моего́. Вем у́бо, Го́споди, я́ко недосто́ин есмь человеколю́бия Твоего́, но досто́ин есмь вся́каго осужде́ния и му́ки. Но, Го́споди, или́ хощу́, или́ не хощу́, спаси́ мя. А́ще бо пра́ведника спасе́ши, ничто́же ве́лие; и а́ще чи́стаго поми́луеши, ничто́же ди́вно: досто́йни бо суть ми́лости Твоея́. Но на мне гре́шнем удиви́ ми́лость Твою́: о сем яви́ человеколю́бие Твое́, да не одоле́ет моя́ зло́ба Твое́й неизглаго́ланней бла́гости и милосе́рдию: и я́коже хо́щеши, устро́й о мне вещь.

Вказуючи на постіль свою, промовляй:

Владико Чоловіколюбче, невже ця постіль буде мені домовиною чи ще окаянну мою душу освітиш світлом дня? Ось бо домовина стоїть переді мною, ось смерть чекає на мене. Суду Твого, Господи, я боюся і нескінченної муки, зло ж робити не перестаю і завжди прогнівляю Тебе, Господа мого, й Пречисту Твою Матір, і всі Небесні Сили, святого Ангела-Охоронителя мого. Знаю, Господи, що я недостойний чоловіколюбства Твого, але достойний осудження і муки. Та, Господи, хочу чи не хочу спаси мене. Якщо праведника спасаєш, то тут немає нічого дивного, і якщо чистого помилуєш, то тут нема нічого дивного, бо вони достойні Твоєї милости, але вияви дивну Твою милість на мені грішному й у ньому яви чоловіколюбство Твоє, і нехай не перевершить моє зло Твою невимовну благість і милосердя, і, як тільки хочеш, так і вчини діло мого спасіння.