Вказуючи на постіль свою, промовляй:

Владико Людинолюбче, невже цей одр мені гробом буде, чи ще окаянну мою душу освітиш світлом дня? Ось могила стоїть переді мною, ось смерть чекає на мене. Суда Твого, Господи, я боюся і муки нескінченної, але й зло творити не перестаю, Тебе, Господа мого, завжди прогнівляю і Пречисту Твою Матір, і всіх Небесних Сил, святого Ангела-Охоронителя мого. Знаю, Господи, що я недостойний людинолюбства Твого, але достойний усілякого осудження і муки. Та, Господи, хочу чи не хочу, спаси мене. Якщо праведника спасаєш – нічого у цьому надзвичайного, і якщо чистого милуєш – нічого у цьому дивного, бо вони достойні Твоєї милості, але на мені, грішному, вияви дивну Твою милість й у цьому покажи людинолюбство Твоє, і нехай не перевершить моя злоба Твою невимовну благість і милосердя, і, як Сам бажаєш, вчини діло спасіння мого.

Вказуючи на постіль свою, промовляй:

Влади́ко Человіколю́бче, не уже́ли мні одр сей гроб бу́деть іли́ єще́ окая́нную мою́ ду́шу просвіти́ши днем? Се мі гроб предлежи́ть, се мі смерть предстої́ть. Суда́ Твоєго́, Го́споди, бою́ся, і му́ки безконе́чния, зло́є же творя́ не престаю́; Тебе́, Го́спода Бо́га моєго́, всегда́ прогнівля́ю, і Пречи́стую Твою́ Ма́тер, і вся небе́сния си́ли, і свята́го А́нгела храни́теля моєго́. Вім у́бо, Го́споди, я́ко недосто́їн єсьм человіколю́бія Твоєго́, но досто́їн єсьм вся́каго осужде́нія і му́ки. Но, Го́споди, іли́ хощу́, іли́ не хощу́, спаси́ м'я. А́ще бо пра́ведника спасе́ши, нічто́же ве́ліє, і а́ще чи́стаго поми́луєши, нічто́же ди́вно: досто́йнії бо суть ми́лости Твоєя́. Но на мні, грі́шнім, удиви́ ми́лость Твою́, о сем яви́ человіколю́біє Твоє́, да не одолі́єть моя́ зло́ба Твоє́й неізглаго́ланній бла́гості і милос́ердію, і я́коже хо́щеши, устро́й о мні вещ.